Поиск в системе

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 541/459/17 Провадження N 14-370цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 2 березня 2017 року (суддя Городівський О.А.) та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 5 квітня 2017 року (судді Пікуль В.П., Бутенко С.Б., Панченко О.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" Миргородського комбінату хлібопродуктів N 1 про стягнення заборгованості з виплати винагороди, УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" Миргородського комбінату хлібопродуктів N 1 (далі - ДП ДАК "Хліб України" МКХП N 1) про стягнення заборгованості із виплати винагороди за цивільно-правовим договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що 7 серпня 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір про залучення споживачів послуг підприємства. Відповідно до пунктів 1.1, 2.2 вказаного договору ОСОБА_3 зобов'язувався виконати роботи із залучення споживачів послуг підприємства з об'ємом не менше як 2 тис. тонн, а ДП ДАК "Хліб України" МКХП N 1, зі свого боку, мало сплачувати йому винагороду в розмірі 50 грн з кожної залученої тонни зерна. Станом на лютий 2017 року утворилася заборгованість з виплати винагороди за період із 7 по 31 серпня 2016 року в розмірі 117 тис. 350 грн. яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 2 березня 2017 року відмовлено у відкритті провадження у цій справі. Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідач перебуває на стадії банкрутства, то відповідно до пункту 7 частини першої статті 12, частини дев'ятої статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції до 15 грудня 2017 року та частини четвертої статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII) вказана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 5 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що винагорода, яку просить стягнути позивач за цивільно-правовим договором, не є заробітною платою, доводи позивача в цій частині на увагу не заслуговують, спір підвідомчий господарському суду відповідно до вимог пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України. У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвали судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки не врахували, що справи про банкрутство боржника, які порушені господарським судом до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника заробітної плати. Оскільки справа про банкрутство ДП ДАК "Хліб України" МКХП N 1 була порушена 5 липня 2005 року, то її слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У травні 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 1 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 27 серпня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України, якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення, було передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Відповідно до частини дев'ятої статті 16 ГПК України справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Аналогічна норма міститься й у пункті 7 частини першої статті 20 чинного ГПК України та частинічетвертій статті 10 Закону N 2343-XII. Статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Визначення цивільно-правового договору передбачено статтею 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За цивільно-правовим договором відносини регламентуються не трудовим законодавством, а виключно цивільним. Аналіз вищезазначених норм закону, а також частини першої статті 837 ЦК України дозволяє дійти висновку, що головна відмінність договорів полягає у предметі. У цивільно-правовому договорі роботодавця цікавить результат, отриманий внаслідок проведених робіт. Предметом трудових договорів є сам процес трудової діяльності працівника (посадові обов'язки, початок та закінчення робочого дня, тривалість перерви, надання щорічної відпустки, тощо). Заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (стаття 94 КЗпП України, стаття 2 Закону України "Про оплату праці"). З огляду на викладене винагорода, яку просить стягнути позивач за цивільно-правовим договором, не є заробітною платою. Доводи позивача в цій частині на увагу не заслуговують. Разом з тим висновки судів про належність спору до юрисдикції господарських судів не ґрунтуються на вимогах закону. У зв'язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Законом України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Закон N 2343-XII викладено в новій редакції. Згідно з пунктом 7 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 року N 5405-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, в тому числі і за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, суди повинні враховувати положення пункту 1-1 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Провадження у справі про банкрутство відповідача було порушено ухвалою Господарського суду Полтавської області 22 липня 2005 року (а. с. 13-14). З огляду на положення зазначених норм права суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що спір про стягнення винагороди за цивільно-правовим договором підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, цей спір відноситься до компетенції цивільних судів України. Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Отже, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 2 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 5 квітня 2017 року прийнято з порушенням норм процесуального права, тому касаційна скарга ОСОБА_3 є обґрунтованою, зазначені судові рішення слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справу необхідно направити до суду першої інстанції, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат. Керуючись статтями 402-404, 409, 406, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 2 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 5 квітня 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 564/1770/13-ц Провадження N 14-260цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, від імені та в інтересах яких діє прокурор Костопільського району Рівненської області, відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк"), Приватне підприємство "Фірма Біна" (далі - ПП "Фірма Біна"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ЧервукВалентина Миколаївна (далі - приватний нотаріус Рівненського МНО Червук В.М.), Комунальне підприємство "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Рівненське ОБТІ"), треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_29 на ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року у складі судді Мельничук Н.В. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2017 року у складі колегії суддів Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., Шимківа С.С. у цивільній справі за позовом прокурора Костопільського району Рівненської області в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ПАТ "Промінвестбанк", ПП "Фірма Біна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рівненського МНО Червук В.М., КП "Рівненське ОБТІ", треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, про визнання правочинів недійсними, визнання іпотеки припиненою, виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записів про державну реєстрацію обтяження майнових прав на нерухоме майно та УСТАНОВИЛА: У липні 2013 року прокурор Костопільського району Рівненської області в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Промінвестбанк", ПП "Фірма Біна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рівненського МНО Червук В.М., КП "Рівненське ОБТІ", про визнання правочинів недійсними. Справа розглядалася судами неодноразово. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014 року касаційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк" задоволено частково: скасовано попередні судові рішення у справі (рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 05 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 17 червня 2014 року), справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи у березні 2015 року прокурор Костопільського району Рівненської області збільшив розмір позовних вимог, про що подав відповідну заяву (т. 2, а. с. 18-20). Також ухвалою місцевого суду від 02 березня 2015 року до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (т. 2, а. с. 99). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області задоволено частково: скасовано судові рішення у справі (рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 07 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 31 серпня 2015 року), справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_24, ОСОБА_18, ОСОБА_22, ОСОБА_32, ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_29, ОСОБА_31, ОСОБА_17, ОСОБА_20, ОСОБА_25, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_23, ОСОБА_33, ОСОБА_30, ОСОБА_10, ОСОБА_26, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_13 заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, про що подали відповідні позовні заяви (т. 3, а. с. 160-164, 170-174, 176-180, 182-186, 190-194, 199-203, 207-211, 214-218, 223-227, 231-235, 240-244; т. 4, а. с. 1-7, 13-17, 21-25, 29-33, 42-46, 52-56, 65-69, 77-81, 84-88, 91-95, 100-104, 127-130, 141-144, 147-150, 215-218). Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 12 березня 2016 року залучено вказаних осіб до участі у справі як третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, їх позови прийнято до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом. У судовому засіданні 17 січня 2017 року представник ПАТ "Промінвестбанк" - Миронюк Є.В. заявив клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) вказавши, що спір, який виник між сторонами, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлені Законом України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII). Представник ПП "Фірма Біна" підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити. Прокурор та треті особи заперечили щодо вказаного клопотання. Ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року провадження у справі закрито. Ухвалу місцевого суду мотивовано тим, що у зв'язку з порушенням провадження про банкрутство щодо відповідача ПП "Фірма Біна" ще до відкриття провадження в цій справі спір, який виник між сторонами, підвідомчий господарському суду. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_29 відхилено, ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, а тому ухвала підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню. У лютому 2017 року ОСОБА_29 звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи, наведені в касаційній скарзі Обгрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_29 зазначив, що судом не в повній мірі та помилково встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів. Звертає увагу суду на те, що відповідач - ПАТ "Промінвестбанк" не може виступати стороною у справі про банкрутство ПП "Фірма Біна". Крім того, позивачі і треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору не є кредиторами ПП "Фірма Біна", яке, у свою чергу, не є боржником стосовно позивачів, оскільки не має жодних грошових зобов'язань перед останніми, а майно - АДРЕСА_1 з 2010 року належать на праві власності позивачам і третім особам із самостійними вимогами щодо предмета спору, а не ПП "Фірма Біна", що підтверджується відповідними рішеннями судів та інформаційними довідками, які містяться у справі. На його думку, частина четверта статті 10 Закону N 2343-XII не може бути застосована до спірних правовідносин. Крім того, зазначає, що спори немайнового характеру із боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, підвідомчі загальним судам у порядку цивільного судочинства із дотриманням вимог, установлених статтею 15 ЦПК України. Вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій проігнорували висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року. Разом із тим вважає безпідставним посилання суду на інформаційні листи Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року N 01-06/606/2013 та від 21 липня 2016 року N 01-06/2511/16. Посилаючись на викладене, ОСОБА_29 вважає, що вказаний спір необхідно вирішувати в порядку цивільного судочинства. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 30 травня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У статті 19 ЦПК України (у редакції Закону N 2147-VIII) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях. 19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень) (далі - Закон N 4212-VI), яким останній викладено в новій редакції. У пункті 11 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. 19 липня 2013 року відкрито провадження у цій справі за позовом прокурора Костопільського району Рівненської області в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ПАТ "Промінвестбанк", ПП "Фірма Біна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рівненського МНО Червук В.М., КП "Рівненське ОБТІ", треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, про визнання правочинів недійсними, визнання іпотеки припиненою, виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записів про державну реєстрацію обтяження майнових прав на нерухоме майно. Справа переглядалася судами всіх інстанцій кілька разів. Під час чергового розгляду справи в суді першої інстанції суд встановив, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року порушено провадження в справі про банкрутство ПП "Фірма Біна" (т. 5, а. с. 47, 48). Банк заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що спір має розглядатися в межах провадження про відновлення платоспроможності боржника у порядку господарського судочинства. Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом N 2343-XII. Частиною четвертою статті 10 Закону N 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зокрема у спорах про стягнення заробітної плати, та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін. Крім названих у статті 10 Закону N 2343-XII справ у спорах, пов'язаних із майновими вимогами до боржника, передбачено також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника. Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом N 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. У ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі. Крім того, відповідно до статті 17 Закону N 2343-XII (у редакції Закону N 4212-VI) після 19 січня 2013 року встановлено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника. Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом N 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. Стаття 23 Закону N 2343-XIIвстановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення. Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону N 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань. Відповідно до статті 19 Закону N 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів). Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог. Крім того, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції установив, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ПП "Фірма Біна" та звернув увагу на те, що предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги про визнання недійсними укладених ПП "Фірма Біна", щодо якої порушено справу про банкрутство, правочинів, внаслідок чого обґрунтовано зробив висновок про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах), для закриття провадження у цій цивільній справі, яка, як правильно вважав суд, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися господарським судом, який розглядає справу про банкрутство. За наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільна справа за позовом до такого позивача не може бути порушена, а у випадку її порушення - підлягає закриттю. Якщо при розгляді цивільної справи з'ясується, що стосовно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, провадження у цивільній справі підлягає закриттю за пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, яка діяла на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), якому відповідає пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Помилковим є посилання ОСОБА_29 в касаційній скарзі на те, що судами не в повній мірі та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів, оскільки справа по суті не розглядалася, а судом встановлено факт порушення справи про банкрутство відповідача - ПП "Фірма Біна", яке було стороною оспорюваного правочину. Суди повно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, у разі порушення справи про банкрутство відносно відповідача; висновки судів обґрунтовано належним чином. Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що частина четверта статті 10 Закону N 2343-XII не може бути застосована до спірних правовідносин, теж є помилковими, оскільки, постановляючи ухвали в цій справі, суди першої й апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку, що за встановлених обставин щодо порушення провадження у справі про банкрутство відповідача спір у цій справі підлягає розгляду виключно в господарському судочинстві. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначений спір не є немайновим, оскільки стосується майнових прав заявників, які вважають себе власниками квартир, переданих в іпотеку, а ПП "Фірма Біна" є боржником за виконавчим листом, яким звернуто стягнення на вказані квартири. При цьому позивачі, як покупці квартир, укладали договори з ПП "Фірма Біна", щодо якого і порушена справа про банкрутство. І саме наявність вказаних договорів було підставою для звернення до суду із позовами, які містять вимоги про визнання недійсними договорів іпотеки, укладених між ПП "Фірма Біна" та ПАТ "Промінвестбанк". Доводи, наведені в касаційній скарзі, про те, що спори немайнового характеру із боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, підвідомчі судам цивільної юрисдикції із дотриманням вимог, установлених статтею 15 ЦПК України, спростовуються змістом частини четвертої статті 10 Закону N 2343-XII, згідно з якою суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Доводи ОСОБА_29 стосовно неврахування судами висновків ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року, а також безпідставного посилання судів на інформаційні листи Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року N 01-06/606/2013 та від 21 липня 2016 року N 01-06/2511/16, не впливають на правильність висновків судів. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права. Підстав для висновків, що суди порушили правила предметної чи суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції не змінив і не ухвалив нового рішення, а дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають. Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_29 залишити без задоволення. Ухвалу Березнівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N 813/6286/15 Провадження N 11-576апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Золотнікова О.С., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі -АТ "Єврогазбанк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Єврогазбанк" Оберемка Романа Анатолійовича (далі - Уповноважена особа) на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (суддя Гавдик З.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року (судді Кухтей Р.В., Нос С.П., Онишкевич Т.В.) у справі N 813/6286/15 за позовом Уповноваженої особи до Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба) про визнання протиправними дій та скасування запису і ВСТАНОВИЛА: У грудні 2015 року Уповноважена особа звернулася до суду з позовом до Реєстраційної служби, в якому просила: - визнати протиправними дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) реєстраційного запису від 12 червня 2015 року N 14151110011007553 про припинення Товариства з обмеженою відповідальністю "Товари для Львівщини" (далі - ТОВ "Товари для Львівщини"); - скасувати внесений відповідачем до ЄДР реєстраційний запис від 12 червня 2015 року N 14151110011007553 про припинення ТОВ "Товари для Львівщини". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на порушення вимог частини другої статті 37 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон N 755-IV) державним реєстратором протиправно внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ "Товари для Львівщини" за відсутності в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи підтвердження розрахунків з кредиторами, зокрема АТ "Єврогазбанк". Також на порушення абзацу тридцять шостого частини другої статті 17 Закону N 755-IV в ЄДР відсутня підстава внесення запису про припинення указаної юридичної особи. На думку позивача, протиправними діями державного реєстратора було грубо порушено права АТ "Єврогазбанк", оскільки через внесення ним до ЄДР запису про припинення юридичної особи, здійсненого на порушення вимог чинного законодавства, банк як кредитор позбавлений можливості задовольнити свої вимоги, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Не погодившись із зазначеними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, Уповноважена особа подала касаційну скаргу, в якій зазначила про те, що посилання судів на позицію Верховного Суду України у постанові від 14 червня 2016 року N 21-41а16 є передчасними, оскільки предметом позову в тій справі є правомірність рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки. У цьому ж випадку спір стосується правомірності рішення суб'єкта владних повноважень щодо внесення до ЄДР запису про припинення юридичної особи, при цьому позов мотивований саме недотриманням відповідачем процедури внесення такого запису. Таким чином, оскаржуване рішення має бути перевірене адміністративним судом на відповідність положенням статті 2 КАС України. Жодних підстав для урахування адміністративними судами факту наявності договірних відносин між позивачем і ТОВ "Товари для Львівщини" не було, оскільки наявність укладеного між цими особами договору іпотеки вказує лише на те, що внесення запису до ЄДР про припинення цієї юридичної особи порушує права АТ "Єврогазбанк" як іпотекодержателя, що в такому випадку надає право процесуального оскарження дій державного реєстратора. За таких обставин Уповноважена особа просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 24 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року касаційну скаргу Уповноваженої особи передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав справу до Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши свою ухвалу тим, що позивач оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Суди попередніх інстанцій установили, що 23 березня 2012 року між АТ "Єврогазбанк" і ТОВ "Товари для Львівщини" було укладено договір іпотеки N 942-230312/1, за умовами якого ТОВ "Товари для Львівщини" є майновим поручителем за зобов'язанням по кредитному договору від 23 березня 2012 року N 541-230312, укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Нова Інформація" (далі - ТОВ "Видавнича група "Нова Інформація") та АТ "Єврогазбанк". Відповідно до витягу з ЄДР станом на 20 листопада 2015 року, 12 червня 2015 року Реєстраційною службою до реєстру було внесено запис про припинення ТОВ "Товари для Львівщини" за N 14151110011007553. 10 серпня 2015 року Уповноважена особа листом за N 1757-7-21 звернулася до Реєстраційної служби з проханням повідомити підставу внесення запису про припинення юридичної особи ТОВ "Товари для Львівщини" та повідомити про правонаступників цього товариства у разі їх наявності, а у разі ліквідації юридичної особи на підставі судового рішення, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, надати його копію. Листом від 27 серпня 2015 року N 05-19/1688 відповідач повідомив Уповноважену особу про те, що відповідно до частини другої статті 20 Закону N 755-IV відомості, що містяться в ЄДР, надаються у вигляді витягу та довідки згідно з Порядком надання відомостей з ЄДР, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31 березня 2015 року N 466/5, на підставі належним чином оформленого запиту та документа, що підтверджує внесення плати за витяг чи довідку. Окрім того, відповідач зазначив, що запитувану інформацію також можливо отримати через веб-сайт розпорядника ЄДР. У наданні копії рішення суду відповідач відмовив з посиланням на частину шосту статті 11 Закону N 755-IV. Не погодившись із діями відповідача щодо внесення запису про припинення ТОВ "Товари для Львівщини", Уповноважена особа звернулася до суду з цим позовом. Закриваючи провадження у справі, Львівський окружний адміністративний суд виходив із того, що оскільки у цій справі спірні правовідносини пов'язані із цивільно-правовою угодою, то спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Львівський апеляційний адміністративний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі, проте зазначив про помилковість позиції суду щодо підсудності цього спору місцевому загальному суду, оскільки спірні відносини виникли у зв'язку із невиконанням умов цивільно-правової угоди з підстав порушення господарських зобов'язань, тому цей спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що допущена судом першої інстанції помилка не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Як убачається зі змісту позовної заяви та касаційної скарги, АТ "Єврогазбанк" в особі Уповноваженої особи вважає, що суб'єктом владних повноважень з порушенням визначеної законодавством процедури внесено запис до ЄДР про припинення юридичної особи - ТОВ "Товари для Львівщини", яке є майновим поручителем по кредитному договору від 23 березня 2012 року N 541-230312, укладеному між ТОВ "Видавнича група "Нова Інформація" та АТ "Єврогазбанк", у зв'язку із чим позивач як іпотекодержатель позбавлений можливості задовольнити свої вимоги, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено неможливістю АТ "Єврогазбанк" вчиняти дії як іпотекодержателем за договором іпотеки від 23 березня 2012 року N 942-230312/1, укладеним між ним і ТОВ "Товари для Львівщини", у зв'язку із припиненням останнього. Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 18 Закону N 755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. В той же час, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 41 Закону N 755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису до ЄДР; пункт 2 частини першої статті 25 цього ж Закону у чинній редакції). Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР суб'єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору. Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України у чинній редакції. Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Оскільки оскаржувані судові рішення прийняті судами попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків цих судів скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Єврогазбанк" Оберемка Романа Анатолійовича залишити без задоволення. 2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Золотніков Судді: Н.О. Антонюк Л.І. Рогач С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Прокопенко О.Б.

Постанова Іменем України 03 жовтня 2018 року м. Київ справа N 487/3335/13-ц провадження N 14-111цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів:Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження справу за скаргою ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Дорпром" ПрохороваВолодимира Сергійовича, заінтересовані особи: ОСОБА_4, фізична особа-підприємець ОСОБА_5, фізична особа-підприємець ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю "Славич", фізична особа-підприємець ОСОБА_7, фізична особа-підприємець ОСОБА_8, фізична особа-підприємець ОСОБА_9, на дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти Івана Миколайовича, державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко Оксани Сергіївни за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року, постановлену у складі судді Темнікової А.О., та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Локтіонової О.В., Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 22 лютого 2016 року ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Славич" (далі - ТОВ "Славич") звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою, посилаючись на те, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2013 року позов ОСОБА_12 задоволено. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром" на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Славич" на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Стягнуто солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 заборгованість за договором позики у розмірі 68 496 339 грн 22 коп. Розподілено судові витрати. 2. Постановою від 18 вересня 2013 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрив виконавче провадження N 39816641 за виконавчими листами Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 серпня 2013 року про стягнення вказаної вище заборгованості солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром". 3. Того ж дня, 18 вересня 2014 року, учасник (власник) ТОВ "Дорпром" прийняв рішення про припинення діяльності цього товариства шляхом ліквідації. 4. 13 жовтня 2015 року ліквідатор ТОВ "Дорпром" звернувся до державного виконавця із листом, в якому вимагав: направити йому як ліквідатору виконавчий лист для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення суду; зняти арешти з рахунків ТОВ "Дорпром", накладені у межах виконавчого провадження; закінчити виконавче провадження на підставі ст. 67 Закону України "Про виконавче провадження". Проте, державний виконавець листом від 01 грудня 2015 року відмовив у закінченні виконавчого провадження, мотивуючи відмову тим, що положеннями Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено можливості закінчення виконавчого провадження у разі ліквідації юридичної особи за рішенням засновників. 5. Посилаючись на неправомірність відмови державного виконавця, ліквідатор ТОВ "Дорпром" просив: визнати бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. неправомірною та зобов'язати його направити ліквідатору ТОВ "Дорпром" виконавчий лист N 2/487/1699/13, виданий 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва; зняти арешти, накладені у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром"; закінчити виконавче провадження N 39816641. Короткий зміст судових рішень 6. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року, скаргу ліквідатора ТОВ "Дорпром" Прохорова В.С. задоволено. Визнано бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Іванюти І.М. щодо: ненаправлення ліквідатору ТОВ "Дорпром" Прохорову В.С. виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва; незняття арештів, накладених у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром"; незакінчення виконавчого провадження N 39816641 неправомірною. Зобов'язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Іванюту І.М. направити ліквідатору ТОВ "Дорпром" Прохорову В.С. виконавчий лист N 2/487/1699/13, виданий 22 серпня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва. Зобов'язано державного виконавця зняти арешти, накладені у виконавчому провадженні N 39816641 на рахунки ТОВ "Дорпром", та закінчити це виконавче провадження. 7. Судові рішення мотивовані тим, що чинне законодавство передбачає виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. У листопаді 2016 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні скарги ліквідатора ТОВ "Дорпром" Прохорова В.С. у повному обсязі. 9. Касаційна скарга мотивована тим, що у ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, зокрема, у випадку ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження із внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. При цьому запис про ліквідацію ТОВ "Дорпром" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, що виключає можливість закриття виконавчого провадження. Щодо меж розгляду судом касаційної скарги 10. 18 жовтня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрив касаційне провадження у справі. 11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції. 12. Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 13. 29 січня 2018 року Верховний Суд призначив справу до розгляду. 14. 21 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до п. п. 7 п. 1 Прикінцевих положень ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, колегія суддів послалася на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі N 818/8714/13-а. 15. 30 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду та призначила її до розгляду в порядку письмового провадження. 16. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Позиція інших учасників справи 17. 28 грудня 2016 року ФОП ОСОБА_5 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому послалася на те, що обов'язок задоволення вимог кредиторів на стадії ліквідації (самоліквідації) юридичної особи покладений на ліквідаційну комісію (ліквідатора), а не на державного виконавця під час виконання рішення суду про стягнення коштів на користь одного з кредиторів. Позиція Верховного Суду 18. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. 19. Судами встановлено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходилося виконавче провадження N 39816641 щодо примусового виконання виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва, про стягнення солідарно з ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Дорпром" на користь ОСОБА_12 заборгованості за договором позики у розмірі 20 266 301 грн 54 коп. 20. Рішенням учасника (власника) ТОВ "Дорпром" від 18 вересня 2014 року вирішено здійснити ліквідацію цього товариства та призначено ліквідатором Прохорова В.С., про що 23 вересня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис про перебування юридичної особи у стані припинення. 21. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 січня 2015 року замінено стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_12 на ОСОБА_4 22. 31 липня 2015 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюта І.М. виніс постанову про арешт коштів ТОВ "Дорпром" на рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк" та ПАТ "Марфін Банк" у межах суми заборгованості. 23. 13 жовтня 2015 року ліквідатор ТОВ "Дорпром" звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом про необхідність надіслання йому виконавчого листа N 2/487/1699/13, виданого 22 серпня 2013 року Заводським районним судом м. Миколаєва, зняття арештів з рахунку товариства та закінчення виконавчого провадження, проте отримав відповідь про неможливість закінчення виконавчого провадження до здійснення ліквідації товариства. 24. Статтею 383 ЦПК України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 25. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 26. Частиною 1 ст. 6 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 27. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. 28. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. 29. Статтею 67 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок звернення стягнення на майно у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення та ліквідації боржника - юридичної особи; відповідно до змісту ч. ч. 2 та 3 вказаної вище статті у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України. 30. Ліквідація компанії - це процедура, результатом якої є припинення юридичної особи, тобто внесення запису про припинення юридичної особи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, після чого компанія перестає існувати. 31. Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом. 32. Частиною 1 ст. 59 ГК України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. 33. Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації суб'єкта господарювання за рішенням власника (власників) визначено ст. ст. 111, 112 ЦК України; так, відповідно до ч. 1 ст. 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки. 34. Згідно з ч. 9 ст. 111 ЦК України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому ст. 112 цього Кодексу України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи. 35. Отже, вказаними вище нормами права встановлювався певний порядок задоволення вимог кредиторів у випадку, коли юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або уповноваженого органу, який є відмінним від порядку, передбаченого діючим у травні 2016 року Законом України "Про виконавче провадження". 36. Ліквідація юридичної особи, відповідно до ст. 111 ЦК проходить такими етапами: 1. Прийняття рішення власниками юридичної особи про добровільну ліквідацію компанії та фіксація такого рішення в протоколі загальних зборів учасників, або ж ухвалення рішення суду про ліквідацію юридичної особи та набрання ним чинності. 2. Направлення повідомлення державному реєстратору Державної реєстраційної служби України про початок процедури ліквідації юриичнїособи. З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи. 3. Направлення повідомлення, іншим державним органам влади про початок процедури ліквідації. 4. Виявлення кредиторів та повідомлення останніх про початок процедури ліквідації. 5. Продаж усіх активів юридичної особи, задоволення вимог кредиторів, проведення розрахунків з власниками (учасниками, акціонерами) у відповідності до розміру їх корпоративних прав, оформлення ліквідаційного балансу юридичної особи 6. Закриття всіх банківських рахунків юридичної особи. 7. Отримання від податкового органу та управління пенсійного фонду довідок про відсутність заборгованості по сплаті податків, зборів та про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків. 8. Передача до відповідної архівної установи документів, які підлягають тривалому зберіганню, знищення печаток, штампів. 37. Ліквідаційна процедура господарського товариства налічує декілька етапів, одним з яких є розрахунок з кредиторами, та після завершення яких до єдиного державного реєстру вноситься запис про припинення цього товариства (ч. 5 ст. 104 ЦК України). 38. Слід відзначити, що після внесення до державного реєстру запису про припинення юридичної особи боргові вимоги до останньої не можуть бути пред'явленими. Відтак, закінчення виконавчого провадження та надіслання виконавчого документа ліквідатору лише після внесення запису про припинення юридичної особи є нелогічним та неправильним, оскільки після внесення такого запису всі заборгованості юридичної особи вважаються погашеними. 39. Стягнення заборгованості з юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, поза межами встановленої Законом ліквідаційної процедури, зокрема й державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження", могло надати перевагу одній особі над іншими, вимоги яких підлягають задоволенню в першу чергу. Тобто, незакінчення виконавчого провадження після початку процедури ліквідації боржника та ненадіслання виконавчого документу ліквідаційній комісії (ліквідатору) було порушенням процедури ліквідації та могло спричинити порушення прав інших кредиторів, у тому числі й колишніх працівників юридичної особи-банкрута щодо стягнення невиплаченої заробітної плати. 40. З наведеного вище слід дійти висновку, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 41. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про неправомірність бездіяльності державного виконавця та зобов'язання його закрити виконавче провадження зі зняттям арештів з рахунків ТОВ "Дорпром", яке перебуває у стані ліквідації. 42. Щодо посилань Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду стосовно наявності підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 01 грудня 2015 року у справі N 818/8714/13-а, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне. 43. У зазначеній вище постанові Верховний Суд України дійшов висновку про те, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває в стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 44. З такою позицією Верховного Суду України у вказаній справі слід погодитися, оскільки вона відповідає законодавчому регулюванню на час ухвалення судового рішення в першій інстанції. 45. Отже, підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі N 21-3331а15, немає. 46. За правилами ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат 47. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. 2. Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року залишити без змін. Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА Іменем України 04 вересня 2018 року м. Київ Справа N 5023/4388/12 Провадження N 12-102гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., представника позивача - не з'явився представника відповідача -Черкасова С.А., розглянула касаційну скаргу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року (судді: Шевель О.В. - головуючий, Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.) за заявою Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП "Комбінат комунальних підприємств", боржник, банкрут) про визнання банкрутом. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. Господарський суд Харківської області постановою від 11 жовтня 2012 року в справі N 5023/4388/12 визнав банкрутом КП "Комбінат комунальних підприємств", код ЄДРПОУ 03358676, ліквідатором призначив арбітражного керуючого Черкасова Станіслава Андрійовича, якого зобов'язав у строк до 11 квітня 2013 року виконати ліквідаційну процедуру та надати суду ліквідаційний звіт, ліквідаційний баланс та інші докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури. 1.2. Ухвалою від 30 червня 2016 року Господарський суд Харківської області задовольнив клопотання ліквідатора про перехід до загальної процедури ліквідації; припинив ліквідаційну процедуру КП "Комбінат комунальних підприємств", передбачену статтею 52 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство); ввів загальну процедуру ліквідації, передбачену статтями 22-34 Закону про банкрутство. 1.3. Ухвалою від 29 вересня 2016 року Господарський суд Харківської області затвердив реєстр вимог кредиторів КП "Лозівський комбінат комунальних послуг" на суму 242169,30 грн у такому складі: 1) Виконавча дирекція Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на загальну суму 435,98 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів; 2) Лозівська ОДПІ Харківської області на загальну суму 61289,45 грн. з яких 24453 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів та 36836,46 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів; 3) Управління Пенсійного фонду України в Лозівському районі Харківської області на загальну суму 80281,33 грн. з яких 54956,64 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів та 25324,69 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів; 4) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості на загальну суму 4978,96 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів; 5) Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Лозівському районі Харківської області на загальну суму 95183,57 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів. 1.4. 24 листопада 2016 року до Господарського суду Харківської області надійшла заява ліквідатора про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області заборгованості за грошовими зобов'язаннями банкрута (вх. N 40179), в якій ліквідатор просив суд стягнути з Лозівської міської ради Харківської області заборгованість за грошовими зобов'язаннями (кредиторську заборгованість) КП "Комбінат комунальних підприємств" згідно з реєстром, затвердженим ухвалою Господарського суду Харківської області від 29 вересня 2016 року в справі N 5023/4388/12 у сумі 242169,30 грн. 1.5. Заяву обґрунтовано тим, що на підставі рішення XXXII сесії IV скликання Лозівської міської ради Харківської області від 28 квітня 2005 року N 1045 було вилучено 94 % всього майна КП "Комбінат комунальних підприємств", яке перебувало в оперативному управлінні та використовувалось для здійснення підприємством його статутної діяльності, а саме: будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби (АС машини, сміттєвози, вантажні автомобілі, екскаватор, причіп, трактор, автобуси). Таким чином, на кінець 2005 року на балансі підприємства обліковувались лише залишки основних засобів зі стовідсотковим зносом, що унеможливлювало подальше здійснення статутної діяльності. На думку заявника, вказані обставини фактично позбавило банкрута майна, за рахунок якого мала здійснюватися статутна господарська діяльність, що унеможливило її здійснення, стало причиною зростання заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами і призвело до банкрутства КП "Комбінат комунальних підприємств" з вини його засновника - Лозівської міської ради Харківської області. У заяві також зазначено, що положення статуту боржника стосуються некомерційного комунального підприємства та кореспондуються з нормами статей 77, 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими визначено субсидіарну відповідальність органу, до сфери управління якого входить підприємство-банкрут, за зобов'язаннями казенного підприємства у разі недостатності коштів, що перебувають у його розпорядженні. 1.6. Заперечення обґрунтовані тим, що ані чинним законодавством, ані установчими документами відповідача не передбачено відповідальності засновника за зобов'язаннями комунальних підприємств, тому територіальна громада в особі Лозівської міської ради Харківської області не відповідає за зобов'язаннями створених нею комунальних підприємств. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Господарський суд Харківської області ухвалою від 13 липня 2017 року заяву ліквідатора (з урахуванням поданих доповнень та уточнень) про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області 242169,30 грн задовольнив у повному обсязі. Стягнув з Лозівської міської ради Харківської області на користь КП "Комбінат комунальних підприємств" 242169,30 грн. що складає різницю між сумою вимог кредиторів банкрута, яка затверджена господарським судом, і ліквідаційною масою, яка становить 0,00 грн. 2.2. Ухвалу мотивовано тим, що Лозівська міська рада Харківської області прийняла завідомо нераціональне рішення щодо вилучення активів підприємства відповідача та передала ці активи третім особам; результатом цього вилучення активів стало різке погіршення фінансового стану комунального підприємства та неспроможність здійснювати статутну діяльність, що призвело до виникнення наведеної вище заборгованості; постійне зростання питомої ваги дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги (до 95,5 %) свідчить про те, що жодних заходів для її стягнення за період діяльності підприємства не вживалося. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що засновник підприємства?боржника - Лозівська міська рада Харківської області відповідно до частини п'ятої статті 25 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом), норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини сьомої статті 77 ГК України несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника, оскільки у підприємства відсутні грошові кошти для проведення розрахунків, а виявлене ліквідатором майно перебувало в оперативному управлінні та не може бути включене до складу ліквідаційної маси банкрута. 2.3. Харківський апеляційний господарський суд постановою від 12 жовтня 2017 року задовольнив апеляційну скаргу Лозівської міської ради Харківської області, ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 липня 2017 року скасував, відмовив у задоволенні заяви ліквідатора про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області 242169,30 грн. 2.4. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що норми ГК України безпосередньо не встановлюють положень про субсидіарну відповідальність територіальних громад за зобов'язаннями некомерційних (непідприємницьких) комунальних підприємств, створених публічно-правовими утвореннями; частина сьома статті 77 ГК України про відповідальність держави (як власника) за зобов'язаннями казенного підприємства, не поширюється на некомерційні підприємства, створені територіальними громадами; рішення XXXII сесії IV скликання Лозівської міської ради Харківської області від 28 квітня 2005 року N 1045, про неправомірність якого стверджує ліквідатор, не було оскаржене та скасоване в установленому законом порядку, отже, є чинним. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року, в якій просив скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської областівід 13 липня 2017 року. 3.2. Скаржник зазначає, що до КП "Комбінат комунальних підприємств" слід застосовувати положення статті 77 ГК України, які стосуються особливостей господарської діяльності казенних підприємств. Крім того, на думку скаржника, під час розгляду справи ліквідатор надав належні та допустимі докази доведення міською радою комунального підприємства до банкрутства, що є підставою для застосування субсидіарної відповідальності згідно із частиною п'ятою статті 25 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом). 3.3. 03 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 5023/4388/12 на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 4. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі 4.1. Відповідно до частин першої - четвертої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. 4.2. Згідно зі статутом КП "Комбінат комунальних підприємств" є комунальним підприємством, яке утворене Лозівською міською радою Харківської області. Підприємство входить до сфери управління Лозівської міської ради, яка є представником власника - територіальної громади м. Лозова і виконує його функції у межах, визначених ГК України та іншими законодавчими актами України. Відповідно до пунктів 1.4, 1.5, 1.6 статуту підприємство було створене для здійснення некомерційної господарської діяльності, а його майно перебувало в комунальній власності та було закріплене за ним на праві оперативного управління. Отже, підприємство здійснювало свою виробничу діяльність, передбачену статутом, саме за рахунок цього майна. 4.3. Відповідно до статті 136 ГК України правом оперативного управління в цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності. 4.4. За змістом статті 26 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) майно, що знаходиться в оперативному управлінні, не включається до ліквідаційної маси. 4.5.Отже, право оперативного управління є найбільш обмеженим правовим титулом, похідним від права власності, який обмежується не тільки законом та статутом, але й власником майна. 4.6. З огляду на викладене вище, здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку, на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства такого підприємства, зумовлює для законодавця необхідність регулювання спірних відносин у такий спосіб, який би дозволив захистити інтереси можливих кредиторів суб'єкта некомерційної господарської діяльності. 4.7. Таке регулювання здійснено через механізм, закріплений у положеннях статей 77, 78 ГК України. 4.8. Відповідно до частини десятої статті 78 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. 4.9. Частинами другою та третьою статті 76 ГК України встановлено, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління. 4.10. Відповідно до частини третьої статті 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень. 4.11. Згідно з приписами частини сьомої статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства 4.12. З огляду на зазначене вище, спірні відносини прямо врегульовано за допомогою відсильної норми частини десятої статті 78 ГК України та частини сьомої статті 77 цього Кодексу, що виключає необхідність застосування до таких відносин аналогії закону або права. 4.13. При цьому умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства, що в цій справі було встановлено попередніми судовими інстанціями. 4.14. Крім того, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. 4.15. У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України", пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі "Лисянський проти України", пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі "Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови", пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі "Григор'єв та Какаурова проти Російської Федерації", пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі "Р. Качапор та інші проти Сербії". Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції. 4.16. Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановили, що майно КП "Комбінат комунальних підприємств" знаходилося в оперативному управлінні цього підприємства, отже, відповідно до вимог статті 26 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на момент визнання комунального підприємства банкрутом) у будь-якому випадку не могло бути включене до ліквідаційної маси та використане для погашення заборгованості перед кредиторами, яка виникла та існувала протягом тривалого періоду. 4.17. З огляду на наведені вище висновки ЄСПЛ, а також те, що нормами ГК України визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб'єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, Велика Палата Верховного Суду враховує зазначені висновки при вирішенні спору в цій справі. 4.18. Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов'язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства. 4.19. Отже, апеляційний суд помилково дійшов висновку про відсутність підстав для субсидіарної відповідальності Лозівської міської ради Харківської області за зобов'язаннями КП "Комбінат комунальних підприємств" та безпідставно скасував ухвалу суду першої інстанції, тому постанову апеляційного господарського суду слід скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі. Керуючись статтями 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості задовольнити. 2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року у справі N 5023/4388/12 скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 13 липня 2017 року у справі N 5023/4388/12 залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА Іменем України 04 вересня 2018 року м. Київ Справа N 907/574/16 Провадження N 12-87гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач за первісним позовом - фізична особа-підприємець Минда Василь Юрійович, відповідачі за первісним позовом - Приватне підприємство "Інтеграл Інвестиції", Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Львів", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Минда Юрій Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екостандарт-М", Приватне підприємство "Ужгород-М", відповідач за зустрічним позовом - виконавчий комітет Мукачівської міської ради Закарпатської області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 907/574/16 Господарського суду Львівської області за позовом фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича до Приватного підприємства "Інтеграл Інвестиції", Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Львів", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Минда Юрій Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екостандарт-М", Приватне підприємство "Ужгород-М", про зобов'язання зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки, та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Інтеграл Інвестиції" до фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича, виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича на рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року (суддя Щигельська О.І.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року (головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді Бойко С.М., Якімець Г.Г.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У вересні 2016 року фізична особа-підприємець Минда В.Ю. (далі - ФОП Минда В.Ю.) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Приватного підприємства "Інтеграл Інвестиції" (далі - ПП "Інтеграл Інвестиції") та до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Львів" (далі - ПАТ "АКБ "Львів"), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Минди Юрія Васильовича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Екостандарт-М" (далі - ТОВ "Екостандарт-М"), Приватного підприємства "Ужгород-М" (далі - ПП "Ужгород-М"), про: 1.1 зобов'язання ПАТ "АКБ "Львів" зняти обтяження та заборони відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю., що знаходяться за адресою: Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А; 1.2 зобов'язання ПП "Інтеграл Інвестиції" зняти обтяження та заборони відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю., що знаходяться за вказаною адресою. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що встановлення обтяжень на речові права та їх державну реєстрацією пов'язано з укладенням між сторонами договорів поруки та іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Позивач стверджує, що відповідно до положень статті 17 Закону України "Про іпотеку" внаслідок припинення основного зобов'язання іпотека є припиненою, тому у відповідачів виник обов'язок зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки відповідно до забезпечувального договору. 3. Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 14 вересня 2016 року (суддя Кривка В.П.) матеріали справи надіслав за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області відповідно до положень частини другої статті 15 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень). 4. Господарський суд Львівської області ухвалою від 26 вересня 2016 року (суддя Кидисюк Р.А.) порушив провадження у справі та призначив до розгляду в судовому засіданні, до участі у справі залучив як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Минду Юрія Васильовича, ТОВ "Екостандарт-М" та ПП "Ужгород-М". 5. У жовтні 2016 року ПП "Інтеграл Інвестиції" звернулося із зустрічним позовом до ФОП Минди В.Ю., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: державного реєстратора Мангура Роберта Васильовича та державного реєстратора Смужаниці Асена Олександровича, про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки земельної ділянки за адресою: Закарпатська область, м. Мукачеве, вул. Матросова, 40А, кадастровий номер 2110400000:01:005:0086, а саме: 5.1. Запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангура Р.В. про припинення іпотеки від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10455959; 5.2. Запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Смужаниці А.О. про припинення обтяження від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10461075. 6. На обґрунтування своїх позовних вимог ПП "Інтеграл Інвестиції" зазначило, що обтяження, накладені відповідно до договору іпотеки від 26 червня 2007 року, були припинені на підставі заяв про державну реєстрацію іншого речового права (припинення іпотеки), акта державного виконавця Районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції Хрипти О.О. від 30 січня 2014 року, а також листів іпотекодержателя - ПП "Інтеграл Інвестиції" N 029/14/01 від 23 січня 2014 року та попереднього іпотекодержателя - ПАТ "АКБ "Львів" N 645-01.14 від 23 січня 2014 року про погодження самостійної реалізації іпотечного майна за ціною 1130314,05 грн. Вважаючи цей акт державного виконавця Хрипти О.О. незаконним, ПП "Інтеграл Інвестиції" звернулось з адміністративним позовом до Районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції про скасування рішення суб'єкта владних повноважень. Районний відділ державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції при проведеній перевірці зведеного виконавчого провадження N 41370619 від 13 листопада 2013 року своєю постановою від 30 січня 2014 року скасував оскаржуваний акт державного виконавця Хрипти О.О. про добровільну реалізацію предмета іпотеки, наслідком чого стало припинення провадження в адміністративній справі. 7. Незважаючи на те, що вищезазначений акт був скасований постановою Районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції, відомості про припинення іпотеки були внесені державними реєстраторами Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангуром Р.В. та Смужаницею А.О. до державного реєстру та не скасовані державними реєстраторами. 8. Господарський суд Львівської області ухвалою від 13 жовтня 2016 року порушив провадження у справі за зустрічним позовом ПП "Інтеграл Інвестиції" до ФОП Минди В.Ю. про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотек, до участі у справі як третіх осіб залучив державного реєстратора Мангура Р.В. та державного реєстратора Смужаницю А.О. Справу призначив до розгляду спільно з первісним позовом. Фактичні обставини справи, встановлені судами 9. 26 червня 2007 року між ПАТ "АКБ "Львів" та ФОП Миндою В.Ю. укладено кредитний договір N 36 (з додатками). Згідно пункту 1.1 цього договору банк відкриває позичальнику відкличну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 1 050 000 дол. США. Згідно пункту 1.2 договору кредит надається для придбання обладнання для автосервісів, фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом автосервісів у м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А, та в с. Баранинці, Ужгородського району, на дорозі Чоп-Київ тощо. Згідно з пунктом 1.8 договору (зі змінами) термін погашення кредиту - не пізніше 24 червня 2019 року. 10. 26 червня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 36 між ПАТ "АКБ "Львів" та ФОП Миндою В.Ю. було укладено договір поруки (з наступними змінами), а між ПАТ "АКБ "Львів" (іпотекодержатель), ФОП Миндою В.Ю. (іпотекодавець-позичальник) та Миндою Ю.В. (іпотекодавець-майновий поручитель) - договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В., реєстровий N 6505 (з наступними змінами і доповненнями). 11. Відповідно до договору іпотеки від 26 червня 2007 року в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме від позичальника (ФОП Минди В.Ю.): магазин-автосервіс-їдальня загальною площею 854,2 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А, разом із земельними ділянками, на яких він розташований: земельною ділянкою площею 0,0480 га, кадастровий номер 2110400000:01:005:0086, та земельною ділянкою площею 0,1900 га, кадастровий номер 2110400000:01:005:0088, а також від майнового поручителя (Минди Ю.В.) в іпотеку передано 7 (сім) земельних ділянок у Мукачівському районі Закарпатської області. Всього за цим договором в іпотеку було передано 10 (десять) предметів іпотеки. 12. Згідно з пунктом 6.2 договору іпотеки при частковому виконанні забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотека зберігається в початковому обсязі. Відповідно до пункту 6.3 договору іпотеки у разі реорганізації іпотекодержателя права та обов'язки за цим договором поширюються на його правонаступників. 13. За договором від 23 лютого 2012 року про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26 червня 2007 року, посвідченого 26 червня 2007 року за реєстровим номером 6505, в іпотеку входило 4 (чотири) предмети іпотеки, зокрема, три предмети іпотеки, передані позичальником (магазин-автосервіс-їдальня, та дві земельні ділянки під ним), а також одна земельна ділянка, передана майновим поручителем - Миндою Ю.В. 14. Також суди установили, що 23 лютого 2012 року укладено договір відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В., реєстровий N 908, за яким ПАТ "АКБ "Львів" передало, а ПП "Інтеграл Інвестиції" прийняло право вимоги до ФОП Минди В.Ю. за договором іпотеки від 26 червня 2007 року N 6505. 15. 18 червня 2008 року між ПАТ "АКБ "Львів" та ФОП Миндою В.Ю. укладено кредитний договір N 87. Згідно з пунктом 1.1 цього договору банк відкриває позичальнику відкличну невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у сумі 250 000 дол. США. За пунктом 1.8 договору (зі змінами) термін погашення кредиту - не пізніше 16 червня 2011 року. 16. 18 червня 2008 року укладено договір іпотеки (посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В., реєстровий N 6428; з наступними змінами і доповненнями) між ПАТ "АКБ "Львів" (іпотекодержатель) та ФОП Миндою В.Ю. (іпотекодавець) на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 87. 17. Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору в іпотеку передано майно, належне іпотекодавцю на праві власності, а саме: магазин автозапчастин-автосервіс-їдальня загальною площею 854,2 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Матросова, 40-40А. 18. Також суди встановили, що 03 жовтня 2011 року між ПАТ "АКБ "Львів" (кредитор) та ФОП Миндою В.Ю. (позичальник) і ТОВ "Екостандарт-М" (поручитель) було укладено договір поруки, згідно з пунктом 1.1 якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитними договорами N 87 та N 36, які укладені між позичальником та кредитором, а також за усіма додатковими договорами до них. 19. У зв'язку з невиконанням ФОП Миндою В.Ю. узятих на себе кредитних зобов'язань, ПАТ "АКБ "Львів" у 2011 році звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення заборгованості за кредитними договорами від 26 червня 2007 року N 36 та від 18 червня 2008 року N 87. У процесі розгляду господарським судом цього позову в іншій господарській справі N 5008/1512/2011 відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) відбулася заміна ПАТ "АКБ "Львів" його правонаступником - ПП "Інтеграл Інвестиції", у зв'язку з укладенням між ними договору про відступлення права вимоги від 12 грудня 2011 року. 20. За вказаним договором про відступлення права вимоги первісний кредитор ПАТ АКБ "Львів" передає, а новий кредитор - ПП "Інтеграл Інвестиції" приймає право вимоги до ФОП Минди В.Ю. щодо виконання боржником узятих на себе зобов'язань за кредитними договорами N 36 та N 87. Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору разом з правом вимоги, що передається за цим договором, до нового кредитора в повному обсязі переходять усі права, що забезпечують виконання зобов'язань за основними договорами, зокрема, права іпотекодержателя, що виникають з договору іпотеки, укладеного первісним кредитором та Миндою Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за номером 6505, та договору іпотеки, укладеного між первісним кредитором та ФОП Миндою В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за N 6428. 21. Також до участі у справі N 5008/1512/2011 за позовом ПП "Інтеграл Інвестиції" до ФОП Минди В.Ю., ПП "Ужгород-М", ТОВ "Екостандарт-М", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПАТ "АКБ "Львів", про стягнення 2564812,29 грн та 9786361,36 грн. було залучено інших відповідачів - ПП "Ужгород-М" та ТОВ "Екостандарт-М" - поручителів за виконання кредитних договорів відповідно до договорів поруки від 03 жовтня 2011 року. ПП "Інтеграл Інвестиції" просило суд стягнути заборгованість за кредитними договорами солідарно з боржника - ФОП Минди В.Ю. та поручителів - ПП "Ужгород-М" та ТОВ "Екостандарт-М". 22. У справі N 5008/1512/2011 предметом позову було стягнення заборгованості за кредитним договором N 87 від 26 червня 2011 року в сумі 2564812,29 грн. з яких 2021184,43 грн заборгованості з основної суми кредиту, 380550,72 грн заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 163077,14 грн пені, та стягнення заборгованості за кредитним договором N 36 від 26 червня 2007 року в сумі 9786361,36 грн. з яких 8161211,59 грн. заборгованості з основної суми кредиту, 1497855,60 грн заборгованості зі сплати процентів та 127294,16 грн пені. 23. У процесі розгляду справи N 5008/1512/2011 між сторонами було досягнуто згоди щодо врегулювання боргових зобов'язань за кредитними договорами та врегулювання спору у справі в позасудовому порядку на основі взаємних поступок та укладено відповідну мирову угоду. 24. Зокрема, у тексті мирової угоди сторони погодили пункт 3.3, згідно з яким після виконання сторонами усіх зобов'язань, указаних у пунктах 1, 2 цієї мирової угоди, усі зобов'язання ФОП Минди В.Ю. перед позивачем (ПП "Інтеграл Інвестиції") за кредитними договорами припиняються. 25. Ухвалою від 29 лютого 2012 року Господарський суд Закарпатської області у справі N 5008/1512/2011 затвердив мирову угоду між ПП "Інтеграл Інвестиції", ФОП Миндою В.Ю., ПП "Ужгород-М", ТОВ "Екостандарт-М" та з відома й за погодженням ПАТ "АКБ "Львів" (далі - мирова угода). 26. Відповідно до умов затвердженої судом мирової угоди загальна сума заборгованості за кредитними договорами на день укладення мирової угоди становила 1 481 855,02 дол. США. 27. Сторони досягли згоди щодо врегулювання боргових зобов'язань за кредитними договорами та врегулювання спору у справі N 5008/1512/2011 на основі взаємних поступок у позасудовому порядку відповідно до таких умов. 28. ПП "Ужгород-М" у рахунок часткового погашення кредитної заборгованості ФОП Минди В.Ю. за кредитними договорами сплачує ПП "Інтеграл Інвестиції" за узгодженим сторонами курсом (8,05 грн за 1 дол. США) гривневий еквівалент 475 000 дол. США, який становить 3 823 750 грн. шляхом перерахування на рахунок ПП "Інтеграл Інвестиції" наступних платежів у встановлені строки: суму 201 250,00 грн - до 12 березня 2012 року, суму 724 500,00 грн - до 31 березня 2012 року, суму 2 898 000,00 грн - до 01 листопада 2012 року. 29. Судові витратив сумі 51 472,00 грн та залишок заборгованості за кредитними договорами в сумі 1 006 855,02 дол. США сплачує ФОП Минда В.Ю. в термін до 01 липня 2012 року шляхом оплати на рахунок ПП "Інтеграл Інвестиції" еквівалента зазначеної суми в гривнях, що за узгодженим сторонами курсом (8,05 грн за 1 дол. США) становить 8 105 182,91 грн. 30. Отже, затвердженою судом мировою угодою передбачено спосіб виконання зобов'язання - сплату грошових коштів на рахунок ПП "Інтеграл Інвестиції". 31. Ухвала Господарського суду Закарпатської області від 29 лютого 2012 року у справі N 5008/1512/2011 не оскаржувалась та набрала законної сили. Суди також установили, що ця ухвала до виконання не пред'являлася. 32. 29 лютого 2012 року укладено договір про відступлення права вимоги між ПП "Інтеграл Інвестиції" (первісний кредитор) та Миндою Ю.В. (новий кредитор), згідно з пунктом 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги до ФОП Минди В.Ю. щодо виконання боржником узятих на себе зобов'язань за кредитними договорами від 26 червня 2007 року N 36 та від 18 червня 2008 року N 87 у частині вимоги щодо сплати боржником залишку заборгованості за основними договорами в сумі 1 006 855,02 дол. США, визначеній та обумовленій умовами мирової угоди. 33. Згідно з пунктом 4.1.1 цього договору, керуючись статтею 212 Цивільного кодексу України, сторони погодили відкладальну обставину щодо переходу до нового кредитора права, що відступається. Такою вікладальною обставиною сторони визначили факт настання двох подій, а саме набрання законної сили ухвали Господарського суду Закарпатської області від 29 лютого 2012 року, а також відчуження новим кредитором на користь первісного кредитора земельної ділянки площею 0,2752 га, що належить новому кредиторові на праві власності. 34. Предмет первісного позову - вимога про зобов'язання ПАТ "АКБ "Львів" зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю. за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А; ПП "Інтеграл Інвестиції" зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки ФОП Минди В.Ю. за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-40А. 35. Позивач за первісним позовом стверджує, що його грошові зобов'язання за умовами мирової угоди в розмірі 475 000 доларів США були повністю погашені ПП "Ужгород-М", а в іншій частині в розмірі 1 006 855,02 доларів США були відступлені ПП "Інтеграл Інвестиції" на користь Минди Ю.В. відповідно до договору від 29 лютого 2012 року. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 36. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року, у задоволенні позову ФОП Минди В.Ю. відмовлено. Зустрічний позов задоволено, відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки земельної ділянки за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Матросова, 40-А, кадастровий номер 2110400000:01:005:0086, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема: запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангура Р.В. про припинення іпотеки від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10455959; запису державного реєстратора Мукачівського міськрайонного управління юстиції Смужаниці А.О. про припинення обтяження від 30 січня 2014 року, індексний номер рішення 10461075. 37. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Львівський апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачем його прав як власника майна, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними і задоволенню не підлягають. Стосовно вимог позивача за зустрічним позовом суд зазначив, що в цьому випадку спір виник з цивільно-правової угоди - договору іпотеки, а тому такий зустрічний позов є взаємозв'язаним з первісним позовом, яким установлюється правомірність наявності заборони відчуження майна, переданого позивачем в іпотеку, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов господарського договору, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Також суд указав, що записи про припинення іпотеки (обтяження), внесені державними реєстраторами Мукачівського міськрайонного управління юстиції Мангуром Р.В., Смужаницею А.О., підставою для яких був незаконний акт про добровільну реалізацію предмета іпотеки від 30 січня 2014 року, підлягають скасуванню, а право ПП "Інтеграл Інвестиції" на предмет іпотеки - поновленню. Короткий зміст вимог касаційної скарги 38. У листопаді 2017 року ФОП Минда В.Ю. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року разом з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень. У своїй касаційній скарзі просив зазначені судові рішення скасувати, а справу за первісним позовом передати до суду першої інстанції (з огляду на підсудність) на новий розгляд для вирішення по суті заявлених позовних вимог, провадження за зустрічною позовною заявою закрити. 39. Скаржник указує, що суди попередніх інстанцій порушили положення статей 8, 24, 32, 41, 55, 58, 64, 68, 129 Конституції України, статей 42, 43, 22, 32-39, 43, 82, 90 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), статей 6, 11, 16, 256, 257, 261, 263, 264, 267, 509, 526, 593, 598, 599, 653 Цивільного кодексу України, статей 17, 18 Закону України "Про виконавче провадження", частини п'ятої статті 3, частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки договори іпотеки є договорами похідного характеру від основного зобов'язання, а дія кредитних договорів припинилася укладенням мирової угоди, то припинилася й дія іпотечних договорів, тому у відповідачів виник обов'язок зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки, відповідно до забезпечувального договору. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 40. Позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року разом із клопотаннями про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень у порядку, встановленому статтею 109 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень). 41. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 42. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 43. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2018 року поновив ФОП Минді В.Ю. строк на подання касаційної скарги на зазначені судові рішення, відкрив касаційне провадження, призначив скаргу до розгляду та надав строк для подання відзивів на касаційну скаргу. 44. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 45. 28 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом з касаційною скаргою ФОП Минди В.Ю. на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 46. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що, звертаючись із касаційною скаргою, ФОП Минда В.Ю. зазначив, що господарські суди не взяли до уваги те, що справа в частині вирішення зустрічного позову ПП "Інтеграл Інвестиції" до ФОП Минди В.Ю., виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки - не підвідомча господарському суду відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень). За твердженням скаржника, цей спір у частині зустрічних позовних вимог стосується владних, управлінських функцій державного реєстратора, який діяв як суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах. На думку ФОП Минди В.Ю., такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв'язку з правомірністю здійснення державним реєстратором як суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. 47. Оскільки ФОП Минда В.Ю. оскаржує судові рішення у цій справі з підстав порушення судом правил суб'єктної юрисдикції, ухвалою від 16 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 48. ФОП Минда В.Ю. зазначає, що рішення першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та безпідставними, оскільки існують докази повного виконання мирової угоди від 29 лютого 2012 року та договору про відступлення права вимоги за цією ж датою, а також зауважує, що сплила позовна давність для звернення до суду ПП "Інтергал Інвестиції" з будь-якими позовними вимогами відповідно до статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України. 49. Крім того, скаржник наголошує на порушенні принципів рівності сторін у справі, неупередженого розгляду справи та змагальності сторін, на порушенні правил підсудності, оскільки зустрічний позов має розглядатися в межах адміністративного судочинства, адже оскаржується бездіяльність державних реєстраторів. На підтвердження своїх доводів посилається на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 25 квітня 2017 року у справі N 21-3187а16, та зазначає, що зустрічні позовні вимоги до державних реєстраторів про вчинення ними дій у справі, що переглядається, пов'язані зі здійсненням їх повноважень, делегованих державою, розглядаються за правилами адміністративного судочинства. 