Search the Community

Showing results for tags 'взыскание суммы а не ипотеки'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 31 results

  1. Добрый вечер. Прошу подсказать ответ на такие вопросы: Банк выиграл суд, недвижимость по ипотеке не требовал только деньги. С момента вступления в силу решения прошло 6 лет, телодвижений не было (ИД исполнительного в любом случае пропущена) 1.Может ли банк восстановить ИД по исполнительному 2. Имеет ли банк право, еще раз подать на меня в суд с требованием о продаже жилья или выплаты денег.(пропустили они ИД на требования по договору или нет, ведь они уже 6 лет знают что я не плачу) Спасибо. Поздравляю всех с Масленицей! Добра, мира и процветания!
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки, визнання договору іпотеки припиненим за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року, в с т а н о в и л а : У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач зазначав, що 13 січня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким він надав у позику відповідачу 3 млн 188 тис. 10 грн, що складало 399 тис. доларів США за курсом Національного банку України (далі – НБУ) на день укладення договору, строком на 3 роки. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 1 березня 2012 року між сторонами укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку позивачу було передано квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності відповідачу. Посилаючись на те, що зобов’язання за договором позики відповідач не виконав, унаслідок чого станом на 16 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 8 млн 799 тис. 814 грн 41 коп., уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, позивач просив у рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки – вказану квартиру, визнавши за ним право власності на іпотечне майно. У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому зазначав, що умови повернення позики в доларах США при наданні її в гривнях суперечать нормам статей 524, 533, 1046, 1049 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); курс долара по відношенню до гривні з 2012 року зріс, а позику було надано в гривні. Посилаючись на те, що під час укладення договору позики він не звернув уваги на несправедливі умови правочину щодо визначення зобов'язання позичальника в доларах США, оскільки курс долара був стабільний, ОСОБА_2 просив визнати договір позики недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що в силу частини другої статті 548 ЦК України договір іпотеки також є недійсним, оскільки має похідний характер від основного зобов’язання. Підставою для визнання договору іпотеки недійсним є також відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення цього правочину, оскільки на момент його укладення в квартирі, що є предметом іпотеки, проживали його малолітні діти. Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки – вказану квартиру за договором іпотеки від 1 березня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 13 січня 2012 року, визнавши за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд відмовив. Апеляційний суд м. Києва 7 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року рішення апеляційного суду скасувала, залишила в силі рішення суду першої інстанції. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення апеляційного суду з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 16 ЦК України, статей 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого, 19, 21 і 29 червня, 10 липня 2017 року, постанов Верховного Суду України від 30 березня і 14 вересня 2016 року та ухвал Верховного Суду України від 23 березня, 19 червня та 11 липня 2017 року. Заслухавши суддю-доповідача та представників ОСОБА_1, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 січня 2012 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики, за яким позикодавець надав у позику позичальнику 3 млн 188 тис. 10 грн, що складало 399 тис. доларів США за курсом НБУ на день укладення договору, строком на 3 роки. Згідно з додатковою угодою № 1 до вказаного договору позики від 7 листопада 2012 року сторони збільшили строк виконання грошового зобов'язання, зазначивши, що повернення суми грошових коштів у розмірі 399 тис. доларів США позичальник зобов'язується здійснити до 1 жовтня 2015 року згідно з визначеним у договорі графіком. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 1 березня 2012 року між сторонами укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку ОСОБА_1 було передано квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2. Станом на 16 травня 2016 року загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем складала 8 млн 799 тис. 814 грн 41 коп., в складі якої: основна заборгованість – 319 тис. доларів США, що еквівалентно 8 млн 199 тис. 243 грн 82 коп., інфляційні нарахування на суму боргу за період з 1 жовтня 2015 року до 16 травня 2016 року – 527 тис. 750 грн 85 коп., 3 % річних за несвоєчасне повернення суми боргу за період з 1 жовтня 2015 року до 16 травня 2016 року – 152 тис. 819 грн 74 коп. За пунктом 5.1 договору іпотеки сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, яке здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому цим Законом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, посилаючись на положення статті 578, частини першої статті 590 ЦК України. З висновками суду першої інстанції погодився й суд касаційної інстанції, зазначивши, крім того, що хоч місцевий суд і неправильно застосував положення статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку», але правильно вирішив спір по суті, оскільки виходив з факту невиконання позичальником договірних зобов’язань за договором позики, а тому висновок суду щодо задоволення позову про звернення стягнення на заставлене майно є по суті захистом порушених прав позикодавця щодо виконання позичальником грошових зобов’язань, забезпечених іпотекою. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем, оскільки сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, що виключає виникнення права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду, а відтак відсутні правові підстави для визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем за рішенням суду. Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого, 19, 21 і 29 червня, 10 липня 2017 року містяться висновки про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу є позасудовим способом захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням у договорі іпотеки, що унеможливлює виникнення права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 16 ЦК України, статей 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Аналогічні правові висновки містяться й у судових рішеннях суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння. У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач не виконував умов кредитного договору, кредит не погасив, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки або на укладення від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна. Хоч у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань. З огляду на зазначене суд касаційної інстанції неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак правильно вирішив спір по суті, тому підстав для скасування судового рішення цього суду немає. Крім зазначеного, на обґрунтування передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави перегляду судових рішень заявник надав постанови Верховного Суду України: - від 30 березня 2016 року, у якій міститься висновок про те, що згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При вирішенні такої категорії справ суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки. Крім того, суди попередніх інстанцій, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, не взяли до уваги умов договору іпотеки про прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність у рахунок виконання основного зобов'язання за згодою іпотекодавця. Цим же пунктом передбачено також, що зазначений іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса. Суди попередніх інстанцій не встановили наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на іпотечне майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правова підстава для реєстрації права власності іпотекодержателя. Таким чином, оскільки суд не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції; - від 14 вересня 2016 року, у якій зазначено, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, дає підстави для висновку, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання йому права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що умов договору відповідач не виконував, кредит не погасив, у зв'язку із чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки або на укладення від свого імені договору купівлі-продажу іпотечного майна. Хоч у справі, яка переглядається, суд, ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань. Таким чином, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували статті 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак правильно вирішили спір по суті. А оскільки внаслідок винесення Верховним Судом України власного рішення результат по суті спору не зміниться, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін. Отже, зміст зазначених постанов Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 16 ЦК України, статей 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1446цс17 У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотеко держателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1446цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B8DB34A67F52D083C22581AE004D9E8C
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк», треті особи: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про припинення іпотеки та скасування обтяжень за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк»), треті особи: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі – Московський ВДВС Харківського МУЮ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про припинення іпотеки та скасування обтяжень, посилаючись на те, що 07 квітня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк») з метою забезпечення кредитного договору, укладеного 04 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсиббанк», було укладено договір іпотеки, предметом якого стала належна ОСОБА_1 на праві власності квартира АДРЕСА_1. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну квартиру приватним нотаріусом ОСОБА_2 накладено заборону. У грудні 2011 року ПАТ «Дельта банк» отримало право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами на підставі укладеного договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між ним та ПАТ «Укрсиббанк». У листопаді 2013 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі у зв’язку зі спливом строку позовної давності. Ураховуючи зазначене, позивач вважав, що оскільки на момент звернення до суду з позовом існували судові рішення, що набрали законної сили та відповідно до яких вимоги банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не задоволені у зв’язку з пропущенням відповідачем строків позовної давності для стягнення основної заборгованості, а тому, на його думку, іпотечне зобов’язання повинне бути припиненим. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2016 року позов задоволено. Визнано припиненим нотаріально посвідчений договір іпотеки від 04 квітня 2007 року, укладений між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_1. Знято заборону на нерухоме майно ОСОБА_1, а саме квартиру АДРЕСА_1 та вилучено запис про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 6 грудня 2016 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2016 року в частині скасування арешту нерухомого майна, обтяження, накладених на спірну квартиру постановами державного виконавця Московського ВДВС Харківського МУЮ від 10 листопада 2014 року та 20 жовтня 2014 року та вилучення запису про обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року ПАТ «Дельта банк» відмовлено у відкритті касаційного провадження. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Дельта банк» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 3, 17, Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 266, 267, 509, 598, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_4 на підтримання заяви, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд установив, що 07 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» на забезпечення кредитного договору, укладеного 04 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та АКІБ «Укрсиббанк», було укладено договір іпотеки, предметом якого стала належна позивачу на праві власності квартира АДРЕСА_1. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну квартиру приватним нотаріусом ОСОБА_2 накладено заборону. 8 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Укрсиббанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі й договором іпотеки, укладеним з позивачем. У листопаді 2013 року ПАТ «Дельта банк» звернулося до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в рахунок погашення заборгованості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі у зв’язку зі спливом строку позовної давності щодо основного зобов’язання та в силу статті 266 ЦК України відповідно й до додаткової вимоги (зокрема, накладення стягнення на заставне майно). У справі, рішення в якій переглядаються, ухвалюючи рішення про задоволення позову в його нескасованій частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що зі спливом позовної давності до основної та додаткової вимог банку про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки в розумінні статті 509 ЦК України припиняється й основне зобов’язання за договором про надання споживчого кредиту; з огляду на це з припиненням основного зобов’язання відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека також припиняється. Апеляційний суд погодився з таким висновком і в рішенні також зазначив, що первісний кредитор та його правонаступник після ухвалених судових рішень про відмову в задоволенні позову про стягнення боргу в повному обсязі та звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку зі спливом строку позовної давності втратили право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а тому за відсутності обґрунтованої вимоги кредитора на момент вирішення спору про припинення іпотеки слід вважати іпотеку припиненою, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року (справа № 6-118цс16). Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня, 24 лютого, 20 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пропуск відповідачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом за захистом свого порушеного права не свідчить про припинення іпотеки, якщо основне зобов’язання за кредитним договором не виконано. Зазначене може бути підставою для відмови в задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до приписів статті 266 ЦК України. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 266, 267, 509, 598, 599 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України проаналізувала наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді України Беляневич О.А., Бичкової С.С., Васильєвої В.А., Венедіктової В.І., Голубєвої Н.Ю., Дзери О.В., Коссака В.М., Кузнєцової Н.С., Майданика Р.А., Спасибо-Фатєєвої І.В., Харитонова Є.О., отримані в порядку статті 360-1 ЦПК України, та виходить з такого. Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Правила припинення зобов’язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов’язання» розділу І книги п’ятої «Зобов’язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають. При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням. Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». У справі, рішення в якій переглядаються, суди неправильно застосували вищевказані норми матеріального права та помилково вважали, що іпотека підлягає припиненню згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», оскільки основне зобов’язання ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5 за договором про надання споживчого кредиту від 4 квітня 2007 року припинилося самим лише фактом відмови судом у позові ПАТ «Дельта банк» про стягнення заборгованості за цим кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки внаслідок пропущення строку позовної давності. Окрім того, суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково здійснили посилання на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-118цс16, з огляду на таке. Під час прийняття зазначеної постанови Верховний Суд України керувався тим, що законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов’язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов’язання. У справі, рішення в якій переглядаються, не встановлено факту виконання основного зобов’язання, що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки. З наведених підстав ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 не можна визнати законними й обґрунтованими. Крім того, унаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд не перевірив змісту договорів споживчого кредиту та іпотеки, не встановив і не зазначив у рішенні, чи передбачає кредитний договір винятки із загального правила припинення основного зобов’язання стосовно визнання спливу позовної давності підставою для припинення основного зобов’язання і, відповідно, іпотеки. У зв’язку із цим суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування відповідної норми закону і вирішення спору в частині позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна у зв’язку з іпотекою та вилучення запису про обтяження нерухомого майна з реєстру. До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палата у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» задовольнити частково. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 травня 2016 року, рішення апеляційного суду Харківської області від 6 грудня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 січня 2017 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна та вилучення з реєстру запису про обтяження нерухомого майна у зв’язку з іпотекою скасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті позовних вимог судові рішення залишити без змін. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-786цс17 Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов’язання норми глави 50 «Припинення зобов’язання» ЦК України не передбачають. При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи. У зобов’язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п’ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов’язання не визнає. Виконання боржником зобов’язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов’язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов’язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням. Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв’язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла такого висновку. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 15 травня 2017 року № 6-786цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F062FFE81B504EFBC225812F004B09F2
  4. Чертовски сложная ситуация. Валютная ипотека на покупку жилья. Кредит 2006 "года рождения", аннуитет. Со второй волны скачка доллара пошли тотальные неплатежи, банк подал в суд на взыскание всей суммы тела кредита плюс простроченные проценты. Был подан встречный иск, который оставлен без рассмотрения в связи с неявкой плюс вынесено заочное решение о взыскании, в отмене заочного решения отказано, в апелляции отказано. Непонятно по каким предлогам подавать кассацию... Банк предоставил оригинал заявления на выдачу наличных, расчеты банка после собственного пересчета вроде бы правильные (сходятся плюс\минус с графиком и пересчетами на разного рода аннуитетных калькуляторах,также сравнивалось сложение процентных выплат согласно аннуитетного графика и предоставленного графика, все тоже пляшет плюс\минус несущественные суммы). Юрист с которым я вел дело "умывает руки" из-за бесперспективности ибо крыть нечем по сути. Есть лишь маленький нюанс: в моей оригинальной копии договора не прописан номер ссудного счета, а есть лишь место под вписывание циферок после пропечатанных 2213 вот и возникла идея попробовать предъявить в кассационной жалобе "просрочку кредитора" мол в договоре не прописан счет для погашения. Хотя скорее это моя фантазия. Так вот хочу поинтересоваться у гуру в банковских спорах, какие еще есть зацепки в моем случае, чтоб попытаться потянуть время и добиться направление дела на новое рассмотрение? Пы.Сы. на сегодняшний день есть отдельный иск о признании договора недействительным, но ясен пень, что перспектива там стремится к нолю.
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області (далі – ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області), товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» (далі ТОВ «Укрспецторг групп») та ОСОБА_2 про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна. ОСОБА_1 зазначав, що вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, його визнано винним та засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна. Цим же вироком задоволено цивільний позов публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Промінвестбанк») та стягнуто на користь банку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 464 386 грн 48 коп. та солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 505 202 грн 7 коп. На виконання вироку в частині конфіскації та задоволення цивільного позову судом до ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області було направлено виконавчі листи, на підставі яких відкрито зведене виконавче провадження на загальну суму 972 458 грн 90 коп. В ході виконавчого провадження було описано та арештовано належну ОСОБА_1 квартира за АДРЕСА_1, оціночною вартістю 227 553 грн. З метою реалізації квартири її було виставлено на прилюдні торги, які, за відповідним договором з ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, повинна була провести Миколаївська філія ТОВ «Укрспецторг групп». Перші торги, призначені на 22 лютого 2013 року, та другі торги, призначені на 4 квітня 2013 року, були визнані такими, що не відбулися у зв’язку з відсутністю покупців. При цьому до других торгів було проведено переоцінку вартості квартири, внаслідок чого її зменшено на 10 %, а після повторної переоцінки – ще на 40 %. 13 травня 2013 року було проведено треті торги, в результаті яких квартиру було продано ОСОБА_2, який був єдиним учасником торгів, за 113 776 грн 50 коп. Позивач зазначав, що законних підстав для проведення торгів не було, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року було скасовано вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, а справу направлено на новий розгляд суду першої інстанції. Прилюдні торги було проведено із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивача не було належним чином повідомлено про проведення торгів, прилюдні торги організовано з порушенням вимог закону щодо належного повідомлення про продаж арештованого майна у засобах масової інформації, оцінка виставленого на продаж майна проведена неналежним чином, а проведення торгів відбулось за наявності лише одного покупця. У серпні 2014 року позивач остаточно просив: визнати недійсними результати прилюдних торгів з продажу належної йому квартири за АДРЕСА_1, проведені 13 травня 2013 року Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп», які затверджені протоколом НОМЕР_1 від 13 травня 2013 року та актом про проведення прилюдних торгів Миколаївською філією ТОВ «Укрспецторг групп», визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки – спірної квартири, затверджений 23 травня 2013 року начальником ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів на зазначену квартиру, видане ОСОБА_2. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним протокол НОМЕР_1 від 13 травня 2013 року, затверджений директором Миколаївської філії ТОВ «Укрспецторг групп» про проведення прилюдних торгів із реалізації майна, яке належить ОСОБА_1, а саме трикімнатної квартири за АДРЕСА_1; визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 23 травня 2013 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру. Додатковим рішенням цього ж суду від 22 червня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області та ОСОБА_2 на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27 жовтня 1999 року (далі - Тимчасове положення). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2013 року та 3 вересня 2014 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна. Цим же вироком задоволено цивільний позов ПАТ «Промінвестбанк» та стягнуто на користь банку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно 464 386 грн 48 коп. та солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 505 202 грн 7 коп. На виконання вироку в частині конфіскації майна та задоволення цивільного позову судом до ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області було направлено виконавчі листи, на підставі яких відкрито зведене виконавче провадження на загальну суму 972 458 грн 90 коп. В ході виконавчого провадження було описано та арештовано належну ОСОБА_1 квартиру за АДРЕСА_1, оціночною вартістю 227 553 грн. З метою реалізації квартири її було виставлено на прилюдні торги, які, за відповідним договором з ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області, проводила Миколаївська філія ТОВ «Укрспецторг групп». Перші торги, призначені на 22 лютого 2013 року, та другі торги, призначені на 4 квітня 2013 року, були визнані такими, що не відбулися, у зв’язку з відсутністю покупців. При цьому до других торгів було проведено переоцінку вартості квартири, внаслідок чого її зменшено на 10 %, а після повторної переоцінки – ще на 40 %. 13 травня 2013 року було проведено треті торги, в результаті яких квартиру було продано ОСОБА_2 за 113 776 грн 50 коп., який був єдиним учасником торгів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові щодо визнання недійсними прилюдних торгів та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2013 року вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 28 квітня 2012 року, на виконання якого проводилися оскаржувані торги, та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 серпня 2012 року, якою вирок було залишено без змін, було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд суду першої інстанції, а тому правових підстав для проведення торгів 13 травня 2013 року не було. Крім того, спірну квартиру було реалізовано з третіх торгів за наявності тільки одного покупця, в той час, як за умовами Тимчасового положення організація мала право на проведення лише двох торгів та за наявності не менше двох учасників (підпункти 4.2, 4.7 Тимчасового положення). Боржника належним чином не повідомили про час, місце проведення прилюдних торгів, а також про стартову ціну реалізації майна. Разом з тим в двох ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Разом з тим зазначені вимоги закону залишилися поза увагою судів. Крім того, суди не врахували, що на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження по виконанню шести виконавчих документів та дійшли передчасного висновку про те, що арештоване майно було реалізоване на виконання вироку Южноукраїнського міського суду, який на час проведення торгів був скасований. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року, додаткове рішення цього ж суду від 22 червня 2015 року та рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року підлягають скасуванню. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2015 року, рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2015 року, додаткове рішення Апеляційного суду Миколаївської області від від 22 червня 2015 року та рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-890цс16 За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Постанова від 14 грудня 2016 року № 6-890цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B45BD8E6F560CE06C225809900394FB5
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Берднік І.С., Лященко Н.П., Шицького І.Б., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л и : У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі-ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором про надання споживчого кредиту, укладеного 29 травня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1, в розмірі 6 677 508 грн. 01 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки – нежиле приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА 1, загальною площею 321,40 кв.м., ринкова вартість якого станом на 11 червня 2015 року становить 4 976 691 грн., що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 6 січня 2000 року, шляхом визнання права власності на вказаний вище предмет іпотеки за ПАТ «ДельтаБанк». Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 28 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 29 травня 2007 року в розмірі 6 677 508 грн. 01 коп., з яких: 3 936 343 грн. 19 коп. – заборгованість по кредиту та 2 741 164 грн. 82 коп. – заборгованість по процентах, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА 1, загальною площею 321,40 кв.м., ринкова вартість якого станом на 11 червня 2015 року відповідно до висновку суб’єкта оціночної діяльності становить 4 976 691 грн., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу приміщення від 6 січня 2000 року, шляхом визнання права власності на вказаний предмет іпотеки за ПАТ «ДельтаБанк». Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на нежиле приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА 1, загальною площею 321,40 кв.м. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, вищезазначені судові рішення залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення по справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 37-39 Закону України «Про іпотеку». Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Судами встановлено, що 29 травня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого був наданий позичальникові кредит у розмірі 300 000 доларів США строком до 28 травня 2018 року під 13 % річних. В цей же день з метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника перед банком був укладений договір іпотеки, відповідно до якого відповідачем в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА 1, загальною площею 321,40 кв.м. У зв’язку з невиконанням позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором станом на 25 листопада 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 6 677 508 грн. 01 коп., яка складається з: 3 936 343 грн. 19 коп. заборгованості по кредиту; 2 741 164 грн. 82 коп. заборгованості по процентах. 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу вимоги за кредитами, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «УкрСиббанк» з позичальниками, в тому числі відповідачем, за умовами спірного договору від 29 травня 2007 року. Встановлено, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, в зв’язку з чим утворилася заборгованість. Згідно висновку про ринкову вартість об’єкта оцінювання, виконаного ТОВ «Вектор Оцінка», ринкова вартість спірного приміщення, становить 4 460 715 грн. Відповідно до пункту 4.3 та пункту 4.4 договору іпотеки у випадках, зазначених у пунктах 2.1.1-2.1.2 даного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» і в разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, іпотекодержатель здійснює звернення стягнення. Згідно із пунктом 4.2 договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один з наступних способів: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Пунктом 5.1 договору іпотеки передбачено, що у разі настання обставин, зазначених в п. 4.1 цього договору, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні зазначає який зі способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені частиною 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог. Відповідно до пункту 5.3 договору іпотеки у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, про яке йдеться в пункті 5.1. цього договору іпотеки. На адресу відповідача, як позичальника, була направлена вимога про усунення порушення зобов’язань по кредитному договору з вимогою погасити заборгованість перед ПАТ «Дельта Банк» та роз’яснено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки. Ухвалюючи рішення про задоволення позову в обраний позивачем спосіб, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з доведеності позивачем наявності в нього права вимоги до відповідача в рамках заявлених позовних вимог, доведеності розміру та підставності нарахування кредитної заборгованості, а також обґрунтованості вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за позивачем. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 8 лютого 2012 року суд касаційної інстанції відмовляючи в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки виходив із того, що у статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і в договорі іпотеки зазначено, що за рішенням суду предмет іпотеки підлягає реалізації шляхом проведення процедури прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання в такий спосіб. - від 27 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог у спосіб, який визначено останнім, а саме шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання. У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України: - від 30 березня 2016 року суд зазначав, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України “Про іпотеку” договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 37-39 Закону України «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У частині першій статті 36 Закону України “Про іпотеку” зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. При цьому згідно частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). У справі, яка переглядається судами встановлено, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, в зв’язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки, або на укладення від імені банку договору купівлі-продажу іпотечного майна. Хоча, у справі, яка переглядається, суд ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак установивши факт невиконання позичальником грошових зобов’язань за кредитним договором, суд вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов’язань, забезпечених іпотекою. Разом з тим, посилання заявника на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року, а також на постанову Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року не свідчать про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки як у справі, яка переглядається, так і в зазначених судових рішеннях, наданих для порівняння, суди дійшли висновку про те, що в разі встановлення в договорі такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно, останній вправі вимагати застосування такого способу звернення стягнення у судовому порядку. Також, надана для порівняння постанова Верховного Суду України від 27 січня 2016 року не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у зазначеній постанові Верховний Суд України дійшов висновку про те, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Однак, у справі, яка переглядається, такі обставини не були предметом дослідження при розгляді справи, оскільки відповідач про них не заявляв. Враховуючи вищезазначене, у справі, яка переглядається, суди статті 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» застосували неправильно, однак вірно вирішили спір по суті та з урахуванням того, що внаслідок винесення Верховним Судом України власного рішення результат по суті спору не зміниться, тому судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді І.С. Берднік В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак А.А. Ємець В.М. Сімоненко Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко І.Б. Шицький А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1219 цс16 Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Отже, аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 14 вересня 2016 року № 6-1219цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/ADAA8A7E5F836A45C225803B00347E41
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Яреми А.Г., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: відділ державної виконавчої служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції, Шепетівський міський відділ УДМС України в Хмельницькій області, публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес-банк», про зняття з реєстраційного обліку та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, відділу Державної виконавчої служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», третя особа – публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес-банк» про визнання недійсним та скасування акта державного виконавця, протоколу публічних торгів, свідоцтва на право власності на майно та скасування реєстрації права власності за заявами ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2015 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зняття з реєстраційного обліку. Позивачка зазначала, що рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 липня 2010 року з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-банк» (далі – АБ «Експрес-банк») стягнуто заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2008 року в сумі 11 852,88 долари США. На виконання цього рішення відділом державної виконавчої служби Шепетівського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області (далі – ВДВС Шепетівського МРУЮ) 17 травня 2011 року на прилюдних торгах реалізовано належну ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартиру за АДРЕСА_1, яку придбала ОСОБА_1, ставши її власником. Оскільки відповідачі з квартири добровільно не виселились, проігнорувавши письмові вимоги про необхідність звільнити квартиру, позивачка просила виселити їх у примусовому порядку та зняти з реєстраційного обліку. У подальшому вимогу про виселення ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2013 року залишена без розгляду. У червні 2012 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ВДВС Шепетівського МРУЮ, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція») про визнання недійсним та скасування акта державного виконавця, протоколу публічних торгів, свідоцтва на право власності на майно та скасування реєстрації права власності. Позивачі просили визнати недійсними та скасувати протокол проведення прилюдних торгів від 17 травня 2011 року, акт державного виконавця від 26 травня 2011 року, свідоцтво про право власності на квартиру за АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Хмельницької області 30 травня 2011 року та зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_1, скасувати реєстрацію права власності на вказану квартиру. Зазначали, що на порушення вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), не було повідомлено про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про оцінку майна. Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 8 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 грудня 2013 року, заявлені позови було залишено без задоволення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року справу в частині вирішення зустрічного позову було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині первісного позову вказані рішення було залишено без змін. Останнім рішеннями Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2015 року вказане рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 8 жовтня 2013 року в частині зустрічного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову: визнано недійсними акт про реалізацію предмета іпотеки, затверджений ВДВС Шепетівського МРУЮ 26 травня 2011 року, свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане на ім’я ОСОБА_1 та посвідчене приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу, реєстраційний НОМЕР_1; скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на вказану квартиру. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд судових рішень ОСОБА_1 та АБ «Експрес-банк» порушують питання про скасування ухвалених у справі рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення. На підтвердження зазначеної підстави подання заяв про перегляд судових рішень ОСОБА_1 та ПАТ «Акціонерний Банк «Експрес-Банк» посилаються на постанову Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заявах доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 є співвласниками чотирикімнатної квартири за АДРЕСА_1. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 липня 2010 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь АБ «Експрес-банк» заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2008 року в сумі 11 852,88 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 9 червня 2010 року еквівалентно 93 867 грн 70 коп. Цим же рішенням у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 червня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру за АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з укладанням від імені АБ «Експрес-банк» договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеною на підставі акту незалежної оцінки нерухомого майна. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 28 листопада 2011 року вказане рішення Шепетівського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. 1 грудня 2010 року Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь АБ «Експрес-банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 11 852,88 доларів США, що еквівалентно 93 867 грн 70 коп. Цей виконавчий лист було пред’явлено до виконання та 13 грудня 2010 року відкрито виконавче провадження. Під час виконання виконавчого листа державний виконавець здійснив перевірку наявності у боржника майна та склав акт опису та арешту спірної квартири. Ринкова вартість квартири згідно з експертною оцінкою складала 288 353 грн. 2 березня 2011 року між ВДВС Шепетівського МРУЮ та Хмельницькою філією ПП «СП «Юстиція» було укладено договір про надання послуг з реалізації нерухомого майна шляхом його продажу на прилюдних торгах. З метою реалізації квартири з прилюдних торгів ПП «СП «Юстиція» розмістило відповідне оголошення на сайті Міністерства юстиції України, листом НОМЕР_2 від 15 березня 2011 року повідомило сторони виконавчого провадження про дату, час, місце проведення прилюдних торгів з реалізації вказаної квартири. Перші торги, призначені на 4 квітня 2011 року, не відбулися через відсутність покупців. 12 квітня 2011 року державний виконавець ВДВС Шепетівського МРУЮ здійснив уцінку майна та зменшив вартість квартири на 25 % від її початкової. Листом НОМЕР_3 від 27 квітня 2011 року було повідомлено сторони виконавчого провадження про повторні торги, призначені на 17 травня 2011 року. Згідно з протоколом присутності на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна учасником прилюдних торгів 17 травня 2011 року була зареєстрована одна особа – ОСОБА_1. Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів НОМЕР_4 переможцем прилюдних торгів 17 травня 2011 року стала ОСОБА_1, яка придбала спірну квартиру за 178 814 грн 01 коп. На підставі вказаного протоколу ВДВС Шепетівського МРУЮ видав акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 26 травня 2011 року, на підставі якого приватний нотаріус Шепетівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 на ім’я ОСОБА_1 видав свідоцтво від 30 травня 2011 року, яким посвідчено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира за АДРЕСА_1. На підставі вказаного свідоцтва 23 червня 2011 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові щодо визнання недійсними прилюдних торгів та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що торги відбувалися з приводу реалізації арештованого майна, що є предметом іпотеки, на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому положення Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, натомість на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення. Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року, наданій заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення невідповідності в застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за цієї норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, то норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, норми цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували положення Закону України «Про іпотеку» й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону. З огляду на зазначене Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними. При цьому суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсними прилюдних торгів, правильно керувався тим, що прилюдні торги проведено з додержанням вимог Тимчасового положення та Закону України «Про іпотеку». За таких обставин відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 8 жовтня 2013 року. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяви ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-банк» задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 25 червня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 8 жовтня 2013 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Я.М. Романюк Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 червня 2016 року у справі № 6-315цс16 Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/13FBD41945F753C4C2257FE600414FC2
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 червня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П. Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації», Кременчуцьке міське управління юстиції, про визнання недійсними прилюдних торгів та їх результатів; за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконними прилюдних торгів та недійсними їх результатів за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, в с т а н о в и л и: У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 11 березня 2014 року його було визнано переможцем прилюдних торгів з продажу лота № 1 – об’єкта незакінченого будівництва, а саме житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку та господарських будівель АДРЕСА_1 за ціною 1 млн грн. Результати проведення торгів викладені в протоколі філії 17 приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі – ПП «Нива-В.Ш.») від 11 березня 2014 року проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_6, відповідно до якого ОСОБА_1 вказаний їх переможцем. У подальшому позивач дізнався про те, що придбаний ним лот є самочинним будівництвом, оскільки право власності на зазначене нерухоме майно було визнане за боржником ОСОБА_6 на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване. Об’єкт самочинного будівництва не може бути предметом реалізації з прилюдних торгів, оскільки це майно не є об’єктом права власності. Вважаючи, що самочинно збудований будинок без дозволу органу державної влади та (або) органу місцевого самоврядування на будівництво не міг бути предметом продажу на прилюдних торгах, чим порушено вимоги Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), ОСОБА_1 просив: визнати недійсними прилюдні торги, які проведені 11 березня 2014 року 17 філією ПП «Нива-В.Ш.» щодо реалізації об’єкта незакінченого будівництва, а саме: житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки АДРЕСА_1; визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації вищезазначеного нерухомого майна (предмета іпотеки) від 11 березня 2014 року, що належить ОСОБА_6, затверджений директором 17 філії ПП «Нива-В.Ш.»; зобов’язати ПП «Нива-В.Ш.» повернути позивачу сплачений гарантійний внесок у розмірі 17 тис. 850 грн. У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі – ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись, зокрема, на те, що ліцитатор порушив порядок проведення прилюдних торгів, оскільки безпідставно відмовився фіксувати тричі запропоновану представником банку ціну лота у 800 тис. грн, про що було зазначено у протоколі проведення торгів їх учасниками. Організатор торгів порушив положення пункту 4.16 Тимчасового положення, відповідно до якого в разі відмови переможця торгів підписати протокол та достатньої кількості покупців за даним лотом торги відновлюються. Вважаючи, що під час проведення прилюдних торгів були порушені норми Тимчасового положення та вимоги Закону № 898-IV, банк просив: визнати незаконними проведені ПП «Нива-В.Ш.» 11 березня 2014 року прилюдні торги та визнати незаконними результати цих прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки) – житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_1, за яким переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_5; визнати недійсним та скасувати протокол НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_6, за яким переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_1; визнати недійсним та скасувати протокол НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить ОСОБА_6, за яким переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_3; зобов’язати ПП «Нива-В.Ш.» провести прилюдні торги з продажу нерухомого майна (предмета іпотеки) відповідно до вимог законодавства. Рішенням від 1 липня 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області позов ОСОБА_1 задовольнив. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 22 вересня 2014 року, постановленою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, ухвалив рішення цього суду від 1 липня 2014 року скасувати. Ухвалою від 11 листопада 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановив об’єднати зазначені позови в одне провадження. Цей же суд рішенням від 25 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково, постановив: стягнути з ПП «Нива-В.Ш.» на користь ОСОБА_1 сплачений гарантійний внесок за участь у прилюдних торгах у розмірі 17 тис. 850 грн; у решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити; у задоволенні позову ПАТ «БМ Банк» відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 3 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, постановив: ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 вересня 2014 року залишити без змін; рішення цього ж суду від 25 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів та визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, визнати недійсними прилюдні торги, проведені 11 березня 2014 року філією 17 ПП «Нива-В.Ш.» щодо реалізації об’єкта незакінченого будівництва – житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку АДРЕСА_1; визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації вищезазначеного нерухомого майна (предмета іпотеки) від 11 березня 2014 року, що належить ОСОБА_6, затверджений директором філії 17 ПП «Нива-В.Ш.»; у решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. У заяві ОСОБА_3 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до касаційного суду з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 45, 56 Закону № 898-IV, пунктів 7.1, 7.2 Тимчасового положення, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_3 посилається на постанови Вищого господарського суду України від: 30 жовтня 2012 року (№ 26/25) у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі – ПАТ «Універсал Банк») на бездіяльність підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі – ГУЮ у Львівській області); 28 травня 2014 року (№ 914/3483/13) у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (далі – ПАТ «Банк Форум») до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, визнання недійсним додатку до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) та зобов’язання вчинити дії. Так, приймаючи постанову від 30 жовтня 2012 року (№ 26/25) та залишаючи в силі постанову апеляційного суду про відхилення скарги ПАТ «Універсал Банк» на бездіяльність державної виконавчої служби, суд касаційної інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин положення Закону № 898-IV, виходив з того, що згідно з приписами частини третьої статті 46 цього Закону лише за відсутності наступного учасника прилюдних торгів, який запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, або в разі його відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Однак, наступний учасник з усіх допущених до торгів не відмовився від підписання протоколу; у строки, встановлені законодавством, перерахував кошти за придбане майно на рахунок ГУЮ у Львівській області, тому посилання скаржника на бездіяльність державної виконавчої служби є безпідставною. Право банку (стягувача), передбачене частиною першою статті 49 Закону № 898-IV, на придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна не виникло, оскільки прилюдні торги не були оголошені такими, що не відбулися. У постанові від 28 травня 2014 року (№ 914/3483/13) суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову та застосовуючи до спірних правовідносин положення Закону № 898-IV, керувався тим, що частиною третьою статті 46 цього Закону передбачено, що лише за відсутності наступного учасника, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, або у випадку його відмови, прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Таким чином, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів незалежно від того, другий він, чи третій серед зареєстрованих учасників торгів. Отже оголошення переможцем прилюдних торгів учасника № 1, після несплати в 10-денний строк запропонованої суми переможцем торгів та відмови наступного учасника торгів від оголошення його переможцем відповідає чинному законодавству. Натомість у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Тимчасове положення, а не Закон № 898-IV, оскільки цей Закон застосовується лише у випадку примусового виконання рішення суду або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки. Під час проведення прилюдних торгів були порушені пункти 4.4, 4.12, 4.13, 4.16, 7.1 Тимчасового положення, а тому ці торги та протокол про їх проведення слід визнати недійсними. Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, залишаючи без розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову ПАТ «БМ Банк», керувався тим, що жодних відомостей про надання банком ОСОБА_1 повноважень щодо представництва інтересів банку немає, як і відомостей про наявність у ОСОБА_1 передбачених законом повноважень на оскарження в апеляційному порядку судового рішення від імені банку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 45, 56 Закону № 898-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Суди у справі, яка переглядається, встановили, що згідно з договором дарування від 8 лютого 2007 року ОСОБА_6 отримав у власність об’єкт незавершеного будівництва – житловий будинок та господарські будівлі АДРЕСА_1. Згідно з державним актом про право власності на землю від 27 квітня 2007 року ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка АДРЕСА_1. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області рішенням від 10 вересня 2007 року задовольнив позов ОСОБА_6 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, ухвалив: визнати за ОСОБА_6 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно – житловий будинок та господарські будівлі АДРЕСА_1. 21 березня 2008 року між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк» (далі – ТОВ «БМ Банк»), правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 в кредит кошти. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 21 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ТОВ «БМ Банк» укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передав в іпотеку банку житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку на АДРЕСА_1. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 22 липня 2011 року постановив скасувати рішення цього ж суду від 10 вересня 2007 року у зв’язку з нововиявленими обставинами. Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 8 листопада 2011 року постановив залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_6 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво. Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 20 жовтня 2014 року задовольнив позов ОСОБА_6 до ПП «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції в Полтавській області (далі – Автозаводський ВДВС Кременчуцького МУЮ) про визнання прилюдних торгів та протоколу проведення прилюдних торгів недійсними. Однак колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 травня 2015 року постановила скасувати рішення місцевого суду та зазначене рішення апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. На виконанні в Автозаводському ВДВС Кременчуцького МУЮ перебувало зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованості за виконавчими листами, виданими 30 січня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва та 18 квітня 2013 року Автозаводським районним судом м. Кременчука. 9 серпня 2013 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна боржника ОСОБА_6 – описано й арештовано будинок та земельну ділянку. На підставі укладеного 17 лютого 2014 року договору філії 17 ПП «Нива-В.Ш.» доручено провести прилюдні торги з реалізації об’єкта незакінченого будівництва – житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки для обслуговування цього будинку АДРЕСА_1. 20 лютого 2014 року філія 17 ПП «Нива-В.Ш.» направила ОСОБА_6 письмове повідомлення про дату й місце проведення прилюдних торгів, а також опублікувала інформацію щодо проведення прилюдних торгів на веб-сайті державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України й у № 8 газети «Полтавська думка». Згідно з протоколом від 11 березня 2014 року у прилюдних торгах взяли участь шість осіб. Найбільшу ціну за виставлений на продаж лот запропонував ОСОБА_5, проте він відмовився підписувати протокол прилюдних торгів, переможцем був оголошений ОСОБА_1. Йому було запропоновано внести кошти на депозитний рахунок державної виконавчої служби у термін до 25 березня 2014 року. Оскільки ОСОБА_1 у встановлений строк кошти не вніс, 7 квітня 2014 року переможцем торгів оголошено ОСОБА_3. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону № 898-IV в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону № 898-IV реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV), з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон № 606-XIV визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону № 606-XIV визначено особливості процедури звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону № 898-IV. Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону № 898-IV до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону № 606-XIV. Таким чином, норми Закону 606-XIV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом 606-XIV, першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону 606-XIV дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону 606-XIV дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання судових рішень про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом № 898-IV. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди, ухвалюючи судові рішення, надані заявницею на підтвердження передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону № 898-IV. Так, статтею 45 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначено порядок проведення прилюдних торгів, передбачено, якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. (частина восьма цієї статті). Відповідно до статті 46 цього Закону переможець прилюдних торгів протягом десяти робочих днів з дня підписання протоколу перераховує кошти за придбане на торгах майно на зазначений у протоколі банківський рахунок органу державної виконавчої служби. Гарантійний внесок, сплачений покупцем до початку прилюдних торгів, зараховується до ціни продажу. Іншим учасникам внесена сума повертається протягом трьох робочих днів з дня закінчення прилюдних торгів. Гарантійний внесок також підлягає поверненню, якщо торги не відбулися. Якщо покупець не внесе всієї належної до сплати суми в десятиденний строк, гарантійний внесок йому не повертається, а наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. Гарантійний внесок не повертається також учаснику торгів, який став переможцем торгів, але відмовився підписати протокол. За змістом зазначених норм Закону слід дійти висновку про те, що в разі якщо переможець прилюдних торгів відмовився підписати протокол, та лише за відсутності наступного учасника торгів, який запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, або у разі його відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися. При цьому наступний учасник прилюдних торгів у розумінні статті 45 Закону № 898-IV, який запропонував найвищу ціну, не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів незалежно від того, другий він чи третій серед зареєстрованих учасників. За таких обставин оголошення переможцем проведених прилюдних торгів ОСОБА_3 відповідає вимогам статей 45, 46 Закону № 898-IV, оскільки переможець торгів відмовився підписати протокол проведення прилюдних торгів, а наступний за ним учасник торгів, що запропонував найвищу ціну, не вніс у встановлений законом строк належної до сплати суми. Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували положень Закону № 898-IV й дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, не врахувавши, що прилюдні торги були проведені відповідно до вимог статті 45 цього Закону. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву ОСОБА_3 про перегляд судових рішень задовольнити частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року в частині позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації», Кременчуцьке міське управління юстиції, про визнання недійсними прилюдних торгів та їх результатів скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Нива-В.Ш.», Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції, публічного акціонерного товариства «БМ Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: комунальне підприємство «Кременчуцьке міське бюро технічної інвентаризації», Кременчуцьке міське управління юстиції, про визнання недійсними прилюдних торгів та їх результатів відмовити в повному обсязі. У решті рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 3 червня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк В.М. Сімоненко І.Б. Шицький Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-144цс16 Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання судових рішень про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/AD715DA21D8CD6A7C2257FCC0058847F
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція», Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_2, треті особи: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу проведення прилюдних торгів й акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна за заявами ОСОБА_2 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 вересня 2014 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, встановили: У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. 27 вересня 2013 року позивачці стало відомо, що її квартиру було продано на прилюдних торгах 20 вересня 2013 року. Прилюдні торги були проведені з порушенням Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення), оскільки її, як боржника, не було повідомлено про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, а також про стартову ціну реалізації майна; лот виставлено на торги за наявності одного учасника; повторні прилюдні торги відбулися раніше, ніж через місяць від часу проведення перших прилюдних торгів; встановлений переможець торгів не запропонував ціну, вищу за стартову. На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила: визнати недійсними прилюдні торги, проведенні 20 вересня 2013 року приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство Юстиція» (далі – ПП «СП Юстиція») з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол проведення прилюдних торгів НОМЕР_1, затверджений директором Львівської філії ПП «СП Юстиція»; визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця від 23 вересня 2013 року про реалізацію арештованого майна. Личаківський районний суд м. Львова рішенням від 26 березня 2014 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1. Апеляційний суд Львівської області рішенням від 9 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову, постановив: визнати недійсними прилюдні торги, проведені 20 вересня 2013 року ПП «СП Юстиція» з реалізації квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати протокол проведення прилюдних торгів НОМЕР_1, затверджений 20 вересня 2013 року директором Львівської філії ПП «СП Юстиція»; визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця від 23 вересня 2013 року про реалізацію арештованого майна. У заявах ОСОБА_2 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 33, 41–49 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-VI «Про іпотеку», статті 62 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», пунктів 1.4, 4.2, 7.1, 7.2 Тимчасового положення. На підтвердження зазначених підстав подання заяв ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 23 грудня 2015 року (№ 6-28599св15) у справі за позовом фізичної особи до фізичної особи про визнання прилюдних торгів недійсними; 23 грудня 2015 року (№ 6-29947св15) у справі за позовом фізичної особи до Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції та інших про визнання прилюдних торгів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування моральної шкоди; 20 січня 2016 року (№ 6-37442св15) у справі за позовом фізичної особи до ПП «СП Юстиція» та інших про визнання недійсними прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів; Крім того, ОСОБА_2 у заявах про перегляд судових рішень посилається на постанову Вищого господарського суду України від 9 грудня 2015 року (№ 903/255/15) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Світ Ковель» до товариства з обмеженою відповідальністю «Топ Світ» та інших про визнання недійсними прилюдних торгів та свідоцтва про право власності, а також на постанови Верховного Суду України від: 18 листопада 2015 року (№ 6-28цс15) у справі за позовом фізичної особи до ПП «СП Юстиція» та інших про визнання недійсними прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів; 16 грудня 2015 року (№ 6-1460цс15) у справі за позовом фізичної особи до ПП «СП Юстиція» та інших про визнання недійсними результатів аукціону з продажу магазину, визнання недійсним акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на магазин; Так, ухвалюючи судові рішення від 23 грудня 2015 року (№ 6-28599св15, № 6-29947св15), 20 січня 2016 року (№ 6-37442св15), 9 грудня 2015 року (№ 903/255/15), 18 листопада 2015 року (№ 6-28цс15), 16 грудня 2015 року (№ 6-1460цс15) суди виходили з того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 цього Закону. Натомість, у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не ухвалювалось, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Закону України «Про іпотеку», ці правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням. Оскільки під час проведення прилюдних торгів порушено пункти 4.2, 4.6, 7.1 Тимчасового положення, відповідно до яких повторні прилюдні торги проводяться не раніше ніж через місяць від часу проведення перших прилюдних торгів; торги вважаються такими, що не відбулися, за наявності тільки одного покупця та якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну лота, то існують правові підстави для визнання прилюдних торгів недійсними, скасування протоколу про їх проведення й акта державного виконавця про реалізацію арештованого майна. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права (пунктів 4.2, 4.6, 7.1 Тимчасового положення та статті 45 Закону України «Про іпотеку»). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заяви підлягають задоволенню з огляду на таке. Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 10 липня 2008 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 у кредит кошти в розмірі 24 тис. 500 дол. США зі сплатою 14,35 % річних та кінцевим терміном повернення коштів до 10 липня 2018 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором 10 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1. У зв’язку з неналежним виконанням грошових зобов’язань за кредитним договором Сихівський районний суд Львівської області рішенням від 11 жовтня 2011 року ухвалив солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 674 тис. 890 грн 86 коп. 1 жовтня 2012 року старший державний виконавець Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_4 прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання вищезазначеного судового рішення. Згідно з висновком оцінювача від 16 квітня 2013 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 414 грн 350 грн. Проведення прилюдних торгів з реалізації квартири було призначено на 22 серпня 2012 року, однак торги не відбулися у зв’язку з відсутністю зареєстрованих покупців, на підставі чого майно уцінено на 25 % від початкової вартості квартири до 310 тис. 762 грн 50 коп. Повторні прилюдні торги з реалізації квартири призначені на 20 вересня 2013 року за стартовою ціною 310 тис. 762 грн 50 коп., про що розміщено оголошення у газетах «За вільну Україну» від 5 вересня 2013 року № 34 та «Львівська Пошта» від 5 вересня 2013 року № 96. Рекомендованим листом від 4 вересня 2013 року ПП «СП Юстиція» повідомило ОСОБА_1 про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та стартову ціну лоту, який був направлений позивачці за вказаною у виконавчому документі адресою: АДРЕСА_1. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації квартири від 20 вересня 2013 року переможцем торгів визнано єдиного їх учасника – ОСОБА_2, яка придбала квартиру за 310 тис. 762 грн 50 коп. 23 вересня 2013 року державним виконавцем складено акт про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди, ухвалюючи судові рішення, надані заявником на підтвердження передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною. Установивши, що прилюдні торги проведено без порушень положень статті 45 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог. Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували положення Закону України «Про іпотеку» й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону, крім того, всупереч статті 16 ЦК України не встановили, які права та інтереси позивачки порушено відповідною процедурою реалізації арештованого майна. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України постановили: Заяви ОСОБА_2 про перегляд судових рішень задовольнити. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 вересня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року скасувати, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 березня 2014 року залишити в силі. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк В.М. Сімоненко І.Б. Шицький Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-103цс16 Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 цього Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». До спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною. Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/18338DADF835EB1CC2257FB1002B246F
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Романюка Я.М., Яреми А.Г., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки недійсними за заявою публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, в с т а н о в и л а : У січні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14 січня 2011 року приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція») на підставі судового наказу від 12 березня 2010 року, виданого Шевченківським районним судом м. Чернівці у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» (далі – ПАТ «Ерсте Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі – ПУАТ «Фідобанк»), про стягнення з нього заборгованості в сумі 120 тис. 786 доларів США 43 центи, провело прилюдні торги з реалізації належного позивачу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1, про що державним виконавцем 24 січня 2011 року було складено акт про реалізацію предмета іпотеки. Єдиним покупцем на торгах було зареєстровано ПАТ «Ерсте Банк», що стало їх переможцем. Посилаючись на те, що прилюдні торги були проведені з порушенням норм Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), оскільки відбулися за участю лише одного учасника торгів, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними прилюдні торги з реалізації арештованої квартири, протокол від 14 січня 2011 року НОМЕР_1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а також акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 24 січня 2011 року. Суди розглядали справу неодноразово. Шевченківський районний суд м. Чернівці ухвалою від 28 січня 2015 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції (далі – Шевченківський ВДВС Чернівецького МУЮ), ПП «СП «Юстиція» про визнання прилюдних торгів, протоколу проведення прилюдних торгів та акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки недійсними закрив з підстав, визначених пунктами 2, 7 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 28 січня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Апеляційний суд Чернівецької області рішенням від 18 березня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 січня 2015 року скасував, позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав недійсними прилюдні торги з реалізації арештованої квартири АДРЕСА_1, проведені ПП «СП «Юстиція» на виконання судового наказу від 12 березня 2010 року, а також протокол від 14 січня 2011 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки та акт державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ від 24 січня 2011 року про реалізацію предмета іпотеки. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 жовтня 2015 року касаційну скаргу ПУАТ «Фідобанк» відхилила, рішення Апеляційного суду Чернівецької області рішенням від 18 березня 2015 року залишила без змін. 13 січня 2016 року до Верховного Суду України звернулося ПУАТ «Фідобанк» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У зв’язку із цим ПУАТ «Фідобанк» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року й залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 січня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. Суди під час розгляду справи встановили, що 19 вересня 2008 року між ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПУАТ «Фідобанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір. У рахунок забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором того ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого визначено нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_1. У зв’язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним кредитним договором Шевченківський районний суд м. Чернівці видав 12 березня 2010 року судовий наказ про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПУАТ «Фідобанк», 120 тис. 786 доларів США 43 центів заборгованості за кредитним договором та 880 грн у рахунок оплати судових витрат. На підставі цього наказу державний виконавець Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ відкрив виконавче провадження про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. З метою проведення прилюдних торгів державним виконавцем Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ на тендерній основі залучено ПП «СП «Юстиція». 14 січня 2011 року ПП «СП «Юстиція» провело прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, – квартири АДРЕСА_1. За результатами торгів ПП «СП «Юстиція» складено протокол проведення торгів від 14 січня 2011 року НОМЕР_1. Переможцем торгів згідно із цим протоколом стало ПАТ «Ерсте Банк» (т.1, а.с. 2). Крім того, суди встановили, що Шевченківський районний суд м. Чернівці рішенням від 11 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 6 червня 2012 року, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «СП «Юстиція», Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ, третя особа – ПАТ «Ерсте Банк», про визнання недійсними результатів прилюдних торгів від 14 січня 2011 року з реалізації квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 60–64). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, послався на те, що проведення прилюдних торгів на підставі примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором та за відсутності звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду регулюється Законом України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням, а не Законом України «Про іпотеку». Установивши, що прилюдні торги проведено з порушенням пунктів 4.2, 7.1 Тимчасового положення, зокрема, арештоване майно виставлене на торги за наявності лише одного покупця, суд дійшов висновку, що такі торги відбулися з порушенням чинного законодавства, тому підлягають визнанню недійсними. У заяві ПУАТ «Фідобанк» посилається на невідповідність ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року викладеному в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У цій постанові міститься висновок Верховного Суду України про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку». Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». За змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, положення Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, положення Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Положення цього Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені у наданій для порівняння постанові від 18 листопада 2015 року. Ззадовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 апеляційний суд, висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначеного вище не врахував і безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про іпотеку», зокрема статті 45 цього Закону, за якою можна провести торги за наявності одного учасника. Суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не послався на положення статті 45 Закону України «Про іпотеку», однак правильно вирішив справу по суті, установивши, що прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки проведені з дотриманням вимог Тимчасового положення та Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції. За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області рішенням від 18 березня 2015 року не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України із залишенням у силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 січня 2015 року, яке було помилково скасоване судом апеляційної інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Фідобанк» задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 18 березня 2015 року скасувати і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 січня 2015 року. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-54цс16 Положення Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/35DE54E08188948BC2257FAA003132E5
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та інтересах своїх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування в особі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», Печерський районний відділ Державної міграційної служби України у м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення; за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві, приватного підприємства «Нива В.Ш.», треті особи: орган опіки та піклування в особі Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна», про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на квартиру, скасування запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права користування спірною квартирою, за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л а : У грудні 2013 року ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що товариство в порядку виконання рішення суду набуло право власності на квартиру АДРЕСА 1, проте позбавлене можливості користуватись належним йому майном, оскільки у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, якими вказана квартира здана в оренду та використовується як нежиле приміщення. ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» просило усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, виселити та зняти їх з реєстраційного обліку. У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 29 вересня 2010 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з неї та ОСОБА_7 на користь відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), суми боргу в розмірі 1 035 086 грн. 70 коп. На виконання зазначеного рішення суду приватним підприємством «Нива В.Ш.» (далі - ПП «Нива В.Ш.») 4 червня 2012 року проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА 1, яке належить ОСОБА_1 на праві власності. Зазначала, що під час підготовки та проведення прилюдних торгів були допущені порушення норм чинного законодавства, що призвело до порушення майнових прав її малолітніх дітей, які є користувачами спірної квартири, так як не було отримано згоди органу опіки та піклування. Зокрема, торги були проведені за участю одного покупця, копію акта опису майна не було направлено боржнику, технічні характеристики квартири, зазначені в акті, не відповідають дійсності, порушено порядок проведення оцінки майна, оскільки остання є значно заниженою. Крім того, позивачка не була повідомлена про проведення торгів. Позивачка просила визнати недійсними результати прилюдних торгів, проведених 4 червня 2012 року, свідоцтво про право власності від 22 серпня 2012 року, видане товариству з обмеженою відповідальністю «КМД-Трейдінвест Україна» (далі - ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна»), як переможцю торгів, скасувати запис в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, визнати дійсним договір купівлі-продажу від 7 березня 2007 року, укладений між нею та ОСОБА_8, визнати право користування спірною квартирою малолітніми ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до досягнення ними повноліття. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року, в позові ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними результати прилюдних торгів, проведених 10 філією ПП «Нива В.-Ш.» з реалізації квартири АДРЕСА 1. Визнано недійсним протокол від 4 червня 2012 року НОМЕР 1 проведення прилюдних торгів з реалізації вказаної квартири. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 22 серпня 2012 року, видане ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна». В решті позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року касаційні скарги ТОВ «КМД -Трейдінвест Україна» та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2015 року залишено без змін, виключивши з мотивувальних частин судових рішень посилання на неотримання при проведенні прилюдних торгів попередньої згоди органу опіки та піклування. У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статті 45 ЗУ «Про іпотеку», пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (далі – Тимчасове положення). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Судами встановлено, що 7 березня 2007 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кошти в сумі 120 000 доларів США з терміном погашення кредиту до 6 березня 2027 року з оплатою по процентній ставці 14 % річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника по кредитному договору між банком та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір від 7 березня 2007 року, за яким позивачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА 1, яка належала їй на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 7 березня 2007 року. 29 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2009 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суми боргу в розмірі 1 035 086 грн. 70 коп. На виконання зазначеного рішення суду ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві 4 червня 2012 року організовано та проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) - квартири АДРЕСА 1, яка належала ОСОБА_1. Переможцем прилюдних торгів визнано ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» за ціною продажу 439 164 грн. як єдиного учасника торгів. 22 серпня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 відповідно до статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги по реалізації арештованого нерухомого майна посвідчено, що спірна квартира належить на праві власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна». 12 червня 2013 року право власності ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна» на зазначену квартиру зареєстроване Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві. Судом також встановлено, що в квартирі АДРЕСА 1 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, та їх неповнолітні діти ОСОБА_4 й ОСОБА_3. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що в разі проведення прилюдних торгів на підставі примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса правовідносини по організації та проведенні прилюдних торгів регулюються ЦК України, законом України «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням, а не Законом України «Про іпотеку», а відтак порушення вимог пунктів 4.2, 7.1 указаного Тимчасового положення є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Суди дійшли висновку про те, що при організації та проведенні прилюдних торгів були допущені порушення встановленого законом порядку їх проведення, зокрема, прилюдні торги проведені за участі одного покупця, а докази належного повідомлення про проведення прилюдних торгів ОСОБА_1 та членів її сім’ї, які проживають в спірній квартирі, відсутні, а публікація оголошення про проведення прилюдних торгів не може вважатись належним повідомленням про їх проведення. Отже наявні підстави для визнання прилюдних торгів недійсними. Відмовляючи в позові ТОВ «КМД-Трейдінвест Україна», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що товариством не було спростовано доводів про порушення порядку проведення прилюдних торгів. Разом з тим, суд касаційної інстанції виключив з мотивувальних частин судових рішень судів попередніх інстанцій посилання на порушення вимог закону при проведенні публічних торгів щодо неотримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири, оскільки така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користування чи право власності діти, а не при виконанні рішення суду та проведенні прилюдних торгів. Тому відсутні порушення статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Проте у наданих для порівняння постановах Верховного Суду України: - від 18 листопада 2015 року (6-28цс15), суд виходив із того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». - від 18 листопада 2015 року (6-1884цс15) суд виходив із того, що за змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Отже, при розгляді питання про дотримання при проведенні торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. Проте, сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання недійсними прилюдних торгів. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 45 Закону України «Про іпотеку», пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до правочинів купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Отже, дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов’язковою умовою правомірності правочину. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Положення Закону України «Про іпотеку» застосовуються до зобов’язань, виконання яких забезпечене іпотечним майном. До інших зобов’язань, які не забезпечені іпотекою, застосовується Закон України «Про виконавче провадження» й Тимчасове положення. З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника. Крім того, за змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Отже, при розгляді питання про дотримання при проведенні торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. Проте, сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Слід також зазначити, що відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Разом з тим, у справі, яка переглядається, суди хоча й не врахували, тих обставин: що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника; що сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними; що норми Закону дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, однак вірно вирішили спір по суті та з урахуванням того, що внаслідок винесення судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України власного рішення результат по суті спору не зміниться, тому судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін. Керуючись пунктом 4 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «КМД - Трейдінвест Україна» відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-323 цс16 Положення Закону України «Про іпотеку» застосовуються до зобов’язань, виконання яких забезпечене іпотечним майном. До інших зобов’язань, які не забезпечені іпотекою, застосовується Закон України «Про виконавче провадження» й Тимчасове положення. З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника. За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Отже, при розгляді питання про дотримання при проведенні торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу. Проте, сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Слід також зазначити, що відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6D8BDBD7447DA86DC2257F8D0045837E
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 березня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Надра» до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції; ПП «Нива В.Ш.» про визнання недійсними результатів прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, скасування протоколу про проведення реалізації нерухомого майна та визнання недійсним акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки; за позовом ОСОБА_1 до ПП «Нива В.Ш.», третя особа Філія № 14 ПП «Нива В.Ш.», Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про визнання недійсними результатів прилюдних торгів та протоколу прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року, в с т а н о в и л а : У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ Надра») звернулося до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції; ПП «Нива В.Ш.» про визнання недійсними результатів прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, скасування протоколу про проведення реалізації нерухомого майна та визнання недійсним акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, посилаючись на те, що 2 серпня 2012 року в ході виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 боргу державним виконавцем описано та арештовано майно, яке є предметом іпотеки, а саме однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА 1, яке належить ОСОБА_1. Висновком експерта станом на 30 травня 2013 року визначено ринкову вартість вказаної квартири в розмірі 174 131 грн. 30 жовтня 2013 року на повторних торгах реалізовано вказане арештоване нерухоме майно за ціною 130 598 грн. 25 коп. Позивач вважав, що реалізація квартири з прилюдних торгів відбулась з порушеннями Закону України «Про іпотеку» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення). Також не дотримано правил інформування невизначеного кола осіб щодо проведення торгів, що є істотним порушенням процедури. ПАТ КБ «Надра» просило визнати недійсними результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна - однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА 1 загальною площею 27,3 кв. м. та скасувати протокол ПП «Нива В.Ш.» від 30 жовтня 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки), визнати акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки недійсним. Окрім того, ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнень просив: визнати результат прилюдних торгів з реалізації арештованого майна (предмету іпотеки), що були проведені ПП «Нива В.Ш.» 30 жовтня 2013 року щодо продажу квартири загальною площею 27,3 кв. м за адресою: АДРЕСА 1 такими, що не відбулись, а їх результати недійсними; визнати недійсним протокол про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки). ОСОБА_1 посилався на те, що прилюдні торги проводилися на виконання рішення суду про стягнення заборгованості з нього на користь ВАТ «КБ «Надра» за кредитним договором в розмірі 823 563 грн. 59 коп. Торги відбулися всупереч приписів Тимчасового положення, згідно яких лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців, а відповідно до спірного протоколу про проведення прилюдних торгів єдиним учасником було зареєстровано ОСОБА_2, якого й оголошено переможцем торгів. Крім того, переможцем торгів не було запропоновано ціну вищу за стартову – 130 598 грн. 25 коп. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2014 року в позові ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Також відмовлено у позові ОСОБА_1. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «КБ «Надра» та позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсними результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна - однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА 1, проведені ПП «Нива В.Ш.» 30 жовтня 2013 року. Скасовано протокол ПП «Нива В.Ш.» від 30 жовтня 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації зазначеного вище нерухомого майна. Визнано недійсним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалу суду касаційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 45 Закону України «Про іпотеку». Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом встановлено, що постановою державного виконавця Франківського ВДВС ЛМУЮ від 17 травня 2012 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ Надра» боргу в розмірі 823 563 грн. 59 коп. 2 серпня 2012 року державним виконавцем описано та арештовано майно, що є предметом іпотеки, яке належить ОСОБА_1., а саме однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА 1. 30 жовтня 2013 року ПП «Нива В.Ш.» проведено прилюдні торги з реалізації зазначеної квартири. Стартова (початкова) ціна нерухомого майна на других прилюдних торгах становила 130 598 грн. 25 коп. Переможцем прилюдних торгів було визнано єдиного учасника прилюдних торгів ОСОБА_2. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вказав, що позивачами не доведено жодних обставин, що слугували б підставою для визнання торгів недійсними. Суд також зазначив, що відхиляє посилання позивачів на пункт 4.2. Тимчасового положення, згідно якого лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців, та посилання на пункт 7.1. розділу 7 «Прикінцеві положення» цього Тимчасового положення, як на підставу визнання результатів торгів недійсними, вказавши, що вимоги позивачів не вмотивовані та не доводяться матеріалами справи, а відтак у задоволенні об’єднаних позовів слід відмовити за недоведеністю таких. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що торги відбувалися з приводу реалізації арештованого майна, що є предметом іпотеки, на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому положення Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, та дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про виконавче провадження» й Тимчасового положення, відповідно до пункту 7.1 якого прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця. Проте у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року суд виходив із того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 45 Закону України «Про іпотеку». Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до правочинів купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Отже, дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов’язковою умовою правомірності правочину. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Положення Закону України «Про іпотеку» застосовуються до зобов’язань, виконання яких забезпечене іпотечним майном. До інших зобов’язань, які не забезпечені іпотекою, застосовується Закон України «Про виконавче провадження» й Тимчасове положення. З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». У справі яка переглядається, суди не звернули уваги на вищевикладене, не надали оцінки тій обставині, що прилюдні торги були проведенні щодо продажу іпотечного майна в ході виконавчих дій по примусовому виконанню судового рішення про стягнення заборгованості з іпотекодавця й не врахували відсутність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса, чи договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою. Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі – постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Отже у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій помилково прийняли до розгляду позовні вимоги ПАТ «Надра» до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції; ПП «Нива В.Ш.». Окрім того, відповідно до пункту 4 статті 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. За змістом частини першої статті 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Ураховуючи ту обставину, що провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «Надра» підлягає закриттю, а прилюдні торги є договором купівлі-продажу, але до справи не залучено сторону цього договору – покупця майна, тому суду слід було роз’яснити позивачу право заявити клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2. Враховуючи вищевикладене, судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати; провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «Надра» закрити; справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В порядку вимог частини другої статті 206 ЦПК України повідомити ПАТ «Надра» що розгляд його позовних вимог до Франківського ВДВС Львівського МУЮ; ПП «Нива В.Ш.». про визнання недійсними результатів прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та скасування протоколу про проведення реалізації нерухомого майна, визнання акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки недійсними віднесено до юрисдикції господарських судів. Керуючись пунктом 2, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2014 року, рішення апеляційного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2015 року скасувати. Провадження в справі в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Надра» до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції; ПП «Нива В.Ш.» про визнання недійсними результатів прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна та скасування протоколу про проведення реалізації нерухомого майна, визнання акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки недійсними закрити. Справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПП «Нива В.Ш.», третя особа Філія № 14 ПП «Нива В.Ш.», Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, про визнання результатів прилюдних торгів та протоколу прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна недійсними передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-224 цс16 Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Крім того, відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою. Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі – постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2EEF3D7F16844279C2257F7200410B21
  13. РІШЕННЯ іменем україни 22 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Юровської Г.В. суддів: Журавель В.І., Маляренка А.В., Мазур Л.М., Нагорняка В.А. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства „Місто Банк" до приватного підприємства „Нива-В.Ш." в особі філії № 16 приватного підприємства „Нива-В.Ш.", ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" про визнання проведених прилюдних торгів такими, що проведені з порушенням вимог закону, визнання протоколу проведення прилюдних торгів недійсним, відновлення положення, яке існувало до порушення, визнання незаконним акту державного виконавця, визнання незаконним і скасування свідоцтва, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до приватного нотаріуса ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства „Місто Банк", треті особи: приватне підприємство „Нива-В.Ш.", відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, приватний нотаріус ОСОБА_4 про усунення перешкод, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Місто Банк» на рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2013 року,- в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року ПАТ „Місто Банк" звернулося до суду з позовом, у якому після неодноразових уточнень просив визнати проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7 такими, що проведені з порушенням вимог закону, визнати протокол проведення прилюдних торгів недійсним, відновити положення, яке існувало до порушення, визнати незаконним акт державного виконавця про реалізацію нерухомого майна - земельної ділянки загальною площею 0,0551 га, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташований у АДРЕСА_1, яке придбане ОСОБА_3, визнати незаконним і скасувати свідоцтво, видане ОСОБА_3 на придбане майно та скасувати реєстрацію права власності на нього. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16 лютого 2012 року банком були отримані протокол № 1611256-1 від 29 грудня 2011 року про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6 ОСОБА_7 та акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року, з яких їм стало відомо про проведення прилюдних торгів з реалізації вищевказаного нерухомого майна. Вважає, що зазначені прилюдні торги проведені, а протокол і акт державного виконавця складені з грубими порушеннями діючого законодавства та порушують їх (позивача) охоронювані законом майнові права та інтереси, як стягувача та іпотекодержателя. Зокрема, зазначав, що на реалізований предмет іпотеки вже було звернуто стягнення і порушено виконавче провадження по виконанню виконавчого напису нотаріуса, реалізація предмета іпотеки проведена без відома і письмового повідомлення іпотеко держателя з суттєвими системними порушеннями законодавства про порядок проведення прилюдних торгів. Заперечуючи проти позову ПАТ «Місто Банк», у червні 2012 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження придбаним з прилюдних торгів майном шляхом зобов'язання приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 скасувати заборону на відчуження згаданої вище земельної ділянки та виключити її з Державного реєстру іпотек і Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2013 року, у задоволені позову ПАТ „Місто Банк" відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Усунено перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, а також садовим будинком з надвірними спорудами загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 скасувати заборону на відчуження вказаної земельної ділянки, виключити її та садовий будинок з надвірними спорудами з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі, поданій через свого представника Рябко Л.Г., ПАТ «Місто Банк» просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову і відмову в задоволенні зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають. Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Судами під час розгляду справи встановлено, що 11 грудня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на садовий будинок з надвірними спорудами за НОМЕР_1 загальною площею 30,8 кв. м та земельну ділянку площею 0,0551 га, в і по угіддях: 0,0376 га, багаторічні насадження; 0,0175 га, в тому числі по угіддях: 0,0376 га, багаторічні насадження 0,0175 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_6 на підставі купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального ОСОБА_8 26.05.2008 року за реєстром № 1068, та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8 26 травня 2008 року за реєстром №1074, і були передані в іпотеку комерційному банку товариству з обмеженою відповідальністю «Місто Банк» в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 049-Сп/2-23/Ф/840, укладеним між КБ ТОВ «Місто Банк» та ОСОБА_6 26 травня 2008 року на суму 3763812,37 грн. На виконання виконавчого напису нотаріуса 22 грудня 2009 року постановою заступника начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Плахутою Д.В. відкрито виконавче провадження №В-7/1105 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2010 року задоволено позов ПАТ „Місто Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_22, ОСОБА_7, ОСОБА_23, ОСОБА_17 про стягнення заборгованості за банківськими кредитами. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_17 на користь публічного акціонерного товариства «Місто Банк» заборгованість по договору №032-Сп/2-23/Ф/840 від 10.04.2008 року по кредиту, відсоткам та пені в загальному розмірі 5 155 333,39 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства «Місто Банк» заборгованість за договором № 049-Сп/2-23/Ф/840 від 26.05.2008 року по кредиту, відсоткам та пені в загальному розмірі 4 190 045,06 грн. 01 лютого 2011 року на підставі рішення суду ПАТ „Місто Банк" отримало виконавчий лист № 2-1054/10 про стягнення солідарно з відповідачів кредитної заборгованості в розмірі 5155333,39 грн та звернулося до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області з заявою про відкриття виконавчого провадження. 21 березня 2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження ВП № 2531 7246 та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_6 в межах суми звернення стягнення. Після отримання звіту про незалежну оцінку арештованого майна, 09 грудня 2011 року між відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області та філією 16 ПП „Нива В.Ш." укладено договір № 1611256 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки). 29 грудня 2011 року відбулися прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7, переможцем яких став ОСОБА_3 Відмовляючи в задоволені позову ПАТ „Місто Банк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що державному виконавцю примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області не було відомо, що 11 грудня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу був здійснений виконавчий напис та Другим Київським відділом виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 22 грудня 2009 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, а вказані обставини стали відомі тільки в березні 2012 року. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд вважав, що ОСОБА_3 набув майно на законних підставах. З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в ч. 5 ст. 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах та комісійних засадах. Прилюдні торги - це продаж майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає реалізації. Під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої, з одного боку, є покупець - учасник прилюдних торгів, котрим може бути фізична чи юридична особа, а з другого - продавець - відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує та провадить ці прилюдні торги за договором з Державною виконавчою службою. Власником цього майна стає покупець, котрий запропонував за нього у ході торгів найвищу ціну. Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, визначає умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісного майнового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, що є нерухомим майном, на які звернено стягнення відповідно до чинного законодавства. Таким чином, під час проведення прилюдних торгів укладається угода про передачу майна у власність. З матеріалів справи вбачається, що протоколом №1611256-1 від 29 грудня 2011 року проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7, та актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року оформлено результати проведених прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва та садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Реалізація вказаного майна на оскаржуваних прилюдних торгах відбулась в рамках виконавчого провадження №ВП 25317246, відкритого 21 березня 2011 року у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області (а.с. 11) по примусовому виконанню виконавчого листа у справі №2-1054/10, виданого Приморським районним судом м. Одеси (а.с. 12) про стягнення солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_17 на користь АТ «Місто Банк» заборгованості у розмірі 5155333,39 грн, яка винесена у зв'язку з невиконанням ОСОБА_20 умов кредитного договору №032-Сп/2-23/Ф/840 від 10 квітня 2008 року. Тобто, на прилюдних торгах було продано майно, на яке вже було звернуто стягнення за виконавчим написом приватного нотаріуса у зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 умов іншого кредитного договору. В оскаржуваному акті державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року зазначено, що майно було продане при виконанні виконавчого листа №2-1054/10 про стягнення грошових коштів солідарно з ОСОБА_6 та солідарних поручителів-боржників. Вказаним виконавчим листом не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки. Таке звернення стягнення на іпотечне майно раніше здійснено за іншим виконавчим документом - виконавчим написом від 11.12.2009 за реєстраційним номером №3651, на виконання якого порушено інше виконавче провадження Другим Київським відділом державної виконавчої служби. Таким чином, існувало два виконавчих провадження за різними виконавчими документами, а саме: про стягнення боргу в грошовій формі і звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса. Вказані провадження були об'єднані у зведене виконавче провадження постановою від 28 березня 2011 року. Тому колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції з приводу того, що на дату спірних прилюдних торгів державний виконавець не був обізнаний з наявністю іншого виконавчого провадження про звернення стягнення на іпотечне майно. Про це свідчить наявний в матеріалах справи витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с. 69, 71, запис 4) на момент відкриття спірного виконавчого провадження від 21.03.2011 року №ВП 25317246 по виконанню рішення суду і реалізації проданого майна у його межах 28 листопада 2010 року вже було відкрите інше виконавче провадження про виконанню виконавчого напису нотаріуса і ще 12 березня 2010 року накладено арешт на майно з метою забезпечення виконання виконавчого документа. Державний виконавець в судовому засіданні підтвердив доступ всіх державних виконавців до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Зазначений висновок суду також спростовується вимогами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої з метою забезпечення електронного документообігу в органах державної виконавчої служби, ведення обліку виконавчих проваджень, контролю за дотриманням державними виконавцями вимог законодавства під час здійснення виконавчих дій, надання оперативного доступу сторонам виконавчого провадження до його матеріалів Міністерство юстиції України забезпечує функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. Порядок ведення такого реєстру, умови доступу до нього та отримання інформації встановлюються Міністерством юстиції України у Положенні про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 року №43/5, зареєстрованому 21 травня 2003 року за № 388/7709 (зі змінами). Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що державний виконавець у спірних відносинах самовільно змінив спосіб виконання виконавчого документа та здійснив стягнення на передане в іпотеку майно. Так, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних и кримінальних справ у ч. 2 п. 45 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що у разі якщо за судовим рішенням із відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то судом не може бути змінений спосіб виконання такого рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватись за рахунок усього майна, що належить боржнику. Вказане свідчить, що спірні прилюдні торги проданого майна проведено з порушенням вимог закону поза межами виконавчого провадження із звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про порушення вимог закону в момент проведення прилюдних торгів та незаконну організацію їх проведення. Судами не застосовано до спірних відносин норми ч.2 ст.11, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 373 ЦПК України, ч.3 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку», які підлягали застосуванню. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при проведенні оспорюваних прилюдних торгів порушено встановлені законом правила їх підготовки в частині належного повідомлення про їх проведення. Так, згідно ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку". Відповідно ч. 5 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» не пізніше дня публікації повідомлення про проведення прилюдних торгів у засобах масової інформації, тобто не пізніше ніж за 15 днів до проведення торгів організатор прилюдних торгів письмово сповіщає іпотекодержателя, державного виконавця, іпотекодавця та всіх осіб, що мають зареєстровані у встановленому законом порядку права та вимоги на предмет іпотеки, про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну продажу майна. Відповідно до п. 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року №68/5, спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна. Згідно ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмове повідомлення особи має бути доведене письмовими доказами. Згідно ст. 62 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Довідка Одеської дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 27.05.2011 №373/12 (а.с.124), свідчить про те, що письмове повідомлення - лист від ПП «Нива-В.Ш.» іпотекодержателю АТ «Місто Банк» про проведення торгів, призначених на 28 грудня 2011 року було відправлено лише 20 грудня 2012 року, тобто за 9 днів до оспорюваних торгів (а не 15, як встановлено законом), не надходив до іпотекодержателя та його відділення зв'язку, тому, згідно діючих правил поштового зв'язку, зазначений лист був повернутий організатору прилюдних торгів та вручений 27 грудня 2011 року уповноваженому представнику ПП «НИВА-ВШ» Тимофеєвій. Інших письмових доказів письмового повідомлення АТ «Місто Банк» про дату торгів в матеріалах справи не має. На зазначене суд також уваги не звернув та помилково не застосував ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 5 ст. 43 Закону України «Про іпотеку», п. 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, які підлягали застосуванню та порушив ст.ст. 59,62 ЦПК України про відповідність засобів доказуванню. Згідно ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах Відповідно п. 3.5. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує на відповідному веб-сайті інформацію про нерухоме майно, що реалізується, в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 року №43/5, зареєстрованим у Мінюсті 21 травня 2003 року за № 388/7709 (зі змінами). Згідно п. п. 3.6, 3.8 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна зміст інформаційного повідомлення про торги повинен містити встановлений перелік характеристик продажу нерухомого майна, в тому числі земельної ділянки, та умов торгів. Інформаційне повідомлення №405774 про проведення спірних торгів (а. с. 107) свідчить, що повідомлення про продаж іпотечного садового будинку та земельної ділянки не містить відомості про: - строки сплати гарантійного внеску учасника прилюдних торгів, - найменування, адресу банку, номер рахунка спеціалізованої організації для його сплати; - дату, час та місце ознайомлення з майном; - правовий режим земельної ділянки; - цільове призначення земельної ділянки; - обмеження на використання земельної ділянки (установлені на підставі містобудівних та санітарних норм і правил). Відсутність в інформаційному повідомленні про торги вищевказаної інформації є порушенням законодавства України і суттєвим порушенням процедури торгів. Це порушення, допущене під час підготовки торгів, є таким, що може вплинути на результати торгів, зменшити можливість участі в торгах потенційних покупців і вплинути на формування ціни реалізації, що порушує права іпотекодержателя на погашення боргу за рахунок продажу предмета іпотеку за найкращою ціною. Викладене свідчить, що порушення процедури проведення торгів і невідповідність змісту інформаційного повідомлення вимогам, встановленим п.п. 3.6, 3.8 вказаного вище Положення, є підставою для визнання торгів такими, що проведені з порушенням вимог закону. Публікації в газетах «Наш город» №48 від 10 грудня 2011 року і «Наша область» №48 від 14 грудня 2011 року (а.с. 108, 109) на порушення п. 3.8 згаданого Положення не містять відомостей про правовий режим земельної ділянки та про обмеження на використання земельної ділянки (установлені на підставі містобудівних та санітарних норм і правил). Вирішуючи спір, суд не звернув увагу і на положення п.п. 3.6, 3.8 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, не застосував до спірних правовідносин норми ч.3 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» щодо обов'язкової інформації при реалізації земельних ділянок. При проведенні оспорюваних прилюдних торгів також порушено встановлений законом порядок їх організації. Відповідно п. 4.2. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. Згідно п.7.1. вказаного Положення прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися у разі наявності 1 покупця. В той же час, спірний протокол проведення прилюдних торгів свідчить, що у торгах брала участь лише одна особа. Таким чином, державним виконавцем і торгівельною організацією порушено закон і встановлені законодавством правила проведення прилюдних торгів, які є заходом примусового стягнення в межах виконавчого провадження з виконання судового рішення, що здійснюється в порядку, передбаченому законом; порушено встановлені законом підстави, правила та процедура прилюдних торгів . Помилковим є і застосування судами норм ч.3 ст.45 Закону України «Про іпотеку», оскільки з прилюдних торгів реалізовувалось не іпотечне, а арештоване майно. У разі, якщо проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України. У таких випадках застосовуються наслідки недійсності правочину, тобто реституція. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про внесення ОСОБА_3 коштів на рахунок ДВС чи про їх перерахування банківській установі. Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив, залишивши його без змін. Згідно зі ст. 341 ЦПК України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій ухвалені помилкові судові рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.341 ЦПК України є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення первісного позову ПАТ «Місто Банк» за виключенням вимог щодо скасування реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_3. Оскільки відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності з 01 січня 2013 року, рішення суду, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що включає відповідно до статті 2 зазначеного Закону також і припинення таких прав, у задоволенні вимог до КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об»єктів нерухомості» про скасування державної реєстрації слід відмовити. Оскільки задоволено основний позов ПАТ «Місто Банк», відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 Керуючись ст.341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішила: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Одеси від 26 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення наступного змісту. Позов публічного акціонерного товариства „Місто Банк" до приватного підприємства „Нива-В.Ш." в особі філії № 16 приватного підприємства „Нива-В.Ш.", ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" про визнання проведених прилюдних торгів такими, що проведені з порушенням вимог закону, визнання протоколу проведення прилюдних торгів недійсним, відновлення положення, яке існувало до порушення, визнання незаконним акту державного виконавця, визнання незаконним і скасування свідоцтва, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно задовольнити. Визнати проведені 29 грудня 2011 року на виконання судового рішення за виконавчим листом Приморського районного суду м. Одеси у справі №2-1054/10 прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки - земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва та садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, щодо якого вчинено виконавчий напис за виконавчим написом від 11 грудня 2009 року за реєстраційним номером №3651 такими, що проведені з порушенням вимог закону. Визнати недійсним протокол філії 16 Приватного підприємства «НИВА-В.Ш.» №161125601 від 29 грудня 2011 року з проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), яке належить ОСОБА_6, ОСОБА_7. Визнати незаконним акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 20 січня 2012 року, затверджений начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області Шапошниковим В.В. про реалізацію нерухомого майна - земельної ділянки, кадастровий номер 5110136900:38:016:0077, загальною площею 0,0551 га, цільове призначення земельної ділянки - для ведення індивідуального садівництва та садового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 30,8 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, яке придбане ОСОБА_3. Визнати незаконним і скасувати свідоцтво, видане ОСОБА_3 на майно, що складається з садового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 30,8 кв. м, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 23 січня 2012 року за реєстровим №34. У задоволенні вимог про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, зареєстроване КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 31 січня 2012 року за №21287974, номер запису: 764 в книзі 12с-159, що складається з садового будинку з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства „Місто Банк", треті особи: приватне підприємство „Нива-В.Ш.", відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, приватний нотаріус ОСОБА_4 про усунення перешкод відмовити. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. Юровська Судді: В.І. Журавель Л.М. Мазур А.В. Маляренко В.А. Нагорняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/31459539
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Колесника П.І., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Ємця А.А., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», Головного управління юстиції в Чернівецькій області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області, треті особи: публічне акціонерне товариство «Піреус банк МКБ», товариство з обмеженою відповідальністю «Солум», приватна фірма «Інтервал», про визнання прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів недійсними за заявою публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, в с т а н о в и л и : У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі – ПП «СП «Юстиція»), Головного управління юстиції в Чернівецькій області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області (далі – Відділ) про визнання прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів недійсними. Позивач зазначав, що 17 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Міжнародний комерційний банк» (далі – ВАТ «МКБ»), правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Піреус банк МКБ» (далі – ВАТ «Піреус банк МКБ»), та приватною фірмою «Інтервал» (далі – ПФ «Інтервал») було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 560 тис. доларів США строком до 16 січня 2013 року, а позичальник зобов’язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 18 січня 2008 року між ВАТ «МКБ» (іпотекодержатель) та ПФ «Інтервал» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець надав банку в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, у тому числі нежилу будівлю, склад (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 8 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Піреус банк МКБ» було укладено договір поруки, за умовами якого він (поручитель) як солідарний боржник відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржника за основним договором. У зв’язку з невиконанням ПФ «Інтервал» зобов’язань за вказаним кредитним договором рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 січня 2010 року з указаної фірми на користь приватного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ» (далі – ПАТ «Піреус банк МКБ»), яке є правонаступником ВАТ «Піреус банк МКБ», стягнуто 641 тис. 172 долари США 15 центів заборгованості за кредитним договором та 35 тис. грн штрафних санкцій. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» 5 млн 148 тис. 796 грн 72 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором. 17 січня 2013 року за цим судовим рішенням Хотинським районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист, на підставі якого 19 лютого 2013 року постановою заступника начальника Відділу відкрито виконавче провадження з виконання указаного судового рішення. 22 лютого 2013 року між Відділом та ПП «СП «Юстиція» укладено договір про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), за яким Відділ доручив ПП «СП «Юстиція» реалізацію арештованого державним виконавцем зазначеного нерухомого майна (предмета іпотеки) на прилюдних торгах у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку» та іншими нормативно-правовими актами України. 25 березня 2013 року ПП «СП «Юстиція» було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а саме нежилої будівлі, складу (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1 (протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, від 25 березня 2013 року; акт про реалізацію арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, з прилюдних торгів від 25 червня 2013 року). Посилаючись на те, що під час проведення прилюдних торгів та реалізації вказаного майна були порушені норми чинного законодавства, а саме частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку», частина перша статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» та пункт 7.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), позивач, у процесі розгляду справи уточнивши позовні вимоги, просив визнати зазначені прилюдні торги з продажу предмета іпотеки та акт про реалізацію арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, з прилюдних торгів від 25 червня 2013 року недійсними. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 4 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 березня 2014 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними та ухвалено в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задоволено: визнано прилюдні торги від 25 березня 2013 року з реалізації арештованого майна, а саме нежилої будівлі, складу (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1, недійсними. У решті рішення суду залишено без змін. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року ПАТ «Піреус банк МКБ» просить скасувати зазначену ухвалу й рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини третьої статті 45 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 4.2, 7.1 Тимчасового положення, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ПАТ «Піреус банк МКБ» надало ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року та постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року й 25 лютого 2014 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП «СП «Юстиція», Головного управління юстиції в Чернівецькій області, Відділу, треті особи: ПАТ «Піреус банк МКБ», товариство з обмеженою відповідальністю «Солум», ПФ «Інтервал», про визнання прилюдних торгів та акта про реалізацію арештованого майна з прилюдних торгів недійсними допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Піреус банк МКБ», яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якою не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягає розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року, в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Піреус банк МКБ» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 17 січня 2008 року між ВАТ «МКБ» та ПФ «Інтервал» було укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в розмірі 560 тис. доларів США строком до 16 січня 2013 року, а позичальник зобов’язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 18 січня 2008 року між ВАТ «МКБ» (іпотекодержатель) та ПФ «Інтервал» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець надав банку в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, у тому числі нежилу будівлю, склад (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 8 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Піреус банк МКБ» було укладено договір поруки, за умовами якого він (поручитель) як солідарний боржник відповідає перед банком за порушення зобов’язань боржника за основним договором. У зв’язку з невиконанням ПФ «Інтервал» зобов’язань за вказаним кредитним договором рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 січня 2010 року з указаної фірми на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» стягнуто 641 тис. 172 долари США 15 центів заборгованості за кредитним договором та 35 тис. грн штрафних санкцій. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 30 квітня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» 5 млн 148 тис. 796 грн 72 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором. 17 січня 2013 року за цим судовим рішенням Хотинським районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист, на підставі якого 19 лютого 2013 року постановою заступника начальника Відділу відкрито виконавче провадження з виконання указаного судового рішення. Відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, від 25 березня 2013 року та акта про реалізацію арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, з прилюдних торгів від 25 червня 2013 року ПП «СП «Юстиція» було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме нежилої будівлі, складу (літ. «А») загальною площею 376,1 кв. м АДРЕСА_1. Підставою для проведення прилюдних торгів було зведене виконавче провадження про стягнення з ПФ «Інтервал» на користь стягувачів 9 млн 788 тис. 542 грн 33 коп. боргу та виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Чернівецької області від 11 травня 2010 року про стягнення з ПФ «Інтервал» на користь ПАТ «Піреус Банк МКБ» 641 тис. 172 доларів США 15 центів заборгованості за кредитним договором від 17 січня 2008 року та 35 тис. грн штрафу. 9 серпня 2011 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, яким накладено арешт на зазначену нежилу будівлю. Прилюдні торги з реалізації арештованого майна – предмета іпотеки проводилися з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що прилюдні торги були проведені з додержанням вимог чинного законодавства, а саме вимог Закону України «Про іпотеку», оскільки в процесі торгів реалізовувалось майно, що є предметом іпотеки та забезпечує виконання зобов’язань за кредитним договором, заборгованість за яким стягнуто за рішенням суду, що виконувалось у примусовому порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що торги відбувалися з приводу реалізації арештованого майна, що є предметом іпотеки, на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому положення Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, та дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини поширюються норми Закону України «Про виконавче провадження» і Тимчасового положення, відповідно до пункту 7.1 якого прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року та в постановах Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року й 25 лютого 2014 року, наданих заявником для порівняння, суди касаційної інстанції, вирішуючи спори про визнання такими, що не відбулися, (або недійсними) прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, яке є предметом іпотеки і на яке звернено стягнення державним виконавцем під час примусового виконання рішень про стягнення заборгованості за кредитними договорами, застосували правило пункту 1.4 Тимчасового положення, за яким організація та проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про іпотеку», та норми частини третьої статті 45 цього Закону, за якою прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника, і дійшли висновку про те, що проведення прилюдних торгів за наявності одного учасника відповідає вказаним нормам матеріального права, а відтак відсутні правові підстави для визнання прилюдних торгів недійсними. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та відступаючи від правової позиції, викладеної у відповідних постановах Верховного Суду України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна. Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за змістом указаної норми підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. У разі, якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості. Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди касаційної інстанції, ухвалюючи судові рішення, надані заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника. Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди безпідставно не застосували положення Закону України «Про іпотеку» й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону, крім того, всупереч статті 16 ЦК України не встановили, які права та інтереси позивача порушені відповідною процедурою реалізації арештованого майна. Отже, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для його скасування. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву публічного акціонерного товариства «Піреус банк МКБ» задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 192-VIII). Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-28цс15 Норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем. Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4FB1E1459B857135C2257F16002EE3A6
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2014 року м. Київ Судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Фесенка Л.І., Шицького І.Б., - розглянувши на спільному судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л и : У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим. Зазначав, що 12 грудня 2012 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим було складено акт опису й арешту майна, яким накладено арешт на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 в м. Сімферополі. Зазначена квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 26 жовтня 2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»). Указаною іпотекою забезпечено виконання іпотекодавцем зобов’язань за договорами про надання споживчих кредитів, що укладені 26 жовтня 2006 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк». Посилаючись на те, що державним виконавцем звернуто стягнення на майно, яке передано в іпотеку, за виконавчими документами для задоволення вимог інших стягувачів, а не іпотекодержателя, такі дії суперечать вимогам статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» і порушують його законні права щодо виконання наявних зобов’язань, які виникли на підставі договорів про надання споживчих кредитів та були забезпечені іпотекою спірної квартири, на підставі статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) просив визнати дії державного виконавця неправомірними. Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: визнано дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим щодо складання акта опису й арешту майна від 12 грудня 2012 року та щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1 в м. Сімферополі, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, неправомірними; скасовано постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим від 11 грудня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1, і заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1. Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 жовтня 2013 року ухвалу Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року скасовано й постановлено нову ухвалу, якою в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, від 25 вересня 2013 року, від 18 вересня 2013 року, від 11 вересня 2013 року, від 24 липня 2013 року, від 10 липня 2013 року, від 19 червня 2013 року та від 15 травня 2013 року, постанови колегії суддів Вищого господарського суду України від 18 червня 2013 року та від 1 квітня 2013 року, ухвалу колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2014 року цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 26 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк»), і ОСОБА_1 було укладено два договори про надання споживчих кредитів, за якими банк надав боржнику кредити в розмірі 45 480 швейцарських франків та в розмірі 919 грн 60 коп. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаними договорами про надання споживчих кредитів 26 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 в м. Сімферополі. Згідно з пунктом 1.1. указаного договору іпотеки вартість предмета іпотеки становить 242 тис. грн. Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 310 765 грн 04 коп. заборгованості за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року, за яким боржнику надано кредит у розмірі 45 480 швейцарських франків. Разом із тим рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 27 жовтня 2010 року в цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Кримстройторг», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було постановлено стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «УкрСиббанк» 2 900 860 грн 44 коп. заборгованості. 8 грудня 2010 року за вказаним судовим рішенням видано виконавчий лист, на підставі якого 11 грудня 2012 року заступником начальника Залізничного відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим винесено постанову про арешт усього належного боржнику ОСОБА_1 нерухомого майна й оголошення заборони на його відчуження. 12 грудня 2012 року державним виконавцем складено акт опису й арешту майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 в м. Сімферополі. Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки – квартири, якою забезпечено виконання зобов’язань за відповідними договорами, укладеними між ОСОБА_1 і ПАТ «УкрСиббанк», здійснено державним виконавцем без урахування положень частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку». Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що стягнення на зазначений предмет іпотеки може бути звернуто без жодних обмежень, оскільки відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Разом із тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року та від 19 червня 2013 року, ухвалі колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року та постанові колегії суддів Вищого господарського суду України від 1 квітня 2013 року, наданих заявником як приклад, суди касаційної інстанції, застосувавши положення частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), дійшли висновку про те, що іпотекодержатель має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому правові підстави для накладення державним виконавцем арешту на нерухоме майно, яке передано в іпотеку, відсутні, оскільки вказані дії унеможливлюють реалізацію іпотекодержателем зазначеного першочергового права на задоволення вимог до боржника за рахунок предмета іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. За змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження»). Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» (частина восьма статті 54 Закону України «Про виконавче провадження»). При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що за положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов’язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п’ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). За змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом – у черговості їх державної реєстрації. Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. Аналогічні висновки містяться в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2013 року та від 19 червня 2013 року, ухвалі колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 11 вересня 2013 року та постанові колегії суддів Вищого господарського суду України від 1 квітня 2013 року, наданих заявником як приклад. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання проведено державним виконавцем за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача, який не є іпотекодержателем, та у порушення передбаченого частиною восьмою статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» і частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) пріоритету права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. За таких обставин висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в м. Сімферополі, яка є предметом іпотеки за іншими зобов’язаннями ОСОБА_1, може бути звернуто без жодних обмежень, пов’язаних із пріоритетом іпотеки, та без дотримання спеціального порядку, встановленого законом для звернення стягнення на предмет іпотеки, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частини першої статті 360-4 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк М.Б. Гусак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко М.В. Патрюк О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко О.О. Терлецький Л.І. Фесенко І.Б. Шицький ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-13цс14 З урахуванням положень частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» та частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання здійснюється за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має пріоритет перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки, на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3249DCEFCB4F57F2C2257CE0004D27A6
  16. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2011 року м. Сімферополь Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі: головуючого судді: Дралла І.Г., суддів: Пономаренко А.В., Павловської І.Г., при секретарі: Таранець О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим, за апеляційною скаргою ПАТ «Ерсте Банк» на ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року, - в с т а н о в и л а : ПАТ «Ерсте Банк» звернулося до суду зі скаргою на дії відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим. Заявник вказує, що 30 березня 2010 року виконавчий лист по справі №2-5091 був направлений на примусове виконання до Київського відділу ДВС, але 7 червня 2010 року виконавчий лист був направлений до ВДВС Сімферопольського районного управління юстиції АРК і 18 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення Київського районного суду міста Сімферополя від 10.11.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 1232 025 гривень 95 копійок та судові витрати 1950 гривень. 21 квітня 2011 року державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника немає майна на яке може бути звернуто стягнення. Із зазначеною постановою ПАТ «Ерсте Банк» не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки за боржником зареєстровано майно, на яке може бути звернено стягнення, а саме садовий будинок АДРЕСА_1. Крім того, стягувачем було авансовано витрати повязані з проведенням оцінки майна в розмірі 1200 гривень і ця сума була зарахована на рахунок виконавчої служби. На підставі листа ВДВС банком було опубліковано оголошення в газеті про вартість арештованого майна. Таким чином, державний виконавець провів заходи для примусового стягнення на користь банка майна боржника, проте замість передачі документів для реалізації, безпідставно виніс постанову про повернення виконавчого документу. Заявник просить суд визнати дії виконавчої служби неправомірними, скасувати постанову державного виконавця від 21.04.2011 року та зобовязати державну виконавчу службу Сімферопольського районного управління юстиції АР Крим звернути стягнення на садовий будинок, що належить ОСОБА_1 Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року скарга залишена без задоволення, у звязку з її необґрунтованістю та безпідставністю. В апеляційній скарзі ПАТ «Ерсте Банк» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити по справі нову ухвалу, якою скаргу задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, при висновках суду, які не відповідають фактичним обставинам. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною 8 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про іпотеку". Відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві положення" даного Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. За загальним правилом новий акт законодавства застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно з частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, які відомості зазначаються у рішенні суду, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Про реалізацію іпотекодержателем своїх прав на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки йдеться також в перших частинах статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку». В вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет іпотеки саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову. Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати рішення суду відповідного змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні. Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування при примусовому виконанні рішення суду про стягнення боргу за кредитним договором положень ст. ст. 52, 62-1 Закону України «Про виконавче провадження» щодо реалізації заставленого майна, на думку колегії суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказана норма права, так як і Закон України «Про заставу» не регулює правовідносини, повязані з окремим видом застави - іпотекою. Постановою державного виконавця від 21.04..2011 року виконавчий документ повернено з підстав п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець правомірно виходив з того, що у боржника ОСОБА_1 немає майна на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду. Садовий будинок, який є у власності ОСОБА_1 є предметом іпотеки та на нього накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки між ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 Державний виконавець не може самостійно зняти заборону на відчуження майна накладену нотаріусом та реалізувати предмет іпотеки. Для цього потрібно відповідне рішення суду, якого на теперішній час немає, у звязку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії державного виконавця відповідають вимогам закону. Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції зробив правильні висновки та правильно застосував правові норми та постановив ухвалу, підстав для скасування якої колегія суддів за доводами апеляційної скарги не вбачає. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону. У даному випадку ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, що є правовою підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін ухвали суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312 ч.1 п.1, 313-315 ЦПК України, колегія суддів , - ухвалила: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити. Ухвалу Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим від 16 червня 2011 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції в порядку визначеному статтями 323-325 ЦПК України. Судді : Дралло І.Г. Пономаренко А.В. Павловська І.Г. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18123920
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., - Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “УкрСпецТоргГрупп”, Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Вінницької міської ради, публічне акціонерне товариство “Банк Форум”, про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування протоколу проведення аукціону, акта державного виконавця про проведення прилюдних торгів і свідоцтва про придбання майна за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, а в червні 2013 року – із заявою про зміну позовних вимог, в яких посилалась на те, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 вересня 2009 року стягнуто з неї та ОСОБА_3 солідарно на користь акціонерного комерційного банку “Форум”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Банк Форум” (далі – ПАТ “Банк Форум”), заборгованість за кредитним договором у сумі 44 тис. 352 долари США 53 центи. У межах виконавчого провадження про стягнення солідарно з неї та ОСОБА_3 на користь зазначеного банку заборгованості за кредитним договором у сумі 379 тис. 254 грн 30 коп. відчужено належну їй квартиру з прилюдних торгів, що відбулись 22 червня 2012 року. Переможцем стала ОСОБА_2, яка придбала квартиру за 166 500 грн. Вважає, що вказані торги відбулись із порушенням законодавства, а саме: статей 33, 41 – 49 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV “Про іпотеку” (далі – Закон України № 898-IV), положень Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон України № 606-XIV), пунктів 3.2, 3.11, 4.7, 4.9, 7.3 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), пункту 5.11 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (далі – Інструкція). Так, на її думку, не було встановлено порядку проведення торгів, для реалізації належної їй квартири, що була предметом іпотеки, повинно було бути рішення суду або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, у цьому разі виконувалось рішення суду про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором, проте квартира була продана з третіх прилюдних торгів, незважаючи на те, що відповідно до вимог Тимчасового положення після других торгів майно з торгів повинно було бути знято; квартира була продана за ціною, що на 45 відсотків є нижчою від стартової ціни; суд стягнув з неї заборгованість за кредитним договором у доларах США, а виконавче провадження відкрито про стягнення з неї заборгованості в гривнях; заявка з реалізації арештованої квартири від 6 лютого 2012 року не відповідає вимогам Тимчасового положення та Інструкції; її не було повідомлено про експертну оцінку квартири, у зв’язку із чим вона не мала можливості її оскаржити; її не було повідомлено про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації квартири. ОСОБА_1 просила: визнати прилюдні торги від 22 червня 2012 року недійсними; скасувати протокол проведення аукціону (прилюдних торгів) від 22 червня 2012 року, акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, що є власністю фізичної особи, від 25 червня 2012 року та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 25 червня 2012 року, яке видане ОСОБА_2. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 26 грудня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі. У заяві про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції ОСОБА_1 порушує питання про скасування цієї ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 33, 41 – 49 Закону України № 898-IV, статті 62 Закону України № 606-XIV, пунктів 3.11, 4.10, 4.12 та 7.3 Тимчасового положення, розділу VII ЦПК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 25 травня 2011 року у справі за позовом про визнання недійсними прилюдних торгів та свідоцтва про право власності на квартиру (№ 6-1092св11); від 23 травня 2012 року у справі за позовом про визнання недійсними протоколу та акта про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна (№ 6-42551св11); від 2 жовтня 2013 року у справі за позовом про визнання недійсними торгів, протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, акта про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна (№ 6-35665св13); від 30 жовтня 2013 року у справі за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з прилюдних торгів та визнання недійсним свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів (№ 6-16016св13); від 4 грудня 2013 року в справі за скаргою на дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Єланецького районного управління юстиції Миколаївської області та зобов'язання відділу державної виконавчої служби вчинити певні дії (№ 6-41826св13); від 26 лютого 2014 року в справі за позовом про визнання недійсними прилюдних торгів (№ 6-50031св13); від 18 червня 2014 року в справі за позовом про визнання недійсними прилюдних торгів, акта про реалізацію предмета іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів і за зустрічним позовом про виселення (№ 6-17512св14); від 18 червня 2014 року в справі за позовом про визнання недійсними прилюдних торгів із реалізації майна (№ 6-8152св14); від 25 червня 2014 року у справі за позовом про визнання недійсними прилюдних торгів та протоколу проведення прилюдних торгів, застосування реституції, визнання недійсним свідоцтва про право власності (№ 6-19418св14); а також на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року у справі за позовом про визнання прилюдних торгів такими, що проведені з порушенням вимог закону, визнання протоколу недійсним проведення прилюдних торгів, відновлення положення, яке існувало до порушення, визнання незаконним акта державного виконавця, визнання незаконним і скасування свідоцтва, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні й розпорядженні придбаним на прилюдних торгах майном (№ 6-9518св13). Так, у справах № 6-16016св13, № 6-35665св13 і № 6-17512св14 суд касаційної інстанції скасував рішення про відмову в задоволенні позову та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції; у справах № 6-19418св14 і № 6-8152св14 суд касаційної інстанції залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову без змін. За результатами розгляду касаційних скарг у зазначених справах суд касаційної інстанції, установивши, що прилюдні торги з продажу майна проводились на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки було відсутнє, виходили з того, що в таких випадках при вирішенні питання про наявність чи відсутність порушення визначених законодавством правил проведення торгів до спірних правовідносин норми Закону України № 898-IV не застосовуються. У справі, яка переглядається, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанцій виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено на підставі рішення суду від 21 вересня 2009 року, тому до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України № 898-IV, у тому числі частини другої статті 49 указаного Закону, якою передбачено можливість проведення третіх прилюдних торгів. У зв'язку із цим прилюдні торги від 22 червня 2012 року є такими, що підготовлені та проведені з дотриманням вимог законодавства. Заслухавши суддю–доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 вересня 2009 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь акціонерного комерційного банку “Форум”, правонаступником якого є ПАТ “Банк Форум”, заборгованість за кредитним договором від 16 липня 2007 року в сумі 44 тис. 352 долари США 53 центи. На підставі зазначеного заочного рішення державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі – Ленінський ВДВС) 28 грудня 2009 року відкрито виконавче провадження про стягнення солідарно з позивачки та ОСОБА_3 на користь зазначеного банку 379 тис. 254 грн 30 коп. заборгованості за кредитним договором. Згідно з актом опису й арешту майна від 17 лютого 2011 року державним виконавцем описано та арештовано належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до заявки з реалізації арештованої квартири Ленінського ВДВС від 6 лютого 2012 року ринкова вартість квартири згідно з експертною оцінкою складала 300 тис. 940 грн. 22 лютого 2012 року між Ленінським ВДВС і товариством з обмеженою відповідальністю “УкрСпецТорг Групп” укладено договір про надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів із реалізації квартири. Прилюдні торги з реалізації вищевказаного нерухомого майна боржника за стартовою ціною 300 тис. 940 грн призначено на 15 березня 2012 року. Проте вони не відбулись у зв'язку з відсутністю учасників, через що 28 березня 2012 року складено акт уцінки майна боржника, згідно з яким вартість майна боржника зменшено на 25 відсотків і ціна склала 225 тис. 705 грн. Повторні прилюдні торги з реалізації вищевказаного нерухомого майна боржника, призначені на 27 квітня 2012 року, також не відбулись у зв'язку з відсутністю учасників. 21 травня 2012 року складено акт уцінки майна боржника, згідно з яким вартість майна боржника зменшено на 45 відсотків від початкової вартості й ціна склала 165 тис. 517 грн. Прилюдні торги відбулись 22 червня 2012 року. Їх переможцем стала ОСОБА_2, яка придбала квартиру за 166 500 грн. У справі, яка переглядається, судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих Законом України № 606-XIV, Цивільним кодексом України (далі – ЦК України) та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону. Загальний порядок реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів визначено нормами Закону України № 606-XIV та Тимчасового положення. Згідно з пунктом 1.4 Тимчасового положення організація та проведення прилюдних торгів із реалізації предмета іпотеки здійснюються з урахуванням вимог Закону України № 898-IV. Отже, Законом України № 898-IV визначено спеціальний порядок для реалізації з прилюдних торгів предмета іпотеки. Аналіз норм з точки зору колізії загальної та спеціальної норм дає підстави для висновку про те, що у разі, коли прилюдні торги з продажу майна проводились на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, то при вирішенні судом питання про наявність чи відсутність порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону України № 898-IV до спірних правовідносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, – норми Закону України 606-XIV та Тимчасового положення. Саме до цього по суті зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року № 6-35665св13, від 30 жовтня 2013 року № 6-16016св13, від 18 червня у справах № 6-17512св14 і № 6-8152св14, від 25 червня 2014 року № 6-19418св14, які надані заявником як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Проте у справі, яка переглядається, суд не врахував, що в цьому разі судовим рішенням від 21 вересня 2009 року ухвалено стягнути заборгованість за кредитним договором, тому спірне майно реалізовувалось не як предмет іпотеки, а як арештоване майно в порядку виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, а отже відсутня будь-яка ознака спеціальної норми, і помилково застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 49 Закону України № 898-IV. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року № 6-174цс14) Аналіз норм Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон України № 606-XIV) і Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038 (далі – Тимчасове положення), якими визначено загальний порядок реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, та норм Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV “Про іпотеку” (далі – Закон України № 898-IV), зокрема статей 33, 41-49, якими визначено спеціальний порядок реалізації з прилюдних торгів предмета іпотеки, з точки зору колізії загальної та спеціальної норм дає підстави для висновку про наступне. У разі, коли прилюдні торги з продажу майна проводились на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, то при вирішенні судом питання про наявність чи відсутність порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону України № 898-IV до спірних правовідносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, – норми Закону України 606-XIV та Тимчасового положення. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/783803BD3A288700C2257D9D00450ACF
  18. История такова - в 2007 году заключен кредитный договор с Дельтабанком. В ипотеку по кредитному договору передан частный дом. Деньги получены на бизнес, который успешно прогорел в кризисные 2008-2009 года. Тогда же, в 2009 перестал платить по кредиту совсем, несколько раз звонили из банка, потом банк подал в суд. Пытались возражать, приводили аргументы, но в 2012 году суд вынес решение, конечно же взыскал всю сумму задолженности. Банк предъявил исполнительный лист в исполнительную службу, приходил исполнитель, якобы описал ипотечный дом (со слов исполнителя, потому что никаких документов мне не отдавали). И все. С конца 2013 года никто меня не беспокоит. У меня не такая большая задолженность, и я все это время искал покупателя на дом. Сейчас у меня есть покупатель на дом, сумма оговорена - хватит на погашение задолженности и даже мне остается. Я пришел в отдел Дельтабанка по проблемной задолженности, объяснил, что хочу продать дом в погашение кредита, для чего мне требуется согласие банка. Сотрудники банка мне сказали, что не дадут согласия на продажу дома, уже идет исполнительное производство, дом будет продан с торгов, я такой-сякой плохой на платил уже много лет и все в этом духе. Я пытался объяснить, что у меня покупатель на полную сумму задолженности, но они какие-то странные, вообще меня не услышали. После этого оставил письменное заявление в банке с просьбой разрешить продажу дома и снять арест ипотеки для продажи. Уважаемые форумчане и бывалые специалисты, подскажите, как возможно заставить банк дать согласие на добровольную продажу ? Знаю я эти торги в исполнительной службе и не хочу остаться быть должным после продажи моего дома. Другого имущества у меня нет.
  19. Кретит обеспечен ипотекой. Есть решение суда о взыскании суммы долга. Исполнитель объявил автомобиль в розыск. Оценка имущества по договору ипотеки намного превышает кредитный долг по решению суда. Имеет ли право исполнитель объявлять автомобиль в розыск, учитывая то, что банк имеет право удовлетворить свои требования за счет ипотеки.
  20. Державний герб України Ухвала іменем україни 27 листопада 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, приватного підприємства «Нива - В.Ш.», треті особи: ОСОБА_4, публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 18 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернувся в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що на виконанні у Придніпровському відділі державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з нього коштів на користь юридичних осіб. В ході виконання провадження державним виконавцем було описано і арештовано квартиру АДРЕСА_1. Придніпровським відділом державної виконавчої служби була направлена до філії 24 приватного підприємства «Нива - В.Ш.» (далі - ПП «Нива - В.Ш.) заявка на реалізацію арештованого нерухомого майна. 24 вересня 2012 року ПП «Нива - В.Ш.» були проведені перші прилюдні торги з реалізації належного йому майна. У зв»язку з відсутністю заявок від покупців прилюдні торги були визнані такими, що не відбулися. Згідно з актом уцінки майна ціна після його уцінки складає 172 050 грн. 9 листопада 2012 року були проведені повторні прилюдні торги з реалізації вказаної квартири за наявності тільки одного покупця - ОСОБА_4, квартира була реалізована за стартовою ціною 172 050 грн., що вдвічі менше її ринкової вартості. Зазначав, що прилюдні торги були проведені з численними порушеннями чинного законодавства, зокрема за наявності тільки одного покупця, у зв'язку з чим просив суд: визнати прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 такими, що не відбулися; визнати недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна №2412222-01 від 12 листопада 2012 року; визнати незаконним та скасувати акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №2412222-01/12 від 20 листопада 2012 року. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судом установлено, що постановою головного державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 27 липня 2010 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-755, виданого 23 червня 2010 року Черкаським районним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» боргу у сумі 7 218 грн. 12 коп. Постановою головного державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 15 вересня 2010 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-174, виданого 7 квітня 2010 року Черкаським районним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» суму боргу у розмірі 17 829 грн. 88 коп. Постановою головного державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 4 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-809/11, виданого 3 червня 2011 року Придніпровським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_3 на користь АБ «Київська Русь» боргу у сумі 14 015 грн. 88 коп. Постановою державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції від 3 березня 2012 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2-1692, виданого 13 грудня 2011 року Черкаським районним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу у розмірі 300 236 грн. 65 коп. Згідно з актом опису й арешту майна від 7 грудня 2010 року, складеним державним виконавцем Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції Шаповал О.В., при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь юридичних осіб та держави боргів в сумі 60453,96 грн. описано і накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.68-69). Згідно з висновком про вартість об'єкта оцінки ринкова вартість вказаної квартири становить 229 400 грн. 24 вересня 2012 року у зв'язку з відсутністю заявок від покупців прилюдні торги не відбулися. 26 вересня 2012 року відбулася уцінка арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 у зв'язку із відсутністю заявок від покупців, про що складено акт уцінки арештованого майна, переданого на реалізацію філії 24 ПП «Нива-В.Ш.» згідно з договором від 29 серпня 2012 року №2412222, вартість квартири після уцінки склала 172 050 грн. 9 листопада 2012 року були проведені повторні прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна. Згідно з протоколом №2412222-01 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, яке належить ОСОБА_3, переможцем торгів визнано ОСОБА_4, який сплатив за нього 172 050 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права, оскільки виходячи з правової природи процедури реалізації майна на аукціоні, яка полягає в продажу майна боржника, на яке звернено стягнення, та переході права власності до покупця - переможця аукціону має місце правочин, який може визнаватися в судовому порядку недійсним. Проте з таким висновком погодитися не можна. Прилюдні торги є спеціальною процедурою, за результатами якої укладається договір купівлі-продажу, який можна визнати недійсним з підстав недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3,5 та 6 ст.203 ЦК (ч.1 ст.215 зазначеного Кодексу). Згідно з п.7.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі: відсутності покупців або наявності тільки одного покупця; якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вище за стартову ціну лота, несплати в установлений термін переможцем прилюдних торгів належної суми за придбане майно. Позивачем заявлений позов про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, оскільки на прилюдних торгах був присутнім тільки один учасник торгів ОСОБА_4, а також зазначена відповідно тільки одна пропозиція щодо ціни лоту, проте суд першої інстанції у порушення вимог ст.10 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, позовні вимоги належним чином не перевірив. Апеляційний суд, розглядаючи справу, на порушення вимог ст. 303 ЦПК України доводів апеляційної скарги не перевірив та на порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України дійшов передчасного висновку про те, що оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим. Зокрема, при розгляді справи суди не зазначили чому не приймають до уваги доводи позивача про те, що прилюдні торги проводилися на виконання рішення судів про стягнення з нього заборгованості на користь юридичних осіб. В цьому випадку прилюдні торги повинні проводитися у відповідності до Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Відповідно до п. 4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна під час проведення прилюдних торгів ведеться протокол до якого заносяться такі дані, зокрема, пропозиції покупців, відомості про покупця, який запропонував у ході торгів найвищу ціну (переможець торгів). Згідно з пунктом 4.2. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. У відповідності до пункту 7.1. розділу 7 «Прикінцеві положення» Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, зокрема, у разі відсутності покупців або наявності лише одного покупця. Відповідно до ст.41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Положення ст.45 Закону України « Про іпотеку» про те, що прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника, не застосовуються в даному випадку, оскільки відсутні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки або виконавчий напис нотаріуса. Як вбачається із матеріалів справи, в протоколі №2412222-01 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, яке належить ОСОБА_3, зазначений тільки один учасник торгів ОСОБА_4, а також зазначена тільки одна пропозиція щодо ціни лоту - 172 050 грн. За таких обставин ухвалені в справі судові підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 18 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/35735410 Державний герб України Ухвала іменем україни 28 травня 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кузнєцов В.О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, приватного підприємства «Нива - В.Ш», треті особи: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, в с т а н о в и в: Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року, позов задоволено. Визнано прилюдні торги з реалізації квартири, що знаходиться АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що не відбулися. Визнано недійсним протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна № 2412222-01 від 12 листопада 2012 року. Скасовано акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 2412222-01/12 від 20 листопада 2012 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. . У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, приватного підприємства «Нива - В.Ш», треті особи: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ В.О. Кузнєцов http://reyestr.court.gov.ua/Review/38953039
  21. Державний герб України Ухвала іменем україни 2 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп», ОСОБА_4 про визнання недійсними торгів, протоколу про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, акту про реалізацію предмету іпотеки та свідоцтва про придбання нерухомого майна за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася в суд із указаним позовом, посилаючись на те, що 26 березня 2013 року на виконання договору №018-0149/12 від 14 грудня 2012 року, укладеного між відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції та Рівненською філією ТОВ «Укрспецторг групп», останньою було проведено торги з реалізації лота №1, який складався з належного їй житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Єдиним покупцем на торгах був зареєстрований і став переможцем ОСОБА_4, назвавши найвищу ціну за майно - 400 000 грн. За результатами торгів було складено протокол №018-0149/12. Вважає, що при проведені прилюдних торгів ТОВ «Укрспецторг групп» були порушені п.п. 3.5, 3.6, 4.2, 7.1, 7.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року №68/5 зі змінами, та чч.1-3 ст. 203 ЦК України. Посилаючись на наведене, просила визнати прилюдні торги від 26 березня 2013 року, протокол №1 за №018-0149/12, акт про реалізацію предмету іпотеки, свідоцтва про придбання ОСОБА_4 нерухомого майна недійсними та застосувати реституцію. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають. Судом установлено, що згідно з протоколом №018-0149/12, 26 березня 2013 року були проведені прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, а саме одноповерхового житлового будинку з мансардою та підвалом, загальною площею 215, 6 кв.м., та земельної ділянки площею 981 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, про що було складено акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 10 квітня 2013 року. Переможцем торгів визнано ОСОБА_4, яким була запропонована ціна у розмірі 400 тис. грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що прилюдні торги були проведені у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та Закону України «Про іпотеку». Проте повністю погодитися з таким висновком не можна. Як вбачається із п. 1.3. договору про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 14 грудня 2012 року №018-0149/12, укладеного між відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції та ТОВ «Укрспецторг групп», на прилюдні торги передається нерухоме майно, арештоване при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1263 від 20 квітня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в сумі 302 748, 97 грн. Згідно з ст.41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Суди не перевірили чи було проведено звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду або виконавчим написом нотаріуса. З матеріалів справи вбачається, що прилюдні торги проводилися на виконання рішення суду про стягнення з з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 302 748, 97 грн. В цьому випадку прилюдні торги повинні проводитися у відповідності до Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Відповідно до п. 4.14 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна під час проведення прилюдних торгів ведеться протокол до якого заносяться такі дані, зокрема, пропозиції покупців, відомості про покупця, який запропонував у ході торгів найвищу ціну (переможець торгів). Згідно з пунктом 4.2. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. У відповідності до пункту 7.1. розділу 7 «Прикінцеві положення» Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, зокрема, у разі відсутності покупців або наявності лише одного покупця. Як вбачається із матеріалів справи, в протоколі №018-0149/12 про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, зазначений тільки один учасник торгів ОСОБА_4, а також зазначена, тільки одна пропозиція щодо ціни лоту - 400 тис. грн. Суд першої інстанцій на зазначене уваги не звернув, не визначився із правовими нормами, які підлягають застосуванню, належним чином доказів по справі не перевірив, зокрема чи були допущені при реалізації арештованого майна порушення, які вплинули на результати торгів. Апеляційний суд, розглядаючи справу, на порушення вимог ст. 303 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив та на порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України дійшов передчасного висновку про те, що оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим. За таких обставин ухвалені в справі судові підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною 2 статті 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33970321
  22. Державний герб України Справа № 22ц/1290/6647/12 Провадження № 22ц/1290/6647/12 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі : Головуючого: Лозко Ю. П. Суддів: Медведєвої Л.П., Пащенко Л. В. При секретарі : Хоменко О. О. Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську апеляційну скаргу ПАТ "Креді Агріколь Банк" на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 22 листопада 2012 року по справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Лисичанського міського управління юстиції в Луганській області Уварової Н. О. під час виконання судового рішення по цивільній справі за позовом АТ "Індустріально Експортний Банк" в особі філії "Луганська дирекція" АТ "Індекс Банк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення боргу,- ВСТАНОВИЛА : 05 листопада 2012 року заявник звернувся до суду зі скаргою в якій вказав, що на виконанні ВДВС Лисичанського МУЮ знаходиться виконавче провадження №16870648 за виконавчим листом №2-1072/09 від 19 січня 2010 року виданий Лисичанським міським судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Креді Агріколь Банк" заборгованості за кредитним договором в сумі 206411,93 грн. Під час виконання вищезазначеного провадження державним виконавцем Уваровою Н. О. призначено експерта для участі у виконачому провадженні і наданню письмового висновку, звіту про оцінку з питань, яка ринкова вартість майна боржника, а саме комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,2002 га. Із призначенням і проведенням експертизи щодо оцінки нерухомого майна заявник не погоджується, посилається на те, що про існування постанови про передачу майна на реалізацію від 21 вересня 2010 року, висновку щодо експертної оцінки нерухомого майна станом на 19 липня 2010 року, постанови про призначення експерта від 05 липня 2010 року і від 23 березня 2010 року та від 13 серпня 2012 року йому не було відомо. У зв'язку з цим просить суд визнати дії державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ в Луганській області щодо проведення дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки без відповідного на те рішення суду, неправомірними. Зобов'язати державного виконавця утриматись від вчинення дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна, а саме комплексу будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,2002 га. в рамках зведеного виконавчого провадження №21458755. Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 22 листопада 2012 року скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ задоволено частково. Визнано дії державного виконавця ВДВС Лисичанського МУЮ в Луганській області щодо проведення дій, спрямованих на звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлового комплексу будівель та земельної ділянки загальною площею 0,2002 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та належні на праві власності ОСОБА_2, а саме реалізацію цього майна, в рамках зведеного виконавчого провадження №21458755 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ "Індустріально-Експортний Банк" загальної суми боргу 276355, 50 грн., без відповідного на те рішення суду, неправомірними. У задоволені скарги в частині вимог про зобов'язання утриматися від дій, спрямованих на відчуження майна відмовлено. Не погодившись з зазначеною ухвалою ПАТ "Креді Агріколь Банк" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та невідповідність чинному законодавству, порушення судом норм процесуального права просить суд, скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволені скарги ОСОБА_2 Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного. Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є - звернення стягнення на майно боржника; - звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; - вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; - інші заходи, передбачені рішенням. Суд першої інстанції виходив з того, що зазначені правовідносини регулюються ЗУ "Про виконавче провадження" та ЗУ "Про іпотеку". Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, як вбачається із п. 2.15.1 Договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_2 та АТ "Індустріально Експортний Банк" 28.11.2008 року, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (а.с.18). Задовольняючи скаргу частково, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем Державної виконавчої служби Лисичанського МУЮ в рамках зведеного виконавчого провадження №21458755 щодо одного боржника ОСОБА_2 проводяться виконавчі дії по реалізації нерухомого майна та земельної ділянки, які є предметом іпотеки. При цьому ці дії провадяться державним виконавцем за відсутності судового рішення про звернення стягнення на зазначені предмети іпотеки. Також суд послався на те, що державний виконавець при ухвалені постанови від 21 вересня 2010 року про передачу спільного майна, яке є предметом іпотеки, на реалізацію, керувався нормами, які втратили чинність. Таких висновків суд першої інстанції дійшов правильно. Матеріалами справи встановлено, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП №16870648 з примусового виконання рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 25 вересня 2009 року у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ "Індустіально-Експортний Банк" в особі філії "Луганська дирекція" АТ "Індекс Банк" заборгованості по кредиту, на підставі виконавчого листа №2-1072/09, виданого 19 січня 2010 року. Зазначене провадження, у зв'язку з знаходженням декількох виконавчих проваджень щодо одного боржника ОСОБА_2 було приєднано до виконавчого провадження №21458755. Державними виконавцями в ході проведення виконавчих дій було накладено арешт на нежитловий комплекс будівель та земельну ділянку загальною площею 0,2002 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. А також складено акт опису й арешту цього майна, проведено експертну оцінку зазначеного майна, зроблено висновок на документи щодо реалізації арештованого майна та винесено постанову про передачу майна на реалізацію. Проте з матеріалів вбачається, що на вищевказані комплекс будівель та споруд і земельну ділянку приватним нотаріусом було накладено заборону відчуження, у зв'язку з посвідченням договору іпотеки від 28 листопада 2008 року, укладеного між АТ "Індустріально-Експортний Банк" та ОСОБА_2, відповідно до якого ОСОБА_2 були передані АТ "Індустріально-Експортний Банк" комплекс будівель та споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою, загальною площею 0,2002 га, з метою забезпечення виконання нею зобов'язань за кредитним договором укладеним між ними. Відповідно до ст. ст. 307, 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування цієї ухвали не вбачається. Керуючись ч. 3 ст. 209, ст. 307, 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу ПАТ "Креді Агріколь Банк" відхилити. Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 22 листопада 2012 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий суддя: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30519503
  23. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/18080/13-ц Категорія У Х В А Л А 02 жовтня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Пилаєвої М.К., при секретарі - Савченко Т. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві подання старшого державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_1 від 12.08.2013 №39980 про встановлення способу та порядку виконання рішення Печерського районного суду від 26.03.2010 у цивільній справі №2-1184/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк», далі ВАТ «Кредитпромбанк», до ОСОБА_2, ОСОБА_3, - про стягнення заборгованості за кредитним договором №03/1/216/07-G від 02.07.2007, - В С Т А Н О В И В : До суду надійшло вказане подання про встановлення способу та порядку виконання рішення Печерського районного суду від 26.03.2010 у виконавчому провадженні №31353250, відкритому 06.02.2012 з виконання виконавчого листа №2-1184, виданого Печерським районним судом м. Києва 19.04.2010, про стягнення на користь ПАТ «Кредитпромбанк» з ОСОБА_2 грошової заборгованості. Так, держвиконавець просить суд змінити спосіб виконання вказаного рішення суду шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, а саме трикімнатну квартиру №85, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 61,4 кв.м. житловою площею 42,6 кв.м., яка належить на праві власності боржнику ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк», і є предметом іпотеки за договором іпотеки від 02.07.2007 в рахунок вказаної грошової заборгованості у розмірі 584 746,51 грн. заборгованості за кредитним договором №03/1/216/07-G від 02.07.2007, 1700,00 грн. у відшкодування судового збору та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В обґрунтування подання державний виконавець посилається на те, що добровільно боржник вимоги ВДВС не виконує. 04.04.2012 року державним виконавцем проведено опис та арешт нерухомого майна, інше майно, на яке можливо звернути стягнення у боржника відсутнє. Відповідно до ст.373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення. В судове засідання з розгляду подання старший державний виконавець Ленінського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_1, а також сторони, повідомлені судом належним чином, /а.с.135, 144, 145-146/, не з'явились, про причини неявки не повідомили. Суд, дослідивши матеріали справи, вважаючи можливим на підставі ст.373 ЦПК України розгляд у відсутність вказаних осіб, на підставі наявних в матеріалах справи даних, які є достатніми для правильного вирішення подання, приходить до висновку, що подання задоволенню не підлягає, у зв'язку з відсутністю на те законних підстав, оскільки згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, іншого законодавством України не передбачено. Таким чином, законні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст.373 ЦПК України за ухвалою суду в порядку зміни способу і порядку виконання рішення суду відсутні. Відтак, подання задоволенню не підлягає. Крім того, також слід зазначити про необгрнутованість даного подання, оскільки достатні дані, які б вказували на відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, та неможливість виконання рішення суду у визначений спосіб, станом на час звернення до суду з поданням про зміну способу та порядку виконання рішення суду, державним виконавцем суду не надані. Зокрема, отримані дані стосуються майнового стану боржника ОСОБА_2 станом на 2012 рік. Крім того, слід також зазначити, що відповідно до ст.83 Закону України «Про виконавче провадження» подання має бути погоджено начальником відділу державної виконавчої служби. Керуючись ст.33 Закону України «Про іпотеку», ст.83 Закону України «Про виконавче провадження», ст.210, ст.293 ст.373, ЦПК України, суд,- У Х В А Л И В : В задоволенні подання старшого державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_1 від 12.08.2013 №39980 про встановлення способу та порядку виконання рішення Печерського районного суду від 26.03.2010 у цивільній справі №2-1184/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, - про стягнення заборгованості за кредитним договором №03/1/216/07-G від 02.07.2007, - відмовити. Ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня проголошення, а особами у справі, які не були присутні при її проголошенні, з дня отримання копії ухвали Апеляційному суду міста Києва через Печерський районний суд м. Києва. Суддя М.К. Пилаєва http://reyestr.court.gov.ua/Review/33900974
  24. Державний герб України Ухвала іменем україни 4 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_3 на дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Єланецького районного управління юстиції та зобов'язання відділу державної виконавчої служби вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2013 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії заступника начальника відділу державної виконавчої служби Єланецького районного управління юстиції (далі - ВДВС Єланецького РУЮ) та зобов'язання відділу ДВС вчинити певні дії, обґрунтовуючи вимоги тим, що 17 березня 2010 року Єланецьким районним судом Миколаївської області було звернуто стягнення та здійснено передачу на реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна, а саме: житлового будинку по АДРЕСА_1, який належить йому на праві приватної власності та обтяжений іпотекою відповідно до договору іпотеки, укладеного 15 лютого 2007 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Посилаючись на те, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33, ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду та з урахуванням того, що державний виконавець самовільно змінив спосіб виконання рішення суду, оскільки виданий судом виконавчий лист не містить вказівок про звернення стягнення на предмет іпотеки, скаржник просив визнати неправомірними дії заступника начальника ВДВС Єланецького РУЮ щодо звернення стягнення на нерухоме майно та передачу на реалізацію з прилюдних торгів житлового будинку по АДРЕСА_1 та зобов'язати ВДВС Єланецького РУЮ зняти з реалізації іпотечне нерухоме майно. Ухвалою Єланецького районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2013 року, скаргу було задоволено. Визнано дії заступника начальника ВДВС Єланецького РУЮ Мокряка О.Ю. щодо звернення стягнення на нерухоме майно та передачу на реалізацію з прилюдних торгів житлового будинку по АДРЕСА_1, неправомірними. Зобов'язано відділ ДВС Єланецького РУЮ зняти з реалізації іпотечне нерухоме майно, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2013 року, ухвалу суду першої інстанції було скасовано та постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні скарги було відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що наявні підстави для визнання дій заступника начальника відділу ДВС неправомірними. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що державний виконавець, виконуючи рішення про стягнення коштів, має право звернути стягнення на будь-яке інше майно боржника, в тому числі і на заставне майно, оскільки банк є одночасно стягувачем та іпотекодержателем. Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 15 лютого 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 30 000 доларів США під 13.5 % річних на строк до 15 лютого 2027 року. В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором між сторонами цього ж дня укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2010 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за даним кредитним договором у розмірі 105 293 грн. 18 коп. На підставі виконавчого листа, виданого 17 березня 2010 року, старшим державним виконавцем ВДВС Єланецького РУЮ 13 серпня 2010 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного рішення та надано строк 7 днів для добровільного виконання рішення суду. Проте боржник рішення суду добровільно не виконав. 20 серпня 2010 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-28, виданого 17 березня 2010 року, до зведеного виконавчого провадження. 21 січня 2011 року державним виконавцем складено акт про вилучення у боржника арештованого та нереалізованого майна (побутової техніки, бензопили, телевізійної антени) та передачі його стягувачеві - КС «Юж-кредит» в рахунок погашення заборгованості на суму 1000 грн. Цього ж дня складено акт про відсутність за місцем проживання боржника іншого майна, яке підлягає опису та арешту. У зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_3 рішення суду в добровільному порядку і відсутності у нього рухомого майна та інших цінностей для задоволення вимог стягувача, заступник начальника відділу ДВС провів 26 серпня 2011 року опис і арешт іпотечного майна по АДРЕСА_1 та зазначив про передачу цього майна на реалізацію до 01 вересня 2011 року. В подальшому державний виконавець розпочав проведення дій з підготовки даного нерухомого майна для його подальшої реалізації. Частиною 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону № 2677-VI) передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки. Таким чином, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні скарги, належним чином не врахував положення ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» згідно якої примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку», тобто не врахував, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вищевказане іпотечне нерухоме майно є заставним майном. Ураховуючи, що фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом при ухваленні рішення у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права не встановлені, суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, таке рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян В.М. Коротун О.В. Попович http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35950177
  25. Державний герб України Печерський районний суд міста києва Справа № 757/19570/13-ц УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Ільєвої Т.Г., при секретарі - Солона А. А., розглянувши у відкритому судовому скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження та зобов'язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження та просить зобов'язати державного виконавця зняти з реалізації іпотечне нерухоме майно. В обґрунтування вимог скарги заявник зазначив, що на примусовому виконанні Білозерського районного управління юстиції Херсонської області перебуває виконавчий лист № 2-3645/10, виданий Печерським районним судом м. Києва, щодо стягнення на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 34/4/07-НВ від 19.10.2007 р. еквівалентно 959 356,30 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. звернуто стягнення та здійснено передачу на реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна, а саме: житловий будинок площею 237,6 м. кв та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1509 га які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, який належить скаржнику на праві приватної власності та обтяжені іпотекою відповідно до договору іпотеки від 19.10.2007 року, який укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 Зазначені дії державного виконавця скаржник вважає незаконними та такі, що здійснені всупереч вимог закону. В судове засідання заявник та представник заявника не з'явилися, про місце і час розгляду скарги повідомлені належним чином, на адресу суду направили заяву, вимоги викладені в скарзі підтримали та просили задовольнити. Державний виконавець, дії якого оскаржуються, в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду скарги повідомлений належним чином, на адресу суду направив клопотання про розгляд скарги у його відсутність та просив відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до ч. 2 ст. 384 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. 28.08.2013 р. при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження заявнику стало відомо, що в ході здійснення виконавчих дій з виконання виконавчого листа № 2-3645/10 виданого 16.02.2013 р. Печерським районним судом м. Києва старшим державним виконавцем ВДВС Білозерського РУЮ Херсонської області Соколенком В.В. звернуто стягнення та здійснено передачу на реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна ОСОБА_1 04.09.2013 р. представник заявника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 направив на адресу суду скаргу на дії державного виконавця. Таким чином боржник має право оскаржити дії державного виконавця у десятиденний строк з моменту коли дізналася про порушення її прав чи свобод її отримання до Печерського районного суду м. Києва, оскільки саме останнім був виданий виконавчий лист. Вивчивши матеріали справи та виконавчого провадження, суд дійшов до наступного. Судом встановлено, що на примусовому виконанні Білозерського районного управління юстиції Херсонської області перебуває виконавчий лист № 2-3645/10, виданий Печерським районним судом м. Києва, щодо стягнення на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 34/4/07-НВ від 19.10.2007 р. еквівалентно 959 356,30 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенком В.В. звернуто стягнення та здійснено передачу на реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна, а саме: житловий будинок площею 237,6 м. кв та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1509 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, який належить заявнику на праві приватної власності та обтяжені іпотекою відповідно до договору іпотеки від 19.10.2007 року, який укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є - звернення стягнення на майно боржника; - звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; - вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; - інші заходи, передбачені рішенням. Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Так, судом встановлено, що 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір, також 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено іпотечний договір. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до розділу V зазначеного Закону можливо в тому числі шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки. Згідно статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, тобто іпотека є різновидом застави. Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про іпотеку". Відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві положення" даного Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. За загальним правилом новий акт законодавства застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно з частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Про реалізацію іпотекодержателем своїх прав на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки йдеться також в перших частинах статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку». В вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет іпотеки саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову. Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати рішення суду відповідного до ЗУ «Про іпотеку» змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні. Ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» встановлює, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: - загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; - опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; - заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; - спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; - пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; - початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Із змісту вищенаведених норм та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову, а не будь-яке рішення суду про задоволення вимог майнового характеру. Таким чином, оскільки в ході розгляду скарги доводи заявника про допущені державним виконавцем порушення знайшли своє підтвердження, тому скарга в даній частині підлягає задоволенню. Щодо вимоги заявника про стягнення з державного виконавця судового збору, то на думку суду дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ЗУ «Про судовий збір» сплата судового збору за подачу скарги на дії державного виконавця не передбачено. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 19, 20,25 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. стс. 570, 590 ст. ст. 210, 293, 385, 386-388 ЦПК України суд, - У Х В А Л И В : Скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження - незаконними. Зобов'язати старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. зняти з реалізації іпотечне нерухоме майно, а саме: житловий будинок площею 237,6 м. кв та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1509 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині скарги - відмовити. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя Т.Г. Ільєва http://reyestr.court.gov.ua/Review/35444775