Search the Community

Showing results for tags 'юрисдикция'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 734 results

  1. Постанова Іменем України 04 березня 2020 року м. Київ Справа № 688/3440/16-ц Провадження № 14-569 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Пророка В. В., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М., Ткачука О. С. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький до Виконавчого комітету Шепетівської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , Міністерство оборони України, про скасування рішення, визнання ордеру на житлове приміщення недійсним за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року, ухвалене суддею Янішевською О. С., та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів Грох Л. М., Костенка А. М., Талалай О. І., та ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог 1. У вересні 2016 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області із зазначеним позовом, в якому просив скасувати рішення Виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 21 січня 2014 року № 14, яким квартира АДРЕСА_1 була розподілена судді Шепетівського міськрайонного суду ОСОБА_1, та визнати ордер на це житлове приміщення недійсним. 2. Позовна заява мотивована тим, що Квартирно-експлуатаційною частиною Шепетівського району квартира АДРЕСА_1 була надана військовослужбовцеві Збройних Сил України ОСОБА_2 та його сім`ї. У подальшому ОСОБА_2 був переведений для проходження служби у місто Київ, вищевказану квартиру не приватизував, органам Міністерства оборони України не здав. 3. У 1999 році Квартирно-експлуатаційна частина Шепетівського району передала будинок по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Шепетівка. Рішенням Виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 21 січня 2014 року № 14 квартира була розподілена судді Шепетівського міськрайонного суду ОСОБА_1 з посиланням на рішення Полонського районного суду від 25 грудня 2013 року у справі № 681/2372/13-ц про забезпечення житлом ОСОБА_1 4. Позивач вважає, що зазначене рішення Виконавчого комітету Шепетівської міської ради є незаконним, оскільки повторне заселення вищевказаної квартири повинно було проводитись виключно військовослужбовцями Міністерства оборони України. Особа, якій розподілено житло, проживає у цьому житлі неправомірно. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій 5. Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. 6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами неправомірність рішення Виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 21 січня 2014 року № 14, а також існування обставин, які з огляду на вимоги Житлового кодексу Української РСР є підставами для визнання виданого ОСОБА_1 ордеру недійсним. 7. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року апеляційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький задоволена частково: рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року скасоване, провадження у цій справі закрите. 8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач і відповідач є юридичними особами, а тому справа № 688/3440/16-ц не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 9. В серпні 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) з касаційною скаргою на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 10. Зокрема, касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не в повній мірі з`ясовані всі фактичні обставини справи, не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції суперечить ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2016 року у справі № 686/9562/14-а, якою закрито провадження у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький до Виконавчого комітету Шепетівської міської ради Хмельницької області, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування рішення та визнання ордеру на житлове приміщення недійсним, в якій зазначено, що цей спір повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що квартира АДРЕСА_1 входить до житлового фонду Міністерства оборони України, а отже питання щодо її заселення вирішувати повинен був Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький та повторне заселення цього житлового приміщення повинно проводитись військовослужбовцями Міністерства оборони України. Позиція інших учасників справи 11. У жовтні 2017 року Виконавчий комітет Шепетівської міської ради надіслав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відхилити касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький, а рішення Ізяславського районного суду від 15 травня 2017 року залишити без змін. Рух справи в суді касаційної інстанції 12. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрите касаційне провадження в цій справі. 13. У травні 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) справа передана до Верховного Суду. 14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі позивача доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення зазначеної ухвали, якою було встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справа прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). Позиція Великої Палати Верховного Суду 16. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 17. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 18. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 19. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. 20. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. 21. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. 22. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. 23. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 24. Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки фактичний суб`єктний склад спору - позивач та відповідач є юридичними особами, його слід розглядати в порядку господарського судочинства. 25. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 26. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 27. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. 28. Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій,встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12). 29. ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 6, 10, 13, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 30. Отже, під час визначення підвідомчості цієї справи необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. 31. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 32. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України). 33. Водночас за змістом статей 58, 61 ЖК Української РСР єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер, надалі на підставі якого укладається відповідний договір найму такого приміщення. 34. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 відповідно до статей 51, 58, 61 ЖК Української РСР на підставі рішення Виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 21 січня 2014 року № 14 та ордера на вселення № 002098 серії ХМО набула право користування спірним жилим приміщенням. 35. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вказує, що оскільки вимоги про скасування зазначеного рішення Виконавчого комітету Шепетівської міської ради щодо надання жилого приміщення та про визнання недійсним ордера на вселення у це житлове приміщення безпосередньо пов`язані з оспорюванням позивачем права користування ОСОБА_1 цим об`єктом, то такий приватноправовий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов`язки цієї фізичної особи. 36. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зауважити про помилковість висновку суду апеляційної інстанції, що цей спір відповідно лише до суб`єктного складу має розглядатись господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків указаної фізичної особи. У разі оспорювання житлових прав фізичної особи ця фізична особа має бути відповідачем у такому спорі. 37. Схожі висновки вже висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в її постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194 цс 19), від 26 червня 2018 року у справі № 909/403/17 (провадження № 12-157 гс 18), від 30 травня 2018 року у справі № 909/911/17 (провадження № 12-99 гс 18). 38. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі. 39. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 40. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Щодо судових витрат 41. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору. Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року задовольнити частково. 2. Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 12 липня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. В. Пророк Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов Н. П. Лященко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Джерело: ЄДРСР 88062443
  2. ПОСТАНОВА Іменем України 28 січня 2020 року м. Київ Справа № 924/641/17 Провадження № 12-141гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г. розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу № 924/641/17 за позовом ОСОБА_1 до Колективного малого підприємства «Новатор», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ОСОБА_2 , на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування рішення ради Колективного малого підприємства «Новатор», оформленого протоколом Колективного малого підприємства «Новатор» від 06 вересня 2016 року № 3, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Василишин А. Р., Гудак А. В.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Колективного малого підприємства (далі - КМП) «Новатор» про визнання недійсним та скасування рішення ради КМП «Новатор», оформленого протоколом від 06 вересня 2016 року № 3 (далі - рішення). 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що засідання ради КМП «Новатор», яке відбулося 06 вересня 2016 року, проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували частки в майні підприємства в рівних частинах та мали б бути безпосередньо присутні на засіданні ради. Крім того, усі члени трудового колективу, які вказані в оскаржуваному протоколі, вже давно звільнені з підприємства, що підтверджується відомостями з реєстраційної справи КМП «Новатор», тому в силу вимог частини четвертої статті 98 Господарського кодексу України вони припинили своє членство у цьому підприємстві. Також позивач вказує, що засідання ради проходило без належного повідомлення позивача, тобто з порушенням порядку проведення засідання, а оскаржуваний протокол був підроблений з метою вчинення подальших реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що підтверджується висновком експерта від 20 лютого 2017 року № 31 Т. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. На загальних зборах трудового колективу з питань створення малого підприємства, які відбулись 5 грудня 1991 року (протокол № 1), було прийнято рішення створити Мале підприємство «Новатор» (далі - МП «Новатор»); прийняти статут; обрати директором МП «Новатор» ОСОБА_25 4. Наказом Державно-кооперативного виробничого об`єднання «Західелеваторагроспецбуд» від 12 грудня 1991 року № 344 затверджено статут МП «Новатор» та затверджено директором МП «Новатор» ОСОБА_24 Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської Ради народних депутатів від 19 грудня 1991 року № 302-Д зареєстровано МП «Новатор». 5. На загальних зборах членів трудового колективу МП «Новатор», які відбулись 20 березня 1993 року, було прийнято рішення перереєструвати МП «Новатор» у КМП «Новатор». 6. Згідно з розпорядженням Хмельницької міської Ради народних депутатів від 08 квітня 1993 року № 751 перереєстровано МП «Новатор» в КМП «Новатор», про що зроблено відповідну відмітку на статуті КМП «Новатор» у новій редакції. 7. Згідно з пунктом 1.1 вказаного статуту КМП «Новатор» створене шляхом реорганізації МП «Новатор» і є його правонаступником. Власником підприємства є його колектив (пункт 1.3 статуту). 8. Пунктом 2.1 статуту визначено, що сума статутного фонду підприємства може формуватися як за рахунок матеріальних, так і нематеріальних (інтелектуальних) внесків. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні засоби, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства (пункт 2.2 статуту). Джерелами формування майна підприємства відповідно до пункту 2.3 статуту є, зокрема, грошові та матеріальні внески колективу; доходи від прибутку, одержаного від господарської діяльності; доходи від цінних паперів (т. 1, а. с. 128). 9. Відповідно до пункту 7.1 статуту управління підприємством здійснюється на основі самоуправління самого колективу. Вищим органом управління є рада підприємства, до якої входять директор та представники трудового колективу. Рішення ради вважається чинним, якщо на ньому присутні не менше 3/4 членів ради. Рішення приймається відкритим голосуванням і є чинним, коли за нього проголосувало не менше 60 % членів ради підприємства. 10. Пунктом 7.2 статуту передбачено, що оперативне управління підприємством здійснює директор. Він організовує роботу підприємства, несе відповідальність у межах своїх повноважень, без доручень діє від імені підприємства, представляє в усіх організаціях, державних органах, відкриває рахунки в банках, видає накази, призначає керівників структурних підрозділів, приймає та звільняє з роботи, є розпорядником кредитів. 11. Протоколом ради КМП «Новатор» від 06 березня 1997 року затверджено список членів трудового колективу у кількості 17 осіб, до якого увійшов, зокрема, ОСОБА_1 . 12. 20 березня 2013 року відбулось засідання ради КМП «Новатор», оформлене протоколом № 1, на якому було прийнято рішення, зокрема, припинити діяльність КМП «Новатор» шляхом його перетворення у Приватне підприємство «Новатор Поділля» та створено відповідну комісію з перетворення. 13. Відповідно до протоколу від 21 червня 2016 року № 2 ради КМП «Новатор» на засіданні ради були присутні 14 осіб, в тому числі ОСОБА_1 , та було прийнято рішення про відміну протоколу від 20 березня 2013 року № 1 КМП «Новатор» щодо припинення діяльності КМП «Новатор» та реорганізацію підприємства; призначено головою ради КМП «Новатор» ОСОБА_1 14. У подальшому - 22 липня 2016 року були проведені загальні збори членів трудового колективу КМП «Новатор» (протокол № 3), на яких були присутні 16 членів, в тому числі ОСОБА_1 , та було прийнято рішення обрати та призначити керівником і підписантом КМП «Новатор» ОСОБА_1 15. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08 серпня 2016 року керівником КМП «Новатор» є ОСОБА_1 16. 06 вересня 2016 року відбулось засідання ради КМП «Новатор» (протокол № 3), на якому були присутні 19 осіб: ОСОБА_5 - заступник директора, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 . У протоколі вказано, що на засіданні ради підприємства присутні члени трудового колективу в кількості 100 відсотків від загальної кількості членів ради. Рада підприємства є повноважною для прийняття рішень з питань порядку денного. 17. На вказаному засіданні одноголосно прийняті, зокрема, такі рішення: обрано ОСОБА_5 на посаду директора КМП «Новатор»; встановлено, що членами трудового колективу підприємства є особи, присутні на цьому засіданні ради підприємства, які брали трудову участь у підприємстві з моменту його створення; затверджено перелік членів трудового колективу підприємства у складі присутніх на цьому засіданні ради підприємства та внесено зазначений перелік до статуту КМП «Новатор»; затверджено статут КМП «Новатор» у новій редакції. 18. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 11 жовтня 2017 року з 06 вересня 2016 року керівником КМП «Новатор» є ОСОБА_23 . Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 19. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення ради КМП «Новатор», оформлене протоколом від 06 вересня 2016 року № 3. 20. Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази відповідно до норм статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що ОСОБА_1 був учасником трудового колективу КМП «Новатор» і, відповідно, є належним позивачем у спорі про визнання недійсним рішення. Суд зазначив, що позивач згідно з пунктом 7.1 статуту КМП «Новатор» входить до ради підприємства, а оскільки його не було повідомлено про час, місце проведення засідання ради, про порядок денний, отже, позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушені його права як члена трудового колективу на участь в управлінні КМП «Новатор», що стало підставою для задоволення позовних вимог. 21. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у справі № 924/641/17 та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову. 22. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 березня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року. 23. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 травня 2019 року залучено Яцкову Г. М. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. 24. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року залишено без змін. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 25. У липні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у справі № 924/641/17, в якій вона просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 08 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , витребував справу № 924/641/17 з Господарського суду Хмельницької області та передав цю справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження судових рішень є порушення судами правил суб`єктної юрисдикції. 27. Відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент постановлення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 08 серпня 2019 року) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 28. З огляду на те, що ОСОБА_3 оскаржує постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у цій справі з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 серпня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 29. ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі посилається на те, що недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів, у цьому випадку засідання ради КМП «Новатор», рішення якого оформлене протоколом від 06 вересня 2016 року № 3, не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї юридичної особи. 30. Крім того, скаржник зазначає, що спір у цій справі не є спором між учасником та товариством, у тому числі учасником, який вибув, що пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності КМП «Новатор», а позивач не набув і не мав статусу учасника підприємства, що надавало б йому право звернутись до господарського суду як учаснику корпоративних відносин з відповідним позовом, тому, враховуючи суб`єктний склад сторін, зазначений спір не підлягає розгляду в господарських судах України і провадження мало бути припинено. 31. Інші учасники справи письмово своєї позиції стосовно касаційної скарги ОСОБА_3 не виклали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо юрисдикції суду 32. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_3 зазначила, що спір у цій справі не є спором між учасником та товариством, оскільки позивач не набув і не мав статусу учасника КМП «Новатор», що надавало б йому право звернутись до господарського суду як учаснику корпоративних відносин. 33. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. 34. За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви) норми якої кореспондуються зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 35. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин. 36. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 37. Разом з тим, відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви), статті 4 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 38. Юрисдикція господарських судів визначена пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на дату подання позовної заяви), пунктом 3 частини першої 20 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), за змістом яких господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 39. Визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов у зв`язку з порушенням порядку скликання та проведення засідання ради КМП «Новатор», що призвело до порушення прав позивача на участь в підприємстві, в управлінні підприємством та в засіданні ради. Отже, слід з`ясувати, чи виник цей спір з корпоративних відносин, зокрема, чи пов`язаний він зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності відповідної юридичної особи. 40. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (стаття 80 Цивільного кодексу України). 41. Статтею 81 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. 42. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (стаття 83 Цивільного кодексу України). 43. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (стаття 84 Цивільного кодексу України). 44. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження (стаття 87 Цивільного кодексу України). 45. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом (стаття 89 Цивільного кодексу України). 46. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 47. Частиною першою статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. 48. При цьому суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. 49. Як установлено судами, МП «Новатор» перереєстровано в КМП «Новатор» розпорядженням Хмельницької міської Ради народних депутатів від 08 квітня 1993 року № 751, про що зроблено відповідну відмітку на статуті КМП «Новатор» у новій редакції. 50. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про підприємства в Україні» (в редакції, чинній на момент створення КМП «Новатор») відповідно до форми власності можуть діяти, зокрема, колективні підприємства, засновані на власності трудового колективу підприємства. 51. Право колективної власності юридичної особи, створеної на базі майна її членів (учасників), полягає у використанні належних їй засобів виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників). 52. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про підприємства в Україні» у статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. 53. Закон України «Про підприємства в Україні» втратив чинність 01 січня 2004 року з набранням чинності Господарським кодексом України. 54. Частиною першою статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. 55. Залежно від форм власності, відповідно до статті 63 Господарського кодексу України, в Україні може діяти, зокрема, підприємство на основі колективної власності (підприємство колективної власності). 56. Згідно із частиною п`ятою статті 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. 57. За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить колективні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Підприємство колективної власності є однією з організаційно-правових форм підприємств, кваліфікуючою ознакою якої є визначена форма власності, на якій засноване і діє таке підприємство. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду співвласники колективного підприємства незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між ними та цим підприємством щодо його створення, діяльності, управління або припинення діяльності є корпоративними (пункт 34 постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, провадження № 14-444цс19). 58. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що КМП «Новатор» утворене членами трудового колективу за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності учасників підприємства, їх спільного управління справами. 59. Звідси, Велика Палата Верховного Суду вважає, що КМП «Новатор» за способом утворення є корпоративним підприємством, яке характеризується тим, що утворилося засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об`єднання майна та трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються. 60. Оскільки КМП «Новатор» є корпоративним підприємством, то і його учасники мають відповідні корпоративні права, змістом яких є, зокрема, й те, що учасники підприємства мають право на участь в управлінні ним й інші правомочності, передбачені законом і статутом. 61. У цій справі, звертаючись з позовом, ОСОБА_1 фактично зазначив про порушення його корпоративних прав як учасника КМП «Новатор». 62. Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 (провадження № 12-4гс19) та від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19 (провадження № 12-133гс19)). 63. Отже, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства. Щодо вирішення спору по суті 64. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказує, що засідання ради КМП «Новатор», яке відбулось 06 вересня 2017 року, проходило за відсутності кворуму, необхідного для проведення такого засідання, та без належного повідомлення позивача, тобто з порушенням порядку його скликання та проведення. Тому рішення ради КМП «Новатор» підлягає визнанню недійсним та скасуванню. 65. Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що порядок скликання та проведення засідань ради КМП «Новатор» статутом підприємства не врегульований. 66. Разом з тим, порядок скликання та проведення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи визначений законодавством України (Цивільним та Господарським кодексами України, а також, зокрема, законами України «Про акціонерні товариства», «Про господарські товариства» та «Про кооперацію»), за положеннями якого учасники (акціонери, члени) юридичної особи мають бути до початку загальних зборів повідомлені про дату, місце, час проведення та порядок денний таких зборів. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що такий порядок скликання загальних зборів вищого органу управління юридичної особи не залежить від її організаційно-правової форми, є загальноприйнятим та таким, що гарантує забезпечення права учасника (акціонера, члена) юридичної особи на участь в управлінні нею. 67. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Зокрема, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання. 68. Ураховуючи норми статті 167 Господарського кодексу України, правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19)). 69. Позивачеві не може бути відмовлено у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів тільки з мотивів недостатності його голосів для зміни результатів голосування з прийнятих загальними зборами учасників (акціонерів, членів) рішень, оскільки вплив учасника (акціонера, члена) на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17). 70. Оскільки, як установили суди попередніх інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного рішення ради підприємства ОСОБА_1 є учасником КМП «Новатор», який має право брати участь у засіданнях ради цього підприємства, то в оскаржуваних судових рішеннях міститься правильний висновок, що внаслідок неповідомлення ОСОБА_1 про час, місце проведення засідання ради та про порядок денний позивача було позбавлено можливості взяти участь у засіданні ради, чим порушено його права на участь в управлінні КМП «Новатор». 71. Звідси, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у цій справі, а тому оскаржувані судові рішення є таким, що постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права. 72. Таким чином, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги ОСОБА_3 , Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 73. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 74. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 75. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення. Щодо судових витрат 76. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 77. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСОБА_3 без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04 червня 2019 року у справі № 924/641/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87902764
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Справа № 1340/5441/18 Провадження № 11-944апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Гриціва М. І., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року (суддя Гулик А. Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року (судді Кузьмич С. М., Довга О. І., Улицький В. З.) у справі за позовом голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 до Львівської обласної ради (далі - Рада) про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити дії та ВСТАНОВИЛА : 1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовними вимогами: - визнати незаконним і скасувати рішення Ради від 20 березня 2018 року № 648 «Про реорганізацію служби громадського здоров`я»; - зобов`язати відповідача здійснити поворот виконання рішення та поновити державну реєстрацію комунальних закладів Ради «Львівський обласний медичний інформаційно-аналітичний центр» і «Львівський обласний центр здоров`я»; - визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію Комунального закладу Ради «Львівський обласний центр громадського здоров`я» на базі Комунального закладу Ради «Львівський обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом». 2. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 січня 2019 року провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закрив, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2019 року ухвалу суду залишив без змін. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що прийняття відповідачем оскарженого рішення та здійснення у зв`язку із цим припинення державної реєстрації указаних вище комунальних закладів є етапом реалізації волі власника, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Таким чином, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні обласних рад, не може бути розглянуто за правилами КАС України. 3. ОСОБА_1 не погодилася з рішеннями судів попередніх інстанцій і звернулася з касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення рішення про задоволення позовних вимог. Серед іншого позивачка покликається на безпідставність і процесуальне порушення закриття судами провадження у справі, що призвело до порушення її права на судовий захист. Зазначає, що предметом позову в цій справі є дотримання порядку оприлюднення проєкту рішення суб`єкта владних повноважень щодо припинення комунальних закладів, а вимога про його скасування є похідною та належним способом відновлення порушеного права. 4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 серпня 2019 року відкрив касаційне провадження. 05 вересня 2019 року цей самий суд ухвалою передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. 5. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За положеннями пунктів 1, 2 та 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого особа звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача. Статтею 2 ЗаконуУкраїни від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) встановлено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до частини першої статті 3 вказаного Закону громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Частиною другою статті 10 Закону № 280/97-ВРврегульовано, що обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Згідно з пунктом 20 частини першої статті 43 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників. Положеннями статті 60 цього Закону визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на заклади охорони здоров`я. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Відповідно до статті 32 Закону № 280/97-ВРдо відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, управління закладами охорони здоров`я, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм. Статтею 3 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) визначено, що заклад охорони здоров`я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників; охорона здоров`я - це система заходів, що здійснюються, зокрема, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров`я. Положеннями статті 14 Закону № 2801-XII передбачено, що органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров`я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВРрада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. З наведених норм можна зробити висновок, що прийняття рішень щодо управління закладами охорони здоров`я є як реалізацією державної політики у сфері охорони здоров`я, так і виконанням від імені територіальної громади управлінської функції у сфері управління закладами охорони здоров`я шляхом прийняття відповідних нормативних актів, а відтак - є актом органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України. Звертаючись із цим позовом до суду, позивачка вказувала на порушення відповідачем ряду нормативно-правових актів при прийнятті оскаржуваного рішення, а також на порушення інтересів територіальної громади в цілому та позивачки зокрема. З огляду на те, що предметом спору в цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на виконання від імені територіальної громади функції управління закладами охорони здоров`я, і таке рішення впливає не лише на права та інтереси позивачки як члена територіальної громади, а й на інтереси територіальної громади в цілому, то позивачка скористалася своїм правом, визначеним статтею 59 Закону № 280/97-ВР, на його оскарження в порядку адміністративного судочинства. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі має бути вирішений за правилами цивільного судочинства. Доводи скаржниці щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції. 6. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. За змістом частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року скасувати. Справу за позовом голови профспілкового комітету профспілкової організації Львівського обласного медичного інформаційно-аналітичного центру профспілки працівників охорони здоров`я ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання незаконним і скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити дії направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач М. І. Гриців Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С . В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська О. Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 87951340
  4. ПОСТАНОВА Іменем України 18 лютого 2020 року м. Київ Справа № 912/2730/18 Провадження № 12-170гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Уркевича В. Ю., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І. В., позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України у Кіровоградській області (представник - Гвоздік О. В.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 912/2730/18 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Кіровоградській області до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства «Олександрійський шовкорадгосп», про визнання протиправним та скасування наказу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року (головуючий суддя Орєшкіна Е. В., судді Широбокова Л. П., Іванов О. Г.) і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року (суддя Макаренко Т. В.) та УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У жовтні 2018 року Регіональне відділення Фонду державного майна України у Кіровоградській області (далі - РВ ФДМУ) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 13 жовтня 2017 року № 11-8003/14-17-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» (далі - наказ). 2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку зі зміною приватизаційного законодавства оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру порушує норми чинного законодавства та знецінює вартість єдиного майнового комплексу Державного підприємства (далі - ДП «Олександрійський шовкорадгосп»), для якого оформлена у встановленому порядку в користування земельна ділянка загальною площею 304,8819 га. 3. РВ ФДМУ 08 січня 2019 року подано заяву про зміну підстави позову щодо додаткового застосування до заявлених підстав позову положень частини четвертої статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» (далі - Закон № 2163-ХІІ), чинного на час прийняття оскаржуваного наказу. Фактичні обставини справи, встановлені судами 4. Наказом РВ ФДМУ від 07 серпня 2012 року № 276 «Про прийняття рішення про приватизацію Державного підприємства - Олександрійський шовкорадгосп» вирішено приватизувати ДП «Олександрійський шовкорадгосп». 5. Відповідно до акта приймання-передачі від 30 грудня 2015 року, затвердженого наказом РВ ФДМУ від 31 грудня 2015 року № 555, єдиний майновий комплекс ДП «Олександрійський шовкорадгосп» передано зі сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління РВ ФДМУ. 6. Наказом ГУ Держгеокадастру від 31 січня 2017 року № 11-733/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області. Надано ДП «Олександрійський шовкорадгосп» у постійне користування земельні ділянки площею 304,8819 га, у тому числі: 187,2205 га - багаторічні насадження, 97,3073 га - рілля, 20,3541 га - пасовища. 7. Наказом ГУ Держгеокадастру від 13 жовтня 2017 року № 11-733/14-17-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» надано ДП «Олександрійський шовкорадгосп» дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у його постійному користуванні, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 304,8819 га, у тому числі 187,2205 га - багаторічні насадження, 97,3073 га - рілля, 20,3541 га - пасовища. 8. За матеріалами справи, працівниками ДП «Олександрійський шовкорадгосп» та прирівняними до них особами (пенсіонерами із числа колишніх працівників) подано до ГУ Держгеокадастру клопотання про передачу у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель, що знаходяться в постійному користуванні ДП «Олександрійський шовкорадгосп» на підставі статей 25, 118 Земельного кодексу України (т. 1, а. с.171-198). 9. Наказом Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) від 27 березня 2018 року № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» скасовано всі рішення РВ ФДМУ, прийняті щодо приватизації ДП «Олександрійський шовкорадгосп». 10. На виконання наказу ФДМУ від 27 березня 2018 року № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» позивачем видано наказ від 25 квітня 2018 року № 186 «Про прийняття рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу Державного підприємства «Олександрійський шовкорадгосп», згідно з яким приватизацію вирішено здійснити шляхом продажу на аукціоні. 11. На переконання позивача, оспорюваний наказ прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, що перешкоджає продажу єдиного майнового комплексу ДП «Олександрійський шовкорадгосп» і стало причиною звернення до суду із цим позовом. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 12. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру. 13. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема приписів Закону України від 10 липня 1996 року № 290/96-ВР «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» (далі - Закон № 290/96-ВР) та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95), до завершення приватизації ДП «Олександрійський шовкорадгосп» шляхом перетворення в колективне сільськогосподарське підприємство. 14. При цьому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, зазначив, що позивач просив визнати оскаржуваний наказ протиправним та скасувати його. Суди вказали, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, тому в цьому випадку, на думку судів, вимога щодо визнання наказу недійсним, а не протиправним, буде саме тим ефективним способом захисту, який виходячи із суті спору зможе відновити порушене право позивача. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 15. У серпні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ Держгеокадастру на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року, у якій скаржник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та закрити провадження у справі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 16. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру та передав справу № 912/2730/18 разом із цією касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України. 17. За частиною шостою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент постановлення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду ухвали від 27 вересня 2019 року) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 18. Оскільки ГУ Держгеокадастру оскаржує постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року і рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року в цій справі з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 жовтня 2019 року справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 19. Касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій помилково віднесли цей спір до категорії господарських, оскільки, на його думку, оскаржуваний позивачем наказ є рішенням розпорядчого характеру, прийнятим з метою реалізації відповідачем своїх контрольних функцій у сфері управління, наслідком виконання якого є не набуття речового права на земельні ділянки, а лише складання відповідного проекту землеустрою щодо їх відведення, тобто після реалізації спірного наказу не виникає цивільне речове право, у зв`язку із чим цей спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства. Доводи позивача 20. РВ ФДМУ у своєму відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру зазначило, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи, посилаючись на пункти 2 та 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, правомірно розглянули справу в порядку господарського судочинства. 21. Крім цього, РВ ФДМУ у відзиві звернуло увагу на те, що Кіровоградським окружним адміністративним судом у справі № 811/1522/18 за позовом РВ ФДМУ до ГУ Держгеокадастру, третя особа - ДП «Олександрійський шовкорадгосп», про визнання протиправним та скасування наказу встановлено, що в цій справі існує спір між юридичними особами щодо розпорядження майном, а також спір стосується приватизації майна, тому відноситься до юрисдикцій господарських судів, у зв`язку із чим ухвалою вказаного суду від 27 вересня 2018 року закрито провадження в адміністративній справі та роз`яснено позивачу про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства. 22. У судовому засіданні представник РВ ФДМУ заперечив проти касаційної скарги та наголосив на тому, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив залишити їх без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо юрисдикції суду 23. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ Держгеокадастру зазначило, що спір у цій справі пов`язаний з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та є публічно-правовим, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. 24. Визначаючи юрисдикційність спору, суди повинні з`ясувати, чи спір є приватноправовим або публічно-правовим; чи виник він з відносин, урегульованих нормами цивільного права; чи пов`язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин. 25. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності та територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. 26. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення), пунктом 1 якого визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. 27. Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Держгеокадастру, у тому числі й ГУ Держгеокадастру. 28. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи (підпункт 31 пункту 4 Положення). 29. Стаття 15-1 Земельного кодексу України визначає повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема щодо: внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. 30. Статтею 25 Земельного кодексу України визначено порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, зокрема визначено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). 31. Частинами третьою - п`ятою статті 118 цього Кодексу передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. 32. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель. 33. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом. 34. Згідно із частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. 35. Положеннями частин сьомої, десятої, одинадцятої статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. 36. Отже, наведеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа і визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. 37. Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 38. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. 39. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 40. Так, у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 (провадження № 12-82гс19), від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц (провадження № 14-5зц18), від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 (провадження № 11-475апп18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/864/17 (провадження № 12-61гс18) Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки. 41. Проект технічної документації земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом. 42. Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту технічної документації щодо земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. 43. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. 44. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. 45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 46. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 47. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 48. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 49. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 50. Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. 51. Як установили суди попередніх інстанцій, наказом ГУ Держгеокадастру від 31 січня 2017 року № 11-733/14-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення» надано в постійне користування ДП «Олександрійський шовкорадгосп» спірну земельну ділянку. 52. Крім цього, з установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спір виник щодо правомірності наказу ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проекту технічної документації щодо земельних ділянок, які є державною власністю і знаходяться в постійному користуванні третьої особи у цій справі - ДП «Олександрійський шовкорадгосп». 53. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 9 грудня 2011 року № 4107-VI «Про Фонд державного майна України» ФДМУ у сфері приватизації державного майна здійснює, зокрема, повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. 54. Суди попередніх інстанцій установили, що після прийняття рішення про приватизацію ДП «Олександрійський шовкорадгосп» управління останнім перейшло до РВ ФДМУ. 55. Таким чином, повноваження власника державного майна - єдиного майнового комплексу ДП «Олександрійський шовкорадгосп», до складу якого входить і спірна земельна ділянка, здійснює РВ ФДМУ. 56. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, у тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 2, 6, 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України). 57. Оскільки у цій справі встановлено наявність існуючого речового права на спірні земельні ділянки, а наказ відповідача, який оскаржується, - про надання дозволу на розробку проекту технічної документації щодо приватизації земель сільськогосподарського призначення державної власності з метою передання їх у власність (користування) іншим особам може спричинити порушення речового права ДП «Олександрійський шовкорадгосп» (права постійного користування земельною ділянкою), яке перебуває в процесі приватизації та повноваження власника державного майна якого (єдиного майнового комплексу ДП «Олександрійський шовкорадгосп») здійснює РВ ФДМУ, то висновок судів попередніх інстанцій про існування цивільно-правового спору є правильним. Звідси доводи скаржника про публічно-правовий характер спірних правовідносини є необґрунтованими. 58. Додатково Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Кіровоградським окружним адміністративним судом у справі № 811/1522/18 за позовом РВ ФДМУ до ГУ Держгеокадастру, третя особа - ДП «Олександрійський шовкорадгосп», про визнання протиправним та скасування наказу ухвалою від 27 вересня 2018 року закрито провадження в адміністративній справі та роз`яснено позивачу про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства. 59. Отже, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства. Щодо вирішення спору по суті 60. Приймаючи рішення у справі про задоволення позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний наказ видано, зокрема, без дотримання положень вимог Закону № 290/96-ВР та Указу № 720/95, з приводу чого Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 61. Суди попередніх інстанцій встановили, що ДП «Олександрійський шовкорадгосп» з 07 серпня 2012 року перебуває в процесі приватизації (згідно з наказом РВ ФДМУ від 07 серпня 2012 року № 276). 62. Відповідно до статті 11 Закону № 2163-ХІІ (чинного на момент прийняття оскаржуваного наказу; втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна»; далі - Закон № 2269-VIII) порядок приватизації державного майна передбачає, зокрема: опублікування списку об`єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується; проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об`єкта приватизації; затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію. 63. За змістом частини четвертої статті 12 Закону № 2163-ХІІ у місячний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку державним органам приватизації функції з управління цим майном, крім майна, що не підлягає приватизації, в тому числі матеріальних носіїв секретної інформації. З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об`єкт, забороняється: здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; внесення майна до статутного капіталу інших суб`єктів господарювання, передача майна в управління та здійснення операцій з борговими вимогами і зобов`язаннями (факторинг), якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума вартості майна, що відчужується, або зобов`язань перевищує 5 відсотків підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об`єкт; зміна номінальної вартості або кількості акцій без зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства; прийняття рішень про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу товариства; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. 64. Частиною шостою статті 12 Закону № 2163-ХІІ установлено, що приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації. 65. Таким чином, з моменту прийняття РВ ФДМУ наказу від 07 серпня 2012 року № 276 «Про прийняття рішення про приватизацію Державного підприємства - Олександрійський шовкорадгосп» на ДП «Олександрійський шовкорадгосп» поширюються обмеження щодо розпорядження майном та земельною ділянкою державної власності, визначені частиною четвертою статті 12 Закону № 2163-ХІІ, які діють до завершення приватизації об`єкта. 66. Водночас під час чинності зазначених обмежень 28 липня 2017 року ДП «Олександрійський шовкорадгосп» видано наказ № 17 «Про створення комісії з розроблення проекту організації розпаювання землі та визначення розміру земельних часток (паїв)» (т. 1, а. с 159). 67. Рішенням загальних зборів трудового колективу ДП «Олександрійський шовкорадгосп» (протокол від 01 серпня 2017 року № 3 ), серед іншого, затверджено список працівників та прирівняних до них осіб (колишніх працівників, а зараз - пенсіонерів) ДП «Олександрійський шовкорадгосп» і працівників державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, а також пенсіонерів з їх числа, які відповідно до статті 25 Земельного кодексу України мають право на отримання земельних ділянок із земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Олександрійський шовкорадгосп». 68. Вказані особи, визначені зазначеним рішенням загальних зборів, звернулися до ГУ Держгеокадастру з клопотаннями про надання дозволів ДП «Олександрійський шовкорадгосп» на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель, що знаходяться в постійному користуванні ДП «Олександрійський шовкорадгосп»; про передачу у власність кожному з них земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель, що знаходяться в постійному користуванні ДП «Олександрійський шовкорадгосп», у розмірі 2 га (т. 1, а. с 171-198). 69. За результатами розгляду зазначених клопотань ГУ Держгеокадастру видано оспорюваний наказ. 70. Звідси оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру, реалізація якого може призвести до зменшення вартості єдиного майнового комплексу ДП «Олександрійський шовкорадгосп» внаслідок зменшення розміру земельної ділянки державної власності, що перебуває в постійному користуванні ДП «Олександрійський шовкорадгосп», виданий усупереч приписам частини четвертої статті 12 Закону № 2163-ХІІ, а тому є таким, що порушує права власника державного майна, повноваження якого здійснює РВ ФДМУ, що є підставою для визнання наказу недійсним. 71. Натомість суди попередніх інстанцій зазначили, що підставою для визнання недійсним оспорюваного наказу є його прийняття до завершення приватизації ДП «Олександрійський шовкорадгосп» шляхом перетворення останнього в колективне сільськогосподарське підприємство, чим порушено законодавство, зокрема норми Закону № 290/96-ВР та Указу № 720/95. 72. Так, відповідно до статті 5 Закону № 290/96-ВР (чинного на момент прийняття оскаржуваного наказу; втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом № 2269-VIII) приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або в акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). 73. Натомість згідно з пунктом 1 Указу № 720/95 паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. 74. Звідси слідує, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин приписи Закону № 290/96-ВР, яким питання приватизації земель державних сільськогосподарських підприємств їх працівниками не регламентуються. Також застосуванню не підлягали й положення Указу № 720/95 щодо паювання земель, переданих сільськогосподарським підприємствам у колективну власність, оскільки земельна ділянка, закріплена за ДП «Олександрійський шовкорадгосп» на праві постійного користування, перебуває в державній власності. 75. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог, однак виходили з інших мотивів, які є необґрунтованими. Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 76. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 77. Згідно з положеннями статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 78. З огляду на викладене касаційна скарга ГУ Держгеокадастру підлягає задоволенню частково. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат 79. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 80. За змістом пункту 1 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. 81. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення без змін резолютивної частини цих рішень, якими позовні вимоги задоволено, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А: 1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області задовольнити частково. 2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року у справі № 912/2730/18 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. 3. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 червня 2019 року та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27 лютого 2019 року у справі № 912/2730/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87902777
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м. Київ Справа № 916/912/19 Провадження № 12-184гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Чепака І. В., представника Первинної профспілкової організації Білгород-Дністровського морського торговельного порту - Кісільової Катерини Олександрівни, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 червня 2019 року, постановлену суддею Смелянець Г. Є., та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 серпня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Разюк Г. П., Богатиря К. В., Колоколова С. І., у справі за позовом Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» до Первинної профспілкової організації Білгород-Дністровського морського торговельного порту про стягнення 3 601 096,99 грн. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У березні 2019 року Державне підприємство «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (далі - ДП «Білгород-Дністровський МТП») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Первинної профспілкової організації Білгород-Дністровського морського торговельного порту (далі - Профспілка) 3 601 096,99 грн заборгованості, яка утворилася протягом 2011-2018 років за реалізацію путівок на базу відпочинку «Прибій». 2. Відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі з посиланням на те, що спірні правовідносини виникли з колективного договору (реєстраційний № 55 від 04 листопада 2013 року), укладеного між трудовим колективом ДП «Білгород-Дністровський МТП» та адміністрацією цього підприємства, а тому спір, що виник між сторонами, є колективним трудовим спором, який не має господарського характеру і не підлягає вирішенню в судах господарської юрисдикції. Фактичні обставини справи, установлені судами 3. Між роботодавцем (адміністрацією) - ДП «Білгород-Дністровський МТП» в особі директора підприємства Сєчкіна С. А. та Профспілкою (яка уповноважена представляти інтереси трудового колективу підприємства) в особі голови Профспілки Сергєєва І. В. укладено колективний договір на 2013-2015 роки, який прийнятий зборами трудового колективу 29 жовтня 2013 року та зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення Білгород-Дністровської міської ради 04 листопада 2013 року за № 55 (далі - колективний договір), до якого неодноразово вносилися зміни та доповнення. 4. Згідно з абзацом десятим пункту 5.2.1 розділу 5 колективного договору «Гарантії, компенсації, пільги. Соціальний захист, задоволення культурних і духовних потреб працівників» сторони домовилися спільно формувати і розподіляти кошти на соціально-культурні заходи, пільги і компенсації працівникам, використовувати їх виходячи із пріоритетів і фінансових можливостей підприємства згідно із затвердженим кошторисом використання коштів на соціально-культурні заходи, пільги і компенсації працівникам, у тому числі надавати профспілковому комітету 10 % від загальної кількості путівок на базу відпочинку «Прибій» для їх розподілу за пільговою ціною; 40 % від загальної кількості путівок реалізовувати робітникам підприємства за їх собівартістю; 50 % загальної кількості путівок реалізовувати стороннім організаціям та особам. Змінами і доповненнями до колективного договору, прийнятими на сумісному засіданні адміністрації та профкому 23 травня 2017 року та зареєстрованими Управлінням соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради 29 травня 2017 року № 52, відсоток надання профспілковому комітету від загальної кількості путівок на базу відпочинку «Прибій» для їх розподілу за пільговою ціною збільшено до 20 %. 5. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем положень абзацу десятого пункту 5.2.1 розділу 5 колективного договору та вмотивовані положеннями статей 1, 3, 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», статті 10 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 509, 525, 526, 639 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Одеської області ухвалою від 24 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 серпня 2019 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрив провадження у справі, оскільки спір виник із трудових правовідносин, спрямований на захист трудових прав працівників і не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Суди послалися на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17 (провадження № 12-92гс18). 7. Суд першої інстанції зазначив, що спір у цій справі виник із колективного договору, який господарські відносини між суб`єктами господарювання не регулює, а спрямований на регулювання трудових і соціально-економічних відносин між роботодавцем і працівниками. Розбіжності, які виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо виконання колективного договору згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» визначено як колективний трудовий спір (конфлікт). Цим же Законом установлено окремий (позасудовий) порядок вирішення колективного трудового спору, зокрема трудовим арбітражем. Тобто можливість судового порядку для розгляду цього спору не передбачена процесуальним законодавством та зазначеним Законом. 8. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, однак зазначив, що позивач не позбавлений права звернутися з позовом за захистом своїх прав у порядку цивільного судочинства на підставі частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 9. У вересні 2019 року ДП «Білгород-Дністровський МТП» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Скаржник послався на порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, оскільки вважає, що цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Зазначив, що судами попередніх інстанцій помилково визначено характер правовідносин між сторонами; проігноровано ту обставину, що відносини сторін є виключно розрахунковими і не стосуються порядку нормування, оплати, охорони праці, тривалості робочого часу і відпочинку, організації і обслуговування робочих місць тощо; Профспілка виступає як юридична особа, а її діяльність регулюється нормами ГК України; посилання на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду є помилковим, оскільки обставини у справах різняться. Доводи інших учасників справи 11. Профспілка подала відзив на касаційну скаргу, в якому вона не погоджується з доводами скаржника та зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин, що склалися між сторонами, судові рішення ухвалили з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що між сторонами не існує господарських чи розрахункових правовідносин щодо придбання путівок у межах колективного договору; натомість існують відносини із забезпечення дотримання соціальних та трудових прав працівників порту та надання їм пільг і компенсацій; між сторонами виникли розбіжності щодо виконання пункту 5.2.1 розділу 5 колективного договору, що відповідає визначенню колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до пункту «в» статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 12. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 17 жовтня 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 13. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 14. Профспілка є відповідачем за позовом роботодавця (адміністрації) про стягнення заборгованості за реалізацію путівок на базу відпочинку, яка є структурним підрозділом позивача. 15. Як уже зазначалося, спірні відносини стосуються виконання умов абзацу десятого пункту 5.2.1 розділу 5 укладеного сторонами колективного договору (зі змінами і доповненнями), згідно з яким сторони домовилися спільно формувати і розподіляти кошти на соціально-культурні заходи, пільги і компенсації працівникам, використовувати їх виходячи із пріоритетів і фінансових можливостей підприємства згідно із затвердженим кошторисом використання коштів на соціально-культурні заходи, пільги і компенсації працівникам, у тому числі надавати профспілковому комітету відсоток від загальної кількості путівок на базу відпочинку для їх розподілу за пільговою ціною. 16. Суди дослідили, що колективний договір є нормативно-правовим документом, укладеним з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів найманих працівників і роботодавця, сприяння узгодженню інтересів сторін та юридичному узаконенню їхньої співпраці. Сторони домовилися оперативно вживати заходів щодо усунення передумов виникнення колективних трудових суперечок (конфліктів), а в разі їх виникнення прагнути врегулювати суперечки без зупинки виробництва шляхом переговорів у порядку, встановленому законами України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» і «Про колективні договори і угоди», а також галузевою угодою і колективним договором (пункти 1.4, 13.1.3 колективного договору). 17. Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив із того, що спір спрямовано на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та частиною першою статті 19 ЦПК України, а отже, висновок господарського суду першої інстанції про те, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, є правильним. 18. Велика Палата Верховного Суду погоджується із вказаним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке. 19. У силу частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 20. За змістом частини першої статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. 21. Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», КЗпП України. 22. Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку. Первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси; здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового уповноваженого представника, який діє в межах прав, наданих Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статутом професійної спілки (частина перша статті 37 цього Закону, частина друга статті 2, частини перша та друга статті 246 КЗпП України). 23. Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, вказаним вище Законом, КЗпП України, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 зазначеного Кодексу). 24. За змістом статей 1, 2 згаданого Закону професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти. Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів її членів. 25. Приписами статті 10 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Цей договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони (стаття цього 3 Закону). 26. Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено статтею 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», статтею 13 КЗпП України. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. 27. У свою чергу правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), взаємодію сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». 28. Установлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання (стаття 1 цього ж Закону). 29. Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю. Сторонами такого спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (статті 2, 3 вказаного Закону). 30. Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін. 31. Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень здійснюється трудовим арбітражем. 32. Спір, який розглядається, не є колективним трудовим спором, адже позивачем виступає роботодавець(ДП «Білгород-Дністровський МТП»), а відповідачем - Профспілка, тоді як відповідно до статей 6, 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ініціатором виникнення колективного трудового спору можуть бути лише працівники (уповноважений ними орган), а не роботодавець. 33. Так, стаття 6 цього Закону передбачає, що колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло. 34. Суди попередніх інстанцій з`ясували, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник щодо виконання абзацу десятого пункту 5.2.1 розділу 5 колективного договору, що регулює питання надання гарантій, компенсацій, пільг, соціального захисту, задоволення культурних і духовних потреб працівників. 35. За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 36. Втім, цей спір не можна визнати таким, що випливає зі здійснення господарської діяльності. Передання путівок на базу «Прибій» Профспілці здійснювалося не на підставі договору купівлі-продажу, а відповідно до положень колективного договору, що регулюють гарантії, компенсації, пільги, соціальний захист, задоволення культурних і духовних потреб працівників. Тому передання путівок Профспілці не є господарською діяльністю ДП «Білгород-Дністровський МТП» з реалізації товарів чи надання послуг чи господарською діяльністю Профспілки з подальшої реалізації таких путівок. 37. Профспілка стверджує, що відповідні путівки надавалися на безоплатній основі для поширення серед працівників - членів Профспілки, тоді як ДП «Білгород-Дністровський МТП» вважає, що Профспілка має оплатити передані путівки відповідно до виставлених рахунків за період 2011 - 2016 роки. Таким чином, між сторонами існує різне тлумачення відповідних положень колективного договору, які передбачають гарантії, компенсації, пільги, соціальний захист, задоволення культурних і духовних потреб працівників. 38. Викладене спростовує наведені в касаційній скарзі доводи про те, що характер спірних правовідносин є виключно розрахунковими і не стосується зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, а також, що спірні відносини відносяться до господарського забезпечення, що відповідає приписам частини третьої статті 3 ГК України. 39. За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 40. ГПК України не передбачено положень, які б віднесли спір у цій справі до таких, що відносяться до юрисдикції господарського суду. Тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є господарським, а підлягає розгляду судами цивільної юрисдикції. 41. Це не виключає право трудового колективу ДП «Білгород-Дністровський МТП» ініціювати розгляд вимог, які випливають з положень абзацу десятого пункту 5.2.1 розділу 5 колективного договору,в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». 42. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 43. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 44. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). 45. Перевіривши в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. 46. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права. Щодо судових витрат 47. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» залишити без задоволення. 2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24 червня 2019 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 серпня 2019 року у справі № 916/912/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87951303
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м. Київ Справа № 570/1472/19 Провадження № 14-629цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Державна установа «Городищенська виправна колонія № 96» (далі - Колонія), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлюк Ірини Анатоліївни на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року у складі судді Штогуна О. С. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевича С. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Колонії про зобов`язання повернути майно та відшкодування майнової шкоди і ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив зобов`язати відповідача повернути йому тюнер DVBT2 EUROSKY в робочому стані та відшкодувати майнову шкоду у зв`язку з пошкодженням приставки для цифрового телебачення EUROSKY та Portable DVD Definition у розмірі 1000,00 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що вироком суду від 03 жовтня 2005 року його засуджено до довічного позбавлення волі за статтями 115, 121 та 122 Кримінального кодексу України. Суд визначив місце утримання - в Колонії. ОСОБА_1 придбав та отримав тюнер DVBT2 EUROSKY та приставку для цифрового телебачення EUROSKY та Portable DVD Definition, що зафіксовано у відповідному журналі. Так як не допускається тримання в одній камері двох тюнерів, то позивач передав відповідачу на зберігання тюнер DVBT2 EUROSKY. Однак у подальшому його прохання повернути цей тюнер залишилося без задоволення, чим порушено його право користування майном. 04 січня 2019 року під час проведення обшуку в його камері працівники Колонії навмисно та безпідставно пошкодили приставку для цифрового телебачення EUROSKY та Portable DVD Definition, чим спричинили майнову шкоду в розмірі 1000,00 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції керувався тим, що всилу положень пункту 4 частини першої статті 5, пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на справи за позовними заявами про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії поширюється юрисдикція адміністративних судів. Суд першої інстанції вважав, що оскільки у позовній заяві позивач вказував на протиправну бездіяльність відповідача під час розгляду його звернення щодо повернення майна та просив зобов`язати відповідача вчинити дії, а саме повернути належне йому майно, то ці вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 липня 2019 року ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи ухвалу законною й обґрунтованою та відсутніми підстави для її скасування. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлюк І. А. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не заявляв вимог вирішити публічно-правовий спір у розумінні положень КАС України. Заявлені позовні вимоги є майновими, підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 25 вересня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів про віднесення цього спору до адміністративної юрисдикції з огляду на таке. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Частиною п`ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. У поданому до суду в порядку цивільного судочинства позові ОСОБА_1 заявив такі вимоги: - зобов`язати відповідача повернути йому тюнер DVBT2 EUROSKY у робочому стані; - відшкодувати йому майнову шкоду у зв`язку з пошкодженням приставки для цифрового телебачення EUROSKY та Portable DVD Definition у розмірі 1000,00 грн. Відповідачем зазначено Колонію, в якій позивач відбуває покарання. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування (стаття 4 КВК України). У статті 8 цього Кодексу наведені основні права засуджених, зокрема: - на отримання інформації про свої права і обов`язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов`язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань; - на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди; - отримувати у встановленому законом порядку передачі (окрім речей, що засудженим заборонено мати при собі законом, зокрема зброї, наркотичних або психотропних речовин, прекурсорів); - на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України; Статтею 102 КВК України врегульовано питання режиму у колоніях та його основних вимог. Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених. Зокрема, передбачено, що режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина друга указаної статті). Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати документи, а також предмети, вироби і речовини, зберігання і використання яких засудженим заборонено. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (частина шоста зазначеної статті). Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Зберігання засудженими при собі речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені у засуджених речі та предмети, які заборонено використовувати в колоніях, вилучаються, про що посадовою особою колонії складається протокол. За клопотанням установи виконання покарання слідчий суддя розглядає питання про конфіскацію таких речей та предметів або про передачу їх на зберігання до звільнення засудженого відповідно до положень розділу VIII Кримінального процесуального кодексу України.Зберігання грошей, цінних паперів забезпечується адміністрацією колонії (частина сьома зазначеної статті). Виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі (частина перша статті 18 КВК України). Відповідно до частини другої статті 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу. У частині першій статті 107 КВК України зазначено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, зокрема, розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; користуватися глобальною мережею Інтернет; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування. У частині четвертій статті 107 КВК України установлено, що засудженим забороняється, зокрема: - придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії; - мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Згідно зі статтею 129 КВК України час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов`язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом. Засуджені мають право розпоряджатися вільним часом на власний розсуд, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Кодексом. Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС України), її завдання та повноваження. Статтею 4 цього Закону встановлено, що діяльність ДКВС України проводиться на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина. Персонал ДКВС України зобов`язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Непередбачене законодавством обмеження прав і свобод людини та громадянина неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині шостій статті 6 Закону № 2713-IV зазначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забезпечення виконання завдань ДКВС України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків. Відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 11 КВК України установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії). Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28 серпня 2018 року № 2823/5 (далі - Правила), регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.Ці Правила мають бути у вільному доступі для засуджених (пункт 1 Правил). У розділі ІІ указаних Правил містяться основні права та обов`язки засуджених в установах виконання покарань. Засуджені мають право, зокрема: - одержувати інформацію про свої права і обов`язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання; - на гуманне ставлення до них та на повагу до їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; - користуватися послугами, які надаються в установах виконання покарань, у тому числі додатковими оплачуваними (перукарня, ремонт одягу, взуття та побутових текстильних виробів, електропобутової техніки та інших побутових приладів тощо); - розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами, за винятком тих, використання яких заборонено; - на належне матеріально-побутове забезпечення; - придбавати для загального користування за власний рахунок або рахунок родичів телевізори, DVD-програвачі, холодильники з розрахунку: телевізор та DVD-програвач - по одному на відділення соціально-психологічної служби або жилу секцію (камеру); холодильник - неменше двох на відділення соціально-психологічної служби. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання. Засудженим забороняється, зокрема: - придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії за переліком предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено (додаток 3); - мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені переліком. Також зазначеним розділом Правил урегульовано питання взаємовідносин персоналу установ виконання покарань із засудженими та іншими особами. Передбачено, що взаємовідносини персоналу установ виконання покарань із засудженими ґрунтуються на суворому дотриманні законності. У своїй роботі персонал має дотримуватися високих професійних та особистих стандартів.Персонал своєю поведінкою і виконанням своїх обов`язків має позитивно впливати на засуджених та викликати у них повагу. У розділі XXV «Порядок вилучення предметів, виробів, речей та продуктів харчування, придбаних незаконним шляхом, а також заборонених для зберігання і використання» зазачено, що засудженим дозволяється зберігати при собі предмети, вироби і речі в асортименті та кількості, визначених переліком. Предмети, вироби та речі, не передбачені переліком або кількість яких перевищує встановлені переліком норми, які були виявлені в посилках або після прибуття засудженого до установи виконання покарань, вилучаються, про що складається акт про вилучення продуктів харчування, предметів, виробів і речей, не передбачених переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі (понад встановлену переліком норму) (додаток 32), та передаються на склад установи. При цьому засудженому видається другий примірник акта з відміткою про передавання речей на склад. Вилучені предмети, вироби та речі, не передбачені переліком, повертаються засудженому після звільнення від відбування покарання або його родичам чи іншим особам за письмовою заявою засудженого. Розділ XXIV «Порядок проведення оглядів і обшуків» містить положення про те, що з метою виявлення предметів, виробів, речей та продуктів харчування, не передбачених переліком, а також грошей, цінних паперів і речей, предметів, які заборонено використовувати в установах виконання покарань, приготувань до втечі з-під варти, розшуку засуджених, які переховуються, тощо проводяться обшуки та огляди засуджених, персоналу і громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та прилеглій території, а також контрагентських об`єктах, їхніх речей і одягу, транспортних засобів, приміщень, територій житлових та виробничих зон. Під час обшуків та оглядів не допускаються безпідставне пошкодження білизни, одягу, майна, інвентарю та інших предметів, а також псування продуктів харчування. Предмети, вироби і речі, дозволені для використання в установах виконання покарань, але які є у засуджених в асортименті та кількості понад норми, встановлені переліком, вилучаються та здаються на склад установи для зберігання, про що складається акт. Акт обов`язково підписують засуджений, у якого були вилучені речі понад встановлену переліком кількість, та особа, яка прийняла ці речі на склад установи виконання покарань. Якщо предмети, вироби і речі, що зберігаються на складі установи виконання покарань, знадобляться засудженому і не будуть перевищувати встановленого переліком асортименту та кількості, вони на підставі заяви видаються власнику. У розділі XXXIII «Особливості тримання засуджених до довічного позбавлення волі» установлено, що відповідно до статті 150 Кримінально-виконавчого кодексу України чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах залежно від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи виконання покарань. Особи, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, мають обов`язки і користуються правами людини та громадянина, за винятком обмежень, визначених законодавством для цієї категорії засуджених, а також установлених вироком суду. На засуджених до довічного позбавлення волі у повному обсязі поширюються основні права й обов`язки засуджених до позбавлення волі, визначені Кримінально-виконавчим кодексом України, а також цими Правилами. Засуджені до довічного позбавлення волі у визначений розпорядком дня час можуть користуватися телевізорами, придбаними за власний рахунок або за рахунок родичів, за наявності можливості розміщення їх у камері. У додатку 3 до вказаних Правил міститься «Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено», зокрема: - будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD - та DVD -диски (за винятком: гучномовець - один на жилу секцію (камеру), телевізор - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру), DVD-програвач - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру)); - радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції, мобільні телефони та зарядні пристрої до них, SIM-картки, скретч-картки поповнення рахунку мобільного зв`язку, пейджери тощо), друкарські машинки, розмножувальні прилади (засудженим, які тримаються у виправних центрах, дозволяється зберігати та користуватися мобільними телефонами у порядку, встановленому пунктом 2 розділу ХІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань). У пункті 6 Правил зазначено, що установи виконання покарань відповідно до статті 6 Закону № 2713-IV є юридичними особами і мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Відповідно до статті 18 Закону № 2713-IV посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов`язані, зокрема, виконувати покарання відповідно до вимог кримінально-виконавчого законодавства; забезпечувати дотримання прав людини і громадянина, реалізацію законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань; застосовувати передбачені законом засоби виправлення і ресоціалізації засуджених; сприяти трудовому та побутовому влаштуванню осіб, звільнених від відбування покарання, та їх соціальній адаптації; забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов`язків, установлених законом. Також цією статтею передбачено, що посадові і службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів мають право, зокрема, вимагати від засуджених, осіб, узятих під варту, та інших осіб, які перебувають на території та в приміщеннях органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, додержання норм кримінально-виконавчого законодавства; проводити огляд і обшук засуджених та осіб, узятих під варту, їх речей, огляд інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на територіях установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підприємств, установ виконання покарань і на прилеглих до них територіях, на яких установлені режимні вимоги, а також вилучати заборонені для використання в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах речі та документи. Можна зробити висновок, що дії, як посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, так і осіб, які відбувають покарання, урегульовано спеціальними нормативними актами. Разом з тим вказані нормативні акти не передбачають права посадових чи службових осіб установ виконання покарань спричиняти майнову шкоду чи пошкоджувати майно осіб, які відбувають покарання. У такому разі, за відсутності спеціальних норм, повинні застосовуватися загальні норми ЦК України, які регулюють відшкодування шкоди. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано, зокрема, посиланням на статті 22, 1166 ЦК України, які регулюють питання відшкодування майнової шкоди, внаслідок пошкодження, за твердженнями позивача, належного йому майна під час проведення обшуку в його камері працівниками Колонії. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У частині першій статті 1 ЦК України вказано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Зі змісту позовної заяви, її прохальної частини не вбачається вимоги вирішити публічно-правовий спір. Заявлені позовні вимоги є майновими, а спір, який виник між сторонами у справі, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є виключно приватноправовим, враховуючи суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та норми матеріального і процесуального права, які їх регулюють. З огляду на вказане суди помилково вважали зазначений спір публічно-правовим і таким, що підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, виходить за межі їхньої компетенції, оскільки підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки сам позивач у касаційній скарзі підкреслює те, що він не заявляв вимоги вирішити публічно-правовий спір у розумінні положень КАС України, його позовні вимоги є майновими, тому підлягають розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішенняскасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. У такому випадку розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 406, 409, 411, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлюк Ірини Анатоліївни задовольнити. Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 01 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 липня 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87902768
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року м . Київ Справа № 813/203/18 Провадження № 11-1013апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Анцупової Т. О., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу № 813/203/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформаційних систем» до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, третя особа - Львівська обласна рада, про визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформаційних систем» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Попка Я. С., Онишкевича Т. В., Сеника О. Ю.), УСТАНОВИЛА: Рух справи 1. У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформаційних систем» (далі - ТОВ «Інститут геоінформаційних систем») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило: - визнати протиправним та скасувати висновок державної експертизи землевпорядної документації (далі - державна експертиза) від 13 вересня 2017 року № 1427-17, наданий Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр); - зобов`язати Держгеокадастр провести повторну державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для збереження та використання земель Національного природного парку «Північне Поділля» (далі - НПП «Північне Поділля») на території Білокамінської, Великовільшанської, Колтівської, Підлипецької, Руда-Колтівської сільських рад Золочівського району Львівської області з урахуванням висновків суду. 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» були дотримані вимоги законодавства при розробці проекту землеустрою на замовлення НПП «Північне Поділля», а порушення, вказані відповідачем в оскаржуваному висновку державної експертизи, є безпідставними. Позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для надання негативного висновку державної експертизи проекту землеустрою. 3. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 05 червня 2018 року відмовив ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» у задоволенні позовних вимог. 4. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2018 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2018 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки таку справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. 5. Не погодившись із таким судовим рішенням, ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при визначенні підсудності спору, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14 лютого 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 7. 07 березня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від Львівської обласної ради надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому остання просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. 8. 02 квітня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Держгеокадастру, у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. 9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що позивач оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження. Фактичні обставини 11. Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» на замовлення НПП «Північне Поділля» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для збереження та використання земель НПП «Північне Поділля» на території Білокамінської, Великовільшаницької, Колтівської, Підлипецької, Руда-Колтівської сільських рад Золочівського району Львівської області. 12. 16 серпня 2017 року ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» подано клопотання № 22/17 з додатками до Держгеокадастру про проведення обов`язкової первинної державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для збереження та використання земель НПП «Північне Поділля» на території Білокамінської, Великовільшаницької, Колтівської, Підлипецької, Руда-Колтівської сільських рад Золочівського району Львівської області. 13. 13 вересня 2017 року Держгеокадастром надано висновок державної експертизи за № 1427-17, згідно з яким зазначений проект землеустрою не відповідає вимогам законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно та не погоджується. Зокрема у пункті 10 цього висновку «Зауваження та пропозиції до землевпорядної документації» зазначено, що проект розроблено з порушенням статті 122 Земельного кодексу України, а саме: відсутній дозвіл на розробку проекту землеустрою, а також відсутні правовстановлюючі документи на Золочівське дочірнє лісогосподарське підприємство «Галсільліс». 14. 27 жовтня 2017 року ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» звернулося до Держгеокадастру з клопотанням за № 31/17 про спростування висновку державної експертизи від 13 вересня 2017 року № 1427-17. 15. Листом від 17 листопада 2017 року № 28-28-0.23-17897/2-17 Держгеокадастр проінформовав позивача про відсутність підстав для спростування зазначеного висновку. Також позивачу роз`яснено право судового оскарження висновку. 16. Вважаючи висновок державної експертизи від 13 вересня 2017 року № 1427-17 протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом. Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій 17. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що проект землеустрою, який подавався відповідачу для проведення експертизи, не містить дозволу на його розроблення, наданого відповідними сільськими радами. До матеріалів справи не надано доказів того, що вказані земельні ділянки є землями спільної власності територіальних громад, також інших доказів, які б підтверджували погодження відведення відповідних земельних ділянок, визначених у рішенні Львівської обласної ради, відповідними сільськими радами. 18. Водночас суд першої інстанції визнав безпідставними зауваження Держгеокадастру, викладені в пункті 10 висновку державної експертизи, щодо відсутності в проекті землеустрою правовстановлюючих документів на Золочівське дочірнє лісогосподарське підприємство «Галсільліс». 19. Однак, оцінюючи вказаний висновок державної експертизи в цілому, суд не знайшов підстав для його скасування та необхідності зобов`язання відповідача провести повторну експертизу проекту землеустрою. 20. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, Восьмий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскаржуваний висновок державної експертизи є результатом практичної діяльності фахівців з визначених питань та не є рішенням, актом державного чи іншого органу, у зв`язку із чим цей спір не містить ознак публічно-правового та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 21. При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що первинний висновок державної експертизи взагалі не підлягає оскарженню в судовому порядку в будь-якому судочинстві. Право заінтересованих осіб на звернення до суду з позовом про скасування висновків державної експертизи може бути реалізоване лише у разі відмови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної експертизи. І лише за таких умов у випадку подання позивачем позову до суду зазначений правовий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 22. У касаційній скарзі скаржник зазначає про безпідставність висновку суду апеляційної інстанції про те, що первинний висновок державної експертизи взагалі не підлягає судовому оскарженню (у будь-якому судочинстві), оскільки ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» у встановленому законом порядку подавало клопотання про спростування висновку державної експертизи, що вказує на вчинення всіх можливих дій для врегулювання спору в позасудовому порядку. Оцінка Великої Палати Верховного Суду 23. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 24. Правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення визначає Закон України від 17 червня 2004 року № 1808-IV «Про державну експертизу землевпорядної документації» (далі - Закон № 1808-IV). 25. Згідно зі статтею 1 Закону № 1808-IV державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи. 26. Об`єктами державної експертизи є документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріали і документація державного земельного кадастру (стаття 6 Закону № 1808-IV). 27. Суб`єктами державної експертизи є замовники та виконавці (частина перша статті 7 Закону № 1808-IV). 28. Відповідно до частини третьої статті 7 Закону № 1808-IV виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у складі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державної експертизи і мають високу кваліфікацію та спеціальні знання, а також висококваліфіковані спеціалісти або наукові працівники, які залучаються цими органами до її проведення відповідно до закону. 29. Підпунктом 49 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, та підпунктом 28 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, Держгеокадастр та його територіальні органи проводять в установленому законодавством порядку державну експертизу програм і проектів з питань землеустрою. 30. Відповідно до статті 32 Закону № 1808-IV державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості). При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень; відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства; еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативному впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт. 31. Аналіз указаних правових норм свідчить про те, що проведення державної експертизи проекту землевпорядної документації є компетенцією Держгеокадастру та його територіальних органів; предметом експертизи є відповідність землевпорядної документації визначеним вимогам законодавства, стандартам, нормам та правилам. 32. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 35 Закону № 1808-IV результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об`єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. 33. Об`єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується. Негативна оцінка об`єкта державної експертизи повинна бути всебічно обґрунтована відповідно до вимог законодавства, встановлених стандартів, норм і правил (частина 7 статті 35 Закону № 1808-IV). 34. Суд першої інстанції встановив, що відповідачем під час проведення експертизи проекту землеустрою виявлено два недоліки поданого на експертизу проекту. 35. Разом з тим для оскарження (спростування) висновку державної експертизи проекту землевпорядної документації законодавством визначено певну процедуру. 36. Статтею 37 Закону № 1808-IV встановлено, що замовники або розробники об`єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у місячний термін з дня отримання клопотання (заяви) розглядає його і за наявності підстав призначає проведення повторної державної експертизи. У разі спростування висновків державної експертизи, яку проводив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до проведення повторної державної експертизи залучаються незалежні експерти. У разі відмови в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної державної експертизи замовники або розробники об`єктів державної експертизи мають право звернутися до суду. Висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об`єктивність оцінки висновку. Позитивні висновки повторної державної експертизи є підставою для прийняття відповідним органом рішення або реалізації заходів, передбачених об`єктами державної експертизи, крім випадків оскарження їх у судовому порядку. 37. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що заінтересовані особи, не згодні з висновком експертизи, повинні подати обґрунтоване клопотання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який відповідно до Закону № 1808-IV уповноважений розглядати такі клопотання. 38. Заінтересовані особи мають право на звернення до суду з позовом про скасування висновків державної експертизи лише в разі відмови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи чи окремих їх положень або незгоди з висновками повторної експертизи. 39. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, не погодившись із висновком державної експертизи від 13 вересня 2017 року № 1427-17, звернувся до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр), з клопотанням щодо спростування цього висновку. 40. Листом Держгеокадастру від 17 листопада 2017 року № 28-28-0.23-17897/2-17 ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» повідомлено, що відповідач не вбачає підстав для спростування оскаржуваного висновку, та роз`яснено позивачу про його право звернення до суду. 41. За викладених обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач дотримався процедури передбаченої статтею 37 Закону № 1808-IV, шляхом звернення з клопотанням про спростування висновку державної експертизи, яке відповідач розглянув та відмовив у спростуванні висновку. Отже, у позивача виникло право звернення до суду з цим позовом. 42. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не містить ознак публічно-правового та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 43. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. 44. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. 45. За таких обставин постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. 46. Щодо наведеної у касаційній скарзі ТОВ «Інститут геоінформаційних систем» вимоги про ухвалення нового рішення про задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав. Висновки щодо розподілу судових витрат 47. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 48. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформаційних систем» задовольнити частково. 2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач Т. О. Анцупова Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима В. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87902095
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 лютого 2020 року м. Київ Справа № 520/8929/18 Провадження № 11-1029апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Анцупової Т. О., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу № 520/8929/18 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, третя особа - Приватне підприємство «Дар`я», про визнання незаконним та скасування наказу за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року (суддя Бідонька А. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року (у складі колегії суддів Ральченка І. М., Катунова В. В., Бершова Г. Є.), та ВСТАНОВИЛА: Рух справи 1. 12 жовтня 2018 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 19 червня 2018 року № 1237 «Про зняття з контролю Регіонального відділення договору купівлі-продажу об`єкта приватизації». 2. Позов обґрунтовано тим, що станом на момент розгляду питання про зняття з контролю Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області договору купівлі-продажу об`єкта приватизації з боку Приватного підприємства «Дар`я» були порушені умови підпунктів 5.4, 5.6, 5.7, 5.8 відповідного договору. Однак комісією цей факт урахований не був та на підставі неналежних документів та вільного тлумачення законодавства призвів до хибного висновку, що всі умови договору виконані, що зумовило прийняття незаконного рішення про зняття договору з контролю. 3. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. 4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, заступник прокурора Харківської області подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду. 5. Ухвалою від 27 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження у цій справі. 6. 20 червня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на касаційну скаргу, у якому відповідач просив залишити ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 8. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 листопада 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій 9. Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 вересня 2015 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (продавець) та Приватним підприємством «Дар`я» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єкта державної власності групи А ? єдиного майнового комплексу колишнього Люботинського державного комерційно-виробничого підприємства № 1324. 10. Умовами договору купівлі-продажу передбачено, що продавець зобов`язаний здійснювати контроль за виконанням умов договору (пункт 6.2 договору). 11. 13 червня 2018 року Харківською місцевою прокуратурою № 2 до Господарського суду Харківської області подано позов про розірвання зазначеного договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, повернення державного майна. 12. Після подання зазначеного позову, 18 червня 2018 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області проведено засідання комісії, на якому прийнято рішення про зняття зазначеного договору з контролю. 13. На підставі цього рішення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області прийнято наказ від 19 червня 2018 року № 1237, яким знято з контролю зазначений договір купівлі-продажу. 14. Уважаючи такий наказ протиправним, заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з адміністративним позовом. Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій 15. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що предметом спору у цій справі є дії відповідача із здійснення контролю за виконанням Приватним підприємством «Дар`я» умов договору купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року № 1324 об`єкта державної власності групи А - єдиного майнового комплексу колишнього Люботинського державного комерційно-виробничого підприємства за адресою: 62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Вільна, 16. 16. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу реалізації повноважень власника щодо відчуження (приватизації) його майна та укладення відповідного договору, та не пов`язані з виконанням суб`єктом владних повноважень його владних управлінських функцій по відношенню до інших учасників правовідносин з приватизації майна, тобто публічно-правовий спір у цій справі відсутній. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема щодо віднесення спору у цій справі до категорії приватноправових. 17. На думку скаржника, предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень ? наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 19 червня 2018 року № 1237 «Про зняття з контролю Регіонального відділення договору купівлі-продажу об`єкта приватизації». Отже, дослідженню у цій справі підлягає виключно владне, управлінське рішення відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень. Оцінка Великої Палати Верховного Суду 17. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. 18. Велика Палата Верховного Суду вважає, що судами попередніх інстанцій правильно визначено предмет спору у цій справі, а саме законність дій відповідача із здійснення контролю за виконанням Приватним підприємством «Дар`я» умов договору купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року № 1324. 19. Щодо порушеного скаржником питання про неправильне віднесення спору у цій справі до категорії приватноправових, слід зазначити наступне. 20. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством. 21. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі ? у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом, якщо не зазначено інше) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 22. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у зазначеній редакції). 23. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. 24. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 25. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 26. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 27. Частинами другою та третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду; далі ? ГПК) визначено, що юридичні особи та фізичні особи ? підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Також до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. 28. У пункті 1 частини першої статті 20 ГПК закріплено правило, згідно з яким господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. 29. Відповідно до частини п`ятої статті 75 Господарського кодексу України (далі ? ГК) Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. 30. Частиною першою статті 23 ГК передбачено, що органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб`єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом. 31. Згідно з пунктом 1.6 Порядку контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об`єктів приватизації державними органами приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 10 травня 2012 року № 631 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області від 19 червня 2018 року № 1237), контроль за виконанням умов договору здійснює державний орган приватизації, який уклав такий договір. Такі функції можуть бути передані іншому державному органу приватизації за рішенням Фонду або спільним рішенням органу приватизації, який уклав договір, та органу приватизації, який буде здійснювати контроль надалі. 32. Правовідносини, що виникають в процесі здійснення контролю у сфері господарювання характеризуються самостійним суб`єктним складом: суб`єкт господарювання - з однієї сторони, та суб`єкт, що наділений компетенцією у сфері господарювання - з іншої. Суть таких правовідносин становлять дії суб`єктів господарювання в межах здійснення господарської діяльності. Підставами виникнення правовідносин в процесі здійснення контролю є акти господарського законодавства, в яких, зокрема, передбачено вимоги до здійснення господарської діяльності та контрольні повноваження відповідних органів. 33. Отже, здійснення державного контролю у сфері господарювання передбачає контроль щодо господарської діяльності суб`єкта господарювання в межах визначених законодавством. 34. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства. 35. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують цих висновків. 36. За правилами частини першої статті 350 Кодексуадміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. 37. З огляду на викладене касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат 38. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. 39. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 243, 341, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду. ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської області залишити без задоволення. 2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач Т. О. Анцупова Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Р. Кібенко О. Г. Яновська Л. М. Лобойко Джерело: ЄДРСР 87951270
  9. ПОСТАНОВА Іменем України 21 січня 2020 року м. Київ Справа № 904/740/18 Провадження № 12-147гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Рогач Л. І., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи - представників: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія: вул. Наукова, 54-Б» - Баранова Є. І., Дніпропетровського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» - Пліс Н. В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпропетровського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі - Фонд, скаржник) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року (судді Іванов О. Г., - головуючий, Дармін М. О., Березкіна О.В.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року (суддя Воронько В. Д.) у справі № 904/740/18 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія: вул. Наукова, 54-Б» (далі - ОСББ «Мрія») до Фонду, Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр молодіжного будівництва» (далі - ТОВ «Центр молодіжного будівництва») про зобов`язання вчинити дії та про усунення перешкод у користуванні майном. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У лютому 2018 року ОСББ «Мрія» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фонду і ТОВ «Центр молодіжного будівництва», в якому просило: зобов`язати відповідачів підключити житловий будинок № 54-Б на вул. Науковій в селищі Дослідне Дніпровського району Дніпропетровської області до мереж газопостачання, водовідведення та водопостачання; усунути перешкоди у користуванні квартирами шляхом проведення в житловому будинку № 54-Б на вул. Науковій в селищі Дослідне Дніпровського району Дніпропетровської області внутрішньобудинкових мереж газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також встановлення індивідуальних газових котлів «Ariston 24» у 45 квартирах. 1.2. На обґрунтування підстав позову позивач зазначив, що відповідачі неналежним чином виконали свої обов`язки замовника будівництва та підрядника за договором про сумісну діяльність у проектуванні і будівництві житлового комплексу за адресою: с. Дослідне, вул. Наукова, буд. 54-А, друга черга будівництва, в частині створення об`єкта будівництва, здачі належного, готового до використання об`єкта, не усунули наявні недоліки цього майна, що створює перешкоди у його використанні та порушує право власності на майно інших осіб. Станом на час звернення з позовом жодних дій щодо підключення об`єкта будівництва до комунікацій, усунення будівельних недоліків не здійснено. 1.3. Фонд у відзиві заперечив проти позову, вказав, що твердження позивача про відсутність мереж електро-, газо-, водопостачання та водовідведення не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються актами виконаних будівельних робіт, а зобов`язання з приєднання будинку до мереж не може бути виконане відповідачами без участі власників мереж. Також зазначив, що у відповідачів не виникло перед позивачем господарських зобов`язань, тому позовні вимоги не ґрунтуються на нормах права. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року позов задоволено повністю. Зобов`язано відповідачів підключити житловий будинок № 54-Б на вул. Науковій, с. Дослідне, Дніпровського району Дніпропетровської області, до мереж газопостачання, водовідведення та водопостачання та усунути перешкоди у користуванні квартирами шляхом проведення в житловому будинку № 54-Б на вул. Науковій, с. Дослідне, Дніпровського району Дніпропетровської області, внутрішньобудинкових мереж газопостачання, водовідведення та водопостачання та встановлення індивідуальних газових котлів «Ariston 24» у 45 квартирах. Стягнуто з відповідачів на користь позивача по 2 643 грн витрат зі сплати судового збору. 2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 2.3. Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з тих установлених ними обставин справи, що відповідачі не виконали зобов`язань за укладеними договорами, жодних дій щодо підключення будинку до комунікацій та не здійснили дій, які б свідчили про усунення виявлених недоліків при проведенні будівництва. 2.4. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, відхилив також доводи апеляційної скарги щодо відсутності відповідальності Фонду, зазначивши, що вимогами чинного законодавства передбачена майнова (матеріальна) відповідальність державних органів при недотриманні договірних зобов`язань під час прийняття актів, які порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, також законодавством визначена особа, у цьому випадку - Фонд (як замовник будівництва будинку та підписант декларації про готовність об`єкта до експлуатації), яка несе відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної у декларації. 2.5. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право позивача звернутися до суду з цим позовом та представляти співвласників будинку ґрунтується на приписах статті 16 Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III). 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. У червні 2019 року Фонд подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 3.2. Скаржник вказав на те, що позивач при обґрунтуванні позовних вимог не зазначив, які саме зобов`язання у сфері господарської діяльності сторін у справі порушили відповідачі, також не надав жодних доказів, як і не навів жодних господарських правовідносин (в тому числі договірних) між сторонами справи, порушення яких могло бути предметом спору та розгляду в господарському суді. 3.3. Скаржник вважає, що позовні вимоги не стосуються самого позивача, а направлені, по суті, на реалізацію прав окремих фізичних осіб за укладеними ними кредитними договорами з Фондом та договорами купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно з ТОВ «Центр молодіжного будівництва». Тому ці вимоги повинні розглядатися за правилами цивільного, а не господарського судочинства. 3.4. Натомість позивач не є інвестором будівництва або власником зазначеного вище об`єкта та відповідно до його статуту не може відповідати за зобов`язаннями співвласників. 3.5. Щодо суті позовних вимог скаржник не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правової природи та визначення договору про сумісну діяльність в проектуванні і будівництві житлового комплексу як договору будівельного підряду, вважаючи, що суди не застосували норми права, які підлягали застосуванню у цих правовідносинах. Скаржник вказав, що чинне законодавство та умови договору не передбачають зобов`язання Фонду виконувати дії з підключення житлового будинку до комунікаційних мереж, також такі умови не містить і декларація про готовність об`єкта до експлуатації. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року у цій справі, призначено касаційну скаргу до розгляду на 29 серпня 2019 року та витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/740/18. 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2019 року справу № 904/740/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки судові рішення у справі оскаржуються з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. 4.3. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2019 року прийняла до розгляду справу разом із касаційною скаргою та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 5. Позиція інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу та у судовому засіданні позивач проти задоволення касаційної скарги заперечив, навів доводи щодо правомірності висновків суду по суті позовних вимог. Крім того, вказав, що позивач у межах статуту об`єднання та відповідно до приписів чинного законодавства має повноваження щодо звернення до суду на захист прав та інтересів об`єднаних співвласників квартир, отже, враховуючи практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, доводи скаржника щодо порушення правил суб`єктної юрисдикції є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 6. Фактичні обставини справи, встановлені судами 6.1. 15 лютого 2012 року Фонд і ТОВ «Центр молодіжного будівництва» (підрядник) уклали договір про сумісну діяльність в проектуванні і будівництві житлового комплексу за адресою: с. Дослідне, вул. Наукова, буд.54-А, друга черга будівництва (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого сторони беруть участь у проектуванні і будівництві житлового комплексу зі своєю інженерною інфраструктурою на земельній ділянці за адресою: с. Дослідне, вул. Наукова, буд. 54-А, друга черга будівництва. 6.2. Відповідно до пункту 1.3 договору під будівництвом об`єкта мається на увазі виконання всього об`єму проектних, будівельних та інженерних робіт за винятком внутрішнього оздоблення. 6.3. На виконання цього договору Фонд на підставі Положення про надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім`ям і одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 року № 584 (далі - Положення №584), делегує підряднику функції замовника будівництва об`єкта, а також бере на себе інвестування будівництва об`єкта і виконання функцій інвестора (пункт 1.4 договору). 6.4. Згідно з пунктом 1.5 договору підрядник приймає на себе виконання функцій замовника-забудовника і зобов`язується за завданням і за рахунок Фонду своїми і/або залученими силами і технічними засобами з використанням своїх матеріалів виконати комплекс робіт по будівництву житлового будинку загальною площею 2 896 кв.м за адресою: с. Дослідне, вул. Наукова, 54-А, (друга черга), а також встановити, прокласти і змонтувати необхідні для нормальної експлуатації вказаного житлового будинку інженерні мережі і устаткування. Належним результатом робіт підрядника за договором визнається побудований, зданий в експлуатацію об`єкт. 6.5. Пунктом 6.5 договору встановлено, що якщо Фонд виявить неякісно виконані роботи, то підрядник своїми силами без додаткової оплати зобов`язаний в письмово встановлений Фондом термін переробити ці роботи для забезпечення належної якості. При невиконанні або неналежному виконанні підрядником цього обов`язку Фонд має право для виправлення неякісно виконаних робіт залучити іншу організацію з оплатою витрат за рахунок підрядника. 6.6. Як установили суди, впродовж 2012-2015 років ТОВ «Центр молодіжного будівництва» (продавець) та громадяни (покупці) уклали ряд договорів купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно (договори про будівництво житла). 6.7. Відповідно до умов цих договорів продавець зобов`язався передати у власність покупцям, а покупці зобов`язалися прийняти майнові права, що належать продавцеві, на квартири в об`єкті будівництва, який розташований за будівельною адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Дослідне, вул. Наукова, буд. 54-А (друга черга будівництва), майнові права на яку складають предмет цих договорів, вимоги щодо якісних та кількісних характеристик яких визначено у додатках до договорів, та сплатити вартість майнових прав, визначену у розділі 4 договорів. 6.8. На підставі постанов Кабінету Міністрів України № 584, 140, 343 та рішення правління Фонду від 28 вересня 2010 року, протокол № 35, протягом 2012-2015 років Фондом та покупцями були укладені кредитні договори, за умовами яких Фонд зобов`язався надати покупцям (позичальникам) грошові кошти відповідно до розрахунку розміру кредиту з визначенням власних внесків та суми коштів на страхування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в різних сумах надавалися на будівництво житла, яке будується за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище Дослідне, вул. Наукова, буд. 54-А (друга черга будівництва), згідно з договорами купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно (договорів про будівництво житла). Фінансування цього об`єкта відбувалося за рахунок як власних внесків громадян України, які потребують поліпшення житлових умов, так і за рахунок бюджетних коштів. 6.9. 15 січня 2015 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області зареєстрував Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 143150150474, у пункті 12 якої зазначений перелік інженерного обладнання об`єкта, а саме: холодне та гаряче водопостачання, водовідведення, газопостачання, опалення від індивідуальних опалювальних установок (газові двоконтурні котли Ariston 24кВт - 45 штук). 6.10. Підставою звернення позивача до суду із цим позовом став факт неготовності до експлуатації будинку, враховуючи дані, які вказані у підписаній відповідачами декларації, однак не відповідають дійсності, а саме: до будинку не підведені комунікації (водопровід, каналізація, газопровід), відсутні внутрішньобудинкові мережі газопостачання та водопостачання, каналізація, в кожній квартирі відсутні: батареї, газові котли, зазначені у декларації, частково відсутні вікна, підвіконня, віконна фурнітура, лічильники на газ, воду, електроенергію та інше. 7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 7.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Щодо юрисдикції 7.2. За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 7.3. Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. 7.4. Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 7.5. ГПК України встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, таінші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 6, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 7.6. За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. 7.7. Частиною першою статті 385 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). 7.8. Відповідно до статті 1 Закону № 2866-IIІ об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. 7.9. Законом № 2866-III передбачено, що основною метою створення ОСББ є забезпечення і захист прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. ОСББ відповідає за своїми зобов`язаннями коштами і майном ОСББ, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов`язки, виступає позивачем та відповідачем у суді (частина восьма статті 4 Закону № 2866-III). 7.10. Тож, не будучи прибутковою організацією й не маючи на меті одержання прибутку від здійснення власної господарської діяльності, позивач відповідає ознакам суб`єкта некомерційної господарської діяльності в розумінні статті 3 ГК України. 7.11. За абзацом 8 частини першої статті 18 Закону № 2866-III ОСББ відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане у випадках, передбачених законодавством, статутом об`єднання, представляти інтереси співвласників відповідно до наданих повноважень у відносинах з третіми особами. 7.12. З урахуванням мети створення ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до всіх питань, що стосуються забезпечення багатоквартирного будинку необхідним обладнанням, комунікаційними мережами, а отже, може мати власну, матеріально-правову зацікавленість у спорах, що стосуються будинку, діяти від власного імені у відносинах із замовником та виконавцем відповідних робіт. Наявність матеріально-правової зацікавленості в ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань, є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже, і права на звернення до суду із самостійним позовом. 7.13. Отже, враховуючи предмет, характер спору та суб`єктний склад сторін, в тому числі той факт, що позивачем у цій справі є юридична особа, створена з метою захисту та реалізації прав та інтересів співвласників, пов`язаних у тому числі з належною експлуатацією будинку та отриманні житлово - комунальних послуг належної якості, право на звернення з позовом до суду якої у відповідних правовідносинах передбачено чинним законодавством та статутом об`єднання, підстав для визначення цього спору як спору цивільної юрисдикції немає, а висновок судів про віднесення спору до господарської юрисдикції є правомірним. Щодо розгляду справи по суті 7.14. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. 7.15. Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. 7.16. Як уже зазначалося при вирішенні питання про юрисдикцію цього спору, основною метою створення ОСББ є забезпечення і захист прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. 7.17. До спільного майна багатоквартирного будинку належать приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VІІІ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», далі - Закон № 417-VІІІ). 7.18. Також за змістом статті 1 Закону № 417-VІІІ багатоквартирний будинок -це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири; співвласником багатоквартирного будинку є власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб, а управління багатоквартирним будинком це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. 7.19. Частина друга та третя статті 3 Закону № 417-VІІІ визначає, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку; якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності. 7.20. За частиною першою статті 6 Закону № 417-VІІІ співвласники мають право зокрема, вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. 7.21. Здійснюючи свою діяльність, об`єднання за статтею 18 Закону № 2866-III відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане: забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна, що належить співвласникам; звітувати загальним зборам про виконання кошторису об`єднання за рік; забезпечувати виконання вимог статуту об`єднання; виконувати свої договірні зобов`язання; забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна; припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками; у випадках, передбачених законодавством, статутом об`єднання, представляти інтереси співвласників відповідно до наданих повноважень у відносинах з третіми особами. 7.22. Тож в силу прямих приписів законодавства на позивача у цій справі покладені зобов`язання дбати про належний стан комунікаційних мереж як складової частини спільного майна співвласників багатоквартирного будинку. Виконуючи ці зобов`язання, позивач вступає в правовідносини з юридичними особами, до чиїх функцій та повноважень належало та належить забезпечення багатоквартирного будинку необхідним устаткуванням для можливості функціонування таких мереж. 7.23. Щодо підстав виникнення зобов`язань відповідачів Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) встановлено загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю. 7.24. За статтею 2 цього Закону договір управителя із забудовником регулює взаємовідносини щодо організації спорудження об`єктів будівництва з використанням отриманих в управління управителем коштів та подальшої передачі забудовником об`єктів інвестування установникам управління майном. 7.25. Статтею 9 цього Закону № 978-IV визначено, що фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами (управитель), укладає із забудовником договір, за яким забудовник зобов`язується збудувати один або декілька об`єктів будівництва, ввести їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку та передати об`єкти інвестування установникам цього фонду у строки та на умовах, визначених цим Законом, Правилами фонду та договором управління майном, а управитель зобов`язується здійснювати фінансування будівництва цих об`єктів будівництва на умовах договору. 7.26. Стаття 18 Закону № 978-IV передбачає, що управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника. У разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об`єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок фонду фінансування будівництва коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону. Забудовник зобов`язаний на вимогу управителя протягом строку, визначеного в договорі, повернути грошові кошти на рахунок фонду фінансування будівництва або уступити майнові права на нерухомість, яка є об`єктом будівництва, чи на інші предмети іпотеки управителю з додержанням вимог статті 10 цього Закону, якщо інше не передбачене договором. 7.27. Забудовник зобов`язаний не пізніше ніж у стодвадцятиденний строк з дня введення об`єкта будівництва в експлуатацію передати цей об`єкт об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації разом з необхідною технічною документацією (частина тринадцята статті 19 Закону № 978-IV). 7.28. Указана норма відтворена також у частині дванадцятій статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VІ «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VІ), де зазначено, що замовник зобов`язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом ста двадцяти календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію. 7.29. Пункт 9 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 (далі - Порядок № 461) передбачає, що на закінченому будівництвом об`єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання з дотриманням таких особливостей: житлові будинки, побудовані за кошти юридичних і фізичних осіб, можуть прийматися в експлуатацію без виконання внутрішніх опоряджувальних робіт у квартирах та вбудовано-прибудованих приміщеннях, які не впливають на експлуатацію будинків, якщо це обумовлено договором, за умови відповідності їх санітарним, протипожежним і технічним вимогам. Перелік внутрішніх опоряджувальних робіт, без виконання яких можливе прийняття в експлуатацію житлових будинків, визначається Мінрегіоном. Датою прийняття в експлуатацію такого об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката (пункт 11 Порядку № 461). 7.30. За пунктом 13 Порядку № 461 зареєстрована декларація або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Підключення об`єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється відповідно до Закону № 3038-VІ протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.Замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації чи акті готовності об`єкта до експлуатації, за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (пункт 16 Порядку № 461). 7.31. Водночас, за змістом пункту 2 Положення № 584, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву - державна спеціалізована фінансова установа, утворена з метою реалізації державної житлової політики, яка використовує кошти державного, місцевих бюджетів та інших джерел, виділені для надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. 7.32. Укладаючи договір із забудовником, фінансова установа для реалізації державної житлової політики здійснює нормативно установлені заходи для організації виконання робіт зі спорудження профінансованого ним як інвестором об`єкта за рахунок відповідних сплачених коштів таким чином, щоб у встановлений строк забезпечити в межах інвестованих коштів створення закінченого будівництвом об`єкту в належному стані, відповідному даним декларації, в якому повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією роботи згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами. 7.33. Невідповідність прийнятого Фондом до експлуатації об`єкту інвестування наведеним вище будівельним нормам, стандартам і правилам підтверджується самим Фондом у листуванні, наявному в матеріалах справи, дослідженому та наведеному в судових рішеннях судами попередніх інстанцій, що спростовує доводи касаційної скарги щодо неповного з`ясування судами відповідних обставин справи. 7.34.Таким чином, ОСББ «Мрія» є юридичною особою, яку відповідно до наведених вимог чинного законодавства, статуту наділено повноваженнями експлуатуючої організації, за метою створення ОСББ має виконувати забезпечення і захист прав співвласників та належне утримання, використання спільного майна будинку. 7.35. Саме враховуючи визначені обов`язки та функції, які покладено в основу його діяльності, ОСББ «Мрія» звернулось з позовом до суду з вимогою до відповідачів усунути перешкоди у здійсненні права власності на спільне майно, належному користуванні будинком та його утриманні. Адже об`єкт будівництва - житловий будинок № 54-Б на вул. Науковій в селищі Дослідне Дніпровського району Дніпропетровської області для прийняття його в експлуатацію має відповідати тим ознакам і функціям, що передбачені метою будівництва та його результатом. 7.36. Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися у цьому спорі, суди помилково їх кваліфікували як відносини, що виникають з договору будівельного підряду, і керувалися нормами права, що регулюють вказані відносини (статтею 875 ЦК України). 7.37. Разом з тим, предметом розгляду у цьому спорі є правовідносини між позивачем та відповідачами, що стосуються повноважень позивача забезпечувати належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території, як і належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб та вимагати у зв`язку з цим від відповідачів такого стану закінченого будівництвом житлового будинку, що надає можливості для належного користування ним, утримання та експлуатації. 7.38. Спростовуючи доводи касаційної скарги Фонду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства та встановлених судами обставин справи після прийняття об`єкта в експлуатацію відповідачі, а саме Фонд мав прийняти та передати результат належно виконаного ТОВ «Центр молодіжного будівництва» комплексу робіт з будівництва житлового будинку загальною площею 2 896 кв.м за адресою: с. Дослідне, вул. Наукова, 54 - А (2-га черга), в тому числі з встановленими, прокладеними і змонтованими необхідними для нормальної експлуатації вказаного житлового будинку інженерними мережами і устаткуванням. 7.39. Отже, враховуючи встановлені судами обставини справи, за якими зобов`язання відповідачів з реалізації державної житлової політики на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, тобто, з організування спорудження вказаного об`єкту інвестування, встановлення, прокладання і монтування необхідних для його нормальної експлуатації інженерних мереж та устаткування для передачі у встановлений спосіб в експлуатацію об`єкт у належному до використання стані, не виконані, це є підставою для задоволення позовних вимог. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги. 8.2. За частиною першою та третьою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 8.3. Отже, зважаючи на суб`єктний склад сторін спору та характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про належність цього спору до суду господарської юрисдикції та погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, але з мотивів, викладеній у цій постанові. 8.4. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, підлягає зміні в мотивувальній частині з підстав, викладених у цій постанові. 9. Щодо розподілу судових витрат 9.1. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень суду і залишення без змін резолютивної частини, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : Касаційну скаргу Дніпропетровського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» задовольнити частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року у справі № 904/740/18 змінити у мотивувальній частині, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22 квітня 2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Князєв Суддя-доповідач Л. І. Рогач Судді Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко М. І. Гриців В. В. Пророк Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87857862
  10. Постанова Іменем України 18 грудня 2019 року м. Київ Справа № 688/2479/16-ц Провадження № 14-447цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді -доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою позивача (представник - Понятовська Ірина Петрівна) на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2016 року, ухвалене суддею Янішевською О. С., й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Талалай О. І., Корніюк А. П. і П`єнти І. В. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 15 червня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України 11 667,15 грн, з яких: реальні збитки - 4 633,35 грн; упущену вигоду - 1 378 грн відшкодування моральної шкоди - 5 793,80 грн. 2. Мотивував позовну заяву такими обставинами : 2.1. 13 листопада 2015 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області постановив у справі № 688/4133/15-к ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви позивача про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. 2.2. 22 січня 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2015 року та закрив провадження у справі за заявою позивача про умовно-дострокове звільнення. 2.3. Під час розгляду заяви позивача суддя Шепетівського міськрайонного суду Чернігівської області допустила низку процесуальних порушень, зокрема, безпідставно відхилила клопотання позивача про долучення до матеріалів справи № 688/4133/15-к доказів, які позитивно характеризували його за останні 5 років, і долучила до матеріалів справи надані прокурором неналежні докази. 2.4. Суддя не взяла до уваги, що прокурор належно не обґрунтував заперечення проти задоволення клопотання позивача про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. 2.5. Внаслідок протиправних дій Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області позивачу були завдані матеріальні збитки на суму 2 979,35 грн, з яких: 500 грн - витрати на переміщення автобусом у напрямку Шепетівка-Хмельницький; 307,63 грн - вартість послуг адвоката; 1 102,40 грн - витрати на відрядження; 412 грн - витрати на залучення третіх осіб; 194,15 грн - вартість листування із судом; 403,17 грн - сума коштів відрахована із заробітної плати позивача до Державного бюджету України в період з 13 листопада 2015 року до 26 січня 2016 року включно. 2.6. Під час розгляду справи № 688/2479/16-ц позивач зазнав матеріальних збитків на суму 1 654 грн, з яких: 128 грн - витрати на проїзд; 1 087 грн - витрати на правову допомогу; 321 грн - вартість допомоги правового помічника та витрати останнього за відрив від звичайних занять; 228 грн - частина заробітної плати, втрачена позивачем внаслідок участі у судових засіданнях; 96 грн - втрати за відрив від звичайних занять; 7,5 грн - витрати на листування; 118 грн - витрати, понесені свідком позивача. 2.7. Позивачу була завдана моральна шкода в розмірі 5 793,80 грн, зумовлена протиправними діями Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області, які спричинили у позивача негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. 2.8. Унаслідок ухвалення Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області незаконного рішення позивачу штучно та необґрунтовано продовжили строк погашення судимості на два місяці, чим завдали упущену вигоду в розмірі 1 378 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 22 червня 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою визначив підсудність справи № 688/2479/16-ц Ізяславському районному суду Хмельницької області. 4. 31 жовтня 2016 року Ізяславський районний суд Хмельницької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь позивача відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 403,17 грн і моральної шкоди у розмірі 3 445 грн; у задоволенні інших позовних вимог - відмовив. 5. Мотивував рішення такими обставинами : 5.1. Унаслідок ухвалення Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області 13 листопада 2015 року незаконного рішення, скасованого ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 22 січня 2016 року, позивач безпідставно продовжував відбувати покарання у вигляді виправних робіт, внаслідок чого з його заробітної плати утримали 403,17 грн. Завдану матеріальну шкоду треба відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України. 5.2. Обґрунтованими є вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 445 грн, враховуючи мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством на час розгляду справи, та період, протягом якого із заробітної плати позивача проводили необґрунтовані відрахування. 5.3. Понесені позивачем витрати на відрядження, залучення третіх осіб, листування із судами та допомогу правового помічника не належать до судових витрат, а тому їх не можна відшкодувати. 5.4. Позивач і його представник не надали суду докази для підтвердження витрат, пов`язаних із розглядом справи, а тому відсутні підстави для їх відшкодування. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 24 січня 2017 року Апеляційний суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою скасував рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2016 року та закрив провадження у справі. 7. Мотивував ухвалу так : 7.1. У позивача з судом-відповідачем не виникли правовідносини, на які поширюється юрисдикція судів, оскільки предметом позову є оскарження процесуальних дій судді та суду, вчинених під час здійснення правосуддя. 7.2. Виключне право перевірки законності й обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів і заяв з таким предметом (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»). 7.3. Судді, беручи участь у розгляді цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення, не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів треба розглядати відповідно до процесуального законодавства (див. постанову Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів»). 7.4. Рішення та дії суду, пов`язані зі здійсненням правосуддя, зокрема з підготовкою, розглядом справ у судах, можна оскаржувати у порядку, передбаченому процесуальними законами; оскарження дій суду поза межами встановленого процесуальним законом порядку та стягнення з нього моральної шкоди порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. 7.5. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) чи інші закони України не передбачають можливість розгляду судом позовних вимог незалежно від їх формулювання та змісту, зокрема позовів, предметом яких фактично є оскарження процесуальних дій суду, пов`язаних із розглядом справи, починаючи зі стадії відкриття провадження у справі, та переглядом судових рішень і їх виконанням. 7.6. Частина шоста статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) застосовується у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність суду, які не пов`язані зі здійсненням правосуддя. 7.7. Питання про розподіл судових витрат, понесених у кримінальній справі, вирішується за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 14 лютого 2017 року позивач через свого представника звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить: змінити рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2016 року в частині «збільшення частковості задоволення позовних вимог позивача» на суму 1 410,03 грн; скасувати ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 1 813,02 грн матеріальної шкоди та 3 445 грн відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Мотивує касаційну скаргу так : 10.1. Відповідно до приписів статей 1167, 1173-1175 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 10.2. Частина одинадцята статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах і в порядку, встановленому законом. Тому саме суд у цивільному процесі має встановити, чи є претензії незадоволеної сторони справедливими і такими, які слід задовольнити, а не позбавляти постраждалих від професійної помилки судді права на встановлення цього факту та на справедливу грошову компенсацію. 10.3. Треба застосувати висновки Вінницького апеляційного адміністративного суду, сформульовані в ухвалі від 29 березня 2016 року у справі № 822/138/16 за позовом позивача до судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області Стаднічук Наталії Леонідівни про визнання її дій такими, що порушують права громадянина. 10.4. Апеляційний суд прийняв до розгляду апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, незважаючи на те, що остання не сплатила судовий збір за її подання. 10.5. Державна казначейська служба України є належним відповідачем у справах про відшкодування збитків, завданих незаконним рішенням органу державної влади. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15. 11. 27 грудня 2017 року позивач подав заяву «про приєднання до касаційної скарги представника позивача від 13 лютого 2017 року…», в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Мотивував заяву так : 11.1. Необґрунтованими є висновки апеляційного суду про те, що позивач оскаржує процесуальні дії судді, вчинені під час розгляду справи № 688/4133/15-к; ті дії позивач оскаржив шляхом подання у вказаній справі апеляційної скарги на ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2015 року. 11.2. Оскільки відсутнє кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, позивач не може стягнути понесені ним судові витрати за правилами КПК України, як про це помилково зазначив апеляційний суд. (2) Позиції інших учасників справи 12. Відповідачі позицію щодо касаційної скарги не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції 13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 14. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Аналогічний припис є у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 15. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 16. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини : 16.1. 14 липня 2014 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області виніс вирок у справі № 688/833/14-к, яким засудив позивача за частиною третьою статті 27, частиною другою статті 15 та частиною другою статті 411 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до 4 років позбавлення волі. 16.2. 17 лютого 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, якою змінив вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 липня 2014 року в частині призначеного покарання, зменшивши його до 3 років позбавлення волі. 16.3. 10 квітня 2015 року Менський районний суд Чернігівської області постановив ухвалу, якою на підставі статті 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» зменшив наполовину невідбуту частину призначеного позивачу покарання. 16.4. 10 серпня 2015 року Менський районний суд Чернігівської області постановив ухвалу, якою з урахуванням ухвали цього ж суду від 14 серпня 2015 року про виправлення арифметичної помилки, замінив невідбуту частину призначеного позивачу покарання тривалістю 9 місяців і 7 днів позбавлення волі виправними роботами з відрахуванням щомісяця в дохід держави 10 % заробітку. 16.5. 18 серпня 2015 року позивача звільнили з місць позбавлення волі, а 19 серпня 2015 року позивач став на облік у Шепетівському МРП КВІ УДПтС України. 16.6. 2 жовтня 2015 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою зарахував позивачу в строк відбування більш м`якого покарання, визначеного ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 10 серпня 2015 року, 24 виправні дні за період відбування покарання у виді позбавлення волі з 10 по 18 серпня 2015 року. 16.7. Позивач відбував покарання у виді виправних робіт у Приватному підприємстві «Сіліцея», що, зокрема, підтверджує довідка цього підприємства від 10 червня 2016 року № 34. Згідно з цією довідкою за період з 13 листопада 2015 року до 26 січня 2016 року включно із заробітної плати позивача утримані та перераховані на користь держави в особі Шепетівського Управління Державної казначейської служби України Хмельницької області 403,17 грн. 16.8. 6 листопада 2015 року позивач звернувся до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області із заявою про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання відповідно до статті 81 КК України, обґрунтовуючи тим, що з моменту, як він став на облік у Шепетівському МРП КВІ УДПтС України, сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів власне виправлення. 16.9. 13 листопада 2015 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу у справі № 688/4133/15-к, якою відмовив у задоволенні заяви позивача про умовно-дострокове звільнення через те, що позивач не відбув необхідної частини строку покарання, після відбуття якої можливе застосування умовно-дострокового звільнення. 16.10. 22 січня 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області постановив ухвалу, якою скасував ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2015 року через неправильне тлумачення закону України про кримінальну відповідальність, яке суперечить його точному змісту; провадження в справі за цією заявою позивача закрив, оскільки згідно з ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 січня 2016 року позивач визнаний таким, що відбув покарання. 17. 13 січня 2016 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області постановив ухвалу у справі № 688/45/16-к за заявою позивача про перерахунок строку попереднього ув`язнення та звільнення від відбування покарання. Відповідно до цієї ухвали суд взяв до уваги, що строк попереднього ув`язнення, відбутий засудженим позивачем, перевищує призначене йому покарання. А тому останнього слід вважати таким, що відбув призначене вироком суду покарання. (1.1) Щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування судом збитків і моральної шкоди 18. Предметом позову у цій справі є відшкодування збитків і моральної шкоди, завданої позивачеві судом внаслідок постановлення у справі № 688/4133/15-к ухвали, яку надалі скасував суд апеляційної інстанції. 19. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду, вчинених під час розгляду ним справи, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи. І хоча позивач не заявляє вимогу про визнання протиправними дій суду-відповідача, вважаючи таку протиправність підставою позову, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення заявленої до суду-відповідача вимоги про відшкодування ним збитків і моральної шкоди, завданих протиправними, на думку позивача, діями судді у кримінальному провадженні, передбачатиме оцінку таких дій, що є втручанням у здійснення правосуддя судом-відповідачем (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 61 її постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц і в пункті 22 постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). 20. За змістом частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу; втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. 21. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 24-26)). 22. Засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави пункт 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року). 23. Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів). 24. Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у здійсненні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (див. також: пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15). 25. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). 26. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). 27. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 38 ЦПК України у вказаній редакції). Близькі за змістом приписи є у частині другій статті 48 і в частині четвертій статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 28. Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя. 29. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суди не можуть бути відповідачами у справах за позовами про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду під час здійснення правосуддя, необґрунтованими є доводи касаційної скарги про необхідність розгляду цього спору в частині вимог до суду за правилами цивільного судочинства. 30. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що спір в частині вимог до суду не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, і звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, передбачає аналогічний припис), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36)). 31. Вказані висновки узгоджуються з висновками судів першої й апеляційної інстанцій, сформульованими в адміністративній справі № 822/138/16 за позовом позивача до судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області Стаднічук Н. Л. про визнання неправомірними її дій, вчинених під час розгляду кримінальної справи № 688/4133/15-к, що мали наслідком постановлення цим судом ухвали від 13 листопада 2015 року. (1.2) Щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування Державним казначейством України збитків і моральної шкоди 32. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач у справі № 688/2479/16-ц вважає відповідачем за його вимогою про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області, не тільки цей суд, але й Державну казначейську службу України. 33. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 34. Велика Палата Верховного Суду вже доходила висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. пункт 68 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц). 35. Вказана стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. 36. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України). 37. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17). 38. Отже, в частині вимоги позивача до Державної казначейської служби України законність ухвали Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2015 року у справі № 688/4133/15-к про відмову у задоволенні заяви позивача про умовно-дострокове звільнення не є об`єктом перевірки. Законність цієї ухвали 22 січня 2016 року вже перевірив Апеляційний суд Хмельницької області. Натомість, у справі № 688/2479/16-ц суди мають встановити наявність або відсутність визначених статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-вр підстав для відшкодування позивачеві з боку держави в особі Державної казначейської служби України шкоди. 39. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що, заявивши до Державної казначейської служби України вимогу про відшкодування шкоди, позивач оскаржив процесуальні дії судді та суду під час здійснення правосуддя. Тому необґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що заявлену до Державної казначейської служби України вимогу позивача про відшкодування збитків і моральної шкоди, не можна розглядати за правилами цивільного судочинства. (1.3) Щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування Державним казначейством України витрат, пов`язаних із розглядом кримінальної та цивільної справ 40. У позовній заяві позивач вказав, що під час розгляду кримінальної справи № 688/4133/15-к зазнав витрат на суму 2 576,18 грн, зокрема на залучення свідків, доїзд до суду, відрядження, листування із судами та на правову допомогу. 41. За статтею 118 КПК України до процесуальних витрат належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати, пов`язані із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрати, пов`язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів. 42. Порядок розподілу процесуальних витрат, понесених у кримінальній справі врегульований у статті 124 КПК України. Згідно з частиною першою цієї статті у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. 43. Отже, за наявності обвинувального вироку суду відшкодувати понесені у кримінальній справі процесуальні витрати може собі потерпілий, а тягар відшкодування таких витрат покладається на обвинуваченого, окрім як у випадку відсутності в останнього коштів, достатніх для відповідного відшкодування. 44. Механізм повернення обвинуваченому витрат, пов`язаних з розглядом кримінальної справи, чинний КПК України не передбачає. Проте такі витрати можуть бути повернуті на підставі пунктів 3 і 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-вр у випадках, передбачених цим законом.Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вимогу позивача про відшкодування йому витрат, понесених у кримінальному провадженні під час розгляду заяви про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, треба розглядати за правилами КПК України. Вимога позивача у цій частині теж слід розглядати за правилами цивільного судочинства. 45. Щодо витрат позивача, пов`язаних із розглядом справи № 688/2479/16-ц, то такі витрати не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат, понесених під час розгляду цивільної справи, суд вирішує у встановленому процесуальним законом порядку за правилами цивільного судочинства за результатами розгляду відповідного позову. (1.4) Щодо інших доводів касаційної скарги 46. Довід касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтованого відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України без сплати судового збору є явно необґрунтованим, оскільки його спростовує наявний у матеріалах справи оригінал платіжного доручення від 23 грудня 2016 року № 1666 (а. с. 115), наданий цим відповідачем на виконання ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 14 грудня 2016 року (а. с. 100) про залишення апеляційної скарги без руху. 47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції може переглянути рішення суду першої інстанції щодо суті спору лише після апеляційного перегляду такого рішення. У справі № 688/2479/16-ц такий апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції не відбувся через закриття апеляційним судом провадження у справі. Тому не можна задовольнити вимогу касаційної скарги змінити рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2016 року «в частині збільшення частковості задоволення позовних вимог». (1.5) Щодо заяви позивача від 27 грудня 2017 року 48. 27 грудня 2017 рокупозивач звернувся із заявою «щодо приєднання до касаційної скарги представника позивача від 13 лютого 2017 року, яка подана на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року по цивільній справі № 688/2479/16-ц (в порядку статті 397 ЦПК України)». 49. Згідно з частиною першою статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. 50. З огляду на вказане подана представником від імені позивача касаційна скарга вважається поданою позивачем, а тому застосування інституту приєднання до касаційної скарги (частина перша статті 397 ЦПК України) у цьому випадку є неможливим. 51. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимоги касаційної скарги, а також заяви від 27 грудня 2017 року відрізняються: у касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції, а у заяві від 27 грудня 2017 року - просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Тобто, у заяві від 27 грудня 2017 року позивач змінив вимоги його касаційної скарги. 52. Згідно з частиною першою статті 330 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. 53. Відповідно до статті 325 ЦПК України у вказаній редакції строк на подання касаційної скарги становив двадцять днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Остання набирала законної сили з моменту її проголошення (стаття 319 ЦПК України у зазначеній редакції). 54. Позивач подав касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року та на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2016 року у лютому 2017 року, а заяву, в якій змінив вимоги касаційної скарги, - у грудні 2017 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. 55. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення із заявою від 27 грудня 2017 року). 56. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду залишає заяву від 27 грудня 2017 рокубез розгляду. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 57. Відповідно до частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги маєправо залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1); скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністюабодляпродовженнярозгляду (пункт 2). 58. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України). 59. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України). 60. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України). 61. З огляду на надану оцінку аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду вважає, що, закривши провадження у справі в частині вимог до Державної казначейської служби України, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права. Тому ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року в частині закриття провадження до вказаного відповідача слід скасувати, а справу в цій частині передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду; в іншій частині ухвалу апеляційного суду - залишити без змін. Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 1 і 2 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, частинами четвертою та шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року в частині закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України скасувати, а справу в цій частині направити до Хмельницького апеляційного суду для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 24 січня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д. А. Гудима Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська О. Р. Кібенко Джерело: ЄДРСР 87857779
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Київ Справа № 559/1556/16-а Провадження № 11-822апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дубенської міської ради Рівненської області (далі - Міськрада) на постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 07 вересня 2016 року (суддя - Юзьвяк Б. Г.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року (судді Охрімчук І. Г., Жизневська А. В., Котік Т. С.) у справі № 559/1556/16-а за позовом Комунального підприємства «Редакція газети «Замок» Міськради (далі - КП «РГ «Замок») до Міськради, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , про визнання протиправним і скасування рішення та ВСТАНОВИЛА : Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 1. У липні 2016 року КП «РГ «Замок» звернулося до суду з позовом до Міськради про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 27 травня 2016 року № 663 «Про скасування рішення міської ради від 01 березня 2016 року № 339 «Про реформування газети «Замок» та Комунального підприємства «Редакція газети «Замок» Дубенської міської ради» (далі - Рішення № 663, Рішення № 339 відповідно). 2. На обґрунтування позову КП «РГ «Замок» вказало, що Рішення № 339 відповідає вимогам Закону України від 24 грудня 2015 року № 917-VIII «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів інформації» (далі - Закон № 917-VIII) та, на думку позивача, є законним і обґрунтованим, тому не може бути в подальшому скасоване органом місцевого самоврядування, а Рішення № 663 прийняте з порушенням статей 25, 59 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки Міськрада не мала повноважень на скасування власного рішення, відтак Рішення № 663 є протиправним і підлягає скасуванню. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Дубенський міськрайонний суд Рівненської області постановою від 07 вересня 2016 року адміністративний позов задовольнив. 4. Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 грудня 2016 року постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 07 вересня 2016 року залишив без змін. 5. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що з прийняттям Рішення № 339 виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів членів трудового колективу редакції й власне самого КП «РГ «Замок», які звернулися до Державного комітету телебачення і радіомовлення (далі - Держкомтелерадіо) з клопотанням про включення КП «РГ «Замок» до переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, що підлягають реформуванню на першому етапі, а Держкомтелерадіо їх проінформував про включення редакції та газети до такого переліку. Зазначене свідчить про те, що Рішення № 339 почало виконуватися, на його підставі виникли правовідносини щодо реформування редакції й газети, тому його подальше скасування є протиправним. 6. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог 7. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Міськрада подалакасаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що вказані судові рішення постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. 8. На думку скаржника, цей спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки Рішення № 339 було прийняте з метою реформування комунального підприємства у новий суб`єкт господарювання, створений трудовим колективом, відтак правовідносини, що склалися між позивачем і Міськрадою щодо реформування КП «РГ «Замок», мають приватноправовий характер та не направлені на здійснення владних управлінських функцій відповідачем, оскільки Міськрада у цих правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи. 9. Крім того, у касаційній скарзі Міськрада вказала, що спір про визнання нечинним Рішення № 663 підлягав розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки, серед іншого, у справі йдеться про безоплатне отримання новоствореним суб`єктом господарювання у процесі реформування права власності на майно та права користування приміщеннями та земельними ділянками. 10. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити провадження у справі. Позиція інших учасників справи 11. У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу КП «РГ «Замок» зазначило, що викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій. 12. На думку КП «РГ «Замок», на цей спір поширюється юрисдикція адміністративних судів, адже у спірних правовідносинах відповідач діяв саме як суб`єкт владних повноважень та здійснював владні управлінські функції. 13. У зв`язку з викладеним позивач просить залишити касаційну скаргу Міськради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Рух касаційної скарги 14. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 06 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. 15. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. 16. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 17. У березні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 серпня 2019 року передав цю справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. 19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01). Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій 20. КП «РГ «Замок» засноване як юридична особа згідно з рішенням Міськради від 15 травня 2007 року № 637, його засновником є Міськрада, що підтверджується Статутом підприємства, зареєстрованим 25 травня 2007 року. 21. Згідно зі Статутом підприємства та Свідоцтвом про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації від 21 травня 2007 року серії РВ № 481/34 відповідач є засновником газети (друкованого засобу масової інформації) «Замок», а видавцем цієї газети є КП «РГ «Замок». 22. Відповідно до Закону № 917-VIII 04 лютого 2016 року тринадцять членів трудового колективу (більше трьох четвертих від кількості працівників за штатним розписом) КП «РГ «Замок»зібралися на збори трудового колективу для вирішення питання щодо участі трудового колективу у реформуванні друкованого засобу масової інформації газети «Замок» та КП «РГ «Замок». 23. На підставі Протоколу зборів трудового колективу КП «РГ «Замок»від 04 лютого 2016 року № 1 трудовий колектив прийняв рішення взяти участь у реформуванні друкованого засобу масової інформації газети «Замок» та КП «РГ «Замок». Так, по питанню № 3 зборів було вирішено, що реформування друкованого засобу масової інформації газети «Замок» та КП «РГ «Замок»здійснюватиметься у такий спосіб: вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу у суб`єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення та тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації. 24. Вказаний Протокол № 1 разом із інформацією про перелік майна, що перебуває на балансі редакції станом на 31 грудня 2015 року, було направлено Міськраді. 25. 01 березня 2016 року Міськрада прийняла Рішення № 339, відповідно до якого вирішила вийти зі складу засновників друкованого засобу масової інформації газети «Замок» (реєстраційне свідоцтво від 21 травня 2007 року РВ 481/34) та КП «РГ «Замок» (код ЄДРПОУ 35091290) з перетворенням редакції та комунального підприємства членами її трудового колективу у суб`єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення, мови видання та тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації. 26. 07 березня 2016 року КП «РГ «Замок», керуючись Рішенням № 339 та Законом № 917-VIII, звернулося до Держкомтелерадіо з повним пакетом документів щодо включення редакції та газети «Замок» до переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, що підлягають реформуванню на першому етапі. 27. Відповідно до листа голови Держкомтелерадіо від 26 травня 2016 року № 1709/33/4 газету «Замок» та редакцію внесено до переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, що підлягають реформуванню на першому етапі. 28. 27 травня 2016 року Міськрада прийняла Рішення № 663, яким скасувала своє попереднє Рішення № 339. 29. Вважаючи Рішення № 663 протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи 30. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 31. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 32. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 33. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 34. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 35. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 36. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 37. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. 38. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 39. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. 40. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. 41. Як установили суди попередніх інстанцій, КП «РГ «Замок»звернулося до суду з позовом про визнання протиправним і скасування Рішення № 663 про скасування Міськрадою власного Рішення № 339 про реформування комунального друкованого засобу масової інформації шляхом виходу Міськради зі складу засновників з перетворенням редакції та комунального підприємства членами її трудового колективу у суб`єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення, мови видання та тематичної спрямованості цього друкованого засобу масової інформації. 42. При цьому спір виник між КП «РГ «Замок» та Міськрадою як засновником цього комунального підприємства, зокрема, у зв`язку з порушенням права КП «РГ «Замок» на безоплатне отримання у власність у процесі реформування майна, приміщень і земельних ділянок. 43. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову; далі - ГПК України) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов`язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. 44. Наведена норма знаходить своє відображення в пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року. 45. Крім того, згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України у вказаній редакції господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права. 46. Ураховуючи те, що спір у цій справі є спором між комунальним підприємством та його засновником і пов`язаний, серед іншого, із захистом речових прав позивача на рухоме та нерухоме майно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства. 47. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. 48. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 49. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 50. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 51. На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині. 52. Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. 53. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі. Керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Дубенської міської ради Рівненської області задовольнити. 2. Постанову Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 07 вересня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко Джерело: ЄДРСР 87857774
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 лютого 2020 року м. Київ Справа № 820/2475/18 Провадження № 11-767апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Харківської місцевої прокуратури № 1 (далі - Прокуратура) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубний завод «Славсант» (далі - Товариство), третя особа - Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), про стягнення плати за проїзд за касаційною скаргою Товариства на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 липня 2018 року (суддя Біленський О. О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (судді Лях О. П., Яковенко М. М., Старосуд М. І.), УСТАНОВИЛА: У квітні 2018 року Прокуратура звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Товариства в дохід Державного бюджету України плату за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування в сумі 66 тис. 578 грн 50 коп. На обґрунтування позовних вимог Прокуратура зазначила, що за результатами проведеної Управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом був складений акт від 1 березня 2017 року серії ВІ № 0160197, в якому встановлено, що під час надання послуг з вантажних перевезень у водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем, що належить Товариству, не було передбаченого статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» дозволу на перевищення транспортним засобом нормативно-вагових параметрів. Цим актом зафіксовано порушення вимог статті 48 зазначеного Закону, а саме надання послуг із перевезення вантажу із перевищенням осьових навантажень. Згідно зі складеним третьою особою на підставі акта розрахунком від 1 березня 2017 року № 160197 плата Товариства за проїзд його автомобіля становить 2313,36 євро (66 тис. 578 грн 50 коп.). При цьому рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року у справі № 820/1337/17, залишеним без змін апеляційним судом, в задоволенні позову Товариства про визнання протиправним і скасування зазначеного розрахунку плати за проїзд відмовлено. Позивач послався на те, що оскільки визначена контролюючим органом плата за проїзд Товариством в добровільному порядку не сплачена, то вона підлягає стягненню в судовому порядку і саме за позовом прокурора, поданим до суду на захист інтересів держави. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 3 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, позов задоволено. Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з огляду на положення частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)керувалися тим, що за наслідками розгляду справи № 820/1337/17 за позовом Товариства до Укртрансбезпекисуди дійшли висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування Товариству плати за проїзд, зокрема складаючи її розрахунок від 1 березня 2017 року № 160197, діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом. Таким чином, оскільки за наслідками судового оскарження розрахунок плати за проїзд автомобіля, за яким сплаті Товариством підлягає 66 тис. 578 грн 50 коп., є чинним та не скасованим, то він підлягає виконанню відповідачем, а позов прокуратури про стягнення цієї суми - задоволенню. Не погодившись зі згаданими вище рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ці судові рішення та закрити провадження у справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Скаржник також посилається на те, що в нього не виникло обов`язку по сплаті вказаної у позові суми, оскільки відповідний розрахунок Укртрансбезпеки Товариство оскаржило до суду (справа № 820/1337/17), і Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду ухвалою від 27 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за скаргою Товариства на судові рішення про відмову в задоволенні його позову. Відзивів на касаційну скаргу учасниками справи до суду не подано. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. За змістом частини п`ятої статті 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18. Таким чином, аналіз наведеного правового регулювання та суб`єктний склад сторін у цій справі свідчить про те, що позов Прокуратури в інтересах держави до Товариства про стягнення з нього в дохід Державного бюджету України плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули цю справу в порядку адміністративного судочинства. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС). Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень із закриттям провадження у справі. Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трубний завод «Славсант» задовольнити. 2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року скасувати, провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87857847
  13. ПОСТАНОВА Іменем України 5 лютого 2020 року м. Київ Справа № 815/2898/17 Провадження № 11-766апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О. Б., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Комінтернівського районного суду Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року (суддя Харченко Ю. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (судді Турецька І. О., Стас Л. В., Косцова І. П.), УСТАНОВИЛА: У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненадання відповіді на його заяву від 10 квітня 2017 року та зобов`язати Комінтернівський районний суд Одеської області надати таку відповідь і відшкодувати 25 000 грн моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що суб`єкт владних повноважень порушив вимоги статті 20 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), не надавши відповіді на його звернення. Зауважив, що така протиправна бездіяльність з боку суб`єкта владних повноважень, завдала йому моральних страждань, оскільки унеможливила функціонування його особистості на конституційних засадах. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 30 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність Комінтернівського районного суду Одеської області щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 10 квітня 2017 року та зобов`язав надати письмову відповідь позивачу на цю заяву. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Комінтернівський районний суд Одеської області порушив приписи Закону № 393/96-ВР, а тому є усі законодавчо передбачені підстави для задоволення адміністративного позову у відповідній частині. Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 25 000 грн суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для їх задоволення, оскільки позивач не надав обґрунтованих пояснень та відповідних доказів щодо спричинення йому моральної шкоди. Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій, Комінтернівський районний суд Одеської області подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а провадження у справі закрити. На обґрунтування касаційної скарги Комінтернівський районний суд Одеської області зазначив, що предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на заяву про рух справи за кримінальним провадженням № 42016161010000020. Оскільки відповідно до статей 3, 42, 134, 321, 350 Кримінального процесуального кодексу України заяви та клопотання, подані учасниками кримінального провадження у межах судового розгляду кримінальної справи необхідно розглядати у порядку кримінального судочинства, суди дійшли помилкового висновку, що спір є публічно-правовим і його необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства. На час розгляду справи відзиву чи заперечень не надходило. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою 9 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою Комінтернівського районного суду Одеської області, а ухвалою від 24 липня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга Комінтернівського районного суду Одеської області не підлягає задоволенню з таких підстав. Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до голови Комінтернівського районного суду Одеської області із заявою, в якій просив зазначити, чи надійшли до суду матеріали справи за кримінальним провадженням №42016161010000020, за яким Військова прокуратура Одеського гарнізону Південного регіону України звинувачує його у вчиненні злочину, і якщо ці матеріали надійшли, то на яку дату призначено судове засідання. Також ОСОБА_1 просив направити відповідь електронною поштою на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цього ж дня, 10 квітня 2017 року, Комінтернівський районний суд Одеської області отримав указану заяву, про що свідчить наявний у матеріалах справи відповідний звіт про надіслання зазначеного звернення на електронну адресу суду, а саме inbox@km.od.court.gov.ua. Не отримавши відповіді на свою заяву протягом строку, встановленого законом, 23 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права. Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте Комінтернівський районний суд Одеської області зазначив, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, у межах якої має розглядатись ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС). Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом послугувало ненадання Комінтернівським районним судом Одеської області відповіді на його заяву від 10 квітня 2017 року. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом № 393/96-ВР, Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію», Указом Президента України від 7 лютого 2008 року № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до статті 12 Закон № 393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», КАС, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження». Звернення позивача до суду у статусі обвинуваченого справді має розглядатися в порядку кримінального судочинства, але цей порядок стосується розгляду його заяв, скарг на дії судді, пов`язані зі здійсненням правосуддя. Водночас ОСОБА_1 звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області не як обвинувачений, а відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР. За таких обставин Велика Палата Верховного Суд вважає, що спір, який виник у цій справі, є публічно-правовим, а тому його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального й процесуального права при вирішенні справи по суті спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно із частинами першою, третьою статті 3 цього Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Статтею 7 Закону № 393/96-ВР визначено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення, оформленого належним чином і поданого у встановленому порядку. Згідно із частиною першою статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 393/96-ВР відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Відповідно до статті 18 зазначеного Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. Згідно зі статтею 20 цього Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник установлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Аналіз зазначених норм закону свідчить про законність висновку судів попередніх інстанцій про те, що за результатами розгляду заяв (клопотань) відповідь в обов`язковому порядку має бути надана не пізніше місяця від дня надходження звернення (заяви, клопотання). Відповідь має бути об`єктивною, містити факти перевірки, поставлених у звернені питань. Як установили суди, виходячи із суті поставленого у заяві ОСОБА_1 від 10 квітня 2017 року питання, позивач просив Комінтернівський районний суд Одеської області зазначити, чи надходили матеріали справи за кримінальним провадженням 42016161010000020 (у якому Військова прокуратура Одеського гарнізону Південного регіону України звинувачує Задорожного М. В.), і якщо надходили, то вказати, на яку дату призначено засідання. Комінтернівський районний суд Одеської області на заяву ОСОБА_1 від 10 квітня 2017 року відповіді у законодавчо визначеному порядку та строки не надав. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що ігнорування Комінтернівським районним судом Одеської області звернення ОСОБА_1 та ненадання на нього у законодавчо передбаченому порядку та строки відповіді є порушенням приписів Закону № 393/96-ВР. Суд відхиляє доводи Комінтернівського районного суду Одеської області про те, що позивач мав статус обвинуваченого у кримінальній справі № 42016161010000020, що перебувала у провадженні судді Комінтернівського районного суду Одеської області, а тому норми Закону № 393/96-ВР у цьому випадку не застосовуються. Як уже зазначалося, предметом цього адміністративного позову є протиправне ненадання Комінтернівським районним судом Одеської області відповіді на заяву в межах Закону № 393/96-ВР. Так, відповідно до статті 4 цього Закону оскарженню підлягають рішення, дії (бездіяльність), що належать до сфери управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання протиправною бездіяльності Комінтернівського районного суду Одеської області щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 10 квітня 2017 року та зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 письмову відповідь на цю заяву. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а посилання Комінтернівського районного суду Одеської області у касаційній скарзі на порушення судами предметної юрисдикції є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, відповідачем не було дотримано вказаних вимог Закону № 393/96-ВР щодо надання відповіді на заяву позивача. Відповідно до статті 242 КАС рішення суду повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За правилами статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року - без змін. Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : 1. Касаційну скаргу Комінтернівського районного суду Одеської області залишити без задоволення. 2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко В. В. Британчук Н. П. Лященко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87857772
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Справа № 345/1183/17 Провадження № 14-420цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - Управління соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації (далі - Управління соцзахисту), відповідач - ОСОБА_1 , розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року у складі колегії суддів Василишин Л. В., Пнівчук О. В., Максюти І. О. у справі за позовом Управління соцзахисту до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої субсидії та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2017 року Управління соцзахисту звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача 14 658,39 грн за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року, які були надміру виплачені у вигляді житлової субсидії внаслідок зловживання з боку відповідача. Вимоги мотивувало тим, що 12 травня 2015 року ОСОБА_1 , житель села Вістова Калуського району Івано-Франківської області, звернувся із заявою про призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. На підставі цієї заяви та декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, йому призначено субсидію. Відповідачу було відомо про обов`язок повідомляти достовірні дані про зміну складу осіб, зареєстрованих за адресою, за якою надається субсидія, що підтверджується його підписами на заяві про призначення житлової субсидії та декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії. Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15 вересня 2015 року по 05 вересня 2016 року на території села Вістова Калуського району Івано-Франківської області не був зареєстрований, про що складено акт від 19 вересня 2016 року № 480 про припинення надання субсидії, відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та здійснено перерахунок виплаченої субсидії за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року у задоволенні позову Управління соцзахисту відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що 15 вересня 2015 року ОСОБА_1 знявся з реєстрації, але фактично надалі проживав за місцем призначення йому субсидії, де й отримував її на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. За новим місцем реєстрації відповідач не користувався субсидією, що виключає подвійне її надання. Позивачем не доведено завдання відповідачем майнової шкоди, а відповідачем не допущено порушень, які б слугували підставою для відшкодування шкоди. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року апеляційну скаргу Управління соцзахисту задоволено. Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Управління соцзахисту 14 658,39 грн надміру виплачених у вигляді житлової субсидії за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що відповідач не повідомив орган соціального захисту про зміну складу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб, допустив порушення, яке є підставою для повернення надміру виплаченої суми субсидії. Короткий зміст вимог касаційної скарги У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року, залишити в силі рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що у Порядку повернення коштів, надміру виплачених за призначеними субсидіями, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 29 грудня 1997 року № 39/283/90/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 31 грудня 1997 року за № 634/2438 (далі - Порядок), визначено вичерпний перелік випадків повернення надміру перерахованих субсидій, і такої підстави, як зняття з реєстрації громадянина, цей Порядок не містить. Саме по собі зняття громадянина із реєстрації місця проживання не може бути підставою для повернення субсидії. Після зняття з реєстрації місця проживання він фактично продовжував проживати за попередньою адресою. На думку заявника, апеляційний суд неправильно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що спір між сторонами з приводу здійснення органом владних повноважень контролю за розподілом бюджетних коштів, спрямованих на виплату субсидій для відшкодування житлово-комунальних послуг, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Позиція інших учасників справи У запереченнях на касаційну скаргу Управління соцзахисту, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, просить касаційну скаргу відхилити, рішення апеляційного суду залишити без змін. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Згідно із частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів, а ухвалою від 10 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження). Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв`язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У статті 125 Конституції України вказано, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Суди установили, що 12 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соцзахисту із заявою про призначення субсидіїдля відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за адресою житлового будинку: АДРЕСА_1 . Рішеннями Управління соцзахисту від 27 серпня, 27 жовтня 2015 року, 29 березня 2016 року, 26 травня 2017 року ОСОБА_1 призначено субсидію із жовтня 2015 року по квітень 2016 року. За результатом проведеної перевірки правильності та повноти інформації, що надається заявниками для призначення житлових субсидій, Управлінням соцзахисту встановлено, що відповідач з 15 вересня 2015 року по 05 вересня 2016 року не був зареєстрований у с. Вістова за вищезазначеною адресою у зв'язку зі зняттям з реєстрації та реєстрацією за новим місцем, а саме: АДРЕСА_2 . 20 грудня 2016 року Управління соцзахисту звернулося до відповідача з повідомленням № 3183/04-17 про припинення надання житлової субсидії та повернення до 19 січня 2017 року надміру виплачених коштів у сумі 14 658,39 грн за період з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2016 року. Однак таке повідомлення залишене відповідачем без задоволення. Ураховуючи викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_1 14 658,39 грн надміру виплаченої субсидії. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України). З огляду на вказані норми можна зробити висновок, що законодавець установив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав і свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов`язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи. Частиною четвертою статті 50 КАС України передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. Перелік випадків, за яких позивачем в адміністративному спорі є суб`єкт владних повноважень, обмежений. За змістом статті 177 ЦК України гроші є об`єктом цивільних прав. Відповідно до пункту 1 Положенняпро порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (далі - Положення), субсидія є безповоротною і її отримання не пов`язане і не тягне за собою зміни форми власності житла. Отримавши кошти з Державного бюджету України у вигляді субсидії, ОСОБА_1 фактично набув право власності на них. Такий висновок підтверджується і у нормах Положення, яке прийнято з метою спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Відповідно до пункту 2 Положення (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - субсидія) поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках), у частині оплати ними користування житлом; утримання житла; управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Згідно з пунктом 3 Положення призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій. У пункті 6 Положення передбачено, що субсидія призначається одному з членів домогосподарства, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації, або особі, яка не зареєстрована, але фактично проживає у житловому приміщенні (будинку) на підставі договору найму (оренди) житла, і на яку відкрито особові рахунки із сплати житлово-комунальних послуг. В окремих випадках на підставі рішень районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад або утворених ними комісій та актів обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства субсидія може призначатися іншій особі, зареєстрованій у житловому приміщенні (будинку), а також індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, але які сплачують вартість одержуваних житлово-комунальних послуг. Відповідно до пункту 7 Положення субсидія розраховується виходячи з кількості зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб (осіб, які фактично проживають), яким нараховується плата за жилого-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу. Субсидія для відшкодування витрат на оплату жилого-комунальних послуг призначається на основі середньомісячного сукупного доходу осіб, зазначених у пункті 7 цього Положення (пункт 12 Положення). Пунктом 13 Положення встановлено, що для призначення субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом або іншим документом, подає органу праці та соціального захисту населення заяву про призначення житлової субсидії та декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, за встановленими формами. За правилами пункту 20 Положення надання раніше призначеної субсидії припиняється, якщо громадянин приховав або свідомо подав недостовірні дані про доходи та майновий стан, що вплинули на встановлення права на субсидію і визначення її розміру, внаслідок чого йому була надміру перерахована сума субсидії, - з місяця, в якому виявлено порушення. До таких порушень прирівняно і неповідомлення громадянином про зміни, зазначені у пункті 14 цього Положення У разі коли громадянин добровільно не повернув надміру перераховану (виплачену) суму субсидії, питання про її стягнення органи, що призначають субсидії, вирішують у судовому порядку. Оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на бюджетні кошти у вигляді субсидії, наданої йому Управлінням соцзахисту у розмірі 14 658,39 грн, та стягнення з відповідача згаданої суми як набутої без достатньої правової підстави, то цей спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер. Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 370/108/17 (провадження № 11-196апп18), від 30 січня 2019 року у справі № 756/6441/16-ц (провадження № 14-484цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 727/5743/15-ц, (провадження № 14-78цс19), і підстав для відступу від неї не вбачається. За таких обставин апеляційний суд правильно розглянув справу в порядку цивільного судочинства.Підстав для висновків, що суд апеляційної інстанції порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Щодо розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Сума надмірно перерахованої (виплаченої) субсидії є майном, збереженим без достатньої правової підстави. А тому на правовідносини з повернення цієї суми поширюються приписи глави 83 ЦК України, Положення та Порядку. Згідно з пунктом 6 Положення субсидія призначається, зокрема, одному з членів домогосподарства, на якого відкрито особовий рахунок за місцем реєстрації. Громадянин, якому призначено субсидію, зобов`язаний протягом місяця поінформувати структурні підрозділи з питань соціального захисту населення про зміни у складі зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб шляхом подання відповідних документів (абзац шостий пункту 14 Положення). У пункті 14 Положення передбачено вчинення порушення, яке є формальним, а саме не повідомлення органу про зміну у складі зареєстрованих осіб, що стосується і самої особи, яка отримує субсидію, а не про зміну місця проживання особами, які зареєстровані у житловому приміщенні, що не пов`язане з обмеженням вибору місця проживання чи пересування. Порушення пов`язане з невиконанням обов`язку повідомити (про що позивач давав зобов`язання) про зміну у складі зареєстрованих осіб. Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що у Порядку не передбачено такої підстави для повернення надміру перерахованої субсидії, як зняття з реєстрації громадянина, є помилковими, оскільки цей Порядок затверджено на виконання пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 року № 1050 «Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного пробутового (рідкого) палива» та розроблено відповідно до Положення, у якому у абзаці восьмому пункту 20 міститься така вимога. Абзацом восьмим пункту 20 Положення передбачено, що сума субсидії, перерахованої (виплаченої) надміру внаслідок свідомого подання громадянином документів з недостовірними відомостями або неповідомлення громадянином про зміни, зазначені у пункті 14 цього Положення, повертається ним за вимогою органу, що призначив субсидію. Оскільки ОСОБА_1 не повідомив Управління соцзахисту про зміни, які виниклиз 15 вересня 2015 року, у складі зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку)за адресою: АДРЕСА_1 , на вимогу органу, що призначив субсидію, не повернув надміру виплачену суму субсидії, то апеляційний суд правильно задовольнив позовні вимоги. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення та оскаржуваного рішення апеляційного суду - без змін. У такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 87857830
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Справа № 693/1140/16-ц Провадження № 14-4цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: відділ освіти Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - відділ освіти Жашківської РДА), відділ освіти Жашківської міської ради (далі - відділ освіти Жашківської міськради), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу відділу освіти Жашківської РДА на постанову Черкаського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у складі колегії суддів Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Жашківської РДА та відділу освіти Жашківської міськради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: скасувати наказ відділу освіти Жашківської РДА від 19 вересня 2016 року № 640-К; поновити її на посаді директора Жашківської спеціалізованої школи № 1 з поглибленим вивченням окремих предметів Жашківської районної ради Черкаської області (далі - Жашківська спецшкола № 1) з 19 вересня 2016 року; стягнути з відповідачів на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відділу освіти Жашківської РДА на свою користь 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що наказом відділу освіти Жашківської РДА від 19 вересня 2016 року № 640-К її звільнено з посади Жашківської спецшколи № 1 у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків відповідно до пункту 3 статті 40, статей 147-149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважала своє звільнення з посади незаконним. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Маньківського районного суду Черкаської області від 17 липня 2019 року у складі судді Костенка А. І. провадження у справі закрито на підставі частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз'яснено позивачу право на звернення з цим позовом у порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 подала позов до відділу освіти Жашківської РДА та відділу освіти Жашківської міськради, які діють як суб`єкти владних повноважень, тому спір не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства. Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ларичева Валерія Вікторовича задоволено, ухвалу Маньківського районного суду Черкаської області від 17 липня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що, звертаючись до суду із позовом, позивачка заявляла вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що відносяться до трудових спорів, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки діяльність директора школи не є публічною службою у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У жовтні 2019 року відділ освіти Жашківської РДА подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття «публічна служба» та «суб`єкт владних повноважень», оскільки критерієм для закриття провадження у цій справі суд першої інстанції визначив не публічність служби директора школи, а саме належність відділу освіти Жашківської РДА та відділу освіти Жашківської міськради до суб`єктів владних повноважень. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 23 грудня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2020 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Щодо наведених у касаційній скарзі відділу освіти Жашківської РДА посилань на порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, що й було підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими наведені в касаційній скарзі відділу освіти Жашківської РДА доводи стосовно того, що спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга згаданої статті). Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України). Наведені норми узгоджуються з положеннями статті 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Такий правовий висновок закріплений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19). У даному випадку прийняття та звільнення з роботи директора загальноосвітнього навчального закладу не є публічно-правовими відносинами, оскільки не є пов`язаними з реалізацією публічної влади. Зазначений спір є спором про право, а не спором між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір належить до цивільної юрисдикції, оскільки за змістом та характером спору, що є вирішальним під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, правовідносини між сторонами є трудовими. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Крім того, за змістом пункту 2 частини другої статті 17 КАС України, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів (аналогічна норма закріплена й у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України в редакції від 03 жовтня 2017 року). Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. З аналізу вказаних норм убачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, що пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї. Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є наказ, виданий начальником відділу освіти Жашківської РДА від 19.09.2016 року № 640-К про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади директора Жашківської спецшколи № 1 у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин своїх посадових обов`язків( а. с. 23). Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України від 13 травня 1999 року № 651-ХІV «Про загальну середню освіту» (далі - Закон № 651-XIV) (у редакції, чинній на час зверненням з позовом) трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснює відповідний орган управління освітою. Статтею 28 Закону № 651-XIV передбачено, що права та обов`язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України, Законом України «Про освіту», КЗпП України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Посада директора закладу загальної середньої освіти не є посадою у державному органі чи його апараті, а робота на ній не належить до публічної діяльності. Відповідно до частини першої статті 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Статтею 2 КЗпП України гарантовано, зокрема, право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Звертаючись до суду з позовом, позивачка ставила вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що відносяться до трудових спорів, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки діяльність директора школи не є публічною службою у розумінні КАС України. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин, якими в цьому випадку є трудові відносини. Суд апеляційної інстанції, правильно вважав, що на правовідносини з директором загальноосвітньої школи не поширюються норми, що регулюють публічно-правові відносини, оскільки позивачка оскаржує наказ про своє звільнення із займаної посади, що є суто трудовими відносинами між роботодавцем і працівником і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 815/6096/17 (К/9901/49528/18)(провадження 11-1282апп18), однак необхідно зазначити, що в указаній справі вирішувалося питання про звільнення педагогічного працівника, а не керівника закладу загальної середньої освіти. З аналізу норм чинного законодавства можна зробити висновок, що керівник закладу загальної середньої освіти не перебуває на публічній службі, а відповідно до Закону № 651-XIV на трудові відносини керівника закладу загальної середньої освіти поширюється як дія цього Закону, так і норми КЗпП України, тому спори щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності і звільнення такого керівника за своєю правовою природою є приватноправовими (трудовими) і підлягають розгляду за правилами цивільної юрисдикції. За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Підстав для висновків про те, що апеляційний суд порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. З огляду на вказане оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу відділу освіти Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області залишити без задоволення. Постанову Черкаського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук Н. П. Лященко М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 87827009
  16. Постанова Іменем України 18 грудня 2019 року м. Київ Справа № 826/2323/17 Провадження № 11-79апп19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Золотнікова О. С., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Басюка Романа Івановича (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою позивача на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року, постановлену суддею Добрянською Я. І., й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Бужак Н. П., Костюк Л. О. і Троян Н. М. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: 1.1. Визнати протиправною відмову відповідача у наданні копій документів та інформації, які позивач вимагав у заяві від 30 листопада 2016 року. 1.2. Зобов`язати відповідача не пізніше 5 днів з дня набрання постановою суду законної сили надати позивачу: 1.2.1. Засвідчену копію адресованої відповідачу заяви Голови правління Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» Ситєнкова М. М. від 1 листопада 2016 року № 10.11.2016 (далі - заява № 10.11.2016), перша й остання сторінки якої були опубліковані 28 листопада 2016 року на вебсайті «Політрада». 1.2.2. Копію відповіді, наданої уповноваженою особою Генеральної прокуратури України на заяву № 10.11.2016. 1.2.3. Інформацію про результати розслідування кримінального провадження № 42015000000001998 щодо незаконного заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на користь екс-Генерального прокурора України ОСОБА_4, ексміністра юстиції України ОСОБА_5, екс-Голови Верховної Ради України ОСОБА_6, екскерівника Державного управління справами ОСОБА_7 й інших осіб, щодо майна яких проводиться розслідування. 1.2.4. Інформацію про те, чи проводиться розслідування у межах кримінального провадження № 42015000000001998 стосовно позивача (або за фактом заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» нібито на користь позивача), які обставини перевіряються щодо позивача (яка фабула кримінального правопорушення, чи внесене прізвище позивача до цієї фабули в Єдиний реєстр досудових розслідувань). 2. Мотивував позовну заяву такими обставинами : 2.1. 25 вересня 2015 року Генеральна прокуратура України розпочала досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000001998 за фактами заволодіння державним майном в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем, зокрема, службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-водиця». 2.2. 28 листопада 2016 року на вебсайті «Політрада» була оприлюднена неправдива інформація щодо позивача із зображенням першої й останньої сторінок адресованої відповідачу заяви № 10.11.2016, в якій Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» ОСОБА_8 звинувачував позивача у нібито незаконному заволодінні державним майном Комплексу відпочинку «Пуща-водиця» Державного управління справами. 2.3. 30 листопада 2016 року з метою підготовки додатків до позовної заяви, яку позивач має намір подати проти власника вебсайта «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому належно засвідчених копій документів та інформації, необхідних для захисту конституційних прав і свобод.Просив надати належним чином засвідчені копії адресованої відповідачеві заяви № 10.11.2016 та відповіді слідчого на цю заяву, а також просив надати таку інформацію: про результати розслідування кримінального провадження № 42015000000001998 щодо незаконного заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на користь екс-Генерального прокурора України ОСОБА_4, ексміністра юстиції України ОСОБА_5, екс-Голови Верховної Ради України ОСОБА_6, екскерівника Державного управління справами ОСОБА_7 й інших осіб, щодо майна яких проводиться розслідування; чи проводиться розслідування у межах цього кримінального провадження щодо позивача(або за фактом заволодіння державним майном службовими особами Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» на користь позивача) та які саме обставини перевіряються щодо нього (яка фабула кримінального правопорушення, чи внесено прізвище позивача до цієї фабули в Єдиний реєстр досудових розслідувань). 2.4. Відповідач листом від 26 грудня 2016 року № 17/1/5-34844-15 повідомив позивача про те, що згідно з вимогами статей 221 і 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) неможливо задовольнити вимоги, викладені у заяві від 30 листопада 2016 року. 2.5. Запитана позивачем інформація не є конфіденційною, службовою або такою, що за змістом статті 162 КПК України містить охоронювану законом таємницю; копії запитаних документів є загальнодоступними, їх оригінали є у кримінальному провадженні; відмова у наданні цих документів для ознайомлення відповідно до частини першої статті 221 КПК України не допускається. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 17 лютого 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження в цій справі, оскільки вважав, що справу треба розглядати за правилами кримінального судочинства. 4. Мотивував ухвалу так : 4.1. Частина друга статті 303 КПК України передбачає можливість оскаржити інші рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора (тобто ті, котрі не передбачені частиною першою цієї статті) під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 КПК України. 4.2. Оскільки позовні вимоги стосуються дій слідчого - відмови у наданні інформації та документів у кримінальному провадженні, - які врегульовані нормами КПК України, цей спір треба розглядати за правилами кримінального судочинства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 4 квітня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року. 6. Мотивував ухвалу так : 6.1. Спірні правовідносини стосуються дій відповідача про надання інформації в межах кримінального провадження №42015000000001998. 6.2. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів. 6.3. У рішенні Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23 травня 2001 року зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки відповідна діяльність посадових осіб вказаних органів має особливості та не належить до управлінської сфери. Тому спірні правовідносини не є управлінськими, а повноваження відповідача у цих правовідносинах регламентовані КПК України. 6.4. Захист прав позивача з урахуванням обов`язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду перевірити дотримання відповідачем вимог КПК України. Адміністративний суд не має повноважень провести таку перевірку та відновити порушені у рамках кримінального процесу права позивача. Тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що справу треба розглядати за правилами кримінального судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 21 квітня 2017 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 31 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 9. Позивач мотивує касаційну скаргу так : 9.1. Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання належним чином засвідчених копій документів та інформації, необхідних для підготовки позовної заяви за правилами цивільного судочинства. 9.2. Оскільки позивач не є стороною захисту у кримінальному провадженні № 42015000000001998, він звернувся до відповідача за законодавством про інформацію, а не у порядку, визначеному КПК України. 9.3. КПК України не встановлює порядок оскарження відмови слідчого у наданні інформації особі, яка не є стороною кримінального провадження. (2) Позиція іншого учасника справи 10. 18 травня 2017 року Генеральна прокуратура України подала заперечення на касаційну скаргу, в яких просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін. 11. Мотивувала заперечення так : 11.1. Спір слід розглядати за правилами КПК України, оскільки позовні вимоги стосуються дій відповідача, пов`язаних із відмовою у наданні інформації та документів у кримінальному провадженні. 11.2. Законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення процесуальних повноважень, не можна перевіряти за межами передбаченого законом процесуального контролю. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15, а також висновкам Вищого адміністративного суду України, викладеним в ухвалі від 17 травня 2016 року у справі № 826/6761/15. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 12. Предметом спору є визнання протиправною відмови відповідача у наданні позивачеві копій документів та інформації, що стосуються кримінального провадження № 42015000000001998, і зобов`язання відповідача надати запитані документи й інформацію. 13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. 14. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частини перша та друга статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). 15. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції). 16. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). 17. Близькі за змістом приписи, що визначають завдання й основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється і не поширюється юрисдикція адміністративних судів, є у статтях 2, 4 і 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 18. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. 19. Велика Палата Верховного Суду уже висловлювала думку про те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, пункт 5.7 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, пункти 28-30 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16). 20. Відповідач, надаючи відповідь на заяву позивача, діяв як сторона кримінального провадження та відмовив позивачу у наданні інформації з підстав, передбачених КПК України. 21. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України). 22. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України). 23. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що позовні вимоги слід розглядати за правилами кримінального судочинства, оскільки вони стосуються дій відповідача, врегульованих КПК України. 24. Слідчий, прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається (частина перша статті 221 КПК України). 25. За змістом наведених приписів право на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування має обмежене коло осіб, а саме: сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. За змістом § 3 глави 3 КПК України стороною захисту є, зокрема, підозрюваний. 26. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що досудове розслідування у межах кримінального провадження № 42015000000001998 було розпочате саме щодо позивача за фактом вчинення ним кримінального правопорушення. У позовній заяві позивач хоч і вказав про те, що його нібито стосується звинувачення у незаконному заволодінні державним майном Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Держаного управління справами, проте суди на підставі матеріалів справи не встановили наявність у позивача на момент звернення із заявою від 30 листопада 2016 року навіть статусу підозрюваного у межах кримінального провадження № 42015000000001998. Отже, станом на час звернення до відповідача з відповідною заявою права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у позивача не було, про що він обґрунтовано зазначав в апеляційній і касаційній скаргах. 27. Оскільки позивач оскаржує відмову у наданні документів та інформації не з підстав порушення його прав як сторони у кримінальному провадженні, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що цей спір слід розглядати за правилами кримінального судочинства. 28. Більше того, з огляду на те, що позивач визначив відповідачем посадову особу Генеральної прокуратури України, розгляд заявлених вимог в окремому судовому процесі неможливий і за правилами цивільного судочинства, відповідачем в якому можуть бути лише фізичні та юридичні особи і держава (частина друга статті 30 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, що була чинною на час звернення із позовною заявою; частина друга статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). 29. Позивач обґрунтував його вимоги тим, що документи, які є у матеріалах кримінального провадження № 42015000000001998, необхідні для звернення з іншим позовом за правилами цивільного судочинства до власника вебсайту «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, які, на думку позивача, поширили відносно нього недостовірну інформацію. 30. ЦПК України у редакції, що була чинною на час звернення із позовною заявою, передбачав, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов`язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі (частина перша статті 137). 31. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також передбачає право учасника справи, у разі неможливості самостійно надати доказ, подати клопотання про його витребування судом (частина перша статті 84), вказавши, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (пункт 4 частини другої статті 84). У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази (частина третя статті 84 ЦПК України). 32. Отже, у цивільному процесі отримання доказів, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, відбувається за ухвалою суду за умови, що відповідна особа подасть обґрунтоване клопотання про витребування доказів, в якому доведе, що існують труднощі з їх отриманням, зокрема обґрунтує неможливість подати ці докази самостійно. Тому не є необхідним оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта, який відмовився надати позивачеві інформацію та документи, для того, щоби звернутися з позовом за правилами цивільного судочинства. Збирання доказів для одного судового процесу не має зумовлювати з цією метою ініціювання іншого судового процесу. 33. Відмова відповідача надати позивачеві документи та інформацію, що стосуються кримінального провадження № 42015000000001998, не впливає на право позивача звернутися до суду за правилами цивільного судочинства до власника вебсайту «Політрада», Всеукраїнської громадської організації «Народний вирок» та їх посадових осіб, які, на думку позивача, поширили стосовно нього недостовірну інформацію. Така відмова може бути використана позивачем у цивільному процесі для обґрунтування клопотання про витребування доказів. 34. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що словосполучення «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 157 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду), «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовних вимог, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядати суди (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у пункті 66 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, в пункті 59 постанови від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц і в пункті 37 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц). 35. З огляду на наведене, враховуючи зміст заявлених позовних вимог, суб`єктний склад учасників спору, а також відсутність у позивача статусу у кримінальному провадженні № 42015000000001998, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці вимоги не можуть бути предметом окремого судового розгляду. Тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про можливість розгляду спору за правилами кримінального судочинства є помилковими. 36. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). 37. Відсутність у позивача з огляду на його статус у кримінальному провадженні № 42015000000001998 юридичної можливості зобов`язати у позовному провадженні старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України надати інформацію та документи, необхідні як докази в іншому судовому процесі, який у майбутньому має намір ініціювати позивач, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду за правилами цивільного судочинства стосовно поширеної відносно позивача недостовірної, на його думку, інформації, та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням у ЦПК України права на витребування доказів, необхідних для підтвердження заявлених позовних вимог, якщо в отриманні таких доказів у позивача є складнощі, і він не може надати їх суду самостійно. 38. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи заперечень на касаційну скаргу про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15 та висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 17 травня 2016 року у справі № 826/6761/15, оскільки обставини вказаних справ та справи № 826/2323/17, що характеризують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, відрізняються: 38.1. У справі № 21-1666а15 суд визначив, що заявлені у ній вимоги слід розглядати за правилами кримінального судочинства, оскільки спір стосувався правомірності дій Генпрокуратури під час розгляду скарги на дії працівників районної прокуратури та прокуратури міста, які перевіряли заяву про злочин і винесли постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. 38.2. У справі № 826/6761/15 фізичні особи звернулися з позовом до прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи тим, що прокуратура належним чином не розглянула їхні скарги, які стосувалися порушень, допущених працівниками прокуратури та слідчих під час проведення досудового розслідування у кількох кримінальних провадженнях, в яких позивачі були визнані потерпілими. Тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що справу треба розглядати за правилами кримінального судочинства. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 39. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 40. Згідно з частинами першою та четвертою статті 351 КАС Українипідставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. 41. Оцінивши аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково: змінити мотивувальні частини ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові, а в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін. (2.2) Щодо судових витрат 42. Судовий збір, сплачений позивачем у суді касаційної інстанції, слід покласти на позивача. Керуючись частинами першою та другою статті 341, пунктом 3 частини першої статті 349, частинами першою та четвертою статті 351, статтями 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. С. Золотніков Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. С. Ткачук Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. Р. Кібенко Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформив суддя Гудима Д. А. Джерело: ЄДРСР 87641522
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Справа № 381/4019/18 Провадження № 14-729цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді -доповідача Лященко Н. П., суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року (у складі колегії суддів Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.) та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року (у складі колегії суддів Приходька К. П., Журби С. О., Писаної Т. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальність «Фастівський завод органічних рідин» (далі - ТОВ «Фастівський завод органічних рідин») про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги. ОСОБА_1 зазначала, що 21 січня 2015 року між нею та ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язувалася надати ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» поворотну фінансову допомогу в національній валюті України в межах 30 млн грн, що є еквівалентом 1 млн 900 тис. 688 доларів США 90 центів. На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 надала ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» грошові кошти у розмірі 17 млн 289 тис. 862 грн. Згідно з пунктом 2.4 договору поворотна фінансова допомога надавалася до моменту вимоги її повернення. У липні 2018 року позивачка направила на адресу відповідача вимогу про повернення сум поворотної фінансової допомоги, яку відповідач отримав 11 липня 2018 року, проте грошових коштів їй не повернув. ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просила стягнути з ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» заборгованість за вищезазначеним договором у сумі 17 млн 289 тис. 862 грн та судові витрати. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги закрито. Ухвалу суду мотивовано тим, що позивачка на момент укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року була засновником ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та надавши поворотну фінансову допомогу здійснювала фінансування відповідача, що свідчить про виникнення спору з корпоративних відносин, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанову суду мотивовано тим, що укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року не призвело до зміни частки позивачки у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а тому вказаний договір не стосується її корпоративних прав, а спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила забезпечити її позов до ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» про стягнення коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а саме комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року у справі № 381/4019/18 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову скасовано. Ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на майно ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а саме комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідач намагається відчужити шляхом продажу єдине майно, яке належить йому на праві власності, а обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та не перешкоджатиме його господарській діяльності, оскільки арештоване майно фактично перебуватиме у володінні власника. У травні 2019 року ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, в якій просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2018 року про закриття провадження у справі. Касаційну скаргу мотивовано тим, що договір про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року укладався на виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», а тому спірні відносини носять корпоративний характер, а спір між позивачкою та відповідачем підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У вересні 2019 року ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року, в якій просило оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2019 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не встановив існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду, а застосовані заходи забезпечення позову не є співмірними з вартістю майна, на яке накладено арешт. Також відповідач наголошує, що апеляційний суд установив намір відповідача продати нерухоме майно на підставі неналежних доказів та не врахував, що на момент винесення ухвали про забезпечення позову відповідач повернув поворотну фінансову допомогу позивачці. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 грудня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до частин другої та третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Частиною першою статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. За змістом положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Суди встановили, що відповідно до положень договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» від 06 січня 2015 року, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання придбала частку у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» у розмірі 20 %, що складає 240 тис. грн. 21 січня 2015 року між ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога надається на підставі договорів, що передбачають передачу підприємству у користування на певний строк суми грошових коштів без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плату за користування такими грошовими коштами. Операції з позики грошових коштів оформлюються згідно з вимогами статті 1046 «Договір позики» глави 71 Цивільного кодексу України. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості. З моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається укладеним. Відповідно пункту 1.1 указаного договору засновник надає підприємству поворотну фінансову допомогу, а підприємство зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором. З протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» від 14 січня 2015 року вбачається, що присутніми на зборах учасниками товариства вирішено здійснити будівництво заводу органічних рідин, а джерелом фінансування визначено фінансову допомогу учасників товариства. На виконання цього рішення й було укладено, зокрема, договор про надання поворотної фінансової допомоги між ТОВ «Фастівський завод органічних рідин» та ОСОБА_1 . Зміст указаного договору дає підстави для висновку про те, що його укладення не призвело до зміни (збільшення чи зменшення) частки ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «Фастівський завод органічних рідин», тобто укладення такого договору не вплинуло на корпоративні права позивачки, а лише свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо позики грошових коштів. Позивачка, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, не посилається на порушення її прав як засновника/учасника товариства та будь-яких інших її корпоративних прав, визначених установчими документами чи законом, а вказує лише на неналежне виконання відповідачем свого договірного зобов`язання (повернути позику), тобто зобов`язання, що виникло на підставі цивільно-правової угоди. Предметом спору є вимога позивачки до відповідача виконати своє зобов`язання, яке виникло на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги щодо повернення отриманих коштів, її позовні вимоги обґрунтовано виключно положеннями Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини позики. Оскільки договір про надання поворотної фінансової допомоги від 21 січня 2015 року не впливає на корпоративні права ОСОБА_1 , то цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Стосовно доводів касаційної скарги ТОВ «Фастівський завод органічних» на постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову слід зазначити таке. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалюючи постанову про накладення арешту на майно відповідача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що існує ризик відчуження майна товариства, що в подальшому може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, враховуючи, що відповідач намагається відчужити шляхом продажу єдине майно, яке належить йому на праві власності. З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, доводи касаційної скарги щодо підстав для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог є безпідставними. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовом становив 17 млн 289 тис. 862 грн, вбачається, що обраний судом апеляційної інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Стосовно наведених у касаційній скарзі доводів щодо незастосування судом апеляційної інстанції зустрічного забезпечення, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини третої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту на майно, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають. З огляду на викладене підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з наведених у касаційній скарзі доводів не вбачається. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА : Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фастівський завод органічних рідин» залишити без задоволення. Постанови Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року та 05 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко С. В. Бакуліна В. С. Князєв В. В. Британчук О. Б. Прокопенко М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська О. С. Золотніков Джерело: ЄДРСР 87640690
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Київ Справа № 915/540/16 Провадження № 12-100гс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., за участю секретаря судового засідання Чепака І. В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене суддею Фроловим В.Д., та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, ухвалену колегією суддів у складі Таран С.В., Будішевської Л.О., Мишкіної М.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок-Торг-Сервіс» (далі - ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс») про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, оформленого протоколом №16/04-1 від 26 квітня 2016 року, яким позивача звільнено з посади директора ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» та призначено директором цього товариства ОСОБА_3 . 2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ці збори проведені за його відсутності, без його повідомлення про їх проведення, а протокол зборів підписаний від імені позивача невідомою особою. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Згідно з пунктами 1.1, 2.1 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», затвердженого у новій редакції рішенням зборів учасників товариства від 06 лютого 2008 року (протокол № 4) та зареєстрованого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за № 15221050002010089 від 18 лютого 2008 року, його учасниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які володіють частками по 50 % статутного капіталу; для забезпечення діяльності товариства за рахунок внесків його учасників створено статутний капітал, розмір якого склав 78 500 грн, поділений на 100 часток по 785 грн кожна. 4. ОСОБА_2 призначено директором цього товариства відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 18 березня 2003 року. 5. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленим протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року: - звільнено ОСОБА_2 з посади директора товариства і призначено на цю посаду ОСОБА_3 з наданням йому з 27 квітня 2016 року права першого підпису на банківських, фінансових та інших документах, що стосуються господарської діяльності товариства (без обмежень); - зобов`язано директора ОСОБА_3 приступити до виконання своїх функціональних обов`язків, прийняти справи, печатку, статутні й інші документи; невідкладно особисто чи з правом передоручення третім особам з наданням відповідних повноважень представляти інтереси цього товариства у реєстраційній службі, а також у податковій інспекції, Пенсійному фонді та в інших установах з метою виконання всіх необхідних дій, пов`язаних із реєстрацією цього рішення та отриманням у встановленому порядку зареєстрованих та оформлених документів. 6. За наслідками прийнятих на цих зборах рішень проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу щодо керівника товариства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 04 травня 2016 року. 7. Предметом спору у цій справі є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформленого протоколом № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, оскільки, за твердженням позивача, він не був присутнім на загальних зборах ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», які відбулися 26 квітня 2016 року, та не підписував протокол. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 8. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року, позов задоволено повністю. 9. Суди попередніх інстанцій визнали неповноважними загальні збори учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року і відповідно недійсними прийняті на них рішення, оскільки на цих зборах не були присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 % голосів, тобто збори були проведені за відсутності кворуму та доказів повідомлення позивача про їх скликання. Отже, господарські суди першої й апеляційної інстанцій виходили з підстав недотримання відповідачем процедури скликання та проведення загальних зборів, вказали про порушення прав позивача на участь у них і відповідно права на участь в управлінні товариством. 10. Таких висновків суди попередніх інстанцій дійшли також з урахуванням висновків почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, у яких установлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 11. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Мотивуючи скаргу, крім іншого, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Він вважає, що спір у цій справі фактично є трудовим спором, пов`язаним з поновленням ОСОБА_2 на посаді директора та звільненням ОСОБА_3 з цієї посади. При цьому, наполягаючи на тому, що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, наголосив, що він є трудовим, а не корпоративним. 13. Крім того, скаржник указав про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки цей суд, відмовляючи у задоволенні поданої заяви ОСОБА_1 про відвід суддів, належним чином не перевірив і не надав оцінки доводам заявника, а також безпідставно визнав ОСОБА_1 таким, що зловживає процесуальними правами шляхом подання завідомо безпідставного відводу. 14. ОСОБА_1 також зазначив про незалучення судом апеляційної інстанції до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади. Послався на те, що у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного рішення загальних зборів, необхідно буде вирішувати питання щодо трудового договору, укладеного з цією особою. 15. Скаржник указав на необгрунтоване відхилення апеляційним господарським судом його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка підписала протокол загальних зборів № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року від імені ОСОБА_2 , оскільки, як він вважає, попередня експертиза виконана експертом, який підлягав відводу з мотивів його некомпетентності. 16. Додатковим доводом ОСОБА_1 є безпідставна, на його думку, відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про надання можливості адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції, тому, як він вважає, апеляційним господарським судом порушено приписи статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає право останнього на користування правничою допомогою і представництво у суді виключно адвокатом. Доводи інших учасників справи 17. У поданому у строк, визначений ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, відзиві на касаційну скаргу позивач повністю погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, просив відмовити у її задоволенні. Указав на те, що внаслідок недотримання відповідачем належного порядку скликання загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» від 26 квітня 2016 року, він був позбавлений можливості взяти у них участь, чим порушено його право на участь в управлінні справами товариства та зумовило неповноважність цих загальних зборів у зв`язку з відсутністю кворуму. Спростував доводи скаржника про порушення судами порядку призначення та проведення судової експертизи. 18. Натомість відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, поданий останнім 16 липня 2019 року, тобто поза межами строку, визначеними ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 22 травня 2019 року, підлягає залишенню без розгляду з урахуванням положень статті 118, частини першої статті 295 ГПК України. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 22 травня 2019 року відкрила касаційне провадження та ухвалою від 25 червня 2019 року на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом із касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 20. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. 21. Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю, врегульовано у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України), Господарському кодексі України (далі - ГК України) та Законі України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (чинного на час прийняття оспорюваного позивачем рішення загальних зборів). 22. Ці нормативні акти зазнали змін протягом часу своєї дії, тому Велика Палата Верховного Суду застосовує норми матеріального права на час виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦК України. 23. Відповідно до частини третьої статті 81 ГК України та частини першої статті 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. 24. За змістом частин першої, третьої статті 167 цього Кодексу корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 25. Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачені у статті 10 Закону України «Про господарські товариства». 26. Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом чи установчими документами передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього (стаття 23 цього ж Закону) . 27. Відповідно до статті 58 Закону України «Про господарські товариства»вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. 28. У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства. 29. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 59 Закону України «Про господарські товариства», яка також відсилає до статті 41 цього Закону. Відповідно до цих норм до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів. 30. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад; члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення (частини перша, третя статті 99 ЦК України). 31. Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У цьому Кодексі визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору. 32. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. 33. Оскільки припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України, можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу передбачена не приписами КЗпП України, а статтею 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання норм трудового права. 34. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. 35. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. 36. Отже, за змістом частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. 37. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. 38. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час подання позову, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 39. На час звернення ОСОБА_2 з цим позовом до суду у ГПК України були передбачені категорії корпоративних спорів, які мали розглядатися за правилами господарського судочинства. До таких віднесено і справи за спорами учасників щодо участі в органах управління юридичної особи. 40. Із урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними. 41. Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. 42. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 послався на порушення його прав як учасника ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» на участь у загальних зборах, тобто між юридичною особою та її учасником виник спір, пов`язаний з діяльністю й управлінням цією юридичною особою. 43. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей спір виник з корпоративних відносин, та відповідно правильно розглянули цю справу в порядку господарського судочинства. Щодо визнання недійсним рішення загальних зборів 44. Як зазначалося вище, відповідно до рішення загальних зборів учасників від 18 березня 2003 року ОСОБА_2 призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», а рішенням загальних зборів учасників від 26 квітня 2016 року його звільнено з цієї посади, на яку призначено ОСОБА_3 . 45 . Звертаючись з позовом у цій справі, ОСОБА_2 стверджував, що він як директор та учасник цього товариства, що володіє часткою у розмірі 50 % статутного капіталу, не був присутнім на загальних зборах товариства 26 квітня 2016 року і протоколу №16/04-1 не підписував. 46. За висновками почеркознавчих експертиз №№ 98, 131/166, 17-147 від 09 червня, 19 вересня 2016 року та від 19 липня 2017 року, зроблених Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України та Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз відповідно, підпис від імені ОСОБА_2 у графі «підписи» в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою. 47. Таким чином, господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 не підписував протокол загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» № 16/04-1 від 26 квітня 2016 року, а також не був запрошений на ці загальні збори та не приймав у них участі. 48. Згідно зі статтею 145 ЦК України та статтею 58 Закону України «Про господарські товариства» у редакції на час проведення вказаних загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. 49. У силу пунктів 2, 3, 7 частини четвертої статті 145 ЦК України, частини п?ятої статті 41 та частини першої статті 59 Закону України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: внесення змін до статуту товариства; створення та відкликання виконавчого органу товариства; виключення учасника із товариства. 50. Частиною першою статті 60 цього ж Закону визначено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 % голосів. 51. Відповідно до пунктів 5.3, 5.6, 5.7 статуту ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» рішення загальних зборів вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства. Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), яким належить у сукупності більше 60 % голосів. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються простою поштовою карткою із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного; повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів; будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на зборах, за умови, що воно було поставлено ним не пізніш, як за 25 днів до початку зборів; не пізніше як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, внесеними до порядку денного зборів; з питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки з погодження усіх учасників, присутніх на зборах. 52. Згідно з частиною п?ятою статті 98 ЦК України рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду. 53. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. 54. Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнаними недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону України «Про господарські товариства». Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. 55. За наслідками розгляду спору господарськими судами попередніх інстанцій установлено порушення процедури скликання загальних зборів, оскільки не надано доказів повідомлення позивача про їх призначення та проведення, до протоколу загальних зборів внесено недостовірні відомості щодо присутності позивача та його участі в прийнятті рішень, сфальсифіковано його підпис на протоколі загальних зборів. 56. Наведені порушення є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс», оформлених протоколом від 26 квітня 2016 року № 16/04-1. Стосовно дотримання судами норм процесуального права 57. Щодо аргументу касаційної скарги про те, що вищевказані висновки почеркознавчих експертиз помилково прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, необхідно зазначити таке. 58. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів (стаття 73 ГПК України). 59. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 60. Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судових експертиз, проведених у межах цієї справи. 61. Указані у пункті 46 цієї постанови експертизи правомірно оцінені господарськими судами у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог закону. 62. Доводи скаржника щодо необгрунтованого відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, оскільки він вважає, що експерт Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз підлягав відводу з мотивів його некомпетентності у зв`язку з незначним стажем роботи (6 днів), є безпідставними. 63. Так, цим судом перевірено, що експертне дослідження (висновок № 17-147 від 19 липня 2017 року) проведено Солдатовою М.А. - судовим експертом 5 класу, який має вищу освіту, кваліфікацію за фахом 1.1 «Дослідження почерку та підписів» (свідоцтво № 8, видане рішенням ЕКК Одеського науково-дослідного інституту судових експерти від 03 лютого 2017 року, дійсне до 03 лютого 2022 року) і стаж експертної роботи з лютого 2017 року. 64. Крім того, як убачається із протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:21:10), на якому апеляційною інстанцією ухвалено остаточне судове рішення, ОСОБА_2 та його представник Скотников О .М. заперечували проти задоволення клопотання ОСОБА_1 щодо призначення повторної почеркознавчої експертизи та просили визнати це клопотання зловживанням заявником своїми процесуальними правами, оскільки у справі наявні висновки вже трьох почеркознавчих експертиз з одного і того ж питання. У зв?язку з цим суд мотивовано відхилив це клопотання ОСОБА_1 65. Посилання ОСОБА_1 на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України як підставу для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій не заслуговують на увагу внаслідок відсутності обставин порушення ними норм процесуального права. 66. Так, приписами цього пункту унормовано, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими. 67. ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду апеляційної інстанції із заявами про відвід суддів, наводивши різні підстави, такі як наявність порушень під час автоматизованого розподілу цієї справи, зокрема втручання у механізм розподілу справ, що, на думку заявника, було аргументом для відводу призначеної колегії суддів. Посилання на статті 261, 286, пункт 3 частини першої статті 287 і частину першу статті 288 ГПК України в ухвалах Одеського апеляційного господарського суду від 24 квітня (пункт 3 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 194-195, т. 2) та 06 червня 2018 року (абзаци 3, 4 пункту 2 резолютивної частини цієї ухвали, а. с. 250, т. 2) заявник вважав наданням цим судом правничої допомоги, що, на його думку, є підставою для відводу суддів відповідно до статті 35 ГПК України. 68. Проте, як убачається з матеріалів справи, апеляційним господарським судом перевірено ці твердження Богомолова О.Г. і не виявлено порушень, допущених під час автоматизованого розподілу цієї справи, тому відмовлено у задоволенні його відводів, заявлених з цих підстав. Крім того, цим судом спростовані посилання ОСОБА_1 . щодо надання суддями апеляційної інстанції правничої допомоги, оскільки у цих ухвалах учасникам судового процесу відповідно до приписів пункту 3 частини п?ятої статті 13 ГПК України роз`яснено їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. 69. Твердження ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо безпідставної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про надання можливості його адвокату, який раніше не приймав участі у цій справі, ознайомитися з матеріалами справи для формування правової позиції та порушенням у зв?язку з цим приписів статті 16 ГПК України не відповідають дійсності. 70. Так, як убачається з протоколу судового засідання (а. с. 158, т. 3, час: 10:38:17), на якому судом апеляційної інстанції ухвалено остаточне судове рішення, представник ОСОБА_1 - Семененко В.Б. не заявляв клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а лише усно клопотав про оголошення перерви у судовому засіданні у зв?язку з необхідністю остаточного визначення своєї правової позиції, яке було обгрунтовано відхилено судовою колегією з підстав наявності достатнього часу для викладення правової позиції, оскільки апеляційний перегляд цієї справи тривав понад 2 роки. 71. Доводи скаржника у касаційній скарзі щодо неправомірної відмови апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , якого призначено директором ТОВ «Ринок-Торг-Сервіс» після звільнення позивача з цієї посади, відхиляються, з огляду на те, що оспорювані рішення загальних зборів учасників стосуються лише корпоративних прав останніх, тоді як ОСОБА_3 не є учасником цього товариства, тому трудові відносини з ним не підлягають розгляду в межах цієї справи. 72. Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, так як ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Щодо суті касаційної скарги 73. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. 74. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 цього ж Кодексу). Щодо судових витрат 75. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 - 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року у справі № 915/540/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Р. Кібенко Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С. Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 87454071
  19. Постанова Іменем України 16 жовтня 2019 року м. Київ Справа № 752/10984/14-ц Провадження № 14-351 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю. розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Приватного акціонерного товариства «По виробництву інсулінів «Індар» (далі - ПрАТ «Індар»), ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Головного управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору (далі разом - треті особи): Публічне акціонерне товариство «Укрмедпром» (далі - ПАТ «Укрмедпром»), Міністерство охорони здоров'я України, Кабінет Міністрів України, компанія «Mindar Holdings Limited», про визнання незаконними та скасування рішень наглядової ради і рішень загальних зборів акціонерів, скасування записів і зобов'язання вчинити дії за касаційними скаргами ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, ухвалене суддею Мирошниченко О. В., й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, прийняту колегією суддів у складі Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 9 липня 2014 року позивачка звернулася з позовною заявою, в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 8 лютого 2016 року (поданої 22 лютого 2016 року вх. № 8768), заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 6 квітня 2017 року, заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог від 13 квітня 2017 року просила: 1.1. Визнати незаконними та скасувати всі рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оформлені протоколом від 21 липня 2014 року № 2/14. 1.2. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар». 1.3. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 15 від 10 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2. 1.4. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 16 від 28 квітня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_3. 1.5. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар». 1.6. Визнати незаконним і скасувати рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлене протоколом № 17 від 2 липня 2014 року, у частині призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4. 1.7. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_3. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар». 1.8. Скасувати запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації змін до відомостей про ПрАТ «Індар» у частині державної реєстрації ОСОБА_4. тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар». 2. Мотивувала позов такими обставинами: 2.1. 20 квітня 2012 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення, оформлене протоколом № 1/12, про обрання позивачки головою правління ПрАТ «Індар». 2.2. 21 квітня 2012 року позивачка приступила до виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» відповідно до наказу № 52/К. 2.3. 23 квітня 2012 року між ПрАТ «Індар» в особі голови наглядової ради Політко Д. В. і позивачкою був укладений трудовий договір. 2.4. 10 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_2. Підставою для відсторонення стало невиконання позивачкою доручення наглядової ради ПрАТ «Індар» від 27 березня 2014 року (протокол № 13) щодо підготовки загальних зборів акціонерів. 2.5. 28 квітня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 16, про внесення змін до рішення наглядової ради, оформленого протоколом № 15, щодо призначення тимчасово виконуючим обов'язки голови правління товариства та призначила особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління ПрАТ «Індар», заступника голови правління товариства з питань якості ОСОБА_3. 2.6. 2 липня 2014 року наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла рішення, оформлене протоколом № 17, про відсторонення позивачки від здійснення повноважень голови правління ПрАТ «Індар» і призначила тимчасово виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_4. 2.7. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27 травня 2014 року та 7 липня 2014 року були внесені записи щодо включення відомостей про ОСОБА_3. і ОСОБА_4. як про керівників. 2.8. 21 липня 2014 року акціонери ПрАТ «Індар» провели позачергові загальні збори, на яких прийняли рішення, оформлене протоколом № 2/14, про припинення позивачкою повноважень голови ПрАТ «Індар» і обрання головою правління ПрАТ «Індар» ОСОБА_5 (далі - рішення загальних зборів № 2/14). 2.9. Відсторонення позивачки від роботи не відповідає приписам статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 2.10. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла з порушенням його статуту, оскільки прийняття рішення про відсторонення голови правління товариства належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. 2.11. Наглядова рада ПрАТ «Індар» також порушила умови пунктів 6.3 і 7.1 трудового договору, оскільки припинила його до закінчення строку дії. 2.12. Оскаржені рішення наглядової ради ПрАТ «Індар» є незаконними. Разом з ними слід скасувати відповідні записи щодо керівника юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Короткий зміст рішень суду першої інстанції 3. 20 квітня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позовних вимог. 4. Суд мотивував рішення так : 4.1. У матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували аргументованість підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому оскаржені рішення є необґрунтованими. 4.2. Рішення наглядової ради ПрАТ «Індар», оформлені протоколами № 15, № 16 і № 17, прийняв неуповноважений на це орган усупереч статті 46 КЗпП України та підпункту 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар», затвердженого 12 квітня 2013 року оформленим протоколом № 1/13 рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства (далі - статут ПрАТ «Індар»). 4.3. Рішення загальних зборів № 2/14 є незаконним, оскільки прийняте за відсутності реєстрації та голосування акціонерів ПрАТ «Індар» з питань порядку денного. 4.4. Суд не встановив, а відповідачі та треті особи не надали належних і допустимих доказів того, що завдання представникам держави на прийняття рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів щодо припинення повноважень/відкликання позивачки були погодженні Прем'єр-міністром України або Першим віце-прем'єр-міністром України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 15 червня 2017 року Апеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року. 6. Мотивував ухвалу тим, що цей спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на характер правовідносин і висновки Господарського суду міста Києва про юрисдикцію суду, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року. Тому доводи ПАТ «Укрмедпром» в апеляційній скарзі про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та доводи Міністерства охорони здоров'я України про те, що спірні правовідносини не є трудовим спором, суд апеляційної інстанції відхилив. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 5 липня 2017 року ПАТ «Укрмедпром» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, а справу направити на новий розгляд. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 8. 6 липня 2017 року Міністерство охорони здоров'я України подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 9. 19 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 10. Обґрунтував ухвалу тим що Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» оскаржують рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2017 року з підстав порушення правил юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 11. ПАТ «Укрмедпром» мотивує касаційну скаргу так : 11.1. Позивачка просила поновити її на роботі, однак після уточнення позовних вимог за заявою від 6 квітня 2017 року оспорює лише рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар». Отже, з моменту уточнення позовних вимог спір набув ознак корпоративного, який треба розглядати за правилами господарського судочинства. 11.2. Порушення процедури прийняття рішень не змінює юрисдикцію суду. 11.3. Позивачка не є уповноваженою особою для оскаржень рішення наглядової ради та загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», оскільки не має статусу учасника цього товариства. Тому вона обрала неналежний спосіб захисту її прав та інтересів. 11.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки у цій частині спір є публічно-правовим. 11.5. Головне управління юстиції у місті Києві є неналежним відповідачем у справі, оскільки реєстраційні дії щодо ПрАТ «Індар» відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» повинні здійснювати виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб'єкти. Тому суд у задоволенні позову до Головного управління юстиції у місті Києві мав відмовити. 11.6. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 52 Закону України «Про акціонерні товариства» у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень (далі - Закон України «Про акціонерні товариства») до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про відсторонення голови або члена виконавчого органу від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу. Тому необґрунтованим є висновок судів щодо відсутності у наглядової ради ПрАТ «Індар» відповідних повноважень для прийняття оскаржених рішень. 12. Міністерство охорони здоров'я України мотивує касаційну скаргу так : 12.1. Спірні правовідносини щодо скасування рішень органів управління товариства є корпоративними, на які не поширюються норми трудового законодавства. 12.2. Суди необґрунтовано залишили поза увагою те, що немає вимоги про поновлення позивачки на посаді, а тому норми трудового законодавства до спірних правовідносин не можна застосувати. 12.3. Керуючись рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-рп/2010, уповноважений орган товариства на підставі статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу від виконання обов'язків члена виконавчого органу товариства. Зазначене усунення не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми цивільного законодавства. 12.4. Оскаржені рішення наглядова рада ПрАТ «Індар» прийняла в межах її повноважень відповідно до частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства». 12.5. Безпідставною є вказівка судів першої й апеляційної інстанцій на судові рішення господарського суду у справі № 910/6863/14. У вимогах, які розглянули суди попередніх інстанцій у справі № 752/10984/14-ц позивачка не просила поновити її на роботі, а саме через пов'язаність вимог у справі № 910/6863/14 зі звільненням позивачки з посади господарські суди припинили провадження у тій справі. 12.6. У позивачки немає права звертатись із позовом про оскарження рішень органів управління товариством, оскільки таке право мають лише акціонери, які були учасниками товариства на дату прийняття відповідних рішень. (2) Доводи позивачки 13. 24 жовтня 2017 року позивачка подала заперечення на касаційні скарги Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром». 14. Мотивує заперечення так : 14.1. Спори, пов'язані з оскарженням рішень виконавчих органів товариства про звільнення з посади їх членів, які мають укладений з товариством трудовий договір, слід розглядати за правилами цивільного судочинства як трудові спори згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, наданим у постанові від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». 14.2. Цивільний характер спору підтверджує також вирішення зустрічного позову позивачки до ПрАТ «Індар» у справі № 755/16199/15-ц щодо права безстроково працювати на посаді голови правління цього товариства за трудовим договором, продовженим на невизначений строк, а також щодо права здійснювати адміністративно-господарські, організаційно-розпорядчі та інші повноваження голови правління ПрАТ «Індар». 14.3. За правилами цивільного судочинства також слід розглядати вимогу про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки вказаний спосіб захисту передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України. Крім того, ця вимога є похідною від вимог про захист трудових прав. 14.4. Спір не належить до юрисдикції господарського суду, оскільки пов'язаний зі звільненням позивачки з посади голови правління товариства, з яким укладений трудовий договір. Повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Провадження у цій справі не можна закрити, оскільки позивачка буде позбавлена можливості захистити її порушене право. 14.5. Позивачка не відмовлялась від частини позовних вимог, а просила залишити їх без розгляду, що тягне інші, ніж відмова, правові наслідки. 14.6. Позивачка володіє правом самостійно обрати спосіб захисту її права; вона звернулась до суду як найманий працівник, а не як акціонер. Тому приписи статті 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у цій справі застосувати не можна. 14.7. Повноваження вирішувати питання про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар» належало загальним зборам акціонерів цього товариства, про що вказує підпункт 11.4.17 пункту 11.4 статуту ПрАТ «Індар». Отже, приписи статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» не можна застосувати. 14.8. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар», скликані на 18 липня 2014 року, не відбулись оскільки порушений порядок їх скликання та проведення. 14.9. Позивачка обґрунтовано вказала відповідачем Головне управління юстиції у місті Києві, оскільки на час її звернення до суду уповноваженими на здійснення реєстраційних дій були територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» з урахуванням змін, чинних на час звернення до суду з позовом. Доводи ПрАТ «Індар» 15. 25 жовтня 2017 року ПрАТ «Індар» подало письмові пояснення щодо касаційних скарг Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром». Вказані пояснення обґрунтувало так: 15.1. Позивачка на підставі статті 55 Конституції України має право звернутися до суду за захистом порушеного права. Тому необґрунтованим є аргумент Міністерства охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» у касаційних скаргах щодо обмеження права на такий захист за правилами цивільного судочинства. 15.2. Позивачка не володіє корпоративними правами у ПрАТ «Індар», а тому спір не можна розглядати за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). 15.3. Спірні правовідносини мають трудовий, а не корпоративний характер. 15.4. Вимога про скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є похідною від вимог про захист трудових прав позивачки та належним способом їх захисту. 15.5. Суди у цій справі дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог і про визнання незаконним відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Індар», оскільки відповідні дії наглядова рада та загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» вчинили з порушенням трудового законодавства, Закону України «Про акціонерні товариства», статуту ПрАТ «Індар» та умов трудового договору, укладеного з позивачкою. (3) Позиція інших учасників процесу 16. Інші учасники процесу відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 17. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з трудових відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 18. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 19. На час звернення до суду підвідомчість господарських справ була встановлена статтею 12 ГПК України у відповідній редакції, згідно з пунктом 4 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 20. ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 цього кодексу). 21. Отже, правильне визначення юрисдикції суду щодо розгляду цього спору залежить, насамперед, від характеру правовідносин сторін спору. 22. Позивачка з урахуванням заяв, зазначених у пункті 1 цієї постанови, оскаржує рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Індар», рішення його наглядової ради про відсторонення позивачки від виконання обов'язків голови правління товариства та призначення тимчасово виконуючого обов'язки голови правління. 23. Суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі визнав необґрунтованими доводи ПАТ «Укрмедпром» і Міністерства охорони здоров'я України про те, що цю справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, та вказав, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду як на характер правовідносин, так і на висновки Господарського суду міста Києва щодо юрисдикції, зроблені у справі № 910/6863/14 в ухвалі від 10 червня 2014 року, залишеній без змін Київським апеляційним господарським судом у постанові від 9 вересня 2014 року. 24. У касаційних скаргах Міністерство охорони здоров'я України та ПАТ «Укрмедпром» стверджують, що оскаржені рішення органів управління ПрАТ «Індар» стосуються, насамперед, відсторонення голови виконавчого органу цього товариства на підставі частини третьої статті 99 ЦК України. А тому відповідні вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства. 25. Суди вказали, що рішення наглядової ради прийняті усупереч статті 46 КЗпП України без аргументованих підстав для відсторонення чи припинення повноважень позивачки як голови правління ПрАТ «Індар». Тому дійшли висновку, що оскаржені рішення є незаконними. 26. Суд першої інстанції зазначив, що наглядова рада ПрАТ «Індар» 10 квітня 2014 року прийняла рішення, оформлене протоколом № 15, про відсторонення позивачки від виконання посадових обов'язків голови правління цього товариства. Мотиви такого рішення були пов'язані з тим, що позивачка не виконувала доручень наглядової ради ПрАТ «Індар» щодо підготовки та проведення загальних зборів акціонерів. Приймаючи зазначене рішення, наглядова рада ПрАТ «Індар» керувалась приписами статей 52 і 61 Закону України «Про акціонерні товариства». А 21 липня 2014 року загальні збори акціонерів ПрАТ «Індар» прийняли рішення про припинення повноважень позивачки як керівника підприємства. 27. Міністерство охорони здоров'я України у касаційній скарзі вказує, що наглядова рада ПрАТ «Індар», приймаючи рішення про відсторонення позивачки від виконання повноважень голови правління ПрАТ «Індар», керувалася частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства». 28. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). 29. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить: 1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; 2) утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради; 3) затвердження річного звіту товариства; 4) рішення про ліквідацію товариства. До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань (частина друга статті 159 ЦК України). 30. За змістом частини першої статті 160 ЦК України наглядова рада акціонерного товариства у разі її створення здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства (частина друга цієї статті). 31. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (частина перша статті 161 ЦК України). 32. Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України (абзац перший пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 33. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, чинній до набрання чинності 1 червня 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків. З 1 червня 2014 року вказана частина була викладена у новій, термінологічно узгодженій з частиною другою статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» редакції, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. 34. У разі, якщо відповідно до статуту товариства обрання та припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) віднесено до компетенції загальних зборів, наглядова рада має право відсторонити від виконання повноважень голову колегіального виконавчого органу (особу, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), дії або бездіяльність якого порушують права акціонерів чи самого товариства, до вирішення загальними зборами питання про припинення його повноважень. До вирішення загальними зборами питання про припинення повноважень голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) наглядова рада зобов'язана призначити особу, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу), та скликати позачергові загальні збори (частина друга статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства»). 35. Згідно з абзацом третім пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року, усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків (частина третя статті 99 ЦК України) або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень (абзац перший частини другої статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства») за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 36. У зв'язку з цим «усунення» відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України (у тій редакції, яка була чинною до 1 червня 2014 року) є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу в межах корпоративних відносин з товариством повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень (абзац п'ятий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 37. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини, абзац перший пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 38. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 КЗпП України (абзац сьомий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків, яке передбачене частиною третьою статті 99 ЦК України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України (абзац другий пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010). 39. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правовідносини стосовно припинення повноважень і тимчасового відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень згідно зі статтею 61 Закону України «Про акціонерні товариства» та частиною третьою статті 99 ЦК України у редакції, чинній з 1 червня 2014 року, також не є відстороненням працівника від роботи у розумінні статті 46 КЗпП України. Хоча відповідні рішення уповноваженого на їх прийняття органу товариства можуть мати наслідки і в межах трудових відносин, але визначальними за таких обставин є відносини корпоративні. 40. Отже, припинення повноважень члена виконавчого органу чи його тимчасове відсторонення від виконання повноважень відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, статті 61 Закону України «Про акціонерні товариства» є діями уповноваженого органу відповідного товариства, необхідними для оперативного реагування на певні діяння такого члена й унеможливлення здійснення ним повноважень з управління товариством. 41. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що застосування частини третьої статті 99 ЦК України щодо керівника або іншого члена виконавчого органу товариства не обов'язково впливає на трудові права відповідної особи. Так, застосування інституту припинення повноважень керівника товариства, який є членом виконавчого органу, зумовлює втрату повноважень у відповідному виконавчому органі товариства, без яких ця особа не може здійснювати керівництво товариством і виконувати інші функції члена його виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України). Проте за згодою працівника його також може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України). Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення (див. пункти 4.15-4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18). 42. Натомість, відносини сторін трудового договору щодо оплати праці відстороненої посадової особи-члена виконавчого органу чи особи, повноваження якої як члена виконавчого органу припинені, переведення таких осіб на іншу роботу (у тому числі тимчасового) чи звільнення регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими, а тому їх слід розглядати за правилами цивільного судочинства (див. пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18). 43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. 44. За обставинами, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, органи управління (загальні збори акціонерів та наглядова рада) ПрАТ «Індар» вживали заходи оперативного реагу