Search the Community

Showing results for tags 'перегистрация имущества'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 170 results

  1. права собственности или выселении. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62696471 Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 листопада 2016 року м. Київ К/800/48268/15 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Заїки М.М., Мойсюка М.І.розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, третя особа - Комунальне підприємство "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва", Житлово-експлуатаційна дільниця № 202 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, в с т а н о в и в: У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій відповідача із зняття його з реєстрації місця проживання у АДРЕСА_1, скасування зняття відповідачем його з реєстрації місця проживання у АДРЕСА_1. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки позивач не подав ні заяви, ні документа, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання, ні військового квитка або посвідчення про прописку. Просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Заперечення відповідача на касаційну скаргу мотивовані тим, що право власності на вказане житло у позивача припинено внаслідок набуття на нього права власності ТОВ «Кей-Колект» за іпотечним договором, а не за його заявою про зняття з реєстраційного обліку, враховуючи викладене, рішення судів про відмову у задоволенні позову є законними та обґрунтованими. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 12.05.2003 р. №33774, квартира АДРЕСА_1, була надана Відділом приватизації житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації у власність ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 у рівних долях. За умовами договору дарування частини квартири від 24.05.2005 р. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (Дарувальники) подарували, а позивач (Обдаровуваний) прийняв у дар безоплатно 2/3 частини вказаної квартири та з цього часу став єдиним її власником. Згідно з доповідною начальника Дарницького РВ ГУДМС України в м. Києві на ім'я начальника ГУ ДМС України у м. Києві 26 березня 2015 року позивача та членів його сім'ї знято з реєстраційного обліку з вказаної вище адреси відповідно до наказу МВС України від 22.11.2012р. №1077 (у разі відчуження житла). Підставою для такої доповідної стало звернення 26 березня 2015 року довіреної особи ТОВ «Бі-майно» на ім'я начальника Дарницького РВ ГУ ДМС України в м. Києві із заявами про зняття з реєстрації місця проживання позивача та його сім`ї, у зв'язку із вибуттям за іншою адресою. Водночас із заявою про зняття з реєстрації місця проживання позивача надано копію договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2015 року, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №35249625, тобто підтверджено право власності даного житла за ТОВ «Бі-майно». Відповідно до договору купівлі-продажу квартири (з відкладальною умовою) від 20 березня 2015 року, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» (Продавець) та ТОВ «Бі-майно» (Покупець), Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність квартиру№71 в будинку №6а по вулиці Вербицького у м. Києві, загальною площею 69,80 кв.м., що складається з 3 жилих кімнат, житловою площею 42,20 кв.м. Згідно з пунктом 3 вказаного договору, квартира, що відчужується, належить Продавцю на підставі договору іпотеки №86077, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степанченко Д.В. 21.05.2008 р. за реєстровим №1077, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015р. державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу №34076554). Доказів на підтвердження визнання даного договору недійсним позивачем не надано. За результатами розгляду вказаних заяв 26 березня 2015 року позивача знято з реєстрації місця проживання у квартирі№71 в будинку №6а по вулиці Вербицького у м. Києві. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено не лише за заявою позивача або відповідним рішенням суду, оскільки право власності на вказане житло у позивача припинено внаслідок набуття на нього права власності ТОВ «Кей-Колект» за іпотечним договором, а право користування (оренди) вказаним майном не виникало у встановленому законом порядку, таким чином відповідач діяв правомірно, в межах своїх повноважень та відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Стаття 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у редакції, що діяла до 05 серпня 2012 року, містила положення про те, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Водночас, з 05 серпня 2012 року редакція цього Закону змінилась, з'явились й інші підстави для зняття органом державної міграційної служби особи з реєстрації. Так, відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (у редакції, що діяла з 05 серпня 2012 року і на час виникнення спірних правовідносин) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: - заяви особи або її законного представника; - судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; - свідоцтва про смерть; - паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; - інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Згідно з абзацом 9 пункту 3.1 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопад 2012 року № 1077 (далі - Порядок № 1077), зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Абзацом 10 пункту 3.1 Порядку № 1077 визначено, що зняття з реєстрації на підставах, визначених в абзацах вісім та дев'ять пункту 3.1 цього розділу, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи закладу/установи або за заявою власника/наймача житла або їх законних представників. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про припинення підстав на право користування такою особою житловим приміщенням (у даному випадку - відчуження житла), а не у зв'язку з реєстрацією права власності на житлове приміщення за новим власником. Отже, для правильного вирішення спору суди мали встановити обставини відчуження позивачем житла та з'ясувати, яким чином і на підставі яких документів здійснювався перехід права власності від позивача до інших осіб та у зв'язку з цим вирішити питання про залучення нових власників квартири до участі у справі. Позивач неодноразово звертав увагу судів на те, що рішення №19557473 від 24.02.2015р. Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України ОСОБА_8 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-колект» є протиправним та незаконним, однак цим доводам позивача суди правової оцінки не надали, і не з'ясували, чи впливають вони на вирішення справи. Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частиною 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 227 КАС України). Зважаючи на те, що ухвалені у справі судові рішення не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно встановлених обставинах справи, їх належній правовій оцінці, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, так як порушення допущені обома судовими інстанціями. Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у х в а л и в: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає. Судді: Черпак Ю.К. Заїка М.М. Мойсюк М.І.
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/63548296 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12654/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Шелест С.Б. У Х В А Л А Іменем України 20 грудня 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуюча суддя: Шелест С.Б. Судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.16р. про відмову у відкритті провадження у справі №826/12654/16 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про скасування державної реєстрації у с т а н о в и в: Позивач звернувся з позовом про визнання протиправним та скасування рішення від 04.04.16р. №29083243 про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект». Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.16р. відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 109 КАС України, у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу з мотивів порушення судом норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір не носить публічно-правового характеру і не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів. При цьому, приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції послався на постанову Верховного суду України від 14.06.16р. у справі №21-41а16, яка на думку суду, винесена у аналогічних правовідносинах. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно із ч. 1 ст. 17 КАС України, до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих суб'єктів, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Відповідно до ст.2 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1952-IV, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. За змістом ст.6 цього Закону, органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку - є суб'єктами державної реєстрації прав. Таким чином, у даному випадку нотаріус виконує владні управлінські функції щодо державної реєстрації прав. Позивач у даній справі оскаржує рішення приватного нотаріуса з питань державної реєстрації права власності за ТОВ «Кей-Колект» квартири. Отже, суб'єктний склад спірних правовідносин та предмет позову свідчать про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього Законом, що передбачає розгляд такого спору в порядку адміністративного судочинства. Про публічно-правовий характер таких правовідносин вказав Пленум ВАСУ у пункті 8 постанови від 20 травня 2013 року N 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», зазначивши, що «відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства». Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали помилково послався на практику Верховного суду України викладену у постанові від 14.06.16р. у справі №21-41а16, з огляду на те, що у даному випадку правовідносини не є аналогічними. Так обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказав на те, що рішення прийнято без з'ясування обставин справи та з порушенням вимог Закону № 1952-IV, тоді як, у справі №21-41а16 правовідносини були пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, а тому не мають характеру публічно-правових, а випливають з договірних відносин, у зв'язку з чим мають вирішуватися судами за правилами ЦПК. Відповідно до п.4 ч.1. ст. 204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 197, п.3 ч.1 ст. 199, ст.ст. 204, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд у х в а л и в: апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.16р. про відмову у відкритті провадження у справі №826/12654/16 - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.16р. про відмову у відкритті провадження у справі №826/12654/16 - скасувати, справу №826/12654/16 направити до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду. Дана ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та не підлягає оскарженню відповідно до ч.2 ст. 211 КАС України. Головуюча суддя Шелест С.Б. Судді Глущенко Я.Б. Пилипенко О.Є. Головуючий суддя Шелест С.Б. Судді: Пилипенко О.Є. Глущенко Я.Б.
  3. http://www.viaduk.net/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0BA57BED468D4928C2257E5B001E55B1 ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2015 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В.В., суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., – розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РАПЕКС1» (далі – ТОВ) до Державної реєстраційної служби України (далі – ДРС), державного реєстратора речових прав на нерухоме майно ДРС Дурицької Марії Євгенівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «АЕРОСВІТ» (далі – Авіакомпанія), про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У липні 2014 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії ДРС щодо відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оформленої рішенням ДРС від 25 червня 2014 року № 14019711 (далі – спірне рішення); скасувати це рішення; зобов’язати ДРС зареєструвати право власності на квартиру № 16, загальною площею 29,7 кв. м, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна 268642846101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. С. Наливайка, буд. 3 (далі – квартира), за суб’єктом – ТОВ. На обґрунтування позовних вимог ТОВ послалося на те, що відповідач протиправно відмовив у державній реєстрації, оскільки заяву разом із доданими до неї документами було подано з дотриманням вимог Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 1952-ІV). Крім того, ТОВ зазначило, що арешт як обтяження був зареєстрований пізніше, ніж іпотека публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» (далі – Банк), а тому саме ТОВ як іпотекодержатель із найвищим пріоритетом має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Суди встановили, що між Авіакомпанією та Банком 29 вересня 2009 року укладено іпотечний договір, відповідно до якого Авіакомпанія передала Банку в забезпечення виконання своїх зобов’язань квартиру. При цьому сторони обумовили право Банку задовольнити свої вимоги шляхом прийняття предмета іпотеки у власність. У подальшому, шляхом внесення змін до іпотечного договору, права іпотекодержателя було передано ТОВ, яке листом від 20 січня 2014 року поінформувало Авіакомпанію про звернення стягнення на предмет іпотеки. 11 червня 2014 року позивач звернувся до реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції в Київській області із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру. Спірним рішенням державний реєстратор прав на нерухоме майно ДРС Дурицька М.Є. відмовила у державній реєстрації з посиланням на те, що подані ТОВ документи не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому державний реєстратор послалася на існування обтяжень щодо майна Авіакомпанії; на відсутність документа щодо письмового повідомлення іпотекодавця про відступлення прав та на відсутність документів, що підтверджують факт невиконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправними дії ДРС; скасував спірне рішення та зобов’язав ДРС зареєструвати право власності на квартиру за суб’єктом – ТОВ. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 січня 2015 року залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ДРС зазначає, що в доданому до заяви рішенні Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2015 року (справа № К/800/59563/14) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок реєстрації). Просить скасувати постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року та прийняти нове рішення – про відмову у задоволенні позову. Заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення Порядку реєстрації. Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон об’єктів нерухомого майна (далі – Реєстр) запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд зазначив, що обтяження, накладене нотаріусом при укладенні іпотечного договору на предмет іпотеки, не унеможливлює для іпотекодержателя здійснити дії щодо звернення вимог на предмет іпотеки шляхом прийняття його у свою власність. Оскільки позивач надав державному реєстратору всі передбачені законом документи для здійснення державної реєстрації права власності на об’єкт нерухомості, а у державного реєстратора не було передбачених статтею 24 Закону № 1952-IV підстав для відмови у державній реєстрації, то орган державної реєстрації протиправно відмовив у вчиненні реєстраційних дій. Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого. Преамбулою Закону № 1952-IV передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Зазначений Закон згідно зі статтею 1 регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з частиною тринадцятою статті 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України затвердив Порядок реєстрації, який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку реєстрації). Пунктом 15 Порядку реєстрації передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для такої відмови, що визначені Законом № 1952-ІV (пункт 28 Порядку реєстрації). Згідно з пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов’язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев’ятою статті 15 цього Закону. Відповідно до статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Аналіз наведених норм матеріального права дає колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави для висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14). Як убачається з матеріалів справи, що розглядається, відмова державного реєстратора у державній реєстрації права власності на квартиру обумовлювалася наявністю у Реєстрі запису від 5 травня 2014 року № 5542195 про заборону відчуження нерухомого майна Авіакомпанії на підставі постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Київській області від 22 квітня 2014 року. За наведених обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву Державної реєстраційної служби України задовольнити частково. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий В.В. Кривенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький
  4. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63703972 Державний герб України П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2016 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., за участю представників: компанії «Країна Лімітед» (далі - Компанія) - Іванкевич О.І., публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - Товариство) - Дудара Є.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Компанії до Міністерства юстиції України, державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованової Галини Миколаївни (далі - Реєстратор), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Змисловської Тетяни Василівни (далі - Нотаріус), треті особи: Товариство, приватне підприємство «Алгол-2003» (далі - Підприємство), про визнання протиправними та скасування рішень, в с т а н о в и л а: У серпні 2015 року Компанія звернулася до суду із зазначеним адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 червня 2015 року, індексний номер 22075313; - визнати протиправними та скасувати рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 червня 2015 року, індексні номери: 22262342, 22260540, 22261274, 22263640, 22261910, 22262952, які стали підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності за Товариством на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 4А. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що оскаржуване рішення Нотаріуса як державного реєстратора вчинене на підставі підробленої ухвали господарського суду Київської області від 12 квітня 2015 у справі № 911/4883/14 про скасування заходів забезпечення позову шляхом зняття накладеного арешту і заборони на відчуження майна Підприємства, що підтверджується листом господарського суду Київської області. У той же час позивач вважає протиправними і оскаржувані рішення Реєстратора, оскільки вони стали можливими внаслідок незаконного зняття заборони на вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та обтяжень речових прав на нерухоме майно Підприємства і внесення такої інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр). Зазначає, що Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 , та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 , нотаріусу не надано повноважень на зняття арешту, накладеного судовим органом. Суд установив, що господарський суд Київської області ухвалою від 19 листопада 2014 року у справі № 911/4883/14 за позовом Компанії до Підприємства про стягнення 88 713 056 грн 73 коп. заяву Компанії про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив: наклав арешт на нерухоме майно Підприємства в межах суми позовних вимог та витрат зі сплати судового збору в сумі 73 080 грн; заборонив Підприємству у будь-який спосіб відчужувати (в тому числі укладати правочини, які в подальшому можуть призвести до обтяження та/або відчуження) належне йому нерухоме майно за будь-якими договорами та іншими правочинами, стороною в яких є Підприємство; заборонив органам державної реєстрації прав (державним реєстраторам), які утворені та діють відповідно до Закону № 1952-IV, вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, та державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно Підприємства. На підставі зазначеної вище ухвали господарського суду за заявою Компанії відділ державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції виніс постанову від 25 листопада 2014 року у виконавчому провадженні № 45587042 про арешт майна Підприємства та оголосив заборону на його відчуження. Проте, 15 червня 2015 року Нотаріус прийняв рішення про реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 22075313, згідно з яким зняв обтяження щодо майна Підприємства, які були встановлені на підставі ухвали господарського суду про забезпечення позову у справі № 911/4883/14. Підставою для прийняття Нотаріусом рішення була ухвала господарського суду Київської області від 12 квітня 2015 року про скасування заходів забезпечення позову у справі № 911/4883/14. У подальшому, 22 червня 2015 року Реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери: 22262342, 22260540, 22261274, 22263640, 22261910, 22262952, які стали підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності за Товариством на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 4А, які раніше належали Підприємству. У матеріалах справи міститься лист господарського суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, зі змісту якого вбачається, що заяви про зняття арешту від сторін чи інших осіб у справі № 911/4883/14 до суду не надходили, а ухвалу від 12 квітня 2015 року цей суд не приймав. Крім того, у листі повідомляється про те, що оскільки у справі № 911/4883/14 прийнято рішення про задоволення позову, яке набрало законної сили, то підстав для зняття арешту в суду не було. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, адміністративний позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення Нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 червня 2015 року, індексний номер 22075313; визнав протиправними та скасував рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 червня 2015 року, індексні номери: 22262342, 22260540, 22261274, 22263640, 22261910, 22262952, які стали підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності за Товариством на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 4А. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 червня 2016 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив у силі. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, Товариство подало заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просило постановлені в справі рішення судів у частині визнання протиправними та скасування рішень Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 червня 2015 року, індексні номери: 22262342, 22260540, 22261274, 22263640, 22261910, 22262952, скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог Компанії відмовити. На обґрунтування заяви додає копії рішень Вищого адміністративного суду України від 19 березня, 4 червня, 6 серпня, 12 листопада 2015 року, 24 березня та 15 червня 2016 року [справи №№ К/800/54763/14, К/800/47560/14, К/800/25969/15, К/800/53747/14, К/800/728/16, К/800/68680/14 (К/800/68683/14, К/800/180/15)], які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 24 Закону № 1952-IV. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та скасування оскаржуваних рішень Нотаріуса та Реєстратора виходячи з того, що оскільки обтяження на майно Підприємства зняті Нотаріусом на підставі неіснуючого судового рішення, то набуття права власності Товариством на це майно є таким, що відбулося без правових підстав та не відповідає презумпції правомірності права власності. Окрім того, спірні рішення Реєстратора вчинені всупереч накладеній судом у справі № 911/4883/14 забороні, зокрема, на вчинення реєстраційних дій щодо майна Підприємства, у зв'язку з чим оскаржувані позивачем рішення Реєстратора є протиправними та підлягають скасуванню. Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 19 березня 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо надання відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оформленого відповідним рішенням, які виходили з того, що юридична особа подала всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності на будівлю, а наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, касаційний суд в ухвалі від 4 червня 2015 року погодився з його висновком про те, що оскільки станом на день здійснення державним реєстратором спірних реєстраційних дій у Реєстрі був наявний запис про обтяження на майновий комплекс, а саме накладено арешт відповідно до ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 24 липня 2013 року, то за таких обставин державний реєстратор не мав підстав здійснювати державну реєстрацію іпотеки на майновий комплекс. В ухвалі від 6 серпня 2015 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками апеляційного суду про протиправність та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за фізичною особою на нежитлові будівлі, який виходив із того, що обтяження на спірне майно були зареєстровані до набрання законної сили рішеннями судів про визнання за цією особою права власності на зазначене майно, а тому вони є перешкодою для вчинення реєстраційних дій щодо цього майна. Відмовляючи у задоволенні позову про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо надання відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оформленого відповідним рішенням, у постанові від 12 листопада 2015 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що реєстрація арешту на майно є актом обмеження прав власника, а не актом офіційного визнання прав чи вимог інших осіб на майно, тому наявність в Реєстрі заборони відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято. Ухвалою від 24 березня 2016 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, які виходили з того, що реєстраційна служба та державний реєстратор при здійсненні реєстрації права власності за фізичною особою на земельні ділянки порушили вимоги пункту 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, оскільки в Реєстрі стосовно цих земельних ділянок було зареєстроване обтяження у формі арешту. В ухвалі від 15 червня 2016 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками апеляційного суду про протиправність та скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності за фізичною особою на житловий будинок, який виходив із того, що станом на час розгляду справи обтяження, накладені на будинок, фактично втратили чинність на підставі відповідних судових рішень, у зв'язку з чим відмова державного реєстратора у реєстрації права власності з мотивів наявності обтяжень щодо майна є неправомірною. Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» відмовити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий О.Б. Прокопенко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.В. Кривенда І.Л. Самсін
