Search the Community

Showing results for tags 'прекращение ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 106 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- за участі: позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Екобуд”, публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний банк “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 20 січня 2007 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю “Екобуд” (далі - ТОВ “Екобуд”) укладено договір про участь у будівництві об’єкта нерухомості, за умовами якого ТОВ “Екобуд” зобов’язувалось після закінчення будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1, передати у власність ОСОБА_1 квартиру НОМЕР_1, що розташована в збудованому будинку. На виконання умов зазначеного договору 20 січня 2007 року між нею і ТОВ “Компанія з управління активами “Інвестиційний Альянс” укладено договір купівлі-продажу цінних паперів. 18 вересня 2007 року між ТОВ “Екобуд” та акціонерним комерційним банком “Київ” (далі - АКБ “Київ”), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний банк “Київ” (далі - ПАТ АКБ “Київ”), укладено іпотечний договір майнових прав, згідно з яким ТОВ “Екобуд” у рахунок забезпечення виконання кредитного договору від 12 вересня 2007 року передало в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнові права на нерухоме майно, що стане власністю ТОВ “Екобуд” у майбутньому, зокрема майнові права на квартируАДРЕСА_1. На думку ОСОБА_1, майнові права на спірне нерухоме майно ТОВ “Екобуд” не мало права передавати в іпотеку ПАТ АКБ “Київ”; згоди на передачу майнових прав на об’єкт нерухомості вона не давала, тому договір іпотеки від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 укладений у порушення вимог статті 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). Посилаючись на те, що відповідач ТОВ “Екобуд”, не маючи відповідних прав на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, позбавив її можливості володіти й розпоряджатися об’єктом інвестування, тому ОСОБА_1 просила суд визнати іпотечний договір майнових прав недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір майнових прав від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку ПАТ АКБ “Київ” майнових прав на квартиру АДРЕСА_1; зобов’язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинити нотаріальну дію: зняти заборону відчуження нерухомого майна, вилучити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про накладення заборони відчуження, а також змінити запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження майна іпотекою. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року скасовано й ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Екобуд”, ПАТ АКБ “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним. У березні 2013 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року, залишивши в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 1 лютого 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Установлено, що 20 січня 2007 року між ОСОБА_1 (далі - Інвестор) і ТОВ “Екобуд” (далі - Забудовник) укладено договір про участь у будівництві об’єкта нерухомості, за умовами якого Інвестор зобов’язується придбати у власність за договором купівлі-продажу цінних паперів лот облігацій у кількості 11 445 (одинадцять тисяч чотириста сорок п’ять) шт., а Забудовник після закінчення будівництва зобов’язується передати у власність Інвестора об’єкт нерухомості, а саме квартиру АДРЕСА_1. Пунктом 3.1 договору про участь у будівництві об’єкта нерухомості передбачено, що право власності на об’єкт нерухомості переходить до Інвестора шляхом передачі Інвестору об’єкта нерухомості в процесі погашення Забудовником цільових іменних облігацій. 20 січня 2007 року між ТОВ “Компанія з управління активами “Інфестиційний Альянс” (далі - Продавець) і ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу цінних паперів, згідно із пунктом 2.1 якого Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити цінні папери (лот). У пункті 5.6 договору купівлі-продажу цінних паперів від 20 січня 2007 року зазначено, що підтвердженням права власності Покупця на лот є виписка з рахунку в цінних паперах Зберігача. На підтвердження права власності на лот ОСОБА_1 надала виписку про стан рахунку в цінних паперах (а.с. 6). 12 вересня 2007 року між АКБ “Київ”, правонаступником якого є ПАТ АКБ “Київ”, і ТОВ “Екобуд” укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав товариству кредит у сумі 58 785 925 (п’ятдесят вісім мільйонів сімсот вісімдесят п’ять тисяч дев’ятсот двадцять п’ять) грн 73 коп. та 2 600 000 (два мільйони шістсот тисяч) доларів США з кінцевим строком користування до 9 жовтня 2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у національній валюті в розмірі 25% річних, в іноземній валюті – 19,7% річних. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між АКБ “Київ”, правонаступником якого є ПАТ АКБ “Київ”, і ТОВ “Екобуд” було укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме майнові права на квартири загальною площею 5 914, 73 кв.м (у тому числі на квартиру НОМЕР_1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і зазначені в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва та отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Іпотечний договір визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент укладення спірного іпотечного договору майнові права на квартиру належали ТОВ “Екобуд”, оскільки квартира в сукупності майнових прав на неї була продана ОСОБА_1 за оплатним договором, 100 - відсоткова оплата якого здійснена 13 листопада 2008 року, тобто після укладення іпотечного договору. Спірний іпотечний договір майнових прав не суперечить чинному законодавству. Відмовляючи у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 5 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ “Екобуд”, ПАТ АКБ “Київ”, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки майнових прав частково недійсним, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу наводить ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року та постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року у справах за позовами фізичних осіб про визнання недійсним іпотечного договору в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири в незавершеному будівництвом житловому будинку. У рішеннях, наданих заявницею для порівняння, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення в подібних правовідносинах, дійшов висновку, що майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом будинку відповідно до положень Закону України “Про іпотеку” у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути предметом іпотеки за іпотечним договором; такий договір іпотеки є недійсним, оскільки забудовник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а також не отримав згоди інвестора на передачу в іпотеку майнових прав на об’єкт нерухомості. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (частини перша, третя статті 575 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі, або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. За статтями 1, 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому може бути предметом іпотеки. Стаття 5 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України “Про іпотеку” щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав в іпотеку, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). У справі, яка переглядається, інвестор ОСОБА_1 виконала свої зобов’язання за договором про участь у будівництві об’єкта нерухомості шляхом укладення договору купівлі-продажу цінних паперів, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. ТОВ “Екобуд” передало в іпотеку майнові права на об’єкти нерухомості, що будуть створені в майбутньому, зокрема квартиру АДРЕСА_1. Передаючи в заставу зазначені майнові права на квартиру в незавершеному будівництвом житловому будинку, ТОВ “Екобуд” діяло неправомірно і без згоди інвестора ОСОБА_1. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року, наданих ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Посилання заявниці на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 року не обґрунтовує підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною на час укладення договору), оскільки постанова Верховного Суду України не є рішенням касаційного суду. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-45 цс 13 Застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи є іпотекою (стаття 575 ЦК України). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України). Аналіз положень ЦК України, Закону України “Про іпотеку” та Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” свідчить про те, що майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Виконання зобов’язань за інвестиційною угодою свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Розпорядження цими правами будь-ким, крім особи інвестора або без його згоди на передачу майнових прав у заставу, порушує права інвестора й не відповідає вимогам частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України “Про іпотеку” (у редакції, яка була чинною з 23 лютого 2006 року до 25 грудня 2008 року). http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/505271d695ceec39c2257b97001cbf1e?OpenDocument
  2. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" грудня 2010 р. Справа № 10/227-10 Господарський суд Київської області в складі: головуючого судді Привалова А.І. при секретарі Казміренко Л.В. розглянувши справу № 10/227-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КО КОМПАНІ», м. Київ; до компанії HOLDINGS I LIMITED», Кіпр, Нікосія; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – компанія nskaya River Limited», Кіпр, Нікосія; про усунення перешкод у здійсненні права власності Представники сторін: від позивача: Жовнеренко Г.К., довіреність б/н від 01.10.2010р.; від відповідача: Сидоренко А.А., довіреність б/н від 24.11.2010р.; Борисенко Т.Е., довіреність б/н від 24.11.2010р.; від третьої особи: не з’явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду Київської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «КО КОМПАНІ» (надалі – позивач) до компанії HOLDINGS I LIMITED»(надалі –відповідач) про усунення перешкод у здійсненні права власності на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перешкоди позивачу у здійсненні права власності полягають в існуванні обмежуючих записів щодо вказаного цілісного майнового комплексу в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек. Як стверджує позивач, правові підстави для існування наведених обмежувальних записів на момент пред’явлення позову відпали, у зв’язку з припинення дії Договору іпотеки від 16 червня 2006 року. Відповідно, обмеження прав власника щодо вільного розпорядження належним йому майном, у зв’язку з існуванням таких обмежувальних записів є, на думку позивача, перешкодою, яка повинна бути усунена. Ухвалою суду від 25.10.2010р. порушено провадження у справі № 10/227-10, призначено її розгляд на 23.11.2010р. та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого на предмет спору на стороні позивача –компанія nskaya River Limited». Присутній у судовому засіданні 22.07.2010р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач та третя особа своїх представників у засідання суду не направили, витребувані судом документи не надали, про причини неявки повноважних представників господарський суд не повідомили. Ухвалою від 23.11.2010р. суд відклав розгляд справи на 14.12.2010р., у зв’язку з неявкою в судове засідання повноважних представників відповідача та третьої особи, а також неподанням витребуваних судом доказів. До початку розгляду справи по суті 13.12.2010р. через загальний відділ господарського суду від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви, в якому третя особа зазначає про те, що належним чином повідомлена про розгляд даної справи, а також зазначає, що, оскільки компанія KRL не є стороною договору іпотеки, тому жодним чином не створює та не здійснює перешкод ТОВ «КО КОМПАНІ»у здійсненні права власності останнім на спірне майно. Крім того, третя особа вважає, що договір іпотеки є недійсним, оскільки суперечить приписам ч. 1 ст. 203, ст. 584 Цивільного кодексу України та ст. 18 закону України «Про іпотеку». Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечили, а також надали у судовому засіданні 14.12.2010р. витребувані судом документи та відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає у повному обсязі, посилаючись на те, що договір іпотеки, укладений між сторонами, не є змішаним договором, у розумінні ст. 628 Цивільного кодексу України, та не містить будь-яких елементів (умов) поруки, а тому умови договору регулюються лише нормами, що регулюють заставу (іпотеку). Таким чином, договір іпотеки на даний час не є припиненим, а отже відсутні підстави для виключення записів щодо обтяження спірного майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Представник третьої особи в засідання суду не з’явився, про причини неявки господарський суд не повідомив. На підставі ст. 69 ГПК України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, а тому, у відповідності до ст. 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представника третьої особи, яких достатньо для винесення рішення по суті. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши в судовому засіданні пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, - ВСТАНОВИВ: 16 червня 2006 року між ТОВ «КО КОМПАНІ»(за договором –іпотекодавць) та компанією «KLCC HOLDINGS I LIMITED»(за договором –іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 4896, за умовами якого позивач передав в іпотеку відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, з метою забезпечення виконання зобов’язань Компанії «Kozinskara River Limited» перед відповідачем за Кредитною угодою від 15 червня 2006 року. У зв’язку з укладенням зазначеного договору іпотеки та його нотаріальним посвідченням було накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі іпотеки цілісного майнового комплексу. Як вбачається з умов Договору іпотеки від 16.06.2006р., останній містить арбітражне застереження, відповідно до якого сторони погодились, що спори між сторонами за таким договором віднесені до арбітражу при Торговельно-промисловій палаті України. При цьому, юрисдикція такого арбітражу є виключною, а рішення остаточним. До початку розгляду даної справи жодна із сторін не скористалась своїм правом та не просила суд в порядку статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу. Крім того, наявна у статті 7.2 договору іпотеки арбітражна угода суперечить приписам ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», якою передбачена виключна підсудність судам України, справ з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України. Оскільки предметом даного спору є усунення перешкод у здійсненні права власності на предмет іпотеки –нерухоме майно, яке знаходиться на території України, тому даний спір є підсудним виключно судам України. Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Відповідно до наданих позивачем витягів, Державний реєстр іпотек містить наступний запис: тип обтяження: іпотека; зареєстровано: 16.06.2006 15:42 за № 3345006 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, 16.06.2006, Компанія «KLCC HOLDINGS I LIMITED»; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; іпотекодержатель: Компанія «KLCC HOLDINGS I LIMITED», причина відсутності коду: особа не є резидентом України, Проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-ій поверх, Нікосія, Кіпр; майновий поручитель: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. №10. В свою чергу, Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна містить наступний запис: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 16.06.2006 15:54 за № 3345181 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: іпотечний договір, 4896, 16.06.2006, Нотаріус Левицький Р.В.; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. №10. Судом встановлено, що цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, перебуває у володінні та користуванні позивача. Разом з тим, існування наведених обмежень створює позивачу, як власнику, перешкоди у здійсненні ним права власності, зокрема права розпорядження зазначеною базою відпочинку «Сонячна». Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, наведений перелік є загальним та не містить можливих різновидів наведених засобів забезпечення – іпотеки, як різновиду застави; конкурсної, відкличної та безвідкличної гарантії, як різновиду гарантії; пені, штрафу, як різновидів неустойки тощо. Тобто, перелік засобів забезпечення, наведений у ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу не є вичерпним та не носить імперативного характеру. Вказане також підтверджується приписами ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, яка вказує, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. За правилами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України, сторони вправі укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі. В даному випадку, договір іпотеки за своєю суттю та юридичною природою є змішаним договором, оскільки містить як ознаки застави, так і всі ознаки поруки (майнового поручительства). Відповідно до ст. 583 Цивільного кодексу України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). В свою чергу, ст. 553 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Тобто, за правилами цієї статті виконання зобов’язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи –поручителя. Закон України «Про іпотеку»як спеціальний закон, визначає окремий вид застави –іпотеку. За правилами статті 1 вказаного Закону, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Також, у статті 1 вказаного Закону розкривається поняття «майнового поручителя». Майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника. Тобто відмінність поручителя від майнового поручителя полягає лише у тому, що майновий поручитель поручається конкретно визначеним майном; в той час, як поручитель поручається усім належним йому майном. Відповідно до ч. 3 ст. 213 Цивільного кодексу України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Виходячи з аналізу наведених вище норм актів цивільного законодавства та в контексті даної справи, суд дійшов висновку, що до Договору іпотеки від 16.06.2006р., як до договору майнового поручительства, необхідно також застосовувати правила, якими регулюються відносини поруки, визначені у ст.ст. 553 –559 Цивільного кодексу України. Так, за договором іпотеки від 16.06.2006р. позивач передав в іпотеку відповідачу цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, в забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника –компанії «Kozinskara River Limited». Тобто, позивач є майновим поручителем в розумінні ст. 583 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку»та ст. 553 Цивільного кодексу України, а відносини між позивачем та відповідачем за своєю суттю є змішаними і містять як елементи застави (іпотеки), так і елементи поруки (поручительства). Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як вбачається з Договору іпотеки від 16.06.2006р., сторонами не було визначено строк виконання основного зобов’язання. Відповідно, вимоги відповідача могли бути пред’явлені позивачу за договором іпотеки, в порядку майнового поручительства, протягом одного календарного року з моменту укладення такого договору. Оскільки відповідач не надав суду доказів пред’явлення позову до майнового поручителя протягом одного року від дня укладення вказаного договору, вказаний Договір іпотеки (майнового поручительства) від 16.06.2006р. є припиненим з 16.06.2007р. Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За правилами абзацу 2 статті 55 Закону України «Про нотаріат», при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. Відповідно до положень п. 47 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року, договори про відчуження або заставу майна (майнових прав) посвідчуються нотаріусом після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Таким чином, існування обтяжень щодо цілісного майнового комплексу бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, за відсутності належних правових підстав, створює позивачу перешкоди у реалізації ним права власності щодо зазначеного цілісного майнового комплексу, зокрема у вільному розпорядженні своїм майном. Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Оскільки Договір іпотеки від 16.06.2006р. є припиненим, тому з урахуванням наведеного вище, існування на сьогоднішній день у відповідних реєстрах записів, які обмежують права позивача, як власника, щодо розпорядження цілісним майновим комплексом бази відпочинку «Сонячна»що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Сонячна, 12, є безпідставним. Таким чином, виходячи з вищенаведеного, а також принципу свободи договору, закріпленого в статті 627 Цивільного кодексу України, вказане спростовує доводи відповідача про те, що порука та застава є окремими видами забезпечення виконання зобов’язань і не можуть бути застосовані в одному договорі. Відповідач не навів доводів та не надав доказів на підтвердження того, що цивільне законодавство містить заборону чи обмеження щодо комбінації тих чи інших видів забезпечення, їх поєднання з метою досягнення більшої ефективності забезпечення. Крім того, відповідач у судовому засіданні посилався на лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/637 від 30.05.2001 року «Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних із забезпеченням виконання зобов’язань». Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги, оскільки на час видання зазначеного листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/637 від 30.05.2001 року діяв Цивільний кодекс УРСР 1963 року та ще не існувало терміну «майнове поручительство»в нормативному розумінні. Такий термін було визначено та введено в обіг законодавцем з набранням чинності Закону України «Про іпотеку»від 05.062003р. лише з 01 січня 2004 року та з введенням в дію нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року. Також, у своїх запереченнях на позов відповідач вказував на те, що спірний договір іпотеки не може містити ознаки поруки, оскільки, на думку відповідача, між позивачем та відповідачем в контексті цих же правовідносин було укладено окремий Договір гарантії від 16.06.2006р. Проте, суд не погоджується з даним твердженням, оскільки наданий відповідачем та наявний в матеріалах справи Договір гарантії від 16.06.2006р., за своїм суб’єктним складом не відповідає приписам ст. 560 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що виключно фінансова установа (банк, страхова організація) може виступати гарантом за вказаним договором. З огляду на те, що вказаний договір гарантії порушує публічний порядок, він є нікчемним і не може братись до уваги, як належний доказ у даній справі. Судом також не приймаються до уваги, підстави, наведені третьою особою, щодо недійсності Договору іпотеки від 16.06.2006р., оскільки дослідження таких підстав виходить за межі даного позовного провадження, в силу ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, третя особа без самостійних вимог не наділена процесуальним правом змінювати або уточнювати предмет або підставу позову. Отже, враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству, а тому підлягають задоволенню. Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Усунути перешкоди у здійсненні права власності товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані»(01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, реєстратором якого є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, наступного запису: тип обтяження: заборона на нерухоме майно; зареєстровано: 16.06.2006 15:54 за № 3345181 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: іпотечний договір, 4896, 16.06.2006, Нотаріус Левицький Р.В.; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; власник: товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. № 10. 3. Усунути перешкоди у здійсненні права власності товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані» (01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) на цілісний майновий комплекс бази відпочинку «Сонячна», що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, вул. Сонячна, 12, шляхом виключення з Державного реєстру іпотек, реєстратором якого є державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, наступного запису: тип обтяження: іпотека; зареєстровано: 16.06.2006 15:42 за № 3345006 реєстратором: Приватний нотаріус Левицький Р.В., 01030 м. Київ, вул. І.Франка, 9, кв. 11, тел. (044) 235-61-55, 234-76-75; підстава обтяження: повідомлення про реєстрацію іпотеки, б/н, 16.06.2006, Компанія HOLDINGS I LIMITED»; об’єкт обтяження: комплекс, бази відпочинку «Сонячна», номер за РПВН: 2012639, Київська обл., Обухівський р., смт Козин, вулиця Сонячна,12; іпотекодержатель: Компанія HOLDINGS I LIMITED», причина відсутності коду: особа не є резидентом України, Проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-ій поверх, Нікосія, Кіпр; майновий поручитель: Товариство з обмеженою відповідальністю «КО Компані», код: 32045257, м. Київ, вул. Німанська, буд. № 10. 4. Стягнути з Компанії «KLCC HOLDINGS I LIMITED»(Кіпр, Нікосія, проспект Костакі Панділі, 1, КОЛОКАСІДЕС білдінг, 3-й поверх) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КО Компані»(01103, м. Київ, вул. Німанська, 10, ЄДРПОУ 32045257) витрати по оплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. Видати наказ. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України. Суддя А.І. Привалов Дата складення та підписання рішення в повному обсязі –20.12.2010 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/13493728
  3. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., Патрюка М.В., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд», публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Екобуд» (далі – ТОВ «Екобуд»), публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі – ПАТ «АКБ «Київ»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору частково недійсним та зобов’язання вчинити певні дії. Зазначав, що 15 липня 2005 року між ним (замовник) і ТОВ «Екобуд» (підрядник) укладено договір будівельного підряду НОМЕР_1, за яким підрядник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво однокімнатної квартири № 20 загальною площею 62,32 кв. м на четвертому поверсі АДРЕСА_1, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи. Додатковою угодою від 18 березня 2008 року внесено зміни до договору будівельного підряду НОМЕР_1 від 15 липня 2005 року та викладено в новій редакції характеристику об’єкта будівництва – указано номер квартири – 9, площу квартири – 60,32 кв. м та заплановану дату передачі об’єкта в експлуатацію – І квартал 2009 року. За умовами укладеного договору замовник здійснює протягом трьох банківських днів стовідсоткову передоплату вартості виконання вказаних робіт. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за кредитним договором, укладеним 12 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» і ТОВ «Екобуд», 18 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» (іпотекодержатель) та ТОВ «Екобуд» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір майнових прав, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, - майнові права на квартири загальною площею 5 854,41 кв. м, які знаходяться за АДРЕСА_1 та указані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва й отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Посилаючись на те, що ним повністю сплачено кошти за об’єкт будівництва за договором будівельного підряду та він є володільцем (власником) майнових прав на однокімнатну квартиру № 9 АДРЕСА_1, а тому ТОВ «Екобуд» не мало права розпоряджатися майновими правами на вказану квартиру та передавати її в іпотеку, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на зазначену квартиру; зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зняти заборону відчуження об’єкта нерухомого майна - майнових прав на спірну квартиру, накладену у зв’язку з посвідченням договору іпотеки, вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо майнових прав на цю квартиру та змінити запис у Державному реєстрі іпотек про обтяження іпотекою майнових прав на зазначену квартиру. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір іпотеки від 18 вересня 2007 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру № 9 АДРЕСА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 вересня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 203, 215, 575 та 583 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 30 січня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року, від 10 жовтня 2012 року, від 18 січня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 15 липня 2005 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Екобуд» укладено договір будівельного підряду, а 18 березня 2008 року - додаткову угоду, за умовами яких підрядник зобов’язався в порядку та на умовах, визначених договором, на свій ризик виконати за завданням замовника з використанням своїх матеріалів і устаткування роботи, указані в п. 1.1 цього договору, зокрема будівництво однокімнатної квартири № 9 загальною площею 60,32 кв. м на четвертому поверсі АДРЕСА_1, а замовник зобов’язався прийняти й оплатити ці роботи. Пунктом 4.1 договору будівельного підряду визначено, що протягом трьох банківських днів за виконання указаних робіт замовник здійснює стовідсоткову передоплату. ОСОБА_1 виконав свої грошові зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва, що підтверджується довідкою про стовідсоткове фінансування від 15 березня 2007 року. Додатковою угодою до договору будівельного підряду від 18 березня 2008 року заплановано дату передачі об’єкта в експлуатацію – І квартал 2009 року. 12 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Екобуд» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит на строк до 11 вересня 2008 року на умовах забезпеченості його (кредиту) майновими правами на квартири в житловому будинку, що будується за АДРЕСА_1. З метою забезпечення виконання основного зобов’язання позичальника за вказаним кредитним договором 18 вересня 2007 року між ПАТ «АКБ «Київ» та ТОВ «Екобуд» було укладено іпотечний договір майнових прав, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, - майнові права на квартири загальною площею 5 854,41 кв. м (у тому числі квартиру № 9), які знаходяться за АДРЕСА_1 і вказані в додатку № 1, що є невід’ємною частиною договору іпотеки. Після завершення будівництва й отримання правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно предметом іпотеки будуть квартири, майнові права на які за цим договором є предметом іпотеки. Зазначений договір визначає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним договору іпотеки в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, суд першої інстанції виходив із того, що договір іпотеки укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України, оскільки, укладаючи договір, іпотекодавець (підрядник за договором будівельного підряду) не був власником предмета іпотеки - майнових прав на квартири, що є об’єктом договору будівельного підряду, та не мав згоди замовника на передачу цих майнових прав в іпотеку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ТОВ «Екобуд» не мало правових обмежень для укладення з ПАТ «АКБ «Київ» оспорюваного договору іпотеки, оскільки на підставі ст. 876 ЦК України власником об’єкта будівництва або результату робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором, а п. 7.1 договору будівельного підряду передбачає, що власником об’єкта будівництва до його здачі є підрядник. Крім того, оспорюваний позивачем договір іпотеки є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не правочином щодо розпорядження майновими правами. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, суд касаційної інстанції в ухвалах від 7 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року погодився з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог замовників за договорами будівельного підряду щодо визнання недійсними договорів іпотеки, укладених підрядником, через відсутність у іпотекодавця (підрядника) майнових прав на спірну нерухомість. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Правовідносини у сфері застави нерухомості (іпотеки) регулюються Законом України «Про іпотеку», за яким законодавство України про іпотеку базується на Конституції України та складається з ЦК України, Господарського кодексу України, цього Закону й інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України; Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», який регулює відносини у системі іпотечного кредитування, перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном, і частково Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», який установлює обов’язковість іпотеки при забезпеченні договорів між забудовником і стороною, яка фінансує будівництво. Так, за змістом чч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Згідно із ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. За ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення іпотечного договору майнових прав, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні. Стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону). Майнові права на нерухомість, що є об’єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об’єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об’єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Стаття 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» установлює, що іпотека виникає відповідно до цього Закону та Закону України «Про іпотеку» щодо нерухомого майна, об'єктів незавершеного будівництва та майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Іпотекодавцем за іпотечним договором, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, може бути забудовник - особа, яка організовує спорудження нерухомості для власних потреб чи для передачі її у власність іншим особам, або особа, власністю якої стане ця нерухомість після завершення будівництва (ч. 7 ст. 5 Закону). Правовий аналіз положень ЦК України, Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» дозволяє дійти висновку про те, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. У справі, яка переглядається, замовник виконав своє грошове зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, ТОВ «Екобуд» неправомірно передало в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку». Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 березня 2012 року та від 18 січня 2013 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 січня 2013 року. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк М.В. Патрюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.В. Онопенко Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 15 травня 2013 року в справі №6-36цс13. Майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права. Замовник виконав своє грошове зобов’язання за договором будівельного підряду, повністю сплативши вартість об’єкта будівництва (стовідсоткову передоплату), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об’єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об’єкт. Оскільки майнові права на відповідну квартиру в незавершеному будівництвом жилому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, підрядник неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права, а тому договір іпотеки, який укладено без згоди позивача на передачу майнових прав на спірну квартиру в іпотеку, є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 583 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про іпотеку». http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...5b?OpenDocument
