Search the Community

Showing results for tags 'увеличение процентной ставки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 38 results

  1. Пеня насчитана больше, чем за год http://reyestr.court.gov.ua/Review/35693775 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Маляренка А.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року ПАТ «Альфа Банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свою вимогу тим, що 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 490054271, відповідно до умов якого банк надав останньому на придбання автомобіля марки «Ford Fiesta» кредит в сумі 13 663,17 доларів США зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом строком до 09 січня 2015 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 умов укладеного з ним кредитного договору, 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 490054271-П, за умовами якого остання поручилась за виконання ОСОБА_3 обов'язків, що виникли за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року. Станом на 09 лютого 2012 року виникла заборгованість в сумі 12 798,54 долари США,що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на вказану дату становить 191 398 грн, яку позивач просить солідарно стягнути з відповідачів. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Альфа-Банк» суму заборгованості за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року в розмірі 191 398 грн. Вирішено питання судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3, всупереч вимог ст. 1054 ЦК України, умов кредитного договору належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів. Проте, із вказаними висновками судів погодитися не можна у зв'язку з наступним. З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За змістом статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Судом встановлено, що 09 січня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 490054271, відповідно до умов якого банк надав останньому на придбання автомобіля марки «Ford Fiesta» кредит в сумі 13 663,17 доларів США зі сплатою 14,5% річних за користування кредитом строком до 09 січня 2015 року (а.с. 8-22). В забезпечення виконання вказаного кредитного договору того ж дня між ЗАТ «Альфа-Банк» ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 490054271-П (а.с. 22-23). Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_3 зазначені вище кошти (а.с. 37-38). Відповідно до п. 6.1. кредитного договору у разі затримання сплати частини кредиту та/або процентів за його користування щонайменше на один календарний місяць банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань (а.с. 15). 27 лютого 2012 року Банк направив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 письмові вимоги про досудове врегулювання спору, які, на момент звернення до суду, останніми проігноровані та невиконані, через що позивач, скориставшись своїм правом, розпочав процедуру примусового стягнення боргу шляхом звернення до суду з приводу стягнення заборгованих коштів (а.с. 39-42). Згідно п. 6.2. кредитного договору банк має право змінити розмір процентів за користування кредитом у разі зміни кон'юнктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Сторони домовились, що такі обставини вважаються подіями, що не залежать від волі сторін договору та мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна розміру процентів за користування кредитом здійснюється за правилом, відповідно до якого процентна ставка підвищується в разі підвищення вартості кредитних ресурсів. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв'язку з цим змін до додатку №1 цього договору банк повідомляє позичальника за сім днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в частині № 1 цього договору. У зв'язку зі зміною процентної ставки у разі настання події, незалежної від волі сторін, позичальник цим надає свою згоду на внесення змін до додатку № 1 цього договору та викладення додатку № 1 у новій редакції. Сторони погоджуються, що оновлений додаток № 1 набуває чинності з дати зміни розміру процентної ставки. Оновлений розрахунок сукупної вартості кредиту та графік платежів по кредиту, який скасовує попередній і стає невід'ємною частиною цього договору, позичальник отримує в банку самостійно (а.с. 15-16). Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 553 ЦК України порука - це договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором. Частиною 2 ст. 554 ЦК України передбачено обов'язок поручителя відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено самим договором. Згідно з п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Однак, суди належним чином не перевірили доводи, які мають значення для правильного вирішення справи та дійшли помилкового висновку про дотримання банком процедури, викладеної в п. 6.2 кредитного договору, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про збільшення процентної ставки та отримував лист-повідомлення від Банку, а сам лист-повідомлення взагалі не містить вихідного номеру та дати. Крім того, суди не враховувати, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до вимог статті 258 ЦК України застосовується позовна давність в один рік. Так, стягнувши з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором № 490054271 від 09 січня 2008 року у сумі 191 398 грн, суд не звернув уваги на те, що з них 81 294 грн 03 коп. − пеня за період з 09 жовтня 2008 року до 09 грудня 2011 року. Ураховуючи, що суди першої й апеляційної інстанцій, у порушення вимог ст. ст. 212-215, 303, 316 ЦПК України, не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи - касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська
  2. Державний герб України Справа № 2-6022/2010 РІШЕННЯ Іменем України 21 грудня 2010 року м. Сімферополь Київський районний суд м. Сімферополя у складі головуючого судді Михайлова В.Є. при секретарі Павлюченко Т.В., за участю представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом Бакаєвої О.О., представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору від 22.11.2007 року, В с т а н о в и в : ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року у розмірі 47119,35 гривень а саме: заборгованість по наданому ОСОБА_3 кредиту - 43505,91 гривень, заборгованість за нарахованими але не сплаченими ОСОБА_3 процентами за користування кредитом 3163,63 гривні, пені 449,81 гривень. В рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на заставлений транспортний засіб: автомобіль марки CHEVROLET, модель AVEO SF69Y, 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, для задоволення вимог ПАБ «Кредитпромбанк», а у разі недостатності на інше майно, яке належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також стягнути судові витрати по справі. ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору від 22.11.2007 року, мотивуючи вимоги тим, що при укладені додаткової угоди до кредитного договору між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, ПАТ «Кредитпромбанк» порушив приписи Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів». Ухвалою суду від 16.09.2010 року первісний та зустрічний позови обєднані в одне провадження. В ході судового засідання представник позивача за первісним позовом, діюча на підставі довіреності Бакаєва О.О., позовні вимоги уточнила та остаточно просила стягнути у солідарному порядку з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року у розмірі 89342,25 гривень та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на заставлений транспортний засіб та стягнути судові витрати по справі. При цьому представник позивача проти задоволення зустрічного позову про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору заперечувала з підстав, викладених у запереченнях на позов ОСОБА_3 (а.с. 78-79). Представник відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним ОСОБА_3 ОСОБА_2 в судовому засіданні позов ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» не визнала з підстав, викладених в запереченнях на позов, зустрічний позов про визнання недійсною додаткової угоди № 1 до кредитного договору підтримала у повному обсязі. Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не зявилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином та в строк, причини своєї неявки суду не повідомили. Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» необґрунтовано та не підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано та підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, яки беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд, зобовязана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на яки вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір. Судом встановлено, що 22.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», з однієї сторони, та ОСОБА_3, з іншої, укладено кредитний договір № 3525/07-А (а.с. 22-24). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору ОСОБА_3 була відкрита невідновлювана кредитна лінія в межах загальної суми кредиту у розмірі 191545,00 грн., з кінцевим строком повернення 21.11.2014 року включно. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кошти надані мені на купівлю автомобілю. Пунктом 1.5. даного договору, встановлена процентна ставка в розмірі 12,55 процентам річних. Згідно з п. 3.1.1. кредитного договору, ОСОБА_3 зобовязалася щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом, шляхом внесення готівки у розмірі 1673,92 грн. Відповідно до п. 3.3. кредитного договору, ОСОБА_3 зобовязалася сплачувати нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10-го числа кожного календарного місяця, наступного за звітним. Пунктом 3.9. кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредитів чи сплаті процентів, позичальник сплачує банку за кожен день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої п. 1.5 кредитного договору. З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 свої зобовязання за кредитним договором виконувала належним чином, вносячи щомісяця суму в розмірі 1673,92 грн. 05.11.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А, якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін». В подальшому 09.07.2009 року між ОСОБА_3 та банком було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору №3525/07-А від 22.11.2007 р., відповідно до умов якої, п. 3.1.1 кредитного договору викладено у наступній редакції: при наданні кредитів відповідно до п. 1.2.1, 1.2.2, щомісяця, до 25-го числа включно кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами, шляхом внесення грошових коштів у розмірі 1673,92 грн. Пункт 3.3. кредитного договору викладено у наступній редакції: сплачувати проценти за користування кредитом щомісяця до 25-го числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним. Відповідно до розрахунку заборгованості, зробленого ПАТ «Кредитпромбанк», станом на 01.12.2010 року за ОСОБА_3 утворилася заборгованість перед банком у розмірі 89342,25 гривень, яка складається із: заборгованості по кредиту - 84267,95 гривень, заборгованості за нарахованими але не сплаченими процентами за користування кредитом 2547,46 гривень, пені 2526,84 гривень. За встановленими загальними правилами виконання зобовязань, що передбачені ст. 525 ЦК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до договору. Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права та обовязки сторін, повязані з кредитуванням, визначаються положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Представлений банком розрахунок заборгованості ОСОБА_3 не викликає у суду сумнів щодо наявності в неї заборгованості. Частиною 2 ст. 1050 ЦК передбачено, що наслідками порушення позичальником повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України кредит вважається поверненим у момент зарахування грошової суми, яка позичалася. З метою забезпечення виконання зобовязань, що виникли з кредитного договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року, укладеного між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 3525/07-П (а.с. 26-27). Того ж дня 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 укладено договір застави, зареєстрований у реєстрі № 1951 (а.с. 28-29). Згідно із ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Пунктом 1.1. укладеного між сторонами договору поруки передбачено, що поручитель зобовязується солідарно відповідати перед Банком за своєчасне виконання зобовязань ОСОБА_3 за кредитним договором № 3525/07-А від 22.11.2007 р. Відповідно до п. 1.2. договору поруки, ОСОБА_4 уклав договір поруки на умовах повернення основного зобовязання у розмірі 191545,00 гривень та сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12,55% річних. Відповідно до п. 2.6. вказаного вище договору, усі зміни та доповнення до Кредитного договору банк та Позичальник оформлюють без погодження з Поручителем за винятків збільшення обсягу відповідальності Поручителя. Відповідно до п. 1.3. договору застави від 22.11.2007 р., істотною умовою цього договору є розмір основного зобовязання у розмірі 191545,00 гривень, процентна ставка за користування кредитними коштами 12,55% річних. Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В матеріалах справи відсутні докази, що сторонами вносилися зміни у договір поруки №3525/07-П від 22.11.2007 р. та договір застави від 22.11.2007 р., зареєстрований у реєстрі №1951. Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 року передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3, 4 цього Закону). Таким чином, пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня. При цьому, сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів. Стаття 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», до видів забезпечувальних обтяжень належить у тому числі і застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, у тому числі й на підставі ст. 590 ЦК України. Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Згідно із ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо в продовж 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним, по заставодержатель має право звернутися з позовом до суду. При цьому банком не надано доказів про реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження автомобіля марки OPEL VECTRA реєстраційний номер НОМЕР_1 у звязку з чим, у позивача відсутнє право на звернення до суду з цією вимогою. Заявлені вимоги позивача за первісним позовом про стягнення суми заборгованості і звернення стягнення на предмет застави є подвійною штрафною санкцію за одне й теж порушення, що суперечить нормам цивільного законодавства України. Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А (а.с. 25), якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін». Як зазначила у в ході судового засідання представник ОСОБА_3 ОСОБА_2 під час укладення даної угоди ОСОБА_3 була запевнена працівниками ПАТ «Кредитпромбанк», що ця додаткова угода відповідає вимогам діючого законодавства. Ознайомившись з умови додаткової угоди ОСОБА_3 зрозуміла, що процентна ставка за кредитним договором, обумовлена п.1.5 договору не змінилася і становить за кредитами наданими на цілі, зазначені у п. 1.2.1 та 1.2.2 договору у розмірі 12,55 процентів річних, а додатковою угодою доповнено п. 1.3. кредитного договору абзацом який вказує, що починаючи з 15.11.2008 року річна процентна ставка встановлюється у розмірі 18,00 процентів. У звязку з тим, що п. 1.5 договору залишився незмінним ОСОБА_3 була впевнена у тому, що процента ставка за договором залишилася на рівні 12,55% на рік, тому що графік платежів їй не надано и розмір щомісячного платежу вказаний у п. 3.1.1 кредитного договору не було змінено, а доповнення п. 1.3. кредитного договору, що передбачає відкриття рахунку для обліку кредитів вважався їю ставкою для обліку кредитів. Натомість в подальшому, ОСОБА_3 дізналася, що ПАТ «Кредитпромбанк» нараховує їй відсотки за користування кредитом у розмірі 18 процентів на рік. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачу до придбання ним товару, чи замовлення роботи (послуги). Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, якщо під час пропонування продукції споживачу надається незрозуміла або двозначна інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору - це вважаєтся нечесною підприємницькою практикою. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності є недійсним. Відповідно до п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. При цьому, при укладенні додаткової угоди до договору про зміну відсоткової ставки, або інших платежів за договором, зміна договору повинна бути проведена у відповідності до вимог ст. 654 ГПК України у письмової формі з додержанням вимог п. 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Натомість, при укладенні Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р. до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 р. графік погашення кредиту за новою ставкою відповідачем не надавався, і як наслідок, між сторонами не підписувався. Не надавши графіка платежів при укладенні Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р., та не надавши ОСОБА_3 всієї необхідної інформації відносно зміни відсоткової ставки за кредитним договором № 3525/07-А від 22.11.2007 р., Банк порушив права позичальника. Без такої інформації споживач був позбавлений можливості реально оцінювати перспективи укладання Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року, свою платоспроможність та можливість своєчасно погашати кредит. Так, відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою діяльністю визнається діяльність, що впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (послуг). Відповідно до ч. 2 ст. 19 зазначеного Закону підприємницька практика водить споживача в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Отже, для визнання дій банку нечесною підприємницькою діяльністю, достатньо факту ненадання споживачу необхідної інформації, яка дає йому можливість дати вірну оцінку Додатковій угоді до договору, що укладається. Для кредитного договору, або додаткової угоди до кредитного договору розмір платежів та строки їх сплати ( тобто інформація яка повинна бути вказана в графіку платежів), як раз і є тією інформацію, яка має обовязково бути наданою споживачу при укладені договору або додаткової угоди до кредитного договору про зміну відсоткової ставки. Таким чином, права ОСОБА_3, як споживача, при укладені Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року були порушені, а дії кредитодавця підпадають під визначення нечесної підприємницької діяльності. На підставі вищевикладеного вважаю, що Додаткова угода № 1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А від 22.11.2007 року підлягає визнанню недійсною. Аналізуючи викладене вище, суд вважає, що банки мають право проводити підвищення процентних ставок тільки у випадку подій, які не залежать від волі сторін, мають безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів і виходячи з того, що банки не мають право змінювати процентну ставку по кредиту у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. Відповідачем при зміні відсоткової ставки не було надано позивачу жодного обґрунтування підстав такого підвищення. Підвищення відсоткової ставки за кредитом було обумовлено виключно за волевиявленням банку, навіть не зафіксованим у протоколах відповідних комітетів, у повноваження яких входить вирішення даного питання, тому що ПАТ «Кредитпромбанк» на надав доказів, що такі рішення взагалі приймалися відповідним органом ПАТ «Кредитпромбанк». Згідно до Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 р., банкам було заборонено змінювати відсоткову ставку по кредитам у звязку з волевиявленням однієї із сторін. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати проценту ставку за кредитом у звязку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). За пунктом 3.4 абз.5 вищевказаних Правил банки зобовязані зазначати в кредитному договорі правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. А тому банк повинен навести математичну залежність між запропонованим розміром ставки до розміру ставки Національного банку України, а також обґрунтувати збільшення процентної ставки. Зміна процентної ставки відповідно до ст.652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. НБУ неодноразово звертав увагу банків на дотримання прав споживачів на справедливі умови договору передбачених ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема НБУ зазначав, що банки повинні утримуватись від укладення договорів, умови яких, всупереч принципу добросовісності, своїм наслідком мають дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Але саме дисбаланс договірних відносин є наслідком укладених на вимогу ПАТ «Кредитпромбанк» договорів про внесення змін до кредитного договору, тому що ними змінено істотні умови кредитного договору настільки, що повністю змінюють суть зобовязання, яке приймав на себе позивач на момент укладення кредитного договору. За правовою природою кредитний договір є договором приєднання, зміна в односторонньому порядку істотних умов договору таких як відсоткова ставка порушують принцип рівності сторін договору та є несправедливими з наступних підстав. Згідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання визнається договір, умови якого установлені однією зі сторін, а інша сторона не має можливості запропонувати свої умови договору. Таким чином, укладаючи кредитний договір позивач мав можливість тільки погодитись на умови, що запропоновані відповідачем щодо істотних умов договору строку та відсоткової ставки. Таким чином, зміна істотних умов кредитного договору, яка відбулася в наслідок укладення оскаржуваних ОСОБА_3 договорів призвела до того, що остання повинна була користуватися кредитом на умовах, на яких цей договір нею не укладався. При цьому укладення додаткової угоди відбулося також шляхом приєднання, за наявності обставин, за яких позивач не мав можливості відмовитися від їх укладання у звязку з тяжкими для себе обставинами у вигляді виставлених банком умов, щодо яких відмова від укладення вказаних договорів стала б підставою для виставлення відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту. Згідно до ст. 233 ЦК України, укладений під впливом тяжких обставин може бути визнаний судом недійсним якщо він укладений на вкрай не вигідних для однієї зі сторін умовах. Не можливо визнати вигідними умову договору, за якими позивачу було збільшено відсоткову ставку за кредитом, у звязку з чим щомісячний платіж значно збільшився. Згідно до ст. 18 Закону України положення договору, визнане несправедливим може бути визнано недійсним. Згідно до ст. 215 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент її укладення вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою, шостою ст. 203 ЦК України. Аналізуючи викладені вище обставини суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_3, у звязку з чим вважає за можливе задовольнити їх в повному обсязі. При цьому задоволення вимог ОСОБА_3 виключає можливість задоволення позовних вимог ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк». Судові витрати, повязані з розглядом справи та понесені ОСОБА_3, у звязку із задоволенням її позову, а саме: витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у в сумі 37 грн. підлягають стягненню з ПАТ «Кредитпромбанк» у відповідності до ст. 88 ЦПК України. При цьому судові витрати понесені ПАТ «Кредитпромбанк» стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь не підлягають, у звязку із відмовою в задоволенні заявлених позовних вимог. На підставі ст. ст. 203, 215, 258, 525, 526, 559, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 21, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 76, 77, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд В и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 05.11.2008 р. до договору №3525/07-А від 22.11.2007 р. укладену між ОСОБА_3 та ПАТ «Кредитпромбанк». Зобовязати ПАТ «Кредитпромбанк» провести перерахунок зайве сплачених ОСОБА_3 платежів на погашення процентів за договором №3525/07-А від 22.11.2007 р. та зарахувати надмірно сплачені платежі в рахунок дострокового погашення отриманої суми кредиту погашення «тіла кредиту» за договором № 3525/07-А від 22.11.2007 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» на користь ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне зеабезпечення розгяляду спарви в сумі 37 (тридцять сім) гривень. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13179406
  3. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/1121/13 Категорія : 27 Головуючий по 1 інстанції Гончарук В.М. Доповідач в апеляційній інстанції Демченко В. А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Демченка В.А. суддів Бородійчука В. Г, Василенко Л.І. при секретарі Фоменко Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Приватбанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсним додаткового договору, договору іпотеки та виключення з державного реєстру іпотек реєстрацію договору іпотеки, - в с т а н о в и л а : Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Приват Банк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемним п.2.3.1 кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року. Свої вимоги мотивував тим, що він із ПАТ КБ «Приват Банк» уклав кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримав кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Згідно ч. 3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка по кредитному договору є незмінною протягом усього строку кредитного договору, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, відповідач зобов'язаний був письмово повідомити позичальника протягом 7 календарних днів з дати її зміни, а тому позивач просив визнати недійсним додаткову угоду № 1/1-1 до зазначеного кредитного договору від 12 липня 2010 року про збільшення річної відсоткової ставки по кредиту до 14,62 %, оскільки текст угоди виконано на касовому апараті і має вигляд касового чеку, підписана касиром банку, яка не уповноважена на укладення угод та не скріплена печаткою банку, відсутнє його волевиявлення, як позичальника, він її підписав під час здійснення чергового платежу по кредитному договору в касі банку, вважаючи цей документ касовим чеком про платіж, тому ця додаткова угода є недійсною. Перед укладенням додаткового договору про збільшення відсоткової ставки відповідач повинен був надати письмове роз'яснення про сукупну вартість кредиту з урахуванням нової відсоткової ставки, але цього зроблено не було. В послідуючому, позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним договір іпотеки ВКК № 068803, укладений 1 квітня 2008 року на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що такої квартири не існує, а фактично квартира знаходиться по АДРЕСА_1. На час укладення договору в нього був малолітній син, про що було відомо представникам відповідача, але при посвідченні договору іпотеки нотаріусом було відсутнє рішення органу опіки та піклування Уманської міської ради, так як договір стосується права дитини на користування квартирою. Також, відсутня згода дружини на укладення ним договору іпотеки, дані обставини є істотними і тому договір іпотеки є недійсним. В разі визнання договору іпотеки недійсним є необхідність виключити з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, оскільки така заборона накладена без відповідної правової підстави, так як предметом договору іпотеки в дійсності є квартира АДРЕСА_1 В судовому засіданні в суді першої інстанції позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, пояснивши, що він дійсно з ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримав кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру заклав в іпотеку, але нотаріусом записано предмет іпотеки: кв. АДРЕСА_1, хоча заборона на відчуження квартири накладена на квартиру АДРЕСА_1. Крім цього, іпотека укладена без дозволу органу опіки та піклування Уманської міської ради, який мав би бути обов'язково, в зв'язку із наявністю в нього малолітнього сина, Ярослава, який проживав з ним та його дружиною за іншою адресою, а після купівлі квартири по АДРЕСА_1, вони переїхали туди проживати. До звернення з позовом до суду він сплачував кредит рівними платежами. В засіданні суду йому стало відомо про нібито укладену між ним та банком додаткову угоду, згідно якої процентна ставка по кредиту збільшилася з 12% річних до 14,62% річних, що є неправомірним. Рішенням Уманського міськрайонного суду у Черкаської області від 31 січня 2013 року позов ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Уманської міської ради, про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсними додаткового договору, договору іпотеки, виключення з державного реєстру іпотек запис про реєстрацію договору іпотеки та з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна задоволено частково та визнано недійсним додатковий договір № 1/1-1 від 12 липня 2010 року укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, до кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту. Визнано збільшення відсоткової ставки ПАТ КБ «Приват Банк» 12 липня 2010 року по кредитному договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року неправомірним. Визнано недійсним договір іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладений між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Виключено з державного реєстру іпотек запис за № 1-1335 від 1 квітня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року. Виключено з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 1-1336 від 1 квітня 2008 року щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1. В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про визнання нікчемним п.2.3.1 кредитного договору № СSUOGR00000106 від 26 березня 2008 року укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 107 гривень 30 копійок. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 214 гривень 60 копійок. Не погоджуючись із рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити повністю, оскільки вважає його ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, інші сторони по справі, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду в засідання не з'явились, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення по наступних підставах. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і як наслідок ухвалив рішення по справі з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір від 26 березня 2008 року і отримано кредит на купівлю квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру взято в іпотеку, але нотаріусом записано предметом іпотеки: кв. АДРЕСА_1, хоча заборона на відчуження квартири накладена на квартиру АДРЕСА_1( а. с. 36 - 38). Відповідно до п.2.3.1 зазначеного кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурс України, а саме зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% порівнянні з курсом долара США до гривні встановленого на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розмірі відрахувань у страховий фонд. При цьому банк надсилає позичальнику повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. ( а. с. 7 на звороті). Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки при укладенні кредитного договору 26.03.2008 року сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 628, 1054, 1055 ЦК України і в ньому сторони визначили умови підвищення процентної ставки в односторонньому порядку, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661, яким доповнено ЦК України ст.1056-1 та заборонено банкам збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку, набув чинності з 10 січня 2009 року, тому, зважаючи на закріплене Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інші нормативно-правових актів (ч.1 ст.58), всі рішення банку у будь-якій формі щодо підвищення ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними (Рішення конституційного Суду України від лютого 1999 року № І-рп/99), дія вказаного Закону № 661 поширюється на п.2.3.1 кредитного договору. Тому, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним додаткового договору №1 від 12 липня 2010 року, до кредитного договору від 26 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту до 14,62 % річних, визнання даного збільшення неправомірним та визнання недійсним договору іпотеки серії ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6, суд першої інстанції правильно визнав їх обґрунтованими та підтвердженими доказами. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що статтею 207 ЦК України, встановлено вимоги до письмової форми правочину, зокрема згідно ч.2, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими акт цивільного законодавства та скріплюється печаткою. Додаткова угода 1/1-1 від 12 липня 2010 року до кредитного договору від 26 березня 2008 року, не підписана уповноваженим працівником банку, так як відсутні відомості про представника банку та його повноваження, а представником відповідача не надано доказів з даного приводу у судовому засіданні, на угоді відсутня печатка банку, угода виконана у формі касового чеку, що дійсно свідчить про відсутність волевиявлення ОСОБА_6 та домовленості обох сторін (а.с.153). Таким чином, зміст даного правочину суперечить ст. 1056-1 ЦК України, оскільки прийнятий після набрання чинності вказаною статтею. Також колегія погоджується із висновком суду першої інстанції відносно визнання недійсним договору іпотеки ВКК № 068803 від 1 квітня 2008 року укладеного між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк». В п.33.3 договору визначено, що предметом іпотеки ( а. с. 36 - 39) значиться квартира № 78 по вул. Ж.Революції - 21 у м. Умані Черкаської області, а згідно довідки Уманського виробничого відділку КП «ЧООБТІ» № 3677 від 28 листопада 012 року за адресою: вул. Ж.Революції - 21 у м. Умані рахується гуртожиток Уманського технікуму механізації і квартири № 78 в ньому не існує. Таким чином, даний запис предмета іпотеки записаний помилково замість квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачу ОСОБА_6, що не заперечували сторони в судовому засіданні, також підтверджується п.8.3 кредитного договору від 26 березня 2008 року, згідно якого забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає іпотека трикімнатної квартири АДРЕСА_1, тому договір іпотеки підлягає визнанню недійсним. Згідно Закону України «Про іпотеку» та п. 30 договору іпотеки від 01.04.2008 року, внесення змін до договору допускається лише за згодою сторін, вони вносяться у письмовій формі і підлягають нотаріальному посвідченню. Сторони такої згоди не надали і судовому засіданні суду першої інстанції не досягли, а нотаріус позбавлений права самостійно з власної ініціативи внести відповідні зміни, тому залишення договору іпотеки чинним створить негативні правові наслідки, щодо права власності на нерухоме майно у вигляді гуртожитку Уманського технікуму механізації та порушить права інших осіб. Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3 статті 203 ЦК України, а саме, щодо додаткового договору № 1/1-1 від 12 липня 2010 року, до кредитного договору від 28 березня 2008 року про збільшення відсоткової ставки по кредиту до 14,62 % річних, всіх трьох умов: ч. 1 - зміст правочину не може суперечити цьому кодексу; ч.2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності; ч.3 волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Щодо договору іпотеки від 1 квітня 2008 року ВКК № 168803, ч.1 - зміст правочину не може суперечити цьому правочину, моральним засадам суспільства, а також іншим актам цивільного законодавства, тобто Закону України «Про іпотеку», ст.5, згідно якої предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності, може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку, як окремий виділений в натурі об'єкт права власності. Судом установлено, що спірний договір іпотеки не відповідає зазначеним вимогам закону в частині предмета іпотеки і тому сам правочин втрачає правові наслідки, які сторони мали намір досягти. У відповідності до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У зв'язку з визнанням недійсним договору іпотеки від 1 квітня 2008 року ВКК № 068803, у суду першої інстанції були підстави для задоволення позовних вимог про виключення з державного реєстру іпотек запису за № 1-1335 від 1 квітня 2008 року про державну реєстрацію договору іпотеки та виключення з державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис за № 1-1336 від 1 квітня 2008 року щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, так як відсутня правова підстава даних записів. А тому, зважаючи на викладені положення законодавства та враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно було частково задоволено позовні вимоги позивача та ухвалено рішення при правильному застосуванні норм матеріального права, а тому доводи апеляційної скарги є не обгрунтованими і вона не підлягає до задоволення. Окрім цього, під час апеляційного розгляду справи, апелянт звернувся до апеляційного суду з заявою про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в порядку ст.1057 - 1 ЦК України. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 N 5405-VI, який набрав чинності 04.11.2012, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19.01.2013, і яким введено в дію ст. 1057 - 1 ЦК України. Статтею 10571 ЦК України визначено також порядок забезпечення позову про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором. Так, під час розгляду справи або у прийнятті рішення про визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на таке майно. Відповідною нормою передбачено зняття арешту з майна у випадку, коли протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. При цьому, якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. У такому разі арешт на майно підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. Водночас під час розгляду справи або при прийнятті рішення про визнання недійсним договору застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Зняття такого арешту може мати місце після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої статті 10571 ЦК України. За змістом приписів статті 10571 ЦК України суд зобов'язаний вирішувати питання щодо накладення арешту на майно у випадках, передбачених частинами другою і п'ятою цієї статті ЦК України. Проте, дія ст. 1057 - 1 ЦК України поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності, у зв'язку з чим заява апелянта про накладення арешту на спірну квартиру задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення з додержанням положень законодавства, а доводи апелянта у апеляційній скарзі на те, що рішення суду незаконне нічим не підтверджено та не наведено підстави, передбачені ст. 309 ЦПК України , які б давали підстави скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у справі. Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ « Приватбанк» відхилити. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ « Приватбанк», треті особи - Уманська міська державна нотаріальна контора, Орган опіки та піклування Уманської міської ради про визнання нікчемною частини кредитного договору, визнання недійсним додаткового договору, договору іпотеки та виключення з державного реєстру іпотек реєстрацію договору іпотеки, а також заборону відчуження об'єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/30731824
  4. Державний герб України Справа № 232/1741/13-ц З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я ІМ Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 жовтня 2013 року м. Кіровське Кіровський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Артеменко Л.І., при секретарі Євсєєвій Ю.М. за участю позивача ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду №2 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про захист прав споживача, ВСТАНОВИВ: 05 серпня 2013 року позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо підвищення з 31 липня 2008 року розміру процентної ставки за користування кредитом з 15,5% річних до 20% річних за договором кредиту № 210/7/219 від 8 квітня 2008 року та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок процентної ставки та сплачених грошових коштів за користування кредитом з 31 липня 2008 року по час розгляду справи в суді в розмірі 15,5% річних за цим договором. В обґрунтування заявлених вимог послалась на те, що в листопаді 2008 року їй стало відомо про підвищення банком в односторонньому порядку, на порушення умов п.2.6., 2.6.1 Договору без укладання додаткової угоди, процентної ставки за користування кредитними коштами, нарахування відсотків за користування кредитом за збільшеною ставкою, у зв'язку з чим вона неодноразово зверталась як до відповідача та його органів, так і до Управління Нацбанку України з відповідними скаргами, однак по теперішній час її права порушуються. В судовому засіданні позивач позов підтримала повністю, дала згоду на постановлення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів. Суду засвідчила, що 8 квітня 2008 року уклала з відповідачем кредитний договір, за яким отримала від банку 408000 гривень з кінцевим строком погашення до 7 квітня 2033 року зі сплатою 15,5% річних за перший рік, а подальший розмір процентів підлягав щорічному перегляду не пізніше 8 числа січня місяця кожного року користування кредитом, про що укладається відповідна додаткова угода. Вона справно виконувала зобов'язання за укладеним кредитним договором, щомісяця вносила платежі, доки в листопаді 2008 року випадково не дізналась про наявність у неї боргу через підвищення банком процентної ставки, з чим не погодилась, оскільки перший рік користування кредитом, протягом якого розмір % за умовами договору не переглядався, не сплив, додаткових угод вона не підписувала, банк не пропонував їй підписати додаткову угоду, додаткових угод від банка з пропозицією їх підписати, вона не отримувала. З того часу вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням зробити перерахунок платежів відповідно до умов договору, до урегулювання спору припинила взагалі сплачувати будь-які суми на погашення кредиту, щоб внесення платежів банк не розцінив як її згоду на підвищення процентної ставки, оскільки за умовами договору будь-яка сума на погашення тіла кредиту і відсотків зараховується на один рахунок і розподіляється спочатку на погашення відсотків. За її скаргою в 2010 році Управління НБУ в Донецькій області провело перевірку дій відповідача і направило їй листа про те, що процентна ставка за договором була підвищена банком в односторонньому порядку безпідставно. В 2010 році вона отримала від банку пропозицію укласти договір на реструктуризацію боргу за умовами відсоткової ставки 15,5%, який не уклала, оскільки не дійшли згоди з розміру боргу. Посилаючись на відсутність письмової додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки, її незгоду з таким підвищенням, несплату кредиту за новою ставкою, просила визнати неправомірними дії відповідача щодо підвищення з 31 липня 2008 року розміру процентної ставки за кредитом з 15,5% до 20%, а також зобов'язати відповідача здійснити перерахунок відсотків та сплачених коштів з 31.07.2008 по час розгляду справи в суді з процентної ставки 15,5% річних. Представник відповідача за довіреністю Вожов В.І., належно повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не прибув, про причини неявки не повідомив, на час початку судового засідання заяв про відкладення розгляду справи, про розгляд справи у його відсутність не надав, що є підставою для заочного розгляду справи за згодою позивача. 30 вересня 2013 року до суду надійшла письмова заява представника відповідача про застосування строків позовної давності, в якій банк заперечив проти наведених в позовній заяві обґрунтувань, посилається на те, що ще 17 листопада 2008 року позивач зверталась до банку з письмовим проханням не підвищувати процентну ставку, на яке отримала відповідь 3 грудня 2008 року, а тому нею пропущено без поважних причин встановлений ст.. 257 ЦК України строк позовної давності щодо вимог про визнання неправомірними дій банку щодо одностороннього підвищення процентної ставки. Просив в позові відмовити за спливом строку позовної давності, посилаючись на ст.. 267 ЦК України. Дослідив надані сторонами письмові докази та свідчення позивача, суд встановив такі факти та відповідні ним правовідносини. 8 квітня 2008 року між сторонами укладено договір кредиту №210/7/219, за яким відповідач надав позивачці у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання - придбання нерухомого майна будинку з земельною ділянкою в м. Кіровське, вул.. Шахтарська, 10 - грошові кошти у сумі 408000,00 гривень, зі сплатою 15,5% річних за перший рік, подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду, згідно з умовами п.2.6 договору та погашенням суми основної заборгованості щомісяця до 15 числа кожного місяця по 1360 гривень, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 7 квітня 2033 року (п.1.1,1.1.2,1.2 кредитного договору) (а.с.5-7). За умовами договору(п.2.6) розмір процентної ставки переглядається 1 раз на рік не пізніше 8 січня кожного року користування кредитом, про що укладається відповідна додаткова угода між кредитором та позичальником. Позичальник зобов'язаний своєчасно підписувати та надсилати кредитору додаткову угоду про зміну розміру процентної ставки відповідно до п.2.6 договору (п.3.3.13). З метою підписання Додаткової угоди позичальник повинен з'явитись до кредитора не пізніше ніж за 3 робочі дні до 8 січня (п.2.6.2, 3.3.14 договору). У разі, якщо позичальник не з'являється для укладання чергової Додаткової угоди або сторони не дійшли згоди щодо нового розміру процентної ставки, позичальник зобов'язаний протягом 5 робочих днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки, можливі штрафні санкції в повному обсязі, після сплати сум дія договору вважається припиненою (п.2.6.3, 3.3.9 договору). Згідно п.7.1 договору усі додатки, зміни та/або доповнення до нього мають бути вчинені в письмовій формі і підписані належним чином уповноваженими на те представниками Сторін, з обов'язковим посиланням на цей договір. За п. 7.2 всі повідомлення вважаються зробленими належним чином, якщо здійснені в письмовій формі та надіслані або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Договір підписаний сторонами, адреса позичальника зазначена двічі як м. Кіровське, вул.. Луначарського, 10 (а.с.5-7). До і під час укладення договору позивач не отримувала попередній розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки, абсолютне значення подорожчання кредиту, попередню інформацію про умови кредитування, про що свідчить наявність на цих документів підписів, виконаних не позивачкою, що встановлено судовим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2012 року № 22-308/12 (а.с.51-53). 21 липня 2008 року, протягом першого року дії договору, коли за його умовами (п.1.1.) проценти за користування кредитними коштами протягом першого року є незмінними і встановлені на рівні 15,5% річних, відповідач поштою надіслав позивачу на іншу, ніж зазначено в кредитному договорі, адресу - м. Шахтарськ, вул.. Луначарського, 10, повідомлення за підписом начальника Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» Рябчикова М.А. про прийняте рішення щодо підвищення процентної ставки за договором з 31 липня 2008 року до 20% річних, яке фактично нею не отримано, повернуто Банку з позначкою пошти «за зазначеною адресою не проживає» (а.с.45). Копію цього повідомлення позивач вперше отримала в грудні 2010 року (а.с.12). 8 серпня 2008 року відсоткова ставка за кредитним договором була в односторонньому порядку підвищена банком з 15,5% річних до 20% річних, що встановлено рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2012 року у справі №22-308/12 за позовом банку про примусове стягнення грошових коштів за кредитним договором з ОСОБА_1 (а.с.51-53). Про намір банку переглянути умови договору щодо нарахування відсотків за користування кредитом за іншою, ніж передбачено умовами договору, ставкою, позивач дізналась в листопаді 2008 року, про що свідчить її письмове звернення від 17.11.2008 року, копію якого надав суду представник відповідача. За текстом звернення позивач просила Банк не застосовувати право на підвищення процентної ставки за договором, інакше не зможе в подальшому якісно обслуговувати свою кредитну заборгованість (а.с.43). Відповідаючи 03.12.2008 на звернення, представник банку повідомив, що банком прийнято рішення про підвищення відсоткових ставок за кредитами, просив позивача підписати додаткову угоду до договору кредиту про підвищення процентної ставки без зазначення її розміру, або повернути існуючу заборгованість в повному обсязі, однак сама додаткова угода про зміну розміру відсотків, яка могла свідчити про намір банку відповідно до умов договору підвищити відсоткову ставку за кредитним договором, укладеним з позивачкою, їй не направлялась (а.с.44). З грудня 2008 року позивач припинила сплату коштів на рахунок позивача за кредитним договором, утому числі і не сплачувала проценти за новою ставкою, що також встановлено судовим рішенням у справі №22-308/12 (а.с.51-53). В квітні 2010 року позивач знов зверталась до відповідача з вимогою врегулювати питання розміру процентної ставки за користування кредитом на умовах укладеного договору, не визнаючи визначену банком заборгованість (а.с.46). В квітні 2010 року відповідач направив позивачу листа, в якому зазначив, що відповідно до укладеного договору перегляд процентної ставки здійснюється кожен рік, для чого позичальник зобов'язаний з'явитись до відділення банку на початку року, а в іншому випадку зобов'язаний протягом 5 днів повернути існуючу заборгованість, проценти та санкції, а також пропонував з'явитись до банку для узгодження проблем відносно виконання умов договору. Крім того, зазначив, що банк самостійно встановив новий розмір процентної ставки, що не є підставою для невиконання умов укладеного з банком договору (а.с.48). В листопаді 2010 року позивач отримала листа Управління НБУ в Донецькій області про те, що при перевірці Макіївського відділення Донецької обласної філії ПАТ «Укрсоцбанк» встановлено порушення банком банківського законодавства в частині безпідставного підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом - без укладання додаткової угоди до договору і в той час, як кредитний договір не передбачав права банку переглядати розмір відсоткової ставки за кредитом в односторонньому порядку (а.с.11). 26 листопада та 22 грудня 2010 року представник відповідача направив позивачці пропозицію укласти договір реструктуризації заборгованості за кредитним договором з відсотковою ставкою 15,5% або 15,57% без додаткової угоди щодо зміни розміру відсотків, незважаючи на те, що з 2008 року фактично нараховував відсотки за користування кредитними коштами з процентної ставки в 20% річних, що свідчить про фактичне визнання банком підвищення з 31 липня 2008 року процентної ставки до 20% з порушенням умов договору (а.с.31,32). Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 січня 2012 року з позивача на користь відповідача стягнута розрахована за процентною ставкою з 7 серпня 2008 року в 20% заборгованість за кредитним договором в сумі 396080 грн, борг по сплаті відсотків 181019,99 грн, пеня - 6771,02 грн, інфляційні витрати -89714,47 грн, а також судові витрати. Позовні вимоги про визнання протиправним підвищення банком в односторонньому порядку процентної ставки ОСОБА_1 не заявлялись і судом не розглядались, рішення стосовно правомірності(неправомірності) дій банку судом не приймалось (а.с.51-53). Правовідносини сторін регулюються ст.. 627 ЦК України, за якою сторони вільні в укладенні договору, визначенні його умов, а також главою 53 ЦК України, якою встановлений порядок укладення, зміни та розірвання договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною (ст. 638 ЦК). Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми (ст.. 639 ЦК). Моментом укладення договору є одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ст.. 640 ЦК). Відповідь особи повинна бути безумовною і повною (ст. 641 ЦК). Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних в пропозиції умов договору (сплатила відповідну суму грошей), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 642 ч.2 ЦК) Як встановлено судом, сторони, укладаючи кредитний договір строком на 25 років, досягли згоди щодо незмінності процентної ставки протягом першого року дії договору, встановивши її в 15,5% річних. Умовами договору не передбачено право Банку ініціювати підвищення визначеної в договорі процентної ставки протягом першого року кредитування за жодних обставин, навіть у випадку підвищення НБУ облікової ставки та прийняття рішення про підвищення відсоткових ставок за кредитами. Оскільки зміни до укладеного 8 квітня 2008 року договору стосовно порядку та можливості перегляду відсоткової ставки протягом першого року дії договору сторонами не вносились, додаткова угода про зміну розміру відсоткової ставки сторонами не укладалась, для підписання позивачці не направлялась з часу укладення договору і до часу розгляду справи в суд, суд приходить до висновку, що 21.07.08 банк прийняв рішення про підвищення відсоткової ставки до 20% з 31.07.2008 у спосіб та у строки, не обумовлені договором кредиту та положеннями цивільного законодавства. Оскільки позивачка таке повідомлення в 2008 році не отримувала, тобто, не одержувала пропозицію банку на підвищення процентної ставки в розумінні ч.2 ст. 642 ЦК України, а після того, як дізналась в листопаді 2008 року від працівників банку про нарахування відсотків за підвищеною процентною ставкою, припинила виконання зобов'язань за договором, неодноразово зверталась як до відповідача, так і управління НБУ з заявами на неправомірне підвищення процентної ставки, тобто, не вчинила будь яку дію, яку можливо розцінити, як прийняття пропозиції, суд приходить до висновку, що дії банку щодо підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором з 31 липня 2008 року, які не були схвалені та прийняті позивачкою, слід визнати незаконними та зобов'язати відповідача здійснити за договором кредиту № 210/7/219 від 8 квітня 2008 року перерахунок відсотків та сплачених грошових коштів за користування кредитом за встановленою умовами договору процентною ставкою 15,5% річних з часу їх неправомірного підвищення - 31 липня 2008 року по 2 жовтня 2013 року по час розгляду справи в суді, як про те заявлені вимоги, відновивши таким чином порушені права позивачки. Представник відповідача заперечень по суті позовних вимог суду не направив, просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, який вважав пропущеним щодо вимог про визнання неправомірності дій банку щодо одностороннього підвищення процентної ставки, та відмовити в позові лише з підстав пропуску строку позовної давності. Доводи відповідача про те, що позивачка при зверненні до суду пропустила трирічний строк позовної давності, є безпідставним. Згідно ст.ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється в три роки. Предметом спору є порушення відповідачем умов кредитного договору, що спричинило порушення прав позивачки. За умовами договору він діє до 7 квітня 2033 року (п.1.1.2), відповідач зобов'язаний здійснювати нарахування процентів за користування кредитом в останній робочий день кожного місяця (п.2.4), а також щорічно, починаючи з другого року користування кредитними коштами, переглядати розмір процентної ставки, укладаючи додаткову угоду (п.п. 1.1, 2.6). Тобто, договором встановлені зобов'язання відповідача протягом усього строку дії договору. Відповідно до вимог ст..ст. 251, 256 ЦК України позовна давність застосовується до договору, з яким пов'язані його початок та закінчення, а не термінів, якими є певні моменти у часі, з настанням яких пов'язані дії чи події, які мають юридичне значення. Згідно ст. 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору, тобто, належним виконанням зобов'язань за кредитним договором з боку відповідача є надання кредиту у розмірі та на умовах, встановлених договором, що включає й нарахування відсотків, їх перегляд відповідно до умов договору (ст.. 1054 ЦК України). Строк дії договору станом на час звернення позивача з позовом до суду не сплив, відсотки за користування кредитом за процентною ставкою в 20% нараховуються відповідачем щомісяця з 31.07.2008 року; як вбачається з досліджених судом доказів, письмове повідомлення відповідача про підвищення процентної ставки з 31.07.2008 до 20% позивач вперше отримала лише в грудні 2010 року, раніше банк не вручав позивачці письмових повідомлень з зазначенням нового розміру процентної ставки; пропонуючи укласти договір реструктуризації боргу в листопаді та грудні 2010 року, відповідач зазначав в своїх листах розмір процентної ставки в 15,5% річних, що свідчить про визнання ним свого обов'язку щодо визначення процентної ставки у відповідності з умовами договору, і вчинення таких дій перериває перебіг позовної давності згідно ч.1 ст. 264 ЦК України, навіть якщо рахувати початок перебігу строку за позицією відповідача з листопада 2008 року. Таким чином, позовна давність за заявленими вимогами не сплинула, а тому підстави для застосування судом строку позовної давності та відмови позивачу в позові за його пропуском відсутні. Керуючись ст.. ст..251,256,264 ч.1,526, 627,638-642, 1054 ЦК України, ст.ст. 209,212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити повністю. Визнати неправомірними дії Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» щодо підвищення з 31 липня 2008 року розміру процентної ставки за користування кредитом з 15,5% річних до 20% річних за договором кредиту № 210/7/219 від 8 квітня 2008 року, укладеним між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» здійснити за договором кредиту № 210/7/219 від 8 квітня 2008 року перерахунок відсотків та сплачених грошових коштів за користування кредитом за процентною ставкою 15,5% річних з 31 липня 2008 року по 2 жовтня 2013 року. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд судового рішення може бути подано до Кіровського міського суду протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі відмови судом першої інстанції в перегляді судового рішення воно може бути оскаржене відповідачем до суду апеляційної інстанції. Суддя Л.І. Артеменко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33956951
  5. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 6 грудня 2011 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 06 грудня 2011 року, позов закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" в особі товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЛ" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ЗАТ "Альфа-Банк" 174 265 грн. 76 коп. заборгованості за кредитним договором, звернувши стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири ЗАТ "Альфа-Банк" від свого імені, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності з наданням повноважень щодо продажу квартири. Виселено ОСОБА_5 із зазначеної квартири без надання іншого житла. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ЗАТ "Альфа-Банк" 1 700 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в дольовому порядку по 650 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги Банку суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір про надання кредиту укладений сторонами відповідно до чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає стягненню заборгованість за цим договором, яка виниклі внаслідок невиконання позичальником свого обов'язку по погашенню кредиту. Проте, з таким висновком судів погодитися не можна. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Виходячи зі змісту зазначеної норми предметом кредитного договору є грошові кошти, а кредитодавцем - фінансова установа. Установлено, що 28 листопада 2007 року між ЗАТ «КБ «АльфаБанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №800002755 (а.с. 7-10). Відповідно до п. 2.6. кредит надається позичальнику в готівковій формі через касу Кредитора ( а.с. 7). Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги заявник указує на те, що матеріали справи не містять доказу, а саме оригіналу або належним чином завіреної копії квитанції про отримання ним кредитних коштів. У справі відсутній детальний розрахунок виниклої у неї заборгованості в розмірі 174 265 грн. 76 коп. Крім того, про підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку Банк повідомив лише при розгляді справи в апеляційному суді. Матеріали справи не містять доказів отримання кредитних коштів ОСОБА_3, як не містять вони й додатку № 1 до договору (графік платежів). Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Вирішуючи спір, суд у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; заперечень відповідача не перевірив та не навів факти, які б спростували його заперечення. Отже, суд не з'ясував всіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи та прийшов до передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 06 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/25588272
  6. Закон Украины "О защите прав потребителей" разрешает заемщику самостоятельно выбирать, в какой суд обращаться за защитой своих прав. Будучи абсолютно не согласен с категорическим обобщением "все они...." (дальше подставить свой вариант), предлагаю обсудить здесь суды, в которые Вы бы посоветовали обращаться, и наоборот - суды, от обращения в которые хорошего ничего ждать не приходится. Также можно и просто "пожаловаться" на конкретный суд или на судью, чтобы и другие форумчане были предупреждены.
  7. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Колодійчука В.М., Умнової О.В.,Савченко В.О., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року, в с т а н о в и л а : У липні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет застави, а саме належний відповідачеві на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами у справі 22 травня 2007 року кредитного договору ОСОБА_6 отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між банком та відповідачем було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй на праві власності автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилася заборгованість, яка, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля позивачем з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, та з наданням банку усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1 318 грн 30 коп. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення його резолютивної частини перед словами «звернути стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ модель 21114, 2007 року випуску, тип транспортного засобу - легковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 шляхом продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «ПриватБанк» 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570 з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу» реченням «в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KRKRAN20150119 від 22 травня 2007 року в сумі 131 830 грн 27 коп.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 січня 2013 року доповнено резолютивну частину рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року абзацом: «Встановити початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.». У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушенням судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 62 010 грн 58 коп. з кінцевим терміном повернення кредиту 21 травня 2012 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 травня 2007 року між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 передала в заставу належний їй автомобіль ВАЗ модель 21114, державний номер НОМЕР_1. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилась заборгованість, яка за розрахунками банку, станом на 01 липня 2011 року, становить 131 830 грн 27 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 48 137 грн 32 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 52 089 грн 83 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 136 грн 16 коп. та пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором - 30 466 грн 96 коп. Задовольняючи позовні вимоги шляхом звернення стягнення на належний ОСОБА_6 автомобіль суд першої інстанції керувався ст. 20 Закону України «Про заставу» та виходив з того, що остання порушила умови кредитного договору, укладеного з позивачем, внаслідок чого утворилася заборгованість, таким чином заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Змінюючи рішення суду першої інстанції у спосіб обраний апеляційним судом, суд апеляційної інстанцій виходив з того, що судом першої інстанції вірно визначено один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд, однак резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки в ній не зазначено загальний розмір вимог, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, початкову ціну предмета застави для його подальшої реалізації, яка на думку колегії суддів повинна бути встановлена на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. З такими висновками судів погодитися не можна. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на те, що позивачем невірно та неправомірно нарахована кредитна заборгованість. Суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили доказів на підтвердження позовних вимог банку, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням вимог закону. Доводи ОСОБА_6 обґрунтовані, вони підтверджуються наявними в матеріалах справи документами. Так, на аркуші справи 8 міститься копія повідомлення, адресованого позивачем ОСОБА_6 зі змісту якого вбачається, що основний кредитний борг становить 34 196 грн 80 коп., натомість, звертаючись до суду з позовом, банк просить стягнути, в тому числі, 48 137 грн 32 коп. заборгованості за кредитом, тому мають місце суттєві розбіжності у проведених банком розрахунках, які судами не перевірялися. Поза увагою судів залишилися вимоги п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, згідно якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). При задоволенні позову, в тому числі щодо стягнення 30 466 грн 96 коп. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, суди не з'ясували за який період банком нараховані такі штрафні санкції, чи відповідає розмір нарахування строку позовної давності. Разом з тим, на аркуші справи 39 міститься копія акта прийому вказаного вище автомобіля, згідно якого 29 вересня 2008 року предмет застави було передано публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» для його реалізації з метою погашення кредитної заборгованості. Судами цієї обставини не враховано, не з'ясовано де знаходився автомобіль протягом 4 років, у якому він технічному стані, яка його фактична вартість, чи виконано банком умови договору застави пов'язані з вилученням предмета застави та запобіганню збільшення кредитної заборгованості п. п. 15-26, 34.5. Крім того, п. 7.1 кредитного договору визначено розмір процентів, що сплачуються боржником за кредитним договором, відповідач у апеляційній та касаційній скаргах посилається на те, що банком неправомірно збільшено в односторонньому порядку процентну ставку за користування кредитом та неправомірно нараховано 52 089 грн 83 коп. в рахунок погашення заборгованості по процентам. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином розрахунків кредитної заборгованості, наданих банком, не дослідили умови договорів, укладених між сторонами, не в повній мірі визначили характер правовідносин, що виникли між сторонами та норми матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. ст. 212-214 ЦПК України, за правилами ч. 2 ст. 338 ЦПК України, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На підставі викладеного та керуючись нормами ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2012 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. Умнова І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31297415
  8. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/774/6718/13 Головуючий у 1-ій інстанції Категорія 27 суддя Подорець О.Б. Доповідач суддя Повєткін В.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2013 р. Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді: Повєткіна В.В. суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю. при секретарі: Новицькій О.О. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, - В с т а н о в и в : У листопаді 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними зобов'язаннями посилаючись на те, що 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ301/268/2008, відповідно до якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 420000,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № СМ-SМЕЗ01/268/2008 між банком та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір поруки № SR-СМЕ301/268/2008 від 28 липня 2008 року, згідно умов якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання зобов'язання відповідачем ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором. Позичальник зобов'язання не виконував, в зв'язку з чим, станом на 18 листопада 2010 року виникла заборгованість за кредитним договором в розмірі 3628940,86 грн. Тому банк просив суд стягнути солідарно з відповідачів зазначену заборгованість та судові витрати (а.с.2-5). У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним посилаючись на те, що 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №СМ-SМЕ301/268/2008, відповідно до якого банк надав відповідачу ОСОБА_2 кредит в розмірі 420000,00 доларів США. Зазначає, що підписання кредитного договору стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства з боку банку, а тому просив суд визнати недійсним кредитний договір № СМ-SМЕЗ01/268/2008 від 28 липня 2008 року (а.с.144-149). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року позовні вимоги ПАТ «ОТБ Банк» задоволено, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено (а.с.177-180). В апеляційні скарзі (а.с.185-187) ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з неї грошових коштів, оскільки; - судом не враховано, що сторони уклали кредитний договір та досягли домовленості щодо плаваючої відсоткової ставки, яка складається з перемінної частини FIDR та фіксованого відсотка; - суд не звернув уваги на те, що показник FIDR складає 7,5 % річних, тобто загалом відсоткова ставка за кредитним договором складає 14,57 %; - кредитний договір укладено до 28 липня 2028 року, а таким чином обсяг зобов'язання збільшується на 7,07 %, а тому подальше виконання договору поруки призведе до явного порушення майнових інтересів сторін та позбавляє апелянта як поручителя можливості розраховувати на заплановані витрати по своєму зобов'язанню, на яки він розраховував під час укладання договору. В апеляційні скарзі (а.с.192-194) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки; - суд не розглянув клопотання про повторне проведення судово-бухгалтерської експертизи; - в судовому рішенні суд безпідставно зазначив, що представник відповідачів в судове засідання не з'явився, про причини явки не повідомив, в той час як було письмово заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутністю; - суд не врахував, що справжність та правильність розрахунків із плавучою відсотковою ставкою може встановити лише експерт, який має відповідну фахову освіту та спеціальні знання. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_2 є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково, а скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги та відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що між сторонами укладено кредитний договір, виконання якого забезпечено договором поруки, внаслідок невиконання зобов'язань з боку позичальника по кредитному договору виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з обох боржників. Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається з матеріалів справи, 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ301/268/2008 (а.с.9-18), відповідно до якого банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 420000,00 доларів США, що на час надання кредиту становило 2033976,00 грн. (а.с.22). Свої зобов'язання ОСОБА_2 своєчасно не виконав, його заборгованість за кредитним договором станом на 18 листопада 2010 року становить 3628940,86 грн. (а.с.8). Розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком боргу станом на 18 травня 2012 року (а.с.98-99) та наданим банком копією руху по рахунку ОСОБА_2 за період до 16 травня 2012 року (а.с.100-122). Отримання кредиту на наявність боргу з кредиту ОСОБА_2 не заперечується. Надані банком розрахунки щодо заборгованості по сплаті відсотків ОСОБА_2 не спростовані. Доводи апеляційної скарги щодо непроведення судом першої інстанції судово-бухгалтерської експертизи щодо встановлення справжності та правильності розрахунків із плавучою відсотковою ставкою не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відсутні підстави вважати, що такі розрахунки може перевірити лише експерт, який має відповідну фахову освіту та спеціальні знання. Відповідно до умов кредитного договору сторони (банк та ОСОБА_2) домовились, що розмір відсоткової ставки складається з двох величин: з фіксованого відсотка, який встановлена кредитним договором у розмірі 6,00 %, та плаваючій частини - FIRD у розмірі 8,50 % (а.с.9-18). Згідно з додатковою угодою до кредитного договору між банком та ОСОБА_2 від 05 травня 2009 року для розрахунку процентів за користування кредитом встановлена фіксована відсоткова ставка у розмірі 7,50 %, а з 04 січня 2010 року до повного виконання зобов'язань встановлюється плаваюча відсоткова ставка 14,57 %, яка складається з фіксованої частини у розмірі 7,07 % та FIRD у розмірі 7,50 % (а.с.230-232). При цьому розмір FIRD залежить від розміру відсоткової ставки по строковим депозитним депозитам для фізичних осіб, про що сторонами досягнуто домовленість в кредитному договорі, а тому зміна розміру процентів за користування кредитом в залежності від зміни розміру FIRD не потребує погодження з позичальником. Таким чином розрахунок розміру процентів за користування кредитом грунтується на розмірі фіксованої відсоткової ставки, встановленої кредитним догвоором та додатковою угодою до нього, та на розмірі FIRD, який встановлюється в розмірі відсоткової ставки по строковим депозитним депозитам для фізичних осіб. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неможливості перевірити розрахунок заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та необхідності проведення судово-бухгалтерської експертизи є бездоказовими і не можуть бути прийняті до уваги. З огляду на це колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними. Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором 28 липня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір поруки № SR-СМЕ301/268/2008, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно зх позичальником по його зобов'язанням за кредитним договором (а.с.19-21). За умовами п.2.1. договору поруки ОСОБА_1 відповідає за сплату позичальником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку як встановлено у кредитному договорі. В п.2.2. договору поруки зазначено, що порукою забезпечені боргові зобов'язання в разі їх зміни їх суми, відповідно до п.2.1. договору поруки. Разом з тим, як зазначено вище, п.2.1. договору поруки не містить умов щодо домовленості сторін (банку та поручителя) у разі зміни розміру боргових зобов'язань. Натомість в п.7.2. договору поруки передбачено, що зміни та доповнення до цього договору підлягають укладенню в письмовій формі. Тому слід визнати, що зміна розміру фіксованої частини відсоткової ставки, встановлена додатковою угодою між банком та позичальником мала бути погоджена з поручителем шляхом укладення додаткової угоди до договору поруки. Згідно ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Умовами кредитного договору (а.с.9-18), з якими погодився поручитель в договорі поруки (а.с.19-21), встановлено, що розмір процентів за користування кредитом складається з двох величин: з фіксованого відсотка у розмірі 6,00 % та плаваючій частини FIRD у розмірі 8,50 %, тобто в розмірі 14,50 %. Додатковою угодою до кредитного договору від 05 травня 2009 року збільшено розмір фіксованої частини відсоткової ставки до 7,07 % (а.с.230-232). Внаслідок цього розмір процентів за користування кредитом з 04 січня 2010 року встановлений у розмірі 14,57 %, де фіксованої частини у розмірі 7,07 % та FIRD у розмірі 7,50 %. За таких обставин слід визнати, що порука припинилася, оскільки збільшення розміру процентів за користування кредитом за рахунок збільшення розміру фіксованої частини відсотків здійснено без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності. Задовольняючи позовні вимоги банку до поручителя ОСОБА_1, суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув уваги та ухвалив рішення про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором з порушенням вимог ч.1 ст.559 ЦК України про припинення поруки. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з зв'язку з порушенням норм матеріального права. З огляду на вищенаведене та оскільки обставини по справі досліджені у повному обсязі, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове рішення про відмову ПАТ «ОТП Банк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 як до поручителя з підстав припинення поруки. У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,309,314,316 Цивільного процесу ального кодексу України, апеляційний суд, - В И Р І Ш И В : Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованості за кредитним договором - скасувати. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ301/268/2008 від 29 липня 2008 року - відмовити. В решті рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2013 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34118932
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., – за участі представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» – ОСОБА_1, розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 31 травня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (з 2007 року – відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», а з 2009 року – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти в сумі 60 тис. доларів США зі сплатою процентів у розмірі 11,5 % річних, щомісячної комісійної винагороди в розмірі 0,2 % та строком остаточного повернення кредиту не пізніше 31 травня 2021 року включно. З метою забезпечення виконання кредитного зобов’язання між нею та відповідачами було укладено договір поруки від 31 травня 2006 року НОМЕР_2. 18 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено додаткову угоду НОМЕР_3 до кредитного договору НОМЕР_1, відповідно до умов якої було збільшено процентну ставку до 13,6 % річних. Посилаючись на те, що вказану додаткову угоду укладено без її згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов’язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, ОСОБА_2 просила визнати вищезазначений договір поруки припиненим з 18 вересня 2008 року на підставі вимог статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір поруки від 31 травня 2006 року НОМЕР_2, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», ОСОБА_2 і ОСОБА_3, таким, що припинив свою дію з 18 вересня 2008 року. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 22 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Донецької області від 22 квітня 2013 року. У липні 2013 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року. Ухвалами судді Верховного Суду України від 2 серпня 2013 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до пункту 1 частини другої статті 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначеної норми матеріального права ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 12 липня 2011 року, 22 та 28 березня, 4 квітня, 30 травня 2012 року та рішення цього самого суду від 13 лютого 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» – ОСОБА_1, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 31 травня 2006 року між ОСОБА_3 (позичальник) і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (кредитор) укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти в сумі 60 тис. доларів США зі сплатою процентів у розмірі 11,5 % річних та строком остаточного повернення кредиту не пізніше 31 травня 2021 року включно (а.с. 3-5). З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено договір поруки від 31 травня 2006 року НОМЕР_2 (а.с. 8-9). За змістом пункту 4.4. зазначеного вище договору внесення змін і доповнень у кредитний договір, унаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з ним. 18 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено додаткову угоду НОМЕР_3 до кредитного договору від 31 травня 2006 року НОМЕР_1, відповідно до умов якої між сторонами досягнуто домовленості про збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами до 13,6 % річних (а.с. 16). Згода ОСОБА_2 на внесення зазначених змін і доповнень до основного договору отримана не була, це питання з поручителем не узгоджувалось. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що укладена 18 вересня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» угода, якою збільшена процентна ставка за користування кредитом, призвела до збільшення розміру відповідальності поручителя, який своєї згоди на зміну зобов’язання не давав, що відповідно до вимог частини першої статті 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, указував на те, що суд не звернув уваги на положення укладеного між позивачкою й відповідачами договору поруки, за змістом яких поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором у повному обсязі за повне та своєчасне виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_1, у тому числі зі сплати процентів за користування кредитними коштами, про можливість зміни розміру яких ОСОБА_2 було відомо на підставі підпунктів 1.1 та 1.3. пункту 1 і підпункту 2.2 пункту 2 договору поруки. Разом із тим у наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року, 28 березня, 4 квітня, 30 травня 2012 року та рішенні цього суду від 13 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах дійшла протилежного висновку про те, що в зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами навіть за наявності згоди на це банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед кредитором. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 559 ЦК України, Верховний Суд України виходить із такого. Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (частина друга статті 555 цього Кодексу). За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Ураховуючи викладене, висновок судів про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (підпункти 1.1. та 1.3. пункту 1, підпункт 2.2. пункту 2 договору поруки) є безпідставним, оскільки підпунктом 4.4. пункту 4 спірного договору чітко визначена необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Порушення цих умов відповідно до частини першої статті 559 ЦК України тягне припинення поруки. За таких обставин у справі, яка переглядається, має місце неоднакове й неправильне застосування судом касаційної інстанцій положень частини першої статті 559 ЦК України, тому на підставі пункту 1 статті 355, частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 вересня 2013 року (справа № 6-97 цс 13) За змістом частини першої статті 559 Цивільного кодексу України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. У зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком і тягне припинення поруки. Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5437E301FD859D86C2257BF800493B64
  10. Державний герб України Справа №2/528/804/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2012 року місто Краматорськ Краматорський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Кравченко О.Ю. при секретарі Супруновій І.М. за участю представника позивача-відповідача Бикової М.А. представника відповідача-позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»звернулося до суду з позовом до відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. В обґрунтування позову посилається на те, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року, за умовами якого ОСОБА_3 (відповідач-1) отримав кредит у сумі 144400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 04.08.2023 року. Відповідач-1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, допустив виникнення заборгованості, яка станом на 17.08.2011 року складає 166967,47 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк»та відповідачка ОСОБА_4 (відповідач-2) 04.08.2008 року уклали договір іпотеки №КТН3GA0000000036, відповідно до якого відповідач-2 надала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: квартиру загальною площею 49,3 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року у розмірі 166967,47 грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 49,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №ТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк»з укладанням від імені Відповідача-2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселити ОСОБА_4 та інших осіб, які зареєстровані і проживають у квартирі за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Віділі по справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Донецькій області м.Краматорську; стягнути з відповідача ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1669,67 грн.. Відповідачем ОСОБА_3 був наданий зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову відповідач-позивач посилається на те, що відповідно до кредитного договору №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року він отримав кредит у сумі 124900 грн. на споживчі цілі, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, тобто 20,04 % річних, зі строком погашення до 04.08.2023 року. Банк звернувся до суду з позовом до нього та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В підтвердження позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»посилається на доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості, відповідно до якого поточна відсоткова ставка за кредитом складала 20,04% річних, а з 01.02.2009 року склала 24,96% річних. Про зазначене підвищення відсоткової ставки він дізнався лише з позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк». Жодних повідомлень про підвищення відсоткової ставки до цього часу він не отримував. Відповідно до п.2.3.1 кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом. При цьому банк надсилає позичальникові письмові повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати, коли змінена відсоткова ставка набирає чинності. Банком не виконані умови пункту 2.3.1 кредитного договору та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»щодо направлення позичальнику письмового повідомлення про зміну відсоткової ставки протягом 7 календарних днів з дати, коли змінена відсоткова ставка набирає чинності. Іпотечним договором не забезпечуються виконання зобов'язання по кредитному договору №КТН3GА0000000036, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладав додаткову угоду з іпотекодавцем та позивальником, не надав доказів надання згоди іпотекодавця на збільшення обсягу зобов'язань забезпечених іпотекою. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просить суд визнати дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк відносно збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 24,96% річних неправомірними, зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов укладеного договору. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. У судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк»за довіреністю - Бикова М.В. підтримала первісний позов та просила його задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити, посилаючись на те, що банком дотримано умови кредитного договору та повідомлено належним чином позичальника про зміну відсоткової ставки. Представник відповідача за первісним позовом -позивача за зустрічним позовом за довіреністю ОСОБА_2 підтримав позов свого довірителя та суду пояснив, що ОСОБА_3 не був належним чином повідомлений банком про зміну відсоткової ставки, тому оплата по кредиту проводилась та проводиться ним по ставці, вказаній в кредитному договорі, в якій зміни та доповнення не вносилися. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк»просив відмовити у повному обсязі. Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Вислухав пояснення сторін, перевірив надані докази, суд приходить до висновку, що первісний позов ПАТ КБ «ПриватБанк»не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Правовідносини по даній справі регулюються Цивільним Кодексом. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. До відносин за кредитним договором застосовуються положення статей 1046-1052 ЦК України. Відповідно до ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом встановлено, що 04.08.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк»(зараз ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №КТН3G0000000036, за яким ОСОБА_3. отримав кредит на споживчі цілі в сумі 144400 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,67% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з терміном погашення до 04.08.2023 року включно (а.с.8-14). В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором між банком та відповідачкою ОСОБА_4 укладено 04.08.2008 року договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_4 надала у іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13-15). Відповідно до довідки-розрахунку (а.с. 6-7) у ОСОБА_3 виникла заборгованість по кредиту в сумі 166967,47 гривень, яка складається з 124259,85 грн. заборгованість за кредитом; 32812,65 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 532,85- заборгованість по комісії; 1173,19 грн.- пеня, 250 грн. штраф (фіксована частина); 7938,93 штраф (процентна складова). Як вбачається з довідки-розрахунку, з 01.02.2009 року нараховані відсотки за користування кредитом збільшились з 20,04% до 24,96% річних. Згідно пункту 2.3.1 кредитного договору №КТН3G0000000036 від 04.08.2008 року закріплено право банка в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки. Згідно наведеного пункту Договору, банк повинен надіслати позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. 10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»(далі - Закон). Зазначеним Законом ЦК України доповнено ст. 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до ч. 2 та ч. 3 якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй постанові від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»роз'яснив, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. В обґрунтування заперечень проти зустрічної позовної заяви представник банку посилається на те, що позивач був повідомлений про зміну відсоткової ставки належним чином, про що свідчить реєстр поштових відправлень та лист банку. Як вбачається з копії листа ПАТ КБ «ПриватБанк»м.Дніпропетровськ №20.1.3.2/6-35789 від 31.12.2008 року, нова процентна ставка у розмірі 24,96% за кредитним договором набрала чинності з 01 лютого 2009 року (а.с.72). При цьому вказаний лист не містить будь-якого посилання на рішення Банку із зазначенням номеру та дати рішення, за яким було змінено процентну ставку. В обґрунтування належного повідомлення ОСОБА_3 про підвищення відсоткової ставки представник ПАТ КБ «ПриватБанк»надав реєстр поштових відправлень від 08.01.2009 року, за даними якого (пункт 11, лист №9311837) вбачається, що на адресу відповідача-позивача ОСОБА_3 (АДРЕСА_2) було направлено рекомендований лист (а.с.78). Відповідач-позивач ОСОБА_3 заперечує отримання від ПАТ КБ «ПриватБанк»письмового повідомлення про підвищення відсоткової ставки за кредитом, згоди на підвищення процентів він не давав. Відповідно до листа центру поштового зв'язку №7 м.Краматорська від 18.06.2012 року документи на отримання письмової кореспонденції та вручення письмової кореспонденції за 2008-2009 роки знищені за закінченням терміну зберігання (а.с.76). Належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк має довести, що він повідомив боржника належним чином. Але умовами Кредитного договору (п.2.3.1) передбачено обов'язок банку повідомити протягом семи календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки, а не з дня прийняття відповідного рішення банком. У судовому засіданні встановлено, що інших поштових відправлень про зміну відсоткової ставки банком на адресу позивача не направлялось. Таким чином, всупереч умовам кредитного договору позивач не був повідомлений належним чином про зміну відсоткової ставки за кредитом з 01.02.2009 року. З розрахунку заборгованості за спірним договором (а.с.6-7) вбачається, що ОСОБА_3 не визнав збільшення процентної ставки, що підтверджується сплатою ним чергових місячних платежів на рівні, передбаченому кредитним договором без врахування збільшеної процентної ставки. Крім того, процентну ставку за кредитом, виданим відповідачу-позивачу на споживчі цілі, підвищено в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України. Оскільки позивач не надавав свою згоду на її зміну, відсоткова ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Суд приходить до висновку, що дії відповідача по підвищенню в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитом є неправомірними, оскільки останнім порушені положення п.2.3.1 Договору, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.3.1 Правил надання банками України інформації споживачу відносно умов кредитування та сукупної вартості кредиту, затверджених постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року, щодо надання банком інформації споживачу про сукупну вартість кредиту. Відповідно до ч.3 ст. 10, ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачем-відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні не надано суду доказів неналежного виконання відповідачем-позивачем ОСОБА_3 умов кредитного договору та наявності заборгованості у сумі 166967,47 грн. З огляду на наведене, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення необхідно відмовити. Згідно ст.653 ЦК України відповідач-позивач ОСОБА_3 має право на відновлення порушеного права, завданого неправомірною зміною договору. З урахуванням викладеного, зустрічний позов ОСОБА_3 слід задовольнити та визнати дії ПАТ КБ «ПриватБанк»відносно збільшення з 01.02.2009 року відсоткової ставки за користування кредитом згідно договору № КТН 3GА0000000036 від 04.08.2008 року з 20,04% річних до 24,96 % річних неправомірними та зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк»провести нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору в розмірі 20,04% річних. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,60,88,212-215,223 ЦПК України, ст.ст. 526, 651, 653, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки -відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити. Визнати дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»відносно збільшення відсоткової ставки за користування кредитом згідно договору № КТН 3GА0000000036 від 04.08.2008 року до 24,96 % річних неправомірними. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»здійснити нарахування відсотків за користування кредитом відповідно до умов договору №КТН3GА0000000036 від 04.08.2008 року, укладеному між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 107,30 грн. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: Рішення ухвалене та надруковане в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25042192
  11. Здравствуйте! Где то слышал, что приняты новые законодательные акты, защищающие заемщика от спекуляций банка с повышением кредитной ставки по договору ипотеки, вследствие несвоевременного продления Договора страхования. Банк заколебал - постоянно грозит повышениями на 4-5% кредитной ставки по договору. Не всегда просто хватает денег на продление договора страхования по ипотеке. По-моему здесь же, на форуме читал, что были решения судов по подобным тяжбам, заемщики выигрывали тяжбы, тк кредитная ставка не является предметом наказания добросовестного плательщика по кредитному договору за просрочки заемщика по платежам за страховку. Немного сумбурно... Помогите разобраться и найти необходимые законодательные акты и решения судов, чтобы раз и навсегда положить конец этому шантажу со стороны банковских манагеров!
  12. Справа 12/194-09 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua Іменем України РІШЕННЯ 01 березня 2010 р. за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Спайк" ( вул.Пархоменка, 22, м.Бершадь Вінницької області, 24400, код ЄДРПОУ 20102046) до : Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "Надра" (вул.Артема, 15, м.Київ, 04053) в особі Філії ВАТ КБ "Надра" Віницьке регіональне управління (площа Жовтнева, 1, м.Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 25962332) про визнання недійсними п.2.7.3 кредитного договору № 01/10/2007/980-КЛ/11 від 01.10.2007р. та п.1 додаткової угоди до кредитного договору від 15.07.2008р. Головуючий суддя Кожухар М.С. Cекретар судового засідання Семенько Д.А. Представники позивача : Сологуб М.Ф. – за дорученням відповідача : не з'явився ВСТАНОВИВ : Подано позов, в якому позивач просить визнати недійсними пункт 2.7.3 Кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 01/10/2007/980-КЛ/11 від 01.10.2007р. та п.1 додаткової угоди до кредитного договору від 15.07.2008р. Позовні вимоги мотивовані наступним. 01 жовтня 2007 року Відкритим акціонерним товариством Комерційним Банком „Надра" в особі Філії ВАТ КБ „Надра" Вінницьке регіональне управління» та Товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма Спайк" був підписаний „Кредитний договір про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування №ЮШ0/2007/980-КЛ/11. Як випливає із змісту Кредитного договору КЛ/11 в цілому, так і змісту його окремих розділів та пунктів, зокрема п.п.2.7.2 та 2.7.3, Кредитний договір КЛ/11 за своєю правовою природою є Договором приєднання, оскільки Позивач - ТОВ „ВКФ Спайк" був позбавлений можливості приймати участь у розробці умов договору та їх формулюванні, що робилося виключно Відповідачем, і лише приєднався до попередньо (завчасно) встановлених Відповідачем стандартизованих умов, підписавши заготовлений та наданий Відповідачем бланк кредитного договору. 15 липня 2008 року Позивач під тиском умови, викладеної у п.2.7.3 Кредитного договору, був вимушений підписати „Додаткову угоду до Кредитної №01/10/2007/980-КЛ/11 від 01 жовтня 2007 року", пунктом 1 якої збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами до 25 (двадцять п'ять) відсотків річних". Позивач вважає, що п.2.7.3 Кредитного договору КЛ/11 та п.1 вищезазначеної Додаткової угоди від 15 липня 2008 року до цього ж Кредитного договору є такими, що суперечать чинному законодавству України, порушують права Позивача, а саме: - ч.2 ст.55 ЗУ „Про банки і банківську діяльність", згідно із, якою Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку; - ч.4 ст.55 ЗУ „Про банки і банківську діяльність", згідно із якою Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтом договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами; - абзацу 2 ст. 1 ЗУ „Про банки і банківську діяльність", згідно із яким метою зазначеного Закону має бути захист законних інтересів клієнтів банків; - п.2.1 „Правил кредитування", затверджених постановою Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168, відповідно до якого банки зобов'язані перед укладанням кредитного договору надати клієнту в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зокрема зазначивши при цьому фінансові зобов'язання клієнта, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту; - п.3.4 „Правил кредитування", відповідно до якого у кредитному договорі має бути зазначено правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом, а саме: залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках; - п.3.5 „Правил кредитування", згідно з яким Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив па вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку); - на час укладення Додаткової угоди від 15 липня 2008 року, змін облікової ставки НБУ не відбувалося. Посилаючись на наведене, а також ч. 1, ч.2 ст.207 ГК України, позивач просить визнати недійсними пункт 2.7.3 Кредитного договору та пункт 1 Додаткової угоди від 15.07.2008 р. до Кредитного договору. Провадження у справі порушено 07.12.2009 р. з призначенням розгляду на 21.01.2010 р. Ухвалою суду від 21.01.2010 р. розгляд справи відкладено на 02.02.2010 р., у зв’язку з неявкою представників сторін та ненаданням сторонами усіх витребуваних судом документів. Ухвалою суду від 21.01.2010 р. розгляд справи за клопотанням позивача відкладено на 01.03.2010 р., у зв’язку з неявкою представників сторін та ненаданням сторонами усіх витребуваних судом документів. В дане судове засідання з’явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав. Відповідач правом участі в розгляді справи не скористався, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відсутність його представника в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи. З огляду на це, розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами відповідно до ст.. 75 ГПК України. З пояснень представника позивача та матеріалів справи суд вбачає таке. 01 жовтня 2007 року Відкритим акціонерним товариством Комерційним Банком „Надра" (ВАТ КБ „Надра") в особі Філії ВАТ КБ „Надра" Вінницьке регіональне управління (Філія ВАТ КБ „Надра" Вінницьке РУ) - в подальшому Відповідач та Товариством з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма Спайк" (ТОВ „ВКФ Спайк") - в подальшому Позивач, підписано „Кредитний договір про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 01/10/2007/980-КЛ/11 (надалі - Кредитний договір). Предметом Кредитного договору є надання Позивачу кредитних коштів в межах відкритої кредитної лінії, сума якої не може перевищувати 1 100 000,00 гривень, на строк з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2009 року (підпункт 1.1.2 Кредитного договору). Пунктом 1.1.3 Кредитного договору встановлено відсоткову ставку за користування кредитною лінією у розмірі 18,9%. Згідно з п.2.7 Кредитного договору, відсоткова ставка за кредитною лінією підлягає коригуванню за погодженням сторін у випадку зміни вартості кредитних ресурсів на грошових ринках, а також при зміні облікової ставки НБУ. Згідно із п. 2.7.1 Кредитного договору, про намір змінити розмір відсоткової ставки за надання кредитної лінії, Банк зобов'язаний повідомити Позичальника не пізніше ніж за п'ять робочих днів до початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. Пунктом 2.7.2 Кредитного договору визначено, що у разі якщо Позичальник погодиться зі зміненим розміром відсоткової ставки за кредитною лінією, він зобов'язаний протягом п'яти робочих днів підписати надану Кредитором додаткову угоду про внесення змін до цього Договору та повернути її Банку. Згідно із п.2.7.3 Кредитного договору, у разі якщо Позивальник не погодиться з запропонованими Кредитором розмірами відсоткової ставки, він зобов'язаний протягом п'яти робочих днів повернути Банку існуючу заборгованість за кредитною лінією, сплатити нараховані відсотки, комісійну винагороду та можливу неустойку в повному обсязі. Після сплати Позичальником зазначених сум дія цього Договору вважається припиненою. 15.07.2008 р. сторонами підписано Додаткову Угоду до Кредитного договору (далі –Додаткова Угода), пункт 1 якої викладено у такій редакції: «Відсоткова ставка за користування кредитними коштами складає 25 відсотків річних». Позивач вважає пункт 2.7.3 Кредитного договору та пункт 1 Додаткової Угоди такими, що суперечать законодавству та порушують його права Позичальника. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши докази у справі, суд дійшов наступного висновку. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Статтею 203 ЦК України, зокрема, передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Разом з тим, частиною 4 ст. 179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі зокрема договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб"єктів, коли ці суб"єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до приписів ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Отже, і самі договори, і відносини, що з них виникають, не можуть відокремлюватися від кредитної політики банку і не можуть спрямовуватися на забезпечення лише інтересів банку. Пункт 2.7.3 Кредитного договору (який містить ознаки договору приєднання) надає Банку право в односторонньому порядку на свій розсуд збільшити процентну ставку за користування кредитом, а у разі заперечень Позичальника проти цього в односторонньому порядку змінити умови кредитного договору щодо строку користування кредитом, а саме вимагати дострокового повернення кредиту та сплати відсотків, комісійних, можливої неустойки, а також в односторонньому порядку розірвати Договір. З огляду на це, положення п. 2.7.3 Кредитного договору суперечать таким засадам цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України), які є притаманними для будь-яких зобов'язальних правовідносин, а їх закріплення у ст. 3, ч. 3 ст. 509, ст. 627 Цивільного кодексу України регламентує обов'язковість їх застосування. Наведене знайшло підтвердження у введених в дію після укладення Кредитного договору та Додаткової Угоди до нього: - ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність, якою встановлено, що Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом; - статті 1056-1 ЦК України, якою встановлено: «1. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. 2. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. 3. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною». З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позов щодо визнання цього пункту Кредитного договору недійсним підлягає задоволенню. 15.07.2008 р. сторони підписали Додаткову Угоду до Кредитного договору, пунктом 1-м якої збільшено відсоткову ставку за користування кредитом до 25 відсотків річних». Відповідно до п.3.5 „Правил кредитування", згідно з яким Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку. В силу ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Відповідач не надав суду пояснень щодо підстав збільшення процентної ставки за кредитом. Згідно з п.2.7 Кредитного договору, відсоткова ставка за кредитною лінією підлягає коригуванню за погодженням сторін у випадку зміни вартості кредитних ресурсів на грошових ринках, а також при зміні облікової ставки НБУ. Разом з тим, відповідачем не надано доказів у підтвердження незалежної від волі сторін події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. У той же час облікова ставка НБУ на час підписання Додаткової Угоди не змінювалась. Отже пункт 1 Додаткової Угоди не відповідає умовам п. 2.7 Кредитного договору, а також суперечить законодавству та, як самостійно, так і в поєднанні з пунктом 2.7.3 Кредитного договору порушує права Позичальника. А відтак позовні вимоги про визнання його недійсним теж підлягають задоволенню. Відповідно до положень ст.49 ГПК України понесені позивачем судові витрати на оплату держмита та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно зменшеній та задоволеній сумі позову. Керуючись ст. ст. 4-3,33,43,49, 82,84,115,116 ГПК України, ВИРІШИВ : Позов задовольнити. Визнати недійсними пункт 2.7.3 Кредитного договору про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 01/10/2007/980-КЛ/11 від 01.10.2007 р. та пункт 1 Додаткової Угоди до цього договору від 15.07.2008 р. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку "Надра" (вул.Артема, 15, м.Київ, 04053) в особі Філії ВАТ КБ "Надра" Віницьке регіональне управління (площа Жовтнева, 1, м.Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 25962332, рах. 39017760100001 у ВАТ КБ «Надра», МФО 320003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Спайк" ( вул.Пархоменка, 22, м.Бершадь Вінницької області, 24400, код ЄДРПОУ 20102046, р/р 26009017025001 в філії ВАТ КБ «Надра»Вінницьке РУ, МФО 302355) 85 грн. витрат на сплату держмита та 236 грн. витрат на оплату за інформаційно-технічне забезпечення судового процессу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Суддя Кожухар М.С. Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 березня 2010 р. віддрук. прим.: 1 - до справи 2 - позивачу ( вул.Пархоменка, 22, м.Бершадь Вінницької області, 24400) з поштовим повідомленням. 3,4 - відповідачу (вул.Артема, 15, м.Київ, 04053; площа Жовтнева, 1, м.Вінниця, 21001) з поштовими повідомленнями. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8650031