Search the Community

Showing results for tags 'юрисдикция'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 597 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 303/2408/16-ц Провадження № 14-361цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Юніон Стандарт Банк» (далі - ПАТ «Юніон Стандарт Банк», банк), відповідачі: Фермерське господарство «Михайлик» (далі - ФГ «Михайлик»), ОСОБА_5, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ФГ «Михайлик» та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року у складі судді Кость В. В. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2017 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г. у цивільній справі за позовом ПАТ «Юніон Стандарт Банк» до ФГ «Михайлик», ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У березні 2016 року ПАТ «Юніон Стандарт Банк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 24/04-15 у розмірі 2 021 874,59 грн. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що за вказаним кредитним договором ФГ «Михайлик» отримало кредит у розмірі 1 200 000,00 грн строком до 13 січня 2016 року зі сплатою 30 % річних. На забезпечення виконання зобов`язання того ж дня банк уклав з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори поруки № 27/04-15-П-1, 27/04-15-П-2 та 27/04-15-П-3, відповідно до яких поручителі зобов`язалися солідарно відповідати разом з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку із неналежним виконанням ФГ «Михайлик» умов зазначеного договору станом на 28 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 2 021 874,59 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованості за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 370 422,34 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 63 086,65 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року позов ПАТ «Юніон Стандарт Банк» задоволено частково: стягнуто солідарно з ФГ «Михайлик» та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 у розмірі 1 602 365,60 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 10 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 4000,00 грн; стягнуто солідарно з ФГ «Михайлик» та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 у розмірі 1 602 365,60 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 10 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 4000,00 грн; стягнуто солідарно з ФГ «Михайлик» та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 у розмірі 1 602 365,60 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 10 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 4 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався тим, що у зв`язку із порушенням боржником кредитного зобов`язання, яке забезпечене порукою, боржник і поручителі несуть відповідальність перед кредитором як солідарні боржники. При цьому суд вважав, що заборгованість позичальника підтверджена належними доказами відповідно до цивільних процесуальних норм і відповідачами не спростована. Водночас суд зробив висновок про можливість зменшення нарахованої позивачем пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з посиланням на наявність істотних обставин, пов`язаних з фінансово-матеріальним становищем відповідачів. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Юніон Стандарт Банк» задоволено частково: рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року у частині відмови у задоволенні позову ПАТ «Юніон Стандарт Банк» до ФГ «Михайлик», ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 360 422,34 грн та пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 59 086,65 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 стягнуто на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк» солідарно з ФГ «Михайлик» та ОСОБА_5 пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 360 422,34 грн та пеню за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн; стягнуто солідарно з ФГ «Михайлик» та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк» пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 360 422,34 грн та пеню за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн; стягнуто солідарно з ФГ «Михайлик» та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк» пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 360 422,34 грн та пеню за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн. Виключено з першого абзацу резолютивної частини рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року слово «частково» та збільшено загальний розмір стягнутих коштів до 2 021 874,59 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 360 422,34 грн і пені за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн та ухвалюючи у цій частині нове рішення, апеляційний суд вважав, що відсутні правові підстави для зменшення розміру пені, передбачені частиною третьою статті 551 ЦК України. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що оскільки загальний розмір пені складає 27,29 % від загального розмірі боргу за кредитом і процентами, при цьому розмір пені щодо прострочення сплати кредиту складає 30,87 % від суми боргу, а розмір пені щодо прострочення сплати процентів складає 16,24 % від суми відповідного боргу, то розміри пені як загалом, так і у відповідних частинах є істотно меншими від сум боргу. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У квітні 2017 року представник ФГ «Михайлик» та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, неналежним чином дослідили надані докази у їх сукупності, зокрема, що стосується розміру заборгованості. Разом з тим, вирішуючи спір у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ФГ «Михайлик» на користь ПАТ «Юніон Стандарт Банк», суди попередніх інстанцій помилково вважали, що справа в цій частині позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник між юридичними особами, а тому у цій частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 05 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Суди встановили, що за договором про відкриття кредитної лінії від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 і додатковою угодою № 1 до цього договору ПАТ «Юніон Стандард Банк» надало ФГ «Михайлик» кредит у розмірі 1 200 000,00 грн строком по 13 січня 2016 року зі сплатою 30 % річних. Відповідно до графіка повернення кредиту такий належало сплатити трьома платежами по 400 000,00 грн кожен 05 листопада та 05 грудня 2015 року, а також 13 січня 2016 року. Умовами договору передбачалося, зокрема, що: - у разі невиконання чи несвоєчасного виконання позичальником боргових зобов`язань за договором банк має право нарахувати та стягнути, а позичальник - сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент такої сплати, від суми невчасно виконаного (невиконаного) платежу за кожний день з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені (несвоєчасне погашення заборгованості), до дати припинення цих обставин; нарахування та сплата пені проводиться за весь час існування простроченої заборгованості без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості; понесені збитки відшкодовуються стороною у повному розмірі понад неустойку (пункт 6.1); - у випадку порушення позичальником пунктів 5.2.4 - 5.2.7, 5.2.9, 5.2.17 - 5.2.18 позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1000,00 грн за кожен випадок порушення (пункт 6.2); - до усіх вимог, що випливають з цього договору, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність (пункт 8.3). Також умовами договору передбачено право банку вимагати у разі порушення зобов`язань позичальником дострокового повернення кредиту та сплати всієї суми заборгованості за договором включно зі штрафними санкціями (пункти 2.4, 3.7). Виконання зобов`язань позичальником забезпечено порукою ОСОБА_5 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з кожним із яких банк уклав 14 квітня 2015 року окремий договір поруки (№ 27/04-15-П-1, 27/04-15-П-2 і 27/04-15-П-3 відповідно). За умовами договорів поруки кожен із поручителів поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором і зобов`язався солідарно із ним відповідати перед кредитором у повному обсязі за порушення (невиконання) зобов`язань боржником, сплативши заборгованість (пункти 2.1, 2.2, 3.2 договорів поруки). Пунктом 5.1 кожного з договорів поруки сторони узгодили, що порука діє з моменту укладення договору протягом усього строку користування кредитом та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії кредитних договорів, належного виконання усіх вимог кредитора; непред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позичальника не тягне припинення поруки; кредитор вправі пред`явити вимогу поручителю про погашення заборгованості позичальника протягом 3-х років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості позичальника. До усіх вимог, що випливають з договору поруки, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність (пункт 5.5. кожного з договорів поруки). Умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою. Позичальник порушив свої зобов`язання за кредитним договором і спричинив виникнення боргу станом на 28 вересня 2016 року у загальному розмірі 2 021 874,59 грн, із яких: прострочена заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими з 14 квітня 2015 року по 27 вересня 2016 року процентами - 388 365,60 грн, пеня за період з 14 квітня 2015 року по 27 вересня 2016 року: за несвоєчасну сплату кредиту - 370 422,34 грн, за несвоєчасну сплату процентів - 63 086,65 грн. Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованість за платежами, передбаченими кредитним договором, виникла у позичальника з 06 липня 2015 року внаслідок неповної сплати у відповідний строк процентів за кредитом. Останній платіж на погашення процентів здійснено 07 вересня 2015 року. 18 грудня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Юніон Стандард Банк» Біла І. В. направила поручителям ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 письмові вимоги № 976-п, 977 і 078 у п`ятиденний строк з дня одержання вимог достроково повернути всю наявну заборгованість позичальника ФГ «Михайлик» за кредитним договором, яка станом на 08 грудня 2015 року становила 1 200 000,00 грн - за кредитом, 86 991,79 грн - за процентами, 18 514,08 грн - пеня, а всього - 1 305 505,87 грн. Про запровадження у ПАТ «Юніон Стандард Банк» тимчасової адміністрації відповідачам стало відомо у жовтні 2015 року. Згідно з письмовими поясненнями голови ФГ «Михайлик» після введення тимчасової адміністрації в банку позичальник здійснював погашення заборгованості за кредитним договором шляхом перерахування коштів на визначений у додатковій угоді рахунок, однак кошти були повернуті обслуговуючим банком у зв`язку з неправильними реквізитами, а про зміну реквізитів для сплати заборгованості ані позичальник, ані поручителі не повідомлялися (а. с. 105-108, 123-126). Разим з цим суд установив, що 11 листопада 2015 року ФГ «Михайлик» платіжним дорученням № 146 переказало зі свого рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1000,00 грн на рахунок № НОМЕР_2 одержувачу - ПАТ «Юніон Стандард Банк», код ЄДРПОУ 20305925, із призначенням платежу - погашення процентів за користування кредитом згідно з кредитним договором від 14 квітня 2015 року без ПДВ (а. с. 136). 18 листопада 2015 року вказані грошові кошти повернуті на рахунок платника із фіксацією в банківській виписці неправильного зазначення реквізитів одержувача як підстави для повернення платежу (а. с. 137, 138). Суд установив, що грошові кошти переказувалися за неналежними реквізитами одержувача, оскільки таким за рахунком № НОМЕР_2 у ПАТ «Юніон Стандард Банк» є ФГ «Михайлик», код ЄДРПОУ 34991359, а не ПАТ «Юніон Стандард Банк», код ЄДРПОУ 20305925. Таким чином, указані грошові кошти апріорі не могли бути зараховані вказаному в платіжному дорученні одержувачу на рахунок, відкритий іншій юридичній особі як рахунок для видачі кредиту. Саме за цим рахунком клієнта ФГ «Михайлик» (з урахуванням інших транзитних і технічних рахунків) відбувався рух і облік коштів за кредитним договором. Вирішуючи питання юрисдикійності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом, передбачалася, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. У справі, що розглядається, позивач заявив вимоги до таких осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ПАТ «Юніон Стандарт Банк», та поручителів - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно. Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука. Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб. Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів збігається з обсягом відповідальності боржника. При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники. Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд. Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу. З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, встановлений законом та договором. У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем, який є фізичною особою. ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до позичальника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів - фізичних осіб порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Така правова позиція вже неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18,від 20 червня 2018 року № 14-224цс18, від 31 жовтня 2018 року № 14-309цс18 та інших, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий судами першої й апеляційної інстанцій на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Тому помилковим є посилання у касаційній скарзі на те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник між юридичними особами. Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке. Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно із частинами першою, другою статті 543 ЦК України в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина перша статті 625 ЦК України). Разом з тим згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Положення статті 616 ЦК України також передбачають право суду зменшити розмір збитків та неустойки за умови, якщо порушення виконання зобов`язання сталося з вини кредитора. За правилами частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах; стаття 12 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року). За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов`язання за кредитним договором відповідачами належним чином не виконані. Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 28 вересня 2016 року заборгованість позичальника перед банком становила 2 021 874,59 грн, із яких: 1 200 000,00 грн - основний борг, 388 365,60 грн - відсотки, 370 422,34 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 63 086,65 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків. Установлено, що відповідно до графіка повернення кредиту такий належало сплатити трьома платежами по 400 000,00 грн кожен 05 листопада та 05 грудня 2015 року, а також 13 січня 2016 року, проте доказів здійснення жодного з таких платежів у справі немає. Указаний розмір заборгованості не спростований відповідачами. Посилання відповідачів на неможливість сплати за кредитом через уведення в банку тимчасової адміністрації Фондом, припинення функціонування відділення банку в Закарпатській області суд вважав необгрунтованими, зазначивши, що попри введення такої адміністрації та припинення функціонування підрозділу банку в області реквізити для сплати коштів не змінювалися, а коли були змінені - то нові реквізити були повідомлені боржникам. Крім того, необхідна інформація була доступна на офіційних сайтах банку та Фонду. Також суд зазначив, що у справі немає доказів про об`єктивні перешкоди для позичальника та/або поручителів сплачувати борг у можливих межах, у тому числі частково, з моменту виникнення прострочення за кредитним договором як до, так і після введення в банку тимчасової адміністрації. Разом з цим суд зазначив, що переказ незначної суми порівняно з розміром отриманих кредитних коштів одержувачу на рахунок, який належить відправнику коштів, не свідчить про добросовісні дії, спрямовані на виконання зобов`язання у розумінні вимог статей 3, 13, 14, 509 ЦК України. Також суд належно оцінив, що під час розгляду справи відповідачі не заперечували факти виникнення боргу за кредитним договором і виникнення у кредитора права на стягнення боргу та неустойки, не надали доказів на спростування розміру заборгованості. Заперечуючи проти позову, відповідачі просили зменшити розмір пені. Суд першої інстанції зробив висновок про можливість зменшення нарахованої позивачем пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, враховуючи фінансово-матеріальне становище відповідачів, що підтверджується відповідними доказами. Зокрема, суд керувався тим, що згідно з відомостями з виписки відповідача ФГ «Михайлик» (а. с. 126) залишок коштів на рахунку фермерського господарства складає 145,65 грн. Загальна сума доходу відповідача ОСОБА_5 за період з вересня 2015 по серпень 2016 року склала 24 144,00 грн, що підтверджується відповідною довідкою (а. с. 127). Відповідач ОСОБА_2 мав таку ж суму доходу за аналогічний період. Відповідач ОСОБА_3 за 2015 рік отримала загальний дохід у розмірі 108 493,55 грн. Також суд установив, що відповідач ФГ «Михайлик» намагалося належним чином виконувати взяті за кредитним договором зобов`язання (а. с. 134-141), однак в силу незалежних від волі позичальника об`єктивних обставин сплачені ним кошти не були зараховані в рахунок погашення заборгованості. Згідно з довідкою, яка міститься на а. с. 142, ФГ «Михайлик» до введення тимчасової адміністрації в банківській установі сплачувало відсотки за користування кредитними коштами. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Дослідивши зібрані у справі докази й надавши їм належну оцінку, застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову та, зокрема, зменшення розміру пені, зазначивши при цьому, що однією із функцій неустойки є компенсаторна функція. Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах матеріального права. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Під час перегляду справи в апеляційному суді статтею 309 ЦПК України передбачалося, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, статтею 303 ЦПК України передбачалося, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга цієї статті). Однак усупереч наведеній процесуальній нормі апеляційний суд вдався до переоцінки доказів, які, на його думку, суд першої інстанції неправильно оцінив, тобто вийшов за межі наданих цивільним процесуальним законом повноважень, не зазначивши, чому він вважає, що висновок суду першої інстанції про компенсаторну функцію неустойки, тобто, що при визначенні розміру неустойки слід керуватися принципами розумності і справедливості, а неустойка не може бути засобом збагачення - не відповідає вимогам цивільного законодавства. Апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції послався на можливість зменшення розміру неустойки не у зв`язку з тим, що цей розмір перевищує розмір заборгованості, а за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Такими обставинами суд першої інстанції вважав поведінку кредитора та майновий стан позичальника і поручителів. Наявність цих обставин судом апеляційної інстанції не спростовано. Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, встановлених статтею 309 ЦПК України, апеляційний суд не мав. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим касаційну скаргу слід задовольнити частково. Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника Фермерського господарства «Михайлик» та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2017 року скасувати, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2019 року м. Київ Справа № 2040/6074/18 Провадження № 11-124апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року (суддя Котеньов О. Г.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року (судді Тацій Л. В., Бегунц А. О., Старосуд М. І.) у справі № 2040/6074/18 за позовом МОЗ України до Харківської обласної державної адміністрації (далі - Харківська ОДА), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання незаконним і скасування розпорядження та ВСТАНОВИЛА : Зміст позовних вимог 1. У липні 2018 року МОЗ України звернулося до суду з позовом до Харківської ОДА, у якому просило визнати незаконним і скасувати розпорядження відповідача від 10 липня 2018 року № 95-к «Про призначення ОСОБА_1». Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 08 серпня 2018 року відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 3. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. 4. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції керувався тим, що оскаржуваний позивачем індивідуальний акт стосується прав та законних інтересів ОСОБА_1 та може бути оскаржений ОСОБА_1 як особою, зазначеною в цьому акті, відповідно до приписів статті 5 КАС України, у той час як МОЗ України не є органом, встановленим законом, для звернення до суду щодо оскарження такого акта, як і не є суб`єктом владних повноважень, уповноваженим законодавцем для здійснення контролю щодо проходження громадянами України публічної служби в місцевих державних адміністраціях. 5. Апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції, зазначив також про те, що в розумінні пункту 3 частини першої статті 19 КАС України у компетенційних спорах позивачем є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Водночас у цьому випадку МОЗ України фактично оскаржує розпорядження Харківської ОДА не з підстав втручання відповідача у його компетенцію. При цьому вказане розпорядження має безпосередній вплив лише на третю особу - ОСОБА_1 (акт індивідуальної дії), стосовно якого воно прийнято. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто поняття стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку із чим не зазначив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цієї справи. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 6. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, МОЗ України подало касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначило, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у МО3 України порушеного права при зверненні до суду із зазначеним позовом є передчасним і таким, що суперечить вимогам статей 55, 124 Конституції України, статті 5 КАС України. До того ж МОЗ України як юридична особа публічного права звернулось до суду з позовом про скасування розпорядження Харківської ОДА від 10 липня 2018 року № 95-к, яке прийнято з порушенням вимог частини другої статті 11 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV«Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV) та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2018 року у справі № 820/1005/18. На думку скаржника, цей спір виник не у зв`язку із проходженням державної служби третьою особою, а у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх повноважень. 7. У зв`язку з викладеним МОЗ України просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позиція інших учасників справи 8. У відзиві на касаційну скаргу Харківська ОДА зазначила, що МОЗ України не є суб`єктом владних повноважень, уповноваженим законодавцем для здійснення контролю щодо проходження громадянами України публічної служби в місцевих державних адміністраціях, а тому зазначену позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги. 9. На час розгляду справи третя особа відзиву на касаційну скаргу не надіслала. Рух касаційної скарги 10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 листопада 2018 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 11 лютого 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 лютого 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини стосовно доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції»). Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 12. Предметом спору в цій справі є розпорядження Харківської ОДА від 10 липня 2018 року №95-к «Про призначення ОСОБА_1». 13. За наслідками проведеного 26 грудня 2017 року конкурсу на заміщення вакантної посади державної служби категорії «Б» - начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА ОСОБА_1 , який отримав 17,4 бала, визнано переможцем цього конкурсу. 14. Відповідно до частини другої статті 11 Закону № 586-XIVкерівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 15. На виконання вимог частини другої статті 11 Закону № 586-XIV Харківська ОДА листом від 10 січня 2018 року № 04-49/280 направила МОЗ України відповідну пропозицію про погодження кандидатури ОСОБА_1 16. Листом від 03 березня 2018 року № 11.3-14/343/5605 МОЗ України повідомило голову Харківської ОДА про неможливість погодити кандидатуру ОСОБА_1 на посаду начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА. 17. Не погодившись із вказаною бездіяльністю МОЗ України, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати незаконною бездіяльність МОЗ України, яка полягає у невирішенні питання щодо погодження призначення ОСОБА_1 на посаду державної служби категорії «Б» - начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА; - визнати незаконною відмову МОЗ України в погодженні призначення позивача на вказану посаду, викладену у листі від 03 березня 2018 року № 11.3-14/343/5605; - зобов`язати голову Харківської ОДА призначити позивача на посаду державної служби категорії «Б» - начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА як переможця конкурсу відповідно до Закону України «Про державну службу». 18. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 06 квітня 2018 року у справі № 820/1005/18 позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав незаконною бездіяльність МОЗ України, яка полягає у ненаданні погодження призначення ОСОБА_1 на посаду державної служби категорії «Б» - начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА; визнав незаконною відмову МОЗ України, якою не погоджено призначення ОСОБА_1 на вказану посаду, викладену в листі від 03 березня 2018 року № 11.3-14/343/5605; зобов`язав голову Харківської ОДА вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на посаду державної служби категорії «Б» - начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. 19. За результатами розгляду апеляційної скарги МОЗ України Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 06 липня 2018 року скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2018 року та ухвалив нову постанову, якою: визнав незаконною відмову МОЗ України щодо непогодження призначення ОСОБА_1 на посаду державної служби категорії «Б» - начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА, викладену в листі від 03 березня 2018 року № 11.3-14/343/5605; зобов`язав МОЗ України повторно розглянути питання погодження щодо призначення ОСОБА_1 на вказану посаду. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. 20. Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2018 року того ж дня набрала законної сили. 21. Харківська ОДА 10 липня 2018 року прийняла розпорядження № 95-к, яким призначила ОСОБА_1 на посаду начальника управління охорони здоров`я Харківської ОДА з 11 липня 2018 року як переможця конкурсу. 22. Вважаючи, що вказане розпорядження Харківської ОДА прийнято без дотримання приписів статті 11 Закону № 586-XIV, тобто без отримання від МОЗ України погодження, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 23. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 24. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією. 25. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93). 26. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 27. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. 28. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 29. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. 30. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. 31. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. 32. МОЗ України оскаржує розпорядження Харківської ОДА від 10 липня 2018 року № 95-к, яким призначено ОСОБА_1 начальником управління охорони здоров`я Харківської ОДА. На думку позивача, це розпорядження не відповідає вимогам законодавства, зокрема Закону № 586-XIV, та прийнято у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх повноважень. 33. На переконання позивача,розпорядження може бути оскаржене ним до суду в порядку адміністративного судочинства. 34. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). 35. За приписами пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. 36. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). 37. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. 38. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. 39. Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. 40. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. 41. З огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки та властивості нормативно-правового й індивідуального актів оскаржуване розпорядження є актом індивідуальної дії, оскільки: видане Харківською ОДА з метою вирішення кадрового питання; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо призначення ОСОБА_1 на посаду; адресоване виключно ОСОБА_1 ; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямоване на виникнення конкретних правовідносин між Харківською ОДА і ОСОБА_1 ; не розраховане на багаторазове застосування, а вичерпує дію після призначення на посаду. 42. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. 43. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 та 12 червня 2018 року у справах № 800/489/17 та 800/587/17 відповідно, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18 та від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18. 44. Апеляційний суд також обґрунтовано зауважив, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, у зв`язку із чим правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цієї справи. 45. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження у справі за позовом МОЗ України до Харківської ОДА, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання незаконним і скасування розпорядження. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 46. На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 47. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 48. Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України залишити без задоволення. 2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж . М. Єленіна О. Г. Яновська В. С. Князєв
