Search the Community

Showing results for tags 'исполнительная надпись на недвижимость'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 66 results

  1. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2019 року м. Київ Унікальний номер справи № 378/1237/18-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/11274/2019 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б. суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., при секретарі - Савлук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року, постановлену під головуванням судді Писанця В.А., по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - в с т а н о в и в : У листопаді 2018 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою, в якій просила визнати виконавчий напис, вчинений 31 жовтня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. за реєстраційним номером 25099, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за кредитним договором №026/697355-КR від 01 серпня 2008 року в загальній сумі 12784,27 дол. США, таким, що не підлягає виконанню. Зазначала, що 09 жовтня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №57396201 з виконання виконавчого напису №25099 від 31 жовтня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» боргу у розмірі 12784,27 дол. США, який було вчинено приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. Звертала увагу, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства (а.с. 1-6). 03 червня 2019 року представник АТ «Укрсоцбанк» - Радченко В.Ю. подала до суду відзив на позовну заяву, в якій просила відмовити у задоволенні позовної заяви. На обґрунтування відзиву зазначила, що діюче законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриття й виконання виконавчого провадження, і якщо зобов`язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на особу, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, у тому числі ті, що передбачені ст. 625 ЦК України (а.с. 47-55). Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус КМНО Чуловський В.А., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П.В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (а.с. 40). Не погодившись з ухвалою районного суду, 31 травня 2019 року представник АТ «Укрсоцбанк»- Радченко В.Ю. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила її скасувати та направити справу №378/1237/18-ц на розгляд до Ставищенського районного суду Київської області за підсудністю (а.с. 64-66). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до ч. 12 ст. 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання, тому вважає, що оскільки виконавчий напис приватного нотаріуса КМНО Чуловського В.А. від 31 жовтня 2017 року підлягає виконанню за місцем реєстрації боржника, а саме у АДРЕСА_2 , є доцільним передати справу до Ставищенського районного суду Київської області. Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Апелянт АТ «Укрсоцбанк» був сповіщений врученням повістки представнику - адвокатесі Радченко В.Ю.(а.с.101-108). Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, до Ставищенського районного суду Київської області за місцем реєстрації боржника ОСОБА_1 . Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 28 листопада 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П.В. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню надіслано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України за місцезнаходженням відповідача (а.с. 28). Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року відкрито провадження у даній справі. При відкритті провадження у справі суд виходив з того, що справа підсудна Печерському районному суду міста Києва та підстави для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження у справі відсутні (а.с. 40). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Частиною 2 ст. 27 ЦПК України визначено, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Стаття 28 ЦПК України встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений до одного з двох і більше судів. Згідно з ч. 12 ст. 28 ЦПК України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника, тобто місцем виконання виконавчого напису нотаріуса є місце реєстрації боржника. Отже, за загальним правилом позови пред`являються за місцезнаходженням чи місцем реєстрації відповідача відповідно до ст. 27 ЦПК України, проте, у випадках, визначених ст. 28 ЦПК України, позивач може сам обрати суд, до якого звертатися з позовом. Так, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача АТ «Укрсоцбанк» є: м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29 (а.с. 25-27). У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено адресу боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 (а.с. 11-12). Враховуючи викладене, позивач мав право пред`явити даний позов або до Печерського районного суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача, або до Ставищенського районного суду Київської області за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса. Частиною 1 ст. 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються. За змістом ч. 2 ст. 32 ЦПК України справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права при відкритті провадження у справі спростовуються наведеним вище, тому колегія суддів їх відхилила. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 10 вересня 2019 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова http://reyestr.court.gov.ua/Review/84181562
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2019 року м. Київ Справа N 916/3006/17 Провадження N 12-278гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенко О. Р., суддів: Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., представників учасників справи: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" - Попової М.О., Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління - Мілютіна А.Є., Дорошенко Ю.В., Тарасенкова В.В., Саковця А.О., Авраменка С.В., розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління на рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року, ухвалене суддею Цісельським О.В., та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Савицького Я.Ф., Головея В.М., Діброви Г.І., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (далі - ТОВ "Укркава") до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (далі - Банк) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (далі - нотаріус), 2. Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. 06 грудня 2017 року ТОВ "Укркава" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року приватним нотаріусом Малим О.С., таким, що не підлягає виконанню. 2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Укркава" посилалось на те, що виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості товариства перед Банком за кредитним договором, вчинено з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого 22 лютого 2012 року наказом N 296/5 та зареєстрованого в цей же день у Міністерстві юстиції України за N 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Позивач стверджував, що нотаріус не перевірив безспірність заборгованості. 3. Також позивач зазначав про те, що Банк перед вчиненням виконавчого напису не направляв йому вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання, а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем. 4. Відповідач проти позову заперечував з мотивів дотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства під час вчинення виконавчого напису. Фактичні обставини справи, установлені судами 5. 28 грудня 2011 року Банк та ТОВ "Укркава" уклали договір кредитної лінії N 86 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надав товариству кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29 грудня 2016 року у різних валютах - гривнях, доларах США, євро;максимальний ліміт кредитування визначено в еквіваленті 40 000 000 грн. 6. Цього ж дня на виконання умов пункту 4.1 кредитного договору ТОВ "Укркава" (іпотекодавець) та Банк (іпотекодержатель) уклали договір наступної іпотеки (далі - іпотечний договір), відповідно до умов якого на забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договороміпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів, що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 (літ. " А "), оціненою вартістю 33 584 103 грн. які розташовані на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні іпотекодавця за договором оренди. 7. Пунктом 4.1 іпотечного договору сторони визначили, що право іпотеки виникає в іпотекодержателя з моменту нотаріального посвідчення цього договору. У разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, та/або невиконання іпотекодавцем обов'язків за цим договором, а також в інших випадках, передбачених цим договором та/або законодавством, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором. 8. 20 лютого 2015 року Банк звернувся до ТОВ "Укркава" листом N 24-1/114 про порушення ним умов кредитного договору: у січні 2015 року не погашено заборгованість за траншами в розмірі 1 665 208,33 грн та 125 000 дол. США; у лютому 2015 року не погашено заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 451 440,26 грн та 20 506,75 дол США. 9. 24 квітня 2015 року ці ж сторони уклали додатковий договір N 7 до кредитного договору, в якому, зокрема, змінили діючий ліміт кредитування. 10. 04 травня 2016 року Банк направив ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/86/7402). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити заборгованість на загальну суму 3 699 753, 88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості. 11. Цього ж дня Банк направив Товариству вимогу про дострокове повернення кредиту (лист N 28/01-3/86/7403). Посилаючись на невиконання позичальником умов кредитного договору, Банк повідомив ТОВ "Укркава" про відкликання кредиту та вимагав не пізніше 20 банківських днів з моменту вручення цього листа здійснити повне погашення заборгованості на загальну суму 3 699 753,88 дол. США та 52 884 667,05 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості. 12. 14 червня 2016 року у зв'язку з порушенням ТОВ "Укркава" зобов'язань за кредитним договором, Банк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16. 13. 07 липня 2017 року Банк направив ТОВ "Укркава" ще одну вимогу про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист N 28/01-3/17/10602). Вимагав у строк, що не перевищує 30 календарних днів, сплатити 3 978 178,84 дол. США та 75 465 776,91 грн. а також проценти та штрафні санкції, донараховані на дату погашення заборгованості. Банк попередив, що в разі невиконання цієї вимоги буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений іпотечним договором та статтею 33 Закону України "Про іпотеку". 14. 09 листопада 2017 року за зверненням Банку нотаріус на підставі статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів), вчинив виконавчий напис, відповідно до якого з метою погашення частини заборгованості ТОВ "Укркава" перед Банком звернув стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності боржнику та переданий в іпотеку за іпотечним договором, а саме на будівлі та споруди заводу з виробництва розчинної кави та кавових виробів: восьмиповерхову виробничу будівлю (літ. "Б") з навісами (літ. "б", "б1") загальною площею 7665,5 кв. м, будівлі насосної (літ. "В") з підвальним поверхом загальною площею 76,1 кв. м, споруди N 1, 8 - огорожі, N 2, 3, 9 - ворота, N 4 - градирні, N 5 - резервуари для води, N 6 - артезіанську свердловину, N 7 - резервуар для шламу, N 10 - оглядові колодязі, N 1 - покриття (тротуари, майданчики, доріжки), що знаходяться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14 а. 15. Нотаріус виходив з того, що Банк надав ТОВ "Укркава" грошові кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном їх повернення до 29 грудня 2016 року. Оскільки товариство з 30 грудня 2016 року по 08 листопада 2017 року (строк, за який проводиться стягнення) не повернуло кредитних коштів, то за рахунок коштів, виручених від реалізації предмета стягнення, підлягають задоволенню такі вимоги стягувача: 2 999 385,40 дол. США заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в іноземній валюті; 39 965 000 грн заборгованості за основним боргом (кредитом) за траншами, виданими в національній валюті. Крім того, з метою відшкодування внесеної за вчинення виконавчого напису плати у розмірі 80 000 грн запропоновано їх стягнути з ТОВ "Укркава". Виконавчий напис може бути пред'явлений до виконання протягом року з дня його вчинення (до 09 листопада 2018 року). 16. 25 січня 2018 року державний виконавець ВДВС постановою ВП N 55644595 відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 17. Господарський суд Одеської області рішенням від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, позов задовольнив. 18. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що письмового повідомлення з відміткою ТОВ "Укркава" про отримання вимоги Банку від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602) або письмового повідомлення з відміткою поштового відділення зв'язку про відправлення цієї вимоги на адресу ТОВ "Укркава", зазначену в іпотечному договорі, Банк разом із заявою про вчинення виконавчого напису нотаріусу не надав. 19. Натомість суди дійшли висновків про те, що Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки у травні 2016 року. 20. З урахуванням положень пункту 6.2 іпотечного договору Банк обрав один зі способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - за рішенням суду, про що свідчить його звернення до господарського суду з відповідним позовом. 21. Тому, звернувшись до нотаріуса у листопаді 2017 року, Банк порушив правила звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. 22. Також апеляційний суд зазначив, що з дня виникнення у Банку вимоги за кредитним договором минуло більше одного року, а тому строк для вчинення виконавчого напису вважається пропущеним. Суд не взяв до уваги посилання Банку на збільшення сторонами в іпотечному договорі позовної давності до 10 років з огляду на те, що встановлений статтею 88 Закону України "Про нотаріат" строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису має іншу правову природу, ніж позовна давність. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог 23. У серпні 2018 року Банк та приватний нотаріус Малий О.С. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять судові рішення попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб, які подали касаційні скарги 24. На обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на помилковість висновків судів щодо пропуску строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором. Наголошують на дотриманні нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", положень глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів під час вчинення оспорюваного виконавчого напису. Стверджують, що остаточним терміном повернення всієї суми кредиту є визначена сторонами у пункті 2.2 кредитного договору дата - 29 грудня 2016 року, а відтак річний строк для звернення до нотаріуса Банком не пропущений. Нотаріус також зазначає, що відповідно до наданих Банком документів право на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло через 30 днів після надсилання вимоги про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором (лист від 07 липня 2017 року N 28/01-3/17/10602). Банк також вважає, що оскільки сторони в пункті 9.4 іпотечного договору збільшили позовну давність до 10 років за будь-якими вимогами, які випливають з цього договору, нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку з огляду на положення статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Доводи інших учасників справи 25. ТОВ "Укркава" подало відзиви на касаційні скарги, в яких просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає законними та обґрунтованими висновки судів про пропуск строку вчинення оспорюваної нотаріальної дії та недотримання умови щодо безспірності заборгованості за кредитним договором. Рух касаційних скарг 26. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвалою від 21 листопада 2018 року передала справу разом з касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказавши на необхідність відступити від висновків щодо застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійу подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо строку звернення до нотаріуса 27. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. 28. Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій. 29. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про те, що Банк пропустив передбачений законом річний строк для звернення до нотаріусу для вчинення виконавчого напису, оскільки Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки 4 травня 2016 року, звернувшись до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 4 травня 2016 року). 30. У касаційній скарзі Банк, не погодившись із рішеннями судів, посилається на те, що пунктом 9.4 договору іпотеки сторони передбачили, що "строк позовної давності за будь-якими вимогами іпотекодержателя, що випливають з цього договору, встановлюється тривалістю у 10 років". Тому скаржник вважає, що з огляду на положення частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат" та статті 259 ЦК України нотаріус мав право вчинити виконавчий напис у межах цього строку. 31. Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дійдійшов висновку про те, що статтею 88 Закону України "Про нотаріат" нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Зазначив, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У зв'язку із цим відхилив доводи про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені в один рік, оскільки сторони у встановленому законом порядку збільшили позовну давність до 5 років, а в подальшому до 50 років. 32. Велика Палата Верховного Суду відступає від цього висновку, оскільки вважає, що зазначений строк не може бути змінений договором. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" та підпунктами 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін. 33. Разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. 34. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. 35. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки. 36. Стаття 88 Закону "Про нотаріат" містить різні строки для звернення до нотаріуса (три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю за участю підприємств, установ і організацій), оскільки на момент ухвалення Верховною Радою України цього закону діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), яким позовна давність визначалася залежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, тобто три роки у відносинах за участю громадян і один рік у спорах за участю підприємств, установ і організацій. Після внесення змін до ЦК УРСР у 1995 році, а також після вступу у дію нового Цивільного кодексу України у 2004 році строки, встановлені у статті 88 Закону України "Про нотаріат", не були приведені у відповідність до позовної давності, яка вже стала визначатися залежно від сутності позовних вимог, а не за суб'єктною ознакою. 37. Згідно із частиною першою статті 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Частина друга статті 318 ЦК України визначає, що всі суб'єкти права власності є рівними перед законом. 38. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Стаття 14 Конвенції визначає, що користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, зокрема і за ознакою статусу особи. 39. Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява N 36042/97, § 48). Близьке за змістом визначення дискримінації закріплене у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". 40. Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу. 41. Водночас, нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об'єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора-юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її статусу. 42. Таким чином, Велика Палата Верховного суду доходить висновку, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. 43. Враховуючи викладене, твердження судів попередніх інстанцій щодо пропуску Банком строку для звернення до нотаріуса є помилковим, адже право вимоги виникло у Банку 04 травня 2016 року і до моменту звернення Банка до нотаріуса для вчинення виконавчого напису 09 листопада 2017 року минуло менше трьох років. Щодо безспірності заборгованості 44. Стаття 88 Закону України "Про нотаріат" містить певну умову вчинення виконавчих написів. Так, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо, зокрема, подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. 45. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. 46. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів. 47. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. 48. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі N 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав. 49. Позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості перед Банком за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення; не надав доказів часткового чи повного погашення заборгованості. 50. Інформація про звернення Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки не є свідченням недотримання умови щодо безспірності заборгованості у цій справі, оскільки позивач визнає наявність заборгованості на суму, вказану у виконавчому написі нотаріуса. Щодо належного повідомлення боржника 51. Позивач посилався на те, що Банк перед вчиненням оспорюваного виконавчого напису не направляв ТОВ "Укркава" вимогу про усунення порушення виконання зобов'язаннявід 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем. 52. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). 53. У пункті 6.1 іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення зобов'язання та (або) зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. При цьому сторони за взаємною згодою встановили, що цей строк починає відлік з дати, зазначеної на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням поштового зв'язку під час відправлення іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення зобов'язання з повідомленням про вручення, або з дати, зазначеної на такому листі іпотекодавцем при отриманні представником іпотекодавця зазначеного листа особисто. 54. На підтвердження спливу тридцятиденного строку з моменту надіслання Банком повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень ТОВ "Укркава" банк надав: засвідчену копію вимоги від 07 липня 2017 року (лист N 28/01-3/17/10602), оригінал квитанції N 6501406499910 про надання послуг поштового зв'язку про направлення вимоги листом з повідомленням про вручення, оригінал опису вкладення від 10 липня 2017 року про направлення вимоги. 55. Отже, Банк надав приватному нотаріусу документи, які містять відмітку поштового відділення зв'язку про відправлення вимоги цінним листом з повідомленням про вручення на вказану в іпотечному договорі адресу, тобто виконав вищевказані вимоги, що не врахували суди попередніх інстанцій. Надання доказів щодо повідомлення боржника та сплив тридцятиденного строку з моменту повідомлення уможливлюють вчинення виконавчого напису, що свідчить про дотримання встановленого порядку. 56. Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що аналогічну вимогу Банку ТОВ "Укркава" отримало ще у травні 2016 року. З того моменту сума заборгованості не змінилася, жодних дій для її погашення ТОВ "Укркава" не вчинило. Таким чином, ТОВ "Укркава" було належним чином повідомлено про вимогу Банку і мало достатньо часу для усунення порушень. Щодо вчинення виконавчого напису на оригіналі іпотечного договору 57. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з ненаданням приватним нотаріусом та відповідачем жодного доказу вчинення виконавчого напису на оригіналі договору, дублікаті договору, копії договору або на виписці з особового рахунку боржника при вчинення оспорюваного виконавчого напису було порушено приписи підпунктів 5.1, 5.2, 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій. 58. Підпунктами 5.1, 5.2 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), який встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів. 59. Виключення з наведеного загального правила передбачає підпункт 5.3 пункту 5 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, відповідно до якого якщо за борговим документом необхідно провести стягнення частинами, виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; у цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначаються, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій. 60. У справі, що розглядається, саме про часткове задоволення вимог стягувача щодо погашення заборгованості за основним боргом (погашення тіла кредиту) зазначено, зокрема, у заяві Банку про вчинення виконавчого напису та у виконавчому написі. 61. Місцевий господарський суд установив, а суд апеляційної інстанції не спростував те, що Банк надав нотаріусу оригінал іпотечного договору з усіма змінами і доповненнями, як це передбачено пунктом 1 Переліку документів. При цьому в додатках до заяви про вчинення виконавчого напису міститься посилання на оригінал іпотечного договору та його нотаріально посвідчену копію, які Банк надав нотаріусу. 62. У даному випадку вчинено виконавчий напис, в якому зазначено, що він стосується саме певного, визначеного у написі договору. Його вчинення на окремому документі не спростовує відсутність зобов'язання та не впливає на дійсність виконавчого напису. 63. Велика Палата Верховного Суду також вважає, що Банк виконав належним чином приписи чинного законодавства, надавши нотаріусу оригінал і нотаріально посвідчену копію договору іпотеки для вчинення виконавчого напису. 64. Позивач не підтвердив належними і допустимими доказами відсутність відмітки на оригіналі іпотечного договору чи оригіналі кредитного договору. Навіть у разі недотримання нотаріусом вимоги щодо проставляння відмітки на оригіналі чи копії договору ця обставина не може слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, адже позивач не довів, яким чином відсутність цієї позначки порушує його права і впливає на дійсність виконавчого напису. Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, що призвело до помилкового застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права. Щодо обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки 65. Як досліджено судами, пунктом 6.2 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (підпункт 6.2.1); у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 6.2.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 6.2.3.1 та 6.2.3.2 цього пункту договору (підпункт 6.2.3). 66. Як зазначалося раніше, Банк набув право на звернення стягнення на предмет іпотеки після звернення до ТОВ "Укркава" з відповідними вимогами про усунення порушення зобов'язань та дострокове повернення кредиту за кредитним договором (листи N 28/01-3/86/7402, 28/01-3/86/7403 від 04 травня 2016 року). У разі невиконання цієї вимоги, Банк попереджав, що буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачений пунктом 6.2 іпотечного договору, в тому числі за рішенням суду. 67. Реалізуючи своє право з урахуванням пункту 6.2 іпотечного договору, Банк 14 червня 2016 року звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; просив у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором. Господарський суд Одеської області ухвалою від 17 червня 2016 року порушив провадження у справі N 916/1610/16. 68. Велика Палата Верховного Суду вважає, що способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру. 69. Тому хоч на момент звернення до нотаріуса Банк уже застосував один з передбачених пунктом 6.2 іпотечного договору способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя - в судовому порядку, але подальше звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису (в позасудовому порядку) не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України "Про іпотеку" зважаючи на відсутність у цій справі спору щодо наявності боргу і його розміру, вказаного у виконавчому написі нотаріуса. Щодо реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження 70. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на відсутність відомостей щодо реєстрації Банком у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на момент початку процедури звернення стягнення на предмет обтяження, тобто станом на травень 2016 року. 71. У постанові від 16 травня 2018 року у справі N 320/8269/15-ц (провадження N 14-83цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт недотримання стягувачем положень частини третьої статті 24 та частини першою статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. 72. Разом з тим Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень саме рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (стаття 1 цього Закону). 73. Оскільки у цій справі предметом іпотеки є нерухоме майно, відсутні підстави для застосування приписів цього Закону до спірних правовідносин, а тому помилковим є висновок суду про те, що відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису з порушенням приписів статей 24, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". 74. Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення нотаріусом під час вчинення оспорюваного виконавчого напису вимог статті 88 Закону України "Про нотаріат" та глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. 75. Тому Велика Палата Верховного Суду підстав для задоволення позову не вбачає. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Щодо суті касаційних скарг 76. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 77. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України). 78. Оскільки суди попередніх інстанцій надали неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалили оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційні скарги слід задовольнити, а судові рішення, що оскаржуються, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Щодо судових витрат 79. Судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг у порядку статті 129 ГПК України покладається на позивача. ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА 80. Велика Палата Верховного Суду вважає, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України "Про нотаріат", безпосередньо пов'язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. 81. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі N 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України "Про нотаріат", зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін. 82. Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості. 83. Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України "Про нотаріат", та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі N 916/3006/17 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання виконавчого напису, вчиненого 09 листопада 2017 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим Олексієм Сергійовичем, таким, що не підлягає виконанню, відмовити. 4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491)на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 35) 5 600 (п'ять тисяч шістсот) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. 5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркава" (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Промислова, 14А, код ЄДРПОУ 31541491) на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Одеського обласного управління (65014, м. Одеса, вул. Базарна, 17, код ЄДРПОУ 09328601) 4 962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Т.О. Анцупова Ж.М. Єленіна С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов Л.І. Рогач М.І. Гриців О.М. Ситнік Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич В.І. Данішевська О.Г. Яновська
  3. Державний герб України 26.04.2019 Справа № 756/13215/18 Справа пр. №2/756/2024/19 ун. №756/13215/18 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2019 року Оболонський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Андрейчука Т.В., за участю секретаря судового засідання - Лісовенка О.О., учасники справи: представник позивача - ОСОБА_1, розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чуловський В.А., відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 30 жовтня 2006 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Український кредитно-торговий банк" (далі - ВАТ "Український кредитно-торговий банк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "БТА Банк" (далі - ПАТ "БТА Банк"), укладено кредитний договір №020/06к, відповідно до умов якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. За договором факторингу від 03 квітня 2014 року, укладеним між ПАТ "БТА Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" первісний кредитор відступив відповідачеві право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к. У зв'язку з простроченням позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., який 08 листопада 2015 року вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн. Позивач стверджувала, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором; позичальником не отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язання; вчинення виконавчого напису порушує конституційний припис неможливості подвійної юридичної відповідальності за одне і те саме порушення; виконавчий напис було вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", зокрема було пропущено трьохрічний строк на його вчинення; у ТОВ "Кредитні ініціативи" відсутні підстави для нарахування додаткових платежів вже після ухвалення рішення про стягнення заборгованості. З цих підстав ОСОБА_2 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325. У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги свого довірителя, просила суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. Відповідач відзив на позовну заяву ОСОБА_2 до суду не подав, натомість надіславши пояснення на позовну заяву, в яких стверджував, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не допущено порушень норм чинного законодавства. З цих підстав ТОВ "Кредитні ініціативи" просило суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу за відсутності його представника. У ході розгляду справи судом залучено замість третьої особи Чуловського В.А. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Представник третьої особи відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, третя особа про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила. Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку. 30 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ "Український кредитно-торговий банк", правонаступником якого є ПАТ "БТА Банк", укладено кредитний договір №020/06к, за умовами якого банком надано позивачеві кредит у сумі 126000,00 доларів США на строк з 30 жовтня 2006 року до 30 жовтня 2021 року. Повернення кредиту та сплата процентів за користування ним повинна була здійснюватись шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів у строки, визначені додатком №1 до кредитного договору (т. 1, а. с. 211-224). Для забезпечення виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань ОСОБА_2 передала в іпотеку ВАТ "Український кредитно-торговий банк" належні їй на праві власності нежилі приміщення (в літ. В): приміщення №1 по приміщення №12 (групи приміщень №20а), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, про що сторони уклали договір іпотеки від 30 жовтня 2006 року (т. 1, а. с. 32-35). ОСОБА_2 неналежно виконувала взяті на себе кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, встановлені договором. 03 квітня 2014 року за договором факторингу ПАТ "БТА Банк" (клієнт) відступило ТОВ "Кредитні ініціативи" (фактор) право вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к (т. 1, а. с. 229-241). З огляду на прострочення позичальником ОСОБА_2 строків сплати кредиту, процентів за користування ним ТОВ "Кредитні ініціативи" 08 листопада 2015 року звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. з заявою про вчинення виконавчого напису (т. 1, а. с. 210). Цього ж дня приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропонував стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн, у тому числі заборгованість зі сплати кредиту (основного боргу) у сумі 2556655,12 грн, проценти за користування кредитом у сумі 774758,07 грн (т. 1, а. с. 209). Вирішуючи питання про правомірність дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. щодо вчинення ним виконавчого напису від 08 листопада 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за №15325, суд виходить з такого. За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат"). Так, згідно зі ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Ст. 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі ж правила та умови вчинення виконавчого напису (п. п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з пп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника-фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (пп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, пп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій. За результатами аналізу вищенаведених норм можна зробити такі висновки. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. При цьому, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (cт. 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - н аданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений пп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відміннім від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі факт (подання стягувачем відповідних документів) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Верховний Суд у постанові від 18 червня 2018 року у справі №199/183/17 та у постанові від 04 липня 2018 року у справі №757/29988/17-ц зазначив, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Судом з'ясовано, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11 з ОСОБА_2 на користь ПАТ "БТА Банк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к у сумі 1032129,62 грн, у тому числі строкова заборгованість зі сплати кредиту у сумі 905502,36 грн, прострочена заборгованість зі сплати кредиту у сумі 26644,64 грн, строкова заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 9424,09 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 90558,20 грн (т. 1, а. с. 39-41). Отже, пред'явивши позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к. У постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 Велика палата Верховного Суду вказала на те, що за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 і ч. 1 ст. 612 ЦК України належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Таким чином, після пред'явлення кредитодавцем у 2011 році вимоги до позичальника ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к, він не вправі нарахувати до стягнення проценти за користування кредитом. Натомість ТОВ "Кредитні ініціативи" усупереч наведеним нормам матеріального права включено в розрахунок заборгованості за кредитним договором, на підставі якого було вчинено оспорюваний виконавчий напис, нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання проценти. Однак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., вчиняючи виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №15325, на ці обставини уваги не звернув. Крім цього, виконавчий напис було вчинено щодо стягнення заборгованості за (кредитом), яка уже була стягнута за рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 травня 2011 року у справі №2-70/11. Наведене свідчить про те, що указана ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість ОСОБА_2 не була безспірною, що унеможливлювало вчинення нотаріусом виконавчого напису (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі №753/22443/15-ц). За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113,19 грн. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). При зверненні до суду ОСОБА_2 сплатила судовий збір у сумі 704,80 грн (а. с. 2). Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Сума витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу склала 4000,00 грн (а. с. 71, 148-151). Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 704,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн. З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 530, 533, 536, 549, 550, 610, 625, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 34, 39, 50, 87, 88 Законом України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, Переліком документів, за яким стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 08 листопада 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, зареєстрований в реєстрі за №15325, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2006 року №020/06к за період з 03 квітня 2014 року по 23 вересня 2015 року у сумі 3334113 (три мільйони триста тридцять чотири тисячі сто тринадцять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 35326253) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок; витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя Т.В. Андрейчук Повний текст рішення виготовлено 26 квітня 2019 року http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81583167
  4. ПОСТАНОВА Іменем України 20 червня 2018 року м. Київ Справа N 826/20084/14 Провадження N 11-174ас18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк") про перегляд судових рішень у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін), треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"), ПАТ КБ "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Альфа-банк" (далі - ПАТ "Альфа-банк"), про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови, УСТАНОВИЛА: У грудні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовами (з урахуванням уточнених позовних вимог) про визнання незаконними, нечинними та часткове скасування пунктів 1 та 2 постанови Кабміну від 26 листопада 2014 року N 662 "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі - постанова Кабміну N 662). Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 4 березня 2015 року вказані позовні заяви об'єднав в одне провадження. Суди розглядали справу неодноразово. Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 7 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково: визнав незаконною та нечинною постанову Кабміну N 662 в частині: - пункту 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Зміни), зокрема текст "після слів "заставлене майно" доповнити словами " (крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу". - пункт 2 Змін, зокрема текст "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості". У задоволенні решти позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 листопада 2017 року касаційні скарги Кабміну та ПАТ "КБ "Приватбанк" залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року без змін. 15 листопада 2017 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Верховного Суду України із заявою (з урахуванням доповнення до неї) про перегляд цього рішення з підстав, установлених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, на підтвердження чого додало копії постанови Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року (N К/9991/34681/11), ухвали цього ж суду від 24 листопада 2015 року (N К/800/24829/15), постанови Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року (N 910/32719/15), ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року (N 761/28870/15-ц), 4 жовтня 2017 року (N 523/6518/15-ц), 1 листопада 2017 року (N 761/2573/15-ц), постанов Верховного Суду України від 11 липня 2012 року (N 6-63цс12), 4 лютого 2015 року (N 6-238цс14), 20 травня 2015 року (N 6-158 цс15), 9 вересня 2015 року (N 6-483цс15), 3 лютого 2016 року (N 6-2947цс15), 22 червня 2016 року (N 6-197цс16), 6 липня 2016 року (N 6-969цс16), 30 листопада 2016 року (N 308/22362/13-ц), 5 липня 2017 року (N 754/9711/14-ц). Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2016 року залишити в силі. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції. Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС (у редакції Закону N 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Оскільки справа за заявою ПАТ "КБ "Приватбанк" згідно із частиною другою статті 241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду на спільному засіданні судових палат в адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу (у редакції Закону N 2147-VIII) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 лютого 2018 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який відповідно до підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 12 березня 2018 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Кабміну, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, ПАТ "КБ "Надра", ПАТ "КБ "Приватбанк", ПАТ "Альфа-банк", про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови, а ухвалою від 8 червня 2018 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені у заяві доводи, а також доводи, що містяться у запереченні ОСОБА_4 та поясненні Кабміну, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконання вимог статті 87 Закону України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі - Закон N 3425-XII) Кабмін прийняв постанову від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі - Перелік). Відповідно до пункту 1 цієї постанови (в редакції до 26 листопада 2014 року) документами, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, є нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. При цьому для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Постановою Кабміну N 662 до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, в абзаці першому пункту 1 після слів "заставлене майно" доповнено словами " (крім випадку, передбаченого пунктом 1 цього Переліку)". Крім того, розділ "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами" доповнено пунктом 11 такого змісту: "Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу". Також Перелік доповнено розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" та пунктом 2 такого змісту: "Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості". Суди також установили, що позивачі є сторонами кредитних та іпотечних договорів, укладених за участю банківських установ, за якими позивачі мають прострочену заборгованість. Листом від 12 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" повідомило позивача ОСОБА_3, що в разі невиконання ним умов кредитного договору банк може звернутись до суду або відповідно до постанови Кабміну N 662 до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на кредитному договорі. Вважаючи оскаржувану постанову незаконною, позивачі звернулися із цим позовом до суду. Відповідно пункту 1 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Підставою звернення з такою заявою ПАТ "КБ "Приватбанк" зазначає неоднакове, на його думку, застосування судами касаційної інстанції в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 46, 87, 88 Закону N 3425-XII. На підтвердження таких доводів заявник додав до заяви копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року (N К/800/24829/15), Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року (N 910/32719/15), Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня, 4 жовтня та 1 листопада 2017 року (N 761/28870/15-4, 523/6518/15-ц, 761/2573/15-ц відповідно). У справі, яка розглядається, позивачі оскаржують пункти постанови Кабміну N 662, якою внесено зміни до постанови Кабміну від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів". Однак, як убачається зі змісту ухвал Вищого господарського суду України від 7 вересня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 листопада 2017 року, позовні вимоги у цих справах стосувалися визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Тому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що ці рішення судів касаційної інстанції не є такими, що прийняті у подібних правовідносинах та можуть бути підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у цій справі. Ухвали Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня та 4 жовтня 2017 року, не містить висновків щодо застосування норм матеріального права, оскільки судами касаційної інстанції у цих справах скасовані рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлено на новий розгляд до судів першої та апеляційної інстанцій, тобто рішення по суті позову не прийнято. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 237 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів. На підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права ПАТ "КБ "Приватбанк" надало постанову Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року (К/9991/34681/11), у якій, на думку заявника, цей суд по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосував положення частини другої статті 171 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, а саме про те, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Разом з тим, як убачається зі змісту постанови Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2011 року, наданої на підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права, у цій справі суд дійшов висновку, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивачі уклали кредитні та іпотечні договори з банківськими установами, мають повідомлення стосовно прострочення заборгованості, що вказує на можливість застосування до них оскаржуваного нормативно-правового акта в майбутньому, тому вони мають право оскаржити такий акт до суду. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними твердження ПАТ "КБ "Приватбанк" про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права у справі що розглядається та у справі, рішення у якій надано нарівняння. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та постанов Верховного Суду України від 11 липня 2012 року, 4 лютого 2015 року, 20 травня, 9 вересня 2015 року, 3 лютого, 22 червня, 6 липня та 30 листопада 2016 року, 5 липня 2017 року не дає підстав вважати, що висновок Вищого адміністративного суду України не відповідає висновкам щодо застосування норм матеріального права, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки рішення у цих справах стосувалися іншого правового регулювання. Так, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року спір стосувався стягнення заборгованості за кредитним договором; у постанові від 4 лютого 2015 року - зобов'язання старшого державного виконався відділу примусового виконання рішення управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області зняти арешт з нерухомого майна, що є предметом іпотеки, накладеного в порядку виконання рішення суду та надання до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про зняття арешту з нерухомого майна; у постанові від 20 травня 2015 року - визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; у постанові від 9 вересня 2015 року - стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки; у постанові від 3 лютого 2016 року - звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, у постанові від 22 червня 2016 року - усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення; у постанові від 6 липня 2016 року - звернення стягнення на предмет іпотеки; у постанові від 30 листопада 2016 року - звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та визнання частково недійсним кредитного договору; у постанові від 5 липня 2017 року - визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 242 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (частина перша статті 244 КАС в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду). Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 244 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Нотаріальна палата України, ОСОБА_5, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", Публічне акціонерне товариство "Альфа-банк", про визнання незаконними, нечинними та скасування пунктів постанови. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2019 року м. Київ Справа N 202/30/17 Провадження N 14-643цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк), приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Вдовіна Ліана Леонідівна, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року у складі колегії суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В., Єлізаренко І.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, та ВСТАНОВИЛА: У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на зазначене нерухоме майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2008 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір про іпотечний кредит N DNU0G10000003443. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2015 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу Банком з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. 03 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області зазначене рішення суду першої інстанції змінив шляхом доповнення його резолютивної частини застереженням, що рішення суду в частині виселення не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"; в іншій частині рішення суду залишив без змін. Незважаючи на рішення суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" використало ще один спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме позасудовий порядок, шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскаржуване рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно прийнято приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року (суддя Зосименко С.Г.) позов ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано рішення від 18 листопада 2016 року за індексним N 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване приватним нотаріусом Вдовіною Л.Л. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 17503809 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на вказану квартиру. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався тим, що Банк уже використав своє право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, проте не повідомив про це приватного нотаріуса, який безпідставно задовольнив забезпечену іпотекою вимогу Банку шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки. Суд відмовив у визнанні протиправним рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., вказавши, що це рішення прийнято останнім саме з вини Банку, який не повідомив нотаріуса про наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 у частині вимог до ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. закрито. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд керувався тим, що Банк не є належним відповідачем за заявленими позивачкою вимогами, оскільки оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності не приймав, відповідними повноваженнями не наділений. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л., апеляційний суд зазначив, що цей відповідач є суб'єктом владних повноважень як особа, що виконала дії реєстратора, а тому позов у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до адміністративної юрисдикції. У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 просила скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі Касаційну скаргу мотивовано тим, що суттю цього спору є вирішення питання правомірності переходу права власності на нерухоме майно, що вказує на наявність спору про право й унеможливлює розгляд справи за правилами адміністративного судочинства. Справа повинна розглядатися в порядку цивільного судочинства. З огляду на перехід права власності до ПАТ КБ "ПриватБанк" останній є належним відповідачем у цій справі. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, у зв'язку із чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке. У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України, у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в суді першої інстанції) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України (у вказаній редакції) визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною другою статті 4 КАС України (у зазначеній редакції) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. За правилами частини першої статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. За змістом наведених приписів участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та за будь-яких обставин розглядати його за правилами адміністративної юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, суди повинні з'ясувати, у зв'язку із чим він виник і за захистом яких прав чи інтересів особа звернулася до суду. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Як вже зазначалося, необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин. У справі, що розглядається, спір виник з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій Банку і приватного нотаріуса Вдовіної Л.Л. з реєстрації такого права за Банком на підставі договору про іпотечний кредит, укладеного ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк". За твердженнями позивачки, згідно з умовами договору про іпотечний кредит іпотекодержатель (Банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом використання одного зі способів, а саме: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі. Приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за Банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит - нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду. Тобто Банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит. Вказане свідчить про існування між сторонами спору про право, що виник з договірних відносин. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов спрямований на захист майнового права позивачки і зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права на предмет іпотеки, тобто про право цивільне, маєприватноправовий характер і, як наслідок, підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Саме такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16 та Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 11-96апп18, від 22 серпня 2018 року у справі N 14-275цс18, від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, від 07 листопада 2018 року у справі N 11-961апп18 і від 30 січня 2019 року у справі N 14-435цс18, підстав для відступу від яких не вбачається. Апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що спірні правовідносини з державної реєстрації права власності на нерухоме майно пов'язані та виникли з договірних відносин між позивачкою та Банком, а саме з договору іпотеки та його реалізації, безпосередньо впливають на цивільні права вказаних суб'єктів щодо нерухомого майна, тому є цивільними. У зв'язку із цим помилковим є також висновок апеляційного суду вчастині відмови в задоволенні позову до Банку з тих підстав, що він не є належним відповідачем за вказаними позовними вимогами, адже, як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли із цивільного договору, укладеного між позивачкою та Банком, пов'язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цього договору, тому в цьому спорі Банк є належним відповідачем. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під часреалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб'єктного складу її учасників за правилами ЦПК України чи ГПК України. Аналогічний висновок щодо суб'єктного складу учасників справи зробила ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі N 14-233цс18, іпідстав для відступу від цього висновку не вбачається. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року). За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами процесуального права, Велика Палата Верховного Суду задовольняє частково касаційну скаргу, скасовує постанову апеляційного суду та направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У такому разі розподіл судових витрат за правилами статті 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2019 року м. Київ Справа N 137/1666/16-ц Провадження N 14-84цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року в складі судді Білик Н.В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М., Войтка Ю.Б., у цивільній справі за позовом Споживчого товариства "Гарант" до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвинчук Ігор Анатолійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, УСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року Споживче товариство "Гарант" (далі - СТ "Гарант") звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Літвинчук І.А., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. СТ "Гарант" зазначало, що 19 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Літвінчуком І.А. було вчинено виконавчий напис, на підставі якого звернено стягнення на предмет іпотеки - належну СТ "Гарант" будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 590,30 кв. м для задоволення вимог кредитора ПАТ "УкрСиббанк" до ОСОБА_3 про стягнення коштів в сумі 96 тис. 090 доларів США 02 центи. Всупереч статті 88 Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року N 20/5, майновому поручителю не повідомлялась та не узгоджувалась сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, позивач не отримував повідомлення приватного нотаріуса про вчинення виконавчого напису й доказів безспірності заборгованості. Водночас, на момент вчинення виконавчого напису між позичальником та банком існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, який перебував на розгляді в суді. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів наявності спору щодо розміру заборгованості. Сама по собі наявність позову в суді не свідчить про наявність спору щодо суми заборгованості, а банк може самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права. При цьому в подальшому цей позов було залишено без розгляду, а виконавчий лист з виконання виконавчого напису повернуто стягувачу без подальшого примусового виконання. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року рішення Літинського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов СТ "Гарант" задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 19 грудня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Літвінчуком І.А., зареєстрований в реєстрі за N 8978, таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про те, що сума, яку просив стягнути банк за позовом і сума, яка зазначена у виконавчому написі, ідентичні, є помилковими. Залишення в подальшому позовної заяви про стягнення заборгованості без розгляду, а також повернення виконавчого документа без виконання виконавчого напису стягувачу не впливають на обґрунтованість виконавчого напису на момент його вчинення. У січні 2017 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі рішення у частині вимог СТ "Гарант" до ПАТ "УкрСиббанк" скасувати, провадження у справі в цій частині закрити; рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову СТ "Гарант" до ОСОБА_3 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині. Касаційна скарга мотивована тим, позов СТ "Гарант" до ПАТ "УкрСиббанк" підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. В частині решти позовних вимог, зокрема до ОСОБА_3, то остання прав СТ "Гарант" не порушувала та не має відношення до оскаржуваного виконавчого напису. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її з суду першої інстанції. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У квітні 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Касаційний цивільний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 лютого 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ПАТ "УкрСиббанк" оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, на підставі яких постановлено зазначену ухвалу Верховного Суду, обґрунтованими та ухвалою від 25 лютого 2019 року прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції ЗаконуУкраїни від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). За положеннями статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Суди встановили, що 20 листопада 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту N 1125403000. З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та СТ "Гарант" було укладено договір іпотеки, посвідчений держаним нотаріусом Літинської держаної нотаріальної контори Гуменюк Н.П. 20 листопада 2007 року за реєстровим N 3075. За умовами договору СТ "Гарант" передав банку в іпотеку будівлю кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 590, 3 кв. м У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на день звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становила 65 тис. 250 доларів США 18 центів заборгованості за кредитом та 30 тис. 830 доларів США 84 центи заборгованості за процентами. 19 грудня 2014 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис з метою погашення вказаної кредитної заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ "УкрСиббанк". Спори між боржниками та стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ЦПК України вирішуються судом за позовами до стягувачів у порядку цивільного судочинства. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі спір є пов'язаним з невиконанням зобов'язання за кредитним договором фізичною особою ОСОБА_3 та вчиненням у зв'язку із цим виконавчого напису нотаріуса. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. В частині решти доводів касаційної скарги ПАТ "УкрСиббанк" слід зазначити наступне. В обґрунтування позовних вимог іпотекодавець СТ "Гарант" зазначив, що у момент вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною, оскільки судом було відкрито провадження у справі за позовом банку до позичальниці про стягнення кредитної заборгованості. Крім того позивач зазначав, що не був повідомлений нотаріусом про вчинення виконавчого напису. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат"). За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки передбачена як загальним Законом України "Про нотаріат", так і спеціальним Законом України "Про іпотеку". При цьому стаття 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачала, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частинами першою, другою статті 35 цього Закону визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Разом з цим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову обмежився лише констатацією вищезазначених вимог Закону та не навів в рішенні будь-яких доводів на підтвердження фактів їх дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису. Апеляційний суд помилково виходив лише з наявності в суді позову кредитора про стягнення заборгованості. Проте, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Суд взагалі не надав жодної оцінки документам на підтвердження безспірності заборгованості, не перевірив факт надання стягувачем нотаріусу всіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, не перевірив дотримання нотаріусом при вчиненні виконавчого напису всіх вищезазначених вимог закону. Більш того, в матеріалах справи узагалі відсутній примірник кредитного договору, а суд не встановив, на яку суму, строк та на яких умовах його було видано. Вказані обставини не були предметом дослідження апеляційного суду, він не дав їм належної правової оцінки. Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені цим судом. Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки зазначені помилки допущені судом апеляційної інстанції, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Отже, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Вінницького апеляційного суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  7. Державний герб України 28.01.2019 Справа № 756/1569/18 УКРАЇНА ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА _________________________________________________________________ Унікальний № 756/1569/18 Провадження №2/756/873/19 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2019 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі: головуючого судді О.В. Диби за участю секретаря І.О. Шпак розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Білан Світлана Володимирівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15.01.2007 між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8. З метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання 15.01.2007 між ОСОБА_1 та відповідачем укладено Іпотечний договір №028/15-13, за яким позивач передала в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Постановою приватного виконавця Білан С.В. від 19.01.2018 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №17817 від 04.09.2017, здійсненого приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А., за яким пропонується задовольнити вимогу Банку та звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, у зв'язку з тим, що станом на 30.05.2017 заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить 1 815 617,76 грн. Позивач зазначає, що вказаний виконавчий напис вчинено без наявності достатніх правових підстав для його вчинення та з порушенням норм чинного законодавства, зокрема у документах, на підставі яких вчинявся виконавчий напис, відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором, оскільки зобов'язання позивача за Іпотечним договором є припиненими. На підставі викладеного просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 04.09.2017 приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. за №17817 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача звернувся до суду із заявою, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, справу просив розглядати за його відсутності та за відсутності позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду відзив, в яких просив розглядати справу за його відсутності, проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що звернувся до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису відповідно до вимог чинного законодавства і вчинений виконавчий напис відповідає вимогам закону. Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Третя особа приватний виконавець Білан С.В. в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Судом встановлено, що 15.01.2007 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_4 укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8, за умовами якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти у розмірі 301 280,00 доларів США строком до 14.02.2018 зі сплатою 12,5% річних за користування кредитними коштами (а.с. 167-171). З метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання 15.01.2007 між ОСОБА_1 та відповідачем укладено Іпотечний договір №028/15-13, за яким позивач передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 134,5 кв.м, що належить Іпотекодавцеві на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності Серія НОМЕР_2, виданого 23.02.2005 Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (а.с. 11-14). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що її син ОСОБА_5 повідомив відповідача шляхом направлення відповідної заяви з доданими документами від 08.09.2015 (а.с. 19-23). Частиною 1 ст. 608 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Статтями 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Положеннями ст. 1281 ЦК України визначено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Після смерті ОСОБА_4 жодний із спадкоємців не подав заяви про прийняття спадщини, отже якщо спадщина не була прийнята в цілому, то до спадкоємців не перейшли обов'язки за Кредитним договором. Учасниками судового процесу, клопотань про витребування спадкової справи відносно майна померлої ОСОБА_4 не заявлялися, а суд обмежений у праві збирати докази з власної ініціативи. Згідно ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Тобто на іпотекодавця може бути покладено обов'язок виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника спадкоємця, який прийняв спадщину, та згоди іпотекодавця відповідати за нового боржника у випадку переведення боргу за забезпечувальним зобов'язанням. Таким чином, позивач вважає, що зобов'язання за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8 від 15.01.2007 є припиненим з дня, наступного за днем, коли Банк втратив право вимоги - з 17.03.2016. 13.06.2017 позивач отримала лист-вимогу від ПАТ «Укрсоцбанк» про усунення порушень та добровільне виселення з підстав того, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість (а.с. 27-28). 26.06.2017 позивач направила на адресу відповідача лист, у якому вимагала звернутися Банку до реєстраційних органів з метою проведення державної реєстрації припинення іпотеки та зняття заборони відчуження майна у зв'язку з тим, що зобов'язання за іпотечним договором були припинені з моменту припинення основного зобов'язання - з 17.03.2016, а отже Банк не має права звертатися до неї з вимогою про сплату заборгованості. Однак, жодної відповіді отримано не було (а.с. 29, зворот). Дані дії позивача свідчать про неможливість віднесення зобов'язання по кредитному договору до безспірного. Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні» №2 від 31.01.1992 при вирішенні справ, пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами. У статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У відповідності до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 №1172 в редакції чинній на час вчинення виконавчого напису для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно подаються оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів) та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до п.3.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2012 № 296/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Пунктом .3.5 глави 16 розділу ІІ цього Порядку при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. Таким чином, на час вчинення виконавчого напису зобов'язання за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №028/25-8 від 15.01.2007 не було безспірним, а отже існував спір щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості. За таких обставин позовні вимоги про визнання вищезазначеного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 206, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд, - УХВАЛИВ: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, приватний виконавець Білан Світлана Володимирівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 04 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем та зареєстрований в реєстрі за №17817 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1); Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019)) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження. Суддя: О.В.Диба http://reyestr.court.gov.ua/Review/79772837
