Поиск в системе

Результаты поиска по тегам 'исполнительная надпись на недвижимость'.

  • Поиск по тегам

    Введите теги через запятую.
  • Поиск по автору

Тип контента


Форумы

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Календари

  • Основной календарь

Найдено 51 результат

  1. Здравствуйте! Вдруг на почту от исполнительной службы святошинского района пришла "Постанова про арешт майна" по виконавчому провадженню, на основании нотаріального напису от 06.07.2017. Сама постанова от 08.08.2017. На конверте почтовый штамп от 21.11. 2017. Стягувач ТОВ "НФС" о котором я первый раз слышу. На сколько я знаю что нотариальный виконавчий напис возможен только по ипотечным договорам. Я таких не имею. Что делать? Как опротестовать? Куда обращаться?
  2. Державний герб України н\п 2/490/3732/2017 Справа № 490/1232/17 Центральний районний суд м. Миколаєва __________________________________________________________ РІШЕННЯ Іменем України 19 вересня 2017 р. Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Кваші С.О., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» , треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2017 р. позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що між нею та ПАТ «КБ Приватбанк, було укладено кредитний договір № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року. 30 січян 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитом між Банком та ОСОБА_1М, та ОСОБА_3 укладено договори поруки . 21 липня 2015 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис № 3734 про стягнення на користь Банку грошових коштів на суму 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за вказаним кредитним договором, а саме з яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США, та витрати , повязані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн - про що позивачу стало відомо при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження в липні 2016 року. Однак на час вчинення цього напису , по-перше, зобовязання ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором є припиненим , оскільки кредитором задволено свої вимоги за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку ; по-друге, у документах,на підставі яких вчинявся виконавчий напис були відсутні докази , що сума заборгованості є безспірною; по-третє, боржником та поручителями не було отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобовязання, тому вчинення виконавчог напису було передчасним; стягнення з позмвача плати за вчинення виконавчого напиису суперечить вимогам ч.11 ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, в останнє судове засідання надав заяву про проведення засідання у його відсутність, просив про задоволення позову в повному обсязі.. Представник відповідача ПАТ «КБ ПриватБанк» заперечував проти задоволення позову, оскільки виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з дотриманням норм чинного законодавства та є законним, в останнє судове засідання не зявився з причин, визнаних судом неповажними. Приватний нотаріус в судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю та письмові пояснення, в яких зазначала про дотримання нею вимог законодавства при винення опорюваного виконавчого напису. Всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. 29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 5МФ\2007, згідно з умовами якого відповідач надав позивачеві грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 200 000,00 доларів США на строк до 28 січня 2014 року зі сплатою 13% процентів за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язання за даним договором між позивачем та відповідачем 30 січня 2007 року було укладено договір іпотеки згідно з умовами якого позивачка передала Банку належний їй на праві власності житловий будинок № 26 по пров. Колективному в м.Миколаєві . У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним зобов'язанням, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.03.2013 року задоволено позов ПАТ «КБ ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору в розмірі 252 658,32 долари США, з яких: 144715,68 доларів США поточної заборгованості по кредиту; 74772,72 доларів США заборгованості по процентам, 33169,92 долари США пені; а також судових витрат шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем . Як слідує з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15 вересня 2016 року на підставі вищезазначеного договору іпотеки , приватним нотаріусом Чернігівського МНО ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку по пров.Колективному в м.Миколаєві, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1, за ПАТ КБ Приватбанк Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи, наданої на запит суду приватним нотаріусом ОСОБА_4, 21 липня 2015 року до приватного нотаріуса надійшла заява від ПАТ КБ Приватбанк про вчинення виконавчого напису на загальну суму заборгованості за кредтним договром № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року 8 957 653,01 гривні (еквівалент за курсом НБУ 435 872,13 доларів США) з ОСОБА_1 , яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США.В додатках додано саму кредитну угоду, розрахунок заборгованості де зазначено, що строк, за який проводиться стягнення є вісім років , три місяці та 15 днів, а саме з 29.01.2007 року по 14.05.2015 року, а також докази відправлення 15 липня 2015 року письмової вимоги про усунення порушень лише боржникові ( а не також і поручителям) ОСОБА_1 щодо повернення і сплати в повному обсязі вказаної заборгованості за кредитом в строк протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення письмової вимоги. Жодних доказів отримання боржником цієї вимоги матеріали нотаріальної справи не містять , не кажучи вже про те, що саме формулювання вимоги про усунення порушення протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення ( тобто взагалі незважаючи на отримання цієї вимоги боржником, і навіть на звичайний поштопробіг з м.Дніпропетровськ до м.Миколаєва та м.Одеси) письмової вимоги суперечить загальним принципам як взагалі зобов'язального права в Україні, так і у галузі захисту прав споживачів. Так, згідно зіст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. ст.1046,1048 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобовязанняце правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормоюст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.610,611 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це тягне за собою передбачені законом або договором правові наслідки, зокрема, припинення зобов*язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин сторін , сума боргу не була сплачені, отже наявність кредитних зобовязань була чинною. Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 14.03.2013 року (набуло законної сили 23.05.2013 року) визначена сума заборогованості за вищевказаним кредитним договором, більш того на час розгляду справи в суді Банком використане процедура позасудового стягнення на предмет іпотеки та задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття прав власності на предмет іпотеки. При цьому жодних даних , про вартість іпотечного майна та яким чином відбулося погашення ( повне або часткове) заборгованості за кредитним договором суду не надано . Відповідно до п. 3 глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, існувало рішення суду про стягнення заборгованості , в подальшому банк звернув стягнення на іпотечне майно в позасудовову порядку при наявності рішення суду про звернення стягнення на це ж майно, - спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника. Така позиція повністю узгоджується з Правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-141цс14, та з Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015року у справі № 6-27цс15, що є відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судом першої інстанції при розгляді справ у подібних правовідносинах. Судам розяснено, що право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. На момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.При цьому, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості. Верховий суд України вказав, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Поряд з цим, Суд зауважив, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (постанова ВСУ від 05.07.2017 у справі№ 6-887цс17). Таким чином суд вважає, що наведене є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, через спростування висновку відповідача про безспірність заборгованості позичальника-боржника. На підставі ст. 88 ЦПК України у зв'язку з задоволенням позову підлягає стягненню на користь позивача і судові витрати з відповідача. Враховуючи наведене, оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупність, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню. Керуючись ст. 10, 59, 60, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд ВИРІШИВ : Позов ОСОБА_1 задовольнити . Визнати таким , що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 21 липня 2015 року реєстровий номер № 3734, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів у сумі 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за кредитним договором № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року , укладеним між нею та ПАТ КБ Приватбанк. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПАТ «КБ ПриватБанк» 640 грн. судового збору. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя Гуденко О.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69703638
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, в с т а н о в и л а : У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у зв’язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, ухваленням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яке відповідач не виконав у повному обсязі, позивач має право в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «КБ «Надра» права укласти договір купівлі-продажу з будь-якими особами за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на час укладення правочину щодо відчуження вищевказаного предмета іпотеки, та направити кошти, отримані від реалізації предмету іпотека, на погашення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року у позові відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову: звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, загальною площею 108, 20 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання ПАТ «КБ «Надра» права укласти договір купівлі-продажу з будь-якими особами за ціною 1 млн 311 тис. 100 грн; кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року перед ПАТ «КБ «Надра», що станом на 23 січня 2014 року складала 403 тис. 639 доларів США 67 центів, що в еквіваленті становило 3 млн 226 тис. 291 грн 88 коп.; на час реалізації вищевказаного майна передано його в управління ПАТ «КБ «Надра»; надано ПАТ «КБ «Надра» право на: отримання дублікатів правоустановчих документів у нотаріусів та в будь-яких інших органах державної влади, місцевого самоврядування та в будь-яких установах незалежно від форм власності; отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на це нерухоме майно в Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві, всіх підпорядкованих структурних підрозділах або у інших органах, які будуть здійснювати функції з реєстрації речових прав на нерухоме майно; отримання довідки та документів, необхідних для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; виселено ОСОБА_1 з квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року заявник порушує питання про скасування постановлених у справі рішення суду апеляційної інстанції й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини шостої статті 38 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» щодо визначення ціни іпотечного майна. Інших підстав перегляду у заяві не зазначено. На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня, 18 травня та дві ухвали від 13 липня 2016 року, а також на постанови Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, 8 червня, 5 жовтня, та дві постанови від 2 листопада 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Під час розгляду справи суди установили таке. 10 липня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 206 тис. 593 долари США 20 центів, а останній зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між сторонами того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, загальною площею 108, 20 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року. У зв’язку з неналежним виконанням узятих на себе за кредитним договором зобов’язань у ОСОБА_1 станом на 23 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 403 тис. 639 доларів США 67 центів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2012 року, стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у сумі 2 млн 253 тис. 594 грн 49 коп. Рішення суду відповідачі не виконали. 15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, та на підставі виконавчого напису відкрито виконавче провадження. Зазначений виконавчий напис нотаріуса повернуто на підставі пункту 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду оригінал іпотечного договору, що позбавляло суд можливості зробити висновки про фактичні права та обов’язки сторін правовідносин. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача суд відповідно до положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначив ціну іпотечного майна у розмірі 1 млн 311 тис. 100 грн, зазначивши, що сторони доказів іншої вартості предмета іпотеки на час розгляду справи не надали. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у виселенні інших осіб, які проживають в іпотечній квартирі, та рішення суду в частині задоволення позову визнав таким, що не підлягає виконанню на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті». З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня, 18 травня та 13 липня 2016 року, постановах Верховного суду України від 8 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-1582цс16, від 2 листопада 2016 року у справах № 6-1907цс16 та № 6-1923цс16 суди, з огляду на те, що при прийняття рішень суди не зазначили ціну предмета іпотеки саме у грошовому еквіваленті, скасували судові рішення та направили справи на новий судовий розгляд для визначення ціни у порядку частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», за якою ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, а в разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Відтак, ураховуючи що у судових рішеннях, про перегляд яких подано заяву, суди зазначили ціну предмета іпотеки саме у грошовому еквіваленті, підстав вважати, що судами по-різному застосовані норми матеріального права або що висновки судів у цій частині не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України щодо зазначення ціни предмета іпотеки у грошовому еквіваленті, немає. У наданій на порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах вартості отриманого спадкоємцями померлого боржника спадкового майна, загальною ринковою вартістю 5 тис 445 грн. Зазначена ухвала також не може бути прикладом неоднакового застосування судами норм матеріального права у зв’язку з встановленням судами різних фактичних обставин справи та інших правовідносин, зокрема спадкових. Постанова Верховного суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15 також не може слугувати прикладом невідповідності висновків суду правовим висновкам викладеним у постанові Верховного Суду України, оскільки правова позиція щодо зазначення у рішенні суду початкової ціни предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій у наступному була Верховним Судом України змінена (справи № 6-1923цс16, № 6-1907цс16). Зазначення про помилковість висновку про визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки з огляду на зазначену в іпотечному договорі від 11 березня 2008 року оціночну вартість предмета іпотеки не є правовою позицією Верховного Суду України. Отже, обставини, які були підставою для перегляду судових рішень у цій справі, не підтвердились, а тому у задоволенні заяви слід відмовити. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, статтями 3603, 3605 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України. п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-190цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2B4DE424B87AF460C22581CC005E2BA8
  4. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., ХоптиС.Ф., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 23 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 50 тис. доларів США. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором 31жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КобелєвоюА.М., за заявою банку, вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, земельну ділянку площею 0,100 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві власності йому і ОСОБА_6 За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «КБ «Надра» у розмірі 823 005 грн 69 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 46 532 долари 58 центів США, що є еквівалентом 582 995 грн 43 коп.; заборгованість за процентами - 6 784 долари 37 центів США, що є еквівалентом 84 999 грн 73 коп.; пеня - 430 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 5 394 грн 76 коп.; штраф - 5 тис. доларів США, що є еквівалентом 62 643 грн 79 коп.; плата за вчинення виконавчого напису нотаріуса - 1 700 грн. Позивач вважав, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону, зокрема, не надіслано письмову вимогу та не перевірено безспірність суми кредитної заборгованості, тому просив суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний виконавчий напис відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки загальна сума заборгованості визначена правильно і відповідає сумі, зазначеній банком у досудових вимогах та заяві про вчинення виконавчого напису. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду, пославшись також на те, що виконавчий напис вчинено на безспірну суму і порушень норм законодавства не допущено. Проте погодитись із такимивисновками апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам судоверішення апеляційного не відповідає. Судом установлено, що 23 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 50 тис. доларів США. З метою забезпечення виконання боржником ОСОБА_6 своїх зобов'язань 23 серпня 2006 року між банком, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, земельна ділянка площею 0,100 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором 31 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., за заявою банку, вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки: житловийбудинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, земельну ділянку площею 0,100 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві власності йому і ОСОБА_6 За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «КБ «Надра» у розмірі 823 005 грн 69 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 46 532 долари 58 центів США, що є еквівалентом 582 995 грн 43 коп.; заборгованість за процентами - 6 784 долари 37 центів США, що є еквівалентом 84 999 грн 73 коп.; пеня - 430 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 5 394 грн 76 коп.; штраф - 5 тис. доларів США, що є еквівалентом 62 643 грн 79 коп.; плата за вчинення виконавчого напису нотаріуса - 1 700 грн. Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат»). Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. У пп. 3.1., 3.2. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Судом установлено, що під час вчинення виконавчого напису нотаріусом зазначено загальний розмір кредитної заборгованості та її складові. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що сума складових кредитної заборгованості, зазначених у виконавчому написі, становить 737 733 грн 71 коп., а не 823 005 грн 69 коп., як зазначив нотаріус, підсумовуючи складові суми, не перевірили суму заборгованостіта не визначився з тим, чи є зазначена сума спірною. Крім того, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Проте суд у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув,не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не дослідив надані банком докази безспірності заборгованості за кредитним договором, не перевірив розрахунок банку відносно стягнення пені та штрафу, не визначився з тим, чи не є це застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушенняі. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судоверішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І.Журавель С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/69127882
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, в с т а н о в и л а : У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 грудня 2013 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Кредитні ініціативи» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА 1, що була передана нею, позивачкою, в іпотеку банку на забезпечення зобов’язань за кредитним договором від 28 грудня 2007 року, укладеним нею із ВАТ «Сведбанк». Позивачка просила визнати зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що існує судове рішення, постановлене в справі за позовом банку до неї, про стягнення заборгованості за кредитним договором, при цьому жодних правочинів із ТОВ «Кредитні ініціативи» вона не укладала, а тому при вчиненні виконавчого напису нотаріус порушив чинне законодавство. Під час розгляду справи позивачка доповнила обґрунтування позову та посилалась також на те, що виконавчий напис нотаріус вчинив без перевірки чи є ТОВ «Кредитні ініціативи» належним кредитором у зобов’язанні щодо неї, позивачки, заборгованість, зазначена у виконавчому написі, на момент його вчинення була спірною, в результаті вчинення нотаріусом виконавчого напису її, ОСОБА_1, двічі притягнуто до відповідальності. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року позов задоволено. Постановлено визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 6 грудня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР 1. В апеляційному порядку справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» - ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що 28 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС – Комерцбанк» (АКБ «ТАС - Комерцбанк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР 2, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 120 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 28 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА 1. ОСОБА_1 порушила свої зобов’язання за кредитним договором і ПАТ «Сведбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4, її поручителя, про стягнення заборгованості за цим договором. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року в розмірі 148 268, 13 доларів США та 195 929 грн. 28 коп. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», АКБ «ТАС – Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу і в той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір факторингу, за умовами яких клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення. До зазначеного реєстру включено кредитний договір НОМЕР 2 від 28 грудня 2007 року. За заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 6 грудня 2013 року вчинив виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА 1, що належить на праві власності ОСОБА_1, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 у розмірі 1 493 821 грн. 67 коп. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка отримала вимогу ТОВ «Кредитні ініціативи» про необхідність погашення боргу, яку не виконала, а нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому він правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд зазначив, що заборгованість за кредитом, на погашення якої за виконавчим написом звернуто стягнення на предмет іпотеки, має відмінність лише розміром заборгованості за процентами. Збільшення розміру заборгованості в цій частині згідно з поясненнями ТОВ «Кредитні ініціативи» сталося в зв’язку з тим, що після ухвалення рішення суду в 2012 році кредит позичальником не погашався. У наданих Верховному Суду України для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 15 грудня 2016 року, постановленій у справі за позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд касаційної інстанції, застосувавши статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат», виходив з того, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, якщо на час його вчинення між сторонами існував спір щодо розміру заборгованості по кредиту, а саме коли на час вчинення нотаріусом виконавчого напису у суді розглядалася справа про стягнення кредитної заборгованості і на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису заочне рішення суду про солідарне стягнення із боржників на користь банку кредитної заборгованості вже набрало законної сили; - від 1 грудня 2016 року суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалені судами рішення про задоволення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Суд погодився з висновками про те, що в цій справі нотаріус при вчиненні виконавчого напису порушив приписи підпункту 2.3. Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5; - від 23 вересня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, яким позов задоволено та визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, виходив із того, що визначена у виконавчому написі сума заборгованості не є безспірною, якщо між боржником та банком в суді вже існував спір з цього приводу; - від 8 квітня 2015 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено та визнано виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходив з того, що виконавчий напис було вчинено при відсутності безспірності заборгованості боржника, оскільки частина заборгованості вже була стягнута рішенням суду від 27 грудня 2011 року, що само по собі свідчить про існування раніше спору щодо заборгованості; - від 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходив із того, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус повинен врахувати та перевірити факт безспірності заборгованості, перевірити чи входить в перелік безспірних заборгованостей та заборгованість, щодо якої вчиняється виконавчий напис, і чи була така заборгованість за договором; - від 14 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом лише після перевірки безспірності заборгованості. Розмір заборгованості не є безспірним, якщо банк не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості боржника, зазначеного у виконавчому написі, доказів на підтвердження своєчасного повідомлення боржника про наявність цієї заборгованості та про відповідні розрахунки, а також у разі, якщо розмір заборгованості оспорюється позичальником у суді; - від 12 лютого 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що Законом України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено обов’язкову вимогу встановлення безспірності боргу не лише як факту, а й встановлення суми заборгованості з метою захисту прав боржника у випадку не співмірності заявлених кредитором вимог та фактично встановленого розміру заборгованості. Про існування спору про право на час вчинення виконавчого напису свідчить судовий спір про стягнення кредитної заборгованості, а також збільшення у заяві про вчинення виконавчого напису розміру заборгованості в порівнянні з розміром, зазначеним у судовому рішенні про стягнення заборгованості. Крім того, на підтвердження передбаченої пунктом 4 статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 надала для порівняння постанову Верховного Суду України від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, в якій викладено наступний правовий висновок. Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Зміст наданих ОСОБА_1 для порівняння рішень суду касаційної інстанції, крім ухвали від 1 грудня 2016 року, свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права – не вбачається. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі – Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, – шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14). Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 травня 2015 року в справі № 6-158цс15). Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. У справі, рішення в якій переглядаються, суди встановили, що спір про стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», за позовом банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розглядався в суді. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року позов банку задоволено й постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 115 563 доларів США, заборгованість по процентах у сумі 32 705, 13 доларів США та 195 929 грн. 28 коп. пені. Зазначене рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 25 червня 2012 року. Виконавчий напис нотаріус вчинив 6 грудня 2013 року. Оскільки станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису справа за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вже була розглянута судом по суті з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, спору в суді з приводу заборгованості ОСОБА_1 станом на 6 грудня 2013 року не існувало. Отже відсутні підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядаються, не відповідає висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15. Разом із тим, в обґрунтування позову ОСОБА_1, крім іншого, посилалася також на те, що вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», зазначені в заяві про вчинення виконавчого напису, неправомірні. Зокрема, ОСОБА_1 не погоджувалася з розміром процентів за користування кредитом, який зазначений у виконавчому написі нотаріуса як безспірна заборгованість, зі строком їх нарахування. Позивач також зазначала, що в порушення статті 87 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 3.1, 3.4 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчинив виконавчий напис, хоча з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років. Апеляційний суд установив, що розмір заборгованості по процентах за користування кредитом, зазначений у виконавчому написі нотаріуса, є більшим від розміру цієї заборгованості, вказаного в рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року. Установивши такий факт, апеляційний суд послався на пояснення відповідача про те, що підставою збільшення розміру заборгованості став факт невиконання ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором і після ухвалення судом рішення. Проте ці пояснення ТОВ «Кредитні ініціативи» суд прийняв без перевірки розрахунків заборгованості ОСОБА_1, хоча вона заявляла суду про неправильний розрахунок відповідачем процентів за користування кредитом і про те, що в цій частині вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» неправомірні. Мотивів, із яких апеляційний суд не прийняв до уваги ці доводи позивача, в рішенні не наведено. При цьому, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що доводи ОСОБА_1 щодо неправильного розрахунку розміру процентів за користування кредитом, який був поданий ТОВ «Кредитні ініціативи» нотаріусу для вчинення виконавчого напису, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи, а тому не можна погодитися з відсутністю в рішенні апеляційного суду будь-яких аргументів стосовно відмови в прийнятті судом цих доводів позивачки. Отже в справі, рішення в якій переглядаються, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, - статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та відповідні їм норми Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій у поєднанні зі статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтею 50 Закону України «Про нотаріат», але не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування цих норм та вирішення спору. До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату в цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення. Крім того, ухвалюючи рішення, апеляційний суд застосовував до спірних правовідносин норми Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, хоча ця Інструкція не діяла на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису 6 грудня 2013 року. Вона втратила чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у зв’язку із затвердженням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-887цс17 З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості. Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 5 липня 2017 року № 6-887цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2E99E9C297FBC8C2C225815B0030EE96
  6. У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2016 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Потапчук Зої Анатоліївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати виконавчий напис, вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. та зареєстрований у реєстрі за № 351 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 74,4 кв. м, що складається із трьох кімнат та належить ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог законодавства, оскільки заборгованість за кредитним договором, на погашення якої був вчинений спірний виконавчий напис, не є безспірною. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року, позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. та зареєстрований у реєстрі за №351 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 74,4 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Суди обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_2, оскільки на час вчинення виконавчого напису в суді існував спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, що спростовує безспірність заборгованості боржника. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству «Фідобанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Потапчук Зої Анатоліївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року. Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.М.Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57402877#
  7. Такой расклад: Апелляция по иску об исполнительной надписи не подлежащей исполнение проиграна. Подается касация. Но в суде 1-ой инстанции ответчик сразу подал заяву о снятии обеспечения иска и уже назначено заседание. Параллельно есть ещё суды, например, о недействительности договора ипотеки. Что нужно делать в такой ситуации? 1. Подать заяву об обеспечении в другом суде ( например, о недействительности ДИ, или вообще во всех судах связанных с ипотекой)? 2. Подать такую заяву в дополнение в кассации по исп.надписи? (ответа от кассации ещё не было; с заявой я должен уложиться в срок или нет?) 3. что ещё или может другое... ПС. вообще то я об обеспечении забыл, а сейчас вспомнил, что обеспечение снимается автоматом после вступления решения в силу, а здесь заява, заседание. А что я могу предпринять в суде 1-ой инстанции, чтобы обеспечение осталось? ПС2. кстати, а что просить то в обеспечении иска? а если я ответчик в некоторых судах, то это обеспечение чего?
