Search the Community

Showing results for tags 'прекращение ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 101 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 вересня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сеніна Ю.Л., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Мегабанк», треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна, зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки; за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1, треті особи: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Полтавського міськрайонного управління юстиції Полтавської області, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про перегляд рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 березня 2007 року між ним і відкритим акціонерним товариством «Мегабанк» (далі – ВАТ «Мегабанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (далі – ПАТ «Мегабанк»), укладено кредитний договір НОМЕР_1, згідно з яким він отримав кредит у сумі 130 тис. доларів США на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення коштів до 29 березня 2017 року зі сплатою 13 % річних. У подальшому були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими збільшено розмір кредиту до 230 тис. доларів США, а відсоткову ставку збільшено до 13,8 % річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 29 березня 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, що розташовані у АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 на праві приватної власності 18 вересня 2009 року Ленінським районним судом м. Полтави постановлено заочне рішення, яким за позовом ПАТ «Мегабанк» достроково розірвано кредитний договір від 29 березня 2007 року і стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 221 тис. 419 доларів США 61 цент, що еквівалентно 1 млн 687 тис. 217 грн 43 коп. Позивач просив суд визнати договір іпотеки припиненим, припинити обтяження нерухомого майна, зобов’язати банк повернути йому всі наявні документи на предмет іпотеки. У жовтні 2014 року ПАТ «Мегабанк» звернулося до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що банк має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі, а рішення суду про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором не звільняє ОСОБА_1 від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє банк права на погасити заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року постановлено: визнати припиненим іпотечний договір, укладений 29 березня 2007 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_1; зобов’язано ПАТ «Мегабанк» передати ОСОБА_1 документи на предмет іпотеки; припинити обтяження нерухомого майна – будинку та земельної ділянки у АДРЕСА_1, яке було накладене на підставі іпотечного договору від 29 березня 2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, та вилучити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. У задоволенні зустрічного позову ПАТ «Мегабанк» відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову банку, у цій частині постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні зустрічного позову у зв’язку з його необґрунтованістю; рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Мегабанк» на ухвалені в справі судові рішення. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Мегабанк» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року й постановити нове судове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1, 3, 17, 33 Закону України «Про іпотеку», статей 530, 598, 599, 653 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ПАТ «Мегабанк» надало копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня та 24 грудня 2014 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявників, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Суди під час розгляду справи встановили, що 29 березня 2007 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», укладено кредитний договір НОМЕР_1, за яким ОСОБА_1 надано кредит у сумі 130 тис. доларів США на споживчі цілі з кінцевим терміном повернення коштів до 29 березня 2017 року зі сплатою 13 % річних. У подальшому були укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими розмір кредиту збільшено до 230 тис. доларів США, а відсоткову ставку збільшено до 13,8 % річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 і ВАТ «Мегабанк», правонаступником якого є ПАТ «Мегабанк», 29 березня 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка, що розташовані у АДРЕСА_1 й належать на праві приватної власності ОСОБА_1. 18 вересня 2009 року Ленінським районним судом м. Полтави постановлено заочне рішення, яким достроково розірвано кредитний договір від 29 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Мегабанк», стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 221 тис. 419 доларів США 61 цент, що еквівалентно 1 млн 687 тис. 217 грн 43 коп. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності щодо зустрічного позову ПАТ «Мегабанк», посилаючись на те, що оскільки банк довідався про порушення свого права 18 травня 2009 року – в день звернення до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, то строк позовної давності сплинув 19 травня 2012 року, однак банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки лише 8 жовтня 2014 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ПАТ «Мегабанк», суд першої інстанції керувався тим, що зобов’язання сторін за кредитним договором припинилися 11 жовтня 2009 року, у день набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, а тому зобов’язання ОСОБА_1 за іпотечним договором припинені. Оскільки банк довідався про порушення свого права 18 травня 2009 року – в день звернення до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом, а із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся лише 8 жовтня 2014 року, то ним пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог банку, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що суд залишив поза увагою те, що норма статті 267 ЦК України застосовується лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права. У разі відсутності такого права або якщо воно ніким не порушене, у задоволенні позову необхідно відмовити не з причин пропуску позовної давності, а у зв’язку з необґрунтованістю самого позову. Суб’єктивне право звернення стягнення на предмет іпотеки банк утратив з моменту припинення основного зобов’язання – 11 жовтня 2009 року, в день набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитом. Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд дійшов таких правових висновків: - в ухвалі від 8 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції керувався тим, що розірвання кредитного договору не припиняє кредитні зобов’язання боржника, згідно з якими боржник зобов’язаний повернути суму кредиту, сплатити проценти та пеню за порушення строків виконання зобов’язання. Кредитне зобов’язання вважається припиненим з моменту виконання позичальником усіх обов’язків перед банком; - в ухвалі від 24 грудня 2014 року суд касаційної інстанції зазначив, що у разі розірвання кредитного договору в судовому порядку його дія припиняється на майбутнє. При цьому рішення про розірвання кредитного договору та про стягнення заборгованості не звільняє від обов’язку виконання зобов’язань, зокрема не позбавляє кредитора права на задоволення своїх законних вимог за рахунок іпотечного майна. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 17 Закону України «Про іпотеку», статей 599, 653 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17). Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє. але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов’язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов’язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання. Отже, аналіз зазначених норм показує, що, припинення зобов’язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору. Умовами укладеного 29 березня 2007 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Мегабанк» договору іпотеки встановлено, що договір закінчує свою дію з припиненням основного зобов’язання. Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_1 не виконав. Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що зобов’язання сторін за іпотечним договором припинилися у зв’язку з набранням чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору. У зв’язку із цим висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що банк утратив суб’єктивне право звернення до суду із зустрічним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки з дня набрання чинності судового рішення про дострокове розірвання кредитного договору, є помилковим. Не можна також визнати правильними висновки суду першої інстанції щодо спливу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вони суперечать нормам статей 257, 258. 599 ЦК України, а також статей 12, 17 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. Ураховуючи викладене, рішення судів першої, апеляційної інстанцій та ухвала суду касаційної інстанції підлягають скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в позові ОСОБА_1 щодо визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна, зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки. Ухвалені в справі судові рішення в частині позовних вимог ПАТ «Мегабанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування статті 39 Закону України «Про іпотеку», якою визначено вимоги до рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також умов, за яких застосовується Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення в цій частині. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Мегабанк» задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 жовтня 2014 року, Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2015 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Мегабанк» про визнання договору іпотеки припиненим, припинення обтяження нерухомого майна та зобов’язання повернути документи на предмет іпотеки відмовити. Справу в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Ю.Л. Сенін Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.М. Сімоненко А.Г. Ярема Правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-939цс15 Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17). Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє. але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов’язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов’язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання. Отже, аналіз зазначених норм показує, що, припинення зобов’язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов’язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CC2634BE4D985C08C2257EBD00496207
  2. http://antiraid.com.ua/news/22791-ukrainczam-razreshili-ne-platit-po-perekuplennym-kreditam.html Как я понимаю,можно теперь запросто послать Кредитинов куда подальше, тем более,что доказательств права требования от меня долга они так и не предоставили. Но как снять с реестра обтяжень квартиру, чтобы уже вздохнуть свободно? Какова разумная последовательность действий? Что скажете,уважаемые специалисты по данному вопросу?
  3. Добрый день помощники-юристы и форумчане. В популярном 2008 году мной был взят кредит в Укрсоцбанке. Немного накопив денег, скитаясь с маленькой дочкой по коммуналкам, я решилась на приобретение собственного жилья. Обратилось у нас в Одессе в агентство Альянс. Исходя из того что денег у меня было немного, остановила свой выбор на квартире в строящемся доме, того же Альянса, сдачу которого обещали 2008 г. Кредит я оформила валютный, не потому что я так хотела, а потому что мне не оставили выбора. Изначально готовились документы на гривневый кредит (хотя со стороны и работников банка и агентства недвижимости меня очень убеждали взять долларовый, на что я категорически отказывалась). И за день до оформления сделки, мне позвонили и сказали что сейчас прекращена выдача гривневых кредитов, а возможно только через пол года, я сказала, что я не тороплюсь, буду ждать. И тут…ждать вы не будете, соглашаетесь на доллары если нет-сделка отменяется, а все проплаты, сделанные мной агентству, строительной компании, залоги мне не возвращаются, так как они выполняют свои обязательства, а я нет. И вот в июня 2008 года мне выдан «фиктивный» долларовый кредит ( на руки доллары я не получила, а на счёт строительной компании отправлена гривна ( которой якобы в банке не было)). Вся ирония в том, что строительная компания прекратила выполнять свои обязательства (возможно даже и задолго до того как я купила у них квартиру) и стройка была заморожена. Строительство дома было завершено только в 2012 году, благодаря усилиям самих инвесторов. Всё это я время, я очень честная и порядочная, отказывая во всём на чём можно сэкономить себе и ребёнку, продолжала платить кредит. Обратившись в банк, с просьбой облегчить кредитные выплаты, получила отказ, слова сотрудника банка «Но вы же платите, вам навстречу не пойдут» И я продолжаю платить. Теперь понимаю, что было глупо платить, могла бы реально получить хорошие условия в то время. До мая 2014 года мною не было допущено не единой просрочки, а по телу шла небольшая переплата. В начале 2014 я стала обращаться в банк с просьбой о реструктуризации. Со стороны банка – полный игнор. И только после прекращения моих выплат, а это произошло в июне 2014 ( потому что полный платёж я не осиливала, а бросать часть денег на проценты, поняла что не имеет смысла), со мной стали разговаривать, приглашать на беседы. Найдя компромиссный вариант, в сентябре я подаю заявление о реструктуризации, и мне отказывают, так как оно было написано от моего имени ( я являюсь поручителем, заёмщик мой брат, который проживает в другой местности, и по состоянию здоровья, после аварии и очень тяжёлых травм, о чем было сообщено банку и предоставлены все выписки из больницы, физически не мог приезжать на написание каждого заявления, и переписания его неоднократно) Обращаюсь к вам ребята юристы с просьбой подсказать как упорядочить мои действия: Сейчас я получила письмо «вимога-повидомленя», мне нужно на него отвечать? в это же время провожу переговоры с отделом по работе с проблемной задолженностью. Если не отвечу, в последствии может быть расценено как игнорирование? В одностороннем порядке мне подняли процентную ставку, об этом я узнала позвонив на горячую линию банка, хотя сотрудники банка , и теперь уже сотрудник отдела проблемной задолженности отрицаю это, и утверждают что я не смогу доказать поднятие ставки. Какие документы мне стребовать с банка, чтобы увидеть что ставку подняли? В договоре есть абзац что все споры рассматриваются в третейском ссуде. Мои действия, ждать пока банк подаст в суд первым, или самой подавать в суд? Если дойдёт дело до судов, есть ли вариант о признании кредитного договора недействительным. По моему договору то что я предполагаю: фактически получена не валюта, а гривна, встречалась ли практика с укрсоцом по счетам и проводкам?; кредит выдан в июне 2008 года под незавершённое строительство, но у меня « сертификат облигаций» к сожалению. Спасибо за прочтение моего послания и жду ваших комментариев.
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2015 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Колесника П.І., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства “Ерде Банк” (далі – ПАТ “Ерде Банк”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 березня 2015 року у справі № 910/14490/14 за позовом приватного акціонерного товариства “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” (далі – ПрАТ “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут”) до ПАТ “Ерде Банк”, реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С.В., товариство з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія Консалтинг Груп” (далі – ТОВ “Юридична компанія Консалтинг Груп”), про зобов'язання вчинити дії, в с т а н о в и л а: У липні 2014 року ПрАТ “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ “Ерде Банк”, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С.В., ТОВ “Юридична компанія Консалтинг Груп”, про зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 квітня 2009 року між закритим акціонерним товариством “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” і відкритим акціонерним товариством “Ерде Банк” (далі – ВАТ “Ерде Банк”) укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає із кредитного договору, передає, а відповідач приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених договором, нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення (в літ. А) загальною площею 414,60 кв. м, що становить 107/1000 частин від нежилих приміщень площею 3930,40 кв. м, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, буд. 10/5, літ. А. Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору кредитний договір – Кредитний договір № 19-КЛ, що укладений 12 вересня 2008 року між ВАТ “Ерде Банк” і ТОВ “Юридична компанія “Консалтинг Груп”. На час подання позовної заяви ТОВ “Юридична компанія “Консалтинг Груп” усі передбачені кредитним договором від 12 вересня 2008 року № 19-КЛ зобов'язання виконало, кредит погасило у повному обсязі. Проте запис про реєстрацію обтяження зазначеного нерухомого майна іпотекою за іпотечним договором не скасовано. Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду із вимогами про усунення перешкоди у здійсненні ПрАТ “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” права розпоряджатися належним йому на праві власності майном шляхом скасування запису № 2447299 в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження оспорюваного нерухомого майна, внесеного 28 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі іпотечного договору від 28 квітня 2009 pоку, а також про усунення перешкоди у здійсненні ПрАТ “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” права розпоряджатися належним йому на праві власності майном шляхом скасування запису № 2447334 у Державному реєстрі іпотек про заборону відчуження оспорюваного нерухомого майна. У подальшому, в жовтні 2014 року, ПрАТ “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” звернулося до господарського суду міста Києва із заявою про зміну предмета позову, в якій просило зобов'язати ПАТ “Ерде Банк” здійснити дії з вилучення з-під обтяження іпотекою та забороною відчуження нерухомого майна (запис про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 2447334 від 11 вересня 2013 року; запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на оспорюване нерухоме майно № 2447299 від 11 вересня 2013 року, внесених на підставі іпотечного договору від 28 квітня 2009 року, укладеного між ВАТ “Ерде Банк” і закритим акціонерним товариством “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут”, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрованого за реєстровим номером № 6060), шляхом подання заяви про державну реєстрацію припинення запису про іпотеку та запису про обтяження. Рішенням господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2014 року позов задоволено; зобов'язано ПАТ “Ерде Банк” здійснити дії з вилучення з-під обтяження іпотекою та забороною відчуження оспорюваного нерухомого майна. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ “Ерде Банк” на рішення господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2014 року повернуто у зв'язку з тим, що до цієї скарги не додано документів на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі. Постановою Вищого господарського суду України від 11 березня 2015 року у справі № 910/14490/14 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку, а оскільки предметом спору у цій справі є зобов'язання ПАТ “Ерде Банк” вчинити дії, то ця справа не пов'язана зі здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ “Ерде Банк”. Відтак, ПАТ “Ерде Банк” зобов'язано сплатити судовий збір у загальному порядку. Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 11 березня 2015 року у справі № 910/14490/14, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Ерде Банк” подала заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 березня 2015 року у справі № 910/14490/14, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, а саме пункту 22 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” і положень Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, відповідно до яких від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку. На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копію постанови Вищого господарського суду України від 24 листопада 2014 року у справі № 904/6370/14. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче. Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що постановою правління Національного банку України від 09 січня 2013 року № 4 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ “Ерде Банк”. Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11 листопада 2014 року № 117 “Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ “Ерде Банк” уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Ерде Банк” призначено Караченцева Артема Юрійовича. Як вбачається із матеріалів справи, касаційну скаргу подано представником уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “Ерде Банк” Караченцевим А.Ю. без сплати судового збору. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку. Оскільки уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справах звернулася до господарського суду не у зв'язку з виконанням своїх повноважень, а її вимоги не пов'язані з поданням позовів, щодо яких ця особа звільняється від сплати судового збору, то вона повинна сплачувати судовий збір у загальному порядку. У справі, яка розглядається, предметом спору є зобов'язання ПАТ “Ерде Банк” вчинити дії, а саме усунути перешкоди у здійсненні ПрАТ “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” права на розпорядження майном шляхом скасування записів про реєстрацію обтяження спірного нерухомого майна іпотекою за іпотечним договором, який припинив свою дію, у зв’язку з виконанням основного зобов’язання за кредитним договором, тому ця справа не пов'язана зі здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ “Ерде Банк”. Відповідно до частини першої статті 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Виходячи із наведеного вище, у задоволенні заяви ПАТ “Ерде Банк” слід відмовити. Керуючись статтями 11114, 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а но в и л а: У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства “Ерде Банк” відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий П.І. Колесник Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB82D15AFDA75098C2257E5E001D783B
  5. Добрый день. Погасил долг, связался с отделением банка (в другом городе, где брал кредит), попросил отменить запрет на отчуждение залогового имущества, т.к. договор ипотеки прекращён. Они согласны, спросили в каком порядке, я указал - согласно зак-ва, в регистрационную службу подайте заявление и прекращайте отягощение. На что мне работник ответила, что с этим возникают трудности, что мне прежде всего необходимо обратится в регистрационную службу и зарегистрировать право на имущество. Мотивировала это своей практикой и изменениями зак-ва 2013 года. На мои слова о том, что регистрация уже давно осуществлена, в договорах указаны регистрационные номера, она ответила, что она всё понимает, но практика такова, и если я не верю то могу обратится на горячую линию рег.службы. Дозвонится же туда нереально. Пока пишу требование в банк, прошу по возможности, если кто сталкивался с таким, объяснить мне ситуацию, может действительно работник банка прав? А то в законах подобной процедуры найти не могу. Спасибо.
  6. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/10350/2012 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Доповідач - Парандюк Т.С. Провадження № 22-ц/789/1125/13 Категорія - 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Жолудько Л. Д., при секретарі - Матусів Ю.Б. з участю сторін - третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на нежиле приміщення, площею 35, 8 кв. м. по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки за договором іпотеки № 02-3.1/188 від 07.11.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, а також із наданням ПАТ "Промінвестбанк"' усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 13.12.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 В порушення умов договору ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків та щомісячних платежів за кредитом, тому банк на підставі ст. ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2013 року здійснено заміну позивача з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТзОВ "Кредитні ініціативи", у зв"язку з укладенням між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційвий банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи", договору про відступлення права вимоги, в тому числі й за договором іпотеки із ОСОБА_3 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки - відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" вказав, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши їх вимоги в повному обсязі. Представник апелянта належним чином повідомлений про день та час розгляду справи і просять справу розглядати у їх відсутності. ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення третьої сторони та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Згідно ст. 308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України, банком не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику (ОСОБА_4) кредиту в сумі 35000 євро відповідно до умов кредитного договору, жодних прав та обов'язків у поручителя за договором іпотеки не виникало, і як наслідок - не виникло жодних прав у позивача за договором відступлення права вимоги. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним; договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Судом встановлено, що 10.12.2007 року між ЗАТ "АК Промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є -ПАТ "Промінвестбанк" , з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони, підписано кредитний договір № 03-2/855. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13.12.2007 року між банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5., зареєстрований в реєстрі за № 7802. Як вбачається із п. 2.1 кредитного договору,банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п.2.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10,5 % річних у валюті кредиту. 06.10.2008 року між банком та ОСОБА_1 підписано Договір про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007року відповідно до умов якого п.2.2, 2.4, 3.4, 5.2.1 викладено в новій редакції, зокрема: "2.2 За користування кредитом з 22.10.2008р. встановлюється процентна ставка в розмірі - 15 % річних у валюті кредиту. 2.4. Погашення кредиту за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідності до графіку (Додаток №1 до Договору про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007 року), який є невід'ємною частиною договору. Погашення здійснюється валютою, якою отриманий кредит." 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про відступлення права вимоги. З витягу до додатку №1 входить і кредитний договір з ОСОБА_1 Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Доводячи обставину про отримання ОСОБА_4 коштів, передбачених умовами кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року, банк посилається як на доказ - заяву на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року. Разом із тим, третя особа ОСОБА_4 заперечує факт отримання коштів у сумі 35 000 євро, посилаючись на те, що вказаний документ є лише проханням про видачу готівки і не підтверджує факту передачі-отримання коштів. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на це, представник третьої особи в порядку ст. 185 ЦПК України подала суду заяву про фальшивість заяви про видачу готівки як доказу про надання їй кредиту в іноземній валюті в сумі 35000 євро та клопотання про призначення судово-економічної експертизи. Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку. Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року ( із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, зі такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940. Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався. Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні. Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях. Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року. Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро. Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору. Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті. З цих підстав, встановлені судом обставини, з урахуванням підписання тексту кредитного договору, договору про внесення змін до кредитного договору та сукупності решти доказів, наявних у справі, свідчать про те, що правовідносин валютного кредитування між сторонами не виникали, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту - кредитний договір неможливо виконувати. Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (майновим поручителем) підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7802, де з п. 1.2 Договору іпотеки - предметом іпотеки є нежиле приміщення площею 35, 8 кв м в будинку АДРЕСА_1 Відповідно до ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.11 ЗУ "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір (основне зобов'язання) не породив жодних юридичних наслідків (не відбувся), отже договір щодо забезпечення такого не існуючого зобов'язання також не породжує жодних прав та обов'язків, в тому числі і тих, які випливають із ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", розділу 5 договору іпотеки "Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації". Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки. Так, за змістом ч.І ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зміст та розмір основного зобов'язання, передбачені п. 1.1 іпотечного договору, яким визначено, що майновий поручитель зобов'язався забезпечувати вимоги іподекодержателя (банку), що випливають із кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року щодо повернення позичальником кредиту в розмірі 35000 євро та процентів за користування ним у розмірі 10, 5 % річних. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється в тому числі у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Наведене дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в тому числі в разі підвищення розміру процентів (Постанова ВСУ від 10.12.2012 року у справі №6-112цс12| прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.І ст. 355 ЦПК України). Враховуючи те, що між банком та ОСОБА_1 06.10.2008 р. відсоткова ставка за користування кредитом була збільшена з 10,5 % до 15 %. без згоди поручителя, які привели до збільшення обсягу його відповідальності по основному зобов"язанню, тому суд вірно прийшов до переконання щодо припинення поруки. Доказів щодо згоди майнового поручителя ОСОБА_6 на внесення змін до основного зобов'язання апелянтом не представлено, а судом не здобуто. Так, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з того, що порука припинена перед банком, тому й жодних прав чи обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року до TOB "Кредитні ініціативи", зокрема майна ОСОБА_3, переданого в іпотеку, не відбулось. Безпідставним є посилання апелянта щодо порушення судом норм матеріального права - ст.553-559 ЦК України, як поруки, оскільки спростовуються вищезгаданими доказами та нормами діючого законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 324, ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/34162178
  7. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" березня 2015 р. Справа № 910/21757/14 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Іоннікової І.А. суддів: Тищенко О.В. Тарасенко К.В. розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014 р. у справі №910/21757/14 (суддя Смирнова Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання зобов'язань припиненими ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання зобов'язань припиненими, мотивуючи вимоги тим, що у правовідносинах, що виникли між позивачем та відповідачем, відбулося поєднання в грошовому зобов'язанні боржника і кредитора в одній особі - в особі позивача, що відповідно до ст. 606 Цивільного кодексу України є підставою для припинення зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» перед ПАТ «Брокбізнесбанк» за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. Як наслідок - з посиланням на ст. 593 Цивільного кодексу України позивач вказує і на припинення договорів застави та іпотечних договорів, які були укладені на забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. Рішенням господарського суду міста Києва від 15.12.2014р. (повне рішення складено 22.12.2014 р.) у справі №910/21757/14 позов задоволено повністю. Визнано припиненими, у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» перед Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», та додатковими угодами до нього, в частині заборгованості за кредитом у загальному розмірі 6051846 (шість мільйонів п'ятдесят одна тисяча вісімсот сорок шість) грн 25 коп. Визнано припиненим Договір застави від 30.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (предметом застави за яким є велика рогата худоба в кількості 8637 голів загальною заставною вартістю 103550000,00 грн). Визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Петровською Л.О. та зареєстрований в реєстрі за №356. Визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (предметом застави за яким є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 670821,00 грн). Визнано припиненим Договір застави від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (предметом застави за яким є основні засоби та обладнання на загальну заставну вартість 6903400,00 грн). Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений приватним нотаріусом Славутського районного нотаріального округу Хмельницької області Якимчук І.П. та зареєстрований в реєстрі за №138. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №188. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №192. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №194. Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №196; Визнано припиненим Іпотечний договір від 31.01.2014р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар», посвідчений державним нотаріусом Шепетівської районної державної нотаріальної контори Огородник Л.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №190. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» судовий збір у розмірі 13398 (тринадцять тисяч триста дев'яносто вісім) грн 00 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15.12.2014р. у справі №910/21757/14 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.14р. №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 9 від 28.02.2014р. щодо запровадження Тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Тимчасову адміністрацію в Банк, яку запроваджено строком на три місяці до 02.06.2014р. Постановою НБУ № 339 від 10.06.2014р. «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014р. відкликано банківську ліцензію, почато ліквідацію Банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», таким чином на момент звернення позивача до суду у відповідача відкликано банківську ліцензію та розпочата процедура ліквідації, отже під час Тимчасової адміністрації не здійснюються задоволення вимог вкладників та інших кредиторів Банку. Таким чином, станом на день укладання договорів та складання заяв щодо припинення зобов'язань поєднанням боржника і кредитора в одній особі, ані позивач, ані інші особи не є кредиторами Банку в розумінні ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно і Банк на момент укладання договорів відступлення не був боржником даних осіб. Також, апелянт зауважує те, що станом на 25.09.2014р., згідно розрахунку заборгованості позивач мав заборгованість за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. в розмірі 17 582 108,49грн., проте в оскаржуваному рішенні судом зазначено борг в сумі 6 051 846,25грн., що свідчить про те, що судом взагалі розрахунок Банку не взято до уваги, при цьому договір в цілому припиненим не визнавався, а тому припинення зобов'язання позивача перед відповідачем за кредитним договором у частині зобов'язання в загальному розмірі 6 051 846,25грн. та припинення іпотечного договору є необґрунтованим та безпідставним. Те саме стосується і договору застави. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що має пріоритетний характер, не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, а тому задовольнивши позовні вимоги, суд задовольнив кредиторські вимоги, що віднесені до четвертої та сьомої черги задоволення, порушив приписи вищезазначеного закону. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом. Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову. Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. 30.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» було укладено кредитний договір №01/04-2014, відповідно до якого відповідач надав позивачу невідновлювальну кредитну лінію на строк до 29.12.2023р. року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом. Додатковою угодою №1 від 31.01.2014р. та Додатковою угодою №2 від 11.02.2014р. до Кредитного договору вносились зміни щодо лімітів кредитування та строків виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. У відповідності до ч. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). 30.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» укладено низку договорів застави, за умовами яких заставодавець передає в заставу заставодержателю предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності для забезпечення повного та своєчасного виконання боргових зобов'язань - всіх грошових зобов'язань позичальника перед Банком, що випливають з умов Кредитного договору, додатків до нього та додаткових угод. Відповідно Договору застави №1 від 30.01.2014р. предметом даного договору є велика рогата худоба в кількості 8637 голів загальною заставною вартістю 103 550 000,00 грн. Згідно Договору застави №2 від 30.01.2014р. позивач передав у заставу Банку транспортні засоби загальною заставною вартістю 4 964 100,00 грн. Предметом Договору застави №3 від 30.01.2014р. є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 670 821,00 грн. За Договором застави №4 від 30.01.2014р. предметом застави є основні засоби та обладнання загальною заставною вартістю 6 903 400,00 грн. Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. На виконання умов кредитного договору, 31.01.2014р. між ПАТ «Брокбізнесбанк» (іпотекодержатель) та ТОВ «Подільський господар»(іпотекодавець) укладено шість іпотечних договорів, за умовами яких позивачем передано в іпотеку комплекс загальною площею 2 427,7 кв.м., розташований за адресою: Хмельницька обл., Славутський район с.Перемишель, вул. Молодіжна, буд 59-А; комплекс загальною площею 11269,6 кв.м., розташований за адресою: Хмельницька обл., Славутський район с. Іванівка, вул. В. Котика, буд. 45, загальною заставною вартістю 1 834 000,00 грн.; молочно-товарний комплекс, загальною площею 16 069,5 кв.м, який знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с.Велика Медведівка, вул. Островського, буд. 73-А, із заставною вартістю 48 147 000,00 грн.; підприємство з виробництва молока безприв'язного утримання корів, загальною площею 19211,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський р-н., с. Саверці, вул. В. Котика, буд. 1-Б, заставною вартістю 35230 000,00грн.; комплекс загальною площею 1615,3 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с.Траулин, вул. Ватутіна, буд. 18, із заставною вартістю 8594000,00 грн.; комплекс загальною площею 18 256,4 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Чотирбоки, вул. К. Маркса, буд. 5, заставною вартістю 29 076 000,00 грн.; комплекс загальною площею 13 082,9 кв.м., який розташований за адресою: Хмельницька обл., Шепетівський район, с. Орлинці, вул. Леніна, буд. 2, заставною вартістю 25 026 000,00 грн. 10.06.2014р. Правлінням Національного банку України винесено постанову №339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк», 11.06.2014р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №45, яким розпочато здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію - Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014р. до 10.06.2015р. У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1760 від 16.08.2010р. та Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78505 від 13.10.2012р., відповідач відкрив на ім'я ТОВ «Агросад - 2005» поточні рахунки, залишок грошових коштів на яких становить 100 107,10грн. 03.07.2014р. ТОВ «Агросад - 2005» у порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направило на адресу Банку заяву про визнання вимог кредитора, яка отримана відповідачем 04.07.2014р. 07.08.2014р. між ТОВ «Агросад- 2005» (цедент) та ТОВ «Подільський господар» (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги №12, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №03/1760 від 16.08.2010р. та за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78505 від 13.10.2012р., на загальну суму 100 107,10грн. Повідомлення про відступлення права вимоги, отримано відповідачем 22.08.2014р. Згідно Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 03/1759 від 16.08.2010р. та Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78495 від 13.10.2012р., відповідач відкрив на ім'я Приватного підприємства «Буковина Агросвіт» поточні рахунки, залишок грошових коштів на яких становить 152 530,48 грн. 03.07.2014р. ПП «Буковина Агросвіт» в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направило на адресу відповідача заяву про визнання вимог кредитора, яка вручена представнику відповідача 04.07.2014р. 07.08.2014р. ПП «Буковина Агросвіт» та ТОВ «Подільський господар» уклали Договір відступлення права вимоги №13, за умовами якого позивач прийняв право вимоги за Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №03/1759 від 16.08.2010р. та Договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №78495 від 13.10.2012р. на суму 152530,48 грн., про що Банк був повідомлений 22.08.2014р. 07.07.2014р. Корпорація «Сварог Вест Груп» в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» направила на адресу Банку заяву про визнання вимог кредитора, за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування №097799/12 від 01.11.2012р., на загальну суму 10 193,45 Євро. 07.08.2014р. між Корпорацією «Сварог Вест Груп» та ТОВ «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №14, за умовами позивач набув право вимоги за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування №097799/12 від 01.11.2012р. на суму 10 193,45 Євро. Крім того, відповідно до Договору №25 від 23.09.2014р., укладеного Корпорацією «Сварог Вест Груп» та ТОВ «Подільський господар», останній набув право вимоги за Договором про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування на суму що становить 7 700,00 Євро, про що Банк було також повідомлено. 05.08.2014р. між Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №11, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором банківського рахунку від 30.08.2005р. Пунктом 1.2 вказаного договору відступлення права вимоги визначено, що сума вимог за договором банківського рахунку, які передається цесіонарію становить 2 215 376,10грн. 07.08.2014р. між Петрищенком Юрієм Миколайовичем та ТОВ «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №9, за умовами якого позивач прийняв право вимоги за Договором про валютно-розрахункове обслуговування поточного рахунку фізичної особи №007030/1-008-01 від 16.05.2011р. на суму 2 407 954,31грн. 07.08.2014р. між Петрищенко Любов Григорівною (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Подільський господар» (цесіонарій) укладено Договір відступлення права вимоги №10, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимоги за Договором банківського строкового вкладу (депозиту) (Вклад «Стабільний») №D_150658394 від 27.11.2013р. Відповідно до Додаткової угоди №1 від 11.09.2014р. до Договору відступлення права вимоги №10 від 07.08.2014р. сума вимог за договором банківського вкладу, які передаються цесіонарію була зменшена та становить 73 560,12 доларів США. Згідно Договору №001000000059612 про відкриття та обслуговування спеціального карткового рахунку міжнародної платіжної картки VISA BUSINESS CHIP від 27.04.2010р. (надалі - "Договір карткового рахунку"), укладеного між Зеленським Володимиром Олександровичем, як власником рахунку, та відповідачем, як банком, власник рахунку розмістив на картковому рахунку у відповідача грошові кошти, залишок яких, згідно виписки по рахунку за період з 01.03.2014р. по 09.07.2014р., становить 375 003,82 дол. США. 10.07.2014р. Зеленський Володимир Олександрович в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» подав відповідачу заяву про визнання вимог кредитора, яка прийнята та зареєстрована за вх. № 12360-фіз від 10.07.2014р. 08.09.2014р. між Зеленським Володимиром Олександровичем та ТОВ «Подільський господар» укладено Договір відступлення права вимоги №24, відповідно до якого сума вимог за договором банківського вкладу, які передаються позивачу, становить 17 195,07 доларів США. У відповідності до ст. 606 ЦК України, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Аналогічні положення містять й приписи ч. 2 ст. 204 ГК України, згідно якої господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Законодавство України не ототожнює поняття правочин та зобов'язання, зокрема, один правочин може містити в собі декілька зобов'язань; у розумінні ст. 606 ЦК України внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі припиняється саме зобов'язання, а не правочин, апеляційний господарський суд вважав посилання скаржників в апеляційних скаргах на неправильне застосування судом вищенаведених норм матеріального права такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що спірні взаємовідносини сторін всупереч посиланням відповідача, не підпадають під кваліфікацію «зустрічних однорідних вимог» та не призводять до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність», адже в даному випадку має місце саме припинення спірного зобов'язання з підстав поєднання боржника і кредитора в одній особі, а не зарахування зустрічних однорідних вимог, що носить інший правовий характер. На підставі вищенаведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з поєднання боржника та кредитора в одній особі, зобов'язання сторін за кредитним договором № 01/04-2014 від 30.01.2014р. припинилися в силу приписів ст. 606 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 204 Господарського кодексу України. Доводи апелянта про те, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку, шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, не заслуговують на увагу, адже припинення зобов'язання, як самостійна правова підстава та самостійний інститут (ст. 606 ЦК України) не залежить від встановленої положеннями цього Закону черговості задоволення вимог кредиторів. Крім цього, згаданий Закон, як спеціальний закон, що визначає процедуру ліквідації банків, не містить заборони на припинення зобов'язань у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора банку в одній особі на стадії ліквідації банку. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Вищого господарського суду України від 22.02.2012р. у справах № 33/206 та № 33/207, а також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014р. у справі № 6-17645св14. Місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимоги про визнання припиненими, в зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі зобов'язань позивача перед ПАТ відповідачем за Кредитним договором та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом в розмірі 6 051 846,25грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки зобов'язання за іпотечними договорами та договорами застави є похідними від основного зобов'язання за кредитним договором, у частині 6 051 846,25грн. судом визнано припиненим, припиняється і зобов'язання за іпотечними договорами та договорами застави. Щодо зазначеного в апеляційній скарзі аргументу скаржника про те, що суд не взяв до уваги його розрахунок , в якому сума заборгованості позивача становить 17 582 108,49грн., колегія суддів звертає увагу на те, що Постановою НБУ № 339 від 10.06.2014р. та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №45 від 11.06.2014р. відкликано банківську ліцензію, почато ліквідацію Банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію. Доказів того, що Банком чи уповноваженою особою Фонду гарантування здійснені дії щодо звернення до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості, створення ліквідаційної маси не надано. Проценти за користування кредитними коштами та нарахування штрафних санкцій здійснено за розрахунком відповідача за період відкликання банківської ліцензії. Таким чином розрахунок заборгованості Банку, станом на 25.09.2014р. за кредитним договором №01/04-2014 від 30.01.2014р. не можна вважати належним та допустимим в розумінні ст. 34 ГПК України. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу ПАТ «Брокбізнесбанк» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/21757/14 від 15.12.2014 - без змін. 2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки. Головуючий суддя І.А. Іоннікова Судді О.В. Тищенко К.В. Тарасенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43032689
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 лютого 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", треті особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг", про визнання припиненими правовідносин за кредитними договорами у зв’язку з їх виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг", про визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання; за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", третя особа – ОСОБА_2, про визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання за заявою публічного акціонерного публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, в с т а н о в и л и: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсними договорів про відкриття кредитної лінії, припинення поруки та іпотеки. Змінивши підставу позову й уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, посилаючись на висновки судової економічної експертизи, зазначив, що він виконав всі покладені на нього кредитними договорами зобов’язання та просив визнати правовідносини, що виникли з кредитних договорів, припиненими, визнати поруку та іпотеку припиненими, у зв’язку з виконанням основного зобов’язання. Треті особи ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" звернулися до суду із самостійними вимогами із позовом про визнання поруки та іпотеки припиненими у зв’язку з виконанням основного зобов’язання. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" (далі – ПАТ КБ "Правекс-Банк"), треті особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" (далі - ТОВ "Санні Холдинг") про припинення правовідносин за кредитними договорами у зв’язку з їх виконанням, припинення поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання - задоволено частково. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за кредитним договором НОМЕР_2 від 23 квітня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за кредитним договором НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_5 від 27 травня 2011 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк", третя особа: ТОВ "Санні Холдинг" про припинення поруки та іпотеки у зв'язку з припиненням основного зобов'язання задоволено частково. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін і доповнень до договору поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_3 від 3 серпня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін і доповнень до договору поруки НОМЕР_3 від 3 серпня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_6 від 3 серпня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_6 від 3 серпня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Позов ТОВ "Санні Холдинг" до ОСОБА_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк", третя особа: ОСОБА_2, про припинення поруки та іпотеки у зв'язку з припиненням основного зобов'язання - задоволено частково. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_5 від 27 березня 2012 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_5 від 30 травня 2011 року в редакції договору від 27 березня 2012 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_6 від 30 травня 2011 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. В решті позовних вимог позивача та третіх осіб - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року заявник порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ "Санні Холдинг" із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 16, 526, 537, 598, 599 ЦК України. В обґрунтування заяви заявник додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року, від 28 вересня 2011 року та постанови Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року, від 13 серпня 2008 року, від 26 травня 2010 року, від 22 вересня 2010 року, від 28 вересня 2011 року, 30 листопада 2010 року, 20 листопада 2013 року, від 15 травня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 21 травня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 23 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_1 (далі - Кредитний договір НОМЕР_1) з додатком № 1 "Тарифи, комісії, інші платежі, що належать до сплати позичальником по договору" та зі змінами від 31 серпня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 15 грудня 2009 року, від 28 вересня 2010 року, від 27 травня 2011 року, від 12 вересня 2011 року, від 17 листопада 2011 року та договір іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 15 грудня 2009 року, від 28 вересня 2010 року, від 27 травня 2011 року, від 12 вересня 2011 року, від 17 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_1, банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно договорів страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі і з врахуванням вимог пункту 6.1.11 цього Договору, з наступним графіком зменшення ліміту кредитування. Відповідно до цього пункту Кредитного договору НОМЕР_1 ПАТ КБ "Правекс-Банк" надає ОСОБА_1 23 квітня 2007 року в користування кредитні кошти у розмірі 573 680 доларів США зі сплатою 14 % річних та зменшення обсягу кредитних коштів, наданих банком у користування позичальнику, протягом перших 719 днів, тобто за період з 23 квітня 2007 року до 10 квітня 2009 року, у розмірі 13 680 доларів США. Протягом наступних 35 періодів, тобто з 10 квітня 2009 року до 10 березня 2012 року узгоджено щомісячне зменшення ліміту кредитування на суму 15 000 доларів США та за останній період (45 днів), тобто з 10 березня 2012 року до 23 квітня 2012 року узгоджено, що обсяг кредитних коштів, наданих банком у користування, зменшується до 35 000 доларів США. Судом також встановлено, що погашення зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року по тілу кредиту відслідковується за наданими на експертне дослідження квитанціями оформленими банком за типовою формою платником ОСОБА_1 протягом часу з 28 листопада 2007 року до 31 серпня 2009 року включно, відповідно до яких погашено (оплачено) основну суму кредитного зобов'язання в розмірі 623 680 доларів США. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що станом на 31 серпня 2009 року позивачем належно виконане зобов’язання з погашення основної суми кредиту в розмірі 623 680 доларів США, що підтверджується висновком судової економічної експертизи. Крім того, пунктом 4.2 Кредитного договору НОМЕР_1 передбачено, що проценти за користування кредитом підлягають сплаті щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів. Якщо останній день встановленого строку платежу є вихідним, святковим або іншим неробочим днем, позичальник зобов'язується здійснити відповідний платіж заздалегідь, тобто не пізніше останнього робочого дня, що передує неробочому. ПАТ КБ "Правекс-Банк" за даним договором за користування кредитом нараховані проценти в сумі 160 157 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 970 689 грн 94 коп. Судом встановлено, що позивачем виконано зобов'язання по сплаті процентів на суму 160 157 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 975 092 грн 26 коп. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_1, за порушення строків повернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку зменшення ліміту кредитування, або внесення процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної пунктом 1.2 цього договору, від суми заборгованості за весь період прострочення. За висновком судово-економічної експертизи НОМЕР_7 від 8 листопада 2013 року станом на 13 липня 2012 року існує переплата по основній сумі кредиту (тілу кредиту) на суму 2 013,47 доларів США, яка спрямовується на погашення заборгованості по сплаті процентів на суму 2 559,87 доларів США. В той же час, цією ж експертизою встановлено, що пеня за несвоєчасне погашення процентних зобов'язань по Кредитному договору НОМЕР_1 становить 262, 33 долари США, що за курсом НБУ становить 2 096, 81 грн які позивачем сплачені. Також, судом першої інстанції встановлено, що 31 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року, яким цей договір викладено в новій редакції, змінено назву та присвоєно новий номер – НОМЕР_2 (далі - Кредитний договір НОМЕР_2). До цього договору вносились зміни, а саме: 15 грудня 2009 року, 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року та 11 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_2 від 31 серпня 2009 року банк надає позичальникові кредит в національній валюті на загальну суму 4 687 000 грн для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 зазначеного договору. Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору НОМЕР_2 видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівкових грошових коштів з каси банку після укладання договору застави та надання позичальником банку документу, який підтверджує страхування заставного майна на користь банку. Судом встановлено, що зобов'язання щодо видачі позичальникові кредиту в національній валюті на загальну суму 4 687 000 грн для споживчих цілей банк виконав лише частково, а саме в сумі 815 332 грн. 50 коп., які і були повернуті позивачем станом на 7 травня 2012 року. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору НОМЕР_2 кредит надається позичальникові строком з 23 квітня 2007 року до 23 квітня 2012 року, з 31 серпня 2009 року встановлюється відсоткова ставка в розмірі 20% річних. Пунктом 1.3 Кредитного договору НОМЕР_2 передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов'язань за цим договором (щодо строків сплати відсотків і повернення кредиту та/або сплати відсотків та/або повернення кредиту не повному обсязі та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку погашення кредиту) розмір ставки збільшується на 3 відсотки річних, залежно від розміру, встановленого в пункті 1.2 даного договору. У випадку наступного невиконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором розмір відсоткової ставки збільшується з урахуванням збільшення відсоткових ставок, зроблених раніше, відповідно до умов даного пункту договору. Новий розмір відсоткової ставки встановлюється від дня, наступного за днем, в який позичальник повинен був виконати свої зобов'язання, однак не виконав їх або виконав не в повному обсязі. Пункт 1.2 Кредитного договору НОМЕР_2 змінювався згідно із договорами про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_2, від 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року, але розмір ставки річних, а саме 20%, залишався незмінним. Відповідно до договору від 11 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_2 від 23 квітня 2007 року процентна ставка встановлена в розмірі 18% річних. Судом також встановлено, що проценти за користування кредитними коштами на суму 2 708 059,95 грн. сплачені ОСОБА_1 у повному обсязі. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_2 за порушення строків неповернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку погашення кредиту або внесення відсотків за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної в пункті 1.2 цього Договору від суми заборгованості за весь період прострочення. Згідно наданих квитанцій, ОСОБА_1 11 вересня 2009 року сплатив пеню за несвоєчасне погашення процентів за Кредитним договором НОМЕР_2 в сумі 2,79 грн. Судом першої інстанції встановлено, що 2 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_3 (далі – Договір НОМЕР_3), до якого вносились зміни, а саме: від 19 листопада 2007 року, від 20 червня 2008 року, 11 серпня 2008 року. На виконання вимог розділу 3 Договору НОМЕР_3 року 3 серпня 2007 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" уклали договір поруки зі змінами від 3 серпня 2007 року, 11 серпня 2008 року, 31 серпня 2009 року, 15 грудня 2009 року, 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 20 вересня 2011 року, 17 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_3 банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно договорів страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 цього договору, з наступним графіком зменшення ліміту кредитування та поступового його зменшення з 2 195 200 доларів США станом на 2 серпня 2007 року до 59 320 доларів США станом на 2 серпня 2012 року. ОСОБА_1 отримав за цим договором кредитні кошти з 3 серпня 2007 року до 3 вересня 2009 року в сумі 3 765 250 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 18 748 486 грн. 55 коп. Судом встановлено, що заборгованість за Договором НОМЕР_3 за період з 13 серпня 2007 року по 31 серпня 2009 року включно в сумі 3 765 250 доларів США позивачем погашена та станом на 31 серпня 2009 року зобов'язання по сплаті основної суми кредиту позивачем виконано у повному обсязі на суму 3 765 250 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 24 327 086 грн. 93 грн. Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 кредит надається за ставкою 13 % річних. Договором про внесення змін та доповнень до договору НОМЕР_3 про відкриття кредитної лінії від 2 серпня 2007 року, банком збільшено відсоткову ставку та встановлено її з 20 червня 2008 року в розмірі 14, 5 % річних. Процентні зобов'язання по договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 оплачені позичальником ОСОБА_1 у розмірах, нарахованих банком протягом періоду з 30 серпня 2007 року по 1 вересня 2009 року за користування кредитними коштами на суму 414 592 доларів США у повному обсязі. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року за порушення строків повернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку зменшення ліміту кредитування або внесення відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної в пункті 1.2 даного Договору від суми заборгованості за весь період прострочення. Згідно первинних документів, позивачем сплачувалась пеня за несвоєчасну оплату процентних зобов'язань у розмірі 16 доларів США. Крім того, проведеним експертним розрахунком встановлено, що станом на 31 серпня 2009 року підтверджується переплата по основній сумі кредиту в розмірі 14 237,76 доларів США. Тобто, суд дійшов висновку про те, що станом на 31 серпня 2009 року документально підтверджується належне виконання позивачем кредитних зобов'язань по Договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року. 31 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_3, яким цей договір було викладено в новій редакції, змінено назву та присвоєно новий номер - Кредитний договір НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року (далі – Кредитний договір НОМЕР_4). До цього договору внесено зміни, 15 листопада 2009 року, 29 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року та 11 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_4 банк надає позичальникові кредит в національній валюті на загальну суму 16 025 240 грн. для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 цього Договору. Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору НОМЕР-4 кредит надається позичальникові строком з 2 серпня 2007 року до 2 серпня 2012 року. З 31 серпня 2009 року встановлюється відсоткова ставка в розмірі 20 % річних. Договором від 11 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_4 з 11 листопада 2011 року відсоткова ставка була встановлена в розмірі 18% річних. На виконання умов Кредитного договору НОМЕР_4 банк надав позичальникові кредит в національній валюті всього на суму 2 850 365,68 грн. Зазначені кредитні кошти були повернуті позичальником банку станом на 7 травня 2012 року. Судом також встановлено, що ОСОБА_1 готівкою через касу відділення банку сплачував процентні зобов'язання за Кредитним договором НОМЕР_4, з призначенням платежу: "погашення відсотків по договору НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року". Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 сплачував відсотки за користування коштами відповідно до сум, нарахованими банком. За Кредитним договором НОМЕР_4 з дати укладання та до 23 серпня 2012 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" нараховані проценти за користування кредитом на суму 9 259 090 грн. 51 коп., які сплачені позичальником у повному обсязі. Судом встановлено, що 27 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_5 (далі – Договір НОМЕР_5). Згідно з пунктом 1.1 Договору НОМЕР_5, ПАТ КБ "Правекс-Банк" має право надати позичальникові кредитну лінію на споживчі цілі в національній валюті на суму 5 800 000 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. 27 березня 2012 року сторонами підписано договір про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_5, згідно з яким викладено в новій редакції пункт 1.1, а саме: банк має право надати позичальникові кредитну лінію в національній валюті на загальну суму 55 864 351 грн. 59 коп. з наступним цільовим призначенням: 8 222 358 грн 59 коп. - на споживчі цілі; 47 641 993 грн - на погашення заборгованості за кредитним договором НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року укладеним між позичальником і банком. Судом встановлено, що починаючи з 2 червня 2008 року кредитні зобов'язання між ОСОБА_1 і банком за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року та за договором про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_8 від 2 червня 2008 року й від 7 липня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк", не перевищують 10 (десять) грн., а станом на 7 липня 2008 року припинені. 11 серпня 2008 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" і ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року, яким узгоджено, що Договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року укладається в новій редакції, зі зміною його номеру, а саме: Договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_9 (далі – Договір НОМЕР_9). Відповідно до умов Договору НОМЕР_9, банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою сплати страхових платежів, відповідно до договорів страхування заставного майна. Пунктом 1.2 цього договору визначено, що кредит надається позичальникові строком з 30 травня 2008 року до 30 травня 2013 року. Судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за Договором НОМЕР_1 ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2013 року та Договір поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року. В забезпечення виконання зобов'язань за Договором НОМЕР_3 3 серпня 2007 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки НОМЕР_6 та договір поруки НОМЕР_3. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_9, Кредитним договором НОМЕР_10, Кредитним договором НОМЕР_4, Кредитним договором НОМЕР_11, Кредитним договором НОМЕР_2, Договором НОМЕР_5 30 травня 2011 року ТОВ "Санні Холдинг" та ПАТ КБ "Правекс-Банк" уклали договір іпотеки НОМЕР_5. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_5, 27 березня 2012 року ТОВ "Санні Холдинг" та ПАТ "КБ "Правекс-Банк" уклали договір поруки НОМЕР_5. Задовольняючи частково позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ "Санні Холдинг" суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, на підставі норм статей 509, 526, 559, 593, 598, 599 ЦК України дійшов висновку про те, що зобов’язання за кредитними договорами припинилися їх належним виконанням, а відтак порука й іпотека також вважаються припиненими. Разом з тим, у резолютивній частині рішення зазначено про припинення правовідношення за кредитним договором та припинення іпотеки і поруки за відповідними договорами, а не про визнання їх припиненими. У той же самий час у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: - в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року суд на підставі статей 16, 559, 598, 599 ЦК України дійшов висновку про те, що такого способу захисту як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим законодавством України не передбачено, а припинення зобов’язань (правовідносин) здійснюється у спосіб, визначений договором або законом; - в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року суд, посилаючись на статті 599, 600, 601, 604-609 ЦК України зазначав, що законом не передбачено такої підстави припинення зобов’язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості та відмовлено у визнанні поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України; - в постанові Вищого господарського суду України від 15 травня 2014 року, на підставі статей 598, 599 ЦК України зроблено висновок про припинення зобов’язання за кредитним договором у зв’язку з належним виконанням боржником своїх зобов’язань за цим договором; - в постанові Вищого господарського суду України від 20 листопада 2013 року суд дійшов висновку про неналежне виконання боржником умов договору поставки, відтак із передбачених статтею 599 ЦК України підстав зобов’язання за договором не припинялися. Таким чином, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 16, 526, 537, 598, 599 ЦК України. Що стосується постанов Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року, від 13 серпня 2008 року, від 26 травня 2010 року, від 22 вересня 2010 року, то вони не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки в них йдеться про різні фактичні обставини та має місце різне правове регулювання правовідносин. Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року також не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки вона ухвалена в порядку глави 3 розділу V ЦПК України Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України). Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов’язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться. У справі, яка переглядається, суд на підставі з платіжних документів та висновків судово-бухгалтерської експертизи дійшов висновку про належне виконання боржником зобов’язань із погашення кредитних коштів та сплати пов’язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитними договорами, яке прийняте кредитором. Юридичним наслідком належного виконання зобов’язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов’язання. Таким чином з моменту виконання боржником зобов’язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов’язків сторін, що складають зміст конкретного зобов’язального правовідношення. Відповідно до частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов’язання, забезпеченого заставою або порукою, припиняється порука і право застави. Встановивши факт належного виконання боржником основних зобов’язань за кредитними договорами та дійшовши правильного висновку про настання у зв’язку з цим таких юридичних наслідків як припинення правовідносин поруки й іпотеки, суд разом з тим, в резолютивній частині рішення помилково зазначив не про визнання поруки та іпотеки (як правовідносин) припиненими (про що і були заявлені вимоги), а про припинення поруки. У зв’язку із цим слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом про визнання поруки та іпотеки припиненими на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України, у зв’язку з належним виконанням основного зобов’язання, позивачі посилалися на невизнання банком зазначеного факту. Згідно з пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків. За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення поруки та права іпотеки у разі належного виконання основного зобов’язання, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, іпотекодавця передбачених частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов’язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другої статті 16 ЦК України. Таким чином права поручителя, іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки (іпотеки) такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки (іпотеки) чи шляхом припинення зобов’язання за договором. Враховуючи те, що суд відповідно до норм статей 10, 11 ЦПК України розглядав справу в межах заявлених вимог – про визнання основного зобов’язання та договору поруки і застави припиненими, саме щодо цих правовідносин містяться в мотивувальній частині правові висновки, суд правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, допущена судом помилка в резолютивній частині рішення не призвела до неправильного вирішення спору, а відтак не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали з одних лише формальних міркувань. Враховуючи, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, відповідно до ч. 1 ст. 3605 ЦПК України в задоволенні заяви ПАТ КБ "Правекс-Банк" слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України постановили: В задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-243 цс14) Встановивши факт припинення основного зобов’язання належним його виконанням, суд на підставі статті 599, частини першої статті 559, пункту першого частини першої статті 593 ЦК України обґрунтовано визнав припиненими й додаткові (акцесорні) зобов’язання за договорами іпотеки і поруки. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/706CC2B98C364947C2257DE9004F0AE8
