Search the Community

Showing results for tags 'индивидуальная лицензия'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 27 results

  1. Здравствуйте, хочу попросить совета, в ноябре 2015 года от моего имени был взять кредит в Манивео на сумму 2500 грн., о котором я была не в курсе, теперь я узнаю, что в сентябре 2016 года Манивео продает этот долг коллекторской компании Конкорд, звонки мне, моим родственникам, коллегам и даже родственникам коллег начались только в марте 2017 года, они угрожают всем, говорят глупости, все это сопровождается ненормативной лексикой. Вчера 21 марта 2017 года они позвонили моей начальнице и на громкой связи выставили условия, чтоб я до 16.00 оплатила часть долга в размере 7000 грн., естественно денег таких лично у меня нет да родственники не очень состоятельные люди, есть возможность собрать такую сумму, но не в ближайшие дни. Моя начальница написала заявления в полицию и прокуратуру, но они сказали, что скорее всего ничем не смогут помочь. Что делать в такой ситуации? Я уже готова заплатить лишь-бы они не звонили на работу, ведь это постоянный стрес не только для меня, но и для моих коллег.
  2. Была валютная лицензия,в Кредитинах Приходят ТОВ Кредитные инициативы на судебные заседание?
  3. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/35609/14-ц Категорія 54 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2015 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Сторожук Є.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про захист прав споживача, визнання правочинів недійсними та дій відповідачів протиправними,- В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» і просить визнати недійсним договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року , який був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині передачі боргу по кредитному договору №026/0806/88-013 від 17 серпня 2008 року; визнати недійсним договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» в частині передачі боргу по кредитному договору №026/0806/88-013 від 17 серпня 2008 року; визнати кредитний договір №026/0806/88-013 від 17 серпня 2008 року укладеного між ВАТ «КБ «СВЕДБАНК» та ОСОБА_1 недійсним. Позовні вимоги позивача обгрунтовані наступним. Позичальник стверджує, що уклав спірний договір (кредитний договір з ВАТ «КБ «Сведбанк»), маючи на увазі інші умови договору, ніж ті, що в ньому викладені, та які саме і роблять його недійсним. Насправді він мав на увазі, що фактично отримує в кредит не іноземну валюту, а національну валюту України - гривню, а іноземна валюта в цих угодах була не грошима - засобом платежу - а лише засобом обміну на гривню, такими собі цінними паперами, які він міг використати лише для обміну її на гривню. Відповідач, будучи ліцензованою банківською установою, не міг не знати про цю, останню, обставину. Більше того, при укладанні договорів його представники запевнили Позичальника, що він має обміняти отриману валюту на гривні, та отримає тоді ту суму в гривні, що йому і була потрібна та яка була зазначена в кредитному договорі. При цьому Позичальнику було байдуже, що вказано в договорі: адже необхідний йому результат буде досягнутий. Натомість за те, що він візьме на себе клопоти по обміну валюти на гривню, Банк призначить йому нижчий процент кредиту, ніж той, який був би призначений йому в тому разі, якщо б договір був укладений у гривні. При цьому Позичальник натурально, був впевнений, що, оскільки він фактично беру в кредит гривню, то і розраховуватися за цими договорами він має в гривні. До того ж, як вже йшлося вище, працівники Банку переконали його, що гривня та іноземна валюта мають стабільне цінове співвідношення, пославшись на те, що курс валюти до гривні суттєво не змінювався майже п'ять років. При цьому відповідачем не були виконані норми вимог чинного законодавства щодо перевірки цільового використання кредитних коштів Позичальником. Позовні вимоги про визнання договорів факторингу недійсними позивач обґрунтовує тим, що у відповідачів -Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не було достатніх повноважень на укладення договорів факторингу. Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 під час судового розгляду вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Представники відповідачів Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в судове засідання не з'явились, письмових заперечень по суті спору не подавали. Суд вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3, вивчивши матеріали цивільної справи, прийшов до наступного висновку. Під час судового розгляду встановлено, що 17 серпня 2008 року між ОСОБА_1 (Позивач, Позичальник) та Відкритим акціонерне товариство «комерційний банк „СВЕДБАНК" (Відповідач-1, Банк, Кредитор-1) було укладено кредитний договір № 026/0806/88-013 (Договір, кредитний договір). Згідно умов кредитного договору Банк надав Позичальнику грошові кошти (надалі - Кредит) у сумі 30 000,00 доларів США на споживчі цілі (п. 1.1. кредитного договору), строком до 16 серпня 2016 року, зі сплатою відсотків 14 % річних. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості по кредитним договором укладеним з боржниками. В той же день, 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» уклало договір факторингу, відповідно до якого клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права вимоги заборгованості по кредитним договорам укладеним з боржниками, право вимоги якої належить клієнту. Відповідно до ч.І ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)» Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до положень ст. ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. За правилами ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Сторонами у договір факторингу є фактор і клієнт. Згідно з законом фактором у договір факторингу маж бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - підприємець , яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції ( ст. 1079 ЦК України). Для укладення договору факторингу банк повинен мати банківську ліцензію, видану НБУ (ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність") [5, с. 281], а для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, і відповідний письмовий дозвіл НБУ, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93 (п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275) [13, ст. 1601] Інші, ніж банки, фінансові установи (юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом) можуть бути фактором за умови, що право на надання цієї фінансової послуги встановлено законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. У свою чергу, для здійснення фінансовими установами факторингових операцій, що є валютними, останні повинні мати генеральну валютну ліцензію НБУ. Відповідно до Положення «Про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій», що затверджене Постановою НБУ №297 від 09.08.2002 р.: «1.2. Небанківська фінансова установа, національний оператор поштового зв'язку має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету.» Згідно Постанови НБУ №297 від 09.08.2002 р. генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку надає НБУ. Згідно повідомлення Національного банку України № 28.315/49168 від 03.09.2014 року TOB «Кредитні ініціативи» не мають такої ліцензії: «Національним банком України генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій за період з 28.11.2012 до 30.08.2014 року TOB «Кредитні ініціативи» (код ЄДРПОУ 35326253) не надавалась». Аналогічне за змістом повідомлення надано НБУ і щодо ТОВ "ФК "Вектор Плюс" від 14.11.2014р. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Так, відповідно до п.п.1.2 розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Отже у фактора права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання немає. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ст. 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави. Під час судового розгляду відповідачами не було надано суду підтверджуючих даних на спростування викладених у позові та наданих позивачем доказів щодо відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» права на придбання права вимоги до ОСОБА_1 з урахуванням відсутності у вказаних осіб права на здійснення фінансових операцій , в тому числі на здійснення валютних операцій. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 30 січня 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки , виселення, відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 09 лютого 2015 року в задоволенні вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. При цьому вказаними рішеннями судів було встановлено, відсутність у фактора (ТОВ «Кредитні ініціативи») права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання. Отже в цій частині вимоги позивача є обгрунтованими, такими, що підлягають задоволенню. В частині недійсності кредитного договору №026/0806/88-013 від 17 серпня 2008 року укладеного між ВАТ «КБ «СВЕДБАНК» та ОСОБА_1 слід вимоги визнати безпідставними, оскільки кредит укладався у валюті - долар США . Визначення валюти кредиту є правом сторін, при цьому кредитор мав усі повноваження на здійснення вказаної операції. Будь-яких доказів на підтвердження викладених у позові обставин щодо цієї частини позовних вимог представниками позивача не надано. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15,16,203, 215, 524,533,1077, 1078,1083 ЦК України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги задовольнити частково. Визнати недійсним договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року , який був укладений між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині передачі боргу по кердитному договору №026/0806/88-013 від 17 серпня 2008 року. Визнати недійсним договір факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» в частині передачі боргу по кредитному договору №026/0806/88-013 від 17 серпня 2008 року. В решті вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» судовий збір в дохід держави в розмірі 243,60грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ» судвоий збір в дохід держави в розмірі 243,60гр. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення ,- в той же строк з дня отримання копії рішення. Суддя Цокол Л.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/54673116
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, третя особа – приватне акціонерне товариство "5-й Київський авторемонтний завод", про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, встановила: У липні 2014 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 травня 2008 року між банком та акціонерним товариством "5-й Київський авторемонтний завод" (далі – АТ "5-й КАРЗ"), укладено генеральну кредитну угоду № 010/14/375, на підставі якої 24 червня 2008 року сторонами укладено кредитний договір № 012/14/413. Згідно з умовами цього договору банк надав позичальнику кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 89 тис. 497 доларів США 54 центи зі строком повернення до 12 грудня 2014 року. З метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань 8 квітня 2011 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір поруки НОМЕР_1. Ураховуючи те, що боржник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 як з поручителя за кредитним договором, 1 тис. 310 доларів США 9 центів. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 5 грудня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 460 доларів США та судовий збір у сумі 1 тис. 510 грн. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та визначено розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, у сумі 5 тис. 975 грн 51 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року касаційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року залишено без змін. 27 серпня 2015 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" подало заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року та направлення справи на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 533 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Обґрунтовуючи зазначені підстави подання заяви, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня, 21 травня, 13 серпня, 29 жовтня 2014 року, 13 травня 2015 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 та 21 березня 2012 року, рішення Верховного Суду України від 6 квітня 2011 року та постанови Верховного Суду України від 26 червня 2013 року та 24 вересня 2014 року. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. У справі, яка переглядається суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційну скаргу погодився з висновком суду першої інстанції в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню. Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості в іноземній валюті та ухвалив нове рішення про стягнення заборгованості за кредитом в гривнях на підставі вимог частин 1, 2 статті 533 ЦК України, відповідно до якої, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Водночас в ухвалі від 13 березня 2014 року, яка надана заявником для порівняння, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про те, що виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а є платою за користування грошима. В рішенні від 6 квітня 2011 року Верховний Суд України, задовольняючи частково касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" та змінюючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в доларах США, дійшов висновку про те, що за наявності у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором в еквівалентному вираженні гривні до долару США на час вирішення спору. Такого ж висновку дійшов і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 14 березня 2012 року. У рішенні від 21 березня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, змінюючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, зазначав, що банк правомірно надав кредит в іноземній валюті та просив стягнути кошти в доларах США, що відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України є підставою для стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. У постанові від 24 вересня 2014 року в справі №6-145цс14 Верховний Суд України сформулював правову позицію про те, що в силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі – Декрет), вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, – стягнути грошову суму в іноземній валюті. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 533 ЦК України в поєднанні з нормами Декрету та Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (далі – Положення). Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, 13 серпня 2015 року та 29 жовтня 2014 року, надані ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" для порівняння, не можуть бути обґрунтуванням підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки цими судовими рішеннями суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до цих судів з підстави, передбаченої статтею 338 цього Кодексу, зокрема у зв’язку з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення та перевірку фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, висновок суду у справі, про перегляд якої подано заяву, не суперечить висновку, зробленому Верховним Судом України у постанові від 26 червня 2013 року в справі № 6-58цс13, оскільки в цій постанові висловлено правову позицію щодо відчуження майна, переданого в іпотеку під час ліквідаційної процедури боржника. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. У справі, яка переглядається, суди установили, що 19 травня 2008 року відкрите акціонерне товарситво "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль), товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем-Авто" та акціонерне товариство "5-й КАРЗ" уклали генеральну кредитну угоду № 010/14/375, на підставі якої 24 червня 2008 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "5-й КАРЗ" уклали кредитний договір № 012/14/413, за умовами якого останньому надано кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 89 тис. 497 доларів США 54 центи зі сплатою 12,25 % річних та строком погашення до 12 грудня 2014 року. 12 грудня 2008 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "5-й КАРЗ" уклали додаткову угоду № 012/14/413/207 до кредитного договору від 24 червня 2008 року № 012/14/413, відповідно до умов якої плата за користування кредитом у строк до 23 червня 2009 року розраховується на основі процентної ставки в розмірі 13,75 % річних. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором 8 квітня 2011 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1 уклали договір поруки НОМЕР_1, відповідно до умов якого остання взяла на себе зобов’язання відповідати перед позивачем солідарно з АТ "5-й КАРЗ" за виконання кредитних зобов’язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору по повернення позичальником кредиту в розмірі 51 тис. 574 долари США 54 центи. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 7 листопада 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство АТ "5-й КАРЗ" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою Господарського суду м. Києва від 26 березня 2014 року АТ "5-й КАРЗ" визнано банкрутом. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 7 серпня 2014 року зазначену постанову скасовано. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті, що відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, апеляційний суд, з висновком якого погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на частини першу, другу статті 533 ЦК України, дійшов висновку про те, що грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України). Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Статтею 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі – НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). Відповідно до роз’яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет. Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов’язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. За таких обставин висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у гривнях є безпідставними та не узгоджуються з вимогами частини другої статті 533 ЦК України. Таким чином, суди неправильно застосували норму статті 533 ЦК України та не врахували норми статті 5 Декрету, що відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у справі, яка переглядається. Однак для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. З огляду на те, що суди попередніх судових інстанцій не встановили наявності у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 3602, 335 ЦПК України не може встановлювати ці обставини, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Тому судові рішення підлягають скасуванню, а справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360 3, підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 4 лютого 2015 року, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-1680 цс15) Якщо у кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов’язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D6A3375041BEBB0FC2257F680055DFFA
  5. Доброго времени суток уважаемые. Возникла такая проблема, хочу себе приобрести транспортное средство другого государства (ПМР). Сам же являюсь гражданином Украины и гражданином ПМР (В паспорте стоит временный учет, так как прописан в Украине) на основание этих документов я сделал себе коесульсульский учет в Молдове (в загран паспорте Украины стоит об этом отметка). Собственно текущие обстоятельства я перечислил, теперь возникают несколько вопросов: 1) Я могу приобрести себе автомобиль в ПМР, но на каких условиях я могу ввести его в Украину? 2) Являюсь ли я резидентом Украины, имея консульский учет в Молдавии? Спасибо за внимание, с уважением Евгений.
  6. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2010 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гончара В.П., Кузнєцова В.О., - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_6, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, ОСОБА_8, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука), укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладенні між ОСОБА_6 та ПАТ «ОТП Банк» 17 травня 2008 року. Визнано недійсним Договір іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року. В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року, виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № МL, 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № МL 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року. У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.П. Гончар В.О. Кузнєцов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146962
  7. Державний герб України Провадження №2/522/6358/13 Справа №522/1937/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 30 травня 2013 року, Приморський районний суд міста Одеси у складі: головуючого - судді Турецького О.С., при секретарі Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду міста Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, уточненим 30.05.2013 року, до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів, вказуючи на те, що 02.11.2006 року між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) (далі Кредитний договір). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» уклали договір про надання споживчого кредиту № 11239441000 (далі Договір про надання споживчого кредиту), відповідно до якого, Банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Кредитні договори передбачають, що кредит видається в іноземній валюті доларах США та розрахунки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 мають здійснюватися в тій самій валюті, доларах США. Тобто, вказані вище кредити носили споживчий характер та іноземна валюта була видана ОСОБА_1 для споживчих цілей. Посилаючись на те, що порядок погашення кредиту не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України, позивач просив суд визнати Кредитний договір №925-7 ДОУ 1 Н від 02.11.2006 року та Договір про надання споживчого кредиту №1123944100 від 23.10.2007 року недійсними та виключити запис з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки. До судового засідання сторони не зявилися, від представника позивача ОСОБА_4 надійшла заява, про розгляд справи в його відсутність, уточнені позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує. Представники відповідачів та третя особа до судового засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, клопотань, доказів чи заперечень на позов до суду не надавали, про причини неявки в судове засідання суд не повідомляли. ОСОБА_5 ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності відповідачів. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість задоволення позову, виходячи із нижче викладених підстав. Як випливає з матеріалів справи, 02.11.2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» було укладено кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000). Відповідно до Кредитного договору, Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США, під 10,30% річних. 23.10.2007 року ОСОБА_1 та Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» уклали договір про надання споживчого кредиту №11239441000, відповідно до якого банк зобовязався надати позивачу грошові кошти у сумі 148 000,00 доларів США під 13,40% річних. Вказані вище Договори були забезпечені Договором поруки з ОСОБА_3 (далі Поручитель). Відповідно Договору поруки, Поручитель поручається перед Банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що витікають з Кредитних договорів. Також в забезпечення виконання зобовязань, ОСОБА_1 передав, а Банк прийняв в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,1439 га, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Істотна умова договору (порядок погашення кредиту) - не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України. ОСОБА_5 з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. ОСОБА_5 п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 18 червня 2007 р. за № 656/13923: фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ, банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26..., «кошти клієнтів банку», згідно з «Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. ОСОБА_5 НБУ «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АКІБ «УкрСиббанк» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл на здійснення валютних операцій суворо регламентують механізм операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є: 1. Відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит; 2. Перерахування на поточний рахунок клієнта суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; 3. Видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто - за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України, ОСОБА_5 пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089 приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: - за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Відповідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 08 листопада 2004р. за №1425/10024 операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за № 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками: приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет-1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 1.2.2. оскаржуваного Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок №2233, відкритий у АКІБ «УкрСиббанк», а проценти, згідно п. 1.3.4 - на рахунок № 2238. ОСОБА_5 Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 зазначений рахунок є 2233 - довгострокові іпотечні кредити, що надані фізичним особам; - 2238 - нараховані доходи за іпотечними кредитами, що надані фізичним особам. ОСОБА_5 «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493, п. 1.8. - Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Договору на обслуговування рахунку № 2233 та № 2238 між Банком та Позичальником - не укладалося, вказаний рахунок - не є рахунком клієнта. Разом з тим, Договором про надання споживчого кредиту № 11239441000 взагалі не передбачено порядок виконання його умов, не вказаний рахунок. Оскільки, як зазначалося вище, суб'єктна дієздатність Банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на використання транзитних рахунків на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Таким чином, судом встановлено, що умови Кредитного договору № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) та Договору про надання споживчого кредиту № 11239441000, укладених між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» суперечать встановленому чинним законодавством порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання та валютний контроль» та є недійсними, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія, як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993р., проте ні банк, а ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у строгій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. ОСОБА_5 частини другої вказаної статті, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «УкрСиббанк» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі -ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. ОСОБА_5 ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно зі статтею 217 ЦК України, правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Недійсність пункту щодо погашення кредиту за кредитним договором тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів погашення кредиту - кредитних договір неможливо виконувати. Судом встановлено, що перед підписанням кредитного договору, банк не повідомив належним чином Позичальника про особу кредитодавця, як того вимагає пп.1 п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: ні в кредитному договорі, ні окремим документом Позичальнику не було надано інформацію про суб'єктну дієздатність банку, як кредитодавця, тобто Позичальнику не було надано для ознайомлення примірників письмового дозволу НБУ з переліком операцій, право на проведення яких було отримано АКІБ «УкрСиббанк» на момент укладення кредитного договору. Таким чином, Позичальника було введено в оману щодо права банку на проведення операцій з готівковою іноземною валютою на умовах, вказаних в договорі. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 № 1-26/2011 від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 надано офіційне тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг). Вказаним Рішенням Конституційний Суд України постановив, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. У зв'язку з недійсністю Кредитного договору, недійсним є також і Договір іпотеки, який є похідним від нього і укладений з метою його забезпечення. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання; визнання іпотечного договору недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення про припинення іпотечного договору, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. Відповідно до п. 253 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Мінюсту України від 03.03.2004 р. № 20/5, нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, за заявою: - Заставодавця (Іпотекодавця) та заставодержателя (Іпотекодержателя) про припинення договору застави (іпотеки). Відповідно до пунктів 25-28 Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 р. № 410, запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду. У разі виключення запису до Реєстру вносяться: дата і номер повідомлення, що надійшло від Іпотекодержателя, чи рішення суду, яке є підставою для виключення запису; дата виключення; відомості про реєстратора. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів обгрунтовані та підлягають задоволенню. На підставі ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118, 208-209, 212 215, 218, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», за участю третьої особи: ОСОБА_2, про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечних договорів - задовольнити. Визнати недійсним Кредитний договір № 925-7 ДОУ 1 Н (10611942000) від 02.11.2006 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11239441000 від 23.10.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ». Виключити запис № 8361 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Виключити запис № 9718 з реєстру іпотек та заборон відчуження предмету іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,1439 гектарів, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, вул. Парусна, 26. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя:О.С.Турецький 30.05.2013 http://reyestr.court.gov.ua/Review/31862626
