Search the Community

Showing results for tags 'прекращение финансового поручительства'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 223 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- за участі:представника заявника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, а також представників публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” ОСОБА_3 й ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” до товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес-Спецстрой”, товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес-Строй Інвест”, товариства з обмеженою відповідальністю “Прогресбуд-Інвест”, товариства з обмеженою відповідальністю “Прогресбуд”, товариства з обмеженою відповідальністю “Золоті ключі”, товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес-Строй СУ №2”, ОСОБА_5, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2010 року публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) звернулось із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес-Строй” (далі – ТОВ “Прогрес-Строй”), товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес-Спецстрой” (далі - ТОВ “Прогрес-Спецстрой”), товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес-Строй Інвест” (далі – ТОВ “Прогрес-Строй Інвест”), товариства з обмеженою відповідальністю “Прогресбуд-Інвест” (далі – ТОВ “Прогресбуд-Інвест”), товариства з обмеженою відповідальністю “Прогресбуд” (далі – ТОВ “Прогресбуд”), товариства з обмеженою відповідальністю “Золоті ключі” (далі – ТОВ “Золоті ключі”), товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес-Строй СУ №2” ( далі – ТОВ “Прогрес-Строй СУ №2”), ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що 16 червня 2007 року між ним і ТОВ “Прогрес-Строй” було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 3 739 933, 89 доларів США зі сплатою 12 % річних на строк до 15 червня 2010 року, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати й повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти, комісії та штрафні санкції, а також інші платежі згідно з умовами договору. З метою забезпечення виконання ТОВ “Прогрес-Строй” зобов’язань, взятих за кредитним договором, ПАТ “УкрСиббанк” того самого дня уклало договори поруки з ТОВ “Прогрес-Спецстрой”, ТОВ “Прогрес-Строй Інвест”, ТОВ “Прогресбуд-Інвест”, ТОВ “Прогресбуд”, ТОВ “Золоті ключі”, ТОВ “Прогрес-Строй СУ №2”, ОСОБА_5 і ОСОБА_1 Крім того, 16 червня 2007 року між позивачем та ТОВ “Прогрес-Строй Інвест” укладено договір іпотеки. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2012 року позов ПАТ “УкрСиббанк” у частині вимог до ТОВ “Прогрес-Строй” про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду з підстав того, що постановою господарського суду Одеської області від 10 липня 2012 року ТОВ “Прогрес-Строй” визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. У процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та, посилаючись на порушення ТОВ “Прогрес-Строй” умов кредитного договору, у зв’язку із чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 42 345 199 грн 24 коп., просив стягнути солідарно з ТОВ “Прогрес-Строй Інвест”, ТОВ “Прогрес-Спецстрой”, ТОВ “Прогресбуд-Інвест”, ТОВ “Прогресбуд”, ТОВ “Золоті ключі”, ТОВ “Прогрес-Строй СУ №2”, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зазначену суму кредитної заборгованості, 1 700 грн у рахунок сплати судового збору та 120 грн у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ “Прогрес-Строй Інвест”, ТОВ “Прогрес-Спецстрой”, ТОВ “Прогресбуд-Інвест”, ТОВ “Прогресбуд”, ТОВ “Золоті ключі”, ТОВ “Прогрес-СтройСУ №2”, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ПАТ “УкрСиббанк” 42 345 199 грн 24 коп. заборгованості за кредитним договором; вирішено питання про розподіл судових витрат; установлено порядок і спосіб виконання рішення суду. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 листопада 2013 року залишено без змін. У вересні 2014 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини третьої статті 554 та частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2014 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, а зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 16 червня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (далі – АКІБ “УкрСиббанк”) (змінено назву на ПАТ “УкрСиббанк”) і ТОВ “Прогрес-Строй” укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав кредит у розмірі 3 700 000 доларів США зі сплатою 12 % річних, а ТОВ “Прогрес-Строй” зобов’язалось прийняти, належним чином використати й повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти, комісії та штрафні санкції, а також інші платежі згідно з умовами договору. Строк погашення кредиту до 15 червня 2010 року, у терміни, установлені графіком погашення кредиту, якщо не застосовується інший термін повернення кредиту, установлений на підставі додаткової угоди сторін, або до вказаного терміну (достроково), відповідно до умов договору (пункт 1.2 договору) (т. 1 а.с. 17 - 23). Додатковою угодою № 1 від 24 вересня 2008 року, яка є невід’ємною частиною кредитного договору, установлено графік погашення кредиту (т. 1 а.с. 24). Додатковою угодою № 2 від 29 грудня 2008 року, яка є невід’ємною частиною кредитного договору, сторони погодили, що ліміт кредиту становить 3 739 933, 89 доларів США (що дорівнює еквіваленту 28 797 490 грн 96 коп. за курсом Національного банку України на день укладення угоди) зі сплатою 12 % річних у доларах та 30 % річних в українській гривні, які позичальник зобов’язався повернути не пізніше ніж 15 червня 2010 року, якщо не застосовується інший термін, установлений додатковою угодою, сторін або дострокове повернення (т. 1 а.с. 25 – 27). З метою забезпечення виконання ТОВ “Прогрес-Строй” своїх зобов’язань за кредитним договором від 16 червня 2007 року того самого дня між АКІБ “УкрСиббанк” і ТОВ “Прогрес-Строй Інвест” укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку нерухоме майно, - три земельні ділянки, площами S_1, S_2 та S_3, що розташовані АДРЕСА_1. Згідно з пунктом 1.1.1 договору іпотеки вартість предмета іпотеки сторонами була оцінена в 26 900 225 грн (т. 1 а.с. 28 - 30). Крім того, 16 червня 2007 року між АКІБ “УкрСиббанк” і ТОВ “Прогрес-Спецстрой”, ТОВ “Прогрес-Строй Інвест”, ТОВ “Прогресбуд-Інвест”, ТОВ “Прогресбуд”, ТОВ “Золоті ключі”, ТОВ “Прогрес-Строй СУ №2”, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено окремі договори поруки (т. 1 а.с. 32 - 45). За умовами договорів поруки (пункти 1.1, 1.3 – 1.4) кожен із поручителів поручився солідарно з боржником в повному обсязі відповідати за невиконання ТОВ “Прогрес-Строй” усіх його зобов’язань за кредитним договором як тих, що існують на момент укладення договору, так і тих, що виникнуть у майбутньому. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що порука діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором. З підстав укладення додаткової угоди № 2 до кредитного договору 29 грудня 2008 року між АКІБ “УкрСиббанк” і поручителями: ТОВ “Прогрес-Строй СУ №2”, ТОВ “Золоті ключі”, ТОВ “Прогресбуд”, ТОВ “Прогресбуд-Інвест”, ОСОБА_5 - укладено додаткові угоди № 1 до договорів поруки (т. 1 а.с. 46 - 50); також 30 грудня 2008 року внесені відповідні зміни до договору іпотеки (т. 1 а.с. 31). Позивач повністю та в строки виконав свої зобов’язання за кредитним договором. У зв’язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов’язань банк 19 листопада 2009 року звернувся до боржника та поручителів із відповідними повідомленнями щодо порушення ТОВ “Прогрес-Строй” своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогами достроково повернути в повному обсязі суму кредиту, нараховані проценти та комісії згідно з умовами кредитного договору (т. 1 а.с. 51-59). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ТОВ “Прогрес-Строй” перестало сплачувати кредит і проценти за його користування, у зв’язку із чим виникла заборгованість за кредитним договором. Доказів припинення боржника внаслідок його ліквідації не надано, а порушення процедури ліквідації юридичної особи не є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до поручителів. Оскільки вимога банку про настання строку повернення кредиту у зв’язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань відповідачами виконана не була, позивач реалізував своє право шляхом стягнення заборгованості з поручителів. ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявник надав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, від 26 вересня 2012 року, від 12 грудня 2012 року, від 13 лютого 2013 року та від 4 грудня 2013 року, а також ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, від 23 жовтня 2013 року, від 5 лютого 2014 року, від 25 червня 2014 року, від 9 липня 2014 року й від 16 липня 2014 року. У рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2012 року, від 12 грудня 2012 року та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, від 25 червня 2014 року, від 9 липня 2014 року та від 16 липня 2014 року суд касаційної інстанції дійшов правового висновку, що відповідно до вимог частини третьої статті 554 ЦК України поручителі відповідають перед кредитором солідарно між собою лише у разі укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука). Поручителі, з якими укладено окремі договори поруки, не є солідарними боржниками між собою й не можна вважати поруку спільною відповідальністю перед кредитором, якщо договором не передбачено іншого. У рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, від 13 лютого 2013 року та від 4 грудня 2013 року, а також ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року та від 5 лютого 2014 року зроблено правовий висновок, що в зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення обсягу відповідальності позичальника навіть за згодою банку та позичальника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 554 та частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання (частина перша статті 628 ЦК України). Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Закон пов’язує припинення договору поруки із сукупністю двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін. У справі, яка є предметом перегляду, між банком і позичальником було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, за умовами якої збільшено розмір суми кредиту. На підставі цього договору зміни до договору поруки, який укладений із ОСОБА_1, не вносилися. Пунктом 2.1 договору поруки, укладеного між ПАТ “УкрСиббанк” і ОСОБА_1, передбачено, що кредитор не має права без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, унаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під “згодою поручителя” сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом поставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін. У матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені зміни були погоджені з ОСОБА_1. Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. За змістом пункту 1.3 договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, зазначених у кредитному договорі. Відповідно до пункту 1.4 договорів поруки відповідальність поручителя й боржника є солідарною. При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою. Пунктом 2.2 договорів поруки встановлено право кредитора у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за основним договором пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов’язковими до виконання. Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, а саме стягнення солідарно з поручителів суму заборгованості за кредитним договором, у цьому разі не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки. Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні. Саме до цього зводяться правові висновки суду касаційної інстанції, що викладені в рішеннях наданих ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Крім того, суд касаційної інстанції не зважив на вимоги статті 16 ЦПК України, згідно з якими не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини третьої статті 554 та частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 16 ЦПК України. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-185цс14 Відповідно до частини третьої статті 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У випадках укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того ж зобов’язання, між ними не виникає солідарної відповідальності між собою. Договір поруки припиняється при наявності двох умов, а саме: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін. Установлення додатковою угодою до кредитного договору збільшеного розміру суми кредиту, без згоди поручителя, призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього, та є підставою для визнання поруки такою, що припинилась відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/79BF3790A47591EAC2257DBA004BE7F3
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б. та Яреми А.Г., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ “Укрексімбанк” в місті Одесі (далі – Банк) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14 за позовом Банку до товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАРС” (далі – ТОВ “ЗАРС”), за участю третьої особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором та за зустрічним позовом про визнання поруки припиненою, встановили: До Верховного Суду України звернувся Банк із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14 із підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 червня 2011 року у справі № 33/509, від 18 лютого 2010 року у справі № 6/179/09, від 20 липня 2011 року у справі № 5021/80/2011, від 29 листопада 2011 року у справі № 04/5004/647/11(6/40-93), рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2011 року, в яких, на думку заявника, до подібних правовідносин по-іншому застосовано зазначену норму матеріального права. Ухвалою Вищого господарського суду України від 14 листопада 2014 року вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року. У заяві Банк просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14 та прийняти нове судове рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що слід відмовити у задоволенні заяви з таких підстав. Як встановлено судами, 27 грудня 2006 року між Банком і ОСОБОЮ_1 як позичальником укладено кредитний договір № 6306С28, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у сумі 1 190 000 доларів США з кінцевою датою погашення 24 грудня 2027 року для оплати за дачні будівлі та гараж. 27 грудня 2006 року на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором № 6306С28 між Банком і ТОВ “ЗАРС” як поручителем укладено договір поруки. За змістом пункту 4.4.2 зазначеного договору поручитель зобов’язаний нести солідарну відповідальність за невиконання або неналежне виконання позичальником основного зобов’язання, включаючи, крім основного боргу, відсотки, пеню, інші витрати та збитки, понесені кредитором внаслідок неналежного виконання позичальником основного зобов’язання. Крім того, 15 квітня 2009 року між Банком та ОСОБОЮ_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 6306С28, за умовами якої сторони домовилися про встановлення Банком позичальнику повної відстрочки погашення основного боргу терміном на 6 місяців (починаючи з квітня 2009 року), та виклали пункт 2.2.1 кредитного договору у новій редакції. Зокрема, цей пункт доповнено реченням наступного змісту: “У разі невиконання Позичальником обов’язку, встановленого частиною шостою пункту 3.3.2 договору, щодо надання звітності про фінансово-майновий стан у зазначений договором строк, Банком буде підвищено відсоткову ставку за кредитом на 1 % річних”. Також Банком і боржником узгоджено інший графік погашення кредиту за кредитним договором, відповідно до якого місячний розмір повернення кредиту з 1 жовтня 2009 року збільшився з 4 722,22 доларів США до 4 851,60 доларів США. У зв’язку з порушенням боржником зобов’язань за кредитним договором Банк звернувся до суду з позовом про стягнення з поручителя боргу достроково. Водночас ТОВ “ЗАРС” подало зустрічну позовну заяву про визнання припиненою поруки, що виникла на підставі договору поруки від 27 грудня 2006 року. За результатами розгляду справи суди відмовили у задоволенні позову та задовольнили зустрічний позов (т. 2, а.с. 89-94, 160-168, 222-226). При цьому в основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що надання позичальнику додатковою угодою від 15 квітня 2009 року № 1 відстрочки з погашення кредиту строком на 6 місяців, під час якої ОСОБА_1 не здійснював чергові платежі за кредитним договором, призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди. Зокрема, збільшився розмір щомісячного платежу та сума залишку несплаченої кредитної заборгованості позичальника порівняно з графіком, визначеним до укладення додаткової угоди, а також збільшився розмір нарахованої пені за порушення виконання кредитного зобов’язання. Крім того, збільшилася сума відсотків, які нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом. Аналіз застосування частини першої статті 559 ЦК України Вищим господарським судом України у цій справі та в судових рішеннях, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, дає підстави для наступного висновку. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Отже, припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України можливе тоді, коли наслідком таких змін стало збільшення матеріальної відповідальності поручителя без його згоди. У зв’язку з цим надання Банком позичальнику повної відстрочки погашення основного боргу терміном на 6 місяців без продовження строку дії кредитного договору хоча і є зміною зобов’язань, але не припиняє поруки, оскільки не збільшує розміру відповідальності самого поручителя. Водночас ці висновки суду касаційної інстанції не спростовують правильності рішення про припинення поруки з іншої підстави. Так, за змістом частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Як встановлено судами, при укладенні додаткової угоди № 1 до кредитного договору сторони домовилися про викладення пункту 2.2.1 основного договору у новій редакції, у результаті чого передбачили можливість підвищення відсоткової ставки за кредитом на 1 % річних у разі невиконання позичальником обов’язку, встановленого частиною шостою пункту 3.3.2 договору, щодо надання звітності про фінансово-майновий стан у зазначений договором строк. При цьому згоди поручителя на таку зміну не було одержано та за умовами договору поруки не передбачено можливості зміни розміру процентів. Таким чином, у справі, що розглядається, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення. Відповідно до частини першої статті 11126 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України відмовляють у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України: п о с т а н о в и л и: Відмовити у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ “Укрексімбанк” в місті Одесі про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15 липня 2014 року у справі № 916/101/14. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E60F054F3C5F4154C2257DBD004E2D75
  3. с новым иском к поручителю. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42856932 Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/79/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мінасов В.В. Суддя-доповідач: Кухар С.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2015 року місто Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого, судді:Осоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.при секретаріБуримі В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у якому вказав, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. В той же день для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07. ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 р. заборгованість по кредитному договору складає 795134,49 грн., з яких: заборгованість за кредитом -540324,33 грн.; заборгованість за відсотками - 242225,8 грн. комісія - 12584,36 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану суму боргу та судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованість за кредитним договором № 388-01/К-07 від 03.07.2007 р. в розмірі 254810,16 грн., що складається: з заборгованості за відсотками - 242225,8 грн. комісії - 12584,36 грн., а також судовий збір в розмірі 2548,1 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом попередньої інстанції встановлено, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. В той же день 03.07.2007 року для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07. ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 року заборгованість по кредитному договору складає у визначеному судом розмірі 254810,16 грн., які суд і стягнув солідарно з відповідачів. Як на підставу скасування рішення суду апелянт посилається на необхідність застосування строків позовної давності до вимог банку. Однак відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Апелянт посилається на те, що вказана ним заява була зроблена усно в ході судового засідання 17.09.2014 року в якому і було ухвалено рішення. Однак, відповідно до акту складеного помічником судді, головним спеціалістом, та керівником апарату Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с. 118) в результаті збою в роботі звукозаписуючого технічного засобу прослухати звукозапис судового засідання, яке відбулось 17.09.2014 року не має можливості. Письмові заяви у справі про застосування строку позовної давності відсутні. Посилань у оскаржуваному рішенні на наявність заяви про застосування строків позовної давності не має. Таким чином матеріали справи не містять доказів надання відповідачем (відповідачами) у суді першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності. Положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якими кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, необхідно застосовувати у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, яка стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Тому оскільки у відповідності з ч. 3 ст. 267 ЦК України заяви сторонами у справі заявлено не було, то відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності. Відносно доводів апелянта, щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову", як умови чинності поруки. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зазначені вимоги закону судом не враховані, а тому висновки суду про солідарне стягнення коштів з як з боржника так і поручителя не ґрунтуються на законі. Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2010 року, яке набрало законної сили 04.08.2010 року (а.с. 46-48) у іншій справі між тими ж сторонами за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов банку був задоволений і за цими ж договорами кредиту та поруки з відповідачів стягнута виникла на той час заборгованість. З цього часу відповідачі жодної суми в погашення заборгованості не сплачували. В договорі поруги його строк дії не встановлено. З позовом до поручителя банк звернувся лише 06.06.2014 року (а.с. 2). Тобто за межами строку встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Тому порука на час звернення до суду припинилась і в цій частині щодо вимог банку до поручителя необхідно відмовити. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.09.2014 року (справа №6-53цс14). Керуючись ст. 307, 309, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у цій справі в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_6 відмовити повністю. Решту рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді:
  4. Державний герб України Ухвала іменем україни 11 лютого 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, приватного підприємства «Будмашпром» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного підприємства «Будмашпром» (далі - ПП «Будмашпром»), обґрунтовуючи вимоги тим, що 11 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_3 укладено договір № 11076799000, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 52 110 доларів США, що еквівалентно 263 155 грн 50 коп., строком до 14 листопада 2012 року зі сплатою 11 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 14 листопада 2006 року між банком та приватним підприємством «Модний», правонаступником якого є ПП «Будмашпром», укладено договір поруки № 59414. Між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, зокрема за зазначеними вище кредитним договором та договором поруки. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов'язання станом на 12 серпня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 214 248 грн 29 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів. У подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість, яка станом на 08 травня 2014 року становить 313 547 грн 07 коп. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 313 547 грн 07 коп. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає. Встановлено, що 11 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено договір № 11076799000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 52 110 доларів США, що еквівалентно 263 155 грн 50 коп., зі сплатою 11 % річних за користування кредитом строком до 14 листопада 2012 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 14 листопада 2006 року між банком та приватним підприємством «Модний», правонаступником якого є ПП «Будмашпром», укладено договір поруки № 59414, відповідно до умов якого останнє несе солідарну відповідальність перед кредитором у випадку невиконання позичальником взятих зобов'язань. У порушення умов кредитного договору та положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України ОСОБА_3 зобов'язання за договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 08 травня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 313 547 грн 07 коп. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги про передачу прав за кредитними договорами та договорами забезпечення. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності розміру та періоду заборгованості, оскільки в розрахунку, наданому банком, відсутнє зазначення доларового еквівалента та курсу Національного банку України. Крім того, заборгованість розрахована виходячи зі ставки 13 % річних, а не з 11 % як зазначено у договорі. При цьому не зазначено, з якого часу та за яких обставин процентна ставка за кредитним договором була змінена. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував свої обов'язки за кредитним договором та не спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем. Відмовляючи в позові в частині вимог, пред'явлених до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив з того, що такі вимоги заявлено позивачем поза межами строку, встановленого ст. 559 ЦК України. Повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 9.2 кредитного договору від 11 листопада 2006 року № 11076799000 передбачено умови та порядок зміни розміру процентної ставки у сторону збільшення, за яким банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банк при зміні адреси. Такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із новим розміром процентної ставки позичальник у строк, не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання банком такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору. Сторони погодили, що факт неподання позичальником на зазначену у договорі адресу банку у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у повідомленні банку. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що він не був повідомлений про зміну розміру процентної ставки. Крім того, не погоджуючись із наданим банком розрахунком заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_3 надав квитанції про здійснення ним платежів на погашення кредиту (а. с. 124-167). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 305, 315 ЦПК України не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема, визнаючи правомірним підвищення позивачем процентної ставки, не перевірив відповідність повідомлення позичальника щодо дії нової процентної ставки договору, встановленому п. 9.2 кредитного порядку, та не навів доводів на відхилення заперечень ОСОБА_3 у цій частині, ураховуючи те, що матеріали справи не містять повідомлень боржника позивачем про таке підвищення. Крім того, у порушення положень ст. ст. 59, 60 ЦПК України апеляційний суд належним чином не перевірив виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, не спростував доводи апеляційної скарги щодо неправильності нарахування боргу та його складових із урахуванням наданих ОСОБА_3 квитанцій щодо сум погашення кредиту. Посилання апеляційного суду на те, що відповідач визнав зміну процентної ставки шляхом сплати ним грошових зобов'язань у більшому розмірі, належним чином не обґрунтовано, ураховуючи те, що відповідачем сплачувалися кошти на погашення кредиту кожного місяця у неоднаковому розмірі. Оскільки апеляційним судом з порушенням норм процесуального права встановлені обставини наявності у відповідача простроченої заборгованості за тілом кредитом, що є підставою для нарахування процентів, розмір боргу ОСОБА_3 за кредитним договором підлягає перевірці. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови в позові до ПП «Будмашпром» з огляду на положення ч. 4 ст. 559 ЦК України та п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до яких порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Оскільки у договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, строк виконання основного зобов'язання встановлено 14 листопада 2012 року, а позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2013 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку позовної давності для звернення до суду з вимогами до поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2006 року № 11076799000, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 335, 336, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 11 листопада 2006 року № 11076799000, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов І.К. Парінова О.В. Ступак С.П. Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42767296
