Search the Community

Showing results for tags 'прекращение финансового поручительства'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 224 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40020281 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Закропивного О.В., Лесько А.О., Луспеника Д.Д., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ПАТ «КБ «Надра» звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як поручителів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року у розмірі 86 395 грн 20 коп. та судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що 29 серпня 2008 року між ним та ТОВ «Догма-Меблі» було укладено кредитний договір, згідно якого останньому було надано кредит у розмірі 54 910 грн зі сплатою 20,7 % річних з кінцевим терміном повернення до 16 серпня 2013 року. З метою забезпечення зобов'язань за указаним кредитним договором, 29 серпня 2008 року між банком, ТОВ «Догма-Меблі», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договори поруки, за умовами яких останні відповідали як солідарні боржники за зобов'язаннями ТОВ «Догма-Меблі» перед банком. У результаті порушення позичальником норм закону та умов договору станом на 1 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 86 395 грн 20 коп., з яких: 48 328 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом, 23 568 грн 41 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 7 454 грн 71 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 1 332 грн 02 коп. - інфляційні втрати та штраф у розмірі 5 711 грн 53 коп. У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати припиненим договір поруки від 29 серпня 2008 року, укладений між ним, ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Догма-Меблі», а також додатковий договір № 1 від 29 жовтня 2010 року, укладений між ним та банком. В обґрунтування позову зазначав, що указаний договір поруки є припиненим, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року, позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» 86 395 грн 20 коп. заборгованості за кредитним договором. В решті позову ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 29 серпня 2008 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4, додатковий договір № 1 від 29 жовтня 2010 року до договору поруки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Зокрема, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що позов ПАТ КБ «Надра» підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню, керуючись при цьому нормами ст. ст. 526, 554, 559 1054 ЦК України. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько Д.Д. Луспеник
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40141128 Державний герб України У х в а л а іменем україни 31 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І. суддів: Наумчука М.І., Ступак О.В.,- розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Хмельницької ощадної кредитної спілки до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Хмельницької ощадної кредитної спілки про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року Хмельницька ощадна кредитна спілка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Хмельницької ощадної кредитної спілки про визнання кредитного договору недійсним. Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2014 року позов Хмельницької ощадної кредитної спілки задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Хмельницької ощадної кредитної спілки заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 124-08 БВ, яка виникла станом на 25 жовтня 2013 року, в розмірі 75 392 грн 34 коп., з яких: тіло кредиту (основна сума боргу) - 12 711 грн 33 коп., відсотки за користування кредитом - 48 961 грн 36 коп., пеня за несвоєчасну сплату платежів - 13 134 грн 93 коп. та інфляційні втрати від невчасного повернення кредиту - 584 грн 72 коп., та судовий збір у розмірі 753 грн 92 коп. У решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2014 року змінено, зменшено інфляційні витрати від несвоєчасного повернення кредиту до 127 грн 11 коп. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги Хмельницької ощадної кредитної спілки, та задовольнити її зустрічні позовні вимоги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частково задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що останньою неналежно виконувались зобов'язання за кредитним договором та відповідно до вимог чинного законодавства боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд виходив із того, що кредитний договір підписаний від імені голови спілки уповноваженою на підставі доручення особою, кредит наданий відповідачу за рахунок власних коштів спілки, а тому така діяльність не потребує ліцензування, отже передбачені законом підстави для визнання договору недійсним відсутні. Відмовляючи у позові до ОСОБА_2, суд виходив із того, що порука є припиненою, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних витрат, апеляційний суд виходив із того, що при визначенні розміру інфляційних витрат від несвоєчасного повернення кредиту суд припустився помилки. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийСудді:В.І. Мартинюк М.І. Наумчук О.В. Ступак
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40407503 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., Мостової Г.І., Штелик С.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Срібні джерела» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до кредитної спілки «Срібні джерела» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, за касаційною скаргою кредитної спілки «Срібні джерела» на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року кредитна спілка «Срібні джерела» (далі КС «Срібні джерела») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 23 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 надано кредит у сумі 65 000 грн на строк до 23 червня 2010 року зі сплатою 36 % річних від суми залишку кредиту, а у разі порушення строку погашення кредиту на прострочену суму платежу - 84 % річних. У порушення умов кредитного договору позичальник ухилився від своєчасного його виконання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором станом на 01 березня 2012 року у сумі 274 059 грн 87 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 65 000 грн; заборгованості за відсотками - 31 720 грн; заборгованості з пені - 177 339 грн 87 коп. У жовтні 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до КС «Срібні джерела» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію. В обґрунтування вимог ОСОБА_7 посилалася на те, що договір поруки припинив свою дію, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2013 року позовні вимоги КС «Срібні джерела» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 65 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору. Позовні вимоги ОСОБА_7 до КС «Срібні джерела» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, задоволено. Визнано договір поруки від 23 червня 2008 року № 01/06-02/01, укладений між КС «Срібні джерела» та ОСОБА_7, таким, що припинив свою дію. Вирішено питання про стягнення судового збору. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2013 року змінено, зменшено розмір стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» з 65 000 грн до 3 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі КС «Срібні джерела» порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Судами встановлено, що 23 червня 2008 року між КС «Срібні джерела» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на бізнес № 01/06-02, згідно з яким кредитодавець зобов'язався надати кредит у сумі 194 000 грн строком на 24 місяці з 23 червня 2008 року до 23 червня 2010 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення його строку. На виконання умов договору ОСОБА_6 отримано 65 000 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 23 червня 2008 року. У забезпечення виконання умов кредитного договору 23 червня 2008 року між КС «Срібні джерела» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 01/06-02/01, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором КС «Срібні джерела» за виконання зобов'язання боржником ОСОБА_6 за кредитним договором у повному обсязі, а саме: у сумі 194 000 грн та відсотків за цим кредитом, а також можливих пені та неустойки. Задовольняючи первісні позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_7 не надала доказів на підтвердження того, що борг повернуто ОСОБА_6, а карточка платежів по кредитній лінії (договір кредиту від 23 червня 2008 року № 01/06-02) (а. с. 113) є неналежним доказом по справі, так як невідомо, ким складена та підписана, представник КС «Срібні джерела» в судовому засіданні не змогла надати з цього питання будь-яких пояснень. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення відсотків та пені за договором кредиту, суд першої інстанції виходив з недоведеності таких вимог належними доказами. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, суд першої інстанції, керуючись ч. 4 ст. 559 ЦК України, вважав, що договір поруки припинив свою дію, оскільки позивачем не доведений факт пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд апеляційної інстанції, встановивши, що згідно з прибутковими касовими ордерами від 17 жовтня 2008 року № 9121 та від 29 грудня 2008 року № 10345 ОСОБА_6 внесено на рахунок позивача суму у розмірі 62 000 грн на погашення тіла кредиту, дійшов висновку про зменшення розміру стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» з 65 000 грн до 3 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося. За правилами ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З наведеного вбачається, що обов'язок доказування розподіляється згідно з перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність розміру заборгованості, а відповідач - відсутність її. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що згідно з прибутковими касовими ордерами від 17 жовтня 2008 року № 9121 та від 29 грудня 2008 року № 10345 ОСОБА_6 внесено на рахунок позивача суму у розмірі 62 000 грн на погашення тіла кредиту, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» з 65 000 грн до 3 000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права безпідставні, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним. В іншій частині правильність рішення суду не перевіряється, оскільки сторонами не оскаржувалося. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду апеляційної інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу кредитної спілки «Срібні джерела» відхилити. Рішення апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді:О.О. Дьоміна О.П. Касьян В.М. Коротун Г.І. Мостова С.П. Штелик
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40129662 Державний герб України У х в а л а іменем україни 6 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» до ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промінвестекскавація», за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» (далі - ТОВ «КУА «ІЗІ ЛАЙФ») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 30 651 277,89 грн заборгованості за кредитним договором. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ТОВ «КУА «ІЗІ ЛАЙФ» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (норма частини 2 статті 324 ЦПК України). Положеннями частини 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно вважав, що кредитором пропущено шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, відтак обґрунтовано виходив із того, що порука припинилася. Висновок суду про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України є хибним, адже поручитель як директор ТОВ «Промінвестекскавація» був обізнаний з усіма змінами, які вносилися до кредитного договору. Разом із цим він не впливає на законність рішення суду та не тягне його скасування, так як порука припинилася на підставі частини 4 статті 559 ЦК України. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись частиною 3 статті 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» відхилити. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:І.К. Парінова О.В. Ступак
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40244990 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Висоцької В.С. суддів: Кафідової О.В., Писаної Т.О., Умнової О.В., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2014 року, - в с т а н о в и л а: У липні 2013 року позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредитк», банк) звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 708,75 грн., з яких: 4462,50 грн. несплачена комісія, 17246,25 грн. пеня по комісії. Позов мотивовано тим, що 23 січня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 15 000 грн. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 23 січня 2007 року між банком та ОСОБА_7 укладений договір поруки. 27 січня 2011 року Гірницьким районним судом м. Макіївки винесено рішення, відповідно до якого з ОСОБА_5, ОСОБА_7, як з солідарних боржників, на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 14 178,01 грн. В ході проведення виконавчих дій заборгованість за кредитним договором сплачена 22 листопада 2011 року. З огляду на зазначене банк нарахував комісійну винагороду та пеню за весь час фактичного користування кредитними ресурсами, за період з 13 листопада 2009 року по 22 листопада 2011 року, у розмірі 2 1971,25 грн., з яких: 4 725 грн. несплачена комісія, 17 246,25 грн. пеня по комісії. У вересні 2013 року ОСОБА_7 подав зустрічний позов, в якому просив припинити договір поруки, укладений між ним і банком 23 січня 2007 року. В обґрунтування вимог послався на те, що зобов'язання за кредитним договором виконано ОСОБА_5 22 листопада 2011 року, а до нього, як до поручителя, на протязі більш ніж один рік банком не були пред'явлені вимоги, що є підставою для припинення поруки. Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Припинено договір поруки від 23 січня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_6 зобов'язувався перед кредитором відповідати у повному обсязі за несвоєчасне та повне виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором від 23 січня 2007 року. Позивач за первісним позовом, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову банку виходив з того, що відповідачами фактично було виконано скасоване заочне рішення суду від 30 квітня 2010 року, а позивачем не надано відомостей щодо виконання рішення суду від 27 січня 2011 року, яке банком взагалі не було звернуто до виконання, що позбавляє можливості перевірити факти та розрахунки, викладені у позовній заяві. Крім того, банком пропущений річний строк щодо вимог про стягнення пені. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений шестимісячний строк, протягом якого він мав звернутися з вимогою до поручителя. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та виходив з того, що основне зобов'язання було виконано 22 листопада 2011 року. Банк протягом наступних шести місяців вимоги до поручителя не пред'явив, тому порука є припиненою. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне. Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Судами не перевірено доводів сторін та підстав заявленого банком позову про стягнення комісії і нарахованої на неї пені, не досліджено розрахунок заборгованості по кредитному договору, не перевірено за який саме період вона нарахована. Не перевірено строк дії кредитного договору та правові підстави нарахування комісійної винагороди після його закінчення. Не встановлено обставин щодо виконання судових рішень про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по кредитному договору, ухвалених по іншим справам. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення пені, суд виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності в 1 рік, що застосовується до такого виду вимог. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доти, доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження порушення. Згідно ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму. До вимог про стягнення неустойки (пені) застосовується позовна давність в один рік (ст.258 ЦК України). За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином, позовна давність щодо стягнення неустойки (пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожний день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Судами попередніх інстанцій, з урахуванням вказаних положень, належним чином не перевірено обставин щодо пропуску строку позовної давності та не встановлено період, за який нарахована пеня. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору в частині первісного позову. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення в частині вирішення первісного позову не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи у цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд. Разом з тим, вирішуючи спір в частині припинення договору поруки суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що банком пропущений шестимісячний строк, протягом якого він мав звернутися з вимогою до поручителя. Основне зобов'язання було виконано 22 листопада 2011 року. Банк протягом наступних шести місяців вимоги до поручителя не пред'явив, тому порука є припиненою. Вказані висновки відповідають встановленим обставинам, підтверджуються зібраними у справі доказами та узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють правовідносини щодо поруки. Суди попередніх інстанцій врахували положення абз. 3 п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», яким роз'яснено, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині вирішення зустрічного позову, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи в частині вимог про припинення поруки місцевим та апеляційним судами правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково. Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2014 року в частині вирішення первісного позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» скасувати. Справу у цій частині передати до суду першої інстанції на новий розгляд. Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2014 року в частині зустрічного позову ОСОБА_7 про припинення договору поруки залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.С. Висоцька судді О.В. Кафідова Т.О. Писана О.В. Умнова І.М. Фаловська
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40024297 Державний герб України У х в а л а іменем україни 24 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Савченко В.О., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аттіс», про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, мотивуючи його тим, що 12 травня 2008 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аттіс» (далі - ТОВ «Аттіс») було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, із урахуванням укладених додаткових угод, ТОВ «Аттіс» отримало кредит в розмірі 300 000 дол. США зі сплатою відсотків, розмір яких встановлювався в додаткових угодах до кредитного договору. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 12 травня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився відповідати за неналежне виконання ТОВ «Аттіс» умов кредитного договору. У зв'язку із неналежним виконанням ТОВ «Аттіс» умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 17 квітня 2012 року становить 354 577,24 дол. США. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 354 577,24 дол. США. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст. 553 ЦК України). Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Частиною 4 статті 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк», суди правильно виходили із того, що оскільки строк основного зобов'язання закінчився 30 вересня 2010 року, а позивач звернувся до суду лише у грудні 2012 року, порука відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України припинилась. Крім того, суди правильно зазначили, що позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що поручителю було надіслано досудову вимогу про сплату кредитної заборгованості. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.І. Амелін С.О. Карпенко В.О. Савченко
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39839974 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О, Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав позичальникові кредит для придбання квартири в розмірі 290 567 дол. США з терміном погашення до 10 жовтня 2034 року із розрахунку 11,95% річних, а позичальник зобов'язалась повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за його користування. Поручителями позичальника є ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які за договорами поруки від 24 жовтня 2007 року зобов'язалися відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань по поверненню кредиту. Позивач зазначав, що за умовами кредитного договору ОСОБА_3 повинна повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обов'язків та має прострочену заборгованість. Письмова вимога банку про дострокове погашення всієї суми кредиту від 5 березня 2012 року залишена позичальником і поручителями без реагування. З урахуванням викладеного банк просив суд стягнути з відповідачів суму боргу за кредитним договором у розмірі 2 487 625 грн. 18 коп. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 березня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 311 225 дол. США 47 цен., що за офіційним курсом Національного банку України становить 2 487 625 грн. 18 коп. Вирішено питання про судовий збір. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення в частині стягнення нього боргу в солідарному порядку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо повернення кредиту і сплати процентів за користування ним, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів солідарно. Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна. Судами встановлено, що 24 жовтня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір з додатковою угодою від 24 березня 2010 року, згідно якого позичальник отримала в банку для придбання квартири кредит готівкою в розмірі 290 567 дол. США до 10 жовтня 2034 року із розрахунку 11,95% річних (а.с. 9-16). Повернення кредиту згідно п. 2.4 кредитного договору та додатку № 2 (графік платежів) передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів до 10 числа за кредитом і відсотками (а.с. 17-20). Згідно п. 5.2.5 кредитного договору у випадку прострочення платежів банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі. Поручителями позичальника за вказаним кредитним договором є ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які за договорами поруки від 24 жовтня 2007 року та додатковими угодами від 24 березня 2010 року зобов'язалися відповідати за повернення кредиту (а.с. 21-26). Також судами встановлено, що ОСОБА_3 не виконує обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на неї умовами договору, має прострочену заборгованість, яка становить 2 487 625 грн. 18 коп. (а.с. 29-30). Письмові вимоги банку про необхідність погашення заборгованості та наслідки їх невиконання у вигляді дострокового стягнення кредиту, направлені позичальнику та поручителям 5 березня 2012 року і 16 липня 2012 року, залишені без задоволення (а.с. 31-43). З тексту вимог, надісланих на адресу ОСОБА_4, вбачається, що банк вимагав сплатити прострочену заборгованість та відсотки за користування кредитом, а у разі невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги. Зазначену вимогу ОСОБА_4 отримав 13 березня 2012 року (а.с. 40). Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу. За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до чч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вказаних вище норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, та дійшли передчасного висновку про можливість стягнення кредитної заборгованості в солідарному порядку із поручителя ОСОБА_4, з урахуванням того, що позовна вимога до поручителя заявлена банком після збігу шести місяців від дня виконання основного зобов'язання, який настав 14 травня 2012 року, з врахуванням вимоги банку та наданим строком - шістдесят один день з моменту отримання вимоги, тоді як з таким позовом банк звернувся 23 листопада 2012 року, а шестимісячний строк сплинув 14 листопада 2012 року (а.с.49). Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню в частині позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. У решті судові рішення не оскаржені та предметом перегляду не були (ст. 335 ЦПК України). Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 березня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40396099 Державний герб України Ухвала іменем україни 6 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ПАТ «Банк «Київська Русь» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 100 000 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 30 липня 2012 року. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4, а також ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_5 укладено договори поруки. Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань, просив суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 21 січня 2013 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 522 459 грн 98 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року позов ПАТ «Банк «Київська Русь» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 21 січня 2013 року становить 522 459 грн 98 коп. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 21 січня 2013 року становить 522 459 грн 98 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, задоволено частково. Рішення районного суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, відхилено, рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частині залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ПАТ «Банк «Київська Русь» підлягає відхиленню з таких підстав. Задовольняючи позов та стягуючи заборгованість за кредитним договором у солідарному порядку з боржника та поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що право пред'явити вимогу до поручителів про виконання основного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту у позивача виникло 30 липня 2012 року. При цьому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителів 28 січня 2013 року, але позовну заяву було повернуто у зв'язку з тим, що позивачем не усунуто її недоліки, а саме не сплачено судовий збір. Зважаючи на те, що вперше позивач звернувся до суду з позовом до моменту спливу кінцевого строку пред'явлення вимоги до поручителів, суд першої інстанції вважав, що мало місце переривання перебігу позовної давності, а тому позов в частині вимог до поручителя ОСОБА_4 задовольнив. Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише у разі подання позову відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, а оскільки позовну заяву було повернуто позивачеві, то зазначена обставина не може свідчити про переривання строку позовної давності, а отже порука ОСОБА_4 припинилася на підставі п. 4 ст. 559 ЦК України. Судами установлено, що 31 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 30 липня 2012 року. На забезпечення виконання позичальником умов зазначеного кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4 у той же день укладено договір поруки. Позичальник не виконував належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку банк просив суд стягнути у солідарному порядку з боржника та поручителів. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. У п. 24 постанови від 30 березня 2012 року № 5 пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, роз'яснив, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Згідно з п. 4.3 договору поруки, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4, порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив позову до поручителя (а.с. 7). За змістом п. 2.1 кредитного договору від 31 липня 2007 року, позичальник зобов'язаний повернути кредит не пізніше 31 липня 2012 року (а.с. 6). Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 січня 2013 року позивач звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів, у тому числі до ОСОБА_4, але зазначений позов залишено без руху та у зв'язку з невиконанням вимог ухвали повернуто позивачу (а.с. 43-44). Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з указаним позовом 7 березня 2013 року, а отже, з пропущенням шестимісячного строк для пред'явлення вимоги до поручителя. З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що переривання позовної давності не відбулося, оскільки подання банком позову 28 січня 2013 року було здійснено з порушенням вимог процесуального закону, у зв'язку з чим позовна заява була визнана судом неподаною та повернена заявнику. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позов ПАТ «Банк «Київська Русь» в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позичальник умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість. Доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок, відповідачем не надано. Судами попередніх інстанцій установлено, що 31 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 30 липня 2012 року. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Відповідно до наданого банком розрахунку, у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, станом на 21 січня 2013 року виникла заборгованість у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 522 459 грн 98 коп., яка складається з наступного: простроченої заборгованості за кредитом - 57 827,23 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 462 213 грн 05 коп.; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 5 159,16 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 41 237 грн 17 коп.; пені за прострочення виконання грошових зобов'язань - 1 297,77 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 10 373 грн 08 коп.; штрафу - 1 080,53 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 8 636 грн 68 коп. (а.с. 11). Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах загального строку позовної давності за основною вимогою. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, пеня за прострочення сплати кредитних коштів нарахована відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: за період з 1 січня 2012 року по 1 січня 2013 року. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості, відсотків, пені та штрафу з позичальника є вірними. Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). З урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України (принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу) судовий захист здійснюється лише за зверненням суб'єктів цивільного процесу. В матеріалах справ відсутня заява відповідача про зменшення розміру пені, а також докази, які можна вважати істотними обставинами для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України. Задовольняючи позов ПАТ «Банк «Київська Русь» в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, обґрунтовано виходив з доведеності позову в цій частині та наявності передбачених нормами матеріального права (ст. ст. 526, 530, 536, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України) підстав для стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо поручителів не стосуються боржника та не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права. За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337, ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», ОСОБА_3 відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині, рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. МартинюкГоловуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко М.І. Наумчук Судді:В.І. Амелін
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40141108 Державний герб України У х в а л а іменем україни 13 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Горелкіної Н.А., Наумчука М.І., Дербенцевої Т.П., Ступак О.В.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в особі представника - Карасюка Олександра Володимировича, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 265 000 доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9% річних, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн. 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 404 880 грн. 97 коп., вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») в особі представника - Карасюка О.В. просить рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року скасувати й залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року, що було помилково скасовано, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконуються зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності та безпідставності вимог банку. Проте, з таким висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 000 доларів США зі сплатою 12,9% річних із кінцевим терміном повернення 26 грудня 2014 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, того ж дня між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким відповідач поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявах про їх отримання та квитанціях не ставила. Відповідно до ч. 1 ст.http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1766/ed_2012_07_05/pravo1/T041618.html?pravo=1" \l "1766" \o "Цивільний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" \t "_blank 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла того, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 417-П від 7 лютого 2014 року, призначеної під час апеляційного розгляду справи, підписи отримувача у заявах про видачу готівки виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів. Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Разом з тим, згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу. Отже, висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу лише висновок експертизи, суд не врахував того, що сторонами визнано факт укладення кредитного договору, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків щодо недоведеності вимог банку, зазначивши при цьому, що відповідач ОСОБА_3 отримала значно більшу суму кредиту, ніж вказано у кредитному договорі, на погашення якої останньою частково внесено кошти до банку. Апеляційний суд взагалі не вмотивував і не обґрунтував свого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та не дав оцінки тому, що ОСОБА_3, хоча й указувала на те, що кредитний договір не підписувала, однак питання про визнання такого договору недійсним не ставила. Крім того, судом апеляційної інстанції помилково застосовано ст. 1046 ЦК України, положеннями якої регулюються правовідносини щодо договору позики, та яка не поширюється на спірні правовідносини. Разом з тим, не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції з наступних підстав. Так, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права, поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, підставою для припинення договору поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя. Відповідно до п. 24 постанови № 5 пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Проте, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не дослідив умови укладених між сторонами договорів кредиту й поруки, та належним чином не з'ясував, чи виникло у банку право дострокової вимоги повернення суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, а також, з урахуванням дійсних обставин справи й доводів сторін, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою до поручителя про виконання зобов'язання, та наявністю підстав для припинення поруки. Крім того, стягуючи кредитну заборгованість з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції не врахував того, що у зв'язку з укладенням між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року договору факторингу № 1 відбулася заміна кредитора у кредитних зобов'язанням, які виникли із укладеного з ОСОБА_3 кредитного договору, й відповідно - відбулась заміна позивача у справі. При цьому судами обох інстанцій взагалі не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості, з урахуванням заперечень відповідачів, не досліджено первинної бухгалтерської документації. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суди не сприяли всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають визначальне значення у її вирішенні, а допустили суттєву неповноту у з'ясуванні таких обставин. Висновки судів у порушення вимог закону ґрунтуються на припущеннях. Ураховуючи, що судами не дотримано вимог процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в особі представника - Карасюка Олександра Володимировича, задовольнити частково. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: Н.А. Горелкіна Т.П. Дербенцева М.І. Наумчук О.В. Ступак
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40245108 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Карпенко С.О., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з вищевказаним позовом та просило стягнути солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 217,33 дол. США, що станом на 07 лютого 2012 року еквівалентно 41 634 грн 30 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МКМD-45/2008, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 3 000 дол. США строком до 08 квітня 2010 року. На забезпечення виконання було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору. ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 08 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 5 217,33 дол. США, з яких: 1 954,10 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 790,19 дол. США - заборгованість за процентами, 1 194,76 дол. США - пеня, 31,33 дол. США - штраф (фіксована частина), 246,95 дол. США - штраф (процентна складова). У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом та просила визнати припиненим договір поруки від 10 квітня 2008 року № МКМD-45/2008, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що банк не пред'явив до неї вимоги в строк до 08 жовтня 2010 року, тому порука припинилась відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 217,33 дол. США, що еквівалентно 41 634 грн 30 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У зустрічному позові відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» та задоволення зустрічного позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення в повній мірі не відповідають. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що внаслідок не виконання зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя. Підстави для припинення поруки відсутні, оскільки банк звернувся до суду в межах строку, визначеного договором поруки. Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне. Судами встановлено, що 10 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МКМD-45/2008, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 3 000 дол. США строком до 08 квітня 2010 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору. ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 08 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 5 217,33 дол. США, з яких: 1 954,10 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 790,19 дол. США - заборгованість за процентами, 1 194,76 дол. США - пеня, 31,33 дол. США - штраф (фіксована частина), 246,95 дол. США - штраф (процентна складова). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим заборгованість, яка утворилась за кредитним договором підлягає стягненню. Однак, приймаючи рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та про відмову в зустрічному позові про припинення поруки, суди дійшли помилкового висновку про те, що банк звернувся до поручителя з вимогою про захист свого порушеного права у встановлений законом строк. Відповідно до п. 11 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором. Згідно із п. 12 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договорe поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, підставою для припинення договору поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що банк направив вимогу ОСОБА_4 02 березня 2012 року (а.с. 15). Як роз'яснив пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 24 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводи та заперечення сторін та не з'ясував, чи направлялася банком вимога поручителю у строк, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України. У порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення першої інстанції вказані порушення суду першої інстанції не усунув, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та не спростував їх, тому передчасно дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки допущенні апеляційним судом порушення норм процесуального та матеріального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та в частині зустрічного позову підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та в частині зустрічного позову скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар С.О. Карпенко М.І. Наумчук
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38470417 Державний герб України У х в а л а іменем україни 23 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Штелик С.П., суддів: Коротуна В.М., Касьяна О.П., Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04 липня 2006 року між ним та ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір на суму 500 000 грн., зі сплатою за користування кредитом 18,60 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2008 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня 2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори поруки. 26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою сторони визначили графік погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту до 04 липня 2011 року. Аналогічні угоди укладено і з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Також на забезпечення виконання умов кредитного договору 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент -Банк» було укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору, станом на 16 серпня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1000933,71 грн., яку позивач і просив стягнути на свою користь солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Заперечуючи проти позову, у лютому 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» в якому просив визнати договір поруки від 04.07.2006 року та додаткову угоду до договору поруки від 26.06.2008 року припиненими з 06.02.2012 року. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 було задоволено. Визнано договір поруки № 955-1 від 04 липня 2006 року та додаткову угоду № 1 до договору поруки № 955-1 від 26.06.2008 року такими, що припинили свою дію з 06 лютого 2012 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості було відмовлено. Провадження по справі в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, закрито. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим було скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та справу в цій частині передати на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу про виконання зобов'язання до поручителя ОСОБА_5 пред'явив після спливу встановленого ст. 559 ЦК України шестимісячного строку, то порука є припиненою. Постановляючи додаткове рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог. При цьому, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовів, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позовних вимог. Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 04 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір на суму 500000 грн., зі сплатою за користування кредитом 18,60 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2008 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня 2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори поруки. 26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою сторони визначили графік погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту до 04 липня 2011 року. Аналогічні угоди укладено і з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 На забезпечення виконання умов кредитного договору 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент -Банк» було укладено договір поруки. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення в частині визнання договору поруки таким, що є припиненим та в частині закриття провадження по справі щодо ПАТ «Акцент -Банк», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем були заявлені вимоги про солідарне стягнення боргу з відповідачів і ці вимоги є взаємопов'язаними та вірно врахував, що оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заявлялися зустрічні позовні вимоги, то відсутні підстави для припинення укладених з ними договорів поруки. Проте, при зазначених обставинах, суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення з них заборгованості та відсутності підстав для припинення поруки щодо ОСОБА_5 При цьому, відповідно до п.п. 11,12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224-226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. Таким чином, в судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, в іншому разі буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Ураховуючи, що порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: В.М. Коротун М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38693274 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьке шахтобудівельне підприємство», ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір» (далі - ТОВ «Гостиний двір»), товариства з обмеженою відповідальністю «Галант» (далі - ТОВ «Галант»), товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар-Дон» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Галант», товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір» на рішення апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 серпня 2008 року із товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьке шахтобудівельне підприємство» (далі - ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство») укладено кредитний договір, за яким товариство отримало кошти у розмірі 825 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних терміном до 27 серпня 2010 року зі змінами згідно з додатковими угодами, якими встановлено ліміт фінансування в розмірі 510 тис. доларів США та строк користування траншем не більше ніж 331 доба. На забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором 29 серпня 2008 року та 27 лютого 2009 року банком із ТОВ «Галант», ОСОБА_4, ОСОБА_3, ТОВ «Гостинний двір» та ТОВ «Оскар-Дон» були укладені окремі договори поруки. Позичальник, як і поручителі, належним чином не виконували свої зобов'язання за кредитним договором, допустили заборгованість, яка станом на 8 червня 2012 року склала 701 297 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становила 5 605 116 грн 24 коп. У зв'язку з цим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути солідарно з позичальника та кожного із поручителів вказану суму кредитної заборгованості. Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 14 листопада 2013 року позов ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» на користь ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 701 297 доларів США, що становить 5 605 116 грн 24 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» та ОСОБА_3, з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» та ТОВ «Гостинний двір», з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» та ТОВ «Галант» на користь ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, яка станом на 8 червня 2012 року складала 701 297 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становила 5 605 116 грн, у тому числі: поточна заборгованість за кредитом в розмірі 510 тис. доларів США, прострочена заборгованість по процентам в розмірі 145 314,73 доларів США та пеня в розмірі 45 982,27 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» до ТОВ «Оскар-Дон» відмовлено. У касаційних скаргах ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостиний двір», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Інші відповідачі та позивач судові рішення не оскаржують, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку в цій частині не переглядаються. Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник порушив умови кредитного договору, допустив заборгованість і має її сплатити; вимоги позивача про стягнення суми кредитної заборгованості з поручителів пред'явлені з пропуском строку, передбаченим ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому до них в позові відмовили. Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи частково позов, виходив із того, що, за винятком ТОВ «Оскар-Дон», позивач пред'явив вимоги до поручителів про сплату заборгованості за кредитним договором в межах строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Крім того, рішенням господарського суду заявникам відмовлено у позові про припинення поруки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 29 серпня 2008 року між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» надано кредит у розмірі 825 тис. доларів США строком до 27 серпня 2010 року зі сплатою 15 % річних. На забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором 29 серпня 2008 року між банком та ТОВ «Галант», а 27 лютого 2009 року між банком та ТОВ «Гостинний двір» були укладені окремі договори поруки. Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. У ч. 4 ст. 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що сторони встановили як строк дії кредитного договору, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням процентів за користування кредитом, останній з яких підлягав виконанню в строк до 27 серпня 2010 року. Таким чином, погашення процентів за користування кредитом визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів по погашенню процентів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як убачається із розрахунку кредитної заборгованості з 23 вересня 2009 року ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» не виконує взятих на себе зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом, тому банк мав право звернутися з вимогою до поручителів протягом шести місяців, починаючи з дня порушення позичальником умов кредитного договору, тобто з 23 вересня 2009 року, а з позовом до суду звернувся у червні 2012 року, то суд не дав оцінки тому, чи надані ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостинний двір» поруки за прострочені місяці не припинилися відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, апеляційний суд порушив вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Так, при скасуванні попередніх судових рішень суд касаційної інстанції в ухвалі від 17 квітня 2013 року звернув увагу суді на порушення ч. 4 ст. 559 ЦК України, так як позов до поручителів пред'явлено з пропущенням шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Судом установлено, що договір кредиту укладено на строк до 27 серпня 2010 року, а позов до зазначених поручителів пред'явлено у червні 2012 року. Зазначаючи, що порука не припинена, оскільки банк 26 листопада 2010 року, тобто в межах шестимісячного строку звернувся з письмовою вимогою до поручителів (а не до суду), апеляційний суд не дав оцінки тому, чи не є це штучним продовженням строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України. Так у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, обчислення строку має відбуватися з дня пред'явлення позову до суду. У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону не звернув на викладене уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків, які випливають з договорів поруки, та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» до ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостинний двір». За таких обставин рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» до ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостинний двір» не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Галант», товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір», товариства з обмеженою відповідальністю «Галант» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39660384 Державний герб України У х в а л а іменем україни 02 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П. Суддів:Дем'яносова М.В.,Касьяна О.П., Коротуна В.М.,Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Елопроект», товариства з обмеженою відповідальністю «Елолед», товариства з обмеженою відповідальністю «Елопро», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про стягнення боргу за кредитним договором та за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про визнання поруки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпня 2013 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6, ТОВ «Елопроект», ТОВ «Елолед», ТОВ «Елопро» про стягнення боргу за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 05 вересня 2008 року між банком та ЗАТ «Люмен», правонаступником якого є ПАТ «Люмен», укладено кредитний договір з наступними додатковими угодами, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 700000,00 доларів США під 18,7 % річних з остаточним терміном погашення до 30 листопада 2012 року. Також банк уклав з кожним із відповідачів договори поруки від 09 листопада 2009 року, за умовами яких останні мали відповідати за належне виконання ПАТ «Люмен» його кредитних зобов'язань. Посилаючись на те, що божник не виконав своїх кредитних зобов'язань в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 554541,98 доларів США, банк просив суд задовольнити позов та стягнути вказану заборгованість із поручителів боржника. У вересні 2013року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно з договором поруки від 09 листопада 2009 року він поручився перед банком за виконання ПАТ «Люмен» кредитних зобов'язань за відповідним кредитним договором, які мали бути виконані останнім до 30 листопада 2012 року. Посилаючись на те, що банк не пред'явив вимог до нього як поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, ОСОБА_6 просив суд на підставі статті 559 ЦК України визнати поруку припиненою. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року позовну заяву публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Елопроект», товариства з обмеженою відповідальністю «Елолед», товариства з обмеженою відповідальністю «Елопро», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про стягнення боргу за кредитним договором залишено без розгляду. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року позов ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про визнання поруки припиненою задоволено. Припинено з 30 травня 2013 року дію договору поруки № SU-7/181/08 від 09 листопада 2009 року, що укладений між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» і ОСОБА_6. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року скасовано ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року скасовано рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року. Ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах. Судами встановлено, що 05 вересня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ЗАТ «Люмен», правонаступником якого є ПАТ «Люмен», укладено кредитний договір № 181/08, з наступними додатковими угодами, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 700000,00 доларів США під 18,7 % річних з остаточним терміном погашення до 30 листопада 2012 року. Відповідно до розрахунку кредитної заборгованості ПАТ «Люмен» заборгованість за кредитним договором № 181/08 станом на 14 травня 2013 року становить 554541,98 доларів США. Судами також встановлено, що банк уклав з кожним із відповідачів договори поруки, за умовами яких останні мали відповідати за належне виконання ПАТ «Люмен» його кредитних зобов'язань. Зокрема, 09 листопада 2009 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладено договір поруки № SU-7/181/08, за умовами якого ОСОБА_6 поручився перед банком за виконання ПАТ «Люмен» кредитних зобов'язань за відповідним кредитним договором, які мали бути виконані останнім до 30 листопада 2012 року. Перевіряючи в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що залишаючи без розгляду позовну заяву ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи та повторно не з'явився в судове засідання і не надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Скасовуючи ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року і направляючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ПАТ «Універсал Банк» про дату і час розгляду його позову, а тому суд першої інстанції не мав підстав для залишення без розгляду позовної заяви банку. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року необхідно залишити без змін, оскільки відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Наведені в касаційній скарзі доводи щодо ухвали апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду апеляційної інстанції по їх оцінці в цій частині. Розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_6 в частині доводів щодо скасування рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що в цій частині доводи касаційної скарги заслуговують на увагу з огляду на наступне. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ «Універсал Банк» 29 травня 2013 року звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва із вказаним позовом, який було повернено позивачу в зв'язку з непідсудністю справи цьому суду. Вважаючи, що звернувшись із позовом до належного суду 21 серпня 2013 року, банк не пропустив передбачений статтею 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителя, суд відмовив у позові ОСОБА_6 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою. Проте цей висновок суперечить вимогам закону й матеріалам справи. Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судами встановлено, що у договорі поруки № SU-7/181/08 від 09 листопада 2009 року, з урахуванням додаткових угод до цього договору, не визначено строку його дії, а остаточним строком погашення кредитної заборгованості ПАТ «Люмен» сторони визначили 30 листопада 2012 року. Тому, право вимоги банку до поручителя щодо виконання порушеного боржником зобов'язання щодо повернення кредиту виникло 01 грудня 2012 року та діяло протягом наступних шести місяців. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-29цс14 від 23 квітня 2014 року. Крім того, процедура пред'явлення позову та відкриття провадження у справі врегульована главою 2 ЦПК України. Відповідно пункту 3 частини 3 статті 121 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, зокрема, коли справа не підсудна цьому суду. З матеріалів справи вбачається та не оспорюється сторонами, що 29 травня 2013 року ПАТ «Універсал Банк» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва із вказаним позовом, який було повернено позивачу ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2013 року в зв'язку з непідсудністю справи цьому суду, що не може вважатися належним пред'явленням позову. До Броварського міськрайонного суду Київської області із зазначеним позовом ПАТ «Універсал Банк» звернулось 21 серпня 2013 року. При цьому, обставини, на які посилається позивач, а саме повернення Голосіївським районним судом м. Києва позовної заяви з підстав, передбачених статтею 121 ЦПК України, не можуть бути визнані поважними, а свідчать про те, що встановлений статтею 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя пропущено банком через неналежне виконання ним вимог глави 2 ЦПК України. Задовольняючи позов ОСОБА_6 та ухвалюючи рішення про припинення дії договору поруки № SU-7/181/08 від 09 листопада 2009 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вимогу до нього як поручителя банк пред'явив шляхом подання позову 21 серпня 2013 року з пропуском шестимісячного строку, який передбачено частиною 4 статті 559 ЦК України. До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню в силі. Керуючись статтями 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року залишити без змін. Рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року скасувати, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді:М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна», Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа –ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а : У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» (далі –ТОВ «Енглер -Україна») було укладено договір відновлювальної кредитної лінії у межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 800 тис. доларів США строком до 5 червня 2009 року зі сплатою 13 % річних, додатковою угодою від 29 липня 2009 року збільшено процентну ставку за користування кредитом з 13% до 14% річних та змінено кінцевий термін погашення заборгованості – 4 липня 2010 року. 29 липня 2009 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, згідно з умовами якого вона зобов’язалась відповідати перед банком за виконання ТОВ «Енглер-Україна» зобов’язань за кредитним договором. Оскільки банк уклав додаткові угоди до договору відновлювальної кредитної лінії з позичальником без її згоди, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, крім того сплинув передбачений законом шестимісячний строк для пред’явлення вимог банку до поручителя, позивачка просила визнати договір поруки припиненим на підставі частин першої та четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 8 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої та четвертої статті 559 ЦК України. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року та 11 грудня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 6 червня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАБ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Енглер-Україна» було укладено договір відновлювальної кредитної лінії у межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 800 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення не пізніше 5 червня 2009 року зі сплатою 13 % річних. 15 жовтня 2007 року було укладено додаткову угоду до договору відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої змінено межу максимального ліміту заборгованості до 1 млн. доларів США; додатковою угодою від 1 липня 2008 року внесено зміни до тарифів на послуги з надання кредитів, а додатковою угодою від 29 липня 2009 року збільшено процентну ставку за користування кредитом з 13% до 14% річних, а також змінено кінцевий термін погашення заборгованості – не пізніше 4 липня 2010 року. 29 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язалась перед кредитором солідарно відповідати за виконання ТОВ «Енглер-Україна» у повному обсязі зобов’язань за договором відновлювальної кредитної лінії. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що визначені частиною першої статті 559 ЦК України підстави для припинення поруки відсутні, тому що, укладаючи договір поруки, позивачка була обізнана з умовами додаткової угоди від 29 липня 2009 року до договору відновлювальної кредитної лінії від 6 червня 2007 року. Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки у зв’язку із закінченням шестимісячного строку з дати порушення позичальником своїх зобов’язань за договором кредиту не впливають на правові висновки суду, адже позивачка скористалась своїм правом на зміну предмета позову і просила визнати поруку припиненою лише на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Проте у наданих заявницею для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що порука припиняється, тому що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителя. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою – посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила припинити договір поруки з підстав передбачених частинами першою та четвертою статті 559 ЦК України. 1 квітня 2013 року під час розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, в якій просила визнати поруку припиненою з 29 липня 2009 року, а не з 6 грудня 2009 року, як зазначалось в первісному позові, питання щодо зміни підстав позову нею не порушувалось. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Судами встановлено, що у договорі поруки, укладеному між сторонами, не визначено строку дії цього договору. У додатковій угоді до договору відновлювальної кредитної лінії від 6 червня 2007 року та в пункті 1.1 договору поруки від 29 липня 2009 року зазначено кінцевий термін погашення кредиту – 4 липня 2010 року. За таких обставин право вимоги до поручителя про виконання порушеного боржником зобов’язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 5 липня 2010 року, та діяло протягом наступних шести місяців. Висновок апеляційного суду про те, що, змінюючи предмет позову, позивачка також змінила й підставу позову, є помилковим, а незастосування судом частини четвертої статті 559 ЦК України призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CCA95CE5233F460FC2257CC50035F7E1
  15. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про розірвання кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк»), звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредитні кошти в розмірі 10 тис. доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, у зв'язку з чим станом на 11 травня 2011 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 429 грн 43 коп. Оскільки відповідач ОСОБА_4 згідно з договором поруки поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_3 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку. У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ПроКредит Банк» та на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України просив суд розірвати кредитний договір від 15 серпня 2007 року, посилаючись на порушення банком вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, що полягали в ненаданні йому обумовленої договором суми кредиту. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року, позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2007 року в розмірі 96 429 грн 43 коп. та 964 грн 30 коп. на відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ПАТ «ПроКредит Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник, позичальник, не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки позивач у визначений законом строк, а також у спосіб, передбачений договором поруки, пред'явив до поручителя відповідну вимогу, підстави вважати поруку припиненою відсутні. Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судорве рішення апеляційного суду щодо вимог до поручителя не відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 серпня 2007 року закрите акціонерне товариство «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», уклало з ОСОБА_3 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 10 тис. доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. У забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 15 серпня 2007 року був укладений договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1). Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що останнє погашення кредиту ОСОБА_3 відбулося 13 лютого 2009 року, однак якщо строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку, то в даному випадку - це 16 березня 2009 року. Проте вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 15 листопада 2010 року, а позов пред'явлено у липні 2012 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, при тому що в договорі поруки не зазначено про строк його дії згідно зі ст. 252 ЦК України, кредитор, банк, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з урахуванням того, що умовами договору поруки не визначено іншого строку для звернення з вимогою до поручителя, дійшовши передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного в частині вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо судових рішень в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3 та його зустрічного позову, то підстав для скасування їх в цій частині немає, оскільки останній судових рішень не оскаржував та н уповноважував ОСОБА_4 на представництво його інтересів. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 336 - 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року в частині позову публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті - судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38891126
