Search the Community

Showing results for tags 'прекращение финансового поручительства'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 224 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37862374 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Червинської М.Є., Лесько А.О., Черненко В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу факторинг» на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 серпня 2008 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» (правонаступником якого є позивач), та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 11 103 дол. США. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 8 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір поруки. Позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка станом на 26 грудня 2012 року становить 10 205,41 дол. З урахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року позов ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 205,41 дол. США. Вирішено питання про судовий збір. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості скасовано, та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. У касаційній скарзі ТОВ «Ансу факторинг» (правонаступник ПАТ «Перший Український Міжнародний банк») просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що оскільки банк 21 червня 2011 року пред'явив вимогу до позичальника про дострокове повернення кредиту, встановивши тим самим новий строк повернення кредиту, з вимогою до поручителя банк звернувся 17 лютого 2012 року, тобто після встановленого законом шестимісячного строку для звернення кредитора до поручителя з вимогою про повернення кредиту, тому відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилась і відсутні правові підстави для солідарного стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_5 Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення суду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу факторинг» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: М.Є. Червинська А.О. Лесько В.А. Черненко
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39411295 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 18 червня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Коротуна В.М., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 31.07.2007 року між АБ «Київська Русь» (в подальшому назву було змінено на ПАТ «Банк «Київська Русь») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, зі сплатою 12 % річних, зі строком до 30.07.2012 року. 31.07.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АБ «Київська Русь» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання за кредитним договором. Вказував, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором настав 30.07.2012 року, проте з позовом ПАТ «Банк «Київська Русь» до нього звернувся лише в березні 2013 року, у зв'язку з чим ПАТ «Банк «Київська Русь» було пропущено шестимісячний строк звернення до поручителя. Враховуючи вказане, позивач просив визнати припиненим укладений між ним та АБ «Київська Русь» договір поруки від 31.07.2007 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, позов ОСОБА_4 було задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 31.07.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та АТ «Банк «Київська Русь». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і при їх дослідженні та встановленні судами дотримані норми процесуального та матеріального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.М. Коротун О.В. Ступак С.П. Штелик
  3. в течении шести месяцев с момента окончания срока договора Банком пропущена исковая давность по требованиям о взыскании задолженности с заемщика Исковая давность начинает исчисляться с момента возникновения права на иск. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі 333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку. Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat, 1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія - 5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року. У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог п. 2 договору поруки позивачем не надано. Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян
  4. заемщиком. Суды предыдущих инстанций не разъяснили ответчиком право на уменьшение пени, предусмотренное ч. 1 ст. 551 ЦК http://reyestr.court.gov.ua/Review/37824200 Державний герб України Ухвала іменем України 19 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ «КБ «Експобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав ОСОБА_3 кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав. Станом на 19 вересня 2012 року відповідач не сплатив заборгованість за вказаним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості та пені із щомісячної комісії; заборгованості за кредитом; заборгованості за нарахованими процентами; простроченої заборгованості за кредитом; простроченої заборгованості за нарахованими процентами; пені за несвоєчасне повернення кредиту; пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів; 26 лютого 2008 року укладено договір поруки між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем ОСОБА_4, зобов'язання за яким остання не виконала - не оплатила позивачу вказану заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем за вказаним кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.) та 22 555 грн 30 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з вимог ст. 525 ЦК України та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору, тому з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати. Указував суд також про те, що згідно з вимогами ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручався перед кредитором за боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у солідарному порядку у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав. Судами встановлено, що між ВАТ «КБ «Експобанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав відповідачу кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання не виконав належним чином, станом на 19 вересня 2012 року не сплатив на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості із щомісячної комісії в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та з суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,3 доларів США - заборгованість за кредитом; 29,55 доларів США - нараховані проценти; 14 024,59 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 9 608,39 доларів США - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Також між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 26 лютого 2008 року укладений договір поруки, згідно з яким остання зобов'язалась відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_3 Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Покладаючи на поручителя солідарний обов'язок зі сплати сум заборгованості за кредитом, суд не звернув уваги на те, що вимога про дострокове погашення кредиту була надіслана позичальнику 03 червня 2009 року (а.с. 44) та 21 жовтня 2009 року (а.с. 45), а поручителю лише 19 вересня 2012 року (а.с. 47); чи не припинилась порука відповідачки у зв'язку з пропуском шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України) не перевірив та дійшов передчасних висновків про наявність солідарного обов'язку відповідачів. Визначаючи суму заборгованості за кредитним договором у 69 058,27 доларів США, що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп. та 22 555 грн 30 коп., суд в мотивувальній частині рішення зазначив її складові, вказані в позовній заяві: станом на 19 вересня 2012 року заборгованість відповідно до умов кредитного договору складається із сум простроченої заборгованості за щомісячною комісією в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та із суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,30 доларів США - заборгованості за кредитом; 29,55 доларів США - нарахованих процентів; 14 024,59 доларів США - простроченої заборгованості за кредитом; 9 608,39 доларів США - простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Разом із тим на порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України в резолютивній частині рішення не вказано суми коштів, що підлягають стягненню окремо за кожною позовною вимогою. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 16 924,48 доларів США за несвоєчасне повернення кредиту та в розмірі 13 830,96 доларів США за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, суд не звернув уваги, що її загальний розмір (30 755,44 доларів США) майже дорівнює розміру заборгованості за тілом кредиту (31 720 доларів США). На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не роз'яснив відповідачам про можливість зменшення судом розміру неустойки в порядку, передбаченому 551 ЦК України. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки судами не застосовано норму матеріального закону, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38775076 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Завгородньої І.М., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення боргу та за зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначив, що 2 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «ВКФ Спайк» укладено кредитний договір № 011/03-11/31, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 1 496 800 гривень строком до 1 липня 2010 року зі сплатою 16 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 2 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 011/03-11/54, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався нести солідарну відповідальність з боржником за кредитним договором. Оскільки боржник по кредитному договору не виконував належним чином зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 1 731 611 гривень 55 копійок, з яких 982 509 гривень - основна сума кредиту та 749 102 гривні 55 копійок - відсотки за користування кредитом, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості з поручителя. У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, посилаючись на те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ні в шестимісячний термін до 1 січня 2011 року, ні в трирічний термін до 2 липня 2013 року, вимог про погашення заборгованості до поручителя не пред'явив. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано договір поруки 011/03-11/54 від 2 липня 2007 року укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 в забезпечення кредитного договору № 011/03-11/31 від 2 липня 2007 року припиненим з 2 липня 2013 року. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що банк звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та наявність правових підстав для визнання поруки припиненою. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І.М. Завгородня Н.А. Горелкіна Ю.Г. Іваненко
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38963183 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоЮровської Г.В., суддів: Гончара В.П., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання поруки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача, в обґрунтування якого зазначила, що 25 квітня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» було укладено договір поруки, який забезпечував виконання умов договору відновлювальної кредитної лінії, що був укладений між відповідачем та ОСОБА_5 У вказаному договорі поруки зазначено, що строк виконання основного зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року за № 119/Зд/08 та в договорі поруки не встановлено. Строк виконання основного зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2018 року, встановлений моментом пред'явлення вимоги. Відповідно до п. п. 2.2.2 та 3.2.2 договору відновлювальної кредитної лінії при виникненні простроченої заборгованості за кредитом банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті за кредитним договором. 02 червня 2008 року відповідач направив на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 листи № № 91/01- 529А та 91/01-5296 з вимогою погасити заборгованість у повному обсязі та 02 вересня 2009 року пред'явив позов до боржника та поручителя, чим визнав той факт, що строк основного зобов'язання встановлений моментом пред'явлення вимоги. За таких обставин ОСОБА_4 просила суд визнати припиненим договір поруки, що був укладений 25 квітня 2008 року між нею та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк». Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено за необгрунтованістю. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що встановлений у договорі кінцевий термін повернення ОСОБА_5 коштів за договором кредиту - 25 квітня 2018 року, а тому твердження ОСОБА_4 про те, що зазначений строк було перервано 29 вересня 2009 року пред'явленням вимоги, є безпідставними. Крім того, суд дійшов висновку про те, що позивачка звернулась до суду із позовом у серпні 2012 року. Проте з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав. Судами під час розгляду справи встановлено, що 25 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ( далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_5 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 119/3д/08, за яким ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 289 870 грн строком до 25 квітня 2018 року, зі сплатою 19,2 % річних (а. с. 7 - 10). У забезпечення умов виконання зобов'язань за вказаним договором 25 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк» було укладено договір поруки, згідно з умовами якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за зобов'язаннями боржника - ОСОБА_5 (а. с. 11 -12). Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 17 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 25 квітня 2012 року, з боржника - ОСОБА_5 і поручителя - ОСОБА_4 солідарно на користь банку стягнуто заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 119/3д/08 в сумі 419 902 грн 63 коп. (а. с. 66). Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Зазначеним вище судовим рішенням було встановлено, що банк направив на адресу ОСОБА_5 лист від 02 червня 2008 року № 91/01-529А та до ОСОБА_4 лист від 02 червня 2008 року № 91/01-5296 з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором, а також попередив про можливість звернення до суду у разі несплати заборгованості, що підтверджується письмовими доказами. Позовні вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором були пред'явлені ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк» у вересні 2009 року. Пунктом 2.2.2 договору відновлюваної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 119/3д/08 передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування або інших платежів, що належать до спати за цим договором у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або за договором іпотеки, у тому числі у разі затримання сплати частини кредиту/або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Згідно з пунктом 2.5 договору поруки від 25 квітня 2008 року передбачено, що поручитель приймає на себе зобов'язання у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дня отримання відповідної письмової вимоги банку. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. За таких обставин суд першої інстанції,з висновком якого погодився і апеляційний суд, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин, доводів позовної заяви не перевірив, не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, зокрема судом не встановлено, чи було змінено відповідно до п. 2.2.2., кредитного договору строк виконання основного зобов'язання пред'явленням відповідної вимоги, на яку позивач послався у позові на обґрунтування своїх доводів, які судом не перевірялись, належним чином судом не з'ясовано, чи пред'явив банк позов у межах встановленого законом шестимісячного строку з дня пред'явлення такої вимоги. Крім того, не можна погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк пред'явлення позову, з посиланням на те, що строк позовної давності починається від дня укладення договору поруки, тобто з 25 квітня 2008 року, а позивач звернувся з позовом у серпні 2012 року. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася про порушення свого права. Позивач посилався на те, що про порушення права йому стало відомо після пред'явлення банком позову до відповідача, а саме: з 02 вересня 2009 року. Ці доводи судом належним чином не враховані, а тому висновок суду щодо пропуску строку позовної давності не можна вважати безспірним. Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України судами неправильно застосовано норми матеріального права, не встановлено обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. Юровська Головуючий Судді: В.П. Гончар Л.М. Мазур В.А. Нагорняк В.О. Савченко Судді: Г.В. Юровська 5 № 6-6744св14Головуючий у першій інстанції: Калашник В.Л. Доповідач: Юровська Г.В.
