Search the Community

Showing results for tags 'ч.4 ст.559 гк'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 166 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39660384 Державний герб України У х в а л а іменем україни 02 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П. Суддів:Дем'яносова М.В.,Касьяна О.П., Коротуна В.М.,Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Елопроект», товариства з обмеженою відповідальністю «Елолед», товариства з обмеженою відповідальністю «Елопро», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про стягнення боргу за кредитним договором та за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про визнання поруки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпня 2013 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6, ТОВ «Елопроект», ТОВ «Елолед», ТОВ «Елопро» про стягнення боргу за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 05 вересня 2008 року між банком та ЗАТ «Люмен», правонаступником якого є ПАТ «Люмен», укладено кредитний договір з наступними додатковими угодами, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 700000,00 доларів США під 18,7 % річних з остаточним терміном погашення до 30 листопада 2012 року. Також банк уклав з кожним із відповідачів договори поруки від 09 листопада 2009 року, за умовами яких останні мали відповідати за належне виконання ПАТ «Люмен» його кредитних зобов'язань. Посилаючись на те, що божник не виконав своїх кредитних зобов'язань в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 554541,98 доларів США, банк просив суд задовольнити позов та стягнути вказану заборгованість із поручителів боржника. У вересні 2013року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно з договором поруки від 09 листопада 2009 року він поручився перед банком за виконання ПАТ «Люмен» кредитних зобов'язань за відповідним кредитним договором, які мали бути виконані останнім до 30 листопада 2012 року. Посилаючись на те, що банк не пред'явив вимог до нього як поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, ОСОБА_6 просив суд на підставі статті 559 ЦК України визнати поруку припиненою. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року позовну заяву публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Елопроект», товариства з обмеженою відповідальністю «Елолед», товариства з обмеженою відповідальністю «Елопро», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про стягнення боргу за кредитним договором залишено без розгляду. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року позов ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа - приватне акціонерне товариство «Люмен», про визнання поруки припиненою задоволено. Припинено з 30 травня 2013 року дію договору поруки № SU-7/181/08 від 09 листопада 2009 року, що укладений між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» і ОСОБА_6. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року скасовано ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року скасовано рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року. Ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах. Судами встановлено, що 05 вересня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ЗАТ «Люмен», правонаступником якого є ПАТ «Люмен», укладено кредитний договір № 181/08, з наступними додатковими угодами, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 700000,00 доларів США під 18,7 % річних з остаточним терміном погашення до 30 листопада 2012 року. Відповідно до розрахунку кредитної заборгованості ПАТ «Люмен» заборгованість за кредитним договором № 181/08 станом на 14 травня 2013 року становить 554541,98 доларів США. Судами також встановлено, що банк уклав з кожним із відповідачів договори поруки, за умовами яких останні мали відповідати за належне виконання ПАТ «Люмен» його кредитних зобов'язань. Зокрема, 09 листопада 2009 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладено договір поруки № SU-7/181/08, за умовами якого ОСОБА_6 поручився перед банком за виконання ПАТ «Люмен» кредитних зобов'язань за відповідним кредитним договором, які мали бути виконані останнім до 30 листопада 2012 року. Перевіряючи в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ухвали апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходить з наступного. З матеріалів справи вбачається, що залишаючи без розгляду позовну заяву ПАТ «Універсал Банк», суд першої інстанції виходив з того, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи та повторно не з'явився в судове засідання і не надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Скасовуючи ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року і направляючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ПАТ «Універсал Банк» про дату і час розгляду його позову, а тому суд першої інстанції не мав підстав для залишення без розгляду позовної заяви банку. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року необхідно залишити без змін, оскільки відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Наведені в касаційній скарзі доводи щодо ухвали апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду апеляційної інстанції по їх оцінці в цій частині. Розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_6 в частині доводів щодо скасування рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що в цій частині доводи касаційної скарги заслуговують на увагу з огляду на наступне. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ПАТ «Універсал Банк» 29 травня 2013 року звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва із вказаним позовом, який було повернено позивачу в зв'язку з непідсудністю справи цьому суду. Вважаючи, що звернувшись із позовом до належного суду 21 серпня 2013 року, банк не пропустив передбачений статтею 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителя, суд відмовив у позові ОСОБА_6 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою. Проте цей висновок суперечить вимогам закону й матеріалам справи. Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судами встановлено, що у договорі поруки № SU-7/181/08 від 09 листопада 2009 року, з урахуванням додаткових угод до цього договору, не визначено строку його дії, а остаточним строком погашення кредитної заборгованості ПАТ «Люмен» сторони визначили 30 листопада 2012 року. Тому, право вимоги банку до поручителя щодо виконання порушеного боржником зобов'язання щодо повернення кредиту виникло 01 грудня 2012 року та діяло протягом наступних шести місяців. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-29цс14 від 23 квітня 2014 року. Крім того, процедура пред'явлення позову та відкриття провадження у справі врегульована главою 2 ЦПК України. Відповідно пункту 3 частини 3 статті 121 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, зокрема, коли справа не підсудна цьому суду. З матеріалів справи вбачається та не оспорюється сторонами, що 29 травня 2013 року ПАТ «Універсал Банк» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва із вказаним позовом, який було повернено позивачу ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2013 року в зв'язку з непідсудністю справи цьому суду, що не може вважатися належним пред'явленням позову. До Броварського міськрайонного суду Київської області із зазначеним позовом ПАТ «Універсал Банк» звернулось 21 серпня 2013 року. При цьому, обставини, на які посилається позивач, а саме повернення Голосіївським районним судом м. Києва позовної заяви з підстав, передбачених статтею 121 ЦПК України, не можуть бути визнані поважними, а свідчать про те, що встановлений статтею 559 ЦК України шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до поручителя пропущено банком через неналежне виконання ним вимог глави 2 ЦПК України. Задовольняючи позов ОСОБА_6 та ухвалюючи рішення про припинення дії договору поруки № SU-7/181/08 від 09 листопада 2009 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що вимогу до нього як поручителя банк пред'явив шляхом подання позову 21 серпня 2013 року з пропуском шестимісячного строку, який передбачено частиною 4 статті 559 ЦК України. До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню в силі. Керуючись статтями 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року залишити без змін. Рішення апеляційного суду Київської області від 27 березня 2014 року скасувати, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді:М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна», Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа –ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а : У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі – АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» (далі –ТОВ «Енглер -Україна») було укладено договір відновлювальної кредитної лінії у межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 800 тис. доларів США строком до 5 червня 2009 року зі сплатою 13 % річних, додатковою угодою від 29 липня 2009 року збільшено процентну ставку за користування кредитом з 13% до 14% річних та змінено кінцевий термін погашення заборгованості – 4 липня 2010 року. 29 липня 2009 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, згідно з умовами якого вона зобов’язалась відповідати перед банком за виконання ТОВ «Енглер-Україна» зобов’язань за кредитним договором. Оскільки банк уклав додаткові угоди до договору відновлювальної кредитної лінії з позичальником без її згоди, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, крім того сплинув передбачений законом шестимісячний строк для пред’явлення вимог банку до поручителя, позивачка просила визнати договір поруки припиненим на підставі частин першої та четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 8 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої та четвертої статті 559 ЦК України. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року та 11 грудня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 6 червня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАБ «Укрсоцбанк», та ТОВ «Енглер-Україна» було укладено договір відновлювальної кредитної лінії у межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 800 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення не пізніше 5 червня 2009 року зі сплатою 13 % річних. 15 жовтня 2007 року було укладено додаткову угоду до договору відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої змінено межу максимального ліміту заборгованості до 1 млн. доларів США; додатковою угодою від 1 липня 2008 року внесено зміни до тарифів на послуги з надання кредитів, а додатковою угодою від 29 липня 2009 року збільшено процентну ставку за користування кредитом з 13% до 14% річних, а також змінено кінцевий термін погашення заборгованості – не пізніше 4 липня 2010 року. 29 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язалась перед кредитором солідарно відповідати за виконання ТОВ «Енглер-Україна» у повному обсязі зобов’язань за договором відновлювальної кредитної лінії. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що визначені частиною першої статті 559 ЦК України підстави для припинення поруки відсутні, тому що, укладаючи договір поруки, позивачка була обізнана з умовами додаткової угоди від 29 липня 2009 року до договору відновлювальної кредитної лінії від 6 червня 2007 року. Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки у зв’язку із закінченням шестимісячного строку з дати порушення позичальником своїх зобов’язань за договором кредиту не впливають на правові висновки суду, адже позивачка скористалась своїм правом на зміну предмета позову і просила визнати поруку припиненою лише на підставі частини першої статті 559 ЦК України. Проте у наданих заявницею для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що порука припиняється, тому що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителя. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою – посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила припинити договір поруки з підстав передбачених частинами першою та четвертою статті 559 ЦК України. 1 квітня 2013 року під час розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, в якій просила визнати поруку припиненою з 29 липня 2009 року, а не з 6 грудня 2009 року, як зазначалось в первісному позові, питання щодо зміни підстав позову нею не порушувалось. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Судами встановлено, що у договорі поруки, укладеному між сторонами, не визначено строку дії цього договору. У додатковій угоді до договору відновлювальної кредитної лінії від 6 червня 2007 року та в пункті 1.1 договору поруки від 29 липня 2009 року зазначено кінцевий термін погашення кредиту – 4 липня 2010 року. За таких обставин право вимоги до поручителя про виконання порушеного боржником зобов’язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 5 липня 2010 року, та діяло протягом наступних шести місяців. Висновок апеляційного суду про те, що, змінюючи предмет позову, позивачка також змінила й підставу позову, є помилковим, а незастосування судом частини четвертої статті 559 ЦК України призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої, другої статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CCA95CE5233F460FC2257CC50035F7E1
