Search the Community

Showing results for tags 'прекращение ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 103 results

  1. Державний герб України Справа № 0917/930/2012 Провадження по справі № 2/354/35/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2013 року м.Яремче Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючого судді Гандзюка Д.М. секретаря Вітюк Н.М. з участю: позивачки ОСОБА_1 представника позивачки ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 нотаріуса ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, Яремчанської міської державної нотаріальної контори, Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання недійсними договорів, виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна,- встановив: Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_5, третіх осіб: Яремчанської міської державної нотаріальної контори; ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсними кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. та іпотечного договору від 18.01.2007 р., виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи за №4368606 від 18.01.2007 р. і за №4368860 від 18.01.2007 р., зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Судом залучено до участі в справі як співвідповідачів замість третіх осіб: Яремчанську міську державну нотаріальну контору, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України". Позивачка позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно з сфальсифікованим договором дарування від 23.03.2005 р. ОСОБА_5 став власником земельної ділянки та будинку АДРЕСА_1. 25.12.2006 р. ОСОБА_5 уклав з Ощадним банком України кредитний договір № 825. За умовами названого договору було передбачено укладення для забезпечення виконання зобов'язання договору іпотеки. Не маючи наміру повертати кредит, ОСОБА_5 18.01.2007 р. уклав з банком іпотечний договір. Предметом іпотеки за названим договором є нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0.11 га та житловий будинок загальною площею 100.6 м2 по АДРЕСА_1. 18.01.2007 р. Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказаний будинок. Про накладення заборон внесено записи №4368606 і №4368860 в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. визнано недійсним договір дарування від 23.03.2005 р. житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок, посвідченого нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованого в реєстрі за № 478. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. назване рішення залишено без змін. В зв'язку з цим рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. набрало законної сили. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. відхилено касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України». Прокурор міста Яремче в інтересах ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся в Яремчанський міський суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 727 000 грн. для повного погашення суми кредитного договору № 825 від 25.12.2006 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. названий позов задоволено повністю. Позивачка вважає, що названим рішенням інтереси банку були повністю захищені. 12.11.2012 р. Яремчанська міська державна нотаріальна контора на підставі заповіту видала позивачці свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Відповідно до названого свідоцтва позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Позивачка вважає, що предметом іпотеки не може бути майно, власником якого вона є. Такий правочин суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок і конституційні права людини, дозволяє незаконно заволодіти майном. Договір дарування визнаний судом недійсним і він є недійсним з моменту вчинення. Тому договір іпотеки 18.01.2007 р. укладений безпідставно. Позивачка просить визнати недійсним кредитний договір № 825 від 25.12.2006 р. та визнати недійсним договір іпотеки від 18.01.2007 р., які були укладені між ОСОБА_5 та ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Івано-Франківського обласного управління. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 4368606 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на будинок АДРЕСА_1 та запис № 4368860 від 18.01.2007 р. про накладення Яремчанською міською державною нотаріальною конторою заборони на земельну ділянку, реєстраційний номер 010629800078, кадастровий номер 2611040300:30:006:0046, що розташована по АДРЕСА_1 Зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Позивачка в судовому засіданні позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Вона пояснила, що договір дарування земельної ділянки та будинку визнано недійсним. У зв'язку з цим, всі договори, які ґрунтуються на цьому договорі, є нікчемними. Вона є власником майна, яке ОСОБА_5 передав в іпотеку. Позивачка не оформляла кредит і наявні заборони порушують її права. Позивачка просить задоволити позов. Представник відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в судовому засіданні позов не визнав. Він пояснив, що кредитний договір укладений між відповідачем ОСОБА_5 та банком не порушує права позивачки. На виконання кредитного договору був підписаний договір іпотеки. Кредитний договір повинен був виконаний до 25.12.2011 р. Банк звертався до суду в зв'язку з невиконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором. Якщо суд визнає договір іпотеки недійсним, то він повинен накласти арешт на майно, яке було предметом іпотеки. Представник відповідача просить відмовити в позові. Нотаріус Яремчанської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 позов визнала частково. Вона пояснила, що 18.01.2007 р. посвідчено іпотечний договір між ОСОБА_5 та Ощадним банком України. Було накладено заборону на відчуження предмета іпотеки: будинок та земельну ділянку. На сьогоднішній день така заборона не знята. У випадку визнання недійсним договору іпотеки заборона буде знята. Належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився і не повідомив про причини неявки. Тому суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній доказів. Суд заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши письмові докази та оцінивши досліджені докази в сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Записами в кредитному договорі № 825 від 25.12.2006 р. (а.с.11-13), встановлено, що між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» було укладено кредитний договір. Відповідно до п.1.4.2. названого договору, умовою надання кредиту було укладення для забезпечення виконання зобов'язань за таким договором договору іпотеки. Записами в іпотечному договорі від 18.01.2007 р. (а.с.14-17), встановлено, що договір іпотеки укладено між відповідачами ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України». Предметом іпотеки за названим договором є земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд і розташований на ній житловий будинок АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок та державним актом на право приватної власності на землю. Пунктом 5.2 цього договору передбачено, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця. Записами у витязі з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.24), встановлено, що 18.01.2007 за № 4368606 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на будинок АДРЕСА_1. Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Записами у витязі про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.65), встановлено, що 18.01.2007 р. за № 4368860 Яремчанською міською державною нотаріальною конторою накладено заборону на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1 Підставою обтяження є іпотечний договір від 18.01.2007 р. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. (а.с.22), визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами та земельних ділянок від 23.03.2005 р., який укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і посвідчений нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 478. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.04.2012 р. (а.с.20-21), рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 19.08.2011 р. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17.11.2011 р. залишено без змін. Рішенням Яремчанського міського суду від 02.08.2010 р. стягнуто з ОСОБА_5 на користь філії - Івано-Франківського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість згідно кредитного договору № 825 від 25.12.206 р. в сумі 727 010 грн. 59 коп. (а.с.39-40). Записами в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 12.11.2012 р. (а.с.18,19), встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0.1100 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована в АДРЕСА_1 та житловий будинок АДРЕСА_1. Відповідно до положень ч.1 і ч.2 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правилами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правилами ч.1 ст.236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Відповідно до положень ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені ці обставини. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 одержав кредит і для забезпечення виконання цього зобов'язання передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які одержав згідно договору дарування. Рішенням Яремчанського міського суду від 19.08.2011 р. договір дарування визнано недійсним в зв'язку з тим, що дарувальник не підписував договір дарування від 23.03.2005 р., його волевиявлення не було вільним і він не мав наміру передавати цьому відповідачеві майно, вказане в договорі дарування. Позаяк правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, передача відповідачем ОСОБА_5 такого майна в іпотеку суперечить моральним засадам суспільства і він не мав необхідного обсягу дієздатності для передачі вказаного майна в іпотеку. Тому оспорюваний правочин не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і договір іпотеки слід визнати недійсним. Посвідчення договору іпотеки 18.01.2007 р. було підставою для проведення реєстрації обтяжень нерухомого майна позивачки, що порушує її права. В зв'язку з тим, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, тому зареєстровані обтяження нерухомого майна позивачки слід виключити з державного реєстру. Як вбачається із кредитного договору № 825 від 25.10.2006 р., він укладений між Ощадним банком України та ОСОБА_5 і позивачка не довела, що цей договір порушує її права. Посилання позивачки на наявність у договорі умови укладення для забезпечення виконання зобов'язань за цим договором договору іпотеки не можна взяти до уваги. В зв'язку з цим відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору. Не підлягає задоволення також вимога зобов'язати Яремчанську міську державну нотаріальну контору вилучити вказані обтяження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Заявлена вимога по суті дублюється і позивачка не довела, що ухвалене судове рішення не буде виконано нотаріусом Заява банку про накладення арешту на майно, яке було предметом іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню. Правилами ст.1057-1 ЦК України встановлено, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Відповідно положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за умови, якщо нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Постільки судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 не могли належати на праві власності ОСОБА_5, це майно належить позивачці, яка не укладала договорів кредиту та іпотеки, тому на таке майно не може бути накладено арешт. Судові витрати позивача складають 10 107 грн. 30 коп. і стверджуються записами в квитанції (а.с.1) та додатку до угоди (а.с.42). Позаяк відповідач зобов'язувався, що у випадку пред'явлення будь-яких претензій третіми особами стосовно предмета іпотеки, такі претензії повинні бути врегульовані за рахунок іпотекодавця, тому судові витрати слід стягнути з ОСОБА_5 На підставі ч.1 і ч.2 ст.203, ст.ст.215, 216, 236 ЦК України, ч.2 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та керуючись ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в : позов задоволити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 18.01.2007 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №49. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний запис № 4368606 від 18.01.2007 р. на будинок АДРЕСА_1 та реєстраційний запис № 4368860 від 18.01.2007 р. на земельну ділянку кадастровий номер 2611040300:30:006:0046 по АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 10107 гривень 30 копійок понесених судових витрат. В решті вимог відмовити. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення, до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Яремчанський міський суд. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Д. М. Гандзюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/29560927
  2. Закон Украины "О защите прав потребителей" разрешает заемщику самостоятельно выбирать, в какой суд обращаться за защитой своих прав. Будучи абсолютно не согласен с категорическим обобщением "все они...." (дальше подставить свой вариант), предлагаю обсудить здесь суды, в которые Вы бы посоветовали обращаться, и наоборот - суды, от обращения в которые хорошего ничего ждать не приходится. Также можно и просто "пожаловаться" на конкретный суд или на судью, чтобы и другие форумчане были предупреждены.
  3. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра», приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про розірвання договорів та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 7 лютого 2008 року між ним і відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра») був укладений кредитний договір у розмірі 250 тис. доларів США на строк до 7 лютого 2023 року з процентною ставкою 14,4 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між ним і відповідачем 7 лютого 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким він передав банку в іпотеку частину приміщення ресторану, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначав, що він як позичальник виконав умови кредитного договору та надав у забезпечення виконання кредитного зобов'язання належне йому майно. Проте банк зобов'язання за вказаним договором не виконав, грошові кошти в розмірі 250 тис. доларів США йому не надав, незважаючи на звернення до банку з вимогою про видачу кредитних коштів. Позивач вважав, що вищенаведені обставини є істотним порушенням умов кредитного договору, тому просив суд розірвати кредитний договір та договір іпотеки та зобов'язати приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вилучити обтяження з Державного реєстру іпотек та зняти заборону на відчуження предмету іпотеки з Єдиного реєстру заборон нерухомого майна. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано кредитний договір та договір іпотеки, укладені 7 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 Зобов'язано приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вилучити обтяження з Державного реєстру іпотек та зняти заборону відчуження частини приміщення ресторану площею 192,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить позивачу, виключивши її з Єдиного реєстру заборон нерухомого майна. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. ст. 526, 611 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, також у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору. Зазначив, що банком не доведено факт отримання позивачем кредитних коштів. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивач не надав належних доказів обґрунтованості позову, крім того, часткове погашення ним кредиту свідчить про визнання та виконання умов кредитного договору, факт отримання кредитних коштів. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 7 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір у розмірі 250 тис. доларів США, які банк зобов'язався надати позивачу шляхом видачі готівки через касу банку, на строк до 7 лютого 2023 року з процентною ставкою 14,4 % річних. 7 лютого 2008 року між ними також було укладено договір іпотеки, згідно з яким позивач передав банку в іпотеку частину приміщення ресторану, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Дундича (Ворошилова), 5. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Також судом першої інстанції установлено, що дата народження ОСОБА_3, зазначена в заяві про видачу готівки, не відповідає його паспортним даним. Крім того, згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 18 квітня 2011 року № 152 підпис у графі «Підпис отримувача» у заяві про видачу готівки ОСОБА_3 від 7 лютого 2008 року № 911 виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Про необхідність урахування зазначених конституційних положень судам роз'яснено й в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 5 березня 1977 року № 1 (з відповідними змінами) «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду». Зазначений висновок судової почеркознавчої експертизи є письмовим доказом, що відповідає положенням ч. 2 ст. 57 ЦПК України, яку апеляційний суд неправильно застосував. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином доводів позивача та заперечень ВАТ КБ «Надра» не перевірив, не дослідив оригінали квитанцій про внесення ОСОБА_3 грошових коштів у рахунок погашення кредиту, не звернув уваги на те, що надані представником банку виписки по рахунках не засвідчені належним чином та не містять даних про належність їх позивачу, чи наявні на них його підписи, й дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Волинської області від 22 грудня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/23827974
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32338003 Державний герб України У х в а л а іменем України 10 липня 2013 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Горелкіна Н.А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Хустська державна нотаріальна контора про вилучення з державного реєстру іпотек запису про іпотеку, в с т а н о в и в : Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 26 липня 2012 року позов задоволено. Додатковим рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 1 лютого 2013 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 3 квітня 2013 року рішення від 26 липня 2012 року та додаткове рішення від 1 лютого 2013 року суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення ним норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись ст. 328 ЦПК України у х в а л и в: ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Хустська державна нотаріальна контора про вилучення з державного реєстру іпотек запису про іпотеку відмовити. Додані до касаційної скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Н.А. Горелкіна
  5. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" лютого 2012 р. Справа № 33/206 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Мирошниченка С.В., Суддів: Князькова В.В., Хрипуна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва; Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку"; Національний банк України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011 р. у справі № 33/206 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" треті особи Закрите акціонерне товариство "С.В.Т.А."; Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1; Національний банк України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області про визнання зобовязання припиненим за позовом третьої особи з самостійними вимогами Закрите акціонерне товариство "С.В.Т.А." до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за участю Прокуратури міста Києва про визнання зобовязання припиненим За участю представників сторін: позивача:Демидюк О.Б. відповідача:Дмитрішин Д.М. третьої особи-1:Демидюк О.Б. третьої особи-2:Не зявилися третьої особи-3:Боднарчук І.В. Прокуратури:Савицька О.В. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. (суддя Мудрий С.М.) позов ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» задоволено частково. Визнано припиненим кредитний договір № 14/10-144 від 11.10.2007 р., укладений між АБ «Банк регіонального розвитку»та ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод» (правонаступником якого є ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод») зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод до нього № 1 від 16.10.2007 р., № 2 від 23.10.2007 р., № 3 від 30.10.2007 р., № 4 від 06.11.2007 р., № 5 від 13.11.2007 р., № 6 від 14.11.2007 р., № 7 від 07.02.2008 р., № 8 від 11.02.2008 р., № 9 від 05.03.2008 р., № 10 від 06.03.2008 р., № 11 від 19.03.2008 р., № 12 від 17.04.2008 р., № 13 від 05.05.2008 р., № 14 від 06.10.2008 р., № 15 від 08.12.2008 р., № 16 від 15.12.2008 р., № 17 від 05.01.2009 р., № 18 від 26.02.2009 р., № 19 від 01.04.2009 р., № 20 від 30.06.2009 р., № 21 від 04.12.2009 р., з 03.09.2011 р. Визнано відсутнім у АБ «Банк регіонального розвитку» право на стягнення з ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»заборгованості за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р. зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод до нього № 1 від 16.10.2007 р., № 2 від 23.10.2007 р., № 3 від 30.10.2007 р., № 4 від 06.11.2007 р., № 5 від 13.11.2007 р., № 6 від 14.11.2007 р., № 7 від 07.02.2008 р., № 8 від 11.02.2008 р., № 9 від 05.03.2008 р., № 10 від 06.03.2008 р., № 11 від 19.03.2008 р., № 12 від 17.04.2008 р., № 13 від 05.05.2008 р., № 14 від 06.10.2008 р., № 15 від 08.12.2008 р., № 16 від 15.12.2008 р., № 17 від 05.01.2009 р., № 18 від 26.02.2009 р., № 19 від 01.04.2009 р., № 20 від 30.06.2009 р., № 21 від 04.12.2009 р., з 03.09.2011 р. В іншій частині у позові ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»відмовлено. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ЗАТ «С.В.Т.А.» задоволено повністю. Визнано припиненим договір іпотеки від 11.10.2007 р., укладений між АБ «Банк регіонального розвитку» та ЗАТ «С.В.Т.А», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № Д587, додатковий договір № 1 до нього від 27.11.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № 6246, додатковий договір № 2 до нього від 13.01.2009 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № 85, додатковий договір № 3 до нього від 18.12.2009 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № 3655, з 03.09.2011 р. Визнано відсутнім у АБ «Банк регіонального розвитку»з 03.09.2011 р. право на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11.10.2007 р., укладеним між АБ «Банк регіонального розвитку»та ЗАТ «С.В.Т.А», посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за № Д587, додатковим договором № 1 до нього від 27.11.2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за №6246, додатковим договором № 2 до нього від 13.01.2009 р., посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за № 85, додатковим договором № 3 до нього від 18.12.2009 р., посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за № 3655, а саме: нежитлову будівлю: виробничий корпус № 3 (три), що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена (вул. Дадугіна), буд. 229г (двісті двадцять девять літера «г»), загальною площею 14930, 9 (чотирнадцять тисяч девятсот тридцять цілих девять десятих) кв.м., позначений літерою «А»на плані земельної ділянки. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011 р. (судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В., Коршун Н.М.) вказане рішення місцевого господарського суду змінено в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод», ЗАТ «С.В.Т.А» шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на припинення кредитного договору № 14/10-144 від 11.10.2007 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а зобовязання припинено внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва, АБ «Банк регіонального розвитку», Національний банк України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовів ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»та ЗАТ «С.В.Т.А.»відмовити повністю. У касаційних скаргах заявники зазначають про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія Вищого господарського суду прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 11.10.2007 р. між АБ «Банк регіонального розвитку» та ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод» укладено кредитний договір № 14/10-144, відповідно до умов якого банк відкрив відновлювальну кредитну лінію позивачу без безумовних зобовязань щодо надання грошових коштів, з можливістю надання позичальнику в її межах кредитів в гривнях, доларах США, євро та російських рублях, а позивач зобовязався використати кредити на цілі, визначені у кредитному договорі, своєчасно та у повному обсязі виплачувати відповідачеві проценти за користування кредитами, виконати інші умови кредитного договору і своєчасно повернути кредити. Ліміт кредитної лінії складає 12 120 000, 00 грн. або еквівалент цієї суми в доларах США за курсом, що встановлений НБУ на день видачі кожного з кредитів. В подальшому між сторонами по кредитному договору № 14/10-144 від 11.10.2007 р. неодноразово укладалися додаткові угоди до нього. В порядку забезпечення виконання кредитного договору, між АБ «Банк регіонального розвитку»(іпотекодержатель за договором) та ЗАТ «С.В.Т.А»(іпотекодавець за договором) укладено договір іпотеки від 11.10.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № Д587, а також додаткові угоди до нього. Відповідно до положень п. 1.1 договору іпотеки, іпотекодавець зобовязався відповідати за виконання зобовязань ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод»за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р., укладеним між АБ «Банк регіонального розвитку»та ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод»та додатковими договорами до нього, що укладатимуться в майбутньому, за яким іпотекодержатель надав боржнику кредит в розмірі 2399061,48 доларів США на умовах та в порядку, встановлених кредитним договором, а боржник зобовязався в строк не пізніше 04.01.2010р. повернути заборгованість за кредитом та сплатити проценти в порядку та розмірі, встановленому к кредитному договорі та додаткових угодах до нього. Згідно п. 1.2 договору іпотеки, в іпотеку передавалося наступне нерухоме майно: нежитлова будівля: виробничий корпус № 3 (три), що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена (вул. Дадугіна), буд. 229г, загальною площею 14930,9 кв.м., позначений літерою «А»на плані земельної ділянки. Положеннями п. 3.2 договору іпотеки встановлено, що право іпотеки припиняється виконанням забезпечених іпотекою зобовязань, а також в інших випадках, передбачених ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що протягом червня-вересня 2011 року ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» набуто право вимоги належне кредиторам АБ «Банк регіонального розвитку» відповідно до договорів про відступлення права вимоги, а саме: за договорами про відступлення права вимоги (цесії), укладеними між ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» та непідприємницьким товариством «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ІФД КапіталЪ», ОСОБА_2, ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-ЛАЙФ», ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інпроект», ТОВ «Гамма-Консалтинг», ПрАТ «Мостобудівне управління 3», ПП «Еркер», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ «Комбінат «Тепличний», ПрАТ «Українська екологічна страхова компанія»ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»набуло право вимоги до АБ «Банк регіонального розвитку»на загальну суму 30041252, 18 грн., що повністю покриває розмір заборгованості ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»перед АБ «Банк регіонального розвитку»за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р. Приймаючи рішення від 11.10.2011 р., місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки після укладення кожного з вищевказаних договорів, ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» на адресу АБ «Банк регіонального розвитку» направлялися заяви про зарахування зустрічних вимог (вх. № у АБ «Банк регіонального розвитку»: № 978 від 11.07.2011 р.; № 985 від 13.07.2011 р.; № 1012 від 19.07.2011 р.; № 1028 від 21.07.2011р.; № 1180 від 11.08.2011 р.; № 1261 від 26.08.2011 р.; № 1291 від 02.09.2011 р.), то кредитний договір № 14/10-144 від 11.10.2007 р., а також похідне від нього зобовязання іпотеки є припиненими зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України. Судом апеляційної інстанції було правильно встановлено, що такий висновок місцевого господарського суду суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах Верховного Суду України від 03.10.2011 р. та 10.10.2011 р., за якими встановлено неможливість зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку, оскільки це призвело б до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність». При цьому судом апеляційної інстанції було правильно застосовано ч. 2 ст. 82 ГПК України, за якою обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобовязаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що на підставі укладених договорів про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»стало кредитором АБ «Банк регіонального розвитку» на загальну суму 30041252, 18 грн. Одночасно ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» є і боржником банку за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р. Тобто, в правовідносинах, що виникли між ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»та АБ «Банк регіонального розвитку», відбулося поєднання (в особі ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод») боржника і кредитора банку в грошовому зобовязанні. На підставі ст. 606 ЦК України, зобовязання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судом апеляційної інстанції, що законодавство України не ототожнює поняття правочин та зобовязання, зокрема, один правочин може містити в собі декілька зобовязань; в розумінні ст. 606 ЦК України припиняється саме зобовязання, а не правочин, внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі. Тому посилання скаржників в касаційних скаргах на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст. 606 ЦК України, не знайшло свого підтвердження при розгляді справи у Вищому господарському суді України. Між АБ «Банк регіонального розвитку»та ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»укладені правочини, в яких є одні і ті ж зобовязання один щодо одного, а саме грошові зобовязання, які підлягають припиненню у звязку з поєднанням в цьому зобовязанні боржника і кредитора в одній особі. Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» є по відношенню до АБ «Банк регіонального розвитку»як боржником (за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р.), так і кредитором (за договорами відступлення права вимоги (цесії)), то кредитний договір № 14/10-144 від 11.10.2007 р. є припиненим у звязку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого господарського суду з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України всебічно, повно і обєктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевий та апеляційний господарські суди зясували дійсні права і обовязки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. Посилання скаржників на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи. Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови у даній справі не знайшли свого підтвердження, в звязку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення. Касаційну скаргу Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" залишити без задоволення. Касаційну скаргу Національного банку України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011 р. у справі № 33/206 залишити без змін. Головуючий С.В. Мирошниченко СуддіВ.В. Князьков О.О. Хрипун http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21675558
