Search the Community

Showing results for tags 'третейская оговорка'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 32 results

  1. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" квітня 2012 р. Справа № 12/5025/1810/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого суддів: Демидової А.М., Коваленко С.С., Воліка І.М. (доповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення від 07.12.2011 господарського суду Хмельницької області та на постанову від 07.02.2012 Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 12/5025/1810/11 господарського суду Хмельницької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії про визнання недійсними договору кредиту та договору застави В судове засідання прибули представники сторін: позивачане з'явились; відповідача ОСОБА_1. (дов. від 27.12.2011 № 02-07/2893); ВСТАНОВИВ: У жовтні 2011 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" (надалі -ТОВ "Спецбудтранс компанія", позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії (надалі -ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії, відповідач) про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008, визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008, зареєстрований за №520. Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 у справі № 12/5025/1810/11 (суддя Шпак В.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 (колегія суддів: Гулова А.Г. -головуючий, судді - Маціщук А.В., Петухова М.Г.), позовні вимоги ТОВ "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" задоволено частково; визнано недійсним, укладений між ТОВ "Спецбудтранс компанія" та ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії Договір застави майна за реєстраційним № 520 від 30.01.2008; у позові ТОВ "Спецбудтранс компанія" до ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Хмельницької обласної філії про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008 відмовлено. Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач -ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 скасувати повністю і припинити провадження у справі № 12/5025/1810/11. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 627 Цивільного кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 5, 12 Закону України "Про третейські суди", оскільки між сторонами укладено третейську угоду про те, що всі спори, які випливають з предмету позову розглядаються у третейському, тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі припиненню на підставі пункту п'ятого частини 1 ст. 80 ГПК України. Позивач не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання недійсним договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008, визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008. Позивні вимоги в частині визнання недійсним договору кредиту обґрунтовані тим, що банком встановлено відповідальність позичальника за порушення інша, ніж відповідальність установлена законом, зокрема, при виявленні нецільового використання коштів банк має право достроково витребувати суму кредиту та стягнути штраф у розмірі, встановленому у п. п.4.2 - 4.4 Договору кредиту, проценти від суми кредиту (п. п. 4.2, 4.3, 4.4 Договору кредиту). Згідно частини 3 ст. 1056 Цивільного кодексу України у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. За вказане порушення законом встановлено санкцію, однак право на стягнення штрафу є ще однією санкцією за одне, і те саме порушення, і таке право суперечить вимогам цивільного законодавства. Крім того, наслідком укладання кредитного договору стало обмеження можливості позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: виступати поручителем, гарантом у зобов'язаннях третіх осіб (п. 3.3.12 кредитного договору), укладати договори кредиту (п. 3.3.12 кредитного договору). Натомість, відповідно до частини 2 ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна дієздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Обґрунтовуючи позивні вимоги в частині визнання недійсним договору застави позивач, посилаючись, зокрема, на частину 1 ст. 576, частину 2 ст. 583 Цивільного кодексу України, зазначає, що на момент укладення договору застави позивач не був власником предмета застави - баштового крану МК 85, оскільки цей кран станом на 30.01.2008 належав на праві власності ТОВ "Техта", і лише 04.02.2008 перейшов у власність позивача на підставі п. 5 договору купівлі-продажу від 19.12.2007. Крім того, відповідно до п. 8.4.7 Статуту позивача для укладення директором від імені Товариства договору застави майна вартістю 1544990,00 грн. було обов'язковим рішення загальних зборів учасників, проведених у відповідності до порядку та вимог, встановлених Статутом. Заперечуючи проти позову відповідач звернувся до господарського суду з клопотанням про припинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 ст. 80 ГПК України, посилаючись на те, що згідно п.п. 6.1., 6.2. оспорюваних Договорів, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у зв'язку з укладанням та виконанням положень даних договорів вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників, а у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовились про передачу спору на вирішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відхиляючи дане клопотання, виходив з того, що відповідно до частини 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). З аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про третейські суди" третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору. Згідно ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. З правового аналізу вищенаведених норм, суди дійшли висновку, що у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявність волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, таке клопотання заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правомірними та такими, що відповідають вимогам закону, оскільки за приписами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Таким чином, вимога скаржника про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спір про визнання недійсним договору кредиту №880/21-РК4 від 30.01.2008 та договору застави майна від 30.01.2008 не є предметом третейської угоди і підлягає розгляду у господарському суді. Так, розглядаючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору, судами встановлено, що 30.01.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") (Кредитор) та ТОВ "Спецбудтранс" (Позичальник) укладений Договір кредиту № 880/21-РК 4 від 30.01.2008, за умовами якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 800 000,00 грн. зі сплатою 15,5 річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною складовою частиною цього Договору та порядком повернення Кредиту рівними частинами, в сумі 22 222,00 грн., не пізніше 29 числа, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було надано Кредит та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 29.01.2011 у сумі 22 230,00 грн. на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1). Відповідно до пункту 4.2 Договору кредиту, Позичальник зобов'язався сплачувати Кредитору протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати прострочення строку порушення зобов'язання штраф за порушення вимог цього Договору: п.п. 3.3.3 у сумі 400,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3.9 у сумі 400,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3.10. у сумі 400,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3.11.у сумі 700,00 грн. за кожний випадок; п.п. 3.3,12. у сумі 700,00 грн. за кожний випадок; п п. 3.3.13 у сумі 700,00 грн. за кожний випадок; п.п 3.3.14. у сумі 7 000,00 грн. за кожний випадок; п. п 3.3.15. у сумі 200,00 грн. за кожний випадок; п.п 3.3.18 у сумі 400,00 грн. за кожний випадок. Крім цього, згідно п.п. 4.3, 4.4 Договору у разі порушення Позичальником умов цільового використання Кредиту, визначеного п. 1.2. цього Договору позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 400,00 грн. за кожний випадок. У разі порушення Кредитором строку перерахування кредитних коштів, який встановлений у п.п. 3.1.2 цього Договору Кредитор сплачує Позичальнику пеню в розмірі 0,005 % від несвоєчасно перерахованої суми кредитних коштів за кожен день прострочення на поточний рахунок Позичальника. Поряд з цим, укладеним кредитним договором обумовлено заборону Позичальнику виступати поручителем, гарантом по зобов'язанням третіх осіб (п. 3.3.12. Договору кредиту); не укладати договори кредиту (п. 3.3.12.). Також, 30.11.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Заставодержатель) та ТОВ "Спецбудтранс" (Заставодавець), укладений Договір застави майна, відповідно до умов якого Заставодавець передав у заставу Заставодержателю обладнання (баштовий кран МК 85) у якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008 (п. 1.1. Договору застави). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, і зокрема, визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тому, погодження сторонами додаткової відповідальності за неналежне виконання зобов'язання не є правовою підставою для визнання такого договору недійсним. Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до частин 1 та 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Разом з тим, пунктом другим частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З наявних матеріалів справи не вбачається, що позивачем надано докази на підтвердження того, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень директора ТОВ "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" на укладення оспорюваного договору кредиту. За таких обставин, суди попередніх інстанцій, на підставі пункту 2 частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку, що встановлені статутом позивача обмеження генерального директора товариства не мають юридичної сили для відповідача. З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судами обґрунтовано встановлено відсутність правових підстав для визнання Договору кредиту № 880/21-РК4 від 30.01.2008 недійсним, тому рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій в цій частині слід залишити без змін. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору застави майна від 30.01.2008, суди виходили з того, що у пункті 1.4 цього Договору, сторони вказали, що предмет застави -баштовий кран МК 85 належить Заставодавцю на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19.12.2007. Разом з тим, відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу від 19.12.2007, продавець зобов'язується передати у власність покупця баштовий кран МК 85 у кількості - 1 штука, а покупець зобов'язується прийняти це майно та своєчасно здійснити його оплату на умовах, визначених даним договором. Право власності на майно переходить до покупця після доставки, підписання акту прийому-передачі та оформлення накладної (п.5 Договору купівлі-продажу). Судами встановлено, що на виконання умов Договору купівлі-продажу від 19.12.2007, між сторонами підписано Акти прийому-передачі баштового крану від 02.01.2008 та від 04.02.2008, але накладних або будь-яких транспортних документів, які б свідчили про фактичну передачу крану, сторонами до суду не надано. Частиною 1 ст. 334 Цивільного кодексу України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно паспорту на "Кран баштовий МК 85" в Територіальному управлінні Держгірпромнагляду по Хмельницькій області первинна реєстрація крана відбулася 17.10.2008 за № 3916. Кран зареєстровано за ТОВ "Хмельницькбудінвест", якому на підставі його заяви від 30.09.2008 за №103, як власнику, надано дозвіл на початок його експлуатації з 22.09.2008 по 22.09.2011. Як вбачається, з паспорту місцезнаходженням крана є вул. Подільська, 115 у м. Хмельницькому. Відповідно до листа Територіального управління Держгірпромнагляду у Хмельницькій області № 225 від 07.02.2012, баштових кранів моделі МК 85 за ТОВ "Спецбудтранс" в управлінні не зареєстровано. За таких обставин, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, станом на 30.01.2008 (день укладення спірного договору застави) позивач не набув права власності на предмет застави - баштовий кран МК 85, і, відповідно, не вправі був передавати його у заставу, з огляду чого, судами визнано правомірними та обґрунтованими вимоги позивача в частині визнання недійсним Договору застави майна від 30.01.2008. Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору застави майна від 30.01.2011 не відповідають нормам матеріального та процесуального права, заважаючи на обставини викладені нижче. В силу приписів ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути не тільки майно, яке належати заставодавцеві на момент укладення договору, але і майно, право на яке у заставодавця виникне в майбутньому. Аналогічні положення містить і частина 3 ст. 4 Закону України "Про заставу" якою встановлено, що предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Суди не врахували, що з огляду на частину 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів. Разом з тим, визнаючи недійсним договір застави, суди не вказали, якими приписам діючого законодавства не відповідає оспорюваний договір. Крім того, відповідно до частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому, частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним. Отже, виходячи з наведених законодавчих приписів, позивач, звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір застави, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача. Наведене свідчить про те, що місцевий господарський суд всупереч вимогам ст. ст. 47, 43 ГПК України, не здійснив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак його висновки є передчасними. Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції зазначених недоліків не усунув, фактично виклавши доводи та докази сторони, на користь якої ухвалено постанову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову господарські суди надали неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального права, а також припустилися таких порушень процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору застави підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права та прийняти законне та обґрунтоване рішення. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 та рішення господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 у справі № 12/5025/1810/11 в частині визнання недійсним договору застави - скасувати, а справу № 12/5025/1810/11 в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області в іншому складі суду. В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.02.2012 та рішення господарського суду Хмельницької області від 07.12.2011 у справі № 12/5025/1810/11 залишити без змін. Головуючий суддя : А.М.Демидова Судді : С.С.Коваленко І.М.Волік http://reyestr.court.gov.ua/Review/23736491
  2. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" квітня 2012 р. Справа № 12/180-11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Капацин Н.В. доповідача у справі суддів :Бернацької Ж.О. Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012 у справі № 12/180-11 господарського судуКиївської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона № 1" про визнання недійсним пункту договору за участю представників від: позивача ОСОБА_1. (довір. від 04.02.2012р.) відповідача ОСОБА_2 (довір. від 20.01.2012р.) В С Т А Н О В И В : Рішенням Господарського суду Київської області від 07.11.2011р. у справі № 12/180-11, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012р., відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Граніт" у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення суду першої та постанову апеляційної інстанцій. В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору про реструктуризацію заборгованості за договорами підряду № 2/8 від 03.01.2008 р., № 27-п від 27.04.2010 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Граніт" (Субпідрядник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона № 1" (Генпідрядник), Субпідрядник надає Генпідряднику розстрочку у погашенні заборгованості, яка виникла станом на 20.05.2011р. за виконані роботи за договором підряду № 2/8 від 03.01.2008р., № 27-п від 27.04.2010р. Сторонами визначена загальна сума заборгованості за договором, яка складає 3 260 416,37 грн. Генпідрядник зобов'язався для погашення зазначеної заборгованості видати векселі. (пункт 2.1) Векселі видані Генпідрядником Субпідряднику мають бути спрямовані для розрахунків, по придбанню фізичними особами квартир зазначених у пункті 2.1 договору. Відповідно до пункту 2.7 договору всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні цього договору чи у звязку з ним або випливають з нього, підлягають остаточному рішенню у третейському суді при Асоціації "Всеукраїнське обєднання торговців транспортними засобами" згідно з регламентом даного суду. Рішення третейського суду буде остаточним і обовязковим для сторін та буде виконуватися ними у зазначені строки, які вказані в рішенні третейського суду. Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним пункту 2.7 договору про реструктуризацію заборгованості за договорами підряду № 2/8 від 03.01.2008р., № 27-п від 27.04.2010р. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Позивача вказав на їх необґрунтованість. Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України закріплено, положення про те, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно зі статтею 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Частиною 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги посилання Позивача на те, що він позбавлений права на неупереджений та справедливий суд, оскільки керівник Відповідача має пряме відношення до постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське обєднання торговців транспортними засобами", оскільки не вважається відмовою від права на звернення до господарського суду угода про передачу справи за згодою сторін на розгляд третейського суду. Звернення фізичних та юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від захисту прав та законних інтересів у державному суді відбулась за вільним волевиявленням сторін спору. Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про третейські суди", сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Згідно зі статтею 24 Положення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнське обєднання торговців транспортними засобами" третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору. Статтею 25 вищезазначеного Положення визначено, що третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, і після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу, зокрема, якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необєктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення. Колегія суддів Вищого господарського процесуального кодексу України погоджується з правовою позицією суду апеляційної інстанції. Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 даного Кодексу визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). Суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що третейське застереження, встановлене пунктом 2.7 договору відповідає вимогам статті 5, частини 1 статті 12 Закону України "Про третейські суди". Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті43 ГПК України постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному й обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у звязку з чим підстав для скасування постанови не вбачається. Разом з тим, пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997р. встановлено, що правосуддя це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів це вид недержавної юридичної діяльності. Статтею6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обовязок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичним особам та субєктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У разі коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку. Конституція України гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу. Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2011р. у справі № 17/085-11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона № 1" заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договорів № 2 від 23.01.2007р., № 27-п від 27.04.2010р. та розірвання договору про реструктуризацію заборгованості за договорами підряду № 2/8 від 03.01.2008р., № 27-п від 27.04.2010р., задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" та направлено справу № 17/085-11 до Господарського суду Київської області для розгляду. Постанова мотивована тим, що звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейська угода (третейське застереження) є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір. Враховуючи викладене сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, разом з тим при наявності в договорі третейського застереження сторона не позбавлена права звернення за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів до господарського суду. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012 у справі 12/180-11 залишити без змін. Головуючий - суддя Н.В. Капацин Судді Ж.О. Бернацька Д.С. Кривда http://reyestr.court.gov.ua/Review/22525950