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 587/2331/16-ц Провадження № 14-411цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - Спільне агрохімічне підприємство «Родючисть» (далі - САП «Родючисть»), відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Натон» (далі - ФГ «Натон»), державний реєстратор виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак Марія Василівна (далі - державний реєстратор), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ «Натон» на рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у складі судді Степаненка О. А. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І. у цивільній справі за позовом САП «Родючисть» до ОСОБА_1 , ФГ «Натон», державного реєстратора про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації, ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 рокуСАП «Родючисть» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 , і скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон». Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 вересня 2010 року ОСОБА_1 та САП «Родючисть» уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, строком на 10 років, який зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 02 листопада 2010 року за № 041061301474. За актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року земельна ділянка передана у користування позивача. Проте з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 69976596 стало відомо, що 15 червня 2016 року державний реєстратор зареєстрував укладений між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 29 грудня 2015 року. Цей договір позивач вважає недійсним, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, укладений до закінчення строку дії попереднього договору. На час укладення договору земельна ділянка знаходилася у користуванні позивача. Одна і та сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів, укладених з різними орендарями, та не може бути передана в користування без припинення права попереднього користувача (орендаря). Державний реєстратор усупереч вимог закону не надіслав запитів до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на вказану земельну ділянку, що призвело до подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки та порушення права позивача на користування нею. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року позов САП «Родючисть» задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон». Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди. На момент укладення цього договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача на підставі відповідного договору, який розірваний у встановленому порядку не був. Крім того, усупереч вимог закону державний реєстратор не здійснив запитів до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на зазначену земельну ділянку, що в свою чергу привело до існування подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки та суттєвого порушення прав позивача, які підлягають захисту в обраний ним спосіб. Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон» скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29 грудня 2015 року, оскільки він укладений до закінчення дії попереднього договору від 21 вересня 2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 . Однак апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. При цьому зазначив, що рішення суду про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію договору оренди та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення до суду з окремим позовом лише у разі відмови реєстраційної служби внести зміни про скасування державної реєстрації прав. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2017 року ФГ «Натон» подалодо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати повністю рішення суду першої інстанції та частково - суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову, провадження у справі закрити. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора як суб`єкта владних повноважень є його основною вимогою, спір має публічно-правовий характер, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. Суди залишили поза увагою те, що всупереч вимог статті 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в одному провадженні об`єднано позовні вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Крім того, позивач не є стороною оспорюваного договору, а тому не має права на пред`явлення позову про визнання його недійсним. У зв`язку з цим ФГ «Натон» вважало, що позивач обрав неправильний спосіб захисту. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», якимЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 липня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. ФГ «Натон» оскаржило частково постанову апеляційного суду. У частині відмови у позові, ФГ «Натон» постанову апеляційного суду не оскаржувало, тому Велика Палата Верховного Суду у цій частині постанову апеляційного суду не переглядає. ФГ «Натон» посилалося на порушення предметної юрисдикції, вказавши, що державний реєстратор прав оренди на нерухоме майно є носієм владних функцій держави, і такі спори мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суди встановили, що 21 вересня 2010 року ОСОБА_1 та САП «Родючисть» уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, строком на 10 років, який 02 листопада 2010 року зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» за № 041061301474. За актом приймання-передачі від 21 вересня 2010 року земельна ділянка передана позивачу. 29 грудня 2015 року ОСОБА_1 уклала з ФГ «Натон» договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,6564 га, кадастровий номер 5924786700:03:004:0166, який 15 червня 2016 року зареєстрований державним реєстратором Глушак М. В. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга зазначеної статті у вказаній редакції). Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України в зазначеній редакції). Аналогічне положення міститься й у статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною першою якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 цього Кодексу). Термін «публічно-правовий спір» охоплює, зокрема, спори, у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій) (пункт 2 частини першої статті 7 КАС України в зазначеній редакції). З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Тобто до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень. Такий самий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17. За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України(у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Такі ж положення містяться й у статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), де передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Разом з тим визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Спір у цій справі в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача. Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. Аналогічні положення містяться й у статті 20 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою, що передбачено частиною другою статті 118 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом та розгляду справи в судах). У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові САП «Родючисть» просило: - визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 ; - скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ФГ «Натон». Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору. Такі самі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц. Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна. Крім того, оскаржуваній реєстраційній дії передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема право оренди конкретної земельної ділянки. З огляду на викладене позов у частині вимог про скасування державної реєстрації оспорюваного договору оренди належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, тому наведені в касаційній скарзі доводи у цій частині є помилковими. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 та 28 листопада 2018 року (справи № 530/212/17 та № 823/1508/16 відповідно), від 05 грудня 2018 року (справа № 815/2072/17), від 20 березня 2019 року (справа № 587/2110/16-ц) та багатьох інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від нього. Підстав вважати, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке. Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом положень статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вирішуючи вимогу про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 , суди обґрунтовано виходили з наявності підстав для її задоволення. Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV). Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Статтями 18, 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Таким чином, на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 і ФГ «Натон» був чинним договір оренди цього ж об`єкта, укладений між ОСОБА_1. і САП «Родючисть» від 21 вересня 2010 року, який зареєстрований 02 листопада 2010 року зі строком дії до листопада 2020 року і в установленому законом порядку не припинений. Статтею 126 ЗК України, частиною п`ятою статті 6, статтею 17 Закону № 161-XIV у редакціях, чинних на час виникнення орендних правовідносин за оспорюваним правочином між ОСОБА_1 і ФГ «Натон», установлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтею 10 якого встановлено, що державний реєстратор у ході здійснення реєстраційних дій, зокрема, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог у частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно керувався тим, що він укладений до закінчення дії попереднього договору, укладеного із позивачем. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря. Оскільки ФГ «Натон» не оскаржує судових рішень у частині відмови в задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ФГ «Натон» - залишенню без задоволення. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскаржуване рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції є законними й обґрунтованими, тому відповідно до статті 410 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Фермерського господарства «Натон» залишити без задоволення. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 07 березня 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська В. С. Князєв
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2019 року м. Київ Справа № 0340/1429/18 Провадження № 11-277апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року (суддя Костюкевич С. Ф.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (судді Старунський Д. М., Багрій В. М., Мікула О. І.) у справі № 0340/1429/18 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Відділу освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області (далі - Відділ освіти, Локачинська РДА відповідно) про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Відділу освіти, у якому просили: - визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям»; - зобов`язати провести перерахунок надбавок за престижність праці педагогічних працівників починаючи з березня 2018 року по час звернення до суду із розрахунку 20 % посадових окладів (ставки заробітної плати) й надалі проводити виплату вказаних надбавок у такому розмірі. 2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працює вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год, а ОСОБА_2 - вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-к «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів середньої загальної освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року розміру надбавки за престижність педагогічної праці з 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році. 3. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», яким з 01 березня 2018 року без згоди позивачів зменшив розмір надбавок за престижність педагогічної праці з 20 % до 5 % у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці. 4. Вважаючи наказ відповідача від 28 лютого 2018 року № 33-к протиправним, позивачі звернулися до суду із цим позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 5. Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 вересня 2018 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 6. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2018 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. 7. Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами під час та з приводу перебування позивачів на посадах вчителя, то цей спір не є публічно-правовим, а стосується трудових відносин і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 8. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивачі подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 9. Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що з постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2011 року № 373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування» та Положення про Відділ освіти, молоді та спорту Локачинської районної державної адміністрації Волинської області, затвердженого розпорядженням Локачинської РДА від 27 березня 2018 року № 137, убачається, що між позивачами та відповідачем виникли не трудові, а публічно-правові відносини, оскільки Відділ освіти, видаючи оскаржуваний наказ, здійснив владні управлінські функції в галузі управління закладами освіти Локачинського району, виступив не як роботодавець, а як суб`єкт владних повноважень, адже роботодавцем є заклад освіти. Крім цього, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є виключно трудовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки Відділ освіти не є роботодавцем позивачів, трудові договори позивачів укладені з відповідними закладами освіти, а не з відповідачем. Позиція інших учасників справи 10. На час розгляду справи відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав. Рух касаційної скарги 11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 14 березня 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасниками справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 12. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 квітня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні. Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 13. ОСОБА_1 є вчителем загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня села Козлів Локачинського району Волинської області з тижневим педагогічним навантаженням 12,5 год починаючи з 01 вересня 2003 року. 14. ОСОБА_2 з 1995 року є вчителем історії в Опорному навчальному закладі «Навчально-виховний комплекс «Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - гімназія» з тижневим навантаженням 20 год у 2017-2018 навчальних роках. 15. 28 грудня 2017 року Відділ освіти наказом № 448-К «Про зміну істотних умов праці педагогічних працівників району» попередив керівників та педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти району про можливе зменшення з 01 березня 2018 року надбавки за престижність педагогічної праці із 20 % до 1 %, мотивуючи це обмеженим фінансуванням освітньої галузі району у 2018 році. Цей наказ був доведений до позивачів шляхом оголошення на зборах. 16. 28 лютого 2018 року Відділ освіти видав наказ № 33-к «Про зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам та надбавок бібліотекарям», відповідно до якого у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці зменшено до 5 % виплату надбавок за престижність праці педагогам з 01 березня 2018 року. 17. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивачі звернулися до суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 18. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 19. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 20. На підставі частини першої статті 5 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. 21. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 22. Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС Україниадміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій. 23. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС Українисуб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. 24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. 25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 26. Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 27. Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. 28. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 29. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина або юридичної особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 30. Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV) визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. 31. За нормами статті 1 Закону № 586-XIV виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. 32. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень (стаття 2 Закону № 586-XIV). 33. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази (стаття 6 Закону № 586-XIV). 34. Відповідно до статті 13 Закону № 586-XIV до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень. 35. Статтею 22 Закону № 586-XIV визначені повноваження місцевої державної адміністрації в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді, серед яких, зокрема, є: реалізація державної політики в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді; виконання програми щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти, здійснення загального керівництва закладами науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, що належать до сфери її управління, їх матеріально-фінансового забезпечення (пункти 1, 3 частини першої статті 22 Закону № 586-XIV). 36. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 586-XIV акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. 37. З матеріалів справи вбачається, що позивачі просять визнати протиправним і скасувати наказ структурного підрозділу Локачинської РДА від 28 лютого 2018 року № 33-к, предметом якого є зменшення виплат за престижність праці педагогічним працівникам у зв`язку з нестачею коштів у фонді оплати праці бюджету району на 2018 рік. 38. Отже, предметом розгляду в цій справі є рішення місцевого органу виконавчої влади як суб`єкта владних повноважень під час реалізації покладених на нього законодавством владних управлінських функцій щодо прийняття рішення зі здійснення матеріально-фінансового забезпечення навчальних закладів, які знаходяться в межах відповідної території і належать до сфери управління державної адміністрації, що свідчить про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин. 39. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки в цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 40. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права. 41. Згідно із частиною першою статті 353 КАС Українипідставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 42. Оскільки суди попередніх інстанцій постановили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. 2. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року скасувати, а справу направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді : Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 84941691
  5. ПОСТАНОВА Іменем України 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 392/1213/17 Провадження № 14-292цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів : Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк», ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, постановлену колегією суддів Суровицькою Л.В., Авраменко Т.М., Письменним О.А. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Маяк» (далі - СТОВ «Агрофірма Маяк», товариство), ОСОБА_2 , Маловисківської міської ради Кіровоградської області, третя особа - ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсними та скасувати рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників товариства ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк», викладене в протоколі від 05 березня 2017 року; визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо зміни складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, визнати за позивачем у порядку спадкування право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» станом на 18 травня 2017 року. 2. Позов мотивований тим, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ( ОСОБА_2 ) прийняв одноособове рішення про виключення із цього товариства інших учасників у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників. 2.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем першої черги після його смерті, який прийняв спадщину, є його син - ОСОБА_1 (позивач). 2.2. Посилаючись на те, що виключення ОСОБА_6 зі складу учасників було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також на те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_6 просив задовольнити позов. Короткий зміст судових рішень 3. Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення учасника СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_2. від 20 лютого 2017 року про виключення зі складу учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , перерозподіл внесків до статутного капіталу, невиплату дивідендів та рішення загальних зборів учасників СТОВ «Агрофірма Маяк» від 05 березня 2017 року та затвердження нової редакції статуту СТОВ «Агрофірма Маяк». Визнано протиправною і скасовано державну реєстрацію внесення змін до установчих документів СТОВ «Агрофірма Маяк» щодо складу або інформації про засновників від 06 березня 2017 року, яка була проведена державним реєстратором відділу з питань державної реєстрації виконавчого комітету Маловисківської міської ради Маловисківського району Кіровоградської області Руденком В.І. Визнано за ОСОБА_1 право на 15 часток майна СТОВ «Агрофірма Маяк» у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. 4. Судове рішення першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для виключення батька позивача зі складу засновників СТОВ «Агрофірма Маяк» та порушенням з боку ОСОБА_2 порядку скликання загальних зборів товариства, що є підставою для скасування державної реєстрації внесення змін до установчих документів. Спадкоємцями ОСОБА_6 є його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , спір між ними про поділ спадщини відсутній. Статутом товариства передбачено, що правонаступники та спадкоємці засновників мають переважне право вступу до нього, а у разі відмови про вступ йому видається частка в майні, відтак спадкоємець має право на захист свого права на частку у товаристві. 5. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 03 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено, що розгляд такого спору віднесено до компетенції господарських судів. 6. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у даному випадку існує корпоративний спір, який має розглядатись в порядку господарського судочинства зважаючи на те, що позов батька позивача - ОСОБА_6 не вирішено через смерть останнього і провадження у господарській справі закрито з цих підстав. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки право на участь у СТОВ «Агрофірма «Маяк» було особистим немайновим правом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , відтак позивач, як спадкоємець, не набув статусу учасника товариства, а успадковує лише право на частку у майні товариства. Права правонаступників (спадкоємців) померлого учасника товариства з обмеженою відповідальністю регулюються нормами цивільного законодавства Законом України «Про господарські товариства» та положеннями статуту товариства. Метою звернення з цим позовом є реалізація права на спадкування, а тому підлягає розгляду за правилами цивільної юрисдикції. Доводи інших учасників справи 8. У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послався на те, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду щодо визначення юрисдикційності спору не спростовують, а ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального закону. 9. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. Рух справи в суді касаційної інстанції 10. 11 березня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 11. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду. 12. 22 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 14. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Верховного Суду 15. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 16. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що його батько - ОСОБА_6 володів 15 частками у статутному капіталі СТОВ «Агрофірма Маяк». У березні 2017 року ОСОБА_6 стало відомо про те, що 20 лютого 2017 року один із учасників товариства ОСОБА_2 прийняв одноособове рішення про виключення інших учасників, у тому числі й ОСОБА_6 , у зв`язку з несплатою ними внесків до статутного капіталу та оголосив про проведення загальних зборів товариства на 06 березня 2017 року для затвердження прийнятого ним рішення. 06 березня 2017 року була проведена державна реєстрація змін до установчих документів товариства щодо зміни складу учасників. 17. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцями першої черги після його смерті є його син - ОСОБА_1 (позивач) та дружина - ОСОБА_3 Спору про спадкове майно між ними немає. 18. Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що виключення його батька, ОСОБА_6 , зі складу учасників товариства було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а також те, що ОСОБА_6 за життя звертався до господарського суду за захистом своїх корпоративних прав, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року, яке набрало законної сили, провадження у справі було припинено на підставі пункту 6 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва у господарському процесі. 19. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення із позовом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 20. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 21. Разом з тим стаття 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення із позовом, як і стаття 20 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 22. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. 23. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). 24. Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом (стаття 116 ЦК України, стаття 88 ГК України). 25. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 26. Згідно з положеннями статей 1218, 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. 27. За змістом статей 130, 147 і 166 ЦК України та статей 55 і 69 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що у разі смерті (ліквідації) учасника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) (товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТДВ)) спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у цьому товаристві, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. 28. Пунктом 1.11 Статуту СТОВ «Агрофірма Маяк» визначено, що склад засновників товариства, порядок формування його статутного фонду, розміри частки кожного засновника, строки та порядок внесення ними вкладів визначаються установчим договором про створення цього товариства. 29. Відповідно до п. 12.1 установчого договору СТОВ «Агрофірма Маяк» при реорганізації юридичної особи, або у зв`язку зі смертю учасника, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства (т. 1 а.с. 119-124). 30. Частиною п`ятою статті 147 ЦК України закріплено право учасників ТОВ або ТДВ передбачити у статуті товариства необхідність отримання згоди інших учасників товариства на перехід частки у статутному капіталі до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи. 31. Після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону України «Про господарські товариства», проте у цьому разі не йдеться про автоматичне набуття такими спадкоємцями права участі в товаристві. 32. Прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) до складу учасників ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства. Отже, лише після прийняття вищим органом ТОВ (ТДВ) позитивного рішення спадкоємець (правонаступник) частки у статутному капіталі може стати учасником відповідного товариства. У свою чергу, товариство може відмовитися від прийняття спадкоємця (правонаступника) до складу учасників. Чинне законодавство не обмежує ТОВ (ТДВ) у такому праві. 33. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до ТОВ (ТДВ) або відмови товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала померлому учаснику, реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. 34. З аналізу положень статей 82, 83 ГК України, статей 143-145 ЦК України, статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вбачається, що прийняття рішення про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить до виключної компетенції його вищого органу, а зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників такого товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 35. З аналізу наведених вище положень чинного законодавства та установчих документів ТОВ «Агрофірма Маяк» можна зробити висновок про те, що до спадкоємця учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративні права лише фактом спадкування ним не набуваються. 36. Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19). 37. Хоча ОСОБА_1 не був учасником товариства та відповідно до положень статей 1218, 1219 ЦК України і не успадкував цього статусу після смерті батька, проте ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16 червня 2017 року фактично встановлено відсутність корпоративних правовідносин між СТОВ «Агрофірма Маяк» та спадкоємцем ОСОБА_6 ОСОБА_1 , а також визначено, що у даному випадку останній може захистити свої права в порядку цивільного судочинства. 38. Таким чином, ОСОБА_1 як спадкоємець (правонаступник) ОСОБА_6 має перешкоди у захисті своїх прав та інтересів у порядку господарського судочинства. 39. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 40. Згідно з частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Щодо судових витрат 41. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 42. Оскільки справа передана для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Кропивницького апеляційного суду. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т .О. Анцупова Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 84975970
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2019 року м. Київ Справа № 734/2106/16-а Провадження № 11-43апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року (судді Бєлова Л. В., Безименна Н. В., Желтобрюх І. Л.) у справі № 734/2106/16-а за позовом ОСОБА_1 до Козелецької селищної ради Козелецького району Чернігівської області (далі - Селищна рада), виконавчого комітету Селищної ради (далі - Виконком), треті особи: Козелецький міжшкільний навчально-виробничий комбінат (далі - Козелецький МНВК), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання незаконними й скасування рішень та ВСТАНОВИЛА : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила: - визнати незаконним і скасувати рішення ХІІ сесії VІ скликання Селищної ради від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги»; - визнати незаконним і скасувати рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги » в частині зобов`язання ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток. 2. Позов мотивовано тим, що після законної добудови до належної позивачці на праві власності квартири АДРЕСА_1 рішенням Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » їй було дозволено закрити вказаний прохід. Проте усічні 2016 року позивачці стало відомо, що рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року Селищна рада відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », а 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130, яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вулиці Перемоги на вулицю Свято-Преображенську (Леніна ) через Козелецький МНВК шляхом зняття двох хвірток. 3. На думку позивачки, вказані рішення Селищної ради та Виконкому є незаконними й підлягають скасуванню. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 4. Козелецький районний суд Чернігівської області постановою від 29 вересня 2016 року позов задовольнив. 5. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 листопада 2016 року постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 6. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що цей позов ОСОБА_1 подано на захист права власності, а тому спір між позивачкою та органами місцевого самоврядування є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст та обґрунтування заявлених у касаційній скарзі вимог 7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначила, що суд неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також помилково застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що спричинило безпідставне закриття провадження у справі. 8. На думку скаржниці, цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки пов`язаний з оскарженням рішень органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень. 9. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та змінити постанову суду першої інстанції. Позиція інших учасників справи 10. На час розгляду справи відповідачі та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали. Рух касаційної скарги 11. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 16 грудня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та відмовив у відкритті касаційного провадження за цією ж скаргою на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року. 12. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції. 13. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 14. У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 січня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 16. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В. 17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 січня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України з огляду на те, що касаційному перегляду підлягає ухвала Київського апеляційного адміністративного суду. 18. 04 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 12/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи. 19. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Золотнікову О. С. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 20. Позивачка та її донька є власницями по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1 на підставі розпорядження від 12 січня 2012 року № 595-р. 21. 19 серпня 2008 року Виконком прийняв рішення № 61 «Про надання дозволу на будівництво, узаконення раніше проведеного будівництва», яким позивачці дозволено добудову коридору. 22. Право власності на вказану добудову в подальшому зареєстроване в порядку, встановленому законодавством України. 23. 02 грудня 2008 року Селищна рада ХІ сесії V скликання рішенням «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги » дозволити позивачці закрити прохід з вул. Леніна на вул. Перемоги у зв`язку з одержанням квартири. 24. Рішенням ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року «Про звернення громадян вулиці Перемоги» Селищна рада , розглянувши клопотання мешканців вул. Перемоги щодо проходу через двір Козелецького МНВК, керуючись статтею 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), відмінила рішення ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги », для створення зручностей у пересуванні мешканців вул. Перемоги та вул. Леніна залишила прохід, що з`єднує ці вулиці вздовж території навчального комбінату. 25 . 24 грудня 2015 року Виконком прийняв рішення № 130 «Про розгляд колективного листа мешканців вулиці Перемоги », яким, зокрема, зобов`язав ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято - Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток. 26. Вважаючи рішення відповідачів незаконними, позивачка звернулася до суду з цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 27. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 28. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 29. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 30. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 31. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 32. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 33. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 34. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. 35. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 36. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 37. Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. 38. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 39. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. 40. Згідно із частиною першою статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. 41. Як установлено матеріалами справи, позивачка звернулася до суду з позовом до Селищної ради та Виконкому, у якому просила визнати незаконними та скасувати рішення Селищної ради ХІІ сесії VІ скликання від 01 листопада 2013 року, яким остання відмінила рішення Селищної ради ХІ сесії V скликання від 02 грудня 2008 року «Про закриття проходу з вул. Леніна на вул. Перемоги», а також рішення Виконкому від 24 грудня 2015 року № 130, яким, зокрема, зобов`язано ОСОБА_1 відкрити прохід з вул. Перемоги на вул. Свято-Преображенську (Леніна) через навчальний комбінат шляхом зняття двох хвірток. 42. Отже, виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправними, на думку ОСОБА_1 , рішеннями відповідачів щодо відкриття (відновлення) проходу загального користування попри будинок позивачки. 43. Оскаржувані в цій справі рішення Селищної ради та Виконкому пов`язані з вирішенням відповідно до закону питання у галузі земельних відносин, яке в силу законодавчих приписів належить до їх виключної компетенції як органів місцевого самоврядування й стосується прав та інтересів невизначеного кола осіб,тому законність таких дій (рішень) підлягає перевірці адміністративним судом. 44. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій справі дослідженню підлягають владні управлінські дії та рішення органів місцевого самоврядування, які впливають на права та законні інтереси невизначеного кола осіб, відтак цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 45. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17 (провадження № 11-461апп18) та від 12 червня 2019 року у справі № 450/338/17 (провадження № 11-187апп19). 46. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 47. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 48. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 49. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду. 50. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 51. Оскільки суд апеляційної інстанції постановив рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного судудля продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська В. С. Князєв Джерело: ЄДРСР 84976002
  7. ПОСТАНОВА Іменем України 08 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 916/2084/17 Провадження № 12-77гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представника третьої особи - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії - адвоката Федоренка М. В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії на рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року (суддя - Волков Р. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року (колегія у складі: головуючий суддя - Таран С. В., судді - Будішевська Л. О., Мишкіна М. А.) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ» (далі - ТОВ «МК ТЦФ») та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії (далі - ДП «АМПУ»), про визнання договорів недійсними. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхт клуб «Одеса-2009» (далі - ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»), найменування якого у подальшому було змінено на ТОВ «МК ТЦФ», та РВ ФДМУ про визнання недійсними договорів від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 1.2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у 2009 році відбулося рейдерське захоплення ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», в результаті якого його було примусово виключено зі складу учасників цього товариства, а також звільнено з посади директора, яку він до цього обіймав; товариство перейменовано на ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»; протягом наступних років склад учасників товариства неодноразово змінювався. У подальшому вказані зміни визнані недійсними в судовому порядку, ОСОБА_1 поновлено у складі учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» з часткою у статутному капіталі у розмірі 30 %, а також на посаді директора товариства. 1.3. Позивач зазначає, що під час судових спорів йому стало відомо про укладення громадянином ОСОБА_2 від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів. На підставі цих договорів було зменшено кількість орендованого майна та збільшено орендну плату за користування ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» цим майном. 1.4. Звертаючись до суду з позовом про визнання зазначених договорів недійсними, ОСОБА_1 стверджує, що на момент їх підписання ОСОБА_2 не мав повноважень діяти як директор ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». Ця обставина встановлена у ряді судових рішень, які набрали законної сили, а отже, є преюдиційним фактом і підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 20 вересня 2005 року між РВ ФДМУ (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Морський клуб ТЦФ» (яке надалі було перейменовано у ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», на цей час має найменування ТОВ «МК ТЦФ») (орендар) укладено договір оренди № ДФ-28 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне нерухоме майно, що не є цілісним майновим комплексом, а саме: 54/1000 комплексу будівель морського вокзалу: у літ. «Б»: 81 - малий елінг, 96 - великий елінг, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 97, 98, 99, 100 - рундуки на першому поверсі, 52 , 53 , 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 – рундуки на другому поверсі, 16 - магазин, 20 - склад магазину, 41, 42 - вмивальня, 43, 44, 45, 48, 49 - душова, 50, 46, 47 - туалети; 38 - кладова, 34, 24 - диспетчерські, 15, 16, 17, 25 - офіс, 23 - коридор; 26, 27, 28 - приміщення, 12 - кімната для переговорів, 13 - кухня, 11 - кают-компанія, 18, 22 - вмивальня, 19, 21 - туалети; 20 - ванна; загальною площею 2084, 8 кв. м.; 54/1000 холу - 8, що перебувають на балансі Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» (далі - ДП «Одеський морський торговельний порт»), розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. 2.2. Умовами договору визначено, що орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна; орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (з наступними змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без урахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) за базовий місяць розрахунку (липень 2005 року) 13 064,08 грн; розмір орендної плати підлягає перерахунку на вимогу однієї із сторін у разі змін чинного законодавства, Методики розрахунку, змін цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України; договір укладено терміном до 20 вересня 2012 року включно; зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін та балансоутримувача. Договір оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 2592. 2.3. 20 вересня 2005 року між сторонами та третьою особою підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна. 2.4. До договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 неодноразово вносилися зміни, пов`язані зі зміною строку його дії, складу об`єкта оренди та розміру орендної плати, в тому числі ті, що оспорюються позивачем у межах цієї судової справи. 2.5. Зокрема, 06 листопада 2013 року між орендодавцем в особі його директора ОСОБА_3 , який діяв на підставі Положення про РВ ФДМУ, та орендарем в особі генерального директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», укладено договір про внесення зміни № ДФ-28/5 до договору оренди № ДФ-28, відповідно до умов якого зменшено склад об`єкта оренди та змінено розмір орендної плати. Зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, що не є цілісним майновим комплексом, а саме: частину комплексу будівель морського вокзалу: у літ. «Б»: 96 - великий елінг, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 89, 90, 91, 92, 97, 98, 99, 100 - рундуки на першому поверсі, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 - рундуки на другому поверсі, 41, 42 - вмивальня, 43, 44, 45, 48, 49 - душова, 46, 47, 50, - туалети; 38 - кладова, 24, 34 - диспетчерські, 15, 16, 17, 25 - офіс, 27 - приміщення, 18, 22 - вмивальня, 19, 21 - туалети; 20 - ванна; загальною площею 1457,5 кв. м; 54/1000 холу - 8, що перебувають на балансі ДП «АМПУ», розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку, і становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2013 року) 28 696,41 грн. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 336. 2.6. 06 листопада 2013 року орендодавець, орендар і балансоутримувач - ДП «АМПУ» в особі начальника Одеської філії Соколова М. Ю. - підписали акт приймання-передачі майна, визначеного цим договором, та акт повернення балансоутримувачу тієї частини майна, стосовно якої орендні правовідносини не продовжувалися. 2.7. 04 вересня 2014 року між орендодавцем в особі його директора ОСОБА_3 , який діяв на підставі Положення про РВ ФДМУ, та орендарем в особі генерального директора ОСОБА_2 , який діяв на підставі Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», укладено договір про внесення зміни № ДФ-28/6 до договору оренди № ДФ-28, відповідно до умов якого визначено такі розміри орендної плати: за базовий місяць розрахунку - серпень 2011 року: 41 515,36 грн; за базовий місяць розрахунку - жовтень 2013 року: 29 153,27 грн. Також передбачено обов`язок орендаря протягом місяця з моменту укладення цього договору сплатити до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні 70 % та 30 % орендну плату, донараховану з 20 вересня 2011 року по липень 2014 року включно. Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 360. 2.8. 29 вересня 2014 року орендодавець, орендар і балансоутримувач підписали акт повернення балансоутримувачу орендованого майна за договором оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 2.9. Внесення оспорюваних змін від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року до договору оренди, а також повернення майна орендодавцю за цим договором відбувалося під час корпоративного конфлікту між учасниками орендаря. 2.10. Так, 04 червня 2009 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Яхт-клуб «Одеса», на яких учасниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які у сукупності володіють 70 % голосів, було прийнято рішення про примусове виключення ОСОБА_1 зі складу учасників ТОВ «Яхт-клуб «Одеса» та звільнення його з посади директора. На підставі цього рішення до Статуту товариства були внесені відповідні зміни. 2.11. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2011 року у справі № 30/171-10-4698, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 08 червня 2011 року, визнано недійсним зазначене рішення загальних зборів учасників, скасовано державну реєстрацію вказаних змін до Статуту товариства. 2.12. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17 травня 2012 року у справі № 26/17-5202-2011 визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 30 % у статутному капіталі ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». 2.13. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року у справі № 916/2154/14 зобов`язано ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» здійснити державну реєстрацію змін до установчих документів стосовно відновлення ОСОБА_1 учасником товариства з правом власності на частку у статутному фонді у розмірі 30 % згідно з постановами Одеського апеляційного господарського суду від 17 березня 2011 року у справі № 30/171-10-4698 та від 17 травня 2012 року у справі № 26/17-5202-2011. 2.14. Рішеннями Приморського районного суду міста Одеси від 24 червня 2011 року у справі № 2-6519/11 та від 25 квітня 2012 року у справі № 2/1522/9920/11 ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді директора ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» з 04 червня 2009 року та 06 липня 2011 року відповідно зі стягненням на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу. 2.15. Листом від 01 червня 2011 року ОСОБА_1 повідомив ДП «Одеський морський торговельний порт» про те, що його права у ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» є поновленими, він є законним учасником та керівником цього товариства і несе відповідальність за виконання взятих товариством господарських зобов`язань, у тому числі - по укладених з ДП «Одеський морський торговельний порт» та РВ ФДМУ господарських договорах, у зв`язку з чим просив утриматись від вчинення будь-яких дій щодо переоформлення, розірвання та укладення нових договорів щодо майна, яке передано в оренду ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». У свою чергу, ДП «Одеський морський торговельний порт» своїм листом від 29 червня 2011 року повідомило ОСОБА_1 про прийняття до уваги його листа від 01 червня 2011 року (наведені обставини встановлено судовими рішеннями у справі № 916/3628/16). 2.16. У подальшому рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», оформленим протоколом № 26 від 27 вересня 2012 року, ліквідовано одноособовий виконавчий орган товариства - посаду директора, звільнено ОСОБА_1 з посади директора товариства у зв`язку з неодноразовим грубим порушенням ним чинного законодавства України (з виключенням запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) щодо громадянина ОСОБА_1 як особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори), створено колективний виконавчий орган - дирекцію у складі генерального директора та виконавчого директора; затверджено на посаді генерального директора ОСОБА_2 . строком на 3 календарних місяці та на посаді виконавчого директора ОСОБА_6 ; затверджено нову редакцію Статуту. 2.17. Відповідно до пунктів 8.3.1, 8.3.4, 8.4.1, 8.4.8 вказаної редакції Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» вищим органом товариства є загальні збори учасників. До компетенції зборів учасників відноситься, зокрема, обрання та звільнення генерального директора та членів дирекції, членів та голови ревізійної комісії, встановлення їх кількісного складу та термінів повноважень; надання письмової згоди на укладання генеральним директором від імені товариства договорів, контрактів, інших угод на суму, що перевищує 25 000 грн (таких як купівлі-продажу, поставки, оренди, лізингу, чартеру та інших). Виконавчим органом товариства є дирекція товариства. Генеральний директор має право укладати від імені товариства договори, контракти, інші угоди на суму, що не перевищує 25 000 грн, самостійно, а на суму, що перевищує 25 000 грн, - тільки при отриманні письмової згоди зборів учасників товариства (зазначені факти встановлені постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2015 року у справі № 916/1878/15). 2.18. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 вересня 2014 року у цивільній справі № 1522/23593/12, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2014 року, ОСОБА_1 втретє поновлено на посаді директора ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». 2.19. Рішенням Господарського суду Одеської області від 04 лютого 2015 року у справі № 5017/2917/2012, що набрало законної сили 26 лютого 2015 року, рішення загальних зборів ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», зафіксовані в протоколі № 26 від 27 вересня 2012 року, визнані недійсними; скасовано державну реєстрацію змін, проведених відділом державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради на підставі вказаного протоколу, а саме записів в ЄДР від 03 жовтня 2012 року за номерами 15561070022003846 та 15561050021003846 Рішення мотивоване тим, що на час проведення загальних зборів ОСОБА_1 був власником корпоративних прав ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», незважаючи на відсутність відповідних записів у ЄДР. Проте інші учасники товариства позбавили ОСОБА_1 можливості взяти участь у вказаних загальних зборах, а прийняті на них рішення порушували права та інтереси позивача. 2.20. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14 грудня 2015 року у справі № 916/4494/15 (яке не оскаржувалось сторонами і набрало законної сили 4 січня 2016 року) задоволено позов ОСОБА_1 до РВ ФДМУ про визнання чинним договору оренди. Визнано договір оренди нерухомого майна від 20 вересня 2005 року № ДФ-28 поновленим на строк і на умовах, передбачених договором оренди від 20 вересня 2005 року, з дати набрання судовим рішенням законної сили та зобов`язано РВ ФДМУ здійснити передачу майна на підставі акта приймання-передачі згідно із вказаним договором оренди. 01 березня 2016 року на виконання цього судового рішення орендодавець, орендар та балансоутримувач підписали акт приймання-передачі державного нерухомого майна. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2017 року у справі № 916/2084/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року, позов задоволено повністю. Визнано недійсними договори від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року, укладені між РВ ФДМУ і ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» про внесення змін до договору оренди від 20 вересня 2005 року № ДФ-28. 3.2. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2018 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2018 року та рішення Господарського суду Одеської області від 06 листопада 2017 року у справі № 916/2084/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. Свою постанову Касаційний господарський суд мотивував таким. Для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно, тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. Разом з тим місцевий господарський суд на порушення вимог статті 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції до 15 грудня 2017 року, не вчинив відповідних дій по підготовці цієї справи до розгляду з врахуванням предмета та підстав позову, зокрема, не витребував та не досліджував жодних доказів щодо обізнаності ДП «АМПУ» та РВ ФДМУ про існування корпоративного конфлікту між директором товариства та його засновниками, що б свідчило про вчинення правочинів з ознаками нерозумності і недобросовісності, а лише обмежився встановленими фактами в інших господарських справах, що призвело до неповного встановлення обставин справи та, як наслідок, ухвалення передчасного рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи в межах, передбачених процесуальним законом, наведені порушення не усунув. 3.3. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсними договори від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди № ДФ-28 від 20 вересня 2005 року. 3.4. Своє рішення Господарський суд Одеської області мотивував таким. 3.4.1. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» від 27 вересня 2012 року, оформленим протоколом № 26, ОСОБА_1 звільнено з посади директора товариства із затвердженням на посаді генерального директора ОСОБА_2 строком на 3 місяці. Матеріали справи не містять документальних доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності поза межами строку, який встановлено цим протоколом. 3.4.2. Щодо наступного схвалення вказаних договорів суд зазначив таке. Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Виходячи з викладеної норми права вбачається, що положення цієї статті застосовуються лише тоді, коли представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу. Зважаючи на встановлену господарським судом у справі № 916/1878/15 обставину відсутності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності вчиняти будь-які дії від імені товариства поза межами строку, встановленого протоколом загальних зборів № 26 від 27 вересня 2012 року, в цьому випадку не можна вважати оскаржувані угоди від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року укладеними ОСОБА_2 з перевищенням повноважень. 3.4.3. Згідно з пунктом 8.3.4 Статуту товариства до компетенції зборів учасників відноситься, зокрема, надання письмової згоди на укладання генеральним директором від імені товариства договорів, контрактів, інших угод на суму, що перевищує 25 000 грн (таких, як купівлі-продажу, поставки, оренди, лізингу, чартеру та ін.). Генеральний директор має право укладати від імені товариства договори, контракти, інші угоди на суму, що не перевищує 25 000 грн, самостійно, а на суму, що перевищує 25 000 грн, - тільки при отриманні письмової згоди зборів учасників товариства (пункти 8.4.1, 8.4.8 Статуту). Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (постанова Верховного Суду у справі № 910/14081/17 від 17 жовтня 2018 року). Незважаючи на те, що на цей час зазначений Статут не є чинним, правочини містили посилання саме на цю редакцію Статуту, яка встановлює відповідні обмеження повноважень. Отже, сторони правочинів були обізнані із вказаними обмеженнями. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. При цьому слід враховувати, що договір № ДФ-28/5 від 06 листопада 2013 року діє до 06 липня 2015 року, тому кількість місяців плати орендних платежів відповідно до нього становить 20, а договір № ДФ-28/6 від 04 вересня 2014 року діє до 06 липня 2015 року, і кількість місяців сплати орендних платежів становить 10. Таким чином, ціна вказаних правочинів становить 28 696,41*20=573 928,20 грн та 29 153,27*10=291 532,70 грн відповідно. 3.5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року рішення місцевого суду залишено без змін. Свою постанову апеляційний суд мотивував таким. 3.5.1. Розрізняють вчинення дій з перевищенням повноважень та вчинення дій без повноважень. Оспорювані договори зі сторони ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» підписані генеральним директором ОСОБА_2 та скріплені печаткою вказаного товариства. Відповідно до витягів з ЄДР № 1005090958, 1005091002 від 06 березня 2019 року станом на дату укладання обох оспорюваних договорів, а саме 06 листопада 2013 року та 04 вересня 2014 року, керівником товариства значиться не ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 Вказане свідчить про те, що оспорювані договори підписані особою, яка не мала відповідних повноважень на їх підписання. 3.5.2. Положення статті 241 ЦК Українизастосовуються лише у випадку, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє його з перевищенням обсягу. Між тим, зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги встановлену господарським судом у справі № 916/1878/15 обставину відсутності у ОСОБА_2 необхідного обсягу цивільної дієздатності вчиняти будь-які дії від імені товариства поза межами строку, встановленого протоколом загальних зборів № 26 від 27 вересня 2012 року (три місяці), колегією суддів апеляційного суду враховується, що вказана особа діяла без повноважень, а не з їх перевищенням, що не дозволяє скаржнику посилатися на приписи статті 241 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-261цс15. 3.5.3. Щодо обізнаності РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» про існування корпоративного конфлікту між учасниками ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», апеляційний суд на виконання вказівок суду касаційної інстанції зазначив, що відповідно до Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» створено електронний Єдиний державний реєстр судових рішень. До зазначеного реєстру вносяться усі рішення судів України. З 1 січня 2007 року було розпочато його наповнення. Відтак, як відповідач, так і третя особа, проявивши розумну обачність та перевіривши інформацію про контрагента за оспорюваними договорами у вищезазначеному реєстрі, могли дізнатися про наявність у останнього корпоративних конфліктів. 4. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. 01 квітня 2019 року ДП «АМПУ» звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 до суду касаційної інстанції, в якій просить вказані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 916/2084/17 за касаційною скаргою ДП «АМПУ». 4.3. Враховуючи, що судові рішення у цій справі оскаржуються, в тому числі, з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, Касаційний господарський суд ухвалою від 15 травня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України. 4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 червня 2019 року прийняла до розгляду справу № 916/2084/17 та призначила її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 5. Доводи скаржника 5.1. Зазначений спір за суб'єктним та предметним складом не може бути віднесений до корпоративних спорів, а повинен вирішуватись безпосередньо між сторонами оспорюваних договорів. ОСОБА_1 не є стороною цих договорів, та з огляду на положення статей 11, 508 ЦК України та статей 173, 174 Господарського кодексу України вбачається відсутність порушених прав та інтересів засновника ОСОБА_1 , що виключає його право на звернення до господарського суду з позовом. 5.2. Повноваження директора товариства ОСОБА_2 . підтверджувались інформацією з ЄДР станом на час укладення спірних договорів. При цьому відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» документи та відомості, внесені до ЄДР, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Оспорювані договори також були перевірені та посвідчені нотаріусом. Наведені обставини свідчать про виявлення РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» розумної обачності щодо перевірки повноважень ОСОБА_2 й те, що вони керувались установчими документами товариства та відомостями з ЄДР. Отже, суди неправильно не застосували до спірних відносин норми частини третьої статті 92 ЦК України. Посилання апеляційного суду на відомості Єдиного державного реєстру судових рішень не можуть бути підставою для визнання дій РВ ФДМУ та ДП «АМПУ» необачними, оскільки необхідність у дослідженні судових справ товариства стала очевидною вже після виникнення спору у цій справі. 5.3.Оспорювані договори тривалий час виконувались товариством, в тому числі під керівництвом ОСОБА_1 , шляхом сплати орендних платежів у змінених цими договорами розмірах. Отже, оспорювані договори були схвалені товариством, тому суд неправомірно не застосував статтю 241 ЦК України, згідно з якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. 5.4. Висновки судів щодо відсутності у ОСОБА_2 повноважень діяти від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» спростовуються тим, що на час укладення оспорюваних договорів жодних дій на виконання судових рішень про поновлення ОСОБА_1 учасником та директором товариства вчинено не було. Відповідні зміни до ЄДР були внесені значно пізніше. 5.5. Скаржник звертає увагу, що суд апеляційної інстанції порушив норми статті 76, частини дев`ятої статті 80 ГПК України, прийнявши як докази витяги з ЄДР № 1005090958 та 1005091002 від 06 березня 2019 року стосовно ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009», які не відносяться до публічно доступних, оскільки послуга з надання таких витягів здійснюється за плату. При цьому скаржнику копії таких витягів не направлялись, у складі відзивів на апеляційну скаргу їх також подано не було. 6. Доводи інших учасників справи 6.1. У відзивах на касаційну скаргу ТОВ «МК ТЦФ» та ОСОБА_1 просять залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на підписання оспорюваних договорів від імені ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»неуповноваженою особою. Наполягають на тому, що скаржником не надано жодних доказів стосовно погодження оскаржуваних договорів ТОВ «МК ТЦФ» в особі його законних органів управління - директора ОСОБА_1 та/або повноважних загальних зборів його учасників, що вважають безумовною підставою для визнання їх недійсними. 6.2. Позивач і ТОВ «МК ТЦФ» звертають увагу на зміст листа ОСОБА_1 до ДП «Одеський морський торговельний порт» від 01 червня 2011 року, який наведено у постанові Вищого господарського суду України від 21 листопада 2017 року у справі № 916/3628/16. 6.3. Також ОСОБА_1 і ТОВ «МК ТЦФ» стверджують, що відповідно до пункту 8.4.8 Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» в редакції, чинній на час укладання спірних договорів, повноваження директора укладати договори, контракти, здійснювати інші угоди обмежувались сумою у 100 000 грн, в той же час загальна сума договорів від 06 листопада 2013 року та від 04 вересня 2014 року є значно більшою, а отже, вирішення питань щодо їх укладення перебувало у виключній компетенції загальних зборів учасників ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009». ДП «АМПУ» та РВ ФДМУ були зобов`язані ознайомитися із вказаними положеннями Статуту ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» перед укладенням оспорюваних договорів. 6.4. РВ ФДМУ відзиву на касаційну скаргу не надало. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 7. Щодо визначення юрисдикції 7.1. Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію стосовно визначення юрисдикції позовних вимог ОСОБА_1 як учасника ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009»щодо оспорення договорів, укладених цим товариством (постанови від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 та від 12 червня 2019 року у справі № 916/542/18). 7.2. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що якщо учасник господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. 7.3. Оскільки ОСОБА_1 вказує на наявність у нього частки у статутному фонді ТОВ «МК ТЦФ», посилається на порушення права управління товариством унаслідок укладення між РВ ФДМУ та ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів та обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то цей спір відноситься до юрисдикції господарських судів. 7.4. Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що заявлений ОСОБА_1 як учасником товариства позов щодо оспорення договорів, укладених останнім, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 8. Щодо порушення прав та інтересів позивача 8.1. У касаційній скарзіДП «АМПУ» вказує на відсутність порушених прав та інтересів позивача, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних договорів. 8.2. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим аргументом з огляду на таке. Відповідно до статей 509, 510 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 98 ЦК Українизагальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Згідно зі статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди). 8.3. З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов'язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов'язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. 8.4. Підписання генеральним директором ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. 8.5. У відзиві на касаційну скаргу позивач на обґрунтування порушення своїх прав та інтересів посилається на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 923/20/17, відповідно до яких укладення директором товариства договорів, сума яких перевищує визначену в статуті суму, без передбаченої статутом згоди загальних зборів товариства, порушує корпоративні права позивача на управління справами такого товариства, які полягають у наданні згоди учасниками товариства, оформленої рішенням загальних зборів учасників, на укладання таких договорів. 8.6. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника. 8.7.Отже, підписання генеральним директором ТОВ «Яхт клуб «Одеса-2009» оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси цього товариства, а не корпоративні права позивача. 8.8. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року). 8.9.Враховуючи відсутність порушення спірними договорами прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку дійсності спірних договорів. 9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 9.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 9.2. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 9.3. Частинами першою - третьою статті 311 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 9.4. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ДП «АМПУ» слід задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 скасувати, ухваливши нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо судових витрат 9.5. У зв`язку зі скасуванням рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 129, 315 ГПК України Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат. Відповідно до частини третьої статті 129 ГПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп. Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, судовий збір, сплачений третьою особою за подання апеляційних і касаційних скарг, підлягає компенсації за рахунок держави. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 11 грудня 2018 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 916/2084/17 скасувати. 3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_1 . 4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії (65026, м. Одеса, пл. Митна, 1, ідентифікаційний код 38728457) 21 120 (двадцять одну тисячу сто двадцять) гривень судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг. 5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко Джерело: ЄДРСР 84911545
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 826/19433/16 Провадження № 11-901апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Гриціва М. І., суддів Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дельта банк» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року (судді Пащенко К. С., Чудак О. М., Шейко Т. І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Мельничук В. П.) у справі № 826/19433/16 за позовом ПАТ «Дельта банк», ПАТ «Авант-банк» до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б. (далі - приватний нотаріус), треті особи - Приватне підприємство «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним і скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, та ВСТАНОВИЛА: 1. У грудні 2016 року ПАТ «Авант-Банк» звернулося до суду з позовними вимогами: визнати протиправним (незаконним) рішення Мін`юсту, оформлене у формі наказу від 15 вересня 2016 року № 1087/7 від «Про відмову у задоволенні скарги ПАТ «Авант-банк» від 08 липня 2016 року № 3832»; скасувати рішення Мін`юсту, оформлене у формі наказу від 15 вересня 2016 року № 1087/7 «Про відмову у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» 08 липня 2016 року № 3832»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28492686 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505292 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505767 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б. ПАТ «Дельта банк» в позовній заяві просило: внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про скасування державної реєстрації прав, зокрема: запису про право власності від 28 лютого 2016 року № 13473120; запису про іпотеку від 29 лютого 2016 року № 13484141; запису про обтяження від 29 лютого 2016 року № 13483808; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28492686 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505292 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28505767 від 29 лютого 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна М. Б.; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про скасування державної реєстрації прав, зокрема: запису про право власності від 28 лютого 2016 року № 13473120; запису про іпотеку від 29 лютого 2016 року № 13484141; запису про обтяження від 29 лютого 2016 року № 13483808. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 10 жовтня 2018 року позовні вимоги ПАТ «Авант-банк» задовольнив. Цей же суд ухвалою від 10 жовтня 2018 року щодо позовних вимог ПАТ «Дельта банк» на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження у справі закрив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 грудня 2018 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року залишив без змін. 2. ПАТ «Дельта банк» не погодилося з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції. Вимоги обґрунтовує тим, що вимоги ПАТ «Дельта банк» є похідними від вимог ПАТ «Авант-банк», співвідносяться між собою щодо вимог та способу захисту від протиправних дій органів державної влади. За умови встановлення фактів порушення прав щодо одного позивача, безпідставно визначив належність тотожних вимог до іншої юрисдикції. Повноваження Мін`юсту та Комісії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації як його територіального органу визначені Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2017 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Таким чином, відповідач під час перевірки дотримання реєстраторами вимог законодавства під час вчинення реєстраційних дій виконує функцію суб`єкта владних повноважень, протиправність дій чи рішень якого має бути перевірена адміністративними судами. Обґрунтовуючи помилковість висновків суду, покликається також на те, що ПАТ «Дельта банк» є не власником спірного майна, а лише іпотекодержателем, який оскаржує проведення реєстраційних дій під час заборони звернення стягнення на належне банку майно з огляду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Авант-банк». Оскільки учасник справи оскаржував судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21 серпня 2019 року відповідно до частини шостої статті 346 КАС України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. 3. У цій справі суди встановили нижченаведені фактичні обставини. 23 серпня 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк», (правонаступник - Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»; далі - ПАТ «Кредипромбанк») та Приватне підприємство (далі - ПП) «Нікіта-Т» (змінено назву на ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин») уклали кредитний договір № 49.8.2/38/2007-КЛТ. На виконання зобов`язань за цим кредитним договором ПП «Нікіта-Т» на підставі іпотечного договору від 23 серпня 2007 року № 49.12/38/І 372/07-КЛТ передало ПАТ «Кредитпромбанк» нерухоме майно - готель іноземних спеціалістів «Жовтневий», що знаходиться за адресою: м . Черкаси , вул. Фрунзе, 145 . Зазначений об`єкт іпотеки належить третій особі - ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2004 року. 18 лютого 2009 року ПАТ «Кредитпромбанк» та ПП «Готельно-ресторанний комплекс «Апельсин» уклали кредитний договір № 49.8.3/01/2009-КЛТ. 27 вересня 2013 року ПАТ «Кредитпромбанк та ПАТ «Дельта банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з пунктом 2.1. якого Продавець погоджується продати права вимоги (всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) Продавця як кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення) та передати їх Покупцю, а Покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. 05 лютого 2015 року ПАТ «Дельта банк» та Товариство з обмеженою відповідальністю (далі також - ТОВ) «АС-Нафтогазресурс» уклали договір застави майнових прав № 210. Відповідно до пункту 1.1. цього договору предметом застави є майнові права за кредитними договорами, які ПАТ «Дельта банк» уклало з юридичними особами. 12 лютого 2015 року ПАТ «Авант-банк» (заставодержатель) та ПАТ «Дельта банк» (заставодавець) уклали договір застави майнових прав, зареєстрований за № 236, за умовами якого предметом застави є майнові права за кредитними договорами, які заставодавець уклав з юридичними особами. 20 листопада 2015 року за ПАТ «Авант-банк» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - комплекс будівель готелю, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Фрунзе, 145. 29 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ПАТ «Авант-банк» уклали договір іпотеки для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань за договором банківського вкладу (депозиту) від 21 серпня 2012 року № Д-Ф/12/391. За цим договором ПАТ «Авант-банк» передало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно - комплекс будівель готелю, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Фрунзе, 145 , площею 11 826 кв. м (далі - предмет іпотеки). 25 лютого 2016 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення № 828 та № 829 про нікчемність правочину від 29 грудня 2015 року. 29 лютого 2016 року приватний нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер - 28492686, вчинив реєстраційний запис про право власності № 13473120 та провів державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_1 . На підставі договору іпотеки від 29 лютого 2016 року № 322 ОСОБА_1 передав предмет іпотеки в наступну іпотеку ОСОБА_2 . З огляду на цей факт приватний нотаріус прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо іпотеки та заборони, індексні номери: 28505767 і 28505292, та вніс реєстраційні записи про іпотеку № 13484141 і обтяження № 13483808 відповідно. У контексті описаних фактичних обставин суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нежитлове приміщення. З цих обставин справи суди виснували, що існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. 4. Суд першої інстанції, коли ухвалював рішення про закриття провадження у справі саме за позовними вимогами ПАТ «Дельта-банк» з тієї підстави, що на спірні правовідносини не поширюються правила адміністративного судочинства з окреслених вище причин, а суд апеляційної інстанції, коли погодився з цим судовим рішенням, керувалися тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України). Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. 5. У цій справі було встановлено, що спір виник не тільки і не стільки від протиправних дій державного реєстратора, скільки від невиконання/порушення (недотримання) певними учасниками справи своїх договірних зобов`язань і через реалізацію прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - нерухоме майно. В основі цих правовідносин лежить спір про право на майно, що унеможливлює його вирішення за правилами адміністративного судочинства. На ці правовідносини залежно від суб`єктного складу її учасників поширюється юрисдикція господарського або цивільного судів. Таким чином, суди попередніх інстанцій, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 5. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач М. І. Гриців Судді: Н. О. Антонюк В. В. Пророк Ю . Л. Власов Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко
  9. ПОСТАНОВА Іменем України 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 346/79/17 Провадження № 14-471 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Ткачука О.С. суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року, постановлену колегією суддів Мелінишин Г. П., Горейко М. Д., Проскурніцького П. І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог скарги 1. У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі - ПАТ «БМ Банк», Банк) звернулося до суду зі скаргою на дії державного виконавця Коломийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - державний виконавець Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області, державний виконавець). 2. Скарга мотивована тим, що на виконанні у Коломийському МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189, вчиненого 09 серпня 2013 року про звернення стягнення на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартет» (далі - ТОВ «Квартет») на користь АТ «БМ Банк». 30 грудня 2016 року на адресу Банку з Коломийського МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області надійшло повідомлення, в якому зазначено, що вартість майна, яке належить ТОВ «Квартет» згідно оцінки, складеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Віконт-Консалтинг», (далі - ТОВ «Віконт-Консалтинг») становить 16 858 989,00 грн без ПДВ. Однак скаржник вважає, що звіт про оцінку майна було складено з порушенням чинного законодавства, а вартість майна, яке належить боржникові, значно завищена. 3. У зв`язку з викладеним Банк просив скасувати звіт про оцінку майна від 20 грудня 2016 року, складений ТОВ «Віконт-Консалтинг» та зобов`язати Коломийський МР ВДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області призначити повторну експертизу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 4. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року в задоволенні скарги відмовлено. 5. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що державним виконавцем було дотримано норми законодавства щодо оцінки нерухомого майна, яке підлягало стягненню на користь Банку, ним було залучено суб`єкта оціночної діяльності та повідомлено скаржника про результати оцінки. Заперечуючи проведену державним виконавцем оцінку нерухомого мана, скаржник не надав належних і допустимих доказів того, що звіт про оцінку такого майна складений з порушенням норм законодавства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2017 року скасовано та закрито провадження у справі. 7. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оскільки ПАТ «БМ БАНК» оскаржує дії державного виконавця щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, а не рішення суду загальної юрисдикції, ухваленого в порядку ЦПК України, то така скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 12 квітня 2017 року ПАТ «БМ БАНК» подало касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суб`єкт оціночної діяльності є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби, тому його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу. На думку ПАТ «БМ БАНК», його вимоги в частині оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги скарги Банку підлягають розгляду адміністративним судом, є неправильним. Рух справи в суді касаційної інстанції 9. 19 липня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою відкрив касаційне провадження у цій справі. 10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції. Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 11. 01 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 12. 14 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 14. 27 серпня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Позиція Верховного Суду 15. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. 16. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. 17. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 18. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 19. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 20. Частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини). 21. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду був урегульований у статті 74 Закону № 1404-VIII. 22. Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 23. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII). 24. Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання. 25. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VIIЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. 26. ЦПК України у вказаній редакції передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ. 27. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у статтях 447-453 розділу VII. 28. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 29. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 30. Отже, за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження. 31. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник звернулася зі скаргою за правилами статті 383 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, а також, що скаржник оскаржує дії відділу ДВС у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2189 від 09 серпня 2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А. В., про звернення стягнення на майно ТОВ «Квартет». 32. Тобто, скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення у цивільній справі, а документа, виданого приватним нотаріусом. 33. З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підвідомчість спору адміністративному суду. 34. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 14 березня 2018 року (справа № 213/2012/16), від 14 листопада 2018 року (справа № 161/15523/17), від 20 березня 2019 року (справа № 821/197/18/4440/16). 35. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 36. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 37. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 38. Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року - без змін. Щодо судових витрат 39. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 40. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного судового рішення без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають. Керуючись статтями 402-404, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «БМ БАНК» залишити без задоволення. 2. Ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко Ю .Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
  10. ПОСТАНОВА Іменем України 01 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 916/2721/18 Провадження № 12-64гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., за участю секретаря судового засідання Королюка І. В., учасники справи: позивач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (представник - адвокат Федоренко М. В.), відповідач - Професійна спілка робітників морського транспорту «Одеського морського порту» (представник - не з`явився); розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 916/2721/18 за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» до Професійної спілки робітників морського транспорту «Одеського морського порту» про визнання недійсним пункту колективного договору за касаційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року (головуючий суддя Поліщук Л. В., судді Бєляновський В. В., Богатир К. В.) та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року (суддя Цісельський О. В.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог 1. У грудні 2018 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (далі - Підприємство) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Професійної спілки робітників морського транспорту «Одеського морського порту» (далі - Профспілка) про визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, укладеного між позивачем (роботодавець) і відповідачем на 2016-2018 роки та зареєстрованого Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради 10 травня 2016 року за № 08/158-023. 2. Позов мотивовано тим, що за змістом спірного пункту 2.12 колективного договору Підприємство зобов`язано інформувати Профспілку про його економічний та фінансовий стан, всі зміни в організації виробництва та праці, оплати праці, та планах його соціального розвитку, а також виключно за погодженням з Профспілкою приймати рішення з питань, що стосуються змін в організації виробництва і праці, трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників, проте, за твердженням позивача, такі положення колективного договору виходять за межі компетенції сторін цього договору та регулюють порядок здійснення господарської діяльності, тобто суперечать нормам чинного законодавства і повинні бути визнані судом недійсними. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. Між роботодавцем - Підприємством в особі начальника Одеської філії Підприємства Соколова М. Ю. та Профспілкою (яка уповноважена представляти інтереси найманих працівників Підприємства), в особі голови Профспілки Зайкова В . Н. було укладено колективний договір на 2016-2018 роки, який затверджений на конференції трудового колективу 22 січня 2016 року та вступає в силу з 12 квітня 2016 року. Цей договір зареєстрований Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради 10 травня 2016 року за № 08/158-023. 4. Згідно з пунктом 2.12 указаного договору Підприємство своєчасно інформує Профспілку про економічний та фінансовий стан підприємства, про всі зміни в організації виробництва та праці, оплати праці, планах соціального розвитку ОФ ДП «АМПУ», що готуються не менше, ніж за 2 місяці. Підприємство зобов`язано приймати рішення з питань, що стосуються змін в організації виробництва і праці, трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників виключно за погодженням з Профспілкою, з дотриманням чинного законодавства, умов Генеральної, Галузевої угод і цього договору. 5. Звертаючись з позовом, Підприємство вказало, що положення пункту 2.12 колективного договору виходять за межі компетенції сторін цього договору та регулюють порядок здійснення господарської діяльності, тому мають бути визнані судом недійсними. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 6. Господарський суд Одеської області ухвалою від 10 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства. 7. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спір у цій справі виник щодо недійсності пункту колективного договору та стосується врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, тому за своєю правовою природою він не є господарським і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Крім того, суд апеляційної інстанції, на підтвердження такої позиції посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 8. У березні 2019 року Підприємство звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року й ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження та передав цю справу разом із касаційною скаргою Підприємства на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції є порушення ними правил предметної юрисдикції. 10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права. Підприємство вказує, що оскільки сторонами спору у цій справі є юридичні особи, то з огляду на суб`єктний склад сторін такий спір відноситься до юрисдикції господарських судів і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 12. Скаржник також зазначає, що чинне законодавство та статут Підприємства не передбачає необхідності обов`язкового погодження з профспілками питання щодо впровадження змін в організації виробництва і праці; інформування профспілок про всі зміни в організації виробництва та праці, що готуються, здійснюються не пізніше як за три місяці, а не за два, як зазначено у пункті 2.12 колективного договору. Отже, оскільки положення пункту 2.12 цього договору регулюють порядок здійснення господарської діяльності (організаційно-господарські та внутрішньогосподарські повноваження суб`єкта господарювання), то, на думку Підприємства, цей спір відноситься до юрисдикції господарського суду. 13. Крім того, Підприємство посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), в якій зазначено, що профспілка не є представником трудового колективу чи окремого члену трудового колективу, отже, вона має вважатися такою, що діє від власного імені як позивач. Оскільки відповідачем у цій справі є також юридична особа, то, на думку скаржника, за суб`єктним складом цей спір підлягає вирішенню в господарській юрисдикції. 14. У судовому засіданні представник позивача підтримав наведені в касаційній скарзі доводи. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 15. Профспілка своєї позиції стосовно касаційної скарги Підприємства письмово не виклала. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій 16. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 17. Як уже зазначалося, позовними вимогами у цій справі є визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, укладеного між Підприємством та Профспілкою. 18. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив із того, що спір спрямовано на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а отже, висновок господарського суду першої інстанції про те, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, є правильним. 19. Велика Палата Верховного Суду частково погоджується зі вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке. 20. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. 21. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 22. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 23. За змістом частини першої статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. 24. Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». 25. Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки. (стаття 2, частини перша, друга статті 246 Кодексу законів про працю України). 26. Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 Кодексу законів про працю України). 27. За змістом статей 1, 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. 28. Статтею 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації. 29. Приписами статті 10 Кодексу законів про працю України та статті 1 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-XII «Про колективні договори і угоди» визначено, що колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. 30. Колективний договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони (стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди»). 31. Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди». У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації. 32. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». 33. Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання. 34. Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю. 35. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону). 36. Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін. 37. Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, установлені статтею 9 цього Закону - трудовим арбітражем. 38. При цьому за статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством. 39. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). 40. У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є страйк. 41. Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). 42. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник щодо визнання недійсним пункту 2.12 колективного договору, яким, як стверджує позивач, визначено порядок здійснення господарської діяльності Підприємства. 43. За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. 44. З огляду на викладені положення законодавства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 45. Спори, підвідомчі господарським судам України, визначені, як згадувалось вище, статтею 20 Господарського процесуального кодексу України та виникають вони у зв`язку із здійсненням господарської діяльності. 46. Натомість колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». 47. За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, в порядку цивільного судочинства судами загальної юрисдикції розглядаються справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 48. Господарським процесуальним кодексом України не передбачено положень, які б віднесли спір у цій справі до таких, що підвідомчі господарським судам. 49. Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є визнання недійсним пункту колективного договору, тобто позивач ставить питання про зміну укладеного колективного договору. 50. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник не між суб`єктами господарювання щодо здійснення господарської діяльності, що врегульована Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України або іншими актами господарського і цивільного законодавств, а між юридичними особами з приводу трудових і соціально-економічних правовідносин, що регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про колективні договори і угоди». 51. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». 52. Така позиція відповідає висновкам Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 479/58/19 (провадження № 61-7495св19), під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав. 53. З огляду на викладене, рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі є обґрунтованими, проте вони мали б бути мотивованими наведеними вище аргументами щодо неможливості вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів. 54. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання скаржника у своїй касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), оскільки предметом спору у справі було визначення частки трудового колективу в майні Державного підприємства «Електронмаш» та визнання недійсним наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в частині збільшення статутного капіталу. Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю. Тоді як у справі, що розглядається, предметом спору є визнання недійсним пункту колективного договору, оскарження якого стосується зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення спорів в яких регулюється Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». 55. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу Підприємства слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 56. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 57. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 58. З огляду на викладене касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої й апеляційної інстанцій - зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови. Щодо судових витрат 59. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 60. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими провадження у справі закрито, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково. 2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року у справі № 916/2721/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 січня 2019 року у справі № 916/2721/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 01 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 910/3907/18 Провадження № 12-46гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., за участю секретаря судового засідання Королюка І. В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (представник - не з`явився), відповідачі - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (представник - адвокат Штуць Н. Г.), Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮРС-Груп» (представник - не з`явився), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державне підприємство «Сетам» (представник - не з`явився), на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор» (представник - не з`явився), розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 910/3907/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮРС-Груп», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державного підприємства «Сетам», на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кононівський елеватор», про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів за касаційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року (головуючий суддя Дідиченко М. А., судді Смірнова Л. Г., Пономаренко Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року (суддя Бойко Р. В.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог 1. У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Агентство) про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог та зміну предмета позову): 1) визнання недійсними проведених Державним підприємством «Сетам» (далі - ДП «Сетам») електронних торгів з продажу лота № 268238 (категорія: сільськогосподарська продукція; назва об`єкта: зерно кукурудзи 3 класу (кормові потреби (ДСТУ 4525:2006) у кількості 134 419 кг; рік збирання урожаю: 2017; далі - спірне майно) та їх результатів, оформлених протоколом проведення електронних торгів від 19 березня 2018 року № 322276; 2) визнання недійсним укладеного між Агентством і ТОВ «ЮРС-Груп» договору купівлі-продажу зерна від 26 березня 2018 року № 1. 2. Позовні вимоги мотивовані порушенням Агентством визначених Законом України від 10 листопада 2015 року № 772-VIII «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон № 772-VIII) повноважень, що полягає в організації та проведенні електронних торгів з продажу належного ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» спірного майна за відсутності правових підстав для цього. Зокрема, передача вказаного майна в управління Агентству була здійснена виключно з метою його збереження, а тому в останнього, за відсутності згоди власника такого активу чи відповідного судового рішення, не було правомочності в силу приписів указаного Закону і Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 719 (далі - Порядок реалізації арештованих активів), для здійснення відчуження спірного майна на оскаржуваних торгах. Позивач також посилався на порушення Агентством положень Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» при виборі організатором спірних торгів ДП «Сетам». Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. 10 жовтня 2017 року між Приватним підприємством «Едельвейс і К» (постачальник) і ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (покупець) укладено договір поставки № 10/01-01, за умовами якого покупець набув право власності на зерно кукурудзи 3 класу (видаткові накладні від 10 жовтня 2017 року № 3, від 11 жовтня 2017 року № 4 та від 16 жовтня 2017 року № 5). 4. 25 жовтня 2017 року та 23 листопада 2017 року ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (поклажодавець) передало ТОВ «Кононівський елеватор» (зерновий склад) на зберігання зерно кукурудзи 3 класу загальною кількістю 134 776 кг, що підтверджується складськими квитанціями на зерно № 567 (бланк АЧ № 529014) та № 699 (бланк АЧ № 269689) відповідно. Така передача була здійснена на підставі попередньо укладеного договору складського зберігання сільськогосподарської продукції від 07 липня 2017 року № 07/07-0Х. 5. 06 грудня 2017 року слідчий суддя Київського районного суду міста Полтави ухвалою у кримінальній справі № 552/7979/17 (провадження № 1-кс/552/2487/17) задовольнив клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Полтавської області про арешт майна та наклав арешт на спірне майно (зерно кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг), заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні розпоряджатися ним, передав відповідне арештоване майно на відповідальне зберігання у приміщеннях, спорудах майнового комплексу, складах ТОВ «Кононівський елеватор» і поклав обов`язок зберігання на службових осіб цього товариства. 6. 28 грудня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалою у кримінальній справі № 552/7979/17 частково задовольнив апеляційну скаргу представника ТОВ «Кононівський елеватор», ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2017 року скасував у частині передачі зерна на зберігання ТОВ «Кононівський елеватор» і постановив у цій частині нову ухвалу, передавши спірне майно Агентству для здійснення заходів управління ним з метою забезпечення його збереження. 7. 19 березня 2018 року на замовлення Агентства ДП «Сетам» провело електронні торги з продажу лота № 268238, а саме: зерна кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг (спірне майно), переможцем яких із ціною продажу розміром 500 000,00 грн визнано ТОВ «ЮРС-Груп», про що складено протокол проведення електронних торгів від 19 березня 2018 року № 322276. 8. 26 березня 2018 року між Агентством (продавець) і ТОВ «ЮРС-Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу зерна № 1, за умовами якого на підставі електронних торгів (оформлених протоколом від 19 березня 2018 року № 322276) продавець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, передати покупцю актив - спірне майно (зерно кукурудзи 3 класу у кількості 134 419 кг), право на яке підтверджується складськими квитанціями від 25 жовтня 2017 року № 567 та від 23 листопада 2017 року № 699, а покупець зобов`язався на умовах та в порядку, що визначені цим договором, оплатити та прийняти актив. 9. Пунктом 4 договору купівлі-продажу зерна встановлено, що ціна активу визначена у протоколі проведення електронних торгів №322276 від 19 березня 2018 року та становить 500 000,00 грн. Відповідно до пунктів 5, 6 договору сплата ціни активу здійснена у повному обсязі до моменту укладення цього договору. 10. На підставі договору купівлі-продажу зерна продавець передав, а покупець прийняв складські квитанції від 25 жовтня 2017 року № 567 та від 23 листопада 2017 року № 699, що підтверджується актом приймання-передавання від 26 березня 2018 року. 11. У подальшому ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» звернулося до Господарського суду міста Києва зі вказаним позовом про визнання недійсними зазначених електронних торгів та укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу зерна. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 12. Господарський суд міста Києва рішенням від 13 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року, позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір купівлі-продажу зерна від 26 березня 2018 року № 1, укладений між Агентством і ТОВ «ЮРС-Груп». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. 13. Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зазначив, що внаслідок проведення прилюдних торгів і укладення оспорюваного договору безпідставно припинилося право власності позивача на майно (предметом договору є належне позивачу спірне майно), яке було передане для забезпечення його збереження Агентству в управління на підставі судового рішення в іншій справі - № 552/7979/17, тобто вказаний договір укладено з порушенням вимог частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України та статті 21 Закону № 772-VIII, що є підставою для визнання його недійсним. 14. Також суди попередніх інстанцій указали, що правочином, який порушує права та інтереси позивача шляхом відчуження належного йому майна, є укладений між відповідачами договір, проте самі торги, оформлені протоколом від 19 березня 2018 року № 322276, не є правочином, що виключає можливість визнання їх недійсними. 15. Крім того, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17, зазначив, що цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства та не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за своєю правовою природою є спором про право (стосовно правомірності набуття права власності на майно на підставі оспорюваного договору). Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 16. У січні 2019 року Агентство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року і рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2019 року відкрив касаційне провадження та надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 05 березня 2019 року передав цю справу разом з касаційною скаргою Агентства на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції є порушення ними правил предметної та суб`єктної юрисдикції. 18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 березня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Касаційну скаргу мотивовано неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права (положень частини другої статті 203 та статті 215 Цивільного кодексу України) щодо визнання оспорюваного договору недійсним, а також порушенням судами норм процесуального права, оскільки розгляд спору у цій справі належить до компетенції адміністративних судів. Агентство вважає, що, вживаючи заходи з управління арештованими у кримінальному провадженні активами, воно діє як суб`єкт владних повноважень і виконує покладені на нього законодавством завдання та функції, тому між Агентством та позивачем відсутній спір про право, а спірні правовідносини не відносяться до юрисдикції господарських судів. 20. У судовому засіданні представник Агентства підтримав наведені в касаційній скарзі доводи. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 21. У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на касаційну скаргу, в якому вказано, що суди попередніх інстанцій правомірно вирішили цей спір в порядку господарського судочинства, правильно застосувавши норми матеріального й процесуального права, оскільки предметом позову у цій справі є визнання недійсним правочину з продажу на електронних торгах майна, яке незаконно та безпідставно вибуло з власності позивача. 22. У березні 2019 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ДП «Сетам», в яких зазначено, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є помилковими та прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки з огляду на приписи Закону № 772-VIII Агентство мало повноваження щодо управління спірним майном саме шляхом його реалізації на електронних торгах. Також ДП «Сетам» вказало, що проведені ним електронні торги з продажу спірного майна, оформлені протоколом від 19 березня 2018 року № 322276, є правочином та можуть визнаватися недійсними. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій Щодо юрисдикції суду 23. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 24. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 25. Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункти 1, 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України). 26. Натомість, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. 27. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. 28. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 29. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. 30. Разом з тим спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 31. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 32. З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18). 33. При цьому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 34. Предметом позову в цій справі є визнання недійсними електронних торгів та договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного на підставі цих торгів між Агентством (продавець) і ТОВ «ЮРС-Груп» (покупець), на підставі яких, за твердженням позивача, він втратив належне йому майно. 35. Правові та організаційні засади функціонування Агентства визначено приписами Закону № 772-VIII, відповідно до частини першої статті 2 якого Агентство є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні. 36. Визначаючи характер спірних правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за змістом пунктів 1, 4 частини першої статті 1 Закону № 772-VIII термін «активи» у цьому Законі вживається в такому значенні - це кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні. Водночас «управлінням активами» є діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні. 37. Крім цього, Закон № 772-VIII визначає функції і повноваження Агентства, за змістом пункту 4 частини першої статті 9 та пункту 4 частини першої статті 10 якого Агентство виконує функції, зокрема, з організації здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами, з метою виконання яких, у тому числі, укладає цивільно-правові угоди з юридичними та фізичними особами з питань, пов`язаних з проведенням оцінки та управлінням активами. 38. Виходячи з викладеного Агентство як суб`єкт владних повноважень (центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом), реалізовуючи державну політику у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, може брати участь не лише в публічно-правових відносинах щодо здійснення ним владних управлінських функцій, а може бути й учасником відносин, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (приватноправових відносин), - під час здійснення Агентством діяльності з володіння, користування та/або розпорядження вказаними активами, належними фізичним чи юридичним особам, яка безпосередньо стосується виникнення, зміни або припинення прав таких осіб на ці активи. 39. У справі, яка розглядається, як установлено судами попередніх інстанцій, наслідком дій Агентства, спрямованих на організацію і проведення торгів з продажу спірного майна, та укладення на їх підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу з ТОВ «ЮРС-Груп», стало припинення права власності ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на це майно. 40. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про визнання недійсними електронних торгів з продажу спірного майна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні) та укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу цього майна (активів) має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» на відповідне майно, тобто є приватноправовим, а з огляду на суб`єктний склад сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. 41. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, доводи касаційної скарги Агентства про те, що між ним та позивачем відсутній спір про право, а спірні правовідносини відносяться до юрисдикції адміністративних судів, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані. 42. Більше того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особа, яка подала касаційну скаргу, вказуючи на те, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів, не ставить питання про закриття провадження у цій справі (в цілому чи в певній частині позовних вимог), а всупереч викладеним у касаційній скарзі запереченням щодо розгляду цієї справи господарськими судами, просить у результаті касаційного перегляду рішення господарських судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог - тобто вирішити спір за правилами господарського судочинства. Щодо вирішення спору по суті 43. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що внаслідок організації Агентством торгів із продажу спірного майна та укладення ним на їх підставі оспорюваного договору купівлі-продажу вказане майно безпідставно вибуло з власності позивача, оскільки передавалося судом Агентству в управління виключно для забезпечення його збереження. Тому, з огляду на незаконну реалізацію Агентством спірного майна, яке воно було зобов`язане зберегти, відповідний договір купівлі-продажу суперечить вимогам чинного законодавства України і підлягає визнанню недійсним. 44. Велика Палата Верховного Суду з приводу задоволеної судами попередніх інстанцій позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також обраного позивачем способу захисту своїх прав зазначає таке. 45. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 46. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України. 47. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. 48. Позивач обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна (активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні). Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. 49. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, Агентство не вправі було відчужувати його майно, оскільки Апеляційним судом Полтавської області в межах кримінальної справи № 552/7979/17 покладено обов`язок на Агентство щодо управління рухомим майном шляхом забезпечення його збереження, а не шляхом продажу. 50. Водночас задоволення жодної з вимог, заявлених позивачем, не приведе до поновлення майнових прав позивача. Зазначене свідчить про те, що позивачем обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. 51. За змістом статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення. 52. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України. 53. У випадках коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 Цивільного кодексу України. 54. Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. 55. Відповідно до положень частини першої статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. 56. Згідно із частиною другою статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. 57. Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець (ТОВ «ЮРС-Груп») не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу зерна. 58. В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 Цивільного кодексу України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна. 59. Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачем з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна. 60. Отже, враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» про визнання недійсними проведених електронних торгів та їх результатів та про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна не можуть бути задоволені з мотивів, викладених у цій постанові. До того ж права позивача як власника спірних активів щодо цього майна обмежено застосуванням заходів кримінально-процесуального примусу в спосіб, встановлений законом. 61. За таких обставин рішення судів першої й апеляційної інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, щодо належних способів захисту прав та інтересів позивача. 62. Звідси Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу Агентства слід задовольнити, рішення судів першої та апеляційної скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 63. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 64. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України). 65. З огляду на наведене касаційна скарга Агентства підлягає задоволенню, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року і рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні позову. Щодо судових витрат 66. Частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 67. Згідно з частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 68. Таким чином, стягненню на користь Агентства з ТОВ «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» підлягають судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції - 2643,00 грн, а також у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції - 3524,00 грн. Висновок щодо застосування норм права 69. Спори про визнання недійсними електронних торгів з продажу Агентством активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та укладених на їх підставі договорів купівлі-продажу відповідних активів мають розглядатися як спори, пов`язані з порушенням цивільних прав власників цих активів, а тому є приватноправовими й підлягають розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів задовольнити. 2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12 грудня 2018 року та рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2018 року скасувати. 3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Союз-Європа» ЛТД» (49000, м. Дніпро, просп. Пушкіна, буд. 67, кв. 95, код ЄДРПОУ 20208889) на користь Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 41037901) 6167,00 грн (шість тисяч сто шістдесят сім гривень 00 копійок) судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя -доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук
  12. ПОСТАНОВА Іменем України 02 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 127/16567/17 Провадження № 14-305цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів Антонюк Н.О., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», Національне антикорупційне бюро України, про встановлення факту виходу зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд», за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року, постановлену суддею Бессараб Н.М., та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року, прийняту у складі суддів Салом Т.Б., Береговим О.Ю., Якименко М.М. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МБР-Трейд» (далі - ТОВ «МБР-Трейд»), в якому посилався на те, що у жовтні 2012 року ОСОБА_1 заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд». Восени 2014 року він був обраний народним депутатом. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року він передав ОСОБА_3 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд». 2. Ураховуючи те, що станом на час звернення до суду його не виключено зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», позивач просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства з 21 листопада 2014 року. Короткий зміст судових рішень 3. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовлено, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 4. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 вересня 2017 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року скасовано, матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 5. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року вказану заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. 6. Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження. 7. Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року скасовано, провадження у справі закрито. 8. Постанова мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір щодо виключення зі складу учасників товариства, який повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. У травні 2018 року представник ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, просив скасувати судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись при цьому на те, що: встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» з 21 листопада 2014 року не може ставитись як позовна вимога в господарському судочинстві; між ним та зазначеним товариством не існує спору по суті його виходу зі складу учасників товариства, що виключає можливість звернення до суду із позовом; у випадку звернення до господарського суду із позовом до ТОВ «МБР-Трейд», ОСОБА_1 звернувся б до самого себе, оскільки у державному реєстрі він значився засновником і директором цього товариства. Доводи інших учасників справи 10. У липні 2018 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ) подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилалося на те, що спір про вихід особи зі складу учасників товариства повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. 11. Крім того, НАБУ послалося на те, що було порушено кримінальну справу за фактом подання народним депутатом ОСОБА_1 недостовірних відомостей у щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік щодо недекларування ним корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «МБР-Трейд». Відтак, НАБУ вважає, що існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Рух справи в суді касаційної інстанції 12. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Вінницького міського суду Вінницької області. 13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду. 14. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 16. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження. Короткий виклад обставин справи 17. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 посилався на те, що у жовтні 2012 року він заснував та став єдиним учасником ТОВ «МБР-Трейд», а восени 2014 року був обраний народним депутатом до Верховної Ради. 18. Нотаріально посвідченою заявою від 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 передав 100 % статутного капіталу ТОВ «МБР-Трейд» ОСОБА_3 19. Посилаючись на те, що відомості про його виключення зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд» не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 просив встановити факт його виходу зі складу учасників цього товариства. Позиція Верховного Суду 20. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. 21. Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 22. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 23. Разом з тим стаття 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) як і стаття 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 24. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають із корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. 25. Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 88, 167 Господарського кодексу України, статті 10 Закону України 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (тут і далі - ЦК України, ГК України та Закон № 1576-XII відповідно у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Корпоративні права учасників господарського товариства визначаються законом і статутними (установчими) документами. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб`єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових). 26. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 27. Пунктом 3 частини першої статті 116 ЦК України, частиною першою статті 88 ГК України та пунктом «в» частини першої статті 10 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, право учасника вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства. 28. Вихід зі складу учасників товариства не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. 29. Відповідно до статті 7 Закону № 1576-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Товариство зобов`язане протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення про внесення змін до установчих документів повідомити орган, що провів реєстрацію, для внесення необхідних змін до державного реєстру. 30. З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що існує певний порядок для виходу особи зі складу учасників товариства, заключним кроком у якому є реєстрація такого виходу у державному реєстрі. 31. У разі, якщо товариство не вчиняє дії у зв`язку з поданням учасником заяви про вихід з товариства (не вирішується питання про внесення змін до установчих документів товариства, про їх державну реєстрацію), учасник товариства вправі звернутися до господарського суду з позовом про зобов`язання товариства до державної реєстрації змін в установчих документах товариства у зв`язку зі зміною у складі учасників товариства на підставі статті 7 Закону № 1576-XII. 32. Щодо можливості розгляду заяви ОСОБА_1 в порядку окремого провадження слід зазначити наступне. 33. Відповідно до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - у редакції на час звернення ОСОБА_1 до суду) суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. 34. ОСОБА_1 просить встановити факт його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», посилаючись при цьому на те, що такі відомості не були внесені до державного реєстру. Відтак, між ним та ТОВ «МБР-Трейд» існує спір про право, зокрема щодо оскарження бездіяльності останнього в частині неподання відомостей щодо зміни власника товариства до державного реєстратора, який має вирішуватися в позовному провадженні. 35. Крім того, встановлення юридичного факту виходу особи зі складу учасників товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора. 36. Разом з тим, спори, пов`язані із виходом учасника з товариства, носять характер корпоративних та відповідно до статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) та статті 20 цього Кодексу (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) повинні розглядатися в порядку господарського судочинства. 37. Доводи касаційної скарги про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «МБР-Трейд» не існує спору, у тому числі й корпоративного, про вихід зі складу учасників товариства, відхиляються Великою Палатою Верховного Суду з підстав наведених вище. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги також рішення Господарського суду Вінницької області від 02 серпня 2018 року у справі № 902/168/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «МБР-Трейд», яким відмовлено у позові про зобов`язання останнього вчинити дії щодо внесення змін до установчих документів станом на дату підписання заяви про передачу прав та обов`язків власника та внеску у статутний капітал шляхом подання необхідних документів для здійснення державної реєстрації змін до відомостей у державному реєстрі щодо засновників та директора ТОВ «МБР-Трейд». 38. Інші доводи касаційної скарги зводяться до розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про встановлення факту його виходу зі складу учасників ТОВ «МБР-Трейд», тому Велика Палата Верховного Суду їх до уваги не приймає. 39. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 40. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року слід залишити без змін. Щодо судових витрат 41. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 17 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко Ю .Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 вересня 2019 року м. Київ Справа № 826/17556/16 Провадження № 11-484апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Північного територіального командування Національної гвардії України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року (суддя Аблов Є. В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року (судді Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.), УСТАНОВИЛА: 11 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просила: - адміністративний позов до управління Північного територіального командування Національної гвардії України задовольнити, для чого надати судовий захист правам і свободам позивача, про які йдеться у позовній заяві; - визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, що зазначене у витягу з протоколу житлово-побутової комісії в/ч 3001 від 14 вересня 2016 року № 12; - зобов`язати відповідача ухвалити нове рішення, яким надати ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що під час військової служби у військовій частини 3001 вона була зарахована на квартирний облік та перебувала у списках на першочергове отримання житла з 18 жовтня 2005 року. До згаданої військової частини для розподілу серед черговиків було передано двокімнатну квартиру в АДРЕСА_2 яка згідно з установленою черговістю мала бути передана сім'ї позивачки, однак рішенням житлово-побутової комісії від 14 вересня 2016 року № 12 їй було відмовлено в наданні квартири у зв`язку з наявністю у неї прав на іншу квартиру в місті Світловодськ Кіровоградської області. На переконання ОСОБА_1 , рішення відповідача про відмову у наданні їй згаданої вище квартири порушує її права на одержання житла із державного фонду, достатній життєвий рівень, свободу від дискримінації за ознаками майнового стану, свободу у виборі місця проживання та використання своєї власності без завдання шкоди інтересам сім'ї, які встановлені Конституцією України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 15 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що спір у цій справі виник поза межами публічно-правових відносин та віднесений до юрисдикції цивільного суду. ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені цими судами ухвали та направити справу для продовження розгляду. Незгода скаржника з висновками судів про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі мотивована тим, що спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачкою та державою Україна у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 військової служби. Вимогою ж адміністративного позову ОСОБА_1 є прохання про надання судового захисту правам і свободам, які, на думку позивачки, їй гарантовані державою у відповідних законах, однак є порушеними, і факт їх порушення є предметом доказування саме в адміністративній справі за правилами адміністративного судочинства з офіційним з`ясуванням судом особи - суб`єкта владних повноважень, якому належить відповідати за цим позовом. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Згідно з частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Отже , до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Відтак помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права на отримання житла. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права ОСОБА_1 на одержання житла, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у цьому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло. Наведене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування норм права при вирішенні питання юрисдикції судів щодо спорів у подібних правовідносинах, висловленому, зокрема, у справах № 806/104/16 та № 815/2551/15 (постанови від 18 квітня та 20 вересня 2018 року № 11-166апп18, 11-640апп18 відповідно). Зважаючи на суб`єктний склад та характер спірних правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Доводи, викладені в касаційній скарзі такого висновку не спростовують. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко Т. О. Анцупова В. В. Пророк С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук О. М. Ситнік М. І. Гриців О. С. Ткачук Ю. Л. Власов В. Ю. Уркевич Д. А. Гудима О. Г. Яновська О. Р. Кібенко
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 910/7122/17 Провадження № 12-78гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду, ПАТ «Дельта банк» відповідно) на рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року, ухвалене суддею Чинчин О. В., та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 лютого 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Верховця А. А., Доманської М. Л., Калатай Н. Ф., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шивлавс» (далі - ТОВ «Шивлавс») до уповноваженої особи Фонду за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гальва елементс» (далі - ТОВ «Гальва елементс»), на стороні відповідача - ПАТ «Дельта банк», прозобов`язання вчинити дії. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. 27 квітня 2017 року ТОВ «Шивлавс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду про зобов`язання включити кредиторські вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта банк». 2. Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором про відступлення права вимоги ТОВ «Гальва елементс» передало позивачеві право вимоги щодо сплати коштів за договором банківського рахунка у сумі 205 510,80 грн. У зв`язку з відкликанням банківської ліцензії та початком процедури ліквідації банку позивач звернувся до відповідача із кредиторською вимогою, проте відповідач не включив її до реєстру акцептованих вимог кредиторів. Фактичні обставини справи, установлені судами 3. 19 вересня 2014 року між ПАТ «Дельта банк» (банк) та ТОВ «Гальва елементс» (клієнт) укладено договір банківського рахунку № 142/2029144-17545, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з чинними на момент надання послуг тарифами банку. Підписанням цього договору клієнт підтверджує, що ознайомлений з чинними на момент укладення цього договору тарифами та не має жодних заперечень щодо них. Банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій з рахунком (пункти 1.1, 1.2 договору). 4. Пунктами 3.2.1 та 3.3.2 договору банківського рахунку сторони передбачили, що клієнт має право самостійно розпоряджатись грошовими коштами на рахунку з дотриманням вимог законодавства України. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта перераховувати з рахунку грошові кошти у межах їх залишку на рахунку. 5. Листами від 21 листопада, від 01, 04, 05 та 16 грудня 2014 року ТОВ «Гальва елементс» повідомляло банк про невиконання останнім низки платіжних доручень щодо перерахування коштів контрагентам. Також клієнт зазначив про порушення банком умов договору банківського рахунку та просив усунути вказані порушення. 6. 19 лютого 2015 року клієнт направив банку претензію, у якій повідомив про порушення банком законодавства та умов договору банківського рахунку, що призвели до накладення на клієнта штрафних санкцій з боку його контрагентів та порушення його господарської діяльності, у тому числі, завдання збитків. 7. ПАТ «Дельта банк» направило ТОВ «Гальва елементс» лист від 08 червня 2015 року № 2933, яким повідомило про запровадження у банку тимчасової адміністрації. 8. 20 липня 2015 року між ТОВ «Гальва елементс» (первісний кредитор) та ТОВ «Шивлавс» (новий кредитор) укладено договір № 2 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого первісним кредитором ПАТ «Дельта банк» (боржник), який постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 02 березня 2015 року № 150 визнаний неплатоспроможним і стосовно якого введено тимчасову адміністрацію, був відкритий та використовувався поточний рахунок № НОМЕР_2 , на якому на момент підписання цього договору перебували грошові кошти первісного кредитора у сумі 205 510,80 грн. Первісний кредитор відступає за плату, а новий кредитор набуває права вимоги до боржника на належні первісному кредитору грошові кошти у розмірі 205 510,80 грн, що знаходяться на вказаному рахунку. Новий кредитор з моменту набуття чинності цим договором одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у визначеному розмірі. До нового кредитора переходить право на стягнення будь-яких штрафних санкцій з боржника (пункти 1.1-1.3 договору). 9. Право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами у сумі 49 500 грн (ціна договору), яку новий кредитор сплачує первісному кредитору у передбаченому порядку. Новий кредитор протягом 10 робочих днів з дати набуття чинності цим договором сплачує первісному кредитору ціну договору шляхом безготівкового переказу грошових коштів на банківський рахунок або шляхом видачі готівкових грошових коштів з каси підприємства у порядку, передбаченому чинним законодавством України (пункти 2.1, 2.2 договору). 10. Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником його обов`язків. Первісний кредитор не вправі вчиняти дії, спрямовані на зменшення обсягу права вимоги, зазначеному у пункті 1.1 цього договору, без письмової згоди нового кредитора (пункти 3.1, 3.2 договору). 11. Пунктом 4.2 договору передбачено обов`язок первісного кредитора належним чином повідомити боржника про відступлення права вимоги. Первісний кредитор зобов`язаний не змінювати залишок на рахунку та постійно забезпечувати наявність залишку на рахунку у розмірі, зазначеному у пункті 1.1 договору. 12. Згідно з актом від 20 липня 2015 року № 1 прийому-передачі документів за договором про відступлення права вимоги (цесії) первісний кредитор передав новому кредитору документи, передбачені договором про відступлення права вимоги, а саме: договір банківського рахунку від 19 вересня 2014 року №142/2029144-17545, угоду банківського обслуговування в системі клієнт-банк від 22 вересня 2014 року № YOSO-9P79PS, листи ТОВ «Гальва елементс» до відповідача, претензію та лист ПАТ «Дельта банк» № 2933. 13. На виконання умов договору про відступлення права вимоги (цесії) від 20 липня 2015 року № 2 ТОВ «Шивлавс» сплатило на користь ТОВ «Гальва елементс» грошові кошти у загальному розмірі 49 500 грн. 14. Листом від 24 липня 2015 ТОВ «Гальва елементс» повідомило ПАТ «Дельта банк» про укладення договору відступлення права вимоги та про передачу ТОВ «Шивлавс» права вимоги грошових коштів у сумі 205 510,80 грн, що знаходяться на рахунку клієнта. 15. 23 жовтня 2015 року ТОВ «Шивлавс» звернулося до уповноваженої особи Фонду з кредиторською вимогою на суму 205 510,80 грн, яка отримана останнім 26 жовтня 2015 року, а 07 грудня 2015 року ТОВ «Шивлавс» звернулося до відповідача з листом, у якому просило повідомити про результати розгляду кредиторської вимоги. 16. Уповноважена особа Фонду направила ТОВ «Шивлавс» відповідь від 14 грудня 2016 року № 9992, у якій зазначила, що зміна кредитора у правовідносинах за договором банківського рахунку відбуватись не може, тому кредиторська вимога не була акцептована та не включена до реєстру кредиторів банку. При цьому відповідач також зазначив, що позивачу було надано відповідь ще 04 серпня 2015 року за № 6355. Однак ТОВ «Шивлавс» повідомило відповідача, що товариство не отримувало лист від 04 серпня 2015 року № 6355, а тому відповідач повторно направив ТОВ «Шивлавс» копію вищевказаного листа супровідним листом від 10 січня 2017 року № 91. 17. На підставі постанови Правління НБУ від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта банк». З 03 березня 2015 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта банк» строком на три місяці з 03 березня по 02 червня 2015 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03 серпня 2015 року № 147 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта банк" до 02 жовтня 2015 року. 18. Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта банк», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Кадирову В. В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 19. Господарські суди розглядали справу неодноразово. 20. Господарський суд міста Києва рішенням від 09 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05 лютого 2019 року, позов задовольнив з тих підстав, що відповідач неправомірно не визнав право вимоги позивача на суму 205 510,80 грн, набуте ним на підставі чинного договору про відступлення права вимоги. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 21. 01 березня 2019 року уповноважена особа Фонду звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22. Скаржник вважає, що поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), не передбачено; банк позбавлений правових підстав виконувати розпорядження іншої особи, аніж клієнта - власника такого рахунка. Скаржник також зауважує, що договором про відступлення права вимоги не передбачено заміни первісного кредитора - ТОВ «Гальва елементс» новим кредитором - ТОВ «Шивлавс» у зобов`язанні за договором банківського рахунка, що виключає наявність у позивача права розпоряджатися грошовими коштами на рахунку ТОВ «Гальва елементс» та, як наслідок, виникнення будь-яких прав кредитора перед ПАТ «Дельта банк»; акцентує, що положення договору банківського рахунка від 19 вересня 2014 року № 142/2029/44-17545 не передбачають право третіх осіб, у тому числі й ТОВ «Шивлавс», розпоряджатися рахунком, відкритим на користь клієнта - ТОВ «Гальва елементс», а також грошовими коштами, розміщеними та облікованими на ньому. Доводи інших учасників справи 23. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рух касаційної скарги 24. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій Верховним Судом України постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 25. Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, у випадках, встановлених цим Законом (частина перша статті 3 і пункт 8 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). 26. З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону). 27. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку (пункт 1 частини другої статті 37 Закону). 28. З моменту введення у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноважень органів управління та контролю банку, який зберігає свою правосуб`єктність юридичної особи та є самостійним суб`єктом господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.Тому у цивільному спорі щодо неналежності виконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу після початку процедури виведення Фондом банку з ринку належним відповідачем є банк, а не Фонд. 29. Уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону). 30. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 Закону). 31. Уповноважена особа Фонду у своїй діяльності підзвітна Фонду, який несе відповідальність за дії уповноваженої особи Фонду щодо процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку (частина восьма статті 35 Закону). 32. У силу положення частини третьої статті 21 ГПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу. 33. Справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище (частини перша та друга статті 28 ГПК України у зазначеній редакції). 34. Оскільки уповноважена особа Фонду є працівником Фонду та діє від імені банку в межах повноважень Фонду, така особа у господарському процесі не має самостійної процесуальної дієздатності та може лише виступати представником банку у випадку пред`явлення до нього позову. 35. Втім у цій справі позивач визначив відповідачем уповноважену особу Фонду, а не ПАТ «Дельта банк», що бере участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. 36. Тобто відповідачем у цій справі помилково визначено уповноважену особу Фонду, яка у господарському (цивільному) процесі не має самостійної процесуальної дієздатності (як суб`єкт владних повноважень). В господарських відносинах уповноважена особа Фонду може діяти лише у якості органу управління банком, його представника (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 88-93 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц, у пунктах 56-62 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 383/2/17, у пункті 38.6 постанови від 12 грудня 2018 року у справі № 591/1272/18, у пункті 36 постанови від 23 січня 2019 року у справі № 639/5960/17, у пункті 34 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17, у пункті 57 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17, у пункті 36 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 554/4702/18). 37. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц). 38. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша та друга статті 48 ГПК України у редакції після 15 грудня 2017 року). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. 39. Позивачем пред`явлено позов саме до уповноваженої особи, а банк залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору,на стороні відповідача. Тому правовий висновок, сформульовані у постановах від 05 лютого 2019 року у справі № 910/9935/16 і від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 про те, що позивач оскаржує дії уповноваженої особи (щодо не включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку) не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління банком, і що, виходячи із суті позовних вимог, фактично стороною у такому спорі є банк, а не уповноважена особа, не можуть бути застосовані у цій справі, яка переглядається. 40. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача. 41. З огляду на викладене оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. 42. Оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, Велика Палата Верховного Суду питання щодо відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (провадження № 3-174гс16), не розглядає. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Щодо суті касаційних скарг 43. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 44. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 45. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Щодо судових витрат 46. Судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича задовольнити. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 лютого 2019 року у справі № 910/7122/17 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Шивлавс» до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гальва елементс», на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк», про зобов`язання включити кредиторські вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів відмовити. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шивлавс» (02002, м. Київ, вул. Митрополита А. Шептицького, 3, кв. 1, код ЄДРПОУ 39877138) на користь уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича (01133, вул. Щорса, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) 5 600 (п`ять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська
  15. Постанова Іменем України 7 серпня 2019 року м. Київ Справа № 320/4574/17 Провадження № 14-240цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє законний представник - ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «НТФ Промметалресурс» (далі також - відповідач) про стягнення коштів за касаційною скаргою відповідача на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Кримської О. М., Дашковської А. В. і Подліянової Г. С. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2017 року позивачі звернулись до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням наступних уточнень просили стягнути на користь кожного з них по 91 034,80 грн вартості частини майна, що пропорційна належній кожному позивачеві частці у 17/104 в статутному капіталі відповідача. 2. Мотивували позов такими обставинами: 2.1. Учасниками відповідача були ОСОБА_4 із вкладом у статутний капітал у сумі 35 000,00 грн і ОСОБА_5 із вкладом у статутний капітал у сумі 17 000,00 грн. 2.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 2.3. 21 лютого 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення про визнання в порядку спадкування за законом за кожним із позивачів права власності на Ѕ частки у статутному капіталі відповідача, яка належала ОСОБА_5 2.4. Для передання у власність позивачам частини майна відповідача 5 квітня 2017 року на підставі частини другої статті 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на адресу відповідача позивачі відправили лист щодо передання у власність кожного з них 17/104 частини майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майновий комплекс), замість виплати вартості частки ОСОБА_5 2.5. У відповідь на цей лист відповідач відмовив у переданні частини майнового комплексу у власність позивачів і повідомив про виплату вартості частки спадкоємців у товаристві після затвердження звіту за 2017 рік. 2.6. Відповідач не провів розрахунок зі спадкоємцями, які набули право власності на частку у його статутному капіталі, протягом 12 місяців з дня смерті ОСОБА_5 Тому позивачі просять стягнути з відповідача вартість частини майна, пропорційну належній кожному з них частці. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 5 липня 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. 4. 19 березня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області постановив ухвалу про закриття провадження у справі. 5. Суд вважав, що спір є корпоративним і належить до юрисдикції господарського суду, оскільки спірні правовідносини виникли між відповідачем і спадкоємцями, які є його учасниками відповідно до рішення загальних зборів відповідача, оформленого протоколом № 2 від 24 жовтня 2017 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 2 серпня 2018 року Апеляційний суд Запорізької області прийняв постанову, якою скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. 7. Мотивував постанову тим, що висновок суду першої інстанції про набуття позивачами статусу учасників відповідача є передчасним, бо відповідач не надав доказів проведення державної реєстрації відповідних змін. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 16 листопада 2018 року відповідач подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу. Просить скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року та залишити в силі ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року про закриття провадження у справі. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 3 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10. Мотивував ухвалу тим, що відповідач оскаржує постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. Відповідач мотивує скаргу так: 11.1. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації змін у складі учасників цього товариства. 11.2. Відповідно до статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» зміна відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) здійснюється на підставі судових рішень, які набрали законної сили. 11.3. Спадкоємці не дотримали порядку, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для набуття спадкових прав. 11.4. Суд апеляційної інстанції застосував приписи законодавства, які втратили чинність, а спірні правовідносини регулює Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». (2) Позиції інших учасників справи 12. 5 лютого 2019 року позивачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому стверджують, що постанова Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року є обґрунтованою. Тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції 13. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 14. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 15. Суди першої й апеляційної інстанції встановили, що учасниками (засновниками) відповідача були ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. А 21 лютого 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області ухвалив рішення у справі № 320/6021/16-ц про визнання в порядку спадкування за законом за кожним із позивачів права власності на Ѕ частки у статутному капіталі відповідача, яка належала померлому ОСОБА_5 16. Отже, спір виник між спадкоємцями відповідача й останнім щодо стягнення з нього вартості частини його майна, пропорційну належній кожному позивачеві частці у статутному капіталі відповідача. 17. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин, зокрема, у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів. 18. За змістом частини першої статті 167 ГК України корпоративними є відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.Відповідно до частини першої вказаної статті корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Тобто суб`єктом корпоративних прав є саме учасник (засновник, акціонер) юридичної особи, у тому числі той, який вибув зі складу її учасників. 19. У статті 100 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. 20. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства (стаття 147 ЦК України у вказаній редакції). 21. Згідно з приписами статей 1218 і 1219 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. 22. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що листом від 4 квітня 2017 року законний представник позивачів повідомила відповідача про небажання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вступати до складу учасників відповідача. Проте позивачі були включені до цього складу згідно з протоколом № 2 загальних зборів учасників відповідача від 24 жовтня 2017 року, на яких також була затверджена нова редакція статуту. 23. Відповідно до статті 55 Закону України «Про господарські товариства» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню. 24. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини вказують на те, що позивачі не бажали вступати до складу учасників відповідача та просили передати їм вартість частки у його майні, право власності на яку вони набули у порядку спадкування. 25. Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про господарські товариства», який поширювався на спірні правовідносини на час їх виникнення, установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок підписання установчих документів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства. 26. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі міститься, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновник - фізична особа; найменування, країна резидентства, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією. 27. Згідно з частиною четвертою статті 83 ГК України зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. 28. Відповідно до частини п`ятої статті 89 ЦК України зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. 29. Отже, зміни до статуту, пов`язані зі зміною складу учасників товариства, підлягають державній реєстрації із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру. 30. Апеляційний суд встановив відсутність факту реєстрації змін у складі учасників відповідача в Єдиному державному реєстрі. 31. Оскільки позивачі не бажали ставати учасниками відповідача, а зміни до складу його учасників не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не набрали чинності для позивачів, Велика Палата Верховного Суду з огляду на приписи статті 55 Закону України «Про господарські товариства», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, вважає, що спір у цій справі не є корпоративним. Тому обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17). 32. Доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин приписів Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки на час виникнення спірних правовідносин цього закону не існувало. З аналогічних міркувань до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 23 вказаного Закону, що передбачають перехід у разі смерті учасника товариства його частки до спадкоємців без згоди інших учасників товариства. 33. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у цій справі не можна застосувати її висновок, сформульований у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18. В останній Велика Палата Верховного Суду встановила належність до господарської юрисдикції пов`язаного з управлінням юридичною особою спору спадкоємців учасника Приватного підприємства (далі - ПП) «Агрофірма «Славутич» з цим підприємством про визнання недійсними рішень зборів і двох редакцій статуту. Мотивувала постанову тим, що позивачі, які вважають себе учасниками ПП «Агрофірма «Славутич», включені до складу його учасників, а відомості про це зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, просять визнати недійсними рішення загальних зборів, прийняті без їхньої участі, тобто позивачі оспорюють порушення корпоративних прав на участь в управлінні ПП «Агрофірма «Славутич». 34. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 35. Отже, з огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними доводи касаційної скарги щодо неналежного встановлення судами обставин справи та відхиляє доводи відповідача, спрямовані на переоцінку доказів. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 36. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 37. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України). 38. Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.1) Щодо судових витрат 39. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НТФ Промметалресурс» залишити без задоволення. 2. Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 2 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2019 року м. Київ Справа № 826/6927/17 Провадження № 11-349апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року (судді Губська Л. В., Епель О. В., Степанюк А. Г.) у справі № 826/6927/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни(далі - уповноважена особа, Фонд, АТ «КБ «Надра» відповідно) про зобов`язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У травні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до уповноваженої особи, у якому просили зобов`язати відповідача внести їх кредиторські вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «КБ «Надра». 2. На обґрунтування заявлених вимог позивачки зазначили, що відповідач протиправно не включив їх вимоги до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «КБ «Надра» за вкладами, які були успадковані ними, оскільки строк для включення до реєстру кредиторів банку пропущено не з їх вини. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 20 вересня 2018 року задовольнив позов повністю. 4. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 грудня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). 5. Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. 6. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, апеляційний суд керувався тим, що задоволення кредиторських вимог здійснюється в порядку, визначеному статтею 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку, і не стосується відшкодування вкладнику гарантованої державою суми коштів за вкладами, а відтак цей спір підлягає вирішенню на підставі норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 7. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачі подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 8. Доводи касаційної скарги обґрунтовують, зокрема, тим, що уповноважена особа Фонду є суб`єктом владних повноважень та наділена владними (управлінськими) функціями, тому цей спір має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Позиція інших учасників справи 9. У відзиві на касаційну скаргу уповноважена особа, зокрема, зазначила, що оскільки лише Фонду за Законом № 4452-VI доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають із зобов`язань банку перед позивачами, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин, а відтак цей спір належить до цивільної юрисдикції. У зв`язку з викладеним відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивачок. Рух касаційної скарги 10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 03 квітня 2019 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасниками справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01). Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 12. ОСОБА_3 відкрив поточні та депозитні рахунки у Барському відділенні Вінницької області № 0108 АТ «КБ «Надра». 13. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 14. Після його смерті спадкоємцями за законом є його дружина - ОСОБА_4 та дві дочки - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15. 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Барської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та 15 жовтня 2015 року їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого 1/3 частки грошових коштів з відповідними відсотками, що зберігаються у Барському відділенні Вінницької області № 0108 АТ «КБ «Надра» на рахунках на ім`я ОСОБА_3 , передано у спадок ОСОБА_1 16. Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 28 березня 2016 року у справі № 125/314/16-ц встановлено факт родинних зв`язків, а саме те, що ОСОБА_2 є рідною дочкою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та визнано за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частки грошових коштів останнього. 17. Водночас на виконання постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «КБ «Надра». Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «КБ «Надра» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І. О. Тимчасову адміністрацію в АТ «КБ «Надра» запроваджено строком на три місяці з 06 лютого по 05 травня 2015 року включно. 18. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 квітня 2015 року № 85 про продовження строку здійснення тимчасової адміністрації в АТ «КБ «Надра» до 05 червня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «КБ «Надра» Стрюкової І. О. до 05 червня 2015 року включно. 19. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації АТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І. О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року по 04 червня 2016 року включно. 20. Листом від 16 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «КБ «Надра» із заявою про виплату коштів як спадкоємцю. Проте листом від 16 липня 2015 року № 22-7-19105 банк повідомив позивачку, що її неможливо визначити як спадкоємця у зв`язку з відсутністю оригіналу документа або його нотаріально завіреної копії, що дає право на отримання відшкодування на правах спадщини. 21. У подальшому, після отримання документів на підтвердження права на спадщину, ОСОБА_1 повторно звернулась до банку із заявою про виплату належних їй на правах спадщини коштів. Однак листами від 02 листопада 2015 року № 22-7-28263 та від 09 вересня 2016 року № 22-7-9323 банк повідомив про неможливість акцептувати вимоги кредиторів, які надійшли після закінчення тридцятиденного строку, встановленого Законом № 4452-VI, оскільки положеннями цього Закону не передбачено поновлення пропущеного строку з поважних причин. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи 22. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 23. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 24. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. 25. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. 26. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 27. Як установили суди попередніх інстанцій, позивачки звернулися до суду з позовом до уповноваженої особи, направленим на включення їх кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «КБ «Надра» 28. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. 29. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 30. За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. 31. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 32. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, в тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. 33. На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 34. Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління та органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом. 35. За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі в процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. 36. Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. 37. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. 38. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 39. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. 40. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 41. Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичних осіб до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку. 42. Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI. 43. Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. 44. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. 45. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачамивимоги випливають із зобов`язань банку за укладеними між спадкодавцем і банком договорами, уповноважена особа у цьому випадку діє як представник сторони договірних відносин. 46. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 47. Частинами першою та другою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. 48. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). 49. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 50. Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі, а також те, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, є правильним. 51. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 (провадження № 11-151апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16 (провадження № 11-441апп18) та від 23 січня 2019 року у справі № 816/214/16 (провадження 11-1291апп18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 52. На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 53. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 54. Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду скаржники не спростували, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. 2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді : Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2019 року м. Київ Справа № 711/10371/17 Провадження № 14-344цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Ситнік О. М., суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Головне управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУ НП в Черкаській області), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГУ НП в Черкаській області на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року у складі судді Шиповича В. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Черкаській області про встановлення факту нещасного випадку при виконанні службових обов`язків, визнання незаконними та скасування актів, зобов`язання провести розслідування та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: встановити, що нещасний випадок (травма), який мав місце 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області (далів - Уманський ВП), трапився під час виконання ним службових обов`язків поліцейського із забезпечення публічної безпеки і порядку; визнати незаконним та скасувати акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 22 листопада 2016 року за формою Н-5*, що стався 06 жовтня 2016 року о 05 год 30 хв; визнати незаконним та скасувати акт від 23 грудня 2016 року № 1 за формою НТ* про нещасний випадок невиробничого характеру; зобов`язати ГУ НП в Черкаській області провести повторне службове розслідування за фактом нещасного випадку, який трапився з ним 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського ВП, протягом семи робочих днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили, з урахуванням матеріалів і доказів, здобутих у попередньо проведених службових розслідуваннях та при судовому розгляді справи, та не пізніше трьох днів з дати завершення розслідування видати йому складені акти за встановленою формою. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що із 07 листопада 2015 року по 07 липня 2017 року він проходив службу у органах Національної поліції. Остання займана ним посада - старший інспектор з особливих доручень інспекторського відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Черкаській області. Наказом ГУ НП в Черкаській області від 21 вересня 2016 року № 1669 «Про виїзд зведеного загону ГУ НП до м. Умань» його відряджено з 26 вересня 2016 року до Уманського ВП для участі у забезпеченні публічної безпеки і порядку під час перебування брацлавських хасидів у м. Умані. 06 жовтня 2016 року близько 05 год 30 хв у приміщенні Уманського ВП з ним стався нещасний випадок, а саме: спускаючись сходами на перший поверх, він послизнувся і впав, унаслідок чого вдарився головою об сходи та на декілька хвилин втратив свідомість. Його обстежили в Комунальному закладі «Уманська міська лікарня» та запропонували пройти курс стаціонарного лікування, від якого він відмовився за браком коштів та з огляду на закінчення строку відрядження до м. Умані. Про нещасний випадок, що стався під час проходження служби, він того ж дня (06 жовтня 2016 року) повідомив керівника тимчасового оперативного штабу ГУ НП у м. Умань Іванькова В. М. та надав рапорт старшому інспектору управління кадрового забезпечення ГУ НП в Черкаській області Макаренку А. О. У подальшому за місцем проживання із 07 по 17 жовтня 2016 року за попередньо встановленим діагнозом він пройшов курс стаціонарного лікування у неврологічному відділенні Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області» (далі - ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області»). За наслідками розслідування нещасного випадку, що стався з ним 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського ВП, комісія ГУ НП в Черкаській області склала акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 22 листопада 2016 року за формою Н-5*, що стався 06 жовтня 2016 року о 05 год 30 хв; акт від 23 грудня 2016 року № 1 за формою НТ*про нещасний випадок невиробничого характеру. Посилався на порушення роботодавцем строків розслідування нещасного випадку, а також на безпідставне віднесення комісією ГУ НП в Черкаській області зазначеногонещасного випадку, що трапився з ним у період проходження служби, до такого, що не пов`язаний із виконанням службових обов`язків. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 22 листопада 2016 року за формою Н-5*, що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 , складений комісією ГУ НП в Черкаській області із розслідування нещасного випадку. Скасовано акт про нещасний випадок невиробничого характеру від 23 грудня 2016 року № 1 за формою НТ*, що стався 06 жовтня 2016 року із ОСОБА_1 , складений комісією ГУ НП в Черкаській області із розслідування нещасного випадку. Зобов`язано керівника ГУ НП в Черкаській області організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку, що стався 06 жовтня 2016 року із ОСОБА_1 у приміщенні Уманського ВП, зі складанням за результатами розслідування відповідних актів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 рокуапеляційну скаргу ГУ НП в Черкаській області залишено без задоволення, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 рокузалишено без змін. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідач порушив Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений наказом МВС України від 27 грудня 2002 року № 1346 (далі - Порядок № 1346). Суд вважав передчасним висновок комісії відповідача про відсутність технічних причин нещасного випадку з позивачем, пославшись на пояснення потерпілого про невідповідність сходів, на яких він упав, державним будівельним нормам, а також про те, що не було проведено обстеження місця події, а саме частини приміщення Уманського ВП, не відібрано пояснень у потерпілого ОСОБА_1 та свідків указаної події. Указавши, що суд не може підміняти собою орган, уповноважений на здійснення розслідування нещасного випадку, суд зробив висновок, що відсутні підстави для встановлення вказаного факту в судовому порядку. Також суд зазначив, що незгода з актами, складеними за результатами повторного розслідування нещасного випадку, не позбавляє ОСОБА_1 права заявити вимогу до роботодавця про їх складення згідно з формою, закріпленою Порядком № 1346, та взяття на облік нещасного випадку, що стався з ним у період проходження служби при виконанні службових обов`язків. Короткий зміст вимог касаційної скарги У жовтні 2018 року ГУ НП в Черкаській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року, провадження у справі закрити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір пов`язаний із проходженням позивачем публічної служби, а тому належить до виключної юрисдикції адміністративного суду. Крім того, суд не з`ясував наявності причинно-наслідкового зв`язку між падінням ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського ВП та встановленим йому 07 жовтня 2016 року діагнозом, що призвів до втрати працездатності на період із 07 по 17 жовтня 2016 року, ураховуючи ту обставину, що у день, коли стався нещасний випадок, позивач відмовився від госпіталізації та повернувся на робоче місце, що свідчить про недоведеність обставин заподіяння шкоди його здоров`ю унаслідок раптового впливу на позивача небезпечного виробничого фактору чи середовища, що сталися у процесі виконання трудових обов`язків. Позиція інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на обґрунтованість висновків судів про наявність правових підстав для визнання незаконними і скасування оскаржуваних актів про розслідування нещасного випадку та зобов`язання відповідача провести повторне розслідування нещасного випадку. Крім того, зазначив, що під час розгляду справи № 823/696/17 у порядку адміністративного судочинства представник відповідача стосовно юрисдикції стверджував зовсім протилежне, ніж наведене у касаційній скарзі у справі, що розглядається. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 29 травня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Суди встановили, що наказом ГУ НП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року № 1 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора з особливих доручень управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Черкаської області. Наказом ГУ НП в Черкаській області від 07 липня 2017 року № 177 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII). Факт перебування ОСОБА_1 у службовому відрядженні в м. Умань та чергування в приміщенні Уманського ВП як керівника робочої групи тимчасового оперативного штабу з 20 години 05 жовтня 2016 року до 08 години 06 жовтня 2016 року не заперечувався сторонами під час судового розгляду та підтверджений дослідженими судом доказами, а саме: - наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 21 вересня 2016 року № 1669 «Про виїзд зведеного загону ГУ НП до м. Умань»; - наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 22 вересня 2016 року № 1697 «Про створення тимчасового оперативного штабу ГУ НП по забезпеченню підтримання публічної безпеки і порядку у м. Умань під час масового перебування брацлавських хасидів у вересні-жовтні 2016 року»; - протоколом наради тимчасового оперативного штабу ГУ НП в м. Умані від 26 вересня 2016 року; - графіком чергування членів робочої групи тимчасового оперативного штабу ГУ НП в м. Умані, затвердженим 26 вересня 2016 року. Згідно з довідкою чергового лікаря приймального відділення Уманської міської лікарні від 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приймального відділення лікарні. Відповідно до протоколу медичного огляду від 06 жовтня 2016 року № 419 та акта хіміко-токсикологічних досліджень № 1343 ОСОБА_1 визнаний тверезим. Рапортом від 06 жовтня 2016 року на ім`я т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області ОСОБА_1. повідомив про нещасний випадок, який стався з ним у приміщенні Уманського ВП. Із 07 по 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» з приводу закритої черепно-мозкової травми, що підтверджено випискою № 1745/14. 07 жовтня 2016 року лікар-невролог ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» склав та направив до ГУ НП в Черкаській області сигнальний листок про нещасний випадок із ОСОБА_1 Наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 18 листопада 2016 року № 2072 для проведення розслідування нещасного випадку із ОСОБА_1 , який стався 06 жовтня 2016 року, створено комісію у складі: Бойко Л. Д. - інженер центру обслуговування ГУ НП в Черкаській області, Юхимович Л. М. - спеціаліст ВЛМТЗ ГУ НП в Черкаській області, Кобилка В. М. - начальник УОАЗОР ГУ НП в Черкаській області, Приз А. М. - заступник начальника управління - начальник відділу УКЗ ГУ НП в Черкаській області, Труба О.П. - голова Черкаської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України. 22 листопада 2016 року комісія з розслідування нещасного випадку, створена наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 18 листопада 2016 року № 2072 склала за формою Н-5* акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 Комісія встановила, що, перебуваючи в складі робочої групи тимчасового оперативного штабу ГУ НП в м. Умань, під час чергування 06 жовтня 2016 року о 05 год 30 хв у приміщенні Уманського ВП ОСОБА_1 , спускаючись сходами на 1-й поверх до чергової частини, не втримав рівноваги, послизнувся і впав. Причинами нещасного випадку комісія вважала порушення ОСОБА_1 статті 14 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII). За висновком комісії нещасний випадок стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. 23 грудня 2016 року т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області затвердив акт № 1 про нещасний випадок невиробничого характеру, що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 , складений за формою НТ* комісією із розслідування нещасного випадку, створеною наказом від 18 листопада 2016 року № 2072. Комісія визнала, що травмування ОСОБА_1 виникло внаслідок власної необережності, чим порушено статтю 14 Закону № 2694-XII, а тому нещасний випадок є таким, що стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків. Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій). Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин. Згідно із частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. За змістом пункту 2 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), передбачено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними нормативно-правовими актами. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначено відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). Згідно з пунктом 3 Положення № 114 на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров`я виконувати покладені на них обов`язки. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» представник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною. Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Згідно зі статтею 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України (стаття 17 Закону № 580-VIII). Суди попередніх інстанцій дослідили, що у справі на а. с. 22 у т. 1 міститься витяг з наказу ГУ НП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року № 1 о/с, згідно з яким відповідно до пунктів 9, 12 розділу ХІ Закону № 580-VIII призначено тих, що прибули з Міністерства внутрішніх справ України, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестації та установленням посадових окладів згідно зі штатним розписом із 07 листопада 2015 року, зокрема ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання підполковник міліції, призначено старшим інспектором з особливих доручень управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Черкаській області із присвоєнням йому спеціального звання - підполковник поліції; вислуга років на день призначення складає 19 років 08 місяців 18 днів. На а. с. 24 у т. 1 знаходиться копія посвідчення НОМЕР_2, виданого УМВС України в Черкаській області підполковнику міліції ОСОБА_1 , старшому інспектору штабу. Також на а. с. 25 у т. 1 міститься копія посвідчення НОМЕР_1 , виданого 15 грудня 2016 року ГУ НП в Черкаській області підполковнику поліції ОСОБА_1 , старшому інспектору з особливих доручень. З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу спочатку в органах внутрішніх справ, а потім у Національній поліції України, отримав відповідні посвідчення, тобто перебував на публічній службі. За правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов`язані з проходженням публічної служби, одним з різновидів якої є служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції України. Позивач заявив вимоги, які стосуються виконання ним службових обов`язків поліцейського із забезпечення публічної безпеки і порядку у Національній поліції України, тобто спірні правовідносини виникли під час проходження позивачем публічної служби. Разом з тим у справі на а. с. 51-56 у т. 1 знаходяться копії судових рішень, ухвалених у справі № 823/696/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Черкаській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, а саме ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, про задоволення клопотання представника відповідача; провадження у справі № 823/696/17 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії), оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вбачається, що ОСОБА_1 звертався у травні 2017 року до суду з адміністративним позовом з тими самими предметом і підставами, що й у справі, яка розглядається. Відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Оскільки адміністративний суд закрив провадження в адміністративній справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на припис частини п`ятої статті 170 КАС України позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства. Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06), у якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18-24)). Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлення окружним адміністративним судом ухвали про закриття провадження у справі поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п`ятої статті 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства. Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила й у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18). Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке. Суди попередніх інстанцій проаналізували нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини. Наказом МВС України від 27 грудня 2002 року затверджено Порядок № 1346. Указаний Порядок № 1346 підлягав застосуванню під час розслідування нещасного випадку, який стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 1346 розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров`я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки). За результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов`язків (пункт 2.2 Порядку № 1346). Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (пункт 2.4 Порядку № 1346). Про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги (пункт 3.1 Порядку № 1346). Керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС (пункт 3.5 Порядку № 1346). Відповідно до пункту 3.8 Порядку № 1346 комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов`язана протягом трьох діб після утворення комісії: - обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; - визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; - з`ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; - визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов`язків (не пов`язаний з виконанням службових обов`язків); - скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п`яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію. Тобто у вказаному Порядку № 1346 детально і поетапно визначено, як мала діяти комісія з розслідування нещасного випадку. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову). Аналогічні положення містяться й у статті 12 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), у частині четвертій якої зазначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). У частині другій статті 59 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться й у статті 78 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року). Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що зазначеними нормами матеріального права на комісію покладено обов`язок вжиття низки дій стосовно розслідування нещасного випадку, однак, як установив суд на підставі зібраних у справі доказів, розслідування нещасного випадку проведено неналежним чином. Зокрема, суд зазначив, що комісією з розслідування нещасного випадку (або її члени) не допитано потерпілого та свідків, не проведено обстеження місця події. Також суд належно оцінив, що надані представником відповідача копії письмових пояснень ОСОБА_1 та інспектора - чергового Уманського ВП з приводу обставин нещасного випадку отримані у жовтні 2016 року, тобто ще до створення 18 листопада 2016 року комісії з розслідування нещасного випадку, крім того, отримано особами, які не були членами цієї комісії. Суд вмотивовано вважав, що за відсутності результатів обстеження місця події висновок комісії про відсутність технічних причин нещасного випадку є передчасним та необґрунтованим. Суд зробив належний висновок про наявність підстав для скасування оспорюваних актів та про зобов`язання відповідача організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку, що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 у приміщенні Уманського ВП, зі складанням за результатами розслідування відповідних актів. Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, а відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 757/75153/17-ц Провадження № 14-381цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум»), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року у складі колегії суддів Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. у цивільній справі за позовом Фонду до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ «Банк Форум», про відшкодування шкоди та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2017 року Фонд звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідачів на його користь 1 989 777 893,67 грн на відшкодування шкоди на підставі частини п'ятої статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 13 березня 2014 року № 135 ПАТ «Банк Форум» віднесено до категорії неплатоспроможних, а 14 березня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк Форум» по 13 червня 2014 року. 16 червня 2014 року виконавчою дирекцію Фонду відповідно до постанови Правління НБУ від 13 червня 2014 року № 355, якою відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Форум», призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Форум». Позивач зазначав, що під час здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Форум» установлено, що відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16 вересня 2014 року № 197/14 «Про затвердження переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ «Банк Форум», акцептованих уповноваженою особою Фонду, розмір зобов'язань ПАТ «Банк Форум» перед кредиторами складає 9 159 106 871,54 грн. Також під час ліквідації ПАТ «Банк Форум» установлено, що оціночна (ринкова) вартість його ліквідаційної маси складає 7 169 328 977,87 грн. Отже, недостатність майна ПАТ «Банк Форум» для покриття вимог кредиторів банку складає 1 989 777 893,67 грн. На думку позивача, дії та бездіяльність відповідачів призвели до заподіяння шкоди кредиторам та банку. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позовом, яка сплинула через три роки з часу введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Форум» 14 березня 2014 року - відповідно 15 березня 2017 року, коли позивач у межах своїх повноважень міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила. Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідачі повинні нести відповідальність за прийняті боржником всупереч інтересам банку рішення щодо припинення виконання боржником зобов`язань перед банком за кредитними договорами. Позивачем не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між негативними результатами претензійно-позовної роботи ПАТ «Банк Форум» і винними діями відповідачів. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд керувався тим, що позов Фонду до відповідачів як пов'язаних у розумінні статті 52 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську дільність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) із банком осіб за своїм суб'єктним складом (справа у спорі між юридичною особою та її посадовими особами, повноваження яких припинені у зв'язку із розпочатою процедурою ліквідації банку) відноситься до юрисдикції господарських судів, а позивач не позбавлений права на звернення до належного господарського суду. Короткий зміст вимог, наведених у касаційних скаргах У травні 2018 року ОСОБА_13 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У вересні 2018 року ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 подали до Верховного Суду касаційні скарги на постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018року, в яких просили скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_13 Касаційну скаргумотивовано тим, що господарським судам підсудні не всі справи у спорах між юридичною особою та її посадовими особами, а виключно ті, які подані: спеціальним суб`єктом - власником (учасником, акціонером) такої юридичної особи; такі позови подані власником юридичної особи в її інтересах. При цьому необхідно звернути увагу, що інститут звернення до суду в інтересах іншої особи суттєво відрізняється від інституту представництва та регулюються різними нормами процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу в порядку цивільного судочинства. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_12 Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі. Фонд звернувся до суду саме до пов'язаних осіб, а не до посадових осіб ПАТ «Банк Форум» відповідно і за суб'єктною складовою відповідачів на такий позов не може розповсюджуватись юрисдикція господарських судів. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_14 Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі. Фонд звернувся до суду саме до пов'язаних осіб, а не до посадових осіб ПАТ «Банк Форум» відповідно і за суб'єктною складовою відповідачів на такий позов не може розповсюджуватись юрисдикція господарських судів. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_18 Касаційну скаргумотивовано тим, що суд апеляційної інстанції помилково закрив провадження у справі, оскільки розгляд цієї справи належить розглядати у порядку цивільного судочинства. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалами Верховного Суду від 26 вересня, 01 жовтня, 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 19 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Позовна заява подана Фондом до суду 14 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 2). Як підставу цього позову позивач зазначив спричинення збитків самому банку та його кредиторам внаслідок незаконних дій та рішень керівництва ПAT «Банк Форум» щодо спрямування господарської діяльності останнього. Апеляційний суд при прийнятті оскаржуваного судового рішення врахував, що Фонд пред`явив цей позов до пов`язаних з ПAT «Банк Форум» осіб, зокрема його керівників та членів керівних органів (спостережної ради, правління, головного бухгалтера тощо), тобто посадових осіб банку. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 рокупровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. На час вирішення питання про відкриття провадження у справі процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб`єктною підсудністю відповідно до ЦПК України та Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 03 жовтня 2017 року. Зокрема, частинами першою та другою статті 4 ГПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року проголошується, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Статтею 20 ГПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначені категорії справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Зокрема, у пункті 12 частини першої вказаної статті встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. За захистом інтересів ПAT «Банк Форум» звернувся Фонд як ліквідатор банку. Згідно із частиною шостою статті 77 Закону № 2121-III Фонд у день отримання рішення НБУ про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону № 4452-VI. У пункті 1 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI визначено, що з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку. За змістом пункту 1 частини другої статті 37, частини першої статті 48 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку, та з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб. Згідно із частиною першою статті 52 Закону № 2121-III пов`язаними з банком особами є контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Отже, ліквідатор (у цьому випадку Фонд, у тому числі в особі керівника ліквідаційної процедури - його уповноваженої особи) з дня свого призначення отримав можливість самостійного прийняття рішень щодо використання майнових активів банку та розпорядження ними, управління банком та керівництва його господарською діяльністю, що підтверджує його право і на звернення до суду з позовом від імені банку. Це підтверджується повноваженнями Фонду та його уповноваженої особи, передбаченими частиною п`ятою статті 52 Закону № 4452-VI, у разі недостатності майна банку звертатися до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки Фонд на час ліквідації банку здійснює управління та розпорядження його майном, що за своєю суттю властиво для власника юридичної особи, спір між Фондом і посадовими особами банку про відшкодування заподіяної третій особі шкоди має розглядатися за правилами господарського судочинства. Окрім того, предметом перевірки національними судами у цій справі є акти (рішення) органів управління банку та їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, а також господарські операції банку, що відповідає завданню саме господарського судочинства. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 14-204цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-404цс18 і підстав для відступу від них не вбачається. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав, що позов Фонду до відповідачів як пов`язаних у розумінні статті 52 Закону № 2121-IIIз ПAT «Банк Форум» осіб за своїм суб`єктним складом (справа у спорі між юридичною особою та її посадовими особами, повноваження яких припинені у зв`язку із розпочатою процедурою ліквідації банку) відноситься до юрисдикції господарських судів, у зв`язку із чим правильно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), роз`яснивши позивачу право на звернення до належного господарського суду. З огляду на наведене касаційні скарги ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 є необґрунтованими, а постанова апеляційного суду - такою, що прийнята з додержанням норм процесуального права. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційні скарги ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційні скарги ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська О. Р. Кібенко
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2019 року м. Київ Справа № 925/138/18 Провадження № 12-74гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» (далі - ПП «Агротрейд Групп») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року (судді Козир Т. П., Коробенко Г. П., Тищенко А. І.) за скаргою ПП «Агротрейд Групп» на рішення та дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка Олексія Степановича у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (далі - ТОВ «Седна-Агро») до ПП «Агротрейд Групп» про стягнення 1 276 983,07 грн заборгованості та санкцій. ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст наведених у скарзі вимог 1.1. У листопаді 2018 року ПП «Агротрейд Групп» звернулося до Господарського суду Черкаської області із скаргою на дії та рішення виконавця Плесюка О. С., у якій просило: визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О. С. від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510,71 грн; визнати незаконними дії виконавця Плесюка О. С. у виконавчому провадженні № 57327320 щодо пред`явлення до примусового виконання постанови від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510, 71 грн; зобов`язати виконавця Плесюка О . С. повернути ПП «Агротрейд Групп» незаконно стягнуту основну винагороду у виконавчому провадженні № 57327320 на вказану суму. 1.2. Скаргу мотивовано порушенням приватним виконавцем приписів статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», статей 40, 45 Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав та порядку визначення розміру основної винагороди приватного виконавця. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року (суддя Скиба Г. М.) визнано незаконною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюка О. С. від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510, 71 грн; визнано незаконними дії виконавця Плесюка О. С. у виконавчому провадженні № 57327320 щодо пред`явлення до примусового виконання постанови від 10 жовтня 2018 року про стягнення з ПП «Агротрейд Групп» основної винагороди приватного виконавця в сумі 103 510,71 грн; зобов`язано виконавця Плесюка О. С. повернути ПП «Агротрейд Групп» незаконно стягнуту основну винагороду у виконавчому провадженні № 57327320 в сумі 103 510,71 грн. 2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року скасовано ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року, провадження у справі за скаргою ПП «Агротрейд Групп» на рішення та дії виконавця Плесюка О . С. закрито. 2.3. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 3. Короткий зміст касаційної скарги 3.1. У квітні 2019 року ПП «Агротрейд Групп» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року повністю та залишити в силі ухвалу Господарського суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року у цій справі. 3.2. Скаржник, з огляду на приписи частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що скарга на дії та постанову приватного виконавця про стягнення основної винагороди підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. 3.3. За доводами скаржника, суд не взяв до уваги те, що постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди була прийнята в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання рішення господарського суду, та стягнення за якою до закриття цього провадження не відбулось. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Агротрейд Групп» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 15 травня 2019 року справу № 925/138/18 разом із касаційною скаргою ПП «Агротрейд Групп» передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 4.2. Ухвалою від 30 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 925/138/18 та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 5.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 3 липня 2018 року у справі № 925/138/18 позов ТОВ «Седна-Агро» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 553 469,30 грн основного боргу, 314 786,00 грн - 30% річних, 112 548,53 грн втрат від інфляції, 27 845,55 грн пені, 15 129,74 грн судового збору та 11 328,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. 5.2. 27 вересня 2018 року на примусове виконання цього рішення виданий наказ, який позивач пред`явив для примусового виконання приватному виконавцю Плесюку О.С. 5.3. Постановою приватного виконавця Плесюка О. С. від 1 жовтня 2018 року (ВП №57327320) було відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Черкаської області № 925/138/18, а пунктом 3 цієї ж постанови ухвалено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 103 510,71 грн. 5.4. 10 жовтня 2018 року приватний виконавець Плесюк О. С. прийняв постанову про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 103 510,71 грн. 5.5. У подальшому приватний виконавець та сторони звернулись до суду із заявою про затвердження мирової угоди в процесі виконання судового рішення, відповідно до якої відповідач зобов`язався погасити борг згідно з узгодженим сторонами графіком. 5.6. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 2 листопада 2018 року затверджено мирову угоду, укладену 2 листопада 2018 року від імені кредитора та боржника. 5.7. У зв`язку із затвердженням судом мирової угоди приватний виконавець 2 листопада 2018 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду у справі № 925/138/18. 5.8. 6 листопада 2018 року приватний виконавець Плесюк О. С. подав приватному виконавцю Недоступу Д. М. заяву про примусове виконання рішення - постанови приватного виконавця від 10 жовтня 2018 року (ВП № 57327320). 5.9. Приватний виконавець Недоступ Д. М. 8 листопада 2018 року відкрив виконавче провадження ВП № 57633911 з примусового виконання постанови приватного виконавця Плесюка О. С. від 10 жовтня 2018 року (ВП № 57327320) щодо стягнення з ПП «Агротрейд Групп» 103510,71 грн основної винагороди приватного виконавця. 5.10. Не погодившись із постановою приватного виконавця Недоступа Д. М., боржник оскаржив її в порядку адміністративного судочинства до Черкаського окружного адміністративного суду (справа № 2340/4791/18). Наразі провадження у справі № 2340/4791/18 зупинено до розгляду апеляційної скарги у цій справі. 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство 6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 6.2. Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. 6.3. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина перша статті 327 ГПК України). 6.4. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних та приватних виконавців. 6.5. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. 6.6. Частиною першою статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. 6.7. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 6.8. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 6.9. При цьому частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 6.10. З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору (основної винагороди) та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 6.11. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 7 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18). 6.12. З огляду на викладене та враховуючи приписи пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та закриття провадження у справі за скаргою ПП «Агротрейд Групп» на рішення та дії приватного виконавця з примусового виконання постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця. 7. Висновок Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. За частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 7.2. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. 7.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агротрейд Групп» залишити без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 лютого 2019 року у справі № 925/138/18 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2019 року м. Київ Справа 817/1855/17 Провадження № 11-371апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України (далі - заступник військового прокурора) до Державного підприємства «Сарненське лісове господарство» (далі - ДП «Сарненське лісове господарство»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Рівненській області (далі - Інспекція), про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування лісорубного квитка за касаційною скаргою заступник військового прокурора на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року (судді Качмар В. Я.,Мікула О. І., Курилець А. Р.), УСТАНОВИЛА: У листопаді 2017 року заступник військового прокурора звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії щодо видачі лісорубного квитка від 23 червня 2017 року № 455344 серії 02 ЛКБ у частині проведення рубок у кварталі 32 (виділи 12,1, 15,1, 18,1, 19,1, 21,1) Страшівського лісництва, а також визнати протиправним і скасувати зазначений лісорубний квиток у вказаній частині. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем видано лісорубний квиток з порушенням вимог законодавства, чим порушено порядок та підстави рубок лісу, а тому оспорюваний квиток є протиправним та підлягає скасуванню. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 28 лютого 2018 року позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ДП «Сарненське лісове господарство» щодо видачі лісорубного квитка в частині проведення рубок у кварталі 32 (виділи 12,1, 15,1, 18,1, 19,1, 21,1) Страшівського лісництва. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 січня 2019 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року скасував та закрив провадження у цій справі, оскільки ДП «Сарненське лісове господарство» у межах цього спору є не суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а суб`єктом господарювання державної форми власності, а тому його рішення чи дії не можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства. До того ж позивач жодним чином з посиланням на норми законодавства не обґрунтував, повноваження якого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування були делеговані відповідачу у спірному випадку. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, заступник військового прокурора подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування вимог касаційної скарги заступник військового прокуроранаголосив на тому, що відповідач, видаючи лісорубний квиток, що є дозвільним документом (спеціальним дозволом на заготівлю деревини), виконував публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Вказане підтверджується положеннями чинного законодавства, а тому звернення позивача до суду з позовом у порядку адміністративного судочинства є правомірним. У відзиві на касаційну скаргу ДП «Сарненське лісове господарство» просило залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Зокрема, ДП «Сарненське лісове господарство» зазначає, що воно є суб`єктом господарювання державної власності, а тому його дії та рішення не можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника військового прокурора, а ухвалою від 10 квітня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки заступник військового прокурора оскаржує судове рішення, зокрема, з мотивів порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких міркувань. Суди попередніх інстанцій установили, що в період з 19 липня по 1 серпня 2017 року Інспекцією на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2017 року про надання дозволу на проведення перевірки щодо дотримання працівниками ДП «Сарненське лісове господарство» упродовж 2016 року вимог Лісового кодексу України (далі - ЛК), Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та інших нормативних актів, що регулюють діяльність у сфері природоохоронного та іншого законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів під час проведення лісозаготівельних робіт з рубки дерев, наказу Інспекції від 11 липня 2017 року № 226 та направлення на перевірку від цієї ж дати № 205, проведено позапланову перевірку ДП «Сарненське лісове господарство», за наслідками якої складено відповідний акт перевірки. Актом перевірки зафіксовано порушення щодо проведення рубки лісу на підставі виданого лісорубного квитка, а саме: у кварталі 32 (виділи 12,1, 15,1, 18,1, 19,1, 21,1) Страшівського лісництва на площі 0,6 га проведено рубку під назвою «Розширення доріг лісогосподарського призначення». У спеціальному дозволі вказано систему рубок як «інші рубки, пов`язані з веденням лісового господарства» на підставі «виробничо-фінансового плану на 2016 рік». Матеріалами лісовпорядкування, розчистку квартальної просіки в кварталі 32 (у виділах 12,1, 15,1, 18,1, 19,1, 21,1 Страшівського лісництва не запроектовано, тобто вирубку проведено на порушення підпунктів 2, 3 частини другої статті 19 ЛК, пункту 52 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 12 травня 2007 року № 724 (далі - Правила). Звертаючись до суду з позовом, заступник військового прокурора вказав, що ДП «Сарненське лісове господарство» шляхом видачі всупереч вимогам законодавства лісорубного квитка неправомірно узаконено самовільні рубки лісу, чим порушено визначений законом порядок та підстави рубок лісу. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою КМУ від 8 жовтня 2014 року № 521 (далі - Положення), Державне агентство лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у структуру Держлісагентство входить Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства, якому підвідомче ДП «Сарненське лісове господарство». Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань організовує видачу в установленому порядку спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів (підпункт 11 пункту 4 Положення). За змістом статті 69 ЛК спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубним квитком або лісовим квитком, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджуються КМУ. Згідно з пунктами 2 та 3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою КМУ від 23 травня 2007 року № 761, (далі - Порядок) лісорубний або лісовий квиток є основним документом, на підставі якого: здійснюється спеціальне використання лісових ресурсів; ведеться облік дозволених до відпуску запасів деревини та інших продуктів лісу, встановлюються строки здійснення лісових користувань та вивезення заготовленої продукції, строки і способи очищення лісосік від порубкових решток, а також облік природного поновлення лісу, що підлягає збереженню; ведеться облік плати, нарахованої за використання лісових ресурсів. Лісорубний квиток видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держлісагентства на заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування на підставі затвердженої в установленому порядку розрахункової лісосіки. Відповідно до положень пункту 3.1 статті 3 Статуту ДП «Сарненське лісове господарство», затвердженого наказом Держлісагентства від 1 лютого 2017 року № 31, ДП «Сарненське лісове господарство» створено з метою, зокрема, ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Пунктом 8 Порядку передбачено, що лісовий квиток видається власником лісів або постійним лісокористувачем. Лісорубний або лісовий квиток може бути анульований за рішенням органів Держлісагентства, власників лісів або постійних лісокористувачів, які видали квиток, відповідно до закону, а також у випадках, передбачених Законом України від 6 вересня 2005 року № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 2806-IV). Відповідно до пункту 132 додатку до Закону України від 19 травня 2011 року № 3392-VI «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» спеціальний дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів (лісорубний квиток, ордер, лісовий квиток) віднесений до дозвільного документа. Дозвільний орган, що видав документ дозвільного характеру, може звернутися до адміністративного суду з позовом про застосування заходу реагування у виді анулювання документа дозвільного характеру (абзац п`ятий частини сьомої статті 4-1 Закону № 2806-IV). Аналіз наведених норм права у взаємозв`язку дає підстави вважати, що ДП «Сарненське лісове господарство», видаючи лісорубний квиток у спірних відносинах, що є дозвільним документом (спеціальними дозволом на заготівлю деревини), діяло як дозвільний орган. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. За таких обставин постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 рокупідлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 243, 341, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України задовольнити частково. 2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 рокускасувати. 3. Адміністративну справу за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України до Державного підприємства «Сарненське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Рівненській області, про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування лісорубного квитка направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2019 року м . Київ Справа № 826/16025/18 Провадження № 11-471апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни (далі - приватний виконавець), треті особи: Акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - Банк), Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Еверест Істейт», про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року (суддя Пащенко К. С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (судді Лічевецький І. О., Мельничук В. П., Земляна Г. В.), УСТАНОВИЛА: 2 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати незаконними та протиправними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 57260656; - скасувати постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 19 вересня 2018 року № 57260656 та від 21 вересня 2018 року про накладення арешту на майно боржника; - зобов`язати приватного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття його до виконання та скасувати інші вжиті виконавцем заходи щодо примусового виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва від 5 вересня 2018 року. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що 25 вересня 2018 року Апеляційним судом міста Києва постановлено ухвалу (№ 796/165/2018) про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації як компенсацію за відповідне нерухоме майно. Цьому передувало задоволення цим же судом ухвалою від 5 вересня 2018 року клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову. На виконання цієї ухвали суду приватний виконавець відкрив виконавче провадження та всупереч резолютивній частині згаданої вище ухвали та вимогам Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року і діяв на дату звернення до суду з цим позовом; далі - Закон № 1404-VIII) прийняв постанову про накладення арешту на всі прості іменні акції Банку, частина яких перебуває у власності ОСОБА_1 , хоч він і не є боржником у цьому виконавчому провадженні. Крім того, у постанові про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту зазначено лише частину резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції, що призвело до фактичної зміни змісту судового рішення. До того ж за правилами пункту 2 частини другої статті 5 зазначеного Закону приватний виконавець не має права здійснювати примусове виконання згаданої вище ухвали, адже боржником за нею є держава - Російська Федерація. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 9 жовтня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку, що цей спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства. Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для розгляду. Незгода скаржника з висновками судів про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу обґрунтована тим, що ні стаття 74 Закону № 1404-VIII, яка регламентує порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, ні положення статей 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) та статті 287 КАС не визначають порядок оскарження дій та рішень виконавця особою, яка не є учасником виконавчого провадження, зокрема і до суду, який видав виконавчий документ. Тому на підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС цей позов має розглядатися саме судом адміністративної юрисдикції. Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається, що в провадженні Апеляційного суду міста Києва перебувала справа № 796/165/2018 за заявою ТОВ «Еверест Істейт», Приватного підприємства «Едельвейс-2000», Приватного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Фортуна», ПАТ «ЮБК-Інвест», ТОВ «Нива Тур», ТОВ «Iммe», Приватного підприємства «Планета», ТОВ «Крим дівелопмент», ПАТ «Аеробуд», ТОВ «Приватофіс», ТОВ «Дайріс», ТОВ «Ділайн ЛТД», ТОВ «Телерадіокомпанія «Жиса», ТОВ «Приватленд», ТОВ з іноземними інвестиціями «Дан-панорама», ТОВ «Санаторій «Енергетик», ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий вектор», ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36 про стягнення сум з боржника - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації як компенсацію за відповідне нерухоме майно. У названій справі Апеляційним судом міста Києва постановлено: - ухвалу від 5 вересня 2018 року про задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову; - ухвалу від 25 вересня 2018 року про надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду (м. Гаага, Королівство Нідерландів) від 2 травня 2018 року у справі ПТС № 2015-36. На виконання ухвали про вжиття заходів забезпечення позову 19 вересня 2018 року постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження № 57260656 та постановою від 21 вересня 2018 року накладено арешт на майно, зокрема і на те, яке знаходиться у власності ОСОБА_1 . Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Частиною першою статті 59 Закону№ 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення. ЦПК передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства(частина перша статті 19 цього Кодексу). Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Згідно з частиною другою статті 30 ЦПК позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Таким чином, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства. Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18). Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб`єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та необхідність захисту його прав у порядку цивільного судочинства. За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки відмова у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відповідає правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - без змін. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2019 року м. Київ Справа № 808/973/18 Провадження № 11-397апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Запорізької митниці Державної фіскальної служби (далі - Митниця) до Благодійного фонду «Ветерани Чорнобилю» про зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Митниці на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року (судді Коршун А. О., Панченко О. М., Чепурнов Д. В.), УСТАНОВИЛА: У березні 2018 року Митниця звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила зобов`язати Благодійний фонд «Ветерани Чорнобилю» сплатити витрати за зберігання товарів на складі Митниці у розмірі 298 тис. 762 грн 69 коп. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Митниця зазначила, що згідно з актом приймання-передачі від 27 вересня 2017 року митний орган прийняв від Благодійного фонду «Ветерани Чорнобилю» майно на відповідальне зберігання. Однак, після митного оформлення товару він не міг бути виданий відповідачу через відсутність оплати за зберігання відповідно до приписів Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 червня 2012 року № 731 (далі - Порядок № 731). Митницею було направлено на адресу відповідача лист із проханням відшкодувати витрати митного органу за зберігання товарів, у відповідь на який відповідач повідомив про відсутність його провини у затримці митних оформлень та про направлення відповідного листа до Прем`єр-міністра України з проханням не враховувати час проведення службового розслідування Національної поліції в Запорізькій області в обрахунок витрат митними органами. Митниця зазначила, що плата за зберігання товарів на складі склала 298 тис. 762 грн 69 коп. і до цього часу залишається несплаченою, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду. У ході розгляду справи суди встановили, що Благодійний фонд «Ветерани Чорнобилю» зареєстровано як юридичну особу 22 квітня 2003 року, код ЄДРПОУ 26374146, основним видом діяльності якої є надання іншої соціальної допомоги без забезпечення проживання. 10 травня 2017 року за митною декларацією типу ТР 81 А