  6. Справа № 2-160/2010р. (2-1222/2009р.) Рядок статзвіту №26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2010 року м. Свалява Свалявський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого-судді Личко Г.К. при секретарі Дичка О.І. представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Свалява цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Свалявського відділення-філії - «Закарпатське регіональне управління «КБ «Приватбанк» про припинення дії договору іпотеки, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Свалявського відділення-філії - «Закарпатське регіональне управління «КБ «Приватбанк» про припинення дії договору іпотеки . В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що 23.03.2006 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір іпотеки, у відповідності до якого, в забезпечення виконання зобов”язань позичальника перед відповідачем, позивачка надала в іпотеку майно - ? частину житлового будинку №63 по вул. Достоєвського, в м.Свалява. Процедуру виконання реалізації майна боржника відділом ДВС було виконано, на підставі чого було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві і на цій підставі представник позивача просить позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в поновму обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просить відмовити в його задоволенні. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого висновку. Судом встановлено: 03.05.2007 року приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу вчинено нотаріальний напис, який зареєстровано в реєстрі №2964 та звернено стягнення на ? частину згадано вище житлового будинку, який було направлено у відділ ДВС Свалявського РУЮ для примусового виконання. 08.05.2007 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі заяви про звернення стягнення на майно та виконавчого напису. 27.03.2009 року начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області винесено постанову про передачу виконавчого провадження до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області. Листом від 12.10.2009 року за №641 філія “Закарпатський аукціонний центр” повідомила про те, що 26.10.2009 року відбудуться повторні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - ? частини житлового будинку №63 по вул.Достоєвського в м. Свалява, іпотека вартістю 348 775,50 грн. 02.11.2009 року начальником підрозділу ПВР ВДВС ГУЮ у Закарпатській області направлено лист за №4639/2-98/09 на адресу відповідачу, у якому зазначалась пропозиція про залишення майна за Банком, відповідача було повідомлено про те, що у відповідності до ст.ст. 40,61 ЗУ “Про виконавче провадження”, якщо стягувач письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ повертається без виконання. 19.11.2009 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Закарпатській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, у якій зазначено, що стягувач на пропозицію державного виконавця відмовився залишити за собою нереалізоване на повторних прилюдних торгах майно боржника ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу по виконавчому напису №2964 від 03.05.2009 року. Частиною ч.1 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” встановлено - протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна Відповідно до ч.3 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” - якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека припиняється. Відповідно до ст. 17 Закону україни “Про іпотеку” - іпотека припиняється у разі: з інших підстав, передбачених Законом, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Таким чином, враховуючи викладене та те, що відповідач відмовився від свого права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, суд приходить до висновку, що позов є підставним та таким, що підлягає до задоволення. Керуючись ст. ст. 10, 60, 208, 209, 212-215, 232 ЦПК України, ст. 49 ЗУ “Про іпотеку”, суд, Р І Ш И В: Позов ОСОБА_3, задовольнити. Припинити іпотеку майна - ? частину житлового будинку, що розташований в м. Свалява по вул. Достоєвського,63. Розірвати договір іпотеки від 23.03.2006 року. Зняти заборону, щодо відчудження нерухомого майна: ? частини житлового будинку, розташованого за адресою: м. Свалява, вул. Достоєвського,63. Внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення з реєстру запису №4839315 від 20.04.2007 року, щодо об”єкту, а саме: ? частини житлового будинку №63 по вул.Достоєвського в м. Свалява. На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з моменту проголошення рішення суду. Заява про апеляційне оскарження рішення Свалявського районного суду та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Закарпатської області через Свалявський районний суд. ГОЛОВУЮЧИЙ: Г.К.ЛИЧКО http://reyestr.court.gov.ua/Review/8138959
  7. Номер провадження № 22-ц/785/759/13 Справа №22ц-785-759-13 Головуючий 1-ї інстанції-Васильків О.В. Доповідач-Гірняк Л.А. Категорія-27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.01.2013 року м. Одеса Судова колегія в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: Головуючого: Гірняк Л.А. Суддів : Дрішлюк А.І, Кварталова А.М.. При секретарі: Кушнір М.В. За участю представника позивача-Азаркіна В.М. Представника відповідача-Борисовська Я.В. 3-я особа-Гриценко О.С. Розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеси цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ «Украсоцбанк»на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.09.2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк», 3-я особа- ОСОБА_4 - про часткове припинення права на іпотеку В С Т А Н О В И Л А: 22 лютого 2011 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до АКБСР „Укрсоцбанк", третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4, про часткове припинення поруки в іпотечному договорі, та, уточнивши вимоги в судовому засіданні 27 вересня 2012 року, просить визнати ПАТ „Укрсоцбанк" таким, що втратив право на іпотеку 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка передавалася в іпотеку згідно з Іпотечним договором, що був укладений 15 лютого 2008 року між АКБСР „Укрсоцбанк" в особі Київського відділення Одеської обласної філії та ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а також просить зобов'язати Інформаційний центр Міністерства юстиції України внести до державного реєстру іпотек відомості про припинення іпотеки на зазначену частину квартири та зобов'язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з Державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про заборону відчуження 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2. В своїх позовних вимогах позивач ОСОБА_2 посилається на те, що 15 лютого 2008 року третя особа ОСОБА_4 та відповідач АКБСР „Укрсоцбанк" уклали договір кредиту, на виконання якого між відповідачем АКБСР „Укрсоцбанк" (іпотекодержателем), третьою особою ОСОБА_4 (іпотекодавцем- позичальником) та позивачем ОСОБА_2 (іпотекодавцем-майновим поручителем) було укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавцями передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки), на виконання зобов'язання - повернення кредиту в сумі 55 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13% річних. Договір посвідчено 15 лютого 2008 року приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №499, в зв'язку з чим нотаріусом накладена заборона відчуження 1/2 частини зазначеної в договорі квартири, що належить позивачу ОСОБА_2 Позивач ОСОБА_2 вказує, що відповідачем в односторонньому порядку було здійснено підвищення відсоткової ставки за кредитом з 13/% річних до 14,5% річних, про що відповідач повідомив третю особу ОСОБА_4 24 лютого 2009 року. На думку позивача в зв'язку з підвищенням відсоткової ставки було збільшено її відповідальність, що порушує її права та є підставою для припинення права банку на іпотеку частини майна, щ належить позивачу на праві власності. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ „Укрсоцбанк»третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4, про часткове припинення права на іпотеку, - задоволено. Визнано ПАТ „Укрсоцбанк" таким, що втратив право на іпотеку 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка передавалася в іпотеку згідно з Іпотечним договором, що був укладений 15 лютого 2008 року між АКБСР „Укрсоцбанк" в особі Київського відділення Одеської обласної філії ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Зобов'язано Інформаційний центр Міністерства юстиції України внести до державного реєстру іпотек відомості про припинення іпотеки на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Зобов'язано приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 виключити з Державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про заборону відчуження 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового, про відмову в заявлених вимогах, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема посилається на те, що правовідносини регулюються Законом України «Про іпотеку» та що припинення іпотеки не пов'язується з підвищенням розміру відсоткової ставки, оскільки несе відповідальність перед іпотеко держателем в межах вартості предмета іпотеки, та на те, що не потребується згода майнового поручителя про зміну основного зобов'язання. Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення сторін, що з'явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає за необхідне її відхилити. Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Матеріалами справи встановлено, не оскаржується сторонами, що 15 лютого 2008 року АКБС „Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 уклали договір кредиту №2008/25-100-22 /а.с.8-10/, відповідно до якого кредитор АКБС„Укрсоцбанк" надає позичальнику ОСОБА_4 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти в сумі 55 000,00 (п'ятдесят п'ять тисяч) доларі США 00 центів зі сплатою 13,00 (тринадцять цілих) процентів річних. Згідно з п. 1.3 договору кредиту в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів з користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченою іпотекою вимоги, кредитор укладав в день укладення договору кредиту іпотечний договір. 15 лютого 2008 року АКБСР „Укрсоцбанк" (іпотекодержатель) т ОСОБА_4 (іпотеко давець - позичальник) та ОСОБА_2 (іпотекодавець - майновий поручитель) уклали іпотечний договір /а.с.5-7/, з яким іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем-позичальником нерухоме майне двохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Byл. Зоопаркова, 1, кв. 2, яка належить іпотекодавцям на праві спільної часткове власності у рівних частках кожному. Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зв'язку з чим накладено заборону відчуження за реєстром для реєстрації заборон відчуження житлових будинків, квартир та іншого нерухомого майна, та арештів, накладених судовими та слідчими органами за № 1,2 від 15 лютого 2008 року. Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку" якщо вимога з основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір ці вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання. Зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання передбачені п. 1.4 іпотечного договору, в п. 1.4.2 якого зазначено, що сплата процентів за користування кредитом відбувається у розмірі 13,00 тринадцяти відсотків річних та комісій, у розмірі, в строки та в порядку, що визначені договором, яким обумовлене Основне зобов'язання /а.с.5 - оборот/. Договором кредиту № 2008/25-100-22 від 15.02.2008 року передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, Кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та комісії, визначених відповідно в п.п.1.1 та 3.3.16 Договору кредиту. Про намір змінити розмір процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, Кредитор зобов'язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо Позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, він зобов'язаний протягом строку, зазначеного в п. 2.6.1 Договору Кредиту, підписати надану Кредитором додаткову угоду про внесення змін до договору Кредиту та повернути її Кредитору /п.п. 2.6-2.6.2 Договору/. В ході судового розгляду справи встановлено, що додаткова угода до Договору кредиту №2008/25-100-22 від 15.02.2008 року не укладалась. З наданого представником відповідача розрахунку заборгованості /а.с. 147/ вбачається, що відповідачем в односторонньому порядку було здійснено підвищення відсоткової ставки за кредитом - з 13% річних до 14,5% річних, про що представник відповідача також не заперечувала. В той же час, згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Для належного виконання зобов'язань статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. При цьому статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав: іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава нерухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Водночас за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем). У зв'язку з цим, в статті 1 Закону України "Про іпотеку" також визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Крім того, згідно приписів ст. 19 Закону України "Про іпотеку" будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Предметом спору у даній справі є вимого позивача про припинення іпотеки на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка передавалася в іпотеку згідно з Іпотечним договором, що був укладений 15 лютого 2008 року між АКБСР „Укрсоцбанк" в особі Київського відділення Одеської обласної філії та ОСОБА_4 та ОСОБА_2, та про припинення обтяжень, з посиланням на ст. 559 ЦК України і те, що зміни до кредитного договору про збільшення розміру відсотків за користування кредитом, а значить - і обсягу відповідальності позивача, як іпотекодавця, було здійснено без належного повідомлення і згоди на те останнього, що є підставою для припинення зобов'язань за Іпотечним договором. Районний суд на підставі встановлених обставин справи та умов укладених договорів у відповідності до положень діючого законодавства і, зокрема, ст. ст. 16, 509, 546, 548, 553, 559, 572, 575 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку", а також з урахуванням того, що відбулось збільшення процентів за кредитним договором, яке у свою чергу призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача за Іпотечним договором, за відсутності на це його згоди та без належної державної реєстрації цих змін, правильно прийшов висновку про обґрунтованість вимог позивача. Доводи апеляційної скарги про те, що припинення іпотеки не пов'язується з підвищенням розміру відсоткової ставки, оскільки несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості предмета іпотеки, та на те, що не потребується згода майнового поручителя про зміну основного зобов'язання суперечить положенням діючого законодавства та не приймаються судовою колегією до уваги. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. 308;315;317; 319 ЦПК України, судова колегія, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника ПАТ «Украсоцбанк» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.09.2012 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена на протязі 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий суддя: Л.А.Гірняк Судді- А.І. Дрішлюк А.М.Кварталова http://reyestr.court.gov.ua/Review/28761512
  8. Державний герб України УХВАЛА Іменем України 28 травня 2013 року м. Ужгород Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської об ласті у складі: головуючої - судді Кожух О.А. суддів - Власова С.О., Дроботі В.В. при секретарі - Чучка Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ужгородського міськра йонного суду від 12 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про припинення зобов'язання за іпотечним договором, - в с т а н о в и л а : Позивач ОСОБА_1 у квітні 2012 року звернувся в суд з позовом та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11 березня 2013 року, остаточно просив суд: - припинити правовідношення між ТзОВ „Український промисловий банк", правонаступником якого являється ПАТ „Дельта Банк" (далі - Банк), та ОСОБА_1, визначене в Іпотечному договорі №23/Z квіп-08 від 21 липня 2008 року, посвідчений ОСОБА_2, приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №2724; - припинити зобов'язання, які виникають (та витікають) з вказаного Іпотечного договору; - зобов'язати ОСОБА_2 приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу вчинити дії пов'язані із зняттям заборони щодо відчуження нерухомого майна та земельної ділянки по зазначеному Іпотечному договору по АДРЕСА_1; - зобов'язати ОСОБА_2 вчинити дії вилучити запис про заборону відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна по іпотечному договору №23/7 квіп-08 від 21 липня 2008 року, зареєстрованому в реєстрі за номером № 2724, а саме об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки по АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу вилучити запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, обтяження №7606520, контрольна сума ВБВ5ЕВ4ЕЗЕ, а саме: об'єкту незавершеного будівництва та земельній ділянці по АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.07.2008 р. між ТОВ «Укрпромбанк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір за № 23/КВ-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 205 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором було укладено іпотечний договір № 23/Zквіп-08 від 21 липня 2008 року, предметом іпотеки за яким є: земельна ділянка загальною площею 0,07 га, кадастровий номер 2124887403:02:001:0105, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, які належать на праві власності майновому поручителю фізичній особі ОСОБА_1. Постановою Господарського суду Харківської області від 25.10.2011 р. фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 визнано банкрутом, тому його зобов'язання перед Банком є погашеними. Правовими наслідками погашення та припинення основного зобов'язання є припинення і додаткового зобов'язання, яким забезпечено основне зобов'язання. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 березня 2013 року (з врахуванням ухвали суду від 22.03.2013 р. про виправлення описки в даті ухвалення рішення) позов задоволено частково - припинено зобов'язання, які виникли з іпотечного договору № 23/Zквіп-08 від 21 липня 2008 року, який був укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за номером № 2724. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідачем на таке рішення подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду в частині задоволення позову про прининення зобов'язання, які виникають із іпотечного договору № 23/Zквіп-08 від 21 липня 2008 року скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. ПAT «Дельта Банк» вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним та необгрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права. Допущені в процесі розгляду цивільної справи порушення норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посила ється як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21.07.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ „Дельта Банк") в особі Закарпатської філії TOB «Укрпромбанк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, надалі - Позичальник, було укладено Кредитний договір № 23/КВ-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого TOB «Укрпромбанк» відкрив Позичальнику відновлювальну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти в сумі 205 000,00 (двісті п'ять тисяч) доларів США, а Позичальник зобов'язався до 20.07.2013 р. у порядку, строки та на умовах, встановлених Кредитним договором повернути кредит, сплатити проценти за користування ним у розмірі 16.5% річних, комісії та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором (а.с. 14-22). В забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором 21 липня 2008 року між TOB «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 23/Zkbhi-08, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 2724 (а.с. 6-10). Предметом іпотеки відповідно до п.1.2. Іпотечного договору є земельна ділянка загальною площею 0.07 га. що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер якої 2124887403:02:001:0105, та об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. загальною площею 246.3 кв.м. Частиною 5 статті 3 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 593 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека (як вид застави) припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання. Таким чином, визначальним моментом для вирішення питання про припинення іпотеки в даній справі є з'ясування питання про припинення основного зобов'язання ОСОБА_3 перед Банком. Постановою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2011 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_3, за його заявою, визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (а.с.11-12). Банк звернувся із заявою (кредиторською вимогою) до ліквідатора 17.11.2011 р. Правовідносини між Банком та боржником - суб'єктом підприємницької діяльності - регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Господарським кодексом України (ст. 202 ч. 3 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. по справі №5023/7698/11 (а.с.131-135), що залишена без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 р. (а.с.71-78) та постановою Вищого господарського суду від 09.04.2013 р., припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, та припинено провадження у справі. Встановлено, що майно, яким ОСОБА_3 може відповідати за своїми зобов'язаннями та може задовольнити вимоги кредиторів - відсутнє. У даних судових рішеннях вказано, що у відповідності до п. 6 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. 29.12.2012 р. на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. зареєстровано припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_1 (а.с. 85-86). Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року у справі № 5008/1150/2011 стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПAT «Дельта Банк» заборгованість по Кредитному договору у сумі 156 645, 97 доларів США (а.с. 128-130), і ці вимоги були включені до кредиторської вимоги, з якою Банк звернувся до ліквідатора. Як ствердив представник Банку в судовому засіданні апеляційного суду до державної виконавчої служби для стягнення заборгованості з ОСОБА_3 за вказаним рішенням господарського суду Банк не звертався. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено особливості задоволення вимог кредиторів фізичної особи - підприємця, визнаної банкрутом (ст. 49 на час визнання ОСОБА_3 банкрутом та ст. 92 в діючій редакції). Відповідно до ч. 3 ст. 92 Закону (як було передбачено і ч. 2 ст. 49 в попередній редакції) після завершення розрахунків з кредиторами фізична особа - підприємець, визнана банкрутом, звільняється від подальшого виконання грошових вимог кредиторів, що були заявлені після визнання фізичної особи - підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом третім частини третьої цієї (92) статті. Проте вимоги, які заявлені Банком - стягнення заборгованості за кредитним договором - цим абзацом не передбачені, а отже ОСОБА_3 звільнений від подальшого виконання грошових вимог Банку. В той же час цією ж статтею передбачено можливість за певних обставин не допустити звільнення фізичної особи - підприємця від зобов'язань (ч. 5) і про заборону звільнення фізичної особи - підприємця від зобов'язань у зв'язку з припиненням провадження у справі про банкрутство господарський суд виносить ухвалу, яка підлягає негайному виконанню (ч. 6). Даних щодо звернення Банку до господарського суду з клопотанням про винесення такої ухвали представником Банку апеляційному суду не надано. Відповідно до ст. 128 ч. 1 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Відповідно до ч. З статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Відповідно до ст. 607 ЦК України, ст. 205 ГК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання. Статтею ст. 205 ч. 4 ГК України передбачено, що у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі. Таким чином, виходячи з системного аналізу норм Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судова колегія вважає, що зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за кредитним договором є припиненими, а отже іпотека, як похідне зобов'язання, в силу ст. 593 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку», є також припиненою. Апелянт посилається на положення частини 4 п. 4.1. Іпотечного договору. Проте таке посилання судова колегія вважає безпідставним, оскільки можливість звернення стягнення на предмет іпотеки може існувати лише при існуванні основного зобов'язання, тим паче, в даному випадку іпотекодавець є відмінним від боржника за основним зобов'язанням. І цим пунктом, зокрема, передбачено, що іпотеко держатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у випадку порушення провадження про відновлення платоспроможності Іпотекодавця (а не боржника) або визнання його (іпотекодавця) банкрутом. Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені у апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рі шення суду залишити без змін. Керуючись ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити. Рішення Ужгородського міськра йонного суду від 12 березня 2013 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголо шення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/31859408
  9. Справа № 2-1621/10 Ном.стат. звіту – 18 Код суду - 0707 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2010 року м.Мукачево Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області : в особі : головуючого – судді Рижикова В.Г. при секретарі Лисничка І.П. з участю представника позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача Жирош В.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м.Мукачево, позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Закарпатської філії про припинення іпотеки нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два) та вилучення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 звернувся в Мукачівський міськрайонний суд з позовною заявою до ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, про припинення встановленої на користь ТОВ «Укрпромбанк» іпотеки нерухомого майна – будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вилучення з Державного реєстру іпотек, запису про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, мотивуючи його тим, що ТОВ «Укрпромбанк» безпідставно повторно не скористався належним йому правом іпотекодержателя, залишити за собою в рахунок погашення боргу передане в іпотеку нерухоме майно, у зв’язку із тим, що останнє не реалізувалося на прилюдних торгах, а подальше існування іпотеки порушує його права власника на вільне розпорядження належним йому майном, оскільки будь-яке розпорядження зазначеним майном неможливе без письмової згоди ТОВ «Укрпромбанк». В судовому засіданні представник Позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в заявленому розмірі та пояснив, що 11 березня 2008 року між ОСОБА_3, як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, було укладено кредитний договір №10/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, за яким ТОВ «Укрпромбанк» ОСОБА_3 було надано кредит в сумі – 1000000 гривень, повернення якого було забезпечено іпотекою нерухомого майна - будівлю тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1, згідно іпотечного договору №10/Zквіп-08, посвідченого 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366. У зв’язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань по вищезазначеному договору кредиту, ТОВ «Укрпромбанк» звернув стягнення на передане ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на договору іпотеки, який було вчинено 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №474 та пред’явивши його до виконання в РВ ДВС Мукачівського МРУЮ. В ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було звернуто стягнення на передану в іпотеку Відповідачу будівлю тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1, але за результатами перших та повторних прилюдних торгів передане в іпотеку нерухоме майно залишилося нереалізованим. Враховуючи вищевказане на підставі ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.49 Закону України «Про іпотеку», РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було запропоновано Відповідачу залишити за собою зазначене нерухоме майно про що повідомити РВ ДВС Мукачівського МРУЮ на, що Відповідач надіслав РВ ДВС Мукачівського МРУЮ лист про відмову залишити за собою нереалізоване майно, у зв’язку із чим безпідставно не скористався правом наданим йому чинним законодавством на задоволення власних вимог за рахунок прийнятого в іпотеку нерухомого майна. Враховуючи безпідставне ігнорування Відповідачем належних останньому прав іпотекодержателя, на задоволення власних вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна, іпотека нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 встановленої на користь ТОВ «Укрпромбанк», повинна бути припинена на підставі ч.3 статті 49 Закону України «Про іпотеку», з вилученням з Державного реєстру іпотек, запису про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, запису про заборону відчуження зазначеного майна, оскільки подальше існування іпотеки порушує права Позивача, як власника на вільне розпорядження належним йому майном, обмежуючи його необхідністю отримання згоди ТОВ «Укрпромбанк». В судовому засіданні представник Відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що заборгованість Позивача за кредитним договором №10/КВ-08 від 11 березня 2008 року, забезпечена іпотекою вищевказаного нерухомого майна не погашена, та на день розгляду справи складає – 1003940,76 грн., у зв’язку із чим не має підстав для припинення іпотеки. Також представник Відповідача зазначив, що Відповідачем після других торгів було надіслано в РВ ДВС Мукачівського МРУЮ лист про повернення виконавчого документу, в той же час РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було надіслано Відповідачу пропозицію залишити за собою нереалізоване майно із запізненням, а також те, що на даний час вищевказаний виконавчий напис вчинений 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №474, повторно пред’явлено до виконання. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав: Як встановлено в судовому засіданні та доведено доказами, 11 березня 2008 року між підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, було укладено кредитний договір №10/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, за яким ТОВ «Укрпромбанк» ОСОБА_3 було надано кредит в сумі – 1000000 гривень, зі сплатою 11,5% відсотків річних та з кінцевим терміном погашення заборгованості до 10 березня 2018 року. В якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов’язань за вищезазначеним договором кредиту між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії було укладено іпотечний договір №10/Zквіп-08, посвідчений 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366, за яким ОСОБА_3 було передано в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме: будівлю тарної дільниці – літ.А з приналежними спорудами та прибудовами, а саме: навіс – літ.Г, навіс – літ.Д, навіс – літ.Е, гараж – літ.Ж споруди - №1,5, змощення – І, за адресою: АДРЕСА_1. У зв’язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань по вищезазначеному договору кредиту, 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, на підставі заяви Відповідача від 14 квітня 2009 року, було вчинено виконавчий напис, в реєстрі за №474 на вищезазначеному договорі іпотеки №10/Zквіп-08 від 11 березня 2008 року, з метою звернення стягнення на передане в іпотеку Позивачем Відповідачу нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два), з метою задоволення вимог Відповідача у розмірі – 1006757,29 грн. В ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису РВ ДВС Мукачівського МРУЮ, було звернуто стягнення на передане в іпотеку Позивачем Відповідачу нерухоме майно – будівлю тарної дільниці з приналежними надвірними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два), шляхом його опису й арешту, оцінки та реалізації на перших прилюдних торгах за ціною 595995 грн., та на повторних прилюдних торгах за ціною 446996,25 грн. Але за результатами повторних прилюдних торгів передане Позивачем в іпотеку Відповідачу вищезазначене нерухоме майно, залишилося нереалізованим, у зв’язку із чим РВ ДВС Мукачівського МРУЮ листом від 14 грудня 2009 року у відповідності із ст.49 Закону України «Про іпотеку» та ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» було запропоновано Відповідачу в рахунок погашення боргу, як іпотекодержателю залишити за собою нереалізоване майно. Листом від 26 січня 2010 року, №124 ТОВ «Укрпромбанк» повідомив РВ ДВС Мукачівського МРУЮ, про відмову залишити за собою в рахунок погашення боргу вищезазначене нерухоме майно. У відповідності до ч.1 статті 49 Закону України «Про іпотеку», протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону. У відповідності до ч.3 статті 49 Закону України «Про іпотеку», якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. У відповідності до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином суд приходить до висновку, що Відповідач мав достатньо можливості, задовольнити свої вимоги до Позивача, які на той час складали - 1006757,29 грн., шляхом прийняття у власність в рахунок погашення боргу прийняте в іпотеку нерухоме майно, як за результатами перших прилюдних торгів за вартістю - 595995 грн., так і за результатами других прилюдних торгів за вартістю - 446996,25 грн., шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, яким від безпідставно не скористався та вагомих причин не реалізації даного права суду не навів, а подальше існування іпотеки порушить права Позивача, як власника на вільне розпорядження належним йому майном, гарантоване йому статтею 319 ЦК України, обмежуючи його право на розпорядження необхідністю отримання згоди ТОВ «Укрпромбанк», у відповідності до статті 9 Закону України «Про іпотеку». Згідно із ч.3 статті 17 Закону України «Про іпотеку», відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. У зв’язку нотаріальним посвідченням 11 березня 2008 року вищезазначеного іпотечного договору №10/Zквіп-08, нотаріусом на підставі заяв Відповідача було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек іпотеку нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за №6764140 з контрольною сумою 42334В13Г2 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, заборону відчуження за №6759482, з контрольною сумою ВВ2ЕГ79822. Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України ст.ст., 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст.9, 49 Закону України «Про іпотеку», суд, - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити повністю. 1. Припинити іпотеку нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка встановлена на підставі іпотечного договору №10/Zквіп-08, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк», посвідченого 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366. 2. Вилучити з Державного реєстру іпотек запис №6764140 з контрольною сумою 42334В13Г2 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №6759482 з контрольною сумою ВВ2ЕГ79822. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Головуючий підпис В.Г.Рижиков З оригіналом вірно Оригінал рішення знаходиться в матеріалах цивільної справи №2-1621/10 в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області. Суддя Мукачівського міськрайонного суду В.Г.Рижиков http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11044566