  3. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2010 р. № 24/63д/10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого Кочерової Н.О. суддів Студенця В.І. Черкащенка М.М. розглянувши касаційну скаргуприватного підприємства "Авто-Центр Преміум" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.06.2010 року у справі№ 24/63д/10 господарського суду Запорізької області за позовом публічного акціонерного товариства "Мета Банк" до приватного підприємства "Авто-Центр Преміум" про визнання недійсним пункту договору за участю представників сторін: від позивача: не з'явилися від відповідача: не з'явилися ВСТАНОВИВ: В січні 2010 року публічне акціонерне товариство "Мета Банк" звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Авто-Центр Преміум" про визнання недійсним пункту договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування, що стосується третейського застереження. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що вказаний пункт було внесено в договір шляхом обману, його зміст суперечить іншим умовам договору, а особа, яка від його імені підписала договір, діяла з перевищенням наданих їй повноважень. Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.04.2010 року (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено. Визнано недійсним п.5.11 договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 711/4 від 13.01.2009 року. Стягнуто з відповідача судові витрати. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.06.2010 року (Т.В.Мойсеєнко –головуючий, В.А.Кричмаржевський, Т.М.Шевченко) рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Судові рішення мотивовані обгрунтованістю позовних вимог. В касаційній скарзі приватне підприємство "Авто-Центр Преміум" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а провадження у справі припинити. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справах доказами, 13.01.2009 року між акціонерним банком "Металург", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Мета Банк", та приватним підприємством "Авто-Центр Преміум" укладено договір банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 711/4, за умовами якого банк зобов'язався відкрити клієнту поточні рахунки в національній та іноземній валюті та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до законодавства України та внутрішніх правил банку, а клієнт зобов'язався зберігати свої кошти на рахунках, розпоряджатися ними відповідно до законодавства України та оплачувати банку надані ним послуги. В п.5.11 договору, який позивач просить визнати недійсним, вказано, що всі суперечки між сторонами: покупцем, продавцем, орендодавцем біржового місця продавця, орендодавцем біржового місця покупця та Українською товарною біржею, в разі неможливості їх вирішення шляхом переговорів підлягають передачі на розгляд і кінцевому вирішенню до постійно діючого третейського суду при Українській товарній біржі згідно з його регламентом. Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України (ст.215 ЦК України). В ст.203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітній чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203). Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що сторонами договору банківського рахунка є банк та клієнт (володілець рахунка). Як визначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір у відповідності до ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. В ст.511 Цивільного кодексу України визначено загальноприйняте правило про те, що зобов'язання, в тому числі і договірне, не створює обов'язку для третьої особи. Отже, визначені сторонами умови договору можуть бути направлені лише на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків осіб, які є сторонами цього договору, крім випадків встановлених законом. Однак, як було встановлено апеляційним господарським судом та вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору, третейське застереження, про яке йдеться у п.5.11 договору, стосується осіб, які не є його сторонами, а саме: покупця, продавця, орендодавців біржового місця продавця та покупця, а також Української товарної біржі, в той час як сторонами договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 711/4 є банк та клієнт. З вказаного випливає, що п.5.11 договору суперечить іншим умовам договору та вимогам чинного законодавства, а тому колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і апеляційний, цілком правомірно визнав цей пункт недійсним. Як визначено в ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Оскільки, позивачем не доведено того, що договір банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 711/4 укладено його представником під впливом обману, підстав для визнання договору недійсним в цілому не вбачається, про що правильно зазначив апеляційний господарський суд. Що стосується посилань позивача на те, що спір у справі підлягає припиненню на підставі п.5 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, то слід зазначити, що за змістом правових норм, закріплених частиною 2 статті 124 Конституції України, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 3 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною. Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов’язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду. З огляду на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та зміни чи скасування прийнятої апеляційним господарським судом постанови не вбачається. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного підприємства "Авто-Центр Преміум" залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.06.2010 року у справі № 24/63д/10 без змін. Головуючий Н.Кочерова Судді В.Студенець М.Черкащенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/11413606
  4. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2010 р. № 6/333д/09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого – судді Воліка І.М. суддів: Капацин Н.В. – доповідача у справі, Кролевець О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Корпоративний капітал" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2010 у справі № 6/333д/09 господарського суду Запорізької області за позовом Публічного акціонерного товариства "МетаБанк" до Приватного підприємства "Корпоративний капітал" про визнання недійсним п. 5.11 договору за участю представників від: позивача не з"явився відповідача не з"явився В С Т А Н О В И В : Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.11.09р., залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.10р. у справі № 6/333д/09 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "МетаБанк", визнано недійсним пункт 5.11 договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4, укладеного між Акціонерним банком "Металург" і Приватним підприємством "Корпоративний капітал". Стягнуто з Приватного підприємства "Корпоративний капітал" на користь Публічного акціонерного товариства "МетаБанк" судові витрати. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Приватне підприємство "Корпоративний капітал" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 17.11.09р. і постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.10р. у справі № 6/333д/09 та припинити провадження у справі. Скарга мотивована тим, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не припинив провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторонами була укладена угода про передачу даного спору на вирішення третейського суду. Судами невірно застосовано положення статті 92 Цивільного кодексу України, оскільки ПП "Корпоративний капітал" не знало та не могло знати про той факт, що представник ПАТ "МетаБанк" обмежений у повноваженнях укладати договори. Сторони, відповідно до вимог статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомленні про час і місце розгляду касаційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4 від 29.01.09р., укладеного між Акціонерним банком "Металург" (Банк) та Приватним підприємством "Корпоративний капітал" (Клієнт), Банк у порядку, встановленому законодавством України та цим договором, відкриває Клієнту поточні рахунки в національній та іноземній валюті і зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до законодавства України та внутрішніх правил Банку, а Клієнт зобов'язується зберігати свої кошти на рахунках, розпоряджатися ними відповідно до законодавства України та оплачувати Банку за надані послуги. Пункт 5.11 вказаного договору передбачає, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, які виникають між сторонами підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Українській Товарній Біржі. Публічне акціонерне товариство "МетаБанк" (правонаступник Акціонерного банку "Металург") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства "Корпоративний капітал" про визнання недійсним пункту 5.11 договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4 від 29.01.09р. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги посилається на те, що представник АТ "МетаБанк" Сокирка А.В., яка підписала від імені банку договір № 717/4 від 29.01.09р., перевищила надані їй повноваження щодо цього договору. Відповідно до внутрішніх положень та наказів банку вона мала право укладати і підписувати тільки договори, які викладені виключно в редакції типових форм, затверджених внутрішніми положеннями Банку та включених до електронної бази договорів банку. Вносити будь-які зміни та доповнення до цих договорів, у тому числі до договору № 717/4 від 29.01.09р., вона не мала права та повноважень. Згідно з частиною 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов"язки особи, яку він представляє, лише у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що пункт 5.11 спірного договору не був схвалений, а тому в цій частині договору, договір не створює права та обов"язки осіб. Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Пункт 5.8 договору передбачає, що у разі здійснення з вини банку переказу з рахунку клієнта без законних підстав (тобто за відсутності відповідного розрахункового документа), або у разі порушення умов доручення клієнта на здійснення договірного списання відповідно до пункту 6.4 цього договору, повернення клієнту цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. Суд першої інстанції вказує, що даний пункт договору входить в протиріччя з третейським застереженням, передбаченим спірним пунктом 5.11 договору, і ставить його під сумнів. Згідно копії довіреності від 24.09.08р. № 10/008-200, на підставі якої представником банку укладено договір № 717/4 банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування, Сокирко Анжела Василівна має повноваження укладати договори із суб’єктами господарської діяльності у межах повноважень визначених внутрішніми документами банку. Наказом правління АБ "Металург" від 09.01.09р. № 16/1-ОД встановлено, що представники Банку укладають та підписують договори виключно у відповідності до типових шаблонів, які розміщені в системі електронного документообігу Банку та захищені від несанкціонованих модифікацій. У випадках, коли виникає необхідність внесення змін та доповнень до договорів та угод, розроблених на основі шаблонів Банку, такі зміни та доповнення попередньо узгоджуються з юридичним управлінням, ЦБ та ДМАРБ шляхом візування таких договорів уповноваженими особами. Суд апеляційної інстанції в постанові зазначає, що Приватне підприємство "Корпоративний капітал" на підставі повноважень представника банку, викладених в довіреності від 24.09.08р. № 10/008-200, зобов’язано було витребувати вказані внутрішні документи Банку та перевірити повноваження представника банку на підписання договору. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією суддів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог позивача, а щодо доводів скаржника вважає за необхідне зазначити наступне. Пунктом 3 ухвали Конституційного Суду України від 14.10.1997р. (№ 44-3) встановлено, що правосуддя –це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ. Натомість, третейський розгляд спорів –це вид недержавної юридичної діяльності. Статтею6 Конвенції про захист прав та основних свобод гарантовано право кожної особи, юридичної чи фізичної, на розгляд її справи справедливим неупередженим судом. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов’язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, юридичним особам та суб’єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У разі коли між сторонами у договорі передбачена третейська оговорка, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку. Конституція України гарантує кожній особі право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів. Обмеження права на судовий захист суперечить конституційному принципу. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі. Пункт 5.11 договору банківського рахунку на розрахунково-касове обслуговування № 717/4 від 29.01.09р. передбачає, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, які виникають між сторонами підлягають остаточному вирішенню у постійно діючому третейському суді при Українській Товарній Біржі. Статтею 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. У статті 215 Цивільного кодексу України визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною другою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини 3 статті 92 даного Кодексу орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права. Відповідно до пункту 1 статті1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене підстав для зміни чи скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.10р. у справі № 6/333д/09 відсутні. Керуючись ст.ст. 1115 –1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010р. Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Приватного підприємства "Корпоративний капітал" залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.03.2010 у справі № 6/333д/09 залишити без змін. Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя І.М. Волік Судді Н.В. Капацин О.А. Кролевець http://reyestr.court.gov.ua/Review/9989619
  5. Справа №22ц-429/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ Категорія ЦП: Головуючий у першій інстанції: Загороднюк В.І. Доповідач: Фадєєнко А.Ф. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2010 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі: головуючого: Фадєєнко А.Ф., суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г., при секретарі Пачевій Є.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання договору частково недійсним, ВСТАНОВИЛА: 06.07.2009 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 26.10.2007 року між сторонами укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/13-2.06/662 (далі: Договір), відповідно до якого акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» зобов’язався надати позивачці грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання – на споживчі потреби (далі: Кредит). Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Посилаючись на несправедливість умов договору в частині вказівки у Договорі про вирішення спору Третейським судом при Асоціації українських банків у порядку черговості окремих суддів, що порушує істотний баланс договірних прав і обов’язків на шкоду позивачки, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним пункт 6.2 Договору від 26.10.2007 року. Відповідач позов не визнав, зазначивши, що можливість передання спорів на вирішення третейським судом передбачена Законом України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України. 21.10.2007 року суд першої інстанції постановив рішення про визнання недійсним пункту 6.2 Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/13-2.06/662 від 26.10.2007 року, який укладено між ОСОБА_2 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк». В апеляційній скарзі відповідач просив рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову позивачці у позові через те, що ОСОБА_2 вільно погодилась на розгляд спору у третейському суді. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні з викладенням його резолютивної частині у новій редакції. Судом встановлено, що 26.10.2007 р. між сторонами укладений договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 2007/13-206/662, відповідно до якого акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_2 грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (а.с. 5-10). Кредит наданий на споживчі потреби (а.с. 6). Приймаючи до уваги, що кредит наданий позивачці – фізичній особі, для особистих потреб, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що права споживачки захищені спеціальним законом – Законом України «Про захист прав споживачів». Статтею 22 зазначеного Закону передбачено судовий захист прав споживачів, а ст. 110 ЦПК України щодо альтернативної підсудності надано споживачці право вибору підсудності у судах загальної юрисдикції, а саме: за місцем проживання споживачки або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Згідно ст. 17 ЦПК України сторони мають права передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. У частині 2 ст. 1 та ст. 5 Закону України «Про третейські суди» стосовно права передачі спору на розгляд третейського суду зазначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього закону. Третейський суд – недержавний незалежний орган (ст. 2 Закону України «Про третейські суди»), у даному випадку, утворений юридичними особами – українськими банками, які об’єднались в Асоціацію для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, має діяти на принципах, які передбачені ст. 4 зазначеного Закону, у тому числі: - законності; - незалежності; - рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; - змагальності сторін; - всебічності, повноти та об’єктивності вирішення спорів. Визнання і дія в Україні (ст. 8 Конституції України) принципу верховенства права має бути притаманне усій системі судів, як державних так і недержавних, які вирішують будь-які спори, що виникають з цивільних правовідносин. Тому, виходячи із положень ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположним свобод, згідно якій «кожен має право на справедливий розгляд його справи…незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов’язків цивільного характеру…», суд має завжди бути «встановленим законом». Адже, правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства завжди буде позбавлений легітимності, яка вимагається у демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб. Вислів «встановлений законом» стосується не лише законності самого існування суду, а й складу суддів при розгляді кожної справи (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Булут проти Австрії» (Bulut c. Autriche) від 22.02.1996 р., Recueil 1996-11, с. 359, п. 29, та «Бускаріні проти Сан-Марино» (Buscarini c. Saint-Marin) (ухв.) від 04 травня 2000 року, № 31657/96, неопубліковане). Термін «закон», про який ідеться в цьому положенні, стосується, таким чином, не лише законодавства щодо створення і компетенції судових органів, а й будь-якого іншого положення національного права, невиконання якого робить неправомірною участь одного або кількох суддів у розгляді справи. Тут йдеться, зокрема, про положення щодо повноважень, щодо несумісностей і щодо відводу суддів (див. рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії» (Coeme et autres c. Belgidue), № 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, CEDH 2000-У11 п. 99). Недотримання судом зазначених положень означає в принципі порушення пункту 1 статті 6 (див. справи «Цанд проти Австрії» (Zand c. Autriche), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 15, c. 70, п. 68-71, та «Россі проти Франції» (Rossi c. France), заява № 11879/85, рішення Комісії від 06 грудня 1989 року, DR 63, с. 105). Про те, що термін «суд, встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, звернуто також увагу Європейським Судом з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (рішення від 20.07.2006 р. п. 24 рішення). У позові позивачка посилалась на несправедливість умов п. 6.2 Договору щодо визначення кількості суддів третейського суду із зазначенням їх прізвищ, черговості розгляду справи цими суддями; створення Третейського суду при Асоціації українських банків за кошти банків, який не може бути повністю неупередженим при розгляді спорів з фізичними особами – споживачами послуг Банку; позбавлення її можливості скористатися спеціальним законом «Про захист прав споживачів», який надає право звернення до суду загальної юрисдикції – за місцем проживання у м. Одесі, а не за місцем знаходження Банку – у м. Києві, що тягне значні витрати. Суд, який розглядає справу має бути «безстороннім» і «незалежним» за ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Поняття незалежності та об’єктивної безсторонності тісно пов’язані між собою. З суб’єктивної точки зору суд не повинен виявляти будь-яку упередженість або особисті переконання. Об’єктивний підхід стосується надання судом необхідних гарантій для відсутності можливості будь-якого правомірного сумніву щодо безсторонності і незалежності суду. Визначення у п.6.2 Договору черговості окремих суддів Третейського суду, які повинні розглядати спір між сторонами, що виключає принцип випадковості розподілу справ, створення суду суб’єктами підприємницької діяльності – українськими банками, за кошти банків, не дає необхідних гарантій, щоб зняти з цього приводу можливість будь-якого правомірного сумніву стосовно безсторонності та незалежності третейського суду. Тому третейський суд - недержавний орган, який виявляє будь-який сумнів в об’єктивності та неупередженості не лише законності самого існування такого суду, а й складу суддів, не може вважатися судом встановленим законом відносно оскарженого рішення суду у розумінні ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачка на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» вправі звернутися до суду загальної юрисдикції, як органу державної влади, та не вбачає підстав для скасування рішення суду про визнання недійсним п.6.2 Договору. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у період розгляду справи у суді першої інстанції позивачка не виявила бажання скористатися правом для передачі справи на розгляд третейського суду, в якому підлягають розгляду справи лише у разі взаємного волевиявлення сторін у спорі. Всупереч ст. 5 Закону України «Про третейські суди» сторони не уклали третейську угоду щодо передачі справи до третейського суду. Пленум Верховного Суду України у п. 13 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» роз’яснив, що резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215–217 ЦПК. Однак, суд на це увагу не звернув та у резолютивній частині рішення чітко не висловив висновки по суті спору, пославшись лише на те, що визнає недійсним п.6.2 Договору, не зазначивши зміст цього пункту. Тому рішення суду підлягає зміні з викладенням його резолютивної частині у новій редакції. Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2009 року змінити, виклавши його резолютивну частину у новій редакції: Позов ОСОБА_2 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання договору частково недійсним задовольнити. Визнати недійсним пункт п. 6.2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/13-2.06/662 від 26 жовтня 2007 року, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, в якому зазначено: «У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.» Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення. Рішення колегії суддів може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення, через Верховний Суд України. Головуючий Судді Вірність копії засвідчую: суддя апеляційного суду А.Ф. Фадєєнко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9990190
