Search the Community

Showing results for tags 'прекращение финансового поручительства'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 224 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Ємця А.А., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», приватне підприємство «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою й позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою за заявами публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, встановили : У вересні 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними. Позивач зазначав, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т»), товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто»), товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») та товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «КрАСЗ») було укладено кредитні договори, за якими банк надав позичальникам кредити у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, а позичальники зобов’язалися у строк та на умовах, визначених цими кредитними договорами, повернути кредити і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вказаних кредитних договорів кредитування здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, передбаченій цими договорами, на строк не більше ніж шість (у договорі з ТОВ «Автосервіс-Т» – три) місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Позичальники в будь-якому разі були зобов’язані повернути кредити в повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «КрАСЗ» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідали перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що ці договори діють до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами. У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов цих договорів, установивши новий строк виконання основного зобов’язання – 15 квітня 2009 року. У процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 75 млн 331 тис. 486 доларів США 95 центів та 87 млн 120 тис. 753 грн 95 коп. заборгованості за кредитом і процентами за вказаними кредитними договорами, 39 млн 235 тис. 811 грн 44 коп. пені, 2 млн 442 тис. 636 грн 35 коп. інфляційних збитків та 23 млн 803 тис. 263 грн 4 коп. – 3 % річних; позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо приватного підприємства «Імпульс-В» (далі – ПП «Імпульс-В»), укладеного 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишити без розгляду. У вересні та жовтні 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно звернулися до суду з позовами до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними, посилаючись на те, що спірні кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», крім того, договори поруки, укладені 29 травня 2007 року між позивачами і банком, не відповідають вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України. Суди розглядали справу неодноразово. Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 30 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В» недійсними залишив без розгляду. Ухвалою від 7 жовтня 2013 року Печерський районний суд м. Києва позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині визнання договорів поруки недійсними залишив без розгляду. У вересні 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до суду з позовами до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання поруки за договорами поруки, укладеними 29 травня 2007 року між ними та ПАТ «УкрСиббанк», припиненою на підставі: 1) частини першої статті 559 ЦК України: – у зв’язку з установленням додатковими угодами до кредитних договорів, укладеними без їхньої згоди як поручителів, нових платежів – комісій за пролонгацію договорів та за внесення змін до кредитних договорів, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів; – у зв’язку з установленням без їхньої згоди як поручителів нових термінів повернення кредитів, що призвело до збільшення їх відповідальності унаслідок збільшення періоду, упродовж якого можна застосувати збільшений розмір процентної ставки за користування кредитами понад установлений термін та застосовувати штрафні санкції; 2) частини четвертої статті 559 ЦК України – у зв’язку з пропуском банком передбаченого цією нормою шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, оскільки договорами поруки не встановлено строку її припинення. Печерський районний суд м. Києва рішенням від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовив; позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав припиненою поруку на підставі частини першої статті 559 ЦК України за договором поруки від 29 травня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив частково: визнав припиненою поруку на підставі частин першої, четвертої статті 559 цього Кодексу за договором поруки від 29 травня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовив; стягнув з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат. Верховний Суд України постановою від 10 вересня 2014 року у задоволенні заяви ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року з передбаченої частиною першою статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України; зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 16, частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, відмовив. У заявах про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяв ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня, 5 листопада, 12 листопада (справи № 6-33557св14, № 6-32218св14), 3 грудня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 17 та 26 листопада 2014 року, 21 січня 2015 року та 21 січня 2015 року (справа № 910/9381/14). Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 26 жовтня 2015 року цивільну справу за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «КрАСЗ», ПП «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними й поруки припиненою та позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «КрАСЗ», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою допустила до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року). За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ураховуючи викладене, заяви ПАТ «УкрСиббанк», які надійшли до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягають розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заявах ПАТ «УкрСиббанк» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заяви не підлягають задоволенню з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» та ТОВ «КрАСЗ» було укладено кредитні договори, за якими банк надав позичальникам кредити у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, а позичальники зобов’язалися у строк та на умовах, визначених цими кредитними договорами, повернути кредити і сплатити проценти. Позичальники в будь-якому разі були зобов’язані повернути кредити в повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. Відповідно до пункту 1.1 укладених сторонами кредитних договорів кредитування позичальників здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів). За пунктом 11.1 кредитних договорів, яким визначався порядок дострокового повернення кредиту, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодились, що в разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, передбачених указаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цих договорів. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит і плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. Додатковими угодами про надання траншу, що укладались без згоди поручителів, установлювались конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, які неодноразово переносились та змінювались у бік збільшення. У подальшому сторони укладали додаткові угоди до кредитних договорів, якими передбачали збільшення процентних ставок за кредитами, у тому числі й за користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін; збільшення ліміту кредитних ліній; встановлення оплати додаткових комісій, зокрема комісій за пролонгацію договорів та за внесення змін до них. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «КрАСЗ» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банк уклав договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідали перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що ці договори діють до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами. У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов цих договорів, установивши новий строк виконання основного зобов’язання – 15 квітня 2009 року. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами до поручителя ОСОБА_1 банк заявив 18 вересня 2009 року, до поручителя ОСОБА_2 – 5 березня 2012 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що умови додаткових угод, якими встановлено оплату додаткових комісій, укладених між банком і позичальниками, та умови угод про надання траншів щодо визначення строків повернення боржниками чергових траншів раніше, ніж у терміни, передбачені умовами кредитних договорів, а також продовження строків повернення кредитних коштів за угодами про надання траншів, що надає право кредитору застосувати в разі порушення позичальниками зобов’язань збільшену процентну ставку за користування кредитами понад визначений термін і нарахувати пеню, призводять до збільшення обсягу відповідальності поручителів за основними зобов’язаннями без їхньої згоди, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненою в порядку частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, суди дійшли висновку про те, що порука ОСОБА_2 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_2, не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не вважається встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк пред’явив після спливу визначеного цією нормою строку, тобто 5 березня 2012 року. В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки: - в ухвалі від 12 листопада 2014 року (справа № 6-32218св14) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову про визнання поруки припиненою, оскільки додатковою угодою до кредитного договору фактично здійснено реструктуризацію заборгованості за кредитним договором без збільшення її розміру; при цьому обсяг відповідальності поручителів не збільшився; - в ухвалі від 5 листопада 2014 року касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що немає правових підстав для застосування частини першої статті 559 ЦК України, оскільки не збільшився обсяг відповідальності поручителя. При цьому поручитель зазначав, що банк без його згоди змінив умови основного зобов’язання, підвищивши з 15 липня 2008 року базову процентну ставку з 12,45 % до 13,45 %, а підвищену процентну ставку визначив як 40,35 % річних, чим збільшив обсяг відповідальності поручителя; - в ухвалі від 23 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що порука не припинилася, оскільки внесення змін та доповнень до зобов’язання, забезпеченого порукою, було здійснено після пред’явлення банком позову. Позивач своїх позовних вимог не змінив, а розмір заборгованості нарахований без урахування змін до основного договору та в межах домовленості сторін за договором поруки; - в ухвалі від 12 листопада 2014 року (справа № 6-33557св14) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що порука не припинилася, оскільки додатковими угодами до кредитного договору, предметом яких є відстрочення частини платежу щодо погашення кредиту та/або процентів, сторони погоджували лише відстрочення сплати чергових ануїтетних платежів, а не збільшення строку погашення кредитної заборгованості чи збільшення розміру таких платежів; при цьому за договорами поруки поручителі відповідали за виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором і додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. У постанові Вищого господарського суду України від 21 січня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що можливість збільшення відповідальності на майбутнє в разі невиконання позичальником певних умов не є підставою для застосування частини першої статті 559 ЦК України до договору поруки, оскільки фактичного збільшення відповідальності не відбулося. Наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах. Порівняння цих рішень з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 3 грудня 2014 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції вважав, що додатковими угодами до кредитного договору не було збільшено обсягу відповідальності поручителя, оскільки однією з указаних угод зменшено розмір процентних ставок за кредитним договором у гривні та змінено метод нарахування процентів, тоді як боржнику кредитні кошти в національній валюті не видавалися; другою угодою було встановлено комісію за внесення змін до кредитного договору, яка нараховується в день підписання додаткової угоди в національній валюті та оплачується боржником у день нарахування, тобто в день її підписання. У постановах Вищого господарського суду України, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки: - згода поручителя на зміни до кредитного договору, зокрема щодо строку користування кредитом, строку повернення кредиту, збільшення ліміту кредитування, висловлена шляхом підписання додаткових угод до договору поруки, не потребує додаткового погодження на збільшення відповідальності та не суперечить частині першій статті 559 ЦК України; при цьому умова договору поруки щодо поручительства перед банком за виконання позичальником зобов’язань, які виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, свідчить про те, що поручитель поручився як за існуючі на момент укладення договору зобов’язання позичальника перед банком, так і за ті, що можуть виникнути в майбутньому (постанова від 26 листопада 2014 року); - у поручителя існує обов’язок погашення заборгованості позичальника за кредитом, оскільки кредитним договором установлено строк повернення кредиту до 22 січня 2010 року, додатковими угодами до цього договору змінено умови сплати процентів, переоформлено кредитну лінію у кредит, збільшено ліміт кредиту та змінено строк повернення кредиту до 10 грудня 2010 року, а 5 січня 2011 року банк направив вимогу поручителю про погашення ним цієї заборгованості до 31 січня 2011 року (постанова від 17 листопада 2014 року); - банк дотримався приписів частини четвертої статті 559 ЦК України щодо шестимісячного строку пред’явлення вимоги до поручителя, який помилково ототожнює поняття «звернення з вимогою» та «звернення з позовом», які в цивільному законодавстві мають різне значення та правові наслідки з огляду на те, що положеннями цієї норми передбачено припинення поруки, якщо кредитор не пред’явив протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання саме вимоги до поручителя, а не позову, як помилково вважає позивач (постанова від 21 січня 2015 року у справі № 910/9381/14). Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У статті 559 ЦК України передбачені спеціальні підстави та умови припинення поруки. Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання. Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором. Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов’язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов’язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов’язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов’язання). Верховний Суд України щодо цього питання сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року (№ 6-18цс11, № 6-69цс11), у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов’язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя. Крім того, обов’язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов’язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов’язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку – поручителя). Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Тобто випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов’язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни. Таким чином, у справі, яка переглядається, порука припинилася, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя. Отже, суди, установивши, що додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, були визначені конкретні строки надання та повернення кредитних коштів, відмінні від строків, передбачених кредитними договорами, що надало право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом понад установлені терміни та нарахувати пеню, внаслідок чого збільшилась відповідальність поручителів за основним зобов’язанням, зробили правильний висновок щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Разом з тим суди вважали, що порука за спірними договорами поруки також припинилась на підставі цієї норми у зв’язку з установленням укладеними без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів обов’язку позичальників сплатити додаткові платежі – комісії за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів. Однак такий висновок судів є помилковим, адже комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому установлення додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати таких комісій не призводить до збільшення відповідальності поручителів. Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України від 3 грудня 2014 року, наданій заявником для порівняння. Отже, висновок суду у справі, яка переглядається, щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України у зв’язку з укладенням додаткових угод про сплату комісійних винагород є помилковим, проте він не зумовлює скасування цього судового рішення в частині припинення вказаної поруки з огляду на те, що вона припинилася на підставі зазначеної норми у зв’язку з установленням додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, конкретних строків надання та повернення кредитних коштів, відмінних від строків, передбачених кредитними договорами, а також на підставі частини четвертої цієї статті. Крім того, суди дійшли висновку про припинення поруки ОСОБА_2 у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 559 ЦК України, та про відсутність підстав для припинення поруки на основі цієї норми за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, оскільки банк пред’явив позов до поручителя ОСОБА_1 у межах установленого цією нормою шестимісячного строку. Так, згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов’язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду. У справі, яка переглядається, з договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов’язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). У справі, яка переглядається, з урахуванням зазначених норм матеріального права суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для припинення поруки в порядку частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, оскільки банк пред’явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 в межах установленого цією нормою шестимісячного строку. Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, оскільки вимогу до поручителя ОСОБА_2 про повернення боргових сум кредитор пред’явив більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов’язання, а саме 5 березня 2012 року. Аналогічний правовий висновок щодо припинення поруки ОСОБА_2 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України висловлений в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року (справи № 6-28цс14). З огляду на зазначене підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року немає. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 192-VIII). Головуючий А.Г. Ярема Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк І.Б. Шицький ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-2662цс15 Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Таке збільшення відповідальності може відбутися внаслідок змін забезпеченого порукою зобов’язання, які безпосередньо спрямовані на підвищення суми кредиту, процентної ставки за користування кредитом, пені тощо або на включення опосередковано обтяжливих умов відповідальності поручителя, зокрема, шляхом скорочення термінів повернення кредитів. У справі, яка переглядається, суди встановили, що додатковими угодами до кредитних договорів внесено без згоди поручителів зміни, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителів, що було встановлено під час судового розгляду і не спростовано кредитором. Зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Таким чином, у справі, яка переглядається, є підстави вважати поруку припиненою, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя. Разом з тим установлення без згоди поручителів додатковими угодами до кредитних договорів умов щодо сплати додаткових платежів – комісій за пролонгацію кредитних договорів та внесення змін до них, не є підставою для припинення поруки в порядку цієї норми, з огляду на те, що комісійна винагорода не вважається борговою сумою, оскільки була сплачена позичальником уже під час підписання відповідних додаткових угод, а тому не призводить до збільшення відповідальності поручителів. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов’язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов’язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов’язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов’язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред’явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов’язання за договором поруки слід пред’явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/17F3EF732796E11EC2257FA400315ACA
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2015 року, в с т а н о в и л а: У липні 2011 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 30 травня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі – АППБ «Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останній кредит у розмірі 40 тис. дол. США з кінцевим терміном повернення коштів 29 травня 2026 року та сплатою 12 % річних. На забезпечення виконання грошових зобов’язань 30 травня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належний їй на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1. Крім того, 30 травня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 грошових зобов’язань за кредитним договором. Однак грошові зобов’язання ОСОБА_1 належним чином не виконала, у зв’язку із чим станом на 25 липня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором у сумі 520 тис. 515 грн 29 коп., що складається із: заборгованості за кредитом – 296 тис. 223 грн 22 коп.; заборгованості за відсотками – 60 тис. 473 грн 20 коп.; пені за прострочення сплати кредиту та відсотків – 163 тис. 818 грн 87 коп. Вважаючи, що позичальниця належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим утворилась заборгованість, банк, уточнивши позовні вимоги, остаточно просив солідарно стягнути вищезазначену суму заборгованості з позичальниці та поручителя. У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання договору поруки, посилаючись на істотні зміни обставин, спричинених зростанням курсу долара США відносно національної валюти України через світову економічну кризу, порушення внаслідок цього майнових інтересів поручителя, а також на фактичне здійснення правочину в національній валюті – гривні, що приховується правочином, вираженим в іноземній валюті. Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 5 листопада 2012 року постановив відмовити у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання договору поруки. Цей же суд заочним рішенням від 28 грудня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив, ухвалив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 520 тис. 515 грн 29 коп. Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 22 липня 2015 року постановив: скасувати ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 5 листопада 2012 року; залишити без змін заочне рішення цього ж суду від 28 грудня 2012 року; вирішив питання про повернення оригіналів письмових документів. Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 листопада 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 липня 2015 року. У заяві ОСОБА_1 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали касаційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самим норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини третьої статті 551, частини четвертої статті 559, статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 143, 168 ЦПК України. На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 серпня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до фізичної особи про звернення стягнення на предмет іпотеки (№ 6-14965св14); 15 жовтня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-21626св14). Крім того, ОСОБА_1 у заяві про перегляд судових рішень посилається на постанови Верховного Суду України від: 3 вересня 2014 року у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про стягнення заборгованості за договором позики (№ 6-100цс14); 21 січня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання поруки припиненою (№ 6-190цс14); 27 січня 2016 року у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-990цс15). Так, постановляючи ухвалу від 13 серпня 2014 року у справі № 6-14965св14 та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд виходив з того, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності за кожним із платежів. Відповідачка зверталася до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності, однак суди не врахували, що стягнення неустойки (пені, штрафу) відповідно до вимог частини другої статті 258 ЦК України обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а позивач просив стягнути пеню за період більше року. Крім того, не погоджуючись із розрахунком заборгованості банку за кредитним договором, відповідачка заявила клопотання про призначення судово-економічної експертизи, однак таке клопотання суд відхилив без жодного обґрунтування, що є порушенням вимог статті 168 ЦПК України. Постановляючи ухвалу від 15 жовтня 2014 року у справі № 6-21626св14 та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд керувався тим, що судові рішення не містять розрахунків стягнутих судами коштів, а також висновків про достовірність доказів, на підставі яких нараховано кредитну заборгованість. Пеня нараховується за кожним простроченим платежем, розмір не виконаного (неналежно виконаного) боржником щомісячного зобов’язання є тією обставиною, яку суд повинен встановити обов’язково. Суд не взяв до уваги та не вирішив питання про можливість зменшення розміру неустойки відповідно до вимог частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки її розмір значно перевищує розмір боргу за кредитом та процентами. У постанові від 3 вересня 2014 року (№ 6-100цс14) Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та направляючи справу на новий касаційний розгляд, дійшов висновку про те, що пеня підлягає стягненню в межах одного року до дня пред’явлення позову. Стягуючи пеню за весь час прострочення, починаючи з грудня 2010 року, тоді як із позовом особа звернулась у липні 2012 року, суд неправильно застосував норму частини другої статті 258 ЦК України. Крім того, установивши, що розмір неустойки значно перевищує розмір боргового зобов’язання (разом з нарахованою індексацією та 3 % річних), суд не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню. Верховний Суд України у постановах від 21 січня 2015 року (№ 6-190цс14) та від 27 січня 2016 року (№ 6-990цс15) висловив правову позицію про те, що, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом трьох років зобов’язаний пред’явити позов до боржника, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 цього Кодексу) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Натомість у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зобов’язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору, тому на підставі статей 526, 1049 ЦК України боржник та його поручитель зобов’язані повернути заборгованість за кредитом, відсотки та пеню за прострочення сплати кредиту і відсотків. Крім того, апеляційний суд, скасовуючи ухвалу місцевого суду про відмову в прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2, керувався тим, що відповідно до статті 123 ЦПК України (в редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій) відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті, а тому висновок суду першої інстанції про те, що відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом після попереднього судового засідання, що є підставою для відмови в прийнятті зустрічного позову, є незаконним. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема частини четвертої статті 559 та статті 1050 ЦК України. Разом з тим посилання у заяві ОСОБА_1 на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року (№ 6-21626св14) та на постанову колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року (№ 6-100цс14) як на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норми частини третьої статті 551 ЦК України (зменшення розміру пені, що підлягає стягненню) не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, суди встановили, що розмір пені, яка підлягає стягненню (163 тис. 818 грн 87 коп.), не перевищує розміру збитків – суми заборгованості за кредитом та відсотками (356 тис. 696 грн 42 коп.). Крім того, ухвала суду касаційної інстанції від 13 листопада 2015 року, про перегляд якої подано заяву, постановлена відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України про відмову у відкритті касаційного провадження. Така ухвала не може бути предметом перегляду з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самим норм процесуального права, оскільки вона не відноситься до судових рішень, перегляд яких передбачений пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, а тому заява ОСОБА_1 про перегляд судових рішень у цій частині не підлягає розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 30 травня 2006 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав останній кредит у розмірі 40 тис. дол. США з кінцевим терміном повернення коштів 29 травня 2026 року та сплатою 12 % річних. На забезпечення виконання грошових зобов’язань 30 травня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належний їй на праві приватної власності будинок на АДРЕСА_1. Крім того, 30 травня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 грошових зобов’язань за кредитним договором. Однак грошові зобов’язання ОСОБА_1 належним чином не виконала, у наслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права (частини четвертої статті 559 та статті 1050 ЦК України), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України). Договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором. Таким чином, у договорі поруки не встановлено строку її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений: строком повного погашення кредиту є 29 травня 2026 року. Однак у зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 15 листопада 2010 року претензію – вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів. Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. Саме про таке застосування норми частини четвертої статті 559 ЦК України йдеться в постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (№ 6-190цс14) та від 27 січня 2016 року (№ 6-990цс15), які надані заявницею для порівняння. Змінивши 15 листопада 2010 року строк виконання основного зобов’язання, банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 14 липня 2011 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Таким чином, у справі, яка переглядається, суди ухваливши рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя, безпідставно не застосували норму частини четвертої статті 559 ЦК України та не врахували, що на момент звернення банку із зазначеним позовом порука припинилася. За таких обставин відповідно до частини другої статті 3604 ЦПК України постановлена у справі ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Н.П. Лященко Я.М. Романюк Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-368цс16 Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й протягом шести місяців, починаючи від цієї дати був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя. Таким чином, якщо кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6D277EB348A54393C2257FE6004202F8
  3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58399684 Державний герб України Ухвала іменем україни 08 червня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Попович О.В., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа - ОСОБА_1, про визнання зобов'язань за договором поруки такими, що припинилися, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 13 червня 2007 року, у забезпечення якого між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, в зв'язку з чим просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 3 540,89 доларів США та 50 813 грн 09 коп. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 у червні 2015 року звернулася до суду з зустрічним позовом про припинення зобов'язань за договором поруки. Позовні вимоги мотивувала тим, що без її згоди було змінено забезпечувальне зобов'язання, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності й в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості по кредиту і процентам в розмірі 3 389, 89 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 28 580 грн 18 коп., пеню за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 1 022 грн 35 коп. та 3% річних в розмірі 7 643 грн 44 коп. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року зазначене рішення районного суду в частині вирішення вимог банку до ОСОБА_2 та її зустрічних вимог скасовано. Відмовлено в задоволенні вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволено зустрічний позов й припинено дію поруки за договором від 13 червня 2007 року, укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 просить ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника, так і з поручителя ОСОБА_2 Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог до ОСОБА_1, про те відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з поручителя та задовольняючи зустрічний позов, виходив з того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припинилася внаслідок зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього. Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна. За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам ухвалені в справі рішення судів не відповідають. Судом установлено, що 13 червня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі 20 758 доларів США строком до 13 червня 2014 року зі сплатою 12,5% річних. Додатковою угодою до цього договору від 31 жовтня 2008 року було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 16% річних. У забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 13 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Через неналежне виконання ОСОБА_1 грошових зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість, розмір якої станом на 29 вересня 2015 року складає 3 540,89 доларів США та 50 813 грн 09 коп. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Відповідно до ст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14 та від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів. Разом з тим, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). При цьому виходячи з системного аналізу вимог ст. ст. 257, 264 ЦК України позовна давність може перериватися лише у межах строку позовної давності. Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не дослідили умови кредитного договору щодо порядку та строків погашення кредиту й взагалі не з'ясували коли боржником здійснено останній платіж, унаслідок чого, з урахуванням доводів ОСОБА_1 щодо пропущення позивачем строку позовної давності, не визначилися з тим чи дотримано банком такого строку й відповідно з дійсним обсягом відповідальності боржника. Крім того, згідно зі ст. 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1, 3 статті 533 ЦК України). Положеннями ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на викладене, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, суд має установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. Проте, зазначене залишилося поза увагою як суду першої, так і апеляційної інстанції, які не з'ясували питання правомірності видачі кредиту в іноземній валюті. Отже, в ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч. 4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Судами попередніх інстанцій не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених рішень судів в частині вирішення вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, із передачею справи в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів не оскаржуються, а відтак не є предметом касаційного перегляду. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргуОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: Т.П. Дербенцева Д.О.Остапчук О.В.Попович В.О.Савченко
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 лютого 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року, встановила : У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі – ПАТ «Таскомбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість по кредитному договору у розмірі 140 259 грн. 01 коп. та з ОСОБА_1, як солідарного боржника, суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 686 грн. 40 коп., яка не була з нього стягнута за судовим наказом. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Таскомбанк» зазначало, що 16 жовтня 2006 року між АБ «ТАС-бізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 31 500 грн. зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 15 жовтня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 16 жовтня 2006 року було укладено договір поруки. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованість по кредитному договору у розмірі 145 123 грн. 68 коп. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 червня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів з ОСОБА_1 скасовано та в цій часині ухвалено нове рішення про відмову в позові. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 пені за порушення грошового зобов’язання змінено, зменшено її розмір до 40 000 грн. та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» проценти за користування кредитом у розмірі 35 788 грн. 16 коп. та пеню у розмірі 40 тис. грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Таскомбанк» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Таскомбанк» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 2006 року між АБ «ТАС-бізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 31 500 грн. зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 15 жовтня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 16 жовтня 2006 року було укладено договір поруки. Порушення зобов’язань щодо сплати кредиту виникло з жовтня 2006 року. Заборгованість за тілом кредиту була стягнута з боржника судовим наказом від 4 квітня 2008 року. Пунктом 13 договору поруки від 16 жовтня 2006 року встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що постановою державного виконавця Хортицького ВДВС ЗМУЮ від 2 серпня 2012 року було відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу НОМЕР_1, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, а тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості задоволенню не підлягають, а підлягає стягненню у солідарному порядку з відповідачів лише сума заборгованості по відсоткам в розмірі 35 788 грн. 16 коп. та заборгованість по пені за період з 8 листопада 2011 року по 7 листопада 2012 року в розмірі 109 335 грн. 52 коп. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 як поручителя та відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що у позивача право на дострокове стягнення боргу виникло у 2006 році, однак даних про те, коли зазначене право було реалізоване та яким чином був повідомлений про це поручитель не надано, а до суду позивач звернувся за пропуском трирічного строку від дня порушення позичальником своїх зобов’язань. Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в тій частині яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов’язань та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів. У наданій для порівняння постанові від 17 вересня 2014 року Верховний Суд України керувався тим, що закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 559 ЦК України. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. Судом встановлено, що пункт 13 договору поруки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Таскомбанк» від 16 жовтня 2006 року, передбачає припинення поруки у тому разі, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У зв’язку з тим, що зобов’язання боржником ОСОБА_2 не виконувались, за заявою ПАТ «Таскомбанк» 4 квітня 2008 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя було видано судовий наказ НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ АБ «Бізнес Стандарт», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», заборгованості за кредитним договором в розмірі 32 686 грн. 40 коп., що свідчить про те, що банком було реалізовано право вимоги дострокового виконання основного зобов’язання. Відтак, настання строку виконання основного зобов’язання необхідно обчислювати з 2008 року. Враховуючи те, що кредитор звернувся з позовом до поручителя у 2010 році, тобто в межах передбаченого договором поруки трирічного строку, висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про пропущення ПАТ «Таскомбанк» такого строку у зв’язку з неправильним визначенням початку його перебігу - факту порушення позичальником своїх зобов’язань, а саме з 2006 року, є помилковим. За таких обставин рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 Для ухвалення нового рішення в цій справі необхідно обчислити розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів за користування кредитом та пені на час розгляду справи судом, однак встановлення цих обставин законом не віднесено до повноважень Верховного Суду України. У зв’язку з цим рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати в частині відмови позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд. Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, пунктом 1 а) частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила : Заяву публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 скасувати і направити справу в цій частині на новий апеляційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-18цс16 Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. Коли договором передбачено припинення поруки якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, у такому випадку трирічний строк обчислюється з настання строку виконання основного зобов’язання. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CDE7CDC1DEA90542C2257F550036D32A
  5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43226577 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І.., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_6, про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 05 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 349/РП/39/2008/840, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 90 431,31 доларів США зі сплатою 14,99 % річних строком до 09 жовтня 2033 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 05 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладений договір поруки. Внаслідок невиконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, а саме: відсотки за користування кредитним коштами - 9 880,77 доларів США, прострочення сплати кредиту - 115 701 грн 54 коп. та заборгованість зі сплати штрафу за порушення умов кредитного договору - 105 892 грн 98 коп., яку ПАТ «КБ «Надра» просило стягнути солідарно з відповідачів. ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати припиненим договір поруки, укладений 05 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_7, з тих підстав, що банком пропущено встановлений ст. 559 ЦК України шестимісячний строк на звернення до суду з позовом як до поручителя. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року, позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 5 489,05 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 64 275 грн 48 коп., заборгованість зі сплати пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 64 275 грн 48 коп. та заборгованість зі сплати штрафу за порушення умов кредитного договору у розмірі 105 892 грн 98 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено. У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов частково, суди керувалися тим, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка відповідно до вимог ст. ст. 1049, 554 ЦК України має бути солідарно стягнута з відповідачів. Із такими висновками судів погодитися не можна. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судами не дотримано. Із матеріалів справи вбачається, що 05 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 349/РП/39/2008/840, відповідно до п. п. 1.1− 1.4 якого останній отримав кредит у розмірі 90 431,31 доларів США зі сплатою 14,99 % річних строком до 10 жовтня 2033 року на придбання земельної ділянки площею 0,2381 га по АДРЕСА_1 (а. с. 6−10). Згідно з п. п. 3.3.2, 3.3.3 кредитного договору щомісячна сума необхідного платежу складає 1 160,98 доларів США. Позичальник вносить мінімально необхідний платіж за кредитом, визначений у п. 3.3.1. цього договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця, а банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця. У випадку, коли позичальник до 10 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 12 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість позичальника, банк, починаючи з 13 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції, передбачені цим договором. Якщо 10-е число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті. Відповідно до п. 4.2.4 кредитного договору у разі несплати позичальником чергового платежу у строки, встановлені п. 3.3.3 цього договору, банк вправі вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків та інших платежів. На забезпечення виконання умов кредитного договору 05 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_7 укладений договір поруки (а. с. 13−14). На погашення кредиту ОСОБА_10 сплатив банку 22 вересня 2008 року - 1 170 доларів США, 20 жовтня 2008 року - 190, 36 доларів США, після чого внесення платежів позичальником припинилося (а. с. 11). 16 червня 2009 року банк надіслав вимогу поручителю ОСОБА_7 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором (а. с. 96). У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів та звернення ОСОБА_7 (після зміни прізвища - ОСОБА_7) у 2010 році з позовом до банку про визнання недійсним договору поруки, банк у 2011 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Наслідком такого звернення стало ухвалення 23 травня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва рішення, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2011 року, яким у задоволенні позову про визнання договору поруки від 05 вересня 2008 року недійсним відмовлено, стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2008 року в розмірі 131 133,65 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 044 282 грн 78 коп. При цьому, як на підставу для задоволення позову, суд послався на п. 4.2.4 кредитного договору про дострокове виконання зобов'язання за цим договором (а. с. 44−46). Таким чином, строк виконання зобов'язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом. Вказані обставини встановлені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2014 року, якою скасовано рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2014 року про відмову ПАТ «КБ «Надра» у позові до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором від 05 вересня 2008 року, що утворилася у період з дня ухвалення Деснянським районним судом м. Києва рішення суду від 23 травня 2011 року про стягнення заборгованості за кредитним договором, і є преюдиційними в силу вимог ч. 3 ст. 61 ЦК України. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14. Суди залишили поза увагою, що позов до поручителя пред'явлено 11 лютого 2014 року, про що свідчить відбиток штампу пошти на конверті (а. с. 34), тобто після спливу встановленого ч. 4 ст. 554 ЦК України шестимісячного строку. Суди не врахували вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, неправильно застосували норми матеріального права, не дослідили докази, надані сторонами, та не надали цим доказам відповідної правової оцінки, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.А. Горелкіна Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
  6. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44015445 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 квітня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з указаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року у розмірі 207 918,24 доларів США, що становить 1 661 890 грн 49 коп. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/624-Н, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 55 000 доларів США зі сплатою 9,5 % річних за користування грошовими коштами до 20 листопада 2026 року. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалась відповідати перед банком, як солідарний боржник із ОСОБА_3 Станом на 1 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 207 918,24 доларів США (що становить 1 661 890 грн 49 коп. за курсом Національного банку України), з яких тіло кредиту - 52 601,99 доларів США, заборгованість за процентами - 23 140,11 доларів США, комісія - 10 803,18 доларів США, пеня - 115 872,96 доларів США, штраф - 5 500 доларів США. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року у розмірі 136 545, 28 доларів США, що становить 1 592 525 грн 28 коп. В іншій частині позову до ОСОБА_3 відмовлено. В позові до ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У касаційних скаргах ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 8/2006/840-К/624-Н, за умовами якого останній надано кредит у розмірі 55 000 доларів США зі сплатою 9,5 % річних до 20 листопада 2026 року для придбання домоволодіння в порядку і на умовах, визначених договором (далі - Кредитний договір). Відповідно до п. 3.3.2. Кредитного договору мінімальний необхідний щомісячний платіж за Кредитним договором становить 677,51 доларів США. Згідно із п. 5.1 Кредитного договору в разі прострочення строку сплати мінімальних необхідних платежів з погашення кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 29 листопада 2006 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 624/1-Н, за умовами якого остання зобов'язалась відповідати перед банком, як солідарний боржник із ОСОБА_3 Станом на 1 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором складає 207 918,24 доларів США (що становить 1 661 890 грн 49 коп. за курсом Національного банку України), з яких тіло кредиту - 52 601,99 доларів США, заборгованість за процентами - 23 140,11 доларів США, комісія - 10 803,18 доларів США, пеня - 115 872,96 доларів США, штраф - 5 500 доларів США. Судами також установлено, що 22 березня 2010 року ОСОБА_3 отримала претензію, за умовами якої банк вимагав протягом 30 днів із дня отримання повідомлення достроково повернути заборгованість за кредитом (а.с. 46). 22 березня 2010 року банк направив поручителю ОСОБА_4 претензію, в якій протягом трьох днів із дня її отримання вимагав погасити в повному обсязі заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року (а.с. 44-45). Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заборгованість за Кредитним договором підлягає стягненню з боржника ОСОБА_3, оскільки порука із ОСОБА_4 припинилась відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. Вирішуючи питання про стягнення пені, суд дійшов висновку про зменшення її розміру із 115 872,96 доларів США до 50 000 доларів США відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України. Крім того, суд відмовив у стягненні штрафу та пені, оскільки їх одночасне нарахування боржнику є подвійним притягненням його до відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України. Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та залишив ухвалене ним рішення без змін. Із висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з огляду на таке. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до п. 5.3 договору поруки дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 травня 2012 року (справа № 6-33цс12), умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Із змісту претензій, надісланих банком боржнику та поручителю від 22 березня 2010 року, випливає, що банк вимагав достроково повернути позику і змінив строк виконання зобов'язання (а.с. 44, 49). Установивши, що з позовом до поручителя про стягнення заборгованості банк звернувся поза межами строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України, суди дійшли обґрунтованого висновку про припинення поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із п. 8.3 Кредитного договору усі додатки, зміни та доповнення до цього Договору мають бути вчинені у письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін з обов'язковим посиланням на цей Договір. З огляду на зазначені положення ЦК України та Кредитного договору не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що із надсиланням претензії банку від 22 березня 2010 року Кредитний договір є розірваним. Доводи касаційної скарги ПАТ «КБ «Надра» про те, що ч. 3 ст. 551 ЦК України застосовується лише за заявою сторони не ґрунтуються на нормах матеріального права та правовому висновку Верховного Суду України. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 3 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Не можна погодитися із висновками судів про відмову в стягненні з боржника штрафу та пені. Згідно із ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) у разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Як убачається із п. 5.1 Кредитного договору, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу з погашення кредиту, визначеного у п. 3.3.3 цього Договору, а також у випадку прострочення строку дострокового виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплаті всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п. 4.2.3. цього Договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Відповідно до п. 5.2 Кредитного договору в разі порушення позичальником вимог п. п. 4.3.2., 4.3.4., 4.3.10., 4.3.12., 4.3.13. цього Договору позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеного п. 1.1 цього Договору. Згідно із п. 5.3 Кредитного договору в разі порушення позичальником вимог п. 4.3.15 цього Договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 2 % від суми кредиту, визначеного у п. 1.1 цього Договору. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не дав належної правової оцінки умовам Кредитного договору, що передбачають нарахування штрафу й пені, не перевірив і не спростував доводи апеляційної скарги ПАТ «КБ «Надра» про те, що штраф та пеню нараховано банком за різні порушення умов договору. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Як убачається із матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 у запереченнях на позов заявив про застосування позовної давності до вимог банку (а.с. 46-48). Посилаючись на показання відповідача ОСОБА_3, допитаної як свідка, суд першої інстанції в описовій частині рішення зазначив про те, що останній платіж за Кредитним договором вона здійснила у 2010 році. Суд першої інстанції не мотивував, чому відхилив заяву про застосування позовної давності. Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не перевірив і не спростував її доводи про пропуск банком позовної давності. За змістом ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів. З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвала апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості із ОСОБА_3 підлягає скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до цього суду відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України. Не можна погодитись і з ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції. Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 17 червня 2014 року до суду апеляційної інстанції повернуто конверт із копією ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги ОСОБА_3 без руху, яку було надіслано їй засобами поштового зв'язку за адресою: АДРЕСА_1, із позначкою поштового відділення «адресат не проживает»; іншої адреси ОСОБА_3 в матеріалах справи немає. Як убачається із матеріалів справи, відповідно до відомостей адресно-довідкового бюро ГУ ДМС, УДМС України в Дніпропетровській області місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 20). Проте суд апеляційної інстанції не направляв ОСОБА_3 копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху за вказаною адресою. З огляду на викладене, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року постановлено з порушенням норм процесуального права. Оскільки після повернення апеляційної скарги ОСОБА_3 вона повторно звернулась до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду і таку було розглянуто апеляційним судом по суті, то підстави для направлення апеляційної скарги ОСОБА_3 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах у х в а л и л а: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року в частині залишення без змін рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року залишити без змін. Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року скасувати. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук А.С. Олійник
  7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48889551 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» - Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 06 березня 2008 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 48 864 долари США із сплатою процентів за користування коштами в розмірі 12, 89 % на рік, сплатою щомісячних платежів в розмірі 203,6 долари США та кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 03 березня 2028 року. Також вказував, що з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за вищевказаним кредитним договором 06 березня 2008 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір поруки. При цьому, зауважив, що укладеною між сторонами 22 листопада 2010 року додатковою угодою до спірного кредитного договору, його умови викладено в новій редакції, зокрема, суму кредиту встановлено в розмірі 43 636 доларів США, а також погоджено новий графік погашення заборгованості за кредитним договором. Посилаючись на те, що відповідачі своїх обов'язків зі сплати кредиту та процентів за користування коштами не виконують, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» суму заборгованості в розмірі 62 965,72 доларів США та 551 201 грн 34 коп. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 62 965,72 доларів США та 551 201 грн 34 коп. заборгованості за кредитним договором та 3 654 грн сплаченого судового збору. Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2014 року, рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Надра» - Стрюкова І.О. просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення місцевого суду та увалюючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позивачем не надано розрахунку, який би підтверджував розмір заборгованості, відсутні докази видачі відповідачці коштів, а також в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України порука ОСОБА_5 припинилася. Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи й відповідають вимогам закону. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень. Статтею 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК). Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. За змістом ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 ЦК України . Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення зобов.язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Частиною 4 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Судом встановлено, що 06 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір відповідно до умов якого остання отримала 48 864 долари США на умовах сплати 12,89 % річних і кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 03 березня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним, 06 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_5 укладено договір поруки. 22 листопада 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору від 06 березня 2008 року, якою умови договору викладено в новій редакції. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за спірним кредитним договором, станом на 26 травня 2014 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 110 235,24 доларів США, що складається з: 43 636,15 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 19 329, 57 доларів США - несплачені проценти за користування кредитними коштами, 3 300,51 доларів США - пеня, 539,49 доларів США - реструктуризована пеня та 43 429,52 доларів США - штраф за порушення умов додаткової угоди, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості. Відповідно до ст. ст. 335, 337 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Апеляційний суд, на виконання вимог ст. 213 ЦПК України, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку ті факти, що банком не надано підтверджень існування зазначеної в позовній заяві суми заборгованості за кредитним договором; розрахунок заборгованості відповідачки за кредитним договором не відповідає заявленому банком розміру, в якому не зазначена детально заборгованість за кредитом із визначеними датами та сумами коштів, що не дає можливості встановити період надходження грошових коштів, механізм нарахування пені та процентів за користування кредитними коштами, як наслідок перевірити і з'ясувати їх дійсну суму заборгованості, кількість платежів здійснених боржником в рахунок її погашення; фотокопія заяви на видачу готівки не може вважатися належним та допустимим доказом у справі, а завіреної у відповідності до чинного законодавства її копії або оригіналу для огляду в судовому засіданні представником банку не надано; всупереч ч. 4 ст. 559 ЦК України не було звернення до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, а ПАТ «КБ «Надра» звернувся до суду з позовом лише у травні 2014 року, втративши право вимоги до поручителя, за таких обставин дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором та правильно скасував рішення місцевого суду. Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, апеляційний суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить. Наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Надра» - Стрюкової Ірини Олександрівни відхилити. Рішення апеляційного суду Київської області від 24 грудня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Амелін Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко Ю.Г. Іваненко
  8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46045537 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 1 липня 2015 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19 серпня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 320 тис грн зі сплатою 21,69 % річних, з кінцевим строком повернення до 10 липня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 11 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договори поруки. Оскільки позичальник та поручителі зобов'язання за цими договорами не виконували, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість у розмірі 317 368 грн 80 коп., які позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь. У червні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що договір поруки з ним укладено 11 липня 2008 року, в якому строк його дії не зазначено, тому строк на пред'явлення вимоги до поручителя закінчився 11 липня 2009 року, тобто через рік після його укладення. Також йому не направлялась письмова вимога щодо виконання зобов'язання. Крім того, згода на підписання договору поруки надана ним під впливом помилки та обману з боку банку, який не роз'яснив йому суть договору. Ураховуючи наведене, ОСОБА_5 просив визнати договір поруки припиненим. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19 серпня 2014 року позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2008 року у розмірі 317 368 грн 80 коп., несплачені відсотки у розмірі 297 182 грн 41 коп., пеню за прострочення строків виконання зобов'язання у розмірі 10 тис. грн, штраф за прострочення сплати мінімального платежу у розмірі 5 тис. грн, інфляційні витрати у розмірі 21 690 грн 85 коп., а всього заборгованості 651 242 грн 06 коп., а також 3 654 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу і визначення загальної суми боргу скасовано. Позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра»: 317 368 грн 80 коп. - заборгованість по кредиту; 297 182 грн 41 коп - відсотки за користування кредитом; 10 тис. грн - пеня за прострочення строків виконання зобов'язань; 32 тис. грн - штраф за прострочення сплати мінімального платежу; 21 690 грн 85 коп. - інфляційні витрати; 3 654 грн - судовий збір, а усього 681 896 грн 06 коп. У задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» в іншій частині та зустрічного позову ОСОБА_5. відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_5 та відмови у задоволенні зустрічного позову та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Отже, судові рішення в частині вирішення позову ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в цій частині не переглядаються (ч. 2 ст. 335 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_5 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що боржник зобов'язання за кредитним договором не виконував, допустив заборгованість, яка підлягає стягненню як з боржника так і з поручителів у солідарному порядку. Також районний суд виходив із того, що за обставин, на які посилався ОСОБА_5 у позовній заяві та доводив у судовому засіданні, відсутні підстав вважати поруку припиненою, його твердження щодо дії договору поруки лише протягом року від дня його укладення не ґрунтуються на законі. Доводи про укладення договору під впливом помилки не є підставою для припинення договору, а вимоги про визнання договору поруки недійсним не заявлялись. Апеляційний суд погодився з такими висновками. Також апеляційний суд зазначив, що обставини, на які посилався ОСОБА_5 в апеляційному суді, зокрема на те, що у грудні 2012 року він отримав досудову вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань боржника за кредитним договором, не були предметом дослідження в суді першої інстанції, тому їх перевірка апеляційним судом виходить за межі повноважень, визначених ст. 303 ЦПК України. Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки їх суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 11 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у розмірі 320 тис. грн зі сплатою 21,69 % річних, з кінцевим строком повернення до 10 липня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 11 липня 2008 року між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договори поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У ч. 1 ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Судами встановлено, що позичальник та поручителі зобов'язання за договорами не виконували, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість за розрахунком банку у розмірі 317 368 грн 80 коп. Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що у позивача виникло право на стягнення заборгованості по кредиту як з боржника, так і з поручителів у солідарному порядку. При цьому апеляційний суд не врахував наступне. Відповідно до чч. 2, 3 ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, що може бути визначена правочином. У п. 5.3 договору поруки, укладеного 11 липня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5, зазначено, що дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору. Відповідно до ч. 2 ст. 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Отже, зазначеним договором поруки не встановлено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З розрахунку заборгованості, наданого банком станом на 31 серпня 2013 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором виникла у серпні 2008 року (а.с. 14 - 15). З матеріалів справи вбачається, що досудову вимогу ОСОБА_5 направлено банком 2 грудня 2012 року (а.с. 192). Отже у банку виникло право звернутись з позовом до поручителя, починаючи 2 грудня 2012 року протягом наступних 6 місяців. Проте банк звернувся до поручителя ОСОБА_5 лише у квітні 2014 року, тобто після спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. При цьому апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України не врахував, що позичальник не виконав умови п. 3.3.1 кредитного договору і у цьому разі за умовами кредитного договору у банку виникло право вимоги дострокового повернення кредиту, поручителю надіслано вимогу про дострокове повернення кредиту та саме з цього моменту почав спливати визначений договором поруки шестимісячний строк виконання зобов'язання, протягом якого банк має право звернутись з вимогою до поручителя, а у разі, якщо банк не скористається таким правом, зобов'язання за договором поруки припиняються після спливу такого строку. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 8 жовтня 2014 року № 6-128 цс 14, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для усіх судів України. Крім того, відмовляючи у визнанні договору поруки припиненим з тих підстав, що ОСОБА_5 отримано досудову вимогу про дострокове виконання зобов'язань у грудні 2012 року, тоді як з позовом банк звернувся до поручителя у квітні 2014 року, апеляційний суд виходив із того, що в зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 посилався на інші підстави припинення поруки, а тому вказані доводи не можуть перевірені в апеляційному суді, що відповідає вимогам ст. 303 ЦПК України. Такі висновки апеляційного суду є передчасними, оскільки припинення поруки є не наслідком звернення за захистом прав, а є припиненням права кредитора та обов'язку поручителя після спливу строку дії поруки. Крім того, ОСОБА_5 у позові посилався на застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України та наводив обґрунтування щодо припинення поруки, які апеляційним судом не спростовані. Також апеляційний суд порушив вимоги ст. ст. 307, 316 ЦПК України, оскільки у мотивувальній частині зазначив, що рішення суду про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 є законним і обґрунтованим, незважаючи на це, ухвалив власне рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, не навівши для цього правових підстав (чи інших правових підстав). За таких обставин, апеляційний суд у порушення ст. ст. 214, 316 ЦПК України зазначене не врахував, не з'ясував, чи не змінився строк виконання зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з направленням банком вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, чи припинилась порука відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. У зв'язку з наведеним, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_5 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України в цій частині підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором; зустрічного позову ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору поруки припиненим скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько С.Ф. Хопта В.А. Черненко С.П. Штелик