  3. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про розірвання кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк»), звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредитні кошти в розмірі 10 тис. доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконав, у зв'язку з чим станом на 11 травня 2011 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 429 грн 43 коп. Оскільки відповідач ОСОБА_4 згідно з договором поруки поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_3 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку. У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «ПроКредит Банк» та на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України просив суд розірвати кредитний договір від 15 серпня 2007 року, посилаючись на порушення банком вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, що полягали в ненаданні йому обумовленої договором суми кредиту. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року, позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2007 року в розмірі 96 429 грн 43 коп. та 964 грн 30 коп. на відшкодування сплаченого судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ПАТ «ПроКредит Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник, позичальник, не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що оскільки позивач у визначений законом строк, а також у спосіб, передбачений договором поруки, пред'явив до поручителя відповідну вимогу, підстави вважати поруку припиненою відсутні. Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судорве рішення апеляційного суду щодо вимог до поручителя не відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 серпня 2007 року закрите акціонерне товариство «ПроКредит Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит Банк», уклало з ОСОБА_3 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 10 тис. доларів США на строк 36 місяців із процентною ставкою 19 % річних. ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. У забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_4 15 серпня 2007 року був укладений договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов'язань, що виникли з кредитного договору. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1). Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що останнє погашення кредиту ОСОБА_3 відбулося 13 лютого 2009 року, однак якщо строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку, то в даному випадку - це 16 березня 2009 року. Проте вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 15 листопада 2010 року, а позов пред'явлено у липні 2012 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, пред'явивши вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості, при тому що в договорі поруки не зазначено про строк його дії згідно зі ст. 252 ЦК України, кредитор, банк, змінив строк виконання основного зобов'язання і зобов'язаний був пред'явити вимогу до поручителя протягом шести місяців з цієї дати. У п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. У порушення вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не визначився з датою спливу шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов'язання з урахуванням того, що умовами договору поруки не визначено іншого строку для звернення з вимогою до поручителя, дійшовши передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного в частині вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо судових рішень в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_3 та його зустрічного позову, то підстав для скасування їх в цій частині немає, оскільки останній судових рішень не оскаржував та н уповноважував ОСОБА_4 на представництво його інтересів. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 336 - 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 листопада 2013 року в частині позову публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті - судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38891126
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39870719 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Писаної Т.О.,Кафідової О.В., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Габен» про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором овердрафту, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», яке діє через представника Федорову Тетяну Володимирівну, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 28 липня 2011 року, в рамках дії генерального кредитного договору № 69 від 22 грудня 2006 року, укладеного між позивачем та ТОВ фірма «Габен» було укладено кредитний договір № 010/42-0-1/91, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 900 000,00 дол. США терміном до 20 липня 2012 року зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами. Також 19 липня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ фірма «Габен» було укладено договір овердрафту № 015/42-0-1/88, відповідно до умов якого відкрито ліміт овердрафту 3 000 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення кредиту до 01 липня 2012 року зі сплатою 30 % річних. З метою забезпечення виконання вказаних зобов'язань між банком та ОСОБА_7 28 липня 2011 року та 19 липня 2011 року були укладені відповідні договори поруки, якими передбачена солідарна відповідальність поручителя перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань за основними договорами. У зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договорами кредиту та овердрафту, у останнього виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути з відповідача, як поручителя. Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 27 466 039,20 грн заборгованості за кредитним договором № 010/42-0-1/91 від 28 липня 2011 року і 1 373 667,28 грн заборгованості за договором овердрафту № 015/42-0-1/88 від 19 липня 2011 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судами встановлено, що 28 липня 2011 року, в рамках дії генерального кредитного договору № 69 від 22 грудня 2006 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ фірма «Габен» було укладено кредитний договір № 010/42-0-1/91, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 900 000,00 дол. США терміном до 20 липня 2012 року зі сплатою 10 % річних за користування кредитними коштами. Також 19 липня 2011 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ фірма «Габен» було укладено договір овердрафту № 015/42-0-1/88, відповідно до умов якого відкрито ліміт овердрафту 3 000 000,00 грн. з кінцевим терміном погашення кредиту до 01 липня 2012 року зі сплатою 30 % річних. З метою забезпечення виконання вказаних зобов'язань між банком та ОСОБА_7 28 липня 2011 року та 19 липня 2011 року були укладені відповідні договори поруки, якими передбачена солідарна відповідальність поручителя перед кредитором за невиконання боржником зобов'язань за основними договорами. У зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договорами кредиту та овердрафту, у останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 27 466 039,20 грн за обома договорами. Задовольняючи позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив з солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників), зокрема ТОВ фірми «Габен» та відповідача ОСОБА_7, права вимоги банку виконання цього обов'язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, наявність заборгованості за кредитним договором та договором овердрафту, що підтверджена документально. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову до відповідача, як поручителя, апеляційний суд виходив із доведеності обставин щодо припинення поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, згідно з якою порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно з кредитним договором №010/42-0-1/91 від 28 липня 2011 року кредит надано позичальнику терміном до 20 липня 2012 року, а згідно з договором овердрафту № 015/42-0-1/88 від 19 липня 2011 року строк дії ліміту овердрафту встановлено - до 01 липня 2012 року включно. Оскільки боржник свої зобов'язання по поверненню суми позики не виконав, банк, скориставшись наданим йому договором та законом правом вимоги дострокового виконання зобов'язань, звернувся із відповідною вимогою від 08 червня 2012 року № с14-120-1-10-2150 про виконання поручителем зобов'язань перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та у повному обсязі погасити заборгованість за генеральним кредитним договором № 69 від 22 грудня 2006 року та укладеними в його рамках кредитними договорами № 010/42-0-1/91 від 28 липня 2011 року; № 010/42-0-1/89 від 19 липня 2011 року; № 015/42-0-1/88 від 19 липня 2011 року у загальному розмірі 2 900 614,75 дол. США та 6 771 812,02 грн. Встановлено, що за захистом свого порушеного права банк звернувся до суду 24 квітня 2013 року, згідно з відтиском печатки на описі вкладення (а.с. 88 Т.1), тобто після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. На підставі вказаного, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя і обов'язок поручителя виконати таку вимогу кредитора є припиненими відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України. Доводи касаційної скарги про те, що позивач у межах строку дії поруки пред'явив поручителю претензію, і останній не виконав вказані у ній вимоги, не може бути підставою для скасування рішення апеляційного суду оскільки, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає. При розгляді справи апеляційним судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка. Керуючись статтями 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: В.С. Висоцька О.В. Кафідова Т.О. Писана І.М. Фаловська
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560939 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер», приватного підприємства «Готика» про стягнення боргу за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на рішення апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 6 грудня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та товариством з обмеженою відповідальністю «Феміда-Інтер» (далі - ТОВ «Феміда-Інтер») укладено кредитний договір , за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі 4 млн 430 тис. грн зі сплатою 23 % річних на строк до 5 грудня 2010 року. Взяті на себе зобов'язання ТОВ «Феміда-Інтер» не виконало, у зв'язку з чим станом на 18 липня 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 317 753 грн 31 коп. Оскільки відповідачі ОСОБА_4 та приватне підприємство «Готика» (далі - ПП «Готика») згідно з договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання ТОВ «Феміда-Інтер» свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 309 910 грн 54 коп., у зв'язку з погашенням позичальником заборгованості в розмірі 7 842 грн 77 коп. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість за кредитним договором від 6 грудня 2007 року в розмірі 309 910 грн 54 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 та стягнення з нього судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «БМ Банк» просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Скасовуючи рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_4, апеляційний суд, правильно застосувавши положення ч. 4 ст. 559 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що кредит ТОВ «Феміда-Інтер» надано до 5 грудня 2010 року, а з позовом до суду, у тому числі й до поручителя ОСОБА_4, банк звернувся в липні 2013 року, тобто з пропуском встановленого законом шестимісячного строку пред'явлення вимог до поручителя. Крім того, вчинення 17 жовтня 2011 року виконавчого напису на переданий позичальником предмет іпотеки не впливає на законність рішення апеляційного суду, оскільки щодо поручителя виконавчий напис також вчинено поза межами шестимісячного строку. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «БМ Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Д.Д. Луспеник Б.І. Гулько С.Ф. Хопта