  5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/60132758 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/14813/15-ц Номер провадження 22-ц/786/2310/16Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач ап. інст. Буленко О. О. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2016 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді : Буленка О.О., Суддів:Дорош А.І.,Омельченко Л.М., При секретарі -Ачкасовій О.Н. розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника ТОВ " Кей - Колект" Ковалевського Є.В. на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 24 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, ТОВ " Кей -Колект" про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію, повернення сторін в первинний стан,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому прохала скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на об'єкт житлової нерухомості квартиру загальною площею 80,5 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Також, прохала скасувати запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», код ЄДРПОУ 37825968, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, м. Київ, вулиця Іллінська, будинок, 8, щодо права власності на об'єкт житлової нерухомості квартиру загальною площею 80,5 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та повернути сторони в первинний стан застосувавши реституцію. В обґрунтування позовних вимог вказала, що приватним нотаріусом були порушені вимоги іпотечного договору на вищевказану квартиру та він не мав права проводити державну реєстрацію за іншою особою, оскільки відповідно до умов договору, для задоволення вимог кредитора в позасудовому порядку необхідно було укласти окремий договір. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 24 травня 2016 року позов ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича ТОВ « Кей- Колект» про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію, повернення сторін в первинний стан задоволено повністю. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу ) , індексний номер:23302570 від 31.07.2015 року щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», код ЄДРПОУ 37825968, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, м. Київ, вулиця Іллінська, будинок, 8, права власності на об'єкт житлової нерухомості квартиру загальною площею 80,5 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності):10626555. Скасовано запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», код ЄДРПОУ 37825968, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, м. Київ, вулиця Іллінська, будинок, 8, права власності на об'єкт житлової нерухомості квартиру загальною площею 80,5 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності):10626555. Повернуто сторони в первинний стан , поновивши за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1. З вказаним рішенням не погодилося ТОВ « Кей - Колект» в зв'язку з чим його представник подав на нього апеляційну скаргу, вказуючи на порушення місцевим судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції не враховано, що відповідно до Розділу 4 договору іпотеки, сторони договору погодили право іпотекодержателя про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тобто сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки. Також, представник відповідача, вказав, вказаний позов підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд виходив із того, що для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно з умовами Договору необхідним є укладення окремого договору між позивачем та ТОВ «Кей-Колект». Оскільки такий договір не укладено, суд дійшов висновку про протиправність рішення приватного нотаріуса. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність позовних вимог ОСОБА_3, виходячи з наступного. Так, як вбачається з матеріалів справи Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне Акціонерне Товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Договір про надання споживчого кредиту, згідно якого позичальнику ОСОБА_3 було надано кредит в сумі 99000,00 доларів США для купівлі квартири АДРЕСА_2.. Термін погашення кредиту 08.07.2022 р. З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_3було укладено Договір іпотеки ВКМ №62175 від 10.07.2008р., згідно якого Іпотекодержатель Банк забезпечив свою вимогу до Іпотекодавця нерухомим майном: квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 80.5 кв.м.(пункт 1.1. договору іпотеки). 12.12.2011р. між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено Договір факторингу №1 за зобов'язаннями , які виникли у ОСОБА_3 на підставі вищенаведеного Кредитного договору. 25.09.2012р. рішенням Октябрського районного суду м.Полтави в задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_3 відмовлено. Вказане рішення суду набрало законної сили 14.12.2012р. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»). При цьому, можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку». Як вбачається з п. 5 Договору іпотеки квартири, зареєстрованого реєстрі за № 4061, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М.., сторони у справі досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Пунктом 5.2., п.п. 5.2.1., п.п. 5.2.2. договору іпотеки № 4061 від 10 липня 2008 року передбачено, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: 5.2.1. передача Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя в порядку, встановленому законом «Про іпотеку». 5.2.2. Отримання Іпотекодержателем право продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимогІпотекодержателя в порядку встановленому Законом України «Про іпотеку». З урахуванням наведеного слідує висновок, що сторони за договором іпотеки дійшли згоди, що право власності на об'єкт заставленого майна виникає лише у певному випадку, а саме: на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Водночас, в матеріалах справи відсутні докази укладання договору між Іпотекодавцем і Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя. В свою чергу, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, в порушення п. 4.1.1., 4.2.1,4.2.2,4.2.3,4.2.4,4.3., 4.4, 4.5,5.1,5.2,5.2.1,5.2.2 договору іпотеки, зареєстрованого в реєстрі № 4061, та ст. 33, 35,36,37 Закону України «Про іпотеку» прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, , індексний номер:23302570 від 31.07.2015 року і провів перереєстрацію права власності квартири загальною площею 80,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та належала ОСОБА_3 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект». Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, є протиправними. Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання представника ТОВ « Кей - Колект» про необхідність розгляду позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію, повернення сторін в первинний стан в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судом за правилами ЦПК. Така сама правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних, господарських та адміністративних справах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року. Оскільки доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які передбачені положеннями ч. 1 ст. 309 ЦПК України як підстава для скасування рішення, то апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А Апеляційну скаргу представника ТОВ " Кей - Колект" Ковалевського Є.В.-відхилити.. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року -залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Головуючий суддя : О.О. Буленко Судді: А.І.Дорош Л.М.Омельченко
  6. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62258027 Державний герб України ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/2174/16 Категорія: 11.4 Головуючий в 1 інстанції: Глуханчук О. В. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі: Судді доповідача- Потапчука В.О. суддів - Жука С.І. - ОСОБА_1 при секретарі- Алексєєвої Н.М. за участю представника апелянта апелянта ТОВ «Кей-Колект» ОСОБА_2 за участю представника ОСОБА_3 розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_5 звернулась до суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект, у якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28815242 від 18 березня 2016 року; - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №13760247 про реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект (код ЄДРПОУ 37825968) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що 24 травня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №11158823000. Позивач виступив поручителем за цим договором та уклав з АКІБ УкрСиббанк Іпотечний договір б/н від 24 травня 2007 року, за умовами якого передав в іпотеку Банку квартиру №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24. У квітні 2016 року позивачу стало відомо, що власником його квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно значиться ТОВ Кей-Колект. Також позивач дізнався, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 прийнято рішення про держану реєстрацію прав №28815242 від 18 березня 2016 року, за яким право власності на його квартиру зареєстровано за ТОВ Кей-Колект. Позивач зазначає, що жодного повідомлення про вказану перереєстрацію прав йому не надходило. Із вказаними діями приватного нотаріуса та прийнятим рішенням про держану реєстрацію прав №28815242 від 18 березня 2016 року позивач не погоджується, вважає його протиправним, з огляду на таке. Так, позивач зазначив, що рішення про державну реєстрацію прав прийнято нотаріусом без підтвердження фактів укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, без підтвердження завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги та повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог. Крім того, такі дії відповідача прямо суперечать приписам Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 №28815242 від 18 березня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ТОВ Кей-Колект подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права у звязку з чим апелянти просять скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Позивачу ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1993 року на праві спільної сумісної власності належала квартира №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24, загальною площею 51, 0 кв.м. (а.с. 12). Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса ОСОБА_4 № 28815242 від 18 березня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, за субєктом: товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект. Відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на обєкт нерухомого майна (а.с. 45). Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником об'єкту нерухомого майна: квартира, за адресою: АДРЕСА_2, є товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект; підстава виникнення права власності: договір іпотеки №2279, виданий 24 травня 2007 року, видавник приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с. 44). Дізнавшись про те, що власником її квартири, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28815242 від 18 березня 2016 року; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності №13760247 про реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект (код ЄДРПОУ 37825968) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволенні позовних вимог позивача у частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 №28815242 від 18 березня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного. З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що позивач ОСОБА_5 виступила поручителем ОСОБА_6 за Кредитним договором №11158823000 від 24 травня 2007 року. Так, 24 травня 2007 року між між АКІБ УкрСибБанк та ОСОБА_6 укладено Договір про надання споживчого кредиту №11158823000 в іноземній валюті на суму 90 000 доларів США, що еквівалентно 454500, 00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору (а.с. 13-17). Зобовязання за кредитним договором №11158823000 від 24 травня 2007 року забезпечено іпотечним договором від 24 травня 2007 року, укладеним між АКІБ УкрСибБанк (Іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (Іпотекодавець), предметом іпотеки виступає квартира №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24. Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №2279. На зазначену в договорі квартиру нотаріусом накладено заборону відчуження, яку зареєстровано в реєстрі за №180 (а.с. 18-20). 12 грудня 2011 року між ПАТ УкрСиббанк та ТОВ Кей-Колект укладено Договір факторингу № 1 та Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, за якими право вимоги за кредитним договором №11158823000 від 24 травня 2007 року та договором іпотеки від 24 травня 2007 року перейшло до ТОВ Кей-Колект. Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_8 12.12.2011 року за реєстровим номером № 5207-5208 (а.с. 64-70). 15 березня 2016 року уповноважена ТОВ Кей-Колект особа звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про реєстрацію за ТОВ Кей-Колект права власності на предмет іпотеки: квартира №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24. (а.с. 47). За результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятої 15 березня 2016 року за реєстраційним номером 16065682, державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_4 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 березня 2016 року, індексний номер 28815242, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24, за субєктом ТОВ Кей-Колект. Відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на обєкт нерухомого майна. На підставі зазначеного рішення держреєстратором внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 року № 1952-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до статті 4 Закону державній реєстрації підлягає право власності. У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Згідно абз. 5 ч. 5 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. За ч. 3 ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії нотаріусом проводиться після завершення такої дії у межах строків, встановлених частинами першою та другою цієї статті. Частиною 3 статті 20 Закону визначено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчинив таку дію. Повноваження нотаріусів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначені також статтею 46-1 Закону України Про нотаріат. Так, відповідно до вказаної статті, нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва обовязково використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію, або його помічником. Таким чином нотаріус має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном і такі дії здійснюються безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію. Колегія суддів звертає увагу на те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 не вчиняла жодних нотаріальних дій з нерухомим майном - квартира №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24, під час здійснення державної реєстрації вказаного речового права, як суб'єкт державної реєстрації. Отже, положення п. 2 ч. 1 ст. 10, абз. 5 ч. 5 ст. 3, ч. 3 ст. 19, ч. 3 ст. 20 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не можуть бути застосовані до правовідносин, що склалися у даному спорі, оскільки відповідач приватний нотаріус не вчиняв нотаріальні дії з нерухомим майном. А тому, колегія суддів вважає правильною позицію суду першої інстанції, що відповідачем проведено державну реєстрацію права власності на квартиру №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24 за ТОВ Кей-Колект без наданих на те повноважень. Крім того, згідно вимог п. 9 ч. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію. Тобто, Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень прямо передбачено, що нотаріус наділений повноваженнями щодо здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно лише під час вчинення нотаріальних дій із цим нерухомим майном. Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Колегія суддів зазначає, що дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є протиправними, у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. У разі подання заяви відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя - рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мінюсту, як то передбачено Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року № 607/5 Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб. Так, згідно з п. 2 зазначеного Наказу державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, зокрема під час проведення державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, що виникають на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, - проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що оскільки відповідачем жодна нотаріальна дія щодо спірного об'єкту нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 5 частини 5 статті 3 Закону України №1952-IV під час здійснення державної реєстрації речового права не вчинялась, рішення приватного нотаріуса ОСОБА_4 №28815242 від 18 березня 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру №34 за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 24, за товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект прийнято з порушенням вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Закону України Про нотаріат. Що стосується доводів позивача стосовно порушення під час державної реєстрації порядку проведення державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, що виникають на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченого ст. 37 Закону України Про іпотеку та пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також тверджень відповідача та третьої особи щодо правомірності звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Згідно з п. 49 Порядку №868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобовязання, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, які пов'язані із невиконанням, умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, а випливають з договірних відносин, отже мають вирішуватись за правилами ЦПК України. за таких обставин, адміністративний суд не надає їм правової оцінки, оскільки не є судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №21-41а16 Що стосується позовних вимог стосовно скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності №13760247 про реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю Кей-Колект (код ЄДРПОУ 37825968) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції , що вказані вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 41 вказаного Порядку, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Отже, рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав є підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідні реєстраційні дії (внесення до реєстру запису про скасування державної реєстрації) підлягають вчиненню в силу закону (внаслідок скасування рішення про державну реєстрацію прав), у зв'язку із чим позов в цій частині задоволенню не підлягає. Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 200,206,211,254 КАС України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю Кей-Колект залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Кей-Колект про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, - залишити без змін. Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 ( свідоцтво № 7377, реєстраційне посвідчення № 983) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області; код банку отримувача (МФО) - 828011; рахунок отримувача - 31212206781008; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - судовий збір, ПІБ апелянта чи назва установи, організації, що виступає апелянтом, Одеський апеляційний адміністративний суд, код ЄДРПОУ суду 34380461) судовий збір в розмірі 1212 ( одна тисяча двісті дванадцять ) грн 64 коп. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду. Повний текст ухвали виготовлено 26.10.2016 року Суддя-доповідач:ОСОБА_9 Судді:Жук С.І. ОСОБА_1
  7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62194487 Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 жовтня 2016 року м. Київ К/800/12316/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого - Смоковича М.І., суддів: Єрьоміна А.В., Кравцова О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової Світлани Сергіївни, товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», треті особи: Чернігівське управління юстиції Чернігівської області в особі реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, ОСОБА_3, про визнання дій протиправними та скасування рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, у с т а н о в и л а : В січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Цукурової С.С. (далі - приватний нотаріус Цукурова С.С., відповідач 1), товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ ФК «Векор Плюс», відповідач 2), треті особи: Чернігівське управління юстиції Чернігівської області в особі реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції (далі - Чернігівське МУЮ), ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Цукурової С.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23630267 від 13 серпня 2015 року (далі - рішення про державну реєстрацію від 13 серпня 2015 року). Позовні вимоги обґрунтовує тим, що при прийнятті оскарженого рішення приватний нотаріус Цукурова С.С. вийшла за межі своїх повноважень, оскільки таке рішення, відповідно до пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 2 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», мають право приймати лише державні реєстратори прав на нерухоме майно Міністерства юстиції України, а не нотаріуси. Позивач також звертає увагу на те, що нотаріус має право здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно у тому випадку, коли права на нерухоме майно виникають в результаті вчинення ним нотаріальної дії, зокрема за нотаріально посвідченим правочином. Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 26 січня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Цукурової С.С. про державну реєстрацію від 13 серпня 2015 року. Стягнув з приватного нотаріуса Цукурової С.С. на користь позивача судовий збір в розмірі 974,40 грн. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 квітня 2016 року залишив постанову суду першої інстанції у цій справі без змін. У касаційній скарзі ТОВ ФК «Вектор Плюс», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Своєю чергою ОСОБА_1 у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначив, що оскаржені рішення судів є законним і обґрунтованим, тому підстав для їх скасування немає. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Суди попередніх інстанцій встановили, що між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 2402/1207/02-068 від 20 грудня 2007 року про надання кредиту в сумі 40000 доларів США. Для забезпечення виконання зобов'язання за цим кредитним договором між позивачем та ВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір від 20 грудня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 5935, за умовами якого іпотекодавець (ОСОБА_1.) передає в іпотеку іпотекодержателю (ВАТ «Сведбанк») належне йому на праві власності майно: будинок АДРЕСА_1. Заборону відчуження зазначеного будинку зареєстровано в реєстрі для реєстрації заборон приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. за № 5936/699. Згодом, як з'ясували суди у цій справі, ВАТ «Сведбанк» передало своє право вимоги за вказаними вище договорами ТОВ ФК «Вектор Плюс». Зокрема відповідно до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., ПАТ «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») і ТОВ ФК «Вектор Плюс» обумовили відступлення первісним іпотекодержателем (ПАТ «Сведбанк») новому іпотекодержателю (ТОВ ФК «Вектор Плюс») прав за іпотечними договорами, зокрема за іпотечним договором між позивачем та ВАТ «Сведбанк» від 20 грудня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 5935. Будинок, який є предметом іпотечного договору від 20 грудня 2007 року, належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмунєвською Л.А. 1 квітня 2003 року за № 1332. Листами № 512496/Л3-13 від 17 березня 2013 року та № 512496/Л3-15 від 5 січня 2015 року ТОВ ФК «Вектор Плюс» повідомило спершу позивача (іпотекодавця), а потім ОСОБА_3 (боржника) про придбання права вимоги заборгованості за кредитним договором № 2402/1207/02-068 від 20 грудня 2007 року, а також про намір звернути стягнення суми боргу шляхом продажу від свого імені предмета іпотеки або шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки. 13 серпня 2015 року ТОВ ФК «Вектор Плюс» звернулося до приватного нотаріуса Цукурової С.С. із заявою (за реєстраційним номером 12803787) з проханням виключити записи про іпотеку нерухомого майна, а саме: будинок АДРЕСА_1, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, накладену відповідно до іпотечного договору від 20 грудня 2007 року за реєстровим № 5935, та у зв'язку з наявністю простроченої заборгованості на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» зареєструвати право власності ТОВ ФК «Вектор Плюс» на цей будинок. За наслідками розгляду заяви ТОВ ФК «Вектор Плюс» про реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 серпня 2015 року, а також на підставі поданих документів (виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25 вересня 2014 року, відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) щодо ТОВ ФК «Вектор Плюс», статуту ТОВ ФК «Вектор Плюс», іпотечного договору, договору факторингу, кредитного договору, звіту про оцінку будинку) відповідач 1 прийняла рішення про державну реєстрацію від 13 серпня 2015 року, яким зареєструвала за ТОВ ФК «Вектор Плюс» право приватної власності на майно - будинок АДРЕСА_1. Тим же рішенням відкрито розділ у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на згаданий вище об'єкт нерухомого майна. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що при прийнятті оскарженого рішення відповідач 1 вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не до компетенції нотаріусів. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначений висновок судів попередніх інстанцій вважає обґрунтованим і таким, що зроблений на підставі правильно застосованих норм матеріального права. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV; тут - в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних відносин). Відповідно до статті 1 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1952-IV державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Умови оплати праці державного реєстратора визначаються Кабінетом Міністрів України згідно із законодавством. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8 1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України. Згідно з абзацом другим частини другої статті 9 Закону № 1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Частиною дев'ятою статті 15 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. В абзаці третьому і четвертому частини першої статті 16 Закону № 1952-IV передбачено, що заява про державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчиняє таку дію. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію. Згідно з частиною другою статті 30 Закону № 1952-IV дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Частиною першою статті 19 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Відповідно до пункту 2 Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2013 року № 607/5 (чинного у період виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 607/5) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (чинного станом на дату виникнення спірних відносин; далі - Порядок № 868). Згідно з пунктом 1 Порядку № 607/5 у разі подання до територіальних органів Мін'юсту, посадовим особам органів місцевого самоврядування, адміністраторам центрів надання адміністративних послуг, нотаріусам заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі <…> договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; <…>, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу. Згідно з частиною першою статті 36 Закону від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 898-IV іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Пунктом 46 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену у встановленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним відіпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Частиною другої статті 37 Закону № 898-IV передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Предметом оскарження у цій справі є рішення приватного нотаріуса Цукурової С.С. про державну реєстрацію за ТОВ ФК «Вектор Плюс» права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, вказали на те, що приватний нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень. Тобто він як і державний реєстратор має право приймати рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, але не має повноважень на ведення реєстраційної справи, що є компетенцією тільки державного реєстратора. У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржене рішення є неправомірним в частині відкриття реєстраційної справи на об'єкт нерухомості, що є предметом іпотеки. Поряд з тим суди попередніх інстанцій встановили й інші порушення порядку здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які було допущено при прийнятті оскарженого рішення. Зокрема звертають увагу на відсутність належного підтвердження про надіслання боржнику та іпотекодавцеві письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги, на відсутність документального підтвердження надіслання оскарженого рішення та отриманих від заявника документів органу державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна (м. Чернігів) в порядку, встановленому Мін'юстом України для долучення його до реєстраційної справи. У контексті розгляду цієї справи колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року №3425-XII «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріусом, відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону, є уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Перелік нотаріальних дій, право на вчинення яких має нотаріус, наведено у статті 34 Закону України «Про нотаріат» і цей перелік не є вичерпним. Поряд з тим нотаріусу, з огляду на його правовий статус, делеговано функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, реалізовувати які він може лише у випадках і в порядку, визначених Законом № 1952-IV. Аналізуючи наведені вище положення статей 3, 9, 15, 16 Закону № 1952-IV можна дійти висновку, що нотаріус має право здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в тому разі, якщо це пов'язано з вчиненням ним нотаріальної дії з таким об'єктом нерухомості. Тобто нотаріус, будучи наділеним повноваженнями державного реєстратора (за винятком тих, які передбачено пунктами 4, 6 частини першої статті 9 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), може реалізовувати їх лише поряд з вчиненням нотаріальної дії, зокрема при посвідчені ним правочину, внаслідок якого в особи виникає речове право на об'єкт нерухомості. У такому випадку нотаріус одночасно з вчиненням нотаріальної дії проводить й державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до статті 15 Закону № 1952-IV. Судячи зі встановлених у цій справі обставин ТОВ ФК «Вектор Плюс» звернулося до відповідача 1 із заявою про державну реєстрацію за ним речового права на нерухоме майно (права власності на будинок АДРЕСА_1) на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. На підтвердження своїх прав відповідач 2, серед іншого, надав нотаріусу договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, а також повідомлення, які він надсилав боржнику та іпотекодавцю про придбання ним права вимоги за кредитним договором, а також про необхідність виконання взятих боржником зобов'язань за цим кредитним договором та про намір зареєструвати право власності за предмет іпотеки, якщо у встановлений строк боржник не виконає свого зобов'язання за кредитним договором. Встановивши відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства відповідач 1 прийняла рішення про державну реєстрацію від 13 серпня 2015 року. Проте у спірних правовідносинах відповідач 1, реалізовуючи свої функції як державного реєстратора, не вчиняла жодних нотаріальних дій, внаслідок яких виникали б речові права, що підлягають державній реєстрації. Тому за встановлених у цій справі обставин колегія суддів дійшла висновку, що приватний нотаріус Цукурова С.С. не мала повноважень на прийняття рішення про державну реєстрацію від 13 серпня 2015 року. Стосовно інших порушень, які, як встановили суди при розгляді цієї справи, було допущено при прийнятті рішення про державну реєстрацію від 13 серпня 2015 року, то оскільки вони є похідними від цього рішення (пов'язані з його прийняттям), надавати їм правову оцінку немає доцільності. Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржених судових рішень відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» залишити без задоволення. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає. Головуючий М.І. Смокович Судді А.В. Єрьомін О.В. Кравцов
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 листопада 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, в с т а н о в и л а : У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Банк зазначав, що 23 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 52 734 доларів США зі сплатою 14,49 % річних та кінцевим терміном повернення 23 травня 2028 року. Того ж дня і між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності земельну ділянку площею S_1, розташовану в садовому товаристві «Злагода» (далі – СТ «Злагода») Бориспільського району Київської області. Порушуючи умови кредитного договору, ОСОБА_1 зобов’язання не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість та у зв'язку із чим банк достроково просить стягнути заборгованість в сумі 96 713 доларів США 27 центів, звернувши стягнення на предмет іпотеки, із застосуванням процедури продажу, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Бориспільського міськрайоного суду Київської області від 5 березня 2015 року з урахуванням описки, виправленої ухвалою суду першої інстанції від 13 березня 2015 року, залишеними без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 травня 2015 року, позов ПАТ КБ «Надра» задоволено частково: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 96 713 доларів США 27 центів, що еквівалентно 2 298 971 грн 10 коп., яка складається з 51 782 доларів США 94 центів заборгованості за кредитом, 30 314 доларів США 32 центів заборгованості за процентами, 4 007 доларів США 86 центів пені, 10 608 доларів США 15 центів штрафу, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку площею S_1, кадастровий НОМЕР_1, розташовану в СТ «Злагода» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом її продажу ПАТ КБ «Надра»; застосовано процедуру продажу, передбачену статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з укладенням від імені банку договору купівлі-продажу земельної ділянки з будь-якою особою-покупцем за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності, з наданням ПАТ КБ «Надра» всіх повноважень продавця предмета іпотеки, а на час реалізації вказаний предмет іпотеки передано в управління ПАТ КБ «Надра» у порядку, визначеному статтею 34 цього Закону, з правом обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін. У заяві про перегляд ухвалених у справі рішень ОСОБА_1 просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку». На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 і 25 травня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 27 травня, 21 жовтня та 4 листопада 2015 року, 8 червня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 23 травня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 52 734 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,49 % річних до 23 травня 2028 року, повернути який вона мала щомісячними платежами по 680 доларів США. Додатковою угодою до кредитного договору НОМЕР_2 від 21 липня 2009 року на період з липня 2009 року по червень 2011 року встановлено процентну ставку в розмірі 8,4 % річних, а з липня 2011 року по серпень 2028 року – 14,49 % річних. Пунктом 3.3.1.8 кредитного договору передбачено, що за неможливості з боку позичальника достроково виконати свої зобов’язання у строк, обумовлений у повідомленні банку про вимогу дострокового виконання позичальником своїх зобов’язань, банк отримує право звернути стягнення на предмет іпотеки. На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором того ж дня між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку банку земельну ділянку площею S_1 з цільовим призначенням – індивідуальне будівництво, що розташована в СТ «Злагода» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, власником якої вона стане після отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2008 року. За змістом пункту 3.3.5 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в разі настання строку виконання зобов’язання (або тієї чи іншої його частини) воно не буде виконане. Позичальник узятих на себе грошових зобов’язань належним чином не виконав, у зв’язку із чим станом на 9 квітня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом у сумі – 96 713 доларів США 27 центів, що еквівалентно 2 298 971 грн 10 коп. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Надра», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на підставі статей 526, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та Закону України «Про іпотеку» наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний позивачем спосіб за ціною, визначеною на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності на умовах та в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку. Разом з тим у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 27 травня, 21 жовтня та 4 листопада 2015 року, 8 червня 2016 року, які прийняті за результатами перегляду справ за аналогічними позовами, містяться висновки про те, що положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття ціни, як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Аналогічні висновки містять й ухвали суду касаційної інстанції, зокрема ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 та 25 травня 2016 року, надані заявницею на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку». Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду. Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду. Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від імені банку з укладанням договору купівлі-продажу земельної ділянки за початковою ціною, визначеною суб’єктом оціночної діяльності, суд, порушивши вимоги статті 39 Закону України «Про іпотеку», не зазначив у рішенні необхідної складової, передбаченої цією нормою, зокрема початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону. Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку». Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 цього Закону зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні. З наведених підстав оскаржувані судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими. Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень. Крім того, слід звернути увагу суду на невідповідність резолютивної частини рішення суду першої інстанції його мотивувальній частині. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Судові рішення у справі, яка переглядається, не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку». Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 травня 2015 року та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 березня 2015 року з урахуванням ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року про усунення описки скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 листопада 2016 року у справі № 6-1907цс16 За вимогами частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду. Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду. Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку». У справі, яка переглядається суд, порушивши вимоги статті 39 Закону України «Про іпотеку», не зазначив у рішенні необхідної складової, передбаченої цією нормою, зокрема початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону. Посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку». В розумінні норми статті 39 цього Закону зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні. Постанова від 2 листопада 2016 року 6-1907цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5DDB3B7E54E39C52C225806600308541
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/62404261 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7820/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М. У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2016 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Троян Н.М., суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А., за участю секретаря - Канівець К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інни Олександрівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання дій протиправними та скасування рішення,- В С Т А Н О В И Л А : У травні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірними дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Заєць Інни Олександрівни щодо проведення державної реєстрації обтяження іпотекою квартири, загальною площею 51,90 кв.м., жилою площею 29,20 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» за реєстраційним номером в Державному реєстрі іпотек №5419063 від 29.11.2012 та скасування рішення вказаного нотаріуса за реєстраційним номером №5419063 від 29.11.2012 про державну реєстрацію обтяження іпотекою зазначеної квартири на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року провадження у даній справі - закрито. Позивач, не погоджуючись із зазначеною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як свідчать матеріали справи, 02.08.2007 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (іменований надалі - Банк) та ОСОБА_2 (надалі - позичальник) укладено кредитний договір №2608/0807/71-008, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 119 000 доларів США на строк до 01.08.2032 включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим Договором (а.с. 10-18). На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем (іпотекодавець) та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (іпотекодержатель) 02.08.2007 укладено іпотечний договір, відповідно до п.2 якого на забезпечення виконання Основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру номер АДРЕСА_1, загальною площею 51,90 кв.м. складається з 2 (двох) жилих кімнат жилою площею 29.20 кв.м. (а.с. 19-22). У подальшому, 28.11.2012 ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» уклав договір факторингу №15 з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с. 23-26). У той же день, між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами, який зареєстровано в реєстрі за №6970 (а.с. 27). На підставі вказаного договору 29.11.2012 приватним нотаріусом Заєць І.О. зареєстровано обтяження іпотекою за реєстраційним номером 5419063 на квартиру, загальною площею 51,90 кв.м., жилою площею 29,20 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 38). Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач оскаржує нотаріальну дію, яка вчиняється нотаріусом - не суб'єктом владних повноважень, тому вказаний спір не підсудний адміністративному суду, оскільки у ньому відсутній публічно-правовий характер, а відповідач у рамках заявлених позовних вимог не здійснює владні управлінські функції по відношенню до позивача, відтак позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства України. На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є невірною з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У частині першій статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно абзацу 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. У випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом. Пунктом першим та другим частини другої статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Правова позиція з даного питання викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20.05.2013, відповідно до п. 3 якої вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» №1952-VI від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-VI). Частиною першою статті 2 Закону №1952-VI встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1952-VI (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Тобто, держава в цій частині надає нотаріусам владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною другою статті 9 Закону №1952-VI (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний реєстратор: приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. У п. 8 вказаної Постанови Пленуму зазначено, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус. Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси. Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки суб'єктний склад спірних відносин свідчить про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням державним реєстратором-нотаріусом владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням делегованих повноважень та завдань, покладених на нього законом, тому даний спір повинен розглядатись у порядку та у спосіб, передбачений КАС України. Поряд з цим, під час вирішення такого спору суд має надати оцінку виключно діям та рішенню суб'єкта владних повноважень, не втручаючись в оцінку цивільно-правових правовідносин. Отже, в цій справі суд не повинен вирішувати питання невиконання або неналежного виконання сторонами договору цивільно-правових зобов'язань, отже, підстав розгляду цієї справи у межах заявлених позовних вимог за правилами цивільного судочинства не вбачається. Щодо посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа №21-41а16) колегія суддів зазначає наступне. У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди. Однак, висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаній постанові Верховного Суду України безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом. У рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права вчинити спірну реєстраційну дію, оскільки вказана дія повинна була вчинятись нотаріусом, яким було посвідчено цей договір, при цьому вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном (посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно) не мало місце. Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу. Згідно з п. 3 частини першої ст. 199, п. 4 частини першої ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, у зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року й направленні справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись ст.ст. 160, 196, 199, 204, 206 КАС України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та не підлягає оскарженню як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Головуючий суддя: Н.М.Троян Судді: Н.П. Бужак, В.А. Твердохліб Головуючий суддя Троян Н.М. Судді: Бужак Н.П. Твердохліб В.А.
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/62276391 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1232/16 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І. Суддя-доповідач: Ганечко О.М. ПОСТАНОВА Іменем України 20 жовтня 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Ганечко О.М., суддів: Коротких А.Ю., Літвіної Н.М., при секретарі Біднячук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання неправомірними дій, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання неправомірними дій. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Представники Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни та третьої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити постанову суду першої інстанції без змін. Апелянт не з'явився, будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає слуханню спірного питання, відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи, 25 квітня 2008 р. між позивачем (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 2707/0408/71-018-Z-1. Як убачається з п. 2 названого договору, на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Крім того, у цей же день між названими сторонами було укладено кредитний договір № 2707/0408/71-018 (т. 1 а.с. 41-44). 28 листопада 2012 р. між ВАТ "Сведбанк" (банк) та третьою особою ("Фактор") було укладено договір факторингу № 15 (т. 1 а.с. 136-139). Згідно з п. 2.1 названого договору, банк відступає третій особі свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу якої належить банку на підставі документації, а фактор шляхом надання фінансової послуги банку набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку за плату грошові кошти в розпорядження в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому договором (т. 1 а.с. 138). До того ж, 28 листопада 2012 р. між названими сторонами було укладено договір про відступлення прав за іпотечними договорами (т. 1 а.с. 141). Відповідно до вимог п. 1.2 названого договору, первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено у додатку № 1 до договору. Як вбачається з названого додатку, ВАТ "Сведбанк" було відступлено третій особі право вимоги за іпотечним договором № 2707/0408/71-018-Z-1 (т. 1 а.с. 142). У подальшому третя особа звернулася до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (т. 1 а.с. 129). 12 вересня 2015 р. відповідачем було проведено державну реєстрацію права власності за третьою особою на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка була оформлена рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень номер 24376639. Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність винесення відповідачем рішення номер 24376639 вже була предметом розгляду в межах цивільної справи № 367/7589/15-ц за позовом ОСОБА_2 (позивача у даній адміністративній справі) до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" (третя особа у даній адміністративній справі), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. (відповідач у даній адміністративній справі) про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та поновлення права власності, а тому, відсутні підстави для визнання позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо реєстрації права власності третьої особи на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 обґрунтованими. Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно до ч. 1 ст. 2 України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Частиною 1 ст. 15 Закону, передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону - державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Згідно до ч. 9 ст. 15 Закону - державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону - державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року передбачено, що нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Виходячи з аналізу вказаних норм, колегія суддів приходить до висновку, що державна реєстрація права власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. На момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості. Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем нотаріальна дія з нерухомим майном не вчинялася, на що суд першої інстанції не звернув увагу. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 607/5 від 02 квітня 2013 року «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» - у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу. Таким чином, дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що реєстраційна дія щодо реєстрації права власності за третьою особою на предмет іпотеки: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 проведена з порушенням компетенції, а тому, не відповідає вимогам закону. Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. п. 4.1 п. 4 іпотечного договору, у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцять календарних днів та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку, вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору (ст. 35 Закону України «Про іпотеку»). Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що, у разі, порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не отримувала будь-яких повідомлень від ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про усунення порушень та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Крім того, відповідачем під час вчинення реєстраційних дій не було звернуто уваги та не надано оцінки обставинам про неповідомлення позивача про намір ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернути стягнення на предмет іпотеки. Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1082 ЦК України - боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Згідно до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» - відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Отже, особа, якій відступлено право вимоги за іпотечним договором, або та особа, яка вчинила таке відступлення мають письмово повідомити боржника про вказані дії. Водночас, повідомлення про відступлення права вимоги не було направлено позивачу, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано. Крім того, колегія суддів зазначає, що заява ОСОБА_2 від 07.07.2016 року ( Том 2 а.с. 24) не є уточненням позовних вимог, оскільки рішення про відмову або залишення позовних вимог в частині скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 24376639 від 12.09.2015 року 14:44:13 судом першої інстанції не приймалось. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині щодо визнання протиправними дій та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24376639 від 12 вересня 2015 р. З урахуванням викладеного, судом першої інстанції не повно з'ясовано усі обставини справи, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її часткового скасування з постановленням нової постанови в цій частині. Керуючись ст. ст. 160, 167, 195,196,197,198,202,205,207,212,254 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2016 року - скасувати та постановити нову, якою позов ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання неправомірними дій - задовольнити. Визнати неправомірними дії Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни щодо реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 40,4 кв.м., житловою площею 23,2 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 24376639 від 12.09.2015 року 14:44:13. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України. Головуючий суддя: О.М.Ганечко Судді: А.Ю.Коротких Н.М. Літвіна Головуючий суддя Ганечко О.М. Судді: Літвіна Н. М. Коротких А. Ю.