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду із зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" (далі – ТОВ "Міком-Хаус"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що 1 серпня 2007 року між ним і ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 відсотків річних. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна. Посилаючись на те, що внаслідок порушення боржником умов основного зобов'язання щодо графіка погашення кредиту в ТОВ "Міком-Хаус" утворилась значна заборгованість перед кредитором, банк просив суд задовольнити заявлені вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "Міком-Хаус" про визнання договору іпотеки недійсним із тих підстав, що вказаний договір не відповідає вимогам закону та порушує його права як власника переданого в іпотеку майна. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2010 року справи об'єднано в одне провадження. Ухвалою цього ж суду від 15 червня 2012 року провадження в цій справі в частині вимог ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "Міком-Хаус" закрито у зв'язку з ліквідацією зазначеного товариства. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та позову ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2012 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором НОМЕР_1 від 1 серпня 2007 року в розмірі 55 919 455 грн звернено стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 2 серпня 2007 року, укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, з установленням початкової ціни для реалізації зазначеного майна на рівні, не нижчому ніж звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності – незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті – рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 559, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та передачі справи на новий касаційний розгляд. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додано рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року та від 5 грудня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, від 23 листопада 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року, постанову Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Судами встановлено, що 1 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір НОМЕР_1. Згідно з умовами зазначеного договору позивач відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 % річних. Згодом до кредитного договору укладено додаткові угоди, відповідно до яких розмір кредиту встановлено в сумі 5 млн доларів США з кінцевим терміном погашення до 31 грудня 2010 року та зі сплатою 13,5% річних. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_2 площею 27 кв.м та нежиле приміщення НОМЕР_3 площею S кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. 16 травня 2011 року Господарським судом м. Києва порушено провадження у справі № 43/140 про банкрутство боржника ТОВ "Міком-Хаус". Ухвалою Господарського суду м. Києва від 6 березня 2012 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано банкрута - ТОВ "Міком-Хаус" - як юридичну особу у зв'язку з банкрутством. Цією самою ухвалою встановлено, що сума заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед банком складає 55 919 455 грн. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 27 березня 2012 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "Міком-Хаус" - у зв'язку з визнанням її банкрутом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, застосовуючи ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та ч. 1 ст. 609 ЦК України, виходив із того, що договір іпотеки є припиненим у зв'язку з ліквідацією юридичної особи та припиненням основного зобов’язання. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, на підставі норм ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки від 2 серпня 2007 року (п. 5.2.), укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1, дійшов висновку про те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки й у разі ліквідації боржника або визнання його банкрутом. Таким чином, у справі, про перегляд якої подана заява, судами на підставі ч. 1 ст. 609 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про іпотеку" вирішувалось питання про те, чи припиняється іпотека у разі припинення основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника, та зроблено висновок, що за умови визначення сторонами договору іпотеки інших підстав припинення договору договір іпотеки діє відповідно до умов договору. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях касаційної інстанції: у рішеннях та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, від 5 грудня 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 609, ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника; в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року та від 23 листопада 2012 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 609, 598, 599 ЦК України договір іпотеки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним. Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Отже, висновок суду касаційної інстанції про дію договору іпотеки після припинення дії основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи боржника є помилковим. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення касаційним судом у справі, яка переглядається, незаконного судового рішення. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу, і скасовує судове рішення повністю або частково та направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним. Керуючись ст. ст. 3602, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.В. Онопенко М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі 6-52цс13) Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним. Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7C4A51BDED240EF4C2257BE8001F3C5E
  11. Державний герб України Справа № 2-458/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.02.2012 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Шелест І.М. За участю секретаря Вождаєвої Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк», треті особи, що не заявляють самостійних позовних вимог ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору про надання споживчого кредиту, договору іпотеки та договору поруки недійсними; за зустрічним позовом АТ „ УкрСиббанк ” до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому неодноразово уточнював та доповнював і в остаточно просив суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007 р. та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., визнати недійсним договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007 р укладений з ОСОБА_2, та всі додаткові угоди, що укладені сторонами до нього, припинити взаємні права та обовязки сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 подвійну суму завданих збитків, а саме 1156460,06 грн відповідно до наданого розрахунку, стягнути з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 15000,00 грн моральної шкоди, витрати повязані з проведенням судово-економічної експертизи, у сумі 4935,00 грн., витрати повязані з правовим обслуговуванням справи у сумі 8000,00 грн., зобовязати відповідача провести взаємозаліки по зустрічних зобовязаннях з позивачем, зобовязати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. про заборону відчуження майна: житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,1000 га. У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, пояснила, що ПАТ «УкрСиббанк» навмисно ввів в оману позичальника при прийнятті рішення про отримання кредиту та під час підписання кредитного Договору №11248925000 від 09.11.2007р. Не повідомив позичальника про реальну процентну ставку та суму абсолютного значення подорожчання кредиту. Ці покажчики згідно Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» є істотними умовами кредитного договору. Позичальник не мав достовірну та повну інформацію про істотні умови кредитування про сукупну вартість кредиту до та під час підписання кредитного договору. Крім того, відповідач вніс оманну інформацію у графік погашення платежів до кредитного договору про залишки за кредитом кожного платіжного періоду у результаті чого позичальник повинен сплатити значно більшу суму, ніж це зазначено у тексті самого договору; навмисно ввів в оману ОСОБА_1 про необхідність сплати комісії у розмірі 29 329,98 грн., чим порушив Постанову НБУ №168, положення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»та положення ст.203 Цивільного Кодексу України. Також, введення в оману позичальника ОСОБА_1 виявилося у тому, що згідно п.п.1.1 та 1.5 Договору №11248925000 ПАТ «УкрСиббанк»зобовязався надати кредит у сумі 328 710,00 шв. франків, яка дорівнювала еквіваленту 1466498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання Договору, шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2, який було відкрито на імя ОСОБА_1 у шв. франках. Згідно договору 878-283Ф вказаний рахунок не є мультивалютним. Відповідно до виписки банку по рахунку НОМЕР_2 за 09.11.2007 року на цей рахунок було перераховано кредит у сумі 1466498,00 грн., але за квитанцією №27 від 09.11.2007 року готівкою було видано кредит з поточного рахунку НОМЕР_2 в іншому розмірі - у сумі 1416 740,10 грн. Крім того, у процесі виконання своїх зобовязань банк ввів його в оману щодо продажу 328 710,00 шв.франків на Міжбанковському Валютному Ринку (далі МВР) України, в результаті чого позивач недоотримав кредитних коштів у сумі 49757,90 грн. Проте, відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010 року ПАТ «УкрСиббанк»09.11.2007 року не виходив на торги МВРУ з вищезазначеною сумою шв.франків. Зазначеними діями, банк оманним шляхом заволодів так званими курсовими різницями у розмірі 49 757,90 грн., чим завдав позичальникові збитків на цю суму. Відповідач АТ „УкрСиббанк”, який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» позовні вимоги не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату ухвалення рішення суду, та понесені ним судові витрати: судовий збір у розмірі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду - 120 грн. В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач зазначив, що 09.11.2007 р. між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11248925000, згідно з яким відповідач надав кредит у сумі 328710 швейцарських франків. Вказані грошові кошти було надано строком до 08.11.2024 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,49 % річних. Позичальник зобовязався, щомісячно сплачувати кредит та відсотки шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 3255 шв.франків 09 числа кожного календарного місяця. Відповідно до умов додаткової угоди №1 від 16.02.2009р. було змінено схему погашення кредиту, метод нарахування процентів і кінцевий термін повернення кредиту на 06.11.2026р. Проте, у звязку із неналежним виконанням умов договору саном на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8896, 81 шв.франків, з яких 6244, 48 шв. франків прострочення заборгованість за кредитом; 2652, 33 шв.франків прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Станом на 11.06.2010р. частина кредиту, що залишилася до виплати, становить 313224, 31 шв. Франків, які ОСОБА_1 до теперішнього часу не повернув. У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором було укладено договір поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р та додаткову угоду від 16.02.2009р. з ОСОБА_2, яка згідно з п. 1.3. договору поруки, зобовязалася відповідати перед банком в тому ж обсязі, що і позичальник. Пунктом 1.4 договору поруки встановлена солідарна відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Тому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зустрічним позовом 322267 шв. франків. У судовому засіданні представник відповідача АТ «УкрСіббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» проти позову ОСОБА_1 заперечувала та пояснила, що банк отримав комісію за отримання кредиту у розмірі 29329,98грн. законно, відповідно до умов договору №878-283ф від 09.11.2007р. про відкриття поточного рахунку №НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий». Відповідач вважає, що на підставі ст.ст.229,1048-1052,1054ЦК України сукупна вартість кредиту не є істотною умовою кредитного договору. Крім того, на підставі п.2 ст.604 ЦК України після підписання додаткової угоди №1 від 16.02.2009 року, зобовязання між сторонами щодо «Графіку погашення платежів та визначення сукупної вартості кредиту», який було підписано 09.11.2007 року, припинилися. Банк свій обовязок за кредитним договором виконав у повному обсязі, шляхом зарахування на поточний рахунок позивача обумовленої договором суми кредиту 328710,00 швейцарських франків, що підтверджується даними меморіального ордеру №0609292194, який оформлено належним чином, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Вказані кредитні кошти позивач на власний розсуд вирішив обміняти на гривню, надавши відповідну заяву про продаж валюти. Банк належним чином провів продаж безготівкової валюти у шв. франках у розмірі 328710,00 на МВР України 09.11.2007р. за заявою Позивача. Гривневий еквівалент від такого продажу було видано Позивачу за заявкою на отримання готівки №27 від 09.11.2007 року у сумі 1416 740,10 грн. з рахунку №НОМЕР_2. Меморіальний ордер №0609292194, на думку Відповідача, оформлений належним чином та містить усі необхідні реквізити та підписи, у відповідності до Постанов НБУ №№316 від 06.12.1996 року та 132 від 15.04.2005 р. Третя особа за позовом ОСОБА_1, відповідач за зустрічним позовом -ОСОБА_2 позов свого чоловіка підтримала, проти зустрічного позову заперечувала, пояснила суду що до укладання кредитного договору банк не повідомив її та її чоловіка ОСОБА_1 про утримання комісії у розмірі 2% від виданої суми, не повідомив про неможливість видачі грошів безпосередньо у валюті - шф. франках та про необхідність здійснення валюто обмінної операції. У результаті чого при підписанні договору купівлі продажу домоволодіння їм не вистачило грошів у сумі 80000 грн. щоб розрахуватися з продавцем будинку. Крім того, лише після укладання договору вона та чоловік дізналися про необхідність розміщення депозиту у сумі 20 тисяч доларів США. Цю суму родина вимушена була позичати у сторонніх осіб під відсотки. В момент укладання кредитної угоди позивач та вона зрозуміли, що їх обібрали, але не мали будь-якої можливості відмовитися від угоди та змінити умови кредитування, оскільки внесли завдаток за будинок. До 16.02.2009р. позивач виконував свої зобовязання належним чином за графіком не допускаючи будь-якого відхилення. Але, після підписання додаткової угоди №1 до договору 16 лютого 2009р. йому надали новий графік погашення платежів, до якого як вхідний залишок була внесена інша сума ніж та, що лишилася до сплати за попереднім договором, а саме 319552,11 шв. франків, замість 283015,82 шв.франків. Додаткове збільшення складало 36536,29 шв.франків, але це не було передбачено додатковою угодою, вважає, що проведений розрахунок заборгованості за кредитним договором не відповідає дійсності, не враховано всі внесені суми щодо погашення боргу. У звязку з такими обставинами ОСОБА_2 та її чоловік неодноразово зверталися до АТ «УкрСиббанк»з проханням розяснити графік та виправити помилку. У ході отримання інформації позивач зрозумів, що його обманули не лише при укладанні кредитного договору, а й ще продовжували обманювати протягом всього часу, коли він виконував зобовязання. Третя особа за первісним позовом ОСОБА_1 - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до судового засідання не зявилась, надала до суду лист № 64 від 23.09.2010р., у якому повідомила, що вона посвідчувала договор іпотеки від 09.11.2007р.,. у звязку з чим нотаріусом було включено в реєстру іпотек та заборон запис №10901 від 09.11.2007р. Сторони прибули до нотаріальної контори з паспортами, кодами та належними повноваженнями. Просила справу слухати за її відсутності. Вислухавши сторони та вивчивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного. Судом встановлено і не заперечувалося сторонами у справі, що 09.11.2007 р. між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11248925000 та додаткові угоди до нього. (том а.с. 9-18, 19 ) Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 11248925000 АКІБ зобовязався надати позивачу кредит у іноземній валюті у сумі 328 710 швейцарських франків, а позивач зобовязався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит та сплатити проценти за його використання 9,49% річних та наступним порядком погашення суми: шляхом внесення ануїтетних платежів щомісяця строком до 09.11.2024 р. Як зазначено у п. 1.1 вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 1466498,00 грн. за курсом НБУ на день укладання договору. Цільове призначення кредиту придбання нерухомості. Відповідно до п. 1.5 кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням .(том а.с. 9-18, 83-92 ). Для забезпечення виконання умов боргових зобовязань за кредитним договором між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки від 09.11.2007 р. (а.с. 37-38), а також був укладений Договір поруки за №П/11248925000 від 09.11.2007 р. з дружиною ОСОБА_2 (том а.с. 39 ). Відповідно до п.4 Постанови НБУ №254 від 18.06.2003р. «Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України»вказано, що операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані; підставою для відображення операцій за рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи; первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення в паперовій та в електронній формі; незалежно від виду операцій та типу контрагентів одним з первинних документів банку є меморіальні ордери (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньо банківських операцій); у первинних документах мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом та кредитом, сума операції у грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера, підпис уповноваженої особи. Первинні документи складаються на бланках форм, відповідно до законодавства України, на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обовязкові реквізити: назву документу (форми), дату та місце складання, назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис, та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. До обовязкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків, крім перелічених вище, також належать: назва одержувача коштів, сума операції, номери рахунків, назва банку (одержувача та платника коштів). Судом встановлено, що відповідно до даних про заяви про видачу готівки від 09.11.2001 року , посвідченою підписом працівників АКІБ «.УкрСиббанк»(ОСОБА_1 отримав готівкою 1416740,10 грн. (том 1 а.с. 49 ). Так, на підтвердження виконання Договору споживчого кредиту позивачем надано копію документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» відповідно до якого на розрахунковий рахунок позивача зараховано 328710 шв. франків (том 1 а.с. 186). Суд вважає, що зазначений документ - «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» не відповідає вимогам Постанови № 254, оскільки не містить: назви платника та одержувача коштів, підпису відповідальних осіб за здійснення операції, відмітку банку про виконання операції. Крім того, на момент укладання Договору і зарахування коштів банк мав назву АКІБ «УкрСиббанк», проте платником та одержувачем коштів у наданому суду на підтвердження належного виконання умов договору міститься назва платника та одержувача коштів - АТ «УкрСиббанк» (назва банку з 2010р). (том 1 а.с. 186). Відповідно до виписки банку про рух грошових коштів на рахунку № НОМЕР_2, що відкритий на імя ОСОБА_1, та на який зі слів представника відповідача була зарахована вказана сума, зазначений інший номер первинного документу (меморіальний ордер 644296). Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. «в межах наданих на дослідження документів, встановити яку саме операцію по банківських рахунках ОСОБА_1 у АТ «УкрСиббанк», зарахування валюти у сумі 328710 шв. франків чи зняття готівки у національній валюті у сумі 1 424 072, 50 грн. вважати за фактичне отримання Позичальником кредиту не надається за можливе».(а.с. 24-39 том 2). Таким чином, відсутність відмітки про виконання операції, підписів відповідальних осіб, не зазначення належних реквізитів операції, відсутність документу у виписці з рахунку, свідчить, що копія документу «Меморіальний ордер № 0609292194 від 09.11.2007р.» була складена штучно для предявлення до суду. Оригіналу доказу до суду надано не було. Тому суд, при вирішені питання про суму та валюту отриманого ОСОБА_1 кредиту керується іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Судом встановлено, що відповідно до заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів №1 від 09.11.2007р.» ОСОБА_1 доручив уповноваженому банку здійснити від його імя продаж валюти у сумі 328710 шф. франків та перерахувати на той же рахунок отримані від продажу гривні. Строк дії заяви - 1 день. (а.с. 185 том 1) Відповідно до Постанови Правління НБУ №435 від 18.12.2002р. та Постанови Правління НБУ №281 від 10.08.2005р., Постанови НБУ №40 від 10.02.2005р. встановлено, що уповноважені банки зобовязані здійснювати операції з купівлі та/або продажу безготівкової іноземної валюти за гривні протягом часу функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ з дотриманням нижчезазначених вимог: -Банк здійснює валютні операції у першу чергу безпосередньо зі своїми клієнтами (крім банків) в межах самого банку з 10-00 до 14- 00 години за Київським часом; -Банк від власного імені здійснює купівлю іноземної валюти від своїх клієнтів (крім банків) за узгодженим з ними курсом та продає її власним клієнтам (крім банків) також за узгодженим з ними курсом. Подання банками заявок, підтвердження угод між банками, між банком і НБУ, а також операції за заявами чи дорученнями клієнтів (крім банків), які банком фактично здійснені в межах самого банку, здійснюються під час функціонування Системи підтвердження угод з використанням її засобів з 12-00 до 16-00 годин за київським часом. Субєкт ринку зобовязаний виставити за дорученням клієнта на купівлю та /або продаж на прямому міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту з використанням засобів Системи підтвердження угод: виключно у сумі та за курсом, що визначені клієнтом у його заяві або дорученні; у той самий день, якщо заява або доручення клієнта отримано субєктом ринку не пізніше ніж за годину до часу закінчення функціонування Системи підтвердження угод, або на наступний робочий день, якщо заяву або доручення клієнту отримано після зазначеного часу. Якщо за курсом, що визначений клієнтом, іноземна валюта не була куплена або продана, то зазначена сума іноземної валюти виставляється субєктом ринку на купівлю або продаж, починаючи з наступного дня функціонування Системи підтвердження угод до дня її купівлі або продажу, або до зміни клієнтом заявленого курсу. Такі вимоги повністю підтверджуються розясненнями Управління НБУ у Харківській області листом №06-042/8366 від 31.08.2010 р. (а.с. 228-229 том 1) Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів від 09.11.2007р. реєстрація договору купівлі- продажу житлового будинку АДРЕСА_1 відбулася 15 год.47 хв. (а.с. 73 т. 1). Кредитні кошти можуть бути видані банком лише для розрахунку по реальному зобовязанню. Таким чином, перерахувати кошти у сумі 328710 шф.франків раніше ніж був зареєстрований договор купівлі- продажу банк не міг. З таких обставин суд вважає, що з урахуванням часу реєстрації угоди - 15 год. 47 хв., та дотримання вимог Постанови НБУ № 435 банк не мав можливості своєчасно подати заявку на продаж валюти на МВР та здійснити такий продаж. Доказів на підтвердження обставин, викладених у запереченні представника відповідача за первісним позовом, які свідчать, що продаж фактично відбувся - суду не надано. Відповідно до с. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до листа НБУ №06-042/9048 від 16.09.2010р. інформація про здійснення 09.11.2007 р. продажу іноземної валюти АТ «УкрСиббанк» в інтересах ОСОБА_1 відсутня. (а.с. 232 том 1). Таким суд вважає, що видавши кредитні кошти у гривневому еквіваленті у меншому розмірі, ніж зазначено у договорі споживчого кредиту на 49 757,90 грн. із посиланням на курсові різниці при виконанні його доручення про продаж іноземної валюти, відповідач ввів позивача ОСОБА_1 в оману, завдавши йому збитки на вказану суму.. Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий право чин визнається судом недійсним. Омана має місце , якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність зазначення обставин, що яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину немає істотного значення. Посилання позивача у позовній заяві про неправомірність отримання банком комісії за видачу кредитних коштів у розмірі 29329,98 грн. також знайшла своє підтвердження у судовому розгляді з наступних підстав. Відповідно до «Квитанції №11 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 29329,98 грн. призначення платежу: погашення нарахованих комісій. (том 1 а.с. 29) Відповідно до «Квитанції №16 від 09.11.2007р.»встановлено, що платник ОСОБА_1 перерахував АКІБ «УкрСиббанк»суму 111,53 грн. призначення платежу: погашення кредиторської заборгованості за кредитним договором №0000011248925 . Відповідно до Додатку №2 «Тарифи банку»до кредитного договору №11248925000 від 09.11.2007р. встановлено, що комісія за надання кредиту у CHF (шв. франки) становить еквівалент 25 CHF (а.с. 28) Відповідно до Додатку №1 «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту»графа «комісія за надання кредиту», стовбець 5, рядок 3 вказана сума 111, 54 грн. (а.с. 20-28 ) З наведений документів вбачається, що позивач сплатив належну за договором комісію у сумі 111,54 грн. (а.с. 50), перерахуванням суми 29329,98 грн. умовами договору передбачено не було. Посилання відповідача, на те, що вищевказана комісія було утримана з позивача не з приводу отримання ним кредиту, а як комісія, яка вживається за перерахування безготівкових коштів до поточного рахунку НОМЕР_2 у швейцарських франках за тарифом «Базовий»по договору№878-283 від 08.11.2007 р. не знайшло свого підтвердження матеріалами справи. Відповідно Договору 878-283Ф про відкриття рахунку від 08.11.2007 р., шляхом підписання Додаткової угоди №1 від 08.11.2007 р., банк сам змінив вказаний у договорі тариф «Базовий»на тариф «Офсет». Згідно тарифу «Офсет»безготівкове зарахування коштів на поточний рахунок у іноземній валюті здійснюється безкоштовно, що також підтверджується даними заяви про продаж валюти. . (а.с 171 том 1.) Висновки суду про необґрунтоване стягнення з позивача комісії у сумі 29329,98 грн. також зазначено у висновку судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р., де по пятому питанню зазначено, що «в межах наданих для дослідження документів, у відповідності до умов договору про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р. розмір комісії за видачу кредиту складає 111,53 грн. Надлишкова сплата комісії позивачем у сумі 29329,98 грн. суд вважає збитками позивача. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що за змістом ст.216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію, як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст.11 ЦПК України. Вирішуючи зазначений спір щодо визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, суд виходить також знаступного. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч.3 ст.і 22 Закону України „Про захист прав споживачів“ у взаємозвязку з положеннями ч.4 ст.і 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10.11. 2011 р. № 15-рп/2011 встановлено, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, обєктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Згідно п. 2. ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови. Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р. (далі Постанова НБУ № 138). Вказана інформація і розрахунок сукупної вартості кредиту мають бути надані споживачу в письмовій формі до укладення ним кредитного договору. Ця інформація в більшій частині обсягу не була надана позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту. Згідно частині 2 п. 4 ст. 11 Закону україни "Про захист прав споживачів", у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній. Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України). Згідно п. 6 ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Суд вважає, що Графік №1 не відповідає вимогам умовам Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. та Додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007р. в частині нарахування процентів за користування кредитом. Істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, і якими сторони керувались при укладенні Договору кредиту, - підтверджується висновком судово-економічної експертизи №3989 від 31.08.2011р. встановити чи вірно розрахована реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту не надається за можливе, оскільки за проведеним розрахунком у таблиці у відповідності до п.3.3 цього положення, наявне неспівпадіння врахованих сум на певну дату і тих що наведені у Графіку. Отже не зрозуміло які саме і грошові зобов'язання за кредитом бралися банком до розрахунку чи в повній відповідності до вимог Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р. чи ні. Суд вважає, що складання графіку платежів таким чином, що навіть спеціаліст у галузі банківської справи не може вирахувати суму реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту є порушенням Постанови НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». На підставі викладеного, суд вважає доведеним факт обману збоку АКІБ «УкрСіббанк», який полягає у повідомленні відомостей, які не відповідають дійсності, видачі суми кредиту у меншому розмірі, ніж встановлено договором за рахунок нібито курсових коливань від продажу валют, безпідставного стягнення комісії, замовчувавання обставин, щодо мають істотне значення дійсної сукупної вартості кредиту, тому знаходить зустрічний позов в частині визнання Договору про надання споживчого кредиту недійсним та укладених щодо нього додаткових угод таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочинів, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. З таких обставин підлягають задоволенню вимоги позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки від 09.11.2007р., засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, визнання недійсним договору поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2, зобовязання приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон запис про заборону відчуження майна. Позовні вимоги позивача про припинення взаємних прав та обовязків сторін за Договором №11248925000, укладеним 09.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк»не підлягають задоволенню, оскільки на відповідно до абз.3 п.5 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»встановлено, що «вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги». Обставини, що викладені у позову про заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 з боку ПАТ «УкрСиббанк»належним чином доведені не були, у судовому засіданні підтвердження не знайшли, тому задоволенню не підлягають. Суд вважає правильним відмовити у задоволенні зустрічного позову ПАТ «УкрСиббанк», виходячи з наступного. Відповідно до оригіналів квитанцій, що залучені до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з дати укладання кредитного договору № 11248925000 від 09.11.2007 р. щомісяця перераховував на користь банку у погашення кредитних зобовязань грошові кошти. Загальна сума коштів, що була перерахована складає: 27796,40 шв.франків, 34995 дол США та 179504,88 грн. На дату звернення до суду заборгованості за кредитом позивач не мав, тому не є обґрунтованим твердження відповідача про намагання ОСОБА_1 ухилитися від виконання зобовязань шляхом звернення до суду. Заборгованість за кредитом утворилася у позивача вже у період перебування справи у суді. Відповідач у зустрічній позовній заяві вказує на те, що станом на 11.06.2010р. загальна сума простроченої заборгованості за кредитним договором, що підлягає поверненню, складає 8896, 81 шв. франків, з яких 6244, 48 шв. франків прострочення заборгованість за кредитом; 2652, 33 шв. франків прострочена заборгованість за відсотками. Загальна сума нарахованої пені складає 145, 88 шв. франків, з яких 121,81 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 24,07 шв. франків пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам. Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи не виконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК). Статтею 22 ЦК України надає визначення тих збитків, на відшкодування яких має право особа, право якої порушено, а саме: якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір збитків, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Згідно зі ст. 4 Законом України «Про оподаткування прибутку»№334/94-ВР до складу валових доходів фінансової установи входять комісії, пені, відсотки по виданих кредитах, курсові різниці, отримані у звязку із купівлею-продажем іноземної валюти. Отже, доходами відповідача, які він отримав у звязку з порушенням норм права є: -комісія у розмірі 29 329,98 грн -курсові різниці,отримані відповідачем внаслідок фіктивного продажу іноземної валюти, у розмірі 49 757,90 грн Відсотки, отримані за кредитним договором становлять 499 141, 61 грн., що містяться у розрахунку відповідача та підтверджені квитанціями позивача, які додано до матеріалів справи, за курсом НБУ на дату зарахування кожного платежу, який вказано у виписках по рахункам позивача . Отже, згідно ст. 230 ЦК України розмір збитків, який повинен відшкодувати відповідач, як особа яка застосувала обман дорівнює:(29 329,98 грн. + 49 757,90 грн. + 499 141,61 грн.)х2=1156458,98 грн. У відповідності до ст.216 ЦК у разі недійсності кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Також, у відповідності п.2 ст.216 ЦК України якщо у звязку із вчиненням недійсного правочину другій стороні, або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. У справі проведено заміну відповідача: притягнуто замість Публічного акціонерного товариства «УкрСіббанк» його правонаступника Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», оскільки у звязку з укладанням 08 грудня 2011 року мід АТ «УкрСіббанк»і АТ «Дельта банк»договору купівлі продажу прав вимог за кредитами від 08.12.2011 року за зобовязаннями, яке виникло на підставі Договору про надання споживчого кредиту № 11248925000 від 09.11.2007 року та заміною кредитора у зобовязанні. Застосування судом реституції, яка є наслідком недійсності правочину, та з урахуванням норм ст. 230 ЦК України, щодо недійсності правочину вчиненого під впливом обману, поверненню підлягає: стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк», 1424072,60 грн., які позивач отримав від відповідача згідно квитанцій №27 від 09.11.2007р. та №27 від 22.11.2007 р. стягнення з ПАТ «Дельта Банк», на користь ОСОБА_1 1156458,98 грн, що є подвійним розміром завданих збитків, та підлягає поверненню сума погашення позивачем основного тіла кредиту, а саме 47470,26 грн ( відповідно до квитанцій, які додані до матеріалів справи). Щодо проведення взаємозаліку, позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставні. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПАТ «Дельта Банк» підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати у сумі 12972 грн., які складаються з витрат, понесених на оплату судово економічної експертизи у розмірі 4935,00 грн. та на правову допомогу у розмірі 8000 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10,11, 60, 212, 214-215 ЦПК України, суд, В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», треті особи ОСОБА_2, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 задовольнити частково. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11248925000 від 09.11.2007р., додаткову угоду №1 від 09.11.2007р., додаткову угоду б/н від 09.12.2008р., додаткову угоду №1 від 16.02.2009р., що укладені між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину: - визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2007р., укладений між АТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1, реєстрацій №10900, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3; договор поруки №П/11248925000 від 09.11.2007р укладений з ОСОБА_2; - зобовязати приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку площею 0,100 га за адресою : АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_1, які були передані у іпотеку за іпотечним договором від 09.11.2007 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_1 за реєстраційним № 10901. Застосувати до сторін наслідки недійсності правочину - реституцію, за якою - стягнути з ОСОБА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1424072,60 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 1203 929, 24 грн, Стягнути з ПАТ «УкрСиббанк»на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 12972 грн. В задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити. У задоволені зустрічної позовної заяви Публічного Акціонерного Товариства „УкрСиббанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором №11248925000 від 09.11.2007р. в сумі 322267 швейцарських франків в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на дату постановлення рішення суду на користь ПАТ «УкрСиббанк», стягнення державного мита у 1700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду у сумі 120 грн. відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня проголошення. Особи, які брали участі у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду Харківської області через Червоно заводський районний суд м. Харкова. Суддя І.М.Шелест http://reyestr.court.gov.ua/Review/21694127
  12. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" лютого 2012 р. Справа № 30/100пд Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Мирошниченка С.В., Суддів: Акулової Н.В., Барицької Т.Л., Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. та на рішення господарського суду Донецької області від 25.10.2011 р. у справі № 30/100пд господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Обласна аптечна холдингова компанія" до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг"; Приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Донецької області Лобас Антона Віталійовича про визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором від 20.12.2007 р. та розірвання іпотечного договору за участю представників сторін: позивача Фокін С.О. відповідача Губарева Ю.В. третьої особи -1не з’явилися третьої особи -2 не з’явилися ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Донецької області від 25.10.2011 р. (суддя Лейба М.О.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Обласна аптечна холдингова компанія" задоволено частково. Постановою Донецького апеляційного господарського від 29.11.2011 р. (судді: Є.Мєзенцев, В. Татенко, О. Склярук) рішення господарського суду міста Донецької області від 25.10.2011р. у справі №30/100пд залишено без змін. Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, рішення господарського суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. 20 грудня 2007 року між Банком та Товариством був укладений іпотечний договір, який відповідно до п.1.1. забезпечує виконання Компанією кредитних зобов’язань, що випливають з кредитного договору. Згідно з п.1.2 іпотечного договору, предметом іпотеки є нерухоме майно Товариства, а саме: підвальне приміщення та нежитлове приміщення загальною площею 234,8 кв.м. на першому поверсі в будівлі “Будинок побуту” (літ.А-3), що розташоване за адресою: м. Донецьк, проспект Ілліча, буд.82, реєстраційний номер 12438344. За змістом п.п. 4.1, 4.2 іпотечного договору, іпотека виникає з моменту підписання та нотаріального посвідчення договору сторонами. Іпотека припиняється виконанням забезпечених нею зобов’язань за кредитним договором та іпотечним договором, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. За умовами даного пункту Компанія протягом 10 днів з моменту відправлення Банком такого повідомлення повідомляє про свою згоду із запропонованими змінами процентної ставки. У випадку незгоди із запропонованою процентною ставкою, Компанія повідомляє про це Банк та повертає кредитні кошти. У разі неотримання Банком відповіді протягом 10 днів з моменту отримання Компанією повідомлення про зміну процентної ставки, або якщо прийде зворотне повідомлення про його неотримання, вона вважається зміненою і погодженою сторонами та починаючи з дати, зазначеної в повідомленні нараховується за вказаним розміром. З наявної в матеріалах справи відомості нарахованих та сплачених відсотків за кредитним договором станом на 12.07.2009 року, підписаної та скріпленої печаткою відповідача, вбачається збільшення процентної ставки Банком за користування Компанією грошовими коштами, яке вперше відбулось 14.07.2008 року. Факт отримання Компанією повідомлення Банку про зміну процентної ставки за кредитним договором встановлений рішенням господарського суду Донецької області від 24.05.2011 року у справі №30/27пн, який в силу ст.35 ГПК України має преюдиціальне значення в межах розглядуваної справи. Водночас, доказів наявності погодження або заперечень Компанії проти такого збільшення процентної ставки впродовж 10 днів з моменту отримання повідомлення матеріали справи не містять. Також сторонами не надано будь-яких доказів, які б свідчили про погодження вказаного збільшення процентної ставки з Товариством. Між тим, апеляційний суд також приймає до уваги той факт, що укладенню договору №1 від 29.01.2008 року, якою передбачалась можливість подальшого збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами, в світлі статті 19 Закону України “Про іпотеку”, повинно було передувати внесення змін до самого іпотечного договору (30.01.2008 року). З цих підстав, апеляційним судом не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта, що з підписанням договору №1 про внесення змін до іпотечного договору позивач ознайомився з порядком зміни кредитної ставки, зокрема, можливої її збільшення, за ініціативою Банку шляхом надсилання письмового повідомлення. Крім того, в контексті статті 7 Закону України “Про іпотеку”, будь-яке збільшення суми основного боргу за основним зобов’язанням має бути прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання та визначено у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов’язання. Вимоги зазначеної правової норми, насамперед, вказують на те, що іпотекою може бути забезпечене вже існуюче, а не майбутнє, певно не визначене за обсягами зобов’язання. Таким чином, Вищий господарський суд України вважає вірним та обґрунтованим висновок господарських судів попередніх інстанцій стосовно того, що збільшення розміру процентів за кредитним договором попередньо неузгоджені в іпотечному договорі вимагає наявності хронологічно раніше укладеної додаткової угоди до іпотечного договору, яка б відображала такі зміни основного зобов’язання. Зокрема, збільшення процентних ставок за кредитним договором в даному випадку призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача за іпотечним договором, за відсутності на це його згоди, наслідком чого відповідно є припинення майнової поруки в силу ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України, і подальше узгодження такого збільшення не призводить до відновлення правовідносин з майнової поруки, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості поновлення припиненого у встановленому порядку зобов’язання. З огляду на зазначене, касаційна інстанція погоджується з висновком господарських судів про припинення спірного іпотечного договору з підстав, встановлених ч.1 ст.559 Цивільного кодексу України. Рішеннями судів попередніх інстанцій відмовлено у задоволені вимоги позивача щодо розірвання спірного іпотечного договору, оскільки встановлене судами припинення правовідносин майнової поруки у відповідності до ч.1 ст.559 ЦК України відбулося ще до звернення позивачем з розглядуваним судовим позовом. Зазначений висновок судів є законним та логічним, враховуючи той факт, що в світлі ч.2 ст.653 ЦК України, розірвання договору як форма припинення зобов’язання може мати місце лише у разі наявності правовідносин за договором як таким. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи. З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень судова колегія не вбачає. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" залишити без задоволення. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.11.2011 р. та рішення господарського суду Донецької області від 25.10.2011 р. у справі № 30/100пд залишити без змін. Головуючий С. Мирошниченко Суддя Н. Акулова Суддя Т. Барицька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21777928
  13. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2011 р. № 10/227-10 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого – судді Козир Т.П., суддів: Малетича М.М., Мамонтової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №10/227-10 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” до Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED”, треті особи: Компанія “Kozinskaya River Limited”, Державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України, про усунення перешкод у здійсненні права власності, за участю представників: Позивача: Жовнеренко Г.К., дов. б/н від 01.10.2010р., Відповідача: Лясковський В.В., Трощенко І.О., дов. б/н від 20.12.2010р., Третіх осіб: Олексюк Я.Я., дов. № 01-01/2785 від 23.12.2010р. В с т а н о в и в : Товариство з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” (далі –ТОВ “Ко Компані”, Позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED” (далі –Компанії “KLCC HOLDINGS I LIMITED”, Відповідач), треті особи: Компанія “Kozinskaya River Limited” (далі –Компанія “Kozinskaya River Limited”, Третя особа 1), Державне підприємство “Інформаційний центр” Міністерства юстиції України (далі –ДП “Інформцентр”, Третя особа 2), про усунення перешкод у здійсненні права власності. Рішенням господарського суду Київської області від 14.12.2010р. позовні вимоги ТОВ “Ко Компані” задоволено повністю: усунуто перешкоди у здійсненні права власності ТОВ “Ко Компані” на цілісний майновий комплекс бази відпочинку “Сонячна”, розташований в Обухівському районі Київській області, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів цього нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, реєстратором якого є ДП “Інформцентр”, записів про його обтяження, на підставі іпотечного договору, 4896 від 16.06.2006р. та повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, від 16.06.2006р. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. рішення господарського суду Київської області було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, а судові витрати по справі покладено на Позивача. Не погоджуючись з прийнятою апеляційною інстанцією постановою, Позивач, у поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 216, 546, 628 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 43, 49 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), просить скасувати вказану постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Відповідач, у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, вважаючи доводи та вимоги Позивача безпідставними, просив залишити скаргу останнього без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду у даній справі –без змін. Представник Третьої особи, у своїх поясненнях, вирішення касаційної скарги Позивача залишив на розсуд суду касаційної інстанції. Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи та розглянувши касаційну скаргу, колегія суддів прийшла до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами господарської справи, 15.06.2006р. між Компанією “KLCC HOLDINGS I LIMITED” та Компанією “Kozinskaya River Limited” було укладено кредитну угоду (далі –Кредитна угода), доповнену в наступному 14.12.2007р. додатковою угодою № 1. Для забезпечення зобов’язань Компанії “Kozinskaya River Limited” за вказаною Кредитною угодою, 16.06.2006р. між ТОВ “Ко Компані” та Компанією “KLCC HOLDINGS I LIMITED” було укладено договір іпотеки (далі –Договір іпотеки), зареєстрований в реєстрі за № 4896, за яким Позивач передав в іпотеку Відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку “Сонячна”, що в с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, Обухівського району Київській області. Крім того, для забезпечення зобов’язань Третьої особи за Кредитною угодою, між Позивачем та Відповідачем 16.06.2006р. було також окремо укладено договір гарантії. Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності, Позивач вказує на те, що спірний Договір іпотеки за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить як елементи поруки, так і елементи застави, що відповідає положенням статті 628 ЦК України та, у зв’язку з цим, на його думку, є підставою для застосування до спірного договору, норм цивільного законодавства, як тих, що регулюють заставу, так і тих, що регулюють поруку. Суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин справи, а також положень статей 546, 553, 583, 627, 628 ЦК України, статті 1 Закону України “Про іпотеку”, надавши при цьому правовий аналіз умовам укладених договорів і, зокрема, Договору іпотеки, погодився з доводами Позивача про те, що вказаний Договір є за своєю правовою природою змішаним договором, який, водночас, містить ознаки договорів поруки та застави, у зв’язку з чим, з урахуванням приписів ст. 559 ЦК України і обставин даної справи, дійшов висновку про те, що спірний Договір іпотеки є припиненим з 16.06.2007р., а вимоги Позивача, які ґрунтуються на положеннях ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України, визнав такими, що підлягають задоволенню. Разом з тим, апеляційний господарський суд, з посиланням на статті 546, 553, 554, 575 ЦК України, ст.ст. 1, 11 Закону України “Про іпотеку”, умови укладеного Договору іпотеки, та додаткової угоди № 1 від 17.12.2007р. до договору гарантії від 16.06.2006р., вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірний Договір є за своєю природою змішаним договором та припиненим, в силу положень ст. 559 ЦК України, а тому, дійшов висновку про необхідність скасування рішення останнього та прийняття нового рішення –про відмову в позові. Проте, такі висновки апеляційного господарського суду не відповідають в повній мірі обставинам справи та були зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Крім зазначених вище договорів, в матеріалах справи наявний також договір гарантії від 16.06.2006р. (далі –Договір гарантії), який був укладений між Позивачем, як гарантом, та Відповідачем, як кредитором. При цьому, як правильно встановив місцевий господарський суд, за своїм суб’єктним складом вказаний Договір гарантії суперечить вимогам статті 560 ЦК України, оскільки в даному випадку гарант не є фінансовою установою. Тому, такий договір є нікчемним і прийматися до уваги не може. Щодо посилання апеляційного господарського суду на додаткову угоду № 1 від 17.12.2007р. до Договору гарантії, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне. Відповідно до приписів абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Також, згідно ч. 4 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. З огляду на це, вказана додаткова угода № 1 від 17.12.2007р. до Договору гарантії прийматися до уваги не може. Крім того, посилання апеляційного господарського суду на те, що текст Договору гарантії є перекладом з англійської мови, у якому було допущено помилку, тоді як з його тексту вбачається намір сторін укласти саме договір поруки, в матеріалах справи підтвердження не знайшло. Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. В даному випадку, спірний Договір іпотеки, згідно правового аналізу його умов, за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору поруки (майнового поручительства). Правові терміни “порука”, “поручительство”, згідно правового аналізу норм актів цивільного законодавства, що регулюють заставу, та іпотеку, як різновид застави, в контексті майнового поручительства та поруки, застосовуються законодавцем в рівній мірі як тотожні для зобов’язання сторони, яка взяла на себе відповідальність перед кредитором за борг третьої (іншої) особи –боржника (ст.ст. 512, 523, 553-559 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). В той же час, частиною 1 статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Тобто, за правилами вказаної статті Закону, виконання зобов’язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи –поручителя. Крім того, Закон України “Про іпотеку” (далі –Закон), як спеціальний закон, визначає окремий вид застави –іпотеку За правилами ст. 1 вказаного Закону, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Вказана стаття 1 Закону розкриває поняття “майнового поручителя” –майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника. Тобто, відмінність поручителя від майнового поручителя в цивільному обороті полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном, у той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. В решті, ці поняття тотожні за своєю правовою природою та змістом. В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Після всебічного аналізу норм наведених актів цивільного законодавства в контексті даної справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як змішаного договору, необхідно застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки (ст.ст. 553-559 ЦК України). Так, за спірним Договором Позивач передав в іпотеку Відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку “Сонячна” (Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12) для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника –Компанії “Kozinskara River Limited”. Тобто, Позивач не є боржником за основним зобов’язанням, а є майновим поручителем, в розумінні ст. 583 ЦК України, ст. 1 Закону України “Про іпотеку” та ст. 553 ЦК України, а відносини між Позивачем та Відповідачем за своєю суттю є змішаними і містять, як елементи застави (іпотеки), так і елементи поруки (поручительства). Згідно вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як видно із спірного Договору, у ньому не визначено строк виконання основного зобов’язання. Відповідно, вимоги Відповідача могли бути пред’явлені Позивачу за цим Договором протягом одного календарного року з моменту укладення такого договору. У матеріалах справи відсутні докази пред’явлення позову до майнового поручителя протягом одного року від дня укладення Договору іпотеки (фактично –майнового поручительства), а тому, він є припиненим з 16.06.2007р. Відповідно до припису статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно абз. 2 статті 55 Закону України “Про нотаріат”, при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. Відповідно до положень пункту 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004р., договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Таким чином, існування обтяжень щодо цілісного майнового комплексу бази відпочинку “Сонячна”, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, за відсутності належних правових підстав, створює Позивачу перешкоди у реалізації ним права власності щодо зазначеного цілісного майнового комплексу. З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду і вважає, що вимоги Позивача, які ґрунтуються на положеннях норм цивільного законодавства, є такими, що підлягають задоволенню. При цьому, колегія суддів вважає також за потрібне зазначити і про наступне. З урахуванням правил статті 83 ГПК України, а також Роз’яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р., матеріалами справи не підтверджується наявність дійсного основного зобов’язання –Кредитного договору між двома іноземними суб’єктами іноземного права, в забезпечення якого було укладено та нотаріально посвідчено Договір іпотеки від 16.06.2006р. всупереч вимогам ст. 3 Закону України “Про іпотеку”. Відповідно до статті 12 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 06.09.2004р., документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї Договірної Сторони, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони. Виходячи з положень ст. 1115 ГПК України щодо перевірки юридичної оцінки обставин справи, з огляду на відсутністьскріплення вказаного Кредитного договору належною офіційною печаткою та на відсутністьйого офіційної легалізації,такий договір не може прийматися на території України,як офіційний документ, який має юридичну силу, у тому числі –для підтвердження дійсності основного зобов’язання. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про іпотеку”, за відсутності належного процесуального підтвердження існування дійсного основного зобов’язання не може бути підтверджено належне існування похідного зобов’язання –спірного Договору іпотеки. Відповідно до правил статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. З урахуванням наведеного вище, існування на даний час у відповідних реєстрах записів, які б обмежували права Позивача, як власника щодо розпорядження цілісним майновим комплексом бази відпочинку “Сонячна”, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с.м.т. Козин, вул. Сонячна, 12, є безпідставним. З урахуванням наведеного, постанова апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у даній справі підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 1115, 1117 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, – П О С Т А Н О В И В : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Ко Компані” задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2011р. у справі №10/227-10 скасувати, а рішення господарського суду Київської області від 14.12.2010р. залишити без змін. Головуючий – суддя Козир Т.П. Судді Малетич М.М. Мамонтова О.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/14951620