  8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57494749 Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.04.2016Справа №908/530/16 За позовомПриватної фірми «Борис»до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівнатретя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню Суддя Отрош І.М. Представники сторін: від позивача: Ковтун С.Б. - керівник; Віценко А.Г. - представник за довіреністю б/н від 21.03.2016; від відповідача: не з'явились; від третьої особи 1: не з'явились. від третьої особи 2: не з'явились; від третьої особи 3: не з'явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 29.02.2016 до Господарського суду міста Києва за підсудністю з Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватної фірми «Борис» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що при вчиненні приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною виконавчого напису № 2887 від 29.07.2014 не було дотримано положень чинного законодавства, у зв'язку з чим вказаний виконавчий напис повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Зокрема, позивач зазначив, що всупереч вимогам ст. 35 Закону України «Про іпотеку», Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, не було надіслано вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, а позивач її не отримував, також відсутні оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання. При цьому, позивач зазначив, що строк виконання основного зобов'язання ОСОБА_6 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 достроково настав 17.04.2009, оскільки Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» пред'явило позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за його користування 17.03.2009, у зв'язку з чим, враховуючи положення ч. 2 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», кредитор мав право тільки до 17.04.2010 звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. При цьому, позивач зазначив, що він не погоджується із розміром заборгованості, а отже розмір заборгованості, вказаний у виконавчому написі, не є безспірним. Також, позивач зазначив, що відповідачем не надано нотаріусу первинних документів, які фіксують факт здійснення господарських операцій, для вчинення виконавчого напису. При цьому, позивач зазначив, що виконавчим написом приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу від 21.01.2010 Вімертом В.І. вже було запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, у зв'язку з чим станом на дату звернення відповідача до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. із заявою про вчинення оспорюваного виконавчого напису не існувало незахищеного права відповідача, а відповідач по суті, вдруге захистив одне й те саме порушене право, що є неправомірним. Крім того, позивач зазначив, що 26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду. Втім, позивач зазначив, що відповідачем не надано доказів сплати Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» суми винагороди за передачу кредитного портфелю та акту приймання-передачі документів, що свідчить про те, що фактично передача прав вимоги не відбулось. При цьому, позивач зазначив, що вказаний договір є договором факторингу, однак Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» не мало право відступати право вимоги до фізичної особи, оскільки до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. При цьому, позивач зазначив, що відповідачем не було надано нотаріусу Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010. При цьому, позивач зазначив, що він не отримував повідомлення про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором. Крім того, позивач зазначив, що сума заборгованості, вказана у вимогах, які були надіслані ОСОБА_3, не відповідає сумі заборгованості, яка зазначена в оспорюваному виконавчому написі. З огляду на вищевикладене, позивач стверджує, що виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни за № 2887 від 29.07.2014 є таким, що не підлягає виконанню. Разом із позовною заявою позивачем було подану заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції; заборонити Ленінському відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні ВП№49896599; винести ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та заборонити вказаному відділу ДВС і його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищезазначеному виконавчому провадженні. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 порушено провадження у справі № 908/530/16; до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірину Михайлівну; розгляд справи призначено на 22.03.2016. 21.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи. У судовому засіданні 22.03.2016 судом не прийнято до розгляду заяву позивача про забезпечення позову, яка долучена до позовної заяви, з огляду на відсутність підпису заявника на ній. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.04.2016. 06.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції; заборонити Ленінському відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні ВП№49896599; винести ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, в рамках виконавчого провадження ВП№49260530, яке проводиться Ленінським відділом виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та заборонити вказаному відділу ДВС і його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищезазначеному виконавчому провадженні. 06.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи. 08.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач зазначив, що вимоги про усунення порушень направлялись як поручителю, так і позивачу (іпотекодавцю) та відповідні докази були надані нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису. При цьому, відповідач зазначив, що нотаріусом було повністю дотримано вимог Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України, оскільки з моменту пред'явлення вимоги, на підставі якої було вчинено виконавчий напис, не минув передбачений законодавством строк для вчинення виконавчого напису, що підтверджується копіями відповідних вимог про усунення порушень, направлених на адресу боржника та іпотекодавця, поштовими квитанціями та описами вкладення. При цьому, відповідач зазначив, що виконавчий напис, вчинений 21.01.2010 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі зав № 52 не був виконаний та 14.04.2014 був повернутий Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» постановою державного виконавця ВП№17499716 без виконання. Крім того, відповідач зазначив, що позивач лише вказує у позовній заяві, що розмір заборгованості перед банком є спірним, але не обґрунтовує відсутності заборгованості або наявності боргу у меншому розмірі, не вказує сум, які ним були сплачені, не підтверджує факт погашення заборгованості жодними документами, тобто не спростовує розміру заборгованості, зазначеного в оспорюваному виконавчому написі. З огляду на вищевикладене, відповідач стверджує, що предметом спору у даній справі є не розмір заборгованості, на суму якої вчинено оспорюваний виконавчий напис, а дотримання нотаріусом діючого законодавства при вчиненні виконавчого напису, що не є підставою для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. У судовому засіданні 08.04.2016 судом відкладено вирішення питання з розгляду заяви позивача про забезпечення позову до наступного судового засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 та Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»; розгляд справи відкладено на 22.04.2016. У судовому засіданні 22.04.2016, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю. Так, відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Зважаючи на те, що рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не передбачає стадії виконання, оскільки у разі задоволення позову виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, з дати набрання рішенням законної сили, суд відмовляє позивачу в задоволенні клопотання про забезпечення позову. Представники позивача у судовому засіданні 22.04.2016 подали документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи, надали усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037686763. Представник третьої особи 1 у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037686771. Представник третьої особи 2 у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана у Кредитному договорі № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що 16.04.2016 поштове відправлення надійшло до відділення зв'язку. Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. Представник третьої особи 3 у судове засідання 22.04.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103037686836. У судовому засіданні 22.04.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані суду докази, суд ВСТАНОВИВ: 27.09.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», (банк) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено Кредитний договір № CM-SME201/195/2007, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 18000 дол США 00 центів, який надається одним траншем, із датою остаточного повернення - 26.09.2014. Відповідно до п. 3 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 для розрахунку процентів за користування кредитом використовується плаваюча процента ставка FIDR (процента ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору; з метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору ставка FIDR буде визначатись самостійно банком, інформація щодо якої розміщується в приміщенні банку на інформаційних стендах); фіксований відсоток - 5% річних, який є незмінним на весь строк дії кредитного договору. Відповідно до 1.5.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 погашення відсотків частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток № 1 до договору) шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок. Відповідно до п. 1.5.1.1. Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 нараховані в порядку передбаченому цим договором проценти сплачуються позичальником одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, передбачений у Графіку повернення кредиту та сплати процентів. Якщо до сплати процентів з моменту надання кредиту залишається не більше 3-х банківських днів, перше нарахування т сплата процентів здійснюється у наступному порядку. Відповідно до п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором, договору іпотеки/поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Відповідно до п. 3.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 сторони наступним прийшли до згоди, що в якості забезпечення всіх своїх зобов'язань за цим договором позичальник керуючись положеннями чинного законодавства України, в тому числі, але не виключно, породженнями ст. 5 Закону України «Про іпотеку» цим передає чи зобов'язується забезпечити передачу майновим поручителем в іпотеку банку предмет іпотеки, який є власністю позичальника та/чи майнового поручителя відповідно до правовстановлюючих документів та забезпечити чинність договору іпотеки протягом всього строку дії цього договору. Відповідно до п. 4.1.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення. Відповідно до Графіку повернення кредиту та сплати відсотків до Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 вбачається, що позичальник повинен був повертати частину кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірах та строки, наведені у графіку; дата останнього платежу повернення кредиту та сплати відсотків - 26.09.2014. 27.09.2007 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (іпотекодержатель), та Приватною фірмою «Борис» (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука). Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником (ОСОБА_3) його боргових зобов'язань (всі зобов'язання боржника перед іпотеко держателем по сплаті будь-яких сум, що виникають з Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007), визначених у статті 2 цього договору, іпотекодавець цим надає іпотеко держателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у ст. 3 цього договору (предмет іпотеки). Згідно з п. 3.1 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 предметом іпотеки є нежиле приміщення, у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та належить іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором № 26 купівлі-продажу об'єкта комунальної власності, посвідченого Андрєєвою В.М., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 07.02.2007, за реєстровим № 380. Право власності на предмет іпотеки зареєстроване орендним підприємством Запорізьку міжміське бюро технічної інвентаризації у книзі 15, номер запису 2380, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9986250 від 02.03.2007, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 9105780. Згідно з п. 4.4 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем та становить 329129 грн. 00 коп., що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 65174 дол США 06 центів. Відповідно до п. 6.1 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником і вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням боржником чи іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотеко держателем у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором. Відповідно до п. 6.2 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення обставин щодо несплати боржником іпотеко держателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі. Згідно з п. 6.4.2 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною у цьому договорі) із зазначенням загальної суми боргових зобов'язань та граничного строку погашення боргових зобов'язань. У випадку непогашення боржником боргових зобов'язань у строк, передбачений в іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов'язань, вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов'язаний реалізувати предмет іпотеки протягом 1 року, суму, отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов'язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки після погашення боргових зобов'язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертається іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до п. 9.6 Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007 відступлення прав за цим договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця з одночасним відступленням права вимоги за кредитним договором. Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» належним чином виконало свої зобов'язання за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, надавши ОСОБА_3 кредит у розмірі 18000 дол. США 00 центів, що підтверджується валютним меморіальним ордером № 44 від 27.09.2007 (копія долучена відповідачем до матеріалів справи 08.04.2016) та банківськими виписками з рахунку позичальника (копії долучено нотаріусом до матеріалі справи 21.03.2016). Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулось до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Вімерта Владислава Івановича із заявою про вчинення виконавчого напису, та 21.01.2010 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом Владиславом Івановичем було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на майно, а саме нежиле приміщення, у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності Приватній фірмі «Борис» та було передане в іпотек Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» за Договором іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна, необхідно задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 у розмірі 117162 грн. 37 коп., в тому числі заборгованість по кредиту - 14359 дол США 78 центів, нараховані відсотки за період з 26.02.2009 по 01.06.2009 - 534 дол. США 36 центів, пеня - 3810 грн. 51 коп. Всього до стягнення - 118662 грн. 37 коп. Заборгованість стягується станом на 02.06.2009. Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області від 14.04.2014 ВП№17499716 виконавчий напис № 52 від 21.01.2010, вчинений приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом В.І., повернуто стягувачу. 26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у Додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду. Відповідно до ст. 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 кредитним портфелем є права вимоги до боржників (їх поручителів) щодо сплати загальної суми заборгованості боржників перед продавцем за кредитними договорами, яка включає суму основного боргу, проценти, нараховані на суму такого боргу, усі та будь-які штрафні санкції (у разі їх наявності) на дату набрання чинності, а також права, зазначені у ст. 3.3 цього договору. Відповідно до п. 3.3 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 покупець набуває усі права вимоги за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій. Відповідно до п. 3.4 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 продавець зобов'язаний передати права за окремими договорами застави та/або договорами іпотеки, укладеними між продавцем та боржниками для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами. Передача таких договорів має бути оформлена відповідним договором про передачу прав на заставлене майно. Відповідно до п. 4.1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 на підтвердження факту передачі кредитного портфелю в момент укладення цього договору продавець зобов'язується передати покупцю кредитні документи. Передача кредитного портфелю покупцю підтверджується підписанням відповідного акту передачі документів сторонами цього договору. Відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію акту приймання-передачі кредитного портфелю від 26.11.2010, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», в якому зазначено, що сторони підтверджують, що продавець передав, а покупець прийняв кредитний портфель, як зазначено у ст. 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010; винагорода за кредитний портфель складає 254908163 грн. 06 коп. Відповідно до п. 5.1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 винагорода, сплачена у якості компенсації вартості кредитного портфелю, сплачується у національній валюті та складає 254908163 грн. 06 коп. Відповідно до п. 5.2 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 покупець сплачує винагороду після підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі кредитного портфелю та отримання рахунку від продавця шляхом переказу коштів на банківський рахунок продавця. Відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 01051 від 26.11.2010 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» компенсації вартості кредитного портфелю за Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 у розмірі 254908163 грн. 06 коп. Відповідно до Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» набуло права вимоги до ОСОБА_3 щодо сплати останнім загальної суми боргу за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 у розмірі 13534 дол США 61 цент (12909 дол США 54 центи та 625 дол США 61 цент). 26.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (фактор) та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (клієнт) укладено Договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., відповідно до умов якого у зв'язку з укладенням Договору купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 26.11.2010 між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного договору, укладеними між клієнтом та позичальниками клієнта, перелік яких міститься в додатку № 1 до даного договору, що забезпечений іпотекою/заставою за договорами іпотеки/застави, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного договору, укладеними між клієнтом та боржниками/третіми особами, клієнт передає та відступає фактору сукупність прав, належних за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись правом звертати стягнення на заставлене майно. Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 за цим договором до фактора переходять всі права клієнта як сторони, що іменується іпотекодержатель у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором (включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави). У разі, якщо відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у зв'язку з невиконанням боржником чи/або іпотекодавцем зобовязань за кредитними договорами щодо своєчасної сплати процентів та погашення кредиту, клієнтом було вручено або направлено боржнику/іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, яка містить стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, до фактора переходять всі права клієнта, що виникли у клієнта у зв'язку з врученням/направленням такої письмової вимоги про усунення порушень (включаючи, але не виключно, право звернення стягнення на предмет іпотеки). Відповідно до п. 2.1 Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 клієнт протягом 5 банківських днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язується передати за актом фактору оригінали договорів забезпечення разом з усіма змінами та доповненнями, а також інші документи, які засвідчують права, що передаються, дійсність переданої фактору вимоги (прав іпотеки/застави), які є в наявності у клієнта, та інформацію, яка є важливою для здійснення цих прав. Відповідно до п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 клієнт протягом 5 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором зобов'язується надіслати боржнику/іпотекодавцю/заставодавцю повідомлення про відступлення прав за договорами забезпечення на користь фактора. Повідомлення повинно бути направлено на адресу боржник/іпоткодавця/заставодавця, зазначену у договорах забезпечення, рекомендованим листом з описом вкладення. Додатком № 1 до Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010 сторони визначили перелік договорів забезпечення, за якими фактор отримав права вимоги, зокрема зазначивши Договір іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007, укладений з Приватною фірмою «Борис» на забезпечення виконань ОСОБА_3 зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007. Судом встановлено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни із заявою (вих № 842/05-14 ід 13.05.2014) про вчинення виконавчого напису на Договорі іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007; загальна сума заборгованості позичальника за кредитним договором складає 13534 грн. 61 дол США з урахуванням залишку заборгованості за кредитом - 12909 дол США 54 центи, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 625 дол США 07 коп.; строк за який проводиться стягнення - шість років шість місяців тринадцять днів, а саме з 27.09.2007 по 09.04.2014. Судом встановлено, що разом із заявою, відповідачем було подано нотаріусу копію Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, копію Договору іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007, розрахунок заборгованості по кредитному договору; досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором з описом вкладення у цінний лист; виписки з особового рахунку позичальника; оригінал Договору про відступлення права вимоги від 26.11.2010; оригінал Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010; установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»; витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»; довіреність, паспорт представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (відповідно до переліку додатків до заяви про вчинення виконавчого напису). Відповідно до досудової вимоги вих. № 1095 від 09.04.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була направлена відповідачем ОСОБА_3 30.04.2014 на його адресу, зазначену у кредитному договорі, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, встановлено, що відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, вимагав від позичальника дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США. Відповідно до досудової вимоги вих № 2035 від 30.05.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була направлена відповідачем Приватній фірмі «Борис» 04.06.2014 на її адресу, зазначену у договорі іпотеки, що підтверджується описом вкладення у цінний листі, встановлено, що відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, пропонував позивачу здійснити дострокове виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США. Судом встановлено, що 29.07.2014 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2887, на Договорі іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - нежиле приміщення у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві власності Приватній фірмі «Борис», яка є майновим поручителем ОСОБА_3 за його кредитним зобов'язанням за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, укладеним з Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»; за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 12909,54 дол США заборгованості за кредитом; 625,07 дол США заборгованості по відсоткам за користування кредитом, що разом становить 13534,61 дол США. Строк, за який проводиться стягнення - шість років шість місяців тринадцять днів, а саме з 27.09.2007 року по 09.04.2014. Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У відповідності до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК України). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1. ст. 590 ЦК України). Згідно з статтею 11 вищевказаного закону, майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»). При цьому суд зазначає, що ст. 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає обов'язок відповідача як іпотекодержателя лише надіслати іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення, встановлює вимоги до її змісту, а також містить положення про терміни виконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, та право іпотекодержателя розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, якщо протягом встановленого строку вимога залишається без задоволення. Згідно з абз. 2, 3 п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 р. № 10 спори про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства. Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду. Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. При цьому, п. 2.3. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, передбачено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Таким чином, зверненню до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису для звернення стягнення на предмет іпотеки має передувати надсилання іпотекодержателем повідомлень боржнику та іпотекодавцю відповідної вимоги про усунення порушень та незадоволення зазначеної вимоги щонайменше протягом тридцяти днів. Як встановлено судом, відповідач 30.04.2014 направив ОСОБА_6 досудову вимогу вих № 1095 від 09.04.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була надіслана позичальнику на його адресу, зазначену у кредитному договорі, та в якій відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, вимагав від позичальника дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США (копія вказаної вимоги та копія опису вкладення у цінний лист, на якому проставлений штамп поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання, долучені нотаріусом до матеріалів справи 21.03.2016). Як встановлено судом, відповідач 04.06.2014 направив позивачу досудову вимогу вих № 2035 від 30.05.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), та в якій відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, пропонував позивачу дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США (копія вказаної вимоги та копія опису вкладення у цінний лист, на якому проставлений штамп поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання, долучені нотаріусом до матеріалів справи 21.03.2016). Тобто, надіслання відповідачем вимог про усунення порушень позичальнику та іпотекодавцю передує зверненню Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису вих. 842/05-14 від 13.05.2014, яка була отримана нотаріусом 29.07.2014, що підтверджується вхідним реєстраційним штампом нотаріуса за № 0935/02-20. Таким чином, спірний виконавчий напис нотаріуса було вчинено після спливу тридцяти днів з моменту надісланого відповідачем (іпотекодержателем) повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень позивачу (іпотекодавцю). З огляду на вищевикладене, суд вважає необгрунтованими твердження позивача, що йому не надсилалась вимога про усунення порушень. Відповідно до п. п. 3.2, 3.5 глави 16 Порядку про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (надалі - Перелік), і при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у цьому переліку. Відповідно до п. 1 цього Переліку (в редакції станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису) для одержання виконавчого напису на нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Позивач у позові стверджує, що відповідачем не було надано нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису опису вкладення у цінний лист та розрахункового документу на надання послуг поштового зв'язку, що підтверджують надіслання боржнику та майновому поручителю вимоги про усунення порушень. Однак, суд зазначає, що обов'язок надання нотаріусу оригіналу розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання був встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку» від 26.11.2014 № 662, та станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису (29.07.2014) обов'язку надавати нотаріусу вказані документи у стягувача не було. Втім, як встановлено судом, відповідачем було надано нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису відповідні описи вкладення у цінний лист із відбитком штампу поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання. Так само, суд зазначає, що лише із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку» від 26.11.2014 № 662 було доповнено п. 1 Переліку, зокрема, положенням про те, що для одержання виконавчого напису на іпотечних договорах подається довідка фінансової установи про ненадходження платежу, а отже станом на дату вчинення оспорюваного виконавчого напису (29.07.2014) необхідність подання такої довідки була відсутня. При цьому, суд також вважає необгрунтованими твердження позивача щодо неподання відповідачем нотаріусу при вчиненні виконавчого напису первинних документів, що фіксують факт здійснення господарських операцій а також встановлюють розмір заборгованості, оскільки як вбачається з копій матеріалів нотаріальної справи (надіслана нотаріусом та долучена судом до матеріалів справи) відповідачем було надано нотаріусу при вчиненні оспорюваного виконавчого напису банківські виписки по рахунку позичальника про надання йому кредиту, повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. При цьому, у позові позивач зазначив, що виконавчим написом приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу від 21.01.2010 Вімертом В.І. вже було запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, у зв'язку з чим станом на дату звернення відповідача до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. із заявою про вчинення оспорюваного виконавчого напису не існувало незахищеного права відповідача, а відповідач по суті, вдруге захистив одне й те саме порушене право, що є неправомірним. Суд вважає обґрунтованими такі твердження позивача з огляду на таке. Як встановлено судом, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулось до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Вімерта Владислава Івановича із заявою про вчинення виконавчого напису, та 21.01.2010 приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Вімертом Владиславом Івановичем було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на майно, а саме нежиле приміщення, у підвалі літ. А-4, загальною площею 89,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності Приватній фірмі «Борис» та було передане в іпотеку Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» за Договором іпотеки PM-SME201/195/2007 (майнова порука) від 27.09.2007. У вказаному виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного майна, необхідно задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 у розмірі 117162 грн. 37 коп, в тому числі заборгованість по кредиту - 14359 дол США 78 центів, нараховані відсотки за період з 26.02.2009 по 01.06.2009 - 534 дол США 36 центів, пеня - 3810 грн. 51 коп. Всього до стягнення - 118662 грн. 37 коп. Заборгованість стягується станом на 02.06.2009. Як вбачається із оспорюваного виконавчого напису, у ньому зазначено, що строк, за який проводиться стягнення становить з 27.09.2007 по 09.04.2014. Таким чином, період, за який була стягнута заборгованість у виконавчому написі, вчиненому нотаріусом 21.01.2010 за № 52, входить до періоду, за який була стягнута заборгованість в оспорюваному виконавчому написі, що суперечить положенням чинного законодавства, оскільки відповідач двічі захистив одне й те саме порушене право. При цьому, з огляду на наявну в матеріалах справи копію постанови виконавчого провадження від 14.04.2014 ВП№17499716 про повернення виконавчого напису від 21.01.2010 № 52 стягувачу та зважаючи на твердження відповідача, що виконавчий напис від 21.01.2010 № 52 не було фактично виконано, суд зазначає, що питання фактичного виконання чи невиконання виконавчого напису, в тому числі пропущення строку такого виконання, не може бути підставою для повторного вчинення виконавчого напису на документі, який встановлює заборгованість, за один і той самий період, оскільки кредитор (його правонаступник) може здійснити захист своїх порушених прав шляхом вчинення виконавчого напису щодо одного порушеного права лише один раз. Тобто, у випадку наявності заборгованості за певний період прострочення виконання кредитор може звернутись за вчиненням виконавчого напису для стягнення заборгованості за такий період тільки один раз, за аналогією із здійсненням судового захисту, оскільки повторне звернення до нотаріуса за захистом одного і того ж порушеного права - у правовідносинах між тими ж сторонами (в тому числі їх правонаступниками), щодо одного і того ж предмету та з одних і тих же підстав - суперечить меті захисту, стабільності господарських правовідносин та принципу правової визначеності. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо повторного звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису в частині захисту порушеного права, яке вже було захищене шляхом вчинення попереднього виконавчого напису, тобто повторне вирішення питання щодо стягнення однієї і тієї ж заборгованості, є такими, що суперечать положенням чинного законодавства. Що стосується тверджень позивача, що відповідачем не надано доказів сплати Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» суми винагороди за передачу кредитного портфелю та акту приймання-передачі документів, що свідчить про те, що фактично передача прав вимоги не відбулось, та що відповідачем не було надано нотаріусу Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010, суд вважає їх необгрунтованими з огляду на таке. Так, відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення № 01051 від 26.11.2010 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» компенсації вартості кредитного портфелю за Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 у розмірі 254908163 грн. 06 коп. Крім того, відповідачем через канцелярію суду 08.04.2016 долучено до матеріалів справи копію акту приймання-передачі кредитного портфелю від 26.11.2010, складеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін), в якому зазначено, що сторони підтверджують, що продавець передав, а покупець прийняв кредитний портфель, як зазначено у ст. 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010; винагорода за кредитний портфель складає 254908163 грн. 06 коп. Також, в матеріалах справи наявна копія Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» набуло права вимоги до ОСОБА_3 щодо сплати останнім загальної суми боргу за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 у розмірі 13534 дол США 61 цент (12909 дол США 54 центи та 625 дол США 61 цент). Вказаний додаток підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк». При цьому, щодо тверджень позивача, що сума заборгованості, вказана у вимогах, адресованих ОСОБА_3, від 17.03.2009, 21.04.2010 є іншою (14236,24 дол США - тіло кредиту та проценти) у порівнянні із сумою боргу, яка вказана в оспорюваному виконавчому написі (13534,61 дол США - тіло кредиту та проценти), суд зазначає, що після надіслання вказаних вимог, ОСОБА_3 було сплачено частину заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, що відображено у розрахунку заборгованості, долученому відповідачем до матеріалів справи 08.04.2016, у зв'язку з чим заборгованість ОСОБА_6 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 зменшилась. Що стосується тверджень позивача, що Договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 є договором факторингу, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», з урахуванням положень п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», не мало право відступати право вимоги до фізичної особи, оскільки до фінансової послуги факторингу віднесено набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне у майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення, тоді як боржник (ОСОБА_3) не є суб'єктом господарювання, суд зазначає таке. Відповідно до п. 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 03.04.2009 № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (в редакції станом на дату укладення договору), до фінансової послуги факторингу відносяться сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне ругулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Відповідно до п. 11 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне ругулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Так, правове регулювання відносин факторингу здійснюється Цивільним кодексом України та Законом України "Про фінансові послуги та державне ругулювання ринків фінансових послуг", нормами яких не встановлено обмеження щодо складу осіб (боржників), відносно яких можливе здійснення передачі права вимоги за договором факторингу. Так як норми Цивільного кодексу України мають пріоритет над нормами підзаконних нормативних актів цивільного законодавства з урахуванням положень ст. 4 ЦК України, а останній не містить жодних обмежень щодо можливості відступлення права вимоги до фізичних осіб-боржників, які не є суб'єктами господарювання, суд дійшов висновку, що підлягають застосування норми Цивільного кодексу України, з огляду на що доводи позивача про неможливість передачі прав вимоги за договором факторингу відносно не суб'єкта господарювання суд вважає необгрунтованими. Що стосується тверджень позивача, що він не був повідомлений банком про відступлення прав вимоги за Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010, суд зазначає, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15. При цьому, суд зазначає, що безспірність заборгованості має у своїй основі об'єктивний критерій визначення. Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та повністю підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі. Отже, наявність безспірності вимог (заборгованості) підтверджується саме певним переліком документів, передбачених законодавством, за наявності яких заборгованість вважається безспірною. А тому, факт визнання заборгованості або наявності заперечення боржника щодо розміру (у випадку відсутності доказів, які спростовують суму заборгованості, встановлену у виконавчому написі) або порядку стягнення жодним чином не впливає на об'єктивний критерій її визначення як безспірної за наявності переліку документів, які передбачені законодавством (Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172). У протилежному випадку, такий спосіб захисту цивільних прав як вчинення виконавчого напису був би неефективним. Як встановлено судом, для вчинення оспорюваного виконавчого напису відповідачем були надані всі необхідні документи, передбачені законодавством та які підтверджують безспірність заборгованості позивача і встановлюють прострочення виконання зобов'язання, тоді як позивачем не доведено необгрунтованості розміру заборгованості, зазначеного у виконавчому написі нотаріуса. Суд зазначає, за змістом ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому саме позивач повинен довести відсутність заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена нотаріусом сума боргу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 25.09.2014 у справі № 910/1339/13. Однак, позивачем не надано суду власного контррозрахунку на спростування розміру заборгованості, зазначеної в оспорюваному виконавчому написі. При цьому, суд наголошує на тому, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису розмір заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 був предметом спору у суді. Водночас, у позовній заяві позивач зазначив, що він заперечує щодо розміру заборгованості, яка вказана в оспорюваному виконавчому написі, з огляду на положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат». Так, позивач вказав на те, що відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Суд зазначає, що оскільки шляхом вчинення оспорюваного виконавчого напису на іпотечному договорі заборгованість за кредитним договором фактично стягується іпотекодержателем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», з іпотекодавця, Приватної фірми «Борис», мають місце правовідносини між юридичними особами, а отже, з урахуванням п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ст. 88 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом протягом одного року з моменту виникнення права вимоги. Аналізуючи правову природу такого строку, суд дійшов висновку, що даний строк є строком існування заборгованості, який відліковується з моменту виникнення права вимоги (порушення боржником строків оплати), протягом якого кредитор може звернутись за захистом свої порушених прав до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису та відповідно строк, за який нотаріус має право вчинити такий виконавчий напис. При цьому, суд зазначає, що вказаний строк не є позовною давності, застосування якої врегульовано ст.