  7. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2014 року м. Київ Суддя судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гвоздик П.О., розглянувши касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Рожка Олександра Миколайовича на рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 лютого 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, в с т а н о в и в: У грудні 2010 року ПАТ «Сведбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2013 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року в розмірі 82 827,20 доларів США, пеню в сумі 91 515 грн 14 коп. та 1820 грн понесених судових витрат, а в решті вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 04 серпня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» (ПАТ «Сведбанк»), ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 53 грн 65 коп. сплаченого судового збору з кожного. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 10 лютого 2014 року рішення місцевого суду в частині задоволення вимог первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі представника ТОВ «Кредитні ініціативи» - Рожок О.М. просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, заявником порушено клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Оскільки причина пропуску цього процесуального строку є поважною, клопотання підлягає задоволенню, а касаційний строк - поновленню. Розглянувши касаційну скаргу, вважаю, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення вимог первісного позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із відсутності підтверджень права грошової вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до боржника ПАТ «Сведбанк» ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного рішення апеляційного суду не вбачається порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Керуючись ст. ст. 73, 325, 328 ЦПК України, у х в а л и в : Поновити представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Рожку Олександру Миколайовичу строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 лютого 2014 року. Відмовити представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Рожку Олександру Миколайовичу у відкритті касаційного провадження в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим. Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та його представнику. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя П.О. Гвоздик http://reyestr.court.gov.ua/Review/38821291
  8. в силу закона. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30912656 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Іваненко Ю.Г., Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про припинення договору іпотеки та поруки, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, в с т а н о в и л а: ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом до відповідачів та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на його користь заборгованість в межах спадкового майна за кредитним договором № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року в розмірі 35 993,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 листопада 2008 року становить 208 054 грн 28 коп., з яких: 8 586,60 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту; 22 598,86 дол. США - сума дострокового стягнення кредиту; 3 871,71 дол. США - відсотки; 935,89 дол. США - пеня; звернути стягнення на об'єкт нерухомого майна, що є предметом іпотеки від 02 грудня 2005 року, посвідченим 02 грудня 2005 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за №№ 6885, 6886, а саме: на двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для задоволення вимог позивача, що виникли на підставі кредитного договору № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року, шляхом надання позивачу права продажу предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, з цією метою надати позивачу право на отримання будь-яких документів, необхідних для продажу зазначеної квартири; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року в розмірі 35 993,06 дол. США, що за курсом НБУ станом на 11 листопада 2008 року становить 208 054 грн 28 коп. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що 02 грудня 2005 року між позивачем та ОСОБА_10 був укладений кредитний договір № 11-1/433к-05, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 8 700 дол. США під 15,55 % річних. 22 січня 2007 року між ними було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, яким змінено умови кредитного договору, а саме позичальнику надається кредит в розмірі 25 700 дол. США зі сплатою 14 % річних, а 19 червня 2007 року укладено додатковий договір № 2 згідно якого позичальнику надається кредит в розмірі 45 700 дол. США зі сплатою 14 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком, позичальником та відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладений договір іпотеки від 02 грудня 2005 року, згідно якого передано в іпотеку нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1. В подальшому 22 січня 2007 року та 19 червня 2007 між тими ж сторонами були укладені додаткові договори до договору іпотеки. Згідно останнього вартість предмету іпотеки оцінено у 289 213 грн. Крім цього, 02 грудня 2005 року між банком та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язалась перед кредитором відповідати по зобов'язаннях, що випливають з кредитного договору № 11-1/433к-05 від 02 грудня 2005 року. В подальшому, а саме: 22 січня 2007 року та 19 червня 2009 року, до вказаного договору поруки були укладені додаткові договори, відповідно до умов укладених додаткових договорів до кредитного договору. В зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_10 помер, позивач просить стягнути заборгованість за отриманим кредитом солідарно з спадкоємців покійного в межах спадкового майна та з поручителів в межах позовних вимог. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, позов ПАТ «Універсал Банк» залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено частково, зобов'язано ПАТ «Універсал Банк»: повернути ОСОБА_7, ОСОБА_8 оригінали свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 01 лютого 1999 року № Г-20722 та технічного паспорту квартири АДРЕСА_1, складеного 12 січня 1999 року (реєстраційний номер 32388, інвентаризаційний номер 1240), які підтверджують право власності ОСОБА_7, ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1; подати нотаріусу, який посвідчував договір іпотеки або будь-якому іншому нотаріусу повідомлення про припинення договору іпотеки від 02 грудня 2005 року та додаткових договорів від 22 січня 2007 року та від 19 червня 2007 року до договору іпотеки від 02 грудня 2005 року, з метою зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка внесена до реєстру нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 02 грудня 2005 року за номером 6886. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просило скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідачів заборгованість, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року, так як судові рішення законні та обґрунтовані. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 березня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 26 квітня 2012 року - залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Ю.Г. ІваненкоН.А. Горелкіна І.М. Завгородня
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37992769 Державний герб України Апеляційний суд Кіровоградської області № провадження 22-ц/781/609/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Циганаш І.А. Спори, що виникають із договорів позики, кредиту Доповідач Кодрул М. А. РІШЕННЯ Іменем України 01.04.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі: головуючого судді: Кодрула М.А. суддів: Франко В.А., Чорнобривець О.С. за участю секретаря: Задирака Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 грудня 2013 року,- ВСТАНОВИЛА: 30 липня 2012 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі ПАТ „Альфа-Банк") звернулося з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно 71672,84 грн. заборгованості за кредитним договором та судових витрат. В обґрунтування позову позивач зазначав, що відповідно до укладеного кредитного договору від 21 квітня 2008 року ОСОБА_2. отримав кредит у суміі 58160 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,75% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 квітня 2014 року. В забезпечення виконання зобов»язань за договором 21 квітня 2008 року укладений договір поруки з ОСОБА_3 Взяті на себе зобов'язання за кредитними договором банк виконав у повному обсязі, проте відповідач належним чином не виконав грошове зобов'язання по кредиту, внаслідок чого станом на 21 червня 2012 року має заборгованість за кредитом 44459,97 грн., за відсотками за користування кредитом 8112,73 грн., по комісії 977,04 та 164755,41 грн. пені, яку позивач зменшує до 18123,10 грн.. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 грудня 2013 року позов задоволено, вирішено питання про судові витрати. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права і зокрема на те, що суд не взяв до уваги, що з нього на користь банку вже стягнуто заборгованість за судовим наказом, на виконання якого звернуто стягнення на заставне майно, що порука ОСОБА_3 припинена, оскільки позивач без згоди поручителя збільшив обсяг його відповідальності, збільшивши відсоткову ставку по кредиту. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання, а боржник та поручитель заборгованість не сплатили, тому з них необхідно стягнути суму боргу солідарно. Саме по собі винесення судом судового наказу про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави не припиняє зобов"язальних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов"язання. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити тощо. Ухвалене у справі рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 квітня 2008 року закрите акціонерне товариство „Альфа-Банк", яке в подальшому перейменоване в публічне акціонерне товариство „Альфа-Банк" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 490063554 відповідно до умов якого банк надає позичальнику строковий кредит у сумі 58160 грн. для придбання транспортного засобу, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,75 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту з кінцевим терміном повернення 21 квітня 2014 року. Відповідно до п.2.8 кредитного договору платежі з повернення кредиту та сплати процентів за його користування здійснюютьсч щомісячно рівними частинами відповідно до графіку платежів 21 числа кожного місяця в сумі 1303,42 грн., а п.2.10 встановлено, що комісія банку становить 0,14 % від сум кредиту, що становить 81,42 грн. Згідно п.3.4 розділу третього договору при порушенні строків погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. 21 квітня 2008 року для забезпечення виконання цього договору закрите акціонерне товариство „Альфа-Банк", яке в подальшому перейменоване в публічне акціонерне товариство „Альфа-Банк" та ОСОБА_3 уклали договір поруки, предметом якого є надання ОСОБА_3 поруки за належне виконання ОСОБА_2 кредитного договору. З наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що заборгованість відповідача розрахована банком з урахуванням заборгованості по тілу кредиту з початку дії договору з урахуванням отриманих сум на погашення тіла кредиту, відсотків, комісії та пені починаючи з 21 серпня 2011 року. Судовим наказом Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2009 року з ОСОБА_2 на користь ЗАТ „Альфа-Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором № 490063554 від 21 квітня 2008 року в сумі 60386,67 грн., в тому числі 52574,45 грн. заборгованості по кредиту, 3910,36 грн. заборгованості по процентам, 407,10 грн. заборгованості по комісії, 3494,76 грн., заборгованості по пені. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення Відповідно до ст.95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення і згідно п.3 ч.2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає виконанню державною виконавчою службою. Повторне стягнення із боржника суми, яка має бути ним виплачена в порядку виконання рішення суду недопустиме. Суд першої інстанції на зазначені обставини та норми матеріального права уваги не звернув та безпідставно стягнув повторно з відповідачів суму заборгованості по тілу кредиту, яка вже стягнута судовим наказом з ОСОБА_2 Крім того, суд допустив порушення норм матеріального права вирішуючи питання про стягнення заборгованості за кредитом з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_2 Відповідно до п. 4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки суд першої інстанції вирішуючи позов про стягнення заборгованості по кредитному договору правильно встановив всі обставини справи та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, але помилково не застосував норми матеріального права, які повинен був застосувати, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі кредитного договору від 21 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 58160 грн. для придбання транспортного засобу, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,75 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту з кінцевим терміном повернення 21 квітня 2014 року. Додатковою угодою про внесення змін до кредитного договору змінена процентна ставка за користування кредитом з 14,75 % на 18 % річних починаючи 01 вересня 2008 року. 30 серпня 2008 року ОСОБА_3 від імені банку направлявся лист-погодження про зміну процентної ставки, але він відповідачкою не підписаний і матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3, як поручитель дала згоду на таке збільшення. Заперечуючи проти позову ОСОБА_3 вказувала, що такої згоди не давала, вважає поруку припиненою через збільшення обсягу відповідальності. За змістом п.5.4 договору поруки передбачено, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть згоду на таке збільшення. Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності У прававій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 листопада 2012 року по справі № 6-134 цс 13, зазначено, що у разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. Внесення без згоди поручителя змін до кредитного договору про зміну зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема збільшення процентної ставки, що призвело до збільшення обсягу відповідальності як боржника, так і поручителя, є підставою для визнання поруки такою, що припинена. Відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неодинакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов"язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного суду України. Встановивши, що зміна процентної ставки за користування кредитом з 14,75 % на 18 % річних, була укладена без попередньої згоди та без відома поручителя ОСОБА_3, внаслідок чого збільшилася її відповідальність за кредитним зобов"язанням, судова колегія вважає, що позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги до відповідача ОСОБА_3, як до поручителя, оскільки її порука за кредитним договором укладеним між банком та відповідачем ОСОБА_2 вважається припиненою на підставі положень ч.1 ст. 559 ЦК України та та п. 5.4 договору поруки і тому відмовляє у їх задоволенні. У п.17 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року зазначено, що обов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 529, 536 ЦК. У ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняються його виконанням, проведеним належним чином (а не в силу ухвалення рішення суду). З матеріалів справи і зокрема з наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зобов»язання по кредитному договору у вигляді нарахованих процентів за користування кредитом, комісії та пені, які нараховані банком відповідно до умов договору починаючи з 21 серпня 2011 року не виконані. Зважаючи не те, що заборгованість по тілу кредиту вже стягнута судовим наказом Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2009 року, який звернутий до виконання і ця заборгованість повинна стянуватись на підстві наказу, в задоволенні позову банку про стягнення боргу за кредитом в сумі 44459,97 грн. з ОСОБА_2 необхідно відмовити. Позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 8112,73 грн., 977,04 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, 18123,10 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, підлягає задоволенню, як такий, що підтвердується належними доказами та грунтується на нормах матеріального права і поданий в межах строку позовної давності. Також, відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 272 грн. 12 коп. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-319 ЦПК України, колегія суддів,- ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р 37396000000004 заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 8112,73 грн., 977,04 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, 18123,10 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором та 272,12 грн. судового збору, а всього 27484 грн. 99 коп. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий суддя: Судді:
  10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36521587 Державний герб України Дата документу 31.12.2013 Справа № 501/3626/13-ц Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2013 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі: головуючого - судді Журавля П.І., при секретарі Котелевець Т.Ю., за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 і в інтересах її малолітньої доньки ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим, - ВСТАНОВИВ: 12.08.2013 року позивач звернулась в Іллічівський міський суд з зазначеним позовом 9а.с.3-5). 25.12.2013 року позивачка уточнила вимоги позову (а.с.72-74). Позивачка просить суд: Визнати договір поруки № 181272 від 21.02.2008 р., та додаткову угоду №1 від 19.02.2009 р. до договору поруки № 181272 від 21.02.2008 р., між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», (61050, м.Харків, просп. Московський, 60, Ідентифікаційний код в ЄДР: 09807750, МФО: 351005, рахунок: 29095000001504), з іншої сторони, припиненими з 20 лютого 2010 року. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 21.02.2008 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі-Відповідач) та ОСОБА_3 (далі-Поручитель) укладений договір поруки № 181272 (наявний у справі а.с. 35-36) далі «Договір поруки», та 19.02.2009 р. укладена Додаткова угода №1 до Договору поруки, далі «Додаткова угода» на забезпечення Договору споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11301873000 від 21.02.2008 р. (далі - Кредитний договір). В п.п.3.1. п.3 Договору поруки «Строк дії договору і порядок його припинення» не вказано строку дії договору, а вказаний лише термін: «… з моменту його підписання … і діє до повного припинення всіх зобовязань Боржника за Основним договором.» Якщо п.п.3.1. п.3 Договору поруки визнати нормою, що відсилає до відповідної норми Кредитного договору, слід звернутися до п.9.8. розділу 9 «Інші умови» Кредитного договору. Ця норма, також, не встановлює строку виконання основного зобовязання, а встановлює термін: «Строк дії даного Договору встановлюється з дати його укладення …до повного повернення Банку всієї суми кредиту за Договором та повного погашення плати за кредит …» . У Додатковій угоді не вказаний строк виконання основного зобовязання, також, а вказаний термін: «…- кінцевий термін виконання основного зобовязання 23 лютого 2017 року якщо інший термін не буде встановлений згідно умов Кредитного договору», - вказана дата 23.02.2017 р., яка фактично вказує термін, а не строк. Проте, згідно умов Кредитного договору вказаний інший термін цитата п.9.8. розділу 9 «Інші умови» Кредитного договору наведена вище. Наведення у договору поруки дати таабо посилання на подію щодо повного погашення плати за кредит не є встановленням строку. За таких обставин, Договір поруки та Додаткова угода є припиненими з 20.02.2010 р. як такі, що укладені без встановлення строку згідно наступного обґрунтування. Умови Договору поруки та Кредитного договору щодо встановлення «строку основного зобовязання » не є встановленням строку основного зобовязання, оскільки поняття строку встановлено ст.252 ЦК України, а саме строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Отже у договорі поруки не встановлено строк поруки. Відповідно до умов, підписаних Кредитного договору та Договору поруки з Додатковою угодою, вони є такими угодами, строк дії яких не встановлений та такими строк дії яких закінчується повним виконанням взятих на себе сторонами зобов'язань. Відповідно до цього та в ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, Порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений, або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки. Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Описуючи фактичні обставини справи вище, наведено чому саме важливо, щоб витрати на виконання боргових зобовязань за Договором поруки планувались заздалегідь. Важливо Поручителю отримати позов від кредитора своєчасно, оскільки фінансові зобовязання повинні плануватися разом із сімейним бюджетом Поручителя. Це випливає з природного права Поручителя та закріплено у праві України. З перебігом строку на таке витребування коштів, такі зобовязання неможливо виконати Поручителем, оскільки незаплановані в особистому бюджеті Поручителя. Згідно з частиною 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Цей строк гарантує фактичну можливість, яка має бути наявна з боку позичальника, виконати реально свої обовязки за грошовими зобовязаннями. Згідно з частиною 1 статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Згідно з частиною 2 статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Договір поруки був укладений 21 лютого 2008 року, Додат-кова угода внесла зміни до Договору поруки 19 лютого 2009 року. Відповідач не пред'явив позову до листопада 2012 року, отже, порука припинилась через рік після підписання Додаткової угоди - 20 лютого 2010 року. Оскільки з 20.02.2010 року Договір поруки та Додаткова угода є припиненими, ОСОБА_3 змінила у липні 2011 року свій життєвий шлях, розраховуючи свій та своєї доньки сімейний бюджет таким чином, що заборгованість Поручителя перед Відповідачем є відсутньою. Навіть, отримавши рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, не заявлявся позов з боку Поручителя про розподіл спільно придбаного за період шлюбу майна майнові відносини були врегульовані з оглядом на відсутність боргів Поручителя перед Відповідачем. Отже, маючи впевненість, що Відповідач не скористався своїм правом, що призвело до втрати права Відповідача на стягнення кредитної заборгованості з Поручителя, ОСОБА_3 розриває шлюб та планує своє життя з врахуванням того, що договір поруки є припиненим (на підставі ч.4 ст.559 ЦК України) а право вимоги у Відповідача до Поручителя - відсутнє. Стягнення коштів з ОСОБА_3 на користь банка за договором поруки суттєво погіршить майновий стан ОСОБА_4 . Згідно п.24 Постанови пленуму ВСС від 30.03.2012 N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» «…сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.» Банк втратив право на стягнення з Поручителя солідарно кредитної заборгованості, оскільки Договір поруки є припиненим з 20.02.2010 р., тому що протягом року з моменту укладення Відповідач не предявив позову до Поручителя. Право на таку вимогу у Відповідача є втраченим, а договір поруки - припиненим. В судовому засіданні представник позивача підтримала вимогу позову і просить задовольнити позов. Представник відповідача заперечує проти вимог позову, просить відмовити в задоволенні позову, при цьому свою позицію нічим не обґрунтовує. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встанови наступні факти, та відповідні їм правовідносини. 21.02.2008 року між ОСОБА_5 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11301873000 (а.с.14-22). 21.02.2008 року між Відповідачем та Позивачем було укладено Договір поруки №181272 (а.с.7-8). 19.02.2009 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору поруки № 181272 від 21.02.2008 року (згода забезпечувати змінене зобов'язання) (а.с.9). 21.07.2011 року за рішенням суду шлюб між позичальником і поручителем було розірвано (а.с.13). 14.11.2012 року ПАТ «УкрСиббанк» предявив позов до ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості (а.с.76-78), в якому зазначається що позичальник ОСОБА_5 з липня 2009 року порушує вимоги кредитного договору (???). В п.п.3.1 п.3 Договору поруки зазначається, що «строк дії договору і порядок його припинення з моменту його підписання… і діє до повного припинення всіх зобовязань Боржника за Основним договором». (А де взявся Боржник?). У відповідності з п.9.8 Кредитного договору №11301873000 від 21.02.2008 року «Строк дії даного Договору встановлюється з дати його укладення (дати підписання Договору Сторонами) до повного повернення Банку всієї суми кредиту за Договором до повного погашення плати за кредит і неустойку у разі її нарахування». Нормою ст..252 ЦК України зазначається, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а в наведених пунктах Договорів строк визначений з закінченням певних подій, тобто визначено термін дії цих договорів. У відповідності з ч.4 ст.559 ЦК України, - порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявив позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідач по справі з 2008 -2009 року ніяких позовних вимог до Позивача не предявив, а тому договір поруки №181272 від 21.02.2008 року і додаткова угода №1 до цього Договору припинив свою дію. За таких обставин, суд вважає, що вимоги позову підлягають задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 3, 12-16, 20, 252, 559, 631 ЦК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_3 задовольнити. Визнати договір поруки № 181272 від 21.02.2008 р., та додаткову угоду №1 від 19.02.2009 р. до договору поруки № 181272 від 21.02.2008 р., між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», (61050, м.Харків, просп. Московський, 60, Ідентифікаційний код в ЄДР: 09807750, МФО: 351005, рахунок: 29095000001504), припинени-ми з 20 лютого 2010 року. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. СуддяЖуравель П.І.
  11. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37455195 Державний герб України Ухвала іменем україни 26 лютого 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів:Кафідової О.В.,Коротуна В.М., Ступак О.В.,Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "БТА Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "БТА Банк", ОСОБА_6 про визнання договору поруки та зобов'язання за договором припиненими, за касаційною скаргою ОСОБА_7, подану представником - ОСОБА_8, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулось до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором в розмірі 283279,76 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що 02 листопада 2007 року між ВАТ «БТА Банк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 55/07-А. Оскільки ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконуються, банк просив позов задовольнити. ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «БТА Банк» про визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. Позовні вимоги мотивувала тим, що позивач протягом встановленого шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя, а тому договір поруки припинив свою дію. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року, позовні вимоги ПАТ "БТА Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "БТА Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 283279,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ "БТА Банк" до ОСОБА_7 відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнити повністю. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року не відповідають. Задовольняючи позов ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та договором поруки не виконували, а тому позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання поруки припиненою, суд виходив з того, що пред'явлення банком вимоги до боржника про дострокове стягнення суми заборгованості не є настанням строку основного зобов'язання за кредитним договором, а тому положення ч. 4 ст. 559 ЦК України в частині пред'явлення вимоги протягом 6 місяців від дня настання строку виконання зобов'язання не може відраховуватись з моменту закінчення 30 денного строку з моменту пред'явлення вимоги. З такими висновками судів погодитись не можливо з огляду на наступне. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Судами встановлено, що 02 листопада 2007 року між ВАТ «БТА Банк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 55/07-А, за умовами якого банк відкрив ОСОБА_6 мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та гривнях в межах загальної суми 48850,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату надання кожного кредиту терміном до 02 листопада 2010 року та процентною ставкою в розмірі 22,0 % річних в національній валюті й 12,9 % річних в іноземній валюті. В забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором 02 листопада 2007 року між ВАТ «БТА Банк» та ОСОБА_7 був укладений договір поруки № 55/07-А-П. За умовами вказаного договору ОСОБА_7 взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 55/07-А від 02 листопада 2007 року. Згідно із п. 6.5 договору поруки вказаний договір припиняє свою дію у випадку належного виконання боржником кредитного договору, а також з інших підстав, передбачених законом України. ОСОБА_6 взятих на себе кредитних зобов'язань належним чином не виконувала у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість у розмірі 283279,76 грн. З матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2009 року боржнику було вручено вимогу про усунення порушень та сплату Банку заборгованості за кредитним договором протягом 30 днів з дня отримання вимоги. Вимогу про усунення порушень за кредитним договором направлено поручителю 27 березня 2010 року. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 24 постанови від 30 березня 2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 24 постанови від 30 березня 2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вказаних вище норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Вирішуючи спір, суди в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що пред'явлення вимоги про дострокове стягнення суми заборгованості не є настанням строку основного зобов'язання за кредитним договором. Відповідно до ч. 2 ст.338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства "БТА Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "БТА Банк", ОСОБА_6 про визнання договору поруки та зобов'язання за договором припиненими передати на новий розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. ДьомінаСудді:О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Ступак С.П. Штелик
  12. банком пропущен срок обращения с иском к поручителю. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35989514 Державний герб України Р І Ш Е Н Н Я іменем україни 11 грудня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося із позовом до ОСОБА_3, в якому позивач просив стягнути із відповідача на його користь: - заборгованість за кредитами, виданими в гривні, в сумі 47 504 459 грн 68 коп.; - заборгованість за кредитами, виданими в доларах США, в сумі 39 272 505,1 доларів США, що еквівалентно 313 673 425 грн 48 коп.; - заборгованість за простроченими відсотками за наслідками невиконання кредитів, виданих у гривні в сумі 37 852 521 грн 37 коп.; - заборгованість за простроченими відсотками за наслідками невиконання кредитів, виданих у доларах США в сумі 29 225 538,2 доларів США, що еквівалентно 233 427 296 грн 16 коп.; - пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків та кредитів у сумі 48 150 337 грн 70 коп. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 03 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі - ТОВ «Автосервіс-Т») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150697000, з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Автосервіс-Т» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 18 000 000 доларів США, що на час укладення договору еквівалентно 90 900 000 грн, зі сплатою 11,7 % річних за кредитами в доларах США та 20 % річних за кредитами в українській гривні і кінцевим терміном повернення не пізніше 30 квітня 2009 року. Вказав, що ТОВ «Автосервіс-Т» належним чином не виконувало зобов'язання по поверненню належних до сплати частин кредиту та нарахованих відсотків за його використання, у зв'язку з чим 01 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Автосервіс-Т» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором в термін до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. 03 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі - ТОВ «Авто-Холдінг») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150611000, з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Авто-Холдінг» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 2 500 000 доларів США, що на час укладення договору еквівалентно 12 625 000 грн, із сплатою 12,2 % річних за кредитами в доларах США, 12 % річних за кредитами в євро і 20 % річних за кредитами в українській гривні та кінцевим терміном повернення не пізніше 30 квітня 2009 року. Позивач вказав, що ТОВ «Авто-Холдінг» належним чином не виконувало взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим 01 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Авто-Холдінг» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором, яка була залишена без реагування. 03 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі - ТОВ «Інтер-Авто») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150701000, з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав ТОВ «Інтер-Авто» кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 10 000 000 доларів США, що на час укладення договору еквівалентно 50 500 000 грн, а з 24 квітня 2008 року - 11 800 000 доларів США, що еквівалентно 59 590 000 грн, із сплатою 13 % річних за кредитами в доларах США, 12 % річних за кредитами в євро і 20 % річних за кредитами в українській гривні та кінцевим терміном повернення не пізніше 30 квітня 2009 року. Позивач вказав, що ТОВ «Інтер-Авто» належним чином не виконувало взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим 01 квітня 2009 року банком було направлено на адресу ТОВ «Інтер-Авто» вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором в термін до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. 03 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі - ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150751000, з урахуванням додаткових угод до нього, відповідно до умов якого банк надав кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 7 500 000 доларів США, що на час укладення договору еквівалентно 37 875 000 грн. Позивач вказав, що у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» взятих на себе зобов'язань 01 квітня 2009 року на адресу позичальника було направлено вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором в термін до 15 квітня 2009 року, яка була залишена без реагування. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» і ОСОБА_3 укладено договір поруки № С/05-07, відповідно до умов якого ОСОБА_3 зобов'язався відповідати перед банком за належне виконання зобов'язань позичальників, зокрема, за повернення основної суми заборгованості, відсотків за використання кредиту, а також сплати пені та інших штрафних санкцій, встановлених договорами. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вказаними кредитними договорами на адресу ОСОБА_3 02 квітня 2009 року було направлено вимогу про погашення в строк до 12 квітня 2009 року заборгованості за кредитними договорами, яка останнім була залишена без реагування, а тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми заборгованості: - за кредитами, виданими в гривні, в сумі 47 504 459 грн 68 коп.; - за кредитами, виданими в доларах США, в сумі 39 272 505,1 доларів США; - за простроченими відсотками по наслідках невиконання кредитів, виданих в гривні, в сумі 37 852 521 грн 37 коп.; - за простроченими відсотками по наслідках невиконання кредитів, виданих в доларах США, в сумі 29 225 538,2 доларів США; - пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків та кредитів в сумі 48 150 337 грн 70 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилено, заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року залишено без змін. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ПАТ «УкрСиббанк» на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що позичальники належним чином не виконували умови кредитних договорів, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню із поручителя. Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю не можна, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального права. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно із кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 1115069700 від 03 травня 2007 року ТОВ «Автосервіс-Т» отримало у банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 18 000 000 доларів США, що на час укладення договору еквівалентно 90 900 000 грн (а.с. 12-22, т. 1). Відповідно до п. 1.1 цього договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в наступній валюті: долар США, та /або гривня України. Вказані грошові кошти було надано строком до 30 квітня 2009 року зі сплатою відсотків за використання кредитних коштів у розмірі 10,7 % річних - за кредитами в доларах США та 14,75 % річних - за кредитами в українській гривні. З урахуванням додаткової угоди № 17 до кредитного договору, укладеної 11 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів із 11 грудня 2008 року встановлена процентна ставка в розмірі 22 % річних - за кредитами в доларах США та 25 % річних - за кредитами в українській гривні із 01 грудня 2008 року. За користування кредитними коштами (траншами) понад встановлений термін, процентна ставка встановлюється в розмірі 33 % річних - за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) та 37,5 % річних - за кредитами в українській гривні (з 01 грудня 2008 року) (а.с. 54, 55, т. 1). З 03 травня 2007 року по 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано траншів на загальну суму 77 514 716,80 доларів США, із яких погашено 70 545 316,80 доларів США. З 03 травня 2007 року по 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано траншів на загальну суму 484 810 753 грн 22 коп., із яких погашено 449 342 953 грн 22 коп. З 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано траншів на загальну суму 3 092 000 доларів США. З 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано траншів на загальну суму 6 924 440 грн. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Автосервіс-Т» належним чином не виконувало умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка складається із: - простроченої заборгованості за кредитом в сум 42 392 240 грн; - простроченої заборгованості за кредитом в сумі 10 061 400 доларів США, що еквівалентно 80 388 573 грн 72 коп.; - простроченої заборгованості за відсотками в сумі 32 187 321 грн 16 коп.; - простроченої заборгованості за відсотками в сумі 65 020 40,97 доларів США, що еквівалентно 51 950 006 грн 94 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 3 330 404 грн 06 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 790 440,12 доларів США, що еквівалентно 6 315 458 грн 48 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 2 528 688 грн 86 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 510 811,03 доларів США, що еквівалентно 4 081 277 грн 94 коп. Згідно із кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 1150611000 від 03 травня 2007 року ТОВ «Авто-Холдінг» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 2 500 000 доларів США, що на час укладення договору еквівалентно 12 625 000 грн (а.с. 59-69, т. 1). Відповідно до п. 1.1 договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в наступній валюті: долар США, та/або євро, та/або гривня України. Згідно із положеннями п. п. 1.2, 4.1 вказаного договору ТОВ «Авто-Холдінг» зобов'язалось повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. З 03 травня 2007 року ТОВ «Авто-Холдінг» було видано траншів у гривні на загальну суму 7 698 820,67 доларів США, із яких погашено 6 025 136,67 доларів США. Із 03 травня 2007 року ТОВ «Авто-Холдінг» було видано траншів на загальну суму 22 418 662 грн 44 коп., із яких погашено 17 660 270 грн. Відповідно до п. 1.3.1 вказаного договору за використання кредитних коштів встановлено проценту ставку в розмірі 11,2 % річних - за кредитами в доларах США та 15 % річних - за кредитами в українській гривні. З урахуванням додаткової угоди № 14 до кредитного договору, укладеної 11 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів встановлена процентна ставка в розмірі 14,72 % річних - за кредитами в доларах США із 11 грудня 2008 року та 25 % річних - за кредитами в українській гривні із 14 листопада 2008 року. За кредитними коштами (траншами) понад встановлений термін процентна ставка встановлюється в розмірі 22,8 % річних - за кредитами в доларах США із 01 грудня 2008 року та 37,5 % річних - за кредитами в українській гривні із 14 листопада 2008 року (а.с. 98, 99, т. 1). Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Авто-Холдінг» належним чином не виконувало умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка складається із: - простроченої заборгованості за кредитом в сумі 4 758 392 грн 44 коп.; - простроченої заборгованості за кредитом в сумі 1 673 684 доларів США, що еквівалентно 13 372 400 грн 42 коп.; - простроченої заборгованості за відсотками в сумі 5 196 379 грн 05 коп.; - простроченої заборгованості за відсотками в сумі 834 802,92 доларів США, що еквівалентно 6 669 908 грн 37 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 373 827 грн 13 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 131 487,37 доларів США, що еквівалентно 1 050 557 грн 79 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 365 509 грн 06 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 56 734,72 доларів США, що еквівалентно 453 299 грн 06 коп. Згідно із кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150701000 від 03 травня 2007 року ТОВ «Інтер-Авто» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 10 000 000 доларів США, та на час укладення договору еквівалентно 50 500 000 грн (а.с. 103-113, т. 1). Відповідно до умов договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в наступній валюті: долар США, та/або євро, та/або гривна України. Згідно із п. п. 1.2, 4.1 вказаного договору ТОВ «Інтер-Авто» зобов'язалось повернути отримані кошти у повному обсязі до 30 квітня 2009 року. Відповідно до додаткової угоди № 13 до вказаного договору від 15 жовтня 2008 року сторонами змінено п. 1.1 договору та встановлено, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 11 800 000 доларів США, що еквівалентно 59 590 000 грн (а.с.143-145, т. 1). З 03 травня 2007 року по 28 жовтня 2008 року ТОВ «Інтер-Авто» видано траншів на загальну суму 42 333 629,50 доларів США, із яких погашено 32 294 889,80 доларів США. З 03 травня 2007 року ТОВ «Інтер-Авто» видано траншів на загальну суму 87 794 783 грн 17 коп., із яких погашено 87 440 955 грн 93 коп. Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору за використання кредитних коштів встановлено проценту ставку в розмірі 11,2 % річних - за кредитами в доларах США та 15 % річних - за кредитами в українській гривні. З урахуванням додаткової угоди № 18 до кредитного договору, укладеної 11 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів встановлена процентна ставка в розмірі 14,04 % річних - за кредитами в доларах США із 01 грудня 2008 року та 25 % річних - за кредитами в українській гривні із 01 грудня 2008 року. За користування кредитними коштами (траншами) понад встановлений термін процентна ставка встановлюється у розмірі 21,06 % річних - за кредитами в доларах США із 01 грудня 2008 року та 37, 5 % річних - за кредитами в українській гривні із 01 грудня 2008 року (а.с. 155, 156, т. 1). Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ІНТЕР-АВТО» належним чином не виконувало умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка складається із: - простроченої заборгованості за кредитом в сумі 353 827 грн 24 коп.; - простроченої заборгованості за кредитом в сумі 10 038 739,70 доларів США, що еквівалентно 80 207 522 грн 46 коп.; - простроченої заборгованості за відсотками в сумі 468 821 грн 16 коп.; - простроченої заборгованості за відсотками в сумі 7 266 976,35 доларів США, що еквівалентно 58 061 687 грн 64 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 27 797 грн 25 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 788 659,89 доларів США, що еквівалентно 6 301 234 грн 79 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 33 018 грн 83 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 511 110,18 доларів США, що еквівалентно 4 083 668 грн 12 коп. Згідно із кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150751000 від 03 травня 2007 року ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» отримало кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 7 500 000 доларів США, та на час укладення договору еквівалентно 37 875 000 грн (а.с. 160-170, т. 1). Пунктом п. 1.1 кредитного договору визначено, що кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) в наступній валюті: долар США, та/або євро, та/або гривна України. За вказаним кредитним договором ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» надано кредит траншем в доларах США. Відповідно до п. п. 1.2, 4.1 кредитного договору ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов'язалося повернути отримані кошти в повному обсязі до 30 квітня 2009 року. Додатковою угодою № 13 до вказаного договору від 15 жовтня 2008 року сторонами змінено п. 1.1 договору та встановлено, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 17 500 000 доларів США, що еквівалентно 88 375 000 грн (а.с. 201-203, т. 1). З 03 травня 2007 року ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» було видано транш на загальну суму 37 509 563,42 доларів США, із яких погашено 20 010 882,02 доларів США. Згідно із п. 1.3.1 вказаного договору за використання кредитних коштів встановлено процентну ставку в розмірі 11,2 % річних - за кредитами в доларах США. З урахуванням додаткової угоди № 17 до кредитного договору, укладеної 01 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів з 01 грудня 2008 року встановлена процента ставка в розмірі 19,04 % річних - за кредитами в доларах США. З 01 грудня 2008 року за користування кредитними коштами (траншами) понад встановлений термін процентна ставка встановлюється у розмірі 28,56 % річних - за кредитами в доларах США (а.с. 210, 211, т. 1). Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» належним чином не виконувало умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка складається із: - простроченої заборгованості за кредитом в сумі 17 498 681,40 доларів США, що еквівалентно 139 810 964 грн 65 коп.; - простроченої заборгованості за відсотками в сумі 14 621 717,96 доларів США, що еквівалентно 116 824 602 грн 16 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в сумі 1 374 725,17 доларів США, що еквівалентно 10 983 779 грн 16 коп.; - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 1 029 203 доларів США, що еквівалентно 8 221 817 грн 17 коп. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами між ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 29 травня 2007 року укладено договір поруки № С/05-07, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався солідарно із кожним окремо позичальником відповідати перед банком за невиконання ними зобов'язань за кредитним договорами (а.с. 215, 216, т. 1). Відповідно до п. 3.1 договору поруки договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржників за основними договорами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позичальники належним чином не виконували умови кредитних договорів, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка складається із: - заборгованості за кредитами, виданими в гривні, в сумі 47 504 459 грн 68 коп.; - заборгованості за кредитами, виданими в доларах США, в сумі 39 272 505,1 доларів США, що еквівалентно 313 673 425 грн 48 коп.; - заборгованості за простроченими відсотками за наслідками невиконання кредитів, виданих в гривні, в сумі 37 852 521 грн 37 коп.; - заборгованості за простроченими відсотками за наслідками кредитів, виданих в доларах США, в сумі 29 225 538,2 доларів США, що еквівалентно 233 427 296 грн 16 коп.; - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків за кредитами в сумі 48 150 337 грн 70 коп. У зв'язку із неналежним виконанням позичальниками взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами банком 01 квітня 2009 року на адресу позичальників направлено вимоги про дострокове погашення кредитних заборгованостей, які слід було виконати до 15 квітня 2009 року (а.с. 257-260, т. 1). Відповідно до ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу). За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Відповідно до п. 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основних договорів з боржниками, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Пунктом 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Із матеріалів справи вбачається, що без згоди ОСОБА_3 як поручителя між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Автосервіс-Т» було укладено додаткові угоди до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150697000 від 03 травня 2007 року, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, а саме: - угодою про надання траншу від 11 грудня 2008 року до вищевказаного кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Автосервіс-Т» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 1 000 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 23 січня 2008 року до вищевказаного кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Автосервіс-Т» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 3 000 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором. Також між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Авто-Холдінг» без згоди поручителя ОСОБА_3 було укладено додаткові угоди до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150611000 від 03 травня 2007 року, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, а саме: - додатковою угодою № 6 від 24 квітня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Авто-Холдінг» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за збільшення ліміту в розмірі 0,13 % від суми збільшення (2 340 доларів США), встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - додатковою угодою № 10 від 23 липня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Авто-Холдінг» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за внесення змін до кредитного договору в розмірі 11 325 грн 60 коп., встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 01 грудня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Авто-Холдінг» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 1 000 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 11 грудня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Авто-Холдінг» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 1 000 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором. Крім того, між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» без згоди поручителя ОСОБА_3 було укладено додаткові угоди до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії № 11150751000 від 03 травня 2007 року, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, а саме: - додатковою угодою до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за збільшення ліміту в розмірі 0,13 % від суми збільшення (13 000 доларів США), встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - додатковою угодою № 13 від 15 жовтня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за внесення змін до кредитного договору в розмірі 15 000 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 12 серпня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 2 880 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 24 жовтня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 4 633,46 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 24 жовтня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 3 861,39 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 24 жовтня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 4 508,92 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 01 грудня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 500 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором; - угодою про надання траншу від 01 грудня 2008 року до кредитного договору встановлено оплату ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» АКІБ «УкрСиббанк» комісії за пролонгацію договору в розмірі 500 доларів США, встановлення та сплату якої не було передбачено кредитним договором. З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України порука ОСОБА_3 припинилася, оскільки збільшення комісії за пролонгацію договорів та комісії за внесення змін до кредитних договорів без згоди ОСОБА_3, як поручителя призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі за заявою Особа-1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року у справі за позовом Особа-1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Особа-2 про визнання договору поруки припиненим. Крім того, колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). Із договору поруки № С/05-07 від 29 травня 2007 року вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржниками своїх зобов'язань перед банком за кредитними договорами не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Матеріалами справи підтверджується, що банком направлено на адресу ОСОБА_3 02 квітня 2009 року вимогу про дострокове погашення кредитних заборгованостей в строк до 12 квітня 2009 року (а.с. 233, т. 1). З огляду на викладене у ПАТ «УкрСиббанк» виникло право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_3 про виконання порушених зобов'язань боржників ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Інтер-Авто» та ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, починаючи із 14 квітня 2009 року, протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до поручителя банк пред'явив, однак, як вбачається з матеріалів справи, лише 05 березня 2012 року, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі за заявою Особа-1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року у справі за позовом Особа-1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим. Відповідно до приписів ст. 341 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно та правильно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 задовольнити. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2013 року скасувати. У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про стягнення заборгованості відмовити. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: Л.М. Мазур А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана
  13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36680594 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Карпенко С.О., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») до ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Портал-інвест груп», про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Портал-інвест груп», про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2012 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2009 року ПАТ «ВТБ Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що між ним та ТОВ «Портал-інвест груп» 13 серпня 2007 року був укладений кредитний договір, згідно з яким товариство отримало кредит в сумі 1 585 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Оскільки ТОВ «Портал-інвест груп» не виконує умови кредитного договору від 13 серпня 2007 року, позивач просив стягнути з відповідача як поручителя 11 319 132,05 грн заборгованості за кредитним договором та понесені банком судові витрати. ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання договору поруки припиненим, посилаючись на те, що між ПАТ «ВТБ Банк» та ним було укладено договір поруки від 13 серпня 2007 року на забезпечення виконання ТОВ «Портал-інвест груп» своїх зобов'язань перед ПАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором від 13 серпня 2007 року. Даним договором не встановлено конкретного строку поруки. Згідно з листом банку від 19 грудня 2008 року його було зобов'язано протягом 30 днів (у строк до 18 січня 2009 року) погасити заборгованість за кредитним договором. Отже, з 19 січня 2009 року розпочався перебіг шестимісячного строку, на протязі якого ПАТ «ВТБ Банк» був вправі пред'явити вимогу до нього, як до поручителя. Оскільки даний строк сплив 20 липня 2009 року, а позов подано 30 вересня 2009 року, просив суд визнати поруку припиненою. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2012 року, позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» 1 413 689,87 доларів США заборгованості, що за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 11 282 234,75 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» відмовити, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ТОВ «Портал-інвест груп» взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 282 234,75 грн, яка підлягає стягненню з поручителя як солідарного боржника. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 договором поруки останній діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, тому згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України термін виконання зобов'язання не обмежує в часі дію договору поруки, який припиняються з моменту повного виконання основного (кредитного) зобов'язання. З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають. Судами установлено, що 13 серпня 2007 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Портал-інвест груп» був укладений кредитний договір №10.76/07-КД, згідно з яким ТОВ «Портал-інвест груп» отримало кредит в сумі 1 585 000 доларів США, зі сплатою 13%річних, на строк до 12 серпня 2013 року. На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним вище кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 13 серпня 2007 року, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі за невиконання ТОВ «Портал-інвест груп» усіх зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору №10.76/07-КД від 13 серпня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Портал-інвест груп» своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 22 вересня 2009 року утворилася заборгованість у розмірі 1 413 689,87 доларів США. Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Судами установлено, що у зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору ПАТ «ВТБ Банк» 19 грудня 2008 року листом № 2254/1700-08-2 звернулося до ТОВ «Портал-Інвест-груп» про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати отримання зазначеного повідомлення (а.с. 91). 19 грудня 2008 року листом № 2253/1700-08-2 ПАТ «ВТБ Банк» звернулося з аналогічною вимогою до поручителя ОСОБА_3 (а.с. 20). Таким чином, строк виконання основного зобов'язання настав 19 січня 2009 року. Позовна заява ПАТ «ВТБ Банк» була подана до суду 30 вересня 2009 року (а.с. 3-5). Договорами поруки, за якими ОСОБА_3 поручився за виконання зобов'язання боржника перед кредитором, строк договору поруки визначений повним виконанням зобов'язання за кредитними договорами. У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань, не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції наведених вимог закону не врахував, не звернув уваги на те, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки п. 11 цього договору установлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором і дійшов помилкового висновку про те, що на час звернення банку до суду з позовом строк пред'явлення вимоги до поручителя не минув. Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив. Наведене свідчить про те, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій ухвалені помилкові судові рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішила: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Портал-інвест груп», про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Портал-інвест груп», про визнання договору поруки припиненим задовольнити. Визнати припиненою поруку згідно з договором від 13 серпня 2007 року № 10.76/07-ДП-1, укладеним між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_3. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий О.В. Ступак Головуючий Судді:В.І. Амелін В.П. Гончар С.О. Карпенко А.С. ОлійникСудді:В.І. Амелін
  14. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33651260 У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Макарчука М.А., суддів: Мазур Л.М., Матвєєвої О.А.,Леванчука А.О., Нагорняка В.А.,розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства «Полонський фарфор» та Акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Закритого акціонерного товариства «Полонський фарфор» (далі -ЗАТ) та акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» (далі - Банк) про визнання припиненим договору поруки. Вказав, що 06 березня 2007 року ЗАТ і Банк уклали кредитний договір, а він виступив поручителем виконання цієї угоди на підставі договору поруки від 06 березня 2007 року. До договору кредиту ЗАТ і Банк узгодили графік погашення кредиту, цей графік неодноразово змінювався за згодою відповідачів, але ці зміни з позивачем не узгоджувались. Також Банк надавав для ЗАТ додатковий транш у сумі 200 тис. грн, але збільшення розміру кредиту також не погоджувалось відповідачами з позивачем, що призвело до збільшення розміру відповідальності позивача. 18 березня 2009 року ЗАТ отримав вимогу Банку терміново всю суму боргу протягом одного дня. За таких обставин строк виконання зобов'язання ЗАТ за договором кредиту наступив 19 березня 2009 року. Посилаючись на те, що кредитор не звернувся до нього потягом шести місяців від дня направлення вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту з вимогою погашення боргу, то вважає договір поруки припинений. З цих підстав просить задовольнити його вимоги. Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 29 квітня 2013 року, позовні вимоги задоволено повністю. Припинено договір поруки від 06 березня 2007 року між ОСОБА_3, Банком та ЗАТ, що був укладений на виконання зобов'язання за кредитним договором «кредитна лінія» № 0001-1 7\2007 від 06 березня 2007 року. Стягнуто з Банк та із ЗАТ на користь ОСОБА_3 по 53 грн 65 коп. з кожного понесених ним витрат з оплати судового збору. У касаційній скарзі Банк просить рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 526 та ч. 4 ст. 559 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до пункту 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Судами встановлено і не заперечується сторонами, що 06 березня 2007 року відповідачі уклали договір «кредитна лінія» № 0001-1 7\2007, за умовами якого ЗАТ «Полонський фарфор» у строкове платне користування отримав кредит у загальному розмірі 4 500 000 грн строком до 06 березня 2010 року на забезпечення виконання договору кредиту між позивачем та кредитором 06 березня 2007 року було укладено договір поруки. Судами також встановлено і не заперечується в касаційній скарзі, що 12 березня 2009 року банк на адресу боржника направив письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, яке позичальник отримав 18 березня 2009 року. Встановивши такі обставини, суд попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що кредитор у межах своїх прав передбачених п. 5.2 кредитної угоди в односторонньому порядку змінив строк її виконання з 06 березня 2010 року встановиши нову дату - 19 березня 2009 року, і з цих підстав обґрунтовано визнав договір поруки припиненим, оскільки кредитор в межах шестимісячного строку від нової дати виконання кредитної угоди, не заявив свої вимоги до поручителя. Доводи касаційної скарги не заперечують встановлені судами обставини справи та судові висновки і зводяться до безпідставного тлумачення постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» як нормативно-правового акта, який не має зворотної дії у часі. Судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку «Східно-Європейський банк» відхилити, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 28 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 29 квітня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Макарчук М.А. Судді: Мазур Л.М. Матвєєва О.А. Леванчук А.О. Нагорняк В.А.
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36689828 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2014 року м. Рівне Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді: - Ковальчук Н.М., суддів - Рожина Ю.М., Шеремет А.М., секретар судового засідання - Ковальчук Л.В., з участю - ОСОБА_2, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ПАТ АБ «Укргазбанк» - Скоковського А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання поруки припиненою, в с т а н о в и л а : Рішенням Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 50 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ долара США до гривні становить 399 500 грн., прострочену заборгованість по процентах 33 058,10 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ долара до гривні становить 264134,21 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів -316 819,36 грн.; штраф за невиконання умов договору іпотеки - 12 679, 00 грн., а всього 993 123 грн. 57 коп., а також суму сплачених судових витрат у розмірі 3 339 грн. Позов ОСОБА_2 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання поруки припиненою задоволено. Визнано припиненим з 15 серпня 2008 року договір поруки № 147/07/П-Ф2, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого являється ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 3 липня 2013 року рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ АБ "Укргазбанк" про припинення договору поруки скасовано, стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитом у загальній сумі 993 123 грн. 57 коп. ОСОБА_2 в позові до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання поруки припиненою відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 листопада 2013 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 липня 2013 року скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов"язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. ___________________________________________________________________________________________ Справа № 1715/18599/12 Головуючий у суді І інстанції - Цвіркун О.С. Провадження № 22-ц/787/63/2014 Доповідач - Ковальчук Н.М. Рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року в частині задоволення позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором ніким не оскаржено, а тому, в цій частині рішення не переглядається апеляційним судом. В своїй апеляційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновок суду про припинення договору поруки є невірним, оскільки, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів, у разі неналежного виконання, настає з виконанням зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Зазначає, що жодної вимоги до позичальника про дострокове повернення всієї суми кредиту банк не направляв, а направлене боржнику та ОСОБА_2 повідомлення про борг позичальника перед банком містить текст інформаційного характеру та не є претензією з вимогою про дострокове виконання позичальником своїх зобов'язань за договором і строк має обчислюватись з моменту погашення кредиту. На даний час кредитний договір не розірвано, не припинено та вимоги до основного позичальника про дострокове звернення стягнення на кредитні кошти не пред'являлись. Апеллянт зазначає, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Рішення суду першої інстанціїї про задоволення зустрічного позову суперечить вимогам ч.4 ст.559 ЦК України, де зазначено, що для припинення поруки мають настати декілька умов, зокрема: настання строку визначеного у договорі поруки або настання строку виконання основного зобов'язання і не пред'явлення вимог до поручителя протягом шести місяців з дня настання такого строку. Висновок суду не узгоджується також з роз»ясненнями п.24 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами зконодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 Заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 та ОСОБА_5, суд першої інстанції вірно встановив, що банк скористався своїм право на дострокове погашення заборгованості. Рішення в цій частині набрало законної сили. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції керувався вимогами ч. 4 ст. 559 ЦК України та умовами договору поруки №147/07/КЖ-Ф, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2, і прийшов до висновку, що договір припинений, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду. Судом встановлено, що 16.11.2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого являється ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №147/07/КЖ-Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 50 000 доларів США на строк до 10.11.2022 року зі сплатою 12,9 % річних з обов'язком повернення його частинами помісячно згідно з погодженим сторонами графіком. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 16.11.2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки №147/07/ІЖ-Ф. Крім того, на забезпечення вимог кредитора між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2, 16 листопада 2007 року було укладено договір поруки №147/07/П-Ф2, відповідно до умов якого поручитель несе солідарну відповідальність з боржником перед банком за кредитним договором від 16.11.2007року У зв»язку з порушенням умов кредитного договору по поверненню кредиту з грудня 2007 року ВАТ АБ "Укргазбанк" 8.02.2008 року направив ОСОБА_6 письмову вимогу сплатити прострочену заборгованість по кредитному договору, прострочені відсотки та пеню за прострочені відсотки та тіло кредиту та повідомив позичальника, що в разі невиконання даної вимоги, банк буде змушений реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 128). 11 лютого 2008 року ВАТ АБ "Укргазбанк" направив поручителю ОСОБА_2 вимогу за № 221 від 8.02.2008 року про сплату простроченої заборгованості по кредитному договору (а.с.139), яку згідно поштового повідомлення, останній отримав 12.02.2008 року(а.с. 140). ВАТ АБ "Укргазбанк" 27.03.2008 року пред'явив позов до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням Рівненського міського суду від 7 травня 2008 року задоволено. Вказене рішення не виконано та внаслідок порушення позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість яка станом на 3.12.2012 року становила: прострочена заборгованість по тілу кредиту 50 000 доларів США, прострочена заборгованість по процентах - 33 058,10 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 316 819,36 грн.; штраф за невиконання п.4.2. договору іпотеки у розмірі 12 670 грн. Отже, строк звернення кредитора - ПАТ АБ «Укргазбанк» до поручителя ОСОБА_2 розпочався 15.02.2008 року. Однак, банк цим своїм правом скористався лише 08.09.2010 року, що стверджується вхідним штампом суду за №15037, тобто після закінчення шестимісячного терміну, визначеного законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пред'явлення вищевказаного позову свідчить про зміну строку виконання основного зобов'язання по повернення кредиту. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Згідно з роз"ясненнями п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» порука припиняється у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст.526 УК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то, у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватись з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу, так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутись до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Відповідно до пп.2.1 договору поруки №147/07/П-Ф2, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається із письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та поручителя. Згідно з пп.2.2 цього ж договору, поручитель зобов'язаний не пізніше двох днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором. В п.п 5.1,.5.2 договору поруки передбачено, що договір поруки діє до припинення забезпеченого ним зобов'язання позичальника за кредитним договором. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладання цього договору. За наведених обставин, колегія суддів вваажає, що банк скористався своїм правом на повернення кредиту достроково, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, чим фактично змінив строк виконання основного зобов'язання, і ця обставина вплинула на початок перебігу строку протягом якого він має право звернутися з відповідними вимогами щодо погашення простроченої заборгованості до поручителя ОСОБА_2 з врахуванням направлення останньому письмової вимоги про погашення заборгованості. А відтак, звернення банку з позовом до суду лише 08 вересня 2010 року свідчить про пропуск строків, що передбачені ст. 559 ЦК України. Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» відхилити. Рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М. Судді: підпис Шеремет А.М. підпис Рожин Ю.М. Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.
  16. Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2014 року м. Рівне Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді: - Ковальчук Н.М., суддів - Рожина Ю.М., Шеремет А.М., секретар судового засідання - Ковальчук Л.В., з участю - ОСОБА_2, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ПАТ АБ «Укргазбанк» - Скоковського А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» про визнання поруки припиненою, в с т а н о в и л а : Рішенням Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року позов ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 50 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ долара США до гривні становить 399 500 грн., прострочену заборгованість по процентах 33 058,10 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ долара до гривні становить 264134,21 грн.; заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів -316 819,36 грн.; штраф за невиконання умов договору іпотеки - 12 679, 00 грн., а всього 993 123 грн. 57 коп., а також суму сплачених судових витрат у розмірі 3 339 грн. Позов ОСОБА_2 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання поруки припиненою задоволено. Визнано припиненим з 15 серпня 2008 року договір поруки № 147/07/П-Ф2, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого являється ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 3 липня 2013 року рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ АБ "Укргазбанк" про припинення договору поруки скасовано, стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитом у загальній сумі 993 123 грн. 57 коп. ОСОБА_2 в позові до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання поруки припиненою відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 листопада 2013 року рішення апеляційного суду Рівненської області від 3 липня 2013 року скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов"язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. ___________________________________________________________________________________________ Справа № 1715/18599/12 Головуючий у суді І інстанції - Цвіркун О.С. Провадження № 22-ц/787/63/2014 Доповідач - Ковальчук Н.М. Рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року в частині задоволення позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором ніким не оскаржено, а тому, в цій частині рішення не переглядається апеляційним судом. В своїй апеляційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновок суду про припинення договору поруки є невірним, оскільки, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів, у разі неналежного виконання, настає з виконанням зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Зазначає, що жодної вимоги до позичальника про дострокове повернення всієї суми кредиту банк не направляв, а направлене боржнику та ОСОБА_2 повідомлення про борг позичальника перед банком містить текст інформаційного характеру та не є претензією з вимогою про дострокове виконання позичальником своїх зобов'язань за договором і строк має обчислюватись з моменту погашення кредиту. На даний час кредитний договір не розірвано, не припинено та вимоги до основного позичальника про дострокове звернення стягнення на кредитні кошти не пред'являлись. Апеллянт зазначає, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Рішення суду першої інстанціїї про задоволення зустрічного позову суперечить вимогам ч.4 ст.559 ЦК України, де зазначено, що для припинення поруки мають настати декілька умов, зокрема: настання строку визначеного у договорі поруки або настання строку виконання основного зобов'язання і не пред'явлення вимог до поручителя протягом шести місяців з дня настання такого строку. Висновок суду не узгоджується також з роз»ясненнями п.24 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами зконодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 Заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 та ОСОБА_5, суд першої інстанції вірно встановив, що банк скористався своїм право на дострокове погашення заборгованості. Рішення в цій частині набрало законної сили. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції керувався вимогами ч. 4 ст. 559 ЦК України та умовами договору поруки №147/07/КЖ-Ф, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2, і прийшов до висновку, що договір припинений, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду. Судом встановлено, що 16.11.2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого являється ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №147/07/КЖ-Ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 50 000 доларів США на строк до 10.11.2022 року зі сплатою 12,9 % річних з обов'язком повернення його частинами помісячно згідно з погодженим сторонами графіком. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 16.11.2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки №147/07/ІЖ-Ф. Крім того, на забезпечення вимог кредитора між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2, 16 листопада 2007 року було укладено договір поруки №147/07/П-Ф2, відповідно до умов якого поручитель несе солідарну відповідальність з боржником перед банком за кредитним договором від 16.11.2007року У зв»язку з порушенням умов кредитного договору по поверненню кредиту з грудня 2007 року ВАТ АБ "Укргазбанк" 8.02.2008 року направив ОСОБА_6 письмову вимогу сплатити прострочену заборгованість по кредитному договору, прострочені відсотки та пеню за прострочені відсотки та тіло кредиту та повідомив позичальника, що в разі невиконання даної вимоги, банк буде змушений реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 128). 11 лютого 2008 року ВАТ АБ "Укргазбанк" направив поручителю ОСОБА_2 вимогу за № 221 від 8.02.2008 року про сплату простроченої заборгованості по кредитному договору (а.с.139), яку згідно поштового повідомлення, останній отримав 12.02.2008 року(а.с. 140). ВАТ АБ "Укргазбанк" 27.03.2008 року пред'явив позов до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням Рівненського міського суду від 7 травня 2008 року задоволено. Вказене рішення не виконано та внаслідок порушення позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість яка станом на 3.12.2012 року становила: прострочена заборгованість по тілу кредиту 50 000 доларів США, прострочена заборгованість по процентах - 33 058,10 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів - 316 819,36 грн.; штраф за невиконання п.4.2. договору іпотеки у розмірі 12 670 грн. Отже, строк звернення кредитора - ПАТ АБ «Укргазбанк» до поручителя ОСОБА_2 розпочався 15.02.2008 року. Однак, банк цим своїм правом скористався лише 08.09.2010 року, що стверджується вхідним штампом суду за №15037, тобто після закінчення шестимісячного терміну, визначеного законом. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пред'явлення вищевказаного позову свідчить про зміну строку виконання основного зобов'язання по повернення кредиту. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Згідно з роз"ясненнями п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» порука припиняється у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст.526 УК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то, у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватись з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу, так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутись до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Відповідно до пп.2.1 договору поруки №147/07/П-Ф2, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається із письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та поручителя. Згідно з пп.2.2 цього ж договору, поручитель зобов'язаний не пізніше двох днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором. В п.п 5.1,.5.2 договору поруки передбачено, що договір поруки діє до припинення забезпеченого ним зобов'язання позичальника за кредитним договором. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладання цього договору. За наведених обставин, колегія суддів вваажає, що банк скористався своїм правом на повернення кредиту достроково, звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, чим фактично змінив строк виконання основного зобов'язання, і ця обставина вплинула на початок перебігу строку протягом якого він має право звернутися з відповідними вимогами щодо погашення простроченої заборгованості до поручителя ОСОБА_2 з врахуванням направлення останньому письмової вимоги про погашення заборгованості. А відтак, звернення банку з позовом до суду лише 08 вересня 2010 року свідчить про пропуск строків, що передбачені ст. 559 ЦК України. Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» відхилити. Рішення Рівненського міського суду від 24 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М. Судді: підпис Шеремет А.М. підпис Рожин Ю.М. Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.
  17. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34157026 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 жовтня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно. Позивач зазначав, що 22 квітня 2005 року та 16 листопада 2006 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитні договори, умови яких останній не виконував, у результаті чого виникла заборгованість 1 107 139 грн 01 коп. Із метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 22 квітня 2005 року та 16 листопада 2006 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 укладено договори поруки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_6 свої зобов'язання за кредитними договорами не виконав в обумовлені ними строки, кредит та проценти за їх користування не сплатив, у зв'язку з чим існує заборгованість та, неодноразово уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути із спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_5 заборгованість за вищезазначеними кредитними договорами в розмірі 1 104 731 грн, шляхом звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на майно, що належало на праві власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, а також солідарно стягнути з поручителя ОСОБА_4 1 104 731 грн заборгованості за кредитними договорами. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 104 731 грн в межах вартості одержаного спадкового майна. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 1609 грн 50 коп. судових витрат, а в решті вимог позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 1 084 146 грн заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на нежитлове приміщення магазину «Гастроном» загальною площею 522, 8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало на праві власності ОСОБА_6, з початковою ціною реалізації зазначеного майна в розмірі 1 336 600 грн і реалізацією на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 1 084 146 грн заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_4 1609 грн 50 коп. сплаченого судового збору з кожного, а в решті вимог позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що до ОСОБА_5, як спадкоємця померлого ОСОБА_6, перейшов обов'язок по поверненню ПАТ «ПроКредит Банк» суми заборгованості за кредитними договорами в межах одержаного спадкового майна; оскільки договорами поруки не встановлено обов'язку поручителя забезпечувати виконання зобов'язання за нового боржника, а також відповідачка не поручалася перед кредитором за виконання ОСОБА_5 ним свого обов'язку, через те правові підстави для солідарного стягнення заборгованості за кредитними договорами з ОСОБА_4 відсутні. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний повністю задовольнити вимоги кредитора, оскільки до спадкового майна належить, зокрема, й передане за життя ОСОБА_6 в іпотеку банку нежитлове приміщення, а тому заборгованість за кредитними договорами підлягає стягненню із спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_5 шляхом звернення стягнення на частину спадкового майна в рахунок її погашення; згідно із умовами договору поруки ОСОБА_4 поручилася відповідати за виконання зобов'язання боржником, в тому числі й у разі його смерті, тому несе солідарну відповідальність за зобов'язаннями померлого ОСОБА_6 Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна. Судами встановлено, що 22 квітня 2005 року між Закритим акціонерним товариством «ПроКредит Банк» (далі - ЗАТ «ПроКредит Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_6 було укладено рамкову угоду зі змінами, згідно із якою позивач зобов'язувався здійснювати кредитування позичальника у межах ліміту кредитування в сумі 300 тис. доларів США з лімітом строку 144 місяці. На підставі та в межах вказаної рамкової угоди банк і позичальник уклали договір про надання траншу від 16 листопада 2006 року зі змінами, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в сумі 60 тис. доларів США на умовах сплати 14 % річних на строк 120 місяців. Також 16 листопада 2006 року між ЗАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», та ОСОБА_6 було укладено рамкову угоду зі змінами, згідно із якою позивач зобов'язувався здійснювати кредитування позичальника у межах ліміту кредитування в сумі 200 тис. доларів США з лімітом строку 144 місяці. На підставі та в межах рамкової угоди банк і позичальник уклали договір про надання траншу від 16 листопада 2006 року зі змінами, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в сумі 100 тис. доларів США на умовах сплати 14 % річних на строк 120 місяців. Із метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами 22 квітня 2005 року і 16 листопада 2006 року між ЗАТ «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 укладено договори поруки. Не виконавши своїх зобов'язань за цими кредитними договорами, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Після смерті ОСОБА_6 заведено спадкову справу і єдиним спадкоємцем майна померлого є його син ОСОБА_5 у зв'язку з відмовою від спадщини на його користь ОСОБА_5 та ОСОБА_6 До спадкового майна, поміж іншого, належить й нежитлове приміщення магазину «Гастроном», загальною площею 522, 8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке належало на праві власності ОСОБА_6 Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Разом з тим, особа право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Проте такого способу захисту, як стягнення судом із спадкоємця заборгованості за кредитними договорами, шляхом звернення стягнення в рахунок погашення цієї заборгованості саме на майно померлої особи законодавством України не передбачено. При цьому з огляду на положення ст. 1282 ЦК України, на яку неодноразово уточнюючи позовні вимоги, посилався представник позивача і яку було застосовано апеляційним судом при вирішення справи, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Тобто, виходячи з положень вищевказаної норми, законодавець прямо покладає на спадкоємців обов'язок здійснити виконання зобов'язання перед кредитором спадкодавця шляхом одноразового внесення коштів та встановлює максимальний розмір вимог кредиторів, що зобов'язаний задовольнити кожен із спадкоємців і який прирівнюється до вартості майна, отриманого кожним із них в порядку спадкування, а також надає право кредитору звернутися до суду з позовом до спадкоємців про стягнення відповідної грошової суми, в разі їх відмови здійснити одноразовий платіж, і в такому разі та за наявності правових підстав суд задовольняє позов, однак питання про те, на яке майно звертається стягнення, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» і виключно на те, що передане спадкоємцям у натурі. Крім того, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не врахував роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» про те, що резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено й висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права. Однак рішення суду апеляційної інстанції не містить способу захисту порушеного права, оскільки обраним позивачем способом захисту не поновлюються його права, так як, в дійсності, вирішено питання про права особи, цивільна та цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність якої припинена в зв'язку з її смертю (ч. 4 ст. 25 ЦК України), оскільки рішенням суду звернуто стягнення на майно, яке належало на праві власності ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та на ОСОБА_5 цим судовим рішенням не покладаються чіткі обов'язки, які переходять до нього, як спадкоємця останнього. Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Таким чином, місцевий суд на виконання вимог ст. 213 ЦПК України, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, те, що дізнавшись про смерть боржника, ПАТ «ПроКредит Банк» звернулося із вимогою до нотаріальної контори у лютому 2012 року, дійшов обґрунтованого висновку, що кредитор пред'явив вимоги до спадкоємця ОСОБА_6 в межах строку, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, і правильно враховано положення норми ч. 1 ст. 1282 ЦК України про те, що вимоги кредитора підлягають задоволенню лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 та вірно стягнув з ОСОБА_5, як спадкоємця ОСОБА_6 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 104 731 грн в межах вартості одержаного спадкового майна. Також колегія суддів не може погодитися із висновками суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України в разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. За положеннями ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Згідно із ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов'язанні і виникає новий комплекс правовідносин між кредитором, поручителем та спадкоємцями позичальника. Апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції, невірно витлумачив зазначені вимоги закону та помилково стягнув солідарно із ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 554, ст. ст. 523, 553, 559 та 1281 ЦК України на поручителя може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності правонаступника позичальника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, однак спірний договір поруки не передбачає відповідальності поручителя ОСОБА_4 за виконання договору новим боржником. При цьому посилання апеляційного суду, як на підставу для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором, на п. 3.2., укладених 18 травня 2009 року між сторонами договорів про внесення змін до договорів поруки, є безпідставним, оскільки вони не містять обов'язку поручителя виконати забезпечене порукою зобов'язання за інших осіб, окрім позичальника та в цьому договорі не вказано про згоду ОСОБА_4 відповідати за зобов'язаннями нового боржника. Таким чином, саме по собі внесення в текст договору положення про зобов'язання поручителя повністю виконати умови кредитного договору за позичальника неможливістю ним його виконати через смерть з огляду на положення ст. ст. 523, 559, 1216 та 1218 ЦК України є нікчемним, а тому законних підстав для пред'явлення вимог зі сплати кредиту до поручителя в разі смерті боржника в тому випадку, коли поручитель не давав згоди відповідати за нового боржника - спадкоємця одержувача кредиту немає, так як в силу ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припинилася. Встановивши зазначені обставини, місцевий суд, також дійшов правильного висновку й про відсутність правових підстав для солідарного стягнення із ОСОБА_4 як поручителя заборгованості за кредитними договорами. Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко
  18. на обращения в суд для защиты своих прав не является увеличением срока, предусмотренного ч. 4 ст. 599 ЦК http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37145827 Державний герб України Ухвала іменем україни 12 лютого 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Євграфової Є.П., суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 8 920,8 доларів США заборгованості за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 223766-CRED. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 тис. грн заборгованості за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 223766-CRED. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить зазначені судові рішення в частині відмови в позові про солідарне стягнення заборгованості із ОСОБА_4 скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Судом установлено, що 23 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», (назву якого в подальшому змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 223766-CRED, за яким банк зобов'язувався надати позичальнику строковий кредит в сумі 4 тис. доларів США на споживчі цілі, а позичальник в свою чергу зобов'язувався повністю погасити кредит до 23 квітня 2010 року, сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 24 % річних, а у випадку порушення своїх зобов'язань - 48 % річних, та інші платежі на умовах, визначених кредитним договором. Строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлено сторонами тривалістю 5 років. 23 квітня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 1, за яким поручитель поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 223766-CRED і відповідає перед банком у тому ж розмірі, що й боржник. Банк свої зобов'язання за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 223766-CRED виконав у повному обсязі і надав позичальнику кредитні кошти у сумі 4 тис. доларів США. Позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором, яка станом на 14 квітня 2013 року складає 10 172,36 доларів США, з них 3 278,57 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 379,59 доларів США - заборгованість за процентами, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина), 482,91 доларів США - штраф (процентна складова), що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним Банком України станом на 14 квітня 2013 року становить 81 277 грн 16 коп. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою, або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. З умов укладеного сторонами кредитного договору № 223766-CRED, вбачається, що кінцевий строк його повернення є 23 квітня 2010 року, тобто сторонами було чітко визначено строк виконання основного зобов'язання. Із договору поруки від 23 квітня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється. Умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. За таких обставин ПАТ КБ «ПриватБанк» мав право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_4 про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 23 квітня 2010 року протягом шести місяців. Проте такої вимоги до поручителя банком упродовж шести місяців заявлено не було, позовна заява до суду подана 05 червня 2013 року, тобто, з істотним порушенням строків, визначених ч. 4 ст. 559 ЦК України. Отже суд дійшов правильного висновку про відмову позову ПАТ КБ «ПриватБанк» у цій частині. Наявність письмової домовленості у п. 12 договору між сторонами про збільшення до 5 років строку, протягом якого вони можуть звертатись до суду з позовом про захист порушеного права (за визначенням ст. 256 ЦК України - строку позовної давності), свідчить про те, що сторони, скориставшись правом, встановленим ч. 1 ст. 259 ЦК України, домовились про збільшення загального, встановленого ст. 257 ЦК України, строку позовної. Таке право не оспорюється, проте, збільшення строку позовної давності не є і не може бути тією обставиною, яка впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для припинення правовідносин між сторонами на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, тобто, припинення поруки. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог про стягнення солідарно з боржника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 8 920,8 доларів США, суд виходив із того, що позивач упродовж шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання, а саме з 23 квітня 2010 року, не пред'явив вимоги до поручителя ОСОБА_4 про виконання зобов'язань, що є підставою для припинення поруки. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що зазначені судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити. Заочне рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 27 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Є.П. Євграфова судді: Н.А. Горелкіна В.І. Журавель
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37946926 Державний герб України Ухвала іменем україни 26 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання поруки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на забезпечення виконання взятих ОСОБА_4 за кредитним договором від 20 вересня 2007 року зобов'язань, 20 вересня 2007 року між нею і Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ КБ «Банк «Фінанси та Кредит») укладено договір поруки № 9-4554-097П. Як стало їй відомо, 28 жовтня 2008 року між боржником ОСОБА_4 і ПАТ КБ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, якою частково змінено умови оплати за кредитним договором, зокрема, у частині строків внесення плати, проте про вказані зміни її як поручителя на порушення умов договору поруки проінформовано не було і згоди на такі зміни вона не надавала. Разом з тим письмова вимога банку від 16 березня 2009 року нею не виконана, однак лише 07 червня 2010 року, тобто після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку від визначеної у повідомленні дати для дострокового повернення кредиту, банк звернувся до суду з позовом до неї як поручителя та боржника ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. За таких обставин на підставі ч. ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України просила визнати договір поруки від 20 вересня 2007 року припиненим. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з недоведеності та безпідставності вимог позову про визнання припиненим договору поруки від 20 вересня 2007 року, враховуючи умови укладених між сторонами у справі договорів. Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Зі змісту ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу). Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до роз'яснень п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 9-44554-097К, за яким позичальник отримала кредит в сумі 36 800 доларів США, за умови сплати 14,0 % річних, зі строком повернення до 20 вересня 2022 року. На забезпечення виконання боржником зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії від 20 вересня 2007 року № 9-4554-097К , 20 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 9-4554-097П. Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії від 20 вересня 2007 року № 9-4554-097К, відповідно до якого боржникові наданий кредит строком до 20 вересня 2022 року. Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 договору поруки, порука припиняється із припиненням зобов'язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя. Порука припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України. Крім того, судом встановлено, що 16 травня 2008 року між банком та позичальником підписано додаткову угоду № 1 до договору про відкриття кредитної лінії, якою збільшено процентну ставку за користування кредитом до 16 %. Того ж дня між банком та поручителем підписано додаткову угоду № 1 до договору поруки, якою визначено збільшення процентної ставки. Таким чином, правильним є висновок суду про те, що про укладення між банком і позичальником додаткової угоди № 2 поручителя повідомлено належним чином і на підвищення процентної ставки за користування кредитом до 16 % отримано згоду поручителя. Крім того, суди дійшли правильного висновку про те, що умови додаткової угоди від 28 жовтня 2008 року № 2 про відкриття кредитної лінії, укладеної між банком та позичальником, не впливають на обсяг відповідальності поручителя, оскільки нею внесено зміни в частині строків внесення оплати. Зазначені висновки суду першої інстанції обґрунтовано підтримав апеляційний суд. Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення. Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів. Проте ухвала суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону повністю не відповідає, оскільки апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив у повному обсязі доводів апеляційної скарги, зокрема про припинення поруки з підстав спливу строку виконання основного зобов'язання у зв'язку з достроковою вимогою банку про повернення кредиту, вважаючи, що умовами кредитного договору чітко встановлено строк дії договору кредиту до 20 вересня 2022 року. Встановивши під час перегляду в апеляційному порядку ту обставину, що письмову вимогу про дострокове повернення в повному обсязі кредитних коштів банк направив боржнику ОСОБА_4 та поручителю ОСОБА_3 16 березня 2009 року, яку вручено ОСОБА_3 21 березня 2009 року, що підтверджується поштовим повідомлення, апеляційний суд не надав належної правової оцінки вказаній обставині, а саме - не встановив, чи змінюється строк виконання основного зобов'язання у зв'язку з висуненням банком вимоги про дострокове повернення кредитних коштів. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України не дотримався норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, що стосується строку виконання основного зобов'язання та строку дії договору поруки, тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Ступак
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37803620 Державний герб України Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Червонограда в інтересах публічного акціонерного товариства «РодовідБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської областівід 3 вересня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року прокурор м. Червонограда в інтересах публічного акціонерного товариства «РодовідБанк» (далі - ПАТ «РодовідБанк») звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути на користь ПАТ «РодовідБанк» солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 289 451 грн 30 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі - ВАТ «Родовід Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у сумі 38 500 доларів США строком до 10 квітня 2015 року з відсотковою ставкою 7,7% річних. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від10 квітня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором. Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 22 червня 2011 року утворилась заборгованість, яка складається з заборгованості за тілом кредиту -31 193, 31 доларів США, пені, нарахованої згідно умов кредитного договору - 5 047, 37 доларів США, пені, нарахованої за невнесення плати за проведення розрахунків - 642 грн 07 коп. Загальна суму заборгованості складає 289 451 грн. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 3 вересня 2013 року, позов прокурора м. Червонограда в інтересах ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 31 193, 31 доларів США, що еквівалентно - 248 694 грн, пеню у сумі 500 доларів США, що еквівалентно - 3 986 грн., пеню за невнесення плати за проведення розрахунків у сумі - 642 грн 07 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення у частині вимог до нього скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя. З такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами установлено, що 10 квітня 2008 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за умовами якого відповідачу було надано кредит на суму 38500 доларів США зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 7,7% терміном по 10 квітня 2015 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 квітня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконував умов кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 22 червня 2011 року становила 31 193,31 доларів США, що еквівалентно 248 694 грн. У зв'язку із неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором банком 28 липня 2009 року на адресу ОСОБА_1, а 15 січня 2009 року - на адресу ОСОБА_2, було направлено листи - претензії з вимогою про дострокове погашення кредитної заборгованості. Відповідно до ч. 1 ст. 553 та ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Частиною 1 ст. 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). Із договору поруки від 10 квітня 2008 року убачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржниками своїх зобов'язань перед банком за кредитним договорам не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це невідповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Матеріалами справи підтверджується, що 15 січня 2009 року банком направлено на адресу ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та суми нарахованої пені не пізніше наступного робочого дня після одержання цього повідомлення. З огляду на викладене у ПАТ «Родовід Банк» виникло право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_2 про виконання порушених зобов'язань боржника ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором, починаючи з 15 січня 2009 року, протягом наступних шести місяців. Банк, як убачається з матеріалів справи, звернувся з позовом до ОСОБА_2 лише 19 жовтня 2011 року, тобто вже після спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року у справі за позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. Суд касаційної інстанції, відповідно до приписів ст. 341 ЦПК України, має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судом повно та правильно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог до поручителя ОСОБА_3 підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, задовольнити. Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 3 вересня 2013 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову прокурора м. Червонограда в інтересах публічного акціонерного товариства «РодовідБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. В іншій частині судові рішення залишити без змін. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко
  21. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37145845 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А.,суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Нагорняка В.А.,Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (надалі - «ПАТ КБ «Нада») до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 31 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду АР Крим від 26 вересня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення солідарно кредитної заборгованості з ОСОБА_6, ОСОБА_7 за договором кредиту № 805/2006/980-ПКР/11/53 від 06 квітня 2006 року у розмірі 11822 грн 42 коп. Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду АР Крим від 26 вересня 2013 року позов задоволено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Судами встановлено, що 06 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 805/2006/980-ПКР/11/53. Відповідно до умов кредитного договору відповідач отримав від банку кредит на загальну суму 13 225 грн 30 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20% річних з кінцевим терміном повернення 06 квітня 2008 року. Згідно з умовами кредитного договору, ОСОБА_6 зобов'язався погашати кредит щомісячно до 06 числа кожного місяця у сумі необхідного платежу у розмірі 886 грн 77 коп. З метою забезпечення виконання зобов'язань по даному кредитному договору, 06 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки. Згідно з яким, ОСОБА_7 поручилася перед кредитором за належне виконання позичальником зобов'язань по виконанню умов зазначеного вище кредиту. Заперечуючи проти позову ОСОБА_7 посилалася на те, що порука припинилася у силу закону відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки банк у шестимісячний строк з дня виконання основного зобов'язання не звернувся до неї із вимогою про погашення кредитної заборгованості (а.с. 84). Стягуючи солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кредитну заборгованість суд першої інстанції вважав, із чим погодився і суд апеляційної інстанції, що у договорі поруки визначений строк договору, а саме належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору. Проте, такі висновки судів є помилковими. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вмоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З кредитного договору від 06 квітня 2006 року вбачається, що кінцевий строк повернення кредитних коштів встановлений не пізніше 06 квітня 2008 року. Посилання суддів на те, що договором поруки встановлений строк дії поруки, а саме дія договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, не є строком в розумінні ст.ст. 251, 252 ЦК України. Заперечуючи проти позову ОСОБА_7 посилалася на те, що на її адресу жодних вимог зі сторони банку щодо погашення кредитної заборгованості не надходило. В матеріалах справи знаходиться претензія на ім'я ОСОБА_7 від 02 серпня 2012 року щодо погашення кредитної заборгованості. Таким чином, суди належним чином не перевірили заперечення ОСОБА_7 щодо припинення поруки внаслідок пропуску банком строку для пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання, що встановлено кредитним договором, а саме 06 квітня 2008 року. Оскільки вимоги до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є взаємопов'язаними, суд апеляційної інстанції недоліків, допущених судом першої інстанції, повністю не усунув, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд. Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду АР Крим від 26 вересня 2013 року скасувати. Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. МакарчукСудді:А.О. Леванчук А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана
  22. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37217356 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.Суддів:Касьяна О.П.,Коротуна В.М., Ступак О.В.,Штелик С.П.розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт», про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_7, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» (далі - ТОВ «Авто Профіт»), про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 22 серпня 2006 року між ним та ТОВ «Торговий дім «Ніко», правонаступником якого є ТОВ «Авто Профіт», укладено кредитний договір. 28 лютого 2007 року в забезпечення виконання кредитних зобов'язань між позивачем та відповідачем укладено договір поруки. Кредитні зобов'язання боржником повністю не виконані в результаті чого станом на 28 березня 2013 року ТОВ «Авто Профіт» мало кредитну заборгованість у розмірі 355290,66 доларів США, що складає 2839838,25 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року, у позові відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року і ухвалення нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судами встановлено, що 22 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ТОВ «Торговий дім «Ніко» укладено генеральну кредитну угоду № 010/08/3229, за умовами якої кредитор зобов'язується надавати позичальнику банківські послуги з надання кредитних ліній, відкриття акредитивів в порядку і на умовах, визначених в додаткових договорах, що укладатимуться в межах та на виконання цієї угоди. Відповідно до пункту 1.3. зазначеної угоди сторони встановили ліміт активних операцій за цією угодою та договором про надання акредитивів № 11/2/08-058 від 01 липня 2002 року у сумі 25000000,00 доларів США до 31 грудня 2006 року, 15000000,00 доларів США після 31 грудня 2006 року. Відповідно до кредитного договору № 010/08/3230 від 22 серпня 2006 року позивач відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у сумі 25000000,00 доларів США строком до 01 лютого 2007 року зі сплатою 10,5 % річних, при цьому сума кредиту починаючи з 31 грудня 2006 року не може перевищувати 15000000,00 доларів США. 28 лютого 2007 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 020/08/334, відповідно до якого останній бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням ТОВ «Торговий дім «Ніко», які виникають з умов генеральної кредитної угоди № 010/08/3229, в повному обсязі цих зобов'язань. 24 листопада 2008 року укладено додаткову угоду до генеральної кредитної угоди № 010/08/3229, якою встановлено процентну ставку за кредитом у розмірі 11 % річних. 28 квітня 2010 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду № 020/08/334-5 до договору поруки № 020/08/334, відповідно до якої поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням ТОВ «Торговий дім «Ніко», які виникають з умов генеральної кредитної угоди № 010/08/3229 та кредитного договору № 010/08/3230, а саме: повернути кредит у розмірі 24000000,00 доларів США до 01 червня 2010 року, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф), в розмірі, строки та у випадках, передбачених угодою. 21 червня 2010 року укладено додаткову угоду до кредитного договору № 010/08/3230 (в межах генеральної кредитної угоди № 010/08/3229), відповідно до якої загальна заборгованість позичальника перед банком за цим договором становить 24000000,00 доларів США строком до 01 липня 2010 року зі сплатою процентної ставки у розмірі 11 % річних. 30 липня 2010 року укладено додаткову угоду до кредитного договору № 010/08/3230 (в межах генеральної кредитної угоди № 010/08/3229), відповідно до якої ТОВ «Авто Профіт» визнано правонаступником ТОВ «Торговий дім «Ніко». Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони кредитної угоди змінили відсоткову ставку за кредитом без погодження з поручителем, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності останнього, що призвело до припинення поруки відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України. Крім того, суди вважали, що порука припинилась на підставі частини 4 статті 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. З висновком судів першої та апеляційної інстанції про припинення договору поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з огляну на наступне. Відповідно до частини 1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до кредитного договору № 010/08/3230 від 22 серпня 2006 року позивач відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію зі сплатою 10,5 % річних (а.с. 22). Станом на момент укладення договору поруки від 28 лютого 2007 року процентна ставка за користування кредитними коштами була обумовлена сторонами у розмірі 10,25 % річних (а.с. 26). Однак, 24 листопада 2008 року між банком та боржником укладено додаткову угоду до генеральної кредитної угоди № 010/08/3229, якою встановлено процентну ставку за кредитом у розмірі 11 % річних (а.с. 29-1). Судами встановлено, що поручитель ОСОБА_7 не був належним чином повідомлений про підвищення процентної ставки в межах генеральної кредитної угоди № 010/08/3229. Зі змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України вбачається, що припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-112цс12 від 10 жовтня 2012 року. Проте, з висновками судів про припинення договору поруки від 28 лютого 2007 року на підставі частини 4 статті 559 через не пред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання погодитись не можна з огляду на наступне. Згідно з частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до частин 1, 3 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі частини 1 статті 252, частини 1 статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок Відповідно до пункту 3.2. договору поруки № 020/08/334 від 28 лютого 2007 року днем виникнення зобов'язання поручителя погасити заборгованість боржника вважається день закінчення строку дії генеральної кредитної угоди № 010/08/3229. Згідно з додатковою угодою до кредитного договору № 010/08/3230 від 21 червня 2010 року (в межах генеральної кредитної угоди № 010/08/3229), загальна заборгованість позичальника перед банком за цим договором становить 24000000,00 доларів США строком до 01 липня 2010 року. Відповідно до пункту 4.1. договору поруки № 020/08/334 від 28 лютого 2007 року порука припиняється, якщо кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимог до поручителя. Отже, договорами поруки встановлено строк її припинення - після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту. Тому, у даній справі днем настання строку виконання основного зобов'язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред'явлення кредитором вимоги до поручителів, буде - 01 липня 2010 року, а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України - 01 липня 2013 року. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-3цс13 від 13 лютого 2013 року. Відповідно до статті 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про припинення договору поруки від 28 лютого 2007 року на підставі частини 1 статті 559 ЦК України, однак помилково застосували закон, який не поширюється на спірні правовідносини, а саме - положення частини 4 статті 559 ЦК України. За таких обставин, рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року підлягають зміні з підстав, передбачених статтею 341 ЦПК України, з виключенням із мотивувальної частини оскаржуваних рішень посилання на положення частини 4 статті 559 ЦК України. Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 жовтня 2013 року змінити. Виключити із мотивувальної частини оскаржуваних рішень посилання на положення частини 4 статті 559 ЦК України. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Рішення оскарженню не підлягає. ГоловуючийО.О. Дьоміна Судді:О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Ступак С.П. Штелик