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 лютого 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", треті особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг", про визнання припиненими правовідносин за кредитними договорами у зв’язку з їх виконанням, визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг", про визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання; за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" до ОСОБА_1, публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк", третя особа – ОСОБА_2, про визнання припиненими поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання за заявою публічного акціонерного публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, в с т а н о в и л и: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсними договорів про відкриття кредитної лінії, припинення поруки та іпотеки. Змінивши підставу позову й уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, посилаючись на висновки судової економічної експертизи, зазначив, що він виконав всі покладені на нього кредитними договорами зобов’язання та просив визнати правовідносини, що виникли з кредитних договорів, припиненими, визнати поруку та іпотеку припиненими, у зв’язку з виконанням основного зобов’язання. Треті особи ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" звернулися до суду із самостійними вимогами із позовом про визнання поруки та іпотеки припиненими у зв’язку з виконанням основного зобов’язання. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" (далі – ПАТ КБ "Правекс-Банк"), треті особи: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Санні Холдинг" (далі - ТОВ "Санні Холдинг") про припинення правовідносин за кредитними договорами у зв’язку з їх виконанням, припинення поруки та іпотеки у зв’язку з припиненням основного зобов’язання - задоволено частково. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за кредитним договором НОМЕР_2 від 23 квітня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за кредитним договором НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Припинено правовідносини за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_5 від 27 травня 2011 року у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за цим договором. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк", третя особа: ТОВ "Санні Холдинг" про припинення поруки та іпотеки у зв'язку з припиненням основного зобов'язання задоволено частково. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін і доповнень до договору поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_3 від 3 серпня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін і доповнень до договору поруки НОМЕР_3 від 3 серпня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_6 від 3 серпня 2007 року в редакції договору від 17 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_6 від 3 серпня 2007 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Позов ТОВ "Санні Холдинг" до ОСОБА_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк", третя особа: ОСОБА_2, про припинення поруки та іпотеки у зв'язку з припиненням основного зобов'язання - задоволено частково. Припинено поруку згідно з договором поруки НОМЕР_5 від 27 березня 2012 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. Припинено іпотеку згідно з договором іпотеки НОМЕР_5 від 30 травня 2011 року в редакції договору від 27 березня 2012 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки НОМЕР_6 від 30 травня 2011 року у зв'язку з припиненням основного зобов'язання. В решті позовних вимог позивача та третіх осіб - відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року заявник порушує питання про скасування зазначеної ухвали та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ "Санні Холдинг" із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 16, 526, 537, 598, 599 ЦК України. В обґрунтування заяви заявник додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року, від 28 вересня 2011 року та постанови Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року, від 13 серпня 2008 року, від 26 травня 2010 року, від 22 вересня 2010 року, від 28 вересня 2011 року, 30 листопада 2010 року, 20 листопада 2013 року, від 15 травня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 21 травня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 23 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_1 (далі - Кредитний договір НОМЕР_1) з додатком № 1 "Тарифи, комісії, інші платежі, що належать до сплати позичальником по договору" та зі змінами від 31 серпня 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_1, ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 15 грудня 2009 року, від 28 вересня 2010 року, від 27 травня 2011 року, від 12 вересня 2011 року, від 17 листопада 2011 року та договір іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 15 грудня 2009 року, від 28 вересня 2010 року, від 27 травня 2011 року, від 12 вересня 2011 року, від 17 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_1, банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно договорів страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі і з врахуванням вимог пункту 6.1.11 цього Договору, з наступним графіком зменшення ліміту кредитування. Відповідно до цього пункту Кредитного договору НОМЕР_1 ПАТ КБ "Правекс-Банк" надає ОСОБА_1 23 квітня 2007 року в користування кредитні кошти у розмірі 573 680 доларів США зі сплатою 14 % річних та зменшення обсягу кредитних коштів, наданих банком у користування позичальнику, протягом перших 719 днів, тобто за період з 23 квітня 2007 року до 10 квітня 2009 року, у розмірі 13 680 доларів США. Протягом наступних 35 періодів, тобто з 10 квітня 2009 року до 10 березня 2012 року узгоджено щомісячне зменшення ліміту кредитування на суму 15 000 доларів США та за останній період (45 днів), тобто з 10 березня 2012 року до 23 квітня 2012 року узгоджено, що обсяг кредитних коштів, наданих банком у користування, зменшується до 35 000 доларів США. Судом також встановлено, що погашення зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року по тілу кредиту відслідковується за наданими на експертне дослідження квитанціями оформленими банком за типовою формою платником ОСОБА_1 протягом часу з 28 листопада 2007 року до 31 серпня 2009 року включно, відповідно до яких погашено (оплачено) основну суму кредитного зобов'язання в розмірі 623 680 доларів США. Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що станом на 31 серпня 2009 року позивачем належно виконане зобов’язання з погашення основної суми кредиту в розмірі 623 680 доларів США, що підтверджується висновком судової економічної експертизи. Крім того, пунктом 4.2 Кредитного договору НОМЕР_1 передбачено, що проценти за користування кредитом підлягають сплаті щомісячно (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця, наступного за місяцем нарахування процентів. Якщо останній день встановленого строку платежу є вихідним, святковим або іншим неробочим днем, позичальник зобов'язується здійснити відповідний платіж заздалегідь, тобто не пізніше останнього робочого дня, що передує неробочому. ПАТ КБ "Правекс-Банк" за даним договором за користування кредитом нараховані проценти в сумі 160 157 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 970 689 грн 94 коп. Судом встановлено, що позивачем виконано зобов'язання по сплаті процентів на суму 160 157 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 975 092 грн 26 коп. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_1, за порушення строків повернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку зменшення ліміту кредитування, або внесення процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної пунктом 1.2 цього договору, від суми заборгованості за весь період прострочення. За висновком судово-економічної експертизи НОМЕР_7 від 8 листопада 2013 року станом на 13 липня 2012 року існує переплата по основній сумі кредиту (тілу кредиту) на суму 2 013,47 доларів США, яка спрямовується на погашення заборгованості по сплаті процентів на суму 2 559,87 доларів США. В той же час, цією ж експертизою встановлено, що пеня за несвоєчасне погашення процентних зобов'язань по Кредитному договору НОМЕР_1 становить 262, 33 долари США, що за курсом НБУ становить 2 096, 81 грн які позивачем сплачені. Також, судом першої інстанції встановлено, що 31 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_1 від 23 квітня 2007 року, яким цей договір викладено в новій редакції, змінено назву та присвоєно новий номер – НОМЕР_2 (далі - Кредитний договір НОМЕР_2). До цього договору вносились зміни, а саме: 15 грудня 2009 року, 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року та 11 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_2 від 31 серпня 2009 року банк надає позичальникові кредит в національній валюті на загальну суму 4 687 000 грн для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 зазначеного договору. Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору НОМЕР_2 видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівкових грошових коштів з каси банку після укладання договору застави та надання позичальником банку документу, який підтверджує страхування заставного майна на користь банку. Судом встановлено, що зобов'язання щодо видачі позичальникові кредиту в національній валюті на загальну суму 4 687 000 грн для споживчих цілей банк виконав лише частково, а саме в сумі 815 332 грн. 50 коп., які і були повернуті позивачем станом на 7 травня 2012 року. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору НОМЕР_2 кредит надається позичальникові строком з 23 квітня 2007 року до 23 квітня 2012 року, з 31 серпня 2009 року встановлюється відсоткова ставка в розмірі 20% річних. Пунктом 1.3 Кредитного договору НОМЕР_2 передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх зобов'язань за цим договором (щодо строків сплати відсотків і повернення кредиту та/або сплати відсотків та/або повернення кредиту не повному обсязі та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку погашення кредиту) розмір ставки збільшується на 3 відсотки річних, залежно від розміру, встановленого в пункті 1.2 даного договору. У випадку наступного невиконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором розмір відсоткової ставки збільшується з урахуванням збільшення відсоткових ставок, зроблених раніше, відповідно до умов даного пункту договору. Новий розмір відсоткової ставки встановлюється від дня, наступного за днем, в який позичальник повинен був виконати свої зобов'язання, однак не виконав їх або виконав не в повному обсязі. Пункт 1.2 Кредитного договору НОМЕР_2 змінювався згідно із договорами про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_2, від 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року, але розмір ставки річних, а саме 20%, залишався незмінним. Відповідно до договору від 11 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_2 від 23 квітня 2007 року процентна ставка встановлена в розмірі 18% річних. Судом також встановлено, що проценти за користування кредитними коштами на суму 2 708 059,95 грн. сплачені ОСОБА_1 у повному обсязі. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_2 за порушення строків неповернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку погашення кредиту або внесення відсотків за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної в пункті 1.2 цього Договору від суми заборгованості за весь період прострочення. Згідно наданих квитанцій, ОСОБА_1 11 вересня 2009 року сплатив пеню за несвоєчасне погашення процентів за Кредитним договором НОМЕР_2 в сумі 2,79 грн. Судом першої інстанції встановлено, що 2 серпня 2007 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_3 (далі – Договір НОМЕР_3), до якого вносились зміни, а саме: від 19 листопада 2007 року, від 20 червня 2008 року, 11 серпня 2008 року. На виконання вимог розділу 3 Договору НОМЕР_3 року 3 серпня 2007 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" уклали договір поруки зі змінами від 3 серпня 2007 року, 11 серпня 2008 року, 31 серпня 2009 року, 15 грудня 2009 року, 28 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 20 вересня 2011 року, 17 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_3 банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно договорів страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 цього договору, з наступним графіком зменшення ліміту кредитування та поступового його зменшення з 2 195 200 доларів США станом на 2 серпня 2007 року до 59 320 доларів США станом на 2 серпня 2012 року. ОСОБА_1 отримав за цим договором кредитні кошти з 3 серпня 2007 року до 3 вересня 2009 року в сумі 3 765 250 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 18 748 486 грн. 55 коп. Судом встановлено, що заборгованість за Договором НОМЕР_3 за період з 13 серпня 2007 року по 31 серпня 2009 року включно в сумі 3 765 250 доларів США позивачем погашена та станом на 31 серпня 2009 року зобов'язання по сплаті основної суми кредиту позивачем виконано у повному обсязі на суму 3 765 250 доларів США, що у гривневому еквіваленті дорівнює 24 327 086 грн. 93 грн. Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 кредит надається за ставкою 13 % річних. Договором про внесення змін та доповнень до договору НОМЕР_3 про відкриття кредитної лінії від 2 серпня 2007 року, банком збільшено відсоткову ставку та встановлено її з 20 червня 2008 року в розмірі 14, 5 % річних. Процентні зобов'язання по договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 оплачені позичальником ОСОБА_1 у розмірах, нарахованих банком протягом періоду з 30 серпня 2007 року по 1 вересня 2009 року за користування кредитними коштами на суму 414 592 доларів США у повному обсязі. Відповідно до пункту 9.1 Кредитного договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року за порушення строків повернення кредиту та/або погашення чергової частини кредиту, згідно графіку зменшення ліміту кредитування або внесення відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки, зазначеної в пункті 1.2 даного Договору від суми заборгованості за весь період прострочення. Згідно первинних документів, позивачем сплачувалась пеня за несвоєчасну оплату процентних зобов'язань у розмірі 16 доларів США. Крім того, проведеним експертним розрахунком встановлено, що станом на 31 серпня 2009 року підтверджується переплата по основній сумі кредиту в розмірі 14 237,76 доларів США. Тобто, суд дійшов висновку про те, що станом на 31 серпня 2009 року документально підтверджується належне виконання позивачем кредитних зобов'язань по Договору НОМЕР_3 від 2 серпня 2007 року. 31 серпня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_3, яким цей договір було викладено в новій редакції, змінено назву та присвоєно новий номер - Кредитний договір НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року (далі – Кредитний договір НОМЕР_4). До цього договору внесено зміни, 15 листопада 2009 року, 29 вересня 2010 року, 27 травня 2011 року, 8 вересня 2011 року та 11 листопада 2011 року. Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору НОМЕР_4 банк надає позичальникові кредит в національній валюті на загальну суму 16 025 240 грн. для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування заставного майна, укладення яких здійснюється на підставі та з урахуванням вимог пункту 6.1.11 цього Договору. Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору НОМЕР-4 кредит надається позичальникові строком з 2 серпня 2007 року до 2 серпня 2012 року. З 31 серпня 2009 року встановлюється відсоткова ставка в розмірі 20 % річних. Договором від 11 листопада 2011 року про внесення змін та доповнень до Кредитного договору НОМЕР_4 з 11 листопада 2011 року відсоткова ставка була встановлена в розмірі 18% річних. На виконання умов Кредитного договору НОМЕР_4 банк надав позичальникові кредит в національній валюті всього на суму 2 850 365,68 грн. Зазначені кредитні кошти були повернуті позичальником банку станом на 7 травня 2012 року. Судом також встановлено, що ОСОБА_1 готівкою через касу відділення банку сплачував процентні зобов'язання за Кредитним договором НОМЕР_4, з призначенням платежу: "погашення відсотків по договору НОМЕР_4 від 2 серпня 2007 року". Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 сплачував відсотки за користування коштами відповідно до сум, нарахованими банком. За Кредитним договором НОМЕР_4 з дати укладання та до 23 серпня 2012 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" нараховані проценти за користування кредитом на суму 9 259 090 грн. 51 коп., які сплачені позичальником у повному обсязі. Судом встановлено, що 27 травня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_5 (далі – Договір НОМЕР_5). Згідно з пунктом 1.1 Договору НОМЕР_5, ПАТ КБ "Правекс-Банк" має право надати позичальникові кредитну лінію на споживчі цілі в національній валюті на суму 5 800 000 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. 27 березня 2012 року сторонами підписано договір про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_5, згідно з яким викладено в новій редакції пункт 1.1, а саме: банк має право надати позичальникові кредитну лінію в національній валюті на загальну суму 55 864 351 грн. 59 коп. з наступним цільовим призначенням: 8 222 358 грн 59 коп. - на споживчі цілі; 47 641 993 грн - на погашення заборгованості за кредитним договором НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року укладеним між позичальником і банком. Судом встановлено, що починаючи з 2 червня 2008 року кредитні зобов'язання між ОСОБА_1 і банком за договором про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року та за договором про внесення змін та доповнень до Договору НОМЕР_8 від 2 червня 2008 року й від 7 липня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк", не перевищують 10 (десять) грн., а станом на 7 липня 2008 року припинені. 11 серпня 2008 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" і ОСОБА_1 укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року, яким узгоджено, що Договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_8 від 30 травня 2008 року укладається в новій редакції, зі зміною його номеру, а саме: Договір про відкриття кредитної лінії НОМЕР_9 (далі – Договір НОМЕР_9). Відповідно до умов Договору НОМЕР_9, банк надає позичальнику кредитну лінію в іноземній валюті для споживчих цілей, а також з метою сплати страхових платежів, відповідно до договорів страхування заставного майна. Пунктом 1.2 цього договору визначено, що кредит надається позичальникові строком з 30 травня 2008 року до 30 травня 2013 року. Судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за Договором НОМЕР_1 ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки НОМЕР_1 від 24 квітня 2013 року та Договір поруки НОМЕР_1 від 24 квітня 2007 року. В забезпечення виконання зобов'язань за Договором НОМЕР_3 3 серпня 2007 року ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки НОМЕР_6 та договір поруки НОМЕР_3. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_9, Кредитним договором НОМЕР_10, Кредитним договором НОМЕР_4, Кредитним договором НОМЕР_11, Кредитним договором НОМЕР_2, Договором НОМЕР_5 30 травня 2011 року ТОВ "Санні Холдинг" та ПАТ КБ "Правекс-Банк" уклали договір іпотеки НОМЕР_5. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором НОМЕР_5, 27 березня 2012 року ТОВ "Санні Холдинг" та ПАТ "КБ "Правекс-Банк" уклали договір поруки НОМЕР_5. Задовольняючи частково позови ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ТОВ "Санні Холдинг" суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, на підставі норм статей 509, 526, 559, 593, 598, 599 ЦК України дійшов висновку про те, що зобов’язання за кредитними договорами припинилися їх належним виконанням, а відтак порука й іпотека також вважаються припиненими. Разом з тим, у резолютивній частині рішення зазначено про припинення правовідношення за кредитним договором та припинення іпотеки і поруки за відповідними договорами, а не про визнання їх припиненими. У той же самий час у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: - в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2011 року суд на підставі статей 16, 559, 598, 599 ЦК України дійшов висновку про те, що такого способу захисту як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим законодавством України не передбачено, а припинення зобов’язань (правовідносин) здійснюється у спосіб, визначений договором або законом; - в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року суд, посилаючись на статті 599, 600, 601, 604-609 ЦК України зазначав, що законом не передбачено такої підстави припинення зобов’язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора про стягнення заборгованості та відмовлено у визнанні поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України; - в постанові Вищого господарського суду України від 15 травня 2014 року, на підставі статей 598, 599 ЦК України зроблено висновок про припинення зобов’язання за кредитним договором у зв’язку з належним виконанням боржником своїх зобов’язань за цим договором; - в постанові Вищого господарського суду України від 20 листопада 2013 року суд дійшов висновку про неналежне виконання боржником умов договору поставки, відтак із передбачених статтею 599 ЦК України підстав зобов’язання за договором не припинялися. Таким чином, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 16, 526, 537, 598, 599 ЦК України. Що стосується постанов Вищого господарського суду України від 21 березня 2006 року, від 13 серпня 2008 року, від 26 травня 2010 року, від 22 вересня 2010 року, то вони не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки в них йдеться про різні фактичні обставини та має місце різне правове регулювання правовідносин. Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року також не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки вона ухвалена в порядку глави 3 розділу V ЦПК України Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У статті 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов’язання, а саме: зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України). Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи зі змісту статей 526, 599 ЦК України зобов’язання буде вважатися виконане належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться. У справі, яка переглядається, суд на підставі з платіжних документів та висновків судово-бухгалтерської експертизи дійшов висновку про належне виконання боржником зобов’язань із погашення кредитних коштів та сплати пов’язаних з кредитом платежів відповідно до умов, передбачених кредитними договорами, яке прийняте кредитором. Юридичним наслідком належного виконання зобов’язання відповідно до статей 598, 599 ЦК України є припинення зобов’язання. Таким чином з моменту виконання боржником зобов’язань й прийняття їх кредитором, припиняється існування прав і обов’язків сторін, що складають зміст конкретного зобов’язального правовідношення. Відповідно до частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України з припиненням основного зобов’язання, забезпеченого заставою або порукою, припиняється порука і право застави. Встановивши факт належного виконання боржником основних зобов’язань за кредитними договорами та дійшовши правильного висновку про настання у зв’язку з цим таких юридичних наслідків як припинення правовідносин поруки й іпотеки, суд разом з тим, в резолютивній частині рішення помилково зазначив не про визнання поруки та іпотеки (як правовідносин) припиненими (про що і були заявлені вимоги), а про припинення поруки. У зв’язку із цим слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом про визнання поруки та іпотеки припиненими на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України, у зв’язку з належним виконанням основного зобов’язання, позивачі посилалися на невизнання банком зазначеного факту. Згідно з пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків. За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення поруки та права іпотеки у разі належного виконання основного зобов’язання, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, іпотекодавця передбачених частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов’язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другої статті 16 ЦК України. Таким чином права поручителя, іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки (іпотеки) такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки (іпотеки) чи шляхом припинення зобов’язання за договором. Враховуючи те, що суд відповідно до норм статей 10, 11 ЦПК України розглядав справу в межах заявлених вимог – про визнання основного зобов’язання та договору поруки і застави припиненими, саме щодо цих правовідносин містяться в мотивувальній частині правові висновки, суд правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, допущена судом помилка в резолютивній частині рішення не призвела до неправильного вирішення спору, а відтак не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали з одних лише формальних міркувань. Враховуючи, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, відповідно до ч. 1 ст. 3605 ЦПК України в задоволенні заяви ПАТ КБ "Правекс-Банк" слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України постановили: В задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку "Правекс-Банк" відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-243 цс14) Встановивши факт припинення основного зобов’язання належним його виконанням, суд на підставі статті 599, частини першої статті 559, пункту першого частини першої статті 593 ЦК України обґрунтовано визнав припиненими й додаткові (акцесорні) зобов’язання за договорами іпотеки і поруки. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/706CC2B98C364947C2257DE9004F0AE8
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2015 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., – розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2014 року в справі № 910/2184/14 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма «Вассма» (далі – ТОВ НВФ «Вассма») про часткове скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 березня 2013 року у третейській справі № 419/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вассма» (далі – ТОВ «ТД «Вассма»), ОСОБА_1, ТОВ НВФ «Вассма» про стягнення суми, встановили: До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Укрсоцбанк» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 6 серпня 2014 року в справі № 910/2184/14. Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 20 березня 2014 року про задоволення заяви ТОВ НВФ «Вассма» про часткове скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 березня 2013 року у третейській справі № 419/12, застосувавши до спірних правовідносин положення частин 1, 4 статті 599 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), погодився з висновком суду першої інстанцій, що дію третейського застереження, обумовленого договором поруки, припинено, як і договір поруки, оскільки кредитор (банк) не пред’явив вимог до поручителя про сплату боргу упродовж 6 місяців із дня настання строку погашення заборгованості відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України. В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, ПАТ «Укрсоцбанк» надано копії постанов Вищого господарського суду України у справах № 65/220, № 27/79, № 30/156 та ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах № 6-3343св11, № 6-17677ск13, № 6-19467св13, № 6-1781св14, № 6-1649св14, № 6-49238св12. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ НВФ «Вассма» та ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши наведені заявником обставини, судові палати Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Проаналізувавши зміст наданих постанов та ухвал, Вищий господарський суд України дійшов висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частин 1, 4 статті 599 ЦК України, статті 1225 ГПК України, частини 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди». Однак поза увагою Вищого господарського суду України залишилася та обставина, що у постанові від 6 серпня 2014 року у справі № 910/2184/14 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 20 березня 2013 року у третейській справі № 419/12, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 1225 ГПК України. Разом із тим судові рішення, на які посилається заявник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та мотивовано відсутністю в частині 3 статті 51 Закону України «Про третейські суди», положення якої кореспондуються з положеннями статті 1225 ГПК України, такої підстави для скасування рішення третейського суду як припинення поруки згідно частини 4 статті 559 ЦК України, що не підтверджує доводів заявника про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Згідно з частиною 1 статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Зважаючи на те, що неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права не підтвердилося, заява ПАТ «Укрсоцбанк» не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/42AEC5725E174CFDC2257DE000307F1D
  7. Державний герб України Справа № 523/12140/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі: головуючого судді Гудиної Н. І. при секретарі Мельніченко Г.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 звернулися до суду про визнання договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. недійсним Установив: Позивач звернувся з даним позовом до відповідача в серпні 2013 року обґрунтування на які посилається позивач зазначені в позові від 08.08.2013 року Позивач є споживачем по Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26 червня 2007 року, згідно п.1.2 Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, п.23 ст. 1 Закону України «про захист прав споживачів». 26 червня 2007 Позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором про надання кредитної лінії. Виконання зобов'язань за спірним договором було почато 26.06.2007 року. На момент пред'явлення позову позивачем - позичальником було сплачено платежів на погашення кредиту у розмірі - 22 307 доларів США за квитанціями банку по рахунку за період з 26.06.2007 по теперішній час. Також позивачем сплачена банку комісія за надання кредиту. Позивач вважає, що банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ тому, що грошевою одиницею України є гривня єдиним законним способом платежу для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривня. Позивач мотивує свої вимоги тим, що при наданні банком позивачу кредиту у доларах США були порушені наступні норми чинного законодавства: ст. 99 Конституції України, де зазначено, що грошовою одиницею України є гривня; ст. 524 ЦК України де передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому випадку, грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 ЦК України; ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Позивач зазначає, що стосовно зобов'язання в іноземній валюті, потрібно звернутись до норм Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (надалі - Декрет), який з урахуванням приписів ст. 7 ГК України, ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у цій сфері. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з вищезазначеним Декретом. Згідно із п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Надання банком грошових коштів (кредиту) та проведення позичальником дій, спрямованих на виконання зобов'язання в іноземній валюті (оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, тощо), за своєю правовою природою є валютною операцією, а отже, потребує наявності у банку індивідуальної ліцензії. Таким чином, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником, а також використання іноземної валюти як засобу платежу. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету, п.1.10 Положення Національного банку України "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" № 483 від 14.10.2004 р. одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Позивач також посилається на те, що порушені права , як споживача, при укладенні спірного договору, відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови Договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживача кредитних послуг - позивача. Несправедливим є, зокрема умови кредитного договору погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли усі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач переводить на позивача - позичальника за кредитним договором і споживачем кредитних послуг, що є порушенням частини 3 ст. 13 ЦК України. Використання банком долара США, як предмета кредитування, значно погіршує положення Позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг) у разі настання певних подій, що надає право для позивача , відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання кредитного договору в цілому недійсним. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч. 2 ст. 345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимоги чинного законодавства не виконанні. А згідно ст. 236 ЦК України договір визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Позивач вважає необхідним повернення сторін в початковий стан для застосування розрахунку курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. По причині того, що істотно змінилися обставини якими керувались сторони при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити, в зв'язку з чим значно погіршало фінансове становище позивача. На судові засіданні представник відповідача не з'являвся, надавши зустрічну позовну заяву, вимогами якої є звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1. Представник позивача ОСОБА_1 надала заперечення на зустрічну позовну заяву. В яких зазначається, що позивачі не згодні із зустрічною позовною заявою в повному обсязі, тому що, 03 червня 2014 року Верховна Рада України постановила Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У п. 1 даного закону зазначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Відповідно із приписами п. 2 даного Закону роз'яснюється, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки). Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, належним чином сповіщена, причин своєї неявки суду не повідомила. Судом встановлено, що 26.06.2007 позивачем ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено споживчий Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотеко держателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором кредитної лінії. Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору. Відповідачем до справи індивідуальної ліцензії додано не було. Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках і в порядку, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 1 « Про судове рішення у цивільній справі» зазначено , що згідно з частиною першою ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземний валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадах і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 1593 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Стаття 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до Здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 даного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та е законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, а також використання готівкою іноземної валюти на території України може бути за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного Банку України. Згідно п. «г» ч. 4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції ст. 5 Декрету вказує, що ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями) у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 1.1 спірного кредитного договору банк здійснює видачу кредиту позичальнику в іноземній валюті в сумі 114 000, 00 доларів США. З спірного договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів, без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним. Отримувачем за валютною операцією на отримання кредиту позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2, так як банк надає на користь позичальників суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п.1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в свою чергу, використовували готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Платинум Банк». Так, пунктом 4.3 спірного договору передбачено, що повернення відповідної частини кредиту - це 114 000, 00 доларів США здійснюється позичальником щомісяця , визначено у графіку платежів, шляхом сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетних платежів Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у Банку. Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову Іноземну валюту, як засіб платежу. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі, сплати мита інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України сплати платежів за охорону та супроводження підакційних і транзитних товарів митними органами: оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам які виїжджають у приватних справах та в службове відрядження. З урахуванням змісту кредитного договору, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на видачу і отримання кредитних коштів у валюті згідно п. «в» ч.4 ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. Перелік документів, які для отримання банківського кредиту позичальник надає банку містить ч.4 ст. 136 ГК України, тобто саме позичальник є ініціатором банківського кредиту. Банк-відповідач, як агент валютного контролю, повинний здійснювати спостереження за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього. Як кредитна установа, в тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків резидентам України. Отже, укладання спірного Договору суперечить Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. тобто чинному законодавству України. Таким чином, суд вважає обґрунтованим посилання на те, що видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резидентові України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст.13 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993р., за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 ті ж Декрети КМУ №15-93 від 19.02.1993 р., передбачає відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних оперецій або штрафом в розмірі, що встановлюється Національним банком України. У зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Платинум Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Платинум Банк». Як вище вказано, єдиним законним засобом для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривна. Одночасно, сторонам в договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті,твідповідає нормам ч.1 ст. 524 ЦК України, де вказано, що ціна є істотною умовою господарського договору і відзначається в договорі в гривнах. У іноземній валюті можуть визначатися ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Дана ліцензія у сторін відсутня, хоча вона була необхідною умовою для законності кредитної операції, незалежно від суми кредиту і терміну його повернення позичальником. Оплата позивачем боргу за час прострочення пені і штрафу, стягнення яких в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засоби платежу. Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого застосування долара США як платіжної одиниці за договором кредиту суперечить п. «г» ч.4 ст.5 Декрету KМУ і Положення НБУ № 275. Наявність генеральної ліцензії на валютні операції (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями), про що вказано в поясненнях і запереченнях кредитора - відповідача не звільняє кредитора і позичальника від обов'язку отримувати індивідуальну ліцензію згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, і не робить укладений кредитний договір законним. Відповідачем не надані докази, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання - отримання резидентами України кредитних коштів у валюті, і використання такої іноземної валюти в Україні як платіжні засоби. Видана банку генеральна ліцензія не передбачає видачу кредитів в інвалюті юридичним і фізичним особам. Згідно ст.49 Закону України про банки і банківську діяльність, операції з валютними цінностями (п.1 ч. 2 ст. 47 Закону) не належать до кредитних операцій. Як відмічено в «Положенні про порядок і умови торгівлі іноземною валютою», затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.08.2006 р. № 281, - надання і отримання резидентами фінансових кредитів і позик є валютною операцією, що пов'язана з рухом капіталу (п.12 розд. І Положення). Права позивача , як споживача, також порушені, при укладанні спірного договору. Відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів кредитних послуг - позивача. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору, що є способом зловживання правом, є порушення частини 3 статті 13 ЦК України. Таким чином, використання банком долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, є внесенням до кредитного договору пункту, що значно погіршує положення позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг), у разі настання певних подій, що надає право для позивача, відповідно до п. 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Одержувачем за валютною операцією - отримання кредиту в іноземній валюті є позивач. Умови кредитного договору про надання позичальникові споживчого кредиту в іноземній валюті - доларах США, не відповідають вимогам закону. Кредитний договір є двостороннім договором. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч.2 ст.345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умови про відповідальність сторін, і зокрема умова про відповідальність кредитора , не виконано. Момент здійснення договору стороною (сторонами) вимог ч.1 ст.215 ЦК України, які встановлені ч. 1,3,5,6 ЦК України. Зміст кредитного договору повинен відповідати вимогам закону, і відсутність в змісті оспорюваного кредитного договору умови про відповідальність кредитора таким вимогам не відповідає. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Відносно необхідності при поверненні сторін в початковий стан застосувати розрахунок курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. Отже, істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти , сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити , в зв'язку з чим значно погіршав фінансовий стан позивача. В договорі не визначена сторона, яка несе ризик у разі знецінення тієї або іншої валюти. Внаслідок збільшення розміру відповідальності за кредитом та зростання вартості самого кредиту у відповідності з курсом НБУ на дату чергового погашення заборгованості, суттєво погіршилось матеріальне становище позичальника, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 отримали кредитні кошти у розмірі 114 000, 00 доларів США.., змушені повертати фактично на 60% більше, а відповідач отримає більший прибуток. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посилаються на те, що ні з кредитного договору, ні з іпотечного договору, не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона - це позивач. Суд визначаючи спірні договори недійсними, повертає сторони в початковий стан. Крім того, якщо відповідальність відповідно до основного договору за своїм обсягом збільшується , то порука припиняється ст. 559 ЦК України, на підставі чого необхідно визнати договори поруки між ПАТ «Платину Банк» і поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Відповідач, у разі істотної зміни курсу валюти не зробив переоцінку вартості іпотечного майна, тобто вартість іпотеки залишилась незміною, що також порушує права ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як споживачів за кредитним договором, оскільки на сьогоднішній час вартість іпотечного нерухомого майна значно збільшилась. Через обставини, які збільшили вартість споживчого кредиту, збільшився обсяг відповідальності поручителів, що є підставою вважати іпотечний договір та договори поруки недійсними. З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладання спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВГСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюванним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Отже, оспорюванні кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Стаття 216 ЦК України встановлює, що кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним з моменту його здійснення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 648 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» , іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 року зареєстрований в реєстрі № 2891, укладений між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2, предметом договору є квартира АДРЕСА_1 підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11. 2008. "Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про встановлення нечемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли, сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину,зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача, щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис. Керуючись ст.ст . 3. 4,10, 11, 14, 57-64,77, 169, 212-215, 218, 294 ЦПК України, ст. ст. 192, 203,215, 216, 227, 227, 533, 546 ЦК України, суд,- Вирішив: Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного Акціонерного Товариства «Платинум Банк», третьої особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання кредитної лінії - задовольнити частково. Визнати договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність - недійсним. Зупинити ПАТ «Платинум Банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007 з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007, а саме житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути до ПАТ «Платинум Банк» у натурі, все що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Зобов'язати ПАТ «Платинум Банк» повернути ОСОБА_2 у натурі все, що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, а саме рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Суддя- http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39921285
  8. Державний герб України Справа № 203/2221/13-ц Провадження № 2/0203/73/2014 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2014 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Католікяна М.О., при секретарі Науменко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно, за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою, у с т а н о в и в: 28 березня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11233278000, за умовами якого третя особа отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Третя особа не виконала свої зобов'язання за кредитним договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки житлового приміщення. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.а.с. 1 - 5). 23 квітня 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2007 р. між АКІБ "УкрСиббанк" і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11280948000, за умовами якого ПП «Натал» отримало грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань позивач уклав з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки. Відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 3 526 771,09 грн.(т. 2 а.с.а.с. 1 - 5, 144 - 148). 11 червня 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона доводиться дочкою ОСОБА_2, який уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р., а згодом - додатковий договір до нього від 30.01.2009 р. На час укладення договору іпотеки позивач була неповнолітньою, а тому для укладення такого договору необхідно було надання відповідним органом опіки та піклування дозволу, якого отримано не було. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про (з урахуванням уточнень) визнання недійсними укладеного договору іпотеки та додаткового договору до нього, а також скасування заборони предмету іпотеки (т. 1 а.с.а.с. 92 - 95, т. 3 а.с.а.с. 19 - 22). 12 червня 2013 року ухвалою суду справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно були об'єднані у єдине провадження (т. 2 а.с. 127). 13 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи - ПП «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного ним договору поруки припиненим (т. 2 а.с.а.с. 162, 163). 21 січня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Разом з тим, за 3 дні до укладення договору поруки помер батько позивача, у зв'язку з чим вона перебувала у тяжкому психологічному стані. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного нею договору поруки припиненим та визнання його недійсним (т. 3 а.с.а.с. 109 - 111). 22 січня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі за позовом ОСОБА_5 в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 У судовому засіданні представник ПАТ "УкрСиббанк" підтримала заявлені ПАТ "УкрСиббанк" позови, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Представник ОСОБА_5 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_1 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_4 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ПП "Натал", ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк", просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 У справі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП "Натал" та ОСОБА_3 подано заяви про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (т. 3 а.с.а.с. 24 - 29, 56 - 59, 101, 102, 104 - 106, 132, 133, 144 - 147, 157 - 159, 188 - 192). Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПП "УкрСиббанк" не підлягають задоволенню, позови ОСОБА_5, ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником його є ПАТ "УкрСиббанк") та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11233278000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 3 746 426,90 грн. з кінцевим терміном повернення - 20.12.2010 р. (т. 1 а.с.а.с. 7- 14). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 на забезпечення кредитних зобов'язань за договором № 11233278000 було укладено договір іпотеки № 11233278000/3/1, за яким ОСОБА_2 передав у заставу АКІБ "УкрСиббанк" належну йому квартиру АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 9616 (т. 1 а.с.а.с. 35, 36). 28 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11280948000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 970 415,00 грн. з кінцевим терміном повернення - 27.12.2010 р. (т. 2 а.с.а.с. 7- 18). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 11280948000/П, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 19 - 21). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 236911, за яким ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 22 - 24). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 236912, за яким ОСОБА_3 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 25 - 27). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 236913, за яким ОСОБА_4 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 28 - 30). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 11233278000/3/1, який був також посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 534 (т. 1 а.с. 37). 05 серпня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарних днів достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11233278000, яка склала 1 168 047,82 грн. (т. 3 а.с.а.с. 51 - 55). Того ж дня ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адреси ПП "Натал", ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин 2, 3 статті 18 Закону України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 12 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-ІV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності з абзацом 1 пункту 67 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Судом встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р. та додаткового договору № 1 до нього ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі, що стала предметом іпотеки (т. 1 а.с. 97), не досягла повноліття (т. 1 а.с. 96), тому мала статус дитини, отже для укладення спірного договору її батькові необхідно було отримати відповідний дозвіл органу опіки та піклування. Між тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 з такою заявою до виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради не звертався (т. 1 а.с. 99). За правилами частини 6 статті 203 ЦК правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Відтак, оскільки під час укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 та додаткового договору № 1 не було дотримано приписи частини 6 статті 203 ЦК, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню. При цьому суд критично ставиться до посилань ПАТ "УкрСиббанк" на довідку ОСББ "Співвласники будинку № 43" від 10.10.2007 р. № 2808/3, яку було надано нотаріусу при укладенні договору іпотеки (т. 3 а.с. 221), оскільки ця довідка спростовується рештою матеріалів справи, зокрема, листом Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 10.09.2013 р. № 1681 (т. 1 а.с.а.с. 97, 98, т. 3 а.с. 46). Ураховуючи висновок суду про недійсність договору іпотеки, суд не вбачає підстав для задоволення позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до частин 1, 4 статті 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука також припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судом встановлено, що у 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" висунув ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто за три з половиною років), отже, у розумінні приведеної норми, порука припинилася. Крім того, при укладенні кредитного договору № 11280948000 сторони узгодили відповідний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 14 % (т. 2 а.с. 14). Згодом, 30.01.2009 р., сторони за кредитним договором уклали додаткову № 1 до додаткової угоди № 1, якою збільшити розмір процентної ставки до 35 % (т. 2 а.с. 18). Таким чином, після укладення договорів поруки №№ 11280948000/П, 236913 зобов'язання ПП "Натал" було суттєво змінено без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 що також, безумовно, вплинуло на обсяг та зміст її зобов'язань. Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково (лише в частині припинення поруки). Відмовляючи ОСОБА_4 у позові про визнання договору поруки недійсним, суд виходить з того, що вона не довела належними та допустимими доказами наявність таких підстав, як введення її в оману та її обман, а доводи, викладені у позовній заяві, є непереконливими. Аналогічних висновків суд доходить і з приводу правовідносин, що виникли між ОСОБА_2, ОСОБА_7, з одного боку, та ПАТ "УкрСиббанк", з другого боку. Так, 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" також висунув ОСОБА_2 та ОСОБА_7 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто також за три з половиною років), отже, у розумінні частини 4 статті 559 ЦК, їх поруки також за законом припинилися. Відтак, підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором № 11280948000 суд також не знаходить. Згідно зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. У відповідності з частиною 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. За правилами частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4 статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що 05.08.2009 р. ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ПП "Натал" заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останньому вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Таким чином, за кредитним договором № 11280948000 позовна давність сплила, оскільки почалася 06.09.2009 р. (наступного дня після закінчення 31-денного строку) і закінчилася відповідно 05.09.2012 р. Відтак, оскільки ПП "Натал" звернулося до суду із заявою про застосування правил позовної давності, а ПАТ "УкрСиббанк" подало позов з порушенням вказаного строку (23.04.2013 р.) і не просило суд поновити його, суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові до ПП "Натал" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11280948000 відмовити. Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 169, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно відмовити. Позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Визнати недійсним додатковий договір № 1 від 30 січня 2009 року до договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 534. Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену 12 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано у реєстрі за № 9617) на підставі договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою задовольнити. Визнати договір поруки № 11280948000/П від 28 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, припиненим. Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою задовольнити частково. Визнати договір поруки № 236913 від 30 січня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, припиненим. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Повний текст рішення складено 21 травня 2014 року. Суддя М.О. Католікян http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38901099
  9. Державний герб України Справа № 344/2840/14-ц Провадження № 2/344/2184/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ЗАОЧНЕ 20 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючого-судді Бойчук О.В. секретар Кондратів Х.І., за участю: представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, про визнання дії по зверненню до нотаріуса з вимогою кредитора спадкодавця неправомірною, визнання договору поруки припиненим,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_2 звернулася до суду із вимогою цивільного позову до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання неправомірною дії публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» по зверненню до нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 з вимогою кредитора спадкодавця ОСОБА_5 про обов'язок спадкодавця, та звернулась із вимогою цивільного позову до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання припиненим договору поруки № 120-Ф/07-Р2 від 28 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4, відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_5. До участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залучено приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4. Позов мотивовано тим, що звернення публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на підставі договору поруки до приватного нотаріуса унеможливлює прийняття спадщини ОСОБА_2, хоча договір поруки є припиненим. Представник позивача у судовому засіданні вимоги позову підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснив, що право позивача на отримання спадщини порушується дією відповідача щодо направлення вимоги. Факт припинення договору поруки є доведеним. Просив позов задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_6, яка з'явився в одне із судових засідань, проти задоволення позову заперечила. В судове засідання, в якому вирішено спір, представник відповідача не з'явилася. Про причини неявки суд не повідомила. Подала суду письмове заперечення з додатками, в якому просила відмовити у задоволенні позову. Виходячи зі змісту ч.1 ст. 224 ЦПК України, та того, що представник відповідача про причини неявки суд не повідомила, а позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи, надіславши відповідачу копію повного заочного рішення для забезпечення можливості подання заяви про його перегляд - забезпечення права на справедливий суд. Треті особи у судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлялися про час та місце розгляду справи. Суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи за відсутності цих осіб, надіславши їм копію повного заочного рішення для забезпечення можливості його оскарження - забезпечення права на справедливий суд. Заслухавши пояснення представника позивача, ознайомившись з письмовим запереченням представника відповідача, дослідивши письмові докази, які надані суду сторонами на обґрунтування їхніх вимог та заперечень, з'ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що із встановлених обставин справи випливають цивільні правовідносини, а також про часткову обґрунтованість позовних вимог у зв'язку з наступним. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно вимог статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень, крім випадків наявності підстав для звільнення від доказування, передбачених статтею 61 ЦПК України. Судом встановлено, що 28 квітня 2007 року між ОСОБА_4, відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (який у даний час має назву: публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк») та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 120-Ф/07-Р2, копія якого міститься в матеріалах справи. Зазначена обставина нічим не спростована та не оспорювалась представником відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 11.11.2011 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 7). У відповідності до положень ч. 1 ст. 608 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Суд вважає, що зобов'язання ОСОБА_5 за договором поруки № 120-Ф/07-Р2 від 28 квітня 2007 року припинилися у зв'язку із його смертю. У пункті 33 Постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що у разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення статті 607, частини першої статті 608 ЦК, а також сутності поруки як особистого зобов'язання відповідати за належне виконання основного зобов'язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором. За наведених обставин та норм матеріального права суд дійшов висновку про невизнання відповідачем права позивача на припинення зобов'язань за договором поруки, внаслідок чого порушується спадкове право позивача на майно сторони за цим договором поруки. З метою захисту такого порушеного права ОСОБА_2 позов в частині визнання припиненим договору поруки № 120-Ф/07-Р2 від 28 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4, відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_5, слід задовольнити. Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 40 Конституції України прямо встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно ч. 2 ст. 1281 Цивільного кодексу України, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Не підлягає до задоволення вимога позивача до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання неправомірною дії по зверненню до нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 з вимогою кредитора спадкодавця ОСОБА_5 про обов'язок спадкодавця, оскільки право на вчинення такої дії гарантовано відповідачу статтею 40 Конституції України, а також передбачено ч. 2 ст. 1281 Цивільного кодексу України, і така дія не може бути перешкодою для вчинення нотаріусом законних дій задля здійснення особами свого права на спадкування. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати - сплачений нею мінімальний розмір судового збору для майнових цивільних спорів. На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 8, 24, 55, 124 Конституції України, ст.ст.15, 16, 216, 321 ЦК України, керуючись нормами цивільного процесуального законодавства, зокрема, ст.ст.10, 60, 61, 88, 212-215, 218, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_4, про визнання дії по зверненню до нотаріуса з вимогою кредитора спадкодавця неправомірною, визнання договору поруки припиненим - задовольнити частково. Визнати припиненим договір поруки № 120-Ф/07-Р2, укладений 28 квітня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк», ОСОБА_5 та ОСОБА_4. У задоволенні решти вимог позову відмовити. Стягнути з публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», код ЄДРПОУ 23697280, місцезнаходження: вул. Червоноармійська, буд. № 39, м. Київ, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний № НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, 243 гривні 60 копійок витрат по оплаті судового збору. Заочне рішення може бути переглянути за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Бойчук О.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41575592
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор‘євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про стягнення заборгованості, за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Автосервіс-Т» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 18 міл. доларів США, зі сплатою 11,7 % річних за кредитом у доларах США та 20 % річних за кредитом у гривні й кінцевим терміном повернення не пізніше 30 квітня 2009 року. Зазначало, що ТОВ «Автосервіс-Т» належним чином не виконувало зобов‘язання з повернення належних до сплати частин кредиту та нарахованих процентів за його використання, у зв‘язку із чим 1 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Автосервіс-Т» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором у термін до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Авто-Холдінг» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 2 міл. 500 тис. доларів США, зі сплатою 12,2 % річних за кредитом в доларах США, 12 % річних за кредитами в євро і 20 % річних за кредитом в гривні та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. Позивач указав, що ТОВ «Авто-Холдінг» належним чином не виконувало взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим 1 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Авто-Холдінг» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, яка була залишена без реагування. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Інтер-Авто» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 10 міл. доларів США, що на час укладення договору за курсом Національного Банку України еквівалентно 50 міл. 500 тис. грн, а з 24 квітня 2008 року –11 міл. 800 тис. доларів США, зі сплатою 13 % річних за кредитом у доларах США, 12 % річних за кредитом у євро та 20 % річних за кредитом в гривні та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. Позивач указав, що ТОВ «Інтер-Авто» належним чином не виконувало взятих на себе зобов'язань, у зв'язку із чим 1 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Інтер-Авто» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 міл. 500 тис. доларів США. Позивач указав, що у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» взятих на себе зобов'язань 1 квітня 2009 року на адресу позичальника було направлено вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед банком за належне виконання зобов'язань позичальниками, зокрема за повернення основної суми заборгованості, процентів за використання кредиту, а також сплату пені та інших штрафних санкцій, установлених договорами. Справа судами розглядалась неодноразово. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вказаними кредитними договорами на адресу ОСОБА_1 2 квітня 2009 року було направлено вимогу про погашення до 12 квітня 2009 року заборгованості за кредитними договорами, яка останнім була залишена без реагування, тому ПАТ «УкрСиббанк» просило задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року, позов задоволено. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У березні 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», про стягнення заборгованості. У заяві ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року порушується питання про скасування рішення касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Автосервіс-Т» отримало в банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 міл. доларів США. Відповідно до пункту 1.1 вищезазначеного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та /або гривня України. Указані грошові кошти було надано до 30 квітня 2009 року зі сплатою процентів за використання кредитних коштів у розмірі 10,7 % річних – за кредитами в доларах США та 14,75 % річних за кредитами в гривні. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору в ТОВ «Автосервіс-Т» утворилася заборгованість. Згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Авто-Холдінг» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 міл. 500 тис. доларів США. Відповідно до пункту 1.1 договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та/або євро, та/або гривня України. Згідно з положеннями вказаного договору ТОВ «Авто-Холдінг» зобов'язалось повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору в ТОВ «Авто-Холдінг» утворилася заборгованість. Згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Інтер-Авто» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим у базовій валюті, що дорівнює 10 міл. доларів США. Відповідно до умов договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та/або євро, та/або гривня України. Згідно з пунктами 1.2, 4.1 указаного договору ТОВ «Інтер-Авто» зобов'язалось повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору в ТОВ «Інтер-Авто» утворилась заборгованість. Згідно з кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії від 3 травня 2007 року та з урахуванням додаткових угод до нього ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 міл. 500 тис. доларів США. Пунктом 1.1 кредитного договору визначено, що кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у такій валюті: долар США та/або євро, та/або гривня України. За вказаним кредитним договором ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» надано кредит траншем у доларах США. Відповідно до пунктів 1.2, 4.1 кредитного договору ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов'язалось повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. Установлено, що ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» належним чином не виконувало умови кредитного договору, у зв'язку чим утворилась заборгованість. 29 травня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами між ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно з кожним окремо позичальником відповідати перед банком за невиконання ними зобов'язань за кредитними договорами. Згідно з пунктом 3.1 договору поруки договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржників за основними договорами. У зв'язку з неналежним виконанням позичальниками взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами банком 1 квітня 2009 року на адресу позичальників направлено вимоги про дострокове погашення кредитних заборгованостей, які слід було виконати до 15 квітня 2009 року. 2 квітня 2009 року на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про погашення до 12 квітня 2009 року заборгованості за кредитними договорами, яка останнім була залишена без реагування. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та відмовляючи в позові, вважав, що відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України порука поручителя припинилася, оскільки збільшення комісії за пролонгацію договорів та комісії за внесення змін до кредитних договорів без згоди поручителя призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Крім того, суд дійшов висновку про те, що порука ОСОБА_1 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_1., не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_1 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У судових рішеннях, які надані заявником як приклад неоднакового застосування частини першої статті 559 ЦК України, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року, що підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки за умовами договору поруки поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема кредитним договором передбачено право банку збільшити процентну ставку; крім того, закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року, що оскільки додаткові угоди, якими внесені зміни до графіка погашення кредиту у зв’язку з перенесенням строків сплати кредиту, укладались із метою запобігання виникненню простроченої заборгованості за кредитом, при цьому строк дії, проценти та будь-які інші умови основного договору не змінювались, то положення частини першої статті 559 ЦК України застосуванню не підлягають; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року, що поручитель під час підписання договору поруки погодився з будь-яким розміром процентної ставки, якщо вона передбачена кредитним договором, у тому числі й додатковою угодою до нього, а отже, зміна розміру процентів за основним договором не тягне за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, що, ураховуючи те, що збільшення процентної ставки, зазначене в листах банку, фактично не відбулось, не збільшився й обсяг відповідальності поручителя; крім того, правовідносини, що виникають із договору іпотеки, регулюються спеціальним законом, – Законом України «Про іпотеку», а не статтями 553–559 ЦК України; порука припиняється з підстав, передбачених у статті 559 ЦК України, а припинення іпотеки відбувається з підстав, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку»; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, що підстави для припинення поруки в порядку частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки поручитель, підписуючи додаткову угоду до договору поруки, був ознайомлений із збільшеним обсягом своєї відповідальності та зі зміненими умовами кредитного договору, у тому числі й з новим графіком погашення кредиту; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року, що обсяг відповідальності поручителя не збільшився, оскільки додаткові кредитні угоди до основного договору укладались у межах кредитної лінії при наданні чергового траншу, що є однією з форм кредитування. У справі, яка переглядається, суд визнав поруку припиненою відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України, установивши, що збільшення комісії за пролонгацію договорів та комісії за внесення змін до кредитних договорів без згоди поручителя призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Таким чином, у справах, на судові рішення яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, суди касаційної інстанції виходили з того, що зміна основного зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулась за згодою поручителя (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року, від 6 лютого 2013 року, від 11 липня 2012 року) або таке збільшення обсягу відповідальності поручителя взагалі не відбулось (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 27 березня 2013 року, від 10 червня 2013 року). Отже, зміст доданих до заяви судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованою в зазначеній частині немає підстав. Вирішуючи питання щодо неоднакового застосування частини четвертої статті 559 ЦК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного. Для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, ПАТ «УкрСиббанк» надає ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року, у яких суд касаційної інстанції, дійшов висновків, що підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки вимогу до поручителя було пред’явлено в межах установленого шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання. Проте у справі, яка переглядається, касаційний суд дійшов висновку про те, що порука ОСОБА_1 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_1., не встановлено, а вимогу до ОСОБА_1 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 559 ЦК України. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Аналіз змісту статей 1054 та 559 ЦК України свідчить про таке. У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов‘язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред‘явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника. Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв’язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі частини четвертої статті 559 ЦК України. Судом установлено, що у зв’язку з порушенням боржниками строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитними договорами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 1 квітня 2009 року боржникам вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 15 квітня 2009 року. Також 2 квітня 2009 року кредитором направлена вимога поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 12 квітня 2009 року. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції виходив із того, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись від наступного дня після настання дати дострокового повернення заборгованості, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_1 більше ніж через шість місяців (5 березня 2012 року) після настання строку виконання зобов’язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинила свою дію. Зазначені правові висновки узгоджуються з нормами частини четвертої статті 559 ЦК України. За таких обставин підстави для скасування рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року відсутні. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-28цс14 У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов‘язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред‘явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника. Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв’язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі частини четвертої статті 559 ЦК України. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BC981277A43AAE25C2257D7400235112
  11. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39128761 Державний герб України Дата документу Справа № Апеляційний суд Запорізької області Справа № 22-ц/778/2489/14 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В. Суддя-доповідач: Крилова О.В. У Х В А Л А Іменем України 04 червня 2014 року м. Запоріжжя. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Крилової О.В. суддів: Дзярука М.П. Трофимової Д.А. При секретарі: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки такою, що припинена, В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначала, що 21.08.2008 р. між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № 243452-СКЕТЗ. Згідно договору, банком було надано ОСОБА_4 кредит на споживчі цілі в сумі 35000 грн. на умовах, зазначених в договорі. , П.1.4 кредитного договору встановлено строк повного погашення кредиту 17.02.2010 р., який може бути змінено згідно п.п.2.3.1, 2.4.1 договору. В забезпечення виконання ОСОБА_4 умов договору, між нею та банком було укладено договір поруки № 243452/2 від 21.08.2008 р., згідно якого вона взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання обов'язків боржником за кредитним договором в якості солідарного боржника. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 обов'язків за кредитним договором, в грудні 2009 р. банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором № 243452-СКБТЗ. Рішенням Шевченківського районного суду М.Запоріжжя від 17.02.2010 р. по справі № 2-923/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та іншого поручителя ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 30090,25 грн. заборгованості та неустойки за кредитним договором. Згідно рішення, заборгованість в сумі 30090,25 грн. складається з: заборгованості за кредитом - 26526,98 грн.; заборгованості за відсотками - 1892,31 грн.; штрафу - 1670,96 грн. Розмір заборгованості було визначено станом на 29.07.2009 р. На виконання рішення суду нею було сплачено встановлений судовим рішенням борг банку шляхом внесення коштів в сумі 30090,25 грн. на рахунок ГУЮ в Запорізькій області, підрозділ Комунарський ВДВС ЗМУЮ, де було відкрито виконавче провадження ВП № 32854129 про стягнення з неї боргу. Після сплати вищезазначеної суми виконавче провадження було закінчено. Але наприкінці 2013 р. нею була отримана копія позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 заборгованості за тим самим кредитним договором в сумі 53086,91 грн. Як було зазначено банком, заборгованість складається з суми відсотків, нарахованих за час несплати суми, визначеної рішенням суду від 17.02.2010 р. по справі №2-923/10. До пред'явлення до суду цього позову жодних вимог банку про необхідність сплати зазначеної заборгованості нею не отримано. Як вбачається з кредитного договору, строк повного погашення кредиту встановлено 17.02.2010 р будь-яких угод щодо продовження цього строку не укладалося. Посилаючись на зазначені обставини, просила суд, визнати припиненим зобов'язання поручителя за договором поруки № 243452/2 від 21.08.2008 року укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано припиненим зобов'язання поручителя за договором поруки № 243452/2 від 21.08.2008 року укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3. Не погоджуючись з рішенням районного суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 та КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір 21.08.2008 р. на споживчі цілі в сумі 35000 грн. зі строком повного погашення кредиту 17.02.2010 р. В забезпечення виконання умов кредитного договору позичальником, банк уклав з позивачкою договір поруки від 21.08.2008 р., згідно якого позивач взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання обов'язків боржником за кредитним договором в якості солідарного боржника. Неналежне виконання умов кредитного договору позичальником зумовило звернення банку з вимогою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.02.2010 р. стягнуто солідарно з боржника та поручителів на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 30090,25 грн. заборгованість та неустойки за кредитним договором, що складається з: заборгованості за кредитом - 26526,98 грн.; заборгованості за відсотками - 1892,31 грн.; штрафу - 1670,96 грн. Розмір заборгованості було визначено станом на 29.07.2009 р. На виконання рішення суду позивачка сплатила встановлений судовим рішенням борг банку шляхом внесення коштів в сумі 30090,25 грн. та після сплати нею вищезазначеної суми виконавче провадження було закінчено. Після цього позивач, як поручитель жодного разу не повідомлялася банком про те, що існує нова непогашена заборгованість, яка виникла після рішення суду, на яку нараховуються відповідні відсотки та неустойка. Натомість така заборгованість почала формуватися ще з 2009 року. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 554 ЦК України, за якими у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. За ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У договорі був визначений строк повного погашення кредиту 17.02.2010 р. В п.11 договору поруки зазначено, що він діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто строк дії договору поруки в розумінні ст.252 ЦК України не було встановлено. Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував роз'яснення п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 р. №5, за якими відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Отже суд першої інстанції правильно врахував фактичні обставини справи та визначив, що останнім днем передбаченого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання, протягом якого кредитор вправі пред'явити вимогу до поручителя, припадає на 17.08.2010 року. Натомість в межах зазначеного строку банком не були заявлені вимоги до поручителя, що тягне за собою припинення поруки. Враховуючи, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи та надана правильна оцінка доводам сторін, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду. Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року в цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий: Судді:
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на те, що на підставі генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року НОМЕР_1 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 було укладено три кредитних договори, за умовами яких банк надав йому в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитними договорами 18 жовтня 2007 року банком укладено договір поруки з ОСОБА_2, до якого протягом 2008-2011 років вносились зміни на підставі додаткових угод. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитними договорами в сумі 197 823 грн 73 коп. У вересні 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду додаткову заяву, в якій зазначив, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитного договору від 3 листопада 2008 року були укладені договори поруки від 25 лютого 2009 року з ОСОБА_2, а також з ОСОБА_3, за укладеними договорами поруки боржник і поручителі відповідають за виконання умов кредитного договору як солідарні боржники. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково стягнути солідарно з відповідачів заборгованість: 156 236 грн 10 коп. з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за договором кредиту від 23 квітня 2008 року, а також 298 499 грн 68 коп. з ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за договором кредиту від 3 листопада 2008 року. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 грудня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, постановлено: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року НОМЕР_2 в розмірі 197 823 грн 73 коп.; за кредитним договором від 23 квітня 2008 року НОМЕР_3 – 159 236 грн 10 коп.; за кредитним договором від 3 листопада 2008 року НОМЕР_4 стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 292 356 грн 55 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 20 березня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року та ухвалити постанову, якою задовольнити касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 559 та статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало до заяви ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно із статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 18 жовтня 2007 року в межах генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» було укладено кредитний договір НОМЕР_2, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 160 000 грн зі сплатою 12,25 % річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути їх до 6 травня 2017 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року НОМЕР_2 між банком та ОСОБА_2 того ж дня укладено договір поруки. 23 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір НОМЕР_3, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 35 000 доларів США зі сплатою 14,75% річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути їх до 5 травня 2017 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором від 23 квітня 2008 року НОМЕР_3 між банком та ОСОБА_2 13 липня 2009 року укладено договір поруки НОМЕР_5. 3 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір НОМЕР_4, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 198 810 грн зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути їх до 5 травня 2017 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором від 3 листопада 2008 року НОМЕР_4 між банком і ОСОБА_3 25 лютого 2009 року укладено договір поруки, того ж дня укладено договір поруки й з ОСОБА_2. У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих за кредитними договорами зобов’язань 26 жовтня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направив ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення про дострокове повне погашення заборгованості. Позовні вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором були пред’явлені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 18 вересня 2012 року. Пунктом 1.9 кредитного договору від 3 листопада 2008 року НОМЕР_4 передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов’язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником або поручителем свої боргових та інших зобов’язань за цим договором або договором поруки. При цьому виконання боргових зобов’язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Згідно з пунктом 3.5 договору поруки від 25 лютого 2009 року НОМЕР_6 передбачено, що поручитель приймає на себе зобов’язання у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед банком за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов’язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дня отримання відповідної письмової вимоги банку. Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконує умови кредитних договорів, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з позичальника і поручителів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 3 листопада 2008 року з ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно з якими порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителя протягом шести місяців. Проте у наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2013 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судове рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання поруки припиненою, виходив із того, що строк виконання основного зобов’язання був встановлений 4 жовтня 2022 року, зміна цього строку на 21 вересня 2009 року не є зміною строку виконання зобов’язання, а є санкцією за порушення виконання зобов’язання, передбаченого кредитним договором. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов’язання, дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання ОСОБА_3 за договором поруки припинилися. Саме з таких міркувань виходив суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, а тому підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року відсутні. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена під час розгляду справи № 6-155цс13 Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/50AF23942568C44CC2257CB0001C2206
  13. Державний герб України Справа № 2-710/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Зарицької Ю. Л. , при секретарі - Лупіній Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Украгазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08. Відповідно до умов даного договору позивач відкрив ОСОБА_1 відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360000 доларів США, строком з 19.06.08 р. по 18.06.18 р. або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15% річних. Також згідно умов вказано договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок і рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором та видати позичальнику кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії з позичкового рахунка, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». Банком було перераховано кошти на рахунок згідно з умовами даного договору. ОСОБА_1 свої зобов'язання за зазначеним кредитним договором щодо сплати процентів, суми кредиту належним чином не виконала. Так, позивач вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 19.06.08 р., відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вказаному кредитному договору від 19.06.08 р., а також ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 перед позивачем за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору. Тому позивач і звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 587 338, 93 дол. США та 2 171 998, 24 грн., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 193 350 дол. США, заборгованість по кредиту прострочена - 159 647, 13 дол. США, заборгованість по процентах поточна - 2 390, 04 дол. США, заборгованість по процентах прострочена - 231 951, 76 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 863 563, 32 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 1 308 434, 92 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з зазначених вище підстав, просила позов задоволити, представник відповідачів позов визнав частково, заперечував проти задоволення позову в частині стягнення пені. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав. Судом встановлено, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08 (т. 1 а.с. 9-15). Відповідно до п. 1.1 даного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360 000 доларів США на строк з 19.06.08 р. по 18.06.18 р., або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15 % річних. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, комісія за відкриття позичкового рахунку - 1,5 % від ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.1, що становить 5 400 доларів США. Оплата здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на дату укладання договору на рахунок НОМЕР_2, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». З умов договору вбачається, що кредит надається на задоволення споживчих потреб. Відповідно до п. 1.6 даного договору, строк (термін) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором, вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, визначеного п. 1.1 даного договору, а також за рішенням банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, на який надано кредит згідно п. 1.1 цього договору або строків/термінів часткової сплати кредиту та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно даного договору та зокрема зобов'язань, передбачених п. 3.3 даного договору та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору. У вказаному рішення банку зазначається дата настання строку (терміну) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки та інших видатків, передбачених цим договором. Згідно п. п. 3.1.4, 3.1.5 встановлено, що проценти розраховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, та при їх розрахунку мають бути враховані перший день користування кредитом і не враховується останній день користування кредитом. Відповідно до п. 3.1.10 вказаного договору, на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із процентної ставки - 15%, збільшеної на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Пунктом 3.1.14 кредитного договору визначено черговість оплати, а саме, в першу чергу -для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім пені, потім строкової заборгованості по процентах за користування кредитом. Сума, що залишилася, направляється для погашення строкової заборгованості по кредиту. З умов договору вбачається, що банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань позичальника за цим договором, забезпеченого заставою, у разі порушення строків/термінів сплати будь-яких платежів за договором, в тому числі сплати процентів, комісій, повного/часткового повернення кредиту та інших платежів, передбачених договором. За умовами договору позичальник зобов'язався повертати суми кредиту здійснювати на рахунок НОМЕР_2, відкритий у ВАТ АБ «Укргазбанк» щомісячно з 1-гопо 10-е число кожного місяця, починаючи з липня 2009 року, в розмірі відповідно до графіку зниження ліміту кредитної лінії. Пунктом 5.3 договору визначається, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Пунктом 5.8 договору встановлено, що строк позовної давності за вказаним договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених банком під час виконання умов договору. Додатком №2 до кредитного договору від 19.06.08 р. встановлений графік зниження ліміту кредитної лінії (т. 1 а.с.а.с. 17-19). Також позивачем було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором (т. 1 а.с. а.с. 243-248). Судом встановлено, що 19.06.08 р. між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 322-Ф/08-Р, за яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вищевказаному кредитному договору (т. 1 а.с. 29). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поруки, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та/або поручителя. Відповідно до п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника в ВАТ АБ «Укргазбанк». Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та слати процентів. Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти в строки зазначені в договорі. В судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги визнав частково, заперечував в частині стягнення пені мотивуючи тим, що строк нарахування пені перевищує строк позовної давності, оскільки позовна давність, що встановлена умовами кредитного договору суперечить законодавству. Стаття 258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність. Так, згідно п. 1 ч. 2 даної статті, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Дана норма законодавства є імперативною, а тому будь-яка зміна порядку обчислення позовної давності за домовленістю сторін неможлива. Крім того, з розрахунків заборгованості, наданих позивачем, по пені вбачається, що період нарахування починається з 17.08.10 р. в той час, як позивач звернувся до суду з позовом 10.03.10 р.. За таких обставин, суд приходиться до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження звернення з письмовою вимогою до ОСОБА_2 щодо перерахування суми заборгованості, яке передбачено п. 2.1 укладеного договору поруки від 19.06.08 р.. Крім того, п. 5.2 даного договору поруки визначено, що порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Також даним пунктом договору поруки встановлено, що, якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладення цього договору. Крім того, з розрахунків по заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 припинила будь-які сплати за кредитним договором з червня 2010 року. З зазначених підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості солідарно не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений у вказаному пункті договору поруки. Відповідно до офіційних даних НБУ, курс долару США станом на 27.08.13 р., тобто на день постановлення рішення, становить - 7, 993 грн. З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок. На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. На підставі ст. ст. 258, 260, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (01004 м. Київ, вул. Червоноармійська, 39 код ЄДРПОУ 23697280) - прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок, - судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн., а всього стягнути 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя Ю. Л. Зарицька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33354076
  14. Державний герб України Справа № 2604/19543/12 Ухвала іменем України "22" жовтня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді: Антипової Л.О. при секретарі: Філімоновій Ю.О. розглянувши у судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року, суд - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 р. у справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. Свою вимогу мотивує тим, що пункт 3.2 договору банківського рахунку №091/1014-СД від 26 березня 2008 всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди» не містить предмету спору у третейському застереженні, відповідно, рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, склад суду не відповідав вимогам закону та регламенту третейського суду, третейський суд розглянув справу за відсутності заявника та договір поруки на час розгляду справи третейським судом був припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. В судове засідання представник позивача надав заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу у його відсутність. Представник ПАТ «Укрсоцбанк»в судове засідання надав заяву про розгляд справи у його відсутність та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в запереченнях проти позову. Дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази суд приходить до наступного. В судовому засіданні встановлено, що 26.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегалит»від 26 березня 2008 укладено додаткову угоду №091/17-8 про надання овердрафту до договору банківського рахунку №091/1014-СД від 01.10.2007 р. з лімітом у загальній сумі 44 000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами від 13% до 20%, в залежності від строку користування коштами та з кінцевим терміном повернення овердрафту не пізніше 25.03.2009 р. В якості забезпечення виконання зобов'язань за додатковою угодою №091/17-8 між ОСОБА_1, ТОВ «Мегалит»та АКБ «Укрсоцбанк»26.03.2008 р. був укладений договір поруки № 2, за яким ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність за неналежне виконання ТОВ «Мегалит»умов додаткової угоди №091/17-8. Як передбачено статтею 5 «Врегулювання можливих спорів»Договору поруки, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути між сторонами у зв'язку з укладенням та виконанням положень цього Договору вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. З матеріалів справи вбачається, що Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Рішенням Постійно діючого третейського суду від 17 травня 2012 р. були задоволені позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк»та стягнуто як із солідарних боржників ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 68 569, 99 грн. заборгованості та 1085,70 грн. судових витрат. Рішення третейського суду може бути оскаржено стороною у випадках, передбачених ЗУ «Про третейськи суди», до компетентного суду, відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. Відповідно до ч.ч. 3,4,5 ст. 389-4 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду. Суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені ст. 389-5 цього Кодексу. Справа розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою. Законом України «Про третейські суди» та ст. 389-5 ЦПК України, положеннями Цивільного процесуального Кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, а саме: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Як на одну з підстав для скасування рішення третейського суду заявник посилається на те, що третейським судом було прийнято рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою, оскільки не містить предмету спору всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди», та наполягає на тому, що склад суду за обставин відсутності спору, не відповідає вимогам ЗУ «Про третейські суди»та Регламенту Третейського суду при АУБ. Статтею 12 Закону України "Про третейські суди» встановлені види і форми третейської угоди, зокрема передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Законом України від 05.03.2009 року було доповнено ст. 12 Закону України «Про третейські суди» частиною наступного змісту: третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. З матеріалів справи вбачається, що Додаткова угода №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Договір поруки № 2 від 26.03.2008 р. укладений між АКБ «УкрСоцбанк», ТОВ «Мегаліт» та ОСОБА_1, які містили третейське застереження, були укладені до набрання чинності Законом України «Про третейські суди» від 05.03.2009 року, яким було доповнено ст. 12 Закону. Закон зворотньої сили не має, отже, суд не може взятии до уваги твердження заявника щодо невідповідності складу суду ЗУ «Про третейські суди»та прийняття третейським судом рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою. Твердження заявника, що третейський суд прийняв рішення за його відсутністю, таким чином вирішив питання про права і обов'язки особи, які не брали участь у справі, теж не можуть бути взяті судом до уваги, адже згідно ст.60 Регламенту третейського суду при АУБ, якщо сторону було повідомлено про судове засідання належним чином, але сторона не з'явилась на засідання, суд може слухати справу за її відсутністю. Також заявник вважає, що договір поруки є припиненим в зв'язку з тим, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України ПАТ «Укрсоцбанк»повинен був пред'явити до нього вимогу протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Так як згідно п.1.4 Кредитного договору та п.2.1.1 Договору поруки основне зобов'язання з погашення кредитної заборгованості повинно бути виконано до 25.03.2009 р., то строк пред'явлення вимоги до Поручителя (відповідно до ч.4 ст. 559 ЦКУ) скінчився через шість місяців від 25.03.2009 р., тобто 25. 09.2009 р. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання Як вбачається за матеріалів справи, ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з невиконанням ТОВ «Мегалит» своїх зобов'язань по овердрафту, та у відповідності договору поруки №2, направив на адресу Заявника вимогу про дострокову сплату заборгованості за вих. № 02.2./165 від 20.01.2009 р. Таким чином, у відповідності ч.4 ст. 559 ЦК України, ПАТ «Укрсоцбанк», у разі не виконання поручителем своїх обов'язків за договором поруки, мав у шестимісячний термін після надання вимоги про дострокове виконання зобов'язань, звернутись у компетентний суд з позовом до поручителя про стягнення заборгованості. У відповідності ч. 4 ст. 559 ЦК України, цей термін скінчився через шість місяців після подання вимого про дострокове виконання зобов'язань, а саме 21.07.2009 р. Таким чином, на момент винесення рішення Третейським судом рішення по справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. договір поруки № 2 від 26.03.2008 р., з огляду на вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України, був припинений з 21.07.2009 р. Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 14, 16, 17, 39, 51 Закону України «Про третейські суди», ст.ст. 389-4, 389-5, 389-6 ЦПК України, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України суд, - УХВАЛИВ: Заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року - задовольнити частково. Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 року по справі № 161/12 за позовом за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подання до Апеляційного суду м. Києва, протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27306595
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2014 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г., Суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Колесника П.І., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Потильчака О.І., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», приватного підприємства «УкрБелВест» про визнання поруки припиненою; зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», приватного підприємства «УкрБелВест» про визнання поруки припиненою, за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року, в с т а н о в и л и : У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 3 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та приватним підприємством «УкрБелВест» (далі – ПП «УкрБелВест») було укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» встановив ліміт заборгованості за кредитною лінією у сумі, яка не може перевищувати 1 250 000 грн., до 2 квітня 2010 року включно, зі сплатою процентної ставки за користування кредитною лінією у розмірі 19,5 % річних. В той же день з метою забезпечення виконання названого кредитного договору між ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені окремі договори поруки, згідно умов яких поручителі зобов’язалися відповідати перед банком за невиконання позичальником умов кредитного договору у повному обсязі, включаючи сплату підприємством основного боргу, процентів та неустойки. У зв’язку з неналежним виконанням ПП «УкрБелВест» своїх зобов’язань за кредитним договором станом на 3 липня 2009 року утворилася заборгованість на загальну суму 1 320 743 грн. 44 коп., у зв’язку з чим позивач просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану заборгованість за кредитним договором. У подальшому банк уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 358 219 грн. 26 коп. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічними позовами до ПАТ «КБ «Надра», ПП «УкрБелВест» про визнання поруки припиненою, оскільки зобов’язання за вищевказаним кредитним договором було збільшено без згоди поручителів, у зв’язку з чим просили задовольнити їхні позовні вимоги. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2012 року в задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Зустрічні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 29 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, у якому позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 3 квітня 2008 року, укладеним між ВАТ «КБ «Надра» та ПП «УкрБелВест» у розмірі 2 217 895 грн. 63 коп. В іншій частині позову ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підтримання заяви, а також представника ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_5 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом встановлено, що 3 квітня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра та ПП «УкрБелВест» було укладено кредитний договір про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування, за умовами якого ПАТ «КБ «Надра» встановив ліміт в сумі, яка не може перевищувати 1 250 000 грн., строком до 2 квітня 2010 року, зі сплатою 19,5 % річних за користування кредитною лінією. В той же день на забезпечення виконання зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з ПАТ «КБ «Надра» два окремі договори поруки, згідно умов яких взяли на себе обов’язок перед банком відповідати по боргових зобов’язаннях ПП «УкрБелВест» у повному обсязі. Відповідно до п.п. 1.2 зазначених договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Поручитель повинен виконати зобов’язання в тому ж порядку, який встановлено для позичальника кредитним договором. У подальшому між банком та позичальником неодноразово укладалися додаткові угоди до кредитного договору, згідно умов яких зокрема було збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами з 19,5 % до 25 % річних. Зазначені додаткові угоди до кредитного договору були підписані директором ПП «УкрБелВест» - ОСОБА_2. Також судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником ПП «УкрБелВест». Частково задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що оскільки поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є відповідно власником та директором боржника - ПП «УкрБелВест», то «слід вважати, що вони знали про підвищення процентної ставки та надали свою згоду на це» (а.с. 329-336). Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно з матеріалами справи зобов’язання ПП «УкрБелВест» по кредитному договору з ПАТ «КБ «Надра» змінювалися неодноразово, в результаті чого розмір процентів за кредитом зріс спершу з 19,5 % до 23 %, а пізніше до 25 % (а.с. 129, 131). Зі зміною розміру процентів за кредитом до 23 % було укладено додаткові договори і до договорів поруки (а.с. 296, 297), за якими поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поручилися перед ПАТ «КБ «Надра» за повернення ПП «УкрБелВест» вже 2 750 000 грн. кредиту та 23 % за користування ним. Також ПАТ «КБ «Надра» та ПП «УкрБелВест» було запроваджено додаткові способи забезпечення виконання зобов’язання ПП «УкрБелВест» щодо повернення кредиту. Так, відповідно до додаткового договору № 16 від 6 серпня 2008 року (а.с. 149) ПП «УкрБелВест» передав ПАТ «КБ «Надра» в заставу майнові права за договором про закупівлю сільськогосподарської продукції з коефіцієнтом покриття поточної заборгованості за кредитом лінією на суму не менше 140 % від суми траншу, майнові права на виручку від реалізації сільськогосподарської продукції з коефіцієнтом покриття поточної заборгованості за кредитом лінією на суму не менше 140 % від суми траншу, автотранспортні засоби ліквідаційною вартістю не менше 773 869 грн. та майнові права на депозитний вклад в сумі 17 644 грн. 50 коп. Цим додатковим договором ПП «УкрБелВест» також зобов’язався забезпечувати надалі підтримання коефіцієнту покриття заставою поточної заборгованості за кредитом у розмірі не менше 168,7 %, та сплатити не менше 30 % вартості товару, купівля якого фінансується ним, за рахунок власних коштів. Після запровадження таких способів забезпечення виконання зобов’язання додаткові договори з поручителями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладалися, хоча розмір процентів за кредитом сторонами кредитного договору 15 жовтня 2008 року було збільшено до 25 % (а.с. 131), а сам кредитний договір 11 червня 2009 року було переукладено в новій редакції (а.с. 222-226). Оцінка цих обставин справи має значення для правильного вирішення питання про те, чи давали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителі свою згоду на зміну зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності. Однак, суд їх залишив поза увагою, оцінки їм не дав та не з’ясував, чи не свідчать вони про бажання сторін кредитного договору з огляду на збільшення суми кредиту та процентів за користування ним, а також небажання та неспроможність поручителів нести відповідальність за його повернення забезпечити його виконання в більш ефективний спосіб, ніж порука ОСОБА_1 та ОСОБА_2, так само як і не вказав, які саме дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителів свідчать про надання ними згоди на збільшення обсягу своєї особистої відповідальності як поручителів, фактично поклавши в основу свого висновку припущення про таку згоду, яке ґрунтується на самому лише факті того, що ОСОБА_1 є власником, а ОСОБА_2 директором ПП «УкрБелВест». Разом з тим, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2013 року, рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року та в постанові Вищого господарського суду України від 20 березня 2012 року, на які заявники посилаються як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції ч. 1 ст. 559 ЦК України, касаційними судами вказано, що висновок про припинення поруки залежить від встановленого судом факту надання чи ненадання поручителем згоди на зміну зобов’язання за кредитним договором, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара П.І. Колесник І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ по справі № 6-101цс14 Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Вирішуючи питання про надання поручителем згоди на зміну зобов’язання, судами необхідна надаватися належна оцінка діям поручителя, які б свідчили про надання ним згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BE3F1D4FB444F20FC2257D800022F2BF
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Тіміда», про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, в с т а н о в и л а : У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» (далі - ТОВ «Арнест Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Тіміда» (далі – ТОВ «Тіміда») про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором. Позивач зазначав, що 23 серпня 2011 року між ТОВ «Арнест Україна» та ТОВ «Тіміда» було укладено договір поставки товару. В той же день з метою забезпечення виконання названого договору між ТОВ «Арнест Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов’язалася відповідати перед ТОВ «Арнест Україна» за виконання зобов’язань ТОВ «Тіміда» по основному договору. У зв’язку з невиконанням ТОВ «Тіміда» своїх договірних зобов’язань за договором поставки товару утворилася заборгованість у розмірі 55 627 грн. 76 коп. Позивач просив стягнути зазначену суму заборгованості з поручителя. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2013 року, позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявниці ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на підтримання заяви, які взяли участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 23 серпня 2011 року між ТОВ «Арнест Україна» та ТОВ «Тіміда» було укладено договір поставки товару. В той же день з метою забезпечення виконання названого договору ТОВ «Тіміда» між ТОВ «Арнест Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов’язалася відповідати перед ТОВ «Арнест Україна» за виконання зобов’язань ТОВ «Тіміда» по основному договору. Згідно із п. 8.4 договору поставки та додатком № 2 до цього договору розрахунок за поставлену продукцію за договором поставки відбувається на протязі 30 календарних днів з моменту поставки. Як установлено судами, ТОВ «Арнест Україна» здійснило останню поставку товару ТОВ «Тіміда» 30 грудня 2011 року. Згідно із п.7.1 договору поруки договір діє до моменту припинення дії основного договору. 23 травня 2013 року у зв’язку з невиконанням ТОВ «Тіміда» своїх договірних зобов’язань за договором поставки товару ТОВ «Арнест Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання за договором поруки, а посилання відповідача на ч. 4 ст. 559 ЦК України є безпідставними, оскільки на момент укладення договору поставки ОСОБА_1 була керівником ТОВ «Тіміда», а відтак не можна вважати, що з 29.01.2012 року, з часу останньої поставки, почався перебіг строку для звернення до суду. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки згідно із п. 7.1 цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору. Згідно із п. 8.4 договору поставки та додатком № 2 до цього договору розрахунок за поставку продукції за договором поставки відбувається на протязі 30 календарних днів з моменту поставки. Як установлено судами, ТОВ «Арнест Україна» здійснило останню поставку товару ТОВ «Тіміда» 30 грудня 2011 року, а тому покупець відповідно до п. 8.4 договору поставки був зобов’язаний здійснити розрахунок за поставлену продукцію до 29 січня 2012 року. Оскільки ТОВ «Тіміда» на протязі 30 календарних днів з моменту поставки не здійснило розрахунок за поставлену продукцію, то у ТОВ «Арнест Україна» виникло право звернутися з вимогою до поручителя ОСОБА_1, починаючи з 29 січня 2012 року, протягом наступних 6 місяців. Однак, позивач пред’явив ОСОБА_1 вимогу про стягнення заборгованості та штрафних санкцій лише у травні 2013 року, тобто зі спливом встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. До таких же висновків у своїй ухвалі від 22 серпня 2012 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_1. Саме такі правові висновки щодо застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України зробив і Верховний Суд України у своїх Постановах від 18 липня 2012 року та від 13 лютого 2013 року, на які як на приклади неоднакового застосування зазначеної норми матеріального права посилається заявниця. Разом з тим, ці судові рішення Верховного Суду України не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначені судові рішення Верховним Судом України постановлені в порядку Глави 3 ЦПК України, тобто не судом касаційної інстанції. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-128 цс 14 Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимогу до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/67CB0F29E4A074DDC2257D70002189FF
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство «Альфа – Банк» (далі – ПАТ «Альфа – Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 ., третя особа – ОСОБА_2., про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач указував, що 19 травня 2008 року між ним і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 16 073, 68 доларів США та прийняв від нього в заставу як забезпечення виконання зобов‘язань за договором автомобіль Шевроле Авео, а ОСОБА_2 зобов’язався в порядку й на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумах, строки й на умовах, які передбачені договором. Також з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19 травня 2008 року між ПАТ «Альфа – Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки. У зв’язку з неналежним виконанням боржником кредитних зобов’язань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 24 лютого 2012 року банком були надіслані вимоги про дострокове повернення кредиту протягом тридцяти днів, однак такі вимоги залишились не виконані. Посилаючись на це, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 228 858 грн 45 коп заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинска Дніпропетровської області від 23 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено з підстав того, що у зв’язку з видачею судового наказу про примусове стягнення заборгованості виконання зобов’язання повинно виконуватись відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог та зазначено, що відповідно до положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) порука припинилась. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ПАТ «Альфа – Банк» просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «Альфа – Банк» – ОСОБА_3 – на підтримку заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що ПАТ «Альфа – Банк» скористалось у 2009 році своїм правом на дострокове повернення кредиту, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу про дострокове стягнення суми за кредитним договором з ОСОБА_2 та звернення стягнення на заставлене майно, а із цим позовом до поручителя банк звернувся лише в 2012 році, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. У справі, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року), суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет застави не є вимогою про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, а тому строк виконання основного зобов’язання повинен відраховуватись від наступного дня, визначеного як строк дії кредитного договору. Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано частину четверту статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов’язання до настання строку виконання, визначеного договором. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. За положеннями частини першої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу. Отже, визначення судового наказу як особливої форми судового рішення свідчить про те, що кредитор за наявності підстав має право на дострокове стягнення всього кредиту в судовому порядку за спрощеною процедурою (судовим наказом). Аналіз змісту статей 1054 і 559 ЦК України та статті 95 ЦПК України свідчить про таке. У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання (дострокове виконання основного зобов’язання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред’явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дата дострокового повернення всього кредиту. Судом установлено, що у зв’язку з порушенням боржником строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право та звернувся до суду з вимогою про видачу судового наказу про стягнення суми за кредитним договором з ОСОБА_2. Судовим наказом від 7 жовтня 2009 року Шахтарським міськрайонним судом Донецької області з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 128 156 грн 34 коп. та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет застави. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 8 жовтня 2009 року, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_1 більше ніж через шість місяців (4 квітня 2012 року) після настання строку виконання зобов’язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинила свою дію. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палати у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-41цс14 У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання (дострокове виконання основного зобов’язання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред’явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дата дострокового повернення всього кредиту. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C28F51B3044F6319C2257D74002351D6
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», приватне підприємство «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою й за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними. Зазначав, що 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 кредитних договорів кредитування позичальників здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, а саме: за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», на строк не більше ніж три місяці від моменту надання такого кредиту (траншу); за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», на строк не більше ніж шість місяців від моменту надання такого кредиту (траншу). Надання кожного траншу оформляється шляхом укладання окремої угоди, в якій повинно бути вказано, що вона є додатковою угодою до кредитного договору, і зазначено валюту траншу, суму траншу та строк його повернення (якщо він відрізняється від загального строку повернення кредиту). При цьому строк повернення кожного кредитного траншу повинен бути не більше ніж три місяці від моменту надання цього траншу за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», та не більше ніж шість місяців від моменту надання цього траншу за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод». Указаний у такій угоді строк повернення траншу в будь-якому разі не може бути більше ніж строк, обумовлений кредитним договором, та автоматично змінюється в бік зменшення, якщо загальний строк повернення кредиту, установлений кредитним договором, вважається таким, що настав. Згідно з пунктом 11.1 кредитних договорів відповідно до статей 525, 611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення від моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. У зв’язку з невиконанням ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 1 квітня 2009 року банком була пред’явлена вимога до позичальників, в якій банк зазначив, що термін повернення кредиту в повному обсязі та процентів за користування кредитом є таким, що настав, від моменту отримання цієї письмової вимоги, і вимагав у термін до 15 квітня 2009 року повернути отриманий кредит та проценти за користування ним. Станом на 15 вересня 2009 року заборгованість ТОВ «Автосервіс-Т» за кредитним договором у доларах США становила 15 697 655,18 доларів США, в гривні – 66 981 109 грн 38 коп.; заборгованість ТОВ «Інтер-Авто» за кредитним договором у доларах США становила 15 122 157,38 доларів США, в гривні – 593 175 грн 48 коп.; заборгованість ТОВ «Авто-Холдінг» за кредитним договором у доларах США становила 2 529 692,75 доларів США, в гривні – 7 711 769 грн 11 коп.; заборгованість ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» за кредитним договором у доларах США становила 27 114 300,27 доларів США. Загальна заборгованість позичальників за вказаними кредитними договорами станом на 15 вересня 2009 року становила 60 445 805,58 доларів США та 75 286 053 грн 97 коп. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за вказаними кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договір поруки з ОСОБА_1, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. 4 березня 2009 року банк пред’явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 про дострокове погашення заборгованості за зазначеними кредитними договорами на наступний день від дати отримання цієї вимоги. 2 квітня 2009 року банком пред’явлена поручителю ОСОБА_1 вимога, в якій банк вимагав до 15 квітня 2009 року виконати зобов’язання, забезпечені іпотекою, шляхом погашення заборгованості. Зазначав також, що оскільки ОСОБА_4, дружина ОСОБА_1, надала банку письмові погодження на укладення ОСОБА_1 договорів про внесення змін до вказаного договору поруки, то вона є солідарним із ним боржником за зобов’язаннями, які виникли із цього договору. Посилаючись на те, що в грудні 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та угоду про відчуження корпоративних прав приватного підприємства «Імпульс-В» (далі – ПП «Імпульс-В»), які, на його думку, є фіктивними, тому що укладені з наміром унеможливити звернення стягнення на майно, яке було предметом цих правочинів, для погашення заборгованості за кредитними договорами, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив: стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 55 558 815,53 доларів США та 249 078 174 грн 98 коп. заборгованості за вказаними кредитними договорами; визнати недійсними: договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договір про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладений 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3. У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними. Посилаючись на те, що спірні кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», оскільки на момент їх укладення у сторін була відсутня ліцензія на надання банком кредиту в іноземній валюті та використання долара США як засобу платежу за кредитними договорами, крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними. Зазначав, що з метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами, що укладені 3 травня 2007 року між ними й ПАТ «УкрСиббанк», 29 травня 2007 року було укладено договір поруки між ним і ПАТ «УкрСиббанк», за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Посилаючись на те, що вказані кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 ГК України, статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року скасовано у зв’язку з тим, що договір поруки не може бути визнаний недійсним із підстав відсутності згоди боржника на його укладення та положень щодо відплатності або безвідплатності послуг поручителя, і справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 75 331 486,95 доларів США та 87 120 753 грн 95 коп. заборгованості за кредитом і процентами за вказаними кредитними договорами, 39 235 811 грн 44 коп. пені, 2 442 636 грн 35 коп. інфляційних збитків та 23 803 263 грн 04 коп. – 3 % річних; позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладеного 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишити без розгляду. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В» недійсними залишено без розгляду. У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим. Зазначав, що сторонами вказаних кредитних договорів було укладено додаткові угоди до них про збільшення процентних ставок за користування кредитом та за користування кредитом понад установлений термін, а також визначені збільшені строки повернення кредиту за угодами про надання траншів. Умовами вказаних угод без його згоди як поручителя було встановлено оплату додаткових комісій, які не були передбачені умовами цих кредитних договорів, зокрема комісій за пролонгацію договору та за внесення змін до кредитних договорів, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності як поручителя, а також визначено нові збільшені терміни повернення кредиту (траншів), що призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя внаслідок збільшення періоду, в якому можливе застосування збільшеного розміру процентної ставки за користування кредитом понад установлений термін та застосування штрафних санкцій. Крім того, банком пропущено передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред’явлення вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договорами, оскільки договором поруки не встановлено строк її припинення, а згідно з угодою про надання траншу від 8 серпня 2008 року до кредитного договору, укладеного між банком і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», строк повернення траншу становив не пізніше ніж 8 лютого 2009 року, проте за період з 8 лютого 2009 року до 8 серпня 2009 року він як поручитель вимоги банку не отримував. Посилаючись на ці обставини, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України, просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і ПАТ «УкрСиббанк», припиненим. У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим. Посилаючись на обставини, ідентичні обставинам, зазначеним у вказаній вище позовній заяві ОСОБА_2, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк», припиненим. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині визнання договорів поруки недійсними залишено без розгляду. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 16, частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 27 березня 2013 року, від 6 лютого 2013 року, від 8 серпня 2012 року, від 10 червня 2013 року, від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 11 липня 2012 року, від 4 липня 2012 року, від 21 грудня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року цивільну справу за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ПП «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними й поруки припиненою та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «УкрСиббанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж три місяці з моменту надання такого кредиту (траншу). За додатковою угодою, укладеною між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» 11 грудня 2008 року, установлено розмір процентної ставки – 22% річних за кредитами в доларах США та 25% річних за кредитами в гривні – з 1 грудня 2008 року. За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентну ставку визначено в розмірі 33 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) і 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). З 3 травня 2007 року до 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 77 514 716,80 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 70 545 316,80 доларів США. З 3 травня 2007 року до 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» видано 484 810 753 грн 22 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 449 342 953 грн 22 коп. З 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 3 092 000 доларів США за угодами про надання траншів. З 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 6 924 440 грн. за угодами про надання траншів. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 11 800 000 доларів США. За додатковою угодою, укладеною між сторонами 11 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки – 14,04 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 25% річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентна ставка визначена в розмірі 21,06 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). З 3 травня 2007 року до 28 жовтня 2008 року ТОВ «Інтер-Авто» було видано 42 333 629,50 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 32 294 889,80 доларів США. З 3 травня 2007 року ТОВ «Інтер-Авто» видано 87 794 783 грн 17 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 87 440 955 грн 93 коп. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вказаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). За додатковою угодою, укладеною 11 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг», за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки 14,72 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) та 25 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року). За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 22,8 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року). З 3 травня 2007 року ТОВ «Авто-Холдінг» було видано 7 698 820,67 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 6 025 136,67 доларів США. Починаючи з 3 травня 2007 року, ТОВ «Авто-Холдінг» видано 22 418 662 грн 44 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 17 660 270 грн. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 17 500 000 доларів США. З 3 травня 2007 року ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» видано 37 509 563,42 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 20 010 882,02 доларів США. За додатковою угодою, укладеною 1 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», за використання кредитних коштів з 1 грудня 2008 року встановлено розмір процентної ставки 19,04 % річних за кредитами в доларах США. За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 28,56 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року). Відповідно до пункту 1.1 укладених сторонами кредитних договорів кредитування позичальників здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів). Додатковими угодами про надання траншу, що укладались без згоди поручителів, установлювались конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, які неодноразово переносились та змінювались у бік збільшення. Позичальник у будь-якому разі був зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. За пунктом 11.1 кредитних договорів, яким визначався порядок дострокового повернення кредиту, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів і надіслав вимогу (повідомлення), у тому числі поручителям, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів, змінивши строк виконання основного зобов’язання та встановивши новий строк – 15 квітня 2009 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що договір поруки діє до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами до поручителя ОСОБА_1 заявлені банком 18 вересня 2009 року, до поручителя ОСОБА_2 – 5 березня 2012 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що умови додаткових угод, якими встановлено оплату додаткових комісій, укладених між банком і позичальниками, та умови угод про надання траншів щодо визначення строків повернення боржниками чергових траншів раніше ніж терміни, що передбачені умовами кредитних договорів, а також продовження строків повернення кредитних коштів за угодами про надання траншів, що надає право кредитору застосувати в разі порушення позичальниками зобов'язань збільшену процентну ставку за користування кредитом понад визначений термін і нарахувати пеню, призводять до збільшення обсягу відповідальності поручителів за основними зобов’язаннями без їхньої згоди, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненою в порядку частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, суди дійшли висновку про те, що порука ОСОБА_2 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_2, не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку, а саме 5 березня 2012 року. Разом із тим у судових рішеннях, які надані заявником як приклад, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року міститься висновок про те, що підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки за умовами договору поруки поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема кредитним договором передбачено право банку збільшити процентну ставку; крім того, закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки додаткові угоди, якими внесені зміни до графіка погашення кредиту у зв’язку з перенесенням строків сплати кредиту, укладались із метою запобігання виникненню простроченої заборгованості за кредитом, при цьому строк дії, проценти та будь-які інші умови основного договору не змінювались, положення частини першої статті 559 ЦК України застосуванню не підлягають; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року міститься висновок про те, що поручитель під час підписання договору поруки погодився з будь-яким розміром процентної ставки, якщо вона передбачена кредитним договором, у тому числі й додатковою угодою до нього, а тому зміна розміру процентів за основним договором не тягне за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року міститься висновок про те, що, ураховуючи те, що збільшення процентної ставки, про яке зазначено в листах банку, фактично не відбулось, не збільшився й обсяг відповідальності поручителя; крім того, правовідносини, що виникають з договору іпотеки, регулюються спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку», а не статтями 553-559 ЦК України; порука припиняється з підстав, передбачених у статті 559 ЦК України, а припинення іпотеки відбувається з підстав, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку»; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року касаційний суд зазначив, що підстави для припинення поруки в порядку частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки поручитель, підписуючи додаткову угоду до договору поруки, був ознайомлений із збільшеним обсягом своєї відповідальності та зі зміненими умовами кредитного договору, у тому числі й з новим графіком погашення кредиту; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року міститься висновок про те, що обсяг відповідальності поручителя не збільшився, оскільки додаткові кредитні угоди до основного договору укладались у рамках кредитної лінії при наданні чергового траншу, що є однією з форм кредитування; – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року касаційний суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки вимогу до поручителя було пред’явлено в межах установленого шестимісячного строку від дня застосування банком права на дострокове повернення кредиту, при цьому диспозиція частини четвертої статті 559 ЦК України не встановлює обов’язок щодо судової форми пред’явлення вимоги до поручителя, якою в розумінні наведеної норми може бути й досудова вимога про погашення боргу; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року міститься про те, що чинне законодавство, у тому числі й положення статті 16 ЦК України, не передбачає такого способу захисту, як визнання в судовому порядку поруки припиненою у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 16, частини четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина третя статті 16 ЦК України). За змістом статей 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право й кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. Ужитий законодавцем у частині першій статті 559 ЦК України термін «порука» використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки. Звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, поручителі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилались на невизнання банком їхнього права, передбаченого частинами першою, четвертою статті 559 ЦК України, на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язань боржників за кредитними договорами без згоди поручителів, унаслідок чого збільшився обсяг їхньої відповідальності, та заявлення вимог після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою, на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що обраний поручителями спосіб захисту своїх порушених прав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки у зв’язку з невизнанням цих прав кредитором, є таким, що відповідає вимогам цивільного законодавства, правильно застосувавши положення частини третьої статті 16 ЦК України. Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктами 3.1 цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором. Разом з тим, боржники – юридичні особи, а відтак і поручителі, взяли на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 30 квітня 2009 року, сплачуючи окремі частини кредитних коштів (транші) згідно з умовами пунктів 1.1, 1.1.1 та 1.1.2 кредитних договорів. Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (повернення платежів), що входить до змісту основного зобов’язання, яке виникло на основі договору. У зв’язку з порушенням боржниками строків повернення кредиту, що встановлені угодами про надання траншів, та виникненням заборгованості за кредитними договорами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 1 квітня 2009 року боржникам і поручителям повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 15 квітня 2009 року. Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками апеляційного суду про те, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителів про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 16 квітня 2009 року, а оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_2 більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов’язань – 5 березня 2012 року, у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась. Зазначені правові висновки узгоджуються з нормами частини четвертої статті 559 ЦК України, а доводи заяви ПАТ «УкрСиббанк» цих висновків не спростовують. Водночас у справі, яка переглядається, суди, установивши, що додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, були визначені конкретні строки надання та повернення кредитних коштів, відмінні від строків, які передбачені кредитними договорами, що надає право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом понад установлені терміни й нарахувати пеню, та що додатковими угодами встановлено сплату комісійних винагород за перенесення строків, за збільшення ліміту й за внесення змін до кредитних договорів, що призвело до збільшення відповідальності поручителів за основним зобов’язанням, дійшли висновку, що порука припинилась на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Разом із тим у справах, на судові рішення в яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, суди касаційної інстанції виходили з того, що зміна основного зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулась за згодою поручителя (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року, від 6 лютого 2013 року, від 11 липня 2012 року) або таке збільшення обсягу відповідальності поручителя взагалі не відбулось (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 27 березня 2013 року, від 10 червня 2013 року). Таким чином, зміст доданих до заяви судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованою в зазначеній частині немає підстав. За таких обставин підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відсутні. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-32цс14 Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, а оскільки банком відповідно до умов кредитного договору змінений строк виконання основного зобов’язання, то відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України вимоги до поручителів повинні бути заявлені в межах шести місяців від дня настання цього строку. Суддя Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A6A11C0D06F77FBAC2257D6B0029B339
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась із позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “ПриватБанк” (далі – ЗАТ КБ “ПриватБанк”) правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”), і ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит, сплатити відсотки. З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань, взятих за кредитним договором, ЗАТ КБ “ПриватБанк” того самого дня уклало з ОСОБА_1 договір поруки. 19 січня 2009 року та 16 лютого 2009 року банк надіслав ОСОБА_2 письмові повідомлення-вимоги про повернення суми кредиту в повному обсязі. Посилаючись на те, що банк не заявив своїх вимог неї як до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, ОСОБА_1 просила визнати поруку припиненою з підстав, які встановлені частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також покласти на відповідача судові витрати. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі з підстав, визначених пунктом п’ятим частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У травні 2014 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України в частині перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року з наданими заявницею як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, згідно з яким банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався належним чином використати й повернути кредит, сплатити відсотки, а також інші платежі в порядку, на умовах та у строки, визначені цим кредитним договором. Строк погашення кредиту - не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.3 договору). З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручається солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього як наявними на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. Пунктом 4.2. договору встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання за договором про іпотечний кредит. У зв’язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов’язань банк звертався до боржника та поручителя з відповідними повідомленнями щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогами повернути суму кредиту в повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що договором поруки не визначено строк припинення поруки, тому повинна застосовуватись частина четверта статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк виконання ОСОБА_2 основного зобов’язання, визначеного кредитним договором, не настав, а тому шестимісячний строк на пред’явлення вимоги до поручителя не закінчився й порука не може вважатись припиненою. ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявниця надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року залишено без змін рішення місцевого й апеляційного судів про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором із тих підстав, що банк, пред’явивши вимогу боржнику про дострокове повернення кредиту протягом одного дня, змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання. Оскільки банк не пред’явив своїх вимог до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, то порука припинилась згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року скасовано рішення попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічних позовних вимог поручителя про визнання поруки припиненою. Касаційний суд дійшов висновку, що банк, пред’явивши боржнику й поручителю вимоги про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, звернувся до суду з позовними вимогами з пропуском шестимісячного строку, від нової дати, на пред’явлення вимоги до поручителя, установленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, умовами договору про іпотечний кредит сторони встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором (пункт 10.1 цього договору), кінцевий строк повернення кредиту – не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.1 основного договору). За змістом пункту 4.2 договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язанням за договором про іпотечний кредит. Суди дійшли обґрунтованого висновку, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України - порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Пунктом 5.2.4 основного договору встановлено право кредитора у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов’язань за цим договором вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому тощо. У пункті 5.3.3 договору про іпотечний кредит передбачено обов’язок позичальника у разі порушення цього договору достроково повернути кредит на вимогу кредитора. Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового погашення суми кредиту та інших платежів відповідно до пункту 5.2.4 основного договору повинно бути здійснено позичальником у строк, зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше тридцяти календарних днів з дати її отримання (пункт 6.3 договору про іпотечний кредит). Як установлено судами попередніх інстанцій, у зв’язку з порушенням ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором, а саме – простроченою станом на 12 січня 2009 року заборгованістю у розмірі 1143 грн 95 коп., ПАТ КБ “ПриватБанк” 19 січня 2009 року пред’явлено вимогу до позичальника про повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цього повідомлення. 16 лютого 2009 року ПАТ КБ “ПриватБанк” пред’явило ОСОБА_2 вимогу аналогічного змісту, у зв’язку з простроченою станом на 12 лютого 2009 року заборгованістю у розмірі 1141 грн 88 коп. Відповідно до пункту 2.1.1 договору поруки кредитор має право у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит протягом п’яти робочих днів з дня невиконання пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов’язковими для виконання протягом п’яти робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов’язань за договором про іпотечний кредит. 23 вересня 2010 року банком надіслано ОСОБА_1 повідомлення щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цих повідомлень. Таким чином, банк відповідно до положень статті 1050 ЦК України та пункту 5.2.4 основного договору скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов’язання. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. У матеріалах справи відсутні докази про те, що банк звертався до поручителя з вимогами протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язань, який був змінений ним відповідно до пункту 6.3 договору про іпотечний кредит. У силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, настання строку виконання зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред’явить вимоги до поручителя. Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За таких обставин ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. ГоловуючийА.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-106цс14 За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F79BDDB20A1A639AC2257D650027A48D
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2010 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 16 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії (далі – Кредитний договір), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 2 млн грн на строк до 15 листопада 2009 року зі сплатою 16 % річних, а колективне підприємство «Цивільжитлобуд» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. З метою забезпечення виконання колективним підприємством «Цивільжитлобуд» зобов’язань за Кредитним договором 18 січня 2008 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором. Посилаючись на те, що колективне підприємство «Цивільжитлобуд» не виконує зобов’язання за Кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, комісією за управління кредитними коштами та процентами за користування кредитом, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, на підставі статей 543, 553, 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2 669 305 грн 24 коп. заборгованості за Кредитним договором. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року змінено: виключено з мотивувальної частини рішення посилання на припинення поруки у зв’язку з непред’явленням вимоги до поручителів протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог та посилання на частину четверту статті 559 ЦК України; у решті – рішення суду залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року рішення апеляційного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 7 листопада 2012 року в частині, яка не була змінена, залишено без змін. Ухвалою судді Верховного Суду України від 13 червня 2014 року поновлено ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» строк для подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надало ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року цивільну справу за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 2 млн грн на строк до 15 листопада 2009 року зі сплатою 16 % річних, а колективне підприємство «Цивільжитлобуд» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. З метою забезпечення виконання колективним підприємством «Цивільжитлобуд» зобов’язань за Кредитним договором 18 січня 2008 року Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором. 8 травня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» було укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, за яким розмір ліміту кредитування збільшено до 3 млн грн, а розмір процентної ставки за користування кредитом – до 18 % річних. 12 листопада 2009 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і колективним підприємством «Цивільжитлобуд» укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, за яким розмір ліміту кредитування зменшено до 2 960 тис. грн, строк повернення кредиту продовжено до 12 листопада 2010 року, а розмір процентної ставки за користування кредитом збільшено до 25 % річних. Станом на 30 липня 2012 року заборгованість колективного підприємства «Цивільжитлобуд» за Кредитним договором становила 2 669 305 грн 24 коп. Договір про внесення змін до Кредитного договору, що укладений 8 травня 2008 року, був підписаний від імені колективного підприємства «Цивільжитлобуд» його керівником – ОСОБА_2, який одночасно є поручителем як фізична особа за договором поруки від 18 січня 2008 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого в частині застосування частини першої статті 559 ЦК України погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ОСОБА_2, підписуючи договір від 8 травня 2008 року про внесення змін до Кредитного договору, як поручитель був обізнаний із збільшенням розміру процентної ставки за користування кредитом і дав на це згоду; разом із тим ОСОБА_1, поручитель за договором поруки від 18 січня 2008 року, своєї згоди на вказану зміну забезпеченого нею зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, не надала, а тому порука ОСОБА_1 є такою, що припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Договір про внесення змін до Кредитного договору, який укладений 12 листопада 2009 року, був підписаний від імені колективного підприємства «Цивільжитлобуд» його керівником – ОСОБА_1. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого в частині застосування частини першої статті 559 ЦК України погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що на час укладення договору про внесення змін до Кредитного договору від 12 листопада 2009 року порука ОСОБА_1 уже була припинена, а поручитель ОСОБА_2 своєї згоди на вказану зміну забезпеченого ним зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, не надав, а тому порука ОСОБА_2 є такою, що припинена на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що поручитель – фізична особа, який водночас є директором товариства – боржника за основним договором, підписуючи від імені цього товариства додатковий договір до кредитного договору про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, дав свою згоду на таке збільшення відповідальності як поручитель. Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на судове рішення в якій посилається ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України в подібних правовідносинах. Зміст доданого до заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» судового рішення, його порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України слід відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/30CBB0A98E91D582C2257D5F0020BE03
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Національний банк України в особі управління Національного банку України у Волинській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, встановила: У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі – ПАТ «Західінкомбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 19 липня 2002 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір НОМЕР_1 з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі 970 тис. євро зі сплатою 11% річних за користування кредитом із кінцевим строком погашення до 23 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов'язань за кредитним договором 24 травня 2007 року укладено договір поруки НОМЕР_2 з ОСОБА_1 і договір поруки НОМЕР_3 з ОСОБА_2, відповідно до умов яких останні поручилися перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання ТОВ «Алювіжен» усіх зобов'язань за кредитним договором та додатковими договорами до нього. Посилаючись на те, що ТОВ «Алювіжен» своїх зобов'язань, які передбачені кредитним договором, належним чином не виконало, у зв'язку із чим станом на 11 липня 2012 року виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16 075 016 грн 37 коп., позивач просив позов задовольнити. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Західінкомбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Західінкомбанк» 16 075 016 грн 37 коп. заборгованості за кредитним договором; стягнуто із ОСОБА_2 16 075 016 грн 37 коп. заборгованості за кредитним договором; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2013 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 4 ст. 559 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року та від 17 червня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Західінкомбанк» ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 липня 2002 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір НОМЕР_1 з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі 970 тис. євро зі сплатою 11 % річних за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором, з кінцевим строком погашення до 23 липня 2011 року (а.с. 10-37). З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов'язань за кредитним договором 24 травня 2007 року укладено договір поруки НОМЕР_2 з ОСОБА_1 і договір поруки НОМЕР_3 з ОСОБА_2, за якими поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язання боржником. Свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, ТОВ «Алювіжен» належним чином не виконало, у зв'язку з чим станом на 11 липня 2012 року виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16 075 016 грн 37 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 9 712 568 грн 88 коп.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитним коштами – 2 652 828 грн 32 коп.; штраф за несвоєчасне повернення кредиту – 2 913 770 грн 67 коп.; штраф за несвоєчасне повернення відсотків – 795 848 грн 50 коп., що підтверджується розрахунком (а.с. 9). 29 листопада 2011 року банк звернувся до ТОВ «Алювіжен» і відповідачів із письмовим повідомленням-вимогою про погашення кредитної заборгованості в розмірі 16 699 194 грн 81 коп. (а.с.48). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Західінкомбанк» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що банк звернувся із письмовим повідомленням-вимогою до відповідачів про погашення кредитної заборгованості 29 листопада 2011 року, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України, а з часу звернення з письмовою вимогою в банку виникло право на пред'явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності, з яким він звернувся до суду 9 серпня 2012 року. Проте у справах, ухвали в яких надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України дійшов висновку про припинення договору поруки через непред’явлення вимог до поручителів шляхом звернення банку до суду в межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. При цьому зазначив, що пред’явлення письмової вимоги до поручителя в шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, не дає права кредитору на звернення до суду в межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов‘язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України). З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений – строк повного погашення кредиту є 23 липня 2011 року. За таких обставин у банку виникло право пред‘явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов‘язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 23 липня 2011 року, протягом наступних шести місяців. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. За таких обставин висновки суду про виникнення права в банку на пред'явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності з часу звернення з письмовою вимогою не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14 Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3479CB22FBDCC04EC2257D5D002186B8
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена, за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк»), ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена. Зазначав, що 12 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту (далі – Кредитний договір), за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 300 доларів США на строк до 30 листопада 2028 року зі сплатою 12,5 % річних, а ОСОБА_2 зобов’язалась у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за Кредитним договором 12 грудня 2007 року між ним і АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір поруки, за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором. 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо. Своєї згоди на укладення вказаної додаткової угоди він як поручитель не надавав. У серпні 2012 року йому стало відомо, що з 30 березня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» нараховується збільшена процентна ставка за користування кредитними коштами. Посилаючись на те, що внаслідок укладення між АКІБ «УкрСиббанк» і позичальником додаткової угоди без його згоди як поручителя, якою внесено зміни до Кредитного договору, зокрема встановлено нові конкретні (збільшені) процентні ставки, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, збільшився обсяг його відповідальності, на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив визнати поруку такою, що припинена. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 5 грудня 2013 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 вересня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року відмовлено ПАТ «Дельта Банк» у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «Дельта Банк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, від 25 квітня 2012 року та від 7 вересня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк», ОСОБА_2 про визнання поруки такою, що припинена, допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Дельта Банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 59 300 доларів США на строк до 30 листопада 2028 року зі сплатою 12,5 % річних, а ОСОБА_2 зобов’язалась у строк та на умовах, визначених Кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. Відповідно до пункту 1.3.2 Кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої з обставин, передбачених частиною першою пункту 5.2. За змістом пункту 5.2 Кредитного договору сторони погодили, що банк згідно з умовами пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі: а) порушення позичальником кредитної дисципліни (зокрема, неналежного виконання умов цього договору та (або) умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором); б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи тощо, а також даних щодо дотримання позичальником кредитної дисципліни (зокрема, своєчасного погашення заборгованості та (або) виконання інших зобов’язань позичальника за цим договором; в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та (або) кредитами, або зміни в грошово-кредитній політиці Національного банку України (далі – НБУ) (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% порівняно з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ); та (або) підвищення ставки на три відсоткові пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки. При цьому про збільшення та встановлення нового розміру процентної ставки банк повідомляє позичальника не пізніше ніж за 14 календарних днів до дати її збільшення із зазначенням її розміру та дати початку дії шляхом надсилання поштою відповідного рекомендованого листа; такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана в повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за Кредитним договором 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржником за основним договором. 12 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, за умовами пункту 1.5 якої пункт 5.2 основного договору доповнено новим абзацом такого змісту: «У випадках настання обставин: – передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2 договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору; – передбачених підпунктом «в» пункту 5.2 договору процентна ставка за договором збільшується не більше ніж на 10 % для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5 % для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє згідно з пунктом 1.3.1 договору; – передбачених підпунктом «г» пункту 5.2 договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок банку за програмами кредитування». Зазначена додаткова угода укладена між банком та позичальником за відсутності згоди поручителя. 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними договорами, у тому числі й за договором, укладеним із ОСОБА_2. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що додаткову угоду до Кредитного договору, якою встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, укладено без згоди поручителя, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки такою, що припинена в порядку частини першої статті 559 ЦК України. Разом із тим у судових рішеннях, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, містяться такі висновки: – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року суд касаційної інстанції вважав, що додаткові угоди до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом фактично конкретизували умови основного договору й не свідчать про зміну основного зобов’язання, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для припинення поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України; – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року та від 25 квітня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, зокрема щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в бік збільшення, і зобов’язався відповідати перед кредитором за невиконання позичальником як існуючих зобов’язань, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, тому позовні вимоги про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України задоволенню не підлягають. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України). За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що додатковою угодою, укладеною між кредитором і боржником 12 грудня 2007 року, було внесено зміни до Кредитного договору, укладеного 12 грудня 2007 року, зокрема доповнено новим абзацом пункт 5.2 розділу «Порядок зміни процентної ставки», якими передбачено можливість установлення банком конкретних розмірів процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних обставин, зокрема: подвійної процентної ставки, процентної ставки, збільшеної не більше ніж на 10 % для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5% для кредитів в іноземній валюті, та процентної ставки на рівні чинних процентних ставок банку за програмами кредитування. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо. У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком. Таким чином, з огляду на положення частини першої статті 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що встановлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. Отже, у справі, яка переглядається, установивши, що Кредитним договором, з умовами якого погодився поручитель, були передбачені порядок та підстави збільшення процентної ставки за користування кредитом, а додатковою угодою до Кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, тобто змінено зобов’язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, правильно застосував норми частини першої статті 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання поруки такою, що припинена. За таких обставин підстави для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року відсутні. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-70цс14 Установлення додатковою угодою до кредитного договору нових умов щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв’язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя на укладення такої додаткової угоди призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього. Суддя Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/98306B1033A166CBC2257D57001D6BF5
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37018852 Державний герб України У х в а л а іменем україни 29 січня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А. розглянувши у судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Боско», товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Укрфарм», товариство з обмеженою відповідальністю «Альфафарм», товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «КФК», про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у розмірі 42 809 869 грн 76 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ТОВ «Боско», ТОВ «Ніка Холдінг Інвест», ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм», ТОВ «Альфафарм», ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК» і ТОВ «Віто-Фарм» (із змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 010/14/209/7 від 10 листопада 2009 року) було укладено генеральну кредитну угоду № 010/14/209, за умовами якої банк зобов'язувався надати позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в генеральній кредитній угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках, що є його невід'ємними частинами. Загальний розмір основної (позичкової) заборгованості позичальника по кредитам в рамках генеральної кредитної угоди не повинен перевищувати суми, еквівалентної 42 500 000 грн. Термін користування кредитними коштами встановлювався - до 15 листопада 2012 року. Конкретні суми кредитів, строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки, об'єкти кредитування, були визначені сторонами окремо в кредитних договорах, що укладені в рамках даної угоди. З урахуванням додаткових угод до вказаної генеральної кредитної угоди (№ 010/14/04/056 від 5 лютого 2008 року, № 010/14/04/165 від 18 квітня 2008 року, № 010/14/209/90/1 від 10 листопада 2008 року, № 010/14/209/347 від 10 лютого 2009 року, № 010/14/209/674 від 30 червня 2009 року, № 010/14/209/6 від 1 жовтня 2009 року, № 010/14/209/7 від 10 листопада 2009 року, № 010/14/209/8 від 10 лютого 2010 року, № 010/14/209/9 від 10 березня 2010 року, № 010/14/209/10 від 4 червня 2010 року, № 010/14/209/11 від 19 жовтня 2010 року, № 010/14/209/12 від 25 листопада 2010 року, № 010/14/209/13 від 27 липня 2011 року, № 010/14/209/14 від 21 листопада 2011 року), загальний розмір заборгованості позичальників за укладеними в рамках цієї угоди договорами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 4 770 000,00 доларів США. Зазначав, що відповідно до п. 2.1. генеральної кредитної угоди, кредитні кошти надаються на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. На умовах генеральної кредитної угоди, на підставі письмових заяв, позивач укладав кредитні договори в рамках лімітів та сублімітів, встановлених в генеральній кредитній угоді, відкрито позичкові рахунки та надано кредитні кошти згідно з умовами кредитних договорів - п. 4.1. генеральної кредитної угоди. Згідно п. 5.1. генеральної кредитної угоди, треті особи зобов'язуються використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів, сплату нарахованих відсотків та комісійної винагороди відповідно до умов генеральної кредитної угоди та кредитних договорів, укладених в її рамках. За порушення строків повернення кредитів, відсотків за користування кредитами, передбачених кредитними договорами, укладеними в рамках даної генеральної кредитної угоди, позичальники сплачують позивачу пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення - для кредитів в національній валюті; в розмірі 0,05% (п'ять сотих відсотків) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення - для кредитів в іноземній валюті. В кожному окремому кредитному договорі, укладеному в рамках генеральної кредитної угоди, може визначитись інший порядок та розмір відповідальності за порушення зобов'язань по відповідним кредитним договорам - п.п. 10.2., 10.5. генеральної кредитної угоди. В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 27 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Боско» було укладено кредитний договір № 010/14/226 із змінами та доповненнями, внесеними до нього додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Боско» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 1 859 933 грн 65 коп. для фінансування поточної діяльності та на рефінансування кредитної заборгованості позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 18 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Боско» було укладено кредитний договір № 010/14/354 із змінами та доповненнями, внесених додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Боско» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 549 916,00 доларів США для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника та переведення існуючої гривневої заборгованості в валютну, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 1 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 19 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм» було укладено кредитний договір № 010/14/218 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «ВО «Укрфарм» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 100 000 грн для поповнення оборотних коштів, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 18 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було укладено кредитний договір № 010/14/245/1 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 627 451,00 доларів США для придбання та рефінансування витрат на придбання нежилих приміщень, корпоративних прав та основних засобів, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 15 листопада 2012 року (згідно додаткових угод від 5 лютого 2008 року, від 30 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 29 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було укладено кредитний договір № 010/14/227 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 789 337,00 доларів США для придбання та рефінансування витрат на придбання земельних ділянок, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 15 листопада 2012 року (згідно додаткових угод від 5 лютого 2008 року, від 30 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 31 березня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Альфафарм» було укладено кредитний договір № 010/14/581 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Альфафарм» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 3 млн. грн для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 26 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 31 березня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК» було укладено кредитний договір № 010/14/580 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Фармацевтичній фірмі «КФК» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 692 500 грн для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 26 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за генеральною кредитною угодою між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договори поруки від 19 листопада 2007 року, 21 жовтня 2010 року із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, за умовами яких ОСОБА_2 зобов'язався за повне виконання перед банком боргових зобов'язань третіх осіб - ТОВ «Боско», ТОВ «Віто-Фарм», ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм», ТОВ «Ніка Холдінг Інвест», ТОВ «Альфафарм», ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК», які виникають або виникнуть у майбутньому з умов вказаної генеральної кредитної угоди, укладеної між банком та третіми особами, а також з будь-яких додаткових угод до неї, та всіх укладених в її рамках договорів, які можуть бути укладені в майбутньому. ОСОБА_2, відповідно до п. 1.2. вищезазначених договорів поруки, відповідає за виконання кредитних зобов'язань у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені вищезазначеними кредитними договорами. Згідно п. 2.1., 2.2. договорів поруки, у випадку повного або частково невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники; у випадку повного або частково невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитними договорами, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними кредитними зобов'язаннями; поручитель зобов'язується здійснити виконання порушених кредитних зобов'язань протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. АТ «Райффайзен Банк Аваль» 18 січня 2012 року було направлено ОСОБА_2 вимогу (претензію) про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди, яку отримано відповідачем 24 січня 2012 року. Однак вказана вимога відповідачем не виконана. Вказував, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення кредитної заборгованості, у тому числі боргу за нарахованими, але не сплаченими відсотками, пені за порушення строків сплати кредиту та пені за порушення строків сплати відсотків, нарахування яких здійснювалось до 1 серпня 2013 року, а тому часткове погашення заборгованості за тілом кредиту в період з 1 серпня 2012 року по 17 грудня 2012 року не впливає на порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені за порушення строків сплати кредиту і відсотків та їх розміри. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість у розмірі 42 809 439 грн 18 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позичальники не виконують свої зобов'язання за кредитними договорами, а тому поручитель, як солідарний боржник, повинен нести відповідальність, оскільки взяв на себе такі зобов'язання. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Проте, повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов᾽язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов᾽язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов᾽язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк. Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель, за змістом указаним норм матеріального права, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Із змісту договорів поруки від 19 листопада 2007 року та 21 жовтня 2010 року убачається, що поручитель, ОСОБА_2, відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржники. Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що термін погашення кредитів визначено - до 19 жовтня 2012 року та до 15 листопада 2012 року, вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами було направлено ОСОБА_2 18 січня 2012 року, при цьому позов подано до суду 15 серпня 2012 року. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Таким чином, оскільки умовами генеральної кредитної угоди встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржників повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України, вищевказаного не врахував, доводи апеляційної скарги щодо суми заборгованості не перевірив, не встановив, з якого часу боржники почали не сплачувати заборгованість, а згідно розрахунків банку заборгованість нараховувалась з квітня 2010 року, листопада 2007 року (т. 2 а.с. 68-82), оскільки з цього часу настав строк вимоги, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів відповідача щодо суми заборгованості, оскільки з матеріалів справи убачається, що в рамках господарського судочинства з вищевказаних боржників - юридичних осіб стягується заборгованість за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди, на загальну суму 36 889 568 грн 82 коп. Однак, позивач звернувся з позовом до відповідача з вимогою про стягнення всієї суми заборгованості, яка виникла з кредитних договорів, укладених в рамках генеральної кредитної угоди. Суд не перевірив, яка сума вже погашена за рішеннями господарських судів. Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, однак вказане законодавче положення потрібно застосовувати у системному зв'язку з ч. 2 ст. 543 ЦК України, якою унормовано, що кредитор, який одержав виконання обов'язку у не повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Тобто ч. 2 ст. 543 ЦК України встановлено законодавчий припис, який обмежує право кредитора вимагати стягнення боргу або його частини від решти солідарних боржників поки цей кредитор не отримає виконання цього ж боргу або цієї його частини від іншого (інших) солідарного боржника, до якого (яких) з вимогою про повернення (стягнення) цього ж боргу або цієї його частини кредитор звернувся первісно. Крім того, поручителю вимога направлена 18 січня 2012 року. Отже, суду слід встановити, чи вказаною вимогою та зверненнями до господарських судів кредитор не змінив строк виконання основного зобов'язання, оскільки ч. 4 ст. 559 ЦК України саме з цього часу обчислює строк звернення до поручителя. За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, задовольнити. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі 333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку. Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat, 1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія - 5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року. У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог п. 2 договору поруки позивачем не надано. Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40020281 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Закропивного О.В., Лесько А.О., Луспеника Д.Д., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ПАТ «КБ «Надра» звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як поручителів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року у розмірі 86 395 грн 20 коп. та судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що 29 серпня 2008 року між ним та ТОВ «Догма-Меблі» було укладено кредитний договір, згідно якого останньому було надано кредит у розмірі 54 910 грн зі сплатою 20,7 % річних з кінцевим терміном повернення до 16 серпня 2013 року. З метою забезпечення зобов'язань за указаним кредитним договором, 29 серпня 2008 року між банком, ТОВ «Догма-Меблі», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договори поруки, за умовами яких останні відповідали як солідарні боржники за зобов'язаннями ТОВ «Догма-Меблі» перед банком. У результаті порушення позичальником норм закону та умов договору станом на 1 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 86 395 грн 20 коп., з яких: 48 328 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом, 23 568 грн 41 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 7 454 грн 71 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 1 332 грн 02 коп. - інфляційні втрати та штраф у розмірі 5 711 грн 53 коп. У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати припиненим договір поруки від 29 серпня 2008 року, укладений між ним, ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Догма-Меблі», а також додатковий договір № 1 від 29 жовтня 2010 року, укладений між ним та банком. В обґрунтування позову зазначав, що указаний договір поруки є припиненим, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року, позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» 86 395 грн 20 коп. заборгованості за кредитним договором. В решті позову ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 29 серпня 2008 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4, додатковий договір № 1 від 29 жовтня 2010 року до договору поруки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Зокрема, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що позов ПАТ КБ «Надра» підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню, керуючись при цьому нормами ст. ст. 526, 554, 559 1054 ЦК України. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько Д.Д. Луспеник