ст. 256-268 ЦК України, та яка є строком, протягом якого особа має право на звернення до суду за захистом своїх прав. Водночас, порядок визначення моменту початку перебігу таких строків є однаковим, та характер правовідносин, які вони регулюють є подібним (строк звернення за захистом порушених прав до уповноважених органів - суду або нотаріуса), а тому у випадку неврегульованості питань щодо розрахунку строків, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, за аналогією можуть бути застосовані норми, які регулюють розрахунок строків позовної давності. Відповідно до п. 3.4 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252- 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Аналізуючи норми статей 261, 530 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів. Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Як вже було встановлено судом, оспорюваний виконавчий напис міг бути вчинений нотаріусом протягом одного року з моменту виникнення права вимоги у кредитора. При цьому, з урахуванням викладеного, право вимоги у кредитора виникає з наступного дня після порушення боржником строків повернення кредиту та сплати відсотків, передбачених графіком до кредитного договору. Так, відповідно до п. 2 ч. 1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, банк надає позичальнику кредит у розмірі 18000 дол США 00 центів, який надається одним траншем, із датою остаточного повернення - 26.09.2014. Графіком повернення кредиту та сплати відсотків до Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 сторони визначили розмір та дати сплати позичальником чергових платежів (повернення частини кредиту та сплати відсотків за користування кредитом). Зокрема, із вказаного графіку вбачається, що ОСОБА_3 повинен був сплачувати суму кредиту у розмірі 214,29 дол США та відповідну суму процентів 26 числа відповідного місяця користування кредитом. 08.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва відповідачем долучено до матеріалів справи розрахунок заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, з якого вбачається, що починаючи з 26.01.2009 позичальник почав порушувати умови кредитного договору в частині повернення суми кредиту та з 26.08.2009 - порушувати умови кредитного договору в частині сплати процентів за користування кредитом, у зв'язку з чим у позичальника виникла заборгованість за кредитом у розмірі 12909,54 дол США та заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі 625,07 дол США. Відповідно до п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цим договором, договору іпотеки/поруки. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Як встановлено судом, відповідач 30.04.2014 направив ОСОБА_6 досудову вимогу вих № 1095 від 09.04.2014 про погашення заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 (вимога про усунення порушень), яка була надіслана позичальнику на його адресу, зазначену у кредитному договорі, та в якій відповідач, враховуючи допущені ОСОБА_3 порушення щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, на підставі п. 1.9 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, вимагав від позичальника дострокового виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі шляхом сплати залишку заборгованості за кредитом у сумі 12909,54 дол США та суми відсотків за користування кредитом у сумі 625,07 дол США (копія вказаної вимоги та копія опису вкладення у цінний лист, на якому проставлений штамп поштового відділення про прийняття поштового відправлення до виконання, долучені нотаріусом до матеріалів справи 21.03.2016). Таким чином, враховуючи положення п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, позичальник повинен був сплатити заборгованість за вказаним кредитним договором протягом 30 календарних днів з дати одержання вказаної вимоги. Суд зазначає, що право відповідача на стягнення заборгованості достроково за кредитом виникло у відповідача після спливу тридцятиденного строку після отримання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, надісланої відповідачем 30.04.2014. Доказів отримання ОСОБА_3 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 відповідачем суду не надано. Втім, відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. Таким чином, враховуючи нормативні строки пересилання поштової кореспонденції, суд дійшов висновку, що позичальник отримав вказану вимогу 05.05.2014, з огляду на що, відповідно до п. 1.9.1 Кредитного договору № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007, ОСОБА_3 повинен був сплати заборгованість за кредитним договором у строк до 05.06.2014. З огляду на те, що позичальник не сплатив суму заборгованості за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 у строк до 05.06.2014 у позивача виникло право на дострокове стягнення тієї суми за кредитом, строк оплати якої ще не настав відповідно до графіка повернення кредиту (кінцевий строк повернення кредиту та сплати відсотків - 26.09.2014), тобто по платежам, строк оплати яких відповідно до графіку встановлений 26.06.2014, 26.07.2014, 26.08.2014, 26.09.2014. Разом з тим, суд зазначає, що факт пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості не змінює строку сплати позичальником тих платежів, строк сплати яких вже настав. Так, відповідно до Графіку повернення кредиту та сплати процентів за Кредитним договором № CM-SME201/195/2007 від 27.09.2007 вбачається, що позивальник повинен був сплачувати частину кредиту та проценти за його користуванням 26 числа відповідного місяця, починаючи з 26.10.2007 по 26.09.2014. Як вбачається з розрахунку, долученого відповідачем, позичальник у 2009 році почав порушувати умови кредитного договору в частині повернення суми кредиту та в частині сплати процентів за користування кредитом. Відповідно до банківських виписок, наданих відповідачем нотаріусу та долучених останнім до матеріалів справи, вбачається, що останні сплати заборгованості за кредитним договором боржником були здійснені у серпні 2010 року. Однак, як вбачається з оспорюваного виконавчого напису, періодом, за який проводиться стягнення є 27.09.2007 по 09.04.2014, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про порушення вимог щодо періоду стягнення, за який нотаріус має право вчиняти виконавчий напис. Тобто, враховуючи строк, за який нотаріус має право вчинити виконавчий напис, визначений у статті 88 Закону України «Про нотаріат», та кредитор відповідно має право на захист своїх порушених прав шляхом вчинення виконавчого напису, а саме, якщо з дня виникнення права вимоги у відносинах між підприємствами, установами та організаціями минуло не більше одного року, суд дійшов висновку, що виконавчий напис вчинено поза межами річного строку щодо стягнення чергових платежів по кредиту та чергових платежів по відсоткам за користування кредитом, строк сплати яких настав до 29.07.2013 (враховуючи дату звернення відповідача із заявою про вчинення виконавчого напису). При цьому, суд зазначає, що так як предметом позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд повинен встановити при розгляді справи обставини щодо спірності чи безспірності вимог, за якими вчинено виконавчий напис, а також обставини щодо вчинення виконавчого напису в межах строків, які передбачені законом для права особи на здійснення захисту прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Таким чином, з огляду на встановлення судом обставин щодо здійснення нотаріусом виконавчого напису поза межами передбаченого законом строку та обставин вчинення виконавчого напису щодо частини заборгованості, яка вже була стягнута за іншим виконавчим написом, суд дійшов висновку про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 29.07.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 2887, таким, що не підлягає виконанню. При цьому, суд зазначає, що в межах розгляду позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд розглядає правомірність вчинення виконавчого напису в цілому на предмет безспірності вимог та дотримання строків вчинення такого напису, та у випадку встановлення порушення встановлених законом вимог щодо строків вчинення виконавчого напису або встановлення існування спору між сторонами щодо стягнутої заборгованості - повинен визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню в цілому, так як порядок захисту прав шляхом вчинення виконавчого напису є порушеним, та суд повинен при цьому лише встановити факт порушення такого порядку, в тому числі наявність спору між сторонами. Однак, встановлення обставин щодо конкретного розміру заборгованості, періоду прострочення з її оплати, застосування позовної давності (строку для захисту прав судом) за заявою боржника, не входить до предмету доказування у даній справі, так як, по суті, зводиться вже до застосування судового порядку захисту прав кредитора щодо стягнення кредитної заборгованості (в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки), який в свою чергу може бути реалізований кредитором шляхом подачі позову про стягнення такої заборгованості. Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити. 2. Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною 29.07.2014, зареєстрований в реєстрі за № 2887, таким, що не підлягає виконанню. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28 Д; ідентифікаційний код: 36789421) на користь Приватної фірми «Борис» (69000, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 68, кв. 28; ідентифікаційний код: 20492689) судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. 4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва. Повне рішення складено: 29.04.2016 Суддя І.М. Отрош
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., – розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року у справі № 924/1801/14 за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, встановили: У листопаді 2014 року товариство з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (далі – ТДВ «Завод «Адвіс») звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк»), в якому просило визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований у реєстрі за № 1976 (далі – виконавчий напис № 1976), про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Позовні вимоги мотивовано припиненням іпотеки відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) у зв'язку з припиненням основного зобов'язання внаслідок ліквідації боржника за кредитним договором – товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика «Маршал» (далі – ТОВ «Меблева фабрика «Маршал») та внесенням відомостей про його ліквідацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДРПОУ), що є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року, позов задоволено. Вищий господарський суд України постановою від 11 червня 2015 року залишив без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову і прийняти нове рішення. На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Дельта Банк» долучило до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13. Перевіривши матеріали справи та наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом пункту 1 статті 11116 ГПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у господарських справах Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно з частиною першою статті 11125 ГПК Верховний Суд України задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 січня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі – ТОВ «Укрпромбанк») і ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» було укладено кредитний договір № 2/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір № 2/КВ-07), за умовами якого ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» отримало кошти у розмірі 2 150 000,00 (два мільйони сто п'ятдесят тисяч) доларів США та зобов'язалося повернути їх у строк до 25 січня 2012 року на передбачених цим договором умовах. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 2/КВ-07 (основне зобов'язання) 21 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Адвіс» (далі – ВАТ «АК «Адвіс»; іпотекодавець), правонаступником якого є ТДВ «Завод «Адвіс», і ТОВ «Укрпромбанк» (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 і зареєстрований у реєстрі за № 2696 (далі – договір іпотеки № 2696). За умовами договору іпотеки № 2696 предметом іпотеки є нерухоме майно – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Заставна вартість предмета іпотеки – 20 654 500,00 грн. Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки № 2696 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса. При цьому у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункт 4.6 договору іпотеки № 2696). У зв'язку з невиконанням ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» зобов'язань за кредитним договором № 2/КВ-07 ТОВ «Укрпромбанк» розпочало процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить позивачеві на праві власності, для задоволення вимог ТОВ «Укрпромбанк», загальний розмір яких у гривневому еквіваленті становить 19 374 742,98 грн, за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. 10 квітня 2009 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВПВР ДВС України) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 (ВП № 12275509). 2 липня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України назву боржника у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 змінено з ВАТ «АК «Адвіс» на ТДВ «Завод «Адвіс». 1 жовтня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України на підставі договору про передачу активів від 12 березня 2011 року змінено стягувача у цьому виконавчому провадженні з ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк». Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем описано, арештовано та передано на реалізацію предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), буд. 88, загальною площею 22 722,4 кв. м, що належало на праві власності ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» за ціною 17 208 000,00 грн (початкова ціна продажу майна), визначеною згідно з останнім висновком суб'єкта оціночної діяльності, призначеного державним виконавцем у процедурі виконавчого провадження. Прилюдні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна, організовані Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі – Держінформ'юст) у системі електронних торгів за лотом 5392 і призначені на 9 жовтня 2014 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що сформовано протокол № 5931. На підставі заяви ПАТ «Дельта Банк» № 18.1-469 Держінформ'юстом було складено протокол № 25 про придбання предмета іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого покупцем предмета іпотеки визнано іпотекодержателя – ПАТ «Дельта Банк». 26 грудня 2014 року на підставі цього протоколу державним виконавцем було складено акт про реалізацію предмета іпотеки № 12275509/3. Разом із тим постановою Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2011 року у справі № 7/5025/611/11 ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2014 року у справі № 7/5025/611/11 затверджено звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс ТОВ «Меблева фабрика «Маршал», а ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» ліквідовано. На підставі зазначеної ухвали 24 листопада 2014 року до ЄДРПОУ внесено запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (номер запису 16731170012000537). Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій стосовно задоволення позовних вимог ТДВ «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що припинення юридичної особи основного боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 у зв'язку із визнанням його банкрутом і виключенням з ЄДРПОУ відповідно до положень статті 609 ЦК є підставою припинення іпотеки, а відтак – і підставою для визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях суди касаційної інстанції дійшли таких висновків. В ухвалі від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій про визнання припиненими правовідносин за іпотечним договором у зв'язку з ліквідацією основного боржника за кредитним договором і направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголосив на тому, що для вирішення заявлених позовних вимог має правове значення той факт, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення в іншій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки не було ліквідовано боржника за основним договором. У постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що зобов'язання іпотекодавця за договором іпотеки не припинилися, оскільки позивач реалізував своє право іпотекодержателя шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до внесення запису про ліквідацію боржника за кредитним договором до ЄДРПОУ. Отже, із викладеного вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У справі № 924/1801/14, яка розглядається, і у справах № 35/350, 6-18414св13, на які заявник посилається у своїй заяві, при вирішенні спорів щодо припинення іпотеки суди пов'язують припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, із підставами для припинення самого договору іпотеки. Однак при цьому суди не взяли до уваги, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним. За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»). Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРПОУ. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Частинами першою, другою статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки № 2696 ТОВ «Укрпромбанк» розпочав у березні 2009 року, коли отримав виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до винесення господарським судом ухвали про затвердження ліквідаційного балансу ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (основного боржника), ліквідації його як юридичної особи (19 листопада 2014 року) та внесення відповідного запису про державну реєстрацію припинення (24 листопада 2014 року). Таким чином, ТОВ «Укрпромбанк» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії договору іпотеки № 2696, а також у період, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося. Виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки державна виконавча служба не виконувала протягом майже 5 років, у тому числі й у зв'язку з неодноразовим зупиненням і відкладенням провадження виконавчих дій через оскарження боржником дій та рішень ВПВР ДВС України. У процесі проведення виконавчих дій ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель) виявив бажання придбати майно за початковою ціною у рахунок погашення заборгованості за виконавчим написом № 1976, що було оформлено протоколом № 25 та актом № 12275509/3 про реалізацію предмета іпотеки і відповідає положенням статей 47, 49 Закону України «Про іпотеку», а також є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. За таких обставин закінчення господарським судом розгляду справи про банкрутство боржника за основним зобов’язанням (за кредитним договором № 2/КВ-07) ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ не є безумовною підставою припинення іпотеки. Інше свідчило би про неспівмірне обмеження прав кредитора, який своєчасно вжив необхідних заходів і вчинив достатні дії на захист своїх порушених прав. Отже, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення з ЄДРПОУ не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов'язання з погашення боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-245цс14. Втім, у справі, яка розглядається, наведене не було враховано ні Вищим господарським судом України, ні Рівненським апеляційним господарським судом, ні Господарським судом Хмельницької області, у зв’язку з чим висновок цих судів про припинення іпотеки, яка забезпечувала кредитні зобов’язання перед іпотекодержателем, у зв’язку з ліквідацією боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ, є помилковим. За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року слід скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального права і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат. Згідно із частинами першою і четвертою статті 49 ГПК у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. У справі, яка розглядається, у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовлено, тому на позивача (ТДВ «Завод «Адвіс») суд покладає сплачений відповідачем (ПАТ «Дельта Банк») судовий збір у розмірі 2 192,40 грн (у тому числі: 609 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, та 1 583,40 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України). Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року у справі № 924/1801/14 скасувати. Відмовити у задоволенні позову товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 1976, вчиненого 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (29010, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 88, код ЄДРПОУ 00498431) на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01033, м. Київ, вул. Щорса, 36Б, код ЄДРПОУ 34047020) 2 192,40 грн (дві тисячі сто дев'яносто дві гривні сорок копійок) судового збору. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати наказ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.С. Берднік судді: В.П. Барбара В.І. Гуменюк А.А. Ємець П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C8F535C820F4A31DC2257FA40031CEB1
  10. Категорія справи №755/29283/14-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Справа № 755/29283/14-ц Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) "11" лютого 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді Гончарук В.П. при секретарі Погоріла К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1. 18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297. Вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею (позивачем) не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки). 04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, отже наведене свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису, а саме 11.03.2014 року існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача, а відтак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 У зв'язку з цим, звернулася до суду з даною позовною заявою з метою захисту своїх прав. В судовому засіданні представники позивача підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі, та просив їх задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, час та дату слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі. Відповідно до ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів що у даному випадку вбачається за доцільне. Третя особа приватний нотаріус Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності. Третя особа Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності.. Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного. 19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1. 18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297. 04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до позовної заяви, в якій ставивляться також ці самі вимоги, що і у виконавчого напису, тобто між сторонами існує спір. Відповідно до ст.ст.87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування майна від боржника нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. До вчинення нотаріусом виконавчого напису стягувачем мала бути направлена боржнику письмова вимога про усунення порушень основного зобов'язання. Безспірний борг це борг, який визначається боржником та кредитором, про суму якого сторони не сперечаються. Викладене свідчить про те, що вказаний виконавчий напис було вчинено під час розгляду справи в суді. Відповідно до ст.369 ЦПК України суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", ст.ст.60, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд В и р і ш и в : Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, 11.03.2014 року, реєстровий номер 297, за яким звернути стягнення на нерухоме майно -садовий бдинок НОМЕР_1, розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,0590 га., кадастровий номерпро: 8000000000: 66:584:0032, яка розташована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/43146184 Категорія справи №755/29283/14-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Інші справи позовного провадження. Дата набрання законної сили: 22.12.2015 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а Справа № 755/29283/14-ц Головуючий у 1 інстанції - Гончарук В.П. Апеляційне провадження № 22-ц/796/10615/2015 Суддя-доповідач Антоненко Н.О. У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі судді-доповідача Антоненко Н.О., суддів Гаращенка Д.Р., Шкоріної О.І., при секретарі Юрченко А.С. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія в с т а н о в и л а : Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.02.2015 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені: визнано виконавчий напис, вчинений 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню. Судом першої інстанції встановлено, що 19.06.2008 між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір №276/П/РП/2008-840 та для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнуто майно - садовий будинок АДРЕСА_1 площею 0,0590 га, після чого 18.04.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Київській обл. було відкрите виконавче провадження за цим написом. Також судом встановлено, що 04.04.2012 Дніпровським районним судом м. Києва було відкрито провадження у справі №2604/6853/2012 за позовом ПАТ АКБ «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Виходячи з того, що виконавчий напис приватним нотаріусом було вчинено під час розгляду справи по суті, суд задовольнив позов. В апеляційній скарзі представник відповідача Стрюкова І.О. просить скасувати заочне рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 11.02.2015 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. У судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином (ас. 125-127), представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, представник відповідача заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подав, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО КобелєвоюА.М. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок №71 по вул. Садовій, 9 у м. Києві та земельну ділянку №71 площею 0,0590 га, у зв'язку з тим, що у ОСОБА_4 виникла заборгованість перед ПАТ КБ «Надра» по кредитному договору №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008. З матеріалів справи вбачається, що до вчинення 11.03.2014 нотаріусом виконавчого напису ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким Дніпровський районний суду м. Києва 04.04.2012 відкрив провадження, що свідчить про наявність на момент вчинення нотаріального напису, спору між сторонами щодо заборгованості за кредитним договором №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008. Разом з тим, сама по собі наявність судової справи про стягнення заборгованості свідчить про наявність спору між кредитодавцем та боржником - іпотекодавцем. Відповідно до п. 3.5. гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. Виходячи з наведеного, правильного висновку дійшов суд першої інстанції про те, що під час вчинення виконавчого напису 11.03.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, адже з квітня 2012 року до теперішнього часу не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, не спростовують і на їх правильністьне впливають, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи.Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року немає. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 309 313 - 315 ЦПК України, колегія у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, відхилити. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Суддя-доповідач Н.О. Антоненко Судді Д.Р. Гаращенко О.І. Шкоріна http://reyestr.court.gov.ua/Review/54600814# Категорія справи №6-2699ск16 : не визначено. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2016 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової ІриниОлександрівни на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2008 року між нею та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19 червня 2008 року було укладено договір іпотеки. 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0590 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1. 18 квітня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження на підставі зазначеного вище виконавчого напису. Позивач вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки). Крім того, позивач зазначала, що ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва від 04 квітня 2012 року було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 11 березня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок НОМЕР_2, розташований в АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, заявник подав касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого чинним законодавством, проте у касаційній скарзі ним заявлено клопотання про поновлення цього строку з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин. Відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦПК України, у разі пропущення строку на касаційне оскарження, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк. Наведені у клопотанні доводи свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження. За таких обставин клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення апеляційного суду слід задовольнити. Проте, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив того, що на час вчинення виконавчого напису 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, оскільки з квітня 2012 року і до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Поновити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни строк на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року. Відмовити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.В. Кадєтова http://reyestr.court.gov.ua/Review/55612745
  11. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56436798 Державний герб України Дата документу 14.03.2016 Справа № 320/1463/16-ц У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2016 року Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Пономаренко Л.Е., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, ВСТАНОВИВ: До провадження Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшла цивільна справа № 320/1463/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа Відділ державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за №16295. Одночасно представником позивача надано заяву про забезпечення позову в якій просить: зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області; заборонити Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні, відкритому Постановою від 11.02.2016 ВП№ 50103985; постановити ухвалу про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та заборони вказаному відділу ДВС і його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищезазначеному виконавчому провадженні, посилаючись на те, що не вжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення вимог позивача. Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно дост. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до ст.152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Враховуючи те, що невжиття заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, суд вважає за необхідне з метою забезпечення позову зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області. Заява про забезпечення позову в частині заборони Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні, відкритому Постановою від 11.02.2016 ВП№ 50103985 не підлягає задоволенню, оскільки задоволена вимога про зупинення стягнення в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985 по суті і є забороною Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищевказаному виконавчому провадженні. Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суддя, УХВАЛИВ: Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області. В іншій частини заяви відмовити. Копію ухвали направити сторонам у справі до відома, а також Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області для виконання. Відповідно до ст. 153 ЦПК України, подання апеляційної скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвала підлягає негайному виконанню. На ухвалу протягом п'яти днів може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. СУДДЯ: Л.Е.Пономаренко
  12. В 2008 году оформил ипотеку в Шведбанке на 16 000 у.е. ( квартира в пгт.)Жена поручитель. До 2011 года оплачивал как называется "сумлінно" . С 2011 года ипотеку не оплачиваю, в ипотечной квартире не проживаю (живут квартиранты). На момент сделки у меня был один ребенок(1,5 года), на данный момент двое детей 3 и 9 лет(обе официально зарегистрированные в ипотечной квартире) В 2012 году ипотечный договор по факторинга перешёл к ТОВ"Кредитные инициативы" В 2013 году судом было принято решение про стягнення на користь предмета ипотеки для погашения долга в сумме 184 000 грн. по состоянию на 2013 год и тогдашнему курсу та стягнення судового збору.В 2014 году судом принято решение о объявлении меня в розыск так как исполнительный лист мне вручить не могут и согласно справке из сельсовета я там зарегистрирован с женой и ребёнком но не проживают. В 2014 году судом вынесено решение о запрете мне выезжать за границу до выполнение исполнительного листа по ипотеке. В марте у меня вычесли из заработной платы сумму судового сбора по исполнительному листу. Вопрос: как мне отдать квартиру чтобы после реализации квартиры на торгах, не доплачивать кредитору сумму недостающею для погашения долга (на 2013 год 184 000 грн.)
  13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795391 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., ОстапчукаД.О., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року, - в с т а н о в и л а : У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні посилаючись на те, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначена квартира знаходиться в іпотеці ПАТ «Сведбанк». Між первісним стягувачем та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 28 листопада 2012 року було укладено договір факторингу № 15 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набуло права вимоги до ОСОБА_3 З огляду на зазначене, заявник просив суд замінити стягувача з ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року, заяву ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні відносно ОСОБА_3 задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» у виконавчому провадженні № 19429313 від 22 травня 2009 року. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Встановлено, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення боргу ОСОБА_3 перед ПАТ «Сведбанк». На підставі зазначеного виконавчого напису 22 травня 2009 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Між первісним стягувачем та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 28 листопада 2012 року було укладено договір факторингу № 15 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набуло права вимоги до ОСОБА_3 Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. За ч. 1 ст. 378 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій − до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Згідно частини першої статті 264 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Враховуючи вищевикладене та провівши аналіз положень законодавства, необхідно провести розмежування подання заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Виходячи з положень Закону України «Про виконавче провадження» та КАС України можна дійти висновку, що суд може замінювати сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні за виконавчим написом нотаріуса у порядку адміністративного судочинства. Згідно положень ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» суд може замінювати сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи у порядку цивільного судочинства (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-2391цс15 від 18 листопада 2015 року). Судами встановлено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3умов кредитного договору 17 квітня 2009 року нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі чого 22 травня 2009 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Враховуючи вищевикладене, судами попередніх інстанцій помилково відкрито провадження у порядку цивільного судочинства за заявою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, суди порушили правила підсудності, а тому постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Також на підставі ч. 2 ст. 206 ЦПК України заявникові необхідно повідомити, що розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Керуючись ст. ст. 205, 340 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року скасувати. Провадження у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні закрити. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук В.О. Савченко
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про припинення іпотеки. ОСОБА_1 зазначав, що у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору НОМЕР_1 від 11 березня 2008 року, укладеного між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на підставі виконавчого напису нотаріуса від 26 березня 2009 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку і господарських будівель та земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА _2. 30 серпня 2010 року виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі частини третьої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV) у зв’язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення. Посилаючись на те, що іпотекодержатель не скористався передбаченим частиною першою статті 49 Закону України 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) правом і не придбав предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, ОСОБА_1 просив суд припинити іпотеку нерухомого майна, вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, а з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна – запис про заборону відчуження. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Припинено встановлену на підставі договору іпотеки, укладеного 11 березня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», іпотеку нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА_2. Вилучено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна –запис про заборону відчуження зазначеного майна. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2013 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 3, 17 та 49 Закону № 898-IV. Для обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада та 10 грудня 2014 року та 25 лютого 2015 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки НОМЕР_1, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташована в АДРЕСА¬_2. У зв’язку з порушенням позивачем умов кредитного договору приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26 березня 2009 року вчинено виконавчий напис НОМЕР_4, яким на задоволення вимог банку звернуто стягнення на предмет іпотеки. На підставі виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження НОМЕР_5. 30 серпня 2010 року постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у зв’язку з тим, що предмет іпотеки двічі не реалізовано з прилюдних торгів, а стягувачем не придбано предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився касаційний суд, керувався тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не скористалося передбаченим статтею 49 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин з реалізації майна) правом на придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, а тому в силу вимог цієї норми іпотека може бути припинена за рішенням суду. На відміну від справи, яка переглядається, в іншій справі, що виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, міститься висновок про те, що основне зобов’язання не припинене, а тому продовжує діяти й іпотека як забезпечення виконання цього зобов’язання. Такого ж висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ і в ухвалі від 19 листопада 2014 року. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25 лютого 2015 року зробив висновок про те, що відмова стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених законодавством, та не припиняє іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі статтею 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. За змістом частин першої та третьої статті 49 Закону № 898-IV (в редакції, яка була чинною на момент проведення прилюдних торгів) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. Системний аналіз положень статей 3, 17 та 49 Закону № 898-IV свідчить про те, що припинення іпотеки у зв’язку з застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому слід ураховувати строк договору, розмір заборгованості, а також встановлені у справі обставини, а саме: чи продовжується дія кредитного договору після звернення стягнення на предмет іпотеки; чи звернуто на всю суму заборгованості за кредитом стягнення; які наслідки збереження або припинення іпотеки з огляду на інтереси обох сторін договору кредиту та договору іпотеки; підстави відмови іпотекодержателя від отримання предмета іпотеки; та чи діють сторони добросовісно тощо. Суди встановили, що виконавчий напис нотаріуса видано на заборгованість за кредитом у розмірі 295 тис. 491 дол. США 22 центи; заборгованість за відсотками у сумі 20 тис. 492 дол. США 62 центи; пеню в розмірі 6 тис. 638 дол. США 48 центів, а всього 322 тис. 622 дол. США 32 центи. Звернуто стягнення на предмет іпотеки вартістю 422 тис. 961 дол. США на час укладання договору іпотеки. За таких встановлених обставин справи факт того, що строк договору кредиту не сплинув, не може бути підставою для відмови від погашення повністю або частково заборгованості за рахунок не реалізованого за наслідками торгів предмета іпотеки, оскільки порушує права боржника на законне очікування прийняття предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості та штучно збільшує заборгованість боржника за кредитним договором. Оскільки за положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони в договорі мають діяти добросовісно, і банк відповідно до договору обрав спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, то боржник має право очікувати погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки до спливу строку кредитного договору. Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про припинення іпотеки, оскільки відмова банку від погашення заборгованості за рахунок отримання іпотеки порушує принцип рівності прав та обов’язків кредитора і боржника та штучно призводить до збільшення заборгованості за кредитом, а тому на підставі статті 3605 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, статтею 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F7A691C7540A1194C2257EEB002DAF75
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/51241435 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ __________________________________________________________________ Справа № 638/21140/14-ц Головуючий суддя І інстанції Руднєва О.О. Провадження № 22-ц/790/4153/15 Суддя доповідач Пилипчук Н.П. Категорія: інші Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 вересня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі: головуючого судді - Пилипчук Н.П., суддів: - Піддубного Р.М.,- Бровченко І.О., за участю секретаря - Шабас О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи" на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Кредитні ініціативи", треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Дзержинський ВДВС Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_5, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - ВСТАНОВИЛА: Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 3353 від 15.09.2014 р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичом за Іпотечним договором від 17 квітня 2007 року про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальної площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452,34 грн. - сума боргу за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року, та 3500 грн. витрати за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". Про вказаний напис позивачка дізналася 27 жовтня 2014 року з постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 45198920 від 23 жовтня 2014 року. Посилається на порушення ст.87, 88 Закону України „Про нотаріат" та п.п. 2.3, п.п. 3.1, 3.2 п.З гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, при вчиненні 15.09.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем. Позивачка вказує, що не отримувала жодних письмових вимог про усунення порушень ані від ТОВ «Кредитні ініціативи», ані від нотаріусу. Вказує, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, які підлягають стягненню за виконавчим написом та у безспірності характеру правовідносин сторін, чим порушив норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п.п.3.1 Порядку та п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Вищезазначене свідчить про відсутність у виконавчого напису сили виконавчого документа, а тому він не підлягає виконанню. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року позов задоволено, вирішено визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем від 15.09.2014 року, реєстровий номер 3353, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452 гривень 34 коп. та 3500 гривень витрат за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує, що нотаріусу були надані всі документи, які свідчили про безспірність заборгованості. Нотаріусом при вчиненні оспорюваного напису дотримані всі вимоги чинного законодавства. У відповідності до ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції. Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що станом на 15.09.2014 року у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича були відсутні підстави для вчинення виконавчого напису, оскільки вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» заявлені в строк, який перевищує строк позовної давності, тому сума стягнення не є безспірною. Судова колегія в повній мірі з такими висновками погодитись не може. Так, висновку про сплив позовної давності за заявленими вимогами суд першої інстанції дійшов при неповному з*ясуванні обставин справи. Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, не заперечується сторонами, що 17 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та АТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір №2001/0407/88-033 на суму 50000 доларів США на строк з 17 квітня 2007 року по 16 квітня 2017 року зі сплатою 14% щомісяця за користуванням кредитом. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року укладено іпотечний договір від 17 квітня 2007 року, згідно якого в іпотеку передано майно, а сааме, нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1. 15.09.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичом вчинено виконавчий напис № 3353 за Іпотечним договором від 17 квітня 2007 року про звернення стягнення на нерухоме майно, а сааме, нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452 грн. 34 коп. - сума боргу за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року, та 3500 грн. витрат за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". Як зазначено у виконавчому написі, 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який виступає правонаступником АК банку «ТАС-Комерцбанк», та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу № 15 та договір про відступлення прав за іпотечним договорами. Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечними договорами. Частиною 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 №296/5. Згідно з п.2.3. зазначеного Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.. Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Із роз'яснень викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» за № 2 від 31 січня 1992 року, при вирішенні справ, пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року №483 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк. У виконавчому написі від 15 вересня 2014 року зазначено, що за рахунок коштів від реалізації предмета іпотеки пропонується задовольнити вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі заборгованості що виникла в період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2014 року. Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» просив про задоволення вимог на погашення заборгованості, яка обраховується в межах трьох років з дня виникнення права вимоги. Проте, судова колегія вважає, що сума заборгованості 898952,34 грн., розрахована відповідачем, як така що виникла в період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2014 року - не є безспірною. Так, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на адресу позивача направлялось повідомлення - письмова вимога про усунення порушень на суму 898952,34 грн. Між тим, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2009 року з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Сведбанк» в особі ХВ ВАТ «Сведбанк» було стягнуто суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року в загальній сумі 345102,59 грн. Крім того, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року по справі № 643/14501/14-ц в позові ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення з ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року станом на 01 серпня 2014 року у розмірі 1026949 грн. 60 коп. було відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 06.02.2015 року. За таких обставин, заборгованість 898952,34 грн. за період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2014 року не може вважатися безспірною. Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції підставою для чого, згідно п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Необхідно ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 209, 218, п. 2 ч. І ст.307, п. 4 ч. І ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, 316, 317,319, ЦПК України, судова колегія, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року скасувати. Позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем від 15.09.2014 року, реєстровий номер 3353, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452 грн. 34 коп. та 3500 грн. витрат за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий Судді
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/43534010 Державний герб України У х в а л а 6 квітня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Карпенко С.О., Коротуна В.М., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши заяву ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, опікунська рада Дніпровського району м. Києва, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и л а: У березні 2014 року ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати виконавчий напис нотаріуса від 17 квітня 2009 року таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 28 серпня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», а правонаступником останнього - ПАТ «Омега Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 119 000 доларів США зі сплатою 9,5% річних за користування кредитним коштами зі строком повернення 1 серпня 2032 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між тими ж сторонами 2 серпня 2007 року укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого АКБ «ТАС-Комерцбанк» передано квартиру АДРЕСА_1. Вказував, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на зазначену квартиру для задоволення вимог стягувача у розмірі 126 718,21 доларів США та 68 678,68 грн. На його думку, виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, так як нотаріусу не надані документи на підтвердження безспірності вимог і не дотриманно процедури звернення стягнення на іпотечне майно. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2014 року залишено без змін. До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172. Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 16 квітня 2014 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2013 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2013 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 липня 2014 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2014 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 30 вересня 2011 року «Про судову практику застосування ст. ст. 353-360 ЦПК України» під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст заяви до додані до неї судові рішення, постановлені судом касаційної інстанції 22 жовтня 2014 року, 4 вересня 2013 року, 3 грудня 2014 року, 10 вересня 2014 року, на які заявник посилається як на приклади неоднакового застосування судами ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, свідчать про наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, для допуску справи до провадження Верховного Суду України. Керуючись ст. ст. 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Допустити справу за позовом ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, опікунська рада Дніпровського району м. Києва, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, до провадження Верховного Суду України за заявою ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року. Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України, а копію ухвали разом із копією заяви - особам, які беруть участь у справі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: С.О.Карпенко В.М.Коротун Т.О.Писана Г.В.Юровська
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г. суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі – ПАТ «ПроКредит Банк»), третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивачка зазначала, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_3 й ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено рамкову угоду, за умовами якої банк надав їй кошти в сумі 44 000 доларів США зі сплатою 14% річних на строк 36 місяців. У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. 11 серпня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на вказане нерухоме майно. ОСОБА_1 вважала, що зазначений виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки вчинений нотаріусом із порушенням вимог чинного законодавства, тому просила визнати його таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 9 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківського області від 17 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безпірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», пунктів 283, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. Відповідно до змісту статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_3 і ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено рамкову угоду, за умовами якої банк надав ОСОБА_3 кошти в сумі 44 000 доларів США зі сплатою 14% річних на строк 36 місяців. У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. 29 січня 2009 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення про заборгованість на суму 33 061, 59 доларів США (що еквівалентно 308 728 грн 10 коп.), яка була отримана останньою 3 лютого 2009 року, та вимогу про повне дострокове погашення кредиту в повному обсязі протягом 5 днів. Згідно із заявою ПАТ «ПроКредит Банк» про вчинення виконавчого напису нотаріуса вбачається, що сума, яка підлягає сплаті, становить 666 426 грн 70 коп. 11 серпня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1. Постановою від 16 серпня 2010 року старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби за виконавчим написом НОМЕР_1 від 11 серпня 2010 року відкрито виконавче провадження. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2010 року позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за даним кредитним договором у розмірі 308 728 грн 10 коп. Таким чином, на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса справа за позовом ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за даним кредитним договором у розмірі 308 728 грн 10 коп. перебувала в суді першої інстанції. ОСОБА_1 є іпотекодавцем згідно з договором іпотеки від 27 листопада 2007 року, укладеноим між нею та банком. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що спірний виконавчий напис вчинений нотаріусом із дотриманням вимог законодавства. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, у цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Відповідно до пункту 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Такого самого висновку у своїх ухвалах від 23 січня 2013 року, від 12 лютого 2014 року, від 26 березня 2004 року та від 14 травня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції посилається у своїй заяві ОСОБА_1. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 360-ЦПК України його необхідно скасувати й передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція № 6-141цс14 Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DE5D97DD84013598C2257E0C003F81CA
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» (далі – ПАТ КБ «Правекс – Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Зазначала, що 19 вересня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Правекс – Банк» (далі - АКБ «Правекс – Банк») і нею був укладений кредитний договір у розмірі 167 800 доларів США на строк до 19 вересня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ними також було укладено 19 вересня 2008 року іпотечний договір, згідно з яким вона передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. ПАТ КБ «Правекс – Банк» є правонаступником АКБ «Правекс-Банк». 24 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за заявою АКБ «Правекс-Банк» було вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири, надано право ПАТ КБ «Правекс-Банк» задовольнити свої вимоги, за період з 1 грудня 2008 року до 24 березня 2010 року в розмірі 205 448 доларів США, що складаються із заборгованості за кредитом, процентів та пені за несвоєчасну сплату кредиту й процентів. ОСОБА_1 просила суд визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, і скасувати його, оскільки вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме: пунктів 283, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 3 березня 2004 року за № 283/8882, (далі – Інструкція), у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, статті 35 Закону України «Про іпотеку»; статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Зокрема, посилалась на те, що жодних вимог про усунення нею порушень і про намір вчинити певні дії, як того вимагає стаття 35 Закону України «Про іпотеку» та пункт 283 Інструкції, від іпотекодержателя вона не отримувала. Крім того, указана у виконавчому написі сума явно перевищує фактичний розмір заборгованості перед банком, спір щодо розміру заборгованості перебував на розгляді в суді. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано виконавчий напис від 24 березня 2010 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_1) таким, що не підлягає виконанню. Додатковим рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 травня 2014 року стягнуто солідарно з ПАТ КБ «Правекс-Банк» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 114 грн 70 коп., а саме по 57 грн 35 коп. з кожного. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій і залишення без змін рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», яка регулює підстави вчинення виконачих написів нотаріусами. Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та від 26 листопада 2014 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 вересня 2008 року між АКБ «Правекс – Банк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір НОМЕР_2 у розмірі 167 800 доларів США на строк до 19 вересня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання 19 вересня 2008 року між ними також було укладено іпотечний договір НОМЕР_2, згідно з яким позивачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. У зв’язку з порушенням ОСОБА_1 умов договору у вересні 2009 року ПАТ КБ «Правекс – Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа перебувала в провадженні суду. Проте 24 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за заявою АКБ «Правекс – Банк» було вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року належить на праві власності ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири, надано право ПАТ КБ «Правекс-Банк» задовольнити свої вимоги, що за період з 1 грудня 2008 року до 24 березня 2010 року склали 20 5448 доларів США, заборгованості за кредитом, процентів та пені за несвоєчасне сплату кредиту й за несвоєчасну сплату процентів (а.с. 6). Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року позов ПАТ КБ «Правекс – Банк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 180 633 доларів США кредитної заборгованості на користь ПАТ КБ «Правекс – Банк» (а.с. 61). Задовольняючи позов в справі, яка переглядається, суд виходив з того, що на момент вчинення виконавчого напису між ОСОБА_1 і банком існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, який перебував на розгляді в суді. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові. апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачка отримала вимогу про необхідність погашення боргу, яку протягом тридцяти днів не виконала, а нотаріусу були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому він правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки. Посилання ж ОСОБА_1 на те, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса борг був іншим, ніж зазначено в ньому, є безпідставним, оскільки правовідносини за договором припинені не були, тому заборгованість може змінюватись. Разом із тим у інших справах, що виникли з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, судом, на відміну від справи, яка переглядається, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та від 26 листопада 2014 року, містяться висновки про те, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса існував судовий спір з приводу стягнення заборгованості, що не свідчить про безспірність суми заборгованості для виконавчого напису. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 88 Закону України «Про нотаріат». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Згідно з пунктом 283 Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. В результаті сума заборгованості за період з 1 січня 2009 року по 3 вересня 2009 року стягнута з ОСОБА_1 двічі. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частини першої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015 року у справі № 6-27цс15 Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F5BE89CF2D371D59C2257E0600306687
  19. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33364962 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Маляренка А.В., Писаної Т.О.,Матвєєвої О.А., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє через представника ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Київської області від 21 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у червні 2007 року між нею та ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», було укладено кредитний договір № 778/ФКВ-07. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між нею та відповідачем було укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельна ділянка по АДРЕСА_1. У зв'язку з утворенням заборгованості за вищезазначеним кредитним договором приватний нотаріус ОСОБА_9 вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості. Оскільки сума боргу у виконавчому листі не співпадає із сумою, вказаною у повідомленні, що надсилалося позивачу ПАТ «Дельта Банк», а отже не є безспірною, позивач просила суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2013 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 21 травня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно з яким позивачу надано кредит у розмірі 50 000 доларів США на строк до 13 червня 2013 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14,6 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 15 червня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та позивачем було укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку було передано житловий будинок із господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, а також земельну ділянку загальною площею 0,1350 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що розташована за цією ж адресою. 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк». 15 квітня 2011 року ПАТ «Дельта Банк» направило на адресу позивача лист-попередження, в якому було зазначено, що станом на 15 квітня 2011 року прострочена сума заборгованості за кредитним договором становить 32 705,99 доларів США, що складається із суми простроченого кредиту у розмірі 20 411,49 доларів США та прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 12 294,50 доларів США, і запропоновано у добровільному порядку протягом 20 календарних днів від дати отримання цього повідомлення сплатити прострочену суму заборгованості. 09 травня 2011 року ОСОБА_6 особисто отримала вищевказаний лист-повідомлення, однак зазначених у ньому вимог не виконала. Згідно з довідкою від 15 листопада 2011 року, виданою ПАТ «Дельта Банк», заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором станом на 15 листопада 2011 року становить 56 001,47 доларів США, що еквівалентно 447 020,53 грн, у тому числі тіло кредиту - 39 589,64 доларів США, що еквівалентно 316 016,38 грн та відсотки - 16 411,83 доларів США, що еквівалентно 131 004,15 грн. 27 травня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинив виконавчий напис, яким запропонував звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,1350 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за цією ж адресою. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 447 020,53 грн, у тому числі: заборгованості за кредитом - 316 016,38 грн, сума заборгованості за відсотками - 131 004,15 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні докази того, що банк надав нотаріусу розрахунок суми заборгованості та повідомив позивача про суму боргу, зазначену в заяві банку на вчинення виконавчого напису. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідач, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису та подавши при цьому передбачені законодавством документи, реалізував своє право на захист свого цивільного права, а тому підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, немає. З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. У разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору вчинення виконавчого напису здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» письмова вимога про усунення порушень - це документ, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання за не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Постанова КМУ). Вказаний Перелік документів містить вичерпні підстави для вчинення виконавчого напису і розширювальному тлумаченню не підлягає. Згідно з пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року (чинної на час вчинення виконавчого напису), нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Пунктом 286 вищевказаної Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Таким чином, виконавчий напис - це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника. Із матеріалів справи вбачається, що у направленому відповідачем позивачу листі-попередженні прострочена сума заборгованості за кредитним договором зазначена у розмірі 32 705,99 доларів США, що складається: з суми простроченого кредиту у розмірі 20 411,49 доларів США та прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 12 294,50 доларів США, у той час як відповідно до оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги відповідача у розмірі 447 020,53 грн, у тому числі: заборгованості за кредитом - 316 016,38 грн, сума заборгованості за відсотками - 131 004,15 грн. З указаного вбачається, що нотаріус вчинив виконавчий напис на завищену суму заборгованості, яка не відповідає сумі заборгованості, зазначеній у листі-повідомленні; відмінною (більшою), окрім заборгованості за відсотками є і заборгованість за тілом кредиту - 316 016,38 грн, що згідно з довідкою відповідача еквівалентно 39 589,64 доларам США у порівнянні із 20 411,49 доларами США, зазначеними у листі-повідомленні. Таким чином, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, тому оскаржуване рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 21 травня 2013 року скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. МакарчукСудді: А.В. Маляренко О.А. Матвєєва Т.О. Писана І.М. Фаловська
  20. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33972295 Державний герб України У х в а л а іменем україни 02 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Остапчука Д.О., Фаловської І.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Банк Перший", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2003 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" (далі - ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк Перший" (далі - ПАТ "Банк Перший", укладено кредитний договір. У рахунок забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором між боржником та ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" 18 вересня 2003 року укладено договір іпотеки, предметом якого є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1. 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ "Банк Перший" на загальну суму 330 730 грн. Однак, на думку позивача виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент його вчинення вимоги ПАТ "Банк Перший" не є безспірними. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги й визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 06 лютого 2012 року, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, щодо звернення стягнення на квартиру, що належить ОСОБА_6, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні її позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса ПАТ "Банк Перший" надало приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 всі документи, які визначені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, та підтверджують безспірність заборгованості. ПАТ "Банк Перший" реалізував своє право на захист шляхом звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису. Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Установлено, що 20 травня 2003 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", правонаступником якого є ПАТ "Банк Перший", укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 50 000 доларів США зі сплатою 15% річних на строк до 19 травня 2013 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 20 травня 2003 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", правонаступником якого є ПАТ "Банк Перший", укладено договір іпотеки, предметом якого визначено квартиру АДРЕСА_1. 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого звернуто стягнення на нерухоме майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ "Банк Перший" на загальну суму боргу ОСОБА_6 за кредитним договором від 20 травня 2003 року у розмірі 330 730 грн. За змістом положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідно до частини першої пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція), нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Згідно із частиною другою пункту 283 Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України (частина друга пункту 284 Інструкції). Пунктом 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік), за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Установлено, що ПАТ "Банк Перший" подало нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал кредитного договору від 20 травня 2003 року з подальшими змінами та доповненнями, договір застави від 18 вересня 2013 року, вимогу про усунення порушень виконання зобов'язання, довідку про загальну суму боргу і розрахунок заборгованості боржника ОСОБА_6 перед банком станом на 21 грудня 2011 року. На підставі вказаних документів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинив виконавчий напис. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 і визнаючи виконавчий напис, вчинений 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, щодо звернення стягнення на квартиру, що належить ОСОБА_6, таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріуса ПАТ "Банк Перший" не були надані всі необхідні документи, які б підтверджували наявність безспірної суми, у зв'язку з чим у приватного нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості боржника перед кредитором був безспірним. У виконавчому написі не зазначено період нарахування заборгованості, а зазначено лише, що ця заборгованість обчислена станом на 21 грудня 2011 року, що свідчить про відсутність безспірності вимог щодо стягнення як основної суми боргу та відсотків, так і штрафних санкцій. Крім того, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року позовну заяву ПАТ "Банк Перший" до ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про стягнення заборгованості по кредиту в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором від 20 травня 2003 року залишено без розгляду. Зазначені докази свідчать про існування між сторонами спору щодо розміру заборгованості за кредитом. Отже ОСОБА_6 довела обставини, на які вона посилалась, як на підставу своїх вимог, тому такі вимоги є обґрунтованими. Таким чинм, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 при вчиненні виконавчого напису не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню. Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Отже, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону. Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2013 року скасувати, залишивши в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: М.К. Гримич Д.О. Остапчук В.О. СавченкоІ.М. Фаловська
  21. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34307653 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О. суддів: Ізмайлової Т.Л.,Кадєтової О.В., Олійник А.С.,Остапчук Д.О.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 05 березня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 лютого 2008 року між ним та ПАТ «Перший український міжнародний банк» укладено іпотечний договір за яким він передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором нежитлове приміщення по АДРЕСА_1. Зазначав, що 15 вересня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно. Вважає що нотаріус при вчиненні виконавчого напису порушив вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Житомирської області від 05 березня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 08 лютого 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Перший український міжнародний банк» було укладено кредитний договір № 6066871, а також додаткову угоду до нього № 7765871 від 30 червня 2009 року, відповідно до яких позивач отримав кредитні кошти у розмірі 814 000,00 грн зі строком повернення до 28 березня 2023 року. У забезпечення даного договору сторонами 08 лютого 2008 року було укладено іпотечний договір № 6076654, а також додаткову угоду до нього № 607665 від 30 червня 2009 року, предметом якого є нерухоме майно, нежитлове приміщення загальною площею 120 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_1, що належить на праві власності позивачу. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору, 31 серпня 2009 року йому було направлено вимогу про погашення заборгованості за кредитом на загальну суму 814 040,34 грн, яка складається з 807 180,89 грн - заборгованість по поверненню кредиту, 6 588,00 грн - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом та 271,45 грн пені. Крім того, 30 липня 2010 року відповідачем було направлено позивачу вимогу про погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, відповідно до якої ОСОБА_6 необхідно було достроково погасити заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі, який становить 785 819,39 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 87 077,18 грн, а всього до сплати - 872 896,57 грн. У разі не сплати яких у тридцятиденний строк банк попереджав боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки. 15 вересня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу здійснено виконавчий напис за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 826 268,25 грн, у тому числі: заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 807 180,89 грн, заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 15 113,98 грн, пеня - 1 473,38 грн, а також витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису у сумі 2 500,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вчинення виконавчого запису проводилось у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що приписами законодавства встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне. Згідно з ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція). Відповідно до ч. 2 п. 283 Інструкції, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень. За змістом ч. 2 п. 284 Інструкції та ст. 87 Закону України «Про нотаріат» заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості. Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач зазначав, що виконавчий напис не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про вчинення нотаріальних дій, оскільки банк подав нотаріусу документи про вчинення виконавчого напису із зазначенням суми заборгованості, яка не є безспірною. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували, що при вчиненні виконавчого напису, нотаріусом не звернуто уваги на різний розмір заявленої до стягнення з боржника суми заборгованості. Так, у матеріалах справи наявна вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом від 31 серпня 2009 року, у якій зазначено, що заборгованість за кредитом становить 807 180,89 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 6 588,00 грн, пеня - 271,45 грн, а всього до сплати - 814 040,34 грн. Крім того, банк зазначив, що протягом тридцяти календарних днів боржник може усунути порушення кредитного договору, погасивши прострочену заборгованість, яка становила 14 128,86 грн (зі сплати кредиту) та 6 444,57 грн (зі сплати процентів) і таким чином уникнути дострокового повернення всієї суми кредиту. Крім того, у матеріалах справи наявна вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом від 30 липня 2010 року, у якій зазначено, що заборгованість за кредитом становить 785 819,39 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 87 077,18 грн, а всього до сплати - 872 896,57 грн, у разі не сплати яких у тридцятиденний строк банк попереджав боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, при вчиненні приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 вересня 2010 року виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було зазначено, що заборгованість за кредитом становить 807 180,89 грн, заборгованість зі сплати процентів - 15 113,98 грн, 1 473,38 грн - пеня, 2 500,00 грн - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису, а всього 826 268,25 грн. Таким чином, нотаріусом було вчинено виконавчий напис, на суму, яка не відповідає жодному з наявних у справі документів, які підтверджують заборгованість позивача перед банком. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у вимозі, надісланій відповідачем позивачу 30 липня 2010 року зазначено меншу суму заборгованості за тілом кредиту, ніж було вказано нотаріусом у виконавчому написі від 15 вересня 2010 року. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За викладених обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмету заявленого позову, дійшла висновку про невідповідність вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, а тому вони підлягають скасуванню з вищезазначених підстав з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 05 березня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова А.С. Олійник Д.О. Остапчук
  22. Суть дела: Кредит валютный (дол. США). Заемщик и ипотекодатель в одном лице. В начале 2009 года банк направляет должнику письмо - требование о досрочном возврате (30 дней) всей суммы кредита (+штрафные санкции). Через пол года, банк обращается в суд с иском о взыскании всей суммы задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки. Дополнительно просит, одновременно выселить всех проживающих в квартире. Суд открывает производство по делу... В начале 2010 года (дело ещё слушается в суде), банк обращает взыскание на предмет ипотеки путем исполнительной надписи нотариуса. В том же году ИНН направляют в ГИС где открывается исполнительное производство. В начале 2011 г. банк уступает право требования по кредиту ТОВ "Рога и копыта" (ТОВ "Рик"). Определением суда заменяется истец на ТОВ "РиК". После замены истца, новый истец (ТОВ "РиК") заявляет в суде отказ от исковых требований в части обращения взыскания на предмет ипотеки. Отказ принимается судом, производство по делу в части обращения взыскания на ипотеку закрывается, о чем постановляется определение (2011 г.) ,которое не обжалуется. Решением суда (2011г.) в исковых требованиях отказано (причина - есть исполнительная надпись). Апеляция косит решение и взыскивает сумму долга (обращая в решении внимание на отказ истца от взыскания на ипотеку). В это время, по исполнительной надписи торги не состоялись. Исп производство закрывается (2011 год), в дальнейшем никто повторно надпись нотаря не предъявляет к исполнению. В начале 2012 г. открывается исполнит. производство по взыканию задолженности. В начале 2014 г. действия госисполнителя по попытке продажи ипотеки обжалованы и признаны судом неправомерными (ухвала). В конце 2014 г. ТОВ "Рога и Копыта" обращается в суд с иском об обращении взыскания на предмет ипотеки (разница в сумме иска), добавляя в расчет задолженности начисленные проценты. Производство по делу открыто... Уважаемые специалисты, вопрос: Применяется в этом случае требование ч. 3 ст. 206 ЦПК Украины "У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. "? После решения суда было несколько платежей. Последний в январе 2012 г.
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40643107 Державний герб України Ухвала іменем україни 24 вересня 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Штелик С.П., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи - ОСОБА_4, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи - ОСОБА_4, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2014 року у позові відмолено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2014 року. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, виданий 25 липня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за № 1041 про задоволення вимог ТОВ «Кредитні ініціативи на суму 502487,52 грн за рахунок звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2014 року. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. Керуючись статтею 328 ЦПК України у х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи - ОСОБА_4, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ С.П. Штелик
  24. История такова - в 2007 году заключен кредитный договор с Дельтабанком. В ипотеку по кредитному договору передан частный дом. Деньги получены на бизнес, который успешно прогорел в кризисные 2008-2009 года. Тогда же, в 2009 перестал платить по кредиту совсем, несколько раз звонили из банка, потом банк подал в суд. Пытались возражать, приводили аргументы, но в 2012 году суд вынес решение, конечно же взыскал всю сумму задолженности. Банк предъявил исполнительный лист в исполнительную службу, приходил исполнитель, якобы описал ипотечный дом (со слов исполнителя, потому что никаких документов мне не отдавали). И все. С конца 2013 года никто меня не беспокоит. У меня не такая большая задолженность, и я все это время искал покупателя на дом. Сейчас у меня есть покупатель на дом, сумма оговорена - хватит на погашение задолженности и даже мне остается. Я пришел в отдел Дельтабанка по проблемной задолженности, объяснил, что хочу продать дом в погашение кредита, для чего мне требуется согласие банка. Сотрудники банка мне сказали, что не дадут согласия на продажу дома, уже идет исполнительное производство, дом будет продан с торгов, я такой-сякой плохой на платил уже много лет и все в этом духе. Я пытался объяснить, что у меня покупатель на полную сумму задолженности, но они какие-то странные, вообще меня не услышали. После этого оставил письменное заявление в банке с просьбой разрешить продажу дома и снять арест ипотеки для продажи. Уважаемые форумчане и бывалые специалисты, подскажите, как возможно заставить банк дать согласие на добровольную продажу ? Знаю я эти торги в исполнительной службе и не хочу остаться быть должным после продажи моего дома. Другого имущества у меня нет.
  25. Ситуация: Сведбанк выдал кредит в долларах (есть кассовые чеки, подтверждающие данный факт). Потом всем известная история Сведбанк-Вектор Плюс - Кредитины. Сведбанк перед тем,как уйти,пытался взыскать долг за счет залогового имущества,то есть квартиры (именно на нее и выдавался кредит), но им этого не удалось. Суд отказал Кредитинам в замене сторони виконавчого впровадження. НО! Еще вначале Сведбанк взял договор купли-продажи на квартиру, а теперь ищи-свищи...Где искать? и главное как вернуть??Помогите!