Search the Community

Showing results for tags 'перегистрация имущества'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 165 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 826/19433/16 Провадження № 11-901апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Гриціва М. І., суддів Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дельта банк» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року (судді Пащенко К. С., Чудак О. М., Шейко Т. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Мельничук В. П.) у справі № 826/19433/16 за позовом ПАТ «Дельта банк», ПАТ «Авант-банк» до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б. (далі - приватний нотаріус), треті особи - Приватне підприємство «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, та ВСТАНОВИЛА: 1. У грудні 2016 року ПАТ «Авант-Банк» звернулося до суду з позовними вимогами: визнати протиправним (незаконним) рішення Мін`юсту, оформлене у формі наказу від 15 вересня 2016 року № 1087/7 від «Про відмову у задоволенні скарги ПАТ «Авант-банк» від 08 липня 2016 року № 3832»; скасувати рішення Мін`юсту, оформлене у формі наказу від 15 вересня 2016 року № 1087/7 «Про відмову у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» 08 липня 2016 року № 3832»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28492686 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505292 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505767 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б. ПАТ «Дельта банк» в позовній заяві просило: внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про скасування державної реєстрації прав, зокрема: запису про право власності від 28 лютого 2016 року № 13473120; запису про іпотеку від 29 лютого 2016 року № 13484141; запису про обтяження від 29 лютого 2016 року № 13483808; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28492686 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505292 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505767 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про скасування державної реєстрації прав, зокрема: запису про право власності від 28 лютого 2016 року № 13473120; запису про іпотеку від 29 лютого 2016 року № 13484141; запису про обтяження від 29 лютого 2016 року № 13483808. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 10 жовтня 2018 року позовні вимоги ПАТ «Авант-банк» задовольнив. Цей же суд ухвалою від 10 жовтня 2018 року щодо позовних вимог ПАТ «Дельта банк» на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2018 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року залишив без змін. 2. ПАТ «Дельта банк» не погодилося з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції. Вимоги обґрунтовує тим, що вимоги ПАТ «Дельта банк» є похідними від вимог ПАТ «Авант-банк», співвідносяться між собою щодо вимог та способу захисту від протиправних дій органів державної влади. За умови встановлення фактів порушення прав щодо одного позивача, безпідставно визначив належність тотожних вимог до іншої юрисдикції. Повноваження Мін`юсту та Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації як його територіального органу визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2017 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Таким чином, відповідач під час перевірки дотримання реєстраторами вимог законодавства під час вчинення реєстраційних дій виконує функцію суб`єкта владних повноважень, протиправність дій чи рішень якого має бути перевірена адміністративними судами. Обґрунтовуючи помилковість висновків суду, покликається також на те, що ПАТ «Дельта банк» є не власником спірного майна, а лише іпотекодержателем, який оскаржує проведення реєстраційних дій під час заборони звернення стягнення на належне банку майно з огляду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Авант-банк». Оскільки учасник справи оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 серпня 2019 року відповідно до частини шостої статті 346 КАС України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. 3. У цій справі суди встановили нижченаведені фактичні обставини. 23 серпня 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк», (правонаступник - Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»; далі - ПАТ «Кредипромбанк») та Приватне підприємство (далі - ПП) «Нікіта-Т» (змінено назву на ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин») уклали кредитний договір № 49.8.2/38/2007-КЛТ. На виконання зобов`язань за цим кредитним договором ПП «Нікіта-Т» на підставі іпотечного договору від 23 серпня 2007 року № 49.12/38/І 372/07-КЛТ передало ПАТ «Кредитпромбанк» нерухоме майно - готель іноземних спеціалістів «Жовтневий», що знаходиться за адресою: м . Черкаси , вул. Фрунзе, 145 . Зазначений об`єкт іпотеки належить третій особі - ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2004 року. 18 лютого 2009 року ПАТ «Кредитпромбанк» та ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» уклали кредитний договір № 49.8.3/01/2009-КЛТ. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк та ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з пунктом 2.1. якого Продавець погоджується продати права вимоги (всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) Продавця як кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення) та передати їх Покупцю, а Покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. 05 лютого 2015 року ПАТ «Дельта банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю (далі також - ТОВ) «АС-Нафтогазресурс» уклали договір застави майнових прав № 210. Відповідно до пункту 1.1. цього договору предметом застави є майнові права за кредитними договорами, які ПАТ «Дельта банк» уклало з юридичними особами. 12 лютого 2015 року ПАТ «Авант-банк» (заставодержатель) та ПАТ «Дельта банк» (заставодавець) уклали договір застави майнових прав, зареєстрований за № 236, за умовами якого предметом застави є майнові права за кредитними договорами, які заставодавець уклав з юридичними особами. 20 листопада 2015 року за ПАТ «Авант-банк» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель готелю, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Фрунзе, 145. 29 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ «Авант-банк» уклали договір іпотеки для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за договором банківського вкладу (депозиту) від 21 серпня 2012 року № Д-Ф/12/391. За цим договором ПАТ «Авант-банк» передало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - комплекс будівель готелю, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Фрунзе, 145 , площею 11 826 кв. м (далі - предмет іпотеки). 25 лютого 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення № 828 та № 829 про нікчемність правочину від 29 грудня 2015 року. 29 лютого 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер - 28492686, вчинив реєстраційний запис про право власності № 13473120 та провів державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 . На підставі договору іпотеки від 29 лютого 2016 року № 322 ОСОБА_1 передав предмет іпотеки в наступну іпотеку ОСОБА_2 . З огляду на цей факт приватний нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо іпотеки та заборони, індексні номери: 28505767 і 28505292, та вніс реєстраційні записи про іпотеку № 13484141 і обтяження № 13483808 відповідно. У контексті описаних фактичних обставин суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нежитлове приміщення. З цих обставин справи суди виснували, що існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. 4. Суд першої інстанції, коли ухвалював рішення про закриття провадження у справі саме за позовними вимогами ПАТ «Дельта-банк» з тієї підстави, що на спірні правовідносини не поширюються правила адміністративного судочинства з окреслених вище причин, а суд апеляційної інстанції, коли погодився з цим судовим рішенням, керувалися тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України). Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. 5. У цій справі було встановлено, що спір виник не тільки і не стільки від протиправних дій державного реєстратора, скільки від невиконання/порушення (недотримання) певними учасниками справи своїх договірних зобов`язань і через реалізацію прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нерухоме майно. В основі цих правовідносин лежить спір про право на майно, що унеможливлює його вирішення за правилами адміністративного судочинства. На ці правовідносини залежно від суб`єктного складу її учасників поширюється юрисдикція господарського або цивільного судів. Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 5. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач М. І. Гриців Судді: Н. О. Антонюк В. В. Пророк Ю . Л. Власов Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко
  2. Державний герб України ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА справа № 753/13205/18 провадження № 2/753/3014/19 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" вересня 2019 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р. розглянувши клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний клуб" про зустрічне забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенської сільської ради "Добробут-Гарант" Пукшин Крістіни Вікторівни, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Платинум Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний клуб", ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенської сільської ради "Добробут-Гарант" Пукшин Крістіни Вікторівни, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Платинум Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний клуб", ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення. 15.08.2019 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний клуб" Малий О.О. звернувся до суду з клопотанням про зустрічне забезпечення позову у вищевказаній справі, в якій просив зобов`язати позивача - ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Дарницького районного суду м. Києва грошові кошти в розмірі 864 820 грн. Вивчивши клопотання, суд дійшов до насупного висновку. Відповідно до ч.6 ст. 154 ЦПК України, питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення. Судом встановлено, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.07.2019 р. забезпечено позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, а саме: накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 ; заборонено будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії по передачі права користування на вказану квартиру; заборонено будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії щодо проникнення до зазначеної квартири; заборонено будь-яким третім особам, проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування даною квартирою; заборонено будь-яким третім особам вселятися в квартиру; заборонено будь-яким третім особам реєструватися в даній квартирі; заборонено органам, що здійснюють надання адміністративних послуг щодо внесення до реєстраційного обліку відомостей про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб у вказаній квартирі; заборонено органам, що здійснюють надання адміністративних послуг щодо внесення до реєстраційного обліку відомостей про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання у вищевказаній квартирі. Постановою Київського апеляційного суду від 29.01.2019 р. залишено без змін ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23.07.2019 р. На обгрунтування доводів заяви про зустрічне забезпечення позову представник ТОВ "Перший Інвестиційний клуб" зазначив про те, що внаслідок задоволення заяви про забезпечення позову ТОВ "Перший Інвестиційний клуб" було позбавлено можливості реалізовувати права власника, зокрема продати квартиру. Згідно із ч.1 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Відповідно до ч.3 ст. 154 ЦПК України, суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Однак, заява про зустрічне забезпечення позову не містить доказів того, що майновий стан позивача або його дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, тобто визначені ч.3 ст. 154 ЦПК України, обставини не знайшли свого підтвердження, а відтак суд приходить до висновку, що клопотання про зустрічне забезпечення є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст.154 ЦПК України, суд УХВАЛИВ: У задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний клуб" про зустрічне забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства Вишенської сільської ради "Добробут-Гарант" Пукшин Крістіни Вікторівни, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Платинум Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Інвестиційний клуб", ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного судучерез Дарницький районний суд м. Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга на ухвали суду подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА http://reyestr.court.gov.ua/Review/84025505
  3. Державний герб України Справа № 465/1648/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/1610/19 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М. Категорія: 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - Курій Н.М., суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П., за секретаря - Матяш С.І., з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Блажевського П.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, постановлену в складі головуючого - судді Кузь В.Я., в с т а н о в и в: 20.03.2019 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтовується тим, що 03 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року. Згідно з п.п.1.1.,1.2. Кредитного договору, Банк зобов`язався надати Позичальнику споживчий кредит в сумі 83 000 доларів США зі строком користування до 02 березня 2018 року зі сплатою 11,9% відсотків річних. В забезпечення виконання Кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та Позивачем, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., за реєстровим №1717. Відповідно до Іпотечного договору, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року, нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,3 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 . Позивачу стало відомо, що право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ТОВ ФК «Вектор Плюс» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Така інформація була отримана через Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Просила забезпечити позов шляхом накладення арешту та забороною вчиняти певні дії по відношенню до квартири. Вважає, вид забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії відповідає позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири вже зараз вчиняються дії, які порушують право користування квартирою. Зокрема, 25 вересня 2018 року двома представниками ТОВ ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Повторна спроба представників ТОВ ФК «Вектор плюс» заволодіти майном була здійснена 05.03.2019 р. о 8.30 ранку. Працівники ТОВ ФК «Вектор плюс» наполягали, щоб їх пустили до квартири, пояснюючи це тим, що вони хочуть зробити фото майна, що там знаходиться для подальшої оцінки майна та його реалізації. Таким чином, у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою. Крім того, спірна квартира АДРЕСА_2 , на даний час перебуває у власності ТОВ ФК «Вектор Плюс», останній має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, за безпідставністю такої. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року оскаржила представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала є незаконною, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Позивач вважає, що перехід права власності на належну їй квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення її прав. У випадку не задоволення заяви про забезпечення позову ТОВ ФК «Вектор Плюс» має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном поки тривають судові засідання. Водночас, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити рішення суду у разі задоволення позову. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, посилаючись на доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги та просила ухвалу суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевський П.І. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, оскільки наміру відчужувати спірну квартиру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» немає. У випадку задоволення апеляційним судом заяви про забезпечення позову, просив вирішити питання застосування зустрічного забезпечення. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (арк.спр.104, 106 виділених матеріалів), а тому апеляційний суд вважає, що розгляд справи необхідно проводити без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не зазначено обґрунтування необхідності забезпечення позову, ціну позову про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, які необхідні для забезпечення позову, що позбавляє суд визначити співмірність із заявленими позивачем вимогами відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України. Також зазначив, що заявником не додано до матеріалів заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності. Тому дійшов висновку, що вимога про забезпечення позову є безпідставною, необґрунтованою, заявником не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову та відмовив у забезпеченні позову. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав. Із направлених до суду апеляційної інстанції матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в якому просила визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., щодо проведення 03.07.2015 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТзОВ Факторингова компанія «Вектор плюс». Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. індексний номер 22584599 від 03.07.2015 року, згідно з яким 03.07.2015 року внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №10277904 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер№1717 від 03.03.2008 року. З метою забезпечення позову просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії по передачі права користування квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам вселятися в квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам реєструватися в квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб у квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою: квартири АДРЕСА_2 . Доводи заяви обґрунтовувала тим, що види забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та забороною вчиняти певні дії відповідають позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири, вчиняються дії, які порушують право користування квартирою. Зокрема, представником ТОВ «ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Тому у випадку не задоволення заяви про забезпечення позову відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою, а набуття права власності на квартиру дає відповідачу обсяг правомочностей та можливість розпоряджатись даним нерухомим майном. Отже, у поданій заяві про забезпечення позову позивач зазначила про існування об`єктивних обставин, які свідчать про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Оскаржена ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника. Посилання суду першої інстанції на те, що заявником не надано до заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності не відповідають дійсності, оскільки з надісланих матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що як до позовної заяви (арк. спр. 26-28) так і до заяви про забезпечення позову (арк. спр. 48-50) була долучена копія Інформаційна довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2019 року (об`єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»). З матеріалів справи встановлено, що предметом позову є визнання незаконними дій нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру та визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Для того, щоб уникнути ризику відчуження відповідачем спірного майна на користь третіх осіб та розпорядження відповідачем спірною квартирою, що може унеможливити або утруднити в майбутньому виконання рішення суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і звернулась з заявою до суду про забезпечення позову. Враховуючи наявність факту оскарження правових підстав набуття права власності на нерухоме майно, з огляду на пред`явлення вимог майнового характеру, які забезпечуються арештом майна, співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам тощо, у суду апеляційної інстанції наявні підстави для часткового вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову, а саме: в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101; накладення заборони на вчинення правочинів щодо квартири та заборонити проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 . Оскільки позивачем ставиться під сумнів саме законність набуття права власності на нерухоме майно відповідачем, вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та відповідають предмету позову,а відтак в частині решти вимог заяви про забезпечення позову належить відмовити, задовольнивши частково заяву про забезпечення позову. Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, без перевірки наведених заявником обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову та без врахування положень частини 3 статті 153 ЦПК України, норма якої передбачає, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову для повного з`ясування фактичних обставин щодо поданої заяви про забезпечення позову, не обмежується доводами заяви і може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, а у випадку, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін - частина 4 статті 153 ЦПК України. Таким чином, судом першої інстанції не з`ясовано обставин, що мають значення для вирішення заяви, не досліджено усіх, передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, що призвело до постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права. Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції в силу п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову з вищенаведених підстав. Щодо заявленої усної вимоги представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання застосування зустрічного забезпечення, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Враховуючи наведене правило процесуального Закону, суд має право, але не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача. Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Усна вимога представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання зустрічного забезпечення не містить належних обґрунтувань та доказів, яким чином у випадку застосування ухвалою суду заходів забезпечення позову, можуть бути завдані збитки ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», розмір цих збитків, які в розумінні ч.1 ст. 154 ЦПК України були б підставою для застосування судом зустрічного забезпечення. Разом з тим, представник стверджує про відсутність наміру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вчинення дій щодо відчуження належної товариству на праві власності з 03.07.2015 року спірної квартири. З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги представника Блажевського П.І. про застосування зустрічного забезпечення на час перегляду апеляційним судом ухвали Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року. Одночасно, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснитиТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що воно не позбавлено права в порядку ст.154 ЦПК України звернутися до суду із заявою про застосування зустрічного забезпечення позову, зазначивши відповідні обставини та додавши необхідні докази. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року скасувати. Постановити нове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково. Накласти арешт на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ЄДРПОУ: 38004195, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101. Накласти заборону на вчинення правочинів щодо квартири АДРЕСА_2 . Накласти заборону проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 . Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 26.07.2019 року. Головуючий Курій Н.М. Судді: Шеремета Н.О. Цяцяк Р.П. http://reyestr.court.gov.ua/Review/83281176
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2019 року м. Київ Справа N 521/18393/16-ц Провадження N 14-661цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач ОСОБА_13 відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна (далі - приватний нотаріус), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року у складі судді Лічман Л.Г. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів Калараш А.А., Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ТОВ "Кей-Колект", про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_13 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса від 16 грудня 2015 року індексний номер 27176305, яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 807920651101) за ТОВ "Кей-Колект" та скасувати запис про реєстрацію права власності від 16 грудня 2015 року N 12577224, вчинений приватним нотаріусом, яким проведена реєстрація права власності на вищевказане житлове приміщення за ТОВ "Кей-Колект". Позовна заява мотивована тим, що 02 листопада 2007 року між Акціонерним товариством інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"; банк) та позивачкою укладено кредитний договір, згідно з умовами якого вона отримала 20 000,00 доларів США. Також 02 листопада 2007 року між нею та банком на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Позивачка вказувала, що у 2012 році Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", передало за договором факторингу вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами ТОВ "Кей-Колект". ОСОБА_13 зазначала, що у серпні 2016 року після звернення до державного реєстратора дізналася, що вона не є власником нерухомого майна, яке було предметом іпотеки, оскільки приватним нотаріусом 16 грудня 2015 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на нього за ТОВ "Кей-Колект". Вказувала, що приватним нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру без вчинення нотаріальних дій, письмову вимогу про усунення порушень від іпотекодержателя не отримувала, отже документ, що підтверджує завершення 30-денного строку для початку процедури звернення стягнення відсутній, тому у відповідача були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на належну їй квартиру за ТОВ "Кей-Колект". Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса від 16 грудня 2015 року індексний номер 27176305, яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 807920651101), за ТОВ "Кей-Колект". Скасовано запис про реєстрацію права власності від 16 грудня 2015 року N 12577224, вчинений приватним нотаріусом, яким проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 807920651101) за ТОВ "Кей-Колект". Скасовано заходи забезпечення позову у виді заборони ТОВ "Кей-Колект" відчужувати та/чи/або обтяжувати у будь-який незаборонений чинним законодавством України спосіб нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2016 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням вимог статей 3, 15, 16 та 24 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), оскільки нотаріус як державний реєстратор не мав права здійснювати державну реєстрацію прав без вчинення нотаріальної дії, а також всупереч умовам укладеного між сторонами договору іпотеки від 02 листопада 2007 року та статей 35 - 37 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), оскільки позивачці не було направлено вимогу про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2018 року заочне рішенняМалиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність проведення приватним нотаріусом реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" на спірне нерухоме майно. Також апеляційний суд вказав, що цей спір виник з договірних відносин, тому не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2018 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або закрити провадження у справі. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" проведена законно; приватний нотаріус вправі був вчиняти оспорювані реєстраційні дії згідно із Законом України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) та статтями 9, 15 Закону N 1952-IV, а підставою для прийняття такого рішення є статті 36, 37 Закону N 898-IV та застереження у іпотечному договорі. Вимога про усунення порушень направлена позивачці 05 квітня 2014 року, яка останньою отримана; спір стосується перевірки законності дій та наявності порушень державного реєстратора (приватного нотаріуса) як суб'єкта владних повноважень під час проведення процедури реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект", тому розгляд справи з огляду на положення статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до юрисдикції адміністративних судів. Позиція інших учасників справи Учасники справи протягом встановленого строку відзивів на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подали. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 19 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди встановили, що 02 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк",правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_13 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого позивачка отримала 20 000,00 доларів США строком до 02 листопада 2014 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_13 укладено договір іпотеки від 02 листопада 2007 року, за яким остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до договорів факторингу N 4 та про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеними 11 червня 2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", останнє набуло прав вимоги, у тому числі й за укладеними 02 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_13 кредитним договором і договором іпотеки. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_13 умов кредитного договору та існуванням заборгованості, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості, який 17 вересня 2015 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси задоволено. Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ТОВ "Кей-Колект" 27 630,71 доларів США заборгованості за кредитним договором. Крім того, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1. 16 грудня 2015 року приватним нотаріусом прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за іпотекодержателем ТОВ "Кей-Колект". Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 грудня 2015 року приватним нотаріусом як державним реєстратором 16 грудня 2015 року здійснено реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за ТОВ "Кей-Колект" (номер запису про право власності 12577224). Підставами виникнення права власності вказано договір іпотеки від 02 листопада 2007 року, а внесення запису - рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 грудня 2015 року. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Частиною другою статті 4 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни). Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_13 вказувала про відсутність підстав для оформлення права власності за ТОВ "Кей-Колект", з огляду на незаконність дій приватного нотаріуса через порушення вимог Законів N 1952-IV та N 898-IV, а також невідповідність порядку набуття іпотекодержателем права власності на спірне житлове приміщення умовам укладеного договору іпотеки. Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на житлове приміщення внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" під час реалізації прав, передбачених договором іпотеки, та дій приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за іпотекодержателем, пов'язаними з діями останнього, тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Отже, спір пов'язаний з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки, процедура якої передбачає їх здійснення лише за участі нотаріуса (державного чи приватного) або державного реєстратора, дії якого оскаржуються опосередковано через неправомірність дій іпотекодержателя. Саме такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження N 14-275цс18), від 07 листопада 2018 року (провадження N 11-961апп18), від 12 грудня 2018 року (провадження N 14-486цс18), від 23 січня 2019 року (провадження N 14-501цс18), від 13 березня 2019 року (провадження N 14-56цс19), а також від 27 березня 2019 року (провадження N 14-656цс18), відступати від яких Велика Палата Верховного Суду підстав не вбачає. Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та ТОВ "Кей-Колект". Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого в свою чергу є ТОВ "Кей-Колект", та ОСОБА_13 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого позивачка передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що на праві власності належить останній згідно з договором купівлі-продажу від 25 грудня 2006 року. Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону N 898-IV. Зокрема, частиною першою статті 35 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. За змістом статті 36 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. На підставі частини першої статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Положеннями частини другої статті 37 Закону N 898-IV передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Предметом оскарження у цій справі є дії та рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У даному спорі також суди встановили, що пунктом 2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення переданого в іпотеку майна у разі невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором. Пунктом 4.1 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, або у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця, або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором. Як передбачено пунктом 4.2 цього договору зверненнястягнення здійснюєтьсяна підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки від 02 листопада 2007 року у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно із статтею 35 Закону N 898-IV. У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору іпотеки та відповідно до статті 36 Закону N 898-IV. За змістом розділу 5 вказаного договору, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому зазначає який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною третьою статті 36 Закону N 898-IV, застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення. Частиною першою статті 2 Закону N 1952-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. Відповідно до частини першої статті 9 Закону N 1952-IV у вказаній редакції державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Умови оплати праці державного реєстратора визначаються Кабінетом Міністрів України згідно із законодавством. Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси. Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону N 1952-IV у вказаній редакції державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Згідно із частиною другою статті 9 Закону N 1952-IV у зазначеній редакції державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України. Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Згідно із частиною 9 статті 15 Закону N 1952-IV у зазначеній редакції державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Частиною 13 указаної статті передбачено, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України. Частиною першою статті 16 Закону N 1952-IV у зазначеній редакціївстановлено, що заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію. Частиною першою статті 19 Закону N 1952-IV у вказаній редакції встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Відповідно до частини другої 2 статті 30 Закону N 1952-IV у зазначеній редакції дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 3425-XII нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону у зазначеній редакції нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом N 1952-IV. Перелік нотаріальних дій, право на вчинення яких має нотаріус, наведений у статті 34 Закону N 3425-XII і цей перелік не є вичерпним. Поряд з тим нотаріусу з огляду на його правовий статус, делеговані функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реалізовувати які він може лише у випадках і в порядку, визначених Законом N 1952-IV. Згідно із пунктом 2 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року N 607/5 "Про заходи взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб", чинного на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868. За змістом пункту першого цього Порядку встановлено, що у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяви про державну реєстрацію права власності та/або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права), що виникають на підставі <…> на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; <…> рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу. Таким чином, за наслідками аналізу наведених вище положень закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, можна дійти висновку, що нотаріус має право здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в тому разі, якщо це пов'язано з вчиненням ним нотаріальної дії з таким об'єктом нерухомості. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок N 1127), для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9,15 Закону N 1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов'язку, передбаченого як Законом N 898-IV, так і Порядком N 1127 щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності, зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" проведена всупереч норм чинного законодавства. Крім того, судами встановлено, що у матеріалах справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поданого до відділення зв'язку 16 квітня 2014 року (трек-номери 0315042548139/6501700533418), в якому зазначено найменування відправника не ТОВ "Кей-Колект", а іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрборг" (далі - ТОВ "Укрборг"). Згідно з договором про надання послуг від 01 листопада 2013 року, укладеним між ТОВ "Кей-Колект" та ТОВ "Укрборг", останнє взяло на себе зобов'язання по здійсненню дій, спрямованих на сприяння погашенню наявної заборгованості, в тому числі й здійснення повідомлення боржників. При цьому суди з'ясували, що згідно з відомостями Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (https://ukrposhta.ua/) інформація про відправлення за вищевказаними номерами відсутня, оскільки дані про відправлення за вказаними вище трек-номерами на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що вказане повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції (стаття 77 ЦПК України у редакції, чинній на момент перегляду справи апеляційним судом), та зазначає, що в даному випадку іпотекодержатель не може вважатися таким, що набув право власності на нерухоме майно за правочином (договором іпотеки від 02 листопада 2007 року), оскільки його умовами прямо пов'язано перехід за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки із моментом отримання іпотекодавцем повідомлення про усунення порушень (пункт 5.3 цього договору). Також суди попередніх інстанцій правильно встановивши, що нотаріус, будучи наділеним повноваженнями державного реєстратора (за винятком тих, які передбачено пунктами 4, 6 частини першої статті 9 Закону N 1952-IV), може реалізовувати їх лише разом з вчиненням нотаріальної дії, зокрема при посвідчені ним правочину, внаслідок якого в особи виникає речове право на об'єкт нерухомості (частина 9 статті 15 Закону N 1952-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У такому випадку нотаріус одночасно з вчиненням нотаріальної дії проводить і державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 15 Закону N 1952-IVв редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Суди зробили обґрунтований висновок про відсутність у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення безпосередньої нотаріальної дії з майном. Крім того, у пункті 2.2.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель зобов'язаний попередити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором. Доказів повідомлення іпотекодателя про відступлення прав як за кредитним договором, так і за договором іпотеки матеріали справи не містять. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що судами попередніх інстанцій розглянуто справу, не врахувавши, що рішення суду впливає на права третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, - ТОВ "Кей-Колект". У вказаних правовідносинах належним відповідачем є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності. Такі висновки щодо суб'єктного складу висловлені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (провадження N 11-404апп18) та від 13 березня 2019 року (провадження N 14-61цс19). Таким чином, ТОВ "Кей-Колект" повинно брати участь в указаній справі, оскільки цей спір стосується безпосередньо його прав і обов'язків. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що ТОВ "Кей-Колект" як суб'єкт цивільних процесуальних та спірних матеріальних правовідносин одержав захист особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, беручи участь у справі як третя особа, яке не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, оскільки зазначені особи мають загальні процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі, встановлені в статті 27 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції, а також в статті 43 ЦПК України у редакції, чинній на момент перегляду справи апеляційним судом, які використані останнім, у тому числі шляхом апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2019 року м. Київ Справа N 638/20000/16-ц Провадження N 14-2цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач ОСОБА_13, відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Суперфін Борис Михайлович, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року у складі судді Штих Т.В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Кругової С.С., Пилипчук Н.П., Піддубного Р.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_13 до ТОВ "Кей-Колект", приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. про скасування державної реєстрації, та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_13 звернуласядо суду з позовом, у якому просила: скасувати рішення приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію речових прав; внести запис про скасування державної реєстрації речових прав за ТОВ "Кей-Колект"; відновити за нею запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 жовтня 2006 року ОСОБА_13 та Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), уклали договір іпотеки нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. Того ж дня приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко І.А. вніс запис про реєстрацію обтяжень - заборону на вказане нерухоме майно на підставі договору іпотеки. Позивачка згодом дізналася, що 09 липня 2015 року приватний нотаріус Суперфін Б.М. здійснив державну реєстрацію прав та обтяжень на зазначену квартиру, про що вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок такої державної реєстрації право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ "Кей-Колект". На думку позивачки, зазначена державна реєстрація речових прав є незаконною, оскільки договорів іпотеки щодо вказаного нерухомого майна з ТОВ "Кей-Колект" вона не укладала, тому у приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. не було законних підстав для проведення державної реєстрації. Договір іпотеки, укладений з АКІБ "УкрСиббанк", не містить умов та порядку переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи. Окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя позивачка не укладала та письмових вимог від іпотекодержателя про виконання порушеного зобов'язання ОСОБА_13 не отримувала. Державну реєстрацію права власності здійснено без всіх необхідних, передбачених законодавством документів, зокрема, без звіту про оцінку предмета іпотеки та не перевірено документи, що підтверджують повноваження заявника на звернення із заявою про проведення державної реєстрації, а також документи щодо кредитної заборгованості. Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), якщо об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав, це є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, тому у приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. були відсутні підстави здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, яке розташоване у м. Харкові. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року позов ОСОБА_13 задоволено. Скасовано рішення приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09 липня 2015 року, про реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру АДРЕСА_1 із внесенням запису про скасування державної реєстрації речових прав та відновленням запису про реєстрацію права власності ОСОБА_13 на вказану квартиру. Заочне рішення мотивовано тим, що ТОВ "Кей-Колект" не є стороною договору іпотеки від 19 жовтня 2006 року, зазначеного нотаріусом як підставу прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект". Будь-яких інших відомостей, які б свідчили про наявність підстав для виникнення і реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру, державним реєстратором до реєстру внесено не було, що є порушенням вимог законодавства. Крім того, відповідач ТОВ "Кей-Колект" не надав доказів направлення на ім'я ОСОБА_13 та отримання нею вимоги про усунення порушення зобов'язання. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" відхилено, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач не надав належних доказів переходу до ТОВ "Кей-Колект" прав вимоги до ОСОБА_13 Відомості про підстави переходу до ТОВ "Кей-Колект" прав вимоги до ОСОБА_13 відсутні і в державному реєстрі, де нотаріусом як підставу для реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" зазначено лише договір іпотеки, укладений ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_13 Також не надано доказів направлення й отримання ОСОБА_13 вимоги про усунення порушень. Крім того, спір не є публічно-правовим, оскільки випливає із договірних відносин, тому відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ТОВ "Кей-Колект" просило скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що спір є публічно-правовим, тому повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, оскільки у спірних правовідносинах приватний нотаріус Суперфін Б.М. виступав як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, тобто як суб'єкт владних повноважень. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає спірним правовідносинам, оскільки судовим рішенням про скасування рішення державного реєстратора припинено право власності ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно у спосіб, не передбачений законом. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни). Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивачки на квартиру внаслідок дій приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. щодо реєстрації такого права за ТОВ "Кей-Колект". Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року (провадження N 14-275цс18), 07 листопада 2018 року (провадження N 11-961апп18), 12 грудня 2018 року (провадження N 14-486цс18 та N 14-511цс18), 23 січня 2019 року (провадження N 14-501цс18) та від 13 березня 2019 року (провадження N 14-56цс19). Отже, спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин. Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та відповідача ТОВ "Кей-Колект". Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. Суди встановили, що 09 липня 2015 року приватний нотаріус Суперфін Б.М. вніс до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис N 10344764 про реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру АДРЕСА_1, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним N 22725266, з посиланням на договір іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449. За договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449, укладеним АКІБ "УкрСиббанк" як іпотекодержателем та ОСОБА_13 як іпотекодавцем, остання передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Згідно з пунктом 2.13 вказаного договору іпотеки, у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У пункті 2.15 договору передбачено, що у разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, як способу задоволення вимог іпотекодержателя, право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, передбаченого пунктом 5.1 цього договору. Також суд вважав установленим, що хоч у пунктах 2.13 і 2.15 вказаного договору іпотеки і міститься посилання на інші пункти цього договору - 4.1 та 5.1, однак, як зазначив суд, і це підтверджується матеріалами справи, пункти 4.1 та 5.1 у договорі іпотеки відсутні. Суд вважав, що договір іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449 фактично не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке б відповідало вимогам статей 35 - 37 Закону N 898-IV. Крім того, з тексту договору неможливо встановити чітко визначений спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, умови та порядок його застосування. Статтею 35 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Відповідно до статті 36 Закону N 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Згідно з пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2013 року N 868, що був чиним на момент прийняття рішення про державну реєстрацію, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця. За приписами статті 19 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній на момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення) державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Таким чином, для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, до державного реєстратора має звернутись належна особа-іпотекодержатель, та надати документи, які підтверджують: - наявність в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (або окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя); - направлення та вручення іпотекодавцю вимоги про усунення порушень; - сплин 30-денного терміну з моменту отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушень; - у разі переходу прав на нерухоме майно - документ, що підтверджує перехід. Позивачка заперечила факт отримання будь-яких вимог від АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", або ТОВ "Кей-Колект" стосовно виконання зобов'язань за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449. Відповідач ТОВ "Кей-Колект" не надав доказів на підтвердження факту направлення й отримання ОСОБА_13 вимоги про порушення основного зобов'язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, хоч у силу наведених норм матеріального права іпотекодержатель зобов'язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно вважав доведеними та обґрунтованими позовні вимоги. Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками апеляційного суду щодо недоведеності набуття ТОВ "Кей-Колект" права вимоги до ОСОБА_13 за договорами кредиту й іпотеки. Зокрема, апеляційний суд зробив висновок, що на підтвердження існування підстав для звернення до нотаріуса із заявою про реєстрацію переходу права власності на квартиру АДРЕСА_1, що належала позивачці та була передана в іпотеку на забезпечення виконання основного зобов'язання, ТОВ "Кей-Колект" усупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) не надало доказів переходу до нього прав вимоги до ОСОБА_13 за договорами кредиту та іпотеки. Однак цей висновок спростовується матеріалами справи. У справі на а. с. 132-137, т. 1 містяться додаткові пояснення ТОВ "Кей-Колект" до апеляційної скарги на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року, до яких додано, зокрема: - договір факторингу від 12 грудня 2011 року N 1, укладений ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" (т. 1, а. с. 139-141); - виписка з додатку N 1 до договору факторингу від 12 грудня 2011 року N 1 (перелік первинних договорів) (т. 1, а. с. 141 - зворот); - договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, укладений ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" (т. 1, а. с. 142-143); - виписка з додатку N 1 до договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року (т. 1, а. с. 143-зворот); - акт приймання-передачі прав вимоги, складений 12 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" (т. 1, а. с. 144); - інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 18 вересня 2017 року N 97638083 (т. 1, а. с. 145-148). У зазначеній довідці від 18 вересня 2017 року N 97638083 у розділі "Деталізована інформація про іпотеку" іпотекодержателем значиться ТОВ "Кей-Колект"; підстава виникнення іпотеки - договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року. Вказані матеріали залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою апеляційного суду, що потягло помилкові висновки, однак вони й не впливають на результат розгляду справи. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин та з підстав, наведених норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду висновок про недоведеність переходу до ТОВ "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449. В іншій частині ухвала апеляційного суду, як і рішення суду першої інстанції, є законними та обгрунтованими, відсутні підстави для їх скасування, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" задовольнити частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2017 року залишити без змін. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виключивши висновок про недоведеність переходу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки від 19 жовтня 2006 року N 3449. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 02 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  6. Державний герб України 26.04.2019 Справа № 756/13215/18 Справа пр. №2/756/2024/19 ун. №756/13215/18 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2019 року Оболонський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Андрейчука Т.В., за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О., учасники справи: представник позивача - ОСОБА_1, розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чуловський В.А., відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Український кредитно-торговий банк" (далі - ВАТ "Український кредитно-торговий банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "БТА Банк" (далі - ПАТ "БТА Банк"), укладено кредитний договір №020/06к, відповідно до умов якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. За договором факторингу від 03 квітня 2014 року, укладеним між ПАТ "БТА Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" первісний кредитор відступив відповідачеві право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к. У зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., який 08 листопада 2015 року вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн. Позивач стверджувала, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором; позичальником не отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання; вчинення виконавчого напису порушує конституційний припис неможливості подвійної юридичної відповідальності за одне і те саме порушення; виконавчий напис було вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", зокрема було пропущено трьохрічний строк на його вчинення; у ТОВ "Кредитні ініціативи" відсутні підстави для нарахування додаткових платежів вже після ухвалення рішення про стягнення заборгованості. З цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325. У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги свого довірителя, просила суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до суду не подав, натомість надіславши пояснення на позовну заяву, в яких стверджував, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не допущено порушень норм чинного законодавства. З цих підстав ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності його представника. У ході розгляду справи судом залучено замість третьої особи Чуловського В.А. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Представник третьої особи відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, третя особа про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила. Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку. 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Український кредитно-торговий банк", правонаступником якого є ПАТ "БТА Банк", укладено кредитний договір №020/06к, за умовами якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним повинна була здійснюватись шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у строки, визначені додатком №1 до кредитного договору (т. 1, а. с. 211-224). Для забезпечення виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_2 передала в іпотеку ВАТ "Український кредитно-торговий банк" належні їй на праві власності нежилі приміщення (в літ. В): приміщення №1 по приміщення №12 (групи приміщень №20а), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що сторони уклали договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року (т. 1, а. с. 32-35). ОСОБА_2 неналежно виконувала взяті на себе кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, встановлені договором. 03 квітня 2014 року за договором факторингу ПАТ "БТА Банк" (клієнт) відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к (т. 1, а. с. 229-241). З огляду на прострочення позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" 08 листопада 2015 року звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. з заявою про вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 210). Цього ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн (т. 1, а. с. 209). Вирішуючи питання про правомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. щодо вчинення ним виконавчого напису від 08 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №15325, суд виходить з такого. За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат"). Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі ж правила та умови вчинення виконавчого напису (п. п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з пп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (пп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, пп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій. За результатами аналізу вищенаведених норм можна зробити такі висновки. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. При цьому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (cт. 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - н аданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Верховний Суд у постанові від 18 червня 2018 року у справі №199/183/17 та у постанові від 04 липня 2018 року у справі №757/29988/17-ц зазначив, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Судом з'ясовано, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "БТА Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к у сумі 1032129,62 грн, у тому числі строкова заборгованість зі сплати кредиту у сумі 905502,36 грн, прострочена заборгованість зі сплати кредиту у сумі 26644,64 грн, строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 9424,09 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 90558,20 грн (т. 1, а. с. 39-41). Отже, пред'явивши позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к. У постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика палата Верховного Суду вказала на те, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 і ч. 1 ст. 612 ЦК України належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, після пред'явлення кредитодавцем у 2011 році вимоги до позичальника ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к, він не вправі нарахувати до стягнення проценти за користування кредитом. Натомість ТОВ "Кредитні ініціативи" усупереч наведеним нормам матеріального права включено в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого було вчинено оспорюваний виконавчий напис, нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання проценти. Однак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., вчиняючи виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №15325, на ці обставини уваги не звернув. Крім цього, виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості за (кредитом), яка уже була стягнута за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11. Наведене свідчить про те, що указана ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість ОСОБА_2 не була безспірною, що унеможливлювало вчинення нотаріусом виконавчого напису (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №753/22443/15-ц). За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). При зверненні до суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір у сумі 704,80 грн (а. с. 2). Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Сума витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу склала 4000,00 грн (а. с. 71, 148-151). Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн. З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 530, 533, 536, 549, 550, 610, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 34, 39, 50, 87, 88 Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113 (три мільйони триста тридцять чотири тисячі сто тринадцять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 35326253) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя Т.В. Андрейчук Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2019 року http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81583167
  7. Державний герб України Справа № 357/1734/19 2/357/1948/19 Категорія РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Ярмола О. Я. , при секретарі Ліщинська О. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2, ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В : Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 30.03.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №385/29/07-Ж, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25 500,00 доларів США, зі сплатою 12,70% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 29.03.2027 року. В забезпечення своєчасного і повного виконання зобовязань за кредитним договором, АКБ «Укрсоцбанк», на підставі договору іпотеки №385/29/07-Ж від 30.03.2007 року, було прийнято від позивача в заставу нерухоме майно предмет іпотеки- однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що у вересні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту №385/28/07-Ж. Станом на сьогодні позовна заява не розглянута та рішення не прийнято. Незважаючи на вищевказане, в лютому 2019 року позивач отримала Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, згідно з якою, власником квартири, реєстраційний номер: 1707575232103, загальна площа 30,9 кв.м., житлова площа: 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, значиться вже ПАТ «Укрсоцбанк». Підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44322573 від 29.11.2018 14:09:58, державного реєстратора ОСОБА_2, Миронівська районна державна адміністрація Київської області, Київська область. Позивач вказує, що реєстрація права власності на квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «ПРО іпотеку». А тому, позивач просила суд визнати дії державного реєстратора ОСОБА_2, Миронівської РДА Київської області, щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ПАТ «Укрсоцбанк» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 С,О., за індексним номером: 44322573 від 29.11.2018, згідно з яким 28.11.2018 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №29177101 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру. В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги. Представник відповідача - ПАТ «Укрсоцбанк», згідно доручення в справі, позов не визнав. Державний реєстратор Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася, про дату, час та місце проведення розгляду справи була повідомлена належним чином, направила суду відзив на позов, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення. Судом встановлено, що 30.03.2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №385/29/07-Ж. Згідно п.1.1. Кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 25 500,00 доларів США, зі сплатою 12,70% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 29 березня 2027 року (а.с.16-21). Встановлено, що 30.03.2007 року позивач в рахунок забезпечення виконання своїх зобовязань за вказаним кредитним договором, уклала Іпотечний договір за яким передала в іпотеку однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 (а.с.22-26). Встановлено, що право власності на предмет іпотеки підтверджується договором купівлі-продажу квартири укладеного 30.03.2007 року ОСОБА_3 з ОСОБА_4 посвідченого 30.03.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій № 555, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 30.03.2007 року, номер правочину 1998477. Згідно п.4.5. Іпотечного договору іпотеко держатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів : - на підставі рішення суду; - на підставі виконавчого напису нотаріуса; - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації іпотеко держателем продажу предмету іпотеки. Відповідно до п.4.8 цього Іпотечного договору передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки для задоволення його вимог, що випливають з основного зобовязання може здійснюватися шляхом надіслання іпотеко держателю повідомлення про передачу предмета іпотеки. При цьому право власності на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законами України переходить до іпотеко держателя з моменту отримання іпотекодавцем такого повідомлення особисто, з моменту отримання такого повідомлення за останнім , відомим іпотеко держателю місцем проживання іпотекодавця. Встановлено, що 28.11.2018 року державний реєстратор Миронівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 провела реєстрацію про зміни права власності, 29.11.2018 року державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 за АТ «Укрсоцбанк». Наведене вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.10) Підставою виникнення права власності зазначено повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, виданий 09.10.2017, видавник: ПАТ «Укрпошта»; іпотечний договір, серія та номер: 560, виданий 30.03.2007, видавник: ОСОБА_5 приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області; свідоцтво, серія та номер: 218, виданий 12.10.2018, видавник: ОСОБА_6 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, серія та номер: б/н, виданий 09.10.2017, видавник: ПАТ «Укрсоцбанку». Судом було витребувано реєстраційну справу № 1707575232103 щодо спірної реєстрації майна за АТ «Укрсоцбанк». З реєстраційної справи вбачається, що юридична особа АТ «Укрсоцбанк»звернулася з заявою про державну реєстрацію правна квартиру АДРЕСА_4. 2 робочих дні розглядалася заява. Суд звертає увагу, що в графі «До заяви додано» не міститься жодної інформації. Реєстраційна справа містить, лише, заяву банку та квитанцію про оплату реєстраційних дій (а.с.65-69). Представник позивача суду пояснила, що у вересні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредиту №385/28/07-Ж. Станом на сьогодні позовна заява ще не розглянута та рішення не прийнято. Тобто, розмір дійсної заборгованості позичальника ще не визначено. Незважаючи на вищевказане, в лютому 2019 року позивачу стало відомо, що вона вже не є власником квартири АДРЕСА_6, а власником значиться ПАТ «Укрсоцбанк». Позивачу не було відомо про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач отримувала і отримує повістки, виклики в суд на розгляд позову щодо стягнення боргу, та жодного разу, до лютого 2019 року їй не було повідомлено про звернення стягнення на предмет іпотеки в звязку з порушенням нею зобовязань за кредитним договором. Таким чином, перехід права власності на належну позивачу квартиру відбувся незаконно, за відсутності правових підстав, що призвело до порушення прав позивача. Відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за собою, тобто за ПАТ «Укрсоцбанк» оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку», також відповідачем було вчинено реєстраційні дії щодо спірного майна всупереч вимогам ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та право власності на квартиру, було набуто ПАТ «Укрсоцбанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Реєстрація права власності відбулася незважаючи на арешт накладений на квартиру, що суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Квартира АДРЕСА_7 є єдиним житлом позивача, де вона мешкає з дитиною. Наразі банк бажає стягнути заборгованість за кредитним договором, отримав вже у власність квартиру позивача. Позивач почала отримувати погрози про виселення її з квартири. Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» суду появснив, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з дотриманням умов Іпотечного договору та ЗУ «Про іпотеку». Банк на власний розсуд обрав такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки / шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»/ , оскільки дане передбачено самим Іпотечним договором. Банк надавав державному реєстратору заяву, свій примірник Іпотечного договору, дані щодо боргу, повідомлення іпопотекодапвцю про звернення стягнення на квартиру. Представнику відповідача не відомо, чому реєстраційна справа не містить додатків. При вирішенні даної справи суд виходить з наступного. Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Як визначено в ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Договір іпотеки від 30.03.2007 року був укладений під час дії Закону України «ПРО іпотеку» в редакції від 05.06.2003 року. Згідно ст. 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути /кладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно п.п. 4.5. та 4.5.3. Іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 ЗУ «Про потеку». Стаття 37 Закону України «Про іпотеку», в свою чергу, передбачала, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом буде або договір купівлі-продажу нерухомості або договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну, власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. У відповідності до п. 61 Порядку №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем лоте кода в це в і та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3)заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Згідно ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №29177101 від 28.11.2018, в розділі «Підстава виникнення права власності» у ПАТ «УкрсоцБанк» не зазначено документ, який би посвідчував проведення оцінки предмета іпотеки у відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) ї обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Доказів, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, суду не надано, а відтак державним реєстратором не були дотримані положення статті 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Слід зазначити, що звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань відбулося під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Так, державний реєстратор вчинила дії щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за банком, в порядку звернення стягнення в період дії заборони на вчинення таких дій - звернення стягнення на предмет іпотеки, переданого в якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором, наданим в іноземній валюті. ОСОБА_1 не надавала згоди на відчуження даного майна. Вказана квартира є її єдиним житлом. Відповідно до п. 1, 2 ч. З ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює: 1) відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. За визначенням ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених не це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору. Згідно даних Інформаційної довідки №154993001 від 04.02.2019, на момент прийняття Державним реєстратором ОСОБА_2 рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», на цій квартирі існувало обтяження, а саме: №29177866, арешт нерухомого майна, який зареєстрований 20.10.2011 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони не його відчуження, серія та номер: ВП №29140499, виданий 20.10.2011, видавник: Міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського мїськрайонного управління юстиції, заступник начальника, ОСОБА_7 Суду не надані докази, що ОСОБА_1, яка є і боржником, і іпотекодавцем, отримувала від банку вищевказану письмову вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, чи була в будь-який інший спосіб повідомлена про перехід права власності. Також, суд звертає увагу на подану державному реєстратору неправдиву інформацію та розбіжності в діях відповідача ПАТ «Укрсоцбанк», який звертаючись до державного реєстратора з заявою про проведення реєстрації права власності на майно, вказує на позасудове врегулювання спору на підставі Іпотечного договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням і при цьому, встановленим є те, що з вересня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» підтримує свій позов, що розглядається Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тобто борг позивача залишається не анульований. Матеріали реєстраційної справи, також, не містять доказів в підтвердження, що державний реєстратор вчиняла перевірку даних, що були подані банком, відсутні повідомлення про вручення поштового відправлення ОСОБА_1, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Укрсоцбанк» була проведена відповідачем без відповідних правових підстав та всупереч вимогам законодавства. Зважаючи на вищевикладені обставини, суд вважає, що позов підлягає до задоволення та слід визнати дії державного реєстратора Миронівської РДА Київської області ОСОБА_2 щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_8 за ПАТ «Укрсоцбанк», - незаконними та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Миронівської РДА Київської області ОСОБА_2 про внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису №29177101 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк». Керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12, 13, 76-81, 263-265,315, 355 ЦПК України, суд,- У Х В А Л И В : Позов задовольнити. Визнати дії державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2 щодо проведення 28.11.2018 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_8 за ПАТ «Укрсоцбанк», - незаконними. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Миронівської районної державної адміністрації Київської області ОСОБА_2, за індексним номером : 44322573 від 29.11.2018, згідно з яким 29.11.2018 року було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №29177101 про державну реєстрацію права власності на квартиру №22, загальною площею 30,9 кв.м., жилою площею 16,7 кв.м., що знаходиться за адресою : м. Біла Церква вул. Турчанінова 5 , за ПАТ «Укрсоцбанк». Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Повний текст рішення суду виготовлено 26.04.2019 року. Суддя ОСОБА_8 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81449256
  8. Державний герб України Справа №:755/4585/18 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" квітня 2019 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Арапіна Н.Є., розглянувши заяву представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову, в с т а н о в и в: позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Рожівське» в особі Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву ЛатиДмитра Олександровича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Свої вимоги мотивувала тим, що 27 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником всіх прав та обов'язків, якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та позивачем було укладено Договір кредиту №10-29/6004, відповідно до якого кредитор надав боржнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 65 000 доларів США зі сплатою 11,75% річних, на строк до 26 березня 2023 р. на умовах. 23 листопада 2009 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та позивачем було укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до договору Кредитного договору, відповідно до умов якої збільшено суми кредиту до 70 751,86 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 27 березня 2008 року між сторонами було укладено Договір іпотеки № 02-10/1085 , відповідно до якого позивач передала в іпотеку двокімнатну квартиру № 94, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Харківське шосе, будинок № 12. У березні 2018 року державним реєстратором філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по місту Києву Латою Дмитром Олександровичем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 39970454 від 02 березня 2018 року, на підставі до якого було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру 94, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк». Однак позивача вважає такі дії Відповідача незаконними та такими, що грубо порушують права та законні інтереси позивача та членів її сім'ї, оскільки: умови іпотечного договору не передбачають можливість здійснювати звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, в який воно було здійснено; право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в порядку примусового звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого законодавством про іпотеку. Крім того, дії Відповідача грубо порушують законні права та інтереси неповнолітніх дітей, які проживають та зареєстровані у квартирі № 94 за адресою АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки. У зв'язку з чим просить визнати дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по місту Києву Лати Дмитра Олександровича щодо проведення 02 березня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру № 94, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по місту Києву Лати Дмитра Олександровича щодо проведення 02 березня 2018 року державної реєстрації права власності на квартиру № 94, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк». 29 березня 2018 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Рожівське» в особі Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву Лати Дмитра Олександровича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності залишено без руху. Крім того, 29 березня 2018 року ухвалою суду у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про забезпечення позову відмовлено. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. 28 грудня 2018 року ухвалою суду заяву позивача ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено частково: накладено арешт на квартиру № 94 за адресою АДРЕСА_1, яка належить на праві власності Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк». В решті заяви відмовлено. 25 березня 2019 року ухвалою суду заяву представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про забезпечення позову задоволено частково: заборонено Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» вчиняти будь-які дії, направлені на володіння, користування та розпорядження квартирою № 94, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В решті заяви відмовлено. До суду надійшла заява представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 внести на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва грошових коштів у розмірі 115 630,20 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України,суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: 1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; 2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов'язаних із забезпеченням позову(ч. 4 ст. 154 ЦПК України). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову(ч. 5 ст. 154 ЦПК України). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову(ч. 6 ст. 154 ЦПК України). В ухвалі про зустрічне забезпечення зазначаються розмір зустрічного забезпечення або інші дії, що повинен вчинити заявник у порядку зустрічного забезпечення (ч. 7 ст. 154 ЦПК України). Строк надання зустрічного забезпечення визначається судом та не може перевищувати десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову або ухвали про зустрічне забезпечення, якщо інше не випливає зі змісту заходів зустрічного забезпечення (ч. 8 ст. 154 ЦПК України). Особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову із застосуванням зустрічного забезпечення, протягом визначеного судом строку має надати суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення (ч. 9 ст. 154 ЦПК України). Якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення (ч.10 ст. 154 ЦПК України). Як вбачається з клопотання про зустрічне забезпечення, відповідач посилається на незадовільний майновий стан позивача, що у випадку відмови у задоволенні позову забезпеченням позову відповідачу можуть бути заподіяні збитки, які в сукупності відповідач оцінює у розмірі 115630,20 грн. Проте представником відповідача не наведено будь-яких відомостей незадовільного майнового стану позивача. Отже, за встановлених обставин суд приходить висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову. Керуючись ст.ст. 154, 259, 260, 293, 353, 354 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в: У задоволенні заяви представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про зустрічне забезпечення позову відмовити. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення. Суддя Н.Є.Арапіна http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81495152
  9. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" квітня 2019 р. м. Київ справа № 755/10947/17 провадження № 2/755/2346/19 Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. щодо проведення 24.03.2017 року державної реєстрації права власності на чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею 91,1 кв.м., житловою площею 52,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний банк» - незаконними, а також позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., індексний номер: 34472808 від 27.03.2017 року, згідно з яким 24.03.2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № НОМЕР_2 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: НОМЕР_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний Банк» на підставі Договору іпотеки від 30.12.2007 року. Позивач мотивує свої вимоги тим, що 03.12.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 5897846, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 180 000,00 доларів США, зі сплатою 10,99% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту - 03.12.2022 року, за Додатковою угодою від 03.10.2014 року було змінено процентну ставку. В забезпечення виконання Кредитного договору між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 03.12.2007 року укладено Договір іпотеки № 5897899, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 8057, за умовами якого у забезпечення виконання зобов'язань по Договору № 5897846 від 03.12.2007 року позивачем передано Банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру № 29, загальною площею 91,1 кв.м., жилою площею 52,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.В березні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за Договором кредиту № 014-695-КП, однак рішенням суду від 22.11.2016 року по справі № 755/4899/15-ц у позові ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості було відмовлено. Оскільки кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту є 26.07.2012 року, то 26.07.2015 року у ПАТ «Укрсоцбанк» минув строк на стягнення заборгованості за Кредитним договором № 014-695-КП. Разом з тим, в 12 липня 2017 року позивачем було отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою власником квартири, реєстраційний номер 91803209, за адресою: АДРЕСА_1, є не позивач, а ПАТ «ПУМБ», підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34472808 від 27.03.2017 року 15:19:59, приватного нотаріуса Кобелєвої А.М., Київський міський нотаріальний округ, підставою виникнення права власності зазначено Договір іпотеки серія та номер: 8057, виданий 03.12.2007 року. Однак позивач вважає такий перехід права власності на належну йому квартиру незаконним, що призвело до порушення його прав та є підставою звернення з даним позовом до суду. Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2018 року скасовано, а цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А.М. третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями в порядку статті 33 ЦПК України 22 лютого 2019 року головуючим суддею по справі визначено суддю Галагана В.І. 25 лютого 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято до свого провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. 08 квітня 2019 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва виправлено описку в ухвалі Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року по цивільній справі № 755/10947/17 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням, зазначивши в ухвалі: «Третя особа у дводенний строк з дня отримання копії даної ухвали суду, однак не пізніше 27 березня 2019 року має право подати пояснення щодо предмету спору та/або відзиву, викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову та/або відзиву у порядку, передбаченому ст.181 ЦПК України». В частині зміни порядку розгляду справи клопотання залишено без розгляду. Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду від 25 лютого 2019 року строк. Представник третьої особи АТ «Перший Український Міжнародний Банк» Хобта Д.О. у встановлений судом строк надала до суду письмові пояснення по суті позову, долучені до матеріалів справи, просить в позові відмовити в повному обсязі, вказуючи на його безпідставність. Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 03.12.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 5897846, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 180 000,00 доларів США, зі сплатою 10,99% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту - 03.12.2022 року. (Том 1 а.с. 87-90) Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. 03.12.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки № 5898004, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 8057, за умовами якого у забезпечення виконання зобов'язань по Договору № 5897846 від 03.12.2007 року позивачем передано Банку придбане за кредитні кошти нерухоме майно, а саме: чотирьохкімнатну квартиру № 29, загальною площею 91,1 кв.м., жилою площею 52,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. за реєстровим № 8055 від 03.12.2007 року, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів № 2537220 від 03.12.2007 року. (Том 1 а.с. 91-94) Відповідно до п. 3.1.1. Договору іпотеки, іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його призначення з урахуванням обмежень, що встановлені чинним законодавством України та цим Договором. Згідно п. 4.2 Договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотекодержателя: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Визначені цим Договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені чинним законодавством України та/або письмовою домовленістю сторін. У разі, якщо визначені цим Договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, іпотекодержатель вправі в будь-який час припинити процедуру позасудового врегулювання та звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду (за вибором іпотеко держателя). Згідно п. 4.7.1, 4.7.2 Договору іпотеки, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов'язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим Договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові й службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV). Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Частина 1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав: 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (чинного на момент вчинення оскаржуваних нотаріальних дій), нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Таким чином, законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості. Повноваження нотаріусів/державних реєстраторів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. Крім того, відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05.06.2003 року) є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05.06.2003 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05.06.2003 року), договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Таким чином, відповідно до Закону України «Про іпотеку» в редакції від 05.06.2003 року, яка діяла на момент укладення Іпотечного договору, передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями вищенаведеного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1, оскільки відповідачем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. прийнято рішення та проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПУМБ» на належну позивачу ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 без вчинення нотаріальної дії з вказаним нерухомим майном, не урахувавши відсутність факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно, а тому у державного реєстратора не було повноважень на прийняття оскаржуваного рішення та проведення реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, слід урахувати, що долучена до матеріалів реєстраційної справи від 24.03.2017 року вимога ПАТ «ПУМБ» про погашення заборгованості ОСОБА_1 датована 02.11.2015 року та не містить визначення ціни предмета іпотеки, що є вимогою п. 4.7.1 Іпотечного договору, яку проігноровано відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення. Таким чином, дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є протиправними, у зв'язку із відсутністю у державного реєстратора повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної із переходом речових прав на об'єкт нерухомості, а тому підлягають задоволенню заявлені вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування прийнятого державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПАТ «ПУМБ». Крім того, слід зауважити, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункти 4.1-4.9 договору іпотеки). Проте докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні, а тому прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним, що є висновком, аналогічним зробленому Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 11 квітня 2018 року, Справа № 554/14813/15-ц (Провадження № 14-66цс18). Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадження є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України) В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, ураховуючи задоволення позову в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір на загальну суму 640,00 грн. Відповідно до ч. 7 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову у даній справі продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили. Враховуючи наведене та керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 15, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса провадженням - задовольнити. Визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни щодо проведення 24.03.2017 року державної реєстрації права власності на чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею 91,1 кв.м., житловою площею 52,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний банк» - незаконними. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, індексний номер: 34472808 від 27.03.2017 року, згідно з яким 24.03.2017 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № НОМЕР_2 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: НОМЕР_1, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Перший Український Міжнародний Банк» на підставі Договору іпотеки від 30.12.2007 року. Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду. Повний текст рішення суду складено 08 квітня 2019 року. Суддя: В.І. Галаган http://reyestr.court.gov.ua/Review/80997750
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2019 року м. Київ Справа N 755/5072/17 Провадження N 14-100цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року у складі судді Савлук Т.А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів Заришняк Г.М., Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу СтрельченкоОлени Володимирівни, ОСОБА_3, треті особи: Міністерство юстиції України, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно, УСТАНОВИЛА: У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Стрельченко О.В., ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та визнання права власності. ОСОБА_4 зазначала, що 10 квітня 2010 року між нею та ОСОБА_6 було укладено договір позики. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики того ж дня між тими ж сторонами було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку ОСОБА_3 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 09 грудня 2016 року позивачці стало відомо, що власником належної їй квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно значиться ОСОБА_3 Зокрема, приватним нотаріусом КМНО Стрельченко О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав від 04 жовтня 2016 року N 16733579, за яким право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору від 10 квітня 2010 року. Жодного повідомлення про вказану перереєстрацію права власності від приватного нотаріуса чи ОСОБА_3 на її адресу не надходило. З прийнятим приватним нотаріусом рішенням про державну реєстрацію права власності вона не погоджується, вважає його протиправним, оскільки його прийнято без підтвердження як факту укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, так і завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог. Державний реєстратор також не перевірив наявності заборгованості, невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання та не витребував повний пакет документів для здійснення такої реєстраційної дії згідно із чинним законодавством. Крім того, на дату прийняття державним реєстратором рішення в Державному реєстрі прав на нерухоме майно актуальною була інформація про наявність обтяження, а саме арешт нерухомого майна - квартири N АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки, який було накладено на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року, постановленої в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири. Вказана ухвала суду була направлена для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві). 09 квітня 2015 року державний виконавець ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Клименко Р.В. виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964). Вжитих судом заходів забезпечення позову не скасовано. Сукупність наведених обставин, на думку позивачки, є підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру. Крім того, ОСОБА_4 просила задовольнити позов у частині вимог про визнання за нею права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, оскільки в неї відсутні правовстановлюючі документи на квартиру, оригінали яких зберігаються в іпотекодержателя. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 31710508 від 04 жовтня 2016 року про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 Скасовано запис про право власності за номером 16733579 від 04 жовтня 2016 року державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Стрельченко О.В. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що приватний нотаріус неправомірно зареєстрував право власності на іпотечне майно, оскільки на момент проведення реєстраційних дій на предмет іпотеки було накладено арешт, підстав реєструвати право власності не було, а тому у вчиненні реєстраційних дій необхідно було відмовити. У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та вчиненого на його підставі запису про право власності та закрити провадження у справі у цій частині з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції або залишити вказані позовні вимоги без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що не всі заявлені позивачкою вимоги підлягали розгляду в порядку цивільного судочинства. Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та внесеного на його підставі запису про право власності повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 826/9928/15 (провадження N 11-211апп18) та від 23 травня 2018 року у справі N 815/4618/16 (провадження N 11-452апп18). У частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на іпотечне майно судові рішення не оскаржуються. Ухвалою судді Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито провадження у справі. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 13 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Суди встановили, що 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 6 тис. 500 доларів США, а позивачка зобов'язалася повернути вказану суму у строк не пізніше 10 березня 2011 року. 20 січня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 10 квітня 2010 року, за умовами якого пункт 1 цього договору було викладено в новій редакції, зокрема зазначено, що ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 10 тис. 570 доларів США, які остання зобов'язалася повернути позикодавцю у строк не пізніше 10 січня 2012 року. Крім того, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 в борг кошти в загальній сумі 3 тис. 300 доларів США, з яких 1 тис. 860 доларів США за розпискою від 01 квітня 2011 року зі строком повернення до 01 січня 2012 року та 1 тис. 440 доларів США за розпискою від 01 серпня 2011 року зі строком повернення до 10 січня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 10 квітня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_6 в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у цивільній справі N 755/31347/14-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним установлено факт порушення умов договору позики відповідачкою ОСОБА_4, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_6 - стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в сумі 15 тис. 948 доларів США, що станом на 21 січня 2015 року еквівалентно 251 тис. 818 грн 92 коп., та неустойку за прострочення виконання зобов'язань у сумі 15 тис. грн. у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання договору позики від 10 квітня 2010 року недійсним відмовлено. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2015 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2015 року було скасовано в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних та вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 868 доларів США, що еквівалентно 18 тис. 228 грн. в іншій частині рішення суду залишено без змін. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2016 року, яке ухвалено в межах розгляду цивільної справи N 755/17698/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_9, про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики та розстрочення виконання рішення - апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_9 про стягнення відсотків за договором позики, 3 % річних, неустойки та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано ОСОБА_6 таким, що прострочив прийняття запропонованого належного виконання зобов'язань за договором позики. 27 травня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідченим 10 квітня 2010 року приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. за реєстровим номером 706. 04 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подав приватному нотаріусу КМНО Стрельченко О.В. заяву про реєстрацію за собою права власності на предмет іпотеки - спірну квартиру. На підставі вказаної заяви державний реєстратор прав на нерухоме майно Стрельченко О.В. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 жовтня 2016 року (номер запису про право власності 16733579), відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на предмет іпотеки було зареєстровано приватним нотаріусом на підставі іпотечного договору номер 706 від 10 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. ; договору відступлення права вимоги, серія та номер 719 від 27 травня 2016 року посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічні положення викладені у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Крім того, суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Аналогічні положення викладені у частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Аналіз змісту відповідних статей ЦПК України та КАС України (у редакціях, чинних на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. З установлених судами обставин у справі, яка розглядається, вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань та реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивачки, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту її приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, вчинених на підставі укладеного договору, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання, пов'язані з реєстрацією прав власності на квартиру. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року (справа N 619/2019/17), від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 826/366/16 та N 815/6956/15 відповідно), від 22 серпня 2018 року (справа N 820/4673/16), від 17 жовтня 2018 року (справа N 826/17908/14) та інших. Щодо решти наведених у касаційній скарзі доводів слід зазначити таке. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону N 898-IV). Згідно з положеннями частин першої та третьої статті 36 Закону N 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону N 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Пунктом 12 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом цього договору. Цей пункт іпотечного договору містить відповідне застереження, яке прирівнюється до договору, згідно з яким іпотекодавець засвідчує, що він надає згоду на набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем за власним одноосібним письмовим рішенням. Іпотекодавець засвідчив, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності на предмет іпотеки не вимагається (том 1, а. с. 13). Разом з тим судами встановлено, що Дніпровський районний суд міста Києва 23 березня 2015 року в межах розгляду цивільної справи N 755/1791/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору комісії на продаж квартири постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру (а. с. 59, 60). 09 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ВП N 47205964) щодо примусового виконання ухвали N 755/1791/15-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про накладення арешту на квартиру. На підставі вказаної постанови державного виконавця накладено арешт на спірну квартиру та заборонено здійснювати її відчуження. Станом на 04 жовтня 2016 року, тобто на дату прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру була чинною, у встановленому законом порядку не скасована, виконавче провадження (ВП N 47205964) перебуває в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, інформація про державну реєстрацію обтяжень є актуальною з моменту проведення державної реєстрації обтяження, а саме з 14 квітня 2015 року. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку). Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, щопри наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте. Наведені в касаційній скарзі доводи в цій частині висновків суду не спростовують. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2019 року м. Київ Справа N 820/3936/16 Провадження N 11-803апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі його Харківської обласної дирекції (далі - АБ "Укргазбанк") на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (судді Донець Л.О., Бартош Н.С., Мельнікова Л.В.) у справі N 820/3936/16 за позовом АБ "Укргазбанк" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Папуча Юрія Віталійовича (далі - Реєстратор) про визнання незаконними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА: У липні 2016 року АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з позовом до Реєстратора, в якому просив: - визнати незаконними й такими, що порушують права АБ "Укргазбанк", дії відповідача, скасувавши рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961; - зобов'язати Реєстратора вчинити дії щодо виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року, а саме здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 та реєстрацію обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та надати представникові позивача за довіреністю правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі кредитного договору АБ "Укргазбанк" надав громадянину ОСОБА_4 грошові кошти на придбання квартири у м. Харкові. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено. Однак судове рішення не виконане по цей час, оскільки ОСОБА_4 на порушення вимог Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" не зареєстрував право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру, що зумовило звернення позивача до суду з позовом про надання йому повноважень на здійснення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у цивільній справі N 642/3811/14ц позов АБ "Укргазбанк" задоволено, у зв'язку із чим представник АБ "Укргазбанк" ОСОБА_5. як уповноважений представник ОСОБА_4 звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 Проте оскаржуваним рішенням відповідача у державній реєстрації права власності відмовлено. На думку позивача, рішення Реєстратора не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 його уповноваженим представником подано повний пакет документів. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 05 жовтня 2016 року задовольнив позов частково: скасував рішення Реєстратора про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, АБ "Укргазбанк" подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. За змістом статті 9 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку коли державним реєстратором є нотаріус, а згідно зі статтею 30 Закону N 1952-IV дії або бездіяльність державного реєстратора можуть бути оскаржені до суду. Оскільки у спірних правовідносинах відповідач виконував владні управлінські функції, то ця справа має бути розглянута адміністративним судом. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 27 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У січні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши свою ухвалу тим, що позивач оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. У запереченнях на касаційну скаргу Реєстратор зазначив, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) від 17 червня 2016 року N 17322451 було встановлено, що подані для проведення державної реєстрації прав документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме наявні зареєстровані обтяження речових прав на вказане нерухоме майно. З огляду на це відповідач правомірно прийняв рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року N 30185961. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 02 липня 2008 року між ОСОБА_4 і АБ "Укргазбанк" укладено кредитний договір N 32/08-4, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 67 тис. 870 доларів США на придбання спірної квартири з оплатою 13,8 % річних та погашенням заборгованості до 01 липня 2036 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором на підставі договору іпотеки без заставної від 02 липня 2008 року N 32/08-4, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М., ОСОБА_4 передав АБ "Укргазбанк" спірну квартиру в іпотеку. Відомості про іпотеку квартири внесені нотаріусом до Державного реєстру іпотек. На відчуження квартири накладено заборону, про що внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором, рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2009 року у справі N 2-2409/09 з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року, стягнуто із ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів. Постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції виконавчий лист від 10 червня 2011 року N 2-2409/09 про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки повернуто АБ "Укргазбанк" без виконання за відсутністю у боржника майна, в тому числі відсутністю в Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у справі N 642/3811/14ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, задоволено позовні вимоги АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_4 про надання повноважень на здійснення державної реєстрації права власності. Надано АБ "Укргазбанк" повноваження на здійснення в реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції (далі - реєстраційна служба) державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності та реєстрації обтяжень на спірну квартиру в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме надано АБ "Укргазбанк" право: - отримати в органах нотаріату дублікат договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 02 липня 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М. в реєстрі за N 407 та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за N 2995114; - отримати в Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Харківське МБТІ") або його правонаступника технічний паспорт на спірну квартиру; - подавати, підписувати необхідні заяви, листи, отримувати довідки та інші документи, пов'язані з реєстрацією права власності та/або проведенням технічної інвентаризації на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень; - сплачувати державне мито та робити інші платежі, пов'язані з реєстрацією права власності на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України; - отримати в реєстраційній службі зареєстровані правовстановлюючі документи на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_4; - розписуватись за ОСОБА_4 для виконання дій, пов'язаних з реєстрацією права власності та обтяжень та/або проведенням технічної інвентаризації на спірну квартиру в КП "Харківське МБТІ" або його правонаступника та в реєстраційній службі на ім'я ОСОБА_4 в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень. 17 червня 2016 року ОСОБА_5 як представник ОСОБА_4 за довіреністю звернулася до Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру. Рішенням Реєстратора від 23 червня 2016 року N 30185961 відмовлено ОСОБА_5 у державній реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру. Підставами для відмови в державній реєстрації права власності зазначено те, що: подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження на нерухоме майно. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з позовом про його скасування та зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Задовольняючи частково позовні вимоги АБ "Укргазбанк", суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога проскасування рішення Реєстратора є обґрунтованою та підлягає задоволенню, тоді як вимога стосовно зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності не може бути задоволена, оскільки суд не має права перебирати на себе функції та повноваження іншого органу державної влади. Закриваючи провадження в адміністративній справі, Харківський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що оскільки між позивачем та ОСОБА_4 укладений іпотечний договір, предметом якого є спірна квартира, то такий спір не є публічно-правовим, а пов'язаний з невиконанням умов цивільно-правової угоди, тому на нього не поширюється юрисдикція адміністративного суду і спір має вирішуватися судами в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок апеляційного суду з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправною, на думку позивача, відмовою Реєстратора як суб'єкта, наділеного Законом N 1952-ІVвладними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснити реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотечного договору, оскільки повноваження на такі дії надані позивачу рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у справі N 642/3811/14ц. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно із приписами пункту 1 частини третьої статті 10 вказаного Закону державний реєстратор установлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону N 1952-IV). У силу приписів статті 37 Закону N 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. На час звернення до суду із цим позовом спір про право на предмет іпотеки - спірну квартиру вирішений рішеннями Ленінського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2009 року та Апеляційного суду Харківської області від 10 серпня 2010 року у справі N 2-2409/09, якими постановлено стягнути із ОСОБА_4 на користь АБ "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації з прилюдних торгів. За таких обставин ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на необхідність вирішення при розгляді цієї справи питань виконання/невиконання умов цивільно-правової угоди. Натомість спір у цій справі стосується виключно оцінки правомірності дій (рішення) Реєстратора, вчинених (прийнятого) ним під час (за результатами) розгляду заяви представника АБ "Укргазбанк" ОСОБА_5 як уповноваженого представника ОСОБА_4 про державну реєстрацію за ним права власності на спірну квартиру, що свідчить про публічно-правовий характер цього спору. Оскільки дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські дії та рішення Реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень, а також перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" в особі його Харківської обласної дирекції задовольнити частково. 2. Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Князєв В.С.
  12. Державний герб України Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 753/11096/15-ц Номер провадження: 22-ц/824/1800/2019 Головуючий у суді першої інстанції Л.К. Леонтюк Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 13 лютого 2019 року місто Київ Номер справи 761/19980/17 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Мазурик О.Ф., Стрижеуса А.М. секретар судового засідання: Горак Ю.М. сторони: позивач ОСОБА_3 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Леонтюк Л.К., в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва о 17год. 37хв., повне рішення складено 11 липня 2018 року, - в с т а н о в и в: У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, уточненим у подальшому, до ТОВ «Бі - Майно», треті особи: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державна реєстраційна служба України, ТОВ «Кей - Колект», приватний нотаріус КМНО Єгорова М.Є., про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру. В обґрунтування позову зазначив, що він уклав з банком кредитний договір в забезпечення виконання якого 16.05.2008 року уклав з ПАТ «УкрСиббанк» іпотечний договір, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м. Відповідно до умов укладеного 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей - Колект» договору факторингу та договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, Банк відступив право вимоги за кредитним договором № 11346209000 та право вимоги за договором іпотеки № 85507. Йому стало відомо, що право власності на іпотечне майно було зареєстровано за ТОВ «Бі- Майно» на підставі договору купівлі - продажу укладеного між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Бі - Майно». Вважає, що перехід права власності на належне йому майно відбулося в супереч вимогам закону, а тому просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ «Бі - Майно» спірну квартиру та визнати за ним право власності на неї. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 липня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3, через свого представника ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не врахував, що право власності на квартиру було набуто відповідачем в порядку примусового звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження майна. Судом першої інстанції проігноровано, що ТОВ «Кей - Колект» не мало жодних правових підстав для укладення договору купівлі - продажу квартири, право власності на квартиру набуто без достатніх правових підстав. Суд не врахував, що всупереч вимогами Закону України «Про іпотеку» позивачу не надходило жодних повідомлень про порушення ним основного зобов'язання та/або іпотечного договору, у матеріалах справи відсутні докази відправлення та отримання позичальником повідомлення. У нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності в позасудовому порядку за ТОВ «Кей - Колект» без вчинення нотаріальних дій з майном. Звернув увагу суду на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції стороною позивача неодноразово заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса КМНО Єгоровї М.Є., ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей - Колект» в позасудовому порядку, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні такого клопотання та ухвалив незаконне рішення. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав. Представник ТОВ «Кей - Колект» Магалова Д.Г. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, рішення суду просила залишити без змін як законне та обґрунтоване. Своїм правом на подачу відзиву Товариство не скористалося. Представник Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кривов'яз О.В. у судовому засіданні покладалася на розсуд суду, посилаючись на те, що дії Управління як третьої особи не оскаржуються. Відзиву на апеляційну скаргу Управління не подавало. Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Від приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності у зв'язку з великою завантаженістю. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від відповідача не надходило. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається із матеріалів справи, 16 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346209000, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 85 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.05.2029 року. Цього ж дня, у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого позичальник надав в іпотеку кредитору належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м. Пунктом 5 договору іпотеки № 85507 від 16.05.2008 року сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами у будь - який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь - якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Судом встановлено, що право вимоги за вищевказаним договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року відповідно до укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу №1, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» було передано ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за зазначеними вище договором кредит та іпотечним договором. Згідно з ч.1, ч.2 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 липня 2016 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., було зареєстровано за ТОВ «Кей - Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація квартири була здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. 17 квітня 2015 року, запис про право власності №9410078, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 1036, виданий 16.05.2008, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова М.Є. Реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі договору іпотеки. 17 квітня 2015 року між ТОВ «Кей - Колект» та ТОВ «Бі - Майно» було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м. Договір було посвідчено нотаріально, право власності зареєстровано в Державному реєстрі прав власності. Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_3, посилаючись на те, що перехід права власності на належне йому майно відбувся поза його волею, всупереч вимогам закону, просив суд витребувати з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог. Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки суд не встановив усіх обставин спору. Так, ОСОБА_3 вважаючи протиправним рішення приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. щодо відчуження (перереєстрації права власності в позасудовому порядку) належної йому на праві власності квартири, оскаржив таке рішення приватного нотаріуса у судовому порядку, оскільки реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Кей - Колект» була здійснена нотаріусом без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», а право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кей - Колект» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Посилався на те, що у нотаріуса було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ТОВ «Кей - Колект» без вчинення нотаріальної дії з майном та він не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей - Колект», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку». Із матеріалів справи вбачається, що 06.02.2017 року стороною позивача заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №753/23580/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення, мотивованим тим, що розгляд справи за позовними вимогами ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартиру неможливий до вирішення справи про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей - Колект». Відповідно до вимог п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Проте, всупереч вимогам закону, суд першої інстанції провадження у даній справі не зупинив, чим позбавив позивача можливості довести належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається у позовній заяві. Суд дійшов передчасних висновків щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження заявлених вимог. Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України). Так, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2018 року задоволено позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей - Колект», про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., згідно з яким 17 квітня 2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 620880280000, за ТОВ «Кей - Колект» на підставі договору іпотеки №85507 від 16.05.2008. Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 13.08.2018 року. Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що дії приватного нотаріуса КМНО ЄгоровїМ.Є. в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ТОВ «Кей - Колект» визнані судом неправомірними, оскільки між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Суд також дійшов висновку, що нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. На момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для житлового будинку. Так, положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов'язки та наслідки не підлягають виконанню. Отже, враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що спірна квартира, яка є предметом іпотеки, залишилася у володінні ОСОБА_3, саме він є її власником і користувачем, дана квартира є іпотечним майном. Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння. Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Добросовісне придбання згідно зі статтею 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Жодних доказів про згоду ОСОБА_3 на відчуження спірної квартири матеріали справи не містять. Таких доказів не подано стороною відповідача і до суду апеляційної інстанції. Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що однією з підстав припинення іпотеки є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а згідно з частиною першою статті 33 цього Закону підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 36 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частин другої, третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Аналіз наведених положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави зробити висновок про те, що згода іпотекодавця на передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, а саме: чинності іпотеки, невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно. За таких обставин вказана згода не може вважатися волевиявленням власника на вибуття майна з його володіння в розумінні статті 388 ЦК України. Отже, порушення судом норм процесуального права призвели до ухвалення незаконного рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки суд передчасно дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позивачем заявлених вимог. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про витребування належного йому на праві вланості іпотечного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1. Разом з тим, позовні вимоги про визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню, оскільки рішення приватного нотаріуса на підставі якого було здійснено перехід права власності від позивача до ТОВ «Кей - Колект» скасовано судом. Відтак власником спірної квартири є ОСОБА_3, а тому таке право власності не потребує повторного визнання за позивачем в судовому порядку. Із матеріалів справи вбачається та визнавалося позивачем, що оригінали правовстановлюючих документів на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 були передані ОСОБА_3 ПАТ «УкрСиббанк» на виконання вимог іпотечного договору від 16.05. 2008 року. А тому, ОСОБА_3 слід вирішувати питання щодо повернення йому правовстановлюючих документів на спірну квартиру з ПАТ «УкрСиббанк» або правонаступником банку. Підстави для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру в судовому порядку відсутні. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, рішенням апеляційного суду позов задовольняється частково (а саме, в частині витребування майна), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позову до суду у розмірі 3654,00 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 5 481,00 грн., що разом складає 9 135,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_5, задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов ОСОБА_3 задовольнити частково. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно» (код ЄДРПОУ 39527652, адреса: м. Київ, провулок Артилерійський, 5-В) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) квартиру АДРЕСА_1. В решті позову відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі - Майно» (код ЄДРПОУ 39527652, адреса: м. Київ, провулок Артилерійський, 5-В) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 135,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 25 лютого 2019 року. Судді: Л.Д.Поливач О.Ф.Мазурик А.М.Стрижеус http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80115704
  13. Державний герб України ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА справа № 753/23580/17 провадження № 2/753/2000/18 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" липня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Комаревцевої JI.B., за участю секретаря Гаврилюк О.В. представника позивача ОСОБА_2 представника третьої особи ОСОБА_3 розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 (02068, АДРЕСА_1) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (місто Київ, вул. Велька Васильківська, 72, прим. 143), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, АДРЕСА_1) про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В: У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПН КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Колект», про визнання протиправним та скасування рішення. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.05.2008 між ним та ПАТ «УкрСиббанкй» було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11346209000, в забезпечення виконання якого між тими ж сторонами було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач надав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., що належить йому на праві власності. Пізніше, 12.12.2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ "УкрСиббанк" передало ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за вказаними договорами від 16.05.2008, укладеними з ОСОБА_4 Позивачу стало відомо, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки: реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»; право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кей-Колект» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; у відповідача було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» без вчинення нотаріальної дії з майном; відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку»; відповідачем не було перевірено належність права вимоги за Договором іпотеки ТОВ «Кей-Колект», договір відступлення права вимоги є нікчемним правочином та не тягне за собою жодних правових наслідків. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просили їх задовольнити. Відповідач до суду не з'явилась, однак направила на адресу суду заяву про слухання справи у її відсутності, своєї позиції щодо вирішення спору суду не виклала, відзиву на позов до суду не подала. Представник ТОВ «Кей-Колект» у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_4 просив відмовити, з підстав викладених у письмових поясненнях на позов. Вислухавши пояснення представника позивача, представника ТОВ «Кей-Колект», дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За приписами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року №3, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК. Позовні вимоги ОСОБА_4 виникли із цивільних правовідносин, спрямовані на захист цивільних прав позивача, а повноваження відповідача щодо здійснення реєстрації прав власності в даному випадку спрямовані на виникнення/припинення цивільних прав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що даний спір є спором про цивільне право, розгляд якого має здійснюватися в порядку цивільного судочинства. Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2008 року позивачем та ПАТ «УкрСибабнк», було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11346209000, відповідно до умов якого позивач отримав кредитні кошти у сумі 85 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.05.2029. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 16.05.2008 між ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого позивач надав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк» нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., що належить йому на праві власності. Судом також встановлено, шо 12.12.2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ПАТ "УкрСиббанк" передало ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за вказаними договорами від 16.05.2008, укладеними з ОСОБА_4 Як вбачається з належним чином завіреної копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22.07.2016, право власності на зазначену квартиру, було зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація квартири була здійснена відповідачем 17.04.2015, запис про право власності №9410078, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 1036, виданий 16.05.2008, видавник: ПН КМНО ОСОБА_6 Як вбачається із зазначеної Інформаційної довідки, реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі Договору іпотеки. Дослідивши умови Договору іпотеки суд звертає увагу на положення п. 5.2, де зазначено «Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки: 5.2.1. Передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; 5.2.2. Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Водночас, суд звертає увагу на те, що положення пункту 5 Іпотечного договору не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, оскільки, вказане положення Іпотечного договору не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачає один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 12 травня 2006 року), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Однак, є неправомірними дії відповідача в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ТОВ «Кей-Колект», оскільки, між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Також, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 судом приймається до уваги той факт, що матеріали цивільної справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, а відтак, нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 судом приймається до уваги те, що на момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для житлового будинку. Дійсно, як вбачається з положень Кредитного договору ОСОБА_4 отримав грошові кошти у доларах США, тобто, кредит було надано ПАТ «УкрСибабнк» в іноземній валюті. Водночас, як вбачається з умов Іпотечного договору, квартира, що знаходиться в АДРЕСА_1, загальною площею 63,30 кв.м., тобто, не перевищує 140,00 кв. метрів.Суд враховує, що вказана квартира є єдиним місцем проживання позивача, та у власності останнього не перебуває іншого нерухомого майна, що підтверджується належним чином завіреною адвокатом Кравцем Р.Ю. 22.07.2016Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Крім того, відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Тобто, ТОВ «Кей-Колект» відповідно до вимог Порядку №1127 мали бути надані відповідачу в установленому порядку письмова вимога про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником такої вимоги. Більше того, направлення такої вимоги передбачено Іпотечним договором. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 не було направлено зазначеної вимоги , у зв'язку з чим і не було отримано відповідачем письмової вимоги про усунення порушень. З рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, що саме направлялось позивачу, у вказаних повідомленнях не зазначено номер вихідного номеру листа, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати, чи направлялася позивачу письмова вимога. З урахуванням викладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ПН КМНО Єгорової М.Є., третя особа: ТОВ «Кей-Колект» про визнання протиправним та скасування рішення є такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 12-13, 76-89, 258-259, 265, 268, ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 (02068, АДРЕСА_1) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (місто Київ, вул. Велька Васильківська, 72, прим. 143), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, АДРЕСА_1) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, згідно з яким 17 квітня 2015 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 620880280000, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки № 85507 від 16.05.2008. Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рышення виготовлено 13.07.2018 СУДДЯ Л.В. КОМАРЕВЦЕВА http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75271138
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2019 року м. Київ Справа N 306/1224/16-ц Провадження N 14-501цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3 відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва АллаМихайлівна (далі - приватний нотаріус), Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертна оцінка плюс" (далі - ТОВ "Експертна оцінка плюс"), ОСОБА_5 розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Кей-Колект" на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року у складі судді Ганчак Л.Ф. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів Готри Т.Ю., Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Кей-Колект", приватного нотаріуса, ТОВ "Експертна оцінка плюс", ОСОБА_5 про визнання дій нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно такими, що вчинені з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та скасування державної реєстрації, та УСТАНОВИЛА: У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просилавизнати дії приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на нерухоме майно незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2, за ТОВ "Кей-Колект" такими, що вчинені з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127 (далі - Порядок N 1127), а також скасувати державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове використання для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2. Позовна заява мотивована тим, що 20 серпня та 12 листопада 2007 року між Акціонерним товариством інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 укладено договори про надання кредиту в розмірі 175 000, 00 доларів США та 125 000,00 доларів США відповідно. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 20 серпня та 12 листопада 2007 року укладено договори іпотеки та наступної іпотеки, предметом яких є об'єкт незакінченого будівництва житлового будинку готовністю 95,9 %, за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0925 га в АДРЕСА_2. Також позивачка вказувала, що у 2009 році Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", передало за договором уступки права вимоги за вказаними кредитними договорами ТОВ "Кей-Колект". Зазначала, що після звернення до державного реєстратора дізналася, що вона не є власником вказаного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки та наступної іпотеки, оскільки приватним нотаріусом 09 грудня 2015 року прийнято рішення про реєстрацію права власності на нього за ТОВ "Кей-Колект". Вказувала, що нотаріальні дії вчинено з порушенням Порядку N 1127 та Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) через те, що вона вимоги про усунення порушення від іпотекодержателя не отримувала та нотаріусу не було надано документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги іпотекодавцем, а також іпотечне майно в момент переходу права власності до ТОВ "Кей-Колект" було оцінено значно нижче, ніж в момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, у зв'язку із чим ОСОБА_3 просила позов задовольнити. Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "Кей-Колект" права власності на нерухоме майно - незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2 такими, що вчинені з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868 (далі - Порядок N 868). Скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно - незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 758 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням вимог статті 37 Закону N 898-IV, умов укладеного між сторонами договору іпотеки від 12 листопада 2007 року, а також Порядку N 868, оскільки позивачці не було направлено вимогу про усунення порушень та повідомлення про реалізацією іпотекодержателем свого права звернення на предмет іпотеки, а також не надано підтвердження щодо проведення оцінки спірного нерухомого майна, оскільки вартість житлового будинку та земельної ділянки на момент переходу права власності до ТОВ "Кей-Колект" вказана нижчою, ніж під час укладення договору іпотеки. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність проведення приватним нотаріусом реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект" на спірне нерухоме майно, а також з огляду на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15, зазначив, що цей спір пов'язаний із невиконанням умов цивільно-правової угоди (кредитного договору), тому не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У квітні 2017 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що зміст позовних вимог та обраний позивачкою спосіб захисту вказують на те, що дослідженню судами підлягали не договірні правовідносини, а дії приватного нотаріуса як суб'єкта владних повноважень; підтвердження незаконності проведеної оцінки іпотечного майна під час реєстрації права власності відсутні, а навпаки оцінку було проведено відповідно до норм чинного законодавства, при цьому нотаріус виступав як державний реєстратор і порушити вимоги Закону N 898-IV не міг; вимогу про усунення порушень було направлено позивачці 16 квітня 2014 року; спір стосується перевірки законності дій державного реєстратора (приватного нотаріуса) як суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації права власності за ТОВ "Кей-Колект", оцінка законних дій якої входить до юрисдикції адміністративних судів України, а отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 17 жовтня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди встановили, що 20 серпня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено кредитний договір N 11201152000, згідно з умовами якого позивачка отримала 175 000,00 доларів США строком до 20 серпня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 20 серпня 2007 року, за яким остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить їй на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Також суди з'ясували, що 12 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк",правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 укладено договір споживчого кредиту N 11250557000, згідно з яким ОСОБА_3 отримала 125 000,00 доларів США строком до 12 листопада 2014 року. На забезпечення виконання зобов'язань за указаним договором 12 листопада 2007 року між цими ж сторонами укладено договір іпотеки (наступної іпотеки), згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить ОСОБА_3 на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га., цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно до договору факторингу N 1, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", та договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладеного 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "Кей-Колект", останнє набуло прав вимоги, у тому числі й за укладеними між ПАТ "УкрСиббанк" і ОСОБА_3 кредитними договорами, договором іпотеки від 20 серпня 2007 року та наступної іпотеки від 12 листопада 2007 року. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 умов кредитного договору та існуванням заборгованості, ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на зазначені вище житлове приміщення та земельну ділянку. 09 грудня 2015 року приватним нотаріусом прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, за іпотекодержателем ТОВ "Кей-Колект". Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 червня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором 09 грудня 2015 року здійснено реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за ТОВ "Кей-Колект" (номер запису про право власності 12453626). Підставами виникнення права власності вказано договори іпотеки від 20 серпня та 12 листопада 2007 року, а внесення запису - рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09 грудня 2015 року. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни). Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 вказувала про відсутність підстав для оформлення права власності за ТОВ "Кей-Колект", з огляду на незаконність дій приватного нотаріуса через порушення вимог Закону N 898-IV, а також невідповідність порядку набуття іпотекодержателем права власності на спірне житлове приміщення умовам укладених договорів іпотеки та наступної іпотеки. Спір між сторонами виник з приводу порушення права власності позивачки на житловий будинок і земельну ділянку внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" під час реалізації прав, передбачених договором іпотеки та наступної іпотеки та дій приватного нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ "Кей-Колект", які є похідними, пов'язаними з діями ТОВ "Кей-Колект", тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Саме такі правові висновки викладені в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18, а також від 12 грудня 2018 року у справі N 14-486цс18 відступати від яких Велика Палата Верховного Суду підстав не вбачає. Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані із реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивачки та відповідача ТОВ "Кей-Колект". Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20 серпня 2007 року між сторонами у справі укладено договір іпотеки, а 12 листопада 2007 року між ними укладено договір наступної іпотеки, згідно з умовами якого позивачка передала в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ТОВ "Кей-Колект", об'єкт незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 95,9 %, позначений на плані літерою "А", побудований з цегли, загальною площею 758,00 кв. м, що належить позивачці на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,0925 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону N 898-IV. Зокрема, частиною першою статті 35 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. За змістом статті 36 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частиною третьою статті 37 Закону N 898-IV (у редакції, чинній на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки) визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. У даному спорі суди встановили, що пунктом 2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення переданого в іпотеку майна у випадках, передбачених договором. Пунктом 4.1 договору іпотеки визначено, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки, або у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або у разі ліквідації юридичної особи - іпотекодавця, або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, або в інших випадках відповідно до діючого законодавства. Як передбачено пунктом 4.2 цього договору іпотеки, звернення стягненняздійснюється напідставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки від 12 серпня 2007 року у випадках, зазначених в підпунктах 2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки (у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки), іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно зі статтею 35 Закону N 898-IV. У разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених у повідомлені, про яке йдеться в пункті 4.3, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення. Звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону N 898-IV (пункти 4.4, 4.5 договору іпотеки). У пункті 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону N 898-IV. Пунктами 5.2, 5.3 договору іпотеки передбачено, що в разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя із зазначенням способу задоволення вимог. Також пунктом 1.2 договору наступної іпотеки визначено, що ринкова вартість предмета іпотеки - об'єкта незавершеного будівництвом житлового будинку, згідно зі звітом оціночної діяльності становить 2 870 925,00 грн. а згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Комунальним унітарним підприємством "Свалявське районне бюро технічної інвентаризації" від 30 жовтня 2007 року інвентаризаційна вартість майна - 8 715 417,00 грн. За змістом пунктів 4.1, 4.2 цього договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки, в інших випадках, відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону N 898-IV. Частиною першою статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Частиною першої статті 10 Закону N 1952-ІVвизначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус. Згідно з частиною першої статті 11 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. За змістом статті 18 Закону N 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку N 1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону N 1952-IV та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що іпотекодержатель ухилився від виконання свого обов'язку, передбаченого як Законом N 898-IV, так і Порядком N 1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, що унеможливило встановлення нотаріусом завершення 30-денного строку, сплив якого пов'язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності, зробили правильний висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ "Кей-Колект" проведена всупереч норм чинного законодавства. Крім того, судами встановлено, що у матеріалах справи міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поданого до відділення зв'язку 16 квітня 2014 року (трек-номери 0315044069246/8932100138530), в якому зазначено найменування відправника не ТОВ "Кей-Колект", а іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрборг". При цьому суди з'ясували, що згідно з відомостями Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" (https://ukrposhta.ua/) інформація про відправлення за вищевказаними номерами відсутня, оскільки не зареєстрована в системі. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що вказане повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, оскільки відправником значиться не ТОВ "Кей-Колект", а інша особа та матеріали справи не містять жодних підтверджень вчинення таких дій саме відповідачем ТОВ "Кей-Колект" чи від його імені. Також суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що спірний предмет іпотеки повністю добудовано та він має 100 % готовності. Оцінка предмета іпотеки на момент набуття права власності за іпотекодержателем та визначення його ринкової вартості у розмірі 2 563 480,20 грн є значно нижчою, ніж на момент укладення договорів іпотеки та наступної іпотеки, коли готовність житлового будинку становила 95,9 %. Оцінка предмета іпотеки здійснена суб'єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об'єкта будівництва, а тому вона не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна. Такі обставини ТОВ "Кей-Колект" жодним чином не спростовані, доводи касаційної скарги в цій частині щодо правильності визначення вартості предмета іпотеки були предметом розгляду як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, їм надано правову оцінку, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази. Крім того, у пункті 2.1. договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель протягом 10 календарних днів зобов'язаний попередити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором чи за кредитним договором. Доказів про повідомлення іпотекодателя про відступлення прав як за кредитним договором, так і за договором іпотеки матеріали справи не містять. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, то розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  15. Постанова Іменем України 5 грудня 2018 року м. Київ Справа N 757/1660/17-ц Провадження N 14-396 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Каховка Пром-Агро" (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Левінець Валентини Юріївни (далі також - нотаріус), Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей" (далі також - третя особа), про визнання дій незаконними та відновлення становища, яке існувало до порушення, за касаційною скаргою позивача на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року, постановлену суддею Цокол Л.І., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Пікуль А.А., Борисової О.В. і Ратнікової В.М. Учасники справи: позивач: ТзОВ "Каховка Пром-Агро" (представник - адвокат Мойсук Людмила Анатоліївна); відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Левінець В.Ю., Міністерство юстиції України; третя особа: Компанія "Ретт Інтер Ес. Ей". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 30 грудня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: 1.1. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 цілісного майнового комплексу, розташованого в Херсонській області за адресою: м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, 19 (далі - 92/100 майнового комплексу); 1.2. Визнати незаконними дії нотаріуса щодо державної реєстрації за третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу; 1.3. Відновити становище позивача, яке існувало до порушення, шляхом зобов'язання Міністерства юстиції України відновити у Державному реєстрі речових права на нерухоме майно запис про право власності позивача на 92/100 майнового комплексу. 2. Мотивував позов такими обставинами: 2.1. 7 квітня 2016 року приватний нотаріус Івченко А.В. на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 зареєстрував за позивачем право власності на 92/100 майнового комплексу. На примірнику цього рішення, який прошитий, пронумерований і скріплений печаткою, станом на 6 квітня 2016 року було зазначено, що воно набрало законної сили 12 березня 2016 року. 2.2. 18 квітня 2016 року Київський апеляційний господарський суд ухвалою порушив апеляційне провадження у справі N 910/16594/15. 2.3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі N 910/16594/15 було чинним протягом певного періоду (з 12 березня до 18 квітня 2016 року), зокрема, і на момент здійснення державної реєстрації права власності за позивачем, а тому позивач вважав себе законним власником 92/100 майнового комплексу. 2.4. 18 травня 2016 року нотаріус: 2.4.1. Прийняла рішення, індексний номер 29645187, та внесла запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на 92/100 майнового комплексу; 2.4.2. Прийняла рішення, індексний номер 29648122, та внесла запис про державну реєстрацію права власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу. 2.5. Станом на 18 травня 2016 року у нотаріуса не було підстав для скасування запису про державну реєстрацію права власності позивача, оскільки: 2.5.1. Порушення апеляційного провадження у справі N 910/16594/15 не свідчило про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року; 2.5.2. Нотаріус встановив наявність суперечностей між заявленим третьою особою речовим правом і вже зареєстрованим правом власності на майновий комплекс за позивачем, однак не відмовив третій особі у державній реєстрації; 2.5.3. Третя особа набула право власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2015 року, який посвідчував інший нотаріус (Сергеєв О.О.); 2.5.4. Третя особа подала ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право вже було зареєстроване у Державному реєстрі прав; 2.5.5. На момент вчинення нотаріусом оспорюваних дій було зареєстроване обтяження (арешт) на 92/100 майнового комплексу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 29 травня 2017 року Печерський районний суд м. Києва ухвалою відмовив у відкритті провадження. 4. Мотивував тим, що спори, які виникають у сфері оскарження дій нотаріуса як державного реєстратора, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 4 жовтня 2017 Апеляційний суд міста Києва ухвалою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції, дійшовши висновку, що справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції вважав, що: 5.1. Висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є правильними, оскільки позивач оскаржує дії нотаріуса, який як державний реєстратор здійснює владні управлінські функції, тобто є суб'єктом владних повноважень; 5.2. Необґрунтованими є доводи позивача про те, що якщо спірні правовідносини між сторонами виникли з підстав, зумовлених невиконанням умов цивільно-правової угоди, та через подальшу реєстрацію права власності державним реєстратором на підставі такої угоди, то така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства, і суд мав застосувати висновки Верховного Суду України, сформульовані у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16. Короткий зміст вимог касаційної скарги 6. 20 жовтня 2017 року позивачзвернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою. Просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 7. 21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 8. Мотивував тим, що позивачоскаржує ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 9. Позивач вважає, що обраний ним спосіб захисту відповідає пунктам 4 і 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якими способами захисту цивільних прав й інтересів можуть бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. 10. Стверджує, що апеляційний суд неналежно дослідив доводи апеляційної скарги щодо сформульованого у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 висновку Верховного Суду України про те, що спір про оскарження дій державного реєстратора не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. (2) Позиції інших учасників справи 11. Відповідачі та третя особа відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції спору 12. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 13. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. 14. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у вказаній редакції суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 15. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. 16. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 18. Предметом спору у цій справі є визнання незаконними дій нотаріуса щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на частину майнового комплексу, здійснення державної реєстрації такого права за третьою особою, а також відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його права власності. 19. Підставою для звернення з цим позовом став факт вибуття майна з володіння позивача шляхом оформлення прав на нього за третьою особою. Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що незаконними рішеннями нотаріус порушила права й інтереси позивача як власника майна. 20. Позивач вказав, що у господарській справі N 910/16594/15 за його позовом до Міністерства юстиції України, третьої особи, ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" та ПАТ "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсними торгів, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності на майно, витребування його та зобов'язання вчинити дії він просив, зокрема, визнати недійсним договір від 25 червня 2015 року купівлі-продажу нерухомого майна - 92/100 майнового комплексу виробництва з переробки сої, укладеного ТзОВ "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" з третьою особою. 21. Обґрунтовуючи заявлені у вказаній справі вимоги, позивач стверджував, що вказаний договір купівлі-продажу став підставою для прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності за третьою особою. 22. Станом на час звернення з позовом у справі N 757/1660/17-ц апеляційний розгляд у господарській справі N 910/1659415 не завершився. Отже, спір про право між позивачем та третьою особою станом на час розгляду справи у суді першої інстанції вирішений не був. 23. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 24. За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п'ятої статті 3 зазначеного Закону). 25. Тобто, державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. 26. Отже, якби не заява третьої особи про реєстрацію права власності на 92/100 майнового комплексу, який третя особа вважала своїм, нотаріус не вніс би запис про скасування державної реєстрації права власності позивача на це майно та не зареєстрував би його за третьою особою. 27. Спірні правовідносини у справі N 757/1660/17-ц виникли між суб'єктами господарювання, які в різний період часу вважали себе власниками одного й того ж майна: третя особа - на підставі оспореного у господарській справі N 910/16594/15 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 червня 2015 року, а позивач - на підставі судового рішення у господарській справі N 910/16594/15, яке набрало законної сили, з огляду на що, на думку позивача, третя особа набула право власності на 92/100 майнового комплексу без достатньої правової підстави. 28. Тобто, у спірних правовідносинах нотаріус, маючи повноваження на вчинення реєстраційних дій, лише реалізовував волю третьої особи, яка вважала себе власником майнового комплексу. 29. Звертаючись до нотаріуса із заявою про скасування державної реєстрації прав позивача на 92/100 майнового комплексу, третя особа намагалася у такий спосіб повернути це майно собі. Те саме намагався зробити позивач, звернувшись з позовом у справі N 757/1660/17-ц. Тому наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на зміст і стан речового права позивача та третьої особи. 30. Відтак, незважаючи на те, що позивач доводить неправомірність дій нотаріуса, питання встановлення дійсного власника 92/100 майнового комплексу та правомірності підстави проведення державної реєстрації речового права, обов'язково постане перед судом, який вирішуватиме цей спір. 31. Згідно з частинами першою та другою статті 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 32. Позивачами є, зокрема, підприємства, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є, зокрема, юридичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України у вказаній редакції). 33. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає (пункт 6 частини першої статті 20), що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. 34. З огляду на вказаний припис, а також на висновки, яких вище дійшлаВелика Палата Верховного Суду, цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства. Вирішення питання правомірності набуття третьою особою права власності на 92/100 майнового комплексу виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції. 35. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16,якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис. 36. Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову ВеликоїПалати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17). 37. У справі N 757/1660/17-ц нотаріус, який зазначений відповідачем і діяв як державний реєстратор, не є суб'єктом, законодавчо уповноваженим владно керувати поведінкою позивача. 38. Крім того, позивач не звертався до нотаріуса із заявою про вчинення реєстраційних дій щодо 92/100 майнового комплексу, а предмет позову стосується дій, вчинених нотаріусом в інтересах третьої особи. Тобто, позивач оспорив право власності третьої особи на 92/100 майнового комплексу, що, на думку позивача, незаконно вибула з його володіння після того, як у судовому порядку вже був вирішений спір про право між цими юридичними особами, і судове рішення набрало законної сили. 39. Вирішення господарським судом справи N 910/16594/15 за позовом позивача до третьої особи не змінює господарської юрисдикції справи N 757/1660/17-ц. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що у позивача з третьою особою виник новий спір про право, але з іншої підстави, а саме через стверджуване позивачем заволодіння третьою особою його майном шляхом реєстрації прав на нього на підставі ухвали апеляційного суду про порушення апеляційного провадження у господарській справі N 910/16594/15. 40. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний (пункт 36). 41. ВеликаПалата Верховного Суду також вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність підстав для застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15 (N 21-41а16). У вказаній справі позивачем була фізична особа-іпотекодавець. Вимоги мотивувала незаконністю дій державного реєстратора, який зареєстрував право власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в рахунок виконання кредитного договору за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладення якого було передбачене кредитним договором. Верховний Суд України дійшов висновку про те, що такий спір має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Отже, обставини справи N 826/4858/15 суттєво відрізняються від обставин справи N 757/1660/17-ц. (1.2) Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах 42. З огляду на викладені вище висновки щодо юрисдикції Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у постановах від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17, від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14 вона дійшла протилежного висновку: оскільки станом на час розгляду цих справ спір про право на нерухоме майно чи про його обтяження вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі, Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій. 42.1. У справі N 619/2019/17 позивач вказував на те, що на підставі чинного рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення це його право було зареєстроване. Однак реєстраційну дію щодо переходу права власності державний реєстратор скасував на підставі рішення того ж суду, який за нововиявленими обставинами скасував своє рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності. Позивач стверджував, що дії державного реєстратора зі скасування реєстрації права власності позивача незаконні, оскільки відповідне рішення суду, що стало підставою для такого скасування не набрало законної сили. У постанові від 14 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду вирішила, щотака справа належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки спір про право власності на нежитлові приміщення вже був вирішений судами господарської юрисдикції та не міг стати підставою для закриття провадження в адміністративній справі, а позивач не порушував перед адміністративним судом питання про визнання права на предмет іпотеки і вимоги до державного реєстратора цими обставинами не обґрунтовував. 42.2. У справі N 808/8972/15фізична особа просила визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора та зобов'язати поновити запис про обтяження (арешт) квартири, здійснений на підставі іншого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.Вважала, що оскаржене рішення державний реєстратор прийняв з порушенням вимог закону, залишивши поза увагою те, що заяву про реєстрацію припинення обтяження щодо квартири подала неналежна особа на підставі неіснуючого судового рішення.Суд апеляційної інстанції вказав, що спірні правовідносини у цій справі пов'язані із забезпеченням позову щодо права власності на майно, яке виникло на підставі договірних правовідносин, забезпечених судовим рішенням у цивільній справі, а тому такий спір не є публічно-правовим. Натомість, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року дійшла висновку про те, що у цій справі спір про право відсутній, а досліджуватися мають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень. 42.3. У справі N 804/20728/14 фізична особа звернулася з позовом до державного реєстратора, який на підставі чинного рішення суду, ухваленого у цивільній справі, зареєстрував право власності на нерухоме майно позивача за юридичною особою. Проте вказане судове рішення надалі було скасоване судом касаційної інстанції, після чого інший державний реєстратор відмовив позивачеві у реєстрації за ним права власності на те саме майно, мотивуючи тим, що таке право вже зареєстроване за юридичною особою. У постанові від 5 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір не має ознак приватноправового, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки позивач не порушує перед судом питання правомірності/неправомірності набуття права власності на нерухоме майно, а предметом перевірки у цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 42.4. Тобто, у зазначених справах Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є приватноправовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинстваокремий спір з державним реєстратором про оскарження його рішення або запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, якщо станом на час розгляду справи спір про право на нерухоме майно вже був вирішений або розглядався в іншій - цивільній чи господарській - справі. 43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що задля гарантування правової визначеності вона має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. 44. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі N 823/378/16). 45. У пункті 49 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні. 46. У постанові від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду вже відступила від висновку, сформульованого в її постановах від 10 квітня 2018 року у справі N 808/8972/15 та від 5 червня 2018 року у справі N 804/20728/14, зокрема, на тій підставі, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тому такі спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстроване право чи обтяження, мають вирішуватися залежно від суб'єктного складу їх сторін судами господарської або цивільної юрисдикції. 47. Для забезпечення узгодженості з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16, судової практики щодо юрисдикції суду у всіх спорах про скасування рішення державного реєстратора чи запису, внесеного ним до відповідного державного реєстру, щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно чи їх обтяжень в інтересах особи, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій, Велика Палата Верховного Суду відступає також від її висновку, викладеного у постанові від 14 березня 2018 року у справі N 619/2019/17. 48. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може відмовитися від такого висновку на користь іншого. 49. Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 50. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 51. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 52. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). 53. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України). 54. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 55. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми процесуального права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальні частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвали Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові. (2.2) Щодо судових витрат 56. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 57. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. 58. Позивач у касаційній скарзі не ставив питання про повернення судового збору через відмову у відкритті провадження у справі, наполягаючи на скасуванні ухвал судів першої й апеляційної інстанцій і на переданні справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. 59. Отже, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для вирішення питання про повернення позивачеві суми сплаченого судового збору. (3) Висновки щодо застосування норм права 60. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (близький за змістом припис був закріплений у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (абзац 2 частини першої статті 19 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). 61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (близький за змістом припис був закріплений у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). 62. Розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства. 63. Належним відповідачем у таких справах є особа, зареєстроване право на майно якої чи зареєстроване обтяження права, встановленого в інтересах якої оспорюється; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Каховка Пром-Агро" задовольнити частково. 2. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 4 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07листопада 2018 року м. Київ Справа N 826/9963/16 Провадження N 11-954апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року (суддя Катющенко В.П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року (судді Мельничук В.П., Лічевецький І.О., Земляна Г.В.) у справі N 826/9963/16 за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Нотаріус), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-колект" (далі - ТОВ "Кей-колект"), про визнання протиправним та скасування рішення і ВСТАНОВИЛА: У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Нотаріуса, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису від 30 квітня 2015 року N 9550270 про право власності за ТОВ "Кей-колект" на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,8 кв. м (далі - спірна квартира); - скасувати рішення Нотаріуса від 30 квітня 2015 року N 21063251 про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) за ТОВ "Кей-колект" на спірну квартиру. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 16 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року, позовну заяву ОСОБА_4 залишив без розгляду на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача в касаційній скарзі зазначив, що вказані рішення постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вчиненню реєстраційних дій передує невирішений спір про право. Крім того, спір у справі є майновим, оскільки він обумовлений порушенням приватного та майнового права фізичної особи - позивача, що підлягало захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 травня 2018 рокувідкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 17 серпня 2018 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25 серпня 1998 року ОСОБА_4 є власником спірної квартири. 16 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11347050000 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав ОСОБА_6 кредит в іноземній валюті в сумі 95 тис. доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту між Банком та позивачем укладено договір іпотеки від 16 травня 2008 року N 85637, згідно з яким іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (Банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру. 11 червня 2011 року Банк відступив право вимоги ТОВ "Кей-колект" відповідно до договору факторингу N 4 та договору відступлення права вимоги за договором іпотеки до позивача за зобов'язаннями за кредитним договором. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 квітня 2015 року N 21063251 Нотаріусом внесено запис від 30 квітня 2015 року N 9550270 про право власності за ТОВ "Кей-колект" на об'єкт нерухомого майна - спірну квартиру. Залишаючи без розгляду позовні вимоги ОСОБА_4, Окружний адміністративний суд міста Києва, з висновками якого погодився й Київський апеляційний адміністративний суд, керувався тим, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, проте позивач звернувся до суду з пропуском установленого законом шестимісячного строку, а підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду немає. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про належність цієї справи до юрисдикції адміністративних судів з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Ураховуючи те, що позовні вимоги в цій справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, ВеликаПалата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи N 11-96апп18 (N 826/366/16) та N 11-192апп18 (N 815/6956/15) відповідно). При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 09 листопада 2015 року відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі N 758/11934/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Кей-колект", Нотаріуса, Товариства з обмеженою відповідальністю "Міраклус" про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування реєстраційних записів про право власності, визнання протиправними дій Нотаріуса та витребування майна із чужого незаконного володіння в частині позовних вимог до Нотаріуса про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування реєстраційних записів про право власності, визнання протиправними дій Нотаріуса. Для поновлення порушених, на думку ОСОБА_4, прав та інтересів позивачу, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, необхідно звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 09 листопада 2015 року, подавши при цьому клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення. Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 задовольнити. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2018 року м. Київ Справа N 490/5986/17-ц Провадження N 14-331цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі - Департамент), ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року в складі судді Гуденко О.А. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року в складі колегії суддів Яворської Ж.М., Кушнірової Т.Б., Прокопчук Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності, та УСТАНОВИЛА: У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101. Позов мотивовано тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року квартиру АДРЕСА_1 визнано об'єктом його особистої власності. Однак 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину цієї квартири, технічні характеристики якої у реєстраційному записі вказані як: загальна площа 59,1 кв. м, житлова площа 39,3 кв. м Звернувшись у травні 2017 року до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру, йому стало відомо, що 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину цієї квартири з такими технічними характеристиками: загальна площа 59,1 кв. м, житлова площа 39,3 кв. м Відповідно до відомостей Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Миколаївське МБТІ") загальна площа спірної квартири становить 56,7 кв. м, житлова площа 34,9 кв. м Оскільки відповідно до інформації державного реєстру прав технічна характеристика зазначеної квартири з реєстраційним номером 683489848101 відмінна від технічної характеристики цієї ж квартири, що наведена у технічному паспорті, виданому 02 жовтня 2002 року КП "Миколаївське МБТІ", рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31 травня 2017 року N 35462243 позивачу відмовлено в державній реєстрації права власності. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року позов задоволено. Виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що 15 липня 2015 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проте рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року зазначену квартиру визнано об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_3 Згідно зі статтею 26 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації. Таким чином, вимога про виключення з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності підлягає задоволенню у спосіб скасування цього запису. Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року - без змін. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що наявність реєстрації права власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_4 на підставі рішення суду першої інстанції, яке скасовано, порушує право позивача як власника спірного нерухомого майна, тому відновлення становища, яке існувало до порушення, скасування державної реєстрації об'єкта нерухомого майна є передбаченими законом і достатніми способами захисту прав позивача. У березні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач посилається на протиправну відмову державного реєстратора у вчиненні дій стосовно реєстрації за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1. При цьому позивач не заявляв будь-яких позовних вимог щодо захисту його цивільних прав, оскільки його вимоги стосувалися лише виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру. Крім того, відповідно до пункту 8 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" зазначений спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду перевірила доводи касаційної скарги та матеріали справи і вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У справі, яка розглядається, суди встановили, що за договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2011 року ОСОБА_3 належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 56,7 кв. м, житловою площею 34,9 кв. м Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року квартиру визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визначено частку по 1/2 частині квартири за кожним із співвласників. На підставі цього рішення реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції 15 липня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 1/2 частину спірної квартири, загальною площею 59,1 кв. м, житловою площею 39,3 кв. м Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2015 року заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 червня 2015 року скасовано. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року залишено без змін, квартиру АДРЕСА_1 визнано об'єктом особистої приватної власності ОСОБА_3 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року. Ухвалою цього ж суду від 29 травня 2017 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2016 року залишено без змін. Поновлено виконання оскаржуваних судових рішень. При цьому, суди з'ясували, що у травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, яка належить йому на праві особистої власності. Рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31 травня 2017 року N 35462243 ОСОБА_3 відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки відмінні технічні характеристики вказаної квартири. Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_3 просив виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру АДРЕСА_1, номер запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУкраїни) у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій. Відповідно до частини другої статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Визначальним критерієм здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування. Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір. У даному випадку ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом до Департаменту в порядку цивільного судочинства, зазначав, що йому належить право власності на квартиру, проте він не може здійснити державну реєстрацію своїх прав, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратором внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно із відмінними технічними характеристиками; просив виключити зазначений запис з реєстрів. Тобто позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо внесення запису про реєстрацію права власності на належне йому на праві власності нерухоме майно із відмінними технічними характеристиками квартири. Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону N 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV). Частиною першою статті 10 Закону N 1952-IV передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону N 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону N 1952-IV). У пункті п'ятому частини третьої статті 10 та у статті 11 Закону N 1952-IV вказано, що державний реєстратор відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. При цьому втручання будь-яких осіб, у тому числі державних органів, у діяльність державного реєстратора забороняється. Відповідно дочастин другої - третьої статті 13 Закону N 1952-IV на кожний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна. Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, які містять відомості про: 1) нерухоме майно; 2) право власності та суб'єкта (суб'єктів) цього права; 3) інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав; 4) обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень. У разі відсутності відкритого на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих прав вносяться до спеціального розділу Державного реєстру прав, крім випадків, коли така державна реєстрація проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. Після відкриття на об'єкт нерухомого майна розділу у Державному реєстрі прав відомості про інші речові права та суб'єкта (суб'єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів) цих обтяжень переносяться до такого розділу. Частиною першою статті 24 Закону N 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав. Тобто у даному випадку підставою для відмови зазначено пункт 5 частини першої статті 24 Закону N 1952-IV. Це свідчить про наявність спору між заявником, що звернувся із заявою про реєстрацію прав на нерухоме майно, та державним реєстратором, який вчиняє такі дії. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (частина перша статті 37 Закону N 1952-IV). До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17 (провадження N 12-58гс18). У справі, яка переглядається, правовідносини виникли між ОСОБА_3 і державним реєстратором з приводу виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, номера запису про право власності - 10467525, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 683489848101, лише з тих підстав, що у вказаних записах неправильно зазначені технічні характеристики належної йому квартири. Інших підстав для скасування записів позовна заява не містить. Спір між подружжям з приводу права власності на квартиру вирішено. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що у даній справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки державний реєстратор діє як суб'єкт владних повноважень, дії якого щодо позивача останній вважає неправомірними та такими, що порушують його права. Тобто, при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону N 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Відтак спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Суди на порушення вимог статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) помилково розглянули спір. Якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та розгляду справи у суді першої інстанції) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На вказану обставину звертала увагу ОСОБА_4 у апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції її не врахував та неправильно застосував норми процесуального права. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз'яснити про його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності повинні були на час подання позову до суду розглядатися у порядку адміністративного судочинства, відтак рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року та постанова Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду, ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 06 лютого 2018 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права власності закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2018 року м. Київ Справа N 759/6976/16-ц Провадження N 14-523цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів Саліхова В.В., Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, про визнання дій протиправними та повернення у власність квартири, ВСТАНОВИЛА: У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - ТОВ "Кей-Колект"), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. (далі - приватний нотаріус КМНО Кобелєва А.М.), про визнання дій протиправними та повернення у власність квартири. ОСОБА_3 зазначав, що за умовами кредитного договору від 24 квітня 2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком "Укрсиббанк" (далі - Банк) та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 194 650 доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1. Того ж дня ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а з Банком - договір іпотеки. Виконання зобов'язань за наведеним вище кредитним договором також забезпечено договором поруки, укладеним 24 квітня 2008 року між Банком та ОСОБА_6 Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2010 року з ОСОБА_3 і ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором, укладеним 24 квітня 2008 року, в розмірі 240 743,80 долара США, що еквівалентно 1 908 039,06 грн. Рішення було звернуто до примусового виконання. У порядку примусового виконання судового рішення на все майно боржників було накладено арешт. Листом від 15 грудня 2011 року позивачу було повідомлено про те, що 12 грудня 2011 року за договором факторингу Банк передав ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року. 21 квітня 2016 року позивачу стало відомо, що належна йому на праві власності квартира, яка є предметом іпотеки, була відчужена приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. на підставі договору іпотеки на користь ТОВ "Кей-Колект". Позивач вважає, що нотаріальна дія щодо відчуження квартири була проведена приватним нотаріусом Кобелєвою А.М. з порушенням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просив визнати протиправними дії приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. щодо передачі у власність ТОВ "Кей-Колект" належної позивачу квартиру АДРЕСА_1 та реєстрації права власності за ним; повернути у власність позивачу спірну квартиру, визнати виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що відчуження спірної квартири відбулося з порушеннями вимог діючого законодавства. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконними дії приватного нотаріуса КМНО Кобелєвої А.М. стосовно реєстрації передачі у власність ТОВ "Кей-Колект" квартири АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, здійснену 21 березня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що дії приватного нотаріуса КМНО Кобелєвої А.М. щодо відчуження предмета іпотеки вчинено із порушенням вимог діючого законодавства та договору про іпотеку, оскільки договір про добровільну передачу спірної квартири у власність ТОВ "Кей-Колект" укладено не було, а ОСОБА_3, як іпотекодавець, не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Кей-Колект" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою суду залишився той факт, що між сторонами виник спір з приводу вчинення нотаріусом дій як спеціальним суб'єктом - державним реєстратором, оцінка законності яких не належить до компетенції суду, що вирішує спори за правилами цивільного судочинства, а спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Касаційна скарга також містить посилання на те, що наявне в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному і узгодженому сторонами договору порядку. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У травні 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 31 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ "Кей-Колект" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Спір виник між сторонами з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТОВ "Кей-Колект" та нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ "Кей-Колект". Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства. У частині решти доводів касаційної скарги слід зазначити наступне. Судами встановлено, що позивач та Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - банк), уклали Договір про надання споживчого кредиту (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами позивач отримав кредит у сумі 194 тис. 650 доларів США для купівлі квартири АДРЕСА_1. Того ж дня ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а з банком - договір іпотеки. Виконання зобов'язань за наведеним вище кредитним договором також забезпечено договором поруки, укладеним 24 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_6 Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 листопада 2010 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 солідарно на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2008 року в розмірі 240 тис. 743 долари США 80 центів, у порядку примусового виконання цього рішення було накладено арешт на все майно боржників. 12 грудня 2011 року за договором факторингу банк передав ТОВ "Кей-Колект" право вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року. 21 березня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. на підставі договору іпотеки від 24 квітня 2008 року N 11489 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ "Кей-Колект". Відповідно до вимог статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Сторони договору іпотеки досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до пункту 5.2.1 договору іпотеки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання здійснюється на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку". Отже, позасудова передача предмету іпотеки у власність іпотекодержателю здійснюється лише в добровільному порядку та за згодою сторін на підставі складання окремого договору. Разом з тим суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Кей-Колект" укладено не було, а ОСОБА_3, як іпотекодавець, не надавав своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прийняття нотаріусом рішення про передачу спірної квартири у власність ТОВ "Кей-Колект" та державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2018 року м. Київ Справа N 199/1276/17 Провадження N 14-486цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року в складі колегії суддів Посунся Н.Є., Баранніка О.П., Пономарь З.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", третя особа - Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор плюс") про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності. ОСОБА_4 зазначила, що 14 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством "ТАС-Інвестбанк" (далі - ЗАТ "ТАС-Інвестбанк") та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір N 2/14-Ф (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 38 тис. доларів США на строк до 13 лютого 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір N 2/14-Ф/ІП (далі - іпотечний договір або договір іпотеки), згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 яка належить їй на підставі договору дарування від 28 липня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф'євою О. Ю. за реєстровим N 2791. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк") та ТОВ "ФК "Вектор плюс" було укладено договір факторингу N 15, за яким ПАТ "Сведбанк" передало, а ТОВ "ФК "Вектор плюс" набуло право вимоги за кредитним договором. Того ж дня між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "ФК "Вектор плюс" було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за яким ПАТ "Сведбанк" передало ТОВ "ФК "Вектор плюс" право вимоги, зокрема за договором іпотеки. 16 травня 2016 року ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Яковлєвої І.М. із запитом про надання інформації. Отримавши на вказане звернення інформаційну довідку з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вона дізналася про те, що 22 березня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. зареєструвала право власності на вищевказану квартиру за ТОВ "ФК "Вектор плюс". Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати вищевказану реєстрацію незаконною, оскільки нотаріус Кобелєва А.М. провела реєстрацію речового права на нерухоме майно за наявності вже зареєстрованих обтяжень, не встановила відсутності суперечностей, факту подання документа, який підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки, в тому числі факту виконання відповідних умов правочину, з якими закон пов'язує можливість переходу права власності, не врахувала, що у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 04 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони договору іпотеки домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто дійшли згоди, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб, передбачений Законом України "Про іпотеку". Можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки. Договір іпотеки є чинним, доказів його оспорення, у тому числі в частині вищезазначеного застереження, позивачем суду не надано. Проти факту наявності простроченої заборгованості за забезпеченим іпотекою зобов'язанням позивач не заперечувала. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме запис про право власності N 13805484, вчинений 16 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28864170, від 22 березня 2016 року про реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "ФК "Вектор плюс". Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. та ТОВ "ФК "Вектор плюс" на користь ОСОБА_4 судовий збір по 672 грн з кожного. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між сторонами, як спосіб, визначений договором іпотеки, відсутній. Отже, факт ненадання такого договору нотаріусу, залишення нотаріусом без перевірки наявності чи відсутності виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишилася ОСОБА_4, яка навіть не була сповіщена ТОВ "ФК "Вектор плюс" про його наміри, не можна вважати законними. Вчиняючи дії з реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, нотаріус Кобелєва А.М. проігнорувала той факт, що на час реєстраційної дії в Єдиному реєстрі заборон уже був наявний реєстраційний запис про заборону відчуження цього майна, що є порушенням статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У червні 2018 року ТОВ "ФК "Вектор плюс" подало касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення про залишення позову без задоволення. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не з'ясував, що арешт стосувався стягнення заборгованості на користь кредитора (іпотекодержателя) за кредитним та іпотечним договорами, проігнорував те, що відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена та не взяв до уваги, що після здійснення реєстраційної операції арешт зберіг чинність, а позивач є боржником, а тому незалежно від наявності або відсутності арешту порушення його прав рішенням ТОВ "ФК "Вектор плюс" не відбулося. Поза увагою суду залишився той факт, що між сторонами виник спір з приводу вчинення нотаріусом дій як спеціальним суб'єктом - державним реєстратором, оцінка законності яких не належить до компетенції суду, що вирішує спори за правилами цивільного судочинства, а спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Касаційна скарга також містить посилання на те, що наявне в іпотечному договорі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у добровільному й узгодженому сторонами договору порядку. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що ТОВ "ФК "Вектор плюс" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Спір виник між сторонами з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТОВ "ФК "Вектор плюс" та нотаріуса щодо реєстрації такого права за ТОВ "ФК "Вектор плюс". Ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим та правильно вирішений судами за правилами цивільного судочинства. У решті доводів касаційної скарги слід зазначити таке. Суди встановили, що 14 лютого 2007 року між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в іноземній валюті на суму 38 тис. доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит у строк до 13 лютого 2012 року та сплатити відсотки за користування ним. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 як майновий поручитель передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 За договором факторингу N 15 від 28 листопада 2012 року ПАТ "Сведбанк" як правонаступник ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" передало ТОВ "ФК "Вектор плюс" право вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Оскільки за кредитним договором була наявна прострочена заборгованість, рішенням про реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. від 22 березня 2016 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ "ФК "Вектор плюс" Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 лютого 2007 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 12 травня 2006 року. Відповідно до статті 36 цього Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2.1 та 4.5 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 4.2.1 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону. Суд апеляційної інстанції встановив, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ТОВ "Вектор плюс" укладено не було, а ОСОБА_4 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за ТОВ "ФК "Вектор плюс" права власності на спірну квартиру, власником якої залишалась позивачка, не можна вважати законними. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прийняття нотаріусом рішення про передачу спірної квартири у власність ТОВ "ФК "Вектор плюс" та державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним. Доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 409, 410, 416ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  20. Категорія справи № 372/51/16-ц : не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.01.2019. Оприлюднено: 24.01.2019. Номер судового провадження: 14-511цс18 Постанова Іменем України 12 грудня 2018 року м. Київ Справа № 372/51/16-ц Провадження № 14-511 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - ГудимиД.А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу СуперфінаБориса Михайловича (далі також - нотаріус), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Кей-Колект» (далі також - третя особа), про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав за касаційною скаргою третьої особи на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року, ухваленого суддею Морею О. М., й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі ОлійникаВ.І., БерезовенкоР.В., МатвієнкоЮ.О. Учасники справи: позивач: ОСОБА_3; відповідач: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу СуперфінБ.М.; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ТзОВ «Кей-Колект» (представник - адвокат КовалевськийЄ. В (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5050 від 30 травня 2018 року)). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 11 січня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23473899, прийняте нотаріусом 6 серпня 2015 року (далі - оскаржуване рішення). 2. Мотивував позов такими обставинами: 2.1. 8 грудня 2015 року представник позивача отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 49375943, з якої позивачеві стало відомо, що 6 серпня 2015 року нотаріус прийняв рішення оскаржуване рішення та зареєстрував право власності на належну позивачу і його дружині квартиру АДРЕСА_2 (далі - квартира) за третьою особою. 2.2. Підставою виникнення права власності в оскаржуваному рішенні зазначений договір іпотеки № 2953 від 16 травня 2008 року (далі - договір іпотеки). 2.3. Оскаржуване рішення є незаконним і має бути скасоване судом, оскільки: 2.3.1. Третя особа не підтвердила факт невиконання чи неналежного виконання позивачем або його дружиною основного зобов'язання чи порушення ними умов договору іпотеки; 2.3.2. Законодавство не передбачає можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусами без вчинення щодо такого майна нотаріальної дії; ні позивач, ні його дружина письмові повідомлення та/чи вимоги від третьої особи як іпотекодержателя не отримували; 2.3.3. На квартиру поширюються вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; 2.3.4. Квартира є єдиним житлом позивача, його дружини та трьох малолітніх дітей. Короткий зміст рішень судів щодо юрисдикції 3. 12 січня 2016 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. 4. 18 лютого 2016 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою провадження у справі закрив, мотивуючи тим, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 5. 1 червня 2016 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу передав для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд вказав, що у матеріалах справи відсутня інформація про недотримання заявником процесуальних вимог. Враховуючи ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2015 року про відмову у відкритті провадження за правилами адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції вважав, що має місце перешкоджання позивачеві в ефективній реалізації ним права на доступ до суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 3 серпня 2016 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив заочне рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю. 7. Мотивував рішення так: 7.1. Відсутні належні підтвердження вручення повідомлень позивачу та його дружині про намір звернення стягнення на предмет іпотеки. 7.2. Порушуючи вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», нотаріус не переконався у тому, чи боржники (позивач і його дружина) отримали повідомлення про намір звернення стягнення на предмет іпотеки, але зареєстрував право власності на квартиру за третьою особою як іпотекодержателем 7.3. Нотаріус провів державну реєстрацію права власності на квартиру всупереч вимогам частини п'ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (чинної на момент прийняття оскаржуваного рішення) та пунктів 1 і 2 додатка до Наказу Міністерства юстиції України № 607/5 від 2 квітня 2013 року «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» (чинних на момент прийняття оскаржуваного рішення), якими було передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, які містили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, проводилась державними реєстраторами прав на нерухоме майно Міністерства юстиції України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 22 грудня 2016 року Апеляційний суд Київською області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 9. Ухвалу суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у матеріалах справи відсутні належні підтвердження вручення повідомлень про намір звернення стягнення на предмет іпотеки позивачу та його дружині. Короткий зміст вимог касаційної скарги 10. 10 березня 2017 року третя особа подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 11. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, закрити провадження у справі, а у разі відмови у такому закритті - ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 12. 10 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Обґрунтував ухвалу тим, що третя особа оскаржує заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 14. Третя особа вважає, що спір є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язанні з діями державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень, а тому справа мала розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 15. Стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені з неповним встановленням усіх обставин, оскільки третя особа надсилала боржникам вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у встановленому порядку відповідно до підпунктів 6.5 і 7.2 договору іпотеки та вимог Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207. 16. Вказує, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений у статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та не може припинити ані дії, яка порушує його права, ані відновити становище позивача, яке існувало до порушення. 17. Зазначає, що суди фактично дослідили не спірні договірні відносини позивача з третьою особою, а оскаржуване рішення нотаріуса, який у межах цих правовідносин діяв лише як суб'єкт владних повноважень. 18. 9 жовтня 2018 року третя особа подала клопотання, в якому повідомила, що 19 жовтня 2016 року позивач продав квартиру ОСОБА_9. А тому між позивачем і нотаріусом спірні правовідносини відсутні. Вказує на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду спорів про оскарження рішень державних реєстраторів за правилами адміністративного судочинства, викладений у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17. Зазначає, що саме Міністерство юстиції України є належним відповідачем у цій справі, оскільки нотаріус у списку акредитованих суб'єктів державної реєстрації не значиться. (2) Позиції інших учасників справи 19. Позивач і нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 20. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанції, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 21. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. 22. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у вказаній редакції суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 25. Спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації такого права за нею. 26. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. 27. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16. 28. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач згадував в апеляційній скарзі на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 лютого 2016 року про закриття провадження у цій справі та визначення її підсудності адміністративному суду про те, що 18 грудня 2015 року цей же суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі № 372/5173/15-а за адміністративним позовом позивача до нотаріуса, третя особа - ТзОВ «Кей-Колект», про визнання дій неправомірними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; роз'яснив позивачеві право на звернення до суду за правилами цивільного судочинства. Ця ухвала в адміністративній справі № 372/5173/15-а набрала законної сили. 29. ВеликаПалата Верховного Суду також звертає увагу на те, що з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 4 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 5 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами до державного реєстратора осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, про скасування рішення та запису державного реєстратора у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (1.2) Щодо належного відповідача у справі 30. Позивач заявив вимогу до нотаріуса, який діяв як державний реєстратор. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа вважає, що оскільки нотаріус у списку акредитованих суб'єктів державної реєстрації не значиться, то належним відповідачем у справі є Міністерство юстиції України. 31. ВеликаПалата Верховного Суду з вказаним висновком судів і з доводами третьої особи про належного відповідача не погоджується з огляду на таке: 31.1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 31.2. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 31.3. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у вказаній редакції). 31.4. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). 31.5. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 31.6. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. 31.7. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов'язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18). 31.8. До того ж, за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. 31.9. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. 31.10. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). 32. З огляду на те, що позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є помилковими. (1.3) Щодо інших доводів третьої особи 33. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 34. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги щодо неповного встановлення обставин справи зводяться до переоцінки доказів і виходять за межі розгляду справи в касаційному порядку. З огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України такі доводи не стосуються перевірки у межах касаційної скарги правильності застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права. 35. Згідно з частиною першою статті 330 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. 36. Відповідно до статті 325 ЦПК України у вказаній редакції строк на подання касаційної скарги становив двадцять днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. 37. Згідно зі статтею 319 ЦПК України у зазначеній редакції ухвала апеляційного суду набирала законної сили з моменту її проголошення. 38. Третя особа подала касаційну скаргу 10 березня 2017 року, а клопотання, в якому викладені додаткові доводи щодо юрисдикції суду та неналежності відповідача - 9 жовтня 2018 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. 39. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України у редакції, чинній на час подання третьою особою клопотання від 9 жовтня 2018 року). 40. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду залишає вказане клопотання без розгляду. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 41. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 42. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). 43. Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 44. Враховуючи те, що позов у цій справі пред'явлений до неналежного відповідача, а касаційна скарга є частково обґрунтованою, заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. (2.2) Щодо судових витрат 45. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 46. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 47. Відповідно до частини дванадцятої статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. 48. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у сумі 1 600 грн, сплачений у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з позивача. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково. 2. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року скасувати. 3. Ухвалити нове рішення: 3.1. У задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав відмовити. 3.2. Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 69, ідентифікаційний код: 37825968) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач О.С.ЗолотніковІ.В.Саприкіна О.Р.КібенкоО.М.Ситнік В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 826/1656/18 Провадження N 11-1056апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудима Д.А. Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - уповноважена особа Фонду, АТ "Дельта Банк" відповідно) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року (у складі колегії суддів Бабенка К.А., Кузьменка В.В., Сорочка Є.О.) у справі за позовом ОСОБА_13 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінова Артема Володимировича (далі - приватний нотаріус), третя особа - АТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду, про визнання протиправним та скасування рішення, УСТАНОВИЛА: У січні 2018 року ОСОБА_13 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса, третя особа - АТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18 лютого 2016 року N 28325846 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Дельта Банк". На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_13 вказує, що приватний нотаріус під час державної реєстрації об'єкта нерухомого майна повинен витребувати від заявника дозвіл з органу опіки та піклування на вчинення правочину, оскільки такий правочин зачипає інтереси малолітньої дитини. Крім того зазначає, що відповідач при вчиненні реєстраційних дій не пересвідчився в отриманні позивачем вимоги від АТ "Дельта Банк" про погашення заборгованості за кредитним договором. Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 05 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 липня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції і закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"). Закриваючи провадження у справі, Київський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), тобто випливають із договірних відносин і мають вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Не погоджуючись із таким судовим рішенням апеляційної інстанції, у серпні 2018 року уповноважена особа Фонду звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року, на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року залишити без змін, оскільки вважає, що цей спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 вересня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції. З матеріалів справи вбачається, що 07 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "Астра Банк" (далі - ПАТ "Астра Банк"; кредитор) та ОСОБА_13 (позичальник), укладено кредитний договір N 400102032408901, згідно з підп. 1.1. п. 1. якого кредитор надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання кредит у сумі 280 тис. грн на строк з 07 грудня 2011 року по 07 грудня 2021 року включно. Відповідно до підп. 1.4. п. 1. кредитного договору N 400102032408901 за користування кредитом позичальник сплачує: процентну винагороду щомісячно в розмірі 16,9 % річних за користування кредитом, яка нараховується та сплачується у валюті кредиту, починаючи з дня надання кредиту до моменту повного погашення заборгованості за цим договором, та комісійну винагороду одноразово за надання кредиту в розмірі 1,5 % від суми кредиту, зазначеної в п. 1.1. цього договору, а саме 4 тис. 200 грн на рахунок N ОСОБА_14 у ПАТ "Астра Банк". На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "Астра Банк" та позивачем укладено іпотечний договір від 07 грудня 2011 року, відповідно до умов якого в іпотеку передано належний позивачу на праві власності об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Пунктом 2.12 договору іпотеки від 07 грудня 2011 року передбачено, що іпотекодержатель набуває право стягнення заборгованості за рахунок предмета у встановлених Законом України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) та/або неналежного виконання іпотекодавцем кредитного договору, а згідно п. 2.15 цього договору у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право перевести на себе право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором або продати від свого імені предмет іпотеки. 02 грудня 2013 року ПАТ "Астра Банк" (первісний кредитор) та АТ "Дельта Банк" (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор відступив новому кредитору своє право вимоги, зокрема, за кредитним договором від 07 грудня 2011 року N 00102032408901 та забезпечувальним договором до нього. 25 серпня 2015 року уповноважена особа Фонду повідомила ОСОБА_13 про укладання договорів відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами й зазначила, що ним не виконуються зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 28 липня 2015 року утворилась прострочена заборгованість на загальну суму 248 тис. 411 грн 10 коп. При цьому попередила ОСОБА_13, що у разі невиконання цієї вимоги в 30-денний строк АТ "Дельта Банк" має намір розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. 18 лютого 2016 року приватний нотаріус на підставі іпотечного договору від 07 грудня 2011 року прийняла рішення N 14560381 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, а саме: квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Дельта Банк", про що в Державному реєстрі прав на нерухоме майно здійснено відповідний запис. Вважаючи таке рішення приватного нотаріуса протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) та Закону N 898-IV за відсутності повного переліку документів, необхідних для здійснення правочину, ОСОБА_13 звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. (ст. 1 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом). Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України). За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). За правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивіль