Search the Community

Showing results for tags 'ч.4 ст.559 гк'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 166 results

  1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39128761 Державний герб України Дата документу Справа № Апеляційний суд Запорізької області Справа № 22-ц/778/2489/14 Головуючий у 1 інстанції: Дмитрюк О.В. Суддя-доповідач: Крилова О.В. У Х В А Л А Іменем України 04 червня 2014 року м. Запоріжжя. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Крилової О.В. суддів: Дзярука М.П. Трофимової Д.А. При секретарі: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання поруки такою, що припинена, В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначала, що 21.08.2008 р. між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № 243452-СКЕТЗ. Згідно договору, банком було надано ОСОБА_4 кредит на споживчі цілі в сумі 35000 грн. на умовах, зазначених в договорі. , П.1.4 кредитного договору встановлено строк повного погашення кредиту 17.02.2010 р., який може бути змінено згідно п.п.2.3.1, 2.4.1 договору. В забезпечення виконання ОСОБА_4 умов договору, між нею та банком було укладено договір поруки № 243452/2 від 21.08.2008 р., згідно якого вона взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання обов'язків боржником за кредитним договором в якості солідарного боржника. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 обов'язків за кредитним договором, в грудні 2009 р. банк звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором № 243452-СКБТЗ. Рішенням Шевченківського районного суду М.Запоріжжя від 17.02.2010 р. по справі № 2-923/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та іншого поручителя ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 30090,25 грн. заборгованості та неустойки за кредитним договором. Згідно рішення, заборгованість в сумі 30090,25 грн. складається з: заборгованості за кредитом - 26526,98 грн.; заборгованості за відсотками - 1892,31 грн.; штрафу - 1670,96 грн. Розмір заборгованості було визначено станом на 29.07.2009 р. На виконання рішення суду нею було сплачено встановлений судовим рішенням борг банку шляхом внесення коштів в сумі 30090,25 грн. на рахунок ГУЮ в Запорізькій області, підрозділ Комунарський ВДВС ЗМУЮ, де було відкрито виконавче провадження ВП № 32854129 про стягнення з неї боргу. Після сплати вищезазначеної суми виконавче провадження було закінчено. Але наприкінці 2013 р. нею була отримана копія позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про солідарне стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 заборгованості за тим самим кредитним договором в сумі 53086,91 грн. Як було зазначено банком, заборгованість складається з суми відсотків, нарахованих за час несплати суми, визначеної рішенням суду від 17.02.2010 р. по справі №2-923/10. До пред'явлення до суду цього позову жодних вимог банку про необхідність сплати зазначеної заборгованості нею не отримано. Як вбачається з кредитного договору, строк повного погашення кредиту встановлено 17.02.2010 р будь-яких угод щодо продовження цього строку не укладалося. Посилаючись на зазначені обставини, просила суд, визнати припиненим зобов'язання поручителя за договором поруки № 243452/2 від 21.08.2008 року укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано припиненим зобов'язання поручителя за договором поруки № 243452/2 від 21.08.2008 року укладеним між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3. Не погоджуючись з рішенням районного суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 та КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір 21.08.2008 р. на споживчі цілі в сумі 35000 грн. зі строком повного погашення кредиту 17.02.2010 р. В забезпечення виконання умов кредитного договору позичальником, банк уклав з позивачкою договір поруки від 21.08.2008 р., згідно якого позивач взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання обов'язків боржником за кредитним договором в якості солідарного боржника. Неналежне виконання умов кредитного договору позичальником зумовило звернення банку з вимогою про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17.02.2010 р. стягнуто солідарно з боржника та поручителів на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 30090,25 грн. заборгованість та неустойки за кредитним договором, що складається з: заборгованості за кредитом - 26526,98 грн.; заборгованості за відсотками - 1892,31 грн.; штрафу - 1670,96 грн. Розмір заборгованості було визначено станом на 29.07.2009 р. На виконання рішення суду позивачка сплатила встановлений судовим рішенням борг банку шляхом внесення коштів в сумі 30090,25 грн. та після сплати нею вищезазначеної суми виконавче провадження було закінчено. Після цього позивач, як поручитель жодного разу не повідомлялася банком про те, що існує нова непогашена заборгованість, яка виникла після рішення суду, на яку нараховуються відповідні відсотки та неустойка. Натомість така заборгованість почала формуватися ще з 2009 року. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 554 ЦК України, за якими у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. За ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У договорі був визначений строк повного погашення кредиту 17.02.2010 р. В п.11 договору поруки зазначено, що він діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором, тобто строк дії договору поруки в розумінні ст.252 ЦК України не було встановлено. Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував роз'яснення п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 р. №5, за якими відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Отже суд першої інстанції правильно врахував фактичні обставини справи та визначив, що останнім днем передбаченого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання, протягом якого кредитор вправі пред'явити вимогу до поручителя, припадає на 17.08.2010 року. Натомість в межах зазначеного строку банком не були заявлені вимоги до поручителя, що тягне за собою припинення поруки. Враховуючи, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи та надана правильна оцінка доводам сторін, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду. Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року в цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення. Головуючий: Судді:
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посилаючись на те, що на підставі генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року НОМЕР_1 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 було укладено три кредитних договори, за умовами яких банк надав йому в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитними договорами 18 жовтня 2007 року банком укладено договір поруки з ОСОБА_2, до якого протягом 2008-2011 років вносились зміни на підставі додаткових угод. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково солідарно стягнути з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитними договорами в сумі 197 823 грн 73 коп. У вересні 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду додаткову заяву, в якій зазначив, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 кредитного договору від 3 листопада 2008 року були укладені договори поруки від 25 лютого 2009 року з ОСОБА_2, а також з ОСОБА_3, за укладеними договорами поруки боржник і поручителі відповідають за виконання умов кредитного договору як солідарні боржники. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови договорів кредиту і допустив заборгованість, позивач просив достроково стягнути солідарно з відповідачів заборгованість: 156 236 грн 10 коп. з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за договором кредиту від 23 квітня 2008 року, а також 298 499 грн 68 коп. з ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за договором кредиту від 3 листопада 2008 року. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 грудня 2012 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, постановлено: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року НОМЕР_2 в розмірі 197 823 грн 73 коп.; за кредитним договором від 23 квітня 2008 року НОМЕР_3 – 159 236 грн 10 коп.; за кредитним договором від 3 листопада 2008 року НОМЕР_4 стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 292 356 грн 55 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 20 березня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року та ухвалити постанову, якою задовольнити касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 559 та статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало до заяви ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно із статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 18 жовтня 2007 року в межах генеральної кредитної угоди від 22 березня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» було укладено кредитний договір НОМЕР_2, відповідно до умов якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 160 000 грн зі сплатою 12,25 % річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути їх до 6 травня 2017 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором від 18 жовтня 2007 року НОМЕР_2 між банком та ОСОБА_2 того ж дня укладено договір поруки. 23 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір НОМЕР_3, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 35 000 доларів США зі сплатою 14,75% річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути їх до 5 травня 2017 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором від 23 квітня 2008 року НОМЕР_3 між банком та ОСОБА_2 13 липня 2009 року укладено договір поруки НОМЕР_5. 3 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір НОМЕР_4, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти в розмірі 198 810 грн зі сплатою 21,5% річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути їх до 5 травня 2017 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором від 3 листопада 2008 року НОМЕР_4 між банком і ОСОБА_3 25 лютого 2009 року укладено договір поруки, того ж дня укладено договір поруки й з ОСОБА_2. У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих за кредитними договорами зобов’язань 26 жовтня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направив ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлення про дострокове повне погашення заборгованості. Позовні вимоги до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором були пред’явлені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 18 вересня 2012 року. Пунктом 1.9 кредитного договору від 3 листопада 2008 року НОМЕР_4 передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов’язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником або поручителем свої боргових та інших зобов’язань за цим договором або договором поруки. При цьому виконання боргових зобов’язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Згідно з пунктом 3.5 договору поруки від 25 лютого 2009 року НОМЕР_6 передбачено, що поручитель приймає на себе зобов’язання у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед банком за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов’язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дня отримання відповідної письмової вимоги банку. Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконує умови кредитних договорів, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з позичальника і поручителів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 3 листопада 2008 року з ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, згідно з якими порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителя протягом шести місяців. Проте у наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2013 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судове рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання поруки припиненою, виходив із того, що строк виконання основного зобов’язання був встановлений 4 жовтня 2022 року, зміна цього строку на 21 вересня 2009 року не є зміною строку виконання зобов’язання, а є санкцією за порушення виконання зобов’язання, передбаченого кредитним договором. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та ухвалення ним різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов’язання, дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання ОСОБА_3 за договором поруки припинилися. Саме з таких міркувань виходив суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, а тому підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року відсутні. Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена під час розгляду справи № 6-155цс13 Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/50AF23942568C44CC2257CB0001C2206
  3. Державний герб України Справа № 2-710/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Зарицької Ю. Л. , при секретарі - Лупіній Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Украгазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08. Відповідно до умов даного договору позивач відкрив ОСОБА_1 відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360000 доларів США, строком з 19.06.08 р. по 18.06.18 р. або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15% річних. Також згідно умов вказано договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок і рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором та видати позичальнику кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії з позичкового рахунка, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». Банком було перераховано кошти на рахунок згідно з умовами даного договору. ОСОБА_1 свої зобов'язання за зазначеним кредитним договором щодо сплати процентів, суми кредиту належним чином не виконала. Так, позивач вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 19.06.08 р., відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вказаному кредитному договору від 19.06.08 р., а також ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 перед позивачем за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору. Тому позивач і звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 587 338, 93 дол. США та 2 171 998, 24 грн., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 193 350 дол. США, заборгованість по кредиту прострочена - 159 647, 13 дол. США, заборгованість по процентах поточна - 2 390, 04 дол. США, заборгованість по процентах прострочена - 231 951, 76 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 863 563, 32 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 1 308 434, 92 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з зазначених вище підстав, просила позов задоволити, представник відповідачів позов визнав частково, заперечував проти задоволення позову в частині стягнення пені. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав. Судом встановлено, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08 (т. 1 а.с. 9-15). Відповідно до п. 1.1 даного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360 000 доларів США на строк з 19.06.08 р. по 18.06.18 р., або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15 % річних. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, комісія за відкриття позичкового рахунку - 1,5 % від ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.1, що становить 5 400 доларів США. Оплата здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на дату укладання договору на рахунок НОМЕР_2, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». З умов договору вбачається, що кредит надається на задоволення споживчих потреб. Відповідно до п. 1.6 даного договору, строк (термін) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором, вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, визначеного п. 1.1 даного договору, а також за рішенням банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, на який надано кредит згідно п. 1.1 цього договору або строків/термінів часткової сплати кредиту та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно даного договору та зокрема зобов'язань, передбачених п. 3.3 даного договору та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору. У вказаному рішення банку зазначається дата настання строку (терміну) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки та інших видатків, передбачених цим договором. Згідно п. п. 3.1.4, 3.1.5 встановлено, що проценти розраховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, та при їх розрахунку мають бути враховані перший день користування кредитом і не враховується останній день користування кредитом. Відповідно до п. 3.1.10 вказаного договору, на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із процентної ставки - 15%, збільшеної на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Пунктом 3.1.14 кредитного договору визначено черговість оплати, а саме, в першу чергу -для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім пені, потім строкової заборгованості по процентах за користування кредитом. Сума, що залишилася, направляється для погашення строкової заборгованості по кредиту. З умов договору вбачається, що банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань позичальника за цим договором, забезпеченого заставою, у разі порушення строків/термінів сплати будь-яких платежів за договором, в тому числі сплати процентів, комісій, повного/часткового повернення кредиту та інших платежів, передбачених договором. За умовами договору позичальник зобов'язався повертати суми кредиту здійснювати на рахунок НОМЕР_2, відкритий у ВАТ АБ «Укргазбанк» щомісячно з 1-гопо 10-е число кожного місяця, починаючи з липня 2009 року, в розмірі відповідно до графіку зниження ліміту кредитної лінії. Пунктом 5.3 договору визначається, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Пунктом 5.8 договору встановлено, що строк позовної давності за вказаним договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених банком під час виконання умов договору. Додатком №2 до кредитного договору від 19.06.08 р. встановлений графік зниження ліміту кредитної лінії (т. 1 а.с.а.с. 17-19). Також позивачем було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором (т. 1 а.с. а.с. 243-248). Судом встановлено, що 19.06.08 р. між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 322-Ф/08-Р, за яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вищевказаному кредитному договору (т. 1 а.с. 29). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поруки, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та/або поручителя. Відповідно до п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника в ВАТ АБ «Укргазбанк». Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та слати процентів. Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти в строки зазначені в договорі. В судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги визнав частково, заперечував в частині стягнення пені мотивуючи тим, що строк нарахування пені перевищує строк позовної давності, оскільки позовна давність, що встановлена умовами кредитного договору суперечить законодавству. Стаття 258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність. Так, згідно п. 1 ч. 2 даної статті, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Дана норма законодавства є імперативною, а тому будь-яка зміна порядку обчислення позовної давності за домовленістю сторін неможлива. Крім того, з розрахунків заборгованості, наданих позивачем, по пені вбачається, що період нарахування починається з 17.08.10 р. в той час, як позивач звернувся до суду з позовом 10.03.10 р.. За таких обставин, суд приходиться до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження звернення з письмовою вимогою до ОСОБА_2 щодо перерахування суми заборгованості, яке передбачено п. 2.1 укладеного договору поруки від 19.06.08 р.. Крім того, п. 5.2 даного договору поруки визначено, що порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Також даним пунктом договору поруки встановлено, що, якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладення цього договору. Крім того, з розрахунків по заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 припинила будь-які сплати за кредитним договором з червня 2010 року. З зазначених підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості солідарно не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений у вказаному пункті договору поруки. Відповідно до офіційних даних НБУ, курс долару США станом на 27.08.13 р., тобто на день постановлення рішення, становить - 7, 993 грн. З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок. На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. На підставі ст. ст. 258, 260, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (01004 м. Київ, вул. Червоноармійська, 39 код ЄДРПОУ 23697280) - прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок, - судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн., а всього стягнути 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя Ю. Л. Зарицька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33354076
  4. Державний герб України Справа № 2604/19543/12 Ухвала іменем України "22" жовтня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді: Антипової Л.О. при секретарі: Філімоновій Ю.О. розглянувши у судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року, суд - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 р. у справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. Свою вимогу мотивує тим, що пункт 3.2 договору банківського рахунку №091/1014-СД від 26 березня 2008 всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди» не містить предмету спору у третейському застереженні, відповідно, рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, склад суду не відповідав вимогам закону та регламенту третейського суду, третейський суд розглянув справу за відсутності заявника та договір поруки на час розгляду справи третейським судом був припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. В судове засідання представник позивача надав заяву, в якій підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить розглядати справу у його відсутність. Представник ПАТ «Укрсоцбанк»в судове засідання надав заяву про розгляд справи у його відсутність та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених в запереченнях проти позову. Дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази суд приходить до наступного. В судовому засіданні встановлено, що 26.03.2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегалит»від 26 березня 2008 укладено додаткову угоду №091/17-8 про надання овердрафту до договору банківського рахунку №091/1014-СД від 01.10.2007 р. з лімітом у загальній сумі 44 000 грн. зі сплатою процентів за користування коштами від 13% до 20%, в залежності від строку користування коштами та з кінцевим терміном повернення овердрафту не пізніше 25.03.2009 р. В якості забезпечення виконання зобов'язань за додатковою угодою №091/17-8 між ОСОБА_1, ТОВ «Мегалит»та АКБ «Укрсоцбанк»26.03.2008 р. був укладений договір поруки № 2, за яким ОСОБА_1 несе солідарну відповідальність за неналежне виконання ТОВ «Мегалит»умов додаткової угоди №091/17-8. Як передбачено статтею 5 «Врегулювання можливих спорів»Договору поруки, всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути між сторонами у зв'язку з укладенням та виконанням положень цього Договору вирішуються шляхом переговорів між Сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. З матеріалів справи вбачається, що Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк». Рішенням Постійно діючого третейського суду від 17 травня 2012 р. були задоволені позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк»та стягнуто як із солідарних боржників ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 68 569, 99 грн. заборгованості та 1085,70 грн. судових витрат. Рішення третейського суду може бути оскаржено стороною у випадках, передбачених ЗУ «Про третейськи суди», до компетентного суду, відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. Відповідно до ч.ч. 3,4,5 ст. 389-4 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду. Суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені ст. 389-5 цього Кодексу. Справа розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з особливостями, встановленими цією главою. Законом України «Про третейські суди» та ст. 389-5 ЦПК України, положеннями Цивільного процесуального Кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, а саме: 1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Як на одну з підстав для скасування рішення третейського суду заявник посилається на те, що третейським судом було прийнято рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою, оскільки не містить предмету спору всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про третейські суди», та наполягає на тому, що склад суду за обставин відсутності спору, не відповідає вимогам ЗУ «Про третейські суди»та Регламенту Третейського суду при АУБ. Статтею 12 Закону України "Про третейські суди» встановлені види і форми третейської угоди, зокрема передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Законом України від 05.03.2009 року було доповнено ст. 12 Закону України «Про третейські суди» частиною наступного змісту: третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. З матеріалів справи вбачається, що Додаткова угода №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Договір поруки № 2 від 26.03.2008 р. укладений між АКБ «УкрСоцбанк», ТОВ «Мегаліт» та ОСОБА_1, які містили третейське застереження, були укладені до набрання чинності Законом України «Про третейські суди» від 05.03.2009 року, яким було доповнено ст. 12 Закону. Закон зворотньої сили не має, отже, суд не може взятии до уваги твердження заявника щодо невідповідності складу суду ЗУ «Про третейські суди»та прийняття третейським судом рішення у спорі, який не передбачений третейською угодою. Твердження заявника, що третейський суд прийняв рішення за його відсутністю, таким чином вирішив питання про права і обов'язки особи, які не брали участь у справі, теж не можуть бути взяті судом до уваги, адже згідно ст.60 Регламенту третейського суду при АУБ, якщо сторону було повідомлено про судове засідання належним чином, але сторона не з'явилась на засідання, суд може слухати справу за її відсутністю. Також заявник вважає, що договір поруки є припиненим в зв'язку з тим, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України ПАТ «Укрсоцбанк»повинен був пред'явити до нього вимогу протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Так як згідно п.1.4 Кредитного договору та п.2.1.1 Договору поруки основне зобов'язання з погашення кредитної заборгованості повинно бути виконано до 25.03.2009 р., то строк пред'явлення вимоги до Поручителя (відповідно до ч.4 ст. 559 ЦКУ) скінчився через шість місяців від 25.03.2009 р., тобто 25. 09.2009 р. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання Як вбачається за матеріалів справи, ПАТ «Укрсоцбанк», у зв'язку з невиконанням ТОВ «Мегалит» своїх зобов'язань по овердрафту, та у відповідності договору поруки №2, направив на адресу Заявника вимогу про дострокову сплату заборгованості за вих. № 02.2./165 від 20.01.2009 р. Таким чином, у відповідності ч.4 ст. 559 ЦК України, ПАТ «Укрсоцбанк», у разі не виконання поручителем своїх обов'язків за договором поруки, мав у шестимісячний термін після надання вимоги про дострокове виконання зобов'язань, звернутись у компетентний суд з позовом до поручителя про стягнення заборгованості. У відповідності ч. 4 ст. 559 ЦК України, цей термін скінчився через шість місяців після подання вимого про дострокове виконання зобов'язань, а саме 21.07.2009 р. Таким чином, на момент винесення рішення Третейським судом рішення по справі №161/12 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. договір поруки № 2 від 26.03.2008 р., з огляду на вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України, був припинений з 21.07.2009 р. Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 14, 16, 17, 39, 51 Закону України «Про третейські суди», ст.ст. 389-4, 389-5, 389-6 ЦПК України, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України суд, - УХВАЛИВ: Заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «УкрСоцбанк» про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17.05.2012 року - задовольнити частково. Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 17 травня 2012 року по справі № 161/12 за позовом за позовом ПАТ «Укрсоцбанк»до ТОВ «Мегалит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором банківського рахунку № 091/1014-СД від 01.10.2007 р. та Додатковою угодою №091/17-8 про надання овердрафту від 26.03.2008 р. у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подання до Апеляційного суду м. Києва, протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27306595
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Тіміда», про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, в с т а н о в и л а : У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Арнест Україна» (далі - ТОВ «Арнест Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Тіміда» (далі – ТОВ «Тіміда») про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором. Позивач зазначав, що 23 серпня 2011 року між ТОВ «Арнест Україна» та ТОВ «Тіміда» було укладено договір поставки товару. В той же день з метою забезпечення виконання названого договору між ТОВ «Арнест Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов’язалася відповідати перед ТОВ «Арнест Україна» за виконання зобов’язань ТОВ «Тіміда» по основному договору. У зв’язку з невиконанням ТОВ «Тіміда» своїх договірних зобов’язань за договором поставки товару утворилася заборгованість у розмірі 55 627 грн. 76 коп. Позивач просив стягнути зазначену суму заборгованості з поручителя. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2013 року, позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявниці ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на підтримання заяви, які взяли участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 23 серпня 2011 року між ТОВ «Арнест Україна» та ТОВ «Тіміда» було укладено договір поставки товару. В той же день з метою забезпечення виконання названого договору ТОВ «Тіміда» між ТОВ «Арнест Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 зобов’язалася відповідати перед ТОВ «Арнест Україна» за виконання зобов’язань ТОВ «Тіміда» по основному договору. Згідно із п. 8.4 договору поставки та додатком № 2 до цього договору розрахунок за поставлену продукцію за договором поставки відбувається на протязі 30 календарних днів з моменту поставки. Як установлено судами, ТОВ «Арнест Україна» здійснило останню поставку товару ТОВ «Тіміда» 30 грудня 2011 року. Згідно із п.7.1 договору поруки договір діє до моменту припинення дії основного договору. 23 травня 2013 року у зв’язку з невиконанням ТОВ «Тіміда» своїх договірних зобов’язань за договором поставки товару ТОВ «Арнест Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання за договором поруки, а посилання відповідача на ч. 4 ст. 559 ЦК України є безпідставними, оскільки на момент укладення договору поставки ОСОБА_1 була керівником ТОВ «Тіміда», а відтак не можна вважати, що з 29.01.2012 року, з часу останньої поставки, почався перебіг строку для звернення до суду. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки згідно із п. 7.1 цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору. Згідно із п. 8.4 договору поставки та додатком № 2 до цього договору розрахунок за поставку продукції за договором поставки відбувається на протязі 30 календарних днів з моменту поставки. Як установлено судами, ТОВ «Арнест Україна» здійснило останню поставку товару ТОВ «Тіміда» 30 грудня 2011 року, а тому покупець відповідно до п. 8.4 договору поставки був зобов’язаний здійснити розрахунок за поставлену продукцію до 29 січня 2012 року. Оскільки ТОВ «Тіміда» на протязі 30 календарних днів з моменту поставки не здійснило розрахунок за поставлену продукцію, то у ТОВ «Арнест Україна» виникло право звернутися з вимогою до поручителя ОСОБА_1, починаючи з 29 січня 2012 року, протягом наступних 6 місяців. Однак, позивач пред’явив ОСОБА_1 вимогу про стягнення заборгованості та штрафних санкцій лише у травні 2013 року, тобто зі спливом встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. До таких же висновків у своїй ухвалі від 22 серпня 2012 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_1. Саме такі правові висновки щодо застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України зробив і Верховний Суд України у своїх Постановах від 18 липня 2012 року та від 13 лютого 2013 року, на які як на приклади неоднакового застосування зазначеної норми матеріального права посилається заявниця. Разом з тим, ці судові рішення Верховного Суду України не можуть слугувати прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки зазначені судові рішення Верховним Судом України постановлені в порядку Глави 3 ЦПК України, тобто не судом касаційної інстанції. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано ч. 4 ст. 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-128 цс 14 Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до моменту припинення дії основного договору, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимогу до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/67CB0F29E4A074DDC2257D70002189FF
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство «Альфа – Банк» (далі – ПАТ «Альфа – Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 ., третя особа – ОСОБА_2., про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач указував, що 19 травня 2008 року між ним і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 16 073, 68 доларів США та прийняв від нього в заставу як забезпечення виконання зобов‘язань за договором автомобіль Шевроле Авео, а ОСОБА_2 зобов’язався в порядку й на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумах, строки й на умовах, які передбачені договором. Також з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 19 травня 2008 року між ПАТ «Альфа – Банк» і ОСОБА_1 було укладено договір поруки. У зв’язку з неналежним виконанням боржником кредитних зобов’язань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 24 лютого 2012 року банком були надіслані вимоги про дострокове повернення кредиту протягом тридцяти днів, однак такі вимоги залишились не виконані. Посилаючись на це, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 228 858 грн 45 коп заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинска Дніпропетровської області від 23 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено з підстав того, що у зв’язку з видачею судового наказу про примусове стягнення заборгованості виконання зобов’язання повинно виконуватись відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позовних вимог та зазначено, що відповідно до положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) порука припинилась. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ПАТ «Альфа – Банк» просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та передати справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «Альфа – Банк» – ОСОБА_3 – на підтримку заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що ПАТ «Альфа – Банк» скористалось у 2009 році своїм правом на дострокове повернення кредиту, звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу про дострокове стягнення суми за кредитним договором з ОСОБА_2 та звернення стягнення на заставлене майно, а із цим позовом до поручителя банк звернувся лише в 2012 році, тобто з пропуском шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України. У справі, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року), суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет застави не є вимогою про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, а тому строк виконання основного зобов’язання повинен відраховуватись від наступного дня, визначеного як строк дії кредитного договору. Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано частину четверту статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов’язання до настання строку виконання, визначеного договором. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. За положеннями частини першої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу. Отже, визначення судового наказу як особливої форми судового рішення свідчить про те, що кредитор за наявності підстав має право на дострокове стягнення всього кредиту в судовому порядку за спрощеною процедурою (судовим наказом). Аналіз змісту статей 1054 і 559 ЦК України та статті 95 ЦПК України свідчить про таке. У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання (дострокове виконання основного зобов’язання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред’явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дата дострокового повернення всього кредиту. Судом установлено, що у зв’язку з порушенням боржником строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитним договором кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право та звернувся до суду з вимогою про видачу судового наказу про стягнення суми за кредитним договором з ОСОБА_2. Судовим наказом від 7 жовтня 2009 року Шахтарським міськрайонним судом Донецької області з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 128 156 грн 34 коп. та в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет застави. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 8 жовтня 2009 року, та оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_1 більше ніж через шість місяців (4 квітня 2012 року) після настання строку виконання зобов’язань, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинила свою дію. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку із чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палати у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Альфа – Банк» відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-41цс14 У разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання (дострокове виконання основного зобов’язання), звернувшись до суду з вимогою про видачу судового наказу про дострокове стягнення з позичальника суми за кредитним договором, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред’явлення вимоги до поручителя обчислюється з наступного дня видачі судового наказу або з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як дата дострокового повернення всього кредиту. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C28F51B3044F6319C2257D74002351D6
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», приватне підприємство «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою й за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т», товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто», товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг», товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними. Зазначав, що 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Автосервіс-Т» (далі – ТОВ «Автосервіс-Т») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Авто» (далі – ТОВ «Інтер-Авто») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Холдінг» (далі – ТОВ «Авто-Холдінг») було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. 3 травня 2007 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький автоскладальний завод» (далі – ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод») укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, на строк до 30 квітня 2009 року зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 кредитних договорів кредитування позичальників здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, а саме: за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», на строк не більше ніж три місяці від моменту надання такого кредиту (траншу); за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», на строк не більше ніж шість місяців від моменту надання такого кредиту (траншу). Надання кожного траншу оформляється шляхом укладання окремої угоди, в якій повинно бути вказано, що вона є додатковою угодою до кредитного договору, і зазначено валюту траншу, суму траншу та строк його повернення (якщо він відрізняється від загального строку повернення кредиту). При цьому строк повернення кожного кредитного траншу повинен бути не більше ніж три місяці від моменту надання цього траншу за кредитним договором, укладеним між банком і ТОВ «Автосервіс-Т», та не більше ніж шість місяців від моменту надання цього траншу за кредитними договорами, укладеними між банком і ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод». Указаний у такій угоді строк повернення траншу в будь-якому разі не може бути більше ніж строк, обумовлений кредитним договором, та автоматично змінюється в бік зменшення, якщо загальний строк повернення кредиту, установлений кредитним договором, вважається таким, що настав. Згідно з пунктом 11.1 кредитних договорів відповідно до статей 525, 611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення від моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. У зв’язку з невиконанням ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 1 квітня 2009 року банком була пред’явлена вимога до позичальників, в якій банк зазначив, що термін повернення кредиту в повному обсязі та процентів за користування кредитом є таким, що настав, від моменту отримання цієї письмової вимоги, і вимагав у термін до 15 квітня 2009 року повернути отриманий кредит та проценти за користування ним. Станом на 15 вересня 2009 року заборгованість ТОВ «Автосервіс-Т» за кредитним договором у доларах США становила 15 697 655,18 доларів США, в гривні – 66 981 109 грн 38 коп.; заборгованість ТОВ «Інтер-Авто» за кредитним договором у доларах США становила 15 122 157,38 доларів США, в гривні – 593 175 грн 48 коп.; заборгованість ТОВ «Авто-Холдінг» за кредитним договором у доларах США становила 2 529 692,75 доларів США, в гривні – 7 711 769 грн 11 коп.; заборгованість ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» за кредитним договором у доларах США становила 27 114 300,27 доларів США. Загальна заборгованість позичальників за вказаними кредитними договорами станом на 15 вересня 2009 року становила 60 445 805,58 доларів США та 75 286 053 грн 97 коп. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за вказаними кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договір поруки з ОСОБА_1, за умовами якого поручитель відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. 4 березня 2009 року банк пред’явив вимогу до поручителя ОСОБА_1 про дострокове погашення заборгованості за зазначеними кредитними договорами на наступний день від дати отримання цієї вимоги. 2 квітня 2009 року банком пред’явлена поручителю ОСОБА_1 вимога, в якій банк вимагав до 15 квітня 2009 року виконати зобов’язання, забезпечені іпотекою, шляхом погашення заборгованості. Зазначав також, що оскільки ОСОБА_4, дружина ОСОБА_1, надала банку письмові погодження на укладення ОСОБА_1 договорів про внесення змін до вказаного договору поруки, то вона є солідарним із ним боржником за зобов’язаннями, які виникли із цього договору. Посилаючись на те, що в грудні 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та угоду про відчуження корпоративних прав приватного підприємства «Імпульс-В» (далі – ПП «Імпульс-В»), які, на його думку, є фіктивними, тому що укладені з наміром унеможливити звернення стягнення на майно, яке було предметом цих правочинів, для погашення заборгованості за кредитними договорами, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив: стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 55 558 815,53 доларів США та 249 078 174 грн 98 коп. заборгованості за вказаними кредитними договорами; визнати недійсними: договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договір про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладений 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3. У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними. Посилаючись на те, що спірні кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 Господарського кодексу України (далі – ГК України), статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», оскільки на момент їх укладення у сторін була відсутня ліцензія на надання банком кредиту в іноземній валюті та використання долара США як засобу платежу за кредитними договорами, крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів та договору поруки недійсними. Зазначав, що з метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами, що укладені 3 травня 2007 року між ними й ПАТ «УкрСиббанк», 29 травня 2007 року було укладено договір поруки між ним і ПАТ «УкрСиббанк», за умовами якого він відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Посилаючись на те, що вказані кредитні договори були укладені з порушенням статті 99 Конституції України, статті 524 ЦК України, статей 189, 198 ГК України, статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 35 Закону України «Про Національний банк України», крім того, договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і банком, не відповідає вимогам частини першої статті 513, частини першої статті 516, частини першої статті 553, статті 558 ЦК України, просив визнати зазначені кредитні договори та договір поруки недійсними. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 1 820 грн судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2011 року скасовано у зв’язку з тим, що договір поруки не може бути визнаний недійсним із підстав відсутності згоди боржника на його укладення та положень щодо відплатності або безвідплатності послуг поручителя, і справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 1 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 березня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, ПАТ «УкрСиббанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 75 331 486,95 доларів США та 87 120 753 грн 95 коп. заборгованості за кредитом і процентами за вказаними кредитними договорами, 39 235 811 грн 44 коп. пені, 2 442 636 грн 35 коп. інфляційних збитків та 23 803 263 грн 04 коп. – 3 % річних; позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири, укладеного 8 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, та договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В», укладеного 1 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, залишити без розгляду. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2012 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитними договорами та визнання договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав щодо ПП «Імпульс-В» недійсними залишено без розгляду. У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим. Зазначав, що сторонами вказаних кредитних договорів було укладено додаткові угоди до них про збільшення процентних ставок за користування кредитом та за користування кредитом понад установлений термін, а також визначені збільшені строки повернення кредиту за угодами про надання траншів. Умовами вказаних угод без його згоди як поручителя було встановлено оплату додаткових комісій, які не були передбачені умовами цих кредитних договорів, зокрема комісій за пролонгацію договору та за внесення змін до кредитних договорів, унаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності як поручителя, а також визначено нові збільшені терміни повернення кредиту (траншів), що призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя внаслідок збільшення періоду, в якому можливе застосування збільшеного розміру процентної ставки за користування кредитом понад установлений термін та застосування штрафних санкцій. Крім того, банком пропущено передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк для пред’явлення вимог до поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договорами, оскільки договором поруки не встановлено строк її припинення, а згідно з угодою про надання траншу від 8 серпня 2008 року до кредитного договору, укладеного між банком і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», строк повернення траншу становив не пізніше ніж 8 лютого 2009 року, проте за період з 8 лютого 2009 року до 8 серпня 2009 року він як поручитель вимоги банку не отримував. Посилаючись на ці обставини, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України, просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним і ПАТ «УкрСиббанк», припиненим. У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим. Посилаючись на обставини, ідентичні обставинам, зазначеним у вказаній вище позовній заяві ОСОБА_2, на підставі частин першої, четвертої статті 559 ЦК України просив визнати договір поруки, укладений 29 травня 2007 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк», припиненим. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині визнання договорів поруки недійсними залишено без розгляду. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2014 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 114 грн 70 коп. судових витрат; позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково: визнано припиненим договір поруки від 29 травня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 114 грн 70 коп. судових витрат. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 16, частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «УкрСиббанк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 27 березня 2013 року, від 6 лютого 2013 року, від 8 серпня 2012 року, від 10 червня 2013 року, від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, від 11 липня 2012 року, від 4 липня 2012 року, від 21 грудня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року цивільну справу за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», ПП «Імпульс-В», про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитних договорів недійсними й поруки припиненою та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг», ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», про визнання кредитних договорів недійсними та поруки припиненою допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «УкрСиббанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 18 млн доларів США, зі сплатою 10,7 % річних за кредитами в доларах США і 14,75 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Автосервіс-Т» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж три місяці з моменту надання такого кредиту (траншу). За додатковою угодою, укладеною між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Автосервіс-Т» 11 грудня 2008 року, установлено розмір процентної ставки – 22% річних за кредитами в доларах США та 25% річних за кредитами в гривні – з 1 грудня 2008 року. За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентну ставку визначено в розмірі 33 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) і 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). З 3 травня 2007 року до 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 77 514 716,80 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 70 545 316,80 доларів США. З 3 травня 2007 року до 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» видано 484 810 753 грн 22 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 449 342 953 грн 22 коп. З 29 жовтня 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 3 092 000 доларів США за угодами про надання траншів. З 12 листопада 2008 року ТОВ «Автосервіс-Т» було видано 6 924 440 грн. за угодами про надання траншів. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 10 млн доларів США зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Інтер-Авто» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Інтер-Авто», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 11 800 000 доларів США. За додатковою угодою, укладеною між сторонами 11 грудня 2008 року, за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки – 14,04 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 25% річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений термін процентна ставка визначена в розмірі 21,06 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 1 грудня 2008 року). З 3 травня 2007 року до 28 жовтня 2008 року ТОВ «Інтер-Авто» було видано 42 333 629,50 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 32 294 889,80 доларів США. З 3 травня 2007 року ТОВ «Інтер-Авто» видано 87 794 783 грн 17 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 87 440 955 грн 93 коп. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг» було укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 2 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Авто-Холдінг» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 вказаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). За додатковою угодою, укладеною 11 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Авто-Холдінг», за використання кредитних коштів установлено розмір процентної ставки 14,72 % річних за кредитами в доларах США (з 11 грудня 2008 року) та 25 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року). За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 22,8 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року) та 37,5 % річних за кредитами в гривні (з 14 листопада 2008 року). З 3 травня 2007 року ТОВ «Авто-Холдінг» було видано 7 698 820,67 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 6 025 136,67 доларів США. Починаючи з 3 травня 2007 року, ТОВ «Авто-Холдінг» видано 22 418 662 грн 44 коп. за угодами про надання траншів, з яких погашено 17 660 270 грн. 3 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, установленим у базовій валюті, що дорівнює 7 млн 500 тис. доларів США, зі сплатою 11,2 % річних за кредитами в доларах США, 11,5 % річних за кредитами в євро і 15 % річних за кредитами в гривні, а ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язалось у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. За умовами пунктів 1.1, 1.1.1, 1.1.2 указаного кредитного договору кредитування здійснюється шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) у будь-якій валюті, що передбачена цими договорами, на строк не більше ніж шість місяців з моменту надання такого кредиту (траншу). Згідно з додатковою угодою, укладеною 15 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», було збільшено ліміт кредитної лінії. Зокрема, сторони погодили, що з 15 жовтня 2008 року ліміт кредитної лінії складатиме 17 500 000 доларів США. З 3 травня 2007 року ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» видано 37 509 563,42 доларів США за угодами про надання траншів, з яких погашено 20 010 882,02 доларів США. За додатковою угодою, укладеною 1 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод», за використання кредитних коштів з 1 грудня 2008 року встановлено розмір процентної ставки 19,04 % річних за кредитами в доларах США. За користування кредитними коштами (траншами) понад установлений строк процентна ставка визначена в розмірі 28,56 % річних за кредитами в доларах США (з 1 грудня 2008 року). Відповідно до пункту 1.1 укладених сторонами кредитних договорів кредитування позичальників здійснювалося шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів). Додатковими угодами про надання траншу, що укладались без згоди поручителів, установлювались конкретні строки надання кредитних коштів і строк їх повернення, які неодноразово переносились та змінювались у бік збільшення. Позичальник у будь-якому разі був зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше ніж 30 квітня 2009 року. За пунктом 11.1 кредитних договорів, яким визначався порядок дострокового повернення кредиту, відповідно до статей 525, 611 ЦК України сторони погодились, що у разі застосування будь-якого з пунктів 2.5, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.3, 7.4, 9.2 цих договорів та (або) настання обставин, що передбачені вказаними пунктами, банк має право самостійно: відмовити у видачі траншу, зменшити ліміт кредитування або змінити терміни повернення кредиту та плати за кредит у бік зменшення згідно з пунктом 1.2.2 цього договору. При цьому відмова у видачі траншу, зменшення ліміту кредитування та термін повернення кредиту вважаються такими, що настали, а кредит – обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги (заяви) банку. У разі встановлення термінів повернення кредиту та плати за кредит такими, що настали, позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. У зв’язку з невиконанням позичальниками зобов’язань за кредитними договорами та виникненням заборгованості за кредитами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів і надіслав вимогу (повідомлення), у тому числі поручителям, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів, змінивши строк виконання основного зобов’язання та встановивши новий строк – 15 квітня 2009 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Автосервіс-Т», ТОВ «Інтер-Авто», ТОВ «Авто-Холдінг» і ТОВ «Кременчуцький автоскладальний завод» зобов’язань за кредитними договорами 29 травня 2007 року банком було укладено договори поруки з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами яких поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язань боржниками за основними договорами. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що договір поруки діє до повного припинення всіх зобов’язань боржників за основними договорами. Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами до поручителя ОСОБА_1 заявлені банком 18 вересня 2009 року, до поручителя ОСОБА_2 – 5 березня 2012 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у частині визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що умови додаткових угод, якими встановлено оплату додаткових комісій, укладених між банком і позичальниками, та умови угод про надання траншів щодо визначення строків повернення боржниками чергових траншів раніше ніж терміни, що передбачені умовами кредитних договорів, а також продовження строків повернення кредитних коштів за угодами про надання траншів, що надає право кредитору застосувати в разі порушення позичальниками зобов'язань збільшену процентну ставку за користування кредитом понад визначений термін і нарахувати пеню, призводять до збільшення обсягу відповідальності поручителів за основними зобов’язаннями без їхньої згоди, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання поруки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 припиненою в порядку частини першої статті 559 ЦК України. Крім того, суди дійшли висновку про те, що порука ОСОБА_2 є припиненою з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки строк дії договору поруки, укладеного між банком і ОСОБА_2, не встановлений (умови договору про те, що він діє до повного припинення зобов’язань боржників за основними договорами, не є встановленням строку дії договору поруки), а вимогу до поручителя ОСОБА_2 банк пред’явив після спливу визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України строку, а саме 5 березня 2012 року. Разом із тим у судових рішеннях, які надані заявником як приклад, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року міститься висновок про те, що підстави для застосування частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки за умовами договору поруки поручителю відомі всі умови основного договору, зокрема кредитним договором передбачено право банку збільшити процентну ставку; крім того, закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що оскільки додаткові угоди, якими внесені зміни до графіка погашення кредиту у зв’язку з перенесенням строків сплати кредиту, укладались із метою запобігання виникненню простроченої заборгованості за кредитом, при цьому строк дії, проценти та будь-які інші умови основного договору не змінювались, положення частини першої статті 559 ЦК України застосуванню не підлягають; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 лютого 2013 року міститься висновок про те, що поручитель під час підписання договору поруки погодився з будь-яким розміром процентної ставки, якщо вона передбачена кредитним договором, у тому числі й додатковою угодою до нього, а тому зміна розміру процентів за основним договором не тягне за собою збільшення обсягу відповідальності поручителя; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року міститься висновок про те, що, ураховуючи те, що збільшення процентної ставки, про яке зазначено в листах банку, фактично не відбулось, не збільшився й обсяг відповідальності поручителя; крім того, правовідносини, що виникають з договору іпотеки, регулюються спеціальним законом – Законом України «Про іпотеку», а не статтями 553-559 ЦК України; порука припиняється з підстав, передбачених у статті 559 ЦК України, а припинення іпотеки відбувається з підстав, визначених статтею 17 Закону України «Про іпотеку»; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року касаційний суд зазначив, що підстави для припинення поруки в порядку частини першої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки поручитель, підписуючи додаткову угоду до договору поруки, був ознайомлений із збільшеним обсягом своєї відповідальності та зі зміненими умовами кредитного договору, у тому числі й з новим графіком погашення кредиту; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2013 року міститься висновок про те, що обсяг відповідальності поручителя не збільшився, оскільки додаткові кредитні угоди до основного договору укладались у рамках кредитної лінії при наданні чергового траншу, що є однією з форм кредитування; – в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 жовтня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 15 травня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 квітня 2013 року, від 21 листопада 2012 року касаційний суд дійшов висновку про те, що підстави для застосування частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки вимогу до поручителя було пред’явлено в межах установленого шестимісячного строку від дня застосування банком права на дострокове повернення кредиту, при цьому диспозиція частини четвертої статті 559 ЦК України не встановлює обов’язок щодо судової форми пред’явлення вимоги до поручителя, якою в розумінні наведеної норми може бути й досудова вимога про погашення боргу; – у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року міститься про те, що чинне законодавство, у тому числі й положення статті 16 ЦК України, не передбачає такого способу захисту, як визнання в судовому порядку поруки припиненою у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 16, частини четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина третя статті 16 ЦК України). За змістом статей 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право й кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати. Ужитий законодавцем у частині першій статті 559 ЦК України термін «порука» використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки. Звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, поручителі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилались на невизнання банком їхнього права, передбаченого частинами першою, четвертою статті 559 ЦК України, на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язань боржників за кредитними договорами без згоди поручителів, унаслідок чого збільшився обсяг їхньої відповідальності, та заявлення вимог після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку. Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо. Відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою, на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору. Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що обраний поручителями спосіб захисту своїх порушених прав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки у зв’язку з невизнанням цих прав кредитором, є таким, що відповідає вимогам цивільного законодавства, правильно застосувавши положення частини третьої статті 16 ЦК України. Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом із тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктами 3.1 цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором. Разом з тим, боржники – юридичні особи, а відтак і поручителі, взяли на себе зобов’язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 30 квітня 2009 року, сплачуючи окремі частини кредитних коштів (транші) згідно з умовами пунктів 1.1, 1.1.1 та 1.1.2 кредитних договорів. Отже, поряд з установленням строку дії кредитного договору сторони визначили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (повернення платежів), що входить до змісту основного зобов’язання, яке виникло на основі договору. У зв’язку з порушенням боржниками строків повернення кредиту, що встановлені угодами про надання траншів, та виникненням заборгованості за кредитними договорами кредитор використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1 кредитних договорів право на односторонню зміну умов кредитних договорів, надіславши 1 квітня 2009 року боржникам і поручителям повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов’язаних із ним платежів до 15 квітня 2009 року. Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов’язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. З урахуванням зазначених правових норм суд касаційної інстанції обґрунтовано погодився з висновками апеляційного суду про те, що передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителів про повернення боргових сум повинен обчислюватись з 16 квітня 2009 року, а оскільки такі вимоги були заявлені до поручителя ОСОБА_2 більше ніж через шість місяців після настання строку виконання зобов’язань – 5 березня 2012 року, у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась. Зазначені правові висновки узгоджуються з нормами частини четвертої статті 559 ЦК України, а доводи заяви ПАТ «УкрСиббанк» цих висновків не спростовують. Водночас у справі, яка переглядається, суди, установивши, що додатковими угодами, укладеними без згоди поручителів, були визначені конкретні строки надання та повернення кредитних коштів, відмінні від строків, які передбачені кредитними договорами, що надає право кредитору застосувати збільшену процентну ставку за користування кредитом понад установлені терміни й нарахувати пеню, та що додатковими угодами встановлено сплату комісійних винагород за перенесення строків, за збільшення ліміту й за внесення змін до кредитних договорів, що призвело до збільшення відповідальності поручителів за основним зобов’язанням, дійшли висновку, що порука припинилась на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Разом із тим у справах, на судові рішення в яких посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, суди касаційної інстанції виходили з того, що зміна основного зобов’язання, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, відбулась за згодою поручителя (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 25 квітня 2012 року, від 8 серпня 2012 року, від 6 лютого 2013 року, від 11 липня 2012 року) або таке збільшення обсягу відповідальності поручителя взагалі не відбулось (ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 27 березня 2013 року, від 10 червня 2013 року). Таким чином, зміст доданих до заяви судових рішень, їх порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог. Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву ПАТ «УкрСиббанк» обґрунтованою в зазначеній частині немає підстав. За таких обставин підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відсутні. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-32цс14 Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України; статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) необхідно дійти висновку, що в разі невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України. Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, а оскільки банком відповідно до умов кредитного договору змінений строк виконання основного зобов’язання, то відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України вимоги до поручителів повинні бути заявлені в межах шести місяців від дня настання цього строку. Суддя Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A6A11C0D06F77FBAC2257D6B0029B339
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулась із позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 березня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “ПриватБанк” (далі – ЗАТ КБ “ПриватБанк”) правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”), і ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим договором, повернути кредит, сплатити відсотки. З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань, взятих за кредитним договором, ЗАТ КБ “ПриватБанк” того самого дня уклало з ОСОБА_1 договір поруки. 19 січня 2009 року та 16 лютого 2009 року банк надіслав ОСОБА_2 письмові повідомлення-вимоги про повернення суми кредиту в повному обсязі. Посилаючись на те, що банк не заявив своїх вимог неї як до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, ОСОБА_1 просила визнати поруку припиненою з підстав, які встановлені частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також покласти на відповідача судові витрати. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі з підстав, визначених пунктом п’ятим частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У травні 2014 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини четвертої статті 559 ЦК України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2014 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України в частині перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року з наданими заявницею як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, рішеннями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит, згідно з яким банк надав кредит у розмірі 291 600 тис. грн, а ОСОБА_2 зобов’язався належним чином використати й повернути кредит, сплатити відсотки, а також інші платежі в порядку, на умовах та у строки, визначені цим кредитним договором. Строк погашення кредиту - не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.3 договору). З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором 28 березня 2008 року між ЗАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого остання поручається солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за договором про іпотечний кредит та додатковими угодами до нього як наявними на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому. Пунктом 4.2. договору встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання за договором про іпотечний кредит. У зв’язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов’язань банк звертався до боржника та поручителя з відповідними повідомленнями щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогами повернути суму кредиту в повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що договором поруки не визначено строк припинення поруки, тому повинна застосовуватись частина четверта статті 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк виконання ОСОБА_2 основного зобов’язання, визначеного кредитним договором, не настав, а тому шестимісячний строк на пред’явлення вимоги до поручителя не закінчився й порука не може вважатись припиненою. ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявниця надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року залишено без змін рішення місцевого й апеляційного судів про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором із тих підстав, що банк, пред’явивши вимогу боржнику про дострокове повернення кредиту протягом одного дня, змінив в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання. Оскільки банк не пред’явив своїх вимог до поручителя в межах шестимісячного строку від нової дати виконання основного зобов’язання, то порука припинилась згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року скасовано рішення попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволення зустрічних позовних вимог поручителя про визнання поруки припиненою. Касаційний суд дійшов висновку, що банк, пред’явивши боржнику й поручителю вимоги про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, звернувся до суду з позовними вимогами з пропуском шестимісячного строку, від нової дати, на пред’явлення вимоги до поручителя, установленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У справі, яка переглядається, умовами договору про іпотечний кредит сторони встановили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором (пункт 10.1 цього договору), кінцевий строк повернення кредиту – не пізніше 28 березня 2015 року (пункт 1.1 основного договору). За змістом пункту 4.2 договору поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язанням за договором про іпотечний кредит. Суди дійшли обґрунтованого висновку, що умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов’язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України - порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Пунктом 5.2.4 основного договору встановлено право кредитора у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов’язань за цим договором вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому тощо. У пункті 5.3.3 договору про іпотечний кредит передбачено обов’язок позичальника у разі порушення цього договору достроково повернути кредит на вимогу кредитора. Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового погашення суми кредиту та інших платежів відповідно до пункту 5.2.4 основного договору повинно бути здійснено позичальником у строк, зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше тридцяти календарних днів з дати її отримання (пункт 6.3 договору про іпотечний кредит). Як установлено судами попередніх інстанцій, у зв’язку з порушенням ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором, а саме – простроченою станом на 12 січня 2009 року заборгованістю у розмірі 1143 грн 95 коп., ПАТ КБ “ПриватБанк” 19 січня 2009 року пред’явлено вимогу до позичальника про повернення суми кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цього повідомлення. 16 лютого 2009 року ПАТ КБ “ПриватБанк” пред’явило ОСОБА_2 вимогу аналогічного змісту, у зв’язку з простроченою станом на 12 лютого 2009 року заборгованістю у розмірі 1141 грн 88 коп. Відповідно до пункту 2.1.1 договору поруки кредитор має право у разі невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит протягом п’яти робочих днів з дня невиконання пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя. Ці вимоги є обов’язковими для виконання протягом п’яти робочих днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов’язань за договором про іпотечний кредит. 23 вересня 2010 року банком надіслано ОСОБА_1 повідомлення щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цих повідомлень. Таким чином, банк відповідно до положень статті 1050 ЦК України та пункту 5.2.4 основного договору скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов’язання. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. У матеріалах справи відсутні докази про те, що банк звертався до поручителя з вимогами протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язань, який був змінений ним відповідно до пункту 6.3 договору про іпотечний кредит. У силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, настання строку виконання зобов’язання в повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред’явить вимоги до поручителя. Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та від 27 листопада 2013 року, які надані ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За таких обставин ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. ГоловуючийА.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-106цс14 За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F79BDDB20A1A639AC2257D650027A48D
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа – Національний банк України в особі управління Національного банку України у Волинській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, встановила: У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі – ПАТ «Західінкомбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 19 липня 2002 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір НОМЕР_1 з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі 970 тис. євро зі сплатою 11% річних за користування кредитом із кінцевим строком погашення до 23 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов'язань за кредитним договором 24 травня 2007 року укладено договір поруки НОМЕР_2 з ОСОБА_1 і договір поруки НОМЕР_3 з ОСОБА_2, відповідно до умов яких останні поручилися перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання ТОВ «Алювіжен» усіх зобов'язань за кредитним договором та додатковими договорами до нього. Посилаючись на те, що ТОВ «Алювіжен» своїх зобов'язань, які передбачені кредитним договором, належним чином не виконало, у зв'язку із чим станом на 11 липня 2012 року виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16 075 016 грн 37 коп., позивач просив позов задовольнити. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Західінкомбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Західінкомбанк» 16 075 016 грн 37 коп. заборгованості за кредитним договором; стягнуто із ОСОБА_2 16 075 016 грн 37 коп. заборгованості за кредитним договором; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду Волинської області від 15 квітня 2013 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 4 ст. 559 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року та від 17 червня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Західінкомбанк» ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 липня 2002 року між ТОВ КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ТОВ «Алювіжен» укладено кредитний договір НОМЕР_1 з додатковими договорами до нього, згідно з умовами яких кредитор надав позичальнику кредит із максимальним лімітом у розмірі 970 тис. євро зі сплатою 11 % річних за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором, з кінцевим строком погашення до 23 липня 2011 року (а.с. 10-37). З метою забезпечення виконання ТОВ «Алювіжен» зобов'язань за кредитним договором 24 травня 2007 року укладено договір поруки НОМЕР_2 з ОСОБА_1 і договір поруки НОМЕР_3 з ОСОБА_2, за якими поручителі відповідають перед банком за порушення зобов’язання боржником. Свої зобов'язання, передбачені кредитним договором, ТОВ «Алювіжен» належним чином не виконало, у зв'язку з чим станом на 11 липня 2012 року виникла заборгованість перед ПАТ «Західінкомбанк» у розмірі 16 075 016 грн 37 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 9 712 568 грн 88 коп.; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитним коштами – 2 652 828 грн 32 коп.; штраф за несвоєчасне повернення кредиту – 2 913 770 грн 67 коп.; штраф за несвоєчасне повернення відсотків – 795 848 грн 50 коп., що підтверджується розрахунком (а.с. 9). 29 листопада 2011 року банк звернувся до ТОВ «Алювіжен» і відповідачів із письмовим повідомленням-вимогою про погашення кредитної заборгованості в розмірі 16 699 194 грн 81 коп. (а.с.48). Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «Західінкомбанк» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що банк звернувся із письмовим повідомленням-вимогою до відповідачів про погашення кредитної заборгованості 29 листопада 2011 року, тобто в межах шестимісячного строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України, а з часу звернення з письмовою вимогою в банку виникло право на пред'явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності, з яким він звернувся до суду 9 серпня 2012 року. Проте у справах, ухвали в яких надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України дійшов висновку про припинення договору поруки через непред’явлення вимог до поручителів шляхом звернення банку до суду в межах шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання. При цьому зазначив, що пред’явлення письмової вимоги до поручителя в шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, не дає права кредитору на звернення до суду в межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов‘язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України). З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений – строк повного погашення кредиту є 23 липня 2011 року. За таких обставин у банку виникло право пред‘явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов‘язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 23 липня 2011 року, протягом наступних шести місяців. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. За таких обставин висновки суду про виникнення права в банку на пред'явлення позову до відповідачів у межах установленого законом загального трирічного строку позовної давності з часу звернення з письмовою вимогою не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14 Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3479CB22FBDCC04EC2257D5D002186B8
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37018852 Державний герб України У х в а л а іменем україни 29 січня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А. розглянувши у судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Боско», товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Укрфарм», товариство з обмеженою відповідальністю «Альфафарм», товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «КФК», про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою його представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами у розмірі 42 809 869 грн 76 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ТОВ «Боско», ТОВ «Ніка Холдінг Інвест», ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм», ТОВ «Альфафарм», ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК» і ТОВ «Віто-Фарм» (із змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 010/14/209/7 від 10 листопада 2009 року) було укладено генеральну кредитну угоду № 010/14/209, за умовами якої банк зобов'язувався надати позичальникам кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в генеральній кредитній угоді та кредитних договорах, укладених в її рамках, що є його невід'ємними частинами. Загальний розмір основної (позичкової) заборгованості позичальника по кредитам в рамках генеральної кредитної угоди не повинен перевищувати суми, еквівалентної 42 500 000 грн. Термін користування кредитними коштами встановлювався - до 15 листопада 2012 року. Конкретні суми кредитів, строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки, об'єкти кредитування, були визначені сторонами окремо в кредитних договорах, що укладені в рамках даної угоди. З урахуванням додаткових угод до вказаної генеральної кредитної угоди (№ 010/14/04/056 від 5 лютого 2008 року, № 010/14/04/165 від 18 квітня 2008 року, № 010/14/209/90/1 від 10 листопада 2008 року, № 010/14/209/347 від 10 лютого 2009 року, № 010/14/209/674 від 30 червня 2009 року, № 010/14/209/6 від 1 жовтня 2009 року, № 010/14/209/7 від 10 листопада 2009 року, № 010/14/209/8 від 10 лютого 2010 року, № 010/14/209/9 від 10 березня 2010 року, № 010/14/209/10 від 4 червня 2010 року, № 010/14/209/11 від 19 жовтня 2010 року, № 010/14/209/12 від 25 листопада 2010 року, № 010/14/209/13 від 27 липня 2011 року, № 010/14/209/14 від 21 листопада 2011 року), загальний розмір заборгованості позичальників за укладеними в рамках цієї угоди договорами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 4 770 000,00 доларів США. Зазначав, що відповідно до п. 2.1. генеральної кредитної угоди, кредитні кошти надаються на умовах їх забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. На умовах генеральної кредитної угоди, на підставі письмових заяв, позивач укладав кредитні договори в рамках лімітів та сублімітів, встановлених в генеральній кредитній угоді, відкрито позичкові рахунки та надано кредитні кошти згідно з умовами кредитних договорів - п. 4.1. генеральної кредитної угоди. Згідно п. 5.1. генеральної кредитної угоди, треті особи зобов'язуються використати отримані кредитні кошти і забезпечити повернення одержаних кредитів, сплату нарахованих відсотків та комісійної винагороди відповідно до умов генеральної кредитної угоди та кредитних договорів, укладених в її рамках. За порушення строків повернення кредитів, відсотків за користування кредитами, передбачених кредитними договорами, укладеними в рамках даної генеральної кредитної угоди, позичальники сплачують позивачу пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення - для кредитів в національній валюті; в розмірі 0,05% (п'ять сотих відсотків) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення - для кредитів в іноземній валюті. В кожному окремому кредитному договорі, укладеному в рамках генеральної кредитної угоди, може визначитись інший порядок та розмір відповідальності за порушення зобов'язань по відповідним кредитним договорам - п.п. 10.2., 10.5. генеральної кредитної угоди. В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 27 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Боско» було укладено кредитний договір № 010/14/226 із змінами та доповненнями, внесеними до нього додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Боско» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 1 859 933 грн 65 коп. для фінансування поточної діяльності та на рефінансування кредитної заборгованості позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 18 квітня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Боско» було укладено кредитний договір № 010/14/354 із змінами та доповненнями, внесених додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Боско» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 549 916,00 доларів США для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника та переведення існуючої гривневої заборгованості в валютну, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 1 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 19 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм» було укладено кредитний договір № 010/14/218 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «ВО «Укрфарм» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 100 000 грн для поповнення оборотних коштів, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 19 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 18 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було укладено кредитний договір № 010/14/245/1 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 627 451,00 доларів США для придбання та рефінансування витрат на придбання нежилих приміщень, корпоративних прав та основних засобів, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 15 листопада 2012 року (згідно додаткових угод від 5 лютого 2008 року, від 30 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 29 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було укладено кредитний договір № 010/14/227 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Ніка Холдінг Інвест» було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 789 337,00 доларів США для придбання та рефінансування витрат на придбання земельних ділянок, зі сплатою 10,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 15 листопада 2012 року (згідно додаткових угод від 5 лютого 2008 року, від 30 жовтня 2009 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 31 березня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Альфафарм» було укладено кредитний договір № 010/14/581 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Альфафарм» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 3 млн. грн для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 26 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рамках вказаної генеральної кредитної угоди 31 березня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК» було укладено кредитний договір № 010/14/580 із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, згідно якого ТОВ «Фармацевтичній фірмі «КФК» було відкрито відновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 2 692 500 грн для фінансування витрат, пов'язаних з поточною діяльністю позичальника, зі сплатою 18,0% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 26 жовтня 2012 року (згідно додаткових угод від 25 листопада 2010 року, від 27 липня 2011 року). В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за генеральною кредитною угодою між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено договори поруки від 19 листопада 2007 року, 21 жовтня 2010 року із змінами та доповненнями, внесеними додатковими угодами, за умовами яких ОСОБА_2 зобов'язався за повне виконання перед банком боргових зобов'язань третіх осіб - ТОВ «Боско», ТОВ «Віто-Фарм», ТОВ «Виробниче Об'єднання «Укрфарм», ТОВ «Ніка Холдінг Інвест», ТОВ «Альфафарм», ТОВ «Фармацевтична фірма «КФК», які виникають або виникнуть у майбутньому з умов вказаної генеральної кредитної угоди, укладеної між банком та третіми особами, а також з будь-яких додаткових угод до неї, та всіх укладених в її рамках договорів, які можуть бути укладені в майбутньому. ОСОБА_2, відповідно до п. 1.2. вищезазначених договорів поруки, відповідає за виконання кредитних зобов'язань у тому ж обсязі, що і боржник, в порядку та строки, визначені вищезазначеними кредитними договорами. Згідно п. 2.1., 2.2. договорів поруки, у випадку повного або частково невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники; у випадку повного або частково невиконання (неналежного виконання) боржником всіх або окремих кредитних зобов'язань в порядку та строки, встановлені кредитними договорами, кредитор набуває права вимоги до поручителя щодо сплати заборгованості за порушеними кредитними зобов'язаннями; поручитель зобов'язується здійснити виконання порушених кредитних зобов'язань протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати отримання вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. АТ «Райффайзен Банк Аваль» 18 січня 2012 року було направлено ОСОБА_2 вимогу (претензію) про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди, яку отримано відповідачем 24 січня 2012 року. Однак вказана вимога відповідачем не виконана. Вказував, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення кредитної заборгованості, у тому числі боргу за нарахованими, але не сплаченими відсотками, пені за порушення строків сплати кредиту та пені за порушення строків сплати відсотків, нарахування яких здійснювалось до 1 серпня 2013 року, а тому часткове погашення заборгованості за тілом кредиту в період з 1 серпня 2012 року по 17 грудня 2012 року не впливає на порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені за порушення строків сплати кредиту і відсотків та їх розміри. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість у розмірі 42 809 439 грн 18 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що позичальники не виконують свої зобов'язання за кредитними договорами, а тому поручитель, як солідарний боржник, повинен нести відповідальність, оскільки взяв на себе такі зобов'язання. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Проте, повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов᾽язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов᾽язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов᾽язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк. Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель, за змістом указаним норм матеріального права, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Із змісту договорів поруки від 19 листопада 2007 року та 21 жовтня 2010 року убачається, що поручитель, ОСОБА_2, відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржники. Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що термін погашення кредитів визначено - до 19 жовтня 2012 року та до 15 листопада 2012 року, вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами було направлено ОСОБА_2 18 січня 2012 року, при цьому позов подано до суду 15 серпня 2012 року. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Таким чином, оскільки умовами генеральної кредитної угоди встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржників повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України. Апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України, вищевказаного не врахував, доводи апеляційної скарги щодо суми заборгованості не перевірив, не встановив, з якого часу боржники почали не сплачувати заборгованість, а згідно розрахунків банку заборгованість нараховувалась з квітня 2010 року, листопада 2007 року (т. 2 а.с. 68-82), оскільки з цього часу настав строк вимоги, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив доводів відповідача щодо суми заборгованості, оскільки з матеріалів справи убачається, що в рамках господарського судочинства з вищевказаних боржників - юридичних осіб стягується заборгованість за кредитними договорами, укладеними в рамках генеральної кредитної угоди, на загальну суму 36 889 568 грн 82 коп. Однак, позивач звернувся з позовом до відповідача з вимогою про стягнення всієї суми заборгованості, яка виникла з кредитних договорів, укладених в рамках генеральної кредитної угоди. Суд не перевірив, яка сума вже погашена за рішеннями господарських судів. Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, однак вказане законодавче положення потрібно застосовувати у системному зв'язку з ч. 2 ст. 543 ЦК України, якою унормовано, що кредитор, який одержав виконання обов'язку у не повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Тобто ч. 2 ст. 543 ЦК України встановлено законодавчий припис, який обмежує право кредитора вимагати стягнення боргу або його частини від решти солідарних боржників поки цей кредитор не отримає виконання цього ж боргу або цієї його частини від іншого (інших) солідарного боржника, до якого (яких) з вимогою про повернення (стягнення) цього ж боргу або цієї його частини кредитор звернувся первісно. Крім того, поручителю вимога направлена 18 січня 2012 року. Отже, суду слід встановити, чи вказаною вимогою та зверненнями до господарських судів кредитор не змінив строк виконання основного зобов'язання, оскільки ч. 4 ст. 559 ЦК України саме з цього часу обчислює строк звернення до поручителя. За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, задовольнити. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669480 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 липня 2011 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір іпотечного кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 152 тис. грн. зі сплатою 18,5 % річних строком на 144 місяці, а з ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Оскільки свої зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не виконують належним чином, утворилась заборгованість у розмірі 194 749 грн 33 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року, позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ «Державний ощадний бак України» заборгованість за кредитним договором від 6 липня 2011 року у розмірі 194 749 грн 33 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині стягнення з нього солідарно заборгованості та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до нього відмовити. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому згідно зі ст. 335 ЦПК України не переглядаються. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник та поручитель допустили заборгованість за кредитним договором, а тому заборгованість підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку. Проте погодитись із таким висновком судів в частині вирішення позову ПАТ «Державний ощадний банк України»» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 6 липня 2011 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 було укладено договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 152 тис. грн зі сплатою 18,5 % річних на 144 місяці з 6 липня 2011 року по 5 липня 2023 року на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 6 липня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Згідно ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З матеріалів справи вбачається, що в договорі іпотечного кредиту від 6 липня 2011 року строк основного зобов'язання визначений - не пізніше 5 липня 2023 року (а.с.4). Пунктом 3.4 цього договору передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань у випадку невиконання позичальником або поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором або договором поруки. Із розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_3 вчасно здійснив щомісячні платежі по кредитному договору лише двічі, а саме у вересні та жовтні 2011 року. У зв'язку з несплатою подальших платежів, з 1 листопада 2011 року у позичальника виникла заборгованість. 15 серпня 2012 року, 11 жовтня 2012 року та 23 травня 2013 року позичальнику та поручителю були надіслані вимоги про дострокове погашення заборгованості у повному обсязі та процентів за користування кредитом, яке залишилось без реагування. Отже, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, при тому що в договорі поруки не зазначено про строк його дії згідно зі ст. 252 ЦК України, кредитор, банк, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Так, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернувся до суду з позовом до поручителя у червні 2013 року, при тому, що вимоги про дострокове погашення заборгованості, тобто про зміну дати виконання основного зобов'язання, надіслав 15 серпня 2012 року. Разом з тим договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а тому підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якими порука вважається припиненою, оскільки кредитор після настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-155цс13 від 29 січня 2014 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Також суди виходили з того, що договором про надання споживчого кредиту встановлено, що він діє до 5 липня 2023 року. ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом у червні 2013 року, тобто до закінчення строку дії основного боргу. Проте такі висновки судів є передчасними. Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку. ОСОБА_6 допустив неналежне виконання своїх обов'язків, передбачених кредитним договором у листопаді 2011 року, оскільки не сплатив кредит та проценти за його користування відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремо частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди у порушення ст. ст. 212-215, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули уваги, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а, відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. ОСОБА_3 порушив зобов'язання у листопаді 2011 року, а позов до поручителя пред'явлено у червні 2013 року, тобто поза межами строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами щомісячно не пізніше останнього робочого місяця, наступного за звітним, початок позовної даності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення в частині позову до ОСОБА_4 відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Заочне рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 лютого 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі 333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку. Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat, 1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія - 5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року. У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог п. 2 договору поруки позивачем не надано. Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40020281 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Закропивного О.В., Лесько А.О., Луспеника Д.Д., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ПАТ «КБ «Надра» звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як поручителів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 29 серпня 2008 року у розмірі 86 395 грн 20 коп. та судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що 29 серпня 2008 року між ним та ТОВ «Догма-Меблі» було укладено кредитний договір, згідно якого останньому було надано кредит у розмірі 54 910 грн зі сплатою 20,7 % річних з кінцевим терміном повернення до 16 серпня 2013 року. З метою забезпечення зобов'язань за указаним кредитним договором, 29 серпня 2008 року між банком, ТОВ «Догма-Меблі», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договори поруки, за умовами яких останні відповідали як солідарні боржники за зобов'язаннями ТОВ «Догма-Меблі» перед банком. У результаті порушення позичальником норм закону та умов договору станом на 1 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 86 395 грн 20 коп., з яких: 48 328 грн 53 коп. - заборгованість за кредитом, 23 568 грн 41 коп. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 7 454 грн 71 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту, 1 332 грн 02 коп. - інфляційні втрати та штраф у розмірі 5 711 грн 53 коп. У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати припиненим договір поруки від 29 серпня 2008 року, укладений між ним, ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Догма-Меблі», а також додатковий договір № 1 від 29 жовтня 2010 року, укладений між ним та банком. В обґрунтування позову зазначав, що указаний договір поруки є припиненим, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року, позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» 86 395 грн 20 коп. заборгованості за кредитним договором. В решті позову ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 29 серпня 2008 року, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_4, додатковий договір № 1 від 29 жовтня 2010 року до договору поруки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Зокрема, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що позов ПАТ КБ «Надра» підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню, керуючись при цьому нормами ст. ст. 526, 554, 559 1054 ЦК України. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 4 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько Д.Д. Луспеник
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40141128 Державний герб України У х в а л а іменем україни 31 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І. суддів: Наумчука М.І., Ступак О.В.,- розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Хмельницької ощадної кредитної спілки до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Хмельницької ощадної кредитної спілки про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року Хмельницька ощадна кредитна спілка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Хмельницької ощадної кредитної спілки про визнання кредитного договору недійсним. Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2014 року позов Хмельницької ощадної кредитної спілки задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Хмельницької ощадної кредитної спілки заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року № 124-08 БВ, яка виникла станом на 25 жовтня 2013 року, в розмірі 75 392 грн 34 коп., з яких: тіло кредиту (основна сума боргу) - 12 711 грн 33 коп., відсотки за користування кредитом - 48 961 грн 36 коп., пеня за несвоєчасну сплату платежів - 13 134 грн 93 коп. та інфляційні втрати від невчасного повернення кредиту - 584 грн 72 коп., та судовий збір у розмірі 753 грн 92 коп. У решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2014 року змінено, зменшено інфляційні витрати від несвоєчасного повернення кредиту до 127 грн 11 коп. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги Хмельницької ощадної кредитної спілки, та задовольнити її зустрічні позовні вимоги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частково задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що останньою неналежно виконувались зобов'язання за кредитним договором та відповідно до вимог чинного законодавства боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд виходив із того, що кредитний договір підписаний від імені голови спілки уповноваженою на підставі доручення особою, кредит наданий відповідачу за рахунок власних коштів спілки, а тому така діяльність не потребує ліцензування, отже передбачені законом підстави для визнання договору недійсним відсутні. Відмовляючи у позові до ОСОБА_2, суд виходив із того, що порука є припиненою, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних витрат, апеляційний суд виходив із того, що при визначенні розміру інфляційних витрат від несвоєчасного повернення кредиту суд припустився помилки. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 12 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийСудді:В.І. Мартинюк М.І. Наумчук О.В. Ступак
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40407503 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Касьяна О.П., Коротуна В.М., Мостової Г.І., Штелик С.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Срібні джерела» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до кредитної спілки «Срібні джерела» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, за касаційною скаргою кредитної спілки «Срібні джерела» на рішення апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року кредитна спілка «Срібні джерела» (далі КС «Срібні джерела») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 23 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 надано кредит у сумі 65 000 грн на строк до 23 червня 2010 року зі сплатою 36 % річних від суми залишку кредиту, а у разі порушення строку погашення кредиту на прострочену суму платежу - 84 % річних. У порушення умов кредитного договору позичальник ухилився від своєчасного його виконання, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором станом на 01 березня 2012 року у сумі 274 059 грн 87 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 65 000 грн; заборгованості за відсотками - 31 720 грн; заборгованості з пені - 177 339 грн 87 коп. У жовтні 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до КС «Срібні джерела» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію. В обґрунтування вимог ОСОБА_7 посилалася на те, що договір поруки припинив свою дію, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимогу до поручителя. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2013 року позовні вимоги КС «Срібні джерела» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 65 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про стягнення судового збору. Позовні вимоги ОСОБА_7 до КС «Срібні джерела» про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, задоволено. Визнано договір поруки від 23 червня 2008 року № 01/06-02/01, укладений між КС «Срібні джерела» та ОСОБА_7, таким, що припинив свою дію. Вирішено питання про стягнення судового збору. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2013 року змінено, зменшено розмір стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» з 65 000 грн до 3 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі КС «Срібні джерела» порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Судами встановлено, що 23 червня 2008 року між КС «Срібні джерела» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на бізнес № 01/06-02, згідно з яким кредитодавець зобов'язався надати кредит у сумі 194 000 грн строком на 24 місяці з 23 червня 2008 року до 23 червня 2010 року, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення його строку. На виконання умов договору ОСОБА_6 отримано 65 000 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 23 червня 2008 року. У забезпечення виконання умов кредитного договору 23 червня 2008 року між КС «Срібні джерела» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 01/06-02/01, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором КС «Срібні джерела» за виконання зобов'язання боржником ОСОБА_6 за кредитним договором у повному обсязі, а саме: у сумі 194 000 грн та відсотків за цим кредитом, а також можливих пені та неустойки. Задовольняючи первісні позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_7 не надала доказів на підтвердження того, що борг повернуто ОСОБА_6, а карточка платежів по кредитній лінії (договір кредиту від 23 червня 2008 року № 01/06-02) (а. с. 113) є неналежним доказом по справі, так як невідомо, ким складена та підписана, представник КС «Срібні джерела» в судовому засіданні не змогла надати з цього питання будь-яких пояснень. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення відсотків та пені за договором кредиту, суд першої інстанції виходив з недоведеності таких вимог належними доказами. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги про визнання договору поруки таким, що припинив свою дію, суд першої інстанції, керуючись ч. 4 ст. 559 ЦК України, вважав, що договір поруки припинив свою дію, оскільки позивачем не доведений факт пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд апеляційної інстанції, встановивши, що згідно з прибутковими касовими ордерами від 17 жовтня 2008 року № 9121 та від 29 грудня 2008 року № 10345 ОСОБА_6 внесено на рахунок позивача суму у розмірі 62 000 грн на погашення тіла кредиту, дійшов висновку про зменшення розміру стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» з 65 000 грн до 3 000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося. За правилами ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З наведеного вбачається, що обов'язок доказування розподіляється згідно з перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність розміру заборгованості, а відповідач - відсутність її. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що згідно з прибутковими касовими ордерами від 17 жовтня 2008 року № 9121 та від 29 грудня 2008 року № 10345 ОСОБА_6 внесено на рахунок позивача суму у розмірі 62 000 грн на погашення тіла кредиту, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру стягнення заборгованості з ОСОБА_6 на користь КС «Срібні джерела» з 65 000 грн до 3 000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права безпідставні, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним. В іншій частині правильність рішення суду не перевіряється, оскільки сторонами не оскаржувалося. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду апеляційної інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу кредитної спілки «Срібні джерела» відхилити. Рішення апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді:О.О. Дьоміна О.П. Касьян В.М. Коротун Г.І. Мостова С.П. Штелик
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40129662 Державний герб України У х в а л а іменем україни 6 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів: Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» до ОСОБА_4, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промінвестекскавація», за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» (далі - ТОВ «КУА «ІЗІ ЛАЙФ») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 30 651 277,89 грн заборгованості за кредитним договором. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вищезазначеними судовими рішеннями, ТОВ «КУА «ІЗІ ЛАЙФ» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (норма частини 2 статті 324 ЦПК України). Положеннями частини 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно вважав, що кредитором пропущено шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, відтак обґрунтовано виходив із того, що порука припинилася. Висновок суду про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України є хибним, адже поручитель як директор ТОВ «Промінвестекскавація» був обізнаний з усіма змінами, які вносилися до кредитного договору. Разом із цим він не впливає на законність рішення суду та не тягне його скасування, так як порука припинилася на підставі частини 4 статті 559 ЦК України. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись частиною 3 статті 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» відхилити. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 9 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді:І.К. Парінова О.В. Ступак
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40244990 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Висоцької В.С. суддів: Кафідової О.В., Писаної Т.О., Умнової О.В., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про припинення договору поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2014 року, - в с т а н о в и л а: У липні 2013 року позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредитк», банк) звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 708,75 грн., з яких: 4462,50 грн. несплачена комісія, 17246,25 грн. пеня по комісії. Позов мотивовано тим, що 23 січня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 15 000 грн. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором 23 січня 2007 року між банком та ОСОБА_7 укладений договір поруки. 27 січня 2011 року Гірницьким районним судом м. Макіївки винесено рішення, відповідно до якого з ОСОБА_5, ОСОБА_7, як з солідарних боржників, на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 14 178,01 грн. В ході проведення виконавчих дій заборгованість за кредитним договором сплачена 22 листопада 2011 року. З огляду на зазначене банк нарахував комісійну винагороду та пеню за весь час фактичного користування кредитними ресурсами, за період з 13 листопада 2009 року по 22 листопада 2011 року, у розмірі 2 1971,25 грн., з яких: 4 725 грн. несплачена комісія, 17 246,25 грн. пеня по комісії. У вересні 2013 року ОСОБА_7 подав зустрічний позов, в якому просив припинити договір поруки, укладений між ним і банком 23 січня 2007 року. В обґрунтування вимог послався на те, що зобов'язання за кредитним договором виконано ОСОБА_5 22 листопада 2011 року, а до нього, як до поручителя, на протязі більш ніж один рік банком не були пред'явлені вимоги, що є підставою для припинення поруки. Рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено. Припинено договір поруки від 23 січня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_6 зобов'язувався перед кредитором відповідати у повному обсязі за несвоєчасне та повне виконання ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором від 23 січня 2007 року. Позивач за первісним позовом, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову банку виходив з того, що відповідачами фактично було виконано скасоване заочне рішення суду від 30 квітня 2010 року, а позивачем не надано відомостей щодо виконання рішення суду від 27 січня 2011 року, яке банком взагалі не було звернуто до виконання, що позбавляє можливості перевірити факти та розрахунки, викладені у позовній заяві. Крім того, банком пропущений річний строк щодо вимог про стягнення пені. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений шестимісячний строк, протягом якого він мав звернутися з вимогою до поручителя. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та виходив з того, що основне зобов'язання було виконано 22 листопада 2011 року. Банк протягом наступних шести місяців вимоги до поручителя не пред'явив, тому порука є припиненою. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне. Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Судами не перевірено доводів сторін та підстав заявленого банком позову про стягнення комісії і нарахованої на неї пені, не досліджено розрахунок заборгованості по кредитному договору, не перевірено за який саме період вона нарахована. Не перевірено строк дії кредитного договору та правові підстави нарахування комісійної винагороди після його закінчення. Не встановлено обставин щодо виконання судових рішень про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по кредитному договору, ухвалених по іншим справам. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення пені, суд виходив із того, що позивачем пропущений строк позовної давності в 1 рік, що застосовується до такого виду вимог. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доти, доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження порушення. Згідно ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму. До вимог про стягнення неустойки (пені) застосовується позовна давність в один рік (ст.258 ЦК України). За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Таким чином, позовна давність щодо стягнення неустойки (пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожний день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Судами попередніх інстанцій, з урахуванням вказаних положень, належним чином не перевірено обставин щодо пропуску строку позовної давності та не встановлено період, за який нарахована пеня. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору в частині первісного позову. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення в частині вирішення первісного позову не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи у цій частині до суду першої інстанції на новий розгляд. Разом з тим, вирішуючи спір в частині припинення договору поруки суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що банком пропущений шестимісячний строк, протягом якого він мав звернутися з вимогою до поручителя. Основне зобов'язання було виконано 22 листопада 2011 року. Банк протягом наступних шести місяців вимоги до поручителя не пред'явив, тому порука є припиненою. Вказані висновки відповідають встановленим обставинам, підтверджуються зібраними у справі доказами та узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють правовідносини щодо поруки. Суди попередніх інстанцій врахували положення абз. 3 п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», яким роз'яснено, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині вирішення зустрічного позову, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи в частині вимог про припинення поруки місцевим та апеляційним судами правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення зустрічного позову слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково. Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2014 року в частині вирішення первісного позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» скасувати. Справу у цій частині передати до суду першої інстанції на новий розгляд. Рішення Гірницького районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 березня 2014 року в частині зустрічного позову ОСОБА_7 про припинення договору поруки залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.С. Висоцька судді О.В. Кафідова Т.О. Писана О.В. Умнова І.М. Фаловська
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40024297 Державний герб України У х в а л а іменем україни 24 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Савченко В.О., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аттіс», про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4, мотивуючи його тим, що 12 травня 2008 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аттіс» (далі - ТОВ «Аттіс») було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, із урахуванням укладених додаткових угод, ТОВ «Аттіс» отримало кредит в розмірі 300 000 дол. США зі сплатою відсотків, розмір яких встановлювався в додаткових угодах до кредитного договору. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 12 травня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився відповідати за неналежне виконання ТОВ «Аттіс» умов кредитного договору. У зв'язку із неналежним виконанням ТОВ «Аттіс» умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 17 квітня 2012 року становить 354 577,24 дол. США. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 354 577,24 дол. США. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст. 553 ЦК України). Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Частиною 4 статті 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк», суди правильно виходили із того, що оскільки строк основного зобов'язання закінчився 30 вересня 2010 року, а позивач звернувся до суду лише у грудні 2012 року, порука відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України припинилась. Крім того, суди правильно зазначили, що позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що поручителю було надіслано досудову вимогу про сплату кредитної заборгованості. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» відхилити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.І. Амелін С.О. Карпенко В.О. Савченко