  8. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Виконавцем, керуючись ст. 3, 4, 24, 25, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа про звернення стягнення на предмет іпотеки.В процесі примусового виконання вимог виконавчого документа, виконавцем, в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на іпотечне майно боржника. Також на адресу «уповноваженого органу», направлено запит щодо осіб, які зареєстровані за адресою предмета іпотеки.Повідомленням «Про реєстрацію місця проживання» «уповноважений орган» повідомив виконавця, що за наявними картотеками відділу реєстрації, за адресою предмета іпотеки (житловий будинок, квартира), зокрема зареєстровані неповнолітні діти, дозвіл на примусову реалізацію не надано.У зв'язку із відмовою у наданні дозволу на вчинення примусової реалізації нерухомого майна, в якому мають право користування неповнолітні (малолітні) діти та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.В подальшому стягував, не погоджуючись із такими діями виконавця звернувся до суду із позовом про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.КОРОТКА ПОЗИЦІЯ:Згідно ч. 7 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.16 р. №1404-VIII примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".Згідно п.28 глави VIII Інструкції, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону.Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.Отже, положення зазначеної статті Закону України «Про іпотеку» передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.Посилання на те, що Закону України «Про іпотеку» не визначає обов'язку виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, слід вважати помилковими, оскільки положення Інструкції з організації примусового виконання рішень конкретизують порядок та дії, зокрема, виконавців під час виконавчого провадження.Беручи до уваги вищезазначене, суд прийшов до висновку, що виконавцем, під час виконання виконавчого документа, вжиті усі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання, а при винесенні постанови про повернення виконавчого документі стягувачу виконавець діяв у порядку та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з примусового виконання рішень.Тобто, заборонено вчиняти правочини щодо житлових приміщень, у яких проживають діти, без дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого тягне за собою нікчемність правочину, а вирішальне значення має обставина фактичного проживання дітей у житловому приміщенні на момент укладення договору іпотеки.Отже, при примусовому виконанні виконавчих документів про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавцем обов’язково необхідно враховувати та не порушувати права іпотекодавця та дітей на нерухоме майно, особливо якщо воно є єдиним житлом боржника та його родини.РІШЕННЯ СУДІВ:- http://reyestr.court.gov.ua/Review/74131454 від 2018 р.- http://reyestr.court.gov.ua/Review/40682403 від 2014 р. @vyconavecБІЛЬШЕ КОРИСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ТЕЛЕГАМ КАНАЛІ "ВИКОНАВЕЦЬ": https://t.me/vyconavec
  9. Державний герб України Справа № 446/1820/18 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.12.2018 м.Кам'янка-Бузька Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді: Костюк У. І. з участю секретаря Коваль В.Я. з участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Камянка-Бузька цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , третіх осіб приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - встановив: Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , третіх осіб приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за № 1198 від 27.08.2018 року виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3. Також просить стягнути судові витрати з відповідача в її користь. В обгрунтуваннясвоїх вимог зазначає, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області від 03.09.2018 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №1198 від 27.08.2018 року, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який позивачу пропонується задовольнитивимоги АТКБ "Приватбанк"та звернутистягнення нажитловий будинокта земельнуділянку,що знаходятьсяпо вул.Світла,21в с.Вислобоки Кам'янка-Бузькогорайону.Заборгованість позивачаперед банкомстановить 754307,77доларів США,що закурсом НБУстаном на17.07.2018складає 19768021,53грн. Позивач вважає,що нотаріус,який вчинивоскаржуваний виконавчий напис,не перевірив безспірності її заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк». Так, розмір заборгованості нічим не підтверджений та необгрунтований, про що позивач повідомляла Банк письмовим листом, відсутня інформація про непогашення заборгованості, ненадходження відповідного платежу на погашення заборгованості, що в сукупності підтверджує, що нотаріусом не було належним чином перевірено безспірності заборгованості. Також нотаріусом не враховано, що право користування майном, на яке звернуто стягнення має неповнолітня дитина, а отже на дану квартиру не може бути звернено стягнення без отримання дозволу від органів опіки та піклування. За таких обставин вважає, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 88 Закону України «Пронотаріат»,Порядку вчиненнянотаріальних дійнотаріусами України,затвердженої наказомМЮ України№296/5від 22.02.2012року,що єпідставою длявизнання йоготаким,що непідлягає виконанню. Ухвалою судді Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 21.09.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання. Ухвалою судді Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 21.09.2018 задоволено частково заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення за оскаржуваним виконавчим написом. Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 21.09.2018 витребувано в приватного нотаріуса Дніпровського міськогонотаріального округуОСОБА_3 належним чином завірені копії виконавчого напису №1198 від 27.08.2018 та матеріалів нотаріальної справи щодо вчинення цього напису. Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 22.11.2018 продовжено строк проведення підготовчого засідання до 22.12.2018. 07.12.2018 від відповідача надійшов відзив на позовону заяву, в якому відповідач заперечив проти позову, вважає, що ним були подані всі необхідні та достатні документи для вчинення нотаріусом виконавчого напису, а щодо неповнолітньої дитини, то виконавчим написом лише звернено стягнення на нерухоме амйно, де проживає дитина, а не вирішено питання про її виселення. Просив у позові відмовити. Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 07.12.2018 закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд справи. У судове засідання позивач не з'явилась. ЇЇ представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав вказаних у позовній заяві, просив позов задовольнити. Представник відповідача акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, подав клопотання про проведення розгляду справи без його участі. Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3М.в судове засідання не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі. Представник третьоїособи відділупримусового виконаннярішень УправлінняДВС ГТУЮу Львівськійобласті всудове засіданняне прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи. Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитною угодою № Е/V 3711/1 від 18.04.2008, забезпеченою договором іпотеки № б/н від 18.04.2008, АТ КБ «ПриватБанк» 21.08.2018 звернулося до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 з заявою про вчинення виконавчого напису на копії Договору іпотеки № б/н від 18.04.2008 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за вказаним вище кредитним договором, а саме: 754 307 доларів США 77 центів, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 19 768 021,53 грн, з урахуванням: заборгованість за кредитом у розмірі 144 022,99 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 3 774 387,17 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 236 948,36 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 6 209 667,28 грн.; заборгованість з пені у розмірі 337 413,11 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 8 842 530, 71 грн; заборгованість за додолатковими витратами банку щодо виконання кредитного договору у розмірі 3,89 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 101,94 грн; штраф (відсоток від суми заборгованості) у розмірі 35 919,42 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.07.2018 складає 941 334,42 грн. Витрати пов'язані з виконавчим написом - 3500 грн. До заяви АТ КБ «ПриватБанк» надало нотаріусу письмову вимогу про усунення порушень за кредитною угодою на мі'я ОСОБА_2, договір іпотеки № б/н від 18.04.2008 та кредитну угоду № Е/V 3711/1 від 18.04.2008, розрахунок заборгованості ОСОБА_2 станом на 17.07.2018. 27 серпня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1198 про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку площею 0,2500 га, що знаходяться за адресою: Львівська область, Кам'янка-Бузький район, с. Вислобоки, вул. Світла, 21, що належать ОСОБА_2. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги АТ КБ "Приватбанк" у розмірі: заборгованість за кредитом - 144 022,99 долари США; заборгованість за відсотками - 236 948,36 доларів США, пеня - 337 413,11 доларів США, додаткові витрати банку - 3,89 долари США; штраф - 35 919,42 долари США, що всього становить 754 307,77 доларів США та за курсом НБУ на 17.07.2018 складає еквівалент 19 768 021,53 грн. Витрати пов'язані зі вчиненням виконавчого напису - 3500 грн. Позивач вважає, що приватним нотаріусом Дніпровського міськогонотаріального округуОСОБА_4 оскаржуваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 88 Закону України «Пронотаріат»,Порядку вчиненнянотаріальних дійнотаріусами України,затвердженої наказомМЮ України№296/5від 22.02.2012року,оскільки неперевірено безспірностісуми заборгованості,що єпідставою длявизнання йоготаким,що непідлягає виконанню. Також не враховано права неповнолітньої дитини на майно, що є предметом стягненя. Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного. Стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Відповідно достатті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першоїстатті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат»(далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (частина першастатті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженийнаказом Міністерстваюстиції України22 лютого 2012 року№ 296/5 та зареєстрований у Міністерствіюстиції України22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат»та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зістаттею 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат»та Порядку вчинення нотаріальних дій. Відтак, з наведеного вище можна зробити висновок, що вчиняючи виконавчий напис, як нотаріальну дію, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного СудуУкраїни від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17. Перевіривши доводи позивача, вивчивши матеріали справи щодо вчинення спірного нотаріального напису суд встановив, що приватним нотаріусом Дніпровського міськогонотаріального округуОСОБА_4 не було дотримано вимог чинного законодавства України, що регулює вчинення нотаріальних написів. Так, нотаріусом не було з'ясовано чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису позивач, як боржник, мав безспірну заборгованість перед стягувачем, зокрема чи була заборгованість саме такого розміру, як вказано у виконавчому написі щодо розміру основної суми боргу, штрафу, пені та відсотків за користування кредитом, не було з'ясовано даного питання з самим боржником. Нотаріус не переконався і щодо належного повідомлення боржника про суму заборгованості. Той факт, що сума заборгованості не була безспірною на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису підтверджується тим, що ОСОБА_2 оскаржувала заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02.06.2015 (справа № 444/852/15-ц) про стягнення з неї на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором № Е/V 3711/1 від 18.04.2008 в розмірі 320089,35 доларів США, що еквівалентно 9 605 881,52 грн. Апеляційна скарга ОСОБА_2 була розглянута колегією суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області 18.09.2018 та задоволена частково, про що складено відповідну постанову. Відтак, на момент вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису за № 1198 від 27.08.2018 року між сторонами існував спір, який на той час не був вирішений судом апеляційної інстанції, що не було перевірено нотаріусом, а отже свідчить про порушення вимог законодавства щодо перевірки під час вчинення виконавчого напису безспірності стягуваної суми заборгованості. Тому, суд відхилає аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, що постановою апеляційного суду Львівської області від 18.09.2018 підтверджено підставність заявленої доя стягнення суми боргу, оскільки як зазначено вище, виконавчий напис вчинено до вирішення даного спору в суді, а отже факту безспірності суми заборгованості не було з'ясовано нотаріусом. Щодо покликань позивача на підтвердження своїх вимог в частині порушення інтересів неповнолітньої дитини, що не було перевірено нотаріусом під час вчинення виконавчого напису, то суд вважає такі недоведеними. Беручи до уваги те, що нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не було встановлено факту безспірності заборгованості та не отримано всіх передбачених законом для цього підтверджуючих документів, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення повністю. Виіршуючи питання судових витрат, суд, на підставі ст.141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, сплачені та документально підтверджені судові витрати у виді судового збору в розмірі 704, 80 грн. Керуючись ст.ст.2,81,89, 258,259,263-265,268,280-282 ЦПК України, суд - ухвалив : позовну заяву ОСОБА_2 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , третіх осіб приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити повністю. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за № 1198 від 27.08.2018 року виданий приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 704,80 грн. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду. Позивач:ОСОБА_2, 10.01.1958 р. н., яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , 80315, РНОКПП НОМЕР_1. Відповідач:Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 49049, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50 Код ЄДРПОУ: 14360570. Третя особа: Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, 49000, м. Дніпро, вул.. Центральна,6/9, інші дані не відомі. Третя особа: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області , 79000, м. Львів, пл. Маркіяна Шашкевича,1, інші дані не відомі. Повний текст рішення виготовлено 29.12.2018р. Суддя Костюк У.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/78898158
  10. Постанова Іменем України 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 161/15523/17 Провадження N 14-403 цс 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю. розглянула справу за скаргою ОСОБА_3 (далі також - скаржник) на дії Другого відділу державноївиконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі також - відділ ДВС) за касаційною скаргою скаржника на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року, постановлену суддею Кирилюк В.Ф., і постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Федонюк С.Ю., Осіпука В.В. і Русинчука М.М. Учасники справи: скаржник: ОСОБА_3, орган, дії якого оскаржуються: Другий відділ державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог скарги 1. 9 жовтня 2017 року скаржник звернулася до суду зі скаргою, в якій просила зупинити виконавче провадження N 43141885 від 30 квітня 2014 року через завершення терміну дії виконавчого напису N 969 від 17 березня 2014 року (далі - виконавчий напис), вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною. 2. Скаргу мотивувала тим, що після пред'явлення до виконання виконавчого напису 30 квітня 2014 року головний державний виконавець відділу ДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження N 43141885. 26 серпня 2017 року скаржник отримала повідомлення відділу ДВС з приводу акта оцінки арештованого належного їй іпотечного майна (квартири за адресою: АДРЕСА_1). Вважала, що термін чинності виконавчого напису сплив 17 березня 2017 року, а тому дії відділу ДВС щодо проведення оцінки цього майна протиправні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 26 жовтня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі 4. 14 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі. Мотивував тим, що дії державної виконавчої служби мають оскаржуватися за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. 15 січня 2018 року Апеляційний суд Волинської області ухвалив постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. 6. Мотивував тим, що адміністративному суду підсудні справи щодо оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця під час виконання рішень не тільки адміністративного суду, але й виконавчих документів, виданих іншими органами та посадовими особами. Суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки скаржник звернулася до суду за правилами статті 383 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України зі скаргою щодо неправомірності дій державного виконавця в ході примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом, ця скарга не може розглядатися за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. 19 лютого 2018 року скаржник подала касаційну скаргу. Вказує на порушення судами норм процесуального права. Просить рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасувати, задовольнити її скаргу та визнати право на розгляд питання щодо протиправних дій відділу ДВС за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 8. 22 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 9. Мотивував тим, що скаржник оскаржує ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Скаржник стверджує, що чинне законодавство не розмежовує чітко повноваження адміністративних і цивільних судів з питань оскарження рішень, дій та бездіяльності органів державної виконавчої служби. Вважає, що має право на захист прав саме за правилами цивільного судочинства. (2) Доводи інших учасників справи 11. Відділ ДВС відзиву на касаційну скаргу не надав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.1) Щодо юрисдикції спору 12. На час відкриття виконавчого провадження діяв Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (далі - Закон N 606-XIV), згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 13. Аналогічний припис закріплений у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року (далі - Закон N 1404-VIII), чинного на час звернення зі скаргою до суду. 14. Частиною першою статті 3 Закону N 1404-VIII передбачено перелік виконавчих документів, на підставі яких рішення підлягають примусовому виконанню. Серед них є виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках, зокрема, на підставі судових рішень, а також виконавчі написи нотаріусів (пункти 1 і 3 зазначеної частини). 15. Перелік виконавчих документів, які виконувалися органами державної виконавчої служби, був закріплений у частині першій статті 17 Закону N 606-XIV. 16. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби на час звернення зі скаргою до суду був урегульований у статті 74 Закону N 1404-VIII. 17. Відповідно до частини першої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону N 1404-VIII). 18. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону N 1404-VIII). 19. Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб'єктів їх видання. 20. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі, був визначений у розділі VIIЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції. 21. ЦПК України у вказаній редакції передбачав, що скарги сторони виконавчого провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства, підлягають розгляду судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим судом, що видав виконавчий документ. 22. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та Великою Палатою Верховного Суду, визначив порядок реалізації судового контролю за виконанням судових рішень у статтях 447-453 розділу VII. 23. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. 24. Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 287 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та Великою Палатою Верховного Суду. 25. Отже, за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження. 26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник звернулася зі скаргою за правилами статті 383 ЦПК України у чинній на час розгляду справи редакції, а також, що скаржник оскаржує дії відділу ДВС у межах виконавчого провадження N 43141885 від 30 квітня 2014 року з примусового виконання виконавчого напису N 969 від 17 березня 2014 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 27. Тобто, скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення, а документа, виданого приватним нотаріусом. 28. З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про підвідомчість спору адміністративному суду. 29. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 14 березня 2018 року (справа N 213/2012/16). (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 30. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 31. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України). 32. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 33. ВеликаПалата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року - без змін. (2.2) Щодо судових витрат 34. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на позивача. Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 15 січня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. УркевичПовний текст постанови підписаний 22 листопада 2018 року.