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38391415 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Хопти С.Ф., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитними договорами за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 березня 2007 року та 22 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), яке відступило право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_3 було укладено кредитні договори, за якими їй було надано кошти відповідно в розмірі 255 тис. доларів США та 42 тис. доларів США терміном до 28 березня 2014 року та 22 лютого 2018 року. Згідно з додатковим договором № 3 від 26 жовтня 2009 року їй було надано кредитний транш в розмірі 1 079,32 доларів США для погашення прострочених процентів. 22 лютого 2008 року та 22 квітня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитними договорами банком відповідно із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були укладені окремі договори поруки. Позичальник, як і поручителі, зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконували, допустили заборгованість. У зв'язку з цим позивач просив суд стягнути солідарно: з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року в розмірі 218 185,73 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 1 743 958 грн 54 коп., та пеню в сумі 5 957 146 грн 77 коп.; з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 суму заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року в розмірі 51 571,27 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 412 209 грн 16 коп., та пеню в сумі 1 425 314 грн 24 коп., а також понесені судові витрати. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 1 листопада 2013 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року у розмірі 218 185,73 доларів США, що складає 1 743 958 грн 54 коп., та 1 млн. грн; суму заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року в розмірі 51 571,27 доларів США, що складає 412 209 грн 16 коп., та 200 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року рішення районного суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Змінено резолютивну частину рішення: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року у розмірі 218 185,73 доларів США, що складає 1 743 958 грн 54 коп., та 1 млн. грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року в розмірі 51 571,27 доларів США, що складає 412 209 грн 16 коп., та 200 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов та стягуючи суму кредитної заборгованості з позичальника, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк пред'явлення вимог до поручителів, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, так як позивач пред'явив вимогу про дострокове виконання кредитних зобов'язань і з цього строку відраховується шестимісячний строк для пред'явлення вимог до поручителів. Такі висновки суду першої інстанції що позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та стягуючи суму кредитної заборгованості за кредитним договором солідарно з позичальника та кожного із поручителів, апеляційний суд виходив із того, що кредитними договорами визначений строк виконання зобов'язань до 28 березня 2014 року та 22 лютого 2018 року, відтак, строк виконання основного зобов'язання ще не настав, а тому договори поруки не припинені. Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом встановлено, що 28 березня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким їй було надано кошти в розмірі 255 тис. доларів США з погашенням заборгованості щомісячними платежами терміном до 28 березня 2014 року. 23 січня 2009 року, 25 березня 2009 року, 26 жовтня 2009 року, 12 квітня 2010 року та 22 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено додаткові договори №№ 1-5. 22 квітня 2010 року на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вище зазначеним кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки. 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким їй було надано кошти в розмірі 42 тис. доларів США з погашенням заборгованості щомісячними платежами терміном до 22 лютого 2018 року. 22 квітня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 було укладено додатковий договір № 1. 22 лютого 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки. Позичальник, як і поручителі, зобов'язання за кредитними договорами належним чином не виконували, допустили заборгованість. Відповідно до п.1.9.1 кредитних договорів банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових зобов'язань. У п. 4.1 договорів поруки визначено, що ці договори діють до повного виконання боргових зобов'язань за кредитними договорами. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Відповідно до п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Як убачається із матеріалів справи, 11 липня 2011 року позивачем направлялися досудові вимоги як на адресу позичальника, так і на адресу ОСОБА_4, із вимогою дострокового виконання зобов'язань за кредитними договорами, однак із позовом до суду позивач звернувся лише у вересні 2013 року, тобто з пропуском строку, визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України. Установивши, що договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктами 4.1 цих договорів установлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений ним відповідно до п. 1.9.1 кредитного договору, не пред'явив вимоги до поручителів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що поруку припинено на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах № 6-33цс12 від 23 травня 2012 року, № 6-155цс13 від 29 січня 2014 року, які є обов'язковими для всіх судів України. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України. Прохання касаційної скарги про повне скасування рішення апеляційного суду є безпідставним, оскільки інші відповідачі судове рішення не оскаржили й не надали заявнику повноважень на представлення їхніх інтересів. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_4 скасувати, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 1 листопада 2013 року в цій частині залишити в силі. У іншій частині рішення апеляційного суду Сумської області від 23 січня 2014 року залишити без змін Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.Ф. Хопта Судді: Б.І. Гулько О.В. Закропивний М.Є. Червинська В.А. Черненко
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38665584 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Євтушенко О.І., Ситнік О.М., Карпенко С.О., Юровської Г.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ЕнергоБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «ЕнергоБанк» про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство «ЕнергоБанк» (далі - ПАТ «ЕнергоБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 08 липня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладено договір про надання кредиту № 25, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 270 тис. доларів США строком до 05 липня 2013 року для добудови житлового будинку. На забезпечення виконання умов договору 08 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 укладені договори поруки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 10 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 421 576,59 доларів США, що за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів. У липні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати договір № 25 про надання кредиту від 08 липня 2008 року недійсним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він уклав вказаний договір під впливом тяжкої обставини (важкої хвороби колишньої дружини) та на вкрай невигідних умовах. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2013 року позов ПАТ «ЕнергоБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ПАТ «ЕнергоБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 421 576,59 доларів США, що за куртом НБУ еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 30 серпня 2013 року у частині задоволення позову ПАТ «ЕнергоБанк» змінено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «ЕнергоБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року № 25, укладеним між ПАТ «ЕнергоБанк» і ОСОБА_6, у розмірі 421 576,59 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп., яка складається з: 244 352,28 доларів США - заборгованість за кредитом (еквівалентно 1 953 107 грн 77 коп.), 129 285,90 доларів США - заборгованість за відсотками (еквівалентно 1 033 382 грн 20 коп.), 16 056,25 доларів США - пеня за прострочення сплати відсотків (еквівалентно 128 337 грн 61 коп.), 31 882,16 доларів США - пеня за прострочення погашення кредиту (еквівалентно 254 834 грн 10 коп.). Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на користь ПАТ «ЕнергоБанк» заборгованість за кредитним договором від 08 липня 2008 року № 25, укладеним між ПАТ «ЕнергоБанк» і ОСОБА_6, у розмірі 421 576,59 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 3 369 661 грн 68 коп., яка складається з 244 352,28 доларів США - заборгованість за кредитом (еквівалентно 1 953 107 грн 77 коп.), 129 285,90 доларів США - заборгованість за відсотками (еквівалентно 1 033 382 грн 20 коп.), 16056, 25 доларів США - пеня за прострочення сплати відсотків (еквівалентно 128 337 грн 61), 31 882,16 доларів США - пеня за прострочення погашення кредиту (еквівалентно 254 834 грн 10 коп.). Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову банку відмовити, зустрічний позов задовольнити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 неналежно виконував зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, що має бути стягнута з відповідачів згідно з вимогами статей 1050, 526, 554 ЦК України. Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд керувався тим, що вказана заборгованість має бути стягнута у солідарному порядку з позичальника і кожного з поручителів окремо. Із такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 08 липня 2008 року між акціонерним банком «ЕнергоБанк», правонаступником якого є ПАТ «ЕнергоБанк», та ОСОБА_6 укладено договір про надання кредиту № 25, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 270 тис. доларів США зі сплатою 17 % річних строком до 05 липня 2013 року для добудови житлового будинку (а.с. 93−94). На забезпечення виконання зобов'язань за договором 08 липня 2008 року між акціонерним банком «ЕнергоБанк», правонаступником якого є ПАТ «ЕнергоБанк», та ОСОБА_7 укладений договір поруки № 25К-2, згідно з яким ОСОБА_7 поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором (а.с. 99−101). 08 липня 2008 року між акціонерним банком «ЕнергоБанк», правонаступником якого є ПАТ «ЕнергоБанк», та ОСОБА_8 укладений договір поруки № 25К-3, згідно з яким ОСОБА_8 поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором (а.с. 95−98). Відповідно до ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до роз'яснень п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору строк його дії встановлено до 05 липня 2013 року. За п. 4.2. банк мав право стягнути достроково з позичальника всю суму заборгованості, враховуючи відсоток пені, при невиконанні позичальником договірних зобов'язань, використання кредиту не за цільовим призначенням, надання банку недостовірних даних про свій фінансовий стан, а також при погіршення фінансового стану позичальника (а.с. 93). За п. 4.2. договорів поруки порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання за кредитним договором (а.с. 97, 99). 12 січня 2012 року у зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором перед ПАТ «ЕнергоБанк» банком була направлена письмова вимога до позичальника про дострокове повернення кредиту та процентів протягом місяця від дати отримання цієї вимоги. Зазначена вимога отримана ОСОБА_6 18 січня 2012 року. Граничним строком виконання основного зобов'язання позичальника перед кредитором, встановленим банком відповідно до умов кредитного договору, був 18 лютого 2012 року. Аналогічні вимоги були направлені поручителям та отримані ОСОБА_7 та ОСОБА_8 14 та 17 січня 2012 року відповідно. Після настання нового строку виконання зобов'язання за договором № 25 про надання кредиту банк вимоги до поручителів про виконання зобов'язання не направляв. Позов до поручителів пред'явлено 30 серпня 2012 року, тобто після спливу встановленого ч. 4 ст. 554 ЦК України шестимісячного строку. Оскільки у договорах поруки не встановлено строк, після закінчення якого припиняється порука, а умови цих договорів про дію поруки до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором не є встановленням такого строку, та, ураховуючи, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був установлений кредитором відповідно, не пред'явив вимоги до поручителів, суд помилково дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором. Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими у постановах від 23 травня 2012 року № 6-33цс12 та від 16 жовтня 2013 року №6-107цс13. Апеляційний суд не встановив обставини справи та не дослідив і не надав оцінки доказам, що є у матеріалах цивільної справи, тому колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду у частині задоволення позовних вимог ПАТ «ЕнергоБанк» має бути скасоване, а справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів вважає, що суди правильно відмовили у задоволенні зустрічного позову, оскільки договір кредиту за своєю правовою природою є договором приєднання. ОСОБА_6 не надано доказів, що вказаний договір було укладено на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких для нього обставин, оскільки для визнання договору недійсним відповідно до вимог ст. 233 ЦК України необхідна наявність двох зазначених умов. Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2013 року у частині задоволення позовних вимог ПАТ «ЕнергоБанк» скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.А. Макарчук Судді: О.І. Євтушенко С.О. Карпенко О.М. Ситнік Г.В. Юровська
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,- розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП», публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання поруки припиненою, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП» (далі – ТОВ «ВДП»), публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання поруки припиненою. Зазначав, що 16 березня 2007 року між ТОВ «ВДП» і ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір про відкриття невідновлювальної кредитної лінії НОМЕР_1, за умовами якого банк надав ТОВ «ВДП» кредитні кошти окремими траншами, які боржник зобов’язався повернути до 13 березня 2009 року зі сплатою 18,5 % річних та комісії в межах максимального ліміту заборгованості до 7 млн грн. З метою забезпечення виконання ТОВ «ВДП» зобов’язань за кредитним договором того самого дня між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ТОВ «ВДП» зобов’язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що з моменту настання строку виконання основного зобов’язання - 13 березня 2009 року банк не пред’явив до нього як до поручителя вимоги в шестимісячний строк, позивач просив на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України визнати поруку припиненою. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 4 ст. 559 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 квітня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк» Луговика Є.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судом установлено, що 16 березня 2007 року між ТОВ «ВДП» та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір про відкриття невідновлювальної кредитної лінії НОМЕР_1, за умовами якого банк зобов’язався надати ТОВ «ВДП» кредит окремими траншами, а ТОВ «ВДП» - повернути кошти до 13 березня 2009 року зі сплатою 18,5 % річних та комісії в межах максимального ліміту заборгованості до 7 млн грн. Того самого дня між ОСОБА_1 і ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання боржником умов вказаного кредитного договору. Оскільки кредит вчасно повернуто не було, то у квітні 2011 року банк звернувся до Третейського суду при Асоціації українських банків про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя, рішенням цього суду від 12 травня 2011 року стягнуто на користь банку солідарно з боржника та поручителя 12 млн 220 тис. 671 грн 14 коп. заборгованості. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством не передбачено обраного позивачем способу захисту свого права. Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, проте, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача, оскільки спір щодо покладення відповідальності за невиконання умов кредитного договору на ОСОБА_1 як поручителя ТОВ «ВДП» уже вирішений третейським судом, суму заборгованості за кредитним договором стягнуто солідарно з боржника та поручителя, а тому відсутні підстави вважати правовідносини за договором поруки припиненими. З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції, відмовивши ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі. Однак в іншій справі, яка виникла з аналогічних правовідносин, у наданій для порівняння ухвалі від 12 квітня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з рішенням апеляційного суду в частині визнання поруки припиненою, який виходив із того, що договором поруки не визначено строку припинення поруки, проте в кредитному договорі чітко визначено строк виконання зобов’язання й право вимоги банку до поручителя виникло, починаючи із цього дня, протягом наступних шести місяців, а банк звернувся до третейського суду у квітні 2011 року, тобто з пропущенням строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Крім того суд виходив з того, що право на визнання припиненим зобов’язання за договором поруки підлягає захисту на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Зазначене свiдчить про те, що має мiсце неоднакове застосування судом касаційної iнстанцiї одних i тих самих норм матерiального права та ухвалення ним рiзних за змiстом судових рiшень у подiбних правовiдносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. У договорі поруки, що укладений між сторонами, не встановлено строку, після якого порука припиняється. У кредитному договорі строк виконання зобов’язання чітко визначений – строк повного погашення кредиту 13 березня 2009 року. За таких обставин в ПАТ «Укрсоцбанк» право пред’явити вимогу до поручителя ОСОБА_1 про виконання порушеного боржником зобов’язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 14 березня 2009 року, протягом наступних шести місяців. Таку вимогу до поручителя банк пред’явив лише в квітні 2011 року, звернувшись до третейського суду, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. Наявність рішення третейського суду не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Отже, висновки суду у справі, яка переглядається, суперечать вищезазначеним вимогам закону. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/390CA68FB2ECD906C2257C1900263DD6
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39192720 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 15 серпня 2007 року згідно з кредитним договором ОСОБА_4 надано кредитні кошти в розмірі 416 500 грн на строк до 15 серпня 2012 року з процентною ставкою 17 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим станом на 21 листопада 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 660 637 грн 64 коп. Оскільки відповідач ОСОБА_5 згідно з договором поруки поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку. У квітні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання договору поруки від 15 серпня 2007 року припиненим, оскільки банк пред'явив до неї позов після спливу шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання. Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 5 грудня 2013 року позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2007 року в розмірі 660 637 грн 64 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, відмови в задоволенні зустрічного позову та розподілу судових витрат скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5 відмовлено. Зустрічний позов задоволено та визнано договір поруки від 15 серпня 2007 року припиненим. У касаційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк України» просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до поручителя ОСОБА_5 й задовольняючи зустрічний позов про визнання договору поруки припиненим, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що направивши 12 лютого 2008 року письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, кредитор тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання. Позов до поручителя пред'явлено у березні 2013 року, що є пропуском шестимісячного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України. Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 січня 2014 року № 6-155цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відхилити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 20 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Д.Д. Луспеник Б.І. Гулько С.Ф. Хопта
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38775076 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Завгородньої І.М., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення боргу та за зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначив, що 2 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «ВКФ Спайк» укладено кредитний договір № 011/03-11/31, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 1 496 800 гривень строком до 1 липня 2010 року зі сплатою 16 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 2 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 011/03-11/54, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався нести солідарну відповідальність з боржником за кредитним договором. Оскільки боржник по кредитному договору не виконував належним чином зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 1 731 611 гривень 55 копійок, з яких 982 509 гривень - основна сума кредиту та 749 102 гривні 55 копійок - відсотки за користування кредитом, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості з поручителя. У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, посилаючись на те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ні в шестимісячний термін до 1 січня 2011 року, ні в трирічний термін до 2 липня 2013 року, вимог про погашення заборгованості до поручителя не пред'явив. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано договір поруки 011/03-11/54 від 2 липня 2007 року укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 в забезпечення кредитного договору № 011/03-11/31 від 2 липня 2007 року припиненим з 2 липня 2013 року. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що банк звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та наявність правових підстав для визнання поруки припиненою. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І.М. Завгородня Н.А. Горелкіна Ю.Г. Іваненко
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39870727 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Ситнік О.М., Євграфової Є.П., Журавель В.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк», третя особа - ОСОБА_5, про припинення договору поруки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» на рішення апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 16 травня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «БМ Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 4/67/160508, згідно з умовами якого останній отримав кердит у розмірі 35 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 15 травня 2018 року. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 14 жовтня 2011 року між нею, ОСОБА_5 та ТОВ «БМ Банк» укладено договір поруки № 4/67/160508/3. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_5 зобов'язань за кредитним договором, банк використав своє право вимоги дострокового повернення кредиту, надіславши позичальнику та поручителю 20 лютого 2012 року письмову вимогу щодо виконання зобов'язань, у якій запропонував протягом десяти календарних днів достроково у повному обсязі сплатити заборгованість за кредитним договором. ОСОБА_5 отримав цю вимогу 22 лютого 2012 року. Тому строк виконання основного зобов'язання настав 05 березня 2012 року. З позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суд 10 січня 2013 року, тобто після спливу шестимісячного строку від дня виконання основного зобов'язання, просила суд визнати припиненим договір поруки від 14 жовтня 2011 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2013 року у позові відмовлено. Додатковим Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2014 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 грудня 2013 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня 2014 року скасовано. Визнано припиненим договір поруки від 14 жовтня 2011 року № 4/67/160508/3, укладений між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «БМ Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами встановлено, що 16 травня 2008 року між ТОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 4/67/160508, за яким позичальник отримав на умовах поворотності та платності грошові кошти у розмірі 35 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних строком до 15 травня 2018 року на поточні потреби (а. с. 6−8). 14 жовтня 2011 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 4/67/160508/3, за яким остання зобов'язалась відповідати перед банком солідарно за своєчасне та повне виконання ОСОБА_5 умов кредитного договору від 16 травня 2008 року № 4/67/160508 (а.с. 9). Пунктами 9.3, 9.4 кредитного договору встановлено право банку вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів, комісій та штрафних санкцій, що передбачені даним договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а позичальник зобов'язаний на першу вимогу повернути банку суму заборгованості за кредитом, що залишилася, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку. У випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості за погашення кредиту та/або зі сплати процентів за користування ним більше 10-ти календарних днів банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума прострочення та термін сплати. 20 лютого 2012 року у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань ПАТ «БМ Банк» надіслав письмову вимогу № 30-04/73 до позичальника про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором протягом 60 днів з моменту отримання вимоги (а.с. 10−11). Вказану вимогу ОСОБА_5 отримав 22 лютого 2012 року (а.с. 12), тому строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором сплив 24 квітня 2012 року. Разом з тим, із рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2013 року, яким стягнуто з ОСОБА_5 та поручителів заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 4/67/160508 вбачається, з позовом банк звернувся до суду у січні 2013 року (а.с. 46), тобто поза межами встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. Апеляційний суд правильно дійшов висновку, що рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 березня 2013 року про стягнення заборгованості у даному випадку не є преюдиційним, оскільки питання припинення поруки у ньому не досліджувалося і наявність вказаного рішення не позбавляє поручителя можливості звернутися до суду за захистом свого права з підстав, передбачених ст. 16 ЦК України (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2013 року у справі № 6-107цс13). Апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позов відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України. Доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду Волинської області від 02 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Ситнік О.М., Євграфова Є.П., Журавель В.І.
  12. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/3511/14 Справа № 201/954/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Ремез В.А.Категорія 27 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - Ремеза В.А. суддів - Гайдук В.І., Єлізаренко І.А. при секретарі - Єремейчук О.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014р. за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, - ВСТАНОВИЛА: У січні 2014р. ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, посилаючись на те, що 10.06.2008р. між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки № 504-2 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 504 від 10.06.2008р. укладеним між Банком та ОСОБА_3, на строк до 10.06.2011р. Згідно п. 10 договору поруки, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. Оскільки в кредитному договорі строк виконання зобов'язання визначено до повного погашення кредиту тобто до 10.06.2011р. Таким чином у зв'язку з невиконанням боржником зобов'язань за кредитним договором Банк мав звернутись до неї як до поручителя за виконанням кредитного зобов'язання протягом 6 місяців з вказаного часу, однак Банк вимогу до поручителя пред'явив лише 28.03.2012р., тобто з порушенням шестимісячного строку, а тому позивач просила визнати припиненим укладений договір поруки з підстав, передбачених ч.4, ст.559 ЦК України. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18.02.2014р. ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання договору поруки припиненим. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду незаконне та необґрунтоване. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненим договору поруки від 10.06.2008р., суд виходив з того, що сторони укладеного договору поруки у письмовій формі домовились про збільшення строку позовної давності стосовно захисту свого порушеного права до 5 років, що не заборонено статтею 259 ЦК України, а тому і немає підстав для припинення укладеного договору поруки між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку ч.4, ст. 559 ЦК України. Однак з таким висновком погодитись неможна з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2008р. між ЗАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є відповідач по справі, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 504 згідно якого ОСОБА_3 отримала грошові кошти в розмірі 60 068грн. на строк до 10.06.2011р. В той же день, 10.06.2008р. між ОСОБА_2 та Банком було укладено договір поруки № 504-2, і згідно п.4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Згідно роз'яснень п. 24 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012р. № 5, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Таким чином строк, визначений ч.4, ст. 559 ЦК України є преклюзивним строком, сплив якого припиняє існування права вимоги кредитора внаслідок нездійснення кредитором свого права, і поновленню такий строк не підлягає. За таких обставин, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на те, що згідно умов договору поруки сторони домовились про збільшення строку позовної давності до 5 років для звернення до суду за захистом порушеного права, не можуть бути підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про припинення поруки з підстав, передбачених ч.4, ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор не пред'явив вимоги до поручителя протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є визначений кредитним договором строк повернення кредиту - 10.06.2011р., а тому закінчення преклюзивного строку припиняє існування самого права, у зв'язку з тим, що преклюзивні строки, за загальним правилом, не можуть бути продовженими, поновленими або зупиненими, а узгоджений сторонами договору строк позовної давності в п'ять років давав би право звернутись Банку до суду за захистом порушеного права лише після дотримання положень вказаної норми щодо пред'явлення вимог до поручителя у зв'язку з невиконанням кредитного зобов'язання боржником, протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів про те, що Банк пред'являв до поручителя ОСОБА_2 вимогу про виконання порушеного боржником зобов'язання протягом шести місяців з часу закінчення дії кредитного договору в порядку п.5 укладеного договору поруки (з 10.06.2011р.), а звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості у лютому 2012р., тобто з пропуском визначеного ч.4, ст. 559 ЦК України строку, а тому колегія суддів вважає, що порука має бути визнаною припиненою за договором поруки № 504-2 від 10.06.2008р. укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню. Оскільки судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не були враховані наведені обставини та норми права, якими регулюються виниклі правовідносини рішення суду на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненою поруки за договором поруки № 504-2 від 10.06.2008р. укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк». Керуючись ст.ст. 303,304,307,ст.309,316 ЦПК України, колегія суддів,- ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014р. скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити. Визнати припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки № 504-2 від 10 червня 2008р. укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2. Рішення апеляційного суду вступає в силу з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів. Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38317778
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560326 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Юровської Г.В., Леванчука А.О., Макарчука М.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання зобов'язання за договором поруки припиненим, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що 03 грудня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 103951-CRED. Того ж дня, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір поруки № 103951-cred. Позивач зазначав, що строк виконання чергової частини основного зобов'язання настав 09 січня 2009 року, а тому банк повинен був пред'явити вимогу у шестимісячний строк, тобто з 10 січня 2009 року по 10 липня 2010 року, отже з 11 липня 2010 року договір поруки припинив свою дію. За таких обставин, ОСОБА_4 просив суд визнати припиненим зобов'язання за договором поруки від 03 грудня 2007 року, укладеного між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненим договір поруки за № 103951-cred, укладений 03 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що у договорі поруки строк після якого порука припиняється не встановлено. Кредитний договір укладено строком до 26 листопада 2010 року, за таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку, що право вимоги до поручителя у банку виникло із 27 листопада 2010 року протягом шести місяців, однак банк звернувся з позовом лише 30 січня 2013 року, тобто із спливом встановленого законом шестимісячного строку. Таким чином висновки суду є законним та обґрунтованими, відповідають матеріалам справи та доводами касаційної скарги не спростовуються. Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судами при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338-341 ЦПК України як підстави для скасування рішення. Доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, не спростовують. Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 13 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Г.В. Юровська А.О. Леванчук М.А. Макарчук
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37862374 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Червинської М.Є., Лесько А.О., Черненко В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу факторинг» на рішення апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 серпня 2008 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» (правонаступником якого є позивач), та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 11 103 дол. США. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань 8 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір поруки. Позичальник належним чином умови кредитного договору не виконував, унаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка станом на 26 грудня 2012 року становить 10 205,41 дол. З урахуванням викладеного позивач просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 2 липня 2013 року позов ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 205,41 дол. США. Вирішено питання про судовий збір. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості скасовано, та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. У касаційній скарзі ТОВ «Ансу факторинг» (правонаступник ПАТ «Перший Український Міжнародний банк») просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що оскільки банк 21 червня 2011 року пред'явив вимогу до позичальника про дострокове повернення кредиту, встановивши тим самим новий строк повернення кредиту, з вимогою до поручителя банк звернувся 17 лютого 2012 року, тобто після встановленого законом шестимісячного строку для звернення кредитора до поручителя з вимогою про повернення кредиту, тому відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припинилась і відсутні правові підстави для солідарного стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_5 Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення суду, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу факторинг» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 16 січня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: М.Є. Червинська А.О. Лесько В.А. Черненко
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39411295 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 18 червня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Коротуна В.М., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», ОСОБА_5 про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 31.07.2007 року між АБ «Київська Русь» (в подальшому назву було змінено на ПАТ «Банк «Київська Русь») та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_5 отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, зі сплатою 12 % річних, зі строком до 30.07.2012 року. 31.07.2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АБ «Київська Русь» та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язання за кредитним договором. Вказував, що строк виконання зобов'язання за кредитним договором настав 30.07.2012 року, проте з позовом ПАТ «Банк «Київська Русь» до нього звернувся лише в березні 2013 року, у зв'язку з чим ПАТ «Банк «Київська Русь» було пропущено шестимісячний строк звернення до поручителя. Враховуючи вказане, позивач просив визнати припиненим укладений між ним та АБ «Київська Русь» договір поруки від 31.07.2007 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, позов ОСОБА_4 було задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 31.07.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та АТ «Банк «Київська Русь». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Київська Русь» просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і при їх дослідженні та встановленні судами дотримані норми процесуального та матеріального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: В.М. Коротун О.В. Ступак С.П. Штелик
  16. в течении шести месяцев с момента окончания срока договора Банком пропущена исковая давность по требованиям о взыскании задолженности с заемщика Исковая давность начинает исчисляться с момента возникновения права на иск. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі 333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку. Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat, 1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія - 5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року. У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог п. 2 договору поруки позивачем не надано. Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян
  17. заемщиком. Суды предыдущих инстанций не разъяснили ответчиком право на уменьшение пени, предусмотренное ч. 1 ст. 551 ЦК http://reyestr.court.gov.ua/Review/37824200 Державний герб України Ухвала іменем України 19 березня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» (далі - ПАТ «КБ «Експобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав ОСОБА_3 кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав. Станом на 19 вересня 2012 року відповідач не сплатив заборгованість за вказаним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості та пені із щомісячної комісії; заборгованості за кредитом; заборгованості за нарахованими процентами; простроченої заборгованості за кредитом; простроченої заборгованості за нарахованими процентами; пені за несвоєчасне повернення кредиту; пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів; 26 лютого 2008 року укладено договір поруки між ВАТ «Комерційний банк «Експобанк» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем ОСОБА_4, зобов'язання за яким остання не виконала - не оплатила позивачу вказану заборгованість ОСОБА_3 перед позивачем за вказаним кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «Експобанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.) та 22 555 грн 30 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з вимог ст. 525 ЦК України та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору, тому з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати. Указував суд також про те, що згідно з вимогами ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручався перед кредитором за боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у солідарному порядку у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав. Судами встановлено, що між ВАТ «КБ «Експобанк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 26 лютого 2008 року (з додатком), зобов'язання за яким позивач виконав повністю - надав відповідачу кредит на суму 31 720 доларів США, а відповідач свої зобов'язання не виконав належним чином, станом на 19 вересня 2012 року не сплатив на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором, яка відповідно до його умов складається із сум простроченої заборгованості із щомісячної комісії в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та з суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,3 доларів США - заборгованість за кредитом; 29,55 доларів США - нараховані проценти; 14 024,59 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 9 608,39 доларів США - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Також між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 26 лютого 2008 року укладений договір поруки, згідно з яким остання зобов'язалась відповідати по зобов'язанням боржника ОСОБА_3 Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Покладаючи на поручителя солідарний обов'язок зі сплати сум заборгованості за кредитом, суд не звернув уваги на те, що вимога про дострокове погашення кредиту була надіслана позичальнику 03 червня 2009 року (а.с. 44) та 21 жовтня 2009 року (а.с. 45), а поручителю лише 19 вересня 2012 року (а.с. 47); чи не припинилась порука відповідачки у зв'язку з пропуском шестимісячного строку на пред'явлення вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України) не перевірив та дійшов передчасних висновків про наявність солідарного обов'язку відповідачів. Визначаючи суму заборгованості за кредитним договором у 69 058,27 доларів США, що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп. та 22 555 грн 30 коп., суд в мотивувальній частині рішення зазначив її складові, вказані в позовній заяві: станом на 19 вересня 2012 року заборгованість відповідно до умов кредитного договору складається із сум простроченої заборгованості за щомісячною комісією в розмірі 7 426 грн 70 коп., пені за несвоєчасну сплату щомісячної комісії в розмірі 15 128 грн 60 коп. та із суми 69 058,27 доларів США (що за курсом НБУ становить 551 982 грн 75 коп.), яка складається із: 14 640,30 доларів США - заборгованості за кредитом; 29,55 доларів США - нарахованих процентів; 14 024,59 доларів США - простроченої заборгованості за кредитом; 9 608,39 доларів США - простроченої заборгованості за нарахованими процентами; 16 924,48 доларів США - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 13 830,96 доларів США - пені за несвоєчасну сплату нарахованих процентів. Разом із тим на порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України в резолютивній частині рішення не вказано суми коштів, що підлягають стягненню окремо за кожною позовною вимогою. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 16 924,48 доларів США за несвоєчасне повернення кредиту та в розмірі 13 830,96 доларів США за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, суд не звернув уваги, що її загальний розмір (30 755,44 доларів США) майже дорівнює розміру заборгованості за тілом кредиту (31 720 доларів США). На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не роз'яснив відповідачам про можливість зменшення судом розміру неустойки в порядку, передбаченому 551 ЦК України. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки судами не застосовано норму матеріального закону, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38775076 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Завгородньої І.М., Горелкіної Н.А., Іваненко Ю.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 про стягнення боргу та за зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначив, що 2 липня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ТОВ «ВКФ Спайк» укладено кредитний договір № 011/03-11/31, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 1 496 800 гривень строком до 1 липня 2010 року зі сплатою 16 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 2 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 011/03-11/54, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався нести солідарну відповідальність з боржником за кредитним договором. Оскільки боржник по кредитному договору не виконував належним чином зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 24 липня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 1 731 611 гривень 55 копійок, з яких 982 509 гривень - основна сума кредиту та 749 102 гривні 55 копійок - відсотки за користування кредитом, позивач просив стягнути вказану суму заборгованості з поручителя. У жовтні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, посилаючись на те, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ні в шестимісячний термін до 1 січня 2011 року, ні в трирічний термін до 2 липня 2013 року, вимог про погашення заборгованості до поручителя не пред'явив. Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано договір поруки 011/03-11/54 від 2 липня 2007 року укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 в забезпечення кредитного договору № 011/03-11/31 від 2 липня 2007 року припиненим з 2 липня 2013 року. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що банк звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором та наявність правових підстав для визнання поруки припиненою. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 19 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І.М. Завгородня Н.А. Горелкіна Ю.Г. Іваненко
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38963183 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоЮровської Г.В., суддів: Гончара В.П., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ощадбанк», третя особа - ОСОБА_5, про визнання поруки припиненою, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача, в обґрунтування якого зазначила, що 25 квітня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 Відкритого акціонерного товариства «Ощадбанк» було укладено договір поруки, який забезпечував виконання умов договору відновлювальної кредитної лінії, що був укладений між відповідачем та ОСОБА_5 У вказаному договорі поруки зазначено, що строк виконання основного зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року за № 119/Зд/08 та в договорі поруки не встановлено. Строк виконання основного зобов'язання за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2018 року, встановлений моментом пред'явлення вимоги. Відповідно до п. п. 2.2.2 та 3.2.2 договору відновлювальної кредитної лінії при виникненні простроченої заборгованості за кредитом банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті за кредитним договором. 02 червня 2008 року відповідач направив на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 листи № № 91/01- 529А та 91/01-5296 з вимогою погасити заборгованість у повному обсязі та 02 вересня 2009 року пред'явив позов до боржника та поручителя, чим визнав той факт, що строк основного зобов'язання встановлений моментом пред'явлення вимоги. За таких обставин ОСОБА_4 просила суд визнати припиненим договір поруки, що був укладений 25 квітня 2008 року між нею та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк». Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено за необгрунтованістю. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що встановлений у договорі кінцевий термін повернення ОСОБА_5 коштів за договором кредиту - 25 квітня 2018 року, а тому твердження ОСОБА_4 про те, що зазначений строк було перервано 29 вересня 2009 року пред'явленням вимоги, є безпідставними. Крім того, суд дійшов висновку про те, що позивачка звернулась до суду із позовом у серпні 2012 року. Проте з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав. Судами під час розгляду справи встановлено, що 25 квітня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ( далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_5 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 119/3д/08, за яким ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 289 870 грн строком до 25 квітня 2018 року, зі сплатою 19,2 % річних (а. с. 7 - 10). У забезпечення умов виконання зобов'язань за вказаним договором 25 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк» було укладено договір поруки, згідно з умовами якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за зобов'язаннями боржника - ОСОБА_5 (а. с. 11 -12). Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 17 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили 25 квітня 2012 року, з боржника - ОСОБА_5 і поручителя - ОСОБА_4 солідарно на користь банку стягнуто заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 119/3д/08 в сумі 419 902 грн 63 коп. (а. с. 66). Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Зазначеним вище судовим рішенням було встановлено, що банк направив на адресу ОСОБА_5 лист від 02 червня 2008 року № 91/01-529А та до ОСОБА_4 лист від 02 червня 2008 року № 91/01-5296 з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором, а також попередив про можливість звернення до суду у разі несплати заборгованості, що підтверджується письмовими доказами. Позовні вимоги до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором були пред'явлені ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Луганського міського відділення № 7511 ВАТ «Ощадбанк» у вересні 2009 року. Пунктом 2.2.2 договору відновлюваної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 119/3д/08 передбачено, що банк має право дострокового виконання зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування або інших платежів, що належать до спати за цим договором у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або за договором іпотеки, у тому числі у разі затримання сплати частини кредиту/або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Згідно з пунктом 2.5 договору поруки від 25 квітня 2008 року передбачено, що поручитель приймає на себе зобов'язання у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов'язань в обсязі, заявленому банком в письмовій вимозі протягом 5-ти банківських днів з дня отримання відповідної письмової вимоги банку. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. За таких обставин суд першої інстанції,з висновком якого погодився і апеляційний суд, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин, доводів позовної заяви не перевірив, не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, зокрема судом не встановлено, чи було змінено відповідно до п. 2.2.2., кредитного договору строк виконання основного зобов'язання пред'явленням відповідної вимоги, на яку позивач послався у позові на обґрунтування своїх доводів, які судом не перевірялись, належним чином судом не з'ясовано, чи пред'явив банк позов у межах встановленого законом шестимісячного строку з дня пред'явлення такої вимоги. Крім того, не можна погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк пред'явлення позову, з посиланням на те, що строк позовної давності починається від дня укладення договору поруки, тобто з 25 квітня 2008 року, а позивач звернувся з позовом у серпні 2012 року. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася про порушення свого права. Позивач посилався на те, що про порушення права йому стало відомо після пред'явлення банком позову до відповідача, а саме: з 02 вересня 2009 року. Ці доводи судом належним чином не враховані, а тому висновок суду щодо пропуску строку позовної давності не можна вважати безспірним. Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України судами неправильно застосовано норми матеріального права, не встановлено обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 16 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. Юровська Головуючий Судді: В.П. Гончар Л.М. Мазур В.А. Нагорняк В.О. Савченко Судді: Г.В. Юровська 5 № 6-6744св14Головуючий у першій інстанції: Калашник В.Л. Доповідач: Юровська Г.В.
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560609 Державний герб України У х в а л а 26 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Леванчука А.О., Макарчука М.А., Нагорняка В.А.,- розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», подану представником Федоренком С.В., на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Київське регіональне управління звернулося з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16 листопада 2007 року у розмірі 1 486 909 грн. 71 коп., з яких: 145 479,51 доларів США, що еквівалентно 1 157 202 грн. 21 коп. заборгованість за кредитом; 23 707,47 доларів США, що еквівалентно 188 578 грн. 67 коп. заборгованість по відсотках; 3 024,73 доларів США, що еквівалентно 24 059 грн. 95 коп. пеня; 14 717, 50 доларів США, що еквівалентно 117 068 грн. 88 коп. штраф. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року позов публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задоволено, стягнуто на його користь солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість у сумі 1 486 909 грн. 71 коп. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», стягнуто на його користь з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 260/РП/39/2007-840 від 16 листопада 2007 року у розмірі 1 483 302 грн. 83 коп., з яких: 145 479,51 доларів США, що еквівалентно 1 156 576 грн. 65 коп. заборгованість за кредитом; 23 707,47 доларів США, що еквівалентно 188 476 грн. 73 коп. заборгованість по відсотках; 21 243 грн. 86 коп. пеня; 14 717,50 доларів США, що еквівалентно 117 005 грн. 60 коп. штраф. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального та матеріального права, із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи оскаржуване у справі судове рішення, апеляційний суд виходив із того, що банк звернувся із позовом до суду 8 червня 2010 року, отже з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», крім іншого, підлягає стягненню пеня у межах річного строку, на підставі заяви відповідача про застосування такого, тобто за період з 8 червня 2009 року по 23 березня 2010 року, в межах заявлених вимог, відповідно до ст. 11 ЦПК України. Висновок суду апеляційної інстанції у цій частині повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові № 6-101 цс12 від 21 листопада 2012 року. Крім того, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що порука є припиненою, оскільки з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу поручителю надано не було, а позов пред'явлено лише у червні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, що передбачено ч. 4 ст. 559 ЦК України. Висновок апеляційного суду у цій частині повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року. Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», подану представником Федоренком С.В., відхилити, рішення апеляційного суду м. Києва від 23 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Леванчук А.О., Макарчук М.А., Нагорняк В.А.
  21. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2014 року м. Київ Суддя судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Гвоздик П.О., розглянувши касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Рожка Олександра Миколайовича на рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 лютого 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, в с т а н о в и в: У грудні 2010 року ПАТ «Сведбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 листопада 2013 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року в розмірі 82 827,20 доларів США, пеню в сумі 91 515 грн 14 коп. та 1820 грн понесених судових витрат, а в решті вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано припиненим договір поруки від 04 серпня 2008 року, укладений між ВАТ «Сведбанк» (ПАТ «Сведбанк»), ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 53 грн 65 коп. сплаченого судового збору з кожного. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 10 лютого 2014 року рішення місцевого суду в частині задоволення вимог первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі представника ТОВ «Кредитні ініціативи» - Рожок О.М. просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Крім того, заявником порушено клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Оскільки причина пропуску цього процесуального строку є поважною, клопотання підлягає задоволенню, а касаційний строк - поновленню. Розглянувши касаційну скаргу, вважаю, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення вимог первісного позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із відсутності підтверджень права грошової вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до боржника ПАТ «Сведбанк» ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного рішення апеляційного суду не вбачається порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Керуючись ст. ст. 73, 325, 328 ЦПК України, у х в а л и в : Поновити представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Рожку Олександру Миколайовичу строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Житомирської області від 10 лютого 2014 року. Відмовити представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - Рожку Олександру Миколайовичу у відкритті касаційного провадження в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим. Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та його представнику. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя П.О. Гвоздик http://reyestr.court.gov.ua/Review/38821291
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38469015 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Апеляційне провадження №22-ц/796/3527/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Кравець Д.І. Доповідач: Українець Л.Д. Р І Ш Е Н Н Я І м е н е м У к р а ї н и 23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі : Головуючого - Українець Л.Д. суддів - Оніщука М.І. - Слободянюк С.В. при секретарі - Дем»янчук Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Київське регіональне управління до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту в с т а н о в и л а : У червні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 260/РП/39/2007-840, за умовами якого надано кредит в розмірі 147 175 доларів 00 центів США строком до 10 жовтня 2032 року під 12,49 відсотків річних. У забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, між ним та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 16 листопада 2007 року. Проте, відповідачі свої зобов'язання перед ним не виконують, у зв'язку з чим, станом на 24 березня 2010 року виникла заборгованість у сумі 186 929 доларів 21 центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить - 1 486 909 грн. 71 коп., яку просив стягнути з відповідачів солідарно. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі 1 486 909,71 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 1488729,71 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 22 листопада 2010 року залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення заборгованості з неї та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 Зазначає, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року еквівалент суми 186 929,21 дол. США становив 1 486 105,91 грн., що на 803,80 грн. більше ніж заявлено в позові та стягнуто судом. При цьому судом не взято до уваги всі оплати відповідачів за кредитним договором. Зауважує, що через неповідомлення її про час та місце розгляду справи, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо пені. Крім того, вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень зобов'язання, тому підстави для звернення до суду відсутні. Також вважає, що порука є припиненою згідно ч.4 ст. 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 260/РП/З9/2007-840, за умовами якого відповідачу надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти на придбання у власність нерухомого майна в сумі 147 175 доларів 00 центів США, а відповідачем взято на себе зобов'язання повернути отримані кошти до 10 жовтня 2032 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних (а.с.8-12). В якості забезпечення зобов'язань, передбачених кредитним договором № 260/РП/З9/2007-840, між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 16 листопада 2007 року, згідно умов якого боржник та поручитель несуть перед банком солідарну відповідальність (а.с. 13-14). Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, про що свідчать Валютні меморіальні ордери № 1 від 16 листопада 2007 року (а.с. 15). Проте, ОСОБА_4 не виконано зобов'язань, визначених Кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за Кредитним договором, станом на 24 березня 2010 року сума заборгованості з боку відповідачів становила 186 929 доларів 21 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 486 909 грн. 71 коп. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 157 202 грн. 21 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 578 грн. 67 коп.; пені - 3 024 доларів 73 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 24 059 грн. 95 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 068 грн. 88 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками (а.с. 16-17). Щодо доводів представника апелянта про безпідставність стягнення штрафу, то такі доводи не ґрунтуються на доказах з огляду на таке. Відповідно до п. 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.4.3. за виключенням п.4.3.3.,4.3.4. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної п.1.1. кредитного договору, за кожен випадок. Пунктом 4.3.14 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний у день укладення договору іпотеки здійснювати страхування: - нерухомого майна, яке вказано в п.2.1. цього договору на повну його вартість, згідно договору іпотеки; - позичальника від нещасних випадків, на суму не меншу розміру поточної заборгованості по зобов»язанням за цим договором. Страхування здійснюється шляхом укладення щорічно до 19 жовтня відповідних договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком. Предмет іпотеки та життя позичальника повинно бути застраховано протягом дії цього договору. Сторонами не заперечується, що 25 листопада 2008 року між ЗАТ «Український Страховий Дім» та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування майна фізичних осіб МН-08 №1322 Кв зі строком дії до 25 листопада 2009 року (а.с.155-157). Після закінчення строку дії данного договору, новий договір укладено не було, оскільки представником ОСОБА_2 не надано такого договору для огляду та долучення до матеріалів справи, як і не надано доказів сплати страхового платежу на підтвердження укладення такого договору. Враховуючи те, що позичальником порушено вимоги п.4.3.14 кредитного договору, оскільки не було укладено договори страхування щорічно до закінчення терміну дії договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення штрафуза порушення умов п.4.3.14. кредитного договору у розмірі 10%, що складає 14717,50 дол. США. Крім того, самим позичальником рішення суду, зокрема й в частині стягнення штрафу, не оскаржувалося. Разом з тим, задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи заборгованість в сумі 1 486 909 грн. 71 коп., в тому числі пеню за період з 24.03.2009 року по 23.03.2010 року, суд не звернув уваги на те, що аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Враховуючи те, що банк звернувся з позовом до суду 08.06.2010 року, тому пеня мала б нараховуватись з 08.06.2009 року по 08.06.2010 року, проте позивач обмежився 23.03.2010 року, тому в силу ст.11 ЦПК України, пеня підлягає стягненню за період з 08.06.2009 року по 23.03.2010 року, яка становить 2 672,15 дол. США. Також заслуговують на увагу, посилання представника ОСОБА_2 на те, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року 1 дол. США згідно курсу НБУ дорівнював 7,9501 грн., що підтверджується листом НБУ від 13.12.2013 року (а.с.104), проте розрахунок заборгованості проведений за курсом 1 дол. США = 7,9544 грн., що суперечить вимогам закону. За таких обставин, заборгованість за кредитним договором станом на 24 березня 2010 року становить 186 576, 63 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 483 302,83 грн. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 156 576 грн. 65 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 476 грн. 73 коп.; пені в сумі 21 243 грн. 86 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 005 грн. 60 коп. На думку, колегії суддів, саме такий розмір заборгованості підлягає стягненню на користь позивача. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи заборгованість з позичальника та поручителя солідарно суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Проте з таким висновком суду погодитися неможливо, оскільки судом не враховано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України з огляду на таке. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Згідно п.3.3.3. кредитного договору передбачено, що позичальник мінімально необхідний платіж по кредиту щомісячно до 10 числа поточного місяця. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами. Доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу надано не було, а позов пред'явлено у червні 2010 року (що є основним в обчисленні строку). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Враховуючи те, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу поручителю надано не було, а позов пред'явлено лише у червні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановлено ч.4 ст.559 ЦК України, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність стягнення заборгованості з поручителя, оскільки порука є припиненою. З огляду на зазначене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково та стягнення заборгованості в розмірі 1 483 302,83 грн. виключно з позичальника. Крім того, у силу ч.5 ст.88 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст. 256,257,261,267,526,559,610,629 ЦК України, ст.ст. 88,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 483 302,83 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий: Судді:
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35917461 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2011 року публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - ПАТ «Креді Агріколь Банк»), звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 151 186 грн 46 коп. Оскільки відповідач ОСОБА_5 згідно з договором поруки поручилась перед кредитором за виконання ОСОБА_4 свого зобов'язання за кредитним договором, то позивач просив стягнути вказану суму з відповідачів у солідарному порядку. Рішенням Хотицького районного суду м. Запоріжжя від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року, позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 грудня 2008 року в розмірі 151 186 грн 46 коп., 1 700 грн на відшкодування сплаченого судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до неї відмовити. У частині позову ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_4 судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ПАТ «Креді Агріколь Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не здійснив оплату по кредиту та нарахованим процентам, у результаті чого утворилась заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що посилання ОСОБА_5 на припинення договору поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки строк виконання основного зобов'язання не настав, так як строк дії кредитного договору - 9 грудня 2015 року. Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Судами попередніх інстанцій установлено, що 10 грудня 2008 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» уклало з ОСОБА_4 договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 101 925 грн на строк до 9 грудня 2015 року зі сплатою 24 % річних. ОСОБА_4 зобов'язання за вказаним договором не виконав й допустив заборгованість. Зобов'язання за вказаним кредитним договором забезпечене порукою на підставі договору поруки від 10 грудня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_5 На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Абзацом 2 п. 1.1 кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит банку щомісячно до 10 числа кожного місяця, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором (додаток № 1). Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, однак вимога про дострокове погашення кредиту була направлена позичальнику та поручителю лише 13 липня 2010 року, а позов пред'явлено у лютому 2011 року (що є основним в обчисленні строку), тобто після шестимісячного строку. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного в частині вимог до ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2013 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  24. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36521587 Державний герб України Дата документу 31.12.2013 Справа № 501/3626/13-ц Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 грудня 2013 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі: головуючого - судді Журавля П.І., при секретарі Котелевець Т.Ю., за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 і в інтересах її малолітньої доньки ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим, - ВСТАНОВИВ: 12.08.2013 року позивач звернулась в Іллічівський міський суд з зазначеним позовом 9а.с.3-5). 25.12.2013 року позивачка уточнила вимоги позову (а.с.72-74). Позивачка просить суд: Визнати договір поруки № 181272 від 21.02.2008 р., та додаткову угоду №1 від 19.02.2009 р. до договору поруки № 181272 від 21.02.2008 р., між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», (61050, м.Харків, просп. Московський, 60, Ідентифікаційний код в ЄДР: 09807750, МФО: 351005, рахунок: 29095000001504), з іншої сторони, припиненими з 20 лютого 2010 року. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 21.02.2008 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі-Відповідач) та ОСОБА_3 (далі-Поручитель) укладений договір поруки № 181272 (наявний у справі а.с. 35-36) далі «Договір поруки», та 19.02.2009 р. укладена Додаткова угода №1 до Договору поруки, далі «Додаткова угода» на забезпечення Договору споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11301873000 від 21.02.2008 р. (далі - Кредитний договір). В п.п.3.1. п.3 Договору поруки «Строк дії договору і порядок його припинення» не вказано строку дії договору, а вказаний лише термін: «… з моменту його підписання … і діє до повного припинення всіх зобовязань Боржника за Основним договором.» Якщо п.п.3.1. п.3 Договору поруки визнати нормою, що відсилає до відповідної норми Кредитного договору, слід звернутися до п.9.8. розділу 9 «Інші умови» Кредитного договору. Ця норма, також, не встановлює строку виконання основного зобовязання, а встановлює термін: «Строк дії даного Договору встановлюється з дати його укладення …до повного повернення Банку всієї суми кредиту за Договором та повного погашення плати за кредит …» . У Додатковій угоді не вказаний строк виконання основного зобовязання, також, а вказаний термін: «…- кінцевий термін виконання основного зобовязання 23 лютого 2017 року якщо інший термін не буде встановлений згідно умов Кредитного договору», - вказана дата 23.02.2017 р., яка фактично вказує термін, а не строк. Проте, згідно умов Кредитного договору вказаний інший термін цитата п.9.8. розділу 9 «Інші умови» Кредитного договору наведена вище. Наведення у договору поруки дати таабо посилання на подію щодо повного погашення плати за кредит не є встановленням строку. За таких обставин, Договір поруки та Додаткова угода є припиненими з 20.02.2010 р. як такі, що укладені без встановлення строку згідно наступного обґрунтування. Умови Договору поруки та Кредитного договору щодо встановлення «строку основного зобовязання » не є встановленням строку основного зобовязання, оскільки поняття строку встановлено ст.252 ЦК України, а саме строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Отже у договорі поруки не встановлено строк поруки. Відповідно до умов, підписаних Кредитного договору та Договору поруки з Додатковою угодою, вони є такими угодами, строк дії яких не встановлений та такими строк дії яких закінчується повним виконанням взятих на себе сторонами зобов'язань. Відповідно до цього та в ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, Порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений, або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки. Відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Описуючи фактичні обставини справи вище, наведено чому саме важливо, щоб витрати на виконання боргових зобовязань за Договором поруки планувались заздалегідь. Важливо Поручителю отримати позов від кредитора своєчасно, оскільки фінансові зобовязання повинні плануватися разом із сімейним бюджетом Поручителя. Це випливає з природного права Поручителя та закріплено у праві України. З перебігом строку на таке витребування коштів, такі зобовязання неможливо виконати Поручителем, оскільки незаплановані в особистому бюджеті Поручителя. Згідно з частиною 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Цей строк гарантує фактичну можливість, яка має бути наявна з боку позичальника, виконати реально свої обовязки за грошовими зобовязаннями. Згідно з частиною 1 статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Згідно з частиною 2 статті 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Договір поруки був укладений 21 лютого 2008 року, Додат-кова угода внесла зміни до Договору поруки 19 лютого 2009 року. Відповідач не пред'явив позову до листопада 2012 року, отже, порука припинилась через рік після підписання Додаткової угоди - 20 лютого 2010 року. Оскільки з 20.02.2010 року Договір поруки та Додаткова угода є припиненими, ОСОБА_3 змінила у липні 2011 року свій життєвий шлях, розраховуючи свій та своєї доньки сімейний бюджет таким чином, що заборгованість Поручителя перед Відповідачем є відсутньою. Навіть, отримавши рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, не заявлявся позов з боку Поручителя про розподіл спільно придбаного за період шлюбу майна майнові відносини були врегульовані з оглядом на відсутність боргів Поручителя перед Відповідачем. Отже, маючи впевненість, що Відповідач не скористався своїм правом, що призвело до втрати права Відповідача на стягнення кредитної заборгованості з Поручителя, ОСОБА_3 розриває шлюб та планує своє життя з врахуванням того, що договір поруки є припиненим (на підставі ч.4 ст.559 ЦК України) а право вимоги у Відповідача до Поручителя - відсутнє. Стягнення коштів з ОСОБА_3 на користь банка за договором поруки суттєво погіршить майновий стан ОСОБА_4 . Згідно п.24 Постанови пленуму ВСС від 30.03.2012 N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» «…сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.» Банк втратив право на стягнення з Поручителя солідарно кредитної заборгованості, оскільки Договір поруки є припиненим з 20.02.2010 р., тому що протягом року з моменту укладення Відповідач не предявив позову до Поручителя. Право на таку вимогу у Відповідача є втраченим, а договір поруки - припиненим. В судовому засіданні представник позивача підтримала вимогу позову і просить задовольнити позов. Представник відповідача заперечує проти вимог позову, просить відмовити в задоволенні позову, при цьому свою позицію нічим не обґрунтовує. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встанови наступні факти, та відповідні їм правовідносини. 21.02.2008 року між ОСОБА_5 та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11301873000 (а.с.14-22). 21.02.2008 року між Відповідачем та Позивачем було укладено Договір поруки №181272 (а.с.7-8). 19.02.2009 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору поруки № 181272 від 21.02.2008 року (згода забезпечувати змінене зобов'язання) (а.с.9). 21.07.2011 року за рішенням суду шлюб між позичальником і поручителем було розірвано (а.с.13). 14.11.2012 року ПАТ «УкрСиббанк» предявив позов до ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості (а.с.76-78), в якому зазначається що позичальник ОСОБА_5 з липня 2009 року порушує вимоги кредитного договору (???). В п.п.3.1 п.3 Договору поруки зазначається, що «строк дії договору і порядок його припинення з моменту його підписання… і діє до повного припинення всіх зобовязань Боржника за Основним договором». (А де взявся Боржник?). У відповідності з п.9.8 Кредитного договору №11301873000 від 21.02.2008 року «Строк дії даного Договору встановлюється з дати його укладення (дати підписання Договору Сторонами) до повного повернення Банку всієї суми кредиту за Договором до повного погашення плати за кредит і неустойку у разі її нарахування». Нормою ст..252 ЦК України зазначається, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а в наведених пунктах Договорів строк визначений з закінченням певних подій, тобто визначено термін дії цих договорів. У відповідності з ч.4 ст.559 ЦК України, - порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявив позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідач по справі з 2008 -2009 року ніяких позовних вимог до Позивача не предявив, а тому договір поруки №181272 від 21.02.2008 року і додаткова угода №1 до цього Договору припинив свою дію. За таких обставин, суд вважає, що вимоги позову підлягають задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 3, 12-16, 20, 252, 559, 631 ЦК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_3 задовольнити. Визнати договір поруки № 181272 від 21.02.2008 р., та додаткову угоду №1 від 19.02.2009 р. до договору поруки № 181272 від 21.02.2008 р., між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», (61050, м.Харків, просп. Московський, 60, Ідентифікаційний код в ЄДР: 09807750, МФО: 351005, рахунок: 29095000001504), припинени-ми з 20 лютого 2010 року. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. СуддяЖуравель П.І.
  25. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37455195 Державний герб України Ухвала іменем україни 26 лютого 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О.,суддів:Кафідової О.В.,Коротуна В.М., Ступак О.В.,Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "БТА Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "БТА Банк", ОСОБА_6 про визнання договору поруки та зобов'язання за договором припиненими, за касаційною скаргою ОСОБА_7, подану представником - ОСОБА_8, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулось до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором в розмірі 283279,76 грн. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що 02 листопада 2007 року між ВАТ «БТА Банк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 55/07-А. Оскільки ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконуються, банк просив позов задовольнити. ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «БТА Банк» про визнання договору поруки припиненим на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України. Позовні вимоги мотивувала тим, що позивач протягом встановленого шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя, а тому договір поруки припинив свою дію. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року, позовні вимоги ПАТ "БТА Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "БТА Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 283279,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ "БТА Банк" до ОСОБА_7 відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнити повністю. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року не відповідають. Задовольняючи позов ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачі взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та договором поруки не виконували, а тому позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання поруки припиненою, суд виходив з того, що пред'явлення банком вимоги до боржника про дострокове стягнення суми заборгованості не є настанням строку основного зобов'язання за кредитним договором, а тому положення ч. 4 ст. 559 ЦК України в частині пред'явлення вимоги протягом 6 місяців від дня настання строку виконання зобов'язання не може відраховуватись з моменту закінчення 30 денного строку з моменту пред'явлення вимоги. З такими висновками судів погодитись не можливо з огляду на наступне. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно із ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Судами встановлено, що 02 листопада 2007 року між ВАТ «БТА Банк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 55/07-А, за умовами якого банк відкрив ОСОБА_6 мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та гривнях в межах загальної суми 48850,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату надання кожного кредиту терміном до 02 листопада 2010 року та процентною ставкою в розмірі 22,0 % річних в національній валюті й 12,9 % річних в іноземній валюті. В забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитним договором 02 листопада 2007 року між ВАТ «БТА Банк» та ОСОБА_7 був укладений договір поруки № 55/07-А-П. За умовами вказаного договору ОСОБА_7 взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 55/07-А від 02 листопада 2007 року. Згідно із п. 6.5 договору поруки вказаний договір припиняє свою дію у випадку належного виконання боржником кредитного договору, а також з інших підстав, передбачених законом України. ОСОБА_6 взятих на себе кредитних зобов'язань належним чином не виконувала у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість у розмірі 283279,76 грн. З матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2009 року боржнику було вручено вимогу про усунення порушень та сплату Банку заборгованості за кредитним договором протягом 30 днів з дня отримання вимоги. Вимогу про усунення порушень за кредитним договором направлено поручителю 27 березня 2010 року. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 24 постанови від 30 березня 2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 24 постанови від 30 березня 2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Зі змісту договору поруки вбачається, що строк її припинення не встановлено, тому згідно з вимогами вказаних вище норм матеріального права, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково не пред'явить вимоги до поручителя. Вирішуючи спір, суди в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що пред'явлення вимоги про дострокове стягнення суми заборгованості не є настанням строку основного зобов'язання за кредитним договором. Відповідно до ч. 2 ст.338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства "БТА Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства "БТА Банк", ОСОБА_6 про визнання договору поруки та зобов'язання за договором припиненими передати на новий розгляд до Голосіївського районного суду м. Києва. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. ДьомінаСудді:О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Ступак С.П. Штелик