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Райагробуд» (далі – ТОВ «Корпорація «Райагробуд»), виконавчого комітету Черкаської міської ради, комунального підприємства «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі – КП «Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації»), третя особа – ОСОБА_3, про визнання договору недійсним, скасування рішення про оформлення права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2, які діють у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, треті особи: ТОВ «Корпорація «Райагробуд», ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, приватне підприємство «Агрохімзахист Зерно Продукт» (далі – ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт»), ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19, про визнання договору іпотеки недійсним, а також за позовами ОСОБА_8, ОСОБА_7, яка діє в інтересах ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа – ТОВ «Корпорація «Райагробуд» про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а : У листопаді 2010 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір НОМЕР_1 за умовами якого банк надав кредит ОСОБА_3 на придбання квартир №№ 1, 2, 5, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 22, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 у сумі 5 млн грн, які вона зобов’язалась повернути не пізніше 28 вересня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 1 жовтня 2007 року укладено іпотечний договір НОМЕР_3, відповідно до якого передано в іпотеку банку майнові права на вищевказані квартири. Кредитні кошти ОСОБА_3 отримала в повному обсязі шляхом перерахування з позичкового рахунку банку на поточний рахунок ТОВ «Корпорація «Райагробуд» як розрахунок на придбання квартир. 1 жовтня 2007 року був укладений договір про зміни та доповнення до договору на пайову участь від 12 січня 2006 року, яким цей договір було доповнено третьою стороною - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». 19 лютого 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» укладено договір НОМЕР_4 на пайову участь у будівництві квартири № 5 у житловому будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. 14 квітня 2009 року виконавчим комітетом Черкаської міської ради було прийнято рішення НОМЕР_5 про оформлення права власності на зазначену квартиру. Оскільки цим договором порушено право ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як іпотеко держателя, що позбавляє його права здійснити реалізацію предмета іпотеки, позивач просив визнати недійсним договір НОМЕР_4 від 19 лютого 2008 року, скасувати рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради в частині надання дозволу на оформлення права власності на квартиру № 5 в будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, скасувати свідоцтво про право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом, у якому просили визнати іпотечний договір від 1 жовтня 2007 року недійсним, зобов’язати зняти заборону відчуження квартири та виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження майна іпотекою. Свої вимоги вони мотивували тим, що на момент укладення зазначеного договору статтею 5 Закону України «Про іпотеку» такий предмет іпотеки, як майнове право, не був передбачений, а тому відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договір іпотеки є недійсним. ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 пред’явили позов до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ОСОБА_3, приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, третя особа – ТОВ «Корпорація «Райагробуд», про визнання договору іпотеки недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири під №№ 1, 2, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 зняття заборони відчуження вищевказаних квартир та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження їх іпотекою. Свої вимоги вони обґрунтовували тим, що іпотечний договір було укладено на забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов’язань перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за договором про іпотечний кредит, однак відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» на момент укладання вказаного договору майнові права не могли бути предметом іпотеки. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 18 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2011 року, у задоволенні позову ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовлено. Позов ОСОБА_ 1, ОСОБА_2 задоволено частково: постановлено визнати недійсним іпотечний договір від 1 жовтня 2007 року НОМЕР_1, укладений між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 у частині передачі в іпотеку майнових прав на трикімнатну квартиру № 5, що розміщена на п’ятому поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, зобов’язано приватного нотаріуса Черкаського нотаріального округу ОСОБА_6 зняти заборону на відчуження квартири № 5 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, накладену нею 1 жовтня 2007 року на підставі іпотечного договору, та зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна 1 жовтня 2007 року, і виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження вказаного майна; у задоволенні решти вимог ОСОБА_ 1, ОСОБА_2 відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_19 про визнання договору іпотеки недійсним у частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири під №№ 1, 2, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, зняття заборони відчуження вищевказаних квартир та виключення з Державного реєстру іпотек записів про обтяження їх іпотекою задоволено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року касаційну скаргу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відхилено, рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 18 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2011 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України 5 листопада 2012 року заяві ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» просить скасувати ухвалу колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року, ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 8 серпня 2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов банку, відмовити в зустрічному позові та позовах третіх осіб із самостійними вимогами, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема незастосування Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». На підтвердження своїх доводів ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» наводить рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_13 та перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами встановлено, що 12 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Корпорація «Райагробуд» було укладено договір на пайову участь у будівництві 14 квартир у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. 1 жовтня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 укладено договір НОМЕР_1 про іпотечний кредит, за умовами якого ОСОБА_3 отримала 5 млн грн на придбання квартир №№ 1, 2, 5, 6, 9, 10, 13, 14, 17, 18, 21, 22, 25, 26 у будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, які зобов’язалась повернути в установлений договором строк – до 28 вересня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитного договору між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_3 1 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір НОМЕР_2, відповідно до якого банку передано в іпотеку майнові права на вищевказані квартири. Кредитні кошти ОСОБА_3 отримала в повному обсязі, шляхом перерахування з позичкового рахунку банку на поточний рахунок ТОВ «Корпорація «Райагробуд». Договором від 1 жовтня 2007 року були внесені зміни та доповнення до договору на пайову участь від 12 січня 2006 року, яким цей договір доповнено третьою стороною – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». У подальшому договір між ОСОБА_3 і ТОВ «Корпорація «Райагробуд» було розірвано за ініціативою першої. Відповідно до укладених згодом нових договорів фінансування спірних квартир було здійснене ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ПП «Агрохімзахист Зерно Продукт», ОСОБА_ 19, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_13, ОСОБА_ 12, ОСОБА_16. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що іпотечний договір суперечить положенням частини другої статті 5 та частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору), що є підставою для визнання його недійсним. Разом із тим у наданому для порівняння ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 року вказано, що в зазначених правовідносинах застосуванню підлягає Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), за положенням якого іпотека може виникати щодо майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 5 Закону України «Про іпотеку» та статті 5 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, судами вирішувався спір щодо недійсності іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об’єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки. Статтею 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) указаний вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому законі були відсутні. Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Отже, предметом правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що 1 жовтня 2007 року під час укладення договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Саме з таких міркувань виходив і суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року відсутні. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2011 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді : Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-8цс13 У статті 5 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (у редакції з 12.05.2006 р. по 14.01.2009 р.) указаний вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором. Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні. Закон України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Отже, предметом правового регулювання зазначеного Закону є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору, що був укладений 1 жовтня 2007 року між банком та фізичною особою. Майнові права на об’єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції станом на 1.10.2007 р.), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...d3?OpenDocument
  5. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 04.10.11 р. Справа № 30/75пд Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Лазаренко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 23602109 до відповідача: Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ, ідентифікаційний код 216685166 про: визнання окремих положень іпотечного договору №PL 08-738/100 від 27.10.2008р. не дійсними та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р. із залученням Третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Відкрите акціонерне товариство „Обласна аптечна управляюча компанія”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30478911 та Третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача: приватного нотаріусу Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2, м. Донецьк за участю уповноважених представників: від Позивача ОСОБА_3 (за довіреністю б/н від 23.11.2010р.); від Відповідача ОСОБА_4 (за довіреністю б/н від 16.08.2011р.); від Третьої особи 1 не зявився; від Третьої особи 2 не зявився Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 09.08.2011р. на 20.09.2011р., а з 20.09.2011р. до 04.10.2011р. У судовому засіданні 04.10.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення. СУТЬ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк ”, м. Київ (далі Відповідач) про визнання окремих положень іпотечного договору №PL 08-738/100 від 27.10.2008р. не дійсними, а саме: п. 2.1. в частині слів «…в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до Договору про Зобов'язання, які можуть бути укладені сторонами Договору про Зобов'язання в майбутньому»; п. 2.1.2. в частині слів Застереження: «За обставини укладення сторонами Кредитного договору змін та/або доповнень до Кредитного договору, в тому числі, але не виключно, щодо зімни суми Кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання Боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»; п. 2.3. повністю, а також про визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” права іпотеки за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” договором іпотеки №PL 08-738/100 від 27.10.2008р., обтяження за яким зареєстроване у Державному реєстрі іпотек згідно запису №8119465 від 27.10.2008р. та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна згідно запису №8119456 від 27.10.2008р., та відсутнім права на утримання під таким обтяженням наступного майна Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”: нежиле приміщення загальною площею 125,2кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою : Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, буд. 181 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718, що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008року, виданого МКП «Маріупольське БТІ» В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на припинення іпотечних правовідносин внаслідок збільшення обсягу забезпеченого іпотекою кредитного зобовязання без відповідного погодження майнового поручителя на таке збільшення, продовження перебування майна під іпотечним обтяженням та ухилення Іпотекодержателя від виконання визначеного законодавством обовязку і фактичне невизнання останнім припинення свого права іпотеки на майно Позивача. На підтвердження вказаних обставин Позивач надав іпотечний договір №PL 08-738/100 від 27.10.2008р., з додатковими угодами; докази права власності на нерухоме майно;витяг з Державного реєстру іпотек станом на 13.07.2011р.; витяг з єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна станом на 13.07.2011р.; договір про надання кредитної лінії №СR 08-271/100 від 26.05.2008р. з додатковими угодами; лист до ПАТ «ОТП Банк» з доказами отримання; правоустановчі документи, ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство №5/38Б; ухвалу у справі про банкрутство №5/38Б за результатами підготовчого засідання; оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство №5/38Б, нормативно обґрунтувавши вимоги посиланням на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 215, 217, 236, 317, 319, 321, 509, 541, 543, 554, 559, 572, 575, 583, 651, 654, 1046, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 9 Закону України „Про іпотеку”. У наданому відзиві на позов №100-04-2621 від 18.08.2011р. (а.с.а.с.4-6 т.2) Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на: неможливість застосування до розглядуваних іпотечних правовідносин положень ст. 559 Цивільного кодексу України та відсутність інших підстав для припинення іпотеки; погодження Позивача на ймовірне збільшення розміру процентної ставки шляхом підписання спірного договору; відсутність звернень на погодження розпорядження предметом іпотеки. Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.7-19, 22-27 т.2). Ухвалою суду від 22.07.2011р. до участі у справі залучено у якості Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Відкрите акціонерне товариство „Обласна аптечна управляюча компанія”, м. Донецьк (далі Третя особа 1) та Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача Реєстратора Державного реєстру іпотек приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_2 (далі Третя особа 2). Третя особа 1 через канцелярію суду 09.08.2011р. надала письмові пояснення №107/27-93 від 08.08.2011р. (а.с.а.с.118, 119 т.1) з додатками (а.с.а.с.120-133 т.1), якими повідомила про: укладання з Відповідачем кредитного договору, зобовязання за якими забезпечувалися іпотекою Позивача, і вимоги за яким були включені до реєстру вимог кредиторів в межах справи про банкрутство №27/93б; відсутність інформації про повідомлення майнового поручителя про підписання додаткових угод до кредитного договору. Третя особа 2 через канцелярію суду 06.09.2011р. і 19.09.2011р. надала заяви (а.с.а.с.28, 49 т.2) про розгляд справи без її участі, виклавши в ідентичних поясненнях від 08.08.2011р. (а.с.а.с.107-109 т.1) та від 19.09.2011р. (а.с.а.с.50, 51 т.2) відомості щодо процедури укладання спірного договору і додаткових угод до нього, внесення до відповідних реєстрів даних про іпотечне обтяження майна. Третьою особою 2 були представлені витребувані судом документи (а.с.а.с.110-116 т.1). У судовому засідання 04.10.2011р. присутні представники учасників справи підтримали свою позицію, викладену письмово, вказуючи на відсутність будь-яких інших доказів на її підтвердження. Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомлених Третіх осіб 1, 2 у світлі наданих до справі документів, які достатньою мірою (з точки зору можливості надання правої оцінки) відображають їх позицію відносно розглядуваних правовідносин, не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Дійсно, за змістом ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України участь третьої особи у судовому засіданні є процесуальним правом, а не обовязком останньої, від реалізації якого не може перебувати у залежності встановлення судом правової визначеності по суті заявлених позовних вимог. Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ: 26 травня 2008р. між Відповідачем - Закритим акціонерним товариством (попередня назва організаційно-правової форми відповідача, що вбачається з ст. 1 його статуту а.с.19 т.2)"ОТП Банк" (Банк) та Третьою особою 1 - Відкритим акціонерним товариством «Обласна аптечна управляюча компанія» (Позичальник) укладений договір про надання кредитної лінії (а.с.а.с.52-64 т.1) за №СR 08-271/100 (далі договір кредиту/кредитний договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого Банк надає Позичальнику Кредитну лінію, в рамках якої Банк надає Позичальнику Кредит (в гривні та/або євро та/або доларах США) в розмірі, що не перевищує Ліміт фінансування, для поповнення обігових коштів а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку Кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цьому Договорі. Договір укладено з Додатками. Пунктом 1.3. Договору Кредиту передбачено, що право Позичальника виникає на отримання кредиту(траншу) з моменту (в редакції, запровадженій п. 2. договору №1 про зміну кредитного договору від 27.10.2008р.) укладання між Банком та Поручителем, на прийнятних для Банку умовах, та набрання чинності договором іпотеки нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, б.181, прим. 68, з метою забезпечення виконання боргових зобов'язань. Відповідно до п. 1.4.1. Договору Кредиту встановлені наступні умови щодо плати за кредит: - проценти в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі 11,5% (одинадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі 13,5% (тринадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами; - проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі 11,5% (одинадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі 13,5% (тринадцять цілих п'ять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами; - проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 21% (двадцять один процент) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п.1.4.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 23% (двадцять три процента) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. Положення п. 1.4.1. встановлює домовленість сторін про автоматичне (без укладання будь-якої додаткової угоди) збільшення на 2% визначених в п. 1.4.1. процентних ставок протягом 7 банківських днів, що є наступними за днем, коли Банку стало відомо про настання будь-якої з наступних подій невиконання та/або неналежне виконання Позичальником протягом дії договору будь-якого із своїх зобовязань, передбачених пп. 2.3.1. (з підпунктами), 2.3.6., 2.3.9-2.3.12. цього Договору. Банк повідомляє про таке збільшення процентної ставки протягом 10 банківських днів з дати перегляду процентної ставки. Задля забезпечення зобовязань Позичальника перед Банком за вказаним вище кредитним договором 27.10.2008р. між Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг" (Іпотекодавець майновий поручитель за зобовязаннями Відкритого акціонерного товариства „Обласна аптечна управляюча компанія”) був укладений і посвідчений нотаріально іпотечний договір № PL 08-738/100 (а.с.а.с.12-27 т.1), згідно умов п.п. 1.1 1.4. якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення Позичальником Основного зобовязання нерухоме майно: нежиле приміщення загальною площею 125,2кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, буд. 181 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.а.с.32, 33 т.1), за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718 (а.с.34 т.1), що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008р. (а.с.35 т.1), виданого МКП «Маріупольське БТІ», вартістю за згодою сторін 781766,05грн. Пунктом 2.1. вказаного іпотечного договору (далі спірний договір) визначені зміст і розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання, у тому числі: - п. 2.1.1. повернення кредиту в сумі 3300000,00 доларів США та повним погашенням заборгованості не пізніше 28.05.20011р.; - п. 2.1.3 сплата відсотків за користування кредитом у розмірі: в доларах США на підставі відсоткової ставки в розмірі LIBOR+ 9,5% (LIBOR плюс дев'ять цілих п'ять десятих відсотків) річних, із розрахунку 360 днів на рік; в євро на підставі відсоткової ставки в розмірі EURIBOR+8% (EURIBOR плюс вісім відсотків) річних, із розрахунку 365 днів на рік та в гривні 21% річних. Крім того, Іпотечний договір містить наступні умови, спрямовані на збереження правовідносин поруки у випадку зміни забезпечуваного ним зобовязання третьої особи перед відповідачем за договором про надання кредитної лінії за № СR 08-271/100 від 26.05.2008р., законність окремих положень з яких (умов) наразі оспорюється Позивачем в межах розглядуваного позову: - п. 2.1. Іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя щодо виконання Боржником боргових зобов'язань, що підлягають виконанню за кредитним договором та/або пов'язані з кредитним договором, у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як це встановлено в кредитному договорі, в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до кредитного договору, які можуть бути укладені сторонами Кредитного договору в майбутньому, а також інші фактичні вимоги.; - п. 2.1.7. Застереження: Сторони підтверджують, що вони вичерпно ознайомлені із змістом Кредитного договору та буд-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір чи окремі положення кредитного договору є достатнім для включення відповідних положень кредитного договору в текст договору лише шляхом посилання. За обставини укладення сторонами кредитного договору змін та/або доповнень до кредитного договору, в тому числі, але не виключно, щодо зімни суми кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»; - п. 2.3. у разі зміни розміру Боргових зобов'язань після укладення цього Договору , в тому числі збільшення, такі боргові зобов'язання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі. За змістом п.6.2. означеного договору Відповідач має право звернути стягнення на предмет іпотеки зокрема у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником основного зобовязання. В свою чергу, згідно п. 6.8.2. Іпотекодавець та Позичальник мають право впродовж 30-ти денного строку з моменту письмового повідомлення про наявність Іпотекодержателя про наявність наміру здійснити продаж предмету іпотеки виконати в повному обсягу боргові зобовязання та задовольнити інші фактичні вимоги. Розподіл коштів від продажу предмету іпотеки між Іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимог на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих права чи вимог, а решта виручки від реалізації предмета іпотеки повертається Іпотекодавцю. Разом із тим, пп. а) п. 6.9. іпотечного договору визначає, що у разі недостатності виручених від реалізації коштів для повної сплати всіх фактичних вимог, непогашена частина фактичних вимог становить заборгованість Іпотекодавця перед Іпотекодержателем, яка належить до сплати Іпотекодавцем Іпотекодержателю протягом 20 банківський днів з дати направлення Іпотекодержателем Іпотекодавцю письмової вимоги про це. Пунктом 11.2. договору іпотеки визначено, що він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до моменту припинення кредитного договору та повного виконання Іпотекодавцем своїх зобов'язань за цим Договором. За обставини продовження строку дії Кредитного договору після укладення Договору, строк дії Договору продовжується відповідно. 27.10.2008р. спірний договір був зареєстрований у Державному реєстрі іпотек (а.с.37 т.1), і у звязку з його укладанням цієї ж дати в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна зроблений запис про заборону відчуження предмету іпотеки (а.с.49 т.1). В подальшому Відповідач та Третя особа вносили зміни до договору про надання кредитної лінії за № СR 08-271/100 від 26.05.2008р. Так, Договором № 1 від 27.10.2008р. (а.с.а.с.67-71 т.1) введено додаткового майнового поручителя Дочірнє підприємство «Аптека 65» та було внесено зміни до п. 1.4.1 та 14.2 Договору Кредиту: - проценти за кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9,5% (LIBOR плюс девять цілих пять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 4.1.2. (з підпунктами) цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 11,5% (LIBOR плюс одинадцять цілих пять десятих процента) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами;. Розмір LIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в доларах США, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в доларах США протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США. Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США, а також першого Банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір 1ЛВОК фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем. - проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR +8% (EUIRIBOR плюс вісім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR + 10% (EUIRIBOR плюс десять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. Розмір EUIRIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в євро, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в євро протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро. Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро, а також першого Банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір ЕІІКІВОК фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем. - проценти за Кредит а гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 21% (двадцять один процент) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі 23% (двадцять три процента) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. Договором № 2 від 07.04.2009р. (а.с.а.с.70, 71 т.1) були внесено зміни до п. 1.4.1 договору Кредиту: - проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR +9,5% (LIBOR плюс дев'ять цілих п'ять десятих процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому якщо згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в доларах США розраховуються Банком від суми Кредиту в доларах США на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 11.5% (LIBOR плюс одинадцять цілих п'ять десятих процент) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. Розмір LIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в доларах США, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в доларах США протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США. Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в доларах США, а також першого банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір ЦВОВ. фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем. - проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR +8°/о (EUIRIBOR плюс вісім процентів) річник із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. При цьому якщо згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в євро розраховуються Банком від суми Кредиту є євро на підставі процентної ставки в розмірі EUIRIBOR + 10% (EUIRIBOR плюс десять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. Розмір EUIRIBOR фіксується Банком у перший Банківський день місяця, в якому було надано перший Транш в євро, і застосовується при розрахунку процентів за Кредит в євро протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро. Першого Банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший Транш в євро, а також першого Банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього Договору розмір процентної ставки підлягає корегуванню, а саме: розмір EUIRIBOR фіксується Банком у перший Банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого Банківського дня місяця, що є наступним за таким відповідним місяцем. - проценти за Кредит в гривнях розраховуються банком від суми кредиту в гривнях на підставі процентної ставки в розмірі, що встановлюється Сторонами в Кредитній заявці по відношенню до кожного Траншу в гривнях, із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік. При цьому якщо згідно з положеннями п. 1.4.2. цього Договору відбулося збільшення процентної ставки, то з Дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит в гривнях розраховуються Банком від суми Кредиту в гривнях на підставі процентної ставки є розмірі, встановленому Сторонами в Кредитній заявці по відношенню до кожного Траншу в гривнях + 2% (плюс два процента) річних із розрахунку 365 шістдесят п'ять) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. З підписанням означених угод про внесення змін до договору про надання кредитної лінії за № СR 08-271/100 від 26.05.2008р., Відповідач та ВАТ «Обласна аптечна управляюча компанія» 07.04.2009р. (а.с.73 т.1) виклали в новій редакції кредитну заявку від 28.10.2008р. (а.с.72 т.1), збільшивши розмір процентної ставки з 21% до 22% річних (без урахування підвищення в порядку п. 1.4.2. кредитного договору). Доказів попереднього або одночасного із вказаною зміною розміру процентної ставки узгодження з Позивачем як Іпотекодавцем змін основного (забезпеченого іпотекою) зобовязання до справи не надано, а Позивачем факт такого узгодження заперечується, і на відсутності доказів узгодження наголошує Третя особа. 08.05.2009р. ухвалою Господарського суду Донецької області було порушено справу №5/38Б про банкрутство Позивача (а.с.99 т.1). Оголошення про порушення вказаної справи про банкрутство було опубліковане на виконання ухвали за результатами підготовчого засідання від 09.06.2009р. (а.с.а.с.100, 101 т.1) в газеті „Урядовий курєр” від 23.06.2009р. №110 (4016) (а.с.102 т.1) Позивач, посилаючись на з'ясоване ним збільшення розміру процентних ставок за забезпеченим іпотекою кредитним договором без відповідної згоди Іпотекодавця, листом від 04.07.2011р. (а.с.75 т.1) звернувся до Відповідача з вимогою про надання останнім письмового повідомлення про виключення запису про іпотечне обтяження майна з відповідного реєстру із зазначенням номеру запису, але станом на 13.07.2011р. майно Позивача перебуває під іпотечним обтяженням, що вбачається із змісту витягів з відповідних реєстрів. За таких обставин, посилаючись на ухилення Іпотекодержателя від виконання визначеного законодавством обовязку і фактичне невизнання останнім припинення свого права іпотеки на майно Позивача, визначене у якості забезпечення за загаданим вище договором кредиту, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, заперечуючи законність визначених положень іпотечного договору, які передбачають можливість неузгодженого збільшення обсягу забезпечуваного зобовязання Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві №100-04-2621 від 18.08.2011р. (а.с.а.с.4-6 т.2). Треті особи свою позицію по суті спору виклали у поясненнях, вказаних вище. Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимог, оскільки їх обєднання цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне: З огляду на встановлені судом обставини та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірних окремих положень іпотечного договору недійсними, та визнанні відсутності права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором. Як зазначено в абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення. Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України та Законом України „Про іпотеку”, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності окремих положень іпотечного договору. За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов: - наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту; - порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів; - належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню). Суд наголошує, що обовязковість доведення наявності факту порушення спірними положеннями іпотечного договору прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України. Як вбачається із матеріалів справи, Позивач безпосередньо є стороною договору іпотеки, наявність якого за змістом абз. 2 ч. 1 ст. 1 , ч. 6 ст. 3, ч.1 ст. 4 Закону України „Про іпотеку” зумовлює перебування приналежного майна останнього під обтяженням (обмеження у розпорядженні) як джерела для задоволення вимог Відповідача кредитора Третьої особи 1 у кредитних правовідносинах. Позивач також є власником майна, що виступає предметом іпотеки, а отже - особою, яка в силу приписів ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України має законний майновий інтерес стосовно правової визначеності довкола обсягу і характеру можливих зазіхань інших осіб відносно такого майна та поточного обсягу повноважень власника відносно цього майна. Викладені міркування, за висновком суду, достатньою мірою обґрунтовує доведеність наявності захищуваного субєктивного права (інтересу) Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг” для ініціації розглядуваного позову за всіма заявленими вимогами. За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Кодексу є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. При цьому, положення ст. 217 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання недійсними лише окремих частин правочину із збереженням його чинності в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Виходячи із наведених позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що оспорюванні положення договору поруки є недійсним, оскільки: -зміст цих положень суперечить актам цивільного законодавства, які встановлюють обовязковість попередньої визначеності основного (забезпечуваного) зобовязання задля забезпечення можливості виконання майновим поручителем своїх обовязків; -оспорювані умови опосередковують односторонній правочин, спрямований на забезпечення збереження та зміну умов поруки щодо збільшення обсягу відповідальності, вчинюваний одночасно із правочином на встановлення правовідносин поруки, що унеможливлює визначити спрямованість дій сторін при укладання договору майнової поруки, якою за своєю сутністю є іпотечний договір. Так, аргументація Позивача в розглядуваній частині полягає у застосуванні до його правовідносин із Відповідачем за іпотечним договором загальних положень законодавства, які регламентують поруки, проти чого категорично заперечує Відповідач у своєму відзиві. Суд вважає приведені аргументи Позивача слушними та обґрунтованим, зважаючи на що відповідні заперечення Відповідача до уваги не приймаються, з огляду на таке: Як було встановлено судом, Позивач безпосередньо не є боржником Відповідача у забезпечених спірною іпотекою правовідносинах (таким боржником є Третя особа 1 - Позичальник), що в контексті приписів ст.ст. 1, 11 Закону України „Про іпотеку” (далі - Закон) зумовлює висновок про необхідність врахування особливостей розглядуваних іпотечних правовідносин з огляду на статус іпотекодавця майновий поручитель. За висновком суду, означена особливість полягає в тому, що іпотечні правовідносини за участю майнового поручителя мають змішану правову природу, що включають, власне поруку та заставу (іпотеку). Така позиція ґрунтується на наступних міркуваннях: - по-перше, за встановленим у наведених вище нормах визначенням майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Таким чином, вказана сутність іпотеки майнового поручителя за Законом цілком охоплюється загальним визначенням поруки особа зобовязується за іншу перед третьої особою. При цьому, суд наголошує, що вказане загальне визначення поруки взагалі не містить жодних обмежень відносно надання забезпечення саме майно, а не лише грошима саме з цих міркувань законодавцем і використаний термін „майновий поручитель”, який у повній мірі відповідає природі правовідносин; - по-друге, згадуване у відзиві обмеження обсягу відповідальності майнового поручителя перед кредитором за ч. 1 ст.11 Закону виключно розміром вартості предмету іпотеки само по собі цілком узгоджується із обсягом забезпечення порукою за ч. 2 ст. 553 Цивільного кодексу України, але в цьому випадку таке обмеження всупереч визначеної „заставної” природи розглядуваних іпотечних відносин не дії і надане майновим поручителем забезпечення є повним - Відповідач залишає поза увагою те, що у світлі умов пп. а) п. 6.9. іпотечного договору недостатність коштів, отриманих від реалізації іпотечного майна, для погашення забезпечених вимог зумовлює виникнення у Іпотекодавця заборгованості перед Банком на суму непогашеного залишку; - по-третє, положення ст. 554 Цивільного кодексу України, яка наслідками порушення забезпеченого порукою зобовязання нібито вказує на виключно „грошову” природу забезпечення порукою жодною мірою не спростовує приведеного вище висновку суду, оскільки означена загальна норма не є імперативною з точки зору неможливості настання при правовідносинах поруки і інших наслідків, тому і наслідки порушення в розглядуваних правовідносинах визначаються у світлі спеціальних приписів Закону України „Про іпотеку”. Наразі, припущення того, що природа забезпечувальних правовідносин поруки ідентифікується лише у разі порукою грошима і втрачає свою сутність у разі поруки нерухомим майном є абсурдним і не узгоджується із встановленим п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципом розумності, адже за змістом ст.ст.177, 179, 190 цього Кодексу і гроші, і нерухомість є речами та різновидами майна а різні наслідки при порушені забезпеченого зобовязання при таких поруках зумовлені лише особливістю майнового обігу нерухомості і грошей, насамперед порядком їх відчуження; - по-четверте, наслідки виконання поручителем та майновим поручителем зобовязання перед кредитором замість безпосереднього боржника за змістом ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 11, ч. 3 ст. 42 Закону є тотожними заміна первісного кредитора у зобовязанні на поручителя (майнового поручителя) і спільність природи цих правовідносин підкреслюється посиланням на це в п.3 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України. Наразі, правильність викладеного вище висновку суду відносно можливості застосування до майнової поруки у іпотечних правовідносинах загальних положень Цивільного кодексу України про поруку підтверджується аналогічною правовою позицією Вищого господарського суду України (постанова від 30.03.2011р. у справі №21/218-10 (а.с.а.с.43-47 т.2), відносно якої ухвалою Вищого господарського суду України від 08.06.2011р. (а.с.а.с.48-50 т.2) відмолено у допуску до провадження Верховного Суду України) та Верховного Суду України (ухвала від 23.02.2011р. а.с.а.с.51-54 т.2). За таких обставин, посилання Відповідача на неможливість застосування до спірних правовідносин положень статей Цивільного кодексу України, які регламентують поруку, судом відхиляються як юридично не спроможні і зумовлені поверхневим використанням передбаченого ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України переліку можливих способів забезпечення зобовязань, яка не тільки не встановлює жодних обмежень на існування певних особливостей в забезпечувальних правовідносинах, але й в частині 2 безпосередньо допускає існування таких особливостей. Виходячи з змісту ч. 1 ст. 548, ч. 1 ст. 553, ч.1 ст. 572, ч. 1 ст. 583 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст.3 Закону України „Про іпотеку” майнова порука як спосіб забезпечення виконання іншого (основного, в даному випадку кредитного) зобовязання має акцесорний (додатковий) та похідний характер від забезпечуваного зобовязання, що зумовлює існування останнього та його визначеність на момент укладання договору майнової поруки (іпотеки), адже відсутність основного зобовязання унеможливлює існування обєкту забезпечення, а його невизначеність унеможливить встановлення факту порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України обовязкової умови для реалізації іпотекодержателем права на задоволення забезпеченої вимоги за рахунок предмету іпотеки згідно ч.6 ст. 3 Закону. Забезпечуваними зобовязаннями виступають грошові вимоги Відповідача до Третьої особи 1 в межах кредитних правовідносин між ними у розумінні ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору. Виходячи із визначення кредитного договору, наведеного у вказаних вище нормах, та з огляду на положення ст.ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України за кредитним договором позичальник зобовязується повернути позикодавцю суми позики (кредиту) та сплатити проценти, які за своїм характером є платою за користування кредитом, розмір і порядок одержання якої встановлюється договором. Таким чином, розмір сплачуваних за користування кредитними коштами процентів як істотна умова кредитних правовідносин, що безпосередньо вливає на обсяг грошових зобовязань, забезпечуваних майновою порукою Позивача, у світлі вимог ч. 1 ст. 7 і п.2 ч. 1 ст. 18 Закону підлягає обовязковому визначенню у спірному договорі іпотеки, як це було зроблено при його укладанні, і обізнаність Позивача із первісними параметрами основного зобовязання підкреслена в п.11.1. спірного договору. Відтак, суд вважає обґрунтованою позицію Товариства з обмеженою відповідальністю "Донфармхолдінг", м. Донецьк про те, що діюче законодавство імперативно встановлює обовязкову попередню визначеність основного зобовязання для можливості існування забезпечувального в контексті обсягів останнього, як істотної умови за змістом ч. 2 ст. 553 та ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України. Вказівка у спірних положеннях іпотечного договору на надання згоди на майбутні зміни обсягів зобовязань не спростовують означених висновків суду, оскільки надання такої згоди не усуває невизначеності обсягів такої майбутньої відповідальності поручителя на момент укладання договору іпотеки поручатися можна за існуюче, а не майбутнє заздалегідь не визначене за обсягами зобовязання. Означений висновок суду у повній мірі у згоджується із положеннями ч.ч.1, 2 ст. 7 Закону України „Про іпотеку”, які прямо встановлюють, що будь-яке збільшення суми боргу за основним зобовязанням має бути прямо передбачене умовами договору основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання. Між тим, доведені до відома Позивача умови кредитного договору не надавали можливості передбачити конкретні параметри зміни розміру процентної ставки за вже виданим траншем, як це було здійснено Відповідачем та Третьою особою 1 кредитною заявкою від 07.04.2009р. (а.с.73 т.1). І хоча положення іпотечного договору та кредитного договору в цілому передбачають можливість зміни розміру процентної ставки за користування кредитом, проте конкретні обсяги автоматичного збільшення (на 2% річних) встановлені лише відносно випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобовязань, тоді як в даному випадку за кредитною заявою від 04.07.2009р. збільшення відбулося за взаємною згодою сторін кредитного договору, досягнутою (згодою) саме в момент зміни всупереч ст. 19 Закону України „Про іпотеку” без будь-якого погодження про це з боку майнового поручителя і без відповідної зміни умов іпотечного договору та державної реєстрації відомостей про такі зміни. Дійсно, згадувана ст. 19 Закону покладає можливість первісно не обумовленого в договорі іпотеки збільшення розміру процентів (як в даному випадку) у залежність від попередньої державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою, що згідно ч. 1 цієї статті відбувається лише внаслідок укладання відповідних змін до іпотечного договору. Таким чином, збільшення розміру процентів за кредитним договором на попередньо неузгоджені в іпотечному договорі параметри вимагає наявності хронологічно раніше укладеної додаткової угоди до іпотечного договору, яка б відображала такі зміні основного зобовязання. Сукупний аналіз положень ч.ч.1-3 ст. 202 та ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України дозволяє кваліфікувати згоду майнового поручителя на зміну забезпечуваного зобовязання, наслідком якої (зміни) є збільшення обсягу відповідальності поручителя, як односторонній правочин, спрямований на збереження наявних правовідносин майнової поруки (іпотеки) та зміну їх умов щодо обсягу відповідальності поручителя. Оспорюванні Позивачем положення іпотечного договору містять таку згоду поручителя на майбутнє збільшення обсягів його відповідальності перед кредитором/відповідачем, яка (згода) вже надана на момент виникнення правовідносин поруки відносно первісного обсягу грошових зобовязань Третьої особи 1 перед Відповідачем. Таким чином, шляхом укладання вказаного іпотечного договору були вчиненні одночасно два правочину: перший який запроваджує правовідносини майнової поруки відносно визначеного обсягу відповідальності, та другий який спрямований на невизначену зміну такого обсягу відповідальності. За висновком суду, такі правочини не можуть вчинятися одночасно (шляхом підписання єдиного документу), адже визначеним ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України наслідком зміни іпотечного договору поруки є і відповідна зміна зобовязань сторін, що передбачає їх існування на момент запровадження таких змін, як це прямо випливає із ст. 19 Закону України „Про іпотеку”. Дійсно, оскільки укладаючи іпотечний договір сторони керувалися насамперед намірами створити обумовлені ним наслідки у вигляді встановлення забезпечення іпотекою визначених грошових зобовязань Третьої особи 1, остільки наміри змінити обсяг ще відсутніх до цього зобовязань майнового поручителя (а в контексті пп. а) п. 6.9. іпотечного договору - і фінансового поручителя) є несумісним із первісним встановленням такого обсягу та спотворює спрямованість на настання належних правових наслідків за іпотекою, що суперечить ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. З урахуванням викладеного суд вважає за можливе визнати недійсними на підставі ч.ч.1, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними як такі, що суперечать положенням п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 548, ч.ч.1,2 ст.553, ч. 2 ст.554, ч. 1 ст. 653 вказаного Кодексу та ст. 19 Закону України „Про іпотеку” положення іпотечного Договору: - п. 2.1. в частині слів «…в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до Договору про Зобов'язання, які можуть бути укладені сторонами Договору про Зобов'язання в майбутньому»; - п. 2.1.2. в частині слів Застереження: «За обставини укладення сторонами Кредитного договору змін та/або доповнень до Кредитного договору , в тому числі, але не виключно , щодо зімни суми Кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання Боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»; - п. 2.3. повністю: «У разі зміни розміру Боргових зобов'язань після укладення цього Договору , в тому числі збільшення, такі боргові зобов'язання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі». Допущені при укладанні іпотечного договору вказані вище порушення діючого законодавства повязані виключно із наявністю оспорюваних положень, що зумовлює застосування приписів ст.217 Цивільного кодексу України стосовно недійсності лише окремих частин іпотечного договору, - саме спірних, оскільки правовідносини майнової поруки могли відбутися між Позивачем та Відповідачем і без таких застережень. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірні положення договору є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ними прав та обовязків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обовязковому визначені у резолютивній частині рішення. У світлі зазначених висновків спірні положення іпотечного договору з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України взаємообумовлених прав та обовязків, зокрема права Відповідача змінювати основне зобовязання із збільшенням обсягу відповідальності Позивача без погодження такої зміни із ним із збереженням майнової поруки (іпотеки). В свою чергу, оскільки належних доказів наявності згоди Позивача на зміну умов забезпечуваного зобовязання, що відбулася внаслідок узгодження умов надання траншу 07.04.2009р. із збільшенням порівняно із існуючою до цього ставкою процентів (з 21% до 22% річних) з оплати користування кредитом, до справи не надано, а визнані судом недійсними положення іпотечного договору, які могли тлумачитися як згода на таке збільшення, суперечать законодавству, остільки відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України майнова порука за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р. є припиненою з 07.04.2009р., що цілком узгоджується із ст. 598 цього Кодексу. Суд наголошує, що припинення спірних правовідносин з цієї підстави у повній мірі узгоджується із положеннями Закону України „Про іпотеку”, адже останній не визначає приведений в ст. 17 перелік конкретно визначених підстав (серед яких дійсно не має подібної до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України норми) обмеженим, оскільки відсилає до інших випадків, встановлених Законом, чим дозволяє застосовувати згадані положення вище ст. 19. Наразі, ч.3 ст. 17 Закону України „Про іпотеку” в такому випадку встановлює необхідність державної реєстрації відомостей про припинення іпотеки. Отже, відносно решти розглядуваних позовних вимог сутність порушення з боку Відповідача прав і майнових інтересів Позивача як власника предмета іпотеки за змістом позовної заяви полягає в ухиленні Відповідача від здійснення дій, повязаних з анулюванням записів про наявність іпотечного обтяження, попри наявність обставин, що вказують на припинення іпотечних правовідносин через неузгоджене з майновим поручителем збільшенням процентних ставок за кредитним договором. В свою чергу, Відповідач, підтверджуючи поточне перебування майна під іпотечним обтяженням і невжиття дій з надсилання відповідного письмового повідомлення про анулювання запису про обтяження, заперечує факт припинення іпотечних правовідносин з Позивачем, і, як наслідок підстав для припинення оспорюваного права іпотеки і перебування майна під іпотечним обтяженням, підтверджуючим, при цьому факт укладання додаткових угод до кредитного договору про збільшення процентної ставки. Встановлене судом припинення іпотечних правовідносин має наслідком припинення існування у Відповідача як кредитора іпотекодержателя зумовлених іпотечними правовідносинами щодо спірного права іпотеки і права подальшого утримання майна під іпотечним обтяженням всупереч приписів ч. 3 ст. 17 Закону України „Про іпотеку” та п. 25 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою КМУ №410 від 31.03.2004р. Суд зауважує, що оскільки Відповідач є стороною і кредитного і іпотечного договорів, і зацікавлений в забезпеченості своїх вимог до Третьої особи 1, остільки саме Відповідач повинен був завчасно ініціювати укладання з Позивачем відповідного правочину, доказів чого суду не представлено. Таким чином, суд задовольняє позов про визнання відсутніми означених прав Відповідача по відношенню до Позивача та його майна, беручи до уваги, що такий спосіб судового захисту передбачений ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, а встановлене судом поточне перебування майна під іпотечним обтяженням не тільки обмежує права власника майна, але й урахуванням процесуальної позиції Відповідача достатньою мірою вказує на сприйняття останнім такий спірних прав як чинних і наявних. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Відповідача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд В И Р I Ш И В: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" м. Київ про визнання недійсними окремих положень іпотечного договору № PL 08-738/100 від 27.10.2008р. та визнання відсутнім права іпотеки і утримання під іпотечним обтяженням майна за іпотечним договором № PL 08-738/100 від 27.10.2008р. задовольнити у повному обсягу. 2. Визнати недійсними наступні положення іпотечного договору № PL 08-738/100 від 27.10.2008р.: - п. 2.1. в частині слів «…в тому числі будь-якими змінами та доповненнями до Договору про Зобов'язання, які можуть бути укладені сторонами Договору про Зобов'язання в майбутньому»; - п. 2.1.2. в частині слів Застереження; «За обставини укладення сторонами Кредитного договору змін та/або доповнень до Кредитного договору , в тому числі, але не виключно , щодо зімни суми Кредиту, відсоткової ставки, порядку та строку виконання Боргових зобов'язань, Сторони цим наперед погоджуються та виражають свою згоду на забезпечення виконання Боржником Боргових зобовязань з врахуванням таких змін та/або доповнень, незалежно від того чи відображені такі зміни в цьому Договорі чи ні»; - п. 2.3. повністю «У разі зміни розміру Боргових зобов'язань після укладення цього Договору , в тому числі збільшення, такі боргові зобов'язання забезпечуються цією іпотекою в повному розмірі». 3. Визнати відсутнім у Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 216685166) права іпотеки за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23602109) договором іпотеки №PL 08-738/100 від 27.10.2008р., обтяження за яким зареєстроване у Державному реєстрі іпотек згідно запису №8119465 від 27.10.2008р. та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна згідно запису №8119456 від 27.10.2008р., та відсутнім права на утримання під таким обтяженням наступного майна Товариство з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”: нежиле приміщення загальною площею 125,2кв.м. вбудоване у перший поверх багатоквартирного будинку літ. А-5, що знаходиться за адресою : Донецька область, м. Маріуполь, проспект Металургів, буд. 181 та належить позивачу на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 17.07.2008р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за реєстровим номером 5433, зареєстроване в Державному реєстрі правочинів за №3026718, що зареєстроване в Міському комунальному підприємстві «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» за №19494487 в книзі 5 (номер запису 2627) згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19667089 від 25.07.2008року, виданого МКП «Маріупольське БТІ» . 4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м. Київ (ідентифікаційний код 216685166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Донфармхолдінг”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 23602109) витрати зі сплати державного мита в сумі 85грн. та витрати зі сплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236рн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано. У судовому засіданні 04.10.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 10.10.2011р. Суддя Попков Д.О. < Список ><Довідник > < Список ><Довідник > < Текст > http://reyestr.court.gov.ua/Review/18889614
  6. Решение Октябрьского районного суда г. Полтава о расторжении договоров кредита, ипотеки, поручительства с Укрсоцбанком в следствии существенного изменения обстоятельств ст. 652 ГК. Решения №2-2131/10 пока в едином реестре нет, поэтому выкладываем копию.