  9. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43805969 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Черненко В.А., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 17 вересня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), укладено договір поруки, за умовами якого він поручився перед банком за виконання закритим акціонерним товариством «Макарово» (далі - ЗАТ «Макарово») зобов'язань за двома кредитними договорами про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування та кредитною угодою, які укладено 17 вересня 2007 року. Рішеннями господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року та від 10 травня 2012 року стягнуто із ЗАТ «Макарово» на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 51/КЛ/2007-987/980 від 17 вересня 2007 року, за кредитною угодою № 52/КЛ/2007-987 від 17 вересня 2007 року та за кредитним договором № 53/КЛ/2007-987 від 17 вересня 2007 року. Позивач зазначав, що не був залучений до участі у господарських справах у якості співвідповідача, тому не мав можливості реалізувати свої права шляхом подачі можливих заперечень щодо правомірності нарахованого обсягу заборгованості за ними. Крім того, зазначав, що відповідачем не пред'явлено вимоги до нього, як до поручителя, протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання, що є підставою для визнання договору поруки припиненим. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати договір поруки припиненим. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до основного позичальника та поручителя з цивільним позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 17 вересня 2007 року № 51/КЛ/2007-987/980, № 52/КЛ/2007-987 та № 53/КЛ/2007-987, який ще перебуває на розгляді в суді, отже, банк звернувся до поручителя із достроковим стягненням заборгованості ще у листопаді 2009 року, що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 559 ЦК України. Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, зазначивши також, що доводи позивача про те, що він був позбавлений можливості реалізувати свої права шляхом подачі заперечень щодо правомірності нарахованого розрахунку заборгованості у господарській справі № 26/058-11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ЗАТ «Макарово» про стягнення заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки дані правовідносини не є предметом розгляду в цій справі та не мають правового значення для розгляду справи по суті. Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ЗАТ «Макарово» укладено: кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 51/КЛ/2007-978/980 у розмірі 1 969 660 євро 94 євроценти на строк до 17 вересня 2012 року; кредитну угоду № 52/КЛ/2007-978 у розмірі 2 398 465 євро на строк до 13 вересня 2012 року; кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978 у розмірі 1 млн євро на строк до 17 вересня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився за виконання зобов'язання ЗАТ «Макарово» за кредитними договорами. Відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. У ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Так, рішенням господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 51/КЛ/2007-978/980 виникла у позичальника за період з 1 березня 2011 року до 28 квітня 2011 року. Іншим рішенням господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитною угодою від 17 вересня 2007 року № 52/КЛ/2007-978 виникла у позичальника за період з 1 грудня 2010 року до 30 червня 2011 року. Також рішенням господарського суду Київської області від 10 травня 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 53/КЛ/2007-978 виникла у позичальника за період з 15 квітня 2011 року до 10 травня 2011 року. Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі 6-53цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Також у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, у порушення наведеного вище та вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не дали оцінки тому, що, пред'явивши вимогу до позичальника про погашення заборгованості за кредитним договором № 51/КЛ/2007-978/980, кредитною угодою № 52/КЛ/2007-978 та кредитним договором № 53/КЛ/2007-978, чи кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України, не змінив строк виконання основного зобов'язання і чи не зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців відповідно з 28 квітня 2011 року, 30 червня 2011 року та 10 травня 2011 року. При цьому ненадання ОСОБА_3 заперечення на позов банка не виключає його права на подання позову про припинення договору поруки, оскільки це є реалізацією права на судовий захист. Проте суди у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з договору поруки та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І. Журавель В.А. Черненко С.П. Штелик
  10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53361878 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Черненко В.А., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_3 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 17 вересня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), укладено договір поруки, за умовами якого він поручився перед банком за виконання закритим акціонерним товариством «Макарово» (далі - ЗАТ «Макарово») зобов'язань за двома кредитними договорами про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування та кредитною угодою, які укладено 17 вересня 2007 року. Рішеннями господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року та від 10 травня 2012 року стягнуто із ЗАТ «Макарово» на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 51/КЛ/2007-987/980 від 17 вересня 2007 року, за кредитною угодою № 52/КЛ/2007-987 від 17 вересня 2007 року та за кредитним договором № 53/КЛ/2007-987 від 17 вересня 2007 року. Позивач зазначав, що не був залучений до участі у господарських справах у якості співвідповідача, тому не мав можливості реалізувати свої права шляхом подачі можливих заперечень щодо правомірності нарахованого обсягу заборгованості за ними. Крім того, зазначав, що відповідачем не пред'явлено вимоги до нього, як до поручителя, протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання, що є підставою для визнання договору поруки припиненим. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати договір поруки припиненим. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що банк звернувся до основного позичальника та поручителя з цивільним позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 17 вересня 2007 року № 51/КЛ/2007-987/980, № 52/КЛ/2007-987 та № 53/КЛ/2007-987, який ще перебуває на розгляді в суді, отже, банк звернувся до поручителя із достроковим стягненням заборгованості ще у листопаді 2009 року, що не суперечить вимогам ч. 4 ст. 559 ЦК України. Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, зазначивши також, що доводи позивача про те, що він був позбавлений можливості реалізувати свої права шляхом подачі заперечень щодо правомірності нарахованого розрахунку заборгованості у господарській справі № 26/058-11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ЗАТ «Макарово» про стягнення заборгованості не заслуговують на увагу, оскільки дані правовідносини не є предметом розгляду в цій справі та не мають правового значення для розгляду справи по суті. Проте погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ЗАТ «Макарово» укладено: кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 51/КЛ/2007-978/980 у розмірі 1 969 660 євро 94 євроценти на строк до 17 вересня 2012 року; кредитну угоду № 52/КЛ/2007-978 у розмірі 2 398 465 євро на строк до 13 вересня 2012 року; кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 53/КЛ/2007-978 у розмірі 1 млн євро на строк до 17 вересня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 17 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, за умовами якого останній поручився за виконання зобов'язання ЗАТ «Макарово» за кредитними договорами. Відповідно до положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. У ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Так, рішенням господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 51/КЛ/2007-978/980 виникла у позичальника за період з 1 березня 2011 року до 28 квітня 2011 року. Іншим рішенням господарського суду Київської області від 18 квітня 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитною угодою від 17 вересня 2007 року № 52/КЛ/2007-978 виникла у позичальника за період з 1 грудня 2010 року до 30 червня 2011 року. Також рішенням господарського суду Київської області від 10 травня 2012 року встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 53/КЛ/2007-978 виникла у позичальника за період з 15 квітня 2011 року до 10 травня 2011 року. Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року у справі 6-53цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Також у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, у порушення наведеного вище та вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України суди не дали оцінки тому, що, пред'явивши вимогу до позичальника про погашення заборгованості за кредитним договором № 51/КЛ/2007-978/980, кредитною угодою № 52/КЛ/2007-978 та кредитним договором № 53/КЛ/2007-978, чи кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України, не змінив строк виконання основного зобов'язання і чи не зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців відповідно з 28 квітня 2011 року, 30 червня 2011 року та 10 травня 2011 року. При цьому ненадання ОСОБА_3 заперечення на позов банка не виключає його права на подання позову про припинення договору поруки, оскільки це є реалізацією права на судовий захист. Проте суди у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з договору поруки та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І. Журавель В.А. Черненко С.П. Штелик
  11. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42948877 Державний герб України Ухвала іменем україни 25 лютого 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Леванчука А.О., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на те, що 14 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір № ОД- 20/02/2007/840-к/І, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 7 598 доларів США. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня між банком і ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договори поруки № ОД/20/02/2007/840-П/1-1 та № ОД/20/02/2007/840-П/1-2 відповідно. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов'язань, станом на 21 січня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 11 188 доларів 13 центів США, що еквівалентно 89 426 грн 72 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 5 918 доларів 60 центів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 3 187 доларів 16 центів США, пеня за прострочення сплати кредиту - 1 322 доларів 57 центів США та штраф за порушення виконання умов договору - 759 доларів 80 центів США, яку ПАТ «КБ «Надра» просило стягнути на свою користь солідарно з відповідачів. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2007 року № ОД-20/02/2007/840-К/1, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 918 доларів 60 центів США, що еквівалентно 47 307 грн 37 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом - 3 187 доларів 16 центів США, що еквівалентно 25 474 грн 97 коп., пені за прострочення сплати кредиту - 300 доларів США, що еквівалентно 2 397 грн, та штрафу за порушення виконання умов договору - 150 доларів США, що еквівалентно 1 198 грн 50 коп. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року рішення Березівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2007 року № ОД-20/02/2007/840-К/1 у розмірі 11 188 доларів 13 центів США, що еквівалентно 89 426 грн 72 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 5 918 доларів 60 центів США. що еквівалентно 47 307 грн 37 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 187 доларів 16 центів США, що еквівалентно 25 474 грн 97 коп., пеня за прострочення сплати кредиту - 1 322 доларів 57 центів США, що еквівалентно 10 571 грн 30 коп., штраф за порушення виконання умов договору - 759 доларів 80 центів США, що еквівалентно 6 073 грн 08 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За змістом ч. 3 ст. 335 ЦПК України касаційний суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до ст. ст. 213-214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає. Судами встановлено, що 14 лютого 2007 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено договір № ОД-20/02/2007/840-K, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 7 598 доларів США на строк до 13 лютого 2012 року зі сплатою 13,49 % на рік за користування кредитом. З метою забезпечення виконання кредитного договору в той же день між ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договори поруки № 20/02/2007/840-П/1-1 та № 20/02/2007/840-П/1-2 відповідно, згідно з умовами яких поручителі зобов'язалися перед банком відповідати як солідарні боржники за зобов'язаннями ОСОБА_3 Відповідно до п. п. 5.2 5.3 договорів поруки від 14 лютого 2007 року № 20/02/2007/840-П/1-1 та № 20/02/2007/840-П/1-2 договори вступають в силу з моменту їх належного оформлення сторонами та діють до належного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителями своїх зобов'язань, згідно з умовами цих договорів. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 21 січня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 11 188 доларів 13 центів США, що еквівалентно 89 426 грн 72 коп. за курсом Національного банку України станом на день розрахунку заборгованості, з яких: 5 918 доларів 60 центів США - заборгованість за кредитом, 3187 доларів 16 центів США - заборгованість за відсотками, 1 322 доларів 57 центів США - пеня та 759 доларів 80 центів США - штраф. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь банку. При цьому суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені, виходячи з положень ч. 3 ст. 551 ЦК України та засад справедливості. Відмовляючи в позові в частині вимог до поручителів, суд посилався на те, що банк пропустив встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк для звернення до поручителів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителів, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до умов договорів поруки дія останніх закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителями своїх зобов'язань. Оскільки зобов'язання за кредитним договором не виконано, суд першої інстанції помилково вважав, що строк пред'явлення вимог до поручителів припинився. Також, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру неустойки, апеляційний суд вважав, що відсутні законні підстави для такого зменшення. Із висновком суду апеляційної інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Положеннями зазначеної статті передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; та протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Виходячи з положень зазначеної статті слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарно з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Крім того, умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року в справі № 6-53цс14, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України зазначені вимоги закону не врахував, не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, та не звернув уваги, що з позовними вимогами до поручителів про стягнення кредитної заборгованості банк звернувся лише 25 березня 2013 року, тобто поза межами строку встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому висновок суду в указаній частині позову є помилковим. Ураховуючи викладене, колегія судів приходить до висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду в частині відмови в позовних вимогах ПАТ «КБ «Надра» про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідає вимогам матеріального права, а тому скасоване апеляційним судом в цій частині помилково. Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав, визначених ч. 3 ст. 551 ЦК України, для зменшення розміру пені, оскільки встановлено, що вона не перевищує розмір збитків, а інших обставин, які мають істотне значення та дають підстави для зменшення суми пені, ОСОБА_3 не наведено. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року скасувати в частині вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2007 року № ОД-20/02/2007/840-K, укладеним між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3, рішення Березівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2014 року в цій частині залишити в силі. В іншій частині рішення апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.В. Ступак Судді: М.В. Дем'яносов В.М. Коротун А.О. Леванчук І.К. Парінова
  12. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55382020 Державний герб України ухвала іменем україни 27 січня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Коротуна В.М., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що 21 грудня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 було укладено договір № 180/МК/33/2006/840, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 000 доларів США зі сплатою 15 % річних терміном до 18 грудня 2009 року. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконують взятих на себе зобов'язань, позивач просив стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, яка станом на 07 травня 2014 року становить 11 470 доларів 37 центів США та 21 651 грн 48 коп. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2006 року № 180/МК/33/2006/840 у розмірі 2 555 доларів 10 центів США. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає. Судами встановлено, що 21 грудня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 180/МК/33/2006/840, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 000 доларів США (на споживчі потреби) зі сплатою 15 % річних терміном до 18 грудня 2009 року, що підтверджується її підписом у заяві на видачу готівки від 21 грудня 2006 року № 141 (а. с. 5, 18). Пунктом 12 кредитного договору встановлено, що зміни і доповнення до цього договору укладаються шляхом укладання сторонами додаткових угод, які є невід'ємними частинами цього договору. 30 січня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 2 до договору кредиту від 21 грудня 2006 року № 180/МК/33/2006/840, відповідно до умов якої позичальнику було надано кошти у розмірі 4 700 доларів США терміном до 21 січня 2009 року зі сплатою 15 % річних за терміновим кредитом і 5 % річних за простроченим кредитом (а. с. 7). Також 13 серпня 2008 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у розмірі 6 940 доларів США, що підтверджується поточним звітом за операціями по рахунку кредитної картки ОСОБА_3 за період з 10 січня 2008 року по 10 вересня 2015 року та меморіальним валютним ордером від 13 серпня 2008 року № 292 (а. с. 92, 93, 221, 222). Останній платіж за спірним кредитним договором ОСОБА_3 здійснила 06 вересня 2012 року. Також встановлено, що 21 грудня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно з умовами якого останній поручився перед банком за належне виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 21 грудня 2006 року (а. с. 12, 13). У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 07 травня 2014 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 11 470 доларів 37 центів США та 21 651 грн 15 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 8 951 долар 22 центи США, заборгованості за процентами - 2 519 доларів 15 центів США, пені за прострочення сплати кредиту - 410 доларів 72 центи США, що еквівалентно 16 436 грн 79 коп., та штрафу за порушення умов кредитного договору - 447 доларів 56 центів США, що еквівалентно 5 214 грн 69 коп. Відмовляючи у стягненні кредитної заборгованості з поручителя, суди попередніх інстанцій виходили із того, що порука припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки строк основного зобов'язання закінчився 18 грудня 2009 року, проте з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося лише 13 листопада 2014 року. Такі висновки судів відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Так, згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, на вказані строки не поширюється положення ч. 5 ст. 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин. Таким чином, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так само як і закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом. Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). При цьому відповідно до ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими. Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням. Зазначений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року в справі № 6-170цс13 та від 08 жовтня 2014 року в справі № 6-128цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (зі змінами та доповненнями) мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Ураховуючи викладене, суди правильно відмовили у позовних вимогах до поручителя, оскільки строк виконання кредитного зобов'язання визначено до 19 грудня 2009 року, договором поруки не встановлено строк його дії, тому із відповідною вимогою до поручителя банк мав право звернутися протягом наступних шести місяців з указаної дати. Оскільки банк звернувся до суду із даним позовом у грудні 2014 року, порука ОСОБА_4 припинилася в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України. Разом з тим колегія суддів не може погодитися із висновками судів у частині стягнення заборгованості із позичальника з огляду на таке. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що вона не погоджується із наданим ПАТ «КБ «Надра» розрахунком заборгованості, оскільки кошти у розмірі 6 940 доларів США не отримувала. Задовольняючи позов частково та стягуючи з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 555 доларів 10 центів США, суди виходили із того, що позичальник належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 21 грудня 2006 року, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з неї на користь кредитора. Разом з тим позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_3 13 серпня 2008 року коштів у розмірі 6 940 доларів США, тому суди дійшли висновку, що вказана сума, а також відсотки, пеня і штраф, які нараховані з урахуванням цієї суми, не підлягають стягненню з останньої. У пунктах 11, 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення ст. ст. 10, 60, 212-214 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зокрема, не дослідив графік погашення кредиту та не перевірив розрахунок кредитної заборгованості.Стягуючи з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором частково, суд першої інстанції обмежився лише формальними посиланнями на її обґрунтованість у частині 2 555 доларів 18 центів США, оскільки відповідач визнала заборгованість тільки в цій частині, при цьому не встановив та у рішенні не зазначив період, за який здійснюється стягнення, з чого складається сума заборгованості, яка стягується, не надав оцінки правильності чи хибності розрахунку наданої позивачем заборгованості, і власних розрахунків цієї суми не навів. Крім того, суд відмовив у стягненні пені й штрафів без зазначення будь-яких мотивів, з яких при цьому виходив. За змістом ст. ст. 303, 316 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд зобов'язаний надати відповіді на всі доводи апеляційної скарги. Недотримання вказаних вимог є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в частині мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ПАТ «КБ «Надра» посилалося на те, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку доказам щодо розміру кредитної заборгованості, тому апеляційний суд мав дослідити ці докази, у тому числі з'ясувати, чи містять вони інформацію щодо предмета доказування, чого зроблено судом не було. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на вищевказані вимоги законодавства, допущених місцевим судом порушень відповідно до вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не усунув, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги ПАТ «КБ «Надра» та докази, надані на її обґрунтування, й відхиляючи апеляційну скаргу, зосередився на оцінці обставин отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 6 940 доларів США, при цьому належним чином не перевірив наданого банком розрахунку суми заборгованості відповідача й не навів своїх розрахунків. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції повністю не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування в цій частині із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року скасувати в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Дем'яносов Судді: В.М. Коротун А.В. Маляренко І.К. Парінова О.В. Ступак
  13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43801629 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 грудня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 120 тис. доларів США зі сплатою 15,99 % річних з кінцевим строком повернення до 20 червня 2023 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 11 липня 2008 року між банком, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені договори поруки. Позичальник та поручителі не виконують зобов'язання за цими договорами, на вимоги банку не реагують, утворилась заборгованість у розмірі 214 728 доларів 61 цент США, яку позивач просив стягнути на його користь з відповідачів. У березні 2014 року ОСОБА_5, ОСОБА_4 звернулись до суду з самостійними зустрічними позовами, посилаючись на те, що 29 вересня 2011 року банком на їх адресу було надіслано претензію про дострокове погашення заборгованості в цілому. Вважали, що оскільки банк скористався своїм правом дострокового стягнення кредиту з боржника та поручителів, тому шестимісячний строк пред'явлення позову розпочався 29 вересня 2011 року. З новим позовом до суду банк звернувся до суду 17 вересня 2013 року, тому в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України ОСОБА_5 та ОСОБА_4 просили визнати договори поруки припиненими. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2014 року позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість по тілу кредиту 116 864 долари 06 центів США, за відсотками 74 587 доларів 14 центів США, а усього 191 451 долар 20 центів США. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором: пеню у розмірі 90 140 грн 34 коп., штраф у розмірі 95 916 грн та 3 441 грн судових витрат, а усього 189 497 грн 34 коп. В іншій частині позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено. Позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано припиненим договір поруки, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5 Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_5 судові витрати у розмірі 243 грн 60 коп. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим договір поруки, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4 Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 243 грн 60 коп. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року, з урахуванням ухвали цього суду від 8 грудня 2014 року про виправлення описки, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2008 року у розмірі 214 728 доларів 61 цент США, що еквівалентно 1 716 325 грн 78 коп., яка складається з: заборгованості по кредиту у розмірі 116 864 долари 06 центів США, що еквівалентно 934 094 грн 43 коп.; заборгованості по відсоткам у розмірі 74 587 доларів 14 центів США, що еквівалентно 596 175 грн 01 коп.; заборгованості по пені у розмірі 11 277 доларів 41 цент США, що еквівалентно 90 140 грн 34 коп.; штраф у розмірі 12 тис. доларів США, що еквівалентно 95 916 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2008 року у розмірі 214 728 доларів 61 цент США, що еквівалентно 1 716 325 грн 78 коп., яка складається з: заборгованості по кредиту у розмірі 116 864 долари 06 центів США, що еквівалентно 934 094 грн 43 коп.; заборгованості по відсоткам у розмірі 74 587 доларів 14 центів США, що еквівалентно 596 175 грн 01 коп.; заборгованості по пені у розмірі 11 277 доларів 41 цент США, що еквівалентно 90 140 грн 34 коп.; штраф у розмірі 12 тис. доларів США, що еквівалентно 95 916 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_4відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Отже, рішення апеляційного суду в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 не оскаржується, тому в цій частині не переглядається (ч. 2 ст. 335 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частково задовольняючи позов ПАТ «КБ «Надра» та задовольняючи зустрічні позови ОСОБА_5 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що після направлення ПАТ «КБ «Надра» вимог про дострокове погашення кредитної заборгованості від 29 вересня 2011 року на адресу відповідачів, а також залишення ухвалою суду від 28 січня 2013 року позовної заяви ПАТ «КБ «Надра» без розгляду, порука є припиненою, оскільки банк звернувся до суду з цим позовом у вересні 2013 року, що є порушенням шестимісячного строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України. Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов банку й відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів, апеляційний суд виходив із того, що строк виконання зобов'язання встановлено у кредитному договорі та у договорах поруки до 20 червня 2023 року, тобто строк дії договору не закінчено, тому підстав для застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України немає. Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки апеляційний суд дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 11 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 120 тис. доларів США зі сплатою 15,99 % річних з кінцевим строком повернення до 20 червня 2023 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 11 липня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені договори поруки. Оскільки ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зобов'язання за вказаними договорами не виконували, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість у розмірі 214 728 доларів 61 цент США, що еквівалентно 1 716 325 грн 78коп. Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що строк дії кредитного договору не сплив, оскільки виконання зобов'язання встановлено до 20 червня 2023 року, отже, такий строк визначено і в договорах поруки, оскільки вони діють до повного виконання позичальником своїх зобов'язань. При цьому апеляційний суд не врахував наступне. Відповідно до п. 3.3 кредитного договору від 11 липня 2008 року позичальник вносить черговий мінімальний платіж, визначений у п. 3.3.2 цього договору, щомісячно до 20 числа поточного місяця. У п. 4.2.4 кредитного договору зазначено, що банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін, визначений п. 3.3.3 цього договору, а також у випадку, передбаченому п. 4.3.6 цього договору. Пунктами 5.2, 5.3 договорів поруки визначено, що договір вступає в силу з моменту його належного оформлення сторонами. Дія договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов'язань згідно з договором поруки. Тобто, строк виконання зобов'язання (дата, місяць, рік) у договорі поруки не зазначено. З матеріалів справи вбачається, що позичальник перестав виконувати свої зобов'язання за кредитним договором у січні 2009 року. Крім того, 29 вересня 2011 року ПАТ «КБ «Надра» на адресу ОСОБА_4 надіслано претензію про дострокове погашення заборгованості в цілому, яка станом на 23 вересня 2011 року становила 175 307 доларів 77 центів США, що еквівалентно 1 387 851 грн 57 коп. Тобто, ПАТ «КБ «Надра» змінив строк виконання основного зобов'язання. 20 жовтня 2011 року ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2013 року, яка не оскаржувалась та набрала законної сили, вказану позовну заяву залишено без розгляду. Отже, переривання позовної давності немає (ч. 1 ст. 265 ЦК України). 17 вересня 2013 року ПАТ «КБ «Надра» вдруге звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2008 року. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6 - 53 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Апеляційний суд зазначене не врахував, не взяв до уваги, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором, кредитор змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором, надіславши 29 вересня 2011 року боржнику та поручителям претензію про дострокове погашення заборгованості. Отже, строк виконання зобов'язань за кредитним договором настав 29 вересня 2011 року, тоді як з банк звернувся з позовом у вересні 2013 року. Таким чином, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України зазначене не врахував, не визначився з моментом настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором та дійшов передчасного висновку про те, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором та договорами поруки встановлено до 20 червня 2023 року, тобто строк дії договору не закінчено, а тому підстав для застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України немає. Прохання касаційної скарги про скасування рішення апеляційного суду в повному обсязі, тобто і в частині позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 безпідставні оскільки згідно зі ст. ст. 10, 11, 335 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення за зверненням фізичних осіб. ОСОБА_5 касаційну скаргу не подавав, ОСОБА_4 не уповноважував на захист його інтересів. Отже, підстав для скасування судових рішень в частині вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_5 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 немає. За таких обставин, ураховуючи, що апеляційним судом в частині вирішення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_4 не встановлені всі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду в цій частині відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору поруки припиненим скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2014 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_5 та за його зустрічним позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору поруки припиненим залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко
  14. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44378298 Державний герб України У х в а л а іменем україни 29 квітня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів:Коротуна В.М.,Маляренка А.В., Попович О.В., Штелик С.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_7, про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ПАТ «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_7, про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 16 листопада 2007 року між сторонами було укладено договір поруки, за яким було забезпечено зобов'язання третьої особи за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840. В п. 1.1. договору поруки передбачено обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за належне виконання третьою особою взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору, в тому числі щодо повернення до 10 жовтня 2032 року кредиту у сумі 147175,00 доларів США, сплати відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 12,49 % річних, сплати інших платежів, передбачених кредитним договором, сплати можливих штрафних санкцій. З урахуванням уточнень, позивачка зазначала також, що у червні 2010 року ПАТ «Комерційний банк «Надра» звертався до суду з позовом до неї та боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року суму кредитної заборгованості було стягнено з відповідача, а у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 банку було відмовлено за безпідставністю у зв'язку з припиненням договору поруки згідно з положеннями частини 4 статті 559 ЦК України. Посилаючись на зазначене, позивачка просила суд визнати припиненим договір поруки від 16 листопада 2007 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2014 року позов задоволено. Визнано припиненим з 23 вересня 2009 року договір поруки від 16 листопада 2007 року, укладений між публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_6 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2014 року змінено, виключивши із резолютивної частини рішення посилання на дату припинення договору поруки. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Судами встановлено, що 16 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Комерційний банк «Надра» було укладено договір поруки. Відповідно до пункту 1.1 договору поруки поручитель на добровільних засадах взяла на себе зобов'язання перед банком відповідати за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). Згідно положень статті 546 ЦК України договір поруки є видом забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно із статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Однак, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина 4 статті 559 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року за результатами розгляду справи за позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, встановлено ту обставину, що вимоги банку щодо стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_6, безпідставні, оскільки позов про стягнення заборгованості пред'явлено банком із пропуском передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України строку для звернення із відповідними вимогами до поручителя. Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі положень частини 4 статті 559 ЦК України укладений між сторонами договір поруки від 16 листопада 2007 року слід визнати припиненим. При цьому, суд першої інстанції вказав, що вказаний договір слід вважати припиненим з 23 вересня 2009 року. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду в частині визнання припиненим договору поруки. Разом з тим, апеляційний суд обґрунтовано виключив із резолютивної частини рішення суду першої інстанції посилання на дату припинення договору. До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду з їх оцінки, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:В.М. Коротун А.В. Маляренко О.В. Попович С.П. Штелик
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38291660 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Хопти С.Ф., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 вересня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого позичальнику отримав кредит у розмірі 11 969 доларів США з кінцевим терміном повернення 9 вересня 2013 року та оплатою 15 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Оскільки позичальник та поручитель не виконують свої зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 17 461 долар 19 центів США, що згідно курсу Національного банку України становить 139 567 грн 29 коп. 8 грудня 2011 року право вимоги, що виникло з кредитного договору у ПАТ «УкрСиббанк», передано ПАТ «Дельта Банк», у зв'язку з чим позивач просив стягнути солідарно з відповідачів указану суму заборгованості. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 січня 2014 року, позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 139 567 грн 29 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині стягнення з неї суми заборгованості за кредитним договором та судових витрат та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому згідно зі ст. 335 ЦПК України не переглядаються. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник та поручитель допустили заборгованість за кредитним договором, а тому заборгованість підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку. Крім того, право вимоги, що виникло у ПАТ «УкрСиббанк», передано ПАТ «Дельта Банк», яке звернулось до суду з позовом до закінчення строку дії основного договору, а тому позивач має право на задоволення позову. Проте погодитись із таким висновком судів в частині вирішення позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 8 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 11 969 доларів США з кінцевим терміном повернення до 9 вересня 2013 року та оплатою 15 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. 8 грудня 2011 року право вимоги, що виникло з кредитного договору у ПАТ «УкрСиббанк», передано ПАТ «Дельта Банк». Згідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З матеріалів справи вбачається, що в кредитному договорі від 8 вересня 2008 року строк основного зобов'язання визначений - 9 вересня 2013 року (а.с.7). Пунктом 1.2.6 цього договору передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань у випадку невиконання позичальником або поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором або договором поруки. З липня 2012 року ОСОБА_3 не виконуються взяті зобов'язання за кредитним договором. 27 грудня 2012 року позичальнику та поручителю були надіслані вимоги про дострокове погашення заборгованості у повному обсязі та процентів за користування кредитом, яке залишилось без реагування. Отже, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, при тому що в договорі поруки не зазначено про строк його дії згідно зі ст. 252 ЦК України, кредитор, банк, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Так, ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до поручителя в у серпні 2013 року, при тому, що вимоги про дострокове погашення заборгованості, тобто про зміну дати виконання основного зобов'язання, надіслав 27 грудня 2012 року. Разом з тим договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якими порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-155цс13 від 29 січня 2014 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Також суди виходили з того, що договором про надання споживчого кредиту встановлено, що він діє до 9 вересня 2013 року. ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом у серпні 2013 року, тобто до закінчення строку дії основного боргу. Проте такі висновки судів є передчасними. Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. ОСОБА_3 допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених кредитним договором у липні 2012 року, оскільки не сплатив кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремо частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду х вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди у порушення ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули уваги, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а, відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. ОСОБА_3 порушив зобов'язання у липні 2012 року, а позов до поручителя пред'явлено у серпні 2013 року, тобто поза межами строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами 25 числа кожного місяця, а процентів - до 25 числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценті, початок позовної даності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення в частині первісного позову відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 січня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 5 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 січня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.Ф. Хопта Судді: Б.І. Гулько О.В. Закропивний М.Є. Червинська В.А. Черненко
  16. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55562402 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 лютого 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Леванчука А.О., ПисаноїТ.О., Юровської Г.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року, в с т а н о в и л а: У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 12/МК31/2007-980, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 50 735 грн зі сплатою 20,5% на рік та строком повернення коштів до 12 грудня 2014 року. За договором поруки від 13 грудня 2007 року ОСОБА_5 зобов'язалася відповідати перед банком, як солідарний боржник. ОСОБА_4 умови договору не виконав, станом на 26 грудня 2013 року за ним рахувалася заборгованість за кредитним договором у розмірі 106 970 грн 91 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року, позов ПАТ КБ «Надра» задоволено частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 12/МК31/2007-980 від 13 грудня 2007 року у розмірі 106 970 грн 91 коп. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості відмовлено. У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, суди обґрунтовано виходили із встановлених у справі обставин, які свідчать про те, що останню вимогу до поручителя ОСОБА_5 про дострокове погашення усієї заборгованості за кредитом, яка на той час становила 96 349 грн 05 коп., банком було направлено 28 грудня 2012 року (а. с. 170), у той час як з позовом до суду ПАТ КБ «Надра» звернулося 29 січня 2014 року. Вказане свідчить про те, що ПАТ КБ «Надра» пропустив строк звернення з позовом до поручителя. Такий висновок судів відповідає наявним у справі доказам та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 січня 2015 року, у справі № 6-190цс14. Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» відхилити, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 жовтня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. А.О. Леванчук Т.О. Писана Г.В. Юровська Колегія суддів:
  17. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49234120 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 24 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав 76 тис. грн на умовах сплати 16 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення не пізніше 16 березня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача за вищевказаним кредитним договором, 24 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» укладено договір поруки. Враховуючи те, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує і не проводить щомісячно часткове погашення кредиту в строки та згідно з графіком погашення заборгованості за кредитом, банк, просив стягнути з солідарно з відповідачів 164 808 грн 42 коп. заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» 164 808 грн 42 коп. заборгованості за кредитним договором та 1 648 грн 08 коп. судових витрат. Рішенням апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року заочне рішення місцевого суду в частині солідарного стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» по 824 грн 04 коп. судових витрат з кожного, а в решті заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що внаслідок порушення відповідачами умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка на підставі ст. ст. 1050, 1054 ЦК України підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра», врахувавши наданий банком розрахунок кредитної заборгованості. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна. Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Матеріалами справи підтверджується, що 24 квітня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав 76 тис. грн на умовах сплати 16 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення не пізніше 16 березня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача за вищевказаним кредитним договором, 24 квітня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено договір поруки. Згідно із розрахунком заборгованості станом на 05 квітня 2013 року заборгованість ОСОБА_4 перед позивачем за спірним кредитним договором становить 164 808 грн 42 коп., з яких: 68 318 грн 46 коп. - основна сума кредиту, 60 004 грн 35 коп. - несплачені проценти, 16 776 грн 52 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту та несвоєчасну сплату процентів, 12 109 грн 09 коп. - індексація за період прострочення та штраф за порушення умов договору в розмірі 7 600 грн. За домовленістю сторін збільшено позовну давність до десяти років (п. 7.3. кредитного договору). Пунктом 4.2.4 укладеного між сторонами кредитного договору визначено те, що банк має право вимагати від позичальника достроково виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін визначений п .3.3.2 цього договору. Згідно з п. 3.1 вказаного договору поруки дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється після встановлення строку, встановленого в договорі, а також, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Однак, місцевий не встановив моменту виникнення заборгованості на підставі допустимих доказів і період нарахування процентів, не визначав з якого часу, з урахуванням конкретних умов кредитного договору, у позичальника виникло право вимагати від відповідачів погашення заборгованості, враховуючи період, коли ОСОБА_4 перестав виконувати умови кредитного договору і сплачувати кошти в рахунок погашення заборгованості, крім того, залишив поза увагою те, що строк виконання основного зобов'язання у кредитному договорі встановлено - 16 березня 2010 року, а до суду з позовом ПАТ «КБ «Надра» звернулося тільки червні 2013 року, у зв'язку із чим, його висновок про чинність поруки ОСОБА_5 з огляду лише на умови договору поруки без перевірки її на відповідність положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України є передчасним. Апеляційний суд, перевіряючи рішення місцевого суду, на вказані порушення закону уваги не звернув, не врахував того, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. З огляду на викладене ухвалені у справі не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко В.І. Мартинюк О.М. Ситнік
  18. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  19. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  20. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  21. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  22. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57533681 Державний герб України Номер провадження: 22-ц/785/3569/16 Головуючий у першій інстанції Васильків О. В. Доповідач Артеменко І. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.04.2016 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Артеменка І.А., суддів Черевка П.М., Сватаненка В.І., при секретарі Фабіжевській Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_4 про визнання припиненим договору поруки,- встановила: У серпні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідачів, в якому просив визнати припиненим договір поруки від 07.09.2007 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3. Свої вимоги позивач мотивує тим, що внаслідок одностороннього підвищення Банком 01.11.2008 року відсоткової ставки за кредитом з 12,96 % до 15 %, про що позивач не повідомлявся, та на що не надав свою згоду, значно збільшився обсяг його відповідальності як поручителя за кредитним договором № OD42AN121500676 від 07.09.2007 року, тому просив визнати припиненим договір поруки. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано поруку ОСОБА_3 за договором поруки, укладеним 07.09.2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_3 такою, що припинена з 01.11.2008 року. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи поруку припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що Банком в односторонньому порядку 01.11.2008 року збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором без належного повідомлення позичальника та поручителя, внаслідок чого збільшився розмір відповідальності поручителя. Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 07.09.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредитні кошти у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 14835,12 доларів США строком до 05.09.2014 року на придбання автомобіля (а.с.8-12). З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 07.09.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній взяв на себе зобов'язання солідарно відповідати перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором (а.с.13). З розрахунку заборгованості за кредитним договором, що був укладений між Банком та ОСОБА_4, вбачається, що з 01.11.2008 року змінилася відсоткова ставка за кредитним договором з 12,96 % до 15,00% (а.с.14). З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2015 року ОСОБА_3 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з заявою щодо надання йому інформації про підвищення відсоткової ставки (а.с.64). Згідно відповіді на зазначений лист від 02.11.2015 року Банк повідомив, що відсоткова ставка за кредитним договором була збільшена 01.11.2008 року (а.с.66-67). Тобто, Банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за кредитним договором, внаслідок чого збільшилася відповідальність поручителя. Посилання Банку на те, що відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки згідно з цим же п. 2.3.1. кредитного договору зазначено, що Банк надсилає позичальникові письмові повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки. Крім того, у п. 13 договору поруки зазначено, що зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмову вигляді, шляхом укладання відповідної додаткової угоди (а.с.13). Банком не було надано до суду докази укладання додаткової угоди та докази належного повідомлення поручителя та позичальника про збільшення розміру відсоткової ставки за кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, підставою для припинення поруки є сукупність двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін. У п. 22 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року зазначено, що обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим. Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та визнав договір поруки припиненим, оскільки Банком не надано жодних доказів на підтвердження виконання п. 2.3.1. кредитного договору щодо направлення позичальнику письмового повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки, та не надано жодних доказів направлення такого повідомлення і ОСОБА_3 як поручителю, не надано доказів отримання таких письмових повідомлень ні позичальником, ні поручителем. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову ОСОБА_3, оскільки Банком в односторонньому порядку 01.11.2008 року було збільшено розмір процентної ставки за кредитним договором без належного повідомлення позичальника та поручителя, внаслідок чого збільшився розмір відповідальності поручителя, що є підставою для визнання договору поруки припиненим. Висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин і закон, який їх регулює. Таким чином, викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, - ухвалила: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2016 року залишити без змін. Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції. Судді апеляційного суду Одеської області І.А. Артеменко П.М. Черевко В.І. Сватаненко
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа: ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк» або Банк) про визнання поруки припиненою. Зазначав, що 22 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач надав позичальнику кредит у сумі 108 500 доларів США зі сплатою процентів на строк до 22 травня 2015 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель узяв на себе зобов’язання солідарно з позичальником відповідати за виконання боржником умов кредитного договору. Позивач указував, що кредитним договором передбачено, що в разі порушення позичальником строків внесення платежів або невиконання ним зобов’язань Банк має право надіслати йому повідомлення про зміну умов договору. У цьому разі строк виконання позичальником зобов’язань вважається таким, що настав на десятий календарний день з дня направлення Банком повідомлення про зміну умов договору. Договором поруки передбачено, що в разі невиконання своїх зобов’язань позичальником поручитель зобов’язаний погасити суму заборгованості за кредитним договором на першу вимогу Банку протягом десяти календарних днів з моменту отримання поручителем письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов’язань. 9 липня 2009 року Банк надіслав на адресу позичальника та на його адресу як поручителя повідомлення про зміну умов кредитного договору, зокрема, що строк виконання зобов’язань за кредитним договором у повному обсязі настає на десятий календарний день з 9 липня 2009 року, тобто з дня направлення зазначеного повідомлення – 19 липня 2009 року. Зазначав, що оскільки позичальник не виконав зобов’язання за кредитним договором, а Банк протягом шести місяців після спливу цього строку не звернувся до нього як до поручителя з вимогою про погашення боргу або з позовом до суду, то на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порука вважається припиненою. Посилаючись на пропущення Банком як шестимісячного строку звернення до поручителя з вимогою про погашення боргу, так і шестимісячного строку звернення до суду з позовом до нього, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки, укладений 22 травня 2008 року між Банком та ним, припиненим та стягнути з відповідача на його користь судові витрати. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав, – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, від 17 червня 2015 року, від 18 лютого 2015 року, від 29 квітня 2015 року, від 18 вересня 2013 року, від 27 листопада 2013 року та постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, від 17 вересня 2014 року, від 21 січня 2015 року, від 10 вересня 2015 року, від 24 вересня 2014 року, від 18 липня 2012 року. ОСОБА_1 вказує на те, що правові висновки Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції, в наданих для прикладу судових рішеннях, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 травня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 108 500 доларів США зі сплатою процентів на строк до 22 травня 2015 року. 22 травня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель узяв на себе зобов’язання солідарно з позичальником відповідати за виконання боржником умов кредитного договору. За умовами договору він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника. Відповідно до пункту 3.8 кредитного договору, якщо позичальник порушує строки платежів, установлені пунктами 3.3, 3.1, та/або при невиконанні зобов’язань позичальника, Банк має право надіслати позичальнику повідомлення про зміну умов договору у будь-який час з моменту настання вказаних обставин. При цьому строк виконання позичальником своїх зобов’язань за взаємною згодою сторін, вважається таким, що настав на десятий календарний день з дня направлення Банком позичальнику повідомлення про зміну умов цього договору у порядку, передбаченому цим пунктом договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку вважається дата, зазначена у квитанції, яка надається Банку відділенням зв’язку при відправленні листа з повідомленням про вручення, або дата зазначена у повідомленні, яке отримане позичальником особисто у Банку. Згідно з пунктом 4 договору поруки у разі невиконання позичальником умов основного зобов’язання в строк поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів, наданих у межах основного зобов’язання, та процентів за користування кредитом на першу вимогу Банку протягом десяти календарних днів з моменту отримання поручителем надісланої Банком письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов’язань, надісланою Банком за адресою, зазначеною у реквізитах поручителя в цьому договорі. Пунктом 7 договору поруки встановлено, що поручитель зобов’язується виконати основне зобов’язання в разі настання випадків зміни строків виконання зобов’язань за основним зобов’язанням, передбачених основним зобов’язанням. У зв’язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, листом від 9 липня 2009 року Банк повідомив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зміну умов кредитного договору, укладеного 22 травня 2008 року, а саме дострокового погашення заборгованості за кредитом, процентів та пені на десятий календарний день з дня направлення цього повідомлення (поштове відправлення – 9 липня 2009 року). У зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за договором Банк у грудні 2013 року звернувся до суду з позовом. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь Банку 1 203 060 грн 75 коп. заборгованості за кредитним договором, 2 823 грн судових витрат. На підставі договору факторингу право вимоги за договорами кредиту та поруки було відступлено товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ( далі – ТОВ «ФК «Вектор Плюс»). Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що строк звернення з вимогою до поручителя не пропущено, оскільки в межах строку позовної давності Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором 20 червня 2012 року. Проте у справах, ухвали в яких надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суди касаційної інстанції на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України дійшли висновку про те, що строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування самого зобов’язання поруки. Після його закінчення припиняються і право кредитора, і обов’язок поручителя. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців). Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов’язків, передбачених основним зобов’язанням. У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши 9 липня 2009 року повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів (а.с. 14), змінивши таким чином строк виконання основного зобов’язання. В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати. Строк виконання заявником умов кредитного договору щодо повного повернення отриманих кредитних коштів та виконання інших зобов’язань настав 19 липня 2009 року. Перебіг шестимісячного строку для пред’явлення Банком вимог до поручителя розпочався 20 липня 2009 року та закінчився 20 січня 2010 року. У вказаний проміжок часу Банк у будь-якій формі вимог до поручителя не пред’явив. Натомість судами встановлено, а заявником доведено, що позов Банку про стягнення заборгованості із заявника подано наприкінці 2011 року, а провадження у справі відкрито 20 січня 2012 року. Отже, заявником було доведено, а відповідачем не спростовано, що позов до поручителя подано з пропуском встановленого шестимісячного строку. Аналогічний правовий висновок міститься і в наданих постановах Верховного Суду України. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, суди неправильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України та зробили висновок про відсутність підстав для відмови в позові до поручителя. З наведених мотивів судові рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання поруки припиненою не можна вважати законними, тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1/ Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, підпунктом «а» пункту 2 частини другої та частини першої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року та рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати поруку за договором укладеним між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 22 травня 2008 року НОМЕР_1 припиненою. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2056цс15 Порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. У справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов’язків, передбачених основним зобов’язанням. У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів, змінивши таким чином строк виконання основного зобов’язання. В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати. У шестимісячний строк Банк у будь-якій формі вимог до поручителя не пред’явив, отже позов до поручителя подано з пропуском встановленого шестимісячного строку. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3D3AA1A76A5119D0C2257F01002B9143
  24. Предистория: В 2008 году взял ипотечный кредит в Сведбанке С 2011 года не оплачиваю В 2012 году Сведбанк-Вектор-КИ В 2013 году заочное решение о взыскание на предмет ипотеки путем продажи на торгах в счет погашения тела, процентов и пени. В 2015 году еще одно заочное решение о взыскании задолженности по кредиту в счет погашения того же тела, и выросших процентов и пени с меня и поручителя(жены) В 2016 году отменили заочное решение 2015 года и назначили дело к расмотрению в общем порядке. Заява на пересмотр заочного решения 2013 года еще расматривается. Сейчас готовится встречный иск о прекращении поручительства и признании договоров факторинга недействительными. Вопрос: 1) если я подам встречный иск к КИ о признани договора поручительства прекращенным не будет ли это автоматическим признанием договора факторинга между Сведбанком - Вектором - КИ? 2)есть ли необходимость писать иск по поруке если будет иск по факторингу? 3)кому лучше предьявлять иск по факторингу- в дело 2013 или 2015 года? 4) возможно ли просто написать заперечення по делу 2015 о об отмене к расмотрению дела так как уже есть решение 2013 года. 5) ОЦЕНИТЕ ВСТРЕЧНЫЙ ИСК Оріхівський районний суд Запорізької області -------------------------------------------------------------- 70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Першотравнева, 23 Суддя – М.М. Мінаєв Справа №323/1407/15-ц/№2/323/621/15 Особи, що подають заяву – ВІДПОВІДАЧ1: ОСОБА1 -- ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (скорочене наіменування ТОВ «Кредитні ініціативи) ------------------------------------------------------------ 07400, Київська область, м. Бровари, бул. Незалежності, 14 код ЄДРПОУ 35326253 Засоби зв’язку: тел. 0800-50-176 ЗУСТРІЧНА ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання таким що припинений договір поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09 квітня 2008 року 09.04.2008 року між ОСОБА1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено Кредитний договір № 0704/0408/45-011. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати Боржнику кредит у сумі 16 000,00 (шістнадцять тисяч доларів США 00 центів) дол. США, а Позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. В якості забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором між ОСОБА1., ОСОБА. та ВАТ «Сведбанк» було укладено Договір поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09.04.2008 р. Під час ознайомлення з матеріалами цієї справи, стало відомо, що 28.11.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс», та між TOB «ФК Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» відбулася заміна кредитора, а саме TOB «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувана за договором від 09.04.2008 № 0704/0408/45-01. Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 27.09.2013 р. по справі № 323/3177/13-ц/ № 2/323/838/13 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задоволено у повному обсязі. Ухвалено - звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру іпотеки - однокімнатну квартиру № 4, яка знаходиться за адресою:КВАРТИРА, що належить мені на праві власності на користь TOB «Кредитні ініціативи» (ЄДРПОУ: 35326253, п/р 26507010332001 в ПАТ «Альфа-Банк», МФО: 300346. Юридична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, буд. Незалежності, 14), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0704/0408/45-011 від 09.04.2008 року, яка станом на 09.03.2013 складає 183 520,71 (сто вісімдесят три тисячі п'ятсот двадцять гривень 71 копійка) грн., а саме: за кредитом - 122 380,98 (сто двадцять дві тисячі триста вісімдесят гривень 98 копійок) грн.; по відсотках - 31 342,71 (тридцять одна тисяча триста сорок дві гривні 71 копійка) грн.; пеня - 29 797,02 (двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто сім гривень 02 копійки) грн., шляхом проведення прилюдних торгів згідно ЗУ «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна. У роз'ясненнях, що містяться в пункті 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зазначено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України. Таким чином, з ухваленням рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 27.09.2013 р. по справі № 323/3177/13-ц/ № 2/323/838/13 про задоволення вимог кредитора - TOB «Кредитні іниціативи», яким за кредитом - 122 380,98 (сто двадцять дві тисячі триста вісімдесят гривень 98 копійок) грн.; по відсотках - 31 342,71 (тридцять одна тисяча триста сорок дві гривні 71 копійка) грн.; пеня - 29 797,02 (двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'яносто сім гривень 02 копійки) грн., припинились правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникло грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України. Вимог про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України позивач не заявляв. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року по цивільній справі №6-25812св14, ухвалах ВССУ від 17.04.2015 р., 03.09.2015 р., рішенні апеляційного суду Запорізької області від 26.05.2015 р. по справі № 336/7345/14-ц та інших Щодо припинення договору поруки. Порука за договором поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09.04.2008 р., укладеним між ОСОБА1, ОСОБА. та ВАТ «Сведбанк» припинилася як на підставі частини 1ст. 559 ЦК України, так і на підставі частини 4 ст. 559 ЦК України, оскільки: 1) Щодо припинення поруки на підставі частини 1 ст. 559 ЦК України. Пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (надалі за текстом - Постанова) роз'яснено, що Відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Згідно п. 11 Договору поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09.04.2008 р. Сторони не мають права в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов'язань за цим Договором або змінити його умови. Сторони домовились, що будь-які зміни до Основного зобов'язання, крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності Поручителя за цим договором, погоджуються між позичальником та банком самостійно без повідомлення поручителя про такі змін. Як вбачається, згідно п. 1.3. Кредитного договору № 09.04.2008 № 0704/0408/45-01 за користування кредитом встановлено процентну ставку у розмірі 11,9 % річних. 26.11.2009 р. між сторонами кредитного договору було укладено Договір про внесення змін та доповнень № 1 до Кредитного договору № 09.04.2008 № 0704/0408/45-01, згідно якого було змінено розмір відсоткової ставки та встановлено у такому розмірі (п. 1.3): 1.3.1. 11,9 % річних за період від дати укладання цього договору по 26.11.2009 р. 7 % річних за^період користування кредитом з 27.11.2009 р. по 09.11.2010 р. 10 % річних за період користування кредитом з 10.11.2010 р. по 09.11.2011 р. 13,08 % річних за період користування кредитом з 10.11.2011 р. по 09.04.2033 р. Таким чином, у зв'язку із зміною відсоткової ставки та збільшенням сум щомісячної сплати кредиту та процентів, збільшився розмір основного зобов'язання, при цьому, згоди на таке збільшення поручитель не надавав та Додаткова угода до Договору поруки не укладалася, отже договір поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09.04.2008 р. вважаємо припиненим від 26.11.2009 р.(з дня підписання Договора про внесення змін та доповнень № 1 до Кредитного договору № 09.04.2008 № 0704/0408/45-01). 2) Щодо припинення поруки на підставі частини 4 ст. 559 ЦК України. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності ч.4 ст.559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини ч.4 ст.559 ЦК України). Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертійстатті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі; застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості з боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно п. 10. Договору поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09.04.2008 р., цей Договір набуває чинності з дати його підписання. Сторони, керуючись умовами частини 4. ст. 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим Договором є повне виконання Позичальником або Поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням . Пунктом 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (надалі за текстом - Постанова) роз'яснено, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Таким чином, в Договорі поручительства не зазначено строк діє поруки, а тому порука за цим договором припиняється, якщо Кредитор не пред'явить вимоги до Поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Згідно п. 24 Постанови, пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Згідно п. 1.1 Кредитного договору, строк виконання основного зобов'язання було встановлено 09.04.2033 р. Однак, достроково звертаючись з позовом у 2013 р. до Оріхівського районного суду Запорізької області до Відповідача 1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок всієї заборгованості за кредитним договором, Позивач змінив строк виконання основного зобов'язання, який настав в день подання до суду позову. При цьому, позивач звернувся до поручителя із позовом після спливу шестимісячного строку. Таким чином, договір поруки є припиненим. Згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 38, 42, 44, 57, 58, 59, 64, 109, 118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, ПРОШУ СУД: 1) Прийняти до розгляду позовну заяву; 2) Визнати таким що припинений договір поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09 квітня 2008 року 4) Судові витрати покласти на Позивача. Додатки: 1. Оригінал квитанції про сплату судового збору у розмірі 275,61 грн. 2. Копія рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 23.06.2013 р. по справі № 323/3177/13-ц/ №2/323/838/13. 3. Копія кредитного договору № 0704/0408/45-011 від 09 квітня 2008 року. 4. Копія Договору про внесення змін та доповнень №1 до Кредитного договору № 09.04.2008 № 0704/0408/45-01. 5. Копія договору поруки № 0704/0408/45-011-Р-1 від 09 квітня 2008 року. 6. Копія цієї заяви з додатками для Позивача. «___»______________2016 року ОСОБА1 «___»______________2016 року ОСОБА
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/55447828 Державний герб України 233 № 271/6316/13-ц Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2016 року Костянтинівським міськрайонний суд Донецької області у складі:головуючого - судді Наумик О.О., при секретареві Сухоставець Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівціцивільну справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Південкомбанк» про відновлення втраченого судового провадження, В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Південкомбанк» звернулося до суду з заявою про відновлення втраченого судового провадження в цивільній справі №271/6316/13-цза позовом ПАТ «КБ «Південкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців та за зустрічним позовом ОСОБА_2до ПАТ «КБ «Південкомбанк», третя особа - ОСОБА_1, про припинення договору поруки №27/К/44 від 11.04.2008 р., закінченій ухваленням рішення, пославшись на таке: 21.05.2014 р. Червоногвардійським районним судом м. Макіївки Донецької області постановлено рішення по зазначеній цивільній справі по суті заявлених первісних і зустрічних позовних вимог. Не погодившись з цим рішенням ПАТ «КБ «Південкомбанк» звернулося до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, ухвалою якого від 17.06.2014 р. цивільну справу повернуто до Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області для належного оформлення, а саме для виправлення описки як у вступній та резолютивній частинах, так і в повному тексті рішення, а також для ухвалення додаткового рішення, - в строк до 17.07.2014 р. Через проведення в м. Макіївці місті розташування Червоногвардійського районного суду м. Макіївки антитерористичної операції відсутня будь-яка інформація про місцезнаходження вищезгадуваної цивільної справи, що дає підстави вважати про втрату її матеріалів при направленні до суду першої інстанції. Метою відновлення втраченого судового провадження заявник зазначає «відновлення процесуальних прав ПАТ «КБ «Південкомбанк», повязаних із втратою судового провадження та виконанням вимог, зазначених в Ухвалі апеляційного суду Донецької області від 17.06.2014 року». Підставами для відновлення втраченого судового провадження заявник зазначає таку підставу, як «повна втрата судового провадження у цивільній справі, яке закінчилося ухваленням рішення». Предметом відновлення є зміст окремих процесуальних документів чи їх частин, що містились у втраченій цивільній справі. Учасники цивільного процесу з утраченого провадження, належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви, зокрема ОСОБА_1, ОСОБА_2 - шляхом оголошення у пресі, а також на офіційному сайті суду, - до судового засідання не зявилися: представник заявника - ПАТ «КБ «Південкомбанк» надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність з посиланням на підтримання заяви про відновлення втраченого ОСОБА_3, ОСОБА_2 заперечень проти заявлених вимог суду не надали. Відповідно до ст.404 ЦПК України заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи. Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, рішення в цивільній справі №271/6316/13-ц за позовом ПАТ «КБ «Південкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців та за зустрічним позовом ОСОБА_2до ПАТ «КБ «Південкомбанк», третя особа - ОСОБА_1, про припинення договору поруки №27/К/44 від 11.04.2008 р., ухвалене 21.05.2014 р. Червоногвардійським районним судом м. Макіївки Донецької області. Згідно зі ст.1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 р. була визначена зміна територіальної підсудності судових справ,підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним судам. Зокрема, для справ, підсудних Червоногвардійському районному суду м. Макіївки, визначена підсудність Костянтинівському міськрайонному суду Донецької області. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд вбачає підстави для часткового відновлення втраченого судового провадження, виходячи з такого. Відповідно до ст.402 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому ЦПК України. Згідно зі ст.403 ЦПК України втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою осіб, які брали участь у справі, або за ініціативою суду. Стаття 408 ЦПК України передбачає, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. Судом встановлено, що 21.05.2014 р. Червоногвардійським районним судом м. Макіївки Донецької області було ухвалено рішення в цивільній справі № 271/6316/13-ц (2/271/153/14) по суті заявлених позовних вимог як за первісним позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради, так і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1. Факт ухвалення відповідного рішення, зміст цього рішення, склад учасників процесу підтверджуєтьсяДовідкою з автоматизованої системи документообігу суду про рух цивільної справи №271/6316/13-ц Червоногвардійського районного суду м. Макіївки, а також наданими заявником доказами, такими як: -копія позовної заяви ПАТ КБ Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення мешканців з копіями доданих до позовної заяви письмових доказів (а.с.18-53): - копія заяви про збільшення суми позовних вимог за первісним позовом з копіями доданих до заяви письмових доказів (а.с.54-57); - копія заперечень відповідачів проти позовних вимог за первісним позовом (а.с.58); - копія зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 доПАТ КБ Південкомбанк, третя особа - ОСОБА_1, - про припинення договору поруки № 27/К/44 від 11.04.2008 р. (а.с.59-60); - копія заперечень позивача за первісним позовом на зустрічну позовну заяву (а.с.61-64); - копія ухвали Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 07.04.2014 р., постановлена у звязку з розвязанням клопотання сторони відповідача за первісним позовом при розгляді справи по суті (а.с.65); - копія ухвали судді Апеляційного суду Донецької області від 17.06.2014 р. про повернення цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, - для виправлення описки та ухвалення додаткового рішення. Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено період проведення антитерористичної операції як час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; визначено територію проведення антитерористичної операції як територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р (зі змінами) затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в тому числі м. Донецьк Донецької області. Відповідно до ст.14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в районі проведення антитерористичної операції на час її проведення може бути встановлено спеціальний порядок; на вимогу керівників учасників антитерористичної операції підприємства, установи та організації, що знаходяться в районі проведення антитерористичної операції, частково або повністю припиняють свою роботу. Цивільні справи, що перебували в провадженні Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області, у зв'язку із дією розпорядження голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 р. щодо зміни територіальної підсудності справ, до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області не надходили. Виходячи із зазначених обставин,суд вважає доведеним факт втрати судового провадження, про відновлення якого просить заявник. Для відновлення тексту процесуальних судових рішеньза зазначеним судовим провадженням використано електронні копії процесуальних документів, постановлених Червоногвардійським районним судом Донецької області. Електронна копія рішення суду першої інстанції, як і копія ухвали суду апеляційної інстанції за вище згадуваним судовим провадженням підписана електронним цифровим підписом судді відповідно та внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до положень ч.ч.1-2 ст.3 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень». Стаття 408 ЦПК України передбачає, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. З урахуванням викладеного, суд вважає занеобхідневідновити втрачене судове провадження в частині точного і повного змісту рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті заявлених позовних вимог, а також точного і повного змісту ухвали суду апеляційної інстанції про повернення цивільної справи до суду першої інстанції для виправлення описки та ухвалення додаткового рішення. Тож заява про відновлення втраченого судового провадження підлягає частковому задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.402-409 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Заяву про відновлення втраченого судового провадження задовольнити частково. Відновити частково втрачене судове провадження в цивільній справі № 271/6316/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, в частині рішення суду першої інстанції: «Справа № 271/6316/13-ц ОСОБА_3 № 2/271/153/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2014 року Червоногвардійський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі: головуючої судді Заставенко М.О., при секретарі Гужвій В.В., Бановій О.М., Воронкова І.В.,за участюпредставника позивачаЯроцької Л.О.,відповідачівЛукяненко О.В., ОСОБА_2,представника відповідачівАнікєєнко Є.О.,представника третьої особиШакірової О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Макіївці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, - ВСТАНОВИВ: 06 листопада 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Південкомбанк (далі ПАТ КБ Південкомбанк) звернулося до суду з позовною заявою уточненою (т.1 а.с.156, т.2 а.с.40-42) в ході розгляду справи до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 11.04.2008р. між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Південкомбанк, правонаступником якого є ПАТ КБ Південкомбанк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 44, відповідно до умов якого, позивач надав відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 34130,00 доларів США зі сплатою 14,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредиту 11.04.2028р., а останній відповідно до п. 1.1, 2.6 кредитного договору зобовязався повернути кредит на умовах визначених договором та графіком погашення заборгованості. У забезпечення виконання зобовязання ОСОБА_1, між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р. та між банком та ОСОБА_1 договір застави (іпотеки) нерухомого майна № 14/К/44 11.04.2008р, згідно якого в іпотеку банку передана однокімнатна квартира, загальною площею 32,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка придбана за кредитні кошти ОСОБА_1В та є його власністю. Позивач належним чином виконав свої зобовязання по кредитному договору, видавши відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34130,00 доларів США, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на заяві на видачу готівки № 1122_27 від 11.04.2008р. Повернення кредиту, сплату відсотків та комісії за його користування відповідач ОСОБА_1 повинен був здійснювати на умовах і в порядку, визначених п.п. 1.1, 2.6, 3.3.4 кредитного договору. У звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість перед позивачем. Оскільки кредитним договором встановлений обовязок відповідача ОСОБА_1 повернути кредит частинами (з розстроченням) та він допустив прострочення повернення чергової частини, позивач має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася та сплатити проценти. Не зважаючи на неодноразові звернення позивача до ОСОБА_1 погасити кредитну заборгованість, останнім проігноровані вимоги позивача, що грубо порушує умови кредитного договору та норми чинного законодавства. Станом на 30.04.2014р. заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем становить: 33790,97 доларів США заборгованість по кредиту; 24857,41 доларів США заборгованість по процентам; 181751,66 гривень пеня. (т.2 а.с. 40-42). Відповідно до умов договору поруки, у звязку з порушенням ОСОБА_1 кредитного зобовязання, забезпеченого порукою, ОСОБА_2 відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що й ОСОБА_1, включаючи сплату основного боргу, процентів та штрафних санкцій, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідають перед позивачем, як солідарні боржники. Відповідно до п. 2.4 Договору іпотеки, у випадку невиконання іпотекодавцем ОСОБА_1 зобовязань за цим або кредитним договором, у тому числі якщо кінцевий термін ще не настав, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 4 договору іпотеки та за рахунок вилученої від реалізації Предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу. Відповідно до довідки від 31.01.2013р. позивачем встановлено, що в порушення п.4.2.6 договору іпотеки, ОСОБА_1 без письмової згоди та повідомлення позивача зареєстрував в квартирі, яка є предметом іпотеки свого малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дружину ОСОБА_2 07.08.2013р. на адресу відповідачів позивачем була направлена вимога № 0708-1-1397-1, щодо погашення заборгованості з проханням мешканців квартири добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки, яку згідно повідомлення про отримання поштового відправлення отримав батько ОСОБА_2 за місцем її колишньої реєстрації. Також вимога була направлена на всі відомі банку адреси, де відповідачі фактично мешкали або були зареєстровані, однак відповідачі навмисно не отримували рекомендовані листи, які поверталися до банку за закінченням терміну зберігання. На теперішній час кредит відповідачами не погашено, житлове приміщення не звільнено, вимогу банку від 07.08.2013р. не виконано, у звязку з чим позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. в розмірі 58648,38 доларів США. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача пеню за прострочення сплати кредиту та процентів за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. в розмірі 181751, 66 гривен. Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р., що складає 58648,38 доларів США та 181751,66 гривен шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження. Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (26.01.2008р.н.) та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки та розташована за адресою: АДРЕСА_2, зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, еміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5?яненко ОСОБА_6 на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривна 00 копійок. 17.01.2014р. відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ Південкомбанк, третя особа: ОСОБА_1, про припинення договору поруки, яка вмотивована тим, що 11.04.2008р., вона з позивачем уклала договір поруки № 27/К/44, відповідно до умов якого вона зобовязалася солідарно і в повному обсязі відповідати перед банком за виконання зобовязань ОСОБА_1 на умовах укладеного ним кредитного договору № 44 від 11.04.2008р. Посилаючись на ст.ст. 559, 526 ЦК України, вважає, що банк пропустив строк звернення до поручителя з вимогою погашення боргу за кредитним договором, оскільки 07.10.2009р. на користь банка був зроблений виконавчий напис, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в рахунок сплати безспірної заборгованості за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. що станом на 07.10.2009р. виникла в розмірі 270719,09 грн. - суми кредиту, 28778,73 грн. процентів за користування кредитом, 27202,68 грн. пені за прострочення сплати процентів, 2079,40 грн. пені за прострочення повернення кредиту. Так відповідно до ухвали Апеляційного суду Донецької області від 15.07.2013 року встановлено, що банк проінформував поручителя про загальний розмір заборгованості, про що свідчить повідомлення банку від 07.07.2009р. та вимагав дострокового повернення коштів за кредитом. Цією ж ухвалою встановлено, що банк самостійно змінив процентну ставку з 14,5% до 17%, про що ОСОБА_2 не повідомлялася та не підписувала додаткової угоди, щодо збільшення зобовязань за кредитним договором. Вважає, що договір поруки необхідно визнати припиненим на підставі ст. 559 ЦК України, оскільки збільшення процентної ставки, яке призвело до збільшення зобовязання поручителя, було проведено без її згоди. Крім того, у звязку з невиконанням вимоги банку від 07.07.2009р. приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 був вчинений виконавчий напис, а 23.10.2009р. Червоногвардійським відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження, щодо звернення стягнення на однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості станом на 07.10.2009р. Таким чином, дії банку, щодо звернення стягнення свідчать про застосування права на повернення кредиту достроково ще 07.10.2009р., а у звязку з тим, що банк з позовом звернувся 05.11.2013р., тобто через 4 роки, вважає, що договір поруки має бути припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. Просить суд припинити дію договору поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р., укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством Південкомбанк. Ухвалою Червоногвардійського районного суду від 17.01.2014р у якості третьої особи до участі у розгляді вимог за первісним позовом залучено Службу у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5, позовні вимоги позивача підтримала в повному об?ємі пославшись на обставини та факти викладені у позовній заяві та просила суд позов задовольнити. У задоволенні вимог зустрічної позовної заяви просила відмовити. Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що він дійсно 11.04.2008р. з позивачем уклав кредитний договір № 44, відповідно до умов якого, позивач надав йому грошові кошти у розмірі 34130,00 доларів США зі сплатою 14,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредиту 11.04.2028р., за які він придбав однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, в якій він мешкає разом із дружиною та неповнолітнім сином. Надав суду заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. Просив суд задовольнити вимоги зустрічної позовної заяви. Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення вимог первісного позову та підтримала зустрічну позовну заяву, вимоги якої просила задовольнити. Представник відповідачів ОСОБА_8, не оспорювала розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором та просила суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Не заперечувала проти виселення ОСОБА_2 Щодо вимог стосовно виселення неповнолітнього ОСОБА_4 заперечувала, та просила закрити провадження за вимогами про зняття з реєстраційного обліку. Зустрічну позовну заяву відповідача ОСОБА_2 просила задовольнити. Представника третьої особи ОСОБА_9, в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 просила відмовити в задоволенні вимог, щодо виселення дитини. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті у їх сукупності, суд встановив наступне. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Ст. 10 ч. 3 і ст. 60 ч. 1, ч. 4 ЦПК України, передбачено, що кожна із сторін зобовязання довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до вимог ст. 58 ч. 1, ч. 3 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з копії кредитного договору № 44 від 11.04.2008р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Південкомбанк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Південкомбанк та ОСОБА_10, позивач надав відповідачу ОСОБА_10 грошові кошти у розмірі 34130,00 доларів США зі сплатою 14,5 процентів річних з кінцевим терміном повернення кредиту 11.04.2028р., а останній зобовязався повернути кредит на умовах визначених договором та графіком погашення заборгованості. (а.с. 72-75 т. 1). За правилами ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільнюється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Ст. 629 ЦК України чітко встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Ст.1049, 1054 ЦК України передбачено, що Позичальник зобовязується повернути Кредитору надані грошові кошти та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором. Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Відповідно до заяви про видачу готівки № 1122_27 від 11.04.2008р., ВАТ КБ Південкомбанк видав, а ОСОБА_10 отримав відповідно до кредитного договору №44 від 11.04.2008р. кредитні кошти у розмірі 34130,00 доларів США (а.с.100 т. 1). Таким чином, позивач виконав умови кредитного договору, видавши відповідачу ОСОБА_10 кредитну суму. Як убачається з розрахунку заборгованості за договором № 44 від 11.04.2008р., ОСОБА_10 порушив умови укладеного договору по своєчасному поверненню суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, внаслідок чого утворився борг перед позивачем, який станом на 30.04.2014р. становить: 33790,97 доларів США заборгованість по кредиту; 24857,41 доларів США заборгованість по процентам (т.2 а.с. 43-44), тому суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_10 в односторонньому порядку відмовився від належного виконання взятих на себе зобовязань за кредитним договором та доповнень до нього. Відповідно до п. 3.2.6 Кредитного договору № 44 від 11.04.2008р кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту, процентів та неустойки у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов?язань за цим договором. Невиконання або неналежне виконання сторонами договору своїх обовязків тягне правові наслідки, передбачені статтею 611 ЦК України, зокрема: сплати неустойки (штраф, пеня) і відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно розрахунку наданого позивачем відповідно до п. 4.1 Кредитного договору пеня за прострочення кредитного зобов?язання боржником становить -181751,66 гривень (а.с. 45-46 т.2) Відповідно до статті 1048 ЦК України Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, суд визнає правильним представлений позивачем розрахунок періоду і суми заборгованості та суми штрафу, пені, що утворились у відповідача ОСОБА_10 за кредитним договором станом на 30.04.2014р. Також, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_11 було укладено договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р., відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_11 відповідає перед позивачем за виконання позичальником усіх його зобов?язань в повному обсязі, тобто у тому ж обсязі, що й боржник ОСОБА_10 (а.с. 85-86 т. 1). Виходячи з положень ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржника. У разі порушення боржником зобовязання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обовязку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обовязку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Таким чином поручитель ОСОБА_11, з якою було укладено договір поруки в забезпечення виконання зобовязань позичальника ОСОБА_10, несе солідарну відповідальність із позичальником, щодо повернення банку кредитних коштів. Згідно із вимогами ПАТ КБ Південкомбанк № 09/08-1-594 від 29.03.2013р., №09/08-1-534 від 21.03.2013р., № 09/08-1-729 від 15.09.2012р., № 09/08-1-234 від 22.02.2010р. щодо погашення заборгованості за кредитним договором №44 від 11.04.2008р. (а.с. 102; 104; 106; 107 т. 1), відповідачам ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було повідомлено про необхідність сплатити заборгованість за кредитом, про що свідчать поштові повідомлення про отримання поштового відправлення (а.с. 103; 105 т. 1). До теперішнього часу заборгованість не сплачена. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов?язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов?язань за цим договором строк пред?явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов?язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов?язання у повному обсязі або у зв?язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Предявлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору) так і пред?явлення до нього позову. При цьому в разі пред?явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов?язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк його припинення не встановлено. 07.10.2009р. на користь банку був зроблений виконавчий напис, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про застосування права позивача на повернення кредиту достроково, ще у 2009р. У шестимісячний строк від дня настання строку пред'явлення вимоги до поручителя ОСОБА_11, позивач до суду не звернувся а звернувся лише у 2013р. Таким чином суд приходить до висновку, що шестимісячний строк для пред?явлення вимоги до відповідача ОСОБА_11, як поручителя сплив 07.04.2010 року. Також кредитним договором встановлено періодичність сплати платежів, а тому право на пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців позивач також отримав з моменту несплати позичальником чергового платежу, тобто з грудня 2008 року. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється також у разі зміни зобов?язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується розмір його відповідальності. У зобовязаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладання на останню відповідальності за невиконання або неналежне виконання позивальником своїх зобов?язань перед банком. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15.07.2013р. встановлено, що банк самостійно змінив процентну ставку з 14,5% до 17%, про що ОСОБА_11 не повідомлялася та не підписувала додаткової угоди, щодо збільшення зобов?язань за кредитним договором (а.с.130-133 т. 1). Таким чином, суд дійшов висновку, що є усі підстави для задоволення вимог зустрічної позовної заяви, а тому договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р., укладений між ОСОБА_11 та Публічним акціонерним товариством Південкомбанк підлягає припинею, підстав для покладення відповідальності на останню за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов?язань перед банком немає, внаслідок чого позовні вимоги позивача в частині солідарного стягнення заборгованості задоволенню не підлягають, а заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_10 У судовому засіданні відповідач ОСОБА_10 заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин встановленого законом трирічного строку позовної давності. Позовна давність, як визначено ст. 256 ЦК України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За правилами ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Приписами частин 4, 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позивач звернувся до суду з даним позовом 06.11.2013р., тобто захисту підлягає право стягнення заборгованості сум за період з 06.11.2010р. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №44 від 11.04.2008р. наданого позивачем за період з 06.11.2010р. по 06.11.2013р. за процентною ставкою 14,5 % з терміном сплати до 11.04.2028р. заборгованість становить: 47080,66 доларів США в тому числі за кредитом 33105, 93 долари США, проценти 13974,73 долари США (т.2 а.с. 48, 49). З урахуванням розрахунку заборгованості доданого до збільшених під час розгляду справи позовних вимог заборгованість за договором за період з 06.11.2013р. по 30.01.2014р. за процентною ставкою 14,5 % з терміном сплати до 11.04.2028р. по процентам становить 1528,14 доларів США (т.2 а.с. 62), а за період 01.02.2014р. по 29.04.2014р. по процентам становить 1181,30 доларів США ( в тому числі лютий 2014р. 375,87 доларів США, березень 2014р. - 416,14 доларів США, квітень 2014р. - 389, 29 доларів США) (т.2 а.с. 44). Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності по спірних правовідносинах за період по 06.11.2010р. позивачем пропущено та підстав для його відновлення немає, тому стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором за період з 06.11.2010р. по 30.04.2014р. по кредитному договору №44 від 11.04.2008р. в розмірі 49790,10 доларів США, в тому числі за кредитом 33105, 93 долари США, проценти 16684,17 (13 974,73 + 1528, 14+ 1181,30) долари США. Що стосується стягнення з відповідача ОСОБА_10 пені за прострочення сплати кредиту то вони також підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, що визначений п.6.2 кредитного договору, в якому сторони погодили, що до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність терміном у три роки, а також відповідно до п.4.1 кредитного договору, яким визначений розмір пені не більше ніж 50 % від загальної суми виданого кредиту (34130 доларів США : 2 = 17065 доларів США). Таким чином, враховуючи, що за період з 23.11.2010р. по 11.03.2012р. розмір пені становить 17065 долари США, (тобто станом на 30.04.2014р. він буде перевищувати передбачений кредитним договором граничний розмір), що курсу НБУ станом на 30.04.2014р. (11,4081 гривень за 1 долар США) становить 181571,66 гривень, суд вважає, що стягненню підлягає пеня в розмірі 181571, 66 гривень (а.с.46, 50-61). У забезпечення виконання зобовязання, між ПАТ КБ Південкомбанк та ОСОБА_10 було укладено іпотечний договір № 14/К/44 від 11.04.2008р. та договір № 1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 14/К/44 від 11.04.2008р., згідно яких в іпотеку банку передана однокімнатна квартина квартира № 60 на шостому поверсі в будинку № 9а по вулиці Черняхівського міста Макіївки Донецької області, загальною площею 32,4 кв.м., яка належить ОСОБА_10 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири (а.с.99 т. 1). Заставна вартість предмета іпотеки обумовлена сторонами договору іпотеки становить 228471,81 грн. Відповідно до умов Договору іпотеки, у випадку невиконання ОСОБА_12 зобов?язань за цим або кредитним договором, у тому числі якщо кінцевий термін ще не настав, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 4 договору іпотеки та за рахунок вилученої від реалізації Предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу (а.с. 87-93 т. 1). Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно ч. 1-2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 33 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-ІV Про іпотеку іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, за правилами ст. 3 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Відповідно до ч. 1ст. 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Як встановлено у судовому засіданні 07.10.2009р. на користь банку приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 був зроблений виконавчий напис № 1143, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, в рахунок сплати безспірної заборгованості на підставі якого відкрито виконавче провадження (постанова № ВП 42226239 від 24.02.2014р. (а.с. 8 т.2.) Таким чином, має місце повторне звернення стягнення на предмет іпотеки, на однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_10 на користь позивача в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р., шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, що не відповідає закону, тому позовні вимоги в цієї частині задоволенню не підлягають. Вирішуючи позовні вимоги, в частині виселення ОСОБА_13, ОСОБА_11 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки та розташована за адресою: АДРЕСА_2 суд виходить з наступного. Відповідно до довідки від 31.01.2013р., позивачем встановлено, що в порушення п.4.2.6 договору іпотеки, ОСОБА_10 без письмової згоди та повідомлення позивача зареєстрував в квартирі, яка є предметом іпотеки свого малолітнього сина ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дружину ОСОБА_11 (а.с.101 т. 1). Факт реєстрації ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 також підтверджено довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Донецькій області (а.с.1 т.1). Відповідно до довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Донецькій області ОСОБА_13, зареєстрованим по Донецькій області не значиться (а.с. 34 т. 2). В квартирі за адресою: АДРЕСА_3, фактично мешкають мати, батько та дитина, і ця обставина Відповідачем ОСОБА_10 та представником відповідачів визнана у судовому засіданні, та не оспорювалась позивачем, тому не підлягає доказуванню відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України. Згідно довідок 07.08.2013р. (а.с.109-110 т. 1) на адресу відповідачів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 позивачем була направлена вимога № 0708-1-1397-1, щодо погашення заборгованості з проханням мешканців квартири добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки, яку згідно повідомлення про отримання поштового відправлення (а.с.111 т. 1) отримав батько ОСОБА_11 Філоненко, за місцем її колишньої реєстрації. Також вимога була направлена на всі відомі банку адреси, де відповідачі фактично мешкали або були зареєстровані. Відповідно до ст. 39 Закону України Про іпотеку одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 цієї ж ст. 40 законодавець установлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дні отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК України. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов, а саме: у разі якщо мешканці не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк. Таким чином, при вирішенні позову в частині виселення з урахуванням того, що вже звернуто стягнення на предмет іпотеки про що мешканцям відомо, суд враховує що вимога про звільнення приміщення була отримана родичем відповідача, що не заперечувалось відповідачами, а до теперішнього часу в квартирі проживають ОСОБА_13, ОСОБА_11 та їх дитина ОСОБА_13. Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в цій частині та виселення ОСОБА_10, ОСОБА_11 та їх дитини ОСОБА_13, які проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки та розташована за адресою: АДРЕСА_2 Що стосується позовних вимог, в частині зняття з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, суд враховує положення Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, відповідно до ст.3 якого реєстрацією є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Згідно ч.1 ст.7 Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Згідно з ч.1 ст.11 Закону реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Таким чином, за наявності судового рішення про виселення, яке набрало законної сили, та відповідно до ст.14 ЦПК України є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, зняття з реєстраційного обліку такої особи у судовому порядку не потребується, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 88 ЦПК України, кошти затрачені позивачем на сплату судового збору у розмірі 3441 гривня 00 копійок підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_10 на користь позивача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 256, 261, 267, 525, 526, 541, 543, 553, 553, 559, 589, 590, 610, 625, 629, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 3, 33, 35, 39, 40 ЗУ Про іпотеку, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212 - 215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_11 задовольнити. Визнати припиненим договір поруки № 27/К/44 від 11.04.2008р. укладений між ОСОБА_11 та Публічним акціонерним товариством Південкомбанк з 07.04.2010 року. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк заборгованість за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. за період з 06.11.2010р. по 30.04.2014р. в розмірі 49790 (сорок дев?ять тисяч сімсот девяносто) доларів США 10 центів, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 33105,93 долари США та заборгованості по процентам у розмірі 16684,17 долари США. Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк пеню за прострочення сплати за кредитним договором № 44 від 11.04.2008р. в розмірі 181751 (сто вісімдесят одна тисяча сімсот п?ятдесят одна) гривня 66 копійок. Виселити ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_5 з квартири № 60, яка розташована у будинку № 9а, по вулиці Черняхівського у м.Макіївка. Стягнути з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк суму сплаченого судового збору в розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) гривня 00 копійок. В решті вимог позивача відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Червоногвардійський районний суд міста Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: М.О. Заставенко», а також в частині ухвали суду апеляційної інстанції: « Єдиний унікальний 271/6316/13-ц Номер провадження 22ц/775/5481/14 Головуючий у 1 інстанції Заставенко М.О. Суддя доповідач Груіцька Л.О. УХВАЛА про повернення цивільної справи 17 червня 2014 року м. Донецьк Суддя апеляційного суду Донецької області Груіцька Л.О., розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» на рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21.05.2014 р. за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1, В С Т А Н О В И В: Рішенням Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, а позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» задоволено частково. Не погодившись з вказаним рішенням суду Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Південкомбанк» подало апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 7 ст. 297 ЦПК України при надходженні до апеляційного суду неналежно оформленої справи суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки. Відповідно до ст. 219 ЦПК України виправити допущені у судовому рішенні описки може суд, який постановив рішення, з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні. В п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України про судове рішення у цивільній справі від 18.12.2009 № 14 зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових суми суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого провадиться виконання. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати. Суддя дослідивши надані матеріали справи вважає, що неможливо відкрити провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» на рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року, оскільки: 1. по тексту у вступній та резолютивній частині та повному тексті рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року допущені грамматичні помилки, а саме в адресі відповідачів: замість вул.Черняховського у м.Макіївки вказано вул.Черняхівського у м.Макіївки. З витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек вбачається, що об'єктом обтяження є квартира іпотекодавцяЛукяненко ОСОБА_14, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 /т.1 а.с.94/ Також з договору купівлі-продажу видно, що ОСОБА_1 купив квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 /т.1 а/с 99/. Окрім того позивач в позові 06.11.2013 року вказував саме АДРЕСА_6 /т.1 а/с 5/. 2. оскаржуванимрішенням суду першої інстанції стягнуто зЛукяненко ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» заборгованість за кредитним договором №44 від 11.04.2008 року за період з 06.11.2010 року по 30.04.2014 року в розмірі 49790 доларів США 10 центів, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 33105,93 долари США та заборгованості по процентам у розмірі 16684,17 долари США. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення нанести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Наявність вищезазначених недоліків перешкоджає відкриттю провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Південкомбанк» на рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року. Враховуючи викладене, справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для: 1 належного оформлення, а саме для виправлення описки у вступній та резолютивній частині та в повному тексті рішенні Червоногвардійського районного суду м.Макіївки Донецької області від 21 травня 2014 року. 2 для ухвалення додаткового рішення. Керуючись ч. 7 ст. 297 ЦПК , ч.2 ст.220 ЦПК України, суддя, - У Х В А Л И В: Цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, третя особа: Служба у справах дітей Червоногвардійської районної адміністрації Макіївської міської ради; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк про припинення договору поруки, третя особа: ОСОБА_1 Васильовичповернути до суду першої інстанції для виправлення описки та для ухвалення додаткового рішення. Надати строк Червоногвардійському районному суду м.Макіївки Донецької області для усунення недоліків по справі до 17 липня 2014 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя апеляційного суду Донецької області ОСОБА_15О.». Рішення про відновлення втраченого судового провадження може бути оскаржено лише в частині дій суду щодо відновлення втраченого провадження в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя G M T Определить языкАзербайджанскийАлбанскийАнглийскийАрабскийАрмянскийАфрикаансБаскскийБелорусскийБенгальскийБирманскийБолгарскийБоснийскийВаллийскийВенгерскийВьетнамскийГалисийскийГреческийГрузинскийГуджаратиДатскийЗулуИвритИгбоИдишИндонезийскийИрландскийИсландскийИспанскийИтальянскийЙорубаКазахскийКаннадаКаталанскийКитайский (Трад)Китайский (Упр)КорейскийКреольский (Гаити)КхмерскийЛаосскийЛатинскийЛатышскийЛитовскийМакедонскийМалагасийскийМалайскийМалайяламМальтийскийМаориМаратхиМонгольскийНемецкийНепалиНидерландскийНорвежскийПанджабиПерсидскийПольскийПортугальскийРумынскийРусскийСебуанскийСербскийСесотоСингальскийСловацкийСловенскийСомалиСуахилиСуданскийТагальскийТаджикскийТайскийТамильскийТелугуТурецкийУзбекскийУкраинскийУрдуФинскийФранцузскийХаусаХиндиХмонгХорватскийЧеваЧешскийШведскийЭсперантоЭстонскийЯванскийЯпонский АзербайджанскийАлбанскийАнглийскийАрабскийАрмянскийАфрикаансБаскскийБелорусскийБенгальскийБирманскийБолгарскийБоснийскийВаллийскийВенгерскийВьетнамскийГалисийскийГреческийГрузинскийГуджаратиДатскийЗулуИвритИгбоИдишИндонезийскийИрландскийИсландскийИспанскийИтальянскийЙорубаКазахскийКаннадаКаталанскийКитайский (Трад)Китайский (Упр)КорейскийКреольский (Гаити)КхмерскийЛаосскийЛатинскийЛатышскийЛитовскийМакедонскийМалагасийскийМалайскийМалайяламМальтийскийМаориМаратхиМонгольскийНемецкийНепалиНидерландскийНорвежскийПанджабиПерсидскийПольскийПортугальскийРумынскийРусскийСебуанскийСербскийСесотоСингальскийСловацкийСловенскийСомалиСуахилиСуданскийТагальскийТаджикскийТайскийТамильскийТелугуТурецкийУзбекскийУкраинскийУрдуФинскийФранцузскийХаусаХиндиХмонгХорватскийЧеваЧешскийШведскийЭсперантоЭстонскийЯванскийЯпонский Звуковая функция ограничена 100 символами. Настройки : История : Справка : Обратная связьЗакрыть