  6. Справа № 2-1399/2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі: головуючого - судді Запорожченко О.О., при секретарі – Поповій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.С.К.», ОСОБА_2 про визнання недійсними договору поруки, третейської угоди, визнання недійсним та скасування рішення третейського суду, ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.С.К.», ОСОБА_2 про визнання недійсними договору поруки, третейської угоди, визнання недійсним та скасування рішення третейського суду, в обґрунтування якого зазначив, що у січні 2008 року згідно повідомлення Ленінського районного суду м. Луганська він дізнався, що нібито між ним та АКБ «Правекс-банк» був укладений договір поруки №2 від 18 квітня 2006 року, згідно умов якого він несе солідарну майнову відповідальність перед АКБ «Правекс-Банк» за виконання в повному обсязі зобов’язань ТОВ «Б.С.К.» за договором про відкриття короткострокової кредитної лінії №59 від 18 квітня 2006 року. У п.3 зазначеного договору поруки вказано, що «шляхом підписання даного Договору, відповідно до Закону України «Про третейські суди», Сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного Договору або у зв’язку із ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають вирішенню в постійно діючому незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» відповідно до його регламенту». ОСОБА_1 06 березня 2008 року державним виконавцем Ленінського ВДВС Луганського Міністерство юстиції України була надана копія виконавчого листа від 12 грудня 2007 року по справі №6-3145-1/07 Печерського районного суду м. Києва на підставі рішення Постійнодіючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 01 листопада 2007 року про стягнення з нього на користь Відповідача заборгованості у розмірі 80 623,51 грн. Але ОСОБА_1 ніколи не укладав та не підписував із АКБ «Правекс-Банк» договору поруки, не надавав згоди на розгляд спорів у будь-якому третейському суді та не приймав участі у розгляді справи будь-яким третейським судом. ОСОБА_1 керуючись статтями 203, 215 Цивільного кодексу України просив визнати даний договір поруки недійсним, та як слідство визнати недійсним третейське застереження, що є складовою даного договору поруки, визнати недійсним та скасувати рішення Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 01 листопада 2007 року. Представник позивача до початку судового засідання надав суду уточнену позовну заяву, в якій просив визнати недійсним з моменту укладення договір поруки Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» із ОСОБА_1 № 2 від 18 квітня 2006 року, визнати недійсною з моменту укладення третейську угоду Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» із ОСОБА_1 від 18 квітня 2006 року, визнати незаконним та скасувати рішення Постійно діючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 01 листопада 2007 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк». А також надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, уточнені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача АКБ «Правекс-Банк» у судове засідання не з’явився, до початку судового засідання надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про час та дату судового засідання був сповіщений, уточнені позовні вимоги визнав у повному обсязі. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між АКБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Б.С.К.» 18 квітня 2006 року було укладено договір про відкриття короткострокової кредитної лінії №59, відповідно до умов якого ТОВ «Б.С.К.» відкрита кредитна лінія в національній валюті України строком користування по 10 квітня 2007 року з лімітом користування 70 000,00 грн. та сплатою відсотків у розмірі 20 % річних. В подальшому додатковою угодою від 11.10.2006 року до договору про відкриття короткострокової кредитної лінії №59 були внесені зміни, за якими ліміт користування встановлено в розмірі 21 000,00 грн. ОСОБА_1 звернувся до Ленінського РОУМВС України у Луганській області із заявою про порушення кримінальної справи за фактом підроблення його підпису на договорі поруки № 2 від 18 квітня 2006 року, за наслідком розгляду якої 07 березня 2008 року ОД Ленінського РО УМВС України в Луганській області порушено кримінальну справу №02/08/0315 за фактом підробки документа за ознаками складу злочину, що передбачений частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України. Згідно висновку почеркознавчої експертизи від 19 червня 2008 року № 3967/402, що була проведена на підставі постанови слідчого СВ Ленінського РО УМВС України в Луганській області від 27 травня 2008 року, встановлено, що рукописний запис “Цей договір поруки підписано мною, ОСОБА_1 власноручно з повною відповідальністю за всі можливі наслідки за вищевказаним кредитним договором”, що розташований у пункті 4 договору поруки №2 від 18 квітня 2006 року, виконаний не ОСОБА_1 , а ОСОБА_3; підпис від імені ОСОБА_1, що розташований в договорі поруки № 2 від 18 квітня 2006 року, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Враховуючи положення статей 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України “Про третейські суди” та статті 17 Цивільно-процесуального кодексу України третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов'язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди. ОСОБА_1 участі у розгляді Постійнодіючим Незалежним Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» цивільної справи за позовом АКБ «Правекс-Банк» до ТОВ «Б.С.К.», ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту не приймав та не укладав угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. Відповідно до Закону України “Про третейські суди” третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Статтею 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки у випадках, передбачених цим Законом, зокрема, якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Виходячи з принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України ) положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 Цивільного кодексу України, статей 1, 3, 4 Цивільно-процесуального кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень є першочерговою, і тому звернення ОСОБА_1 до суду за захистом порушеного права, суд визнає правомірним та як таким, що підлягає задоволенню. Таким чином, враховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов'язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди, положення ст. 51 Закону України “Про третейські суди” щодо неможливості оскарження рішення третейського суду (крім випадків, передбачених у ч. 3 цієї норми) поширюється лише на сторони третейської угоди і не може поширюватись на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 Закону України “Про третейські суди”). Зібрані по справі та досліджені в судовому засіданні докази свідчать про обґрунтованість уточнених позовних вимог ОСОБА_1, які підлягають задоволенню в повному обсязі. Керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 15, 88, 209, 212, 213, 214 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 8, 21, 22 Конституції України, статтями 16, 203, 215, 216, 536, 554, 610, 625, 1054 Цивільного кодексу України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 27, 51 Закону України “Про третейські суди” суд – В И Р І Ш И В : Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення договір поруки Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» із ОСОБА_1 № 2 від 18 квітня 2006 року. Визнати недійсною з моменту укладення третейську угоду Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк» із ОСОБА_1 від 18 квітня 2006 року. Визнати незаконним та скасувати рішення Постійнодіючого Незалежного Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» від 01 листопада 2007 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк». Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Головуючий суддя: О.О.Запорожченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13129844
  7. Справа № 2-8060/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2009 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого Кічмаренко С.М. при секретарі Тимофійчук Х.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання частково недійсним договору невідновлювальної кредитної лінії від 23.11.2007 року, ВСТАНОВИВ: Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним п. 6.2 договору невідновлювальної кредитної лінії від 23.11.2007 року, укладений між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» у особі Одеської обласної філії, посилаючись на те, що відповідач є постійно діючим членом Асоціації українських банків та заступником голови Третейського суду при Асоціації українських банків було обрано судді цього суду Твердохліб О.С., який є співробітником відповідача. Таким чином п.6.2 договору суперечить та не відповідає п.4 ст. 55 та п.п. 7, 8 ст. 129 Конституції Украині, п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, п.2 ст. 4 Закону України «Про третейські суди». Представник позивачки у судовому засідання підтримав позовні вимоги у повному обсязі і просив суд їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що даний позов є позовом про визнання недійсною третейської угоди, а не визнання частково недійсним договору, тобто, предметом позову є вимога про визнання недійсною третейської угоди зазначеної в п.6.2 договору, а посилання позивачки на неправильне застосування норм ст. 129 Конституції України, ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, ст. 4 Закону України «Про третейські суди» та ст. 6 ЦПК України не ґрунтуються на правильному розумінні зазначених нонрм. Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав: Як встановлено, 23.11.2007 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 660/198-302. Відповідно до п. 6.2 вищевказаного договору, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцевим Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або ОСОБА_2 у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути вищнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Пунктом 2 ст. 4 Закону України «Про третейські суди», передбачено, що третейський суд утворюється та діє на принципах незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові. Однак з п.2.1 витягу з протоколу засідання Ради Асоціації українських банків від 27.01.2006 року вбачається, що відповідач, як сторона по договору є постійно діючим членом Асоціації українських банків, крім того заступником голови Третейського суду при Асоціації українських банків було обрано суддю даного суду Твердохліб О.С., який є співробітником відповідача і перебуває з ним в трудових відносинах. Також даний протокол підтверджує факт членства відповідача у Асоціації українських банків, з якого вбачається прийняття Радою асаціації рішення про впровадження у договори з клієнтами третейського застереження, яке знайшло своє відображення у договорі невідновлювальної кредитної лінії від 23.11.2007 року. Таким чином суд вважає, що вищевказані обставини можуть свідчити про упереджене ставлення третейських суддів до позивачки ОСОБА_1 при розгляді спору. Крім того, згідно «Положення про витрати, пов`язані з вирішенням в Постійно діючому Третейському суді при Асоціації Українських банків», яке є складовою частиною Регламенту Постійно діючого третейського суду, встановлено, що суми гонорарів третейських суддів є частиною загальної суми третейського збору. Гонорар судді (суддям) виплачується Асоціацією українських банків після розгляду справи по суті та винесення поцесуального рішення. Згідно рішення Ради Асоціації українських банків від 22.04.2005 року та від 27.01.2006 року встановлено список суддів постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Відповідно до даного спику, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є суддями постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, а відповідач є членом асоціації українських банків, який в свою чергу є засновником Постійно діючого третейського суду. Вказані судді Постійного діючого третейського суду при Асоціації українських банків не є незалежними та безсторонніми, а матеріально зацікавленими у отриманні гонорарів у разі винесення позитивного рішення відносто відповідача. Крім того, виплата гонорарів суддям зацікавленою стороною після розгляду справи по суті та винесення рішення третейським судом свідчить про те, що правосуддя, яке здійснюватиме суд не буде грунтуватися на засадах рівності всіх учасників процесу перед законом і судом. Суд вважає, що виплата гонорарів суддям після розгляду спору та винесення рішення є прямим порушенням права сторони судового процесу на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку нежалежним і безстороннім судом, який вирішить сіпр щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Також на думку суду, третейське застереження у договорі невідновлювальної кредитної лінії від 23.11.2007 року, щодо розгляду спору у третейському суді обмежує право позивачки щодо захисту прав і свобод від порушень та протиправних посягань та унеможливлює здійснення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду Таким чином, суд вважає, що вимоги позивачки ОСОБА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 4-8, 10-15, 208, 209, 212-216, 218 ЦПК, ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, суд – ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 – задовольнити. Визнати недійсним п. 6.2 договору невідновлювальної кредитної лінії № 660/198-302 від 23.11.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» у особі Одеської обласної філії. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційне оскарження не було подано. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Суддя: С.М.Кічмаренко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6494103