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л.,- за участі: представника публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”- ОСОБА_6, представника арбітражного керуючого ОСОБА_2 – ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода”, ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008”, товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС”, товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ”, орендного підприємства “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації”, треті особи: арбітражний керуючий ОСОБА_2, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, в с т а н о в и л а: У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (далі – ПАТ “Промінвестбанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода” (далі - ТОВ “Фірма “Згода”) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії (далі – кредитний договір від 30 березня 2006 року), за яким банк надав позичальнику кредит, шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 14 лютого 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, для рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави (далі – договір застави від 14 лютого 2007 року), за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (далі – договір іпотеки від 14 червня 2007 року), за яким останній (іпотекодавець) надав банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 15 листопада 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О та № 47/3-184з/О (далі – договори застави від 15 листопада 2007 року), за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави. Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки. Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року. 1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008” (далі - ТОВ “РАМІТА-2008”) укладено договори дарування вказаного нерухомого майна. 30 квітня 2007 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та товариством з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС” (далі - ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”) укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та товариством з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ” (далі - ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”) укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна. Посилаючись на те, що договори купівлі-продажу від 26 березня 2010 року, договори дарування від 1 квітня 2010 року, договори купівлі-продажу від 30 квітня 2010 року та договори іпотеки від 10 червня 2010 року укладено з порушенням вимог статті 12 Закону України “Про іпотеку”, оскільки ПАТ “Промінвестбанк” як іпотекодержатель не надавало згоди на відчуження переданого йому в іпотеку майна, позивач просив: визнати недійсними зазначені договори; витребувати від ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” указане нерухоме майно; визнати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на зазначене нерухоме майно; зобов’язати орендне підприємство “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” скасувати відповідні реєстраційні записи про реєстрацію права власності на це нерухоме майно та зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно за ТОВ “Фірма “Згода”; зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 поновити записи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек із заміною найменування іпотекодавця на ТОВ “Фірма “Згода”, які існували до моменту укладення ліквідатором ТОВ “Фірма “Згода” ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу нерухомого майна, раніше переданого в іпотеку ПАТ “Промінвестбанк” на підставі договору іпотеки від 14 червня 2007 року. Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року, у задоволенні позову ПАТ “Промінвестбанк” відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року касаційну скаргу ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року скасовано, позов ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Визнано недійсними: договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” в особі ліквідатора ОСОБА_2 та ОСОБА_1; договори дарування нерухомого майна, укладені 1 квітня 2010 року ОСОБА_1 на користь ТОВ “РАМІТА-2008”; договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”; іпотечні договори № 05-1-/ЮЛ/1, № 05-1-/ЮЛ/2, № 05-1-/ЮЛ/3, № 05-1/ЮЛ/4, № 05-1/ЮЛ/5, укладені 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”, про передачу нерухомого майна в іпотеку останнього. Витребувано в ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” спірне нерухоме майно та зобов’язано ОП “Запорізьке МБТІ” скасувати реєстраційні записи й зареєструвати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на спірне нерухоме майно. Вирішено питання розподілу судових витрат. У квітні 2013 року до Верховного Суду України звернувся арбітражний керуючий ОСОБА_2 із заявою про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. Арбітражний керуючий ОСОБА_2 просить скасувати рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, залишивши в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Установлено, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, на рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави, за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави від 14 лютого 2007 року. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ “Фірма “Згода” (іпотекодавець) надало банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О, № 47/3-184з/О, за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави від 15 листопада 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки. Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” і ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року. 1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ “РАМІТА-2008” укладено договори дарування вказаного нерухомого майна. 30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” і ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ” укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ “Промінвестбанк”, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ “Промінвестбанк” не є конкурсним кредитором, то його вимоги до боржника не можуть погашатися (припинятися) на підставі статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у зв’язку із чим застосування положень указаної статті в цьому випадку є безпідставним. Спірне майно, яке перебувало в іпотеці, відчужено в процесі ліквідаційної процедури ТОВ “Фірма “Згода”, однак постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено у зв’язку з порушенням без достатніх правових підстав справи про банкрутство боржника за спрощеною процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та відповідно визнання боржника банкрутом, що свідчить про відсутність правових підстав для відчуження спірного майна, оскільки зі скасуванням судового рішення втрачають силу ті наслідки, які з нього випливають. У порушення статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, частини другої статті 17 Закону України “Про заставу” та частини другої статті 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спірне майно відчужено без згоди іпотекодержателя, тому правочини, на підставі яких спірне майно було відчужено, є такими, що не відповідають вимогам закону й підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 ЦК України. Положення статей 378, 388 ЦК України не застосовуються, оскільки в силу статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку” ПАТ “Промінвестбанк” має право на пред’явлення позову про визнання договорів недійсними, при цьому ПАТ “Промінвестбанк” вимог про застосування реституції не заявляло, а просило привести сторони до первісного стану. Питання про добросовісність набувача підлягає з’ясуванню в разі пред’явлення позову про витребування майна, а в разі пред’явлення позову про недійсність правочину підлягає з’ясуванню питання наявності підстав для визнання правочину недійсним. Арбітражний керуючий ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу наводить ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року у справах за позовами банківських установ про визнання недійсними правочинів із відчуження майна, що є предметом іпотеки, у процесі ліквідаційної процедури іпотекодавця, а також застосування правових наслідків за такими правочинами. Так, в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року та від 30 листопада 2012 року, касаційний суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки, укладених арбітражним керуючим у процесі ліквідації іпотекодавця (якого в установленому порядку визнано банкрутом та скасовано всі арешти майна боржника), оскільки застосуванню в цих правовідносинах підлягають норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. В особи, яка не є стороною недійсного правочину, може бути витребувано майно, передане на підставі недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України. З аналогічних підстав виходив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляючи ухвалу від 26 грудня 2012 року. Касаційний суд погодився з висновками місцевого суду, що квартира боржника відчужена ліквідатором шляхом проведення відкритих торгів у процесі проведення ліквідаційної процедури на підставі чинної на той час постанови господарського суду та в порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. За таких підстав застава у спірних правовідносинах припинилась, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України “Про заставу” та Закону України “Про іпотеку” у частині права іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2012 року та в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року суд касаційної інстанції послався на те, що положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі, і що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після недійсного правочину; у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а тому безпідставним є застосування в такому випадку реституції до спірного договору. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, частини першої статті 216 ЦК України, частини першої статті 388 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 9 Закону України “Про іпотеку” іптекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом, однак він не має права без згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України “Про іпотеку”). У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договорами застави та іпотеки, укладеними між боржником та банком, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника. Умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом. Згідно зі статтею 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено. Установлено, що спірне майно було відчужене в період ліквідаційної процедури боржника, проте постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року і припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода”. Згідно із частиною другою статті 16, статтею 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном. Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. Установлено, що ПАТ “Промінвестбанк” не є власником майна, що оспорюється. Крім того, частиною другою статті 388 ЦК України передбачено, що майно не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року, наданих ПАТ “Промінвестбанк” як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та частини першої статті 216 ЦК України, частин першої, другої статті 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Крім того, суди вирішували питання про визнання угод недійсними між юридичною і фізичною особами, а також між юридичними особами і не звернули уваги на юрисдикційність зазначених спорів. Ураховуючи викладене, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-58 цс 13 Відчуження майна переданого в іпотеку під час проведення ліквідаційної процедури боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною з 15 лютого 2010 року до 16 червня 2010 року). Положеннями цього закону не передбачено згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство. Права третіх осіб на повернення майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача. Разом з тим право на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/f551dbc1cb4dd824c2257ba400287f5c?OpenDocument
  15. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" грудня 2012 р. Справа № 5002-26/2666-2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді Прокопанич Г.К. суддів Алєєвої І.В. ОСОБА_1 за участю представників: Позивача: ОСОБА_2, дов. № 103/12 від 27.03.2012 року; ОСОБА_3, дов. № 499/12 від 19.10.2012 року; Відповідача -1: не з'явився; Відповідача -2: ОСОБА_4, дов. № б/н від 25.09.2012 року; Відповідача -3: ОСОБА_4, дов. № б/н від 25.09.2012 року; Третьої особи: не з'явився; розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 року у справі № 5002-26/2666-2011 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції до відповідача -1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_5 -Юг" відповідача -3 приватного підприємства "Візен" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 про стягнення 2 665 864,46 грн. В С Т А Н О В И В: У червні 2011 року публічне акціонерне товариство "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції публічного акціонерного товариства "ОСОБА_8 Аваль" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_8 -Юг", приватного підприємства "Візен", просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом у розмірі 2 794 564,09 грн.; в рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 перед позивачем звернути стягнення на предмети договорів застави товарів в обігу № 02-4/08-06/2 від 13.12.2007 року, застави обладнання за реєстровим № 1093 від 20.06.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9; іпотеки за реєстровим № 7820 від 21.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_10 та додаткової угоди до нього за реєстровим № 8473 від 17.10.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_11; іпотеки за реєстровим № 8464 від 17.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_11 (т. 1, а.с. 2-7). Позовні вимоги мотивовано посиланням на невиконання відповідачем -фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 умов генеральної кредитної угоди № 02-4/08-06 від 21.11.2006 року та додаткових угод до неї від 10.10.2007 року та № 02-4/08-06/1 від 03.06.2010 року (т. 1, а.с. 14-16, 17, 18); кредитного договору № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року та додаткових угод до нього № № б/н від 12.08.2008 року, б/н від 19.08.2009 року, № 012/02-4/319-07/2 від 03.06.2010 року (т. 1, а.с. 19-23, 26, 27, 30). Крім того, внаслідок порушення відповідачем -фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 зобов'язань відповідальність за їх неналежне виконання, на думку позивача, повинні нести товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_8 -Юг" та приватне підприємство "Візен". Правовою підставою для задоволення заявлених вимог позивач обрав ст.ст. 526, 554 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України від 02.10.1992 року № 2654-XII "Про заставу", ст. 33 Закону України від 05.06.2003 року № 898-IV "Про іпотеку". Заявами від 20.06.2011 року та від 20.07.2011 року позивач просив вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на заставне майно, яке належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6, а саме: пилу автоматичну двохголовочну дискову BLECKSEA "GEMINI II A", заводський № 070001, 2006 р.в.; верстат для різки армірування BLECKSEA "BS. Spark", заводський № 060055, 2006 р.в.; зварювальну двохголовчну машину для ПВХ BLECKSEA "BS. ORION-II", заводський № 060005, 2006 р.в.; верстат автоматичний імпостовий POLAR-IV, заводський № 060044, 2006 р.в.; верстат деревообробляючий S30 FORMULA, заводський № АВ 181861, 2006 р.в.; верстат для фрезерування водовідливних каналів ST 262, заводський № 0928, 2006 р.в.; верстат тройний копірувально-фрезерний GALAXY II, заводський № 060146, 2006 р.в.; верстат кутозачисний (6 ножовий) СА 606, заводський № 00668, 2006 р.в.; штапікоріз BLECKSEA "BS. ORSA", заводський № 060123, 2006 р.в.; верстат заточний Stern, заводський № MEGU040129AU-2/0403AW0622, модель BG150SF, 2006 р.в., яке знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Євпаторія, вул. Чорноморське шосе, 4 "В"; а також на товари в обігу згідно відомості залишку товарно-матеріальних цінностей станом на 20.04.2011 року, що належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6, а саме: теплотехніку, газове обладнання, інструменти, сантехніку, металопластикові труби, металопластиковий профіль та фурнітуру, матеріали та фурнітуру для виробництва корпусних меблів в кількості 25 768,6 одиниць, які знаходяться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Євпаторія, вул. Чорноморське шосе, 4в (т. 1, а.с. 87-88, 137-138). Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.07.2011 року публічному акціонерному товариству "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції у задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено (т. 1, а.с. 127-130). Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 2 794 564,09 грн.; в рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 перед позивачем звернути стягнення на предмети договорів застави товарів в обігу № 02-4/08-06/2 від 13.12.2007 року, застави обладнання за реєстровим № 1093 від 20.06.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9; іпотеки за реєстровим № 7820 від 21.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_10 та додаткової угоди до нього за реєстровим № 8473 від 17.10.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_11; іпотеки за реєстровим № 8464 від 17.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_11 (т. 1, а.с. 2-7). Відповідач -приватне підприємство "Візен", заперечуючи проти позову, вважало його безпідставним з огляду на припинення, на його думку, дії договору поруки. Крім того, у письмовому відзиві відповідач зазначив про протиправність вимог щодо стягнення з позичальника та поручителів солідарно суми боргу 2 794 564,09 грн., оскільки загальна сума вимог про стягнення у позовній заяві майже в 5 разів перевищує суму боргу позичальника (т. 2, а.с. 1-2). Клопотанням від 20.07.2011 року приватне підприємство "Візен" просило призначити судово-економічну експертизу для визначення суми фактично отриманих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 кредитних коштів та розміру наявної заборгованості перед позивачем за кредитним договором № 012/02-4/319-07 (т. 2, а.с. 14). Проти заявленого клопотання позивач заперечував, вважаючи, що сумніви приватного підприємства "Візен" щодо правильності розрахунку суми боргу не можуть бути підставою для проведення експертизи, оскільки зазначеним відповідачем не надано іншого обгрунтованого розрахунку (т. 2, а.с. 29-30). Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.07.2011 року прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог; відмовлено публічному акціонерному товариству "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції у задоволенні клопотання про забезпечення позову; зупинено провадження у справі та призначено у справі економічну експертизу, проведення якої доручено експертам товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут обліку та аудиту" (т. 2, а.с. 37-41). Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 року (головуючий Лисенко В.А., судді Волков К.В,, ОСОБА_12В.) припинено апеляційне провадження у справі № 5002-26/2666-2011 за скаргою публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.07.2011 року в частині оскарження відмови у забезпеченні позову та призначення судової експертизи; апеляційну скаргу в частині зупинення провадження у справі залишено без задоволення; ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.07.2011 року у справі № 5002-26/2666-2011 залишено без змін (т. 2, а.с. 77-83). Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.04.2012 року поновлено провадження у справі (т. 3, а.с. 113-115). Клопотанням від 07.05.2012 року приватне підприємство "Візен" просило призначити додаткову судово-економічну експертизу (т. 3, а.с. 127). Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.05.2012 року заяву публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції про збільшення позовних вимог повернуто без розгляду; у задоволенні клопотання приватного підприємства "Візен" про призначення додаткової судово-економічної експертизи відмовлено (т. 3, а.с. 132-136). Заявою від 17.05.2012 року про зменшення розміру позовних вимог публічне акціонерне товариствао"ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом у розмірі 2 665 864,46 грн.; в рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 перед позивачем звернути стягнення на предмети договорів застави товарів в обігу № 02-4/08-06/2 від 13.12.2007 року, застави обладнання за реєстровим № 1093 від 20.06.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_9; іпотеки за реєстровим № 7820 від 21.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_10 та додаткової угоди до нього за реєстровим № 8473 від 17.10.2007 року, посвідченої приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_11; іпотеки за реєстровим № 8464 від 17.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим ОСОБА_11 (т. 3, а.с. 146-147). Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2012 року (суддя Медведчук О.Л.) позов задоволено частково. Стягнено солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_5 -Юг", приватного підприємства "Візен" заборгованість за кредитом у розмірі 2 518 184,30 грн.; в рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 перед позивачем у розмірі 2 518 184,30 грн. звернуто стягнення на предмет договору застави товарів в обігу № 02-4/08-06/2 від 13 грудня 2007 року, а саме: теплотехніку, газове обладнання, інструменти, сантехніку, металопластикові труби, металопластиковий профіль та фурнітуру, матеріали та фурнітуру для виробництва корпусних меблів в кількості 46786 одиниць, які належать відповідачу -фізичній особі - підприємцю ОСОБА_6 та знаходяться за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Чорноморське шосе, 4 "в", шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, визначеною незалежною експертною оцінкою; в рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 перед позивачем у розмірі 2 518 184,30 грн. звернуто стягнення на предмет договору застави за договором застави обладнання за реєстровим №1093 від 20.06.2008, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9, а саме: пилу автоматичну двоголовочну дискову BLECKSEA ЕМІNІ II А", заводський номер 070001, 2006 р.в.; верстат для різки армірування BLECKSEA "ВS. Sраrk", заводський номер 060055, 2006 р.в.; зварювальну двохголовочну машину для ПВХ BLECKSEA "ВS. ОRION-ІІ", заводський номер 060005, 2006 р.в.; верстат автоматичний імпостовий РОLАR-ІV, заводський номер 060044, 2006 р.в.; верстат древообробляючий S30 FОRМULА, заводський номер АВ181861, 2006 р.в.; верстат для фрезерування водовідливних каналів SТ 262, заводський номер 0928, 2006 р.в., верстат тройний копірувально-фрезерний GАLАХY II, заводський номер 060146, 2006 р.в.; верстат кутозачисний (6 ножовий) СА 606, заводський номер 00668, 2006 р.в.; штапікоріз BLECKSEA "ВS. ОRSА", заводський номер 060123, 2006 р.в.; верстат заточний Stеrn, заводський номер МЕGU040129АW-2/0403АМ)622, модель ВG150SF, 2006 р.в., шляхом проведення прилюдних торгів у межі процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, визначеною незалежною експертною оцінкою; в рахунок часткового задоволення вимог позивача в сумі (з розрахунку 13 % річних) 2 242 922,49 грн. звернено стягнення на предмет договору іпотеки за договором іпотеки реєстровий №7820 від 21.12.2006, який посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та додаткової угоди до нього реєстровий №8473 від 17.10.2007, яка посвідчена приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_11, а саме: нежитлове приміщення кафе "Грот", що розташовано по вул. Революції, 32 у м. Євпаторії, АР Крим та складається з літ, А - кафе "Грот", з приміщень № 1,2, 3, 4, 5, 6, 3а, загальною площею - 134, 7 кв. м., що належить приватному підприємству "Візен" шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною визначеною незалежною експертною оцінкою; в рахунок часткового задоволення вимог позивача в сумі (з розрахунку 13 % річних) 2 242 922,49 грн. звернено стягнення на предмет договору іпотеки за договором іпотеки реєстровий № 8464 від 17.10.2007, який посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу ОСОБА_11, а саме: комплекс нежитлових будівель, що розташований по вул. Чорноморське шосе, 4 "в" у м. Євпаторія, АР Крим та складається з: літ. А - цеху, літ. Б, Г - складів, літ. В - гаражу, 1,2,I - споруди, загальною площею 2524,9 кв. м, розташовано на земельній ділянці розміром 9897 кв.м., яка надана приватному підприємству "Візен" згідно договору оренди земельної ділянки, укладеного між Євпаторійською міською радою та приватним підприємством "Візен" 09.08.2007 року, кадастровий номер 0110900000:01:053:0020, цільове призначення - промислове, яке належить приватному підприємству "Візен", шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, визначеною незалежною експертною оцінкою; вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено (т. 4, а.с. 26-49). Судовий акт мотивовано посиланням на те, що нормами чинного законодавства не заборонено одночасне стягнення в судовому порядку кредиторської заборгованості разом із застосуванням вимог про забезпечення виконання зобов'язання. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 року (головуючий Рибіна С.А., судді Голик В.С., Черткова І..В.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.05.2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог в сумі 147 680,16 грн. скасовано. В цій частині винесено нове рішення про задоволення позову. Рішення в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості відповідача солідарно з приватного підприємства „Візен" та товариства з обмеженою відповідальністю „Базіс-Юг" за рахунок заставленого майна скасовано. В цій частині у задоволенні вимог відмовлено. Резолютивну частину рішення викладено у наступній редакції: "1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_13 (Україна 97401, АР Крим, м. Євпаторія, вул. 9 Травня, буд. №39, корп. "В" кв. 31, ЄДРПОУ 235511135, рахунок НОМЕР_1, КРД АТ "ОСОБА_8 Аваль", м. Сімферополь, МФО 324021) на користь Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_8 Аваль" (Україна, 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9) в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "ОСОБА_8 Аваль" (Україна, 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Набережна, 32, ЄДРПОУ 20680287) 2665864,46 грн., в т.ч. за тілом кредиту -2096500,27 грн., за відсотками -554866,5 грн., пеня за порушення строків сплати кредиту -7830,69 грн., пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом -6667,00 грн. 3. В рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи -підприємця ОСОБА_13 (Україна 97401, АР Крим, м. Євпаторія, вул. 9 Травня, буд. №39, корп. "В"кв. 31, ЄДРПОУ 235511135, рахунок НОМЕР_1, КРД АТ "ОСОБА_8 Аваль", м. Сімферополь, МФО 324021) перед публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль"(Україна, 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9) в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "ОСОБА_8 Аваль"(Україна, 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Набережна, 32, ЄДРПОУ 20680287) у розмірі 2665864,46 грн., звернути стягнення на предмет договору застави товарів в обігу № 02-4/08-06/2 від 13 грудня 2007 р. а саме: теплотехніку, газове обладнання, інструменти, сантехніку, металопластикові труби, металопластиковий профіль та фурнітуру, матеріали та фурнітуру для виробництва корпусних меблів в кількості 46786 одиниць, які належать відповідачу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_6 та знаходяться за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Чорноморське шосе, 4 "в". Звернути стягнення шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, визначеною незалежною експертною оцінкою. 4.В рахунок часткового погашення заборгованості фізичної особи -підприємця ОСОБА_13 (Україна 97401, АР Крим, м. Євпаторія, вул. 9 Травня, буд. №39, корп. "В"кв. 31, ЄДРПОУ 235511135, рахунок НОМЕР_1, КРД АТ "ОСОБА_8 Аваль", м. Сімферополь, МФО 324021) перед публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" (Україна, 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9) в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "ОСОБА_8 Аваль" (Україна, 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Набережна, 32, ЄДРПОУ 20680287) у розмірі 2665864,46 грн., звернути стягнення на предмет договору застави за договором застави обладнання за реєстровим №1093 від 20.06.2008. який посвідчений приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_9, а саме: пилу автоматичну двоголовочну дискову BLECKSEA II A", заводський номер 070001, 2006 р. в.; верстат для різки армірування BLECKSEA S. Spark", заводський номер 060055, 2006 р. в.; зварювальну двохголовочну машину для ПВХ BLECKSEA. ORION-II", заводський номер 060005, 2006 р. в.; верстат автоматичний імпостовий POLAR-ІV, заводський номер 060044, 2006 р. в.; верстат древообробляючий S30 FORMULA, заводський номер АВ181861, 2006 р.в.; верстат для фрезерування водовідливних каналів SТ 262, заводський номер 0928, 2006 р. в., верстат тройний копірувально-фрезерний GALAXY II, заводський номер 060146, 2006 р. в.; верстат кутозачисний (6 ножовий) СА 606, заводський номер 00668, 2006 р. в.; штапікоріз BLECKSEA. ОRSА", заводський номер 060123, 2006 р. в.; верстат заточний Stern, заводський номер MEGU040129АU-2/0403АW0622, модель ВG150SF, 2006 р. в. Звернути стягнення шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, визначеною незалежною експертною оцінкою. 5.Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_13 (Україна 97401, АР Крим, м. Євпаторія, вул. 9 Травня, буд. №39, корп. "В" кв. 31, ЄДРПОУ 235511135, рахунок НОМЕР_1, КРД АТ "ОСОБА_8 Аваль", м. Сімферополь, МФО 324021) на користь публічного акціонерного товариства "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "ОСОБА_8 Аваль" (Україна, 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9) в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "ОСОБА_8 Аваль" (Україна, 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Набережна, 32, ЄДРПОУ 20680287) державне мито у розмірі 25500,0 грн та суму витрат на інформаційне -технічне забезпечення судового збору у розмірі 236,0 грн. 6.У задоволенні вимог публічного акціонерного товариства "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції ПАТ "ОСОБА_8 Аваль" до приватного підприємства "Візен" та товариства з обмеженою відповідальністю „Базіс-Юг" відмовити. 7. Видати накази після набрання рішенням законної сили." (т. 5, а.с. 103-115). Судовий акт мотивовано тим, що договори поруки № 012/02-4/319-07-1 від 10.10.2007 року та № 012/02-4/319-07-2 від 10.10.2007 року є припиненими на підставі ч.1 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки згідно умов договору № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року, який є невід`ємною частиною генеральної кредитної угоди, розмір кредиту складає 3 027 600,00 грн., а перераховані кошти відповідачу -1 перевищують зазначену у договорі № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 суму. Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, публічне акціонерне товариство "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржений судовий акт скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_5 -Юг", приватного підприємства "Візен" на користь позивача 2 665 864,46 грн.; в частині відмови у задоволенні позовних вимог про часткове задоволення в сумі 2 242 922,49 грн., звернення стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки № 7820 від 21.12.2006 року та № 8464 від 17.10.2007 року. В цій частині залишити в силі рішення першої інстанції (т. 6, а.