50. Також позивач за первісним позовом зазначає, що Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 19 вересня 2016 року порушив провадження у справі про банкрутство ФОП Минди В.Ю., отже, відповідно до частини третьої статті 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) справа підлягає розгляду у цьому ж господарському суді за правилами виключної підсудності. (2) Позиція відповідача за первісним позовом і позивача за зустрічним позовом - ПП "Інтергал Інвестиції" 51. ПП "Інтергал Інвестиції" у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і такими, що прийняті в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та винесені з дотриманням матеріального та процесуального законодавства з огляду на те, що суди правильно надали оцінку доказам позивача за первісним позовом щодо виконання умов мирової угоди не в повному обсязі. Також зазначає, що спір за зустрічним позовом не є публічно-правовим, оскільки випливає з договірних господарських правовідносин і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Щодо позовної давності наголошує, що ПП "Інтергал Інвестиції" довідалося про порушення свого права на обтяження предмета іпотеки з відповіді Мукачівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на заяву від 28 травня 2016 року, в якій ПП "Інтеграл Інвестиції" просило повідомити, які заходи вживалися з метою поновлення відомостей про державну реєстрацію іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з якої вбачається, що ним було надіслано лист до Мукачівського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області про відновлення записів щодо обтяження нерухомого майна. Проте Мукачівське міськрайонне управління юстиції у Закарпатській області незаконно відмовило у відновленні вказаних записів. (3) Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за первісним позовом - ТОВ "Екостандарт-М" 52. ТОВ "Екостандарт-М" у своїх письмових поясненнях по суті вимог касаційної скарги зазначило, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки долученій до матеріалів справи податковій звітності ПП "Інтергал Інвестиції", з якої вбачається, що за період 2012-2016 роки це підприємство не мало жодних претензій до будь-кого зі сторін мирової угоди, оскільки у фінансових звітах немає інформації щодо зобов'язань чи дебіторської заборгованості. ТОВ "Екостандарт-М" підтримує вимоги касаційної скарги ФОП Минди В.Ю., просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу за первісним позовом на новий розгляд до суду першої інстанції (з огляду на підсудність) для вирішення по суті заявлених позовних вимог, а провадження у справі за зустрічною позовною вимогою закрити, оскільки в цьому випадку справа підлягає розгляду в межах адміністративної юрисдикції. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції господарського суду та підсудності 53. За матеріалами справи ПП "Інтеграл Інвестиції" звернулося із зустрічним позовом з вимогами до ФОП Минди В.Ю., виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом скасування записів про припинення іпотеки. 54. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ФОП Минда В.Ю. зазначив, що вимоги про протиправність дій державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду первісного та зустрічного позовів у цій справі, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. 55. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу). 56. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. 57. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору на охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень); спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу та її право чи інтерес не підлягають судовому захисту в господарському суді. 58. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 59. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 8, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 60. Відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України і застосовується в тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших передбачених законом заходів. 61. Так, суди вважали, що в цьому випадку спір виник з цивільно-правової угоди - договору іпотеки, укладеного між суб'єктами господарювання, а тому, враховуючи те, що такий зустрічний позов є взаємопов'язаним з первісним позовом, у якому саме встановлюється правомірність наявності заборони відчуження майна, переданого позивачем в іпотеку, суди дійшли правильного висновку про те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов господарського договору, спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. 62. Оскільки предметом спору як за первинним, так і зустрічним позовом є одне й те саме майно, спір виник між тими ж суб'єктами та стосується записів про іпотеку (обтяження) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто зустрічний позов взаємопов'язаний з первісним, то відповідно до приписів статей 22, 60 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) такі позови підлягають спільному розгляду. 63. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що цей спір за характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах. 64. Позивач за первісним позовом також зазначив про потребу направлення справи до Господарського суду Закарпатської області за належною підсудністю, оскільки цим судом розглядається справа N 907/553/16, у якій ухвалою від 19 вересня 2016 року порушено справу про банкрутство ФОП Минди В.Ю. 65. Постановляючи ухвалу від 14 вересня 2016 року у цій справі про надіслання справи за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області Господарський суд Закарпатської області врахував положення частини другої статті 15 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень), якою визначено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо, що і стало підставою для направлення справи до Господарського суду Львівської області. 66. Згідно з пунктом 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) господарським судам підвідомчі, зокрема справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Відповідно до частини дев'ятої статті 16 цього Кодексу, справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. 67. Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 68. Однак позивач за первісним позовом зауважує про направлення справи до Господарського суду Закарпатської області за належною підсудністю, оскільки цим судом розглядається справа N 907/553/16, у якій ухвалою від 19 вересня 2016 року порушено справу про банкрутство ФОП Минди В.Ю. 69. Свою позицію позивач за первісним позовом обґрунтовує посиланням на частину четверту статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. 70. Проте наведеною нормою права не передбачено можливості звернення боржника в межах провадження у справі про його банкрутство з вимогами про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки. 71. Частина четверта статті 10 наведеного вище Закону підлягає застосуванню лише в разі, якщо вимога пред'являється до боржника під час провадження у справі про його банкрутство; вимога має бути майновою або про недійсність правочину з боржником у цій справі про банкрутство. 72. Звідси метою об'єднання в одне провадження процедури банкрутства боржника та майнових вимог до нього є забезпечення майнових прав конкурсних кредиторів, правильність розгляду окремих майнових вимог. 73. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовна вимога ПП "Інтеграл Інвестиції" про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки, не є майновою та повинна розглядатися в позовному провадженні. 74. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що в цій справі й за предметом спору, і за суб'єктним складом (як за первісним, так і зустрічним позовом) справа підсудна Господарському суду Львівської області і підстав для її передачі до Господарського суду Закарпатської області немає. (1.2) Щодо суті позовних вимог 75. За частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 76. Відповідно до частин першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 77. Згідно із частиною другою статті 287 цього Кодексу підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 78. ФОП Минда В.Ю. стверджує, що суд не взяв до уваги та в оскаржуваних рішеннях не надав правової оцінки доказам, наведеним у позовній заяві. 79. Здійснюючи правову оцінку доказів, які надані сторонами, та враховуючи фактичні та правові підстави позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення заявлених зустрічних позовних вимог. Отже, оскаржувані рішення та постанова ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права. 80. Доводи представників сторін були предметом дослідження суду, але не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. 81. Так, суди встановили, що основне зобов'язання ФОП Минди В.Ю. щодо повернення коштів не припинено, доказів протилежного не надано, строк дії іпотечного договору не закінчився, інші підстави припинення іпотеки, передбачені статтею 17 Закону України "Про іпотеку", відсутні. 82. Ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи, викладені ФОП Миндою В.Ю. у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення вимог за первісним позовом та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції, у зв'язку із чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. (1.3) Щодо застосування позовної давності 83. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 84. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України). 85. Початок перебігу позовної давності визначено у статті 261 Цивільного кодексу України, згідно із частиною першою якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 86. ФОП Минда В.Ю. у своїй касаційній скарзі зазначає, що суд не надав належної оцінки його доводам про те, що в разі неповного виконання зобов'язань за умовами мирової угоди від 29 лютого 2012 року та договору відступлення права вимоги від 29 лютого 2012 року ПП "Інтеграл Інвестиції" могло звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, чого не зробило в передбачений законом строк, а отже, пропустило позовну давність. 87. Відповідно до частин другої та третьої статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 88. Оскільки ФОП Минда В.Ю. не заявляв клопотання про сплив строку позовної давності до винесення рішення судом першої інстанцій у цій справі, такі доводи суд не може взяти до уваги. 89. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що предметом розгляду в цій справі за первісним позовом є зобов'язання зняти обтяження та заборону відчуження, накладені на майно та земельні ділянки, а за зустрічним позовом - відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом скасування записів про припинення іпотеки, а не звернення стягнення на предмет іпотеки. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 90. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 91. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 92. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ФОП Минди В.Ю. - без задоволення. Щодо судових витрат 93. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 94. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у цій справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Висновок щодо застосування норм права 95. За змістом статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних рішень), з урахуванням приписів Закону України "Про іпотеку", спір за участю суб'єктів господарювання, що виник з цивільно-правової угоди - договору іпотеки, та взаємопов'язаний з ним спір за зустрічним позовом про правомірність наявності заборони відчуження майна, переданого в іпотеку, пов'язані з невиконанням умов господарського договору й мають вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 300-302, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Минди Василя Юрійовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 27 квітня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у справі N 907/574/16 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2018 року м. Київ Справа N 372/3584/16-ц Провадження N 14-226цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: Приватне акціонерне товариство "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан" (далі - ПАТ "СУБП "Богдан"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша українська індустріально-інвестиційна компанія" (далі - Товариство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Житлово-будівельний кооператив "Нектарний" (далі - ЖБК "Нектарний"), ОСОБА_4, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ЖБК "Нектарний" на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2017 року (у складі судді Кравченка М.В.) та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року (у складі колегії суддів Березовенко Р.В., Волохова Л.А., Фінагєєва В.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "СУБП "Богдан", Товариства, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ЖБК "Нектарний", ОСОБА_4, про визнання майнових прав, УСТАНОВИЛА: У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним майнові права на проінвестовану квартиру АДРЕСА_1 Позовну заяву мотивовано тим, що між ОСОБА_3 і його дружиною ОСОБА_4 та Товариством було укладено договір пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку, відповідно до якого останнє зобов'язувалося передати у власність квартиру в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, а подружжя сплатити вартість об'єктів інвестування. Договором було встановлено, що житловий будинок уводиться в експлуатацію в першому кварталі 2008 року, однак забудовник свої зобов'язання не виконав і на час звернення до суду Товариство цей будинок не ввело в експлуатацію та не передало у власність інвестора визначені в договорі приміщення. Також позивач указав, що до участі в будівництві за договором із забудовником було залучено ПАТ "СУБП "Богдан", а ОСОБА_4 відступила йому своє право вимоги У зв'язку з тим, щоПАТ "СУБП "Богдан", Товариство порушують його права як інвестора, ОСОБА_3 просив у судовому порядку визнати за ним майнові права на проінвестовану ним квартиру. Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 майнові права на об'єкт інвестування - однокімнатну квартиру N АДРЕСА_1).Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, керувався тим, що внаслідок процедури ліквідації Товариства для задоволення вимог кредиторів шляхом продажу майна або окремої його частини ОСОБА_3 може позбутися своїх майнових прав, отриманих у результаті здійсненої ним інвестиції в будівництво нежитлових приміщень. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року апеляційну скаргу ЖБК "Нектарний" відхилено. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2017 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 повністю виконав зобов'язання за договором інвестування, а тому з моменту оплати повної вартості інвестування - 27 травня 2009 року - він набув майнові права на відповідний об'єкт нерухомості. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач -фізична особа не є суб'єктом господарювання, його вимоги про визнання майнових прав на об'єкт інвестування не можуть розглядатися в межах господарського судочинства як за суб'єктним складом сторін, так і по суті спірних правовідносин. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що указаний спір не може бути віднесено до господарської юрисдикції, оскільки до Товариства, яке постановою Господарського суду Київської області від 22 вересня 2016 року визнано банкрутом, позивач не заявляв будь-яких вимог, а ПАТ "СУБП "Богдан" на час розгляду справи судом банкрутом не визнано, а лише ухвалою Господарського суду Київської області від 09 лютого 2017 року порушено провадження у справі про банкрутство. У грудні 2017 року ЖБК "Нектарний" звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки позивач звернувся з майновими вимогами до ПАТ "СУБП "Богдан", Товариства, щодо яких порушено справу про банкрутство, то відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року N 4212-VI (далі - Закон N 4212-VI) та пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, спір підвідомчий господарським судам. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою судді Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 травня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця скарга має бути задоволена з огляду на таке. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції встановив, що 05 січня 2006 року між ОСОБА_3 та Товариством було укладено договір N 135-ОбІн пайової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку щодо квартири АДРЕСА_3 17 грудня 2007 року Товариству було надано довідку про інвестування на 100 % загальної площі об'єкта інвестування за вказаним договором N 135-ОбІн, згідно з якою позивач повністю виконав свої фінансові зобов'язання щодо інвестування квартири. Факт оплати також додатково підтверджується квитанціями. 27 травня 2009 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та Товариством було укладено договір N 256-ОбІн/пдр-І про виконання робіт з організації будівництва відносно квартири АДРЕСА_1 Цього ж дня між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та Товариством було укладено угоду про розірвання вказаного договору N 135-ОбІн, відповідно до якого внесені позивачем кошти згідно з цим договором зараховуються Товариству в рахунок оплати по договору N 256-ОбІн/пдр-І. 27 травня 2009 року Товариству було надано довідку про інвестування на 100 % загальної площі об'єкта інвестування за вказаним договором N 256-ОбІн/пдр-І, згідно з якою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 повністю виконали свої фінансові зобов'язання щодо інвестування квартири. Між Товариством та ПАТ "СУБП "Богдан" 27 липня 2009 року було укладено договір про зміну сторони в зобов'язанні, відповідно до якого ПАТ "СУБП "Богдан" прийняв на себе зобов'язання передати закінчений будівництвом об'єкт інвестування за договором N 256-ОбІн/пдр-І інвесторам, якими є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 03 березня 2010 року було підписано акт про надання інвесторами (ОСОБА_3 і ОСОБА_4.) згоди на заміну сторони в зобов'язанні. 16 грудня 2016 року між ПАТ "СУБП "Богдан" та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було підписано угоду про відступлення права вимоги, відповідно до якої ОСОБА_4 відступила своє право на частку в проінвестованій згідно з договором N 256-ОбІн/пдр-І квартирі ОСОБА_3 Звертаючись до суду зі згаданим позовом, ОСОБА_3 указував на порушення своїх майнових прав, оскільки з моменту сплати повної вартості об'єкта інвестування він набув майнові права на цей об'єкт, які просив визнати за собою в судовому порядку. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). У судовому засіданні Обухівського районного суду Київської області від 25 січня 2017 року було залучено співвідповідачем у справі Товариство (а. с. 38). У матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень, відповідно до якого постановою Господарського суду Київської області від 22 вересня 2016 року у справі N 911/2311/13 Товариство визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру (а. с. 71-76) Крім того, аргументуючи вимоги про закриття провадження у справі з тих підстав, що вона підлягала розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства, ЖБК "Нектарний" надало ухвали Господарського суду Київської області від 22 вересня 2016 року про визнання Товариства банкрутом, а також від 09 лютого 2017 року про порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "СУБП "Богдан". Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами у різних юрисдикціях. Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом N 4212-VI. Частиною четвертою статті 10 цього Закону визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника. Ця норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, згідно з якими господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Крім указаних у статті 10 Закону N 4212-VI справ у спорах, до пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, а також спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника. Справи у відповідних спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом N 4212-VI, у межах провадження у справі про банкрутство, тобто без порушення нових справ. ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, установлено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі. Дійсно, 22 вересня 2016 року постановою Господарського суду Київської області у справі N 911/2311/13 Товариство визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру (а. с. 71-76); з позовом до суду ОСОБА_3 звернувся 27 грудня 2016 року (а. с. 1), ухвалу про відкриття провадження датовано 17 січня 2017 року (а. с. 35), а 09 лютого 2017 року ухвалою Господарського суду Київської області порушено провадження у справі про банкрутство (а. с. 77-83). Разом з тим з винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом N 4212-VI; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. Стаття 23 Закону N 4212-VI встановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення. Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, у порядку статті 23 Закону N 4212-VI незалежно від настання строку виконання зобов'язань. Відповідно до статті 19 Закону N 4212-VI на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, установленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів). Отже, установлення юрисдикційності всіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може реалізувати своєчасно свої права і отримати задоволення своїх вимог. Крім того, ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи, передбачав ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України в указаній редакції суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Місцевий суд і суд апеляційної інстанції вказані вимоги закону не врахували та залишили поза увагою те, що суди не наділені повноваженнями розглядати вимоги ОСОБА_3 у порядку цивільного провадження, оскільки всі майнові питання до ПАТ "СУБП "Богдан" і Товариства, щодо яких порушено справи про банкрутство, розглядаються господарським судом. Таким чином за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільну справу за позовом до такого відповідача не можна порушити, а в разі її порушення вона підлягає закриттю. Якщо під час її розгляду з'ясується, що відносно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, то порушена цивільна справа, підлягає закриттю у зв'язку з тим, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства. Частиною першою статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402, 409, 414, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Нектарний" задовольнити. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-болгарське підприємство "Богдан", Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша українська індустріально-інвестиційна компанія", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Житлово-будівельний кооператив "Нектарний", ОСОБА_4, про визнання майнових прав - закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 635/6730/15-ц Провадження N 14-52цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року (суддя Панас Н.Л.) та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року (судді Сащенко І.С., Бездітко В.М., Овсяннікова А.І.) в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що 21 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 420 тис. доларів США зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення до 20 грудня 2012 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення підвалу, цокольного поверху, 1-го та 2-го поверху, розташовані за адресою: АДРЕСА_3. 19 квітня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 399 тис. 650 доларів США зі сплатою 12,72 % річних та кінцевим терміном повернення до 18 квітня 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. 28 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 184 тис. 848 доларів США 64 центи зі сплатою 11,04 % річних та кінцевим терміном повернення до 26 листопада 2010 року. Постановою Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, залишеною без змін постановою Харківського Апеляційного господарського суду від 8 листопада 2011 року, фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.) визнано банкрутом. Постановою Вищого господарського суду України від 10 квітня 2012 року вказані постанови скасовані, провадження у справі припинено. Разом з тим, у грудні 2013 року під час ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження, порушеного за процедурою банкрутства ФОП ОСОБА_4, було виявлено реалізацію вищезазначеного іпотечного майна, належного ФОП ОСОБА_4 на загальну суму 1 млн. 95 тис. 706 грн 01 коп. Не зважаючи на неодноразові звернення до відповідача ОСОБА_3 як арбітражного керуючого у справі про банкрутство, кошти від реалізації іпотечного майна на рахунок банку не надходили. Посилаючись на викладені обставини, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_3 на його користь вартість реалізованого нею іпотечного майна ФОП ОСОБА_4 у розмірі 1 млн. 95 тис. 706 грн 01 коп., інфляційні нарахування на цю суму у розмірі 668 тис. 379 грн 49 коп. та 3 % річних у розмірі 125 тис. 994 грн 18 коп. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 листопада 2015 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав банк дізнався у травні 2012 року, отримавши від арбітражного керуючого повідомлення про те, що кошти від реалізації майна ФОП ОСОБА_4 знаходяться на депозитному рахунку приватного нотаріуса Ємця І.О., а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2015 року. Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції ПАТ КБ "ПриватБанк" оскаржило його в апеляційному порядку. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, в редакції чинній на час постановлення ухвали, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що арбітражний керуючий ОСОБА_3, призначена господарським судом Харківської області ліквідатором боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у межах виконавчого провадження, порушеного за процедурою банкрутства, здійснила реалізацію майна, яке перебувало в іпотеці ПАТ КБ "ПриватБанк", на загальну суму 1 млн. 95 тис. 706 грн 1 коп. Спір між сторонами виник з приводу ненадходження коштів від реалізації іпотечного майна на рахунок банку в процесі задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника, які врегульовані Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином спір підлягав розгляду господарським судом, а не судом загальної юрисдикції. У січні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підстави скасування ухвали апеляційного суду у касаційній скарзі обґрунтовано тим, що справи про відшкодування шкоди арбітражним керуючим підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Підстави скасування рішення суду першої інстанції у касаційній скарзі обґрунтовано тим, що позивач дізнався про порушення свого права 7 грудня 2012 року при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження, а тому строк позовної давності не пропущено. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини не є цивільно-правовими, а тому спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2016 року справу призначено до розгляду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 4 січня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 30 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 лютого 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Суди встановили, що 19 квітня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N HAG7GA000000006, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 399 тис. 650 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,72 % річних на суму залишку та кінцевим терміном повернення - 18 квітня 2017 року. У той же день між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки N HAG7GA000000006, за умовами якого остання в забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором передала ПАТ "КБ "ПриватБанк" в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1. 28 листопада 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N HAG7GA000000018, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 184 тис. 848 доларів США 64 центи зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % річних на суму залишку та кінцевим терміном повернення - 26 листопада 2010 року. У той же день між банком та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, передала банку в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме - нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 143,8 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4. 21 грудня 2007 року між ПАТ "КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір N 56/А-07, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 420 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % річних на суму залишку за кредитом та кінцевим терміном повернення - 20 грудня 2012 року. У забезпечення взятих на себе зобов'язань за зазначеним кредитним договором ОСОБА_4 21 грудня 2007 року уклала з банком договір іпотеки, за умовами якого передала позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме - нежитлові приміщення підвалу, цокольного поверху, 1-го поверху, 2-го поверху, розташовані за адресою: АДРЕСА_3. Постановою господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 визнано банкрутом. Ліквідатором банкрута була призначена арбітражна керуюча - ОСОБА_3 Постановою Вищого господарського суду України від 10 квітня 2012 року вказані постанови скасовані, провадження у справі припинено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що арбітражний керуючий ОСОБА_3 була призначена господарським судом Харківської області ліквідатором боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у межах виконавчого провадження, порушеного за процедурою банкрутства, а отже спір між сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство та врегульовані Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Такі правовідносини не відносяться до цивільно-правових, а спір - підлягає розгляду в порядку господарського судочинства виходячи з такого. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (в редакції, що була чинною на час розгляду справи) у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, що була чинною на час розгляду справи) справи про банкрутство підвідомчі господарським судам. Відповідно до статті 41 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Усі справи про банкрутство відповідно до частини другої статті 41 ГПК України розглядаються в порядку провадження, передбаченого ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про банки та банківську діяльність". Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника. Як вбачається з закону, положення Закону України &quзд;Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом&q?и; врегульовує, у тому числі, питання правовідносин, що виникають під час продажу майна боржника під час провадження по справі про банкрутство, а також підстави для визнання угод, укладених боржником, недійсними, порядок розподілу грошових коштів, отриманих від реалізації майна. Отже, враховуючи, що порядок продажу майна боржника, розподіл коштів, врегульований Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", спори безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в цій справі розглядаються у межах провадження у справі про банкрутство за правилами господарського процесу. Порядок розподілу грошових коштів з реалізації майна банкрута регулюється законом про банкрутство, а саме статтями 31, 48 вищезазначеного Закону. Провадження у справах про банкрутство складається з процедур встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення усіх можливих кредиторів і санаторів, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом провадження є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Усі зазначені процедури складають цілісне і відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неплатоспроможності боржника. Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, дійшов правильного висновку, що даний спір віднесено до компетенції господарських судів. Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі ПАТ "КБ "ПриватБанк" в частині порушення судом права позивача на відшкодування шкоди, завданої діями арбітражного керуючого, слід зазначити наступне. Скаржник у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема статті 1166 ЦК України щодо відшкодування банку майнової шкоди. Одночасно, позов банком пред'явлено саме про стягнення заборгованості, що є різними, не тотожними, правовими категоріями, які мають самостійний предмет та підстави позову та різний спосіб захисту. Дійсно, під час реалізації своїх повноважень арбітражний керуючий зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо, обачливо. Кредитор, якому арбітражним керуючим заподіяно шкоду, в тому числі через розподілення коштів з порушенням вимог Закону, вправі захистити свої права, звернувшись до суду. Проте, загальні положення щодо підстав відповідальності за завдану майнову шкоду визначені в статті 1166 ЦК та мають цивільно-правовий характер, однак при вирішенні спору у справі, яка розглядається, не йдеться про відшкодування шкоди, а мова йде про правовідносини, які виникли у провадженні у справі про банкрутство стосовно ліквідаційної процедури, пов'язаної з розподілом коштів, на підставі спеціального закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 400, 402 - 404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2015 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2018 року м. Київ Справа N 756/1529/15-ц Провадження N 14-242цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2017 року (судді Соколова В.В., Борисова О.В., Ратнікова В.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою о відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ", Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою о відповідальністю "Лізинг ІТ-СПВ" (далі - ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ"), Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" (далі - ПрАТ "Лізинг ІТ") про солідарне стягнення заборгованості з виплати відсоткового доходу за облігаціями на загальну суму 121 тис. 910 грн. На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначив, що він є власником облігацій у кількості 600 штук, емітентом яких є ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ". Згідно з проспектом емісії іменних відсоткових забезпечених облігацій ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ" (далі - Проспект емісії) виплата відсоткового доходу повинна проводитися кожні три місяці. Емітент не виконав зобов'язання щодо виплати відсоткового доходу за 11-14-відсоткові періоди на його користь. За умовами проспекту емісії солідарну відповідальність за невиконання зобов'язань разом з емітентом несе ПрАТ "Лізинг ІТ". Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто в солідарному порядку з ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ" та ПрАТ "Лізинг ІТ" суму заборгованості з виплати відсоткового доходу за 11-14-відсоткові періоди включно у загальному розмірі 112 тис. 188 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довів той факт, що він є власником облігацій у кількості 600 штук. Виплата відсоткового доходу відповідачем ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ" проводилася лише до 10 відсоткового періоду включно, що не заперечувалося представниками сторін. Місцевий суд вважав доведеним той факт, що емітент має заборгованість перед позивачем по виплаті відсоткового доходу за 11-14-відсоткові періоди включно. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3 заявив вимоги кредитора в ході ліквідаційної процедури, а тому його права підлягають захисту в порядку господарського судочинства. У квітні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу передати до апеляційного суду для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційну скаргу вмотивовано тим, що в апеляційного суду не було підстав для закриття провадження у справі, оскільки рішення суду першої інстанції було ухвалено раніше, ніж порушено процедуру банкрутства. А також чинним законодавством не передбачено такої підстави припинення поруки, як порушення ліквідаційної процедури. Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що прийняття господарським судом постанови про визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не припиняє дію договорів поруки. 15 червня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. У липня 2017 року від ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ" надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких товариство зазначало, що апеляційний суд правомірно закрив провадження у справі, оскільки права позивача підлягають захисту в порядку господарського судочинства. ПрАТ "Лізинг ІТ" не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву (заперечень) на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направило. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 19 квітня 2018 року справу отримав Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 30 травня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 12 червня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Скасовуючи рішення про солідарне стягнення заборгованості з боржника і поручителя та закриваючи провадження в справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 24 лютого 2016 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Згідно з положеннями частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. Позивач заявив вимоги кредитора в ході ліквідаційної процедури боржника, а тому його права підлягають захисту в порядку господарського судочинства. Зазначені висновки апеляційного суду є помилковими з огляду на таке. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доводів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції чинній на час ухвалення судового рішення). Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України (якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення) апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції. Судом встановлено, що провадження у справі про банкротство ТОВ "Лізинг ІТ-СПВ" було порушено ухвалою Господарського суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Отже, зазначена обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення цього рішення (28 липня 2015 року) її не існувало. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2017 року скасувати, а справу направити до цього ж апеляційного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Условия задачки - В 2008 году я купил в ипотеку квартиру, взял 220.000$ наличными без первого взноса. - Кредит не выплачиваю с 2010 года. Квартира 4 комнаты - единственное жилье. - В 2012 г. было вынесено решение суда о взыскании задолженности по кредиту. С того времени открывались несколько исполнительных производств и касательно должника, и поручителя (скорей всего и сейчас открыто, надо уточнять, ибо я подавал в суд на закрытие исполнительного производства в связи с мораторием) - Т.к. мораторий на отчуждение ипотечного жилья взятого в долларах - квартиру не забрали. - Сегодня такую же квартиру в доме продают за 53.000$ Update: Ипотечная квартира и банк в Киеве Текущее предложение мирового соглашении от банка - 30.000$ цена выкупа и закрываем ипотеку через нотариальное оформление - Оставшийся долг, чтобы не платить государству проценты на прибыль, продают мне за условные 5.000 грн - Долг продают через посредника юрлицо, т.к. напрямую физлицу продать долг не могут - Требуют пакет документов, в том числе форму №3 Внимание вопрос - Стоит ли ввязываться в предложенную банком схему, какие подводные камни, что еще по схеме уточнить у банка? - Зачем им форма№3 - убедиться что не прописан несовершеннолетний, надо прописать? - Или дождаться принятия закона о банкротстве физлиц и закрыть вопрос ? Естественно готов заплатить за консультацию и возможное сопровождение в суде и пр . по данному вопросу

ПОСТАНОВА Іменем України 24 квітня 2018 року м. Київ Справа N 911/3259/16 Провадження N 12-50гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2017 року (головуючий суддя Поляков Б.М., судді Погребняк В.Я., Ткаченко Н.Г.) та постанови Київського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року (головуючий суддя Доманська М.Л., судді Остапенко О.М., Сотніков С.В.) у справі N 911/3259/16 за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди учасники справи: позивач - ОСОБА_3 відповідач - не з'явився 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 19 жовтня 2016 року порушено провадження у справі N 911/3259/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" (далі - відповідач, ПрАТ "ДПД Україна"); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено на 08 листопада 2016 року засідання суду щодо вирішення питання про визнання ПрАТ "ДПД Україна" банкрутом. 1.2. Постановою Господарського суду Київської області від 08 листопада 2016 року визнано ПрАТ "ДПД Україна" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено Мачульного О.І. 1.3. У березні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернулася в межах провадження у справі про банкрутство N 911/3259/16 з позовом до ПрАТ "ДПД Україна", в якому просила суд: поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу ПрАТ "ДПД Україна"; стягнути з ПрАТ "ДПД Україна" на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2017 року до дня поновлення на роботі; стягнути з ПрАТ "ДПД Україна" на користь позивача моральну шкоду в розмірі 25000,00 грн. 1.4. Позов мотивовано звільненням ОСОБА_3, яка має дитину до трьох років, із займаної посади в порушення норм трудового законодавства - без обов'язкового працевлаштування. 1.5. Як на правову підставу позову ОСОБА_3 посилається на частину першу статті 40, статті 44, 47, 116, частину третю статті 184, частину другу статті 235, статтю 237-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 1.6. Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ліквідатором ПрАТ "ДПД Україна" вчинено всі передбачені чинним законодавством України заходи та дії з метою дотримання вимог статті 184 КЗпП України щодо працевлаштування звільнених працівників. 1.7. Нормативно заперечення проти позову обґрунтовано посиланням на статтю 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину першу статті 37, частину другу статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пункт 22 частини першої статті 1, статті 22, 48 Закону України "Про зайнятість населення", статті 40, 49-2, 184 КЗпП України. 2. Фактичні обставини справи, встановлені судами 2.1. ОСОБА_3 з 08 квітня 2013 року працювала на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу ПрАТ "ДПД Україна". 2.2. 20 березня 2015 року ОСОБА_3 отримала відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - до 20 січня 2018 року, що підтверджується відповідним наказом від 17 березня 2015 року N 01. 2.3. У травні 2016 року позивачем поштовим зв'язком було отримано копію наказу ПрАТ "ДПД Україна" N 3 від 10 травня 2016 року "Про попередження працівників товариства про звільнення" на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також лист-попередження, якими позивача було повідомлено про те, що її буде звільнено 20 липня 2016 року. 2.4. 11 травня 2016 року ліквідатором відповідача було письмово повідомлено Києво-Святошинський районний центр зайнятості щодо вивільнення всіх працівників, в тому числі тих, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується відповідною інформацією за формою N 4-ПН. 2.5. 13 грудня 2016 року ліквідатором ПрАТ "ДПД Україна" Мачульним О.І. видано наказ N 2-к про звільнення з 21 лютого 2017 року працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 2.6. Зазначений наказ разом з попередженням N 1 від 13 грудня 2016 року (з урахуванням подальших уточнень від 21 грудня 2016 року) ліквідатором було направлено позивачу. 2.7. Вважаючи, що вказані вище дії відносно звільнення вчинені з порушенням законодавства про працю, ОСОБА_3 звернулась до господарського суду з цим позовом 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 11 травня 2017 року в позові відмовлено. 3.2. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, зокрема, ліквідатор ПрАТ "ДПД Україна" вжив вичерпних заходів з працевлаштування позивача, які полягали у повідомленні центру зайнятості про масове вивільнення працівників. 3.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01 листопада 2017 року, ухвалу місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу ПрАТ "ДПД Україна"; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 лютого 2017 року по 12 липня 2017 року на загальну суму 28568,45 грн та моральну шкоду в сумі 3200,00 грн. у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 3.4. Рішення судів апеляційної та касаційної інстанції вмотивовані посиланням на те, що звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого порядку, без дотримання наданих ОСОБА_3 законодавством про працю гарантій працевлаштування, а саме без вжиття відповідачем в особі ліквідатора вичерпних заходів з працевлаштування позивача, що призвело до вимушеного прогулу та моральних страждань останньої. 4. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та наведені в заяві доводи 4.1. 14 грудня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ПрАТ "ДПД Україна" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року в справі N 911/3259/16 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з цією заявою, а саме з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми матеріального права. 4.2. Заявник просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, натомість залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду. 4.3. Заявник зазначає, що Вищим господарським судом України при прийнятті постанови було невірно застосовано частину третю статті 184 КЗпП України, яка в силу норм, визначених частиною першою статті 49-2 КЗпП України та пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", не передбачає можливості при повній ліквідації юридичної особи реалізації вказаних трудових прав з метою поновлення звільненої жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років, а вказує лише на те, що подальше працевлаштування таких працівників повинне здійснюватися органами зайнятості у порядку, визначеному законодавством України. 4.4. На обґрунтування неоднакового застосування судами касаційних інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права відповідач додав до заяви копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року в справі N 638/11064/15-ц, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що при ліквідації установи гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України, не можуть бути застосовані, оскільки звільнення жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років, не є підставою для їх поновлення в установу, яка ліквідується, а є підставою для дотримання гарантій щодо подальшого працевлаштування органами зайнятості. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду 5.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. 5.2. Частиною п'ятою статті 111 ЦК України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється. 5.3. Відповідно до частини другої статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута. 5.4. Статтею 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що звільнення працівників боржника може здійснюватися після порушення провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Вихідна допомога звільненим працівникам боржника виплачується арбітражним керуючим у встановленому порядку з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується відповідно до законодавства України про працю та про зайнятість населення. На звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені законодавством України про працю та про зайнятість населення. 5.5. У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. 5.6. Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Отже частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачено обов'язкове їх працевлаштування у випадках звільнення за ініціативою власника при повній ліквідації підприємства, установи, організації. 5.7. Ліквідацією юридичної особи є спосіб припинення суб'єкта господарювання при якому припиняються всі його права, а зобов'язання мають бути виконані повністю в межах ліквідаційної процедури (стаття 111 ЦК України). Під реорганізацією юридичної особи розуміють припинення юридичної особи з переходом прав та обов'язків до іншої особи (правонаступника) в порядку загального правонаступництва (стаття 104 ЦК України). При цьому, згідно частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Таким чином, обов'язок працевлаштування зазначеної у статті 184 КЗпП України категорії жінок може бути покладено на власника підприємства, установи, організації лише у випадку реорганізації юридичної особи, коли права та обов'язки юридичної особи переходять до іншої особи внаслідок правонаступництва. 5.8. Порядок вивільнення працівників унормовано у статті 49-2 КЗпП України. У цьому порядку при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю на підприємстві на якому відбувається вивільнення працівників, а саме така обставина настає внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації після визнання їх банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, власник або уповноважена ним особа, а в даному випадку - ліквідатор, доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Саме державна служба зайнятості в силу частини четвертої наведеної статті вчиняє дії по працевлаштуванню вивільненого працівника. 5.9. Згідно з частиною першою статті 22 Закону України "Про зайнятість населення" основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; надання роботодавцям послуг з добору працівників; участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; проведення професійної орієнтації населення тощо. 5.10. Частиною третьою статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення. 5.11. Тобто, державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі необхідності особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства. 5.12. Місцевим господарським судом встановлено, що ПрАТ "ДПД Україна" не має свого правонаступника (юридичної особи), де можна було б запропонувати позивачу робоче місце. 5.13. Судами також встановлено, що 11 травня 2016 року, тобто більше ніж за дев'ять місяців до звільнення позивача, ліквідатором було письмово повідомлено Києво-Святошинський районний центр зайнятості щодо вивільнення всіх працівників, в тому числі тих, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, що підтверджується відповідною інформацією за формою N 4-ПН. 5.14. Трудовий спір щодо оскарження дій по відмові у прийнятті на роботу підприємством, установою, організацією, які незаконно відмовляють у працевлаштуванні цієї категорії працівниць, відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України може мати наслідком задоволення позову до такого підприємства, установи, організації про прийняття на роботу, а не про поновлення на попередній роботі у підприємстві, установі, організації, що ліквідуються. 5.15. Наведене у сукупності дає підстави для висновку, що відповідач звільнив ОСОБА_3 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до вимог законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". 5.16. З огляду на викладене вище, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. 5.17. Отже, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, помилково дійшов висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого порядку, без дотримання наданих їй законодавством про працю гарантій працевлаштування. 6. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права 6.1. Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, зокрема, він звільняє жінок, які мають дітей віком до трьох років, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та повідомляє про таке вивільнення державний центр зайнятості, на який законом покладено обов'язок їх працевлаштування. Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Заяву Приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року задовольнити. 2. Постанову Вищого господарського суду України від 01 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 липня 2017 року в справі N 911/3259/16 скасувати. 3. Ухвалу Господарського суду Київської області від 11 травня 2017 року в справі N 911/3259/16 залишити в силі. 4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. 5. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий-суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська

ПОСТАНОВА Іменем України 15 травня 2018 року м. Київ Справа N 902/492/17 Провадження N 12-52гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., розглянула в судовому засіданні з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", Банк, заявник) на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року (судді: Павлюк І.Ю. - головуючий, Савченко Г.І., Юрчук М.І.) та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд кредиторських вимог ПАТ "УкрСиббанк") від 08 серпня 2017 року (суддя Міліціанов Р.В.) у справі N 902/492/17 за заявою Споживчого товариства "Гарант" (далі - СТ "Гарант", боржник) про банкрутство учасники справи: боржник - не з'явився, заявник - ОСОБА_5, ІСТОРІЯ СПРАВИ 1. Короткий зміст заяви та заперечень 1.1. У травні 2017 року до Господарського суду Вінницької області надійшла заява боржника - СТ "Гарант" про банкрутство в порядку, визначеному статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство). 1.2. Постановою Господарського суду Вінницької області від 22 червня 2017 року боржника - Споживче товариство "Гарант" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено голову ліквідаційної комісії Томашука М.С., повідомлення про що розміщено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 25 червня 2017 року. 1.3. 18 липня 2017 року до Господарського суду Вінницької області надійшла заява ПАТ "УкрСиббанк" з вимогами до СТ "Гарант", в якій заявник просив визнати його грошові вимоги до боржника на суму 7769442, 57 грн як такі, що забезпечені заставою майна боржника як майнового поручителя за кредитними зобов'язаннями фізичної особи перед Банком, та включити їх до реєстру вимог кредиторів відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону про банкрутство. 1.4. Заява обґрунтована тим, що СТ "Гарант" є майновим поручителем позичальника ПАТ "УкрСиббанк" ОСОБА_7 (далі - позичальник) за зобов'язаннями по кредитних договорах відповідно до договорів іпотеки від 03 листопада 2006 року та від 20 листопада 2007 року (зі змінами та доповненнями). 1.5. Ліквідатор боржника у відзиві на заяву про визнання кредиторських вимог визнав обґрунтованими кредиторські вимоги ПАТ "УкрСиббанк" частково на суму 1718488,00 грн та 3200,00 грн сплаченого кредитором судового збору, оскільки, на думку ліквідатора, за змістом положень статей 11, 33 Закону України "Про іпотеку", статей 12, 19, 33 Закону України "Про заставу", статей 546, 572, 574, 575, 583 Цивільного кодексу України майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем виключно в межах вартості предмета іпотеки, яка погоджена сторонами в договорі іпотеки і складає 1718488,00 грн. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року заяву ПАТ "УкрСиббанк" про визнання грошових вимог до боржника та включення до реєстру вимог кредиторів задоволено частково, визнано грошові вимоги ПАТ "УкрСиббанк" до СТ "Гарант" на суму 1718488 грн як такі, що забезпечені майном боржника, та на суму 3200 грн судового збору першої черги задоволення реєстру вимог кредиторів, зобов'язано ліквідатора Томашука М.С. внести окремо до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з договором іпотеки від 20 листопада 2007 року. У визнанні грошових вимог ПАТ "УкрСиббанк" на суму 6050954,57 грн відмовлено. 2.2. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року залишено без змін. 2.3. Визнаючи заявлені ПАТ "УкрСиббанк" кредиторські вимоги до СТ "Гарант" на суму 1718488 грн та включаючи їх до реєстру окремо як забезпечені заставою майна боржника, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із договірної вартості предмета іпотеки в розмірі 1718488 грн. яка зазначена сторонами у договорі іпотеки від 20 листопада 2007 року на момент його укладення банком та боржником-майновим поручителем. 2.4. Суди відмовили у визнанні грошових вимог ПАТ "УкрСиббанк" до СТ "Гарант" на суму 6 050 954,57 грн. яка відповідає розміру фактичної заборгованості боржника-третьої особи за кредитним договором, посилаючись на те, що законодавство про банкрутство не передбачає можливості включити до реєстру вимог кредиторів такі вимоги, які перевищують договірну вартість майна заставодавця (іпотекодавця) у випадках банкрутства майнового поручителя за зобов'язаннями третьої особи. 2.5. На підтвердження свого висновку суди попередніх інстанцій послалися на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі N 5023/6981/11, від 03 червня 2014 року у справі N 25/5005/6641/2012, від 26 серпня 2014 року у справі N 5024/948/2012 та від 29 березня 2017 року у справі N 918/169/16. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів 3.1. У жовтні 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд кредиторських вимог ПАТ "УкрСиббанк") від 08 серпня 2017 року у справі N 902/492/17. 3.2. ПАТ "УкрСиббанк" просив скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у визнанні грошових вимог в розмірі 6050954,57 грн фактичної заборгованості за кредитним договором, на забезпечення якого вчинена майнова порука боржником у цій справі, та прийняти в зазначеній частині нове рішення про визнання грошових вимог ПАТ "УкрСиббанк" до СТ "Гарант" на суму 6050954,57 грн. їх включення до реєстру вимог кредиторів як таких, що забезпечені заставою майна боржника. 3.3. ПАТ "УкрСиббанк" вказав, що суди не взяли до уваги положення статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку", статті 57 Закону про банкрутство, з яких вбачається його право на задоволення грошових вимог до боржника шляхом продажу заставного майна в ліквідаційній процедурі банкрута за ціною, визначеною ліквідатором на момент його продажу, а не на дату виникнення забезпечувальних правовідносин, та повне задоволення його фактичних вимог за рахунок вартості предмета іпотеки. 3.4. Також у касаційній скарзі зазначено, що наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 29 березня 2017 року у справі N 918/169/16. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі N 902/492/17 Господарського суду Вінницької області за касаційною скаргою ПАТ "УкрСиббанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року (про розгляд кредиторських вимог ПАТ "УкрСиббанк"). 4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2018 року справу N 902/492/17 разом із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08 серпня 2017 року (про розгляд кредиторських вимог ПАТ "УкрСиббанк") передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 4.3. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність відступити від висновку Верховного Суду України щодо застосування положень частини першої статті 7 та частини першої статті 11 Закону України "Про іпотеку", викладеного у постанові від 29 березня 2017 року у справі N 3-1591гс16 (N 918/169/16), в якій Верховний Суд України висловив позицію, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання основного зобов'язання в межах договірної вартості предмета іпотеки. 4.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року прийнято до розгляду справу N 902/492/17 (провадження N 12-52гс18) та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 5. Позиція учасників справи 5.1. Представник ПАТ "УкрСиббанк" підтримав касаційну скаргу з наведених у ній підстав. 5.2. СТ "Гарант" не скористалося правом на участь свого представника у судовому засіданні, не надало відзив на касаційну скаргу. 6. Фактичні обставини справи, встановлені судами 6.1. 01 листопада 2006 року Банк та ОСОБА_7 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту N 11067414000, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язалась прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту, що дорівнює 100 тис. швейцарських франків, та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 403567,70 грн за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (п. 1.1.). Позичальник зобов'язалась повернути кредит у повному обсязі не пізніше 01 листопада 2017 року згідно з графіком погашення кредиту (п. п. 1.2.2.) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 8,49 % річних (п. п. 1.3.1.). Позичальник зобов'язалась повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та ін. платежі згідно з умовами договору (п. п. 1.2.2.). 6.2. Додатковими угодами N 1 та N 2 від 3 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту N 11067414000 погоджено зміну кінцевого терміну повернення кредиту за договором не пізніше 01 листопада 2021 року, змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж в розмірі 890 швейцарських франків зі строком сплати 03-го числа кожного місяця. 6.3. 03 листопада 2006 року на забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту N 11067414000, Банк (іпотекодержатель) та СТ "Гарант" (іпотекодавець) уклали договір іпотеки, на підставі якого СТ "Гарант" передало в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме: будівлю кафе "Олень" літ. "А" загальною площею 405,5 кв. м; будівлю літ. "Б" загальною площею 70,7 кв. м; склад літ. "В" загальною площею 114,1 кв. м; вбиральню літ. "Г", криницю літ. "Д", огорожу N 1-3, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, автошлях та належить на праві власності СТ "Гарант". Ринкова вартість предмета іпотеки становить 539872,00 грн. 6.4. Відповідно до підпункту 2.1.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. Іпотекодержатель має право, у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, вимагати дострокового виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, а у разі невиконання боржником цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки (п. п. 2.1.2.). 6.5. 20 листопада 2007 року Банк та ОСОБА_7 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту N 11254030000, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в доларах США в сумі 80 тис. що дорівнює еквіваленту в сумі 404 тис. грн за курсом НБУ, а позичальник зобов'язалась прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, визначених у даному договорі. Сторони домовились, що банк надає позичальнику кредит у вигляді одного траншу в розмірі суми кредиту, зазначеному в цьому Договорі (п. 1.1.). Позичальник зобов'язалась повернути кредит у повному обсязі не пізніше 20 листопада 2018 року згідно з графіком погашення кредиту (п. п. 1.2.2.) та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,9 % річних (п. п. 1.3.1.). 6.6. Додатковими угодами N 2 та N 3 до Договору про надання споживчого кредиту було змінено кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 03 жовтня 2022 року, а також схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж в розмірі 980,00 доларів США зі строком сплати 03-го числа кожного місяця. 6.7. 20 листопада 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту N 11254030000 від 20 листопада 2007 року Банк (іпотекодержатель) та СТ "Гарант" (іпотекодавець) уклали договір іпотеки (нерухомого майна), на підставі якого СТ "Гарант" передало в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: будівлю кафе "Олень" літ. "А" загальною площею 405,5 кв. м; будівлю літ. "Б" загальною площею 70,7 кв. м; склад літ. "В" загальною площею 114,1 кв. м; вбиральню літ. "Г", криницю літ. "Д", огорожу N 1-3, загальна площа 590,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Літинський район, автошлях та належить на праві власності СТ "Гарант". Ринкова вартість предмета іпотеки згідно зі звітом суб'єкта оціночної діяльності становить 1718488,00 грн. 6.8. За умовами договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом; у разі ліквідації юридичної особи - іпотекодавця; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства (п. п. 4.1.1., 4.1.5.). 6.9. 28 лютого 2009 року Банк та СТ "Гарант" уклали договір N 1 про внесення змін до договору іпотеки, у зв'язку з укладенням іпотекодержателем та ОСОБА_7 додаткових угод N 1 та N 2 від 03 лютого 2009 року та до договору про надання споживчого кредиту N 11067414000 від 01 листопада 2006 року. 6.10. Суди вказали, що станом на 22 червня 2017 року заборгованість позичальника по кредитному договору N 11067414000 від 01 листопада 2006 року становила 125248,96 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 3346491,27 грн. заборгованість по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів по вказаному договору складає 604186,79 грн. Заборгованість позивальника по кредитному договору від 20 листопада 2007 року N 11254030000 становить 125424,17 доларів США, що за курсом НБУ складає 3263988,68 грн. заборгованість по сплаті пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів по цьому договору складає 554775,83 грн. 6.11. Як установили суди та вбачається із матеріалів справи, основним боржником по кредитних договорах є ОСОБА_7, а СТ "Гарант" є майновим поручителем за іпотечними договорами, тобто СТ "Гарант" у спірних правовідносинах не є позичальником за основними кредитними договорами, як і не є особою, яка отримувала кредитні кошти. 6.12. Зазначені обставини сторони не заперечують, а отже, загальний розмір вимог Банку до боржника - позичальника, що виникли на підставі кредитних договорів N 11067414000 та N 11254030000 склав 7769442,57 грн. які Банк просить визнати та включити до реєстру вимог кредиторів боржника - іпотекодавця як вимоги, забезпечені заставою. 7. Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі N 3-1591гс16 (N 918/169/16) 7.1. Верховний Суд України у постанові від 29 березня 2017 року у справі N 3-1591гс16 (N 918/169/16), розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро XXI" до Приватного підприємства "ОВАС" про визнання банкрутом, вказав про таке: "Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. 7.2. Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку. 7.3. Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем. 7.4. Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового визнання кредиторських вимог ПАТ "Дельта банк" у межах вартості предмета іпотеки відповідно до іпотечного договору від 01 грудня 2010 року N НКЛ-2005422/S-5 із додатковими договорами, у розмірі 100259500,00 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів окремо як забезпечених заставою майна боржника." 8. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства 8.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 8.2. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя). 8.3. За частинами другою, шостою, восьмою статті 23 Закону про банкрутство забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. 8.4.Визначення забезпеченого зобов'язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов'язань (зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу", Закону України "Про іпотеку"). 8.5. Так, відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). 8.6. Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель); відповідні положення наведено також у частині другій статті 11 Закону України "Про заставу", за якою заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). 8.7. Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. 8.8. За змістом частини першої статті 584 ЦК України, частини першої статті 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. 8.9. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (частина друга статті 589 ЦК України, стаття 19 Закону України "Про заставу"). 8.10. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. 8.11. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою; майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. 8.12. Частинами п'ятою, шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов'язання. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. 8.13. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. 8.14. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору. 8.15. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням (стаття 11 Закону України "Про іпотеку"). 8.16. У разі реалізації предмета застави (іпотеки) у зв'язку зі зверненням на нього стягнення заставодавцем (іпотекодавцем) відповідне забезпечувальне зобов'язання припиняється (абзац п'ятий статті 28 Закону України "Про заставу", абзац третій частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). 8.17. Положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. 8.18. За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). 8.19. Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення. 8.20. Закон про банкрутство не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов'язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення. 8.21. Натомість, правове значення має розмір підтверджених документально зобов'язань боржника за основним зобов'язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома. 8.22. У разі реалізації предмета іпотеки з дотриманням вимог Закону про банкрутство іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута. 8.23. За рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів у позачерговому порядку (частина дев'ята статті 45 Закону про банкрутство). 8.24. Спрямування коштів, отриманих за рахунок майна банкрута, яке є предметом забезпечення, для погашення вимог інших кредиторів, якщо ще не виконані забезпечені цим майном зобов'язання боржника за основним зобов'язанням, суперечить положенням наведеного вище законодавства. 8.25. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в ухваленій раніше постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі N 3-1591гс16 (N 918/169/16), оскільки господарські суди при вирішенні питання про визнання заявлених забезпечених кредиторських вимог та включення їх окремо до реєстру повинні застосовувати статтю 19 Закону України "Про заставу" та статтю 7 Закону України "Про іпотеку" і встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна та розмір цих вимог незалежно від вартості цього майна за договором. 9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 9.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). 9.2. За пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. 9.3. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України у чинній редакції). 9.4. Суди першої та апеляційної інстанцій, на порушення вимог статей 43, 99, 101 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) не з'ясували відповідність заявлених вимог кредитора умовам кредитного договору та договору іпотеки і розмір його дійсних вимог за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою, не перевірили наданий кредитором розрахунок, необґрунтовано відхиливши відповідні доводи позивача, наведені у заяві та апеляційній скарзі, та визначивши розмір визнаних вимог забезпеченого кредитора лише на підставі договірної вартості майна, яке є предметом забезпечення. 9.5. Визначення розміру вимог кредитора за основним зобов'язанням потребує додаткової перевірки наявних у матеріалах справи доказів, встановлення фактичних обставин справи щодо всього розміру заборгованості боржника за основним зобов'язанням, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і є підставою для скасування судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви ПАТ "Укрсиббанк" в цілому та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. 9.6. Велика Палата Верховного Суду також враховує необхідність надати боржнику у цій справі можливість власного розрахунку дійсного розміру вимог кредитора, враховуючи відхід від правової позиції Верховного Суду України, яка була застосована судами під час розгляду заяви ПАТ "Укрсиббанк" у цій справі. 9.7. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи для продовження розгляду, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, повинні бути розподілені відповідно до приписів статті 129 ГПК України за результатами розгляду заяви. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду Забезпеченими зобов'язаннями в розумінні статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства. Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення статті 19 Закону України "Про заставу" та статті 7 Закону України "Про іпотеку" та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог. Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" задовольнити частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Вінницької області (про розгляд заяви про визнання грошових вимог ПАТ "УкрСиббанк") від 08 серпня 2017 року у справі N 902/492/17 скасувати. Справу N 902/492/17 в частині розгляду заяви ПАТ "УкрСиббанк" про визнання грошових вимог направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська

Державний герб України Верховний Суд ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 лютого 2018 року м. Київ справа № 6/6 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я. за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В. учасники справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96", представник - Поцелуйко Т.В. (довіреність за вих. №5 від 08.02.2018) Публічне акціонерне товариство "Підприємство теплових мереж", представник - Білик С.І. (довіреність від 17.01.2018) розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Савостян Надії Вікторівни на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2017 у складі колегії суддів: Пуль О.А. (головуючий), Білоусова Я.О., Плахов О.В. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Гайдукова Сергія Петровича до Публічного акціонерного товариства "Підприємство теплових мереж" про стягнення 2 148 494, 10 грн. в межах справи №6/6 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Підприємство теплових мереж" ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ 1. 09.01.2018 справа №6/6 Господарського суду Сумської області надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно частини 5 статті 31 та підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017. 2. 05.02.2018, за наслідком проведеного автоматизованого розподілу справи, оформленого протоколом від 25.01.2018, справа №6/6 прийнята до провадження у Верховному Суді в складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я., відкрито касаційне провадження та призначено її розгляд в судовому засіданні на 27.02.2018, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Савостян Надії Вікторівни до початку судового засідання надати суду касаційної інстанції оригінал апеляційної скарги з додатками на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.07.2017 у справі №6/6. 3. 21.02.2018 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов оригінал апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.07.2017 у справі №6/6 з доданими до неї документами. 4. Учасники справи відзиву на касаційну скаргу не подали. 5. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування положень статті 4 Закону України "Про судовий збір" та статей 12, 16, 82 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, до набрання чинності Законом України №2147-VІІI від 03.10.2017. ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Короткий зміст позовних вимог та провадження в суді першої інстанції 6. 23.01.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Гайдукова С.П. (далі - ТОВ "Інвестор-96", позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Підприємство теплових мереж" (далі - ПАТ "Підприємство теплових мереж", відповідач) про стягнення 2 148 494, 10 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідачу-боржнику на суму основного боргу в розмірі 1 246 889, 22 грн., який визнано ухвалою місцевого господарського суду від 04.06.2003, як кредиторські вимоги позивача, та включено до реєстру вимог кредиторів у справі №6/6 про банкрутство відповідача - ПАТ "Підприємство теплових мереж". 6.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав зобов'язання зі сплати позивачу коштів в розмірі 1 246 889, 22 грн., у зв'язку з чим за період прострочення з 11.06.2014 по 01.01.2017 позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 148 494, 10 грн. інфляційних втрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. 7. За наслідком автоматизованого розподілу 23.01.2017, позовна заява передана для розгляду судді Резніченко О.Ю., яка ухвалою суду від 24.01.2017 прийняла її до розгляду та порушила провадження у справі №920/52/17. 8. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.03.2017 матеріали справи №920/52/17 передано для розгляду по суті в межах справи №6/6 про банкрутство відповідача - ПАТ "Підприємство теплових мереж" та прийнято ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.05.2017 для розгляду в межах справи №6/6 з призначенням позовної заяви ТОВ "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Гайдукова С.П. до ПАТ "Підприємство теплових мереж" про стягнення 2 148 494, 10 грн. до розгляду у судовому засіданні. 9. Провадження у справі №6/6 про банкрутство ПАТ "Підприємство теплових мереж", порушене ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.01.2003, здійснюється на стадії санації, введеної ухвалою місцевого господарського суду від 02.04.2013; ухвалою Господарського суду Сумської області від 04.06.2003 затверджено реєстр вимог кредиторів ПАТ "Підприємство теплових мереж", в тому числі з грошовими вимогами ТОВ "Інвестор-96" на суму 1 246 889, 22 грн. 10. 11.07.2017 ухвалою Господарського суду Сумської області у справі №6/6 у складі колегії суддів: Костенко Л.А. - головуючий, Резніченко О.Ю., Соп'яненко О.Ю. у задоволенні позовної заяви №02-01/96 від 23.01.2017 ТОВ "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Гайдукова С.П. до ПАТ "Підприємство теплових мереж" про стягнення на стадії санації 2 148 494, 10 грн. інфляційних втрат та 3% річних відмовлено. 10.1. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати та 3% річних на суму конкурсної заборгованості відповідача-боржника перед позивачем в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою місцевого господарського суду від 17.01.2003 у справі №6/6 про банкрутство підприємства-відповідача, що не відповідає визначеному законодавством про банкрутство порядку проведення розрахунків з кредиторами боржника, у зв'язку з чим заявлена позивачем до стягнення з відповідача спірна сума не підлягає задоволенню. Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування ухвали апеляційного суду 11. 17.07.2017 позивач - ТОВ "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Савостян Н.В. подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.07.2017 та обґрунтовував її прийняттям з порушенням норм статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, статей 82, 111-28 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017. 12. 13.09.2017 згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №6/6 передана на розгляд колегії суддів: Пуль О.А. - головуючий, Білоусова Я.О., Плахов О.В. 13. 15.09.2017 ухвалою Харківського апеляційного господарського суду скаржнику повернено апеляційну скаргу та матеріали скарги на 6 аркушах, в тому числі оригінал квитанції №58 від 17.07.2017 на суму 3 520 грн. на 1 аркуші. 13.1. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем при оскарженні в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції від 11.07.2017, прийнятої за результатами розгляду позовних вимог ТОВ "Інвестор-96" до ПАТ "Підприємство теплових мереж" про стягнення 2 148 494, 10 грн., сплачено судовий збір в меншому розмірі, ніж його визначено законом до сплати при поданні апеляційних скарг на судові рішення, прийняті по суті спору майнового характеру. 13.2. Апеляційний судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо підставності нарахування позивачем на суму основного боргу відповідача, який перебуває в процедурі банкрутства, 2 148 494, 10 грн. інфляційних втрат та 3% річних, а, отже, спір має майновий характер, тому ставка судового збору за подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог обчислюється у відсотковому співвідношенні до ціни позову та становить 35 450, 15 грн. (2 148 494, 10 грн. * 1,5% * 110%). 13.3. Повертаючи апеляційну скаргу позивача з підстав ненадання належних доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржником розраховано судовий збір, виходячи із ставки судового збору за подання заяви з кредиторськими вимогами до боржника, та сплачено при зверненні з апеляційною скаргою 3 520 грн., тоді як вимога про стягнення з відповідача-боржника спірної заборгованості у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання не є тотожною кредиторським вимогам, які заявляються до боржника у справі про банкрутство. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи скаржника (позивача у спорі з майновими вимогами до боржника) 14. Скаржник доводив, що апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 4 Закону України "Про судовий збір", статті 12, 16 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, при визначенні правової природи спору між позивачем та відповідачем та помилково обчислено судовий збір, що підлягав до сплати позивачем при поданні апеляційної скарги на судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, прийняте в межах справи про банкрутство відповідача, виходячи із ставки судового збору за розгляд спору майнового характеру у загальному позовному провадженні. 15. Скаржник доводив, що предметом спору у справі №920/52/17, який передано для розгляду в межах справи №6/6 про банкрутство відповідача, є грошові вимоги позивача до відповідача, розраховані як інфляційні втрати та 3% річних, у зв'язку з невиконанням відповідачем конкурсного зобов'язання, а, відтак, даний спір є вимогою про сплату поточної заборгованості по конкурсних грошових вимогах до боржника у справі про банкрутство відповідача, тому апеляційна скарга на судове рішення, прийняте по суті такого спору в межах справи про банкрутство, повинна обкладатися судовим збором в розмірі, що визначається з врахуванням законодавства про банкрутство, а зокрема, як при поданні заяви з кредиторськими вимогами до боржника. 16. На думку скаржника, апеляційний суд безпідставно повернув його апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про розгляд майнового спору в межах справи про банкрутство відповідача, до якої було долучено докази сплати судового збору на суму 3 520 грн., який обчислено скаржником як 110% від 2-х розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року, в якому було подано дану заяву, що передана для розгляду в межах справи про банкрутство відповідача. НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ 17. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Стаття 6 - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 18. Конституція України Стаття 129 встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті). 19. Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991 Стаття 4-2 - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Частина 1 статті 91 - сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу. Частина 3 статті 94 - до скарги додаються докази сплати судового збору. Стаття 97.Повернення апеляційної скарги 1. Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі (пункт 3). 2. Про повернення апеляційної скарги виноситься ухвала. 3. На ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути подана касаційна скарга. Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам 1. Господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство (пункт 7). 20. Закон України "Про судовий збір" в редакції на момент подання апеляційної скарги Стаття 4. Розміри ставок судового збору 1. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. 2. За подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, або визнання її недійсною ставка судового збору становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 10 пункту 2). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції 21. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про порушення апеляційним судом положень статей 12, 16 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991 та статті 4 Закону України "Про судовий збір" при прийнятті оскаржуваної в касаційному порядку ухвали про повернення апеляційної скарги позивача у зв'язку із сплатою судового збору в меншому розмірі, ніж визначений законом. А.2. Щодо застосування норм процесуального права апеляційним судом та мотиви прийняття доводів касаційної скарги 22. Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення. При цьому, "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду... Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі"). Разом з тим, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України №17/082 від 31.05.2017 у справі №911/1106/16, з висновками якої погоджується Верховний Суд у даній справі. 23. Положеннями статті 12 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, до підвідомчості господарських судів віднесено розгляд спорів з майновими вимогами до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство. При цьому, перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено. Одним з різновидів таких спорів є грошове стягнення з боржника за порушення виконання ним поточних зобов'язань. При цьому, законодавцем не передбачено окремих ставок судового збору за оскарження судових рішень, прийнятих в межах справи про банкрутство за результатами розгляду майнових спорів до боржника, однак, передбачено ставки судового збору за розгляд грошових вимог до боржника. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що грошові вимоги конкурсного кредитора на предмет стягнення інфляційних втрат та 3% річних в ході санації боржника, які за своєю правовою природою є поточними грошовими вимогами у справі про банкрутство, охоплюються загальним поняттям "грошові вимоги до боржника", а отже, за їх розгляд відповідно до підпункту 10 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", передбачено такий розмір судового збору в суді першої інстанції : 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому такі вимоги пред'явлено до боржника. Зазначена норма є спеціальною, як така що застосовується до сплати судового збору при розгляді спорів у процедурах банкрутства та підлягає переважному застосуванню. В апеляційному суді розмір судового збору повинен визначатися у відсотковому співвідношенні від ставки судового збору, яка підлягала до сплати кредитором при зверненні з майновими вимогами до боржника у справі про банкрутство, а не в загальному позовному провадженні. Подібну правову позицію виклав Верховний Суд України в ухвалі від 09.10.2015 у справі №922/1191/13, вирішуючи питання про розмір судового збору за подання заяви про перегляд в порядку Розділу XII-2 ГПК України в редакції до 15.12.2017 спірних вимог про визнання недійсними правочинів в межах справи про банкрутство. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з таким застосуванням законодавства про судовий збір, зазначаючи про те, що норми, якими визначається розмір судового збору у процедурах банкрутства, є спеціальними по відношенню до норм, якими визначається розмір судового збору за розгляд спору майнового характеру в загальному позовному провадженні. 24. Судом першої інстанції встановлено, що спір між позивачем та відповідачем виник у зв'язку з невиконанням відповідачем конкурсного грошового зобов'язання, на суму якого позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних та заявлено їх до стягнення з відповідача в загальному позовному провадженні у справі №920/52/17, яке в подальшому було передано для розгляду в межах справи №6/6 про банкрутство відповідача. Отже, з моменту прийняття матеріалів справи №920/52/17 ухвалою місцевого господарського суду від 11.05.2017 для розгляду по суті в межах справи №6/6 про банкрутство відповідача, спір між позивачем та відповідачем набув характеру майнового спору в процедурі банкрутства щодо стягнення інфляційних та річних, як поточної заборгованості боржника у процедурі банкрутства, що зумовлює застосування господарським судом під час його розгляду спеціальних норм законодавства про банкрутство та визначення розміру ставки судового збору, що підлягає до сплати при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду такого майнового спору, з урахуванням положень Закону України "Про судовий збір" щодо розміру судового збору у процедурах банкрутства. Відтак, оскаржуючи 17.07.2017 в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції від 11.07.2017 у справі про банкрутство №6/6 про відмову у задоволенні майнових вимог позивача до відповідача-боржника про стягнення заборгованості на суму 2 148 494, 10 грн., позивачу належало сплатити судовий збір, обчислений як 110% від ставки судового збору у процедурах банкрутства, а саме 110% від 2-х розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня 2017 року (110% * 2 * 1 600 = 3 520 грн.). 25. Вирішуючи питання про можливість прийняття апеляційної скарги позивача до провадження, апеляційний суд встановив, що на підтвердження сплати судового збору за апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих під час процедури санації відповідача-боржника, позивачем надано квитанцію №58 від 17.07.2017 про сплату судового збору в розмірі 3 520 грн. Однак, вважаючи сплачену позивачем суму судового збору меншою від визначеного законом розміру судового збору, що підлягає до сплати за подання апеляційної скарги у спорі майнового характеру у загальному позовному провадженні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про повернення апеляційної скарги позивача на підставі пункту 3 частини 1 статті 97 ГПК України в редакції до 15.12.2017. Такі процесуальні дії суду апеляційної інстанції не узгоджуються з принципом рівності учасників господарського процесу відповідно до статті 4-2 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, та зводяться до покладення на позивача обов'язку із сплати судового збору у вищому розмірі, ніж встановлений законом, що має наслідком перешкоджання йому в реалізації права на доступ до суду апеляційної інстанції, яке гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення (ухвали) у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права. Разом з тим, оскаржувана в касаційному порядку ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги позивача ґрунтується на помилкових висновках апеляційного суду щодо застосування статті 4 Закону України "Про судовий збір" при визначенні ставки судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту в процедурі банкрутства за результатами розгляду майнового спору про стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання. Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 27. Частинами 1, 2 статті 311 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017 як підставу для скасування судом касаційної інстанції судового рішення повністю або частково визначено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. 28. За результатами касаційного перегляду справи Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги позивача, скасування ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2017 у справі №6/6 з переданням апеляційної скарги ТОВ "Інвестор-96" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.07.2017 у справі №6/6 з матеріалами справи до Харківського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження. В. Судові витрати 29. У зв'язку з тим, що суд частково задовольняє касаційну скаргу позивача та скасовує ухвалу апеляційного суду з направленням справи для здійснення апеляційного провадження, Суд покладає на відповідача - ПАТ "Підприємство теплових мереж" витрати позивача - ТОВ "Інвестор-96" із сплати судового збору за подання касаційної скарги на суму 1 600 грн. На підставі викладеного та керуючись статтями 308, 310, 315 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,- ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" в особі керуючого санацією Савостян Надії Вікторівни задовольнити частково. 2. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2017 у справі №6/6 скасувати. 3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.07.2017 у справі №6/6 з матеріалами справи передати до Харківського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження. 4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Підприємство теплових мереж" (40022, місто Суми, вулиця 2-га Залізнична, будинок 10, код ЄДРПОУ 03352449) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-96" (40022, місто Суми, вулиця Леваневського, будинок 28, код ЄДРПОУ 23635787) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 (нуль) коп. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Доручити Господарському суду Сумської області видати наказ. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Л.Й. Катеринчук Судді В.Г. Пєсков В.Я. Погребняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/72645047

Державний герб України ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2018 року м. Київ Справа № 927/84/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г., за участі секретаря судового засідання Корпусенка А.О. за участю представників: Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього - Поліщук Ю.В., яка діє на підставі довіреності від 15.01.2018, Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» - Авраміч В.О., яка діє на підставі довіреності від 19.10.2017, Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Ронський Р.М. (посвідчення № 76 від 08.02.2013), особисто, Кредитора ОСОБА_8 - ОСОБА_9, довіреність від 16.11.2017 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 (головуючий - Пантелієнко В.О., судді - Доманська М.Л., Сотніков С.В.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефан" ЛТД до Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: 1. 02.02.2016 до господарського суду Чернігівської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стефан" ЛТД надійшла заява про порушення справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього (далі в тексті - Боржник). 2. Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 25.02.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього; введено процедуру розпорядження майном боржника. 3. 25 лютого 2016 року на офіційному веб - сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет було оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство боржника за № 28615. 4. Після оприлюднення оголошення до господарського суду у встановлений законом строк надійшли заяви про визнання кредиторських вимог до боржника серед яких надійшла заява Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі в тексті - ПАТ АТ "Укргазбанк"/Кредитор/Банк) в сумі 439 933 038,47 грн та 2 756,00 грн судового збору. Короткий зміст вимог учасника у справі про банкрутство і рішень судів першої та апеляційної інстанцій Короткий зміст вимог учасника у справі про банкрутство 5. ПАТ АБ «Укргазбанк» свої вимоги обґрунтовує наступними обставинами: 6. 28 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», що підтверджується статутом АБ «Укргазбанк» та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, та Відкритим акціонерним товариством Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього, яке у подальшому на виконання вимог законодавства змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього (Позичальником) було укладено Кредитний договір № 70. 6.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2012р. по справі № 34/312 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», присуджено до стягнення з ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 70 від 28 серпня 2008 року в сумі 176 170 035,84 грн., з яких: 6.1.2. 142 050 000,00 грн. заборгованість за кредитом, що підлягає достроковому стягненню; 6.1.3. 29 044 360,27 грн. прострочена заборгованість по процентах; 6.1.4. 5 075 675,57 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів. 6.2. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» за кредитним договором № 70 від 28.08.2008 в сумі 176 170 035,84 грн, вирішено звернути стягнення на заставлене майно, а саме: 6.2.1. нерухоме майно нежилий будинок будинок культури, загальною площею 5727,20 м2, який знаходиться у місті Києві, по вулиці Миколи Василенка, будинок 15 та належить ТОВ «Системконцепт»; 6.2.2. земельну ділянку загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, по бульвару Дружби народів, 44-46, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141 та належить ПАТ Трест «Київміськбуд-1» на праві власності; 6.2.3. Визначено спосіб реалізації предметів іпотеки - шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою вартістю предметів іпотеки в розмірі 90% від вартості предмету іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. 6.2.4. основні засоби будівельні прилади та матеріали, меблі, оргтехніка згідно переліку, наведеному у Додатку № 1 до договору застави № 1 від 27.02.2009р., що належать на праві власності ПАТ Трест «Київміськбуд-1» і знаходяться в цехах, офісних та складських приміщеннях за адресами: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38; м. Київ, бульвар Дружби Народів, 44-46; м. Київ, вул. Полярна, 10; м. Київ, вул. Лебединська, 6; м. Київ, вул. Ґонти, 7; м. Київ, вул. Полупанова, 16; м. Київ, вул. Мельникова, 35; м. Київ, вул. Воздвиженська, 10-Б; 6.2.5. товари в обороті сировина, будівельні матеріали, обладнання, меблі згідно переліку, наведеному в Додатку № 1 до договору застави № 2 від 27.02.2009р., що є власністю ПАТ Трест «Київміськбуд-1» і знаходиться в цехах, офісних та складських приміщеннях за адресами: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 36-38; м. Київ, бульвар Дружби Народів, 44-46; м. Київ, вул. Полярна, 10; м. Київ, вул. Лебединська, 6; м. Київ, вул. Ґонти, 7; м. Київ, вул. Полупанова, 16; м. Київ, вул. Мельникова, 35; м. Київ, вул. Воздвиженська, 10-Б. 6.3. Звертаючись із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, ПАТ АБ «Укргазбанк» просить визнати його грошові вимоги, що виникли на підставі кредитного договору від 28.08.2008 № 70 в розмірі 190 974 631,40 грн, які складаються із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 19 625 805,00 грн, простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 167 498 308,94 грн за період з 01.11.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 3 850 517,53 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016. 7. 01 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», та Відкритим акціонерним товариством Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього, яке у подальшому на виконання вимог законодавства змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П. Загороднього, (Позичальником) було укладено Кредитний договір № 81. 7.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2014 по справі № 4/30 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», присуджено до стягнення з ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 81 від 01 жовтня 2008 року в сумі 167 392 465,73 гривень, з яких: 7.1.1. 116 700 000 гривень - заборгованість за кредитом; 7.1.2. 47 692 465,73 грн. - прострочена заборгованість по процентах; 7.1.3. 3 000 000,00 гривень - пені за несвоєчасну сплату кредиту та процентів, а також 25 500 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. 7.2. У рахунок погашення заборгованості ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» за кредитним договором № 81 від 01 жовтня 2008 року в сумі 167 392 465,73 гривень вирішено звернути стягнення на заставлене майно, а саме: 7.2.1. виробничий комплекс, загальною площею 8588,70 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. № 6 та належить ВАТ трест «Київміськбуд-1» імені М.П, Загороднього на праві власності; 7.2.2. нерухоме майно - виробничий комплекс, загальною площею 4409,80 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полярна, буд. № 10 та належить ВАТ трест «Київміськбуд-1» імені М.П, Загороднього на праві власності. 7.2.3. Визначено спосіб реалізації предметів іпотеки - шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою вартістю предметів іпотеки - в розмірі 90% від вартості предмету іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. 7.3. Вирішено стягнути з ТОВ «Сота - Будінвест» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за Кредитним договором № 81 від 01.10.2008 року в сумі 70 000 000,00 гривень, з яких: 50 503 182,00 гривень - заборгованість за кредитом; 19 496 818,00 гривень - заборгованість по простроченим процентам. 7.4. Вирішено стягнути з ТОВ «Компанія «Укргазінвест плюс» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість по кредиту за Кредитним договором № 81 від 01.10.2008 року в сумі 65 496 818,00 гривень. 7.5. Звертаючись із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, ПАТ АБ «Укргазбанк» просить визнати його грошові вимоги, що виникли на підставі кредитного договору від 01.10.2008 № 81 в розмірі 212 130 987,41 грн., які складаються із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 45 452 921,53 грн, простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 158 442 389,69 грн за період з 01.12.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 8 235 676,19 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016. 8. 05 січня 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк»), та Відкритим акціонерним товариством Трест «Київміськбуд - 1» ім. М.П. Загороднього (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього) було укладено Договір про овердрафтне обслуговування № 52-О (Договір № 52-О). 8.1. Звертаючись із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, ПАТ АБ «Укргазбанк» просить визнати його грошові вимоги, що виникли на підставі договору про овердрафтне обслуговування від 05.01.2009 № 52-О в розмірі 36 821 629,66 грн, які складаються із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 11 400 000,00 грн, простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 23 851 530,61 грн за період з 28.12.2009 по 31.01.2016, простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 246 688,52 грн за період з 01.02.2016 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 1 970 099,05 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016. 9. 05 липня 2004 року між ВАТ Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього (Депонентом) та ВАТ АБ «Укргазбанк» (Зберігачем) був укладений договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 033/04 згідно умов якого Депонент доручає, а Зберігач зобов'язується надавати Депоненту послуги відносно відкриття та ведення рахунку в цінних паперах, зберігання належних Депоненту цінних паперів, проведення операцій по даному рахунку, отримання прибутку по цінним паперам на викладених нижче умовах згідно Положення про депозитарну діяльність, затвердженого ДКЦПФР від 26.05.1998р. за № 61, внутрішньому положенню Зберігача цінних паперів та інших внутрішніх документах Зберігача, чинному законодавству України та на підставі розпоряджень Депонента. 9.1. Звертаючись із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, ПАТ АБ «Укргазбанк» просить визнати його грошові вимоги, що виникли на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах від 05.07.2004 № 033/04 в розмірі 1 950,00 грн. 10. 28 травня 2010 року між ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього (Емітентом) та ПАТ АБ «Укргазбанк» (Зберігачем) був укладений договір про відкриття рахунків у цінних паперах власникам цінних паперів № Е - 3/10 згідно умов якого Емітент доручає та сплачує, а Зберігач зобов'язується відкрити рахунок, здійснити зарахування цінних паперів дематеріалізованого випуску на рахунки в цінних паперах акціонерів, зберігати належні власникам цінні папери дематеріалізованого випуску на їх рахунках у цінних паперах до укладення договору про відкриття рахунку із власником акцій, після чого надавати їм послуги щодо зберігання цінних паперів на рахунках власників та обслуговування рахунків цінних паперів акціонерів відповідно до Положення про депозитарну діяльність, чинного законодавства України, укладених із власниками акцій договорів та на підставі розпоряджень акціонерів. 10.1. Звертаючись із заявою про визнання кредиторських вимог до боржника, ПАТ АБ «Укргазбанк» просить визнати його грошові вимоги, що виникли на підставі договору про відкриття рахунків у цінних паперах власникам цінних паперів від 28.05.2010 № Е - 3/10 в розмірі 3 600,00 грн. 11. Також Банк у заяві про визнання кредиторських вимог до боржника, ПАТ АБ «Укргазбанк» просить визнати його грошові вимоги, що виникли на підставі договору від 31.01.2014 № 06/14 в розмірі 240,00 грн. Короткий зміст ухвали господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі № 927/84/16 в частині розгляду грошових вимог Банку до Боржника 12. Щодо грошових вимог Банку до Боржника за Кредитним договором № 70 в розмірі 190 974 631,40 грн, які складаються із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 19 625 805,00 грн, простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 167 498 308,94 грн за період з 01.11.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 3 850 517,53 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016 судом першої інстанції вказані вимоги були відхилені виходячи з наступного. 12.1. Судом першої інстанції встановлено, що у забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 70 між Банком (Іпотекодержатель) та ТОВ «Системконцепт» (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (без оформлення заставної) від 29.09.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований в реєстрі № 8193 (Договір іпотеки № 1). 12.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору іпотеки № 1 (зі змінами і доповненням № 1 від 22.06.2009) дійсний договір забезпечує всі вимоги Іпотекодержателя, які випливають з Кредитного договору, укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником, враховуючи всі існуючі зміни та доповнення до нього, а також зміни і доповнення № 9 від 03 червня 2009 року, за умовами якого позичальник зобов'язувався не пізніше 25 червня 2012 року повернути кошти у розмірі 142 050 000 грн., надані для поповнення оборотних коштів. 12.3. Згідно з пунктом 2.1 Договору іпотеки № 1, предметом іпотеки є: нерухоме майно нежилий будинок культури (літера А), загальною площею 5 727,20 м2, який знаходиться у місті Києві, по вулиці Миколи Василенка, будинок 15 та належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 8546 та зареєстрованого 18 березня 2008 року в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» у реєстровій книзі № 3з 121 за реєстровим № 352-з. 12.4. Судом першої інстанції встановлено, що як вбачається із доданого до заяви кредитора розрахунку суми боргу (том 6, а.с. 45 - 48), 30.04.2014 сума боргу по кредиту була зменшена на 50 000 000,00 грн. 12.5. Дана сума відповідає вартості нерухомого майна, яке за умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 16.04.2014 по справі № 34/312, ТОВ «Системконцепт» зобов'язалось передати у власність ПАТ АБ «Укргазбанк» в рахунок погашення частини заборгованості ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» перед ПАТ АБ «Укргазбанк» за кредитним договором № 70 від 28.08.2008 в розмірі 50 000 000,00 грн. 12.6. Факт набуття ПАТ АБ «Укргазбанк» права власності на нерухоме майно не заперечується представниками банку і боржника та підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 96940048 від 11.09.2017. 12.7. Також, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 70 між Банком та Боржником було укладено Договір іпотеки (без оформлення заставної) від 29.09.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу, та зареєстрований в реєстрі за № 8196 (Договір іпотеки № 2). 12.8. Відповідно до пункту 2.1 Договору іпотеки № 2, предметом іпотеки є: земельна ділянка, загальною площею 0,8023 (нуль цілих вісім тисяч двадцять три десятитисячних) га, що знаходяться у Печерському районі м. Києва, бульвар Дружби Народів 44-46 та належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія KB № 142474, виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 27 серпня 2007 року на підставі рішення Київської міської ради від 26 квітня 2007 року № 489/1150 та договору купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 12 липня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 12 липня 2007 року за № 408 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі за № 02-8-00150, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141. 12.9. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво готельно - офісного будинку. 12.10. Відповідно до пункту 2.3 Договору іпотеки № 2, за згодою сторін предмет іпотеки оцінено в 76 313 400 грн. Сторони визначили початкову ціну продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у разі набуття звернення стягнення на предмет іпотеки в розмірі 90% від вартості предмету іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. 12.11. Предмет іпотеки було внесено до Державного реєстру іпотек та до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. 12.12. Ухвалами господарського суду Чернігівської області від 14.07.2016 та 21.07.2016 від ПАТ АБ «Укргазбанк» було витребувано: 12.12.1. копію договору іпотеки (без оформлення заставної) від 29.09.2008, укладеного між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» та Відкритим акціонерним товариством Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за № 8196, згідно якого предметом іпотеки є земельна ділянка, загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, бульвар Дружби Народів, 44-46; 12.12.2. письмові пояснення з наданням підтверджуючих доказів щодо обставин переходу права власності від Публічного акціонерного товариства Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього до Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» на земельну ділянку, загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, бульвар Дружби Народів, 44-46, в якому серед іншого зазначити суму заборгованості на яку було зменшено загальний розмір боргу боржника перед кредитором у зв'язку переходом права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя. 12.13. На виконання вимог суду ПАТ АБ «Укргазбанк» було надано копію договору іпотеки (без оформлення заставної) від 29.09.2008 та письмові пояснення із змісту яких вбачається, що право власності на земельну ділянку перейшло до ПАТ АБ «Укргазбанк» у передбаченому Законом України «Про іпотеку» та договором іпотеки позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Право власності було набуто за ціною 22 192 000,00 грн. згідно рішення колегіального органу банку (том 16, а.с. 24 - 37). 12.14. Судом першої інстанції у зв'язку з ненаданням ПАТ АБ «Укргазбанк» доказів на підтвердження проведення оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності до іпотекодержателя, з метою визначення вартості предмета іпотеки, в межах справи про банкрутство була призначена судова оціночно - земельна експертиза на вирішення якої було поставлено наступне питання: яка ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, по бульвару Дружби народів, 44-46, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141 станом на 29.01.2016. 12.15. Згідно Висновку експерта Київського науково - дослідного інституту судових експертиз від 18.08.2017р. № 13104/16-41, ринкова вартість земельної ділянки загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, по бульвару Дружби народів, 44-46, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141 станом на 29.01.2016 визначена в розмірі 119 545 000,00 грн. 12.16. Наданий Банком звіт, а саме копію звіту ТОВ «Кредитне Брокерське Агентство» про оцінку предмета іпотеки судом першої інстанції відхилив з підстав того, що ринкова вартість земельної ділянки, визначена ТОВ «Кредитне Брокерське Агентство» (22 192 000,00 грн.), суттєво відрізняється в бік зменшення від ринкової вартості земельної ділянки, визначеної у висновку про вартість земельної ділянки, який складено ТОВ «Рента Груп» та погодженої сторонами у договорі іпотеки від 29.09.2008 (76 313 400,00 грн), а також від ринкової вартості земельної ділянки, визначеної у висновку експерта Київського науково - дослідного інституту судових експертиз (119 545 000,00 грн.). При цьому, об'єктивні фактори для зменшення вартості земельної ділянки відсутні. 12.17. Також вказаний звіт про оцінку відхилено судом першої інстанції з підстав того, що в наданій ПАТ АБ «Укргазбанк» копії звіту, ОСОБА_12 вказаний як оцінювач та генеральний директор ТОВ «Кредитне Брокерське Агентство». Оскільки, ОСОБА_12 у Державному реєстрі сертифікованих інженерів - землевпорядників не зареєстрований, ТОВ «Кредитне Брокерське Агентство» не може вважатися суб'єктом оціночної діяльності у сфері оцінки земель. 12.18. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до висновку про відхилення грошових вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до Боржника в розмірі 19 625 805,00 грн, які нараховані за Кредитним договором № 70. 12.19. Грошові вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до Боржника в частині простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 167 498 308,94 грн. за період з 01.11.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 3 850 517,53 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016, були відхилені судом першої інстанції виходячи з наступного. 12.20. Суд першої інстанції дослідивши рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 34/312, відповідно до якого присуджено до стягнення з ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 70 від 28 серпня 2008 року в сумі 176 170 035,84 грн, зазначив, що вказаним рішенням встановлено наступне: 12.21.1. «Як убачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, Банк листом № 241021/5057 від 23.11.2010 повідомив відповідача-1, що згідно з рішенням засідання правління Банку № 32 від 31 серпня 2010 року було припинено нарахування відсотків, в тому числі й за Кредитним договором. Останнім днем нарахування відсотків вважається 31 липня 2010 року. 12.21.2. З витягу протоколу № 32 засідання правління Банку від 31.07.2010 вбачається, що Банк вирішив припинити нарахування відсотків відповідачу-1, у тому числі за Кредитним договором, у зв'язку із значним погіршенням фінансового стану компанії, незадовільним обслуговуванням боргу клієнтом, значним терміном експозиції при реалізації заставного майна, наявністю позовів Банку до суду проти позичальника про звернення стягнення заборгованості за зазначеними вище кредитними договорами, а також із наявністю високої ймовірності прийняття позитивного рішення про стягнення заборгованості з боржника. 12.21.3. Враховуючи наведені обставини суд дійшов висновку про те, що Банк має право на стягнення відсотків лише нарахованих за період до 31 липня 2010 року. Отже, прострочена заборгованість по процентах станом на 31 липня 2010 року складає 29 044 360,27 гривень». 12.22. Керуючись положеннями ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка чинна до 15.12.2017), суд першої інстанції прийнявши до уваги фактичні обставини, які встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 34/312, дійшов до висновку про неправомірність нарахування ПАТ АБ «Укргазбанк» процентів за користування кредитом в розмірі 138 453 948,67 грн. за період з 01.08.2010 по 24.02.2016. 12.23. Також суд першої інстанції встановив, що грошові вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до Боржника в частині присудженої до стягнення рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 34/312 простроченої заборгованості по процентах в розмірі 29 044 360,27 грн були задоволені за рахунок предмета іпотеки (земельної ділянки загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, по бульвару Дружби народів, 44-46, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141) шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 12.24. Щодо заявленої Банком пені за Кредитним договором № 70, то суд першої інстанції зазначив, що наслідком неправомірного нарахування процентів за користування кредитом після 31.07.2010 є неправомірне нарахування пені за прострочення їх сплати. 12.25. Враховуючи вищевикладене, заявлені ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові вимоги, що виникли на підставі Кредитного договору від 28.08.2008 № 70 в розмірі 190 974 631,40 грн повністю відхилено судом першої інстанції. 13. Щодо грошових вимог Банку, що виникли на підставі кредитного договору від 01.10.2008 № 81 в розмірі 212 130 987,41 грн, які складаються із простроченої заборгованості по кредиту в розмірі 45 452 921,53 грн, простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 158 442 389,69 грн за період з 01.12.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 8 235 676,19 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016, то судом першої інстанції прийняте рішення про часткове визнання вказаних вимог виходячи з наступного. 13.1. У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 81 між Банком (Іпотекодержатель) та ВАТ Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П. Загороднього (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (без оформлення заставної) від 20.10.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., та зареєстрований в реєстрі № 8952 (Договір іпотеки № 1). 13.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору іпотеки, дійсний договір забезпечує всі вимоги Іпотекодержателя, які випливають з Кредитного договору № 81, укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником - ВАТ «Київміськбуд - 1», за умовами якого позичальник зобов'язувався не пізніше 25 грудня 2012 року повернути кошти у розмірі 116 700 000 грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20 % річних та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цими договорами. 13.3. Згідно з пунктом 2.1 Договору іпотеки № 1, предметом іпотеки є: нерухоме майно - виробничий комплекс, загальною площею 8588,70 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Лебединська, буд. № 6 (шість), а саме: адміністративний корпус бази УВТК (літера А), площею 1461,60 м2, виробниче (закритий склад бази) (літера Б), площею 5216,50 м2, виробниче (головний склад бази) (літера В), площею 1910,60 м2, та належить Іпотекодавцю на праві власності. 13.4. Також, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 81 між Банком та Боржником було укладено Договір іпотеки (без оформлення заставної) від 20.10.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Заєць І.О., та зареєстрований в реєстрі за № 8955 (Договір іпотеки № 2). 13.5. Відповідно до пункту 2.1 Договору іпотеки № 2, предметом іпотеки є: нерухоме майно - виробничий комплекс, загальною площею 4409,80 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Полярна, буд. № 10 (десять), а саме: адміністративно - побутовий корпус УМБ, площею 1282,00 м2, ремонтні майстерні, площею 2149,50 м2, майстерні та гаражі, площею 978,30 м2 та належить Іпотекодавцю на праві власності. 13.6. Суд першої інстанції встановив, що із поданого розрахунку суми боргу вбачається, що 26.08.2014 сума боргу по кредиту була зменшена на 5 751 260,47 грн, сума боргу по процентам була зменшена на 47 692 465,73 грн. Загальна сума зменшення заборгованості становить 53 443 726,20 грн. 13.6.1. Предмети Договорів іпотеки № 1 та № 2, як встановлено судом першої інстанції, були набуті Банком у власність, що не заперечується представниками Банку та Боржника та підтверджується актами державного виконавця № 45573721/2 та № 45573721/2/1 від 19.08.2016 про реалізацію предметів іпотеки, а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.10.2015р. № 45590937, № 45591795 (том 9, а.с. 86 - 96). 13.6.2. Суд першої інстанції встановив, що сума 53 443 726,20 грн відповідає вартості нерухомого майна, яке було придбано 19.08.2015 ПАТ АБ «Укргазбанк» з прилюдних торгів. 13.7. Також судом першої інстанції встановлено, що у забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 81 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Компанія «Укргазінвест Плюс» (Поручитель - 1), яке виступає поручителем за зобов'язаннями Боржника, було укладено Договір поруки від 03 червня 2009 року. 13.8. Суд першої інстанції в ухвалі від 02.11.2017 зазначив, що ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2016 по справі № 4/30 встановлено, що згідно виписки про операції з цінними паперами за період з 30.04.2014 по 08.05.2014 вбачається, що ПАТ АБ «Укргазбанк» на підставі ухвали суду від 03.04.2014 придбав акції на загальну номінальну вартість 65 495 818,00 грн. шляхом викупу. Згідно витягу з протоколу № 20 засідання правління АБ «Укргазбанк» від 30.04.2014, було прийнято рішення про визнання права власності на вказані акції за ухвалою суду 03.04.2014 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 81 від 01.10.2008 та доручено управлінню депозитарної діяльності АБ «Укргазбанк» здійснити безумовну операцію списання на рахунок у цінних паперах акції, емітентом яких є АБ «Укргазбанк» у кількості 65 495 818 штук, номінальною вартістю 1,00 грн. 13.9. За таких обставин в ухвалі господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 зазначено висновок, що грошові вимоги, що виникли на підставі кредитного договору від 01.10.2008 № 81 в розмірі 45 452 921,53 грн. (прострочена заборгованість по кредиту) підтверджуються матеріалами справи і визнаються господарським судом. 13.10. Грошові вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до Боржника, які виникли за Кредитним договором № 81 в частині простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 158 442 389,69 грн за період з 01.12.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 8 235 676,19 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016, відхилені судом, виходячи з наступного. 13.11. Господарським судом першої інстанції у справі № 927/84/16 встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2014 по справі № 4/30 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», присуджено до стягнення з ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк», зокрема, 47 692 465,73 грн. простроченої заборгованості по процентах. 13.12. Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» господарський суд зазначив, що внаслідок вчинення банком одностороннього правочину, було припинено нарахування відсотків, в тому числі й за кредитним договором № 81 від 01.10.2008. Останнім днем нарахування відсотків вважається 31 липня 2010 року. Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Банк з дотриманням вимог пункту 4.1 кредитного договору № 81 від 01.10.2008 поновив нарахування ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» відсотків за користування кредитом, суд дійшов висновку про те, що Банк має право на стягнення відсотків лише нарахованих за період до 31 липня 2010 року. 13.13. З наведеного, керуючись ст. 35 ГПК України ( у редакції, яка була чинна станом до 15.12.2017), суд першої інстанції дійшов до висновку про неправомірність нарахування ПАТ АБ «Укргазбанк» процентів за користування кредитом в розмірі 158 442 389,69 грн за період з 01.08.2010 по 24.02.2016. 13.14. Також суд першої інстанції дійшов до висновку, що грошові вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до Боржника в частині присудженої до стягнення рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2014 по справі № 4/30 простроченої заборгованості по процентах в розмірі 47 692 465,73 грн були задоволені за рахунок предметів іпотеки (нерухомого майна, придбаного 19.08.2015 ПАТ АБ «Укргазбанк» з прилюдних торгів). 13.15. Обґрунтовуючи відмову у визнанні грошових вимог у вигляді пені нарахованої за Кредитним договором № 81, суд першої інстанції навів висновок про те, що наслідком неправомірного нарахування процентів за користування кредитом після 31.07.2010 є неправомірне нарахування пені за прострочення їх сплати. 13.16. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції визнав заявлені ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові вимоги, що виникли на підставі Кредитного договору від 01.10.2008 № 81, в розмірі 45 452 921,53 грн, а в розмірі 166 678 065,88 грн. - відхилив. 14. Щодо грошових вимог, які виникли на підставі того, що 05 січня 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк»), та Відкритим акціонерним товариством Трест «Київміськбуд - 1» ім. М.П. Загороднього (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Трест «Київміськбуд - 1» імені М.П.Загороднього) було укладено Договір про овердрафтне обслуговування № 52-О (Договір № 52-О), то суд першої інстанції дослідивши подані докази у справі, дійшов до висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт наявності заборгованості за договором № 52-О, ці вимоги повністю визнані господарським судом у розмірі, заявленому Кредитором (37 468 318,18 грн.). 15. Грошові вимоги Банку, що виникли на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах від 05.07.2004р. № 033/04 в розмірі 1 950,00 грн., та що виникли на підставі договору про відкриття рахунків у цінних паперах власникам цінних паперів від 28.05.2010р. № Е - 3/10 в розмірі 3 600,00 грн, і договору від 31.01.2014 № 06/14 в розмірі 240,00 грн., судом першої інстанції на підставі аналізу поданих у справі доказів відхилені. 16. Враховуючи зазначине, судом першої інстанції прийнято рішення про визнання вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього в розмірі 82 921 239,71 грн. та 2 756,00 грн. судового збору, та визначено наступну черговість задоволення грошових вимог: 2 756,00 грн. - І черга задоволення, 80 951 140,66 грн. - ІV черга задоволення, 1 970 099,05 грн. - VІ черга задоволення. Короткий зміст оскаржуваної постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 17. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 у задоволенні апеляційної скарги ПАТ трест «Київміськбуд-1» на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі № 927/84/16 - відмовлено; апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі 927/84/16 задоволено частково; ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі № 927/84/16 скасовано в частині визнання кредиторських вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» і внесення їх до реєстру вимог кредиторів; прийнято в зазначеній частині нове рішення яким: визнано вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" в сумі 439 933 038,47 грн та 2 756 грн витрат на сплату судового збору за подання заяви з кредиторськими вимогами до боржника. Постановлено включити до реєстру вимог кредиторів вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк": 2 756 грн - І черга задоволення, 426 523 434,29 грн - ІV черга задоволення, 14 056 292,77 грн - VІ черга задоволення. 18. Щодо висновку суду першої інстанції про відхилення заявлених грошових вимог Банку до Боржника, які виникли на підставі Кредитного договору № 70 від 28.08.2008, то суд апеляційної інстанції у постанові не погодився з вказаною позицією виходячи з наступного. 18.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції всупереч вимогам ст.35, 43 ГПК України, не було надано власної оцінки обставині, встановленій в межах справи № 34/312, а саме Листу Банку №241021/5057 від 23.11.2010, яким повідомлено Боржника про припинення нарахування відсотків за Кредитним договором № 70 від 28.08.2008. 18.2. Зокрема, у постанові зазначено, що судом першої інстанції на переконання апеляційного суду не враховано положення ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність". 18.3. Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 3.2.2 Кредитного договору № 70 від 08.08.2008 передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також рішенням Правління Банку, Банк має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій, визначених в п.1.4 цього Договору. 18.4. Про намір змінити розмір процентів за надання кредиту та комісій, Банк зобов'язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення вільну відповідну додаткову угоду. 18.5. У разі, якщо Позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів за кредитом та комісій, він зобов'язаний до дати початку застосування нового розміру процентів за надання кредиту та комісій, підписати надану Банком додаткову угоду про внесення змін до цього Договору та повернути її Банку. 18.6. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що умовами договору передбачено, що внесення змін до умов договору стосовно розміру процентних ставок не допускається в односторонньому порядку, внесення змін до таких зобов'язань має бути оформлене належним чином у вигляді додаткової угод. Проте, всупереч положенням ст.43 ГПК України, судом першої інстанції не було враховано зазначені положення Кредитного договору, не було враховано положення чинного законодавства щодо порядку зміни умов кредитного договору, а просто відтворено правові висновки, викладені в рішенні у справі № 34/312 від 01.03.2012, у зв'язку з чим місцевий суд дійшов до неправильного висновку щодо припинення нарахування відсотків за Кредитним договором № 70 від 08.08.2008. 18.7. Суд апеляційної інстанції встановив, що як вбачається з матеріалів справи, ані боржником, ані банком не було надано суду додаткову угоду про припинення нарахування відсотків за Кредитним договором № 70 від 08.08.2008. 18.8 Також суд апеляційної інстанції оцінивши докази у справі дійшов до висновку, що рішення засідання правління АБ «Укргазбанк» №32 від 31.08.2010 було прийнято з метою відображення збільшення валових витрат у бухгалтерському обліку банку, припинення відображення валових доходів та виникнення додаткових витрат на оподаткування, тобто з метою оптимізації оподаткування нарахованого, але не отриманого прибутку. Під припиненням визнання процентів за кредитною заборгованістю ПАТ трест «Київміськбуд-1» імені М.П Загороднього» слід розуміти припинення відображення за рахунками доходів у відповідному звітному періоді у бухгалтерському обліку за відповідним кредитним договором, а не припинення обов'язку боржника сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Протокол №32 від 31.08.2010, як зазначено у оскаржуваній постанові, було складено виключно для внутрішнього документообігу та з метою коригування виникнення податкових зобов'язань. Відтак Лист банку (вих. №241021/5057 від 23.11.2010) судом апеляційної інстанції не вважається односторонньою зміною умов кредитного договору №70 від 28.08.2008. 18.9. На підставі того, що Банком не було зменшено суму заборгованості за Кредитним договором №70 від 28.08.2008, в розрахунку заборгованості, на суму, яку одержав Банк шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (земельну ділянку загальною площею 0,8023 га, що знаходиться у Печерському районі м. Києва, по бульвару Дружби народів, 44-46, кадастровий номер 8000000000:82:277:0141), така сума на переконання суду апеляційної інстанції підлягає зменшенню на 119 545 000,00 грн. (ринкова вартість земельної ділянки станом на 29.01.2016 визначена за результатами судової експертизи), внаслідок чого судом апеляційної інстанції грошові вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до Боржника в розмірі 119 545 000,00 грн відхилено. 18.10. Грошові вимоги що виникли на підставі кредитного договору № 70 від 28 серпня 2008 року, в розмірі 71 429 631,47 грн визнані апеляційним господарським судом. 19. Щодо грошових вимог Банку, які виникли на підставі Кредитного Договору № 81, то суд апеляційної інстанції, на підставі того, що матеріали справи не містять жодних додаткових угод, укладених між Банком та Боржником щодо припинення нарахування відсотків, дійшов до висновку про правомірність нарахування заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 158 442 389,69 грн. за період з 01.12.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 8 235 676,19 грн., нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016. 19.1. Внаслідок чого, заявлені ПАТ АБ «Укргазбанк» грошові вимоги, що виникли на підставі Кредитного договору від 01.10.2008 № 81, в розмірі 212 130 987,41 грн було визнано апеляційним господарським судом в повному обсязі. 19.2. Щодо інших грошових вимог Банку, то суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові дійшов до аналогічних висновків які викладені в ухвалі господарського суду Чернігівської області. 20. На підставі викладеного, судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови зазначено, що грошові вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» частково визнаються господарським судом з зобов'язанням розпорядника майна включити їх до реєстру вимог кредиторів у сумі 306 325 955,77 грн. заборгованості - ІV черга задоволення, 14 056 292, 77 грн. пені - VІ черга задоволення, 2 756,00 грн. витрат на сплату судового збору - І черга задоволення. Грошові вимоги в розмірі 119 550 790,00 апеляційним судом відхиляються. 21. В резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції постановлено: у задоволенні апеляційної скарги ПАТ трест «Київміскбуд-1» на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 р. у справі № 927/84/16 - відмовити; апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі 927/84/16 задовольнити частково; ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі № 927/84/16 вирішено скасувати в частині визнання кредиторських вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» і внесення їх до реєстру вимог кредиторів; прийнято в зазначеній частині нове рішення яким: визнано вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" в сумі 439 933 038,47 грн. та 2 756 грн. витрат на сплату судового збору за подання заяви з кредиторськими вимогами до боржника. Вирішено включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк": 2 756 грн. - І черга задоволення, 426 523 434,29 грн. - ІV черга задоволення, 14 056 292,77 грн. - VІ черга задоволення. 22. Судові рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано нормами статей 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (редакція яка була чинна до 15.12.2017), статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 536, 599, 629, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу 23. Публічне акціонерне товариство трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017, у якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 та залишити в силі ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у вказаній справі. 24. В обґрунтування підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та залишення в силі ухвали господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі № 927/84/16 Боржник наводить наступні доводи: 24.1. Судом апеляційної інстанції безпідставно включено до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 70 від 28.08.2008, оскільки Банк листом від 23.11.2010 № 241021/5057 повідомив Боржника про припинення нарахування процентів за Кредитним договором № 70, що підтверджується встановленими обставинами у рішенні господарського суду міста Києва від 01.03.2012 у справі № 34/312. 24.2. Також судом апеляційної інстанції безпідставно включено до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 81 від 01.10.2008, оскільки Банк листом від 23.11.2010 № 241021/5057 повідомив Боржника про припинення нарахування процентів за Кредитним договором № 81, що підтверджується встановленими обставинами у рішенні господарського суду міста Києва від 06.02.2014 у справі № 4/30. 24.3. У мотивувальній та резолютивній частинах постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 зазначено різні суми грошових вимог Банку до Боржника, які було визнано судом апеляційної інстанції. Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі 25. До Верховного Суду 12.02.2018 від ПАТ АТ "Укргазбанк" надійшов відзив на касаційну скаргу у якому Банк просить суд касаційну скаргу Боржника залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 залишити без змін. 26. У відзиві Банк підтримує позицію апеляційного суду про те, що висновки, які викладені у рішенні господарського суду міста Києва від 01.03.2012 у справі № 34/312 та рішенні господарського суду міста Києва від 06.02.2014 у справі № 4/30, відповідно до ст.ст. 35, 43 ГПК України (у редакції, яка була чинна до 15.12.2017) та ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не можуть свідчити про відмову банку нараховувати відсотки за користування кредитом та пеню, які були нараховані у зв'язку з неналежним виконанням Боржником умов Кредитного договору № 70 від 28.08.2008 та умов Кредитного договору № 81 від 01.10.2008. Позиція Верховного Суду 27. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2018 у справі № 927/84/16 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017; призначено до розгляду касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього на 1 березня 2018. 27.1. У судовому відкритому судовому засіданні, яке відбулося 01.03.2018, оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 927/84/16 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 до 15.03.2018. 27.2. 05.03.2018 до Верховного Суду від ПАТ АБ "Укргазбанк" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги у яких Кредитор зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. ст. 35, 43 ГПК України (редакція яка була чинна до 15.12.2017) та надає пояснення щодо умов Кредитних договорів № 70 та 81 щодо права банку на нарахування процентів за користування кредитними коштами. 28. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу потрібно задовольнити повністю, скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16, а ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 в частині розгляду грошових вимог ПАТ АТ "Укргазбанк" до Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього залишити без змін виходячи з наступного. 29. Відповідно ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 30. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 31. Щодо доводу Боржника про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно включено до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 70 від 28.08.2008, оскільки Банк листом від 23.11.2010 № 241021/5057 повідомив Боржника про припинення нарахування процентів за Кредитним договором № 70, що підтверджується встановленими обставинами у рішенні господарського суду міста Києва від 01.03.2012 у справі № 34/312, колегія суддів зазначає наступне. 32. Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України (редакція яка була чинна до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 33. Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновок, який здійснений судом на підставі дослідження фактичних обставин справи, не є у розумінні ч. 3 ст. 35 ГПК України (редакція яка була чинна до 15.12.2017) обставиною, яка не доказується про розгляді інших справ. 34. Тому на переконання колегії суддів, всупереч положенням статті 35 ГПК України (редакція яка була чинна до 15.12.2017), суд першої інстанції помилково надав преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнивши факти, встановлені цим судом, з їх юридичною оцінкою. 35. Разом з тим, лист № 241021/5057 від 23.11.2010, яким Банк повідомив Боржника, що згідно з рішенням засідання правління Банку № 32 від 31 серпня 2010 року було припинено нарахування відсотків, в тому числі й за Кредитним договором є у розумінні ч. 3 ст. 35 ГПК України (редакція яка була чинна до 15.12.2017) обставиною, встановленою рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили. 36. Зазначаючи про те, що судом першої інстанції всупереч вимогам ст.35, 43 ГПК України, не було надано власної оцінки обставині, встановленій в межах справи № 34/312, а саме Листу Банку №241021/5057 від 23.11.2010, яким повідомлено Боржника про припинення нарахування відсотків за Кредитним договором № 70 від 28.08.2008, суд апеляційної інстанції у відповідності до положень ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначив, що внесення змін до умов договору стосовно розміру процентних ставок не допускається в односторонньому порядку, внесення змін до таких зобов'язань має бути оформлене належним чином у вигляді додаткової угод. 37. Колегія суддів зазначає, що Лист Банку №241021/5057 від 23.11.2010, яким повідомлено Боржника про припинення нарахування відсотків за Кредитним договором № 70 від 28.08.2008 не свідчить про внесення змін до умов договору стосовно розміру процентних ставок, а є доказом який свідчить про прийняття Банком рішення про припинення нарахування відсотків. За таких обставин не вбачається порушення положень ч. 4 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у Листі Банку №241021/5057 від 23.11.2010, яким повідомлено Боржника про припинення нарахування відсотків за Кредитним договором № 70 від 28.08.2008. 38. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог суду ПАТ АБ «Укргазбанк» було надано копію договору іпотеки (без оформлення заставної) від 29.09.2008 та письмові пояснення із змісту яких вбачається, що право власності на земельну ділянку (предмет іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язання Боржника за Кредитним договором №70 від 28.08.2008) перейшло до ПАТ АБ «Укргазбанк» у передбаченому Законом України «Про іпотеку» та договором іпотеки позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Право власності було набуто за ціною 22 192 000,00 грн відповідно рішення колегіального органу банку (том 16, а.с. 24 - 37). 39. Згідно ч. 6 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. 40. Відповідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. 41. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 42. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). (Правова позиція Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 30.03.2016 у справі № 6-1851цс15). 43. За таких обставин, колегія суддів враховуючи встановлені фактичні обставини справи, на підставі ч. 6 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" підтримує висновок суду першої інстанції, що грошові вимоги, які виникли на підставі кредитного договору від 28.08.2008 № 70 в розмірі 190 974 631,40 грн. повністю відхиляються господарським судом. 44. Вищезазначене частково підтверджує довід Боржника, що судом апеляційної інстанції безпідставно включено до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 70 від 28.08.2008, оскільки Банк листом від 23.11.2010 № 241021/5057 повідомив Боржника про припинення нарахування процентів за Кредитним договором № 70, що підтверджується встановленими обставинами у рішенні господарського суду міста Києва від 01.03.2012 у справі № 34/312, зокрема вказаний довід визнається колегією суддів в частині безпідставного включення судом апеляційної інстанції до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 70 від 28.08.2008. 45. Щодо доводу Боржника про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно включено до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 81 від 01.10.2008, оскільки Банк листом від 23.11.2010 № 241021/5057 повідомив Боржника про припинення нарахування процентів за Кредитним договором № 81, що підтверджується встановленими обставинами у рішенні господарського суду міста Києва від 06.02.2014 у справі № 4/30, колегія суддів зазначає наступне. 46. Суд першої інстанції визнав грошові вимоги Банку, які виникли на підставі Кредитного договору № 81 на суму 45 452 921,53 грн. (прострочена заборгованість по кредиту). 47. Щодо вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до Боржника в частині простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 158 442 389,69 грн за період з 01.12.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 8 235 676,19 грн., нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016, то суд вказані вимоги відхилив, посилаючись на встановлені у справі № 4/30 обставини справи про те, що Банк листом № 241021/5057 від 23.11.2010 повідомив Боржника, що згідно з рішенням засідання правління Банку № 32 від 31 серпня 2010 року було припинено нарахування відсотків, в тому числі й за Кредитним договором. Останнім днем нарахування відсотків вважається 31 липня 2010 року. 48. Суд апеляційної інстанції на підставі того, що матеріали справи не містять жодних додаткових угод, укладених між Банком та Боржником щодо припинення нарахування відсотків, дійшов до висновку про правомірність нарахування заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 158 442 389,69 грн за період з 01.12.2008 по 24.02.2016, пені за несвоєчасну сплату відсотків в розмірі 8 235 676,19 грн, нарахованої за період з 25.02.2015 по 24.02.2016. 49. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що грошові вимоги, що виникли на підставі кредитного договору від 01.10.2008 № 81 в розмірі 45 452 921,53 грн. (прострочена заборгованість по кредиту) підтверджуються матеріалами справи, з підстав встановлених судом першої інстанції фактичних обставини справи про те, що: 49.1. З поданого розрахунку суми боргу вбачається, що 26.08.2014 сума боргу по кредиту була зменшена на 5 751 260,47 грн., сума боргу по процентам була зменшена на 47 692 465,73 грн. Загальна сума зменшення заборгованості становить 53 443 726,20 грн., дана сума відповідає вартості нерухомого майна, яке було придбано 19.08.2015 ПАТ АБ «Укргазбанк» з прилюдних торгів. 49.2. Факт набуття ПАТ АБ «Укргазбанк» права власності на нерухоме майно не заперечується представниками Банку та Боржника та підтверджується актами державного виконавця № 45573721/2 та № 45573721/2/1 від 19.08.2016 про реалізацію предметів іпотеки, а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 13.10.2015р. № 45590937, № 45591795 (том 9, а.с. 86 - 96). 50. Разом з тим, суд касаційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що зазначені висновки у рішенні господарського суду міста Києва по справі № 4/30 є преюдиційними обставинами, зокрема це висновок суду, про те, що внаслідок вчинення банком одностороннього правочину, було припинено нарахування відсотків, в тому числі й за Кредитним договором № 81 від 01.10.2008. Останнім днем нарахування відсотків вважається 31 липня 2010 року. 51. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4-5 ГПК України (редакція яка була чинна станом на дату прийняття ухвали суду першої інстанції від 02.11.2017 та постанови суду апеляційної інстанції від 13.12.2017), господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. 52. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2014 по справі № 4/30 частково задоволені позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк», присуджено до стягнення з ПАТ Трест «Київміськбуд - 1» на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 81 від 01 жовтня 2008 року в сумі 167 392 465,73 гривень, з яких: 116 700 000 гривень - заборгованість за кредитом; 47 692 465,73 грн - прострочена заборгованість по процентах. 53. Беручи до уваги встановлену фактичну обставину про те, що сума боргу, яка виникла на підставі Кредитного договору № 81 по процентам була зменшена на 47 692 465,73 грн. Загальна сума зменшення заборгованості становить 53 443 726,20 грн., дана сума відповідає вартості нерухомого майна, яке було придбано 19.08.2015 ПАТ АБ «Укргазбанк» з прилюдних торгів, та враховуючи прийняте рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2014 по справі № 4/30, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про неправомірність нарахування ПАТ АБ «Укргазбанк» процентів за користування кредитом на підставі Кредитного договору № 81 в розмірі 158 442 389,69 грн за період з 01.08.2010 по 24.02.2016. 54. У зв'язку з наведеним, суд касаційної інстанції не вбачає порушення норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, щодо відхилення нарахованої суми пені за несвоєчасну сплату відсотків, на підставі Кредитного договору № 81, в розмірі 8 235 676,19 грн, яка була нарахована за період з 25.02.2015 по 24.02.2016. 55. Зазначене дає підстави дійти до висновку про часткову обґрунтованість доводу Боржника про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно включено до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 81 від 01.10.2008, оскільки Банк листом від 23.11.2010 № 241021/5057 повідомив Боржника про припинення нарахування процентів за Кредитним договором № 81, що підтверджується встановленими обставинами у рішенні господарського суду міста Києва від 06.02.2014 у справі № 4/30. 56. Зокрема зазначений довід на переконання колегії суддів, є обґрунтований та такий, що підтверджений встановленими фактичними обставинами справи в частині того, що судом апеляційної інстанції безпідставно включено до реєстру вимог кредиторів Боржника грошові вимоги по сплаті процентів за користування кредитними коштами, які було надано відповідно до умов Кредитного договору № 81 від 01.10.2008. 57. Згідно ч. 2 ст. 309 ГПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 58. Відповідно ст. 312 ГПК України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 59. За таких обставин, ухвала господарського суду Чернігівської області, якою визнано грошові вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" до ПАТ трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього у сумі 2 756,00 грн. - І черга задоволення, 80 951 140,66 грн. - ІV черга задоволення, 1 970 099,05 грн. - VІ черга задоволення підлягає залишенню в силі, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017, якою вказану ухвалу скасовано в частині визнання кредиторських вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» і внесення їх до реєстру вимог кредиторів, та прийнято нове рішення, яким визнано вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" в сумі 439 933 038,47 грн та 2 756 грн витрат на сплату судового збору за подання заяви з кредиторськими вимогами до Боржника та включено до реєстру вимог кредиторів вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк": 2 756 грн - І черга задоволення, 426 523 434,29 грн - ІV черга задоволення, 14 056 292,77 грн - VІ черга задоволення - підлягає скасуванню. 60. Враховуючи необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції, довід Боржника про те, що у мотивувальній та резолютивній частинах постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 зазначено різні суми грошових вимог Банку до Боржника, які було визнано судом апеляційної інстанції судом касаційної інстанції відхиляється. Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" імені М.П. Загороднього на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 927/84/16 скасувати. 3. Ухвалу господарського суду Чернігівської області від 02.11.2017 у справі № 927/84/16 в частині визнання кредиторських вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» і внесення їх до реєстру вимог кредиторів залишити в силі. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий С.В. Жуков Судді В.В. Білоус Н.Г. Ткаченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/72822886

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою керуючого санацією державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" – арбітражного керуючого Булижина Ігоря Володимировича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року у справі № Б-50/120-09 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Санлайт України С.Р.Л." до державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" про визнання банкрутом, в с т а н о в и л а: У листопаді 2015 року до Господарського суду Харківської області у межах справи про банкрутство державного підприємства "Харківський державний приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" (далі – ДП "Харківський державний приладобудівний завод") звернувся заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі державного концерну "Укроборонпром" (далі – ДК "Укроборонпром") із заявою про: – визнання недійсними результатів аукціону, які оформлено протоколом від 25 вересня 2012 року № 12, із продажу будівлі корпусу № 12 літ. "Ж-8" загальною площею 22 549,7 кв. м, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 99, проведеного товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр"; – визнання недійсним укладеного між боржником і товариством з обмеженою відповідальністю "Електронні технології України" (далі – ТОВ "Електронні технології України") договору купівлі-продажу зазначеної будівлі від 24 жовтня 2012 року; – зобов'язання повернути цю будівлю у власність держави та господарське відання ДП "Харківський державний приладобудівний завод"; – застосування правових наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та зобов'язання ТОВ "Електронні технології України" повернути спірну будівлю на баланс ДП "Харківський державний приладобудівний завод". Заяву мотивовано тим, що спірний аукціон підготовлено та проведено із порушенням вимог закону. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року до участі у справі залучено покупця спірного майна – ТОВ "Електронні технології України" та організатора торгів – товарну біржу "Всеукраїнський торгівельний центр". Ухвалою Господарського суду Харківської області від 7 липня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром". Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 7 липня 2016 року скасовано, заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" задоволено. Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2017 року залишив без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), керуючий санацією ДП "Харківський приладобудівний завод" – арбітражний керуючий Булижин І.В., посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 року № 2171-ХІІ (далі – Закон № 2171-ХІІ), статей 20, 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ (далі – Закон № 2343-ХІІ), статті 261 ЦК, внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року та залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської області від 7 липня 2016 року. На обгрунтування своїх доводів керуючий санацією ДП "Харківський приладобудівний завод" – арбітражний керуючий Булижин І.В. долучив до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 19 березня 2013 року у справах № 49/296-б та № 5/38б, від 3 вересня 2013 року у справі № 914/413/13-г, від 14 січня 2014 року у справі № 905/5430/13, від 13 листопада 2007 року у справі № 12/154пд, від 6 жовтня 2015 року у справі № Б-39/248-09, від 3 квітня 2017 року у справі № 910/15658/16, від 2 березня 2017 року у справі № 910/12557/16, від 22 березня 2017 року у справі № 924/1270/15, від 9 серпня 2016 року у справі № 923/1959/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 911/5137/15. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява керуючого санацією ДП "Харківський приладобудівний завод" – арбітражного керуючого Булижина І.В. підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 5 серпня 2009 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Харківський державний приладобудівний завод". Ухвалою Господарського суду Харківської області від 6 листопада 2009 року введено (запроваджено) процедуру санації ДП "Харківський державний приладобудівний завод", встановлено термін її проведення до 6 листопада 2010 року та призначено керуючим санацією боржника арбітражного керуючого Задружного Д.Р. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 9 серпня 2010 року керуючим санацією ДП "Харківський державний приладобудівний завод" призначено арбітражного керуючого Байдацького О.І. та зобов'язано керуючого санацією виконати вимоги ухвали суду від 6 листопада 2009 року в повному обсязі, в тому числі надати суду план санації разом із протоколом зборів комітету кредиторів для прийняття судом відповідного рішення. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2010 року задоволено клопотання керуючого санацією, продовжено строк процедури санації на 6 місяців, тобто до 6 травня 2011 року, затверджено запропонований керуючим санацією план санації боржника. Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 червня 2013 року задоволено клопотання голови комітету кредиторів про задоволення заяви керуючого санацією про його дострокове звільнення, задоволено клопотання ДК "Укроборонпром" про задоволення заяви керуючого санацією про його дострокове звільнення, задоволено заяву арбітражного керуючого Байдацького О.І. про його дострокове звільнення від виконання покладених на нього обов'язків керуючого санацією ДП "Харківський державний приладобудівний завод", звільнено арбітражного керуючого Байдацького О.І. від виконання покладених на нього обов'язків керуючого санацією ДП "Харківський державний приладобудівний завод", призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Булижина І.В. Будівля корпусу № 12 літ. "Ж-8" загальною площею 22 549,7 кв. м, розташована за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 99, неодноразово виставлялася на продаж на аукціонах. 25 вересня 2012 року відбувся аукціон із продажу майна боржника –будівлі корпусу № 12 літ. "Ж-8" загальною площею 22 549,7 кв. м, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 99, оформлений протоколом № 12, проведений товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр". За результатами цього аукціону між ДП "Харківський державний приладобудівний завод" і переможцем аукціону – ТОВ "Електронні технології України" укладено договір купівлі-продажу від 24 жовтня 2012 року. За цим договором ТОВ "Електронні технології України" сплатило ДП "Харківський державний приладобудівний завод" грошові кошти у сумі 626 268,00 грн. Інформацію про проведення аукціону з продажу спірного майна було опубліковано 3 вересня 2012 року у Всеукраїнському інформаційному виданні "Товарообіг та аукціони" № 18 (21). У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився із судом апеляційної інстанції, який, задовольняючи заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДП "Укроборонпром", дійшов висновку про те, що організатор аукціону порушив положення статті 15 Закону № 2171-ХІІ щодо порядку організації аукціону, а саме не здійснив публікації в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, що є суттєвим порушенням, оскільки тягне за собою обмеження можливих учасників, які могли взяти участь в аукціоні, створити конкуренцію, а отже продаж могло бути здійснено за вищою ціною. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із положень статті 15 Закону № 2171-ХІІ у редакції від 13 січня 2012 року, застосував цю норму матеріального права до правовідносин, що виникли на стадії санації; за наявності висновку суду першої інстанції про сплив позовної давності не вирішив клопотання ТОВ "Електронні технології України" про застосування наслідків спливу позовної давності. У справах №№ 49/296-б, 5/38б, 914/413/13-г, 905/5430/13, 12/154пд, Б-39/248-09, копії постанов у яких надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 15 Закону № 2171-ХІІ, статей 20, 30 Закону № 2343-ХІІ, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів застосував положення статті 15 Закону № 2171-ХІІ в інших редакціях (не в редакції від 13 січня 2012 року), до правовідносин, які виникли на інших стадіях банкрутства (не санації), за інших встановлених судом обставин (постанови від 19 березня 2013 року, від 3 вересня 2013 року, від 14 січня 2014 року, від 13 листопада 2007 року, від 6 жовтня 2015 року). Отже, зі змісту оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України та зазначених рішень Вищого господарського суду України, копії яких додано до заяви, не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – положень статті 15 Закону № 2171-ХІІ, статей 20, 30 Закону № 2343-ХІІ. У справах №№ 910/15658/16, 910/12557/16, 924/1270/15, 923/1959/15, № 911/5137/15, копії постанов у яких надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 261 ЦК, Вищий господарський суд України при вирішенні спорів зазначив, що у разі встановлення у справі спливу позовної давності та подачі стороною у спорі заяви про застосування наслідків спливу позовної давності суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право (постанови від 3 квітня 2017 року, від 2 березня 2017 року, від 22 березня 2017 року, від 9 серпня 2016 року, від 2 листопада 2016 року). Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – положень статей 261–268 ЦК, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні зазначених норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність згідно із статтею 257 ЦК встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 258 ЦК передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (зокрема, Законом № 2343-ХII). Відповідно до статті 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4). Таким чином, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв’язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК). У справі, яка розглядається, судом першої інстанції встановлено, що аукціон із продажу будівлі корпусу № 12 літ. "Ж-8" відбувся 25 вересня 2012 року, договір купівлі-продажу майна боржником і переможцем торгів укладено за результатами його проведення 24 жовтня 2012 року, натомість заява заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" надійшла до господарського суду 20 листопада 2015 року – зі спливом як строку, встановленого частиною 1 статті 20 Закону № 2343-ХII, так і загального строку позовної давності. 21 червня 2016 року ТОВ "Електронні технології України" подало до Господарського суду Харківської області клопотання про застосування строків позовної давності до вимог заступника Генерального прокурора України. Оскільки Господарський суд Харківської області ухвалою від 7 липня 2016 року відмовив у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" із підстав її необґрунтованості, цей суд не розглядав клопотання ТОВ "Електронні технології України" про застосування наслідків спливу позовної давності. Однак Харківський апеляційний господарський суд постановою від 1 грудня 2016 року прийняв нове рішення, згідно з яким задовольнив заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" та у порушення наведених норм матеріального права не розглянув заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ДК "Укроборонпром" про застосування наслідків спливу позовної давності. У свою чергу Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2017 року, залишаючи без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року про задоволення заявлених вимог, також не надав правової оцінки клопотанню ТОВ "Електронні технології України" про застосування наслідків спливу позовної давності. Наведене свідчить, що у справі, яка розглядається, ні суд касаційної інстанції, ні суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість заявлених вимог, при вирішенні спору не застосували до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і не з'ясували причин і наслідків такого спливу. Зважаючи на викладене, постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарським судом апеляційної інстанції зазначені фактичні обставини щодо пропуску позовної давності у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини 2 статті 11125 ГПК. Беручи до уваги наведене, заява керуючого санацією державного підприємства "Харківський приладобудівний завод" – арбітражного керуючого Булижина І.В. підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року у справі № Б-50/120-09 – скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву керуючого санацією державного підприємства "Харківський приладобудівний завод" – арбітражного керуючого Булижина Ігоря Володимировича задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2017 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 1 грудня 2016 року у справі № Б-50/120-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.С. Берднік судді: А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Постанова від 23 серпня 2017 року № 3-566гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/480EC7834018B43AC225819C002614BE

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2015 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі – ПАТ «ПУМБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач зазначав, що 8 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі – ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 170 тис. доларів США для купівлі будинку та земельної ділянки на строк до 8 серпня 2027 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 8 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1. Господарський суд Запорізької області постановою від 20 серпня 2009 року фізичну особу – підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1) визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатора. У ході ліквідаційної процедури між ОСОБА_1 в особі ліквідатора та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, які були предметом іпотеки. Вищий господарський суд України 7 липня 2010 року постанову Господарського суду Запорізької області про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_1 скасував, провадження у справі припинив. Позивач також зазначав, що ОСОБА_1 не виконує зобов'язань за кредитним договором: станом на 7 грудня 2014 року заборгованість за кредитним договором становила 242 тис. 298 доларів США 17 центів. Посилаючись на те, що зобов'язання, забезпечене іпотекою, не виконане й іпотека зберігає свою чинність при переході права власності на предмет іпотеки до відповідачів, а тому вказане майно підлягає відчуженню у порядку статті 23 Закону України «Про іпотеку», позивач просив: звернути стягнення на предмет іпотеки – зазначений житловий будинок, який належить ОСОБА_2; установити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів у ході виконавчого провадження; установити початкову ціну реалізації предмета іпотеки згідно з експертною оцінкою суб'єкта оціночної діяльності, залученого органом державної виконавчої служби у ході виконавчого провадження. Ленінський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 11 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року, у задоволенні позовних вимог ПАТ «ПУМБ» відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 червня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2015 року ПАТ «ПУМБ» просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 23 Закону України «Про іпотеку». На обґрунтування заяви ПАТ «ПУМБ» надало копію постанови Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «ПУМБ» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 8 серпня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 170 тис. доларів США для купівлі будинку та земельної ділянки на строк до 8 серпня 2027 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 8 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1. Господарський суд Запорізької області постановою від 20 серпня 2009 року ФОП ОСОБА_1 визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатора. Цей же суд ухвалою від 9 жовтня 2009 року (з урахуванням ухвал від 19 і 20 квітня 2010 року про виправлення описок) скасував обтяження іпотекою на об’єкт нерухомого майна – будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 та зобов’язав приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу та Запорізьку філію Державного підприємства «Інформаційний центр Міністерства юстиції України» виключити з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заборону на вказане нерухоме майно. Під час ліквідаційної процедури згідно з протоколом проведення відкритих торгів від 21 грудня 2009 року було проведено відкриті торги (аукціон) з продажу зазначеного житлового будинку; переможцем аукціону стала ОСОБА_2, запропонувавши ціну 160 тис. грн. За виключенням гарантійного внеску в розмірі 15 тис. 878 грн переможець аукціону перерахував 144 тис. 122 грн на рахунок організатора відкритих торгів ПП «Центр антикризових технологій». 24 грудня 2009 року грошові кошти від реалізації вказаного нерухомого майна в розмірі 142 тис. 116 грн 51 коп. були перераховані на рахунок ПАТ «ПУМБ» як кредитора третьої черги для погашення кредиторських вимог та зараховані банком на погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. 31 травня 2010 року між ліквідатором, що діяв в інтересах ОСОБА_1, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначених будинку та земельної ділянки, які були предметом іпотеки. Вищий господарський суд України постановою від 7 липня 2010 року постанову Господарського суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року та ухвалу цього ж суду від 9 жовтня 2009 року скасував, провадження у справі про банкрутство припинив. Станом на 7 грудня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 242 тис. 298 доларів США 17 центів. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «ПУМБ», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що іпотекодержатель не має права вимагати звернення стягнення на майно, яке раніше було передане йому в іпотеку, оскільки це майно було реалізоване в ході ліквідаційної процедури з припиненням його обтяження іпотекою і виручені від його реалізації грошові кошти перераховані на рахунок ПАТ «ПУМБ» як кредитора третьої черги для погашення кредиторських вимог та зараховані банком на погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором. Разом з тим у наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року міститься висновок про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування судового рішення про визнання фізичної особи – підприємця банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та скасування арештів на майно боржника й інших обмежень щодо розпорядження його майном, а також про поширення на особу, до якої перейшло право власності на нерухоме майно – предмет іпотеки, відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором. Отже, указана постанова Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки у справі, за результатами перегляду якої вона прийнята, та у справі, яка переглядається, суди встановили різні фактичні обставини. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року та рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-1142цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2456CCCD1CEA52ABC2258183004D6A93

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання наступного набувача іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, в с т а н о в и л и : У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги наявністю непогашеної заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2015 року, позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2015 року залишені без змін. У липні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року і просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 23 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та призвело до невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права. На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, 27 лютого 2015 року та 11 квітня 2012 року, постанову Вищого господарського суду України від 9 лютого 2015 року та постанову Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 3-137гс16. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Під час розгляду справи суди встановили, що 28 квітня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 78 тис. 710 доларів США зі сплатою 12 % річних до 10 квітня 2021 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку банку квартиру, яка належала їй на праві власності. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2014 року стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 717 тис. 205 грн 60 коп. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 червня 2014 року в порядку статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порушено провадження в справі про банкрутство ПТ «Євтушенко і Ко», учасником якого була фізична особа-підприємець ОСОБА_2. Постановою Господарського суду Харківської області від 8 липня 2014 року ПТ «Євтушенко і Ко» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою цього ж суду від 29 вересня 2014 року включено до складу ліквідаційної маси банкрута майнові активи його засновників, у тому числі й спірну квартиру, що належала на праві власності ОСОБА_2. У зв'язку з відкриттям ліквідаційної процедури квартиру було звільнено від обтяження іпотекою та продано на публічних торгах. На підставі свідоцтва про право власності від 3 жовтня 2014 року право власності на квартиру набула ОСОБА_1. Постановою Вищого господарського суду України від 25 лютого 2015 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 29 вересня 2014 року скасовано, провадження у справі про банкрутство ПТ «Євтушенко і Ко» припинено. Відмовляючи ПАТ «Укрсоцбанк» у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що квартира, яка була предметом іпотеки за кредитним договором, відчужена в процесі ліквідаційної процедури боржника. При цьому суди посилались на те, що таке відчуження здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тому вимоги статті 23 Закону України «Про іпотеку» не підлягають застосуванню, оскільки право власності у відповідачки виникло у результаті публічних торгів, проведених у порядку ліквідаційної процедури. Разом з тим у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року, 27 лютого 2015 року та 11 квітня 2012 року, постанові Вищого господарського суду України від 9 лютого 2015 року та постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року суди касаційних інстанцій зазначили, що в разі відчуження майна у порядку ліквідаційної процедури всі права та обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки, переходять до нового власника. Отже, існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 23 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки. Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника. Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. За змістом зазначених норм іпотека не припиняється при переході прав на іпотечне майно, якщо не наступили обставини, визначені законом, зокрема статтею 17 Закону України «Про іпотеку» або статтею 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». При цьому факт реалізації іпотечного майна (стаття 17 Закону «Про іпотеку») припиняє іпотеку лише за умови дотримання положень статей 23 та 11 цього Закону. Разом з тим відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов’язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси. За змістом статті 45 цього Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов’язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку. За таких умов у зв’язку з припиненням основного зобов’язання погашенням припиняється і похідне зобов’язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту. Разом з тим відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відтак скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно, та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням прав. Оскільки реалізація майна, переданого в іпотеку, відбулась за процедурою, встановленою для визнання особи банкрутом у порядку ліквідаційної процедури, започаткованої на підставі судового рішення, то скасування відповідного судового рішення поновлює усі припинені у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, у забезпечення яких було укладено договір іпотеки, з відновленням усіх прав та обов’язків сторін цього договору. Суди у справі установили, що предметом іпотеки було майно, яке належало засновнику ПТ «Євтушенко і Ко» - ОСОБА_2 та яке забезпечувало кредитні зобов’язання перед ПАТ Укрсоцбанк», при чому не товариства-банкрута, а його засновника ОСОБА_2. Відмовляючи в позові, суди не звернули уваги на зазначені обставини, та не надали оцінки обґрунтованості внесення іпотечного майна до ліквідаційної маси товариства-банкрута з огляду на скасування судового рішення про визнання банкрутом та не з’ясували факту поновлення правовідносин, які виникли на підставі договору іпотеки й переходу обтяження до набувача майна. Крім того, у позовних вимогах ПАТ «Укрсоцбанк» просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах, що регулюється положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», зокрема щодо зазначення в разі задоволення позову в рішенні суду загального розміру вимог та усіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходів щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Відповідно до статті 3602 ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору. За таких обставин рішення судів у цій справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2015 року та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Правова позиція у справі № 6-1803цс16 Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки. Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника. Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. За змістом зазначених норм іпотека не припиняється при переході прав на іпотечне майно, якщо не наступили обставини, визначені законом, зокрема статтею 17 Закону України «Про іпотеку» або статтею 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». При цьому факт реалізації іпотечного майна (стаття 17 Закону «Про іпотеку») припиняє іпотеку лише за умови дотримання положень статей 23 та 11 цього Закону. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 31 травня 2017 року № 6-1803цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C72A70FA3BB07F7BC2258146005A8122

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Франко-термінал» – Смолова К.В., Палкіна А.Ю., публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» – Труфанової О.С., Української універсальної біржі – Сколоти А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року, постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2016 року та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року у справі № Б26/198-09 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Франко-термінал» (далі – ТОВ «Франко-термінал») про визнання банкрутом, в с т а н о в и л а: У травні 2016 року в межах провадження у справі № Б26/198-09 про банкрутство ТОВ «Франко-термінал» ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із заявою про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна банкрута та договору купівлі-продажу від 25 березня 2016 року, укладеного між ТОВ «Франко-термінал» в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1 і переможцем аукціону – фізичною особою ОСОБА_2. Заяву обґрунтовано тим, що ПАТ КБ «Приватбанк» є заставним кредитором у справі про банкрутство ТОВ «Франко-термінал», а майно, продане на аукціоні 25 березня 2016 року, перебувало у заставі банку. ПАТ КБ «Приватбанк» вважає, що аукціон проведено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки початкова вартість майна під час продажу на аукціоні становила 1 313 430,40 грн, однак майно продано фізичній особі ОСОБА_2 лише за 52 537,60 грн; при проведенні аукціону початкову вартість було знижено на 96 кроків, що призвело до реалізації предмета застави за зниженою ціною; на момент проведення аукціону строк дії висновку незалежної оцінки (липень 2015 року) проданого нерухомого майна закінчився; актуалізації оцінки майна на дату проведення аукціону ліквідатор не здійснив; на протоколі від 25 березня 2016 року № 1 за результатами проведеного аукціону відсутній підпис продавця, а отже протокол оформлено з порушенням порядку, зазначеного в оголошенні; фотографії майна, розміщені на сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України, зроблено взимку, і невідомо, чи були на об’єктах оголошення про їх продаж на дату проведення аукціону; заявки від покупців майна майже ідентичні, гарантійні внески сплачено через один і той самий термінал в один час, у зв’язку з чим кредитор допускає, що учасники аукціону могли бути пов’язаними особами; договір купівлі-продажу майна банкрута не посвідчено нотаріально. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2016 року, у задоволенні заяви ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року зазначені судові рішення залишено без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № Б26/198-09 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 41, 43, 44, 58 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, чинній з 19 січня 2013 року; далі – Закон № 2343-XII), просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2016 року, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсними результатів аукціону від 25 березня 2016 року та договору купівлі-продажу. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 02 червня 2015 року у справі № 13/5025/2136/11, від 22 березня 2016 року у справі № 5009/4987/12, від 08 листопада 2016 року у справі № 901/2966/13, а також копію постанови Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПАТ КБ «Приватбанк» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 серпня 2009 року порушено провадження у справі № Б26/198-09 про банкрутство ТОВ «Франко-термінал»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та інш, а ухвалою цього ж суду від 08 вересня 2009 року введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна боржника та зобов’язано ТОВ «Франко-термінал» вчинити певні дії. Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2010 року затверджено реєстр вимог кредиторів, зокрема вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» на суму 8 184 520,55 – першої черги, на суму 75 000,00 грн і 30 167,78 грн – шостої черги. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року ТОВ «Франко-термінал» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора, якого зобов’язано вчинити певні дії. 15 січня 2014 року між ТОВ «Франко-термінал» в особі ліквідатора та Українською універсальною біржею укладено договір № Б-15/01/14-ДН про проведення аукціону, а ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04 березня 2014 року Українську універсальну біржу визнано учасником провадження у справі про банкрутство ТОВ «Франко-термінал». Заставним кредитором ПАТ КБ «Приватбанк» у листі від 20 липня 2015 року № 20/07-15 погоджено продаж заставного майна банкрута – комплексу нежитлових будівель і споруд овочесховища, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., смт Новомиколаївка, вул. Степова, 1/4, шляхом проведення аукціону за початковою вартістю 2 052 235,00 грн, яка відповідає висновку незалежної оцінки від 01 липня 2015 року, без можливості зниження початкової вартості на цьому аукціоні. 19 вересня 2015 року на офіційних веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України оприлюднено оголошення про призначення на 16 жовтня 2015 року аукціону з продажу майна банкрута за початковою вартістю 2 052 235,00 грн без можливості зниження початкової вартості. Через відсутність учасників аукціон, призначений на 16 жовтня 2015 року, визнано таким, що не відбувся, про що на офіційних веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України оприлюднено відповідне повідомлення. У листі від 12 листопада 2015 року № 12/11-5 ПАТ КБ «Приватбанк» погодило проведення повторного і в разі необхідності – другого повторного аукціону – з продажу майна банкрута ТОВ «Франко-термінал», що перебуває у заставі банку, на умовах, визначених статтями 65, 66 Закону № 2343-XII. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2015 року надано згоду на подальший продаж заставного майна ТОВ «Франко-термінал» у порядку та на умовах, визначених статтями 65, 66 Закону № 2343-XII, з урахуванням початкової вартості останнього аукціону в сумі 2 052 235,00 грн, погодженої заставним кредитором ПАТ КБ «Приватбанк». За умовами додаткової угоди від 25 грудня 2015 року № 12 до договору від 15 січня 2014 року № Б-15/01/14-ДН організатор зобов’язався протягом двох місяців із дня підписання цієї угоди провести повторний аукціон з можливістю зниження початкової вартості, але не нижче граничної вартості, яка становить 50 % від початкової вартості. У зв’язку з проведенням повторного аукціону початкова вартість спірного майна зменшена на 20 % від початкової вартості попереднього аукціону і становить 1 641 788,00 грн. Кінцевий термін подання заявок на участь в аукціоні – 15 січня 2016 року. Повторний аукціон було призначено на 29 січня 2016 року, про що на офіційних веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України оприлюднено відповідне оголошення. У зв’язку з відсутністю бажаючих взяти у ньому участь повторний аукціон не відбувся. 22 січня 2016 року між ліквідатором ТОВ «Франко-термінал» та Українською універсальною біржею укладено додаткову угоду № 13 до договору від 15 січня 2014 року № Б-15/01/14-ДН, за умовами якої організатор зобов’язався протягом двох місяців з дня підписання цієї угоди провести другий повторний аукціон з можливістю зниження початкової вартості відповідно до частини четвертої статті 66 Закону № 2343-XII. У зв’язку з проведенням другого повторного аукціону початкова вартість спірного майна зменшена на 20 % від початкової вартості попереднього аукціону і становить 1 313 430,40 грн. Другий повторний аукціон з продажу майна банкрута призначено на 25 березня 2016 року, про що на офіційних веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України розміщено публікацію № 27507. Відповідно до протоколу № 1 про проведення другого повторного аукціону від 25 березня 2016 року на продаж виставлено нерухоме майно овочесховища, що складається із комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 6 385,7 кв. м, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, смт Новомиколаївка, вул. Степова, 1/4; стартова (початкова) вартість лоту – 1 313 430,40 грн без ПДВ, крок аукціону – один відсоток від стартової (початкової) вартості лоту, що становить 13 134,30 грн; учасниками аукціону зареєстровано громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_2. У зв’язку з відсутністю пропозицій учасників аукціону ліцитатор знижував початкову вартість на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір. Після зниження початкової вартості на крок аукціону (13 134,30 грн) до ціни в розмірі 13 134,70 грн, обидва учасники погодилися із запропонованою ціною. Після підвищення ціни на крок аукціону до ціни в розмірі 52 537,60 грн учасник ОСОБА_2 погодився із запропонованою ліцитатором ціною і був оголошений переможцем. Відповідний протокол підписано заступником директора Української універсальної біржі, переможцем аукціону ОСОБА_2, затверджено ліквідатором ТОВ «Франко-термінал» і скріплено печаткою. Повідомлення про результати проведення другого повторного аукціону розміщено на веб-сайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України. Згідно з платіжним дорученням від 13 травня 2016 року № 2 грошові кошти від продажу заставного майна в сумі 52 537,60 грн перераховано ПАТ КБ «Приватбанк». Судові рішення у справі, яка розглядається, з посиланням на положення статей 55, 58, 59, 61, 63, 64-68 Закону № 2343-XII, мотивовано тим, що підставою для визнання результатів аукціону недійсними є порушення встановлених Законом № 2343-XII правил проведення аукціону, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення аукціону, які регулюють сам порядок проведення аукціону та які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону; – доказів, які б підтверджували допущені порушення щодо порядку оприлюднення оголошення про проведення аукціону, повідомлення про проведення аукціону власника майна та замовника, допуску до участі в аукціоні, допуску до місця проведення аукціону, порядку проведення аукціону ПАТ КБ «Приватбанк» не надано; – твердження банку про те, що майно продано за значно заниженою ціною, не прийнято судом до уваги, оскільки другий повторний аукціон передбачає, що початкова вартість майна на такому аукціоні знижується доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір; – оцінка майна має значення лише для визначення початкової вартості майна на першому аукціоні, а на повторному та другому повторному аукціоні механізм зниження ціни передбачено законодавством; – розміщення в оголошенні фотографій об’єкта продажу за період, що передував періоду проведення аукціону, не є тим порушенням, яке б могло вплинути на ціну продажу на аукціоні; – сплата гарантійних внесків учасниками аукціону через один і той самий термінал, в один час не може бути підставою для відмови організатором у допуску учасників до участі в аукціоні; – непосвідчення договору купівлі-продажу майна нотаріально пов’язано з тим, що заставний кредитор ухиляється від передачі ліквідатору оригіналів правовстановлюючих документів на об’єкт продажу, у зв’язку з чим за скаргами ліквідатора на дії ПАТ КБ «Приватбанк» ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 31 березня 2016 року та від 18 травня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» зобов’язано негайно передати відповідні документи ліквідатору ТОВ «Франко-термінал». Разом із тим суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу всупереч вимогам частини четвертої статті 50 Закону № 2343-XII, статті 657 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) нотаріально не посвідчено, отже, з огляду на положення частини другої статті 215, частини першої статті 220 ЦК цей правочин є нікчемним і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається. Відповідно до положень статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Із наданих заявником для порівняння копій постанов Вищого господарського суду України вбачається, що суд касаційної інстанції скасував судові рішення попередніх інстанцій за наслідками розгляду заяв про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута у межах провадження в справі про банкрутство, а справи передав на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що: – у справі № 13/5025/2136/11 суди не дослідили обставин наявності (відсутності) доказів сплати переможцем аукціону коштів за придбане майно, а також укладення з переможцем відповідного договору купівлі-продажу; – у справі № 5009/4987/12 судами не з’ясовано, чи було опубліковано оголошення про проведення аукціону (повторного, другого повторного) на веб-сайті Вищого господарського суду України, чи розміщувалося відповідне оголошення на самому об’єкті продажу відповідно до вимог статті 58 Закону № 2343-XII; судами не надано оцінки доводам заявника про проведення повторного та другого повторного аукціону з порушенням строків, визначених статтею 65 Закону № 2343-XII; – у справі № 901/2966/13 суди належним чином не встановили, яке саме майно перебувало у заставі кредитора та чи надавав він згоду на реалізацію саме цього майна на оспорюваному аукціоні, чи розміщувалося оголошення про продаж майна з аукціону на самому об’єкті продажу відповідно до вимог статті 58 Закону № 2343-XII, не з’ясовано, чи містив договір про проведення аукціону умову щодо можливості зниження початкової ціни об’єкта продажу на аукціонах, чи було укладено договір купівлі-продажу за результатами проведеного аукціону. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статей 41, 43, 44, 58 Закону № 2343-XII, оскільки рішення у справі, яка розглядається, ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, при цьому у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд касаційної інстанції зауважив про неповне з’ясування судами у межах наданих їм процесуальним законом повноважень обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору і безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення заяв. Доводи заявника про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права також не можна визнати обґрунтованими, оскільки обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у цих справах не є подібними з огляду на те, що предметом спору у справі № 6-1749цс15 є вимога про визнання недійсними прилюдних торгів з підстав їх проведення з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку», Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Зважаючи на те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду судових рішень, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи № Б26/198-09, заява ПАТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року, постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2016 року та ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року у справі № Б26/198-09 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 31 травня 2017 року № 3-18гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/49D247FE0FEAA32EC2258144002ECB68

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ковтюк Є.І., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес» – Федоренко О.І., публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» – Міхай-Седової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року у справі № 925/2063/13 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес» (далі – ТОВ «Гермес») про визнання банкрутом, в с т а н о в и л а: Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18 грудня 2013 року прийнято до розгляду заяву голови ліквідаційної комісії ТОВ «Гермес» про порушення справи про банкрутство ТОВ «Гермес» у порядку статті 95 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, чинній з 19 січня 2013 року; далі – Закон № 2343-XII). Постановою Господарського суду Черкаської області від 26 грудня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Гермес»; визнано ТОВ «Гермес» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; визнано кредиторські вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Харско Інфрастракче Україна» на суму 400 093,29 грн, Державної податкової інспекції у Черкаському районі ГУ Міндоходів у Черкаській області на суму 36 995,00 грн, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 4 724 076,41 грн; ліквідатором ТОВ «Гермес» призначено ОСОБА_1; боржника та ліквідатора зобов’язано вчинити певні дії. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18 серпня 2014 року визнано кредиторами ТОВ «Гермес» зазначених вище осіб на загальну суму 8 829 626,98 грн; включено до реєстру вимог кредиторів: до першої черги – вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 1 218,00 грн; до третьої черги – вимоги Державної податкової інспекції у Черкаському районі ГУ Міндоходів у Черкаській області в сумі 7 399,00 грн; до четвертої черги – вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 4 724 076,41 грн; до шостої черги – вимоги державної податкової інспекції у Черкаському районі ГУ Міндоходів у Черкаській області в сумі 234 808,00 грн, вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у сумі 3 463 250,28 грн, вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Харско Інфрастракче Україна» в сумі 400 093,29 грн; затверджено реєстр вимог кредиторів. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20 жовтня 2015 року, залишеною без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2015 року, в затвердженні звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу, звітів ліквідатора про оплату послуг, у задоволенні клопотання ліквідатора про затвердження розміру грошової винагороди ліквідатора відмовлено; усунуто арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов’язків ліквідатора та зобов’язано останнього здійснювати повноваження ліквідатора банкрута до призначення в установленому порядку іншого арбітражного керуючого. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03 листопада 2015 року, залишеною без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 березня 2016 року, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого ОСОБА_2 та зобов’язано останнього вчинити певні дії. Постановою Вищого господарського суду України від 09 лютого 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2015 року та ухвалу Господарського суду Черкаської області від 20 жовтня 2015 року в частині відмови в затвердженні звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу, звітів ліквідатора ОСОБА_1 про оплату послуг, у задоволенні клопотання ліквідатора про затвердження розміру грошової винагороди ліквідатора та усунення арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов’язків ліквідатора банкрута ТОВ «Гермес» скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 травня 2016 року та додатковою ухвалою цього ж суду від 18 травня 2016 року, залишеними без зміни постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, в затвердженні звіту ліквідатора банкрута ТОВ «Гермес» ОСОБА_1 від 02 вересня 2015 року та ліквідаційного балансу станом на 05 серпня 2015 року відмовлено; у затвердженні звітів ліквідатора ОСОБА_1 про оплату послуг і відшкодування витрат відмовлено; у задоволенні клопотання ліквідатора ОСОБА_1 про затвердження розміру грошової винагороди у подвійному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень відмовлено; усунуто арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов’язків ліквідатора ТОВ «Гермес». Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року зазначені судові рішення в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті ці судові рішення залишено без зміни. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), кредитор ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 8 Закону № 2343-XII, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року в цій частині залишити в силі. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії ухвал Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 922/4757/13 та від 07 грудня 2016 року у справі № 904/7747/14, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» обставини у межах доводів поданої заяви, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 із направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив, що положення частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII не містить чіткої заборони на оскарження в касаційному порядку інших судових рішень, ніж передбачені цією нормою, тому судові рішення попередніх інстанцій за наслідками вирішення питання про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу, оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора, усунення особи від виконання обов’язків ліквідатора банкрута підлягають перегляду в касаційному порядку в повному обсязі як нерозривно пов’язані між собою. Водночас, припиняючи касаційне провадження в справі № 904/7747/14 та відмовляючи у прийнятті касаційної скарги в справі № 922/4757/13, копії ухвал у яких надано для порівняння, суд касаційної інстанції виходив із того, що положеннями частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII не передбачено можливості оскарження в касаційному порядку постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих за наслідками перегляду постанов (ухвал) суду першої інстанції в частині вирішення питання про нарахування та виплату грошової винагороди ліквідатору, оскарження дій ліквідатора у справі про банкрутство. Наведене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». Згідно зі статтею 8 Закону № 2343-XII, якою визначено особливості оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 ГПК, якою встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII. Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Отже, наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню в касаційному порядку, є вичерпним. Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому положення частини третьої статті 8 Закону № 2343-XII слід розуміти як такі, що встановлюють деякі особливості та обмеження в реалізації права на касаційне оскарження судових рішень в процедурі банкрутства, що полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про оплату послуг і відшкодування витрат ліквідатора із завершенням відповідного апеляційного провадження. Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції, переглядаючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій у частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ТОВ «Гермес», діяв не як суд, встановлений законом, тому постанова Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в зазначеній частині в справі, яка розглядається, підлягає скасуванню. Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1–3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції. У зв’язку з наведеним постанова суду касаційної інстанції підлягає частковому скасуванню із залишенням у силі помилково скасованих постанови суду апеляційної інстанції та ухвал Господарського суду Черкаської області. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в справі № 925/2063/13 задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в справі № 925/2063/13 у частині скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, ухвали Господарського суду Черкаської області від 11 травня 2016 року, додаткової ухвали Господарського суду Черкаської області від 18 травня 2016 року в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 скасувати, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, ухвалу Господарського суду Черкаської області від 11 травня 2016 року та додаткову ухвалу Господарського суду Черкаської області від 18 травня 2016 року в частині оплати послуг і відшкодування витрат ліквідатора ОСОБА_1 залишити в силі. У решті постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2016 року в справі № 925/2063/13 залишити без зміни. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Є.І. Ковтюк Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 25 травня 2017 року № 3-202гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/67366D68341D98C7C2258138002883AB

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., за участю представників: публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – Арбузова О.О., товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро» – Марчука В.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 918/169/16 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агро XXI» (далі – ТОВ «Агро XXI») до приватного підприємства, що повністю належить іноземному інвестору «ОВАС» (далі – ПП «ОВАС») про визнання банкрутом, в с т а н о в и л а: У березні 2016 року ТОВ «Агро XXI» звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ПП «ОВАС». Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16 березня 2016 року прийнято до розгляду заяву ТОВ «Агро XXI» про порушення справи про банкрутство ПП «ОВАС». Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25 березня 2016 року порушено провадження у справі про банкрутство ПП «ОВАС». Визнано вимоги ТОВ «Агро XXI» до боржника в розмірі 4 350 542,83 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядника майном боржника. 06 травня 2016 року відповідно до статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ; далі – Закон № 2343-ХІІ) ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із заявою про визнання грошових вимог кредитора до боржника у розмірі 830 031 907,27 грн, а саме: 503 112 464,31 грн – основний борг, з яких 100 259 500,00 грн забезпечені заставою, 326 919 442,96 грн – штраф, пеня; та 2 756,00 грн судових витрат. Заявлені ПАТ «Дельта Банк» грошові вимоги обґрунтовано наявністю заборгованості за договорами кредитної лінії: від 23 листопада 2010 року № НКЛ – 2005422, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Агро XXI», та від 16 вересня 2011 року № НКЛ – 2005438, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС». Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року відмовлено у визнанні грошових вимог ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 729 775 407,27 грн і товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро» (далі – ТОВ «Акріс Агро») у розмірі 29 540,12 грн. Включено до реєстру вимог кредиторів банкрута та затверджено реєстр вимог кредиторів банкрута – ПП «ОВАС» у такому складі та обсязі: 1) ТОВ «Агро ХХІ» – основний борг – 7 480 638,62 грн (4 черга вимог); штраф, пеня – 638 756,38 грн (6 черга вимог); судовий збір – 16 536,00 грн. (перша черга вимог); 2) ТОВ «Акріс Агро» – основний борг – 1 633 027,00 грн (4 черга вимог); судовий збір – 2 756,00 грн (1 черга вимог); 3) ПАТ «Дельта Банк» – окремо внесено до реєстру вимог кредиторів банкрута вимоги ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 100 259 500,00 грн – вимоги, забезпечені заставою майна боржника; судовий збір – 2 756,00 грн (1 черга вимог). Доручено розпоряднику майна внести зміни до реєстру вимог кредиторів відповідно до пункту 3 цієї ухвали. Зобов’язано розпорядника майна протягом 10 днів письмово повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів та боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09 серпня 2016 року, ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати зазначену ухвалу в частині відмови ПАТ «Дельта Банк» у визнанні грошових вимог у розмірі 729 775 407,27 грн і задовольнити заяву ПАТ «Дельта Банк» у частині визнання вимог до боржника у розмірі 830 031 907,27 грн із віднесенням до відповідної черги задоволення вимог кредиторів згідно із Законом № 2343-ХІІ. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати постанови судів касаційної та апеляційної інстанцій, а також ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ПАТ «Дельта Банк» до боржника в повному обсязі як забезпечені заставою майна боржника, з віднесенням до відповідної черги задоволення вимог, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 23, 42 Закону № 2343-ХІІ, статей 7, 11 Закону України «Про іпотеку». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 910/22788/15, від 09 серпня 2016 року у справі № 908/130/15-г, від 09 червня 2015 року у справі № 11/25, від 06 грудня 2016 року у справі № 918/168/16, від 06 грудня 2016 року у справі № 914/1374/13, від 29 листопада 2016 року у справі № 911/254/16, від 03 листопада 2015 року у справі № 925/1946/14. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Акріс Агро», перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що заявлені грошові вимоги ПАТ «Дельта Банк» до боржника в розмірі 815 203 320,23 грн обґрунтовано наявністю заборгованості за договором кредитної лінії від 23 листопада 2010 року № НКЛ – 2005422 із додатковими договорами, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Агро XXI». На забезпечення виконання умов якого 01 грудня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС» укладено іпотечний договір № НКЛ – 2005422/S-5 із договорами про внесення змін і доповнень, зокрема із додатковим договором про внесення змін та доповнень від 29 грудня 2011 року № 9 до іпотечного договору № НКЛ – 2005422/S-5, відповідно до якого ринкова вартість предмета іпотеки становить 100 259 500,00 грн. Заявлені грошові вимоги ПАТ «Дельта Банк» до боржника в розмірі 14 828 587,04 грн обґрунтовано наявністю заборгованості за договором кредитної лінії від 16 вересня 2011 року № НКЛ – 2005438 із додатковими договорами, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС», на забезпечення виконання умов якого 10 жовтня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» і ПП «ОВАС» було укладено іпотечний договір № НКЛ – 2005438/S-1, відповідно до якого ринкова вартість предмета іпотеки становить 89 468 600,00 грн. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, а відтак і ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що норми Закону № 2343-ХІІ не обмежують право банку звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. За змістом частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Отже, відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується переданим в іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки). У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки). Відтак, норми чинного законодавства та положення укладеного між ПАТ «Дельта Банк» і майновим поручителем ПП «ОВАС» іпотечного договору надають банку право вимагати боргових зобов’язань у межах узгодженої вартості предмета іпотеки. У справах № 910/22788/15, № 908/130/15-г, № 11/25, № 918/168/16, № 914/1374/13, № 911/254/16, № 925/1946/14, копії постанов у яких надано для порівняння, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що у разі невиконання боржником основного кредитного зобов’язання кредитор має право отримати задоволення своїх вимог, передбачених статтею 7 Закону України «Про іпотеку», від майнового поручителя, зокрема в процедурі банкрутства останнього, але виключно за рахунок проданого в ліквідаційній процедурі предмета забезпечення, тобто незалежно від їх розміру зазначені вимоги за своєю правовою природою є забезпеченими. Оцінка предмета забезпечення (майна) на момент укладення договору поруки (іпотеки) не впливає на визначення розміру забезпечувального зобов’язання. Обсяг задоволення таких вимог прямо залежить від фактичної вартості предмета майнової поруки під час реалізації у ліквідаційній процедурі відповідно до вимог Закону № 2343-ХІІ. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики щодо застосування норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Як встановлено частиною 1 статті 575 ЦК, іпотека є окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Заставодавцем відповідно до частини 1 статті 583 ЦК може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку»). Положеннями частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Отже, правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. При цьому норми Закону № 2343-ХІІ не обмежують право іпотекодержателя звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. Як установлено судами, ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ПП «ОВАС» із кредиторськими вимогами у розмірі 815 203 320,23 грн як до майнового поручителя, який не є позичальником за основним договором кредитної лінії від 23 листопада 2010 року № НКЛ – 2005422, та не є особою, яка отримувала кредитні кошти за цим договором. Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Тобто відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов’язанні, обмежується вартістю майна, переданого в іпотеку. Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання іпотекодержатель як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов’язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред’явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов’язань перед іпотекодержателем. Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового визнання кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк» у межах вартості предмета іпотеки відповідно до іпотечного договору від 01 грудня 2010 року № НКЛ – 2005422/S-5 із додатковими договорами, у розмірі 100 259 500,00 грн, та включення їх до реєстру вимог кредиторів окремо як забезпечених заставою майна боржника. Судами також установлено, що ПАТ «Дельта Банк» у порушення статей 32–34 ГПК, частини 1 статті 23 Закону № 2343-ХІІ не надано суду доказів перерахування боржникові коштів за договором кредитної лінії від 16 вересня 2011 року № НКЛ – 2005438 із додатковими договорами та доказів непогашення кредитного боргу. Немає підтвердження боргових зобов’язань і у бухгалтерських відомостях ПП «ОВАС». Отже, Вищий господарський суд України правомірно відмовив ПАТ «Дельта Банк» у частині визнання кредиторських вимог у розмірі 14 828 587,04 грн. Відповідно до частини 1 статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми права у рішенні, про перегляд якого подано заяву, у задоволенні заяви ПАТ «Дельта Банк» слід відмовити. Відповідно до пункту 6 розділу XІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 918/169/16 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 ГПК. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1591гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3C9E4005A5FC3B27C22581020048DEA8

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2015 року, в с т а н о в и л а : У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі – ПАТ «АБ «Укргазбанк») звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 28 липня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала в кредит грошові кошти в розмірі 480 тис. доларів США зі сплатою процентів за їх користування виходячи із 14,3% річних на строк до 27 липня 2023 року. У рахунок забезпечення виконання кредитних зобов’язань того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно – нежитлові приміщення підвалу загальною площею 468,0 кв.м, що розташовані за АДРЕСА_1. Комінтернівський районний суд м. Харкова 29 січня 2013 року ухвалив рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором у розмірі 745 тис. 846 доларів США 3 центи та пені в розмірі 1 млн 960 тис. 817 грн 74 коп. Проте судове рішення не виконано, сума заборгованості не погашена. Господарський суд Харківської області постановою від 2 червня 2011 року визнав фізичну особу – підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру й скасував арешти, накладені на майно боржника, та інші обтяження щодо розпорядження майном боржника. 30 листопада 2011 року між ліквідатором боржника арбітражним керуючим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих за АДРЕСА_1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 квітня 2012 року припинено провадження в справі про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2 та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів. На підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2013 року ОСОБА_4 відчужив спірні нежитлові приміщення ОСОБА_1. Посилаючись на те, що судове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором не виконане, право власності на іпотечне майно перейшло від іпотекодавця до ОСОБА_1, яка згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» стала іпотекодавцем такого майна, ПАТ «АБ «Укргазбанк» просило у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором у розмірі 745 тис. 846 доларів США 3 центи та пені в розмірі 1 млн 982 тис. 565 грн 97 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки – нежитлові приміщення підвалу загальною площею 468,0 кв.м, що розташовані за АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Орджонікідзевський районний суд м. Харкова рішенням від 28 вересня 2015 року відмовив у задоволенні позову ПАТ «АБ «Укргазбанк». Апеляційний суд Харківської області 1 грудня 2015 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «АБ «Укргазбанк» задовольнив, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 липня 2008 року в розмірі 745 тис. 846 доларів США 32 центи та 1 млн 982 тис. 565 грн 97 коп. звернув стягнення на предмет іпотеки – нежитлові приміщення, що розташовані за АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; вирішив питання про розподіл судових витрат. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2015 року залишив без змін. У червні 2016 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 586, статей 575, 589, 590 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статей 17, 23, 33, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 5, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. У зв’язку із цим заявниця просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2015 року, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2015 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу Суди встановили, що 28 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ «АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 480 тис. доларів США зі сплатою процентів за його користування, виходячи із 14,3% річних на строк до 27 липня 2023 року. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно – нежитлові приміщення підвалу загальною площею 468,0 кв.м, розташовані за АДРЕСА_1. Господарський суд Харківської області постановою від 2 червня 2011 року ФОП ОСОБА_2 визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, скасував арешти, накладені на майно боржника й інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, та призначив ліквідатором боржника арбітражного керуючого ОСОБА_3. На підставі договору купівлі-продажу від 30 листопада 2011 року арбітражний керуючий ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 придбав нежитлові приміщення підвалу загальною площею 468,0 кв.м, розташовані за АДРЕСА_1. Господарський суд Харківської області ухвалою від 11 квітня 2012 року припинив провадження в справі про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2 та скасував мораторій на задоволення вимог кредиторів, уведений ухвалою цього ж суду від 26 квітня 2011 року. Комінтернівський районний суд м. Харкова рішенням від 29 січня 2013 року, що набрало законної сили, стягнув солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 липня 2008 року в розмірі 745 тис. 846 доларів США 3 цента та пеню в розмірі 1 млн 960 тис. 817 грн 74 коп. Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області винесено постанову від 2 серпня 2013 року про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 23 липня 2013 року про солідарне стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором. Проте судове рішення не виконане, заборгованість за кредитним договором не погашена. 16 серпня 2013 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є нежитлові приміщення підвалу, розташовані за АДРЕСА_1. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «АБ «Укргазбанк», суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконує взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, то іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який на даний час на праві власності належить ОСОБА_1. При цьому суд зазначив про те, що на порушення частини другої статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» та статті 9 Закону України «Про іпотеку» банк як іпотекодержатель не давав згоди на відчуження предмета іпотеки. Крім того, спірне майно, що перебувало в іпотеці банку, було відчужене в період банкрутства, але судове рішення, що стало підставою для реалізації майна боржника, скасоване, тому втрачають силу ті наслідки, які з нього виникають. Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах. На обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_1 надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року, 8 квітня, 7 жовтня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 26 червня 2013 року, 24 грудня 2014 року, 23 грудня 2015 року, 30 березня 2016 року. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року зазначено, що реалізація майна, що є предметом застави, проведена в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень, припиняє заставу, тому застава не зберігає чинності при переході права власності на предмет застави до іншої особи, у зв’язку з чим на неї не може бути звернуте стягнення. При цьому суд встановив, що спірне майно реалізоване в межах ліквідаційної процедури боржника з припиненням обтяжень у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», на підставі судового рішення про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом, яке не скасоване. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2015 року та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини, що не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права. У постанові від 23 грудня 2015 року (справа № 3-1135гс15) Верховний Суд України зазначив про те, що виходячи з положень Закону України «Про банкрутство» задоволення вимог кредиторів, у тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватись тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, передбачені цим Законом. У постанові від 30 березня 2016 року (справа № 6-2684цс15) Верховний Суд України виклав правовий висновок, в якому зазначено про те, що особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця, і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України «Про іпотеку». У зазначених постановах Верховного Суду України встановлено, що спірне майно було реалізоване в межах ліквідаційної процедури боржників з припиненням обтяження на підставі чинних судових рішень про визнання їх банкрутами. Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Проте у наданій для порівняння ухвалі від 26 грудня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що у разі реалізації предмета іпотеки в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іпотека припиняється, а скасування в подальшому судового рішення про визнання боржника банкрутом не зумовлює автоматичного поновлення іпотеки. В ухвалі від 7 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, відмовивши в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, керувались вимогами статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і дійшли висновку про відсутність у позивача права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача майна у зв’язку з тим, що предмет іпотеки реалізовано в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і на момент укладення договору купівлі-продажу не було заборони відчуження в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. У постанові Верховного Суду України від 26 червня 2013 року (справа № 6-58цс13) викладено правовий висновок, згідно з яким відчуження майна переданого в іпотеку під час проведення ліквідаційної процедури боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною з 15 лютого до 16 червня 2010 року). Положеннями цього Закону не передбачено згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство. Права третіх осіб на повернення майна не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача. Разом з тим право на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна. Верховний Суд України в постанові від 24 грудня 2014 року (справа № 6-201цс14) зазначив про те, що згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У справі, що переглядалась, установивши, що рішенням суду договір іпотеки визнано недійсним і на його підставі запис про обтяження майна іпотекою виключено з Реєстру, Верховний Суд України скасував судове рішення суду касаційної інстанції, направивши справу на новий розгляд. При цьому суд зазначив про помилковість висновку судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки під час переходу права власності на спірне майно до відповідача воно предметом іпотеки не було. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та відступаючи від правової позиції щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», викладеної у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року в справі № 6-201цс14, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх. Частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У справі, яка переглядається, суди встановили, що строк дії кредитного договору визначено до 27 липня 2023 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов’язань (частина четверта статті 631 ЦК України). Суди встановили, що строк дії договору на час звернення кредитора до суду не сплинув і на час ухвалення рішення боржник не виконав основного зобов’язання. Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року). Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, якщо презумпцію правомірності договору не спростовано (а у випадку, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) то всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню. Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування постанови Господарського суду Харківської області від 2 червня 2011 року про визнання ФОП ОСОБА_2 банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та скасування арештів на майно боржника й інших обмежень щодо розпорядження його майном, а також про поширення на ОСОБА_1 відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, оскільки до неї перейшло право власності на нерухоме майно – предмет іпотеки. При цьому суд урахував, що кредитор не оспорює дій попереднього іпотекодавця з відчуження спірного майна під час зняття судовим рішенням обтяження та права власності ОСОБА_1 на це майно. За таких обставин з огляду на тлумачення сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин слід вважати, що ефективним відновленням прав кредитора у зв’язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування процедури звернення стягнення на іпотечне майно, передбаченої угодою сторін як однієї з умов надання (отримання) кредиту. Дійшовши правильного висновку про поширення статті 23 Закону України «Про іпотеку» на спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, разом з тим не застосував статтю 39 цього Закону. Закон України «Про іпотеку» визначає спеціальний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі деякі специфічні правила для здійснення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із частиною першою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обов’язковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, в тому числі й реалізації на прилюдних торгах. При цьому виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні статті 39 цього Закону суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» та не визначив і не зазначив у рішенні початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні для його подальшої реалізації на прилюдних торгах. Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2015 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 1 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий: В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-1534цс16 Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку». Записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частини перша та друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі рішення суду, яке скасовано, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв’язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню. Положенням частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обов’язковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, в тому числі й реалізації на прилюдних торгах. При цьому, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні статті 39 цього Закону суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 5 квітня 2017 року № 6-1534цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/17FD23AAFC44A60EC2258107003D4FFB

Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2017 року Справа № 910/6714/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого: Погребняка В.Я.,суддів: Короткевича О.Є., Панової І.Ю., розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г господарського суду м. Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариство з обмеженою відповідальністю "Станкотехімпорт ЛТД" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "Констар" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року за участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" - Самокиш В.Ю., довіреність № 02-36/3391 від 12.12.2016 року; від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" - Биковський О.І., довіреність № 65 від 29.12.2016 року; від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" - Сова К.В., довіреність № 17-024 від 20.03.2017 року, ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г (суддя - Якименко М.М.) в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (далі - ТОВ "Енерготехпром", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" (далі - ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку", відповідач 2) про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року, який укладено між ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г (головуючий суддя - Суховий В.Г., суддя - Хрипун О.О., суддя - Агрикова О.В.) апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Рішення господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги № В-05/14 від 15.04.2014 року, укладений між ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку". Стягнуто з ТОВ "Енерготехпром" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 609,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 304,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 730,80 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 791,70 грн. 70 коп. судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України. Стягнуто з ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 609,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 304,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 730,80 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 791,70 грн. 70 коп. судового збору за подання заяви про перегляд Верховним Судом України. Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г, ТОВ "Енерготехпром" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г повністю, та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 512 - 514, 1078, 1079, 1084 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г, ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" також звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г повністю, та залишити без змін рішення господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року у справі № 910/6714/15-г. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 512, 514, 656, 1077, 1084 ЦК України, ст. 11128 ГПК України. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/6714/15-г було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., суддя - Кролевець О.А., суддя - Самусенко С.С (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2017 року в матеріалах справи). Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2017 року у справі № 910/6714/15-г прийнято касаційні скарги до провадження. Призначено розгляд касаційних скарг у засіданні Вищого господарського суду України на 30.01.2017 року. До суду 27.01.2017 року надійшла заява ТОВ "Енерготехпром" про відвід складу суду, а саме колегії суддів у складі головуючого судді Євсікова О.О., суддів Кролевець О.А., Самусенко С.С. Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 року у справі № 910/6714/15-г заявлений ТОВ "Енерготехпром" відвід колегії у складі суддів Євсікова О.О., Кролевець О.А., Самусенко С.С. у справі № 910/6714/15-г відхилено. Від колегії суддів у складі Євсіков О.О. - головуючий (доповідач), Кролевець О.А., Самусенко С.С. надійшла заява про самовідвід, мотивована тим, що в аналогічній господарській справі (№ 910/5928/15-г господарського суду м. Києва) за участю тих же сторін, колегією суддів касаційної інстанції висловлено позицію щодо пов'язаності даної справи з банкрутством, а вказана категорія справ не відноситься до спеціалізації, визначеної суддям Євсікову О.О., Кролевець О.А., Самусенко С.С. згідно з рішенням зборів суддів Вищого господарського суду України від 27.09.2016 року № 2. Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2017 року у справі № 910/6714/15-г заяву колегії суддів у складі: Євсіков О.О. - головуючий, Кролевець О.А., Самусенко С.С. про самовідвід у справі № 910/6714/15-г господарського суду м. Києва задоволено. Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 02.02.2017 року № 08.03-04/479 у зв'язку з ухвалою про самовідвід суддів у складі Євсікова О.О., Кролевець О.А., Самусенко С.С., відповідно до п. 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій № 910/6714/15-г (розпорядження в матеріалах справи). Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/6714/15-г було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Короткевич О.Є., суддя - Панова І.Ю. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.02.2017 року в матеріалах справи). Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.02.2017 року у справі № 910/6714/15-г прийнято касаційні скарги ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року у справі № 910/6714/15-г до провадження. Призначено розгляд касаційної скарги в засіданні Вищого господарського суду України на 28.02.2017 року. Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.02.2017 року у справі № 910/6714/15-г продовжено строк розгляду касаційних скарг ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку". Відкладено розгляд касаційних скарг ТОВ "Енерготехпром" та ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" на 21.03.2017 року. В судове засідання 21.03.2017 року з'явилися уповноважені представники від ПАТ "Укрсоцбанк", ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку", ТОВ "Енерготехпром", які надали пояснення у справі, зокрема, щодо різної практики Вищого господарського суду України в подібних справах. Так, уповноважений представник ТОВ "Енерготехпром" зазначив про постанову Вищого господарського суду від 27.01.2017 року у справі № 910/5928/15-г, уповноважений ПАТ "Укрсоцбанк" послався на постанову Вищого господарського суду України від 13.12.2016 року у справі № 910/8670/15-г у подібних спорах. Колегія суддів Вищого господарського суду України у вказано