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/58896647 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/680/16 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді Літвіної Н.М. Суддів Ганечко О.М. Чаку Є.В. при секретарі Рафальській І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Хари Наталії Станіславівни, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування запису, - В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Хари Наталії Станіславівни, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», про визнання протиправним та скасування запису в Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження 6543656) про зміну умов обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесений 27 листопада 2012 року. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір від 07 лютого 2008 року № 2402/0208/71-010 (кредит фізичній особі на купівлю та під заставу нерухомості), за умовами якого банк надає позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 34 600 доларів США на строк з 07 лютого 2008 року по 05 лютого 2038 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. Одночасно, між ВАТ «Сведбанк» та позивачем був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. за №1142, в забезпечення належного виконання позивачем вимог ВАТ «Сведбанк» за кредитним договором від 07 лютого 2008 року № 2402/0208/71-010. На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав в іпотеку ВАТ «Сведбанк» належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. 07 лютого 2008 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. за №1143/49 накладена заборона відчуження квартири, яка належить позивачу, до припинення договору іпотеки. В подальшому, між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» продав (відступив) права вимоги та передав їх, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, у тому числі по договору від 07 лютого 2008 року № 2402/0208/71-010. На підставі зазначеного договору, 27 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною прийнято рішення про реєстрацію змін обтяження нерухомого майна іпотекою та здійснено заміну іпотекодержателя з ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк», за наслідками чого, до Державного реєстру іпотек внесено відповідні зміни. Вважаючи зазначені дії протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 46-1 Закону України від 04 липня 2012 року № 5037-IV «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва обов'язково використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року №410 було затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек (далі - Порядок), п.1 якого передбачено, що державна реєстрація іпотек здійснюється, зокрема, з метою реалізації переважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими іпотекодержателями незареєстрованих або зареєстрованих пізніше прав чи вимог на предмет іпотеки. Відповідно до п.2 Порядку реєстратори - це державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, здійснюють державну реєстрацію іпотек, відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи чи рішення суду, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Державна реєстрація відомостей про обтяження чи зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, відступлення прав за іпотечним договором та передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної здійснюється шляхом внесення запису до Реєстру, а також змін і додаткових відомостей до запису, виключення запису з Реєстру (п.4 Порядку). Державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою може здійснюватися будь-яким реєстратором (п.5 Порядку). Отже, в спірних правовідносинах приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна діяла як державний реєстратор. Відповідно до п.17 Порядку внесення змін і додаткових відомостей до запису здійснюється реєстратором на підставі повідомлення іпотекодержателя або уповноваженої ним особи. Пунктом 18 Порядку встановлено, що у повідомленні зазначаються: дата державної реєстрації відомостей; порядковий номер запису; підстава внесення відомостей (повідомлення іпотекодержателя чи рішення суду); відомості про реєстратора. Також, відповідно до п.19 Порядку додатково в повідомленні зазначаються відомості: про державну реєстрацію змін умов обтяження нерухомого майна іпотекою - відповідні зміни і додаткові відомості до запису, внесення яких передбачено п.8 цього Порядку; про відступлення прав за іпотечним договором: про особу, на користь якої здійснено відступлення прав за іпотечним договором; про договір, що підтверджує відступлення прав за іпотечним договором; про передачу, анулювання, видачу дубліката заставної та видачу нової заставної: передбачені пп.1 п.8 цього Порядку та про особу, якій передається заставна; дата передачі заставної; дата анулювання заставної; дата видачі дубліката; дата видачі нової заставної. Тобто, чинним законодавством передбачено відомості, які повинні бути зазначені в повідомленні в будь-якому випадку (п.18 Порядку), а також відомості, зазначення яких залежить від характеру внесених відомостей (змін) (п.19). З матеріалів справи вбачається, що приватним нотаріусом було зареєстровано зміни обтяження нерухомого майна іпотекою, а саме: відступлення права вимоги за іпотечним договором. Відповідно до абзацу 2 ч. 2 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, було затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до п. 57 вказаного Порядку державна реєстрація обтяження нерухомого майна іпотекою, зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою, анулювання та видача нової заставної, відступлення прав за іпотечним договором або передача заставної, видача дубліката заставної проводяться відповідно до вимог Закону, цього Порядку та з урахуванням особливостей, зазначених у цьому розділі. Пунктом 59 Порядку встановлено, що для проведення державної реєстрації зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою заявник подає органові державної реєстрації прав документи, що зазначені в пунктах 27 і 28 цього Порядку. Отже, документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусом, чи їх дублікати; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до цього Порядку; свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією до набрання чинності цим Порядком; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіт, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; закон, яким встановлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у п.27 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав копії документів, що зазначені у п.9 цього Порядку. Відповідно до п.п.16 п.27 Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, інші документи, що підтверджують перехід інших речових прав на нерухоме майно відповідно до Закону. Ст. 24 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок відступлення прав за іпотечним договором. За змістом вказаної правової норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Тобто, документом, що підтверджує перехід речового права на нерухоме майно, в даному спорі має бути додатковий договір або додаткова угода про внесення змін до договору іпотеки від 07 лютого 2008 року. Як вбачається з відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта спірний реєстраційний запис вчинено відповідачем на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. Разом з тим, в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року у справі № 826/22237/15, досліджуючи вказаний договір, що також є предметом дослідження у даній справі, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений договір купівлі-продажу, не є документом в розумінні п.п. 16 п.27 Порядку, на підставі якого можливо вчиняти реєстрацію обтяження, оскільки вказаний договір не підтверджує перехід речового права - іпотеки - на спірне майно до іншої особи та вказала, що поданий третьою особою в справі договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року не є підставою згідно норм діючого законодавств України для здійснення останнім спірної реєстраційної дії, оскільки підставою для цього може бути лише правочин, що підтверджує перехід права іпотеки до іншої особи. Отже, колегією суддів Київського апеляційного адміністративного суду надано правову оцінку договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, та такий договір визнано в судовому порядку не належним документом, який може бути підставою для внесення запису в державному реєстрі іпотек про зміну умов обтяження та визначення іпотекодержателем саме ПАТ «Дельта Банк». Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний запис, внесений саме на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 25 травня 2012 року, який був предметом дослідження у справі № 826/22237/15, є протиправним і його належить скасувати. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновків про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року - без змін. Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України. Головуючий суддя Літвіна Н.М. Судді Ганечко О.М. Чаку Є.В. Повний текст ухвали виготовлений 12 липня 2016 року. Головуючий суддя Літвіна Н. М. Судді: Ганечко О.М. Чаку Є.В.
  12. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58710903 Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2016 року м. Київ К/800/11985/16 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого - Смоковича М.І., суддів: Сороки М.О., Чумаченко Т.А., секретарі судового засідання: Гуловій О. І., за участю представників позивача: Сакалоша С.В., Виноградової В.В., представників третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом Громадської організації "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"" до державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчука Андрія Вікторовича, за участю третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарської Ірини Володимирівни, про визнання дій неправомірними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно, провадження по якій відкрито за касаційною скаргою представника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а : У липні 2015 року Громадська організація "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"" (далі - ГО "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"") звернулась до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчука Андрія Вікторовича, за участю третіх осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання дій протиправними та скасування рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчука Андрія Вікторовича щодо державної реєстрації права власності за ОСОБА_6, проведеної 26 березня 2015 року на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,6 кв.м. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 26 березня 2015 року державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчуком Андрієм Вікторовичем проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме нежитловий будинок, літера "Л", що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та видано витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності за ОСОБА_6. В інформації про об'єкт нерухомого майна вказано, що підставою для реєстрації прав слугував договір іпотеки (наступної черги) із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 1102, виданий 22 липня 2013 року, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська І. А., договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки № 1102, серія та номер: 1293, виданий 21 серпня 2013 року, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська І. А., договір про внесення змін № 2 до договору іпотеки № 1102, серія та номер: 1293, виданий 21 серпня 2013 року, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська І. А.. Позивач вважає рішення державного реєстратора № 20297389 від 26 березня 2015 року протиправним та таким, що порушує його права, у зв'язку з чим звернувсь до суду з вимогою про його скасування. 09 вересня 2015 року, розглянувши під час судового засідання клопотання, Окружним адміністративним судом міста Києва залучено в якості третьої особи до участі в адміністративній справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарську Ірину Володимирівну. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року у задоволенні позову ГО "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"" відмовлено. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 квітня 2016 року скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2015 року та прийняв нову, якою задовольнив позовні вимоги. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Сидорчука Андрія Вікторовича № 21726293 від 02 червня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У своїй касаційній скарзі представник третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_9 зазначає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки у державного реєстратора відсутні будь-які підстави для відмови у проведенні реєстраційної дії, а тому, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В свою чергу, представник ГО "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"" у запереченнях вказує на необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції без змін. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідності до договору позики, укладеного 22 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, останній отримав у власність грошові кошти в сумі 435618,50 грн., що за офіційним курсом НБУ на день підписання договору становив 54500 доларів США та зобов'язаний повернути кошти у термін до 22 жовтня 2013 року включно без нарахування процентів. Вищевказаний договір позики посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. та зареєстровано в реєстрі за № 1101. З метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_7, 22 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ГО "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"" укладено договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. та зареєстровано в реєстрі за № 1102. За умовами зазначеного договору іпотеки позивачем передано в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитловий будинок, літера "Л", що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 148,6 кв.м., який належить ГО "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"" на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 1104, посвідченого 01 березня 2006 року за реєстровим № 867, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пестич Л.В. Окрім цього, між сторонами основного договору було укладено додаткові угоди № 1 від 21 серпня 2013 року, № 2 від 19 листопада 2013 року та № 3 від 19 лютого 2014 року, якими внесено зміни до договору позики від 22 липня 2013 року, згідно з якими ОСОБА_6 надано ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 1045484,40 грн. на строк до 19 лютого 2014 року. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_7 своїх зобов'язань, ОСОБА_6 звернувсь до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, за результатами розгляду якої державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України ОСОБА_5 прийнято оскаржуване рішення № 20297389 від 26 березня 2015 року про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що документи, подані ОСОБА_6 для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень чітко встановлюють виникнення, перехід та припинення права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а тому державний реєстратор під час прийняття рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення адміністративного позову, прийшов до висновку про неправомірність рішення державного реєстратора, яке призвело до незаконного позбавлення права власності на майно іпотекодавця. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначені висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав. Частиною першою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачений порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, а саме: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з пунктом 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до Реєстраційної служби, ОСОБА_6 надано договір іпотеки (наступної черги) із застереженням про задоволення вимог іпотеко держателя від 22 липня 2013 року. Так, положеннями ст.ст. 546, 573, 575 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 18 Закону України "Про іпотеку" врегульовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватись заставою, якою також може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Різновидом застави є іпотека, яка виникає на підставі нотаріально посвідченого договору. Частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За змістом частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; 4) під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав; 7) виготовляє електронні копії документів та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує та веде реєстраційні справи у паперовій формі. Ведення реєстраційної справи у паперовій формі здійснюється виключно державними реєстраторами, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, за місцезнаходженням відповідного майна; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Підстави для державної реєстрації прав визначені у статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема у пункті 1 частини першої вказано, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Пунктом 57 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. За такого правового врегулювання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом передачі іпотекодержателю прав власності на предмет іпотеки набуває лише за умови надання до державного реєстратора відповідних документів, які, в свою чергу, необхідно перевірити не тільки на наявність, а й на зміст та повноту поданих документів, зокрема, наявність застереження, про яке домовились сторони договору. З матеріалів справи вбачається, що державним реєстратором при прийнятті спірного рішення не перевірено надходження до позивача як іпотекодавця від іпотекодержателя іпотечне повідомлення з вказівкою на загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази отримання ГО "Фонд сприяння розвитку культури та мистецтва "Джерело надії"" вищенаведених документів від ОСОБА_6. Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. З огляду на викладене, висновок суду Київського апеляційного адміністративного суду є правильним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновку суду та обставин справи не спростовують. Керуючись статтями 167, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_9 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий М. І. Смокович Судді М. О. Сорока Т. А. Чумаченко
  13. от 14.06.2016 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/61947199 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/94/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г. ПОСТАНОВА Іменем України 11 жовтня 2016 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І., при секретарі - Ліневській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», про визнання неправомірними дій, скасування рішення та запису, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2015 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі - Відповідач, Приватний нотаріус), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - Третя особа, ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), про: - визнання неправомірними дій Приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв. м.): 52,5, житловою площею (кв. м.): 29,5, розташованою за адресою: АДРЕСА_1; - скасування рішення Відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний НОМЕР_1 від 30.09.2015 року 11:34:09, а саме - права власності Третьої особи на квартиру, загальною площею (кв. м.): 52,5, житловою площею (кв. м.): 29,5, розташованою за адресою: АДРЕСА_1; - скасування запису про право власності: НОМЕР_2 від 30.09.2015 року 11:07:25 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв. м.): 52,5, житловою площею (кв. м.): 29,5, розташованою за адресою: АДРЕСА_1. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2016 року позов задоволено частково - визнано протиправними дії Відповідача щодо реєстрації права власності ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв. м.): 52,5, житловою площею (кв. м.): 29,5, розташованою за адресою: АДРЕСА_1; визнано протиправним та скасовано рішення Відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний НОМЕР_1 від 30.09.2015 року 11:34:09, а саме - права власності Третьої особи на квартиру, загальною площею (кв. м.): 52,5, житловою площею (кв. м.): 29,5, розташованою за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, між сторонами іпотечного договору не укладався договір про задоволення вимог заставодержателя, по-друге, нотаріус не вправі вчиняти державну реєстрацію з майном, щодо якого він не здійснював нотаріальних дій, по-третє, наявність запису про заборону на нерухоме майно унеможливлює проведення реєстраційної дії з таким майном, по-четверте, Відповідачем не було перевірено наявність дозволу органу опіки та піклування для реєстрації права власності на нерухоме майно, де проживають неповнолітні діти, по-п'яте, Приватним нотаріусом не перевірено, чи підпадає спірне нерухоме майно під дію п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд зазначив, що оскільки запис про скасування державної реєстрації прав здійснюється на підставі судового рішення уповноваженими на те особами, суд не вправі покладати на себе повноваження таких суб'єктів. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неврахуванні судом відсутності необхідності укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також невчинення Третьою особою жодних дій зі стягнення предмета іпотеки, ненадання Позивачем доказів відсутності іншого житла, що унеможливлює поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, вказує на помилковість твердження суду першої інстанції щодо відсутності у Приватного нотаріуса повноважень вчиняти відповідні дії, оскільки Відповідач, діючи, на переконання Позивача, як суб'єкт владних повноважень, мав правові підстави для внесення оскаржуваного запису. Підкреслює, що оскільки на момент укладення договору іпотеки дитина зареєстрована у спірній квартирі не була, твердження про неможливість її відчуження без згоди органів опіки та піклування відсутні. Звертає увагу суду, що Позивачем не було надано доказів наявності заборон на відчуження спірної квартири, що було помилково встановлено судом першої інстанції. У наданих до суду 09.09.2016 року додаткових поясненнях до апеляційної скарги ОСОБА_1 просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі, а у випадку не закриття провадження - відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування необхідності закриття провадження у справі Третя особа з посиланням на постанову Верховного Суду України від 14.06.2016 року вказала, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, а отже повинні розглядатися у порядку ЦПК України. У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній та в додаткових поясненнях до апеляційної скарги. Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з наступного. Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, між ВАТ «Сведбанк» (Банк) та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено кредитний договір НОМЕР_3 від 11.08.2008 року (т. 1 а.с. 15-23), за умовами якого Банк має право надати Позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 145 300,00 доларів США на строк по 11.08.2034 року включно та на умовах, передбачених у цьому Договорі, а Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим Договором. Кредит надається Позичальнику лише після: надання документу, що підтверджує здійснення оплати не менше ніж 10% вартості об'єкта нерухомості відповідно до укладеного Позичальником договору купівлі-продажу, зазначеного у п. 1.4 цього Договору; виконання Позичальником умов п. 3.10, п. 3.11 цього Договору; укладання іпотечного договору про іпотеку об'єкта нерухомості, зазначеного в п. 1.4 цього Договору (АДРЕСА_1). Між ВАТ «Сведбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 11.08.2008 року НОМЕР_3-Z-1 (далі - Іпотечний договір) (т. 1 а.с. 24-27), яким забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору НОМЕР_3 від 11.08.2008 року. Згідно п. 2 Іпотечного договору на забезпечення виконання основного зобов'язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить Іподекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 11.08.2008 року за реєстром №1579 та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 11.08.2008 року. Відповідно п. 12.3 Іпотечного договору згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене в пп. 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту Договору. Підпунктом 12.3.1 Іпотечного договору визначено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої цьому підпункті п. 12.3 Договору, договір про задовлення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержатіле на предмет іпотеки. Крім того, між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» (Первісний іпотекодержатель) та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (Новий іпотекодержатель) укладено договір від 28.11.2012 року про відступлення прав за іпотечними договорами, зокрема, за Іпотечним договором (т. 1 а.с. 47-48). Третьою особою 30.09.2015 року подано до Приватного нотаріуса заяву №13568873 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) (т. 1 а.с. 36), а саме - квартири АДРЕСА_1, до якої було додано, зокрема, копію Іпотечного договору. За наслідками розгляду поданої заяви Відповідачем була прийнято 30.09.2015 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 142). Ухвалюючи рішення, судом першої інстанції було встановлено вище та також враховано приписи ст. ст. 2, 3, 15, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 24, 33, 36-38 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 572, 575 ЦК України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», Указу Президента України від 06.04.2011 року №401/2011 «Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України», а також ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», Преамбули Декларації прав дитини 1959 року та ст. 16 Конвенції ООН про права дитини і Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». З огляду на вказане, Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку, що у Відповідача були відсутні правові підстави для здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки в силу умов Іпотечного договору про задоволення вимог іпотекодержателя укладено не було, Приватний нотаріус не набув прав на вчинення реєстраційних дій з вказаним майном, у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна містився запис про заборону на нерухоме майно, у спірній квартирі проживала малолітня дитини, а також не було перевірено відсутності заборон, передбачених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при зверненні стягнення на предмет іпотеки. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон). Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Приписи абзаців 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону визначають, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Згідно ч. 1 ст. 9 Закону державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Приписи ч. 2 ст. 9 Закону визначають, що нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, зокрема: - встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; - приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; - відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; - присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; - надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; - у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; - під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; - здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України. Приписи ст. 15 Закону визначають, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. При цьому згідно ч. 1 ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Частиною 2 ст. 15 Закону передбачено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. На виконання вимог вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №868). Згідно абз. 1 п. 36 Порядку №868 для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. Відповідно до пп. 1 п. 37 Порядку №868 документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у нього лише у результаті здійснення нотаріальних дій та реалізуються одночасно з їх вчиненням і виключно за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав фізичних і юридичних осіб на нерухоме майно. При цьому, такі нотаріальні дії повинні бути вчинені нотаріусом з нерухомим майном. З вищевикладеного випливає, що вчинення Приватним нотаріусом нотаріальної дії, а саме - засвідчення справжності підпису уповноваженої особи ТОВ «ФК «Вектор плюс» на заяві від 30.09.2015 року (т. 1 а.с. 35), не можна вважати нотаріальною дією, вчиненою з нерухомими майном, що, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність у Відповідача повноважень на здійснення державної реєстрації права на підставі Іпотечного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 1 ст. 33 Закону про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Положеннями ст. 36 Закону закріплено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Приписи ч. 1 ст. 37 Закону про іпотеку визначають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Отже, у межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі. Як було встановлено раніше, згідно п. 12.3 Іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, в тому числі, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у пп. 12.3.1 та пп. 12.3.2 цього пункту. У пп. 12.3.1 п. 12.3 Договору визначено, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Як вірно встановлено судом першої інстанції, що підставою для проведення державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на об'єкт нерухомого майна - квартиру площею 52,50 м.АДРЕСА_1, та прийняття оскаржуваного рішення від 30.09.2015 року НОМЕР_1 був саме Іпотечний договір. Проте, як вірно наголосив суд першої інстанції, жодна нотаріальна дія з даним об'єктом нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону, під час здійснення державної реєстрації вказаного речового права Відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялась. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що дії Приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі Іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, були протиправними у зв'язку з відсутністю у Відповідача повноважень з прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном, оскільки у разі подання заяви відповідно до Закону щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя - рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, як то передбачено положеннями наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 року №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб». Згідно п. 2 затвердженого наведеним наказом Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868. Відповідно до п. 46 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Тому, обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним Іпотекодержателем лише у разі, якщо така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання цієї вимоги. Разом з тим, всупереч вимог наведеного нормативного акту, матеріали справи не містять направленого у визначеному порядку письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги. При цьому наявне у матеріалах справи повідомлення ТОВ «Кей-Колект» від 01.07.2014 року №734952 (т. 1 а.с. 181-182), адресоване ОСОБА_7, доказом виконання приписів п. 46 Порядку №868 у рамках Іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_2, бути не може. Крім того, матеріали реєстраційної справи (т. 1 а.с. 147-160) не містять копії письмової вимоги іпотекодавцю про усунення порушень. Оцінюючи доводи Апелянта в частині невчинення останнім жодних дій зі стягнення предмета іпотеки, а відтак неможливості поширення положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому, як вже було зазначено раніше, виходячи з приписів ст. 36 Закону про іпотеку, договором про задоволення вимог іпотекодержателя може бути як окремий договір, так здійснення закріпленого в договорі іпотеки відповідного застереження. Отже, у розумінні вказаного Закону звернення із заявою про реєстрацією права власності на предмет іпотеки за умовами договору про задоволення вимог іпотекодержателя є видом стягнення на предмет іпотеки та формою відчуження, що не було враховано Апелянтом. Відповідно до п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про іпотеку» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. За таких обставин судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість посилання суду першої інстанції на те, що Приватним нотаріусом при проведенні реєстраційної дії не було перевірено поширення на предмет іпотеки положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Щодо посилання Апелянта на те, що оскільки на момент укладення Іпотечного договору дитина у спірній квартирі зареєстрована не була, у зв'язку з чим стверджувати про порушення її прав неможливо, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, в якій згідно довідки форми №3 від 10.02.2016 року №414 (т. 1 а.с. 118) зареєстрована малолітня дитини - ОСОБА_7, без згоди органу опіки та піклування неможливо, як це прямо передбачено приписами ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 Сімейного кодексу України. При цьому, твердження Третьої особи про те, що на момент укладення Іпотечного договору дитина у спірній квартирі не проживала судовою колегією оцінюється критично, оскільки спірні правовідносини виникли вже після народження такої дитини. Водночас, вирішення питання про правомірність чи неправомірність реєстрації у даній квартирі малолітньої дитини та, як наслідок, порушення або не порушення умов Іпотечного договору таким фактом не може бути предметом розгляду у межах даного адміністративного позову. Стверджуючи про наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що є перешкодою для вчинення реєстраційних дій, суд першої інстанції не врахував, що запис про заборону на нерухоме майно було внесено на підставі Іпотечного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 11.08.2008 року за НОМЕР_5 (т. 1 а.с. 145 зворотний бік). Як вже було зазначено раніше, відповідно до п. 46 Порядку №868 наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Відтак, оскільки Приватний нотаріус здійснював дії з державної реєстрації права власності за іпотекодержателем, суд першої інстанції помилково вказав на наявність заборони на нерухоме майно як перешкоду для проведення такої реєстраційної дії, оскільки, як було встановлено раніше, така заборона була накладена на підставі Іпотечного договору. Оцінюючи посилання Апелянта на необхідність закриття провадження у справі з підстав неможливості розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року у справі №21-41а16 та на яку посилається Третя особа в якості підстав для закриття провадження у справі, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку Позивача, умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у справі закрито. Приписи ч. 1 ст. 244-2 КАС України визначають, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Враховуючи викладене, а також користуючись правом, передбаченим процесуальним законом, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної у вказаній постанові Верховного Суду України, з огляду на таке. Як зазначено в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. При цьому зі змісті абзаців 2-3 пункту 3 вказаної постанови Пленуму ВАС України випливає, що суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. З наведеного випливає, що законодавець, вказуючи про можливість оскарження а адміністративному порядку будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не зазначив чітких критеріїв віднесення певного спору до публічно-правового чи, відповідно, приватноправового. Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Згідно ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. В абзаці 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено суб'єкт владних повноважень як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. У своєму рішенні Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку Позивача, умов цивільно-правової угоди. Поряд із цим, у межах даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договорів кредиту та іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Основні доводи Позивача ґрунтуються на протиправності дій Відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що Відповідач не мав права приймати оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та вчиняти спірні реєстраційні дії без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном (посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не мало місце). Тобто, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії Відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. При цьому судовою колегією враховується, що окремі доводи сторін, зокрема, щодо необхідності укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя та порушення прав малолітньої дитини внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, не є визначальними при вирішенні даної справи адміністративним судом по суті, оскільки, перш за все, як випливає зі змісту даного судового рішення, проводилася оцінка дій та рішень Приватного нотаріуса як суб'єкта владних повноважень вимогам, зокрема, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні ним офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року, безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом. З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.06.2016 року у справі №21-41а16 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства, а відтак і необґрунтованості посилання Апелянта на наявність правових підстав для закриття провадження у справі. Щодо позовних вимог про скасування запису про право власності: НОМЕР_2 від 30.09.2015 року 11:07:25 ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру, загальною площею (кв. м.): 52,5, житловою площею (кв. м.): 29,5, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону у разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується. Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо протиправності дій та рішення Відповідача та відсутність правових підстав для скасування запису. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про правомірність податкових повідомлень-рішень було допущено порушення норм матеріального права, а саме не враховано, що наявність зареєстрованої на підставі договору про іпотеку заборони на відчуження нерухомого майна не є підставою для відмови у проведенні реєстраційної дії з реєстрації права власності за іпотекодержателем згідно такого договору, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, зазначивши, що підстави часткового задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. Відповідно до ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для часткового задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року - змінити, зазначивши, що підстави для частково задоволення позову викладені у мотивувальній частині даної постанови. У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», про визнання неправомірними дій, скасування рішення та запису - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст. ст. 211, 212 КАС України. Головуючий суддя Степанюк А.Г. Судді Кузьменко В.В. Шурко О.І. Головуючий суддя Степанюк А.Г. Судді: Шурко О.І. Кузьменко В. В.
  14. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59136098 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/5206/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Грибан І.О. У Х В А Л А Іменем України 21 липня 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючий-суддя Грибан І.О. судді Беспалов О.О., Губська О.А., за участі : секретар с/з Кузик М.А. пр-к апелянта Танащук М.В. позивач ОСОБА_4 пр-к позивача ОСОБА_5 розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» про визнання протиправним та скасування рішення, скасування запису, УСТАНОВИВ: Позивач звернувся в суд з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 24558223 від 18.09.2015, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс", код ЄДРПОУ 38004195, на об'єкт нерухомого майна: квартиру № 61, що знаходиться в м. Черкаси по бул. Шевченка, буд. 250 (запис про право власності № 11236980 від 18.09.2015); - скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11236980 про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", код ЄДРПОУ 38004195, права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що здійснена 18.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року позовні вимоги задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на помилковість висновків суду першої інстанції, просить оскаржувану постанову скасувати. Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини даної справи, пояснення учасників процесу, що з'явилися, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 02 жовтня 2006 року між акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (банк) та ОСОБА_4 (позичальник) укладено кредитний договір № 2301/1006/88-633, відповідно до якого банк зобов'язувався надати ОСОБА_4 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 35000,00 дол. США на строк з 02 жовтня 2006 року по 01 жовтня 2016 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за вищевказаним договором між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 2301/1006/88-633-Z від 02.09.2006, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Зуєвою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2283, в силу якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності майно: квартиру під номером 61, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 12.3.1 іпотечного договору визначено: - задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки за рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура належного експерта - суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмету застави незалежний експерт повинен використовувати методи оцінки, які будуть передбачені діючим законодавством на момент оцінки; - якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, менший за вартість вказаного у висновку належного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 банківських днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки; - сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України "Про іпотеку" свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього пункту п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основні зобов'язання. 14 липня 2009 року між публічним акціонерним товариством "Сведбанк", яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Сведбанк", яке є правонаступником акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 2301/1006/88-633 від 02.10.2006, відповідно до вказаного договору сторони домовилися: - вважати кошти, надані позичальнику у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, кредитом в розмірі 28175 доларів США; - що на дату укладання цього договору про внесення змін і доповнень розмір строкової заборгованості за кредитною лінією, що не поновлюється, складає 28175 доларів США; - розмір простроченої заборгованості за кредитним договором складає 2283,31 доларів США; - викласти кредитний договір № 2301/1006/88-633 від 02.10.2006 у редакції відповідно до цього договору. Цього ж числа між тими ж самими сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 2301/1006/88-633 від 02.10.2006, відповідно до якого сторони домовилися внести зміни до першого речення пункту 1.1 та абзацу 1 пункту 3.1.1 кредитного договору. Всі інші умови кредитного договору залишилися без змін. З метою проведення реструктуризації заборгованості позичальника за кредитним договором № 2301/1006/88-633 від 02.10.2006 при наявності простроченої заборгованості між публічним акціонерним товариством "Сведбанк", яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Сведбанк", яке в свою чергу є правонаступником акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_4 14.07.2009 укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 2301/1006/88-633 від 02.10.2006, відповідно до вказаного договору сторони домовилися, що починаючи з 10 серпня 2009 року позивальник, додатково до суми обов'язкового щомісячного платежу, визначеної пунктом 3.1.1 кредитного договору, здійснює погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 158,97 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця до 10 червня 2010 року включно. 14 липня 2006 року публічне акціонерне товариство "Сведбанк", яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Сведбанк", яке в свою чергу є правонаступником акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_4 домовились викласти пункт 1 та пункт 5 іпотечного договору № 2301/1006/88-633-Z від 02.10.2006 у редакції, яка викладена в договорі про внесення змін та доповнень № 1 до договору іпотеки № 2301/1006/88-633-Z від 02.09.2006, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Зуєвою Н.В. за реєстровим № 2283. 14 липня 2010 року на підставі постанови Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції № 16159830 від 14.07.2010 реєстратором Черкаської філії державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України зареєстровано арешт нерухомого майна, а саме квартири 61, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в межах суми 930 грн 00 коп. 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу №15, договір про відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до яких ПАТ «Сведбанк» відступило Третій особі свої права та вимоги за зобов'язаннями позивача по кредитному договору № 2301/1006/88-633 від 02.10.2006 та іпотечному договору за реєстровим 2301/1006/88-633-Z від 02.10.2006 18.09.2015 ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" через уповноважену особу Жернову Єлизавету Володимирівну звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. із заявою (реєстраційний номер 13366610) про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на квартиру АДРЕСА_1. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18.09.2015 № 24558223, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс". Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів, надаючи правову оцінку встановленим обставинам та фактам, звертає увагу на наступне. За приписами ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.3 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус це спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.46-1 ЗУ «Про нотаріат»). Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень є Закон України від 01.07.2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV). Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. До повноважень органу державної реєстрації прав (а також приватного нотаріуса) належить проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими законами України. Виходячи з наведених правових норм, вбачається, що у спірних правовідносинах нотаріус є суб'єктом владних повноважень, спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Положеннями статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено розмежування компетенції нотаріуса та державного реєстратора у сфері державної реєстрації, а саме встановлюють компетенцію нотаріуса на здійснення державної реєстрації прав у разі вчинення нотаріальної дії з об'єктом нерухомого майна. Зі змісту Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що нотаріус виконує функції державного реєстратора виключно у випадках, коли він при цьому вчинює нотаріальну дію з нерухомим майном і проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії. Такі ж положення містяться в п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868. Тобто, якщо нотаріусом було вчинено нотаріальну дію відносно нерухомого майна або об'єкту незавершеного будівництва, то подальша реєстрація прав відносно такого майна здійснюється тим самим нотаріусом, яким було вчинено таку дію. Вчинена нотаріальна дія (посвідчення договору іпотеки з наявною у ньому спеціальною умовою, яка зумовлює відсутність підстав для окремого укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя), обумовлює можливість державної реєстрації прав (наприклад власності або користування) тільки тим нотаріусом, яким посвідчено договір іпотеки. Наведене кореспондується з приписами Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно виключно у випадках коли він одночасно з цим вчинює нотаріальні дії з цим нерухомим майном. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не вчинялось жодної нотаріальної дії з об'єктом нерухомості квартиру АДРЕСА_1. Таким чином, приватний нотаріус не мав передбачених чинним законодавством підстав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна. Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, оцінюючи дії приватного нотаріуса на відповідність критеріям зазначеним в ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством України. Приймаючи оскаржуване рішення відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень. Крім того, відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Частиною третьою ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна передбачена Порядком № 868. Зокрема, пунктом 13 вказаного Порядку передбачено, що заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1.1 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору. У відповідності до п. 46 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ «Про іпотеку» від 5.06.2003р. №898-IV (далі - Закон №898-IV) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Як визначено в абз.1 ст.33 Закону України №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Частиною 3 ст. 33 Закону № 898-IV передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 36 Закону № 898 передбачено можливість позасудового врегулювання, а саме сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. З матеріалів справи вбачається, що п. 11 Договору іпотеки 2301/1006/88-633-Z від 02.10.2006 передбачено, у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та/або зобов'язань, передбачених цим договором, у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Разом з тим, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до вимог Порядку № 868, мало надати завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту її отримання іпотекодавцем та боржником. Наразі, належні докази про те , що третя особа сповістила боржника про усунення порушень та повідомила, що у разі не виконання зобов'язань, іпотекодержатель буде приймати рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та у відповідності до вимог договору, в матеріалах справи відсутні. Відповідно відсутні і докази, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реєстрації права власності Іпотекодержателем здійснюється з дотримання тридцятиденного терміну, наданого позивачу для виконання зобов'язання у відповідності до вимог п.п.2 п.46 Порядку № 868. Тобто, іпотекодержателем не дотримано умов іпотечного договору, передбачених договором стосовно позасудового врегулювання питання про звернення стягнення (надіслання вимоги про усунення порушень) та способу звернення стягнення на предмет іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При здійсненні реєстраційних дій відповідач докази виникнення у третьої особи права звернення стягнення на предмет іпотеки не перевірив. Та не вчиняв нотаріальних дій пов'язаних з переходом (виникненням) такого права на іпотечне майна, що обумовлювало б його реєстрацію. За таких підстав, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Керуючись ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року - без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий-суддя І.О.Грибан Суддя О.О.Беспалов Суддя О.А.Губська Повний текст виготовлено - 21.07.16. Головуючий суддя Грибан І.О. Судді: Губська О.А. ОСОБА_10
  15. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2016 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Волкова О.Ф., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., за участю представників: позивача – ОСОБА_1, третьої особи – ОСОБА_3, – розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі – держреєстратор) Державної реєстраційної служби України (далі – ДРСУ) Молдованової Галини Миколаївни, держреєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, ДРСУ, Головного управління юстиції у м. Києві (далі – ГУЮ у м. Києві), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Кей-Колект», ТОВ «Сол-Істейт», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення держреєстратора ДРСУ Молдованової Г.М. від 26 січня 2015 року № 18860992 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – квартиру загальною площею 156,9 кв. м, яка знаходиться за АДРЕСА_1, – за ТОВ «Кей-Колект» (далі – рішення № 18860992, спірне майно відповідно), визнати протиправними дії держреєстратора реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу К.М., що полягають у внесенні запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Реєстр) на підставі рішення № 18860992; скасувати запис про право власності № 8655321 в Реєстрі, який був внесений на підставі рішення № 18860992. Суди встановили, що 23 листопада 2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБОЮ_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257382000 (далі – Кредитний договір), за умовами якого останній отримав на строк до 23 листопада 2027 кошти у сумі 458 000 доларів США зі сплатою 12,4 % річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором позичальник та позикодавець уклали договір іпотеки від 23 листопада 2007 року № 70847 (далі – Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Орловою М.О. за реєстраційним № 5948. Згідно з умовами Договору ОСОБА_2 передав в іпотеку спірне майно. За умовами договору факторингу від 13 лютого 2012 року та додатка № 1 до нього приватного акціонерного товариства «УкрСиббанк» передало, а ТОВ «Кей-Колект» прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, у тому числі і за Договором. На підставі договору факторингу між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» укладено договір про відступлення права вимоги за певною кількістю договорів іпотеки, до переліку яких входить Договір. 28 лютого 2014 року ТОВ «Кей-Колект» направило ОСОБІ_2 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яким поінформувало позивача про свій намір набути право власності на предмет іпотеки або звернути стягнення на заставлене майно шляхом його продажу від власного імені, а також запропонувало погасити заборгованість за кредитним договором протягом 30-ти днів з моменту отримання повідомлення. 22 січня 2015 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві із заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нерухоме майно – спірне майно. Разом із заявою ТОВ «Кей-Колект» подало: договір про надання споживчого кредиту та його копію, Договір та його копію, повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та його копію, копію договору факторингу, копію договору про відступлення права вимоги. 26 січня 2015 року держреєстратор Молдованова Г.М. прийняла рішення № 18860992. На підставі зазначеного рішення держреєстратор реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві Сипчу К.М. внесла відповідний запис до Реєстру. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 2 червня 2015 року в задоволенні позову відмовив. Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення № 18860992, в іншій частині позову відмовив. Приймаючи таке рішення, цей суд виходив із того, що для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання згідно з умовами Договору необхідним є укладення окремого договору між ОСОБОЮ_2 і ТОВ «Кей-Колект». Оскільки такий договір не укладено, суд дійшов висновку про протиправність рішення № 18860992. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2015 року, рішення суду апеляційної інстанції скасував, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року залишив у силі, вказавши, що за змістом положень статті 36 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) відповідне застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 «Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя» Договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тобто сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом № 898-IV. У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), представник ОСОБИ_2 – ОСОБА_4, посилаючись на неоднакове застосування статей 36, 37 Закону № 898-IV, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року залишити в силі. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж самої норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2014 року № К/800/27837/14, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року та Вищого господарського суду України від 15 серпня 2012 року № 5011-62/568-2012. У рішенні від 22 липня 2014 року Вищий адміністративний суд України виходячи з відсутності виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки, направлення повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки дійшов висновку, що, здійснюючи державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, держреєстратор діяв у спосіб, що не відповідає вимогам Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а саме не перевірив наявність всіх документів, передбачених договором, необхідних для переходу у власність іпотекодержателя предмета іпотеки. У рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року цей суд, вирішуючи спір про погашення заборгованості за договором позики грошових коштів шляхом звернення стягнення на квартиру, яка є приватною власністю позичальника, та визнання за ним права власності на зазначену квартиру, дійшов висновку, що оскільки договором іпотеки передбачено можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок основного зобов’язання на підставі окремого договору, а іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору не реалізував, то позивач обрав неправильний спосіб захисту порушених прав. У рішенні Вищого господарського суду України від 15 серпня 2012 року цей суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось у договорі іпотеки, та незаконність дій держреєстратора з огляду на те, що положення пункту 5.2.2 договору іпотеки не є застереженням у розумінні Закону № 898-IV, а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов’язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК. Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону № 898-IV, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі і обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції. За таких обставин ухвалені в адміністративній справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній. Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву представника ОСОБИ_2 – ОСОБИ_4 задовольнити частково. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року, окружного адміністративного суду міста Києва від 2 червня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий О.Ф. Волков Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік М.І. Гриців В.І. Гуменюк А.А. Ємець П.І. Колесник О.А. Коротких О.В. Кривенда Н.П. Лященко В.Л. Маринченко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко О.І. Потильчак Я.М. Романюк І.Л. Самсін О.О. Терлецький І.Б. Шицький А.Г. Ярема Постанова від 14 червня 2016 року № 21-41а16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6DCD3250E71A1296C2257FFD00352C12
  16. Действие, адреса предмета ипотеки и имущество, на которое обращено взыскание разные. http://reyestr.court.gov.ua/Review/58984148 Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1486/16 Головуючий у 1-й інстанції: Літвіна А.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І. У Х В А Л А Іменем України 14 липня 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г., при секретарі Дуденкові О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 28.08.2015 індексний номер 23996972, зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 28.08.2015 індексний номер 23996972, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, щодо об'єкту із місцезнаходженням: АДРЕСА_1, за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", код ЄДРПОУ 37825968, адреса: Україна, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8. В іншій частини позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ "Кей-Колект" подало апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позовних вимог. Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки від 20.06.2006 №24-7ZX/06-2006Н, у відповідності до умов якого в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 20.06.2006 №24-7ZX/06-2006Н, за додатковим договором №1 про встановлення ліміту овердрафту до договору про відкриття карткового рахунку та видачі платіжної картки від 20.06.2006 №ЕІМКВ 3383 та за кредитним договором від 20.06.2006 №24-7ZX/06-2006Н в іпотеку передано трикімнатну квартиру у АДРЕСА_2, загальною площею 101,5 кв.м., житловою площею 54,3 кв.м. На підставі договору іпотеки накладено заборону на відчуження предмета іпотеки (наразі найменування АДРЕСА_5), про що 20.06.2006 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В. внесено відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №3358286. Надалі, до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., як до державного реєстратора прав на нерухоме майно, звернувся представник ТОВ "Кей-Колект" із заявами від 28.08.2015 про вчинення наступних реєстраційних дій: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) (картка прийому заяви №23996512) щодо державної реєстрації права власності товариства на квартиру, що розташована у АДРЕСА_3; про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права) (картка прийому заяви №23999644) щодо державної реєстрації припинення іпотеки на квартиру, що розташована у АДРЕСА_3; про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права) (картка заяви №23998860) щодо державної реєстрації припинення іпотеки на квартиру, що розташована у АДРЕСА_3. За результатами розгляду заяв Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. прийнято наступні рішення від 28.08.2015: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23996972, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на квартиру, розташовану у АДРЕСА_4, та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23999779, згідно з яким проведено державну реєстрацію припинення іпотеки на квартиру, розташовану у АДРЕСА_4, за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект"; про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №23999006, згідно з яким проведено державну реєстрацію припинення іпотеки на квартиру, розташовану у АДРЕСА_4, за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект". Вважаючи рішення від 28.08.2015 №23996972 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не вчинялося жодної з перелічених у статті 34 Закону України "Про нотаріат" у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, нотаріальної дії з об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, а тому відповідач не мав передбачених законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно. Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Частиною 1 ст.9 вказаного Закону передбачено, що державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Норми Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), містять положення, аналогічні наведеним. Так, відповідно до п.2 вищенаведеного Порядку нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Пунктом 5-5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію. Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.46-1 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і який має печатку такого реєстратора. При цьому, перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, визначений в ст.34 Закону України «Про нотаріат». Матеріали справи не містять доказів, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. вчинялись нотаріальні дії, передбачені ст.34 Закону України «Про нотаріат», з об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини. Згідно з наявною у матеріалах справи копією договору іпотеки від 20.06.2006 №24-7ZX/06-2006Н, предметом іпотеки є трикімнатна квартира у АДРЕСА_2, загальною площею 101, 5 кв.м., житловою площею 54, 3 кв.м. (п. 1.4 договору). Також, АДРЕСА_6) вказана в якості адреси об'єкту нерухомості в Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, інформація з яких використовувалась приватним нотаріусом під час вчинення реєстраційних дій. Між тим, згідно з прийнятими відповідачем рішеннями від 28.08.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вони стосуються об'єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1, що свідчить про нез'ясування при вчиненні реєстраційних дій, якого саме об'єкту нерухомого майна вони стосуються. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача права приймати оскаржуване рішення від 28 серпня 2015 року індексний номер 23996972 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо об'єкту з місцезнаходженням: АДРЕСА_1, за ТОВ «Кей-Колект». Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень визначені ст.19 вказаного Закону, відповідно до ч.1 якої державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Відповідно до п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Також згідно з ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Наведене продубльовано в договорі іпотеки від 20 червня 2006 року №24-7ZX/06-2006Н, зокрема п.4.3 договору передбачено, що у випадках, зазначених в п.п.2.1.1-2.1.2 цього договору іпотеки іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно до ст.35 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до п.5.1 цього ж договору повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя останнім надсилається іпотекодавцю рекомендованим листом. Разом з тим, в матеріалах справи міститься Лист-вимога від 09.07.2014 року за вих. №732720_Л_32 від ТОВ «Кей-Колект» адресований ОСОБА_2, однак адреса зазначена: 04215, Київська обл., м. Київ, проспект Гонгадзе, 21, 209. Тобто, за цією адресою позивач не проживає. Інші докази направлення позивачу іпотекодержателем повідомлення, оформленого згідно ст.35 Закону України «Про іпотеку» в матеріалах справи відсутні та апеляційному суду не надані. У зв'язку з наведеним, не підтверджено завершення 30-денного строку з моменту отримання такої вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору. Отже, всупереч п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявником не було надано документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві. Також, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Пунктами 1.9, 1.10 гл. 2 розд. II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за N 282/20595 передбачено, що з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подання йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання. У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні чи неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Як встановлено судом першої інстанції, у спірній квартирі проживають та зареєстровані малолітні діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 При цьому, органом опіки та піклування згода на вчинення нотаріусом державної реєстрації передачі права власності на вказану квартиру до ТОВ «Кей-Колект» не надавалась. Крім того, в своїй апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» посилається на те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з приводу чого колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Частинами 1, 2 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Таким чином, ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. В п.8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначено, що відповідно до абз.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус. Відповідно до ч.2 ст.30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. З огляду на вищенаведене, посилання апелянта на непідсудність даного спору адміністративним судам є безпідставними та суперечать ст.ст.2, 3, 17 КАС України. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України. Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2016 року - без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України. Головуючий: Судді: Повний текст ухвали виготовлено 15.07.2016. Головуючий суддя Шурко О.І. Судді: Степанюк А.Г. Василенко Я.М.
  17. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56676686 Державний герб України П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 лютого 2016 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Волкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Портман Тим Україна» (далі - Товариство) до державного реєстратора реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції Волинської області Троця Мирослава Андрійовича (далі - Держреєстратор), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ «Техно-Сервіс Плюс», про визнання дій протиправними, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, зобов'язання вчинити дії, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 грудня 2014 року № 17643624 та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) про реєстрацію права власності на малий комплекс обслуговування автотранспорту (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 100020207233); визнати незаконними та скасувати вказане рішення та запис в Реєстрі про реєстрацію права власності, а також зобов'язати вчинити дії щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 грудня 2014 року № 17643624 та запису в Реєстрі. На обґрунтування позову вказало, що жодних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Техно-Сервіс Плюс» та внесення запису до Реєстру у відповідача не було, оскільки державна реєстрація права власності може здійснюватися лише за умови зняття обтяжень, що встановлені на вказане нерухоме майно. Суди встановили, що 9 липня 2013 року між Товариством і ТОВ «Вірго-Україна ЛТД» укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Товариство придбало малий комплекс обслуговування автотранспорту загальною площею 639,2 кв. м за адресою: вул. Прикордонників, буд. 7а, с. Старовойтове, Любомльський район, Волинська область. 9 липня 2013 року в Реєстрі за № 1573626 зареєстровано право власності на цей комплекс за Товариством. 23 липня 2013 року Держреєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 4245429 і вніс запис до Реєстру про обтяження 1777978, а саме заборону проведення будь-яких реєстраційних дій на підставі листа від 23 липня 2013 року № 12/2-5297 та постанови від 23 липня 2013 року № 12013020020000301 слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області. Крім того, 19 лютого 2014 року Держреєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11046525 і вніс запис до Реєстру про обтяження 4726938, а саме арешт нерухомого майна на підставі ухвали господарського суду міста Києва від 6 лютого 2014 року у справі № 910/687/14. Господарський суд Волинської області рішенням від 26 серпня 2014 року у справі № 903/134/13-г задовольнив позов арбітражного керуючого до ТОВ «Вірго-Україна ЛТД», Товариства: визнав недійсним правочин щодо відчуження малого комплексу обслуговування автотранспорту, що оформлений актом приймання-передачі, підписаним ТОВ «Техно-Сервіс Плюс» і ТОВ «Вірго-Україна ЛТД»; визнав недійсним договір купівлі-продажу малого комплексу обслуговування автотранспорту, укладений 20 липня 2013 року між ТОВ «Вірго-Україна ЛТД» і Товариством; постановив повернути малий комплекс обслуговування автотранспорту ТОВ «Техно-Сервіс Плюс» (боржнику). Це рішення було залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2014 року. 2 грудня 2014 року Держреєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 17643624 та вніс до Реєстру запис про реєстрацію права власності на малий комплекс обслуговування автотранспорту, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 100020207233, за ТОВ «Техно-Сервіс Плюс» на підставі рішення господарського суду Волинської області від 26 серпня 2014 року у справі № 903/134/13-г. Волинський окружний адміністративний суд постановою від 23 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовив. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 жовтня 2015 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року скасував, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року залишив у силі. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції на підставі аналізу норм Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок) дійшов висновку, що у реєстрації права власності за наявності в реєстрі записів про обтяження може бути відмовлено лише при відчуженні такого нерухомого майна, чого в цьому випадку не було, оскільки відповідач на підставі рішення господарського суду у справі № 903/134/13-г фактично зареєстрував право власності за первинним власником, яке існувало до укладення вищевказаних правочинів, які судовими рішеннями, що набрали законної сили та є обов'язковими для виконання, визнані недійсними. Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, Товариство з підстав, встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України та, посилаючись на неоднакове застосування норм матеріального права, а саме: пункту 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV та невідповідність судового рішення викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року скасувати, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року залишити в силі. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2015 року № К/800/59563/14, у якій цей суд дійшов висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Також на підтвердження наведених у заяві доводів додав копії постанов Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14) та 19 травня 2015 року (справа № 21-121а15). Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права у спорах цієї ж категорії. Так, у постановах, на які посилається у своїй заяві Товариство, міститься правовий висновок, відповідно до якого наявність в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. У справі, яка розглядається, суди встановили, що при реєстрації 2 грудня 2014 року права власності за ТОВ «Техно-Сервіс Плюс» на спірне майно у Реєстрі були наявні записи про його обтяження від 23 липня 2013 року про заборону проведення будь-яких реєстраційних дій та від 19 лютого 2014 року про арешт нерухомого майна. Отже, Вищий адміністративний суд України у справі, яка розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. До того ж, таке рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у наведених вище постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Враховуючи порушення судом касаційної інстанції норм матеріального права, заяву Товариства слід задовольнити: ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року - скасувати, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року - залишити в силі. Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Портман Тим Україна» задовольнити. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року скасувати, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 травня 2015 року залишити в силі. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. Гриців О.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький
  18. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58495392 Державний герб України ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________ 10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк М.М. Суддя-доповідач:Жизневська А.В. УХВАЛА іменем України "21" червня 2016 р. Справа № 806/55/16 Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Жизневської А.В. суддів: Котік Т.С. Малахової Н.М., за участю секретаря судового засідання Єрикалової О.О., представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "22" березня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання дій неправомірними, скасування рішення та запису , ВСТАНОВИВ: Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 30.09.2015 року № 24921242 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована в АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс". В решті позовних вимог відмовлено. Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про відмову у задоволені позову. Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №0501/0408/71-073 про надання кредиту для здійснення позивачем розрахунку за договором купівлі - продажу квартири (а.с.18-24). В подальшому, на забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору між вказаними сторонами був укладений іпотечний договір від 18.04.2008 року № 7198 (а.с. 15-17), за яким ОСОБА_3 передає в іпотеку Відкритому акціонерному товариству "Сведбанк" квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. Встановлено, що при посвідченні договору іпотеки була накладена заборона відчуження на предмет іпотеки та внесено запис про обтяження іпотекою до Державного реєстру іпотек. 28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу № 15 (а.с. 50-54) та договору про відступлення прав за іпотечним договором (а.с.48-49) ВАТ "Сведбанк" відступило свої права вимоги за укладеними з позивачем кредитним та іпотечним договорами ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". 30 вересня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобєлєва А.М., розглянувши заяву ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" від 30.09.2015 року № 13590439 (а.с.77), з якою був поданий договір іпотеки від 18.04.2008 року № 7198, виданий приватним нотаріусом ЖМНО Сєтаком В.Я. (а.с.83), прийняла рішення № 24921242 (а.с.87) про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" та внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 11410086 (а.с.88). Не погоджуючись із вказаними рішеннями приватного нотаріуса Кобєлєвої А.М., позивач оскаржив їх до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. Вимога про скасування запису про право власності: 11410086, від 30.09.2015 року 19:40:48 ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на квартиру є безпідставною, оскільки внесення запису про скасування державної реєстрації здійснюється на підставі відповідної заяви заявника. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного. Саттею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно ст. 9 Закону передбачено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно; нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону. Зокрема, абзацами 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону України №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Відповідно до ч. 9 ст. 15 Закону України №1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Так, абзацом 7 п.2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 (далі - Порядок №868), встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України №1952-IV. Пунктом 1 ч.2 ст.9 Закону України №1952-IV визначено, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав. Виходячи з аналізу вказаних норм, суд першої інстанції правильно зазначив, що є підстави вважати, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України №1952-IV, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1)прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2)встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3)прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4)внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 5)видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6)надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права та/або їх обтяження. Частиною 4 ст. 15 Закону України №1952-IVвизначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Пунктом 36 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону України №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом. Підпунктом 1 п. 37 Порядку №868 встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат. Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 року №898-IV (далі - Закон України №898-IV), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч.1 ст.33 Закону України №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Частиною 1 ст.37 Закону України №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об'єкт нерухомого майна і документом, що буде підтверджувати відповідний перехід права власності, або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі. Так, з матеріалів справи убачається, що у пп. 12.3.1 п. 12.3 іпотечний договір від 18.04.2008 року № 7198, сторонами погоджено, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Судом з'ясовано, що підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на об'єкт нерухомого майна та прийняття спірного рішення був саме іпотечний договір від 18.04.2008 року № 7198. При цьому, жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялася. Враховуючи положення ч.1 ст.37 Закону України №898-IV, звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається саме шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на останній. Разом з тим, з огляду на норми закріплені ч.9 ст.15 Закону України №1952-IV та абзацом 7 п.2 Порядку №868, нотаріус як спеціальний суб'єкт, проводить державну реєстрацію прав на нерухоме майно, набутих виключно у результаті вчинення нотаріальної дії з таким майном. Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя - рішення щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державним реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, як передбачено Наказом міністерства юстиції України від 02.04.2013 №607/5 "Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб" (чинного на час виникнення спірних правовідносин). За змістом п.2 вказаного державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у п.1 Наказу (чинного на час виникнення спірних правовідносин), проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін'юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 р. № 868 (чинного на час виникнення спірних правовідносин). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії відповідача щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. Також, за п.46 Порядку № 868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену у встановленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Як вбачається з наявної в матеріалах справи картки прийому заяви № 24921197 (а.с. 83), приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобєлєвою А.М. для здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо предмету іпотеки було отримано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.09.2015 року (а.с.77) та договір іпотеки від 18.04.2008 року № 7198, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. (а.с.81-82). Інших документів, передбачених п.46 Порядку № 868, в картці прийому заяви № 24921197 не зазначено, як і не зазначено їх у внутрішньому опису документів справи №13590439 (а.с.76), які відповідач передав до Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції (а.с.75). Суд першої інстанції вірно визнав безпідставними доводи відповідача що йому для прийняття спірного рішення були надані всі необхідні документи, оскільки вони спростовуються карткою прийому заяви № 24921197 та внутрішнім описом документів справи №13590439. Тому є підстави вважати спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Відтак, визнання протиправним спірного рішення свідчить про неправомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А.М. щодо реєстрації права власності третьої особи на квартиру, а тому не потребує прийняття окремого рішення щодо таких дій. Щодо вимоги про скасування запису про право власності: 11410086, від 30.09.2015 року 19:40:48 ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на квартиру, то суд першої інстанції вірно вказав, що дана вимога є передчасною, з огляду на наступне. Так, статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що записи до Державного реєстратора прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Внесення записів про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється відповідно до Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року № 3502/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1429/20167 (далі - Порядок № 3502/5). За пунктом 2.1 Порядку 3502/5 для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком. Пунктом 2.3 Порядку 3502/5 визначено, що заявник під час подання заяви пред'являє органові державної реєстрації прав або нотаріусу документи, що посвідчують його особу, визначені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до пункту 2.6 Порядку 3502/5 для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього Порядку. Згідно з пунктами 2.10 та 2.11 Порядку 3502/5 за результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав. Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав вносить зміни до записів, вносить записи про скасування державної реєстрації прав або скасовує записи Державного реєстру прав. Відтак, записи в Державному реєстрі прав скасовуються на підставі судового рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що набрало законної сили. Зазначене судове рішення подається реєстратору разом із заявою та іншими документами, визначеними Порядком № 3502/5. Скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є правовою підставою для скасування запису у Державному реєстрі прав. Таким чином, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, документи, визначені Порядком № 3502/5. Отже, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню, оскільки внесення запису про скасування державної реєстрації здійснюється на підставі відповідної заяви заявника. У частині відмови у задоволені позову ОСОБА_3 не оскаржує постанову. З огляду на викладене, суд першої інстанції дослідив представлені докази, надав їм належну правову оцінку, з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи та зробив обгрутнований висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Постанову прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "22" березня 2016 р. без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя А.В. Жизневська судді: Т.С. Котік Н.М. Малахова Повний текст cудового рішення виготовлено "22" червня 2016 р. Роздруковано та надіслано:р.л.п. 1- в справу: 2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_2,10000 3- відповідачу Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобєлєва Алла Михайлівна АДРЕСА_3 4-третій особі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" - просп.Московський, 28 А, 8 поверх,м.Київ,04655,
  19. факторы не имеют право осуществлять операции с валютными ценностями http://reyestr.court.gov.ua/review/58104397 Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2016 року м. Київ К/800/49643/15 Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - Чернікової Любові Ігорівни на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", Державна реєстраційна служба України, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України - Крюковський Максим Володимирович, про визнання дій протиправними, скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2014 року ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), Державна реєстраційна служба України, Державний реєстратор прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України - Крюковський Максим Володимирович, в якому просив - визнати протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, який здійснив реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ТОВ "Кредитні ініціативи", скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 грудня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1 ТОВ "Кредитні ініціативи". В обґрунтування позову зазначав, що оскільки наступний договір факторингу від 28 листопада 2011 року, укладений між ТОВ "Вектор плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" повинен бути визнаний у судовому порядку недійсним, оскільки сам факт його укладення суперечить частині першій статті 203 ЦК України, як такий, що прямо суперечить змісту частини першої статті 1083 ЦК України, то відповідачем протиправно вчинено дії щодо реєстрації за неналежною особою ТОВ "Кредитні ініціативи" прав на спірний об'єкт нерухомості, квартиру АДРЕСА_1 . Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_7 задоволена. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року скасована. Ухвалена нова постанова, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії державного реєстратора Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 грудня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне. Як встановлено судом, 24 квітня 2007 року між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та позивачем укладено Кредитний договір №865-Ф, за умовами якого Банк надав відповідачу кредитні кошту в розмірі 67000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. 24 квітня 2007 року між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та позивачем укладено Іпотечний договір №865/ІП-1, за умовами якого на забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором було передано в іпотеку Банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальна договірна вартість якої за домовленістю сторін становить 513617, 56 грн. 28 листопада 2012 року між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено Договір про передачу прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого та статті 24 Закону України "Про іпотеку", сторони домовились, що разом з відступленням прав вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників, що здійснюється на підставі договору Факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечним договором. З моменту набуття чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором до нового іпотекодержателя ТОВ "Кредитні ініціативи", переходять усі права і зобов'язання іпотекодержателя як сторони, що іменується "Іпотекодержатель" у зобов'язаннях, які виникли на підставі Іпотечних договорів, в обсязі, що існують на момент набрання чинності Договору про передачу прав за іпотечним договором. За наслідками вищезазначеного договору ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового іпотекодержателя за Іпотечним двором №865/ІП-1 від 24 квітня 2007 року, іпотекодавцем за яким є позивач. Як встановлено судом першої інстанції, в порушення умов Кредитного договору, позивач свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого ТОВ "Кредитні ініціативи" було прийнято рішення щодо звернення стягнення на заставне майно. В подальшому, ТОВ "Кредитні ініціативи" було подано до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві заяву про реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка була предметом іпотеки. Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Крюковським Максимом Володимировичем за наслідками розгляду відповідної заяви ТОВ "Кредитні ініціативи" та долучених до неї документів, прийнято рішення від 23 грудня 2013 року №9623923 про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що дії державного реєстратора є правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства. Вищий адміністративний суд України не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень з метою забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»" (далі - Закон №1952-IV), відповідно до абз.1 частини першої статті 2 якого, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п.1 частини першої статті 4 Закону №1952-IV, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним, особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам, без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям., іноземним державам, а також територіальним, громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно. Частиною 7 статті 3 цього Закону передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах, території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації права власності та інших речових прав, крім випадків, установлених абзацами 2 і 3 частини п'ятої цієї статті. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1952-IV, орган державної реєстрації прав, серед іншого, проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації. Відповідно до п.1 частини другої статті 9 Закону №1952-IV, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав. Частиною першою статті 15 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Відповідно до частини третьою статті 17 Закону №1952-IV, документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із пунктом 34 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703, який був чинним на момент прийняття оскаржуваного рішення, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім правовстановлюючого документу, подає: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя; звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутній документ, що підтверджує сплив 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, а отже, державний реєстратор повинен був зупинити реєстраційні дії, або відмовити в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із статтею 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавця та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. У разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання. Невиконання зазначеної передумови відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що судом першої інстанції не було встановлено факту невиконання позивачем основного зобов'язання, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази того, що ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталось до суду із позовом про стягнення заборгованості. Частинами першою та третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої Цивільного кодексу України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень». У разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом. За змістом частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, статей 33, 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором. Звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено п. 4.2 Іпотечного договору №865/ІП-1, яке здійснюється за вибором іпотекодержателя за одним із наступних способів: - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; - шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно п. 4.5, зазначене у п. 4.2 4.2 Іпотечного договору є застереженням про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та достатнім для звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки. Визначені сторонами способи іпотеки, позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю: або запропонувати іпотекодавцю укласти та посвідчити нотаріально окремий договір про позасудове врегулювання, або застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису чи до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після одержання виконавчого документу предмет іпотеки може бути реалізовано за згодою сторін обраним ними способом, а при недосягненні такої згоди предмет іпотеки реалізується у процесі виконавчого провадження. Отже, суд апеляційної інстанції правильно вважає, що продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки передбачався лише за договором купівлі-продажу, однак такий в матеріалах справи відсутній, натомість, продаж предмету іпотеки був засвідчений договором про відступлення прав за іпотечним договором; по-друге, п. 4.5 іпотечного договору передбачено договір позасудового врегулювання звернення стягнення, який також відсутній в матеріалах справи. За приписами статті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. В матеріалах справи відсутні будь-які повідомлення позивача про намір ЗАТ «ТАС-Інвестбанк», правонаступником якого ПАТ «Сведбанк» продати предмет іпотеки. Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно із статтею 1078. Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до статті 1079 Цивільного кодексу України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Іноземна валюта, що є предметом первісного договору між Банком та ОСОБА_5 (п.п. 1.2) кредитного договору №865-Ф від 13 червня 2008 року згідно частини другої статті 192 Цивільного кодексу України може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Пункт 1.2. Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій» від 9 вересня 2002 року №297 визначено, що небанківські фінансові установи мають право здійснювати валютні операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» У даному випадку, як встановлено судом, обидва фактори, до яких перейшло право вимоги за валютними кредитами від ПАТ «Сведбанк» не мають права здійснювати операції з валютними коштами, оскільки у останніх відсутня така ліцензія. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що державний реєстратор Державної реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» всупереч вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Суд апеляційної інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, а тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про задоволення адміністративного позову. За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - Чернікової Любові Ігорівни залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2015 року - без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/58300518 Державний герб України ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________ 10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua Головуючий у 1-й інстанції: Шуляк Л.А. Суддя-доповідач:Мацький Є.М. УХВАЛА іменем України "13" червня 2016 р. Справа № 806/227/16 Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Мацького Є.М. суддів: Євпак В.В. Шидловського В.Б., за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В., позивача - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "14" квітня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання неправомірними дій, скасування рішення, скасування запису про право власності , ВСТАНОВИВ: У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А.М. щодо реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 55,7 кв.м, 39,7 житловою площею; скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26599999 від 30.11.2015 та скасувати запис про право власності 12285575 від 30.11.2015. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду 14.04.2016 позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої А.М. щодо реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобєлєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26599999 від 30.11.2015 щодо реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - Управління Державного казначейства у м. Житомирі (м. Житомир), 22030001, код отримувача - 38035726, банк отримувача - УДКСУ у м. Житомирі, код банку отримувача (МФО) - 811039, рахунок отримувача - 31213206784002, код класифікації доходів бюджету - 22030001, призначення платежу - судовий збір, Житомирський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 34854954) судовий збір у розмірі 1515 (тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн.80 коп. Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ТОВ"ФК"Вектор Плюс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст.195 КАС України, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 02.11.2007 між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_6 було укладено договір про надання споживчого кредиту №0501/1107/71-249 (далі -кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_6 кредит у розмірі 20 000,00 доларів США, а остання зобов'язувалася у свою чергу, в порядку та на умовах визначених кредитним договором повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту (а.с.14-27). 02 листопада 2007 року між Позивачем та Банком укладено Договір іпотеки № 6533 (далі - договір іпотеки), посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_7 (а.с.29), за умовами якого, в іпотеку передана квартира за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 55,7 кв.м., житловою площею 40,5 кв.м. Пункт 12.3 вказаного договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема він має право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок основного зобов'язання в порядку, встановленому ст.37 Закону України "Про іпотеку". 28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" було укладено Договір факторингу №15 та Договір про передачу прав за іпотечними договорам, за якими відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором, укладеними з позивачем, на користь ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". 30 листопада 2015 року на підставі заяви уповноваженої особи ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" Кандаєвої Д.Р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 26599999, номер запису про право власності: 12285575 від 30.11.2015) про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" код ЄДРПОУ 38004195, на об'єкт нерухомого майна: квартиру № 52, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с.Висока Піч, вулиця Воронкіна (Леніна), будинок 1, загальною площею 55,7 кв.м., яка є предметом Іпотечного договору номер в реєстрі 6933 від 02.11.2007. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про реєстрацію права власності від 30.11.2015 прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком, виходячи з наступного. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень урегульовано Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-IV). Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч.1 ст.2 Закону №1952-IV). Частиною 5 ст.3 Закону №1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-IV визначено коло осіб, які можуть бути державними реєстраторами, а саме: державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. В силу вимог п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України №1952-IV нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав. В свою чергу, за змістом частини 9 статті 15 Закону України №1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Згідно із ч.10 ст.16 Закону №1952-IV, під час подання заяви про державну реєстрацію прав особи, визначені у частині сьомій цієї статті (власник, інший правонабувач, сторона правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи), повинні повідомити орган державної реєстрації прав, державного реєстратора про наявність встановленої законом заборони на відчуження нерухомого майна. Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (надалі Порядок), встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України №1952-IV. За таких обставин, колегія судів приходить до висновку з приводу того, що чинне законодавство наділяло нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, які також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно. Отже, законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об"єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, пов"язаної з переходом таких прав на об"єкт нерухомості. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не вчинялось нотаріальної дії щодо нерухомого майна, виключно у результаті вчинення якої він набував окремих прав державного реєстратора та міг прийняти оскаржуване в даному судовому провадженні рішення про реєстрацію права власності. Посвідчення відповідачем факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не мало місце. Крім того, відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2013 №607/5 "Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб", у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мінюсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу. Згідно з Указом Президента України від 06.04.2011 №401/2011 "Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України" Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади. Укрдержреєстр є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади міста Києва, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Підпунктом 10 п.3 вказаного Положення передбачено, що Укрдержреєстр здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону. Згідно з пунктом 7 зазначеного Положення Укрдержреєстр здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру. Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції вірно зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не до компетенції нотаріусів. Аналогічна позиція була викладена у відповіді Міністерства юстиції України №9214/Я-4578/13 від 21.03.2016 на звернення позивача. При цьому, повідомлено, що відносно приватного нотаріуса Кобелєвої А.М. було проведено позапланову перевірку діяльності та наразі розглядається питання щодо підготовки та направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Згідно з п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену у встановленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вказаної вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. У матеріалах справи наявна копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу позивачу 23.11.2013. Разом з тим копія поштового рекомендованого повідомлення не свідчить, що позивачу було вручено саме письмову вимогу про усунення порушення, відсутній опис вкладення. При цьому позивач заперечує щодо одержання такої вимоги. Таким чином враховуючи вищенаведенне суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність належних доказів дотримання іпотекодержателем (ТОВ ФК "Вектор Плюс") вимог ст.35 Закону України "Про іпотеку" щодо надсилання іпотекодавцю (позивачу) письмової вимоги про усунення порушення, які подаються держаному реєстратору відповідно до п.46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. З рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вбачається, що відповідач провів державну реєстрацію права власності ТОВ ФК "Вектор Плюс" на квартиру за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с.Висока Піч, вулиця Воронкіна (Леніна), будинок 1, кв.52 з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна. Відповідно до п.55 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. №1141 (далі - Порядок №1141), відкриття реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна належить до повноважень державного реєстратора органу державної реєстрації прав за місцем розташування такого нерухомого майна на підставі документів, що були видані, оформлені або отримані нотаріусом, які він передає органу державної реєстрації прав у порядку, встановленому Мінюстом. Таким чином, при прийнятті оскарженого рішення відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень в частині відкриття реєстраційної справи на спірний об'єкт нерухомого майна. Разом з цим судом першої інстанції вірно зазначено, що в силу приписів статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до статті 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в її право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або посягання на її честь та гідність. Актом обстеження матеріально-побутових умов Високопічської сільської ради Житомирського району Житомирської області №850 від 11.08.2015 встановлено, що за адресою АДРЕСА_4 зареєстровані та проживають: позивач, її чоловік - ОСОБА_9, діти - ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.51). Однак, матеріали реєстраційної справи, копії якої надано відповідачем, не містять дозволу органу опіки та піклування для реєстрації права власності на нерухоме майно, де проживають неповнолітні діти. Таким чином враховуючи вищенаведенне колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення про реєстрацію права власності від 30.11.2015 прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги про те, що нотаріус не є суб"єктом владних повноважень, а тому вказаний спір не є публічно-правовим та не відноситься до юрисдикції адміністративного суду є безпідставними. Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. З прийняттям Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Закон № 1952-IV) державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Тобто, держава в цій частині делегує нотаріусам владні повноваження, а тому розгляд позовів щодо оскарження дій або бездіяльності нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно належить до адміністративної юрисдикції. Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції. Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів уважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" відсутні. Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" залишити без задоволення, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "14" квітня 2016 р. без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя Є.М. Мацький судді: В.В. Євпак В.Б. Шидловський Повний текст cудового рішення виготовлено "14" червня 2016 р. Роздруковано та надіслано:р.л.п. 1- в справу: 2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_5,12424 3- відповідачу/відповідачам: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна вул.Дмитрівська,33,офіс 2,м.Київ,01054 4-третій особі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" - пр-т Московський,28-А, БЦ"SP-HALL",м.Київ,04655,
