Search the Community

Showing results for tags 'судебный сбор'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 29 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Артбудкомфорт», про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Черкаської області від 2 лютого 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 05 лютого 2014 року між банком та ТОВ «Артбудкомфорт» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 2 626 000 грн. з відсотковою ставкою та строком виконання зобов’язання відповідно до договору. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, того ж дня між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язань, які виникають з кредитного договору. У зв’язку з неналежним виконанням позивальником зобов’язань за кредитним договором станом на 29 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 466 441 грн. 38 коп. Враховуючи зазначене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 частину боргу, а саме 163 856 грн. 98 коп. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 163 856 грн. 98 коп. і судові витрати у розмірі 5 161 грн. 48 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження. У поданій заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір», норм процесуального права, а саме статей 10, 88, 212-214, 316 ЦПК України та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 559 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 05 лютого 2014 року між банком та ТОВ «Артбудкомфорт» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком надано позичальнику кредит у розмірі 2 626 000 грн. зі сплатою диференційованої процентної ставки від 19% до 23% за користування коштами. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, того ж дня між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником зобов’язань, які виникають з кредитного договору. Відповідно до п. 4.1 договору поруки сторони взаємно домовились, що порука припиняється через п'ятнадцять років після укладення цього договору. У випадках виконання боржником та/або поручителем всіх зобов’язань за кредитним договором цей договір припиняє свою дію. 17 вересня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило боржнику і поручителю повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 461 016 грн., яке було залишено без задоволення. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що п. 4.1. укладеного між сторонами договору поруки, встановлено строк його дії – до 05 лютого 2029 року, а тому банк не пропустив строк пред’явлення вимоги до поручителя, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України. При цьому суд стягнув з відповідача судові витрати (судовий збір) у розмірі 5 161 грн. 48 коп., незважаючи на те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 16 грудня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду не відповідають вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд; - від 17 лютого 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, виходив з того, що допущенні судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення обсягу кредитного зобов’язання особи та належну перевірку обґрунтованості вимог банку, що відповідно до статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення та передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України: - від 17 вересня 2014 року суд виходив з того, що за змістом статі 559 ЦК України, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя; - від 29 червня 2016 року суд виходив з того, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального та процесуального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не можна вважати прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Разом з тим, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року, 11 березня 2015 року, 23 березня 2016 року наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір», суди відмовляючи в частині стягнення судового збору з відповідачів, виходили з того, що відповідачі є інвалідами ІІ групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати. Крім того, на підтвердження передбаченої пунктом 4 статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року в справі № 6-152цс17, в якій викладено наступний правовий висновок. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті). Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального та процесуального права, а саме статті 5 Закону України «Про судовий збір», статті 88 ЦПК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті). Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Суд установив, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 29 травня 2013 року та довідки до акта огляду МСЕК НОМЕР_2 від 08 квітня 2013 року ОСОБА_1 є інвалідом II групи. Проте суд апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно стягнув судовий збір з відповідача, який є інвалідом II групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції. Ураховуючи зазначене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла до висновку, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині розподілу судових витрат є незаконними. Оскільки неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій зазначених норм матеріального та процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до її неправильного вирішення, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 02 лютого 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 5 161 грн. 48 коп. скасувати. Компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 5 161 грн. 48 коп. Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1065цс17 Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті). Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-1065цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FE5326AB5C02AAC3C225817F0041ADD2
  2. Поделитесь, пожалуйста, формой заявления в суд на списание задолженности по коммунальным услугам от теплосетей за термин свыше 3 лет. Для договора на реструктуризацию долга выставлена сумма, которая включает начисления свыше 3-х летней давности. . Поставщик услуг поясняет, что сам списание выполнить не может, нужно решение суда , с уточнением суммы задолженности... Я- пенсионер, квитанции на какую сумму надо оплачивать при этом иске ? Подскажите с формой за\вления в суд, пожалуйста
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» – Мажари О.Є., товариства з обмеженою відповідальністю «Кома-Рент» – Попова А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» (далі – ТОВ «Землогістика») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 911/1106/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» (далі – ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна») до товариства з обмеженою відповідальністю «Кома-Рент» (далі – ТОВ «Кома-Рент»), ТОВ «Землогістика» про стягнення 1 230 621,55 грн і зобов’язання повернути майно; за зустрічним позовом ТОВ «Землогістика» до ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна», ТОВ «Кома-Рент» про визнання поруки припиненою, в с т а н о в и л а: У березні 2016 року ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Кома-Рент», ТОВ «Землогістика» про стягнення солідарно з відповідачів 1 230 621,55 грн, з яких: 929 302,60 грн – заборгованість за лізинговими платежами, 283 913,72 – пеня, 17 405,23 грн – 3 % річних, та зобов’язання ТОВ «Кома-Рент» передати позивачеві екскаватор-навантажувач Caterpilar 434F, серійний номер САТ0434FVLDH00285. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ «Кома-Рент» зобов’язань зі сплати лізингових платежів у строки, передбачені умовами договору фінансового лізингу від 07 травня 2013 року № UA06L, укладеного між ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» і ТОВ «Кома-Рент». Оскільки ТОВ «Землогістика» відповідно до умов договору поруки від 07 травня 2013 року поручилося за виконання ТОВ «Кома-Рент» зобов’язань за договором фінансового лізингу, ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» просило стягнути суму заборгованості з відповідачів солідарно. Крім того, ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» послалося на те, що у зв’язку з неналежним виконанням ТОВ «Кома-Рент» зобов’язань позивач в односторонньому порядку розірвав договір фінансового лізингу, про що повідомив відповідача, однак останній на вимогу позивача предмет лізингу не повернув. У травні 2016 року ТОВ «Землогістика» звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому просило визнати припиненою поруку, що виникла на підставі договору поруки № UA06L-13-15S, укладеного 07 травня 2013 року з ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна», посилаючись на те, що між ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» і ТОВ «Кома-Рент» без згоди ТОВ «Землогістика» як поручителя до договору фінансового лізингу було укладено додаткові угоди щодо збільшення розміру лізингових платежів, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, що згідно з частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України є підставою для припинення поруки. Рішенням Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року позов ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Кома-Рент» і ТОВ «Землогістика» на користь ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» 263 709,07 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, 35 628,43 грн пені, 2 431,30 грн – 3 % річних, 4 526,53 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ «Кома-Рент» на користь ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» 438 915,19 грн лізингових платежів, 93 436,72 грн пені, 14 973,93 грн – 3 % річних, 19 947,90 грн судового збору. Зобов’язано ТОВ «Кома-Рент» повернути ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» екскаватор-навантажувач Caterpilar 434F, серійний номер САТ0434FVLDH00285. У решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ТОВ «Землогістика» відмовлено. У серпні 2016 року ТОВ «Землогістика» подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року, в якій просило поновити строк на подання апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Землогістика» та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити. До апеляційної скарги додано докази направлення копій апеляційної скарги сторонам у справі, а також доказ сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515,80 грн (платіжне доручення від 05 серпня 2016 року № 4777). Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Землогістика» на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року із доданими до неї матеріалами повернуто без розгляду. Постановою Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу ТОВ «Землогістика» залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року – без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ТОВ «Землогістика», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про судовий збір», просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року, а справу передати на розгляд до Київського апеляційного господарського суду. В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 911/1482/16, в якій, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Землогістика» і ТОВ «Кома-Рент», перевіривши наведені ТОВ «Землогістика» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Суд апеляційної інстанції, повертаючи без розгляду апеляційну скаргу ТОВ «Землогістика» на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року, послався на положення статті 94 ГПК, статті 4 Закону України «Про судовий збір» і зазначив, що ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі становить 34 732,86 грн (33 217,06 грн – 110 % ставки, що підлягає сплаті за подання первісного позову майнового характеру + 1 515,80 грн – 110 % ставки, що підлягає сплаті за подання зустрічної позовної заяви немайнового характеру), проте ТОВ «Землогістика» сплачено судовий збір у сумі 1 515,80 грн, тобто не в повному обсязі. Вищий господарський суд України залишив без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення без розгляду апеляційної скарги ТОВ «Землогістика» з тих підстав, що Законом України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується рішення (постанова) суду в цілому, чи його частина. Оскільки предметом розгляду у суді першої інстанції було два позови (первісний позов майнового характеру та зустрічний позов немайнового характеру), то передбачений статтею 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору станом на час звернення ТОВ «Землогістика» з апеляційною скаргою у цій справі становить 34 732,86 грн, розрахунок якого наведено в ухвалі апеляційного суду. У зв’язку зі сплатою судового збору у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції правомірно повернув апеляційну скаргу ТОВ «Землогістика» без розгляду. Разом із тим у справі № 911/1482/16, копію постанови в якій надано для порівняння, Вищий господарський суд України скасував ухвалу Київського апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги ТОВ «Землогістика» на рішення суду першої інстанції без розгляду, а справу передав до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження з тих підстав, що ТОВ «Землогістика» в апеляційному порядку оскаржувало рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення зустрічного позову, який є позовом немайнового характеру, а вимога закону про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується рішення суду в цілому чи його частина, стосується кожного окремого позову, у цьому випадку – зустрічного, тому ТОВ «Землогістика» відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» правомірно сплатило судовий збір при поданні апеляційної скарги у розмірі, виходячи зі ставки судового збору, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви немайнового характеру. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. За змістом статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до статті 44 ГПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Згідно зі статтею 1 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. За змістом статті 3 Закону України «Про судовий збір» об’єктами справляння судового збору є, зокрема, позовна заява та інша заява, передбачена процесуальним законодавством; апеляційна і касаційна скарги на судові рішення, заява про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заява про скасування рішення третейського суду, заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» (тут і далі – у редакції, чинній на час подання зустрічної позовної заяви ТОВ «Землогістика» у справі, яка розглядається) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Так, за змістом підпункту 4 пункту 2 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлено ставку у відсотковому співвідношенні (110 %) до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до цієї ж статті за подання до господарського суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано зокрема за характером спору (майновий/немайновий). При цьому за змістом підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір мінімальної заробітної плати. Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах (частина п’ята статті 6 Закону України «Про судовий збір»). Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у контексті визначення розміру судового збору за подання апеляційної скарги «ставка, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви», має визначатися за розміром ставок, встановлених статтею 4 Закону України «Про судовий збір» на момент пред’явлення відповідного позову. Об’єктом, з якого розраховується розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги, є саме позовна заява (зустрічна позовна заява), а базою для такого розрахунку – ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні відповідної позовної заяви (у разі об’єднання в одній заяві вимог майнового та/або немайнового характеру, декількох вимог немайнового характеру – загальна сума усіх вимог у відсотковому співвідношенні до ціни позову та/або у фіксованому розмірі). Оскільки кожна позовна заява є самостійним, окремим об’єктом справляння судового збору, то за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у відсотковому співвідношенні до розміру судового збору, що підлягав сплаті при поданні кожної окремої відповідної позовної заяви, незалежно від оспорюваної суми, зменшення розміру судового збору судом на підставі статті 8 Закону України «Про судовий збір» і розподілу судом при ухваленні рішення судових витрат пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Так, зокрема, у разі оскарження в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів, якщо сторона не згодна з таким рішенням у цілому, судовий збір має сплачуватися з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів, а у разі оскарження судового рішення лише в частині вирішення одного із позовів судовий збір має сплачуватися, виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні відповідного позову. У справі, яка розглядається, ТОВ «Землогістика» (позивач за зустрічним позовом), не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, подало до апеляційного суду апеляційну скаргу і сплатило судовий збір у розмірі 1 515,80 грн, обчислений зі ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви немайнового характеру. Оскільки ТОВ «Землогістика» в апеляційному порядку оскаржувало рішення місцевого господарського суду лише в частині вирішення зустрічного позову, а вимога закону про сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду за ставкою у відсотковому співвідношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, стосується кожного окремого позову, в цьому випадку – зустрічного, то заявник правомірно сплатив судовий збір, виходячи із розміру позовних вимог за зустрічним позовом. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Ураховуючи наведене, висновок судів апеляційної і касаційної інстанцій про відсутність доказів сплати ТОВ «Землогістика» судового збору у встановленому законом розмірі, а відтак і про наявність підстав для повернення апеляційної скарги без розгляду, суперечить фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року у справі № 911/1106/16 підлягають скасуванню, а справа – передачі до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ТОВ «Землогістика» на рішення суду першої інстанції. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2016 року у справі № 911/1106/16 скасувати, а справу передати до Київського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Землогістика» на рішення Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 111-16 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 31 травня 2017 року № 3-164гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/97819D203110C1D9C2258147002C4631
  4. Суд первой инстанции прошли с частичным удовлетворением иска банка, настраивались на апелляцию но: Подскажите, на сегодня судебный сбор по апелляционной жалобе будет составлять 110% суммы которую заплатил банк при подаче иска? Или нужно будет оплатить не более 5-ти прожиточных минимумом (для физ. лица) ... первая астрономическая выходит.......