Search the Community

Showing results for tags 'существенные условия договора'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 59 results

  1. Державний герб України Ухвала іменем україни 19 червня 2013 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою її представником ОСОБА_2, на рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, встановила: У травні 2010 року публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 031 050,10 доларів США та пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 тис. доларів США для споживчих потреб, зі строком користування кредитом до 15 квітня 2009 року та процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 13 % річних. Зазначав, що відповідач свої зобов'язання перед банком не виконала, а саме з 18 вересня 2009 року припинила сплату процентів за користування кредитом та з 8 жовтня 2009 року припинила сплату кредитних коштів, чим порушила умови кредитного договору. Вказував, що пунктом 4.1. кредитного договору передбачено стягнення пені у розмірі 0,2 % за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Станом на 13 травня 2011 року пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та за простроченими та несплаченими нарахованими процентами становить 11 225 738 грн. 06 коп. На виконання вимог кредитного договору банк надіслав на адресу відповідача письмову вимогу про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними штами, яка була залишена відповідачем без задоволення. У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним п. 4.1. кредитного договору від 15 квітня 2008 року, укладеного між нею та акціонерним комерційним банком «Форум». Свої вимоги мотивувала тим, що підставі п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» платою за кредитним договором буде розмір процентної ставки за кредитом який споживач сплачує банку за користування кредитним коштами, тобто, розмір пені не повинен перевищувати половину розміру процентної ставки згідно договору. Зазначала, що враховуючи розмір нарахованих відповідачем процентів за користування кредитом та суму нарахованої пені, убачається перевищення розміру пені більш як на половину розміру процентної ставки, що свідчить про включення до кредитного договору умови, яка, на її думку, є за своєю правовою природою несправедливою і такою, що не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просила позов задовольнити. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 1 594 989,16 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 12 725 621 грн. 01 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову ПАТ «Банк Форум» та у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за кредитним договором та пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 65 010,84 доларів США заборгованості за кредитним договором, що еквівалентно 518 688 грн. 99 коп., прострочену заборгованість за нарахованими процентами в сумі 371 056,1 доларів США, що еквівалентно 2 960 471 грн. 09 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп., а всього 14 704 898 грн. 10 коп. У решті рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року в частині стягнення простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 660 000,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 13 244 310 грн., та простроченої заборгованості за процентами у розмірі 371 056,1 доларів США, що за курсом Національного Банку України станом на 13 травня 2011 року становило 2 960 471 грн. 09 коп. залишено без змін. Вказані судові рішення в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату нарахованих процентів в сумі 11 225 738 грн. 06 коп. та зустрічного позову скасовано, справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Форум» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним пункт 4.1. кредитного договору № 0160/08/01-CLLv, укладеного 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Банк Форум» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» 8 млн. грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором від 15 квітня 2008 року, обрахованої станом на 13 травня 2011 року. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, виходив з положень ст. ст. 203, 215, 217, 526, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що оспорений пункт кредитного договору є несправедливим, порушує принцип добросовісності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи первісний позов і залишаючи зустрічний позов без задоволення, виходив із того, що суд першої інстанції не врахував характер та природу пені як виду забезпечення виконання зобов'язань та необґрунтовано підсумував розмір неустойки за рік, що не відповідає умовам договору. Забезпечення виконання зобов?язань є заходами впливу на недобросовісних контрагентів, які застосовуються з метою спонукання їх до виконання договору, і з цієї точки зору є договірною санкцією. Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами установлено, що 15 квітня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до п. 1 якого остання отримала кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії в сумі 1 670 000,00 доларів США для споживчих потреб, строком до 15 квітня 2009 року з відсотковою ставкою 13% річних. Позичальник, відповідно до п. п. 2.3., 2.6., 3.3.2. кредитного договору, зобов?язалась здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом на відкритий їй позичковий рахунок, не пізніше строку, визначеного п. 1.2. кредитного договору, тобто до 15 квітня 2009 року. Згідно з п. 4.1. кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за не своєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процентів за кожен день прострочення, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості. ОСОБА_1 отримала грошові кошти готівкою через касу: 15 квітня 2008 року - 1 150 тис. доларів США; 25 квітня 2008 року - 150 тис. доларів США; 29 травня 2008 року - 250 тис. доларів США; 3 червня 2008 року - 30 тис. доларів США; 6 червня 2008 року - 90 тис. доларів США. Згідно з чч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки, відповідно до умов кредитного договору від 15 квітня 2008 року, що укладений між сторонами, Банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Отже, оскільки банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит, то при укладенні цього договору банк зобов'язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, необхідність застосування цього Закону України до споживчого кредитування звернуто увагу у Рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). У цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку відповідачка посилалась, обґрунтовуючи свої заперечення за вимогами Банка та свої вимоги за зустрічним позовом, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов?язань за договором. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. З урахування наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пункт 4.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 0,2% за кожен день прострочення виконання зобов?язання за споживчим кредитом, що становить 73% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов?язків на шкоду позичальника - ОСОБА_1, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов?язань за спірним договором. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 212 ЦПК України, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, належним чином доводів сторін не перевірив, дав невірну оцінку наданим доказам у їх сукупності, неправильно витлумачив норми закону та дійшов невірного висновку про відсутність підстав вважати розмір неустойки, визначений сторонами кредитного договору, таким, що суперечить принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов?язків. При цьому, скасовуючи рішення суду щодо задоволення зустрічного позову, апеляційний суд послався лише на те, що наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов'язання та є заходом впливу до недобросовісних контрагентів. Проте, це не означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» не повинен застосовуватись до цих правовідносин. Таким чином, апеляційний суд, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, припустився помилки у застосуванні матеріального та процесуального закону. Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2012 року, скасувати, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий : Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254109
  2. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), укладено кредитний договір, за яким вона отримала кредит у розмірі 6 тис. доларів США на строк до 25 березня 2013 року зі сплатою 24 % річних. Крім того, за користування кредитом понад установлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється процентна ставка в розмірі 72 % річних. Позивач вважала, що умова щодо встановлення підвищеної процентної ставки є несправедливою, тому, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсними п. 2.4 кредитного договору та пункт «Підвищена процентна ставка (в разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору з моменту його укладення. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним п. 2.4. кредитного договору від 10 квітня 2008 року та пункт «Підвищена процентна ставка (у разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору, які встановлюють підвищену процентну ставку за користування кредитом понад установлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу). Зобов'язано ПАТ «Універсал Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 10 квітня 2008 року та зарахувати в погашення тіла кредиту грошові кошти, зараховані раніше в погашення нарахованих підвищених процентів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявність п. 2.4. кредитного договору від 10 квітня 2008 року та пункту «Підвищена процентна ставка (у разі прострочення платежу)» додатку 1 до кредитного договору призвела до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача як споживача, у зв'язку з чим ці умови кредитного договору є несправедливими. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із правомірності встановлення банком підвищеної процентної ставки, оскільки, підписуючи кредитний договір, сторони досягли домовленості про те, що банк має право встановлювати підвищену процентну ставку (у разі прострочення платежу) і встановлювати її на рівні 72 % річних. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Судом установлено, що 10 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким останній надано кредит у розмірі 6 тис. доларів США на строк до 25 березня 2013 року, для поточних потреб позичальника (п. 1.3. договору). Згідно з п.1.1 кредитного договору на позичальника покладено обов'язок погасити кредит та сплатити проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором та додатками 1 і 2. Пунктом «Процентна ставка (станом на день укладення договору)» додатку 1 розмір процентної ставки визначено у розмірі 24 % річних. Водночас пунктом 2.4 кредитного договору визначено, що за користування кредитом понад встановлений строк (прострочення терміну сплати щомісячного платежу) встановлюється підвищена процентна ставка, вказана в додатку 1 до договору. У додатку 1 у пункті «Підвищена процентна ставка (в разі прострочення платежу)» розмір такої ставки визначений у розмірі 72 % річних. За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. З матеріалів справи вбачається, що визначений у додатку 1 до кредитного договору розмір підвищеної процентної ставки - 72 % річних, перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом. Крім того, з 25 червня 2008 року банк у односторонньому порядку збільшив як основну процентну ставку з 24 % до 30 % річних, так і підвищену - з 72 % до 90 % річних. Таким чином, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку про те, що банком правомірно встановлено підвищену процентну ставку. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2012 року скасувати, заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007204
  3. Державний герб України Провадження № 2/522/4261/14 Справа № 522/2207/14-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 12.03.2014 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді - Турецького О.С., при секретарі - Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Приморського районного суду м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання недійсним з моменту укладення Кредитного договору № 014/0034/85/77437 від 26 червня 2007 р., укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 Свої вимоги Позивач мотивував тим, що 26 червня 2007 р. між ним Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437 (далі - Кредитний договір). Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Також, позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що погашення кредиту в іноземній валюті можливе шляхом внесення готівки іноземної валюти в касу банку для зарахування на поточний рахунок клієнта 2620, та наступне перерахування цих платежів на аналітичні рахунки 2233, 2238 в залежності від виду погашення (тіло, відсотки, прострочені відсотки) шляхом подання власником рахунку платіжного доручення або шляхом договірного списання банком коштів з рахунку клієнта, якщо таке договірне списання передбачено у кредитному договорі чи договорі банківського поточного рахунку. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів, та відповідно на цей рахунок не можу здійснюватися погашення в іноземній валюті. Договір на обслуговування рахунку НОМЕР_1 між банком та Позичальником не укладався, вказаний рахунок не є рахунком клієнта. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. В судове засідання відповідач (представник) не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (ч. 9 ст. 74 ЦПК України), про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи в його відсутність та заперечень на позов до суду не надав. Представник позивача, до суду, до судового засідання надав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутністю заочно, викладене в позовній заяві підтримує в повному обсязі. Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності належно повідомленого відповідача без фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення даного позову, виходячи із нижче викладених підстав. 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», (далі за текстом «Банк») та ОСОБА_3 (далі за текстом - «Позичальник»), було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437. Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179,00 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Згідно Листа НБУ від 03.10.2007 N 41-211/1814-10108 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АТ «Райффайзен банк Аваль» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, як генеральна ліцензія на право здійснення валютних операцій, сувого регламентують механізми операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, враховуючи вичерпний перелік дозволених операцій у Додатку до наявного у банку письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України», Постанов Правління НБУ №280); перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України») суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто, за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України. Згідно пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089: приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами:за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями;за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Згідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 8 листопада 2004р. за №1425/10024: операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками:приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет - 1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів та є відмінним від поточного, тобто договір про відкриття та обслуговування вказаного рахунку з фізичною особою не може бути укладено. Згідно п1.8. «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493: Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, - разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Таким чином, встановлено, що пункт 5.1 Кредитного договору суперечить встановленому чинним законодавством України порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету КМУ «Про валютне регулювання та валютний контроль», ст. 162 КУпАП і є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте, ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. Згідно п.11 Постанови №5 Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним, суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Тобто, Пленумом ВССУ встановлено, що не потребують отримання індивідуальної ліцензії лише ті операції з валютними цінностями уповноваженого банку, котрі є в переліку наявної у банку Генеральної ліцензії (або ж письмового Дозволу НБУ на здійснення валютних операцій). За приписами ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Згідно частини другої ст. 227 ЦК України, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України, - є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «Райффайзен Банк Аваль» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п.8 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України, суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексу. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 13, 192, 203, 215, 217, 227, 236, 524, 638, 1212 ЦК України, ст. ст. 179-180, 345 ГК України, ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 59-60, 109, 208-209, 212-215, 218, 224-226, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір - задовольнити частково. Визнати недійсним з моменту укладення Договір іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Визнати недійсним з моменту укладення Договір про внесення змін від 06 березня 2008 року ВКА№321694, зареєстрований в реєстрі за №406, контрольна сума ГГ3ГЕБДАДО та посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 до Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрованого в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладеного 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер 6734853 зареєстрованого 06.03.2008 року за номером 6734853 реєстратором Приватний нотаріус ОСОБА_4, Овідіопольський районний нотаріальний округ про заборону відчуження земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га. Адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755300;02;007;0110. Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру іпотек реєстраційний номер обтяження 5219826 зареєстрованого 06.03.2012 року реєстратором: Приватний нотаріус ОСОБА_4, АДРЕСА_2, за номером 5219826, об'єкт обтяження земельна ділянка. Цільове призначення - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га, адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер:5123755300;02;007;0110. В іншій частини позовних вимог - відмовити. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: О.С.Турецький 12 березня 2014 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/38638716
  4. За результатами семінару-практикуму «Економічна експертиза в кредитних спорах», який відбувся 24 квітня під егідою Незалежного інституту судових експертиз, наразі готується новий випуск методичних рекомендацій від НІСЕ, на цей раз присвячений темі кредитних спорів та економічній експертизі. В методичці експерти розкажуть про практику проведення економічних досліджень в кредитних спорах, нададуть цінні поради та рекомендації. новий випуск методичних рекомендацій стане у нагоді всім, хто тією чи іншою мірою стикається з кредитними правовідносинами, тому просимо надсилати питання, які Вас цікавлять, на нашу електронну пошту: office@nise.com.ua Ми обов’язково висвітлимо їх на сторінках нашої методички! http://nise.com.ua/seminar-praktikum-nise-kredytni-spory Уважаемые форумчане. Кто был на семинаре поделитесь впечатлениями.
  5. Державний герб України Справа № 161/16470/13-ц Провадження № 22-ц/773/475/14 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Категорія: 27 Доповідач: Свистун О. В. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2014 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого судді - Свистун О.В., суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю., при секретарі - Губарик К.А., за участю : представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача Борща Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року, - В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки відмовлено за безпідставністю. В задоволенні зустрічного позову ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за безпідставністю. У поданій апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування. Безпідставними також є висновки суду, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору. Також зазначає, що до даних правовідносин, які виникли між сторонами слід застосовувати норми ЗУ «Про захист прав споживачів». В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_4. апеляційну скаргу підтримала, покликаючись на доводи, викладені в ній. Представник відповідача Борщ Н.М. апеляційну скаргу заперечив, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено кредитний договір № 74-Б, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 74590 доларів США із строком повернення до 20 серпня 2028 року та відсотками за користування кредитом у розмірі 10,99 % річних. Цього ж числа між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до даного договору, якою було встановлено плату за управління кредитом та комісію за розрахунки. 26 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління, було укладено договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. 29 травня 2009 року укладено додаткову угоду № 2 до даного договору, якою було внесено зміни в існуючі кредитні зобов'язання, зокрема щодо фіксованого щомісячного платежу. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що ОСОБА_1, перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із загальними умовами кредитування і погодився з даними умовами. Укладений кредитний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені, тобто відповідач надав, а позивач прийняв кредит і зобов'язалася повернути його відповідачу у встановлені кредитним договором розмірі і строки. Позивачем всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено наявність умислу в діях відповідача щодо ненадання повної інформації по відсотках по даному кредиту. Однак, на думку колегії суддів, з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 1.2 Договору кредиту, кредит надається Позичальнику на наступні цілі: проведення розрахунків по договору купівлі продажу № 4132 від 26.08.2008 року, згідно якого позичальник придбаває у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; витрати страхувальника (Позичальника) по договору страхування нерухомого майна, визначеного у п. 2.1. цього договору; витрати пов'язані з оформленням кредиту. Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Отже, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Згідно п.3.4 розділу 3 Правил, Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. З п.3.2. розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року (далі - Правила), вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. У графіку платежів також має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Колегією суддів встановлено, що з Кредитного договору № 74-Б від 26 серпня 2008 року вбачається, що у ньому не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п.3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. З наданого розрахунку на час розгляду справи не вказано повної орієнтовної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та не зрозуміло для споживача. Представник банку як спеціаліст з проведення розрахунку в судове засідання не з'явився. Із пояснень відповідача встановлено, що кінцева сума тільки одних відсотків перевищить суму кредиту у два рази. Детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача на день розгляду справи відповідач суду не надав. Отже, в порушення п.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не надав ОСОБА_1, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Таким чином, колегія суддів вважає, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивачів в цій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Відповідно до п. 3.6 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Із Додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 74- Б від 26 серпня 2008 року слідує, що кредитний договір було доповнено пунктами 1.3.2 і 1.3.3 щодо плати за управління Кредитом, яка нараховується щомісячно, протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,30% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без врахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку) та комісії за розрахунки за цим Договором, яка складає 3,8% від суми кредиту і сплачується одноразово на дату видачі/перерахування кредитних коштів. Крім того, судом встановлено, що сума 0,30% сплачується від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом. Однак, зменшуючи суму тіла кредиту дане нарахування банк не зменшував. Колегія суддів вважає, що Банк, додатковою угодою № 1 до спірного договору про споживчий кредит, включив положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживача» є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах. Крім того, враховуючи додаткові нарахування, відсоток за користування кредитними коштами збільшився. З представленої представником відповідача суду довідки № 07/06 від 24.03.2014 року про нарахування та погашення відсотків, комісії та тіла кредиту згідно кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року укладеного ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 вбачається, що існує суттєва різниця між нарахованими відсотками, які підлягають сплаті позичальником та фактично сплаченими ним відсотками. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом. Як приклад, з довідки № 07/68 від 24.03.2014 року вбачається, що нарахування відсотків та зарахування відсотків різні суми. При цьому враховуючи, що щомісячні платежі сплачуються щомісяця, однак сума на тіло кредиту чомусь не зараховується. Відомостей позивачам відповідач не надав, не зміг пояснити таке нарахування і в суді апеляційної інстанції. Із наданих суду розрахунків встановлено дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, не справедливе становище споживача в договірних зобов'язаннях. Судом встановлено, що графік погашення кредиту взагалі не видавався і які суми на які рахунки зараховувалися невідомо. Що є також несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на погляд банку. Представник банку не дав чітких пояснень з проведення таких бухгалтерських операцій працівниками банку, при тому що операції по зарахуванню коштів повинні проводитись автоматично через програму комп'ютера. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 2 до Кредитного договору № 74-Б від 26.08.2008 року розділ 3 кредитного договору було доповнено п. 3.5. згідно до якого при умові виконання позичальником умов Договору кредиту кожні 6 календарних місяців банк зменшує розмір відсоткової ставки на 0,25% річних. Загальне зменшення відсоткової ставки не може вкладати більше ніж 1% річних від розміру, визначеного у п. 1.3 Кредитного договору. Зміна (зменшення) відсотком ставки відбувається шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору. Судом встановлено, що цей пункт договору не виконувався відповідачем, що також на думку колегії суддів є недобросовісним виконанням відповідачем своїх обов'язків по договору кредиту та є несправедливим по відношенню до споживача. Отже, із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршання становища споживача. Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Враховуючи вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що при встановлених обставинах є всі підстави для задоволення позовних вимог позивачів у цій частині. Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Судом встановлено, що для забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Надра», в особі відділення № 11 ПАТ КБ «Надра» Луцьке регіональне управління було укладено 26 серпня 2008 року договір поруки № 74-Б/П, за яким поручитель поручився перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань по даному кредитному договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26 серпня 2008 року між позивачем та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_7, згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1. Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Задовольняючи позовну вимогу позивачів про визнання недійсним кредитного договору, слід також визнати недійсними договір поруки та договір іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного договору. Однак, позивачі надають свій розрахунок розміру щомісячного ануїтетного платежу покликаючись на те, що до п. 3.3.1. кредитного договору, позичальник повертає кредит та сплачує нараховані відсотки шляхом сплати щомісячного мінімально необхідного платежу. Вважають, що розмір щомісячних платежів завищений та надають висновок спеціаліста з якого вбачається, що відсоткова ставка не відповідає 10.99%, а становить 14.76 %. Однак, від проведення бухгалтерської експертизи позивачі відмовилися. А тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають і суд першої інстанції правильно відмовив у задаволені позову у цій частині. Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Однак, відповідачем не надано доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень та спростування доводів позивачів. На думку колегії суддів покликання позивачів на ст. 230 ЦК України є безпідставними, оскільки позивачі не довели обставин щодо перешкод вчинення правочину та не надали доказів про замовчування відповідачем їх існування. Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що із-за вищевказаних порушень норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов до неправильних висновків, що є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України для скасування постановленого ним судового рішення в частині його оскарження в апеляційній інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 316, 317, 319, 218, 60 ЦПК України, ст.ст. 203, 236, 548, 1054, 1055 ЦК України, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Законом України «Про захист прав споживачів», колегія суддів,- В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 лютого 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 74-Б від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра». Визнати недійсним іпотечний договір від 26 серпня 2008 року укладений між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №74-Б/П від 26 серпня 2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_6. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39164438
  6. Шановна громада! Пропоную до Вашої уваги і обговорення тему «Істотні умови договору споживчого кредитування». Насамперед витяги з законів: ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 628. Зміст договору 1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 638. Укладення договору 1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Стаття 1055. Форма кредитного договору 1. Кредитний договір укладається у письмовій формі. 2. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Стаття 631. Строк договору 1. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. 2. Договір набирає чинності з моменту його укладення. 3. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. 4. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Стаття 251. Поняття строку та терміну 1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. 3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Стаття 252. Визначення строку та терміну 1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. 2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Приписами ч.1 ст.638 встановлено, що істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( в нашому випадку договору споживчого кредиту) ЗАКОН УКРАЇНИ Про захист прав споживачів Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: 19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; 22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; 23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; Стаття 2. Законодавство про захист прав споживачів 1. Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів. Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит 1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. 4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. Закони: п.7 ч.4 ст.11 ЗУ ПЗПС та ч.1 ст. 628 ЦКУ розширюють визначення істотних умов не тільки законами, а й актами цивільного законодавства (підзаконними актами), що містять положення про захист прав споживачів (ст.2 ЗУ ПЗПС). В нашому випадку це в першу чергу «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Також про обов’язковість застосування НПА НБУ вказує закон: ЗАКОН УКРАЇНИ Про Національний банк України Стаття 56. Нормативно-правові акти Національного банку Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Істотні умови договорів споживчого кредитування визначені наступними законами: ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ВИТЯГ Стаття 1. Предмет регулювання 1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання 1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Стаття 345. Кредитні операції банків 1. Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. 2. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ЗАКОН УКРАЇНИ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг витяг Цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Визначення термінів 1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг; 2) кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик; 3) фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент; 4) фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів; 5) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів; 2. Інші терміни, які вживаються в цьому Законі, застосовуються у значенні законів України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Стаття 3. Законодавство про регулювання діяльності з надання фінансових послуг 1. Відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами. Розділ II. УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ Стаття 4. Фінансові послуги 1. Фінансовими вважаються такі послуги: 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; Стаття 6. Договір про надання фінансових послуг 1. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Уповноважений орган, встановлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про банки і банківську діяльність ВИТЯГ Стаття 61. Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом. ЗАКОН УКРАЇНИ Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати ВИТЯГ Цей Закон встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном. Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: договір про іпотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу; іпотечний борг - основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою; іпотечне кредитування - правовідносини, що виникають з приводу набуття права вимоги іпотечного боргу за правочинами та іншими документами; Стаття 2. Договір про іпотечний борг Іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити: принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. Умови договору про іпотечний борг та іпотечного договору розробляє кредитодавець. ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. N 168 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за N 541/13808 Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту 3. Вимоги щодо детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача під час укладення кредитного договору 3.1. Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). 3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. 3.3. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. Розрахунок значення реальної процентної ставки здійснюється з використанням такої формули: , де d - реальна процента ставка; ЧСК - чиста сума кредиту, тобто сума коштів, які видаються споживачу або перераховуються на рахунок отримувача в момент видачі кредиту. Чиста сума кредиту розраховується як основна сума кредиту, що визначена згідно з умовами договору, мінус сума коштів, які утримуються банком під час видачі кредиту, а також мінус усі платежі за рахунок власних коштів споживача, що здійснені ним для виконання умов отримання кредиту; S - знак суми; t - порядковий номер періоду дії кредитного договору (місяць або день); n - загальна залишкова кількість періодів дії кредитного договору (місяців або днів) на дату розрахунку; Потікt - сума коштів, яку споживач сплачує банку та/або іншим особам за кредитом. До потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії на користь банку, платежі на користь третіх осіб, які сплачуються відповідно до отриманого кредиту та пов'язані з обслуговуванням і погашенням кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 3.4. Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. 3.5. Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). 3.6. Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 3.7. Якщо умовами кредитного договору передбачено або допускається використання кількох альтернативних варіантів надання банківських послуг, які є супутніми до кредитної операції (зокрема погашення заборгованості готівковими коштами до банку або шляхом безготівкового розрахунку), банк зобов'язаний надати клієнту вичерпну інформацію про вартість кожного з альтернативних варіантів надання послуг. 3.8. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Спробую систематизувати істотні умови договору споживчого кредиту. Ретельно проаналізуйте Ваші договори і встановіть відсутність хоча б однієї істотної умови: 1. детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно імперативним вимогам п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимог п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. 2. ГРАФІК ПЛАТЕЖІВ, згідно зі строковістю, зазначеною у договорі (щомісяця), у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов’язань споживача з розписаною сукупною вартістю кредиту за кожним платіжним періодом передбаченого пп.3.2 Правил по формі визначеною у додатку до Правил. 3. Не визначена реальна процентна ставка згідно вимогам пп.3.3 Правил 4. Не визначено абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді відповідно вимогам пп.3.3 Правил шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. 5. Не зазначено про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту, умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв’язку з отриманням кредиту, його обслуговування і погашенням згідно вимогам пп.3.4 Правил. 6. Не зазначена дата видачі кредиту згідно імперативній вимозі п.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» . 7. Не визначений строк дії кредитного договору відповідно імперативним вимогам п.7 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 8. Не визначений порядок припинення дії кредитного договору згідно імперативним вимогам п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 9. Не визначений порядок повернення кредиту та порядок плати за кредит як того вимагають приписи ч.2 ст.345 Господарського кодексу України та п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». Такий порядок має відповідати вимогам НПА НБУ, а саме Інструкції про касові операції №337 НБУ. 10. Відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у відповідності імперативним вимогам ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність». 11. Відповідачем не надано і не оприлюднено інформацію про кредитування згідно вимог ст..2 ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» 12. Відсутнє попередження позичальника про валютні ризики як цього вимагають норми пп.3.8 Правил. 13. Не зазначені вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимог пп.3.4 Правил. 14. Не зазначені види забезпечення зобов’язань позичальника відповідно вимогам ч.2 ст.345 ГКУ ( подивіться чи зазначені в договорі договори поруки та іпотеки або застави) 15. Не зазначена відповідальність кредитора при порушені умов договору щодо умов видачі кредиту (наприклад дати видачі, суми наданого кредиту), щодо умов повернення кредиту (наприклад зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагають норми ч.2 ст. 345 ГКУ та п.9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових ринків». 16. Відсутні умови дострокового розірвання договору (не плутати з достроковим поверненням кредиту), як того вимагають норми п.6 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» 17. Відсутнє правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом згідно пп.3.4. Правил. 18. Відсутній порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; ( методи факт/факт, факт/360, 30/360) відповідно до п.3.1. Правил Добавте інші істотні умови договору, про які Ви знаєте. П О С Т А Н О В А № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин З метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства, що регулює кредитні правовідносини, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляє дати судам такі роз’яснення: 14. При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048–1052, 1054–1055), статті 18–19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов’язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз’яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК). 16. Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому суди повинні з’ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов’язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ВИТЯГ З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення: 8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. 28. До окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК). Таким чином матеріали пленумів говорять, що суди встановлюють обставини відсутності істотних умов договорів при розгляді позову про недійсність договору. Андрій Степаненко (Grand-insur) пропонує подавати позов про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотної (-их) умови договору споживчого кредитування. Дивись статтю: http://grand-insur.com/sud-s-bankom-nezaklyuchyonnye-dogovora ЦПК України: Глава 6. РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ, ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення 1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. З п.4 ст.256 ЦПКУ випливає, що необхідно подавати позов до банку про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту відсутності істотних умов договору. Питання до громади ( випереджуючи питання суддів): 1. Чи є такий спосіб захисту, як встановлення факту в позовному провадженні? Можливо як встановлено ст.16 ЦКУ «Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.» Закон в нашому випадку це ст.256 ЦПКУ? 2. Які права позичальника порушені відсутністю деяких істотних умов договору? Можливо виконувати неіснуючі зобов’язання по неукладеному договору? 3. Може хтось має досвід подачі такого позову? Поділіться досвідом з форумом.
  7. Решение от 6-го мая 2014 года. До сегодняшнего дня апеляции не было... Хотя юрист банка в отпуске, - скорее всего это и станет "поважною підставою для поновлення строків на апеляційне оскарження"...
  8. Переплатили з 2007 року кредит "з лихвою". З нинішнім курсом неможливо платити далі вчасно. Ситуація. В графіку платежів зазначено що місячний платіж, абсолютне подорожчання кредиту, платежі за страхування в гривнях. А в графі погашення тіла і проценти за кредитом у валюті! Головний аргумент: пункт 8 статті 18 цього ж Закону ("нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами трактуються на користь споживача ») Читав статті grand insur http://grand-insur.com/uk/sud-z-bankom-otp-bank-ukrgazbank-erste-bank і тут http://pravoznavstvo.at.ua/publ/dogovir/banki_tezh_pomiljajutsja/3-1-0-61 (копія, оригінал чомусь автор видалив) Яка думка форумчан, чи є шанси визнати договір недійсним з підстави вчинення його під впливом помилки (по ст 229 ЦКУ) Також автор статті пише про можливість розірвання такого договору. Як щодо цього варіанту, чи реальний він? І чи є у когось хоч якась практика в плані третього варіанту, щодо: затвердити вказану банком ціну договору і зобов’язати його приймати виконання договору за цією (заниженою) ціною. примушування до прийняття кредиту з узгодженим графіком
  9. Державний герб України Справа № 522/16073/14-ц Провадження № 2/522/155/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді Свяченої Ю.Б. при секретарі Шеян І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, та просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2; зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати її повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324, та зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути позивачці у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 28 березня 2008 року між нею та Банком був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав їй грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. У забезпечення цього договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також позивачка зазначила, що станом на 01 липня 2014 року нею сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США. Вищевказані договори позивачка вважає недійсними, оскільки Банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті їй, як резиденту України, без індивідуальної ліцензії НБУ. Також вважає, що при наданні кредиту банком були порушені норми Конституції України та ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні», декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представник ПАТ «УкрСиббанк» позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думки представників позивачки та відповідача, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав позивачці грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. Крім того, 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту № 11325068000. У забезпечення вищевказаного договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року був укладений договір поруки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також судом встановлено, що станом на 01 липня 2014 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США, що підтверджується відповідною випискою за кредитним договором, наданою представником позивачки до суду. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 Постанови №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), у п. 3.4 якого зазначено що, згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 2 ст. 11 вказаного вище Закону та абзацом 16 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу. У ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання. Положення частин 4-11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо. При цьому, судом встановлено, що у кредитному договорі не визначено, що валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США) зобов'язання, покладені тільки на позичальника. Тобто, Банк не попередив позивачку про відповідні валютні ризики, чим порушив вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Позивачка не могла передбачити таких змін курсу національної валюти, оскільки вона не є фахівцем в галузі фінансів. Кредитодавець не надав позичальнику застережень щодо можливих та/або очікуваних змін курсу національної валюти по відношенню до валюти Основного договору, тобто Банк не надав ОСОБА_1 інформації відносно предмету договору, яка необхідна для здійснення свідомого вибору щодо валюти кредиту. При цьому, позичальник не виконав приписів ст. 11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитодавець також не виконав вимог Постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, а саме приписів пункту 3.8. Правил, згідно з яким у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Отже, суд приходить до висновку, що не надавши необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману продукцію, та відповідні валютні ризики позивачки, її було поставлено в нерівні з банком умови, які в подальшому призвели до значного подорожчання продукції за кредитним договором, яку позивачка отримала у банку. Згідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У відповідності до ч. 5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Суд вважає, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, оскільки відповідно до договору несправедливими є, зокрема, умови Договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 4.1, 4.6, 4.9, 5.6 кредитного договору); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору та надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.п. 1.3.1 п. 1.1 кредитного договору щодо зміни процентної ставки кожного наступного місяця кредитування). Згідно п. 2. ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно ч. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Так, згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Також судом встановлено, що у кредитному договорі № 11325068000 від 28 березня 2008 року зобов'язання позивачки, як позичальника, було виражене з іноземній валюті (п. 1.1. кредитного договору). Крім цього, з п.п. 1.2.2 кредитного договору виконання зобов'язання вказане у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто у доларах США, що суперечить вимогам ст. 533 ЦК України. Разом з цим, у ПАТ «УкрСиббанк» на момент укладення спірного кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Договором, що є порушенням ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» . Так, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунку за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систем валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видами діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. В абзаці 2. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вказано, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату; безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування з договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг. Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть витікати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону, Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі № 1/26/2011 від 10 листопада 2011 року положення пунктів 22, 23 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положенням частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником/споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Таким чином, суд вважає доведеними вимоги позивачки щодо визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, а також похідні від нього договори - договору іпотеки та договору поруки. Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У зв'язку з визнанням вищевказаних договорів недійсними, суд застосовує правові наслідки визнання правочину недійсним шляхом зупинення ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; а також шляхом зобов'язання сторін повернути один одному у натурі все, що вони отримали на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року. Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона постилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Керуючись вимогами п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 203, 215, 227, 229, 230, 236, 524, 533, 548, 652 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 79, 88, 209-210, 213-215, 218 ЦПК України суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. Зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Ю.Б. Свячена http://reyestr.court.gov.ua/Review/42420947
  10. Державний герб України Справа № 523/12140/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі: головуючого судді Гудиної Н. І. при секретарі Мельніченко Г.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 звернулися до суду про визнання договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. недійсним Установив: Позивач звернувся з даним позовом до відповідача в серпні 2013 року обґрунтування на які посилається позивач зазначені в позові від 08.08.2013 року Позивач є споживачем по Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26 червня 2007 року, згідно п.1.2 Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, п.23 ст. 1 Закону України «про захист прав споживачів». 26 червня 2007 Позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором про надання кредитної лінії. Виконання зобов'язань за спірним договором було почато 26.06.2007 року. На момент пред'явлення позову позивачем - позичальником було сплачено платежів на погашення кредиту у розмірі - 22 307 доларів США за квитанціями банку по рахунку за період з 26.06.2007 по теперішній час. Також позивачем сплачена банку комісія за надання кредиту. Позивач вважає, що банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ тому, що грошевою одиницею України є гривня єдиним законним способом платежу для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривня. Позивач мотивує свої вимоги тим, що при наданні банком позивачу кредиту у доларах США були порушені наступні норми чинного законодавства: ст. 99 Конституції України, де зазначено, що грошовою одиницею України є гривня; ст. 524 ЦК України де передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому випадку, грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 ЦК України; ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Позивач зазначає, що стосовно зобов'язання в іноземній валюті, потрібно звернутись до норм Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (надалі - Декрет), який з урахуванням приписів ст. 7 ГК України, ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у цій сфері. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з вищезазначеним Декретом. Згідно із п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Надання банком грошових коштів (кредиту) та проведення позичальником дій, спрямованих на виконання зобов'язання в іноземній валюті (оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, тощо), за своєю правовою природою є валютною операцією, а отже, потребує наявності у банку індивідуальної ліцензії. Таким чином, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником, а також використання іноземної валюти як засобу платежу. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету, п.1.10 Положення Національного банку України "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" № 483 від 14.10.2004 р. одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Позивач також посилається на те, що порушені права , як споживача, при укладенні спірного договору, відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови Договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживача кредитних послуг - позивача. Несправедливим є, зокрема умови кредитного договору погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли усі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач переводить на позивача - позичальника за кредитним договором і споживачем кредитних послуг, що є порушенням частини 3 ст. 13 ЦК України. Використання банком долара США, як предмета кредитування, значно погіршує положення Позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг) у разі настання певних подій, що надає право для позивача , відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання кредитного договору в цілому недійсним. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч. 2 ст. 345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимоги чинного законодавства не виконанні. А згідно ст. 236 ЦК України договір визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Позивач вважає необхідним повернення сторін в початковий стан для застосування розрахунку курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. По причині того, що істотно змінилися обставини якими керувались сторони при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити, в зв'язку з чим значно погіршало фінансове становище позивача. На судові засіданні представник відповідача не з'являвся, надавши зустрічну позовну заяву, вимогами якої є звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1. Представник позивача ОСОБА_1 надала заперечення на зустрічну позовну заяву. В яких зазначається, що позивачі не згодні із зустрічною позовною заявою в повному обсязі, тому що, 03 червня 2014 року Верховна Рада України постановила Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У п. 1 даного закону зазначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Відповідно із приписами п. 2 даного Закону роз'яснюється, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки). Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, належним чином сповіщена, причин своєї неявки суду не повідомила. Судом встановлено, що 26.06.2007 позивачем ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено споживчий Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотеко держателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором кредитної лінії. Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору. Відповідачем до справи індивідуальної ліцензії додано не було. Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках і в порядку, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 1 « Про судове рішення у цивільній справі» зазначено , що згідно з частиною першою ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземний валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадах і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 1593 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Стаття 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до Здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 даного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та е законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, а також використання готівкою іноземної валюти на території України може бути за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного Банку України. Згідно п. «г» ч. 4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції ст. 5 Декрету вказує, що ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями) у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 1.1 спірного кредитного договору банк здійснює видачу кредиту позичальнику в іноземній валюті в сумі 114 000, 00 доларів США. З спірного договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів, без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним. Отримувачем за валютною операцією на отримання кредиту позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2, так як банк надає на користь позичальників суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п.1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в свою чергу, використовували готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Платинум Банк». Так, пунктом 4.3 спірного договору передбачено, що повернення відповідної частини кредиту - це 114 000, 00 доларів США здійснюється позичальником щомісяця , визначено у графіку платежів, шляхом сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетних платежів Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у Банку. Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову Іноземну валюту, як засіб платежу. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі, сплати мита інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України сплати платежів за охорону та супроводження підакційних і транзитних товарів митними органами: оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам які виїжджають у приватних справах та в службове відрядження. З урахуванням змісту кредитного договору, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на видачу і отримання кредитних коштів у валюті згідно п. «в» ч.4 ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. Перелік документів, які для отримання банківського кредиту позичальник надає банку містить ч.4 ст. 136 ГК України, тобто саме позичальник є ініціатором банківського кредиту. Банк-відповідач, як агент валютного контролю, повинний здійснювати спостереження за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього. Як кредитна установа, в тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків резидентам України. Отже, укладання спірного Договору суперечить Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. тобто чинному законодавству України. Таким чином, суд вважає обґрунтованим посилання на те, що видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резидентові України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст.13 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993р., за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 ті ж Декрети КМУ №15-93 від 19.02.1993 р., передбачає відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних оперецій або штрафом в розмірі, що встановлюється Національним банком України. У зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Платинум Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Платинум Банк». Як вище вказано, єдиним законним засобом для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривна. Одночасно, сторонам в договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті,твідповідає нормам ч.1 ст. 524 ЦК України, де вказано, що ціна є істотною умовою господарського договору і відзначається в договорі в гривнах. У іноземній валюті можуть визначатися ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Дана ліцензія у сторін відсутня, хоча вона була необхідною умовою для законності кредитної операції, незалежно від суми кредиту і терміну його повернення позичальником. Оплата позивачем боргу за час прострочення пені і штрафу, стягнення яких в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засоби платежу. Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого застосування долара США як платіжної одиниці за договором кредиту суперечить п. «г» ч.4 ст.5 Декрету KМУ і Положення НБУ № 275. Наявність генеральної ліцензії на валютні операції (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями), про що вказано в поясненнях і запереченнях кредитора - відповідача не звільняє кредитора і позичальника від обов'язку отримувати індивідуальну ліцензію згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, і не робить укладений кредитний договір законним. Відповідачем не надані докази, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання - отримання резидентами України кредитних коштів у валюті, і використання такої іноземної валюти в Україні як платіжні засоби. Видана банку генеральна ліцензія не передбачає видачу кредитів в інвалюті юридичним і фізичним особам. Згідно ст.49 Закону України про банки і банківську діяльність, операції з валютними цінностями (п.1 ч. 2 ст. 47 Закону) не належать до кредитних операцій. Як відмічено в «Положенні про порядок і умови торгівлі іноземною валютою», затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.08.2006 р. № 281, - надання і отримання резидентами фінансових кредитів і позик є валютною операцією, що пов'язана з рухом капіталу (п.12 розд. І Положення). Права позивача , як споживача, також порушені, при укладанні спірного договору. Відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів кредитних послуг - позивача. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору, що є способом зловживання правом, є порушення частини 3 статті 13 ЦК України. Таким чином, використання банком долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, є внесенням до кредитного договору пункту, що значно погіршує положення позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг), у разі настання певних подій, що надає право для позивача, відповідно до п. 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Одержувачем за валютною операцією - отримання кредиту в іноземній валюті є позивач. Умови кредитного договору про надання позичальникові споживчого кредиту в іноземній валюті - доларах США, не відповідають вимогам закону. Кредитний договір є двостороннім договором. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч.2 ст.345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умови про відповідальність сторін, і зокрема умова про відповідальність кредитора , не виконано. Момент здійснення договору стороною (сторонами) вимог ч.1 ст.215 ЦК України, які встановлені ч. 1,3,5,6 ЦК України. Зміст кредитного договору повинен відповідати вимогам закону, і відсутність в змісті оспорюваного кредитного договору умови про відповідальність кредитора таким вимогам не відповідає. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Відносно необхідності при поверненні сторін в початковий стан застосувати розрахунок курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. Отже, істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти , сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити , в зв'язку з чим значно погіршав фінансовий стан позивача. В договорі не визначена сторона, яка несе ризик у разі знецінення тієї або іншої валюти. Внаслідок збільшення розміру відповідальності за кредитом та зростання вартості самого кредиту у відповідності з курсом НБУ на дату чергового погашення заборгованості, суттєво погіршилось матеріальне становище позичальника, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 отримали кредитні кошти у розмірі 114 000, 00 доларів США.., змушені повертати фактично на 60% більше, а відповідач отримає більший прибуток. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посилаються на те, що ні з кредитного договору, ні з іпотечного договору, не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона - це позивач. Суд визначаючи спірні договори недійсними, повертає сторони в початковий стан. Крім того, якщо відповідальність відповідно до основного договору за своїм обсягом збільшується , то порука припиняється ст. 559 ЦК України, на підставі чого необхідно визнати договори поруки між ПАТ «Платину Банк» і поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Відповідач, у разі істотної зміни курсу валюти не зробив переоцінку вартості іпотечного майна, тобто вартість іпотеки залишилась незміною, що також порушує права ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як споживачів за кредитним договором, оскільки на сьогоднішній час вартість іпотечного нерухомого майна значно збільшилась. Через обставини, які збільшили вартість споживчого кредиту, збільшився обсяг відповідальності поручителів, що є підставою вважати іпотечний договір та договори поруки недійсними. З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладання спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВГСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюванним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Отже, оспорюванні кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Стаття 216 ЦК України встановлює, що кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним з моменту його здійснення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 648 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» , іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 року зареєстрований в реєстрі № 2891, укладений між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2, предметом договору є квартира АДРЕСА_1 підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11. 2008. "Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про встановлення нечемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли, сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину,зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача, щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис. Керуючись ст.ст . 3. 4,10, 11, 14, 57-64,77, 169, 212-215, 218, 294 ЦПК України, ст. ст. 192, 203,215, 216, 227, 227, 533, 546 ЦК України, суд,- Вирішив: Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного Акціонерного Товариства «Платинум Банк», третьої особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання кредитної лінії - задовольнити частково. Визнати договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність - недійсним. Зупинити ПАТ «Платинум Банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007 з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007, а саме житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути до ПАТ «Платинум Банк» у натурі, все що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Зобов'язати ПАТ «Платинум Банк» повернути ОСОБА_2 у натурі все, що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, а саме рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Суддя- http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39921285
  11. Здравствуйте уважаемые форумчане. 4 часа утра Обдумываю стратегию борьбы с произволом Привата. Скоро начнется судебный процесс с Приватом. Для меня важны любые советы и помощь, хотя имею массу доказательств подделки документов, незаконных начислений, шантажа, угроз и прочего (оригиналы и копии документов). Хочу максимально обнародовать имеющиеся у меня данные тк наши суды... 5 лет назад выкладывал на разных сайтах свой "Відкритий лист". В нем есть основная информация про мои взаимоотношения с Приватом, хотя еще есть куча нюансов кроме тех фактов. Выкладываю оригинал текста 5тилетней давности. Прочитайте пожалуйста и помогите советом. Заранее благодарен. Відкритий лист.pdf
  12. Дорогие (в хорошем смысле) наши юристы. Хочу обратиться к вам. Я сам не имею юридического образования и у меня нет банально денег чтобы оплатить ваши услуги, но судебную тяжбу с банком я уже начал (16 го будет первое заседание). Я осознаю что это мое первое гражданское заявление и я переживаю что накосячу с ним. В первый раз всегда где-нить да напортачишь.... Вообщем: может найдется кто-нить с добрым сердцем и юридическим опытом в гражданских спорах, кто поможет мне (готов рассмотреть вариант с вознаграждением в случае если "все получится" - т.к. в случае реституции банк должен будет мне некую сумму, если же "не получится" - то заплатить вам я не смогу, т.к. вероятность того что я вдуг стану богатым меньше 1%). Вообщем хелп. Отзовитесь кто может, (скорее всего бесплатно, хоть и не факт) помочь. зы: вкратце: Про визнання п.15.6 (прописано что все риски несет Позичальник), п.17.1(изменение процентной ставки в одну сторону) кредитного договору №014/0739/82/71875 недійсними. Як наслідок недійсності п.17.1 визнання кредитного договору неукладеним або розірвати кредитний договір згідно ст.652 ЦК України у зв’язку з істотною зміною обставин. Если кто заинтересуется или захочет поддержать (пусть даже удаленно), вышлю все документы на е-мейл. ---------------------------------------------------------------- из позовной заяви ________________________________________ ІІІ. Аргументи щодо п. 15.6 Договору В п. 15.6 зазначено: «Позичальник свідчить, що всі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких Позичальник виходив при укладанні цього Договору, інших Договорів забезпечення, Позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання цього Договору, Договорів забезпечення, а також невиконання Позичальником зобов’язань за вищезазначеними договорами.» Закон України «Про захист прав споживачів», ст..18 передбачає, що: «Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. » В п.5 ст.18 зазначено «Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.» Пункт 15.6 Договору позбавляє Заявника (Позичальника в Договорі), можливості захистити свої права через суд згідно ст. 652 ЦКУ, що є обмеженням прав Заявника на правовий захист згідно ч.1 ст.3, ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України, ст..55 Конституції України та ст..6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З наведених вище підстав, Заявник просить суд визнати п.15.6 Договору недійсним. ІV. Аргументи щодо п.17.1 Договору В п.17.1 Договору зазначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих відповідно до цього Договору зобов’язань – це є строком договору. (Строк користування кредитом не є строком Договору, а являє собою строк зобов’язання – ст.530 ЦКУ). Вказане трактування строку кредитного договору (не строку зобов’язання) не відповідає ст..251, 252, та ч.1 ст.631 ЦКУ, відповідно до яких строк договору визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, тобто часу, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Вищезазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, а саме, в Ухвалі від 7 жовтня 2009 року, колегією суддів судової палати у цивільних справах було зазначено: «З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед Спілкою або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань (п. 6) не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України. Згідно із цією нормою права строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено.» Ця ж умова щодо строку договору стосується і кредитного Договору. Наявність строку Договору є істотною умовою, оскільки ч.3 ст. 180 ГКУ (що кореспондується з ст.631 ЦКУ) встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Частиною 7 вказаної статті визначено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. (Відповідно до ст. 2 ГКУ, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.) З вищевикладеного вбачається, що строк дії договору є істотною умовою договору (ст..638 ЦКУ), обов’язковість визначення якого передбачена положеннями як Цивільного кодексу України, так і положеннями Господарського кодексу України. Визнання недійсним п.17.1 Договору про строк, веде до визнання Договору НЕУКЛАДЕНИМ і як наслідок до реституції (повернення сторонами Договору всього отриманого ними в його виконання в разі визнання договору недійсним). V. Аргументи щодо статті 4 Договору Стаття 4 Договору «Коригування процентної ставки» містить перелік істотних обставин що впливають на вартість кредитних коштів що надаються згідно Договору (п.4.1). Відповідно й те, що дана стаття Договору є важливою задля встановлення баланса інтереса сторін згідно чинного законодавства. В п.4.1 Договору зазначено «Кредитор має право в односторонньому порядку на власний розсуд без згоди Позичальника, але не частіше одного разу в шість місяців, змінити процентну ставку за Кредитом у разі настання подій, які мають безпосередній вплив на вартість (збільшення вартості) кредитних ресурсів установи Кредитора та не залежать від волі Сторін. Зокрема, Кредитор має право змінити процентну ставку за Кредитом при настанні одного з таких випадків: 4.1.1 збільшення більш ніж на 5 процентних пункти ставки LIBOR строком на 6 місяців (або ставки EURIBORстроком на 6 місяців за кредитами в Евро);» Згідно п.1.4 «Визначення термінів» Договору, термін «процентний пункт» слід розуміти як «Значення, яке дорівнює десятій частині одного процента, тобто 0,1 процента». На день підписання Договору ставка LIBOR строком на 6 місяців мала значення: 3.075. Значення ставки LIBOR суттево змінилось ще з 2008 року і на сьогоднішній день ставка LIBOR строком на 6 місяців в доларах США має значення в 0.3305. Тобто, ставка LIBOR строком на 6 місяців змінилась на 27,445 процентних пункти, або зменшилась 10,75%, тим самим зменшивши вартість кредитних ресурсів для установи Кредитора, та збільшивши вартість для Заявника (ставка LIBOR – це середньозважена відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, на зміни якої впливають безліч чинників, в тому числі й єкономічні) й порушивши баланс інтересів сторін на користь Банку. Зменшенні вартості кредитних ресурсів для Банку одночасно означає її збільшення для Заявника як Позичальника Банку через зростання курсу долара США і як наслідок падіння національної валюти та доходів Заявника. При цьому Договором передбачено що зміна ставки LIBOR навіть на 5 процентних пункти (п.4.1.1 Договору) є істотною умовою для зміни процентів за Договором (що безпосередньо впливає на вартість кредитних коштів для Заявника). Тобто є факт настання істотних змін обставин Договору. В червні 2014 року Заявник звернувся письмово до Банку листом, в якому аргументував невідповідність п.4.1 діючому Законодавству та принципам рівності сторін, та пропонував Банку обговорення змін умов Договору (через порушення балансу інтересів сторін та настання істотних змін обставин для коригування процентної ставки) і підписання додаткового договору для приведення даного Договору до відповідності чинному законодавству (див. Додаток 5). Проте, Банк відмовився щодо зміни даного Договору (див. Додаток 3) при цьому посилаючись на Закон України від 12.12.2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», що ніяким чином не відноситься до запропонованого Заявником, оскільки не є процесом зміни в односторонньому порядку, оскільки пропозиція Заявника полягала в взаємному обговоренні змін. Крім вищенаведеного, Заявник хоче зазначити як істотну зміну обставин, факт зростання курсу долара США відносно гривні. Заявник отримує всі свої доходи в гривні, надходжень в іноземній валюті не має. На дату підписання Договору, курс гривні до долара США становив. 4,84 грн. за 1 долар. Останній платіж Заявника по зобов’язанням Договору було виплачено Банку в серпні 2014 року по курсу 13.55 грн. за 1 долар США. Знецінення національної валюти відносно долара США склало 279,96 %. Тобто Заявник отримав майже на 280% більше збитків, в той час як банк отримав майже 280% надприбутків. Це істотно порушує баланс інтересів на користь Банку. Всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення, утвердженню принципів соціальної справедливості. Проте настання істотних змін обставин при виконанні умов Договору призвело до падіння життєвого рівня Заявника нижче прожиткового мінімуму. Це порушує баланс сторін у кредитному договорі, та не відповідає засадам договору та принципу рівності сторін (ст..3 ЦКУ). Відповідно до ч.1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, договір може бути розірваний. В ч.2 ст.652 ЦКУ йдеться про те, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний. Заявник стверджує, що обставини (знецінення національної валюти на 279,96 % та суттєва зміна ставки LIBOR), що впливають на фінансову схему розрахунків за спірним кредитним договором є істотними настільки, що при їх існуванні в момент укладення договору, на існуючих умовах, позивач не зміг би погодитись на отримання кредитних коштів, а банківська установа - відповідач не зміг би прийняти рішення про оптимальний рівень кредитного ризику - гарантованість повернення, та винести рішення про надання кредиту з огляду на окупність і безпечність кредитної лінії. Тобто при укладанні данного Договору сторони мали впевненість, що жодна з цих двох змін істотних умов Договору не настане. Зважаючи на зазначене вище та згідно ч.1 ст.652 ЦК України, прошу суд розірвати Договір через настання істотних змін обставин та застосувати реституцію з взаємозарахуванням сплачених коштів. VI. Клопотання На підставі викладеного та керуючись положеннями ст.ст. 3, 15, 21, 110, 119-120 ЦПК України, Конституцією України, ст. ст. 3, 4, 10, 13, 203, 215, 236, 548, 652 Цивільного кодексу України, Законами України «Про національний банк України», «Про банки та банківську діяльність», Закон України від 12.12.2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закону України «Про захист прав споживачів», ПРОШУ: Визнати п.15.6 кредитного договору №014/0739/82/71875 недійсним. (обґрунтування в пункті ІІІ. Аргументи щодо п. 15.6 Договору заяви) Визнати п.17.1 кредитного договору №014/0739/82/71875 недійсним. (обґрунтування в пункті ІV. Аргументи щодо п.17.1 Договору заяви) Як наслідок недійсності п.17.1 визнати кредитний договір №014/0739/82/71875 неукладеним або розірвати кредитний договір згідно ст.652 ЦК України у зв’язку з істотною зміною обставин (обґрунтування в пункті V. «Аргументи щодо статті 4 Договору» заяви). На підставі п.18 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7 -93 від 21.01.1993 р. звільнити мене від сплати зборів та державного мита (згідно Додатку 4).
  13. Коллеги! Кто судился с ВАБбанком? Сама попала в неприятную ситуацию. ВАБ депозиты в гривне, которые закончились, не отдает. Заявлений о возврате вклада оставила целую кипу. Даже приложила заявление на выдачу наличности с суммой, которую хочу получить. (все правильно заполнено.) Но ВАБ глухой,слепой, немой.... Приходится снимать по 1000 грн., иногда по 2500 грн. Вариант 1-й, сразу подавать иск в суд о взыскании депозита, но тогда будут морозится и вообще долго отдавать. А ситуация такая, что деньги очень нужны сейчас. Вариант 2-й, по-тихоньку забрать депозит, а потом подать иск о взыскании по ст.625 ГК Украины и процентов за пользование чужими деньгами (по процентной ставке договора, срок которого завершился). Хочу проучить этих проходимцев. Ведь население такие иски в суд не подает. С судами связываться не хотят. Нацбанку у же написала, но ответ не вдохновляет. Перспективы суда С ВАББАНКом!!! У кого были подобные иски? И стоит ли при подаче иска ссылаться на Закон Украины "О защите прав потребителя" или все равно "гуманный" суд заставит платить судебный сбор? Прошу высказывать мнения.
  14. Какая стоимость судебной экспертизы в институтах и у частных экспертов??? Польза есть от судебной экспертизы?
  15. Уважаемое сообщество! Хочу услышать ваше мнение по возможности использования ст.19 ЗУ об Ипотеке в судебной практике. На мой скромный взгляд, возможности данного инструмента еще не реализованы в полной мере. Объясню свою точку зрения, читаем: 1. Любое изменение основного кредитного договора (КД), как то смена названия, фамилии, смена кредитора, комиссии, %, сроки, неустойки...Ну в общем ВСЕ изменения должны быть отражены в новом (или в дополнении) договоре ипотеки и зарегистрированы в гос. реестре. Почему? Да потому, что человек (или ЮЛ) отдает недвигу в залог НА ОПРЕДЕЛЕННЫХ УСЛОВИЯХ, которые четко прописаны в договоре кредита и ипотеки. ЛЮБОЕ изменение КД меняет согласованные условия, и далеко не факт, что ипотекодатель априори согласен отдать свою недвигу на новых условиях. 2. Случаи, когда ипотекодатель дал изначально согласие на любое изменение в будущем - не рассматриваем. Их в договорах 2004-2008г практически нет. По этой части ЛЮБОЕ увеличение обьема ответсвенности (срок, %, комиссия, новая неустойка) должно СНАЧАЛА быть согласовано с ипотекодателем. Ведь изначально договор ипотеки заключается добровольно, когда стороны пришли к согласию по всем пунктам. И если возникла необходимость изменений в КД, то такое измение ттоже должно быть согласовано сторонами и заключено в добровльном порядке. Такое согласие должно иметь быть в письменном виде, заверено нотариусом и зарегистрировано в гос. реестре. Эта норма не позволяет кредитору злоупотреблять своим правом и в одностороннем порядке менять ( в сторону повышения) условия КД обеспеченного ипотекой. И только ПОТОМ, такие изменения можно вносить в кредитный договор. По сути эта часть аналог ч.1 ст.559ГКУ. Но только там прописано, что при несогласии поручителя на увеличение ответственности, поручительство прекращается автоматом. А тут - нет...Поэтому эту статью и игнорируют. Таким образом, исходя из текста ст.19 можно сделать вывод: - либо любое увеличение обязательств по КД, который обеспечен ипотекой, без внесения и регистрации изменений в ипотечный договор НЕДЕЙСТВИТЕЛЬНО; - либо при увеличении обьема обязательств по КД, если такое увеличение предварительно на отражено в новой редакции ипотечного договора, не заверено нотариусом и не внесено в гос.реестр, действие договора ипотеки прекращается. На мой взгляд, что первое хорошо, что второе неплохо. Почему данная норма не раскручивается в исках, мне не понятно. Думаю, можно инициировать сей процесс. Жду ваших идей и мнений
  16. УПРЕК: Вы сами пришли к нам, мы дали Вам наши средства - возвращайте ! ОТВЕТ : Мы пришли к вам и тем предоставили Вам честь, заработать на нас деньги для себя!!! Если Вы оказались в созданном мной разделе "Судебная практика оспаривания исполнительного производства", значит Вам интересно как это делают другие. В наше время, все больше народа начинают учиться защищать свои права в судах. И я являюсь не исключением. Совершенно не имея знаний о том как это делается, я решил защищаться. Ведь я же не "тупой", я не "тварь дрожащая", почему я не могу отстоять свои права самостоятельно? Я делаю вызов не только самому себе, но и государству, которое допускает откровенное издевательство надо мной, в лице банков (ростовщичество). Ведь именно государство выдает лицензии ворам и мошенникам! Вот когда мои нарушенные права будут восстановлены, тогда и появяться предпосылки вспомнить об обязанностях. Может быть тогда я вспомню, за последние 20 лет, о всевозможных участиях в голосованиях и прочей "игрищах" власти, которые не дают достойно жить человеку в стране. Все это полемика и наверное нужно выходить "в суть"! Но прежде хочу сказать два слова о самом форуме. Форум, необычайной полезности (огромный респект создателям, и безкорыстным участникам-юристам котрые помогают людям)!!! Но все таки есть маленькая "чревоточинка" не дающая мне расслабиться. На форуме я видел одного участника, который открыто представлял "приматовские" интересы. А сколько "хамелеонов" - не известно. Я собираюсь выкладывать докуметы, но личные данные буду скрывать, хотя понимаю, что "вычислить" эти данные не так уж сложно (при определенной подготовке), меня волнует другое, "приматовские хамелеоны" тоже "держат руку на пульсе", и реагируют противодействием на полученную информацию из сети. А плюсом является то, что это будут видеть как можно больше народа, и не важно, проиграю я, или выграю дело с приматом, с меня взять нечего!!! Государственный орган (центр занятости населения) подтверждает то, что доходы за последние 3 года, составляют 0,0 гривен, и непостежимым образом, я умудряюсь оплачивать (с трудом), коммунальные услуги. Но это отдельная тема. Ну а Вам, оказавшимся "в теме", желаю удачи и успехов в борьбе зо злом под названием ростовщичество, не бойтесь этих гадов, отстаивайте свои права которые закреплены Конституцией страны, и теми законами и актами, помогающие эти права защитить. Они есть, ведь не может все это длиться вечно, мы - люди!!! Мы не "быдло"!!! И власть должна понимать, голодный и злой ЧЕЛОВЕК для нее опасен! Если ей этого не понять ..... Уверен что увидев сейчас мое заявление на кредит, половина моих соотечественников его узнают. Когда я просил этот кредит, он был настолько доступным, что не мудрено было его взять. Почему и нет, у всех была более менее достойная работа и заработок, я например хотел в хрущевке сделать ремонт. Тогда, (наивный) я планировал его отдать максимум за год. Кто же мог предполагать, что прийдется продать "Жигуленок", а провода в доме висят до сих пор... Договор: Итак. Начало. Представляю хронологию событий, лучше всего это покажет исковое заявление от банка, смотрим: Днепропетровск, Кировское отделение суда, судья Мармур Ф.Ф. 31.10.2013 год. Лист1 Лист2 Лист 3 Лист 4 Из иска видно, что нужно 31.10.2013 идти в суд. У меня было 4 дня на изучение. Говорю честно, паники совершенно никакой. Для меня было главное, как правильно написать встречную заяву, при этом я даже понятия не имел, что существуют этапы разбирательства. В ходе подготовки выяснилось, что существует предварительный этап, и мне позвонил помощник судьи с напоминанием о том что завтра суд. Я сообщил о готовности, и спросил: - "А на какой стадии находится слушание?". На что получил ответ что сразу "по сути". Вот тут я забеспокоился, дело в том, что мне нужен "передых", опять же, парни с форума предложили помощь. Идти за справкой к врачу?, так время уже 5 часов вечера. Стал писать ходатойство (заперечення). Написал, в принтере краска засохла, ну хоть волком вой!!! Соседи помогли, - распечатал клопотання. Вот текст. (Внимание! это не может служить "болванкой"!!!! Проконультируйтесь.) Естествено дело до написания встречного иска не дошло, вернее стал писать, знаете как "письмо на деревню дедушке", уже ночь, плюнул пошел спать. Но не могу уснуть, но зато хорошие мысли в голову пришли. Думаю так, если заперечення "не пролезут", попытаюсь отбится словесно, - добиться главного, перерыва в слушаниях. Я ее записал, вот она...(пожалуйста, не судите строго). В ней есть вопросы к представителю банка, которые на мой взгляд должны были достичь моей цели, отложить следующее заседание хотябы на неделю. Вот с этим я отправился в суд. Еще раз скажу, не паникуйте, расслабтесь. Представте что идете в магазин за колбасой. Когда смотрю на перепуганные лица посетителей, невольно и мне передается атмосфера. Не поддавайтесь. Старайтесь держаться уверенно, а это уже часть победы. Ведь судьи, они психологи, а порой и представители исца не хуже. С представителем мне повезло, это такой молодой человек, из армии тех, кто закончили "университеты юристов и адвокатов". После обязательной вступительной речи, судья спросил о клопотаннях, есть они у нас или нет. Вот тут я сделал ошибку, и сразу заявил о своем ходатайстве, ну кто мог подумать, что клопотання есть у представителя? Не нужно торопиться, это еще один урок. Оказывается, примат готовит дополнение к своим исковым требованиям. Помните я готовил этот вопрос в своей устной речи Заседание длилось минут 15. Судья удовлетворил просьбу исца и назначил заседание на 26.11.2013. Такого подарка я не ожидал. Теперь предлагаю всем нам проанализировать ситуацию. Думаю что примат "приперло", и липовый "расчет задолженности" видать никак не проходит. Значит они принесут это дополнение, и у меня появится еще время для его изучения? Это вопрос к знающим посетителям. То есть, я смогу на следующем заседании, ведь "в суть" мы так и не вышли, взять время для изучения того что "в клюве" принесет представитель банка? Верно? Теперь я хочу для себя уяснить. Что мне нужно сделать к 26.11.2013? Вопрос стоит о встречном иске, если писать его, то конечно нужна помощь. Помните как в "Собачьем сердце", Приображенский просил у чиновника бумагу? Что ему нужна такая бумага,...такая бумага, что ни одна (плохое слово) б..дь, не смогла отобрать комнату в его квартире. Может посредством форума, сообща накатаем такую бумагу? ХРОНОЛОГИЯ СОБЫТИЙ: 31.10.2013 - первое посещение суда. Представитель банка попросил отсрочку. "В суть" не вышли. 04.11.2013 - ходил в суд для ознакомления с делом. Дали без проблем, подвел фотоаппарат (мало света) хотел выложить на форуме. 26.11.2013 - второе посещение суда. ИСТОЧНИКИ ДЛЯ МОИХ ДОКУМЕНТОВ: (Читая весь форум, нахожу полезные материалы, и те которыми воспользовался, ссылки даю здесь.) 1. Почти полная копия моего дела "Решение Святошинского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитному договору"пропущен срок исковой давности, нет доказательств выдачи 2. Похожее дело Решение Мелитопольского горрайсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностипропущен срок исковой давности 3. Похожее дело Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет расчета и доказательств увеличения срока исковой 4. Похоже дело Решение Куйбышевского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет доказательств выдачи кредита, подписания условий 5. Ценность в том, что "особа_6" вышла на кассацию (вот бедолага натерпелся). Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, до ПАТ КБ «ПриватБанк» ВАШИ СОВЕТЫ ИЗ ПУБЛИКАЦИЙ В ТЕМЕ: (Ежедневно читая ответы в теме, смотрю что мне рекомендуют. То, чем могу воспользоваться и мне понятно, беру на заметку и "прикручиваю" к своей истории. Отозвавшимся моя огромная благодарность.) Доверенность представителя банка (хорошо для затягивания дела) ТЕМА!!!"Даже у карточного кредита есть реальній банковский счет. Банк ведь должен вести учет, Вы же у него не один такой." Только для карточных договоров не обязательно текущий счёт открывать ( есть такая вот фишка в виде маленькой оговорки, а общая норма гласит, что текущий счёт должен быть обязательно на основании заключённого договора банковского счёта). И эту тему можете применить, ведь, как Вы выше писали, никто не знает заранее, что у судьи и представителя в голове. Не пройдёт - за спрос в лоб не ударят. Р.S. Как и обещел, все что со мной будет происходить в суде, выкладывать буду здесь в хронологическом порядке.Общатся будем в постах ниже. Очень надеюсь на помощь знающих людей. Всех благодарю! Спасибо за участие. Заперечення.doc
  17. Державний герб України Справа № 1307/988/12 Провадження № 22-ц/783/5127/13 Головуючий у 1 інстанції: Цюмрак М.Д. Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А. Категорія:19 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді - Гірник Т.А. суддів - Бакуса В.Я., Ніткевича А.В. секретар - Глинський О.А., з участю представника позивачів - ОСОБА_2, представника відповідача ПАТ "Мегабанк"- Заставного Р.А., представника відповідача ТзоВ "Мальви -Маркет" - Івченка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ "Мегабанк" на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача : ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 про визнання недійсним іпотечного договору , скасування обтяження на нерухоме майно на підставі договору іпотеки , ВСТАНОВИЛА: Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які відповідними заявами збільшувались та уточнювались до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет", Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", третіх осіб на стороні позивачів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_23, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третіх осіб на стороні відповідача: ОСОБА_21, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 - визнано недійсним іпотечний договір від 2 серпня 2007 року, укладений між ТзОВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк", згідно якого об"єкт незавершеного будівництва - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 передано в іпотеку та скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об»єктів нерухомого майна реєстратором - приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5420446 та виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об»єктів нерухомого майна запис про обтяження за реєстраційним номером №5420446; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 03.08.2007 року у Державному реєстрі іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 2 серпня 20007 року, реєстраційний номер обтяження 5422594 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422594; скасовано обтяження на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зареєстроване 11.09.2008 року у Державному реєстрації іпотек реєстратором приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року реєстраційний номер обтяження 5422693 та виключено з Державного реєстру іпотек запис про обтяження за реєстраційним номером 5422693. Відмовлено ПАТ "Мегабанк" у задоволенні заяви про накладення арешту на предмет іпотеки - багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 17 травня 2013 року за заявою представника позивачів, одна із заявлених останніми вимог, а саме про визнання за позивачами права спільної часткової власності в рівних долях/ частках на нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв які знаходяться у багатоквартирному житловому будинку на АДРЕСА_1 та зняття арешту з цих приміщень- залишена без розгляду. Рішення оскаржив відповідач ПАТ "Мегабанк". Вважає, що висновки суд не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Висновки суду про те, що оспорюваний позивачами договір іпотеки укладений між сторонами з порушенням вимог ст. 16,18 ЗУ "Про іпотеку", а саме, що іпотечний договір не містить положень про передачу в іпотеку прав на земельну ділянку, що в результаті спричиняє відсутність однієї з істотних умов договору іпотеки - опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані - є необгрунтований. Згідно п. 1.2 оспорюваного договору - предмет іпотеки визначено як об»єкт незавершеного будівництва, багатоквартирний житловий будинок, який знаходиться за адресою Львівська область Жидачівський район АДРЕСА_1. У визначені предмета іпотеки вказано його реєстраційних номер, який присвоюється індивідуально кожному об»єкту і залишається незмінним. Згідно витягу від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на це нерухоме майно визначено у тому числі тип об»єкта: об»єкт незавершеного будівництва; земельна ділянка. Отже вирішено питання майнових прав на земельну ділянку при укладенні договорів щодо даного нерухомого майна при реєстрації права власності в органах БТІ. Посилаючись на договори комісії від 12.10.2006 року на купівлю цінних паперів, укладених між позивачами та ВАТ "Мегабанк", позивачі фактично утотожнюють поняття права власності та право вимоги на майно. За цими договорами позивачі не набули і не могли набути право власності на приміщення у будинку. Об»єкт незавершеного будівництва в цілому, а отже із включенням приміщень, права на які бажають захистити позивачі, - багатоквартирний житловий будинок в цілому належав на праві власності ТзОВ "Мальви -Маркет", що підтверджується витягом від 29.11.2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Тому ТзОВ мало повне право на укладення оскаржуваного позивачами договору іпотеки від 02.08.2007 року на підставі якого відбулась державна реєстрація обтяження на нерухоме майно. За позивачами спірні приміщення не реєструвались і станом на 02 серпня 2007 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстроване обтяження на приміщення, як на частину внутрішнього об»єму багатоквартирного житлового будинку. Оскільки ТзОВ "Мальви -Маркет" порушило перед банком умови кредитного договору, то іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Суд не врахував, що за змістом п. 1.2 договорів купівлі-продажу цінних паперів - дата початку погашення визначена 17 квітня 2008 року. Таким чином станом на 2 серпня 2007 року - що є датою укладення іпотечного договору, жодні права позивачів не були порушені. Безпідставно суд відмовив у задоволенні вимоги банку про накладення арешту на майно з мотивів набрання чинності нормою, котра врегульовує це питання - ст. 1057-1 ЦК України з 04.11. 2012 року. Суд не врахував, що визнаючи недійсним оспорюваний позивачами договір іпотеки, в такий спосіб не можуть бути виконані відповідні судові рішення господарських судів, якими визнано право банку звернути стягнення на предмет іпотеки, а отже визнання такими рішення факту дійсності цього договору, що має преюдиційне значення. В такий спосіб судом порушено вимоги ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 8, 129 Конституції України та практики Європейського суду з прав людини. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові . При розгляді справи представник ПАТ "Мегабанк" мотиви апеляційної скарги підтримав. Представник позивачів проти доводів апеляційної скарги заперечив, просить рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване залишити без змін. Мотивує тим, що договір іпотеки укладено з порушенням ст.16 ЗУ "Про іпотеку" у діючій на момент його укладення редакції. За змістом якої - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. На момент укладення спірного договору - ТзОВ "Мальви-Маркет" було лише користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди 23.05.2006 року, відтак предметом договору іпотеки щодо земельної ділянки могло бути лише право на укладення договору оренди, яке не передавалось за умовами цього договору. Реєстрацію майнових прав на землю / права власності чи договорів оренди землі/ згідно діючого на той час законодавства, здійснювало підприємство "Цент держаного земельного кадастру", а не БТІ, тому Стрийське МБТІ не могло здійснювати реєстрацію майнових прав на землю разом з об»єктом незавершеного будівництва. Суд вірно врахував положення ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", що дає підстави для висновку, що сам цінний папір посвідчує майнові права особи, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила /видала/ і власника, та передбачають виконання зобов»язання згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Відтак цільові облігації посвідчують право позивачів отримати у власність нежитлові приміщення. Суд обгрунтовано врахував, що діючими на час укладення договору іпотеки нормами, щодо застосування наслідків визнання недійсними договорів, ст. 216 ЦК України - не передбачає накладення арешту у випадку визнання недійсним договору. Не обгрунтованими є твердження апелянта про встановлення рішеннями господарських судів факту дійсності оспорюваного позивачами іпотечного договору, оскілки означеними судовим рішенням було лише встановлено факт наявності у ПАТ "Мегабанк" права на звернення стягнення на предмет іпотеки з врахуванням чинності на той час договору іпотеки, який оспорюється та інших договорів, якими забезпечувалось виконання кредитного договору між банком та ТзоВ . Представник відповідача ТзОЗ "Мальви -Маркет" підтримав письмові заперечення на апеляційну скаргу. Звертає увагу на те, що укладаючи іпотечний договір 02.08.2007 року, згідно якого в іпотеку передавався об»єкт незавершеного будівництва, ПАТ "Мегабанк" знав, що під будівництво цього житлового будинку випущені цільові облігації, так як був зберігачем цих облігацій, а тому усвідомлював виникнення прав власників облігацій - позивачів у справі на нежитлові приміщення першого поверху будинку. Незавершене будівництво по АДРЕСА_1 було не єдиним майном, яке передавалось в іпотеку у забезпечення виконання кредитного договору між банком та ТзоВ від 25 липня 2006 року, який при укладенні уже був забезпечений іпотекою. Власником земельної ділянки на час укладенні договору іпотеки 02.08.2007 року була Жидачівська міська рада, яка своє погодження на передачу земельної ділянки в іпотеку не надавала. Реєстрація майнових прав ТзОВ на земельну ділянку Стрийським МБТІ взагалі не здійснювалась, тому витяг з реєстру, на який є посилання у оскаржуваному договорі не відображав прав підприємства на земельну ділянку на якій знаходився предмет іпотеки. Підтримав позицію представника позивачів щодо не обгрунтованого посилання апелянта на преюдиційне значення рішень господарський судів Харківської області, якими було лише підтверджені права банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, а правова оцінка означеному договору не надавалась. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Треті особи та їх представники в судове засідання не з»явились, належно повідомлені про розгляд справи за апеляційною скаргою. З врахуванням думки представників сторін, відсутність доказів про поважну причину неявки третіх осіб, колегія суддів вважає можливим розгляд справи в їх відсутності, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 305 ЦПК України. Крім того, при вирішенні справи за апеляційною скаргою, колегія суддів звертає увагу на те, що залучення до справи третіх осіб на стороні позивачів обумовлено тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 року зобов»язано Стрийське міжрайонне БТІ зареєструвати у загальнодержавну власність в сферу управління Міністерства оборони України 19 квартир в будинку АДРЕСА_1, мешканці яких, як треті особи у справі, залучені до справи Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір комісії за № 547, за яким комісіонер зобов»язується за дорученням комітента за плату вчинити купівлю цінних паперів / облігацій / надалі ЦП від свого імені, але за рахунок Комітента /а.с. 7-9 том. 1/. Аналогічні договори у цей же день, а саме за № 543 - укладено з позивачем ОСОБА_7 та за № 546 з позивачем ОСОБА_8 / а.с. 29 , 51 том. 1 /. У виконання цих договорів, громадянином ОСОБА_21 з одного боку, як продавцем та ВАТ "Мегабанк" з другого боку, як покупцем - 12 жовтня 2006 року укладено три договори купівлі-продажу облігацій / ЦП / за №К. 548 у виконання договору комісії №К 547 від 12.10.2006 року з ОСОБА_6, за №544 від 12.10.2006 року у виконання договору комісії №543 від 12.10.2006 року з ОСОБА_7, за №К 546 від 12.10. 2006 року у виконання договору комісії №К 545 від 12.10.2006 року з ОСОБА_8 За змістом кожного з цих договорів - продавець передав, а банк прийняв ЦП та сплатив за них визначену у п. 1.2 договорів загальну договірну вартість. За кожним з означених договорів банк сплатив за 855 одиниць ЦП номінальною вартістю одиниці - 97, 00 гр. загальною договірною вартістю 146 803, 50 гр. по кожному договору / а.с. 10, 32, 54 том. 1 /. 16 жовтня 2006 року за умовами договору № 2-П "Про бронювання приміщення для передачі у власність", гр-н ОСОБА_6 як замовник та ТзОВ "Мальви -Маркет", як виконавець взяло на з себе зобов»язання по бронюванню приміщення визначеного цим договором, як закріплення Виконавцем за Замовником указаного в цьому договорі приміщення та гарантію передачі приміщення у власність Замовника на передбачених цим договором умовах. За приміщеннями, які бронюються за даним договором, закріплюються облігації поділені на лоти, емітовані Виконавцем, які придбані Замовником на підставі Договору купівлі-продажу облігацій №К 548 від 12 жовтня 2006 року. Договором обумовлено неподільність лоту облігацій, що означає, що лише цілісний лот облігацій, визначений цим договором, надає право замовнику отримати у власність заброньоване приміщення в результаті погашення лоту облігацій. За п. 1.5 Договору - характеристика приміщення, яке Виконавець бронює за Замовником для передачі його у власність Замовнику є приміщенням підземного паркінгу за адресою АДРЕСА_1 із зазначенням номерів та площ приміщень на першому поверсі з попередньо визначеною загальною площею згідно з проектною документацією 85, 5 кв м за попередньо визначеною загальною договірною вартістю приміщення - 146 803, 50 гр. із визначенням запланованого терміну введення будинку в експлуатацію, в якому знаходяться приміщення - березень 2008 року. Протягом дії договору Виконавець обліковує за замовником право на придбання приміщення та не має права протягом дії договору брати на себе зобов»язання продажу приміщення третім особам. Згідно п. 2.6 договору Замовник зобов»язується перераховувати ЦП для погашення зі свого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах виконавця, у строк та в порядку, визначених умовами випуску облігацій. За п. 2.7 Договору погашення облігацій здійснюється у строк з 17 квітня 2008 року по 30 травня 2008 року / а.с. 12- 14 том. 1/ Аналогічні за змістом договори про бронювання приміщення для передачі у власність від 16.10. 2006 року за № 4-П було укладено ТзОВ "Мальви Маркет" з ОСОБА_7 та за № 3-П від 16.10. 2006 року з ОСОБА_8 та ТзОВ "Мальви Маркет" / а.с. 34 , 56 том. 1/. Зобов»язання за цими договорами зі сторони Замовників / позивачів/ виконані повністю . Договорами бронювання передбачалось, що передача приміщень у власність буде здійснюватись шляхом укладення та виконання договору купівлі-продажу приміщень між позивачами та ТзОВ "Мальви Маркет" у тримісячний термін з моменту здачі нежитлових приміщень. 15 грудня 2006 року між ВАТ "Мегабанк" та ОСОБА_6 укладено Кредитний договір № 198/2006 за умовами якого, банк надав позичальникові грошові кошти на придбання нерухомості нерухомого призначення, що будується за адресою Жидачів, АДРЕСА_1 в розмірі 23 256, 00 доларів США в строк з 15 грудня 2006 року до 14.12.2021 року. Зобов»язання за договором забезпечується іпотекою нерухомого майна згідно з іпотечним договором, заставою облігацій, згідно з договором застави, порукою фізичної особи згідно з договором поруки, заставою майнових прав на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна згідно з договором застави /а.с. 18 том. 1./ Додатковою угодою 28.04.2007 року внесено зміни щодо графіку виплати процентів / а.с. 23 том. 1 /. За договором застави майнових прав № 117/2006 -з від 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" у виконання зобов»язання за кредитним договором предметом застави були визначені майнові права заставодавця на укладення ним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 85, 5 м кв на 1-му поверсі розташованих за адресою м. Жидачів, АДРЕСА_1 / п. 1.2 Договору/, які виникли на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів та договору про бронювання приміщення про передачу у власність із зазначенням дат та номерів цих договорів, про які описано вище. 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Мегабанк" укладено договір № 120/2006-з застави цінних паперів у забезпечення виконання того ж кредитного договору із визначенням заставної вартості предмета застави 146 803, 50 грн. / а.с. 26 том. 1. / Аналогічні Кредитні договори 15.12.2006 року та додаткові угоди до таких від 28.04. 2007 року : а саме від 15 грудня 2006 року за № 200/2006 на ту ж саму суму укладено кредитний договір з ОСОБА_7, за № 199/2006 на аналогічну суму з ОСОБА_8 та договори застави майнових прав від 15.12.2006 року за № 119/2006 -з, за № 118/2006 -з від 15.12.2006 року з ОСОБА_8 та договори застави цінних паперів від 15.12.2006 року за № 122/2006- з ОСОБА_7 та за № 121/ 2006 -з від 15.12. 2006 року з ОСОБА_8 , які укладались в ті самі дні між ВАТ "Мегабанк" з посиланням на відповідні договори купівлі цінних паперів та договорів про бронювання приміщень про передачу у власність / а.с. 40, 45, 46, 48, 62,67, 68, 70 том. 1/. Зобов»язання за кредитними договорами позивачами виконані повністю. Перелічені вище договори, стороною в яких виступав ВАТ "Мегабанк" - дають підстави для висновку про цілковиту обізнаність банку про права позивачів на нежитлові приміщення та підстави виникнення цих прав, що обгрунтовано врахував суд першої інстанції при вирішенні спору. З матеріалів справи вбачається, що у заплановані строки - березнь 2008 року будинок не був зданий в експлуатацію, в зв»язку з цим між ТзОВ "Мальви Маркет" та позивачами 15 квітня 2008 року були внесені зміни до договорів бронювання приміщень для передачі у власність, які передбачали вже строк вводу будинку в експлуатацію березень 2011 року. Рішенням виконавчого комітету Жидачівської міської ради № 279 від 13.11.2009 року ТзОВ "Мальви - Маркет" надано дозвіл на зміну цільового призначення нульового поверху, а саме заміни гаражів /паркінгу/ на приміщення комерційного призначення при будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1. 26 червня 2010 року позивачами та відповідачем ТзоВ "Мальви-Маркет" внесено зміни до відповідних договорів бронювання, які передбачали замість підземних паркінгів передати у спільну часткову власність позивачів в рівних долях по 1/3 нежитлові торгово-офісні приміщення загальною площею 250, 4 м кв. В такому виді приміщення існують на момент 14.06.2011 року, коли зареєстровано Декларацію про готовність об»єкта до експлуатації / а.с. 73- 80 том. 1/. 02.08.2007 року між ТзоВ "Мальви -Маркет" та ВАТ "Мегабанк" на забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором № 119/2006 від 25 липня 2006 року за яким банк надав підприємству кредит у формі відновлювальної кредитної лінії у наступних розмірах: 2410 000 гр з 25.07.2006 року по 24.07.2011 року та 1 009 104 гр. з 25.07. 2006 року по 24.07.2011 року - укладено договір іпотеки / оскаржуваний договір/ а.с. 90 -93том. 1/. За п. 1.2 Договору іпотеки предметом іпотеки значився об»єкт незавершеного будівництва багатоквартирний житловий будинок, реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою Жидачів, АДРЕСА_1.- далі предмет іпотеки . У договорі зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на праві власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1269 8086, виданим 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки". Сторони домовились про вартість предмета іпотеки 1 560 025, 00 гр. Додатковими договорами від 11.09.2008 року внесено зміни до договору іпотеки в тому числі щодо визначення його вартості - 6 864 595, 00 гр./ а.с. 94 том 1/. Задовільняючи позовні вимоги позивачів про визнання недійсним означеного договору іпотеки, суд першої інстанції дав вірну правову оцінку спірним правовідносинам та врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних права та інтересів, серед іншого, можуть бути: визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/. Із змісту цієї норми вбачається наявність права у позивачів на оспорювання договору іпотеки, оскільки з врахуванням перелічених вище договорів, оспорюваним правочином безперечно порушено їх права . Судом першої інстанції вірно враховано, що спірні правовідносини в тому числі регулюються Законом України "Про іпотеку". Із змісту ч. 2 ст. 16 означеного закону в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - передача в іпотеку об»єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об»єкт незавершеного будівництва. Вказана норма закону при укладення оспорюваного договору дотримана не була . Згідно п.3 ч.1 ст.18 ЗУ "Про іпотеку" в чинній на час укладення оскаржуваного договору редакції - однією з істотних умов договору іпотеки є опис предмета іпотеки достатній його ідентифікації, та /або його реєстраційні дані, а у разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення Із змісту ч. 2 ст. 18 цього ж Закону - у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з істотних умов, він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду . Оскаржуваний договір не містить даних щодо земельної ділянки і в такому - в абз.3 п. 1.2 Договору іпотеки зазначено, що предметом іпотеки є об»єкт незавершеного будівництва -багатоквартирний житловий будинок реєстраційний номер 16934798, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Правових підстав поширено тлумачити цей пунк договору немає і в такому відсутні дані про земельну ділянку. Зазначення у договорі, що предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його при належностями також не дає підстав для висновку про обумовлення у договорі передачі банку будь-яких прав на земельну ділянку. Крім того, у цьому ж пункті договору Іпотеки зазначено, що право власності іпотекодавця на предмет іпотеки підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12698086, виданого 29.11.2006 року КП ЛОР "Стрийське міжобласне бюро технічної інвентаризації", що також не відображає даних щодо земельної ділянку. Крім того, бюро технічної інвентаризації не уповноважені були на здійснення реєстрації майнових прав на землю, що обгрунтовано враховано судом першої інстанції. Такими органами були органи "Деркомзему". З долученого до заперечень на апеляційну скаргу договору оренди від 26.07.2005 року вбачається, що власником земельної ділянки - Жидачівською міською радою передано в оренду ТзОВ "Мальви Маркет" 0,2000 га земельної ділянки із земель громадської забудови, яка знаходиться у АДРЕСА_1 /а.с. 211 том. 2/. Будь яких даних про означену земельну ділянку оскаржуваний договір не містить, в тому числі дані про її розмір, приналежність, цільове призначення, правовий режим. Такі обставини спростовують мотиви апеляційної скарги про обумовлення передачі майнових прав на земельну ділянку іпотекодержателю при передачі в іпотеку об»єкту незавершеного будівництва по вказаній адресі. Крім того, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції на підставі досліджених доказів, що гарантії, надані Іпотекодавцем - ТзОВ "Мальви -Маркет" відображені у п. 2.1 оскаржуваного договору про те, що будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правом на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог, були невідповідними, оскільки суперечили змісту договорів із позивачами За змістом ч.3 ст.6 Закону України "Про іпотеку" в чинній на час укладення оспорюваного договору редакції - іпотекодавець зобов»язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов»язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов»язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків. Доказів виконання ТзОВ "Мальви Маркет" вимог означеного закону при укладенні оспорюваного договору - не здобуто, що також дає підстави для висновку про невідповідність оскаржуваного договору і в цій частині вимогам закону та вірно послався на вимоги ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України, за змістом яких при здійснення своїх прав, особа зобов»язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Отже, суд вірно дійшов висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону. Враховуючи, що укладення оскаржуваного договору іпотеки мало місце 02.08.2007 року, а з жовтня 2006 року діяли укладені з позивачами та відповідачами перелічені вище договори, які надави право позивачам на отримання у власність нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 у рівних частинах, а також існування на цей час договорів між позивачами та ТзОВ "Мальви-Маркет" про бронювання приміщень для передачі у власність, якими гарантувалась передача у власність позивачами означених у договорі приміщень, то правильними є висновки суду про порушення прав позивачів укладенням оспорюваного договору . З наведених мотивів спростованою є позиція представника ПАТ "Мегабанк" про те, що банком не порушено прав позивачів, так як їх право на спірні приміщенні не були зареєстровані на момент укладення оспорюваного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на приміщення як частину внутрішнього об»єму спірного багатоквартирного житлового будинку, і що оспорюваний договір іпотеки укладено раніше він настання строку погашення облігацій, про що звертає увагу в апеляційній скарзі. З приводу цього судом враховано, що законодавство не встановлює обов»язку для власників облігацій реєструвати обтяження на нерухоме майно, права на яке надають їм облігації. З врахуванням, у тому числі договорів бронювання приміщень, такі були гарантією забезпечення прав позивачів на передачу їм у власність приміщень цокольного поверху. Крім того, така позиція банку не узгоджується з наведеною вище правовою нормою - ч.3 ст. ЗУ "Про іпотеку". Суд першої інстанції підставно визнав, що суть цільових облігацій полягає у тому, що такі з моменту придбання надають їх власнику право на отримання товару у власність, в даному випадку нежитлових приміщень визначених певними ознаками та ціною. Мотиви заперечень позову банком та пояснення представника апелянта при розгляді справи з апеляційною скаргою про те, що банк є велика структура, в якому одні працівники виконують одні функції, а інші другі, що не виключає відсутність інформації про існування станом на 2007 рік даних про укладення з позивачами та банком договорів 2006 року, про які детально описано вище - не можна приймати до уваги як обгрунтовані. У всіх договорах представники ВАТ "Мегабанк" діяли виключно від імені юридичної особи, а отже стороною в договорах була одна і та сама юридична особа - банк, незалежно від проведення будь-якої підготовчої роботи та представництво різними його працівниками. Відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ "Мегабанк" з посиланням на вимоги ст.1057-1 ЦК України, ч.5 якої передбачає, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов»язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов»язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до ч. 1 цієї статті. Судом враховано, що вказана нормою доповнено ЦК України згідно із ЗУ від 02.10.2012 року № 5405-УІ і така набрала чинності з 04.11.2012 року. Нею встановлено відповідальність іпотекодавця, яка не була передбачена на час укладення оспорюваного правочину. Тому суд правильно застосував ст.5 ЦК України, за змістом ч.2 якої - акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часті, крім випадків, коли він пом»якшує або скасовує цивільну відповідальність особи . Мотиви апеляційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням суду безпідставно не взято до уваги встановлені обставини законності оскаржуваного договору іпотеки рішеннями від 18 січня 2011 року господарського суду Харківської області є спростованим, оскільки предметом цього спору було невиконання ТзОВ "Мальви -Маркет" умов кредитного договору від 25.07.2006 року та заборгованості за іпотечними договорами та звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення в тому числі на предмет іпотеки обумовлений оскаржуваним договором - не дає підстав для висновку про встановлення рішенням Господарської суду його чинності, оскільки виходячи із змісту рішення - правова оцінка цьому договорі при вирішення господарського спору не надавалась /а.с. 96-116 том. 1/. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.03.2012 року, в тому числі визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - об»єкту незавершеного будівництва чотирьохповерхового житлового будинку з цокольним та мансардним поверхом по АДРЕСА_1, що проведені 13.12.2011 року. / а.с. 107 -117 том. 1/. При перегляді означеного рішення Львівським апеляційним господарським судом 23.04.2012 року - вказане рішення скасоване, однак з ухваленням нового рішення за яким у тому числі визнано недійсними прилюдні торги, що проведені 13.12. 2011 року - цього ж об»єкту незавершеного будівництва. Правова оцінка договору іпотеки від 02.08.2007 року цими рішеннями не надавалась. / а.с. 136-143 том. 1/. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку з посиланням на п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, якою роз»яснено, що за змістом ст. 216 ЦК України та, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Тому з метою повернення сторін до попереднього стану, суд вирішив про скасування обтяження нерухомого майна іпотекою, яке підлягає державній реєстрації в порядку встановленому законодавством /ст. 4 ЗУ "Про іпотеку"/, які були зареєстровані на предмет іпотеки на підставі оспорюваного іпотечного договору та внесених змін до нього означеними вище угодами та постановив про виключення з Державного реєстру іпотек реєстратором приватним нотаріусом ОСОБА_22. на підставі договору іпотеки 3833 від 02.08.2007 року, та на підставі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки 3859 від 11.09.2008 року, про що зазначив у судовому рішенні. На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 303, 304,п.1.ч.1 ст.307, ст. 308, 313, п.1ч.1ст.314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника ПАТ "Мегабанк" відхилити. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 17 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскарженою в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/32909888
  18. Державний герб України Справа № 2-6022/2010 РІШЕННЯ Іменем України 21 грудня 2010 року м. Сімферополь Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Михайлова В.Є. при секретарі Павлюченко Т.В., за участю представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом Бакаєвої О.О., представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору від 22.11.2007 року, В с т а н о в и в : ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року у розмірі 47119,35 гривень а саме: заборгованість по наданому ОСОБА_3 кредиту - 43505,91 гривень, заборгованість за нарахованими але не сплаченими ОСОБА_3 процентами за користування кредитом 3163,63 гривні, пені 449,81 гривень. В рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на заставлений транспортний засіб: автомобіль марки CHEVROLET, модель AVEO SF69Y, 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, для задоволення вимог ПАБ «Кредитпромбанк», а у разі недостатності на інше майно, яке належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також стягнути судові витрати по справі. ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору від 22.11.2007 року, мотивуючи вимоги тим, що при укладені додаткової угоди до кредитного договору між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, ПАТ «Кредитпромбанк» порушив приписи Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів». Ухвалою суду від 16.09.2010 року первісний та зустрічний позови обєднані в одне провадження. В ході судового засідання представник позивача за первісним позовом, діюча на підставі довіреності Бакаєва О.О., позовні вимоги уточнила та остаточно просила стягнути у солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року у розмірі 89342,25 гривень та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на заставлений транспортний засіб та стягнути судові витрати по справі. При цьому представник позивача проти задоволення зустрічного позову про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору заперечувала з підстав, викладених у запереченнях на позов ОСОБА_3 (а.с. 78-79). Представник відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним ОСОБА_3 ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» не визнала з підстав, викладених в запереченнях на позов, зустрічний позов про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до кредитного договору підтримала у повному обсязі. Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не зявилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином та в строк, причини своєї неявки суду не повідомили. Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» необґрунтовано та не підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано та підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, яки беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд, зобовязана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на яки вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір. Судом встановлено, що 22.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», з однієї сторони, та ОСОБА_3, з іншої, укладено кредитний договір № 3525/07-А (а.с. 22-24). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору ОСОБА_3 була відкрита невідновлювана кредитна лінія в межах загальної суми кредиту у розмірі 191545,00 грн., з кінцевим строком повернення 21.11.2014 року включно. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кошти надані мені на купівлю автомобілю. Пунктом 1.5. даного договору, встановлена процентна ставка в розмірі 12,55 процентам річних. Згідно з п. 3.1.1. кредитного договору, ОСОБА_3 зобовязалася щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом, шляхом внесення готівки у розмірі 1673,92 грн. Відповідно до п. 3.3. кредитного договору, ОСОБА_3 зобовязалася сплачувати нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця, наступного за звітним. Пунктом 3.9. кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплаті процентів, позичальник сплачує банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої п. 1.5 кредитного договору. З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 свої зобовязання за кредитним договором виконувала належним чином, вносячи щомісяця суму в розмірі 1673,92 грн. 05.11.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А, якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін». В подальшому 09.07.2009 року між ОСОБА_3 та банком було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору №3525/07-А від 22.11.2007 р., відповідно до умов якої, п. 3.1.1 кредитного договору викладено у наступній редакції: при наданні кредитів відповідно до п. 1.2.1, 1.2.2, щомісяця, до 25-го числа включно кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами, шляхом внесення грошових коштів у розмірі 1673,92 грн. Пункт 3.3. кредитного договору викладено у наступній редакції: сплачувати проценти за користування кредитом щомісяця до 25-го числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним. Відповідно до розрахунку заборгованості, зробленого ПАТ «Кредитпромбанк», станом на 01.12.2010 року за ОСОБА_3 утворилася заборгованість перед банком у розмірі 89342,25 гривень, яка складається із: заборгованості по кредиту - 84267,95 гривень, заборгованості за нарахованими але не сплаченими процентами за користування кредитом 2547,46 гривень, пені 2526,84 гривень. За встановленими загальними правилами виконання зобовязань, що передбачені ст. 525 ЦК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до договору. Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права та обовязки сторін, повязані з кредитуванням, визначаються положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Представлений банком розрахунок заборгованості ОСОБА_3 не викликає у суду сумнів щодо наявності в неї заборгованості. Частиною 2 ст. 1050 ЦК передбачено, що наслідками порушення позичальником повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України кредит вважається поверненим у момент зарахування грошової суми, яка позичалася. З метою забезпечення виконання зобовязань, що виникли з кредитного договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 3525/07-П (а.с. 26-27). Того ж дня 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено договір застави, зареєстрований у реєстрі № 1951 (а.с. 28-29). Згідно із ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Пунктом 1.1. укладеного між сторонами договору поруки передбачено, що поручитель зобовязується солідарно відповідати перед Банком за своєчасне виконання зобовязань ОСОБА_3 за кредитним договором № 3525/07-А від 22.11.2007 р. Відповідно до п. 1.2. договору поруки, ОСОБА_4 уклав договір поруки на умовах повернення основного зобовязання у розмірі 191545,00 гривень та сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12,55% річних. Відповідно до п. 2.6. вказаного вище договору, усі зміни та доповнення до Кредитного договору банк та Позичальник оформлюють без погодження з Поручителем за винятків збільшення обсягу відповідальності Поручителя. Відповідно до п. 1.3. договору застави від 22.11.2007 р., істотною умовою цього договору є розмір основного зобовязання у розмірі 191545,00 гривень, процентна ставка за користування кредитними коштами 12,55% річних. Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В матеріалах справи відсутні докази, що сторонами вносилися зміни у договір поруки №3525/07-П від 22.11.2007 р. та договір застави від 22.11.2007 р., зареєстрований у реєстрі №1951. Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3, 4 цього Закону). Таким чином, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня. При цьому, сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів. Стаття 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», до видів забезпечувальних обтяжень належить у тому числі і застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, у тому числі й на підставі ст. 590 ЦК України. Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Згідно із ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо в продовж 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним, по заставодержатель має право звернутися з позовом до суду. При цьому банком не надано доказів про реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження автомобіля марки OPEL VECTRA реєстраційний номер НОМЕР_1 у звязку з чим, у позивача відсутнє право на звернення до суду з цією вимогою. Заявлені вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми заборгованості і звернення стягнення на предмет застави є подвійною штрафною санкцію за одне й теж порушення, що суперечить нормам цивільного законодавства України. Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А (а.с. 25), якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін». Як зазначила у в ході судового засідання представник ОСОБА_3 ОСОБА_2 під час укладення даної угоди ОСОБА_3 була запевнена працівниками ПАТ «Кредитпромбанк», що ця додаткова угода відповідає вимогам діючого законодавства. Ознайомившись з умови додаткової угоди ОСОБА_3 зрозуміла, що процентна ставка за кредитним договором, обумовлена п.1.5 договору не змінилася і становить за кредитами наданими на цілі, зазначені у п. 1.2.1 та 1.2.2 договору у розмірі 12,55 процентів річних, а додатковою угодою доповнено п. 1.3. кредитного договору абзацом який вказує, що починаючи з 15.11.2008 року річна процентна ставка встановлюється у розмірі 18,00 процентів. У звязку з тим, що п. 1.5 договору залишився незмінним ОСОБА_3 була впевнена у тому, що процента ставка за договором залишилася на рівні 12,55% на рік, тому що графік платежів їй не надано и розмір щомісячного платежу вказаний у п. 3.1.1 кредитного договору не було змінено, а доповнення п. 1.3. кредитного договору, що передбачає відкриття рахунку для обліку кредитів вважався їю ставкою для обліку кредитів. Натомість в подальшому, ОСОБА_3 дізналася, що ПАТ «Кредитпромбанк» нараховує їй відсотки за користування кредитом у розмірі 18 процентів на рік. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачу до придбання ним товару, чи замовлення роботи (послуги). Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, якщо під час пропонування продукції споживачу надається незрозуміла або двозначна інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору - це вважаєтся нечесною підприємницькою практикою. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності є недійсним. Відповідно до п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. При цьому, при укладенні додаткової угоди до договору про зміну відсоткової ставки, або інших платежів за договором, зміна договору повинна бути проведена у відповідності до вимог ст. 654 ГПК України у письмової формі з додержанням вимог п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Натомість, при укладенні Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р. до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 р. графік погашення кредиту за новою ставкою відповідачем не надавався, і як наслідок, між сторонами не підписувався. Не надавши графіка платежів при укладенні Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р., та не надавши ОСОБА_3 всієї необхідної інформації відносно зміни відсоткової ставки за кредитним договором № 3525/07-А від 22.11.2007 р., Банк порушив права позичальника. Без такої інформації споживач був позбавлений можливості реально оцінювати перспективи укладання Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року, свою платоспроможність та можливість своєчасно погашати кредит. Так, відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою діяльністю визнається діяльність, що впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (послуг). Відповідно до ч. 2 ст. 19 зазначеного Закону підприємницька практика водить споживача в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Отже, для визнання дій банку нечесною підприємницькою діяльністю, достатньо факту ненадання споживачу необхідної інформації, яка дає йому можливість дати вірну оцінку Додатковій угоді до договору, що укладається. Для кредитного договору, або додаткової угоди до кредитного договору розмір платежів та строки їх сплати ( тобто інформація яка повинна бути вказана в графіку платежів), як раз і є тією інформацію, яка має обовязково бути наданою споживачу при укладені договору або додаткової угоди до кредитного договору про зміну відсоткової ставки. Таким чином, права ОСОБА_3, як споживача, при укладені Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року були порушені, а дії кредитодавця підпадають під визначення нечесної підприємницької діяльності. На підставі вищевикладеного вважаю, що Додаткова угода № 1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року підлягає визнанню недійсною. Аналізуючи викладене вище, суд вважає, що банки мають право проводити підвищення процентних ставок тільки у випадку подій, які не залежать від волі сторін, мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів і виходячи з того, що банки не мають право змінювати процентну ставку по кредиту у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Відповідачем при зміні відсоткової ставки не було надано позивачу жодного обґрунтування підстав такого підвищення. Підвищення відсоткової ставки за кредитом було обумовлено виключно за волевиявленням банку, навіть не зафіксованим у протоколах відповідних комітетів, у повноваження яких входить вирішення даного питання, тому що ПАТ «Кредитпромбанк» на надав доказів, що такі рішення взагалі приймалися відповідним органом ПАТ «Кредитпромбанк». Згідно до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 р., банкам було заборонено змінювати відсоткову ставку по кредитам у звязку з волевиявленням однієї із сторін. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати проценту ставку за кредитом у звязку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). За пунктом 3.4 абз.5 вищевказаних Правил банки зобовязані зазначати в кредитному договорі правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. А тому банк повинен навести математичну залежність між запропонованим розміром ставки до розміру ставки Національного банку України, а також обґрунтувати збільшення процентної ставки. Зміна процентної ставки відповідно до ст.652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. НБУ неодноразово звертав увагу банків на дотримання прав споживачів на справедливі умови договору передбачених ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема НБУ зазначав, що банки повинні утримуватись від укладення договорів, умови яких, всупереч принципу добросовісності, своїм наслідком мають дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Але саме дисбаланс договірних відносин є наслідком укладених на вимогу ПАТ «Кредитпромбанк» договорів про внесення змін до кредитного договору, тому що ними змінено істотні умови кредитного договору настільки, що повністю змінюють суть зобовязання, яке приймав на себе позивач на момент укладення кредитного договору. За правовою природою кредитний договір є договором приєднання, зміна в односторонньому порядку істотних умов договору таких як відсоткова ставка порушують принцип рівності сторін договору та є несправедливими з наступних підстав. Згідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання визнається договір, умови якого установлені однією зі сторін, а інша сторона не має можливості запропонувати свої умови договору. Таким чином, укладаючи кредитний договір позивач мав можливість тільки погодитись на умови, що запропоновані відповідачем щодо істотних умов договору строку та відсоткової ставки. Таким чином, зміна істотних умов кредитного договору, яка відбулася в наслідок укладення оскаржуваних ОСОБА_3 договорів призвела до того, що остання повинна була користуватися кредитом на умовах, на яких цей договір нею не укладався. При цьому укладення додаткової угоди відбулося також шляхом приєднання, за наявності обставин, за яких позивач не мав можливості відмовитися від їх укладання у звязку з тяжкими для себе обставинами у вигляді виставлених банком умов, щодо яких відмова від укладення вказаних договорів стала б підставою для виставлення відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту. Згідно до ст. 233 ЦК України, укладений під впливом тяжких обставин може бути визнаний судом недійсним якщо він укладений на вкрай не вигідних для однієї зі сторін умовах. Не можливо визнати вигідними умову договору, за якими позивачу було збільшено відсоткову ставку за кредитом, у звязку з чим щомісячний платіж значно збільшився. Згідно до ст. 18 Закону України положення договору, визнане несправедливим може бути визнано недійсним. Згідно до ст. 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент її укладення вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою, шостою ст. 203 ЦК України. Аналізуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_3, у звязку з чим вважає за можливе задовольнити їх в повному обсязі. При цьому задоволення вимог ОСОБА_3 виключає можливість задоволення позовних вимог ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк». Судові витрати, повязані з розглядом справи та понесені ОСОБА_3, у звязку із задоволенням її позову, а саме: витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у в сумі 37 грн. підлягають стягненню з ПАТ «Кредитпромбанк» у відповідності до ст. 88 ЦПК України. При цьому судові витрати понесені ПАТ «Кредитпромбанк» стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь не підлягають, у звязку із відмовою в задоволенні заявлених позовних вимог. На підставі ст. ст. 203, 215, 258, 525, 526, 559, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 21, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 76, 77, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд В и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 05.11.2008 р. до договору №3525/07-А від 22.11.2007 р. укладену між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк». Зобовязати ПАТ «Кредитпромбанк» провести перерахунок зайве сплачених ОСОБА_3 платежів на погашення процентів за договором №3525/07-А від 22.11.2007 р. та зарахувати надмірно сплачені платежі в рахунок дострокового погашення отриманої суми кредиту погашення «тіла кредиту» за договором № 3525/07-А від 22.11.2007 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» на користь ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне зеабезпечення розгяляду спарви в сумі 37 (тридцять сім) гривень. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13179406
  19. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" липня 2013 р. Справа№ 911/1183/13 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дідиченко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Руденко М.А. при секретарі Кобець М.О. за участю представників: від позивача: Старжинська Т.Ю. - представник за довіреністю від 25.01.2013 року; від відповідача: Вакуленко О.М. - представник за довіреністю від 14.11.2012 року; від третіх осіб: 1) не з'явились; 2) не з'явились, розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тілігул» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Треті особи: 1) Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Тетяна Анатоліївна 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тілігул» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 12.11.2007 року та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір іпотеки №09/І-124 від 12.11.2007 року суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним у судовому порядку. Внаслідок визнання недійсним оскаржуваного іпотечного договору позивач просить суд зняти заборону відчуження, скасувати запис про обтяження вказаних нежилих приміщень та вилучити відповідний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що на підставі іпотечного договору від 10 листопада 2009 року до Державного реєстру іпотек був внесений запис про обтяження вказаних нежилих приміщень, позивач, також, просить суд скасувати вказаний запис у Державному реєстрі іпотек. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним № 6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним № 4323 та договором № 2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору за реєстраційним № 1779. Знято заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі іпотечного договору, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Скасувано запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що 12.11.2007 року був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Державного реєстру іпотек на підставі іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним №6558. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не припинив провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, апелянт зазначає, що предмет іпотеки був повернутий до стану зазначеного у правовстановлюючих документах, а отже на момент укладення іпотечного договору предмет іпотеки існував у вигляді, що відповідає його опису у правовстановлюючих документах. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 30.07.2013 року. Представник відповідача у судовому засіданні 30.07.2013 року підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» (надалі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (надалі - кредитор, відповідач) укладено договір відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, за умовами якого, кредитор надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання в розмірі 3990000,00 грн. під 15,25 % річних, з кінцевим терміном погашення 11 листопада 2011 року на поповнення обігових коштів (далі - кредитний договір). Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23.05.2011 року встановлено новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості, а саме до 10.05.2014 року. В якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» зобов'язань перед відповідачем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363 від 12 листопада 2007 року, між позивачем (за договором - іпотекодавець) та відповідачем (за договором - іпотекодержатель) 12 листопада 2007 року укладено іпотечний договір за №09/І-124 (далі - іпотечний договір). Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору в якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» його зобов'язань перед іпотекодержателем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, що укладений між іпотекодержателем та позичальником 12 листопада 2007 року, а також, виконання іпотекодавцем його зобов'язань перед іпотекодержателем за цим договором, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 2522,00 м2 - приміщення адмінбудівлі під літерою "А", загальною площею 577,6 м2, приміщення цеху металообробки під літерою "Б", загальною площею 900,00 м2, приміщення цеху деревообробки під літерою "В", загальною площею 898,0 м2, приміщення пилорами під літерою "Г", загальною площею 146,4 м2, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70 (далі - предмет іпотеки). Згідно пункту 1.2 договору заставна вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 6 138 537,00 грн. Пунктом 1.3 іпотечного договору передбачено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Відповідно до пункту 1.7.9 іпотечного договору, предмет іпотеки належить позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 10 грудня 1997 року приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №11650. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано Білоцерківським МБТІ 15 грудня 1997 року та записано в реєстрову книгу №9 за реєстровим №622. Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що у зв'язку із світовою економічною кризою, позичальник не мав змоги належним чином здійснювати погашення кредиту, а тому звернувся листом № 33 від 21.01.2013 року до ТОВ «Тілігул» з проханням пошуку потенційних покупців на предмет іпотеки та здійснення експертної оцінки для подальшої її реалізації і погашення боргу. 13.02.2013 року позивач звернувся до ТОВ «Експертно-правове підприємство «Укрспецексперт» з клопотанням щодо проведення оцінки заставного майна для з'ясування дійсної ринкової вартості предмета іпотеки. У відповідь на зазначений лист експерт про неможливість проведення оцінки предмета іпотеки, оскільки в іпотечному договорі зазначено, що нежитлове приміщення під літ. «Г» становить 146, 4 кв.м, натомість фактично враховуючи добудову до будівлі під літ. «Г» вона становить 231, 8 кв.м. Водночас, площа, яка перевищує розмір, переданий в іпотеку, не може бути виділений окремо, оскільки зазначене приміщення є добудовою. Беручи до уваги викладене, позивач звернувся до суду першої інстанції про визнання договору іпотеки від 12.11.2007 року недійсним, оскілтьки зважаючи на те, що приміщення площею 85, 4 кв.м. під літ. «Г» хоч і не знаходяться в іпотеці у відповідача, позивач не може ним розпоряджатися, зокрема реалізувати його у зв'язку із тим, що воно є неподільним із частиною приміщення площею 146, 4 кв.м., яке знаходиться в іпотеці. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, 16.09.2004 року між ТОВ «Тілігул» та ТОВ «Управління проектно-виробничих робіт» укладено договір про розроблення робочого проекту про переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування по вул. Храпачанській № 70 в м. Біла Церква, за умовами якого, генпроектувальник розробив проектування та переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.12.2004 року відділом містобудування, архітектури та ЖКГ Білоцерківської Районної державної адміністрації ТОВ «Тілігул» надано дозвіл на виконання будівельних робіт за №14/04 з переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.01.2005 року наказом за №7 Білоцерківської районної державної адміністрації затверджено акт державної технічної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченої переобладнанням «Дільниці по розфасуванню круп для каш швидкого приготування», площею забудови 224,3 м2, кошторисна вартість 11378,03 грн.. Таким чином, судом встановлено, що під час реконструкції було змінено площу будівлі за літ. «Г» шляхом добудови загальною площею 85,4 кв.м., внаслідок чого площа забудови склала 231,8 кв.м. Крім того, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору Комунальним підприємством «Білоцерківське МБТІ» було видано свідоцтво про право власності від 08.09.2005 року та витяг про реєстрацію права власності на частину нежитлової будівлі під літ. «Г», площею 85,4 кв.м., за реєстраційним №11999531 від 08.09.2005 року, номер запису 174 в книзі №2, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Отже, на момент укладання іпотечного договору за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. «А» площею 577, 6 кв.м., «Б» площею 900, 0 кв.м., літ. «В» площею 898, 0 кв.м. та літ. «Г» площею 146, 4 кв.м., які розташовані за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70 та на частину нежитлової будівлі літ. «Г» площею 85, 4 кв. м., розташованою за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, яка не може бути відокремленою від частини будівлі під літ. «Г» площею 146, 4 кв.м. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що станом на 12.03.2013 року нежитлова будівля під літ. «Г» зареєстрована за позивачем вже загальною площею 231, 8 кв.м. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення. Так, відповідно, пунктом 1.1 спірного іпотечного договору встановлено, що за цим договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно - нежитлові будівлі, загальною площею 2 522, 00 кв.м., а саме: приміщення адмінбудівлі під літерою «А», загальною площею 577,6 кв.м., приміщення цеху металообробки під літерою «Б», загальною площею 900,00 кв.м., приміщення цеху деревообробки під літерою «В», загальною площею 898,0 кв.м., приміщення пилорами під літерою «Г», загальною площею 146,4 кв.м., розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Однак, як вже зазначалось вище, станом на день укладання іпотечного договору приміщення під літ. «Г» загальною площею 146,4 кв.м. не існувало, натомість, станом на день укладання спірного договору позивачу належало приміщення під літ. «Г», загальною площею 231,8 кв.м., яке розташоване за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, що і мало б бути предметом іпотеки. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Отже, зі змісту п. 1.1 спірного договору іпотеки вбачається, що в ньому відсутній опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а саме: дані про дійсну площу та інформацію про введення в експлуатацію нежитлового приміщення літ. «Г», розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Крім того, як зазначалося раніше, пунктом 1.3 договору встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Проте, матеріали справи №911/1183/13 містять інші відомості відносно земельної ділянки, на якій знаходиться предмет іпотеки. Зокрема, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 листопада 2004 року, з якого вбачається, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Терезинської селищної ради, Білоцерківського району, Київської області за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, загальною площею 1,8079 га належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» на праві власності. До того ж, належність земельної ділянки на праві власності, яка розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку від 14.09.2010 року. Таким чином, не зважаючи на те, що станом на момент укладення спірного договору позивач не зареєстрував право власності на земельну ділянку, остання вже була передана йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.11.2004 року, і вказана обставина повинна була бути зазначена в договорі іпотеки, оскільки тягне за собою наслідок передбачений ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» Так, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору), якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею). Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення умов Закону України «Про іпотеку», спірний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов, що вимагаються Законом України «Про іпотеку», зокрема опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, також, в договорі відсутні умови передачі в іпотеку земельної ділянки, належної позивачу на праві власності. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як вже зазначалось судом, оскаржуваний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов договору, та не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним №6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним №4323 та договором №2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору. Також, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги в частині зняття заборони відчуження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження предмету іпотеки, вилучення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження предметів іпотеки та скасування запису в державному реєстрі іпотек про обтяження предмету іпотеки враховуючи наступне. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до пункту 2.6 порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом міністерства юстиції України 12 грудня 2011 року за №3502/5 для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу. 12.11.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області внесено до реєстру заборон запис за № 6559 про заборону відчуження предмета іпотеки наступного змісту: «нежитлові будівлі літера «А», «Б», «В», «Г», площею 2522,00 кв.м., які знаходяться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Храпачанська, будинок 70». Отже, підставою для внесення зазначеного запису №6559 до єдиного реєстру заборон був оскаржуваний іпотечний договір. Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, наслідком визнання іпотечного договору недійсним є скасування заборони відчуження предмета іпотеки і вилучення відповідного запису з єдиного реєстру іпотек. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності. Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як зазначалося раніше, позивач дізнався про порушення свого права в лютому 2013 року, коли експерт повідомив йому, що частина нежитлового приміщення під літ. «Г» площею 85,4 кв.м., яка не перебуває в іпотеці у відповідача, не може бути відділена від предмету іпотеки, а отже позивач не може вільно розпоряджатися нею. В той же час, позивач звернувся до суду з даним позовом 04.04.2013 року. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування наслідків недійсності правочину. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Згідно ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Частиною 2 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Статтю 1057-1 Цивільного кодексу України доповнено до Цивільного кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 2 жовтня 2012 року за №5405-VI. У пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27 грудня 2012 року за №01-06/1941/2012 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив, що дія Закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Оскільки, спірний договір іпотеки укладено 12 листопада 2007 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» набрав чинності 4 листопада 2012 року, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19 січня 2013 року, тому місцевий суд прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідача про застосування наслідків недійсності правочину задоволенню не підлягає. Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Так, статтею 5 спірного договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошевцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків. Положеннями ст. 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Отже, передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 9 грудня 2009 року за №6-20669св07. Водночас, судом встановлено, що між сторонами не існувало спору на момент укладання угоди. Таким чином, підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України відсутні. За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 - без змін. 3. Матеріали справи № 911/1183/13 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України. Головуючий суддя Дідиченко М.А. Судді Пономаренко Є.Ю. Руденко М.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32718428
  20. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНи 26 грудня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І.,Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М.,Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа ? ОСОБА_8, про визнання недійсними пунктів кредитного договору; за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому вказував, що 11 вересня 2007 року між ним та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладений кредитний договір. На забезпечення виконання договору кредиту між банком та ОСОБА_8 укладений договір іпотеки. Вважав, що кредитний договір укладений з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони видачі кредиту в іноземній валюті та щодо надання інформації споживачу про умови кредитування. Крім того, у кредитному договорі відсутній графік платежів та орієнтовна сукупна вартість кредиту. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом, у якому вказувало, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 10 липня 2009 року утворилася заборгованість у розмірі 71 873 доларів США 81 цент, яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в розмірі 61 312 доларів США 89 центів, що еквівалентно 489 748 грн. 97 коп.; заборгованість за відсотками в розмірі 28 060 доларів США 64 центи, що еквівалентно 224 139 грн. 97 коп.; пеню за порушення строків погашення кредиту в розмірі 10 тис. доларів США, що еквівалентно 79 877 грн.; пеню за порушення строків погашення відсотків у розмірі 10 тис. доларів США, що еквівалентно 79 877 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена, виходячи з наступного. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Однак вказані вимоги ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом дотримані не були. Судами правильно встановлено, що банк мав право на час укладення кредитного договору у 2007 році, укладати договори про надання кредиту в іноземній валюті, оскільки 11 жовтня 2006 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» НБУ надано дозвіл за № 10-4 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1?4 ч. 2 та ч. 4 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У додатку до дозволу зазначено перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» з валютними цінностями, у тому числі залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Суди обґрунтовано відмовили у позові про визнання недійсними п. 1.1. та п. 5.7. договору щодо надання та повернення кредиту у іноземній валюті. Разом з тим, ОСОБА_6 просив визнати недійсними п. 1.7., 5.7. та 10.1. щодо сплати комісії та санкцій у разі прострочення у сплаті комісії. Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Оскільки у спірному договорі передбачена плата за обслуговування кредиту, то такі умови суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця визначені суми погашення основного боргу та погашення відсотків, та де непередбачено розміру щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору (а.с. 183-185, т. 2). Оскільки судами не встановлено фактичні обставини справи та не застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами не визначено, чи належним чином обраховано банком розмір заборгованості за кредитним договором, враховуючи конкретні умови його виконання позичальником, узгоджені сторонами при підписанні кредитного договору. За таких обставин судові рішення про відмову у визнанні недійсними пунктів 1.7., 5.7. та 10.1. кредитного договору та задоволення позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» необхідно скасувати. а справу у цій частині передати до суду першої інстанції для розгляду по суті. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року в частині відмови у позові ОСОБА_6 про визнання недійсними пунктів 1.7., 5.7., 10.1. кредитного договору № 014/2554/82/60523 від 11 вересня 2007 року та задоволення позову публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 червня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/28310047
  21. Державний герб України 26.04.2013 Справа № 756/2811/13-ц Унікальний номер 756/2811/13-ц Справа № 2/756/1840/13 РІШЕННЯ Іменем України 22 квітня 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Богдан О.О. при секретарі Пождема В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, ВСТАНОВИВ: у лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Зазначив, що 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі ТОВ «ФК Єврокапітал») був укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747 про надання споживчого кредиту у сумі 49070,50 грн. на придбання автотранспортного засобу з кінцевим строком погашення кредиту 19.08.2013 року. На виконання договору відповідно до ст. ст. 628, 638 ЦК України сторони узгодили істотну, необхідну та обов»язкову умову кредитного договору - детальний розпис загальної вартості кредиту графіком платежів, за яким позивач був зобов»язаний сплачувати кредитору щомісяця фіксовану суму в розмірі 1476,70 грн., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Розмір плати за обслуговування кредиту за п.2.2.3 договору був узгоджений сторонами в грошовому виразі - 230,63 грн. на весь період дії договору. У разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника позивач зобов»язувався сплатити плату за дострокове погашення за формулою п.4.1 договору, а в разі часткового дострокового погашення кредиту плату за формулою п.4.3 договору. Позивач сумлінно виконував умови договору та своєчасно сплачував щомісячні платежі в повному обсязі відповідно до графіка . Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланнями СМС-повідомлень на мобільний телефон позивача відповідач вимагав сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулою п.2.2.3 договору. Позивач, не погоджуючись з новим розміром щомісячного платежу, сплачував платежі згідно затвердженого графіку. Рішенням Третейського суду при Асоціації «Бізнес центр «Правозахист» кредитний договір із забезпеченням №747 від 19.08.2008 року на вимогу ТОВ «ФК « Єврокапітал» був розірваний, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокапітал» заборгованість в розмірі 88506,02 грн., включаючи плату за обслуговування кредиту 33804,16 грн, яка була нарахована за формулою п.4.1 договору. Про порушення своїх прав, як споживача, позивач дізнався в лютому 2013 року. Вважає положення п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 договору, за якими передбачались зміни в витратах позичальника за формулою відповідно до зміни курсу долара США, крім відсоткової ставки - несправедливими, а відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов»язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. На підставі ст.ст.203, 215, 216, 217, 218, 228 ЦК України, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати недійсними п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» та визнати недійсним кредитний договір (із забезпеченням) №747від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал». В судове засідання позивач не з»явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав. Крім викладеного в позовній заяві пояснив, що вважає спірний кредитний договір, який є консенсуальним - нікчемним також з тих підстав, що сторони не дійшли згоди щодо основних умов договору при його підписанні, а отже можна вважати його неукладеним. Вважає, що відповідачем взагалі не доведено, що саме входить в поняття обслуговування кредиту, за яке здійснюється плата за формулою п.2.2.3. Пояснив, що положеннями п.п.2.23, 4.1, 4.3 кредитного договору, укладеного позивачем і відповідачем, передбачалися замни в витратах позивача за договором, крім відсоткової ставки, що є імперативно несправедливими положеннями кредитного договору та суперечило б вказаному закону і графіку платежів кредитного догвору, де плата за обслуговування кредиту була визначена 230,63 грн. на весь період дії договору. Крім того, зазначив, що боргові зобов»язання за п.2.2.3., 4.1., 4.3 позивача у договорі були визначені не у грошовому виразі, а формулами на вимогу відповідача, що суперечило п.6 ч.1.ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Спірний кредитний договір не був би укладений позивачем та відповідачем (не відбувся) без включення п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 до вказаного договору. Просив позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила суду, що кредитний договір №747, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» 19.08.2008 року розірваний рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центру «Правозахист» від 01.10.2010 року та з ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства 88506,02 грн. та судові витрати. Вважає, що рішення третейського суду є обов»язковим і ним визначено законність кредитного договору, що вже не може оспорюватися. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності і подав заяву про його застосування. Зазначила, що доказів на підтвердження обслуговування спірного кредитного договору, за що проводиться оплата, товариство не має. Пояснила, що сторони, підписуючи кредитний договір, досягли згоди, оспорювані пункти внесені до умов договору і позивач був з ними ознайомлений. Графік розрахунку був остаточний на момент підписання, оскільки не була відома відкладальна обставина, передбачена п.2.2.3. Вважає, що позов задоволенню не підлягає. Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступне. 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 49070,50 грн., який підлягає погашенню в терміни, встановлені графіком платежів, але вбудь-якому разі не пізніше 19.08.2013 року. Кредит надано в цілях придбання позичальником транспортного засобу, який був переданий в заставу в забезпечення кредиту (а.с.6-16). Зазначений кредитний договір був підписаний на підставі звернення ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» та оформлення анкети позичальника - заявки на кредит №5317 від 19.08.2008 р. Відповідно до зазначеної анкети товариством була вирахувана щомісячна сума до сплати за кредитом, включаючи плату за обслуговування кредиту в розмір 1476,70 грн., що становить 57,91% від вільних коштів сім»ї. В даній анкеті не зазначено про можливі зміни у щомісячній сумі до сплати. Графіком платежів, узгодженим сторонами, передбачено плату за обслуговування кредиту в розмірі 230,63 грн. щомісяця, при цьому будь-які вказівки щодо можливої зміни суми сплати відповідно до формул в графіку відсутні (а.с.17-19). Пунктом 2.2.3. договору передбачено плату за обслуговування кредиту, яка розраховується за формулою: Якщо коефіцієнт зміни курсу НБУ долара США до гривні Кн/Ко>=1,01, тоді Плата за обслуговування кредиту = СК*ОК+ (ЩП*Кн)/-ЩП, інакше = СК*ОК, де Кн - курс НБУ долара США до гривні на дату розрахунку плати за обслуговування кредиту; Ко - курс НБУ долара США до гривні на дату підписання кредитного договору; СК - сума кредиту згідно кредитного договору; ЩП - щомісячний платіж згідно графіку платежів передбаченого кредитним договором; ОК - розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту в відсотках. Згідно умов цього договору розмір ОК дорівнює 0,47%. З розрахунку позовних вимог, на підставі яких ухвалено рішення третейського суду, вбачається, що крім щомісячної плати за обслуговування кредиту, яка сплачувалась ОСОБА_1своєчасно, була нарахована плата за обслуговування кредиту згідно п.2.2.3, 4.1 і ця сума для дострокового погашення на 11.08.2010 року становила 33804,16 грн.,тоді як щомісячна плата за обслуговування становить 2767,56 грн. (а.с.78-80). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що розбіжність між розміром щомісячного платежу, визначеного графіком та розміром стягнутих платежів за рішенням третейського суду на підставі п.2.2.3. договору, являє собою плату за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до курсу НБУ долара США до гривні та як наслідок значно збільшив розмір щомісячного платежу та не був визначений в цьому розмірі в грошовій сумі. Крім того, п.4.1 договору кредиту передбачено умови дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника. Но підставі формули, визначеної в даному пункті договору була визначена сума заборгованості в розмірі 88506,02 грн., яка також не була передбачена у грошовому виразі в договорі. Позивач здійснював платежі відповідно до узгодженого графіка своєчасно і в повному розмірі, що підтверджується квитанціями (а.с.23-26). Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланням СМС-повідомлень відповідач вимагав від позивача сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулу п.2.2.3 договору. Зазначене підтвердили сторони в судовому засіданні. Письмових доказів зазначених вище повідомлень суду не надано. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які грунтуються на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі тана умовах, встановлених договором,а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що саме зазначається у договорі про надання споживчого кредиту. Така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, на підтвердження змісту якої суду не надано доказів відповідачем, чинним законодавством України при укладенні кредитного договору не передбачена. Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ст.6 ч.1 п.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі,строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Оцінюючи в сукупності досліджені судом докази та враховуючи вищевикладені норми законодавства України, суд прийшов до висновку, що умови п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) від 19.08.2008 року є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача, суперечать вимогам Закону та загальним засадам цивільного законодавства, а тому ці положення слід визнати недійсними з моменту укладення договору. Судом встановлено, що фактично кредитодавець переклав ризик знецінення гривні відностно інших валют по гривневевому кредиту на позичальника, що є ознакою нечесної підприємницької практики за п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до ч.6 ст.19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку, що кредитний договір №747 від 19.08.2008 року здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності, а отже є недійсним (нікчесний правочин), і в частині позовних вимог про визнання його недійсним позивачу слід відмовити. Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки лише в лютому 2013 року йому стало відомо, що підставою вважати, що права його порушені, є саме включення відповідачем до договору п.2.2.3, 4.1, 4.3. Строк дії договору закінчується 19.08.2013р., рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» про розірвання спірного договору прийняте 01.10.2010 року. Суд приймає до уваги складність правовідносин між сторонами, що є наслідком нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача і вважає, що держава повинна забезпечити особливий захист більш слабкого суб»єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносинах, шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування. Також суд вважає хибними посилання відповідача на те, що дійсність спірного кредитного договору та його законність підтверджена рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» від 01.10.2010 року №8-28/10, яким кредитний договір № 747 (із забезпеченням) від 19.08.2008 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» та ОСОБА_1, розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88506,02 грн. та судові витрати. Предметом розгляду зазначеної вище справи та рішення Третейського суду було стягнення заборгованості,а не визначення недійсності умов договору та договору вцілому, отже позивач вправі захистити свої права, звернувшись до суду з цим позовом, а згодом вимагати застосування наслідків укладення недійсного договору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір. Враховуючи вищевикладене та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011; Рішенням Конституційного СудуУкраїни від 10.01.2008 року №1-рп/2008; Постановою Верховного Суду України№6-80 цс від 12.09.2012року; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 11,18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року задовольнити частково. Визнати недійсними п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ». В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» судовий збір в розмірі 114 грн. на користь держави. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва. Суддя: Богдан О.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31034891
  22. Державний герб України Провадження № 2/259/826/2013 Справа № 259/1832/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2013 року Куйбишевський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді ПИСАНЕЦЬ Н.В. при секретарі Ігнатієвій Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Донецьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , - В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості у сумі 29897,87 гривень, мотивуючи тим, що 11.10. 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, був укладений договір без номеру, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 8000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому, у позові зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, та це підтверджується підписом у заяві. Відповідач не виконав свої зобов'язання належним чином, в наслідок чого у нього, станом на 31 січня 2013 року, виникла заборгованість перед позивачем у сумі 29897,87 гривень. В судовому засіданні представник позивача Краснова К.О. підтримала зазначені позовні вимоги, доповнень та уточнень не надала, наполягала на їх задоволені. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в матеріалах справи містяться поштові повідомлення про надсилання судових повісток на адресу відповідача ( а.с. 24, 28), причини неявки суду невідомі, тому суд, за згодою представника позивача, у відповідності до ст. 224 ЦПК України розглядає справу в заочному порядку. Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір. Відповідно до ст. 213 ч.3 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Ураховуючи наведене та відповідні спеціальні законодавчі акти, які підлягають застосуванню, а саме - Цивільний кодекс України, Закон України «Про захист прав споживачів», та постанова №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд приходить до наступного. У судовому засіданні встановлено, що відповідно до заяви ОСОБА_1 (а.с.7) про отримання кредиту від 11.10.2007р., від ПАТ КБ «Приватбанк», ним були отримані грошові кошти у сумі 8000,00 грн., однак, письмових доказів про отримання ним такої грошової суми з боку позивача, суду не надано. Зі змісту вказаної вище заяви про отримання кредиту, вбачаються лише: персональні дані відповідача ОСОБА_1, місце його роботи, контактні телефони, відмітки Банку - підписи працівників Банку, розділ Банківські послуги із зазначенням кредитного ліміту у сумі 8000,00 грн., без зазначення кому й коли він був виданий, та посилання на ознайомлення заявника із Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифів ПриватБанку, без конкретизації яких саме послуг та яку саме інформацію про права та обов»язки сторін отримав заявник, під якій поставив свій підпис (а.с.7). Вивченням умов та правил надання банківських послуг без номера та дати, на які посилається представник позивача у судовому засіданні, як на письмовий доказ, що містить суттєві умови кредитного договору, нібито укладеного між ПАТ КП «ПриватБанк» та ОСОБА_1, встановлено, що долучені копії містять загальну інформацію про права та обов»язки сторін, їх відповідальність у разі невиконання цих умов, однак не є підписаними жодною зі сторін по справі, не зазначено також місце укладання цього «договору» та реквізити сторін (а.с.8-10). Також, відсутній підпис відповідача ОСОБА_1, який би свідчив про його ознайомлення з правилами користування платіжною карткою, виданою йому ПАТ КП «ПриватБанк», які є підписаними лише працівником цього Банку (а.с.10-11). У липні 2008 року, ОСОБА_1 було здійснено останнє користування платіжною карткою та цей факт підтверджується письмовим розрахунком заборгованості, долученим самим позивачем до позову, та свідчить про початок спливу строку позовної давності у цій справі (а.с.4-6). Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати гроші (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Предметом кредитного договору є грошові кошти, та на підтвердження укладення цього договору та його умов, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. У даному випадку, на підтвердження факту передачі Банком відповідачу ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 8000,00 грн. не надано жодного доказу. Також, слід зазначити, що кредитний договір є консенсуальним. Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами, є двостороннім, оскільки встановлює права та обов»язки як для кредитодавця, так і для позичальника. При цьому, істотними умовами кредитного договору є предмет, сума, строк повернення та розмір процентів. У даному випадку, заява ОСОБА_1 про бажання отримати кредит не містить у собі вищевказаних істотних умов кредитного договору, та не може вважатись кредитним договором, укладеним між ним та ПАТ КП «ПриватБанк». Також не можуть вважатись кредитним договором й умови та правила надання банківських послуг без номера та дати, долучені позивачем до заяви, оскільки, цей документ не містить найменування сторін, що його уклали, дату та місце його укладання та їх підписи, що свідчили б про ознайомлення із викладеними умовами та згоду на їх прийняття та виконання. Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір обов»язково має укладатись у письмовій формі, недодержання якої тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його нікчемністю. Згідно з п.14 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суди повинні розмежувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким судом у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, визначених ч.1 ст. 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови. Відповідно до вимог ч.4 ст. 203, ст. 208 ЦК України, однією з вимог, додержання якої необхідно для чинності правочину є його вчинення у формі, встановленій законом. При цьому, правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Згідно з п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Відповідно до вимог ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Суд вважає, що у даному випадку, у зв»язку із тим, що кредитний договір між ПАТ КП «ПриватБанк» та ОСОБА_1 у письмовій формі не укладався, тому суд вважає зазначений у позові правочин між сторонами - нікчемним. Тому, сторони такого правочину не зобов»язані виконувати його умови. На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що як основні, так й похідні вимоги позивача до відповідача є такими, що не ґрунтуються на Законі, та у їх задоволенні слід відмовити. На підставі ст. ст. 203, 208, 215, 1054 ЦК України, п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.14 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», керуючись ст. ст. 11, 57, 60, 88, 213, 213-215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 за необґрунтованістю. Позивачем рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку шляхом подачі апеляції до апеляційного суду Донецької області, через Куйбишевський районний суд м. Донецька, протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: Н.В. ПИСАНЕЦЬ http://reyestr.court.gov.ua/Review/31136450
  23. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" липня 2011 р. Справа № 57/19 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Плюшка І.А. - головуючого, Владимиренко С.В., Кочерової Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" та Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року у справі № 57/19 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору представників сторін позивача Ткачук О.В. відповідача Гусаківський С.А. В С Т А Н О В И В: Рішенням господарського суду міста Києва від 01 березня 2011 року (суддя Гулевець О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року (судді Вербицька О.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі № 57/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" до Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" про визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору –у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" та Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами. Товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" просить змінити мотивувальну частину постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року та встановити відсутність істотних умов кредитного договору, які визначають: строк договору, відповідальність банку, умови видачі та погашення кредиту. Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року, та змінити рішення господарського суду міста Києва від 01 березня 2011 року виключивши з його мотивувальної частини висновки про те, що: кредитним договором та додатковими угодами №№1-8 до нього не визначено розмір відсоткової ставки, що на думку суду є істотною умовою кредитного договору; укладаючи кредитний договір та додаткові угоди до нього сторони не дійшли згоди щодо однієї з істотних умов –відсоткової ставки, яка передбачена законом і є обов'язковими для даного виду договору; відсутність в умовах кредитного договору умови щодо розміру процентної ставки за користування кредитом є підставою вважати кредитний договір №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року неукладеним. В обґрунтування своїх вимог скаржники посилаються на те, що при винесенні рішення та постанови неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 жовтня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Юність" (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" в особі Вінницької філії (банк) (правонаступником якого є ПАТ "Кредитпромбанк" згідно протоколу №1 Загальних зборів акціонерів від 23 лютого 2010 року та відповідних змін, внесених до статуту підприємства) укладений кредитний договір № 22/69/07-КЛТ. Відповідно до п. 1.1 договору встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 7300000 доларів США, процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, а також взаємні права та зобов’язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів, графік зменшення ліміту траншової лінії: щомісячно рівними частинами, починаючи з 19-го місяця з дати укладення кредитного договору (додаток №1 до цього договору). Згідно з п. 1.2 договору зобов’язання банку щодо надання кредитів та зобов’язання позичальника щодо сплати кредитів та процентів, а також інші права та зобов’язання сторін передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами додаткових угод про надання кредитів, які є невід’ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Термін користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п. 1.1 цього договору, визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п. 3.4.4 договору. Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору сума кредитного договору складає 10800000 доларів США. Згідно з п. 2.7 кредитного договору процентна ставка за кредитами (траншами) встановлюється у розмірі LIBOR(6М)+5,6%, але не менше 11,27 % річних. Про розмір процентної ставки та дату, з якої вона встановлюється, банк повідомляє позичальника у письмовій формі, на дату видачі кожного траншу та двічі на рік, після отримання відповідних повідомлень від ЄБРР про розмір ставок LIBOR. До кредитного договору у період з 05 листопада 2007 року по 03 березня 2009 року сторонами укладались додаткові угоди №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 22/1, 22/2, 7, 8, 22/3, 22/4, 22/5, 22/5.1, 22/6, 22/7, 22/8 та 9 та вносились у них зміни щодо предмету договору, строків повернення кредиту за договором та додатковими угодами та пункту 2.7 договору 03 березня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 9 до договору. Згідно п. 1 додаткової угоди банк надає позичальнику кредит у національній валюті згідно з цією додатковою угодою в сумі еквівалентній десяти мільйонам вісімсот тисяч доларів США за курсом Міжбанківського валютного ринку на день зарахування коштів на рахунок позичальника. Банк зобов'язується перерахувати зазначену суму грошових коштів на рахунок позичальника протягом 14 (чотирнадцяти) робочих днів з дня початку дії цієї угоди. Позичальник зобов'язується повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, не пізніше 17 жовтня 2014 року (п. 2 додаткової угоди). Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 20 % (двадцять відсотків) річних (п. 3 додаткової угоди). Відповідно до п. 5 додаткової угоди надання кредиту, його повернення, нарахування та сплата процентів здійснюється на умовах, передбачених кредитним договором та цією додатковою угодою. Інші умови кредитного договору залишаються без змін (п. 7 додаткової угоди). Ця додаткова угода є невід'ємною частиною кредитного договору (п. 8 додаткової угоди). При цьому, п. 9 додаткової угоди визначено, що додаткова угода набуває чинності з моменту набрання чинності договором застави майнових прав №01/8/3МП від 04 березня 2009 року. Позивач звернувшись з позовом просить суд визнати недійсним п. 9 та абз. 2 п. 1 додаткової угоди № 9 від 03 березня 2009 року до кредитного договору №22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами статей 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій вищезазначені положення додаткової угоди містить відкладальну умову за якої така додаткова угода набуває чинності, тобто п. 9 додаткової угоди зазначено дату набрання чинності угоди, а саме з моменту набрання чинності договором застави майнових прав № 01/8/3МП від 04 березня 2009 року. Для забезпечення виконання зобов'язання, встановленого кредитним договором № 22/69/07-КЛТ від 17 жовтня 2007 року, між банком та позичальником було укладено: іпотечний договір № 22/69/101/07-ІЛТ від 17 жовтня 2007 року; договір застави рухомого майна № 22/69/305/08-ЗЛТ від 02 березня 2009 року; договір застави рухомого майна № 22/69/303/08-ЗЛТ від 15 серпня 2008 року, а також між відповідачем та фінансовим поручителем ТОВ фірми "Юність" - ТОВ "ЕнергоРемСервіс" був укладений договір поруки №22/69/П01/07-ПКЛТ від 19 жовтня 2007 року. Отже, під час вирішення спору, судом першої та апеляційної інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду. За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення. На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111-5,111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,- ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Юність" залишити без задоволення. 2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" залишити без задоволення. 3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 травня 2011 року зі справи № 57/19 залишити без змін. Головуючий суддя І. А. Плюшко Судді С.В. Владимиренко Н.О. Кочерова http://reyestr.court.gov.ua/Review/17300664