Search the Community

Showing results for tags 'перегистрация имущества'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 166 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 815/1737/17 Провадження N 11-811апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (судді Коваль М.П., Домусчі С.Д., Кравець О.О.) у справі N 815/1737/17 за позовом ОСОБА_4 до Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" (далі - Інститут), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_5, про скасування рішення й зобов'язання поновити запис про право власності та ВСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просила: - скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 січня 2017 року, індексний номер 33571839, номер запису про право власності 18714075, реєстраційний номер нерухомого майна 248743051208, прийняте державним реєстратором Інституту Кравцем Олександром Володимировичем (далі - спірне рішення); - зобов'язати відповідача поновити запис про право власності номер: 13288903, дата, час державної реєстрації: 12 лютого 2016 року 14:21:55, державний реєстратор: приватний нотаріус Сминтина Ольга Леонідівна Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області, підстава виникнення права власності: договір дарування, серія та номер: реєстр. N 41, виданий 12 лютого 2016 року, видавник приватний нотаріус Сминтина О.Л. Білгород -Дністровського районного нотаріального округу Одеської області, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28280740 від 17 лютого 2016 року 09:35:02, приватний нотаріус Сминтина О.Л. Білгород -Дністровського районного нотаріального округу Одеської області, власник ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 15 вересня 2005 року, видавник: Оболонський РУ ГУ МВС України в м. Києві, країна громадянства: Україна, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 248743051208, об'єкт нерухомості: інше комплекс будівель та споруд "ІНФОРМАЦІЯ_1" (об'єкт незавершеного будівництва), об'єкт житлової нерухомості: ні, адреса: АДРЕСА_1, розмір частки: 34/100, додаткові відомості: ці 34/100 часток складаються з: пляжне бунгало літ. "А", загальною площею 245,3 кв. м, житловою площею 123,2 кв. м, який було припинено 24 січня 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 січня 2017 року, індексний номер: 33571839, номер запису про право власності 18714075, реєстраційний номер нерухомого майна 248743051208, державний реєстратор Кравець О.В., Одеська філія Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень". Одеський окружний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково: скасував спірне рішення; у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив частково: постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), роз'яснивши позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 як представник ОСОБА_4 у касаційній скарзі зазначив, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що порушення прав скаржника допустив саме державний реєстратор, який за чинним законодавством є суб'єктом владних повноважень. Крім того, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою суперечності між заявленими та зареєстрованими правами відносно об'єкта нерухомості, а також те, що між скаржником та третьою особою не виникли цивільні взаємовідносини, оскільки станом на теперішній час існує два правовстановлюючі документи відносно об'єкту нерухомості. Скаржник також зазначив, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 14 червня 2016 року (справа N 825/4858/15) та від 11 квітня 2017 року (справа N 808/2298/15). На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 08 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України. Відповідач та третя особа відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_9 на праві власності належало майно, що складається з 34/100 частин комплексу будівель та споруд "ІНФОРМАЦІЯ_1" (об'єкт незавершеного будівництва), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що представляє собою пляжне бунгало з каміння черепашника літ. "А", загальною площею 245,3 кв. м, у тому числі житловою площею 123,2 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 6000 кв. м (далі - спірний об'єкт), що раніше належало ОСОБА_10, про що свідчать наявні в матеріалах справи належним чином засвідчені копії свідоцтва про право власності від 10 липня 2012 року НОМЕР_3, витягу Комунального підприємства "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації" про державну реєстрацію прав від 17 липня 2012 року N 34847554 та Технічного паспорта на громадський будинок, виготовленого Комунальним підприємством "Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації" від 17 липня 2012 року. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року у справі N 22-ц/785/5528/15 задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_5, ОСОБА_11 - ОСОБА_12: скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2015 року; ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_5, ОСОБА_11 задоволено, та серед іншого, витребувано у ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 спірний об'єкт; визнано за ОСОБА_5 право власності на спірний об'єкт. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 січня 2016 року у справі N 1522/25684/12 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_9 та ОСОБА_13 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_11 до ОСОБА_13, ОСОБА_9, Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_17, Приватне підприємство "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності; за позовом ОСОБА_5 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_9 про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та скасування акта державного виконавця. Виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року зупинено до закінчення касаційного провадження у справі. 12 лютого 2016 року між ОСОБА_9 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровуваний) укладено договір дарування N 41, за умовами якого дарувальник подарував та передав безоплатно у власність, а обдаровуваний прийняв у дар спірний об'єкт. 17 лютого 2016 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сминтиною О.Л. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 28280740, яким за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на спірний об'єкт. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2016 року N 28280740 приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сминтиною О.Л. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірний об'єкт. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2016 року у справі N 1522/25684/12 касаційні скарги ОСОБА_9, ОСОБА_13 відхилено, а рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року залишено без змін. ОСОБА_5 звернувся до Інституту із заявою щодо проведення державної реєстрації права власності на спірний об'єкт, за результатами розгляду якої 26 січня 2017 року державним реєстратором Інституту Кравцем О.В. прийнято спірне рішення та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис від 24 січня 2017 року номер 18714075 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на спірний об'єкт. Не погоджуючись з вказаним рішенням державного реєстратора, ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині скасування спірного рішення. Закриваючи провадження у справі, Одеський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що фактично спір у справі виник між позивачем та третьою особою про право власності на спірний об'єкт нерухомості, а тому цей спір не є публічно-правовим, а носить майновий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтуваним цей висновок суду апеляційної інстанцій з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного, на його думку, права власності на спірний об'єкт. При цьому з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та третьою особою у справі існує спір про право власності на спірний об'єкт нерухомого майна. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а отже, має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі N 806/1641/17 (провадження N 11-696апп18). Згідно із частиною третьою статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  2. Державний герб України Постанова Іменем України 31 жовтня 2018 року м. Київ справа № 465/1310/17 провадження № 61-29771 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач) учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О. ВСТАНОВИВ: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект»), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А. М., про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 15 грудня 2016 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11096020000 (далі - кредитний договір), на забезпечення виконання зобов'язань за яким того ж дня між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_5 (далі - майнові поручителі) укладено іпотечний договір, згідно якого майновими поручителями передано в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру загальною площею 37,9 кв. м, житловою площею 16, 9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. 11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до якого до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2014 року, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 235,72 дол. США, що еквівалентно 272 951,12 грн. З інформаційної довідки від 24 лютого 2017 року № 81217239 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, їй стало відомо, що за рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. 11 квітня 2016 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1, що перебувала в іпотеці, перереєстровано за ТОВ «Кей-Колект». Оскільки зазначена квартира є єдиним місцем проживання позивача та інших майнових поручителів, зазначене нерухоме житлове майно, як таке, що відповідає вимогам підпункту першого пункту першого Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону. Посилаючись на наведене ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про право власності № 16925503 від 11 квітня 2016 року на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект»; поновити відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про зазначений об'єкт нерухомого майна, що передували скасованим записам. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року позов задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31889864 від 17 жовтня 2016 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М., яким проведено державну реєстрацію права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект». Скасовано реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу КобелєвоїА. М. про право власності №16925503 від 11 квітня 2016 року на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект». Поновлено відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об'єкт нерухомого майна - однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що передували скасованим записам. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наслідками прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з огляду на те, що спірна квартира підпадає під дію такого Закону, оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника та не перевищує 140 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, оскільки цей Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а відтак не може бути підставою для відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі договорів, укладених в порядку, встановленому законом, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356 цс 15. Мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті, протягом строку його дії, є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Крім того апеляційний суд зазначив, що нотаріус не був залучений до участі у справі щодо оскарження його протиправних дій та рішень, як суб'єкта, наділеного владними повноваженням щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав. У листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просила скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року та залишити у силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року, з огляду на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що нотаріус не може бути відповідачем у спорах, що виникають із цивільних правовідносин, пов'язаних з нотаріальною дією, оскільки не є юридично заінтересованою у результатах вирішення справи особою. Крім того, апеляційний суд не урахував положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України «Про іпотеку» та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, який відповідає вимогам пункту першого зазначеного Закону, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб. Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу не надійшов. У поясненнях, що надійшли у жовтні 2018 року, ТОВ «Кей-Колект» зазначило, що положення Закону України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu:"; розповсюджуються на примусову реалізацію майна, стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку на виконання умов іпотечного застереження, добровільно погодженого сторонами при укладенні іпотечного договору, а тому на спірні правовідносини мораторій не поширюється. Квартира АДРЕСА_1, передана в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом, не відповідає критеріям визначеним пунктом 1 Закону України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu:";, оскільки не використовувалася як постійне місце проживання позичальника, з якою позивача пов'язують родинні стосунки. Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд. 25 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 грудня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11096020000, відповідно до якого позичальнику надано кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 33 000 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, в цей же день, між АКІБ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2, ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_1, ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано однокімнатну квартиру загальною площею 37,9 кв. м, житловою площею 16,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до підпунктів 4.2, 4.6 договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса; або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; або за договором між іпотекодавцем, іпотекодавцями - майновими поручителями та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та розділу V Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до якого до ТОВ «Кей-Колект» перейшло право вимоги за кредитним договором. Рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 31889864 від 17 жовтня 2016 року, право власності на нерухоме житлове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 було перереєстровано на нового власника - ТОВ «Кей-Колект». Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» . Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. 07 червня 2014 року набув чинності Закон України &qu , пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України &q?ен;Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України &qu"';Про іпотеку&quць;, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки Закон України &qu01;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qusp; не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Обгрунтовуючи свій висновок про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя та відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації права власності за іпотекодержателем, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, апеляційний суд не врахував, що фактичні обставини у цій справі та у справі № 6-1356цс15 не є подібними. Зокрема, у справі № 6-1356цс15 Верховним Судом України проананалізовано правовідносини, що виникли за наслідками звернення іпотекодержателя до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у той час як у справі, що є предметом перегляду, іпотекодержатель у позасудовому порядку на дату розгляду спору набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди, як власників. Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстраціїправа власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотекина підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Отже, визначальним при вирішення спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України &qu=U;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&q? м; є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Зважаючи на наведене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що Законом України &quyl;Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті&qu Натомість, суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обгрунтованого висновку, що за наслідками прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року підлягає скасуванню, з залишенням у силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року. Частиною першою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, сплачений при її поданні судовий збір у розмірі 2 304,00 грн підлягає стягненню з ТОВ «Кей-Колект» на користь позивача. Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 жовтня 2017 року скасувати, рішення Франківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року залишити в силі. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на користь ОСОБА_1 2 304,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: В. А. Стрільчук Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник О.В. Ступак Г.І. Усик http://reyestr.court.gov.ua/Review/78129590
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 826/12652/16 Провадження N 11-972апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Князєва В.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича, треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року (суддя Амельохін В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (судді Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.), УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У серпні 2016 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" (далі - ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС") на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності N 14670027 про реєстрацію за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" права власності на вказану квартиру, внесеного 23 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренком В.М. 2. Позов мотивовано тим, що відповідач не мав правових підстав приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та вносити запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на момент вчинення запису не було підтверджено факт завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем листа від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу щодо виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 31 січня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М. від 23 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101. У задоволенні інших вимог відмовив. 4. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 квітня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року залишив без змін. 5. Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувані реєстраційні дії вчинені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем не дотримано вимог положень Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" подало касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. 7. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року, провадження у справі закрити. 8.Як на доводи ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" вказує на те, що цей спір має бути розглянутий за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). Рух касаційної скарги 9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 червня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" та відмовив у задоволенні клопотання цього товариства про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року. 10. Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 серпня 2018 року призначив справу до касаційного розгляду. 11. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 серпня 2018 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). 12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 серпня 2018 року прийняла до розгляду справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка В.М., треті особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання протиправним і скасування рішення, скасування запису та призначила цю справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи. 13. Судові рішення переглядаються в межах наведених в касаційній скарзі доводів відповідно до статті 341 КАС. Позиція інших учасників справи 14. ОСОБА_7 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін. Установлені судами обставини справи 15. 13 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (далі - ВАТ "КРЕДОБАНК", банк) та ОСОБА_9 (позичальник) укладено кредитний договір N Ф2008/11-06 (А020088), за умовами якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути і сплатити проценти. Виконання зобов'язань за договором забезпечується способами, що обумовлені в цьому договорі та забезпечені, зокрема: неустойкою (штрафом, пенею); іпотекою нерухомості (двохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1). Умови іпотеки визначаються відповідно до договору іпотеки (п. 6.1). 16. 13 листопада 2006 року між ВАТ "КРЕДОБАНК" (іпотекодержатель) та ОСОБА_9 (боржник), який діє від свого імені та від імені ОСОБА_7 (майновий поручитель) та ОСОБА_10 (майновий поручитель), укладено договір іпотеки. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору цей договір іпотеки забезпечує виконання зобов'язань іпотекодавців та вимог іпотекодержателя за кредитним договором N Ф2008/11-06 (А020088) від 13 листопада 2006 року, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. За цим договором предметом іпотеки є нерухоме майно: двохкімнатна квартира під номером АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 02 жовтня 2006 року, реєстраційний номер 1-06-265360П1. 17. Згідно зі Свідоцтвом про шлюб від 14 квітня 2007 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_7 змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_7. 18. 06 жовтня 2010 року між Публічним акціонерним товариством "КРЕДОБАНК" (рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 26 листопада 2009 року ВАТ "КРЕДОБАНК" змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство "КРЕДОБАНК"; далі - ПАТ "КРЕДОБАНК") і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "КРЕДОБАНК" відступило на користь ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" право вимоги заборгованості за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). 06 квітня 2010 року між ПАТ "КРЕДОБАНК" і ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором від 13 листопада 2006 року. 19. 19 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Репкіною А.В. на адресу ОСОБА_7 на підставі статті 84 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" передано заяву - вимогу ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС", якою останнє повідомляло про наявність заборгованості у ОСОБА_9 за кредитним договором від 13 листопада 2006 року N Ф2008/11-06 (А020088). Також вказаним листом було повідомлено позивача, що відповідно до статей 36, 37, 38 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" протягом 30-денного строку з дня отримання вказаного листа він повинен виконати основне зобов'язання, а також вправі письмово повідомити ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про свій намір купити предмет іпотеки та набути переважне право на його придбання. Матеріали справи містять докази отримання вказаної вимоги 28 квітня 2016 року. 20. Оспорюване рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 931059063101, прийнято 23 травня 2016 року, відповідний запис про право власності N 14670027 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за цією ж датою. 21. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки з дня надіслання вимоги та до дня вчинення відповідачем реєстраційних дій не сплинув 30-денний строк, а також за відсутності доказів повідомлення ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" всіх сторін договору іпотеки про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за третьою особою, а тому оскаржуване рішення є таким, що прийняте протиправно і підлягає скасуванню. Позиція Великої Палати Верховного Суду Релевантні джерела права й акти їх застосування 22. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті четвертої КАС адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. 24. За змістом пункту 2 частини першої статті четвертої КАС публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 26. У частині першій статті 19 ЦПК встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 27. У касаційній скарзі ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" зазначає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 28. Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір є публічно-правовий та підлягає розгляду за правилами КАС. При цьому суд першої інстанції в рішенні зазначив, що відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (21-41а16). 29. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, та погоджується з доводами ТОВ "КРЕДЕКС ФІНАНС" про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо поширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів. 30. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 31. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. 32. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. 33. Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири, яка знаходилась у спільній сумісній власності іпотекодавців, зокрема позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. 34. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 826/952/17. 35. Таким чином, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції. 36. У зв'язку з тим, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 38. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. 39. За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. 40. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження у справі. Висновки щодо розподілу судових витрат 41. За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 42. Ураховуючи наведене, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 341, 349, 354, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДЕКС ФІНАНС" задовольнити. 2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасувати, провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.С. Князєв Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 806/2108/17 (К/9901/53843/18) Провадження N 11-1057апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Охрімчук І.Г., суддів Капустинського М.М., Моніча Б.С.) від 16 травня 2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до Комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа - Сільськогосподарський виробничий кооператив "Ружинський", про скасування державної реєстрації права власності, УСТАНОВИЛА: У липні 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (далі - РВ ФДМ України) звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про скасування державної реєстрації права колективної власності від 29 серпня 2008 року, яке зареєстроване Комунальним підприємством "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Бердичівське МБТІ") за Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Ружинський" (далі - СВК "Ружинський") на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 09 січня 2018 року позов задовольнив. Скасував державну реєстрацію права колективної власності за СВК "Ружинський" на об'єкт незавершеного будівництва "консервний завод" за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, здійснену КП "Бердичівське МБТІ" 29 серпня 2008 року. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 травня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки існує спір про право цивільне. У червні 2018 року РВ ФДМ України звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року та просив залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2018 року. На обґрунтування касаційної скарги РВ ФДМ України зазначило, що вимоги про скасування спірної державної реєстрації права колективної власності підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно. На думку скаржника у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ч. 6 ст. 346 КАС України (скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції). Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. 28 грудня 2015 року РВ ФДМ України на адресу голови СВК "Ружинський" направлено лист N 04/5297 з проханням надати інформацію та копії правовстановлюючих документів на консервний цех та земельну ділянку під ним, що перебувають на балансі СВК "Ружинський". У відповідь на вказане звернення СВК "Ружинський" надав позивачу витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 серпня 2008 року N 20052324, згідно якого КП "Бердичівське МБТІ" на підставі рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозволу на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року зареєструвало за СВК "Ружинський" право колективної власності на консервний завод незавершеного будівництва (готовність 81,3 %) за адресою: Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46. Вважаючи, що КП "Бердичівське МБТІ" неправомірно зареєструвало право власності на спірну нерухомість, яка на думку РВ ФДМ України є державною власністю, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів держави. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Обґрунтовуючи свою позицію, РВ ФДМ України зазначає, що КП "Бердичівське МБТІ", приймаючи рішення від 29 серпня 2008 року N 20052324 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (консервний завод незавершеного будівництва) за адресою:Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вул. Гибала, 46, порушило право власності держави, оскільки спірне нерухоме майно наказом Фонду державного майна України від 13 червня 2001 року N 1048 було включено у перелік об'єктів незавершеного будівництва державної власності, що підлягають приватизації. Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у п. 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. За приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Виникнення спірних правовідносин, за якими суд апеляційної інстанції закрив провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття права власності на нерухоме майно - об'єкт незавершеного будівництва державної власності - консервний завод в смт Ружин Житомирської області. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що підставою виникнення права власності на об'єкт незавершеного будівництва відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно слугувало рішення Ружинської районної Ради народних депутатів від 12 грудня 1988 N 282 та дозвіл на виконання будівельних робіт від 12 грудня 1997 року. Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки рішення КП "Бердичівське МБТІ" як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Оскільки існує невирішений спір про право, тобто оспорюється набуття особою цього права і його подальша реєстрація, тому цей спір не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна. Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 826/12559/16 та від 27 червня 2018 року у справі N 2а-11305/10/1370. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються набутого СВК "Ружинський" права власності на об'єкти нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваних рішень, майнові права цієї юридичної особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а стосується захисту його приватних інтересів. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Беручи до уваги наведене, ураховуючи суть й суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен розглядатись у порядку господарського судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області залишити без задоволення. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 815/5592/17 (К/9901/54927/18) Провадження N 11-1058апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Комфорт та Уют" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Косцова І.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) від 31 травня 2018 року у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Комфорт та Уют" до державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метабуд", про визнання протиправним та скасування рішень, УСТАНОВИЛА: У жовтні 2017 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Комфорт та Уют" (далі - ОСББ "Комфорт та Уют") звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 серпня 2017 року N 36663857 та від 28 серпня 2017 року N 36786180. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року позов задоволено. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського, а не адміністративного судочинства. 02 липня 2018 року ОСББ "Комфорт та Уют" звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи тим, що в касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що заявлений позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. Відкритим акціонерним товариством "Одеський домобудівельний комбінат" (далі - ВАТ "ОДБК") було побудовано три багатоповерхові житлові будинки, яким присвоєно адреси: вул. Паркова, N 76, 79 та 81 в м. Одеса. 31 грудня 2006 року між ВАТ "ОДБК", як забудовником, та ТОВ "Метабуд", як управителем, було укладено договір на управління згаданими будинками, відповідно до якого власник передав в управління, а управитель прийняв в управління ряд будинків та забезпечує їх експлуатацію. З 25 жовтня 2015 року у цих будинках зареєстровано та діє ОСББ "Комфорт та Уют". 15 та 22 серпня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортовим І.О. прийнято заяви від ТОВ "Метабуд" про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Паркова 76, та перелік документів для державної реєстрації. 17 серпня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортовим І.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) N 36663857 внесено запис про право власності N 21920436 на нежитлове приміщення котельні, загальною площею 145 кв. м за адресою вул. Паркова 76, м. Одеса (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1329564751101), право власності зареєстроване за ТОВ "Метабуд". Рішення прийняте на підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна та обладнання в управління від 08 січня 2008 року, технічного паспорту, довідки TOB "Нове БТІ" N 1770-1/07-17 від 17 липня 2017 року, копій документів забудовника. Також відповідачем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) N 36786180 від 28 серпня 2017 року внесено запис про право власності N 22044059 на нежитлове приміщення станції водопостачання, загальною площею 162,1 кв. м за адресою вул. Паркова 76, м. Одеса (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1336186151101), згідно з якими право власності зареєстроване за ТОВ "Метабуд". Рішення прийняте на підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна та обладнання в управління від 21 січня 2008 року, технічного паспорту. Не погоджуючись з такими рішення відповідача, ОСББ "Комфорт та Уют" звернулося з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом). Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Як убачається з матеріалів справи, ОСББ "Комфорт та Уют" оскаржує протиправну, на його думку, державну реєстрацію права власності нежитлових приміщень, розташованих за адресою: вул. Паркова, 76, м. Одеса, за ТОВ "Метабуд", оскільки вважає, що оспорювані приміщення є спільною власністю жителів багатоквартирного будинку. При цьому позивач не конкретизує, які саме дії державного реєстратора, як суб'єкта, наділеного Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, є протиправними у зв'язку з невиконанням реєстратором обов'язку щодо перевірки поданих для цього документів. Суд установив, що предметом спору у цій справі є не лише правомірність рішень державного реєстратора, а також правомірність набуття ТОВ "Метабуд" права власності на вказані вище приміщення, а тому спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд цих позовних вимог у порядку адміністративного судочинства. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спірні правовідносини стосуються набутого ТОВ "Метабуд" права власності на об'єкти нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваних рішень, майнові права цієї юридичної особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України (у зазначеній редакції) встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Беручи до уваги наведене, ураховуючи суть й суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про належність розгляду справи в порядку господарського судочинства є правомірним. Відповідно до ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Комфорт та Уют" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2018 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
  6. Постанова Іменем України 29 серпня 2018 року м. Київ Справа N 686/17779/16-ц Провадження N 14-233 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілії Анатоліївни (далі також - приватний нотаріус), Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) "Укрсоцбанк" про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на об'єкти нерухомого майна за касаційною скаргою позивача на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року, постановлену суддею Логіновою С.М., й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі Бершадської Г.В., Хоми М.В. і Ткач О.І. Учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (представник -Савченко Ярослав Васильович); відповідачі:приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марцинкевич Лілія Анатоліївна, ПАТ "Укрсоцбанк". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 6 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом і просив скасувати одинадцять рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексні номери: 30328412, 30347280, 30347472, 30347574, 30347692, 30347777, 30347893, 30347953, 30348003, 30328408, 30328404) від 6 липня 2016 року. 2. Мотивував тим, що уклав іпотечні договори з ПАТ "Укрсоцбанк". Вважав, що останнє на порушення вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку" та застережень в іпотечних договорах зареєструвало право власності на предмети іпотеки. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 3. 12 вересня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької областіпостановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження. 4. Суд першої інстанції вказав, що спір у частині вимог до ПАТ "Укрсоцбанк" має розглядатися за правилами господарського судочинства, а в частині вимог до приватного нотаріуса - за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції 5. 20 грудня 2016 року Апеляційний суд Тернопільської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. 6. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що спір виник з приводу виконання умов договорів іпотеки. Тому, враховуючи суб'єктний склад спору в частині, яка стосується вимог, пред'явлених до ПАТ "Укрсоцбанк", спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства. А оскільки при прийнятті рішень про державну реєстрацію приватний нотаріус діяв як суб'єкт владних повноважень з питань такої реєстрації, спір в частині пред'явлених до нього вимог, на думку апеляційного суду, потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 29 грудня 2016 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розглядудо Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 30 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 9. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної та предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Позивач вважає, що спір не є публічно-правовим і не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Крім того, вказує, що 2 вересня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за аналогічним адміністративним позовом до приватного нотаріуса, оскільки вважав, що такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. 11. Зазначає, що 5 вересня 2016 року Господарський суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою відмовив у прийнятті аналогічної позовної заяви, оскільки цей суд вважав, що приватний нотаріус не є суб'єктом підприємницької діяльності і не може бути відповідачем у господарському суді. 12. Позивач вказує, що зазначені ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду та Господарського суду Хмельницької області були долучені до матеріалів справи ще до постановленняХмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 12 вересня 2016 року ухвали про відмову у відкритті провадження. Проте суди першої й апеляційної інстанцій вказані обставини не врахували. (2) Доводи відповідачів 13. Відповідачі свою позицію щодо касаційної скарги не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 14. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що спір виник з приводу виконання умов договорів іпотеки, укладених позивачем-юридичною особою і ПАТ "Укрсоцбанк", а також щодо порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій ПАТ "Укрсоцбанк" і приватного нотаріуса з реєстрації такого права за банком. 17. У позовній заяві позивач, зокрема, вказував на те, що під час здійснення реєстрації набуття ПАТ "Укрсоцбанк" як іпотекодержателем права власності на предмети договорів іпотеки борг позивача за його розрахунками становив 20 млн. грн. тоді як вартість іпотечного майна складала 92 812 079 грн. На думку позивача, ПАТ "Укрсоцбанк" не відшкодувало йому як іпотекодавцю перевищення вартості предметів іпотеки та завдало матеріальної шкоди у розмірі понад 60 млн. грн. Вказане свідчить про існування між юридичними особами - позивачем і ПАТ "Укрсоцбанк" - спору про право, що виник з договірних відносин. 18. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 19. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України). 20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України у зазначеній редакції господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. 21. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом майнового права позивача, який є суб'єктом господарювання, та з належністю виконання господарських договорів юридичними особами-учасниками спору, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що спір з ПАТ "Укрсоцбанк" не є публічно-правовим і має розглядатися за правилами господарського судочинства. 22. Стосовно вимог до приватного нотаріуса, суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спір у цій частині має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 23. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 24. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 25. За правилами частини першої статті 17 КАС України у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 26. За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції.Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку з чим він виник, і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду. 27. У цій справі спір виник з договірних відносин, а позов спрямований на захист майнового права позивача. Це свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин і спростовує висновки судів першої й апеляційної інстанцій про належність спору до юрисдикції адміністративного суду. 28. За змістом статей 1 і 21 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, приватний нотаріус не міг бути відповідачем у господарському процесі, оскільки не є юридичною особою. 29. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до юридичної особи - ПАТ "Укрсоцбанк", а за правилами адміністративного судочинства - в частині позовних вимог до приватного нотаріуса порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 43 ГПК України у вказаній редакції, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. 30. Саме тому з огляду на характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 31. Тому з огляду на наведену вище аргументацію Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. 32. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. 33. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява N 4451/70 § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява N 36760/06, § 230). 34. Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 35. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви N 7714/06 та N 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" ("Andriyevska v. Ukraine", заява N 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" ("Mosendzv. Ukraine", заява N 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява N 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). 36. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що 2 вересня 2016 року Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом позивача до приватного нотаріуса з огляду на те, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. 5 вересня 2016 року Господарський суд Хмельницької області ухвалою відмовив позивачу у прийнятті позовної заяви в частині вимог до приватного нотаріуса, оскільки, на думку цього суду, такі вимоги не можуть розглядатися у господарських судах, а у частині вимог до банку - повернув позовну заяву без розгляду. 12 вересня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області постановив оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у цивільній справі на тій підставі, що вимоги до ПАТ "Укрсоцбанк" мають розглядатися за правилами господарського судочинства, а вимоги до приватного нотаріуса - за правилами адміністративного судочинства. 37. Непослідовність національних судів створила позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист. Постановлення судами різних юрисдикцій взаємовиключних ухвал у справі в частині вимог до приватного нотаріуса поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. 38. Крім того, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна інформація про те, що у квітні 2017 року позивач знову звернувся з аналогічним позовом до Господарського суду Хмельницької області, який 7 квітня 2017 року постановив ухвалу про порушення провадження у справі N 924/326/17. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 39. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 40. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 41. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 42. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 43. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій касаційна скарга є частково обґрунтованою. 44. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги до ПАТ "Укрсоцбанк" мають розглядатися за правилами господарського судочинства, ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року у цій частині залишаються без змін. В іншій частині мотивування вказаних ухвал слід змінити, адже суди дійшли хибних висновків про те, що за вимогами до приватного нотаріуса між сторонами виник адміністративний спір. (2.2) Щодо судових витрат 45. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 46. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. 47. Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі, а суд апеляційної інстанції, з суттю рішення якого погодилася Велика Палата Верховного Суду, залишив рішення суду першої інстанції без змін. Проте позивач клопотання про повернення сплаченої у першій інстанції суми судового збору не подав. (3) Висновки щодо застосування норм права 48. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частини друга та третя статті 4 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Близькі за змістом приписи закріплювали частини перша та друга статті 1 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). 49. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Близький за змістом припис був закріплений у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. 50. Вирішення спору за правилами господарського судочинства в частині заснованих на господарському договорі позовних вимог юридичної особи до іншої юридичної особи, а за правилами адміністративного судочинства - в частині позовних вимог юридичної особи до приватного нотаріуса порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 43 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій. 51. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України. 52. За правилами цивільного чи господарського судочинства позивач не може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність нотаріуса, прийняті або вчинені останнім під час реалізації функцій державного реєстратора за заявою позивача та з порушенням встановленого законом порядку. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, частиною першою статті 409, частинами першою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" задовольнити частково. 2. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 16 листопада 2018 року.
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 826/17908/14 Провадження N 11-790апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року (у складі колегії суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М.) у справі N 826/17908/14 за позовом Закритого акціонерного товариства "Київгума" (далі - ЗАТ "Київгума") до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві), державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Радченко Альони Леонідівни та Кравця Олександра Валентиновича (далі - державний реєстратор), треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінформсервіс" (далі - ТОВ "Укрінформсервіс"), ОСОБА_6, про визнання протиправними та скасування рішень і свідоцтв, зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У листопаді 2014 року ЗАТ "Київгума" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві, державних реєстраторів Радченко А.Л. та Кравця О.В., треті особи: ОСОБА_3, ТОВ "Укрінформсервіс", ОСОБА_6, у якому просило: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Радченко А.Л. від 03 березня 2014 року N 11331032 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; - скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2014 року, індексний N НОМЕР_1; - зобов'язати Реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві скасувати запис N 4848623 про право власності ОСОБА_3 на об'єкт незавершеного будівництва нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Кравця О.В. від 30 липня 2014 року N 14807086 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; - скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 липня 2014 року, індексний N НОМЕР_2; - зобов'язати Реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві скасувати запис N 6514843 про право власності ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва нежитлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 в Державному реєстрі прав. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 28 січня 2015 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував рішення державного реєстратора Радченко А.Л. від 03 березня 2014 року N 11331032 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03 березня 2014 року, індексний N НОМЕР_1. Визнав протиправними та скасував рішення державного реєстратора Кравця О.В. від 30 липня 2014 року N 14807086 та свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 30 липня 2014 року, індексний N НОМЕР_2. Зобов'язав Реєстраційну службу ГУЮ у м. Києві внести до Державного реєстру прав записи про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти незавершеного будівництва, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 (запис про право власності 4848623) та АДРЕСА_2 (запис про право власності 6514843). Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 червня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві внести до Державного реєстру прав записи про скасування державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та прийняв у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Не погодившись із такими судовими рішеннями, 18 липня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року й постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції. З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 08 липня 2002 року N 1330 було дозволено ЗАТ "Київгума" здійснити проектування та реконструкцію дитячого оздоровчого табору під дитячий оздоровчий комплекс сімейного типу на АДРЕСА_2 Рішенням Київської міської ради від 29 травня 2003 року N 487/647 "Про оформлення права користування земельними ділянками" за ЗАТ "Київгума" оформлено право довгострокової оренди на 25 років земельної ділянки площею 9,42 га для експлуатації та обслуговування дитячого оздоровчого табору на АДРЕСА_1 в м. Києві. 20 серпня 2003 року між ЗАТ "Київгума" та Київською міською радою укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. 17 грудня 2004 року між ЗАТ "Київгума" та ТОВ "Укрінформсервіс" укладено договір N 17-12/04 про пайову участь у реконструкції дитячого оздоровчого табору, відповідно до якого позивач виступив замовником реконструкції, а ТОВ "Укрінформсервіс" здійснювало випуск цінних паперів та фінансування реконструкції вказаного комплексу. Відповідно до додатку N 2 договору N 17-12/04 ЗАТ "Київгума" за актами приймання-передачі передало ТОВ "Укрінформсервіс" всі корпуси типу "А", "В" і "С" в оздоровчому комплексі, розташованому за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. В свою чергу, між ТОВ "Укрінформсервіс" та інвесторами - ОСОБА_6, ОСОБА_3 укладені інвестиційні договори, відповідно до умов яких інвестори здійснювали фінансування реконструкції певних корпусів шляхом придбання облігацій, емітованих ТОВ "Укрінформсервіс". 17 липня 2012 року ТОВ "Укрінформсервіс" уклав інвестиційний договір N ИД-22А-1 з ОСОБА_6, предметом якого є інвестування будівництва нежитлової будівлі корпусу "А" в об'єкті реконструкції N 22, а 25 квітня 2012 року з ОСОБА_3 був укладений інвестиційний договір N ИД-ЗВ-2, предметом якого є інвестування будівництва нежитлової будівлі корпусу "В" в об'єкті реконструкції N 3, які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. 21 серпня 2012 року між ЗАТ "Київгума" та ОСОБА_6 укладено договір про передачу функцій замовника будівництва об'єкта, а саме корпусу типу "А" в об'єкті реконструкції N 22, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. Аналогічний договір ЗАТ "Київгума" уклало 20 вересня 2012 року з ОСОБА_3, відповідно до якого їй передано функції замовника будівництва на об'єкт корпусу "В" в об'єкті реконструкції N 3, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. Після виконання умов інвестиційних договорів майнові права на об'єкти нерухомості передані за актами прийому-передачі від 23 липня 2012 року - інвестору ОСОБА_6 (корпус "А" в об'єкті реконструкції N 22), а від 20 вересня 2011 року - інвестору ОСОБА_3 (корпус "В" в об'єкті реконструкції N 3), які знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1. 03 березня 2014 року державний реєстратор Радченко А.Л. прийняла рішення N 11331032 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення до Державного реєстру прав внесено запис N 4848623 про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 і видано свідоцтво про право власності від 03 березня 2014 року, індексний N НОМЕР_1 на це нерухоме майно. 30 липня 2014 року державний реєстратор Кравець О.В. прийняв рішення N 14807086 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2. На підставі цього рішення до Державного реєстру прав внесено запис N 6514843 про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на об'єкт незавершеного будівництва - нежитловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 і видано свідоцтво про право власності на зазначене майно від 30 липня 2014 року, індексний N НОМЕР_2. Вважаючи рішення відповідачів про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 та ОСОБА_3 протиправними і прийнятими всупереч вимогам Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), ЗАТ "Київгума" звернулося до суду із цим адміністративним позовом. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом). Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли внаслідок укладення між учасниками справи низки договорів, зокрема, про пайову участь, інвестиційного договору, договору про передачу функцій замовника будівництва. Порушуючи питання про скасування рішень державних реєстраторів від 30 липня 2014 року N 14807086 та від 03 березня 2014 року N 11331032, ЗАТ "Київгума" позовні вимоги обґрунтовує тим, щореєстраційні дії з оформлення права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 та ОСОБА_3 вчинені за відсутності для цього підстав, а саме, неподання третіми особами документів, які підтверджують право на виконання будівельних робіт та речових прав на земельну ділянку, так як державна реєстрація права власності на об'єкти незавершеного будівництва проводиться лише за забудовником, а таким забудовником і користувачем земельної ділянки є позивач, а не треті особи у справі. На противагу доводам позивача ОСОБА_3 у касаційній скарзі стверджує, що забудовниками і замовниками спірних об'єктів будівництва, були саме треті особи, і право власності на об'єкти незавершеного будівництва вони набули відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 18 вересня 1991 року N 1560-XII "Про інвестиційну діяльність". Тобто, оскаржуючи проведення реєстраційних дій та прийняття рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за третіми особами, позивач фактично оспорює набуте ОСОБА_6 та ОСОБА_3право власності на ці об'єкти, оскільки зазначає, що реєстрація права власності проводиться лише за забудовником, яким вважає себе, а тому такі вимоги є похідними від вирішення судом питання щодо правомірності набуття третіми особами права власності на спірне нерухоме майно на підставі укладених договорів. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, здійснених на підставі укладених договорів, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання пов'язані з реєстрацією прав власності на будівлі. Скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, на підставі яких ОСОБА_6 та ОСОБА_3 отримали свідоцтва на право власності, обов'язково будуть впливати на майнові права тих фізичних осіб, щодо яких ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення угод та їх виконання, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір. Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства є помилковими, оскільки стосуються набутого права власності на об'єкти нерухомого майна третіми особами, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 січня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2016 року скасувати. Провадження у адміністративній справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Київгума" до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Радченко Альони Леонідівни та Кравця Олександра Валентиновича, треті особи: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрінформсервіс", ОСОБА_6, про визнання протиправними та скасування рішень і свідоцтв, зобов'язання вчинити певні дії, закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук О.Г. Яновська
  8. всем привет) у меня, наверное, самая вопиющая ситуация с этими бандюками. кей-коллект, укрборг - все одно. у нас они вообще вошли в сговор с нотариусом и переписали на себя квартиру, и это после того, как исполнительная служба им отказала и закрыла дело по закону моратория, отправив документы в банк. они не долго думая, совершили незаконную сделку почти в 8 вечера того же дня. естественно, мы подали в суд на их компанию и нотариуса Егорову Марину. коллекторская компания тоже подала встречный иск на выселение (в квартире проживают 2 несовершеннолетних детей), - суд 1-й инстанции, а потом и апелляционный суд им отказали . но, видно, пользуясь тем, что в судах этот процесс затягивается, коллекторы не унывают и решили действовать жестче. 12 сентября 4 человека "решили поговорить", как они потом нам объяснили, - и в 7 утра ввалились в квартиру. муж не растерялся и повыкидывал их за порог. обидно, что все это видел наш старший несовершеннолетний сын. в шоке. на этом их визит не закончился и они 2 дня сидели в машине около подъезда, ожидая, когда же в квартире никого не будет. говорили, что будут сидеть, пока мы не поедем к ним в офис и не поговорим о возможных решениях вопроса. поехал муж и адвокат. там вообще цирк был по полной программе. они сразу сказали, что им нужны деньги, потому что содержать офис и платить зарплату сотрудникам нынче дорого!!!! отвезли заявления в прокуратуру, мвд и отделение полиции (жаль, не отреагировали по факту и сразу не вызвали!!)в отделении до сих пор тянут резину , не могу добиться ЕРДР. хотели спихнуть дело на участкового, пока я не пошла к начальнику следствия в прошлую пятницу, - он покивал, пообещал, что следователь позвонит сегодня, 18.09., но , увы и ах, никто не позвонил и номер ЕРДР так и не присвоили. вот и напрашивается вывод, - как наша полиция нас "бережет". я так понимаю, чтобы правоохранительные органы хоть как-то реагировали, нужно массово собраться против коллекторов и заваливать органы заявлениями. ищу таких же пострадавших, давайте кооперироваться. если не мы сами, то на полицию рассчитывать особо не приходится.
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 серпня 2018 року м. Київ Справа N 826/7122/15 Провадження N 11-580апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю: секретаря судового засідання Мамонової І.В., представника позивача - ОСОБА_3, розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Сол-проперті" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2015 року (судді Кротюк О.В., Літвінова А.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року (судді Шелест С.Б., Пилипенко О.Є., Романчук О.М.) у справі N 826/7122/15 за позовом ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві (правонаступник Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві), Міністерства юстиції України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України (далі - державний реєстратор) Марченка Олександра Анатолійовича, треті особи: ТОВ "Кей-колект", ТОВ "Сол-проперті", про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА: У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України, державного реєстратора Марченка О.А. та з урахуванням уточненого адміністративного позову просила: - визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора Марченка О.А. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 8В73966 від 19 лютого 2015 року; далі - спірна квартира); - визнати незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно; - зобов'язати Міністерство юстиції України внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав власності на спірну квартиру (номер запису про право власності 8В73966 від 19 лютого 2015 року). На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 спірну квартиру. Оскаржуваним рішенням відповідача право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ "Кей-колект" на підставі договору іпотеки від 15 квітня 2008 року N 62964 та договору відступлення права вимоги від 11 червня 2012 року. На думку позивача, рішення державного реєстратора від 19 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки доказів укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами та третіми особами не надано, а договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 11 червня 2012 року, а також договір факторингу від 11 червня 2012 року N 14 не є підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, адміністративний позов задовольнив частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора Марченка О.А. від 25 лютого 2015 року N 19619255, унесене державним реєстратором Сипчу К.М. (запис про право власності 8В73966). У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, представник ТОВ "Сол-проперті" у касаційній скарзі зазначив, що ці рішення є безпідставними, необґрунтованими, винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 08 жовтня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з тим, що є підстави відступити від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15, про розгляд такого спору за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду. 03 серпня 2018 року представник позивача - адвокат ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ "Сол-проперті", у якому зазначив про відсутність підстав для її задоволення. У судовому засіданні 28 серпня 2018 року представник позивача просив оскаржувані рішення залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 спірну квартиру. 15 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11333486000 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 160 тис. доларів США, тоді як останній зобов'язався в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено договір іпотеки від 15 квітня 2008 року N 82964, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований у реєстрі за N 10176, згідно з яким іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (Банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру. 11 червня 2012 року Банк відступив право вимоги ТОВ "Кей-колект" відповідно до договору факторингу N 4 та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки до позивача за зобов'язаннями за кредитним договором. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 лютого 2015 року N 34220189 державним реєстратором прав на нерухоме майно Сипчу К.М. внесено запис про прийняте державним реєстратором Марченком О.А. рішення від 25 лютого 2015 року N 19619255 про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-колект" права власності на спірну квартиру. Підставою для реєстрації вказано договір іпотеки від 15 квітня 2008 року N 82964. У подальшому ТОВ "Кей-колект" шляхом укладення договору купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року передало у власність ТОВ "Сол-проперті" вказану квартиру. Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сол-проперті" задовольнити частково. 2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2018 року м. Київ Справа N 813/1159/17 Провадження N 11-638апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича (далі - державний реєстратор), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) про визнання протиправним і скасування рішення за касаційною скаргою Банку на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (у складі колегії суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я., Святецького В.В.), УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29 вересня 2016 року за індексним N 31639633 (запис про право власності 16656352), згідно з яким об'єкт нерухомого майна - квартира за адресою: АДРЕСА_1, перейшла у власність Банку. Позивач зазначив, що умовами іпотечного договору, укладеного ним із Банком, передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Оскаржуване рішення відповідача, на думку ОСОБА_3, не відповідає вимогам Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) та підлягає скасуванню з таких підстав. Так, ОСОБА_3 вказав на те, що належна йому на праві приватної власності квартира за згаданою вище адресою є його єдиним постійним місцем проживання із дружиною та неповнолітньою дочкою, іншого нерухомого майна він не має, а тому перехід права власності на цю квартиру до Банку на підставі іпотечного застереження згідно з договором іпотеки порушує вимоги статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року N 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", а також суперечить положенням Закону України від 3 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 жовтня 2017 року провадження у справі закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та роз'яснив, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасував і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Не погодившись із рішенням апеляційного суду, Банк подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року залишити в силі. Касаційна скарга мотивована ти, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки випливає з договірних відносин. На час розгляду справи позивач та відповідач відзивів на касаційну скаргу не подали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на нижченаведене. Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у зазначеній редакції) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_3 до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги обґрунтовані прийняттям державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відсутності необхідних документів, передбачених Законом N 1952-IV. Тобто спір про право відсутній, а дослідженню підлягає виключно владне (управлінське) рішення державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. Так, ОСОБА_3 оскаржив до адміністративного суду рішення суб'єкта владних повноважень - державного реєстратора, вказавши на невідповідність такого рішення Закону N 1952-IV, при цьому позивач не зазначає, які саме положення цього Закону щодо порядку прийняття рішень державним реєстратором останнім не дотримано, які протиправні управлінські дії чи бездіяльність відповідача призвели до прийняття незаконного, на думку позивача, рішення. Натомість наведене позивачем обґрунтування його вимог до адміністративного суду зводиться до безпідставного і незаконного звернення стягнення на предмет іпотеки та набуття Банком права власності на квартиру на підставі правочину, який, до того ж, на думку позивача, порушує права неповнолітньої дитини та укладений без дозволу органу опіки й піклування. Таким чином, спірні у цій справі правовідносини пов'язані з реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, та виникли у зв'язку із запереченням позивачем такого права, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України. В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі ОСОБА_3 посилався на те, що підставою його звернення саме до адміністративного суду є недотримання нотаріусом вимог Закону N 1952-IV та відсутність у нього права вчиняти реєстраційні дії без учинення нотаріальної дії з нерухомим майном, однак такі доводи позивача не узгоджуються із суб'єктним складом спірних правовідносин, адже оскаржуване у цій справі рішення державного реєстратора прийняте не нотаріусом. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Відповідно до частини першої статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Ураховуючи наведене, касаційна скарга Банку підлягає задоволенню, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року - скасуванню, а ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року про закриття провадження у справі - залишенню в силі. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити. 2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року скасувати. 3. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2018 року м. Київ Справа N 807/719/15 Провадження N 11-665апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача ОСОБА_2, суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року (суддя Рейті С.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року (у складі колегії суддів Каралюса В.М., Затолочного В.С., Матковської З.М.) у справі за позовом ОСОБА_5 до реєстратора Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" (далі - реєстратор), Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" (далі - КП Ужгородської міськради "БТІ м. Ужгорода"), треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права користування, УСТАНОВИЛА: У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до реєстратора, КП Ужгородської міськради "БТІ м. Ужгорода", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, у якому з урахуванням зміни позовних вимог, просила визнати неправомірним та скасувати запис N 22000 від 25 грудня 2004 року в частині державної реєстрації права користування приміщенням горища за третіми особами у справі. Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 29 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував запис, внесений до реєстру прав власності на нерухоме майно в частині користування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (власники квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді) приміщенням горища площею 98,0 кв. м Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що реєстратором було порушено процедуру здійснення державної реєстрації права користування нежитловим приміщенням, яка передбачена Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), оскільки зареєстроване за третіми особами право користування на спірне нерухоме майно відноситься до допоміжних приміщень і є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку. У червні 2016 року ОСОБА_4 через свого представника звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_4 зазначає, що у цій справі виник спір про право, що свідчить про непідвідомчість спору адміністративному суду. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 червня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі -КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 червня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила наступне. Судами встановлено, що позивачка ОСОБА_5 та треті особи: ОСОБА_4 і ОСОБА_6, є співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Підгірна, 18. На підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області від 28 листопада 2002 року N 361 між ОСОБА_7 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Підзамок" (далі - ТОВ "Підзамок") 09 грудня 2002 року укладено договір найму жилого приміщення, яким ОСОБА_7 передано в користування квартиру N 2 на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді, а відповідно до п. 7 акта здачі - приймання зазначеної квартири в його користування передано також приміщення горища. З листа виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 21 серпня 2015 року N 1851/03-18 вбачається, що в червні 2003 року проведено упорядкування нумерації квартир у вказаному будинку, в результаті чого квартирі N 2 на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді присвоєно номер 2 "в". 24 жовтня 2003 року між ОСОБА_7 і ТОВ "Підзамок" укладено договір найму квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді із передачею у користування приміщення горища площею 98,0 кв. м 05 листопада 2003 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6, скориставшись правом, передбаченим ст. 65-1 Житлового кодексу Української РСР (придбання громадянами займаних ними жилих приміщень у приватну власність) на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради, набули у спільну сумісну власність квартиру N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді, про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно N 275. Згідно з витягом з реєстру права власності на нерухому майно N 6184414 від 12 січня 2005 року в описі об'єкта нерухомості зазначено, що у користуванні власників квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді є приміщення підвалу - площею 7,1 кв. м та горища - площею 98,0 кв. м 27 серпня 2004 року ОСОБА_7 помер, а його дружина ОСОБА_4 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 02 серпня 2005 року отримала у спадок 1/2 квартири N 2 "в" на вул. Підгірній, 18 в м. Ужгороді, яка складається з 2-х кімнат та має у користуванні приміщення підвалу - площею 7,1 кв. м та горища - площею 98,0 кв. м Вважаючи дії реєстратора від 25 грудня 2004 року щодо реєстрації за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 права користування приміщенням горища протиправними й такими, що вчинені без згоди інших співвласників квартир на вул. Підгірній 18 в м. Ужгороді та всупереч вимогам Закону N 1952-IV та Закону України від 19 червня 1992 року N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон N 2482-XII), ОСОБА_5 звернулася до суду із цим адміністративним позовом. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом). Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, визначив спір у цій справі як публічно-правовий. Однак, Велика Палата Верховного Суду не погоджується із зазначеними висновками з огляду на таке. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Порушуючи питання про визнання неправомірним та скасування запису про державну реєстрацію права користування приміщенням горища третіми особами, ОСОБА_5 обґрунтовує свої вимоги тим, що у реєстратора в порушення вимог Закону N 1952-IV не було законних підстав для реєстрації за третіми особами права користування спірним нежитловим приміщенням без письмової згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку за адресою: м. Ужгород, вул. Підгірна, 18, оскільки спірне нежитлове приміщення цього будинку відноситься до допоміжних приміщень і приміщень загального користування, є спільним майном усіх власників квартир зазначеного будинку, а тому такі дії реєстратора порушують права позивачки, як співвласника багатоквартирного будинку. Крім того, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 781 ЦК України договір найму, укладений між ОСОБА_7 (наймач) і ТОВ "Підзамок" (наймодавець), припинився у зв'язку зі смертю наймача. Таким чином, вимоги про скасування запису щодо реєстрації права користування спірним нерухомим майном за третіми особами фактично спрямовані на відновлення прав позивачки у зв'язку з незаконним, на її думку, користуванням нежитловим приміщенням (горищем) третіми особами на підставі договору найму та пов'язані з намаганням ОСОБА_5 відновити своє порушене право на це майно як співвласника. Отже, у цій справі заявлено позов на захист приватного інтересу шляхом скасування запису про державну реєстрацію права користування третіми особами спірним нерухомим майном (приміщенням горища). Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном, і відповідно правомірності набуття такого права шляхом укладення договору найму цього майна. Засади захисту права власності, які поширюються і на правовідносини щодо права користування, регулюються ст. 386 ЦК України; право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння та захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, - ст. 387, 391 цього Кодексу. Таким чином, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном залежить від вирішення судом питання про правомірність такого права відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а оскаржувані дії реєстратора є лише наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, тобто є похідними вимогами, у зв'язку з чим, ураховуючи суб'єктний склад спірних правовідносин, така справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи на об'єкт нерухомого майна, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивачки. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі N 826/12559/16. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) ухвалені в цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження закриттю у зв'язку з неналежністю розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 345, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 задовольнити частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасувати. Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до реєстратора Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода", Комунального підприємства Ужгородської міської ради Закарпатської області "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА Іменем України 4 вересня 2018 року м. Київ Справа N 904/5857/17 Провадження N 12-96гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О.,Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П. розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" (далі - ТОВ "Дніпромет", позивач) на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року (судді: Чередко А.Є., - головуючий, Парусніков Ю.Б., Пархоменко Н.В.) та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року (суддя Ліпинський О.В.) у справі N 904/5857/17 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом ТОВ "Дніпромет" до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. (далі - Реєстратор) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива - 2010" (далі - ТОВ "Нива - 2010"); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанія "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання неправомірними дій Реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, внесених Реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відносно ТОВ "Нива - 2010". Учасники справи: позивач - не з'явився, відповідачі - не з'явилися, треті особи - не з'явилися. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1 У травні 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання дій державного реєстратора неправомірними та скасування реєстраційних записів від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ &q?нь;Нива - 2010&q?от; від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року. 1.2 Позов (з урахуванням додаткових пояснень) обґрунтовано приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та доводами про незаконність дій державного реєстратора, необхідністю захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010". 1.3 Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ &qu'f;Нива - 2010&qufo; та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Компанію "Фортресс Оф Ану Ессошиейшн ЛТД", ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. 1.4 ТОВ "Нива - 2010" у клопотанні про закриття провадження у справі заперечило проти прийняття позову, вказавши, що позов подано з порушенням правил підвідомчості, оскільки стороною спору є орган державної влади; такий спір, на думку відповідача, має розглядатися адміністративним судом. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року припинено провадження у справі N 904/5857/17. 2.2. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року вказану ухвалу господарського суду залишено без змін. 2.3. Обґрунтовуючи прийняті у справі судові рішення, суди дійшли висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог, спрямованих на захист корпоративних прав, відтак, такий спір не має ознак корпоративного і з урахуванням визначеної частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів має розглядатися судом адміністративної юрисдикції. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 3.1 У листопаді 2017 року ТОВ "Дніпромет" звернулося з касаційною скаргою на прийняті у справі судові рішення, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року у справі N 904/5857/17, а справу направити до Господарського суду Дніпропетровської області для подальшого розгляду. 3.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач вказав про неповне встановлення обставин справи судами попередніх інстанцій, оскільки цей спір є спором між юридичною особою та її учасником, отже корпоративним спором. Скаржник вказав, що незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник господарського товариства обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, такий спір в розумінні пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. 3.3. Крім того, скаржник навів правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 17 лютого 2015 року у справі N 21-551а14 та від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 про те, що "…визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції". 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі N 904/5857/17 за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 10 квітня 2018 року, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 3 квітня 2018 року. 4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 квітня 2018 року справу разом із касаційною скаргою ТОВ "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що позивач оскаржує вказані судові рішення з підстав порушення судами приписів пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо визначення підвідомчості спору у цій справі господарському суду. Враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24 травня 2017 року у справі N 816/1774/15 про оскарження дій державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень, та відповідно, підпорядкування справи адміністративній юрисдикції, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що справа містить виключну правову проблему і підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду відповідно до приписів частин п'ятої та шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України. 5. Позиція учасників справи 5.1. Треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у відзиві на касаційну скаргу її доводи заперечили, вказавши, що у позові не міститься вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасників, відтак, спір не має ознак корпоративного, натомість позов заявлено до державного реєстратора, як суб'єкта владних повноважень і, відповідно, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. 6. Фактичні обставини справи, встановлені судами 6.1. ТОВ "Дніпромет" звернулось до господарського суду з позовом до Державного реєстратора Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області Руденко В.І. про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176 та реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, посилаючись на незаконність дій державного реєстратора, необхідність захистити права та інтереси позивача, зумовлені його корпоративними правами, як учасника ТОВ "Нива - 2010". 6.2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 6 липня 2017 року залучено до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ "Нива - 2010". 6.3. Припиняючи провадження у справі, суд дійшов висновку, що позивач пред'явив позовні вимоги безпосередньо до державного реєстратора, ці вимоги мають самостійний характер та заявлені без вимог до ТОВ "Нива - 2010" або його учасника, відтак, спір за цим позовом належить розглядати в порядку адміністративного судочинства на підставі частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України як публічно-правовий спір. 6.4. Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що, враховуючи повноваження державного реєстратора, визначені статтею 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", та з урахуванням визначеної частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикції адміністративних судів спори з приводу державної реєстрації юридичних осіб, змін до установчих документів юридичних осіб підлягають розгляду адміністративними судами. 7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 7.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 7.2. Спори, підвідомчі господарським судам України, на час звернення із позовною заявою, визначалися статтею 12 ГПК України (у відповідній редакції на час звернення з позовом). Зокрема, відповідно до пункту 4 частини першої вказаної статтігосподарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. 7.3. Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. 7.4. Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" визначено права учасників товариства: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства. 7.5. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 7.6. За частиною першою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 7.7. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 7.8. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 7.9. Суди попередніх інстанцій, керуючись приписами статей 1, 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань", виходили з висновків про те, оскарження позивачем як учасником товариства дій державного реєстратора та вчинених ним записів з мотивів порушення цим корпоративних прав належить до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правовий спір з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. 7.10. Разом з тим, позовні вимоги не відповідають ознакам та характеристикам публічно-правового спору з огляду на таке. 7.11. За змістом наведених вище норм права, до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. 7.12. Вказані положення закріплені також у статтях 2, 4, 19 чинного Кодексу адміністративного судочинства України, яким визначено поняття публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів та завдання судочинства. 7.13. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад і участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. 7.14. Як вже зазначалося вище, предметом спору у цій справі є вимоги особи, визначеної в позові як учасник товариства, про визнання неправомірними дій державного реєстратора, а також скасування реєстраційних записів про проведення реєстраційних дій від 24 квітня 2017 року N 14291050011001176, від 24 квітня 2017 року N 1429106001201176, від 27 квітня 2017 року N 14291070013001176, від 28 квітня 2017 року N 14291070014001176, вчинених на підставі рішень, оформлених протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Нива - 2010" від 24 квітня 2017 року та 28 квітня 2017 року, частку у статутному капіталі якого має позивач. 7.15. Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" визначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. 7.16. Державний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державний реєстратор) - особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус (стаття 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань"). 7.17. Змістом статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань" передбачено повноваження державного реєстратора згідно з якими він, зокрема, проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; веде Єдиний державний реєстр; веде реєстраційні справи. 7.18. Подання документів для державної реєстрації за змістом статті 14 наведеного вище Закону здійснюється заявником (засновник (засновники) або уповноважена ними особа - у разі подання документів для державної реєстрації створення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, в розумінні абзацу 1 пункту 8 частини першої статті 1 Закону). 7.19. Водночас статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено спростовувану презумпцію відомостей, оголошених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР). 7.20. Особа, яка вважає своє право чи інтерес порушеними через подання та внесення до ЄДР недостовірних відомостей може вимагати їх захисту через корегування відомостей ЄДР та відображенні в ЄДР відповідних дійсних відомостей у спосіб, що забезпечить ефективне відновлення та захист її порушених прав та інтересів, зокрема, шляхом скасування запису в ЄДР (пункт 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"). 7.21. У такому випадку, якщо суд встановить, що суб'єкт державної реєстрації вчинив запис в ЄДР за зверненням належного заявника, на підставі всіх необхідних для реєстрації документів відповідно до закону та відсутності встановлених законом підстав для відмови в державній реєстрації, це не є перешкодою для скасування в судовому порядку недостовірного запису в ЄДР, наявність якого порушує корпоративні права чи законні інтереси позивача. 7.22. Спір між учасниками юридичної особи або спір учасників юридичної особи з цією юридичною особою щодо скасування запису в ЄДР є корпоративним спором і підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. 7.23. Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення в ЄДР відомостей, щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору та залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту у ефективний спосіб; цей критерій суди, припиняючи провадження, не перевірили. 7.24. Відтак, висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції щодо віднесення спору в цій справі до компетенції судів адміністративної юрисдикції, як публічно-правового спору з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій відповідно до пунктів 1 і 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України є необґрунтованими. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 8.2. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок судів апеляційної та першої інстанції про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України та помилковим висновок про віднесення даного спору до компетенції судів адміністративної юрисдикції. 8.3. Приписами частини шостої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 8.4. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 308 ГПК України). 8.5. Враховуючи викладене, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дніпромет" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року задовольнити. 2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 6 вересня 2017 року у справі N 904/5857/17 скасувати. 3. Справу направити на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 серпня 2018 року м. Київ Справа N 820/8219/15 Провадження N 11-582апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Орлова Павла Олександровича як представника державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі - державний реєстратор, скаржник), до якої приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" (далі - ТОВ "Кей-колект"), на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року (суддя Бадюков Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року (судді Русанова В.Б., Курило Л.В., Присяжнюк О.В.) у справі N 820/8219/15 за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора, третя особа -ТОВ "Кей-колект", про визнання дій протиправними та скасування рішення і ВСТАНОВИЛА: У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: - визнати протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ТОВ "Кей-колект" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира); - скасувати рішення відповідача від 16 липня 2015 року за індексним номером 22929118 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача від 16 липня 2015 року за індексним номером 22929118 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру прийнято державним реєстратором з порушенням вимог, визначених пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, а саме: без документа, що підтверджує перехід речових прав на нерухоме майно; без письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання; без підтвердження спливу 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 30 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року, адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправними дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Кей-колект". Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 липня 2015 року, індексний номер 22929118, на спірну квартиру за ТОВ "Кей-колект". Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, представник державного реєстратора подав касаційну скаргу, до якої приєдналася третя особа, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили порядок і підстави реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі іпотечного договору, в якому міститься іпотечне застереження, проте дійшли хибного висновку щодо неможливості здійснення реєстрації за іпотекодержателем без окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 23 грудня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої 346 КАС України, а саме у зв'язку з наявністю підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15, про те, що такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з викликом сторін. Позивач відзиву та заперечення на касаційну скаргу не надіслав. Учасники справи хоч і належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, однак у судове засідання не прибули з невідомих причин, у зв'язку із чим на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та заяві про приєднання до неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Башинською Л.В., ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купив спірну квартиру. 18 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_5 укладено договір N 11236658000 про надання споживчого кредиту в розмірі 30 тис. доларів США. У порядку забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено договір іпотеки (нерухомого майна) від 18 жовтня 2007 року, за умовами якого ОСОБА_5 передав в іпотеку спірну квартиру. 13 лютого 2012 року відповідно до договору факторингу N 2 та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки N 649-650 Банк передав, а ТОВ "Кей-колект" прийняло право вимоги за договорами споживчого кредиту та іпотеки. 29 травня 2015 року ТОВ "Кей-колект" направило на адресу ОСОБА_5 нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Єгоровою М.Є. заяву з вимогою протягом 30 днів усунути порушення за кредитним договором та сплатити заборгованість. 30 червня 2015 року ОСОБА_5 направив ТОВ "Кей-колект" та приватному нотаріусу Єгоровій М.Є. заперечення на цю заяву, в якій указав на відсутність у підприємства права вимагати оплату за кредитним договором, оскільки наявне рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року, яким ТОВ "Кей-колект" відмовлено в стягненні заборгованості за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року. 16 липня 2015 року ТОВ "Кей-колект" звернулося до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за підприємством на праві приватної власності спірної квартири та припинення іпотеки на цей об'єкт нерухомості. До заяви додано копії таких документів: повідомлення ТОВ "Кей-колект" до ОСОБА_5 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 08 грудня 2013 року; рекомендоване повідомлення про вручення; договір про надання послуг від ТОВ "Кей-колект" та ТОВ "Укрборг" від 01 листопада 2013 року; договір іпотеки від 18 жовтня 2007 року; договір про надання споживчого кредиту від 18 жовтня 2007 року з додатками до нього; паспорта особи, що подавала документи; договір відступлення права вимоги від 13 лютого 2012 року (перша й остання сторінки); договір факторингу від 13 лютого 2012 року; накази по підприємству щодо повноважень керівництва; реєстраційні документи; статут; звіт про оцінку майна; платіжні доручення; технічний паспорт. 16 липня 2015 року державним реєстратором прийнято рішення N 22929118 про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права приватної власності (з відкриттям розділу) на спірну квартиру. Підставою для реєстрації вказано договір іпотеки від 18 жовтня 2007 року. Також відповідачем внесено запис про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такого висновку. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Орлова Павла Олександровича як представника державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, до якої приєдналося Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект", задовольнити частково. 2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2018 року м. Київ Справа N 816/1604/17 Провадження N 11-601апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року (суддя Клочко К.І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року (судді Зеленський В.В., П'янова Я. В., Чалий І.С.) у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Коротюк Оксани Вікторівни (далі - державний реєстратор), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" (далі - ТОВ "Кей-колект"), про визнання протиправними та скасування рішень і ВСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 31 липня 2015 року: - за індексним номером 23329268 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру загальною площею 50,5 кв. м, житловою площею 28,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира N 1); - за індексним номером 23328650 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру загальною площею 72,1 кв. м, житловою площею 45,2 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (далі - спірна квартира N 2). На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначила, що є дружиною ОСОБА_5, який на підставі договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2005 року та від 31 серпня 2007 року є власником спірних квартир N 1 та N 2 відповідно. Вказані квартири придбані в період шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_5, право власності на спірні квартири було зареєстровано за чоловіком. У процесі підготовки до розподілу майна подружжя позивачу стало відомо про те, що відповідно до оскаржуваних рішень відповідача власником вищевказаних квартир є ТОВ "Кей-колект". Оскаржувані рішення відповідача прийнято з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, за відсутності у приватного нотаріуса повноважень та правових підстав для прийняття таких рішень. Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та роз'яснив позивачу, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій зазначила, що при постановленні рішень суди порушили норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір між сторонами у справі є не публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, не можна визнати обґрунтованим, оскільки в межах розгляду цієї справи дослідженню підлягають виключно дії відповідача як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав. На підставі викладеного ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 16 травня 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 01 червня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України. Представник державного реєстратора подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, у якому зазначив про відсутність підстав для її задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_5 та Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - Банк) укладено договір про надання споживчого кредиту від 24 вересня 2007 року N 11221391000, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику (ОСОБА_5), а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит в іноземній валюті в розмірі 74 тис. 300 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком як іпотекодержателем та ОСОБА_5 як іпотекодавцем того ж дня укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме належні йому спірні квартири. 12 грудня 2011 року Банк і ТОВ "Кей-колект" уклали договір факторингу N 1, за умовами якого Банк передав, а ТОВ "Кей-колект" прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі й за договорами, укладеними з ОСОБА_5 На підставі договору факторингу Банк і ТОВ "Кей-колект" уклали договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки. 31 липня 2015 року відповідачем прийнято рішення, індексні номери 23329268 та 23328650, про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-колект" права власності на спірні квартири N 1 та N 2 відповідно. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що спір між сторонами у справі не є публічно-правовим, а тому цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірні квартири перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є не публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із частиною першою статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2018 року м. Київ Справа N 826/27224/15 Провадження N 11-534апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю: секретаря судового засідання - Гімарі Н.В., представника позивача - Рупінського О.В., представника відповідача - Єлісєєва О.А., представника Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" - Лук'яненка К. Г., представника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року (суддя Кузьменко В.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., Желтобрюх І.Л.) у справі N 826/27224/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" (далі - ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення") до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської ТетяниАнатоліївни (далі - приватний нотаріус Скульська Т.А.), треті особи: ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" (далі - ПАТ "Український інноваційний банк"), про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИЛА: У грудні 2015 року ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, у якому просило: - визнати протиправними дії приватного нотаріуса Скульської Т.А. щодо прийняття рішень від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; - визнати нечинними та скасувати рішення приватного нотаріуса Скульської Т.А. від 29 жовтня 2015 року N 25694497; N 25700217 N 25702216, N 25703199 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6; - зобов'язати приватного нотаріуса Скульську Т.А. вилучити всі записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон, внесених на підставі зазначених вище рішень від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 20 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував рішення приватного нотаріуса Скульської Т.А. від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: N 25694497, N 25700217, N 25702216, N 25703199. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідачем було порушено процедуру здійснення державної реєстрації права власності, яка передбачена Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), оскільки зареєстроване за третьою особою право власності на нерухоме майно здійснено за наявності обтяжень, що призвело до прийняття приватним нотаріусом протиправних рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна. Саме порушення приватним нотаріусом, як державним реєстратором, процедури здійснення державної реєстрації права власності, що передбачена Законом N 1952-IV, обумовило визначення цього спору адміністративній юрисдикції. У жовтні 2016 року приватний нотаріус Скульська Т.А. звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. 13 лютого 2017 року в додаток до цієї касаційної скарги приватний нотаріус подала додаткові пояснення, у яких звертає увагу на порушення судами правил предметної юрисдикції, оскільки правовідносини у цій справі виникли із виконання умов цивільно-правового договору, а тому спір не є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 травня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення, зокрема з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила наступне. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2012 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" (банк) та ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" (позичальник) укладено кредитний договір N 7/12/Ю, відповідно до якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на умовах, визначених цим договором. На забезпечення виконання кредитного договору від 23 серпня 2012 року N 7/12/Ю ПАТ "Брокбізнесбанк" того ж числа уклало з ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" іпотечний договір, відповідно до якого позивач передав в іпотеку ПАТ "Брокбізнесбанк" належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: будівлю лікувального корпусу літера "А-2" загальною площею 377,8 кв. м; будівлю спального корпусу літера "В-3" загальною площею 1916 кв. м; приміщення їдальні літера "Б-1" загальною площею 642,9 кв. м; приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод літера "Б-1" загальною площею 358,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1: 03 липня 2015 року ПАТ "Брокбізнесбанк" (первісний кредитор) та ПАТ "Український інноваційний банк" (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги N 21, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору своє право вимоги за кредитним договором від 23 серпня 2012 року N 7/12/Ю з усіма додатковими угодами до нього. 09 липня 2015 року між ПАТ "Брокбізнесбанк" (первісний іпотекодержатель) та ПАТ "Український інноваційний банк" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 23 серпня 2012 року. 10 липня 2015 року ПАТ "Український інноваційний банк" повідомив ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" про укладання договорів відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, вимагав погашення заборгованості за кредитним договором в 30 денний строк та попередив, що в разі непогашення заборгованості в указаний строк має намір укласти з третьою особою договір купівлі-продажу на іпотечне майно. Ржищівський міський суд Київської області ухвалою від 05 серпня 2015 року у цивільній справі N 374/326/15-ц за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі "Центр реабілітації та оздоровлення" про захист прав позивача і стягнення коштів наклав арешт на нерухоме майно, що належить ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" та заборонив ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" вчиняти дії, спрямовані на відчуження належного йому нерухомого майна. 10 серпня 2015 року на підставі цієї ухвали суду державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області виніс постанову ВП N 48401746 про арешт майна ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" й оголошення заборони на його відчуження. 28 жовтня 2015 року на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року по справі N 574/8346/15-ц державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Храбан С.І. припинив обтяження - скасував арешт вищезазначеного майна ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" та вніс відповідні зміни до Державного реєстру речових прав щодо припинення обтяження. 29 жовтня 2015 року, коли обтяження майна було вже припинено, між ПАТ "Український інноваційний банк" та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу N 7029, на підставі якого приватний нотаріус Скульська Т.А. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи щодо реєстрації за ОСОБА_6 права власності на майно, а саме: будівлю лікувального корпусу літера "А-2" загальною площею 377,8 кв. м (рішення N 11817499); будівлю спального корпусу літера "В-3" загальною площею 1916 кв.м (рішення N 11818829); приміщення їдальні літера "Б-1" загальною площею 642,9 кв. м (рішення N 11819905); приміщення холу, кінозалу, бювету мінеральних вод літера "Б-1" загальною площею 358,7 кв. м (рішення N 11820470), що розташоване на АДРЕСА_1: Вважаючи рішення приватного нотаріуса Скульської Т.А. від 29 жовтня 2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону N 1952-IV за відсутності підстави для оформлення права власності, ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" звернулося до суду з цим адміністративним позовом. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції та надані на противагу їм аргументи позивача та представників третіх осіб, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Позовні вимоги ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" Центр реабілітації та оздоровлення" ґрунтуються на протиправності дій приватного нотаріуса Скульської Т.А., як спеціального суб'єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону N 1952-IV, оскільки на момент реєстрації за ОСОБА_6 права власності на нерухоме майно була чинною ухвала Ржищівського міського суду Київської області від 05 серпня 2015 року про накладення арешту на нерухоме майно, що належить позивачу. Проте, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказане обтяження щодо об'єктів нерухомого майна припинено 28 жовтня 2015 року на підставі ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29 вересня 2015 року по справі N 574/8346/15-ц, а реєстрацію права власності на об'єкти спірного нерухомого майна за ОСОБА_6 приватний нотаріус здійснила 29 жовтня 2015 року, тобто в період зняття обтяження у вигляді арешту. Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов, виходили з того, що приватним нотаріусом, як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора відповідно до Закону N 1952-IV порушено процедуру реєстрації прав на нерухоме майно. Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки процедура реєстрації права власності за третьою особою відбулась на підставі договору купівлі-продажу та на наступний день після зняття арешту на спірне нерухоме майно, а тому у приватного нотаріуса відповідно до вимог Закону N 1952-ІV були відсутні підстави для відмови у здійсненні реєстрації права власності на спірне нерухоме майно. Вимоги про скасування рішень щодо реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_6 фактично покликані на відновлення прав позивача в зв'язку з незаконним, на його думку, заволодінням нерухомим майном унаслідок реєстрації права власності за третьою особою на виконання цивільно-правових угод та пов'язано із намаганням відновити своє порушене право власника на це майно. Отже, метою позову є захист права позивача на поновлення у державному реєстрі відомостей про нього, як про власника нерухомого майна. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право власності на спірне нерухоме майно, і відповідно правомірності набуття такого права шляхом укладення договору купівлі-продажу цього майна. Вирішення питання правомірності набуття третьою особою - ОСОБА_6 права власності на спірне нерухоме майно внаслідок укладання правочину з ПАТ "Український інноваційний банк" виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції. До того ж, у провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області знаходиться цивільна справа N 442/4416/16-ц за позовом ТОВ "Санаторій "Карпатські зорі" Центр реабілітації та оздоровлення" до ОСОБА_6, ПАТ "Укрінком", третя особа приватний нотаріус Скульська Т.А., про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна. За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса, як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права власності позивача на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання правомірності набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна. Такий спір, з урахуванням суб'єктного складу учасників справи, має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник з договірних відносин, а тому має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) ухвалені в цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження закриттю у зв'язку з неналежністю розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 344, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року скасувати. Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Карпатські зорі" "Центр реабілітації та оздоровлення" до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни, треті особи: ОСОБА_6, Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк", про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 810/4407/13-а Провадження N 11-152апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року (судді Ісаєнко Ю.А., Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі N 810/4407/13-а за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області Марченка Володимира Григоровича (далі - державний реєстратор) та реєстраційної служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - реєстраційна служба), за участю ОСОБА_5, про визнання дій протиправними, скасування рішення й зобов'язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА: 15 серпня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора та реєстраційної служби, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора від 07 березня 2013 року N 763185 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (далі - рішення N 763185); - зобов'язати державного реєстратора провести реєстрацію права власності на 1/3 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, що складається із житлових приміщень згідно з поверховим планом N 1-3, 1-4, 2-2, 2-3, загальною площею 47,8 кв. м, відповідно до резолютивної частини рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 травня 2012 року у справі N 2-35/2012 (далі - рішення місцевого суду). На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначив, що ним було подано заяву до реєстраційної служби про державну реєстрацію права власності на 1/3 частину вказаного спадкового майна, що виникло на підставі рішення місцевого суду про встановлення факту прийняття позивачем спадщини після смерті батька. 07 березня 2013 року державним реєстратором було прийнято рішення N 763185. Проте після отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виявлено розбіжності, а саме невідповідність загальної площі будинку - замість 47,8 кв. м вказано 86 кв. м На думку позивача, ця обставина свідчить про невідповідність спірного рішення рішенню місцевого суду, оскільки 86 кв. м - це загальна площа будинку разом з самостійно збудованими ним за власні кошти житловими приміщеннями N 2-1, 1-2, 1-1, 1, що не віднесені до спадкового майна. За таких обставин рішення N 763185 є протиправним та підлягає скасуванню. Київський окружний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2013 року позов задовольнив повністю, керуючись тим, що предметом реєстрації права власності є 1/3 частина зазначеного вище спадкового майна (житлові приміщення N 1-3, 1-4, 2-2, 2-3), загальною площею 47,8 кв. м, право власності на яке виникло у позивача на підставі рішення місцевого суду, а відповідач, проводячи державну реєстрацію прав та їх обтяжень на зазначену частину спадкового майна, помилково врахував площу самочинно збудованих житлових приміщень N 2-1, 1-2, 1-1, 1, на будівництво яких немає відповідного дозволу, у зв'язку з чим вказав у рішенні N 763185 про загальну площу житлового будинку у 86 кв. м Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, на обґрунтування вимог якої зазначив, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовними вимогами є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, який за змістом статті 9 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є суб'єктом владних повноважень. За таких обставин позивач вважає, що цей спір підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, а тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 22 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 зазначила, що рішенням суду першої інстанції порушені її права як співвласника житлового будинку АДРЕСА_1. Цей будинок, загальною площею 86 кв. м, житловою площею 38,7 кв. м, в тому числі й приміщення веранди, був прийнятий в експлуатацію. 12 лютого 1991 року Фастівським міським бюро технічної інвентаризації проведена його державна реєстрація. Встановлення факту наявності самочинного будівництва є компетенцією органів виконавчої влади, а не суду. Крім цього, підставою заявленого позову ОСОБА_3 є порушення його права власності у зв'язку із включенням у загальну площу житлового будинку приміщення веранди N 2-1, 1-1, 1-2, 1, що на його думку, побудовані за його власні кошти, а тому реєстрація за ним права власності лише 1/3 частини веранди порушує його право власності на решту веранди. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 05 лютого 2013 року ОСОБА_3 подав до реєстраційної служби заяву про державну реєстрацію права власності на 1/3 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1. Зазначене право власності виникло у позивача на підставі рішення місцевого суду, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 вересня 2012 року, відповідно до якого: - визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, що складається з житлових приміщень згідно поверхового плану N 1-3, 1-4, 2-2, 2-3 в порядку спадкування за законом після смерті померлого 04 березня 1983 року сина ОСОБА_7, який фактично прийняв спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_8; - встановлено факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_8; - визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, що складається з житлових приміщень згідно поверхового плану N 1-3, 1-4, 2-2, 2-3; - встановлено факт прийняття ОСОБА_5 спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_8; - визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, що складається з житлових приміщень згідно поверхового плану N 1-3, 1-4, 2-2, 2-3. Згідно поверхового плану загальна площа житлових приміщень N 1-3, 1-4, 2-2, 2-3 складає 47, 8 кв. м 07 березня 2013 року державним реєстратором було прийнято рішення N 763185 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/3 частину вказаного спадкового майна. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 складає 86 кв. м Після виявлення невідповідності загальної площі будинку позивач звернувся до реєстраційної служби із заявою про виправлення помилки та внесення виправлень до вказаного реєстру щодо інформації про загальну площу об'єкта нерухомого майна, проте листом начальника реєстраційної служби від 11 червня 2013 року відмовлено у виправленні, оскільки внесені дані є правильними. Не погоджуючись із рішенням державного реєстратора, позивач звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду з відповідним позовом. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оскаржуючи рішення державного реєстратора позивач фактично ставить питання про наявність у нього права власності на приміщення N 2-1, 1-1, 1-2, 1, що свідчить про наявність спору про право, який не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком Київського апеляційного адміністративного суду з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції, далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. З матеріалів справи убачається, що порушуючи питання про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги тим, що зареєструвавши право власності на приміщення, які не зазначені в резолютивній частині рішення місцевого суду та не визнані спадковим майном, державний реєстратор самостійно витлумачив рішення суду та порушив його цивільні права, оскільки за такої реєстрації йому належить на праві власності 1/3 частина приміщень N 2-1, 1-1, 1-2, 1, які збудовані за його власні кошти. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що позивач, оскаржуючи рішення державного реєстратора, фактично ставить питання щодо наявності чи відсутності у нього права власності на приміщення N 2-1, 1-2, 1-1, 1, які є самочинним будівництвом згідно рішення місцевого суду. Крім того, з доводами ОСОБА_3 щодо належності йому на праві власності приміщень N 2-1, 1-2, 1-1, 1 не погоджується ОСОБА_5, за якою рішенням місцевого суду також як і за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/3 частину спадкового майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1. Вказане свідчить про наявність у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 спору про право на приміщення N 2-1, 1-2, 1-1, 1 будинку за вказаною адресою, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог в порядку адміністративного судочинства. З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції належним чином визначив характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, а отже, доводи касаційної скарги про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства є безпідставними. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі та обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М. Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  17. Добрый день, форумчане! Сразу напишу - я не юрист, пишу от себя, так как сама и пострадала в данной ситуации. Проживаю с несовершеннолетними детьми в доме свекрови. Супруг умер, свекровь теперь нас выселяет, я с детьми в доме прописана. детям 7 и 4 года, ходят по месту прописки и жительства в школу и д/сад. Я официально работаю. Я подала в суд на выделение части жил площади для нашего с детьми проживания, в ответ свекровь с мужем делает фиктивный бракоразводный процесс и по решению суда делится имущество: все автомобили, купленные в браке переходят ей, а дом переходит по решению суда ее супругу (отчиму моего мужа). На меня и детей подают иск на выселение....... Итак, что мне дальше делать в данной ситуации? Менять ответчика? может ли моя свекровь переоформить нотариально право собственности на дом, если мы с детьми в доме прописаны, и в принципе - какие варианты выселения существуют? заранее спасибо за ответ)
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 820/2675/17 Провадження N 11-344апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (судді Спаскін О.А., Сіренко О.І., Любчич Л.В.) у справі N 820/2675/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу МусієнкоОлени Іванівни (далі - Нотаріус), третя особа - ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування рішення і ВСТАНОВИЛА: 27 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Нотаріуса про визнання незаконним та скасування рішення від 21 червня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35793929 (далі - Спірне рішення), та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) про реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на? частину будинку за адресою: АДРЕСА_1. На обґрунтування позову ОСОБА_3 вказав, що у Нотаріуса були відсутні визначені Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) підстави для прийняття Спірного рішення та внесення запису до Реєстру. Необхідного пакету документів для проведення державної реєстрації заявником ОСОБА_5 не надано та Нотаріусом не витребувано. Окрім цього, правоустановчим документом на будинок за адресою: АДРЕСА_1 на цей час є рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року, яким встановлено, що цей будинок є спільною сумісною власністю родини ОСОБА_3, а ОСОБА_5 не має доказів часткового фінансування будівництва та сумісної діяльності з будівництва домоволодіння. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнив. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 листопада 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із вказаноюухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що предметом спору в цій справі є державна реєстрація права власності? частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5, до якої реєстрація? частини будинку за ОСОБА_6 не має жодного відношення. Будь-якого спору між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не існує, він повністю вирішений у судовому порядку. При зверненні до суду ОСОБА_3 чітко вказав, що оскаржує дії Нотаріуса виключно з підстав невиконання ним вимог Закону N 1952-IV. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 січня 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 20 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Відповідач та третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету (далі - виконком) Київської районної ради м. Харкова від 17 серпня 2004 року N 211-9 ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво двоповерхового житлового будинку загальною площею 1043,6 кв. м, житловою площею 801,21 кв. м на АДРЕСА_1. Рішенням виконкому Київської районної у місті Харкові ради від 03 червня 2008 року N 100-8 затверджено акт від 25 березня 2008 року державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоповерхового житлового будинку літ. "А-2" з підвалом літ. "Ап", терасою літ. "а1", балконом літ. "а2", приямками літ. "а3", "а4", "а5", "а6", входами у підвал літ. "а7", "а8", сходами літ. "а9", "а10", "а11" загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м на АДРЕСА_1. Цим же рішенням рекомендовано гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_5 звернутися до Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Харківське МБТІ") для оформлення свідоцтва про право власності на житловий будинок літ. "А-2" на АДРЕСА_1. На підставі розпорядження Київської районної у місті Харкові ради від 11 липня 2008 року N 933 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11 липня 2008 року серії НОМЕР_1 на житловий будинок літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_5 звернулася до КП "Харківське МБТІ" щодо підготовки листа до виконкому Київської районної у місті Харкові ради стосовно видачі їй свідоцтва про право власності на? частину житлового будинку літ. "А-2" загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м на АДРЕСА_1. Листом від 26 червня 2008 року N 2331226 КП "Харківське МБТІ" повідомило ОСОБА_5 про неможливість надання такого листа, оскільки згідно Державного акта про право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2004 року N 66353 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, дозвіл на будівництво будинку надано ОСОБА_3 рішенням виконкому Київської районної у м. Харкові ради від 17 серпня 2004 року N 211-9, актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоповерхового житлового будинку від 25 березня 2008 року та рішенням виконкому Київської районної у місті Харкові ради від 03 червня 2008 року N 100-8 прийнято до експлуатації житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року у справі N 2-1212/10/15, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року, визнано за ОСОБА_6 право власності на? частину земельної ділянки та на? частину житлового будинку літ. "А-2", розташованих на АДРЕСА_1. Постановою Вищого адміністративного суду України від 01 квітня 2015 року N К/800/10189/14 визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Київської районної у м. Харкові ради від 11 липня 2008 року N 933. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року у справі N 640/8724/15-ц визнано недійсним свідоцтво від 11 липня 2008 року серії НОМЕР_1, видане головою Київської районної у місті Харкові ради, про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. "А-2", загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. "А-2", що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року скасовано вказане рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року скасовано рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року та залишено в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 31 серпня 2017 року N 95986696, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Радіоновим О.С. 24 квітня 2017 року внесено запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. "А-2", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду, серія та номер: 640/8724/15-ц, виданий 12.10.2015, видавник: Київський районний суд м. Харкова; рішення суду, серія та номер: 640/8727/14-ц, виданий 26.05.2016, видавник: Апеляційний суд Харківської області; ухвала суду, серія та номер: б/н, виданий 24.04.2017, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ. 06 червня 2017 року державним реєстратором Гаспаряном Г.А. проведено державну реєстрацію права власності на? частини житлового будинку літ. "А-2", що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_6, підстава виникнення права власності: рішення суду, серія та номер: 2-1212/10/15, виданий 25.05.2010, видавник: Київський районний суд м. Харкова. 21 червня 2017 року Нотаріусом прийнято Спірне рішення, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності? частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_5 Не погодившись з рішенням Нотаріуса про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що Нотаріус не вказав, яким саме нормативно-правовим актом в межах спірних правовідносин передбачено, що правовстановлюючим документом набуття права власності ОСОБА_5 є рішення виконкому органу місцевого самоврядування про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом будинку. Суд установив, що державному реєстратору під час прийняття оскаржуваного рішення не надано жодного документу, який би підтверджував набуття ОСОБА_5 права власності на? частину будинку за адресою: АДРЕСА_1. За вказаних обставин суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийнятого ним рішення. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку спір фактично стосується оспорювання права власності на нерухоме майно, тобто цивільного права, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим такий висновок апеляційного суду з огляду на таке. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом N 1952-IV. Відповідно до частини першої статті 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження є засадою державної реєстрації прав (пункт 1 частини першої статті 3 Закону N 1952-IV). Правовий статус і компетенція державного реєстратора прав та їх обтяжень визначені статтею 10 Закону N 1952-IV. За приписами пунктів 1, 2, 8 частини третьої цієї статті державний реєстратор, зокрема: - встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; - перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Згідно із частиною першою статті 11 вказаного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. За змістом частини першої статті 18 Закону N 1952-IV порядок державної реєстрації прав включає, серед іншого: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрацію заяви в базі даних заяв; перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); видачу/отримання документів за результатом розгляду заяви. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Як убачається з матеріалів справи, вимоги ОСОБА_3 ґрунтуються на протиправності дій Нотаріуса як суб'єкта, наділеного Законом N 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у зв'язку з невиконанням ним обов'язку щодо перевірки документів, поданих ОСОБА_5 для реєстрації права власності на? частини будинку АДРЕСА_1, та їх витребування. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов'язані з його правом на вказаний об'єкт нерухомого майна. Тобто у цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Нотаріуса, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Апеляційний суд належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно із частиною першою статті 353 КАС України (у цій самій редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги позивача, а саме скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М. Повний текст постанови підписано 13 липня 2018 року.
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2018 року м. Київ Справа N 826/952/17 Провадження N 11-305апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого Князєва В.С., судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання - Гавриленка В.В., учасник справи позивач - ОСОБА_3, розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Старкпром" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року (суддя Кузьменко В. А) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року (судді Вівдиченко Т.Р., Беспалов О.О., Губська Л.В.) у справі N 826/952/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - нотаріус) Джуринської Людмили Володимирівни, третя особа - ТОВ "Старкпром", про скасування рішення та ВСТАНОВИЛА: У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до нотаріуса Джуринської Л.В. про скасування рішення відповідача від 30 грудня 2016 року N 33297173 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за договором від 26 січня 2007 року в іпотеку Відкритого акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - ВАТ "Кредобанк") передано майнові права на земельну ділянку, що належала позивачу на праві приватної власності. Однак оскарженим рішенням відповідача від 30 грудня 2016 року право власності на цю земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "Старкпром" на підставі згаданого вище договору іпотеки та двох договорів відступлення прав за цим договором від 27 травня 2016 року. Позивач зазначив, що оскільки законодавець пов'язує право іпотекодержателя на позасудове врегулювання з невиконанням іпотекодавцем у тридцятиденний строк вимоги про усунення порушень особистого зобов'язання, то відсутність документа, що підтверджує наявність факту завершення такого строку, свідчить про те, що рішення нотаріуса прийнято всупереч вимогам законодавства. З огляду на це ОСОБА_3 вважає, що оскаржене рішення відповідача прийнято на підставі неповного пакету документів, унаслідок чого відповідач неправомірно встановив факт виконання умов, з якими стаття 35 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" пов'язує набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року, позов ОСОБА_3 задовольнив повністю. Не погодившись із указаними судовими рішеннями, третя особа подала касаційну скаргу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 березня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. На обґрунтування вимог касаційної скарги ТОВ "Старкпром" вказує, що позовною вимогою в даному спорі є скасування рішення нотаріуса стосовно реєстрації за третьою особою права власності на земельну ділянку. Разом з тим правовою підставою для набуття ТОВ "Старкпром" права власності на цю ділянку є договірні відносини між позивачем та товариством, а саме права та обов'язки сторін, що виникають з кредитного договору від 26 січня 2007 року N 10 та договору іпотеки від 26 січня 2007 року, зокрема, невиконання ОСОБА_3 своїх фінансових зобов'язань за кредитним договором та виникнення у третьої особи права на звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, оскільки дії відповідача спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав ТОВ "Старкпром", то в цьому випадку наявний спір щодо права власності останнього на земельну ділянку, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа N 755/1228/17 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Старкпром", третя особа - нотаріус Джуринська Л.В., про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ "Старкпром" та визнання договору недійсним. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що вона оспорює рішення про державну реєстрацію прав з підстав порушення відповідачем установленого законом порядку його прийняття. Позовні вимоги та їх нормативне обґрунтування стосуються виключно невідповідності спірного рішення вимогам законодавства України, що регулює порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно. Доводи скаржника про те, що оскаржене рішення відповідача спрямоване на виникнення, зміну або припинення цивільних прав ТОВ "Старкпром", є помилковими, оскільки зазначені наслідки є метою вчинення правочину. Також безпідставним є посилання скаржника на наявність в провадженні Дніпровського районного суду міста Києва цивільної справи N 755/1228/17, адже предметом цивільного спору є протиправність дій іпотекодержателя та визнання договору недійсним. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав. Заслухавши суддю-доповідача, виступ позивача проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність задоволення цієї скарги. Суди попередніх інстанцій установили, що 26 січня 2007 року між ВАТ "Кредобанк" (банк) і ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір N 10, відповідно до якого банк видає позичальнику кредит у сумі 85 тис. доларів США на строк до 01 січня 2027 року. Кредит видається на придбання земельної ділянки площею 0,0620 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ОСОБА_5. Цього ж дня між ВАТ "Кредобанк" (іпотекодержатель) і ОСОБА_3 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинною В.В. та зареєстровано в реєстрі за N 70. Відповідно до пункту 1.3 цього договору предметом іпотеки є майнові права на земельну ділянку площею 0,0620 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та стане власністю позивача після оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку. 06 липня 2007 року позивач отримав державний акт на право власності на указану земельну ділянку серії ЯД N 925864. 27 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Укрфінресурс" (далі - ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс") та ТОВ "Старкпром" було укладено договір відступлення прав вимоги за кредитним договором від 26 січня 2007 року N 10, відповідно до пункту 2.2 якого ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" відступає ТОВ "Старкпром", а ТОВ "Старкпром" набуває від ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" права вимоги до ОСОБА_3 у повному обсязі (у зв'язку із чим ТОВ "Старкпром" стає кредитором за кредитним договором) з дати та за умови належного виконання ТОВ "Старкпром" у повному розмірі свого обов'язку з оплати за відступлення таких прав вимоги до боржника згідно з умовами цього договору. Пунктом 1.4 договору відступлення прав вимоги за кредитним договором від 26 січня 2007 року N 10 передбачено, що кредитний договір - це кредитний договір від 26 січня 2007 року N 10, укладений між ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" та ОСОБА_3 (з усіма наступними змінами). 27 травня 2016 року між ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" та ТОВ "Старкпром" було укладено договір відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим 26 січня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинною В.В. і зареєстрованим в реєстрі за N 70. Відповідно до пункту 2.1. цього договору ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" відступає ТОВ "Старкпром", а ТОВ "Старкпром" набуває від ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" всі права іпотекодержателя за договором іпотеки. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстровано в реєстрі за N 2365. 30 грудня 2016 року нотаріус прийняв рішення індексний номер 33297173 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ТОВ "Старкпром" зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку. Не погодившись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_3 звернулася до суду із цим позовом. Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки) та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - земельної ділянки позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 та N 11-192апп18 відповідно). При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження у справі. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкпром" задовольнити. 2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 15 червня 2018 року. Головуючий: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Лященко Н.П. Повний текст постанови підписано 02 липня 2018 року.
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 810/950/16 Провадження N 11-504апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Компанії Вінсі Констрюксьон Гран Проже, Компанії Буйг Траво Пюблік (далі - Компанії) до Головного територіального управління юстиції у Київській області, Іванківської районної державної адміністрації Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Енергобуд" (далі - Товариство), публічне акціонерне товариство "Фідобанк" (далі - Банк), про часткове скасування рішення, за касаційною скаргою Компаній на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року (колегія суддів у складі Аліменка В.О., Безименної Н.В., Карпушової О.В.), УСТАНОВИЛА: У березні 2016 року Компанії звернулися до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Іванківського міжрайонного управління юстиції Київської області (далі - Реєстраційна служба), у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просили скасувати частково рішення про державну реєстрацію права власності від 14 січня 2013 року, індексний номер: 31013, на об'єкт нерухомого майна "нежитлові будівлі під житло для робітників та службовців з улаштуванням на прилеглій території модульних житлових споруд", реєстраційний номер 607132220, розташований за адресою: Київська область, Іванівський район, смт Іванків, вул. Проскури Івана, будинок 86 К державного реєстратора Реєстраційної служби Іванівського міжрайонного управління юстиції Київської області Гніденко А.В. (далі - Державний реєстратор), виключивши модульні житлові споруди зі складу цього об'єкту нерухомого майна. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що рішенням Державного реєстратора від 14 січня 2013 року за Товариством зареєстровано право власності на тимчасові модульні житлові споруди, проектування та будівництво яких здійснювалось за замовленням та за рахунок позивачів. Вказані модульні житлові споруди не входять до складу об'єкта нерухомості, реконструкцію якого здійснювало Товариство, а право власності на них зареєстроване за останнім, у відсутність правовстановлюючих документів та документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Київський окружний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2016 року задовольнив позовні вимоги: визначив спосіб і порядок виконання судового рішення шляхом внесення змін до Державного реєстру прав про об'єкт нерухомого майна - "Нежитлові будівлі під житло для робітників та службовців з улаштуванням на прилеглій території модульних житлових споруд" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 607132220), виключивши з опису об'єкта нерухомого майна слова "з улаштуванням на прилеглій території модульних житлових споруд". Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 грудня 2016 року задовольнив частково апеляційні скарги Банку та Товариства; скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року; провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та роз'яснив, що спір, який виник між сторонами, може бути вирішений в порядку господарського судочинства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанцій, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, виходив із того, що спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки випливає з договірних відносин, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, у січні 2017 року Компанії звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Банк у запереченнях на касаційну скаргу, які надійшли до суду 22 лютого 2017 року, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення апеляційного суду - без змін. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 13 березня 2018 року касаційну скаргу Компаній на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 25 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Згідно з положеннями частини четвертої статті 327 КАС підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 14 травня 2018 року прийняла до розгляду цю справу та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 346 КАС, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами встановлено, що Компанії, разом акредитовані в Україні на підставі свідоцтва від 12 листопада 2007 року N 186, у якості виконавця міжнародної технічної допомоги з будівництва нового укриття ("Новий безпечний конфайнмент") на заміну старого саркофагу 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС на підставі Контракту N SIP08-1-001, укладеного між позивачами та Державним спеціалізованим підприємством Чорнобильська АЕС від 10 серпня 2007 року. Будівельні роботи фінансуються за рахунок коштів грантів, наданих країнами донорами Чорнобильському фонду "Укриття", розпорядником якого є Європейський банк реконструкції та розвитку. Роботи з комплексного ремонту споруди за адресою: вул. І. Проскури, 86, смт Іванків, Київської області та улаштування модульних житлових споруд на прилеглій територій були замовлені позивачем для тимчасового проживання своїх працівників під час виконання робіт за Контрактом N SIP08-1-001, закінчення яких планується в кінці 2017 року. 9 березня 2012 року між Компаніями (Підрядник) і Товариством (Субпідрядник) було укладено договір субпідряду на будівництво житлового містечка в смт Іванків N NKA 400 0233/02/2012 (далі - Договір субпідряду). Предметом договору є зобов'язання Товариства за замовленням Підрядника виконати роботи з: - проектування, виготовлення, поставки, монтажу, підключення до електричних мереж і водопостачання, каналізації, супутникового телебачення та здачі в експлуатацію і передачі у власність блок-модульного житлового комплексу, що розташований за адресою: Київська область, смт Іванків, вул. І. Проскури, на території, прилеглій до будинку N 86 (Об'єкт N 1) (пункт 1.1.1 Договору субпідряду); - комплексного відновлюваного ремонту, підключення до мережі супутникового телебачення і здачі в експлуатацію будівлі гуртожитку, що знаходиться за адресою: Київська область, смт Іванків, вул. І.Проскури, буд. N 86 (Об'єкт N 2) (пункт 1.1.2 Договору субпідряду). За змістом розділу 2 Договору субпідряду вартість робіт, складає 6 500 000 грн та включає всі витрати Товариства, пов'язані з виконанням договору. Роботи за Договором субпідряду виконані Товариством, прийняті та оплачені у повному обсязі позивачами, що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт та актом здачі-прийняття робіт від 28 вересня 2012 року. 14 січня 2013 року Товариство звернулось до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на об'єкт нерухомого майна - реконструйована нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: Київська область, смт Іванків, вул. І. Проскури, буд. 86 К. Відповідно до технічного паспорта на виробничий будинок, розташований за адресою: Київська область, смт Іванків, буд. 86, вказаний об'єкт нерухомого майна складається з будівлі літ. "А" - будівля під житло для робітників і службовців, літ. "W" - блок кімнат, літ. "Х" - погріб, літ "Ф" - погріб, N 4, 10, 11 - огорожі. Згідно картки прийому заяви від 14 січня 2013 року N 30978 до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Товариством додано: зареєстровану декларацію про реєстрацію об'єкта будівництва від 26 жовтня 2012 року N КС 14312200790; технічний паспорт від 11 жовтня 2012 року N 2140, розроблений КП "БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області". На підставі зазначених документів, Державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 січня 2013 року N 31013, яким зареєстрував право власності Товариства на об'єкт нерухомого майна - "Нежитлові будівлі під житло для робітників та службовців з улаштуванням на прилеглій території модульних житлових споруд", що розташований за адресою: Київська область, смт Іванків, вул. І.Проскури, буд. 86 К. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 51821, зареєстрований за Товариством об'єкт нерухомості складається з: будівлі літ. "А" загальною площею 692,2 кв. м, блок кімнат літ. "W" загальною площею 556,3 кв. м, погріб літ. "Х", погріб літ. "Ф", огорожа N 4, 10, 11. За змістом позовних вимог позивачі не погоджуються із рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 січня 2013 року N 31013 в частині державної реєстрації права власності за Товариством на модульні житлові споруди, що в описі об'єкта нерухомого майна позначені як "блок кімнат літ. "W" загальною площею 556,3 кв. м". У подальшому, 21 жовтня 2013 року між Банком та Товариством укладений кредитний договір N 524 Ю про надання останньому кредит у формі кредитної лінії із лімітом в сумі 2 000 000 грн. строком до 20 жовтня 2014 року. У забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором укладений договір іпотеки, відповідно до якого Товариство передало в іпотеку Банку нерухоме майно з усіма його приналежностями: - нежитлові будівлі під житло для робітників та службовців з улаштуванням на прилеглій території модульних житлових споруд, що складаються з будівлі літ. "А" загальною площею 692,2 кв. м, блоку кімнат літ. "W" загальною площею 556,3 кв. м, погрібу літ. "X", погрібу літ. "Ф", огорожі N 4, 10, 11, що знаходяться за адресою: Київська, обл., Іванківський район, смт Іванків, вул. І. Проскури, буд. 86 К. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що у 2012 році Товариство придбало нерухоме майно, що підтверджується договором купівлі-продажу частини цілісного майнового комплексу, укладеного 15 червня 2012 року між TOB "УКРЕНЕРГОТЕПЛОІЗОЛЯЦІЯ" (продавець) і Товариством, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. і зареєстрований у реєстрі за N 130, що складалось із будівель: контора літ. "А" загальною площею 707,2 кв. м, погреби літ. "Ф" та "X", ворота N 3., паркан N 4, 11, за адресою: Київська обл., смт Іванків, вул. І. Проскури, 86. У подальшому Товариство здійснило реконструкцію даного об'єкту, що підтверджується декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, затвердженою 26 жовтня 2012 року, у результаті якої після завершення реконструкції його було зареєстровано як нежитлові будівлі під житло для робітників та службовців з улаштуванням на прилеглій території модульних житлових споруд, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії САЕ N 878712 від 17 січня 2013 року, індексний номер 5182, виданого Державним реєстратором та відповідними рішеннями Виконавчого комітету Іванківської селищної ради про надання дозволу на реконструкцію, про заміну адреси та правовстановлюючих документів. Згідно із частиною третьою статті 3 КАСпровадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Частиною другою статті 4 КАС (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правової угоди, зокрема вирішенням питання правомірності неодноразового переходу права власності на нерухоме майно, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. До того ж, рішенням Господарського суду Київської області від 6 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 грудня 2017 року, у справі 911/3306/15 позовні вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості Товариства по кредитному договору задоволено. У рахунок погашення заборгованості Товариства за кредитним договором від 21 жовтня 2013 року N 524 Ю в загальній сумі 5 430 643 грн 29 коп.; звернуто стягнення на предмет іпотеки за вказаним договором іпотеки на нежитлові будівлі під житло для робітників та службовців з улаштуванням на прилеглій території модульних житлових споруд, що складаються з будівлі літ. "А" загальною площею 692,2 кв. м, блоку кімнат літ. "W" загальною площею 556,3 кв. м, погрібу літ. "X", погрібу літ. "Ф", огорожі N 4, 10, 11, і знаходяться за адресою: Київська, обл., Іванківський район, смт Іванків, вул. І. Проскури, 86 К, та належать на праві власності Товариству шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, з встановленням початкової ціни за даними проведеної у справі судової експертизи в сумі 6 515 922 грн. За практикою Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України") суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій - без змін. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Компанії Вінсі Констрюксьон Гран Проже, Компанії Буйг Траво Пюблік залишити без задоволення. 2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. У повному обсязі постанову складено і підписано 23 червня 2018 року. Головуючий суддя-доповідачО.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2018 року м. Київ Справа N 815/6945/16 Провадження N 11-439апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року (суддя Андрухів В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року (у складі колегії суддів Градовського Ю.М., Кравченка К.В., Лук'янук О. В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу КовальськоїВікторії Валентинівни (далі - приватний нотаріус Ковальська В.В.), треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про скасування рішень, УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Ковальської В.В., треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, у якому просила скасувати рішення відповідача від 25 листопада 2013 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартири, що розташовані в м. Одесі за адресами: АДРЕСА_1 Позов обґрунтовано тим, що приватний нотаріус, яка виконувала функції державного реєстратора, прийняла оскаржувані рішення, не встановивши відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV). Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 березня 2017 року залишив без змін ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, якою відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 рокута Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_3 зазначає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник щодо оскарження рішень відповідача, як суб'єкта владних повноважень, на підставі невиконання ним вимог Закону України N 1952-IV. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила наступне. Судами встановлено, що 25 листопада 2013 року приватний нотаріус Ковальська В.В. зареєструвала за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу N 01/1232 від 03 грудня 2001 року та прийняла рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу N 00/0112 від 21 січня 2000 року Того ж дня, цей же нотаріус посвідчила договори купівлі-продажу, на підставі яких ОСОБА_3 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6, а квартиру АДРЕСА_1 -ОСОБА_7 За позицією позивачки жодних договорів стосовно придбання чи продажу вказаних квартир вона не укладала й до відповідача для вчинення реєстраційних дій не зверталася. Перехід права власності на згадані квартири здійснено по підроблених документах, що встановлюється в кримінальному провадженні N 12014160470004682 від 29 травня 2016 року (до цього часу рішення не прийнято). Вважаючи дії приватного нотаріуса протиправними й такими, що вчинені без належної перевірки документів, наданих для реєстрації права власності, ОСОБА_3 звернулася до суду із цим адміністративним позовом. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом). Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Порушуючи питання про скасування рішень приватного нотаріуса від 25 листопада 2013 року, ОСОБА_3 обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржувані рішення про реєстрацію за нею права власності на квартири прийняті на підставі договорів купівлі-продажу нерухомого майна, які позивачка з третіми особами в справі не укладала та в подальшому нерухоме майно не відчужувала. Вищезазначені договори купівлі-продажу, на думку ОСОБА_3, є незаконними і потягли за собою низку цивільних позовів, пред'явленихдо неї третіми особами, а тому порушують її права. Однак, визнання незаконними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації за позивачкою права власності на квартири і подальшого їх відчуження можуть бути визнані судом такими у випадку, якщо буде встановлено незаконність їх укладення і відповідно участь ОСОБА_3 в цих діях, оскільки оцінка дій приватного нотаріуса напряму залежить від рішення суду щодо дійсності укладення договорів купівлі-продажу квартир, а отже ці правовідносини є похідними. При цьому, на противагу своєї правової позиції про належність спору до адміністративної юрисдикції ОСОБА_3 в порядку цивільного судочинства звернулась до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до приватного нотаріуса Ковальської В.В. про скасування рішень від 25 листопада 2013 року щодо реєстрації права власності на нерухоме майно (справа N 521/533/17). Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 20 червня 2018 року відмовив ОСОБА_3 у задоволенні цього позову. Також з матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що в січні 2018 року ОСОБА_3 подала до Малиновського районного суду м. Одеси цивільний позов до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 треті особи: Одеська універсальна біржа, Одеська міська рада, приватний нотаріус Ковальська В.В., ОСОБА_9, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна (справа N 521/209990/16-ц). Тобто у цій справі спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та третіх осіб у справі. Однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є правочини (договори). Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам. Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За нормами ч. 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті). Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала;у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права. З огляду на те, що реєстраційні дії, які оскаржує позивачка, вчинені на підставі правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, які вона вважає недійсними та прийнятими з ознаками шахрайських дій невідомими їй особами, спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України, з метою встановлення відповідності вказаних договорів вимогам ЦК України. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Зважаючи на наведене й ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі є обґрунтованими, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Відповідно до.1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року залишити без змін. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
  22. Постанова Іменем України 15 травня 2018 року м. Київ Справа N 686/22036/15-ц Провадження N 14-104 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі також - нотаріус), за участю третіх осіб - органу опіки та піклування Хмельницької міської ради та ОСОБА_5, про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Фанди В.П., Купельського А.В. і Спірідонової Т.В. Учасники справи: позивач: ОСОБА_3 (представник - ОСОБА_9), відповідачі: ТзОВ "Кей-Колект", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., треті особи: орган опіки та піклування Хмельницької міської ради, ОСОБА_5 ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 3 листопада 2015 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень N 23216833 від 28 липня 2015 року (далі - рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно). 2. Мотивувала тим, що 5 грудня 2006 року уклала з Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" договір про надання споживчого кредиту N 11089485000 у розмірі 43 970,00 доларів США терміном до 4 грудня 2017 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору позивач передала в іпотеку будинок на вул. Кам'янецькій, 148/2 у м. Хмельницькому (далі - будинок). В подальшому на підставі укладених з банком договору факторингу N 1 від 12 грудня 2011 року та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 грудня 2011 року ТзОВ "Кей-Колект" набуло право вимоги до позивача. ТзОВ "Кей-Колект" звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення державної реєстрації прав на будинок. 3. Позивач вказувала, що рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки немає, виконавчий напис нотаріусом не вчинявся, а договір про задоволення вимог іпотекодержателя позивач із ТзОВ "Кей-Колект" не укладала. Крім того, рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно було прийняте 28 липня 2015 року з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". 4. Позивач зазначала, що на час проведення такої державної реєстрації у будинку мешкав і був зареєстрованим онук позивача - малолітній ОСОБА_10. А тому порушенням його прав є державна реєстрація права власності на будинок без висновку органу опіки та піклування. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 5. 15 червня 2016 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову. 6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що ТзОВ "Кей-Колект" правомірно набуло право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку", а позивач не надала суду доказів порушення її майнових прав. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 7. 20 липня 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі. 8. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та помилково вважав, що спір належить до цивільної юрисдикції, адже відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. 9 серпня 2016 року позивач звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій через порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Хмельницької областівід 20 липня 2016 року, а справу направити для розгляду по суті до суду апеляційної інстанції. 10. Касаційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правового договору, а тому спір не є публічно-правовим, випливає з договірних відносин і має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 11. 28 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 12. Ухвала мотивована тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Хмельницької областівід 20 липня 2016 рокуз підстав порушення останнім правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 13. Позивач вважає, що спір не є публічно-правовим, оскільки випливає з договірних відносин, а тому має розглядатись за правилами цивільного судочинства. (2) Позиції інших учасників справи 14. Відповідачі та треті особи відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції 15. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанції, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 16. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. 17. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у вказаній редакції суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 18. Апеляційний суд вважав, що справа про оскарження дій нотаріуса, який діяв на виконання делегованих йому повноважень державного реєстратора, має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 19. Проте Велика Палата Верховного Суду у цій справі з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується. 20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі також - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 21. Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивача на будинок внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" і нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТзОВ "Кей-Колект". 22. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. 23. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 554/14813/15-ц. 24. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги і звертає увагу також на її позицію щодо спору про юрисдикцію суду, висловлену у постановах від 4 квітня 2018 року у справах N 826/9928/15 і N 817/567/16. У цих справах позови були обґрунтовані незаконністю дій приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними управлінськими функціями державного реєстратора. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказані справи мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 25. Так, у справі N 826/9928/15 позов був обґрунтований незаконністю дій приватного нотаріуса з прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а не з невиконанням умов договору. Позивач доводив таку незаконність з огляду, зокрема, на те, що державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки мала здійснити Державна реєстраційна служба, а не приватний нотаріус, який не вчиняв нотаріальних дій. Визнання права власності на предмет іпотеки позивач не вимагав. 26. У справі N 817/567/16 позивач доводив, що приватний нотаріус перевищив повноваження при внесенні запису до Державного реєстру іпотек про зміну умов обтяження предмета іпотеки, оскільки за Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на час внесення вказаного запису не мав відповідних повноважень. А тому вказаний спір не стосувався виконання умов договору. 27. Натомість, обставини справи N 686/22036/15-ц щодо захисту права власності позивача відрізняються від наведених і стосуються належності виконання умов договору іпотеки. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 28. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 29. Згідно з частиною четвертою цієї статті у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. 30. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 31. Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. 32. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до цього ж суду. (2.2) Щодо судових витрат 33. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. (3) Висновки про правильне застосування норм права 34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, суди розглядали у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 35. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. 36. Спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин, і якщо немає підстав для їх розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою та четвертою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20 липня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до цього ж суду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. ЯновськаПовний текст постанови підписаний 26 червня 2018 року.
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 820/2792/16 (К/9901/13860/18) Провадження N 11-380апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Мельнікової Л.В., суддів Старосуда М.І., Донець Л.О.) від 01 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі Олени Віталіївни, третя особа - Публічне акціонерне товариство "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ГАЗОВИЙ БАНК", про визнання протиправними дій та скасування запису, УСТАНОВИЛА: У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" (далі - ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бєлломі О.В. щодо реєстрації права власності Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі - ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК") на житлову будівлю (готельно-офісний та торговельно-розважальний комплекс) загальною площею 18667 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32; скасувати запис у Державному реєстрі прав на нерухоме майно від 18 травня 2016 року N 14560381. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17 червня 2016 року адміністративний позов ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" задовольнив. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 листопада 2016 року скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року, закрив провадження у цій справі та роз'яснив позивачу право на звернення з таким позовом до суду господарської юрисдикції, оскільки цей спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погодившись із таким судовим рішенням, у листопаді 2016 року ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. На підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 березня 2018 року передав цю справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2018 року прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року і призначила її до розгляду в порядку письмового провадження. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке. 07 листопада 2013 року між ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ІНДЕКСАГРОХОЛДИНГ" було укладено кредитний договір N 766/071113 (далі - Кредитний договір), предметом якого, враховуючи внесені зміни, було надання відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом 6 млн 500 тис. дол. США. Відповідні грошові кошти банк надав товариству. ТОВ "ІНДЕКСАГРОХОЛДИНГ" не виконав своїх зобов'язань за цим договором, і 23 червня 2016 року Господарський суд Київської області у справі N 911/755/15 прийняв рішення про стягнення з цього товариства на користь ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" заборгованості у розмірі 93 млн 965 тис. 993 грн 24 коп. Разом з цим 30 грудня 2013 року між ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" та ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни", ТОВ "ЛАНГРУП", ТОВ "РОЯЛ ХОСПІТЕЛЕТІ ГРУП", ТОВ "ЛАКШІМІ-8" укладено договір іпотеки N 1244-301213/І (посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В.), за умовами якого в іпотеку ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" передано нежитлову будівлю готельно-офісного та торгівельно-розважального комплексу, яка перебувала у власності позивача, загальною площею 18667,00 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, у забезпечення зобов'язань ТОВ "ІНДЕКСАГРОХОЛДИНГ" за Кредитним договором. Тобто, ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" стало майновим поручителем ТОВ "ІНДЕКСАГРОХОЛДИНГ" за вказаним кредитним договором. Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки від 30 грудня 2013 року N 1244-301212/І боржник (ТОВ "ІНДЕКСАГРОХОЛДИНГ") зобов'язаний у строки, визначені Кредитним договором, повернути іпотекодержателю (ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК") кредит у розмірі фактичного залишку за кредитною лінією, сплатити відсотки за користування ним у розмірі відповідно до умов Кредитного договору. З п. 3.1.2 цього договору вбачається, що у випадку невиконання або часткового невиконання іпотекодавцями зобов'язань за цим договором або боржником за Кредитним договором, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх кредиторських вимог переважно перед іншими кредиторами. 14 травня 2014 року між зазначеними вище сторонами укладено договір про розірвання договору іпотеки від 30 грудня 2013 року N 1244-301212/І (посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В., зареєстровано в реєстрі за N 405), відповідно до якого сторони дійшли згоди розірвати з 14 травня 2014 року укладений між ними договір іпотеки від 30 грудня 2013 року N 1244-301212/І без погашення суми заборгованості за Кредитним договором. Сторони також домовилися припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборону відчуження майна, яке було предметом іпотеки. Заборона щодо майна, яке було предметом іпотеки, припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідний запис про іпотеку вилучений. Крім того, 14 травня 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Познякова С.В. того ж дня зареєструвала іпотеку та внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис N 5648563 про обтяження нежитлової будівлі (готельно-офісний та торговельно-розважальний комплекс) загальною площею 18667,00 м2. Такі дії вчинені на підставі договору іпотеки від 14 травня 2014 року N 410, відповідно до умов якого Іпотекодержателем є Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", а майновим поручителем є ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни". Однак 09 квітня 2015 року наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" (далі уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК") визнано нікчемним договір про розірвання договору іпотеки від 14 травня 2014 року N 1244-301213/І. Правомірність такого наказу була предметом судового розгляду, і постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі N 826/18441/15 зазначений наказ визнано законним. Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тобто, договір іпотеки від 30 грудня 2013 року N 1244-301213/І визнано дійсним. Також, на підставі зазначеного наказу уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" направлено ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" та ТОВ "ІНДЕКСАГРОХОЛДИНГ" вимогу про погашення заборгованості від 06 квітня 2016 року N 815, у якій попереджено товариства, що в разі невиконання вимог з погашення заборгованості за Кредитним договором буде розпочато процедуру звернення стягнення, у томі числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на майно, передане в іпотеку на підставі чинного договору іпотеки від 30 грудня 2013 року N 1244-301213/І. 18 травня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бєлломі О.В. на підставі заяви уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" та п. 5.5 Договору іпотеки від 30 грудня 2013 року N 1244-301213/І здійснила державну реєстрацію права власності ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" на нежитлову будівлю (готельно-офісний та торговельно-розважальний комплекс) загальною площею 18667,00 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, про що в Державному реєстрі прав на нерухоме майно здійснила запис N 14560381. Вважаючи такі дії приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Бєлломі О.В. протиправними, ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" звернулося до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Закриваючи провадження у справі, Харківський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням суб'єктом господарювання умов Кредитного договору (цивільно-правової угоди), тобто випливають з договірних відносин і мають вирішуватися судом за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Частиною 3 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "суд, встановлений законом" у ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" зазначає, що державний реєстратор, приймаючи рішення про реєстрацію права власності ПАТ "ЄВРОГАЗБАНК" на нежитлову будівлю (готельно-офісний та торгівельно-розважальний комплекс) загальною площею 18667 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32; порушив його права як власника на вказане вище нерухоме майно. Конкретних претензій до державного реєстратора при вчинені ним реєстраційних дій позивач не висуває. З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нерухоме майно.ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" фактично оспорює право власності на будівлю, на яку було звернуто стягнення за невиконання умов Кредитного договору. Разом з тим, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. За приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів (…); - підвідомчі господарським судам. Ураховуючи суб'єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, а саме: Кредитного договору та договору іпотеки від 30 грудня 2013 року N 1244-301213/І, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами ГПК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та від 11 квітня 2017 року у справі N 808/2298/15. Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення прийняв з додержанням норм процесуального права, а правових висновків Харківського апеляційного адміністративного суду ТОВ "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" не спростувало. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптово-роздрібний ринок "Жуляни" на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року залишити без задоволення. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 820/7173/16 (К/9901/25603/18) Провадження N 11-613апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" на постанови Харківського окружного адміністративного суду (у складі головуючого судді Тітова О.М.) від 25 липня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючого судді Мельнікової Л.В., суддів Старосуда М.І., Донець Л.О.) від 11 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції Радіонова Олександра Сергійовича, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції Шевцової Лариси Вікторівни, Департаменту реєстрації Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання протиправними та скасування рішень, УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "МАРФІН БАНК" (далі - ПАТ "МАРФІН БАНК") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило: - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції (далі - держреєстратор Харківського МУЮ) Шевцової Л.В. від 31 грудня 2015 року "Про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи", яким закрито розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу з реєстраційним N 730712463000 у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-47, 2-го поверху N 4, 8-56 у будинку літ. "Б-2", загальною площею 1413,9 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та проведенням державної реєстрації припинення права власності на них; - визнати протиправними та скасувати рішення держреєстратора Харківського МУЮ Шевцової Л.В. від 31 грудня 2015 року про державну реєстрацію припинення іпотеки (від 06 червня 2008 року реєстраційний N 7344500) та про державну реєстрацію припинення обтяження (від 06 червня 2008 року реєстраційний N 7344435) щодо зазначеного об'єкта нерухомого майна; - визнати протиправним та скасувати рішення держреєстратора Харківського МУЮ Радіонова О.С. від 15 лютого 2016 року N 28287369 про реєстрацію за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права власності на 1/2 нежитлових приміщень літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2" на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-III категорії складності, який створено шляхом реконструкції нежитлових приміщень N 14, 22, 23, 25-47, 48-56 літ. "Б-2", розташованих за адресою: АДРЕСА_1; - зобов'язати Департамент реєстрації Харківської міської ради відновити з моменту первинного запису (06 червня 2008 року реєстраційний N 7344500) запис про іпотеку та її обтяження на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-47, 2-го поверху N 4, 8-56 у літ. "Б-2", загальною площею 1413,9 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які реконструйовано та зареєстровано в реєстрі речових прав як нежитлові приміщення літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2". Харківський окружний адміністративний суд постановою від 25 липня 2017 року відмовив у задоволенні адміністративного позову. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 січня 2018 року скасував зазначену постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі, при цьому виходив з того, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди про передачу нерухомого майна в іпотеку. За правовою позицією суду апеляційної інстанції цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Не погодившись із такими судовими рішеннями, у лютому 2018 року ПАТ "МАРФІН БАНК" звернулося до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанов Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Скаржник вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. На підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 травня 2018 року прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою ПАТ "МАРФІН БАНК" на постанови Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року і призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 04 липня 2018 року. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке. 06 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк", правонаступником якого є ПАТ "МАРФІН БАНК", та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір N 00016/FKH (далі - Кредитний договір), предметом якого було надання не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 300 тис. дол. США. Відповідні грошові кошти банк надав ОСОБА_5, який не виконав своїх зобов'язань за цим договором, і 07 березня 2017 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у справі N 646/11125/16-ц прийняв рішення про стягнення з нього на користь банку заборгованості у розмірі 232 тис. 34 дол. США та 485 тис. 188 грн 98 коп. Крім того, 06 червня 2008 року між ПАТ "МАРФІН БАНК", як іпотекодержателем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки N 00148-СКН (далі - Договір іпотеки), за яким забезпечувалось виконання зобов'язань Іпотекодавця, як фізичної особи, за Кредитним договором. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23,25-40, 39а, 39б, 42-47; 2-го поверху N 48-6, 49 а, 49 б, 49 в, 49 г, 49 д, 51 а, 56 а загальною площею 1413,9 м2, що розташовані у будинку літ. Б-2 за адресою: АДРЕСА_1. 31 грудня 2015 року держреєстратор Харківського МУЮ Шевцова Л.В. прийняла рішення про державну реєстрацію припинення права власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 на зазначені вище об'єкти нерухомого майна на підставі експертного висновку про неможливість експлуатації нежитлової будівлі та про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна й проведенням державної реєстрації припинення права власності на нього. В подальшому, через 1,5 місяці, рішенням держреєстратора Харківського МУЮ Радіонова О.С. від 17 лютого 2016 року N 28287369 було зареєстровано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на нежитлові приміщення літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2" на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який створено шляхом реконструкції нежитлових приміщень N 14, 22, 23, 25-47, 48-56 літ. "Б-2", розташованих за адресою: АДРЕСА_1. За позицією позивача реконструйоване майно є ідентичним нерухомому майну, що було передано у заставу, а тому, на його думку, в силу приписів ст. 23 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" договір про іпотеку розповсюджується на всіх третіх осіб, до яких перейшло право власності на нерухоме майно. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що право власності на реконструйоване нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2" за адресою АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 02 березня 2016 року перейшло до ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а в наступному на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2016 року - до ОСОБА_11 Про набуття права власності цими особами на вказане приміщення внесені записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вважаючи, що оскаржувані рішення держреєстраторів Харківського МУЮ порушують його права, як іпотекодержателя вказаного нерухомого майна, ПАТ "МАРФІН БАНК" звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених прав та інтересів. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною 3 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом". Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Обґрунтовуючи свою позицію, ПАТ "МАРФІН БАНК" зазначив, що державні реєстратори, приймаючи спірні рішення про припинення права власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на нежитлове приміщення, про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна, про припинення обтяження щодо об'єкта нерухомого майна, та про реєстрацію за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 права власності на реконструйоване нежитлове приміщення на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, порушили його права, як іпотекодержателя, на задоволення своїх майнових вимог на предмет іпотеки - нерухоме майно у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 умов Кредитного договору. Основним мотивом обґрунтування протиправних дій відповідача і, як наслідок, прийняття оскаржуваних рішень, позивач зазначає ту обставину, що спірні нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-40, 39а, 39б, 42-47; 2-го поверху N 48-56, 49 а, 49 б, 49 в, 49 г, 49 д, 51 а, 56а загальною площею 1413,9 м2, що розташовані у будинку літ. Б-2 за адресою: АДРЕСА_1, право власності на які було припинено у зв'язку із знищенням об'єкта нерухомого майна, і нежитлові приміщення літ. "АИ-2" та літ. "АЗ-2", що створені шляхом реконструкції нежитлових приміщень N 14, 22, 23, 25-47, 48-56 літ. "Б-2" розташованих за адресою: АДРЕСА_1, є одним і тим самим об'єктом, а тому на це нерухоме майно розповсюджується дія Договору іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття постанови суду першої інстанції) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Виникнення спірних правовідносин, за якими судом апеляційної інстанції закрито провадження, обумовлено незгодою позивача з правомірністю припинення відповідачами права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення 1-го поверху N 14, 22, 23, 25-40, 39 а, 39 б, 42-47; 2-го поверху N 48-56, 49 а, 49 б, 49 в, 49 г, 49 д, 51 а, 56 а загальною площею 1413,9 м2 у будинку літ. Б-2 за адресою: АДРЕСА_1 (закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна, про припинення обтяження щодо об'єкта нерухомого майна) і реєстрації за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (у подальшому й за іншими особами) права власності на нібито те саме приміщення, яке було предметом Договору іпотеки. Однак, такі вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо неналежного виконання умов Договору іпотеки та правомірності набуття зазначеними фізичними особами права власності на спірне майно. Конкретних претензій до державних реєстраторів при вчинені ними реєстраційних дій позивач не висуває. Таким чином, предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державних реєстраторів як суб'єктів, наділених владно-управлінськими функціями, скільки невиконання умов цивільно-правової угоди, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України; у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 зазначеної статті). Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Із системного аналізу зазначених положень убачається, що не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. Ураховуючи суб'єктний склад цієї справи й те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, а саме: Кредитного договору та Договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, а тому має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на думку позивача, прийнято внаслідок допущення держреєстраторами Харківського МУЮ протиправних дій, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого також оспорюється позивачем. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та від 11 квітня 2017 року у справі N 808/2298/15, і Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від цих висновків. Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення прийняв з додержанням норм процесуального права, а правові висновки Харківського апеляційного адміністративного суду не спростовано. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" залишити без задоволення. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 803/1125/17 Провадження N 11-425апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 803/1125/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Приватний нотаріус) про визнання протиправним та скасування рішення та запису за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (суддя Ксензюк А.Я.) та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В., Рибачука А.І.), УСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Приватного нотаріуса та ТОВ "ФК "Вектор Плюс", у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса від 9 червня 2015 року про державну реєстрацію прав власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Рішення) та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 9 червня 2015 року N НОМЕР_1 про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на вищезазначену квартиру, що вчинений Приватним нотаріусом (далі - Запис). Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 вересня 2017 року відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чинного до 15 грудня 2017 року. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, виходив із того, що правовідносини, пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, оскільки випливають із договірних відносин, а відтак мають вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. У свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача спрямовані на скасування Рішення, яким фактично порушено його право власності на майно (квартиру), а тому скасування цього Рішення є способом захисту права власності на певне майно шляхом усунення перешкод у здійсненні позивачеві права користування та розпорядження своїм майном. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства з підстав наявності у спірних відносинах невиконання умов цивільно-правової угоди є правильними, а тому з урахуванням вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України такий спір, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на відновлення порушеного цивільного права (права власності на майно), яке виникло при укладенні ряду цивільно-правових угод (договорів кредиту, іпотеки, факторингу) та порушенні умов однієї із цих угод, що, на думку позивача, і стало наслідком прийняття Рішення. Крім того, вимога про скасування Рішення уже заявлялась позивачем у справі N 161/3201/16-ц та була розглянута в порядку цивільного судочинства Луцьким міськрайонним судом Волинської області, який рішенням від 6 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, відмовив у задоволенні позову, а ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, провадження у справі закрито. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_3 28 листопада 2017 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що, звертаючись до суду із цим позовом, він заявляв вимоги до Приватного нотаріуса як до спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора, які обґрунтовані порушенням Приватним нотаріусом як державним реєстратором положень Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1952-IV) та вчиненням Приватним нотаріусом дій поза межами повноважень, визначених законодавством. При цьому будь-яких матеріально-правових вимог він не заявляв, а тому в зазначеному випадку має місце спір між ним та Приватним нотаріусом як суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, і цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. До того ж ОСОБА_3 зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року та Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, якими провадження у справі за його позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс", Приватного нотаріуса про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно закрито та роз'яснено позивачу, що його позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. Крім того, на думку ОСОБА_3, посилання апеляційного суду на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року є помилковим, оскільки у цій справі він звернувся до суду з позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та Приватного нотаріуса, в якому просив визнати договір недійсним в частині відступлення права грошової вимоги та скасування реєстрації на нерухоме майно. Тобто позовні вимоги були різними, а відтак це не може слугувати підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 4 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Оскільки ОСОБА_3 у касаційній скарзі серед інших доводів зазначає й про те, що спірні правовідносини є публічно-правовими і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що увересні 2017 року ОСОБА_3 подав позов до суду, у якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення та Запис. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Як убачається зі змісту позовної заяви, 16 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Сведбанк" (у подальшому - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"; далі - ПАТ "Сведбанк", Банк) було укладено кредитний договір N 0201/0408/71-032, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на суму 58 000 доларів США на строк до 16 квітня 2038 року. На забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 16 квітня 2008 року (далі - іпотечний договір). На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав Банку належну йому на праві власності квартиру за вказаною вище адресою. 28 листопада 2012 року між Банком і ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу N 15 (далі - договір факторингу), відповідно до якого Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками. На підставі договору факторингу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. вніс запис до державного реєстру іпотек про зміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ТОВ "ФК "Вектор Плюс". 9 червня 2015 року Приватний нотаріус прийняв Рішення - про державну реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру, індексний номер НОМЕР_1 від 9 червня 2015 року. ОСОБА_3 вважає, що при прийнятті Рішення Приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса. Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що на порушення вимог статті 15 Закону N 1952-IV та пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, чинного на час виникнення спірних відносин, Приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не вчинялося. Отже, за наведених вище обставин можна дійти висновку, що позовна заява ОСОБА_3 не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважали суди першої та апеляційної інстанцій, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати Рішення Приватного нотаріуса та Запис, вчинений Приватним нотаріусом. Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону N 1952-IV. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, недоречним є посилання суду першої інстанції у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди. Крім того, недоречним є посилання й суду апеляційної інстанції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, оскільки у цій справі, зокрема, оспорювався договір факторингу з підстав відсутності прав у ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на придбання відступної грошової вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання. Водночас Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, закрив провадження в цивільній справі N 161/1810/17 за позовом ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування Рішення Приватного нотаріуса та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на згадану вище квартиру, вказавши на непідвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції. До того ж, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалась щодо застосування норм права у спірних правовідносинах у цій категорії спорів, зокрема, у справі N 826/9928/15 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-211апп18), у справі N 817/567/16 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-195апп18). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Неправильне застосування Волинським окружним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження в цій адміністративній справі, а тому касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. У повному обсязі постанова складена й підписана 18 червня 2018 року. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко В.С. Князєв О.Г. Яновська