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 жовтня 2018 року м. Київ Справа N 753/4294/17-ц Провадження N 14-340цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: позивач - Фермерське господарство "Ранет" (далі - ФГ "Ранет"), відповідач - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкий Вадим Володимирович (далі - приватний нотаріус), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик"), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ФГ "Ранет" на рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у складі колегії суддів Лапчевської О.Ф., Кравець В.А., Кулікової С.В. у цивільній справі за позовом ФГ "Ранет" до приватного нотаріуса, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ "КБ "Хрещатик", про скасування виконавчого напису нотаріуса, УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ФГ "Ранет" звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 31 липня 2015 року між ним та ПАТ "КБ "Хрещатик" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого господарство отримало кредит у розмірі 34 920 доларів США зі сплатою 13,21 % річних із терміном користування до 17 червня 2016 року. 16 грудня 2016 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ФГ "Ранет" на користь ПАТ "КБ "Хрещатик" заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 30 658,74 доларів США та 71 389,31 грн. На думку позивача, виконавчий напис вчинено із порушенням вимог закону, а саме банком не надано відповідних документів та відсутні докази безспірності кредитної заборгованості. З цих підстав ФГ "Ранет" просило виконавчий напис приватного нотаріуса скасувати. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року позов ФГ "Ранет" задоволено. Скасовано виконавчий напис приватного нотаріуса, вчинений 16 грудня 2016 року за реєстровим N 2777. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що у приватного нотаріуса не було підстав вважати безспірним розмір заборгованості позивача перед банком та суми штрафних санкцій і процентів, що зазначені у виконавчому написі. Оспорюваний виконавчий напис нотаріуса вчинено із порушенням вимог закону, оскільки ПАТ "КБ "Хрещатик" не надав нотаріусу документів первинної бухгалтерської документації на паперових носіях та розрахунків заборгованості, документи повинні містити всі реквізити, передбачені частиною другою статті 9 Закону України 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" Костенка Ігоря Івановича задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ФГ "Ранет". Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки немає спільних/однорідних прав чи обов'язків відносно ФГ "Ранет", він вчиняє дії від імені держави. Спори між боржниками і стягувачами, а також скарги за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акти, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). При цьому нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того, способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 2 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є визнання правочину недійсним, проте виконавчий напис не є правочином у розумінні частини першої статті 202 ЦК України. У січні 2018 року ФГ "Ранет" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи, наведені у касаційній скарзі Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За правилами цивільного судочинства, як спір про право цивільне, в позовному провадженні розглядаються спори за позовами про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії. На думку ФГ "Ранет", апеляційним судом порушено правила суб'єктної юрисдикції, оскільки нотаріус не є суб'єктом владних повноважень чи юридичною особою, а тому не може бути учасником судового процесу у порядку господарського чи адміністративного судочинства; на справи за позовами щодо нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні поширюються загальні правила цивільного процесуального законодавства. Також у скарзі зазначено, що нотаріусом порушена процедура повідомлення боржника до вчинення виконавчого напису, стягнута відповідачем заборгованість не є безспірною. Підставою оскарження виконавчого напису може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і неправильність вимог боржника. Вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів, що врегульовано статтями 2, 15, 16 ЦК України. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 27 червня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, у порядку письмового провадження. Позиція Великої Палати Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне. По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). За положеннями статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За пунктом 1 частини першої статті 2 зазначеного Кодексу господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Суди встановили, що боржник ФГ "Ранет" порушило зобов'язання за кредитним договором N 03-ЮО-15КЛ, укладеним 31 липня 2015 року між ним та ПАТ "КБ "Хрещатик", у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 30 658,74 доларів США та 71 389,31 грн. 16 грудня 2016 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис з метою погашення вказаної кредитної заборгованості ФГ "Ранет" перед ПАТ "КБ "Хрещатик". В обґрунтування позовних вимог боржник зазначив, що у момент вчинення виконавчого напису заборгованість не була безспірною, а банком не надано приватному нотаріусу таких доказів. Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (далі? Закон N 3425-XII) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. За статтею 88 Закону N 3425-XII нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями? не більше одного року. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Згідно з пунктом 1 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Згідно зі статтею 50 Закону N 3425-XII нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, права та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. У позовній заяві ФГ "Ранет" йдеться про порушення порядку вчинення виконавчого напису нотаріусом. Разом із тим способом захисту порушеного права позивача є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між сторонами правочину, на виконання якого вчинено напис. ПАТ "КБ "Хрещатик", яке залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подало до суду першої інстанції заперечення, у яких звертало увагу суду, що фактично спір у справі виник між двома юридичними особами (ФГ "Ранет" та ПАТ "КБ "Хрещатик") щодо наявності кредитної заборгованості, який має розглядатися в порядку господарського судочинства, тому просило закрити провадження у справі у зв'язку з порушенням судом суб'єктної юрисдикції (а. с. 55, 56). ПАТ "КБ "Хрещатик" зверталося з апеляційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року, яким позов ФГ "Ранет" про скасування виконавчого напису нотаріуса задоволено. Суд апеляційної інстанції, прийнявши цю апеляційну скаргу до розгляду і постановивши рішення про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові, підтвердив, що цим рішенням суду першої інстанції зачіпаються права банку. Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК України, статей 1, 3 Закону N 3425-XII нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а може бути залучений до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У цьому випадку позивач, який згідно зі статтею 1 Закону України від 19 червня 2003 року N 973-IV "Про фермерське господарство" у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, є юридичною особою, оспорює наявність заборгованості за укладеним ним з іншою юридичною особою - ПАТ "КБ "Хрещатик" кредитним договором, що підтверджує довідкою про відсутність заборгованості за кредитним договором від 31 липня 2015 року. Отже, перевірці підлягає як наявність заборгованості, так і дії кредитора про повідомлення про заборгованість і неналежні дії приватного нотаріуса, що, враховуючи суб'єктний склад такого спору, є спором, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, на що суд першої інстанції уваги не звернув, а апеляційний суд цих помилок не виправив. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне закрити провадження у справі. При цьому позивачу слід роз'яснити про його право на судовий захист у встановленому господарським процесуальним законом порядку. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від наведених у касаційній скарзі доводів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року суд своє ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись статтями 259, 268, 402, 409, 414-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Фермерського господарства "Ранет" задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року скасувати. Провадження у справі за позовом Фермерського господарства "Ранет" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Легкого Вадима Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", про скасування виконавчого напису нотаріуса - закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, в с т а н о в и л а : У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 грудня 2013 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Кредитні ініціативи» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА 1, що була передана нею, позивачкою, в іпотеку банку на забезпечення зобов’язань за кредитним договором від 28 грудня 2007 року, укладеним нею із ВАТ «Сведбанк». Позивачка просила визнати зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що існує судове рішення, постановлене в справі за позовом банку до неї, про стягнення заборгованості за кредитним договором, при цьому жодних правочинів із ТОВ «Кредитні ініціативи» вона не укладала, а тому при вчиненні виконавчого напису нотаріус порушив чинне законодавство. Під час розгляду справи позивачка доповнила обґрунтування позову та посилалась також на те, що виконавчий напис нотаріус вчинив без перевірки чи є ТОВ «Кредитні ініціативи» належним кредитором у зобов’язанні щодо неї, позивачки, заборгованість, зазначена у виконавчому написі, на момент його вчинення була спірною, в результаті вчинення нотаріусом виконавчого напису її, ОСОБА_1, двічі притягнуто до відповідальності. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року позов задоволено. Постановлено визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 6 грудня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР 1. В апеляційному порядку справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» - ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що 28 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі – ВАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС – Комерцбанк» (АКБ «ТАС - Комерцбанк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР 2, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 120 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 28 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА 1. ОСОБА_1 порушила свої зобов’язання за кредитним договором і ПАТ «Сведбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4, її поручителя, про стягнення заборгованості за цим договором. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року в розмірі 148 268, 13 доларів США та 195 929 грн. 28 коп. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», АКБ «ТАС – Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» був укладений договір факторингу і в той же день, 28 листопада 2012 року, між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір факторингу, за умовами яких клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення. До зазначеного реєстру включено кредитний договір НОМЕР 2 від 28 грудня 2007 року. За заявою ТОВ «Кредитні ініціативи» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 6 грудня 2013 року вчинив виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА 1, що належить на праві власності ОСОБА_1, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 у розмірі 1 493 821 грн. 67 коп. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка отримала вимогу ТОВ «Кредитні ініціативи» про необхідність погашення боргу, яку не виконала, а нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому він правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд зазначив, що заборгованість за кредитом, на погашення якої за виконавчим написом звернуто стягнення на предмет іпотеки, має відмінність лише розміром заборгованості за процентами. Збільшення розміру заборгованості в цій частині згідно з поясненнями ТОВ «Кредитні ініціативи» сталося в зв’язку з тим, що після ухвалення рішення суду в 2012 році кредит позичальником не погашався. У наданих Верховному Суду України для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 15 грудня 2016 року, постановленій у справі за позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд касаційної інстанції, застосувавши статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат», виходив з того, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, якщо на час його вчинення між сторонами існував спір щодо розміру заборгованості по кредиту, а саме коли на час вчинення нотаріусом виконавчого напису у суді розглядалася справа про стягнення кредитної заборгованості і на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису заочне рішення суду про солідарне стягнення із боржників на користь банку кредитної заборгованості вже набрало законної сили; - від 1 грудня 2016 року суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалені судами рішення про задоволення позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Суд погодився з висновками про те, що в цій справі нотаріус при вчиненні виконавчого напису порушив приписи підпункту 2.3. Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5; - від 23 вересня 2015 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, яким позов задоволено та визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, виходив із того, що визначена у виконавчому написі сума заборгованості не є безспірною, якщо між боржником та банком в суді вже існував спір з цього приводу; - від 8 квітня 2015 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено та визнано виконавчий напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходив з того, що виконавчий напис було вчинено при відсутності безспірності заборгованості боржника, оскільки частина заборгованості вже була стягнута рішенням суду від 27 грудня 2011 року, що само по собі свідчить про існування раніше спору щодо заборгованості; - від 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, виходив із того, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус повинен врахувати та перевірити факт безспірності заборгованості, перевірити чи входить в перелік безспірних заборгованостей та заборгованість, щодо якої вчиняється виконавчий напис, і чи була така заборгованість за договором; - від 14 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом лише після перевірки безспірності заборгованості. Розмір заборгованості не є безспірним, якщо банк не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості боржника, зазначеного у виконавчому написі, доказів на підтвердження своєчасного повідомлення боржника про наявність цієї заборгованості та про відповідні розрахунки, а також у разі, якщо розмір заборгованості оспорюється позичальником у суді; - від 12 лютого 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що Законом України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено обов’язкову вимогу встановлення безспірності боргу не лише як факту, а й встановлення суми заборгованості з метою захисту прав боржника у випадку не співмірності заявлених кредитором вимог та фактично встановленого розміру заборгованості. Про існування спору про право на час вчинення виконавчого напису свідчить судовий спір про стягнення кредитної заборгованості, а також збільшення у заяві про вчинення виконавчого напису розміру заборгованості в порівнянні з розміром, зазначеним у судовому рішенні про стягнення заборгованості. Крім того, на підтвердження передбаченої пунктом 4 статті 355 ЦПК України підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_1 надала для порівняння постанову Верховного Суду України від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, в якій викладено наступний правовий висновок. Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Зміст наданих ОСОБА_1 для порівняння рішень суду касаційної інстанції, крім ухвали від 1 грудня 2016 року, свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права – не вбачається. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі – Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень – письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, – шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14). Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 травня 2015 року в справі № 6-158цс15). Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. У справі, рішення в якій переглядаються, суди встановили, що спір про стягнення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», за позовом банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розглядався в суді. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року позов банку задоволено й постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 115 563 доларів США, заборгованість по процентах у сумі 32 705, 13 доларів США та 195 929 грн. 28 коп. пені. Зазначене рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 25 червня 2012 року. Виконавчий напис нотаріус вчинив 6 грудня 2013 року. Оскільки станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису справа за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вже була розглянута судом по суті з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, спору в суді з приводу заборгованості ОСОБА_1 станом на 6 грудня 2013 року не існувало. Отже відсутні підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядаються, не відповідає висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15. Разом із тим, в обґрунтування позову ОСОБА_1, крім іншого, посилалася також на те, що вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи», зазначені в заяві про вчинення виконавчого напису, неправомірні. Зокрема, ОСОБА_1 не погоджувалася з розміром процентів за користування кредитом, який зазначений у виконавчому написі нотаріуса як безспірна заборгованість, зі строком їх нарахування. Позивач також зазначала, що в порушення статті 87 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 3.1, 3.4 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріус вчинив виконавчий напис, хоча з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років. Апеляційний суд установив, що розмір заборгованості по процентах за користування кредитом, зазначений у виконавчому написі нотаріуса, є більшим від розміру цієї заборгованості, вказаного в рішенні Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2012 року. Установивши такий факт, апеляційний суд послався на пояснення відповідача про те, що підставою збільшення розміру заборгованості став факт невиконання ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором і після ухвалення судом рішення. Проте ці пояснення ТОВ «Кредитні ініціативи» суд прийняв без перевірки розрахунків заборгованості ОСОБА_1, хоча вона заявляла суду про неправильний розрахунок відповідачем процентів за користування кредитом і про те, що в цій частині вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» неправомірні. Мотивів, із яких апеляційний суд не прийняв до уваги ці доводи позивача, в рішенні не наведено. При цьому, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес. Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що доводи ОСОБА_1 щодо неправильного розрахунку розміру процентів за користування кредитом, який був поданий ТОВ «Кредитні ініціативи» нотаріусу для вчинення виконавчого напису, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи, а тому не можна погодитися з відсутністю в рішенні апеляційного суду будь-яких аргументів стосовно відмови в прийнятті судом цих доводів позивачки. Отже в справі, рішення в якій переглядаються, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, - статті 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та відповідні їм норми Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій у поєднанні зі статтями 15, 16, 18 ЦК України, статтею 50 Закону України «Про нотаріат», але не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування цих норм та вирішення спору. До повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату в цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення. Крім того, ухвалюючи рішення, апеляційний суд застосовував до спірних правовідносин норми Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, хоча ця Інструкція не діяла на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису 6 грудня 2013 року. Вона втратила чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у зв’язку із затвердженням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-887цс17 З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості. Проте не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 5 липня 2017 року № 6-887цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2E99E9C297FBC8C2C225815B0030EE96
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2018 року м. Київ Справа N 820/4243/17 Провадження N 11-1055апп 18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року (головуючий суддя Донець Л.О., судді: Бенедик А.П., Мельнікова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_3 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державного виконавця Ступіна Володимира Віталійовича про визнання протиправними та скасування постанов, УСТАНОВИЛА: У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Ступіна В. В, прийняті в межах виконавчого провадження N 47556319, а саме: від 23 лютого 2017 року "Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника"; від 11 липня 2017 року "Про стягнення виконавчого збору"; від 11 липня 2017 року "Про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження". Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09 жовтня 2017 року позов задовольнив. Визнав протиправними та скасував оскаржувані постанови державного виконавця. Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 листопада 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У грудні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) мотивуючи тим, що в касаційній скарзі позивачка посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що заявлений позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. На виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває виконавчий напис N 6298, виданий 22 серпня 2013 року приватним нотаріусом Бондар І.М., за змістом якого йдеться про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3, на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" внаслідок заборгованості за кредитним договором на суму 346865,55 грн. 19 травня 2015 року державним виконавцем Чорним А.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП N 47556319 з примусового виконання вказаного виконавчого напису. У серпні 2015 року мало місце відчуження предмета іпотеки за згодою банку поза межами виконавчого провадження шляхом добровільної реалізації. 23 лютого 2017 року заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступіним В.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, за змістом якої звернуто стягнення на доходи ОСОБА_3 та зобов'язано підприємство, на якому працює боржниця, здійснювати відрахування із її доходів у розмірі 20 відсотків суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а саме: виконавчого збору на користь держави в розмірі 34686,56 грн та витрат виконавчого провадження на користь держави в розмірі 198,71 грн (всього стягнути 34885,27 грн). 11 липня 2017 року заступником начальника Ленінського відділу державної виконавчої служби міста Харків головного територіального управління юстиції у Харківській області Ступіним В.В. винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Обґрунтовуючи свою позицію ОСОБА_3 зазначає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування цим судом ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) та ст. 181 КАС України. Велика Палата Верховного Суду приймає таку позицію з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 181 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. За ч. 1, 2 ст. 74 Закону N 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Водночас, закриваючи провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові позиції, висловлені Верховним Судом України у постановах від 30 червня 2015 року у справі N 825/2566/14 та 08 листопада 2016 року у справі N 804/19339/14, керувався тим, що оскільки позивачка оскаржила постанови державного виконавця, а виконавче провадження відкрито, то справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства відповідно до ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі - ЦПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Однак, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки ст. 383 ЦПК України пов'язує право на звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу. У справі, що розглядається, оскаржувані постанови державного виконавця прийняті у зв'язку з примусовим виконанням виконавчого напису приватного нотаріуса. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Харківський апеляційний адміністративний суд помилково послався на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постановах від 30 червня 2015 року та 08 листопада 2016 року (справи N 825/2566/14, N 804/19339/14), оскільки у цих справах оскаржувані постанови державних виконавців пов'язані з виконанням саме судових рішень. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в силу вимог ч. 2 ст. 74 Закону N 1404-VIII постанови державного виконавця Ступіна В. В, прийняті в межах виконавчого провадження N 47556319, відкритого 19 травня 2015 року щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса від 22 серпня 2013 року N 6298, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду, а тому висновок суду апеляційної інстанції про належність цього спору до цивільної юрисдикції є помилковим. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у чинній редакції) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з ч. 1 ст. 353 КАС України (у чинній редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Керуючись статтями 345, 349, 353, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_3 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, державного виконавця Ступіна Володимира Віталійовича про визнання протиправними та скасування постанов направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко В.І. Данішевська Л.І. Рогач О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
  14. ПОСТАНОВА Іменем України 29 травня 2018 року м. Київ Справа N 305/1180/15-ц Провадження N 14-82цс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Лященко Н.П., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участі секретаря Ільїних Ю.В., розглянула заяву ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Закарпатської області (судді Бондаренко Ю.О., Куцин М.М., Павліченко С.В.) від 28 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (судді Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Червинської М.Є.) від 7 серпня 2017 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори Пріц Олени Іванівни, відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області, треті особи: ОСОБА_5, Пономаренко Володимир Юрійович, про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії та ВСТАНОВИЛА: У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи"), державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І., відділу державної виконавчої служби Рахівського районного управління юстиції в Закарпатській області, треті особи: ОСОБА_5, Пономаренко В.Ю., про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним іпотечний договір від 14 вересня 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори за реєстровим N 1-3032. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 10 грудня 2013 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. за реєстровим N 2093. Зобов'язано державного нотаріуса Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нерухомого майна відповідно до іпотечного договору, укладеного між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_3 14 вересня 2007 року, зареєстрованого за реєстровим N 1-2032. Внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про зняття заборони на відчуження нерухомого майна, зареєстрованого за реєстровим N 1-3032 відповідно до іпотечного договору, укладеного між ПАТ "Промінвестбанк" та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_3 14 вересня 2007 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судового збору. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року залишено без змін. У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року, ухвалених у цій справі. У заяві ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення суду першої інстанції з підстави передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції статей 205-210, 640 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_3 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року (справа N 6-30641св11), 15 лютого 2012 року (справа N 6-30639св11), 30 січня (справа N 759/8802/15-ц), 1 лютого (справа N 707/247/16-ц), 1 лютого (справа N 725/4397/15-ц), 3 лютого (справа N 127/2-4295/09) та 8 лютого 2017 року (справа N 367/206/14-ц), постанови Вищого господарського суду України від 20 листопада 2012 року у справі N 1/198/-10 та від 12 листопада 2013 року у справі N 910/7500/13. Ухвалою судді Верховного Суду України від 23 листопада 2017 року відкрито провадження в зазначеній справі та витребувано матеріали справи з Рахівського районного суду Закарпатської області. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції цього Закону заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 12 січня 2018 року зазначену справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2018 року справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII, якщо цивільна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, така справа після її отримання Касаційним цивільним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 360-2 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо судове рішення оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 6 березня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_3 оскаржує судові рішення з підстави неоднакового застосування норм матеріального права судами касаційної інстанції різної юрисдикції та заява згідно з правилами, що діяли на час її подання, повинна була розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. А тому, зазначені рішення в справі підлягають перегляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності Закону N 2147-VIII. Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 12 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ЗАТ "АКПІБ") та ОСОБА_5 було підписано кредитний договір N 1515, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав кредит у сумі 38 тис. доларів США. За користування кредитом була встановлена процентна ставка в розмірі 10 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 11 вересня 2027 року 12 лютого 2009 року між ЗАТ "АКПІБ" та ОСОБА_5 було укладено договір N 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору N 1515 від 12 вересня 2007 року. У пункті 2.1. цього договору зазначено, що банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлюваної мультивалютної кредитної лінії у сумі еквівалентній 535 тис. 648 грн на умовах, передбачених цим договором та договорами про внесення змін та доповнень до нього, але для кожного виду валют ліміт кредитування не може перевищувати 35 тис. 240 доларів США та 264 тис. 300 грн. При цьому з 12 лютого 2009 року ліміт кредитної лінії складає 264 тис. 300 грн. Згідно з пунктом 2.2 цього договору за користування кредитом встановлюється процентна ставка в розмірі 10 % річних за користування кредитом, наданим в доларах США та 10 % річних за кредитом, наданим у гривні. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором N 1515, 14 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І., та зареєстрований в реєстрі за реєстраційним N 1-3032, за умовами якого зазначені особи передали банку в іпотеку чотирикімнатну квартиру на першому поверсі п'ятиповерхового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 17 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (який є правонаступником ЗАТ "АКПІБ") та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло право вимоги за кредитним договором N 1515 від 12 вересня 2007 року, укладеного між ЗАТ "АКПІБ" та ОСОБА_5 10 грудня 2013 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономаренко В.Ю. було вчинено виконавчий напис за р. N 2093, у відповідності до якого було звернуто стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки за іпотечним договором N 1-3032. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року в справі N 709/2714/12 за позовом ОСОБА_8 до ПАТ "АКПІБ", яке набуло чинності, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 між ОСОБА_5 та ЗАТ "АКПІБ" є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним. Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що рішенням Рахівського районного суду від 27 листопада 2012 року у справі N 709/2714/12 за позовом ОСОБА_8 до ПАТ "АКПІБ", ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору N 1515 від 12 вересня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_8 було відмовлено, а формулювання, що оспорюваний кредитний договір не є укладеним, а тому не підлягає судовому захисту, було взято з контексту вказаного рішення, яким навпаки встановлено відсутність доказів, які б дали можливість зробити висновок про те, що зміст кредитного договору суперечить чинному законодавству. Разом з тим у наданих заявником для порівняння судових рішеннях, зокрема в постанові Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року в справі N 910/7500/13 та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року (справа N 6-30641св11), 15 лютого 2012 року (справа N 6-30639св11) суди, на відміну від справи, яка переглядається, дійшли висновку про те, що основне зобов'язання - кредитний договір є неукладеним, і це встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, таке зобов'язання не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Постанова Вищого господарського суду України від 20 листопада 2012 року (справа N 1/198/-10), на яку в своїй заяві також посилається ОСОБА_3 прийнята у справі про звернення стягнення на заставне майно; ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня (справа N 759/8802/15-ц), 1 лютого (справа N 707/247/16-ц), 3 лютого (справа N 127/2-4295/09), 8 лютого 2017 року (справа N 367/206/14-ц) прийняті у справах за заявами про заміну сторони виконавчого провадження. Отже, у справах наявні інші підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені інші фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2017 року (справа N 725/4397/15-ц), надана заявником для порівняння не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судове рішення апеляційної інстанції та передав справу на новий апеляційний розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справ. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Велика Палата Верхового Суду виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Отже інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов'язковість її оприлюднення прямо передбачена Законом. Відповідно до частини першоїстатті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 ЦК України). У відповідності до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Відповідно до частин 4 та 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Враховуючи те, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року в справі N 709/2714/12, яке набуло чинності, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 є неукладеним, то таке зобов'язання не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений в забезпечення виконання кредитного договору, який є неукладеним, що суперечать вимогам цивільного законодавства щодо застави майна та частини 4 статті 3 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2012 року, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 є неукладеним. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 7 липня 2015 року, яке набуло чинності, відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з тим, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року N 1515 є неукладеним, а тому у сторін не виникли взаємні права та обов'язки за договором. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки кредитний договір N 1515 від 12 вересня 2007 року є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним. Отже, у справі, яка переглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) є підставою для скасування зазначених рішень. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року. Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону України N 2147-VIII), пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Велика Палата Верхового Суду ПОСТАНОВИЛА: Заяву ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 серпня 2017 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 28 січня 2016 року скасувати, рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2015 року залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  15. Постанова Іменем України 11 квітня 2018 року м. Київ Справа N 554/14813/15-ц Провадження N 14-66 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (далі також - нотаріус), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі також - ТзОВ) "Кей-Колект" про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності, відповідного запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення сторін у первинний стан за касаційною скаргою ТзОВ "Кей-Колект" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року, ухвалене суддею Андрієнко Г.В., й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Буленка О.О., Дорош А.І. й Омельченко Л.М. Учасники справи: - позивач: ОСОБА_3 (представник - ОСОБА_8), - відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, ТзОВ "Кей-Колект". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У грудні 2015 року позивач звернулась з позовом про: - скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний N 23302570) від 31 липня 2015 року щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності (N запису 10626555) на квартиру загальною площею 80,5 кв. м і житловою площею 49,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира, предмет іпотеки); - скасування запису N 10626555 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; - повернення сторін у первинний стан шляхом застосування реституції. 2. Позовна заява мотивована тим, що нотаріус порушив вимоги чинного законодавства України, зареєструвавши право власності на належну позивачеві квартиру, яка була її єдиним житлом, та не мав права проводити таку реєстрацію за іншою особою, оскільки відповідно до умов Договору іпотеки від 10 липня 2008 року (далі - договір іпотеки) для задоволення вимог кредитора у позасудовому порядку необхідно було укласти окремий договір. 3. Позивач також вказала, що нотаріус мав право зареєструвати право власності на предмет іпотеки, якщо іпотекодержатель надав йому копію письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, яка була надіслана іпотекодавцю і не була виконана у строк, що не міг бути меншим 30 днів з моменту її одержання. Проте, за твердженням позивача, іпотекодержатель таку вимогу не надсилав. 4. Крім того, позивач стверджувала, що нарахована їй заборгованість не була безспірною на момент вчинення нотаріусом оскаржених дій. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 5. 24 травня 2016 року Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив: скасував рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний N 23302570 від 31 липня 2015 року, про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; скасував запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ТзОВ "Кей-Колект" права власності на квартиру; повернув сторони у первинний стан: поновив за позивачем право власності на квартиру. 6. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі порушили право власності позивача, оскільки для передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання згідно з умовами договору іпотеки необхідним є укладення окремого договору між позивачем і ТзОВ "Кей-Колект". А оскільки такий договір не укладений, то рішення нотаріуса є протиправним. 7. Крім того, суд першої інстанції вказав, що 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 8. 30 серпня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 9. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що сторони договору іпотеки дійшли згоди, що право власності на заставне майно виникає лише на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку". А у матеріалах справи відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем й іпотекодержателем про задоволення вимог останнього. З огляду на це протиправним є прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. 10. Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність посилання представника ТзОВ "Кей-Колект" на необхідність розгляду позовних вимог про скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію та повернення сторін у первинний стан за правилами адміністративного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 11. 20 вересня 2016 року ТзОВ "Кей-Колект" подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. 12. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 13. 8 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Ухвала мотивована тим, що ТзОВ "Кей-Колект" оскаржує рішення суду першої інстанції й ухвалу апеляційного суду з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 15. ТзОВ "Кей-Колект" вказує на те, що обов'язок позивача погасити заборгованість зберігається незалежно від підписання договору факторингу та договору про відступлення прав за договором іпотеки. 16. ТзОВ "Кей-Колект" вважає, що, зауважившивідсутність додатків до договору факторингу, суд недостатньо з'ясував обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, а також порушив вимоги статей 15 і 16 ЦПК України, оскільки спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 17. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, суди не взяли до уваги, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухомість було прийняте нотаріусом як спеціальним суб'єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. А тому оскарження дій нотаріуса має відбуватися за правилами адміністративного судочинства. 18. Крім того, відповідно до частини другої статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Позиція інших учасників справи 19. У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує, що у нотаріуса були відсутні документи, необхідні для реєстрації права власності на предмет іпотеки згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України N 868 від 17 жовтня 2013 року, а також що така реєстрація згідно з Порядком взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2013 року N 607/5, могла проводитися лише державним реєстратором Міністерства юстиції України. 20. Позивач звертає увагу, що Октябрський районний суд м. Полтави, який рішенням від 25 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановив відсутність акта приймання-передачі права вимоги за формою згідно з додатком N 2 до договору факторингу N 1 від 12 грудня 2011 року, укладеного Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" з ТзОВ "Кей-Колект" щодо зобов'язань, які виникли у позивача на підставі кредитного договору. 21. Крім того, позивач заперечує можливість розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір випливає з договірних відносин. Зазначає, що аналогічна позиція була висловлена у постанові судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16. 22. Нотаріус відзив на касаційну скаргу не надав. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій (1.2) Щодо юрисдикції суду 23. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 24. Згідно з частиною першою статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 25. Пункт 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) визначав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 26. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. 27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 28. Спір виник між сторонами з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" і нотаріуса щодо реєстрації такого права на неї за ТзОВ "Кей-Колект". 29. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. 30. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані аргументи ТзОВ "Кей-Колект" щодо необхідності розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. 31. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на її позицію щодо спору про юрисдикцію суду, висловлену у постановах від 4 квітня 2018 року у справах N 826/9928/15 і N 817/567/16. У цих справах позови були обґрунтовані незаконністю дій приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними управлінськими функціями державного реєстратора. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вказані справи мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. 32. Так, у справі N 826/9928/15 позов був обґрунтований незаконністю дій приватного нотаріуса з прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, а не з невиконанням умов договору. Позивач доводив таку незаконність з огляду, зокрема, на те, що державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки мала здійснити Державна реєстраційна служба, а не приватний нотаріус, який не вчиняв нотаріальних дій. Визнання права власності на предмет іпотеки позивач не вимагав. 33. У справі N 817/567/16 позивач доводив, що приватний нотаріус перевищив повноваження при внесенні запису до Державного реєстру іпотек про зміну умов обтяження предмета іпотеки, оскільки за Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на час внесення вказаного запису не мав відповідних повноважень. А тому вказаний спір не стосувався виконання умов договору. 34. Натомість, обставини справи N 554/14813/15-ц щодо захисту права власності позивача відрізняються від наведених і стосуються належності виконання умов договору іпотеки. (1.2) Щодо підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки 35. В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що нотаріус діяв з порушенням вимог законодавства, чинного на той момент (іпотекодержатель не надіслав вимогу іпотекодавцю про усунення порушень), вимоги ТзОВ "Кей-Колект" позивач заперечує і вважає їх передчасними, оскільки термін повернення кредиту настане 8 липня 2022 року. 36. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили таке: 36.1. Позивач і Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - банк), уклали Договір про надання споживчого кредиту (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами позивач отримала кредит у сумі 99 000,00 доларів США для купівлі квартири з терміном погашення кредиту - 8 липня 2022 року. 36.2. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором його сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодержатель (банк) забезпечив свою вимогу до іпотекодавця (позивача) квартирою останнього. 36.3. 12 грудня 2011 року банк і ТзОВ "Кей-Колект" уклали договір факторингу N 1. 36.4. 25 вересня 2012 року Октябрський районний суд м. Полтави у задоволенні позову ТзОВ "Кей-Колект" до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив. Це рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2012 року. 37. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" є три різні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса та договір про задоволення вимог іпотекодержателя. 38. Згідно з частинами першою та другою статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим нотаріально посвідченим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог останнього, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про іпотеку". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. 39. Суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку" (підпункти 5.2.1 і 5.2.2 пункту 5.2 договору іпотеки).Проте, як встановили суди, докази укладення такого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у матеріалах справи відсутні.А тому прийняття нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним. 40. Велика Палата Верховного Суду з такими висновками судів погоджується. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 41. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. 42. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. 43. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року є правильними по суті і законними, а тому залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. (2.2) Щодо судових витрат 44. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені ТзОВ "Кей-Колект" у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на ТзОВ "Кей-Колект". З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення. 2. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови підписаний 5червня 2018 року. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  16. Постанова Іменем України 23 січня 2018 року м. Київ справа № 310/9293/15 провадження № 61-154 св 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Стрільчука В. А., суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О. (суддя - доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В. учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 1 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ХижнякАндрій Миколайович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 2 - відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Троценко Т. А., від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дзярука М. П., Крилової О. В., Трофимової Д. А., від 11 травня 2016 року В С Т А Н О В И В : У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Проше Мобіліті»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк Андрій Миколайович, відділ державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2013 року між нею та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50009541, за яким вона отримала кредит в розмірі 254 560 грн 80 коп., що на дату укладання договору становило еквівалент 31 200 доларів США, додатковий кредит в розмірі 85 914 грн 25 коп., що становило 10 530 доларів США, а всього 340 475 грн 05 коп. із застосуванням процентної ставки 9,90 % річних на строк 60 місяців зі змінною процентною ставкою. Цільове призначення кредиту - купівля автомобілю Volkswagen Tiguan, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року. 12 липня 2013 року між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу. Через складну ситуацію в країні та значним подорожчанням національної валюти у неї виникла заборгованість за вказаним договором. 02 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М. вчинено нотаріальний напис № 926 щодо звернення стягнення на вищевказаний автомобіль білого кольору державний номер НОМЕР_2 на суму 578 207 грн 16 коп. Вказаним виконавчим написом нотаріус запропонував задовольнити вимоги відповідача за рахунок коштів, отриманих від реалізації автомобілю, переданого в заставу, за невиплачену в період з 25 січня 2015 року по 03 квітня 2015 року заборгованість в розмірі несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена основна сума основного боргу) - 51 532 грн 26 коп., штрафні санкції за вимоги щодо сплати - 3277 грн 51коп., штраф за повернення кредиту - 50 912 грн 16 коп., суми кредиту - 472 485 грн 23 коп., що разом становить 578 207 грн 16 коп. З урахуванням викладеного, позивач просила визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню за тих підстав, що він був зроблений таємно, без попередження боржника, без направлення їй письмової вимоги, та без надання нотаріусу документів, що підтверджують безспірність суми боргу. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з дотриманням вимог встановлених, статтями 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5. Зокрема, ТОВ «Порше Мобіліті» вчинило усі дії, які передбачені законодавством для здійснення відшкодування за кредитним договором, а саме: завчасно повідомило боржника про наявність і розмір суми заборгованості, надало нотаріусу усі передбачені Інструкцією документи, які підтверджували наявність, розмір, та безспірність заборгованості. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що згідно з частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, і такі документи приватному нотаріусу ТОВ «Порше мобіліті» були надані, перевіряти розмір заборгованості нотаріус при вчиненні виконавчого напису не зобов'язаний. 13 липня 2016 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що жодних доказів отримання нею від ТОВ «Порше Мобіліті» письмових вимог про дострокове повернення боргу суду не надано, існування між сторонами кредитного договору спору щодо розміру заборгованості за цим договором, відсутності підстав для стягнення штрафів за виконавчим написом. 27 липня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі. 12 січня 2018 року ухвалою постійної колегії суддів Першої судової палати Верховного Суду дану справу призначено до судового розгляду. Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 02 січня 2018 року справу № 310/9293/15-ц та матеріали касаційного провадження Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судами встановлено, що 03 липня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено кредитний договір № 50009541, за умовами якого останнє надало позивачу кредит в сумі 254 560 грн 80 коп., що еквівалентно за курсом Національного банку України 31 200,00 доларів США, додатковий кредит в сумі 85 914 грн. 25 коп., що еквівалентно за курсом Національного банку України 10 530,00 доларів США строком на 60 місяців, на придбання автомобіля марки Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року, зі сплатою 9,90 % відсотків річних, а позичальник зобов'язалася прийняти, належним чином використовувати і повернути Компанії кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов кредитного договору. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу від 12 липня 2013 року № 50009541, відповідно до умов якого предметом застави є автомобіль Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см., рік випуску 2013 року. Відповідно до пунктів 1.1., 1.3. договору застави, заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 03 липня 2013 року №50009541 щодо своєчасного повернення кредиту, своєчасної плати за користування кредитом передає у заставу заставодержателю належний йому на праві власності автомобіль марки Volkswagen Tiguan кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1984 куб. см, рік випуску 2013 року. Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору застави заставодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором, яке виникає у заставодержателя у випадку невиконання (або часткового невиконання) заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитним договором, шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя або шляхом звернення стягнення на предмет застави. За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 318 201 грн. Відповідно до частини 1 статті 589 ЦК України разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Судами встановлено, що з 25 січня 2015 року ОСОБА_3 припинила виконувати умови кредитного договору і станом на 03 квітня 2015 року у неї виникла кредитна заборгованість у розмірі 582 342 грн 69 коп., яка складається з дострокового повернення невиплаченої суми кредиту у розмірі 527 532 грн 92 коп., що є еквівалентом за курсом Національного банку України 22 450,12 доларам США із застосуванням курсу валют на день розрахунку 03 квітня 2015 року; несплачених чергових платежів у сумі 51 532 грн 26 коп.; штрафних санкцій у сумі 3 277 грн. 51 коп. У зв'язку з систематичним порушенням умов кредитного договору відповідачем надіслано позивачеві письмову вимогу про дострокове повернення кредиту від 03 квітня 2015 року. В зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М. із заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави транспортного засобу, посвідченого 12 липня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В., який зареєстровано в реєстрі за № 984, з метою звернення стягнення заборгованості в сумі 578 207 грн 16 коп., з яких: 51 532 грн 26 коп. - несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу), 3 277 грн 51 коп. - штрафні санкції за вимоги щодо сплати; 50 912 грн 16 коп. - штраф за порушення терміну дострокового повернення кредиту; 472 485 грн 23 коп. - сума кредиту в перерахунку з доларів США станом на 03 квітня 2015 року. До заяви відповідачем додано: договір застави транспортного засобу, кредитний договір, зведена облікова виписка по рахунках боржника із зазначенням суми заборгованості та відміткою про те, що заборгованість на день звернення за виконавчим написом не погашена з рахунку, несплачені рахунки, копію листа, який направлявся позивачці з вимогою погасити заборгованість, повідомлення поштового відділення про надсилання листа позивачу, довіреність представника стягувача. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Законунотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. При цьому стаття 50 Закону «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надаючи приватному нотаріусу розрахунок заборгованості, ТОВ «Порше Мобіліті» зазначало, що заборгованість визначена відповідно до вимог закону та умов договору, у тому числі, щодо нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій за порушення умов договору. Проценти за користування кредитом не збільшувалися, а при розрахунку заборгованості враховувався курс іноземної валюти на час платежу. Проте судами попередніх інстанцій при перевірці доводів позивача та заперечень відповідача не було враховано, що позивач неодноразово (13 січня 2015 року, 22 квітня 2015 року тощо) зверталась до відповідача із зверненнями (заявами) щодо перегляду умов кредитування, зміни валюти кредитування (конвертації в гривню за взаємовигідним курсом) та зміни графіку платежів, що свідчить про наявність спору між сторонами щодо розміру заборгованості за кредитним договором. Про відсутність безспірності свідчать і наступні дії сторін, а саме: звернення ТОВ «Порше Мобіліті» у травні 2016 року з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та її звернення до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору недійсним. Про наявність такого спору позивач вказувала під час розгляду даної справи у суді першої інстанції (а.с. 145-149) та просила врахувати зазначені обставини при ухваленні рішення, проте судами попередніх інстанцій вказані обставини були залишені поза увагою. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Проте відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не з'ясував чи встановлена безспірність вимог ТОВ «Порше Мобіліті», чи дотримана була відповідачем процедура повідомлення заставодержателя належним чином відповідно до вимог Закону «Про заставу», залишивши поза увагою те, що розмір заборгованості, який відповідачем запропоновано погасити позивачеві відрізняється від розміру заборгованості, зазначеного у заяві на вчинення виконавчого напису та виконавчому написі нотаріусу, тобто вказані суми не узгоджувались із нею, як з боржником та не є безспірними. Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з'ясованих обставин справи. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 11 травня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді
  17. Здравствуйте! Вдруг на почту от исполнительной службы святошинского района пришла "Постанова про арешт майна" по виконавчому провадженню, на основании нотаріального напису от 06.07.2017. Сама постанова от 08.08.2017. На конверте почтовый штамп от 21.11. 2017. Стягувач ТОВ "НФС" о котором я первый раз слышу. На сколько я знаю что нотариальный виконавчий напис возможен только по ипотечным договорам. Я таких не имею. Что делать? Как опротестовать? Куда обращаться?
  18. Державний герб України н\п 2/490/3732/2017 Справа № 490/1232/17 Центральний районний суд м. Миколаєва __________________________________________________________ РІШЕННЯ Іменем України 19 вересня 2017 р. Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Кваші С.О., без участі представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» , треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - В С Т А Н О В И В: В лютому 2017 р. позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що між нею та ПАТ «КБ Приватбанк, було укладено кредитний договір № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року. 30 січян 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитом між Банком та ОСОБА_1М, та ОСОБА_3 укладено договори поруки . 21 липня 2015 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис № 3734 про стягнення на користь Банку грошових коштів на суму 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за вказаним кредитним договором, а саме з яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США, та витрати , повязані з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн - про що позивачу стало відомо при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження в липні 2016 року. Однак на час вчинення цього напису , по-перше, зобовязання ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором є припиненим , оскільки кредитором задволено свої вимоги за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку ; по-друге, у документах,на підставі яких вчинявся виконавчий напис були відсутні докази , що сума заборгованості є безспірною; по-третє, боржником та поручителями не було отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобовязання, тому вчинення виконавчог напису було передчасним; стягнення з позмвача плати за вчинення виконавчого напиису суперечить вимогам ч.11 ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, в останнє судове засідання надав заяву про проведення засідання у його відсутність, просив про задоволення позову в повному обсязі.. Представник відповідача ПАТ «КБ ПриватБанк» заперечував проти задоволення позову, оскільки виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з дотриманням норм чинного законодавства та є законним, в останнє судове засідання не зявився з причин, визнаних судом неповажними. Приватний нотаріус в судове засідання не зявилася, про час та місце слухання справи повідомлялася належним чином, направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю та письмові пояснення, в яких зазначала про дотримання нею вимог законодавства при винення опорюваного виконавчого напису. Всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. 29 січня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір № 5МФ\2007, згідно з умовами якого відповідач надав позивачеві грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 200 000,00 доларів США на строк до 28 січня 2014 року зі сплатою 13% процентів за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов'язання за даним договором між позивачем та відповідачем 30 січня 2007 року було укладено договір іпотеки згідно з умовами якого позивачка передала Банку належний їй на праві власності житловий будинок № 26 по пров. Колективному в м.Миколаєві . У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним зобов'язанням, Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.03.2013 року задоволено позов ПАТ «КБ ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору в розмірі 252 658,32 долари США, з яких: 144715,68 доларів США поточної заборгованості по кредиту; 74772,72 доларів США заборгованості по процентам, 33169,92 долари США пені; а також судових витрат шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем . Як слідує з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15 вересня 2016 року на підставі вищезазначеного договору іпотеки , приватним нотаріусом Чернігівського МНО ОСОБА_5 зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку по пров.Колективному в м.Миколаєві, яка належала іпотекодавцю ОСОБА_1, за ПАТ КБ Приватбанк Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи, наданої на запит суду приватним нотаріусом ОСОБА_4, 21 липня 2015 року до приватного нотаріуса надійшла заява від ПАТ КБ Приватбанк про вчинення виконавчого напису на загальну суму заборгованості за кредтним договром № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року 8 957 653,01 гривні (еквівалент за курсом НБУ 435 872,13 доларів США) з ОСОБА_1 , яких розмір залишку заборгованості за кредитом у розмірі 144 715,68 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 136 870,79 доларів США, комісії у розмірі 16 993,98 доларів США, пені у розмірі 136, 791,68 доларів США.В додатках додано саму кредитну угоду, розрахунок заборгованості де зазначено, що строк, за який проводиться стягнення є вісім років , три місяці та 15 днів, а саме з 29.01.2007 року по 14.05.2015 року, а також докази відправлення 15 липня 2015 року письмової вимоги про усунення порушень лише боржникові ( а не також і поручителям) ОСОБА_1 щодо повернення і сплати в повному обсязі вказаної заборгованості за кредитом в строк протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення письмової вимоги. Жодних доказів отримання боржником цієї вимоги матеріали нотаріальної справи не містять , не кажучи вже про те, що саме формулювання вимоги про усунення порушення протягом 1 (одного) календарного дня з дати відправлення ( тобто взагалі незважаючи на отримання цієї вимоги боржником, і навіть на звичайний поштопробіг з м.Дніпропетровськ до м.Миколаєва та м.Одеси) письмової вимоги суперечить загальним принципам як взагалі зобов'язального права в Україні, так і у галузі захисту прав споживачів. Так, згідно зіст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. ст.1046,1048 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно з ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобовязанняце правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обовязку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормоюст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.610,611 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Це тягне за собою передбачені законом або договором правові наслідки, зокрема, припинення зобов*язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин сторін , сума боргу не була сплачені, отже наявність кредитних зобовязань була чинною. Рішенням Корабельного районного суду м.Миколаєва від 14.03.2013 року (набуло законної сили 23.05.2013 року) визначена сума заборогованості за вищевказаним кредитним договором, більш того на час розгляду справи в суді Банком використане процедура позасудового стягнення на предмет іпотеки та задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття прав власності на предмет іпотеки. При цьому жодних даних , про вартість іпотечного майна та яким чином відбулося погашення ( повне або часткове) заборгованості за кредитним договором суду не надано . Відповідно до п. 3 глави 16 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, існувало рішення суду про стягнення заборгованості , в подальшому банк звернув стягнення на іпотечне майно в позасудовову порядку при наявності рішення суду про звернення стягнення на це ж майно, - спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника. Така позиція повністю узгоджується з Правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-141цс14, та з Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015року у справі № 6-27цс15, що є відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для застосування судом першої інстанції при розгляді справ у подібних правовідносинах. Судам розяснено, що право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. На момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.При цьому, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості. Верховий суд України вказав, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Поряд з цим, Суд зауважив, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів (постанова ВСУ від 05.07.2017 у справі№ 6-887цс17). Таким чином суд вважає, що наведене є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, через спростування висновку відповідача про безспірність заборгованості позичальника-боржника. На підставі ст. 88 ЦПК України у зв'язку з задоволенням позову підлягає стягненню на користь позивача і судові витрати з відповідача. Враховуючи наведене, оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупність, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню. Керуючись ст. 10, 59, 60, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд ВИРІШИВ : Позов ОСОБА_1 задовольнити . Визнати таким , що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 21 липня 2015 року реєстровий номер № 3734, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про стягнення грошових коштів у сумі 8 957 653,01 гривні з ОСОБА_1 , які є боргом за кредитним договором № 5МФ\2007 від 29.01.2007 року , укладеним між нею та ПАТ КБ Приватбанк. Стягнути на користь ОСОБА_1 з ПАТ «КБ ПриватБанк» 640 грн. судового збору. Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя Гуденко О.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69703638
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, в с т а н о в и л а : У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у зв’язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, ухваленням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яке відповідач не виконав у повному обсязі, позивач має право в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ПАТ «КБ «Надра» права укласти договір купівлі-продажу з будь-якими особами за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на час укладення правочину щодо відчуження вищевказаного предмета іпотеки, та направити кошти, отримані від реалізації предмету іпотека, на погашення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року у позові відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову: звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, загальною площею 108, 20 кв. м, яка належить на праві власності ОСОБА_1, шляхом надання ПАТ «КБ «Надра» права укласти договір купівлі-продажу з будь-якими особами за ціною 1 млн 311 тис. 100 грн; кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення заборгованості за кредитним договором від 10 липня 2008 року перед ПАТ «КБ «Надра», що станом на 23 січня 2014 року складала 403 тис. 639 доларів США 67 центів, що в еквіваленті становило 3 млн 226 тис. 291 грн 88 коп.; на час реалізації вищевказаного майна передано його в управління ПАТ «КБ «Надра»; надано ПАТ «КБ «Надра» право на: отримання дублікатів правоустановчих документів у нотаріусів та в будь-яких інших органах державної влади, місцевого самоврядування та в будь-яких установах незалежно від форм власності; отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на це нерухоме майно в Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві, всіх підпорядкованих структурних підрозділах або у інших органах, які будуть здійснювати функції з реєстрації речових прав на нерухоме майно; отримання довідки та документів, необхідних для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; виселено ОСОБА_1 з квартири НОМЕР_1 АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року заявник порушує питання про скасування постановлених у справі рішення суду апеляційної інстанції й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини шостої статті 38 та статті 39 Закону України «Про іпотеку» щодо визначення ціни іпотечного майна. Інших підстав перегляду у заяві не зазначено. На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня, 18 травня та дві ухвали від 13 липня 2016 року, а також на постанови Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, 8 червня, 5 жовтня, та дві постанови від 2 листопада 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Під час розгляду справи суди установили таке. 10 липня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у сумі 206 тис. 593 долари США 20 центів, а останній зобов'язався повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором між сторонами того ж дня було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, загальною площею 108, 20 кв. м, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року. У зв’язку з неналежним виконанням узятих на себе за кредитним договором зобов’язань у ОСОБА_1 станом на 23 січня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 403 тис. 639 доларів США 67 центів. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2012 року, стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у сумі 2 млн 253 тис. 594 грн 49 коп. Рішення суду відповідачі не виконали. 15 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру НОМЕР_1 АДРЕСА_1, та на підставі виконавчого напису відкрито виконавче провадження. Зазначений виконавчий напис нотаріуса повернуто на підставі пункту 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду оригінал іпотечного договору, що позбавляло суд можливості зробити висновки про фактичні права та обов’язки сторін правовідносин. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідача суд відповідно до положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначив ціну іпотечного майна у розмірі 1 млн 311 тис. 100 грн, зазначивши, що сторони доказів іншої вартості предмета іпотеки на час розгляду справи не надали. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у виселенні інших осіб, які проживають в іпотечній квартирі, та рішення суду в частині задоволення позову визнав таким, що не підлягає виконанню на час дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті». З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня, 18 травня та 13 липня 2016 року, постановах Верховного суду України від 8 червня 2016 року у справі № 6-1239цс16, від 5 жовтня 2016 року у справі № 6-1582цс16, від 2 листопада 2016 року у справах № 6-1907цс16 та № 6-1923цс16 суди, з огляду на те, що при прийняття рішень суди не зазначили ціну предмета іпотеки саме у грошовому еквіваленті, скасували судові рішення та направили справи на новий судовий розгляд для визначення ціни у порядку частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку», за якою ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, а в разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього. Відтак, ураховуючи що у судових рішеннях, про перегляд яких подано заяву, суди зазначили ціну предмета іпотеки саме у грошовому еквіваленті, підстав вважати, що судами по-різному застосовані норми матеріального права або що висновки судів у цій частині не відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України щодо зазначення ціни предмета іпотеки у грошовому еквіваленті, немає. У наданій на порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах вартості отриманого спадкоємцями померлого боржника спадкового майна, загальною ринковою вартістю 5 тис 445 грн. Зазначена ухвала також не може бути прикладом неоднакового застосування судами норм матеріального права у зв’язку з встановленням судами різних фактичних обставин справи та інших правовідносин, зокрема спадкових. Постанова Верховного суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15 також не може слугувати прикладом невідповідності висновків суду правовим висновкам викладеним у постанові Верховного Суду України, оскільки правова позиція щодо зазначення у рішенні суду початкової ціни предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій у наступному була Верховним Судом України змінена (справи № 6-1923цс16, № 6-1907цс16). Зазначення про помилковість висновку про визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки з огляду на зазначену в іпотечному договорі від 11 березня 2008 року оціночну вартість предмета іпотеки не є правовою позицією Верховного Суду України. Отже, обставини, які були підставою для перегляду судових рішень у цій справі, не підтвердились, а тому у задоволенні заяви слід відмовити. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, статтями 3603, 3605 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України. п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 16 серпня 2017 року № 6-190цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2B4DE424B87AF460C22581CC005E2BA8
  20. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., ХоптиС.Ф., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 23 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 50 тис. доларів США. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором 31жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КобелєвоюА.М., за заявою банку, вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, земельну ділянку площею 0,100 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві власності йому і ОСОБА_6 За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «КБ «Надра» у розмірі 823 005 грн 69 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 46 532 долари 58 центів США, що є еквівалентом 582 995 грн 43 коп.; заборгованість за процентами - 6 784 долари 37 центів США, що є еквівалентом 84 999 грн 73 коп.; пеня - 430 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 5 394 грн 76 коп.; штраф - 5 тис. доларів США, що є еквівалентом 62 643 грн 79 коп.; плата за вчинення виконавчого напису нотаріуса - 1 700 грн. Позивач вважав, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону, зокрема, не надіслано письмову вимогу та не перевірено безспірність суми кредитної заборгованості, тому просив суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 3 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний виконавчий напис відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки загальна сума заборгованості визначена правильно і відповідає сумі, зазначеній банком у досудових вимогах та заяві про вчинення виконавчого напису. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду, пославшись також на те, що виконавчий напис вчинено на безспірну суму і порушень норм законодавства не допущено. Проте погодитись із такимивисновками апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам судоверішення апеляційного не відповідає. Судом установлено, що 23 серпня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 50 тис. доларів США. З метою забезпечення виконання боржником ОСОБА_6 своїх зобов'язань 23 серпня 2006 року між банком, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, земельна ділянка площею 0,100 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором 31 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., за заявою банку, вчинено виконавчий напис та запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки: житловийбудинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, земельну ділянку площею 0,100 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві власності йому і ОСОБА_6 За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «КБ «Надра» у розмірі 823 005 грн 69 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 46 532 долари 58 центів США, що є еквівалентом 582 995 грн 43 коп.; заборгованість за процентами - 6 784 долари 37 центів США, що є еквівалентом 84 999 грн 73 коп.; пеня - 430 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 5 394 грн 76 коп.; штраф - 5 тис. доларів США, що є еквівалентом 62 643 грн 79 коп.; плата за вчинення виконавчого напису нотаріуса - 1 700 грн. Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Таким чином, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 18 ЦК України, ст. 87 Закону України «Про нотаріат»). Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. У пп. 3.1., 3.2. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Судом установлено, що під час вчинення виконавчого напису нотаріусом зазначено загальний розмір кредитної заборгованості та її складові. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що сума складових кредитної заборгованості, зазначених у виконавчому написі, становить 737 733 грн 71 коп., а не 823 005 грн 69 коп., як зазначив нотаріус, підсумовуючи складові суми, не перевірили суму заборгованостіта не визначився з тим, чи є зазначена сума спірною. Крім того, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Проте суд у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув,не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не дослідив надані банком докази безспірності заборгованості за кредитним договором, не перевірив розрахунок банку відносно стягнення пені та штрафу, не визначився з тим, чи не є це застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушенняі. За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судоверішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І.Журавель С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/69127882
  21. Категорія справи №755/29283/14-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. Справа № 755/29283/14-ц Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) "11" лютого 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: Головуючого судді Гончарук В.П. при секретарі Погоріла К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1. 18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297. Вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею (позивачем) не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки). 04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, отже наведене свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису, а саме 11.03.2014 року існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача, а відтак приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 У зв'язку з цим, звернулася до суду з даною позовною заявою з метою захисту своїх прав. В судовому засіданні представники позивача підтримали свої позовні вимоги в повному обсязі, та просив їх задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, час та дату слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі. Відповідно до ч.1 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів що у даному випадку вбачається за доцільне. Третя особа приватний нотаріус Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності. Третя особа Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області в судове засідання не з'явилася, надала до справи свої письмові пояснення, в яких просила розглядати дану справу у її відсутності.. Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного. 19.06.2008 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством КБ "Надра" було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008 року було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнути майно - садовий будинок НОМЕР_1 розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0590 га., кадастровий номер 8000000000:66:584:0032, яка разтошована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в м. АДРЕСА_1. 18.04.2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Голоного управління юстиції у Кихївській області було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису від 11.03.2014 року зареєстрованому в реєстрі за № 297. 04 квітня 2012 року ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ Акціонерний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до позовної заяви, в якій ставивляться також ці самі вимоги, що і у виконавчого напису, тобто між сторонами існує спір. Відповідно до ст.ст.87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування майна від боржника нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. До вчинення нотаріусом виконавчого напису стягувачем мала бути направлена боржнику письмова вимога про усунення порушень основного зобов'язання. Безспірний борг це борг, який визначається боржником та кредитором, про суму якого сторони не сперечаються. Викладене свідчить про те, що вказаний виконавчий напис було вчинено під час розгляду справи в суді. Відповідно до ст.369 ЦПК України суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", ст.ст.60, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд В и р і ш и в : Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра", треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, 11.03.2014 року, реєстровий номер 297, за яким звернути стягнення на нерухоме майно -садовий бдинок НОМЕР_1, розташований в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,0590 га., кадастровий номерпро: 8000000000: 66:584:0032, яка розташована в садівничому товаристві "ІНФОРМАЦІЯ_1" в АДРЕСА_1. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/43146184 Категорія справи №755/29283/14-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Інші справи позовного провадження. Дата набрання законної сили: 22.12.2015 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а Справа № 755/29283/14-ц Головуючий у 1 інстанції - Гончарук В.П. Апеляційне провадження № 22-ц/796/10615/2015 Суддя-доповідач Антоненко Н.О. У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2015 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі судді-доповідача Антоненко Н.О., суддів Гаращенка Д.Р., Шкоріної О.І., при секретарі Юрченко А.С. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра», треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія в с т а н о в и л а : Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11.02.2015 позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені: визнано виконавчий напис, вчинений 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок АДРЕСА_1 таким, що не підлягає виконанню. Судом першої інстанції встановлено, що 19.06.2008 між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір №276/П/РП/2008-840 та для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки. 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 297, яким стягнуто майно - садовий будинок АДРЕСА_1 площею 0,0590 га, після чого 18.04.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ у Київській обл. було відкрите виконавче провадження за цим написом. Також судом встановлено, що 04.04.2012 Дніпровським районним судом м. Києва було відкрито провадження у справі №2604/6853/2012 за позовом ПАТ АКБ «Надра» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Виходячи з того, що виконавчий напис приватним нотаріусом було вчинено під час розгляду справи по суті, суд задовольнив позов. В апеляційній скарзі представник відповідача Стрюкова І.О. просить скасувати заочне рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 11.02.2015 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. У судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином (ас. 125-127), представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, представник відповідача заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подав, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 11.03.2014 приватним нотаріусом КМНО КобелєвоюА.М. вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок №71 по вул. Садовій, 9 у м. Києві та земельну ділянку №71 площею 0,0590 га, у зв'язку з тим, що у ОСОБА_4 виникла заборгованість перед ПАТ КБ «Надра» по кредитному договору №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008. З матеріалів справи вбачається, що до вчинення 11.03.2014 нотаріусом виконавчого напису ПАТ КБ «Надра» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким Дніпровський районний суду м. Києва 04.04.2012 відкрив провадження, що свідчить про наявність на момент вчинення нотаріального напису, спору між сторонами щодо заборгованості за кредитним договором №276/П/РП/2008-840 від 19.06.2008. Разом з тим, сама по собі наявність судової справи про стягнення заборгованості свідчить про наявність спору між кредитодавцем та боржником - іпотекодавцем. Відповідно до п. 3.5. гл. 16 Порядку вчинення нотаріальних дій при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. Виходячи з наведеного, правильного висновку дійшов суд першої інстанції про те, що під час вчинення виконавчого напису 11.03.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, адже з квітня 2012 року до теперішнього часу не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, не спростовують і на їх правильністьне впливають, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи.Передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року немає. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 309 313 - 315 ЦПК України, колегія у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, відхилити. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Суддя-доповідач Н.О. Антоненко Судді Д.Р. Гаращенко О.І. Шкоріна http://reyestr.court.gov.ua/Review/54600814# Категорія справи №6-2699ск16 : не визначено. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2016 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової ІриниОлександрівни на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в : ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19 червня 2008 року між нею та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір № 276/П/РП/2008-840, також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 276/П/РП/2008-840 від 19 червня 2008 року було укладено договір іпотеки. 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. було вчинено виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 297, яким звернуто стягнення на майно - садовий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0590 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1. 18 квітня 2014 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження на підставі зазначеного вище виконавчого напису. Позивач вважає, що виконавчий напис був чинений з порушенням вимог законодавства, так як нею не була отримана письмова вимога 276/П/РП/2008-840 про усунення порушень основного зобов'язання та не доведено безспірність заборгованості за договором позики. Нотаріусом не було перевірено безспірність боргу, нотаріус не отримала від відповідача письмові підтвердження здійснення погашення позики (графік погашення позики, розписки). Крім того, позивач зазначала, що ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва від 04 квітня 2012 року було відкрито провадження справі № 2604/6853/2012 за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису існував спір про право, який стосується суми, строку та розміру заборгованості позивача. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 11 березня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Кобелєвою А.М., зареєстрованим у реєстрі за № 297, про звернення стягнення на нерухоме мано - садовий будинок НОМЕР_2, розташований в АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі ПАТ КБ «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, заявник подав касаційну скаргу з пропуском строку на касаційне оскарження, встановленого чинним законодавством, проте у касаційній скарзі ним заявлено клопотання про поновлення цього строку з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин. Відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦПК України, у разі пропущення строку на касаційне оскарження, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк. Наведені у клопотанні доводи свідчать про поважність причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження. За таких обставин клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення апеляційного суду слід задовольнити. Проте, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив того, що на час вчинення виконавчого напису 11 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. не було перевірено безспірність вимог банку та прострочення сплати боргу позичальника, оскільки з квітня 2012 року і до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції не вирішений спір між сторонами з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Поновити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни строк на касаційне оскарження ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року. Відмовити публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва Алла Михайлівна, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.В. Кадєтова http://reyestr.court.gov.ua/Review/55612745
  22. У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2016 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ситнік О.М., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Потапчук Зої Анатоліївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати виконавчий напис, вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. та зареєстрований у реєстрі за № 351 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 74,4 кв. м, що складається із трьох кімнат та належить ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог законодавства, оскільки заборгованість за кредитним договором, на погашення якої був вчинений спірний виконавчий напис, не є безспірною. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року, позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 22 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потапчук З.А. та зареєстрований у реєстрі за №351 про звернення стягнення на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 74,4 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2, таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Суди обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_2, оскільки на час вчинення виконавчого напису в суді існував спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, що спростовує безспірність заборгованості боржника. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству «Фідобанк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, Потапчук Зої Анатоліївни, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2016 року. Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.М.Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57402877#
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/51241435 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ __________________________________________________________________ Справа № 638/21140/14-ц Головуючий суддя І інстанції Руднєва О.О. Провадження № 22-ц/790/4153/15 Суддя доповідач Пилипчук Н.П. Категорія: інші Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 вересня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі: головуючого судді - Пилипчук Н.П., суддів: - Піддубного Р.М.,- Бровченко І.О., за участю секретаря - Шабас О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ТОВ "Кредитні ініціативи" на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Кредитні ініціативи", треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Дзержинський ВДВС Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_5, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - ВСТАНОВИЛА: Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 3353 від 15.09.2014 р., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичом за Іпотечним договором від 17 квітня 2007 року про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальної площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452,34 грн. - сума боргу за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року, та 3500 грн. витрати за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". Про вказаний напис позивачка дізналася 27 жовтня 2014 року з постанови про відкриття виконавчого провадження ВП 45198920 від 23 жовтня 2014 року. Посилається на порушення ст.87, 88 Закону України „Про нотаріат" та п.п. 2.3, п.п. 3.1, 3.2 п.З гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, при вчиненні 15.09.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем. Позивачка вказує, що не отримувала жодних письмових вимог про усунення порушень ані від ТОВ «Кредитні ініціативи», ані від нотаріусу. Вказує, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, які підлягають стягненню за виконавчим написом та у безспірності характеру правовідносин сторін, чим порушив норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п.п.3.1 Порядку та п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Вищезазначене свідчить про відсутність у виконавчого напису сили виконавчого документа, а тому він не підлягає виконанню. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року позов задоволено, вирішено визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем від 15.09.2014 року, реєстровий номер 3353, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452 гривень 34 коп. та 3500 гривень витрат за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. В апеляційній скарзі ТОВ "Кредитні ініціативи" посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує, що нотаріусу були надані всі документи, які свідчили про безспірність заборгованості. Нотаріусом при вчиненні оспорюваного напису дотримані всі вимоги чинного законодавства. У відповідності до ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції. Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що станом на 15.09.2014 року у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського Володимира Анатолійовича були відсутні підстави для вчинення виконавчого напису, оскільки вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» заявлені в строк, який перевищує строк позовної давності, тому сума стягнення не є безспірною. Судова колегія в повній мірі з такими висновками погодитись не може. Так, висновку про сплив позовної давності за заявленими вимогами суд першої інстанції дійшов при неповному з*ясуванні обставин справи. Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, не заперечується сторонами, що 17 квітня 2007 року між ОСОБА_3 та АТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір №2001/0407/88-033 на суму 50000 доларів США на строк з 17 квітня 2007 року по 16 квітня 2017 року зі сплатою 14% щомісяця за користуванням кредитом. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року укладено іпотечний договір від 17 квітня 2007 року, згідно якого в іпотеку передано майно, а сааме, нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1. 15.09.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичом вчинено виконавчий напис № 3353 за Іпотечним договором від 17 квітня 2007 року про звернення стягнення на нерухоме майно, а сааме, нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452 грн. 34 коп. - сума боргу за кредитним договором №2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року, та 3500 грн. витрат за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи". Як зазначено у виконавчому написі, 28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який виступає правонаступником АК банку «ТАС-Комерцбанк», та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» (далі - ФК «Вектор Плюс») укладено договір факторингу № 15 та договір про відступлення прав за іпотечним договорами. Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечними договорами. Частиною 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 №296/5. Згідно з п.2.3. зазначеного Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.. Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Із роз'яснень викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» за № 2 від 31 січня 1992 року, при вирішенні справ, пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року №483 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк. У виконавчому написі від 15 вересня 2014 року зазначено, що за рахунок коштів від реалізації предмета іпотеки пропонується задовольнити вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі заборгованості що виникла в період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2014 року. Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» просив про задоволення вимог на погашення заборгованості, яка обраховується в межах трьох років з дня виникнення права вимоги. Проте, судова колегія вважає, що сума заборгованості 898952,34 грн., розрахована відповідачем, як така що виникла в період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2014 року - не є безспірною. Так, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на адресу позивача направлялось повідомлення - письмова вимога про усунення порушень на суму 898952,34 грн. Між тим, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2009 року з ОСОБА_3 на користь ВАТ «Сведбанк» в особі ХВ ВАТ «Сведбанк» було стягнуто суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року в загальній сумі 345102,59 грн. Крім того, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 січня 2015 року по справі № 643/14501/14-ц в позові ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення з ОСОБА_3 за договором про надання споживчого кредиту № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року станом на 01 серпня 2014 року у розмірі 1026949 грн. 60 коп. було відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 06.02.2015 року. За таких обставин, заборгованість 898952,34 грн. за період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2014 року не може вважатися безспірною. Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції підставою для чого, згідно п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права. Необхідно ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 209, 218, п. 2 ч. І ст.307, п. 4 ч. І ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, 316, 317,319, ЦПК України, судова колегія, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року скасувати. Позов ОСОБА_3 задовольнити. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем від 15.09.2014 року, реєстровий номер 3353, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху 1-3-:-1-5,1-7,1-8,1-10:-1-14 в літ. А-4, загальною площею 100,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2001/0407/88-033 від 17 квітня 2007 року у розмірі 895452 грн. 34 коп. та 3500 грн. витрат за вчинення виконавчого напису на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий Судді
  24. Такой расклад: Апелляция по иску об исполнительной надписи не подлежащей исполнение проиграна. Подается касация. Но в суде 1-ой инстанции ответчик сразу подал заяву о снятии обеспечения иска и уже назначено заседание. Параллельно есть ещё суды, например, о недействительности договора ипотеки. Что нужно делать в такой ситуации? 1. Подать заяву об обеспечении в другом суде ( например, о недействительности ДИ, или вообще во всех судах связанных с ипотекой)? 2. Подать такую заяву в дополнение в кассации по исп.надписи? (ответа от кассации ещё не было; с заявой я должен уложиться в срок или нет?) 3. что ещё или может другое... ПС. вообще то я об обеспечении забыл, а сейчас вспомнил, что обеспечение снимается автоматом после вступления решения в силу, а здесь заява, заседание. А что я могу предпринять в суде 1-ой инстанции, чтобы обеспечение осталось? ПС2. кстати, а что просить то в обеспечении иска? а если я ответчик в некоторых судах, то это обеспечение чего?
  25. В 2008 году оформил ипотеку в Шведбанке на 16 000 у.е. ( квартира в пгт.)Жена поручитель. До 2011 года оплачивал как называется "сумлінно" . С 2011 года ипотеку не оплачиваю, в ипотечной квартире не проживаю (живут квартиранты). На момент сделки у меня был один ребенок(1,5 года), на данный момент двое детей 3 и 9 лет(обе официально зарегистрированные в ипотечной квартире) В 2012 году ипотечный договор по факторинга перешёл к ТОВ"Кредитные инициативы" В 2013 году судом было принято решение про стягнення на користь предмета ипотеки для погашения долга в сумме 184 000 грн. по состоянию на 2013 год и тогдашнему курсу та стягнення судового збору.В 2014 году судом принято решение о объявлении меня в розыск так как исполнительный лист мне вручить не могут и согласно справке из сельсовета я там зарегистрирован с женой и ребёнком но не проживают. В 2014 году судом вынесено решение о запрете мне выезжать за границу до выполнение исполнительного листа по ипотеке. В марте у меня вычесли из заработной платы сумму судового сбора по исполнительному листу. Вопрос: как мне отдать квартиру чтобы после реализации квартиры на торгах, не доплачивать кредитору сумму недостающею для погашения долга (на 2013 год 184 000 грн.)