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39839974 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О, Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав позичальникові кредит для придбання квартири в розмірі 290 567 дол. США з терміном погашення до 10 жовтня 2034 року із розрахунку 11,95% річних, а позичальник зобов'язалась повернути отриманий кредит та сплатити відсотки за його користування. Поручителями позичальника є ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які за договорами поруки від 24 жовтня 2007 року зобов'язалися відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань по поверненню кредиту. Позивач зазначав, що за умовами кредитного договору ОСОБА_3 повинна повертати кредит щомісячними платежами, однак не виконує цих обов'язків та має прострочену заборгованість. Письмова вимога банку про дострокове погашення всієї суми кредиту від 5 березня 2012 року залишена позичальником і поручителями без реагування. З урахуванням викладеного банк просив суд стягнути з відповідачів суму боргу за кредитним договором у розмірі 2 487 625 грн. 18 коп. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 березня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 311 225 дол. США 47 цен., що за офіційним курсом Національного банку України становить 2 487 625 грн. 18 коп. Вирішено питання про судовий збір. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення в частині стягнення нього боргу в солідарному порядку, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо повернення кредиту і сплати процентів за користування ним, та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів солідарно. Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна. Судами встановлено, що 24 жовтня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір з додатковою угодою від 24 березня 2010 року, згідно якого позичальник отримала в банку для придбання квартири кредит готівкою в розмірі 290 567 дол. США до 10 жовтня 2034 року із розрахунку 11,95% річних (а.с. 9-16). Повернення кредиту згідно п. 2.4 кредитного договору та додатку № 2 (графік платежів) передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів до 10 числа за кредитом і відсотками (а.с. 17-20). Згідно п. 5.2.5 кредитного договору у випадку прострочення платежів банк вправі вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повному обсязі. Поручителями позичальника за вказаним кредитним договором є ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які за договорами поруки від 24 жовтня 2007 року та додатковими угодами від 24 березня 2010 року зобов'язалися відповідати за повернення кредиту (а.с. 21-26). Також судами встановлено, що ОСОБА_3 не виконує обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, покладених на неї умовами договору, має прострочену заборгованість, яка становить 2 487 625 грн. 18 коп. (а.с. 29-30). Письмові вимоги банку про необхідність погашення заборгованості та наслідки їх невиконання у вигляді дострокового стягнення кредиту, направлені позичальнику та поручителям 5 березня 2012 року і 16 липня 2012 року, залишені без задоволення (а.с. 31-43). З тексту вимог, надісланих на адресу ОСОБА_4, вбачається, що банк вимагав сплатити прострочену заборгованість та відсотки за користування кредитом, а у разі невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги. Зазначену вимогу ОСОБА_4 отримав 13 березня 2012 року (а.с. 40). Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу. За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до чч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вказаних вище норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, та дійшли передчасного висновку про можливість стягнення кредитної заборгованості в солідарному порядку із поручителя ОСОБА_4, з урахуванням того, що позовна вимога до поручителя заявлена банком після збігу шести місяців від дня виконання основного зобов'язання, який настав 14 травня 2012 року, з врахуванням вимоги банку та наданим строком - шістдесят один день з моменту отримання вимоги, тоді як з таким позовом банк звернувся 23 листопада 2012 року, а шестимісячний строк сплинув 14 листопада 2012 року (а.с.49). Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Оскільки суди на вищевикладені обставини уваги не звернули, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені по справі рішення підлягають скасуванню в частині позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. У решті судові рішення не оскаржені та предметом перегляду не були (ст. 335 ЦПК України). Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 березня 2014 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40396099 Державний герб України Ухвала іменем україни 6 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року та касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ПАТ «Банк «Київська Русь» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 100 000 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 30 липня 2012 року. На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4, а також ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_5 укладено договори поруки. Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань, просив суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 21 січня 2013 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 522 459 грн 98 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року позов ПАТ «Банк «Київська Русь» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 21 січня 2013 року становить 522 459 грн 98 коп. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Київська Русь» заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 21 січня 2013 року становить 522 459 грн 98 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, задоволено частково. Рішення районного суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Банк «Київська Русь» відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, відхилено, рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частині залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ПАТ «Банк «Київська Русь» підлягає відхиленню з таких підстав. Задовольняючи позов та стягуючи заборгованість за кредитним договором у солідарному порядку з боржника та поручителів, суд першої інстанції виходив з того, що право пред'явити вимогу до поручителів про виконання основного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту у позивача виникло 30 липня 2012 року. При цьому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителів 28 січня 2013 року, але позовну заяву було повернуто у зв'язку з тим, що позивачем не усунуто її недоліки, а саме не сплачено судовий збір. Зважаючи на те, що вперше позивач звернувся до суду з позовом до моменту спливу кінцевого строку пред'явлення вимоги до поручителів, суд першої інстанції вважав, що мало місце переривання перебігу позовної давності, а тому позов в частині вимог до поручителя ОСОБА_4 задовольнив. Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише у разі подання позову відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства, а оскільки позовну заяву було повернуто позивачеві, то зазначена обставина не може свідчити про переривання строку позовної давності, а отже порука ОСОБА_4 припинилася на підставі п. 4 ст. 559 ЦК України. Судами установлено, що 31 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 30 липня 2012 року. На забезпечення виконання позичальником умов зазначеного кредитного договору між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4 у той же день укладено договір поруки. Позичальник не виконував належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку банк просив суд стягнути у солідарному порядку з боржника та поручителів. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. У п. 24 постанови від 30 березня 2012 року № 5 пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, роз'яснив, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Згідно з п. 4.3 договору поруки, укладеного між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_4, порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив позову до поручителя (а.с. 7). За змістом п. 2.1 кредитного договору від 31 липня 2007 року, позичальник зобов'язаний повернути кредит не пізніше 31 липня 2012 року (а.с. 6). Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 січня 2013 року позивач звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів, у тому числі до ОСОБА_4, але зазначений позов залишено без руху та у зв'язку з невиконанням вимог ухвали повернуто позивачу (а.с. 43-44). Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з указаним позовом 7 березня 2013 року, а отже, з пропущенням шестимісячного строк для пред'явлення вимоги до поручителя. З огляду на зазначені вимоги закону, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно визначивши, які правовідносини випливають із встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що переривання позовної давності не відбулося, оскільки подання банком позову 28 січня 2013 року було здійснено з порушенням вимог процесуального закону, у зв'язку з чим позовна заява була визнана судом неподаною та повернена заявнику. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позов ПАТ «Банк «Київська Русь» в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позичальник умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість. Доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок, відповідачем не надано. Судами попередніх інстанцій установлено, що 31 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, на підставі якого останньому було надано кредитні кошти у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 12% річних строком до 30 липня 2012 року. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Відповідно до наданого банком розрахунку, у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, станом на 21 січня 2013 року виникла заборгованість у сумі 65 364,69 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 522 459 грн 98 коп., яка складається з наступного: простроченої заборгованості за кредитом - 57 827,23 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 462 213 грн 05 коп.; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 5 159,16 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 41 237 грн 17 коп.; пені за прострочення виконання грошових зобов'язань - 1 297,77 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 10 373 грн 08 коп.; штрафу - 1 080,53 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 8 636 грн 68 коп. (а.с. 11). Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах загального строку позовної давності за основною вимогою. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, пеня за прострочення сплати кредитних коштів нарахована відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: за період з 1 січня 2012 року по 1 січня 2013 року. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості, відсотків, пені та штрафу з позичальника є вірними. Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). З урахуванням вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України (принципи змагальності та диспозитивності цивільного процесу) судовий захист здійснюється лише за зверненням суб'єктів цивільного процесу. В матеріалах справ відсутня заява відповідача про зменшення розміру пені, а також докази, які можна вважати істотними обставинами для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України. Задовольняючи позов ПАТ «Банк «Київська Русь» в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, обґрунтовано виходив з доведеності позову в цій частині та наявності передбачених нормами матеріального права (ст. ст. 526, 530, 536, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України) підстав для стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 щодо поручителів не стосуються боржника та не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права. За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в цій частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337, ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», ОСОБА_3 відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2013 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині, рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. МартинюкГоловуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко М.І. Наумчук Судді:В.І. Амелін
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40141108 Державний герб України У х в а л а іменем україни 13 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Горелкіної Н.А., Наумчука М.І., Дербенцевої Т.П., Ступак О.В.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в особі представника - Карасюка Олександра Володимировича, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 265 000 доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9% річних, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн. 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 404 880 грн. 97 коп., вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») в особі представника - Карасюка О.В. просить рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року скасувати й залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року, що було помилково скасовано, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконуються зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із недоведеності та безпідставності вимог банку. Проте, з таким висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 000 доларів США зі сплатою 12,9% річних із кінцевим терміном повернення 26 грудня 2014 року. У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, того ж дня між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким відповідач поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявах про їх отримання та квитанціях не ставила. Відповідно до ч. 1 ст.http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1766/ed_2012_07_05/pravo1/T041618.html?pravo=1" \l "1766" \o "Цивільний процесуальний кодекс України; нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" \t "_blank 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла того, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи № 417-П від 7 лютого 2014 року, призначеної під час апеляційного розгляду справи, підписи отримувача у заявах про видачу готівки виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу, коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів. Висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Разом з тим, згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу. Отже, висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу лише висновок експертизи, суд не врахував того, що сторонами визнано факт укладення кредитного договору, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків щодо недоведеності вимог банку, зазначивши при цьому, що відповідач ОСОБА_3 отримала значно більшу суму кредиту, ніж вказано у кредитному договорі, на погашення якої останньою частково внесено кошти до банку. Апеляційний суд взагалі не вмотивував і не обґрунтував свого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та не дав оцінки тому, що ОСОБА_3, хоча й указувала на те, що кредитний договір не підписувала, однак питання про визнання такого договору недійсним не ставила. Крім того, судом апеляційної інстанції помилково застосовано ст. 1046 ЦК України, положеннями якої регулюються правовідносини щодо договору позики, та яка не поширюється на спірні правовідносини. Разом з тим, не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції з наступних підстав. Так, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права, поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, підставою для припинення договору поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя. Відповідно до п. 24 постанови № 5 пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Проте, суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 212-215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, належним чином не дослідив умови укладених між сторонами договорів кредиту й поруки, та належним чином не з'ясував, чи виникло у банку право дострокової вимоги повернення суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та пені, а також, з урахуванням дійсних обставин справи й доводів сторін, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою до поручителя про виконання зобов'язання, та наявністю підстав для припинення поруки. Крім того, стягуючи кредитну заборгованість з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції не врахував того, що у зв'язку з укладенням між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» 12 грудня 2011 року договору факторингу № 1 відбулася заміна кредитора у кредитних зобов'язанням, які виникли із укладеного з ОСОБА_3 кредитного договору, й відповідно - відбулась заміна позивача у справі. При цьому судами обох інстанцій взагалі не встановлено дійсного розміру кредитної заборгованості, з урахуванням заперечень відповідачів, не досліджено первинної бухгалтерської документації. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України суди не сприяли всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають визначальне значення у її вирішенні, а допустили суттєву неповноту у з'ясуванні таких обставин. Висновки судів у порушення вимог закону ґрунтуються на припущеннях. Ураховуючи, що судами не дотримано вимог процесуального закону, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими визнати не можна, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» в особі представника - Карасюка Олександра Володимировича, задовольнити частково. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2014 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: Н.А. Горелкіна Т.П. Дербенцева М.І. Наумчук О.В. Ступак
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40245108 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Карпенко С.О., Наумчука М.І., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з вищевказаним позовом та просило стягнути солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 217,33 дол. США, що станом на 07 лютого 2012 року еквівалентно 41 634 грн 30 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МКМD-45/2008, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 3 000 дол. США строком до 08 квітня 2010 року. На забезпечення виконання було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору. ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 08 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 5 217,33 дол. США, з яких: 1 954,10 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 790,19 дол. США - заборгованість за процентами, 1 194,76 дол. США - пеня, 31,33 дол. США - штраф (фіксована частина), 246,95 дол. США - штраф (процентна складова). У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з зустрічним позовом та просила визнати припиненим договір поруки від 10 квітня 2008 року № МКМD-45/2008, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що банк не пред'явив до неї вимоги в строк до 08 жовтня 2010 року, тому порука припинилась відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 217,33 дол. США, що еквівалентно 41 634 грн 30 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У зустрічному позові відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» та задоволення зустрічного позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення в повній мірі не відповідають. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що внаслідок не виконання зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя. Підстави для припинення поруки відсутні, оскільки банк звернувся до суду в межах строку, визначеного договором поруки. Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне. Судами встановлено, що 10 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № МКМD-45/2008, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 3 000 дол. США строком до 08 квітня 2010 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язалась відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору. ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 08 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 5 217,33 дол. США, з яких: 1 954,10 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 790,19 дол. США - заборгованість за процентами, 1 194,76 дол. США - пеня, 31,33 дол. США - штраф (фіксована частина), 246,95 дол. США - штраф (процентна складова). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим заборгованість, яка утворилась за кредитним договором підлягає стягненню. Однак, приймаючи рішення про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та про відмову в зустрічному позові про припинення поруки, суди дійшли помилкового висновку про те, що банк звернувся до поручителя з вимогою про захист свого порушеного права у встановлений законом строк. Відповідно до п. 11 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором. Згідно із п. 12 договору поруки сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договорe поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, підставою для припинення договору поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що банк направив вимогу ОСОБА_4 02 березня 2012 року (а.с. 15). Як роз'яснив пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 24 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводи та заперечення сторін та не з'ясував, чи направлялася банком вимога поручителю у строк, визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України. У порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення першої інстанції вказані порушення суду першої інстанції не усунув, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та не спростував їх, тому передчасно дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки допущенні апеляційним судом порушення норм процесуального та матеріального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та в частині зустрічного позову підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та в частині зустрічного позову скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 12 листопада 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар С.О. Карпенко М.І. Наумчук
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38470417 Державний герб України У х в а л а іменем україни 23 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Штелик С.П., суддів: Коротуна В.М., Касьяна О.П., Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04 липня 2006 року між ним та ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір на суму 500 000 грн., зі сплатою за користування кредитом 18,60 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2008 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня 2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори поруки. 26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою сторони визначили графік погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту до 04 липня 2011 року. Аналогічні угоди укладено і з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Також на забезпечення виконання умов кредитного договору 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент -Банк» було укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору, станом на 16 серпня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1000933,71 грн., яку позивач і просив стягнути на свою користь солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Заперечуючи проти позову, у лютому 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» в якому просив визнати договір поруки від 04.07.2006 року та додаткову угоду до договору поруки від 26.06.2008 року припиненими з 06.02.2012 року. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 було задоволено. Визнано договір поруки № 955-1 від 04 липня 2006 року та додаткову угоду № 1 до договору поруки № 955-1 від 26.06.2008 року такими, що припинили свою дію з 06 лютого 2012 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2013 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості було відмовлено. Провадження по справі в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, закрито. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим було скасовано та у справі ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог було відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати ухвалені судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та справу в цій частині передати на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» вимогу про виконання зобов'язання до поручителя ОСОБА_5 пред'явив після спливу встановленого ст. 559 ЦК України шестимісячного строку, то порука є припиненою. Постановляючи додаткове рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з недоведеності та безпідставності позовних вимог. При цьому, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовів, суд апеляційної інстанції виходив із безпідставності позовних вимог. Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 04 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ВКФ «Дніпростар» було укладено кредитний договір на суму 500000 грн., зі сплатою за користування кредитом 18,60 % річних, з кінцевим терміном повернення до 04 липня 2008 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору 04 липня 2006 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були укладені договори поруки. 26 червня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено додаткову угоду до договору поруки, якою сторони визначили графік погашення кредиту та кінцевий строк погашення кредиту до 04 липня 2011 року. Аналогічні угоди укладено і з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 На забезпечення виконання умов кредитного договору 20 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент -Банк» було укладено договір поруки. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення в частині визнання договору поруки таким, що є припиненим та в частині закриття провадження по справі щодо ПАТ «Акцент -Банк», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем були заявлені вимоги про солідарне стягнення боргу з відповідачів і ці вимоги є взаємопов'язаними та вірно врахував, що оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заявлялися зустрічні позовні вимоги, то відсутні підстави для припинення укладених з ними договорів поруки. Проте, при зазначених обставинах, суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення з них заборгованості та відсутності підстав для припинення поруки щодо ОСОБА_5 При цьому, відповідно до п.п. 11,12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224-226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. Таким чином, в судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, в іншому разі буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право за певних обставин на дослідження нових доказів та переоцінку доказів. Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Ураховуючи, що порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: В.М. Коротун М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39705356 Державний герб України Ухвала іменем україни 02 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Олійник А.С., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що у зв'язку з порушенням ОСОБА_3 (позичальником) умов кредитного договору, поручителями за яким є ОСОБА_4 та ОСОБА_5, згідно договорів поруки від 01 вересня 2008 року, виникла кредитна заборгованість розмір якої на 25 грудня 2012 року становить 633 804 грн 63 коп., яка підлягає стягненню з відповідачів на користь банку. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кредитну заборгованість в розмірі 544 604 грн 53 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Надра» просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення судів не відповідають. Ухвалюючи рішення й задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що кредитна заборгованість не підлягає стягненню з поручителя ОСОБА_5, оскільки відповідно до приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України укладений з ним договір поруки припинив свою дію через невчасне звернення банку до поручителя з вимогою про виконання зобов'язань. Проте, з такими висновками судів повністю погодитись не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Судом установлено, що 01 вересня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 249 000 грн зі сплатою 20,7% річних строком до 30 серпня 2013 року. Згідно п. 4.3.3 цього договору позичальник зобов'язався сплачувати необхідні платежі у розмірі та порядку, визначених договором. Останній платіж позичальник здійснив 27 листопада 2012 року у розмірі 200 грн, які було зараховано відповідно до п. 2.2.3 кредитного договору в погашення прострочених відсотків за користування кредитом. У забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором, того ж дня між банком та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були укладені договори поруки. На підставі п. 2 договорів поруки, кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання зобов'язань, що випливає з кредитного договору при умові, якщо встановлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані, а також за умови обов'язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника в цілому тощо. Через неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, виникла кредитна заборгованість, розмір якої станом на 25 грудня 2012 року складає 633 804 грн 63 коп., з яких 246 544 грн 25 коп. - заборгованість за кредитом 214 614 грн 18 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 33 634 грн 93 коп. - індекс інфляції, 118 919 грн 59 коп. - пеня, 20 091 грн 68 коп. - штраф. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов'язальними відносинами, є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно вимог вищевказаних норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, підставою для припинення договору поруки може бути недотримання кредитором строку звернення до суду з вимогами до поручителя. Як роз'яснено у пункті 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «Надра» 29 грудня 2012 року направило поручителю ОСОБА_5 претензію від 25 грудня 2012 року щодо погашення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2008 року в розмірі 634 004 грн 63 коп. До суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості як до позичальника так і до поручителя ОСОБА_5 банк звернувся у лютому 2013 року, тобто у межах визначеного законодавством шестимісячного строку. Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанції на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи уваги не звернули, належним чином не дослідили умови кредитного договору та договорів поруки, не з'ясували з якої дати настав строк виконання зобов'язання та коли саме поручитель ОСОБА_5 отримав письмову вимогу банку про дострокове повернення кредиту та якими доказами це підтверджується й відповідно належним чином не з'ясували і дати спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання й наявністю підстав для припинення поруки, а відтак дійшли передчасного висновку щодо припинення дії поруки відносно поручителя ОСОБА_5 та відсутності правових підстав для стягнення з нього кредитної заборгованості. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_5, суди обґрунтовували свої доводи наявністю судового наказу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 10 липня 2009 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не з'ясувавши при цьому належним чином яка саме заборгованість була стягнута цим наказом і за який період: дострокове стягнення тіла кредиту та процентів за користування ним, чи заборгованість, що існувала лише на час видачі судового наказу. Між тим, з'ясування зазначених обставин має суттєве значення для вирішення питання про дію чи припинення дії договору поруки. За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи й є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» задовольнити частково. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2014 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: А.С. Олійник Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко В.О. Савченко
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38693274 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Донецьке шахтобудівельне підприємство», ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір» (далі - ТОВ «Гостиний двір»), товариства з обмеженою відповідальністю «Галант» (далі - ТОВ «Галант»), товариства з обмеженою відповідальністю «Оскар-Дон» про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Галант», товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір» на рішення апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк Петрокоммерц-Україна» (далі - ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 серпня 2008 року із товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьке шахтобудівельне підприємство» (далі - ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство») укладено кредитний договір, за яким товариство отримало кошти у розмірі 825 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних терміном до 27 серпня 2010 року зі змінами згідно з додатковими угодами, якими встановлено ліміт фінансування в розмірі 510 тис. доларів США та строк користування траншем не більше ніж 331 доба. На забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором 29 серпня 2008 року та 27 лютого 2009 року банком із ТОВ «Галант», ОСОБА_4, ОСОБА_3, ТОВ «Гостинний двір» та ТОВ «Оскар-Дон» були укладені окремі договори поруки. Позичальник, як і поручителі, належним чином не виконували свої зобов'язання за кредитним договором, допустили заборгованість, яка станом на 8 червня 2012 року склала 701 297 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становила 5 605 116 грн 24 коп. У зв'язку з цим позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути солідарно з позичальника та кожного із поручителів вказану суму кредитної заборгованості. Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 14 листопада 2013 року позов ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» на користь ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 701 297 доларів США, що становить 5 605 116 грн 24 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» та ОСОБА_3, з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» та ТОВ «Гостинний двір», з ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» та ТОВ «Галант» на користь ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2008 року, яка станом на 8 червня 2012 року складала 701 297 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становила 5 605 116 грн, у тому числі: поточна заборгованість за кредитом в розмірі 510 тис. доларів США, прострочена заборгованість по процентам в розмірі 145 314,73 доларів США та пеня в розмірі 45 982,27 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» до ТОВ «Оскар-Дон» відмовлено. У касаційних скаргах ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостиний двір», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Інші відповідачі та позивач судові рішення не оскаржують, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України в касаційному порядку в цій частині не переглядаються. Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник порушив умови кредитного договору, допустив заборгованість і має її сплатити; вимоги позивача про стягнення суми кредитної заборгованості з поручителів пред'явлені з пропуском строку, передбаченим ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому до них в позові відмовили. Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи частково позов, виходив із того, що, за винятком ТОВ «Оскар-Дон», позивач пред'явив вимоги до поручителів про сплату заборгованості за кредитним договором в межах строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Крім того, рішенням господарського суду заявникам відмовлено у позові про припинення поруки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 29 серпня 2008 року між ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» та ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» надано кредит у розмірі 825 тис. доларів США строком до 27 серпня 2010 року зі сплатою 15 % річних. На забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором 29 серпня 2008 року між банком та ТОВ «Галант», а 27 лютого 2009 року між банком та ТОВ «Гостинний двір» були укладені окремі договори поруки. Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. У ч. 4 ст. 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що сторони встановили як строк дії кредитного договору, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням процентів за користування кредитом, останній з яких підлягав виконанню в строк до 27 серпня 2010 року. Таким чином, погашення процентів за користування кредитом визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів по погашенню процентів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як убачається із розрахунку кредитної заборгованості з 23 вересня 2009 року ТОВ «Донецьке шахтобудівельне підприємство» не виконує взятих на себе зобов'язань щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом, тому банк мав право звернутися з вимогою до поручителів протягом шести місяців, починаючи з дня порушення позичальником умов кредитного договору, тобто з 23 вересня 2009 року, а з позовом до суду звернувся у червні 2012 року, то суд не дав оцінки тому, чи надані ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостинний двір» поруки за прострочені місяці не припинилися відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, апеляційний суд порушив вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Так, при скасуванні попередніх судових рішень суд касаційної інстанції в ухвалі від 17 квітня 2013 року звернув увагу суді на порушення ч. 4 ст. 559 ЦК України, так як позов до поручителів пред'явлено з пропущенням шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Судом установлено, що договір кредиту укладено на строк до 27 серпня 2010 року, а позов до зазначених поручителів пред'явлено у червні 2012 року. Зазначаючи, що порука не припинена, оскільки банк 26 листопада 2010 року, тобто в межах шестимісячного строку звернувся з письмовою вимогою до поручителів (а не до суду), апеляційний суд не дав оцінки тому, чи не є це штучним продовженням строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України. Так у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, обчислення строку має відбуватися з дня пред'явлення позову до суду. У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону не звернув на викладене уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків, які випливають з договорів поруки, та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» до ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостинний двір». За таких обставин рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» до ТОВ «Галант» та ТОВ «Гостинний двір» не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Галант», товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 26 грудня 2013 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Гостиний двір», товариства з обмеженою відповідальністю «Галант» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко