Search the Community

Showing results for tags 'внесудебное взыскание'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 32 results

  1. Державний герб України Справа № 465/1648/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/1610/19 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М. Категорія: 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - Курій Н.М., суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П., за секретаря - Матяш С.І., з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - Блажевського П.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, постановлену в складі головуючого - судді Кузь В.Я., в с т а н о в и в: 20.03.2019 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову. Заява обґрунтовується тим, що 03 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року. Згідно з п.п.1.1.,1.2. Кредитного договору, Банк зобов`язався надати Позичальнику споживчий кредит в сумі 83 000 доларів США зі строком користування до 02 березня 2018 року зі сплатою 11,9% відсотків річних. В забезпечення виконання Кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та Позивачем, було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., за реєстровим №1717. Відповідно до Іпотечного договору, Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Договором кредиту №1304/0308/98-001 від 03.03.2008 року, нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 48,3 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 . Позивачу стало відомо, що право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ТОВ ФК «Вектор Плюс» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Така інформація була отримана через Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Просила забезпечити позов шляхом накладення арешту та забороною вчиняти певні дії по відношенню до квартири. Вважає, вид забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії відповідає позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири вже зараз вчиняються дії, які порушують право користування квартирою. Зокрема, 25 вересня 2018 року двома представниками ТОВ ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Повторна спроба представників ТОВ ФК «Вектор плюс» заволодіти майном була здійснена 05.03.2019 р. о 8.30 ранку. Працівники ТОВ ФК «Вектор плюс» наполягали, щоб їх пустили до квартири, пояснюючи це тим, що вони хочуть зробити фото майна, що там знаходиться для подальшої оцінки майна та його реалізації. Таким чином, у разі не задоволення судом заяви про забезпечення позову, відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою. Крім того, спірна квартира АДРЕСА_2 , на даний час перебуває у власності ТОВ ФК «Вектор Плюс», останній має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову, за безпідставністю такої. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року оскаржила представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ухвала є незаконною, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Позивач вважає, що перехід права власності на належну їй квартиру відбувся незаконно (за відсутності правових підстав), що призвело до порушення її прав. У випадку не задоволення заяви про забезпечення позову ТОВ ФК «Вектор Плюс» має достатній обсяг правомочностей та можливість розпорядитися даним нерухомим майном поки тривають судові засідання. Водночас, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити рішення суду у разі задоволення позову. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, посилаючись на доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги та просила ухвалу суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевський П.І. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, оскільки наміру відчужувати спірну квартиру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» немає. У випадку задоволення апеляційним судом заяви про забезпечення позову, просив вирішити питання застосування зустрічного забезпечення. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (арк.спр.104, 106 виділених матеріалів), а тому апеляційний суд вважає, що розгляд справи необхідно проводити без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не зазначено обґрунтування необхідності забезпечення позову, ціну позову про забезпечення якого просить заявник та інші відомості, які необхідні для забезпечення позову, що позбавляє суд визначити співмірність із заявленими позивачем вимогами відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України. Також зазначив, що заявником не додано до матеріалів заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності. Тому дійшов висновку, що вимога про забезпечення позову є безпідставною, необґрунтованою, заявником не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову та відмовив у забезпеченні позову. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав. Із направлених до суду апеляційної інстанції матеріалів справи встановлено, що представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», в якому просила визнати незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М., щодо проведення 03.07.2015 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ТзОВ Факторингова компанія «Вектор плюс». Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. індексний номер 22584599 від 03.07.2015 року, згідно з яким 03.07.2015 року внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №10277904 про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер№1717 від 03.03.2008 року. З метою забезпечення позову просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії по передачі права користування квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам, у тому числі Державній виконавчій службі України вчиняти будь-які дії щодо проникнення до квартири АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам проводити ремонтні роботи, реконструкцію, перепланування, здавати в оренду, найм, піднайм, безоплатне користування, укладати договори застави (іпотеки) або іншим способом передавати третім особам у платне або безоплатне користування квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам вселятися в квартиру АДРЕСА_2 ; заборонити будь-яким третім особам реєструватися в квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про реєстрацію місця проживання будь-яких третіх осіб у квартирі АДРЕСА_2 ; заборонити Департаменту надання адміністративних послуг вносити до реєстраційного обліку відомості про зняття зареєстрованих осіб з реєстрації місця проживання за адресою: квартири АДРЕСА_2 . Доводи заяви обґрунтовувала тим, що види забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та забороною вчиняти певні дії відповідають позовним вимогам та обставинам справи, з огляду на те, що відносно оспорюваної квартири, вчиняються дії, які порушують право користування квартирою. Зокрема, представником ТОВ «ФК «Вектор Плюс» була вчинена спроба заволодіти майном та проникнути у квартиру. Тому у випадку не задоволення заяви про забезпечення позову відповідач матиме можливість і надалі порушувати майнові права позивача в частині користування квартирою, а набуття права власності на квартиру дає відповідачу обсяг правомочностей та можливість розпоряджатись даним нерухомим майном. Отже, у поданій заяві про забезпечення позову позивач зазначила про існування об`єктивних обставин, які свідчать про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Оскаржена ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника. Посилання суду першої інстанції на те, що заявником не надано до заяви правовстановлюючих документів на спірне житло із зазначенням даних про власника та підставу набуття права власності не відповідають дійсності, оскільки з надісланих матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що як до позовної заяви (арк. спр. 26-28) так і до заяви про забезпечення позову (арк. спр. 48-50) була долучена копія Інформаційна довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12.03.2019 року (об`єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»). З матеріалів справи встановлено, що предметом позову є визнання незаконними дій нотаріуса щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру та визнання протиправним та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Для того, щоб уникнути ризику відчуження відповідачем спірного майна на користь третіх осіб та розпорядження відповідачем спірною квартирою, що може унеможливити або утруднити в майбутньому виконання рішення суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і звернулась з заявою до суду про забезпечення позову. Враховуючи наявність факту оскарження правових підстав набуття права власності на нерухоме майно, з огляду на пред`явлення вимог майнового характеру, які забезпечуються арештом майна, співмірність заходів забезпечення позову заявленим вимогам тощо, у суду апеляційної інстанції наявні підстави для часткового вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову, а саме: в частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» - квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101; накладення заборони на вчинення правочинів щодо квартири та заборонити проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 . Оскільки позивачем ставиться під сумнів саме законність набуття права власності на нерухоме майно відповідачем, вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами та відповідають предмету позову,а відтак в частині решти вимог заяви про забезпечення позову належить відмовити, задовольнивши частково заяву про забезпечення позову. Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, без перевірки наведених заявником обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову та без врахування положень частини 3 статті 153 ЦПК України, норма якої передбачає, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову для повного з`ясування фактичних обставин щодо поданої заяви про забезпечення позову, не обмежується доводами заяви і може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, а у випадку, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін - частина 4 статті 153 ЦПК України. Таким чином, судом першої інстанції не з`ясовано обставин, що мають значення для вирішення заяви, не досліджено усіх, передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, що призвело до постановлення ухвали з порушенням норм процесуального права. Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції в силу п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову з вищенаведених підстав. Щодо заявленої усної вимоги представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання застосування зустрічного забезпечення, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Враховуючи наведене правило процесуального Закону, суд має право, але не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача. Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Усна вимога представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» Блажевського П.І. про вирішення питання зустрічного забезпечення не містить належних обґрунтувань та доказів, яким чином у випадку застосування ухвалою суду заходів забезпечення позову, можуть бути завдані збитки ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», розмір цих збитків, які в розумінні ч.1 ст. 154 ЦПК України були б підставою для застосування судом зустрічного забезпечення. Разом з тим, представник стверджує про відсутність наміру у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» вчинення дій щодо відчуження належної товариству на праві власності з 03.07.2015 року спірної квартири. З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги представника Блажевського П.І. про застосування зустрічного забезпечення на час перегляду апеляційним судом ухвали Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року. Одночасно, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснитиТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що воно не позбавлено права в порядку ст.154 ЦПК України звернутися до суду із заявою про застосування зустрічного забезпечення позову, зазначивши відповідні обставини та додавши необхідні докази. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2019 року скасувати. Постановити нове рішення, яким заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково. Накласти арешт на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальність «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ЄДРПОУ: 38004195, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею: 48,3 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 672460246101. Накласти заборону на вчинення правочинів щодо квартири АДРЕСА_2 . Накласти заборону проводити реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб у квартирі АДРЕСА_2 . Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 26.07.2019 року. Головуючий Курій Н.М. Судді: Шеремета Н.О. Цяцяк Р.П. http://reyestr.court.gov.ua/Review/83281176
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2019 року м. Київ Справа N 643/17966/14-ц Провадження N 14-203цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ "АБ "Укргазбанк", Банк), відповідач - ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "АБ "Укргазбанк" на рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Пилипчук Н.П., Колтунової А.І., Кругової С.С. у цивільній справі за позовом ПАТ "АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки та УСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2014 року ПАТ "АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ "АБ "Укргазбанк" звернулося до суду з указаним позовом, уточнивши який, просило у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року N 20 звернути стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, шляхом надання ПАТ "АБ "Укргазбанк" права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу з початковою ціною 316 200,00 грн із наданням ПАТ "АБ "Укргазбанк" повноважень продавця. Позовну заяву мотивовано тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ВАТ "АБ "Укргазбанк"), правонаступником якого є ПАТ "АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір N 20, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних на строк до 25 грудня 2012 року. Також позивач вказував, що 09 червня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки N 16/08-Б, предметом якого є багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1.Позичальник взяті на себе зобов'язання за кредитним договором перестав виконувати з грудня 2008 року. Крім того, ПАТ "АБ "Укргазбанк" зазначало, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року визнано недійсним договір іпотеки від 09 червня 2008 року N 16/08-Б, укладений між ВАТ "АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, в період чинності якого власником квартири АДРЕСА_1, став відповідач ОСОБА_7 відповідно до договору дарування. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції від 11 вересня 2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. На підставі викладеного позивач просив позов задовольнити. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "АБ "Укргазбанк" відмовлено. Суд першої інстанції керувався тим, що умовами договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції ПАТ "АБ "Укргазбанк" задоволено частково, рішення Московського районного суду м. Харкова від 28 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "АБ "Укргазбанк" відмовлено з інших підстав. Апеляційний суд зробив висновки, що спірна квартира на час укладення договору іпотеки була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тому відсутні правові підстави вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки. Той факт, що в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відображено, що об'єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, не підтверджує набуття спірною квартирою статусу самостійного предмета іпотеки. Договір іпотеки, копія якого наявна у матеріалах справи, передбачає право Банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (пункт 6.1 договору іпотеки) та не містить процедури звернення стягнення на квартиру як складову частину предмета іпотеки. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог У листопаді 2017 року ПАТ "АБ "Укргазбанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення - про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірна квартира відчужена без дозволу Банку, тому іпотекодержатель має право одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи, в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна. Законом встановлені підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої підстави, як набуття права власності іншою особою. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 квітня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що є підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (справа N 643/9788/13-ц). Позиція Великої Палати Верховного Суду Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди встановили, що 26 грудня 2007 року між ВАТ "АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ "АБ "Укргазбанк", і ОСОБА_2 укладено кредитний договір N 20, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 2 644 000,00 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 25 грудня 2012 року. ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором перестав виконувати з грудня 2008 року. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року, яке на час розгляду справи не виконано, на користь Банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 долара США, а також судові витрати у розмірі 1 700,00 грн та 120,00 грн. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та іпотекодавцями ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 09 червня 2008 року N 16/08-Б. Відповідно до пункту 2.1.1. цього договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок "літ. В-5", загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею 2 285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що знаходиться на АДРЕСА_1, в тому числі є спірна квартира, належна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної власності на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року (справа N 2/2906/2008). Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, на відчуження нерухомого майна накладено заборону. Пунктом 3.1.6. договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі одноразового чи неодноразового прострочення іпотекодавцем сплати процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту або порушення інших умов кредитного договору та набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання кредитного договору, якщо іпотекодержатель і наступник іпотекодавців не досягнуть згоди про інше. Відповідно до пункту 6.6. вказаного договору у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених у Законі України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV). При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість позичальника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки в повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або цього договору), має надіслати іпотекодавцям (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки. Заочним рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки від 09 червня 2008 року N 16/08-Б визнано недійсним, виключено запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, знято заборону на відчуження житлового будинку "літ. В-5", розташованого на АДРЕСА_1. На підставі договору дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. 17 червня 2011 року за реєстровим N 1310, квартира АДРЕСА_1, на праві власності набуто ОСОБА_7. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмета іпотеки поновлено за реєстраційним номером 12489264, що підтверджується витягом від 14 травня 2012 року N 36009183. Також поновлено відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер 12488862, що підтверджується витягом від 14 травня 2012 року N 36008860. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилася з висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав у задоволенні позову, зазначивши, що зі скасуванням незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек та дія договору іпотеки поширюється на нового власника цього майна, в тому числі на власника квартири в будинку, який в цілому є предметом іпотеки. При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 6?1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі N 643/9788/13-ц зроблено протилежний висновок. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статті 23 Закону N 898-IV, Верховний Суд України зазначив, що суди, встановивши поширення норми вказаної статті на правовідносини сторін, не в повній мірі правильно застосували цю норму, оскільки не врахували положення частин третьої і четвертої статті 5 цього Закону та не звернули уваги на інші обставини, які мають суттєве значення для її правильного застосування, зокрема, щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Зокрема, суди не можуть звернути стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), не обґрунтувавши такого рішення та не встановивши, як співвідноситься предмет іпотеки з його частиною та вартість предмета іпотеки (будинку) з вартістю набутої відповідачем квартири. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, згідно з положеннями статті 23 Закону N 898-IV суди мають враховувати сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, а ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є саме застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту. У зв'язку з наведеним колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі N 6?1193цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі N 643/9788/13-ц. Разом з тим колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що Касаційний цивільний суд розглянув та в ньому перебуває на розгляді понад двадцять справ за позовом ПАТ "АБ "Укргазбанк" до різних осіб за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в яких в одній і тій самій категорії справ ухвалювалися рішення з різними правовими позиціями, а саме: справи N 643/11797/13-ц (провадження N 61-2906ск18), N 643/19761/13-ц (провадження N 61-5447зп18), N 643/5761/16-ц (провадження N 61-8278ск18), N 643/18751/14-ц (провадження N 61-8719ск18), N 643/21674/13-ц (провадження N 61-8520зп18), N 643/10533/13-ц (провадження N 61-12911ск18), N 643/12157/13-ц (провадження N 61-13581ск18), N 643/5572/16-ц (провадження N 61-14384ск18), N 643/13968/13-ц (провадження N 61-17927ск18), N 643/4637/16-ц (провадження N 61-24708ск18), N 643/111/14-ц (провадження N 61-25203ск18), N 643/5575/16-ц (провадження N 61-36057св18), N 643/9788/13 (провадження N 61-35784ск18), N 643/14075/13-ц (провадження N 61-40980ск18), N 643/11626/13-ц (провадження N 61-6016зп18), N 643/19240/13 (провадження N 61-12942ск18), N 643/5757/16-ц (провадження N 61-1734ск19), N 643/10559/13-ц (провадження N 61-3081ск19), N 643/4636/16-ц (провадження N 61-5157ск19), N 643/5566/16-ц (провадження N 61-3403ск19), N 643/19763/13-ц (провадження N 61-4059ск19), N 643/113/14-ц (провадження N 61-627ск19). Посилаючись на вказане, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування єдиної правозастосовної практики у подібних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні правові підстави для відступу від висновків, викладених упостановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16), а також з метою формування єдиної правозастовної практики у подібних правовідносинах зазначає таке. Згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як житло розуміється житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житло як об'єкт права власності повинен відповідати певним критеріям: 1) це має бути приміщення; 2) вказане приміщення має бути придатним для постійного проживання в ньому, відповідати встановленим санітарним, технічним, протипожежним нормам, які встановлюються спеціальним законодавством України. ЦК України визначає, зокрема, такі об'єкти права власності, які можуть розглядатися як житло: житловий будинок (стаття 380 ЦК України), садиба (стаття 381 ЦК України) та квартира (стаття 382 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 382 ЦК України квартирою визнається ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року N 417-VIII "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна. Відповідно до статті 5 Закону N 898-ІVпредметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Чинне законодавство, зокрема ЦК України, Закон N 898-IVта Закон України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу", не містить жодної статті, яка б визначала особливості іпотеки житла - багатоквартирного житлового будинку чи квартир у ньому. Можна зробити висновок, що у разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, то таке житлове приміщення - квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуто стягнення, як на самостійні об'єкти нерухомого майна. Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об'єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а може бути визначено як частка багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки. За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду підтримує правові висновки, викладені у постановах ВерховногоСуду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16), у яких зазначено, що неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що за відсутності підтверджень: введення в експлуатацію на момент передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1; співвідношення предмета іпотеки (будинку) з його частиною (квартирою) і вартості предмета іпотеки з вартістю спірної квартири; передбачення укладеним між сторонами договором, а також законодавством правових підстав, процедури та порядку звернення стягнення в примусовому порядку на квартиру як складову предмета іпотеки - багатоквартирного житлового будинку, у зв'язку із чим зробив обґрунтований висновок, що спірне житлове приміщення не є самостійним об'єктом іпотеки. Щодо інших висновків суду апеляційної інстанції, то Велика Палата Верховного Суду України зазначає таке. Відповідно до статті 1 Закону N 898-IV іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Частиною п'ятою статті 3 цього Закону передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно з частиною першою статті 7 Закону N 898-IV за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Частинами першою, третьою статті 33 Закону N 898-IV передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 23 Закону N 898-ІVвизначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону N 898-IVта поширення її дії на відповідача з огляду на таке. Згідно із частиною першою статті 4 Закону N 898-ІVобтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV). Відповідно до частини третьої статті 3 вказаного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону N 898-IV, згідно з якою взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Крім того, державна реєстрація іпотек на час її виникнення регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року N 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868. Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону N 1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис. Пунктами 74, 75 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. За таких обставин, ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту. Саме такі висновки щодо застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону N 898-IVта поширення її дії на особу, щодо якої встановлено факт переходу права власності на квартиру під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на цю квартиру, викладені у постановах ВерховногоСуду України від 16 вересня 2015 року (провадження N 6?1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження N 6-1582цс16), а також неодноразово підтримані колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 10 травня 2018 року у справі N 643/18839/13-ц (провадження N 61-4453св18), від 23 січня 2019 року у справі N 643/12557/16-ц (провадження N 61-18566св18) та від 13 березня 2019 року у справі N 643/19761/13-ц (провадження N 61-5447зпв18), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав від їх відступу. Однак Велика Палата Верховного Суду не може погодитись із висновком суду апеляційної інстанції, що Банк обрав правильний спосіб судового захисту його порушених прав як кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а висновок суду першої інстанції про невідповідність обраного позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві умовам договору та вимогам закону - є помилковим з огляду на таке. Суди встановили, що пунктом 6.4. укладеного між сторонами договору іпотеки від 09 червня 2008 року визначено, що за рішенням іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися у такому порядку: шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом укладення довіреності на реалізацію предмету іпотеки: - відповідно до пункту 3.1.5. цього договору іпотекодавець на вимогу іпотекодаржателя, повинен передати іпотекодаржателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (пункт 6.4.1. цього договору); - за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, процентів, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом, кредитним чи цим договорами, - пеню, штраф), втрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за кредитним договором і зверненням стягнення та реалізації предмета іпотеки, витрати та утримання і збереження предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, а також інших збитків, завданих порушенням умов кредитного договору або цього договору (пункт 6.5.); - у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених в Законі N 898-IV. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою сторін між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Заборгованість позичальника по кредитному договору вважається погашеною в день отримання іпотекодержателем від покупця за договором купівлі-продажу ціни купівлі-продажу предмета іпотеки а повному обсязі. Іпотекодержатель, реалізувавши предмет іпотеки (в силу рішення суду або даного договору), має надіслати іпотекодавцям, (позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки (пункт 6.6.); - за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи суму кредиту, процентів, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом, кредитним чи цим договорами, - пеню, штраф), витрати, пов'язані з пред'явленням вимоги за кредитним договором зверненням стягнення та реалізації предмета іпотеки, витрати на утримання і збереження предмета іпотеки, витрати на страхування предмета іпотеки, а також інших збитків, завданих порушенням умов кредиток договору або цього договору (пункт 6.7); - реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інакше не передбачено рішення суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та з дотриманням вимог Закону N 898-IV. Позивач як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону N 898-IV може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі, встановленому статтею 38 цього Закону. Продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до статей 36, 38 цього Закону та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим захист порушених прав кредитора стосовно виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону N 898-IV. Порядок задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі визначено умовами договору іпотеки (пункт 29 цього договору), та з урахуванням положень статей 36, 38 N 898-ІVЗакону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанцій, вказуючи про можливість задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом із наданням йому всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки сторонами у договорі іпотеки визначено, що судовий спосіб звернення стягнення застосовується у випадку, коли позасудове врегулювання не привело до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі. Відповідних доказів, які б підтверджували виникнення перешкод для іпотекодержателя у реалізації позасудового способу звернення стягнення на підставі іпотечного застереження у договорі іпотеки, позивачем суду не подано. Отже, позивачем не обґрунтовано порушення, невизнання або оспорення права, за захистом якого він звернувся до суду. Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12 травня 2019 року (провадження N 14-112цс19) та від 12 червня 2019 року (провадження N 14-48цс19). Згідно зістаттею 412 ЦПК України рішення апеляційного суду в частині висновків про належність обраного позивачем способу захисту підлягає зміні із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення апеляційного суду необхідно залишити без змін, оскільки суд апеляційної інстанцій правильно вирішив справу по суті, відмовивши у позові ПАТ "АБ "Укргазбанк". Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 406, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Т.О. Анцупова В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич В.І. Данішевська О.Г. Яновська Єленіна Ж.М.
  3. Здравствуйте! Ситуация поражает своей новизной. Мой брат набрал кредитов в разных микрозаймах ( Швидко Гроші , Кредит Касса, Гроші Всім и т.д.)в количестве 7 штук. Платить нечем, поэтому коллекторы обрывают телефоны мне и родителям. Пробовали просто игнорировать, но посыпались письма и угрозы ужесточились . Кроют матом и угрожают физической расправой. Законность их действий под сомнением. Можно притянуть коллекторов к ответственности ? Угрозы насчет расправы это для запугивания или действительно имеют место быть ? Какая наиболее эффективная тактика поведения с коллекторами и этими микрозаймами ?
  4. Постанова Іменем України 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 520/7281/15-ц Провадження N 14-49 цс 19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" до ОСОБА_13 (далі також - майновий поручитель), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності, за зустрічним позовом майнового поручителя до ТзОВ "Кей-Колект" про визнання припиненим договору поруки, визнання припиненим іпотечного договору, скасування заборони відчуження на квартиру, за касаційною скаргою відповідача на рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, ухвалене колегією суддів у складі Суворова В.О., Артеменка І.А., Черевка П.М. Учасники справи: позивач (за первісним позовом): ТзОВ "Кей-Колект"; відповідач (за первісним позовом): ОСОБА_13; треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (за первісним позовом): Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 19 травня 2015 року ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом, в якому на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 5 (іпотечне застереження) договору іпотеки від 9 листопада 2006 року (реєстровий N 4575) (далі - договір іпотеки) через неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту N 942-11 ДОУ 1 П від 9 листопада 2006 року (далі - кредитний договір) просило: 1.1. Для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складає 65 234,99 доларів США, що еквівалентно згідно з курсом Національного банку України на дату розрахунку 1 410 119,54 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (далі також - квартира), шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності; 1.2. Вирішуючи питання про звернення стягнення на квартиру, ухвалити рішення про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у квартирі; 1.3. Зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 2. Мотиви позову пов'язані з такими обставинами: 2.1. 9 листопада 2006 року ОСОБА_14 (далі - позичальник) та Акціонерний комерційний банк "УкрСиббанк" (далі - банк) уклали кредитний договір; 2.2. Того ж дня позичальник і майновий поручитель як іпотекодавці та банк уклали договір іпотеки. Згідно з умовами цього договору з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором іпотекодавці передали в іпотеку банку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках; 2.3. 11 червня 2012 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 4, згідно з умовами якого банк відступив ТзОВ "Кей-Колект" право вимоги за кредитним договором, а також уклали договір про відступлення на користь ТзОВ "Кей-Колект" права вимоги за договором іпотеки; 2.4. ТзОВ "Кей-Колект" зверталося з позовом про стягнення заборгованості до позичальника та майнового поручителя через невиконання умов кредитного договору, але 29 липня 2014 року Київський районний суд міста Одеси залишив цей позов без розгляду; 2.5. У жовтні 2014 року ТзОВ "Кей-Колект" довідалося про смерть позичальника й отримало копію його свідоцтва про смерть. 3. 27 жовтня 2015 року майновий поручитель подала зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати припиненим договір поруки, визнати припиненим договір іпотеки, скасувати заборону відчуження на квартиру (реєстраційний N 4027853) та "скасувати іпотеку реєстраційний N 4028059", зареєстровані 9 листопада 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. 4. Мотивувала зустрічний позов тим, що порука є особистим зобов'язанням, яке нерозривно пов'язане з особою. Стверджувала, що основне зобов'язання припинене через смерть позичальника, а тому іпотека (похідне зобов'язання) також припинена. 5. 27 жовтня 2015 року Київський районний суд міста Одеси прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 3 лютого 2016 року Київський районний суд міста Одеси ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову. 7. Суд вважав, що банк, знаючи про смерть позичальника, не звертався до спадкоємців з відповідними вимогами більш ніж півтора роки, порушуючи вимогу частини другої статті 1281 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Оскільки позивач втратив право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, то і договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за кредитним договором, мають бути припинені. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 7 квітня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив вимоги за первісним позовом частково, а саме щодо звернення стягнення на квартиру шляхом визнання права власності на неї та зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект". У задоволенні іншої частини первісного позову та у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції відмовив. 9. Мотивував постанову тим, що якщо позичальник є іпотекодавцем, то після його смерті до спадкоємців у разі порушення позичальником його зобов'язань переходять обов'язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки. Стаття 1281 ЦК України регулює порядок пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов'язань спадкодавця перед його кредитором, а не порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк, у межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність глави 19 ЦК України. Суд вважав, що аналогічний висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 2 березня 2016 року у справі N 6-1286цс15. 10. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції необґрунтовано застосував припис статті 1281 ЦК України до спірних правовідносин, а позивач не звертався до суду із заявою про застосування позовної давності. Факт смерті позичальника за наявності заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору спадкоємцем (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10 лютого 2016 року у справі N 6-216цс14). Вимоги про виселення майнового поручителя з квартири не можуть бути задоволені, оскільки у кредитному договорі вказано, що кошти надавалися не на придбання квартири, а на її ремонт. Крім того, позивач не обґрунтував вимоги про виселення приписами житлового законодавства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. 20 квітня 2016 року майновий поручитель подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 12. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року та залишити без змін рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 16 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Обґрунтував ухвалу тим, що майновий поручитель оскаржує рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 15. Майновий поручитель вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона фактично прийняла спадщину, оскільки проживала зі спадкодавцем-позичальником, є помилковим і не ґрунтується на доказах. Спадкодавець-позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, - що підтверджує довідка Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року. 16. Іпотекодержатель не пред'являв відповідну вимогу до іпотекодавця у позовному провадженні; позов про звернення стягнення на квартиру раніше до суду не заявлявся, а вимоги про звернення стягнення на квартиру на адресу майнового поручителя не надсилались. Оскільки іпотекодержатель втратив право вимоги до спадкоємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, то договори поруки та іпотеки, які забезпечували виконання зобов'язань за основним договором, мають бути припинені. 17. У рішенні апеляційний суд вказав, що майновий поручитель не подавав заяву про застосування позовної давності. Проте у запереченні на позовну заяву майновий поручитель про сплив позовної давності зазначав. 18. Суд апеляційної інстанції з порушенням статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення з позовом ТзОВ "Кей-Колект", розглянув за правилами цивільного судочинства вимогу про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру. 19. 26 травня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких вказала, що ТзОВ "Кей-Колект" 4 квітня 2016 року (ще до ухвалення 7 квітня 2016 року рішення апеляційним судом) зареєструвало право власності на квартиру, що підтверджує Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14 травня 2016 року N 59082284. 20. 6 липня 2016 року майновий поручитель подала додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких зазначила, що ТзОВ "Кей-Колект" як факторингова компанія не має права нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки не отримувало ліцензії на здійснення валютних операцій на території України і не є банківською або кредитною установою. (2) Позиції інших учасників справи 21. ТзОВ "Кей-Колект", Третя одеська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиціївідзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 22. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 23. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України). (1.1) Щодо юрисдикції суду 24. Майновий поручитель у касаційній скарзі вказала, що суд апеляційної інстанції помилково визначив юрисдикцію щодо вимоги про зобов'язання реєстраційної служби внести запис про реєстрацію права власності на квартиру. 25. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час звернення до суду з вказаною вимогою, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Близькі за змістом завдання адміністративного судочинства сформульовані у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги. 26. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади, його посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). 27. Близьке за змістом визначення адміністративної справи сформульоване у КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. 28. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги. 29. З огляду на вказане юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення (виконання або невиконання такою стороною зазначених функцій). 30. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у пунктах 5.7-5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 914/2006/17). 31. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення ТзОВ "Кей-Колект" до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 32. ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19). 33. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тому, вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з'ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. 34. Спір за первісним позовом виник з приводу реалізації ТзОВ "Кей-Колект" як іпотекодержателем прав на квартиру та реєстрації за ним права власності на неї. Отже, спірні правовідносини пов'язані з виконанням договору іпотеки. А тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. 35. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі N 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі N 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі N 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі N 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року N 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі N 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі N 826/9963/16, від 21 листопада 2018 року у справі N 814/1017/16. 36. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи майнового поручителя щодо відсутності юрисдикції суду стосовно розгляду вимоги ТзОВ "Кей-Колект" про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (1.2) Щодо позовних вимог за первісним позовом (1.2.1) Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності 37. ТзОВ "Кей-Колект" заявило, зокрема, вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру. Суд апеляційної інстанції вважав зазначену вимогу обґрунтованою. 38. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України "Про іпотеку"). 39. Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. 40. Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону). 41. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України "Про іпотеку" реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України). 42. Вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). 43. Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку"). 44. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України "Про іпотеку"). 45. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку"): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса. 46. Згідно з частиною третьою зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати такі способи задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки: 46.1. Передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону; 46.2. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону. 47. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16). 48. ТзОВ "Кей-Колект" у позовній заяві вказувало на те, що у договорі іпотеки сторони погодили іпотечне застереження. Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених у пункті 4.1 цього договору (зокрема, неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором; порушення іпотекодавцями будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечується іпотекою) іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У повідомленні, про яке йдеться у пункті 5.1, іпотекодержатель зазначає, який зі способів задоволення його вимог, передбачених частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем. У разі законодавчої можливості застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку") право власності переходить до іпотекодержателя з моменту отримання повідомлення, вказаного у пункті 5.1 іпотечного договору. 49. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку"), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов'язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 вказаного Закону (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16). 50. ТзОВ "Кей-Колект'як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Натомість, ТзОВ "Кей-Колект" звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотекишляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених статтею 38 Закону України "Про іпотеку". 51. Передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 цього Закону є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З огляду на приписи статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (пункти 6.1-6.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 916/5073/15). 52. З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи первісний позов у частині зазначеної вимоги, неправильно застосовував норми права, що регулюють спірні правовідносини (аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі N 369/238-15-ц). (1.2.2) Щодо вимоги про зобов'язання внести запис про реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки 53. ТзОВ "Кей-Колект" просило суд зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Суд апеляційної інстанції цю вимогу задовольнив. 54. Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. 55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовні вимоги звертаються до відповідачів у справі, а не до третіх осіб. А тому суд не може задовольняти позовну вимогу про зобов'язання третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вчинити певні дії, зокрема і про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (1.2.3) Щодо вимоги про виселення мешканців з предмета іпотеки 56. Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. 57. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку"). 58. У частинах 2 і 3 зазначеної статті встановлений порядок дій банку з метою виселення мешканців з їх житла, що є предметом іпотеки. Так, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України "Про іпотеку"). 59. Аналогічний порядок виселення з житлових приміщень, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачений і у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР. 60. Зазначена у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку". 61. Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки. 62. З урахуванням викладеного, а також висновків щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру за ТзОВ "Кей-Колект" слід відмовити і у задоволенні пов'язаних вимог про зобов'язання внести запис про реєстрацію такого права, а також про виселення мешканців квартири. (1.3) Щодо позовних вимог за зустрічним позовом 63. Суди першої й апеляційної інстанції встановили такі обставини: 63.1. З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором позичальник і майновий поручитель передали в іпотеку квартиру, яка є їхньою власністю у рівних частках. 63.2. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. 63.3. У зв'язку зі смертю позичальника було відкрито спадщину, до складу якої ввійшло, зокрема, право на Ѕ частку предмета іпотеки, що належала на праві власності позичальникові. 63.4. З приводу прийняття спадщини до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався, але майновий поручитель на момент смерті позичальника постійно з ним проживала, відмову від спадщини не подавала. 64. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з дослідженими судами доказами позичальник і майновий поручитель зобов'язалися відповідати перед іпотекодержателем за невиконання позичальником зобов'язання за кредитним договором у межах вартості частини предмета іпотеки, що належить кожному з них. 65. Аргумент касаційної скарги про припинення майнової поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим. 65.1. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (частина перша статті 11 цього Закону). 65.2. Згідно зі статтями 546, 553, 572, 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов'язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки. 66. Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. 66.1. Майновий поручитель у касаційній скарзі стверджує, що суди на підставі неналежних доказів встановили, що вона є єдиним спадкоємцем позичальника і з ним постійно проживала на момент його смерті. Також зазначає, що позичальник проживав разом з його батьком - ОСОБА_15, і згідно з довідкою Третьої одеської державної нотаріальної контори N 1780/02-14 від 12 квітня 2016 року спадкоємцями є він і майновий поручитель. 66.2. У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 квітня 2013 року у справі N 6-18цс13, висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року у справі N 2-2519/11). 66.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суди, зазначаючи майнового поручителя єдиним спадкоємцем позичальника, яка постійно проживала з ним на час відкриття спадщини, не вказали доказів, на підставі яких ця обставина була встановлена. Отже, суди на підставі зібраних доказів неналежно визначили коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ частки у квартирі, що необхідно як для встановлення факту заміни боржника в основному зобов'язанні й осіб, на яких за визначених у законодавстві умов може бути покладена відповідальність за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, так і для визначення меж такої відповідальності. 67. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України). 67.1. Оскільки спадкодавець був і позичальником за кредитним договором, й іпотекодавцем за договором іпотеки, після його смерті відбувається заміна позичальника за кредитним договором на спадкоємця, який прийняв у спадщину спадкове майно (у цій справі - частку у квартирі). Такий спадкоємець за визначених у законодавстві умов надалі несе відповідальність за кредитним договором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. 68. Порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником (частина перша статті 523 ЦК України). 68.1. Зобов'язання ОСОБА_13 як власника Ѕ частки у квартирі та майнового поручителя за договором іпотеки може бути повністю припиненим з підстави, визначеної частиною першою статті 523 ЦК України, у випадку, коли спадкоємцем Ѕ квартири після смерті позичальника, а отже, і новим боржником за кредитним договором, є інша особа, ніж цей майновий поручитель, і якщо останній не давав згоди на забезпечення виконання основного зобов'язання новим боржником. 69. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України; тут і далі - у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті). 69.1. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи вимоги за зустрічним, вважав, що оскільки ТзОВ "Кей-Колект" пропустило строк звернення до спадкоємців з вимогою відповідно статті 1281 ЦК України, то воно втратило право вимоги до спадкоємців щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. З огляду на це, на думку суду першої інстанції, припинилося і забезпечувальне зобов'язання договором іпотеки. Натомість, суд апеляційної інстанції у задоволенні зустрічного позову відмовив. 69.2. Майновий поручитель стверджує, що ТзОВ "Кей-Колект" відповідно до частин третьої і четвертої статті 1281 ЦК України позбавлене права вимоги до спадкоємців, оскільки йому було відомо про смерть боржника значно раніше, аніж у жовтні 2014 року. На думку майнового поручителя, вказане підтверджують ухвали Київського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2013 року (Т. 1, а. с. 282-283) та від 13 травня 2014 року у справі N 520/1392/13-ц (Т. 1, а. с. 186, 284), які не були належно досліджені судами першої й апеляційної інстанцій. 69.3. Суд апеляційної інстанції обґрунтував рішення тим, що у спірних правовідносинах стаття 1281 ЦК України не застосовується, оскільки строк, в межах якого іпотекодержатель може звернутися з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлюється загальними положеннями про позовну давність (глава 19 ЦК України). 69.4. Такі аргументи апеляційного суду є помилковими з огляду на те, що приписи статті 1281 ЦК України застосовуються до вимог кредитора за кредитним договором, для забезпечення якого укладений договір іпотеки. 69.5. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань (див. пункти 55-62 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц). 70. З огляду на викладене вище, враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду не має повноважень досліджувати докази та встановлювати обставини справи, які є необхідними для правильного вирішення справи, справу за зустрічним позовом майнового поручителя необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов повністю, не обґрунтував підстави для визнання припиненим договору поруки N 942-11 від 9 листопада 2006 року та для скасування обтяження за іпотекою з реєстраційним N 4028059, відомості про які у матеріалах справи відсутні. 72. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. 73. Під час нового розгляду справи за зустрічним позовом суди повинні дослідити виконання ТзОВ "Кей-Колект" обов'язку за статтею 1281 ЦК України у редакції, чинній на час смерті позичальника, з урахуванням пунктів 55-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц; на підставі належних доказів встановити: коло спадкоємців позичальника, які прийняли у спадщину Ѕ його частки у квартирі; обставини заміни боржника за кредитним договором після смерті позичальника; обсяг відповідальності спадкоємців Ѕ частки позичальника у квартирі; наявність згоди ОСОБА_13 як власника іншої Ѕ частки у квартирі на забезпечення виконання за договором іпотеки основного зобов'язання новим боржником-спадкоємцем після смерті позичальника. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 74. Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині. 75. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). 76. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України). 77. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) 78. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). 79. З огляду на висновки щодо вимог за первісним і зустрічним позовами касаційна скарга є частково обґрунтованою. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року слід скасувати повністю; рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року слід скасувати у частині задоволення вимог за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателемі про зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про державну реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру; у частині цих вимог - ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; у частині відмови у задоволенні вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців квартири рішення апеляційного суду слід залишити без змін; у частині зустрічних позовних вимог справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. (2.2) Щодо судових витрат 80. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати підлягають розподілу за результатами вирішення спору. Керуючись частиною першою статті 400, пунктами 2 і 3 частини першої статті 409, пунктом 1 частини третьої та частиною четвертою статті 411, частинами першою - третьою статті 412, статтями 416-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуОСОБА_13 задовольнити частково. 2. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 3 лютого 2016 року скасувати. 3. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про: звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання на неї права власності за ТзОВ "Кей-Колект" за ціною 929 413,00 грн. визначеною на підставі оцінки квартири суб'єктом оцінювальної діяльності; зобов'язання Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції внести запис про реєстрацію права власності ТзОВ "Кей-Колект" на квартиру до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У частині відмови у задоволенні позовної вимоги за первісним позовом про виселення всіх мешканців, які проживають і зареєстровані у зазначеній квартирі, Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року залишити без змін. 4. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2016 року в частині позовних вимог за зустрічним позовом скасувати; справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2019 року м. Київ Справа N 306/2053/16-ц Провадження N 14-22цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"), ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокудіна Людмила Дмитрівна (далі - приватний нотаріус), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року у складі судді Ганчак Л.Ф. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Собослой Г.Г., Фазикош Г.В., Готра Т.Ю. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_4, приватного нотаріуса про скасування реєстрації речового права, права власності на іпотечне майно, та УСТАНОВИЛА: У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати реєстрацію речового права, права власності на готельний комплекс - об'єкт житлової нерухомості, розташований на АДРЕСА_1, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325918, а також на земельну ділянку площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за вказаною адресою, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325920. Вимоги мотивував тим, що на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 27 травня 2008 року N 43/08МК, укладеним між ним та ПАТ АБ "Укргазбанк", 27 травня 2008 року між банком і ОСОБА_4 укладено договір іпотеки N 48/08МК-01, предметом якого є: готельний комплекс (двоповерховий з мансардою), літ. "А", загальною площею 1550,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1; земельна ділянка, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, надана для підприємницької діяльності (обслуговування готельного комплексу) за вказаною адресою. У жовтні 2016 року йому стало відомо, що 10 вересня 2016 року приватний нотаріус здійснив державну реєстрацію речових прав, права власності на іпотечне майно. Вважав, що перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя відбувся з порушенням порядку, закріпленого пунктом 6.4 договору іпотеки N 48/08МК-01, оскільки між сторонами існує спір про розмір заборгованості; порядок та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки має бути вирішений Свалявським районним судом Закарпатської області у справі N 306/513/16-ц за позовом ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Жодних вимог від іпотекодержателя про передачу права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання він не отримував, тобто не був належним чином повідомлений про виникнення іпотечного випадку, як і не отримував рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього, а також інформації про вартість майна за якою відбувалося зарахування вимог. Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року позов задоволено. Скасовано реєстрацію речового права, права власності на готельний комплекс - об'єкт житлової нерухомості, розташований на АДРЕСА_1, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325918, а також на земельну ділянку площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за вказаною адресою, за ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі договору іпотеки від 27 травня 2008 року за N 3270, вчинену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень приватним нотаріусом, рішення від 10 вересня 2016 року, індексний номер 31325920. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при переході права власності на предмет іпотеки порушено вимоги статей 33, 35 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), статей 88, 89 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII). Представником банку не повідомлено приватного нотаріуса про існування спору між сторонами з приводу розміру заборгованості, а дії з переходу права власності можуть вчинятися нотаріусом лише у разі відсутності спору про розмір заборгованості. На розгляді Свалявського районного суду Закарпатської області перебуває позов ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Станом на 10 вересня 2016 року оцінка предмета іпотеки не проводилась. ПАТ АБ "Укргазбанк" недобросовісно використало своє право звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2017 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що при вчиненні реєстраційних дій не враховано розбіжностей у площі об'єкта нерухомості, яка у встановленому порядку не була введена в експлуатацію. Крім того, згідно з частиною сьомою статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV) у редакції, яка діяла на момент проведення реєстраційної дії, не передбачено проведення реєстраційної дії з нерухомим майном поза його місцезнаходженням. У вересні 2017 року ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір між сторонами є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки підставами позову є посилання на незаконні дії та рішення приватного нотаріуса, вчинені та прийняті ним як державним реєстратором прав на нерухоме майно, тобто при реалізації нотаріусом функції публічної влади. ПАТ АБ "Укргазбанк" зауважило, що Закон N 1952-IV не містить такого способу захисту прав учасників правовідносин щодо державної реєстрації, як скасування реєстрації речового права, права власності на нерухоме майно, а тому позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав. Також суди безпідставно не взяли до уваги, що 21 липня 2016 року на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у порядку вимог статті 35 Закону N 898-IV направлено вимоги про усунення порушень, які останні отримали 26 липня 2016 року, а 29 вересня 2016 року - повідомлення про реалізацію банком права іпотекодержателя за договором іпотеки відповідно до іпотечного застереження, яке, крім іншого, містило відомості про проведення на замовлення банку незалежної оцінки готельного комплексу та земельної ділянки та їх вартість, та отримані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 07 жовтня 2016 року. На думку заявника, державний реєстратор не мав підстав відмовити у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ АБ "Укргазбанк". Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди установили, що 27 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Украгзбанк"), правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір N 43/8МК. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 травня 2008 року між ВАТ АБ "Украгзбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки N 48/08МК-01, за умовами якого останній передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: готельний комплекс (двоповерховий з мансардою), літ. "А", загальною площею 1550,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що надана для підприємницької діяльності (обслуговування готельного комплексу) за вказаною адресою. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за собою як іпотекодержателем права власності на зазначені готельний комплекс та земельну ділянку. 10 вересня 2016 року приватним нотаріусом прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на готельний комплекс загальною площею 1550,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, індексний номер 31325918; земельну ділянку, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за вказаною адресою, індексний номер 31325820 (т. 2, а. с. 86?89). Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 жовтня 2016 року приватним нотаріусом як державним реєстратором 10 вересня 2016 року здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене іпотечне майно за ПАТ АБ "Укргазбанк" (записи про право власності N 16321244 та N 16321170). Підставами виникнення права власності вказано договір іпотеки від 27 травня 2008 року, а внесення запису - рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 вересня 2016 року. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. За правилами частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин. У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій ПАТ АБ "Укргазбанк" і приватного нотаріуса з реєстрації такого права за банком на підставі договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ АБ "Укргазбанк". Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивача і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, маєприватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з належним виконанням умов цивільного договору (договору іпотеки), ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Позовні вимоги мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав є похідними від спору щодо права на майно, як передбачено у частині першій статті 19 ЦПК України. Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цього майна. Такий спір має приватноправовий характер. Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі N 817/1048/16 (провадження N 11-202апп18), від 18 квітня 2018 року у справі N 804/1001/16 (провадження N 11-289апп18), і підстав для відступу не вбачається. ВеликаПалата Верховного Суду враховує, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону N 1952-IV). Отже, внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 910/73/17 (провадження N 12-67гс18). Суди попередніх інстанцій правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов'язані з реєстрацією майнових прав, що виникли на підставі договірних відносин і впливають на цивільні права позивача та відповідача ПАТ АБ "Укргазбанк". Щодо вирішення судами спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27 травня 2008 року між сторонами у справі укладено договір іпотеки N 48/08МК-01, згідно з умовами якого позивач передав в іпотеку ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: готельний комплекс (двоповерховий з мансардою), літ. "А", загальною площею 1550,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1; земельну ділянку, на якій знаходиться готельний комплекс, площею 0,2291 га, кадастровий номер НОМЕР_1, надана для підприємницької діяльності (обслуговування готельного комплексу) за вказаною адресою. Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, у тому числі, й статтями 35-37 Закону N 898-IV. Зокрема, частиною першою статті 35 Закону N 898-IV (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За змістом статті 36 Закону N 898-IV встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частиною третьою статті 37 Закону N 898-IV визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Чинним законодавством передбачений порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Пунктом 4.3 договору іпотеки визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання кредитного договору, а в разі невиконання кредитного договору - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до пункту 3.1.5 договору іпотеки у випадку, якщо в момент настання терміну виконання позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором (сплата процентів та/або повернення кредиту), зобов'язання іпотекодавцем в повному обсязі або в частині виконано не буде, іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами або залишити у своїй власності предмет іпотеки шляхом погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок власних коштів у відповідності з цим договором. Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у наступних випадках: - якщо у момент настання строку виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредиту (чергового платежу за кредитом) та/або при несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті штрафних санкцій у встановлені кредитним договором строки; - якщо у дводенний строк після загибелі, пошкодження чи втрати предмета іпотеки іпотекодавець не здійснить його заміну у відповідності до пункту 3.3.3 цього договору; - порушення іпотекодавцем та/або позичальником обов'язків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимоги іпотекодержателя про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором; - якщо інша, ніж іпотекодержатель, особа набула право на стягнення на предмет іпотеки. У випадку порушення іпотекодавцем та/або позичальником обов'язків за цим та/або кредитним договором іпотекодеражетль надсилає іпотекодавцю та позичальнику письмове повідомлення про порушення обов'язків за цим та/або кредитним договором, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 6.2 договору іпотеки). Пунктами 6.3-6.4.1 договору іпотеки сторони погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з домовленістю сторін. За рішенням іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватись у наступному порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або шляхом укладення довіреності на реалізацію предмету іпотеки: відповідно до пункту 3.1.5 дійсного договору іпотекодавець на вимогу іпотекодержателя повинен передати іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Також пунктом 2.2 договору іпотеки визначено, що ринкова вартість готельного комплексу становить 11 785 927,40 грн. земельної ділянки - 180 072,60 грн. а згідно з витягом з технічної документації, наданого відділом земельних ресурсів в Свалявському районі Закарпатської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 304 290,62 грн. Сторонами договору узгоджено вартість готельного комплексу та земельної ділянки - 11 966 000,00 грн (пункт 2.3 договору іпотеки). У позасудовому порядку право власності на предмет іпотеки набувається за наявності таких обставин (пункти 6.2, 6.4.1 договору іпотеки): - надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю письмового повідомлення про: порушення обов'язків; вимога про виконання порушеного зобов'язання у тридцятиденний строк; попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки; - сплив тридцятиденного строку; - залишення іпотекодавцем протягом цього строку зобов'язань, передбачених у повідомленні, невиконаними; - іпотекодержателем направлено вимогу про передачу предмета іпотеки іпотекодавцю; - іпотекодавець передає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Тобто передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки є умовою звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Якщо у законі і договорі по різному урегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки, то застосовуються вимоги договору, якщо такі не протирічать закону чи не заборонені законом. У даному випадку однією із умов переходу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю була добровільна передача іпотекодавцем предмета іпотеки. Частиною першою статті 2 Закону 1952-IV передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частини третьої статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Частиною першої статті 10 Закону N 1952-ІVвизначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус. Згідно з частиною першої статті 11 Закону N 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. За змістом статті 18 Закону N 1952-ІV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Згідно з пунктом 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Відповідно до пункту 61 цього Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону N 1952-IV та статті 37 Закону N 898-IV порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. У пункті 7.2 договору іпотеки сторони погодили, що необхідним та достатнім доказом надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю та позичальнику письмового повідомлення щодо виникнення обставин та наслідків, передбачених розділом "Порядок внесення змін (доповнень) та розірвання договору в односторонньому порядку" кредитного договору, є поштова квитанція (касовий/фінансовий чек) поштового відділення про прийняття від іпотекодержателя поштових відправлень - рекомендованих листів з описом на адресу іпотекодавця та позичальника, зазначені у розділі "Адреси та банківські реквізити сторін". 21 липня 2016 року ПАТ АБ "Укргазбанк" надіслано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимогу про усунення порушення основного зобов'язання, в якому банк зазначив про те, що якщо боржник - ОСОБА_4 у тридцятиденний строк з моменту одержання даної вимоги не сплатить банку загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 321 821,00 дол. США, 35 195 928, 85 грн. банк розпочне процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки шляхом позасудового врегулювання (т. 1, а. с. 236-238, т. 2, а. с. 71?74). При цьому суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому питання нового розподілу судових витрат не вирішується. Керуючись статтями 259, 268, 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" залишити без задоволення. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  6. Категорія справи № 372/51/16-ц : не визначено. Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.01.2019. Оприлюднено: 24.01.2019. Номер судового провадження: 14-511цс18 Постанова Іменем України 12 грудня 2018 року м. Київ Справа № 372/51/16-ц Провадження № 14-511 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - ГудимиД.А., суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. розглянула матеріали справи за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу СуперфінаБориса Михайловича (далі також - нотаріус), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) «Кей-Колект» (далі також - третя особа), про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав за касаційною скаргою третьої особи на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року, ухваленого суддею Морею О. М., й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі ОлійникаВ.І., БерезовенкоР.В., МатвієнкоЮ.О. Учасники справи: позивач: ОСОБА_3; відповідач: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу СуперфінБ.М.; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ТзОВ «Кей-Колект» (представник - адвокат КовалевськийЄ. В (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5050 від 30 травня 2018 року)). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. 11 січня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 23473899, прийняте нотаріусом 6 серпня 2015 року (далі - оскаржуване рішення). 2. Мотивував позов такими обставинами: 2.1. 8 грудня 2015 року представник позивача отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 49375943, з якої позивачеві стало відомо, що 6 серпня 2015 року нотаріус прийняв рішення оскаржуване рішення та зареєстрував право власності на належну позивачу і його дружині квартиру АДРЕСА_2 (далі - квартира) за третьою особою. 2.2. Підставою виникнення права власності в оскаржуваному рішенні зазначений договір іпотеки № 2953 від 16 травня 2008 року (далі - договір іпотеки). 2.3. Оскаржуване рішення є незаконним і має бути скасоване судом, оскільки: 2.3.1. Третя особа не підтвердила факт невиконання чи неналежного виконання позивачем або його дружиною основного зобов'язання чи порушення ними умов договору іпотеки; 2.3.2. Законодавство не передбачає можливості проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна нотаріусами без вчинення щодо такого майна нотаріальної дії; ні позивач, ні його дружина письмові повідомлення та/чи вимоги від третьої особи як іпотекодержателя не отримували; 2.3.3. На квартиру поширюються вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; 2.3.4. Квартира є єдиним житлом позивача, його дружини та трьох малолітніх дітей. Короткий зміст рішень судів щодо юрисдикції 3. 12 січня 2016 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі. 4. 18 лютого 2016 року Обухівський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою провадження у справі закрив, мотивуючи тим, що цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 5. 1 червня 2016 року Апеляційний суд Київської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу передав для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд вказав, що у матеріалах справи відсутня інформація про недотримання заявником процесуальних вимог. Враховуючи ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2015 року про відмову у відкритті провадження за правилами адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції вважав, що має місце перешкоджання позивачеві в ефективній реалізації ним права на доступ до суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 6. 3 серпня 2016 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив заочне рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю. 7. Мотивував рішення так: 7.1. Відсутні належні підтвердження вручення повідомлень позивачу та його дружині про намір звернення стягнення на предмет іпотеки. 7.2. Порушуючи вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», нотаріус не переконався у тому, чи боржники (позивач і його дружина) отримали повідомлення про намір звернення стягнення на предмет іпотеки, але зареєстрував право власності на квартиру за третьою особою як іпотекодержателем 7.3. Нотаріус провів державну реєстрацію права власності на квартиру всупереч вимогам частини п'ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (чинної на момент прийняття оскаржуваного рішення) та пунктів 1 і 2 додатка до Наказу Міністерства юстиції України № 607/5 від 2 квітня 2013 року «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» (чинних на момент прийняття оскаржуваного рішення), якими було передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, які містили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, проводилась державними реєстраторами прав на нерухоме майно Міністерства юстиції України. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 22 грудня 2016 року Апеляційний суд Київською області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. 9. Ухвалу суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у матеріалах справи відсутні належні підтвердження вручення повідомлень про намір звернення стягнення на предмет іпотеки позивачу та його дружині. Короткий зміст вимог касаційної скарги 10. 10 березня 2017 року третя особа подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 11. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, закрити провадження у справі, а у разі відмови у такому закритті - ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 12. 10 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. Обґрунтував ухвалу тим, що третя особа оскаржує заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року, зокрема, з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 14. Третя особа вважає, що спір є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язанні з діями державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень, а тому справа мала розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 15. Стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені з неповним встановленням усіх обставин, оскільки третя особа надсилала боржникам вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки у встановленому порядку відповідно до підпунктів 6.5 і 7.2 договору іпотеки та вимог Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207. 16. Вказує, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений у статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та не може припинити ані дії, яка порушує його права, ані відновити становище позивача, яке існувало до порушення. 17. Зазначає, що суди фактично дослідили не спірні договірні відносини позивача з третьою особою, а оскаржуване рішення нотаріуса, який у межах цих правовідносин діяв лише як суб'єкт владних повноважень. 18. 9 жовтня 2018 року третя особа подала клопотання, в якому повідомила, що 19 жовтня 2016 року позивач продав квартиру ОСОБА_9. А тому між позивачем і нотаріусом спірні правовідносини відсутні. Вказує на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду спорів про оскарження рішень державних реєстраторів за правилами адміністративного судочинства, викладений у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 13 червня 2018 року у справах № 803/1125/17 і № 820/2675/17. Зазначає, що саме Міністерство юстиції України є належним відповідачем у цій справі, оскільки нотаріус у списку акредитованих суб'єктів державної реєстрації не значиться. (2) Позиції інших учасників справи 19. Позивач і нотаріус відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції суду 20. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанції, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 21. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. 22. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України у вказаній редакції суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 23. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 25. Спір виник з приводу порушення права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації такого права за нею. 26. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. 27. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/14433/16 (К/9901/7474/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16, від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 826/2691/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16, від 28 серпня 2018 року № 826/7122/15, від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 826/9963/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 814/1017/16. 28. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач згадував в апеляційній скарзі на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 18 лютого 2016 року про закриття провадження у цій справі та визначення її підсудності адміністративному суду про те, що 18 грудня 2015 року цей же суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі № 372/5173/15-а за адміністративним позовом позивача до нотаріуса, третя особа - ТзОВ «Кей-Колект», про визнання дій неправомірними та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; роз'яснив позивачеві право на звернення до суду за правилами цивільного судочинства. Ця ухвала в адміністративній справі № 372/5173/15-а набрала законної сили. 29. ВеликаПалата Верховного Суду також звертає увагу на те, що з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 4 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 5 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та № 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами до державного реєстратора осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, про скасування рішення та запису державного реєстратора у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (1.2) Щодо належного відповідача у справі 30. Позивач заявив вимогу до нотаріуса, який діяв як державний реєстратор. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа вважає, що оскільки нотаріус у списку акредитованих суб'єктів державної реєстрації не значиться, то належним відповідачем у справі є Міністерство юстиції України. 31. ВеликаПалата Верховного Суду з вказаним висновком судів і з доводами третьої особи про належного відповідача не погоджується з огляду на таке: 31.1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 31.2. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 31.3. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України у вказаній редакції). 31.4. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). 31.5. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). 31.6. Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. 31.7. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у подібних з цією справах за позовом іпотекодавця до державного реєстратора із залученням іпотекодержателя третьою особою спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та третьою особою через невиконання договірних зобов'язань і реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки - нерухомого майна позивача (постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, від 6 червня 2018 року у справі № 804/3509/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 14 листопада 2018 року № 826/1656/18). 31.8. До того ж, за змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. 31.9. Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. 31.10. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). 32. З огляду на те, що позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є помилковими. (1.3) Щодо інших доводів третьої особи 33. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 34. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги щодо неповного встановлення обставин справи зводяться до переоцінки доказів і виходять за межі розгляду справи в касаційному порядку. З огляду на припис частини першої статті 400 ЦПК України такі доводи не стосуються перевірки у межах касаційної скарги правильності застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права. 35. Згідно з частиною першою статті 330 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. 36. Відповідно до статті 325 ЦПК України у вказаній редакції строк на подання касаційної скарги становив двадцять днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. 37. Згідно зі статтею 319 ЦПК України у зазначеній редакції ухвала апеляційного суду набирала законної сили з моменту її проголошення. 38. Третя особа подала касаційну скаргу 10 березня 2017 року, а клопотання, в якому викладені додаткові доводи щодо юрисдикції суду та неналежності відповідача - 9 жовтня 2018 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження. 39. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України у редакції, чинній на час подання третьою особою клопотання від 9 жовтня 2018 року). 40. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду залишає вказане клопотання без розгляду. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 41. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 42. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). 43. Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 44. Враховуючи те, що позов у цій справі пред'явлений до неналежного відповідача, а касаційна скарга є частково обґрунтованою, заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. (2.2) Щодо судових витрат 45. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 46. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 47. Відповідно до частини дванадцятої статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. 48. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судовий збір у сумі 1 600 грн, сплачений у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, слід стягнути з позивача. Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду П О С Т А Н О В И Л А : 1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задовольнити частково. 2. Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 серпня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 грудня 2016 року скасувати. 3. Ухвалити нове рішення: 3.1. У задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,- Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», про визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав відмовити. 3.2. Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 69, ідентифікаційний код: 37825968) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді:Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.Рогач О.С.ЗолотніковІ.В.Саприкіна О.Р.КібенкоО.М.Ситнік В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська
  7. Доброй ночи дорогие форумчане! Обращаюсь к вам за помощью. 07.04.2008 году был оформлен кредит в ПАТ "Укрсоцбанк" на сумму 130 000,00 грн на приобретение квартиры. Были заключены договор ипотеки, договор кредита ,договор залога, договор поручительства. В 2009 году перестала платить кредит. Банк в апреле 2009 года пересмотрел процентную ставку и увеличил ее, в связи с чем между мной и банком было подписано допсоглашение. Поручитель данное соглашение не подписывал. В апреле 2009 я дала доверенность на имя юриста банка, что он имеет право реализовать квартиру как предмет залога. И на основании этой доверенности 10.02.2010 года банк продал эту квартиру, без торгов, за 115 000,00. Поручитель и я не знали о продаже. Позже я только узнала о продаже. Затребовала у банка мемориальные ордера, на что пошла оплата от продажи залога. . Продав залог банк посчитал что денег вырученных от продажи залога не хватает и подал иск 05.08.2010 года на меня и поручителя в Третейский суд о взыскании задолженности в размере 37 000,00. Иск был удовлетворен полностью. С решением Третейского суда банк отправился в Днепровский районный суд г.Киева за исполнительным листом. Благополучно получил его и направил в исполнительную службу. Исполнительный лист нашел поручителя в июне 2014 года, у меня имущества нет. У поручителя же есть квартира. И на эту квартиру исполнительная наложила арест. Поручитель естественно пришел ко мне требуя оплаты. И в Августе 2014 года я полностью заплатила по исполнительному листу. Есть справка из исполнительной что исполнительный лист выполнен в полном объеме, исполнительный лист отправлен в Днепровский районный суд г.Киева, истцу и ответчику. И вот сейчас как кошмар, банк в июне 2018 года подал иск на меня и поручителя опять о взыскании этих 37 000,00!!! В этом деле что есть сейчас на рассмотрении в суде, нигде не фигурирует что банк реализовал залог, что было исполнительное производство которое также выполнено в полном объеме. Есть только договор кредита, договор поручительства, допсоглашение об увеличении % ставки, расчет задолженности, и то какой то корявый Я написала заперечення проти позову, заяву про надання доказів (договір купівлі продажу квартири на сумму 115 000,00, меморіальні ордери, квитанцій про сплату за виконавчим провадженням). Поручитель в свою очередь написал и подал встречный иск о признании поручительства прекращенным. Приложил Решение Днепровского районного суда, мемореальные ордера о продаже залога, квитанции об оплате исполнительного производства, справка из исполнительной о том что поручитель в полном объеме выполнил все по исполнительному листу Прошу Вас уважаемые форумчане, специалисты и просто не равнодушные люди помочь. На чем строить свою линию защиты и защиты поручителя.? Прошу дать совет, ткнуть на форуме моськой, так как перелопатила большой объем информации и просто уже запуталась. Физически присутствовать на заседаниях не могу, проживаю в другой стране. На руках маленький ребенок муж не дает разрешения на выезд. Дала доверенность на маму. Была моими ушами, глазами. Не оставляйте меня сам на сам с этими редисками.
  8. Державний герб України Справа № 310/9135/17 2/310/745/18 РІШЕННЯ Іменем України 03 серпня 2018 року м.Бердянськ Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Дубровської Н.М. за участю секретаря судового засідання Гоноболіної О.І. представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Бердянськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» до ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 ОСОБА_5», Публічне акціонерне товариство «Комерційний ОСОБА_6», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» про визнання права власності,- ВСТАНОВИВ: 26 грудня 2017 року позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» (далі ТОВ «Міроіл») звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» та відповідачем укладений кредитний договір № 010/17-22/549, за яким останньому надані кредитні кошти у розмірі 176000 доларів США зі строком остаточного повернення до 30 серпня 2017 р. зі сплатою 12,5 відсотків річних на залишок заборгованості по кредиту. Виконання зобовязань за вищевказаним кредитним договором було забезпечено договором іпотеки за № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р., предметом якого Банком та ОСОБА_3 визначене нерухоме майно, а саме ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташоване за адресою: вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області. Відповідач зобовязання по своєчасному поверненню кредиту та відсотків за користування не виконав і станом на 28 листопада 2014 р. виникла заборгованість по кредиту в сумі 87707,71 доларів США. Для стягнення вказаної заборгованості застосувавши своє право вимоги дострокового повернення кредиту АТ ОСОБА_4 ОСОБА_5» звернувся до суду. На підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 квітня 2015 року, позов задоволений повністю та з ОСОБА_3 стягнута заборгованість за кредитним договором, станом на 28 листопада 2014 року в сумі 87707,71 доларів США. 10 листопада 2017 року, відповідно до договору факторингу АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по вказаному вище кредитному договору та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6 банк». У свою чергу, 10 листопада 2017 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6 банк» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору та договору іпотеки ТОВ «Фінстрим», яка є фінансовою компанією та діяла як комісіонер в інтересах та за рахунок ТОВ «Міроіл», виконуючи його доручення на підставі договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки від 10 листопада 2017 року. Придбане право вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору № 010/17-22/549 від 31 серпня 2007 р. та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. стало власністю ТОВ «Міроіл» відповідно до п.2.5. вищевказаного договору комісії. Станом на час переходу до ТОВ «Міроіл» право вимоги за кредитним договором загальна сума заборгованості відповідача за розрахунком заборгованості, проведеного АТ ОСОБА_4 ОСОБА_5» на момент передачі прав становить 115088,19 доларів США. Позивач - ТОВ «Міроіл» як іпотекодержатель бажаючи скористатися своїм правом, передбаченим ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та п. 6.5.1 договору іпотеки, щодо набуття права власності на предмет іпотеки, звернулося до державного реєстратора Виконавчого комітету Бердянської міської ради з заявою про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Міроіл» на ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого по вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області. Своїм рішенням від 21 листопада 2017 р. за № 38247193 державний реєстратор відмовив у державній реєстрації права власності з огляду на наявність в державному реєстрі прав обтяжень № 22468302 від 22 вересня 2017 р. у вигляді арешту на спірне майно, накладеного постановою Бердянського мвськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 47866603 від 22 вересня 2017 р.; обтяження № 10248182 від 02 липня 2015 р. у вигляді арешту на спірне майно, зареєстрованого на підставі Ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по справі № 310/5457/15-ц від 23 червня 201 5р.; наявності в єдиному реєстрі боржників запису щодо стягнення коштів з відповідача згідно виконавчого провадження № 53308465 на підставі наказу Господарського суду Запорізької області (згідно пошуків в автоматизованій системі виконавчого провадження, провадження відкрито 30 січня 2017 р.); відсутності письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документу який підтверджує наявність факту завершення 30 денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги. Вважає, що наявність вищевказаних обтяжень, які перешкоджають реєстрації права власності спірного майна за ТОВ «Міроіл, порушують права позивача щодо переведення на нього права власності на предмет іпотеки. Представник позивача ТОВ «Міроіл» - ОСОБА_1, у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Просила суд звернути увагу, що відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому з огляду на вказане ТОВ «Міроіл» просить визнати право власності на спірний предмет іпотеки. Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав ґрунтуючи свої заперечення викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях проти позову про передачу права власності на предмет іпотеки (а.с. 152- 156, 182, 184). У судовому засіданні пояснив, що між сторонами є спір про заборгованість та її складових. Наголосив на тому, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, тому вимога про задоволення вимог іпотекодержателя повинна вирішуватися виключно у позасудовому порядку. Представник третьої особи ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» у судове засідання не зявився, з листа, що надійшов на адресу суду 23 лютого 2018 року вбачається прохання слухати справу без участі представника, з огляду на те, що даний спір між сторонами не впливає на прав та обовязки третьої особи. (а.с.149). Належним чином повідомлені треті особи, які не заявляють самостійних вимог ПАТ «Комерційний ОСОБА_6», ТОВ «Фінстрим» у судове засідання не зявилися, про причини неявки не сповістили, суд виходячи зі смислу ст. 223 ЦПК, розглядає справу по суті. Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 010/17-22/549, за яким відповідачу надані кредитні кошти у розмірі 176000,00 доларів США зі строком остаточного повернення до 30 серпня 2017 р. зі сплатою 12,5 відсотків річних на залишок заборгованості по кредиту.(а.с. 9- 14) Виконання зобовязань за вищевказаним кредитним договором № 010/17-22/549 було забезпечено договором іпотеки за № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 Предметом договору іпотеки Банком та ОСОБА_3 визначене нерухоме майно - ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташоване за адресою: вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області (а.с.21 -23). Відповідач зобовязання по своєчасному поверненню кредиту та відсотків за користування не виконав і станом на 28 листопада 2014р. виникла заборгованість по кредиту в сумі 87707,71 доларів США. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 січня 2015 р., що набрало законної сили 11 квітня 2015 р. , позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» задоволені, з ОСОБА_8 стягнута заборгованість за кредитним договором № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. станом на 28 листопада 2014 р. у сумі 87707,71 доларів США (а.с.25,26) Наразі в провадженні Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебуває виконавче провадження № 47866603 по примусовому виконанню виконавчого листа № 310/7764/14-ц, виданого Бердянським міськрайонним судом Запорізької області 20 травня 2015 р. про стягнення вказаної вище заборгованості з відповідача ОСОБА_3 (а.с.96,97) 10 листопада 2017 р. згідно договору факторингу АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_5» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору та по договору іпотеки АТ «Комерційний ОСОБА_6» (а.с.27-31 ) В свою чергу , 10 листопада 2017 р. АТ «Комерційний ОСОБА_6» відступив право вимоги до боржника ОСОБА_3 по кредитному договору № 010/17-22/549 від 31 серпня 2007 р. та по договору іпотеки № 010/17-22/549/1 від 31 серпня 2007 р. ТОВ «Фінстрім», яка є фінансовою компанією та діяла як комісіонер в інтересах та за рахунок ТОВ «Міроіл», виконуючи його доручення на підставі договору комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором і договором іпотеки від 10 листопада 2017 р.(а.с. 41-45, 53, 54) Відповідач ОСОБА_3, як боржник та іпотекодавець був повідомлений про відступлення прав вимоги (а.с.63 66). З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Міроіл» за вих.. № 159/07 від 21 листопада 2017 р., відповідачеві направлена вимога про виконання зобовязань (а.с.67, 68). Виходячи з розрахунку оцінювача ОСОБА_5 від 20 листопада 2017 р., ринкова вартість обєкту оцінювання - цілого убудованого нежитлового приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого по вул. Горького, 45, м. Бердянськ Запорізької області, станом на 20 листопада 2017 р. складає 1056300 ( один мільйон пятдесят шість тисяч триста грн. без НДС. (а.с.71- 93). З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 не виконував взяті на себе зобов'язання, позивач ТОВ «Міроіл» просить суд визнати за товариством право власності на предмет іпотеки, за ринковою вартістю визначеною оцінювачем, яка складає 1056300 ( один мільйон пятдесят шість тисяч триста грн. 00 коп. Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України"Проіпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України"Проіпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки. Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, і в Постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18. Розділом 6.4 вищевказаного Договору іпотеки врегульовано питання звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно п.6.5.1 цього договору, у відповідності до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого, останній на власний розсуд може: згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» набути права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязань іпотекодавця за кредитним договором. В цьому випадку цей Договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Так, за Договором іпотеки від 31 серпня 2007 року, сторони засвідчили, що право Іпотекодержателя зареєструвати право власності на Предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій Іпотекодержателя. Судом встановлено та не спростовується сторонами, що ОСОБА_3 не надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем. Доказів того, що відповідач своїми діями або бездіяльністю унеможливлює чи перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку матеріали справи не містять і не встановлено таких судом. Як вбачається, з рішення від 21 листопада 2017 р. за № 38247193 державний реєстратор відмовив у державній реєстрації права власності з огляду на наявність в державному реєстрі прав обтяжень № 22468302 від 22 вересня 2017 р. у вигляді арешту на спірне майно, накладеного постановою Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 47866603 від 22 вересня 2017 р.; обтяження № 10248182 від 02 липня 2015 р. у вигляді арешту на спірне майно, зареєстрованого на підставі Ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області по справі № 310/5457/15-ц від 23 червня 2015 р.; наявності в єдиному реєстрі боржників запису щодо стягнення коштів з відповідача згідно виконавчого провадження № 53308465 на підставі наказу Господарського суду Запорізької області (згідно пошуків в автоматизованій системі виконавчого провадження, провадження відкрито 30 січня 2017 р.); відсутності письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документу який підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.(а.с.69) Наведене рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень ТОВ «Міроіл» не оскаржено. Проаналізувавши вказані положення Договору та норм законодавства, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності на предмет іпотеки як один з способів звернення стягнення на предмет іпотеки можлива на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя виключно в позасудовому порядку. Крім наведеного, у судовому засіданні встановлено про наявність спору між сторонами, оскільки відповідач не погоджується з розрахованою сумою заборгованості. Належні обрахування заборгованості та її складових позивачем не надано. Суд критично ставиться до обґрунтувань позовних вимог з посиланням на те, що наявність вищевказаних обтяжень, перешкоджає реєстрації права власності майна за ТОВ «Міроіл, що порушують права останнього щодо переведення на нього права власності на предмет іпотеки, оскільки наведене може бути усунуто у встановленому законом порядку. Також недоречно обґрунтовані позовні вимоги з посиланням на ст. 392 ЦК України, оскільки наразі ТОВ «Міроіл» не є власником майна, а є іпотекодержателєм. Оскільки сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності Іпотекодержателем, Законом не передбачено визнання за Іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, суд, з урахуванням висновків правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Керуючись ст.ст. ст.ст.10,12,13,15, 212,263-265ЦПК , суд, - В И Р І Ш И В: У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Міроіл» до ОСОБА_3, треті особи Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_4 ОСОБА_5», Публічне акціонерне товариство «Комерційний ОСОБА_6», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», про визнання права власності на ціле убудоване приміщення, загальною площею 146,5 кв.м., розташованого за адресою: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького, 45 за ринковою вартістю, визначеною на підставі оцінки, виконаною субєктом оціночної діяльності станом на 20 листопада 2017 року, у розмірі 1056300 грн. 00 коп. відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складений 10 серпня 2018 року. Суддя ОСОБА_9 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76274326
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 522/2732/16-ц Провадження N 14-240цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління державної реєстрації Головного управління юстиції в Одеській області, розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року в складі колегії суддів Мостової Г.І., Євтушенко О.І., Карпенко С.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління державної реєстрації Головного управління юстиції в Одеській області, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та УСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, у якому зазначали, що 29 грудня 2011 року ОСОБА_3 за договором позики отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в розмірі 1 158 506,50 грн. що еквівалентно 145 000 доларам США. На забезпечення виконання зобов'язань 29 грудня 2011 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки. 29 грудня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого визначено способи та порядок позасудового звернення стягнення не предмет іпотеки. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики в розмірі 10 010 609 грн. проте під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 відмовився від позову. 14 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно за ОСОБА_7 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29 грудня 2011 року зареєстровано право власності на спірну квартиру. Позивачі зазначали, що ОСОБА_7 незаконно отримав у власність спірну квартиру та відчужив її за договором купівлі-продажу від 16 травня 2015 року ОСОБА_5, який, у свою чергу, 19 травня 2015 року уклав договір іпотеки з ОСОБА_6, за яким передав вказану квартиру в іпотеку. 24 грудня 2015 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_6 Вважали, що вказані правочини укладені з порушенням вимог законодавства, оскільки договір купівлі-продажу від 16 травня 2015 року, договір іпотеки від 19 травня 2015 року та договір купівлі-продажу квартири від 24 грудня 2015 року - фіктивні, тобто не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а мали на меті приховання незаконної реєстрації права власності на цю квартиру за ОСОБА_7 Позивачі вказували, що факт одночасного укладення договору іпотеки та договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 свідчить про зловмисну домовленість між собою, спрямовану на незаконне позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та виселення його та членів сім'ї. Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося із порушенням умов договору та вимог законодавства, яке полягало в тому, що ОСОБА_3 жодних письмових вимог від ОСОБА_7 про усунення порушень щодо виконання умов договору позики не отримував; у порушення пункту 8 договору про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_7 не надсилав жодних повідомлень про перехід до нього права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань за договором позики; звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося незважаючи на факт перебування квартири під арештом, який був незаконно знятий за рішенням суду, яке не набрало законної сили. ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили визнати незаконною та скасувати проведену реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 травня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5;визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 24 грудня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2017 року провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_7 закрито у зв'язку зі смертю. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що посилання позивачів на порушення процедури позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними; позивачі не надали доказів фіктивності укладених договорів; посилання на зловмисну домовленість є припущенням; обтяження у вигляді заборони було накладено в інтересах ОСОБА_7 для унеможливлення відчуження спірної квартири позивачами і скасування арешту на вказану квартиру - не порушувало права позивачів. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року залишено без змін. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції та вказав, що права позивачів не порушено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_8 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції керувався тим, що документи, на підставі яких реєстратором приймалося рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7, відповідали пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2013 року N 868 (далі - Порядок N 868), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин; від отримання нотаріально посвідченої заяви про усунення порушень зобов'язання ОСОБА_3 відмовився, що підтверджено відміткою працівника кур'єрської служби. 12 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2015 року у справі N 820/19835/14, від 16 червня 2016 року у справі N 817/2199/15, від 29 червня 2016 року у справі N 826/14377/15; від 28 вересня 2016 року у справі N 826/14873/15 та постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі N 822/864/15, у яких, на його думку, по іншому застосовані норми матеріального права, а саме: частина друга статті 9, частини друга, тринадцята статті 15 Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень" (далі - Закон N 1952-IV), пункти 15, 46 Порядку N 868, стаття 84 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) (у редакціях, що діяли станом на 14 листопада 2014 року). 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції вказаного Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. 23 березня 2018 року Верховний Суд України передав заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 травня 2018 року відкрито провадження у справі. Згідно з абзацом 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Засідання є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з відповідних судових палат Верховного Суду України. Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки заява про перегляд подана ОСОБА_3 з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної та адміністративної), тому за правилами статті 360-2 ЦПК України у редакції до 15 грудня 2017 року справа повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (підпункт 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII). Доводи, наведені в заяві про перегляд судових рішень Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини другої статті 9, частин другої, тринадцятої статті 15 Закону N 1952-IV, пунктів 15, 46 Порядку N 868, статті 84 Закону N 3425-XII (у редакціях, що діяли станом на 14 листопада 2014 року), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить: - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2015 року у справі N 820/19835/14; - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року у справі N 817/2199/15; - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року у справі N 826/14377/15; - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 вересня 2016 року у справі N 826/14873/15. Заявник також указує на невідповідність оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанцій висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах частини другої статті 9, частин другої, тринадцятої статті 15 Закону N 1952-IV, пунктів 15, 46 Порядку N 868, статті 84 Закону N 3425-XII (у редакціях, що діяли станом на 14 листопада 2014 року), викладеним у постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі N 822/864/15. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на момент звернення із заявою про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. З метою встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, необхідно визначити, якими є судові рішення в подібних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. З аналізу глави 3 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 29 грудня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір позики грошей, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав у борг від ОСОБА_7 1 158 506,50 грн. які зобов'язався повернути до 29 грудня 2012 року. Вказаний договір було пролонговано до 29 грудня 2013 року. Факт укладення вказаного договору сторонами не заперечувався. 29 грудня 2011 року на забезпечення виконання зобов'язання за договором позики укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку ОСОБА_7 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Божемовською Н.В. за реєстровим N 1806. Одночасно з укладенням договору позики грошей та договору іпотеки 29 грудня 2011 року сторони уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з пунктом 11 договору про задоволення вимог іпотекодержателя при зверненні стягнення на предмет іпотеки перехід права власності на предмет іпотеки відбувається після спливу 30-денного строку з моменту надіслання на адресу позичальника письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі невиконання зазначеної вимоги, шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя. Іпотекодавець надає згоду на таке набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, та у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником договору позики, додаткова згода іпотекодавця на набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки не потрібна (т. 2, а. с. 30). 07 квітня 2014 року ОСОБА_7 склав заяву про порушення ОСОБА_3 зобов'язання за договором позики від 29 грудня 2011 року та попередження про те, що у разі невиконання вимоги про повернення позики в розмірі 1 158 506 грн 50 коп., право власності на предмет іпотеки перейде до нього відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 29 грудня 2011 року. Вказана заява посвідчена нотаріально, зареєстрована за N 523 та направлена на адресу ОСОБА_3, про що свідчить рекомендоване повідомлення кур'єрської служби "Weltex" від 05 травня 2014 року за N 00271510-ААWH із описом вкладеного, а саме "нотаріально посвідчена заява про виконання вимог та стягнення предмета іпотеки від 07 квітня 2014 року". Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 відмовився від отримання вказаної кореспонденції, що підтверджено підписом кур'єра (т. 2, а. с. 79). Зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що документи, на підставі яких реєстратором приймалося рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7, відповідали пункту 46 Порядку N 868, статтям 19, 24 Закону N 1952-IV, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки від отримання нотаріально посвідченої заяви про усунення порушень зобов'язання ОСОБА_3 відмовився, що підтверджено відміткою працівника кур'єрської служби і позивачами вказана обставина не спростована. Згідно зі статтею 84 Закону N 3425-ХІІ нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям, якщо вони не суперечать закону та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви передаються поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви. Відповідно до пункту 46 Порядку N 868, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Згідно з вимогами статті 19 Закону N 1952-IV державна реєстрація прав проводиться, зокрема, на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Відповідно до статті 24 Закону N 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Суди зробили висновок, що відмова боржника від отримання письмової вимоги іпотекодавця про виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, засвідчена працівником кур'єрської служби, свідчить про належне повідомлення боржника і дотримання вимог пункту 46 Порядку N 868. В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 вересня 2015 року у справі N 820/19835/14, яка надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що повідомлення Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", яке не містить прізвища позивача або члена його сім'ї із зазначенням родинного зв'язку, не може вважатися належним доказом вручення позивачу вимоги про усунення порушення відповідно до пункту 46 Порядку N 868 та статті 15 Закону N 1952-IV. Тобто не вбачається, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається. Із ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року у справі N 817/2199/15 вбачається, що, відмовляючи у позові, суди керувалися тим, що повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яке є вимогою про усунення порушень кредитного договору від 16 листопада 2007 року, направлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" позивачу 24 грудня 2014 року рекомендованим поштовим відправленням з повідомленнями про вручення та містить вказівку про його отримання особисто позивачем 16 січня 2015 року. Разом з тим позивач надав до суду копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який містить відмітку про перетин ним 06 січня 2015 року кордону України з Республікою Польща та перебування поза межами території України до 17 жовтня 2015 року. Зазначене не може вважатися виконанням вимог пункту 46 Порядку N 868 та статті 15 Закону N 1952-IV. З аналізу зазначеної ухвали також не вбачається, що встановлені судом фактичні обставини є подібними зі справою, що переглядається. Відповідно до наданих для порівняння ухвал Вищого адміністративного суду України від 29 червня 2016 року у справі N 826/14377/15 та від 28 вересня 2016 року у справі 3 826/1873/15 суд касаційної інстанції залишив без змін постанови апеляційного суду з огляду на те, що на порушення пункту 46 Порядку N 868 державним реєстратором при прийнятті спірного рішення не перевірено надходження до позивача як іпотекодавця від іпотекодержателя іпотечного повідомлення з вказівкою на загальну суму боргових зобов'язань та граничний строк погашення боргових зобов'язань. У зазначених ухвалах убачаються інші підстави для відмови у позові, оскільки у справі, що переглядається, суди керувалися тим, що позивач відмовився від отримання нотаріально посвідченої заяви про усунення порушень зобов'язання, а у наданих для порівняння - отримання чи неотримання попередження не підтверджено жодним чином. На підтвердження своїх доводів про те, що судові рішення у справі не відповідають викладеним у постанові Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник посилається на постанову Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі N 822/864/15. У зазначеній постанові Верховний Суд України зробив висновок, що підтвердженням отримання позивачем письмової вимоги банку, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року N 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12 травня 2006 року N 211. Як установили суди, таке повідомлення, як і документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення, банк разом із іншими документами для проведення державної реєстрації права не подав. Тобто вимоги Порядку N 868 щодо надання документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя, не виконано. Тому державна реєстрація за банком права власності на земельну ділянку за неподання для цього передбачених пунктом 46 Порядку N 868 документів проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 9 та 15 Закону N 1952-IV, а отже, рішення зазначеного суб'єкта владних повноважень від 09 лютого 2015 року N 19199600 про реєстрацію права власності є протиправним. Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для висновку про невідповідність ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, висновкам, викладеним у наданій заявником постанові Верховного Суду України, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки правовідносини у справах не є подібними. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляв у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  10. ПОСТАНОВА Іменем України 29 травня 2018 року м. Київ Справа N 369/238/15-ц Провадження N 14-117цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді - Князєва В.С., судді-доповідача - Лященко Н.П., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., при секретарі - Ільїних Ю.В. розглянула заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області (суддя Нікушин В.В.) від 23 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року (судді Березовенко Р.В., Волохов Л.А., Фінагєєв В.О.) та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року (судді Завгородня І.М., Коротун В.М., Писана Т.О.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" (до зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна") про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та стягнення моральної шкоди і ВСТАНОВИЛА: У січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивував тим, що 21 лютого 2014 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк", банк) було укладено договір про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи N НОМЕР_2 (далі - договір N НОМЕР_2). Того ж дня між позивачем та ПАТ "Енергобанк" укладено додаткові угоди N 1/840 та N 1/756 до договору N НОМЕР_2, якими передбачено нарахування процентів на залишок коштів на суму в доларах США та швейцарських франках. Відповідно до підпунктів 2.1.1 - 2.1.3 договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати його умови, здійснювати розрахунково-касове обслуговування згідно з чинним законодавством, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів. За змістом підпунктів 3.2.1, 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку відповідно до чинного законодавства України, вимагати своєчасного й повного здійснення розрахунків та інших послуг, обумовлених цим договором і тарифами банку. 23 грудня 2014 року ОСОБА_4 подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США, однак згідно з випискою з рахунку станом на 06 січня 2015 року платіжне доручення не було виконано. 30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 199 450 швейцарських франків, яке станом на 06 січня 2015 року також не було виконано. 30 грудня 2014 року та 06 січня 2015 року він звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання платіжних доручень, однак відповіді не отримав. Позивач вважає дії відповідача щодо нездійснення переказу коштів такими, що порушують положення укладеного договору N НОМЕР_2 та його права як споживача банківських послуг, а тому банк повинен сплатити йому пеню відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Крім того, невиконання відповідачем розпоряджень про перерахування грошових коштів спричинило позивачу моральну шкоду, яка виражена в душевних стражданнях. Дії ПАТ "Енергобанк" порушили плани ОСОБА_4 та наміри на майбутнє життя, що також призвело до додаткових хвилювань і негативно відобразилось на душевному та психологічному стані. Спричинену моральну шкоду позивач оцінює в 1 млн грн. Позивач вважає, що оскільки відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2, він заборгував йому: 1) 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України (далі -НБУ) на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені. 2) 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені. Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 в гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.). На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ройланс-Україна" (далі - ТОВ "Ройланс-Україна") укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований у реєстрі за N 549, предметом якого є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований на АДРЕСА_2. Заставна вартість предмета іпотеки визначена шляхом узгодження сторонами та становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп. Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за договором N 26205511415101та додатковими угодами до нього 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. Відповідно до угоди, укладеної між позивачем і ПАТ "Енергобанк" в особі голови правління Вольської А.Д. на забезпечення зобов'язань за договором N НОМЕР_2, банк передав йому в іпотеку три житлові будинки загальною площею по 260 кв. м кожен, які розташовані відповідно на АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 та належать ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становила 1 млн 800 тис. грн за кожен будинок, а всього - 5 млн 400 тис. грн. Оскільки банк не усунув допущених ним порушень, ОСОБА_4 просив звернути стягнення на предмети іпотеки за договорами від 21 лютого 2014 року, укладеними з ПАТ "Енергобанк" та з ТОВ "Ройланс-Україна", шляхом визнання за собою права власності на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості банку за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього в розмірі 4425866,95 доларів США (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп.) та 1221073,72 швейцарських франків (18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.). Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_4 задовольнив частково. Звернув стягнення на предмет іпотеки за договорами іпотеки від 21 лютого 2014 року, укладеними між ПАТ "Енергобанк" і ОСОБА_4 та між ТОВ "Ройланс-Україна" і ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості банку перед позивачем за договором N НОМЕР_2 та додатковими угодами до нього від 21 лютого 2014 року за N 1/756 та за N 1/840 у розмірі 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп., та в розмірі 1221073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час подачі позову до суду становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на нежилі приміщення нежилого будинку, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, а саме на: - нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; терасу, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу цього управління від 27 жовтня 2010 року N 991-В, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 32373585, запис N 8151-П у книзі N 144п-230, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за N 28636043 від 11 січня 2011 року; право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 4747882, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг із цього ж Реєстру N 18096739 від 21 лютого 2014 року); - нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за N 5954 та в Державному реєстрі правочинів за номером 3111883, витяг із цього Реєстру N 6508508 від 15 вересня 2008 року, зареєстрований Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 17 вересня 2008 р. в реєстровій книзі N 144П-320 за реєстровим N 8151-П, в електронному реєстрі від 15 грудня 2010 року за реєстраційним N РПВН 32373585 (витяг про державну реєстрацію прав N 28371199); право власності ТОВ "Ройланс-Україна" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 4747901, дата й час державної реєстрації - 21 лютого 2014 року, 11:42:41 (витяг з цього Реєстру N 18096828 від 21 лютого 2014 року). Загальна вартість нежилих приміщень становить 65 млн 766 тис. 469 грн. Визнав право власності за ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000, що складається з дев'яти жилих кімнат разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить ПАТ "Енергобанк" на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Право власності ПАТ "Енергобанк" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 3595748, дата та час державної реєстрації - 28 листопада 2013 року, 18:27:27 (витяг із цього ж Реєстру N 13638157 від 28 листопада 2013 року), вартістю 20 млн 174 тис. 599 грн. Суд вирішив також питання про розподіл судового збору, а в задоволенні решти позову відмовив. Апеляційний суд Київської області ухвалою від 10 липня 2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Консалтинг" (далі - ТОВ "АК Консалтинг") відхилив, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року залишив без змін. Ухвалою від 23 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна", ПАТ "Енергобанк" і ТОВ "АК Консалтинг" відхилив. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року залишив без змін. У листопаді 2017 року ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статті 16 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України; статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку"), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 16 ЦК України; статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку". На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року у справі N 490/10889/14, від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц, від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, постанову Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011; постанови Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16, від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16. Ухвалою судді Верховного Суду України від 04 грудня 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 01 лютого 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 360-2 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 22 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвалою від 10 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила зазначену справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження, оскільки згідно з правилами, що діяли на час подання заяви ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В., вона повинна була розглядатися на спільному засіданні цивільної та господарської судових палат Верховного Суду України. 02 травня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду отримано електронне повідомлення від представника ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна Л.М., в якому представник заявника при розгляді заяви про перегляд судових рішень просить врахувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс18). 05 травня 2018 року заява аналогічного змісту надійшла на адресу Великої Палати Верховного Суду поштою. 04 травня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду України надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10, в яких сторона позивача просила відмовити у задоволенні заяви, судові рішення залишити без змін. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду України від 08 травня 2018 року задоволено клопотання представника ПАТ "Енергобанк" Бєлкіна М.Л. про розгляд справи за їх участю, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 29 травня 2018 року. 24 травня 2018 року ТОВ "Ю.ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" в особі представника Холода І.П. надало письмові пояснення, в яких посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, значні порушення норм процесуального права, неврахування фактичних обставин справи, просило заяву ПАТ "Енергобанк" про перегляд судових рішень задовольнити, судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін: ПАТ "Енергобанк" - Бєлкіна М.Л., ОСОБА_13 - ОСОБА_14, ТОВ "Ю. ЕФ. Кепітал Партнерс Україна" - Холода І.П., ТОВ "АК Консалтинг" - Кириченка Р.Ю., перевіривши наведені в заяві доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ПАТ "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 21 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Енергобанк" було укладено договір N НОМЕР_2. За пунктами 2.1.1. - 2.1.3. договору N НОМЕР_2 банк зобов'язався належним чином виконувати умови цього договору, здійснювати розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства, забезпечувати збереження ввірених йому грошових коштів, видавати клієнту за його вимогою виписку з рахунку. Згідно з пунктом 3.2.2 договору N НОМЕР_2 клієнт має право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на рахунку в банку, відповідно до законодавства України. 21 лютого 2014 року до вищезазначеного договору N НОМЕР_2 також були укладені Додаткові угоди N 1/840 та N 1/756. Цього ж дня між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ТОВ "Ройланс-Україна" (іпотекодавець) як майновим поручителем ПАТ "Енергобанк" (боржник) було укладено договір іпотеки. Відповідно до зазначеного договору іпотеки основним зобов'язанням є зобов'язання боржника перед іпотекодержателем, що випливають з умов договору депозиту, а саме: повернути іпотекодержателю грошові кошти в розмірі й на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити іпотекодержателю нараховані за вкладом проценти в розмірі та на умовах, зазначених у депозитному договорі; сплатити на користь іпотекодержателя штрафні санкції у випадку неналежного виконання зобов'язань за депозитним договором; відшкодувати іпотекодержателю збитки в повному обсязі, під якими розуміються витрати, зроблені іпотекодержателем, втрата ним грошових коштів а також неодержані ним доходи. Предметом іпотеки є нежилий будинок, літера "А", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 297999880000, розташований за адресою: АДРЕСА_2, а саме: нежилі приміщення N 1, 2 (групи приміщень N 9), N XXXVIII підвалу другого рівня, з N 1 по N 7 (групи приміщень N 8), N XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXIX підвалу першого рівня - паркінг; з N 1 по N 26 (групи приміщень N 1), N I, II, III, IV, V першого поверху, з N 1 по N 21 (групи приміщень N 2), N I, II другого поверху, з N 1 по N 27 (групи приміщень N 3), N I, II третього поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 4), N I, II четвертого поверху, з N 1 по N 22 (групи приміщень N 5), N I, II п'ятого поверху, з N 1 по N 23 (групи приміщень N 6), N I, II, III шостого поверху, з N 1 по N 17 (групи приміщень N 7), N I, II, III мансарди; тераса, N XXXIII мезоніну - офіс разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, загальною площею 3689,10 кв. м, що складає 97/100 частин від нежилого будинку площею 3802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ N 856435, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); нежилі приміщення офісного будинку N VI, VII, VIII, IX, X першого поверху, N XV, XVI, XVII другого поверху площею 113,20 кв. м (трансформаторна підстанція) разом з усіма їх поліпшеннями та приналежностями, що складає 3/100 частин від нежилого будинку площею 3 802,30 кв. м, які належать ТОВ "Ройланс-Україна" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого 02 вересня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за N 5954. Заставна вартість предмета іпотеки, визначена шляхом узгодження сторін, становить 41 млн 285 тис. 937 грн 23 коп. Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору депозиту, тобто договору відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи від 21 лютого 2014 року N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки. Згода на передачу предмета іпотеки в наступну іпотеку підтверджується листом ПАТ "Енергобанк" від 21 лютого 2014 року за N 351/5.1. Відповідно до пункту 4.1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини, воно не буде виконано. Згідно з пунктом 6.1 договору іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. На забезпечення виконання зобов'язань за договором N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього, в тому числі внесених додатковою угодою N 1/756 від 21 лютого 2014 року, між позивачем ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ПАТ "Енергобанк" (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки від 21 лютого 2014 року, посвідчений Прокопенко Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за N 547. Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору іпотеки іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з договору N НОМЕР_2, зі всіма змінами та доповненнями до нього передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 225565780000. Об'єкт іпотеки складається з дев'яти жилих кімнат жилою площею 387,80 кв. м, загальною площею 692,60 кв. м, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришаєвою І.В. 28 листопада 2013 року за реєстровим номером 2728. Балансова вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. Узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 36 млн 931 тис. 660 грн. Згідно з пунктом 6.1 зазначеного договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором депозиту в цілому або в його частині та/або невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем обов'язків, установлених цим договором, у цілому або в тій чи іншій їх частині, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. 23 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 1 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 4 308 580,00 доларів США. Платіжне доручення банк не виконав, що підтверджується випискою з рахунку N НОМЕР_2 станом на 06 січня 2015 року. 30 грудня 2014 року позивач подав до банку платіжне доручення N 2 в іноземній валюті про проведення операції, не пов'язаної зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу власних коштів на суму 1 млн 199 тис. 450 швейцарських франків, яке також банк не виконав, що підтверджується виписками з рахунку N НОМЕР_2 від 06 січня 2015 року. 30 грудня 2014 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 1 від 23 грудня 2014 року, відповіді на яке він так і не отримав. 06 січня 2015 року позивач звернувся з письмовим зверненням до адміністрації ПАТ "Енергобанк" щодо невиконання його платіжного доручення N 2 від 30 грудня 2014 року, що також залишилося без відповіді. Відповідно до висновку про вартість квартири АДРЕСА_1, наданого експертом Приватного підприємства "Юридична контора Малецького" (далі - ПП "ЮК Малецького") від 22 січня 2015 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1, на дату оцінки становить 20 млн 174 тис. 599 грн. Згідно з висновком експерта про визначення вартості нежитлового приміщення загальною площею 3802,30 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, наданого експертом ПП "ЮК Малецького" від 22 січня 2015 року, ринкова вартість цього нежитлового приміщення, визначена дохідним підходом, вважається більш обґрунтованою, і станом на дату оцінки складає 65 млн 766 тис. 469 грн., вартість 97/100 приміщень становить 63 млн 793 тис. 475 грн.; вартість 3/100 приміщень становить 1 млн 972 тис. 994 грн. Відповідач - ПАТ "Енергобанк" не виконав розпоряджень N 1, 2 позивача щодо проведення операцій, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької та інвестиційної діяльності, щодо переказу його коштів, чим порушив умови договору N НОМЕР_2. Позивач звертався до адміністрації ПАТ "Енергобанк" з вимогами усунути відповідні порушення, що підтверджується письмовими зверненнями від 30 грудня 2014 року (вхід. N 4309) та від 06 січня 2015 року (вхід. N 36). У зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором N НОМЕР_2 відповідач - ПАТ "Енергобанк" заборгував позивачу 4308580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 1; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням N 2; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з урахуванням утримання з них податку з доходів фізичних осіб. Розмір пені, нарахованої на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за прострочення виконання розпорядження позивача складає: - за платіжним дорученням N 1 від 23 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 4308580,00 доларів США на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 24 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 20 днів - 4308580,00 дол. США х 0,1 % х 20 днів = 86171,60 дол. США - за платіжним дорученням N 2 від 30 грудня 2014 року про перерахування грошових коштів у сумі 1199450,00 швейцарських франків на рахунок позивача в ОТБ банк за період з 31 грудня 2014 року по 12 січня 2015 року 13 днів - 1199450,00 швейцарських франків х 0,1 % х 13 днів = 15592,85 швейцарських франків. Загальна заборгованість відповідача перед позивачем в доларах США складає 4425866,95 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. Зазначена сума складається із: 4 308 580 дол. США (67 млн 858 тис. 411 грн 57 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 31115,35 дол. США (490 тис. 048 грн 80 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 86 171,60 дол. США (1 млн 357 тис. 174 грн 53 коп.) нарахованої пені. Загальна заборгованість відповідача перед позивачем у швейцарських франках складає 1 221 073,72 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день подання позову становило 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп. Зазначена сума складається із: 1199450 швейцарських франків (18 млн 510 тис. 152 грн 29 коп.) заборгованості у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання щодо перерахування грошових коштів; 6030,87 швейцарських франків (93 тис. 069 грн 59 коп.) нарахованих процентів за договором з утриманням з них податку з доходів фізичних осіб; 15592,85 швейцарських франків (240 тис. 631 грн 98 коп.) нарахованої пені. Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором N НОМЕР_2 у гривневому еквіваленті складає 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. (69 млн 705 тис. 634 грн 90 коп. + 18 млн 843 тис. 853 грн 86 коп.). У пункті 4.1.1 вищезазначених договорів іпотеки передбачено право Іпотекодержателя, тобто позивача, звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання основного зобов'язання або його частини воно не буде виконане. Пунктом 6.4. вищезазначених договорів іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за договором депозиту, тобто договором N НОМЕР_2 зі всіма змінами та доповненнями до нього, в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Задовольняючи позов частково та звертаючи стягнення на предмети договорів іпотеки шляхом визнання права власності на них за ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач не виконав платіжних доручень ОСОБА_4 N 1 від 23 грудня 2014 року та N 2 від 30 грудня 2014 року, внаслідок чого утворилася заборгованість, загальний розмір якої в гривнях становить 88 млн 549 тис. 488 грн 76 коп. та перевищує вартість предметів іпотеки. Положеннями частини другої статті 16 ЦК України, частиною третьою статті 33, статтею 36, частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення. Крім того, зазначений спосіб захисту прав іпотекодержателя передбачений умовами іпотечних договорів, зокрема пунктом 6.4 договорів іпотеки. Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 зазначеного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання. У постанові Вищого господарського суду України від 11 січня 2012 року у справі N 5024/1160/2011 касаційний суд зазначав, що приписи статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачають судового захисту щодо визнання права власності на предмет іпотеки, та дійшов висновку, що в судовому порядку право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки реалізується виключно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такого способу захисту права іпотекодержателя, як визнання права власності на іпотечне майно цим Законом не передбачено. В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц та від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц суд касаційної інстанції виходив із того, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець визначає три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції в ухвалі від 16 січня 2017 року у справі N 520/103/15-ц дійшов висновку, що порушені права позивача не підлягають захисту шляхом задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з використанням правового механізму, визначеного частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки умовами договору іпотеки визначено, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання можлива лише шляхом позасудового врегулювання. В ухвалі від 19 жовтня 2017 року у справі N 753/14131/15-ц, суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки не є судовим способом захисту вимог кредитора. У постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі N 6-1685цс16 та від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 визначено, можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). У постанові від 22 березня 2017 року у справі N 6-2967цс16 Верховний Суд України також указав на неправильне застосування судами статті 39 згаданого Закону при задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а висновки, зроблені судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у вищезазначених постановах Верховного Суду України, щодо застосування статей 36-39 Закону України "Про іпотеку", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верхового Суду виходить з такого. Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. У статті 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Стаття 33 цього Закону (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку"). Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Разом з тим у частині першій статті 38 Закону України "Про іпотеку" визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві як на підставі рішенні суду, так і на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі). Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки за рішенням суду або на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" врегульовано порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду та передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, позивач відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" має можливість звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Саме такий правовий висновок зробила і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц (провадження N 14-38цс 18). Отже, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди неправильно застосували статті 36, 37 Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" … Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Відповідно до частини першої статті 114 ЦПК України у редакції, що була чинною на час розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Згідно з частиною першою статі 30 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою. Розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду. Разом з тим суди належним чином не перевірили дотримання правил підсудності при зверненні ОСОБА_4 з позовом до суду. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України (у зазначеній редакції). Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) справи розглядаються Верховним Судом за правилами встановленими, главами 2 і 3 розділу V ЦПК України (у зазначеній редакції), а тому Верховний Суд не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статі 3604 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень). Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону N 2147-VIII), пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), Велика Палата Верхового Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" Паламарчука Віталія Віталійовича задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 липня 2017 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2015 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Повний текст постанови підписано 21 червня 2018 року.
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2018 року м. Київ Справа N 803/1125/17 Провадження N 11-425апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу N 803/1125/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "ФК "Вектор Плюс"), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни (далі - Приватний нотаріус) про визнання протиправним та скасування рішення та запису за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року (суддя Ксензюк А.Я.) та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (у складі колегії суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В., Рибачука А.І.), УСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Приватного нотаріуса та ТОВ "ФК "Вектор Плюс", у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса від 9 червня 2015 року про державну реєстрацію прав власності за ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на квартиру АДРЕСА_1 (далі - Рішення) та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 9 червня 2015 року N НОМЕР_1 про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на вищезазначену квартиру, що вчинений Приватним нотаріусом (далі - Запис). Волинський окружний адміністративний суд ухвалою від 5 вересня 2017 року відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), чинного до 15 грудня 2017 року. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, пославшись на висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, виходив із того, що правовідносини, пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, не є публічно-правовими, оскільки випливають із договірних відносин, а відтак мають вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. У свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача спрямовані на скасування Рішення, яким фактично порушено його право власності на майно (квартиру), а тому скасування цього Рішення є способом захисту права власності на певне майно шляхом усунення перешкод у здійсненні позивачеві права користування та розпорядження своїм майном. За таких обставин висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства з підстав наявності у спірних відносинах невиконання умов цивільно-правової угоди є правильними, а тому з урахуванням вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України такий спір, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, підлягає до розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на відновлення порушеного цивільного права (права власності на майно), яке виникло при укладенні ряду цивільно-правових угод (договорів кредиту, іпотеки, факторингу) та порушенні умов однієї із цих угод, що, на думку позивача, і стало наслідком прийняття Рішення. Крім того, вимога про скасування Рішення уже заявлялась позивачем у справі N 161/3201/16-ц та була розглянута в порядку цивільного судочинства Луцьким міськрайонним судом Волинської області, який рішенням від 6 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, відмовив у задоволенні позову, а ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, провадження у справі закрито. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_3 28 листопада 2017 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_3 посилається на те, що, звертаючись до суду із цим позовом, він заявляв вимоги до Приватного нотаріуса як до спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора, які обґрунтовані порушенням Приватним нотаріусом як державним реєстратором положень Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (який був чинним на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1952-IV) та вчиненням Приватним нотаріусом дій поза межами повноважень, визначених законодавством. При цьому будь-яких матеріально-правових вимог він не заявляв, а тому в зазначеному випадку має місце спір між ним та Приватним нотаріусом як суб'єктом, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, і цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. До того ж ОСОБА_3 зазначає, що суди безпідставно не взяли до уваги ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 3 липня 2017 року та Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, якими провадження у справі за його позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс", Приватного нотаріуса про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно закрито та роз'яснено позивачу, що його позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. Крім того, на думку ОСОБА_3, посилання апеляційного суду на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року є помилковим, оскільки у цій справі він звернувся до суду з позовом до ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та Приватного нотаріуса, в якому просив визнати договір недійсним в частині відступлення права грошової вимоги та скасування реєстрації на нерухоме майно. Тобто позовні вимоги були різними, а відтак це не може слугувати підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 4 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС. Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Оскільки ОСОБА_3 у касаційній скарзі серед інших доводів зазначає й про те, що спірні правовідносини є публічно-правовими і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається, що увересні 2017 року ОСОБА_3 подав позов до суду, у якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення та Запис. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з позовної заяви, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Як убачається зі змісту позовної заяви, 16 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Сведбанк" (у подальшому - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"; далі - ПАТ "Сведбанк", Банк) було укладено кредитний договір N 0201/0408/71-032, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_3 кредит на суму 58 000 доларів США на строк до 16 квітня 2038 року. На забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 16 квітня 2008 року (далі - іпотечний договір). На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав Банку належну йому на праві власності квартиру за вказаною вище адресою. 28 листопада 2012 року між Банком і ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу N 15 (далі - договір факторингу), відповідно до якого Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками. На підставі договору факторингу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. вніс запис до державного реєстру іпотек про зміну іпотекодержателя з ПАТ "Сведбанк" на ТОВ "ФК "Вектор Плюс". 9 червня 2015 року Приватний нотаріус прийняв Рішення - про державну реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру, індексний номер НОМЕР_1 від 9 червня 2015 року. ОСОБА_3 вважає, що при прийнятті Рішення Приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса. Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що на порушення вимог статті 15 Закону N 1952-IV та пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868, чинного на час виникнення спірних відносин, Приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права власності на нерухоме майно не вчинялося. Отже, за наведених вище обставин можна дійти висновку, що позовна заява ОСОБА_3 не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважали суди першої та апеляційної інстанцій, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати Рішення Приватного нотаріуса та Запис, вчинений Приватним нотаріусом. Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону N 1952-IV. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд першої інстанції належним чином не визначив характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції. Враховуючи наведене, недоречним є посилання суду першої інстанції у його рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини у ній пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди. Крім того, недоречним є посилання й суду апеляційної інстанції на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 7 грудня 2016 року, оскільки у цій справі, зокрема, оспорювався договір факторингу з підстав відсутності прав у ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на придбання відступної грошової вимоги до фізичної особи, яка не є суб'єктом господарювання. Водночас Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 3 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 серпня 2017 року, закрив провадження в цивільній справі N 161/1810/17 за позовом ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування Рішення Приватного нотаріуса та запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "ФК "Вектор Плюс" на згадану вище квартиру, вказавши на непідвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції. До того ж, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалась щодо застосування норм права у спірних правовідносинах у цій категорії спорів, зокрема, у справі N 826/9928/15 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-211апп18), у справі N 817/567/16 (постанова від 4 квітня 2018 року N 11-195апп18). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Неправильне застосування Волинським окружним адміністративним судом статей 3, 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставної відмови у відкритті провадження в цій адміністративній справі, а тому касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвали - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статтями 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. 2. Ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. У повному обсязі постанова складена й підписана 18 червня 2018 року. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.М. Ситнік В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко В.С. Князєв О.Г. Яновська
  12. ПОСТАНОВА Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 916/5073/15 Провадження N 12-33зг18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Антонюк Н.О., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., представників позивача - Порохняка Я.О., Сідей О.А., Сімчука В.І., представника відповідача - Фельдман О.А., представника третьої особи - не з'явився, розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року у справі N 916/5073/15 Господарського суду Одеської області за позовом Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛЕК CI РІЕЛТІ ГРУП" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБУДСПЕЦТЕХ") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець", про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. Публічне акціонерне товариство "СБЕРБАНК" (далі - ПАТ "СБЕРБАНК", позивач, заявник, Банк) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛЕК CI РІЕЛТІ ГРУП" (нова назва - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБУДСПЕЦТЕХ"; далі - ТОВ "УКРБУДСПЕЦТЕХ", відповідач), у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просило звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності за позивачем на нерухоме майно згідно з укладеними договорами іпотеки (від 15 липня 2011 року, від 19 грудня 2011 року - 2 договори, від 27 квітня 2013 року - 3 договори, від 29 квітня 2013 року - 4 договори, від 21 червня 2013 року; далі - 11-ть договорів іпотеки) в рахунок часткового погашення заборгованості за укладеним договором про відкриття кредитної лінії від 15 липня 2011 року N 14-В/11/44ЮО (далі також - кредитний договір), між Приватним акціонерним товариством "ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ "ЧОРНОМОРЕЦЬ" (далі - ПрАТ "ФК "ЧОРНОМОРЕЦЬ") і ПАТ "СБЕРБАНК", в розмірі 44767042,48 доларів США та 45773758,97 грн. з яких: 36773937,32 доларів США загальної заборгованості за кредитною лінією; 7993105,16 доларів США процентів за користування кредитною лінією; 15802012,75 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією; 29972746,22 грн пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією. 1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV) у нього виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду визначено частиною третьою статті 33 цього Закону N 898-IV, тому, на думку позивача, він має право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки саме на підставі рішення суду. Позивач наголошує на тому, що не має іншого ефективного засобу юридичного захисту своїх прав, оскільки він позбавлений юридичної можливості в позасудовому порядку зареєструвати право власності на предмет іпотеки у зв'язку з його арештом. 1.3. Як на правові підстави позову ПАТ "СБЕРБАНК" посилається на статті 33, 36, 37, 39 Закону N 898-IV, статті 16, 328, 335, 376, 392, 525, 526, 530, 589, 625, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 26 грудня 2011 року у справі N 3-139гс11/33/14, від 11 грудня 2013 року у справі N 6-124цс13, від 19 серпня 2014 року у справі N 3-43гс14, від 14 вересня 2016 року у справі N 6-1219цс16, від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі N 6-1625цс16. 1.4. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що ані Законом України "Про іпотеку", ані 11-ма договорами іпотеки не передбачено такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у судовому порядку; вказує на те, що позивач не надав доказів того, що його права як іпотекодержателя на реалізацію застереження в 11-ти договорах іпотеки порушено, а саме доказів звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно та відмови у державній реєстрації. 1.5. Відповідач наголошує на тому, що подача позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є порушенням умов пункту 6.4 11-ти договорів іпотеки та статті 39 Закону N 898-IV. 2. Фактичні обставини справи, установлені судами 2.1. 15 липня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ", найменування якого змінено на ПАТ "СБЕРБАНК" (банк) та ПрАТ "ФК "ЧОРНОМОРЕЦЬ" (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії N 14-В/11/44/ЮО, відповідно до умов якого останнє отримало кредит у розмірі 45968758,67 доларів США. 2.2. На забезпечення кредитних зобов'язань ПрАТ "ФК "Чорноморець" між Товариством з обмеженою відповідальністю &qu/s;БЛЕК CI РІЕЛТІ ГРУП&quiz; (нова назва - ТОВ "УКРБУДСПЕЦТЕХ") як іпотекодавецем та ПАТ "СБЕРБАНК" як іпотекодержателем укладено 11-ть договорів іпотеки. Предметом іпотеки визначено нерухоме майно, яке знаходиться на праві власності у відповідача у м. Одесі. 2.3. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору про відкриття кредитної лінії за ПрАТ "ФК "Чорноморець" утворилася заборгованість у розмірі 44767042,48 доларів США та 45773758,97 грн. 2.4. Тому ПАТ "СБЕРБАНК" просило визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке є предметом 11-ти договорів іпотеки. 3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3.1. Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 28 лютого 2017 року у справі N 916/5073/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 травня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. 3.2. Умотивовуючи рішення, суди виходили з того, що іпотекодавець - ТОВ "УКРБУДСПЕЦТЕХ" - не надав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем; доказів того, що діями або бездіяльністю відповідач унеможливлює чи перешкоджає позивачу реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, матеріали справи не містять, і таких обставин не встановлено судом. Звернення до суду з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав у цьому випадку можливе лише тоді, коли такі права порушені і вичерпано всі можливі позасудові способи їх захисту, чого банк не довів. 4. Короткий зміст вимог і доводів, наведених у заяві про перегляд судових рішень 4.1. 14 грудня 2017 року ПАТ "СБЕРБАНК" звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на момент звернення з заявою, а саме: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 4.2. Заявник просить скасувати рішення місцевого, постанови апеляційного та касаційного господарських судів та прийняти нове рішення - про задоволення позову. 4.3. На переконання заявника, відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб визнання права власності на нерухоме майно за банком, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 33, 36, 37, 39 Закону N 898-IV, тоді як ці норми застосували суди касаційної інстанції у подібних правовідносинах. 4.4. Заявник наголошує, що суди попередніх інстанцій не спростували наявності в умовах іпотечних договорів (іпотечного застереження) такого способу звернення стягнення, як передача іпотекодавцю у власність предметів іпотеки, що ототожнюється зі способом звернення стягнення. 4.5. На обґрунтування неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права ПАТ "СБЕРБАНК" додало до заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 26 квітня 2017 року у справі N 916/3731/15, від 27 квітня 2017 року у справі N 916/3733/15, від 26 січня 2016 року у справі N 922/3350/13, ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року у справі N 756/16414/14-ц, від 01 червня 2016 року у справі N 466/8679/13-ц. 4.6. У наданих для порівняння постановах Вищий господарський суд України як суд касаційної інстанції зазначив таке: 4.7. Справи N 916/3731/15, N 916/3733/15 - суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у разі наявності узгодженого сторонами у договорі іпотеки застереження відносно права кредитора задовольнити свої вимоги до боржника шляхом набуття права власності на нерухоме майно, передане йому на забезпечення виконання основного зобов'язання, звернення кредитора до суду із відповідним позовом про звернення стягнення на це майно шляхом набуття на нього права власності, у разі якщо такий спосіб захисту є єдиним ефективним і можливим, а також відповідає змісту порушеного права, враховуючи характер такого порушення та наслідки, спричинені цим порушенням, є допустимим та узгоджується із нормами Конституції, які мають найвищу юридичну силу; - беручи до уваги наявні в іпотечному договорі положення відносно права банку (позивача) набути право власності на іпотечне майно за відповідних підстав, наявність яких встановлена судами попередніх інстанцій, зокрема порушення виконання відповідачем кредитних договорів, а також враховуючи те, що позивач не може задовольнити свої вимоги в позасудовому порядку, у зв'язку з арештом спірного нерухомого майна, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором, в рамках розгляду цивільних та господарських справ, оспорюванням відповідачем договору іпотеки, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову. 4.8. Справа N 922/3350/13 - суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, посилаючись на статтю 17 Закону України "Про іпотеку", статтю 1 ГПК України, з огляду на те, що предмет іпотеки не реалізовано і погашення вимог банку за рахунок іпотеки не відбулося, дійшов висновку, що право вимоги банку, забезпеченої іпотекою, є дійсним і підлягає судовому захисту. 4.9. У наданих для порівняння ухвалах Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ як суд касаційної інстанції зазначив таке: 4.10. Справа N 756/16414/14-ц - пославшись на частину другу статті 16 ЦК України, статті 33, 36, частину першу статті 37 Закону N 898-IV, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором. 4.11. Справа N 466/8679/13-ц - пославшись на частину другу статті 16 ЦК України, статтю 11, частину третю статті 33, статтю 36, частину першу статті 37 Закону N 898-IV, суд касаційної інстанції зазначив, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором; - таким чином, в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. 4.12. Крім того, заявник зазначає, що судові рішення у справі N 916/5073/15 не відповідають правовій позиції, яка викладена Верховним Судом України у постановах від 14 вересня 2016 року у справі N 6-1219цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі N 6-1243цс16, де суди встановили, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 4.13. ТОВ "УКРБУДСПЕЦТЕХ" надало пояснення на заяву ПАТ "СБЕРБАНК" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року у справі N 916/5073/15, відповідно до яких, на думку відповідача, неможливо визнати право власності за іпотекодержателем за рішенням суду, якщо до цього він не набув цього права в позасудовому порядку. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі 5.1. Щодо наявності підстав для подання заяви про перегляд судових рішень господарських судів слід зазначити таке. 5.2. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 111-16 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення ПАТ "СБЕРБАНК" до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень у цій справі) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 5.3. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. 5.4. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду. 5.5. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, якщо господарська справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, -така справа після її отримання Касаційним господарським судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 5.6. Проаналізувавши правову позицію, викладену в постановах Вищого господарського суду України від 26 квітня 2017 року у справі N 916/3731/15, від 27 квітня 2017 року у справі N 916/3733/15, від 26 січня 2016 року у справі N 922/3350/13, ухвалах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року у справі N 756/16414/14-ц, від 01 червня 2016 року у справі N 466/8679/13-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували норми статей 33, 36, 37, 38 Закону N 898-IV у подібних правовідносинах. 5.7. У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 5.8. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 5.9. Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 5.10. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 5.11. Відповідно до статті 2 11-ти договорів іпотеки предметами іпотеки забезпечувались зобов'язання іпотекодавця, що випливають з основного договору та можуть виникнути у майбутньому за основним договором, зокрема, але не обмежуючись зобов'язаннями, що полягають у поверненні кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, сплаті комісійної винагороди, зобов'язань, що полягають у відшкодуванні збитків за основним договором, зобов'язань зі сплати штрафних санкцій за основним договором. 5.12. В 11-ти договорах іпотеки міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань. 5.13. Зокрема, у пункті 6.2 статті 6 11-ти договорів іпотеки зазначено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання терміну (строку) виконання боржником будь-якого із зобов'язань, зазначених у статті 2 цих іпотечних договорів, воно (вони) не буде (будуть) виконане (виконані) належним чином. 5.14. Відповідно до пункту 6.3 статті 6 11-ти договорів іпотеки іпотекодержатель набуває право вимагати дострокового виконання зобов'язань, зазначених у статті 2 цих договорів, а якщо його вимога не буде задоволена в 30-денний строк - звернути стягнення на предмет іпотеки. 5.15. Згідно з умовами пункту 6.4 статті 6 11-ти договорів іпотеки у разі настання випадків, передбачених пунктами 6.2, 6.3 цих договорів, іпотекодержатель реалізує предмет іпотеки, на який звернено стягнення на підставі рішення суду, вчиненого виконавчого напису нотаріуса. Також у разі настання випадків, передбачених пунктами 6.2, 6.3 цих договорів, іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами шляхом, зокрема, передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, визначеному чинним законодавством України; права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України. 5.16. У підпункті 6.4.1 пункту 6.4. 11-ти договорів іпотеки деталізовано, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність, іпотекодержатель повідомляє іпотекодавця в письмовій формі у вигляді листа-повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. До іпотекодержателя переходить право власності на предмет іпотеки на 31-й календарний день з дати, яка підтверджує вручення іпотекодавцю повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність (далі - момент набуття права власності на предмет іпотеки) за умови, що до цього терміну іпотекодержателю не буде повернуто (сплачено) заборгованість за усіма зобов'язаннями, зазначеними у статті 2 цих договорів, в повному обсязі на дату повернення (сплати) заборгованості. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого призначає іпотекодержатель. 5.17. Тобто сторони, підписавши 11-ть договорів іпотеки, обумовили всі їх умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору. 5.18. 15 липня 2015 року Банк надіслав на адресу позичальника та іпотекодавця 11-ть повідомлень-вимог, датованих 14 липня 2015 року, в яких зазначалось про невиконання ПрАТ "ФК "ЧОРНОМОРЕЦЬ" своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом і пені та вимагалось від іпотекодавця протягом 30-денного строку усунути порушення умов кредитного договору - погасити заборгованість. 5.19. У повідомленнях-вимогах зазначено, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання цих вимог Банк буде вимушений звернути стягнення на передане в іпотеку майно з метою стягнення вищезазначеної суми заборгованості/частини суми заборгованості за кредитним договором в примусовому порядку. Стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно, передане Банку в іпотеку, буде здійснено Банком на власний розсуд в один із способів, передбачених законом або вищезазначеними договорами іпотеки, в тому числі шляхом звернення з позовом до суду або вчинення виконавчого напису нотаріуса. 5.20. Повідомлення-вимоги отримані іпотекодавцем 27 липня 2015 року, що останнім не заперечувалось. Відповідей на вказані повідомлення не надано. 5.21. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. 5.22. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. 5.23. Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 5.24. У статті 12 Закону N 898-IV вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. 5.25. Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12цього Закону. 5.26. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. 5.27. Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. 5.28. Згідно зі статтею 36 Закону N 898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. 5.29. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. 5.30. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону N 898-IV; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 5.31. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. 5.32. При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону N 898-IV не передбачає виникнення права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду. 5.33. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. 5.34. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. 5.35. Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку. 5.36. Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі). 5.37. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону N 898-IV, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. 5.38. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року N 1953-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. 5.39. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. 5.40. Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав. 5.41. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 5.42. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав. 5.43. Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. 5.44. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. 5.45. Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. 5.46. За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. 5.47. Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав. 5.48. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). 5.49. Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. 5.50. Окрім цього, позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону N 898-IV можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. 5.51. Право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у свою власність на підставі іпотечного договору є позасудовим способом захисту і не передбачено як спосіб захисту права шляхом звернення до суду (фактично про встановлення права за рішенням суду) ні статтею 16 ЦК України, ні Законом N 898-IV, ні договором, укладеним між сторонами. 5.52. Доводи заявника про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, викладеному у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі N 6-1219цс16 та від 28 вересня 2016 року N 6-1243цс16 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права також не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке. 5.53. У зазначених постановах Верховний Суд України дійшов висновку, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). 5.54. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. 5.55. Суд також указав, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові, а саме - на підставі виконавчого напису нотаріуса та відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. 5.56. Зазначив, що позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. 5.57. У наведених вище постановах Верховний Суд України указав на неправильне застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій статей 33, 36, 37, 39 Закону N 898-IV, оскільки у цих справах суди задовольнили позовні вимоги про визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. 5.58. Таким чином, підстав вважати невідповідність постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року у справі N 916/5073/15 правовому висновку, викладеному в постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі N 6-1219цс16 та від 28 вересня 2016 року N 6-1243цс16, не вбачається. 5.59. Отже, у справі, яка переглядається, положення Закону N 898-IV суди застосували правильно, судові рішення у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви слід відмовити. 6. Висновок Великої Палати Верховного Суду про правильне застосування норм права 6.1. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону N 898-IV є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. 6.2. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону N 898-IV суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "СБЕРБАНК" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2017 року у справі N 916/5073/15 відмовити. 2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  13. Постанова Іменем України 11 квітня 2018 року м. Київ Справа N 554/14813/15-ц Провадження N 14-66 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі також - нотаріус), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, відповідного запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення сторін у первинний стан за касаційною скаргою ТзОВ "Кей-Колект" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року, ухвалене суддею Андрієнко Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Буленка О.О., Дорош А.І. й Омельченко Л.М. Учасники справи: - позивач: ОСОБА_3 (представник - ОСОБА_8), - відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, ТзОВ "Кей-Колект". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2015 року позивач звернулась з позовом про: - скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний N 23302570) від 31 липня 2015 року щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності (N запису 10626555) на квартиру загальною площею 80,5 кв. м і житловою площею 49,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира, предмет іпотеки); - скасування запису N 10626555 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; - повернення сторін у первинний стан шляхом застосування реституції. 2. Позовна заява мотивована тим, що нотаріус порушив вимоги чинного законодавства України, зареєструвавши право власності на належну позивачеві квартиру, яка була її єдиним житлом, та не мав права проводити таку реєстрацію за іншою особою, оскільки відповідно до умов Договору іпотеки від 10 липня 2008 року (далі - договір іпотеки) для задоволення вимог кредитора у позасудовому порядку необхідно було укласти окремий договір. 3. Позивач також вказала, що нотаріус мав право зареєструвати право власності на предмет іпотеки, якщо іпотекодержатель надав йому копію письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, яка була надіслана іпотекодавцю і не була виконана у строк, що не міг бути меншим 30 днів з моменту її одержання. Проте, за твердженням позивача, іпотекодержатель таку вимогу не надсилав. 4. Крім того, позивач стверджувала, що нарахована їй заборгованість не була безспірною на момент вчинення нотаріусом оскаржених дій. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 5. 24 травня 2016 року Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив: скасував рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний N 23302570 від 31 липня 2015 року, про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; скасував запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; повернув сторони у первинний стан: поновив за позивачем право власності на квартиру. 6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі порушили право власності позивача, оскільки для передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно з умовами договору іпотеки необхідним є укладення окремого договору між позивачем і ТзОВ "Кей-Колект". А оскільки такий договір не укладений, то рішення нотаріуса є протиправним. 7. Крім того, суд першої інстанції вказав, що 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 30 серпня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 9. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що сторони договору іпотеки дійшли згоди, що право власності на заставне майно виникає лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку". А у матеріалах справи відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем й іпотекодержателем про задоволення вимог останнього. З огляду на це протиправним є прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. 10. Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилання представника ТзОВ "Кей-Колект" на необхідність розгляду позовних вимог про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію та повернення сторін у первинний стан за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. 20 вересня 2016 року ТзОВ "Кей-Колект" подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 12. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 8 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Ухвала мотивована тим, що ТзОВ "Кей-Колект" оскаржує рішення суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 15. ТзОВ "Кей-Колект" вказує на те, що обов'язок позивача погасити заборгованість зберігається незалежно від підписання договору факторингу та договору про відступлення прав за договором іпотеки. 16. ТзОВ "Кей-Колект" вважає, що, зауважившивідсутність додатків до договору факторингу, суд недостатньо з'ясував обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також порушив вимоги статей 15 і 16 ЦПК України, оскільки спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 17. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суди не взяли до уваги, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість було прийняте нотаріусом як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. А тому оскарження дій нотаріуса має відбуватися за правилами адміністративного судочинства. 18. Крім того, відповідно до частини другої статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Позиція інших учасників справи 19. У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що у нотаріуса були відсутні документи, необхідні для реєстрації права власності на предмет іпотеки згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року, а також що така реєстрація згідно з Порядком взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2013 року N 607/5, могла проводитися лише державним реєстратором Міністерства юстиції України. 20. Позивач звертає увагу, що Октябрський районний суд м. Полтави, який рішенням від 25 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановив відсутність акта приймання-передачі права вимоги за формою згідно з додатком N 2 до договору факторингу N 1 від 12 грудня 2011 року, укладеного Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" з ТзОВ "Кей-Колект" щодо зобов'язань, які виникли у позивача на підставі кредитного договору. 21. Крім того, позивач заперечує можливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір випливає з договірних відносин. Зазначає, що аналогічна позиція була висловлена у постанові судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16. 22. Нотаріус відзив на касаційну скаргу не надав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.2) Щодо юрисдикції суду 23. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 24. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 25. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 28. Спір виник між сторонами з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" і нотаріуса щодо реєстрації такого права на неї за ТзОВ "Кей-Колект". 29. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. 30. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані аргументи ТзОВ "Кей-Колект" щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. 31. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на її позицію щодо спору про юрисдикцію суду, висловлену у постановах від 4 квітня 2018 року у справах N 826/9928/15 і N 817/567/16. У цих справах позови були обґрунтовані незаконністю дій приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними управлінськими функціями державного реєстратора. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказані справи мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 32. Так, у справі N 826/9928/15 позов був обґрунтований незаконністю дій приватного нотаріуса з прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а не з невиконанням умов договору. Позивач доводив таку незаконність з огляду, зокрема, на те, що державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки мала здійснити Державна реєстраційна служба, а не приватний нотаріус, який не вчиняв нотаріальних дій. Визнання права власності на предмет іпотеки позивач не вимагав. 33. У справі N 817/567/16 позивач доводив, що приватний нотаріус перевищив повноваження при внесенні запису до Державного реєстру іпотек про зміну умов обтяження предмета іпотеки, оскільки за Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на час внесення вказаного запису не мав відповідних повноважень. А тому вказаний спір не стосувався виконання умов договору. 34. Натомість, обставини справи N 554/14813/15-ц щодо захисту права власності позивача відрізняються від наведених і стосуються належності виконання умов договору іпотеки. (1.2) Щодо підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки 35. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що нотаріус діяв з порушенням вимог законодавства, чинного на той момент (іпотекодержатель не надіслав вимогу іпотекодавцю про усунення порушень), вимоги ТзОВ "Кей-Колект" позивач заперечує і вважає їх передчасними, оскільки термін повернення кредиту настане 8 липня 2022 року. 36. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке: 36.1. Позивач і Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - банк), уклали Договір про надання споживчого кредиту (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами позивач отримала кредит у сумі 99 000,00 доларів США для купівлі квартири з терміном погашення кредиту - 8 липня 2022 року. 36.2. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодержатель (банк) забезпечив свою вимогу до іпотекодавця (позивача) квартирою останнього. 36.3. 12 грудня 2011 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 1. 36.4. 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року. 37. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. 38. Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. 39. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (підпункти 5.2.1 і 5.2.2 пункту 5.2 договору іпотеки).Проте, як встановили суди, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.А тому прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним. 40. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 41. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 42. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 43. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року є правильними по суті і законними, а тому залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.2) Щодо судових витрат 44. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені ТзОВ "Кей-Колект" у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на ТзОВ "Кей-Колект". З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення. 2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови підписаний 5червня 2018 року. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  14. Постанова Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ справа N 369/9724/15-ц провадження N 61-1500 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Хопти С.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О.В., Гулька Б.І., Синельникова Є.В., Черняк Ю.В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк", відповідач - ОСОБА_1, третя особа - приватне підприємство "Мрія Імпекс", розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року у складі судді Дубас Т.В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Сушко Л.П., Кулішенка Ю.М., Ігнатченко Н.В., ВСТАНОВИВ: У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Експобанк" (далі - ПАТ "КБ "Експобанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Позовна заява мотивована тим, що 22 лютого 2008 року між ПП "Мрія Імпекс" та товариством з обмеженою відповідальністю "КБ "Експобанк", (правонаступником якого є ПАТ "КБ "Експобанк") було укладено договір кредитної лінії, відповідно до якого ПП "Мрія Імпекс" було надано кредит, ліміт якого в сумі не перевищує 15 млн грн., зі сплатою за користування кредитом 20 % річних, строком до 22 лютого 2011 року. За угодою до договору кредиту від 15 червня 2012 року банком позичальнику було надано кредит у розмірі 20 млн 100 тис. грн зі сплатою за користування кредитом 13 % річних, зі строком повернення кредиту та процентів за користування кредитом до 20 лютого 2013 року. 22 лютого 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку земельну ділянку за адресою: с. Горбовичі, Києво-Святошинський район, Київська область, площею 3,2557 га у межах згідно з планом, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд. ПП "Мрія Імпекс" умови договору кредиту належним чином не виконує. 25 серпня 2015 року на адресу ПП "Мрія Імпекс" направлено вимогу про усунення порушень основного зобов'язання у тридцятиденний термін. Проте зобов'язання за кредитним договором не виконано, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яка станом на 25 серпня 2015 року становить 40 945 437 грн 91 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 20 млн 100 тис. грн. прострочена заборгованість за процентами - 1 829 048,06 грн. пеня за простроченим кредитом з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року - 13 410 279,45 грн. пеня за простроченими процентами з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року - 1 220 300,78 грн. штраф за кредитом - 4 млн 20 тис. грн. штраф за процентами - 365 809,61 грн. Враховуючи викладене, позивач просив у рахунок виконання основного зобов'язання за договором кредитної лінії від 22 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ "КБ "Експобанк" та ПП "Мрія Імпекс", звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 22 лютого 2008 року, укладеним між ПАТ "КБ "Експобанк" та ОСОБА_1, шляхом визнання за іпотекодержателем ПАТ "КБ "Експобанк" права власності на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, площею 3,2557 га, вартістю згідно з висновком про вартість майна, складеним суб'єктом оціночної діяльності станом на 25 серпня 2015 року, у розмірі 8 424 081 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "КБ "Експобанк" відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "КБ "Експобанк", суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки і суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання таким способом. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з того, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. У грудні 2016 року ПАТ "КБ "Експобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення районного та апеляційного судів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили належним чином та у повному обсязі обставин справи та не врахували, що банк відповідно до умов іпотечного договору та Закону України "Про іпотеку" має право на набуття права власності на предмет іпотеки у разі порушення позивальником умов кредитного договору. Відзив на касаційну скаргу сторони не подавали. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 09 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Судом установлено, що 22 лютого 2008 року між ПП "Мрія Імпекс" та товариством з обмеженою відповідальністю "КБ "Експобанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Експобанк", укладений договір кредитної лінії N 54, згідно з яким банк надав кредит позичальнику, ліміт якого в сумі не перевищує 15 млн грн. із сплатою за користування кредитом у розмірі 20 % річних, строком повернення кредиту та процентів за користування кредитом до 22 лютого 2011 року. Угодою до договору кредиту від 15 червня 2012 року банк надав позичальнику кредит у розмірі 20 млн 100 тис. грн із сплатою за користування кредитом у розмірі 13 % річних, строком повернення кредиту та процентів за користування кредитом до 20 лютого 2013 року. 22 лютого 2008 року з метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого останній передав в іпотеку банку, для забезпечення виконання зобов'язань ПП "Мрія Імпекс" за кредитним договором від 22 лютого 2008 року, нерухоме майно, а саме: земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, площею 3,2557 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд. Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 12 січня 2008 року. Зобов'язання за кредитним договором не виконано. Згідно з розрахунком, наданим позивачем станом на 25 серпня 2015 року, заборгованість ПП "Мрія Імпекс" становить 40 945 437,91 грн. з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 20 млн. 100 тис. грн. прострочена заборгованість за процентами - 1 829 048,06 грн. пеня за простроченим кредитом з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року - 13 410 279,45 грн. пеня за простроченими процентами з 21 лютого 2013 року по 25 серпня 2015 року - 1 220 300,78 грн. штраф за кредитом - 4 млн 20 тис. грн. штраф за процентами - 365 809,61 грн. 25 серпня 2015 року банком на адреси ПП "Мрія Імпекс" та ОСОБА_1 направлено лист з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання у тридцятиденний строк, у якому банк зазначив, що іпотекодержатель набуває право задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобов'язань, вони не будуть виконані (виконані належним чином). Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки за хоча б однією підставою з наступних: пункт 4.1.1 порушення іпотекодавцем договору кредиту (несвоєчасне повернення кредиту повністю або частково, або несвоєчасна сплата процентів, комісії тощо); пункт 4.1.2 порушення іпотекодавцем цього договору; пункт 4.1.3 в інших випадках, передбачених чинним законодавством України та/або цим договором. Згідно пункту 4.2 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, на розсуд іпотекодержателя, відповідно до цього договору або чинного законодавства України за виконавчим написом нотаріуса, рішенням суду або шляхом позасудового врегулювання через продаж від власного імені предмета іпотеки чи передачу іпотекодержателю предмета іпотеки у власність. Відповідно до пункту 4.3 іпотечного договору за рішенням та на розсуд іпотекодержателя, задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватись шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя), що полягає у наступному: згідно з пунктом 4.3.1 у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору сторони цього договору засвідчують, що іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Згідно із пунктом 4.3 та пунктом 4.3.1 іпотечного договору сторони домовились, що за рішенням та на розсуд іпотекодержателя задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватись шляхом позасудового врегулювання заборгованості за договором кредиту (це застереження є договором про задоволення вимог іпотекодержателя), та відповідно у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може прийняти рішення про передачу йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання договору кредиту. Таке рішення приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору сторони цього договору засвідчують, що іпотекодавець надає іпотекодержателю згоду на передачу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що вразі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку. Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі). Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року N 1953-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав. Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав. Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями. За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року N 14-38цс18. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "КБ "Експобанк", суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли до правильного висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому, з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів. При вирішенні вказаної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює. Враховуючи те, що висновки судів відповідають встановленим у справі обставинам, рішення судів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін, відповідно до положень статті 410 ЦПК України. Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2016 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: Хопта С.Ф. Судді: Білоконь О.В. Гулько Б.І. Синельников Є.В. Черняк Ю.В.
  15. Постанова Іменем України 07 травня 2018 року м. Київ справа N 488/3183/14-ц провадження N 61-1065св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О.В. (суддя-доповідач), Погрібного С.О., Усика Г.І., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Державна реєстраційна служба України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Коломієць В.В., Лівінського І.В., Шаманської Н.О., ВСТАНОВИВ: У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності та припинення права власності, виселення та витребування документів. Позовна заява мотивована тим, що 31 січня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11292036000, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 70 800,00 доларів США, зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитом, який зобов'язалась повернути у повному обсязі в строк до 30 січня 2015 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідач ОСОБА_4 передав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 118,0 кв. м, житловою площею 70,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, про що 31 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки N б/н. 08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі, за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між АКІБ "УкрСиббанк" і відповідачами. Зазначав, що ОСОБА_5 умови кредитного договору не виконує, в зв'язку із чим станом на 21 березня 2014 року її заборгованість становить 134 324,46 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 357 912,84 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом - 67 540,86 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 682 784,07 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом - 66 783,60 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 675 128,77 грн. Посилаючись на викладене, ПАТ "Дельта Банк" просило в рахунок погашення вищевказаної заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом передачі банку права власності на вказане майно; припинити право власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок та визнати право власності на нього за ПАТ "Дельта Банк", виселити з житлового будинку всіх осіб, які зареєстровані та проживають за цією адресою; витребувати від ОСОБА_4 правовстановлюючі документи на вказаний будинок. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2015 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким встановлена заборона на примусове звернення стягнення на іпотечне майно, що є забезпеченням валютних кредитів. В задоволенні решти позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" суд також відмовив, оскільки вони є похідними від вищевказаної вимоги. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено з інших підстав. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що при вирішенні такої категорії справ суди повинні установити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки. Крім того, стаття 392 ЦК України, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює таке право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому в судовому порядку позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню лише з указаних підстав. У грудні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що умови договору відповідачі належним чином не виконували, кредит не погасили, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є правовою підставою для реєстрації права власності за іпотекодержателем. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 лютого 2018 року касаційне провадження у цій справі було зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 252 ЦПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі N 760/14438/15-ц, постановлених у подібних правовідносинах. Ухвалою колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2018 року поновлено касаційне провадження у справі N 488/3183/14-ц. Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк". Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з огляду на таке. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судом встановлено, що 31 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту N 11292036000, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 70 800,00 доларів США, зі сплатою 13,4 % річних за користування кредитом, який зобов'язалась повернути у повному обсязі в строк до 30 січня 2015 року (а. с. 11-18). З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 31 січня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 118,0 кв. м, житловою площею 70,3 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради Миколаївської області 03 січня 2008 року (а. с. 19-22). 08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі, за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між АКІБ "УкрСиббанк" і відповідачами (а. с. 39-43, 187-225). У зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 умов кредитного договору станом на 23 березня 2014 року її заборгованість становила 134 324,46 доларів США, що за курсом НБУ на час звернення ПАТ "Дельта Банк" з даним позовом до суду еквівалентно 1 357 912,84 грн. який складається із: заборгованості за кредитом - 67 540,86 доларів США та заборгованості за процентами за користування кредитом - 66 783,60 доларів США (а. с. 185). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідачі не мають на праві власності іншого нерухомого житлового майна, окрім житлового будинку, який є предметом договору іпотеки (а. с. 240-252). Відповідно до довідки комунального підприємства дирекції єдиного замовника "Океан" від 24 липня 2014 року N 2801 відповідачі є зареєстрованими та проживають за адресою іпотечного майна, а саме: АДРЕСА_1 (а. с. 95). Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. В свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, на яку містить посилання у оскаржуваному рішення апеляційного суду, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 березня 2018 року N 14-38цс18. У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, крім того вказала наступне. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Встановивши, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір. Доводи касаційної скарги про те, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі за рішенням суду не заслуговують на увагу, оскільки стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості. Таким чином, розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Ступак О.В. Погрібний С.О. Усик Г.І.
  16. Постанова Іменем України 07 травня 2018 року м. Київ справа N 712/16783/14-ц провадження N 61-9262св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О.В. (суддя-доповідач), Погрібного С.О., Усика Г.І., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року у складі головуючого судді Троян Т.Є. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю.В., Міщенка С.В., Демченка В.А., ВСТАНОВИВ: У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 08 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк") та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 85 000,00 доларів США з терміном повернення до 08 травня 2018 року, зі сплатою щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1 005,00 доларів США. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5, укладено договір іпотеки, згідно з умова якого ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. 08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступник АКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, на підставі якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 08 травня 2008 року у розмірі 117 305,28 дол. США, що еквівалентно 1 519 190,89 грн. перед ПАТ "Дельта Банк" звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ "Дельта Банк" вказаного предмета іпотеки у власність. Визнано за ПАТ "Дельта Банк" право власності на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 передати ПАТ "Дельта Банк" правовстановлюючі документи на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують об'єкт нерухомості та інші документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року N 868 "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно". В іншій частині позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 18 серпня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Уточнивши позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" остаточно просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та визнати право власності на предмет іпотеки за ПАТ "Дельта Банк" вартість якої, згідно висновку оціночної діяльності, складає 516 174,00 грн. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2016 року залучено до участі у розгляді даної справи в якості співвідповідача ОСОБА_6 Останнім рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони визначили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності іпотекодержателем, а законом не передбачено визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом України у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" відхилено. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року залишено без змін. Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. У жовтні 2016 року ПАТ "Дельта Банк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга мотивована тим, що умови договору відповідачі належним чином не виконують, кредит не погашають, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім того, зазначає, що під час розгляду справи в суді змінився власник предмету іпотеки з незалежних від заявника обставин та без його згоди, однак ці обставини не скасовують і не припиняють іпотеку, а отже договір іпотеки є чинним і всі його умови діють і на цей час. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано Верховному Суду вказану цивільну справу. Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк". Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судом встановлено, що 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 85 000,00 доларів США з терміном повернення до 08 травня 2018 року, зі сплатою щомісячних ануїтентних платежів у розмірі 1 005,00 доларів США. З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за даним кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_5 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. 08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" (правонаступник АКІБ "УкрСиббанк") та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним 08 травня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2012 року визнано недійсним, з моменту його вчинення, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 07 квітня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 згідно витягу КП ЧООБТІ N 33959984. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 15 січня 2015 року. Згідно відповіді Першої Черкаської державної нотаріальної контори від 29 лютого 2016 року вих. 358/01-16 після смерті ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_6 Із заявами про відмову від спадщини ніхто не звертався, свідоцтво про право на спадщину станом на 29 лютого 2016 року не видавалось. Як вбачається із копії заяви про прийняття спадщини ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_8 та на момент її смерті була зареєстрована та проживала за адресою квартири, що є предметом іпотеки. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Статтею 36 Закону, яка має назву: "Позасудове врегулювання", передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. В свою чергу, статтею 37 Закону, яка має назву: "Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки", передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таким чином, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, на яку містить посилання у рішеннях суду першої і апеляційної інстанцій, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 21 березня 2018 року N 14-38цс18. У названій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про відсутність підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі N 6-1851цс15, крім того вказала наступне. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Встановивши, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого, позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір. Доводи касаційної скарги про те, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законодавством, в тому числі за рішенням суду не заслуговують на увагу, оскільки стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості. Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Ступак О.В. Погрібний С.О. Усик Г.І.
  17. Постанова Іменем України 18 квітня 2018 року м. Київ справа N 318/2289/15-ц провадження N 61-6871 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г.І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Олійник А.С., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", відповідачі - ОСОБА_4 розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2017 року у складі судді Комишні Н.І. та рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кримської О.М., ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність предмета іпотеки. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 75 900,00 доларів США на термін до 05 вересня 2018 року. З метою забезпечення належного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за зазначеним кредитним договором, 05 вересня 2008 року між сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок загальною площею 134,2 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,0600 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за цією ж адресою. В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у разі порушення кредитних зобов'язань. 25 травня 2012 року первісний кредитор відступив ПАТ "Дельта банк" права вимоги за вказаними правочинами. Внаслідок невиконання позичальником кредитного зобов'язання, у нього утворилася заборгованість, яка станом на 29 липня 2015 року становить 1 640 176 грн 47 коп. Посилаючись на наведене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за вищезазначеною адресою, шляхом визнання права власності на нерухоме майно за ПАТ "Дельта Банк". Заперечуючи проти позову, у грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ "Дельта Банк" про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором зарахуванням однорідних вимог. В обгрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що з 2012 року він здійснював погашення кредитної заборгованості за договором від 05 вересня 2008 року. 10 червня 2014 року між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_5 укладені договори банківського вкладу (депозиту): НОМЕР_2 на суму 443 653 грн 00 коп. та N 00004007685284 на суму 20 960, 00 доларів США. 26 січня 2015 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір відступлення права вимоги за вищезазначеними договорами банківських вкладів, відповідно до якого до нього перейшли права первісного кредитора ОСОБА_5 до ПАТ "Дельта Банк" за депозитними вкладами у розмірі 443 653 грн 00 коп. та 20 960, 00 доларів США. Ураховуючи наведене, просив визнати припиненими з 28 січня 2015 року зобов'язання ОСОБА_4 перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 05 вересня 2008 року, шляхом зарахування його зустрічних однорідних вимог до ПАТ "Дельта Банк" за договорами банківських вкладів від 10 червня 2014 року; у зв'язку з припиненням основного зобов'язання визнати припиненою іпотеку житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року позов ПАТ "Дельта Банк" та зустрічний позов ОСОБА_4 об'єднано в одне провадження. Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2017 року у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненими з 28 січня 2015 року зобов'язання ОСОБА_4 перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 05 вересня 2008 року, зарахуванням зустрічних однорідних вимог ОСОБА_4 до ПАТ "Дельта Банк" за договорами банківських вкладів від 10 червня 2014 року; у зв'язку з припиненням основного зобов'язання визнано припиненою іпотеку житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Набережна, 98, с. Іванівка, Кам'янсько-Дніпровський район, Запорізька область. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк", суд першої інстанції вважав, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки є положення пункту 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки іпотекодавець надав в іпотеку банку житловий будинок загальною площею 134,2 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку на якій він розташований, який використовується як місце постійного проживання майнового поручителя, доказів про те, що в нього у власності знаходиться інше нерухоме майно, немає. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено частково. Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність відмовлено з інших підстав. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ "Дельта Банк" про визнання припиненим зобов'язання та зарахування зустрічних однорідних вимог відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині підстав відмови у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачем обрано спосіб судового захисту, який не передбачений законом, оскільки задоволення вимог шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", є способом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 11 квітня 2017 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року в частин відмови у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що пункт 12.3.1 договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до останнього права власності на предмет іпотеки. Застереження, за своєю правовою природою вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, і є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Наявність договору або застереження у договорі про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. Також поза увагою апеляційного суду залишися доводи представника позивача про те, що ПАТ "Дельта Банк" позбавлений можливості здійснити реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, оскільки для цього необхідно копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі. З урахуванням наведеного вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем можливе як за допомогою позасудового врегулювання, так і в судовому порядку. Рішення судів в частині вирішення зустрічних позовних вимог не оскаржуються, а тому у касаційному порядку в цій частині не переглядаються (стаття 400 ЦПК України). Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що уразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судами установлено, що договором іпотеки від 05 вересня 2008 року передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема за рішенням суду та позасудові, у тому числі, відповідно до пункту 12.3.1 договору задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Разом з тим, стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем н підставі рішення суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі. Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-1851цс15. Підстав для відступу від зазначеного правого висновку не убачала і Велика Палата Верховного Суду, зазначивши у постанові від 21 березня 2018 року у справі N 760/14438/15-ц про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Усик Г.І. Кузнєцов В.О. Олійник А.С.
  18. Державний герб України КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1 Справа № 488/4202/16-ц Провадження № 2/488/534/17 р. РІШЕННЯ Іменем України 22.09.2017 року м. Миколаїв Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Лазаревої Г.М.., при секретарі Сидоровій Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2016 року ОСОБА_2 (далі по тексту позивач, іпотекодавець, ОСОБА_2І.) звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (далі по тексту відповідач, П/Н ЧМНО ОСОБА_3А.), третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк». Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.01.2007 між нею та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є третя особа, було укладено Кредитний договір №5МФ/2007 (далі по тексту Кредитний договір), в забезпечення виконання якого між тими ж сторонами було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач надала в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк» нерухоме майно, а саме: житловий будинок №26 по провулку Колективному у м. Миколаєві, що належить їй на праві власності. У 2016 році позивачу випадково стало відомо, що право власності на іпотечне майно було перереєстровано відповідачем за ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки: реєстрація права власності на будинок та земельну ділянку за ПАТ КБ «ПриватБанк» була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку»; право власності на будинок та земельну ділянку було набуто ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла; у відповідача було відсутнє право здійснення реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» без вчинення нотаріальної дії з майном; відповідач не мав права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки, не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку». Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити. Відповідач до суду не зявився, причини неявки невідомі. Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2, просив відмовити. У свої письмових запереченнях послався на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з тих підстав, що застереження в іпотечному договорі повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є правовою підставою для реєстрації права власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на іпотечне майно. Крім того, вважає, що не заслуговують на увагу посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки, іпотечне майно не є єдиною власністю та єдиним місцем проживання позивача. Водночас, вважає, що письмові вимоги направлялися ОСОБА_2, що підтверджується копією рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.03.2013 про звернення стягнення на предмет іпотеки та копією рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.02.2015 про виселення. Вислухавши пояснення представників позивача, представника ПАТ КБ «ПриватБанк», дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК України), суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. За приписами ст.ст. 10, 11 ЦПК України, суд вирішує справи на засадах змагальності, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених позовних вимог, на підставі поданих ними доказів. Відповідно до п. 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року №3, якщо орган державної влади та/або орган місцевого самоврядування (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору (наприклад, надання згоди іншому співвласнику житлового будинку на виконання переобладнання та перепланування), то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК. Позовні вимоги ОСОБА_2 виникли із цивільних правовідносин, спрямовані на захист цивільних прав позивача, а повноваження відповідача щодо здійснення реєстрації прав власності в даному випадку спрямовані на виникнення/припинення цивільних прав. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що даний спір є спором про цивільне право, розгляд якого має здійснюватися в порядку цивільного судочинства. Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2007 року між позивачем та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є третя особа, було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого позивач отримала кредитні кошти у розмірі 200000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28.01.2014. В забезпечення виконання зобовязань за Кредитним договором 30.01.2007 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач надала в іпотеку ЗАТ КБ «ПриватБанк» нерухоме майно, а саме: житловий будинок №26 по провулку Колективному, що належить їй на праві власності. Як вбачається з належним чином завіреної копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 02.11.2016, право власності на вищезазначений будинок та земельну ділянку, на якій розташований будинок, було зареєстровано за ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Реєстрація будинку була здійснена відповідачем 15.09.2016, запис про право власності №16458979, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 540, виданий 30.01.2007, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Реєстрація земельної ділянки була здійснена П/Н ЧМНО ОСОБА_3 19.09.2016, запис про право власності №16511619, підстава виникнення права власності: Договір іпотеки, серія і номер: 540, виданий 30.01.2007, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Як вбачається із зазначеної Інформаційної довідки, реєстрація права власності на предмет іпотеки відбулася на підставі Договору іпотеки. Дослідивши умови Договору іпотеки суд звертає увагу на положення п. 29 під назвою «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого: «29. Звернення стягнення на Предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: -переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобовязаний письмово повідомити Іпотекодавця; -продажу Предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця». Водночас, положення пункту 29 Договору іпотеки не є самостійною підставою для переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, оскільки, вказане положення Договору іпотеки не є застереженням в розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачає один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У частині 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки) вказано, що договір про задоволення вимог Іпотекодержателя може передбачати: передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право Іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент укладення Договору іпотеки), договір про задоволення вимог Іпотекодержателя, який передбачає передачу Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Отже, відповідно до Закону України «Про іпотеку», передача права власності на предмет іпотеки від Іпотекодавця до Іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобовязання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі №6-1851цс15 та від 14.09.2016 у справі № 6-1219 цс16, які з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судами України. Таким чином, неправомірними є дії відповідача в частині перереєстрації права власності іпотечного майна за ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки, між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладався окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, а положення Договору іпотеки під назвою «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» не передбачає перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а є лише передумовою для укладення сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Також, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 судом приймається до уваги той факт, що матеріали цивільної справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки, а відтак, нотаріусом не були дотримані положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Поряд з цим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 судом приймається до уваги те, що на момент вчинення відповідачем нотаріальної дії чинним був Закон України «Про Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»», відповідно до якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 250кв. метрів для житлового будинку. Дійсно, як вбачається з положень Кредитного договору ОСОБА_2 отримала грошові кошти у доларах США, тобто, кредит було надано ПАТ КБ «ПриватБанк» в іноземній валюті. Водночас, як вбачається з умов Іпотечного договору, житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться в м.Миколаєві по провулку Колективному, 26, загальною площею 179,56 кв.м., тобто, не перевищує 250 кв.метрів.Крім того, вказаний будинок є єдиним місцем проживання позивача, та у власності останньої не перебуває іншого нерухомого майна, що підтверджується належним чином завіреною Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта. Відповідно до зазначеної Інформаційної довідки, власником квартири №6 у будинку №4А на площі Катерининській у м. Одесі, є ОСОБА_5. Отже, твердження ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо наявності у ОСОБА_2 іншого житлового нерухомого майна, а саме: квартири №6, що знаходиться за адресою: м.Одеса, пл. Катерининська, 4А, спростовується матеріалами справи. Суд не приймає до уваги як належний та допустимий доказ долучену ПАТ КБ «Приват Банк» інформаційну довідку, яка сформована 05.07.2016 через веб-сайт ОСОБА_6, оскільки, така не прошита та не скріплена підписом особи, яка її сформувала; не зазначено, ким саме є особа, яка її сформувала, не надано повноважень цієї особи на вчинення таких дій. Крім того, суд звертає увагу на те, що така довідка датована 05.07.2016, а оскаржена позивачем нотаріальна дія щодо здійснення відповідачем реєстрації права власності на іпотечне майно здійснена 15.09.2016, тобто, за два місяці до перереєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Водночас, ч. 1 ст. 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Крім того, відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Тобто, ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до вимог Порядку №1127 мали бути надані відповідачу в установленому порядку письмова вимога про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником такої вимоги. Більше того, направлення такої вимоги передбачено п. 29 Договору іпотеки. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не було направлено, у звязку з чим і не було отримано останньою письмову вимогу про усунення порушень. З рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, що міститься в матеріалах справи, неможливо встановити, що саме направлялося позивачу, у вказаних повідомленнях не зазначено номер вихідного номеру листа, у звязку з чим неможливо ідентифікувати, чи направлялася позивачу письмова вимога. Крім того, суд не може прийняти як належний доказ зазначені рекомендовані повідомлення, оскільки, за ПАТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на будинок та земельну ділянку, тобто, відповідачем проводилися дії щодо реєстрації права власності на два обєкти нерухомого майна. Отже, зважаючи на це, ПАТ КБ «ПриватБанк» мало направити, а ОСОБА_2 мала отримати окремо, різними конвертами передбачену законом вимогу, зокрема повідомлення про намір кредитора реалізувати право власності на будинок та окремо повідомлення про намір кредитора реалізувати право власності на земельну ділянку. Водночас, всупереч зазначеному, ПАТ КБ «ПриватБанк» долучено повідомлення про намір реалізувати право власності на будинок та земельну ділянку одним листом, що є неприпустимим. Водночас, як вбачається з Правил надання поштового звязку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, під час відправлення реєстрованого поштового відправлення в обєктах поштового звязку наноситься один штриховий ідентифікатор. Такий самий штриховий ідентифікатор наноситься при прийманні поштового відправлення. На першому ідентифікатору перші пять цифр ідентифікують індекс поштового відправлення відправника, а на другому штриховому ідентифікаторі перші пять цифр ідентифікують індекс поштового відправлення адресата. При прийманні поштових відправлень штриховий ідентифікатор наклеюється під адресою відправника. Не дозволяється загинання наклейки штрихового коду з однієї на іншу сторону реєстрового поштового відправлення. Крім цього, не дозволяється нанесення на штриховий ідентифікатор відбитків календарних штемпелів та іншої службової інформації, яка може призвести до неможливості зчитування штрихового коду. Разом з тим, як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, всупереч зазначеному, на останньому наявний лише один штриховий ідентифікатор з індексом поштового відправлення відправника, однак, відсутній штриховий ідентифікатор з індексом поштового відправлення, який наклеюється при прийнятті поштового відправлення. Зважаючи на відсутність останнього, рекомендоване повідомлення ніяким чином не могло повернутися на поштове відділення відправника, та момент звернення до відповідача знаходитися у ПАТ КБ «ПриватБанк». Окрім зазначеного, суд звертає увагу на відсутність даних про відправлення поштового відправлення за штриховим ідентифікатором №5400128204322, як таких, що не зареєстровані в системі, що вбачається з витягу з офіційного сайту українського державного підприємства поштового звязку «Укрпошта». Не приймаються до уваги доводи представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що факт направлення письмових вимог встановлений судовими рішеннями, оскільки, такі рішення ухвалені значно раніше, ніж повідомлення, яке міститься в матеріалах справи (рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено 14.03.2013, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва про виселення ухвалено 10.02.2015, а в матеріалах справи містяться повідомлення, на яких зазначена дата направлення 15.07.2016). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог судом приймається до уваги постанова Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-357а14, відповідно до якої Верховний Суд України дійшов наступного висновку: наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Як вбачається з ухвали Приморського районного суд м. Одеси від 06.02.2015 про вжиття заходів забезпечення позову у справі №522/2435/15 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення боргу на житловий будинок №26 по провулку Колективному у м. Миколаєві накладено арешт. Вказана ухвала не скасована та була актуальною на момент прийняття відповідачем оскаржуваних рішень. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення є такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити. Визнати дії приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо проведення 15.09.2016 державної реєстрації права власності на будинок, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, провулок Колективний, 26, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» незаконними; Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер: 31452183 від 19.09.2016, згідно з яким 15.09.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №16458979 про державну реєстрацію права власності на будинок, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, провулок Колективний, будинок 26; реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 1030483948101, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на підставі - Договору іпотеки від 30.01.2007; Визнати дії приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо проведення 19.09.2016 державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, провулок Колективний, 26, кадастровий номер: 4810136600:11:002:0006, площею: 0,045га, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», незаконними; Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, індексний номер: 31504018 від 21.09.2016, згідно з яким 19.09.2016 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №16511619 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, провулок Колективний, 26, кадастровий номер: 4810136600:11:002:0006, площею: 0,045га, за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» на підставі - Договору іпотеки від 30.01.2007. Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Миколаївської області через Корабельний районний суд м. Миколаєва. Суддя: Г.М. Лазарева http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70173569
  19. УХВАЛА 29 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и л а : Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 23 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 за договором іпотеки від 1 березня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 13 січня 2012 року, визнавши за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд відмовив. Апеляційний суд м. Києва 7 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 червня 2017 року рішення апеляційного суду скасувала, залишила в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд України постановою від 13 вересня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року відмовив. 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року, посилаючись на те, що у зазначеній постанові містяться взаємовиключні висновки, що є незрозумілими для осіб, які брали участь у справі, в частині правових наслідків прийняття такого рішення. Зокрема, встановивши, що позивач обрав спосіб набуття права власності на предмет іпотеки згідно з пунктом 5.1 договору іпотеки, який відповідно до вимог статті 36 Закону України «Про іпотеку» віднесений до позасудового врегулювання спору, суд дійшов висновку про те, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку є порушенням норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку» та одночасно зробив висновок про те, що спір по суті вирішений правильно. Заслухавши пояснення представників ОСОБА_1, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що подана заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до статті 221 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Установлено, що постановою Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335, 376 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець визначив три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових – на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку») шляхом позасудового врегулювання спору. Разом з тим, Верховний Суд України зазначив, що хоч у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, правильно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань. З огляду на зазначене суд касаційної інстанції неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак правильно вирішив спір по суті, тому підстав для скасування судового рішення цього суду немає. Окрім цього, у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року міститься правовий висновок про те, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з положеннями частини третьої цієї статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження в іпотечному договорі є позасудовим способом врегулювання спору, передбаченим статтею 36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору у зазначеній справі використали саме такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, правові наслідки якого визначаються положеннями частини четвертої цієї статті, в силу якої після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними. Отже, за своїм змістом постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року відповідає вимогам статті 3605 ЦПК України. З урахуванням наведеного, відсутні правові підстави для роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року. Керуючись статтями 221, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз’яснення постанови Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року відмовити. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Ухвала від 29 листопада 2017 року № 6-1446цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/88A4A66D0F8F09CFC22581F60050BF83
  20. Всем доброго времени суток. Не думал, что доберутся даже до меня однако: был у меня лет 5 назад беззалоговий кредит по карточке. Карточку "сьел" банкомат, денег я там не брал, инкассация не ехала. Короче было масса мороки и я благополучно забыл о сем моменте. Но вот начали звонить какие-то клоуны, представлялись с "Европейской агенции по возврату долгов". Так как я их вообще не знаю и знать не хочу - то не вдаваясь в суть чего они там несут, они были благополучно посланы. Номера в черный список. Клоуны звонили дней 10. Потом пришла смс, мол заплатите хоть часть и все простим у нас акция. Решил проверить что это вообще за бедлам. И "путем несложных манипуляций" с открытыми источниками выяснилось, что собственник этой конторы ( через офшор разумеется) небезызвестный господин Тыгипко, который Сергей.Дабы не быть голословным прилагаю файл там все данные. Вот я подумал: днепропетровским что денег мало и ему конкретно, что они уже таким образом людей достают? Квартира, домина, банк - себе и внукам хватит. Зачем они таким занимаются? По отзывам достают людей за непонятно какие вообще обязательства. Опять одни паны, а других доить.... Даже дело не в конкретных клоунах, которые звонят. Ведь кто-то запустил эту "схему" значить одним выгодно, а еще кто-то не замечает. Ну и к вопросу как с этим бороться.Поехать им скат в офисе поджечь для профилактики или для огласки, вот тут подумал про огласку. Они создают видимость легальности, солидности. А специалисты слабые, платят мало. Решил сделать им огласку. Для этого: - поисковик сейчас наиболее популярный гугл. Сделал им сайт на его платформе http://eadr.business.site подвязал его под карты, тегов наделал, ссылок связанных. Пусть теперь вот это в поисковике высвечивается. Интересно поможет? Думал им Петю на почту отправить, но сомневаюсь.
  21. Державний герб України н\п 2/490/3732/2017 Справа № 490/1232/17 Центральний районний суд м. Миколаєва __________________________________________________________ РІШЕННЯ Іменем України 19 вересня 2017 р. Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Кваші С.О., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» , треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2017 р. позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що між нею та ПАТ «КБ Приватбанк, було укладено кредитний договір № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року. 30 січян 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитом між Банком та ОСОБА_1М, та ОСОБА_3 укладено договори поруки . 21 липня 2015 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис № 3734 про стягнення на користь Банку грошових коштів на суму 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за вказаним кредитним договором, а саме з яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США, та витрати , повязані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн - про що позивачу стало відомо при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження в липні 2016 року. Однак на час вчинення цього напису , по-перше, зобовязання ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором є припиненим , оскільки кредитором задволено свої вимоги за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку ; по-друге, у документах,на підставі яких вчинявся виконавчий напис були відсутні докази , що сума заборгованості є безспірною; по-третє, боржником та поручителями не було отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобовязання, тому вчинення виконавчог напису було передчасним; стягнення з позмвача плати за вчинення виконавчого напиису суперечить вимогам ч.11 ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, в останнє судове засідання надав заяву про проведення засідання у його відсутність, просив про задоволення позову в повному обсязі.. Представник відповідача ПАТ «КБ ПриватБанк» заперечував проти задоволення позову, оскільки виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з дотриманням норм чинного законодавства та є законним, в останнє судове засідання не зявився з причин, визнаних судом неповажними. Приватний нотаріус в судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю та письмові пояснення, в яких зазначала про дотримання нею вимог законодавства при винення опорюваного виконавчого напису. Всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. 29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 5МФ\2007, згідно з умовами якого відповідач надав позивачеві грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 200 000,00 доларів США на строк до 28 січня 2014 року зі сплатою 13% процентів за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язання за даним договором між позивачем та відповідачем 30 січня 2007 року було укладено договір іпотеки згідно з умовами якого позивачка передала Банку належний їй на праві власності житловий будинок № 26 по пров. Колективному в м.Миколаєві . У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним зобов'язанням, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.03.2013 року задоволено позов ПАТ «КБ ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору в розмірі 252 658,32 долари США, з яких: 144715,68 доларів США поточної заборгованості по кредиту; 74772,72 доларів США заборгованості по процентам, 33169,92 долари США пені; а також судових витрат шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем . Як слідує з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15 вересня 2016 року на підставі вищезазначеного договору іпотеки , приватним нотаріусом Чернігівського МНО ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку по пров.Колективному в м.Миколаєві, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1, за ПАТ КБ Приватбанк Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи, наданої на запит суду приватним нотаріусом ОСОБА_4, 21 липня 2015 року до приватного нотаріуса надійшла заява від ПАТ КБ Приватбанк про вчинення виконавчого напису на загальну суму заборгованості за кредтним договром № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року 8 957 653,01 гривні (еквівалент за курсом НБУ 435 872,13 доларів США) з ОСОБА_1 , яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США.В додатках додано саму кредитну угоду, розрахунок заборгованості де зазначено, що строк, за який проводиться стягнення є вісім років , три місяці та 15 днів, а саме з 29.01.2007 року по 14.05.2015 року, а також докази відправлення 15 липня 2015 року письмової вимоги про усунення порушень лише боржникові ( а не також і поручителям) ОСОБА_1 щодо повернення і сплати в повному обсязі вказаної заборгованості за кредитом в строк протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення письмової вимоги. Жодних доказів отримання боржником цієї вимоги матеріали нотаріальної справи не містять , не кажучи вже про те, що саме формулювання вимоги про усунення порушення протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення ( тобто взагалі незважаючи на отримання цієї вимоги боржником, і навіть на звичайний поштопробіг з м.Дніпропетровськ до м.Миколаєва та м.Одеси) письмової вимоги суперечить загальним принципам як взагалі зобов'язального права в Україні, так і у галузі захисту прав споживачів. Так, згідно зіст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. ст.1046,1048 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобовязанняце правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормоюст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.610,611 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це тягне за собою передбачені законом або договором правові наслідки, зокрема, припинення зобов*язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин сторін , сума боргу не була сплачені, отже наявність кредитних зобовязань була чинною. Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 14.03.2013 року (набуло законної сили 23.05.2013 року) визначена сума заборогованості за вищевказаним кредитним договором, більш того на час розгляду справи в суді Банком використане процедура позасудового стягнення на предмет іпотеки та задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття прав власності на предмет іпотеки. При цьому жодних даних , про вартість іпотечного майна та яким чином відбулося погашення ( повне або часткове) заборгованості за кредитним договором суду не надано . Відповідно до п. 3 глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, існувало рішення суду про стягнення заборгованості , в подальшому банк звернув стягнення на іпотечне майно в позасудовову порядку при наявності рішення суду про звернення стягнення на це ж майно, - спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника. Така позиція повністю узгоджується з Правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-141цс14, та з Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015року у справі № 6-27цс15, що є відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судом першої інстанції при розгляді справ у подібних правовідносинах. Судам розяснено, що право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. На момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.При цьому, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості. Верховий суд України вказав, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Поряд з цим, Суд зауважив, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (постанова ВСУ від 05.07.2017 у справі№ 6-887цс17). Таким чином суд вважає, що наведене є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, через спростування висновку відповідача про безспірність заборгованості позичальника-боржника. На підставі ст. 88 ЦПК України у зв'язку з задоволенням позову підлягає стягненню на користь позивача і судові витрати з відповідача. Враховуючи наведене, оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупність, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню. Керуючись ст. 10, 59, 60, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд ВИРІШИВ : Позов ОСОБА_1 задовольнити . Визнати таким , що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 21 липня 2015 року реєстровий номер № 3734, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів у сумі 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за кредитним договором № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року , укладеним між нею та ПАТ КБ Приватбанк. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПАТ «КБ ПриватБанк» 640 грн. судового збору. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя Гуденко О.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69703638
  22. Здравствуйте, ребята очень нужна помощь от опытных людей!!! Мне 21 год зовут Алексей У меня возникла проблема с кредитами в двух МФО . (МаниВео и Швидко Грощи) В Швидко Грощи брал 2500 ( сумма процентов 700 грн на 14 дней) МаниВео брал давно 2000 (500 в месяц проценты для пролонгации) Швидко Грощи платил исправно как и МаниВео случилась проблема , срочно понадобились деньги на семейную проблему в итоге ввошел в просрочку , Швидко Грощи на данный момент 2500 тело кредита, 700% и штраф 1250! Эсли до конца недели не оплачу говорит будет взыскания долга либо у меня либо у 3 лица которого указал я в качестве человека который подтверждает мою работоспособность! В МаниВео другая ситуация , пришло письмо на данный момент не могу сфотать , так вот передали мой договор Профит Капиталу фактор спустя 3 месяца и уже насчитано 8300 было... Я потребовал скинуть подтверждения того что действительно передали мне скинули на майл. И мы сошлись на реструктуризации. На 6 месяцев по 1300 с мелочью, я не смогу но другого варианта небыло , на данный момент у меня 7000 грн. И осталось 3 месяца но приходят СМС что мое имущество которого у меня нету стоит на аукционе. Если я не могу оплатить данные кредиты что мне делать? Как мне быть? Названивает с ШГ 3 лицу (девушке) пугают угрожают что опишут имущество, что мне с этим делать?