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/20932201 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц-2787/11Головуючий по 1 інстанції Категорія : 27 Попельнюх Р.О. Доповідач в апеляційній інстанції Міщенко С. В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючогоМіщенка С.В. суддівСіренко Ю.В., Трюхана Г.М. при секретаріОстапенко О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2011 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про стягнення суми боргу в с т а н о в и л а : В грудні 2010 року публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про стягнення суми боргу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13 березня 2008 року між публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_7, було укладено кредитний договір № 36п - 2008 від 13 березня 2008 року, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 20000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % річних та кінцевим терміном повернення 12 березня 2009 року. Зобовязання за вказаним договором було забезпечено договором поруки № Дп 1 36п 2008 від 13 березня 2008 року , укладеним з поручителем ОСОБА_6, яка взяла на себе зобовязання відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_7 своїх зобовязань за договором кредиту. Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», стверджує, що у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_7 станом на 15 листопада 2010 року виникла заборгованість 36180 гривень 90 гривень, яка складається з наступного: прострочена заборгованість за кредитом за липень 2008 - жовтень 2010 року - 16660 гривень; прострочені відсотки за користування кредитом у грудні 2008 жовтні 2010 року - 19137 гривень 49 копійок; відсотки за користування кредитом за період з 01.11.2010 року по 14.11.2010 року - 383 гривні 41 копійок. А тому позивач просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів заборговані кошти в сумі 36180 гривень 90 копійок. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2011 року позов публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про стягнення суми боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 солідарно на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» в особі Черкаської філії кошти в сумі 36180 (тридцяти шести тисяч ста восьмидесяти) гривень 90 копійок. Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 солідарно на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» в особі Черкаської філії 361 гривню 80 копійок в рахунок сплати останнім судового збору за подання позову до Придніпровського районного суду м. Черкаси. Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 солідарно на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» в особі Черкаської філії 120 гривень в рахунок сплати останнім витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду цивільної справи. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу. У якій апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2011 року в частині стягнення з неї солідарно з ОСОБА_7 36180 гривень 90 копійок і 481, 80 гривень судових витрат та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до неї. При цьому апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Брокбізнесбанк» , не врахував, що банком пропущений встановлений ст. 559 ЦК України строк на предявлення до неї вимоги на суму 36180 гривень 90 копійок, а тому дія поруки за договором поруки № Дп 1 36п 2008 від 13 березня 2008 року припинилася і підстав для стягнення з неї даних коштів не має. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія проходить до висновку , що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Задовольняючи позов в частині стягнення з ОСОБА_7 боргу в сумі 36180 гривень 90 копійок по кредитному договору № 36п - 2008 від 13 березня 2008 року суд правильно виходив з того, що дана сума підлягає до стягнення з останнього, оскільки він порушив п.1.1 , п.1.4 Договору та не повернув борг до 12 березня 2009 року. Тому в цій частині рішення є законним. Але в частині солідарного стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 даної суми , суд допустив невідповідність висновків обставинам справи. Так ухвалюючи рішення про солідарне стягнення цього боргу , суд виходив з того, що представником позивача були надані докази того, що 04.09.2009 року на адресу ОСОБА_6 направлялася вимога №10/1307 про те, що вона, як поручитель, зобовязана не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання претензії сплатити суму коштів, яку вимагає Кредитор, у звязку з чим, враховуючи наявність заборгованості боржника ОСОБА_7 перед банком у вказаному розмірі , суд в порядку , що передбачений параграфом 3 глави 49 ЦК України, стягнув солідарно з останнього та з ОСОБА_6 даний борг, зважаючи на те, що зобовязання за вказаним договором було забезпечено договором поруки № Дп 1 36п 2008 від 13 березня 2008 року укладеним з поручителем ОСОБА_6, яка взяла на себе зобовязання відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_7 своїх зобовязань за договором кредиту і який не припинив свою дію у звязку з вчасним предявленням вимоги до неї. Але такі висновки не відповідають обставинам справи, оскільки суд не врахував , що ПАТ «Брокбізнесбанк» пропустило строк пред'явлення вимоги до поручителів, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України . З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного погашення позичальником чи поручителем заборгованості перед Банком (п. 4.1 Договору поруки) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно з цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено, а отже для солідарного стягнення даного боргу відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України Банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання предявити вимогу до поручителя , у противному разі порука після спливу цього строку є припиненою. Але «Брокбізнесбанк» такої вимоги після 12 березня 2009 року до поручителя ОСОБА_6 не предявляв , а посилання позивача на те, що з боку банку було дотримано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України , з якими помилково погодився суд першої інстанції, є безпідставними. Тому, що позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження цього факту. Оскільки , щодо претензії від 27.10.2010 року ( а.с.8) Банк не надав доказів на підтвердження її відправки на адресу поручителя та отримання цієї претензії ОСОБА_6, як немає даних про відправку ПАТ «Брокбізнесбанк» на адресу останньої і вимоги №10/1307 від 04.09.2009 року, на яку посилався суд, а сама вимога за вказаними вихідними даними у справі відсутня та не була предявлена Банком суду апеляційної інстанції . При цьому наявний у справі лист на імя ОСОБА_6 за вихідним номером 10/1307 датований 04 квітня 2008 року , а не 04 квітня 2009 року , тобто був надісланий до настання строку виконання основного зобовязання , і не є вимогою про виконання основного зобовязання поручителькою ОСОБА_6 по боргових зобовязаннях ОСОБА_7 в сумі 36180 гривень 90 копійок, оскільки даним листом ПАТ «Брокбізнесбанк» пропонував ОСОБА_6 сплатити суму по простроченій заборгованості боржника ОСОБА_7 в сумі 5433,33грн. , а не основного його зобовязання і був надісланий до спливу строку виконання основного зобовязання . При цьому після 12-го березня 2009 року ПАТ «Брокбізнесбанк» не предявляв вимог до ОСОБА_6 включно до моменту звернення позивача з даним цивільним позовом. Відповідно до п.п.1,3 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. У зв'язку з наведеним , рішення в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_6 належить скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя належить відмовити. Також з цих підстав, відповідально до ст.88 ЦПК України підлягає до скасування і рішення в частині стягнення з ОСОБА_6 судових витрат, у стягненні яких з останньої належить відмовити у звязку з відмовою в задоволенні позовних вимог до останньої. У решті рішення належить залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 309,314,316 ЦПК України, судова колегія ,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2011 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про стягнення суми боргу задовольнити. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2011 року - в частині солідарного стягнення з ОСОБА_6 боргу в сумі 36180 гривень 90 копійок, 361грн. судового збору та 120грн. за ІТЗ СП- скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, відмовити ПАТ «Брокбізнесбанк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 про стягнення з неї вказаних сум. У решті рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2011 року залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції. Головуючий : Судді :
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34410878 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Касьяна О.П., Попович О.В., за участю: представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Оленко Н.О., представника ОСОБА_4 ‒ ОСОБА_5 розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Гайтана», про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Гайтана», про визнання договору поруки припиненим та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ» акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Гайтана» (далі - ТОВ «Компанія Гайтана»), про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ним та ТОВ «Компанія Гайтана» 27 листопада 2007 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав останньому кредит у розмірі 3 364 000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % на рік на суму залишку за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 26 травня 2009 року. У порушення вимог ст. 526 ЦК України та умов договору ТОВ «Компанія Гайтана» зобов'язання з погашення заборгованості за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 06 червня 2012 року у відповідача виникла заборгованість яка складається: 926 645 грн. 54 коп. - прострочена заборгованість за кредитом, 3 094 784 грн. - заборгованість за процентами, а разом ‒ 4 021 429 грн. 54 коп. Відповідно до п. 6.1. кредитного договору за прострочення погашення кредиту та процентів за користування кредитом банком була нарахована пеня в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення, сума якої станом на 06 червня 2012 року складає: 337 166 грн. 11 коп. - пеня за прострочення погашення кредиту; 469 468 грн. 52 коп. ‒ сума за прострочення погашення процентів. З метою забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором, 27 листопада 2007 року між позивачем ‒ ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ТОВ «Компанія Гайтана» зобов'язань за кредитним договором. Банк просив його позовні вимоги задовольнити. ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічними позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа - ТОВ «Компанія Гайтана», про визнання договору поруки припиненим та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що дійсно між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», в особі філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «Компанія Гайтана» 27 листопада 2007 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав останньому кредит у розмірі 3 364 000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,5 % на рік на суму залишку за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 26 травня 2009 року. В подальшому, з метою забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором, 27 листопада 2007 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений договір поруки. 09 червня 2008 року між Банком та ТОВ «Компанія Гайтана» була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору, згідно з якою за користування кредитом було збільшено процентну ставку з 16,5 % до 20 % річних. З умовами даної додаткової угоди ОСОБА_4 був ознайомлений не в Банку, а в ТОВ «Компанія Гайтана» після отримання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 03 липня 2012 року про відкриття провадження у цивільній справі за вказаним позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Відповідно до п. 4.4. розділу 4 договору поруки № 77-01-07П від 27 листопада 2007 року внесення змін та доповнень до кредитного договору, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з поручителем. Виходячи з вищенаведеного, правовідношення за договором поруки № 77-01- 07П від 27 листопада 2007 року на момент укладання додаткової угоди № 1 до неї були припинені згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України № 435-ІУ від 16 січня 2003 року. ОСОБА_4 вважав, що з ним повинні були укласти новий або за новою редакцією договір поруки, в яких повинні були бути викладені всі істотні умови додаткової угоди до кредитного договору на які він повинен був надати згоду або хоча б якимось чином взагалі проінформований про зміну цих істотних умов договору. Крім цього зазначеними діями банку йому було завдано моральної шкоди, ОСОБА_4 просив зустрічні позовні вимоги задовольнити. Рішенням Київського районного суду м. Харків від 20 грудня 2012 року у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» особі філії «Слобожанське РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано договір поруки, укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі керуючого філією «Слобожанське регіональне управління відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 від 27 листопада 2007 року № 77-01-07П припиненим. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Слобожанське РУ АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_4 витрати за надання юридичних послуг у сумі 8 944 грн. та судові витрати в сумі 111 грн. 80 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 - відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2013 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги банку задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 841 475 грн. 83 коп. та витраті зі сплати судового збору у розмірі 3 219 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог банку та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, апеляційний суд указував на те, що зобов'язання за кредитним договором боржником не виконано, а договір поруки не є припиненим, оскільки поручитель знав про збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, а банк не пропустив строк на звернення до нього з цим позовом тому, що як у кредитному договорі, так і в договорі поруки вказано, що договори діють до повного виконання боргових зобов'язань. Однак з таким висновком погодитися не можна Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу. За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Установлено, що 27 листопада 2007 року між ТОВ «Компанія Гайтана» та ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» було укладено кредитний договір № 77-01-07. Згідно з умовами кредитного договору ТОВ «Гайтана» було видано кредит у розмірі 3 364 000 грн. з оплатою за користування кредитом 16,5 % річних із строком повернення грошових кошт до 26 травня 2009 року. Відповідно до умов підпункту «б» п. 3.1. розділу 3 указаного договору у випадках порушення строку погашення кредиту згідно з графіком погашення кредиту боржник сплачує 25 % річних, а на підставі підпункту «в» п. 3.1. розділу 3 кредитного договору боржник сплачує 33% річних за період з 27 травня 2009 року до дня фактичного погашення основної заборгованості. На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Компанія Гайтана» за кредитним договором між ОСОБА_4 та банком був укладений договір поруки № 77-0197П від 27 листопада 2007 року. 09 червня 2008 року між банком та ТОВ «Компанія Гайтана» була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору згідно з якою за користування кредитом було збільшено процентну ставку з 16,5 % до 20 % річних та було змінено редакцію пункту 3.1. розділу кредитного договору «Нарахування та сплата процентів». 27 червня 2008 року з ОСОБА_4 була укладена додаткова угода № 1 до договору поруки № 77-01-07П від 27 листопада 2007 року, згідно з якою було змінено предмет договору, а саме: змінена ставка річних процентів - з 16,5 % до 20 % за користуванням кредитом. Згідно п. 2 додаткової угоди № 1 до договору поруки № 77-01-07П від 27 листопада 2007 року інші пункти договору поруки залишилися без змін. 23 лютого 2009 року ОСОБА_4 отримав від банку лист-вимогу № 10004/2102 про виконання грошового зобов'язання на суму 2 951 119 грн. 32 коп. Наступні листи вимоги банком було надіслано ОСОБА_4 07 травня 2012 року №№ 10020/1192, 10020/1193. З позовом банк звернувся до ОСОБА_4 у червні 2012 року. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника, не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Вказана правова позиція висловлена Судовими палатами у цивільних і кримінальних справах Верховного Суду України у постанові від 23 травня 2012 року № 6-33цс12. Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 03 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович