Search the Community

Showing results for tags 'факторинг'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 101 results

  1. Суть дела: Кредит валютный (дол. США). Заемщик и ипотекодатель в одном лице. В начале 2009 года банк направляет должнику письмо - требование о досрочном возврате (30 дней) всей суммы кредита (+штрафные санкции). Через пол года, банк обращается в суд с иском о взыскании всей суммы задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки. Дополнительно просит, одновременно выселить всех проживающих в квартире. Суд открывает производство по делу... В начале 2010 года (дело ещё слушается в суде), банк обращает взыскание на предмет ипотеки путем исполнительной надписи нотариуса. В том же году ИНН направляют в ГИС где открывается исполнительное производство. В начале 2011 г. банк уступает право требования по кредиту ТОВ "Рога и копыта" (ТОВ "Рик"). Определением суда заменяется истец на ТОВ "РиК". После замены истца, новый истец (ТОВ "РиК") заявляет в суде отказ от исковых требований в части обращения взыскания на предмет ипотеки. Отказ принимается судом, производство по делу в части обращения взыскания на ипотеку закрывается, о чем постановляется определение (2011 г.) ,которое не обжалуется. Решением суда (2011г.) в исковых требованиях отказано (причина - есть исполнительная надпись). Апеляция косит решение и взыскивает сумму долга (обращая в решении внимание на отказ истца от взыскания на ипотеку). В это время, по исполнительной надписи торги не состоялись. Исп производство закрывается (2011 год), в дальнейшем никто повторно надпись нотаря не предъявляет к исполнению. В начале 2012 г. открывается исполнит. производство по взыканию задолженности. В начале 2014 г. действия госисполнителя по попытке продажи ипотеки обжалованы и признаны судом неправомерными (ухвала). В конце 2014 г. ТОВ "Рога и Копыта" обращается в суд с иском об обращении взыскания на предмет ипотеки (разница в сумме иска), добавляя в расчет задолженности начисленные проценты. Производство по делу открыто... Уважаемые специалисты, вопрос: Применяется в этом случае требование ч. 3 ст. 206 ЦПК Украины "У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. "? После решения суда было несколько платежей. Последний в январе 2012 г.
  2. Державний герб України Справа № 336/6650/13-ц Пр. № 2/336/1445/2015 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Щасливої О.В., при секретарі Морозовій В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредитування, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся з позовом, розмір якого збільшив під час судового розгляду, про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, укладеним між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, і відповідачем ОСОБА_1 8 серпня 2008 року. В позові зазначає, що відповідно до договору кредиту № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року відповідач отримала кредит у сумі 50750 доларів США зі сплатою відсотків у вигляді плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % і так званого FIDR, тобто процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Відповідно до п. 4 частини № 1 кредитного договору повернення кредиту та оплата процентів здійснюється шляхом оплати позичальником ануїтетних платежів, а строк дії кредиту простирається до 8 серпня 2023 року. У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком і ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в цей же день укладені договори поруки, за якими відповідачі зобовязалися у випадку невиконання позичальником зобовязань за кредитним договором нести з нею солідарну відповідальність, що передбачена договором кредитування. Оскільки відповідач виконувала свої зобовязання неналежним чином, станом на 17 березня 2015 року ( заява про збільшення позовних вимог на а. с. 234-235 т. 1) у неї виникла заборгованість в сумі 6092885 грн. 01 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 54306,7 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 1182277 грн. 54 коп.; заборгованості за відсотками у сумі 5880,48 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 128020 грн.29 коп.; пені, нарахованої за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року, у сумі 4782587 грн. 18 коп. У звязку з порушенням позичальником прийнятих на себе зобовязань просить про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а також з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зазначеної суми, а також судового збору у сумі 3654 грн. В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позову, просить про його задоволення. Представник відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_5 вважає, що позов задоволенню не підлягає. В обґрунтування заперечень пояснила, що провадження в справі в частині вимог про стягнення 54306,7 доларів США заборгованості за кредитом, 1992,35 доларів США відсотків за користування кредитом, 36314 грн. 29 коп. пені підлягає закриттю, оскільки є рішення третейського суду від 25 грудня 2009 року про стягнення з відповідачів на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» зазначених сум. Що стосується відсотків у сумі 3888,13 доларів США, які становлять різницю між 5880,48 доларів США, про стягнення яких просить позивач і 1992,35 доларів США, які стягнуті згаданим рішенням третейського суду, позивач звернувся з відповідними вимогами 12 серпня 2013 року, між тим надає відомості про розмір заборгованості за відсотками станом на 15 квітня 2010 року, і оскільки позивачем пропущена давність звернення до суду з вимогами про стягнення відсотків за період з 15 квітня по 12 серпня 2010 року, а обчислити їх у відсутність розрахунку не вбачається можливим, так як розрахунок не містить формули нарахування відсотків, через недоведеність позову в цій частині просить відмовити в задоволенні відповідних вимог. У задоволенні вимог про стягнення пені також просить відмовити, оскільки проценти за договором не нараховувалися з 15 квітня 2010 року, тому підстави для нарахування пені також відсутні. Крім того, просить про відмову у задоволенні позову ще й з мотивів пропуску позовної давності, оскільки, як зазначено, цей позов подано 12 серпня 2013 року, тоді як останній платіж за договором здійснено 13 травня 2009 року, доказів поважності причин пропуску давності, які могли б зумовити захист права, позивач не надає. Позов до поручителів, на думку представника, задоволенню не підлягає через припинення дії договорів поруки, оскільки 21 серпня 2009 року через систематичне порушення позичальником зобовязань за кредитним договором фінансова установа звернулася до поручителів з вимогою про дострокове погашення заборгованості протягом тридцяти календарних днів, а в жовтні 2009 року і до суду; саме дата ухвалення рішення третейського суду і є строком виконання зобовязання, тому для банку з цієї дати починається перебіг шестимісячного строку на предявлення вимог до поручителя позичальника. Відповідач ОСОБА_3, належним чином повідомлений про час та місце вирішення спору, до суду не зявився з невідомих причин, що в силу ст. 169 ЦПК України зумовило проведення судового розгляду без його участі. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, зясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з таких міркувань. Судом встановлено, що 8 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є позивач, і відповідачем ОСОБА_1 укладений договір кредиту № ML-202/077/2008, за яким відповідач отримала кредит у сумі 50750 доларів США зі сплатою відсотків у вигляді плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % і так званого FIDR, тобто процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, який зобовязалася повернути в строк до 8 серпня 2008 року (а. с. 5-8 т. 1). В цей же день на забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_2, а також відповідачем ОСОБА_3 укладені договори № SR-202/077_1/2008 поруки і № SR-202/077/2008, згідно із яким поручителі зобовязалися нести солідарну з позичальником відповідальність за порушення ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором (а. с. 13-14 т. 1). Станом на 17 березня 2015 року у ОСОБА_1 відповідно до наданого розрахунку (а. с. 236 т.1) виникла заборгованість перед банком у сумі 6092885 грн. 01 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 54306,7 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 1182277 грн. 54 коп.; заборгованості за відсотками у сумі 5880,48 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентна 128020 грн.29 коп.; пені, нарахованої за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року, у сумі 4782587 грн. Ухвалою суду від 7 жовтня 2015 року провадження в справі в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 54306,7 доларів США, відсотків за користування кредитом у сумі 1992,35 доларів США, пені у сумі 36314 грн. 29 коп. закрито на підставі п.5 ст. 205 ЦПК України. Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не допускається. Із змісту ст. 611 ЦК України випливає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Надані суду письмові докази, зокрема: кредитний договір, договори поруки, графік погашення заборгованості, розрахунок заборгованості, довідка банківської установи про суму заборгованості та інші, вказують на характер правовідносин сторін. Згідно із ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. За змістом ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Вирішуючи доводи представника відповідача ОСОБА_2 про пропущення позивачем строку предявлення вимог до її довірителя і припинення у звязку з цим дії договору поруки, суд не може погодитися з їхньою ґрунтовністю, виходячи з такого. В силу ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Як випливає із змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Згідно із п.4.2. договору поруки між банком та поручителями відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобовязань в повному обсязі. В силу п.1.6. кредитного договору позичальник зобовязується повністю повернути суму отриманого за цим договором кредиту до дати остаточного повернення кредиту, яка згідно із графіком погашення заборгованості співпадає з 8 серпня 2023 року (а. с. 12 т.1, зворотний бік). Згідно із ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а згідно із ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи із змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України право кредитора на предявлення вимог до поручителя обмежується шістьма місяцями лише у випадках, коли в договорі поруки не зазначений строк її припинення. Між тим наведений судом пункт 4.2 договору поруки повязує її припинення з припиненням зобовязання, що забезпечене порукою, і оскільки в силу закону зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, слід вважати, що сторони домовилися про те, що дія поруки простирається до повного виконання зобовязань за кредитним договором. Виходячи із змісту зазначеного пункту, порука припиняється з припиненням зобовязання виконанням, і оскільки до розгляду цієї справи рішення третейського суду не виконано, а встановлений п. 1.6. кредитного договору строк виконання основного зобовязання настає 8 серпня 2023 року, суд доходить висновку, що порука припиняється за спливом шести місяців після припинення зобовязання за основним договором. На зазначений висновок суду не впливає і та обставина, що кредитор змінив строк виконання зобовязань, звернувшись в грудні 2009 року з позовом про дострокове погашення кредиту, оскільки відповідно до п. 1.4.1.4 договору кредитування у будь-якому випадку при повному поверненні суми кредиту, нараховані проценти повинні сплачуватись одночасно з поверненням кредиту. При простроченні повернення кредиту проценти за користування простроченими до повернення сумами нараховуються щоденно та повинні сплачуватись одночасно з поверненням кредиту У звязку з викладеним суд доходить висновку, що зобовязання не є припиненим, не дивлячись на задоволення вимоги про дострокове повернення кредиту, оскільки згідно із наведеним пунктом договору така складова зобовязання як проценти за користування кредитом відповідно до умов договору продовжують нараховуватись до фактичного повернення кредитних коштів. Дійшовши висновку, що не є припиненими як основне зобовязання, так і те, що його забезпечує, суд між тим не знаходить підстав для ухвалення рішення на користь позивача, виходячи з таких міркувань. Судом встановлено, що 26 листопада 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» і публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» переуступив товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» право предявлення вимог за кредитними договорами, в тому числі, за договором між «ОТП Банк» і ОСОБА_1 (а. с. 16-27 т.1). Як випливає з додатку до договору купівлі-продажу кредитного портфелю (а. с. 25 т. 1), заборгованість за кредитним договором № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» і ОСОБА_1 станом на час переуступки права вимоги, тобто на 26 листопада 2010 року, становить 54306,7 доларів США за кредитом, 5880,48 доларів США - за відсотками, по пені - 60187 грн. 18 коп. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з наведеного правила цивільного законодавства збільшення обсягу зобовязань, зокрема, шляхом нарахування відсотків і неустойки після здійснення переуступки права вимоги, є недопустимим. Позивачем ці вимоги закону в частині нарахування процентів дотримані, оскільки ним предявлено позов про стягнення процентів саме у тій сумі, право на вимогу якої він прийняв відповідно до умов договору з фінансовою установою, а саме: у розмірі 5880,48 доларів США. Як вже зазначено, рішенням постійно діючого третейського суду при АСОЦІАЦІЇ «КОМПРОМІС» від 25 грудня 2009 року з відповідачів на користь публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» солідарно стягнуто заборгованість за договором кредитування № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 54306,7 доларів США, відсотків за користування кредитом за період з 10 жовтня 2008 року по 16 жовтня 2009 року у сумі 1992,35 доларів США, пені за період 10 листопада 2008 року по 27 серпня 2009 року у сумі 36314 грн. 29 коп.(а. с. 90-92 т. 1). Якщо з урахуванням цього рішення виходити з того, що розмір процентів, які підлягають стягненню, становить різницю між нарахованими у сумі 5880,48 доларів США і тими, що стягнуті на підставі рішення третейського суду у сумі 1992,35 доларів США, то їх розмір обчислюється сумою в 3888,13 доларів США. Між тим розмір цієї складової зобовязання відповідно до доданого до уточненого позову розрахунку становить 4069,97 доларів США за період з 8 жовтня 2009 по 15 квітня 2010 року. Вирахувана шляхом віднімання сума є меншою, ніж та, що зазначена в розрахунку, і хоча вона охоплює менший період (з 16 жовтня 2009 року як кінцевої дати періоду, за який стягнуті проценти рішенням третейського суду, по 15 квітня 2010 року), ніж той, за який нараховані проценти у сумі 4069,97 доларів США, механізм її утворення не наведений. Доказів в обґрунтування того, яким чином нараховані відсотки, представник позивача суду не надав; суд позбавлений можливості вивести, чи є різниця між 4069,97 доларів США та 3888,13 доларів США у сумі 181,84 доларів США вартістю процентів за вісім днів з 8 жовтня по 16 жовтня 2009 року, оскільки, як випливає з п. 1.4. договору проценти нараховуються з використанням як фіксованої, так і плаваючої процентної ставки, і які саме формули покладені в основу розрахунку, суду не вбачається можливим встановити. Статтею 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. В силу ст. ст. 10, 11 ЦПК України тягар доведення перед судом обґрунтованості як вимог, так і заперечень закон покладає на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, а суд вирішує цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно виконувати процесуальні обовязки. Вирішуючи вимоги позову, суд виходить з того, що позивач не довів ґрунтовність своїх вимог всупереч обовязку надати суду належні та допустимі докази про розмір заборгованості, розмір її складових, докази про застосування певної процентної ставки, не обґрунтував розбіжності, які містяться в розрахунку заборгованості. Вирішуючи вимоги позову про стягнення неустойки у вигляді пені, суд виходить з того, що за змістом ст. 534 ЦК України неустойка є складовою, що утворює зобовязання, тому, на думку суду, до наступного кредитора в силу згаданої статті 514 ЦК України переходить право вимоги пені в розмірі, який прийняв на себе новий кредитор. Відповідно до п. 4.1.1. договору за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобовязаний сплатити банку пеню у розмірі 1 відсотка від суми несвоєчасно виконаних боржником зобовязань за кожен день прострочки. Як зазначено судом, рішенням третейського суду з відповідачів стягнуто пеню за період з 10 листопада 2008 року по 27 серпня 2009 року у сумі 36314 грн. 29 коп. В наданому суду розрахунку пеня обчислена з урахуванням спеціальної давності за один рік, що передує поданню заяви про збільшення позовних вимог, за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року у сумі 219683 грн. 21 коп., а коментар до цієї суми означає, що це пеня за неповернене тіло кредиту і відсотки. Між тим, за актом приймання-передачі кредитного портфелю до набувача перейшло право вимоги повернення пені у сумі 60187 грн. 18 коп. Суду не надано фактичних доказів того, чи входить сума пені, стягнута рішенням третейського суду, до суми у 60187 грн. 18 коп., хоча і наявність цих даних не допомогла б суду у вірному обчисленні цього виду неустойки, яка є складовою зобовязання, оскільки за змістом наведеного пункту пеня має нараховуватись у валюті зобовязання, тоді як у всіх випадках її згадування в матеріалах справи вона зазначена в національній валюті, а механізм її розрахунку відсутній взагалі. Розмір пені за період з 17 березня 2014 року по 17 березня 2015 року у сумі 219683 грн. 21 коп. (а. с. 236 т. 1) також не обґрунтований будь-якими розрахунками. Між тим в усякому випадку, на думку суду, розмір цієї складової не може перевищувати її розмір, право на стягнення якого перейшло до нового кредитора, оскільки за змістом ст. ст. 514, 516-518 ЦК України зміна обсягу зобовязань не повинна порушувати права боржника. З урахуванням викладеного, керуючись принципом змагальності цивільного судочинства, суд знаходить не доведеним і розмір неустойки, яка зазначена в позові. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою, а за змістом ст. ст. 516, 517 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а боржник має право не виконувати свого обовязку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобовязанні. Як випливає із ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобовязанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Аналогічні положення містяться в ст. 1082 ЦК України, відповідно до якої боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Висновок суду про недоведеність позовних вимог підкріплює відсутність доказів дотримання порядку повідомлення боржників про заміну кредитора у зобовязанні, що передбачений частиною другою ст. 516 ЦК України, як і доказів того, що вимоги за договором кредитування № ML-202/077/2008 від 08.08.2008 року були фактично передані позивачеві, про що свідчить надання суду не оригіналу акту приймання передачі, з підписанням якого стаття 4 договору повязує факт передачі кредитного портфелю, а надання так званого зразку акту приймання-передачі кредитного портфелю (а. с. 26 т. 1). За змістом ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю в три роки, перебіг якого починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В силу ч. 2. ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Виходячи з викладеного, початок давності для стягнення цих платежів слід обчислювати з моменту (наступного за днем чергового платежу дня) невиконання позичальником кожного з цих зобовязань. Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення грошових коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналіз наведених положень закону у співставленні з правилами цивільного законодавства про позовну давність дозволяють дійти висновку про право кредитора до закінчення строку виконання останнього зобовязання заявити вимогу про одночасне стягнення заборгованості з урахуванням давності предявлення вимоги за кожним з платежів. І хоча відповідно до умов кредитного договору сторони домовилися про прийняття кредитодавцем від позичальника щомісячних чергових платежів, які утворюють загальне зобовязання, відповідно до графіку платежів кожного місяця, між тим грошове зобовязання, яке підлягає виконанню боржником перед фактором, закріплено на час передачі кредитного портфелю і має бути незмінним протягом його виконання, нарахування ж процентів за користування кредитом у сумі про стягнення якої просить позивач, як випливає з розрахунку (а. с. 236 т.1), припинено 15 квітня 2010 року, і саме з цієї дати треба починати відлік давності для звернення до суду. Між тим звернення позивача з вимогою про стягнення всієї суми заборгованості співпало з 12 серпня 2013 року, тобто з пропуском давності звернення до суду. В силу ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не знайде підстав для визнання поважними причини пропущення позовної давності. Заперечуючи проти застосування позовної давності, представник позивача заявила, що вона не пропущена, оскільки договір є нерозірваним, право вимоги позивач набув 26 листопада 2010 року, а вже 12 серпня 2013 року, тобто до спливу давності, звернувся до суду з цим позовом. Така заява була б обґрунтованою за умови продовження нараховування вимог за останні три роки, що передували зверненню до суду, проте суд дійшов висновку, що збільшення обсягу зобовязань після 26 листопада 2010 року є безпідставним і констатував, що нарахування процентів припинено 15 квітня 2010 року, ще до укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю. Якщо ж в силу згаданого пункту договору 1.4.1.4. проценти нараховувались і після 15 квітня 2010 року до дня заміни сторони в зобовязанні, то суду не надано про це жодних відомостей, що свідчить на користь клопотання про застосування позовної давності. Як випливає із змісту ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобовязанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а це означає, що з заміною кредитора переривання перебігу давності не відбулося. Що стосується неустойки, хоч вона і стягується в межах спеціальної давності за рік, що передував зверненню до суду, проте згідно із розясненнями п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Таким чином суд доходить висновку, що право позивача в частині вимог про стягнення процентів і неустойки у вигляді пені за договором не підлягає захисту і крізь призму правил цивільного закону про позовну давність. У звязку з викладеним, виходячи з принципів диспозитивності і змагальності цивільного судочинства, суд вважає, що представник позивача не довела ґрунтовності стягнення належних за договором коштів в сумі, що утворює ціну позову, відомостей про заборгованість з урахуванням давності предявлення вимог, яка не переривалася, суду не надала, що не дає підстав для ухвалення рішення на користь позивача. Керуючись ст. ст. 15, 254, 256, 257, 261, 262, 267, 514, 516-518, 526, 534, 553-555, 559, 598, 611, 634, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з дня отримання копії рішення. Суддя О.В. Щаслива http://reyestr.court.gov.ua/Review/52609678
  3. Державний герб України Справа № 758/2660/14-ц Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Декаленко В. С. , при секретарі - Кравцовій Ю. В., з участю: представника відповідача - ТОВ «КРЕДЕКС» (ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ») - Лівак І.М. представника відповідача - ОСОБА_2 - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДЕКС» (ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ») про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, суд,- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, мотивуючи свої вимоги тим, що 30.11.2010 року між ним та ПАТ «ЕРДЕ БАНК» було укладено кредитний договір № 61-КЛ, а в якості забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором, 02.02.2011 року між ним та ПАТ «ЕРДЕ БАНК» було укладено іпотечний договір. Зазначає, що як стало йому відомо, 19.02.2014 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» було укладено договір про відступлення права вимоги № 16 за вищезазначеним кредитним договором № 61-КЛ та договір про відступлення прав за іпотечним договором. Крім того, в подальшому 19.02.2014 року між ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» було відступлено право вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ ОСОБА_2, а також 19.02.2014 року між ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, у відповідності до якого ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» було відступлено право вимоги за Іпотечним договором ОСОБА_2 Вказує на те, що з вищенаведеного вбачається, що в один й той же день двічі відбулась заміна кредитора в основному зобов'язанні - Кредитному договорі та зобов'язанні, укладеному на забезпечення основного зобов'язання - Іпотечному договорі. Про укладення зазначених договорів про відступлення права вимоги його не було повідомлено і безпосередньо самих договорів не було надано. Звертає увагу суду на те, що він вважає, що договори про відступлення права вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором від 19.02.2014 року є недійсними (підлягають визнанню недійсними), оскільки укладення зазначених договорів відбулося з порушенням передбаченого законодавством України порядку, а саме п.п. 2.4, 5.1., 4.16 Положення про порядок проведення конкурсу з реалізації майна АТ «ЕРДЕ БАНК», на яке існує обмежений попит, серед заздалегідь визначеного кола осіб та реалізацію майна шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам, затвердженого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ЕРДЕ БАНК» від 07.10.2013 року № 63/13-ОД, а також зважаючи на те, що договори про відступлення права вимоги є договорами факторингу (виходячи з їх змісту), а відтак наступне відступлення права вимоги не допускається. Враховуючи вищевикладене, звертається з даним позовом до суду та просить визнати недійсними вищезазначені договори відступлення права вимоги, а судові витрати покласти на відповідачів. Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомленні вчасно та належним чином, від представника позивача до суду надано заяву згідно якої останній просить здійснювати розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача. Представники відповідачів - ОСОБА_2 та ТОВ «КРЕДЕКС» (ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ») в судовому засіданні вимог позивача не визнають, обґрунтувавши запереченнями просять суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Представник відповідача - ПАТ «ЕРДЕ БАНК» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином, причини неявки суду не відомі. Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача, представника позивача та представника відповідача - ПАТ «ЕРДЕ БАНК», відповідно до вимог ст.ст. 158, 169 ЦПК України. Заслухавши пояснення представників відповідачів - ОСОБА_2 та ТОВ «КРЕДЕКС» (ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ»), дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов доведений та підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено в судовому засіданні, 30.11.2010 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 61-КЛ, згідно умов якого Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти у формі поновлюваної кредитної лінії з максимальним лімітом у сумі 650 000, 00 грн. в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Цільове використання Кредиту: споживчі потреби. Термін остаточного повернення кредиту 29.11.2011 року включно, або термін, що вказаний у пункті 7.12. цього Договору (дострокове повернення Кредиту). За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 20 (двадцяти) процентів річних (а.с. 7-12). 02.02.2011 року між ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_4 з метою забезпечення належного виконання зобов'язань останнього, що випливають із вищезазначеного Кредитного договору, було укладено Іпотечний договір, згідно умов якого Іпотекодавець передає, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку і на умовах, визначених цим Договором, нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 41, 50 кв.м., житловою площею 15, 40 кв.м. (а.с. 13-18). Факт отримання позивачем Кредиту та передання в іпотеку квартири, останнім не заперечується та визнається так само як і визнається іншими учасниками процесу, а тому зазначені обставини, відповідно до вимог ч. 1 ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягають. Судом встановлено, що 29.10.2012 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 25 було вирішено: 1. Розпочати процедуру виведення ПАТ «ЕРДЕ БАНК» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 30.10.2012 року. 2. Тимчасова адміністрація запроваджується строком на три місця з 30.10.2012 року по 29.01.2013 року. 3. Призначити уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в АТ «ЕРДЕ БАНК» Куреного О.В. (а.с. 83). 09.01.2013 року Національним банком України прийнято Постанову № 4 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК»» (а.с. 84). 10.01.2013 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3 призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЕРДЕ БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження планів врегулювання неплатоспроможності банків Фонду Куреного Олександра Вікторовича (а.с. 85). 28.11.2013 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 34 було вирішено продовжити процедуру ліквідації ПАТ «ЕРДЕ БАНК» на строк один рік до 08.01.2015 року включно (а.с. 86). З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2014 року ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ТОВ «КРЕДЕКС», уклали Договір відступлення права вимоги № 16, згідно умов якого первісний кредитор відступає Новому кредитору своє право вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є його невід'ємною частиною (далі - Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та фізичною особою ОСОБА_4 Право вимоги за Основним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги…. В силу цього Договору до Нового кредитора також переходять права та обов'язки Первісного кредитора по зобов'язанням, що виникли з Основного договору, в тому числі право іпотекодержателя по Іпотечному договору від 02.02.2011 року, що укладений між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_4, та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 02.02.2011 року за реєстровим № 108. Передача прав Первісного кредитора за Договорами Забезпечення відбувається на підставі окремих договорів, які укладаються Сторонами протягом п'яти днів з моменту підписання цього Договору при умові надходження грошових коштів в повному обсязі Первісному кредиторові (а.с.167-170). 19.02.2014 року ПАТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ТОВ «КРЕДЕКС», уклали Договір відступлення прав за іпотечним договором, згідно умов якого, на умовах, викладених у цьому Договорі, та у зв'язку з укладенням Договору про відступлення права вимоги № 16 від 19 лютого 2014 року за Кредитним договором № 61-КЛ, укладеним 30 листопада 2010 року між Первісним іпотекодержателем та ОСОБА_4, Первісний іпотекодержатель відступає Новому іпотекодержателю права за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 02 лютого 2011 року за реєстровим №108, а Новий іпотекодержатель приймає це відступлення. Іпотечний договір укладено між Первісним іпотекодержателем та Боржником на забезпечення виконання зобов'язань Боржника за Кредитним договором № 61-КЛ від 30 листопада 2010 року (а.с. 163-166). Крім того, судом встановлено та не заперечується сторонами, що в цей же день, а саме 19.02.2014 року новий Кредитор ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ТОВ «КРЕДЕКС» та ОСОБА_2 уклали Договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, а також Договір відступлення прав за іпотечним договором, згідно умов яких ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» відступило ОСОБА_2 права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року укладеним між АТ «ЕДРЕ БАНК» та ОСОБА_4 та за Іпотечним договором від 02.02.2011 року укладеним між АТ «ЕДРЕ БАНК» та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 02.02.2011 року за реєстровим № 108 (а.с. 20, 218-219). Суд проаналізувавши характер правовідносин, які виникли між сторонами, приходить до висновку, що вони підпадають під регулювання норм Параграфа 3 Глави 73 ЦК України «Факторинг», ЗУ «Про банки і банківську діяльність», а також до них підлягають застосуванню норми ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Стаття 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як вже зазначалося вище, судом встановлено, що 09.01.2013 року Національним банком України прийнято Постанову № 4 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК»». Згідно ст. 77 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Стаття 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в редакції чинній на день виникнення правовідносин, визначає, що після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси уповноважена особа Фонду розпочинає реалізацію майна банку у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, з метою отримання максимальної виручки у найкоротший строк. Виконавча дирекція Фонду за поданням уповноваженої особи Фонду затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, що включене до ліквідаційної маси. Порядок продажу майна банку під час проведення ліквідаційної процедури визначається і регламентується нормативно-правовими актами Фонду. Майно банку може бути реалізоване: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) на закритих торгах (щодо майна банку, обмеженого в обігу); 3) шляхом продажу серед заздалегідь визначеного кола осіб (щодо майна, на яке існує обмежений попит); 4) шляхом відступлення права вимоги за кредитами іншим фінансовим установам; 5) шляхом реалізації на організованих місцях продажу (біржах, у торговельних посередників тощо). Як вбачається зі змісту зазначеної норми спеціального Закону, законодавцем надано право Фонду самому визначати порядок продажу майна банку під час проведення ліквідаційної процедури шляхом прийняття власних нормативно-правових актів. Судом встановлено, що 05.07.2012 року Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення № 2 «Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку», яке 14.09.2012 року зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1581/21893. Так згідно п. 1 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (надалі - Положення), це Положення розроблено на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», «;Про банки і банківську діяльність» та встановлює порядок прийняття рішень та вчинення дій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення з ринку банку, який визнаний неплатоспроможним рішенням Національного банку України. Це Положення регулює відносини, що виникають у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а саме, підготовку, затвердження та реалізацію плану врегулювання, розробленого на основі найменш витратного для Фонду способу виведення неплатоспроможного банку з ринку. Відповідно до п. 5.5. Положення, вибір способів реалізації майна здійснюється уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку з метою забезпечення його відчуження за найвищою ціною та у найкоротший строк. Обраний спосіб (способи) реалізації майна банку затверджується виконавчою дирекцією Фонду. З матеріалів справи вбачається, що уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «ЕРДЕ БАНК» було обрано такі способи реалізації майна зазначеного Банку, як шляхом продажу серед заздалегідь визначеного кола осіб (щодо майна, на яке існує обмежений попит) і шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам, та 07.10.2013 року Наказом № 63/13-ОД затверджено Положення про проведення конкурсу з реалізації майна АТ «ЕРДЕ БАНК», на яке існує обмежений попит, серед заздалегідь визначеного кола осіб та реалізацію майна шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам (а.с. 21-27). П. 9 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, в редакції чинній на день виникнення правовідносин, визначає, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами - юридичними особами, крім кредитних спілок). Вибір переможця конкурсу з набуття прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснює конкурсна комісія, що створюється наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку. Згідно наданого суду Витягу з Протоколу № 1 засідання конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «ЕРДЕ БАНК» від 24.10.2013 року (лот № 13: продаж права вимоги за кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року укладеним між АТ «ЕРДЕ БАНК» та фізичною особою ОСОБА_4, та договорами забезпечення за кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року), переможцем конкурсу з продажу зазначеного лоту визнано учасника № 5 - ТОВ «ФК АКЦЕПТ» (а.с. 19). 11.11.2013 року конкурсною комісією з реалізації майна ПАТ «ЕРДЕ БАНК» було прийнято рішення про: відповідно до п.п. 4.17 та 6.2 Положення визнати результати конкурсу недійсними та скасувати рішення про визнання переможцем конкурсу з продажу права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між АТ «ЕРДЕ БАНК» та фізичною особою ОСОБА_4, та договорами забезпечення за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АКЦЕПТ» (Протокол №7 від 24.10.2013 року засідання конкурсної комісії з реалізації АТ «ЕРДЕ БАНК»), у зв'язку із не підписанням з боку товариства Договору про відступлення права вимоги за результатами конкурсу; відповідно до пунктів 4.17. та 6.2. Положення почати переговори та запропонувати укласти Договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між АТ «ЕРДЕ БАНК» та фізичною особою ОСОБА_4, та договорами забезпечення за кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, наступному учаснику конкурсу ПАТ «Агрокомбанк», який запропонував найкращу після переможця конкурсу пропозицію, що перевищила ринкову ціну (Протокол №7 від 24.10.2013 року засідання конкурсної комісії з реалізації АТ «ЕРДЕ БАНК») (а.с. 92-93). Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 10.02.2014 року конкурсною комісією з реалізації майна ПАТ «ЕРДЕ БАНК» було проведено повторний конкурс з реалізації майна банку за результатами якого, зокрема визнано переможцем конкурсу з продажу права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним з фізичною особою ОСОБА_4, та договорами забезпечення за ним, учасника № 2 - ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» (а.с. 100). Суд не може погодитись з правомірністю дій конкурсної комісії з реалізації майна ПАТ «ЕРДЕ БАНК», що стосується проведення повторного конкурсу з реалізації майна банку і як наслідок із правомірністю самого повторного конкурсу, виходячи з наступного. Як вже зазналося вище, 07.10.2013 року Наказом уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «ЕРДЕ БАНК» № 63/13-ОД затверджено Положення про проведення конкурсу з реалізації майна АТ «ЕРДЕ БАНК», на яке існує обмежений попит, серед заздалегідь визначеного кола осіб та реалізацію майна шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам (надалі - Положення про порядок проведення конкурсу), яке є обов'язковим для виконання конкурсною комісією з реалізації майна ПАТ «ЕРДЕ БАНК». Так, згідно п.п. 6.2., 4.16. Положення про порядок проведення конкурсу, якщо протягом 10 робочих днів після затвердження конкурсною комісією протоколу про результати проведення конкурсу, переможець такого конкурсу не підписує договір купівлі-продажу або договір про відступлення прав вимоги за кредитами, конкурсна комісія може прийняти рішення про скасування рішення про визнання переможця конкурсу та почати переговори стосовно укладення договору купівлі-продажу або договору про відступлення прав вимоги за кредитами з наступним учасником, який, відповідно з рішенням комісії, запропонував найкращу після переможця конкурсу пропозицію. У разі відмови переможця конкурсу укласти договір купівлі-продажу майна, договору переуступки прав вимоги за кредитами, результати конкурсу визнаються недійсними, а відповідний об'єкт може бути запропонований наступному учаснику, який відповідно з рішенням комісії запропонував найкращу ціну після переможця конкурсу пропозицію. В разі його відмови від укладення відповідного договору - об'єкт продажу повторно виноситься на конкурс відповідно до цього Положення. Крім того, відповідно до п. 5 Положення про порядок проведення конкурсу (Повторний конкурс), у разі, коли майно не продано на першому конкурсі, конкурсна комісія може прийняти рішення про проведення повторного конкурсу. Зі змісту зазначених пунктів Положення про порядок проведення конкурсу вбачається, що конкурсній комісії за певних умов надано право на проведення повторного конкурсу з реалізації майна, в той же час питання, які стосуються його призначення повинні бути належним чином відображені в рішенні конкурсної комісії, яким згідно даного Положення про порядок проведення конкурсу є Протокол засідання. Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що відповідачами в порушення вимог зазначених норм чинного цивільно-процесуального законодавства України не надано доказів в підтвердження прийняття конкурсною комісією з реалізації майна ПАТ «ЕРДЕ БАНК» рішення про проведення повторного конкурсу з продажу права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_4, та договорами забезпечення за зазначеним Кредитним договором, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про доведеність посилань позивача про його відсутність, що в свою чергу є порушенням конкурсною комісією порядку визначеного п.п. 4.16, 5.1. Положення про порядок проведення конкурсу. Крім того, згідно п. 5.6. Положення про порядок проведення конкурсу, повторний конкурс проводиться відповідно до цього Положення. Пункт 2 Положення про порядок проведення конкурсу (Інформація про майно банку, що реалізується на конкурсі) визначає, що інформація публікується на сайті АТ «ЕРДЕ БАНК», в друкованих засобах масової інформації (в одній загальнодержавній та одній регіональній - місцевій, за місцем знаходження банку газетах), не пізніше, ніж за 10 робочих днів до дня проведення конкурсу. Зі змісту зазначеного пункту вбачається, що на конкурсну комісію покладений обов'язок інформування суспільства про реалізацію майна та визначено порядок розміщення такої інформації, зокрема інформація одночасно повинна бути опублікована на сайті АТ «ЕРДЕ БАНК» та в друкованих засобах масової інформації (в одній загальнодержавній та одній регіональній - місцевій, за місцем знаходження банку газетах). Розміщення інформації на вибір чи то на сайті чи в засобах масової інформації, Положенням не передбачено. Судом же встановлено, а відповідачами не спростовано, що інформація про проведення 10.02.2014 року повторного конкурсу з продажу права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_4, та договорами забезпечення за зазначеним Кредитним договором, на сайті АТ «ЕРДЕ БАНК» відсутня що також свідчить про порушення конкурсною комісією п. 2.4. Положення про порядок проведення конкурсу. Як вже зазначалося вище, результатом проведеного 10.02.2014 року повторного конкурсу з продажу права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_4, та договорами забезпечення за зазначеним Кредитним договором, стало укладення 19.02.2014 року між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» спірних договорів відступлення права вимоги. Статті 202, 203 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). З аналізу вищезазначених норм чинного цивільного Закону вбачається, що правочин, може бути визнано недійсним, зокрема якщо його зміст суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Крім того, проаналізувавши зазначені норми Закону з врахуванням тих правовідносин, які виникли між сторонами, суд також приходить до висновку, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами конкурсу з реалізації майна банку правочину є недодержання вимог Закону в момент його укладення, а саме безпосередньо за результатами конкурсу, а тому підставами для визнання правочинів недійсними є порушення встановлених чинним законодавством правил проведення конкурсу, визначених в даному випадку Положенням про проведення конкурсу з реалізації майна АТ «ЕРДЕ БАНК», на яке існує обмежений попит, серед заздалегідь визначеного кола осіб та реалізацію майна шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам. Верховний Суд України в своєму Листі від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» значив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. З врахуванням викладеного, а також того, що судом встановлено порушення конкурсною комісією з реалізації майна ПАТ «ЕРДЕ БАНК» порядку визначеного п.п. 2.4., 4.16, 5.1. Положення про порядок проведення конкурсу з реалізації майна АТ «ЕРДЕ БАНК», на яке існує обмежений попит, серед заздалегідь визначеного кола осіб та реалізацію майна шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам, під час призначення та проведення повторного конкурсу з продажу права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ОСОБА_4, та договорами забезпечення за зазначеним Кредитним договором, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права в частині позовних вимог про визнання недійсними укладених 19.02.2014 року між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» спірних договорів відступлення права вимоги є таким, що відповідає характеру спірних правовідносин сторін та характеру самого порушеного права, самі позовні вимоги знайшли своє доведення в судовому засіданні, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Стаття 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Як вже зазначалося вище, судом встановлено, що 19.02.2014 року ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ТОВ «КРЕДЕКС» та ОСОБА_2 уклали Договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, а також Договір відступлення прав за іпотечним договором, згідно умов яких ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» відступило ОСОБА_2 права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року укладеним між АТ «ЕДРЕ БАНК» та ОСОБА_4 та за Іпотечним договором від 02.02.2011 року укладеним між АТ «ЕДРЕ БАНК» та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 02.02.2011 року за реєстровим № 108. Підставою укладення зазначених договорів відступлення права вимоги, стало укладення 19.02.2014 року між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ» договорів відступлення права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року укладеним між АТ «ЕДРЕ БАНК» та ОСОБА_4 та за Іпотечним договором від 02.02.2011 року укладеним між АТ «ЕДРЕ БАНК» та ОСОБА_4, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 02.02.2011 року за реєстровим № 108, а оскільки суд прийшов до висновку про необхідність визнання зазначених договорів недійсними, відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, суд вважає також за необхідне, враховуючи вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України, визнати недійсними і укладені 19.02.2014 року між ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ТОВ «КРЕДЕКС» та ОСОБА_2 Договір відступлення права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, а також Договір відступлення прав за іпотечним договором. Крім того, суд погоджується з твердженнями позивача та вважає доведеною ту обставину, що на необхідність визнання зазначених договорів недійсними вказує також та обставина, що Договори відступлення права вимоги укладені між АТ «ЕРДЕ БАНК» та ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ», які зважаючи на їх зміст визнаються судом договорами факторингу, не містять умов про наступне відступлення фактором права грошової вимоги, а тому наступне укладення ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ з ОСОБА_2 договорів факторингу є порушенням ч. ст. 1083 ЦК України, яка визначає, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається. Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», роз'яснив, що враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. При ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Стаття 11 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Крім того, враховуючи ту обставину, що суд прийшов до висновку про доведеність вимог позивача та необхідності задоволення його позову, згідно ст.ст. 79, 88 ЦПК України на користь останнього з відповідачів солідарно підлягає стягненню судовий збір в розмірі 243, 60 грн. На підставі вищевикладеного, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 512-519, 626, 627, 628, 638, 1077-1086 ЦК України, ст. 77 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 44, 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року № 2, Положення про проведення конкурсу з реалізації майна АТ «ЕРДЕ БАНК», на яке існує обмежений попит, серед заздалегідь визначеного кола осіб та реалізацію майна шляхом відступлення прав вимоги за кредитами іншим фінансовим установам, затвердженого наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ЕРДЕ БАНК» від 07.10.2013 року № 63/13-ОД, Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 208, 209, 213-215, 217-218, 223 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов задовольнити. Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № 16 від 19.02.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АУЗ ФАКТОРИНГ», щодо відступлення права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК». Визнати недійсним Договір про відступлення прав за Іпотечним договором, укладений 19.02.2014 року між Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АУЗ ФАКТОРИНГ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 1359, щодо відступлення права вимоги за Іпотечним договором від 02.02.2011 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованим в реєстрі за № 108. Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 19.02.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АУЗ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_2, щодо відступлення права вимоги за Кредитним договором № 61-КЛ від 30.11.2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК». Визнати недійсним Договір про відступлення прав за Іпотечним договором, укладений 19.02.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АУЗ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за № 1360, щодо відступлення права вимоги за Іпотечним договором від 02.02.2011 року, укладеним між ОСОБА_4 та Публічним акціонерним товариством «ЕРДЕ БАНК», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованим в реєстрі за № 108. Стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства «ЕРДЕ БАНК», ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДЕКС» (ТОВ «АУЗ ФАКТОРИНГ») на користь ОСОБА_4, судовий збір в розмірі 243, 60 грн. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя В. С. Декаленко http://reyestr.court.gov.ua/Review/42731082
  4. Державний герб України Справа № 405/11765/13-ц 2/405/2244/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.07.2014 року Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі головуючого судді Плохотніченко Л.І. при секретарі Іванову А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся з даним позовом в Ленінський районний суд м. Кіровограда до відповідача, обґрунтувавши його тим, що 17.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 120300,00 грн. для придбання автомобіля та зобов'язався повернути кредит у строк до 16.12.2014 року зі сплатою 12.50% річних за користування кредитом. На виконання договірних зобов'язань позивачем було передано в заставу автомобіль: Тип: ТЗ: легковий комбі-В; марка: Кіа; Модель: Ceed 2.0; номер кузова НОМЕР_1; Рік випуску:2007; Держ. реєстр.номер: НОМЕР_3., який належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу №09/124 від 14.12.2007 року. За домовленістю сторін вартість заставленого автомобіля склала 120300,00 грн. 27.10.2009 року, відповідно до рішення Загальних Зборів Акціонерів АКІБ «УкрСиббанк» у зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». 20.04.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. 20.04.2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12 КВ, згідно з яким ТОВ «Кредекс Фінанс» відступив на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. Таким чином, ТОВ «Вердикт Фінанс» вважає, що до ТОВ «Вердикт Фінанс» перейшло право вимоги, що виникло з договорів про надання кредиту і застави та вказуючи на порушення відповідачем договірних зобов`язань просить в рахунок погашення заборгованості звернути на свою користь стягнення на предмет застави, а саме на вищевказаний належний відповідачеві автомобіль. Відповідачем до початку розгляду справи по суті до суду надано зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним. Представник позивача за первісним позовом у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити. Позовні вимоги за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Відповідач за первісним позовом у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав та просив задовольнити. Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доказам у їх сукупності, суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника задоволенню не підлягає, зустрічний позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем за первісним позовом укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 120300,00 грн. для придбання автомобіля та зобов'язався повернути кредит у строк до 16.12.2014 року зі сплатою 12.50% річних за користування кредитом. На виконання договірних зобов'язань позивачем було передано в заставу автомобіль: Тип: ТЗ: легковий комбі-В; марка: Кіа; Модель: Ceed 2.0; номер кузова НОМЕР_1; Рік випуску:2007; Держ.реєстр.номер: НОМЕР_3., який належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 09/124 від 14.12.2007 року. За домовленістю сторін вартість заставленого автомобіля склала 120300,00 грн. 27.10.2009 року, відповідно до рішення Загальних Зборів Акціонерів АКІБ «УкрСиббанк» у зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». 20.04.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12, згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. 20.04.2012 року між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено Договір Факторингу №05/12 КВ, згідно з яким ТОВ «Кредекс Фінанс» відступив на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» своє право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11270105000 від 17.12.2007 року. Згідно з ч. 1 ст.590, ч. 1 та 4 ст. 591 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Відповідно до п. п. 8.1.- 8.2. розділу 8 договору про надання споживчого кредиту звернення стягнення на предмет застави здійснюється Банком у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником зобов'язань за цим Договором, на підставі рішення суду; шляхом застосування позасудових засобів звернення стягнення. При цьому сторони дійшли згоди, що банк самостійно, на власний розсуд встановлює черговість звернення стягнення або на предмет застави, та/або на будь-яке інше майно і кошти Позичальника, на які може бути звернено стягнення в порядку встановленому законодавством України, або стягнути суму заборгованості на загальних підставах, незалежно від предмета застави. Крім того, у судовому засіданні факту переходу прав кредитора до позивача встановлено не було. Згідно ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Відповідно до ч.2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Тобто, позивачем належних та допустимих в розумінні ст.57-59 ЦПК України доказів, на підтвердження того, що відбувся перехід до Позивача прав кредитора та на яку суму, суду не надано. Крім того в обґрунтування позовних вимог та з метою доказування прав кредитора позивачем не доведено повноту і достовірність договорів факторингу, тобто на підтвердження зазначених в позові обставин позивачем не надано оригіналів кредитного договору та первинних бухгалтерських документів. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що позичальник був повідомлений про зміну кредитора. Також не надано доказів, які б свідчили проте, що на виконання договору факторингу та ч.1 ст. 1077 ЦК України клієнт передав у власність Фактору, а фактор - прийняв права вимоги та в їх оплату надав грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. В обґрунтування позовних вимог позивачем за первинним позовом не було надано суду оригіналів договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000 від 17.12.2007 року, додаткової угоди №1 до вищевказаного договору, виписки по кредитному договору, вимоги на адресу відповідача від 30.05.2013 року, Договору Факторингу №05/12 від 20.04.2012 року, Договору Факторингу №05/12 КВ від 20.04.2012 року, Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, Статуту ТОВ «Вердикт Фінанс» тощо. Частина наданих позивачем матеріалів є неповною. Згідно зі ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Відсутність у договорі вказаних умов є наслідком визнання судом такого договору неукладеним. Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з п. 2.3 Договору факторингу №05/12-КВ від 20 квітня 2012 року, укладеного між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс», перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Надані Позивачем документи до справи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, і, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору, оскільки Позивач не надав суду будь-які докази, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги у ТОВ «Вердикт Фінанс». Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, переведення ним своїх прав іншій особі за правочином, а згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходить права первісного кредитора в зобов'язанні і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Відповідно до ч. 1 ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Частиною ч. 2 ст. 207 ЦКУ встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. П.п. 3.4.5. п.3.4 Договору не пізніше дати укладання Договору, за яким у заставу передано майно з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Договором, Позичальник зобов'язаний застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь Банку в рекомендованій Банком страховій компанії на строк не менше одного року. Тобто, Позичальника позбавлено права вільно вибирати страхову компанію. Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. У відповідності до п.5 ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем. Крім того, згідно з п.п. 3.4.2. п.3.4. розділу 3 Договору, протягом строку дії цього Договору Позичальник зобов'язаний за вимогою Банку надати матеріали щодо видачі кредитних коштів, перевірки забезпечення кредиту, контролю за його цільовим використанням. В даному випадку, Банк розширив свої права на перевірку та оцінку цих документів в односторонньому порядку, не надавши жодних прав Позичальнику, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», за п.2 ст. 18 якого умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Також, наслідком укладання кредитного Договору стало обмеження можливості Позичальника мати не заборонені законом цивільні права, а саме: вільно укладати цивільні угоди про страхування майна придбаного за споживчим кредитом (п.п. 3.4.5 п.3.4. розділу 3 договору); мати, передбачений Законом України «Про банки та банківську діяльність» захист персональної інформації, що складає банківську таємницю (п.п.3.4.2. п.3.4. розділу 3 Договору). Згідно зі ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Відповідно до умов кредитного договору, банк обмежив конкуренцію страховика, вказавши, де Позичальнику треба страхувати своє майно (п.п.3.4.5.п.3.4. розділу 3 Договору), що є порушенням прав і свобод, що охороняються Конституцією України, відповідно до якої, не допускається неправомірне обмеження конкуренції (ст. 42 Конституції України). Згідно з ч.1 ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ч. 2 цієї статті, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Відповідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Таким чином суд вважає, що позивачем за первісним позовом у судовому засіданні не було обґрунтовано позовні вимоги та не надано належних доказів на підтвердження своїх вимог. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.138 ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову, разом з тим зустрічний позов вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 10,11,57-60, 212,215 ЦПК України В И Р І Ш И В: В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу від імені боржника, - відмовити. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним, - задовольнити повністю. Визнати Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11270105000 від 17 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», новим кредитором за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (Код ЄДРПОУ 36698193) та ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - недійсним. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда. Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Л. І. Плохотніченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/39973536
  5. УХВАЛА "04” листопада 2015 р. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Голуб А. В.. при секретарі Куца В. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Біла Церква в залі суду №4 цивільну справу за позовом Ос.1 до Публічного акціонерного товариства “Омега Банк” Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” про захист прав споживачів та визнання договору факторингу' частково недійсним,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив визнати недійсним договір факторингу від 28.11.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством “Сведбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Омега Банк” та ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс”, в частині, що стосується передачі права вимоги за кредитним договором від 31.03.2008 року №2622/0308/71-027, укладеним АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омега Банк”, та Ос.1 Ю.В.; визнати недійсним договір факторингу від 28.11.2012 року, укладений між ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс” та ГОВ “Кредитні ініціативи”, в частині, що стосується передачі права вимоги за кредитним договором від року №2622/0308/71 -027. укладеним АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого с Публічне акціонерне товариство “Омега Банк”, та Ос.1 Позивач також надав суду уточнену позовну заяву в якій просив визнати недійсним договір факторингу від 28.11.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством “Сведбанк” правонаступником якого є ПАТ “Омега Банк” та ТОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс”, в частині, що стосується передачі права вимоги за кредитним договором від 31.03.2008 року №2622/0308/71-027, укладеним АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якою є Публічне акціонерне товариство “Омега Банк”, та Ос.1; визнати недійсним договір факторингу від 28.11.2012 року, укладений між ГОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс” та ТОВ “Кредитні ініціативи”, в частині, що стосується передачі права вимоги за кредитним договором від року №2622/0308/71-027, укладеним АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омега Банк”, та Ос.1 Ю.В.; визнати недійсним договір від 28.11.2012 року про передачу прав за іпотечними договорами, укладений між Публічним акціонерним товариством “Сведбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Омега Бате” та ГОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс”, в частині, що стосується передачі права вимоги за договором іпотеки від 31.03.2008, укладеним АКБ “ТАС-Комерцбаик”, правонаступником якою є Публічне акціонерне товариство “Омега Банк”, та Ос.1; визнати псдійсним договір від 28.11.2012 року про передачу прав за іпотечними договорами, укладений між ГОВ “Факторингова компанія “Вектор Плюс” та ТОВ “Кредитні ініціативи”, в частині, що стосується передачі права вимоги за договором іпотеки від 31.03.2008 року, укладеним АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омега Банк”, та Ос.1 Ю.В. В судовому засіданні позивач заявив клопотання про зупинення провадження у вищевказаній справі на підставі п. 4 ч.І сг. 201 ЦПК України до набрання законної сили рішенням у справі №357/11475/15-ц за позовом Ос.1 до ‘Омега Банк” про визнання недійсним кредитного договору від 31.03.2008 року №2622/0308/71 -027. Позивач вказане клопотання в суді підтримав. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи'’ заперечував щодо задоволення вказаного клопотання. Представник Публічного акціонерного товариства “Омега Банк” до суду' не заявився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, направив суду клопотапня про розгляд справи у відсутності ПАТ “Омега Банк”. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” до суду не з’явився, про день і час розгляду' справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив. Заслухавши учасників процесу, оглянувши матеріали цивільної справи № 357/11475/ 15-й 2/357/3628/15. суд вважає, що клопотання Ос.1підлягає до задоволення. В судовому засіданні було встановлено, шо в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа № 357/11475/15-ц 2/357/3628/15 за позовом Ос.1 до Публічного акціонерного товариства “Омега Банк” про визнання кредитного договору недійсним. В своєму вищевказаному' позові Ос.1 ставить питання про визнання недійсним кредитного договору від 31.03.2008 року №2622/0308/71-027 між АКБ “ТАС-Комерцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Омега Банк” та гр. Ос1. Ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Дмитренко А.М. від 17.08.2015 року було відкрито провадження у вказаній справі і па даний час справа розглядається суддею Дмитренко А.М. Відповідно до ст. 201 ч. 1 п.4 ЦПК України, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розі ляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку' конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочяпства. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що необхідно зупинити провадження у справі № 357/13106/15-ц 2/357/4040/15 за позовом Ос.1до Публічного акціонерного товариства “Омега Банк”, Товариства з обмеженою відповідали ніспо “Кредитні ініціативи”. Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” про захист прав споживачів та визнання договору факторингу' частково недійсним, оскільки неможливо розглянути вказану справу до вирішення справи № 357/11475/15-ц 2/357/3628/15 за позовом Ос1 до Публічного акціонерного товариства “Омега Банк” про визнання кредитного договору від 31.03.2008 року №2622/0308/71-027 недійсним. Керу ючись ст. 201 ч.І п.4 ЦПК України, суд,- УХВАЛИВ: Зупинити провадження у справі №357/13106/15-ц 2/357/4040/15 за позовом Ос.1до Публічного акціонерного товариства “Омега Банк”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Кредитні ініціативи”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Вектор Плюс” про захист прав споживачів та визнання договору факторингу частково недійсним до набрання законної сили судовим рішенням по цивільній справі № 357/11475/15-ц 2/357/3628/15 за позовом Ос.1 до Публічного акціонерного товариства “Омега Банк” про визнання кредит ного договору від 31.03.2008 року №2622/0308/71-027 недійсним. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів з дня проголошення ухвали через Білоцерківський міськрайонний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу на ухвалу суду протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали суду'.
  6. Державний герб України Справа № 638/20731/13-ц Провадження № 2/638/2507/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.06.15 року м. Харків Дзержинський районний суд м. Харкова у складі: Головуючого: судді Омельченко К.О. При секретарі: Забіякі Ю.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И В : Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд.226-Б, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 885206 гривень 36 коп. та 3441,00 гривень витрат по сплаті судового збору. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.11.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ФК «Вектор Плюс») укладено Договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2. ОСОБА_3 відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. З моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі повязані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обовязкових платежів. Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу. Відповідно до п.2.1, 2.2. ОСОБА_3 Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі повязані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обовязкових платежів. Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме: ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від №2001/0407/88-033 від 17.04.2007 року, позичальником згідно якого є ОСОБА_2. Позивач зазначає що третя особа - ОСОБА_2 - неналежно виконує взяті на себе зобовязання, чим грубо порушує істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 01.11.2013 р., має прострочену заборгованість: за кредитом - 41 534,00 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 331981,26 грн., по відсотках - 28 906,53 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 231 049,89 грн. Відповідно до ст. 550 Цивільного кодексу України та діючого Кредитного договору, в звязку з систематичним порушенням Боржником своїх обовязків зі сплати кредиту нарахована неустойка: пеня - 40 307,17 дол. США, що по курсу НБУ на дату розрахунку складає - 32 2175,21 грн. Також позивач зазначає що відповідно до ч.б ст. З ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення Боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки та відповідно до ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи невиконання Відповідачем основного зобовязання, Позивач звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним ОСОБА_3. Позивач у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі на підставі наданих доказів, в якій просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача - ОСОБА_1 - у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення вимог чинного законодавства при укладенні та виконанні договору факторингу, сплив строків позовної давності, наявність судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором. Третя особа - ОСОБА_2 - надала до суду письмові пояснення, в яких заперечувала проти позову та просила суд у позові відмовити, розглядати справу за її відсутністю. Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи та представлені докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 з АТ «Сведбанк» укладений кредитний договір №2001/0407/88-033 на суму 50000,00 доларів США на строк з 17 квітня 2007 року по 16 квітня 2017 року зі сплатою 14% щомісяця за користуванням кредитом. У забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року укладено іпотечний договір від 17 квітня 2007 року, згідно якого в іпотеку передано майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд.226-Б. У позовній заяві зазначено, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладений договір факторингу від 28 листопада 2012 року, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило своє право вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи». Згідно умов договору Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові своє право вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до договору. Отже, даний Додаток № 1 є підтвердженням переходу права вимоги за кредитним договором. Разом з тим, Додаток № 1 до договору факторингу від 28 листопада 2012 року позивачем не надано. Так само, не надано акт прийому-передачі реєстру заборгованості. На підтвердження переходу права вимоги до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» позивачем надано договір факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», згідно умов якого Фактор зобов'язується передати Додаток № 1 до договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року позивачем не надано. Відповідно до п.2.3 договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року перехід від Банку до Фактора права вимоги заборгованості до Боржників відбувається в розрахункову дату та після сплати Фактором ціни продажу в повному обсязі. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження виконання договору факторингу від 28 листопада 2012 року, а саме, передачі грошових коштів в розпорядження ПАТ «Сведбанк», отже, належних доказів на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором від 17 лютого 2007 року № 2001/0407/88-033 від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» немає. Крім цього, позивачем надано до суду витяг з договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, який не містить підпису представника ПАТ «Сведбанк». Також відсутні істотні умови цього договору, а саме: ціна продажу, перелік документів, які передаються банком фактору, додатки до договору. Тому даний витяг з договору факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року не може бути допустимим та належним доказом того, що відбулося переуступлення права вимоги за кредитним договором від 17 лютого 2007 року № 2001/0407/88-033 від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Позивач є другою організацією, якій переуступили борг. Першою організацією, згідно ОСОБА_3 факторингу №15 від 28.11.2012 року, за яким сталася переуступка боргу, є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», а в подальшому, в цей же день, укладений Договір факторингу між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та позивачем у справі. Відповідно до ст.. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення право грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому. (ст.. 1078 ЦК України). Згідно зі ст.. 1082 ЦК України, боржник зобовязаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або від фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обовязку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обовязку перед ним. Наступне відступлення права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 ЦК України. (ст.. 1083 ЦК України). За змістом цієї норми, заборона наступного відступлення фактором права вимоги третій особі, тісно повязана із закріпленою в ст.. 1080 ЦК України недійсністю заборони відступлення права вимоги. Враховуючи те, що клієнт повинен компенсувати боржнику його збитки, що виникли внаслідок порушення умови договору про заборону відступлення права вимоги, а також те, що розмір таких збитків може бути збільшений у звязку із наступним відступленням цієї вимоги, законодавець заборонив факторові здійснювати наступну уступку вимог, отриманих за договором факторингу. Клієнтові надано право дозволити факторові наступне відступлення вимоги, про що повинно бути прямо зазначено у договорі факторингу. У цьому випадку наступне відступлення права вимоги здійснюється за правилами глави 73 ЦК України ( «Факторинг»), якими встановлені спеціальні вимоги до субєктного складу договору факторингу, особливості взаємовідносин між його сторонами, їх правовий статус, тощо. Відповідно до п. 2.6 договору факторингу № 15 від 28.11.12 року, окрім випадків, передбачених у п. 2.6.5, наступне відступлення Фактором права вимоги заборгованості до боржників будь-яким третім особам допускається виключно за умови отримання фактором від банку попереднього письмового дозволу (погодження) ОСОБА_4 Банку. Для цілей реалізації цього підпункту договору запит фактор надає банку виключно шляхом особистого вручення банку з отриманням відмітки банку про підтвердження факту його отримання. З дня отримання банком запиту фактора щодо зазначеного дозволу, банк надає попередній письмовий дозвіл або письмову відмову в наданні дозволу протягом 3 місяців. Згідно з п. 2.6.5 вказаного договору, письмовий дозвіл Банку не потрібен, якщо особа, яка має намір придбати у фактора право вимоги заборгованості від боржників є банківською установою або фінансовою установою (у тому числі факторинговою компанією). Але цим же пунктом передбачено, що у такому випадку фактор повинен повідомити банк про відступлення права вимоги не менш, як за 5 робочих днів до такого продажу (відступлення). Доказів додержання як банком, так і ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також і самим позивачем вимог ЦК України, які регулюють укладання та виконання договорів факторингу, в тому числі повідомлення боржника про відступлення права вимоги, суду не надано. Відповідно до ст.24 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Але ні ПАТ «Сведбанк», ні ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ні ТОВ «Кредитні Ініціативи» у п'ятиденний строк про відступлення прав за іпотечним договором відповідача не повідомляли. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. У разі наявності нотаріально завіреного договору забезпечення кредиту (іпотеки, застави тощо) на виконання припису ч.1 ст.513 ЦК додатково укладається договір відступлення права вимоги, за яким новий кредитор набуває прав заставодержателя або іпотекодержателя за відповідним договором забезпечення. Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Позивачем не надано доказів внесення змін відомостей до запису у Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо відступленням Новому іпотекодержателю прав за Іпотечним договором. Відповідно до вимог статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права та обовязки первісного кредитора у зобовязанні в обсязіта на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк дії кредитного договору №2001/0407/88-033, укладеного ОСОБА_2 з АТ «Сведбанк» 17 квітня 2007 року, встановлений наступним чином: з 17 квітня 2007 року по 16 квітня 2017 року, зі сплатою 14% щомісяця за користуванням кредитом. У той же час, відповідно до п.3.9 кредитного договору від 17 квітня 2007 року у разі несплати позичальником чергового платежу у строки, встановлені п. 3.1. цього договору, банк вправі вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків та інших платежів. У зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати чергових платежів за кредитним договором від 17 квітня 2007 року №2001/0407/88-033, 28.07.2009 року ОСОБА_2 особисто отримала в приміщенні банку повідомлення про зміну умов кредитного договору №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року, № 271-К від 28.07.2009 року. Згідно змін до умов кредитного договору строк виконання зобовязань за кредитним договором у повному обсязі (повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобовязань) встановлено на десятий календарний день із дати отримання повідомлення, тобто на 06.08.2009 року. Це свідчить про те, що термін виконання зобов'язання за цим договором банком змінено, і цей термін необхідно визнати таким, що настав з 06 серпня 2009 року. ВАТ «Сведбанк» у 2009 році скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором. Наслідком такого звернення стало ухвалення 03 листопада 2009 року Дзержинським районним судом м. Харкова заочного рішення по справі № 2-7241/09, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Сведбанк» в особі ХВ ВАТ «Сведбанк» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року в загальній сумі 345102,59 грн., а також стягнуто витрати по сплаті судового збору в сумі 1700,0 грн., витрати по виклику відповідача до суду у розмірі 59,50 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30,0 грн. При цьому, як на підставу для задоволення позову суд послався на ч.2 ст.1050 ЦК України та на умови договору про дострокове виконання зобов'язання за цим договором. Крім цього, ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Московського районного суду міста Харкова з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року по справі № 643/14501/14-ц в позові ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення з ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2015 року було залишено без змін рішення Московського районного суду м. Харкова. Рішення суду набрало законної сили. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додатковоївимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку. ВАТ «Сведбанк» в односторонньому порядку змінило строк виконання відповідачем зобов'язань за договором, перебіг позовної давності почався зі спливом строку виконання зобов'язання - 06 серпня 2009 року, а тому позивачем ТОВ «Кредитні Ініціативи» 28 листопада 2013 року позов пред'явлено до суду за межами строку позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Крім цього, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок, здійснений за період починаючи з 17 квітня 2007 року, що значно перевищує термін позовної давності, встановлений до даної категорії вимог. Також у розрахунку не зазначено кількість днів прострочення платежу та не вказано розмір подвійної облікової ставки НБУ. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з пунктом 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Пунктом 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до ст.. 88 ЦПК України, судові витрати суд покладає на позивача. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88. 212-215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - відмовити. Судові витрати покласти на позивача. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10-ти днів з дня проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/44955383
  7. Державний герб України Справа № 755/20685/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" грудня 2013 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді: БАРТАЩУК Л.П. при секретарі: Ізвольській С.С. за участю: представника позивача Кузик Т.С. представника відповідача Кравець Р.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач - ТОВ «Кредитні ініціативи» звернувся з позовом до відповідача - ОСОБА_3 і просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23 липня 2008 року в реєстрі № 7802 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, яка станом на 23.06.2013р. складає 1 422 332,37 грн., а саме: за кредитом 736 506,99 грн.; по відсотках - 304 430,75 грн.; - пеня - 381 394,63 грн., - шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна. Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»). Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора у зобов'язанні на TOB «Кредитні ініціативи», яке набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором від 23.07.2008 № 2615/0708/71-064, де ОСОБА_3 є позичальником. 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США. В свою чергу, відповідач неналежно виконувала взяті на себе зобов'язання, чим порушила істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 23.06.2013 р. утворилася прострочена заборгованість в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн. Вказана заборгованість складається з: заборгованості за кредитом - 92 144,00 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 736 506,99 грн., по відсотках - 38 087,17дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 304 430,75 грн. Крім того, на підставі ст. ст. 549, 550 Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору, відповідачу, як позичальнику, була нарахована пеня в розмірі 47 716,08 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 381 394,63грн. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн. Відповідно до умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання Боржником основного зобов'язання; у випадку невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем умов Іпотечного договору; - у інших випадках, передбачених законодавством. У разі порушення Боржником основного Кредитного договору та/або порушення Іпотекодавцем умов Іпотечного договору, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення Основного зобов'язання за Кредитним договором та/або зобов'язань, передбачених Іпотечним договором, у 30-денний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов Іпотечного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотеко держателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, шляхом позасудового врегулювання, яким вважатиметься застереження, що міститься у п.п. 12.3, 12.3.1 та 12.3.2 Іпотечного договору або на підставі окремого договору, який може бути укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем з урахуванням вимог чинного законодавства України. На виконання умов договору, позивачем були направлені письмові вимоги про необхідність погашення заборгованості за Кредитним договором та попередження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки вказані вимоги були залишені відповідачем без задоволення, позивач, як новий кредитор, звернувся до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. Відповідач ОСОБА_3 позов ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки не визнала з підстав недоведеності позивачем зазначеного у позовній заяві розміру заборгованості, що унеможливлює при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна; передчасності позову з підстав порушення позивачем строків на повернення кредиту, передбачених ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ненадання їй документів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, як цього вимагає ст. 517 ЦК України; порушення позивачем її прав на належне виконання умов Кредитного договору через відсутність у позивача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій і його неможливість приймати платежі в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору, і звернулася з зустрічним позовом про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором. Зустрічний позов обґрунтований тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи» не вчинило жодної дії, спрямованої на те, щоб ОСОБА_3 виконала умови кредитного договору (не надало їй доказів на підтвердження переходу прав кредитора у зобов'язанні, не відкрило рахунок для можливості погашення кредиту у валюті, не надала розрахунок заборгованості). Оскільки ст. 613 ЦК України передбачає відстрочення виконання зобов'язання на час прострочення кредитора, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 просить визнати кредитора - ТОВ Кредитні ініціативи» таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за Кредитним договором. Представники сторін у судовому засіданні підтримали первісний та зустрічний позови і надані письмові заперечення. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №2615/0708/71-064, з подальшим внесенням до нього змін та доповнень. Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 93 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, які по передбачені Кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, 23.07.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір № 2615/0708/71-064-Z-64, відповідно до якого ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Сторони оцінили вищезазначений предмет іпотеки в 596 236,00 грн. Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 93 000,00 дол. США. В свою чергу, відповідач ОСОБА_3, згідно наданих нею квитанцій, до листопада 2012 року належним чином виконувала свої обов'язки за Кредитним договором. Погашаючи тіло кредиту та сплачуючи проценти за користування кредитними коштами. Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, здійснені відповідачем платежі за Кредитним договором, які підтверджені квитанціями, не відображені в наданому суду розрахунку заборгованості. Згідно письмового повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 14.12.2012р. за вих. № 0014011 про відступлення права грошової вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», направленого ОСОБА_3, станом на 28.11.2012р. розмір заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором становив: по основній сумі кредиту - 2 271, 75 дол. США; заборгованість за процентами 187, 12 дол. США і нарахована пеня в сумі 790, 27 дол. США. Отже, на момент передачі права вимоги за Договором факторингу від 28.11.2012р., від ПАТ «Сведбанк» (змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк») до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», заборгованість ОСОБА_3 за Кредитним договором становила 2 458, 87 дол. США і нарахована пеня становила 790, 27 дол. США. Доказів переходу прав вимоги до ОСОБА_3 про стягнення іншого розміру заборгованості від ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» суду не надано. Акт прийому-передачі Реєстру заборгованостей боржників за Договором факторингу від 28.11.2012р., наданий представником позивача, також не містить іншого розміру заборгованості ОСОБА_3, тому суд не може прийняти, як належний доказ заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором станом на 28.11.2012р. в сумі 160 993, 08 дол. США, наданий витяг Реєстру заборгованостей боржників до Договору факторингу від 28.11.2012р.,у кладеного між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи». Отже, розмір заборгованості ОСОБА_3 в сумі 177 947,25 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає - 1 422 332,37 грн., є недоведеним. Пунктом 41 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ передбачено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Необґрунтований та невірний розрахунок заборгованості відповідача за Кредитним договором не може бути доказом того, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки вартістю в 596 236, 00 грн. є спів мірним з наявною заборгованістю відповідача внаслідок порушення нею умов Кредитного договору. Суд критично оцінює доводи представника відповідача щодо відсутності у позивача права вимоги до ОСОБА_3, оскільки з матеріалів справи убачається, що ТОВ «Кредитні ініціативи» належить право вимоги до боржника (відповідача ОСОБА_3) на підставі Договору факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ТОВ «ФК «Вектор Плюс», до якого, в свою чергу, таке право вимоги перейшло за Договором факторингу від 28.11.2012р., укладеного з ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та змінило найменування з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Сведбанк»), а наданими суду довідками від 02.10.2013р. за №448, 477 підтверджується факт розрахунків первинних кредиторів з факторами, що відповідає умовам договорів факторингу про момент переходу права вимоги за вказаними договорами. Натомість, оцінюючи доводи представника відповідача, суд вважає обгрунтованими їх в тій частині, що ОСОБА_3 не було надано належних документів, які б підтвердили перехід права вимоги до нових кредиторів, оскільки докази на підтвердження іншого в матеріалах справи відсутні. Заслуговують на увагу суду і доводи представника відповідача про неможливість належного виконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору перед новим кредитором (ТОВ «Кредитні ініціативи») у запропонований ним строк, оскільки представник позивача визнав відсутність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій у TOB «Кредитні ініціативи» і неможливість відкриття відповідачці рахунку для внесення нею грошових коштів в іноземній валюті, як це передбачено умовами Кредитного договору. Даний факт підтверджується і листом Національного банку України на запит ОСОБА_3 від 10 січня 2013р. Як підтверджується наданими відповідачем суду листами, заявами та скаргами, ОСОБА_3 неодноразово зверталася до нових кредиторів з пропозицію погасити наявну заборгованість шляхом перерахування нею грошових коштів у валюті договору - доларах США, проте, об'єктивно не мала і на даний час не має можливості це зробити. Суд критично оцінює доводи представника позивача про можливість здійснення відповідачем з ним розрахунків у національній валюті, оскільки умови договору не передбачають обов'язку позичальника нести витрати на конвертацію валюти, а зобов'язання мають виконуватися відповідно до умов договору. Згідно ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Наданими суду доказами підтверджується факт прострочення кредитора, оскільки рахунок, відкритий позичальнику ВАТ «Сведбанк» для здійснення розрахунків, згідно п. 3.2.1 Кредитного договору, - був закритий, а новим кредитором - ТОВ «Кредитні ініціативи» такий рахунок для здійснення відповідачкою платежів в іноземній валюті не було відкрито. Проте, зустрічний позов про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором задоволенню не підлягає через те, що такий спосіб захисту цивільного права і інтересу не передбачений ст. 16 ЦК України, а встановлення судом обставин прострочення прийняття виконання зобов'язання кредитором є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, який боржник не зміг виконати. Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 16, 517, 526, 613, 625 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-61, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів після його проголошення в судовому засіданні, а учасниками судового розгляду, які не брали участь у справі протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. СУДДЯ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35903877
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – кредитна спілка «Альянс Україна», про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року, в с т а н о в и л а: У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_1 зазначав, що 17 березня 2008 року між кредитною спілкою «Альянс Україна» (далі – КС «Альянс Україна») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 7 тис. 100 грн строком на 36 місяців. 26 березня 2014 року між КС «Альянс Україна» і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги кредитором боргу ОСОБА_2 перейшло до позивача. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконала обов’язків за вказаним кредитним договором, ОСОБА_1 просив розірвати кредитний договір та стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 4 тис. 536 грн 1 коп. заборгованості за кредитом, 10 тис. 41 грн 20 коп. процентів за кредитом та 16 тис. 556 грн 44 коп. пені. Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: розірвано кредитний договір від 17 березня 2008 року, укладений між КС «Альянс Україна» та ОСОБА_2; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 тис. 77 грн 21 коп. заборгованості за кредитним договором та 191 грн 18 коп. судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2015 року рішення Корецького районного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року змінено: зменшено розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, з 19 тис. 77 грн 21 коп. до 8 тис. 536 грн 1 коп. У решті рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про кредитні спілки», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність зазначеного судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-59цс15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, постанови Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року, ухвал Апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2014 року, Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року, Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2010 року та Апеляційного суду Закарпатської області від 8 травня 2014 року. Ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 4 листопада 2014 року, Апеляційного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року, Апеляційного суду Черкаської області від 20 грудня 2010 року та Апеляційного суду Закарпатської області від 8 травня 2014 року, які надані заявником для порівняння, не є судовими рішеннями, в яких неоднаково застосовано судом (судами) касаційної інстанції одні і ті самі норм матеріального права в подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 березня 2008 року між КС «Альянс Україна» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 7 тис. 100 грн строком на 36 місяців. На забезпечення зобов’язань позичальника за кредитним договором 17 березня 2008 року між КС «Альянс Україна» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки. Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору станом на 26 березня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 31 тис. 133 грн 65 коп. 26 березня 2014 року між КС «Альянс Україна» і ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги кредитором боргу ОСОБА_2 перейшло до ОСОБА_1. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що договір про відступлення права вимоги між позивачем і кредитною спілкою укладений у межах повноважень останньої й відповідає вимогам статті 6, частини третьої статті 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 3 Закону України «Про кредитні спілки» та пунктів 23, 52 Методичних рекомендацій кредитним спілкам щодо можливих дій та заходів по забезпеченню виходу зі скрутного фінансового становища, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 20 серпня 2009 року № 633. Змінюючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зменшення розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо нікчемності договору про відступлення права вимоги у зв’язку з тим, що кредитні спілки не мають права переводити борг чи відступати правові вимоги за кредитним договором фізичним особам, є необґрунтованими. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року та постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-59цс15), які надані заявником для порівняння, міститься висновок про те, що кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом України «Про кредитні спілки», не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження цим Законом не передбачені. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про кредитні спілки», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За змістом частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України). За статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається. Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. Таким чином у справі, яка переглядається Верховним Судом України, судами неправильно застосовано норми Закону України «Про кредитні спілки», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення. Ураховуючи, що спірні зобов’язання випливають з кредитного договору, укладеного кредитною спілкою з ОСОБА_2, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об’єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов’язання тісно пов’язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов’язаннях не допускається, то немає правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 23 лютого 2015 року та рішення Корецького районного суду Рівненської області від 25 грудня 2014 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – кредитна спілка «Альянс Україна», про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-667цс15 За змістом частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Заміна кредитора у зобов’язанні не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України). За статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка – це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 цього Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається. Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. Ураховуючи, що спірні зобов’язання випливають з кредитного договору, укладеного кредитною спілкою з фізичною особою, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об’єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов’язання тісно пов’язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов’язаннях не допускається, то немає правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F09C09077114BB79C2257EC80027634F
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/46662976 Державний герб України УКРАЇНА Апеляційний суд Житомирської області Справа №295/6656/14-ц Головуючий у 1-й інст. Корицька В.О. Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С. У Х В А Л А 13 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого судді: Коломієць О.С. суддів: Зарицької Г.В., Жигановської О.С. при секретарі судового засідання: Добровольській Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а : Відповідач ОСОБА_2, звернувся до суду з клопотанням, яке підтримав під час апеляційного розгляду справи, про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішення у справі № 761/4280/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», за участю третьої особи - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року в частині, що стосується відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором № Ф-1 від 04.01.2008р., укладеного між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_2, із застосуванням наслідків недійсності. При цьому зазначає, що вищеназвана справа № 761/4280/15ц, провадження у якій відкрито ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20.02.2015р., стосується визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги від 17.12.2012р. в частині, що стосується уступки права грошової вимоги за Кредитним договором, який є підставою для стягнення заборгованості за кредитним договором у справі №295/6656/14-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2. Апелянт вважає, що неможливо встановити правомірність нарахування суми заборгованості за спірним кредитним договором та взагалі наявність права пред'явлення вимоги у ТОВ «Кредитні ініціативи» до вирішення питання дійсності договору відступлення в частині, що стосується відступлення права грошової вимоги за кредитним договором з позичальником. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку. Пунктом четвертим частини першої статті 201 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Із положень цивільно-процесуального законодавства вбачається, що суд зупиняє провадження у справі, коли її неможливо розглянути у зв'язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі, чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. З матеріалів справи вбачається, що клопотання про зупинення провадження у справі було заявлено відповідачем 14.04.2015р. Однак, протокольною ухвалою судді від 17.04.2015р. у задоволенні даного клопотання було відмовлено та ухвалено рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено повністю. У п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у п.4 ч.1 ст. 201 ЦПК України - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосується підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між двома справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок. Це виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення (при оцінці юридичних фактів) для іншої справи. Колегія суддів вважає, що справи між собою є взаємопов'язані, а результат вирішення спору про дійсність договору відступлення права грошової вимоги за кредитним договором з позичальником може вплинути на вирішення даної цивільної справи про стягнення боргу за кредитним договором. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі підлягає задоволенню. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 201, 203 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задовольнити. Зупинити провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 квітня 2015 року до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 761/4280/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», за участю третьої особи - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання частково недійсним договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року в частині, що стосується відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором № Ф-1 від 04.01.2008р., укладеного між ПАТ «АК Промінвестбанк» та ОСОБА_2, із застосуванням наслідків недійсності. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий : Судді :
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо» (далі – ТОВ «Камбіо») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року в справі № 923/945/13 за позовом ТОВ «Камбіо» до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-Інвест-Строй» (далі – ТОВ «Кредо-Інвест-Строй»), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго» (далі – ТОВ «Південенерго»), про визнання договору уступки права вимоги недійсним, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «Камбіо» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року у справі № 923/945/13 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), у якій просило скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року. Підставою для перегляду постанови заявник вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 512–515, 517, 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Заяву мотивовано тим, що суд касаційної інстанції у цій справі, залишаючи в силі рішення господарського суду Херсонської області від 17 вересня 2013 року про відмову в задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 202, 203, 215, 512, 514 ЦК України, дійшов висновку про відсутність законодавчої заборони щодо заміни кредитора у зобов’язанні після ухвалення судового рішення та на стадії його виконання, а відтак – і про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного правочину про уступку права вимоги недійсним. На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого, на думку ТОВ «Камбіо», ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 8/565-07, від 7 жовтня 2008 року у справі № 16/33-08, у яких суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов протилежного правового висновку про недійсність договорів про уступку права вимоги, укладених на стадії виконання судового рішення, у зв’язку з їх невідповідністю вимогам закону, оскільки заміна стягувача на стадії виконавчого провадження може відбуватися лише на підставі та у порядку, передбаченому, статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 25 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка регулює питання процесуального правонаступництва. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При вирішенні справи судом установлено, що 4 листопада 2011 року між ТОВ «Камбіо» (цедент) і ТОВ «Кредо-Інвест-Строй» (цесіонарій) укладено договір № 1 уступки права вимоги, відповідно до умов якого цедент передає, а цесіонарій приймає на себе право вимоги боргу першого та стає кредитором за наступними документами, а саме: рішення господарського суду Херсонської області від 2 липня 2009 року в справі № 11/108-09 про стягнення з ТОВ «Південенерго» (боржник) на користь ТОВ «Камбіо» боргу в сумі 115 574 грн 70 коп. Загальна сума грошового зобов’язання боржника на дату укладення договору про уступку права вимоги становить 107 471 грн 98 коп. Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що за цими документами цесіонарій набуває права (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання наступних зобов’язань: рішення господарського суду Херсонської області від 2 липня 2009 року в справі № 11/108-09 про стягнення з ТОВ «Південенерго» на користь ТОВ «Камбіо» боргу в розмірі 107 471 грн 98 коп. (за мінусом сплачених боржником цеденту 8 102 грн 72 коп.) та всіх інших документів пов’язаних з розглядом справи. Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов’язанні допускається протягом усього часу існування зобов’язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов’язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов’язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії. Проте, виходячи зі змісту оспорюваного договору, його предметом є уступка права вимоги за рішенням господарського суду Херсонської області від 2 липня 2009 року в справі № 11/108-09, за яким з боржника стягнуто не лише сума заборгованості за договором поставки від 1 липня 2008 року № 01/07-2, укладеного між ТОВ «Камбіо» та ТОВ «Південенерго», а також судові витрати. При цьому умовами договору цесіонарію надано право вимагати від боржника належного виконання рішення суду. Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Частиною п’ятою статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов’язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України. Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають. Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов’язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про відповідність оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства є помилковим. У зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи неправильно застосував норми матеріального права, заява ТОВ «Камбіо» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11123–11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Камбіо» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/96BCCB04C75F5D96C2257D43002A6561
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36191228 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі: головуючого Одинака О. О. суддів: Кулянди М.І., Перепелюк Л.М. секретар Тодоряк Г.Д. за участю: представника товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Киселиці Є.І., ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 яка діє в інтересах ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, треті особи без самостійних вимог - приватний нотаріус ОСОБА_6, реєстраційна служба Чернівецького міського управління юстиції, товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 1 жовтня 2013 року, встановила: В червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом. Просив: - визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_7 та акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» від 28 серпня 2007 року; - скасувати рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 ______________________________________________________________________________________ №22ц-1598/2013 р. Головуючий у І інстанції Категорія 27 Ярема Л.В. Доповідач Одинак О.О. року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1. Посилався на те, що 18 червня 2007 року ОСОБА_9,ввівши в оману ОСОБА_4, з метою заволодіння майном позивача, отримав у незаконний спосіб від позивача довіреність на підставі якої уклав від імені ОСОБА_4 з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. 27 червня 2007 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, а в подальшому такий договір був укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 11 листопада 2012 року вищевказані правочини визнані недійсними. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1. 28 серпня 2007 року між ОСОБА_7 та ПАТ «Сведбанк» уклали договір іпотеки, яким квартиру АДРЕСА_1 передано в іпотеку. Позивач зазначає, що вказаний договір іпотеки порушує його права, як власника спірного нерухомого майна. Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 1 жовтня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 28 серпня 2007 року, укладений між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_7 Скасовано рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1. В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається з рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 листопада 2012 року, яке набрало законної сили відповідачці ОСОБА_7 було достовірно відомо, що квартира АДРЕСА_1 вибула з власності позивача ОСОБА_4 не з його власної волі, а внаслідок злочинних шахрайський дій ОСОБА_9, і договори купівлі-продажу квартири, один з яких укладений відповідачкою, є фіктивними, оскільки були вчинені без наміру створення правових наслідків. В договорі іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_7 вказано, що право приватної власності іпотекодавця на квартиру АДРЕСА_1 підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченого 15 серпня 2007 року ОСОБА_6, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області, за реєстровим номером №1501. Проте, вказаний договір рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 листопада 2012 року визнаний недійсним. Таким чином відповідачка ОСОБА_7 на момент укладення з АКБ «ТАС- Комерцбанк» договору іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28.08.2007 року не була власником квартири АДРЕСА_1 і не мала права укладати таку угоду. Така передача належної позивачеві квартири в іпотеку суперечить волі власника квартири, а договір іпотеки укладений без відповідного волевиявлення власника квартири. Оскільки укладення відповідачами ОСОБА_7 та АКБ "ТАС- Комерцбанк" договору іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28 серпня 2007 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, суперечить вимогам ст.583 ЦК України, статті 5 Закону України «Про іпотеку» даний договір слід визнати недійсним. Враховуючи вищенаведене рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції індексний №1806648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 слід скасувати. Однак з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна. Так, відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання: - чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; - які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; - яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Як вбачається з матеріалів справи і це вірно встановлено судом згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 січня 2013 року, виданого реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції 21 січня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11). Зазначене право власності ОСОБА_4 було поновлено на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 19 листопада 2012 року, яким визнано недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладені 21 червня 2007 року між ОСОБА_4, від імені якого діяв ОСОБА_9, та ОСОБА_10, 27 червня 2007 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, 15 серпня 2007 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 Також визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.16-18). Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 травня 2013 року, виданого реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції, 28 серпня 2007 року в Державному реєстрі іпотек приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу проведено державну реєстрацію іпотеки за реєстраційним номером 5560049 (а.с. 12-13). 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_14 проведено реєстраційний запис №6970 на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого іпотекодавцем є ОСОБА_7, а іпотекодержателем - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (а.с.12-13). 28 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_7 був укладений договір іпотеки №2501/0807/88-380-2-1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6, відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання - кредитного договору №2501/0807/88-380 від 28 серпня 2007 року ОСОБА_7 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с.59-62). 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», як правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу №15, відповідно до якого банк відступає товариству свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, а останнє набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає банку кошти, що становлять ціну продажу за договором (а.с.63-88). 12 липня 2013 року між вказаними сторонами був укладений додатковий договір №1 до договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, в додатку №2 якого до переліку кредитних договорів, переданих банком товариству, включено кредитний договір №2501/0807/88-380 від 28 серпня 2007 року, укладений з ОСОБА_7 (а.с89-92). Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що зміст договору іпотеки №2501/0807/88-380-2-1 від 28 серпня 2007 року між відповідачами ОСОБА_7 та АКБ "ТАС- Комерцбанк", предметом якого є квартира АДРЕСА_1, суперечить вимогам статті 583 ЦК України, статті 5 Закону України «Про іпотеку», а тому його слід визнати недійсним. Однак ухвалюючи рішення в частині скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права. В статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»( далі Закону) визначена система органів державної реєстрації прав. Згідно ч. 4 ст. 9 Закону Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Згідно ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Системний аналіз положень закону дає підстави зробити висновок про те, що суд може скасувати суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав в разі оскарження його дій та встановлення фактів порушення державним реєстратором Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року, N 410. Відповідно до положень ст. 26 Закону рішення суду може же бути підставою для того, щоби державний реєстратор скасував своє рішення про державну реєстрацію прав та вніс до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав. Як вбачається з матеріалів справи в ході судового розгляду справи не було встановлено фактів порушення державним реєстратором Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції положень вищевказаних нормативних актів під час прийняття рішення №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1. Крім того в порушення вимог ст.ст. 30, 35 ЦПК України суд вирішив права і обов'язки Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції не залучивши її до у часті у справі в якості відповідача . Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовити. В решті рішення слід залишити без змін. Доводи апеляційної скарги висновків суду в частині визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки не спростовують. Зокрема на думку апелянта суд не врахував, що предмет іпотеки належав іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, який був укладений 15 серпня 2007 року. Договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 був укладений 28 серпня 2007 року. Договір купівлі-продажу спірної квартири, який був укладений 15 серпня 2007 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 був визнаний недійсним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 листопада 2012 року. Таким чином на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_7 була власником спірної квартири, а тому у суду не було законних підстав для визнання договору іпотеки недійсним. Такі доводи апеляційної скарги є помилковими. Зокрема апелянт не взяв до уваги, що в разі визнання судом договору недійсним він визнається таким з моменту його укладення. Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, вирішила: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 1 жовтня 2013 року в частині скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 скасувати. У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства «Омега Банк» про скасування рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції №180648 від 30 січня 2013 року про державну реєстрацію іпотеки та обтяження квартири АДРЕСА_1 відмовити. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу. Головуючий Судді:
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор’євої Л.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа – товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л и: У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі – ПАТ "КБ "Надра", Банк), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива" (далі – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива"), про стягнення грошових коштів. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року вона набула право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з його банківського рахунку, відкритого у гривнях і тройських унціях золота за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між зазначеним товариством та ПАТ "КБ "Надра" й пов'язаними правовідносинами в повному обсязі. Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" Банк 20 березня 2008 року здійснив операції з купівлі-продажу банківського металу за декількома договорами від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало Банку тройські унції золота загальною кількістю 113 тис. 320 тройських унцій та загальною вартістю 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до вказаних банківських виписок, частина отриманих товариством грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. була направлена на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ "КБ "Надра" за кредитним договором № 26/5/2006/959-к/53 від 28 липня 2006 року. Проте 8 квітня 2008 року ПАТ "КБ "Надра" в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року, та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з цих рахунків 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., які були отримані товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, та одночасно поновив позичкову заборгованість товариства перед Банком. Унаслідок односторонньої відмови Банку від операцій з продажу банківських металів (золота) від 20 березня 2008 року, списання грошових коштів у розмірі 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. станом на 8 квітня 2008 року та зниження на цю дату облікового курсу Національного банку України на золото, вона – ОСОБА_1, як правонаступник товариства за договором цесії втратила грошові кошти в сумі 110 млн. 232 тис. 098 грн 13 коп., з яких: 59 млн. 618 тис. 048 грн 20 коп. основного боргу; 5 млн 174 тис. 519 грн 91 коп. – 3 % річних; 21 млн 985 тис. 632 грн 45 коп. суми індексу інфляції; 5 млн 961 тис. 804 грн 82 коп. – 10 % пені за неправильне списання з рахунку коштів; 17 млн 492 тис. 092 грн 75 коп. – 3 % неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошових коштів. З огляду на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила суд стягнути з банку зазначену суму коштів. ПАТ "КБ "Надра" звернулось до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На обґрунтування зустрічних позовних вимог Банк послався на те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, в якому фактором виступила ОСОБА_1, в той час як відповідно до норм статей 1077, 1079 ЦК України між указаними сторонами договір факторингу не міг бути укладений, а тому на підставі до статей 203, 215 ЦК України цей договір є недійсним. Справа розглядалась судами неодноразово. 5 вересня 2013 року ОСОБА_1 в судовому засіданні подала клопотання про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року недійсним у зв’язку з ліквідацією товариства. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі за зустрічним позовом задоволено частково. Закрито провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги в частині вимог до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" у зв'язку з ліквідацією вказаної юридичної особи. У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. Зустрічний позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива". Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року відхилено. Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року про часткове задоволення клопотання про закриття провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним відмовлено. У поданій 21 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення грошових коштів з підстави неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1066, 1071, 1073 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1 надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, 13 квітня 2011 року, 23 січня 2013 року, 5 березня 2014 року, 19 лютого 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року та 22 січня 2015 року, в яких, на її думку, зазначені правові норми застосовані по-іншому, ніж у справі, яка переглядається. Отже, предметом перегляду в зазначеній справі є судові рішення в частині застосування судом норм матеріального права – статей 1066, 1071, 1073 ЦК України при вирішенні спору щодо правовідносин сторін, які виникають з договору банківського рахунку. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процессуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 7 липня 2006 року між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ "КБ "Надра" укладено договір банківського рахунку № 590, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26004002497001 в українських гривнях та в золоті (тройських унціях золота). Крім того, 28 липня 2006 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Інвестиційна перспектива" укладено договір кредитної лінії № 26/5/2006/959-к/53, відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в розмірі 33 тис. тройських унцій золота, видача яких здійснюється окремими траншами протягом шести місяців – з 28 липня 2006 року до 29 січня 2007 року. Протягом 28 липня 2006 року – 5 лютого 2008 року сторонами вносилися зміни і доповнення до договору від 28 липня 2006 року, відповідно до яких у межах кредитної лінії банк надавав позичальнику кредит у сумі 73 тис. тройських унцій на строк до 30 травня 2008 року, який повинен був погашатися за рахунок продажу золота з депозитних рахунків боржника то його майнового поручителя (т. 1, а.с. 48, 72). Так, відповідно до п. 1.2 договору кредитної лінії № 26/5/2006/959-К/53 видача кредитних коштів здійснювалася окремими траншами після подачі позичальником заявок на їх видачу та підписання сторонами окремих додаткових угод до цього договору. Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позичальник передає в заставу майнові права за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного з позичальником, та договором банківського вкладу (депозиту), укладеного банком з майновим поручителем. Додатковими угодами, а саме: від 28 липня 2006 року № 1 ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" надано банком транш у сумі 33 тис. тройських унцій; від 28 липня 2006 року № 2 збільшено розмір кредиту до 43 тис. тройських унцій та надано транш в сумі 10 тис. тройських унцій; від 16 серпня 2006 року № 3 відкрита кредитна лінія на 1 тис. 500 тройських унцій; від 11 вересня 2006 року № 4 відкрита кредитна лінія на 43 тис. тройських унцій та надано транш у розмірі 40 тис. тройських унцій; від 9 жовтня 2006 року № 5 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі 1 155, 84 тройських унцій; від 10 жовтня 2006 року № 6 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі 20 тис. тройських унцій; від 13 жовтня 2006 року № 7 в межах кредитної лінії надано транш у розмірі 33 тис. 950 тройських унцій; від 26 січня 2007 року № 8 строк кредитної лінії у сумі 43 тис. тройських унцій продовжено до 30 липня 2007 року; від 31 січня 2007 року № 9 надано транш в розмірі 5165, 68 тройських унцій; від 7 березня 2007 року № 10 в межах кредитної лінії надано транш у розмірі 5 тис. тройських унцій; від 13 березня 2007 року № 11 збільшено кредитну лінію до 73 тисяч тройських унцій та надано транш в розмірі 30 тис. тройських унцій; від 27 липня 2007 року № 12 кредитну лінію в розмірі 73 тис. тройських унцій подовжено до 25 грудня 2007 року. Додатковою угодою від 27 липня 2007 № 13 року продовжено до 25 грудня 2007 року строк дії користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11. Додатковою угодою від 25 грудня 2007 року № 14 встановлено до 30 травня 2008 року строк користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11. Додатковою угодою від 5 лютого 2008 року № 15 внесено зміни, за якими в межах кредитної лінії банк надав ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" кредитний транш у сумі 28 млн 980 тис. 915 грн 46 коп. строком до 30 травня 2008 року. За договором від 9 грудня 2010 року ОСОБА_1 отримала право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з банківських рахунків у гривнях та тройських унціях золота, відкритих за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ КБ "Надра". Згідно з випискою банку з розрахункового рахунку цього товариства банком проведено операції з продажу банківського металу за договорами купівлі-продажу від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало банку тройські унції золота у кількості 113 тис. 320 тройських унцій вартістю 583 млн. 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до виписок банку частину грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. було направлено на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ КБ "Надра" за кредитним договором від 28 липня 2006 року. 8 квітня 2008 року банк в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з рахунку товариства 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., отриманих товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, і поновив позичкову заборгованість цього товариства перед банком за вказаним кредитним договором. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПАТ КБ "Надра" та визнаючи недійсним укладений між сторонами договір відступлення права вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", за своєю правовою природою є договором факторингу, а оскільки ОСОБА_1 відповідно до положень статей 1077 та 1079 ЦК України не може виступати фактором, то і спірний договір між указаними сторонами не міг бути укладений, а відтак цей договір необхідно визнати недійсним на підставі положень статей 203, 215 ЦК України. Дійшовши висновку про недійсність укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» договору відступлення права вимоги, суди вважали, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра" про стягнення грошових коштів відсутні, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Скасовуючи судове рішення в частині задоволення позову ПАТ КБ "Надра" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, касаційний суд вважав, що між сторонами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), підстави для визнання якого недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України відсутні. Скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову з задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення грошових коштів, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог. При цьому касаційний суд зазначив, що правомірність проведення 20 березня 2008 року банківських операцій з купівлі-продажу банківських металів на загальну суму 583 млн 069 тис. 758 грн належними доказами не підтверджена, тому суд вважав, що зазначені договори не могли укладатися через відсутність на рахунках товариства тройських унцій золота, а тому банк правомірно здійснив виправлення в банківських рахунках шляхом зворотних записів на величину допущеної помилки. Водночас в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права посилається ОСОБА_1, суди дійшли таких висновків: - про помилкове неврахування судами наданої позивачем банківської виписки з поточного рахунку позичальника як доказу надання кредитних коштів (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року); - про виписку з карткового рахунку як належний первинний доказ здійснення банківських операцій з грошовими коштами клієнтів чи наявності кредитної заборгованості (постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року, 22 січня 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року); - про неправомірність дій банку щодо списання коштів з рахунку клієнта та скасування такої операції в односторонньому порядку й повторного проведення таких операцій за іншим курсом конвертації (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року); - про необхідність перевірки доводів відповідача щодо здійснення операції зняття коштів в позаопераційний час (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року). Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права судові палати у цивільних та господарських справах виходять з такого. До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні. Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Як встановлено судами при укладенні договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1 сторони керувалися положеннями статей 512, 513,514 ЦК України. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов’язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Судові рішення в частині договору відступлення права вимоги не є предметом перегляду в цій справі. Отже, суд установив, що ОСОБА_1 за договором відступлення права грошової вимоги від 9 грудня 2010 року з моменту його укладення набула відповідних прав та обов’язків за договором банківського рахунку та має право вимагати від банку належного виконання зобов’язання за цим договором. Згідно із частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частина перша статті 1068 ЦК України визначає, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Відповідно до частини другої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. При ухваленні оскаржуваного рішення суди не встановили жодної із підстав, передбачених у статті 1071 ЦК України, для списання коштів з рахунка товариства. Так, пункт 4.12 Положення про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 серпня 2003 року № 325, передбачає, що порядок оформлення заяв про купівлю або продаж банківських металів, а також платіжних доручень на переказ банківських металів визначається нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють порядок та умови торгівлі іноземною валютою та порядок виконання банківських документів на переказ в іноземній валюті та банківських металах. У справі, яка переглядається, суди встановили, що заяви товариства про продаж банківських металів та перерахування коштів відсутні. Разом з тим статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Судами не встановлено, що правомірність правочинів з купівлі-продажу банківських металів від 20 березня 2008 року, на підставі яких відбулося зарахування коштів на банківський рахунок товариства та їх списання з рахунку, у передбаченому законом порядку спростована. Так, згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (стаття 215 ЦК України). До загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься й вимога вчинення правочину у формі, встановленій законом (стаття 203 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Так, законодавством не встановлено нікчемності договору купівлі-продажу банківських металів у разі відсутності заяви про їх купівлю (продаж) або відсутності письмового чи іншого договору. Крім того, сторони у справі, яка переглядається, не оспорювали у встановленому законом порядку правомірність вчиненого правочину. Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Такими письмовими підтвердженнями є виписки з особових рахунків клієнтів, які призначаються для видачі або надсилання клієнтам (п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 року № 254). Висновок суду про правомірність дій банку щодо вчинення виправних проводок ґрунтується на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 1073 ЦК України в разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. З наведених мотивів судові рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення грошових коштів не можна визнати обґрунтованими. Отже, суд касаційної інстанції припустився неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. З огляду на те, що суди попередніх судових інстанцій ці обставини не встановили, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 3602, 335 ЦПК України не може встановлювати ці обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їх оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Тому судові рішення у справі в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. За таких обставин, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суд України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа – товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Л.І. Григор'єва Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-301 цс15) Відповідно до частини третьої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. При ухваленні оскаржуваного рішення суди не встановили жодної із підстав, передбачених у статті 1071 ЦК України, для списання коштів з рахунка товариства. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Судами не встановлено, що правомірність правочинів з купівлі-продажу банківських металів від 20 березня 2008 року, на підставі яких відбулося зарахування коштів на банківський рахунок товариства та їх списання з рахунку, у передбаченому законом порядку спростована. Згідно із частиною першою статті 1073 ЦК України в разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F6EEEF3061CB2CAAC2257E7E0024EBBE
  13. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/6094/15-ц пр. № 2/759/3543/15 05 серпня 2015 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючого судді - Чалої А.П., при секретарі - Котляр Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», ОСОБА_2,3-тя особа: ПАТ «Сведбанк» про визнання недійсним іпотечного договору, усунення перешкод в розпорядженні власністю шляхом припинення іпотеки нерухомого майна і вилучення з Державного реєстру відомостей про іпотеку та обтяження нерухомого майна, - В с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів та з врахуванням уточнених під час розгляду справи позовних вимог просив: визнати недійсним іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», і ОСОБА_2; усунути йому перешкоди в розпорядженні власністю - квартирою АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі договору про відступлення права вимоги №6970 від 28.11.2012р., шляхом припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1; вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4, спадкоємцем якого по закону він є. Після смерті батька відкрилась спадщина на майно, в тому числі й на квартиру АДРЕСА_1. Однак, оформити спадкові права на вказану квартиру він не зміг, оскільки було з*ясовано, що 03.08.2007р. від імені батька була видана нотаріально посвідчена довіреність на ім*я ОСОБА_5, який на підставі цієї довіреності 16.08.2007р. продав вказану квартиру ОСОБА_6, а останній 22.02.2008р. продав цю квартиру ОСОБА_2, якою для придбання спірної квартири були використані кредитні кошти, отримані в ПАТ «Сведбанк» і того ж дня 22.02.2008р. між ОСОБА_2 і ВАТ «Сведбанк» був укладений іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1, за умовами якого відповідачка в забезпечення своїх кредитних зобов*язань передала в іпотеку ПАТ «Сведбанк» придбану квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14.10.2011р. позов прокурора Святошинського району м.Києва, поданий в інтересах ОСОБА_1, був задоволений частково, визнано недійсною довіреність від 03.08.2007р., видану від імені ОСОБА_4 на ім*я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською Н.І. та зареєстровану в реєстрі за №4646; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 в особі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від 16.08.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстрований в реєстрі правочинів за №3211, а в решті позовних вимог відмовлено. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. за позовом прокурора Святошинського району м.Києва в інтересах ОСОБА_1 позовні вимоги задоволені: витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_1 і визнано за ним право власності на це майно; зобов*язано ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1; визнано недійсним іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2; іпотеку квартири АДРЕСА_1 припинено. 20.02.2013р. Апеляційний суд м.Києва постановив рішення, яким апеляційні скарги ОСОБА_2 і ПАТ «Сведбанк» задовольнив частково, рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в частині визнання недійсним іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 та припинення іпотеки скасував, і в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив. Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2013р. рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м.Києва від 20.02.2013р. залишені без змін. Хоча спірна квартира повернута йому в натурі в результаті задоволення судом його віндикаційного позову, однак порушення його права власності на спірну квартиру продовжує існувати, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишається запис про іпотеку №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2, існування яких перешкоджає йому розпорядитися на власний розсуд належним йому нерухомим майном. В інший спосіб, ніж визнання недійсним іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р. з інших правових підстав, ніж ті, які заявлялись раніше, а також шляхом усунення йому перешкод в розпорядженні спірною квартирою, вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку і про обтяження, він не може захистити в повній мірі своє право власності, яке охороняється Конституцією і Законами України. Просив задовольнити позов з врахуванням його уточнень на підставі Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 16, 509, 575, 204-210, 319, 391 ЦК України. В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, а також пояснив про те, що вважає, що ним не пропущені строки позовної давності на звернення до суду із даним позовом, оскільки позов по суті є негаторним і порушення його права власності триваючим, а Апеляційний суд м.Києва в своєму рішенні від 20.02.2013р. вказав про те, що він має право на захист свого права власності в інший спосіб. Він не має ніяких боргових зобов*язань перед банком, а тому вважав, що законних підстав для перебування його квартири в іпотеці та під забороною немає, а спірну квартиру він фактично отримав у спадок від свого покійного батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і яка належить йому від дня відкриття спадщини, коли ніяких заборон та іпотечних договорів не існувало. Також, зазначив про те, що в інший спосіб захистити своє право власності на спірну квартиру він не має можливості. Представник позивача уточнений позов підтримав і просив його задовольни, а також пояснив про те, що ОСОБА_2 кредит не повертає і має заборгованість по кредитному договору, яка стягнута з неї рішенням суду 04.03.2013р., в даному спорі позивачем застосовано інший спосіб цивільно-правового захисту власності позивача, позивач не має ніякого відношення до боргових правовідносин ОСОБА_2 і ПАТ «Сведбанк» та є законним власником спірної квартири, згоду на іпотеку якої він не давав. Представник відповідача - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а також пояснив про те, що до від ОСОБА_2 разом із правом власності на спірну квартиру до ОСОБА_1 на підставі ст.23 Закону України «Про іпотеку» перейшло і її обтяження у вигляді іпотеки та обов*язки іпотекодателя. Представник відповідачки ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на не грунтованість його на матеріальному законі, на пропуск строку позовної давності щодо оспорювання іпотечного договору від 22.02.2008р., зазначив, що кредитне зобов*язання ОСОБА_2 перед ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», не погашено, ОСОБА_1 не є стороною іпотечного договору, який ним оспорюється, а тому вважав, що іпотечний договір є чинним, оскільки забезпечує існуюче реальне грошове зобов*язання. Третя особа - ПАТ «Сведбанк» в судове засідання явку свого представника не забезпечив, про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що в справі є поштові повідомлення (а.с. 57, 65), заперечень проти позову суду не надав, про поважність причин неявки суд не повідомив. Суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника третьої особи на підставі наявних у справі доказів. Заслухавши пояснення позивача і його представника, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступного. Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до частини 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до правил частини 3 ст.61 ЦПК України судом вставлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько позивача - ОСОБА_4, спадкоємцем по закону першої черги якого є позивач. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на майно, в тому числі й на квартиру АДРЕСА_1. Однак, при оформленні спадкових прав на вказану квартиру було з*ясовано, що 03.08.2007р. від імені ОСОБА_4 була видана нотаріально посвідчена довіреність на ім*я ОСОБА_5, який на підставі цієї довіреності 16.08.2007р. продав вказану квартиру ОСОБА_6, а останній 22.02.2008р. продав цю квартиру ОСОБА_2, якою для придбання спірної квартири були використані кредитні кошти, отримані в ПАТ «Сведбанк» і того ж дня 22.02.2008р. між ОСОБА_2 і ВАТ «Сведбанк» був укладений іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1, за умовами якого відповідачка в забезпечення своїх кредитних зобов*язань передала в іпотеку ПАТ «Сведбанк» придбану квартиру АДРЕСА_1. 28.11.2012р. ПАТ «Сведбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором №6970 відступив право вимоги до ОСОБА_2 ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14.10.2011р. позов прокурора Святошинського району м.Києва, поданий в інтересах ОСОБА_1, був задоволений частково, визнано недійсним довіреність від 03.08.2007р., видану від імені ОСОБА_4 на ім*я ОСОБА_5, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською Н.І. та зареєстровану в реєстрі за №4646; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 в особі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від 16.08.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстрований в реєстрі правочинів за №3211, а в решті позовних вимог відмовлено (а.с. 6-9 - копія рішення суду). Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. за позовом прокурора Святошинського району м.Києва в інтересах ОСОБА_1 позовні вимоги задоволені: витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_1 і визнано за ним право власності на це майно; зобов*язано ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1; визнано недійсним іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2; іпотеку квартири АДРЕСА_1 припинено (а.с. 10-12 - копія рішення суду). 20.02.2013р. Апеляційний суд м.Києва постановив рішення, яким апеляційні скарги ОСОБА_2 і ПАТ «Сведбанк» задовольнив частково, рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в частині визнання недійсним іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 та припинення іпотеки скасував, і в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив (а.с. 13-14 - копія рішення суду). Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.05.2013р. рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р. в незміненій частині та рішення Апеляційного суду м.Києва від 20.02.2013р. залишені без змін (а.с. 15-16 - копія ухвали суду). В матеріалах справи є Витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з датою формування: 06.02.2015р., який містить чинні запис про іпотеку об*єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 за №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2 (а.с. 17-18 - копія витягу). Квартира АДРЕСА_1 є ізольованою двокімнатною квартирою, про що вбачається із технічного паспорту БТІ (а.с. 19-20 - копія), де з 29.01.2015р. позивач є зареєстрованим (а.с. 4 - копія паспорту). Постановою від 31.03.2008р. прокурора Святошинського району м.Києва була порушена кримінальна справа №58-1809 за фактом підроблення, використання завідомо підроблених документів та шахрайського заволодіння невстановленими особами чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених частинами 1, 3 ст.190 КК України (а.с. 25 - копія постанови). За заявою ОСОБА_1 постановою Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві від 29.07.2013р. арешт з квартир АДРЕСА_1 було скасовано (а.с. 26 - копія постанови). Задовольняючи позов, суд виходив з наступного. Згідно частини 1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом вказані в частині 2 ст.16 ЦК України. Держава забезпечує рівний захист усіх суб*єктів права власності, про що закріплено в частині 1 ст.386 ЦК України. Зміст правомочностей, які включає в себе право власності особи на річ, визначено в частині 1 ст.317 ЦК України, зокрема, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. З наведеної норми права випливає висновок про те, що порушення будь якої із правомочностей власника є порушенням його права власності на майно (річ). У відповідності до ст.391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тобто, вказаною вище нормою матеріального закону закріплено право власника на захист таких правомочностей власника, як користування та розпорядження, не пов*язаних із позбавленням володіння або право на негаторний позов. Конкретні способи усунення власнику перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому майном, законом не передбачені. Щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту його права власності на квартиру АДРЕСА_1, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в справі №6-107цс12 від 07.11.2012р., предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не була стороною цього договору, зробив правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст.392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем. Положення частини 3 ст.215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним. В даному випадку, спірна квартира вже повернута позивачу за віндикаційним позовом та за ним визнано право власності на цю квартиру згідно рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р., яке набрало законної сили в цій частині 20.02.2013р., тобто, на час розгляду даної цивільної справи, спірна квартира перебуває у фактичному володінні свого власника - ОСОБА_1, який є зареєстрованим в цій квартирі та мешкає в ній, відповідачі не оспорюють право власності позивача на спірну квартиру, тобто, речово-правові (віндикаційні) способи захисту згідно ст.ст. 387, 388 ЦК України і спосіб захисту права позивача шляхом визнання за ним права власності на спірну квартиру на підставі ст.392 ЦК України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, оскільки вказані способи захисту права позивача на спірну квартиру вже ним використані, а порушене право власності ОСОБА_1, зокрема, щодо правомочності розпорядження спірною кватирою, може бути відновлене шляхом визнання іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р. недійсним, у зв*язку із чим суд вважає, що ним правильно обраний цивільно-правовий спосіб захисту. Щодо недійсності іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., суд вважає, також, вказати про наступне. В ст.203 ЦК України законодавчо визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства… Згідно частини 1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до частини 1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Тобто, право розпорядження своїм майном належить виключно власникові. У відповідності до частини 1 ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об*єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання…нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення… В даному випадку, ОСОБА_2 при укладенні 22.02.2008р. з ПАТ «Сведбанк» іпотечного договору виступала на момент його укладення як титульний власник предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, однак на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.2012р., яке набрало чинності в цій частині 20.02.2013р., спірна квартира була витребувана із володіння ОСОБА_2 як незаконного і визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_1 В частині 1 ст.236 ЦК України вказано, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, на час укладення оспорюваного позивачем іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., іпотекодавець ОСОБА_2 не була титульним власником предмета іпотеки - спірної квартири, а тому не мала права розпоряджатися цим нерухомим майном. З наведеного випливає, що іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р. суперечить закону, зокрема, ст.ст. 317, 319 ЦК України і ст.5 Закону України «Про іпотеку», в тій його частині, що його стороною - іпотекодавцем не є власник предмета іпотеки. Відповідно до частини 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п*ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оцінюючи зібрані по справі докази щодо позовної вимоги про визнання недійсним іпотечного договору у їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку про її обґрунтованість і необхідність задоволення. Щодо інших позовних вимог, суд вважає вказати про наступне. Згідно ст.17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється, крім іншого, у разі визнання іпотечного договору недійсним. Враховуючи те, що позовні вимоги про припинення іпотеки та вилучення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку та запису про обтяження, по своїй суті є похідними і випливають із іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., який визнано судом недійсним, а тому й ці позовні вимоги підлягають задоволенню. Що стосується заяви представника відповідачки ОСОБА_2 в порядку частини 4 ст.267 ЦК України про застосування наслідків спливу строків позовної давності, то суд вважає за необхідне вказати про наступне. Так, стаття 268 ЦК України містить перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, при цьому відповідно до частини 2 вказаної правової норми, законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Суд вважає, що позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча ці порушення і не були поєднані з позбавлення володіння, оскільки такі порушення мають триваючий характер і постійно відсувається початковий момент перебігу строку позовної давності, що має місце в спірному випадку. Стосовно посилання представника відповідача - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в обґрунтування заперечення проти позову на те, що до позивача з правом власності на спірну квартиру від ОСОБА_2 перейшло й її іпотечне обтяження згідно правил ст.23 Закону України «Про іпотеку», суд вважає, що на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25.09.20012р., яке набрало чинності в цій частині 20.02.2013р., спірна квартира була витребувана із володіння ОСОБА_2 як незаконного і визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_1, як спадкоємцем першої черги після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_4, тобто, право власності на квартиру АДРЕСА_1, перейшло до ОСОБА_1 не від ОСОБА_2, яка втратила це право як незаконно отримане, тобто, ОСОБА_2, не набула в законному порядку права власності на спірну квартиру, у зв*язку із чим не могла його передати, а в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого батька ОСОБА_4 як законного власника спірної квартири. При цьому, відповідно до частини 5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ніяких законних обтяжень щодо спірної квартири не існувало. Крім цього, поняття зобов*язання в загальному його розумінні закріплено в частині 1 ст.509 ЦК України, де вказано, що зобов*язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов*язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов*язку. Згідно частини 2 цієї ж норми права, зобов*язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а ст.11 ЦК України в свою чергу в частині 2 містить перелік підстав виникнення цивільних прав та обовя*зків, якими, крім іншого, є договори та інші правочини. Натомість відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов*язковим для виконання сторонами. Аналізуючи вказані вище норми матеріального закону і співставляючи їх із спірними правовідносинами, можливо зробити висновок про те, що між ОСОБА_1 і ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», або самою ОСОБА_2 будь-які договірні зобов*язання або інші підстави виникнення цивільних прав та обов*язків, передбачені ст.11 ЦК України, місця не мали, а тому у ОСОБА_1 не виникло й будь-яких зобов*язань щодо спірної квартири, в тому числі й іпотечних. Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 236, 268, 317, 319, 629 ЦК України, ст.ст. 5, 17 Закону України «Про іпотеку», правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в справі №6-107 цс 12 від 07.11.2012р., ст.ст. 10, 11, 57-61, 212-215, 223 ЦПК України, суд, - В и р і ш и в : Позов задовольнити. Іпотечний договір №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладений між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого щодо вимог до ОСОБА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», і ОСОБА_2, - визнати недійсним. ОСОБА_1 усунути перешкоди в розпорядженні власністю - квартирою АДРЕСА_1, яка перебуває в іпотеці ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», на підставі договору про відступлення права вимоги №6970 від 28.11.2012р., шляхом припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1. Вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку №2507208, внесений на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами №6970 від 28.11.2012р. і запис про обтяження №2507239, внесений на підставі іпотечного договору №2619/0208/71-005-Z-1 від 22.02.2008р., укладеного між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_2. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/48034136
  14. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про нотаріат Стаття 12. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України: е) неодноразового порушення нотаріусом чинного законодавства при вчиненні нотаріальних дій або грубого порушення закону, яке завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян; Стаття 77. Засвідчення вірності виписки з документа Вірність виписки може бути засвідчена лише у тому разі, коли її зроблено з документа, в якому містяться рішення кількох не зв'язаних між собою питань. Виписка повинна відтворювати повний текст частини документа з певного питання. Засвідчення вірності виписки з документа здійснюється за правилами, передбаченими статтями 75 і 76 цього Закону. Стаття 75. Засвідчення вірності копій документів Нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, засвідчують вірність копій документів, виданих підприємствами, установами і організаціями за умови, що ці документи не суперечать законові, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом. Стаття 76. Засвідчення вірності копії з копії документа Вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, посадовою особою органу місцевого самоврядування, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана підприємством, установою, організацією, що видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку даного підприємства, установи, організації з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться на даному підприємстві, в установі, організації. ПОРЯДОК вчинення нотаріальних дій нотаріусами України 5. Умови засвідчення вірності виписки з документа 5.1. Вірність виписки засвідчується згідно з пунктом 3 цієї глави. Вірність виписки може бути засвідчена у разі, коли її зроблено з документа, у якому міститься рішення кількох, не пов'язаних між собою питань. 5.2. Виписка має відтворювати повний текст частини документа з певного питання. 5.3. При виготовленні виписки з багатосторінкового документа обов'язково відтворюється текст першої та останньої сторінок, які надають можливість ідентифікувати документ, вірність виписки з якого засвідчується. 5.4. Фотокопія-витяг з багатосторінкового документа засвідчується за правилами засвідчення вірності копій з урахуванням положень, встановлених у підпункті 5.3 пункту 5 цієї глави, із зазначенням відомостей про загальну кількість сторінок, що містить оригінал документа, та переліку сторінок, з яких виготовлена така фотокопія-витяг, у посвідчувальному написі. А теперь ЧЕРНЫЙ ЯЩИК: Внимание вопросы: Уважаемые знатоки, какими нормами ЗУ руководствовался данный нотариус, заверяя эти "копии" или выписки из копий, или копии из выписок? Нарушил ли ЗУ Про Нотаріат і Порядок вчинення нотаріальних дій? Можно ли данные "копии" рассматривать в суде как належні і допустимі докази передачи чего-то там кому-то кем-то? Куда кроме суда можно пожаловаться на дії нотаріуса? И вопрос к залу: У кого еще есть такие же, присоединяйтесь, попробуем отнять у нотариуса кусочек хлебца, возможно хлебца с маслом, возможно еще и с икрой. Потому, что копии которые Дельта носит в суды по всей Украине исчисляются сотнями, а выглядят (я полагаю) как близнецы братья. А это говорит о том, что порушення всё-таки неодноразове. В сети нашла пару исков об ИНН, не подлежащей исполнению и один о недействительности ипотечного договора = от этого нотариуса, закончившиеся на удивление ничем... вобщем всё мутно в этом болотце. ЗЫ: И может у кого есть образец скарги на нотариуса? Буду признательна.
  15. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39940770 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42756369 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44699445 первая практика. маленькая но победа.
  16. Державний герб України УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 214/4359/13-Ц 22-ц/774/380/К/14 Справа № 214/4359/13-ц Головуючий в суді першої Провадження № 22-ц/774/380/К/14 інстанції - Ан О.В. Категорія 27 (4) Доповідач - Савіна Г.О. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2014 року м. Кривий Ріг Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - судді Савіної Г.О., суддів - Митрофанової Л.В., Остапенко В.О., при секретарі - Кузьміній Н.В., за участю: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И Л А : У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 липня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0301/0706/88-506 (з подальшим внесенням змін та доповнень), відповідно до умов якого відповідач отримав 12000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитним договором . В забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором між ними укладено договір іпотеки №0301/0706/88-506-Z-1, згідно умов якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку 2-кімнаткнну квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. Внаслідок укладених 28 листопада 2012 року між правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» - ПАТ «Сведбанк» та ТОВ Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), а також ТОВ «ФК «Вектор плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» договорів факторингу, останнє набуло статусу нового кредитора/стягувача за вищезазначеним кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань утворилась прострочена заборгованість розмір якої станом на 01 квітня 2013 року становить 203788 грн. 41 коп., з яких заборгованість за кредитом - 92087 грн. 35 коп., заборгованість по відсоткам 54995 грн. 20 коп. та пеня 56705 грн. 86 коп. Оскільки у разі неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права дострокового виконання зобов'язання, а у разі його невиконання - звернення стягнення на предмет іпотеки, просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - 2-х кімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0301/0706/88-506 від 28 липня 2006 року, яка станом на 01 квітня 2013 року складає 203788 грн. 41 коп., виселити відповідача з вказаної квартири без надання іншого житла із зняттям з реєстраційного обліку, а також стягнути з ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 2152 грн. 58 коп. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2013 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволені частково, звернуто стягнення на предмет іпотеки - 2-х кімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 45,3 кв.м, житловою площею 27,9 кв.м, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0301/0706/88-506 від 28 липня 2006 року, яка станом на 01 квітня 2013 року складає 203788 грн. 41 коп., а саме за кредитом 92087 грн. 35 коп., по відсотках 54995 грн. 20 коп., пеня - 56705 грн. 86 коп.; - шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки за ціною, що буде визначена на підставі висновку незалежного експерта чи суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" 2037 грн. 88 коп. в рахунок відшкодування судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд неправомірно задовольнив позовні вимоги, не перевірив розрахунок заборгованості та дійшов помилкового висновку щодо виникнення у нього простроченої заборгованості, наявність якої давала б позивачу право дострокового її стягнення. Суд не звернув увагу на недоведеність позивачем його права на звернення до суду з позовом та того, що він є належним кредитором, а також не врахував, що він не отримував жодного письмового повідомлення про зміну кредитора, тому в даному випадку має місце прострочення кредитора. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 липня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №0301/0706/88-506 (з подальшим вселенням змін та доповнень), відповідно до умов якого відповідач отримав 12000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитним договором . В забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №0301/0706/88-506-Z-1, згідно умов якого ОСОБА_2 передав банку в іпотеку 2-кімнаткнну квартиру АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань утворилась заборгованість розмір якої станом на 01 квітня 2013 року становить 203788 грн. 41 коп., з яких заборгованість за кредитом - 92087 грн. 35 коп., заборгованість по відсоткам 54995 грн. 20 коп. та пеня 56705 грн. 86 коп. 28 листопада 2012 року між правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» - ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, згідно якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зокрема з відповідачем, право на вимогу якої належить банку на підставі доданої до договору документації. В свою чергу, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до п.п. 2.1, 2.2 якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступає ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами укладених з боржниками, право на вимогу за якими належить ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі документації, зокрема, за вищезазначеним кредитним договором укладеним з ОСОБА_2 Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив з порушення прав позивача неналежним виконанням зобов`язання ОСОБА_2 та наявності в зв`язку з цим підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. На думку колегії суддів оскаржуване рішення вимогам вищезазначеної статті не відповідає з наступних підстав. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Сутність договору факторингу полягає у тому, що суб'єкт цивільних правовідносин (кредитор) маючи боржника, який з тих чи інших причин не сплачує належні першому кошти, все ж таки ці кошти отримує, хоча і не від боржника, а від третьої особи, шляхом укладання з нею договору факторингу. Факторинг - це спосіб кредитування однієї особи іншою з умовою платежу у формі правонаступництва («покупки», або передачі прав вимоги до третьої особи). ТОВ «Кредитні ініціативи», звертаючись до суду з позовом як новий кредитор, внаслідок укладених договорів факторингу, за договором № 0301/0706/88-506, укладеним 28 липня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 ставив питання про звернення стягнення на належну відповідачу квартиру АДРЕСА_1, яку відповідач передав в іпотеку АКБ «ТАС-Комерцбанк» в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Предметом договору фінансування під відступлення грошової вимоги може бути: передача грошової вимоги фактору в обмін на надання клієнту грошових коштів; відступлення клієнтом фактору своєї грошової вимоги, як способу забезпечення виконання зобов'язання, що є у клієнта перед фактором (наприклад кредитний договір). Грошова вимога - це вимога клієнта до боржника на підставі будь-якого договору, за яким боржник повинен виплатити клієнту певну грошову суму. Відповідно ж до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05 червня 2003 року (зі змінами) іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом Таким чином, вимоги клієнта до боржника, пов'язані з отриманням від боржника будь-яких робіт, послуг або інших благ в натуральній формі, не можуть бути предметом відступлення за договором факторингу. Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом посилався, як на підставу законності своїх позовних вимог, крім вищевказаного договору факторингу, на договір про передачу йому ТОВ «ФК «Вектор Плюс» прав вимоги за іпотечними договорами, які визначені договором факторингу, укладеним 28.11.2012 року між ними, який нотаріально посвідчений 28.11.2012 року. Однак позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на момент укладення цього договору іпотекодержателем було ТОВ «ФК Вектор Плюс». Крім того, цей договір суперечить положенням ст. 1078 ЦК України та відповідно до ст. 228 ЦК України він є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок. Так, відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При цьому в цій частині стосовно майна фізичних або юридичних осіб, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади характер правочину конкретизовано: йдеться про анти соціальність знищення, пошкодження майна або незаконне заволодіння ним. Згідно із частиною 2 цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним внаслідок безпосередньої вказівки закону і незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Рішення суду в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про виселення відповідача із квартири без надання іншого житла зі зняттям його з реєстрації в належній йому квартирі не оскаржено. Проте відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Судом першої інстанції при вирішенні справи та ухваленні рішення були застосовані правові норми, які застосуванню не підлягали та не застосовані правові норми, які підлягають застосуванню, у зв'язку з чим рішення суду не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України. Так, відмовляючи у позові про виселення відповідача з належної йому квартири без надання іншого житла із зняттям з реєстраційного обліку, суд, посилаючись на ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, дійшов висновку, що на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не виконано імперативно-диспозитивних приписів, встановлених вказаними правовими нормами та відсутності порушення невизнання або оспорювання прав та свобод іпотеко держателя в розумінні вимог ст. 3 ЦПК України. В той час як ці позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду необхідно скасувати з ухваленням, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України нового рішення про відмову ТОВ «Кредитні ініціативи» у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 та виселення відповідача із вказаної квартири без надання іншого житла зі зняттям його з реєстрації. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в сумі 1020 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314 - 316 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 12 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 та виселення відповідача із квартири без надання іншого житла зі зняттям його з реєстрації відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1020 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий : Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/38179717
  17. Державний герб України Придніпровський районний суд м.Черкаси Справа № 711/4575/14-ц Провадження №2\711\1652\14 РІШЕННЯ \заочне\ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2014 року Придніпровський районний суд м . Черкаи в складі : - головуючого - Клочко О.В. - при секретарі - Туз Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м . Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору, змін та доповнень до нього , а також договору іпотеки недійсними - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору , змін та доповнень до нього та договору іпотеки недійсними. Свої доводи мотивує тим , що 14.12.2007 року між ним, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язався надати йому, як позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а він зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено його зобов'язання сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між ним та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором він передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Також, заявник вказує, що до укладення даного кредитного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» ( на теперішній час - ПАТ «Сведбанк») він у період з 2005 по 2008 роки мав правовідносини з різними банківськими установами, уклав з ними багато договорів та являвся добросовісним платником за цими договорами, про що свідчать копії документів з банківськими установами - ВАТ «Кредобанк», «Індекс Банк», «УкрСиббанк» та «ТАС-Комерцбанк». По кредитному договору від 14.12.2007 року ним також виконано зобов'язання. Так, ним та банком в повному обсязі було виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а ним виведено предмет іпотеки , а саме , готельно - ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Проте , через декілька місяців його викликали до керівництва Черкаського відділення АКБ «ТАС - Комерцбанк», де в усній формі йому було повідомлено , що вони не мають можливості надавати йому наступні транші грошових коштів в кредит, оскільки в договорі маються певні неточності, які унеможливлюють здійснення перерахунок коштів. При цьому , надали йому на підпис зовсім інший кредитний договір, але також за № 2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Цей договір він підписав, оскільки йому терміново потрібні були кошти, а оформлювати кредит в іншій банківській установі він не побажав, так як це потребувало б значного часу. Згодом , в подальшому він виявив, що обидва договори мали однакові реєстраційні номери, дату їх укладення, але перший договір був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» з ним, як з фізичною особою, а інший договір, як із приватним підприємцем. Після того, як правонаступником став ПАТ «Сведбанк» кошти в кредит він не отримував. В послідуючому , на його звернення до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, фактично змусили його укласти ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС- Комерцбанк». Зміни до договору з ним не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ним підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюватися шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між ним та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - він також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для нього обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ним підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , він в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Таким чином , відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. Також, позивач у своєму позові вказує, що вищевказане невиконання ПАТ «Сведбанк» зобов'язань за кредитним договором, призвело до того , що 22 червня 2010 року його за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, його не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. Разом з тим , йому відомо , а саме , з листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, він отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання його банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». На цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Відповідно до вказаних рішень судів, оригінали платіжних документів він не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях - не прийняті. Оскільки кредитні договори та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства, під обманом та спрямовані на порушення його прав, як споживача, вважає, що вони є недійсними. Крім того, вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки він є фізичною особою, яка придбала продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Також, продукт, що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукту передбаченого вказаним Законом та до спірних правовідносин має застосовуватися саме Закон України «Про захист прав споживачів», що відповідає положенням і Рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року . Про порушення істотних умов правочину, а також про обставини обману , йому стало відомо із постанови Господарського суду Черкаської області від 15.08.2013 року. Вважає, що зміст спірного кредитного договору та внесені зміни та доповнення суперечать актам цивільного законодавства та є недійсним, так як не містять в собі детальний розпис загальної вартості кредиту , що не узгоджується із положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168. Так, відповідно до п. 3.1 Правил визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково - касове обслуговування, здійснення валютно - обмінних операцій, юридичне оформлення , тощо. Крім того, як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Також, відповідно до додатку №1 до договору «Графік погашення кредиту» - не визначено , яку суму коштів він має сплачувати на погашення тіла кредиту та яку суму - на сплату процентів за користування кредитом. Також в договорі та в додатках до нього не зазначається за яким курсом та в якій валюті він має сплачувати кредит. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося в тому , що його не повідомлено та йому не доведено: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту , варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, необхідність здійснення оцінки майна, та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, тощо. Також, вважає, що відповідачем допущено порушення його прав, визначених ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки він не отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію , яким є кредит. Відповідачем допущено істотне порушення його прав, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання споживачу повної, своєчасної, достовірної інформації про послугу, яка є предметом договору. За таких обставин , він не мав можливості належним чином оцінити властивості такої фінансової послуги та можливі негативні наслідки. Також, вважає, що відповідач не мав наміру виконувати кредитний договір від 14.12.2007 року, сам договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків шляхом надання йому кредиту в іноземній валюті та ці обставини є порушенням ч.5 ст. 203 ЦК України. Також, вважає, що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року , а крім того, невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, є прямим умислом , та свідчить , що договір вчинено під впливом обману. Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Також, вважає, що станом на 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» за умовами кредитного договору № 2301/1207/88 - 945 не мав права надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі у відповідності до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, відповідач не зазначив, що він має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій. Також, він не є суб'єктом валютного ринку України та він не підписував договір на розміщення коштів на депозитному рахунку. З часу укладення договору по теперішній час зріс курс \ співвідношення \ української гривні до американського долара та відбулася істотна зміна обставин валютного кредитного договору, що він не міг передбачити. Відповідач , надавши кредит в іноземній валюті ( в доларах США), переклав всі ризики, пов'язані із знеціненням національної валюти на нього , як на споживача. Крім того : - йому не був вручений оригінал другого примірника договору, чим порушено п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - відсутні умови про відповідальність відповідача за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - вважає, що спірний кредитний договір є несправедливим та відповідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. На його погляд, наявні всі підстави для визнання в судовому порядку кредитного договору недійсним на підставі ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Отже, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. Просив суд : - визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ним та АКБ «ТАС- Комерцбанк» \ правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк»\ , а також: - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року - визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк») - визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Також, просив суд виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року,а саме: готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси АДРЕСА_1. В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився , надавши письмову заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги підтримує, справу просив суд розглядати у його відсутність. Також, представник позивача - адвокат ОСОБА_3 надав суду заяву від 11.07.2014 року про те , що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує, справу просив суд розглядати також у його відсутність, як представника. Представник відповідача - ПАТ «Сведбанк» також до суду не з'явився , причин неявки не надав, незважаючи на те , що належним чином , у відповідності до ЦПК України повідомлений судом про день і час розгляду справи, чому підтвердження поштові рекомендовані повідомлення, які долучені до справи. У відповідності до ч.4 ст.169 ЦПК України , якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів \ постановляє заочне рішення \ . Дослідивши письмові матеріали справи та обставини , які викладені у позовній заяві, суд вважає, що за таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення. Відповідач жодного разу до суду на повідомлення не відреагував та не надав письмових заперечень на даний позов, обставини укладення договору та змін і доповнень до нього не роз'яснив, не виклав своє бачення щодо даного позову. Виходячи з наданих письмових матеріалів, вбачається , що 14.12.2007 року між ОСОБА_1, як позичальником та АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є на теперішній час публічне акціонерне товариство «Сведбанк», укладено кредитний договір за №2301/1207/88-945. Відповідно до п. 1.1 договору банк зобов'язався надати позичальнику, кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється у розмірі 600000 доларів США на строк з 14.12.2007 року по 13.12.2017 року, а ОСОБА_1 зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором. Пунктом 1.3 договору визначено зобов'язання позивача сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 13% річних. При цьому, відповідно до п. 1.4 договору, надання кредитних коштів мало проводитись поетапно, перший транш в розмірі достатнім для повного погашення діючої кредитної заборгованості за договорами №1108696700 від 29.11.2006 року та № 11103156000 від 22.12.2006 року, але не більше, ніж 376000 доларів США - перерахувати ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк», а решта траншів надається за умови повного погашення вище вказаної заборгованості та виведення предмету іпотеки з застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк». Також, в забезпечення зазначеного кредитного договору , 14.12.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» було укладено іпотечний договір за № 2301/1207/88-945-І, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_2. За цим іпотечним договором ОСОБА_1 передав відповідачу в іпотеку нерухоме майно - готельно - ресторанний комплекс, розташований по АДРЕСА_1 в м . Черкаси. Вбачається , що ОСОБА_1 та банком в повному обсязі виконано п. 1.4 кредитного договору: АКБ «ТАС - Комерцбанк» перерахував на рахунок ЧТУ АКІБ «Укрсиббанк» 376000 доларів США, а позивачем ОСОБА_1 виведено предмет іпотеки , а саме , готельно-ресторанний комплекс із застави в ЧТУ АКІБ «УкрСиббанк» , а також погашено поточну заборгованість. Також, встановлено , що між сторонами , в послідуючому, було укладено рід змін та доповнень до кредитного договору за обставин , викладених в позовній заяві ОСОБА_1, що потягло порушення прав позивача. Встановлено , що позивач ОСОБА_1 підписав договір №2301/1207/88 - 945 від 14.12.2007 року. Також, відповідно до обставин справи , після того , як правонаступником став ПАТ «Сведбанк», кошти в кредит позивач не отримував. В послідуючому , на звернення позивача до адміністрації Черкаського відділення ПАТ «Сведбанк» по питанню видачі наступних траншів в кредит, керівництво ПАТ «Сведбанк» повідомило, що не має фінансової можливості виконати вищевказаний кредитний договір. При цьому, встановлено , що фактично з позивачем було укладено ще декілька договорів, якими були внесені зміни до попереднього кредитного договору з АКТ «ТАС-Комерцбанк». Згідно до позовної заяви , вбачається, що зміни до договору з позивачем ОСОБА_1 не узгоджувалися та не обговорювалися, а в подальшому вони виявилися суттєвими та значно погіршили його становище. Такі зміни та доповнення до договорів вносились неодноразово: 1) 16.07.2009 року - укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року. (укладений як з фізичною особою). Відповідно до п.1.1. - розмір кредиту становить 505 000 доларів США на строк до 13.12.2017 року, розмір кредиту в національній валюті не визначено. 2) 27.07.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору, при цьому строк кредитування був продовжений до 14.12.2022 року та визначено, що погашення кредиту та сплата процентів за період користування кредитом має здійснюється шляхом фіксованих платежів (ануїтетних платежів) в сумі 5648,77 доларів США - до 10 числа кожного місяця. Крім цього , у цей же день між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до договору іпотеки. 3) 28.07.2009 року - ОСОБА_1 також підписав ще два договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №3 та №4. Зміни та доповнення передбачали реструктуризацію заборгованості, зміну річної процентної ставки та встановлення для позивача обов'язку сплати комісії за дострокове погашення заборгованості за кредитом. 4) 17.09.2009 року - ОСОБА_1 підписано ще один черговий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору за №5. Цими змінами та доповненнями було змінено розмір комісії, яка підлягає сплаті у разі дострокового погашення заборгованості за кредитом. Після того , як було підписано вищевказані зміни та доповнення до кредитного договору , ОСОБА_1 в черговий раз звернувся із заявою до відповідача по питанню видачі наступного траншу коштів у кредит, проте, 18 серпня 2009 року отримав лист від відповідача з посиланням на те , що станом на 1.07.2009 року ПАТ «Сведбанк» тимчасово припинив активні операції по споживчому кредитуванню. Тобто, відповідач закрив кредитну лінію, не вказавши чітко про причину прийнятого рішення. 22 червня 2010 року позивача за постановою Господарського суду Черкаської області визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також, позивача не повідомлено про наявність судового рішення, яким ПАТ «Сведбанк» визнаний кредитором або про судове рішення, яким затверджено реєстр вимог кредиторів. З листів ПАТ «Сведбанк» від 25.03.2013 року, а також ТОВ «ФК «Вектор Плюс» від 14.12.2012 року позивач ОСОБА_1 дізнався про те , що 28.11.2012 року відповідач - ПАТ «Сведбанк» відступив право вимоги до нього та його майнових і фінансових поручителів, а саме - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а це товариство в свою чергу відступило право вимоги іншому товариству - ТзОВ «Кредитні ініціативи». При зверненні до відповідача та до вищевказаних товариств, з проханням про надання інформації щодо сум кредиту та нарахований процентів, позивач отримав різні дані, які викликали у нього сумніви про укладення факторингових угод та вимог кредиторів, а під час розгляду справи в господарському суді Черкаської області справи про визнання ОСОБА_1 банкрутом, судом відмовлено про заміну первісного кредитора - ПАТ «Сведбанк» його правонаступником - ТОВ «Кредитні ініціативи». Вбачається , що на цей рахунок є ухвала суду від 15 серпня 20103 року, яка в послідуючому скасована Київським апеляційним господарським судом та було ухвалено здійснити заміну в межах ліквідаційної процедури кредитора боржника ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «Кредитні ініціативи». Проте, 29.01.2014 року постановою Вищого господарського суду України скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду та залишено без змін ухвалу господарського суду Черкаської області від 15 серпня 2013 року. Також, встановлено , що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вказаних рішень судів оригінали платіжних документів не отримав, та у зв'язку з виявленням підроблених від його імені платіжних документів, звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів та у зв'язку з цим порушено ряд кримінальних проваджень. Проте, у зв'язку із ненаданням вказаними банківськими установами оригіналів документів, рішення по кримінальних провадженнях ще не прийняті. Дослідивши надані письмові матеріали справи та викладені в позовній заяві обставини щодо укладення кредитного договору, послідуючі дії сторін, направлені на внесення змін та доповнень до цього договору, вбачається, що кредитний договір , а також зміни та доповнення до нього та іпотечний договір укладені з порушенням норм чинного законодавства та спрямовані на порушення прав ОСОБА_1, як споживача. В даному конкретному випадку кредитний договір є договором про надання банком фінансової послуги - споживчого кредиту. Правовідносини , які виникають на підставі такого договору регулюються ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів» , Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», постановою Національного Банку України від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", іншими нормативно - правовими актами. А тому, посилання позивача в заяві на те , що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України «Про захист прав споживачів», суд вважає обґрунтованим. Відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року за №5, при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним судом мають враховуватися вимоги, додержання яких є необхідних для чинності правочину, зокрема ЦК \ ст.ст.215,1048-1052,1054,1055 \, статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». \ п.14 постанови \ . Також, відповідно до вказаної постанови , суди мають з'ясувати виконання банком положень ст.ст.11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3,8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №54\13808 \ щодо укладення договір, укладених після набрання постановою чинності \, де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. Відповідно до ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок тяжкої обставини, є оспорюваним. Позивач у своєму позові , як на правову підставу позовних вимог, посилається на ст.230 ЦК України, оскільки вважає, що дійсно, він, як сторона за кредитним договором ,введений іншою стороною в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. \ п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».\ Так, суд вважає обґрунтованими посилання ОСОБА_1 у позовній заяві про те , що факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору від 14.12.2007 року та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. У відповідності до ч.1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Станом на час підписання договору - 14.12.2007 року АКТ «ТАС - Комерцбанк» відповідно до умов кредитного договору № 2301/1207/88-945 не мав право надавати кредит готівкою іноземною валютою фізичній особі відповідно до п.6 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в кредитному договорі не зазначив, що має банківську ліцензію та генеральну ліцензію на вчинення валютних операцій. Видача готівки іноземної валюти фізичним особам проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків, а тому, видача позивачу кредиту у готівковій іноземній валюті не відповідає вказаним вимогам Закону. Згідно позовної заяви ОСОБА_1, вбачається , що сторони не підписували договір на розміщення коштів на депозитному рахунку , у позивача ОСОБА_1 не був відкритий поточний рахунок, а тому , він не був суб'єктом валютного ринку України та являвся лише клієнтом банку. Крім того, суд враховує і посилання позивача на обставини щодо суттєвого підвищення курсу долару США по відношенню до національної валюти , що може бути кваліфіковано як істотна зміна обставин валютного кредитного договору. Згідно до позову , вбачається , що позивач ОСОБА_1 у момент укладення договору виходив з того, що не відбудеться різка зміна співвідношення гривні з валютою кредиту. В разі, якщо б він міг передбачити таку різку зміну, то не укладав би договір на таких умовах, а укладав кредит в національній валюті. Також, є суттєвими та обґрунтованими є і посилання позивача на обставини того, що подальше виконання договору в умовах зростання офіційного та комерційного курсу долара США по відношенню до української гривні, приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін та позбавить його того, на що він розраховував при укладенні договору з банківською установою. Надавши кредит в доларах США, банківська установа тим самим переклала всі ризики із знеціненням національної валюти на позивача, тобто, внесено у договір такі положення, які завідомо є невигідними для нього, як споживача. Також, суд враховує і інші обставини , на які посилається позивач, як на підстави своїх вимог , а саме , про те , що : - після підписання кредитного договору ОСОБА_1 не був вручений оригінал його другого примірника, цим самим допущено порушення п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». - договір не містить умови, які регулюють розірвання договору, що є порушенням п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - в договорі відсутні умови, які б регулювали відповідальність відповідача - банку за невиконання або неналежне виконання умов договору, що суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». - банк включив в договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши та запевнивши позивача , що договір складено правильно, хоча позивачу не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування, яка має бути надана відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів. - відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. - відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Згідно до ч.5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. - відповідач - банк свідомо спонукав позивача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов'язків на корить банку. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що визначено ст.627 ЦК України. Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 217 ЦК України, якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому. Таким чином, враховуючи вищенаведене , суд вважає, що наявні всі підстави для визнання судом на підставі ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитного договору недійсним. Відповідно до ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. А тому, іпотечний договір, укладений на забезпечення кредитного договору, також повинен бути визнаний недійсним. У зв'язку з тим , що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, підтверджені документально, має бути виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88 - 945 - І від 14.12.2007 року, а саме, готельно-ресторанний комплекс за адресою - м. Черкаси АДРЕСА_1. На підставі вищенаведеного , ст.ст.11,60, 213-215, 88, 224 ЦПК України , керуючись ст.ст. 202, 203, 215 -217, 230, 236, 548, 627 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , постановою НБУ від 10.05.2007 року за № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", суд - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір за №2301/1207/88-945 від 14.12.2007 року, який укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС- Комерцбанк», правонаступником якого являється ПАТ «Сведбанк». Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 16.07.2009 року до кредитного договору за № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 2 від 27.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 3 від 18.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 4 від 28.07.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 5 від 17.09.2009 року до кредитного договору № 2301\1207\88 - 945 від 14.12.2007 року. Визнати недійсним іпотечний договір № 2301/1207/88 - 945- І від 14.12.2007 року, реєстровий номер - 16159, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС - Комерцбанк» ( правонаступник - ПАТ «Сведбанк»). Визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень № 1 від 27.07.2009 року до договору іпотеки № 2301/1207/88-945-І від 14.12.2007 року. Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за іпотечним договором № 2301/1207/88.-.945.-.І від 14.12.2007 року - готельно-ресторанний комплекс за адресою: м. Черкаси, АДРЕСА_1. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи , але не були присутні при проголошенні судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення. ГОЛОВУЮЧИЙ КЛОЧКО О.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39886737
  18. открытия производства невозможно решит касается ли иск нарушения прав потребителя http://reyestr.court.gov.ua/Review/41257004 Державний герб України Дата документу Справа № Апеляційний суд Запорізької області Справа №22-ц/778/4693/14Головуючий у 1-й інстанції Тучков С.С. Суддя-доповідач Гончар М.С.УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2014 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі головуючого судді Савченко О.В. суддів Стрелець Л.Г., Гончар М.С. при секретарі Мосіній О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на ухвалу судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2014 року про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (надалі - ПАТ «Дельта Банк»), Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (надалі - ПАТ «Сведбанк») про захист прав споживачів та визнання договору купівлі-продажу прав вимоги частково недійсним ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом в порядку захисту прав споживачів, в якому просив визнати договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» недійсним в частині, що стосується передачі кредитних зобов'язань за кредитним договором № 0710/0608/55-023 від 24.06.2008 року. Ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2014 року відкрито провадження у справі за цим позовом ОСОБА_2 Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції в частині визначення підсудності справи, посилаючись на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, відповідач ПАТ «Дельта Банк» у своїй апеляційній скарзі просило ухвалу суду першої інстанції скасувати повністю, постановити нову, направити справу за територіальною підсудністю до суду першої інстанції м. Києва за місцезнаходженням відповідачів. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги та залишення ухвали без змін. Відповідно до ст. 312 ч. 1 п. 1 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону. Встановлено що, відкриваючи 30.09.2014 року провадження у цій справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Сведбанк» про захист прав споживачів та визнання договору купівлі-продажу прав вимоги частково недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що дана справа підсудна Комунарському районному суду м. Запоріжжя. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а ухвалу такою, що постановлена з додержанням норм процесуального права, є правильною та законною. Оскільки, хоча й дійсно із змісту позову, матеріалів справи та змісту апеляційної скарги вбачається, що місцезнаходженням відповідачів ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» є м. Київ. Та згідно із ст. 109 ч. 2 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Проте, також як вбачається із змісту позову та матеріалів справи зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_2 є АДРЕСА_1. В силу вимог ст. 110 ч. 5 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача. ОСОБА_2 у своєму позові в обґрунтування свого позову посилався у тому числі на ст. ст. 5, 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Якщо має місце альтернативна підсудність (ст. 110 ЦПК України), то право обирати суд, до якого подавати позов, належить виключно позивачеві. ОСОБА_2 обрав саме Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Як вбачається із змісту позову ОСОБА_2 у цій справі, як заінтересованої особи, останній вважає, що заміною кредитора у кредитному договорі №0710/0608/55-023 від 24.06.2008 року на підставі вищезазначеного пункту договору купівлі-продажу прав вимоги порушуються його права, як споживача. На стадії відкриття провадження у справі суд першої інстанції позбавлений можливості вирішувати по суті питання про те, чи є позивач належним (неналежним), чи порушені (не порушені) при укладенні банками вищезазначеного договору купівлі-продажу в частині, що стосується передачі кредитних зобов'язань за кредитним договором № 0710/0608/55-023 від 24.06.2008 року, права ОСОБА_2, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». Оскільки, вирішення цих питань судом першої інстанції можливо лише за результатами розгляду справи по суті. ОСОБА_2 має право на звернення до суду за захистом своїх прав споживача, якщо він вважає їх порушеними (ст. 3 ч. 1 ЦПК України). Згідно із ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. При вищевикладених обставинах, доводи апелянта про наявність порушень норм процесуального права при постановленні оскаржуємої ухвали судом першої інстанції, є безпідставними, не ґрунтуються на цивільному процесуальному законі. За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції або її зміни. Крім того, у разі відмови у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк» на вищезазначену ухвалу суду першої інстанції, апелянт не має право на компенсацію за рахунок позивача у цій справі судових витрат у вигляді судового збору 121,80 грн. (а.с. 31 а), понесених при подачі цієї скарги до апеляційного суду. Керуючись ст.ст. 307, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити. Ухвалу судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2014 року про відкриття провадження у цій справі залишити без змін. Ухвала оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддяСуддяСуддяСавченко О.В.Стрелець Л.Г.Гончар М.С.
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу, за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 448 грн 09 коп., а також 9 038 грн 65 коп. на відшкодування витрат у зв’язку з інфляцією та 3 % річних. Зазначав, що 5 травня 2008 року між кредитною спілкою «Флагман» (далі – КС «Флагман») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 44 800 грн на строк до 5 травня 2010 року зі сплатою 60% річних. Виконання умов кредитного договору забезпечено договорами поруки, укладеними між КС «Флагман» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 із кожним окремо. 29 травня 2009 року між КС «Флагман» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір НОМЕР_1 до кредитного договору, відповідно до умов якого позичальнику зменшено розмір плати за користування кредитом до 36% річних з дня підписання, проте, у разі пропущення строків сплати або сплати у меншому розмірі хоча б одного платежу за кредитом розмір відсоткової ставки, збільшується до 80% річних. 1 березня 2010 року між КС «Флагман» та ОСОБА_1, який є її членом, укладено договір про відступлення права вимоги та виконання зобов’язань, про що ОСОБА_2 була повідомлена. ОСОБА_2 взяті на себе зобов’язання належним чином не виконувала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку в добровільному порядку сплачено не було. ОСОБА_1, як новий кредитор, звернувся до суду з позовом та просив його задовольнити з викладених підстав. Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 9 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 18 вересня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32 448 грн 90 коп. основного боргу та 9 038 грн 65 коп. в рахунок відшкодування 3 % річних та інфляційних витрат; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини 4 статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року ОСОБА_2 порушує питання про скасування зазначеного рішення та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 1, 21 Закону України «Про кредитні спілки» (далі - Закон). Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року. ОСОБА_2 вказує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 5 травня 2008 року між КС «Флагман» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 44 800 грн на строк до 5 травня 2010 року зі сплатою 60% річних. На забезпечення виконання умов кредитного договору між КС «Флагман» та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, із кожним окремо, було укладено договори поруки, за умовами яких останні несуть солідарну відповідальність за порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору. 29 травня 2009 року між КС «Флагман» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір НОМЕР_1 до кредитного договору, відповідно до умов якого позичальнику зменшено розмір плати за користування кредитом до 36% річних з дня підписання, проте, у разі пропущення строків сплати або сплати у меншому розмірі хоча б одного платежу за кредитом розмір відсоткової ставки збільшується до 80% річних. 1 березня 2010 року між КС «Флагман» та ОСОБА_1, який є її членом, укладено договір про відступлення права вимоги та виконання зобов’язань, про що ОСОБА_2 була повідомлена. Задовольняючи частково позов в справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позичальник за кредитним договором допустив неналежне виконання його умов щодо повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, кредитор у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству України уступив право вимоги іншій особі, яка правомірно ставить питання про стягнення заборгованості за кредитом. Разом із тим, у іншій справі, що виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на яку, як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, посилається у своїй заяві ОСОБА_2, на відміну від справи, яка переглядається, зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, містяться висновки про те, що договір про відступлення права вимоги, укладений між КС «Флагман» та фізичною особою не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки кредитні спілки з огляду на особливості їх правового статусу, не мають права переводити борг або відступати право вимоги за кредитним договором фізичним особам. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається. Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частини першої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 цього Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається. Отже, кредитна спілка як кредитодавець, з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/48361D70B665325CC2257E2D001DFB39
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2015 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., Гуля В.С., Потильчака О.І., Ємця А.А., Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройенерго» (далі – ТОВ «Спецстройенерго») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року в справі № 910/6098/14 за позовом ТОВ «Спецстройенерго» до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі – ПАТ «ВТБ Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Солар» (далі – ТОВ «Альфа Солар») про визнання договору недійсним, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року ТОВ «Спецстройенерго» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 липня 2011 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Альфа Солар». В обґрунтування вимог позивач послався на те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Сілікон» (далі – ТОВ «Сілікон») як іпотекодавець і боржник у зобов’язанні не надавало своєї згоди на укладення договору про відступлення ПАТ «ВТБ Банк» на користь ТОВ «Альфа Солар» права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «Сілікон» і ПАТ «ВТБ Банк». Внаслідок укладення оспорюваного договору ТОВ «Альфа Солар» набуло статусу іпотекодержателя та кредитора у процедурі банкрутства ТОВ «Сілікон», і його вимоги підлягають позачерговому задоволенню. Оскільки вимоги ТОВ «Спецстройенерго» до ТОВ «Сілікон» у процедурі банкрутства останнього віднесено до четвертої черги вимог кредиторів, позачергове задоволення вимог ТОВ «Альфа Солар» унеможливлює задоволення вимог позивача. Рішенням господарського суду м. Києва від 5 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено без змін. Ухвалою Вищого господарського суду України від 3 березня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року. У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), ТОВ «Спецстройенерго» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 215, 516 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення різних за змістом судових рішень, заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 14 травня 2014 року у справі № 922/846/13-г, від 25 листопада 2010 року у справі № 4/185 та від 26 січня 2011 року у справі № 4/294, в яких, на його думку, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що недотримання наявного в договорі іпотеки застереження про необхідність письмової згоди боржника на відступлення права вимоги не є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, оскільки ні договором, ні законом не встановлено порядку надання такої письмової згоди; клопотання керуючого санацією боржника про внесення змін до реєстру кредиторів у зв’язку із заміною кредитора у зобов’язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги за іпотечним договором. Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов зазначив про відсутність передбачених ст.ст. 203, 215, 516 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним. Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 922/846/13-г про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги суд касаційної інстанції погодився із судами попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову на підставі ст.ст. 203, 215, 516 ЦК України. В основу судових рішень покладено висновок про те, що хоча за загальним правилом заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, однак сторони не позбавлені можливості додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. У наданих для порівняння постановах у справах № 4/185, № 4/294 суд касаційної інстанції також погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовів товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» (далі – ТОВ «БМБ Компаунд») до акціонерного комерційного банку «Європейський» (далі – АКБ «Європейський») та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський» (далі – ПАТ «КБ «Володимирський») про визнання недійсними договорів про відступлення ПАТ «КБ «Володимирський» права вимоги за кредитними договорами, позичальником за якими є ТОВ «БМБ Компаунд», а позикодавцем – АКБ «Європейський», та договорів про відступлення права вимоги за іпотечними договорами і договорами застави. В основу судових рішень покладено висновок про те, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачена кредитним договором, є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України. Таким чином, має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у межах доводів заяви про перегляд, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України). Так ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України. У справі, що розглядається, судами встановлено, що на забезпечення виконання кредитного договору від 26 жовтня 2007 року № 55ВД про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії між ВАТ «ВТБ Банк» (іпотекодержатель) і ТОВ «Сілікон» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 30 жовтня 2007 року. Відповідно до умов цього договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно – єдиний майновий комплекс ТОВ «Сілікон» за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Заводська, 3-а (п. 2.1 договору іпотеки). Згідно з п. 4.2.12 договору іпотеки іпотекодержатель має право відступити права за цим договором за письмовою згодою іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за договором кредиту, повідомивши про це іпотекодавця письмово у п'ятиденний строк. Тобто спірний договір іпотеки передбачає дві умови відступлення іпотекодержателем прав за цим договором: письмова згода іпотекодавця та одночасне здійснення відступлення права вимоги за договором кредиту. Разом із тим ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 6 листопада 2009 року порушено провадження в справі № 11/84 про банкрутство ТОВ «Сілікон». Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 22 квітня 2010 року за результатами попереднього засідання у справі № 11/84 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, зокрема до реєстру вимог кредиторів включено вимоги ПАТ «ВТБ Банк» (у сумі 24 039 333,66 доларів США – перша черга; у сумі 456 020,90 доларів США – шоста черга) і ТОВ «Спецстройенерго» (в сумі 170,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – перша черга; у сумі 10 151 124,97 грн – четверта черга). Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 6 липня 2012 року у зазначеній справі строк процедури санації продовжено та затверджено план санації боржника. 22 липня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» (первісний кредитор) і ТОВ «Альфа Солар» (новий кредитор) укладено та нотаріально посвідчено договір про відступлення права вимоги за вказаним іпотечним договором, відповідно до якого у зв'язку з укладенням сторонами договору від 22 липня 2011 року № 55ВП про відступлення права вимоги за кредитним договором і договору від 22 липня 2011 року № 55/1ВП про відступлення права вимоги за кредитним договором первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує належні первісному кредиторові права іпотекодержателя у зобов'язанні за іпотечним договором від 30 жовтня 2007 року, укладеним між первісним кредитором (іпотекодержателем) і ТОВ «Сілікон» (іпотекодавцем, боржником) в якості забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань перед первісним кредитором за кредитним договором. Із моменту укладання цього договору новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки. Ураховуючи, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів належного узгодження з іпотекодавцем відступлення права вимоги, висновок суду касаційної інстанції про відсутність порушень закону при заміні кредитора у зобов'язанні є помилковим. Посилання суду на відсутність у спірних правовідносинах урегульованого порядку надання письмової згоди боржника на заміну кредитора є безпідставними, оскільки ця обставина для застосування положень ч. 1 ст. 516 ЦК України значення не має. Суперечить наведеній нормі права і висновок суду касаційної інстанції про те, що клопотання керуючого санацією про внесення змін до реєстру кредиторів у зв’язку із заміною кредитора у зобов’язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги. Таким чином, суд касаційної інстанції неправильно застосував положення ч. 1 ст. 516 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору. За таких обставин заява ТОВ «Спецстройенерго» підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року N 192-VIII та ст.ст. 11116, 11123–11125 ГПК України, у редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройенерго» задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5743724A3E527CA1C2257E2E001C025D
  21. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/10350/2012 Головуючий у 1-й інстанції Сливка Л.М. Доповідач - Парандюк Т.С. Провадження № 22-ц/789/1125/13 Категорія - 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Парандюк Т.С. суддів - Дикун С. І., Жолудько Л. Д., при секретарі - Матусів Ю.Б. з участю сторін - третя особа ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки, колегія суддів,- ВСТАНОВИЛА: ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на нежиле приміщення, площею 35, 8 кв. м. по АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки за договором іпотеки № 02-3.1/188 від 07.11.2007 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, а також із наданням ПАТ "Промінвестбанк"' усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 13.12.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4 В порушення умов договору ОСОБА_4 не виконала взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків та щомісячних платежів за кредитом, тому банк на підставі ст. ст. 526, 611 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2013 року здійснено заміну позивача з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ТзОВ "Кредитні ініціативи", у зв"язку з укладенням між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційвий банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи", договору про відступлення права вимоги, в тому числі й за договором іпотеки із ОСОБА_3 Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 липня 2013 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно на предмет іпотеки - відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" вказав, що рішення суду винесене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, задовольнивши їх вимоги в повному обсязі. Представник апелянта належним чином повідомлений про день та час розгляду справи і просять справу розглядати у їх відсутності. ОСОБА_3 належним чином повідомлена про розгляд справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення третьої сторони та її представника, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних мотивів. Згідно ст. 308 ЦПК України - апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що договір кредиту, на забезпечення якого підписано договір іпотеки, є припиненим в силу ст. 559 ч.1 ЦК України, банком не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику (ОСОБА_4) кредиту в сумі 35000 євро відповідно до умов кредитного договору, жодних прав та обов'язків у поручителя за договором іпотеки не виникало, і як наслідок - не виникло жодних прав у позивача за договором відступлення права вимоги. З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та грунтується на матеріалах справи. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним; договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Судом встановлено, що 10.12.2007 року між ЗАТ "АК Промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого є -ПАТ "Промінвестбанк" , з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої сторони, підписано кредитний договір № 03-2/855. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 13.12.2007 року між банком та ОСОБА_3, як майновим поручителем підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5., зареєстрований в реєстрі за № 7802. Як вбачається із п. 2.1 кредитного договору,банк надає ОСОБА_1 кредит у сумі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) євро на умовах передбачених цим договором. Відповідно до п.2.2. кредитного договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10,5 % річних у валюті кредиту. 06.10.2008 року між банком та ОСОБА_1 підписано Договір про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007року відповідно до умов якого п.2.2, 2.4, 3.4, 5.2.1 викладено в новій редакції, зокрема: "2.2 За користування кредитом з 22.10.2008р. встановлюється процентна ставка в розмірі - 15 % річних у валюті кредиту. 2.4. Погашення кредиту за ним здійснюється позичальником щомісячно відповідності до графіку (Додаток №1 до Договору про внесення змін №1 до кредитного договору №03-2/855 від 10.12.2007 року), який є невід'ємною частиною договору. Погашення здійснюється валютою, якою отриманий кредит." 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТзОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір про відступлення права вимоги. З витягу до додатку №1 входить і кредитний договір з ОСОБА_1 Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Доводячи обставину про отримання ОСОБА_4 коштів, передбачених умовами кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року, банк посилається як на доказ - заяву на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року. Разом із тим, третя особа ОСОБА_4 заперечує факт отримання коштів у сумі 35 000 євро, посилаючись на те, що вказаний документ є лише проханням про видачу готівки і не підтверджує факту передачі-отримання коштів. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. З огляду на це, представник третьої особи в порядку ст. 185 ЦПК України подала суду заяву про фальшивість заяви про видачу готівки як доказу про надання їй кредиту в іноземній валюті в сумі 35000 євро та клопотання про призначення судово-економічної експертизи. Із висновку № 08 від 21.03.2013 року, проведеної у справі судово-економічної експертизи, судом установлено, що : заява на видачу готівки № 1 від 13.12.2007 року, подана до філії ПАТ "Відділення Промінвестбанку в м. Тернополі" не відповідає вимогам чинних нормативно-правових актів України. Видача готівки іноземної валюти проводиться банком за заявою на видачу готівки юридичним особам або фізичним особам з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку оформлення ЗАТ «Промінвестбанк» операції з надання ОСОБА_4 кредиту у готівковій іноземній валюті за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року, не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів, оскільки видача готівки іноземної валюти фізичним особам за заявою на видачу готівки проводиться з їх поточних або депозитних (вкладних) рахунків та переказу без відкриття рахунку; встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. Приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку. Відповідно до п. 4 глави 3 розділу III "Інструкції про касові операції і банках України" №337 від 14 серпня 2003 року ( із наступними змінами і доповненнями), видача готівки іноземної валюти здійснюється, зокрема, зі такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Згідно з заявою на видачу готівки №1 від 13.12.2007 року грошові кошти було видано з рахунку № 22038550686940. Про відкриття ОСОБА_4 поточного рахунку або в іноземній або в національній валюті в Договорі кредиту № 03-2/855 від 10.12.2007 року - не зазначено (п. 3. 9.), Інших доказів про відкриття такого поточного рахунку ОСОБА_4, в тому числі окремого договору, банк не надав, вказавши, що такий договір із позичальником не укладався. Відповідно до п.2 глави 3 розділу III вищевказаної Інструкції №337, за заявою на видачу готівки видача кредитних коштів фізичним особам може проводитись тільки в національній валюті - гривні. Отже, за даним документом можна видавати готівку в іноземній валюті фізичній особі тільки в разі відкриття їй поточного або депозитного (вкладного) рахунку або здійснення переказу без відкриття рахунку, або ж видача кредитних коштів може проводитись тільки в гривнях. Окрім цього, згідно з поданою до банку заявою від 15.08.2012 року ОСОБА_4 заявила про відмову від отримання кредиту за кредитним договором № 03-2/855 від 10.12.2007 року. Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту передачі ОСОБА_4 35 000 євро, тобто надання кредиту в іноземній валюті, згідно з п. 2.1 Кредитного договору, а доведеним є факт отримання ОСОБА_1 коштів в розмірі 259380,63 грн., що еквівалентно 35000 євро. Окрім наведеного, виходячи з вимог, передбачених п. З, п. 8 глави 2 розділу III "Інструкції про касові операції в банках України" №337 від 14 серпня 2003 року, п.2.2 та п.2.5 "Інструкції про бухгалтерський облік операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України" , затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 495 від 20 жовтня 2004 року, приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб проводиться банком за заявою на переказ готівки на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку, Погашення кредиту в іноземній валюті готівкою іноземної валюти здійснюється банком із використанням поточного рахунку клієнта відповідно до укладених між банком та клієнтом договору. Як було вказано вище, поточного рахунку на ім'я ОСОБА_4 відкрито не було, отже порядок погашення кредиту, встановлений у п.3.3 договору не відповідає вимогам чинних на момент укладення кредитного договору нормативно-правових актів. З огляду на це наявні у справі квитанції : №val 1/102 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 2909150686940); № val 1/103 від 28.05.2009 року (проводка дебет 10010911- кредит 22038550686940);' №орег 27/2 від 29.09.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22038550686940); №орег 27/52 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22094550686940); №орег 27/51 від 31.08.2009 року (проводка дебет 10010911 - кредит 22083550686940), не доводять вчинення ОСОБА_4 дій щодо погашення кредиту в іноземній валюті. З цих підстав, встановлені судом обставини, з урахуванням підписання тексту кредитного договору, договору про внесення змін до кредитного договору та сукупності решти доказів, наявних у справі, свідчать про те, що правовідносин валютного кредитування між сторонами не виникали, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту - кредитний договір неможливо виконувати. Так, відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", встановлено, що судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (зокрема, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, між банком (Іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (майновим поручителем) підписано договір іпотеки, посвідчений 13.12.2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 7802, де з п. 1.2 Договору іпотеки - предметом іпотеки є нежиле приміщення площею 35, 8 кв м в будинку АДРЕСА_1 Відповідно до ст.1 ЗУ "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ст.11 ЗУ "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, з огляду на те, що кредитний договір (основне зобов'язання) не породив жодних юридичних наслідків (не відбувся), отже договір щодо забезпечення такого не існуючого зобов'язання також не породжує жодних прав та обов'язків, в тому числі і тих, які випливають із ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про іпотеку", розділу 5 договору іпотеки "Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації". Крім того з тексту вказаного договору іпотеки вбачається, що він є змішаним договором, оскільки містить елементи договору іпотеки та договору поруки. Так, за змістом ч.І ст. 583 ЦК України та ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про іпотеку" заставодавцем (іпотекодавцем) може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Зміст та розмір основного зобов'язання, передбачені п. 1.1 іпотечного договору, яким визначено, що майновий поручитель зобов'язався забезпечувати вимоги іподекодержателя (банку), що випливають із кредитного договору № 03-2/855 від 10.12.2007 року щодо повернення позичальником кредиту в розмірі 35000 євро та процентів за користування ним у розмірі 10, 5 % річних. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється в тому числі у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Наведене дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в тому числі в разі підвищення розміру процентів (Постанова ВСУ від 10.12.2012 року у справі №6-112цс12| прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч.І ст. 355 ЦПК України). Враховуючи те, що між банком та ОСОБА_1 06.10.2008 р. відсоткова ставка за користування кредитом була збільшена з 10,5 % до 15 %. без згоди поручителя, які привели до збільшення обсягу його відповідальності по основному зобов"язанню, тому суд вірно прийшов до переконання щодо припинення поруки. Доказів щодо згоди майнового поручителя ОСОБА_6 на внесення змін до основного зобов'язання апелянтом не представлено, а судом не здобуто. Так, відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з того, що порука припинена перед банком, тому й жодних прав чи обов'язків по договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 року до TOB "Кредитні ініціативи", зокрема майна ОСОБА_3, переданого в іпотеку, не відбулось. Безпідставним є посилання апелянта щодо порушення судом норм матеріального права - ст.553-559 ЦК України, як поруки, оскільки спростовуються вищезгаданими доказами та нормами діючого законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 324, ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" - відхилити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/34162178
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2015 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (далі – ДП “МА “Бориспіль”) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2014 року у справі № 911/2277/14 за позовом публічного акціонерного товариства “Родовід Банк” до відкритого акціонерного товариства “БІГ Енергія”, ДП “МА “Бориспіль”, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю “Сорпо Інвест”, публічне акціонерне товариство “Есттерра”, товариство з обмеженою відповідальністю “Брокінвестгруп”, про визнання недійсними договорів, в с т а н о в и л а: До Верховного Суду України звернулося ДП “МА “Бориспіль” із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2014 року у справі № 911/2277/14 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 229 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) щодо обставин, що мають істотне значення для визнання договорів недійсними, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 21 вересня 2004 року у справі № 12/455, від 25 травня 2005 року у справі № 1/947-26/442, від 10 серпня 2011 року у справі № 11/454/07. Ухвалою від 20 лютого 2015 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 911/2277/14 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2014 року. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Так, ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що за змістом положень статей 203, 229 ЦК України, статті 5 Закону України “Про оцінку земель”, відповідно до висновків судової експертизи ринкова вартість земельних ділянок – предметів іпотеки не відповідала їх дійсній ринковій вартості станом на дату укладення договору іпотеки та оспорюваних у справі договорів. Оскільки ринкова вартість земельних ділянок була завищена більш як удвічі, оспорювані договори було укладено внаслідок помилки, що мала істотне значення, у зв'язку з чим договори підлягають визнанню недійсними. Допускаючи до провадження Верховного Суду України справу № 911/2277/14, Вищий господарський суд України, розглянувши доводи ДП “МА “Бориспіль”, дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 229 ЦК України. Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки обставини справи, що розглядається, суттєво відрізняються від обставин справи, на рішення в якій посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 30 грудня 2014 року. Разом із тим не можна погодитися з посиланням заявника на постанови Вищого господарського суду України від 21 вересня 2004 року у справі № 12/455 та від 25 травня 2005 року у справі № 1/947-26/442, якими було скасовано попередні судові рішення з направленням справ на новий розгляд, оскільки ці постанови остаточно не вирішують спорів у справах. Постанова Вищого господарського суду України від 10 серпня 2011 року у справі № 11/454/07, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права, не може бути прикладом судового рішення, в якому норми матеріального права застосовано по-іншому, оскільки предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору іпотеки. Крім того, позивач вважає договір іпотеки недійсним з огляду на те, що волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі укласти договір іпотеки, оскільки ця особа мала намір укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлових приміщень). У справі, що розглядається, предметом спору є визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, про передачу активів та зобов'язань і строкового банківського вкладу, тобто предмет спору суттєво відрізняється від предмета спору у справі, що розглядається. Водночас позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені договори укладено внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо дійсної вартості заставленого майна (предмета застави – земельних ділянок), яким було забезпечено передані позивачеві зобов'язання та активи. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Відтак, предмет спору та фактичні обставини у справах, на які посилається заявник, різняться. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Зважаючи на те, що факт неоднакового правозастосування положень матеріального права не підтвердився, заява ДП “МА “Бориспіль” не підлягає задоволенню. Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про забезпечення права на справедливий суд” і керуючись статтями 11123, 11124 та 11126 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 28 березня 2015 року), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/258EDBA2E4B6598FC2257E280032AC24
  23. Державний герб України Справа № 341/2118/13-ц Провадження № 22-ц/779/102/2015 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В. Суддя-доповідач Малєєв А.Ю. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2015 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючого - Малєєва А.Ю., суддів: Девляшевського В.А., Меленко О.Є., секретаря Мельник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а : У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 та просило стягнути з останнього заборгованість за Кредитним договором № 344 від 10.05.2007 в розмірі 332 957 грн 22 коп., а також судових витрат у розмірі 3441 грн. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що 10.05.2007 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та відповідачем укладено кредитний договір № 344, з подальшим внесенням змін та доповнень, згідно з яким банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 39 600 доларів США. 17.12.2012 між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір про відступлення прав вимоги по кредитних договорах, укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами. Як вказує позивач, Кредитним договором передбачено право банку вимагати дострокового виконання зобов'язання в разі прострочення сплати чергових платежів. Відповідачу направлено згадану вимогу, однак така не задоволена, відтак просить стягнути суму боргу в розмірі 332 957 грн 22 коп. Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2013 року залучено до участі в даній справі у якості третьої особи Публічне акціонерне товариство «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» (т.1 а.с. 58). Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2014 року задоволено Заяву відповідача про витребування доказів від 06.11.2013 (т.1 а.с. 81-82) від ПАТ «Альфа-банк», а саме: копію Договору відступлення Прав Вимоги від 17.12.2012 та оригінал заявок на видачу готівки з поточних рахунків позичальника (т. 1 а.с. 122). Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2014 року задоволено клопотання відповідача та витребувано у позивача наявні оригінали документів, які містяться в матеріалах кредитної справи (т. 1 а.с. 187). Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2014 року відмовлено ОСОБА_2 в прийнятті зустрічного позову до ПАТ «Альфа-банк», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про захист прав споживачів (т.1 а.с. 202). Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2014 року позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за Кредитним договором № 344 від 10 травня 2007 року, укладеним між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_2 в розмірі 332 957 грн 22 коп., з яких: 314 200 грн - заборгованість по сумі виданого кредиту; 18 327 грн 99 коп. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 429 грн 23 коп. - нарахованої пені, а також 3 441 грн сплаченого судового збору. Відповідач ОСОБА_2 оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку. Вважає його таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мали значення для правильного вирішення справи. Зі слів апелянта, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Альфа-банк» підписали договір відступлення права вимоги з метою приховати кримінальні правопорушення посадових осіб. На думку ОСОБА_2, суд першої інстанції не застосував положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Так, всупереч вимогам ст. 11 згаданого закону, а також п. 1 ст. 11, ч. 1 п. 5 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», як зазначає апелянт, в 2007 році банк мав право надавати кредит готівкою лише в національній валюті та здійснювати валютно-обмінну операцію, однак в укладеному між сторонами договорі позивач зазначив суму в доларах США. Таким чином, відповідач вважає, що станом на 10.05.2007 ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не мав право надавати кредити готівковою іноземною валютою з операційної каси банку. Таке право банк отримав, зі слів ОСОБА_2, лише з жовтня 2011 року відповідно до генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та п. 6 ч.1 ст. 4, ст. 34 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Крім того, як вказує апелянт, в укладеному кредитному договорі відсутня істотна умова - не зазначено про відкриття банківського (поточного) рахунку, який повинен був відкритися з метою зарахування на нього суми наданого кредиту. Вказаний рахунок з 10.05.2007 до цього часу не відкритий та не надано кредит в сумі 39 600 доларів США, а тому, на думку відповідача, суд першої інстанції стягнув заборгованість за неукладеним кредитним договором, оскільки відсутня істотна умова договору. Таким чином, ОСОБА_2 вважає, що без відкриття банківського (поточного) рахунку укладений між сторонами кредитний договір є безгрошовим зобов'язанням, тому ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» ухиляється від сплати податків та приховує джерела походження іноземної валюти в банку з метою легалізації (відмивання) доходів у вигляді необлікованих та прихованих вкладів в іноземній валюті. До того ж апелянт зазначає, що оскільки кредитний договір № 344 від 10.05.2007 є безгрошовим зобов'язанням, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не передано реально ПАТ «Альфа-Банк» документи, які повинні засвідчувати будь-яку заборгованість перед позивачем. А тому при укладенні між вказаними банками договору відступлення права вимоги від 17.12.2012 було також порушено процедуру заміни кредитора, що встановлена ЦК України, так як неможливо відступити право вимоги боргу, якого не існує. Просить відмовити повністю в задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк». Постановити окрему ухвалу за фактом порушення посадовими особами суб'єкту первинного фінансового моніторингу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» ст.4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» її направити Службі безпеки України для вжиття заходів. Постановити окрему ухвалу за фактом порушення посадовими особами суб'єкту первинного фінансового моніторингу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», які є співучасниками у вчиненні злочинів, передбачених ст.212 ст.209 Кримінального кодексу України, і направити її Державній фіскальній службі України для вжиття заходів. Постановити окрему ухвалу за фактом порушення посадовими особами суб'єкту первинного фінансового моніторингу ПАТ «Альфа-банк» ст.4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом «або фінансуванню тероризму», направити її Службі безпеки України для вжиття заходів. Постановити окрему ухвалу за фактом порушення посадовими особами суб'єкту первинного фінансового моніторингу ПАТ «Альфа-банк», які є співучасниками у вчиненні злочинів, передбачених ст.212 та ст.209 Кримінального кодексу України, направити її Державній фіскальній службі України для вжиття заходів. У судовому засіданні апеляційного суду апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з указаних у ній мотивів. Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання з проханням розглядати справу за його відсутності за наявними доказами. Заслухавши апелянта, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить частково задовольнити з наступних мотивів. Згідно матеріалів справи, 10.05.2007 між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) (далі - Банк) в особі керуючою філією «Відділення Промінвестбанку в м. Бурштині Івано-Франківської області» Скороходою Г.П. та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 344 (далі - Кредитний договір) (т. 1, а.с. 20-21). Що також підтверджується копією Заяви-анкети позичальника на отримання кредиту від 10.05.2007 поданої відповідачем (т.1 а.с. 35-36). За умовами зазначеного Кредитного договору Банк встановлює позичальнику ліміт кредитної лінії в сумі 39600 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення Договору у національній валюті становить 199980 грн. Пунктами 2.1 -2.3 зазначеного договору, за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10 % річних з кінцевим терміном погашення - 07.05.2027 відповідно до графіку погашення кредиту (т. 1 а.с. 26-34). Відповідно до копії Договору про внесення зміни № 1 до Кредитного договору № 344 від 10.05.2007 збільшено ліміт кредитної лінії до 59 400 доларів США (т. 1, а.с. 22). На а.с. 1-14 в т. 2 містяться копії Видаткових касових ордерів щодо надання кредиту відповідачу на ремонт та облаштування житла за Кредитним договором на загальну суму 335 319,50 грн. На а.с. 23 в т. 1 наявна копія Договору про внесення змін № 2 від 23.02.2009 до кредитного договору № 344 від 10.05.2007. Договором про внесення змін № 3 від 01.02.2010 до кредитного договору № 344 від 10.05.2007 п. 5.5. встановлено, що Позичальник доручає Банку самостійно списувати грошові кошти з його поточних рахунків (зокрема, зарплатних карток) для виконання грошових зобов'язань за цим Договором при настанні терміну погашення кредиту чи відсотків та інших платежів передбачених кредитним договором (т. 1 а.с. 24). 16.03.2011 п.п. 2.2. Кредитного договору встановлено процентну ставку за користування кредитом з 01.03.2011 на рівні 5,7% річних терміном на 1 рік відповідно до копії Договору про внесення змін № 4 від 16.03.2011 до кредитного договору № 344 від 10.05.2007 (т.1 а.с. 25). 17.12.2012 між ПАТ «Альфа-Банк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено Договір про відступлення прав вимоги по кредитних договорах, укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами (т.1 а.с. 8-18). Відповідно до вказаного договору ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступає ПАТ «Альфа-Банк» право вимоги по кредитних договорах, укладених з фізичними особами, в т.ч. і за Кредитним договором № 344 від 10.05.2007 укладеним з відповідачем, що стверджується наявним в матеріалах справи витягом-копією з Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги (т. 1 а.с. 217-222). На час відступлення права вимоги сума непогашеного тіла кредиту становить 314 200 грн (т. 1 а.с. 219). Згідно копії Розрахунку заборгованості за кредитом у гривні ОСОБА_2, станом на 01.07.2013 сума боргу склала 332 957,22 грн (т.1 а.с. 40). На а.с. 42-43 в т. 1 міститься Повідомлення про усунення порушень, вимога про добровільне виселення від 12.07.2013 надіслана відповідачу представником ПАТ «Альфа-банк». Заявою від 23.03.2013, надісланою позивачу ОСОБА_2 просив надати докази переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні згідно Кредитного договору (т.1 а.с. 78, 79 - Додатки 2 та 3). На а.с. 80 міститься копія Заяви ОСОБА_2 від 28.12.2012, надісланої рекомендованим повідомленням третій особі з проханням прийняти кошти в сумі 2661,26 грн для сплати відсотків за Кредитом за грудень 2012 року. Відповідно до копії Інформаційної довідки з Державного реєстру іпотек від 14.04.2014 об'єктом обтяження є домоволодіння та земельна ділянка в розмірі 0,1000 га призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована в м. Бурштин, вул. Данила Галицького, 26 іпотекодержатель - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», іпотекодавець - ОСОБА_2 (т.1 а.с. 156). Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду не відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, враховуючи приписи п. 1 ч.1 ст. 512, ст. ст. 514, 518 ЦК України та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, а також положення п. 5.3.2. Кредитного договору, виходив з того, що був замінений первісний кредитор у зобов'язанні, про що відповідач був повідомлений, однак зобов'язання перед новим кредитором не виконував, а тому стягнув з відповідача суму кредитної заборгованості. Апелянт зазначав, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не передав реально ПАТ «Альфа-Банк» документи, які повинні засвідчувати будь-яку заборгованість перед позивачем. Таким чином, при укладенні між вказаними банками договору відступлення права вимоги від 17.12.2012 було порушено процедуру заміни кредитора, яка встановлена законодавством. Відповідно до ст. ст. 57 - 60 ЦПК України кожна сторона повинна доказами підтвердити обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово заявляв клопотання про витребування доказів, зокрема оригіналу Договору про відступлення прав вимоги (т.1 а.с. 84), однак даних про дослідження цих доказів судом першої інстанції в матеріалах немає. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2015 року задоволено клопотання представника відповідача щодо витребування доказів в Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», зокрема: оригінал кредитного договору № 344 від 10.05.2007, який укладено між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» і ОСОБА_2, а також оригінали всіх документів, які сформовані в кредитну справу за вказаним договором і стосуються спірних правовідносин по даній справі (т.2 а.с. 124-125). Проте ця вимога апеляційного суду позивачем також не була виконана. Таким чином, безспірних, достовірних та достатніх доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 57, 58 ЦПК України, про відступлення права вимоги за Кредитним договором № 344 від 10.05.2007 позивач не надав. Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог. Керуючись ст. ст. 209, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2, третя особи - Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий А.Ю. Малєєв Судді: В.А. Девляшевський О.Є. Меленко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43406701
  24. Державний герб України Справа № 344/15676/14-ц Провадження № 2/344/4944/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючої - судді Польської М.В. при секретарі c/з Дзюбак Х.Б.. з участю відповідача 2 ОСОБА_2, представників відповідача 1 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості у розмірі 356 135.6 грн. за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року, судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04.04.2008 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та відповідач ОСОБА_6 уклали кредитний договір №123/Кр74, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_6 кредит у сумі 200 000,00 грн. 17.12.2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір відступлення права вимоги, в т.ч. за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року. Відповідач, не повертаючи кредит та не сплачуючи проценти за договором, порушує вимоги статті 1054 Цивільного кодексу України, щодо обов'язку позичальника (відповідача) повернути кредит та сплатити проценти. Станом на 21.07.2014 року заборгованість відповідача 1 перед позивачем становить у сумі 356 135.6 грн. Кредитний договір забезпечений Договором поруки, укладеним між позивачем та ОСОБА_2, відповідно до якого останній поручився за виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором. Представник позивача в судове засідання не з'явився, попередньо подав заяву про слухання справи у відсутності представника позивача, вимоги позову підтримав у повному обсязі та просив їх задоволити. Представники відповідача 1,2 та відповідач 2 позовні вимоги не визнали з підстав зазначених в запереченні. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі та з'ясувавши таким чином фактичні її обставини, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено в судовому засіданні з пояснень відповідача та представників відповідачів та поданих доказів, що жодних документів, в тому числі кредитного договору, договору поруки, додаткових угод тощо з Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не укладали та не підписували. У 2008 році ОСОБА_6 уклав кредитний договір №123/Кр74 від 04.04.2008 року з ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (в особі керуючого Філією "Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області Токарчик Б.Й.) (а.с.6-8). Дана юридична особа законно ліквідована в 2011 році. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28.03.2013 року в задоволенні позову ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року, відмовлено (а.с.90-91), яким встановлено наступне. Відповідно до акту від 11.05.2011 року № 271/230/09325407 "Про результати виїзної позапланової перевірки Філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року" філією "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" самостійно списано безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, тобто банком списано безнадійну заборгованість їх, відповідачів, та віднесено в повному обсязі на збільшення валових витрат банку, що привело до зменшення поступлень до бюджету по податку на прибуток. Таким чином, списання їх заборгованості банком проведена самостійно, на свій власний розсуд, без повідомлення про це їх, тобто, банк скористався своїм правом відповідно до Постанови НБУ №424 від 13.09.2010 року. Списана безнадійна заборгованість на їх кореспондентському (основному) рахунку не числиться, тобто ліквідована та не приймає участі у фінансово-господарській діяльності банку і не приймає участі у фінансовому балансі банку. Крім того, якщо банк списав безнадійну заборгованість за рахунок страхового резерву, це означає, що банк відшкодував собі витрати по списаному кредиту №123/Кр74 від 04.04.2008 року за рахунок страхового резерву банку, а отже, банк податки з даних кредитів не заплатив, а відніс собі на витрати. Банк у своїй декларації за 4-й квартал 2010 року, тобто у річній декларації за 2010 рік відобразив дані про загальну суму валових витрат, в тому числі і суму страхового резерву, в який входять і ці валові витрати. У чинному законодавстві не передбачено порядку проводки з позабалансового рахунку банку назад на баланс. Таким чином, банк самостійно визнав борги за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року як безнадійну заборгованість без повідомлення про це їх, відповідачів, списав її за рахунок страхового резерву банку і отримав відшкодування від держави, про що зазначив у своїй декларації за 2010 рік. Відповідно до Договору майнової поруки №74 від 04.04.2008 року, укладеного між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (в особі керуючого Філією "Відділення Промінвестбанку в м.Борислав Львівської області Токарчика Б.Й.), ОСОБА_6, як позичальником, та ОСОБА_2, як поручителем, останній згідно п.п.2.2 Договору передав в заставу кредитору нерухоме майно - житловий будинок, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Борислав, вул.Галіберди, 34 та відповідно до п.п.2.3 Договору, зобов'язався у випадку невиконання або прострочення виконання позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору, відповідати перед кредитором як солідарний боржник у тому ж обсязі, що і позичальник (а.с.17-20). Перевіркою встановлено, що за перевірений період Філією "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" проводилось списання безнадійних кредитів за рахунок страхового резерву, відповідно до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року № 2275-УІ та Постанови Правління НБУ від 13.09.2010 року №424 на загальну суму 4850432, 58 грн., в тому числі по фізичних особах на суму 2158681,93 грн. Порушень законодавства при самостійному списанні банком сумнівної (безнадійної) заборгованості перевіркою не встановлено. Страховий резерв, за рахунок якого відбулося списання 29.12.2010 року безнадійних кредитів, в тому числі і кредитного договору №123/Кр74 від 04.04.2008 року, в повній сумі віднесено на валові витрати банку та відшкодовано банку державою у повному обсязі, після подання банком річної декларації за 2010 р., а саме за 4-й квартал 2010 року. Вищезазначене підтверджено актом від 11.05.2011 року №271/230/09325407 "Про результати виїзної позапланової перевірки Філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанку у м.Бориславі" КОД за ЄДРПОУ 09325407, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 18.03.2011 року" та додатку до нього - розшифровкою безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву Філією "Відділення "Промінвестбанку м.Борислава" за період 01.01.2010 року по 18.03.2011 року. Крім цього, актом перевірки ДПІ у м.Бориславі від 11.05.2011 року №271/230/09325407 "Про результати виїзної позапланової перевірки Філії "Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі" стверджено, що Філією "Відділенням ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі" задекларовано скориговані валові витрати, які подавалися до головної установи "Промінвестбанку" у сумі 9778106,77 грн. Філія "Відділення ПАТ Промінвестбанку у м.Бориславі" у своїй декларації за IV квартал 2010 року №19535 (тобто річній декларації за 2010 р.), поданій ДТП у м.Бориславі 04.02.2011 року зазначила суму збільшення страхового резерву банку - 4770388,85 грн., за рахунок якого відбулося списання безнадійної заборгованості за кредитами, в тому числі і спірним кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року. Позивач в підтвердження переходу прав вимоги надав договір від 17.12.2012 року без належного засвідчення (а.с.25-35) та витяг з Реєстру до договору (а.с.47), однак преюдиційним є рішення Івано-Франківського міського суду яким встановлені обставини цивільної справи в т.ч. щодо списання заборгованості по даному кредитному договору, а отже і передача неіснуючого права вимоги іншій особі не є законною (ч.3 ст.61 ЦПК України). Оскільки позивач не набув право вимоги за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року та не довів своїх позовних вимог, тому при встановлених у судовому засіданні обставинах, позов до задоволення не підлягає. З урахуванням вищенаведеного, відповідно до ст.ст.526, 1049, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст.10, 11, 57, 60, 61, 213-215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №123/Кр74 від 04.04.2008 року - відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Суддя: Польська М.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41656581
  25. Державний герб України Печерський районний суд міста києва Справа № 757/20544/13-ц Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2014 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Цокол Л.І. , при секретарі - Насурлаєва К. Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС", Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ", Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК", за участі третьої особи ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги(факторингу), В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС", Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ", Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК", і просить визнати частково недійсними Договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, який був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, який був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Договір факторингу від 28 листопада 2012 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» в частині відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02 жовтня 2008 року, що був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповдачами було укладено договори після звернення первісного кредитора до суду за захистом своїх прав щодо примусового стягнення заборгованості , яка виникла внаслідок невиконання боржником своїх зобов'язань. Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_3 вимоги викладені в заяві від 09 січня 2014 року підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Представник відповідача ПАТ "Омега Банк" Пухта А.О. подав до суду письмові заперечення, згідно яких просив відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 В своїх заперченнях представник послався на те, що договору укладені між відповідачами є дійсними, відповідають положенням чинного законодавства. Та обставина, що на час передачі права грошової вимоги існувало рішення суду, не може бути підставою для визнання угод недійсними. Представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС" і Товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ" в судове засідання не з'явились, своїх заперечень з приводу поданого позову не подавали. Суд всилухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3, вивчивши письмові докази надані сторонами, прийшов до наступного висновку. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Судом встановлено, що 02 жовтня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" правонаступником якого є ПАТ "ОМЕГА БАНК" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2706/1008/71-605, за яким банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в сумі 156 000,00 доларів США на строк з 02.10.2008р. по 02.10.2034р. Одночасно було укладено договір поруки з ОСОБА_2 в забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 В забезпечення виконаня також було укладено договір іпотеки , згідно якого ОСОБА_1 передав в забезпечення виконання своїх зобов'язань нерухоме майно- квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2012 року вимоги ПАТ "Сведбанк" про стягнення заборгованості за кредитом були задоволені, та стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 борг в сумі 1938548,82грн. та судові витрати в сумі 2 823,00грн. Встановлено, що Договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», як і Договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а в подальшому Договір факторингу від 28 листопада 2012 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» відносно відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02 жовтня 2008 року, що був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1. Згідно п. 1.1. Договору факторингу №15 від 28.11.2012 p., що був укладений між ПАТ «Сведбанк» та TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс» визначено поняття «дійсного права вимоги», яке може бути предметом даного договору. Під «дійсним правом вимоги» у п. 1.1. Договору факторингу №15 від 28.11.2012 р. розуміється право вимоги щодо якого відсутнє судове рішення. Стаття 512 ЦК України передбачає можливість заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, передбачає можливість відступлення права вимоги кредитора у зобов'язанні , а не відступлення права стягнення грошових коштів на підставі судового рішення. Чинним законодавством України не передбачена можливість відступлення виконання судового рішення іншій особі. Так, зокрема, цивільне зобов'язання грунтується на вільному волевиявленні учасників цивільно-правових відносин щодо визначення ними істотних умов договору. Відтак, якщо сторони в договорі передбачили можливість відступлення прав кредитора іншій особі, первісний кредитор вправі відступити свої права за договором іншій особі, але за умови, що первісним кредитором права за кредитним договором не були реалізовані ним самим, зокрема, в порядку звернення з позовними заявами до суду щодо захисту та реалізації своїх прав за кредитним договором. До моменту укладення між ПАТ «Сведбанк» та TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс» договору факторингу №15 від 28.11.2012 року, кредитор у кредитному зобов'язанні - ПАТ «Сведбанк» вже реалізувало своє право вимоги про дострокове повернення заборгованості за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1, шляхом звернення з позовною заявою до суду. 07 вересня 2012 року Дарницьким районним судом м. Києва було ухвалене судове рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборговіаності за кредитним договором в сумі 1938548,82 гривень, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, нарахованої пені. Судове рішення набрало законної сили з 16 жовтня 2012 року, про що зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження, копія якої була приєднана до матеріалів справи. Таким чином, ПАТ «Сведбанк», до укладення з TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс» спірної факторингової угоди від 28.11.2012 р., вже реалізувало своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором від 02.10.2008 р. шляхом пред'явлення відповідного позову, який в подальшому був задоволений судом, внаслідок чого кредитор - ПАТ «Сведбанк» отримало процесуальний статус стягувача, а не кредитора у зобов'язанні. З ухваленням Дарницьким районним судом м. Києва судового рішення від 07.09.2012 р. та набрання ним законної сили, не припинив своєї дії Кредитний договір між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1, проте, в частині задоволення грошових вимог (стягнення кредитної заборгованості) змінилися суб'єктний склад правовідносин, підстави їх виникнення та метод їх правового регулювання. Так, з ухваленням та набранням законної сили судовим рішенням, правові відносини щодо повернення заборгованості за кредитним договором між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 грунтуються вже не на підставі кредитного договору,а на підставі судового рішення, відповідно цивільно- правові відносини змінилися на адміністративні, а управненою стороною в них є вже не ПАТ «Сведбанк» як кредитор, а ПАТ «Сведбанк» як стягувач, зобов'язаною стороною є не ОСОБА_1, як позичальник, а ОСОБА_1, як боржник. В подальшому, правове регулювання відносин щодо стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі ухваленого з цього приводу судового рішення, здійснюється вже не за допомогою норм ЦК України, а в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» та ЦПК України. З вище викладених підстав, після ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням, ПАТ «Сведбанк», в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1, мало можливість передати іншій особі лише ті права, які має стягувач у виконавчому провадженні. Як з'ясовано під час судового розгляду 10.10.2013р. ВАТ "Сведбанк" правонаступником якого є ПАТ "ОМЕГА БАНК" звернувся до відділу ДВС Дарницького районного управління юстиції в м. Києві з питання примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість в загальній сумі боргу в сумі 1941371,82грн. Відповідно до ст. 378 ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» відступлення права на стягнення за судовим рішенням іншій особі, здійснюється у порядку правонаступництва - заміни стягувана його правонаступником. Разом з тим, відступлення права на стягнення за судовим рішенням іншій особі нормами ЦК України не регулюється. В свою чергу, процесуальне правонаступництво є можливим лише за умови передачі новому кредитору матеріального права, щодо якого спір вирішується або є вирішеним у судовому порядку. При цьому, новий кредитор може реалізувати відступлене йому матеріальне право (в т.ч. і право грошової вимоги), щодо якого спір вирішено в судовому порядку за участю первісного кредитора та на його користь, лише в порядку, що визначений нормами Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК України. Водночас, новий кредитор позбавляється можливості на умовах, визначених кредитним договором, реалізувати відступлене йому право грошової вимоги, щодо якого спір вирішено в судовому порядку, оскільки в протилежному випадку це призводить до можливості притягнення боржника(позичальника) двічі (або більше разів) до відповідальності за вчинення одного й того самого правопорушення, що прямо суперечить нормам ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Разом з тим, щодо грошової вимоги (стягнення заборгованості) за Кредитним договором від 02.10.2008 p., що був укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 є таким, що набрало законної сили заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07.09.2012 р. про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за кредитним договором, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та нарахованої пені. З огляду на вище викладене, ПАТ «Сведбанк» на підставі договору факторингу №15 від 28.11.2012 р. відступило TOB «Факторинговій компанії «Вектор Плюс» недійсне право грошової вимоги (стягнення заборгованості) за Кредитним договором від 02.10.2008 p., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 Недійсність відступленого права грошової вимоги (стягнення заборгованості) за Кредитним договором від 02.10.2008 p., укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 встановлена на підставі п. 1.1. Договору факторингу №15 від 28.11.2012 p., що був укладений між ПАТ «Сведбанк» та TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та нормами чинного законодавства України. У зв'язку з недійсністю відступлення права грошової вимоги (стягнення заборгованості) за основним Кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02.10.2008 p., недійсним вважається і відступлення прав за іпотечним договором №2706/1008/71-605-Z-1 від 02.10.2008 p., що був укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1. Через недійсність права вимоги (стягнення заборгованості) за кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02.10.2008 p., відступленого ПАТ «Сведбанк» TOB «Факторинговій компанії «Вектор Плюс» на підставі договору факторингу №15 від 28.11.2012 p., недійсним є право вимоги (стягнення заборгованості) за кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02.10.2008 р., що було відступлене TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс» TOB «Кредитні ініціативи» на підставі договору факторингу від 28.11.2012 р.. Таким чином, на підставі ст. 519 та ч. 1 ст. 1081 ЦК України ПАТ «Сведбанк» є відповідальним перед TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а TOB «Факторингова компанія «Вектор Плюс» є відповідальним перед TOB «Кредитні ініціативи» за недійсність переданої грошової вимоги (стягнення заборгованості) за кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02.10.2008 р., що був укладений між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203,215, 519,1081 ЦК України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги задовольнити. Визнати частково недійсним Договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, який був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02 жовтня 2008 року, що був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1. Визнати частково недійсним Договір про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, який був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в частині відступлення права вимоги за Іпотечним договором №2706/1008/71-605-7-1 від 02 жовтня 2008 року, що був укладений між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1. Визнати частково недійсним Договір факторингу від 28 листопада 2012 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» в частині відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором №2706/1008/71-605 від 02 жовтня 2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_1. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення ,- в той же строк з дня отримання копії рішення. Суддя Цокол Л.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37139933