  9. Державний герб України Ухвала іменем україни 24 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О. Суддів:Коротуна В.М.,Ступак О.В., Попович О.В., Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання зобов'язання припиненим та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі - ПАТ «Банк «Таврика»), Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання зобов'язання припиненим та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до ОСОБА_6 та стягнено з останньої заборгованість за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року в розмірі 62545,71 доларів США, що в еквіваленті становить 497432,30 грн, суму судового збору в розмірі 1700,00 грн та втрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн, а всього стягнено 499252,30 грн. Виконання боргових зобов'язань позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_6 прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку № 17386 від 18 січня 2012 року на суму 520000,00 грн. Посилаючись на те, що вона є боржником ПАТ «Банк «Таврика» відповідно до заочного рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року і кредитором ПАТ «Банк «Таврика» відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року, позивачка з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд задовольнити позов на підставі статті 606 ЦК України, яка передбачає припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано припиненим з 12 листопада 2013 року, у зв'язку із поєднанням боржника і кредитора в одній особі, зобов'язання ОСОБА_6 перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього, в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499252,30 грн. Визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього. Визнано припиненим договір іпотеки від 18 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 3071 та додаткову угоду до нього № 1 від 10 липня 2008 року, укладені між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_6. Визнано відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 грудня 2007 року. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року і ухвалення нового рішення про відмову в позові, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судами встановлено, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до ОСОБА_6 та стягнено з останньої заборгованість за кредитним договором № 62/07-ВФЛ від 18 грудня 2007 року в розмірі 62545,71 доларів США, що в еквіваленті становить 497432,30 грн, суму судового збору в розмірі 1700,00 грн та втрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн, а всього стягнено 499252,30 грн. Виконання боргових зобов'язань позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку банку була передана квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності. Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку в національній валюті України № 17386 від 18 січня 2012 року, який укладено між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_8, банк відкрив останній картковий рахунок НОМЕР_1 для зарахування та виплати пенсій та грошової допомоги. 20 березня 2013 року Національним банком України прийнято рішення № 97 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика». Листом ПАТ «Банк «Таврика» № 3541/4 від 11 липня 2013 року ОСОБА_8 було повідомлено, що відповідно до частини 5 статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимога останньої була включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягає задоволенню згідно до 4 черги вимог кредиторів, що відповідає частині 1 статті 52 вказаного Закону. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року ОСОБА_8 передала, а ОСОБА_6 прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку № 17386 від 18 січня 2012 року на суму 520000,00 грн. Відповідно до статті 606 ЦК України, на яку посилається позивачка як на підставу свої позовних вимог, зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у правовідносинах, які виникли між ОСОБА_6 та ПАТ «Банк «Таврика» відбулось поєднання боржника та кредитора в особі позивачки, що відповідно до статті 606 ЦК України є підставою для припинення кредитних зобов'язань останньої та припинення договору іпотеки від 18 грудня 2007 року. Доводи касаційної скарги ПАТ «Банк «Таврика» зводяться до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 601 ЦК України. Вказані доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, вирішуючи справу, суди керувалися статтею 606 ЦК України, на яку позивачка посилалась як на підставу позовних вимог. Тобто до зазначених висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведені в скарзі доводи не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні. Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:В.М. Коротун О.В. Ступак О.В. Попович С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40698861
  10. Державний герб України Справа № 523/12140/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі: головуючого судді Гудиної Н. І. при секретарі Мельніченко Г.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 звернулися до суду про визнання договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. недійсним Установив: Позивач звернувся з даним позовом до відповідача в серпні 2013 року обґрунтування на які посилається позивач зазначені в позові від 08.08.2013 року Позивач є споживачем по Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26 червня 2007 року, згідно п.1.2 Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, п.23 ст. 1 Закону України «про захист прав споживачів». 26 червня 2007 Позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором про надання кредитної лінії. Виконання зобов'язань за спірним договором було почато 26.06.2007 року. На момент пред'явлення позову позивачем - позичальником було сплачено платежів на погашення кредиту у розмірі - 22 307 доларів США за квитанціями банку по рахунку за період з 26.06.2007 по теперішній час. Також позивачем сплачена банку комісія за надання кредиту. Позивач вважає, що банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ тому, що грошевою одиницею України є гривня єдиним законним способом платежу для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривня. Позивач мотивує свої вимоги тим, що при наданні банком позивачу кредиту у доларах США були порушені наступні норми чинного законодавства: ст. 99 Конституції України, де зазначено, що грошовою одиницею України є гривня; ст. 524 ЦК України де передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому випадку, грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 ЦК України; ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Позивач зазначає, що стосовно зобов'язання в іноземній валюті, потрібно звернутись до норм Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (надалі - Декрет), який з урахуванням приписів ст. 7 ГК України, ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у цій сфері. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з вищезазначеним Декретом. Згідно із п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Надання банком грошових коштів (кредиту) та проведення позичальником дій, спрямованих на виконання зобов'язання в іноземній валюті (оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, тощо), за своєю правовою природою є валютною операцією, а отже, потребує наявності у банку індивідуальної ліцензії. Таким чином, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником, а також використання іноземної валюти як засобу платежу. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету, п.1.10 Положення Національного банку України "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" № 483 від 14.10.2004 р. одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Позивач також посилається на те, що порушені права , як споживача, при укладенні спірного договору, відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови Договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживача кредитних послуг - позивача. Несправедливим є, зокрема умови кредитного договору погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли усі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач переводить на позивача - позичальника за кредитним договором і споживачем кредитних послуг, що є порушенням частини 3 ст. 13 ЦК України. Використання банком долара США, як предмета кредитування, значно погіршує положення Позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг) у разі настання певних подій, що надає право для позивача , відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання кредитного договору в цілому недійсним. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч. 2 ст. 345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимоги чинного законодавства не виконанні. А згідно ст. 236 ЦК України договір визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Позивач вважає необхідним повернення сторін в початковий стан для застосування розрахунку курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. По причині того, що істотно змінилися обставини якими керувались сторони при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити, в зв'язку з чим значно погіршало фінансове становище позивача. На судові засіданні представник відповідача не з'являвся, надавши зустрічну позовну заяву, вимогами якої є звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1. Представник позивача ОСОБА_1 надала заперечення на зустрічну позовну заяву. В яких зазначається, що позивачі не згодні із зустрічною позовною заявою в повному обсязі, тому що, 03 червня 2014 року Верховна Рада України постановила Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У п. 1 даного закону зазначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Відповідно із приписами п. 2 даного Закону роз'яснюється, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки). Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, належним чином сповіщена, причин своєї неявки суду не повідомила. Судом встановлено, що 26.06.2007 позивачем ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено споживчий Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотеко держателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором кредитної лінії. Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору. Відповідачем до справи індивідуальної ліцензії додано не було. Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках і в порядку, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 1 « Про судове рішення у цивільній справі» зазначено , що згідно з частиною першою ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземний валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадах і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 1593 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Стаття 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до Здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 даного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та е законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, а також використання готівкою іноземної валюти на території України може бути за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного Банку України. Згідно п. «г» ч. 4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції ст. 5 Декрету вказує, що ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями) у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 1.1 спірного кредитного договору банк здійснює видачу кредиту позичальнику в іноземній валюті в сумі 114 000, 00 доларів США. З спірного договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів, без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним. Отримувачем за валютною операцією на отримання кредиту позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2, так як банк надає на користь позичальників суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п.1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в свою чергу, використовували готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Платинум Банк». Так, пунктом 4.3 спірного договору передбачено, що повернення відповідної частини кредиту - це 114 000, 00 доларів США здійснюється позичальником щомісяця , визначено у графіку платежів, шляхом сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетних платежів Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у Банку. Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову Іноземну валюту, як засіб платежу. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі, сплати мита інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України сплати платежів за охорону та супроводження підакційних і транзитних товарів митними органами: оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам які виїжджають у приватних справах та в службове відрядження. З урахуванням змісту кредитного договору, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на видачу і отримання кредитних коштів у валюті згідно п. «в» ч.4 ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. Перелік документів, які для отримання банківського кредиту позичальник надає банку містить ч.4 ст. 136 ГК України, тобто саме позичальник є ініціатором банківського кредиту. Банк-відповідач, як агент валютного контролю, повинний здійснювати спостереження за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього. Як кредитна установа, в тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків резидентам України. Отже, укладання спірного Договору суперечить Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. тобто чинному законодавству України. Таким чином, суд вважає обґрунтованим посилання на те, що видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резидентові України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст.13 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993р., за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 ті ж Декрети КМУ №15-93 від 19.02.1993 р., передбачає відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних оперецій або штрафом в розмірі, що встановлюється Національним банком України. У зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Платинум Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Платинум Банк». Як вище вказано, єдиним законним засобом для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривна. Одночасно, сторонам в договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті,твідповідає нормам ч.1 ст. 524 ЦК України, де вказано, що ціна є істотною умовою господарського договору і відзначається в договорі в гривнах. У іноземній валюті можуть визначатися ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Дана ліцензія у сторін відсутня, хоча вона була необхідною умовою для законності кредитної операції, незалежно від суми кредиту і терміну його повернення позичальником. Оплата позивачем боргу за час прострочення пені і штрафу, стягнення яких в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засоби платежу. Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого застосування долара США як платіжної одиниці за договором кредиту суперечить п. «г» ч.4 ст.5 Декрету KМУ і Положення НБУ № 275. Наявність генеральної ліцензії на валютні операції (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями), про що вказано в поясненнях і запереченнях кредитора - відповідача не звільняє кредитора і позичальника від обов'язку отримувати індивідуальну ліцензію згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, і не робить укладений кредитний договір законним. Відповідачем не надані докази, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання - отримання резидентами України кредитних коштів у валюті, і використання такої іноземної валюти в Україні як платіжні засоби. Видана банку генеральна ліцензія не передбачає видачу кредитів в інвалюті юридичним і фізичним особам. Згідно ст.49 Закону України про банки і банківську діяльність, операції з валютними цінностями (п.1 ч. 2 ст. 47 Закону) не належать до кредитних операцій. Як відмічено в «Положенні про порядок і умови торгівлі іноземною валютою», затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.08.2006 р. № 281, - надання і отримання резидентами фінансових кредитів і позик є валютною операцією, що пов'язана з рухом капіталу (п.12 розд. І Положення). Права позивача , як споживача, також порушені, при укладанні спірного договору. Відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів кредитних послуг - позивача. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору, що є способом зловживання правом, є порушення частини 3 статті 13 ЦК України. Таким чином, використання банком долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, є внесенням до кредитного договору пункту, що значно погіршує положення позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг), у разі настання певних подій, що надає право для позивача, відповідно до п. 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Одержувачем за валютною операцією - отримання кредиту в іноземній валюті є позивач. Умови кредитного договору про надання позичальникові споживчого кредиту в іноземній валюті - доларах США, не відповідають вимогам закону. Кредитний договір є двостороннім договором. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч.2 ст.345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умови про відповідальність сторін, і зокрема умова про відповідальність кредитора , не виконано. Момент здійснення договору стороною (сторонами) вимог ч.1 ст.215 ЦК України, які встановлені ч. 1,3,5,6 ЦК України. Зміст кредитного договору повинен відповідати вимогам закону, і відсутність в змісті оспорюваного кредитного договору умови про відповідальність кредитора таким вимогам не відповідає. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Відносно необхідності при поверненні сторін в початковий стан застосувати розрахунок курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. Отже, істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти , сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити , в зв'язку з чим значно погіршав фінансовий стан позивача. В договорі не визначена сторона, яка несе ризик у разі знецінення тієї або іншої валюти. Внаслідок збільшення розміру відповідальності за кредитом та зростання вартості самого кредиту у відповідності з курсом НБУ на дату чергового погашення заборгованості, суттєво погіршилось матеріальне становище позичальника, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 отримали кредитні кошти у розмірі 114 000, 00 доларів США.., змушені повертати фактично на 60% більше, а відповідач отримає більший прибуток. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посилаються на те, що ні з кредитного договору, ні з іпотечного договору, не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона - це позивач. Суд визначаючи спірні договори недійсними, повертає сторони в початковий стан. Крім того, якщо відповідальність відповідно до основного договору за своїм обсягом збільшується , то порука припиняється ст. 559 ЦК України, на підставі чого необхідно визнати договори поруки між ПАТ «Платину Банк» і поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Відповідач, у разі істотної зміни курсу валюти не зробив переоцінку вартості іпотечного майна, тобто вартість іпотеки залишилась незміною, що також порушує права ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як споживачів за кредитним договором, оскільки на сьогоднішній час вартість іпотечного нерухомого майна значно збільшилась. Через обставини, які збільшили вартість споживчого кредиту, збільшився обсяг відповідальності поручителів, що є підставою вважати іпотечний договір та договори поруки недійсними. З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладання спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВГСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюванним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Отже, оспорюванні кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Стаття 216 ЦК України встановлює, що кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним з моменту його здійснення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 648 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» , іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 року зареєстрований в реєстрі № 2891, укладений між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2, предметом договору є квартира АДРЕСА_1 підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11. 2008. "Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про встановлення нечемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли, сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину,зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача, щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис. Керуючись ст.ст . 3. 4,10, 11, 14, 57-64,77, 169, 212-215, 218, 294 ЦПК України, ст. ст. 192, 203,215, 216, 227, 227, 533, 546 ЦК України, суд,- Вирішив: Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного Акціонерного Товариства «Платинум Банк», третьої особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання кредитної лінії - задовольнити частково. Визнати договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність - недійсним. Зупинити ПАТ «Платинум Банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007 з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007, а саме житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути до ПАТ «Платинум Банк» у натурі, все що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Зобов'язати ПАТ «Платинум Банк» повернути ОСОБА_2 у натурі все, що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, а саме рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Суддя- http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39921285
  11. Припинення іпотеки по ч.3 ст. 49 ЗУ "Про іпотеку" после 2 (3) не состоявшихся торгов. Вся судовая практика, которая попадается на глаза по господарським судам. Существует ли практика по цивильным? И можно ли припинення по этой статье увязать с ЗУ о ЗПП? Поделитесь идеями, плз, если не жалко .
  12. Державний герб України Справа № 203/2221/13-ц Провадження № 2/0203/73/2014 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2014 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Католікяна М.О., при секретарі Науменко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно, за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою, у с т а н о в и в: 28 березня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11233278000, за умовами якого третя особа отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Третя особа не виконала свої зобов'язання за кредитним договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки житлового приміщення. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.а.с. 1 - 5). 23 квітня 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2007 р. між АКІБ "УкрСиббанк" і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11280948000, за умовами якого ПП «Натал» отримало грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань позивач уклав з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки. Відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 3 526 771,09 грн.(т. 2 а.с.а.с. 1 - 5, 144 - 148). 11 червня 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона доводиться дочкою ОСОБА_2, який уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р., а згодом - додатковий договір до нього від 30.01.2009 р. На час укладення договору іпотеки позивач була неповнолітньою, а тому для укладення такого договору необхідно було надання відповідним органом опіки та піклування дозволу, якого отримано не було. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про (з урахуванням уточнень) визнання недійсними укладеного договору іпотеки та додаткового договору до нього, а також скасування заборони предмету іпотеки (т. 1 а.с.а.с. 92 - 95, т. 3 а.с.а.с. 19 - 22). 12 червня 2013 року ухвалою суду справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно були об'єднані у єдине провадження (т. 2 а.с. 127). 13 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи - ПП «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного ним договору поруки припиненим (т. 2 а.с.а.с. 162, 163). 21 січня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Разом з тим, за 3 дні до укладення договору поруки помер батько позивача, у зв'язку з чим вона перебувала у тяжкому психологічному стані. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного нею договору поруки припиненим та визнання його недійсним (т. 3 а.с.а.с. 109 - 111). 22 січня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі за позовом ОСОБА_5 в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 У судовому засіданні представник ПАТ "УкрСиббанк" підтримала заявлені ПАТ "УкрСиббанк" позови, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Представник ОСОБА_5 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_1 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_4 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ПП "Натал", ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк", просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 У справі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП "Натал" та ОСОБА_3 подано заяви про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (т. 3 а.с.а.с. 24 - 29, 56 - 59, 101, 102, 104 - 106, 132, 133, 144 - 147, 157 - 159, 188 - 192). Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПП "УкрСиббанк" не підлягають задоволенню, позови ОСОБА_5, ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником його є ПАТ "УкрСиббанк") та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11233278000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 3 746 426,90 грн. з кінцевим терміном повернення - 20.12.2010 р. (т. 1 а.с.а.с. 7- 14). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 на забезпечення кредитних зобов'язань за договором № 11233278000 було укладено договір іпотеки № 11233278000/3/1, за яким ОСОБА_2 передав у заставу АКІБ "УкрСиббанк" належну йому квартиру АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 9616 (т. 1 а.с.а.с. 35, 36). 28 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11280948000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 970 415,00 грн. з кінцевим терміном повернення - 27.12.2010 р. (т. 2 а.с.а.с. 7- 18). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 11280948000/П, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 19 - 21). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 236911, за яким ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 22 - 24). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 236912, за яким ОСОБА_3 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 25 - 27). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 236913, за яким ОСОБА_4 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 28 - 30). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 11233278000/3/1, який був також посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 534 (т. 1 а.с. 37). 05 серпня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарних днів достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11233278000, яка склала 1 168 047,82 грн. (т. 3 а.с.а.с. 51 - 55). Того ж дня ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адреси ПП "Натал", ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин 2, 3 статті 18 Закону України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 12 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-ІV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності з абзацом 1 пункту 67 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Судом встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р. та додаткового договору № 1 до нього ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі, що стала предметом іпотеки (т. 1 а.с. 97), не досягла повноліття (т. 1 а.с. 96), тому мала статус дитини, отже для укладення спірного договору її батькові необхідно було отримати відповідний дозвіл органу опіки та піклування. Між тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 з такою заявою до виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради не звертався (т. 1 а.с. 99). За правилами частини 6 статті 203 ЦК правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Відтак, оскільки під час укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 та додаткового договору № 1 не було дотримано приписи частини 6 статті 203 ЦК, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню. При цьому суд критично ставиться до посилань ПАТ "УкрСиббанк" на довідку ОСББ "Співвласники будинку № 43" від 10.10.2007 р. № 2808/3, яку було надано нотаріусу при укладенні договору іпотеки (т. 3 а.с. 221), оскільки ця довідка спростовується рештою матеріалів справи, зокрема, листом Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 10.09.2013 р. № 1681 (т. 1 а.с.а.с. 97, 98, т. 3 а.с. 46). Ураховуючи висновок суду про недійсність договору іпотеки, суд не вбачає підстав для задоволення позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до частин 1, 4 статті 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука також припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судом встановлено, що у 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" висунув ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто за три з половиною років), отже, у розумінні приведеної норми, порука припинилася. Крім того, при укладенні кредитного договору № 11280948000 сторони узгодили відповідний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 14 % (т. 2 а.с. 14). Згодом, 30.01.2009 р., сторони за кредитним договором уклали додаткову № 1 до додаткової угоди № 1, якою збільшити розмір процентної ставки до 35 % (т. 2 а.с. 18). Таким чином, після укладення договорів поруки №№ 11280948000/П, 236913 зобов'язання ПП "Натал" було суттєво змінено без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 що також, безумовно, вплинуло на обсяг та зміст її зобов'язань. Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково (лише в частині припинення поруки). Відмовляючи ОСОБА_4 у позові про визнання договору поруки недійсним, суд виходить з того, що вона не довела належними та допустимими доказами наявність таких підстав, як введення її в оману та її обман, а доводи, викладені у позовній заяві, є непереконливими. Аналогічних висновків суд доходить і з приводу правовідносин, що виникли між ОСОБА_2, ОСОБА_7, з одного боку, та ПАТ "УкрСиббанк", з другого боку. Так, 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" також висунув ОСОБА_2 та ОСОБА_7 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто також за три з половиною років), отже, у розумінні частини 4 статті 559 ЦК, їх поруки також за законом припинилися. Відтак, підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором № 11280948000 суд також не знаходить. Згідно зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. У відповідності з частиною 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. За правилами частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4 статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що 05.08.2009 р. ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ПП "Натал" заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останньому вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Таким чином, за кредитним договором № 11280948000 позовна давність сплила, оскільки почалася 06.09.2009 р. (наступного дня після закінчення 31-денного строку) і закінчилася відповідно 05.09.2012 р. Відтак, оскільки ПП "Натал" звернулося до суду із заявою про застосування правил позовної давності, а ПАТ "УкрСиббанк" подало позов з порушенням вказаного строку (23.04.2013 р.) і не просило суд поновити його, суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові до ПП "Натал" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11280948000 відмовити. Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 169, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно відмовити. Позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Визнати недійсним додатковий договір № 1 від 30 січня 2009 року до договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 534. Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену 12 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано у реєстрі за № 9617) на підставі договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою задовольнити. Визнати договір поруки № 11280948000/П від 28 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, припиненим. Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою задовольнити частково. Визнати договір поруки № 236913 від 30 січня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, припиненим. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Повний текст рішення складено 21 травня 2014 року. Суддя М.О. Католікян http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38901099
  13. Державний герб України Справа № Провадження №369/4519/14-ц 22-ц/780/4664/14 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В. Доповідач у 2 інстанції Михайло 14.08.2014 Категорія 58 ____________________________________________________________________________________ РІШЕННЯ Іменем України 12 серпня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі: Головуючого судді: Поліщука М.А. суддів: Журба С.О., Коцюрба О.П. при секретарі: Лопатюк В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», третя особа: Державна реєстраційна служба України про визнання іпотеки припиненою та вилучення запису про заборону відчуження нерухомого майна, - ВСТАНОВИЛА: В травні 2014 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив визнати припиненим договір іпотеки, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра» від 16.05.2008 року, зобов'язати Державну реєстраційну службу України вилучити записи про заборону відчуження нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222487001:01:008:0085, яка належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.05.2008 року. Позов обґрунтовував тим, що 16.05.2008 року між ним та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, цього ж дня між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить позивачу на праві власності. 25 березня 2011 року рішенням Шевченківського районного суду м.Києва було розірвано кредитний договір у зв'язку з істотною зміною обставин. Посилаючись на норми Закону України «Про іпотеку» та положення статей ЦК України, позивач вважав, що якщо кредитний договір був розірваний за рішенням суду, то іпотека яка забезпечувала виконання зобов'язання за кредитним договором, має бути припинена. Також, зазначав, що відповідач втратив можливість для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки пропустив строк на пред'явлення виконавчого листа до виконання. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2014 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підстави для припинення іпотеки між сторонами відсутні, оскільки фактично зобов'язання позивача перед відповідачем стосовного повернення кредитних коштів в силу положення Глави 50 ЦК України після розірвання судом кредитного договору не зникло. Судовим рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» кредитні кошти в розмірі 1 620 308 грн., тобто у позивача існує зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, повернення яких забезпечувалось укладеним договором іпотеки. Проте повністю погодитись із вказаними висновками не можна, так як вони не узгоджуються із вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 16.05.2008 року між ПАТ КБ «Надра» (Банк) і ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено кредитний договір, згідно якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 186 223,40 доларів США в порядку і на умовах визначених цим договором. В цей-же день з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передав Банку в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 3222487001:01:08:0085, яка належить позивачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.05.2008 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.03.2011 року у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Надра» про розірвання кредитного договору задоволено первісний і зустрічний позов. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» 202 546,14 доларів США, що в еквіваленти складає 1 620 308 грн. 32 коп. Розірвано кредитний договір № 177/П/73/2008/840, укладений 16.05.2008 року між ПАТ КБ «Надра»та ОСОБА_2 Вказане рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили. Суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до ст.61 ЦПК України при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, не підлягають доказуванню обставини, встановлені судовим рішення у цивільній справі, що набрало законної сили. Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 23 квітня 2014 року у задоволенні заяви ПАТ КБ «Надра» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа виданого 16.12.2013 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 25.03.2011 року до виконання - відмовлено. Проте колегія суддів вважає, що встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Правовими підставами позовних вимог позивачем визначено положення ст.ст.3, 17 ч.1 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.593, 653 ЦК України, що узгоджується із зазначеними нормами матеріального права. Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; Згідно положень ч.ч.2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Встановлено і підтверджується належними доказами, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.03.2011 року у справі за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Надра» про розірвання кредитного договору, кредитний договір, укладений між сторонами 16 травня 2008, розірвано. Таким чином основне зобов'язання, на забезпечення виконання якого між сторонами було укладено іпотечний договір, припинено з часу набрання законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.03.2011 року. Відповідно до п.3.1.2 Іпотечного договору право іпотеки припиняється виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за Договором кредиту, а також в інших випадках, передбачених законами України. За вказаних обставин, з врахуванням вимог ч.ч.2, 3 ст. 653 ЦК України, ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку», оскільки припинено основне зобов'язання, то підлягає припиненню іпотечний договір, який був укладений між сторонами основного зобов'язання для забезпечення виконання основного зобов'язання. Відповідно до ст.309 ЦПК України, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову. Визнати припиненим іпотечний договір, укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» і ОСОБА_2 16 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №2011. В частині інших позовних вимог про зобов'язання Державної реєстраційної служби України вилучити записи про заборону відчуження нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,1499 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 рішення суду про відмову в позові є законним і обґрунтованим. Вказані вимоги відповідно до ст.ст.3, 15 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2014 року в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою скасувати і ухвалити нове рішення: Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», третя особа: Державна реєстраційна служба України про визнання іпотеки припиненою задовольнити. Визнати припиненим іпотечний договір, укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» і ОСОБА_2 16 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №2011. В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 червня 2014 року залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40136837
  14. История такова - в 2007 году заключен кредитный договор с Дельтабанком. В ипотеку по кредитному договору передан частный дом. Деньги получены на бизнес, который успешно прогорел в кризисные 2008-2009 года. Тогда же, в 2009 перестал платить по кредиту совсем, несколько раз звонили из банка, потом банк подал в суд. Пытались возражать, приводили аргументы, но в 2012 году суд вынес решение, конечно же взыскал всю сумму задолженности. Банк предъявил исполнительный лист в исполнительную службу, приходил исполнитель, якобы описал ипотечный дом (со слов исполнителя, потому что никаких документов мне не отдавали). И все. С конца 2013 года никто меня не беспокоит. У меня не такая большая задолженность, и я все это время искал покупателя на дом. Сейчас у меня есть покупатель на дом, сумма оговорена - хватит на погашение задолженности и даже мне остается. Я пришел в отдел Дельтабанка по проблемной задолженности, объяснил, что хочу продать дом в погашение кредита, для чего мне требуется согласие банка. Сотрудники банка мне сказали, что не дадут согласия на продажу дома, уже идет исполнительное производство, дом будет продан с торгов, я такой-сякой плохой на платил уже много лет и все в этом духе. Я пытался объяснить, что у меня покупатель на полную сумму задолженности, но они какие-то странные, вообще меня не услышали. После этого оставил письменное заявление в банке с просьбой разрешить продажу дома и снять арест ипотеки для продажи. Уважаемые форумчане и бывалые специалисты, подскажите, как возможно заставить банк дать согласие на добровольную продажу ? Знаю я эти торги в исполнительной службе и не хочу остаться быть должным после продажи моего дома. Другого имущества у меня нет.
  15. Справа № 0417/15917/2012 Провадження № 2/0202/122/2014 УХВАЛА Іменем України 06 травня 2014 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі : головуючого судді Зосименко С.Г. при секретарі Котула А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: В провадженні суду знаходиться дана цивільна справа. У відкритому судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку із тим, що спір між позивачем та відповідачами ПАТ «Акцент-Банк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 виник як між суб'єктами господарських правовідносин. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.04.2014 року було визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки № 504-2 від 10.06.2008 року, укладеного мі ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 Представник позивача заперечувала проти задоволення заявленого клопотання. Заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю. Згідно з положенням ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Виходячи з положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Судом встановлено, що відповідачі ПАТ «Акцент-Банк» та фізична особа-підприємь ОСОБА_1.є суб'єктом підприємницької діяльності. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.04.2014 року було визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки № 504-2 від 10.06.2008 року, укладеного мі ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 Таким чином, дана справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, УХВАЛИВ: Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити. Роз'яснити позивачу, що розгляд цієї справи відноситься до компетенції господарського суду. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 5-ти денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги. Суддя С.Г. Зосименко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38548707
  16. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" червня 2013 р. справа № 910/318/13 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Буравльова С.І. суддів: Андрієнка В.В., Шапрана В.В. при секретарі: Ковальчуку Р.Ю. за участю представників: позивача - Федоренко Л.Б., Бєлкін М.Л., Любович Є.Л.; відповідача - не з`явилися; третьої особи - не з`явилися розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 (суддя - Стасюк С.В.) за позовом Фермерського господарства "Ланагропрод" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі обласного відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк м. Чернігів третя особа Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області про припинення правовідносин за договором іпотеки ВСТАНОВИВ: У січні 2013 року Фермерське господарство "Ланагропрод" (далі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі обласного відділення Публічного акціонерного товариства Промінвестбанк м. Чернігів (далі - відповідач) про припинення правовідносин за договором іпотеки нерухомого майна від 18.11.2008 р. Ухвалою господарського м. Києва від 04.01.2013 р. порушено провадження у справі № 910/403/13 та залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області. Рішенням господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 позовні вимоги Фермерського господарства "Ланагропрод" задоволено повністю. Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції з власної ініціативи змінив підстави позову під час розгляду справи по суті. Також апелянт зазначає про те, що такого способу захисту права, як визнання договору припиненим, не існує. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/318/13, а розгляд справи призначено на 06.06.2013 р. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення господарського суду м. Києва 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. В засідання суду, призначене на 06.06.2013 р., представники відповідача та третьої особи не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано. Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне. 28.11.2005 р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк), та Фермерським господарством "Агроленд" (позичальник) було укладено кредитний договір № 307 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 800000,00 грн. на умовах, передбачених цим договором, з кінцевим терміном повернення кредиту - не пізніше 27 листопада 2008 року. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. В забезпечення виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (іпотекодержатель) та Фермерським господарством "Ланагропрод" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір від 18.11.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 4311 (далі - Іпотечний договір). Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до п. 1.2 Іпотечного договору предметом іпотеки є наступна нерухомість: 1. Продбаза, цегляна, розташована за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23 - Г, загальною площею 463,0 кв. м., позначена в плані літерою "Б-1", заставна вартість - 200000,00 грн. 2. Промбаза, цегляна, розташована за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23 - Б, загальною площею 663,9 кв. м., позначена в плані літерою "В-1", заставна вартість - 320000,00 грн. 3. Госпсклад, цегляний, розташований за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23-Е, загальною площею 464,9 кв. м., позначений в плані літерою "Д-1", заставна вартість - 220000,00 грн. 4. Майстерня, цегляна, розташована за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Богдана Хмельницького, буд. 23 - В, загальною площею 158,8 кв. м., позначена в плані літерою "Б-1", заставна вартість 60000,00 грн. (далі - предмет іпотеки). Згідно з п. 5.1 Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію у наступних випадках: - якщо у момент настання строку виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю, а саме: при повному або частковому неповернені у встановлені відповідно до пункту 2.2 Кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій сплаті у передбачені Кредитним договором строки сум відсотків, відсотків за правомірне користування кредитом; та/або при несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені Кредитним договором; - незалежно від настання строку виконання боржником будь-яких зобов'язань за Кредитним договором - при ліквідації чи реорганізації у будь-який спосіб іпотекодавця та/або боржника, порушенні відносно будь - кого з них справи про банкрутство; - незалежно від настання строку виконання боржником будь-яких зобов'язань за Кредитним договором - при виникненні підстав, вказаних у пункті 3.1.5 цього Договору, при невиконанні пункту 4.1.11 цього Договору. Згідно зі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Пунктом 5.2.2 Іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель може безпосередньо звернутись до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до господарського суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У зв'язку з невиконанням боржником свого зобов'язання за Кредитним договором, 06.01.2009 р. приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу вчинено виконавчий напис за № 44 (Виконавчий напис № 44) про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Акціонерного комерційного промислово - інвестиційного банку у розмірі 800000,00 грн. заборгованості по кредиту, 26900,97 грн. заборгованості по простроченим відсоткам , 20466,21 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 765,69 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків. Виконавчий напис № 44 було пред'явлено до виконання у Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області в лютому 2009 року. В процесі здійснення виконавчих дій за Виконавчим написом № 44, у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про іпотеку", були проведені торги з реалізації предмета іпотеки, які в перший та другий раз не відбулись, тобто предмет іпотеки не було реалізовано за початковою ціною 790193,25 грн. Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області від 09.04.2010 р. виконавчий документ повернуто стягувачеві. 08.02.2012 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 31050276 з виконання Виконавчого напису № 44. Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області від 28.02.2012 р. накладено арешт на предмет іпотеки у межах суми звернення стягнення у розмірі 848132,87 грн. За результатами третіх торгів, майно, що є предметом іпотеки, залишилось нереалізованим, у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Листами за вих. № 730 від 30.07.2012 р., за вих. № 1184 від 14.11.2012 р. та за вих. № 894 від 10.09.2012 р. організатор торгів - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Еліт Сервіс" повідомило начальника Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області про те, що торги не відбулись, у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про іпотеку" протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому ст. 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. Частиною 7 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання. У відповідності до ст. 49 Закону України "Про іпотеку" та ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", 22.11.2012 р. старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області направив на адресу відповідача лист, в якому запропонував Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити останньому непродане майно, що є предметом іпотеки, в рахунок погашення боргу. У відповідь на вказаний лист відповідач листом за вих. № 125/39-07/102 від 28.11.2012 р. повідомив Відділ державної виконавчої служби Бахмацького районного управління юстиції Чернігівської області про відмову Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишати за собою нереалізоване майно, що є предметом іпотеки, за ціною, запропонованою в рахунок погашення боргу. На думку позивача подальше існування іпотеки порушить права останнього як власника предмета іпотеки на вільне розпорядження належним йому майном. Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України "Про іпотеку" якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів, призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на других прилюдних торгах може бути зменшеною не більше ніж на 25 відсотків. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду (ч. 3 ст. 49 Закону України "Про іпотеку"). У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Така «інша» підстава міститься у ч. 3 ст. 49 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої, якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішення суду. Таким чином, приписи статті 49 Закону України "Про іпотеку" передбачають можливість припинення іпотеки за рішенням суду у разі не використання іпотекодержателем права на придбання предмету іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Як зазначалось вище, предмет іпотеки пройшов процедуру перших, других та третіх торгів, на яких відповідач мав можливість задовольнити свої вимоги до позивача, тобто відбулась процедура реалізації іпотечного майна, прилюдні торги визнано такими, що не відбулись, результати торгів сторони не оспорювали, відповідач, у встановлений законом строк, не скористався своїм правом придбати предмет іпотеки, а отже, право іпотеки вичерпано та подальше утримання майна під забороною безпідставне. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.11.2011 р. у справі № 5016/2015\2011(16/160). Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Чернігівської області від 15.11.2011 р. у справі № 9/149б/79б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Фермерського господарства "Агроленд", ліквідовано Фермерське господарство "Агроленд" у якості суб'єкта підприємницької діяльності. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 29.03.2013 р., юридична особа боржника, тобто, Фермерське господарство "Агроленд", є припиненою. Відповідно до ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншім ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що порука припиняється в разі припинення основного зобов'язання, а отже припинення юридичної особи у зв'язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення поруки, оскільки зобов'язання за кредитним договором припинилося. Враховуючи те, що зобов'язання Фермерського господарства "Агроленд" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором № 307 від 28.11.2005 р. припинились, у зв'язку з ліквідацією боржника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язання Фермерського господарства "Ланагропрод" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за іпотечним договором від 18.11.2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі № 4311, є припиненими. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-129цс12 від 07.11.2012 р. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що такого способу захисту права, як визнання договору припиненим, не існує, колегією суддів визнаються необґрунтованими, оскільки частиною 3 статті 49 Закону України «Про іпотеку» передбачено право припинення іпотеки за рішенням суду, а тому спосіб захисту порушеного права обраний вірно. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції з власної ініціативи змінив підстави позову під час розгляду справи по суті, колегією суддів також визнаються необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи позивач не змінював підстав позову, а лише навів додаткові підстави, які не суперечать пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 р. № 48 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». Тому доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 09.04.2013 р. у справі № 910/318/13 - без змін. 2. Матеріали справи № 910/318/13 повернути до господарського суду м. Києва. 3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі. Головуючий суддя Буравльов С.І. Судді Андрієнко В.В. Шапран В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31747448
  17. Условиями договора ипотеки и поручительства не предусмотрено обязательств поручителей и ипотекодателя отвечать за нового должника. reyestr.court.gov.ua/Review/24981729 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Касьяна О.П., Штелик С.П.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору припиненим, зобов'язання зняти заборону на відчуження майна та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання припиненим договору іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ним, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 4301; зобов'язання приватного нотаріуса Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону відчуження адміністративного приміщення загальною площею 388,9 кв.м, розташованого в АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки; визнання виконавчого напису №1543 від 04 серпня 2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5, таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 05 листопада 2007 року він уклав договір іпотеки з ЗАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого він, як майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою №334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Проте 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Законодавство передбачає можливість правонаступництва сторони у зобов'язанні шляхом спадкування. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини не припинилися внаслідок його смерті. 14 серпня 2009 року на підставі зазначеного виконавчого напису старшим державним виконавцем відділу ДВС Долииського районного управління юстиції ОСОБА_7 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. ОСОБА_3 вважав, що вищезазначений напис було вчинено тоді, коли договір іпотеки і всі зобов'язання, що з нього випливають, вже були припинені. Відповідач, звертаючись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, не проінформував останнього про факт припинення договору іпотеки, що призвело до вчинення нотаріальної дії, яка не могла бути вчинена у даному випадку. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 4301; визнано виконавчий напис № 1543 від 04 серпня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388, 9 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між ІІАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 05 листопада 2007 року, та про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 1543, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04 серпня 2009 року, про звернення стягнення на належне ОСОБА_3 на праві власності нежитлове приміщення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог суд апеляційної інстанції вказував на те, що у ПАТ КБ «Приват Банк» право вимоги на звернення стягнення на майно, що передано ОСОБА_3 в іпотеку, виникло ще до смерті ОСОБА_6, а тому посилання позивача на відсутність погодження зміни боржника в зобов'язанні правового значення не має. За наявності правових підстав відповідальності поручителя за кредитну заборгованість позичальника твердження ОСОБА_3 про припинення дії договору іпотеки у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 не ґрунтуються на нормах закону. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Частиною 3 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Установлено, що 07 липня 2009 року між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про видачу траншу № 334 К/3 за яким банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 70 тис. дол. США. За кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів, що є його невід'ємною частиною боржник отримав всього кредитних коштів у сумі 220 тис. дол. США. У забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, що посвідчений ОСОБА_4 - приватним нотаріусом Долинського МНО та зареєстрований в реєстрі за № 4301. Відповідно до умов даного договору майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв. м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою № 334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки визначено до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553-554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Таким чином на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки. Матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 Умовами договору іпотеки, який є предметом спору не передбачено умови про згоду іпотекодавця (позивача) відповідати за нового боржника. Отже, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у зв'язку зі смертю боржника - ОСОБА_6, припинилося зобов'язання ОСОБА_3 за договором іпотеки, заміни боржника в цьому зобов'язанні не відбулося, а тому й виконавчий напис вчинено передчасно. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року скасувати, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Суддя: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова С.П. Штелик
  18. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/27278/13-ц Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2014 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Литвинової І. В., при секретарі - Іванов Г. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договорів іпотеки припиненими,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання договорів іпотеки припиненими. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що строк дії договору іпотеки № 1 без оформлення заставної, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 16.03.2007, зареєстрованого в реєстрі за № д-393 (з усіма змінами та доповненнями) та договору іпотеки № 2 без оформлення заставної, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 16.03.2007, зареєстрованого в реєстрі за № д-395 (з усіма змінами та доповненнями), встановлено умовами кредитного договору, відповідно до яких строк дії кредитного договору закінчується 28 лютого 2011 року. Виходячи з цього, на думку позивача, договір іпотеки № 1 від 16.03.2007 року (з усіма змінами та доповненнями) та договір іпотеки № 2 від 16.03.2007 (з усіма змінами та доповненнями) підлягають визнанню припиненими з 01 березня 2011 року. У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у ньому. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив у задоволенні позову відмовити. Третя особа - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню. В судовому засіданні встановлено, що 01.03.2007 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №53-ф/07 з наступними доповненнями, відповідно до умов якого Банк відкриває Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з лімітом 2 000 000 (два мільйони) доларів США на строк/термін з 01.03.2007 по 18.02.2009, 19.02.2009 Банк встановлює Позичальнику мультивалютну відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 2 927 300,00 (два мільйони дев'ятсот сім тисяч триста) доларів США, «20» лютого 2009 року Банк встановлює Позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 11 760 210,00 (одинадцять мільйонів сімсот шістдесят тисяч двісті десять) гривень 00 копійок на строк/термін з «20» лютого 2009р. по «28» лютого 2010 р. із сплатою процентів за користування кредитними коштами в доларах США, виходячи із 16,0% річних, із сплатою процентів за користування кредитними коштами в гривні, виходячи із 18,0% річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 1 від 16.03.2007 з наступними доповненнями, зареєстрованого в реєстрі за № д-393 та договір іпотеки № 2 від 16.03.2007 з наступними доповненнями, зареєстрованого в реєстрі за № д-395, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Відповідно до п. 2.1.1. договору іпотеки № 1 від 16.03.2007, предметом іпотеки є земельна ділянка - площею 0,1009 га, кадастровий номер 82185026, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 2.1.1. договору іпотеки № 2 від 16.03.2007, предметом іпотеки є житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно з п. 7.1. договору іпотеки № 1 від 16.03.2007 та договору іпотеки № 2 від 16.03.2007, договір набуває юридичної сили з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до п 7.7. договору іпотеки № 1 від 16.03.2007 та договору іпотеки № 2 від 16.03.2007, іпотечні договори є невід'ємною частиною кредитного договору. Отже, судом підтверджено, що умовами іпотечних договорів встановлено відсильну норму до кредитного договору, відповідно до якої, умови кредитного договору є невід'ємним умовами іпотечних договорів. Пунктом 6.4. кредитного договору, враховуючи наступні укладенні додаткові угоди, визначено, що кредитний договір діє з моменту набрання ним юридичної сили та до 28 лютого 2011 року. Проаналізувавши зміст іпотечних договорів, суд приходить до висновку, що умовами іпотечних договорів строк дії їх не встановлено. Тому, застосуванню підлягають положення кредитного договору як основного зобов'язання до іпотечних договорів, які є похідними від кредитного договору, якими встановлено строк дії договору по 28 лютого 2011 року. Отже, строк дії іпотечних договорів відповідає строку дії кредитного договору. Згідно із ст. З Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання. Нормами ст. 598 ЦКУ, встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Разом з тим, умовами кредитного договору, визначено, що закінчення строку дії кредитного договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишились не виконаними з будь-яких причин. З преамбули кредитного договору вбачається, що сторонами кредитного договору є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_2. Отже, після спливу строку дії кредитного договору чинними є зобов'язання, що виникли лише між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_2 як сторонами кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом. 1 ч. 1. ст. 17 ЗУ «Про іпотеку», визначено, що іпотека припиняється у разі закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 3 Закону, іпотека є дійсною до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що станом на 01 березня 2011 року, зобов'язання позивача за іпотечними договорами як Іпотекодавця є такими, що припинилися в зв'язку із закінченням строку їх дії. Отже, в судовому засіданні доведено обґрунтованість та законність заявлених вимог, а тому позов підлягає задоволенню. На підставі вшценаведеного та керуючись ст. ст. 530, 631 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 212, 213, 215 ЦПК України суд,- В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", третя особа ОСОБА_2 про визнання договорів іпотеки припиненими - задовольнити. Визнати договір іпотеки № 1 від 16 березня 2007р., укладений без оформлення заставної, ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № д-393 з усіма змінами та доповненнями припиненим з 01 березня 2011р. Визнати договір іпотеки № 2 від 16 березня 2007р., укладений без оформлення заставної, ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № д-395 з усіма змінами та доповненнями припиненим з 01 березня 2011р. Стягнути з Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (ідентифікаційний код 23697280) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 3654 грн. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя І. В. Литвинова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37329894
  19. в силу закона. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30912656 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Іваненко Ю.Г., Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про припинення договору іпотеки та поруки, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, в с т а н о в и л а: ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом до відповідачів та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на його користь заборгованість в межах спадкового майна за кредитним договором № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року в розмірі 35 993,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 листопада 2008 року становить 208 054 грн 28 коп., з яких: 8 586,60 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту; 22 598,86 дол. США - сума дострокового стягнення кредиту; 3 871,71 дол. США - відсотки; 935,89 дол. США - пеня; звернути стягнення на об'єкт нерухомого майна, що є предметом іпотеки від 02 грудня 2005 року, посвідченим 02 грудня 2005 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за №№ 6885, 6886, а саме: на двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для задоволення вимог позивача, що виникли на підставі кредитного договору № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року, шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, з цією метою надати позивачу право на отримання будь-яких документів, необхідних для продажу зазначеної квартири; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року в розмірі 35 993,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 листопада 2008 року становить 208 054 грн 28 коп. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що 02 грудня 2005 року між позивачем та ОСОБА_10 був укладений кредитний договір № 11-1/433к-05, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 8 700 дол. США під 15,55 % річних. 22 січня 2007 року між ними було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким змінено умови кредитного договору, а саме позичальнику надається кредит в розмірі 25 700 дол. США зі сплатою 14 % річних, а 19 червня 2007 року укладено додатковий договір № 2 згідно якого позичальнику надається кредит в розмірі 45 700 дол. США зі сплатою 14 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком, позичальником та відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладений договір іпотеки від 02 грудня 2005 року, згідно якого передано в іпотеку нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1. В подальшому 22 січня 2007 року та 19 червня 2007 між тими ж сторонами були укладені додаткові договори до договору іпотеки. Згідно останнього вартість предмету іпотеки оцінено у 289 213 грн. Крім цього, 02 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язалась перед кредитором відповідати по зобов'язаннях, що випливають з кредитного договору № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року. В подальшому, а саме: 22 січня 2007 року та 19 червня 2009 року, до вказаного договору поруки були укладені додаткові договори, відповідно до умов укладених додаткових договорів до кредитного договору. В зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_10 помер, позивач просить стягнути заборгованість за отриманим кредитом солідарно з спадкоємців покійного в межах спадкового майна та з поручителів в межах позовних вимог. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, позов ПАТ «Універсал Банк» залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено частково, зобов'язано ПАТ «Універсал Банк»: повернути ОСОБА_7, ОСОБА_8 оригінали свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 01 лютого 1999 року № Г-20722 та технічного паспорту квартири АДРЕСА_1, складеного 12 січня 1999 року (реєстраційний номер 32388, інвентаризаційний номер 1240), які підтверджують право власності ОСОБА_7, ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1; подати нотаріусу, який посвідчував договір іпотеки або будь-якому іншому нотаріусу повідомлення про припинення договору іпотеки від 02 грудня 2005 року та додаткових договорів від 22 січня 2007 року та від 19 червня 2007 року до договору іпотеки від 02 грудня 2005 року, з метою зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка внесена до реєстру нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 02 грудня 2005 року за номером 6886. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просило скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідачів заборгованість, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, так як судові рішення законні та обґрунтовані. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року - залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Ю.Г. ІваненкоН.А. Горелкіна І.М. Завгородня
  20. Уважаемое сообщество! Хочу услышать ваше мнение по возможности использования ст.19 ЗУ об Ипотеке в судебной практике. На мой скромный взгляд, возможности данного инструмента еще не реализованы в полной мере. Объясню свою точку зрения, читаем: 1. Любое изменение основного кредитного договора (КД), как то смена названия, фамилии, смена кредитора, комиссии, %, сроки, неустойки...Ну в общем ВСЕ изменения должны быть отражены в новом (или в дополнении) договоре ипотеки и зарегистрированы в гос. реестре. Почему? Да потому, что человек (или ЮЛ) отдает недвигу в залог НА ОПРЕДЕЛЕННЫХ УСЛОВИЯХ, которые четко прописаны в договоре кредита и ипотеки. ЛЮБОЕ изменение КД меняет согласованные условия, и далеко не факт, что ипотекодатель априори согласен отдать свою недвигу на новых условиях. 2. Случаи, когда ипотекодатель дал изначально согласие на любое изменение в будущем - не рассматриваем. Их в договорах 2004-2008г практически нет. По этой части ЛЮБОЕ увеличение обьема ответсвенности (срок, %, комиссия, новая неустойка) должно СНАЧАЛА быть согласовано с ипотекодателем. Ведь изначально договор ипотеки заключается добровольно, когда стороны пришли к согласию по всем пунктам. И если возникла необходимость изменений в КД, то такое измение ттоже должно быть согласовано сторонами и заключено в добровльном порядке. Такое согласие должно иметь быть в письменном виде, заверено нотариусом и зарегистрировано в гос. реестре. Эта норма не позволяет кредитору злоупотреблять своим правом и в одностороннем порядке менять ( в сторону повышения) условия КД обеспеченного ипотекой. И только ПОТОМ, такие изменения можно вносить в кредитный договор. По сути эта часть аналог ч.1 ст.559ГКУ. Но только там прописано, что при несогласии поручителя на увеличение ответственности, поручительство прекращается автоматом. А тут - нет...Поэтому эту статью и игнорируют. Таким образом, исходя из текста ст.19 можно сделать вывод: - либо любое увеличение обязательств по КД, который обеспечен ипотекой, без внесения и регистрации изменений в ипотечный договор НЕДЕЙСТВИТЕЛЬНО; - либо при увеличении обьема обязательств по КД, если такое увеличение предварительно на отражено в новой редакции ипотечного договора, не заверено нотариусом и не внесено в гос.реестр, действие договора ипотеки прекращается. На мой взгляд, что первое хорошо, что второе неплохо. Почему данная норма не раскручивается в исках, мне не понятно. Думаю, можно инициировать сей процесс. Жду ваших идей и мнений
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32667763 Державний герб України Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 липня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» в особі Регіональної дирекції ПАТ «Банк Кіпру» у м. Запоріжжя до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство «Банк Кіпру» в особі Регіональної дирекції ПАТ «Банк Кіпру» у м. Запоріжжя ( далі - ПАТ «Банк Кіпру») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 423 774 грн 63 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_5 Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, розмір якої буде визначено на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 22 вересня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником усіх прав і обов'язків якого є ПАТ «Банк Кіпру», і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно якого банк відкрив боржнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 1 500 млн. грн., строком з 22 вересня 2008 року по 21 вересня 2018 року зі сплатою 19,0% річних за строковий кредит та 24% річних у разі порушення строків повернення кредиту за кредитним договором. ОСОБА_7 22 вересня 2008 року, у рахунок забезпечення виконання зобов'язань боржника, виступила майновим поручителем боржника та передала в іпотеку банку жилий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується іпотечним договором від 22 вересня 2008 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2221. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Загальна сума заборгованості за кредитним договором, станом на дату смерті ОСОБА_6, склала 1 423 774 грн 63 коп., з них: заборгованість за кредитом - 1 402 700 грн, заборгованість за процентами - 21 074 грн 63 коп. Банк 12 липня 2011 року отримав від П'ятої Запорізької Державної нотаріальної контори повідомлення про те, що 6 липня 2011 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцю за законом ОСОБА_8 Банк 24 березня 2010 року отримав від П'ятої Запорізької Державної нотаріальної контори повідомлення про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначав, що відповідно до цього повідомлення ОСОБА_5 отримала у спадщину спірний житловий будинок, який знаходиться в іпотеці у банку. На його думку, до ОСОБА_5, з прийняттям спадщини на нерухоме майно, перейшли всі права та зобов'язання за іпотечним договором. Вказував, що банк 26 листопада 2010 року направив ОСОБА_5 вимогу про усунення порушення та погашення заборгованості за кредитним договором, проте вимога банку залишена без задоволення. У листопаді 2011 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов, в якому просила визнати договір іпотеки припиненим, зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек та зняти заборону щодо відчуження зазначеного в договорі іпотеки нерухомого майна та зобов'язати ПАТ «Банк Кіпру» здійснити усі необхідні дії щодо звільнення предмета іпотеки від зобов'язань, якими він був обтяжений згідно умов договору іпотеки. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що правонаступником обов'язків боржника за кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України, є ОСОБА_8 Зазначала, що житловий будинок АДРЕСА_1 вона отримала у спадщину після смерті ОСОБА_7 Після одруження вона змінила прізвище на ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. На її думку, вона, як майновий поручитель, відповідно до ч. 1 ст. 523 ЦК України, не давала згоду на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором новим боржником, а тому правовідносини по іпотечному договору припинились. Справа розглядалась судами неодноразово. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2012 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Банк Кіпру» до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним. Об'єднано даний позов з позовами ПАТ «Банк Кіпру» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Банк Кіпру» про визнання договору іпотеки недійсним в одне провадження. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року, первісний позов ПАТ «Банк Кіпру» про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, 3 лютого 2012 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2, за реєстровим № 108. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 вересня 2008 року в сумі 1 423 774 грн 63 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 283,0 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_5 Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, розмір якої буде визначено на підставі оцінки, проведеної в межах процедури виконавчого провадження, відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, яким її зустрічні позовні вимоги задовольнити, у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Кіпру» відмовити. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, тому звернув стягнення на іпотечне майно, визнавши договір купівлі-продажу цього майна недійсним, виходячи з того, що приватним нотаріусом ОСОБА_3 з порушеннями вимог чинного законодавства були вилучені записи із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, внаслідок чого виявилося можливим відчуження предмета іпотеки. З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами установлено, що 22 вересня 2008 року між АБ «АвтоЗАЗбанк», правонаступником усіх прав і обов'язків якого є ПАТ «Банк Кіпру», і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно якого банк відкрив боржнику кредитну лінію на поточні потреби в сумі 1 500 млн. грн., строком з 22 вересня 2008 року по 21 вересня 2018 року зі сплатою 19,0% річних за строковий кредит та 24% річних у разі порушення строків повернення кредиту за кредитним договором. У рахунок забезпечення належного виконання ОСОБА_6 умов кредитного договору 22 вересня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_7 передала банку в іпотеку належний їй на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якого спадкоємцем за законом є ОСОБА_8 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якої спадкоємцем за законом є ОСОБА_7 Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Таким чином, у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_12, ОСОБА_11, які діють в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_13, до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання договору іпотеки припиненим. Суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, на вищезазначене уваги не звернув, не врахував, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_8, тобто за кредитним договором від 22 вересня 2008 року відбулась заміна боржника, при цьому ОСОБА_1 не погоджувалась забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, помилково вважали, що у разі смерті боржника, який був стороною кредитного договору, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов'язання, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих же умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, що свідчить про порушення судами вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України та неврахування норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що немає потреби у додатковому збиранні чи оцінці доказів, відповідно до ст. 341 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення. Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» в особі Регіональної дирекції ПАТ «Банк Кіпру» у м. Запоріжжя до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру», приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки припиненим задовольнити. Визнати договір іпотеки № 126/08, укладений 22 вересня 2008 року між ОСОБА_7 та акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк», правонаступником усіх прав і обов'язків якого є ПАТ «Банк Кіпру», припиненим. Зобов'язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 виключити з Державного реєстру іпотек та зняти заборону щодо відчуження зазначеного у договорі іпотеки № 126/08 від 22 вересня 2008 року нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1. Зобов'язати ПАТ «Банк Кіпру» здійснити усі необхідні дії щодо звільнення предмета іпотеки від зобов'язань, якими він був обтяжений згідно умов договору іпотеки № 126/08 від 22 вересня 2008 року. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 лютого 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «К ЕНД ФД», третя особа – ОСОБА_2, про визнання права власності на квартиру за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «К ЕНД ФД» (далі – ТОВ «К ЕНД ФД») про визнання права власності на квартиру. Зазначав, що 27 вересня 2007 року між ним і ТОВ «К ЕНД ФД» було укладено договір про дольову участь у будівництві житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1. Підставою для укладення вказаного договору стало розірвання договору про дольову участь у будівництві, укладеного між ТОВ «К ЕНД ФД» і ОСОБА_2 та проведення між ними взаєморозрахунків. 28 вересня 2007 року ТОВ «К ЕНД ФД» передало йому квартиру НОМЕР_1 (будівельний номер 12.3) загальною площею S_1, що знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, про що складено відповідний акт. Посилаючись на те, що вказаний житловий будинок введений в експлуатацію, проте свідоцтва про право власності на спірну квартиру він не отримав, та що 3 червня 2009 року йому стало відомо про те, що вказана квартира є об’єктом зареєстрованого обтяження у зв’язку з передачею майнових прав на неї ОСОБА_2 в іпотеку публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»), і в процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив на підставі статей 16, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 23 Закону України від 5 червня 2003 року № 898- IV «Про іпотеку» (далі – Закон України «Про іпотеку») визнати за ним право власності на квартиру НОМЕР_1 загальною площею S_2, що знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 липня 2009 року позовні вимоги задоволено: визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру НОМЕР_1 загальною площею S_2, що знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2012 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 липня 2009 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2012 року скасовано, залишено в силі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 3 липня 2009 року. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 9, 12, 23 Закону України «Про іпотеку» та частини другої статті 586 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, від 23 лютого 2011 року й від 29 серпня 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року й від 10 жовтня 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «К ЕНД ФД», третя особа – ОСОБА_2, про визнання права власності на квартиру допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 10 січня 2006 року між ТОВ «К ЕНД ФД» і ОСОБА_2 було укладено договір про дольову участь у будівництві, за яким ОСОБА_2 зобов’язався прийняти участь у дольовому будівництві житлового будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, та оплатити повну вартість будівництва згідно з умовами цього договору, а ТОВ «К ЕНД ФД» зобов’язалось здійснити будівництво вказаного житлового будинку за умов фінансової участі ОСОБА_2 і після здачі будинку в експлуатацію передати йому квартиру за будівельним номером 12.3 загальною площею S_3, яка розташована на 12 поверсі зазначеного будинку. 21 лютого 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 52 тис. доларів США для купівлі житла та 8 450,97 доларів США для сплати страхових платежів у випадках, передбачених цим договором, на строк до 19 лютого 2021 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 21 лютого 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку майнові права на отримання у власність указаної квартири. Згідно із заявою від 27 вересня 2007 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «К ЕНД ФД» з проханням розірвати договір про дольову участь у будівництві від 10 січня 2006 року та зарахувати внесені ним кошти за цим договором на рахунок ОСОБА_1 після оформлення з ним нового договору. 27 вересня 2007 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було проведено взаєморозрахунки за договором про дольову участь у будівництві за S_1 квартири за будівельним номером 12.3, що розташована на 12 поверсі незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську. ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 кошти в сумі, яка еквівалентна 91 920 доларів США, про що складено відповідний акт. У зв’язку із цим 27 вересня 2007 року між ТОВ «К ЕНД ФД» і ОСОБА_1 було укладено договір про дольову участь у будівництві, за умовами якого сторони погодились, що частина вартості квартири вважається оплаченою за договором про дольову участь у будівництві від 10 січня 2006 року та що даний договір вступає в силу тільки після підписання сторонами акта про розрахунки й за відсутності взаємних претензій до 27 вересня 2007 року. За пунктами 2.2, 3.1 договору про дольову участь у будівництві від 27 вересня 2007 року оформлення свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на квартиру й технічного паспорта квартири здійснюється ОСОБА_1 самостійно (або ТОВ «К ЕНД ФД» на підставі додаткової угоди); передача квартири здійснюється ТОВ «К ЕНД ФД» ОСОБА_1 після повної оплати вартості квартири й здачі будинку в експлуатацію; право власності на квартиру переходить до ОСОБА_1 після підписання акта приймання-передачі квартири. 28 вересня 2007 року ТОВ «К ЕНД ФД» передало ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1 (будівельний номер 12.3) загальною площею S_1, що знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, про що складено відповідний акт. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на новостворене майно – квартиру в житловому будинку, що є предметом договору про дольову участь у будівництві, на підставі статей 16, 328 ЦК України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов’язки особи, яка не була залучена до розгляду справи, а саме вирішив спір про визнання за позивачем права власності на квартиру, майнові права на яку є предметом іпотеки, без залучення до розгляду справи іпотекодержателя. Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд вважав, що визнання за позивачем права власності на квартиру, майнові права на яку є предметом іпотеки, не суперечить положенням статті 23 Закону України «Про іпотеку». Разом із тим у судових рішеннях, які надані ПАТ КБ «Приватбанк» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 9, 12, 23 Закону України «Про іпотеку» та частини другої статті 586 ЦК України, містяться такі висновки: в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року суд касаційної інстанції при вирішенні спору про скасування рішення третейського суду дійшов висновку про те, що: третейський суд прийняв рішення у справі, яка йому не підвідомча; третейська угода між учасниками третейського спору відсутня; крім того, третейський суд відбувся без участі та відома іпотекодержателя спірного майна, а правочин щодо відчуження цього майна був укладений без згоди іпотекодержателя та є нікчемним відповідно до статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку»; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2011 року суд касаційної інстанції, вирішуючи спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, дійшов висновку про те, що відчуження предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя є порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», а тому договір купівлі-продажу предмета іпотеки не може вважатися таким, що відповідає вимогам закону, і є нікчемним; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2012 року під час вирішення спору про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна нікчемним суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки, який укладений без згоди іпотекодержателя, є нікчемним у силу положень статті 12 Закону України «Про іпотеку»; у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року, яке ухвалено у справі за позовом банку до фізичних осіб про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу квартири, яка є предметом іпотеки, суд касаційної інстанції визнав недійсним указаний договір купівлі-продажу на підставі статті 12 Закону України «Про іпотеку»; у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що іпотека не припиняється у зв’язку з банкрутством іпотекодавця, і що правочини стосовно відчуження іпотекодавцем предмета іпотеки без згоди іпотекодержателя є недійсними відповідно до положень статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку», частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» та частини другої статті 586 ЦК України. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 15 ЦК України, частини третьої статті 12 та частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд не врахував вимоги статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, та залишив поза увагою те, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на квартиру до відповідача, який не оспорював цього права, не встановивши, чи дійсно порушується право позивача й не з’ясувавши, в чому саме полягає порушення цього права; крім того, суд вирішив спір про права та обов’язки особи, яка не була залучена до розгляду справи, зокрема про визнання права власності на квартиру, майнові права на яку є предметом іпотеки, без залучення до розгляду справи іпотекодержателя. Зі змісту частини п’ятої статті 11 ЦК України випливає, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Порядок та умови набуття права власності на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва врегульовані положеннями статті 331 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Зазначена стаття не передбачає можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду. Згідно з частиною третьою статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Виходячи зі змісту частини другої статті 331 ЦК України, частини третьої статті 12 та частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку», визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно, набуте з порушенням вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку», за позовом, заявленим до будівельної компанії, яка не оспорює таке право власності, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України, частини третьої статті 12 та частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку». Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції у судових рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, від 23 лютого 2011 року, від 29 серпня 2012 року, від 4 липня 2012 року й від 10 жовтня 2012 року, які надані ПАТ КБ «ПриватБанк» як приклад. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, установивши, що новостворене майно – квартира в житловому будинку, майнові права на яку є предметом іпотеки, було передано позивачу з порушенням вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку», дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на вказане майно, не врахувавши, що це право власності ніким не оспорюється. За таких обставин, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-131цс13 Визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно, набуте з порушенням вимог частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку», за позовом, заявленим до особи, яка не оспорює таке право власності, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України, частини третьої статті 12 та частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку». http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DEE3C131CC1FB030C2257C82001CB6D6
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33895294 Державний герб України У Х В А Л А і м е н е м у к р а ї н и 25 вересня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів:Колодійчука В.М., Умнової О.В., Савченко В.О., Фаловської І.М.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки припиненим, усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпот ек записів про обтяження майна, яке було предметом іпотечного договору, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Обґрунтовуючи позов, зазначив, що 28 лютого 2007 року товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Елта-Трейдінг» (далі - ТОВ «Елта-Трейдінг») договір відновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 1000000 грн. під зворотне зобов'язання останнього повернути їх частинами до 27 лютого 2009 року, зі сплатою процентів за користування ними, виходячи із процентної ставки 18 % річних. 17 вересня 2007 року укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено ліміт кредитування до 1215000 грн. 03 листопада 2008 року додатковою угодою № 3 внесені зміни, згідно яких позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця за наступними ставками: 18 % річних - за період з 28 лютого по 19 червня 2008 року; 20 % річних - за період з 20 червня по 02 листопада 2008 року; 23 % річних - за період з 03 листопада до строку повернення кредитних коштів; 30 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання до 27 лютого 2009 року; 30 % річних - за період з 27 лютого 2009 року до дня фактичного погашення заборгованості. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 01 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, із змінами внесеними додатковою угодою від 18 вересня 2007 року, за яким остання, як майновий поручитель, передала в іпотеку банку належні їй житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель розміром 1000 м2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку із невиконанням належним чином ТОВ «Елта-Трейдінг» обов'язків за кредитним договором у нього виникла заборгованість за період з 01 березня 2007 року по 30 червня 2011 року у розмірі 1432440,46 грн., з яких 779500 грн. - основна заборгованість, 652940,46 грн. - заборгованість по відсоткам. Враховуючи зазначене та те, що боржником банку заборгованість не сплачена, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів. В січні 2013 року ОСОБА_6, не погоджуючись із вказаним позовом, звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки припиненим та усунення перешкод у здійсненні права власності. Позов обґрунтовано тим, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21 березня 2012 року ТОВ «Елта-Трейдінг» ліквідовано. На підставі цього рішення 17 квітня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про його припинення. Вважаючи, що основне зобов'язання припинено в зв'язку із ліквідацією боржника, уточнивши позовні вимоги просила визнати іпотечний договір таким, що припинив дію та усунути перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок та земельну ділянку, шляхом виключення та скасування записів про обтяження іпотекою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано таким, що припинив свою дію іпотечний договір, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 01 березня 2007 року. В задоволені решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити рішення про задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Установлено, що 28 лютого 2007 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», уклав з ТОВ «Елта-Трейдінг» договір відновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 1000000 грн. під зворотне зобов'язання останнього повернути їх частинами до 27 лютого 2009 року, зі сплатою процентів за користування ними, виходячи із процентної ставки 18 % річних. 17 вересня 2007 року укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено ліміт кредитування до 1215000 грн. 03 листопада 2008 року додатковою угодою № 3 внесені зміни, згідно яких позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця за наступними ставками: 18 % річних - за період з 28 лютого по 19 червня 2008 року; 20 % річних - за період з 20 червня по 02 листопада 2008 року; 23 % річних - за період з 03 листопада до строку повернення кредитних коштів; 30 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання до 27 лютого 2009 року; 30 % річних - за період з 27 лютого 2009 року до дня фактичного погашення заборгованості. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 01 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, із змінами внесеними додатковою угодою від 18 вересня 2007 року, за умовами якого поручителем передано банку в іпотеку належні їй житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель розміром 1000 м2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку із невиконанням належним чином ТОВ «Елта-Трейдінг» обов'язків за кредитним договором у нього виникла заборгованість за період з 01 березня 2007 року по 30 червня 2011 року у розмірі 1432440,46 грн., з яких 779500 грн. - основна заборгованість, 652940,46 грн. - заборгованість по відсоткам. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки на момент ухвалення рішення юридична особа - боржник була ліквідована, тобто запис про припинення юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру до ухвалення рішення у справі, зобов'язання боржника перед банком припинено відповідно до вимог ст. 609 ЦК України. Отже, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» припинив свою дію іпотечний договір. Вказаних висновків суди дійшли із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21 березня 2012 року ТОВ «Елта-Трейдінг» ліквідовано. На підставі цього рішення 17 квітня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про його припинення (а.с. 199). Таким чином, грошове зобов'язання ТОВ «Елта-Трейдінг» перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було припинено у зв'язку з ліквідацією цієї юридичної особи. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено перелік підстав припинення іпотеки, зокрема однією з підстав є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Отже, оскільки на час ухвалення рішення у справі юридична особа - боржник була припинена, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що з припиненням основного зобов'язання, припинив свою дію іпотечний договір, а тому дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та обґрунтовано задовольнив частково зустрічний позов. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи в повному обсязі та надано належну оцінку наявним у справі доказам. Доводи скарги висновків судів не спростовують. Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення у справі ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. ТкачукСудді: В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. УмноваІ.М. Фаловська
  24. Державний герб України Справа № 0917/930/2012 Провадження по справі № 2/354/35/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2013 року м.Яремче Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючого судді Гандзюка Д.М. секретаря Вітюк Н.М. з участю: позивачки ОСОБА_1 представника позивачки ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 нотаріуса ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Яремчанської міської державної нотаріальної контори, Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсними договорів, виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,- встановив: Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_5, третіх осіб: Яремчанської міської державної нотаріальної контори; ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсними кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. та іпотечного договору від 18.01.2007 р., виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи за №4368606 від 18.01.2007 р. і за №4368860 від 18.01.2007 р., зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Судом залучено до участі в справі як співвідповідачів замість третіх осіб: Яремчанську міську державну нотаріальну контору, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України". Позивачка позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно з сфальсифікованим договором дарування від 23.03.2005 р. ОСОБА_5 став власником земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1. 25.12.2006 р. ОСОБА_5 уклав з Ощадним банком України кредитний договір № 825. За умовами названого договору було передбачено укладення для забезпечення виконання зобов'язання договору іпотеки. Не маючи наміру повертати кредит, ОСОБА_5 18.01.2007 р. уклав з банком іпотечний договір. Предметом іпотеки за названим договором є нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0.11 га та житловий будинок загальною площею 100.6 м2 по АДРЕСА_1. 18.01.2007 р. Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказаний будинок. Про накладення заборон внесено записи №4368606 і №4368860 в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. визнано недійсним договір дарування від 23.03.2005 р. житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованого в реєстрі за № 478. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. назване рішення залишено без змін. В зв'язку з цим рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. набрало законної сили. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. відхилено касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України». Прокурор міста Яремче в інтересах ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся в Яремчанський міський суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 727 000 грн. для повного погашення суми кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. названий позов задоволено повністю. Позивачка вважає, що названим рішенням інтереси банку були повністю захищені. 12.11.2012 р. Яремчанська міська державна нотаріальна контора на підставі заповіту видала позивачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Відповідно до названого свідоцтва позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Позивачка вважає, що предметом іпотеки не може бути майно, власником якого вона є. Такий правочин суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок і конституційні права людини, дозволяє незаконно заволодіти майном. Договір дарування визнаний судом недійсним і він є недійсним з моменту вчинення. Тому договір іпотеки 18.01.2007 р. укладений безпідставно. Позивачка просить визнати недійсним кредитний договір № 825 від 25.12.2006 р. та визнати недійсним договір іпотеки від 18.01.2007 р., які були укладені між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Івано-Франківського обласного управління. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 4368606 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на будинок АДРЕСА_1 та запис № 4368860 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на земельну ділянку, реєстраційний номер 010629800078, кадастровий номер 2611040300:30:006:0046, що розташована по АДРЕСА_1 Зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Позивачка в судовому засіданні позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Вона пояснила, що договір дарування земельної ділянки та будинку визнано недійсним. У зв'язку з цим, всі договори, які ґрунтуються на цьому договорі, є нікчемними. Вона є власником майна, яке ОСОБА_5 передав в іпотеку. Позивачка не оформляла кредит і наявні заборони порушують її права. Позивачка просить задоволити позов. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в судовому засіданні позов не визнав. Він пояснив, що кредитний договір укладений між відповідачем ОСОБА_5 та банком не порушує права позивачки. На виконання кредитного договору був підписаний договір іпотеки. Кредитний договір повинен був виконаний до 25.12.2011 р. Банк звертався до суду в зв'язку з невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором. Якщо суд визнає договір іпотеки недійсним, то він повинен накласти арешт на майно, яке було предметом іпотеки. Представник відповідача просить відмовити в позові. Нотаріус Яремчанської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 позов визнала частково. Вона пояснила, що 18.01.2007 р. посвідчено іпотечний договір між ОСОБА_5 та Ощадним банком України. Було накладено заборону на відчуження предмета іпотеки: будинок та земельну ділянку. На сьогоднішній день така заборона не знята. У випадку визнання недійсним договору іпотеки заборона буде знята. Належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився і не повідомив про причини неявки. Тому суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній доказів. Суд заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши письмові докази та оцінивши досліджені докази в сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Записами в кредитному договорі № 825 від 25.12.2006 р. (а.с.11-13), встановлено, що між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» було укладено кредитний договір. Відповідно до п.1.4.2. названого договору, умовою надання кредиту було укладення для забезпечення виконання зобов'язань за таким договором договору іпотеки. Записами в іпотечному договорі від 18.01.2007 р. (а.с.14-17), встановлено, що договір іпотеки укладено між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України». Предметом іпотеки за названим договором є земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд і розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок та державним актом на право приватної власності на землю. Пунктом 5.2 цього договору передбачено, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця. Записами у витязі з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.24), встановлено, що 18.01.2007 за № 4368606 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1. Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Записами у витязі про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.65), встановлено, що 18.01.2007 р. за № 4368860 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1 Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. (а.с.22), визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок від 23.03.2005 р., який укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і посвідчений нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 478. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. (а.с.20-21), рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. залишено без змін. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. стягнуто з ОСОБА_5 на користь філії - Івано-Франківського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість згідно кредитного договору № 825 від 25.12.206 р. в сумі 727 010 грн. 59 коп. (а.с.39-40). Записами в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 12.11.2012 р. (а.с.18,19), встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_1. Відповідно до положень ч.1 і ч.2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правилами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правилами ч.1 ст.236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Відповідно до положень ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 одержав кредит і для забезпечення виконання цього зобов'язання передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які одержав згідно договору дарування. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. договір дарування визнано недійсним в зв'язку з тим, що дарувальник не підписував договір дарування від 23.03.2005 р., його волевиявлення не було вільним і він не мав наміру передавати цьому відповідачеві майно, вказане в договорі дарування. Позаяк правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, передача відповідачем ОСОБА_5 такого майна в іпотеку суперечить моральним засадам суспільства і він не мав необхідного обсягу дієздатності для передачі вказаного майна в іпотеку. Тому оспорюваний правочин не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і договір іпотеки слід визнати недійсним. Посвідчення договору іпотеки 18.01.2007 р. було підставою для проведення реєстрації обтяжень нерухомого майна позивачки, що порушує її права. В зв'язку з тим, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, тому зареєстровані обтяження нерухомого майна позивачки слід виключити з державного реєстру. Як вбачається із кредитного договору № 825 від 25.10.2006 р., він укладений між Ощадним банком України та ОСОБА_5 і позивачка не довела, що цей договір порушує її права. Посилання позивачки на наявність у договорі умови укладення для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором договору іпотеки не можна взяти до уваги. В зв'язку з цим відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору. Не підлягає задоволення також вимога зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Заявлена вимога по суті дублюється і позивачка не довела, що ухвалене судове рішення не буде виконано нотаріусом Заява банку про накладення арешту на майно, яке було предметом іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню. Правилами ст.1057-1 ЦК України встановлено, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Постільки судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 не могли належати на праві власності ОСОБА_5, це майно належить позивачці, яка не укладала договорів кредиту та іпотеки, тому на таке майно не може бути накладено арешт. Судові витрати позивача складають 10 107 грн. 30 коп. і стверджуються записами в квитанції (а.с.1) та додатку до угоди (а.с.42). Позаяк відповідач зобов'язувався, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця, тому судові витрати слід стягнути з ОСОБА_5 На підставі ч.1 і ч.2 ст.203, ст.ст.215, 216, 236 ЦК України, ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в : позов задоволити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 18.01.2007 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №49. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний запис № 4368606 від 18.01.2007 р. на будинок АДРЕСА_1 та реєстраційний запис № 4368860 від 18.01.2007 р. на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 10107 гривень 30 копійок понесених судових витрат. В решті вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення, до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Яремчанський міський суд. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Д. М. Гандзюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/29560927
  25. Закон Украины "О защите прав потребителей" разрешает заемщику самостоятельно выбирать, в какой суд обращаться за защитой своих прав. Будучи абсолютно не согласен с категорическим обобщением "все они...." (дальше подставить свой вариант), предлагаю обсудить здесь суды, в которые Вы бы посоветовали обращаться, и наоборот - суды, от обращения в которые хорошего ничего ждать не приходится. Также можно и просто "пожаловаться" на конкретный суд или на судью, чтобы и другие форумчане были предупреждены.