  21. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57902281 Державний герб України Справа № 524/3727/16-ц Провадження № УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20.05.2016 року суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області ОСОБА_1 розглянувши заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про забезпечення його позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ТОВ «Кей-Колект» про визнання дій неправомірними щодо реєстрації права власності. Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Розглянувши заяву, вивчивши письмові докази, суд вважає, що вона відповідає вимогам ст.ст. 151-153 ЦПК України та підлягає задоволенню. Згідно ізст. 152 ЦПК Українипозов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Частиною2ст.151 ЦПК Українипередбачено, що в заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості потрібні для забезпечення позову. Заява про забезпечення позову подається у формі вмотивованого клопотання. Відповідно до п.7Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з"ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Позивач прохав забезпечити позов до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ТОВ «Кей-Колект» про визнання дій неправомірними щодо реєстрації права власності шляхом накладення арешту на квартиру та заборонити вчиняти будь-які дії стосовно спірної квартири. Із змісту позовної заяви суд приходить до висновку, що невжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову може призвести до незворотних негативних наслідків для позивача та зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову, а тому заява про забезпечення позову підлягає задоволенню в повному обсязі із зверненням ухвали до негайного виконання. Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, - У Х В А Л И В: Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задовольнити. Накласти арешт на квартиру, загальною площею (кв.м): 139.5, житловою площею (кв.м): 82.4, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яку належить Товариству з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Заборонити всім суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії з відчуження обєкта нерухомості: квартири, загальною площею (кв.м): 139.5, житловою площею (кв.м): 82.4, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» виселяти та знімати з реєстрації мешканців квартири, загальною площею (кв.м): 139.5, житловою площею (кв.м): 82.4, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також без дозволу іпотекодавця вселяти інших осіб до неї, проникати та входити до вказаної квартири, іншим чином користуватися, володіти та розпоряджатися нею, в тому числі укладати договори іпотеки, оренди, купівлі-продажу, дарування тощо з третіми особами. Строк пред'явлення до виконання ухвалу в частині забезпечення позову виконати негайно. Копію ухвали направити до Автозаводського ВДВС по місту Кременчук ( вул. Академіка Маслова, 15/4), Управлінню державної міграційної служби у Полтавській області (вул. Пушкіна, 63 м. Полтава, 36000), відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кременчуцького міського управління юстиції ( вул. Жовтнева, 27 м. Кременчук, 39600), ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» ( вул. Іллінська, б.8 м. Київ, 04070) - для виконання. Попередити керівництво Автозаводського ВДВС по місту Кременчук, Управління державної міграційної служби у Полтавській області, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Кременчуцького міського управління юстиції, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України за невиконання ухвали. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п»яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Оскарження ухвали не зупиняє її негайне виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи. Про виконання ухвали повідомити суд не пізніше наступного дня після вжиття заходів. Суддя :
  22. на предмет ипотеки было получено с нарушением требований закона http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58214034 Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "02" червня 2016 р. м. Київ К/800/54327/15 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Головчук С.В., Ліпського Д.В.,секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д., за участю позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Солом'янського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року, встановив: В липні 2015 року ОСОБА_4 пред'явив позов до Солом'янського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання неправомірними дій щодо зняття позивача з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язання поновити реєстрацію місця проживання за вказаною адресою; визнання нечинним рішення відповідача про зняття з реєстрації позивача з місця проживання. Позов обґрунтовував тим, що у 2011 році між ним та ПАТ «Ерде Банк» укладено кредитний договір, на забезпечення виконання якого сторони уклали іпотечний договір та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Предметом іпотеки вказано квартиру АДРЕСА_1, що належала позивачу на праві приватної власності. У встановлений строк позивач кредитні кошти не повернув, у зв'язку з чим банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та зареєстрував право власності на квартиру. У подальшому ця квартира була відчужена ОСОБА_6 У квітні 2015 року позивач дізнався, що його знято з реєстраційного обліку на підставі заяви нового власника квартири. Вважає, що чинним законодавством не передбачено право органів державної міграційної служби знімати осіб з реєстрації місця проживання на підставі заяви нового власника житла за договором купівлі-продажу предмета іпотеки (квартири) у іпотекодержателя у зв'язку з набуттям ним права власності на цей предмет іпотеки. Набуття права власності банком на квартиру та подальше її відчуження на користь іншої особи оскаржується позивачем у цивільній справі. Крім того, рішення про позбавлення позивача права користування житлом або про виселення з квартири відсутнє. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаргу мотивує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві та в апеляційній скарзі. У запереченнях на касаційну скаргу Солом'янський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Справа розглядається за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Заслухавши позивача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Судами встановлено, що 12 серпня 2011 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Ерде Банк» укладено кредитний договір № К-182/11, згідно з умовами якого позивач отримав 150000 доларів США зі строком повернення до 11 серпня 2012 року. На забезпечення виконання цього договору, 12 серпня 2011 року між сторонами укладено іпотечний договір та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Предметом іпотеки була квартира АДРЕСА_1. Оскільки у встановлений кредитним договором строк позивач кредитні кошти не повернув, банком прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Як встановлено судами, 08 жовтня 2012 року банк звернувся до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна із заявою про реєстрацію прав власності на квартиру, у зв'язку чим 20 листопада 2012 року проведено державну реєстрацію предмета іпотеки за ПАТ «Ерде Банк» та внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру за банком. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року в адміністративній справі № 826/16627/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року, визнано протиправними дії КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» щодо реєстрації права власності за ПАТ «Ерде Банк» на квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_4 і скасовано рішення КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» від 20 листопада 2012 року, номер запису 45370 в книзі 541-50,125 щодо реєстрації права власності за ПАТ «Ерде Банк» на квартиру АДРЕСА_1. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2014 року банк відчужив квартиру ОСОБА_6 Листом Соломянського районного відділу ГУ ДМС України в м. Києві від 20 березня 2015 року № 10/Г-158 позивачу повідомлено, що після проведеної перевірки його знято з реєстрації місця проживання з 30 вересня 2014 року за заявою нового власника - ОСОБА_6 Стаття 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у редакції, що діяла до 05 серпня 2012 року, містила положення про те, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Водночас, з 05 серпня 2012 року редакція цього Закону змінилась, з'явились й інші підстави для зняття органом державної міграційної служби особи з реєстрації. Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції, що діяла з 05 серпня 2012 року і на час виникнення спірних правовідносин) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: - заяви особи або її законного представника; - судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; - свідоцтва про смерть; - паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; - інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Згідно з абзацом 9 пункту 3.1 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077 (далі - Порядок № 1077), зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів). Абзацом 10 пункту 3.1 Порядку № 1077 визначено, що зняття з реєстрації на підставах, визначених в абзацах вісім та дев'ять пункту 3.1 цього розділу, здійснюється за клопотанням уповноваженої особи закладу/установи або за заявою власника/наймача житла або їх законних представників. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що зняття позивача з реєстрації відбулось відповідно до вимог законодавства на підставі заяви ОСОБА_6 про зняття з реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_7, до якої додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно з яким він є власником квартири, та договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Ерде Банк». Суди вважали, що заява ОСОБА_6 як нового власника квартири та додані до неї документи є підставою для зняття позивача з реєстрації місця проживання у цій квартирі, оскільки позивач не надав доказів, що спростовують наявність у ОСОБА_6 права власності на квартиру. Однак такі висновки не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, з огляду на таке. Зі змісту Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Порядку № 1077 слідує, що зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про припинення підстав на право користування такою особою житловим приміщенням (у даному випадку - відчуження житла), а не у зв'язку з реєстрацією права власності на житлове приміщення за новим власником. Отже, для правильного вирішення спору суди мали встановити обставини відчуження позивачем житла та з'ясувати, яким чином і на підставі яких документів здійснювався перехід права власності від позивача до банку та у зв'язку з цим вирішити питання про залучення нових власників квартири до участі у справі. Позивач неодноразово звертав увагу судів на те, що рішення КП «Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ПАТ «Ерде Банк» скасоване у судовому порядку, а правомірність набуття банком права власності на квартиру оспорюється у порядку цивільного судочинства. Цим доводам позивача суди правової оцінки не надали, не з'ясували, чи впливають вони на вирішення справи, та не перевірили наслідки вирішення у цивільному порядку спору про незаконність відчуження житла. Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з частиною 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина друга статті 227 КАС України). Зважаючи на те, що ухвалені у справі судові рішення не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, повно і всебічно встановлених обставинах справи, їх належній правовій оцінці, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, так як порушення допущені обома судовими інстанціями. Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ухвалив: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає. Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Ліпський Д.В.
  23. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2015 року м. Київ К/800/37285/14 Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Гончар Л. Я., Черпіцької Л. Т., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області про скасування рішення, визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, встановив: ОСОБА_4 звернувся з позовом до Державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області, в якому просив визнати дії відповідача неправомірними, скасувати рішення відповідача № 10448097 від 29 січня 2014 року, зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 липня 2001 року позивачу належить недобудований житловий будинок в АДРЕСА_1. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2013 року у справі № 640/7187/13-ц визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння в АДРЕСА_1 від 03 березня 1999 року, вказане майно витребувано від ОСОБА_5 та передано позивачу. 25 січня 2014 року позивач звернувся до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції з заявою про проведення державної реєстрації права власності на зазначене вище нерухоме майно. 29 січня 2014 року відповідачем прийнято рішення № 10448097, відповідно до якого позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Не погоджуючись з такими діями відповідача та прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення правильно застосовано норми чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з висновками судів. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV від 01 липня 2004 року (далі - Закон № 1952), постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22 червня 2011 року "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" (далі - Порядок № 703). Пункт 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952 передбачає обов'язок державного реєстратора під час розгляду заяви про реєстрацію встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону № 1952 державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації. В силу п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952 державний реєстратор: приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав. Пунктом 23 Порядку № 703 визначено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені в Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Підстави для відмови в державній реєстрації перелічені в статті 24 Закону № 1952-IV, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону: 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5 -2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5 -3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5 -4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла правового висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону щодо майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо цього майна до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Відсутність встановлених судом порушень суб'єктом владних повноважень, передбачених ч. 3 ст. 2 КАС України, є підставою для відмови в позові. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову в позові, оскільки на момент звернення позивача з клопотання про проведення реєстраційних дій по реєстрації права на нерухоме майно в у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься запис про заборону на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1, реєстраційний номер обтяження 11971325, зареєстрований 15 грудня 2011 року на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 від 15 грудня 2011 року, р. № 4009. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів. Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив: Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року - без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України. Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/42557107
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2014 року м. Київ Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В.В., суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., – розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-А» (далі – Товариство) до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі – Реєстраційна служба), третя особа – публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – Банк), про скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року Товариство звернулося до суду із позовом до Реєстраційної служби, у якому просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на будівлю адміністративно-побутового комплексу (літера С) загальною площею 18 405 кв. метрів, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Миколи Амосова (Протасів Яр), будинок 12 (далі – будівля), за Банком та зобов’язати відповідача внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) відповідний запис про реєстрацію права власності на будівлю за позивачем на підставі заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень (реєстраційний номер: 16730, дата і час реєстрації заяви: 11 січня 2013 року, 14:39:51) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер: 47738 від 16 січня 2013 року, 14:12:31). На обґрунтування позову послалося на те, що воно є власником будівлі, що підтверджується: свідоцтвом про право власності від 24 лютого 2010 року серії САС № 922050, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); витягами з Державного реєстру прав та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих Товариством 16 січня 2013 року за результатами перереєстрації ним відповідно до нової редакції (від 1 січня 2013 року) Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) права власності та інших речових прав (обтяжень) на майно в Державному реєстрі прав. При цьому позивач зазначив, що відповідач не мав права приймати будь-які рішення про реєстрацію (перереєстрацію) об’єкта нерухомості на користь третіх осіб з огляду на: обтяження цього майна іпотечним договором від 17 лютого 2012 року Товариства з публічним акціонерним товариством (далі – ПАТ) «Фінексбанк»; арешт цього майна на підставі постанови про заборону на відчуження нерухомого майна, виданого 17 серпня 2012 року слідчим Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГСУ МВС). Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 травня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, погодився з їх висновком, що власником будівлі з 14 листопада 2012 року є Банк, оскільки право власності на спірний об’єкт нерухомості визнано за останнім в судовому порядку (справа № 5011-66/7999-2012 за позовом Банку до приватного акціонерного товариства «Спільне підприємство «Ен Ес Ай Констракшн» (далі – СП), Товариства, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – ПАТ «Фінексбанк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на нерухоме майно; рішення набрало законної сили 14 листопада 2012 року), що дало Банку право на звернення до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на об’єкт нерухомості та, відповідно, на отримання позитивного рішення Реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 5 квітня 2013 року № 1409814. Крім того, в судовому порядку визнано недійсним договір іпотеки від 17 лютого 2012 року Товариства з ПАТ «Фінексбанк» (справа № 5011-33/8037-2012 за позовом Банку до Товариства, ПАТ «Фінексбанк», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Новохатня Н.С., СП, про визнання договору іпотеки недійсним; рішення набрало законної сили 29 жовтня 2012 року), який був підставою обтяження об’єкта нерухомості. Щодо обтяження об’єкта нерухомості забороною його відчуження згідно з постановою слідчого ГСУ МВС від 17 серпня 2012 року, то така заборона не поширюється на Банк, при цьому зазначена заборона була накладена слідчим саме в інтересах Банку як іпотекодержателя майна, на яке накладено заборону відчуження. Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пункту 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, у якій просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 червня 2013 року та прийняти нове судове рішення – про задоволення позовних вимог. На обґрунтування заяви додало копії рішень Вищого адміністративного суду України [ухвали від 27 серпня 2013 року та 16 квітня 2014 року (№№ К/9991/61705/12, К/800/58204/13 відповідно)], які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що за наявності обтяження спірного об’єкта (будівлі) забороною його відчуження згідно з постановою слідчого ГСУ МВС від 17 червня 2012 року Реєстраційна служба правомірно здійснила реєстрацію права власності на нерухоме майно (будівлю) за Банком, оскільки зазначена заборона не поширюється на останнього і накладена слідчим в інтересах Банку як іпотекодержателя майна, на яке накладено заборону відчуження. Натомість у справі, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2014 року (№ К/800/58204/13) в якій додано до заяви, цей суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, дійшов протилежного висновку, а саме про протиправність рішення комунального підприємства «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності на приміщення банно-прального комбінату «Лотос» за територіальною громадою Бориспільського району Київської області в особі Бориспільської районної ради, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна (далі – Єдиний реєстр заборон) стосовно вказаного приміщення зареєстровано обтяження у формі арешту, який накладений на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу наведених рішень суду касаційної інстанції вважає, що цей суд неоднаково, при цьому у справі, що розглядається, –неправильно, застосував норми матеріального права, у зв’язку з чим заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. Преамбулою Закону 1952-IV передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Зазначений Закон згідно зі статтею 1 регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. За частиною тринадцятою статті 15 Закону № 1952-IV порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 22 червня 2011 року № 703 затвердив Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі – Порядок), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 7, 10 Порядку). Під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями та приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації. Пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов’язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев’ятою статті 15 цього Закону. Пунктом 9 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI передбачено, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку: наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. У справі, що розглядається, суди встановили, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірну будівлю за Банком було прийнято 5 квітня 2013 року – у момент, коли в Єдиному реєстрі заборон були наявні записи про заборону відчуження вказаного вище нерухомого майна на підставі постанови слідчого ГСУ МВС від 17 серпня 2012 року. Враховуючи викладене, а також те, що при вирішенні спору суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, заяву Товариства слід задовольнити частково: ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд. Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОЕКТ-А» задовольнити частково. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий В.В. Кривенко Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький М.Б. Гусак О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін Постанова від 11 листопада 2014 року № 21-357а14 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/684164D37ABCB50EC2257DAF002FEDD9
  25. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА 20 квітня 2016 року м. Київ К/800/10620/16 Суддя Вищого адміністративного суду України Швед Е.Ю., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі № 826/23717/15 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області, Відділ Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в: Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої А.М., треті особи - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області, Відділ Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, позов задоволено. До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс", в якій скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Як вбачається з доданих до касаційної скарги судових рішень, 18 липня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1252-Ф, відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється у доларах США, загальний встановлений ліміт заборгованості за кредитною лінією встановлено в сумі 895000 доларів США, строк кредитної лінії по 17 липня 2015 року, процентна ставка за користування коштами кредиту - 15 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 18 липня 2008 року № 1252-Ф між ЗАТ «Сведбанк Інвест» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 1252-Ф/ІІІ-1 від 18 липня 2008 року, в силу якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне їй на праві власності майно: житловий будинок № 128-А житловою площею 242, 7 кв.м., загальною площею 1 398, 3 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0, 06 га, що розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд. В подальшому, ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ЗАТ «Сведбанк Інвест» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15 відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» право вимоги заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2008 року № 1252-Ф. На підставі звернення ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелевою А.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 вересня 2015 року, індексний номер 24527636, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Згідно до вказаного Закону - державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії. Відповідно до ч. 5 ст. 3 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Пунктом 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 передбачено, що нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. На момент виникнення спірних правовідносин законодавством не було передбачено можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов'язаної із переходом таких прав на об'єкт нерухомості. Тобто, повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов'язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном. Крім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» - у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу. Таким чином, дії нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя були протиправними у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном. Також, на майно позивача, зокрема на будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 128-а 21 квітня 2015 року було накладено арешт відповідно до виконавчого напису від 01 липня 2010 року № 4352 у виконавчому провадженні № 23224716. Згідно до п. 5 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону. Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІVу - арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Таким чином, наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного суду України, викладеного в його рішеннях, зокрема, у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14). За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обгрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелевої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 24527636 від 17 вересня 2015 року, та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності запису про право власності № 11221761 про реєстрацію за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) права власності на житловий будинок житловою площею 424, 7 кв.м., загальною площею 1398,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що здійснений 17 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелевою А.М. Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують. Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. За змістом вказаної норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи, порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті - пояснення щодо того, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи). Оскільки доводи скаржника не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи у зв'язку із ненаведенням підстав, які б дозволили вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального або процесуального права, ця касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись статтями 211, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, у х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі № 826/23717/15 . Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Е.Ю. Швед http://reyestr.court.gov.ua/Review/57491602