Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'жкх'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Искать результаты в...

Искать результаты, которые...


Дата создания

  • Начать

    Конец


Последнее обновление

  • Начать

    Конец


Фильтр по количеству...

Зарегистрирован

  • Начать

    Конец


Группа


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Найдено 15 результатов

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2018 року м. Київ Справа N 214/2435/17 Провадження N 14-347цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, відповідач - Публічне акціонерне товариство "Криворіжгаз" (далі - ПАТ "Криворіжгаз"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_27 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів Барильської А.П., Бондар Я.М., Зубакової В.П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 до ПАТ "Криворіжгаз" про визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників, зобов'язання вчинити певні дії, та УСТАНОВИЛА: У квітні 2017 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, у якому після уточнення позовних вимог просили: визнати за ними право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз"; визнати, що ПАТ "Криворіжгаз" зобов'язане за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в їхніх квартирах індивідуальних газових лічильників як побутовим споживачам; визнати, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України від 16 червня 2011 року N 3533-VI "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" (далі - Закон N 3533-VI). Позов мотивовано тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2500 між ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, та ПАТ "Криворіжгаз" укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам. Відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що права та обов'язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов'язки. Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов'язки споживача" та розділом VI "Права і обов'язки постачальника". Зміст Типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року N 2500 передбачає, що права та обов'язки для всіх споживачів є ідентичними. Згідно з пунктом 2.1 цього договору ПАТ "Криворіжгаз" взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Сумлінно виконуючи всі умови вказаного Типового договору, споживачі регулярно оплачували послуги за договором у терміни, визначені в рахунках. Жодної заборгованості перед ПАТ "Криворіжгаз" вони не мають. Цей факт підтверджують розрахунковими квитанціями. У квітні 2017 року споживачі будинку АДРЕСА_1 провели загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу до ПАТ "Криворіжгаз" із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ "Криворіжгаз" на підставі статті 6 Закону N 3533-VI. Листом ПАТ "Криворіжгаз" від 27 квітня 2017 року N Кд 02.3.2-ЛВ-7688-0417 споживачів повідомлено, що не передбачено фінансування робіт із встановлення індивідуальних лічильників газу в кожній квартирі будинку АДРЕСА_1 та запропоновано врегулювати з ПАТ "Криворіжгаз" відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, шляхом укладення відповідного договору. Проте позивачі вважають таку позицію ПАТ "Криворіжгаз" неправомірною, оскільки побутовим споживачам відмовлено в забезпеченні та встановленні індивідуальних газових лічильників за рахунок ПАТ "Криворіжгаз". Вважають, що забезпечити комерційний облік природного газу кожному споживачу будинку АДРЕСА_1 зобов'язане газорозподільне підприємство - ПАТ "Криворіжгаз" у термін до 01 січня 2018 року. ПАТ "Криворіжгаз" є суб'єктом господарювання, що здійснює розподіл природного газу на території Саксаганського району м. Кривого Рогу. Згідно зі структурою тарифу для споживачів на послуги розподілу природного газу ПАТ "Криворіжгаз" у період з 2011 року до теперішнього часу закладається встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено статтею 3 Закону N 3533-VI, де визначено, що фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, тобто покладено на ПАТ "Криворіжгаз". Відповідач заперечував проти задоволення позову. Зазначав, що права позивачів, які здійснюють оплату за природний газ згідно з нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України, та які не забезпечені лічильником газу, не порушені та після 01 січня 2018 року також не будуть порушені, оскільки у разі невстановлення лічильника газу з вини Оператора ГРМ такий споживач не може бути відключений, а нарахування відповідно залишаться на рівні, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року N 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" (далі - постанова КМУ N 203). Пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку шляхом укладення відповідного договору була здійснена відповідачем на виконання вимог Закону N 3533-VI в частині своєчасного забезпечення населення споживачів газовими лічильниками, а отже, вона жодним чином не суперечить йому. Обов'язок забезпечення саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом N 3533-VI, ні умовами Типового договору, укладеного з позивачами. Вважає вимоги позивачів визнати, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору такими, що суперечать положенням статті 6 Закону N 3533-VI, у порядку захисту прав споживачів не відповідають способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ЦК України, а також Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII). Позивачі не обґрунтували своїх вимог та не вказали, які саме норми матеріального права порушено. Крім того, твердження позивачів про сплату ними в повному обсязі за встановлення індивідуального лічильника згідно із структурою тарифу є необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам справи. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року (у складі судді Прасолова В.М.) позов задоволено. Визнано за позивачами, які проживають за адресою: АДРЕСА_1, право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз". Визнано, що ПАТ "Криворіжгаз" відповідно до статті 6 Закону N 3533-VI зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення у квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам: ОСОБА_3 (АДРЕСА_2), ОСОБА_4 (АДРЕСА_3), ОСОБА_5 (АДРЕСА_4), ОСОБА_6 (АДРЕСА_5), ОСОБА_7 (АДРЕСА_6), ОСОБА_8 (АДРЕСА_7), ОСОБА_9 (АДРЕСА_8), ОСОБА_10 (АДРЕСА_9), ОСОБА_11 (АДРЕСА_10), ОСОБА_12 (АДРЕСА_11), ОСОБА_13 (АДРЕСА_12), ОСОБА_14 (АДРЕСА_13), ОСОБА_15 (АДРЕСА_14), ОСОБА_16 (АДРЕСА_15), ОСОБА_17 (АДРЕСА_16), ОСОБА_18 (АДРЕСА_17), ОСОБА_19 (АДРЕСА_18), ОСОБА_20 (АДРЕСА_19), ОСОБА_21 (АДРЕСА_20), ОСОБА_22 (АДРЕСА_21), ОСОБА_23 (АДРЕСА_22), ОСОБА_24 (АДРЕСА_23), ОСОБА_25 (АДРЕСА_24), ОСОБА_26 (АДРЕСА_25), ОСОБА_27 (АДРЕСА_26), ОСОБА_28 (АДРЕСА_27), ОСОБА_29 (АДРЕСА_28), ОСОБА_30 (АДРЕСА_29), ОСОБА_31 (АДРЕСА_30), ОСОБА_32 (АДРЕСА_31), ОСОБА_33 (АДРЕСА_32), ОСОБА_34 (АДРЕСА_33), ОСОБА_35 (АДРЕСА_34), ОСОБА_36 (АДРЕСА_35), ОСОБА_37 (АДРЕСА_36), ОСОБА_38 (АДРЕСА_37), ОСОБА_39 (АДРЕСА_38), ОСОБА_40 (АДРЕСА_39), ОСОБА_41 (АДРЕСА_40), ОСОБА_42 (АДРЕСА_41), ОСОБА_43 (АДРЕСА_42), ОСОБА_44 (АДРЕСА_43), ОСОБА_45 (АДРЕСА_44), ОСОБА_46 (АДРЕСА_45), ОСОБА_47 (АДРЕСА_46), ОСОБА_48 (АДРЕСА_47). Визнано, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин зі встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладення відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону N 3533-VI. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені належними доказами, наявні правові підстави, передбачені у тому числі й статтею 6 Закону N 3533-VI, для їх задоволення. Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, тому він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники споживачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. Обраний позивачами спосіб захисту їхніх прав відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України, оскільки способом захисту права є: визнання права; припинення дії, яка порушує право. На переконання суду, встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який спожито, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість, а також буде відповідати державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги з газопостачання. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до Кодексу газорозподільних систем (далі? Кодекс ГРС) за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу, може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. При цьому балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. Обов'язок забезпечення відповідачем саме індивідуальними лічильниками газу не передбачений ні Законом N 3533-VI, ні Кодексом ГРС, ні умовами Типового договору, укладеного з позивачами. У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2018 року, ОСОБА_27 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Наведені в касаційній скарзі доводи Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки апеляційного суду суперечать розпорядженню Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року N 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу", яким із метою забезпечення повного комерційного (приладового) обліку природного газу в побуті відповідно до вимог Закону N 3533-VI суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов'язано вжити заходів до оснащення в повному обсязі квартир і приватних будинків, у яких проживає населення, лічильниками газу: до 01 січня 2016 року, якщо природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі; до 01 січня 2018 року, якщо природний газ використовується тільки для приготування їжі. Крім того, представником позивачів апеляційному суду було надано докази підтвердження факту дискримінації ПАТ "Криворіжгаз" побутових споживачів природного газу стосовно інших споживачів природного газу, яким вже були встановлені індивідуальні газові лічильники. Посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа становить значний суспільний інтерес, оскільки станом на дату подачі касаційної скарги загальна кількість позивачів складає 3 тис. осіб із аналогічним предметом позову. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду. У лютому 2018 року ПАТ "Криворіжгаз" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_27, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду без змін, вказуючи на його законність та обґрунтованість. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на наявність висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених у раніше ухваленому рішенні у справі господарської юрисдикції, - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 лютого 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (далі - ПАТ "Запоріжгаз") до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Будівельник-21" про укладення договору про зняття показань будинкового вузла обліку природного газу та лічильників газу, монтажу та здійснення експлуатації будинкового вузла обліку у редакції, запропонованій ПАТ "Запоріжгаз", якою касаційну скаргу ПАТ "Запоріжгаз" залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2017 року у справі N 908/1312/17 - без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у вказаній справі дійшов висновку, що зі змісту статті 6 Закону N 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями за власний рахунок лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді таких приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважив, що господарські суди зробили правильний висновок, що стаття 6 Закону N 3533-VI визначає обов'язок позивача (ПАТ "Запоріжгаз") встановити за власний рахунок саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку відповідача. При цьому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що стаття 6 Закону N 3533-VIпередбачає існування обов'язку встановлення індивідуального лічильника газу, але не передбачає обов'язку суб'єкта господарювання здійснити таке встановлення лише за власний рахунок. Відповідно до частини 1 статті 3 N 3533-VІфінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Вирішення цих правових питань з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, містить виключну правову проблему для забезпечення передбачуваності судової практики, сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, що позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49 проживають у будинку АДРЕСА_1, та є споживачами з отримання природного газу за вказаною адресою. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16 квітня 2015 року N 1274 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ "Криворіжгаз" видано ліцензію на господарську діяльність з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву "Інгулець" Інгулецького району в м. Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ "Криворіжгаз". Відповідач протягом 2011-2017 років постачав природний газ позивачам, які регулярно оплачували рахунки за надані послуги з газопостачання. 06 жовтня 2016 року Виконком Криворізької міськради Дніпропетровської області повідомив Верховну Раду України, що мешканці міста відмовляються від встановлення приладів газу на весь багатоквартирний будинок, вимагають соціальної справедливості, адже багатьом мешканцям міста вже встановлені індивідуальні лічильники газу за рахунок складової тарифу. В цьому зверненні також зазначається, що ПАТ "Криворіжгаз" посилається на неможливість встановити лічильники до 01 січня 2018 року у зв'язку з відсутністю коштів. З аналогічними повідомленнями Виконком Криворізької міськради звертався до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. 11 жовтня 2016 року відповідач склав акт про відмову встановити загальнобудинковий лічильник газу, на підставі якого 13 жовтня 2016 року позивачам змінено режим нарахування природного газу. 31 жовтня 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, повідомила Криворізьку міськраду, що відповідач здійснює господарську діяльність з розподілу газу на території м. Кривого Рогу. Наприкінці березня 2017 року кожен з позивачів направив до ПАТ "Криворіжгаз" заяву з проханням встановити в квартирі безоплатно індивідуальний лічильник газу в строк один місяць з дня отримання заяви. У квітні 2017 року споживачі будинку АДРЕСА_1 провели загальні збори співвласників багатоквартирного будинку, на яких прийняли рішення щодо ініціювання звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до ПАТ "Криворіжгаз" із заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок ПАТ "Криворіжгаз" на підставі статті 6 Закону N 3533-VI. 03 квітня 2017 року позивачі звернулися до відповідача з приводу встановлення індивідуальних лічильників газу. На вказане звернення позивачів відповідач 24 квітня 2017 року надав відповідь, у якій зазначив, що не передбачено фінансування робіт зі встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі будинку АДРЕСА_1, та запропонував врегулювати з ПАТ "Криворіжгаз" відносини щодо встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів, шляхом укладення відповідного договору. 25 травня 2017 року відповідач скасував свій акт від 11 жовтня 2016 року та рішення від 13 жовтня 2017 року. Згідно з частиною першою статті 5 Закону N 1023-XII держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону N 1023-XII крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Як зазначено в преамбулі Закону України від 24 червня 2004 року N 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон N 1875-IV), який був чинним на час звернення позивачів до суду з цим позовом та розгляду справи в судах, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Відповідно до статті 1 Закону N 1875-IV уцьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; - засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; - норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; - споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі статтею 2 Закону N 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Як наведено у статті 3 Закону N 1875-IV, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 14 Закону N 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи. Згідно з частиною першою статті 19 Закону N 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону N 1875-IV виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у частині першій статті 30 Закону N 1875-IV, державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом N 3533-VI. Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. ПАТ "Криворіжгаз" є Оператором ГРМ. Відповідно до частини першої статті 3 Закону N 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями статті 6 Закону N 3533-VI та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року N 259-р "Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу", газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року N 2260-VIII, - тільки для приготування їжі - з 01 січня 2021 року.) Установлено, що позивачі є споживачами природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: "споживач" - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України "Про ринок природного газу" та Кодексі ГРС. Суд установив, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ. Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV "Ціна, порядок обліку та оплати природного газу", розділом V "Права та обов'язки споживача" та розділом VI "Права і обов'язки постачальника". Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ "Криворіжгаз" взяло на себе зобов'язання постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов'язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугвід 28 грудня 2011 року N 150 "Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу" (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу. Згідно з додатком N 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн. а згідно з додатком N 1 до постанови від 27 вересня 2016 року N 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону N 3533-VI забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, адже зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб відбулася після ухвалення судового рішення. Доводи представника відповідача, що оплачена позивачами сума на встановлення лічильників не відповідає дійсній вартості таких лічильників, суд обґрунтовано вважав такими, що не звільняють ПАТ "Криворіжгаз" від обов'язку встановити лічильники, зважаючи, що тарифи формуються уповноваженим органом і споживачі природного газу позбавлені можливості впливати на прийняте рішення щодо визначення тарифу та його складових. Доводи представника відповідача, що Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджено розрахунок доцільності встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ "Криворіжгаз" на 2016-2025 роки, у якому встановлення будинкового вузла обліку газу за адресою: вул. Володимира Великого, 42, м. Кривий Ріг визнано доцільним, суд обґрунтовано вважав такими, що не звільняють його від обов'язку встановити індивідуальні лічильники позивачам. Зважаючи, що позивачі виконували обов'язок щодо сплати отриманих послуг, у тариф яких включено і вартість та роботи зі встановлення індивідуальних лічильників газу населенню, частково такі роботи відповідачем було здійснено, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вимоги статті 6 Закону N 3533-VI мають вищу юридичну силу, ніж рішення Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Ці вимоги зобов'язують відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року. Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону N 1023-XII, статті 2 Закону N 1875-IV волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним. Свій висновок по суті вирішеного спору суд правомірно обґрунтував тим, що задоволення вимог позивачів буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачам індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об'єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість. Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону N 3533-VI, згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб'єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов'язку на споживачів є неправомірним. Разом з тим, як установив суд, відповідач не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого бюджету. У відповіді від 24 квітня 2017 року ПАТ "Криворіжгаз" запропонував позивачам укласти договір для встановлення у їхніх квартирах лічильників газу, проте, як правильно вважав суд першої інстанції, ця пропозиція не ґрунтується на вимогах закону. Обраний позивачами спосіб захисту суд обґрунтовано вважав таким, що відповідає вимогам статті 16 ЦК України. Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій; нині - стаття 5 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року). Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria"), заява N 1365/07; пункт 170 рішення у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11). У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France"), заява N 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява " N 20372/11). Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилився в застосуванні норм матеріального та процесуального закону, неправильно вирішив спір, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи та залишив поза увагою принципи й завдання цивільного судочинства. Разом з тим ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У справі "Сєрков проти України" (заява N 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року) ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції (пункт 33 рішення). Ведучи мову про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (пункт 54 рішення від 09 листопада 1999 року у справі "Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки" (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява N 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (пункт 109 рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява N 33202/96). Коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується. Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці (пункт 65 рішення від 17 лютого 2004 року у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland), заява N 44158/98). У цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (пункти 29-30 рішення від 24 березня 2009 року у справі "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява N 21911/03; пункти 34-37 рішення від 02 листопада 2010 року у справі "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява N 38155/02). Вирішуючи правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду робить такі висновки. Зі змісту статті 6 Закону N 3533-VI вбачається обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону N 3533-VI визначає обов'язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону N 3533-VI зобов'язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2018 року, так як розгляд справи по суті завершився до внесення змін щодо строку встановлення лічильників таким споживачам. Законним, обґрунтованим та справедливим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову, а саме: визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок ПАТ "Криворіжгаз"; визнання, що ПАТ "Криворіжгаз" відповідно до статті 6 Закону N 3533-VI зобов'язано за свій рахунок у термін до 01 січня 2018 року здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам - позивачам; визнання, що пропозиція ПАТ "Криворіжгаз" щодо врегулювання відносин із встановлення вузла обліку природного газу, зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку газу шляхом укладання відповідного договору є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону N 3533-VI. На переконання Великої Палати Верховного Суду, можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання. Відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з цього важливого питання, що призвело до його суперечливого тлумачення судами, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону". Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з матеріалами справи заявниця ОСОБА_27 не понесла витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_27 задовольнити. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2017 року скасувати, рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
  2. Уж не знаю правдива ли эта информация, но с такими "новостями" скоро придётся на Форуме сайта "Антирейд" создавать отдельную тему типа "Антикомуналка" Рада прийняла шокуючий закон, тепер влада має право конфіскувати у вас все… 25 жовтня 2018 р. 20:18 Читати всім і поширювати негайно! Ваше майно може стати державним: новий закон дозволив відбирати у українців житло Україні продовжує накопичуватися борг за комунальні послуги через їх постійне подорожчання, з яким не можуть впоратися більшість громадян Рахунки за комуналку не закриті у кожної п’ятої квартири в типовій багатоповерхівці, і навіть українці з високим достатком не поспішають розрахуватися за послуги. При цьому половина з них просто накопичує борги за послуги, а інша переходить в режим суворої економії, щоб якось справитися з платежами. І ось українці, які не можуть впоратися з тиском сум у платіжках, постали перед новою загрозою. Тепер у боржників за рішенням суду можуть заарештувати будь-яке майно. А якщо сума боргу перевищує розмір десяти мінімальних зарплат, виконавча служба має право в рахунок боргу продати на аукціоні єдине житло боржника, за яке той не в змозі платити. Юристи пояснюють, що в Україні діє спрощена система стягнення боргів. Будь-який ЖЕК може подати в суд на боржника, після чого рішення буде винесено протягом трьох днів. Судовий наказ про стягнення майна видається без судового засідання і без виклику сторін. Тобто боржник, у якого, наприклад, збираються заарештувати машину, дізнається про це тільки після того, як в будинок нагрянуть судові пристави. В принципі, після арешту майна ще є час для погашення заборгованості. А ось якщо за комуналку все-таки не вдалося розрахуватися, то арештоване майно піде з молотка на сайті СЕТАМ. Купити там можна заарештовані телевізори, пилососи, мікрохвильові печі, колонки та інше майно. На аукціони навіть виставлені квартири, куплені в іпотеку. Єдиний шанс для українців, щоб врятувати свою нерухомість – це реструктуризація боргу, адже постачальники послуг теж не зацікавлені завалювати себе судовими позовами. Юристи радять реструктуризувати борги, адже стягнути суму зможуть тільки за останні три роки. Також пропонують оформляти субсидію і розстрочку платежів за опалення, яка розтягнеться на цілий рік, а не тільки на опалювальний сезон. Найнеправильніше в цій ситуації – чекати, коли в будинок постукають працівники виконавчої служби.Більше тут: https://willbeua.com/news/rada-priiniala-shokuiuchii-zakon-teper-vlada-maie-pravo-konfiskuvati-u-vas-vse_7963/?fbclid=IwAR2o5BR88JZyx2phpvg9LMtjBPG6lUZnAF0OAyGUQv0viKn4Sa4fRmty5Yw
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2018 року м. Київ Справа N 916/782/17 Провадження N 12-116гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючий суддя-доповідач Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Салівонського С.П., учасники справи: позивач - не з'явився, відповідачі - не з'явилися, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_6 - не з'явився, розглянула в судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року (судді: Будішевська Л.О. - головуючий, Мишкіна М.А., Таран С.В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 5 вересня 2017 року (суддя Смелянець Г.Є.) у справі N 916/782/17 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім Успенська 17", Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення установчих зборів та скасування державної реєстрації та ВСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ 1.Короткий зміст позовних вимог 1.1. У квітні 2017 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Успенська 17" (далі - ОСББ "Успенська 17") звернулося до господарського суду з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім Успенська 17" (далі - ОСББ "Наш дім Успенська 17") та Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі Одеської філії Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень", Юридичного департаменту Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, в якому, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просило: - визнати недійсними рішення установчих зборів ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформлені протоколом установчих зборів від 19 липня 2016 року N 1; - скасувати державну реєстрацію ОСББ "Наш дім Успенська 17" (ідентифікаційний код юридичної особи 40690106) шляхом скасування запису від 26 липня 2016 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) за номером 1 556 102 0000 059384. 1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини третьої статті 4 Закону України від 29 листопада 2001 року N 2866-III "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон N 2866-III), якою встановлено, що в одному багатоквартирному буднику може бути створено тільки одне об'єднання. На переконання позивача, оскільки на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" вже було зареєстровано ОСББ "Успенська 17", то створення ще одного ОСББ у тому самому багатоквартирному будинку порушує права та законні інтереси ОСББ "Успенська 17". 1.3. Також позивач зазначає, що рішення про створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" прийнято за відсутністю кворуму, оскільки на відповідних зборах були присутні власники квартир та нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 409, 09 кв. м 2. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції 2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 5 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року, позовні вимоги ОСББ "Успенська 17" задовольнив повністю: - визнав недійсними рішення установчих зборів ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформлені протоколом від 19 липня 2016 року; - скасував державну реєстрацію ОСББ "Наш дім Успенська 17" шляхом скасування запису від 26 липня 2016 року за номером 1 556 102 0000 059384 у Реєстрі; - стягнув з ОСББ "Наш дім Успенська 17" на користь ОСББ "Успенська 17" витрати зі сплати судового збору в сумі 3 тис. 200 грн. 2.2. Суд установив, що на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" вже було створено ОСББ "Успенська 17", якому згідно з рішенням Одеської міської ради та за актом приймання-передачі переданий весь багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17, включаючи об'єкти нерухомості, які належать третім особам. На підставі частини третьої статті 4 Закону N 2866-III суд дійшов висновку про недійсність рішення установчих зборів щодо створення ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформленого протоколом від 19 липня 2016 року, оскільки в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання співвласників. При цьому суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування декількох багатоквартирних будинків по вул. Успенська, 17 у м. Одесі. 2.3. Оскільки рішення установчих зборів ОСББ "Наш дім Успенська 17", оформлені протоколом від 19 липня 2016 року, визнаються господарським судом недійсними, то і реєстраційний запис щодо державної реєстрації в Реєстрі підлягає скасуванню. 2.4. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та, крім того, зазначив, що спір у цій справі є спором щодо правомірності установчих документів юридичної особи та виник з організаційно-правових правовідносин у процесі управління господарською (некомерційною) діяльністю відповідача, а отже підвідомчий господарському суду. Позивач у цій справі - юридична особа, захищаючи своє порушене право, звернувся до господарського суду з позовом до юридичної особи ОСББ "Наш дім Успенська 17", що узгоджується з положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). 3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. 13 грудня 2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги, у яких просили скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 5 вересня 2017 року, які прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. 3.2. Скаржники стверджують про порушення правил підвідомчості спору господарським судам, невідповідність способу захисту прав та інтересів позивача вимогам чинного законодавства, неправильне застосування господарськими судами приписів статей 1, 12, пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки позивач у цій справі оскаржує не рішення юридичної особи, а рішення фізичних осіб щодо створення юридичної особи, тому такі вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. 3.3. Також скаржники зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 1, 6 Закону N 2866-III, статті 87, 385 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого, в рамках господарського судочинства, дійшли протиправного висновку щодо відсутності у ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 права на створення ОСББ "Наш дім Успенська 17". 3.4. Таким чином, на думку скаржників, має місце порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. 3.5. Крім того, ОСОБА_6 в своїй касаційній скарзі зазначив, що не був присутній на установчих зборах та не надавав своєї згоди на створення ОСББ "Успенська 17". На момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" він був власником квартири АДРЕСА_1 у будинку по вул. Успенській 17 у м. Одеса, яка, на його переконання, є окремою спорудою (житловим будинком) позначеною на технічній документації АДРЕСА_1 та не має жодних приміщень загального користування. Станом на день подання касаційної скарги ОСОБА_6 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 9 червня 2017 року НОМЕР_1 та технічним паспортом на будинок, а частина друга статті 385 ЦК України надає право власникам саме житлових, а не багатоквартирних житлових будинків, створювати об'єднання для належного обслуговування житлових будинків. 3.6. Обґрунтовуючи свої касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3 також посилаються на те, що вони є співвласниками нежилих приміщень першого поверху та окремого житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17, які є відокремленими будівлями, позначеними в технічному паспорті АДРЕСА_3 і АДРЕСА_2 відповідно, та які не мають жодних приміщень загального користування разом з іншими мешканцями за вказаною адресою. 4. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 4.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6; призначив їх розгляд у судовому засіданні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та встановив строк для подання відзиву на касаційні скарги до 17 квітня 2018 року. 4.2. Ухвалою від 24 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду справу N 916/782/17 разом з указаними касаційними скаргами передав на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України, згідно з якою справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 4.3. 8 травня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду надійшло клопотання ОСББ "Успенська 17" про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін. 4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року прийняла до розгляду справу N 916/782/17 (провадження N 12-116гс18) та призначила її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. 5. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5.1. Суди попередніх інстанцій установили, що 9 квітня 2016 року були проведені збори співвласників багатоквартирного будинку за адресою: вул. Успенська 17, м. Одеса, за результатами яких прийняте рішення, зокрема, про створення ОСББ "Успенська 17", а 11 квітня 2016 року здійснено його державну реєстрацію. 5.2. Відповідно до протоколу вказаних зборів від 10 квітня 2016 року N 1 загальна чисельність співвласників багатоквартирного будинку становить 47, загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень - 3 148, 84 кв. м 5.3. У зборах брали участь співвласники в кількості 24 особи з правом голосу, яким належать квартири та/або нежитлові приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 1928, 21 кв. м 5.4. У цих зборах також брали участь ОСОБА_5, ОСОБА_3, як співвласники квартири АДРЕСА_2 та нежилого приміщення АДРЕСА_3. 5.5. Відповідно до пункту 2.3 статуту ОСББ "Успенська 17", останнє не є прибутковою організацією й не має на меті одержання прибутку від здійснення власної господарської діяльності. 5.6. Рішенням загальних зборів учасників ОСББ "Успенська 17" від 27 квітня 2016 року будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 прийнято в управління вказаного ОСББ. 5.7. Відповідно до протоколу зборів від 27 квітня 2016 року N 4 загальна кількість співвласників багатоквартирного будинку становить 47 осіб, загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень - 3 148, 84 кв. м 5.8. У зборах брали участь співвласники в кількості 24 особи з правом голосу, яким належать квартири та/або нежитлові приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 2 147, 26 кв. м 5.9. Одеською міською радою 30 червня 2016 року прийнято рішення N 1036 -VII "Про надання дозволу ОСББ "Успенська 17" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 23214 га за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 для експлуатації та обслуговування багатоквартирного житлового будинку і споруд та прибудинкової території". 5.10. Згідно з технічним паспортом, виданим Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради (далі - КП "БТІ"), станом на 28 березня 2016 року багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 складається з літер "А", "Б", "В", "Д", "Е", "Ж", загальна площа його становить 3733, 2 кв. м, житлова площа 1371,1 кв. м, кількість квартир - 28, у тому числі квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5. 5.11. На підставі рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року N 882-VII "Про передачу багатоквартирних житлових будинків, що обліковуються на балансі комунальних підприємств житлово-комунального сервісу Одеської міської ради, в управління (на баланс) об'єднань співвласників багатоквартирних будинків" та акта приймання-передачі від 20 липня 2016 року на баланс ОСББ "Успенська 17" передано весь багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17. 5.12. Згідно з довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єкту нерухомого майна від 23 березня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності належить квартира АДРЕСА_2 загальною площею 237,99 кв. м (АДРЕСА_2) та нежилі приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 135,9 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17. 5.13. На підставі договору купівлі-продажу від 4 червня 2007 року ОСОБА_6 за вказаною адресою належить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 35, 2 кв. м, що позначена АДРЕСА_1 у технічній документації. 5.14. 19 липня 2016 року було проведено збори співвласників багатоквартирного будинку за адресою: вул. Успенська 17, м. Одеса, про що складений відповідний протокол, згідно з яким прийнято рішення, зокрема, про створення ОСББ "Наш дім Успенська 17", а 26 липня 2016 року здійснено його державну реєстрацію. 5.15. Відповідно до протоколу N 1 цих зборів загальна чисельність співвласників багатоквартирного будинку становить три особи, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_3, як власники квартири АДРЕСА_2 загальною площею 237,99 кв. м та нежитлового приміщення АДРЕСА_3 загальною площею 135,9 кв. м, а також ОСОБА_6, як власник квартири АДРЕСА_1 загальною площею 35,2 кв. м Загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку становить 409,09 кв. м 5.16. Відповідно до пункту 2.3 статуту ОСББ "Наш дім Успенська 17", останнє не є прибутковою організацією й не має на меті одержання прибутку від здійснення власної господарської діяльності. 5.17. Дослідивши рішення Одеської міської ради від 30 червня 2016 року N 882-VII, акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини на баланс ОСББ "Успенська 17" від 20 липня 2016 року, технічний паспорт КП БТІ від 28 березня 2016 року, довідку з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно від 23 березня 2016 року N 55767481, суди з'ясували, що на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 знаходиться один багатоквартирний житловий будинок, до складу якого входять об'єкти нерухомості третіх осіб та який на момент створення ОСББ "Наш дім Успенська 17" увесь був прийнятий на баланс зареєстрованого й діючого ОСББ "Успенська 17". 5.18. Будь-які докази існування декількох багатоквартирних будинків за вказаною адресою в матеріалах справи відсутні. 5.19. Суди попередніх інстанцій також установили, що в подальшому квартира АДРЕСА_2, співвласниками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як житловий будинок загальною площею 238 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, а квартира АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_6 - як житловий будинок загальною площею 35, 2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. 5.20. Однак реєстрація цих змін відбулася вже після створення ОСББ "Успенська 17" та ОСББ "Наш дім Успенська 17". 6. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду та застосоване нею законодавство 6.1. Відповідно до статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.2. Отже, до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, що є суб'єктами некомерційної господарської діяльності. 6.3. Аналогічні положення містить частина друга статті 4 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду), згідно з якою, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 6.4. За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність не господарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності не господарюючих суб'єктів. 6.5. У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 6.6. Згідно зі статтею 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону. 6.7. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом N 2866-III. 6.8. Статтею 1 цього Закону встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. 6.9. Відповідно до статті 4 Закону N 2866-III об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. 6.10. Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. 6.11. Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна. 6.12. Відповідно до пунктів 2.3 статутів ОСББ "Успенська 17" та ОСББ "Наш дім Успенська 17" вони не є прибутковими організаціями й не мають на меті одержання прибутку від здійснення власної господарської діяльності, тобто, позивач та відповідач є суб'єктами некомерційної господарської діяльності. 6.13. Визначаючи юрисдикцію, в якій належить розглядати спір у цій справі, суд враховує, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України від 2 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час звернення з позовом), згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу (у згаданій редакції), а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. 6.14. Тобто, за загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. 6.15. У справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом у зв'язку зі здійсненням ним, як суб'єктом некомерційної господарської діяльності функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних із діяльністю об'єднання до відповідача - юридичної особи, суб'єкта некомерційної господарської діяльності, який у здійсненні цих функцій перешкоджає. 6.16. Також відповідно до статті 57 ГК України рішення про утворення суб'єкта господарювання є установчим документом суб'єкта господарювання, відповідно, позивач належно визначив відповідача - юридичну особу - у спорі про недійсність її установчого документа. 6.17. Отже, суди розглянули спір із додержанням правил предметної та суб'єктної юрисдикції. 6.18. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про порушення вимог Закону N 2866-III під час створення ОСББ "Наш дім Успенська 17". 6.19. Так, відповідно до підпункту 1 частини першої статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року N 417-VIII "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон N 417-VIII), багатоквартирний будинок - житловий будинок, у якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна. 6.20. Частиною третьою статті 4 Закону N 2866-III установлено, що в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об'єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об'єднання. 6.21. Однак, як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття рішення про створення ОССБ "Наш дім Успенська 17" у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 вже було створено і діяло ОСББ "Успенська 17", яке прийняло весь будинок за вказаною адресою на свій баланс. 6.22. Таким чином, рішення про створення ОССБ "Наш дім Успенська 17" прийнято всупереч вимогам частини третьої статті 4 Закону N 2866-III, яка імперативно встановлює, що в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об'єднання. 6.23. Крім того, згідно зі статтею 6 Закону N 2866-III, об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Установчі збори об'єднання у новозбудованих багатоквартирних будинках можуть бути проведені після державної реєстрації права власності на більше половини квартир та нежитлових приміщень у такому будинку. 6.24. Для створення об'єднання скликаються установчі збори. Скликання установчих зборів здійснюється ініціативною групою, яка складається не менш які з трьох власників квартир або нежилих приміщень. 6.25. Частиною четвертою статті 6 Закону N 2866-III встановлено, що повідомлення про проведення установчих зборів направляється ініціативною групою не менше ніж за 14 днів до дати проведення установчих зборів. Повідомлення направляється в письмовій формі і вручається кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом). У повідомленні про проведення установчих зборів зазначається, з чиєї ініціативи скликаються збори, місце і час проведення, проект порядку денного. 6.26. Указана норма права імперативно визначає порядок і спосіб повідомлення власників: форма повідомлення обов'язково письмова; повідомляється кожен власник; таке повідомлення вручається власнику або під розписку, або шляхом поштового відправлення (рекомендованим листом). 6.27. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить більш як 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, кожний співвласник на установчих зборах має один голос незалежно від кількості та площі квартир або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. 6.28. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості усіх співвласників. 6.29. Однак згідно з протоколом установчих зборів ОСББ "Наш дім Упенська17", на зборах були присутні власники квартир, які розташовані у багатоквартирному будинку за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 17 загальна площа яких становить 409, 9 кв. м, при цьому згідно з технічним паспортом розробленим та виданим КП "БТІ" станом на 28 березня 2016 року, загальна площа вказаного багатоквартирного житлового будинку становить 3733, 2 кв. м, а кількість квартир - 28. 6.30. Отже, ураховуючи викладені вище обставини, суди правильно визначили, що рішення про створення ОССБ "Наш дім Успенська 17" прийнято всупереч вимогам Закону N 2866-III, а також положень Закону N 417-VIII. 6.31.Доводи касаційних скарг щодо створення спірним рішенням об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, об'єкт обслуговування та предмет діяльності якого є відмінним від багатоквартирного будинку за адресою вул. Успенська, 17 у м. Одеса, спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи щодо змісту статуту відповідача, правового статусу належних третім особам об'єктів нерухомості на дату прийняття спірного рішення, положеннями законодавства щодо ознак багатоквартирного будинку в розумінні спірних правовідносин. 6.32.За статтею 9 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон N 755-IV) (у редакції, чинній станом на час прийняття рішення судом першої інстанції) відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу-підприємця вносяться до Реєстру на підставі: 1) відповідних заяв про державну реєстрацію; 2) документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій; 3) відомостей, отриманих у результаті інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів. 6.33. За змістом пункту 2 частини першої статті 25 вказаного вище Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України від 2 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" щодо визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, скасування реєстраційної дії/запису в Реєстрі. 6.34. Суди правильно визначили, що вимога про скасування спірного запису в Реєстрі є наслідком порушення вимог законодавства у зв'язку зі створенням та діяльністю відповідача, відповідно, є зверненою до відповідача похідною вимогою від вимоги про недійсність рішення щодо створення. 7. Висновки за наслідками розгляду справи 7.1. Суди попередніх інстанцій, установивши порушення вимог Закону N 2866-III при створенні ОСББ "Наш дім Успенська 17", а також порушення його створенням та діяльністю прав та законних інтересів ОСББ "Успенська 17" та його членів, представництво інтересів та захист яких є одним зі статутних завдань та видів діяльності цього ОСББ, дійшли правомірного висновку про визнання недійсним рішення про створення ОСББ "Наш дім Успенська 17". 7.2. Велика Палата Верховного Суду з огляду на суб'єктний склад учасників цього спору, предмет та підстави позову у цій справі погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є підвідомчим господарським судам та про правомірність звернення позивача до суду у відповідності до положень статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) та статей 15, 16 ЦК України. 7.3. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 904/2796/17. 7.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скарги без задоволення. 7.5. З урахуванням викладеного та з огляду на безпідставність наведених у касаційних скаргах доводів, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - без задоволення. 8. Щодо судового збору 8.1 Згідно з частиною четвертою статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 8.2. За змістом частини тринадцятої статті 129 ГПК України судові витрати, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. 8.3. З огляду на результати вирішення спору у цій справі, за наслідками якого задоволено позовні вимоги, які треті особи не підтримували, та висновок ВеликоїПалати Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення, судові витрати, понесені третіми особами у зв'язку з поданням касаційних скарг, стягненню не підлягають. Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення", статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 5 вересня 2017 року у справі N 916/782/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий судд'я-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2018 року м. Київ Справа N 751/3840/15-ц Провадження N 14-280цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: позивач - Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" (далі - КП "УЖКГ"), відповідач - ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року у складі судді Мережко М.В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів Гуля В.В., Іванової І.В., Савченко С.І. у цивільній справі за позовом КП "УЖКГ" до ОСОБА_3 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги, УСТАНОВИЛА: У квітні 2015 року КП "УЖКГ" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги. Позовна заява мотивована тим, що 01 січня 2009 року між КП "УЖКГ" та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді N 05-09-Т на об'єкт: нежитлове приміщення загальною площею 72,6 кв. м магазин-салон "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 09 жовтня 2013 року КП "УЖКГ" отримало заяву ОСОБА_3 про переукладення договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 січня 2009 року N 05-9-Т на той самий об'єкт з ОСОБА_3, але як з фізичною особою у зв'язку з припиненням нею підприємницької діяльності. КП "УЖКГ" направило ОСОБА_3 новий проект договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 жовтня 2013 року N 47-13-Т супровідним листом від 24 грудня 2013 року вих. N 01-04-25/2343. Договір до теперішнього часу ОСОБА_3 не погоджено та не підписано. Враховуючи, що виконавцем надаються комунальні послуги, а споживач їх отримує, однак ухиляється від укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, позивач просив визнати договір від 01 жовтня 2013 року N 47-13-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді між сторонами укладеним та стягнути заборгованість за спожиті комунальні послуги постачання теплової енергії за період із жовтня 2013 року по лютий 2015 року у розмірі 17 873,28 грн. а також витрати на юридичні послуги в сумі 10 000,00 грн. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року позовні вимоги КП "УЖКГ" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП "УЖКГ" заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 17 873,28 грн. витрати на правову допомогу в сумі 4 832,80 грн та судовий збір в сумі 243,60 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 оскаржили вказане рішення місцевого суду в апеляційному порядку. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали суду. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року визнано неподаними та повернуто заявникам. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявниками станом на 10 травня 2016 року не виконано вимоги ухвали суду про усунення недоліків, а тому апеляційні скарги слід вважати неподаними та повернути заявникам. У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року повторну апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року залишено без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що відповідно до статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 47-49 Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном; зобов'язання за договором N 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеним між КП "УЖКГ" та відповідачкою як ФОП, не припинилися у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності самої ФОП ОСОБА_3, а оплату за фактично спожиті послуги відповідачкою не здійснено. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року та направити справу на новий розгляд. Доводи, наведені в касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року ОСОБА_3 в касаційній скарзі вказала, що ні вона ні її представник не отримували ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційних скарг без руху, у зв'язку із чим в апеляційного суду не було правових підстав для повернення їх апеляційних скарг. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. Доводи, наведені в касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року Касаційна скарга мотивована тим, що у неї як фізичної особи будь-які зобов'язання перед позивачем відсутні, оскільки відмовлено судом у задоволенні позову в частині визнання укладеним договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01 жовтня 2013 року N 47-13-Т, у зв'язку із чим правових підстав для стягнення заборгованості за комунальні послуги немає; надані позивачем акти про використану теплову енергію є неналежними доказами; оскільки заборгованість стягнуто з неї не як ФОП, тому її розмір повинен бути нарахований, виходячи із тарифів для населення; спір виник з господарського договору, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та КП "УЖКГ", тобто між суб'єктами господарювання, тому справа має розглядатися господарським судом, а не в порядку цивільного судочинства. Крім того, відповідачка зазначає про безпідставність та необґрунтованість стягнення витрат на правову допомогу, а також про розгляд справи за її відсутності у зв'язку з неповідомленням про дату, час і місце розгляду справи. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 15 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке. Щодо доводів, наведених у касаційній скарзі на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України 2004 року, до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу застосовуються положення статті 121 цього Кодексу. Згідно із частинами першою, другою статті 121 ЦПК України 2004 року, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною та повертається позивачеві. За вимогами, встановленими статтею 74 ЦПК України 2004 року, копія ухвали разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. За змістом наведених норм закону, повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі. З матеріалів справи та доводів касаційної скарги вбачається, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 04 березня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 28 грудня 2015 року на підставі статей 121, 297 ЦПК України 2004 року, залишено без руху та надано строк для усунення їх недоліків (сплата судового збору) у термін, який не може перевищувати п'яти днів із дня отримання копії цієї ухвали. У матеріалах справи наявний супровідний лист, датований березнем 2016 року, про направлення апеляційним судом копії вищевказаної ухвали на адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 122). У справі наявні два конверти, направлені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рекомендованим відправленням 15 березня 2016 року, які повернулися до апеляційного суду з відміткою про повернення у зв'язку із закінченням терміну зберігання (т. 2, а. с. 123-124). Апеляційний суд не мав доказів про вручення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 копії вищевказаної ухвали, направленої їм судом апеляційної інстанції супровідним листом у березні 2016 року. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що в апеляційного суду відсутні підстави для визнання апеляційних скарг ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 неподаними, оскільки такі підстави мають місце у випадку невиконання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог ухвали суду про усунення недоліків, а не внаслідок спливу строку, наданого судом на їх усунення, незалежно від обізнаності особи з наявністю таких недоліків. Судом апеляційної інстанції не дотримано вимог цивільного процесуального закону, чим, окрім іншого порушено і вимоги статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, тому ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року належить скасувати. Однак 04 квітня 2017 року Апеляційним судом Київської області розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_3 та прийнято ухвалу по суті апеляційного перегляду рішення суду, тому підстави для передачі справи для продовження апеляційного розгляду відсутні. Щодо доводів, наведених в касаційній скарзіна ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_3 була зареєстрована як ФОП з 26 квітня 2005 року (т. 1, а. с. 8). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області 22 листопада 2007 року, відповідачці належить на праві приватної власності нежиле приміщення магазин-салон "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 11). 01 січня 2009 року між КП "УЖКГ" та ФОП ОСОБА_3 укладено договір N 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді до вищевказаного нежитлового приміщення магазину, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором (т. 1, а. с. 14-17). 04 жовтня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до КП "УЖКГ" із заявою про переукладання договорів про надання комунальних послуг на той самим об'єкт з нею, як фізичною особою, яка є власником вказаного об'єкта нерухомого майна (т. 1, а. с. 24). 24 грудня 2013 року КП "УЖКГ" направило ОСОБА_3 два примірники договору про постачання теплової енергії в гарячій воді для підписання. У договорі споживачем зазначена ОСОБА_3 як фізична особа - власник нежитлового приміщення (т. 1, а. с. 25-30). Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 06 червня 2014 року ФОП ОСОБА_3 припинила підприємницьку діяльність (т. 1, а. с. 9-10). Вирішуючи вказаний спір у порядку цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції, поміж іншого вказав, що у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 зобов'язання за договором N 05-09-Т про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеним між КП "УЖКГ" та відповідачкою як ФОП, не припинилися. ОСОБА_3 зазначала, що між сторонами наявний спір, який виник із господарського договору, укладеного між нею як ФОП та позивачем як юридичною особою. Крім того, вказувала, що з 01 грудня 2015 року та на дату розгляду справи судами попередніх інстанцій вона згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців зареєстрована як ФОП; видами її діяльності є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Разом з тим вказане нежитлове приміщення набуто у приватну власність ОСОБА_3 як фізичною особою. Належні докази про використання цього приміщення відповідачкою як ФОП для здійснення господарської діяльності, крім зазначення про це у свідоцтві платника єдиного податку (т. 2, а. с. 13), у матеріалах справи - відсутні. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю. Відповідно до вимог пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин. З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України. У статті 50 ЦК України передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "ФОП" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. На час звернення до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб'єктною підсудністю. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом? фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 цього Кодексу). Відповідно до частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Разом з тим відповідно до частини другої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року N 2189-VIII (далі - Закон N 2189-VIII) житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону N 2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону N 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2951цс15. Статтею 14 Закону N 2189-VIII передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін/тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Відповідно до статті 318 ЦК України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, якими є і фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Суб'єктом права власності є фізична особа. ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення. Можна зробити висновок, що надання комунальних послуг є підприємницькою діяльністю для особи, яка надає такі послуги, разом з тим, споживач комунальних послуг не здійснює при споживанні вказаних послуг підприємницької діяльності, оскільки вони спрямовані на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів, і не залежать від правового статусу споживача. Тобто такі договори не є господарськими у розумінні ГП України. Юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб'єктного складу правовідносин, оскільки у разі, коли споживачем послуг є фізична особа, то відповідно до статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) такі спори мали розглядатися за правилами цивільного судочинства, а в разі коли споживачем послуг є юридична особа чи ФОП як власники об'єктів нерухомого майна, то за суб'єктним складом, зазначені спори мали розглядатися відповідно до вимог статей 1, 2, 12 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) у порядку господарського судочинства. Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 08 травня 2018 року у справі N 757/45133/15-ц, провадження N 14-114цс18. КП "УЖКГ" просило стягнути з відповідачки заборгованість за спожиті комунальні послуги постачання теплової енергії, вважаючи, що між сторонами існують правовідносини із надання та споживання комунальних послуг, у яких ОСОБА_3 є фізичною особою - власником нежитлового приміщення, до якого подається теплова енергія. Доказів використання саме ОСОБА_3 зазначеного нежитлового приміщення у підприємницькій діяльності не міститься, також це використання не впливає на правовий статус її як власника вказаного об'єкта нерухомого майна, який набуто нею у власність саме як фізичною особою. У цьому випадку предметом позовних вимог є стягнення з ОСОБА_3 заборгованості з оплати послуг за спожиту теплову енергію по опаленню належного їй нежитлового приміщення магазину-салону "ІНФОРМАЦІЯ_1", розрахованої позивачем після припинення договору, за період із жовтня 2013 року по лютий 2015 року відповідно до нарядів-завдань та актів виконаних робіт. Суд апеляційної інстанції послався на те, що правовідносини між ОСОБА_3 та КП "УЖКГ" після скасування державної реєстрації ОСОБА_3 як суб'єкта підприємницької діяльності не припинилися, оскільки за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року N 755-IV у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Разом з тим суди не звернули уваги, що відповідно до частини першої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Крім того, частиною другою названої статті передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). У даному випадку і на момент укладання першого договору про надання комунальних послуг, і направлення другого договору, власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг виступала ОСОБА_3 як власник нежитлового приміщення, фізична особа. Здійснення нею підприємницької діяльності у цьому випадку не тягне будь-яких наслідків для виникнення та існування договору про надання комунальних послуг, оскільки такий договір вважається укладеним відповідно до Закону N 2189-VIII, а тарифи для власників нежитлових приміщень є єдиними, незважаючи на ту обставину, чи є такі власники суб'єктами підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України за 2011-2014 роки, фотокопії яких надані позивачем (т. 1, а. с. 31?35). Як встановив суд апеляційної інстанції, у період із жовтня 2013 року по лютий 2015 року позивач надавав послуги по постачанню теплової енергії до належного відповідачці приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами: бухгалтерською довідкою від 17 березня 2015 року N 01.08/476, актами про використання теплової енергії за жовтень 2013 року, листопад 2013 року, грудень 2013 року, січень 2014 року, лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року, січень 2015 року, лютий 2015 року, рахунками-фактурами від 17 лютого 2014 року N 000000199, N 000000200, N 000000238, від 05 березня 2015 року N 000000239, від 12 березня 2015 року N 2015 (т. 1, а. с. 36-43); розрахунком належних до стягнення платежів, здійснених відповідно до періоду надання послуг та площі нежитлового приміщення за тарифами, встановленими Постановами національної комісії регулювання ринку комунальних платежів (т. 1, а. с. 31-35); розрахунком кількості отриманої теплової енергії, здійсненим позивачем відповідно до затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству "Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових і громадських споруд, а також господарсько-побутові потреби в Україні" (т. 2, а. с. 44-47). Ці розрахунки перевірені судом апеляційної інстанції та відповідачкою (представником відповідача) відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не спростовані. Велика Палата Верховного Суду робить висновок про те, що якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але втратив цей статус на будь-якій стадії судового розгляду, то зміна статусу не зумовлює наслідків у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно - закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим судом цивільного провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду, оскільки у даному спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності. Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про необґрунтованість стягнення витрат на правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з договором про надання юридичних послуг від 02 березня 2015 року, укладеним між КП "УЖКГ" та ФОП ОСОБА_5, останній зобов'язався надати замовнику юридичні послуги по стягненню з ОСОБА_3 заборгованості за комунальні послуги на користь замовника (т. 1, а. с. 47). Актами виконаних робіт від 31 березня 2015 року N 1, від 20 квітня 2015 року N 2, квитанцією про сплату коштів на підставі договору про надання юридичних послуг від 02 березня 2015 року підтверджується надання послуг за вищевказаним договором та оплата витрат за надання правової допомоги позивачу на суму 10 тис. грн (т. 1, а. с. 48; т. 2, а. с. 56-57). При цьому, визначаючи суму витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача, апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, врахував тривалість часу, затраченого представником КП "УЖКГ" у судових засіданнях, а також час, затрачений ОСОБА_5 на складання позовної заяви, підготовку необхідних документів до суду, встановлений розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи в суді і участі представника позивача в судових засіданнях, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 4 832,80 грн. За правилами статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції частково задовольняє касаційну скаргу та змінює ухвалу апеляційного суду у частині визнання продовженим господарського договору між КП "УЖКГ" та ФОП ОСОБА_3, виключивши вказане посилання з мотивувальної частини як таке, що зроблене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права. Керуючись статтями 259, 268, 400, 402-404, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду, ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2016 року скасувати. Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року змінити, виключити з мотивувальної частини ухвали висновок, що "правовідносини між ОСОБА_3 та Комунальним підприємством "Управління житлово-комунального господарства" після скасування державної реєстрації ОСОБА_3 як суб'єкта підприємницької діяльності не припинилися, оскільки за змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб? підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном". В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  5. ПОСТАНОВА Іменем України 04 липня 2018 року м. Київ Справа N 904/7183/17 Провадження N 12-153гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Рогач Л.І., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Седенко Марини Анатоліївни (далі - ФОП Седенко М.А.) на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2017 року у справі N 904/7183/17 (судді: Чимбар Л.О. - головуючий, Іванов О.Г., Березкіна О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс-КР" (далі - ТОВ "Сітісервіс-КР") до ФОП Седенко М.А. про стягнення 33260,59 грн. і УСТАНОВИЛА 1. Короткий зміст заявлених вимог та заперечень 1.1. 10 липня 2017 року ТОВ "Сітісервіс-КР" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Седенко М.А. про стягнення 33260,59 грн заборгованості. 1.2. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором N 3009/02-14 про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в частині здійснення розрахунків за отримані послуги за період з 1 червня 2016 року по 1 червня 2017 року та обґрунтовано приписами статей 193, 198, 199, 217-219 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 19, 20, 26, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". 1.3. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказала, що договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій було розірвано з 01 червня 2016 року за ініціативою споживача відповідно до положень частини шостої статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у зв'язку з систематичним невиконанням позивачем взятих на себе зобов'язань щодо надання послуг з обслуговування території та утримання будинку, відповідач послугами позивача не користується та своєчасно оплачує надані йому комунальні послуги, а отже підстави для нарахування та стягнення вартості комунальних послуг відсутні. Також відповідач вказував на те, що позивач, подаючи позовну заяву до суду, не дотримав правил підвідомчості, оскільки на момент подачі договір між відповідачем та позивачем розірвано, а власником приміщення, щодо якого виник спір з надання послуг позивачем, є фізична особа. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2017 року у справі N 904/7183/17 (суддя Петренко І.В.) в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі. 2.2. Суд першої інстанції вказав на відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за період з січня 2016 року по червень 2017 року, розрахованої позивачем на підставі договору після його припинення. 2.3. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2017 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2017 року у справі N 904/7183/17 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. 2.4. Суд апеляційної інстанції вказав про помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за період з січня 2016 року по червень 2017 року, розрахованої позивачем на підставі договору після його припинення, оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати наданих послуг у повному обсязі. 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в них доводів 3.1. У січні 2018 року ФОП Седенко М.А. подала касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. 3.2. У касаційній скарзі ФОП Седенко М.А. посилається на те, що апеляційний господарський суд при ухваленні постанови не взяв до уваги вимоги статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Відповідач зазначив, що на момент подання позовної заяви договір, укладений сторонами у цій справі, був розірваний і після його розірвання відповідач повинен був отримувати від позивача житлово-комунальні послуги як фізична особа, а отже, спір у цій справі не підлягає розгляду за правилами ГПК України. 3.3. Також відповідач вказав, що суд апеляційної інстанції не спростував висновки місцевого господарського суду про припинення договору з позивачем, прийняв рішення про задоволення позовних вимог за відсутності у матеріалах справи доказів здійснення позивачем діяльності та надання позивачем відповідачу послуг, наведених у позовній заяві. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року справу N 904/7183/17 за позовом ТОВ "Сітісервіс-КР" до ФОП Седенко М.А. про стягнення 33260,59 грн за касаційною скаргою ФОП Седенко М.А. на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2017 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України. 4.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2018 року прийнято до розгляду справу N 904/7183/17 (провадження N 12-153гс18) та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на 04 липня 2018 року. 5. Позиція учасників справи 5.1. Позивач проти задоволення касаційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві, посилаючись, зокрема, на належне виконання своїх зобов'язань з надання комунальних послуг, а також на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі N 6-59цс13. 6. Фактичні обставини, встановлені судами 6.1. 18 листопада 2013 року позивач як управитель та Управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради як замовник уклали договір про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Центрально-Міському районі, предметом якого є передача замовником управителю функцій управління та надання послуг утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об'єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості, а замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов'язані з управлінням об'єктом, у разі, коли управитель отримав на такі витрати письмову згоду замовника. 6.2. Докази розірвання або зміни строку дії договору не надано, отже, суд визнав договір діючим. 6.3. Рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 14 грудня 2011 року за N 418 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для населення Центрально-Міського району м. Кривого Рогу" установлено тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зокрема в будинку N 1 по вулиці Українська. 6.4. Рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 27 грудня 2011 року N 435 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для власників (орендарів) нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках) у місті Кривому Розі" установлено періодичність та строки виконання робіт на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, порядок проведення перерахунків за ненадані або надані не в повному обсязі послуги для всіх категорій споживачів. 6.5. Рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 12 квітня 2017 року N 176 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються населенню міста Кривого Рогу товариством з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс-КР" установлено тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що надаються населенню міста Кривого Рогу товариством з обмеженою відповідальністю "Сітісервіс-КР" зокрема в будинку N 1 по вулиці Українська. 6.6. Відповідач є власником нерухомого майна - нежитлового приміщення N 1/194 по вулиці Українська, що підтверджується договором купівлі-продажу приміщення від 23 січня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І. та зареєстрованого у реєстрі за N 794. 6.7. 30 вересня 2014 року позивач та ФОП Седенко М.А. уклали договір N 3009/02-14 про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території у житловому будинку N 1 по вулиці Українська у місті Кривому Розі, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором. Виконавець, за пунктом 1.2 договору, надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. 6.8. Розмір тарифу на послуги, які виконавець щомісячно надає споживачу, встановлено рішеннями Криворізької міської ради за N 418 від 14 грудня 2011 року (Додаток N 1) та N 435 від 27 грудня 2011 року (Додаток N 2), з урахуванням перерахунку зазначеного тарифу, як для приміщення першого поверху з окремим входом, згідно з постановою Кабінету Міністрів України N 869 від 01 червня 2011 року, з розрахунку на 1 кв. м приміщення споживача N 194 загальна площа якого становить 1217,2 кв. м (пункт 1.3 договору). 6.9. Листом від 2 листопада 2015 року відповідач повідомив позивача про те, що 28 жовтня 2015 року в магазині "Лада-2" за адресою вул. Українська, 1/194 виникла аварійна ситуація, внаслідок якої каналізаційними стоками залита значна частина підвального приміщення, яке є складом промислового товару. Відповідальний працівник відповідача телефонував позивачу та неодноразово викликав слюсаря. Позивач аварію не усунув, слюсар в магазин не приходив, нічого не перевіряв. Весь ремонт відповідач виконав за власний кошт без участі представників позивача. У зв'язку з викладеним відповідач просила договір від 30 вересня 2014 року розірвати. 6.10. Предметом судового розгляду у цій справі є вимога позивача про стягнення з Седенко М.А. заборгованості з оплати послуг з утримання будинку за період з січня 2016 року по червень 2017 року, розрахованої позивачем після припинення договору за період з 1 січня 2016 року по 1 червня 2017 року у відповідності до нарядів-завдань та актів виконаних робіт. 7. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства Щодо юрисдикції спору 7.1. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. 7.2. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 7.3. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 7.4. За змістом статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення з цим позовом) до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. 7.5. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України у вказаній вище редакції, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті 21 ГПК України). 7.6. Відповідно до частини першої статті 12 цього кодексу господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. 7.7. Таким чином, ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 7.8. Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. 7.9. Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. 7.10. За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням. 7.11. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; 7.12. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. 7.13. Статтею 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи; цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження та припиняється в момент її смерті. 7.14. Всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин (стаття 26 ЦК України). 7.15. З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. 7.16. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа -підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. 7.17. Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Седенко М.А. з 19 серпня 1998 року зареєстрована як фізична особа-підприємець; видами її діяльності відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку є: роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. 7.18. Матеріалами справи встановлено, що нежитлове приміщення за адресою вул. Українська, 1/194, щодо утримання якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги, використовується відповідачем для розміщення магазину "Лада-2", тобто з метою здійснення господарської діяльності - підприємництва. 7.19. Уклавши з позивачем - виконавцем комунальної послуги договір N 3009/02-14 про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, відповідач здійснила документальне оформлення відносин з надання їй житлово-комунальних послуг внаслідок здійснення нею господарської діяльності як суб'єктом господарювання у нежитловому приміщенні за адресою вул. Українська, 1/194. 7.20. Припинення дії договору про надання комунальних послуг не змінює та не припиняє використання відповідачем належного їй на праві власності нежитлового приміщення у сфері господарювання, а використання належного їй на праві власності нерухомого майна у сфері господарювання відповідає змісту права власника самостійно розпоряджатися та користуватися своїм майном. 7.21. Враховуючи наведене, а також положення статей 1, 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення з цим позовом), щодо підвідомчості спорів за участі суб'єктів підприємницької діяльності господарським судам, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з мотивів порушення судом правил суб'єктної підсудності. Щодо суті позовних вимог 7.22. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтею 1 якого унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. 7.23. Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством. 7.24. Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). 7.25. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. 7.26. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. 7.27. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги. 7.28. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі N 6-2951цс15. 7.29. Статтею 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін/тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. 7.30. Як встановив суд апеляційної інстанції, у період з 01 червня 2016 року по 01 червня 2017 року позивач надавав послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою вул. Українська, 1 у м. Кривий Ріг, що підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами-завданнями та актами виконаних робіт; розрахунок належних до стягнення платежів здійснено відповідно до періоду надання послуг та площі нежитлового приміщення за тарифами, встановленими Виконавчим комітетом Криворізької міської ради; цей розрахунок перевірено судом. 7.31. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга цієї статті). 7.33. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та містять посилання на обставини, що не були предметом дослідження, а відтак до уваги не приймаються з огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. 8.1. За частиною першою статті 309 ГПК України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 8.2. Враховуючи викладене постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення. 8.3. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ФОП Седенко М.А. без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Седенко Марини Анатоліївни залишити без задоволення. 2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2017 року у справі N 904/7183/17 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Л.І. Рогач Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2018 року м. Київ Справа N 916/2791/16 Провадження N 12-141гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді-доповідача Кібенко О.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бакала Бориса Федоровича на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Ярош А.І., Лисенко В.А., Діброви В.С., у справі Господарського суду Одеської області за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домінік" до Фізичної особи-підприємця Бакала Бориса Федоровича про стягнення грошових коштів Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У жовтні 2016 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домінік" (далі - ОСББ "Домінік") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог) про стягнення з Фізичної особи - підприємця Бакала Бориса Федоровича (далі - ФОП Бакал Б.Ф.) заборгованості у розмірі 22 680 грн основного боргу (щомісячний платіж - 567 грн), 7 804,09 грн інфляційних витрат та 3 % річних у сумі 1 122,11 грн за надані за договором про надання комунальних послуг від 01 липня 2009 року послуги по утриманню у період з 01 квітня 2014 року по 31 липня 2017 року нежитлового приміщення площею 189,5 кв. м у будинку N 22-а по вул. Генерала Петрова у місті Одесі, власником якого є громадянин Бакал Борис Федорович. 2. У поданій до суду першої інстанції уточненій позовній заяві від 04 вересня 2017 року ОСББ "Домінік" змінило підстави позову та вказало на обов'язок відповідача сплачувати вартість цих послуг не на підставі вищевказаного договору, а на підставі положень статей 17, 20, 22, 23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" і статті 360 ЦК України. Проте, суд першої інстанції розглянув позовні вимоги з підстав, зазначених у первісному позові. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій 3. 17 квітня 1996 року власниками квартир багатоквартирного будинку N 22-а по вул. Генерала Петрова в м. Одесі створено ОСББ "Домінік". 4. 24 лютого 1997 року на підставі договору купівлі-продажу Колективне підприємство "ВІТ - ОКС" продало, а громадянин Бакал Борис Федорович придбав у власність 2/100 частини житлового будинку - вбудоване приміщення нежитлового призначення із 3/100 частин, загальною площею 230,7 кв. м, розташоване у багатоквартирному будинку N 22-а по вул. Генерала Петрова у м. Одесі, що становить 189,5 кв. м загальної площі. 5. 01 липня 2009 року між ОСББ "Домінік" та ФОП Бакалом Б.Ф. укладено договір, згідно з яким останній доручив ОСББ "Домінік" комунально-побутове обслуговування приміщень цокольного поверху в житловому будинку N 22-а по вул. Генерала Петрова в м. Одесі, площею 189,5 кв. м 6. ОСББ "Домінік" зазначило, що з липня 2009 року ФОП Бакал Б.Ф. своєчасно сплачував вартість наданих послуг, але починаючи з квітня 2014 року перестав сплачувати платежі у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 01 липня 2017 року склала 22 680 грн. 7. ФОП Бакал Б.Ф. заперечив проти позову, посилаючись на те, що ним не укладалось з ОСББ "Домінік" договору про надання комунальних послуг від 01 липня 2009 року, що встановлено рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року у справі N 521/17373/14-ц, яким відмовлено у задоволенні позову Бакала Б.Ф. до ОСББ "Домінік" про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом N 4 від 29 квітня 2002 року, про визначення більшого розміру частки членського внеску власників нежитлових приміщень, ніж власників житлових квартир; про визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом N 15 від 21 травня 2009 року, про затвердження розрахунків (тарифів) за членськими внесками на цокольні (нежитлові) приміщення у розмірі три гривні з одного квадратного метра; про визнання недійсним рішення ОСББ "Домінік", оформленого протоколом N 21 від 12 червня 2014 року, про затвердження розрахунків (тарифи) за членськими внесками на нежитлові приміщення у розмірі п'ять гривень з одного квадратного метра; про стягнення суми переплати членського внеску (платежу) за період з 24 вересня 2011 року до 24 вересня 2014 року у розмірі 8 663 грн за утримання будинку та прибудинкової території. 8. ФОП Бакал Б.Ф. також вказав на безпідставність позовних вимог, посилаючись на відсутність договірних відносин з ОСББ "Домінік", оскільки висновком судово-почеркознавчої експертизи N 6008/01 від 13 червня 2017 року, проведеної у рамках розгляду цієї справи, встановлено, що на договорі про надання комунальних послуг від 01 липня 2009 року підпис від імені ФОП Бакал Б.Ф. виконаний не самим Бакалом Б.Ф., а іншою особою, що свідчить про те, що зазначений договір Бакалом Б.Ф. не підписувався. ФОП Бакал Б.Ф. також вказував на підвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції, оскільки власником приміщення, за яке заявлено позовні вимоги про стягнення комунальних послуг, є фізична особа - Бакал Б.Ф. 9. У заяві про уточнення позовних вимог від 04 вересня 2017 року ОСББ "Домінік", пославшись на положення статей 17, 20, 22, 23 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" і статті 360 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначило, що відповідач як власник приміщень будинку повинен сплачувати платежі на утримання будинку та прибудинкової території незважаючи на наявність або відсутність підписаного з ОСББ "Домінік" договору та членства у ньому, а тому висновок судової почеркознавчої експертизи, в якому встановлено, що підпис на договорі від імені ФОП Бакала Б.Ф. виконано не самим Бакалом Б.Ф. а іншою особою, не може бути підставою для відмови у позові. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 10. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. 11. Рішення мотивоване тим, що позивачем фактично змінено підстави позову без оформлення такої зміни шляхом подання письмової заяви відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), і, зважаючи на те, що підставою первісного позову позивачем визначений договір, а висновком експертизи встановлено, що він підписаний з боку відповідача не Бакалом Б.Ф., відмовлено у його задоволенні. 12. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 14 вересня 2017 року і прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ФОП Бакала Б.Ф. на користь ОСББ "Домінік" 22 680 грн основного боргу, 7804,09 грн інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 1 106,45 грн. 13. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що наявність посилань у первісному позові на положення статей 360, 525-527, 625 ЦК України та статтю 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), які визначають правові засади виконання зобов'язань, не може свідчити, що підставою позову про стягнення заборгованості за надані послуги з комунально-побутового обслуговування приміщення було лише невиконання відповідачем умов договору від 01 липня 2009 року, адже ці положення також відносяться до зобов'язань, що виникли в тому числі з актів цивільного законодавства (статті 11, 509 ЦК України). На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та помилково вважав, що єдиною підставою, якою ОСББ "Домінік" обґрунтовує свої вимоги, є порушення умов договору. Первісна позовна заява містила підстави позову, які в уточненій позовній заяві доповнені й обґрунтовані посиланням на норми матеріального права, зокрема статті 360 ЦК України, якою врегульовано обов'язок співвласника брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про наявність права у господарського суду самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позові. Короткий зміст вимог касаційної скарги 14. У грудні 2017 року ФОП Бакал Б.Ф. звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року, а рішення Господарського суду Одеської області від 14 вересня 2017 року залишити в силі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 15. Ухвалою від 15 травня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 16. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ФОП Бакал Б.Ф. оскаржує постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року з підстав порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 17. Оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення коштів за надані послуги з комунально - побутового обслуговування приміщення, власником якого є фізична особа - Бакал Б.Ф., а договірні відносини між ФОП Бакалом Б.Ф. та ОСББ "Домінік" відсутні, даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства і належним відповідачем у даній справі має бути фізична особа - Бакал Б.Ф. Доводи інших учасників справи 18. У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, посилаючись на дотримання апеляційним господарським судом правил підвідомчості цієї справи, оскільки, незважаючи на те, що власником приміщення нежитлового призначення площею 189,5 кв. м, розташованого у багатоквартирному будинку N 22-а по вул. Генерала Петрова в м. Одесі, є фізична особа - Бакал Б.Ф., проте він здійснює підприємницьку діяльність за цією адресою як ФОП, про що зазначено у свідоцтві платника єдиного податку від 01 червня 2012 року. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції 19. ГПК України у редакції, чинній на час звернення ОСББ "Домінік" з даним позовом та на час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України (частина перша статті 12). 20. Відповідно до статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 21. Згідно із статтею 2 цього ж Кодексу господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. 22. Аналогічно на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"). 23. За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. 24. У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. 25. Відповідно до статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями й управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). 26. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". 27. Згідно із частиною четвертою статті 4 цього Закону основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. 28. Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об'єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об'єднання (стаття 12 цього Закону). 29. Якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об'єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об'єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (частини перша та шоста статті 13 цього Закону). 30. При вирішенні цієї справи судами установлено, що у 1996 році співвласниками жилих і нежилих приміщень будинку N 22-а по вул. Генерала Петрова в м. Одесі створено ОСББ "Домінік". 31. Громадянину Бакалу Б.Ф. на праві власності належить нежитлове приміщення площею 189,5 кв. м, яке знаходиться у багатоквартирному будинку N 22-а по вул. Генерала Петрова у м. Одесі. 32. Відповідно до положень частини п'ятої статті 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання. 33. Судами також установлено, що всі послуги надавалися спеціалізованими підприємствами на підставі відповідних договорів, виконання робіт за якими підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. 34. ОСББ "Домінік" як управитель житлового будинку звернулося до суду з позовом про стягнення ФОП Бакала Б.Ф. заборгованості з оплати фактично спожитих комунальних послуг. Підставами для нарахування ОСББ "Домінік" вартості послуг слугували рішення загальних зборів членів ОСББ "Домінік", які у судовому порядку не визнані недійсними. При цьому договір про надання послуг з ФОП Бакалом Б.Ф. не укладався (як зазначено вище, висновком судово-почеркознавчої експертизи N 6008/01 від 13 червня 2017 року встановлено, що на договорі про надання комунальних послуг від 01 липня 2009 року підпис від імені ФОП Бакал Б.Ф. виконаний не самим Бакалом Б.Ф., а іншою особою, що свідчить про те, що Бакалом Б.Ф. він не підписувався). 35. Позивач вважає, що приміщення використовується Бакалом Б.Ф. у комерційних цілях як фізичною особою-підприємцем, в той час як докази на підтвердження цього у матеріалах справи відсутні. 36. Разом з тим, вказане нежитлове приміщення придбано у приватну власність Бакалом Б.Ф. як фізичною особою, належні докази використання Бакалом Б.Ф. як ФОП для здійснення господарської діяльності, крім зазначення про це у свідоцтві платника єдиного податку (а. с. 210 т. 1), у матеріалах справи відсутні. 37. В період з 24 лютого 1997 року до 10 серпня 2014 року членом ОСББ "Домінік" був Бакал Б.Ф. як фізична особа. Як член ОСББ "Домінік" Бакал Б.Ф. користувався його правами та виконував його обов'язки до подання ним заяви про вихід з членів об'єднання (викладені обставини підтверджені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року у справі N 521/17373/14-ц). 38. Згідно з пунктом 4 рішення загальних зборів ОСББ "Домінік", оформленого протоколом N 4 від 29 квітня 2002 року, вирішено визначити, що для фінансування статутних цілей ОСББ "Домінік", його членами буде щомісячно вноситься добровільний членський внесок, мінімальний розмір якого дорівнює відповідній частці в експлуатаційних витратах на утримання будинку, а також здійснення статутної діяльності об'єднання, при цьому розмір такої частки власників нежитлових приміщень буде вище, ніж власників житлових квартир, у зв'язку з особливостями експлуатації нежитлових приміщень. Розрахунок розміру частки в експлуатаційних витратах на утримання будинку, а також статутної діяльності об'єднання проводиться правлінням і затверджується на загальних зборах об'єднання, з врахуванням різниці у розмірі часток власників квартир і власників нежитлових приміщень. Встановлено для власників житлових та нежитлових приміщень, які не є членами об'єднання, а також для тих членів об'єднання, які не бажають сплачувати добровільні членські внески в його мінімальному розмірі, щомісячні обов'язкові платежі в розмірі їх частки витрат на утримання будинку та придомової території з урахуванням кількості мешканців, а також особливостей експлуатації нежитлових приміщень, для чого з кожним з них укласти відповідний договір. Тобто, цим рішенням загальних зборів розмежовано питання добровільних членських внесків та їх альтернативу у вигляді щомісячних обов'язкових платежів у розмірі їх частки витрат на утримання будинку та придомової території з урахуванням кількості мешканців, а також особливостей експлуатації нежитлових приміщень. 39. 21 травня 2009 року загальні збори ОСББ "Домінік", розглядаючи питання N 4 порядку денного "Про затвердження членських внесків", вирішили затвердити розрахунки по членським внескам у розмірі на цокольні (нежитлові) приміщення у розмірі три гривні з одного квадратного метра, що оформлено протоколом N 15. 12 червня 2014 року загальні збори ОСББ "Домінік" прийняли рішення, оформлене протоколом N 21, яким з 01 липня 2014 року затверджені тарифи для офісних приміщень у розмірі п'ять гривень з одного квадратного метра. 40. У даній справі ОСББ "Домінік" звернулося з позовом до Бакала Б.Ф. як фізичної особи - підприємця, з яким відсутні договірні відносини щодо надання комунальних послуг. 41. Згідно із статями 6, 15, 16 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках), які зобов'язані своєчасно та у повному обсязі сплачувати належні платежі. 42. У рішенні Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року у справі N 521/17373/14-ц встановлено факт сплати Бакалом Б.Ф. на розрахунковий рахунок ОСББ "Домінік" добровільних членських внесків в сумі 8663 гривні за період з 24 вересня 2011 року по 24 вересня 2014 року, які, як вважав Бакал Б.Ф., сплачені безпідставно внаслідок того, що йому не було відомо про існування рішень загальних зборів ОСББ "Домінік" від 29 квітня 2002 року, оформлених протоколом N 4, від 21 травня 2009 року, оформлених протоколом N 15, та від 12 червня 2014 року, оформлених протоколом N 21, якими встановлена альтернатива сплати добровільних членських внесків та обов'язкових платежів і визначена ставка мінімального добровільного членського внеску у розмірі три гривні та п'ять гривень за 1 кв. м, відповідно. 43. Зважаючи на відсутність договору про надання комунальних послуг з ФОП Бакалом Б.Ф. і визначений законодавцем обов'язок саме власника приміщення, яким є фізична особа-Бакал Б.Ф., сплачувати вартість комунальних послуг, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства лише тому, що Бакал Б.Ф. є фізичною особою-підприємцем та використовує приміщення для здійснення господарської діяльності, про що зазначено лише у свідоцтві платника єдиного податку. 44. Наявність у відповідача статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо отримання житлово-комунальних послуг. 45. Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. 46. Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 47. Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. 48. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України). Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності. 49. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). 50. Відповідно до частин першої та третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За приписами частини першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. 51. Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. 52. Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. 53. Таким чином, цивільні права й обов'язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. 54. З урахуванням встановлених рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року у справі N 521/17373/14-ц фактів отримання цих послуг Бакалом Б.Ф. як фізичною особою, Велика Палата Верховного Суду вважає передчасними висновки господарських судів попередніх інстанцій у даній справі, які розглянули спір по суті у порядку господарського судочинства. Крім того про підвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції наголошувалось ФОП Бакалом Б.Ф. у відзиві на позовну заяву, подану до місцевого господарського суду 03 серпня 2017 року (а. с. 67 т. 2). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ Щодо суті касаційної скарги 55. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 56. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частини перша та друга статті 313 ГПК України). 57. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 58. З огляду на з суб'єктний склад сторін спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має розглядатися у порядку цивільного судочинства, відповідно, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Щодо судових витрат 59. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновки щодо правильного застосування норм права 60. Спори про стягнення вартості комунальних послуг за обслуговування приміщень у багатоквартирних будинках підлягають розгляду у порядку господарського судочинства лише у випадках відповідності їх суб'єктного складу вимогам ГПК України. Керуючись статтями 231, 300, 301, 308, 313-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бакала Бориса Федоровича задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 14 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2017 року у справі N 916/2791/16 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду Одеської області N 916/2791/16 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домінік" до Фізичної особи - підприємця Бакала Бориса Федоровича про стягнення грошових коштів закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.В. Британчук О.М. Ситнік Д.А. Гудима О.С. Ткачук В.І. Данішевська В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  7. Добрий день, уважаемие Господа Юристи! Имела возможность убедиться, что здесь масса опитних грамотних людей! Заранее простите мою украинскую клавіатуру.. и так о ситуации.. жил у меня отец, била у него комната в обмежитии , прописан он там бил один. Получал ее корумпованим путем , будем називать вещи своими именами, в жеке никогда не работал , купил ее в свое время за 2 тис уе. Имелся постоянний ордер. В данний момент вопрос такой - отец 2 мес.назад скоропостижно скончался. Комната стала как би в подвешеном состоянии. Ордер бил на него, прописан бил он один. Теперь его не стало. В его комнате раньше жила я с ребенком около 5 лет , потом ему самому потреб.жилье и я сьехала на сьемное жилье. В данний момент хочу проживать в его комнате, но жил сервис, к которому относится общежитие, настаивает, пока словесно , что би я им представила свидетельство о смерти и освободила помещение. Вопрос такой - я не хочу просто так взять и отдать жилье , за которое мой отец своими кровними заплатил , никто же просто так не дали.. и другое, я очень устала жить с дитем по чужим людям . Хочу жить пустьбез условий , всего в 18 кв м , но у себя дома , в своем жилье. Помогите юридичним советом, как отстоять комнату , прописаться в последствии. Я рада и благодарна совету каждого из Вас !
  8. Добрый день. Прошу дать совет или хотя бы дать направление, как действовать в следующей ситуации. Киевэнерго выставляет счета и списывает со счета деньги, а услугу горячего водоснабжения не оказывает. По месту моего проживания, с апреля 2017 по сей день, нет горячей воды. Оправдание - сначала «профилактика», далее долги Киевэнерго перед Киевгазом, потом ремонтные работы и т.д.… Я не обращал внимание на отсутствие горячей воды до момента, пока в квитанции Киевэнерго, не стали выставлять счета за услугу горячего водоснабжения. Обратил внимание, на это «неподобство», в августе 2017г. - в квитанции за июль 2017г ( 200 грн.+200 грн. долг за прошлые месяца – сумма небольшая, а обидно) . Пришел в цок Киевэнерго и подал заявление, по поводу создания комиссии для составления Акта претензии. Меня, понятно проигнорировали и я выдержав положенное время, соответственно оформил этот документ с соседями и отнес в Киевэнерго. Когда, пришла квитанция за август, с прошлым долгом и новым начислением, я подал новое заявление в Киевэнерго - об отсутствии услуги ГВП и перерасчете начисленных платежей . Никакой реакции и полный игнор. Но то такое. Воды, до сих пор, нет, начисления, до сих пор, есть. Все бы ничего, наверно можно было бы не обращать внимания, просто не платить, а своими претензионными заявлениями всегда можно отбиться от «долгов», но у нас оформлена субсидия и Киевэнерго просто списывает её. И получается, я в принципе никому, ничего не должен, субсидия все покрывает. Но остается «детская обида», что где-то меня «имеют» и хочется узнать где, как и почему. Я уже был в собесе и спрашивал, можно ли субсидию на горячую воду, например перебросить на электричество , поставить бойлер и забыть о централизованном горячем водоснабжении. Но мне ответили, либо даем на ГВП, либо вообще снимаем субсидию на ГВП (где эта грёбаная монетизация). И пожаловаться, особенно не кому. Самое обидное, что была в 2010г., примерно такая же ситуация ( ЖЕК был поставщиком услуги), но тогда, я как-то быстрее, нашел выход. Была только организована инспекция ЖКХ и они только начали работать. Поэтому рвали и метали, чтобы показать свою «нужность» И за неделю, нам подключили горячую воду и пересчитали начисления. А сейчас выбор небольшой – защита прав потребителя – я с ними созванивался – очень неохотно консультируют. И вновь созданная инспекция ЖКХ «самоврядування» при КМДА без полномочий. Я там был, оставил заявление и тишина. Пришла мысль написать заявление в органы о краже денег со счета. Но не знаю, как это будет выглядеть. Прошу подсказать алгоритм действий. Благодарю.
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» (далі – ТОВ «Ніконджитбудсервіс») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що позивач з 30 липня 2001 року є власником будинку гуртожитку, розташованого за АДРЕСА_1. У зв'язку з продажем нежитлових приміщень на першому поверсі цього ж гуртожитку в квітні 2005 року було здійснено розрахунок ідеальних часток між співвласниками нежитлових приміщень гуртожитку та 31 травня 2005 року отримано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому зазначено, що ТОВ «Ніконджитбудсервіс» є власником 9068/10000 часток гуртожитку за цією адресою на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2006 року та з 2000 року й дотепер є його балансоутримувачем. Відповідачі не сплачують коштів за проживання в гуртожитку в повному обсязі відповідно до розміру оплати за користування гуртожитком, у зв’язку із чим позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за період з 1 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2015 року в сумі 2811,41 грн, а також 3% річних в розмірі 95,46 грн та інфляційних за прострочення грошового зобов'язання в розмірі 1135,26 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за користування кімнатою в гуртожитку в розмірі 2 тис. 811 грн 41 коп., три проценти річних за прострочення оплати в сумі 95 грн 46 коп. та інфляційні втрати в сумі 1 тис. 135 грн 26 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. 23 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, абзацу другого пункту 38 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі – Примірне положення), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» (далі – Постанова №869). На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення заявниця посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-2535цс15, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права. У справі, яка переглядається, суди установили, що позивач є власником 9068/10000 часток гуртожитку АДРЕСА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 квітня 2005 року, а з 2000 року й дотепер є його балансоутримувачем. Одним з видів діяльності позивача є, зокрема, надання в оренду та експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна. 21 липня 2003 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір користування площею, відповідно до пункту 1.1 якого відповідачці було передано кімнату НОМЕР_1 площею 17,8 кв.м у гуртожитку АДРЕСА_1 строком на один рік, а остання зобов’язалась своєчасно сплачувати кошти за проживання в гуртожитку, утому числі за членів своєї сім’ї, за встановленими ставками. Розпорядженнями директора ТОВ «Ніконджитбудсервіс» від 16 лютого 2012 року, 30 серпня 2013 року, 28 квітня 2014 року, 30 квітня 2015 року були змінені розміри оплати за проживання у гуртожитку, у зв'язку із чим розмір плати за проживання відповідачів у займаних ними кімнатах з 01 березня 2012 року було збільшено до 290 грн за місяць, з 01 вересня 2013 року - до 320 грн , з 01 червня 2014 року - до 345 грн, з 01 липня 2014 року - до 480 грн, з 01 травня 2015 року - до 550 грн, з 01 жовтня 2015 року – до 620 грн. Однак зазначену плату відповідачі не вносили, а тому утворилась заборгованість за період з 1 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2015 року Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивач як власник будинку правомірно змінював плату за користування гуртожитком на рівні собівартості комплексного обслуговування будинку, однак не здійснює статутну діяльність з утримання гуртожитка та прибудинкової території, а тому на його статутну діяльність не поширюється дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2016 року про призначення справи до розгляду не може слугувати прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки не є судовим рішенням по суті спору, у якому суд застосовував норми матеріального права. Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року суд, розглядаючи справу в аналогічних правовідносинах, направив справу на новий розгляд, дійшовши до висновку, що вимоги Примірного положення про гуртожитки (втратило чинність з 1 червня 2011 року), Положення про гуртожитки, затверженного наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва та житлово-комунального господарства України, Постанови № 869 і затверджених нею порядків та статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» поширюється на гуртожитки. Отже, порівняння змісту зазначеної постанови Верховного Суду України зі змістом ухвали, про перегляд якої подано заяву, свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цій постанові висновкам. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг (стаття 4 цього Закону). За статтею 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» стандарти, нормативи, норми і правила встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів. Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово- комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством. Інші центральні органи виконавчої влади затверджують нормативно-правові акти у сфері житлово-комунальних послуг, що видаються в межах їхніх повноважень після погодження або спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово- комунального господарства, і реєструються в установленому законодавством порядку. Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово- комунального господарства. Згідно зі статтею 14 цього Закону залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, — національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом. Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, Порядок формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Порядок розрахунку роздрібного тарифу на електричну енергію та Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення затверджені Постановою № 869. Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначає механізм формування тарифів на відповідні послуги і поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги, суб'єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями, органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках). Тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до цього Порядку. З власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку) та власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) укладається договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Послуги надаються з урахуванням встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. Копія такого рішення є невід’ємною частиною договору про надання послуг. Інформація про перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх вартість, структуру тарифу, його зміну з обґрунтуванням її необхідності доводиться до відома споживачів у порядку, затвердженому Мінрегіоном. Під час установлення тарифу на послуги необхідно забезпечувати прозорість визначення вартості усіх послуг з розрахунку на 1 кв. метр загальної площі квартири, житлового приміщення у гуртожитку та нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку). Тариф на послуги для гуртожитків, що призначаються для проживання одиноких громадян (житловими приміщеннями спільно користуються кілька осіб, які не перебувають у сімейних стосунках), розраховується згідно з цим Порядком. Вартість послуг з розрахунку на ліжко-місце визначається як добуток тарифу на норму житлової площі для однієї особи в гуртожитку. Згідно з пунктом 18 Примірного положення громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного положення. Плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею, і окремо плата за них не стягується. Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду (пункт 38 Примірного положення). Такі ж положення щодо оплати послуг за гуртожитки також містяться у пункті 7 розділу ІІІ Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 84 від 27 квітня 2015 року, за змістом якого розмір плати за проживання в гуртожитку визначається у договорі найму приміщення у гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку, а плата за житлово-комунальні послуги визначається відповідно до встановлених уповноваженим органом цін/ тарифів та такі послуги. Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо показників (складових) оплати за проживання в гуртожитку, відповідності розрахунку такої оплати нормам законодавства та їх обґрунтованості. Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми Примірного положення, Постанови № 869 та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. Крім того, суди не звернули уваги та не надали оцінки рішенню суду від 11 квітня 2005 року про визнання права власності на частку гуртожитку за позивачем у поєднанні з договором проживання у гуртожитку укладеним між позивачем та відповідачем ще у 2003 році; договору безоплатного користування майном (а.с. 244), укладенного між ОСОБА_4 та позивачем 7 квітня 2011 року, відповідно до якого власником кімнати НОМЕР_1 є ОСОБА_4, яка й має право на затвердження тарифів за користування кімнатою, листам позивача до мешканців гуртожитку про складові тарифів з користування житловими приміщеннями у тому числі утримання будинку та прибудинкової території, у поєднанні зі статутною діяльністю підприємства (а.с. 182). Не давши оцінки усім наявним у справі доказам суди не з’ясували фактичних правовідносин сторін та їх прав та обов’язків відповідно до встановлених на підставі цих доказів та їх незалежної й об’єктивної оцінки фактичних обставин справи. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 23 травня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-2433цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B164380B6B38F4F7C2258195003BE264
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа – Комунальне підприємство «Добробут», про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року, в с т а н о в и л а : У липні 2015 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачі неодноразово затоплювали їхню квартиру, востаннє це сталося 7 грудня 2014 року. Згідно з висновком експертного дослідження від 22 січня 2015 року НОМЕР_1 позивачам завдано матеріальних збитків на суму 4 тис. 519 грн, які вони просять стягнути з відповідачів разом з моральною шкодою, яку вони оцінили у 6 тис. грн. Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивачів 4 тис. 519 грн майнової шкоди, 1 тис. 500 грн за проведення експертного дослідження. Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 лютого 2016 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 190 Житлового кодексу Української РСР, статей 22, 23, 1166, 1167 Цивільного кодексу України (далі − ЦК України), пунктів 4, 7, 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 5). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_2 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2013 року та ухвалу Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника позивача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Під час розгляду справи суди установили таке. Позивачі є власниками квартири НОМЕР_2 АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 13 січня 1998 року. Відповідачі є власниками квартири НОМЕР_3, що знаходиться за тією ж адресою та розташована над квартирою позивачів. Упродовж 2014 року, у тому числі й 7 грудня 2014 року, квартира позивачів (кухня та ванна кімната) затоплювалась з розташованої вище квартири, в якій мешкають відповідачі. Згідно з актом обстеження систем від 18 червня 2015 року на момент обстеження в квартирі НОМЕР_3 у ванній кімнаті та на кухні витоків та розгерметизації на трубопроводах не виявлено, трубопроводи знаходяться в задовільному стані. Цей акт складений через шість місяців від імовірного затоплення, без участі обслуговуючої організації систем загального користування - Комунального підприємства «Добробут»; не містить відомостей щодо самого затоплення, зокрема дат, причин, наслідки затоплення; акт складено за відсутності самих відповідачів, що позбавляє їх можливості подання доказів на його спростування. Відповідно до висновку експертного дослідження НОМЕР_1 від 22 січня 2015 року приміщення квартири позивачів (кухня та ванна кімнати) були залиті внаслідок протікання води через дерев'яне перекриття із розміщеного вище приміщення кухні. Разом з цим експерт зазначив, що причина залиття експертом не досліджувалася, будь-які акти комісій про залиття відсутні. Допитана судом свідок ОСОБА_8, яка проживає поверхом нижче під позивачами, пояснила, що в грудні 2014 року, прийшовши додому з роботи, побачила, що зі стелі капає вода. Вона піднялася до сусідів, а коли повернулася, то вже і в її квартирі на кухні через мийку витікали нечистоти. У зв'язку із цим вона також викликала аварійну машину і в її квартирі прочищали труби. Витікання з мийок відбувається постійно, акти щодо затоплення не складались. Згідно з повідомленнями комунального підприємства «Міськтепловоденергія» і позивачі, і відповідачі протягом 2014 року зверталися в диспетчерську службу цього підприємства з приводу затоплення. Згідно з журналом реєстрації заявок їхні заявки були виконані. При цьому причина затоплення не вказувалась. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з положеннями статті 1166 ЦК України саме відповідачі мали довести відсутність своєї вини у залитті квартири позивачів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що позивачі не довели факту залиття їхньої квартири, оскільки належних доказів, які б підтверджували факт залиття їхньої квартири, до матеріалів справи не додано. Зокрема, позивачі не надали комісійного акта, складеного за участю представників обслуговуючої організації, яким би було зафіксовано сам факт затоплення, а також причини затоплення та завдані пошкодження. Разом з тим у наданій заявницею ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2016 року суд касаційної інстанції, погодившись з висновком судів про задоволення позовних вимог, виходив з того, що обставини спричинення шкоди та встановлення відповідальних за її спричинення осіб підтверджені позивачами у справі належними доказами. В ухвалі Верховного Суду України від 2 червня 2010 року суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки у справі не були встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема суди, установивши факт залиття квартири, не з’ясували причини залиття квартири позивачів та не установили особу, відповідальну за завдану шкоду. Отже, висновки, які містяться у судовому рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечать судовим рішенням, наданим заявницею на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року немає. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-2125цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A891366A85016C58C2258195003BE305
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства «Токмак теплоенергія» Токмацької міської ради Запорізької області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення місць загального користування за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2016 року Комунальне підприємство «Токмак теплоенергія» Токмацької міської ради Запорізької області (далі – КП «Токмак теплоенергія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення місць загального користування за період з листопада 2010 року по березень 2016 року в розмірі 412 грн 8 коп. КП «Токмак теплоенергія» зазначало, що згідно з рішенням виконавчого комітету Токмацької міської ради підприємство визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та погоджено тарифи на такі послуги. ОСОБА_1 є власником квартири за АДРЕСА_1. У 2010 році відповідач здійснив відключення квартири від мереж централізованої системи опалення та встановив індивідуальне (автономне) опалення. Відповідач в установленому законодавством порядку від’єднався від системи центрального теплопостачання. Згідно з пунктом 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі – Правила) споживачі, які відмовилися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не оплачує цих послуг, утворилась заборгованість з листопада 2010 року по березень 2016 року в сумі 412 грн 8 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 7 вересня 2016 року у задоволенні позову КП «Такмак теплоенергія» відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов КП «Такмак Теплоенергія» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Токмак теплоенергія» заборгованість за послуги з централізованого опалення місць загального користування в розмірі 342 грн 8 коп. У задоволенні решти позовних вимог КП «Токмак теплоенергія» відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 (далі – Методика). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири за АДРЕСА_1. У квартирі ОСОБА_1 було встановлено індивідуальне (автономне) опалення, і в установленому законодавством порядку здійснено від’єднання квартири від системи центрального теплопостачання. КП «Токмак теплоенергія» є виконавцем послуг з централізованого опалення на підставі рішення Токмацької міської ради Запорізької області від 31 червня 2013 року № 151. До 31 травня 2013 року надання послуг з централізованого опалення будинку здійснювалось ТОВ «Токмак теплоенерго», правонаступником якого КП «Токмак теплоенерего» не є. 31 травня 2013 року товариство відступило комунальному підприємству право вимоги до споживачів теплової енергії, які мають борги за надані послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідач користується послугами з централізованого опалення місць загального користування будинку, які надає відповідач, тому зобов’язаний їх оплачувати відповідно до Методики. Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2016 року, на яку в своїй заяві посиється ОСОБА_1, суд касаційної інстанції виходив з того, що опалювальні прилади в місцях загального користування будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, демонтовані балансоутримувачем, відповідач не отримує послуг з централізованого опалення ні належної йому квартири, ні місць загального користування у будинку, а Методикою не передбачено окремого розрахунку оплати споживачами витрат теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Отже, суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-1207цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/86170BA1162CD26BC22581930041993A
  12. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2017 року Справа № 910/17128/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі), суддів Ковтонюк Л.В., Корнілової Ж.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України на рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. (суддя Карабань Я.А.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 р. (судді: Скрипка І.М., Гончаров С.А., Михальська Ю.Б.) у справі №910/17128/16 господарського суду міста Києва за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ромашка" до 1.Фонду державного майна України; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Київенерго" про стягнення заборгованості в розмірі 327 214 грн. 56 коп. за участю представників: від позивача Золотопуп С.В., довіреність б/н від 18.06.2016 р. від відповідача 1 Погорілко Н.М., довіреність №227 від 18.05.2017 р. від відповідача 2 не заявились від третьої особине з'явились В С Т А Н О В И В: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ромашка" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду державного майна України (далі - відповідач 1), в якій, з урахуванням зроблених уточнень, просило суд стягнути з відповідача 60 773 грн. 76 коп. заборгованість з оплати послуг по утриманню будинку та прибудинкових територій, 226 748 грн. 78 коп. заборгованість з оплати опалення, 32 825 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 6 866 грн. 11 коп. 3% річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. у справі №910/17128/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду 22.03.2017 р., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 226 748 грн. 78 коп. заборгованості з оплати опалення, 60 488 грн. 82 коп. заборгованості з оплати послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, 32 825 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 6 866 грн. 11 коп. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Рішення місцевого господарського суду, як і постанову господарського суд апеляційної інстанції, обґрунтовано тим, що відповідач 1 є власником нежилих приміщень та споживачем житлово-комунальних послуг, надання яких забезпечується позивачем. При цьому, відповідач 1 спожиті послуги не оплатив, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість, а також у останнього виник обов'язок сплатити нараховані на дану заборгованість інфляційні втрати та 3% річних. Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 р., рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційна скарга відповідача 1 мотивована наступним: 1. Договори про надання послуг між сторонами справи укладені не були. Проекти відповідних договорів в порядку ст. 181 Господарського кодексу України позивачем відповідачу 1 не надавались. 2. Правові підстави укладення відповідних договорів протягом спірного періоду були відсутні, оскільки питання приналежності нежилих приміщень до сфери управління відповідача 1 юридично оформлено не було, державна реєстрація права власності не здійснювалась. 3. Позивачем не доведено факту споживання відповідачем 1 житлово-комунальних послуг протягом спірного періоду у відповідному обсязі. Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2017 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Вовк І.В., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.06.2017 р. У зв'язку з запланованою відпусткою судді Вовка І.В., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Корнілова Ж.О., Ковтонюк Л.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2017 р.). До касаційної скарги відповідачем 1 було додано клопотання про зупинення виконання оскаржуваного рішення місцевого господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. З огляду на приписи ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи зміст заявленого клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення. Позивач скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та до початку судового розгляду подав відзив на касаційну скаргу. У судове засідання 12.06.2017 р. з'явились представники позивача та відповідача 1. Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засіданні не з'явились. Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані рішення та постанову залишити без змін. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, позивач, відповідно до свого статуту та на підставі укладених з виконавцями договорів, забезпечує надання послуг з опалення та гарячого водопостачання, а також послуг по утриманню будинку та прибудинкових територій в багатоквартирному будинку № 4-8 по вул. Павлівська в місті Києві. З матеріалів справи вбачається, що відповідача 1 визнано власником нежилого приміщення, загальною площею 621,0 м.кв., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, на підставі рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2011 р. у справі № 47/296, залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.11.2014 р. Крім того, відповідача 1 визнано власником нежилих приміщень з №1 по №12 (групи приміщень № 81), загальною площею 294,2 м.кв., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Павлівська, буд 4-8, на підставі рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. у справі № 38/9, яке набрало законної сили 08.04.2014 р., у зв'язку з винесенням Київським апеляційним господарським судом ухвали про прийняття відмови від апеляційної скарги. Державна реєстрація права власності відповідача 1 на вищевказані приміщення була здійснена 12.04.2016 р. та 24.12.2015 р. відповідно. Позивач вважає, що відповідач 1 у період з 01.10.2014 р. по 31.07.2016 р. споживав певні житлово-комунальні послуги, однак, ухилявся як від укладення договору про відшкодування витрат за надані послуг, так і від такого відшкодування. Таким чином, предметом судового розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 1 заборгованість з оплати послуг по утриманню будинку та прибудинкових територій в розмірі 60 773 грн. 76 коп., заборгованість з оплати опалення в розмірі 226 748 грн. 78 коп., а також нарахованих на дану заборгованість 32 825 грн. 91 коп. інфляційних втрат та 6 866 грн. 11 коп. 3% річних. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Статтею 193 цього кодексу передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Так, п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Вказана правова норма є спеціальною по відношенню до інших приписів цивільного законодавств, тому у даному випадку обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги не ставиться в залежність від наявності укладеного договору на надання таких послуг. Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до вірного висновку, що у відповідача 1 виник обов'язок відшкодувати позивачу вартість отриманих житлово-комунальних послуг. Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 р. у справі №6-59цс13. Разом з цим, попередні судові інстанції правомірно відхилили доводи відповідача 1 про те, що державна реєстрація права власності на відповідні нежилі приміщення за відповідачем 1 відбулася лише 24.12.2015 р. та 12.04.2016 р. Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з тим, що момент звернення власника до відповідного органу з метою проведення державної реєстрації залежить від волевиявлення власника. Крім того, не проведення державної реєстрації права власності не свідчить про те, що власник не отримував відповідні житлово-комунальні послуги в спірний період. Отже, господарські суди прийшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1 на користь позивача заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, з урахуванням їх арифметично вірного розрахунку. Поряд з цим, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін, яка полягає в обов'язку відповідача виконати перед позивачем грошові зобов'язання з відшкодування витрат на оплату комунальних послуг, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. У вказаній статті закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зважаючи на це та враховуючи здійснений попередніми судовими інстанціями перерахунок, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди вірно визнали наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі твердження скаржника не спростовують правомірності висновків попередніх судових інстанцій. Крім того, дані доводи вже були досліджені як місцевим, так і апеляційним, господарськими судами та вмотивовано відхилені ними. За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення судів попередніх інстанцій повинні бути залишені без змін. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. у справі №910/17128/16 залишити без змін. Головуючий суддя А.С. Ємельянов Судді Л.В. Ковтонюк Ж.О. Корнілова http://reyestr.court.gov.ua/Review/67205396
  13. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2017 року Справа № 911/2458/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Швеця В.О. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 911/2458/16 Господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика" про визнання укладеним договору в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Кареліна Г.П., Слабенко Л.М. - відповідача Блащук В.Ю. В С Т А Н О В И В : В серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика", в якій просило суд визнати укладеним договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у запропонованій ним редакції. Позов обґрунтовано тим, що відповідач ухиляється від укладення з позивачем, як обслуговуючою організацією, договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення. Позивач вважає, що укладення цього договору є обов'язковим в силу закону. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись, зокрема на те, що власники квартир укладають постачальником послуг прямі договори з позивачем. Рішенням Господарського суду Київської області від 10.11.2016 (головуючий суддя Чонгова С.І., судді: Бацуца В.М., Рябцева О.О.) у справі № 911/2458/16 у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю заявленого позову. Не погоджуючись з рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. 10.05.2017 суду надані письмові пояснення Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Галактика" по суті спору, які залучені до матеріалів справи та враховані судом. Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода" - позивач у справі є підприємством, яке на підставі ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг серії АГ № 500099 від 18.06.2013 надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення зі строком з 07.06.2013 по 06.06.2018 (том справи - 1, аркуш справи - 26). Починаючи з 01.07.2013 позивач на підставі договору концесії від 25.03.2013 та акту приймання-передачі об'єкта концесії від 01.07.2013 розпочав господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Біла Церква. 22.06.2015 між позивачем, як виконавцем, та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Галактика" (відповідачем у справі), як споживачем, було укладено договір № 11071 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, зі строком дії до 31.12.2015 та можливістю пролонгації договору в разі, якщо у сторін не має заперечень щодо його дії. Листом від 24.11.2015 (том справи - 1, аркуш справи - 27) відповідач повідомив позивача про небажання продовжувати договірні відносини, у зв'язку з тим, що власники квартир укладають прямі договори з відповідачем деякі пункти договору втратили сенс та потребують доопрацювання. Сторонами не було досягнуто згоди щодо укладення договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, який за твердженням останнього, має бути укладений в силу вимог діючого законодавства. В своєму позові позивач послався на те, що відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладання договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення на запропонованих ним умовах. Запропоновані відповідачем умови в протоколі розбіжностей, на думку позивача, не відповідають вимогам діючого законодавства. Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову колегія вважає достатньо обґрунтованими з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України). В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. В ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Загальний порядок укладання господарських договорів наведений в ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Відповідно до ст. ст. 13, 19 названого Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на: - комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); - послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо). Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання визначає Закон України "Про питну воду та питне водопостачання", згідно зі ст. 1 якого централізованим питним водопостачанням є господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Централізоване водовідведення - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом. В ст. ст. 16, 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що забезпечення споживачів питної води централізованим питним водопостачанням, а також за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою здійснюють підприємства питного водопостачання. Послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків на підставі укладених ними договорів. Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача, як виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, про визнання укладеним договору з відповідачем, як споживачем таких послуг. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що відповідач споживає послуги, які ним надаються, але безпідставно ухиляється від укладення договору. В ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" наведено визначення понять "виконавець" та "споживач". Так, виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався на те, що він не є споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, а також зазначав про відсутність у нього бажання отримувати такі послуги від позивача. В нього відсутнє власне майно. Прийом мешканців з питань відносно обслуговування будинку проходить в квартирі голови правління. Відповідач лише використовує майно мешканців будинку, а воду для прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території він бере у мешканців будинку, тобто за такі послуги сплачують мешканці квартир на підставі прямих договорів, укладених з позивачем. Судами попередніх інстанцій враховано посилання позивача на існування між сторонами договірних правовідносин у 2015 році. Суди обґрунтовано виходили з того, що існування між сторонами у справі договору на 2015 рік не доводить факту споживання відповідачем таких послуг після закінчення строку, на який його було укладено. На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що укладання спірного договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки останній не є споживачем послуг, які надаються позивачем відповідно до Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про питну воду та питне водопостачання". Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. На думку колегії суддів, господарськими судами першої та апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В своїх письмових поясненнях позивач посилається на приписи статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку". Відповідно до положень цієї статті витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. 2. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. 3. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. 4. Зобов'язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень. Судами встановлено, що рішення про необхідність споживання відповідачем відповідних послуг загальними зборами учасників товариства не приймалось. Відповідних доказів не залучено до матеріалів справи не залучено. В той же час, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилався, серед іншого, на відсутність потреби в укладенні договору, оскільки він не є споживачем послуг, які надаються позивачем, а власники приміщень, які безпосередньо споживають такі послуги укладають прямі договори на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення з позивачем, як з виконавцем послуг. До того ж, статтею 22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" врегульовано оплату комунальних послуг члена об'єднання. Встановлено, що за наявності технічної можливості проведення поквартиного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг, власники жилих і нежилих приміщень можуть перераховувати кошти безпосередньо на рахунки підприємств, організацій,, які надають ці послуги, за відповідними тарифами для кожного виду послуг у порядку, встановленому законом. З приводу посилання скаржника на обов'язковість укладення договору з відповідачем, колегія звертає увагу, що частиною третьою статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг. Таким чином, позивач, як виконавець послуг має укладати прямі договори на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення з безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами). Позивачем не надано доказів відсутності технічної можливості проведення по квартирного обліку споживання відповідних послуг (водопостачання та водовідведення). Слід також зазначити про неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача, яка полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками і орендарями (споживачами послуг) договорів про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення без наявності відповідної ліцензії, яка у відповідача відсутня. Враховуючи, що відповідач не є споживачем послуг, які надаються позивачем, а закон не зобов'язує відповідача укласти договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, суди правильно відмовили у задоволенні позову і підстав для скасування судових рішень не вбачається. Таким чином, висновки судів про відмову у позові колегія вважає достатньо обґрунтованими. Доводи, що викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих відповідачем доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017 у справі № 911/2458/16 залишити без змін. Головуючий суддя В. А. Корсак Судді М. В. Данилова В. О. Швець справи № 911/2458/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/66860732
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі – КП УЖГ Дніпровського району м. Києва) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року у справі № 910/31573/15 за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі – ПАТ «Київенерго») до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва про стягнення 40 624,12 грн, в с т а н о в и л а: У грудні 2015 року ПАТ «Київенерго» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання КП УЖГ Дніпровського району м. Києва зобов’язань з оплати вартості теплової енергії, поставленої за договором, укладеним між ними, утворилася заборгованість. ПАТ «Київенерго» просило стягнути з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва основну суму боргу, який утворився за період із 1 жовтня 2013 року по 1 лютого 2015 року – 22 680,23 грн, інфляційні втрати – 16 251,91 грн і 3 % річних – 1 691,98 грн, а всього – 40 624,12 грн. Рішенням Господарського суду м. Києва від 8 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва на користь ПАТ «Київенерго» заборгованість у сумі 22 680,23 грн, інфляційні втрати у сумі 16 251,91 грн і 3 % річних у сумі 1 691,98 грн, а всього – 40 624,12 грн. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), КП УЖГ Дніпровського району м. Києва просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 607, ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 275 Господарського кодексу України (далі – ГК), ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 1 Закону України «Про теплопостачання», ч. 6 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 21 липня 2016 року у справі № 910/31571/15, від 10 серпня 2016 року у справі № 910/780/16, від 18 жовтня 2016 року у справі № 910/31477/15, від 14 грудня 2016 року у справі № 910/32978/15, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 1 листопада 2000 року між позивачем (енергопостачальна організація) та відповідачем (абонент) укладено договір № 1210024 (далі – Договір) на постачання теплової енергії у гарячій воді. Відповідно до п. 1.1 Договору його предметом є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді. Згідно з п. 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; гарячого водопостачання – протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору. Абонент відповідно до п. 2.3.1 Договору зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Відповідно до п. 8.1 Договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2000 року. Умовами Договору передбачено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4). Нарахування відповідачеві за теплову енергію здійснюється відповідно до звертання-доручення та п. 5.1 Договору розрахунковим способом згідно з договірними навантаженнями, за тарифами, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України. На підставі звертання-доручення КП УЖГ Дніпровського району м. Києва з 1 серпня 2009 року позивач забезпечував постачання теплової енергії для опалення в окремо розташовану нежитлову будівлю (господарчий блок) за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б. Згідно з п. 5 додатку № 4 до Договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звірки на початок розрахункового періоду та рахунок, куди включено вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. За змістом п. 2 додатку № 4 до Договору відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачеві вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Із Додатку № 8 до Договору (довідка по будинках (спорудах) КП УЖГ Дніпровського району м. Києва) вбачається, що опалення і гаряче водопостачання будинку по вул. Кибальчича, 13б, у м. Києві здійснюється від теплових мереж ПАТ «Київенерго». На підтвердження поставки теплової енергії до зазначеного будинку у період з 1 жовтня 2013 року по 1 січня 2015 року позивачем надано облікові картки (табуляграми). На час укладання Договору відповідач був балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Дніпровського району міста Києва та зобов'язаний був забезпечити належне теплопостачання для кінцевих споживачів (фізичних та юридичних осіб), розміщених у будівлі. 17 червня 2013 року Дніпровською РДА м. Києва прийнято розпорядження № 335 «Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» (далі – Розпорядження № 335), відповідно до якого житловий та нежитловий фонд територіальної громади м. Києва, переданий до сфери управління Дніпровської РДА м. Києва, з 2 вересня 2013 року на праві господарського відання передано до комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (далі – КП «КД Дніпровського району м. Києва». На підставі Розпорядження № 335 та додатку № 2 до нього нежитлову будівлю за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б, передано з балансу відповідача на баланс КП «КД Дніпровського району м. Києва» за актом прийняття-передачі основних засобів від 30 жовтня 2013 року. 26 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» (далі – Закон № 1198-VII). Ним було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Посилаючись на Закон № 1198-VII, укладення договору про співпрацю між позивачем і балансоутримувачем житлового та нежитлового майна – КП «КД Дніпровського району м. Києва», розірвання КП УЖГ Дніпровського району м. Києва договорів про надання комунальних послуг із кінцевими споживачами, відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою розірвати низку договорів, у тому числі Договір (із 1 серпня 2014 року – лист від 7 серпня 2014 року № 47-3579, без зазначення дати розірвання – листи від 24 листопада 2014 року № 47-4855, від 25 лютого 2015 року № 47-831). У відповідь на зазначені листи ПАТ «Київенерго» повідомило відповідача про те, що: договори на постачання теплової енергії до житлових будинків, укладені з КП УЖГ Дніпровського району м. Києва, вважаються припиненими з 30 червня 2014 року в частині здійснення постачання теплової енергії населенню згідно з переліком до договору про співпрацю з балансоутримувачем, водночас господарчі блоки відповідача до цього переліку не включено; на час звернень відповідача ПАТ «Київенерго» не здійснює надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання до нежитлових приміщень, тому питання щодо розірвання договорів про надання відповідних послуг є недоцільним (листи від 26 серпня 2014 року № 029/53/8271, від 27 січня 2015 року № 029/53/1/1137). 3 березня 2015 року КП УЖГ Дніпровського району м. Києва звернулося до ПАТ «Київненерго» (лист № 47-896) та повідомило, що акти приймання-передачі товарної продукції (теплової енергії), у тому числі по об’єкту, розташованому в м. Києві на вул. Кибальчича, 13б, вручено безпосередньо споживачам. Реєстр рахунків на оплату актів наданих постачальником (ПАТ «Київенерго») послуг за грудень 2014 року передано від КП УЖГ Дніпровського району м. Києва до КП «КД Дніпровського району м. Києва» (лист від 29 січня 2015 року № 47-338 з додатком-реєстром). За період із січня до квітня 2015 року розрахункових документів від позивача до відповідача не надходило. У матеріалах справи є лист-звернення КП «КД Дніпровського району м. Києва» до ПАТ «Київенерго» від 5 листопада 2014 року № 103/46-6123, в якому зазначене комунальне підприємство просило надати дозвіл на подачу теплоносія до господарчих блоків, у т.ч. розташованого в м. Києві на вул. Кибальчича, 13б, та зобов’язувалося забезпечити безаварійну та ефективну експлуатацію і нести відповідальність за це. У листі від 19 травня 2015 року № 47-1585 КП УЖГ Дніпровського району м. Києва вкотре звернулося до ПАТ «Київенерго» з проханням припинити дію Договору з 15 квітня 2015 року, на що ПАТ «Київенерго» у листі від 28 серпня 2015 року № 029/53/1/10292 повідомило про згоду припинити дію Договору з 1 вересня 2015 року з урахуванням того факту, що об’єкт відсутній на балансі відповідача, проте зазначило про наявність заборгованості відповідача за Договором станом на 1 вересня 2015 року в розмірі 22 680,23 грн. У матеріалах справи наявний акт звіряння розрахунків за теплову енергію між позивачем і відповідачем за Договором за період із 1 жовтня 2013 року до 1 грудня 2015 року станом на 1 січня 2016 року, згідно з яким за даними ПАТ «Київенерго» у КП УЖГ Дніпровського району м. Києва наявна заборгованість у сумі 22 680,23 грн, а за даними КП УЖГ Дніпровського району м. Києва в нього існує переплата у розмірі 17 074,92 грн (т. 1, а.с. 103). Останній платіж здійснено відповідачем у січні 2015 року, який у відзиві на позов пояснено як погашення заборгованості, наявної станом на 30 квітня 2014 року. До апеляційного суду відповідачем надано: – протокол № 003/65 робочої наради з поточних питань від 4 грудня 2014 року, затверджений заступником голови Київської міської державної адміністрації, згідно з яким районним у м. Києві державним адміністраціям доручено забезпечити: починаючи з листопада 2014 року припинення здійснення КП УЖКГ нарахувань та виставлення рахунків на оплату комунальних послуг власникам та орендарям нежитлових приміщень; внесення КП УЖКГ до бази КП ГІОЦ даних щодо обсягів споживання комунальних послуг власниками та орендарями нежитлових приміщень за період липень–листопад 2014 року; – протокол № 058/312-194 наради від 29 липня 2014 року з впровадження змін до системи надання житлово-комунальних послуг у зв’язку із прийняттям Закону № 1198-VII (за участю ПАТ «Київенерго»), затверджений директором департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА, згідно з яким вирішено: у найкоротший термін забезпечити розірвання діючих договорів про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води та укладення договорів про співпрацю виконавця таких послуг із балансоутримувачем; покласти персональну відповідальність на керівників житлових організацій комунальної форми власності, що не мають статусу виконавців комунальних послуг, за безпідставне здійснення нарахувань плати та виставлення рахунків за комунальні послуги від власного імені; ПАТ «Київенерго» доручено забезпечити проведення нарахувань плати за послуги власникам та орендарям нежитлових приміщень м. Києва, починаючи з листопада 2014 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що у період, за який позивач просить здійснити стягнення боргу, відповідач не був ані балансоутримувачем нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б, ані виконавцем послуг з постачання теплової енергії та відповідно до вимог Закону № 1198-VII не міг здійснювати нарахування кінцевим споживачам та, як наслідок, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Неможливість виконання зобов’язань з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати зі споживачами послуг договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії. Виконавець послуг (ПАТ «Київенерго») зобов’язане було укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг або балансоутримувачами відповідно до вимог цього Закону. Відсутність у відповідача обов’язку сплатити кошти за теплову енергію у грудні 2014 року підтверджується виставленням позивачем рахунка на оплату за спожиту теплову енергію безпосередньому споживачеві та балансоутримувачу – КП «КД Дніпровського району м. Києва», а також тим, що позивач не надсилав рахунків на адресу відповідача за період із січня по квітень 2015 року. Крім того, зі змісту відповідей позивача на листи відповідача щодо розірвання Договору вбачається, що він не надавав послуги з теплопостачання до нежитлових приміщень та, відповідно, не здійснював нарахувань за договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що факт втрати відповідачем статусу виконавця послуг з постачання теплової енергії у зв’язку з набранням чинності Законом № 1198-VII не може бути підставою для звільнення від обов’язку зі сплати коштів за Договором, оскільки такий обов’язок Договором покладено саме на відповідача. Внесені законодавчі зміни поширюються на правовідносини, які виникають після набрання чинності вказаними змінами і не передбачають автоматичного припинення укладених раніше договорів. Правочин щодо заміни сторони у Договорі у зв’язку зі зміною балансоутримувача укладено не було. Передача будинку з балансу одного підприємства на баланс іншого не є підставою для висновку про виникнення правонаступництва за зобов’язаннями. Лист відповідача від 19 травня 2015 року № 47-1585, в якому він просить припинити дію Договору з 15 квітня 2015 року, а не з дати, коли будинок було закріплено на праві господарчого відання за КП «КД Дніпровського району м. Києва», є доказом отримання відповідачем у спірному періоді теплової енергії від позивача. Рішенням Київської міської ради від 23 липня 2015 року № 823/1687 КП «КД Дніпровського району м. Києва» припинено шляхом приєднання його до КП УЖГ Дніпровського району м. Києва та встановлено, що останнє є правонаступником усіх прав, обов'язків і майна припиненого КП «КД Дніпровського району м. Києва». Разом із тим у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовів ПАТ «Київенерго» з огляду на те, що КП УЖГ Дніпровського району м. Києва не здійснює діяльності, пов’язаної зі споживанням наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води; відповідач не може виконати своїх зобов’язань за договором, укладеним між ним і позивачем, оскільки не є виконавцем таких послуг у зв’язку зі змінами, що відбулись у законодавстві; позивача було повідомлено про розірвання договорів між відповідачем і кінцевими споживачами у зв’язку зі змінами в законодавстві, згідно з якими для надання таких послуг обов’язковою є наявність ліцензії у виконавця, яким визначено саме теплопостачальну організацію; позивач не виставляв рахунки відповідачеві на оплату таких послуг за заявлений період; балансоутримувачем об’єкта є КП «КД Дніпровського району м. Києва», а не відповідач; у зв’язку зі зміною балансоутримувача будівлі (внаслідок прийняття Розпорядження № 335) та набранням чинності Закону № 1198-VII позивач як постачальник та виконавець таких послуг повинен був переукласти відповідні договори із безпосередніми споживачами або балансоутримувачем. Зазначені висновки суду касаційної інстанції є аналогічними висновкам суду першої інстанції у справі, яка розглядається. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 714 ЦК, яка кореспондується з ч. 1 ст. 275 ГК, встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про теплопостачання». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Судами встановлено, що внаслідок прийняття Розпорядження № 335 нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Кибальчича, 13б, передано з балансу КП УЖГ Дніпровського району м. Києва на баланс КП «КД Дніпровського району м. Києва», про що відповідач неодноразово повідомляв позивача та просив розірвати Договір, посилаючись на неможливість здійснення будь-яких нарахувань кінцевим споживачам. 26 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1198-VII про внесення змін, зокрема до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності визначено суб'єкта господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальну організацію). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) – це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10 серпня 2012 року № 278 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії» вид господарської діяльності у сфері теплопостачання та у сфері послуг з централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню. Водночас відповідач за статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та ліцензіатом у сфері теплопостачання. За змістом положень ст.ст. 509, 607 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якою у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак, відповідач втратив підстави виступати стороною в Договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України. За таких обставин апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, приймаючи нове рішення про задоволення позову у справі, яка розглядається, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому постанова Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2016 року та постанова Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Господарського суду м. Києва від 8 лютого 2016 року. Відповідно до ст. 49 ГПК стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з платіжними дорученням від 5 липня 2016 року № 108 та від 29 грудня 2016 року № 266 КП УЖГ Дніпровського району м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 1 653,60 грн за подання касаційної скарги та 1 791,40 грн за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно. Таким чином, із ПАТ «Київенерго» підлягають стягненню на користь КП УЖГ Дніпровського району м. Києва витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 445,00 грн. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року у справі № 910/31573/15 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 липня 2016 року та постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2016 року скасувати, рішення Господарського суду м. Києва від 8 лютого 2016 року залишити в силі. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 3 445,00 грн (три тисячі чотириста сорок п’ять гривень 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 31 травня 2017 року № 3-1675гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/32C0A1F9541D8073C22581390041E07C
  15. ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2017 року Справа № 910/14243/16 Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Селіваненко В.П. розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "АСТЕЙС", м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі № 910/14243/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (далі - ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ"), м. Київ, до товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "АСТЕЙС" (далі - ТОВ ВФ "АСТЕЙС"), м. Київ, про визнання договору укладеним. Судове засідання проведено за участю представників сторін: позивача - Якуб Г.О. предст. (дов. від 13.12.2016) відповідача - Фещенко В.А. предст. (дов. від 01.11.2016) За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України ВСТАНОВИВ: ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ ВФ "АСТЕЙС" про визнання укладеним договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі -Договір), в редакції позивача. Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2016 (суддя Демидов В.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (судді Калатай Н.Ф. -головуючий, Жук Г.А., Чорногуз М.Г.), позов задоволено частково. Прийняті судові рішення мотивовано відповідністю вцілому запропонованого позивачем Договору Типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (далі - Типовий договір). У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ ВФ "АСТЕЙС" просить судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" просило залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги. Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що: - згідно із затвердженим Головою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 20.08.2015 переліком, позивач є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з 01.07.2014 і, серед іншого, в будинку по вул. Алма-Атинська, 107/2 у м. Києві; - відповідач є власником нежитлового приміщення площею 177,00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Алма-Атинська, 107/2, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, відповідно є споживачем комунальних послуг, в тому числі і послуг з централізованого опалення, які надаються у цьому приміщенні; - листами від 24.05.2016 № УНПН-1211 та від 31.05.2016 № УНПН-1258 позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, додавши два примірника, та просив належним чином оформити вказаний договір, один примірник якого повернути на адресу позивача; - відповідач на вказану пропозицію не відповів, спірний договір не підписав. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору укладеним у судовому порядку в редакції позивача. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Згідно з приписами частини третьої статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору. Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Аналіз Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Разом з тим стаття 4 Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України. Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору. Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. Водночас частиною першою статті 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Статті 20, 21 Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Пунктом 1 частини третьої статті 20 Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок кореспондується з обов'язком виконавця, визначеному пунктом 3 частини другої статті 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Форма та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" (далі - Постанова № 630). З аналізу змісту частини третьої статті 6, частини першої статті 630 ЦК України, статей 19-21 Закону, Постанови № 630 вбачається, що умови Типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень, врегулювати свої відносини на власний розсуд, а лише мають право конкретизувати його умови. Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає Типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України, статей 19, 20 Закону (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 № 6-110цс12). Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права та з наведенням відповідного мотивування, встановивши, що запропонований позивачем Договір вцілому відповідає Типовому договору (містить лише окремі розбіжності, у зв'язку з чим підлягає виключенню пункт 32 запропонованого позивачем Договору та дата укладення такого Договору); запропонований позивачем Договір не встановлює прав та обов'язків щодо постачання гарячої води (у Договорі зазначено про те, що у відповідача відсутнє гаряче водопостачання); Типовий договір не містить обов'язку включення до його умов методики розрахунку вартості надання послуг (формул, тарифів тощо), як для споживачів, які мають лічильники теплової енергії, так і для тих, у кого такі лічильники відсутні; відповідач як споживач послуг з централізованого палення ухиляється від укладення відповідного Договору з позивачем як з виконавцем послуг з централізованого опалення, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог (з виключенням із запропонованого позивачем Договору пункту 32 та дати його укладення). Доводи ТОВ ВФ "АСТЕЙС" не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи, переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції. Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 зі справи № 910/14243/16 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Виробничої фірми "АСТЕЙС" - без задоволення. Суддя В. Палій Суддя І. Васищак Суддя В. Селіваненко справи № 910/14243/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/66507176