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39870719 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,Кафідової О.В., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Габен» про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором овердрафту, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», яке діє через представника Федорову Тетяну Володимирівну, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 28 липня 2011 року, в рамках дії генерального кредитного договору № 69 від 22 грудня 2006 року, укладеного між позивачем та ТОВ фірма «Габен» було укладено кредитний договір № 010/42-0-1/91, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 900 000,00 дол. США терміном до 20 липня 2012 року зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами. Також 19 липня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ фірма «Габен» було укладено договір овердрафту № 015/42-0-1/88, відповідно до умов якого відкрито ліміт овердрафту 3 000 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення кредиту до 01 липня 2012 року зі сплатою 30 % річних. З метою забезпечення виконання вказаних зобов'язань між банком та ОСОБА_7 28 липня 2011 року та 19 липня 2011 року були укладені відповідні договори поруки, якими передбачена солідарна відповідальність поручителя перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань за основними договорами. У зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договорами кредиту та овердрафту, у останнього виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача, як поручителя. Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 27 466 039,20 грн заборгованості за кредитним договором № 010/42-0-1/91 від 28 липня 2011 року і 1 373 667,28 грн заборгованості за договором овердрафту № 015/42-0-1/88 від 19 липня 2011 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судами встановлено, що 28 липня 2011 року, в рамках дії генерального кредитного договору № 69 від 22 грудня 2006 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ фірма «Габен» було укладено кредитний договір № 010/42-0-1/91, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 900 000,00 дол. США терміном до 20 липня 2012 року зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами. Також 19 липня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ фірма «Габен» було укладено договір овердрафту № 015/42-0-1/88, відповідно до умов якого відкрито ліміт овердрафту 3 000 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення кредиту до 01 липня 2012 року зі сплатою 30 % річних. З метою забезпечення виконання вказаних зобов'язань між банком та ОСОБА_7 28 липня 2011 року та 19 липня 2011 року були укладені відповідні договори поруки, якими передбачена солідарна відповідальність поручителя перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань за основними договорами. У зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договорами кредиту та овердрафту, у останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 27 466 039,20 грн за обома договорами. Задовольняючи позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив з солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників), зокрема ТОВ фірми «Габен» та відповідача ОСОБА_7, права вимоги банку виконання цього обов'язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, наявність заборгованості за кредитним договором та договором овердрафту, що підтверджена документально. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову до відповідача, як поручителя, апеляційний суд виходив із доведеності обставин щодо припинення поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно з кредитним договором №010/42-0-1/91 від 28 липня 2011 року кредит надано позичальнику терміном до 20 липня 2012 року, а згідно з договором овердрафту № 015/42-0-1/88 від 19 липня 2011 року строк дії ліміту овердрафту встановлено - до 01 липня 2012 року включно. Оскільки боржник свої зобов'язання по поверненню суми позики не виконав, банк, скориставшись наданим йому договором та законом правом вимоги дострокового виконання зобов'язань, звернувся із відповідною вимогою від 08 червня 2012 року № с14-120-1-10-2150 про виконання поручителем зобов'язань перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та у повному обсязі погасити заборгованість за генеральним кредитним договором № 69 від 22 грудня 2006 року та укладеними в його рамках кредитними договорами № 010/42-0-1/91 від 28 липня 2011 року; № 010/42-0-1/89 від 19 липня 2011 року; № 015/42-0-1/88 від 19 липня 2011 року у загальному розмірі 2 900 614,75 дол. США та 6 771 812,02 грн. Встановлено, що за захистом свого порушеного права банк звернувся до суду 24 квітня 2013 року, згідно з відтиском печатки на описі вкладення (а.с. 88 Т.1), тобто після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. На підставі вказаного, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя і обов'язок поручителя виконати таку вимогу кредитора є припиненими відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. Доводи касаційної скарги про те, що позивач у межах строку дії поруки пред'явив поручителю претензію, і останній не виконав вказані у ній вимоги, не може бути підставою для скасування рішення апеляційного суду оскільки, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає. При розгляді справи апеляційним судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка. Керуючись статтями 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: В.С. Висоцька О.В. Кафідова Т.О. Писана І.М. Фаловська
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560939 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер», приватного підприємства «Готика» про стягнення боргу за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на рішення апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 6 грудня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер» (далі - ТОВ «Феміда-Інтер») укладено кредитний договір , за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі 4 млн 430 тис. грн зі сплатою 23 % річних на строк до 5 грудня 2010 року. Взяті на себе зобов'язання ТОВ «Феміда-Інтер» не виконало, у зв'язку з чим станом на 18 липня 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 317 753 грн 31 коп. Оскільки відповідачі ОСОБА_4 та приватне підприємство «Готика» (далі - ПП «Готика») згідно з договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання ТОВ «Феміда-Інтер» свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 910 грн 54 коп., у зв'язку з погашенням позичальником заборгованості в розмірі 7 842 грн 77 коп. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором від 6 грудня 2007 року в розмірі 309 910 грн 54 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 та стягнення з нього судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «БМ Банк» просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Скасовуючи рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_4, апеляційний суд, правильно застосувавши положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що кредит ТОВ «Феміда-Інтер» надано до 5 грудня 2010 року, а з позовом до суду, у тому числі й до поручителя ОСОБА_4, банк звернувся в липні 2013 року, тобто з пропуском встановленого законом шестимісячного строку пред'явлення вимог до поручителя. Крім того, вчинення 17 жовтня 2011 року виконавчого напису на переданий позичальником предмет іпотеки не впливає на законність рішення апеляційного суду, оскільки щодо поручителя виконавчий напис також вчинено поза межами шестимісячного строку. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «БМ Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Д.Д. Луспеник Б.І. Гулько С.Ф. Хопта
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38391415 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Хопти С.Ф., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитними договорами за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 березня 2007 року та 22 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), яке відступило право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 було укладено кредитні договори, за якими їй було надано кошти відповідно в розмірі 255 тис. доларів США та 42 тис. доларів США терміном до 28 березня 2014 року та 22 лютого 2018 року. Згідно з додатковим договором № 3 від 26 жовтня 2009 року їй було надано кредитний транш в розмірі 1 079,32 доларів США для погашення прострочених процентів. 22 лютого 2008 року та 22 квітня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитними договорами банком відповідно із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені окремі договори поруки. Позичальник, як і поручителі, зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконували, допустили заборгованість. У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути солідарно: з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року в розмірі 218 185,73 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 1 743 958 грн 54 коп., та пеню в сумі 5 957 146 грн 77 коп.; з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 суму заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року в розмірі 51 571,27 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 412 209 грн 16 коп., та пеню в сумі 1 425 314 грн 24 коп., а також понесені судові витрати. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 1 листопада 2013 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року у розмірі 218 185,73 доларів США, що складає 1 743 958 грн 54 коп., та 1 млн. грн; суму заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року в розмірі 51 571,27 доларів США, що складає 412 209 грн 16 коп., та 200 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року рішення районного суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Змінено резолютивну частину рішення: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року у розмірі 218 185,73 доларів США, що складає 1 743 958 грн 54 коп., та 1 млн. грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року в розмірі 51 571,27 доларів США, що складає 412 209 грн 16 коп., та 200 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов та стягуючи суму кредитної заборгованості з позичальника, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк пред'явлення вимог до поручителів, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, так як позивач пред'явив вимогу про дострокове виконання кредитних зобов'язань і з цього строку відраховується шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителів. Такі висновки суду першої інстанції що позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та стягуючи суму кредитної заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та кожного із поручителів, апеляційний суд виходив із того, що кредитними договорами визначений строк виконання зобов'язань до 28 березня 2014 року та 22 лютого 2018 року, відтак, строк виконання основного зобов'язання ще не настав, а тому договори поруки не припинені. Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом встановлено, що 28 березня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким їй було надано кошти в розмірі 255 тис. доларів США з погашенням заборгованості щомісячними платежами терміном до 28 березня 2014 року. 23 січня 2009 року, 25 березня 2009 року, 26 жовтня 2009 року, 12 квітня 2010 року та 22 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено додаткові договори №№ 1-5. 22 квітня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вище зазначеним кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким їй було надано кошти в розмірі 42 тис. доларів США з погашенням заборгованості щомісячними платежами терміном до 22 лютого 2018 року. 22 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 1. 22 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки. Позичальник, як і поручителі, зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконували, допустили заборгованість. Відповідно до п.1.9.1 кредитних договорів банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов'язань. У п. 4.1 договорів поруки визначено, що ці договори діють до повного виконання боргових зобов'язань за кредитними договорами. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Відповідно до п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Як убачається із матеріалів справи, 11 липня 2011 року позивачем направлялися досудові вимоги як на адресу позичальника, так і на адресу ОСОБА_4, із вимогою дострокового виконання зобов'язань за кредитними договорами, однак із позовом до суду позивач звернувся лише у вересні 2013 року, тобто з пропуском строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України. Установивши, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктами 4.1 цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до п. 1.9.1 кредитного договору, не пред'явив вимоги до поручителів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що поруку припинено на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах № 6-33цс12 від 23 травня 2012 року, № 6-155цс13 від 29 січня 2014 року, які є обов'язковими для всіх судів України. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України. Прохання касаційної скарги про повне скасування рішення апеляційного суду є безпідставним, оскільки інші відповідачі судове рішення не оскаржили й не надали заявнику повноважень на представлення їхніх інтересів. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 скасувати, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 1 листопада 2013 року в цій частині залишити в силі. У іншій частині рішення апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року залишити без змін Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.Ф. Хопта Судді: Б.І. Гулько О.В. Закропивний М.Є. Червинська В.А. Черненко
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38665584 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Євтушенко О.І., Ситнік О.М., Карпенко С.О., Юровської Г.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ЕнергоБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «ЕнергоБанк» про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство «ЕнергоБанк» (далі - ПАТ «ЕнергоБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 08 липня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір про надання кредиту № 25, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 270 тис. доларів США строком до 05 липня 2013 року для добудови житлового будинку. На забезпечення виконання умов договору 08 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 укладені договори поруки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 10 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 421 576,59 доларів США, що за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів. У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати договір № 25 про надання кредиту від 08 липня 2008 року недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він уклав вказаний договір під впливом тяжкої обставини (важкої хвороби колишньої дружини) та на вкрай невигідних умовах. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2013 року позов ПАТ «ЕнергоБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ «ЕнергоБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 421 576,59 доларів США, що за куртом НБУ еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2013 року у частині задоволення позову ПАТ «ЕнергоБанк» змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «ЕнергоБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року № 25, укладеним між ПАТ «ЕнергоБанк» і ОСОБА_6, у розмірі 421 576,59 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп., яка складається з: 244 352,28 доларів США - заборгованість за кредитом (еквівалентно 1 953 107 грн 77 коп.), 129 285,90 доларів США - заборгованість за відсотками (еквівалентно 1 033 382 грн 20 коп.), 16 056,25 доларів США - пеня за прострочення сплати відсотків (еквівалентно 128 337 грн 61 коп.), 31 882,16 доларів США - пеня за прострочення погашення кредиту (еквівалентно 254 834 грн 10 коп.). Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на користь ПАТ «ЕнергоБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року № 25, укладеним між ПАТ «ЕнергоБанк» і ОСОБА_6, у розмірі 421 576,59 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп., яка складається з 244 352,28 доларів США - заборгованість за кредитом (еквівалентно 1 953 107 грн 77 коп.), 129 285,90 доларів США - заборгованість за відсотками (еквівалентно 1 033 382 грн 20 коп.), 16056, 25 доларів США - пеня за прострочення сплати відсотків (еквівалентно 128 337 грн 61), 31 882,16 доларів США - пеня за прострочення погашення кредиту (еквівалентно 254 834 грн 10 коп.). Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, зустрічний позов задовольнити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 неналежно виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, що має бути стягнута з відповідачів згідно з вимогами статей 1050, 526, 554 ЦК України. Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд керувався тим, що вказана заборгованість має бути стягнута у солідарному порядку з позичальника і кожного з поручителів окремо. Із такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 08 липня 2008 року між акціонерним банком «ЕнергоБанк», правонаступником якого є ПАТ «ЕнергоБанк», та ОСОБА_6 укладено договір про надання кредиту № 25, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 270 тис. доларів США зі сплатою 17 % річних строком до 05 липня 2013 року для добудови житлового будинку (а.с. 93−94). На забезпечення виконання зобов'язань за договором 08 липня 2008 року між акціонерним банком «ЕнергоБанк», правонаступником якого є ПАТ «ЕнергоБанк», та ОСОБА_7 укладений договір поруки № 25К-2, згідно з яким ОСОБА_7 поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором (а.с. 99−101). 08 липня 2008 року між акціонерним банком «ЕнергоБанк», правонаступником якого є ПАТ «ЕнергоБанк», та ОСОБА_8 укладений договір поруки № 25К-3, згідно з яким ОСОБА_8 поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором (а.с. 95−98). Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до роз'яснень п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору строк його дії встановлено до 05 липня 2013 року. За п. 4.2. банк мав право стягнути достроково з позичальника всю суму заборгованості, враховуючи відсоток пені, при невиконанні позичальником договірних зобов'язань, використання кредиту не за цільовим призначенням, надання банку недостовірних даних про свій фінансовий стан, а також при погіршення фінансового стану позичальника (а.с. 93). За п. 4.2. договорів поруки порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за кредитним договором (а.с. 97, 99). 12 січня 2012 року у зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором перед ПАТ «ЕнергоБанк» банком була направлена письмова вимога до позичальника про дострокове повернення кредиту та процентів протягом місяця від дати отримання цієї вимоги. Зазначена вимога отримана ОСОБА_6 18 січня 2012 року. Граничним строком виконання основного зобов'язання позичальника перед кредитором, встановленим банком відповідно до умов кредитного договору, був 18 лютого 2012 року. Аналогічні вимоги були направлені поручителям та отримані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 14 та 17 січня 2012 року відповідно. Після настання нового строку виконання зобов'язання за договором № 25 про надання кредиту банк вимоги до поручителів про виконання зобов'язання не направляв. Позов до поручителів пред'явлено 30 серпня 2012 року, тобто після спливу встановленого ч. 4 ст. 554 ЦК України шестимісячного строку. Оскільки у договорах поруки не встановлено строк, після закінчення якого припиняється порука, а умови цих договорів про дію поруки до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором не є встановленням такого строку, та, ураховуючи, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був установлений кредитором відповідно, не пред'явив вимоги до поручителів, суд помилково дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором. Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими у постановах від 23 травня 2012 року № 6-33цс12 та від 16 жовтня 2013 року №6-107цс13. Апеляційний суд не встановив обставини справи та не дослідив і не надав оцінки доказам, що є у матеріалах цивільної справи, тому колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду у частині задоволення позовних вимог ПАТ «ЕнергоБанк» має бути скасоване, а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів вважає, що суди правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову, оскільки договір кредиту за своєю правовою природою є договором приєднання. ОСОБА_6 не надано доказів, що вказаний договір було укладено на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких для нього обставин, оскільки для визнання договору недійсним відповідно до вимог ст. 233 ЦК України необхідна наявність двох зазначених умов. Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ «ЕнергоБанк» скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.А. Макарчук Судді: О.І. Євтушенко С.О. Карпенко О.М. Ситнік Г.В. Юровська
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,- розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання поруки припиненою, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП» (далі – ТОВ «ВДП»), публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання поруки припиненою. Зазначав, що 16 березня 2007 року між ТОВ «ВДП» і ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір про відкриття невідновлювальної кредитної лінії НОМЕР_1, за умовами якого банк надав ТОВ «ВДП» кредитні кошти окремими траншами, які боржник зобов’язався повернути до 13 березня 2009 року зі сплатою 18,5 % річних та комісії в межах максимального ліміту заборгованості до 7 млн грн. З метою забезпечення виконання ТОВ «ВДП» зобов’язань за кредитним договором того самого дня між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ТОВ «ВДП» зобов’язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що з моменту настання строку виконання основного зобов’язання - 13 березня 2009 року банк не пред’явив до нього як до поручителя вимоги в шестимісячний строк, позивач просив на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України визнати поруку припиненою. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 4 ст. 559 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк» Луговика Є.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судом установлено, що 16 березня 2007 року між ТОВ «ВДП» та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір про відкриття невідновлювальної кредитної лінії НОМЕР_1, за умовами якого банк зобов’язався надати ТОВ «ВДП» кредит окремими траншами, а ТОВ «ВДП» - повернути кошти до 13 березня 2009 року зі сплатою 18,5 % річних та комісії в межах максимального ліміту заборгованості до 7 млн грн. Того самого дня між ОСОБА_1 і ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання боржником умов вказаного кредитного договору. Оскільки кредит вчасно повернуто не було, то у квітні 2011 року банк звернувся до Третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя, рішенням цього суду від 12 травня 2011 року стягнуто на користь банку солідарно з боржника та поручителя 12 млн 220 тис. 671 грн 14 коп. заборгованості. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством не передбачено обраного позивачем способу захисту свого права. Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, проте, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача, оскільки спір щодо покладення відповідальності за невиконання умов кредитного договору на ОСОБА_1 як поручителя ТОВ «ВДП» уже вирішений третейським судом, суму заборгованості за кредитним договором стягнуто солідарно з боржника та поручителя, а тому відсутні підстави вважати правовідносини за договором поруки припиненими. З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції, відмовивши ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі. Однак в іншій справі, яка виникла з аналогічних правовідносин, у наданій для порівняння ухвалі від 12 квітня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з рішенням апеляційного суду в частині визнання поруки припиненою, який виходив із того, що договором поруки не визначено строку припинення поруки, проте в кредитному договорі чітко визначено строк виконання зобов’язання й право вимоги банку до поручителя виникло, починаючи із цього дня, протягом наступних шести місяців, а банк звернувся до третейського суду у квітні 2011 року, тобто з пропущенням строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Крім того суд виходив з того, що право на визнання припиненим зобов’язання за договором поруки підлягає захисту на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Зазначене свiдчить про те, що має мiсце неоднакове застосування судом касаційної iнстанцiї одних i тих самих норм матерiального права та ухвалення ним рiзних за змiстом судових рiшень у подiбних правовiдносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У договорі поруки, що укладений між сторонами, не встановлено строку, після якого порука припиняється. У кредитному договорі строк виконання зобов’язання чітко визначений – строк повного погашення кредиту 13 березня 2009 року. За таких обставин в ПАТ «Укрсоцбанк» право пред’явити вимогу до поручителя ОСОБА_1 про виконання порушеного боржником зобов’язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 14 березня 2009 року, протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до поручителя банк пред’явив лише в квітні 2011 року, звернувшись до третейського суду, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. Наявність рішення третейського суду не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Отже, висновки суду у справі, яка переглядається, суперечать вищезазначеним вимогам закону. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/390CA68FB2ECD906C2257C1900263DD6
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39192720 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_4 надано кредитні кошти в розмірі 416 500 грн на строк до 15 серпня 2012 року з процентною ставкою 17 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим станом на 21 листопада 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 660 637 грн 64 коп. Оскільки відповідач ОСОБА_5 згідно з договором поруки поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку. У квітні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання договору поруки від 15 серпня 2007 року припиненим, оскільки банк пред'явив до неї позов після спливу шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання. Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 5 грудня 2013 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2007 року в розмірі 660 637 грн 64 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, відмови в задоволенні зустрічного позову та розподілу судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов задоволено та визнано договір поруки від 15 серпня 2007 року припиненим. У касаційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України» просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до поручителя ОСОБА_5 й задовольняючи зустрічний позов про визнання договору поруки припиненим, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що направивши 12 лютого 2008 року письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, кредитор тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання. Позов до поручителя пред'явлено у березні 2013 року, що є пропуском шестимісячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відхилити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Д.Д. Луспеник Б.І. Гулько С.Ф. Хопта
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38775076 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Завгородньої І.М., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення боргу та за зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначив, що 2 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «ВКФ Спайк» укладено кредитний договір № 011/03-11/31, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 1 496 800 гривень строком до 1 липня 2010 року зі сплатою 16 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 2 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 011/03-11/54, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався нести солідарну відповідальність з боржником за кредитним договором. Оскільки боржник по кредитному договору не виконував належним чином зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 1 731 611 гривень 55 копійок, з яких 982 509 гривень - основна сума кредиту та 749 102 гривні 55 копійок - відсотки за користування кредитом, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості з поручителя. У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, посилаючись на те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ні в шестимісячний термін до 1 січня 2011 року, ні в трирічний термін до 2 липня 2013 року, вимог про погашення заборгованості до поручителя не пред'явив. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано договір поруки 011/03-11/54 від 2 липня 2007 року укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 в забезпечення кредитного договору № 011/03-11/31 від 2 липня 2007 року припиненим з 2 липня 2013 року. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що банк звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та наявність правових підстав для визнання поруки припиненою. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І.М. Завгородня Н.А. Горелкіна Ю.Г. Іваненко
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39870727 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Ситнік О.М., Євграфової Є.П., Журавель В.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», третя особа - ОСОБА_5, про припинення договору поруки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на рішення апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 16 травня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «БМ Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 4/67/160508, згідно з умовами якого останній отримав кердит у розмірі 35 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 15 травня 2018 року. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 14 жовтня 2011 року між нею, ОСОБА_5 та ТОВ «БМ Банк» укладено договір поруки № 4/67/160508/3. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором, банк використав своє право вимоги дострокового повернення кредиту, надіславши позичальнику та поручителю 20 лютого 2012 року письмову вимогу щодо виконання зобов'язань, у якій запропонував протягом десяти календарних днів достроково у повному обсязі сплатити заборгованість за кредитним договором. ОСОБА_5 отримав цю вимогу 22 лютого 2012 року. Тому строк виконання основного зобов'язання настав 05 березня 2012 року. З позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суд 10 січня 2013 року, тобто після спливу шестимісячного строку від дня виконання основного зобов'язання, просила суд визнати припиненим договір поруки від 14 жовтня 2011 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2013 року у позові відмовлено. Додатковим Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2014 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2013 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня 2014 року скасовано. Визнано припиненим договір поруки від 14 жовтня 2011 року № 4/67/160508/3, укладений між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «БМ Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами встановлено, що 16 травня 2008 року між ТОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 4/67/160508, за яким позичальник отримав на умовах поворотності та платності грошові кошти у розмірі 35 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 15 травня 2018 року на поточні потреби (а. с. 6−8). 14 жовтня 2011 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 4/67/160508/3, за яким остання зобов'язалась відповідати перед банком солідарно за своєчасне та повне виконання ОСОБА_5 умов кредитного договору від 16 травня 2008 року № 4/67/160508 (а.с. 9). Пунктами 9.3, 9.4 кредитного договору встановлено право банку вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів, комісій та штрафних санкцій, що передбачені даним договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а позичальник зобов'язаний на першу вимогу повернути банку суму заборгованості за кредитом, що залишилася, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку. У випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості за погашення кредиту та/або зі сплати процентів за користування ним більше 10-ти календарних днів банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочення та термін сплати. 20 лютого 2012 року у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань ПАТ «БМ Банк» надіслав письмову вимогу № 30-04/73 до позичальника про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором протягом 60 днів з моменту отримання вимоги (а.с. 10−11). Вказану вимогу ОСОБА_5 отримав 22 лютого 2012 року (а.с. 12), тому строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором сплив 24 квітня 2012 року. Разом з тим, із рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_5 та поручителів заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 4/67/160508 вбачається, з позовом банк звернувся до суду у січні 2013 року (а.с. 46), тобто поза межами встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. Апеляційний суд правильно дійшов висновку, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2013 року про стягнення заборгованості у даному випадку не є преюдиційним, оскільки питання припинення поруки у ньому не досліджувалося і наявність вказаного рішення не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених ст. 16 ЦК України (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2013 року у справі № 6-107цс13). Апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України. Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Ситнік О.М., Євграфова Є.П., Журавель В.І.
  24. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/3511/14 Справа № 201/954/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Ремез В.А.Категорія 27 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - Ремеза В.А. суддів - Гайдук В.І., Єлізаренко І.А. при секретарі - Єремейчук О.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014р. за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, - ВСТАНОВИЛА: У січні 2014р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, посилаючись на те, що 10.06.2008р. між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки № 504-2 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 504 від 10.06.2008р. укладеним між Банком та ОСОБА_3, на строк до 10.06.2011р. Згідно п. 10 договору поруки, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. Оскільки в кредитному договорі строк виконання зобов'язання визначено до повного погашення кредиту тобто до 10.06.2011р. Таким чином у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором Банк мав звернутись до неї як до поручителя за виконанням кредитного зобов'язання протягом 6 місяців з вказаного часу, однак Банк вимогу до поручителя пред'явив лише 28.03.2012р., тобто з порушенням шестимісячного строку, а тому позивач просила визнати припиненим укладений договір поруки з підстав, передбачених ч.4, ст.559 ЦК України. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2014р. ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання договору поруки припиненим. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду незаконне та необґрунтоване. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненим договору поруки від 10.06.2008р., суд виходив з того, що сторони укладеного договору поруки у письмовій формі домовились про збільшення строку позовної давності стосовно захисту свого порушеного права до 5 років, що не заборонено статтею 259 ЦК України, а тому і немає підстав для припинення укладеного договору поруки між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку ч.4, ст. 559 ЦК України. Однак з таким висновком погодитись неможна з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2008р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є відповідач по справі, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 504 згідно якого ОСОБА_3 отримала грошові кошти в розмірі 60 068грн. на строк до 10.06.2011р. В той же день, 10.06.2008р. між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір поруки № 504-2, і згідно п.4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Згідно роз'яснень п. 24 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р. № 5, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Таким чином строк, визначений ч.4, ст. 559 ЦК України є преклюзивним строком, сплив якого припиняє існування права вимоги кредитора внаслідок нездійснення кредитором свого права, і поновленню такий строк не підлягає. За таких обставин, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на те, що згідно умов договору поруки сторони домовились про збільшення строку позовної давності до 5 років для звернення до суду за захистом порушеного права, не можуть бути підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про припинення поруки з підстав, передбачених ч.4, ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор не пред'явив вимоги до поручителя протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є визначений кредитним договором строк повернення кредиту - 10.06.2011р., а тому закінчення преклюзивного строку припиняє існування самого права, у зв'язку з тим, що преклюзивні строки, за загальним правилом, не можуть бути продовженими, поновленими або зупиненими, а узгоджений сторонами договору строк позовної давності в п'ять років давав би право звернутись Банку до суду за захистом порушеного права лише після дотримання положень вказаної норми щодо пред'явлення вимог до поручителя у зв'язку з невиконанням кредитного зобов'язання боржником, протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів про те, що Банк пред'являв до поручителя ОСОБА_2 вимогу про виконання порушеного боржником зобов'язання протягом шести місяців з часу закінчення дії кредитного договору в порядку п.5 укладеного договору поруки (з 10.06.2011р.), а звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості у лютому 2012р., тобто з пропуском визначеного ч.4, ст. 559 ЦК України строку, а тому колегія суддів вважає, що порука має бути визнаною припиненою за договором поруки № 504-2 від 10.06.2008р. укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню. Оскільки судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не були враховані наведені обставини та норми права, якими регулюються виниклі правовідносини рішення суду на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненою поруки за договором поруки № 504-2 від 10.06.2008р. укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Керуючись ст.ст. 303,304,307,ст.309,316 ЦПК України, колегія суддів,- ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014р. скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити. Визнати припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки № 504-2 від 10 червня 2008р. укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2. Рішення апеляційного суду вступає в силу з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів. Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38317778
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560326 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Юровської Г.В., Леванчука А.О., Макарчука М.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що 03 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 103951-CRED. Того ж дня, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки № 103951-cred. Позивач зазначав, що строк виконання чергової частини основного зобов'язання настав 09 січня 2009 року, а тому банк повинен був пред'явити вимогу у шестимісячний строк, тобто з 10 січня 2009 року по 10 липня 2010 року, отже з 11 липня 2010 року договір поруки припинив свою дію. За таких обставин, ОСОБА_4 просив суд визнати припиненим зобов'язання за договором поруки від 03 грудня 2007 року, укладеного між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим договір поруки за № 103951-cred, укладений 03 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що у договорі поруки строк після якого порука припиняється не встановлено. Кредитний договір укладено строком до 26 листопада 2010 року, за таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що право вимоги до поручителя у банку виникло із 27 листопада 2010 року протягом шести місяців, однак банк звернувся з позовом лише 30 січня 2013 року, тобто із спливом встановленого законом шестимісячного строку. Таким чином висновки суду є законним та обґрунтованими, відповідають матеріалам справи та доводами касаційної скарги не спростовуються. Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судами при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення. Доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, не спростовують. Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Г.В. Юровська А.О. Леванчук М.А. Макарчук