  8. Державний герб України Провадження № 2/522/4261/14 Справа № 522/2207/14-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 12.03.2014 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді - Турецького О.С., при секретарі - Гасуляк С.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Приморського районного суду м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання недійсним з моменту укладення Кредитного договору № 014/0034/85/77437 від 26 червня 2007 р., укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 р. між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 Свої вимоги Позивач мотивував тим, що 26 червня 2007 р. між ним Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437 (далі - Кредитний договір). Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Також, позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що погашення кредиту в іноземній валюті можливе шляхом внесення готівки іноземної валюти в касу банку для зарахування на поточний рахунок клієнта 2620, та наступне перерахування цих платежів на аналітичні рахунки 2233, 2238 в залежності від виду погашення (тіло, відсотки, прострочені відсотки) шляхом подання власником рахунку платіжного доручення або шляхом договірного списання банком коштів з рахунку клієнта, якщо таке договірне списання передбачено у кредитному договорі чи договорі банківського поточного рахунку. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів, та відповідно на цей рахунок не можу здійснюватися погашення в іноземній валюті. Договір на обслуговування рахунку НОМЕР_1 між банком та Позичальником не укладався, вказаний рахунок не є рахунком клієнта. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. В судове засідання відповідач (представник) не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (ч. 9 ст. 74 ЦПК України), про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи в його відсутність та заперечень на позов до суду не надав. Представник позивача, до суду, до судового засідання надав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутністю заочно, викладене в позовній заяві підтримує в повному обсязі. Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду представника позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності належно повідомленого відповідача без фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом. Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення даного позову, виходячи із нижче викладених підстав. 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», тепер Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», (далі за текстом «Банк») та ОСОБА_3 (далі за текстом - «Позичальник»), було укладено Кредитний договір № 014/0034/85/77437. Відповідно до розділу І Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 39.179,00 доларів США на строк 144 місяці з кінцевим терміном повернення 26 червня 2019 року за 14.1% річних. Згідно п.1.4 Кредитного договору, у випадку оформлення Державного акту на землю та її подальшу передачу в іпотеку Банку, відсоткова ставка за вказаним кредитом встановлюється на рівні 12.85% річних. Кредит надається на задоволення споживчих потреб Позичальника. Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська діяльність в Україні проводиться банками на підставі отриманих у Національного банку України банківських ліцензій та у відповідності до отриманих письмових дозволів НБУ з додатками, котрі містять перелік дозволених операцій. Згідно п. 8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління НБУ №200 від 30.05.2007 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 р. за № 656/13923: Фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. На підставі Банківської ліцензії на здійснення валютних операцій та письмового Дозволу НБУ банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою тільки з поточного рахунку клієнта (балансові рахунки 26…, «кошти клієнтів банку», згідно з "Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України", затвердженого постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517), тобто з банківського поточного рахунку, відкритого клієнту в банку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Згідно Листа НБУ від 03.10.2007 N 41-211/1814-10108 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» АТ «Райффайзен банк Аваль» мав право відкривати і вести поточні рахунки клієнтам та надавати валютні кредити. Тобто, глава 72 ЦК України, Банківська ліцензія та письмовий Дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій, як генеральна ліцензія на право здійснення валютних операцій, сувого регламентують механізми операцій банку з валютними цінностями. Іншими словами, враховуючи вичерпний перелік дозволених операцій у Додатку до наявного у банку письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, єдиним можливим і законним шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в готівковій іноземній валюті є відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит (рахунок 2620, «рахунки клієнта», згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України», Постанов Правління НБУ №280); перерахування на поточний рахунок клієнта (рахунок 2620, згідно «Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України») суми безготівкового кредиту у валюті кредиту (у даному випадку - в доларах США) з рахунку Банку; видача готівки в доларах США клієнту на руки способом, передбаченим «Інструкцією про касові операції в банках України»,затвердженою Постановою Правління НБУ №337, тобто, за Заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта в рамках касового обслуговування поточного рахунку, відкритого клієнту у банку на підставі Договору банківського рахунку, як це передбачено главою 72 ЦК України. Згідно пункту 3 глави 2 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003р., та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003р.за № 768/8089: приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами:за заявою на переказ готівки: від юридичних осіб-резидентів та представництв-нерезидентів - для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності - для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб'єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями;за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних осіб - на відправлення переказу, який приймається в готівковій формі. Тобто, за Заявою на переказ готівки фізична особа може внести готівку іноземної валюти до каси банку виключно для зарахування на її поточний рахунок. Іншого способу внесення готівки іноземної валюти за таким касовим документом - не існує. Згідно пункту 2.2 розділу 2 «Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», затвердженої Постановою Правління НБУ №495 від 20.10.2004р., та зареєстрованої Міністерством юстиції України 8 листопада 2004р. за №1425/10024: операції з приймання готівки в національній та іноземній валютах від клієнтів через каси банків України відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних прибуткових касових документів, визначених Інструкцією про касові операції в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України 14.08.2003 N 337 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами) (далі - Інструкція про касові операції), такими бухгалтерськими проводками:приймання готівки від фізичних осіб для зарахування на поточні, вкладні (депозитні) рахунки: Дебет - 1001, 1002; Кредит - 2620, 2625, 2630, 2635. Таким чином, з врахуванням положень Генеральної ліцензії (письмового Дозволу НБУ з Додатком на право здійснення операцій з іноземною валютою) та положень правил ведення касових операцій і, відповідно, правил відображення таких операцій в бухгалтерському обліку в банках України, встановленому законом, погашення кредиту в іноземній валюті можливо виключно з використанням поточного рахунку клієнта, відкритого йому в установі банку на підставі договору банківського рахунку відповідно до положень глави 72 ЦК України. Поточними рахунками клієнта, згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта. Разом з тим, пунктом 5.1 Кредитного договору передбачено, що повернення суми кредиту Позичальник зобов'язаний проводити шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1, відкритий в ОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 рахунок НОМЕР_1 - є аналітичним рахунком банку, призначеним для обліку наданих кредитів та є відмінним від поточного, тобто договір про відкриття та обслуговування вказаного рахунку з фізичною особою не може бути укладено. Згідно п1.8. «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., та зареєстрованої Міністерством юстиції 17.12.2003р. за № 1172/8493: Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Суб'єктна дієздатність банку була обмежена наявною в момент укладення правочину Генеральною ліцензією банку і в частині операцій з готівковою іноземною валютою банку було надано право лише на ведення рахунків клієнтів, відтак банк не мав права на приймання від фізичних осіб готівки іноземної валюти на рахунок, відмінний від поточного, оскільки це є грубим порушенням Генеральної ліцензії банку, Інструкції про касові операції в банках України та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України. Операції, при яких готівка іноземної валюти реально приймається до каси банку, проте не зараховується на поточний банківський рахунок фізичної особи чи юридичної особи, а обліковується на аналітичному рахунку, - є операціями з готівковою іноземною валютою в касі банку. Право на проведення операцій з готівковою іноземною валютою АТ «Райффайзен Банк Аваль» отримав лише у 2011 році, - разом з Генеральною ліцензією НБУ на здійснення валютних операцій. Відповідно, у наявному на час укладення спірного Кредитного договору Додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій, АТ «Райффайзен Банк Аваль» не мав права на здійснення валютних операцій з готівковою іноземною валютою в касі банку. Згідно ст.227 ЦК України, правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний недійсним. Таким чином, встановлено, що пункт 5.1 Кредитного договору суперечить встановленому чинним законодавством України порядку повернення отриманих кредитів, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, положенням Генеральної ліцензії банку, що дозволяла йому проведення операцій з іноземною валютою, Декрету КМУ «Про валютне регулювання та валютний контроль», ст. 162 КУпАП і є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ст.203 ЦК України. Статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Оскільки Генеральна ліцензія (письмовий Дозвіл НБУ), як основний дозвільний документ, на підставі якого банк мав право проводити операції з іноземною валютою, не давала йому права на проведення визначеної в договорі операції, відтак в такому випадку для проведення такої операції необхідно було отримати індивідуальну ліцензію НБУ, як вказано в ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 р., проте, ні банк, ні позичальник такої індивідуальної ліцензії не отримували. Слід зазначити, що отримання індивідуальної ліцензії НБУ сторонами кредитного договору в іноземній валюті не потрібно лише в тому випадку, якщо кредит правомірно надано у суворій відповідності до умов отриманої банком Генеральної ліцензії. Згідно п.11 Постанови №5 Пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним, суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору. Тобто, Пленумом ВССУ встановлено, що не потребують отримання індивідуальної ліцензії лише ті операції з валютними цінностями уповноваженого банку, котрі є в переліку наявної у банку Генеральної ліцензії (або ж письмового Дозволу НБУ на здійснення валютних операцій). За приписами ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Згідно частини другої ст. 227 ЦК України, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст.227 ЦК України, - є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Порядок погашення кредиту - є істотною умовою договору, оскільки істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. АТ «Райффайзен Банк Аваль» є юридичною особою, господарським товариством, відтак його діяльність регламентується положеннями Господарського кодексу України. У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України). В ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У відповідності до ч.2 статті 345 ГК України, істотними умовами договору є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно ст. 203 ЦК України та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. У відповідності до п.8 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України, суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексу. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 13, 192, 203, 215, 217, 227, 236, 524, 638, 1212 ЦК України, ст. ст. 179-180, 345 ГК України, ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 59-60, 109, 208-209, 212-215, 218, 224-226, 294 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного та іпотечного договір - задовольнити частково. Визнати недійсним з моменту укладення Договір іпотеки ВЕО№176227, зареєстрований в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладений 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Визнати недійсним з моменту укладення Договір про внесення змін від 06 березня 2008 року ВКА№321694, зареєстрований в реєстрі за №406, контрольна сума ГГ3ГЕБДАДО та посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу ОСОБА_4 до Договору іпотеки ВЕО№176227, зареєстрованого в реєстрі за №132, реєстраційний № 5219828, контрольна сума ВА56Б61577, укладеного 26 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу, ОСОБА_4 Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна реєстраційний номер 6734853 зареєстрованого 06.03.2008 року за номером 6734853 реєстратором Приватний нотаріус ОСОБА_4, Овідіопольський районний нотаріальний округ про заборону відчуження земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га. Адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 5123755300;02;007;0110. Державній реєстраційній службі речових прав Одеського міського управління юстиції Одеської області вилучити запис з Єдиного реєстру іпотек реєстраційний номер обтяження 5219826 зареєстрованого 06.03.2012 року реєстратором: Приватний нотаріус ОСОБА_4, АДРЕСА_2, за номером 5219826, об'єкт обтяження земельна ділянка. Цільове призначення - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0613 га, адреса: АДРЕСА_1, кадастровий номер:5123755300;02;007;0110. В іншій частини позовних вимог - відмовити. Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: О.С.Турецький 12 березня 2014 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/38638716
  9. Державний герб України Справа № 309/4868/14-ц Провадження № 2/309/245/15 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2015 року м. Хуст Хустський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Кемінь В.Д. при секретарі судового засідання Плиска Т.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Хустського відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та визнання недійсними споживчих кредитних договорів, - В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в особі свого представника ОСОБА_3 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсними споживчих кредитних договорів та договорів іпотеки. Позов мотивовано тим, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Позивач вважає, що відповідач, надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Вважає, що відповідач не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті (у даному випадку у доларах США) йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ, а надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «;Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст.ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». Окрім того використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною, всупереч принципу добросовісності, має наслідок істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, що значно погіршує її становище, як споживача порівняно з відповідачем - надавачем фінансових послуг в разі настання певних подій, що дає їй право відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Посилаючись на зазначені обставини, а також в зв'язку з тим, що відповідач не мав права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам, просив суд визнати недійсним кредитний договір №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль», визнати недійсним кредитний договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 укладений між ним та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 41000,00 доларів США, та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до кредитного договору №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року; до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та до додаткової угоді №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року. В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_4, ОСОБА_5, що діють на підставі повноважень наявних у матеріалах цивільної справи не з'явились, подали до суду заяву в якій просили суд розглядати справу у їх відсутності на підставі наявних матеріалів справи, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. Не заперечили, щодо проведення заочного розгляду справи. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом публікації в газеті «Урядовий кур'єр» № 244 від 30.12.2014 року. Причини його неявки суду не відомі. З врахуванням наведеного, у відповідності до ст. 169 ч. 4 ЦПК України, беручи до уваги наявні у справі дані про права і взаємовідносини сторін, а також те, що позивач та його представники не заперечили проти розгляду справи без участі відповідачів, суд ухвалив провести заочний розгляд справи, у відсутності представника ПАТ «Райффайзен банк Аваль». Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З'ясувавши обставини та дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення виходячи з наступного. Згідно з вимогами ст.60 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. В ході розгляду справи судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №014/4047/82/37965 про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США строком користування до 06 лютого 2018 року. 08.02.2008 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з кредитного договору №014/40/47/82/37965 від 07.02.2008 року, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень. Платежі, згідно умов кредитного договору, ОСОБА_1 повинен був вносити відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору. Також встановлено, що 02 липня 2008 року між з ВАТ (в даний час - ПАТ) «Райффайзен банк Аваль» з однієї сторони та ОСОБА_1 - з іншої, укладено кредитний договір №010/03-3/174-М про надання кредиту в сумі 31000,00 доларів США строком користування до 01 липня 2018 року. В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року, відповідно до якої банк надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США. Кредит надається двома траншами - 1-й транш 31 000 (тридцять одна тисяча) доларів США; 2-й транш 10 000 (десять тисяч) доларів США, строком з 02 липня 2008 року по 01 липня 2018 року. Того ж дня року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов Договору позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 41 000,00 (сорок одна тисяча) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень Платежі, згідно умов кредитних договорів, повинні були вноситися відповідно до Додатку № 1 до кожного кредитного договору (Графік погашення кредиту). У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов'язаннями відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноважень державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. № 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - Сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд ( вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать( орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. В ході розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів, щодо спростування позовних вимог в тому числі, щодо підтвердження отримання останнім генеральної ліцензії на здійснення валютних операції для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Крім того, НБУ листом від 02.06.2000 р. «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вказує, що наявність у банку генеральної ліцензії не надає йому права на здійснення валютних операцій по наданню кредитів фізичним особам. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької ( господарської ) діяльності виключно на відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Поряд з цим, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Відповідно до ст.1 Закону «Про захист прав споживачів»: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Частина 12. ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів», встановлює, що якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про надання послуг без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому ч. 12. ст. 10 Закону. Відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів», у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними, тобто виходячи з вищевикладеного це є достатньою підставою для визнання Договорів недійсними. Проте як вбачається з матеріалів справи Банк не попередив позивача, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги позивача, також Банк не попередив і про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору. Позивачу з боку Банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання Позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит. Договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року містить несправедливі умови, які регулюють, внесення змін (доповнень) та розірвання Договору, лише в односторонньому порядку (див. п.1.9.3), і лише в інтересах та з боку Кредитора, що є порушенням як Закону України «Про захист прав споживачів» так і п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в частині того, що «…договір повинен містити: порядок зміни і припинення дії договору», отже відповідно до мети Закону, Договір повинен містити і умови, які регулювали б порядок змін та розірвання Договору, коли цього вимагає захист інтересів споживача (Позичальника). п.4.1.1. Договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року вказує, що «За порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього Договору». Відповідно до Постанови НБУ від 21.04.2008 р. N 107, на момент укладення договору облікова ставка НБУ встановлена у розмірі 12,0%. Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року складає: 12%*2*365 днів = 8760% річних що на 8710% перевищує встановлені законом норми, а тому є несправедливою умовою. Поряд з цим, зі змісту Кредитного договору №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року, а саме з п.16.3., вбачається що За прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим Договором позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 0,5% від простроченої до оплати суми за кожен календарний день прострочення. Таким чином, розмір неустойки - пені, встановлений у Кредитному договорі №014/4047/82/37965 від 07.02.2008 року складає: 0,5%*365 днів = 182,5% річних, що на 135,5% перевищує встановлені законом норми, а тому така умова є несправедливою. Згідно ч.5 п.3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, повинен містити: права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору». Спірні договори не містять умов або правил, які б регулювали відповідальність Кредитора ні за невиконання, ні за неналежне виконання кредитором умов договору, що суперечить ст. 628 ЦКУ та п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». З аналізу договорів про надання споживчого кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких договір в силу його реальності не є укладеним), - а саме, зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника. Отже, ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається до банку з проханням видати кредит та укладає Договір про надання кредиту. Докази, що ініціатором видачі кредиту був Кредитор, в судовому засіданні не були надані. Отримувачем за такими операціями також є позичальник, так як банк надає на його користь суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії не передбачено. Крім того, п. 1.2. вказаного Положення регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Позивач, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за Договорами про надання споживчого кредиту, вносячи готівкою долари США в касу Банку. Так, договорами передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення. Отже, сторонами у вказаних договорах та Графіках погашення кредиту до них погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 року, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Таким чином, позивачу чинним законодавством не було надано право здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірними договорами споживчих кредитів, в тому числі під час внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» шляхом внесення доларів США в касу. Крім того, ці положення розгорнуті у листі НБУ від 02.06.2000 року, «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в якому НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема, про те, що наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ. На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірних кредитних договорів законодавством України не було передбачено право громадян України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Отже, оспорюванні кредитні договори, відповідно до ст. ст. 203,215, 227 ЦК України є недійсними. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання споживчого кредиту №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року, в забезпечення виконання яких між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем, було укладено іпотечний договір від 08.02.2008 року посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6, відповідно до якого Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, загальна вартість предмету іпотеки складає 433 578 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім) гривень, та договору надання споживчого кредиту №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткової угоди №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року укладено іпотечний договір від 02.07.2008 року та додатковий правочин №1 до договору іпотеки від 02.07.2008 року, що посвідчені приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого Іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2. Загальна вартість предмету іпотеки складає 329 615 (триста двадцять дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень також підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 року, згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання спірного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав". Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості сторін щодо застосування наслідків недійсності Іпотечних договорів, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, суд вважає можливим в порядку застосування реституції за недійсними Іпотечними договорами, та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нерухомого майна . За ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК ( 435-15 ) та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків. З матеріалів справи встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 014/47/82/37965 від 07.02.2008р. банком видано 60 000, 00 доларів США, а ОСОБА_1 були сплачені відсотки за користування кредитними коштами та погашено тіло кредиту в розмірі 75401 доларів США (у 2008 році -9316 доларів США, у 2009 році 8842,82 доларів США, у 2010 році 10918,64 доларів США, у 2011 році 11744,46 доларів США, у 2012 році 11855,40 доларів США, у 2013 році 11855,28 доларів США, у 2014 році 10868,40 доларів США), що підтверджується поданим суду розрахунком сплати та заборгованості. Також встановлено, що на виконання умов кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткової угоди №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року банком видано 41 000, 00 доларів США кредитних кошти, а ОСОБА_1 були сплачені відсотки за користування кредитними коштами та погашено тіло кредиту в розмірі 49300,51 доларів США (у 2008 році - 3258,02 доларів США, у 2009 році -7853,1 доларів США, у 2010 році -7837,58 доларів США, у 2011 році 7852,89 доларів США, у 2012 році -7852,8 доларів США, у 2013 році -7852,8 доларів США, у 2014 році -6793,32 доларів США), що підтверджується поданим суду розрахунком сплати та заборгованості. Загальна сума сплачених коштів внесених позивачем в рахунок погашення заборгованостей за договорами становить 124701,51 доларів США. Визнаючи кредитні договори та договори іпотеки недійсним, суд вважає за необхідне застосувати реституцію та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 різницю між вже сплаченими коштами банку та отриманими коштами, що становить 23 701, 51 доларів США, зняти заборони на відчуження, накладених нотаріусами при посвідченні договорів іпотеки. Виходячи з наведеного та керуючись Конституцією України, Рішенням КСУ № 15-рп/2011 від 10.11.2011р., ст.ст.10,60,88,197, 209,212-215,226 ,227 ЦПК України ст.ст.215,216,227,524,628, 1054 ЦК України, ст.ст. 22,24 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд - Р І Ш И В: Позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №014/4047/82/3765 від 07.02.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 60000,00 доларів США. Визнати недійсним кредитний договір №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» про надання кредиту в сумі 41000,00 доларів США. Стягнути з відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в рахунок погашення кредиту за кредитним договором № 014/47/82/37965 від 07.02.2008р. в сумі 75401 доларів США. та зобов'язати відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 60000,00 доларів США. Стягнути з відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в рахунок погашення кредиту за кредитним договором №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року та додаткову угоду №010/03-3/174-м/1 про внесення змін до Кредитного договору №010/03-3/174-М від 02.07.2008 року в сумі 49300,51 доларів США та зобов'язати відповідача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 41000,00 доларів США. Зобов'язати реєстраційну службу Хустського районного управління юстиції Закарпатської області зняти іпотеку та заборону на відчуження житлового будинку загальною площею 144,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю магазину промислових товарів загальною площею 50,2 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2, та вилучити їх з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Єдиного державного реєстру іпотек. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області. На рішення суду відповідач ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» може подати заяву про його перегляд протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Хустського районного суду: підпис: Кемінь В.Д. З оригіналом вірно Суддя Хустського районного суду: Кемінь В.Д. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42569977
  10. Державний герб України Справа № 522/16073/14-ц Провадження № 2/522/155/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2015 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі: головуючого судді Свяченої Ю.Б. при секретарі Шеян І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, та просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2; зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати її повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324, та зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути позивачці у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 28 березня 2008 року між нею та Банком був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав їй грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. У забезпечення цього договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також позивачка зазначила, що станом на 01 липня 2014 року нею сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США. Вищевказані договори позивачка вважає недійсними, оскільки Банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті їй, як резиденту України, без індивідуальної ліцензії НБУ. Також вважає, що при наданні кредиту банком були порушені норми Конституції України та ЦК України, ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні», декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представник ПАТ «УкрСиббанк» позов не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним. Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши думки представників позивачки та відповідача, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11325068000, за яким банк надав позивачці грошові кошти у розмірі 36 600, 00 дол. США на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 5 % річних, строком до 28 березня 2028 року. Крім того, 28 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту № 11325068000. У забезпечення вищевказаного договору був укладений Іпотечний договір від 28 березня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Також 28 березня 2008 року був укладений договір поруки між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителя перед Банком за кредитним договором. Також судом встановлено, що станом на 01 липня 2014 року ОСОБА_1 сплачено на рахунок Банку в погашення кредиту суму у розмірі 31 183, 15 дол. США, що підтверджується відповідною випискою за кредитним договором, наданою представником позивачки до суду. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 Постанови №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. При цьому, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач. При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), у п. 3.4 якого зазначено що, згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 2 ст. 11 вказаного вище Закону та абзацом 16 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги» врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу. У ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання. Положення частин 4-11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо. При цьому, судом встановлено, що у кредитному договорі не визначено, що валютні ризики, пов'язані з підвищенням вартості валюти (долару США) зобов'язання, покладені тільки на позичальника. Тобто, Банк не попередив позивачку про відповідні валютні ризики, чим порушив вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Позивачка не могла передбачити таких змін курсу національної валюти, оскільки вона не є фахівцем в галузі фінансів. Кредитодавець не надав позичальнику застережень щодо можливих та/або очікуваних змін курсу національної валюти по відношенню до валюти Основного договору, тобто Банк не надав ОСОБА_1 інформації відносно предмету договору, яка необхідна для здійснення свідомого вибору щодо валюти кредиту. При цьому, позичальник не виконав приписів ст. 11, 15, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитодавець також не виконав вимог Постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, а саме приписів пункту 3.8. Правил, згідно з яким у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Отже, суд приходить до висновку, що не надавши необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману продукцію, та відповідні валютні ризики позивачки, її було поставлено в нерівні з банком умови, які в подальшому призвели до значного подорожчання продукції за кредитним договором, яку позивачка отримала у банку. Згідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. У відповідності до ч. 5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Суд вважає, що умови спірного кредитного договору є несправедливими, оскільки відповідно до договору несправедливими є, зокрема, умови Договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 4.1, 4.6, 4.9, 5.6 кредитного договору); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору та надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.п. 1.3.1 п. 1.1 кредитного договору щодо зміни процентної ставки кожного наступного місяця кредитування). Згідно п. 2. ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно ч. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Так, згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Також судом встановлено, що у кредитному договорі № 11325068000 від 28 березня 2008 року зобов'язання позивачки, як позичальника, було виражене з іноземній валюті (п. 1.1. кредитного договору). Крім цього, з п.п. 1.2.2 кредитного договору виконання зобов'язання вказане у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто у доларах США, що суперечить вимогам ст. 533 ЦК України. Разом з цим, у ПАТ «УкрСиббанк» на момент укладення спірного кредитного договору була відсутня індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Договором, що є порушенням ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» . Так, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунку за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524, 533 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систем валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видами діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. В абзаці 2. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вказано, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату; безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування з договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг. Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть витікати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону, Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі № 1/26/2011 від 10 листопада 2011 року положення пунктів 22, 23 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положенням частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником/споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Таким чином, суд вважає доведеними вимоги позивачки щодо визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, а також похідні від нього договори - договору іпотеки та договору поруки. Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. У зв'язку з визнанням вищевказаних договорів недійсними, суд застосовує правові наслідки визнання правочину недійсним шляхом зупинення ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1; а також шляхом зобов'язання сторін повернути один одному у натурі все, що вони отримали на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року. Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона постилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Керуючись вимогами п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 203, 215, 227, 229, 230, 236, 524, 533, 548, 652 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 79, 88, 209-210, 213-215, 218 ЦПК України суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити. Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним іпотечний договір від 28 березня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 1324, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки №192894 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2. Зупинити ПАТ «УкрСиббанк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, а саме на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ПАТ «УкрСиббанк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту № 11325068000 від 28 березня 2008 року, та іпотечним договором від 28 березня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1324. Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: Ю.Б. Свячена http://reyestr.court.gov.ua/Review/42420947
  11. Державний герб України ун. № 759/12760/13-ц пр. № 2/759/5329/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю. при секретарі Руденко Ю.Ф. за участю представника позивача Агабалаєвої Я.В. відповідача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ : У серпні 2013 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до суду з позовною заявою у якій просить стягнути із ОСОБА_4 та СТ «Віта» суму боргу за договором споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02.08.2013 року становить 1601165,27 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну картиру, що є власністю ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.11.2006 року Святошинською районною у м. Києві радою, з метою задоволення вимог ТОВ «Кей-Колект» , що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 укладеного 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01.08.2013 року становить 1601165,27 грн. встановивши спосіб реалізації нерухомого майна - шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 133000,00 дол. США, а останній зобов'язувався сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12,80% річних. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та споживчим товариством «Віта» було укладено договір поруки № 86703 від 15.01.2007 року. 15.01.2007 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 43884 за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Всупереч умовам кредитного договору ОСОБА_4 не здійснював платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання. 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав останньому право вимоги за кредитними зобов'язаннями своїх боржників, в тому числі за кредитом ОСОБА_4 Справу просить вирішити на підставі ст. 525, 526, 530, 533, 546, 549, 611, 612, 627, 629, 632, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України. У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити. Представник ОСОБА_4 проти позову заперечував. Зазначив, що в результаті направлення 16.10.2009 року АКІБ «УкрСиббанк» вимоги до ОСОБА_4 про дострокове повернення кредиту, терміном повернення кредиту за умовами кредитного договору є 26.11.2009 р. Про таке право банк не тільки знав, а і намагався його реалізувати подавши в липні 2010 року до Святошинського районного суду м. Києва позов про стягнення заборгованості з відповідачів. Станом на день подачі позову до суду 19.08.2013 року ТОВ «Кей-Колект» як фактор пропустив строк позовної давності. Крім того представник ОСОБА_4 вважає, що за правилами ст. 266 ЦК України строк позовної давності сплинув і до додаткової вимоги. Також представником ОСОБА_4 зазначено про недоведеність частини позовних вимог, а саме права пред'явлення вимог, неправомірності нарахування процентів за користування кредитом. ОСОБА_2 проти позову заперечувала з таких же підстав. СП «Віта» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялося належним чином, клопотання про розгляд справи у відсутність представника СП «Віта» до суду не надходило. ОСОБА_5, ОСОБА_6 також у судове засідання не з'явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, подали клопотання про розгляд справи у їхню відсутність. Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк зобов'язувався надати останньому кредит в іноземній валюті в сумі 133000,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день укладення договору складає 671650,00 грн., зі сплатою 12,8 % річних за його користування та кінцевим терміном повернення не пізніше 15.01.2017 р., а ОСОБА_4 зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повертати банку кредит та сплачувати проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (а.с.7-14). З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором 15.01.2007 року були укладені наступні договори: між АКІБ «УкрСиббанк» та СП «Віта» договір поруки, за яким останнє поручилося перед банком за виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору від 15.01.2007 року (а.с.15-16) та між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 договір іпотеки № 43884, за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17-20). Заставна вартість іпотеки склала 901749,86 грн. 16.10.2009 року ПАТ «УкрСиббанк» направило ОСОБА_4 досудову вимогу щодо дострокового виконання ним своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року (а.с 92). Підстава - порушення графіку платежів. Пунктом 5.5 договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісії строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору. Пунктом 11.1 зазначеного договору сторони погодили, що у разі настання обставин визначених у тому числі п. 5.5 договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення про дострокове повернення кредиту від банку. Зважаючи на п. 11.1 договору, на отримання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту, право вимоги у банку виникло 17.11.2009 року. Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється, зокрема, вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У п.31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вказано, що враховуючи положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у справах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Отже, зважаючи на те, що право вимоги за кредитом ОСОБА_4 у АКІБ «УкрСиббанк» виникло 17.11.2009, ТОВ «Кей-Колект» як фактор звернувшись до суду 16.08.2013 року, пропустив строк позовної давності. Щодо вимог позивача, пов'язаних з договором іпотеки № 43884 від 15.01.2007 року. Згідно ч.1 ст. 575 «Окремі види застав» ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином іпотека є одним із різновидів застави та має похідний характер від основного зобов'язання і діє до припинення основного зобов'язання по кредитному договору. Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до абз. 2 п. 31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, положення п.7 ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку. Отже враховуючи, що ОСОБА_4 отримав саме споживчий кредит та те, що строк давності за вимогами позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором минув за 10 місяців до дати подачі позовної заяви, суд застосовує до даних правовідносин приписи закону, що регламентують наслідки спливу позовної давності. Крім того суд вважає недоведеним факт відступлення права вимоги ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект». Згідно п. 3.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Кей-Колект») у дату відступлення. Згідно п. 3.2 договору факторингу відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Акт приймання-передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання клієнтом суми фінансування. В матеріалах справи відсутній додаток 2 до договору факторингу, а тому суду не відомо чи був складений акт приймання-передачі, а відтак чи перейшло до ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4 перед ПАТ «УкрСиббанк». Крім того виписка з договору факторингу № 1 (а.с.39), що була надана позивачем свідчить лише про наявність прізвища ОСОБА_4 у переліку первинних договорів із зазначенням номеру кредитного договору, дати його укладення. У договорі факторингу від 12.12.2011 року право вимоги загальної заборгованості по тілу кредиту в сумі 111183,84 дол. США не зазначено. Отже, позивачем не надано доказів свого права вимоги у відповідачів суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 200320,94 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 111183,84 дол. США. Суд вважає також неправомірним нарахування процентів за користування кредитом з 12.12.2011 року (дата укладення договору факторингу). Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи - боржника. Відповідно до ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції. В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 08.12.2011 року за № 732 згідно якого ТОВ «Кей-Колект» зареєстрована як фінансова установа (а.с.40). Враховуючи зазначене позивач є фінансовою установою, яка без додаткових дозволів та ліцензій може укладати договори факторингу та отримувати відповідно до їх умов право вимоги. Відповідно до п.1.2 положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, передбачені ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 ст. 5 Декрету № 15-93. Отже, згідно чинного законодавства та наданих дозволів позивач, як відповідна фінансова установа має право без додаткових дозволів та ліцензій укладати договори факторингу та виступати в них фактором, але на проведення валютних операцій, зокрема нарахування процентів за користування кредитом у іноземній валюті позивач повинен отримати індивідуальну чи генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Позивач не надав суду індивідуальну чи генеральну ліцензію, що свідчить про неправомірність нарахування відсотків. Враховуючи вищевикладене та застосовуючи строк позовної давності суд відмовляє у ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позову. Керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст. 1077, ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, п.1.2 Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 205, 209, 212-215, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/35494483
  12. Державний герб України Справа № 523/12140/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі: головуючого судді Гудиної Н. І. при секретарі Мельніченко Г.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 звернулися до суду про визнання договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. недійсним Установив: Позивач звернувся з даним позовом до відповідача в серпні 2013 року обґрунтування на які посилається позивач зазначені в позові від 08.08.2013 року Позивач є споживачем по Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26 червня 2007 року, згідно п.1.2 Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, п.23 ст. 1 Закону України «про захист прав споживачів». 26 червня 2007 Позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором про надання кредитної лінії. Виконання зобов'язань за спірним договором було почато 26.06.2007 року. На момент пред'явлення позову позивачем - позичальником було сплачено платежів на погашення кредиту у розмірі - 22 307 доларів США за квитанціями банку по рахунку за період з 26.06.2007 по теперішній час. Також позивачем сплачена банку комісія за надання кредиту. Позивач вважає, що банк не мав право на видачу кредиту в іноземній валюті йому як резиденту України без індивідуальної ліцензії НБУ тому, що грошевою одиницею України є гривня єдиним законним способом платежу для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривня. Позивач мотивує свої вимоги тим, що при наданні банком позивачу кредиту у доларах США були порушені наступні норми чинного законодавства: ст. 99 Конституції України, де зазначено, що грошовою одиницею України є гривня; ст. 524 ЦК України де передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіційним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому випадку, грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 ЦК України; ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Позивач зазначає, що стосовно зобов'язання в іноземній валюті, потрібно звернутись до норм Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993 р. (надалі - Декрет), який з урахуванням приписів ст. 7 ГК України, ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у цій сфері. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з вищезазначеним Декретом. Згідно із п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Надання банком грошових коштів (кредиту) та проведення позичальником дій, спрямованих на виконання зобов'язання в іноземній валюті (оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, тощо), за своєю правовою природою є валютною операцією, а отже, потребує наявності у банку індивідуальної ліцензії. Таким чином, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником, а також використання іноземної валюти як засобу платежу. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету, п.1.10 Положення Національного банку України "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" № 483 від 14.10.2004 р. одержання індивідуальної ліцензії однією зі сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Позивач також посилається на те, що порушені права , як споживача, при укладенні спірного договору, відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови Договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживача кредитних послуг - позивача. Несправедливим є, зокрема умови кредитного договору погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли усі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач переводить на позивача - позичальника за кредитним договором і споживачем кредитних послуг, що є порушенням частини 3 ст. 13 ЦК України. Використання банком долара США, як предмета кредитування, значно погіршує положення Позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг) у разі настання певних подій, що надає право для позивача , відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання кредитного договору в цілому недійсним. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч. 2 ст. 345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимоги чинного законодавства не виконанні. А згідно ст. 236 ЦК України договір визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Позивач вважає необхідним повернення сторін в початковий стан для застосування розрахунку курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. По причині того, що істотно змінилися обставини якими керувались сторони при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити, в зв'язку з чим значно погіршало фінансове становище позивача. На судові засіданні представник відповідача не з'являвся, надавши зустрічну позовну заяву, вимогами якої є звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1. Представник позивача ОСОБА_1 надала заперечення на зустрічну позовну заяву. В яких зазначається, що позивачі не згодні із зустрічною позовною заявою в повному обсязі, тому що, 03 червня 2014 року Верховна Рада України постановила Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У п. 1 даного закону зазначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Відповідно із приписами п. 2 даного Закону роз'яснюється, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки). Третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, належним чином сповіщена, причин своєї неявки суду не повідомила. Судом встановлено, що 26.06.2007 позивачем ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк», раніше ЗАТ «Агробанк» в особі начальника відділення ЗАТ «Агробоанк» Савінкіна В.О. укладено споживчий Договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М, на основі стандартної форми запропонованої банком. На час укладення цього договору ОСОБА_2 достовірно надав банку інформацію про своє фінансово-майнове становище, надав довідку про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що сприяло отриманню кредиту. Згідно п.1.1. даного договору кредит видається в іноземній валюті - доларах США, розрахунки позичальником здійснюються в доларах США. За договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М. від 26.06.2007 банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної відкличної кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США, строком з 26 червня 2007 року по 25 червня 2010 року зі сплатою 15 (п'ятнадцять) відсотків річних. Цей кредит носить споживчий характер, та іноземна валюта була видана на споживчі цілі, тобто для здійснення правочину з резидентами України. 26.06.2007 року на забезпечення цього договору укладено іпотечний договір № 23.840.07.29 1 М, від 26.06.2007 року, відповідно до п. 1 іпотечного договору іпотекодавець забезпечує вимоги іпотеко держателя - банку, що випливають з Договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, за умовами якого позичальник зобов'язався повернути суму кредиту у розмірі 114 000,00 (сто чотирнадцять тисяч) доларів США 00 центів. Іпотекодавець ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру, АДРЕСА_1., вартість предмету іпотеки складає 692 218,00 (шістсот дев'яносто дві тисячі двісті вісімнадцять) гривень 00 копійок. 26.06.2007 укладено договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність поручителів перед банком за договором кредитної лінії. Позивач стверджує, що у відповідача при укладенні спірного договору була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору. Відповідачем до справи індивідуальної ліцензії додано не було. Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках і в порядку, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 1 « Про судове рішення у цивільній справі» зазначено , що згідно з частиною першою ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземний валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадах і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 1593 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). Стаття 47 Закону України « Про банки і банківську діяльність" встановлює загальні вимоги до Здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 даного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та е законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, а також використання готівкою іноземної валюти на території України може бути за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка видається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного Банку України. Згідно п. «г» ч. 4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції ст. 5 Декрету вказує, що ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями) у випадках, передбачених законами України. Згідно п. 1.1 спірного кредитного договору банк здійснює видачу кредиту позичальнику в іноземній валюті в сумі 114 000, 00 доларів США. З спірного договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів, без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним. Отримувачем за валютною операцією на отримання кредиту позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2, так як банк надає на користь позичальників суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_3 і ОСОБА_2 має право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено. Крім того, згідно п.1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в свою чергу, використовували готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «Платинум Банк». Так, пунктом 4.3 спірного договору передбачено, що повернення відповідної частини кредиту - це 114 000, 00 доларів США здійснюється позичальником щомісяця , визначено у графіку платежів, шляхом сплати ануїтетних платежів в день сплати ануїтетних платежів Позичальник зобов'язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_1, відкритий у Банку. Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову Іноземну валюту, як засіб платежу. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно п. 1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі, сплати мита інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України сплати платежів за охорону та супроводження підакційних і транзитних товарів митними органами: оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам які виїжджають у приватних справах та в службове відрядження. З урахуванням змісту кредитного договору, сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на видачу і отримання кредитних коштів у валюті згідно п. «в» ч.4 ст.5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. Перелік документів, які для отримання банківського кредиту позичальник надає банку містить ч.4 ст. 136 ГК України, тобто саме позичальник є ініціатором банківського кредиту. Банк-відповідач, як агент валютного контролю, повинний здійснювати спостереження за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього. Як кредитна установа, в тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків резидентам України. Отже, укладання спірного Договору суперечить Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. тобто чинному законодавству України. Таким чином, суд вважає обґрунтованим посилання на те, що видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резидентові України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст.13 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993р., за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 ті ж Декрети КМУ №15-93 від 19.02.1993 р., передбачає відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних оперецій або штрафом в розмірі, що встановлюється Національним банком України. У зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «Платинум Банк» шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «Платинум Банк». Як вище вказано, єдиним законним засобом для проведення розрахунків між резидентами на території України служить гривна. Одночасно, сторонам в договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті,твідповідає нормам ч.1 ст. 524 ЦК України, де вказано, що ціна є істотною умовою господарського договору і відзначається в договорі в гривнах. У іноземній валюті можуть визначатися ціни в зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Дана ліцензія у сторін відсутня, хоча вона була необхідною умовою для законності кредитної операції, незалежно від суми кредиту і терміну його повернення позичальником. Оплата позивачем боргу за час прострочення пені і штрафу, стягнення яких в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засоби платежу. Проте, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого застосування долара США як платіжної одиниці за договором кредиту суперечить п. «г» ч.4 ст.5 Декрету KМУ і Положення НБУ № 275. Наявність генеральної ліцензії на валютні операції (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями), про що вказано в поясненнях і запереченнях кредитора - відповідача не звільняє кредитора і позичальника від обов'язку отримувати індивідуальну ліцензію згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ, і не робить укладений кредитний договір законним. Відповідачем не надані докази, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання - отримання резидентами України кредитних коштів у валюті, і використання такої іноземної валюти в Україні як платіжні засоби. Видана банку генеральна ліцензія не передбачає видачу кредитів в інвалюті юридичним і фізичним особам. Згідно ст.49 Закону України про банки і банківську діяльність, операції з валютними цінностями (п.1 ч. 2 ст. 47 Закону) не належать до кредитних операцій. Як відмічено в «Положенні про порядок і умови торгівлі іноземною валютою», затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.08.2006 р. № 281, - надання і отримання резидентами фінансових кредитів і позик є валютною операцією, що пов'язана з рухом капіталу (п.12 розд. І Положення). Права позивача , як споживача, також порушені, при укладанні спірного договору. Відповідно до норм ст. 3 ЦК України, загальними основами цивільного законодавства є розумність, справедливість, сумлінність. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч сумлінності його слідством є істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів кредитних послуг - позивача. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в іноземній валюті - доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору, що є способом зловживання правом, є порушення частини 3 статті 13 ЦК України. Таким чином, використання банком долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, є внесенням до кредитного договору пункту, що значно погіршує положення позивача, як споживача порівняно з банком (представником фінансових послуг), у разі настання певних подій, що надає право для позивача, відповідно до п. 2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Одержувачем за валютною операцією - отримання кредиту в іноземній валюті є позивач. Умови кредитного договору про надання позичальникові споживчого кредиту в іноземній валюті - доларах США, не відповідають вимогам закону. Кредитний договір є двостороннім договором. Спірний кредитний договір не містить відповідальності сторони, як того вимагає ч.2 ст.345 ГК України і зобов'язанням якої є надання кредиту, тобто вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору умови про відповідальність сторін, і зокрема умова про відповідальність кредитора , не виконано. Момент здійснення договору стороною (сторонами) вимог ч.1 ст.215 ЦК України, які встановлені ч. 1,3,5,6 ЦК України. Зміст кредитного договору повинен відповідати вимогам закону, і відсутність в змісті оспорюваного кредитного договору умови про відповідальність кредитора таким вимогам не відповідає. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його здійснення. Відносно необхідності при поверненні сторін в початковий стан застосувати розрахунок курсу іноземної валюти, який діяв на момент отримання кредиту. Отже, істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору, відносно виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. З підвищенням курсу іноземної валюти , сума боргу значно виросла, яку позичальнику необхідно платити , в зв'язку з чим значно погіршав фінансовий стан позивача. В договорі не визначена сторона, яка несе ризик у разі знецінення тієї або іншої валюти. Внаслідок збільшення розміру відповідальності за кредитом та зростання вартості самого кредиту у відповідності з курсом НБУ на дату чергового погашення заборгованості, суттєво погіршилось матеріальне становище позичальника, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 отримали кредитні кошти у розмірі 114 000, 00 доларів США.., змушені повертати фактично на 60% більше, а відповідач отримає більший прибуток. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посилаються на те, що ні з кредитного договору, ні з іпотечного договору, не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона - це позивач. Суд визначаючи спірні договори недійсними, повертає сторони в початковий стан. Крім того, якщо відповідальність відповідно до основного договору за своїм обсягом збільшується , то порука припиняється ст. 559 ЦК України, на підставі чого необхідно визнати договори поруки між ПАТ «Платину Банк» і поручителями ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Відповідач, у разі істотної зміни курсу валюти не зробив переоцінку вартості іпотечного майна, тобто вартість іпотеки залишилась незміною, що також порушує права ОСОБА_3 і ОСОБА_2, як споживачів за кредитним договором, оскільки на сьогоднішній час вартість іпотечного нерухомого майна значно збільшилась. Через обставини, які збільшили вартість споживчого кредиту, збільшився обсяг відповідальності поручителів, що є підставою вважати іпотечний договір та договори поруки недійсними. З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що чинним на момент укладання спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. 192, 533 ЦК України, п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВГСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюванним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Отже, оспорюванні кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Стаття 216 ЦК України встановлює, що кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. Згідно ст. 236 ЦК України договір, визнаний судом недійсним з моменту його здійснення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 648 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги доведеність вимог позивача щодо недійсності договору про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» , іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 року зареєстрований в реєстрі № 2891, укладений між ЗАТ «Агробанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2, предметом договору є квартира АДРЕСА_1 підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України. Як вбачається з розділу "Застосування правових наслідків недійсності правочину" Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11. 2008. "Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови, про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про встановлення нечемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли, сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину,зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч.1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. Отже, з метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача, щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач заставив належне йому нерухоме майно, вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис. Керуючись ст.ст . 3. 4,10, 11, 14, 57-64,77, 169, 212-215, 218, 294 ЦПК України, ст. ст. 192, 203,215, 216, 227, 227, 533, 546 ЦК України, суд,- Вирішив: Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного Акціонерного Товариства «Платинум Банк», третьої особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання кредитної лінії - задовольнити частково. Визнати договір про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати іпотечний договір № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007 укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Платинум Банк» раніше ЗАТ «Агробанк» - недійсним. Визнати договір поруки № 23.840.07.29.2.М між ПАТ «Платінум банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарну відповідальність - недійсним. Зупинити ПАТ «Платинум Банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007 з моменту останньої оплати за квитанціями. Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007, а саме житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_2 повернути до ПАТ «Платинум Банк» у натурі, все що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Зобов'язати ПАТ «Платинум Банк» повернути ОСОБА_2 у натурі все, що було ним отримано на виконання угод: за договором про надання кредитної лінії № 23.840.07.29 М від 26.06.2007, іпотечним договором № 23.840.07.29 1М від 26.06.2007. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, а саме рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Суддя- http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39921285
  13. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ун. № 759/12745/13-ц пр. № 2/759/5320/13 27 грудня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючої судді : Т.О. Величко при секретарі: А.В.Самайда розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, та зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов"язання за договором суд ,- ВСТАНОВИВ: ТОВ «Кредитні Ініціативи» звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 28.11.2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу, відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Позивач зазначав, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні Ініціативи» укладено договір факторингу , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором від 24.07.2008 року № 2619/0708/71-061 позичальником якого є ОСОБА_1. Відповідно до умов Кредитного договору, Банк зобов'язується надати Боржнику кредит у сумі 92000,00грн., і відповідач зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Позивач зазначав, що Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу кредит у сумі 92000,00 грн.Позивач зазначав, що у зв"язку із систематичним порушенням з боку відповідача кредитних зобов"язань, за вищевказаним кредитним договром, позивачем була нарахована неустойка: пеня - 72855,56доларів США, що по курсу надату розрахунку складає 582 334,49 грн. В свою чергу, Відповідач, неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, порушує істотні умови Кредитного договору. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, ПАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, уклали іпотечний договір, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку наступне майно, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1. Позивач зазначав, що сторони оцінил вищезазначений предмет іпотеки в 495481.00 грн., а тому з посиаланням за ст.ст.с 3,12,33 Закону України "Про іпотеку" просить суд позов задовольнити та звернути стягнення на предмет іпотеки :квартру АДРЕСА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2619/0708/71-061 від 27.08.2008 року, яка станом на 01.06.2013 року складає 1 658 554,06 грн, що складаєтьсяч із кредиту -772 012,09 грн.,по відсотках -354207,48 грн,пеня- 582 334,49 грн, шяхом поведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" встановивши початкуву ціну предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни нааа цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб"єктом підприємницької діяльності на стадії оцінки, та стягнути з відповідача судові витрати. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги позову та просив суд позов задовольнити на підставі письмових доказів поданих до позовної заяви. Відповідач, представник відповідача подали заперечення проти позову (а.с.56-65) просили суд у задоволенні основного позову відмовити посилаючись на те, що відповідач не погоджуєтья із сумою розрахунокм позивача щодо кредитної заборованності, що не враховані ВАТ "Сведбанк" та не враховані також позивачем, про що свідчать письмові докази ( а.с.96-101), а тому вважають що позивачем не доведено суму заборгованості за кредитним договорм.Окрім того вважають, що кредит був наданий у іноземній валюті, та пеня позивачем розрахована в іноземній валюті, що суперечить вимогам ч.2 ст. 192 та ч.3 ст.533 ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювння та валютного контролю", згідно яких зазначено, що розрахунок у валюті може бути застосований тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованності за кредитом та стягення відсотків за коритсування кредитом, та не підлягають застосуваню при вирішеня питання про стягення пені, а тому вважають, що необгрунований висновок розрахунку не дозволяє встановити, чи зверення стягнення на предмет іпотеки співмірним із допущеним відповідачем порушенням Кредитного договору.Також відповідач заперечує про те, що його було належним чином повідомлено про дострокове поверення кредиту, оскільки з боку позивача не доведено факт вручення адресатові під розписку, повідомлення Банку., що на думку відповідача узгоджується із позицією Верховного Суду України що відображена у постанові від 12.09.2012 року по справі №6-57цс12.Крім того, відповідач категорично не погоджується з тим, що має заборгованість перед ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки кредитний договір був укладений з ВАТ «Сведбанк» та зазначає, що у матеріалах справи є два договори факторингу, що укладені між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», а також між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні Ініціативи» однак відсутні жодні документи, що підтверджують факт переходу права вимоги від ВАТ «Сведбанк» до ТОВ «Кредитні Ініціативи».Так, згідно з п. 2.3 Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» перехід від банку до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Відповідач вважає, що надані позивачем документи не дають можливості встановити факт оплати зазначеної вище ціни продажу, і, відповідно, факт здійснення переуступки прав новому кредитору. Оскільки позивачч не надав суду будь-які докази що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за Кредитним договором у ТОВ «Кредитні Ініціативи». А тому вважає, що суд не має правових підстав для винесення рішення про стягнення заборгованості, не маючи у своєму розпорядженні документів, які б підтверджували право вимоги позивача і взагалі факт порушення його прав. Відповідач також повідомляв, що жодних документів, які б підтверджували відступлення права вимоги ВАТ «Сведбанк» на користь інших осіб не отримував. Відповідач зазначав, що згідно ст. 516 ЦК України зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідач зазначав, що згідно ст. 517 ЦК України передбачає первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.Таким чином, до надання доказів здійснення заміни кредитора у Кредитному договорі, відповідач має право не виконувати свої зобов'язання, не ризикуючи при цьому простроченням їх виконання, та вважає, що відповідна ситуація повинна розглядатись, як прострочення кредитора, яке тягне наслідки, передбачені ст. 613 ЦК України, що мають бути підтверджені позивачем. Окрім цього, відповідно до ч.І ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Відповідач пояснював, що на 18.08.2013 року- дату подачі позову ТОВ «Кредитні Ініціативи» не відкрило Відповідачу валютний поточний рахунок для здійснення погашення за кредитним договором та не надало ліцензій відповідно до вимог Декрету КМУ підтверджуючих можливість приймання платежів в іноземній валюті на території України, що у свою чергу призводить до неможливості виконання Відповідачем своїх обов'язків за кредитним договором. Відповідач також зазначав, що два договори факторингу, які додано позивачем до позовної заяви передбачають передачу права вимоги лише за Кредитними договорами, а договір про передачу прав за іпотечним договором не передбачає передачу прав саме за Іпотечним договором №2619/0708/71-061-2-1, укладеним з відповідачем. А тому вважає, що не вбачається перехід до позивача права вимоги за Іпотечним договором, тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними. Відповідач також пояснював, що переуступка права вимоги за двома договорами факторингу, що є у матеріалах справи відбулась незаконно, оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за №373/16389 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів)1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, якевиникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, наякому базується таке відступлення 3)отримання плати за користування грошовими коштами, наданими урозпорядження клієнта, утому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілувідсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.Таким чином, розпорядженням передбачено, що фінансова послуга з факторингу, зокрема, полягає у набутті відступленого права грошової вимоги до боржників, які є суб'єктами господарювання. А кошти за Кредитним договором №2619/0708/71-061 було надано позичальнику ОСОБА_1, який є фізичною особою, з метою задоволення власних споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.Та вважає, що укладання не банківською фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням вимог підпункту 2 пункту 12 зазначеного вище розпорядження, що не є прежметом оскарження у цьому судовому засіданні.Наведена позиція підтверджується листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 27.05.2013 року, вих. №3772/16-12 (а.с.102). Відповідач також не погоджується, що позивачем розраховано борг у іноземній валюті, оскільки статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі Декрет КМУ). Стаття 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 1993 року передбачає, що національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.При цьому статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.Відповідно до ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.Підпункт «г» пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету, передбачає, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. А тому повідомв суд, що ліцензії на здійснення валютних операцій ТОВ «Кредитні Ініціативи» не надавалось.Здійснення позивачем розрахунків з іншим резидентом України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ є порушенням підпункту „г" пункту 4 ст. 5 згаданого вище Декрету, який в свою чергу встановлює, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують (в тому числі) операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.Також відповідач зазначав, що до позовної заяви не додано жодного документа, який підтверджує наявність у позивача права приймати платежі від відповідача за даним позовом у рахунок погашення кредитної заборгованості у доларах США. Відповідач зазначав, що Постановою КМУ №1658 від 08.11.2000 року затверджено Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру. Єдиний ліцензійний реєстр, доступ до якого є відкритим, не містить інформацію про отримання ТОВ «Кредитні Ініціативи» ліцензій на здійснення платежів з використанням доларів США, а тому, вважає, що позивач не має законного права приймати платежі від відповідача в іноземній валюті для погашення заборгованості за Кредитним договором та що відповідач на даний час позбавлений можливості здійснювати платежі на виконання вимог Кредитного договору, а вимоги позивача щодо оплати цих коштів є незаконними. Відповідач заперечуючи проти основного позову зазначав, що на даний час в квартирі, звернути стягнення на яку просить позивач, зареєстровані та проживають відповідач та його малолітня донька ОСОБА_2 2012 року народження, що підтверджується довідкою форми №3 Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» (а.с.55). Відповідач зазначав, що відповідно до норм ч. 1 та ч. З ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово; місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.Квартира, яка була передана в іпотеку банку є єдиним місцем проживання малолітньої дитини відповідача.Відповідно до ст. 383 ЦК України відповідач та члени його сім'ї - малолітня дитина мають право користування зазначеною квартирою. Відповідач звертав увагу суду на те, що відповідно до ст. 203 ЦК України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).Відповідно до ч. б цієї ж статті правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх (неповнолітніх) дітей.Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.Згідно з принципом 4 Декларації прав дитини «ребенок должен пользоваться благами социального обеспечения. Ему должно принадлежать право на здоровый рост и развитие; с зтой целью специальные уход и охрана должно быть обеспечены как ему, так и его матери, включая дородовой и послеродовой уход. Ребенку должно принадлежать право на надлежашее питание, жилище, развлечения и медицинское обслуживание».Ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на достатній життєвий рівень. Ч. З ст. 17 цього ж закону передбачає, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Ч. 2 ст. 18 вказаного закону передбачає, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.Ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки може бути об'єкт нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.Ст. б вказаного Закону встановлює умови передачі нерухомого майна в іпотеку, зокрема передбачає, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку; іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.Ст. З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та не можуть тлумачитись звужено.У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного нормативно-правового акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідач зазначав, що одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.Наведені положення узгоджуються із вимогами частини другої ст. 64 та частини першої ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України. Відповідач зазначав, що таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину. Відповідач зазначав, що, наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05.2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування». Відповідач зазначав, що Міністерством юстиції України було надано повторне роз'яснення від 22.08.2011 року щодо особливостей правового регулювання посвідчення правочинів щодо нерухомого майна за участю малолітніх та неповнолітніх осіб, де зазначено наступне: «... дозвіл органів опіки та піклування необхідний і у разі, коли у дитини є лише право користування нерухомим майном, яка правило житлом. Наприклад, дитина постійно проживає та/або зареєстрована у житловому приміщенні, яке відчужується». Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень. Підпунктом 4.5.9 пункту 4.5 вищенаведеної Інструкції передбачено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону. Відповідач зазначав, що, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 липня 2013 року по справі К/9991/80149/12 підтримав законність зазначеного пункту інструкції, окремо звернувши увагу на те, що при вирішенні справи судом, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Крім того, у ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції, чітко вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії та мають найвищу юридичну силу.Тому, позбавлення будь-якої особи її приватної власності повинно відбуватися абсолютно прозоро, у відповідності до норм чинного законодавства України та лише в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст. 9 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідач зазначав, що згідно статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі окрім інших прав право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (МсСапп V. Спе Ііпііесі Кіпдсіот), заява № 19009/04, п. 50).Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Зауіпу V. Іікгаіпе), заява № 39948/06, п. 47).При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (УІазоу V. РизБІа), заява № 78146/01, п. 125).Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (2епепІпег V. АиБігіа), заява № 20082/02, п. 56, ЕСНР 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Соппогз V. їпе ІІпіІесІ Кіпдсіот), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, вважає що суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (Зїапкоуа V. ЗІоуакіа), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Аозіа V. Сгоаііа), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Раиііа V. Сгоаїіа), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., тиїаїіз тиіапсііз, рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Веуеіег V. Іїаіу) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ЕСНР 2000-1).Європейський суд з прав людини свого часу зазначав у рішенні по справі Рупсіїу V. ІІК, що національний суд повинен володіти певними характеристиками, такими як перш за все, виконання ним саме судових функцій: незалежність, неупередженість, строк повноважень суддів, процедурні гарантії та дотримання самим судом принципу незалежності, забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробута в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожній особі окрім інших прав право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності., охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш, крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого-Королівства» (МсСапп V. Іпе ІІпіїесі Кіпдсіот), заява № 19009/04, п. 50).Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Зауіпу V. ІІкгаіпе), заява № 39948/06, п. 47).При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у сзс'х термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Х/Іазоу V. Риззіа), заява № 78146/01, п. 125).Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австріг» (ІеИепїпег V. Аизггіа), заява № 20082/02, п. 56, ЕСНК 2009-...). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Соппогз V. їпе ІІпіІесІ Кіпдсіот), заява № 66746/01, п. 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», зазначене вище, п. 60). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 9 жовтня 2007 р. у справі «Станкова проти Словаччини» (5г_апкоуа V. ЗІоуакіа), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення в спраг «МакКенн проти Сполученого Королівства», п. 50; рішення від 15 січня 2009 р. у справі «Косіч проти Хорватії» (Аозіа V. Сгоаїіа), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Раиііа V. Сгоаїіа), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., тиіаїіз тиіапа'із, рішення . справі «Беєлер проти Італії» (Веуеіег V. Ііаіу) [ВП], заява № 33202/96, п. 110, ЕСНРч 2000-1). Враховуючи викладене відповідач та його представник вважають, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неправомірним, з вищевказаних підстав та, в тому числі, воно порушує майнові та житлові права дитини на користуваннявим приміщенням та проживання в ньому. Не погоджуючись із основним позовом ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Кредитні Ініціативи" із зустрічним позовом ( а.с.83-85), посилаючись на те, що згідно ст. 517 ЦК України що первісний кредитор у зобов"язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійсення. Боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язанні, але позивач не надав суду доказів належних та допустимих,щодо переховід Банку до фактора права вимоги заборгованності, після сплати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідно права вимоги.Позивач за зустрічним позовом з посиланням на вимоги ст. 613 ЦК України зазначав, що кредитор, вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов"язку. Якщо кредитор не вчинив дії,до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов"язок, виконання зобов"язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, а тому вважає, що у зв"язку із не наданням з боку відповідача за зустрічним позовом належних доказів передбачених ст. 517 ЦК України, щодо здійснення заміни у правовідносинах, що виниклина підставі Кредитного договору та не здійснило належних дій щоб позивач мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, до вчинення яких боржник не мав достатніх правових підстав виконати свого обов"язку щодо сплати кредитної заборгованості, тому ввжає що ТОВ "Кредитні Ініціативи" прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором., а тому просить суд зустрічний позов задовольнити. Відповіднодо ст 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадів встановених цим кодексом. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає і рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відпоідно до п. 6 ч. ст. 119 ЦПК України передбачає, що позовна заява має містити зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням цих вимог не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Заслухавши пояснення сторін у справі з посиланням на письмові докази подані до матеріалів спрви в обгрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти позову із посиланням на діюче законодавство України, що регулює спірні правовідносини,судом встановлено, наступне. Судом встановлено, що 24.07.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, укладено Кредитний договір №2619070871-061( а.с.5-14). Судом встановлено, що ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1, укладено Іпотечний договір №2619070871-061-Z-1( а.с.17-22) згідно якого забезпечене належне виконання Іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають із кредитного договру №2619070871-061 від 24.07.2008 р.шляхом передачі в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно : квартиру АДРЕСА_1, оціночною вартістю станом на 04.07.2008 року 10980,19 грн. Судом встановлено, що позивчем не надано суду доказів про оцінку вартості предмета іпотеки, за домовленістю сторін, про яке йшлося у позовній заяві. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу (а.с.25-27) , відповідно до якого Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації. Судом встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу ( а.с.28-37) , відповідно до якого Клієнт (ТОВ ФК "Вектор Плюс") відступає Фактору (ТОВ «Кредитні Ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації. З моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості боржників, всі гарантії. Надані боржникам щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з правами вимоги до Фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів. Судом встановлено, що у якості доказів позивач за основним позовом надав суду копію Договору про передачу прав за іпотечним договром від 28.11.2012 року укладеного між ТОВ ФК "Вектор Плюс" та ТОВ «Кредитні Ініціативи» ( а.с.38-39). Судом встановлено, що позивач у справі не надав суду доказів про передачу прав за іпотечним договром №2619070871-061-Z-1 від ПАТ "Сведбанк", який в свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС - Комерцбанк" та Факторинговою компанією "Вектор Плюс" укладено договір факторингу. Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у спаві, має право вимагати подання оригіналу. За клопотанням відповідача суд зобов"язав позивача ТОВ «Кредитні Ініціативи» надати оригінали договорів фактрингу та додатків до цих договорів, але позивач не виконав вимогу суду, вказані докази суду не надав, чим позбавив суд встановити належність та допустимість поданих копій договрів та перехід права вимоги від ВАТ "Сведбанк" до позивача по Кредитному договору №2619070871-061 оскільки у суду виниклим сумніви щодо доказу ( а.с.37,39) який підписаний аналітиком, а не першими особами або особами уповноваженими на підписання договрів та додатків до них, що є невід"ємною частиною договору, а також щодо справжності договорів факторингу та додатків до них. А тому суд дійшов висновіку, що позивач за основним позовом не надав до суду належних доказів, які би підтверджували законність прав його вимоги до відповідача та не підтвердив жодним документом саму суму нарахованої ним заборгованості, та підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, що у свою чергу порушує право відповідача та його неповнолітньої дитини на користування предметом іпотеки, відсутній дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки, а тому основний позов задоволенню не підлягає. Розглянувши зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи", суд погоджується із твердженнями позивача за зустрічним позовом, що згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов"язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійсення. Боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредиторові до надання боржникові докказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язанні, але ТОВ "Кредитні Ініціативи" не надали суду доказів належних та допустимих,щодо переходу від Банку до фактора права вимоги заборгованості, по іпотечному договору. після сплдати фактором ціни продажу у повному обсязі, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованності та набуває відповідно права вимоги. А тому ввжає, що згідно ст. 613 ЦК України кредитор, вважаєтьс ятаким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне викоання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов"язку. Якщо кредитор не вчинив дії,до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов"язок, виконання зобов"язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, а тому вважає, що у зв"язку із не наданням з боку відповідача за зустрічним позовом належних доказів передбачених ст. 517 ЦК України, щодо здійснення заміни у правовідносинах, що виниклина підставі Кредитного договору та що отримані боржником та не здійснило належних дій щоб позивач мав можливість погашати заборгованість за кредитним договором, до вчинення яких боржник не мав достатніх правових підстав виконати свого обов"язку щодо сплати кредитної заборгованості, тому ввжає що ТОВ "Кредитні Ініціативи" прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором., а тому зустрічний позов підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судові витрати за зустрічним позовом у розмірі 229,40 грн. на користь держави. Керуючись ст.ст. 3, 10,11,15,57-60,131,208-218,294 ЦПК України, ст.ст.517,613ЦК України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні основного позову ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки- відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ "Кредитні Ініціативи" про визнання кредитора таким, що прострочив прийняття виконання зобов"язання за договором - задовольнити. Визнати, що ТОВ "Кредитні Ініціативи"(07400 Київська обл. м. Бровари бул.Незалежності,14, код ЄДРПОУ 35326253) прострочив прийняття виконання зобов"язання за кредитним договором №2619070871-061 від 24.07.2008 року укладеного між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1. Стягнути з ТОВ "Кредитні Ініціативи"(07400 Київська обл. м. Бровари бул.Незалежності,14, код ЄДРПОУ 35326253) на користь держави судовий збір у розмірі 229 ( двісті двадцять дев"ять) грн. 40 коп. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з часу його проголошення, у разі відсутності осіб, з часу отримання копії рішення суду. Суддя Т.О. Величко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36600728
  14. Помогите, пожалуйста! Кто сталкивался с программой закрытия кредита с оплатой 50%. У нас договор с Альфа Банком, потом нас передали в Кредитные Инициативы.
  15. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2012 року Справа № 5004/429/12 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого судді Василишин А.Р. судді Юрчук М.І. , судді Філіпова Т.Л. при секретарі Довгалюк О.П. за участю представників сторін: позивача: Алексюк М.І. (довіреність б\н від 5 квітня 2012 року) відповідача: Бугайов А.О. (довіреність б\н від 21 вересня 2012 року) третя особа 1:Котик С.Ю. (довіреність № 57 від 30 березня 2012 року) розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" на рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року р. у справі №5004/429/12 (суддя Черняк Любов Олександрівна) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укрнафто-Ресурс" третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача про стягнення 1 606 700,52 євро та 5 000 грн. 00 коп. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" (надалі-Позивач) звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовною завою (т. 1, а.с. 3-6) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" (надалі-Відповідач) про стягнення 1 543 255,56 Євро заборгованості по кредиту, 6 344,96 Євро заборгованості по відсотках та просить стягнути 5000 грн. 00 коп. штрафу за невиконання зобов'язань, передбачених пунктом 4.4 кредитного договору. Участь у справі брали треті особи без самостійних вимог на стороні Відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укрнафто-Ресурс" (надалі-Третя особа 1); Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Україно-Англійське підприємство "Західна нафтова компанія" (надалі-Третя особа 2). Рішенням господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року по даній справі (т. 2, а.с. 96-99) з підстав, вказаних у даному рішенні, позов задоволено. Дане рішення суду першої інстанції прийнято в межах зменшеної суми позовних вимог (зменшення здійснене в частині стягнення з Відповідача 5 000 грн. 00 коп.). Відповідно даним рішенням стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 606 700,52 Євро в тому числі: 1 543 255,56 Євро заборгованості по кредиту; 634 44,96 Євро заборгованості за процентами. Судовий збір покладено на Відповідача. Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (т. 2, а.с. 32-35) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав висвітлених в апеляційній скарзі просить рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Третя особа 2 подала відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 45-48), в якому з підстав, висвітлених у даному відзиві, просить рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року скасувати. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 56-59), в якому з підстав, висвітлених у даному відзиві, просить рішення господарського суду Волинської області від 11 червня 2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Ухвалою суду від 6 вересня 2012 року (т. 2, а.с. 77-78) з підстав вказаних у цій ухвалі, продовжено строк розгляду апеляційної скарги Відповідача на п'ятнадцять днів. Дане вчинено за відповідною заявою представника Позивача (т. 2, а.с. 74). Водночас, ухвалою суду від 6 вересня 2012 року (т. 2, а.с. 79-80) відкладено розгляд даної справи на 24 вересня 2012 року на 14 годину 30 хвилин. В судовому засіданні від 24 вересня 2012 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі. В судовому засіданні представник Позивача підтримав доводи, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу. В судовому засіданні представник Третьої особи 1 підтримав доводи Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі. В судове засідання від 24 вересня 2012 року представник Третьої особи 2 не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Третя особа 2 була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а.с. 81). Жодних заяв чи клопотань від Третьої особи 2 не надходило… Враховуючи усе вищевказане та приписи статей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Третьої особи 2. Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача та Третьої особи 1, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити та оскаржуване рішення скасувати з прийняттям нового рішення, котрим в позові відмовити виходячи з наступного. Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 18 липня 2006 року між акціонерним комерційним банком "Форум" (правонаступником якого згідно з преамбулою Статуту є публічне акціонерне товариство «Банк Форум»; надалі-Банк) та Третьою особою 2 як позичальником було укладено генеральний кредитний договір № 0025/06/20-KL (т. 1, а.с. 21-28; надалі-Договір 1) з додатковими договорами (т. 1, а.с. 29-55). Відповідно до пункту 1.1 Договору 1: Банк зобов'язався надати Третій особі 2 кредитні кошти у формі відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не перевищує 3 950 000 Євро, а Третя особа 2 зобов'язалася прийняти та належним чином використати і повернути Банку отримані кредитні кошти (транші), а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, згідно умов Договору та додаткових договорів. Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно пункту 1.3.1 Договору 1 визначено, що: Банк здійснює видачу кредитних коштів (траншів) Третій особі 2 в межах максимального ліміту кредитування повністю або окремими траншами, відповідно до кредитних заявок, які надаються Третьою особою Банку, та додаткових договорів, що є невід'ємною частиною Договору. Колегія суду, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, а саме: (меморіальний ордер № 15143 від 18 липня 2006 року, на суму 792 600,00 Євро, меморіальний ордер № 16520 від 27 липня 2006 року, на суму 1 578 700,00 Євро; т. 1, а.с. 56) констатує, що Банком взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору були виконанні у повному обсязі. Підпунктом 2.3.2 Договору 1 передбачено, що: Третя особа 2 зобов'язана у строки, в порядку та на умовах визначених Договором 1 та додатковими договорами, в повному обсязі повернути Банку суму кредитних коштів (траншів), наданих в межах максимального ліміту кредитування, сплачувати проценти за користування кредитними коштами (траншами). Як вбачається з матеріалів справи, Третьою особою 2 свої зобов'язання (у строки, порядку та на умовах, визначених Договором 1) в повному обсязі не було виконано. Доказів погашення заборгованості Третьою особою 2 суду апеляційної інстанції подано не було. Водночас, як встановлено, судом, додатковим договором № 0025/06/20-KL-І-17 від 27 травня 2011 року до Договору 1 Банк та Третя особа 2 внесли зміни до пункту 1.1 Договору 1, встановивши максимальний ліміт кредитування у розмірі 1 543 255,56 Євро. Також в даному додатковому договорі Банк та Третя особа 2 підтвердили, що на дату його підписання заборгованість Третьої особи 2 перед Банком становить 1 543255,56 Євро та датою повернення кредитних коштів в межах максимального ліміту кредитування є 29 липня 2011 року. Відповідно до пункту 1.4.1.1 Договору 1: проценти за користування кредитними коштами (траншами), наданими позичальнику в межах максимального ліміту кредитування, розраховується на основі процентної ставки, визначеної у відповідному додатковому договорі. При цьому, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами (траншами), встановленої відповідними додатковими договорами, не може перевищувати розмір максимальної процентної ставки, що вказана у графі 6 розділу 1 Договору 1. Пунктом 1.4.1.3 Договору 1 визначено, що: сплата процентів Третьою особою 2 здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитними коштами (траншами). Проценти за користування кредитними коштами (траншами) сплачується позичальником у валюті кредитування самостійно шляхом перерахування на рахунок для обліку заборгованості по процентах за користування по процентах за користування кредитними коштами (траншами), зазначений в додатковому договорі, щомісячно, не пізніше 05 числа місяця, наступного за місяцем користування кредитними коштами (траншами). Згідно з підпунктом 1.8.1 Договору 1 (чинна редакція якого затверджена додатковим договором № №0025/06/20-KL-17 від 27 травня 2011 року) Банк має право вимагати повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Згідно статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статей 526, 599 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В силу дії пункту 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. З матеріалів справи вбачається, що 18 липня 2006 року між Банком та Відповідачем було укладено договір поруки (т. 1, а.с. 57; надалі-Договір 2) та додаткові угоди до Договору 2 (т. 1, а.с. 58-62). Водночас, за змістом, згідно статті 553 Цивільного кодексу України: за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. В силу дії пункту 1.1 Договору 2: Відповідач поручився перед Банком за виконання Третьою особою 2 зобов'язань за Договором 1, який було укладено між Банком та Третьою особою 2 у повному обсязі зобов'язань, за умовами якого Третя особа 2 зобов'язалася повернути кредиторові кредитні кошти в розмірі 1 543 255,56 Євро з кінцевим терміном повернення до 29 липня 2011 року, сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами з розрахунку 10 % річних в Євро і можливі неустойки у розмірі та у випадках, передбачених Договором. Пунктом 1.2 Договору 2 визначено, що вказані зобов'язання Відповідача перед Банком є безумовними і ніяких умов, крім передбачених Договором 2 не потребують. Згідно пункту 2.1 Договору 2 встановлено зобов'язання Відповідача в разі невиконання та/або порушення боржником будь-яких своїх зобов'язань за кредитним договором - погасити заборгованість по Договору 1, а саме: суму кредиту, нараховані проценти по кредиту, можливу неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені Договором. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 21 грудня 2011 року між Банком та Позивачем було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 1 (т. 1, а.с. 63-75; надалі-Договір 3), відповідно до пункту 2.1 котрого предметом купівлі-продажу за Договором 3 є права вимоги за кредитами. Водночас, суд зауважує і те, що загальний розмір несплаченого основного зобов'язання та процентів, що були відступлені згідно Договору 3, становить 1 606 700, 52 Євро. В силу дії підпункту 2.2.5 пункту 2.2 Договору 2: Банк має право уступати свої права, що виникли з кредитного договору чи у зв'язку з кредитним договором, іншим особам (особі) та повідомляти таким особам (особі) інформацію про позичальника і його діяльність, та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 512 Цивільного кодексу України: кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно пункту 1 статті 514 Цивільного кодексу України: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України: заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Колегія суду зауважує, що обґрунтовуючи позовні вимоги умовами вищезазначених договорів та окремими нормами діючого законодавства, у зв'язку з тим, що Третя особа 2 не виконала взятих на себе за Договором зобов'язань, Позивач просив стягнути з Відповідача, як солідарного поручителя, заборгованість, 1 606 700,52 Євро в тому числі: 1 543 255,56 Євро заборгованості по кредиту, та 634 44,96 Євро заборгованості за процентами на користь Позивача. Як зазначено вище, судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги Позивача. Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду. Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що зі змісту Договору 3 вбачається, що предметом купівлі-продажу за Договором 3 є «Права вимоги за кредитами». Визначення «Права вимоги за Кредитами» наведено в пункті 1.1 Договору 3 і висвітлено сторонами Договору 3 в наступній редакції: «Права Вимоги за Кредитами» означає права вимоги Банка у якості кредитодавця до Третьої особи 2 за Договором 1 щодо виплати основної суми кредитних коштів (основного зобов'язання) та сплати нарахованих станом на Дату Відступлення процентів за Договором 1, а також будь-які інші права та засоби захисту прав, які доступні Банку у якості кредитодавця стосовно виплати основної суми кредитних коштів та сплати нарахованих процентів. Розміри несплачених сум основного зобов'язання та нарахованих процентів за Договором 1 вказані у частині 1 Додатку 1 до Договору 1. Дослідивши умови Договору 3, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що даним Договором 3 прямо не передбачено продаж Банком Позивачу разом з сумою зобов'язань Третьої особи 2 за Договором 1 ще й зобов'язань Відповідача за Договором 2 (незважаючи на те, що далі в додатку 1 до Договору 3 Банк і Позивач перераховує договори поруки, проте безпосередньо в Договорі 3 Банк і Позивач не обумовив факт продажу прав вимоги за даними договорами). З огляду на усе вищевказане, колегія суду критично оцінює звернення Позивача до Відповідача з даним позовом з посиланням на Договір 3, котрий не визначає на право Позивача ставити таку вимогу до поручителя (Відповідача), оскільки останній не купив у Банку право такої вимоги за змістом Договору 3, а лише придбав права вимоги за Договором 1. Крім того, колегія суду зауважує, що переглядаючи спірні правовідносини на предмет відповідності вимогам діючого законодавства в частині проведення валютних операцій та, вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні правоположення чинного законодавства, обставини справи та наявні в матеріалах справи докази. Відповідно до Договору 1 та меморіальних ордерів № 15143 від 18 липня 2006 року, на суму 792 600,00 Євро, № 16520 від 27 липня 2006 року, на суму 1 578 700,00 Євро. кредит надавався в іноземній валюті. Згідно із підпункту 1.5.4 пункту 1.5 Договору 1: повернення кредитних коштів має здійснюватись у валюті кредитування (тобто, в іноземній валюті). У відповідності із підпунктом 1.4.1.3 пункту 1.4.1 Договору 1 передбачено, що сплата процентів Позичальником здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитними коштами. Проценти за користування кредитними коштами сплачуються Позичальником у валюті кредитування самостійно шляхом перерахування на Рахунок для обліку заборгованості по процентах за користування кредитними коштами. Водночас, колегія суду зауважує, що в пункті 1.1 Договору 3 в абзаці 20 визначено. що «Ціна Купівлі»означає 16 783 906 грн. 94 коп., що є еквівалентом загальної несплаченої суми заборгованості за основною сумою кредитних коштів та нарахованими процентами за Договором 1 на дату відступлення в розмірі 1 606 700, 52 Євро. Згідно статті 192 Цивільного кодексу України: законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини 2 статті 198 Господарського кодексу України: виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до частини 2 статі 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, зі змінами та доповненнями, валютними операціями є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Пунктом 3 частини 1 статті 1 Декрету визначено, що до валютних цінностей відноситься, зокрема, іноземна валюта (тобто, іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України). Частинами 1, 2, 4 статті 5 Декрету визначено, що здійснювати валютні операції мають право лише ті суб'єкти, які отримали індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. В силу дії пункту "г" частини 4 статті 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Водночас, як вбачається з матеріалів справи Позивач не має індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій і в свою чергу, не лише придбав борг в іноземній валюті, але й сформував позовну вимогу за котрою вимагає стягнення саме іноземної валюти, а не її еквіваленту. Враховуючи вищенаведені нормативні акти, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що право вимоги Позивача щодо повернення кредитних коштів та процентів за Договором 1 може бути реалізовано лише за умови наявності у Позивача індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. Колегія суду також зауважує, що у зв'язку з відсутністю такої ліцензії, Позивач не має права на отримання грошових коштів в іноземній валюті. Враховуючи усе вищевказане, суд апеляційної інстанції констатує, що місцевий господарський суд при вирішенні спірних правовідносин по даній справі не дослідив об'єм куплених Позивачем за Договором 3 прав, а також не врахував вказані вище вимоги закону щодо регулювання проведення валютних операцій, у зв'язку з чим дійшов до невірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З урахуванням вищенаведеного, судова колегія суду вважає, що доводи апелянта є обґрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Судові витрати по справі суд покладає на Позивача. Керуючись статями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс"- задоволити. 2. Рішення господарського суду Волинської області від 11.06.12 р. у справі № 5004/429/12 - скасувати. 3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" (01001, м. Київ, провулок Музейний, 28; код 37700941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" (43000, Волинська область, м. Луцьк, вул. Рівненська, буд. 48; код 32269816) судовий збір в розмірі 32 190 грн. 00 коп. за розгляд апеляційної скарги. 5. Доручити господарському суду Волинської області видати наказ. 6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. 7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили. 8. Справу № 5004/429/12 повернути на адресу господарського суду Волинської області. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Юрчук М.І. Суддя Філіпова Т.Л. http://reyestr.court.gov.ua/Review/26168569
  16. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2012 року Справа № 5004/477/12 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л. при секретарі Левчук І.О. за участю представників сторін: позивача: представник не з'явився відповідача: представник Бугайов А.О. третя особа 1: представник не з'явився третя особа 2: представник не з'явився третя особа 3: представник не з'явився третя особа 4: представник не з'явився третя особа 5: представник не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" на рішення господарського суду Волинської області від 14.06.12р. у справі № 5004/477/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Приватне акціонерне товариство "Роздільський керамічний завод" 2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Континіум-Укрнафто-Ресурс» 3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотий Екватор» 4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Континент Нафто Трейд» 5. Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротон» про стягнення 5 481 779,27 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 43798868,19 грн. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Волинської області у справі №5004/477/12 від 14.06.12р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Континіум-Укр-Ресурс" як із солідарного боржника за кредитним договором №0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" 5 481 779,27 дол. США, з них: 5 353 881 дол. США заборгованості за кредитом, наданим на підставі кредитного договору № 0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006р., 127 898,27 дол. США заборгованості за процентами, 64 380 грн. судового збору. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позичальник не виконав взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, вимога про стягнення з поручителя - ТОВ "Континіум-Укр-Ресурс" як із солідарного боржника за кредитним договором № №0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006р. 5 481 779,27 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 21.12.2011 року становить 43 798 868,19 грн., з них: 5 353 881 дол. США заборгованості за кредитом, наданим на підставі кредитного договору № 0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006р., що в гривневому еквіваленті станом на 21.12.2011 року становить 42 776 973,80 грн., 127 898,27 дол. США заборгованості за процентами, що в гривневому еквіваленті станом на 21.12.2011 року становить 1 021 894,38 грн., обґрунтована і підлягає до задоволення. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Континіум-Укрнафто-Ресурс» звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 14.06.12р. у справі 5004/477/12 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що оспорюване рішення є незаконним та необґрунтованим. Також скаржник зазначає, що встановивши відсутність у позивача ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій в порядку, що є обов'язковою передумовою здійснення валютних операцій, місцевий господарський суд повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал". Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Волинської області від 14.06.12р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві. Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 5 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротон»подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Волинської області від 14.06.12р. скасувати. Представники третіх осіб 1, 2, 3, 4 не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту. Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу скаржника слід задовольнити, а рішення господарського суду Волинської області від 14.06.12р. у даній справі слід - скасувати, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи 21.12.2011 року між первісним кредитором - публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (надалі - банк), яке є правонаступником АКБ "Форум" та ТОВ "Сантос Капітал" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 3 (далі по тексту постанови - договір купівлі-продажу прав вимоги №3). Згідно з п.2.1. договору купівлі-продажу прав вимоги №3, ПАТ "Банк Форум" погодився продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх ТОВ "Сантос Капітал", а останнє погодилось купити права вимоги за кредитами та прийняти їх, а також сплатити ціну купівлі. Як прослідковується із умов п.1.1. договору купівлі-продажу прав вимоги №3 під правами вимоги за кредитами розуміються права вимоги продавця у якості кредитора до позичальника за кредитним договором щодо виплати основної суми кредитних коштів (основного зобов'язання) та сплати нарахованих станом на дату відступлення процентів за кредитним договором, а також будь-які та всі права вимоги продавця у якості кредитодавця стосовно виплати основної суми кредитних коштів та сплати нарахованих процентів. Згідно із договором купівлі-продажу прав вимоги №3 під "кредитним договором" розуміється кредитний договір між позичальником та продавцем у якості кредитора, разом з усіма доповненнями, додатковими договорами та додатками (якщо такі є) до нього, перелік яких наведено у частині 1 додатку 1 до цього договору. Так 25.09.2006р. між АКБ "Форум", як зазначалося у постанові вище, правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум" (надалі - банк) та закритим акціонерним товариством (ЗАТ) "Роздільський керамічний завод", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Роздільський керамічний завод" (надалі - позичальник) було укладено кредитний договір № 0028/06/22-KLMVI, згідно з п.п. 1.1., 1.2. якого банк надає позичальнику кредитні кошти у формі кредитної лінії для придбання корпоративних прав, а саме: купівля цінних паперів ЗАТ "Укргазпром" згідно договору купівлі-продажу цінних паперів №К240506/1/1 від 24.05.2006р. з максимальним лімітом заборгованості в сумі 25 250 000 грн. Кредитні кошти надаються строком по 24.09.2007р. У подальшому, шляхом укладення додаткового договору № 0028/06/22-KLMVI-1 від 29.11.2006 року максимальний ліміт заборгованості позичальника було встановлено у розмірі 29 350 000 грн. Кредитні кошти були надані боржнику для придбання корпоративних прав, а саме купівлі цінних паперів ЗАТ "Укргазпром". Згідно з п. 3.6.2. кредитного договору в редакції додаткового договору № 0028/06/22-KLMVI-16 від 27.05.2011 року погашення кредиту має відбуватись поетапно відповідно до встановленого п. 3.3.2. кредитного договору графіку. На виконання умов кредитного договору банком було перераховано позичальнику грошові кошти в розмірі 25 250 000 грн. та 5 811 881 доларів США, що підтверджується: меморіальним ордером № 4156 від 25.09.2006 року - 25 250 000 грн.; меморіальним ордером № 124 від 01.11.2006 року - 1 000 000 дол. США; меморіальним ордером № 3215 від 16.11.2006 року - 1 500 000 дол. США.; меморіальним ордером № 4695 від 23.11.2006 року - 1 000 000 дол. США.; меморіальним ордером № 5376 від 27.11.2006 року - 1 000 000 дол. США; меморіальним ордером № 6198 від 29.11.2006 року - 500 000 дол. США; меморіальним ордером №6306 від 27.12.2006 року-811 881 дол. США. Згідно з умовами додаткового договору №0028/06/22-KLMVI-16 від 27.05.2011р. початкова дата повернення позичальником кредитних коштів була змінена з 24.09.2007 року на 30.01.2014 року. Шляхом підписання додаткового договору №0028/06/22-KLMVI-16 від 27.05.2011 року сторони підтвердили, що на дату його підписання заборгованість позичальника перед банком становить 5 353 881 дол. США. Підпунктом 3.3.2. пункту 3.2. кредитного договору в редакції додаткового договору № 0028/06/22-KLMVI-16 від 27.05.2011 року передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути банку суму наданих кредитних коштів в повному обсязі в порядку та в строки, визначені цим договором, своєчасно та в повному обсязі сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Відповідно до підпункту 3.2.3 кредитного договору кредитор вправі вимагати повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором, а також, у випадку невиконання чи неналежного виконання поручителем/заставодавцем/ іпотекодавцем зобов'язань за договорами, які є забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за цим договором. Згідно із підпунктом 3.2.6 кредитного договору кредитор вправі стягнути з позичальника неустойку, штраф, пеню за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору. Відповідно до пункту 3.3.6 кредитного договору позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом на письмову вимогу кредитора у випадках, передбачених цим договором та договором/ами, які є забезпеченнями за цим договором. Згідно з пунктом 5.3. кредитного договору №0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006 року сторони домовилися, що невиконання або неналежне виконання позичальником зобов'язань по поверненню суми кредиту, сплаті процентів та інших зобов'язань, передбачених п. 3.3. цього договору є умовами, при настанні яких припиняється кредитування банком позичальника, а позичальник здійснює повернення отриманих кредитних коштів банку проценти за користування кредитними коштами. Для цього, банк надає під розписку уповноваженій особі, або надсилає рекомендованим листом позичальнику письмову вимогу про повернення позичальником кредитних коштів, сплату ним процентів за користування кредитними коштами з можливим нарахуванням штрафних санкцій та пені. У випадку не погашення зазначеної в вимозі суми, банк по закінченню 15-ти денного строку з дати надіслання такої вимоги, звертає стягнення на заставлене майно у розмірі наданих кредитних коштів, заборгованості по сплаті процентів, неустойки, збитків та інших витрат банку, у порядку, визначеному цим договором, договором застави та чинним законодавством України. Судом першої інстанції встановлено, що позичальник неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором: не здійснював повернення кредитних коштів відповідно до порядку, встановленого пунктом 3.3.2 кредитного договору; не сплачував належним чином проценти за користування кредитними коштами. Внаслідок цього за ним згідно із розрахунком позивача утворилась заборгованість за кредитним договором № 0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006р., яка станом на 21.12.2011р. становила 5 481 779,27 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 21.12.2011р. становило 43 798 868,19 грн., з них: 5 353 881 дол. США заборгованості за кредитом, наданим на підставі кредитного договору № 0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006р., що в гривневому еквіваленті станом на 21.12.2011 року становило 42 776 973,80 грн., 127 898,27 дол. США заборгованості за процентами, що в гривневому еквіваленті станом на 21.12.2011р. становило 1 021 894,38 грн. Станом на час розгляду справи як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції заборгованість позичальника не змінилась. Неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором згідно із підпунктом 3.2.3 кредитного договору надає право кредитору вимагати повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами. Поряд з тим з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором від 29.11.2006 року між АКБ "Банк Форум", як кредитором, і ТОВ "Континіум-Укр-Ресурс", як поручителем, було укладено договір поруки, згідно з п. 1.1. якого, в редакції, викладеній у додатковій угоді від 27.05.2011 року, поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (а також за усіма додатковими угодами та додатковими договорами до нього, які укладені або можуть бути укладені в майбутньому), який було укладено між кредитором та боржником у повному обсязі зобов'язань, за умовами якого позичальник зобов'язаний в строк до 30.01.2014 року повернути кредиторові кредитні кошти в розмірі 5 353 881 доларів США згідно з графіком погашення кредиту, передбаченим п. 5 додаткового договору №0028/06/22-KLMVI-16 від 27.05.2011 року, сплатити проценти за користування кредитними коштами з розрахунку 10 % річних в доларах США та/або згідно умов кредитного договору, в разі несвоєчасної повної чи часткової сплати процентів відсоткова ставка підвищується на 2% на період порушення, а також можливу неустойку (штраф, пеню) у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором. Згідно з п. 1.2. договору поруки вказані зобов'язання поручителя перед кредитором є безумовними і ніяких умов, крім передбачених цим договором не потребують. Пунктом 2.1. договору поруки встановлено, що поручитель зобов'язується в разі невиконання та/або порушення боржником будь-яких своїх зобов'язань за кредитним договором - погасити заборгованість по кредитному договору, а саме: суму кредиту, нараховані проценти по кредиту, неустойку по простроченому кредиту (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені кредитним договором. Дослідивши такі обставини, місцевий господарський суд Волинської області визнав доведеним факт наявності боргу відповідача перед позивачем на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги №3 та задовольнив позов у повному обсязі. Із таким висновком не погоджується суд апеляційної інстанції, вважає, що він є передчасним, та помилковим, прийнятий без дослідження усіх обставин справи. Відповідно до п. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з п. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з додатком 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги №3 до ТОВ "Сантос Капітал" перейшли права вимоги згідно з кредитним договором №0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006 року, укладеним між АКБ "Форум" та ЗAT "Роздільський керамічний завод". Відповідно до кредитного договору № 0028/06/22-KLMVI від 25.09.2006 року кредит надавався в іноземній валюті, свідченням чого є меморіальні ордери за № 124 від 01.11.2006 року на суму 1 000 000 дол. США, № 3215 від 16.11.2006 року - 1 500 000 дол. США, № 4695 від 23.11.2006 року - 1 000 000 дол. США, № 5376 від 27.11.2006 року -1 000 000 дол. США, № 6198 від 29.11.2006 року - 500 000 дол. США, № 6306 від 27.12.2006 року-811 881 дол. США. Згідно із п. 2.3 кредитного договору повернення кредитних коштів має здійснюватись у валюті кредитування (тобто, іноземній валюті). У відповідності із п. 2.4 кредитного договору сплата процентів за користування кредитними коштами має здійснюватись у валюті кредитування (тобто, іноземній валюті). Позивач в позовній заяві просив стягнути заборгованість у доларах США. Суд першої інстанції задовольнив ці вимоги позивача. Проте, встановивши, що кредит за кредитним договором мав бути повернутий у валюті, суд першої інстанції повинен був перевірити можливість реалізації прав позивача відповідно до вимог валютного законодавства. Здійснення валютних операцій в Україні є обмеженим та має відбуватись із додержанням вимог валютного законодавства. Отже, правовідносини, що виникають з валютних кредитів, мають складний характер і регулюються як цивільним законодавством (яким, зокрема, визначено порядок передачі та набуття права вимоги за валютним кредитом) так і валютним законодавством (яким, зокрема, визначено умови реалізації права вимоги, вираженої в іноземній валюті). Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. У відповідності із ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно із ч. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, зі змінами та доповненнями (далі - "Декрет") валютними операціями є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Декрету до валютних цінностей відноситься, зокрема, іноземна валюта (тобто, іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України). Згідно із ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету здійснювати валютні операції мають право лише ті суб'єкти, які отримали індивідуальну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Згідно із п. "г"ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Сантос Капітал" не має індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, права вимоги ТОВ "Сантос Капітал" щодо повернення кредитних коштів та процентів за кредитним договором може бути реалізовано лише за умови наявності у ТОВ "Сантос Капітал" індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. У зв'язку з відсутністю такої ліцензії ТОВ "Сантос Капітал" немає право на отримання грошових коштів у іноземній валюті. Таким чином, встановивши, що у позивача відсутня ліцензія НБУ на здійснення валютних операцій в порядку, що є обов'язковою передумовою здійснення валютних операцій, місцевий господарський суд повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Сантос Капітал". Поряд з тим, як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відповідно до п.2.1. договору купівлі-продажу прав вимоги №3 продавець цим погоджується продати (відступити) Права Вимоги за Кредитами та передати їх Покупцю, а Покупець цим погоджується купити Права Вимоги за Кредитами та прийняти їх, а також сплатити Ціну Купівлі. Предметом купівлі продажу за цим Договором є Права Вимоги за Кредитами. Сторони погоджуються, що Ціна Купівлі Прав Вимоги за Кредитами визначається не беручи до уваги Права Вимоги за Забезпеченням чи права вимоги за будь-якими договорами страхування щодо Забезпечення чи права вимоги за неустойками (пенею), нарахованими Продавцем на несплачені суми за Кредитними Договорами. Сторони визначили (абзац 8 п.1.1 договору купівлі-продажу прав вимоги №3, що під терміном «Права Вимоги за Кредитами» слід розуміти права вимоги продавця у якості кредитодавця до позичальника за кредитним договором щодо виплати основної суми кредитних коштів (основного зобов'язання) та сплати нарахованих станом на дату відступлення процентів за кредитним договором, а також будь-які інші права та засоби захисту прав, які доступні продавцю у якості кредитодавця стосовно виплати основної суми кредитних коштів та сплати нарахованих процентів. Розміри несплачених сум основного зобов'язання та нарахованих процентів за кредитним договором вказані у частині 1 Додатку 1 до цього Договору. Як вбачається із частини 1 Додатку 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги №3 у табличній формі відображений як основний кредитний договір №0028/06/22-KLMV від 25 вересня 2006 року, так і наведений перелік додаткових договорів, яким вносилися зміни та доповнення до кредитного договору. При цьому Банком було повідомлено ТОВ «Сантос Капітал» (а.с.77, т.1), що станом на 21.12.2011р. заборгованість позичальника - з ПрАТ «Роздільський керамічний завод» становить по кредитній заборгованості: 5 353 881доларів США (в т.ч. прострочена заборгованість: 3120000доларів США); по нарахованих процентах: 127 898,27доларів США (в т.ч. прострочених процентів: 90718,54 доларів США). Додані в обґрунтування зазначеної суми виписки по особовим рахункам позичальника (а.с.78-82, т.1). Ця ж сума знайшла своє відображення у частині 1 додатку 1 договору купівлі-продажу прав вимоги №3. Будь-якого посилання на договори застави чи договори поруки у своїй сукупності абзац 8 п.1.1 та п.2.1. договору купівлі-продажу прав вимоги №3 не містять. Не містять матеріали справи повідомлення банківської установи із підтвердженням суми заборгованості щодо поручителя. Покликання на договори застави, договори поруки, права вимоги за заставами, права вимоги за поруками має місце у договорі купівлі-продажу прав вимоги №3, однак предметом договору купівлі-продажу прав вимоги №3 не охоплюється. Таким чином колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що договір купівлі-продажу прав вимоги №3 стосується виключно правовідносин із позичальником з приводу отриманого кредиту, і жодним чином поручителя у даній справі не стосується. Місцевим господарським судом під час розгляду справи не було звернуто увагу на зазначені обставини. З огляду на вищевикладене Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового рішення, яким позивачу у позові слід відмовити. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести на позивача. Видачу наказу слід доручити господарському суду Волинської області. Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Континіум-Укрнафто-Ресурс» задовольнити. Рішення господарського суду Волинської області від 14.06.12р. у справі № 5004/477/12 скасувати. Прийняти нове рішення. Позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" в позові відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантос Капітал" (01001, м. Київ, пров. Музейний, 28, код ЄДРПОУ 37700941) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Континіум-Укрнафто-Ресурс» (43010, м. Луцьк, вул. Рівненська, 48, код ЄДРПОУ 32269816) 32190,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду Волинської області. Справу №5004/477/12 повернути господарському суду Волинської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили. Головуючий суддя Юрчук М.І. Суддя Василишин А.Р. Суддя Філіпова Т.Л. http://reyestr.court.gov.ua/Review/26266077
  17. Державний герб України 13.08.13 УКРАЇНА ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Чернігівської області м. Чернігів, проспект Миру, 20 тел. 67-28-47,77-44-62 УХВАЛА 13 серпня 2013 року Справа № 5028/14/134/2011 За заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», вул. Мельникова,12, м. Київ, 04050 про заміну стягувача По справі №5028/14/134/2011 За позовом: Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», вул. Новокостянтинівська,18В, м. Київ, 04655 До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімекс-Льон», вул. Лизогуба,13, м. Чернігів, 14013 Про стягнення 126969,05дол.США (1013784,38грн.) та 110443,53грн. Суддя Книш Н.Ю. ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН : Від заявника: не з'явився Від стягувача: не з'явився Від боржника: не з'явився Від ТОВ «Кредекс Фінанс»: не з'явився Заявником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» подано заяву про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, шляхом заміни публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (первісного стягувача) його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія». В обґрунтування поданої заяви ТОВ «Українська боргова компанія» посилається на укладення між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» договору факторингу №13 від 22.08.12р. та укладання між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ТОВ «Українська боргова компанія» договору відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р., за яким останній набув права кредитора відносно ТОВ «Бімекс-льон» за кредитним договором №09/08-К/2401. Згідно Розпорядження голови господарського суду Чернігівської області №02-01/62 від 31.07.13р. у зв'язку з виробничою необхідністю заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» про заміну стягувача публічного акціонерного товариства «Сведбанк» у справі № 5028/14/134/2011, його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» передано на розгляд судді Книш Н.Ю. Представник заявника у судовому засіданні 01.08.13р. надав клопотання про не здійснення технічної фіксації судового процесу, яке задоволено судом. Стягувач та боржник були належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, оскільки ухвала суду від 01.08.13р. направлена на адреси стягувача та боржника отримана ними згідно поштових повідомлень №1400602851631 та №1400602851623 відповідно. Але своїх повноважних представників стягувач та боржник в судове засідання не направили, документів, витребуваних ухвалами суду від 16.07.13р., від 25.07.13р. та від 01.08.13р. не надали. Заяв та клопотань від стягувача та боржника до суду не надходило. Згідно ухвали від 16.07.13р., від 25.07.13р., від 01.08.13р. відповідно до ст.65 Господарського процесуального кодексу України суд викликав у судове засідання представників товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» для дачі пояснень, зобов'язав надати письмові пояснення щодо поданої заяви та надати витребувані судом документи. Згідно інформації отриманої на офіційному сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) в Єдиному державному реєстрі станом на 01.08.13р. зареєстровано Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», ідентифікаційний код 36799749, місцезнаходження м. Київ, вул. Авіаконструктора І.Сікорського,8, поверх 6. Ухвали суду від 16.07.13р. та від 25.07.13р., направлені на адресу ТОВ «Кредекс Фінанс» (м. Київ, вул.Танкова, буд.8,поверх6), отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями №140060279720, №1400602849149 відповідно. Ухвала суду від 01.08.13р. направлена на адресу ТОВ «Кредекс Фінанс» (м. Київ, вул.Авіаконструктора І.Сікорського, буд.8,поверх6 ) отримана останнім згідно поштового повідомлення №1400602851615. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» представника в судове засідання не направило, витребуваних документів не надало. Заяв та клопотань від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» до суду не надходило. Від товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» заяв та клопотань до суду не надходило. Повноважного представника товариство у судове засідання не направило, витребуваних судом документів не надало. Ухвала від 01.08.13р. отримана ТОВ «Українська боргова компанія» згідно поштового повідомлення № 1400602851640. Розглянувши подані документи, суд встановив: За результатами розгляду позову ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Бімекс-Льон» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №09/08-К2401 від 17.04.2008р., рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.01.2012р. у справі №5028/14/134/2011 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімекс-Льон» на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» 102 861,76дол.США заборгованість за кредитом, 24107,29дол.США заборгованість по процентам, 20 275грн.69коп. судового збору. 27.01.2012р. на виконання зазначеного рішення господарським судом видано наказ у справі №5028/14/134/2011. Як вбачається із матеріалів справи, 22.08.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» («Клієнт») та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» («Фактор») укладено договір факторингу № 13. У преамбулі вказаного договору зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», юридична особа, що заснована та здійснює свою діяльність згідно з законодавством України, ідентифікаційний код юридичної особи 36799749, свідоцтво фінансової установи ФК №249 від 04.02.2010р., видане державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, додаток до свідоцтва від 04.02.2010р. №249 серія ФК на здійснення факторингу. Відповідно до п.2.1 договору факторингу №13, Клієнт відступає Фактору права вимоги за кредитами, зазначеними у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу заборгованості по яких належить Клієнту на підставі документації, а Фактор шляхом надання фінансової послуги Клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від Боржників та передає Клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому цим договором. Відповідно до умов п.2.3 договору факторингу №13, після сплати Фактором у дату передачі (якою є день укладення цього договору) у повному обсязі ціни продажу Клієнтові, сторони підписують Акт приймання-передачі, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованості і отримує відповідні права вимоги за кредитами. Акт приймання-передачі Реєстру заборгованостей боржників, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі, викладеній в додатку №2 до цього Договору, є доказом передачі прав вимоги за кредитами та підтверджує факт переходу від Клієнта то Фактора прав вимоги за кредитами згідно умов цього договору. Заявником до матеріалів справи подано копію Реєстру заборгованості боржників №1 від 22.08.2012р., який підписаний ПАТ «Сведбанк» (Клієнт) та ТОВ «Кредекс Фінанс» (Фактор) як додаток №1 до договору факторингу №13 від 22.08.2012р., в якому зазначено боржника ТОВ «Бімекс-льон» по кредитному договору №09/08-К/2401 від 17.04.2008р., валюта 840, заборгованість за основною сумою боргу у валюті кредиту станом на 22.08.2012р. - 102 861,76 USD, заборгованість за відсотками у валюті кредиту станом на 22.08.12р. - 27 547,44 USD, заборгованість по пені станом на 22.08.2012р. - 59 860,90 USD, сукупний розмір вимог за кредитним договором у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 22.08.2012р. - 1520828,91 грн., сума грошових коштів, сплачені Клієнту за відступлені права вимоги заборгованості за кредитом - 4 933,04грн. 09.10.2012р. ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Креденс Фінанси» на виконання п.4.5 договору факторингу №13 від 22.08.2012р. підписали Акт №3 приймання-передачі документів, за яким Клієнт передав, а Фактор отримав документи, що підтверджують права вимоги до боржників, а саме: п.20 боржник ТОВ «Бімекс-льон», договір №09/08-К2401. Заявником подано копію платіжного доручення №819 від 22.08.2012р. про перерахування ТОВ «Кредекс Фінанс» коштів у сумі 1602983,35грн. на рахунок ПАТ «Сведбанк» за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №13 від 22.08.12р. Аналіз змісту договору факторингу №13 від 22.08.12р. свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні (клієнта) за плату(у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За приписами ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті. Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги факторингу. Згідно ч.5 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. Приписами ст.1083 Цивільного кодексу України встановлено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг». Отже, законодавством встановлені певні умови щодо наступного відступлення фактором прав грошової вимоги третій особі, зокрема, наступне відступлення фактором права грошової вимоги може бути здійснено лише особі, яка може бути фактором, а визначення хто може бути фактором наведено в частині 3 ст.1079 Цивільного кодексу України. Так, у п.2.6 договору факторингу №13 від 22.08.12р. сторони ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Креденс Фінанси» передбачили, що подальше відступлення (чи інше відчуження, включаючи заставу) фактором прав вимоги за кредитами (в повному обсязі або частково) будь-яким третім особам допускається відповідно до положень законодавства України та виключно за умови, що відносно такої третьої особи: відсутня негативна інформація від компетентних державних органів, засобів масової інформації та/або будь-яких організацій, які здійснюють свою діяльність у банківській сфері та/або сфері фінансів та/або колекторського бізнесу; що така третя особа має усі обов'язкові дозволи, передбачені чинним законодавством України, та приймає на себе зобов'язання підтримувати рівень конфіденційності, що зазначений між сторонами цього договору та дотримуватись відповідних культурно-етичних норм спілкування та поведінки при здійсненні діяльності зі стягнення заборгованості. Як вбачається із матеріалів справи, 22 серпня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» («Первісний кредитор») та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» («Новий кредитор») підписано договір про відступлення права вимоги №01-12. У преамбулі вказаного договору зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», юридична особа, що заснована та здійснює свою діяльність згідно з законодавством України, ідентифікаційний код юридичної особи 36799749, свідоцтво фінансової установи ФК №249 від 04.02.2010р., видане державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, додаток до свідоцтва від 04.02.2010р. №249 серія ФК на здійснення факторингу, що товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», юридична особа, що заснована та здійснює свою діяльність згідно з законодавством України, ідентифікаційний код юридичної особи 37535394. Відповідно до п.2.1 договору про відступлення права вимоги №01-12 Первісний кредитор відступає Новому кредитору права вимоги за кредитами, зазначеними у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу заборгованості по яких належить Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає Первісному кредитору грошові кошти в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому цим договором. Відповідно до п.2.3 договору про відступлення права вимоги №01-12 після сплати Новим кредитором у дату передачі (якою є день укладення цього договору) у повному обсязі ціни продажу Первісному кредитору, сторони підписують Акт приймання-передачі, після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості і отримує відповідні права вимоги за кредитами. Акт приймання-передачі Реєстру заборгованостей боржників, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі, викладеній в додатку №2 до цього договору, є доказом передачі Прав вимоги за кредитами та підтверджує факт переходу від Первісного кредитора до Нового кредитора прав вимоги за кредитами згідно умов цього Договору. Відповідно до п.4.5 договору про відступлення права вимоги передача документації підтверджується шляхом підписання актів приймання-передачі за формою, наведеною у Додатку №4 до цього Договору. Акт приймання-передачі повинен бути підписаний уповноваженими представниками Сторін та їх підписи скріплені печатками Сторін. Заявником до матеріалів справи подано копію Реєстру заборгованості боржників №1 від 22.08.12р., який підписаний ТОВ «Кредекс Фінанс» (Первісний кредитор) та ТОВ «Українська боргова компанія» (Новий кредитор) як додаток №1 до договору про відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р., в якому зазначено боржника ТОВ «Бімекс-льон» по кредитному договору №09/08-К/2401 від 17.04.08р., валюта 840, заборгованість за основною сумою боргу у валюті кредиту станом на 22.08.12р. - 102861,76 USD, заборгованість за відсотками у валюті кредиту станом на 22.08.12р. - 27547,44 USD, заборгованість по пені станом на 22.08.2012р. - 59860,90 USD, сукупний розмір вимог за кредитним договором у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 22.08.12р. - 1520828,91грн. 22.10.12р. ТОВ «Кредекс Фінанси» та ТОВ «Українська боргова компанія» на виконання п.4.5 договору про відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р. підписали Акт приймання передачі документів №7, за яким первісний кредитор, перед, а новий кредитор отримав документи, що підтверджують права вимоги до боржників, а саме: п.15 боржник ТОВ «Бімекс-льон», договір №09/08-К2401. Заявником подано копію платіжного доручення від 22.08.2012р. про перерахування ТОВ «Українська боргова компанія» коштів у сумі 1604983,35грн. на рахунок ТОВ «Кредекс Фінанси» зз призначенням платежу «сплата ціни продажу за договором про відступлення прав вимоги №01-12 від 22.08.12р.». Аналіз змісту договору про відступлення прав вимоги №01-12 від 22.08.12р. свідчить про те, що ТОВ «Кредекс Фінанси» здійснило наступне відступлення права грошової вимоги ТОВ «Українська боргова компанія» на підставі п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України (відступлення права вимоги) в супереч вимогам ст.1083 Цивільного кодексу України та не у відповідності до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг». Окрім того, згідно ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За умовами положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993р. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує, крім інших, така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.04р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.04р. за №1429/10028 (далі - Положення), визначені випадки використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, зокрема: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій); якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є іноземний інвестор (ця норма стосується лише операцій, що здійснюються через інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку з метою проведення іноземних інвестицій в Україну і повернення іноземних інвестицій, доходів, прибутків та інших коштів, одержаних іноземним інвестором від здійснення іноземних інвестицій в Україну, у тому числі від спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії (п.1.5 Положення). Як свідчить рішення господарського суду Чернігівської області від 11.01.2012р. у справі №5028/14/134/2011, грошове зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Бімекс-Льон» на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» по кредитному договору №09/08-К/2401 від 17.04.08р. визначено в іноземній валюті - долари США, яка є засобом платежу при сплаті заборгованість за кредитом у сумі 102 861,76дол.США та заборгованість по процентам у сумі 24 107,29дол.США. Заявником подано заяву про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, шляхом заміни публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (первісного стягувача) його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», що в свою чергу пов'язано із здійсненням операцій по одержанню резидентом (заявником) іноземної валюти як засобу платежу при виконанні зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитом у сумі 102 861,76дол.США та заборгованість по процентам у сумі 24 107,29дол.США, і такий випадок використання іноземної валюти (правонаступником банку) без ліцензії не визначений законодавством як можливий. Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу. Згідно з п. 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин. У зв'язку з необхідністю з'ясування факту переходу прав стягувача до заявника суд ухвалами від 16.07.13р., від 25.07.13р., від 01.08.13р. зобов'язав ТОВ «Українська боргова компанія» надати низку доказів, зокрема, відомості з державної виконавчої служби щодо стану виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 11.01.12р. у справі №5028/14/134/2011; докази направлення боржнику (одержання боржником) повідомлення відповідно до п.2.5 договору факторингу №13 від 22.08.12р.; докази направлення боржнику (одержання боржником) повідомлення відповідно до п.2.5 договору відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р., докази відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 11.01.12р. по справі №5028/14/134/2011; документи, що підтверджують право ТОВ «Українська боргова компанія» здійснювати факторингові операції, фінансові послуги, в тому числі в валюті долари США; докази внесенні інформації про ТОВ «Українська боргова компанія» до державного реєстру фінансових установ; докази наявності у ТОВ «Українська боргова компанія» індивідуальної валютної ліцензії щодо здійснення розрахунків в іноземній валюті; документи, що підтверджують право ТОВ «Кредекс Фінанс» здійснювати факторингові операції, фінансові послуги, в тому числі в валюті - долари США; докази наявності у ТОВ «Кредекс Фінанс» індивідуальної валютної ліцензії щодо здійснення розрахунків в іноземній валюті. Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Заявник - ТОВ «Українська боргова компанія» на час розгляду заяви про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, шляхом заміни публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (первісного стягувача) його правонаступником, витребувані господарським судом документи не надав, а наявні в справі документи не доводять право ТОВ «Українська боргова компанія» здійснювати факторингові операції, використовувати іноземну валюту як засіб платежу. Враховуючи, що ТОВ «Кредекс Фінанси» здійснило наступне відступлення права грошової вимоги ТОВ «Українська боргова компанія» на підставі п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України (відступлення права вимоги) в супереч вимогам ст.1083 Цивільного кодексу України та не у відповідності до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг», що у ТОВ «Українська боргова компанія» відсутня індивідуальна ліцензія для використання іноземної валюти як засобу платежу, суд доходить висновку, що заява товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» від 05.07.13р. № 419 про зміну стягувача - Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» у справі №5028/14/134/2011 задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 25, 33, 34, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд - У Х В А Л И В: У задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» від 05.07.13р. № 419 про зміну стягувача - Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» у справі №5028/14/134/2011 відмовити. Суддя Н.Ю.Книш http://reyestr.court.gov.ua/Review/33010034
  18. Справа №2-2570/2010 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2010 року м. Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Політайко Я.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в м. Запоріжжі, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки, зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії в м. Запоріжжі про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки. Під час розгляду справи судом уточнено найменування відповідача – ПАТ «Перший Український Міжнародний банк». ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою суду від 28.04.2010 року об’єднано в одне провадження з первісним позовом. У позовній заяві ОСОБА_4 просить визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ним кредитний договір № 5365675 від 18 квітня 2007 року, визнати недійсним укладений між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 договір іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. за № 844, визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_3 договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007 року, зняти заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 та було передано в іпотеку ЗАТ «ПУМБ », а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та встановити для нього розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 грн. - по 2000,00 грн. щомісяця до повного погашення боргу. ПАТ «Перший Український міжнародний банк» у зустрічній позовній заяві просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором №5365675 від 18.04.2007 року в розмірі 69 118, 75 доларів США та 87 448, 48 грн., з яких : - заборгованість з основної суми кредиту – 59 930, 65 доларів США ; - заборгованість за сумою нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом - 9 188, 10 дол. США, а також судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підставах викладений у позовній заяві. Просить позовні вимоги задовольнити. Зустрічний позов не визнав. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Представник відповідача ПАТ «Перший Український міжнародний банк» Бойченко Д.О. позов ОСОБА_4 не визнав. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, і такими що не підлягають задоволенню. Зустрічний позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підстава викладений у позовній заяві. Просить зустрічній позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Третя особа ОСОБА_3 первісний позов ОСОБА_4 підтримала. Вважає його обґрунтованим і просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не визнала. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Заслухавши пояснення осіб які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що 18 квітня 2007 року між сторонами по справі було укладено Кредитний договір № 5365675 про надання кредитних коштів в сумі 70 000,00 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користуванням кредитом в розмірі 12,90 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 18.04.2017 року. У якості забезпечення умов ПАТ «ПУМБ» за Кредитним договором № 5365675 від 18.04.2007р., між сторонами було укладено договір поруки № 5367969 і іпотечний договір від 18.04.2007 № 5367383. Пунктом 3.2.1 спірного кредитного договору та додатком №1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Як встановлено судом за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли ці вільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується дати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражено у грошовий одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засоби на території України, які приймаються усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунків, вклади акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законом засобом платежу, які застосовуються при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин порядок здійснення валютного контролю відповідальність за порушення валютного законодавства передбаченні Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. 4,ст. 192 ЦК України єдиними нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов’язані з переходом право власності на валютні цінності, за винятком операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обсягу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національного оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальній ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п. «г» ч.4ст.5 Декрету КМУ, індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави. Згідно із п.1, 4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р.№ 483, яка зареєстрована в МЮУ 09.11.2004 р.№ 1429/10028, від використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1, 2 договору ПАТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредит в сумі – 70 000 доларів США на споживчі потреби, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, яка становить в гривневому еквіваленті на дату укладання договору – 353 000, 00 грн. по курсу НБУ на 19 квітня 2007 року. згідно якого 100 доларів США дорівнює 505,00 грн., згідно заяви на видачу готівки № 3 від 19.04.2007 року, що не оспорюється сторонами. Відповідно до п.3.2.1 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід’ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюються позивачем доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 70 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом ( проценти) також проводиться позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 19.04.2007 р. по 19.02.2009 р. ОСОБА_1 сплатив ПАТ «ПУМБ» 23 417, 00 дол. США ( сума складається за розрахунком). Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.3.1.1, 3.1.2 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст.2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р «Про затвердження правил використання готівкою іноземної валюти на території України» , яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р.№ 245/2685( втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу або застави дозволяються у разі відсутності у фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості валютної обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках : п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2.- на територіях вокзалів; п.2.3. – використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу дозволяється разі суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п 2.4. - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року суперечить приписам п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998р. Наданий банком до матеріалів справи дозвіл № 8-1 від 04.08.2009р.Національного банку України, як доказ наявності у відповідача на здійснення вказаних вище валютних опре цій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремних операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач не вказані операції по використанню готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містять в особі п 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.089.2006р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права позивачу використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою стороною в разі, якщо таким правочином порушено її право чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може бути суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення та шостою статі 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 70 000 доларів США, що на день отримання становило 353 500,00 грн., виходячи із офіційного курсу НБУ на 19.04.2007р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 23 417, 00 доларів США, що на день отримання становило 122 475, 77 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим відповідачем та позивачем за спірним кредитним договором становить 231 024, 23 грн. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позивні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором №5365675 від 18 квітня 2007 року недійсним є правомірним та таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання не дійсним основного зобов’язання , забезпеченого договором іпотеки, як визнання не дійсним і додатково зобов’язанням. За таких обставин, беручи дот уваги висновки суду не дійсності про вотчину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, в забезпечення виконання обов’язків за яким було укладено договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007, останній підлягає визнанню судом не дійсним на підставі ч.2 ст.548 ЦК України. Згідно ст..ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на якій вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів. щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території Україні, як засобу платежу. Таким чином суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушенні наступні норми закону, які суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов. встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач. надавши кредит у доларах США порушив статті: статтю 99 Конституції України,згідно якої грошовою одиницею є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в України», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця(національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкою іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти як засобу платежу, у розрахунках на території України та ст..3 Декрету КМУ від 19.02.1993 «Про кисету валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст..3 ЦК України загальними засобами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається установленими його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян(публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст..3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є не справедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Не справедливими є ,зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачаю згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитів у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб’єкт підприємницькою(господарської) діяльності виключно на позивача за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 цивільного кодексу України. Відповідно до ст.373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення суд, у виняткових випадках може розстрочити виконання рішення і враховуючи наявність таких обставин, оскільки видані банком кошти були використані позивачем на придбання квартири, суд вважає можливим встановити позивачу розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів банку у сумі 231 024,23 грн. по 2000 грн. щомісяця до повного погашення боргу. Таким чином оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позив підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позиву відмовити в повному обсязі. Керуючись ст.ст. , 8, 13, 16, ч.2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524,533, 548, 601, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 5365675, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки № 5367383, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки № 5367969, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_3. Скасувати заходи забезпечення на заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі - 231 024, 23 грн. ( двісті тридцять одна тисяча двадцять чотири гривень двадцять три копійки). Встановити для ОСОБА_1 розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 гривень - по 2000,00 гривень щомісяця до повного погашення боргу. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 суму витрат пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 гривень, а також судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок – в дохід держави. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Суддя А.В. Воробйов http://reyestr.court.gov.ua/Review/11384369
  19. Постанова №9/70пд ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2009р. Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Губенко Н.М., Суддів: Барицької Т.Л., Мирошниченка С.В. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: ВАТ "ВТБ Банк" в особі Донецької філії ВАТ "ВТБ Банк", Національного Банку України на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. у справі № 9/70 пд господарського суду Донецької області за позовом ТОВ "Готель Централь" до ВАТ "ВТБ Банк" в особі Донецької філії ВАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсними кредитного, іпотечного договору та договору застави майнових права за участю представників сторін: позивача Дорошенко Д.П., відповідача НБУ Герасім Т.В., Ващенко Е.В., В С Т А Н О В И В: ТОВ “Готель Централь” звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ “ВТБ Банк” в особі Донецької філії ВАТ “ВТБ Банк” про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007, іпотечного договору №69Вз/2007, договору застави майнових прав №69Вз-1/2007. Рішенням господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. (судді: Марченко О.А., судді Іванченкова О.М., Нестеренко Ю.С.) позов задоволено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., Старовойтова Г.Я.) вказане рішення залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Водночас, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернувся Національний банк України, який просив рішення та постанову у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та направити справу на новий розгляд. Заслухавши пояснення представників сторін та Національного банку України, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга Національного банку України підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановили суди попередніх інстанцій, 16.06.2007 р. сторони уклали кредитний договір №69В/2007, за яким відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13000000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013 р., а позивач взяв на себе обов'язок перерахувати банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 % річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Згідно договору №1 від 14.12.2007 р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р. сторони визначили, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19400000 дол. США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1-13000000 дол. США; б) ліміт кредитування 2-6400000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 - долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубль, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р.; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 % річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США - 11,5 % річних, за користування часткою в російських рублях - 12,5 % річних, за користування часткою кредиту в гривнях - 16,5 відсотків річних. Як з’ясували господарські суди, 17.09.2008 р. сторони уклали договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р., текст договору викладено наступним чином: п. 1.1.1 сума кредитної лінії 19400000 дол. США, в т. ч., ліміт кредитування 1 - 13000000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6400000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 - долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубль, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013 р.; п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 % річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США - 11,5 % річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях -12,5 % річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях - 16,5 % річних. Суд першої інстанції встановив, що відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. 16.06.2007 р. сторони підписали договір застави №69Вз-1/2007, за яким заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права; під зобов'язанням у договорі застави розуміється зобов'язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р. Відповідно до п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених договором №2 від 29.02.2008 р.) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008 р. та усіх додаткових угодах до нього, які є його невід'ємними частинами, укладеному між заставодавцем та ТОВ „РОСУКРОЙЛ", яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92112000 грн. 16.06.2007 р. сторони підписали договір іпотеки №69Вз/2007, згідно п.1.1 якого, предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п. 1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007року. Як вбачається з п.1.3 іпотечного договору, предметом іпотеки є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А'-1) площею 5089,5 м2, підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 м2, заг. площею 7289,8 м2, що знаходяться у м. Донецьк, вул. Артема, 87. Таким чином, для забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007 р. сторони уклали договір застави №69Вз-1/2007 та договір іпотеки №69Вз/2007 від 16.06.2007 р. Предметом позовних вимог є визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007 р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007 р. Задовольняючи позов, господарські суди попередніх інстанцій застосували положення п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно яких індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Господарські суди прийшли до висновків, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Зважаючи на відсутність у сторін індивідуальних ліцензій, господарські суди задовольнили позов та визнали недійсними укладені сторонами договори. Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на наступне. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Господарські суди не звернули увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 79 від 20.04.2007 р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п.5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Крім того, господарські суди не в повній мірі дослідили обставини щодо застосування положень Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Зокрема, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі . Проте, господарські суди не з’ясували чи встановлено чинним законодавством зазначені вище обмеження, а відтак чи підлягала застосуванню до спірних правовідносин сторін вказана норма. З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у порушення вимог ст. 43 ГПК України прийняті без всебічного, повного і об’єктивного розгляду обставин справи. Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. При цьому, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти. Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд. При новому розгляді справи суду необхідно більш ретельно з’ясувати вимоги позивача, заперечення відповідачів, всім доказам дати оцінку у їх сукупності і в залежності від встановленого у відповідності з нормами закону вирішити спір. Керуючись ст.ст. 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ВАТ "ВТБ Банк" в особі Донецької філії ВАТ "ВТБ Банк" задовольнити частково, а касаційну скаргу Національного банку України задовольнити. Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2009 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2009 р. у справі № 9/70пд скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області. Головуючий Н. Губенко Судді Т. Барицька С. Мирошниченко
  20. http://www.reyestr.court.gov.ua/pls/apex/f...3D8929F08A3F642 Справа №9/70пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 20.08.09 р. Господарський суд Донецької області у складі: головуючого судді Марченко О.А., Судді Іванченкової О.М., судді Нестеренко Ю.С. при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м.Донецьк до відповідача Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р., договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За участю представників сторін: від позивача: Дорошенко Д.П. – представник (за довіреністю б/н від 20.04.2009р.); від відповідача: Могольницька Н.В. – юрисконсульт (за довіреністю №632/11.5.2 від 18.12.2008р.). З 19.08.2009р. о 15год.00хв. по 20.08.2009р. о 16год.00хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України. СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства дій сторін щодо укладання та виконання спірного кредитного договору в валюті, відмінній від гривні України. Крім того, як вказує позивач, недійсність основного зобов’язання (кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Відповідач надав відзив на позовну заяву №300-04-2 від 03.08.2009р., відповідно з яким проти позовних вимог заперечує, посилаючись на наявність у Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” дозволу №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, 20.08.2009р. відповідачем надані пояснення б/н від 20.08.2009р., відповідно з якими відповідач зазначає, що здійснення резидентами операцій по отриманню та наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Позивачем надані додаткові пояснення б/н та дати, відповідно з якими останній зазначає, що на виконання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Готель „Централь” від Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” були отримані кошти у сумі 18832871,28 доларів США та 2864000,00грн. Крім того, позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив: 16.06.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (позичальник) підписаний кредитний договір №69В/2007. Згідно з умовами п.1.1 вказаного кредитного договору відповідач зобов’язався надати позивачу грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 13 000 000 доларів США зі строком користування до 17.06.2013р. Одночасно, відповідно до п.1.1, п.8.1 укладеного договору позивач прийняв на себе обов’язок щодо перерахування банку процентів за користування кредитом у розмірі 11,3 відсотків річних на рахунок №20681301003847.840.1 щомісячно до 25 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір. Згідно із ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторони дійшли згоди, що предметом цього договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі: а) ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США; б) ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: а) валюта ліміту кредитування 1 – долар США; б) валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. 17.09.2008р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. За змістом вказаного договору про внесення змін та доповнень, предметом спірного кредитного договору є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: п.1.1.1 сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ на дату надання кредитних коштів позичальнику); п.1.1.2 валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; п.1.1.3 строк користування кредитом - до 17.06.2013р. п.1.1.4 плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його часткою в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як встановлено судом, Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» грошові кошти в іноземній валюті в сумі 18832871,28 доларів США та в національній валюті України у розмірі 2864000 гривень. За приписами ст.199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Статтею 572 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За приписами ст.3 Закону України „Про заставу” заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Одночасно, згідно ст.4 вказаного нормативно-правового акту предметом застави можуть бути майно та майнові права. Як встановлено судом, з метою забезпечення виконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. між сторонами був підписаний договорів застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. За змістом п.1.1 вказаного договору заставодавець для забезпечення виконання в повному обсязі зобов’язання за кредитним договором передає у заставу заставодержателю належні йому майнові права, за якими заставодавець є кредитором. Під зобов’язанням у договорі застави №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №1 від 14.12.2007р. про внесення змін та доповнень) розуміється зобов’язання заставодавця перед заставодержателем, що випливають з кредитного договору, а саме зобов’язання щодо: - повернення заставодержателю грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії на таких умовах: - сума кредитної лінії 19 400 000 доларів США, в тому числі, ліміт кредитування 1 - 13 000 000 доларів США, ліміт кредитування 2 - 6 400 000 доларів США (або еквівалент в російських рублях та/або гривнях за курсом НБУ); - валюта кредитної лінії: валюта ліміту кредитування 1 – долар США, валюта ліміту кредитування 2 - долар США, російський рубель, гривня; - строк користування кредитом - до 17.06.2013р. - сплати заставодержателю плати за користування кредитом згідно з умовами п.1.1.4 кредитного договору, а саме: плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1 складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування часткою кредиту в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування часткою кредиту в гривнях – 16,5 відсотків річних. Згідно п.1.2 вказаного договору (з урахуванням змін, внесених на підставі договору №2 від 29.02.2008р. про внесення змін) майнові права, що є предметом застави, ґрунтуються на договорі інвестування будівництва офісного центру №001-34/8 від 09.01.2008р. та усіх додаткових угодах до нього (договорах про внесення змін), які є його невід’ємними частинами, укладеному між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю „РОСУКРОЙЛ”, яке є боржником заставодавця за вказаним договором інвестування. Предметом застави за цим договором є майнові права за договором інвестування, що належать заставодавцю на момент укладання цього договору, а також ті, що виникнуть у заставодавця згідно із договором інвестування в майбутньому. Загальна вартість майнових прав, що передаються в заставу, встановлена за домовленістю сторін та складає 92 112 000 грн. Одночасно, за змістом ч.1 ст.575 Цивільного кодексу України одним із видів договору застави є іпотека. Відповідно до ст.1 Закону України „Про іпотеку” іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із ст.5 вказаного закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна. Як встановлено судом, 16.06.2007р. між позивачем та відповідачем був підписаний договір іпотеки №69Вз/2007. Пунктом 1.1 зазначеного правочину встановлено, що предметом договору є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна, вказаного в п.1.3 цього договору, для забезпечення виконання своїх зобов’язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, здійснення оплати за користування кредитом, комісії, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. Предметом договору іпотеки, згідно із п.1.3 іпотечного договору, є приміщення будівлі готельного комплексу з діловим центром (літера А-9) та прибудовою (літера А’-1) площею 5089,5 кв.м, а також підземна автостоянка (літера Г-1) площею 2200,3 кв.м, загальною площею 7289,8 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Донецьк, вул. Артема, буд.87. Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання вказаного положення, а також пунктів другого, третього, п’ятого, шостого ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вказувалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» звернулося до господарського суду з вимогами про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. Підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що, на думку позивача, суперечить вимогам законодавства. Недійсність договорів щодо забезпечення зобов’язань позивач нормативно обґрунтовує положеннями ст.548 Цивільного кодексу України. Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, приймаючи до уваги приписи ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та обставини, наведені позивачем у якості підстави для визнання правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в частині визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. підлягають задоволенню з урахуванням наступного: Відповідно до змісту ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За приписами ст.35 Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі грошове зобов’язання виражається в договорі в національній валюті України – гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України. Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін. Відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України суд дійшов висновку, що вказаними актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб’єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі дотримання вимог, прямо передбачених законодавством. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням приписів ст.7 Господарського кодексу України, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. За висновками суду, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. За приписами ст.14 Господарського кодексу України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Відповідно до ст.2 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст.2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. При цьому, суд враховує, що відповідно до ч.5 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Як було встановлено судом вище, на момент укладання кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 13 000 000 доларів США. Приймаючи до уваги положення п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та враховуючи встановлені судом обставини щодо укладання спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте, як встановлено судом, індивідуальна ліцензія на надання Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” та отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. відсутня. При цьому, посилання відповідача на лист Національного банку України №28-313/2178 від 29.05. 2001р., за змістом якого на теперішній час здійснення резидентами операцій по наданню та одержанню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, суд до уваги не приймає враховуючи, що відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Діючим законодавством не встановлено нормативного-правового характеру документів, виданих Національним банком України у вигляді листів. Тобто, лист №28-313/2178 від 29.05.2001р. Національного банку України не є джерелом права та нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини в сфері проведення валютних операцій, оскільки носить лише інформативний характер. Одночасно, за висновками суду, якщо на теперішній час обмеження щодо термінів і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті законодавством не встановлені, отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Як вказувалося вище, відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” використання іноземної валюти на території України як засобу платежу проводиться на підставі отриманої суб’єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1.4 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. плата за користування кредитом, наданим в рамках ліміту кредитування 1, складає 11,3 відсотків річних, плата за користування кредитом в рамках ліміту кредитування 2: за користування кредитом та/або його в доларах США – 11,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в російських рублях – 12,5 відсотків річних, за користування кредитом та/або його часткою в гривнях – 16,5 відсотків річних. Як було встановлено вище відповідно до банківських виписок, кредит в сумі 18832871,28 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого плата за користування кредитом (проценти) також проводилася Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах за період з червня 2007р. по лютий 2009р. Позивачем зазначено, що ним на користь відповідача були перераховані грошові кошти у сумі 645000,00 доларів США в якості повернення кредиту та 2588762,35 доларів США і 494935,52грн. в якості сплати процентів за користування кредитними коштами. Одночасно, у судовому засіданні 20.08.2009р. відповідач підтвердив, що плата процентів за користування кредитом здійснювались позивачем в іноземній валюті, тобто в доларах США Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, суд дійшов висновку, що іноземна валюта – долар США – використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідачем не заперечуеться факт того, що оплата вищевказаних процентів в доларах США є засобом платежу, тобто валютною операцією (протокол судового засідання від 20.08.2009р.). Крім того, оплата позивачем боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, пені та штрафу, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених положеннями розділу 9 кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Проте, як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». При цьому, наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл №79-1 від 20.04.2007р. Національного банку України (додаток), як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. За висновками суду, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та не робить укладений кредитний договір законним. Щодо положеннь п.5.4 Інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», відповідно до яких з поточного рахунку в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів за розпорядженням власника рахунку здійснюються операції щодо перерахування грошових коштів для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (в тому числі проценти, комісійні, неустойка), то вказаний нормативно-правовий акт регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, проте не регулює порядок та умови здійснення валютних операцій. Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., судом встановлено, що сторони повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: - індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; - індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Проте, як свідчать матеріали справи, зазначені індивідуальні ліцензії Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” у встановленому законодавством порядку отримані не були. Як вказувалося вище, відповідно до ч.2 ст.198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Аналогічні положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені ст.524 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р., передбачених п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.198 Господарського кодексу України, ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов’язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором №69В/2007 від 16.06.2007р. суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст.189, 198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.35 Закону України „Про Національний банк України”. Вказані вище обставини також підтверджуються висновками, викладеними у експертному дослідженні Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України. Зокрема, відповідно до змісту зазначеного документу, визначення сторонами у спірному кредитному договорі суми кредитної лінії та процентів за її використання в доларах США суперечить законодавству, в тому числі, нормам щодо обов’язкового вираження грошових зобов’язань в гривні. Крім того, виходячи з того, що валютою кредитної лінії є долар США і, як наслідок, проценти за користування кредитом також повинні сплачуватися в доларах США, при проведенні експертного дослідження науковою організацією зроблено висновок, що одна із сторін повинна була отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як засобу платежу. За приписами ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, в тому числі, письмовими доказами. При цьому, за змістом ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. За таких обставин, виходячи зі змісту положень ст.ст.32, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до уваги експертне дослідження Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України як письмовий доказ по справі, та враховує висновки, викладені в ньому, при вирішенні спору, який виник між сторонами. Інші обставини, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог відносно визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., за висновками суду, є неправомірними та безпідставними. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст спірного кредитного договору суперечить переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору №69В/2007 від 16.06.2007р., останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким були укладені іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Оскільки недійсність договорів обумовлена виною обох сторін, тому судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.11, 203, 215, 236, 509, 524, 546, 548, 572, 575, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.14, 174, 173, 189, 193, 198 Господарського кодексу України, Законами України „Про заставу”, „Про іпотеку”, „Про національний банк України”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Положенням «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» , ст.ст.4-2, 4-3, 22, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м.Донецьк про визнання недійсними кредитного договору №69В/2007 від 16.06.2007р., іпотечного договору №69Вз/2007 від 16.06.2007р. та договору застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р. - задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №69В/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним іпотечний договір №69Вз/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Визнати недійсним договір застави майнових прав №69Вз-1/2007 від 16.06.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь», м. Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк” в особі Донецької філії Відкритого акціонерного товариства „ВТБ Банк”, м. Донецьк (за адресою: б-р Шевченко, 13а, м. Донецьк, 83003, код ЄДРПОУ 24453835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Централь» (за адресою: вул. Артема, 87, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 31178655) витрати по сплаті державного мита в сумі 42грн.50коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу в розмірі 59грн.00коп. Видати наказ після набуття рішенням законної сили. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. В судовому засіданні 20.08.2009р. оголошено повний текст рішення. Головуючий суддя Суддя Іванченкова О.М. Суддя Нестеренко Ю.С.
  21. Справа 2-3373/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02” листопада 2010 року м. Київ Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді САВЛУК Т.В. при секретарі Потапові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними, в с т а н о в и в: ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просив суд: визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року, №1502 від 10 червня 2009 року, № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007, №1503 від 10 червня 2009 року, запис №1600к від 17 травня 2007 року. 04 жовтня 2010 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 надав до суду заяву про уточнення позовних вимог в частині правової позиції щодо підстав для визнання недійсним договорів, які зазначені в первісному позові, відповідно до поданої заяви позивач просив суд : визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року, №1502 від 10 червня 2009 року, № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007, №1503 від 10 червня 2009 року, запис №1600к від 17 травня 2007 року. (а.с.89-90) Під час розгляду судової справи, на підставі протокольної ухвали суду від 04 жовтня 2010 року залучено у якості третьої особи по справі по первісному позову ОСОБА_2. (а.с.91-92) 12 жовтня 2010 року третя особа ОСОБА_2 подала до суду від свого імені самостійний позов, відповідно до заявлених позовних вимог просила суд: визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; визнати недійсним договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. (а.с.98-106) На підставі ухвали суду від 25 жовтня 2010 року об’єднано в одне провадження первісний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними. (а.с.123-124) Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 в судовому засіданні первісний позов ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях на заперечення відповідача на позов, які залучено до справи, також підтримав самостійний позов поданий третьою особою ОСОБА_2, додатково пояснив, що 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за №0095/07/01-CL, за умовами договору позивач отримав грошові кошти готівкою в розмірі 2 210 000 доларів США з визначеним строком поверхня - до 25 квітня 2017 року, при цьому повернення кредитних коштів та сплата процентів за користування кредитними коштами здійснювалась позивачем в іноземній валюті, як то безпосередньо передбачено умовами кредитного договору. З травня 2007 року по жовтень 2009 року позивач, на виконання умов договору, повернув відповідачу 1 210 000,00 доларів США та 502 211,61 доларів США процентів за користування кредитними коштами. Позивач не заперечує факт укладення кредитного договору, зобов’язання за договором виконувались позивачем, однак в подальшому позивачу стало відомо, що надання банком грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті потребують отримання індивідуальної ліцензії, яку банк не мав на день укладення кредитного договору, про ці обставини позивача не було попереджено при укладенні кредитного договору, тому виконання кредитного договору на умовах, які діють на даний час є порушенням принципу справедливості, а саме викладені в кредитному договорі положення щодо визначення та виконання зобов’язань в іноземній валюті порушують права позивача та прямо суперечать нормам прямої дії та цивільного законодавства. Крім того, наявність у кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між сторонами договору в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суперечить положенням ст. 99 Конституції України, ч.3 ст.533, ст..524 ЦК України, ст.ст.3,5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного врегулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про національний банк України», тому недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені, зокрема ч.1 та ч.5 ст.203, 227 Цивільного кодексу України, тягнуть за собою наслідки недійсності кредитного договору. Враховуючи той факт, що в забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договори іпотеки, предметом яких виступало нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачу та третій особі ОСОБА_2, тому в порядку ч.2 ст.548 ЦК України, позивач просить визнати недійсними: договір іпотеки реєстровий №1393к від 25 квітня 2007 року; договір іпотеки реєстровий №1502 від 10 червня 2009 року; договір іпотеки реєстровий №1599к від 17 травня 2007 року, а також в порядку застосування наслідків недійсності правочину виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. Представник відповідача Кузьмич О.Ю, в судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, які приєднано до матеріалів справи ( а.с.59-62), в подальшому в судове засідання не з’явилась, самостійний позов третьої особи ОСОБА_7 представник відповідача отримала особисто, що підтверджується розпискою про його отримання, однак правової позиції щодо заявлених позовних вимог не висловила. Представник третьої особи ОСОБА_2 – ОСОБА_4, в судовому засіданні самостійний позов третьої особи підтримав, також висловив свою позицію на підтримку первісного позову ОСОБА_1, пояснив, що в забезпечення виконання умов кредитного договору, який укладено між ОСОБА_1 та АКБ «Форум», ОСОБА_2 уклала договір іпотеки, тобто виступає майновим поручителем позивача перед відповідачем за виконання договірних зобов’язань, звертаючись з самостійним позовом до суду третя особа ґрунтує свої позовні вимоги на тих же підставах, які викладені в первісному позові ОСОБА_1 щодо підстав недійсності кредитного договору та відповідно, як наслідок його недійсності, договорів іпотеки, а враховуючи, що третя особа ОСОБА_2 має нести відповідальність за виконання умов кредитного договору. Тому, вважає звернення з самостійним позов в межах даного спору правомірним та спрямованим на захист її майнових інтересів, які пов’язані з реалізацією права власності на об’єкт нерухомого майна, який на даний час передано в іпотеки на забезпечення в майбутньому виконання зобов’язань по кредитному договору. Третя особа – Національний банк України, в судове засідання не з’явився, надав суду письмові пояснення та заяву про розгляд справи у відсутності представника третьої особи. (а.с.73-85) Третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., в судові засідання не з’явилась, про час та місце слухання справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, наведені сторонами доводи та заперечення, суд приходить до наступного. Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договорі за №0095/07/01-CL, відповідно до умов договору Банк відкриває Позичальнику відновлювальну кредитну лінію для споживчих цілей у сумі 510 000 доларів США. Кредитні кошти надаються строком по 25 квітня 2017 року. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13 процентів річних. Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» є правонаступником по всіх правах та зобов’язаннях Акціонерного комерційного банку «Форум», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацією даною юридичної особи, яке змінено у зв’язку зі зміною найменування юридичної особи. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к. 10 червня 2009 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502. 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, вони з ними погодились, підписавши вказаний договір. Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору, позивач ОСОБА_1 та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 посилаються, як на підставу його недійсності, на те, що всупереч вимог чинного законодавства, при укладенні договору про надання споживчого кредиту, Банк визначив розмір зобов’язань (суму наданого кредиту) саме в іноземній валюті, а надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді валютного кредиту та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті ( в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісії) за своєю правовою природою є валютною операцією, та відповідно потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такою операції, що передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка була відсутня у відповідача на день укладення кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, що зумовлює виникнення цивільно-правових відносин, для даного виду договорів суттєвими ознаками є умови та порядок проведення розрахунків. При цьому, в межах даного спору між сторонами виник спір щодо правомірності надання кредиту в іноземній валюті, а також проведення розрахунків за оспорюваним кредитним договором безпосередньо в іноземній валюті. Ці обставини підтверджуються умовами укладеного кредитного договору, та платіжними документами, що підтверджують факт надання позивачу ОСОБА_1 грошових коштів в іноземній валюті ( в доларах США) та виконання позивачем договірних зобов’язань в частині повернення коштів та сплати процентів, які здійснювались в іноземній валюті. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст. ст.4, 192 Цивільного кодексу України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Таким чином, надання кредитних коштів та проведення розрахунків на виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Як вбачається з матеріалів справи та наданих суду доказів, Публічне акціонерне товариство «Банк «Форум» виконало договірні зобов’язання по кредитному договору, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 510 000 доларів США на умовах забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі, факт отримання грошових коштів не заперечується позивачем. Відповідно до п.2.3 Кредитного договору передбачено, що Позичальник здійснює повернення кредиту щомісячно починаючи з травня 2008 року в сумі не менше 4722, 22 доларів США, на відритий йому позичковий рахунок. Проценти за користування кредитними коштами Позичальник сплачує самостійно в валюті кредиту на відповідний рахунок, щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця наступного за місяцем користування кредитними коштами. (п.2.7 Кредитного договору) Тому, беззаперечним є той факт, що кредит наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в іноземній валюті - доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з травня 2007 року по жовтень 2009 року позивач ОСОБА_1, на виконання умов кредитного договору, повернув відповідачу 1 210 000, 00 доларів США та 502 211,61 доларів США процентів за користування кредитними коштами. 26 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АКБ «Форум» з письмовою заявою щодо недійсності кредитного договору, оскільки він укладений в іноземній валюті та виконання вимог ст. 216 Цивільного кодексу України. 07 квітня 2010 року (вих.. №231) АКБ «Форум» надав відповідь на звернення ОСОБА_1 з роз’ясненням положень чинного законодавства та відсутність підстав для застосування вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, а саме підстав недійсності правочину. Відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як з’ясовано під час розгляду справи, індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. В той же час, наявність у Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» дозволу за №62-3 зареєстрованому Національним банком України 31 січня 1994 року за №231, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати відповідач , не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отримання позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, стаття 524 Цивільного кодексу України, ст.35 Закону України «Про Національний банк України», статті 6, 7 Постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Крім того, вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст.8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частин 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1 укладений з порушенням норм чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. З метою надання повного правового захисту прав та інтересам позивача, виходячи з зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за яким позивач ОСОБА_1 та третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 заставили своє нерухоме майно, суд вбачає за можливе в порядку застосування реституції за недійсними договорами іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек записи за №1393к від 25 квітня 2007 року; №1502 від 10 червня 2009 року; № 1599к від 17 травня 2007 року; та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записи за №1394к від 25 квітня 2007; №1503 від 10 червня 2009 року; запис №1600к від 17 травня 2007 року. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з урахуванням висновку суду щодо недійсності кредитного договору №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, а у якості забезпечення виконання даного договору укладено договір іпотеки від 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к., договір іпотеки від 10 червня 2009 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502, договір іпотеки від 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та ОСОБА_2, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к, тому зазначені договора іпотеки в цілому підлягають визнанню судом недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, наведені сторонами доводи та заперечення з приводу предмету позову, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними та самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Враховуючи наведене та керуючись ст.. 99 Конституції України, ст.ст. 6, 192, 202, 203, 215, 227, 524, 533, 548, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст.2, 35 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю, Постановою Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст.ст. 10, 58, 60, 208, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_2, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними задовольнити. Самостійний позов третьої особи ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», треті особи: ОСОБА_1, Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівни про визнання договорів недійними задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №0095/07/01-CL від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1393к. Визнати недійсним договір іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1502. Визнати недійсним договір іпотеки від 17 травня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2, зареєстрований в Державному реєстрі іпотек за реєстровим номером №1599к. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за №1393к від 25 квітня 2007 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за № №1502 від 10 червня 2009 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 1599к від 17 травня 2007 року про державну реєстрацію Договору іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1394к від 25 квітня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 25 квітня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1503 від 10 червня 2009 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 10 червня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_1. Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №1600к від 17 травня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 травня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Банк Форум») та ОСОБА_2. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. С у д д я http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12952676
  22. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 53/314 18.11.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Суддя Грєхова О. А. Представники сторін: від позивача: Синявська О.В.- представник по довіреності від 30.09.2009р. від відповідача-1: Лиштва Ю.В.- представник по довіреності від 07.04.2010р. від відповідача-2: не з’явились СуТЬ СПОРУ: Заявлено позов про визнання недійсними договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не було надано індивідуальної ліцензії на право надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; момент виникнення права позичальника на отримання кредиту (траншу) не виник, оскільки предмет застави розташований на земельній ділянці є комунальною власністю. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2010р. порушено провадження по справі № 53/314, розгляд справи призначено на 25.10.2010р. та відмовлено позивачу у задоволенні заяви про вжиття заходів щодо забезпечення позову. В судовому засіданні 25.10.2010р. представник відповідача 1 надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті резидентами не потребує одержання індивідуальної ліцензії, натомість відповідач 1 отримав банківську ліцензію на право здійснення банківських операцій, серед переліку якої передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями; відповідач 1 також зазначає про схвалення кредитних договорів; щодо іпотечних договорів, то їх підписав директор, який діє від імені підприємства та набуває відповідних повноважень у відповідності до чинного законодавства України та статутних документів підприємства. У зв’язку з нез’явленням в судове засідання 25.10.2010р. представника відповідача 2 розгляд справи було відкладено на 15.11.2010р. В судове засідання 15.11.2010р. представник позивача з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача 1 в судове засідання 15.11.2010р. з’явився та заперечив на позов. Представник відповідача 2 в судове засідання 15.11.2010р. не з’явився, проте через відділ Діловодства Господарського суду міста Києва подав пояснення на позовну заяву, в якому зазначив, що при винесенні рішення по справі повністю покладається на розсуд суду та просить розглянути справу без участі представника відповідача 2. На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи. У судовому засіданні 15.11.2010р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, Господарський суд міста Києва В С Т А Н О В И В: Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-014/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-014/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 04.02.2008р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 відповідно до умов якого Банк (відповідач 1) надає позичальнику (відповідач 2) кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (п. 1.1 Договору № СR 08-015/300). Відповідно до п. 1.3 Договору № СR 08-015/300 одним з моментів виникнення права позичальника на отримання кредиту є укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 86, з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань та укладання між банком та майновим поручителем, на прийнятих для банку умовах, нотаріальне посвідчення та набрання чинності договором іпотеки нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79 з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань. 13.02.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-19/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-19/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, будинок 86. 17.04.2008р. між відповідачем 1 та позивачем було укладено Іпотечний Договір № РL 08-20/300 на забезпечення Договору № СR 08-015/300 про надання кредитної лінії та Договору № СR 08-014/300 про надання кредитної лінії, який був посвідчений нотаріально. Відповідно до п. 1.1 іпотечного Договору № РL 08-20/300 для забезпечення повного, належного та своєчасного виконання боржником (відповідача 2) боргових зобов’язань, в тому числі перерахованих у статті 2 цього Договору, Іпотекодавець (позивач) цим надає у іпотеку Предмет іпотеки. Предметом іпотеки по Іпотечному Договору № РL 08-19/300 є комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79. Згідно зі ст. 202, ст. 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України. Відповідно до ст.ст. 1055, 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України (далі –ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно з частиною 3 статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить , що має бути досягнуто згоди щодо певної умови. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. Відповідно до п. 1.3.6 Договору про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 від 04.02.2008р. моментом виникнення права позичальника на отримання кредиту, а саме право позичальника на отримання кредиту (траншу) виникає з моменту настання наступних обставин, що предметом застави є нерухомість, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю –отримання банком від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка. З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що сторони у справі погодили обов’язкову умову для видачі кредиту у відповідності до статті 638 ЦК України. Позивач, як власник майна за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 79, що являється предметом спірних іпотечних Договорів зазначив, що вказана власність знаходиться на земельних ділянках, які є комунальною власністю, що підтверджується Договором земельної ділянки за адресою у м. Дніпропетровську по вул. Молодогвардійскій, 79. Таким чином, враховуючи, що обов’язкова умова (погоджена сторонами) для настання виникнення права позичальника на отримання кредиту не була виконана, то суду приходить до висновку, що при укладанні спірних кредитних Договорів є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. З огляду на вищенаведене, суд задовольняє вимоги позивач про визнання недійсними Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Щодо позовної вимоги про визнання недійсними Іпотечних Договорів № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. необхідно зазначити наступне. Статтею 575 Цивільного кодексу України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна - іпотеки. Згідно статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Як раніше було встановлено Іпотечні Договори № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. були укладені на виконання Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". Таким чином, встановлена недійсність Договору про надання кредиту № СR 08-015/300 укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" та Договору про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" тягне за собою недійсність похідних Іпотечного Договору № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" та Іпотечного Договору укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Враховуючи, що позивачем заперечується дійсність спірних договорів про надання кредиту № СR 08-015/300 та CR 08- 015/300 від 04.02.08 року від 04.02.08 року та договорів іпотеки № PL 08-019/300 від 13.02.2008р.та № PL 08-020/300 від 17.04.2008р., судом визнається, що підстава щодо недодержання обов’язкової вимоги встановленої сторонами на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог свідчать про їх недійсність, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню. Щодо інших підстав визнання спірних договорів недійсними суд не приймає їх до уваги за недоведеністю. В зв’язку з задоволенням позову, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача. Враховуючи те, що позивач, при поданні позовної заяви не доплатив державне мито за кожну позовну вимогу окремо, то сума недоплаченого державного мита в розмірі 255 грн. стягується з відповідачів в доход Державного бюджету України. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним Договір про надання кредиту № СR 08-014/300 від 04.02.2008р. укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 3. Визнати недійсним Договір про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.2008 року укладеного між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро". 4. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-019/300 від 13.02.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив - центр". 5. Визнати недійсним Іпотечний Договір № PL 08-020/300 від 17.04.2008р. укладений між Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив –центр».6. 6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" (49055, м. Дніпропетровськ, тупик Запорізький, 5, кімната 5) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 8. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код ЄДРПОУ 21685166 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. 9. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, тупик Запоріжський, 5, кімната 3, код ЄДРПОУ 31614281 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход державного бюджету України 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. державного мита. Суддя Грєхова О.А. Повне рішення складено 22.11.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12385507
  23. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 04.10.10 Справа № 17/89-10. за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП», с. Сад, Сумський район до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії, м. Суми про визнання недійсними договорів та за позовом: Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» в особі Сумської філії, м. Суми до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП», с. Сад, Сумський район про стягнення 1 154 734 грн. 81 коп. Суддя КОВАЛЕНКО О.В. Представники: Від позивача, відповідача за позовом №2: Івченко А.М., довіреність №149 від 22.07.2010 р. Від відповідача, позивача за позовом №2: Холодов Е.М., довіреність №13 від 01.03.2010 р.. У засіданні брали участь: секретар судового засідання Котенко Н.М. СУТЬ СПОРУ: 13.07.2010 р. господарським судом Сумської області було порушено провадження у справі №17/78-10 за позовом ВАТ Банк «БІГ Енергія» 12.07.2010 р. до ТОВ «ЖМ ГРУП» про стягнення 1 154 734 грн. 81 коп., з яких 1 125 168 грн. 49 коп. заборгованості по кредитному договору, 29 566 грн. 52 коп. – 3% річних, нарахованих у зв‘язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами кредитного договору №019 про надання кредиту в формі кредитної лінії від 27.07.2007 р. 05.08.2010 р. було порушено провадження у справі №17/89-10 за позовом ТОВ «ЖМ ГРУП» до ВАТ Банк «БІГ Енергія» про визнання недійсними кредитного договору №019 від 27.07.2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, а також іпотечного договору №019, укладених із ВАТ Банк «БІГ Енергія». В судовому засіданні 16.08.2010 р., враховуючи те, що у справах №17/89-10 та №17/78-10 беруть участь ті ж самі сторони, вказані справи пов‘язані між собою і є однорідними, відповідно до вимог ст. 58 ГПК України судом зазначені справи були об‘єднані до розгляду в одному провадженні з присвоєнням номеру справи - №17/89-10. У письмовому відзиві №06/96 від 16.08.2010 року представник ВАТ Банк «БІГ Енергія» пояснив, що ВАТ Банк «БІГ Енергія», який у встановленому порядку отримав банківську ліцензію та письмовий дозвіл НБУ на здійснення валютних операцій має достатні юридичні підстави та законне право щодо укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Таким чином, за наявності у відповідача банківської ліцензії НБУ і письмового дозволу на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання, надання кредитів (позик) в іноземній валюті та території України з боку відповідача є правомірними, при цьому наявності в уповноваженому банку індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції не потребується. Представник ТОВ «ЖМ ГРУП» подав суду заперечення від 09.09.2010 р. на відзив, де зазначив, що оскільки ініціатором (платником по кредиту) і отримувачем кредиту в іноземній валюті є ТОВ «ЖМ Груп», а не уповноважений банк, то використання іноземної валюти як засобу платежу за цією валютною операцією без індивідуальної ліцензії НБУ не дозволяється. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази по справі, суд встановив: 27 липня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Банк «БІГ Енергія» і Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖМ ГРУП» був укладений кредитний договір №019 про надання кредиту в формі кредитної лінії (далі за текстом - «Договір1»), відповідно до умов якого позивач надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а відповідач зобов‘язувався погасити заборгованість за кредитом, сплатити відсотки за його користування та інші платежі на умовах, передбачених цим договором. Кредит надається в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості в сумі 200 000, 00 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості 25 липня 2008 року. Сторонами встановлено, що повернення кредиту відповідачем здійснюється шляхом зменшення загального ліміту кредитування у наступні терміни: з 25 квітня 2008 року ліміт встановлюється у розмірі 150 000,00 доларів США; з 25 травня 2008 року ліміт встановлюється у розмірі 100 000,00 доларів США; з 25 червня 2008 року ліміт встановлюється у розмірі 50 000,00 доларів США; 25 липня 2008 року остаточний розрахунок за кредитом. Згідно додаткової угоди №1 від 07.11.2007 р. за згодою сторін ліміт кредитування по договору був встановлений сторонами в усім 250 000,00 доларів США. Зі змісту Додаткової угоди №2 від 25.07.2008 р. за згодою сторін ліміт кредитування по кредитному договору встановлений сторонами в сумі 220 000, 00 доларів США з кінцевим терміном повернення 26 січня 2009 року та сплатою відсотків за його користування у розмірі 18,0% річних, починаючи з 25.07.2008 року. Додатковою угодою №3 від 26.01.2009 року за згодою сторін був встановлений строк повернення кредиту 27.07.2009 року зі сплатою відсотків в розмірі 25,0% річних, починаючи з 26.01.2009 року. 27 липня 2007 року між ВАТ Банк «БІГ Енергія» і ТОВ «ЖМ ГРУП» в забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливає з Договору 1 був укладений іпотечний договір №019 (далі за текстом – «Договір 2»), відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно – адміністративний будинок під літ. Б-ІІ – цегляний, обкл. цеглою, загальною площею 1 023,8 кв.м., гараж під літ. «В» - цегляний, загальною площе