с. 49-50). Заявник касаційної скарги вважає, що відмова у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про порушення судом апеляційної інстанції положень ст. ст. 17, 20 Закону України "Про іпотеку", а визнання поруки припиненою про порушення положень ст. ст. 6, 204, 559, 627, 628, 654 Цивільного кодексу України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.11.2012 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.12.2012 року (т. 6, а.с. 47-48). У судове засідання 17.12.2012 року представники відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та третьої особи - ОСОБА_7 не з'явилися, причин неявки суду не повідомили. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 та третьої особи - ОСОБА_7. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача, відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_5 -Юг", приватного підприємства "Візен", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.11.2006 року між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції (далі - кредитор) - та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (далі - позичальник) була укладена генеральна кредитна угода № 02-4/08-06 (т. 1, а.с. 14-16) та додаткові угоди до неї від 10.10.2007 року та № 02-4/08-06/1 від 03.06.2010 року (т. 1, а.с. 17, 18), кредитний договір № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року (т. 1, а.с. 19-23), додатка угода від 19.08.2009 року до кредитного договору (т. 1, а.с. 27). Відповідно до п. 1.1 генеральної кредитної угоди кредитор зобов'язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї генеральної кредитної угоди, які є її невід'ємними частинами (т. 1, а.с. 14). Згідно п. 1.2 генеральної кредитної угоди в редакції додаткової угоди № 02-4/08-06/1 від 03.06.2010 року до неї загальний розмір наданих позичальнику кредитних коштів в рамках угоди не повинен перевищувати суми 2 966 000,00 грн. (т. 1, а.с. 14, а.с. 18). У п. 1.3 генеральної кредитної угоди визначено, що строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, об'єкти кредитування визначається сторонами окремо в кожному кредитному договорі, укладеному в рамках даної генеральної кредитної угоди (т. 1, а.с. 14). Відповідно до п. 2.1 генеральної кредитної угоди кредитор надає позичальнику кредитні кошти на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування (т. 1, а.с. 14). Згідно п. 2.2 генеральної кредитної угоди у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням даної угоди є: обладнання, товари в обігу та нерухомість, що розташована за адресою: АР Крим, м. Євпаторія, вул. Революції, б. 32 та пр. Перемоги, б. 17. При цьому, кредитор може вимагати від позичальника надання одного або декількох видів забезпечення (т. 1, а.с. 14). Пунктом 2.3 генеральної кредитної угоди визначено, що кредит, наданий кредитором, забезпечується всім належним позичальнику майном, коштами та всіма активами, що належать йому на праві власності і на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому законодавством України (т. 1, а.с. 14). Відповідно до п. 2.4 генеральної кредитної угоди додатково, з метою повного забезпечення виконання належним чином цієї угоди, з засновниками іпотекодавця, поряд з основним видом забезпечення повернення кредиту, можуть укладатись договори про поруку. Такі договори про особисте поручительство перед кредитором є додатковим забезпеченням (т. 1, а.с. 14). Згідно п. 4.1 генеральної кредитної угоди кредитор зобов'язується на умовах цієї генеральної кредитної угоди відкривати позичальнику позичкові рахунки згідно умов укладених сторонами кредитних договорів, у відповідності до п. 1.1 угоди, та, за письмовими вимогами позичальника, перераховувати в безготівковій формі кредитні кошти, в межах розмірів кредитів, визначених у кожному окремому кредитному договорі (т. 1, а.с. 14 зв.). Пунктом 5.1 генеральної кредитної угоди визначено, що позичальник зобов'язкується використати отримані кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів та сплату нарахованих відсотків відповідно до умов кредитних договорів, укладених в рамках цієї Угоди (т. 1, а.с. 14 зв.). Відповідно до п. 9.1 генеральної кредитної угоди, вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 21.11.2011 року за умови повного погашення позичальником кредитної заборгованості (позики, відсотків за користування, штрафів та пені) за всіма отриманими кредитами в рамках даної генеральної кредитної угоди (т. 1, а.с. 15). Згідно п. 1.1 кредитного договору № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року кредитор відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 3 027 600,00 грн. (т. 1, а.с. 19-23). Пунктом 1.3 кредитного договору № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року визначено, що за користування кредитними коштами позичальник сплачує кредитору проценти у розмірі 13% річних; розмір процентів може змінюватись в порядку, передбаченому цим договором (т. 1, а.с. 19). Відповідно до п. 3.7 кредитного договору № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року позичальник зобов'язаний здійснювати повернення основної заборгованості за кредитом (позичкова заборгованість) у строки, визначені графіком погашення кредитної заборгованості (невід'ємний додаток №1 до цього договору) рівними щомісячними платежами, починаючи з першого місяця користування кредитом (або з місяця, наступного за закінченням відстрочки погашення основної суми, у випадку її надання) (т. 1, а.с. 20). Згідно п.п. 6.1, 6.2 позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі і в строки, передбачені цим договором, забезпечити повернення кредитору одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів, передбачених договором комісій, неустойок, відшкодування витрат та збитків Кредитора, викликаних неналежним виконанням цього договору. У випадку порушення умов цього договору, сплачувати кредитору пеню та інші штрафні санкції, передбачені цим договором (т. 1, а.с. 19 зв.). Відповідно до п. 1,3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Згідно п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Пунктом 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до п. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 14.06.2011 року вимоги по достроковому погашенню кредиту були залишені без задоволення, у зв'язку з чим у позивача виникли вимоги як щодо стягнення заборгованості, процентів та штрафних санкцій з боржника та поручителів у судовому порядку так і звернення стягнення на заставлене майно, а також майно іпотекодавців в силу укладених договорів про забезпечення виконання зобов'язання відповідачем -1. Крім того, суд дійшов висновку, що погашення позичальником коштів у сумі 147 680,16 грн. було здійснено саме за договором кредиту № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року, про що зазначено в призначенні платежу, тому зарахування кредитором цих коштів в рахунок погашення іншого кредиту є самовільним та неправомірним. З врахуванням досліджених судом першої інстанції доказів, яким була надана відповідна оцінка в частині неприйняття висновків судової експертизи, самостійного розрахунку розміру суми, що підлягає стягненню, часткового погашення кредиту за договором № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року, була визначена сума заборгованості за кредитом в загальному розмірі 2 518 184,30 грн. та відмовлено в частині позовних вимог про стягнення 147 680,16 грн. Судом першої інстанції також встановлено, що 21.12.2006 року між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції (далі - іпотекодержатель) та приватним підприємством «Візен»(далі -іпотекодавець), що є майновим поручителем фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 укладено іпотечний договір (т. 1, а.с. 47-49). 10.10.2007 року між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції та товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_8 - Юг»укладено договір поруки № 012/02-4/319-07-1 (т. 1, а.с. 52). 10.10.2007 року між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції та приватним підприємством «Візен»»укладено договір поруки № 012/02-4/319-07-2 (т. 1, а.с. 54). 17.10.2007 року між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції та приватним підприємством «Візен», ОСОБА_14 укладено іпотечний договір (т. 1, а.с. 43-45). 20.06.2008 року між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено договір застави обладнання (т. 1, а.с. 41-42). Судом першої інстанції зазначено, що юридична відповідальність по виконанню кредиторських зобов'язань позичальником забезпечена укладеними договорами поруки № 012/02-4/319-07-2 від 10.10.2007 року з приватним підприємством «Візен»та №012/02-4/319-07-1 від 10.10.2007 р. з товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_8 - Юг». З посиланням на положення ст. ст. 553, 554 Цивільного кодексу України та на укладену 03.06.2010 року додаткову угоду №012/02-4/319-07-1/1 до договору поруки №012/02-4/319-07-1 місцевий господарський дійшов висновку, що всі відповідачі є солідарними боржниками за вищезгаданими зобов'язаннями. Відповідно до п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. Задовольняючи апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції та скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови у позові про стягнення суми 147 680,16 грн., апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення суми 147 680,16 грн., оскільки остання є боргом фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 саме за договором кредиту № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року. Враховуючи наявність між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 договорів застави, судова колегія апеляційної інстанції визнала правомірним звернення судом першої інстанції стягнення на предмет застави. Суд апеляційної інстанції зазначив, що юридична відповідальність по виконанню кредиторських зобов'язань фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 забезпечена укладеними договорами поруки № 012/02-4/319-07-2 від 10.10.2007 року з приватним підприємством "Візен" та № 012/02-4/319-07-1 від 10.10.2007 року з товариством з обмеженою відповідальністю "Базіс-Юг". Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що договори поруки є укладеними та визнав, що оскільки додаткова угода до договору поруки була укладена між позивачем та поручителями після зміни процентної ставки та з врахуванням вказівки у додатковій угоді про відповідальність поручителя за генеральною кредитною угодою, додатковими угодами та кредитними договорами, згода поручителів на збільшення процентної ставки була надана у вигляді підписання додаткових угод до договорів поруки. Із зазначеним висновком першої інстанції апеляційний господарський суд не погодився. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що згода поручителів на збільшення процентної ставки була надана у вигляді підписання додаткових угод до договорів поруки. Зазначений висновок місцевий господарський суд обгрунтував посиланням на Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин судової палати у цивільних справах управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України (2009-2010р.). Відповідно до п. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно п. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Пунктом 2 ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Порука віднесена до правових способів забезпечення виконання зобов'язань та розглядається як додаткове зобов'язання, в якому договірні відносини виникають між головним кредитором і поручителем. Відповідно до п. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає свободу договору в межах загальних засад цивільного законодавства. Як було зазначено вище, правові відносини сторін випливають з генеральної кредитної угоди № 02-4/08-06 від 21.11.2006 року, укладеної між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6. Підставою для укладення договорів поруки між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції та товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_5 -Юг", публічним акціонерним товариством "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції та приватним підприємством "Візен" став також кредитний договір № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року, обмежений сумою 3 027 600,00 грн. Отже, відповідальність поручителів перед публічним акціонерним товариством "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції також обмежується умовами генеральної кредитної угоди та кредитного договору. Разом з тим, суди встановили, що позивач зобов`язання за кредитним договором № 012/02-4/319 від 10.10.2007 року виконав шляхом, перерахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 протягом жовтня 2007 року -вересня 2008 року суми 3 363 344,21 грн. Оскільки позивач у порушення умов генеральної кредитної угоди № 012/02-4/319-07 від 10.10.2007 року без будь-яких пояснень і погоджень перевищив розмір кредиту, виданого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення солідарної відповідальності за невиконання зобов'язань основним боржником на поручителів -товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_5 -Юг", приватне підприємство "Візен". Одночасно приватне підприємство "Візен" виступає у спірних правовідносинах також як іпотекодавець в силу укладених між ним та позивачем договорів іпотеки від 21.12.2006 року за реєстровим № 7820 та від 17.10.2007 року за реєстровим № 8464. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Іпотека, згідно ст. 1 Закону України "Про іпотеку", це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені ст. 33 Закону України "Про іпотеку". Порядок повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору встановлений в ст. 35 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Із наведеної правової норми, що містить вимоги до змісту судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, вбачається, що окрім іншого, у судовому рішенні має бути обов'язково зазначено початкову ціну продажу предмету іпотеки в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові в частині звернення стягнення на предмет іпотеки також відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. В даному випадку, оскільки генеральна кредитна угода передбачає тільки можливість укладення кредитних договорів у майбутньому, які б встановлювали реальні права та обов'язки для відповідачів, укладення генерального договору не створює конкретних прав та обов'язків для сторін цього договору стосовно кредитних відносин між ними, про що свідчить і укладення тільки в подальшому між публічним акціонерним товариством "ОСОБА_8 Аваль" в особі Кримської регіональної дирекції та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, реального кредитного договору, в якому визначена сума кредитування, строки надання кредитних коштів, процентні ставки за користування кредитними коштами, відповідальність за порушення умов договорів та інші істотні умови кредитного договору. З огляду на це та враховуючи, відповідно до умов іпотечних договорів, іпотекою забезпечувалось виконання зобов'язань за генеральною кредитною угодою, яка у свою чергу, не встановлювала для сторін прав та обов'язків щодо регулювання кредитних відносин, іпотечні договори не відповідають вимогам ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку". Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Судова колегія вважає, що оскаржений судовий акт відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні. Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОСОБА_5 Аваль" в особі Кримської республіканської дирекції залишити без задоволення. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 року у справі № 5002-26/2666-2011 залишити без змін. Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Судді: І.В. Алєєва ОСОБА_1 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28324111
  16. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2010 р. № 8/42 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого Кота О.В. суддів Шевчук С.Р. (доповідач) Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" на рішення господарського суду Донецької області від 27.10.2009р. у справі №8/42 господарського суду Донецької області за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до Відкритого акціонерного товариства "Українські промислові інвестиції" про звернення стягнення на предмет іпотеки В судовому засіданні взяли участь представники: - позивача: Кушнір Д.А. дов. від 05.01.2010р. - відповідача: Коломієць А.І. дов. від 10.02.2010р. Біназон-Дзіарра І.О. дов. від 10.02.2010р. ВСТАНОВИВ: Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк”, м. Харків звернувся до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Українські Промислові Інвестиції” про звернення стягнення шляхом продажу на публічних торгах предмету іпотеки –будівлі філії банку літ.А-4, загальною площею 3032,1 кв.м, яка розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Ілліча, будинок №17 „б” та належить Відкритому акціонерному товариству „Українські Промислові Інвестиції”. За рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки позивач просить задовольнити в повному обсязі вимоги Акціонерного комерційного інноваційного банку „УкрСиббанк”, що складаються з заборгованості за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р., укладеним з Закритим акціонерним товариством „Фінансово-Промисловий Альянс”, в сумі 7375177,95 доларів США, що по курсу НБУ станом на 03.07.2009р. становить 56335323,09 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 27.10.2009 (суддя Ємельянов А.С.) в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує підстави скасування рішення та просить суд касаційної інстанції оскаржуваний судовий акт залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення. Щодо поданого позивачем клопотання про зупинення касаційного провадження у даній справі до розгляду Вищим господарським судом України касаційних скарг АБ "УкрСиббанк" у справі №42/85Б, то воно залишено без задоволення як необґрунтоване та безпідставне. Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Місцевим господарським судом встановлено, що 10.10.2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та Закритим акціонерним товариством „Фінансово-Промисловий Альянс” підписано кредитний договір №11403147000, відповідно до якого банк зобов’язався надавати, а останній зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 7000000,00 доларів США у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 34489700,00 грн. за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. В подальшому, у зв’язку із порушенням Закритим акціонерним товариством „Фінансово-Промисловий Альянс” прийнятих на себе зобов’язань стосовно своєчасного повернення процентів за використання кредиту, Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк” звернувся до вказаного боржника із вимогою №26-32/933 від 29.05.2009р. про погашення простроченої заборгованості по процентам та пені за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р. За приписами ст.609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкт господарювання ліквідується у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом. За змістом ухвали господарського суду Донецької області від 15.09.2009р. по справі №42/85б юридичну особу –банкрута Закрите акціонерне товариство „Фінансово-Промисловий Альянс” ліквідовано. Відповідно до ст.6 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичних осіб –підприємців. Частиною 4 ст.91 Цивільного кодексу України визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. За приписами ч.2 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. За змістом довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 21.10.2009р. (арк. справи 87-90) Закрите акціонерне товариство „Фінансово-Промисловий Альянс” є ліквідованим та діяльність вказаної юридичної особи припиненою з 28.09.2009р.. Відтак, приймаючи до уваги положення ст.609 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зобов’язання Закритого акціонерного товариства „Фінансово-Промисловий Альянс” перед Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р. припинено у зв’язку з ліквідацією боржника. Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Згідно із ст.575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Як встановлено судом, 10.10.2008р. між позивачем та відповідачем підписано договір іпотеки, згідно якого останній передає в іпотеку Акціонерному комерційному інноваційному банку „УкрСиббанк” нерухоме майно –будівлю філії банку літ.А-4, загальною площею 3032,1 кв.м, яка розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Ілліча, будинок №17 „б” . За приписами ст.559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. За змістом ст.17 Закону України „Про іпотеку” іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Як зазначено вище, зобов’язання Закритого акціонерного товариства „Фінансово-Промисловий Альянс” перед Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р. були припиненні у зв’язку з ліквідацією боржника. За таких обставин, враховуючи приписи ст.609 Цивільного кодексу України та ст.17 Закону України „Про іпотеку”, а також приймаючи до уваги той факт, що Закрите акціонерне товариство „Фінансово-Промисловий Альянс” є ліквідованим, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що зобов’язання відповідача перед Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” за договором іпотеки від 10.10.2008р. також є припиненими, у зв’язку з чим відмовив в задоволенні позову. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки виходячи з того факту, що основне зобов‘язання по кредитному договору припинилось через ліквідацію основного боржника, то припиненим, в силу вимог ст. 559 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку", є і зобов‘язання відповідача, як поручителя. З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового акту. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 27.10.2009р. у справі №8/42 залишити без змін. Головуючий Кот О.В. Суддя Шевчук С.Р. Суддя Демидова А.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8817313
  17. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17616671 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" серпня 2011 р. Справа № 15/1939 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючого, Костенко Т. Ф., Полянського А.Г., розглянувши матеріали касаційної скаргиТОВ "Житомир Ресурси" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2011р. у справігосподарського суду Житомирської області за позовомТОВ "Торговий дім "Рітейл К" до 3-тя особаТОВ "Житомир Ресурси" ТОВ "МС ОЙЛ КАРД" прозвернення стягнення на майно, в судовому засіданні взяли участь представники: позивача: ОСОБА_1 (дов. від 02.01.09), відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 18.07.11), 3-тої особи: не зявились, ВСТАНОВИВ: Рішенням від 07.12.2010 господарського суду Житомирської області в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно шляхом його реалізації з прилюдних торгів з метою погашення заборгованості ТОВ “МС Ойл Кард” в сумі 287152, 47 грн. відмовлено. Постановою від 02.03.11 Рівненського апеляційного господарського суду вказане вище рішення скасовано, позов задоволено. Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду, ТОВ "Житомир Ресурси" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити. Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору поставки від 01.02.2007 №Ч/МС/07-16, укладеного між ТОВ "МС Ойл Кард" та ТОВ "Калина-Черкаси" (в подальшому змінило назву на ТОВ "Торговий дім "Рітейл К") останнє взяло на себе зобов'язання передати власні, або що знаходяться в його розпорядженні, нафтопродукти пред'явнику смарт-карти або пред'явнику бланка дозволу (здійснити заправку автотранспорту клієнта підприємства (третьої особи)) на АЗС, а ТОВ "МС Ойл Кард" - сплатити вартість переданого клієнтам товару у відповідності до умов даного договору. Згідно з п.4.4 зазначеного договору оплата за товар по даному договору проводиться підприємством протягом двох банківських днів з моменту підписання сторонами первинних документів (накладні, акти приймання-передачі, тощо). В забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "МС Ойл Кард" за вказаним вище договором поставки між ТОВ "Калина-Черкаси" та ТОВ "Житомир-Ресурси" укладено іпотечний договір від 30.05.2008, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за яким відповідач як майновий поручитель надав в іпотеку позивачу належне йому нерухоме майно: будівлі АЗС та кафе-бару, літ. "А", цегла, споруд (резервуари та площадка), літ."Б", загальною площею 212,71 кв.м., а також земельну ділянку, площею 0,1362 га. (кадастровий №2121584201:01:003:0005), за адресою: с.Нижні Ворота Воловецького району Закарпатської області, вул.Центральна (Леніна) №1. Підпунктом 4.1.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі невиконання боржником своїх зобовязань по договору поставки щодо своєчасної оплати за поставлений товар (нафтопродукти), сплати штрафних санкцій та процентів за користування боржником коштами іпотекодержателя за договором поставки. Відповідно до п. 4.6 іпотечного договору, за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи неустойку, необхідні витрати на утримання предмету іпотеки, а також витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги. У разі, якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмету іпотеки недостатньо, іпотекодержатель вправі в першу чергу отримати повне задоволення своїх вимог за рахунок іншого майна іпотекодавця. Судами зясовано, що на виконання умов договору поставки позивачем здійснено на адресу ТОВ "МС Ойл Кард" поставку нафтопродуктів на загальну суму 2131152,47 грн. у період з лютого 2007 року по липень 2008 року, які були отримані останнім, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та довіреностями за вказаний період. Проте, ТОВ "МС Ойл Кард" своїх зобов'язань з оплати вартості нафтопродуктів в повному обсязі не виконало, внаслідок чого утворилась заборгованість перед ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" в розмірі 287152,47грн., що підтверджується банківськими виписками та актом звірки розрахунків станом на 01.10.2009 року. 10.12.2009 позивачем направлено ТОВ "Житомир-Ресурси" як майновому поручителю ТОВ "МС Ойл Кард" вимогу від 26.11.2009 про сплату заборгованості в сумі 287152,47 грн. за поставлені ТОВ "МС Ойл Кард" нафтопродукти, залишену відповідачем без відповіді та задоволення. Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно шляхом його реалізації з прилюдних торгів. Судами зясовано, що ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2009 порушено провадження у справі № 28/118-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Ойл Кард". Оголошення про порушення провадження у справі №28/118-б про банкрутство ТОВ "МС Ойл Кард" опубліковано в офіційному друкованому органі Верховної ради України - газеті "Голос України" 12.09.2009 № 171. 18.12.2009 ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" звернулось до господарського суду із заявою у справі про банкрутство №28/118-б з вимогами до ТОВ "МС Ойл Кард" на суму 287152, 47грн. Ухвалою від 15.01.2010р. господарського суду м. Києва ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" відмовлено у прийнятті заяви з вимогами до ТОВ "МС Ойл Кард" на суму 287152,47 грн. з тих підстав, що ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" пропустило встановлений ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" строк для подачі заяв з вимогами до боржника. Зазначена ухвала оскаржувалась до Київського апеляційного господарського суду, проте ухвалою цього суду від 15.06.2010 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2010) відмовлено ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги. Ухвалою від 29.12.10 у справі № 28/118-б господарського суду м. Києва затверджено реєстр кредиторів ТОВ "МС Ойл Кард" на загальну суму 140344545, 63 грн. Приймаючи оскаржувану постанову, Київський апеляційний господарський суд послався на п.1 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 №15 “Про судову практику в справах про банкрутство” згідно якого Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Однак, норми ряду законів містять положення, що не суперечать даному закону, а доповнюють його, зокрема: згідно з частиною третьою статті 23 Закону України від 18 листопада 2003р. “Про забезпечення вимог кредито-рів та реєстрацію обтяжень” частиною другою статті 33 Закону України від 5 червня 2003р. “Про іпотеку”, у разі порушення провадження у справі про банкрутство заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобовязання. При цьому суд витлумачив дане положення як таке, що стосується звернення стягнення на заставлене майно і в тому разі, коли заставодавцемєвідмінна від боржника особа. Також, суд виходив з того, що підстави виникнення зобовязань (цивільних прав та обовязків), встановлені ст.11 ЦК України, виникають з договорів, тобто мають диспозитивний характер, що полягає у обовязку сторін договору виконувати взяті на себе зобовязання, визначені умовами цього договору. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача стверджуються договором поставки, іпотечним договором, довіреностями, накладними, доказами часткової оплати, вимогою і підлягають задоволенню на підставі стст. 173, 174, 193, 265 Господарського кодексу України, стст. 16, 509, 526, 543, 554, 575, 625, 655, ч.1. ст.692, 712 Цивільного кодексу України, стст. 1, 11, 19, 33, 39, 41 Закону України “Про іпотеку”. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими. Так, суд апеляційної інстанції припустився довільного тлумачення положень зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки вказані приписи стосуються процедури банкротства боржника, відповідно в постанові вказано про право заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави, який є майном боржника і не може стосуватись майна інших осіб. При цьому в порушення вимог ч.1 ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” позивач протягом 30 днів з моменту опублікування оголошення не подав до господарського суду письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, а тому його вимоги до ТОВ "МС ОЙЛ КАРД" на підставі ч.2 ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вважаються погашеними. В той же час, відмову у прийнятті заяви з кредиторськими вимогами не можна вважати припиненням зобовязання без наявності ухвали, якою затверджено реєстр вимог кредиторів. Колегія суддів Вищого господарського суду України в даному випадку зважає, що такий реєстр було затверджено ухвалою від 29.12.10 у справі № 28/118-б господарського суду м. Києва. Наведене свідчить про припинення зобовязань боржника у повному обсязі на підставі закону, як це передбачено ч.1 ст. 598 ЦК України. Згідно ст. 3 Закону України "про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Отже, оскільки основне зобовязання припинилось, то відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України припинилась і порука, як спосіб забезпечення його виконання, в звязку з чим відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. З огляду на зазначене вище, постанова Рівненського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Житомирської області залишенню без змін. З врахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу задовольнити. Постанову від 02.03.11 Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 15/1939 скасувати. Рішення від 07.12 10 господарського суду Житомирської області залишити без змін. Головуючий Божок В.С. Судді Костенко Т.Ф. Полянський А.Г.
  18. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28264866 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" грудня 2012 р. Справа № 12/3б Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Хандуріна М.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 17.10.2012у справі господарського суду№ 12/3б Луганської області за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська бізнес-група"про банкрутство,ліквідаторарбітражний керуючий Швидкий О.О.,за участю представників сторін: ОСОБА_4 -ОСОБА_13 (дов. від 19.12.2012), ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" -Пономаренко П.І. (дов. від 08.06.2012), встановив: Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.09.2012 (суддя Палей О.С.) затверджено звіт про оплату послуг та відшкодування витрат, понесених арбітражним керуючим Швидким О.О. протягом здійснення ліквідаційної процедури ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група". Затверджено розмір додаткової винагороди арбітражному керуючому - ліквідатору Швидкому О.О. за. період проведення ліквідаційної процедури з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. у розмірі 40 000,00 грн. Затверджено порядок формування фонду та використання його коштів для виплатити арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" Швидкому О.О. за період з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. додаткової винагороди у розмірі 40 000,00 грн., за рахунок коштів ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" на рахунку № 26008001360980 у ЛФ АТ "Банк "Фінанси та кредит", МФО 304717. Клопотання ПАТ "Ощадбанк" в особі філії Луганського облуправління про виключення з реєстру вимог кредиторів ТОВ "Східноукраїнська бізнес група" у справі про банкрутство № 12/3б вимог ОСОБА_4 в сумі 303 858,00 грн. залишено без задоволення. Скасовано записи про іпотеку у Державному реєстрі іпотек: - Запис 1 від 03.03.07. за № 4583937, здійснений реєстратором: приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8, АДРЕСА_1; - Запис 2 від 12.09.07. за № 5643868, здійснений реєстратором: приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8, АДРЕСА_1 Скасовано обтяження нерухомого майна згідно нижчезазначених записів у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наступні записи: Запис 1 Тип обтяження: заборона на нерухоме майно; Зареєстровано: 27.02.2007 15:05:48 за №4558016; реєстратором: приватний нотаріус ОСОБА_8, АДРЕСА_1 Підстава обтяження: договір іпотеки р. №515, 27.02.07., ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального окруїу, (реєстр заборон №13 від 27.02.07.); Об'єкт обтяження: будівля адміністративного корпусу з підвалами, прибудовами, ганками, тамбуром, номер за РПВН: 8099550, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Оборонная, буд. 122; Власник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська Бізнес-Група", код: 33922986, 91047, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Оборонная, 122; Заявник: ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_1 Запис 2 Тип обтяження: заборона на нерухоме майно; Зареєстровано: 07.09.2007 15:58:48 № 5624704, реєстратором: приватний нотаріус ОСОБА_8, АДРЕСА_1 Підстава обтяження: договір іпотеки Р. №2310, 07.09.07., ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу, (реєстр заборон №100 від 07.09.07.); Об'єкт обтяження: будівля адміністративного корпус з підвалами, прибудовами, ганками, тамбуром, номер за РПВН: 8099550, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Оборонная, буд. 122; Власник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська Бізнес-Група", код: 33922986, 91047, Луганська обл..м. Луганськ, вул.. Оборонная, 122; Заявник: ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_1 Провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська бізнес-група", ідентифікаційний код 33922986, місто Луганськ, вулиця Оборонная, будинок 122 припинено та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від17.10.2012 (колегія суддів у складі: Геза Т.Д. -головуючий, Азарова З.П., Кододова О.В.) ухвалу господарського суду Луганської області від 06.09.2012 скасовано, справу направлено до господарського суду Луганської області на стадію ліквідаційної процедури. В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 17.10.2012 та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 06.09.2012. В обґрунтування посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 559 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 ГПК України. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон). При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська бізнес-група" є платоспроможним, оскільки заборгованість перед кредиторами повністю погашена, при цьому у боржника обліковуються активи в достатньому обсязі, що дозволить відновити функціонування підприємства, а тому провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 ГПК України. В свою чергу, апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції, зазначивши, що затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі є передчасним, оскільки суд не звернув уваги на те, що в платіжному дорученні, на яке посилається ліквідатор як на доказ погашення кредиторської заборгованості перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", не зазначено, що до суми сплаченої за зобов'язаннями боржника, які включені до реєстру вимог кредиторів, увійшли 1209,14 грн. пені за період з 05.01.2010 по 31.05.2010. Втім, такий висновок суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим визнати не можна з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Луганської області від 31.05.2010 визнано грошові вимоги кредиторів до боржника: ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського міського управління АТ "Ощадбанк" в сумі 3 241 872,59 грн., в тому числі 3000000,00 грн. основного боргу, 225977,92 грн. несплачених відсотків станом на 01.02.10р., 3072,17 грн. комісії та 12822,5 грн. пені станом на 01.02.10р., та ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" як поручителя за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007 в сумі 308 209,14 грн., в тому числі: 307 000, 00 грн. основного боргу та 1 209, 14 грн. пені за період з 05.01.10. по 31.01.10. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 виключено з реєстру вимог кредиторів ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група" вимог ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Луганського міського відділення ПАТ "Ощадбанк" з вимогами в сумі 3 241 872,59 грн., що забезпечені іпотекою майна банкрута. Донецьким апеляційним господарським судом зазначено, що зобов'язання банкрута - ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група" по справі №12/3б, як майнового поручителя за договорами іпотеки № 515 від 27.02.2007 та № 2310 від 07.09.2007 є припиненими в силу вимог ст. 559 ЦК України та ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Постановою Вищого господарського суду від 12.06.2012 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 залишено без змін. 30.08.2012 ліквідатором отримано лист № б/н від 30.08.2012, до якого додані платіжні доручення № 1 від 12.04.2012, № 2 від 17.04.2012, №3 від 25.04.2012 в підтвердження погашення основного боргу за кредитним договором № 53 від 27.02.2007, укладеним між Луганським облуправлінням ПАТ "Ощадбанк" та ТОВ "Луганська автотранспортна компанія", а також копію рішення господарського суду Луганської області по справі № 25/5014/768/2012 від 22.05.2012, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська автотранспортна компанія" про стягнення 36 207 грн. 89 коп. пені було відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості по кредиту в сумі 295 045 грн. 37 коп. припинено. 04.09.2012 надіслано копію платіжного доручення № 4 від 03.09.2012 на суму 13 164,14грн. в рахунок погашення кредиту згідно договору № 53 від 27.02.2007. Оскільки вимоги першої черги реєстру кредиторів ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" погашені, ліквідатор здійснив погашення кредиторських вимог другої черги кредиторів у загальному розмірі 155,91 грн., в тому числі: 49,26 грн. - Відділення виконавчої дирекції ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Луганську; 106,65 грн. - Виконавчої дирекції Луганського обласного відділення ФСС з тимчасової втрати працездатності. 04.09.2012 від ОСОБА_4, підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_12, надійшла заява, якою він засвідчує, що згідно договору позики будівельних матеріалів від 19.10.2006, укладеного між ним та ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група", розрахувався повністю. На підставі викладеного та рішення комітету кредиторів від 06.09.2012 арбітражний керуючий Швидкий О.О. звернувся з клопотанням про затвердження звіту ліквідатора про проведення ліквідаційної процедури, фінансового звіту ліквідатора та звіту про оплату послуг та відшкодування витрат від 06.09.2012; винесення ухвали про припинення провадження у справі №12/3б про банкрутство ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група"; затвердження розміру додаткової винагороди арбітражному керуючому - ліквідатору Швидкому О.О. за період проведення ліквідаційної процедури з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. у розмірі 40 000,00 грн.; затвердження порядку формування фонду та використання його коштів для виплатити арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" Швидкому О.О. за період з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. додаткової винагороди у розмірі 40 000,00 грн., за рахунок коштів ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" на рахунку № 26008001360980 у ЛФ АТ "Банк "Фінанси та кредит", МФО 304717. Розглянувши подані ліквідатором докази суд першої інстанції дійшов до висновку, що ТОВ "Луганська автотранспортна компанія" надала підтвердження погашення заборгованості перед Луганським обласним управлінням АТ "Ощадбанк" у повному обсязі, тобто у сумі 308 209,14грн. Крім того, судом встановлено, що станом на 06.09.2012 боржник - ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" має наступні активи: основні засоби: нерухоме майно - адміністративна будівля, яка розташована за адресою м. Луганськ, вул. Оборонная, 122. За даними бухгалтерського обліку балансова вартість -177 768,72 грн.; грошові кошти на розрахунковому рахунку -44 531,84 грн.; дебіторська заборгованість - у розмірі 47 681,00 грн., яка складається з 38 145,00 грн. - ТОВ "Луганська автотранспортна компанія", 3000,00 грн. - ТОВ "Салюс", 6 536,00 грн. - МПП "Вента". За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про платоспроможність ТОВ "Схіноукраїхнська бізнес-група", оскільки заборгованість перед кредиторами у справі про банкрутство погашена, товариство має активи в достатньому обсязі, що дозволить йому продовжувати підприємницьку діяльність, а тому на підставі п. 7 ст. 40 Закону припинив провадження у справі. Суд касаційної інстанції зазначає, що ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" кредиторські вимоги в сумі 308209,14 грн. були заявлені, як такі, що забезпечені заставою майна боржника за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007, укладеному між Банком та ТОВ "Луганська автотранспортна компанія". Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про заставу" застава -це спосіб забезпечення зобов'язань. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа ( майновий поручитель). Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель, виходячи з вимог ст. 583 ЦК України, є суб'єктом такого виду забезпечення виконання основного зобов'язання, як застава. За умовами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В силу ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до приписів ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, серед іншого, у разі припинення основного зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, основний боржник за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007 -ТОВ "Луганська автотранспортна компанія" сплатив ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" суду основного зобов'язання за договором у розмірі 295045,37 грн., що підтверджується платіжним дорученнями № 1 від 12.04.2012, № 2 від 17.04.2012, № 3 від 25.04.2012, а також суму у розмірі 13164,14 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 03.09.2012, що разом складає 308209,51 грн. За таких обставин, оскільки припинилося основне зобов'язання за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007, то зобов'язання боржника -ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група", як майнового поручителя за цим договором, є також припиненим в силу вимог ст. 559 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Суд апеляційної інстанції при винесенні постанови, всупереч приписам ст. 43 ГПК України не прийняв до уваги зазначені факти, не надав їм належної правової оцінки, що призвело до скасування правильної по суті ухвали суду першої інстанції про припинення провадження у справі про банкрутство товариства, яке відновило свою платоспроможність і фактично виконало усі зобов'язання перед кредиторами. За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2012 із залишенням в силі ухвали господарського суду Луганської області від 06.09.2012. Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2012 у справі № 12/3б скасувати, ухвалу господарського суду Луганської області від 06.09.2012 у даній справі залишити в силі. Головуючий Панова І.Ю. Судді Білошкап О.В. Хандурін М.І.
  19. Установления факт прекращения поручительства и ипотеки возможно только в частно-правовом споре. В споре о банкротстве это сделать невозможно: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27721371 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" листопада 2012 р. Справа № 34/5005/5210/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий суддіУдовиченко О.С., Міщенко П.К., - доповідач у справі Заріцька А.О. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на постанову у справі господарського судуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року №34/5005/5210/2012 Дніпропетровської області за заявою доПублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" Закритого акціонерного товариства "Діоген" провизнання бакрутомВ судовому засіданні взяли участь представники: від ПАТ"Банк Кредит Дніпро" -Каменецька А.С.; від ЗАТ "Діоген" -Курпіль А.М. В С Т А Н О В И В: Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012 року у справі №34/5005/5210/2012 (Суддя Примак С.А.), зокрема, клопотання ЗАТ "Діоген" від 25.07.2012року про зупинення провадження по справі - відхилено. Визначено розмір вимог кредитора, що подав заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, до боржника у сумі 5 329 459,43 грн. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 6 місяців, до 30.01.2013року, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Шевцова Євгенія Вікторовича. Ухвалено, з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, офіційно оприлюднити на офіційному веб-сайті судової влади інформацію про боржника. Зобов'язано заявника, Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро", м. Дніпропетровськ, подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство, яке має містити дату порушення провадження у справі, повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна. Докази подачі оголошення до офіційних друкованих органів зобов'язано подати господарському суду до 30.08.12 . Зобов'язано розпорядника майна скласти реєстр вимог кредиторів і подати суду до 01.10.2012 року. Ухвалено, що попереднє судове засідання має бути проведено до 30.10.2012 року; перші загальні збори кредиторів скликано до 09.11.2012 року; засідання господарського суду, на якому буде винесену ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство проведено до 30.01.2013 року. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 (колегія суддів -Виноградник О.М., Джихур О.В., Євсстигнеєв О.С.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012р. у справі № 34/5005/5210/2012 -скасовано. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Діоген" -задоволено. Припинено провадження у справі ( п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України). Судові витрати по апеляційній скарзі покладено на ініціюючого кредитора. Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, ініціюючий кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, з проханням скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 та залишити в силі ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012 року у даній справі, посилаючись на порушення та невірне застосування судами приписів ч.3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскільки ініціюючим кредитором надано відповідні докази безспірності вимог кредитора до боржника, у апеляційного господарського суду були відсутні правові підстави для скасування ухвали суду першої інстанції за результатами підготовчого засідання. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. У ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що безспірними вимогами кредитора є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Відповідно до п. 8 ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до заяви кредитор зобов'язаний додати рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копію неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів. Як вбачається з матеріалів справи, кредитором відповідно до вимог Закону додано до заяви, зокрема, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2010року у справі №39/237-10, відповідно до якого на користь ініціюючого кредитора солідарно з боржника, ТОВ"Інтенс" та ТОВ"Діоген", ТОВ «ЕВРО САН», стягнуто 1 162 221,75 грн. несплаченої частки кредиту, 914 270,43 грн. відсотків по користуванню кредитом, 107 831,89 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 72 254,05 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків, 58 765,66 грн. річні, 23 721,98грн. 3% річних, 181 067, 72 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 62 126, 40 грн. суми боргу з урахуванням розміру інфляції, 25 500грн. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання зазначеного судового рішення у справі № 39/237-10 господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ від 13.12.2010року, який було пред'явлено до виконання, що підтверджується постановою Відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження від 06.01.2011року та постановою відділу державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження від 25.08.2011року у зв'язку з тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2011року Самарський ВДВС Дніпропетровського МУЮ було зобов'язано передати наказ від 13.12.2010року у справі №39/237-10 про стягнення з боржника 2 582 259,88 грн. ліквідаційній комісії ЗАТ"Діоген" Також до заяви ініціюючого кредитора було надано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2010 року у справі № 25/229-10, відповідно до якого на користь ініціюючого кредитора солідарно з боржника, ТОВ"Інтенс" та з поручителів - ТОВ"Діоген" та ТОВ «ЕВРО САН»було стягнуто заборгованість та штрафні санкції за договором про надання кредитної лінії №080905-Л/1 від 08.09.2005року у сумі 2 721 463,55 грн., 25 500 грн. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання зазначеного судового рішення у справі №25/229-10 господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ від 23.11.2010року, який було пред'явлено до виконання (постанова від 20.06.2011року), а постановою від 28.12.2011року Відділу державної виконавчої служби було закінчено виконавче провадження,у зв'язку з тим, що в ході проведення виконавчих дій встановлено, що 10.03.2012року позачерговими загальними зборами акціонерів ЗАТ "Діоген" було прийнято рішення про припинення діяльності (ліквідації) ЗАТ "Діоген" шляхом ліквідації підприємства, призначено ліквідаційну комісію ЗАТ "Діоген". Згідно з ч. 4 ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника При прийнятті ухвали за результатами попереднього засідання, судом першої інстанції відповідно до приписів ч.4 ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.43 Господарського процесуального кодексу України встановлено наявність ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора на суму 5 329 459,43 грн., який ініціював порушення справи про банкрутство, та безспірність цих вимог. Скасовуючи наведену ухвалу суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі, на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору, апеляційний господарський суд виходив з того, що частина вимог ініціюючого кредитора, яка становить суму 2 582 259, 88 грн., стягнута за рішенням у справі №39/237-10, повністю забезпечена заставою майна боржника, що підтверджується діючим договором іпотеки від 08.02.2006 року, згідно з яким вартість предмету іпотеки була оцінена сторонами в сумі 2 592 400 грн., тобто є достатньою щодо погашення боргу, що виник за кредитним договором. Щодо частини вимог ініціюючого кредитора по договору поруки, які фактично підтверджені судовим рішенням у справі № 25/229-10, то колегія суддів апеляційного господарського суду, з посиланням на ч.2 ст.104 , ч. 1, 2 ст. 553, ч. 1 ст. 559, ч.1 ст. 593, 609 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.17 Закону України "Про іпотеку", ч.6 ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " дійшла до висновку, що, оскільки, ТОВ «Інтенс», як боржника за основним зобов'язанням у справі № 25/229-10, було виключено із Єдиного державного реєстру юридичних осіб 24.01.2012р., у зв'язку з припиненням юридичної особи, внаслідок визнання банкрутом, основне зобов'язання, яке забезпечувалось порукою боржника у цій справі, припинилось, отже і похідне від нього, а саме порука також припинилось. Колегія суддів Вищого господарського суду України з такими висновками апеляційного господарського суду погодитись не може, з огляду на наступне. Згідно з ч.1 ст. 546 ЦК України виконання основного зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, порукою. Частинами 1,2 ст. 553 ЦК України регламентовано, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченою нею зобов'язання. Зазначена норма повністю кореспондується з ч.1 ст.17 Закону України "Про іпотеку", ч.1 ст. 593 ЦК України. У якості однієї з підстав припинення зобов'язань Цивільний кодекс України визначає ліквідацію юридичної особи. У ст. 609 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно з ч.2 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно з ч.6 ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги кредиторів, які не задоволені внаслідок недостатності майна вважаються погашеними. На думку колегії суддів касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції припустився невірного тлумачення наведених норм цивільного законодавства, не врахувавши обставин даної справи, оскільки, ліквідація боржника за основним зобов'язанням унеможливлює пред'явлення вимог до поручителя лише у порядку позовного провадження, у якому такий спір є приватноправовим. В силу ч. 3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справа про банкрутство порушується судом, якщо вимоги кредитора є безспірними, тобто підтверджені судовими рішеннями та виданими на виконання цих рішень виконавчими документами. Виходячи з цього, в межах провадження у справі про банкрутство відбувається фактичне виконання рішень судів, яким встановлюється грошова заборгованість боржника перед кредитором, отже, після набрання рішенням суду про стягнення боргу законної сили, воно є обов'язковим до виконання, зокрема, і в межах провадження у справі про банкрутство, незалежно від подальшого припинення приватноправових зобов'язань, що лягли в основу такого рішення. Отже, ініціюючий кредитор пред'явив свої вимоги до боржника на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2010 року у справі № 25/229-10, а не на підставі вимоги, що походить з правовідносин поруки. Згідно зі ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" основне завдання підготовчого засідання суду полягає в з'ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для подальшого руху справи про банкрутство. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою. Отже, кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, може ініціювати справу про банкрутство лише у випадку, якщо сума його вимог до боржника перевищує вартість переданого в заставу майна, за умови відповідності цих вимог приписам ч. 3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Також, ч. 9 ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що заява кредитора може ґрунтуватись на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором. Відповідно до п.6 ч.1 ст.111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. За таких обставин, колегія суддів вважає, що справа про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Діоген" порушена за наявності необхідних передумов для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, у зв'язку з чим, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 підлягає скасуванню. Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 скасувати. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 залишити в силі. Головуючий Удовиченко О.С. Судді Міщенко П.К. Заріцька А.О.
  20. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2010 р. № 2/315 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П. головуючого, Малетича М. М., Мамонтової О. М., за участю представників: позивача Середюка С. М. дов. № 03-09 від 17.03.2010 року, відповідача Довбні К. О. дов. № 1-4-3824/1 від 23.11 2009 року, розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства «СВІТ»на постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2010 року у справі господарського суду м. Києва за позовом приватного підприємства «СВІТ» до ВАТ «Комерційний банк «Даніель», 3-я особа ОСОБА_6, про дострокове розірвання договорів поруки та іпотеки, У С Т А Н О В И В: У листопаді 2009 року приватне підприємство «СВІТ» звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ «Комерційний банк «Даніель», 3-я особа ОСОБА_6, про розірвання іпотечного договору, укладеного між сторонами 29 березня 2007 року, та про розірвання договору поруки № 924-04 від 29 березня 2007 року. У позовній заяві зазначив, що відповідач та третя особа без його відома та погодження внесли зміни до кредитного договору в частині підвищення відсоткової ставки, тобто, незаконно збільшили обсяг відповідальності поручителя. Рішенням господарського суду м. Києва від 8 грудня 2009 року позов задоволено. Розірвано іпотечний договір від 29 березня 2007 року, укладений між приватним підприємством «СВІТ»та ТОВ «Комерційний банк «Даніель». Розірвано договір поруки № 924-04 від 29 березня 2007 року, укладений між приватним підприємством «СВІТ»та ТОВ «Комерційний банк «Даніель». Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2010 року рішення господарського суду скасовано. У позові відмовлено. У касаційній скарзі приватне підприємство «СВІТ» просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст.ст. 16, 20, 559 ч.1, 653 ч.2 ЦК України та ст.20 ГК України. Наполягає на тому, що він має право вимагати розірвати спірні угоди і припинити правовідносини поручительства та іпотеки внаслідок збільшення обсягу його відповідальності як поручителя без його згоди на те. У судове засідання не з'явилась 3-я особа, про причини неявки суд не повідомила. Враховуючи, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за її відсутності. Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Як встановлено судом, 29 березня 2007 року між відповідачем та третьою особою був укладений кредитний договір № Т-964-КЗН, за яким відповідач надав третій особі кредит у сумі 277000 доларів США, а позичальник зобовязався повернути кредит у термін до 28 березня 2014 року включно, щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 13,5 річних, сплатити одноразову комісію за управління кредитом в розмірі 0,5 відсотка від його суми, а також неустойку в розмірах і випадках, встановлених договором. За пунктом 4.2 кредитного договору зобовязання за цим договором забезпечується договором поруки з приватним підприємством «СВІТ». 29 березня 2007 року між сторонами було укладеного договір поруки № 924-04, за яким поручитель позивач забезпечує вимоги банка, які витікають з кредитного договору, а саме: повернення кредиту в розмірі 277000 доларів США, сплату процентів за користування кредитом в розмірі 13,5 відсотків річних, одноразової комісії за управління кредитом в розмірі 0,5 відсотків від суми наданого кредиту, а також штрафів та пені. Також сторони уклали договір іпотеки, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 1,500 га, розташовану в Бориспільському районі Київської області на території Дударківської сільради, кадастровий номер 3220883601:01:029:0002. Пунктом 1.1 договору іпотеки сторони визначили, що іпотека забезпечує повне виконання позичальником зобовязань перед відповідачем, які виникають із кредитного договору, в строки та на умовах, визначених кредитним договором, а також штрафи та пені у розмірі та випадках, передбачених кредитним та цим договорами, з врахуванням змін та доповнень до кредитного та цього договору якщо такі будуть прийняті. У подальшому до кредитного договору внесено ряд істотних змін, зокрема, розмір кредиту був збільшений на 240000 доларів США, а додатковою угодою від 15 липня 2008 року розмір відсоткової ставки за користування кредитом за період з 15 липня 2008 року по 28 березня 2014 року підвищений на 3 відсотки річних до 16,5 відсотків річних. При цьому збільшення обсягу відповідальності поручителя на 3 відсотки річних з позивачем обумовлено не було. Враховуючи, що в даному випадку внаслідок підвищення відсоткової ставки за користування кредитом на 3 відсотки річних без згоди поручителя істотно збільшився обсяг відповідальності позивача, місцевий господарський суд повно зясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, прийшов до юридично обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення поруки і розірвання іпотечного договору з поручителем та підставно задовольнив позов. За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції є помилковою та підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду законне та обґрунтоване, а тому зміні чи скасуванню не підлягає. Керуючись ст. ст. 1115, 1117 1119, 11111 ГПК України, Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу задовольнити. Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 лютого 2010 року. Рішення господарського суду м. Києва від 8 грудня 2009 року залишити без зміни. Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року та президії Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Козир Судді М. Малетич О. Мамонтова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10591097
  21. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" грудня 2011 р. Справа № 18/5005/7286/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Прокопанич Г.К. суддів Новікової Р.Г. (доповідач по справі) Попікової О.В. за участю представників від позивача:ОСОБА_1 за дов. №14/11/11 від 25.11.2011р. від відповідача 1: ОСОБА_2 за дов. №10 від 24.12.2010р. від відповідача 2:ОСОБА_3 за дов. №2/11 від 20.06.2011р. від відповідача 3:ОСОБА_4 за дов. від 28.12.2010р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХРЕСУРС" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. у справі№18/5005/7286/2011 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХРЕСУРС" до 1. Відкритого акціонерного товариства "БАНК "БОГУСЛАВ" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ОЙЛ-КР" 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Актив Плюс" про припинення правовідносин за іпотечним договором. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХРЕСУРС" звернулося до Відкритого акціонерного товариства "БАНК "БОГУСЛАВ", Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ОЙЛ-КР" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Актив Плюс" з позовом про припинення правовідносин по іпотечному договору від 28.07.2008р. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2011р. (суддя Петрова В.І.) позов задоволено повністю, припинено правовідносини по іпотечному договору від 28.07.2008р., укладеного між ВАТ "БАНК БОГУСЛАВ" та ТОВ "БУДТЕХРЕСУРС", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстраційним номером №6152, в забезпечення виконання ТОВ "АГРО ОЙЛ-КР" за кредитним договором №15/01-КР-24/2008 від 28.07.2008р., укладеного між ВАТ "БАНК БОГУСЛАВ" та ТОВ "АГРО ОЙЛ-КР". Відмовлено позивачу у вимогах до ТОВ "КУА АПФ "Актив Плюс". Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. (головуючий суддя Науменко І.М., судді Мороз В.Ф., Сизько І.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано, в позові відмовлено. Не погоджуючись постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суд залишити в силі. Свої вимоги скаржник обґрунтовує порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.11.2011р. касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду. Представники позивача та відповідача-2 в судовому засіданні підтримали доводи та вимоги, викладені в касаційній скарзі. Представники відповідачів-1, 3 заперечили проти вимог скаржника з підстав, наведених у відзивах на касаційну скаргу. Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.07.2008р. між відповідачем-1 (банк) та відповідачем-2 (позичальник) підписано кредитний договір №15/01-КР-24/2008, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію в національній валюті з лімітом у сумі 12500000грн. зі сплатою 20% річних за користування кредитними коштами. 28.07.2008р. між позивачем (іпотекодавець) та відповідачем-2 (іпотекодержатель) підписаний іпотечний договір (далі іпотечний договір), згідно якого іпотекодавець з метою забезпечення зобов'язань виконання позичальником (ТОВ "АГРО ОЙЛ-КР") зобов'язання, що витікає із кредитного договору №15/01-КР-24/2008 від 28.07.2008р., передав в наступну іпотеку іпотекодержателю комплекс загальною площею 2040,5 кв.м., що розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, площа Горького, 2. Вказаний договір 28.07.2008р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та занесений до реєстру за №6152. У відповідності до п. 8.1. іпотечного договору цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін шляхом укладення окремих договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і являються невід'ємною частиною даного договору. Згідно з п. 8.2. договору даний договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до виконання позичальником в повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором, враховуючи можливу наявність додаткових договорів про його пролонгацію (при цьому внесення відповідних змін до цього договору не потребується). Підписаними між відповідачем-1 та відповідачем-2 договорами №2 від 11.11.2008р., №12 від 01.12.2009р., №17 від 15.04.2010р. до кредитного договору №15/01-КР-24/2008 від 28.07.2008р. були внесені відповідні зміни щодо збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом до 25 відсотків, що не передбачалось умовами іпотечного договору, а також без повідомлення і згоди на такі зміни іпотекодавця та без належної державної реєстрації цих змін. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі: припинення зобовязання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. Водночас, за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку", заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому, застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобовязання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем). У звязку з цим, в статті 1 Закону України "Про іпотеку" також визначено, що майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобовязання іншої особи боржника за основним зобовязанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобовязання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Крім того, згідно приписів ст. 19 Закону України "Про іпотеку", будь-яке збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Внаслідок укладення договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору №15/01-КР-24/2008 від 28.07.2008р. відбулось збільшення відсоткової ставки за кредитом, яке, в свою чергу, призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача за іпотечним договором від 28.07.2008р., за відсутності на це його згоди, та без належної державної реєстрації цих змін. Наведе є підставою для припинення зобовязань за спірним іпотечним договором. За таких обставин, позовні вимоги про припинення правовідносин за іпотечним договором від 28.07.2008р. є обґрунтованими, у зв'язку з чим судова колегія погоджується по суті з висновком суду першої інстанції про їх задоволення. Натомість, висновки апеляційного господарського суду не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права. З урахуванням викладеного, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2011р. підлягає залишенню в силі. Заходи із зупинення виконання оскаржуваної постанови апеляційної інстанції, вжиті ухвалою Вищого господарського суду України від 28.11.2011р., підлягають скасуванню. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДТЕХРЕСУРС" задовольнити. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. у справі №18/5005/7286/2011 скасувати. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2011р. у справі №18/5005/7286/2011 залишити в силі. Скасувати заходи із зупинення виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. у справі №18/5005/7286/2011. ГоловуючийГ.К. Прокопанич Судді Р.Г. Новікова О.В. Попікова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19941463
  22. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" грудня 2011 р. Справа № 5024/972/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Губенко Н.М. суддів Гольцової Л.А. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" на рішення Господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі господарського суду Херсонської області № 5024/972/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до 1. Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 2. Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів припиненими, спонукання усунути перешкоди у використанні майна шляхом вчинення певних дій у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідачів 1.ОСОБА_5.; 2. повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВЛЕНО: 30.05.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Південенерго" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання договорів поруки № 02-23-Ф080868П-1199 від 26.06.2008 та іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008 припиненими; зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном, та до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про зобов'язання виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008 Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 у справі № 5024/972/2011 (суддя Чернявський В.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 (колегія суддів у складі: Воронюк О.Л. головуючий суддя, судді Єрмілов Г.А., Лашин В.В.), у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" відмовлено; провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4 припинено. В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Південенерго" просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 в частині відмови у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати договори поруки № 02-23-Ф080868П-1199 від 26.06.2008 та іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008 припиненими; зобов'язати усунути перешкоди у користуванні майном. Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" залишити без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 залишити без змін. Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Враховуючи те, що позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду в частині припинення провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4, в свою чергу, суди попередніх інстанцій враховуючи приписи статей 1, 2, 18, 21 ГПК України та статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" дійшли обґрунтованого висновку про те, що нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, та правомірно припинили провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу ОСОБА_4, а відтак прийняті у справі судові рішення підлягають перегляду в оскаржуваній частині, а саме щодо відмови у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк". Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" виходили з того, що відповідно до ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою; за природою зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами не кваліфікується як нерозривно пов'язане з особою позичальника, може бути виконане іншою особою; кредитні правовідносини не належать до даного виду зобовязань, не носять особистого характеру, в звязку з чим допускається правонаступництво; зі смертю ОСОБА_7 зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії на підставі ст. 608 ЦК України не припинилися; відповідно, за цією ознакою не припинилися ні порука, ні майнова порука, не виникло підстав ініціювати зняття заборони відчуження; наявності перешкод саме в користуванні майном ТОВ "Південенерго" не доведено; заборона відчуження та обтяження предмета іпотеки не є перешкодою у користуванні цим предметом власником. Вищий господарський суд України вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.06.2008 між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_7 (позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф080868П. В забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф080868П від 26.06.2008 між АКБ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Південенерго" було укладено договори поруки № 02-23-Ф080868П-1199 від 26.06.2008 та іпотеки № 02-23-Ф080868П-1198 від 26.06.2008. ОСОБА_7 (позичальник за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № Ф080868П від 26.06.2008), помер 24.11.2009, згідно з свідоцтвом серії 1КГ № 102702, виданим 24.11.2009 відділом реєстрації актів цивільного стану Суворовського РУЮ у місті Херсоні. Відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням. Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги; кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги; якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги; кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено; у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Згідно з ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Іпотека, згідно із статтею 575 Цивільного кодексу України, є одним із видів застави. Таким чином, на поручителів/іпотекодавців може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину та згоди поручителя/іпотекодавця відповідати за нового боржника, зафіксоване в тому числі і в договорі поруки/іпотеки про згоду відповідати за виконання зобов'язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за забезпечуваним зобов'язанням. Приписи статей 47, 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду; однак, суди попередніх інстанцій, прийшовши до висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", не дотримались статей 47, 43 ГПК України, та не врахували вищенаведені норми матеріального права, що враховуючи суть спору, свідчить про не зясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають частковому скасуванню, а саме в частині відмови у позові до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк". Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" задовольнити частково. Скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 в частині відмови у позові до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", та в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. В іншій частині рішення господарського суду Херсонської області від 19.07.2011 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 у справі № 5024/972/2011 залишити без змін. Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА Л.Б. ІВАНОВА http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19979576
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- за участі: позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Екобуд”, публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 20 січня 2007 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю “Екобуд” (далі - ТОВ “Екобуд”) укладено договір про участь у будівництві об’єкта нерухомості, за умовами якого ТОВ “Екобуд” зобов’язувалось після закінчення будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1, передати у власність ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1, що розташована в збудованому будинку. На виконання умов зазначеного договору 20 січня 2007 року між нею і ТОВ “Компанія з управління активами “Інвестиційний Альянс” укладено договір купівлі-продажу цінних паперів. 18 вересня 2007 року між ТОВ “Екобуд” та акціонерним комерційним банком “Київ” (далі - АКБ “Київ”), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний банк “Київ” (далі - ПАТ АКБ “Київ”), укладено іпотечний договір майнових прав, згідно з яким ТОВ “Екобуд” у рахунок забезпечення виконання кредитного договору від 12 вересня 2007 року передало в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнові права на нерухоме майно, що стане власністю ТОВ “Екобуд” у майбутньому, зокрема майнові права на квартируАДРЕСА_1. На думку ОСОБА_1, майнові права на спірне нерухоме майно ТОВ “Екобуд” не мало права передавати в іпотеку ПАТ АКБ “Київ”; згоди на передачу майнових прав на об’єкт нерухомості вона не давала, тому договір іпотеки від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 укладений у порушення вимог статті 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Посилаючись на те, що відповідач ТОВ “Екобуд”, не маючи відповідних прав на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, позбавив її можливості володіти й розпоряджатися об’єктом інвестування, тому ОСОБА_1 просила суд визнати іпотечний договір майнових прав недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір майнових прав від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнових прав на квартиру АДРЕСА_1; зобов’язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинити нотаріальну дію: зняти заборону відчуження нерухомого майна, вилучити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про накладення заборони відчуження, а також змінити запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження майна іпотекою. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року скасовано й ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Екобуд”, ПАТ АКБ “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним. У березні 2013 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року, залишивши в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Установлено, що 20 січня 2007 року між ОСОБА_1 (далі - Інвестор) і ТОВ “Екобуд” (далі - Забудовник) укладено договір про участь у будівництві об’єкта нерухомості, за умовами якого Інвестор зобов’язується придбати у власність за договором купівлі-продажу цінних паперів лот облігацій у кількості 11 445 (одинадцять тисяч чотириста сорок п’ять) шт., а Забудовник після закінчення будівництва зобов’язується передати у власність Інвестора об’єкт нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1. Пунктом 3.1 договору про участь у будівництві об’єкта нерухомості передбачено, що право власності на об’єкт нерухомості переходить до Інвестора шляхом передачі Інвестору об’єкта нерухомості в процесі погашення Забудовником цільових іменних облігацій. 20 січня 2007 року між ТОВ “Компанія з управління активами “Інфестиційний Альянс” (далі - Продавець) і ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, згідно із пунктом 2.1 якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити цінні папери (лот). У пункті 5.6 договору купівлі-продажу цінних паперів від 20 січня 2007 року зазначено, що підтвердженням права власності Покупця на лот є виписка з рахунку в цінних паперах Зберігача. На підтвердження права власності на лот ОСОБА_1 надала виписку про стан рахунку в цінних паперах (а.с. 6). 12 вересня 2007 року між АКБ “Київ”, правонаступником якого є ПАТ АКБ “Київ”, і ТОВ “Екобуд” укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав товариству кредит у сумі 58 785 925 (п’ятдесят вісім мільйонів сімсот вісімдесят п’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) грн 73 коп. та 2 600 000 (два мільйони шістсот тисяч) доларів США з кінцевим строком користування до 9 жовтня 2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у національній валюті в розмірі 25% річних, в іноземній валюті – 19,7% річних. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між АКБ “Київ”, правонаступником якого є ПАТ АКБ “Київ”, і ТОВ “Екобуд” було укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме майнові права на квартири загальною площею 5 914, 73 кв.м (у тому числі на квартиру НОМЕР_1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і зазначені в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва та отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Іпотечний договір визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент укладення спірного іпотечного договору майнові права на квартиру належали ТОВ “Екобуд”, оскільки квартира в сукупності майнових прав на неї була продана ОСОБА_1 за оплатним договором, 100 - відсоткова оплата якого здійснена 13 листопада 2008 року, тобто після укладення іпотечного договору. Спірний іпотечний договір майнових прав не суперечить чинному законодавству. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Екобуд”, ПАТ АКБ “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу наводить ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справах за позовами фізичних осіб про визнання недійсним іпотечного договору в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири в незавершеному будівництвом житловому будинку. У рішеннях, наданих заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах, дійшов висновку, що майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом будинку відповідно до положень Закону України “Про іпотеку” у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути предметом іпотеки за іпотечним договором; такий договір іпотеки є недійсним, оскільки забудовник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а також не отримав згоди інвестора на передачу в іпотеку майнових прав на об’єкт нерухомості. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (частини перша, третя статті 575 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі, або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. За статтями 1, 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому може бути предметом іпотеки. Стаття 5 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України “Про іпотеку” щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав в іпотеку, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). У справі, яка переглядається, інвестор ОСОБА_1 виконала свої зобов’язання за договором про участь у будівництві об’єкта нерухомості шляхом укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. ТОВ “Екобуд” передало в іпотеку майнові права на об’єкти нерухомості, що будуть створені в майбутньому, зокрема квартиру АДРЕСА_1. Передаючи в заставу зазначені майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку, ТОВ “Екобуд” діяло неправомірно і без згоди інвестора ОСОБА_1. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року, наданих ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Посилання заявниці на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року не обґрунтовує підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору), оскільки постанова Верховного Суду України не є рішенням касаційного суду. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-45 цс 13 Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою (стаття 575 ЦК України). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України). Аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” свідчить про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/505271d695ceec39c2257b97001cbf1e?OpenDocument
  24. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" грудня 2010 р. Справа № 10/227-10 Господарський суд Київської області в складі: головуючого судді Привалова А.І. при секретарі Казміренко Л.В. розглянувши справу № 10/227-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КО КОМПАНІ», м. Київ; до компанії HOLDINGS I LIMITED», Кіпр, Нікосія; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – компанія nskaya River Limited», Кіпр, Нікосія; про усунення перешкод у здійсненні права власності Представники сторін: від позивача: Жовнеренко Г.К., довіреність б/н від 01.10.2010р.; від відповідача: Сидоренко А.А., довіреність б/н від 24.11.2010р.; Борисенко Т.Е., довіреність б/н від 24.11.2010р.; від третьої особи: не з’явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду Київської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «КО КОМПАНІ» (надалі – позивач) до компанії HOLDINGS I LIMITED»(надалі –відповідач) про усунення перешкод у здійсненні права власності на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перешкоди позивачу у здійсненні права власності полягають в існуванні обмежуючих записів щодо вказаного цілісного майнового комплексу в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек. Як стверджує позивач, правові підстави для існування наведених обмежувальних записів на момент пред’явлення позову відпали, у зв’язку з припинення дії Договору іпотеки від 16 червня 2006 року. Відповідно, обмеження прав власника щодо вільного розпорядження належним йому майном, у зв’язку з існуванням таких обмежувальних записів є, на думку позивача, перешкодою, яка повинна бути усунена. Ухвалою суду від 25.10.2010р. порушено провадження у справі № 10/227-10, призначено її розгляд на 23.11.2010р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого на предмет спору на стороні позивача –компанія nskaya River Limited». Присутній у судовому засіданні 22.07.2010р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач та третя особа своїх представників у засідання суду не направили, витребувані судом документи не надали, про причини неявки повноважних представників господарський суд не повідомили. Ухвалою від 23.11.2010р. суд відклав розгляд справи на 14.12.2010р., у зв’язку з неявкою в судове засідання повноважних представників відповідача та третьої особи, а також неподанням витребуваних судом доказів. До початку розгляду справи по суті 13.12.2010р. через загальний відділ господарського суду від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви, в якому третя особа зазначає про те, що належним чином повідомлена про розгляд даної справи, а також зазначає, що, оскільки компанія KRL не є стороною договору іпотеки, тому жодним чином не створює та не здійснює перешкод ТОВ «КО КОМПАНІ»у здійсненні права власності останнім на спірне майно. Крім того, третя особа вважає, що договір іпотеки є недійсним, оскільки суперечить приписам ч. 1 ст. 203, ст. 584 Цивільного кодексу України та ст. 18 закону України «Про іпотеку». Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечили, а також надали у судовому засіданні 14.12.2010р. витребувані судом документи та відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає у повному обсязі, посилаючись на те, що договір іпотеки, укладений між сторонами, не є змішаним договором, у розумінні ст. 628 Цивільного кодексу України, та не містить будь-яких елементів (умов) поруки, а тому умови договору регулюються лише нормами, що регулюють заставу (іпотеку). Таким чином, договір іпотеки на даний час не є припиненим, а отже відсутні підстави для виключення записів щодо обтяження спірного майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Представник третьої особи в засідання суду не з’явився, про причини неявки господарський суд не повідомив. На підставі ст. 69 ГПК України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, а тому, у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представника третьої особи, яких достатньо для винесення рішення по суті. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, - ВСТАНОВИВ: 16 червня 2006 року між ТОВ «КО КОМПАНІ»(за договором –іпотекодавць) та компанією «KLCC HOLDINGS I LIMITED»(за договором –іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 4896, за умовами якого позивач передав в іпотеку відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, з метою забезпечення виконання зобов’язань Компанії «Kozinskara River Limited» перед відповідачем за Кредитною угодою від 15 червня 2006 року. У зв’язку з укладенням зазначеного договору іпотеки та його нотаріальним посвідченням було накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі іпотеки цілісного майнового комплексу. Як вбачається з умов Договору іпотеки від 16.06.2006р., останній містить арбітражне застереження, відповідно до якого сторони погодились, що спори між сторонами за таким договором віднесені до арбітражу при Торговельно-промисловій палаті України. При цьому, юрисдикція такого арбітражу є виключною, а рішення остаточним. До початку розгляду даної справи жодна із сторін не скористалась своїм правом та не просила суд в порядку статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу. Крім того, наявна у статті 7.2 договору іпотеки арбітражна угода суперечить приписам ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», якою передбачена виключна підсудність судам України, справ з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України. Оскільки предметом даного спору є усунення перешкод у здійсненні права власності на предмет іпотеки –нерухоме майно, яке знаходиться на території України, тому даний спір є підсудним виключно судам України. Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Відповідно до наданих позивачем витягів, Державний реєстр іпотек містить наступний запис: тип обтяження: іпотека; зареєстровано: 16.06.2006 15:42 за № 3345006 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, 16.06.2006, Компанія «KLCC HOLDINGS I LIMITED»; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; іпотекодержатель: Компанія «KLCC HOLDINGS I LIMITED», причина відсутності коду: особа не є резидентом України, Проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-ій поверх, Нікосія, Кіпр; майновий поручитель: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. №10. В свою чергу, Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна містить наступний запис: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 16.06.2006 15:54 за № 3345181 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: іпотечний договір, 4896, 16.06.2006, Нотаріус Левицький Р.В.; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. №10. Судом встановлено, що цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, перебуває у володінні та користуванні позивача. Разом з тим, існування наведених обмежень створює позивачу, як власнику, перешкоди у здійсненні ним права власності, зокрема права розпорядження зазначеною базою відпочинку «Сонячна». Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, наведений перелік є загальним та не містить можливих різновидів наведених засобів забезпечення – іпотеки, як різновиду застави; конкурсної, відкличної та безвідкличної гарантії, як різновиду гарантії; пені, штрафу, як різновидів неустойки тощо. Тобто, перелік засобів забезпечення, наведений у ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу не є вичерпним та не носить імперативного характеру. Вказане також підтверджується приписами ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, яка вказує, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. За правилами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, сторони вправі укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі. В даному випадку, договір іпотеки за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить як ознаки застави, так і всі ознаки поруки (майнового поручительства). Відповідно до ст. 583 Цивільного кодексу України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). В свою чергу, ст. 553 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Тобто, за правилами цієї статті виконання зобов’язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи –поручителя. Закон України «Про іпотеку»як спеціальний закон, визначає окремий вид застави –іпотеку. За правилами статті 1 вказаного Закону, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Також, у статті 1 вказаного Закону розкривається поняття «майнового поручителя». Майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника. Тобто відмінність поручителя від майнового поручителя полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном; в той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. Відповідно до ч. 3 ст. 213 Цивільного кодексу України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Виходячи з аналізу наведених вище норм актів цивільного законодавства та в контексті даної справи, суд дійшов висновку, що до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як до договору майнового поручительства, необхідно також застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки, визначені у ст.ст. 553 –559 Цивільного кодексу України. Так, за договором іпотеки від 16.06.2006р. позивач передав в іпотеку відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, в забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника –компанії «Kozinskara River Limited». Тобто, позивач є майновим поручителем в розумінні ст. 583 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку»та ст. 553 Цивільного кодексу України, а відносини між позивачем та відповідачем за своєю суттю є змішаними і містять як елементи застави (іпотеки), так і елементи поруки (поручительства). Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як вбачається з Договору іпотеки від 16.06.2006р., сторонами не було визначено строк виконання основного зобов’язання. Відповідно, вимоги відповідача могли бути пред’явлені позивачу за договором іпотеки, в порядку майнового поручительства, протягом одного календарного року з моменту укладення такого договору. Оскільки відповідач не надав суду доказів пред’явлення позову до майнового поручителя протягом одного року від дня укладення вказаного договору, вказаний Договір іпотеки (майнового поручительства) від 16.06.2006р. є припиненим з 16.06.2007р. Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За правилами абзацу 2 статті 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. Відповідно до положень п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Таким чином, існування обтяжень щодо цілісного майнового комплексу бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, за відсутності належних правових підстав, створює позивачу перешкоди у реалізації ним права власності щодо зазначеного цілісного майнового комплексу, зокрема у вільному розпорядженні своїм майном. Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Оскільки Договір іпотеки від 16.06.2006р. є припиненим, тому з урахуванням наведеного вище, існування на сьогоднішній день у відповідних реєстрах записів, які обмежують права позивача, як власника, щодо розпорядження цілісним майновим комплексом бази відпочинку «Сонячна»що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, є безпідставним. Таким чином, виходячи з вищенаведеного, а також принципу свободи договору, закріпленого в статті 627 Цивільного кодексу України, вказане спростовує доводи відповідача про те, що порука та застава є окремими видами забезпечення виконання зобов’язань і не можуть бути застосовані в одному договорі. Відповідач не навів доводів та не надав доказів на підтвердження того, що цивільне законодавство містить заборону чи обмеження щодо комбінації тих чи інших видів забезпечення, їх поєднання з метою досягнення більшої ефективності забезпечення. Крім того, відповідач у судовому засіданні посилався на лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/637 від 30.05.2001 року «Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних із забезпеченням виконання зобов’язань». Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, оскільки на час видання зазначеного листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/637 від 30.05.2001 року діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року та ще не існувало терміну «майнове поручительство»в нормативному розумінні. Такий термін було визначено та введено в обіг законодавцем з набранням чинності Закону України «Про іпотеку»від 05.062003р. лише з 01 січня 2004 року та з введенням в дію нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року. Також, у своїх запереченнях на позов відповідач вказував на те, що спірний договір іпотеки не може містити ознаки поруки, оскільки, на думку відповідача, між позивачем та відповідачем в контексті цих же правовідносин було укладено окремий Договір гарантії від 16.06.2006р. Проте, суд не погоджується з даним твердженням, оскільки наданий відповідачем та наявний в матеріалах справи Договір гарантії від 16.06.2006р., за своїм суб’єктним складом не відповідає приписам ст. 560 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що виключно фінансова установа (банк, страхова організація) може виступати гарантом за вказаним договором. З огляду на те, що вказаний договір гарантії порушує публічний порядок, він є нікчемним і не може братись до уваги, як належний доказ у даній справі. Судом також не приймаються до уваги, підстави, наведені третьою особою, щодо недійсності Договору іпотеки від 16.06.2006р., оскільки дослідження таких підстав виходить за межі даного позовного провадження, в силу ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, третя особа без самостійних вимог не наділена процесуальним правом змінювати або уточнювати предмет або підставу позову. Отже, враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству, а тому підлягають задоволенню. Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Усунути перешкоди у здійсненні права власності товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані»(01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, реєстратором якого є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, наступного запису: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 16.06.2006 15:54 за № 3345181 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: іпотечний договір, 4896, 16.06.2006, Нотаріус Левицький Р.В.; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; власник: товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. № 10. 3. Усунути перешкоди у здійсненні права власності товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані» (01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Державного реєстру іпотек, реєстратором якого є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, наступного запису: тип обтяження: іпотека; зареєстровано: 16.06.2006 15:42 за № 3345006 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, 16.06.2006, Компанія HOLDINGS I LIMITED»; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; іпотекодержатель: Компанія HOLDINGS I LIMITED», причина відсутності коду: особа не є резидентом України, Проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-ій поверх, Нікосія, Кіпр; майновий поручитель: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. № 10. 4. Стягнути з Компанії «KLCC HOLDINGS I LIMITED»(Кіпр, Нікосія, проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-й поверх) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані»(01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) витрати по оплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. Видати наказ. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України. Суддя А.І. Привалов Дата складення та підписання рішення в повному обсязі –20.12.2010 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/13493728
  25. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., Патрюка М.В., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд», публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» (далі – ТОВ «Екобуд»), публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі – ПАТ «АКБ «Київ»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії. Зазначав, що 15 липня 2005 року між ним (замовник) і ТОВ «Екобуд» (підрядник) укладено договір будівельного підряду НОМЕР_1, за яким підрядник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво однокімнатної квартири № 20 загальною площею 62,32 кв. м на четвертому поверсі АДРЕСА_1, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи. Додатковою угодою від 18 березня 2008 року внесено зміни до договору будівельного підряду НОМЕР_1 від 15 липня 2005 року та викладено в новій редакції характеристику об’єкта будівництва – указано номер квартири – 9, площу квартири – 60,32 кв. м та заплановану дату передачі об’єкта в експлуатацію – І квартал 2009 року. За умовами укладеного договору замовник здійснює протягом трьох банківських днів стовідсоткову передоплату вартості виконання вказаних робіт. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за кредитним договором, укладеним 12 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» і ТОВ «Екобуд», 18 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» (іпотекодержатель) та ТОВ «Екобуд» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір майнових прав, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, - майнові права на квартири загальною площею 5 854,41 кв. м, які знаходяться за АДРЕСА_1 та указані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва й отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Посилаючись на те, що ним повністю сплачено кошти за об’єкт будівництва за договором будівельного підряду та він є володільцем (власником) майнових прав на однокімнатну квартиру № 9 АДРЕСА_1, а тому ТОВ «Екобуд» не мало права розпоряджатися майновими правами на вказану квартиру та передавати її в іпотеку, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зняти заборону відчуження об’єкта нерухомого майна - майнових прав на спірну квартиру, накладену у зв’язку з посвідченням договору іпотеки, вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо майнових прав на цю квартиру та змінити запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження іпотекою майнових прав на зазначену квартиру. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір іпотеки від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру № 9 АДРЕСА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 203, 215, 575 та 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 30 січня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 15 липня 2005 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Екобуд» укладено договір будівельного підряду, а 18 березня 2008 року - додаткову угоду, за умовами яких підрядник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво однокімнатної квартири № 9 загальною площею 60,32 кв. м на четвертому поверсі АДРЕСА_1, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи. Пунктом 4.1 договору будівельного підряду визначено, що протягом трьох банківських днів за виконання указаних робіт замовник здійснює стовідсоткову передоплату. ОСОБА_1 виконав свої грошові зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, що підтверджується довідкою про стовідсоткове фінансування від 15 березня 2007 року. Додатковою угодою до договору будівельного підряду від 18 березня 2008 року заплановано дату передачі об’єкта в експлуатацію – І квартал 2009 року. 12 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Екобуд» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит на строк до 11 вересня 2008 року на умовах забезпеченості його (кредиту) майновими правами на квартири в житловому будинку, що будується за АДРЕСА_1. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Екобуд» було укладено іпотечний договір майнових прав, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, - майнові права на квартири загальною площею 5 854,41 кв. м (у тому числі квартиру № 9), які знаходяться за АДРЕСА_1 і вказані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва й отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Зазначений договір визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, суд першої інстанції виходив із того, що договір іпотеки укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України, оскільки, укладаючи договір, іпотекодавець (підрядник за договором будівельного підряду) не був власником предмета іпотеки - майнових прав на квартири, що є об’єктом договору будівельного підряду, та не мав згоди замовника на передачу цих майнових прав в іпотеку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ТОВ «Екобуд» не мало правових обмежень для укладення з ПАТ «АКБ «Київ» оспорюваного договору іпотеки, оскільки на підставі ст. 876 ЦК України власником об’єкта будівництва або результату робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором, а п. 7.1 договору будівельного підряду передбачає, що власником об’єкта будівництва до його здачі є підрядник. Крім того, оспорюваний позивачем договір іпотеки є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, суд касаційної інстанції в ухвалах від 7 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року погодився з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог замовників за договорами будівельного підряду щодо визнання недійсними договорів іпотеки, укладених підрядником, через відсутність у іпотекодавця (підрядника) майнових прав на спірну нерухомість. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України «Про іпотеку», за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається з ЦК України, Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України; Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, і частково Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який установлює обов’язковість іпотеки при забезпеченні договорів між забудовником і стороною, яка фінансує будівництво. Так, за змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Згідно із ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. За ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору майнових прав, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні. Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону). Майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 Закону). Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. У справі, яка переглядається, замовник виконав своє грошове зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, ТОВ «Екобуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 січня 2013 року. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк М.В. Патрюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.В. Онопенко Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2013 року в справі №6-36цс13. Майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Замовник виконав своє грошове зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, підрядник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку». http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...5b?OpenDocument